Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов
Главная \ Методические указания \ Методические указания и информация \ Інтелектуальний капітал як важливий чинник зростання вартості компанії

Інтелектуальний капітал як важливий чинник зростання вартості компанії

Тема7. Інтелектуальний капітал як важливий чинник зростання вартості компанії

 

  1. Роль інтелектуального капіталу в створенні вартості компанії  
  2. Механізм управління нематеріальними активами
  3. Методи та моделі оцінки інтелектуального капіталу компанії.
  4. Управління людським капіталом  
  5. Оцінка капіталізації людського капіталу

 

1. Роль інтелектуального капіталу в створенні вартості компанії

 

В умовах глобалізації ринку завоювати конкуренті переваги за рахунок ефективного використання матеріальних ресурсів неможливо

Інтелектуальний капітал виконує дві основні функції:

1) соціальну - стимулює розробку, виникнення нових видів діяльності, є необхідним ресур­сом для прогресу та розвитку, підвищує якість і рівень життя;

2) економічну - фактором економічного розвитку організації та конкурентоспроможності.

Інтелектуальний потенціал розглядається як економічна система, що відображає сукупність зв'язків і відношень між елементами інтелектуального капіталу (інтелектуальна власність, нематеріальні активи, інформаційний капітал, людський капітал), які встановлюються в процесі проектування, виготовлення, реалізації та споживання продукту й управління цими процесами.

Поняття інтелектуального капіталу ширше, ніж нематеріальні активи і не регламентується нормативними актами:

ІК = ІВ + РА + НМА,

 де ІВ – інтелектуальна власність,

     РА – ринкові активи,

     НМА – нематеріальні активи.

Т. Стюарт виділив три складові інтелектуального капіталу: людський капітал, організаційний капітал, капітал відносин. Людський капітал – це «властивість пропонувати клієнтам рішення», тобто, по-перше, наявність знань і, по-друге, уміння використовувати їх для задоволення потреб клієнтів. З точки зору забезпечення підприємства ресурсами, інтелектуальний капітал є невід’ємною частиною ресурсного портфелю підприємства.

Капітал відносин – це відносини організації зі споживачами її продукції. Це важлива частина інтелектуального капіталу, оскільки саме в цих відносинах інтелектуальний капітал перетворюється в гроші і приносить реальний дохід.

Існує позитивний зв'язок між рівнем інтелектуального капіталу компанії та її економічною доданою вартістю.

Економічний зміст інтелектуалізації людського капіталу полягає у тому, що саме інтелектуальні, творчі знання, уміння, навички є тим активом, на основі якого соціально орієнтовані підприємства формують прибутки, а інтелектуальний капітал необхідний для виявлення та реалізації конкурен­тних переваг на ринку, підвищення вартості госпо­дарюючого суб’єкта, вдосконалення системи менеджменту тощо. Значення інтелектуалізації для окремої особистості полягає в тому, що люди­на може отримувати винагороду вищу тільки тоді, коли рівень її досвіду, освіченості, професіоналіз­му дозволяє знаходити нестандартні, креативні рішення, реалізація яких приносить відчутний соціально-економічний ефект як для всього під­приємства, так і для окремого його підрозділу.

Оцінити три елементи інтелектуального капіталу можна за допомогою певних індикаторів. Економічна вигода від інтелектуального капіталу відображається у формі зростання V активів, прибутку, конкурентоспроможності, стабільності персоналу.

Нематеріальні активи є однією з найбільш важливих і значимих складових світових компаній, вони є основою для забезпечення конкурентоспроможності та домінування на ринку, а також прибутковості провідних корпорацій.

Перші дослідження щодо НМА з’явилися в кінці 19 ст. – 30-тих років 20 ст. Перший нормативний документ, де ці активи розглядаються як об’єкт обліку був бюлетень «амортизація» НМА Комітету по методам бухгалтерського обліку Американського інституту бухгалтерів в 1944 р., а пізніше в МСФЗ-38.

Нематеріальні активи - згідно з МСФЗ 3 та МСБО 38 це ресурс:

  • немонетарний;
  • який не має матеріальної форми;
  • ідентифікований;
  • контролюємий компанією;
  • від якого компанія очікує отримати економічні вигоди.

Нематеріальні активи є однією з найбільш важливих складових частин активів підприємства, яким властива висока та середня ступінь ризику.

Р.С. Каплана і Д.Р. Нортона (2005 р.) зазначають, що НМА – це основне джерело стійкого створення вартості, а саме: 40% ринкової вартості компанії не відображено в балансі,  для компаній з високотехнологічних галузей - досягає 50%, а іноді НМА – 90%.

Формуючи ланцюг вартості, необхідно розуміти, що менеджер може вплинути на ринкову вартість тільки шляхом впливу на складові бізнес-процесів.

В Україні у 2012 році обсяги капітальних інвестиції суб’єктів  вище 2002 року в 2 рази, проте їх частка в структурі за видами активів є низькою і не перевищує  4 % (за винятком 2002 року – 9,1%)

Україна займає 84 місце  за вартістю використання інтелектуальної власності у балансі  .

 

2. Підходи до управління вартістю інтелектуальних активів

 

Процес управління інтелектуальними активами повинен відповідати корпоративним цілям загальної стратегії розвитку підприємства.

Проблеми управління інтелектуальними активами

• протиріччя в нормативних актах;

• недостатня кваліфікація і відсутність мотивації персоналу щодо надання об'єктивної інформації про вартість компанії;

• навмисне заниження вартості для використання сірих схем при продажу бізнесу;

• нерозуміння природи активів і факторів, що впливають на їх вартість;

• суб'єктивність оцінки, несприйняття результатів реструктуризації;

• неготовність податкових та інших структур приймати торгову марку як актив;

• залежність вартості НМА від якості управління.

В процесі управління необхідно враховувати фактори зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства: 1) стримуючі – ринкова кон’юнктура, репутація і розвиток галузі; негативне сприйняття іміджу;

2) рушійні – ділові зв’язки; відкритість до інновацій; гнучкість системи і репутація.

Базова модель управління НМА на підприємстві дає можливість приймати обгрунтовані і конструктивні рішення та передбачає такі етапи:

1. Формування стратегії вкладення в нематеріальні активи.

2. Оцінка стратегії НМА і конкурентоспроможності.

3. Класифікація всіх об'єктів інтелектуальної власності підприємства, аналіз використання та правової охорони даних об'єктів.

4. Прийняття рішення про майбутні капіталовкладення за рахунок накопичених або зовнішніх джерел.

5. Формування портфеля НМА.

6. Аналіз ефективності використання НМА.

7. Прийняття управлінських рішень щодо інновацій.

Основні переваги управління НМА:

  • при злитті і об’єднанні вартість компанії, де цінність НМА буде значно вище, ніж у тієї, яка не оцінює свої НМА;
  •  зниження ставок за кредитами;
  •  зростання вільних грошових потоків;
  •  більш точне прогнозування майбутніх доходів, що сприяє підвищенню стабільності цін на акції та зниженню ризиків.

 

3. Методи та моделі оцінки інтелектуального капіталу компанії.

Основними параметрами ефективності ІК є економічний результат. Економічна вигода від ІК відображається у формі зростання вартості активів, прибутку, конкурентоспроможності, стабільності персоналу. Наприклад, рентабельність персоналу ЧП/Т (кількість працівників дозволяє оцінити повернення інвестицій).

Для України розробка методики оцінки ІК є важливим завданням. Розрізняють синтетичні і аналітичні методи оцінки.

Найпростіший, синтетичний метод вимірювання капіталу – це знаходження різниці між ринковою вартістю компанії та її обліковою вартістю. Цей метод оснований на припущені, що ринкова ціна акцій завжди відображає реальну вартість компанії. В цьому випадку різниця між ринковою і обліковою вартістю складатиметься з нематеріальних активів (НМА), до яких відноситься і інтелектуальний капітал. Концепція капіталу як сукупності факторів виробництва, що генерують дохід, на противагу бухгалтерського підходу, в якому капітал являє собою різницю між сумою активів підприємства (А) і величиною його сумарних зобов'язань (Пк), дозволяє визначити власний капітал.

ВК * = (Ар - Пк) + НМА * 1

Розбіжність балансової оцінки власного капіталу і його ринкової цінності означає, що існує прихований, або позабалансовий капітал, який має два джерела: різницю між ринковою і балансовою оцінками активів і неврахування невловимих активів.

Критерієм формування ринкової вартості є: Δ (А* - БА)> 0

де Δ - знак збільшення фактора.

Різниця ринкової оцінки активів і їх балансової оцінки може бути від’ємною: Δ(А*-БА) <0, наприклад, внаслідок функціонального зносу технології, реалізованої даним підприємством. Від’ємний приріст Δ(А*-БА) компенсується позитивним приростом ринкової оцінки НМА (область b), тому ринкова вартість продовжує збільшуватися або не скорочується (дані комбінації чинників відображені похилою лінією, що розмежовує області b і d). У разі, коли негативний приріст Δ(А*-БА) вже не може бути компенсований приростом НМА (область d), ринкова вартість знижується.

Ринкову вартість потенціалу підприємства можна представити у вигляді:

Vр = Ар + НМА

Однак з точки зору різної природи впливу на вартість підприємства слід оцінювати ринковий потенціал вартості таким чином:

Vр = V*ВП + V*ПР

де V*ВП - оцінка ринкової вартості виробничого потенціалу;

V*ПР - оцінка ринкової вартості потенціалу зростання.

Порівняння формул свідчить про те, що окремі елементи виробничого потенціалу і потенціалу зростання відносяться як до ідентифікованих  активів, так і неідентифікованих (недосяжних) активів.

Процедура оцінки НМА передбачає застосування витратного, дохідного та порівняльного підходів до оцінки.

Сутність витратного підходу полягає у визначенні сучасної (поточної) ринкової вартості оцінюваної власності за допомогою підсумовування фактичних витрат на створення, правову охорону і інших витрат, необхідних для її створення. В рамках витратного підходу застосовують такі методи [12]:

Метод фіксованих витрат базується на визначенні вартості оцінюваного об'єкта на основі даних бухгалтерського обліку про витрати на створення (придбання) об'єкта ІВ.

В основі методу відтворення вартості лежить ототожнення вартості прав на об'єкт ІВ з витратами на його відтворення з урахуванням прибутку.

Метод вартості заміщення передбачає оцінку витрат на основі аналога об'єкта.

Порівняльний підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на порівнянні об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами, щодо яких є інформація про ціни угод з ними.

Для порівняння вибирають конкуруючі з оцінюваною власністю об'єкти. Визначення ринкової вартості ІВ з використанням порівняльного підходу включає такі процедури:

• елементів порівняння об'єкта оцінки з аналогами;

• ступеня відмінностей по кожному з елементів порівняно з аналогами

• коригування по кожному з елементів порівняння цін кожного аналога;

• ринкової вартості ІВ шляхом коригування цін аналогів.

Елементами порівняння є: обсяг майнових прав на об'єкт ІВ;  умови фінансування угод з ІВ; зміна цін на ІВ; галузь, територія; попит на продукцію, наявність конкуруючих пропозицій.

Вартість НМА оцінюється як добуток прибутку, отриманого від використання активу, на мультиплікатор:

НМА = M × П

Якщо прибуток постійний, то мультиплікатор розраховується за формулою:

M = 1 / r0

де r0 - ставка капіталізації для стабільно працюючих підприємств даної галузі, виражена в частках (вона дорівнює частці від ділення ставки капіталізації в процентах на 100).

Якщо прибуток стабільно зростає з темпом g, то M = 1 / (r0 - g).

Для НМА ставка капіталізації зазвичай вище, ніж для інших активів і для бізнесу в цілому. Якщо для оцінки бізнесу найбільш часто використовуються мультиплікатори від 6 до 8, то при оцінці НМА мультиплікатор може дорівнювати 3-5.

Дохідний підхід - сукупність методів оцінки вартості об'єкта оцінки, заснованих на визначенні очікуваних доходів від об'єкта оцінки. Доходом від використання НМА є різниця за певний період часу між грошовими надходженнями і грошовими виплатами, що отримується правовласником за надане право використання НМА.

Визначення ринкової вартості ОІВ з використанням дохідного підходу здійснюється шляхом дисконтування або капіталізації доходів від його використання. При цьому слід враховувати:

- безризикову ставку віддачі на капітал;

- величину премії за ризик, пов'язаний з інвестуванням капіталу в придбання оцінюваної ІС;

- ставки віддачі на капітал аналогів за рівнем ризику інвестицій.

Визначення ринкової вартості НМА, засноване на дисконтуванні, включає процедури:

  • оцінка майбутніх ГП від обсягу продажу  НМА;
  •  оцінка доходу від НМА;
  •  податок на прибуток;
  • • оцінка ЧП від НМА;
  • • економічна вигода;
  •  розрахунок ринкової вартості за методом дисконтування.

Визначення ринкової вартості ОІВ, засноване на капіталізації, включає основні етапи: 1)визначення величини грошових потоків; 2) визначення ставки капіталізації; 3) розрахунок ринкової вартості об’єкту.

Підхід з точки зору прибутковості об'єктів НМА став використовуватися у вітчизняній практиці тільки в останні роки і не отримав досить широкого поширення через нестабільний фінансовий стан підприємств і ряду інших факторів. В рамках цього підходу використовуються наступні методи:

- прямої капіталізації доходів;

- надлишковий прибуток;

- дисконтування грошових доходів (потоків);

- звільнення від ліцензійного винагороди;

- виграшу в собівартості;

- переваги в прибутках.

Перевага дохідного підходу в тому, що він універсальний і дозволяє визначити саме ту вартість активу (ринкову, інвестиційну тощо), яка повинна бути визначена відповідно до цілей оцінки. Основний недолік дохідного підходу - складність отримання необхідної інформації.

Метод надлишкового прибутку засновується на положенні - частина прибутку компанії, що перевищує «нормальну» рентабельність МА, отримується за рахунок  НМА. Вона може бути капіталізована в невидимі  активи -  гудвіл (за умови покупки).

Для визначення вартості гудвілу потрібно виділення його частки серед інших НМА підприємства. Порядок розрахунку:

1. Визначення ринкової вартості активів.

2. Оцінка мінімального прибутку підприємства.

3. Визначення середньогалузевої прибутковості на активи або власний капітал.

4. Розрахунок  очікуваного прибутку (п.1 * п.3).

5. Визначення надлишкового прибутку (п. 2 – п. 4).

6. Розрахунок  вартості гудвілу (п.5 / Ккапіталізації).

Вартість гудвілу за методом надлишкового прибутку з урахуванням дисконту здійснюється за формулою:

GW = a([Пф – Raсг * ЧА][1+a] – n])

де a – ставка дисконтування надлишкового прибутку, відображає ризики діяльності, %;

Пф - фактична сума прибутку;

RAсг – середньогалузева норма рентабельності активів, %;

ЧА – вартість скорегованих чистих активів;

n – прогнозований період використання гудвілу, роки

Метод «звільнення від роялті» припускає,  що НМА, не належить істинному власнику, а наданий йому на ліцензійній основі за певні% від виручки - роялті. Патент насправді є власністю його справжнього власника, тому йому не потрібно платити роялті.

Модель розрахунку вартості ІВ на основі методу звільнення від роялті для випадку, коли періоди платежів збігаються з календарним роком використання ОІВ.

Величина роялті є прямо пропорційною ставці роялті. Методи визначення ставки роялті:

  • на основі цін ліцензій через роялті, встановлені в раніше укладених ліцензійних договорах на право використання ОІВ (НМА);
  • на основі ринкових даних за угодами, укладеними з НМА, аналогічних об'єкту оцінки;
  • на базі додаткового прибутку, що генерується НМА і частки правовласника в додатковому прибутку від НМА:
  • на базі рентабельності (Ре) ліцензійної продукції :
  • на базі стандартної ставки роялті:

Вартість підприємства та вартість «гудвілу» розраховується за формулою на СЛАЙДІ 34:

Вп = Вма + Вфа + Внма

Оцінка «гудвілу» та інших, не ідентифікованих активів доцільно пов'язувати з якимись ідентифікованими активами, в тому числі з товарним знаком або брендом. В зальному виді вартість гудвілу можна розрахувати:

Внма = Вінма + Вннма

 

4. Особливості оцінки капіталу відносин

 

Бренд розглядається як нематеріальний актив підприємства, який генерує додаткові фінансові потоки та сприяє збільшенню прибутків завдяки силі впливу на ринок і можливості встановлення більш високих (преміальних) цін на продукцію, тобто бренд спроможний створювати додаткову вартість. Відповідно до цього  Ж.-Н. Капферер визначив логічну послідовність формування вартості бренда: від активів бренда через силу до вартості бренда, враховуючи часові аспекти.

У жовтні 2010 р зусиллями професіоналів з 14 держав був прийнятий міжнародний стандарт ISO 10668 «Brand valuation. Requirements for monetary brand valuation », який визначає основні підходи і методи оцінки ціни бренду як самостійного нематеріального активу.

ISO 10668 визначає цілі оцінки вартості бренду:

При продажу та купівлі бізнесу.

  1. При злиттях і поглинаннях.
  2. При ліцензуванні і франчайзингу.
  3. При обґрунтуванні кредитоспроможності.
  4. При виході на ринок IPO. І т.д.

ISO 10668 визначає, що оцінювач повинен провести три види аналізу: юридичний, поведінковий, та фінан­совий. 3 підходи до оцінки бренда: доходний, ринковий, витратний.

Вартість бренду - це чиста приведена вартість (NetPresentValue - NPV) майбутніх ГП, що генеруються даним брендом компанії, своєрідний надлишок над цінністю, яку мають для споживачів немарочні товари. (П. Дойль).

Для оцінки такої складової, як капітал відносин, необхідно оцінити сталість клієнтської бази. Стан клієнтського капіталу компанії можна оцінити за допомогою коефіцієнта сталості клієнтської бази (КП), який розраховується як:

Кп = Кд / К

де Кд - кількість клієнтів з довгостроковими відносинами (більше 1 року);

К - загальна кількість клієнтів фірми.

Значення показника менше 0,2 говорить про нестабільність клієнтської бази, від 0,2 до 0,6 - про добру стабільність, від 0,6 до 1 - про те, що база клієнтів стійка.

Показник сталості клієнтської бази є одним з інструментів маркетингової стратегії.

 

5. Управління людським капіталом та оцінка його капіталізації.  

Механізм формування людського капіталу підприємства реалізується за рахунок інвестиційні у людський капітал. Основи людського капіталу (ЛК) закладені класиками політекономії як науковий напрям в 60-70 р. Згідно теорії Сміта ЛК - це частина запасів, від якої отримується дохід.

Інвестиції в людський капітал – це всі вкладення в розвиток трудових ресурсів, які призводять до позитивних змін окремих його складових або розвитку складових людського капіталу на усіх рівнях, що сприяє зростанню індивіда та доходу (або доходу підприємства).

Цикл управління персоналом включає підбір і наймання персоналу, програми розвитку персоналу та системи винагороди.

Технологія управління людським капіталом дає синергетичний ефект якщо: розвинута система адаптації до зовнішнього і внутрішнього ринку праці; гнучкі системи організації робіт та оплати; високий рівень участі працівників у розробці та прийнятті управлінських рішень; добре організована система комунікації.

Мотивація праці - це розробка механізмів стимулювання (визначення правил розрахунку змінної частини винагороди співробітників).

Винагорода (Вк) за формулою:

Вк = Фв+Зв, де Фв - фіксовані виплати(постійна частина виплат); Зв- змінні виплати, які враховують результати співробітників.

Показник рентабельності персоналу (Рп) дозволяє оцінити повернення інвестицій в людський капітал.

Рп = ЧП / Ч

Коефіцієнт інтелектуальної автономії (Кіа) демонструє частку патентів (свідоцтв), створених співробітниками самостійно, від загального числа використовуваних фірмою патентів. Якщо значення даного показника приймає значення від 0 до 0,5, це говорить про низьку інтелектуальної автономії.

Використання ІК та його складових вказує на поліпшення фінансового результату компанії внаслідок зменшення втрат від використання людського капіталу, внаслідок збільшення обсягів продажів запатентованих винаходів.

Для оцінки людського капіталу використовуються традиційні методи оцінки інтелектуального капіталу: Витратний ,  Дохідний, Метод заміщення, Оцінка шляхом співвідношення людського капіталу і фінансового капіталу, Аналітичні методи, Оцінка гудвілу.

Капіталізацію людського капіталу можна визначити як процес зростання ринкової вартості людських ресурсів, збільшення віддачі від наявного трудового потенціалу у вигляді росту продуктивності та рентабельності праці, ресурсів робочого часу, інноваційної активності персоналу тощо.

Проблеми оцінки капіталізації людського капіталу (ЛК):

  • зростання вартості (капіталізації) окремих компаній відображає потенціал здатності ЛК до пошуку нових рішень;
  • показник зростання вартості ЛК - перевищення ринкової вартості над балансовою, у зв'язку з чим виникає проблема оцінки цих активів капіталізації ЛК.
  • Сучасні методи розрахунку капіталізації, використовувані для основного капіталу, не є адекватними (один з них - коефіцієнт Тобіна - співвідношення ринкової вартості компанії до її балансової вартості). Б. Ньюмен, наприклад, стверджує, що капіталізація ЛК відображається в такій статті звітності, як «гудвіл».

Оцінка “Гудвілу” обгрунтована тим, що враховується “працююча частина”  ЛК – здатна приносити прибуток. Для покупця не важливо, яким ЛК абстрактно володіє фірма, що купується . Головне - як використовується цей капітал.

Фахівцями запропоновані й інші методи оцінки капіталізації ЛК: ділової репутації, витрат, людських ресурсів за історичною ціною з урахуванням амортизації, оцінки активів ЛК на основі капіталізації «гудвілу»; за ціною відшкодування; по собівартості; компенсаційний метод капіталізації.

Література

  1. Давидюк Т.В. Екологічний, інтелектуальний та людський капітал в теорії бухгалтерського обліку : монографія / Давидюк Т.В., Замула І.В., Легенчук С.Ф. ; під ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир : Житомир. держ. технолог. ун-т, 2009. – 480 с.
  2. Дороніна О. А. Капіталізація людського капіталу в системі завдань кадрової політики / О. А. Дороніна. – Донецьк : Вісник ДонУЕП. – 2012. – № 2. – С. 48-51.
  3. Каплан Р. С. Стратегические карты. Трансформация нематериальных активов в материальные результаты : монография / Р.С. Каплан, Д.П. Нортон ; пер. с англ. М. Павлова. – М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2005. – 512 с.
  4. Костирко Р.О. Комплексна оцінка вартості підприємства: моногр. / Р.О. Костирко, Н.В. Тертична, В.О. Шевчук – 2-ге вид., перероб. і доп. Х.: Фактор, 2008. — 288 с.
  5. Осмятченко Л.М. Методологія оцінки інтелектуального капіталу : монографія. – К. : КНЕУ, 2012. – 205 с.
  6. Рейли Р. Оценка нематериальных активов : монография / Р. Рейли, Р. Швайс; пер. с англ. – [под ред. В. М. Рутгайзера]. – М. : Маросейка, 2008. – 144 с. 15. Хитчнер Р. Дж. Оценка стоимости нематериальных активов : монография / Р. Дж. Хитчнер ; пер. с англ.– [под ред. В. М. Рутгайзера]. – М. : ИД «Квинто-консалтинг», 2005. – 792 с.
  7. Сучасні тенденції розвитку обліку, контролю й аналізу нематеріальних активів [Текст] : монографія / за заг. ред. Ф.О.Журавки. – Суми : Ярославна, 2015. – 208 с.
  8. Морозов О. Система управління інтелектуальним капіталом підприємства як механізм захисту прав інтелектуальної власності (ч. 1) [Текст] // Інтелектуальна власність. – 2008. – № 1. – С. 43-52.
  9. Стюарт Т. А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организации / Томас А. Стю- арт /Пер. с англ. – М.: Поколение, 2007. – 368 с.
  10. Супрун В.А. Интеллектуальный капитал: Главный фактор конкурентоспособности экономики в XXI веке. Изд.2. / В.А. Супрун – М.: Издательство: Либроком – 2010. – 192 с.
  11. Руус Й. Интеллектуальный капитал. Практика управления. /Й. Руус, С. Пайк, Л. Фернстрем / Пер. с англ. – М.: Высшая школа менеджмента, 2010. – 436 с.
  12. Платонов В.В. Интеллектуальный капитал : оценка и управление : учеб. пособие / В.В. Платонов. – СПб. : Изд-во СПбГУЭФ, 2012. – 116 с.
  13. Турило А. М. Інтелектуальний капітал - основа інноватизації, ефективності і корпоративної стратегії підприємства : монографія / А. М. Турило, О. В. Корнух; ДВНЗ "Криворіз. нац. ун-т". - Кривий Ріг : Вид. дім, 2012. - 227 c. 
  14. Шкурупій О. В. Інтелектуальний капітал в трансформаційній економіці [Текст] : монографія / О. В. Шкурупій ; Укоопспілка, Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. Кафедра міжнародної економіки. - Полтава : РВВ ПУСКУ, 2008. - 268 c.
  15. Інтелектуальний капітал підприємства як об'єкт оцінки : монографія / К. Г. Сердюков, Н. Л. Гавкалова, М. П. Хохлов, Л. В. Єфремова, І. Л. Лебедєва. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2012. - 323 с.
  16. Бутко М. П. Інтелектуальний капітал як чинник модернізації регіонального економічного простору : монографія / М. П. Бутко, О. В. Попело; Черніг. нац. технол. ун-т. - Ніжин : Аспект-Поліграф, 2014. - 371 c.
  17. Черевко Г. В. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / Г. В. Черевко. - К. : Знання, 2008. - 412 c.
  18. Кірін Р. С. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / Р. С. Кірін, В. Л. Хоменко, І. М. Коросташова; Нац. гірн. ун-т. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - Д., 2008. - 279 c.
  19. Кожем'яко В. П. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / В. П. Кожем'яко, О. В. Дроненко, А. В. Кожем'яко; Вінниц. нац. техн. ун-т. - Вінниця, 2009. - 237 c. 
  20. Поліщук В. С. Інтелектуальна власність : навч.-метод. посіб. / В. С. Поліщук; Кам'янець-Поділ. нац. ун-т. - Кам'янець-Поділ., 2008. - 144 c.
  21. Ястремська О. М. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / О. М. Ястремська, Д. О. Ріпка; Харк. нац. екон. ун-т. - Х., 2010. - 279 c.
  22. Бабенко В. А. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / В. А. Бабенко, А. П. Лимар; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2011. - 152 c.
  23. Романюк О. І. Інтелектуальна власність : навч. посіб. для студ. екон. спец. ВНЗ / О. І. Романюк; Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2012. - 268 c.
  24. Ястремська О. О. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / О. О. Ястремська; Харк. нац. екон. ун-т. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2013. - 123 c. 
  25. Хрідочкін А. В. Інтелектуальна власність : навч. посіб. для студентів ВНЗ / А. В. Хрідочкін, А.
  26. Бояр, Андрій Олексійович. Основи інтелектуальної власності : навч. посіб. / А. О. Бояр ; Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Ф-т міжнар. відносин, Каф. міжнар. інформації. - Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. - 268 с.
  27. Економіка інтелектуальної власності [Текст] : навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. / Приазов. держ. техн. ун-т, Держ. ін-т інтелект.власності, Каф. інтелект. власності і права ; уклад.: Цибульов П. М. [та ін.]. - Маріуполь : Рената, 2010. - 147 с.
  28. Борко Ю.Л. Фінансовий механізм управління інтелектуальною власністю [Текст] : [монографія] / Ю. Л. Борко ; Акад. прав. наук України, НДІ інтелект.власності. - К. : Лазуріт-Поліграф, 2010. - [215] с. : 
  29. Поліщук В.С. Основи інтелектуальної власності [Текст] : навч. посіб. / В. С. Поліщук, С. В. Пірожак ; Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський : [б. в.], 2011. - 147 с.
  30. Гордійчук А.С.Економіка інтелектуальної власності [Текст] : навч. посіб. / А. С. Гордійчук, О. А. Стахів ; Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. - Рівне : НУВГП, 2012. - 330 с. 
  31. Череп А.В.Методичні підходи до оцінки інтелектуальної власності промислових підприємств [Текст] : монографія / А. В. Череп, В. В. Ярмош ; Держ. ВНЗ "Запоріз. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Запоріжжя : ЗНУ, 2013. - 255 с.