Контрольні, курсові, дипломні роботи
Главная \ Безкоштовні матеріали (відкритий доступ) / Реферати

Безкоштовні матеріали (відкритий доступ) / Реферати

Взаємодія національної економіки з світовою 28.02.2015 20:53

1. Міжнародна торгівля. Зовнішньоторговельна політика.

В сучасних умовах жодна національна економіка не може функціонувати як замкнена система й повністю забезпечувати себе усіма необхідними товарами та послугами. Тому виникає об’єктивна необхідність у встановленні та розширенні взаємозв’язків між національними економіками. Окремі країни вплітаються в систему міжнародних економічних відносин. В їх основі лежить міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації національних економік на виготовленні певних видів продукції. Така спеціалізація обумовлена як природними (недостатня забезпеченість або відсутність певних природних ресурсів), так і економічними причинами (зростання продуктивності та здешевлення продукції внаслідок спеціалізації). Спеціалізація передбачає кооперацію, співробітництво між країнами. Міжнародна спеціалізація та кооперація являють собою дві сторони міжнародного поділу праці.

Основною формою міжнародного співробітництва є міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це обмін  товарами та послугами між державами. Вона передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. В якості покупців та продавців виступають окремі особи, приватні, акціонерні підприємства та державні структури. Масштаби та форми участі країни в міжнародній торгівлі, вплив останньої на національну економіку залежать від рівня економічного розвитку та глибини інтеграції країни в систему міжнародного поділу праці. Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку і підвищення ефективності виробництва кожної країни. З її допомогою можна поглиблювати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів й таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Причини міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля обумовлена:

-      обмеженістю або відсутністю ресурсів в національній економіці;

-      обмеженістю внутрішніх ринків збуту;

-      національними відмінностями в рівнях витрат виробництва;

-      нерівномірним доступом до технологій й т.п.

Завдяки цим відмінностям стає вигідною спеціалізація країн на виробництві певних товарів. Обґрунтування принципів спеціалізації та вигідності міжнародної  торгівлі знайшли розвиток у теоріях міжнародної торгівлі.

Теорія абсолютних переваг. Дану концепцію сформулював ще А.Сміт. згідно з нею вільна міжнародна торгівля є взаємовигідною для країн й сприяє їх економічному розвитку. При цьому необхідно спеціалізуватись на виготовленні  продукції, у виробництві якої країна має абсолютні переваги, тобто виробництво якої дешевше ніж у закордонних партнерів. Товари, які в інших країн можна купити дешевше ніж обійдеться власне виробництво необхідно імпортувати

Теорія порівняльних переваг. Дана концепція була сформульована Д.Рікардо у 1817 році. В ній Рікардо довів, що спеціалізація й міжнародна торгівля вигідні навіть якщо країна немає абсолютних переваг у виробництві жодного товару. Країна повинна спеціалізуватись на тих товарах, у виробництві яких вона має порівняльні переваги, а інші повинна закуповувати за кордоном.. Порівняльні переваги вона має у тих товарах,  виробництво яких має найнижчу альтернативну вартість. тобто виробництво їх стосовно інших товарів всередині країни відносно дешевше. В результаті такої спеціалізації стає ефективнішим як національне, так і світове виробництво.

Теорія Гекшера-Оліна. В даній концепції шведські економісти Елі Гекшер (1879 – 1952) та Селігмен Б. Бертиль Олін (1899 – 1979) в 20 – 30 – х рр. ХХ ст. намагались пояснити причини відмінностей між країнами у відносних перевагах. Відповідно до цієї теорії країни експортують товари, у виробництві яких переважно використовуються відносно надлишкові фактори, й імпортують товари, виробництво яких потребувало б значного використання відносно дефіцитних факторів виробництва.

Теорія конкурентних переваг. Дану концепцію обґрунтував американський економіст Майкл Портер. На його думку в сучасних умовах конкурентна позиція галузей все менше залежить від наявності в країні основних факторів виробництва. Тому в основі міжнародної торгівлі лежать конкурентні переваги. Вони визначаються чотирма чинниками, що утворюють так званий національний ромб. До них належать: кількість та якість факторів виробництва; кількісні та якісні параметри внутрішнього попиту; наявність в галузевій структурі економіки близьких та суміжних галузей; рівень та характер конкуренції на внутрішньому ринку. Зміни у цих чинниках може створювати сприятливі або несприятливі умови для реалізації конкурентних переваг на зовнішньому ринку. Державна через інструменти політики може також впливати на ці чинники.

Міжнародна торгівля хоча є вигідною, може справляти й негативний вплив на національну економіку. Тому держава здійснює регулювання зовнішньої торгівлі. Існує два режими зовнішньоторгової політики: протекціонізмта фрітредерство.

Протекціонізм політика обмеження імпорту з метою захисту національної економіки. Методи протекціонізму поділяють на:

-    Тарифні – стягнення мита при перевезення товарів через кордон;

-    Нетарифні – ліцензування, квотування експорту-імпорту; введення технічних та санітарних стандартів.

Фрітредерство (вільна торгівля) – зовнішньоторговельна політика, яка не обмежується жодними протекціоністськими бар’єрами.

Міжнародна торгівля породжує основні товарні і фінансові потоки через кордон країни. Потоки, пов’язані з рухом капіталу мають похідну від торгівлі природу.

 

2. Платіжний баланс та його структура.

Платіжний баланс - це статистичний звіт, у якому в систематизованій формі наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за визначений період. Платіжний баланс – це систематизований запис усіх міжнародних операцій країни за певний проміжок часу. Він відображає співвідношення між розміром всіх грошових сум,  які отримані даною країною від інших країн за визначений період і сумою всіх грошових платежів, які були зроблені нею за той же час.

Платіжний баланс має таку структуру:

І. Баланс поточних операцій:

-         баланс послуг;

-         торговельний баланс;

-         баланс трансфертних платежів.

ІІ. Баланс руху капіталу:

-         баланс за рахунками довгострокових капіталовкладень;

-         баланс за рахунками короткострокових капіталовкладень;

-         баланс офіційних резервів.

ІІІ. Статистичні розбіжності.

IV. Підсумковий баланс.

Співвідношення прибуткової і видаткової частин платіжного балансу свідчить про те, яким є його сальдо. Воно може бути активним, коли доходи даної країни перевищують її видатки, або пасивним, якщо видаткова частина балансу перевищує його прибуткову частину. В першому випадку виникає профіцит платіжного балансу, в другому – дефіцит.

Активність чи пасивність платіжного балансу є важливим показником зовнішньоекономічного, в тому числі валютного стану цієї країни. Пасивність платіжного балансу може призвести до знецінення її валюти, а при активному платіжному балансі складаються умови для її укріплення і підвищення її міжнародного авторитету. Активний платіжний баланс здійснює стимулюючий вплив на економіку оскільки розширює сукупні видатки, проте викликає інфляцію. Пасивний баланс має антиінфляційну дію, проте стримує економічний розвиток. 

 

3. Валютний курс та фактори, що на нього впливають. Системи валютного регулювання.

Оскільки жодна  національна економіка не може існувати як замкнута система, неминуче виникають міжнаціональні економічні зв’язки: міжнародна торгівля, вивіз капіталу. Це викликає необхідність використовувати національні грошові одиниці в міжнародних розрахунках, внаслідок чого виникає специфічна система відносин пов’язаних з обміном грошової одиниці однієї країни на грошову одиницю іншої, тобто  система валютних відносин. У ролі об’єктів цих відносин виступають валюти як грошові одиниці окремих країн. Валютні відносини здійснюються на національному і міжнаціональному рівні.

Здатність однієї валюти обмінюватися на інші валюти називається конвертованістю. Розрізняють дві форми конвертованості:

1. Вільно, або цілком конвертована валюта - це національна валюта тих країн, у зонах яких відсутні обмеження на оборот валюти.

2. Частково конвертована валюта - це валюта тих країн, у яких допускається лише зовнішня конвертованість валюти, й зберігаються обмеження по відношенню до визначеного кола міжнародних операцій.

Валютний ринок - система соціально-економічних і організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті. Це особлива сфера економічних відносин, яка пов’язана зі здійсненням операцій з іноземною валютою і платіжними документами (чеками, векселями, переказами та акредитивами в іноземній валюті). Суб’єктами валютного ринку є:

а) фірми, організації і окремі особи;

б) комерційні банки і установи, які обслуговують зовнішні зв’язки;

в) державні центральні банки та казначейства;

г) транснаціональні банківські установи.

В процесі здійснення суб’єктами валютного ринку операцій  формуються валютні курси. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Він встановлюється шляхом котирування валют на ринку. При цьому встановлюється курс продавця іноземної валюти і курс її покупця. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних валют, їх паритет. А поточний курс валют формується під безпосереднім впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Попит на іноземну валюту визначається потребами імпорту або обсягами вкладень національного капіталу за кордоном. Пропозиція іноземної валюти формується надходженнями від експорту й обсягами вкладень іноземного капіталу всередині країни.

Валютний паритет - співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютний курс і валютний паритет є сполучною ланкою між національними валютними системами.

Міжнародна валютна система - форма організації валютних відносин у межах світового господарства.

Етапи розвитку світової валютної системи.

1. XІ - н. XX ст. - склалася світова валютна система у формі золотого стандарту. Національні валюти забезпечуються золотом.

2. 20 - 40 - і рр. XX ст. - золотодевізний стандарт (Генуезька система). Провідні кураїни фіксують курс своїх валют стосовно золота, а інші прив’язують свій курс до них.

3. 40 - 70 - і рр. ХХ ст. - золотодоларовий стандарт (Бреттон-Вудська система). Золотом забезпечується лише долар США, інші фіксують свій курс стосовно   нього.

4. 70 - е рр. ХХ ст. і до нашого часу - система  валютних курсів, що плавають, (Ямайська система). Країни можуть вибирати будь-як режим валютного курсу. Золото перестало виконувати функції грошей. Курси валют визначаються їхньою купівельною спроможністю і попитом та пропозицією.

Фактори, що впливають на валютний курс:

-         попит і пропозиція валюти;

-         економічний стан країн, у яких встановлюється курс валюти;

-         наявність обмежень в обміні валюти;

-         інфляція;

-         попит на національні і іноземні товари в межах країни;

-         співвідношення між експортом і імпортом країн, які обмінюють валюту;

-         величина національних та іноземних капіталовкладень у країну.

Провідною ланкою валютної системи є валютне регулювання, головним об’єктом якого є валютний курс національної грошової одиниці. До основних інструментів валютного регулювання відносяться валютна інтервенція і застосування валютних обмежень.

 Валютна інтервенція – це втручання центральних банків або казначейств в операції на валютному ринку з метою впливу на динаміку курсу національної або іноземної валюти. Як правило, це масштабна валютна операція, яка проводиться в короткотерміновий період. Для підвищення курсу національної валюти здійснюється масовий продаж іноземної валюти і купівля своєї. Для зниження її курсу проводиться зворотна операція. Для здійснення цих операцій центральний банк повинен мати значні грошові ресурси.

Валютні обмеження – це заходи по регулюванню ввозу і вивозу національної й іноземної валюти за межі країни і до неї. До цих заходів відносяться: обмеження ввозу та вивозу готівкової національної валюти, обмеження на перекази капіталів, обмеження ввозу та вивозу іноземної валюти та золота, обов’язковий продаж експортної виручки від неторгових операцій і від експорту товарів та послуг, тощо. Всі ці заходи переслідують мету збереження та нагромадження необхідних для розвитку національної економіки грошових ресурсів та примноження валютних ресурсів країни.

 




Фіскальна політика 28.02.2015 20:53

1. Суть та знаряддя фіскальної політики.

Важливим інструментом впливу держави на макроекономічні процеси є державний бюджет. Державний бюджет – головний фінансовий план держави. По своїй суті він є балансом доходів і видатків держави, який приймається на фінансовий рік. Державний бюджет приймається як Закон, тому є обов’язковим для виконання. Основу доходів державного бюджету складають податки. Податки забезпечують до 90% доходів держави. Крім податків, держава отримує доходи від сплати державного мита, митних зборів, плати за ліцензії, рентних платежів, від підприємств державної власності, надходжень від розміщення тимчасово вільних державних коштів. Структура видатків державного бюджету визначається роллю та функціями держави в економіці, поточною економічною ситуацією та завданнями соціально-економічного розвитку. Однак, в цілому виділяють такі основні напрямки видатків державного бюджету: видатки на оборону; на утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектору економіки; соціальні видатки; фінансування розвитку економіки; обслуговування державного боргу.

Державний бюджет відображає сукупність фінансових відносин, які виникають з приводу перерозподілу національного доходу з метою утворення та використання централізованого фонду грошових засобів призначеного для фінансування економічного розвитку, соціально-культурних заходів, потреб державної оборони і управління. Розвиток економічних функцій держави спричиняє збільшення частки ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Тенденція зростання долі державних видатків в ВВП отримала назву закону Вагнера. В сучасних розвинених країнах така доля складає близько 35%, а в деяких європейських країнах сягає 50% і більше. Таким чином, державний бюджет є одним з основних інструментів державного регулювання економки.

Сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат, спрямованих на забезпечення повної зайнятості, подолання інфляції, економічного зростання, збалансованості платіжного балансу називають фіскальною політикою. У залежності від цілей, фіскальну політику поділяють на стимулюючу та стримуючу.

Стимулююча фіскальна політика (фіскальна експансія) спрямована на розширення зайнятості й збільшення обсягів виробництва. Вона реалізується через зниження податків або збільшення державних видатків. Зменшуючи податки та збільшуючи видатки із бюджету, держава викликає збільшення сукупного попиту і, як наслідок, зростання обсягів виробництва. Стимулююча фіскальна політика проводиться у фазі економічного спаду.

Стримуюча фіскальна політика (фіскальна рестрикція) має за мету стримування економіки у фазі циклічного підйому. Вона реалізується через підвищення податків або зменшення державних видатків. Збільшуючи податки та зменшуючи видатки із бюджету, держава викликає скорочення сукупного попиту і, як наслідок, уповільнення економічного зростання.

Основними інструментами фіскальної політики є державні видатки (G) і податки (T). Оскільки вони впливають на обсяг сукупних видатків в економіці, для них характерний мультиплікативний ефект. Показник, що показує як зміниться обсяг  національного доходу (Y) у результаті зміни обсягу державних видатків (G) називають мультиплікатором державних видатків. Мультиплікатор державних видатків це відношення приросту національного доходу до приросту державних видатків:

.

Мультиплікатор державних видатків розраховують за формулою:

.

Показник, що показує як зміниться обсяг  національного доходу (Y) у результаті зміни податкових надходжень (Т) називають мультиплікатором податків. Мультиплікатор податків це відношення приросту національного доходу до приросту податкових надходжень:

.

Мультиплікатор податків розраховують за формулою:

.

Знак мінус показує обернену залежність між податковими надходженнями і приростом національного доходу. Збільшення податкових надходжень викликає вкорочення національного доходу і навпаки.

Мультиплікатори характеризують ефективність інструментів фіскальної політики. Значення мультиплікатора державних видатків більше ніж значення податкового мультиплікатора. Це означає, що державні видатки справляють більш потужний вплив на обсяги національного доходу ніж податки, тобто є більш ефективним інструментом державного регулювання.

Однак збільшення видатків з бюджету потребує збільшення податкових надходжень. Збільшення податкових надходжень можливе або внаслідок збільшення національного доходу, або внаслідок підвищення ставок оподаткування. Залежність між ставкою оподаткування і податковими надходженнями демонструє крива Лаффера (Артур Лаффер (1941-) американський економіст, представник школи економіки пропозиції).

 

 

               Ставка    100%

             податку

 

 

 

                                   t*

 

 

 

                                   0

                                                              Податкові надходження                   

Крива Лаффера

З графіка видно, що підвищення ставки оподаткування може збільшити податкові надходження тільки до певної межи. При оптимальній ставці оподаткування t* податкові надходження будуть максимальними. Збільшення ставки оподаткування понад оптимальну приведе до скорочення податкових надходжень. Це пояснюється скороченням виробництва та переходом економіки у тінь.

 

2. Дискреційна і недискреційна фіскальна політика.

За характером заходів фіскальну політику поділяють на активну і пасивну. Активну політику називають дискреційною. Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків та податків.

                   

                Рівень цін                                             AS

 

 

                           

                              P2                                               AD2

                              P1

                                                                             AD1

                                                                           

 

                                                       ВВП1  ВВП2                ВВП

Стимулююча фіскальна політика

Наприклад, держава вирішила проводити стимулюючу дискреційну фіскальну політику. Для цього приймається рішення збільшити видатки з державного бюджету. Внаслідок цього рішення сукупний попит збільшується, крива AD1 переміщується вправо до AD2. Це викликає підвищення рівня цін від Р1 до Р2. обсяги виробництва зростають від ВВП1 до ВВП2.

Дискреційна фіскальна політика здійснює потужний вплив на економіку, що іноді може мати й негативні наслідки. Більш м’який регулюючий вплив спричиняє недискреційна фіскальна політика. Не дискреційна фіскальна політика – це політика основана на використанні вмонтованих в бюджетну систему автоматичних стабілізаторів. Ця політика на потребує прийняття окремих рішень й активної зміни державних видатків чи податків. Сама бюджетна система влаштована таким чином, що автоматично змінює обсяги державних видатків та податків при циклічних коливаннях ВВП. У випадку економічного спаду через падіння доходів домогосподарств і фірм податкові вилучення зменшуються, натомість кількість суб’єктів, які за законодавством отримують соціальні виплати, збільшується. Тобто податковий тягар зменшується, а державні видатки збільшуються, що відповідає стимулюючій політиці. У випадку економічного підйому усе відбувається навпаки. Таким чином, недискреційна фіскальна політика автоматично гасить циклічні коливання.

 

3. Дефіцит державного бюджету і державний борг.

Джерелом державних видатків є доходи бюджету. Тому доходи і видатки державного бюджету повинні бути збалансованими. Проте на практиці така рівність існує не завжди. Перевищення доходів над видатками означає профіцит бюджету. Перевищення видатків над доходами означає  дефіцит державного бюджету.

Розрізняють циклічний та структурний дефіцит бюджету. Дефіцит може виникати як наслідок економічного спаду. В цьому випадку надходження від податків зменшуються й автоматично доходна частина бюджету. Такий дефіцит називають циклічним. Він може виникати, навіть якщо держава запланувала збалансований бюджет. Іноді держава свідомо планує дефіцит бюджету. Дефіцит означає, що держава вкладає в розвиток економіки коштів більше ніж отримує. Тому дефіцит бюджету використовують як метод стимулювання економіки. Дефіцит бюджету, який заплановано в структурі бюджету, називають структурним. Циклічний дефіцит = фактичний дефіцит – структурний дефіцит.

Дефіцит бюджету справляє стимулюючий вплив на економіку оскільки розширює сукупні видатки. Проте, в залежності від джерел покриття, дефіцит може вести до збільшення державного боргу або прискорення інфляції. Тому встановлюються обмеження розміру дефіциту бюджету. Відношення суми дефіциту до ВВП називають рівнем дефіцитності бюджету. Допустимим рівнем дефіцитності бюджету вважають до 3% від обсягу ВВП.

Існує три основних способи подолання дефіциту бюджету:

Підвищення податків. Це може збільшити надходження до бюджету. Однак, зростання податків гальмує економічний розвиток, тому не завжди прийнятне. Крім того цей спосіб може викликати перехід економіки у „тінь”.

Державні позики. Державні позики не викликають інфляції, але приводять до виникнення державного боргу. Крім того внутрішні позики скорочують приватні інвестиції. Фірми замість того, щоб інвестувати у виробництво купують облігації державної внутрішньої позики. Скорочення приватних інвестицій внаслідок фінансування дефіциту державного бюджету через внутрішню позику називають ефектом витіснення або ж ефектом евікції. (вперше дане явище почав досліджувати американський економіст Роберт Барро (1944-), який назвав його ефектом витіснення). Зовнішні запозичення несуть загрозу виникнення економічної і політичної залежності держави від кредиторів. Тому витрати бюджету повинні бути інвестиційними, тобто такими, що викличуть зростання виробництва й національного доходу та дозволять повернути борги, які виникають у держави як наслідок дефіциту.

Додаткова емісія грошей. Держава може профінансувати свої видатки здійснивши емісію грошей. Емісія для держави рівносильна отриманню додаткового доходу. Такий дохід, отриманий завдяки емісії називають сеньйоражем. Емісія не викликає скорочення приватних інвестицій, а навпаки посилює стимулюючий вплив фіскальної політики. Тому, за відсутності загрози неконтрольованої інфляції, такий спосіб покриття дефіциту бюджету розглядається як найбільш ефективний. Проте можливість використання цього методу обмежена, оскільки він напряму викликає інфляцію.

Фінансування дефіциту бюджету через запозичення веде до утворення державного боргу. Державний борг – це накопичений дефіцит державного бюджету. Державний борг – це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду перед власниками державних цінних паперів. Державний борг не несе загрози національній економіці, якщо його відношення до ВВП складає менш ніж 60%. Якщо ж державний борг знаходиться у межах 60 – 80 % ВВП, вважається, що країна має проблеми з заборгованістю. Якщо ж понад 80% - то уже серйозні проблеми.  




Грошовий сектор та монетарна політика 28.02.2015 20:52

1. Суть та функції грошей. Грошові системи.

Гроші — це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов’язують з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з’явився обмін одних продуктів на інші. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Гроші – це товар особливого роду, який виконує роль загального еквіваленту.

Суть грошей розкривається через їх функції. Сучасна макроекономічна теорія виділяє три функції грошей.

Гроші як міра вартостів грошах вимірюються вартість інших товарів. Для виконання цієї функції не потрібна наявність реальних грошей. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків - національну валюту;

Гроші як засіб обігу.   У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. Для виконання цієї функції гроші обов’язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Функція грошей як засобу заощадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства.

Грошова система – форма організації грошового обігу, яка історично склалась в країні і закріплена в державному законодавстві. Елементами грошової системи є:

-          грошова одиниця;

-          масштаб цін – вагова кількість грошового металу, яка прийнята за грошову одиницю (існує в грошових системах, заснованих на металевому обігу);

-          емісійна система – установи, які випускають гроші;

-          види грошових знаків;

-          інститути грошової системи.

Історично відомі два типи грошових систем: металева та паперово-кредитна.

Металева грошова система:

-          біметалева – в якості грошей використовувались два благородних метал: золото і срібло (16-19 ст.);

-          монометалева – в якості грошей використовується лише один метал, в більшості випадків золото.

Різновиди золотого монометалізму:

-          золотомонетний стандарт – випускались в обіг золоті монети (з 1821р. До Першої світової війни);

-          золотозливковий стандарт – стабільність грошової одиниці забезпечується золотом в зливках, монети не карбуються);

-          золотодевізний стандарт – золотом забезпечувались лише деякі валюти (девізи), інші ж держави прирівнювали свою грошову одиницю до цих валют.

Після кризи 1929-1933 рр. Вільний розмін банкнот на золото було припинено. Виникає нова паперово-кредитна грошова система. Її характеризують:

-          Повний вихід з обігу золота (демонетизація золота);

-          Грошова одиниця немає золотого вмісту;

-          Поширення кредитних грошей. Кредитними називаються гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах;

-          Розширення безготівкового обороту;

-          Емісія грошей державою для збільшення грошової маси.

Така система характерна для сучасної економіки.

Гроші у своїй масі є неоднорідними. У сучасній економіці виділяють такі види грошей: товарні, декретні, кредитні. Все більше різноманітні грошові сурогати (квазі гроші) починають переймати на себе функції грошей. У зв’язку з цим, для характеристики маси грошей у обігу, виділяють ряд грошових агрегатів за ступенем їх ліквідності:

-          М0  – готівка в обороті поза банківською системою;

-          М1 = М0 + засоби на поточних рахунках;

-          М2 = М1 + засоби на строкових рахунках;

-          М3 = М2 + крупні вклади (ощадні сертифікати);

-          L= М3 + високоліквідні цінні папери.

Агрегат М2 відповідає поняттю грошової маси. Грошова маса – кількісний показник грошей який характеризує наявну у обігу кількість грошового активу.

Грошовий обіг – це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, який обслуговує усі розрахунки в економіці й тим самим реалізує ВВП країни.

Закон грошового обігу. Він виражає залежність між масою товарів, які обертаються , рівнем їх цін та швидкістю обороту грошей. Даний закон можна представити в вигляді формули:

,

де      M – кількість грошей;

P – Середній рівень цін;

Y –реальний національний дохід, кількість реального товару, який реалізується;

V - швидкістьобігу грошей.                                                                                                                                                                     

 

2 . Попит та пропозиція на грошовому ринку. Процентна ставка.

Попит на гроші – це потреба у певній кількості грошового активу  на даний момент часу. (Під грошовими активами у сучасній економіці розуміють ті активи, які відповідають агрегату М2). Попит на гроші визначається їх функціями. Оскільки для функції міри вартості реальні гроші непотрібні, то попит на гроші формується у двох різновидностях:

-          попит на гроші як засіб обігу (транзакційний попит);

-          попит на гроші як засіб заощадження (попит на гроші як актив).

Транзакційний попит на гроші – це потреба у певній кількості грошей для обслуговування угод купівлі-продажу. Величина цього попиту визначається вартістю усіх угод (PY) та швидкістю обігу грошей (V). Транзакційний попит на гроші () прямо пропорційний вартості угод і обернено пропорційний швидкості обігу грошей і описується кількісним рівнянням грошового обігу:

.

Попит на гроші для транзакцій визначається цінами товарів та їх кількістю й не залежить від ціни грошей (процентної ставки). Тому графічно транзакційний попит можна зобразити вертикальною прямою.

 

 

          Процентна

              ставка                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        Кількість грошей

 

Попит на гроші для транзакцій

 

Попит на гроші як актив ­– це потреба у грошах як різновидності майна у яке можна вкладати і нагромаджувати свої доходи. Гроші наряду з нерухомістю, акціями, облігаціями, коштовностями й т.п. є засобом нагромадження багатства. Проте, на відміну від інших активів, гроші є найбільш ліквідним активом. Формуючи попит на гроші як актив, економічні суб’єкти керуються двома мотивами.

Страховий мотив. Керуючись цим мотивом економічні суб’єкти із всіх активів надають перевагу грошам, як найбільш ліквідному, а значить найбільш безпечному активу. Дж.М.Кейнс назвав це психологічним законом надання переваги ліквідності;

Спекулятивний мотив. Нагромаджуючи свої доходи у грошовій формі, економічні суб’єкти втрачають додатковий дохід у вигляді проценту. Різниця між процентною ставкою типового негрошового активу і процентною ставкою по агрегату М2 становить альтернативну вартість зберігання грошей.

Попит на гроші як актив залежить від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим вища альтернативна вартість зберігання грошей, тим більше можливого доходу втрачають суб’єкти здійснюючи нагромадження у грошовій формі. Тому зростання процентної ставки зменшує попит на гроші. Чим менша процентна ставка, тим менше втрачають суб’єкти заощаджуючи у грошовій формі. Тоді економічні суб’єкти надають перевагу заощадженню у більш ліквідному активі і збільшують попит на гроші. Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність між попитом на гроші і процентною ставкою:

,

де  L­ коефіцієнт, який характеризує залежність між процентною ставкою і         попитом на гроші;

       r – процентна ставка.

Графічно попит на гроші як актив має вигляд кривої з від’ємним нахилом.

 

 

          Процентна

              ставка             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        Кількість грошей

 

Попит на гроші як актив

Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення транзакцій та нагромадження активів.Сукупний попит на гроші є сумою транзакційного попиту та попиту на гроші як актив:

=  + .

Крива сукупного попиту на гроші утворюється шляхом додавання до кривої транзакційного попиту кривої попиту на гроші як актив і має від’ємний нахил.

 

 

          Процентна

              ставка                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        Кількість грошей

 

Сукупний попит на гроші

 

Чинники попиту на гроші.

Процентна ставка. Збільшення процентної ставки зменшує попит на гроші і навпаки. Графічно це відповідає руху по кривій сукупного попиту.

Номінальний національний дохід. Збільшення номінального національного доходу збільшує попит на гроші і навпаки. Причому зміна національного доходу може бути викликана як зміною рівня цін, так і зміною обсягів виробництва або ж обома чинниками відразу. Графічно це відповідає зміщенню кривої сукупного попиту на гроші вправо (збільшення) або вліво (зменшення).

Пропозиція грошей – це кількість грошей, яка знаходиться у обігу в національній економіці на певний момент часу. В кожен момент часу кількість грошей в економіці задана, тому пропозицію грошей  можна зобразити у вигляді вертикальної кривої.

В результаті взаємодії попиту і пропозиції на ринку грошей утворюється процентна ставка. Вона відповідає точці перетину кривих попиту і пропозиції (Е). За ринкової процентної ставки (r*) на ринку грошей встановлюється рівновага. Це означає, що при ставці проценту r* попит на гроші відповідає їх пропозиції. Якщо б ставка проценту була r1 (вища за ринкову), то пропозиція грошей перевищувала б попит, банки мали б надлишкові кредитні резерви й вимушені були зменшувати процентну ставку. Якщо б ставка проценту була r2   (нижча за ринкову), то грошей у обігу було б недостатньо для задоволення попиту, банки збільшили б процентну ставку. Таким чином ринок автоматично відновлює рівновагу.

 

 

          Процентна                        

              ставка

 

                         r1

 

                         r*

 

                         r2

 

                                                                            

 

 

                                                                        Кількість грошей

 

Встановлення рівноваги на ринку грошей

Коливання процентних ставок в економіці може бути спричинене двома обставинами. Внутрішніми, пов’язаними початковою нерівновагою й  пристосуванням ринку. Відбувається „намацування” рівноважної ставки. Фактична процентна ставка коливається навколо рівноважної. Зовнішніми, які викликані або зміною пропозиції грошей або зміною номінального національного доходу. Збільшення пропозиції грошей означає зміщення кривої   від до . При незмінному попиті це викличе зменшення рівноважної процентної ставки від r*1 до r*2. Збільшення номінального національного доходу викликає зміну попиту на гроші. Крива попиту зміститься від  до . При незмінній пропозиції грошей це викличе збільшення рівноважної ставки проценту від r*1 до r*2.

 

 

 

Процентна                1         2          Процентна                         

   ставка                                                               ставка

 

 

   r*1                                                                                 r*2

 

 

 

   r*2                                                                                 r*1

 

                                                                                                                1        2

 

                                      Кількість грошей                                             Кількість грошей

 

Зміна рівноважної процентної ставки

 

3. Банківська система та пропозиція грошей. Грошовий мультиплікатор.

Обіг грошей у сучасній економіці здійснюється переважно через банківську систему. Лише незначна частка грошей у вигляді готівки обертається поза банківською системою. Тому пропозиція грошей формується переважно банківською системою.

Для сучасних країн характерна дворівнева банківська система. Вона включає центральний (емісійний) банк та мережу комерційних банків. Головна функція центрального банку – випуск (емісія) грошей в обіг і здійснення грошово-кредитної політики. Він один має монопольне право на випуск грошей у обіг. Головними функціями комерційних банків є прийом вкладів від фізичних і юридичних осіб та надання позик.

Кількість грошей у обігу визначає центральний банк, однак банківська система здатна збільшити пропозицію грошей понад кількість, випущену центральним банком. Таке явище називають мультиплікативним розширенням банківських депозитів. Це відбувається за рахунок того, що кошти, які вкладено на депозитний рахунок, комерційний банк може видати у вигляді кредиту, збільшивши пропозицію грошей на суму виданих кредитів. У свою чергу, ці видані кредити обслуговуючи розрахунки суб’єктів економіки, надійдуть знову на рахунки комерційних банків, перетворяться у їх кредитні ресурси і будуть видані у кредит. Таким чином, знов розшириться пропозиція грошей. І так далі. Тому пропозиція грошей сформована банківською системою у кілька разів перевищить кількість грошей випущену центральним банком.

З метою забезпечення платоспроможності банківської системи в сучасній економіці вводяться обов’язкові норми резервування депозитів. Згідно з цими нормами частина коштів, залучених на депозитні рахунки, відкладається банками в резерви, а інша частина видається в кредити. Саме величина норми обов’язкового резервування і визначає можливість банківської системи збільшувати пропозицію грошей. Показник, який демонструє у скільки разів банківська система здатна збільшити пропозицію грошей у порівнянні з сумою депозитів називають банківським депозитним мультиплікатором. Банківський депозитний мультиплікатор (μm) визначають за формулою:

,

де  rr – норма резервування.  

Якщо, допустимо, норма обов’язкового резервування дорівнює 10%, то значення депозитного мультиплікатора дорівнює 10 (1 / 0,1). Це означає, що кожна додаткова гривня нових депозитів створить 9 грн. додаткових депозитів, або збільшить загальну суму депозитів у 10 разів. Мультиплікатор діє в обох напрямках. Тобто зменшення депозитів на 1 грн., викличе зменшення загальної пропозиції грошей банківською системою на 10 грн. використовуючи депозитний мультиплікатор, центральний банк може впливати на загальну пропозицію грошей в економіці.

Проте депозитний мультиплікатор не враховує тих грошей, які знаходяться поза банківською системою. Тому його ще називають простим депозитним  мультиплікатором. Для того, щоб врахувати вплив на пропозицію і грошей поза банківською системою розраховують повний грошовий мультиплікатор.

Для визначення грошового мультиплікатора використовують поняття грошової бази. Грошова база (В) включає в себе готівку на руках у населення (С) і банківські резерви (R), що зберігається у центральному банку:

В = С +R.

 Грошова база справляє мультиплікативний ефект на пропозицію грошей. Тому її часто називають грошима підвищеної потужності. Залежність грошової маси (М) від грошової бази (В) і демонструє мультиплікатор грошової бази, або  повний грошовий мультиплікатор (μ):

.

Грошова маса (М) включає в себе готівку на руках у населення та гроші на депозитних рахунках у банках (D):

M= C + D.

У такому разі формулу мультиплікатора можна записати так:

.

Кількість готівки у обігу і обсяги депозитів у банках залежать від пропорції, у якій населення здійснює розподіл грошей між готівкою і вкладами в банки. Цю пропорцію називають коефіцієнтом депонування грошей cr. Коефіцієнтом депонування грошей cr ­– це відношення готівки до поточних чекових депозитів (D), тобто cr = С / D.

Якщо поділити праву частину рівняння грошового мультиплікатора на D, то отримаємо:

.

Звідси видно, що С/Dце коефіцієнт депонування cr, а R/D  норма резервування депозитів rr. Норма резервування rr показує яку частину депозитів комерційні банки тримають у вигляді резервів. Тепер грошовий мультиплікатор можна записати через показники коефіцієнту депонування і норми резервування:

.

Залежність пропозиції грошей від грошової бази можна виразити так:

.

Таким чином, пропозиція грошей у національній економіці залежить від трьох змінних – грошової бази, коефіцієнта депонування та норми резервування. Впливаючи на ці змінні центральний банк може добитися зміни пропозиції грошей. У цьому і полягає зміст монетарної політики.

 

4. Цілі, зміст та інструменти монетарної політики

Монетарна політика – це сукупність заходів держави у сфері грошового обігу, які спрямовані на регулювання економічного циклу, стабілізації рівня цін, процентних ставок та валютного курсу, забезпечення пової зайнятості та економічного зростання. Суб’єктом монетарної політики є центральний банк. Об’єктами монетарної політики є грошова маса та процентна ставка. Відповідно до об’єктів монетарні політика може мати такі завдання.

По-перше, забезпечення національної економіки стабільною пропозицією грошей. За такого варіанту монетарної політики центральний банк витримує стабільну пропозицію грошей .

 

 

                                  Процентна                        

                                      ставка

 

 

                                         r*2

 

 

 

                                         r*1

 

                                                                                 1        2

 

                                                                        Кількість грошей

Наслідок стабілізації пропозиції грошей

Крива пропозиції має вертикальне положення. Перевагою такої політики є стабільність цін. Недоліком – нестабільність процентних ставок, що може позначитись на інвестиційній активності. Наприклад, якщо внаслідок економічного зростання попит на гроші зросте від 1 до 2 , при незмінній пропозиції грошей це викличе підвищення процентної ставки від rдо r2. В результаті підвищення процентної ставки реальні інвестиції скоротяться, що викличе скорочення обсягів виробництва. Така політика дозволяє стабілізувати ціни, однак гальмує економічне зростання. Таку монетарну політику називають жорсткою.

По-друге, забезпечення стабільної процентної ставки. За такого варіанту монетарної політики центральний банк ставить завдання утримувати процентну ставку на певному рівні, який би забезпечував необхідну ділову активність. Для цього пропозиція грошей змінюється відповідно до зміни попиту на гроші.. Крива пропозиції має горизонтальне положення.

 

 

                                  Процентна                                                               ставка

 

 

                                        

 

                                                                                                       

                                                                                                              

                                   r*

                                        

 

                                                                          1       2       3

 

                                                   1       2       3   Кількість грошей

Наслідок стабілізації процентної ставки

Перевагою такої політики є стабільність процентних ставок, а отже і рівня інвестицій, закупок й т.п. Недоліком – нестабільність цін. Адже вслід за зростанням попиту на гроші від 1 до 2 центральний банк вимушений буде збільшити пропозицію грошей від 1 до 2. Збільшення пропозиції грошей викличе зростання цін, а воно, в свою чергу, знову збільшення попиту на гроші до 3.  Як результат - зростання пропозиції до 3. Така політика загрожує розкручуванням інфляції та дестабілізацією фінансової системи. Таку монетарну політику називають гнучкою.

По-третє, монетарна політика, яка поєднує два попередні варіанти.. на зміну попиту на гроші центральний банк відповідає частково збільшенням грошової маси, а частково – підвищенням процентної ставки. Така політика дозволяє знаходити компроміси між можливими негативними наслідками попередніх варіантів. Крива пропозиції грошей має вигляд висхідної кривої.

 

                                  Процентна                                     

                                      ставка

 

 

 

                                         r3

                                   

                                   r2

                                        

                                   r1

                                                                        1          2            3

 

                                                 1   2 3           Кількість грошей

Проміжний варіант монетарної політики

Монетарна політика впливає на рівень цін і процентну ставку, а отже на реальну купівельну спроможність економічних суб’єктів, вартість та доходність інвестицій. Таким чином вона визначає сукупний попит на національний продукт. Через це монетарна політика використовується як знаряддя кон’юнктурної політики, регулювання економічного циклу. Монетарна політика впливає на короткострокові фактори економічного зростання й здатна викликати короткострокові зміни у обсягах національного виробництва і зайнятості. по відношенню до довгострокових параметрів економічного розвитку вона залишається нейтральною.

За цілями впливу монетарну політику поділяють на: стимулюючу і стримуючу. Стимулююча монетарна політика спрямована на підвищення рівня зайнятості і прискорення економічного зростання, її ще називають політикою „дешевих грошей”. Таку політику проводять у фазі економічного спаду. Засобом її реалізації є збільшення грошової маси. Збільшення грошової пропозиції викликає підвищення загального рівня цін і зниження процентних ставок. Підвищення рівня цін призводить до знецінення грошових залишків населення та фірм, що стимулює збільшення витрат, оскільки тримати доходи в грошовій формі стає невигідним. Це розширює ринок й заохочує виробників до збільшення обсягів виробництва. В той же час, зниження процентних ставок стимулює зростання інвестицій в економіці та розширює купівлю товарів у кредит. В цілому зростання пропозиції грошей здійснює стимулюючий вплив на економіку, підштовхуючи економічне зростання. Проте, при надмірному зростанні грошової пропозиції може розвинутись неконтрольована інфляція.

Стримуюча монетарна політика це політика „дорогих грошей”, яка спрямована на обмеження зростання цін в економіці. Стримуючий та антиінфляційний вплив на економіку спричиняє скорочення грошової пропозиції. Засобом її реалізації є обмеження грошової маси Внаслідок чого рівень цін перестає зростати, що сигналізує виробникам про необхідність призупинити нарощення обсягів виробництва, а підвищення процентних ставок робить кредити більш дорогими та скорочує інвестиції.

Центральний банк здійснює грошово-кредитне регулювання трьома основними методами: змінюючи норми резервування; змінюючи облікову ставку;здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку.

Норма резервування– відсоток депозитів, які комерційні банки повинні тримати в центральному банку у вигляді обов’язкових резервів. Збільшення норми резервування зменшує вільні кредитні ресурси комерційних банку й, таким чином, зменшує пропозицію грошей. І навпаки.

Облікова ставка– процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам. Підвищення облікової ставки зменшує обсяги кредитів, які комерційні банки беруть у центрального, а отже, зменшує пропозицію грошей. Зменшення облікової ставки збільшує пропозицію грошей.

Операції на відкритому ринкуце купівля або продаж центральним банком на відкритому ринку державних цінних паперів. Коли центральний банк купує цінні папери, то кошти з його рахунків переходять на рахунки в комерційних банках, таким чином, пропозиція грошей зменшується. Якщо центральний банк бажає зменшити пропозицію грошей, то він продає на відкритому ринку цінні папери. При цьому гроші з рахунків комерційних банків переходять на рахунки центрального банку, вилучаючись таким чином з обігу.

 




Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... Следующая Последняя