|
|
Менеджмент агробізнесуДата публикации: 15.02.2019 20:21
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» Факультет економіки АПК КАФЕДРА економіки і менеджменту агробізнесу
ПРОГРАМА організації та проведення технологічної практики на факультеті економіки аграрно-промислового комплексу для студентів бакалаврського рівня галузі знань «економіка» спеціальності «економіка підприємств» спеціалізації «економіка агробізнесу», «менеджмент», «менеджмент агробізнесу»
Київ КНЕУ 2018
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Кафедра економіки і менеджменту агробізнесу
Навчально-наукова лабораторія інноваційних технологій в агробізнесі
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
студентами спеціальностей «Менеджмент» спеціалізація «Менеджмент агробізнесу», «Економіка» спеціалізація «Економіка агробізнесу»
Методичні матеріали для проходження технологічної практики студентами спеціальностей «Менеджмент» спеціалізація «Менеджмент агробізнесу», «Економіка» спеціалізація «Економіка агробізнесу». Укл. Ф.В. Іваненко, А.Г. Самойленко, В.Ф. Іваненко. – К: КНЕУ, 2018. – 63 с.
Укладачі:
Іваненко Федір Вікторович, кандидат сільськогосподарських наук, доцент Самойленко Андрій Григорович, кандидат економічних наук, доцент Іваненко Віктор Федорович, кандидат економічних наук, старший викладач
Рецензенти:
Старіков Олександр Юрійович, кандидат економічних наук, доцент Ничипорук Олександр Юрійович, кандидат економічних наук, доцент
Відповідальний за випуск завідувач кафедри економіки і менеджменту агробізнесу доктор економічних наук, професор Дем’яненко Сергій Іванович
Рекомендовано до друку кафедрою економіки і менеджменту агробізнесу, протокол № 8 від 26 .02. 2018 р.
Методичні матеріали для проходження студентами технологічної практики спрямований на закріплення теоретичних знань з питань запровадження у аграрному виробництві енергозберігаючих, природоохоронних технологій та інших інновацій на основі прогресивних методів ведення галузі, аналізу їх ефективності на прикладі бази практики, опрацювання питань екологічної безпеки виробництва, зберігання сировини, готової продукції та утилізації відходів підприємства.
ЗМІСТ
ВСТУП Практика студентів, що навчаються за спеціальностями 051 «Економіка», спеціалізація «Економіка агробізнесу», 073 «Менеджмент», спеціалізація «Менеджмент агробізнесу» має на меті закріпити набуті знання при вивченні дисциплін фахового спрямування та створити належну базу знань практичного характеру для виконання наукових розробок – курсових та дипломної робіт. Під час практики студент має можливість ознайомитись із альтернативними методами виробництва, зберігання і переробки сільськогосподарської продукції, в тому числі розглянути особливості технології, організації, планування виробництва продукції рослинництва і тваринництва на великих і середніх підприємствах, в особистих господарствах населення, а також зберігання та переробку продукції на переробних підприємствах сфери АПК. У ході практики студент має можливість опрацювати методи розрахунків показників технологічної та економічної ефективності ведення певної галузі на прикладі підприємства – бази практики. Під час практики доцільно виконати порівняльну оцінку виробництва, що дозволить набути навичок побудови принципових схем виробничих операцій на основі мінімізації витрат у відповідних галузях, та вміння виявляти складові підвищення ефективності та приймати зважені управлінські рішення. Досягнення цієї мети потребує опрацювання студентами низки нормативної, технічної та іншої документації, якою користуються в своїй практичній діяльності спеціалісти підприємства. Важливою складовою технологічної практики у сучасних умовах діяльності підприємств АПК є опрацювання питань екологічної безпеки виробництва, зберігання сировини, готової продукції та утилізації відходів підприємства. Чільне місце тут має зайняти питання застосування на підприємстві енергозберігаючих, природоохоронних та інших інновацій на основі прогресивних ресурсоощадних технологій в галузях АПК. Підготовка сучасних спеціалістів потребує поглиблення знань щодо методів аналізу первинної облікової інформації на основі вмілого застосування обчислювальної техніки, документів виробничої діяльності і звітності підприємства. Завдання технологічної практики: - ознайомлення із структурою виробничих підрозділів, наявними земельними угіддями, типами ґрунтів та їх властивостями, заходами з меліорації земель і підвищення родючості ґрунтів, поширеними бур’янами, шкідниками та хворобами; - оволодіння практичними навичками введення і освоєння сівозмін, розробки і застосування різноглибинної ресурсо-, енергозберігаючої системи обробітку ґрунту, системи удобрення, системи захисту сільськогосподарських культур від шкідників хвороб та бур’янів; - практичне оволодіння особливостями технологій виробництва екологічно чистих продукції рослинництва; - оволодіння методикою аналізу виробничої діяльності аграрного підприємства, проведення економічної і енергетичної оцінки технологічних і організаційних заходів; - розробка пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності з використання земель (трансформація земельних угідь), підвищення родючості ґрунту (заходи по розширеному відтворенню родючості ґрунту), моделювання оптимальної структури посівних площ сільськогосподарських культур, в тому числі оптимізація посівних площ багаторічних трав, бобових, зернофуражних та інших кормових культур та продуктивності природних кормових угідь (луки і пасовища); - розробка і обґрунтування пропозицій щодо удосконалення системи землеробства в господарстві; - збір первинних матеріалів для виконання курсової роботи з менеджменту.
1. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ В АГРАРНИХ
1.1. Організація проходження практики Кафедра економіки і менеджменту агробізнесу факультету економіки АПК постійно вдосконалює організацію проведення технологічної, виробничої і переддипломної практики студентів. Перше знайомство з підприємствами студенти отримують на 1-2 курсах під час проведення виробничого навчання. Щорічно на початку семестру визначається перелік підприємств, які студенти можуть відвідати у продовж навчального року та тематика виробничого навчання з технологічних дисциплін. З цією метою у навчальному плані передбачено 8 годин виробничого навчання. Під час виробничого навчання студенти відвідують декілька підприємств(об’єктів) для вивчення. За результатами виробничого навчання студент готує тематичний звіт з одного об’єкту виробничого навчання. Підготовлена робота зараховується, як вибіркова складова у навчальному плані студента, табл. 1.1, рис. 1.1, додаток 1. Для забезпечення проходження студентами технологічної, виробничої, переддипломної практики, виробничого навчання було визначено сім основних підприємств:
В умовах основних баз практики створено умови для науково-дослідної роботи за участю студентів, аспірантів і викладачів кафедри, проходження виробничої практики на високому рівні та своєчасної підготовки звіту про виконання програми практики. Щороку на основних базах практику проходять не менше 50 % студентів. Практикою студентів на базі науково-дослідних установ керують висококваліфіковані працівники зазначених підприємств і установ, які мають вчене звання, наукову ступінь і досвід роботи у обраній галузі. Таблиця 1.1.
Рис.1.1. Структурно - логічна схема виконання тематики виробничого навчання
Вибір бази практики узгоджується із тематикою курсових, дипломних та інших науково-дослідних робіт. Студенти заздалегідь можуть ознайомитись із переліком основних баз практики, що пропонуються кафедрою. Кафедра економіки і менеджменту агробізнесу факультету економіки АПК вже тривалий час співпрацює з Національною академією аграрних наук України. Використовуючи 17 основних баз практики та їх дослідні господарства (переважно державні підприємства). Із окремими базами практики було підписано та продовжено угоди «Про партнерство та співробітництво» на 5-10 років, якими передбачено проходження студентами технологічної, виробничої та переддипломної практики, а також стажування викладачів кафедри, співпраця у сфері науково-дослідної роботи, працевлаштування випускників факультету економіки АПК. В умовах основних баз практики факультет економіки АПК повністю забезпечує потреби у місці проходження практики студентами та часткове працевлаштування студентів. До початку практики студент узгоджує базу практики з науковим керівником та пише відповідну заяву на ім’я завідувача кафедри (додаток 1.2.) Згідно заяви готується лист-звернення до керівника організації, де студент має бажання проходити практику та виконувати науково-дослідну роботу (курсова, дипломна). Після одержання позитивного відгуку укладається Угода про співробітництво або окремий договір на проходження практики, рис.1.3. Одночасно з укладанням угоди підприємству подається і програма практики та графік її проведення де зазначено терміни, необхідні матеріали для написання звіту тощо (табл. 1.2., 1.3).
Таблиця 1.2. Графік проходження практики
ГРАФІК ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИКИ студентів на базі філії кафедри –ДП «Чайка», термін практики з 16 червня по 27 червня 201_ р.
В період практики студент, незалежно від посади, на яку його призначили, приймає безпосередню участь в усіх виробничих процесах в рослинництві або тваринництві, звертаючи особливу увагу на дотримання вимог раціональних технологій виробництва екологічно чистої продукції, виявляючи при цьому причини недотримання існуючих рекомендацій і вживає можливі заходи щодо виправлення виявлених недоліків.
1.2. Обов’язки студентів-практикантів Студент-практикант зобов’язаний:
12) вчасно подати звіт про проходження практики на кафедру (електронний і паперовий варіанти.
1.3. Керівництво практикою від університету При підготовці до проведення практики керівник від університету зобов’язаний: а) отримати від завідувача кафедри вказівки щодо проведення практики, вивчити програму практики і навчально-методичну документацію; б) ознайомитись із студентами, що направляються на практику, і простежити, щоб вони після закінчення сесії повернули до бібліотеки навчальну та художню літературу; в) брати участь в організаційних нарадах з проходження практики, де завідувач кафедри або його заступник знайомлять студентів із наступним:
г) записати завдання з науково-дослідної роботи і дати рекомендації щодо ведення щоденника про проходження практики; д) нагадати, які документи повинні мати з собою студенти для проходження практики (паспорт, ідентифікаційний код, трудову книжку (за її наявності) тощо); е) встановити час і місце збору групи студентів при від’їзді на практику або час прибуття їх на підприємство. Після прибуття студентів на підприємство керівник практики від університету зобов’язаний:
При проходженні практики керівник практики від університету зобов’язаний:
На завершальному етапі проходження практики і захисту звіту про практику керівник від університету зобов’язаний:
Орієнтовний план звіту керівника практики від університету:
1.4. Керівництво практикою від підприємства Згідно з Положенням про організацію практики студентів Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»відповідальність за організацію практики на підприємстві покладається на його керівника. Загальне керівництво технологічною практикою студентів наказом керівника підприємства покладається на головного економіста (головного агронома, головного зоотехніка). Для керівництва практикою студентів на робочих місцях керівник практики призначає безпосередніх керівників, які консультують студентів на конкретному робочому місці. Керівник практики студентів від підприємства повинен:
2. ПРОГРАМА ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
2.1. Економічна характеристика підприємства та його ринкового середовища Під час проходження практики студентам важливо закріпити набуті у процесі вивчення науки «Економіка підприємства» теоретичні знання на базі даних конкретного підприємства. Ключові напрямки роботи студента на базі практики, за результатами опрацювання і засвоєння яких обов’язково пишеться звіт з практики, стосуються наступних положень: 1. З’ясування організаційно-правової форми підприємства, вивчення законодавства, яким регулюється діяльність підприємства, вивчення статуту та фактичного стану виробничої структури. В рамках даного пункту проводиться ознайомлення із існуючими на підприємстві підрозділами, вивчаються обов’язки посадових осіб, внутрішньогосподарські зв’язки та процедура прийняття поточних управлінських рішень, формується загальне бачення про специфіку діяльності підприємства, тощо. У звіті з практики бажано відобразити результати власних спостережень послідовності прийняття та виконання управлінських рішень посадовими особами та працівниками підприємства. Під час дослідження виробничої структури потрібно ідентифікувати основні, допоміжні і обслуговуючі підрозділи підприємства, їх розміри (розмір наявної земельної площі, кількість працюючих, технічне оснащення виробництва, поголів’я тварин, тощо), описати завдання і функції найважливіших з них для економіки підприємства. 2. Аналіз ринкового середовища підприємства за складовими мікро- і макросередовища. Слід звернути увагу на джерела постачання виробничих ресурсів, наявність конкурентів у ринковому середовищі(для кожного виду продукції), дати узагальнюючу характеристику споживачів продукції, сервісних обслуговуючих компаній, послугами яких користується підприємство – база практики. Зробити висновки про важливість кожного елемента ринкового середовища у діяльності підприємства. Для більш якісного засвоєння специфіки співпраці підприємства з окремими учасниками ринкового середовища у звіті з практики варто описати приклад взаємодії між ними. Наприклад, можна описати послідовність подій, що спостерігались студентом під час практики з питань придбання підприємством посівного матеріалу, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, кормів, техніки, тощо. Якщо такі події були відсутні, то потрібно довідатись про процедуру їх здійснення та відповідальність окремих посадових осіб підприємства. Аналіз учасників зовнішнього середовища доцільно виконати з використанням методів статистичного аналізу (таблично-графічних способів) подання інформації. Можливі варіанти побудови таблиць можуть бути наступними (табл. 2.1, 2.2.). Таблиця 2.1. Постачальники ресурсів для підприємства (бази практики за відповідний рік)
Таблиця 2.2. Найближчі конкуренти підприємства (бази практики за відповідний період)
*посівна площа (виробнича потужність для переробних підприємств); **у натуральному і грошовому виразі; ***га, голів тварин, одиниць продукції, тис. грн. та ін.
На основі сформованих даних відобразити у звіті власні бачення стосовно взаємодії підприємства (бази практики) з учасниками зовнішнього середовища та їх вплив на економічні показники виробничої діяльності. Для цього можна навести розмір витрат на налагодження та підтримання зв’язків, розмір заощаджених коштів від можливих знижок на матеріали, отримані від постачальників, рівень збитків, завданих конкурентами, розмір сплачених штрафів, тощо. По галузях, які формують спеціалізацію підприємства, простежити канали збуту продукції, визначити пріоритетні з них. Навести результати вивчення збутової політики підприємства у табличній формі, зокрема, дані про обсяг продажу окремих видів продукції підприємством за певний період, умови реалізації продукції, процедура формування ціни на продукцію, способи відвантаження та транспортування продукції, тощо. Під час проходження практики допускається вивчення інших аспектів функціонування підприємства у ринковому середовищі із обов’язковим відображенням результатів у звіті з практики. 3. Характеристика розміру підприємства на основі показників площі сільськогосподарських угідь (для аграрного підприємства), величини авансованого та власного капіталу (за даними ф. №1 «Баланс»), середньорічної чисельності працівників, обсягу чистого доходу від реалізації продукції, виробничої потужності (для переробного підприємства). Зазначені показники доцільно подати у формі табл. 2.3. Таблиця 2.3. Показники розміру підприємства (бази практики за відповідний рік)
Простежити за 3-5 років динаміку ефективності використання основних виробничих, економічних показників підприємства, коефіцієнта використання виробничої потужності та зробити узагальнюючий висновок про ефективність використання виробничих ресурсів підприємства.
Таблиця 2.4. Структура товарної продукції підприємства (бази практики за відповідний рік)
Рівень спеціалізації підприємства – бази практики оцінюється за допомогою коефіцієнта зосередженості галузей: Кз = де Кз - коефіцієнт зосередженості галузі; Пвj - питома частка j-ої галузі в структурі товарної продукції підприємства; Nj - номер j-ої галузі в ранжованому ряді. Якщо значення коефіцієнта знаходиться в межах до 0,20, то підприємство - багатогалузеве, від 0,21 до 0,30 – низький рівень спеціалізації, від 0,31 до 0,40 – середній рівень спеціалізації, від 0,41 до 0,5 – рівень спеціалізації вище середнього, від 0,51 до 0,60 – високий рівень спеціалізації, більше 0,61 – глибокий рівень спеціалізації. 5. Аналіз рівня і структури собівартості продукції підприємства за останні 2-3 роки (на основі даних із форми № 50 с/г «Основні виробничі показники роботи сільськогосподарських підприємств» річного фінансового звіту підприємства). Зробити відповідні висновки про зміну собівартості і можливі фактори, що на неї впливали. Для виконання даного завдання у звіті з практики доцільно використати наступну форму таблиці 2.5. Таблиця 2.5. Витрати на основне виробництво підприємства (бази практики за відповідний рік)
У випадку проходження практики на переробному підприємстві потрібно форму таблиці 2.5 складати відповідно до специфіки діяльності підприємства, виключати ті статті витрат, які не передбачені діяльністю і додати ті, які передбачені виробничою діяльністю. 6. Аналіз стадій формування прибутку підприємства (на основі даних із форми № 2 «Звіт про фінансові результати» річного фінансового звіту підприємства). Порівняти результати звітного року з аналогічними даними за попередній період. Інформацію доповнити показниками розрахунково-аналітичного аналізу. Поставлене завдання доцільно виконувати застосовуючи форму таблиці 2.6. Таблиця 2.6. Формування прибутку підприємства (бази практики за відповідний рік)
Форма таблиці 2.7 може бути доповнена іншими видами продукції, які виробляє підприємство. Якщо практика проходить на переробному підприємстві, то потрібно досліджувати ті види товарної продукції, які становлять основу спеціалізації такого підприємства.
Таблиця 2.7. Рентабельність виробництва та продажу продукції підприємства (бази практики за відповідний рік)
За результатами економічної оцінки підприємства – бази практики та написання звіту з практики, подати у звіті узагальнення та висновки про стан економіки підприємства. Для цього навести числові значення показників розміру підприємства, чистого прибутку, рентабельності у динаміці та за останній рік, вказати на тенденції їх зміни за досліджуваний період, виявити можливі причини та наслідки спаду виробництва і перспективи економічного зростання. У звіті відобразити управлінську структуру підприємства, відповідальних осіб, які впливають на ефективність менеджменту та аналізують планово-економічну роботу підприємства. Показати їх досвід та якість роботи на відповідних ділянках виробництва. На основі консультацій з працівниками підприємства та спираючись на власні спостереження під час проходження практики сформулювати та обґрунтувати думку про раціональність галузевої структури підприємства на основі структури товарної продукції та коефіцієнта зосередженості галузей. У описовій формі зазначити як можна вдосконалити галузеву структуру підприємства або змінити асортимент продукції, що виробляється на базі практики з врахуванням існуючих тенденцій у ринковому середовищі.
2.2. Технологія виробництва і переробки сільськогосподарської продукції
Ознайомитися з галуззю рослинництва: Ознайомитися з загальною виробничою та соціальною інфраструктурою господарських комплексів на території сільської ради: державні і недержавні організації, приватні і приватно-орендні підприємства, виробничі та обслуговуючі кооперативи, малі підприємства, зокрема з переробки і збуту продукції, фермерські (селянські) господарства та ін. Індивідуально-господарський сектор і форма його обслуговування, демографічна ситуація, медичне, оздоровче і культурне обслуговування, навчальні заклади, дорожньо-транспортні комунікації, кадрове забезпечення. Детально вивчити об'єкт проходження практики: – назва і дата заснування; – установчо-юридичні документи, виробничі ресурси, основний, супутній, підприємницький види діяльності, послуги, ринки збуту продукції, кадрове забезпечення, кількісна та якісна оцінка персоналу, органи і структура управління, імідж лідерів, стиль управління, стратегічне та оперативне планування, форми контролю, оперативне управління і торгівельна діяльність, формування інвестиційного середовища, застосування інновацій, зовнішньоекономічні зв'язки, перспективи розвитку. Вивчити склад (структуру) земельних угідь господарства. Встановити ступінь розораності земельних угідь і сільськогосподарських угідь, наявність багаторічних насаджень, луків, пасовищ, у т.ч. багаторічних окультурених, водоймищ, полезахисних та інших лісових смуг, непродуктивних земельних угідь. Вияснити доцільність фактичної структури земельних угідь, визначити своє відношення. Запропонувати план трансформації земельних угідь на перспективу. Ознайомитися з наявними в господарстві типами ґрунтів, їх основними агрохімічними і агрофізичними властивостями (вміст гумусу та інших поживних речовин в ґрунтах, глибина орного шару, гранулометричний склад тощо), ступінь забрудненості ґрунтів та рівень забур'яненості і визначити основні заходи підвищення родючості ґрунтів, порівняти їх з тими, що застосовуються в господарстві. Встановити причини недотримання необхідних заходів і перспективу їх застосування. Звернути увагу на потенційний рівень та динаміку у останні 3-5 років врожайності основних сільськогосподарських культур у господарстві. Ознайомитися із системою сівозмін, набором культур у них (структурою посівів) і прийнятим чергуванням культур у кожній сівозміні. Оцінити фактичний стан з існуючими рекомендаціями і виробити пропозиції поліпшення освоєння сівозмін. 3 врахуванням агротехнічної, економічної, екологічної та енергетичної оцінки введення сівозмін обґрунтувати структуру посівних площ сільськогосподарських культур, виходячи з умов ринкової економіки. При цьому слід мати на увазі, що в приватних господарствах можуть практикуватися спеціалізовані сівозміни з повторними посівами ряду культур, що в свою чергу вимагає розширення площ проміжних та інших культур на зелений корм та зелене добриво. Ознайомитися зі станом посівів озимих та ярих культур, станом підготовки ґрунту під ярі культури, визначити заходи щодо обробітку ґрунту і внесення добрив весною після настання фізичної стиглості ґрунту на кожному полі сівозміни. Вивчити питання організації одержання насіння та обґрунтувати відповідні завдання з вирощування сільськогосподарських культур на насіння для власних потреб та для реалізації іншим господарствам. Прийняти участь у обстеженні полів на фітопатологічний стан і встановити наявність та поширення шкідників, хвороб і бур’янів. Ознайомитися із застосованими захисними заходами від шкідливих організмів і вказати на основні шляхи їх удосконалення із застосуванням екологічно безпечних систем захисту рослин. Взяти участь у розробленні і виконанні плану заходів з догляду за посівами та збирання врожаю основних культур, поліпшення луків і пасовищ, заготівлі кормів. Ознайомитися зі станом і перспективою розвитку овочівництва відкритого і закритого ґрунту, зокрема вияснити: - площу овочевої сівозміни, набір і чергування культур у ній; - урожайність овочевих культур за попередні декілька років; - ринки збуту продукції овочівництва, рентабельність вирощування окремих овочевих культур; - товарна і екологічна якість продукції овочівництва; - зберігання і переробка продукції овочівництва; - наявність споруд закритого ґрунту, ефективність їх експлуатації; - перспективи розвитку овочівництва закритого ґрунту (стаціонарні теплиці, парники, плівкові тунелі різних конструкцій); - перспективи вирощування окремих культур у господарстві, населеному пункті. Проаналізувати наявність насаджень багаторічних культур: зерняткових, кісточкових, горіхоплідних, ягідних і технічних культур; площі насаджень, вік, урожайність, рентабельності галузі у господарстві. Обстежити насадження плодових культур і відмітити у звіті стан садів на час проходження практики, зокрема: - сортовий склад саду, сортопідщепні комбінації; - конструкції насаджень (форми крон, орієнтовний їх об’єм, площі живлення); - зрідженість насаджень (%); - особливості ростових процесів (за приростом пагонів у продовж останніх 2–3-х років); - характер плодоношення (за типом плодоносних утворень); - фітосанітарний стан насаджень (наявність сухих гілок, уражень борошнистою росою, чорним раком, інші пошкодження). Вивчити основи перспективного розвитку плодівництва (за планом господарства): - відповідність організаційно-економічних і грунтово-кліматичних умов вимогам спеціалізації господарств (фермерських, кооперативних тощо); - оптимальний добір культур, сортів, сортопідщепних комбінацій і конструкцій насаджень з врахуванням ринків збуту екологічно чистої продукції; - створення необхідної бази (холодильники, сортувальні пункти, меліоративна мережа тощо) в господарстві чи кооперування з метою реалізації продукції; - кадрове забезпечення галузі; - розрахунки економічної ефективності вирощування екологічно чистої продукції при застосуванні технології інтенсивного садівництва. Вивчити стан і перспективи розвитку бджільництва, рибництва, квітникарства та інших галузей підприємства. Ознайомитися з галуззю тваринництва: - стан приміщень і територій тваринницьких ферм, відповідність їх існуючим вимогам і нормам; - чисельність та породний склад поголів’я великої рогатої худоби, свиней, коней, овець і домашніх птахів; - основи технологій виробництва молока, м’яса, вовни, яєчної продукції, доцільність і можливість їх удосконалення; - економічна ефективність виробництва продукції тваринництва; - перспективні плани господарства щодо розвитку галузі тваринництва; - розглянути пропозиції поліпшення розвитку тваринництва на перспективу. Вивчити питання стану і перспектив розвитку кормової бази тваринництва: - потреба в концентрованих кормах на одну умовну голову худоби та всього; - потреби сіна, сінажу, силосу, зелених та інших кормів; - реальне забезпечення кормами в поточному році; - забезпеченість кормами у минулі роки; - перспективний план розвитку кормової бази за потребами тваринництва; - внести свої пропозиції щодо поліпшення стану і перспектив розвитку кормової бази. Розглянути заходи з охорони довкілля в господарстві: - охорона ґрунтів: категорії еродованих ґрунтів та їх площа; - виконання протиерозійних заходів у господарстві та їх ефективність; - охорона водойм: площа водойм і їх стан; - джерела забруднення і заходи захисту річок та інших водойм. Способи виготовлення і зберігання перегною, компостів та інших органічних добрив. Потреба в цих добривах та її забезпечення; перспективи на найближчі роки; наявність і стан необхідних споруд для зберігання органічних добрив. Зберігання мінеральних добрив і пестицидів. Місце розташування і стан споруд для зберігання та навколишньої території. Ознайомитися із зеленими (декоративними) насадженнями господарства (села), особливостями їх стилів, перспективами розвитку зеленої архітектури населеного пункту(бази практики). Ознайомитись з організацією охорони праці в господарстві: - інструктажі з техніки безпеки, робота з мінеральними добривами та пестицидами; наявність спецодягу та індивідуальних засобів захисту; контроль за охороною праці, наявність нещасних випадків на виробництві та причини їх виникнення.
3. СТРУКТУРА ЗВІТУ З ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ЗАХИСТУ
Звіт про проходження технологічної практики складається із таких розділів: Розділ 1. Природоохоронна діяльність і екологічна характеристика сучасних технологій у аграрному виробництві Розділ 2. Технологія виробництва, зберігання та переробки продукції рослинництва Розділ 3. Технологія виробництва, зберігання та переробки продукції тваринництва
3.1. Природоохоронна діяльність і екологічна характеристика сучасних технологій у аграрному виробництві Головні завдання цього розділу звіту технологічної практики полягає у необхідності опрацювання теорії і практики раціонального використання природних ресурсів аграрними і промисловими переробними підприємств, відповідно до регіональних особливостей землеробства, ведення окремих галузей рослинництва та тваринництва. Виконання цього розділу практики має на меті опрацювання питань пов’язаних із вдосконаленням структури виробничих процесів базових технологій та їх вплив на екологічне середовище. Описати, які зміни відбуваються у оточуючому середовищі (зміни якості води, ґрунту, повітря). Звернути увагу на розвиток флори і фауни. У звіті подати матеріали досліджень агрохімічних лабораторій, що виконуються на замовлення підприємства (бази практики). Одержані матеріали порівняти з діючими стандартами. Крім того доцільно вивчити виробничі процеси на стадії утилізації відходів. Описати які види відходів основного виробництва отримує підприємство та яким чином їх утилізують. Розробити власну модель утилізації відходів із мінімальними витратами енергоресурсів. Розглянути можливі варіанти розвитку безвідходних технологій у даній галузі виробництва. Дати техніко-економічну та екологічну характеристику виробництва та сучасного стану техногенного навантаження на навколишнє середовище. Розглянути шляхи до оптимізації процесів природокористування в зв’язку із виробництвом та переробкою сировини галузей рослинництва і тваринництва. Вивчити основні характеристики природних ресурсів, що застосовуються у агропромисловому виробництві, а також знати сучасні технології ефективного обробітку ґрунту, агротехнічні засоби боротьби із бур'янами і шкідниками, застосування засобів хімізації у рослинництві, тваринництві та інших галузях АПК. За результатами практики студент повинен набути навичок аналітичного мислення, стосовно побудови принципових схем виробничих операцій із параметрами екологічної доцільності їх реалізації для відповідних природних, кліматичних та виробничих умов. Вміти застосовувати математичні методи для розрахунків мінімізації витрат ресурсів, що є складовими технологічної, екологічної і економічної ефективності галузі (окремої технології).
3.2. Технологія виробництва, зберігання та переробки продукції рослинництва У процесі проходження технологічної практики належить опрацювати наявні на підприємстві документи, що описують виробничий процес у кожній галузі рослинництва (технологічні карти, технологічні схеми, графіки виконання виробничих операцій тощо), щоб дати відповідь наступні питання:
За результатами технологічної практики студент має здобути навики і вміння працювати із Державними стандартами на сировину сільськогосподарського виробництва та технології її переробки. Знати основні поняття і категорії, що застосовуються у технічній документації процесів виробництва, зберігання та переробки продукції рослинництва. Розрахунково-аналітична частина цього розділу звіту має містити порівняльну оцінку базової технології* та технологічного процесу, що відображає інтенсивні (біоадаптивні) або екологічно безпечні технології виробництва продукції у системі органічного землеробства, табл. 3.1–3.3. Якщо на підприємстві відсутня технологічна карта, то належить самостійно її скласти на основі переліку тих технологічних операцій, які студенту довелось спостерігати під час практики. Власну розробку можна подати у вигляді деталізованої схеми послідовності виробничих операцій, додаток 5. Таблиця 3.1. Технологія вирощування цукрових буряків в системі органічного землеробства [ 36 ]
Продовження табл. 3.1.
Таблиця 3.2. Боротьба з хворобами та шкідниками цукрових буряків в системі органічного землеробства [ 36 ]
Таблиця 3.3. Вирощування цукрових буряків за біоадаптивною технологією [ 34 ]
Оцінку технологій слід відобразити у формі порівняльної таблиці, де зазначити рівень ефективності запровадження більш досконалої технології виробництва продукції рослинництва (табл. 3.4). Таблиця 3.4. Порівняльна оцінка ефективності запровадження ресурсоощадної технології вирощування сільськогосподарської культури__________________________
Інше не менш важливе завдання, яке необхідно опрацювати та доповнити зміст цього і попереднього розділу звіту – це наявність та ефективність сівозміни. Бажано розглянути також питання створення сівозміни на розпайованих земельних ділянках. Ця частина роботи може бути представлена у вигляді проекту за власними дослідженнями. У звіті бажано подати аналіз витрат виробничих ресурсів у натуральних та енергетичних показниках технології вирощування (або переробки сировини) окремих культур, відповідно до особливостей агротехніки у окремих грунтово - кліматичних зонах (попередники, системи обробітку ґрунту, добрива, підготовка насіння, строки сівби, норми висіву, догляд за посівами, строки й техніка збирання врожаю). Тут доцільно вказати як впливають організаційно-технічні заходи впорядкування земельних територій на розробку та запровадження ефективної системи землеробства. Показники якості продукції рослинництва як сировини для переробки подати на прикладі 2-3 видів продукції, що виробляється підприємством, де проходили практику. Бажано дати порівняльну оцінку виробничих факторів, що впливають на якість продукції АПК та які методи контролю якості продукції на підприємстві застосовуються. Опишіть які фактори на підприємстві (база практики) є стимулюючими для виробництва екологічно чистої, органічної, дієтичної та іншої високоякісної продукції. У звіті показати значення процесу формування ринкового попиту на дієтичну, малокалорійну та вітамінізовану продукцію, на процес виробництва високоякісної сировини та вдосконалення технології її переробки. Описати методи контролю якості продукції, яку одержують на підприємстві.
_____________________________ *Базова технологія у сільському господарстві - технологія, що склалася на протязі тривалого часу і є діючою у даних виробничих умовах з відповідною структурою технологічних процесів , засобів праці , об’єктами і суб’єктами виробничих відносин.
3.3. Технологія виробництва, зберігання та переробки продукції тваринництва Технологічна практика з питань технології виробництва продукції тваринництва має на меті поглиблене вивчення теорії і практики сучасних та примітивних методів ведення галузі. Одержані матеріали у процесі спостереження належить порівняти із показниками якості продукції, умовами її зберігання та оцінки сировини для переробки. Основним документом для аналізу виробничих процесів під час практики має стати технологічна карта (принципова схема виробничого процесу, технологічна інструкція по виробництву даного виду продукції та інші аналоги цих документів). Результатом технологічної практики мають стати набуті знання і досвід:
Під час технологічної практики студенти мають можливість виконати ряд завдань, що не можливо було виконати в аудиторії (за матеріалами навчально-методичних посібників з дисциплін «Технологія виробництва і переробки продукції рослинництва», «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва»). На підприємстві, у реальних виробничих умовах, є можливість застосувати стандарти з оцінки сировини та готової продукції галузей рослинництва і тваринництва. Інші нормативно-методичні матеріали для порівняння (стандарти, технологічні карт та ін.) розміщені у методичному кабінеті кафедри «Економіки і менеджменту агробізнесу»). До звіту необхідно додати матеріали порівняльної оцінки базової технології виробництва 2-3-х видів продукції тваринництва із типовими схемами технологічних процесів. Розрахунково-аналітична частина цього розділу звіту має містити порівняльну оцінку базової технології та типового технологічного процесу вирощування (або переробки сировини) основних видів продукції тваринництва (табл.1.4.). Якщо на підприємстві відсутня розроблена технологічна карта, то належить самостійно скласти «Технологічну схему» на основі переліку тих технологічних операцій, які студенту довелось спостерігати під час практики. Власну розробку можна подати у вигляді деталізованої схеми послідовності та оснащення основних виробничих операцій. При проходженні практики на переробному підприємстві (молокозавод, м’ясокомбінат, консервний завод та інші) у звіті треба подати основні складові технологічної інструкції виробництва 2-3-х видів продукції за такою схемою:
До порівняльної таблиці внести показники технологічного процесу виробництва продукції за діючими стандартами (ДСТУ) та технічними умовами виробництва (ТУ України), табл.3.5. Порівняти зазначені технології за рівнем витрат сировини.
Таблиця 3.5. Порівняльна оцінка ефективності технології виробництва ___________________________________________________ відповідно до діючих стандартів та технічних умов виробництва продукції
Реалізація певної технології виробництва і переробки молока, м’яса, вовни, продукції аквакультури, продуктів птахівництва та інших галузей тваринництва може отримати також різнобічну екологічну оцінку з відповідними пропозиціями по запровадженню значно безпечніших умов виробництва і раціонального використання ресурсів. Для виконання цього розділу використовувати чинні державні стандарти – ДСТУ та адаптовані до вимог ISO.
3.4. Порядок захисту звіту про проходження практики Студент складає звіт про практику одночасно з її проходженням на відповідному робочому місці й у встановлений строк подає його на кафедру. Керівник практики від підприємства перевіряє звіт про проходження практики, підписує і завіряє печаткою. Крім того, разом з керівником підприємства він дає письмову характеристику на кожного студента-практиканта, в якій наводяться об’єктивні дані про рівень виконання практики, про ставлення студента до роботи, додержання трудової дисципліни, участь у громадській роботі колективу тощо. Звіт з практики у паперовій формі студент подає керівнику практики від університету та у електронній формі до електронного архіву кафедри економіки і менеджменту агробізнесу (keapf@kneu.edu.ua з поміткою: Практика – Звіт (вказати прізвище студента). Керівник практики готує письмову рецензію на звіт про практику, в якій висвітлює позитивні й негативні аспекти, дає загальну оцінку роботи (до 70 балів включно), виконаної студентом під час проходження практики. Після рецензування звіту його повертають студентові. Захист звітів про технологічну практику приймає спеціальна комісія, призначена завідувачем кафедри, до складу якої входять керівники практики від університету, викладачі кафедри, а також керівники практики від підприємств. Під час захисту звітів студенти мають показати глибокі знання з теорії і практики технології виробництва і переробки сільськогосподарської продукції та природоохоронну і екологічну діяльність підприємства – бази практики. Оцінка знань студентів проводиться за результатами захисту звіту про проходження практики. Відповіді студентів оцінює комісія в балах. Підсумкова оцінка за захист звітів про проходження практики визначається за чотирьохбальною системою: а) “відмінно” – 90-100 балів; б) “добре” – 70-89 балів; в) “задовільно” – 60-69 балів; г) “незадовільно” – до 60 балів. При оцінці звіту враховуються характеристика, видана керівником практики від підприємства, зміст звіту, хід захисту, висновки керівника практики від університету. Результати захисту враховують під час призначення студентам стипендій. Студент, який не виконав програми практики, дістав незадовільний відгук про роботу і незадовільну оцінку при захисті звіту, відраховується з університету.
4. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРОХОДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ ТА СКЛАДАННЯ ЗВІТУ
Важливим аспектом управління виробничими ресурсами підприємства є розробка ефективної системи їх використання у технологічних процесах. Слід пам’ятати, що основну частку у структурі собівартості продукції рослинництва складають три-чотири виробничих ресурси: у рослинництві-
у тваринництві-
Свої дослідження обраної галузі слід розпочати з вивчення структурних елементів технології за показниками витрат перелічених ресурсів. У наступному розділі звіту ви можете дати технологічну та економічну оцінку ефективності менеджменту у сфері управління виробничими ресурсами підприємства. У звіті бажано відобразити альтернативні підходи у вирішенні питання щодо раціонального використання наявних та залучення інших ресурсів у виробничий процес. Динаміка та співвідношення основних виробничих ресурсів у технологічних процесах впливає на рівень собівартості продукції та її конкурентоспроможність. На сучасному етапі соціально - економічного розвитку держави вирішення питання щодо зниження енергоємності продукції рослинництва і тваринництва є найбільш важливим завданням у розробці ефективної системи управління виробничими процесами для забезпечення енергетичної незалежності. Енергоємність продукції сільського господарства України у декілька разів перевищує середнє значення енергоємності продукції для розвинутих країн світу. Найнижчий показник енергоємності досягнуто в таких країнах як Данія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція. В умовах порушеного еквівалентного обміну на ресурси виробництва промислового походження та продукцію сільського господарства, суттєвого подорожчання енергоносіїв, які використовуються у значних обсягах, основними заходами для зниження витрат виробництва виявилися: впровадження інноваційних технологій, добрив, засобів захисту рослин, оптимізації структури посівних площ та інші технологічні рішення. Неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів у сільському господарстві обумовлює зниження рівня конкурентоспроможності продукції, зменшення обсягу власних обігових коштів підприємств, внаслідок чого ускладнюється процес інвестування у проекти модернізації виробничих фондів і технологій. Одним з важливих аспектів технологічної практики є знайомство з машинно-тракторним парком підприємства. Низька ефективність виробництва сільськогосподарської продукції обумовлена і надмірною зношеністю основних фондів, недостатнім рівнем впровадження новітніх технологій, спрямованих на підвищення ефективності використання паливно - енергетичних ресурсів, альтернативних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів, відсутністю ефективного менеджменту для енергоємних галузей виробництва. В Україні розпочато освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії як вагомий чинник протидії глобальним змінам клімату планети, покращання загального стану енергетичної безпеки країни. Під час практики з’ясуйте які альтернативні джерела енергії застосовує підприємство для своїх виробничих потреб. Перспективними напрямками розвитку освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії в сільському господарстві є: біоенергетика, використання вторинних енергетичних ресурсів, вітрової і сонячної енергії, теплової енергії довкілля та інші. На базі відновлювальних джерел вагомий розвиток отримують технології одержання як теплової, так і електричної енергії.Перспективний розвиток освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії в країні, згідно з основаними принципами Зеленої книги, має відбуватися на основі економічної конкуренції з іншими джерелами енергії з одночасним впровадженням заходів державної підтримки перспективних технологій освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, які відображують суспільний інтерес щодо підвищення рівня енергетичної безпеки, екологічної чистоти та протидії глобальним змінам клімату.В останні роки в світі інтенсивно розвивається сонячна енергетика. Україна має напрацьовані технології випуску сонячних модулів, які здійснюють перетворення сонячної енергії в електричну з допомогою фотоперетворювачів на основі полікристалічного кремнію. У звіті з практики доцільно відобразити оцінку ефективності використання побічної продукції рослинництва та продуктів її переробки як джерела енергії та розглянути перспективи використання освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії для виробничих потреб(пряме спалювання відходів, виробництво низкопотенційної теплової енергії сонячними тепловими установками тощо) і з’ясувати впровадження яких технологій є економічно ефективним.Застосування електроенергії дає змогу значно скоротити затрати праці: у тваринництві на 60-80%, при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт та приготуванні кормів - на 20-30%. Сільськогосподарські підприємства одержують електроенергію від державних або акціонерних об'єднань, іноді виробляють самостійно на стаціонарних електростанціях. Енергозбереження у галузях АПК має технологічну та структурну складову, рис.4.1.
Рис. 4.1. Структура потенціалу енергозбереження
Технічна (технологічна) складова потенціалу енергозбереження:
Структурна складова потенціалу енергозбереження:
З метою розробки та реалізації сучасної системи енергозбереження у сільському господарстві нагальним питанням є розробка та запровадження ефективної системи управління енергетичними ресурсами підприємства:
На рівень використання енергетичних ресурсів у виробництві в значній мірі впливають природно-кліматичні умови регіону. В Україні найбільший рівень енерговитрат спостерігається у сільському господарстві північних областей (Сумська, Чернігівська, Рівненська, Волинська обл.). Енергетичний еквівалент у сільськогосподарському виробництві відображає повні енерговитрати, необхідні для одержання продукції за відповідного рівня технічного оснащення виробництва, застосовуваної технології, кваліфікації працівників та інтенсивності праці в сумі з внутрішньою енергією нагромадженою у продукції. Залежно від рівня інтенсифікації виробництва витрати на одержання одиниці продукції між собою суттєво різняться. Так, за дослідженнями НДІ «Украгропромпродуктивність» енергомісткість при застосуванні «нульової технології» вирощування пшениці озимої становить 62,4% від показника для «базової технології». Іще більше між собою різняться сільськогосподарські культури. Наприклад, енергомісткість врожаю буряків цукрових втричі більша від виробництва пшениці озимої за «базовою» технологією та у п’ять разів більша у порівнянні з «нульовою технологією» вирощування пшениці озимої, табл. 4.1. Таблиця 4.1. Енергомісткість технології вирощування сільськогосподарських культур за традиційної та базової технології [ 30 ]
Енергетичну ефективність технології відображає показник повної енергомісткості продукції, який визначається відношенням одержаної продукції вираженої у енергетичних одиницях до повних енерговитрат на виробництво відповідного обсягу продукції, табл. 4.2. Таблиця 4.2. Енергетичні еквіваленти сільськогосподарської продукції [ 30 ]
Під час проходження практики доцільно порівняти технологію вирощування окремих сільськогосподарських культур за рівнем енергоефективності. У технологічній карті відображено витрати енергоносіїв, добрив та затрати праці на 1 га посівної площі. Приклад розрахунку енергоефективності технології у рослинництві. При вирощуванні сільськогосподарських культур за біоадаптивними технологіями* затрати виробничих ресурсів (дизельного палива, добрив, затрати праці) суттєво різняться для основних сільськогосподарських культур, табл.4.3. Біоадаптивна технологія – це комплекс агробіологічних, технологічних та екологічних елементів, які сприяють інтенсивному розвитку рослин, підвищенню продуктивності культури, зменшенню витрат і хімічного навантаження на довкілля та адаптації до конкретних умов регіону [ 34 ]. Біоадаптивні технології вирощування зернових, технічних та кормових культур при використанні сучасних сортів і гібридів та нових видів мікроелементів, мікробних препаратів, регуляторів росту, різних норм мінеральних добрив є досить ефективними та дозволяють суттєво зменшити витрати виробничих ресурсів. Таблиця 4.3. Витрати виробничих ресурсів на вирощування сільськогосподарських культур за біоадаптивними технологіями, на 1 га [34].
**Рекомендовані дози внесення добрив:
Сукупні енерговитрати можна розрахувати застосовуючи відповідні енергетичні коефіцієнти та довідникову інформацію про енергетичну цінність основної та побічної продукції, табл.. 4.5-4.6., додатки 1-3.
Таблиця 4.5. Енергетична цінність основної та побічної продукції сільськогосподарських культур
Таблиця 4.6. Енерговитрати та енергонадходження на вирощування сільськогосподарських культур за біоадаптивними технологіями, на 1 га
Аналіз одержаних результатів. Одержані розрахунки відображають співвідношення витрат основних виробничих ресурсів у енергетичних одиницях при вирощуванні основних сільськогосподарських культур зони лісостепу. Суттєва різниця у співвідношенні енерговитрат та енергонадходжень у вигляді основної та побічної продукції вказує на особливості агротехніки вирощування окремих сільськогосподарських культур за їх врожайністю та потенційним рівнем затрат праці, добрив, енергоносіїв та інших виробничих ресурсів. У звіті з технологічної практики бажано показати зміни витрат виробничих ресурсів при застосуванні альтернативних технологій (окремих елементів технології) однієї культури. Наприклад, буряк цукровий при врожайності 400-600 ц/га коренеплодів та відповідній мінімізації витрат виробничих ресурсів є рентабельною культурою. Собівартість буряків у 2 - 3 рази вища проти собівартості зернових культур. Біоенергетична ефективність культури порівняно із зерновими за врожайності 250 - 300 ц/га також значно нижча, залежно від затрат сукупної енергії на пальне, добрива, засоби захисту, збирання врожаю. Приклад оцінки ефективності наявних у господарстві сівозмін. Вирощування значної кількості сільськогосподарських культур та наявність невеликих за площею земельних ділянок спонукає господарства розробляти декілька сівозмін, що дозволяє їх оптимізувати, табл. 4.7. Таблиця 4.7. Система сівозмін ДП «Чайка» (філія «Дударків), 2016 р.
Трансформація сівозміни може відбуватись з метою розширення площ під кормовими культурами (кукурудза на силос, однорічні та багаторічні трави). Перехід на прифермську сівозміну дозволяє забезпечити кормами племінну ферму голштинської породи великої рогатої худоби ДП «Чайка» з удоєм понад 8т молока за лактацію. Для розробки ефективної сівозміни необхідно провести аналіз структури товарної продукції та визначити, які культури є основними для господарства, табл. 4.8. За наведеним прикладом, основу товарної продукції підприємства складає молоко, соняшник та озима пшениця. Озимий та ярий ячмінь вирощуються виключно для виробничих потреб. План трансформації земельних угідь господарства на перспективу. З врахуванням ступеня розораності сільськогосподарських угідь можна розробити рекомендації, щодо більш раціонального і ефективного використання земель, тобто розробити план переводу орних земельних угідь в інші з метою їх більш раціонального використання. Високою вважається розораність, коли орні землі (рілля) складають 60 і більше відсотків від сільськогосподарських угідь. Фактична розораність сільськогосподарських угідь в ДП «Чайка» суттєво перевищує рекомендовані норми. Наприклад, для філії «Дударків» цей показник у 2016 році становив 97 %., табл.
4.9.
Таблиця 4.8. Структура товарної продукції ДП «Чайка» в 2015 р.
Таблиця 4.9. План трансформації земельних угідь ДП «Чайка» (на перспективу в 2018-2020 рр.)
У господарстві може відбуватись трансформація сільськогосподарських земель з врахуванням потреби у кормах або змінами попиту на ринку для відповідного виду продукції. В ДП «Чайка» (філія Дударків) налічується 296 корів, тому виходячи з рекомендацій, що в Лісостепу пасовищ має бути 0,4 га на одну голову. Таким чином господарству слід використати 118,4 га для створення пасовищ. Параметри пасовищ для великої рогатої худоби можна розрахувати за методикою поданою у навчальних посібниках [21, 22]. Підприємство в 2016 році мало 246 голів молодняка, що потребувало 66,5 га пасовища. Виходячи з наведених розрахунків є доцільним при трансформації земельних угідь збільшити пасовища на 185 га. Проектування структури посівів та ефективних сівозмін для окремих філій ДП «Чайка». Питома частка культур у посівній площі впливає на розробку сівозміни та має безпосередній зв'язок з показниками врожайності сільськогосподарських культур. Врожайність сільськогосподарських культур в ДП «Чайка» (філія «Дударків») показує позитивну динаміку впродовж 2014-2016 рр. по основних зернових культурах таких як пшениця озима, ячмінь озимий, кукурудза, також збільшилась врожайність гороху та багаторічних трав, табл. 4.10.,4.11. Таблиця 4.10. Динаміка врожайності сільськогосподарських культур в ДП «Чайка» (філія «Дударків») в 2014-2016 рр., ц/га
При оптимізації структури посівних площ у господарстві можна планувати зростання врожайності при запровадженні відповідних умов агротехніки. Врожайність сільськогосподарських культур по роках має значну динаміку змін. Це насамперед пов’язано з грунтово-кліматичними умовами, ефективністю застосування добрив, засобів захисту рослин. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур досягається внесенням як органічних так і мінеральних добрив, правильним обробітком ґрунту та ін. Динаміка врожайності сільськогосподарських культур загалом в ДП «Чайка» також є позитивною, найвищий відсоток зростання показав горох (96,4%) та жито озиме (50,7%). Однак перелічені культури забезпечують і власні потреби у виробництві кормів для молочного скотарства, що є передумовою для розробки ефективної кормової сівозміни. Пшениця та кукурудза можуть займати у сівозміні декілька полів. Державне підприємство «Чайка» має розвинене тваринництво, яке необхідно забезпечити кормами на весь період вирощування свиней, худоби та мати страхові запаси кормів. Тут треба мати на увазі, що вирощування кормових культур (у кормових сівозмінах) суттєво сприяє збереженню родючості ґрунтів. У 2017 році підприємство планує збільшити посівні площі під озимою пшеницею на 0,6% та під соняшником на 10,3 %, табл. 4.12. Таблиця 4.11. Запланована структура посівних площ на 2017 рік в ДП «Чайка» (філія «Дударків»), ц/га
Таблиця 4.12. Потреби в продукції рослинництва на перспективу в 2014-2018 рр. ДП «Чайка» (філія «Дударків»)
Для розрахунку показника умовного поголів’я слід застосовувати відповідні коефіцієнти, табл. 4.13. Таблиця 4.13. Поголів’я худоби ДП «Чайка» (філія «Дударків») в 2014-2016 рр., ум. гол.
Потребу в кормах можна розрахувати виходячи з річних норм кормів на 1 ум. голову, табл. 4.14.
Таблиця 4.14. Розрахунки потреби в кормах для тваринництва на перспективу, ДП «Чайка» (філія «Дударків»), 2017 р.
Для визначення частки кожної зернової культури в загальній потребі концентрованих кормів (зерно для тварин) доцільно застосовувати рекомендовані норми їх співвідношення, табл.4.15. Таблиця 4.15. Частка зернових культур в загальній потребі концентрованих кормів
Розрахунок інших внутрігосподарських потреб зерна визначається за потребами у розрахунках за орендовану землю. В ДП «Чайка» працює 334 працівника, в філії Дударків 120 працівників. Філія «Дударків» має 623 га орендованої землі, тому плата за оренду склала 1035 ц зерна або по 5 ц зерна на одного землевласника, табл. 4.16, 4.17. Розміщення сільськогосподарських культур в сівозміні ДП Чайка, філія Дударків. За результатами скорегованої структури посівів розробляють план розміщення культур в сівозміні господарства. Найбільш раціональним для ДП «Чайка» є розміщення озимих зернових та кукурудзи на зерно в сівозміні відповідно їх питомої частки у сівозміні по господарству в цілому. Дотримання науково обґрунтованих норм сівозміни сприяє підвищенню продуктивності сільськогосподарських культур, забезпечує збереження родючості ґрунтів та екологічну стабільність. Таблиця 4.16. Розрахунок інших внутрігосподарських потреб у продукції рослинництва(філія «Дударків»), ц
Таблиця 4.17. Оптимізована структура посівних площ сільськогосподарських культур на перспективу, ДП «Чайка», філія «Дударків»
*з врахуванням страх фонду і втрат при зберіганні (загальна потреба збільшується для зернових культур на 10%, для кукурудзи на силос – 40%, коренеплоди на 23%, картоплі на 13 %).
Використання багаторічних трав (конюшина, еспарцет, люцерна) та бобових культур (горох, вика, соя) у сівозміні сприяє нагромадженню у ґрунті від 60 до 150 кг/га біологічного азоту, який має пролонговану дію і ефективність якого проявляється у післядії під пшеницею озимою, буряками цукровими. Це дає можливість зменшити норми внесення азотних добрив під перелічені культури. Багаторічні трави, горох, соя у сівозміні підвищують якість зерна пшениці озимої, вміст клейковини та білку. Використання чорного пару у сівозміні покращує вологозабезпеченість ґрунту, підвищує вміст продуктивної вологи у період вегетації пшениці озимої, запобігає розвитку бур'янів, знижує ураженість зернових культур хворобами. Значний вплив на продуктивність культур у сівозміні має їх концентрація і час повернення на поле. Збільшення часу повернення до 5-6 років сприяє підвищенню врожайності буряків цукрових на 4,0 - 5,0, пшениці озимої - 0,5 т/га. Сівозміна складається за принципом вибору найкращого попередника та ефективністю їх чергування протягом повного обороту культур на визначених площах, табл. 4.18. Таблиця 4.18. Ефективні попередники у сівозміні
У сівозмінах з довгою ротацією не можна допускати збільшення питомої частки соняшнику, ріпаку, кукурудзи більше 10 %, оскільки це призводить до збільшення ураженості хворобами, шкідниками та погіршується забезпечення грунту продуктивною вологою, зменшується запас поживних речовин у ґрунті. Наукове обґрунтування чергування культур у сівозміні передбачає оптимальне насичення сівозміни культурами одного виду, яке враховує допустиму періодичність їх у вирощуванні в полях сівозмін, впливає на фітосанітарний стан посівів, регулює водний, мікробіологічний і агрохімічний стан ґрунтів, табл.4.19 - 4.21. Наприклад, польова сівозміна № 2. Площа 910 га. Кількість полів 12. Середня площа поля 75,8 га., табл. 4.20. Таблиця 4.19. Розробка чергування культур в сівозміні, ДП «Чайка» філія «Дударків», Польова сівозміна № 1.
Таблиця 4.20. Розробка чергування культур в сівозміні, ДП «Чайка» філія «Дударків», Польова сівозміна № 2.
Таблиця 4.21. Розробка чергування культур в сівозміні, ДП «Чайка» філія «Дударків», Польова сівозміна № 3
Розрахунок балансу гумусу в орному шарі ґрунту польової сівозміни. Для найкращої сівозміни доцільно визначити баланс гумусу в орному шарі ґрунту за структурою посівних площ та виробництва органічних добрив для забезпечення розширеного відтворення родючості ґрунту. Вирощування зернових злакових культур сприяє отриманню значного обсягу соломи, яка є основою для одержання органічних добрив, що особливо актуально для ДП «Чайка» з розвиненим молочним скотарством. Оптимально-нормативні дози біологічно активного гною (компосту) для позитивного балансу гумусу в ґрунті вираховують за структурою посівних площ у сівозміні, табл.4.22. Таблиця 4.22. Розрахунок балансу гумусу в орному шарі ґрунту польової сівозміни № 1 за структурою посівів
Для забезпечення розширеного відтворення родючості ґрунту застосовують коефіцієнт гуміфікації органічних добрив в умовах Лісостепу України – 0,05, тобто з однієї тонни гною в ґрунті може утворитися при сприятливих умовах 50 кг гумусу. За показником балансу гумусу в сівозміні та зазначеного коефіцієнту можна визначити загальну потребу органічних добрив для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу в орному шарі ґрунту. -362,1 : 0,05 = 7242 т Для розширеного відтворення родючості ґрунту доцільно визначити загальну кількість органічних добрив з урахуванням відповідного відсотка (+15%). 7242 х 1,15 = 8238 т Після цього можна визначити необхідну середню кількість органічних добрив на 1 га площі сівозміни. 8238 : 410 = 20 т/га. Отже, на 1 га орних земель у сівозміні необхідно вносити в середньому по 20 т гною на рік. Доречно нагадати, що цей показник за даними статистики в Україні не перевищує 4 т на рік або 20 % від мінімальної потреби. Агротехнічне і екологічне обґрунтування польової сівозміни. Розміщення в сівозміні, тобто добір попередника, є однією з важливих умов одержання високих і сталих врожаїв будь-якої сільськогосподарської культури. Попередники у сівозміні не в однаковій мірі забезпечують сільськогосподарські культури не лише вологою, але й елементами живлення. Крім того слід врахувати, що від попередньої культури залежить і фізичний стан ґрунту, що впливає на рівень поглинання опадів і процеси нітрифікації. Таким чином, інтенсивності росту і розвитку рослин, а разом із тим і формуванню елементів структури врожаю, сприяє наявність у ґрунті поживних речовин у легкодоступній формі, що до певної міри залежить від попередника. Сучасні високопродуктивні сорти сільськогосподарських культур відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмістом вологи та його чистотою щодо бур’янів. У зв’язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів. Попередники підбираються з урахуванням зони вирощування, структури посівних площ, реакції сортів на них. Пшениця озима. Пшеницю висівають насамперед після тих попередників, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту та створюють сприятливі умови забезпечення вологою сходів після обробки грунту. У регіонах достатнього зволоження попередниками обирають культури, що забезпечують оптимальні строки сівби, мають сприятливий поживний режим ґрунту та мінімальну його засміченість бур’янами. За даними досліджень кращими попередниками для пшениці у Лісостепу України є зайняті пари, горох, багаторічні трави. Приріст врожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників. Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці, які широко застосовуються при інтенсивній технології вирощування, є горох, кукурудза на силос, ріпак, гречка. Високу врожайність пшениці озимої можна одержати і після гірших попередників. Проте, це завжди пов’язано з додатковими витратами виробничих ресурсів(добрива, гербіциди, засоби захисту рослин від хвороб, шкідників), що суттєво впливає на собівартість продукції. Одним з поширених попередників озимих є багаторічні трави - конюшина та її травосуміші зі злаковими. У Лісостепу у районах достатнього зволоження можливий широкий вибір попередників для озимої пшениці, бо врожай її однаковий після багаторічних трав на один укіс, вико-вівсяної суміші на зелений корм, гороху на зерно, а також кукурудзи на зелений корм і ранній силос. Озима пшениця є провідною культурою у сівозміні і основним попередником під буряки цукрові, кукурудзу на зерно. Врожайність її залежить від зони зволоження і забезпеченості грунту поживними речовинами. Суттєвий вплив на врожай пшениці озимої має повернення її на попереднє місце в сівозміні. Питома частка у польовій сівозміні, де пшениця озима є основною зерновою культурою не повинна перевищувати 30%. Збільшення частки до 40% сприяє зростанню врожайності зерна, але не сприяє врожайності наступних у сівозміні культур і зниженню валового збору зерна в господарстві. Збільшення частки зерна понад 30% потребує посіву пшениці озимої повторно, що призводить до недобору врожаю. Ячмінь ярий. Характерною особливістю ячменю є те, що він, порівняно з пшеницею, скоростигліший, може формувати високий урожай зерна за рахунок вологи у верхніх шарах ґрунту, ефективно використовувати добрива. Ярий ячмінь є основною культурою страхового фонду господарства. Однак він має менш розвинену кореневу систему, ніж інші зернові культури і відрізняється порівняно слабкою здатністю до засвоєння поживних речовин, у зв’язку з цим він є вибагливим до родючості ґрунтів. Однією з умов, що забезпечує хороший розвиток рослин, є правильний підбір попередників. Найкращими попередниками для ячменя є культури, що залишають поле звільненим від бур’янів, з достатньою кількістю в ґрунті легкодоступних поживних речовин, а в районах недостатнього зволоження - такі культури, вирощування яких не сприяє висушуванню верхнього шару грунту. Високі врожаї ячменю одержують після кукурудзи на зерно й силос, картоплі, цукрових буряків, озимої пшениці й гороху. Важливим також є внесення під попередню культуру органічних та мінеральних добрив, так як ячмінь позитивно реагує на їх післядію. Овес – вологолюбива культура, тому прийоми, що сприяють накопиченню вологи в ґрунті, відіграють важливу роль у підвищенні його врожайності. Овес менше, ніж інші зернові культури, вимогливий до попередників і задовольняється, як правило, післядією добрив, внесених під попередні культури. Разом з тим він потребує значної кількості вологи і дуже чутливий на будь-яке поліпшення агротехніки. Кращі попередники для вівса - бобові, особливо горох. Найбільш позитивно вплив бобових позначається при посіві вівса безпосередньо після них. Просапні культури (особливо кукурудза і картопля) і баштанні є хорошими попередники для вівса. Наявність у сівозмінах значних площ, зайнятих просапними культурами, дає можливість впроваджувати заходи щодо боротьби із засміченістю полів, що йдуть під овес. Горох. У сівозміні горох особливо цінний як білкова культура і як попередник озимої пшениці. У зоні достатнього зволоження високі і стабільні врожаї гороху одержують після розміщення його після цукрових буряків, кукурудзи на зерно, гречки, картоплі, ярих зернових культур. При збільшенні питомої частки гороху у сівозміні понад 20% його врожайність може зменшуватись до на 10% і більше. При збільшенні частки гороху у сівозміні до 30% істотно спостерігається зменшення врожайності всіх зернових культур. У зв’язку з цим зернобобові можуть становити не більше 20% сівозмінної площі. Найпоширенішою зернобобовою культурою в регіоні є горох - один із кращих попередників для озимих культур. Кукурудза на зерно, буряки цукрові та пшениця озима, як попередники гороху забезпечують практично однакову врожайність зерна цієї культури. В умовах Лісостепу горох вирощують після кукурудзи на зерно, буряків цукрових, картоплі при насиченні сівозміни зерновими культурами, після пшениці озимої або ярого ячменю. Економічне обґрунтування сівозміни – це виробництво валової продукції рослинництва шляхом забезпечення планових посівних площ наявних в сівозміні культур і перспективної їх врожайності при високій якості продукції. Оптимальне виробництво зерна з 1 га площі всієї сівозміни повинно приблизно становити в умовах Лісостепу – 18-20 ц/га, а всієї продукції (основної і побічної) – в межах 50-60 ц/га кормових одиниць. План освоєння польової сівозміни. У звіті по практиці бажано показати план освоєння сівозміни. Слід враховувати, що процес освоєння сівозміни потребує певного часу. У господарстві слід передбачити в щорічних і перспективних планах виконання заходів в установлені строки щодо освоєння орендованих земель, поліпшення угідь, захисту ґрунтів від ерозії, розробити і виконувати план освоєння запроектованих сівозмін. Після того як буде визначено кількість сівозмін, площу кожної з них, розміщення їх на земельній території господарства, встановлено чергування культур і проводять землевпорядні роботи, складають план освоєння сівозмін, або перехідні таблиці. План освоєння сівозмін є додатком організаційно-господарського плану підприємства. План освоєння (переходу) сівозміни складається у формі таблиці розміщення сільськогосподарських культур і парів по полях і запланованої системи агротехнічних заходів на перехідний період. Тривалість цього періоду повинна становити для польових сівозмін один-три роки, а для кормових з трьома і більше полями багаторічних трав - чотири роки і більше. Виходячи з одержаних розрахунків, у розробленій сівозміні № 1 прийняте таке чергування культур: 1. Однорічні трави, 2. пшениця озима, 3. соняшник, 4. кукурудза на силос, 5. пшениця озима, 6. кукурудза на зерно. Площа 410 га. Середня площа поля 68,3 га., табл.4.23. Розробка плану ротації культур польової сівозміни № 1 (на першу ротацію). Сівозміна необхідна для отримання більш високих врожаїв, оскільки при вирощуванні однієї культури на одному і тому ж полі ґрунт виснажується, зростає рівень розвитку хвороб і чисельність шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж 3–4-х роки. Період, у продовж якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни, табл.4.24.
Таблиця 4.23. План освоєння польової сівозміни № 1
Таблиця 4.24. План ротації полів у сівозміні ДП «Чайка», філія «Дударків» на період 2017-2022 рр.
Під час практики можна виконати розрахунки необхідні для виконання науково-дослідних робіт (курсова або дипломна робота, доповідь на конференцію та ін.) із застосуванням кореляційно-дисперсійного аналізу. Наприклад, можна дослідити залежність врожайності окремих сільськогосподарських культур від структури посівних площ та доз внесених мінеральних добрив, табл. 4.25. Встановлено, що збільшення питомої частки сої у сівозміні має сприяти зростанню врожайності пшениці озимої. Так само врожайність пшениці зростає при збільшенні доз внесених азотних та калійних добрив. Таблиця 4.25. Кореляційно-дисперсійний аналіз залежності врожайності пшениці озимої від структури посівних площ та доз внесених мінеральних добрив*.
Y= aX1 + fX2 + bX3 + cX4 + dX5 + eX6 + mX7 + kX8 + nX9 + C. Де Y – врожайність пшениці озимої, ц/га; a - питома частка пшениці озимої у сівозміні, %; f - питома частка кукурудзи у сівозміні, %; b - питома частка сої у сівозміні, %; c- питома частка соняшнику у сівозміні, %; d- питома частка ячменю ярого у сівозміні, %; e- питома частка інших культур у сівозміні, %; m- доза внесення азотних добрив, кг.д.р./га; k- доза внесення фосфорних добрив, кг.д.р./га; n- доза внесення калійних добрив, кг.д.р./га; C - вільний член рівняння регресії. Y= -0,17X1 -0,05X2 + 0,116X3 -0,48X4 + 0,26X5 -0,13X6 + 0,18X7 -0,057X8 + 0,107X9 + 47,12 Застосовуючи одержане рівняння регресії можна показати рівень зростання врожайності пшениці озимої при введенні у структуру посівних площ сої при зменшенні питомої частки соняшника або кукурудзи у сівозміні.
Y= -0,17 х 24,74 -0,05 х 26,48 + 0,116 х 17,34 -0,48 х 9,25 + 0,26х6,48 -0,13х15,9 + 0,18 х 110,8 -0,057х37,5 + 0,107 х 33,4 + 47,12 Y= - 4,21 - 1,32 + 2,01 -4,44 -1,68 - 2,07 +19,94 - 2,14 + 3,57 + 47,12 72,64 - 15,86 = 56,78 ц/га Висновки. Включення у сівозміну однієї із бобових культур (горох, соя, вика та ін.) дозволяє вирішити проблему дефіциту протеїну у годівлі тварин. Доречно нагадати, що ДП «Чайка» має декілька племінних ферм високопродуктивної племінної молочної худоби, що потребує вирішення питання виробництва кормів. Тут досягається максимальний ефект одночасно для рослинництва і тваринництва. Для збереження гумусу в грунтах можна рекомендувати часткове залуження земель на користь створення культурних пасовищ. Системний випас худоби може сприяти відновленню родючості грунтів без застосування значних доз органічних та мінеральних добрив. Екологічне обґрунтування сівозміни – це розміщення культур по найкращих попередниках, додержання рекомендованих строків повернення культур на попереднє місце і забезпечення (за рахунок оптимальної структури посівів) бездефіцитного або мінімального мінусового балансу гумусу, який можна перекрити внесенням мінімальної кількості (10 т) органічних добрив. Виходячи з цього проектування сівозміни має відповідати екологічним нормам. За розрахунками наведеного прикладу, середня кількість органічних добрив на 1 га площі сівозміни для відновлення гумусу має становити 20 т/га на рік, а фактично цей показник у декілька разів менший. Звідси можна стверджувати, що застосовувана раніше у господарстві сівозміна не відповідала екологічним нормам. Важливим фактором підвищення продуктивності культур є розміщення їх у сівозміні після кращих попередників. Умови росту і розвитку рослин, створені під впливом попередників, визначають врожайність культур, який є основним інтегральним показником ефективності агротехнічних заходів. Після введення сівозміни (розробки структури посівів, оптимального чергування культур в сівозміні, системи обробітку ґрунту, захисту рослин тощо) і перенесення меж полів в натуру розробляють заходи щодо освоєння сівозміни, до них належить план освоєння сівозміни, в якому показують фактичні попередники (культури) в кожному полі за два останні роки і перехід до прийнятого чергування культур.
Оцінка ефективності використання кормів у господарстві Оскільки корми становлять значну питому частку у собівартості продукції скотарства, питання раціональної високоефективної годівлі завжди залишається актуальним. Відомо, що найдешевшу продукцію можна одержати при згодовуванні значної кількості грубих і зелених кормів. Ефективність менеджменту у виробництві кормів залежить в першу чергу від запровадження на підприємстві системи контролю за режимом використання кормових ресурсів та запровадженням сучасної технології приготування кормів до згодовування. Витрати на виробництво продукції тваринництва можна зменшити за умов:
Управління дійним стадом у господарстві передбачає раціональне використання поголів’я з метою одержання максимальної кількості якісного молока. Наприклад, для ДП «Чайка» молоко є основним видом товарної продукції, вимагає зважених підходів у питаннях відтворення, утримання і годівлі основного стада. За фізіологічним станом корів і пов’язаними з ним змінами молочної продуктивності період лактації умовно поділяють на три періоди: роздоювання, середина лактації і завершення лактації, по 100 днів кожна(лактація триває 305 днів - орієнтовно 10 місяців). Норми енергетичного і протеїнового забезпечення дійних корів диференціюються на величину, що забезпечує підтримання життя, і складову, необхідну для утворення продукції. Для визначення норми годівлі дійних корів використовують довідникову інформацію з «Довідника по нормованій годівлі»[14]. Для визначення потреби кожної вікової групи стада у поживних речовинах необхідно знати живу масу, вік, вгодованість, добовий надій, фазу лактації, вміст жиру і білка у молоці та технологію утримання тварин, табл. 4.26. Потреба протеїну може бути зменшена на 5-10% при збалансованості раціону за вітамінами і мінеральними речовинами. Потреба у концентрованих кормах прямо залежить від рівня продуктивності корови та від якості об’ємистих кормів у раціоні. Чим вищий надій, тим більше згодовують концентрованих кормів. Разом з тим, слід намагатися забезпечити потребу в енергії і поживних речовинах не тільки за рахунок збільшення частки зернових кормів і продуктів його переробки, але й високої якості об’ємистих кормів. Потребу у концентрованих кормах орієнтовно можна визначати з розрахунку на 1 кг молока залежно від величини надою. Від 100 грамів концентрованих кормів на кожну літру молока (добовий надій менше 10 кг) та 300 -350 грамів концентрованих кормів, якщо добовий надій 20-30 кг. Основними зерновими кормами, що входять до складу комбікормів є пшениця, кукурудза, ячмінь, соя, горох. Для балансування раціону годівлі дійних корів за вмістом обмінної енергії, перетравного протеїну, цукру, крохмалю, мінеральних речовин і вітамінів необхідно витрачати оптимізовану кількість концентрованих кормів (подрібнене зерно та продукти його переробки). Збільшення витрат концентрованих кормів обумовлює зростання собівартості молока. Протеїнова частина концентрованих кормів може бути збалансована макухою або шротом олійних культур, а в якості джерела фосфору може використовуватись монокальційфосфат (дикальційфосфатом, трикальційфосфат). До складу білково-вітамінно-мінеральних добавок для дійних корів має входити сіль кухонна, вапняк кормовий, сорбент, премікс, амінокислоти - лізин, - метіонін та треонін. Норма введення білково-вітамінно-мінеральних добавок залежить від забезпечення господарства протеїновими кормами, періоду лактації та продуктивності дійних корів, і становить, від 10 до 25 % від маси комбікорму-концентрату. Таблиця 4.26. Добові норми годівлі дійних корів живою масою 600 кг [ 35 ] (жирність молока 4,0%)
Для корів у першу і другу лактації та нижче середньої вгодованості підтримуючий рівень годівлі слід збільшити на 10 % для забезпечення власного росту тварин, за безприв’язного утримання на 5–6 % у зв’язку з більшою руховою активністю тварин. Перша фаза лактації характеризується різким підвищенням рівня молочної продуктивності. В цей час фактичне споживання кормів не забезпечує компенсації витрат поживних речовин з молоком. Максимальне споживання кормів спостерігається тільки з другого місяця лактації і триває до сьомого місяця тільності. Перші три місяці лактації прийнято називати «Періодом роздою», коли при поступовому збільшенні норми годівлі зростає і молочна продуктивність. Максимум припадає на 2-3 місяць лактації. Після роздоювання годівля має бути такою, щоб досягнута продуктивність утримувалася якнайдовше і тварина могла виявити максимальний рівень продуктивності за всю лактацію. У цей час частку концентрованих кормів у раціоні поступово зменшують, одночасно збільшуючи кількість об’ємистих кормів. У третю фазу лактації годівля корів має забезпечувати накопичення в організмі запасів поживних речовин для розвитку ембріона. До кінця запуску більшість корів припиняють лактацію, високопродуктивних запускають примусово. Під час проходження технологічної практики слід звернути увагу на технологію приготування кормів до згодовування та техніку роздавання кормів у продовж доби та зміни режиму годівлі (зимовий або літній раціон). Бажано дати оцінку якісним параметрам згодовуваних кормів. Наприклад, на племінних фермах ДП «Чайка» згодовують лише доброякісні об’ємисті і концентровані корми у певному співвідношенні, визначеному з урахуванням зміни потреби у поживних речовинах і об’єму шлунково-кишкового тракту протягом лактації. Цінним білковим кормом для корів є також свіжа пивна дробина, яка містить багато білка, що дозволяє збалансувати раціон за вмістом протеїну на 5-10% при згодовуванні 1,5-2 кг/100 кг живої маси. У літніх раціонах грубі й соковиті корми замінюють зеленими. Найчастіше свіжоскошену зелену масу згодовують із годівниць і частково – випасанням тварин на пасовищах. Найкращим варіантом для створення використання зелених кормів є культурні пасовища з регульованим системним випасом. На 100 кг живої маси коровам залежно від потреби в енергії і поживних речовинах згодовують 8-10 кг зелених кормів (2,5–3,0 кг у сухій речовині). Так, за живої маси 550 кг вона може спожити за добу 45-55 кг зеленого корму. Однак максимальна кількість спожитої трави залежатиме від її виду і вологості. Недостатньо повне поїдання кормів через низький вміст цукру мають бобові трави, зокрема люцерна. Тому до раціону з її використанням доцільно включати патоку в кількості 0,5-1,0 кг/голову за добу. Надлишок протеїну у бобових по можливості, слід збалансувати за рахунок злакових трав, кукурудзяного силосу чи енергетичних концентрованих кормів (кукурудза, ячмінь). Переведення корів на літній раціон і навпаки необхідно здійснювати у продовж двох тижнів, щоб дати змогу нормалізувати травлення у рубці. При переході на зимову годівлю кількість зеленої маси у раціонах дійних корів поступово зменшують з 30-40 до 5 кг на голову за добу, або у разі використання пасовищ відповідно зменшують час випасання худоби з 8-10 до 2 годин на добу. Вранці ж та ввечері згодовують грубі й соковиті корми (сіно, солому, силос, сінаж). При згодовуванні трави з годівниць її змішують з подрібненими сіном або соломою. Використання проміжних культур (ріпак, гірчиця, кормова капуста) дозволяє збільшити тривалість пасовищного періоду і тим самим заощадити силосовані корми і коренеплоди. Більшість проміжних культур у сівозміні часто містять підвищену кількість нітратів і за вмісту понад 0,5 % у сухій речовині раціону можуть призвести до отруєння і загибелі тварин. Нітрати також негативно впливають на засвоєння каротину і викликаючи симптоми недостатності вітаміну А. Через вміст нітратів і компонентів, які погіршують смакові якості, максимальну даванку зеленої маси хрестоцвітих(ріпак) обмежують 5 кг сухої речовини на голову за добу (близько 20 кг у свіжій масі). Бобові рослини накопичують нітратів до токсичного рівня меншою мірою, ніж злакові і хрестоцвіті. Тому згодовування худобі трави злаково-бобових сумішок знижує дію нітратів і суттєво зменшує вірогідність нітритного отруєння. Знижують вплив нітратів на організм жуйних тварин корми, багаті на крохмаль (дерть пшенична, ячмінна, кукурудзяна,) і цукор (кормова патока). При цьому створюються умови, за яких мікрофлора передшлунків(рубець, сітка, книжка) відновлює нітрати до аміаку, що використовується для синтезу мікробного білка або перетворюється у печінці на сечовину. Корів годують 1-3 (до 6) разів за добу. Кратність годівлі залежить, насамперед, від фази лактації і кількості концентрованих кормів у раціоні, а також від способу згодовування кормів. Існують два основні способи згодовування кормів дійним коровам роздільне і у складі загально змішаного раціону. За роздільної годівлі слід дотримуватись певних правил щодо черговості згодовування окремих видів кормів. Так, сіно і кормові буряки починають згодовувати лише після того, як тварини з’їли силос. Завдяки цьому пізніше включаються в дію фізіологічні механізми, які обмежують споживання корму внаслідок наповнення рубця. Концентровані корми згодовують лише після об’ємистих, інакше поїдання останніх зменшується. Добову кількість концентрованих кормів, встановлену на конкретну молочну продуктивність, слід згодовувати у якомога більше прийомів (до 4- 6 разів), не перевищуючи 2,0 кг за одну даванку. При згодовуванні за один прийом більше, ніж 3 кг концентрованого корму значення кислотності у рубці падає нижче 6, що зменшує в ньому кількість целюлозолітичних бактерій. Наслідком цього є уповільнення ферментації корму і збільшення часу його перетравлювання, що в кінцевому рахунку призводить до зниження споживання сухої речовини всього раціону. Тому, чим більша кількість концентрованих кормів у раціоні корови, тим важливіше згодувати їх у декілька прийомів. Під час роздоювання кількість комбікорму у раціоні не повинна збільшуватись більше, ніж на 2 кг в тиждень, щоб мікрофлора рубця мала достататньо часу для адаптації до нового співвідношення кормів. У сухостійний період добова потребу концентрованих кормів поступово збільшують від 2 до 4 кг з динамікою 0,5 кг/день, виходячи на максимальну їх кількість з 4-5 тижня лактації. При годівлі за системою змішаного раціону корів забезпечують свіжим, підготовленим до поїдання кормом у вигляді повнораціонних кормових сумішей з метою максимального споживання ними сухої речовини. Виготовляють повнораціонні кормові суміші за допомогою мобільних змішувачів-роздавачів, якими транспортують і роздають корми. Контроль за мінеральним живленням тварин здійснюють за вмістом окремих елементів у кормах, сумами лужних і кислотних елементів, вираженими у грам-еквівалентах. Мінеральний склад раціону має бути завжди збалансований за всіма елементами, наведеними в нормах годівлі. За надлишку одного або кількох із них визначають співвідношення між тими елементами, які мають найбільш виражений взаємовплив в обміні. Наприклад, постійно треба контролювати відношення кальцію до фосфору, рідше реакцію золи. У молоці корів міститься багато кальцію (1,2 г/кг) і фосфору (0,84 г/кг). Якщо корова засвоює більше кальцію і фосфору, ніж їх виділяється з молоком, то вони відкладаються в кістковій тканині у співвідношенні 2:1. Тому вважається, що в раціонах дійних корів відношення кальцію до фосфору повинно бути близьким до 1,4:1, але не більше як 2:1. У складеному раціоні вміст кальцію і фосфору наближений до норми, а співвідношення між цими елементами становить 1,6:1. У зв’язку з переходом до фермерства існує потреба спрощення процесу складання раціону, але ні в якому разі не зменшується значення формування балансу потреби у кормах на добу, місяць, пасовищний або стійловий період. У більшості країн світу грубі, соковиті і зелені корми згодовують худобі вволю, але знають приблизний обсяг споживання на добу. Виходячи з цього нормується лише кормове ядро (основа раціону), що представлено кормами з поживністю більше 0,6 кормових одиниць (близько 7 МДж/кг корму). Нестача мінеральних речовин і вітамінів балансується відповідним преміксом. Процес згодовування кормів має забезпечувати доступ до грубих, зелених і соковитих кормів протягом усього дня, а концентровані корми дають коровам під час доїння. Крім того, необхідно забезпечити на всю добу вільний доступ до води. Застосування автоматичних напувалок типу АП-1, ПА-1 є позитивним у вирішенні водопостачання молочних ферм, але має недоліки. Перш за все тварини п’ють холодну артезіанську воду, яка має температуру 6-8°С, причому взимку трубопроводи можуть перемерзати. В такому випадку ферма взагалі залишається без води, а це катастрофічно небезпечно. Застосування автоматичних напувалок з елементами підігріву води в зимовий період є позитивним у вирішенні водопостачання молочних ферм. Для фермерських господарств сьогодні рекомендуються автоматичні дозатори рівня води в ємкості. Такі напувалки наповнюються заздалегідь, і вода встигає прогрітись, а крім того, відбуваються інші біофізичні процеси, що позитивно впливають на здоров’я та продуктивність молочної худоби. Влітку, якщо температура повітря вища +25°С, необхідно воду в ємності міняти декілька разів на добу, щоб уникнути розвитку патогенних мікроорганізмів. Аналіз раціону дозволяє виявити порушення у годівлі корів та причини погіршення відтворної здатності та продуктивності. Нестача або надлишок поживних речовин, порушення режиму і техніки годівлі, низька якість кормів є причиною виникнення аліментарних хвороб. Все це призводить до зниження молочної продуктивності, яловості корів, передчасного вибуття кращих тварин зі стада. На ранніх стадіях хвороби обміну речовин не мають чітко виражених симптомів, тому необхідний постійний контроль за станом травлення, обміном речовин і здоров’ям корів. Рекомендована література:
ЗРАЗОК
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ і МЕНЕДЖМЕНТУ АГРОБІЗНЕСУ
Коваленко Олексій Миколайович
ЗВІТ ПРО ПРОХОДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «Менеджмент» спеціалізація «Менеджмент агробізнесу», («Економіка» спеціалізація «Економіка агробізнесу»)
База практики: Державне підприємство «Чайка», с. Дударків Бориспільського району Київської області
Керівник від підприємства – директор підприємства Усатий Г.Ю.
Керівник від університету к.е.н., доцент Судеркін А.М.
Київ КНЕУ 2018
Додаток 1.1 Зразок заяви студента для проходження практики на підприємстві ПОГОДЖЕНО: Науковий керівник____________ «____»____________201_ р. Завідувачу кафедри економіки і менеджменту агробізнесу проф..Дем’яненку С. І. студ. ІІІ курсу факультету економіки АПК спец. «Менеджмент агробізнесу» _____________________________________ ЗАЯВА Прошу Вашої згоди направити мене для проходження виробничої практики на підприємстві, що знаходиться_______________________________________________________________________________вказати повну назву вказати повну назву та юридичну адресу підприємства
Підпис студ. _______________ «_____»________________201_ р.
Додаток 1.2.
Лист-звернення на погодження бази технологічної практики студентів третього курсу спеціалізації «Менеджмент агробізнесу»
Додаток 1.3.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КИЇВ - 2018
, (1)
(площа -100 га, врожайність 50 т/га, попередник у сівозміні – озима пшениця)
