Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ Лекція

Лекція

Дата публикации: 14.07.2017 07:28

Лекція 10

Тема: СИСТЕМАТИЗОВАНИЙ ОБЛІК НОРМАТИВНИХ АКТІВ

Організація систематизованого обліку і зберігання нормативних актів

В апаратах органів управління та суб'єктів господарювання, які видають локальні акти, встановлюється чіткий порядок ведення їх юридичного обліку та зберігання. Такий порядок закріплюється у відповідному наказі, рішенні або в постанові. Розроблення такого акта за доцільністю керівник доручає заінтересованим структурним підрозділам, управлінню справами, загальному відділу, канцелярії або доручає їх розробку спільно з юридичною службою. У такому локальному акті визначається конкретний підрозділ, який здійснюватиме юридичний облік та зберігання. При цьому повинно бути враховано, що обов'язки по веденню юридичного обліку можуть бути покладені безпосередньо і на юридичну службу. Якщо виконання цієї функції покладається на інший підрозділ, то необхідно зазначити, що юридична служба надає йому методичну правову допомогу з цих питань. Визначається форма обліку нормативних актів (за допомогою журналів, картотеки, електронно-обчислювальної техніки тощо). Необхідно передбачити правила ведення контрольних екземплярів відомчих нормативних актів та їх збірників. Також Рекомендується здійснювати юридичний облік та зберігання нормативних актів, які надходять до суб'єктів господарювання, що стосується їх діяльності.

Порядок юридичного обліку та зберігання актів, що надходять у структурні підрозділи суб'єкта господарювання, визначаються у локальному акті з урахуванням Рекомендацій з питань підготовки, подання на державну реєстрацію, юридичного обліку та зберігання нормативних актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, схвалених постановою колегії Мін’юсту України від 17 червня 1993 р. № 13.

Відповідно до названих Рекомендацій у такому ж порядку, які і у міністерстві, повинен бути організований облік локальних актів і на підприємствах, в установах чи господарствах та в організаціях незалежно від форм власності та господарювання.

Юридичному обліку підлягають нормативні акти, видані і зареєстровані у відповідному структурному підрозділі (управлінні справами, загальному відділі, канцелярії, секретаріаті або в іншій службі).

Ведення картотеки законодавчих та інших нормативно-правових актів, постанов, розпоряджень уряду України.

Юридичний облік у більшості підприємств та організацій і органах державного господарського управління ведеться на підставі копій відомчих актів. Такі копії з усіма додатками в установлений строк надсилаються у підрозділ, який здійснює їх облік. Цей підрозділ здійснює добір актів нормативного характеру. Акти, які не мають нормативного характеру, повертаються у підрозділ, від якого вони надійшли.

Відібрані локальні акти систематизуються за класифікатором який складається з розділів, підрозділів, пунктів, розташованих відповідно до системи права. До класифікатора обов'язково включаються питання, актуальні для цього органу або організації, підприємства чи установи. Такий класифікатор є єдиним для відповідного органу чи суб'єкта господарювання, організації, і його розробляє юридична служба.

Нормативному (локальному) акту надається індекс того розділу, підрозділу або пункту, розробленого і впровадженого на підприємстві, в організації або органі, найменування акта повинно відповідати основній темі індексованого акта.

Крім того, на кожний локальний акт, а також на його окрема частину, якщо вона має свій індекс, заповнюється облікова картка. В ній зазначаються найменування акта, дата його і номер, органі який видав цей акт, наявність грифу обмеження доступу до документа. У правому верхньому кутку картки зазначається індекс акта. Заповнені облікові картки розміщуються в картотеці. Місце картки у картотеці визначається індексом акта. Облікові картки розміщуються у хронологічному порядку. Розділи, підрозділи та пункти класифікатора у картотеці виділяються спеціальними розділовими картками. На розділових картках зазначаються індекс та найменування відповідного розділу, підрозділу, пункту.

Відповідний підрозділ, у тому числі юридична служба, їло здійснює облік локальних актів, повинен стежити і за всіма змінами, які вносяться у нормативні акти, враховувати їх, робити необхідні відмітки (доповнено, поширено, втрачена чинність тощо). Обов'язково відтворюється точний текст вказівки про зміну акта та робиться посилання на вид, дату і номер акта, яким вносяться відповідні зміни.

Зміни, внесені до нормативного акта, повинні бути відображені в облікових картках, в яких робляться відмітки, аналогічні тим, що проводяться на актах у випадках їх змін.

Облікові картки на акти, що втратили чинність, не бажано вилучати з картотеки, оскільки вони можуть бути використані у нормотворчій діяльності. Такі картки доцільно ставити у кінець відповідного розділу картотеки або у спеціальній картотеці, тобто до актів, що втратили чинність. При цьому текст картки потрібно перекреслювати по діагоналі.

Для забезпечення правильного та ефективного застосування локальних нормативних актів юридичні служби готують і видають збірники чинних локальних нормативних актів, якими забезпечуються суб'єкти господарювання та організації, структурні підрозділи. До видання збірників юридичні служби практикують систематичне видання окремими брошурами та надсилають на місця переліки чинних локальних актів, а також бюлетені таких актів за певний проміжок часу.

Підрозділ, який здійснює юридичний облік актів, також повинен мати такий збірник (бюлетень) для здійснення відміток у разі внесення змін у чинні локальні акти. Такі збірники (бюлетені) звіряються з контрольними примірниками актів і переносять всі відмітки про зміни, внесені в акти після їх видання. При Цьому враховується дата, за станом на яку акти включені у збірник (бюлетень). Після перевірки на внутрішній стороні обкладинки слід зазначити, що збірник перевірено, поставити дату та підпис відповідальної особи. Засвідчений таким чином (збірник) бюлетень є контрольним. Наступні після перевірки відмітки необхідно проводити у цьому примірнику. Відмітки у збірниках проводяться одночасно в актах та облікових картках.

Відомчі нормативні (локальні) акти зберігаються у суб'єкта господарювання або в органі згідно з установленим порядком. Копії локальних актів зберігаються у підрозділі, що здійснює облік. Примірники актів, що надходять у цей підрозділ, слід групувати залежно від року їх видання, тобто в хронологічному порядку. Згруповані за календарний рік акти слід зброшурувати і пронумерувати. Такий згрупований комплект повинен містити повні тексти актів з усіма додатками, які мають нормативні приписи.

У такому комплекті бажано складати описи актів, в яких слід зазначити найменування актів, дати їхприйняття та номери, атакож номери сторінок, на яких розміщені такі акти. Опис слід розміщувати на початку комплекту. Аналогічно оформлюються обкладинки комплектів. На них необхідно зазначити найменування підрозділу, відповідального за зберігання комплектів, а також органів, які видали акти, вид актів, рік їх видання. У комплекті на постійному зберіганні знаходяться копії облікованих нормативних актів. Для зберігання копій відомчих (локальних) нормативних актів, на підставі яких проводиться їх юридичний облік, повинні створюватися належні умови, тобто вони мають зберігатися у спеціальних приміщеннях, сейфах або шафах.

Таким чином, локальні нормативні акти є не що інше, як правова форма управління підприємством, галуззю, котра використовується з метою досягнення намічених кінцевих наслідків.

Отже, як свідчать аналізи змісту та обсягу нормативно-правових актів, що видаються і застосовуються на підприємствах, в організаціях і установах, вони мають широку відомчу нормотворчість у загальній системі правових форм управління підприємством, організацією, установою чи господарством.

Не можна не погодитись із тим, щовпорядкування відомчих локальних нормативних актів — це дуже важлива правова робота. Добір, аналіз і систематизація нормативних актів, вироблення і прийняття нових локальних актів — відповідальна справа, яка вимагає не лише наукового підходу, й високої кваліфікації виконавців.

Роль юридичних служб міністерств та інших органів виконавчої влади у підготовці правового (локального) акта для подання його на державну реєстрацію

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, організацій та установ Указом Президента Україні від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 вперше в Україні з 1 січня 1993 встановлено, що нормативні акти, які видаються міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його управління в областях і районах. Тобто державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України. Реєстрацію нормативних актів відділів, управлінь, інших служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також місцевих органів господарського управління і контролю здійснюють обласні управління юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (крім місцевих органів господарського управління і контролю районів). Реєстрацію нормативно-правових актів районних державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів здійснюють районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову про запровадження Єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформації України. Метою цієї постанови є уникнення дублювання і паралелізму в сфері правової інформації, забезпечення доступності гласності та відкритості правової інформатизації для юридичних і фізичних осіб.

Державний реєстр створено з метою забезпечення єдиних принципів ідентифікації нормативних актів та їх державного обліку в межах інформаційного простору України; створення фонду та підтримання в контрольному стані нормативних актів, надання інформації щодо них; забезпечення в межах, визначених законодавством, доступності, гласності та відкритості правової інформації для користувачів.

До державного реєстру вносяться нормативні акти, видані починаючи з Акта проголошення незалежності України (з 24 серпня 1991 р.), і нормативні акти, прийняті з часу утворення Республіки Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (11— 12 грудня 1917 р.) до прийняття Акта проголошення незалежності України (24 серпня1991 р.), ідо не втратили чинності і не суперечать законодавству України.

До державного реєстру також включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а також тимчасові нормативні акти зі строком дії один рік і більше та менше одного року в разі наступного його продовження.

Передбачено, що Фондом Державного реєстру мають право користуватися юридичні та фізичні особи. За користування Фондом Державного реєстру справляється плата, яка перераховується до Державного бюджету.

Державна реєстрація проводиться в порядку, що визначає Кабінет Міністрів України, яким 28 грудня 1992 р. затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, з наступними змінами та доповненнями. Про реєстрацію нормативних актів Міністерство юстиції України та управління юстиції складають реєстри. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Статтею 56 Закону України від 20 травня 1999 р. № 679-ХIV «Про Національний банк України» передбачено, що державна реєстрація нормативно-правових актів Національного банку України здійснюється в порядку, встановленому Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 495/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

На державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і господарств та на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії та характеру відомостей, що в них містяться, в тому числі з грифами «Для службового користування», «Не для друку», «Таємно», а також прийнятів порядку експерименту.

Державній реєстрації підлягають нормативні акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, правові, політичні, особисті та інші права, свободи та законні інтереси громадян, проголошені і гарантовані Конституцією України та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, підприємств, установ, організацій і господарств, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативний акт. Державну реєстрацію здійснюють:

1) нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю — Мін’юст;

2) нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим — Головне управління юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим;

3) нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю — обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

4) нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів — районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.

Якщо дія нормативного акту, виданого місцевими органами господарського управління та контролю, поширюється на території інших адміністративно-територіальних одиниць, він реєструється в управлінні юстиції за місцем перебування органу, що видав нормативний акт.

На державну реєстрацію не подаються такі акти:

— персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

— дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

— оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

— якими доводяться до відома підприємств і організацій рішення вищих органів;

— спрямовані на організацію виконання рішень вищих органів і власних рішень міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають правових норм;

— нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності).

Нормативний акт на державну реєстрацію подається до реєструючого органу в п'ятиденний строк після його прийняття утрьох примірниках (оригінал і дві завірені копії).

Нормативний акт, що подається на реєстрацію, повинен відповідати вимогам законодавства про мови та іншим актам законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами і бути викладеним згідно з правописом.

Разом з нормативними актами до реєструючого органу подаються обґрунтування підстав для видання нормативного акта чи окремих його норм; відомості про чинні акти з цього питання;: інформація про строки приведення їх у відповідність з нормативним актом, поданим на державну реєстрацію, а також про акти, що втрачають чинність у зв'язку з прийняттям цього акта; відомості про офіційне погодження акта із зацікавленими органами незалежно від того, чи є таке погодження обов'язковим і згідно з законодавством.

Посадові особи, які порушили законодавство про державну реєстрацію нормативних актів, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Державна реєстрація нормативного акта проводиться протягом 10, а якщо акт має великий обсяг — 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до реєструючого органу.

У разі потреби (необхідність проведення аналізу нормативного акта із залученням експертів, вивчення значної кількості актів чинного законодавства тощо) ці строки можуть бути продовжені керівником реєструючого органу, але не більше як на 10 робочих днів, про що повідомляється орган, який надіслав нормативний акт на реєстрацію. Нормативний акт після висловлених реєструючим органом зауважень на прохання органу, що його видав, може бути повернутий на доопрацювання. Строк доопрацювання визначається реєструючим органом за погодженням з органом, що подав акт.

Якщо нормативний акт відповідає вимогам названого Положення, реєструючий орган на оригіналі акта робить напис за встановленим зразком про дату державної реєстрації і номер акта за державним реєстром.

У державній реєстрації може бути відмовлено, якщо нормативний акт:

— не відповідає Конституції України;

— видано з порушенням чинного законодавства; якщо цей акт порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи та законні інтереси громадян, підприємства, установи, організації або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки;

— виходить за межі компетенції органу, що його видав;

— не відповідає законодавству про мови;

— суперечить установленому порядку ведення діловодства;

— не узгоджено із заінтересованими органами, якщо таке узгодження відповідно до чинного законодавства є обов'язковим;

— викладено з порушенням правил правопису;

— не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Орган, якому відмовлено у державній реєстрації нормативного акта, має право оскаржити рішення Міністерства юстиції України до Кабінету Міністрів України, а рішення управління юстиції — до Міністерства юстиції України в 10-денний строк з дня отримання рішення про відмову в державній реєстрації нормативного акта.

При розсиланні і опублікуванні нормативного акта посилання на номер і дату державної реєстрації є обов'язковим.

Зміни та доповнення також підлягають реєстрації.

Міністерству юстиції України та управлінням юстиції надано право перевіряти в органах державної виконавчої влади і господарського управління та контролю питання про державну реєстрацію нормативних актів, вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення винних осіб до відповідальності.

Юридична служба міністерства, іншого органу, який видає акт, надає необхідну правову допомогу структурним підрозділам з питань, що виникають при підготовці проекту нормативного акта. Вона за дорученням керівництва міністерства, іншого органу, який видає акт, безпосередньо бере участь у розробці проекту з питань, що входять до її компетенції.

Юридична служба міністерства, іншого органу, який видає акт, визначає з урахуванням Рекомендацій з питань підготовки, подання на державну реєстрацію, юридичного обліку та зберігання нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, чи підлягає нормативний акт державній реєстрації, вносить керівнику пропозиції щодо його подання до реєструючого органу.

Крім того, актами, які регулюють питання порядку державної реєстрації, також вимагається на зворотній стороні останнього аркуша першого примірника нормативно-правового акта, що подається на державну реєстрацію, віза працівника юридичної служби, з котрим погоджено проект нормативно-правового акта, або на окремому аркуші, де проставлені візи про погодження проекту зі структурними підрозділами апарату органу, що видає акт, або з іншими відповідними органами, з якими нормативний акт погоджено.

Спеціалісти юридичних служб повинні стежити, щоб нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації, також відповідали вимогам щодо оформлення документів, передбаченим Примірною інструкцією з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р._, № 1153, з наступними змінами та доповненнями.

Зокрема, слід звертати увагу на те, що до складу реквізиту «Підпис» входить найменування посади особи, що підписує документ (повне, якщо документ оформлений не на бланку, скорочене — на документі, оформленому на бланку), особистий підпис та його розшифровка.

При підписанні документа декількома особами їх підписи розміщують один під одним у послідовності відповідно до посади, яку обіймають. При підписанні документа декількома особами рівнозначних посад їх підписи розміщують на одному рівні.

При засвідченні вірності копії нормативних актів (документів) нижче реквізиту «Підпис» роблять надпис «Згідно», зазначають найменування посади особи, яка засвідчила копію, її особистий] підпис, його розшифровку та дату засвідчення.

Відповідно до названих Рекомендацій в такому порядку проводиться також підготовка змін і доповнень, що вносяться до нормативних актів, які пройшли державну реєстрацію.

Отже, доцільно ще раз наголосити на тому, що відповідно до вимог п. 8, пп.3, абз. 3 Загального положення про юридичну службу видання наказу, іншого нормативного акта, а також подання проекту акта законодавства відповідному органу для вирішення питання щодо його прийняття чи узгодження без попереднього розгляду юридичною службою не допускаються.

Проте юридична практика та матеріали перевірки органів прокуратури свідчать про те, що міністерства і відомства та відповідні виконавчі органи облдержадміністрацій нерідко приймають нормативні акти з порушенням чинного законодавства України і незаконно надсилають їх до виконання на місця телеграмами, листами, рекомендаціями без реєстрації в Міністерстві юстиції України або Міністерстві юстиції в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції в областях, районах, районах у містах міських управліннях (міст обласного значення). Причиною цього є те, що працівники таких органів, які видають нормативні акти, недостатньо обізнані з чинним законодавством про державну реєстрацію та правилами нормотворчої роботи з підготовки проектів актів. Не встановлено порядок підготовки і подачі актів на державну реєстрацію; не визначені відповідальні за цю справу посадові особи; порушується порядок ведення діловодства та правопису. Значна кількість нормативних актів приймається органами центральної та місцевої виконавчої влади з порушенням наданої їм компетенції, не узгоджується з зацікавленими органами. Окремі управління та відділи обласних державних адміністрацій приймають нормативні акти на виконання наказів вищих органів, які не зареєстровані у Міністерстві юстиції України. Нерідко допускаються порушення законодавства про мови (нормативні акти або додатки до них видавалися російською мовою).

Наявність подібних порушень і недоліків пояснюється відсутністю юридичної служби у ряді міністерств, управлінь і відділів облдержадміністрацій та низькою кваліфікацією працівників юридичних підрозділів, які не підтримують у контрольному стані законодавчі та нормативні акти, не проводять роботи з приведення відомчих (локальних) нормативних актів у відповідність до чинного законодавства.

У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України пунктом 1 постанови від 14 грудня 2001 р. № 1693 «Про вдосконалення правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади» зобов'язав дані органи здійснювати в межах своєї компетенції постійний перегляд нормативи о-правових актів з метою приведення їх у відповідність з Конституцією та законами України, іншими актами законодавства, усунення множинності, скасування застарілих актів і таких, що не відповідають новим умовам соціально-економічного розвитку України; забезпечити обов'язкове узгодження з юридичною службою проектів нормативно-правових актів, відповідальним за розроблення яких є центральний орган виконавчої влади.

Адже якщо спеціаліст юридичної служби не вніс письмових пропозицій щодо приведення у відповідність до законодавства проектів локальних актів, які суперечать чинному законодавству, Що призвело до негативних економічних наслідків, порушення прав і законних інтересів працівників, він понесе відповідальність у встановленому законодавством порядку.

Порядок скасування рішень про державну реєстрацію нормативно-правових актів, що суперечать чинному законодавству

На виконання п. 17 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 (із змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 420 та від 16 жовтня 1998 р. № 1640), 31 липня 2000 р. Міністерство юстиції України затвердило «Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру» (далі — Порядок), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 липня 2000 р. за № 458/4709.

Цим Порядком визначено процедуру скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, строк набрання чинності висновку про скасування рішення про державну реєстрацію, опублікування цього висновку, оскарження рішення про скасування державної реєстрації нормативно-правового акта тощо.

Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів приймається стосовно актів, що пройшли правову експертизу та державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та територіальних управліннях юстиції (обласному та районному).

Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є:

— виявлення обставин, що не були відомі реєструючому органу під час реєстрації нормативно-правового акта;

— винесення рішення суду про визнання нормативно-правового акта неправомірним (недійсним);

— інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта здійснюється реєструючим органом незалежної від часу державної реєстрації такого акта.

Перегляд зареєстрованого нормативно-правового акта з метою скасування рішення про його державну реєстрацію здійснюється реєструючим органом також у разі надходження пропозицій від центральних та місцевих органів виконавчої влади, підготовлених юридичною службою.

Наказ про визнання акта таким, що втратив чинність, або внесення до нього змін чи доповнень подається органом, що видав нормативно-правовий акт, у встановленому законодавством порядку на державну реєстрацію до реєструючого органу.

Рішення про скасування державної реєстрації нормативно-правового акта оформлюється шляхом складання Висновку про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта із зазначенням у ньому конкретних причин скасування за встановленою формою. Висновок про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта затверджується міністром юстиції України або за його дорученням одним із заступників.

Повідомлення про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта разом з копією Висновку в той же день надсилається органу, що видав цей нормативно-правовий акт, та органу, що вніс пропозицію щодо скасування.

Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути оскаржене органом, нормативно-правовий акт якого скасовано, в 10-денний строк з дня отримання повідомлення про скасування з одночасним повідомленням про оскарження реєструючого органу. Слід звернути увагу на те, що рішення Міністерства юстиції оскаржуються до Кабінету Міністрів України, а рішення територіального управління юстиції — до Міністерства юстиції України.

Якщо за результатами оскарження вищим органом буде визнано неправомірним рішення про скасування державної реєстрації, Висновок про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта анулюється, про що в цей же день повідомляється орган, що видав нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з державного реєстру через 10 днів після затвердження Висновку про його скасування, а в разі оскарження цього рішення — з дня отримання реєструючим органом висновку за результатами розгляду такої скарги.

У цей же строк нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з Єдиного державного реєстру нормативних актів.

Нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, не є чинним з дня його виключення з державного реєстру.

Висновок Міністерства юстиції про скасування рішення про Державну реєстрацію нормативно-правового акта опубліковується в «Офіційному віснику України», а висновок управлінь юстиції оприлюднюється в місцевих засобах масової інформації.

Нормативно-правовий акт, виключений з державного реєстру, підлягає негайному скасуванню органом, що його видав. Копія розпорядчого документа про його скасування надсилається у 5-денний строк до реєструючого органу.

Таким чином, юридична служба центрального та місцевого органу виконавчої влади повинна сприяти недопущенню подання на державну реєстрацію нормативно-правових актів, що суперечать чинному законодавству України.

Кодифікаційно-довідкова робота

Здійснення юридичною службою завдань щодо забезпечення законності в діяльності суб'єкта господарювання по захисту майнових інтересів і прав, інформації керівників про нове в законодавстві, що стосується діяльності суб'єктів господарювання, вимагає від працівників юридичної служби поглиблених знань з чинного законодавства, вміння тлумачити окремі норми багатогранного права і судову практику місцевих та господарських судів.

При цьому юрисконсультам слід пам'ятати, що більшість правових норм викладено не лише в кодексах, законах, постановах Верховної Ради України, указах та розпорядженнях Президента України, декретах, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України, а й у відомчих актах відповідних міністерстві та відомств України, зареєстрованих у встановленому законом порядку в Міністерстві юстиції України. Також необхідно звернути увагу на постанову Верховної Ради України від 12 серпня 1991 р. про дію на території України окремих актів законодавства колишнього СРСР і на окремі правові норми, викладені в локальних актах підприємств, установ і господарств (установчих договорах, статутах, положеннях, інструкціях, рекомендаціях) тощо.

Утримати в пам'яті наведені правові акти практично неможливо. У зв'язку з цим необхідно забезпечити постійний належний контроль за обліком, систематизацією і збереженням нормативних актів у справах юридичної служби. Така робота має проводитись регулярно, щоб своєчасно дати керівництву підприємства, його службам, іншим структурним підрозділам, а також особам, які звернулись за консультацією, правові поради або юридичну інформацію.

Ця діяльність юридичної служби і називається кодифікаційно-довідковою роботою.

Як свідчить багаторічний досвід організації юридичної служби в суб'єктах господарювання, без належної організації такої роботи неможливо якісно і своєчасно забезпечити виконання покладених на неї завдань. Отже, в зв'язку з цим кодифікаційно-довідкова робота тепер практично належить до числа основних завдань працівників юридичної служби.

Які ж нормативні акти необхідно кодифікувати і яким чином цю роботу доцільно вести?

Практика роботи юридичних служб свідчить про необхідність їх працівникам кодифікувати всі нормативні акти, в тому числі надруковані у «Відомостях Верховної Ради України», «Збірнику постанов Уряду України», газетах «Голос України», «Урядовий кур'єр», додатково у виданнях «Закон і бізнес», «Праця і зарплата», «Правовий кур'єр», журналах «Право України», «Бюлетень законодавства і юридичної практики України», «Підприємництво, господарство і право» тощо. Слід звернути увагу на Указ Президента України від 13 грудня 1996 р. № 1207/96 «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», у зв'язку з чим припинено з 1 січня 1997 р. видання «Зібрання постанов Уряду України». Цим Указом Президента встановлено, що інформаційний бюлетень «Офіційний вісник України» засновується і видається Міністерством юстиції України, є щотижневим офіційним виданням, в якому публікуються державною мовою: закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер, акти Конституційного Суду України, нормативно-правові акти Національного банку України, міжнародні договори України, що набули чинності, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України.

Цим Указом центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов'язано вжити заходів щодо забезпечення підвідомчих їм підприємств, установ та організацій інформаційним бюлетенем «Офіційний вісник України». Розповсюдження цього бюлетеня проводиться шляхом відкритої передплати та роздрібної торгівлі.

У кожного спеціаліста юридичної служби повинні бути контрольні екземпляри кодексів та інші акти законодавства, необхідні для виконання своїх функціональних обов'язків.

Бажано кодифікувати і матеріали судової практики, рішення Конституційного Суду України, роз'яснення Верховного Суду України і спеціалізованого суду — Вищого господарського суду України.

Форми і методи ведення кодифікаційної роботи на практиці є різними. Кодифікація законодавчих актів може здійснюватисяіз застосуванням техніки, включаючи електронну.

Але в більшості випадків у зв'язку з відсутністю комп'ютерної техніки ця копітка і необхідна робота ведеться вручну, шляхом занесення нормативних актів у журнал, картотеку або в окрема папку.

Кодифікаційна робота починається із складання класифікатора, при підготовці якого юрисконсульти беруть за основу «Єдиний класифікатор систематичної картотеки нормативних актів і судової практики», виданий Мін’юстом СРСР. Бажано, щоб спеціалісти юридичних служб по організації кодифікаційно-довідкової роботи використовували з урахуванням специфіки діяльності конкретних міністерств, відомств та підприємств, установ, організацій і господарств такі розділи названого класифікатора:

Ø Громадський і державний устрій.
Ø Праця.
Ø Соціальне страхування і соціальне забезпечення.
Ø Загальні питання народного господарства.
Ø Фінанси і кредит.
Ø Капітальне будівництво і капітальним ремонт.
Ø Промисловість.
Ø Транспорт.
Ø Землекористування і землеустрій.
Ø Агрокомплекс, у тому числі сільське господарство.
Ø Природоохоронне законодавство.
Ø Заготівля сільгосппродукції.
Ø Лісове господарство.
Ø Водне господарство.
Ø Рибальство.
Ø Мисливство.
Ø Житлове і комунальне господарство.
Ø Побутове обслуговування населення.
Ø Торгівля.
Ø Народна освіта.
Ø Наука.
Ø Культура.
Ø Охорона здоров'я.
Ø Фізкультура і спорт.
Ø Оборона.
Ø Цивільне право і цивільний процес.
Ø Господарське право і господарський процес.
Ø Сімейне право.
Ø Кримінальне право.
Ø Кримінально-виконавче право.
Ø Кримінально-процесуальне право.
Ø Суд.
Ø Прокуратура.
Ø Юстиція.
Ø Правова робота і юридичне обслуговування.
Ø Охорона державної безпеки і громадського порядку.
Ø Адміністративна відповідальність.
Ø Добровільні товариства.
Ø Громадські органи.
Ø Міжнародні відносини.
Ø Зовнішня торгівля тощо.

Крім того, юридичним службам галузей народного господарства необхідно включати до класифікатора такі розділи, як приватизація майна, житла, орендні відносини, банкрутство, господарсько-процесуальне законодавство тощо. Розділи класифікатора діляться на підрозділи, а останні, в необхідних випадках, на окремі пункти.

На практиці юридичні служби ведуть картотеку лише з розділів класифікатора, які застосовуються в суб'єкті господарювання, що юридично обслуговується. Кодифікація законодавчих і нормативних актів ведеться окремими юридичними службами в журналах. Проте така форма кодифікації має низку недоліків.

Як зазначалося, значно зручніше вести картотеку з допомогою карток.

Кодифікаційна робота дуже потрібна як юридичній службі, так і працівникам суду, прокуратури, юстиції, нотаріату, адвокатам, юрисконсультам та іншим спеціалістам, котрі забезпечують виконання того чи іншого нормативно-правового акта на практиці.

Діловодство юридичної служби

У роботі працівників юридичної служби велике значення має чітке і своєчасне ведення діловодства з правових питань. Це одна з важливих сфер правової роботи. За характером виконання функцій юридична служба пов'язана із багатьма структурними підрозділами суб'єкта господарювання, вона отримує значну кількість офіційних матеріалів, які подаються їй на візування (локальні та інші акти, господарські договори), а також готує претензійні, позовні та інші матеріали. У зв'язку з обмеженням строків оформлення документів необхідно вести своєчасний і правильний облік та контроль за рухом службових документів у юридичній службі.

Система діловодства визначається залежно від організаційної структури юридичної служби, обсягу покладеної роботи по правовому обслуговуванню і визначення в конкретному суб'єкті господарювання форм і правил ведення, обліку і збереження юридичних та інших документів.

Для обліку і контролю виконання (або руху) ділових паперів — претензійних, позовних та інших матеріалів — використовуються окремі реєстраційні журнали із заповненням у них необхідних даних про відповідний документ.

Відповідно до функціональних обов'язків спеціаліст юридичної служби повинен вести з урахуванням специфіки господарської і фінансової діяльності суб'єкта господарювання таку документацію:

1. Журнали обліку претензій, заявлених у інтересах суб'єкта господарювання і отриманих від інших суб'єктів господарювання.
2. Журнали обліку позовної роботи (заявлених позовів у інтересах підприємства і заявлених до підприємства).
3. Журнали обліку виконання господарських договорів (якщо це питання не внесено в обов'язки економічної, бухгалтерської, договірної або іншої служби).
4. План правової роботи (річний, піврічний, квартальний, в окремих випадках місячний та індивідуальний (творчий) план) та матеріали з його виконання.
5. Журнал обліку проведення лекцій, семінарів, виробничих нарад, конференцій з правових питань (копії виступів у газетах, журналах і на радіо або телебаченні).
6. Журнал прийому громадян і працівників підприємства для розгляду звернень, заяв і скарг з правових питань.
7. Журнал обліку відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання шляхом крадіжок, нестач, невиконанням договірних зобов'язань, сплатою пені, штрафів, падежем тварин ліквідації простроченої дебіторської заборгованості тощо.

Крім цих журналів, працівники юридичної служби можуть вести на свій розсуд й іншу необхідну документацію.

Документи з претензійних та позовних матеріалів мають зберігатись в окремих папках (нарядах) по кожній справі з вказівкою номера справи, найменування сторони, суми претензії або позову, дати початку та закінчення. Якщо таких справ за рік небагато, то вони підшиваються в одній папці по порядку номерів справ, відмічених журналі реєстрації.

Практика роботи низки юридичних служб суб'єктів господарювання показує, що слід також вести справу «Довідки і висновки», в якій підшиваються копії довідок, висновків, аналізів та іншої документації стосовно проведеної правової роботи.

Юридичними відділами, групами, кооперативами, фірмами і, як свідчить практика юридичного обслуговування в агропромисловому комплексі Хмельницької області, в тому числі юрисконсультами головних господарств наведені вище журнали та документи ведуться в одному примірнику незалежно від кількості підприємств, установ, господарств і організацій, яким надаються послуги правового характеру. Журнали контролю укладених договорів повинні вести не юрисконсульти, а керівники відповідних структурних підрозділів суб'єкта господарювання (договірного, економічного, бухгалтерського). Вони повинні дати юрисконсульту довідку про стан виконання і допущені порушення договірних зобов'язань. Така практика є доцільною і ефективною, адже довідки складаються компетентними спеціалістами і юрисконсульти мають можливість негайно вжити відповідних заходів правового впливу до порушників договірної та виконавчої дисципліни суб'єкта господарювання.

Крім того, спеціалісти юридичної служби ведуть контрольну папку з матеріалами перевірок дотримання законодавства, копіями не завізованих і завізованих локальних актів, матеріалами обміну досвідом юридичними службами, проведення навчання з ними тощо.

Отже, діловодство юридичної служби повинно організовуватись, виходячи із максимального зменшення ділових документів; розроблення і використання типових форм документів і встановлення чіткого порядку їх оформлення; розроблення і застосування найбільш раціональної системи контролю за рухом претензій, позовів у місцевому суді та господарському суді, інших документів, які забезпечують систематичний контроль за ними; розроблення номенклатури справ, обмежених комплексними групами питань, віднесених до компетенції юридичної служби. При розробленні номенклатури справ, яка обов'язково має бути в юридичній службі, слід користуватись Переліком типових документів, що створюються в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням строків зберігання документів, затверджених наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 р. № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. за № 576/301 б. У цьому переліку передбачено відповідні документи з правового забезпечення управління: висновки з питань дотримання трудового законодавства; листування з правових питань; листування про складання договорів та угод, форми договорів; кодифікаційні картотеки і покажчики законодавчих актів та інших нормативних документів (наказів, інструкцій, правил та ін.); листування про застосування трудового законодавства; заяви, висновки з питань житлового законодавства та розв'язання конфліктів з житлових питань; листування про розбір конфліктів з житлових питань; матеріали судових справ; листування про господарську практику та ведення господарських справ; картотеки, книги реєстрації судових справ; листування претензійне про постачання, підряди та послуги; журнали обліку претензій та позовів; копії документів (позовні заяви, акти, довідки, доповідні записки, характеристики), що подаються до судових органів з кримінальних та цивільних справ; копії рішень, вироків, окремих ухвал, постанов; листування про виконання вироків, рішень, ухвал судових органів, господарського суду; постанови, висновки в справах про адміністративні правопорушення; листування в справах про адміністративні правопорушення; висновки комісій з трудових спорів; листування щодо трудових спорів; спірні справи з питань інтелектуальної власності; договори про надання юридичної допомоги іншим сільським господарствам; книги записів юридичних консультацій тощо. Строк зберігання названих документів різний.

Лекція 11

Тема: ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ І ПРАВОВА ПРОПАГАНДА

Організація проведення роботи з підвищення рівня правових знань посадових осіб та працівників споживчої кооперації.

Робота по організації підвищення рівня юридичних знань і правового виховання працівників безпосередньо пов'язана не лише із здійсненням забезпечення законності, а й сприянням забезпечення збереження власності, використанням засобів для поліпшення економічно-фінансових показників суб'єкта господарювання.

Ця робота включає здійснення таких функцій:

— організація і проведення силами юридичної служби (а також із залученням працівників суду, прокуратури, викладачів права, спеціалістів податкової, зовнішньоекономічної служб, обласного відділення Фонду державного майна України тощо) правового навчання керівників і спеціалістів підприємств та інших суб'єктів господарювання;

— організація і проведення правового навчання працівників, які виконують обов'язки з розпорядження матеріальними цінностями та їх збереження, відвантаження та приймання продукції, а також з оформлення відповідних документів, що мають юридичне значення (акти приймання, визначення кількості та якості продукції тощо);

— організація та проведення правового навчання членів ревізійних комісій, комісій з трудових спорів, профкомів тощо;

— організація та проведення лекцій і бесід, конференцій, виробничих нарад з правових питань.

Юридична служба застосовує інші способи підвищення рівня правових знань і правового виховання працівників та інших громадян. Отже, систематична планомірна робота по підвищенню правових знань керівників та відповідних спеціалістів є необхідною умовою піднесення рівня всієї правової роботи в суб'єкті господарювання.

Однією з основних форм цієї роботи є організація виробничих нарад і семінарів інструктивного характеру і лекцій з правових питань. При цьому, як показує багаторічний досвід організації правової роботи в районах, області та державі, такі семінари і наради доцільно проводити із спеціальних питань господарської, фінансової діяльності суб'єктів господарювання та організацій різних форм власності.

Нерідко працівників юридичних служб обирають до складу районних рад сільгосппідприємств, членами або головами профкомів, комісій з трудових спорів, що на перший погляд сприяє поліпшенню правової роботи в суб'єктах господарювання, оскільки працівники юридичних служб добре знають чинне законодавство, мають досвід правової роботи в суді, прокуратурі, органах міліції та інших органах. Проте участь юрисконсульта в роботі громадських органів, виконання обов'язків нерідко не збігається із здійсненням його прямих посадових функцій, і тому це не бажано робити. Адже при такому навантаженні основна правова робота виконується не належним чином.

Практика свідчить, що доцільно проводити заняття з фахівцями різних спеціальностей з окремих правових питань.

Особливо виправдовує себе в сільському господарстві практика проведення семінарів з правових питань до початку основних сільгоспробіт та перед договірною кампанією з укладання різних господарських договорів.

Завдання, які стоять перед працівниками юридичної служби зправової пропаганди, вимагають не лише правової обізнаності, ай комплексного підходу, при якому повинні враховуватись багато чинників, конкретні умови суб'єкта господарювання, період року, стан законності на підприємстві, в господарстві, установі та іншому суб'єкті господарювання. Тому юрисконсультам роботу в цій сфері також рекомендується планувати.

Організація і планування роботи юридичної служби

Питання організації юридичного обслуговування в суб'єктах господарювання можна умовно розділити на загальні і особливі.

Загальні питання мають значення для організації правової роботи, а особливі — відображають її окремі напрямки.

До загальних питань насамперед належать планування роботи юридичної служби, кодифікація та облік нормативних актів, організація довідкової роботи, аналіз правової діяльності суб'єкта господарювання і узагальнення матеріалів юридичної практики та правової роботи.

До особливих напрямків належать питання організації юридичної роботи по збереженню власності, зміцненню виконавчої, трудової, виробничої і договірної дисципліни, захисту майнових інтересів за допомогою правових засобів.

Слід зауважити, що розподіл питань правової роботи підприємства на загальні і особливі не до кінця збігається. Адже нерідко одні і ті ж питання пов'язані з заходами, як із загальними, так і особливими питаннями правової роботи, і можуть бути віднесені до кожного з них. Такі взаємозв'язок і взаємозалежність питань правової роботи внутрішньо обґрунтовані і об'єктивно необхідні, оскільки ці питання випливають із загальних питань і функцій, здійснення яких покладено на юридичну службу підприємства або іншого суб'єкта господарювання.

Правильна організація роботи юридичної служби неможлива без її планування. Практика роботи цих служб засвідчує, що в господарствах, де робота і діяльність юридичної служби не плануються, проведені нею заходи нерідко випадкові, несистемні, їх ефективність низька. За таких обставин основу діяльності юридичної служби становлять поточні справи, внаслідок чого багато з покладених на неї функцій і завдань не виконується, а всі можливі для поліпшення роботи суб'єкта господарювання правові засоби не використовуються.

У окремих випадках відсутність плану роботи юридичної служби виправдовується тим, що в суб'єкта господарювання складені загальні плани або заходи, які спрямовані на підвищення результатів виробничо-господарської діяльності. В них помилково відображають завдання юридичної служби на підставі виданого спеціального наказу або прийнятого рішення по суб'єкту господарювання для поліпшення правової роботи і передбачені конкретні заходи.

Практика підтверджує, що такі доводи безпідставні, бо в наказах та в інших документах не охоплені основні моменти правової роботи, відсутні строки виконання, не вказуються конкретні відповідальні особи. Отже, такі внутрішньогосподарські акти повною мірою не можуть замінити план роботи юридичної служби.

Планування необхідне не лише в тих випадках, коли на підприємстві, в установі чи організації є структурний підрозділ або штатний юрисконсульт. Воно потрібне і тоді, коли юридичне обслуговування суб'єкта господарювання здійснюється юридичним відділом, групою, фірмою, кооперативом, приватно практикуючим юристом, юрисконсультом головного (базового) підприємства або адвокатом.

Правова робота повинна плануватися в усіх галузях народного господарства та в інших суб'єктах господарювання.

Як правило, плани складаються поточні і перспективні. У різних галузях народного господарства діють місячний, квартальний, піврічний і річний плани правової роботи. Питання строку планування визначаються юридичною службою самостійно.

У процесі планування завдань, які стоять перед юридичною службою, вони конкретизуються при складанні та виконанні окремих заходів із зазначенням строків виконання запланованих правових робіт і відповідальних за виконання осіб — працівників юридичної служби та інших структурних підрозділів суб'єкта господарювання.

Поточна правова робота — це візування проектів наказів, розпоряджень, рішень, постанов, розгляд заявлених претензій і позовів, участь і виступ у судових засіданнях суду загальної юрисдикції або господарського суду, прийом громадян та надання їм, а також спеціалістам суб'єкта господарювання, юридичних консультацій. До речі, вона не планується і виконується у міру виникнення в цьому необхідності.

Слід звернути увагу і на те, що єдиної системи і методики планування правової роботи для всіх суб'єктів господарювання досі немає.

Крім того, в більшості випадків спеціалісти юридичних служи агропромислового комплексу ще практикують особисте (творче) планування. При цьому плануються такі заходи, які юрисконсульт намагається творчо виконати: підготувати лекцію або конспект бесід на правову тематику, написати конкретну статтю в газету, журнал, виступити по радіо чи телебаченню, займатися самоосвітою тощо.

Всі плани роботи юридичної служби обов'язково погоджується з керівником підприємства, господарства, установи або органу управління.

Як показує практика юридичних служб низки суб'єктів господарювання, правову роботу слід планувати по таких основних розділах: проведення правової роботи, пов'язаної з правовим обслуговуванням апарату управління; здійснення методичного керівництва юридичною службою на місцях і організація правового обслуговування; здійснення перевірки дотримання законодавства в безпосередньо підвідомчих організаціях; здійснення заходів щодо організації підвищення кваліфікації юристів та навчання кадрів інших структурних підрозділів; проведення заходів із пропаганди та інформації законодавства; вивчення і узагальнення практики застосування законодавства; узагальнення і аналіз наслідків розгляду спорів; узагальнення практики та надання методичної допомоги щодо видання локальних актів по підприємству. На підставі узагальнень і аналізів готуються відповідні рекомендаційні листи зі складання кожного розділу плану з урахуванням особливостей виконання окремих видів запланованих заходів.

В узагальненні і плануванні юридичної роботи не можна допускати шаблону. Плани правової роботи повинні відображати особливості вирішення основних господарських, фінансових та інших проблем суб'єкта господарювання і визначати комплекс першочергових правових питань, вирішення яких необхідне для забезпечення законності в конкретному суб'єкті господарювання, поліпшення правовими засобами його економічної ефективності. Необхідність включення тих чи інших заходів у план роботи юридичної служби залежить від наслідків узагальнення судової практики розгляду конкретних справ місцевими судами та господарськими судами, виявлення документальною перевіркою недоліків у фінансово-господарській діяльності, організації договірної роботи, аналізу інших сфер правової роботи за певний період. Така необхідність нерідко виникає у зв'язку із введенням в дію або внесенням змін та доповнень в законодавчі та інші нормативні акти, які регламентують порядок укладання господарських та інших договорів, порядок приймання товарів за кількістю та якістю, порядок вирішення претензій та позовних справ, створення нових організаційно-правових форм тощо, а також інші заходи, які стосуються питань правового регулювання фінансово-господарської та підприємницької діяльності того чи іншого суб'єкта господарювання.

Нерідко в практиці юридичної служби виникає необхідність здійснення цілого комплексу заходів, спрямованих на вирішення одного із загальних питань та завдань юридичної служби і складання окремого плану таких заходів. У такому випадку окремий план включається в загальний план роботи юридичної служби як його складова частина.

Велике значення для правильної організації юридичної роботи має здійснення контролю за виконанням планів. Оперативний контроль за строками, якістю і ефективністю проведення працівниками юридичної служби заходів здійснює керівник юридичної служби або головний юрисконсульт. Як правило, виконання позапланових заходів окремі керівники юридичних служб оформляють доповідною запискою або інформацією на ім'я керівника суб'єкта господарювання, або їх заслуховують на засіданнях колегії, на виробничих нарадах чи на семінарах. У більшості випадків затвердження плану роботи юридичної служби на наступний квартал або рік проводиться шляхом підбиття підсумків роботи за минулий запланований період. Таке підбиття підсумків дозволяє виявити і врахувати упущення та недоліки в роботі кожного працівника юридичної служби.

Юридичні служби вищих організацій здійснюють такий контроль при проведенні систематичних виробничих нарад, конференцій і семінарів. На них за наслідками ознайомлення з організацією правової роботи, проведення перевірок та складання інформацій про проведену правову роботу вживаються конкретні заходи щодо виявлення та ліквідації недоліків у плануванні і виконанні планів роботи юридичними службами. Також рекомендується, на які основні вимоги юридичним службам слід звертати увагу: систематичність планування; взаємозв'язок перспективного і поточного планування з майбутнім і попереднім плануванням; зв'язок планування завдань юридичної служби з конкретними обставинами того чи іншого суб'єкта господарювання, з виробничими планами; комплексність планів і цілеспрямованість з іншими службами; планування основних і ефективних для наслідків діяльності організації, установи, господарства і реальних із виконання заходів; конкретність, повнота та чіткість формулювань для планування; координація заходів з іншими структурними підрозділами та громадськими організаціями суб'єкта господарювання; належний і дійовий контроль за виконанням планових завдань юридичною службою суб'єкта господарювання.

Організація юридичних консультацій у споживчій кооперації.

Консультативна робота з юридичних питань — це одна із важливих сфер роботи юридичних служб, що сприяє забезпеченню законності і вихованню правової культури. Особливо значне поширення вона отримала в агропромисловому комплексі України.

Консультації юридичних працівників насамперед надаються керівникам і спеціалістам підприємств, організацій та установ з метою надання їм юридичної допомоги у вирішенні щоденних господарсько-економічних, фінансових та інших питань. У першу чергу така робота ведеться з працівниками кадрової, бухгалтерсько-економічної, фінансової, постачальницької, контрольно-ревізійної служб. Значна правова допомога надається профспілковим комітетам по укладанню колективних договорів, створенню та діяльності комісій з трудових спорів, також надаються консультації з питань трудового, аграрного, цивільного, земельного, господарського та іншого законодавства.

Як показує досвід багатьох юридичних служб сільського господарства Хмельницької області, особливо в існуючих умовах праці, керівники суб'єкта господарювання, структурних підрозділів та інші службові особи вимагають систематичної ділової консультативної правової роботи. Особливо їх цікавить питання приватизації, створення нових агроформувань різних форм власності і організаційно-правових форм, забезпечення дотримання трудового, аграрного, земельного, житлового та іншого законодавства. За консультаціями до юрисконсультів дуже часто звертаються громадяни, орендарі, працівники фермерських господарств, колективних та інших сільськогосподарських підприємств.

Практика свідчить, що це дуже складна і відповідальна робота, яка вимагає від юрисконсульта значної професійної підготовки та високої кваліфікації. Адже багато питань стосується різних галузей права, особливо трудового, житлового, аграрного, цивільного, пенсійного, сімейного, земельного та ін.

Юрисконсульти з правових питань надають консультації як у письмовій, так і усній формі за особистій присутності спеціаліста чи іншого працівника суб'єкта господарювання. Не рекомендується давати консультації з юридичних питань за телефоном, без вивчення окремих документів, які є у заявників, та без врахування чинного законодавства.

У консультативній роботі юрисконсульти використовують багатотиражні, районні та обласні газети, беруть участь у вечорах запитань та відповідей, виступають по радіо і телебаченню з правових питань. У більшості суб'єктів господарювання створені і діють громадські юридичні консультації, до складу яких входять провідні спеціалісти і юристи суб'єктів господарювання.

Узагальнення, аналіз та інформація про проведення правової роботи та здійснення юридичного обслуговування в суб'єктах і господарювання

За наслідками роботи працівників юридичної служби велике значення надається підбиттю щоквартальних, піврічних та річних підсумків на основі аналізів, узагальнень та інформації про виконану правову роботу.

Юрисконсульти сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих та управлінських структур системи Міністерства агропромислової політики України про здійснену правову роботу на підприємстві, в організації, установі, господарстві або в сільгоспоргані складають щоквартальні аналізи. Ці аналізи вони розподіляють на такі види: аналіз правової роботи по захисту економічних і матеріальних інтересів за відповідний період; аналіз виконання договірної роботи; аналіз роботи юридичної служби по наданню юридичної допомоги у виданні локальних актів (наказів, розпоряджень, статутів, інструкцій, положень, інших документів), по забезпеченню їх виконання та організації правової пропаганди, навчання та правової інформатики; аналіз даних про кількість підприємств, організацій, з них охоплених постійним юридичним обслуговуванням.

В аналізі про правову роботу по захисту економічних та майнових інтересів суб'єктів господарювання відображаються такі дані: скільки на користь суб'єкта господарювання стягнуто сум, у тому числі в позовному, претензійному та добровільному порядку; кількість заявлених претензій і позовів. Із загальної суми вказується, яка сума спірної (простроченої) заборгованості стягнута, в тому числі по договірних зобов'язаннях; по фактах виявлених обрахунків і недоплат, із них в судовому порядку; сума відшкодованих збитків, стягнутих штрафів на користь суб'єкта господарювання, з суб'єкта господарювання, інші суми (несвоєчасна оплата за користування житлом, за оренду майна, по виданих позиках тощо). У цьому аналізі також відображаються дані про одержані працівниками юридичної служби матеріали від бухгалтерсько-ревізійних та інших служб суб'єкта господарювання для вжиття відповідних заходів. В аналізі роз'яснено, скільки з усіх претензій і позовів було заявлено до суб'єкта господарювання, який перебуває на юридичному обслуговуванні, та на яку суму було відхилено.

При проведенні аналізу договірної роботи відображаються такі Дані: загальна кількість договорів, укладених суб'єктом господарювання, у тому числі по видах укладених договорів з організаціями та громадянами в загальному по суб'єкту господарювання; ^скільки таких договорів укладено за участю юристів (попередньо погоджених і завізованих); які конкретні недоліки виявлені при укладанні та виконанні договорів; скільки вирішено переддоговірних спорів; скільки договорів завізовано головним бухгалтером підприємства відповідно до вимог чинного законодавства-на яку кількість договорів складено висновки або дано висновки, які укладені з порушенням чинного законодавства; скільки складено протоколів розбіжностей; якої суми економи коштів досягнуто по суб'єкту господарювання у зв'язку з припиненням дії договорів; скільки підготовлено або складено проектів господарських та інших договорів (по їх видах).

В аналізі роботи юридичних працівників з надання правової допомоги у розробленні та прийнятті локальних актів, наданні юридичної допомоги в забезпеченні дотримання чинного законодавства відображаються дані про кількість здійснених перевірок з цих питань, у тому числі з питань дотримання трудового, аграрного, господарського, житлового законодавства та законодавства із збереження власності. Подаються дані про кількість виявлених таких порушень, розглянутих працівниками юридичної служби заяв, звернень та скарг громадян з правових питань; кількість складених висновків на проекти рішень органів, у тому числі наказів і розпоряджень керівників, прийнятих з порушенням чинного законодавства; дані про кількість підготовлених юрисконсультами проектів рішень, наказів, постанов з питань дотримання законності, організації правової роботи та юридичного обслуговування, в тому числі прийнятих таких локальних актів.

Аналіз роботи юрисконсультів по організації правової пропаганди, правового навчання, правової інформатики і правового всеобучу та підготовки юридичних кадрів включає такі питання: скільки проведено або прочитано на правову тематику лекцій, доповідей; зроблено узагальнень по дотриманню законодавства; проведено бесід, надано юридичних консультацій; розроблено рекомендаційних, інформаційних листів та роз'яснень по законодавству; з них надіслано до суб'єктів господарювання, які охоплені юридичним обслуговуванням; взято участь у проведенні семінарів, проведено виступів у пресі, по радіо та телебаченню з правових питань; скільки і на яку правову тематику юрисконсультами прочитано лекцій; скільки створено і як діють громадські юридичні консультації; скільки створено куточків права. Систематизуються дані про організацію та діяльність постійно діючих факультетів правових знань. У цьому аналізі бажано передбачити спеціальний підрозділ про навчання юридичних кадрів та надання їм методичної правової допомоги. Цей підрозділ готується юридичними працівниками райсільгосппродуправлінь, обласних об'єднань, асоціацій області. В ньому відображаються дані про кількість юридичних працівників, що пройшли стажування та підвищення кваліфікації, з них в районах, при об'єднаннях, на обласних семінарах та курсах, а також в міністерстві; скільки працівників юридичних служб підвищують свою кваліфікацію шляхом навчання без відриву від виробництва в юридичних навчальних закладах; відображаються дані про вивчення, проведення обміну досвідом організації юридичного обслуговування та правової роботи в суб'єктах господарювання в районі, області та інших областях, поширення передового досвіду роботи працівників юридичної служби та інших структурних підрозділів, пов'язаних із забезпеченням дотримання чинного законодавства і виконанням правової роботи; кількість занять, проведених з юрисконсультами підприємств, установ, господарств та організацій з питань вивчення законодавства, що стосується діяльності підприємств системи, здійснення юридичного обслуговування та організації правової роботи; вказується кількість проведених аналізів і перевірок стану організації правової роботи та здійснення правового обслуговування юрисконсультами в суб'єктах господарювання, райсільгоспорганах та в об'єднаннях і асоціаціях.

В аналізі «Про кількість організацій, установ і господарств в системі та охоплення їх постійним юридичним обслуговуванням», наприклад у Міністерстві агропромислової політики України, відображаються дані про кількість таких організацій, установ і господарств з розбивкою по галузях (сільського господарства державної та недержавної форм власності, переробних, агросервісних тощо). З них охоплених постійним юридичним обслуговуванням, у тому числі штатними юрисконсультами, міжгосподарськими юрисконсультами, міжгосподарськими юрисконсультами, які перебувають у штаті головних (базових) підприємств і господарств, юрисконсультами юридичних відділів (груп, кооперативів, фірм, рад сільськогосподарських підприємств) як з правами юридичних осіб, так і без таких прав. Крім того, відображаються дані: скільки суб'єктів господарювання охоплені юридичним обслуговуванням штатними юрисконсультами інших організацій (на підставі ст. 21 КЗпП України), адвокатами, приватно практикуючими юристами; скільки юрисконсультів передбачено за штатом, фактично укомплектовано та ін.

На підставі наведених цифрових даних юридична служба з конкретними прикладами письмово проводить аналіз. За результатами узагальнень і аналізів практики юридичного обслуговування та організації правової роботи готуються відповідні локальні акти (накази, розпорядження, постанови) про поліпшення результативності цієї важливої ділянки правової роботи, вносяться пропозиції щодо заохочення та притягнення до юридичної відповідальності окремих працівників юридичних служб за неналежне виконання покладених на них функціональних обов'язків. Ці аналізи обговорюються на виробничих нарадах-семі-нарах у суб'єктах господарювання, районних та головному управлінні сільського господарства та продовольства.

Отже, робота по проведенню аналізів, узагальнень та інформаційна і довідкова діяльність про наслідки проведення правової роботи та здійснення юридичного обслуговування має велике значення для поліпшення ефективної роботи підприємства і має систематичний характер. Тому така організація роботи заслуговує на обмін досвідом.

Перелік питань, висвітлених юрисконсультом в аналізах, може бути розширений або зменшений залежно від того, в яких суб'єктах господарювання він здійснює юридичне обслуговування або організовує правову роботу, тобто до якої галузі такі підприємства належать, а також залежить від інших обставин. Цифрові дані про наслідки правової роботи та юридичного обслуговування повинні бути наведені по кожному підприємству чи господарству і відповідати основним даним, відображеним у відповідних журналах реєстрації претензій, позовів, договорів, правової пропаганди тощо. Крім того, до кола обов'язків юрисконсультів входять питання з проведення письмового аналізу з наведенням конкретних прикладів, фактів.

До 1991 р. в системі агропромислового комплексу основні названі питання правової роботи висвітлювались у річному статичному звіті «Про правову роботу в сільськогосподарських підприємствах», затвердженому Центральним статистичним управлінням колишнього СРСР 1 листопада 1979 р.

На сьогодні таких обов'язкових звітів від юридичної служби народного господарства України не вимагається.

Взаємодія юридичної служби з іншими суб'єктами господарювання при здійсненні правового обслуговування

Одним із недоліків у роботі юрисконсультів є їх намагання самостійно, без взаємодії з іншими відповідними службами суб’єкта господарювання здійснювати правову роботу. Без цього важливого моменту виникає відсутність порозуміння юрисконсульта з іншими службами. Наприклад, робота юрисконсульта в сільськогосподарському підприємстві не буде успішною, якщо він не налагодить ділові стосунки з спеціалістами агрономічної, зоотехнічної, ветеринарної, інженерної та інших служб. Такі ж контакти потрібно мати з постачальницькою, збутовою, бухгалтерсько-фінансовою, економічною та ревізійною службами. Працівникам юридичної служби слід брати участь у роботі громадських організацій з питань розгляду стану боротьби з крадіжками, безгосподарністю, в засіданнях так званих «балансових комісій» з метою отримання даних для правового аналізу господарської діяльності суб'єкта господарювання. Ці дані можна використати для посилення боротьби з крадіжками, недостачами, попередження порушень по невиконанню договірних зобов'язань, ліквідації дебіторської заборгованості, уникнення невиробничих витрат тощо. Спеціалістам юридичних служб разом з іншими службами слід проводити аналіз з метою недопущення подібних порушень, вивчати причини псування товарно-матеріальних цінностей, загибелі тварин тощо; разом з бухгалтерією організувати роботу з підготовки матеріалів для стягнення заборгованості з осіб, які заподіяли шкоду шляхом нестач, крадіжок, псування продукції; проводити навчання працівників кадрових служб з питань приймання на роботу, пов'язану з матеріальною відповідальністю, тощо. Юридичній службі необхідно мати ділові зв'язки з органами прокуратури, юстиції, суду, судової адміністрації, органами міліції, інспекціями по заготівлі та якості сільгосппродукції, технагляду, земельною службою. Обов'язок юриста — надавати правову допомогу працівникам бухгалтерії у відшкодуванні через виконавчі служби сум, стягнутих місцевими або господарськими судами, разом з бухгалтерською службою вивчати причини і умови, що сприяють допущенню невиробничих та інших витрат, та проводити з цих питань відповідні аналізи.

Юрисконсульти також повинні надавати допомогу бухгалтерії в оформленні матеріалів про стягнення відповідних сум з юридичних та фізичних осіб для отримання нотаріальних написів; разом з зооветслужбою брати участь у проведенні письмових аналізів по приплоду, вимушеному забою, падежу та загибелі тварин, птиці, виявляти винних осіб, які допустили такі випадки. При виявленні фактів безгосподарного ставлення до збереження поголів'я тварин юрисконсульти повинні вносити письмові пропозиції щодо притягнення до юридичної відповідальності Керівників та спеціалістів, які допустили такі порушення, з підготовленим проектом наказу, рішення або постанови колективного органу та письмовими поясненнями. Юрисконсульти виконують разом з іншими службами багато інших функцій, пов'язаних із забезпеченням належного стану організації правової роботи на підприємстві, в організації, установі, господарстві або об'єднанні. Ця робота для юрисконсультів — одна із складних, адже питання внутрішнього зв'язку та організації правової роботи разом з іншими зацікавленими структурними підрозділами підприємства Загальним положенням про юридичну службу не врегульовані. Практика організації взаємодії юридичної служби з іншими службами практично відображається в планах, заходах, спрямованих на забезпечення дотримання договірної, фінансової, розрахункової дисципліни, організації боротьби з крадіжками, іншими безпідставними витратами, недопущення порушень трудового, аграрного, житлового та іншого законодавства. Такі плани затверджуються керівником суб'єкта господарювання, а заходи, як показує практика, — наказами і розпорядженнями, виданими керівниками, або рішеннями та постановами, прийнятими відповідними органами управління суб'єкта господарювання.

Лекція 7

Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВОВОЇ РОБОТИ З ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ ТА ПОСЛУГ

Напрями правового забезпечення в споживчій кооперації якості продукції, робіт та послуг.

Підвищення якості всіх видів виготовлюваної продукції, робіт і послуг, забезпечення їх відповідності кращим світовим та вітчизняним зразкам і вимогам, збереження якості виробів на весь час експлуатації або використання один з найважливіших напрямків перебудови господарського механізму, підвищення ефективності суспільного виробництва.

Незабезпечення високої якості продукції, робіт та послуг призводить до значних матеріальних і моральних збитків.

Тому одне з основних завдань органів господарського управління і підприємств, які виготовляють продукцію та надають послуги, полягає у випуску високоякісної продукції, що сприяє підвищенню економічних показників роботи підприємства в цілому.

Так, у колишньому Союзі РСР ще з початку 80-х років застосовувались комплексні системи управління якістю.

У 1987 р. з метою правильної організації роботи з управління якістю продукції в централізованому порядку було розроблено Рекомендації щодо форм і методів організації правовою забезпечення комплексних систем управління якістю продукції на підприємствах промисловості та участі в цьому юридичних служб.

Правове забезпечення на підприємстві передбачає виконання таких основних завдань:

дотримання і зміцнення законності при виготовленні продукції;
організація ефективного застосування правових засобів з метою підвищення якості продукції до належного рівня;
застосування правової відповідальності до осіб, винних у випуску продукції неналежної якості;
правова регламентація господарських відносин з управління якістю продукції.

Основою правового забезпечення є законодавство України, нормативні акти міністерств та інших органів виконавчої влади, стандарти, накази, положення, інструкції та інші акти підприємств.

Правове забезпечення управління якістю на підприємстві здійснюють керівники та інші посадові особи згідно з покладеними на них обов'язками. Вони несуть персональну відповідальність за виготовлення продукції належної якості.

Правова регламентація господарських відносин з управління якістю господарських робіт у споживчій кооперації.

Юридична служба підприємства здійснює методичне керівництво правовим забезпеченням роботи з управління якістю продукції, координуючи свою діяльність з іншими структурними підрозділами, надає допомогу їх керівникам у розробці нормативних актів з питань якості продукції, здійснює правову експертизу нормативно-технічної документації з якості продукції.

Особливу увагу юридична служба повинна приділяти додержанню встановленого порядку приймання продукції за якістю, а в разі виявлення порушень разом з іншими структурними підрозділами готувати матеріали, що стосуються випуску неякісної продукції, для передавання правоохоронним органам, а також вживати заходів щодо відшкодування збитків, нанесених підприємству.

Особливе значення для юридичної служби мають претензійно-позовна робота, узагальнення і аналіз практики застосування законодавства з якості продукції, підготовка пропозицій щодо усунення причин та умов випуску неякісної продукції.

Роботу, пов'язану з підвищенням якості продукції, юридична служба повинна починати з ознайомлення і правової оцінки наказів, інструкцій з питань забезпечення якості продукції, а якщо інструкції відсутні організовувати їх розробку і надавати правову допомогу підрозділам підприємства в розробці проектів цих актів з метою забезпечення їх відповідності чинному законодавству.

Юридична служба підприємства повинна вивчати практику використання правових засобів у роботі з поліпшення якості продукції, зокрема щодо висунення претензій і позовів, відшкодування збитків з винних осіб, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, пропаганди законодавства про якість продукції, періодичний аналіз господарських справ, пов'язаних з постачанням підприємством неякісної продукції, аналіз практики підприємства щодо відшкодування збитків через випуск і постачання продукції неналежної якості за рахунок винних осіб.

Застосування юридичною службою споживчої кооперації державних стандартів, відомчих кооперативних стандартів при контролі якості господарської діяльності.

Основними нормативно-технічними документами, що встановлюють вимоги до якості продукції, є стандарти. Залежно від характеру, призначення і сфери застосування стандарти поділяються на державні, галузеві та стандарти підприємств.

Вимоги до якості продукції, на яку немає стандартів, або додаткові (до вимог, встановлених стандартом) визначаються технічними умовами, під якими треба розуміти нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс вимог до конкретних типів продукції.

Якість окремих видів продукції може визначатись еталонами або зразками, які затверджуються уповноваженими органами господарського керівництва відповідно до стандартів і технічних умов. Такий порядок стандартизації діяв до початку 90-х років, але не забезпечував однакового підходу до дотримання якості виготовлюваної продукції, бо розробка стандартів на будь-яку продукцію перебувала у віданні відповідних міністерств.

Починаючи з 1990 р. стандарти почали розробляти технічні комітети Держстандарту СРСР, кожен з яких створювався на базі провідного у своїй галузі підприємства або організації і був основною ланкою стандартизації за окремим видом продукції.

Після проголошення Україною незалежності розробка стандартів і нагляд за їх додержанням визначаються декретами Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" і "Про стандартизацію і сертифікацію".

Випуск і постачання продукції, виконання робіт, надання послуг з відхиленням від належних вимог, що погіршує їх якість, вважаються грубим порушенням державної і договірної дисципліни. В окремих випадках Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України (Держстандарт України) за наявності клопотання заінтересованого органу державної виконавчої влади, згоди споживача та спеціально уповноваженого органу, що здійснює державний нагляд за безпекою цієї продукції, може видавати підприємцю дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції.

Організація в споживчій кооперації внутрішнього контролю якості продукції, робіт, послуг.

Підвищення якості продукції, робіт і послуг можливе лише в разі належного контролю за якістю та наявності ефективних засобів боротьби з порушенням встановлених вимог.

Розрізняють дві групи контролю: зовнішній, який поширюється на організації, що не входять до однієї системи з контролюючим органом; внутрішній, що здійснюється в межах однієї системи

Зовнішній контроль поділяється на позавідомчий і контрагентський, а внутрішній — на відомчий і такий, що здійснюється структурними підрозділами підприємств.

Позавідомчий контроль (або нагляд) за додержанням стандартів і норм здійснює Держстандарт України та його територіальні органи — центри стандартизації, метрології та сертифікації в Автономній Республіці Крим і областях, їх посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснення державного нагляду за додержанням стандартів, а також інші спеціально уповноважені на це органи.

До контрагентського належить контроль, який сторони здійснюють за договором. Основною формою такого контролю є прийняття покупцем, замовником поставленої продукції, виконаних робіт за якістю, технічний нагляд замовника за договором підряду на капітальне будівництво за відповідністю якості робіт проектам та кошторисам.

Відомчий контроль здійснюють органи господарського керівництва стосовно підпорядкованих їм підприємств і організацій.

Контроль за якістю виготовлюваної продукції безпосередньо на підприємстві, а також за якістю сировини і матеріалів, що надходять на підприємство, здійснюють відділи технічного контролю, правовий статус яких визначений Типовим положенням про відділ технічного контролю промислового підприємства.

З підприємства може бути відправлена покупцям тільки та продукція, що була прийнята відділом технічного контролю.

Під час здійснення контролю за якістю продукції, матеріалів, сировини, що постачаються, працівники підприємства керуються положеннями Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю.

У зазначеній Інструкції визначені методи перевірки продукції, порядок направлення постачальнику виклику його представника для участі у прийманні продукції і складанні акту в разі виявлення нестачі, некомплектності, невідповідності продукції та інших порушень.

Санкції за постачання неякісної, некомплектної продукції передбачені в Положеннях про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання.

До обов'язків юридичної служби входять також організація систематичного обліку і збереження законодавчих актів з питань якості продукції, систематичне інформування підрозділів підприємстві про чинне законодавство і зміни в ньому.

Контрольні питання

Виготовлення продукції високої якості – одне з основних завдань органів господарського управління і підприємств.
Правове забезпечення управління якістю на підприємстві.
Робота юридичної служби, пов'язана з підвищенням якості продукції.
Нормативно-технічні документи, то визначають вимоги до якості продукції.
Зовнішній контроль за якістю продукції.
Внутрішній контроль за якістю продукції.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Декрет Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" // Урядовий кур'єр. -1993. — № 71.
2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію "//Урядовий кур'єр. - 1993. - № 74. - 22 травня.
3. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения // СП СССР. — 1988. №24-25.
4. Положение о поставках товаров народного потребления // СП СССР. - 1988.
5. Инструкция о порядке принятия продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству и качеству // Сб. норм, актов. - М.: Юрид. лит. 1986
6. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації // ЗП України. — 1996 № 1.—Ст. 20.
7. Правовая работа на предприятии. - К., 1986.
8. Щербина В. С, Господарське право України. - К.: Атіка, 1999.

ПРАВОВА РОБОТА ПО ЗАБЕЗПЕЧЕННЮ ЗБЕРЕЖЕННЯ ВЛАСНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Загальні правові засади організації забезпечення захисту власності з допомогою

правових засобів

Стаття 13 Основного Закону України закріплює: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом».

Всі власники мають право володіння, користування і розпорядження належним їм на праві власності майном відповідно де їх статутів і положень, інших установчих документів.

Створення, розвиток і зміцнення власності значною мірою залежать від забезпечення її ефективного правового захисту.

Захист власності включає такі заходи: забезпечення ведення належного обліку; збереження і раціональне використання матеріальних цінностей; дотримання фінансової, розрахункової, договірної і штатної дисципліни; боротьба з крадіжками майна і безгосподарністю та запобігання їм; дотримання законодавства при списанні майна, що прийшло в непридатність, тощо.

Власність, як відомо, охороняється з допомогою різних галузей права України. Сюди входять конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, фінансове, аграрне, земельне, кримінальне та інші законодавства. Кожне з них в межах предмета і методу регулювання суспільних відносин спрямоване на зміцнення, розвиток і забезпечення охорони власності.

Правовий захист майнових прав і законних інтересів господарських суб'єктів згідно із ст. 20 Господарського кодексу України також гарантується державою. Такий захист здійснюється органами державної влади і управління, керівниками, посадовими особами і трудовими колективами підприємств, організацій, установ, фермерських та інших господарств. Вони повинні вести боротьбу з безгосподарністю, крадіжками, іншими негативними явищами, що ведуть до перевитрат, які в нових умовах ринкової економіки безпосередньо впливають на зменшення доходу суб'єктів господарювання.

Згідно з пп. 11 п. 9 Загального положення про юридичну службу міністерства одним із основних завдань юридичної служби з питань забезпечення збереження власності суб'єктів господарювання є подання письмових висновків стосовно правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості і непродуктивних витрат та дача правової оцінки фактам нестач, крадіжок, безгосподарності, випуску недоброякісної продукції, псування майна. Юридична служба розглядає матеріали про відшкодування матеріальної шкоди за рахунок винних осіб. Ці матеріали готуються відповідними підрозділами суб'єкта господарювання на основі економічного і правового аналізу даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності, інших документів економічно-виробничої діяльності підприємства, організації, установи і господарства та матеріалів перевірок, проведених правоохоронними і контролюючими органами.

Отже, де плідно діє юридична служба, там вона є активним організатором правової роботи з названих питань. Цьому сприяють Методичні рекомендації «Про участь юридичних служб підприємств і організацій в роботі по забезпеченню збереження власності і боротьбі з безгосподарністю», розроблені і схвалені Міністерством юстиції СРСР 9 листопада 1988 р. за № К-13-615, а також Методичні рекомендації «Про правове забезпечення зменшення і попередження витрат і втрат у виробничих об'єднаннях, на підприємствах, в організаціях і участь у цьому юридичної служби», схвалені Міністерством юстиції СРСР 10 березня 1989 р. за № К-8-148 та погоджені з Міністерством фінансів СРСР і Науково-дослідним інститутом планування і нормативів при Держплані СРСР. Діють також Методичні рекомендації про участь юридичних служб колгоспів, радгоспів, підприємств, організацій і об'єднань системи Держагропрому СРСР в забезпеченні збереження власності і боротьбі з безгосподарністю, схвалені Держагропромом СРСР (лист Юридичного відділу з арбітражем Держагропрому СРСР від 19 листопада 1987 р. № 050-14-423).

Разом з тим удосконалення цього важливого напрямку правової роботи і підвищення її результативності визначаються не лише рівнем діяльності юридичної служби. Тут має бути і підвищена активізована робота, пов'язана з використанням правових засобів і способів забезпечення збереження майна та інших структурних підрозділів суб'єкта господарювання, які здійснюють конкретні функції з цих питань.

Вимагається здійснення всього комплексу заходів, що стосуються вдосконалення правової роботи по забезпеченню збереження майна, що належить господарським суб'єктам різних форм власності і господарювання.

При здійсненні такої правової роботи необхідно передбачати різні організаційні форми, вироблені і перевірені практикою, що сприяють залученню до цієї діяльності відповідних служб суб'єктів господарювання. Як свідчить практика низки галузей народного господарства, чинними організаційними формами, що суттєво впливають на збереження матеріальних цінностей, є постійно діюча комісія по забезпеченій збереження власності, економіко-правова комісія або рада по охороні майна тощо. Наприклад, при обласних і районних сільськогосподарських органах створені і діють спеціальні комісії по вивченню причин і умов, що призводять до втрат і крадіжок. Цінним є те, що ці комісії не тільки виявляють та узагальнюють причини і умови правопорушень, що завдають шкоду власності суб'єктів господарювання, а й розробляють заходи щодо їх ліквідації. Нерідко ці питання в юридичних службах виносяться на розгляд так званих балансових комісій.

Позитивно впливає на збереження власності виконання у встановлені строки спеціальних заходів, які щорічно розробляються і затверджуються керівниками суб'єктів господарювання. У таких заходах містяться зміст робіт, обсяги, строки виконання, дані про конкретних виконавців. Передбачається порядок систематичного (щоквартального або піврічного) розгляду керівниками звітів посадових осіб, керівників структурних підрозділів, матеріально-відповідальних осіб і працівників, відповідальних за виконання конкретних завдань і робіт, пов'язаних із збереженням майна. Ці заходи повинні враховувати широке залучення громадськості до роботи, пов'язаної із збереженням власності, з метою забезпечення їх виконання.

Забезпечення правовими засобами ведення складського господарства

При організації правової роботи по забезпеченню збереження власності юридична служба повинна приділяти особливу увагу руху товарно-матеріальних цінностей. Це пояснюється тим, що досягнення високого рівня організації роботи на підприємстві, в організації, установі або господарстві по збереженню матеріальних цінностей суттєво впливає на стан збереження майна на всіх етапах його руху та на посилення режиму економії. Досвід роботи у суб'єкті господарювання свідчить про те, що збереження власності майна насамперед досягається при забезпеченні виконання обов'язкових вимог, які ставляться до організації як у веденні складського господарства, так і в збереженні цінностей. Серед цих вимог виділяються такі:

наявність необхідного майна, з урахуванням конкретних виробничих умов конкретного суб'єкта господарювання;
кількість складів для зберігання матеріальних цінностей;
обладнання складів необхідними технічними засобами охорони (огородження, освітлення, зв'язок, сигналізація, замки тощо);
виконання виробничих операцій по раціональному розміщенню матеріальних цінностей в складських приміщеннях;
обладнання місць зберігання з урахуванням особливостей окремих видів майна;
здійснення спеціального нагляду за станом матеріальних цінностей;
належна організація бухгалтерського обліку та звітності надходження і руху майна при зберіганні;
організація прийому продукції за кількістю і якістю, з виявленням порушень, що можуть бути допущені з боку постачальницьких, сервісних, транспортних та інших організацій;
своєчасність складання і правильне оформлення актів на виявлену нестачу або псування матеріальних цінностей, а також некомплектність обладнання і техніки;
контроль за відпуском матеріальних цінностей із складських приміщень суб'єкта господарювання;
організація сторожової і пожежної охорони, яка б забезпечувала належну охорону майна;
використання на складах і в службах постачання кваліфікованих і добросовісних працівників, своєчасність і вірність оформлення трудових відносин з цією категорією працівників.

При розгляді питань, пов'язаних з організацією складського господарства, проблемою є недостатня кількість відповідних приміщень, і це призводить до того, що матеріальні цінності, які потребують спеціального зберігання, утримуються неналежним чином, під відкритим небом, псуються. Доступ сторонніх осіб до майна створює умови для крадіжок, розукомплектування обладнання і техніки. Нагромадження матеріальних цінностей веде до перевантаження складів. А це часто не дає змоги дотримуватися елементарних правил ведення складського господарства (розміщення цінностей за видами, сортами), веде до порушень правил протипожежної безпеки, створює проблеми при перевірках фактичної наявності матеріальних цінностей. Тобто недотримання вимог ведення складського господарства згідно з нормативними актами спричиняє значні втрати для суб'єктів господарювання.

До вимог, що стосуються ведення складського господарства належить організація пропускної системи, яка передбачає контроль за вивезенням або винесенням із складів і території підприємств матеріальних цінностей.

Під пропускною системою розуміється сукупність правил і заходів, спрямованих на забезпечення певного порядку на об'єктах, що охороняються. Пропускна система (режим) виключає можливість безконтрольного проходу або проїзду без встановлених перепусток та інших документів.

Здійснення постійного контролю за станом організації і дотримання пропускного режиму покладаються наказом (розпорядженням) на виділеного для цієї мети працівника або на спеціальний підрозділ суб'єкта господарювання. З ініціативи головного бухгалтера, служби постачання і юридичної служби та на підставі рішення керівника суб'єкта господарювання мають проводитись систематичні перевірки стану пропускного режиму, дотримання працівниками охорони правил вивезення або винесення матеріальних цінностей через контрольно-прохідні пункти, виявлятись факти недотримання правил відпуску, оформлення і вивезення продукції і товарів та інших цінностей.

Організація і забезпечення дотримання встановленого законодавством порядку

приймання матеріальних цінностей

У здійсненні заходів із ведення складського господарства юридична служба повинна сприяти суворому додержанню вимог про обов'язкове фактичне приймання продукції за кількістю і якістю, що надходить до суб'єкта господарювання. Такий порядок приймання і перевірки продукції виключає можливість нестачі на початку руху майна в процесі виробничо-господарського використання, забезпечує належну якість матеріальних цінностей, що надходять. Крім того, завдяки цьому можна вести постійну і системну роботу з попередження та відшкодування збитків, завданих недобросовісними постачальниками, сервісними та іншими організаціями.

Приймаючи продукцію, слід забезпечувати правильну фіксацію кількості і якості матеріальних цінностей при їх оприбуткуванні, щоб не допустити крадіжки отриманих товарно-матеріальних цінностей та інших зловживань з боку працівників суб'єктів господарювання — вантажоодержувачів. Такі випадки часто трапляються на практиці.

Завідувачі складів та інші матеріально-відповідальні особи, здійснюючи роботу по отриманню, перевірці фактичної кількості і якості продукції, і служба постачання, забезпечуючи правильне та своєчасне проведення цієї роботи, повинні виходити із того, що приймання товарно-матеріальних цінностей має вестися відповідно до вимог, передбачених стандартами, техумовами, іншими обов'язковими правилами і особливо договором (контрактом, угодою), з дотриманням вимог, що передбачені постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства СРСР», Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітра при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6 (із наступними змінами і доповненнями), Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітра при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1965 р. № П-7 (Із наступними змінами і доповненнями), та Інструкцією про порядок і строки приймання імпортних товарів за кількістю і якістю, складання та направлення рекламаційних актів, затвердженою постановою Держарбітра при Раді Міністрів СРСР від 15 жовтня 1990 р.

Отже, правильна організація перевірки кількості і якості продукції і товарів має важливе значення як для посилення охорони власності, так і для запобігання збиткам, що їх завдають державним і недержавним суб'єктам господарювання порушення законодавства про якість і кількість.

Цим створюються необхідні гарантії для своєчасного і повного виявлення збитків і підвищення відповідальності працівників складського господарства за стан роботи при прийманні продукції та інших товарно-матеріальних цінностей за якістю і кількістю.

Необхідно, щоб юрисконсульт сприяв своєчасному забезпеченню правильного вирішення питань добору представників інших організацій для участі в прийманні продукції та товарів. Доцільно погоджувати з відповідними підприємствами і організаціями списки компетентних спеціалістів для участі в прийманні продукції, визначити порядок їх виклику тощо. В такому порядку слід вирішити питання участі в прийманні продукції представників громадськості, які призначаються керівником підприємства з числа осіб, затверджених рішенням профспілкового комітету. При цьому треба враховувати, що до складу представників громадськості суб'єкта господарювання-одержувача не повинні залучатися матеріально-відповідальні і підлеглі їм особи, а також особи, пов'язані з обліком, збереженням, прийманням і відпуском товарно-матеріальних цінностей.

Необхідно сприяти забезпеченню суворого дотримання чинного порядку приймання обладнання, механізмів, апаратури, запасних частин, паливно-мастильних та інших матеріальних цінностей, згідно з яким виконання цієї роботи здійснюється постійно діючою комісією, яка складається із завідувача складу, представників постачальницької, технічної, будівельної та інших служб. Приймання такої продукції досвідченими спеціалістам гарантує виявлення некомплектної, неякісної продукції та інших недоліків в ній і дає можливість належним чином організувати своєчасне проведення в разі необхідності претензійної роботи при виявленні порушень договірних зобов'язань з боку постачальників або інших організацій. Слід зауважити, що працівники юридичної служби не мають права виступати представниками громадськості для участі в прийманні цінностей.

Важливе значення має також належне оформлення актів приймання, якими встановлюється неякісна продукція або нестача продукції чи інших цінностей. Такі акти є основними документами, що підтверджують факти заподіяної суб'єкту господарювання шкоди. Вимоги до оформлення таких актів нині підвищені. Адже постачальницькі та агросервісні організації при відправленні продукції нерідко практикують складання актів відвантаження з участю представників різних організацій (їх на практиці називають «комісійні», «контрольного відвантаження» тощо). Ці акти розглядаються і оцінюються господарськими судами поряд з іншими доказами у справі. Тому помилки в оформленні таких актів можуть вплинути на наслідки розгляду спорів про нестачу або якість. Практика розгляду справ у господарському суді Хмельницької області показує, що окремі працівники юридичних служб, здійснюючи правовий захист інтересів суб'єкта господарювання, не звертають належної уваги на ці питання. Юридична служба повинна постійно здійснювати і проводити вивчення порядку дотримання законодавства при прийманні продукції за кількістю і якістю, а також сприяти своєчасному і правильному оформленню актів приймання.

Заслуговує, зокрема, на увагу досвід юридичних служб, які спільно з бухгалтерською, постачальницькими та іншими службами суб'єктів господарювання беруть участь у розробці бланків актів приймання продукції та товарів з урахуванням специфіки цінностей та конкретного суб'єкта господарювання. Юрисконсульти зобов'язані надавати правову допомогу у проведенні цієї роботи і вносити керівництву суб'єкта господарювання пропозиції щодо ліквідації виявлених недоліків та вдосконалення організації приймання продукції, що не відповідає вимогам за кількістю і якістю. Це досягається за умови обізнаності і суворого дотримання працівниками складського господарства та іншими працівниками, які беруть участь у прийманні товарно-матеріальних цінностей, чинних правил і порядку приймання та фактичної перевірки продукції. Для цього юридична служба з участю інших зацікавлених підрозділів суб'єкта господарювання організовує постійні семінари, проводить інструктажі, дає юридичні консультації і поради. Крім того, юридична служба зобов'язана разом з іншими підрозділами здійснювати аналіз матеріалів, що пов'язані з нестачами відпущеної продукції або отриманням неякісної продукції та товарів інекомплектного обладнання.

Забезпечення з допомогою правових засобів порядку добору якісного складу осіб, які обслуговують товарно-матеріальні цінності, та укладання з ними договорів про повну матеріальну відповідальність

Рівень роботи по веденню складського господарства і збереженню матеріальних цінностей в основному залежить від укомплектування складів і баз та служби матеріально-технічного постачання кваліфікованими, чесними і добросовісними спеціалістами, які зможуть забезпечити належним чином приймання, збереження, перероблення і облік матеріальних цінностей. У зв'язку з цим суб'єкти господарювання повинні здійснювати заходи щодо забезпечення правильного добору працівників на посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, поліпшення їх якісного складу, підвищення кваліфікації і виховання в дусі високої відповідальності за збереження майна, вживати відповідних заходів, аби до обслуговування цінностей не допускалися особи, які раніше притягались до кримінальної відповідальності за подання на власність. Необхідно кожного року надавати оплачувані відпустки матеріально-відповідальним особам з передачею продукції, товарів та інших цінностей, що числяться за ними, іншим працівникам. Питанню відпусток юридичній службі слід приділяти значну увагу, оскільки в окремих випадках з метою приховування нестач або залишків матеріально-відповідальні особи не бажають використовувати такі відпустки, тим самим не допускаючи проведення перевірок наявності цінностей при передачі їх іншим працівникам, що не сприяє своєчасному виявленню нестач чи крадіжок товарно-матеріальних цінностей.

У здійсненні заходів щодо поліпшення якісного складу матеріально-відповідальних осіб активну участь повинна брати юридична служба. Завдання її полягає в тому, щоб при забезпеченні збереження власності і дотримання законності вона сприяла додержанню порядку приймання і звільнення осіб, які в установленому порядку позбавлені права обіймати такі посади, дбала щоб не порушувалися вимоги трудового законодавства, в тому числі Закону України «Про відпустки», при наданні щорічних відпусток матеріально-відповідальним особам і передачі при цьому цінностей.

У роботі, пов'язаній із збереженням власності, важливе значення має закріплення всіх матеріальних цінностей за конкретними особами. Юридичною формою такого закріплення є договір про повну матеріальну відповідальність, що укладається між власником і працівниками, яким довіряють цінності.

При здійсненні правових заходів, пов'язаних з оформленням відносин між суб'єктом господарювання і матеріально-відповідальними особами, слід виходити з того, що такий письмовий договір фіксує принцип повної матеріальної відповідальності, тобто працівник бере на себе обов'язок відшкодувати заподіяна шкоду в повному обсязі. Договір конкретизує і уточнює фактичні зобов'язання працівника з урахуванням особливостей збереження матеріальних цінностей і здійснення складських операцій. Такий договір визначає і закріплює обов'язок адміністрації суб'єкта господарювання створювати працівнику нормальні умови праці для проведення відповідних операцій для вручення йому товарно-матеріальних цінностей з найменшим ризиком.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається з працівниками, які досягли 18-річного віку і обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із збереженням, продажем, відпуском, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджується в порядку, визначеному урядом. Нині діє Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, затверджений Державним комітетом праці СРСР Ради Міністрів по праці та соціальних питаннях і Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 (із змінами та доповненнями). Цією спільною постановою затверджено Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Оформлюючи договори про повну матеріальну відповідальність, головний бухгалтер, юридична та інші служби підприємства повинні виходити з такого:

1) письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається при прийнятті на роботу. Причому оформлення цього документа є обов'язковою умовою при вирішенні питання про прийняття на роботу на відповідну посаду, пов'язану з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей;

2) письмовий договір з працюючою матеріально-відповідальною особою укладається зразу ж при встановленні, що відносини з нею в цій частині належним чином не оформлені;

3) у разі відмови працівника від підписання договору про повну майнову відповідальність керівник підприємства може запропонувати працівнику переведення на іншу роботу відповідно до його кваліфікації. При відсутності такої роботи звільнення проводиться згідно з вимогами чинного трудового законодавства.

Заміна матеріально-відповідальних осіб (при переведенні на іншу роботу, наданні відпустки, звільненні) повинна здійснюватися при обов'язковому документальному оформленні, проведенні інвентаризації і повної передачі матеріальних цінностей іншій особі. Ці важливі питання мають бути відображені в наказі (розпорядженні, рішенні) у вигляді доручення конкретним посадовим особам та повинен бути встановлений строк проведення цієї роботи.

У необхідних випадках юридична служба повинна звернути увагу керівника суб'єкта господарювання на доцільність застосування наданого йому п. 2 ст. 41 КЗпП права за попередньою згодою профспілкового комітету розірвати трудовий договір з працівником, який має доступ до грошових або товарних цінностей, якщо він своїми діями дає підстави для втрати до нього довіри.

Забезпечення вимог нормативних актів з питань збереження власності при проведенні інвентаризації (ревізії) товарно-матеріальних цінностей

У системі заходів, спрямованих на забезпечення збереження майна та інших товарно-матеріальних цінностей, важливе місця відводиться організації та здійсненню контролю за станом збереження матеріальних ресурсів на всіх етапах їх руху в процесі виробничо-господарського використання.

Основними засобами контролю, які використовуються суб'єктами господарювання, є інвентаризація, ревізія, перевірка і аналіз. Ці способи контролю застосовуються як ефективні методи забезпечення збереження майна. Використання цих форм контролю є обов'язковим для даних суб'єктів і передбачена нормативними актами, якими також врегульовані порядок, строки проведення, оформлення наслідків та інші питання. Рішення про доцільність застосування відповідного способу контролю, склад комісії, конкретний строк проведення приймається власником або уповноваженим ним органом суб'єкта господарювання, тобто роботодавцем.

Інвентаризація товарно-матеріальних цінностей є важливою контрольною операцією з кількісної перевірки в натурі товарної матеріальних цінностей, що ним володіє підприємство на цей момент.

Під час ревізії інвентаризація товарно-матеріальних цінностей залежно від обставин може бути повною чи вибіркової, по всіх або по деяких місцях їх зберігання. Це залежить також від строків і якості проведення попередньої інвентаризації.

З питань проведення інвентаризації товарно-матеріальне цінностей слід керуватись Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. №69.

Крім того, при проведенні інвентаризації товарно-матеріальних цінностей юрисконсульту слід також рекомендувати відповідним службовим особам суб'єкта господарювання керуватись Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальне активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затвердженою наказом Головного Державного казначейства України Міністерства фінансів України від 30 жовтня 1998 р. № 398. Для проведення інвентаризації призначається комісія, до складу якої, крім працівників бухгалтерії та представників інших структурних підрозділів, включаються представники профспілкового комітету або ради трудового колективу. При проведенні інвентаризації обов'язкова присутність осіб, які матеріально відповідають за доручені їм цінності.

До закінчення інвентаризації бухгалтерія повинна врахувати всі документи з надходження та витрачання матеріальних цінностей, здійснити відповідні записи в картках або книгах аналітичного обліку та визначити залишки на день інвентаризації. У матеріально-відповідальних осіб перед інвентаризацією обов'язково необхідно одержати письмову довідку про те, що всі документи, якими оформлено надходження та витрачання цінностей, здані до бухгалтерії, і що неоприбуткованих або витрачених та не списаних по обліку цінностей у них немає.

Наявність товарно-матеріальних цінностей при інвентаризації визначається обов'язковим обміром, зважуванням, підрахунком.

Всі проінвентаризовані цінності заносяться в інвентаризаційні акти, що складаються окремо для кожної матеріально відповідальної особи за місцем збереження товарно-матеріальних цінностей. Акти (описи) підписуються членами інвентаризаційної комісії та матеріально-відповідальними особами.

Після інвентаризації цінностей в натурі бухгалтерія разом із членами інвентаризаційної комісії, ревізором складає порівняльну відомість, в якій визначається відповідність кількості і сортності наявних товарно-матеріальних цінностей даним бухгалтерського обліку, а також із врахуванням пересортиці виводиться нестача і залишки.

Розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів у касі або на складі з даними бухгалтерського обліку, що встановлені при інвентаризації та інших перевірках, регулюються в такому порядку:

основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти та інше майно, що виявилися у залишку, підлягають оприбуткуванню та зарахуванню відповідно до результатів фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з наступним встановленням причин виникнення залишку і винних у цьому осіб;
нестача цінностей у межах затверджених норм списується за рішенням власника відповідно на витрати виробництва або на зменшення фінансування. Норми природної втрати можуть застосовуватися лише в разі виявлення фактичних збитків. При відсутності норм збитків не розглядається як понаднормова нестача;
понаднормову нестачу цінностей, а також втрати від їх псування відносять на винних осіб за цінами, за якими обчислюється розмір шкоди від розкрадання, нестачі та псування матеріальних цінностей із застосуванням коефіцієнту згідно з відповідним нормативним актом;
понаднормові втрати і нестача матеріальних цінностей включаючи готову продукцію, в тих випадках, коли винуватців не встановлено або у стягненні з винних осіб відмовлено місцевим судом, зараховуються до збитків або зменшення фінансування суб'єкта господарювання.

У разі виявлення при інвентаризації непридатного для використання обладнання та іншого майна при наданні правової допомоги юрисконсульту слід керуватись Типовою інструкцією про порядок списання таких, що стали непридатними для використання, будівель, споруд, машин, обладнання, транспортних засобів, затвердженою Мінфіном СРСР і Держпланом СРСР віл 1 липня 1985 р. № 100. Ця Типова інструкція на бюджетні організації не поширюється.

При списанні основних засобів у суб'єктах господарювання юридичній службі слід керуватися Типовою інструкцією про порядок списання основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управління Державного казначейства України Міністерства економіки України від 2 грудня 1997 р. № 125/13.

У документах, якими оформлюється списання втрат і понаднормова нестача цінностей, повинні бути зазначені вжиті заходи щодо запобігання таким нестачам і втратам.

Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей затверджуються власником суб'єкта господарювання з включенням результатів у звіт за той період, в якому закінчено інвентаризацію, а також і в річний звіт.

Юридичній службі слід нагадувати керівникам суб'єктів господарювання, що у всіх випадках нестачі цінностей понад норму природних втрат внаслідок прорахунку, помилкового оприбуткування цінностей у більшій кількості, ніж надійшло, та з інших причин, матеріально-відповідальні особи несуть повну відповідальність і зобов'язані відшкодувати вартість цінностей за цінами, за якими обчислюється розмір шкоди від розкрадання, нестачі, знищення та псування матеріальних цінностей. Ця дія здійснюється на підставі Закону України від 6 червня 1995 р. № 218/95 «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» (з наступними змінами та доповненнями) та впорядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей» (з наступними змінами та доповненнями).

Отже, на юридичну службу згідно з п. 8 пп. 11 та п. 9 пп. 11 Загального положення про юридичну службу покладено обов'язок брати участь у розгляді матеріалів за наслідками перевірок, ревізій та інвентаризацій і надавати правові висновки за фактами виявлених порушень.

Особливості забезпечення виконання нормативних актів по проведенню ревізій

касових операцій

Особливості організації ревізії ведення касових операцій у господарських об'єктах регулюються постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»(з наступними змінами та доповненнями). Це Положення є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності і господарювання.

Кожна ревізія збереження власності, як правило, розпочинається з ревізії каси. Вона проводиться ревізором з відома власника за участю головного бухгалтера в присутності матеріально-відповідальної особи-касира. В разі тимчасової відсутності касира й неможливості термінової перевірки ревізор опечатує сейф з грошима і бланками суворої звітності, а також приміщення каси. Раптова ревізія каси дає можливість встановити незаконну видачу грошей без видаткових документів, видачі їх під окремі розписки і навіть розтрату коштів. Ревізія каси дає змогу встановити незаконну видачу не тільки грошей, а й інших цінностей (путівки в санаторії, поштові та інші марки тощо) та відповідність їх залишків даним бухгалтерського обліку. Нестача грошей та інших цінностей в касі підлягає стягненню з касира або іншої матеріально-відповідальної особи, на яку покладено обов'язок ведення Касових операцій, а залишок оприбутковується по бухгалтерському обліку.

Касир відповідно до чинного законодавства про матеріальну відповідальність несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей і за будь-яку шкоду, Сподіяну суб'єкту господарювання, чи в результаті умисних дій, чи внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до своїх обов'язків.

Після видання наказу, розпорядження, прийняття рішення або постанови про призначення касира на роботу власник зобов'язаний під розписку ознайомити його з «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», і з ним укладається договір про його повну індивідуальну матеріальну відповідальність перед суб'єктом господарювання. Такий порядок закріплено в п. 4.7 згаданого Положення.

Касиру забороняється передоручати виконання дорученої йому роботи іншим особам. Бухгалтери та інші працівники, які користуються правом підпису касових документів, не можуть виконувати обов'язки касирів.

У тому ж порядку обов'язки по здійсненню касових операцій покладаються на інших осіб там, де штатним розкладом не передбачено посади касира. Раптова ревізія каси проводиться на рідше одного разу на квартал.

В акціонерних, кооперативних та інших підприємствах, організаціях, у тому числі сільгосппідприємствах, такі ревізії проводяться ревізійними комісіями, які обираються вищими органа! ми управління цих суб'єктів господарювання.

Особи, винні в порушенні касової дисципліни, притягаються у встановленому чинним законодавством порядку до юридичної відповідальності.

Відповідальність за додержання касової дисципліни покладається на керівників, головних бухгалтерів і касирів суб'єкти господарювання.

Установи банків у міру виникнення необхідності можуть також проводити перевірки додержання суб'єктами господарювання чинного «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України». Перевірка дотримання цього порядку в бюджетних організаціях здійснюється відповідними фінансовими і контрольно-ревізійними органами.

Органи внутрішніх справ у межах своєї компетенції перевіряють технічне обладнання кас, забезпечення умов збереження грошей і цінностей. їх вказівки для власників суб'єктів господарювання щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню крадіжок, підлягають обов'язковому виконанню.

Роль юридичної служби у ліквідації дебіторської заборгованості, забезпеченні дотримання законодавства при списанні грошових коштів і матеріальних цінностей

Своєчасна ліквідація дебіторської заборгованості в усіх суб'єктах господарювання є не просто фінансовою операцією. Це одна з важливих умов захисту законних майнових інтересів в їх договірних і господарських відносинах з іншими юридичними і фізичними особами. Основними завданнями контрольно-ревізійних, бухгалтерських та фінансово-економічних служб є перевірка законності та достовірності документів на здійснення розрахункових операцій з працівниками, підзвітними особами, підприємствами і організаціями різних форм власності і особливо дебіторської і кредиторської заборгованості.

Згідно з вимогами Закону України від 16 липня 1999 р. «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» (з наступними змінами і доповненнями) розрахунки з дебіторами та кредиторами відображаються кожною стороною у своїй звітності в сумах, що випливають з бухгалтерських записів. При здійсненні інвентаризації дебіторської заборгованості слід керуватися і спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10 листопада 1998 р. № 148/234/383 «Про інвентаризацію заборгованості за станом на 1 листопада 1998 року», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.1998 р..

При розбіжностях заінтересована сторона в установлені строки передає необхідні матеріали на розгляд органам, уповноваженим вирішувати відповідні спори.

Суми за розрахунками з-установами банків, фінансовими і податковими органами відображені у звітності, повинні бути погоджені з ними і тотожні. Залишення в обліку неврегульованих сум за цими розрахунками не допускається.

Штрафи, пеня, неустойки, визнані боржником, або щодо яких одержані рішення місцевого суду, господарського суду про їх стягнення, відносяться на результати фінансово-господарської Діяльності або на фінансування, й до їх одержання або сплати відображаються у звітності одержувача і платника відповідно у статтях дебіторів або кредиторів.

Дебіторська заборгованість, строк позовної давності якої минув, списується за рішенням власника суб'єкта господарювання відповідно за рахунок коштів резерву сумнівних боргів або на Результати фінансово-господарської діяльності.

Списання боргу на збиток внаслідок неплатоспроможності боржника не є підставою для скасування заборгованості. Ця заборгованість відображається за балансом. Суми кредиторської заборгованості між суб'єктами господарювання недержавної форми і власності, щодо яких строк позовної давності минув, підлягають віднесенню на результати фінансово-господарської діяльності у наступному місяці після закінчення строку позовної давності.

Нерідко суб'єкти господарювання, які відвертають кошти в дебіторську заборгованість, у більшості випадків не мають вільних коштів на виплату заробітної плати, придбання необхідних їм матеріалів та інших цінностей, що негативно впливає на їх господарську діяльність. Поряд з цим, як свідчать матеріали ревізій та інвентаризацій, в процесі розрахунків з різними суб'єктами господарювання деякі службові особи допускають зловживання. Тому в період ревізії або інвентаризації відповідні служби суб'єкта господарювання повинні встановити законність і достовірність операцій, пов'язаних з виникненням дебіторської та кредиторської заборгованості. Вони повинні перевірити відповідність дебіторської заборгованості за обліком. Для цього перевіряються дані обліку, акти звірки розрахунків, підтвердження про суми заборгованості. Особлива увага при цьому звертається на правильність списання дебіторської заборгованості на збитки, в кожному окремому випадку встановлюються її реальність, причини списання та винні особи. На практиці мали місце факти привласнення цінностей, одержаних в рахунок дебіторської заборгованості від інших підприємств і організацій і неоприбуткованих. Нереальна заборгованість списувалася на збитки.

Аналіз причин створення дебіторської заборгованості показує, що в більшості випадків вона утворюється у зв'язку з переавансуванням по договорах, а також працівникам суб'єкта господарювання; невжиттям заходів щодо стягнення з працівників за квартирну плату, електроенергію, транспорт, інші надані послуги; видачею у підзвіт посадовим особам значних грошових сум без витребування від них авансових звітів за отримані суми.

Юридичній службі обов'язково необхідно звертати увагу керівників суб'єктів господарювання на недопущення фактів заборгованості по заробітній платі або нецільового використання даних коштів.

Спеціалісти юридичних служб повинні проводити роз'яснювальну роботу щодо юридичної відповідальності, в тому числі кримінальної, керівників та головних бухгалтерів суб'єктів господарювання за подібні правопорушення.

Отже, участь у ліквідації дебіторської заборгованості за допомогою правових засобів — один із обов'язків юридичної служби у сприянні ефективній діяльності суб'єкта господарювання. Така участь повинна мати постійний характер. При виникненні дебіторської заборгованості бухгалтерія зобов'язана здійснювати своєчасний контроль за проведенням розрахунків, і з допомогою юридичної служби там, де вона створена, контролювати її стягнення в установлені строки. Юридична служба повинна звертати увагу і на те, що головний бухгалтер разом з керівником суб'єкта господарювання підписує документи, які є підставою для прийняття і видачі товарно-матеріальних цінностей і коштів, а також розрахункові, кредитні та фінансові зобов'язання, обов'язково візує господарські та інші договори. Ці документи без підпису головного бухгалтера є недійсними і до виконання не приймаються. Головному бухгалтеру забороняється приймати до виконання документи на операції, що суперечать вимогам законодавчих та інших нормативних актів, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним та фізичним особам.

Працівник юридичної служби повинен активно застосовувати правові засоби із стягнення на користь обслуговуючого суб'єкта господарювання дебіторської заборгованості з інших юридичних і фізичних осіб. Розглядаючи матеріали про списання дебіторської заборгованості, строк позовної давності за якою минув, юридична служба визначає, чи правильно вирахувано строк позовної давності, чи були поважні причини для його допущення, що дозволяло б поновити цей строк.

За наявності важливих причин, а також у разі, коли внаслідок неправильного вирахування або застосування строку позовної давності визнано, що дебіторська заборгованість не є простроченою, юридична служба спільно із зацікавленими структурними підрозділами суб'єкта господарювання вживає правових заходів щодо її ліквідації. Така правова допомога виражається у підготовці відповідних листів, нагадувань, претензій, позовних заяв про стягнення з юридичних і фізичних осіб заборгованості. При цьому необхідно стежити за дотриманням строку позовної давності, встановленого відповідними статтями Цивільного кодексу України.

Крім того, юридична служба спільно з бухгалтерською, фінансовою, економічною та іншими службами докладно аналізує конкретні розміри дебіторської заборгованості, визначає її суму, підстави і причини виникнення, час виникнення і які заходи були вжиті до боржників. Необхідно встановити разом з головним бухгалтером назву боржника, його конкретну адресу, юридичні реквізити. Поряд з цією роботою треба підбирати відповідні документи, які обґрунтовують заборгованість, — витяги або копії договорів, копії рахунків, накладних, актів звірки, листи-відповіді на претензії або позови тощо. Якщо заборгованість викликає сумнів, необхідно запропонувати керівнику і головному бухгалтеру організувати звірку взаєморозрахунків з дебітором. Така звірка обов'язково проводиться бухгалтерією суб'єкта господарювання. Нерідко після проведення взаємозвірки виявляється, що дебіторська заборгованість перекривається або зменшується кредиторською заборгованістю.

Отже, роботу по застосуванню правових засобів щодо ліквідації дебіторської заборгованості не можна розглядати як випадкову, вона повинна бути системною. Працівники юридичної служби повинні приділяти постійну увагу наданню правової допомоги конкретним юридичним особам по стягненню заборгованості. Ці дії повинні щоквартально включатись до плану роботи, де має передбачатись вимога до головних бухгалтерів щодо подання документів, у тому числі актів проведення взаємозвірок, для вжиття правових заходів щодо ліквідації заборгованості. Юридична служба зобов'язана систематично знайомитися з актами документальних ревізій і перевірок, що дасть можливість виявляти прострочену дебіторську заборгованість та інші порушення фінансово-господарської діяльності і вживати заходи правового характеру для піднесення економічної спроможності господарського суб'єкта.

Необхідно також, щоб юридична служба систематично вивчала нормативні акти з цього питання і проводила їх вивчення з бухгалтерською, ревізорською, фінансово-економічною та іншими службами суб'єкта господарювання незалежно від форм власності.

Правова робота та роль юридичної служби в сприянні організації належної охорони об'єктів із товарно-матеріальними цінностями

У процесі здійснення суб'єктами господарювання заходів збереження власності велике значення надається правовим засобам, спрямованим на регулювання господарської і фінансової діяльності.

Збереження майна суб'єктів господарювання визначається станом організації і здійснення його охорони, основною метою якої є попередження і запобігання крадіжкам, псуванню і знищенню товарно-матеріальних цінностей. Необхідно також враховувати, що типовий договір про охорону та інші нормативні акти, які регулюють відносини щодо охорони товарно-матеріальних цінностей, є ефективними засобами забезпечення охорони власності. Формами здійснення охорони власності є відомча і позавідомча сторожова (воєнізована) охорона. В першому випадку на керівництво суб'єкта господарювання покладається обов'язок із безпосередньої організації і здійснення охорони, для чого створюється в установленому порядку спеціалізована сторожова служба.

При позавідомчій охороні ці функції здійснює державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, яка діє відповідно до Положення про державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615 (з наступними змінами і доповненнями), а функції суб'єкта господарювання спрямовані лише на здійснення заходів щодо забезпечення охорони об'єктів з товарно-матеріальними цінностями.

При позавідомчій охороні відносини між її відділом і конкретним суб'єктом господарювання оформлюються договором, який розробляється на підставі Типового договору про охорону об'єктів підрозділами державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, затвердженого наказом Головного управління Державної служби при Міністерстві внутрішніх справ України від 4 травня 1995 р. № 52 (далі — Типовий договір).

Тому юридична служба зобов'язана на підставі цього Типового договору надавати правову допомогу в розробці договору про охорону відповідних об'єктів. При цьому необхідно забезпечити дотримання передбаченого Типовим договором складання двостороннього акта, в якому вказується технічний стан об'єктів, які приймаються під охорону. Цей акт є невід'ємною частиною укладеного договору. До нього повинен бути доданий план (схема), які об'єкти для охорони підлягають під передачу, встановлена відповідальність сторін за невиконання договору про неналежну охорону і невиконання вимог із технічному оснащення об'єктів, які здані під охорону.

При перевірці і візуванні таких договорів юридична служба повинна звертати увагу на правильність і повноту включення в цей документ умов, які сприяють забезпеченню належної охорони об'єктів, а в разі необхідності вносити керівникам обслуговуючих підприємств, організацій і господарств пропозиції щодо внесення змін або доповнень до таких договорів.

Необхідно звертати увагу і на те, що в процесі виконання такого договору керівники підприємств, організацій повинні сприяти виконанню відповідними службами і працівниками складського господарства заходів, спрямованих на збереження цінностей і створення умов для підвищення ефективності охорони. Такими заходами є:

постійне підтримання порядку на території і в складських приміщеннях, які охороняються,
недопущення фактів неналежного збереження матеріальних цінностей в невизначених для цього місцях,
утримання в належному стані приміщень, де зберігаються цінності.

Ефективність охорони досягається за умови, що сторони дотримуються договірних зобов'язань. На практиці ж трапляється, що не всі сторони дотримуються договірних умов, що призводить до негативних наслідків. Нерідко при укладанні таких договорів сторони обмежуються лише підписанням незаповнених бланків договору про охорону. Невжиття органом охорони і суб'єкта господарювання заходів щодо визначення і конкретизації умов, які повинні бути передбачені в договорі, практично не дає можливості використати договір як ефективний правовий засіб забезпечення збереження матеріальних цінностей.

Юридична служба, беручи участь у роботі, пов'язаній з правильним укладенням та здійсненням контролю за виконанням такого договору, повинна сприяти своєчасному проведенню перевірок по виконанню умов договору і брати участь у підготовці за наслідками перевірок пропозицій щодо усунення порушень і недоліків, допущених в охороні цінностей, а також при їх збереженні. Керівництво суб'єкта господарювання повинно забезпечувати розроблення разом з відділом охорони заходів, спрямованих на поліпшення стану збереження майна і вдосконалення охорони матеріальних і грошових цінностей, а також здійснювати контроль за їх виконанням з боку відповідних служб і працівників складського господарства в установлені строки.

Спори, що виникають при укладанні договору на охоронуцінностей та при його виконанні, в тому числі і стосовно відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання, розглядаються господарськими судами областей за місцем розташування суб'єктів господарювання відповідно до договору про охорону об'єктів підрозділами державної служби охорони Міністерства внутрішніх справ України. Також з метою забезпечення охорони об'єктів з матеріальними цінностями від пожеж, юридична служба суб'єктів господарювання повинна надати допомогу у розробленні проекту договору на підставі Типового договору про організацію державної пожежної охорони Міністерства внутрішнім справ України на об'єктах, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 3 жовтня 1994 р. № 555.

Юридична служба за дорученням власника суб'єкта господарювання бере участь у підготовці матеріалів у зв'язку із спорами, що виникли при укладенні і виконанні договорів про охорону матеріальних цінностей, та про організацію пожежної охорони. у разі спору надає допомогу у збиранні та підготовці матеріалів для передачі господарським судам, бере участь у розгляді цих спорів у судах і здійснює контроль за виконанням прийнятих судами рішень через державну виконавчу службу.

Діяльність юридичної служби по передачі судово-слідчим органам матеріалів про

нестачі, крадіжки, розтрати і знищення товарно-матеріальних цінностей

Юридична служба суб'єкта господарювання повинна активно сприяти правильному використанню правових засобів у забезпеченні збереження власності і боротьбі з безгосподарністю. Ця робота полягає взабезпеченні законності виданих наказів, розпоряджень, інших документів правового характеру з цих питань; участі за дорученням керівництва в проведенні перевірок по дотриманню законодавства про власність; розробленні заходів щодо використання правових засобів, спрямованих на попередження крадіжок, нестач та інших втрат; оформленні з участю інших структурних підрозділів матеріалів про крадіжки, розтрати, нестачі, випуск недоброякісної продукції для передачі судово-слідчим органам; наданні правової допомоги бухгалтерсько-фінансовій службі з питань правильного застосування законодавства, яке регулює порядок списання матеріальних цінностей; аналізі практики використання спеціалістами суб'єкта господарювання правових засобів у цій роботі.

Правильне юридичне оформлення та підготовка відповідними службами, в тому числі ревізійною, бухгалтерською, економічною і фінансовою, матеріалів про нестачі, крадіжки, розтрати і загибель або псування товарно-матеріальних цінностей та інші правопорушення для передачі їх слідчим органам або суду — це важлива ділянка роботи юридичної служби.

Ступінь участі юридичної служби в цій роботі визначається наказом, розпорядженням, рішенням, постановою або інструкцією суб'єкта господарювання.

До оформлення таких матеріалів для передачі цим органам ставляться такі вимоги: в чому полягає правопорушення, в якій сумі встановлені крадіжка, нестача, псування, загибель матеріальних цінностей; обставини, час і місце вчинення правопорушення; можливі свідки за цими фактами, їх прізвища, адреса проживання або місця роботи.

До заяви, що надсилається до суду або іншого правоохоронного органу, необхідно для підтвердження збитків та їх розміру додати акти ревізії, інвентаризації, перевірки, знищення, уцінки або здачі продукції перероблення, порівняльні відомості, накладні, рахунки, висновок комісії по факту псування або загибелі матеріальних цінностей, розрахунок бухгалтерії про розмір збитків, копію договору з матеріально-відповідальною особою, довідки про період її роботи, витяг з наказу (розпорядження) про прийом на роботу, дані про використання відпусток, пояснення матеріально-відповідальної особи, документи про добровільне погашення виявленої шкоди тощо.

Для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, повного і своєчасного відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної суб'єкту господарювання його неправомірними діями, юридичній службі бажано підтримувати постійний діловий контакт з органами прокуратури, внутрішніх справ з питань забезпечення відшкодування матеріальної шкоди в інтересах суб'єкта господарювання. В разі відмови у відкритті кримінальної справи або при її зупиненні спеціаліст юридичної служби вносить пропозицію керівництву суб'єкта господарювання про доцільність надіслання позовної заяви до суду про стягнення заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства України.

Отже, юридична практика виробила певні способи участі юридичної служби в роботі, пов'язаній з ліквідацією заподіяної шкоди. За кожним виявленим фактом юрисконсульт готує разом із зацікавленими службами суб'єкта господарювання, в тому числі контрольно-ревізійною та бухгалтерсько-фінансовою, обґрунтований і вмотивований висновок після детальної перевірки всіх обставин і вивчення документів, які стосуються вчиненого правопорушення. На підставі такого висновку власник або уповноважений ним орган приймає рішення про застосування відповідного виду юридичної відповідальності до осіб, які вчинили крадіжку, псування, заподіяли іншу шкоду, пов'язану з допущеною безгосподарністю.

Роль юридичної служби в процесі відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктам

господарювання

У правовій роботі для запобігання правопорушенням, об'єктом яких є власність, особливу увагу слід приділяти забезпеченню відшкодування шкоди, заподіяної суб'єкту господарювання. У зв'язку з цим юридична служба повинна надавати правову допомогу бухгалтерській (фінансовій, контрольно-ревізійній) службі в роботі по відшкодуванню матеріальної шкоди, заподіяної суб'єкту господарювання, забезпечувати дотримання передбачених законодавством порядку і гарантій покладених на працівників господарюючого суб'єкта та інших юридичних і фізичних осіб обов'язків з відшкодування матеріальної шкоди.

При здійсненні такої роботи, в тому числі й при перевірці проектів наказів (розпоряджень), інших документів, працівники юридичної служби повинні звертати увагу на забезпечення виконання вимог законодавства, яке регулює матеріальну відповідальність працівників.

Робота по визначенню розміру заподіяної матеріальної шкоди повинна проводитись одразу ж після її виявлення.

Юридична служба повинна роз'яснити винним працівникам, що відповідно до чинного законодавства вони можуть добровільно відшкодувати заподіяну шкоду. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково, за згодою власника або уповноваженого ним органу передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або відновити пошкоджене (згідно зі ст. 130 КЗпП).

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення покладених на них обов'язків.

Визначаючи матеріальну відповідальність, слід пам'ятати, що вона встановлюється лише за пряму дійсну шкоду в межах і порядку, передбачених законодавством, за умов, коли така шкода заподіяна суб'єкту господарювання протиправними діями або бездіяльністю працівника. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності підстав і умов матеріальна відповідальність може бути застосована незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Юрисконсульт повинен роз'яснити власнику або уповноваженому ним органу, що до працівників не може бути застосована матеріальна відповідальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничого і господарського ризику, а також за неодержані суб'єктом господарювання прибутки і за шкоду, заподіяну працівником в умовах крайньої необхідності.

Для цього працівнику юридичної служби потрібно вивчити Цю обставину і впевнитися, чи є документи, які підтверджують наявність прямої дійсної шкоди, вини працівника, чи дотримані вимоги закону про порядок і строк притягнення працівника до матеріальної відповідальності, чи правильно визначено вид відповідальності (повна чи обмежена).

Слід пам'ятати і суворо дотримуватись вимог законодавства, які встановлюють, що працівник відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо він допустив їх коли перебував у нетверезому стані.

Юридичній службі необхідно мати на увазі, що законодавством України може бути встановлений особливий порядок визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, із застосуванням підвищених коефіцієнтів та з урахуванням індексів інфляції завданих збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування), а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Так, розмір збитків, завданих суб'єкту господарювання розкраданням, знищенням (псуванням), нестачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей, встановлено Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), нестачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей». Згідно з цим Законом збитки, завдані суб'єкту господарювання працівниками, які виконують операції, пов'язані із закупівлею, продажем, обміном, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), нестачі або наднормативних їх втратах, якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил і інструкцій, визначені залежно від виду дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей в подвійному або в потрійному розмірі за відпускними цінами, що діють на день виявлення завданих збитків. Збитки, завдані при здійсненні валютних операцій, а також платіжних документів та інших цінних паперів в іноземній валюті, стягуються в сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості), перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день виявлення завданих збитків.

Згідно з цим Законом заборгованість працівників суб'єктів господарювання у разі неповернення у встановлені строки авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби та в інших випадках не здачі іноземної валюти, одержаної в підзвіт, стягується в сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованих у валюту України за обмінним курсом Національного банку на день погашення заборгованості.

Юридична служба повинна роз'яснити, що суми, стягнуті відповідно до цього Закону, спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих господарському суб'єкту, а решта перераховується до Державного бюджету України.

Особи, які безпосередньо не пов'язані з виконанням названих операцій, але визнані винними у розкраданні, знищенні (псуванні), нестачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей, несуть матеріальну відповідальність у розмірах, встановлених названим Законом.

Збитки, завдані працівниками суб'єкту господарювання, передбачені цим законом, відшкодовуються незалежно від притягнення винних осіб до іншого виду юридичної відповідальності.

Визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) інших матеріальних цінностей здійснюється відповідно до «Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. за № 116 (далі — Порядок). Згідно з цим Порядком розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей з обов'язковим вирахуванням амортизаційних відрахувань, але не нижче 50 % від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає орган державної статистики, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору. Інші види матеріальних цінностей також визначаються цим Порядком. Для різних видів товарно-матеріальних цінностей у разі їх розкрадання, нестачі, знищення (псування) встановлено обов'язкове застосування коефіцієнтів. Так, наприклад, у разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Відшкодування за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання при виконанні трудових обов'язків, з винних працівників здійснюється в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше їх середнього місячного заробітку. Таке відшкодування здійснюється за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу суб'єкта господарювання. Відшкодування керівниками підприємств, установ, організацій і господарств та їх заступниками здійснюється за розпорядженням вищого органу підлеглості або вищого органу управління шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке відшкодування має бути здійснено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, цей спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди, а також по закінченні двох тижнів з дня видання наказу (розпорядження) про відшкодування шкоди, здійснюється в судовому порядку. Згідно з вимогами ст. 136 КЗпП стягнення з керівників суб'єктів господарювання та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку здійснюється за позовом вищого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

Юридичній службі потрібно враховувати, що випадки повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну з вини працівників, передбачені ст. 134 КЗпП. Це має місце тоді, коли між працівником і господарським суб'єктом укладено письмові договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, які згідно з ст. 135¹ КЗпП укладаються з працівниками, котрі досягли 18-річного віку і обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України:

майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за одноразовим дорученням або за іншими разовими документами;
шкоду заподіяно діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
шкоду заподіяно працівником, який знаходився у нетверезому стані;
шкоду заподіяно нестачею, умисним знищенням або умисним псуванням цінностей, виданих працівникові в користування;
відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання при виконанні трудових обов'язків;
шкоду заподіяно не при виконанні трудових обов'язків;
службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Підготовка юридичною службою матеріалів про відшкодування збитків та її роль в попередженні порушення і законодавства про збереження власності

На підставі вимог п. 9 пп. 11 Загального положення про юридичну службу юрисконсульт повинен не лише давати юридичні висновки стосовно правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, непродуктивних витрат, правову оцінку фактам нестач, крадіжок, безгосподарності, випуску недоброякісної продукції, псування майна, а й розглядати матеріали про відшкодування матеріальної шкоди за рахунок винних осіб, а також оформляти позовні заяви в суд.

Отже, працівник юридичної служби при підготовці матеріалів до суду повинен звернути увагу керівника суб'єкта господарювання на вимоги ст. 137 КЗпП, згідно з якими місцевий суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише поведінки працівника, а й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття збитків відповідно зменшується. Місцевий суд має право зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника з прямим умислом.

Для притягнення працівника до матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести йому, що заподіяна пряма дійсна шкода пов'язана з протиправними діями або бездіяльністю працівника.

Представляючи інтереси суб'єкта господарювання в установленому порядку в місцевому суді або в господарському суді, а також в інших органах, працівники юридичної служби повинні вживати всіх правових заходів, передбачених законодавством, для повного відшкодування збитків з винних осіб, а також з тих, які не вжили заходів для попередження шкоди.

У тих випадках, коли цивільний позов залишено місцевим судом без розгляду через відсутність деяких документів, які підтверджують розмір позову, суб'єкти господарювання повинні знову заявити обґрунтований позов у межах строку позовної давності, передбаченого ст.257 Цивільного кодексу України, додавши копію вироку, який вступив у законну силу, або постанову про відмову у відкритті кримінальної справи та інші необхідні докази.

Якщо суд відмовляє суб'єкту господарювання в розгляді або в задоволенні цивільного позову при відсутності складу злочину в діях винної особи або недоведеності підстав чи розміру позову, стягнута сума підлягає списанню з балансу після вступу вироку в законну силу.

Після вступу вироку або рішення за цивільним позовом у законну силу суб'єкт господарювання повинен отримати від суду виконавчий лист і через державного виконавця виконавчої служби відповідного управління юстиції пред'явити його до стягнення.

Суб'єкти господарювання зобов'язані вести облік переданих в органи слідства, місцевому суду матеріалів з крадіжок та інших збитків. Головні бухгалтери за участю працівника юридичної служби мають систематично здійснювати звірку всіх справ з крадіжок, нестач та інших зловживань з відповідними слідчими органами, яким були передані ці матеріали.

Цей порядок, як свідчить практика роботи юридичних служб різних систем народного господарства, передбачено в розробленій і затвердженій власником суб'єкта господарюванні інструкції «Про порядок проведення службового розгляду, оформлення і передачу матеріалів у судово-слідчі органи, про крадіжки, нестачі та інші зловживання».

На підставі вимог Загального положення про юридичну службу юрисконсульти суб'єктів господарювання повинні аналізувати і вносити керівникам пропозиції щодо правового забезпечення і недопущення порушень законодавства про збереження власності. Одночасно спеціалісти юридичної служби організовують і проводять роботу, пов'язану з підвищенням рівня правових знань працівників суб'єкта господарювання, інформують їх про зміни у законодавстві, а також роз'яснюють практику застосування норм законодавства, надають консультації з правових питань, у тому числі з питань забезпечення збереження власності. Важливо, щоб працівники юридичної служби доводили до трудового колективу загальні принципи матеріальної відповідальності за виплачені суб'єктом господарювання штрафи, пені, інші санкції, роз'яснювали, що ці збитки негативно впливають на господарські доходи і що адміністрація покладає на винних у цьому осіб матеріальну відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства.

Для попередження порушень законодавства про збереження власності юридична служба разом з іншими структурними підрозділами суб'єкта господарювання або в окремих випадках повинна самостійно проводити (аналізувати) практику використання відповідними службами суб'єкта господарювання правових засобів у забезпеченні збереження власності та боротьбі з безгосподарністю.

Аналітична робота повинна спрямовуватися в першу чергу на вивчення причин і умов, які сприяли крадіжкам, нестачам, втратам через безгосподарність. Форми участі працівників юридичної служби в здійсненні такої роботи можуть бути різними. Це вивчення причин виникнення крадіжок, нестач та інших неправомірних дій, які сприяли втратам через безгосподарність; участь у розробленні пропозицій за наслідками роботи спеціальної комісії (балансової, по боротьбі з невиробничими витратами тощо) по розгляду наслідків фінансово-господарської діяльності господарюючого суб'єкта; підготовка доповідних записок, довідок, інформації власнику або уповноваженому ним органу про порушення законодавства щодо охорони власності. При цьому працівники юридичної служби зобов'язані аналізувати дані, які містяться в актах інвентаризацій, ревізій і окремих перевірок, претензійно-позовних матеріалах, матеріалах про виконання договірних зобов'язань, рішеннях та ухвалах місцевих судів і господарських судів, у повідомленнях органів прокуратури, міліції, державної податкової адміністрації про крадіжки, нестачі та інші факти безгосподарності.

За наслідками цієї роботи юридична служба зобов'язана брати участь у розробленні відповідними службами суб'єкта господарювання планів і заходів з цього питання, вносити письмові пропозиції керівництву про вжиття відповідних правових заходів з ліквідації причин і умов, які призвели до крадіжок, нестач, інших втрат через безгосподарність; готувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства про збереження власності та підвищення якості продукції і економічного використання матеріальних і грошових ресурсів, які належать суб'єктам господарювання.

Лекція 9

Тема: ПРОФІЛАКТИКА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОРУШЕНЬ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРУДОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Роль юридичної служби в споживчій кооперації у забезпеченні дотримання законодавства про працю.

Робота зі зміцнення виробничої, трудової та інших видів дисципліни — важливе завдання юридичної служби підприємства.

Основними напрямками роботи юридичної служби щодо забезпечення дотримання трудового законодавства та зміцнення трудової дисципліни є такі:

участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку, колективних договорів, посадових інструкцій та інших документів правового характеру, що регулюють трудові відносини на підприємстві;
забезпечення відповідності чинному законодавству проектів наказів та інших правових актів, що подаються на підпис керівнику підприємства;
здійснення контролю за відповідністю вимогам законодавства наказів та інших правових актів з трудових питань, які видаються керівниками служб і структурних підрозділів підприємства;
участь у роботі, пов'язаній з відшкодуванням матеріальних збитків, заподіяних підприємству через порушення законодавства про працю;
використання правових засобів зміцнення трудової дисципліни;
надання правової допомоги профспілковому комітету, комісії з трудових спорів, товариському суду, громадським організаціям;
пропаганда і роз’яснення трудового законодавства в колективі підприємства.

Таку роботу юридична служба здійснює в тісному взаємозв'язку з відділами кадрів, праці та заробітної плати, бухгалтерії та іншими службами.

Відповідно до основних положень Примірного статуту спілки споживчих товариств Споживспілка:

а) сприяє забезпеченню зайнятості населення шляхом створення додаткових робочих місць, розширення мережі підприємств, застосування гнучкого режиму праці, професійної підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників;

б) гарантує своїм працівникам оплату праці відповідно до професії, кваліфікації та особистого трудового внеску, інші умови, а також соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством України;

в) забезпечує для працівників безпечні умови праці та несе, в установленому законодавством України порядку, відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності;

г) для охорони здоров'я і профілактики захворювань своїх працівників може створювати або використовувати наявні у споживчій кооперації лікувально-профілактичні, санаторно-курортні й оздоровчі заклади.

Участь юридичної служби у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку

Регулюванню трудової дисципліни присвячено спеціальний нормативний акт "Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій". Ці правила регламентують порядок прийому і звільнення працівників, основні обов'язки власника або уповноваженого ним органу і працівників, режим робочого часу та часу відпочинку, а також встановлюються заходи заохочення за успіхи в роботі та заходи впливу за порушення трудової дисципліни. У правилах ВТР формулюються положення, що є загальними для всіх підприємств, усіх галузей господарства, і вони не відображають специфіки умов роботи в окремих галузях.

Трудовий розпорядок на конкретних підприємствах, установах, організаціях визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку, що затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету на основі типових правил.

Участь юридичної служби у розробці колективних договорів у споживчій кооперації.

Колективний договір посідає особливе місце в локальному регулюванні суспільних відносин, що виникають у процесі застосування праці найманих працівників, насамперед, регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.

Порядок укладення колективних договорів (угод) визначається Законом України „Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р. та КЗпП.

Колективний договір - це локальний нормативний акт, що регулює виробничі, трудові та соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір може також укладатися в структурних підрозділах юридичних осіб у межах компетенції цих підрозділів.

Колективна угода являє собою нормативний акт, який регулює такі самі відносини, що й колективний договір, але на державному, регіональному чи галузевому рівні. Колективна угода може бути генеральною, галузевою, регіональною.

Безумовно, що і сторони, які укладають ці договори, також будуть різними.

Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним органом, з однієї сторони, та однією чи кількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами (за відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом) — з другої.

Сторонами генеральної угоди виступають:

1) професійні спілки, що об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди;

2) власники чи уповноважені ними органи, що об'єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди, на чиїх підприємствах зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи і профспілки, об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їхніх дій.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади чи регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими органами, якщо їх уповноважили трудові колективи.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Положення генеральної, галузевої чи регіональної угоди діють безпосередньо та є обов'язковими для всіх суб'єктів, які перебувають у сфері дій сторін, що підписали цю угоду.

Єдність колективного договору і колективної угоди проявляється в тому, що ці акти є обов'язковими для юридичних осіб, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, які погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними. Колективний договір (угода) набирають чинності від дня їх підписання представниками сторін або від дня, зазначеного в колективному договорі, угоді. Вони зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено договір, угоду. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їхньої компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо:

1) змін в організації виробництва і праці;

2) забезпечення продуктивної зайнятості;

3) нормування та оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

4) встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

5) участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

6) режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку;

7) умов і охорони праці;

8) забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення та відпочинку працівників;

9) гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

10) умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

На новоствореному підприємстві колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, якщо його реєстрації не передбачено.

Усіх працюючих, а також щойно прийнятих на підприємство працівників власник (уповноважений ним орган) повинен ознайомити з колективним договором.

Сторони, що уклали угоду, зобов'язані інформувати громадян через засоби масової інформації про зміну угоди та перебіг її реалізації.

Галузеві та регіональні угоди підлягають відомчій реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України, а колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади.

Чинне законодавство також установлює особливий порядок підписання колективного договору, угоди. Наприклад, проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо збори (конференція) трудового колективу відхилять проект колективного договору чи окремі його положення, сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект у цілому виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу. Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 5 днів од моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) трудового колективу. Угода (генеральна, галузева, регіональна) підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 10 днів після завершення колективних переговорів.

Назва актів (колективний договір, колективна угода), які розглядаються, вказує на те, що їх укладення сторонами повинно мати добровільний характер, тобто їх укладення (не укладення) цілком залежить від волевиявлення сторін. Але це не означає, що будь-яка із сторін цього договору має право ухилятися від його укладення. Особи, які ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору (угоди), або навмисно порушили строк проведення колективних переговорів, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вони несуть також дисциплінарну відповідальність, аж до звільнення з посади.

Участь юридичної служби у роботі з відшкодування матеріальних збитків, заподіяних споживчій кооперації через порушення законодавства про працю.

Матеріальна відповідальність працівників — це передбачений нормами трудового права обов'язок працівника відшкодувати власнику заподіяну ним пряму дійсну шкоду за умов та згідно з порядком, передбаченим законом.

У трудовому праві сформульовані умови, за яких працівника може бути притягнуто до матеріальної відповідальності. Це, зокрема:

— заподіяння підприємству прямої дійсної шкоди (вчинення матеріального трудового правопорушення);

— протиправність діяння працівника;

— причинний зв'язок між протиправним невиконанням своїх обов'язків і прямою дійсною шкодою;

— вина працівника в заподіянні шкоди.

Усі ці умови випливають зі змісту ст.130 КЗпП. Відсутність хоча б однієї з цих умов звільняє працівника від матеріальної відповідальності.

Межі матеріальної відповідальності працівників чітко визначені законодавством України. Як правило, працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність, за якої сума відшкодування шкоди не перевищує середнього місячного заробітку працівника. Такий різновид матеріальної відповідальності передбачено ст. 132-133 КЗпП.

Стаття 134 КЗпП передбачає випадки повної матеріальної відповідальності, коли працівники несуть відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству. Відшкодування шкоди в такому розмірі можливе, якщо:

— між працівником і підприємством, установою, організацією, відповідно до ст.135¹ КЗпП, укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

— майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

— шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

— шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

— шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі й під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

— відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків;

— шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків;

— службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Механізм притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності встановлено главою X Кодексу законів про працю України.

Зокрема, статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну роботу.

Щодо обов'язків власника або уповноваженого ним органу, то вони визначені статтею 141 КЗпП України, згідно з якою власник або уповноважений ним орган мають правильно організовувати роботу працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову й виробничу дисципліни, неухильно дотримуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їхньої праці та побуту.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (ст. 147 КЗпП України).

Причому порушенням трудової дисципліни є порушення правил поведінки працівника під час виконання трудових обов'язків, що встановлено правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним чи трудовим договором. В окремих випадках такі правила поведінки можуть бути встановлені й посадовою інструкцією працівника. Ознакою порушення працівником трудової дисципліни, що може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, є наявність вини в його діях або бездіяльності.

Для встановлення вини працівника слід виходити не лише зі змісту ст. 139 КЗпП України про обов'язок працівника своєчасно й точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, а й зі змісту тих документів, якими встановлено загальний порядок виконання працівником доручень керівників підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст. 147-1 КЗпП України, дисциплінарне стягнення може бути застосовано лише органом чи посадовою особою, яким надано право укладати і розривати трудовий договір з працівником, при цьому законодавець не визначає органи чи посадових осіб, які мають право ініціювати притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Тобто ініціювати притягнення до дисциплінарної відповідальності може будь-хто з керівників без урахування безпосередньої підпорядкованості працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника з роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП України).

Порядок застосування дисциплінарних стягнень установлено ст. 147 КЗпП України. Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець зобов'язаний зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Відсутність таких пояснень не перешкоджає застосуванню дисциплінарного стягнення за умови, що є докази про відмову роботодавцю. Як правило, таким доказом є акт, складений у довільній формі за підписом кількох осіб, що підтверджує відмову працівника дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні стягнення власник або уповноважений ним орган мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Дисциплінарне стягнення обов'язково оголошується наказом чи розпорядженням керівника підприємства, установи, організації, що повідомляється працівникові під розписку.

Без дотримання наведеного вище порядку притягнення педагогічного (як і будь-якого іншого) працівника навчального закладу до дисциплінарної відповідальності тільки на підставі скарги батьків (усної чи письмової) не може вважатися правомірним.

Порядок зняття дисциплінарного стягнення визначено ст. 151 КЗпП України. Так, якщо протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення на працівника не буде накладено жодного подібного, то раніше й накладене стягнення втрачає чинність, і працівник вважається таким, що не мав його.

Якщо працівник не допускає нових порушень трудової дисципліни і виявляє сумлінне ставлення до виконання своїх обов'язків, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Протягом терміну дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Надання правової допомоги профспілковому комітету, комісії з трудових спорів

До індивідуальних трудових спорів відносять розбіжності між власником або уповноваженим ним органом і працівником з приводу застосування умов праці та виконання вимог трудового законодавства України.

Процес розгляду трудових спорів — це особливий порядок діяльності уповноважених органів щодо розв'язання розбіжностей, що виникають між суб'єктами трудових та тісно пов'язаних з ними правовідносин, і застосування заходів впливу стосовно суб'єкта, який порушив норми трудового права, чи до такого, що уповноважений встановлювати чи змінювати умови праці.

Індивідуальні трудові спори, відповідно до ст.221 КЗпП, розглядаються в:

1) комісіях з трудових спорів;

2) місцевих судах.

Комісія з трудових спорів (далі — КТС) є первинним органом з розгляду трудових спорів на підприємстві, установі організації. Однак з моменту прийняття Конституції України, на що зокрема вказується в постановах Пленуму Верховного Суду України, суди не можуть відмовляти в прийнятті позовної заяви в трудових спорах, мотивуючи це тим, що спір не був розглянутий в КТС, оскільки ст. 55 і 124 Конституції гарантували громадянину захист його прав (у тому числі й трудових) безпосередньо в суді.

КТС зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися в присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника під час розгляду спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, у тому числі й адвокат.

КТС має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи. На засіданні комісії ведеться протокол, що підписується головою або його заступником і секретарем. Копії рішення комісії в триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу. У разі незгоди з рішенням КТС працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм витягу з протоколу засідання комісії чи його копії. Рішення КТС підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення КТС у встановлений строк, вона видає працівникові посвідчення, що має силу виконавчого листа, і рішення виконується в примусовому порядку.

Права профспілкового комітету в регулюванні трудових відносин.

Питання діяльності профспілок в Україні регулюються Гл. XVI КЗпП.

Класифікація прав профкому:

І. Залежно від характеру реалізації:

1. Загальні із власником або вповноваженим органом - П.К. і власник на рівноправних двосторонніх засадах вирішують ті або інші питання:

права по розподілу фонду матеріального заохочення, соціально-культурних заходів, житлового будівництва; по визначенню розмірів премій, інших видів винагороди п. 2 ст. 247;

права по розподілу житлової площі у відомчому фонді п.10 ст. 247.;
права по особистій участі у вирішенні питань праці й заробітної плати (наприклад, прийняття Колективного договору й правил ВТР) п. 6 ст. 247.

2. Погоджувальні права - власник ухвалює рішення за попередньою згодою ПК і без цієї згоди рішення не має юридичної чинності:

п. 6 ст. 247 - права при затвердженні положень про преміювання, графіків змінності, при залученні до надурочних робіт і звільненні й т.д.

3. Права по участі у вирішенні виробничих питань - дорадчі права. Думка ПК враховується, але не є обов'язковою.

II. Залежно від змісту:

1. Права по встановленню умов праці. Вони мають паритетний характер:

- участь у локальній нормотворчості;

- участь у прийнятті Колективного договору.

2. Права в сфері керування виробництвом:

- заслуховує доповіді керівника про виконання виробничого плану, Колективного договору;

- сприяє розвитку винахідництва й раціоналізаторства п. п. 3-5 ст. 247 КЗпП.

3. Представницькі й контрольно-наглядові права:

- представляє інтереси працівників у сфері виробництва, праці культури, побуту;

- контролює виконання роботодавцем законодавства про працю, охорону праці;

- розглядає скарги про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаної з виробництвом, п. п. 1, 7, 8 ст. 247 КЗпП.

4. Права в сфері державного соцстрахування п.9 ст.247 КЗпП.

Права профспілкового комітету в регулюванні трудових угод

1. У сфері поліпшення умов праці:

- затверджувати правила внутрішнього трудового розпорядку;

- встановлювати додаткові пільги й переваги;

- обговорювати й схвалювати плани поліпшення умов праці.

2. Брати участь у розробці нормативних актів з питань заробітної плати, робочого часу та часу відпочинку.
3. У сфері соціально-культурних і житлово-побутових відносин:

- розглядати й схвалювати плани житлового та культурного будівництва;

- брати участь у вирішенні питання щодо осіб, які потребують житла;

- брати участь у розподілі житлової площі, громадського харчування й т.д.

4. У сфері контролю дотримання трудового законодавства:

- контроль за дотриманням заходів по охороні праці;

- за використанням коштів, спрямованих на здійснення заходів по охороні праці;

- за виконанням всіма працівниками правил й інструкцій з охорони праці.

Трудовий колектив

Правові форми участі трудових колективів у керуванні підприємствами, установами, організаціями

Працівники беруть участь у керуванні підприємством головним чином через трудові колективи.

Трудовий колектив підприємства утворюють усі працівники, які своєю працею беруть участь у його діяльності на підставі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Повноваження трудового колективу визначаються ст. 15 Закону «Про підприємства в Україні». У сфері планування - трудовий колектив бере участь в обговоренні й розробці поточних і перспективних планів економічного та соціального розвитку, затверджує заходи щодо підвищення продуктивності праці, якості робіт і продукції.

Трудовий колектив здійснює заходи щодо збереження майна, борючись із безгосподарністю й розкраданнями. Трудовий колектив також підвищує виробничу активність, розвиває виробничі змагання, бере участь у вирішенні питань використання фонду матеріального заохочення, підготовки й раціонального використання кадрів.

Трудовий колектив:

- розглядає й затверджує проект колективного договору;

- розв’язує, відповідно до статуту підприємства, питання самоврядування;

- визначає й затверджує перелік і порядок надання працівникам соціальних пільг;

- бере участь у моральному, і матеріальному стимулюванні продуктивності праці.

Трудовий колектив державного підприємства:

- розглядає разом із засновниками зміни та доповнення до статуту підприємства;

- разом із засновниками визначає умови найму керівника;

- бере участь у вирішенні питань про вступ і вихід з об'єднань, виділу структурних підрозділів.

Повноваження трудового колективу реалізуються або загальними зборами, або конференцією, або виборним органом.

Роль трудового колективу в зміцненні дисципліни праці.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, строгої товариської вимогливості до працівників, що несумлінно виконують трудові обов'язки. Крім заходів дисциплінарного впливу, застосовуваних роботодавцем, трудовий колектив наділений правом застосування заходів суспільного впливу до порушників трудової дисципліни. У відповідності зі ст. 152 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.

Трудові колективи за порушення трудової дисципліни застосовують такі заходи суспільного впливу:

- суспільне зауваження;

- товариська догана;

- можуть передати справу на розгляд товариського суду.

Товариські суди створюються на підприємствах із чисельністю працюючих не менш 50 чоловік.

Компетенція: питання про прогул і появу на роботі в нетверезому стані. Товариські суди застосовують наступні заходи суспільного впливу:

- зобов'язати принести публічне вибачення;

- оголосити товариське попередження.

- висловити суспільний осуд;

- оголосити суспільну догану.

Термін дії засобу суспільного впливу - 1 рік. Вона може бути знята достроково, при наявності відповідного поводження.

Заходи суспільного стягнення враховуються нарівні з дисциплінарними при вирішенні питання про звільнення по п.5 ст.40 КЗпП (систематичне порушення трудової дисципліни).