|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ Фінансові інструменти підвищення вартості бізнесу
Фінансові інструменти підвищення вартості бізнесуДата публикации: 05.11.2019 10:10
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ Навчально-науковий інститут фінансів, банківської справи Кафедра фінансів Затверджено Науково-методичною радоюУніверситету, Протокол від __________2018р. № Голова НМР_________________О.А.Шевчук
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
з курсу «Фінансові інструменти підвищення вартості бізнесу» до виконання розрахункових робіт підготовки здобувачів вищої освіти другого (магістерського) рівня (денної та заочної форми навчання) галузь знань 07 «Управління та адміністрування» спеціальність 072 «Фінанси, банківська справа та страхування» спеціалізація «Фінансовий менеджмент у сфері бізнесу»
Ірпінь 2018
Методична розробка складена на основі робочої навчальної програми курсу «Фінансові інструменти підвищення вартості бізнесу», затвердженої у 2018 році.
Автор: Л.П.Довгань, к.е.н., доцент
Рецензенти: Л.О.Першко, к.е.н., доцент
Розглянуто і схвалено Кафедрою фінансів, протокол від _________________2018 №
Завідувач кафедри ________________________М.Д.Бедринець, к.е.н., доцент
Розглянуто і схвалено Вченою радою Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи, протокол від _________________2018 №____
Голова вченої ради Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи ____________________ М.О.Кужелєв, д.е.н., професор
Зміст стор Передмова ……………………………………………………………….4 Тема. Управління вартістю капіталу підприємства в аспекті її мінімізації ……………………………………………………………………………...5 Тема. Методичні підходи до визначення вартості бізнесу..…………..13 Тема. Прийоми і інструменти фінансового менеджменту в забезпеченні підвищення вартості бізнесу………………...………………………….20 Тема. Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EBIT i EBITDA…….………………………………………………......................28 Тема. Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – MVA... Тема. Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EVA… Тема. Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – SVA… Тема. Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – CFROI.. Тема. Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – CVA… Критерії оцінювання розрахункової роботи…………………………...32 Рекомендована література……………………………………………….33
Передмова Актуальність вивчення дисципліни «Фінансові інструменти підвищення вартості бізнесу» обумовлена необхідністю підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі фінансового менеджменту, що володіють сучасними технологіями управління фінансами в умовах діючого підприємства, здатних до опрацювання та прийняття відповідних рішень з питань розробки та реалізації довгострокової та поточної фінансової політики корпорації, у т.ч. управління вартістю капіталу підприємства в аспекті її мінімізації, методичні підходи до визначення вартості бізнесу, прийоми і інструменти фінансового менеджменту в забезпеченні підвищення вартості бізнесу, фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EBIT i EBITDA, фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – MVA, фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EVA, фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – SVA, фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – CFROI, фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – CVA та ін.
Мета розрахункової роботи полягає у необхідності одержання студентами практичних навичок з питань розрахунку фінансових інструментів найважливіших тем курсу, а саме:
Завдання розрахункової роботи являють собою ситуаційні завдання, які базуються на матеріалах фінансової звітності реальних підприємств. У кожній розрахунковій роботі студент використовує матеріали фінансової звітності відповідного підприємства, яке вибирає самостійно. Розрахунки проводити не менше, ніж за два періоди. Розрахункова робота містить методичні рекомендації щодо виконання завдань. Робота виконується в окремому зошиті, супроводжується розрахунками, висновками, презентаціями. Виконана робота захищається публічно в аудиторії і оцінюється двадцяти балами. Вихідні дані: 1. Вибрати підприємство для розрахунку показників. Зібрати фінансову звітність підприємства, а саме: Форма № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» Форма № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» Форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів» (за прямим методом) Форма № 3н «Звіт про рух грошових коштів» (за непрямим методом) Форма № 4 «Звіт про власний капітал» Форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності» Форма № 6 «Додаток до приміток до річної фінансової звітності «Інформація за сегментами».
Розрахункова робота №1 до теми: «Управління вартістю капіталу підприємства в аспекті її мінімізації» Методичні вказівки до виконання розрахункової роботи Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC): де Квк — очікувана ставка вартості власного капіталу; Кпк — очікувана ставка вартості позичкового капіталу; К — сума капіталу підприємства; ВК — сума власного капіталу; ПК — сума позичкового капіталу. Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і позичковий капітал. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін. Очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових відносин підприємства з його кредиторами і включає всі витрати, пов’язані із залученням позичкового капіталу, в т. ч. процентні платежі, дизажіо, різного роду збори тощо. Ця ставка може відповідати кредитній ставці, за якою підприємство залучає (чи може залучити) кредити. За наявності відповідних розрахункових даних ставка вартості позичкового капіталу може обчислюватися за методом внутрішньої норми прибутковості (IRR). Перед фінансистами досить часто постає питання, як розрахувати вартість позичкового капіталу в частині забезпечення наступних витрат і платежів, поточних зобов’язань за розрахунками тощо, на які не нараховуються проценти (та інші платежі) за їх користування. Можливі два варіанти вирішення цієї проблеми: • згадані складові позичкового капіталу не враховуються при визначенні WACC, тобто в процесі розрахунків загальна сума капіталу зменшується на ці позиції; • урахування зазначених позицій на рівні з іншими фінансовими зобов’язаннями, при цьому застосовується нульова ставка залучення цієї частини капіталу. Заслуговує на увагу той факт, що в англосаксонській практиці фінансової діяльності домінує перший підхід, тобто при розрахунку середньозваженої вартості капіталу здебільшого враховуються власний капітал та фінансова заборгованість . На практиці при розрахунку вартості залучення позичкового капіталу слід враховувати податковий фактор. Якщо S — податковий мультиплікатор (коефіцієнт, який характеризує ставку податку на прибуток), а проценти за користування позичками відносяться на валові витрати підприємства, то модель визначення середньозваженої вартості капіталу можна уявити в такому вигляді: де ПК — сума позичкового капіталу. Головна проблема, з якою стикаються фінансисти при застосуванні моделі WACC, полягає у визначенні ціни залучення власного капіталу, зокрема значення очікуваної ставки вартості власного капіталу. Це питання досі не знайшло свого повного вирішення ні в теорії, ні в практиці. Серед можливих способів розрахунку очікуваної ставки вартості власного капіталу можна розглядати такі: • модель оцінки капітальних активів (САРМ), за якої слід скористатися інформацією щодо значення b-коефіцієнта, безризикової процентної ставки та середньої дохідності на ринку (див. параграф 2); • суб’єктивна оцінка: проценти за довгостроковими облігаціями або депозитними вкладами плюс надбавка за специфічні ризики, характерні для даного підприємства (галузі); • використання показника, оберненого до відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER) (наприклад, якщо PER = 5/1, то Квк = 1/PER = 1/5 = 0,2, або 20 %); • модель приросту дивідендів (модель Гордона), згідно з якою ціна залучення власного капіталу визначається як відношення прогнозної суми дивідендів на наступний рік (D1) до курсу акцій (КА), скоригованого на величину приросту дивідендів (g): Квк = D1/KA + g. У процесі оцінки вартості власного капіталу слід чітко виокремлювати очікувану ціну, за яку інвестори будуть згодні вкладати кошти в підприємство, та очікувану рентабельність власного капіталу. Різниця полягає в тому, що останній показник розраховується з використанням балансової вартості власного капіталу. Натомість ціна залучення власного капіталу визначається на основі ринкових оцінок вартості капіталу підприємства та його доходів. Наголосимо, що в контексті оцінки вартості підприємства особливе значення показника середньозваженої вартості капіталу (WACC) полягає в тому, що він може використовуватися як ставка дисконтування для приведення майбутніх доходів до теперішньої вартості.
Завдання для виконання розрахункової роботи №1 до теми: «Управління вартістю капіталу підприємства в аспекті її мінімізації»
Таблиця 1 Визначення WAСС
3. Ціна залучення статутного капіталу пропонується взяти на рівні нормативно-достатнього значення рентабельності активів, тобто 20%. 4. Ціна залучення нерозподіленого прибутку пропонується взяти на рівні реального значення рентабельності активів по підприємству, а саме: ф.№2 р.2290: ф.№1 р.1900. 5. Ціна залучення банківських позик і кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги пропонується взяти на рівні середньої ставки банківських кредитів (взяти із статистики) або реальну ставку кредитування по підприємству. Можна використати інші способи, описані у методичних вказівках. 6. Зробити висновки.
Розрахункова робота №2 теми: «Методичні підходи до визначення вартості бізнесу» Методичні вказівки до виконання розрахункової роботи Розрахувати вартість підприємства можна за трьома підходами:
Дохідний підхід до оцінки вартості підприємства В основі підходу лежить теза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю підприємства передусім є отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи: • дисконтування грошових потоків (дисконтування Cash-flow); • визначення капіталізованої вартості доходів. При оцінці вартості підприємства цими методами дані про вартість, склад і структуру активів безпосередньо не впливають на оцінку, а використовується лише інформація про здатність активів генерувати доходи. Такий методологічний підхід за своєю природою є однотипним з методологією оцінки доцільності інвестицій на базі концепції зміни вартості грошей у часі. Метод дисконтування грошових потоків (Discounted Cash-flow = DCF). Цей метод побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього Cash-flow оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів. За своїм економічним змістом він схожий з методикою дисконтування Cash-flow у рамках оцінки доцільності інвестицій. Згідно з методом дисконтування грошових потоків вартість об’єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків (Cash-flow) або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов’язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів. Надлишкові активи — це активи підприємства, що в даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. Такого роду активи оцінюються, виходячи з найкращого альтернативного варіанта їх використання. Дискусійним є питання врахування при визначенні вартості підприємства його зобов’язань. При цьому виокремлюють два підходи: Entity (брутто-вартість — на базі сукупного капіталу) та Equity (нетто-вартість — на базі власного капіталу). Здебільшого, якщо структура капіталу підприємства є задовільною і воно не перевантажене боргами, використовують брутто-підхід. Якщо ж баланс підприємства переобтяжено боргами, то об’єктивність оцінки забезпечується використанням Equity-підходу. Алгоритм розрахунку вартості підприємства (нетто) методом DCF можна уявити в такому вигляді: де ВПн — чиста (нетто) вартість підприємства на дату оцінки; FCFt — сумарна величина операційного та інвестиційного Cash-flow в періоді t; ЗВП — залишкова вартість підприємства в періоді n; НА — надлишкові активи; r — коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування (r = WACCs/100). Для зручності дані заносимо в таблицю 2. Таблиця 2 Оцінка вартості підприємства за методом дисконтування Cash flow
Метод капіталізації доходів Цей метод досить часто застосовується з метою перевірки достовірності оцінки, проведеної за методом DCF. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовувати формулу так званої довічної ренти: де ВПк — вартість підприємства за методом капіталізації доходу; П — очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації; Квк — ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу – ф.№2, р.2350: ф.№1, р.1495). У контексті капіталізації доходів під поняттям «доходи» розуміють грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Залежно від цілей оцінки за доходи для розрахунків можуть братися такі показники: прибуток до оподаткування, чистий прибуток (після оподаткування) або FCF. Ставка капіталізації — дільник (як правило, у формі процента), який використовується для переведення доходу у вартість. Природа і методика визначення ставки капіталізації в цілому є тією самою, що й ставки дисконтування. Однак для цілей капіталізації, як правило, береться ставка дисконту в частині вартості залучення власного капіталу: очікувана інвесторами ставка дохідності за вкладеннями у корпоративні права підприємства. Таким чином, для одного й того ж підприємства ставки капіталізації та дисконтування можуть бути різними. Аналогічно до DCF методом капіталізації доходів передбачено використання брутто- та нетто-підходів. За нетто-підходу вартість підприємства визначається як відношення чистого прибутку до ставки капіталізації (формула Майновий (витратний) підхід Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства. Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи: • оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід); • метод розрахунку чистих активів (ф.№1, р.1495); • розрахунок ліквідаційної вартості. На практиці рекомендується застосовувати комбінацію методу оцінки активів та методу капіталізації доходів (так званий швейцарський метод середньої оцінки). Згідно з даним підходом для оцінки вартості підприємства пропонується такий алгоритм :
де ВПс — вартість підприємства, розрахована за методом середньої оцінки; ВПа — вартість підприємства, розрахована на базі оцінки активів (ф.№1, р.1495). Оцінка вартості підприємства на основі ринкового підходу Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналога¬ми. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об’єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самих економічних чинників . Для з’ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об’єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи: • зіставлення мультиплікаторів; • порівняння продажів (транзакцій). Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється. Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства за цим методом є таким: ВПм = По × М, де ВПм — вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів; По — значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), на оцінюваному підприємстві; М — мультиплікатор (розраховується з використан¬ням даних підприємства-аналога). Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники: • відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації; • відношення ціни підприємства до операційного Cash-flow; • відношення ціни до чистого прибутку; • відношення ринкового курсу корпоративних прав до балансового. Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об’єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором. Для розрахунку необхідно заповнити таблицю 3, але по своєму підприємству. Таблиця 3 Показники для зіставлення об’єкта оцінки та порівнюваного підприємства
Для оцінки вартості підприємства розрахуємо значення окремих мультиплікаторів по підприємству-аналогу: • відношення ринкового курсу до балансового = 0,75; • відношення ринкового курсу до операційного Cash-flow = 2,72; • відношення ринкового курсу до чистого прибутку = 3; • відношення ринкового курсу до чистої виручки від реалізації = 0,214. Використовуючи дані оцінюваного підприємства, знайдемо загальну ринкову вартість його корпоративних прав (яка дорівнюватиме оціночній вартості підприємства) в розрізі окремих мультиплікаторів: • мультиплікатор відношення ринкового курсу до балансового: 112,5 % (0,75 × 150 %) або 3375 тис. грн (112,5 % від 3000 тис. грн); • мультиплікатор відношення ринкового курсу до операційного Cash-flow: 3808 тис. грн (2,72 × 1400); • мультиплікатор відношення ринкового курсу до чистого прибутку: 3600 тис. грн (3 × 1200); • мультиплікатор відношення ринкового курсу до чистої виручки від реалізації: 3210 тис. грн (0,214 × 15 000). Кінцеву оціночну вартість можна знайти як середню арифметичну по окремих мультиплікаторах:(3375 + 3808 + 3600 + 3210) / 4 = 3498 тис. грн. Метод порівняння продажів (транзакцій) базується на оцінці вартості підприємства, виходячи з ціни продажу аналогічних об’єктів. Він передбачає, що суб’єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені при купівлі-продажу аналогічних об’єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, ціни продажу порівнюваних підприємств коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об’єкта оцінки та його аналогу. Використовуючи дані попереднього прикладу (таблиця 3) в частині оцінюваного підприємства, знайдемо його вартість методом порівняння продажів, якщо підприємство-аналог з обсягом чистої виручки від реалізації 20 000 тис. грн, чистим прибутком 1550 тис. грн та операційним Cash-flow 1850 тис. грн було реалізоване за 4500 тис. грн. З метою оцінки вартості підприємства знайдемо поправочні коефіцієнти: • чистої виручки від реалізації: 1,33 (20 000/15 000); • чистого прибутку: 1,29 (1550/1200); • операційного Cash-flow: 1,32 (1850/1400). Середнє арифметичне значення поправочного коефіцієнта становить 1,31. Шукана ринкова вартість підприємства дорівнює 3435 тис. грн (4500/1,31).
Завдання для виконання розрахункової роботи №2 до теми «Методичні підходи до визначення вартості бізнесу» 1. Використовуючи дані фінансової звітності форми №1 «Баланс» і форми №2 «Звіт про фінансові результати» (форми додаються), розрахувати: 1. Розрахувати оцінку вартості підприємства з використанням дохідного підходу, застосовуючи дисконтування грошових потоків і визначення капіталізованої вартості доходів. 2. Розрахувати оцінку вартості підприємства на базі майнового (витратного) підходу, застосовуючи метод розрахунку чистих активів і розрахунок швейцарський метод середньої оцінки вартості підприємства.
3. Розрахувати оцінку вартості підприємства на базі ринкового підходу, застосовуючи метод зіставлення мультиплікаторів і метод порівняння продажів (транзакцій). 4. Зробити висновки і пропозиції.
Розрахункова робота №3 до теми: «Прийоми і інструменти фінансового менеджменту в забезпеченні підвищення вартості бізнесу» Методичні вказівки до виконання розрахункової роботи Оцінювання запасу фінансової стійкості В умовах самофінансування найважливішою економічною проблемою є визначення запасу фінансової стійкості підприємства. Запас фінансової стійкості (Stock of Financial Stability) характеризує рівень захищеності основної діяльності, який є в підприємства підприємства на даний момент і яким можна скористатися на випадок форс-мажорних обставин. Одночасно запас фінансо-вої стійкості визначає захищеність кредиторів та постачальників від можливої несплати коштів за розрахунками. Запас фінансової стійкості характеризують: — поріг рентабельності; — зона безпеки; — показники операційного, фінансового, операційно-фінансового левериджу. Поріг рентабельності Визначення порогу рентабельності називають ще аналізом взаємозв'язків витрати — обсяг — прибуток. Основним показником є точка беззбитковості (критичний обсяг реалізації, поріг рентабельності). Точка беззбитковості (Вгеаk-еvеn Sales) характеризує обсяг реалізації, при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток, як і збиток, дорівнює нулю. Щоб визначити точку беззбитковості, сукупні витрати підприємства поділяють на змінні витрати та постійні. Змінні витрати (VС)(Vаriable Costs) змінюються прямо пропорційно до змін обсягу виробництва. Постійні витрати (FC) (Fixed Costs) залишаються незмінними при змінні обсягу виробництва. Цікавим парадоксом є те, що змінні витрати є постійними в структурі собівартості одиниці продукції, незалежно від обсягу її випуску. З іншого боку, за умови збільшення обсягів виробництва спостерігаємо скорочення постійних витрат на одиницю. На практиці трапляється дуже мало статей витрат, котрі дійсно можна віднести до суто постійних, або, навпаки, суто змінних. Однак для більшої яскравості аналізу слід вдатися до деяких спрощень. До змінних витрат слід відносити витрати на сировину та заробітну плату (Ф. 2, р. 2050); до постійних витрат — адміністративні витрати; витрати на збут. (Ф. 2, р. 2130, р. 2150). Якщо ж необхідно здійснити розрахунки в цілому для підприємства (в грошових одиницях), то беззбитковий обсяг продажу визначається за допомогою валової маржі. Валова маржа, або маржинальний прибуток, розраховується як різниця між обсягами реалізованої продукції (РП) і обсягами змінних витрат (ЗВ) за формулою: ВМ = РП – ЗВ; ф.№2, р.2090=ф.№2, р.2000 – ф.№2, р.2050 де ВМ — валова маржа. Послідовність розрахунків така: 1. Визначається відсоток валової маржі в обсязі реалізованої продукції (або коефіцієнт валової маржі) за формулою КВМ =ВМ:РП 2. Розраховується поріг рентабельності, тобто такий обсяг реалізованої продукції, за якого всі витрати покриваються, збитків немає, але немає й прибутків. ПР =ПВ : КВМ, де ПР — поріг рентабельності; ПВ=ВМ-ОП ПВ=ф.№2, р.2090 – ф.№2, р.2190 Чим вищий поріг рентабельності, тим складніше його перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації. Зниження межі рентабельності можна досягти збільшивши маржинальний прибуток або скоротивши постійні витрати. Отже, ідеальними умовами для підприємства є поєднання низьких постійних витрат з високим маржинальним прибутком. Необхідно знаходити вдалий компроміс між постійними та змінними витратами. 3. Визначається запас фінансової міцності (ЗФМ) або зона безпеки. Це сума, на яку підприємство може знизити обсяг реалізації до моменту появи збитків ЗФМ = РП – ПР; або у відсотках: %ЗФМ=(РП-ПР):РП×100% Запас фінансової міцності у відсотках (коефіцієнт запасу міцності) показує, на скільки відсотків підприємство може знизити обсяг реалізації, не зазнаючи при цьому збитків. Операційний важіль (леверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни операційного прибутку шляхом зміни обсягів і структури операційних витрат (постійних і змінних). Операційний леверидж впливає на прибуток до сплати відсотків та податків Вплив операційного важеля на фінансові результати підприємства можна виразити за допомогою формули: tоп = tвр - СДОВ, де tоп — темп зміни операційного прибутку; tвр — темп зміни виручки від реалізації; СДОВ — сила дії операційного важеля.
СДОВ=(РП-ЗВ):операційний прибуток (ф.№2, р.2190)
Тобто, сила дії операційного важеля показує, на скільки відсотків зміниться операційний прибуток при зміні виручки від реалізації на 1 % .
Фінансовий важіль (леверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу. Фінансовий леверидж впливає на чистий прибуток. У формалізованому вигляді вплив фінансового важеля на фінансові результати підприємства можна представити таким чином: tчп = tоп × СДФВ, де tчп — темп зміни чистого прибутку; tоп — темп зміни операційного прибутку; СДФВ — сила дії фінансового важеля.
СДФВ = Операційний прибуток : (операційний прибуток – фінансові витрати (ф.№2, р.2250)).
Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля. Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рентабельності (тобто рентабельності власного капіталу) може мати ще лише у випадку, коли економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів. Для визначення ефекту фінансового важеля використовується формула: ЕФВ = (1-Коп)(Ера – СП) × ПК : ВК ; ЕФВ — ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу); Коп — коефіцієнт оподаткування прибутку; ЕРа — економічна рентабельність активів (розраховується шляхом відношення операційного прибутку до загального обсягу капіталу, інвестованого в активи підприємства); СП — середня ставка процента за позиковими коштами (або рівень фінансових витрат); ПК — позиковий капітал; ВК — власний капітал. Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів: 1. Диференціала (1 - Коп)(ЕРа-СП) — різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і середньою ставкою процента за позиковими коштами після сплати податків; 2. Плеча ПК/ВК — співвідношення позикового і власного капіталу. Плече фінансового важеля є мультиплікатором зміни диференціала, тобто посилює його дію як в позитивному, так і негативно-у напрямках. Так, якщо диференціал має додатне значення, вигідно нарощувати частку позикового капіталу і тим самим збільшувати рентабельність власного капіталу. І, навпаки, якщо значення диференціала від'ємне, в результаті збільшення плеча фінансового важеля відбувається "проїдання" власного капіталу, наслідки для підприємства можуть бути руйнівними. Операційно-фінансовий леверидж Відповідно до сили дії операційного левериджу: чим більше використання фіксованих операційних витрат, тим більше змінюватиметься прибуток до сплати відсотків та податків при зміні обсягів продажу. Відповідно до сили дії фінансового левериджу: чим більше використання позичкового капіталу, тим більше змінюватиметься чистий прибуток на акцію при зміні прибутку до сплати відсотків та податків. Звідси, якщо підприємство об'єднує операційний і фінансовий левериджі, то відбувається двоетапне посилення зміни обсягів продажу, що призводить до ще більшої зміни чистого прибутку на акцію. Сила дії операційного-фінансового левериджу полягає в чутливості чистого прибутку до зміни обсягів продажу і показує, на скільки відсотків зміниться чистий прибуток на акцію за умови зміни обсягів продажів на 1 %: Показник сили дії фінансового важеля характеризує фінансовий ризик, пов'язаний зі структурою капіталу. Чим більше значення цього показника, тим більший ризик неповернення кредитів з процентами для банкірів та ризик невиплати дивідендів для акціонерів. Ситуація ще більше ускладнюється, коли одночасно підвищується комерційний ризик, тобто ризик недоотримання операційного прибутку від основної діяльності підприємства. Відповідно, фінансовий ризик розглядається як додатковий ризик власників капіталу в результаті залучення позикового капіталу. Якщо залучається позиковий капітал, то загальний ризик власників складається з комерційного і фінансового ризиків. Сукупний вплив комерційного та фінансового ризиків на чистий прибуток підприємства оцінюється за допомогою операційно-фінансового важеля: tчп= tвр ×СДОФВ, де tчп — темп зміни чистого прибутку; tвр — темп зміни виручки від реалізації; СДОФВ — сила дії операційно-фінансового важеля.
СДОФВ = СДОВ×СДФВ= (Виручка від реалізації – Змінні витрати): (Операційний прибуток – Фінансові витрати)
Таким чином, операційно-фінансовий важіль показує, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток підприємства, що користується позиковим капіталом, при зміні виручки від реалізації на 1 % . Розрахунок сили дії операційно-фінансового важеля дає змогу виявити вплив змін комерційних умов виробництва (зміну попиту, ціни тощо) на розмір чистого прибутку і рентабельність власного капіталу при різних варіантах співвідношення позикового і власного капіталу.
Завдання для виконання розрахункової роботи №3 до теми: Прийоми і інструменти фінансового менеджменту в забезпеченні підвищення вартості бізнесу
Розрахункова робота №4 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EBIT i EBITDA 1. Історично розрахунок EBIT і EBITDA базувався на даних звітності US фінансового стану і оцінки вартості компанії, які в тому числі формують звітність за міжнародними стандартами. Розрахунок даних показників на основі МСФО-звітності має свої особливості. Крім того, компанії використовують різну методологію розрахунку даних показників. EBIT и EBITDA: розрахунок і сутність показників. Показники EBIT (earnings before interest and taxes — прибуток до вирахування процентів і податків) і EBITDA (earnings before interest, taxes, depreciation and amortization — прибуток до вирахування процентів, податків і амортизації основних засобів і нематеріальних активів) не визначені міжнародними стандартами фінансової звітності чи національними стандартами західних країн як обов’язкові показники. Ці і деякі інші показники називаються non-GAAP financial measures («показники, які не є фінансовими величинами US GAAP»). Не дивлячись на це, і EBIT, і EBITDA досить широко використовуються аналітиками, інвесторами та іншими зацікавленими особами для оцінки фінансового стану і вартості компанії. Історія виникнення EBITDA. Історично показник EBITDA використовувався для визначення здатності компанії обслуговувати борг, тобто даний показник разом з показником чистого прибутку служив джерелом інформації про те, яку суму процентних платежів може забезпечити компанія в найближчій перспективі. В першу чергу EBITDA користувались інвестори, які розглядали компанію не в якості довгострокової інвестиції, а в якості сукупних активів, які можна окремо вигідно продати. При цьому EBITDA характеризував суму, яка могла бути направлена на погашення кредитів. Така схема (leveraged buyouts — фінансований викуп, за якого компанія викуповується за рахунок залучених коштів) була широко розповсюджена у 80-х роках. Пізніше показник EBITDA став використовуватись більшістю компаній і сьогодні став одним із найпопулярніших показників. Він показує дохід, який створив бізнес в поточному періоді і може використовуватись для оцінки рентабельності інвестицій і можливостей самофінансування.
2. Розрахунок показників EBIT и EBITDA
Розрахунок показників EBIT и EBITDA. Класичний розрахунок даних показників достатньо простий: щоб їх розрахувати, необхідно розпочати з показника чистого прибутку за відповідний період.
EBIT = Чистий прибуток + Витрати з податку на прибуток – Доходи з податку на прибуток + Проценти сплачені – Проценти одержані EBIT = ф.№2, р.2350 + р.2300 – р.2300 + р.2250 – р.2220
EBITDA= EBIT + Амортизаційні відрахування основних засобів і нематеріальних активів – Переоцінка активів EBITDA= EBIT + ф.№1, р.1012 + р.1002 – р.1405
Сутність показників EBIT и EBITDA. Показник EBIT є проміжним показником прибутку до сплати процентів і податків. Показник EBITDA — це «очищений» показник чистого прибутку від амортизації, процентів і податку на прибуток, який дозволяє оцінити прибуток компанії без впливу: - розміру інвестицій (поправка на суму нарахованої амортизації); - боргового навантаження (поправка на проценти); - режиму оподаткування (поправка на податок на прибуток). Основне призначення EBITDA полягає в тому, щоб за допомогою даного показника можна було б порівнювати різні підприємства, які функціонують в одній галузі, в тому числі і для цілей бенчмаркінга. При цьому не важливі розміри інвестицій, боргові навантаження чи податковий режим – мають значення тільки вид економічної діяльності і операційні результати. Таким чином, EBITDA дає можливість порівнювати компанії із різними обліковими політиками (наприклад, в частині обліку амортизації чи переоцінки активів), різними умовами оподаткування чи рівнем боргового навантаження.
3. Похідні показники EBIT и EBITDA
Аналіз з використанням EBIT и EBITDA. В наш час EBIT и EBITDA широко використовуються при аналізі компаній, в тому числі застосовуються наступні похідні показники: 1) EBITDA margin % (рентабельність EBITDA) EBITDA: виручка від реалізації (ф.№2, р.2000)
2) Debt/EBITDA (зобов’язання/EBITDA) (Ф.№1, р.1595+р.1695+р.1700): EBITDA
3) Net Debt / EBITDA (зобов’язання нетто / EBITDA) (Ф.№1, р.1595+р.1695+р.1700 – р.1165 – р.1160 ): EBITDA
4) EBITDA / Interest expense (EBITDA / процентні витрати) EBITDA: ф.№2, р.2250
Кредитні організації можуть встановлювати свої цільові значення показників, за якими будуть відслідковувати фінансовий стан компаній-позичальників. Власники компаній також можуть встановлювати цільові значення, за допомогою яких можуть аналізувати фінансовий стан і розвиток компанії, а також оцінювати результати роботи фінансового менеджменту компанії. Відмінності EBIT и EBITDA від операційного прибутку. Показники операційного прибутку і EBIT/EBITDA — це різні показники. Якщо в класичні показники EBIT/EBITDA включаються всі доходи і витрати — операційні і неопераційні (крім процентів, податків і амортизації), — то в операційний прибуток не включаються неопераційні доходи і витрати. Неопераційними (або позареалізаційними, інвестиційно-фінансовими) доходами або витратами вважаються нерегулярні чи разові доходи і витрати, які не відносяться до операційної діяльності. Найчастіше – це доходи від інвестиційної діяльності, витрати, не пов’язані із діяльністю компанії, неопераційні курсові різниці, припинена діяльність та інші
Завдання для виконання розрахункової роботи №4 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EBIT i EBITDA
Розрахункова робота №5 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – MVA Коефіцієнт акціонерного капіталу визначає, скільки акціонерів одержать у випадку ліквідації всієї компанії. Співвідношення, яке виражене в процентах, розраховується шляхом ділення загального акціонерного капіталу на загальні активи фірми і представляє собою суму активів, за якими у акціонерів є залишкова претензія. Вихідні дані беруть із балансу компанії. Цей коефіцієнт у світовій практиці має такий вигляд: Shareholder Equity Ratio= Total Shareholder Equity : Total Assets, або: Коефіцієнт акціонерного капіталу = Власний капітал (ф.№1, р.1495) : Підсумок по балансу (ф.№1, р.1900). Баланс базується на формулі: активи за вирахуванням зобов’язань дорівнюють власному капіталу. Якщо, наприклад, компанія продала всі свої активи за готівку і використала грошові кошти для погашення всіх зобов’язань, грошові кошти, які залишились, дорівнюють капіталу компанії. Власний капітал компанії – це сума звичайних акцій, яка додатково виплачується в капіталі і нерозподілений прибуток, а баланс вважається реальною вартістю бізнесу. Завдання для виконання розрахункової роботи №5 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – MVA Використовуючи дані фінансової звітності форми №1 «Баланс», визначити:
Розрахункова робота №6 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EVA Останнім часом значна увага приділяється до дослідження підходів щодо оцінки ефективності діяльності підприємства. Одним з них засновано на використанні показника економічної доданої вартості – EVA (Economic Value Added). Показник економічної доданої вартості (EVA) дозволяє проводити оцінку поточних і майбутніх перспектив розвитку підприємств. Теоретичні аспекти визначення показника економічної доданої вартості розглянуто в працях багатьох іноземних та вітчизняних науковців. Економічна додана вартість - Economic value added (EVA) є показником фінансового стану компанії на основі залишкової вартості, розрахованої шляхом віднімання вартості її капіталу із операційного прибутку з поправкою на податки на грошовій основі. Показник EVA також можна назвати економічною вигодою, оскільки вона може представляти реальний прибуток компанії. Цей показник був розроблений консалтинговою фірмою Stern Value Management, попередньо зареєстрованою як Stern Stewart and Co, названою іменами розробників моделі Джоєла Стерна і Беннета Стюарта. Вперше термін EVA був використаний у 1989 році П. Фінеганом, але звернув на себе увагу після публікації Ш.Таллі в журналі Fortune. В статті була представлена концепція EVA і методика її розрахунку. Також в журналі було опубліковано інтерв’ю зі Стерном і Стюартом і були наведені приклади успішних американських компаній, які використовували EVA в ролі критерія вимірювання ефективності діяльності. Після цього концепція EVA визвала велику зацікавленість у бізнес-товариств, включаючи такі компанії, як Coca-Cola Company, Eli Lilly and Company, Bausch & Lomb, Matsushita, Briggs & Stratton (англ.) і Herman Miller (англ.). З того часу у фінансовій пресі регулярно з’являються публікації про нові впровадження концепції EVA в діяльність компанії. EVA – це поступова різниця в нормі прибутку від вартості капіталу компанії. По суті, показник використовується для визначення вартості, яку компанія генерує із коштів, вкладених в неї. Якщо EVA компанії від’ємна, то це означає, що що компанія не генерує вартість із коштів, вкладених у бізнес. І навпаки, позитивна EVA показує, що компанія одержує вартість із коштів, в неї вкладених. Показник EVA визначається в основному такими параметрами, як чистий операційний прибуток після сплати податків (NOPAT), інвестований капітал (IC) і середньозважені витрати на капітал (WACC): EVA = NOPAT – IC ×WACC Інвестований капітал - це загальна сума інвестицій, яку компанія одержала від її акціонерів і кредиторів. Залучені засоби звичайно спрямовують на придбання активів, які використовуватимуться в процесі здійснення діяльності, наприклад купівля і обслуговування будівель і споруд, промислового устаткування, сировини і матеріалів, товарів тощо. Ефективне використання цих активів в процесі ведення діяльності, у свою чергу, призведе до зростання прибутку, що сприяє поліпшенню добробуту акціонерів і кредиторів. Економічна додана вартість розглядається в якості показника оцінки внутрішньо-фірмової ефективності та вартості, що створює компанія за певний період часу з позиції її власників. Вважається, що діяльність підприємства має для власників позитивний результат в тому випадку, якщо підприємству вдалося отримати більше, ніж становить прибутковість альтернативних вкладень. Цим пояснюється те, що при розрахунку EVA з суми прибутку віднімається не тільки плата за користування позиковим капіталом, але й за користуванням власним. Тобто підприємству необхідно забезпечувати такий рівень рентабельності, який дозволяє не тільки отримувати віддачу від інвестованого капіталу, яка перевищує витрати на залучення капіталу, але і створювати додаткову вартість. Економічна додана вартість є показником річної рентабельності підприємства, який в першу чергу показує, чи вдалося підприємству створити додаткову вартість Компоненти EVA. Рівняння для EVAпоказує, що в EVA компанії є три ключові компонента: NOPAT, обсяг інвестованого капіталу і WACC. NOPAT може бути розрахований вручну, але звичайно він вказується у фінансовій звітності публічної компанії. Інвестований капітал – це сума коштів, які використовуються для фінансування конкретного проекту. WACC – це середньозважена вартість капіталу або середня норма прибутку, який компанія розраховує виплатити своїм інвесторам. Рівняння для інвестованого капіталу, яке часто використовується для розрахунку EVA можна представити у такому вигляді: IC= Total Assets - Current Liability, тоді формула для EVA буде такою: EVA = NOPAT - (Загальні активи – поточні зобов’язання) × WACC. Загальні активи – ф№1, р.1900; Поточні зобов’язання – ф.№1, р.1695. Мета EVA полягає в тому, щоб кількісно оцінити вартість інвестування капіталу у визначений проект чи фірму, а потім оцінити, чи генерує він достатню кількість готівкових грошей, щоб вважатись гарною інвестицією. Позитивна EVA показує, що проект генерує дохідність, яка перевищує мінімальний дохід, який вимагають інвестори. Переваги і недоліки EVA. EVA оцінює роботу компанії і її керівництва за допомогою ідеї про те, що бізнес є прибутковим тільки тоді, коли він створює багатство і дохідність для акціонерів, що вимагає продуктивності вищої, ніж вартість капіталу компанії. EVA як показник ефективності дуже потрібний. Розрахунок показує, як і де компанія створила вартість шляхом використання елементів балансу. Це заставляє менеджерів вивчати активи і витрати при прийняті рішень. Але розрахунок EVA значною мірою залежить від обсягу інвестованого капіталу і краще всього використовується для стабільних і зрілих компаній, у яких достатньо великі активи. Таким чином, EVA більш затребувана для автовиробників, компаній розробників програмного забезпечення чи сервізних компаній з великою кількістю нематеріальних активів. Як було зазначено, EVA розраховується за найбільш поширеною формулою: EVA = NOPAT – IC ×WACC, де NOPAT- чистий операційний прибуток після сплати податків; IC - інвестований капітал; WACC - середньозважені витрати на капітал. Методику розрахунку середньозважених витрат на капітал ми наводили у попередніх параграфах, а розрахунок інвестованого капіталу і NOPAT за формами вітчизняної фінансової звітності ми розглянемо у цьому. В економічній літературі існують різні підходи до розрахунку EVA. Розглянемо їх детальніше. Перший спосіб використовує формулу, наведену вище - EVA = NOPAT – IC ×WACC. Необхідно навести методику розрахунку кожного компонента у формулі. Інвестований капітал (ІС) представляє собою власний капітал плюс довгострокові зобов’язання на початок року. Таким чином: (ІС) = Загальні активи (ф№1, р.1900) – поточні зобов’язання (ф.№1, р.1695) NOPAT- це чистий операційний прибуток після сплати податків, він розраховується наступним чином: NOPAT = EBIT×(1-Т), де
EBIT- прибуток до вирахування процентів і податків; Т- ставка податку на прибуток.
Приклад. EBIT дорівнює 100000 тис.грн. Сиавка податку на прибуток – 18%. NOPAT= 100000×(1-0,18)=82000тис.грн.
Другий спосіб розрахунку EVA можна отримати, використавши прибуток фірми за чистими активами (RONA). RONA – це коефіцієнт, який розраховується шляхом ділення NOPAT фірми на величину використаного капіталу (RONA = NOPAT / підсумок по балансу), тобто: EVA = (RONA – мінімальна норма прибутку на капітал) × чисті інвестиції, де мінімальна норма прибутку на капітал – це мінімальний дохід, який вимагають інвестори (боргових зобов’язань і капіталу). Його рівень повинен визначатись, виходячи із рівня внутрішньої норми прибутковості (IRR). Чисті інвестиції= основні активи+оборотні активи – сума амортизації Чисті інвестиції= ф.№1, р.1095 + ф.№1, р.1195 – (ф.№1, р.1002+р.1012). Якщо RONA перевищує порогове значення, то EVA позитивна. Третій спосіб розрахунку EVA. EVA= прибуток від поточної діяльності – податки - інвестований капітал у підприємство (сума пасиву балансу) × середньозважену вартість капіталу (WACC), тобто: EVA = (P — T) — IC×WACC = NP — IC×WACC, де P — прибуток від поточної діяльності; T — податки; IC — інвестований капітал в компанію; WACC — середньозважена вартість капіталу; NP — чистий прибуток.
Четвертий спосіб розрахунку EVA. EVA = (r – WACC) × IC де: r – рентабельність капіталу підприємства.
П’ятий спосіб розрахунку. EVA = (ROCE - WACC) * CE де: CE – власні оборотні засоби (capital employed). ф.№1, р.1195 – р.1695; ROСЕ (return on capital employed) – рентабельність інвестованого капіталу, де: ROСЕ= EBIT / (Власний капітал + Довгострокові зобов’язання). Зрозуміло, що дохідність інвестованого в компанію капіталу повинна перевищувати витрати на капітал: ROСЕ > WACC. Різниця ROCE – WACC) називається спредом ефективності і є ключовим показником ранжирування компаній. Інтерпретація результатів: EVA> 0 – підприємство створює вартість для власників; EVA = 0 – повернення інвестицій без оцінки; MVA <0 – зменшується вартість підприємства. Позитивне значення EVA характеризує ефективне використання капіталу. Від’ємне значення EVA засвідчує про неефективне використання капіталу. Значення EVA, яке дорівнює нулю, характеризує прийнятність збереження такого бізнесу на ринку, оскільки інвестори одержують дохідність, яка компенсує їм ризик вкладень. Концепція EVA – більш досконалий інструмент вимірювання ефективності, чим чистий прибуток, оскільки оцінює не тільки кінцевий результат діяльності компанії, але і те, якою ціною він був одержаний. Операційний прибуток після оподаткування повинен перевищувати плату за власний і позиковий капітал, а чистий прибуток – плату за власний капітал. Якщо показник EVA обраний підприємством в якості критерію оцінки ефективності своєї діяльності, то завдання полягає в тому, щоб підвищити його значення. Як наслідок, для підвищення ефективності діяльності підприємства можуть бути застосовані наступні заходи: - для збільшення прибутку при використанні існуючого об’єму капіталу потрібне освоєння нових видів продукції (робіт, послуг), освоєння нових ринків (нових сегментів ринку); - для збільшення об’єму капіталу, що використовується, при зберіганні прибутку на поточному рівні необхідна ліквідація збиткових або недостатньо прибуткових сфер діяльності; - для зменшення витрат на залучення капіталу потрібна зміна його структури. Таким чином, визначивши сутність показника економічної доданої вартості (EVA) та основні підходи до його розрахунку, можна зробити висновок, що даний показник – це критерій оцінки прибутковості підприємства, який дозоляє власникам управляти інвестованим капіталом. Отже, використання показника EVA буде сприяти підвищенню якості оцінки ефективності діяльності підприємства. Завдання для виконання розрахункової роботи №6 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – EVA Використовуючи дані фінансової звітності форми №1 «Баланс» і форми №2 «Звіт про фінансові результати», визначити:
Розрахункова робота №7 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – SVA 1.Сутність акціонерної доданої вартості (Shareholder value added (SVA)) Акціонерна додана вартість (SVA) є показником операційного прибутку, який компанія одержала понад своїх витрат на фінансування, або вартості капіталу. Основний розрахунок являє собою чистий операційний прибуток після оподаткування (NOPAT) за вирахуванням вартості капіталу на основі середньозваженої вартості капіталу компанії. Акціонерна вартість створюється, коли прибуток компанії перевищує її вартість. Але є більш, ніж один спосіб розрахувати її. Чистий прибуток є приблизним показником частки доданої вартості, але вона не враховує витрати на фінансування чи вартість капіталу. (SVA) показує дохід, який компанія заробила понад своїх витрат на фінансування. Акціонерна додана вартість (SVA) представляє собою оцінку ефективності діяльності компанії для акціонерів у порівнянні із середньозваженою вартістю інвестованого капіталу ( WACC ). Цей показник став популярним в 1980-х роках, головним чином, завдяки Джеку Уелчу, бувшому генеральному директору General Electric, і Альфреду Раппапорту. Джерела акціонерної вартості. По суті, ідея полягає в тому, що гроші акціонерів повинні давати більш високий прибуток, чим можна було б заробити, інвестуючи в інші активи на тому ж рівні ризику. Іншими словами, вартість збільшується, якщо загальний чистий економічний грошовий потік бізнесу перевищує економічну вартість всього капіталу, який використовується для одержання операційного прибутку. Створення вартості гарантується, коли дохід компанії від капіталу перевищує вартість її капіталу. Акціонерна додана вартість має ряд переваг і недоліків. Формула SVA використовує NOPAT, який заснований на операційному прибутку і виключає податкові переваги, які виникають в результаті використання боргу. Це усуває ефект прийняття фінансових рішень на прибуток і дозволяє порівнювати компанії незалежно від способу їх фінансування. NOPAT також виключає незвичайні елементи і є більш точною мірою, чим чистий прибуток від здатності компанії одержувати прибуток від звичайної діяльності. Надзвичайні статті включають витрати на реструктуризацію та інші разові витати, які можуть тимчасово вплинути на прибуток компанії. Сама SVA містить один надзвичайно важливий показник, яким не користуються в більшості традиційних методів обліку, а саме, скільки капіталу використовується в бізнесі. SVA об’єднує звіт «Про фінансові результати» і дані балансу для визначення надлишкових доходів, доступних всім держателям капіталу. В той час, як акціонерна вартість вигідна власникам корпорації у фінансовому відношенні, вона не забезпечує чіткої оцінки корпоративної соціальної відповідальності і екологічних проблем, таких як зайнятість, етичні ділові практики. Рішення керівництва може максимізувати акціонерну вартість з одночасним зниженням добробуту місцевих громад, найманих працівників і погіршенням стану навколишнього середовища. Одним із недоліків SVA є те, що її складно підрахувати для приватних компаній. SVA вимагає розрахунку вартості капіталу, а це важко зробити для компаній, які знаходяться в приватній вартості. Крім того, короткостроковий акцент на акціонерній вартості може нанести шкоду довгостроковій вартості акціонерів, а витрати на «трюки», які ненадовго можуть підвищити вартість акцій, можуть негативно вплинути на їх довгострокову цінність. Навіть, один із самих ранніх користувачів SVA Джек Уелч широко критикував модель SVA: «На перший погляд, вартість акцій – сама недолуга ідея в світі», сказав він. «Акціонерна вартість – результат, а не стратегія. Вашими основними учасниками є ваші співробітники, ваші клієнти і ваші продукти». SVA – це показник ефективності, який є результатом вирахування вартості капіталу корпорації із його операційного прибутку після сплати податків. Деякі інвестори по вартості використовують SVA в якості інструмента для оцінки рентабельності і ефективності діяльності корпорації. Ця думка працює з ціннісним управлінням, яке передбачає, що головною метою корпорації повинна бути максимізація економічної вартості для її акціонерів. Популярність SVA досягла піку впродовж 1980-х років, оскільки поради директорів і корпоративних менеджерів піддавались ретельній перевірці, щоб зосередитись на особистому чи корпоративному прибутку, а не на акціонерах. Інвестиційне співтовариство більше не приділяє такої уваги SVA. Інвестори, які зосереджуються на SVA, більше занепокоєні створенням короткострокової дохідності вище ринкової, чим з довгостроковими доходами. Цей компроміс міститься в моделі SVA, яка карає компанії за капітальні витрати в спробі розширити бізнес-операції. Критики вважають, що такі вартісні інвестори спонукають компанії до прийняття недалеких рішень, а не до задоволення своїх клієнтів. Інвестори, які зосередились на SVA, часто фактично шукають додану вартість (CVA). Компанії, які генерують багато готівкових грошей через свою діяльність, можуть виплачувати більш високі дивіденди чи показувати більший короткостроковий прибуток. Але це лише приблизний ефект фактичної продуктивності чи створення багатства. Реальні інвестиції часто вимагають інтенсивних капітальних витрат і короткострокових втрат. Акціонери завжди хочуть, щоб їх корпорації максимізували прибуток, виплачували дивіденди і показували прибуток. Вартісні інвестори можуть ризикнути короткозорістю, зосередившись тільки на SVA і не розглядаючи довгострокові наслідки недостатнього реінвестування. SVA є мірилом змінюваної вартості бізнесу для тих, хто інвестував в нього. По суті, показник розрахований на те, щоб показати суму додаткових доходів, що компанія генерує для своїх інвесторів, які перевищують вартість її коштів. SVA представляє більш важливу інформацію, чим показник чистого прибутку, зазвичай оголошений бізнесом, оскільки тільки чистий прибуток не враховує вартості капіталу.
2. Розрахунок SVA та інтерпретація результатів. В загальному вигляді додана акціонерна вартість розраховується як чистий операційний прибуток після оподаткування мінус вартість капіталу. В розрахунках враховуються тільки операційні прибутки, що виключає наслідки любих доходів чи витрат, пов’язаних з питаннями фінансування чи надзвичайними подіями. Вартість капіталу включає в себе середньозважену вартість боргу і капіталу компанії, в якій будуть враховуватись привілейовані акції. При використанні цього розрахунку необхідно пам’ятати про наступні проблеми: 1) Продуктивність компанії і вартість її боргу пов’язані між собою. Тобто кредитори будуть збільшувати вартість коштів, якщо результати компанії знизяться, що, в свою чергу приведе до здорожчання вартості капіталу і, відповідно, приведе до нижчого результату доданої вартості. Таким чином, низька продуктивність компанії, як правило, визиває прискорене зниження показника SVA і навпаки. 2) Розрахунки продуктивності повинні базуватись за останніх 12 місяцях роботи, щоб використати самі останні результати. Довгострокові розрахунки, засновані на старих історичних результатах, можуть мати невелике значення, особливо якщо відбулись суттєві зміни в продуктивності компанії. SVA означає, що команда менеджерів концентрується на збільшенні чистої вартості своїх акціонерів в акціях. Вся аргументація осіб, які інвестують в акції, полягає в тому, що вони вірять, що вернуть інвестиції, а також матимуть нормальну дохідність. Теоретично управлінська команда наймається і вводиться акціонерами з очікуванням того, що акціонери одержать максимальний прибуток. Розрахунок акціонерної доданої вартості (SVA). Створення (SVA) насправді являє чотирьох етапний процес, який включає: 1) постановку цілей компанії; 2) спосіб оцінки успіху управлінської команди в разі досягнення цілі; 3) розробка операцій, направлених на досягнення максимальної віддачі; 4) моніторинг і вимірювання одержаних результаті за означений проміжок часу з акцентом на те, наскільки добре компанія виконала свої цілі. SVA розраховується шляхом вилучення загальної вартості капіталу компанії із чистого операційного прибутку після оподаткування (NOPAT). (SVA) = NOPAT – Вартість капіталу Приклад. Ви плануєте інвестувати в компанію А, яка має чистий операційний прибуток в розмірі 15 млн.дол. Податкова ставка оподаткування прибутку складає 35%. Капітал компанії складає 6 млн.дол. Акціонерна додана вартість (SVA) = 15 (1 – 0,35) - 6 = 3,75 млн. дол. Більш уточнююча формула має такий вигляд: SVA = NOPAT – Вартість капіталу × WACC, де вартість капіталу включає в себе середньозважену вартість боргу і капіталу компанії, в якій будуть враховуватись привілейовані акції. Таким чином, вартість капіталу = ф.№1, р.1495 + р.1510 + р.1515
Завдання для виконання розрахункової роботи №7 до теми: Фінансовий інструмент підвищення вартості бізнесу – SVA
Використовуючи дані фінансової звітності форми №1 «Баланс» і форми №2 «Звіт про фінансові результати», визначити:
Критерії оцінювання розрахункової роботи Кожна розрахункова робота (їх чотири) максимально оцінюються в три бали. Виконана розрахункова робота прилюдно захищається. При захисті роботи студент повинен доповісти результати дослідження. Для виконання розрахункової роботи студенту надається окремий варіант. Кожному варіанту відповідають дані фінансової звітності форми №1 «Баланс» і форми №2 «Звіт про фінансові результати» (форми додаються) окремого підприємства або дані статистичної звітності (використовують статистичний щорічник України) за видами економічної діяльності, підприємствами промисловості чи підприємствами в регіональному розрізі. Максимальний бал одержує студент, який виконав такі умови:
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Базова
Допоміжна
Інформаційні ресурси
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||