Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до виконання та оформлення науково-дослідницької роботи студентами економічного факультету спеціальності (професійного спрямування) 071 – «Облік і оподаткування» освітньо-кваліфікаційний рівень: другий (магістр) рівень вищої освіти денної та заочної форми навчання

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до виконання та оформлення науково-дослідницької роботи студентами економічного факультету спеціальності (професійного спрямування) 071 – «Облік і оподаткування» освітньо-кваліфікаційний рівень: другий (магістр) рівень вищої освіти денної та заочної форми навчання

Дата публикации: 28.09.2019 12:50

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Економічний факультет

Кафедра статистики, обліку та економічної інформатики

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до виконання та оформлення науково-дослідницької роботи

студентами економічного факультету

спеціальності (професійного

спрямування) 071 – «Облік і оподаткування»

освітньо-кваліфікаційний рівень: другий (магістр) рівень вищої освіти

денної та заочної форми навчання

Дніпро – 2018

УДК 657.1.011.56

Рекомендовано до друку Вченою радою економічного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти на науки України (протокол №2 від 25 вересня 2018р.).

Укладачі: Єлісєєва О.К., доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри статистики, обліку та економічної інформатики ДНУ імені Олеся Гончара;

Гільорме Т.В., кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри статистики, обліку та економічної інформатики ДНУ імені Олеся Гончара.

Рецензенти:

О.М. Вакульчик, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри обліку, аудиту, аналізу та оподаткування, Університет митної служби та фінансів;

Т.С. Яровенко, доктор економічних наук., доцент, професор кафедри статистики, обліку та економічної інформатики ДНУ імені Олеся Гончара.

Методичні рекомендації до виконання та оформлення науково-дослідницької роботи студентами економічного факультету спеціальності (професійного спрямування) 071 – «Облік і оподаткування» освітньо-кваліфікаційний рівень: другий (магістр) рівень вищої освіти денної та заочної форми навчання / Уклад. О.К. Єлісєєва, Т.В. Гільорме. – Дніпро: ДНУ імені Олеся Гончара, 2018. – 52 с.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….….4

І. Загальні положення щодо виконання науково-дослідної роботи та оформлення її результатів…………………………….…6

Основні етапи виконання наукової роботи……………………………….….6
Процедура підбору та опрацювання літературних джерел………….……7
Вимоги щодо змістовного наповнення структурних елементів роботи…………………………………………………………………………….11

1.3.1.Титульний аркуш ……………………………………………………….…12

1.3.2.План та зміст роботи……………………………………………………….12

1.3.3.Вступ………………………………………………………………………..12

1.3.4.Основна частина…………………………………...………………………21

1.3.5. Висновки…………………………………………………………………..24

1.3.6 Додатки……………………………………………………………………..24

2. Загальні вимоги щодо оформлення текстової частини роботи…………….25

Стиль викладення матеріалу………………………………………………25
Розміщення тексту на папері……………………………………………...26
Заголовки в тексті……………………………………………….……….…28

2.4. Ілюстративний матеріал…………………………………………………….28

2.5. Формули……………………………………………………………………..31

2.6. Переліки та умовні позначення…………………………………….………32

2.7. Посилання на першоджерела………………………………………………33

2.8. Бібліографічний список (список літератури)………………………….…..34

2.9. Додатки ………………………………………………………..………….…35

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….36

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..38

ВСТУП

Магістерською дипломною роботою студент завершує свою навчальну та наукову підготовку в університеті. Вона повинна засвідчити професійну зрілість випускника, виявити його загальнонаукову та спеціальну підготовку, довести вміння застосовувати здобуті знання для розв’язання конкретних наукових і практичних завдань.

Підготовкою до написання дипломної роботи є науково-дослідницька практика. Магістрант повинен чіткіше формулювати та глибше вирішувати поставлене перед собою наукове завдання, застосовуючи декілька наукових методів, які повинні скласти самостійну та повноцінну, хоч і відносно невелику наукову розвідку, пов’язану із тим колом проблем, які закономірно виникають при системному вивченні студентом власного творчого доробку.

Практика здобувачів вищої освіти є невід’ємною складовою частиною процесу навчання в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара. Її спрямовано на закріплення теоретичних знань, отриманих здобувачами вищої освіти під час навчання, набуття й удосконалення практичних навичок і вмінь, визначених освітньо-кваліфікаційною характеристикою підготовки фахівців за відповідною освітньою програмою. Практика проводиться на оснащених відповідним чином базах практики, на сучасних підприємствах і в організаціях різних галузей господарства, освіти, охорони здоров’я, культури, торгівлі, державного управління тощо.

Завершенням практичної підготовки фахівців є виробнича (переддипломна, науково-дослідна тощо) практика, яку проводять на випускних курсах. Під час цієї практики здобувачі вищої освіти мають змогу оволодіти сучасними методами та формами організації праці, сформувати професійні вміння і навички, дібрати фактичний матеріал для виконання дипломної роботи (проекту).

Методичні рекомендації до виконання та оформлення науково-дослідницької роботи студентами економічного факультету спеціальності 071 «Облік і оподаткування» денної та заочної форми навчання розроблені на засадах:

Положення про порядок проведення практичної підготовки здобувачів вищої освіти Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара;
Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (Відомості Верховної Ради, 2014, № 37–38, ст. 2004);
Положення «Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України», затвердженого наказом Міністерства освіти України від 08.04.1993 № 93;
Проекту Положення «Про практичну підготовку студентів вищих навчальних закладів» від 09.02.2011, розробленого Міністерством освіти і науки України;
Рекомендацій щодо проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, розроблених Державною науковою установою «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» у 2013 році на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2012 № 970 «Про затвердження плану першочергових заходів з виконання Державної програми розвитку внутрішнього виробництва» та наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 20.12.2012 № 1448 «Щодо плану першочергових заходів з виконання Державної програми розвитку внутрішнього виробництва».

Метою практики є ознайомлення здобувачів вищої освіти з умовами праці на виробництві, оволодіння сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в обраній галузі, формування професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових, виробничих і економічних умовах, набуття досвіду під час виконання фахових завдань.

І. Загальні положення щодо виконання науково-дослідної роботи та оформлення її результатів

Основні етапи виконання наукової роботи

Будь-яке наукове дослідження, виконується в наступній логічно взаємообумовленій послідовності:

1) вибір теми, її конкретизація та узгодження з науковим керівником;

2) підбір літератури й критичний її огляд;

3) збирання, відбір та вивчення інформації;

4) складання робочого плану викладення;

5) розширення, доповнення даних, їх уточнення й конкретизація;

6) викладення матеріалів та результатів дослідження;

7) формулювання висновків і пропозицій;

8) попереднє оформлення роботи;

9) усунення зауважень і недоліків після попереднього захисту та остаточне оформлення роботи;

10) зовнішнє рецензування роботи та оформлення відгуку наукового керівника;

11) написання доповіді й підготовка ілюстративного матеріалу;

12) захист роботи.

Наукова робота будь-якого рівня має бути присвячена такій темі, яка спрямована на розв’язання актуальних проблем сучасної практики та теорії державного управління економікою. Студенту надається право обирати теми в рамках орієнтовної тематики, що визначена кафедрою макроекономіки та державного управління. Разом з тим, студент може запропонувати і іншу тему відповідно до свого наукового та практичного інтересу. Основними критеріями, окрім інтересу студента є також актуальність, новизна і практична цінність; наявність теоретичної бази та необхідної статистичної інформації; можливість отримання від впровадження результатів дослідження економічного і соціального ефекту.

Процедура підбору та опрацювання літературних джерел

Починаючи роботу з науковою темою, студент має ознайомитися з літературою з наукової проблеми. Основна література на початку роботи рекомендується науковим керівником. Вона допоможе охопити коло тих питань, з якими доведеться працювати. Цієї літератури достатньо лише на початок роботи. В процесі ознайомлення із змістом досліджуваної проблеми буде виникати все більше питань, які недостатньо або зовсім не висвітлені в рекомендованій літературі. Крім того, темпи наукових досліджень зараз настільки великі, що потрібна інформація може бути опублікована за час виконання досліджень на тему наукової роботи. Тому перше, на що варто звернути увагу – це знаходження джерел, що містять необхідні відомості.

Знайомство з наявною за темою дослідження літературою починається з розробки задуму наукового дослідження, яке знаходить своє відображення у темі та робочому плані. Це обумовлює цілеспрямованість пошуку джерел інформації за обраною темою. Необхідно переглянути всі види джерел, пов’язаних зі змістом обраної теми. Рекомендується такий порядок підбору літературних джерел:

- вивчення фондів бібліотеки університету та інших бібліотек за тематичними каталогами;

- робота з періодичними виданнями фондів читального залу бібліотеки ВУЗу;

- користування послугами бібліотек з мережі INTERNET;

- ознайомлення з монографіями, навчальними посібниками, періодичними виданнями.

Монографія – наукова праця, присвячена глибокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох авторів. Вона має достатньо великий обсяг. Монографія містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми чи теми. Її перевагами є, по-перше, те, що в ній розкриваються теоретичні положення, а також способи досягнення результатів. По-друге, вона, як правило, супроводжується детальними списками літератури за проблемами дослідження.

Збірник – видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закінчені праці з рекомендацією їх використання. Перевагами збірника є можливість ознайомлення з різними напрямками та аспектами дослідження предмету.

Періодичні видання – це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періодичних виданнях можуть друкуватись праці і їх результати. Виклад матеріалу, як правило, проводиться в популярній, доступній формі. Перелік основних періодичних видань наведено у Додатку А.

Спеціальні випуски видань – це документи інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.

Надруковані документи – це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, які займаються науково-дослідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні матеріали.

Навчальна література – це підручники, навчальні посібники, навчально-методична література. В них наявні зведені у систему знання наукового та прикладного характеру.

Розглянуті вище джерела інформації створюють систему наукових документів та видань, для якої характерні певні закономірності, що відображають розвиток науки. Найважливішими з них є закономірності їхнього зростання, розпорошення та старіння.

З розвитком науки, подальшою інтенсифікацією наукової праці та залученням до неї більшої кількості наукових кадрів спостерігається безперервна тенденція до збільшення кількості документів, які є результатом творчої діяльності вчених та спеціалістів. Іншою закономірністю, характерною для системи документів є їхня концентрація та розпорошення. Сучасний етап розвитку науки, як відомо, характеризується, з одного боку, диференціацією наукових досліджень, а з іншого – інтеграцією наукових напрямів, міжсистемністю досліджень. Диференціація наукових досліджень обумовлює спеціалізацію наукових видань, коли у профільних, фахових виданнях розміщуються переважно статті за певними галузями знань.

Інтеграція ж зумовлює зворотній процес – обмін інформацією між різними науковими напрямами, що призводить до її розпорошення.

Третьою закономірністю є застарівання наукових документів. Це означає, зі збільшенням часу з моменту підготовки документів вони втрачають свою цінність, як джерела інформації. Особливо це стосується аналітичних, статистичних досліджень.

Аналіз джерел наукової інформації дає змогу сформувати відносно об’єктивну картину наявного стану і розвитку обраного наукового напрямку та науки в цілому.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему та основні її питання (розділи і підрозділи). Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

- загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

- побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

- читання за послідовністю розміщення матеріалу;

- вибіркове читання окремих частин;

- виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

- критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи.

Можна виокремити дві методики вивчення зібраної наукової інформації. Перша з них передбачає, що дослідження наукової інформації розпочинається з найбільш фундаментальних праць, передусім монографій, в яких обрана тема освітлюється в контексті загальної парадигми науки, та рухатися далі, у напряму від загального до особливого, від базових положень до більш конкретних. Услід за фундаментальними роботами вивчаються наукові статті за темою у періодичних виданнях.

Більш продуктивною для студентської наукової роботи вважається інша методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на полях, маючи при цьому власну систему умовних позначок.

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно робити в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зошитах, а краще на окремих аркушах, чи картках. Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швидкого» читання.

При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими.

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил.

Велику економію часу дає також застосування умовних знаків.

Розташування записів допомагає з’ясуванню логічних зв'язків між окремими поняттями, їх ієрархію, виділення заголовків, ключових слів, поділ тексту на частини, підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.

Великі переваги має картотечна форма запису, коли кожен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для записів з одного питання, розглядається, як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна систематизувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу. При цьому прискорюється пошук і систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.

Вимоги щодо змістовного наповнення структурних елементів роботи

Незалежно від обраної теми та виду наукової роботи вона складається з таких структурних елементів:

Титульний аркуш;

План або зміст (залежно від виду наукової роботи);

Вступ;

Основна частина (розділи та підрозділи);

Висновки;

Список використаних джерел;

Додатки (при необхідності).

1.3.1.Титульний аркуш

Титульний аркуш наукової роботи оформлюється виключно згідно бланків випускової кафедри. Прізвище, ім’я та по-батькові студента та керівника роботи повинні зазначатись повністю.

1.3.2.План та зміст роботи

Важливим етапом написання роботи є складання плану, для правильної побудови якого потрібно проаналізувати наявну літературу по обраній темі.

План повинен бути логічно витриманий, послідовний, відображати коло окреслених питань, що будуть розглядатись при розкритті теми, з виділенням основних питань, яким підпорядковуються всі інші. Він має бути коротким, чітким та змістовним. Необхідно намагатися зробити так, щоб усі питання плану являли собою єдину структуровано-логічну систему, в якій кожний наступний пункт розвиває і доповнює попередні. План наукової роботи повинен послідовно містити назви всіх структурних елементів: вступ, основну частину, висновки, список використаної літератури, додатки.

Для курсових та дипломних робіт на основі плану потрібно створити ЗМІСТ роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів та підрозділів, зокрема вступу, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків та ін. Найбільш правильним засобом побудови змісту є використання спеціальних функцій у Microsoft Word. Зміст від плану відрізняється тим, що в ньому наводяться абсолютно всі структурні елементи роботи із зазначенням тієї сторінки, на якій вони розпочинаються.

1.3.3.Вступ

Вступ має наступні структурні елементи:

сутність наукової проблеми, її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми;
актуальність теми;
рівень розробленості в працях вітчизняних та зарубіжних вчених;
обґрунтування необхідності проведення дослідження;
об’єкт та предмет дослідження;
мету та завдання дослідження;
перелік застосованих методів дослідження.

Обсяг та наповнення вступу визначається видом наукової роботи.

Актуальність дослідження. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями наукової проблеми обґрунтовується актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України.

Актуальність визначається не близькістю проблеми до сьогодення чи її нерозробленістю, хоч це, безперечно, суттєво на неї впливає. Актуальність теми - це її відповідність сучасним запитам науки та суспільства. Обґрунтування актуальності повинно вміщувати чітке хронологічне і тематичне визначення. В основі актуальності лежить, як правило, суперечливість між наявним - обмеженим, неточним чи навіть неспроможним - знанням та елементами знання нового, яке не набуло завершеної форми; тому часто найкращим способом обґрунтування актуальності теми є розгляд її "оточення" – інших, пов'язаних з нею тем.

Загалом актуальність повинна виконувати дві функції:

1) показати місце даної роботи (дослідження) у загальній проблемі;

2) визначити, що саме у загальній проблемі є нерозв’язаним та, відповідно, на спробу розв’язання чого спрямоване дослідження.

Висвітлення актуальності не повинно бути, з одного боку, багатослівним, а з іншого – формальним, таким, що лише повторює загальновідомі речі.

Ступінь дослідженості проблеми. Для того, щоб визначити ступінь дослідженості, необхідно провести огляд найбільш цінних та актуальних робіт по темі. Він має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної та практичної новизни, значущості, переваг та вад аналізованих робіт. Не варто тут повністю зазначати бібліографічний опис, достатньо вказати прізвище автора, а поруч при необхідності проставити порядковий номер цієї роботи у списку використаних джерел. Основна помилка, яку допускають студенти – огляд має форму анотованого списку і не відбиває рівень дослідження проблеми.

Мета дослідження. Далі необхідно зазначити мету (яка була визначена студентом і його науковим керівником) та основні завдання роботи. Мета дослідження – це те основне, заради чого відбувається власне дослідження. Мета роботи повинна бути тісно пов’язана з назвою її теми та відображати кінцевий очікуваний результат. Залежно від того, наскільки зрозуміло і точно сформульовано мету роботи, настільки вдалими будуть її основні завдання, зміст, організація виконання, стиль викладу. Правильне визначення мети роботи дасть змогу виділити в ній основний напрямок дослідження, упорядкувати пошук і аналіз матеріалу, підвищити якість роботи, уникнути загальних міркувань. На основі сформульованої мети студент має визначити основні завдання, які необхідно розв’язати в процесі виконання роботи.

Завдання дослідження. Завдання дослідження повинні включати:

вирішення певних теоретичних питань, які входять у загальну проблему дослідження;
всебічне дослідження практики вирішення даної проблеми, виявлення її стану, вад, типових особливостей передового досвіду;
обґрунтування необхідних заходів щодо вирішення даної проблематики;
експериментальна перевірка запропонованої системи заходів;
розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження на практиці.

Об’єкт та предмет дослідження. Під об’єктом розуміють стан, процес або явище, на які спрямоване наукове дослідження з метою визначення сутності, закономірностей, тенденцій тощо або можливостей впливу, використання, поліпшення. Предмет дослідження – це такий елемент об’єкту, через який можна зрозуміти сутність об’єкту. Тобто предмет вказує, який саме аспект об'єкта розглядається, які нові його властивості, відношення, функції. У межах одного об’єкта дослідження можуть бути сформовані різні предмети. Наприклад, якщо темою обрано тему «Державне регулювання сектору малого та середнього бізнесу», то об’єктом дослідження буде достатньо широка сфера взаємин підприємств малого та середнього бізнесу з органами державної влади. В його межах можуть бути сформульовані різні предмети наукового дослідження, оскільки існують різні проблеми державного регулювання сектору.

Слід пам’ятати, що предмет обов’язково має бути вужчим за об’єкт і стосуватися наукової проблеми, яка реально існує. Ні в якому разі об’єкт і предмет не можуть бути тотожними поняттями. Відзначимо, що предмет дослідження доволі часто визначений у темі дослідження.

Наукова проблема – це сукупність нових, діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методам у науці і потребують вирішення за допомогою наукових досліджень. Наукові проблеми виникають в економіці не стихійно, а закономірно під дією економічних законів у зв’язку з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. Вирішуються вони за допомогою наукових методів. Проблеми є рушійною силою у розвитку економічної науки.

Крім того, у вступі потрібно перерахувати методи наукового дослідження, які були використанні під час написання наукової роботи. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом.

Методологічна основа дослідження не є самостійним розділом наукової роботи, однак від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнення мети і завдань наукового дослідження. Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому ґрунтується дослідження. Методологічні основи певної науки завжди існують поза її межами і не виходять з самого дослідження.

Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має чотирівневу структуру:

методи наукового пізнання;
загальнонаукові методи пізнання;
наукові методи емпіричного дослідження;
наукові методи теоретичного дослідження.

Загальних методів в історії пізнання – два: діалектичний і метафізичний. Це загально-філософські методи.

Діалектичний метод – це метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку. Метафізичний метод – метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком.

До загально наукових методів належать:

аналіз та синтез;
абстрагування та узагальнення;
порівняння;
дедукція та індукція;
моделювання та аналогія;
класифікація;
логічний та історичний методи.

Аналіз і синтез є найбільш елементарними і простими прийомами, які становлять фундамент людського мислення. Об'єктивною передумовою цих пізнавальних операцій є здібність окремих елементів об'єкту до перегруповування, об'єднання і розділення.

Аналіз – це розчленовування цілого предмету на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відносини) з метою їх всебічного вивчення.

Синтез – це з'єднання раніше виділених частин предмету в єдине ціле.

Абстрагування (ідеалізація) – це особливий прийом мислення, який полягає у відволіканні від ряду властивостей і відносин явища, що вивчається, з одночасним виділенням тих властивостей і відношень, що цікавлять дослідника.

Узагальнення – це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки.

Порівняння – це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам. Метод порівняння досягає результату, якщо виконуються такі вимоги:

а) можуть порівнюватись такі явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність;

б) порівняння має здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.

Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку зазвичай отримують якісні результати (бІльше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

Індукція – це процес виведення загального положення із спостереження ряду часткових одиничних фактів, тобто пізнання від часткового до загального на підставі міркування, в якому загальний висновок будується на основі часткових висновків.

Дедукція – це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних висновків з необхідністю слідує висновок часткового характеру. Вона тісно пов'язана з узагальненням. Якщо початкові загальні положення є встановленою науковою істиною, то методом дедукції завжди буде отриманий істинний висновок.

Дедукція відрізняється від індукції прямо протилежним напрямком руху думки.

Аналогія – це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках. Аналогія з простим дозволяє зрозуміти складніше.

Моделювання – це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника.

Дослідження методом моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єкту, які або неможливо пізнати шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх таким чином з чисто економічних міркувань.

Класифікація – розподіл тих або інших об'єктів по групах (відділах, розрядах) залежно від їх загальних ознак з фіксацією закономірних зв'язків між класами об'єктів в єдиній системі конкретної галузі знань. Класифікація - це також процес впорядковування інформації. В процесі вивчення нових об'єктів відносно кожного такого об'єкту робиться висновок: чи належить він до вже встановлених класифікаційних груп. В деяких випадках при цьому виявляється необхідність перебудови системи класифікації. Існує спеціальна теорія класифікації - таксономія. Вона розглядає принципи класифікації і систематизації складно-організованих областей дійсності, що мають звикло ієрархічну будову (органічний світ, об'єкти географії, геології і т.п.).

Історичний метод має за мету відтворення історії об'єкту, що вивчається, у всій своїй багатогранності, з урахуванням всіх деталей і випадковостей. Логічний метод – це, по суті, логічне відтворення історії об'єкту, що вивчається. При цьому ця історія звільняється від всього випадкового, неістотного, тобто це якби той самий історичний метод, але звільнений від його історичної форми.

В основі історичного методу лежить вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів, і на цій основі при розумовому відтворенні історичного процесу розкривається закономірність його розвитку.

Логічний метод виявляє цю закономірність іншим способом: він не вимагає безпосереднього розгляду ходу реальної історії, а розкриває її об'єктивну логіку шляхом вивчення історичного процесу на вищій стадії його розвитку. Об'єктивною основою такого способу дослідження є наступна особливість складних об'єктів, що розвиваються: на вищих стадіях розвитку вони відтворюють в своїй структурі і функціонуванні основні риси своєї історичної еволюції.

Історичний, і логічний методи виступають як прийоми побудови теоретичних знань. Помилково ототожнювати історичний метод з емпіричним описом, а статус теоретичного приписувати тільки логічному.

До наукових методів емпіричного дослідження відносять: спостереження; експеримент.

Спостереження - цілеспрямоване, організоване сприйняття предметів і явищ. Це один з найважливіших методів емпіричного дослідження. Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажано або неможливо. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості і відносини об'єктів, що вивчаються. Процес наукового спостереження не є пасивним спогляданням світу, а особливим видом діяльності, куди включається не лише об'єкт спостереження, але і засоби спостереження (прилади, засоби зв'язку, інформації). Цілеспрямованість спостереження обумовлена наявністю попередніх ідей, гіпотез, які становлять задачі спостереження. Наукові спостереження здійснюються для збору фактів, що підтверджують або спростовують ту чи іншу гіпотезу і є основою для певних теоретичних узагальнень.

Експеримент — спосіб дослідження, відмінний від спостереження своїм активним характером. Це спостереження в спеціальних контрольованих умовах. Експеримент дозволяє, по-перше, ізолювати досліджуваний об'єкт від впливу побічних неістотних для нього явищ. По-друге, в ході експерименту багато разів відтворюється хід процесу. По-третє, експеримент дозволяє планомірно змінювати саме протікання процесу і стану об'єкту, що вивчається.

Науковими методами теоретичного дослідження є: формалізація; аксіоматичний метод; статистичні методи; сходження від абстрактного до конкретного.

Формалізація полягає в побудові абстрактно-математичних моделей, які розкривають сутність процесів дійсності, що вивчаються. При формалізації міркування про об'єкти переносяться в площину операцій із знаками (формулами). Відношення знаків замінюють собою висловлення про властивості предметів і їх зв’язки. Таким чином, створюється узагальнена знакова модель деякої наочної області, що дозволяє знайти структуру різних явищ і процесів при відволіканні від якісних характеристик останніх. Висновок одних формул з інших за строгими правилами математики представляє формальне дослідження явищ.

Специфічним методом побудови теорії є аксіоматичний метод. При аксіоматичній побудові теоретичного знання спочатку задається набір початкових тверджень, що не вимагають доказів. Ці твердження називаються аксіомами або постулатами. Потім з них за певними схемами правил виводу будуються тези. Сукупність початкових аксіом (тверджень, доказ істинності яких не вимагається) і виведених на їх основі тез, утворює аксіоматично побудовану теорію.

Велике значення в сучасній науці мають статистичні методи, які дозволяють визначати середні значення, характеризуючи всю сукупність предметів, що вивчаються.

Для того, щоб створити уявлення про природу явища та процеси його розвитку, необхідно в думках відтворити об'єкт у всій повноті і складності його зв'язків і відносин. Такий прийом дослідження називається методом сходження від абстрактності до конкретного. Застосовуючи його, дослідник знаходить спочатку головний зв'язок (відношення) об'єкту, що вивчається, а потім, крок за кроком простежуючи як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв'язки, встановлює їх взаємодію і таким шляхом відображає у всій повноті сутність явища, що вивчається.

Всі методи пізнання в науковому дослідженні завжди працюють у взаємодії. Їх конкретна системна організація визначається особливостями предмету, що вивчається, а також специфікою того або іншого етапу дослідження.

1.3.4.Основна частина

В основній частині наукової роботи викладається сутність та зміст дослідження: базові теоретичні положення, що визначають сутність обраної теми, предмету дослідження, з урахуванням мети та завдань роботи; різноманітні концептуальні положення та підходи до зазначених проблем на основі аналізу спеціальної літератури; обґрунтовується та формулюється особиста точка зору з розглянутих проблем; здійснюється аналіз нормативного матеріалу за законодавством України, іноземних держав та міжнародно-правовими документами; пропонуються можливі шляхи вирішення виявлених проблем.

У науковій роботі неприпустимим є плагіат, коли чужі пропозиції видаються автором за власні.

Основна частина Звіту науково-дослідницької роботи складається з 4 розділів.

У першому розділі подають: критичний огляд наукової та спеціальної літератури за темою та вибір напрямів досліджень; виклад загальної методики й основних методів досліджень. Перший розділ (орієнтовно 20-25 с.) структурно складається з 3-4 підрозділів. У ньому слід розкрити стан теоретичних напрацювань з обраної теми, проаналізувати існуючі різноманітні погляди на ті чи інші аспекти, виявити питання, які потребують розв’язання в теоретичному, методичному та прикладному плані. Необхідно розглянути погляди науковців різних наукових шкіл, різних країн. Але в огляді літератури студент окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою – це 1 підрозділ першого розділу звіту.

При цьому в залежності від місця проходження науково-дослідницької практики, обирається рівень дослідження (мікрорівень – підприємство, мезорівень, макрорівень чи галузь).

Також у першому розділі необхідно провести аналіз діяльності обраної галузі на основі статистичних даних Державного комітету статистики.

У другому розділі студент повинен розкрити:

Організаційно-економічну характеристику досліджуваного підприємства, побудувати організаційну структуру підприємства, розкрити особливості діяльності на відповідному ринку.
Провести фінансовий аналіз діяльності суб’єкта господарювання за звітними даними за 5 років (горизонтальний та вертикальний аналіз Форми № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» та Форми № 2 «Звіт про фінансові результати»; аналіз ліквідності, платоспроможності, ефективності діяльності, визначення точки беззбитковості, операційного та фінансового важеля; оцінювання ймовірності банкрутства за методиками).
Провести аналіз об’єкта дослідження за звітними даними за 5 років.

Третій розділ – розкривається особливості організації обліку та аудиту (контролю) об’єкта на досліджуваному підприємстві.

При аналізі існуючої системи організації бухгалтерського обліку на суб’єкті господарюванні необхідно у науково-дослідницької роботи роботі розкрити питання:

чи існує самостійний структурний підрозділ бухгалтерської служби, які документи забезпечують його діяльність (Наказ про облікову політику, Положення тощо) – привести у Додатках ці документи;
побудувати організаційну структуру бухгалтерської служби, визначити відповідність організаційної структури управління самого суб’єкту (ОСУ), групи, функціональні обов’язки (у Додатках привести Посадову інструкцію головного бухгалтера, бухгалтера);
побудувати оперограму руху документів обраного об’єкта дослідження, графік документообороту, розкрити особливості автоматизації обліковий операцій, особливості ведення фінансового та управлінського обліку.

При аналізі існуючої системи внутрішньогосподарського контролю (аудиту) на суб’єкті господарюванні необхідно у науково-дослідницької роботи роботі розкрити питання:

чи існує самостійний структурний підрозділ служби внутрішнього господарського контролю (аудиту), які документи забезпечують його діяльність (Статут, Положення тощо) – привести у Додатках ці документи;
побудувати організаційну структуру підрозділу служби внутрішнього господарського контролю (аудиту), визначити відповідність організаційної структури управління самого суб’єкту (ОСУ), групи, функціональні обов’язки (у Додатках привести Посадову інструкцію спеціаліста);
побудувати оперограму руху документів структурного підрозділу служби внутрішнього господарського контролю (аудиту), графік документообороту, розкрити особливості автоматизації контрольних операцій, графіки проведення внутрішньогосподарського контролю, приклади робочих документів та інші питання щодо організації системи внутрішньогосподарського контролю на суб’єкті господарюванні;
побудувати алгоритм проведення аудиторської перевірки досліджуваного об’єкта: плану аудит, програми аудиту; розрахунок аудиторського ризику та суттєвості; контрольний лист застосування аудиторських процедур перевірки по сутті щодо обраного сегменту; тест внутрішнього контролю обраного об’єкту; перелік типових порушень в обліку об’єкту та вплив на достовірність фінансової звітності; фрагмент аудиторського висновку та оцінка якості проведення аудиту.

Четвертий розділ представляє складання CASE STUDY відповідно до тематиці дослідження.

1.3.5. Висновки

Основною метою висновків є підсумки проведеної роботи. Дуже важливо, щоб вони відповідали поставленим меті та завданням. Тут не слід повторювати зміст вступу чи основної частини, а потрібно коротко, логічно та аргументовано сформулювати основні положення роботи.

Вступу та висновкам потрібно приділити особливу увагу, але ці елементи роботи варто писати лише після того, як буде завершено основну частину.

Загальна кількість сторінок (без списку використаної літератури та додатків): Вступ - 3-5 стор., Основна частина – 53-60 стор. Висновки – 3 стор.

1.3.6 Додатки

Обов’язкові складові Додатків науково-дослідницької роботі:

Наказ про облікову політику досліджуваного підприємства (якщо він на підприємстві відсутній – розробити);
Посадові інструкції: головного бухгалтера, бухгалтера, внутрішнього контролера (аудитора);
Підготовлена студентом до друку наукова стаття за обраною тематикою дослідження (якщо стаття опублікована – ксерокопія);
Фінансова звітність підприємства за 5 років (останній рік – переодостаній);
Скріншоти фрагментів автоматизованої організації бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги щодо оформлення текстової частини науково-дослідної роботи

2.1. Стиль викладення матеріалу

При формуванні тексту наукової роботи студенти мають дотримуватися наукового стилю викладання. Не допускається використання побутового або публіцистичного стилю чи надто складних словесних конструкцій, відступів від загальноприйнятої термінології.

Стилістичні вимоги до видів науково-дослідної роботи студента складаються з двох елементів: рівень мови та стиль або так званий академічний етикет.

Найбільш характерною особливістю письмової наукової мови є формально-логічний виклад матеріалу, тобто побудова тексту в формі роздумів та доказів. Академічний етикет передбачає вичерпну доказовість висунутих положень, змістовну завершеність, цілісність та зв’язаність тексту. Це досягається за допомогою спеціальних мовних засобів відображення логічних взаємозв’язків. Серед таких засобів слід назвати функціональні зв’язки (переважно вступні слова та обороти) – послідовність розвитку думки відображається за допомогою слів «на початку», «передусім», «потім», «по-перше», «по-друге», «отже», «так» та ін.., суперечливі відносини — словами «однак», «тим часом», «проте», « а втім»; причинно-наслідкові зв’язки — словами «відповідно», «тому», «завдяки цьому», «внаслідок того», «завдяки цьому», «відповідно до цього», «окрім того», ; перехід від однієї думки до іншої — «перш ніж перейти до ...», «звернімося до …», «розглянемо», «зупинимося на», « розглянувши … перейдемо до», «необхідно зазначити», та ін.., підсумовування відображається за допомогою слів «отже», «таким чином», «підводячи підсумки», «на основі результатів проведеного дослідження можна зробити висновки» та ін. Аргументування як логічний процес, суть якого – довести істинність власних суджень (тезу доказу) за допомогою інших суджень (аргументів, доказів) є важливим елементом будь-якої наукової роботи.

Зазначені слова та обороти не завжди прикрашають викладення, однак стилістично прийнятні та необхідні у науковому тексті. Наприклад, якщо автор починає абзац зі слова «в дійсності» або «насправді», то читач налаштовується на сприйняття подальшого тексту як доказу положень, викладених вище. Слова «проте», «з іншого боку» налаштовують на очікування протиставлення, заперечення зазначеного вище. В наукових роботах такі слова використовуються для експліцитного виразу логічних взаємозв’язків, які інакше виразити неможливо.

Іноді такі слова мають додаткову функцію – рубрикаторів тексту, оскільки сприяють більш глибокому логічному структуруванню.

Науковий текст відрізняється прагматичною спрямованістю на кінцевий результат. Тому в наукових роботах застосування слів має бути виваженим та максимально чітким, позбавленим стилістичних прикрас. Такий текст не передбачає художності, епітетів, метафор, емоційних засобів вираження. Принципову роль у науковому тексті відіграють спеціальні терміни, які необхідно використовувати у їх точному значенні, в необхідному місці. Не варто змішувати термінологію різних наук. Використовуються не лише окремі слова-терміни але й певні фразеологічні обороти, які перетворилися в певні терміни. Це такі усталені словосполучення як «економічне регулювання», «соціально-економічний розвиток», «сталий розвиток» тощо.

Характеризуючи синтаксичну побудову наукового тексту, необхідно відзначити, що логічна цільність та зв’язність його частин потребує використання складних речень. Для них характерна розгалужена синтаксична система зі сполучниками та зв’язниками.

Студент не має прагнути до спрощення синтаксису свої роботи, так як це призводить до втрати логічності. Разом з тим, синтаксична структура речень не має бути занадто складною.

Стиль наукової роботи – це стиль безособового монологу, позбавленого суб’єктивності та емоційності. Не прийнято використовувати займенник «я», а точку автора необхідно відображати за допомогою «ми». Згідно з науковим етикетом виклад у роботі власних думок автора здійснюється від третьої особи: «на нашу думку» або «на думку автора» тощо. Завдяки такому стилістичному прийому складається враження, що думка автора ніби імпліцитно підкріплюється думкою інших авторів. Окрім того, таке подання тексту виглядає більш скромно, дозволяючи автору не висувати себе на перший план. Для того щоб урізноманітнити текст, конструкції з займенником «ми» можна замінити «неозначено-особистими реченнями», наприклад «сутність розвитку можна розглядати з різних точок зору». Використовується також виклад авторської позиції від третьої особи ( автор вважає, що ) та пасивний стан ( розроблений ……. підхід до проблеми).

Принцип точності наукового мовлення повинен бути основним принципом написання наукової роботи. Лексичні помилки, пов’язані з неправильним підбором слів, призводять до сутнісного викривлення та ускладнюють текст. Разом з тим, текст стає менш читабельним і при зайвій пишномовності, при надлишковому використанні іншомовних слів. Текст має відповідати вимогам єдності термінології. Слід уникати використання термінів синонімів, та іншомовних словотворень за правилами української мови.

2.2. Розміщення тесту на папері

Наукову роботу друкують за допомогою персонального комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210*297 мм). Текст необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: верхній, нижній, лівий – 25 мм, правий – 10 мм. Для кожного із видів робіт існує рекомендований обсяг з використанням шрифтів текстового редактора Times New Roman розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Абзац – 1,25 мм, вирівнювання тексту – по ширині. Нумерація сторінок у верхньому колонтитулі праворуч.

2.3. Заголовки в тексті

Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ", "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до набору. Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: “І. ВСТУП” або “VI. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Розділи позначаються римськими цифрами, а параграфи – двома арабськими, перша з них відповідає номеру розділу, друга – номеру параграфа.

Заголовки підрозділів (параграфів) друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Відстань між назвою розділу та текстом повинна дорівнювати 2-3 інтервалам. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Приклад оформлення основної частини наведено нижче.

2.4. Ілюстративний матеріал

Забезпеченню наочності та підвищенню рівня сприйняття складних класифікацій, взаємозв’язків між категоріями та результатів аналітичних досліджень сприяє введення у текст роботи різноманітних ілюстрацій, передовсім малюнків та таблиць.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, діаграми, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на початку наступної сторінки.

Рисунки. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи: найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом “Рис. ”; порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку «№» арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного і обов’язково одиниці вимірювання; експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана із ілюстрацією, і де автору потрібно вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках “(рис. 1.2) ” або зворот : “...як це видно з рис. 1.2” або “... як це показано на рис. 3.1”.

Обов’язково після назви ілюстрації потрібно зазначити джерело, звідки автор її скопіював або на основі якого він його створив ((складено на основі). Крім цього, це може бути авторська розробка, що теж обов’язково повинно бути зазначено у зносці ([авторська розробка]).

Номер та назва ілюстрації має бути розміщена по центру, симетрично до малюнку.

Таблиці. Цифровий матеріал, як правило, оформлюється у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера. Назву не підкреслюють. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово “Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл.1.2”. При цьому колонки таблиці нумеруються на першій сторінці, а на наступній — проставляють лише їх номери.

Приклад оформлення таблиці

Таблиця 1.2

Рейтинг України за показниками сфери міжнародної торгівлі^{^[1]}

Показник	Рейтинг України	Три найкращі країни	Три найгірші країни
1	2	3	4
Документи на експорт	31 з 40	Франція, Канада, Естонія	Таджикистан, Казахстан, Киргизстан
Час на експорт	33 з 40	Естонія, Данія	Узбекистан, Таджикистан, Казахстан
Вартість експорту	23 з 40	Фінляндія, Болгарія, Данія	Азербайджан, Узбекистан, Таджикистан

Продовження табл. 1.2

1	2	3	4
Документи на імпорт	34 з 40	Франція, Данія, Швеція	Киргизстан, Азербайджан, Казахстан
Час на імпорт	34 з 40	Данія, Естонія, США	Казахстан, Таджикистан, Узбекистан
Вартість імпорту	21 з 40	Фінляндія, Данія, Швеція	Азербайджан, Таджикистан, Узбекистан

Після назви таблиці обов’язково має бути вказано джерело (так само як і у випадку з ілюстрацією). Між ілюстрацією або таблицею і продовженням наукової роботи повинен бути 1 інтервал.

2.5. Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подається безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. пояснення кожного символу і числового коефіцієнта має розпочинатися з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка.

Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери формул позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Приклад оформлення формули

Інтегральний показник реалізації потенціалу сектору малого і середнього бізнесу повинен мати вигляд лінійної згортки:

(2.1)

де α_j - вагові коефіцієнти, що визначають ступінь внеску j-го показника в інтегральний індекс ;

z_j– нормалізовані значення вхідних показників х_j.

2.6. Переліки та умовні позначення

У тексті пунктів або підпунктів можуть бути переліки. Перед кожною позицією переліку слід ставити дефіс або (за необхідності послатися в тексті на один із переліків) малу літеру, після якої ставлять дужку. Для подальшої деталізації переліку необхідно використовувати арабські цифри, після яких ставлять дужку.

Перелік першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Приклад оформлення переліку

Отже, в Україні перешкодами на шляху переходу малого підприємства в категорію середнього є три групи причин:

а) економічні:

відсутність власних ресурсів для інвестицій;
обмежений доступ/висока вартість кредитного ресурсу;

б) правові:

втрата податкових переваг;
вищі вимоги до ведення бухгалтерської звітності;
необхідність отримувати додаткові ліцензії;

в) психологічні:

очікування зростання собівартості або погіршення якості продукції.

Якщо в роботі студент використовує більше трьох разів певний вираз, то він має повне правило застосувати умовне скорочення. Створене скорочення зазначається в дужках після першого згадування конкретного виразу. Наприклад, досвід розвинених країн показує, що сектор малого та середнього бізнесу (СМСБ) має великий потенціал впливу на розвиток економіки, що…….

2.7. Посилання на першоджерела

При написанні роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться в науковій роботі або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена наукова робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа. У разі, якщо літературне джерело мало декілька перевидань, то необхідно посилатися на останнє видання. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них є матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

Посилання на використану літературу повинні бути посторінкові у вигляді зносок з використанням шрифтів текстового редактора Times New Roman розміру 10 з одинарним міжрядковим інтервалом, вирівнювання тексту — по ширині.

Приклад оформлення посилання:

Ефективність і справедливість є конфліктуючими цілями державної політики, тобто досягнення вищої міри справедливості вимагає певних поступок в ефективності, і навпаки^{^[2]}.

При цитуванні текстів з газет, невеликих за обсягом нормативних документів, коли посилаються на джерело в цілому посилання на сторінки не обов`язкове.

2.8. Бібліографічний список (список літератури)

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела у списку літератури можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Відомості про джерела, включені до списку та зазначені у виносках, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Приклади оформлення знаходяться в додатку Д.

2.9. Додатки

До додатків вносяться тільки великі за обсягом первинні інформаційні матеріали, на базі яких в основній частині наукової роботи розроблялися аналітичні таблиці, діаграми, графіки тощо або ті ілюстративні матеріали, які за обсягом більше 1 сторінки.

Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Справа над заголовком () малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. Якщо додаток займає більше ніж одну сторінку, то на наступній обов’язково має бути зазначено «Продовження додатку ___».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Білоусько В. С. Теорія бухгалтерського обліку: навч. посіб. / М.І. Бєлєнкова. – К.: Ліра-К, 2014. – 402 с.
Бондар М. І. Звітність підприємства: навч. посіб. / М. І. Бондар. – К.: ЦУЛ, 2015. – 570 с.
Бурковська А. В. Маркетинговий аудит: навч. посіб. / А.В. Бурковська. – К. : ЦУЛ, 2014. – 208 с.
Верига Ю. А. Бухгалтерський облік і аудит: Термінологічний українсько-російсько-англійський словник / Ю. А. Верига. – К.: ЦУЛ, 2012. – 292 с.
Верига Ю. А. Облік і звітність суб’єктів малого підприємництва: навч. посіб. / Ю. А. Верига. – К.: ЦУЛ, 2014. – 264 с.
Верига Ю. А. Облікова політика підприємства: навч. посіб. / Ю.А. Верига. – К.: ЦУЛ, 2015. – 315 с.
Виноградова М. О. Аудит: навчальний поcібник / М.О. Виноградова. – К.: ЦУЛ, 2014. – 500 с.
Кім Ю. Г. Бухгалтерський та податковий облік: Первинні документи та порядок їх заповнення / Ю. Г. Кім. – К.: ЦУЛ, 2014. – 600 с.
Коренєва О. Г. Облік у банках: підручник / О. Г. Коренєва, Н. Г. Маслак, Н. Г. Слав’янська. – Суми: Університетська книга, 2015. – 668 с.
Лишиленко А. В. Бухгалтерский учет: учебник / А. В. Лишиленко. – К. : ЦУЛ, 2011. – 736 с.
Онищенко В. О. Облік у зарубіжних країнах / В. О. Онищенко. – К.: ЦУЛ, 2015. – 570 с.
Плаксієнко В. Я. Бухгалтерський облік у виробничих та агросервісних кооперативах / В. Я. Плаксієнко. – К.: ЦУЛ, 2014. – 464 с.
Садовська І. Б. Бухгалтерський облік: навч. посіб. / І. Б. Садовська. – К.: ЦУЛ, 2013. – 688 с.
Серпенінова Ю. С. Бухгалтерський облік: загальна теорія: навч. посіб. / Ю. С. Серпенінова, С. М. Гольцова, І. О. Макаренко; за заг. ред. Ю. С. Серпенінової. – Суми: Університетська книга, 2015. – 336 с.
Смоляр Л. Г. Облік і аудит: навч. посіб. / Л. Г. Смоляр, Р. Ю. Овчарик, О. В. Кам’янська. – К.: Ліра-К, 2013. – 616 с.
Стельмах В. С. Контроль: інспектування, аудит, банківський нагляд: монографія / В. С. Стельмах, А. О. Єпіфанов, І. В. Сало. – Суми: Університетська книга, 2015. – 432 с.
Шара Є. Ю. Звітність бюджетних установ: навч. поcіб. / Є.Ю. Шара. – К. : ЦУЛ, 2014. – 360 с.
Швець В. Г. Теорія бухгалтерського обліку: підручник / В.Г. Швець. – 4-те вид., переробл. і доповн. – К.: Знання, 2015. – 572 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1

ВИМОГИ ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ НАУКОВИХ СТАТЕЙ

У статті з лівого боку повинен розташовуватися індекс УДК. Для коректного відображення індексу УДК рекомендується скористатися посиланням http://www.udcc.org/udcsummary/php/index.php?lang=uk&pr=Y
Ініціали та прізвище автора. Через кому після ПІБ зазначається науковий ступінь, вчене звання, посада, науковий заклад, місто, де він знаходиться (на мові статті та англійською мовою).
Назва статті великими буквами на мові статті та англійською мовою.
Анотація (обсяг – 80-100 слів) на мові статті та англійською мовою (Abstract) і ключові слова (5-8 слів) на мові статті та англійською мовою (Keywords). У анотації необхідно коротко розкрити актуальність дослідження, його мету, основні результати, отримані автором(ами) особисто та перспективи подальших досліджень.
Текст статті.

У статті, згідно з постановою Президії Вищої атестаційної комісії України «Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України» від 15 січня 2003 р. № 7-05/1, повинні міститися (з виділенням у тексті) такі елементи:

Постановка проблеми (у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями).
Аналіз останніх досліджень і публікацій (в яких започатковано вирішення конкретної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття).
Постановка завдання (формулювання цілей статті).
Виклад основного матеріалу дослідження (з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів).
Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямі.
Література (оформлюється за вимогами, які опубліковані у Бюлетені ВАК України, № 3, 2008).
References.

Обсяг статті, включно з рисунками та таблицями, повинен становити 10-14 сторінок.

Стаття повинна бути виконана у форматі А-4 текстового редактора Microsoft Word (шрифт – Times New Roman, розмір 14, відстань між рядками 1,5 інтервали, поля – ліве 3 см, праве, верхнє і нижнє – 2см, лапки – “ ”) у вигляді файла з розширенням .doc або .rtf для Microsoft Word (версія 97-2003). Файли статті обов’язково повинні бути збережені в форматі .doc або .rtf. Назва файлу має відповідати прізвищу автора (наприклад: Petrenko.article). Якщо у статті більше одного автора, файл називають іменем першого (або другого) з них.
Список літератури повинен містити не менше 10 позицій мовами оригіналу (виняток – китайська, японська, корейська та арабська. В такому разі джерело подається у перекладі на англійську, із вказівкою мови оригінала в дужках).
Згідно з новими правилами, які враховують вимоги міжнародних систем цитування, автори статей повинні подавати список літератури в двох варіантах: один на мові оригіналу і окремим блоком той самий список літератури (References) в романському алфавіті (Harvard reference system), повторюючи в ньому в тому ж порядку всі джерела літератури, незалежно від того, чи є серед них іноземні. Для автоматичного перекодування української кирилиці в трансліт можна скористатися сайтом http://litopys.org.ua/links/intrans.htm. Для автоматичного перекодування російської кирилиці в трансліт можна скористатися сайтом http://www.translit.ru.
Кількість табличного матеріалу та рисунків не повинна бути надмірною. Цифровий матеріал подається у таблиці, що має порядковий номер (наприклад, Таблиця 1 (курсивом)) і назву (друкується над таблицею посередині півжирним шрифтом). Рисунки також потрібно нумерувати, і вони повинні мати назви, які вказуються під кожним із рисунків звичайним шрифтом (наприклад, Рис. 2. Динаміка обсягів виробництва цукру в Україні у 2005-2013 роках).
Рисунки, виконані у MS Word, потрібно згрупувати; вони повинні бути подані єдиним графічним об’єктом. Для рисунків, зроблених в програмі Excel, потрібно додатково до статті відправити файл Excel (2003). При побудові графіків та діаграм необхідно пам’ятати, що вісник (журнал) є чорно-білим.
Посилання автора(ів) статті на підручники, навчальні посібники та науково-популярну літературу є небажаними.
Формули виконуються за допомогою вбудованого редактора формул MS Equtation і нумеруються з правого боку.
Всі цитати та статистичні дані повинні закінчуватися посиланнями на джерела, котрі необхідно подавати в квадратних дужках, наприклад, [3, с. 35; 8, с. 56-59], в яких перша цифра вказує порядковий номер джерела в списку літератури, а друга – відповідну сторінку в цьому джерелі; одне джерело (зі сторінкою) відокремлюється від іншого крапкою з комою.
У статті не повинно бути переносу слів та макросів. Абзаци позначати тільки клавішею “Enter”, не застосовувати пробіли або табуляцію (клавіша “Tab”)

Додаток 2

Особливості оформлення наукової доповіді на конференцію

Написання та підготовка доповіді на конференцію є не менш складним завданням, ніж роботи будь-якого іншого виду дослідження, оскільки передбачає використання цілеспрямованого сприйняття, обробки, закріплення та застосування знань.

Обсяг наукової доповіді становить 2-3 сторінки, адже на виступ кожному учаснику конференції відводиться 5-7хв. Доповідь повинна складатися з 3-ьох частин: вступ, основна частина та висновки. У вступі потрібно сформулювати тему, її актуальність та основні питання, які будуть висвітлені в доповіді. В основній частині потрібно викласти та аргументувати свою точку зору на обрану проблему чи описати методику дослідження, розкрити та обґрунтувати отримані результати. У висновках узагальнюють результати та підсумки. Як правило, доповідь має супроводжуватися слайдами, на яких зазвичай подають математичні постановки, метод розв'язання, алгоритми, структуру системи, схему експерименту, виявлені залежності у табличній або графічній формі і.т.ін.

До доповідача обов’язково будуть поставлені питання та /або відбудеться обговорення розглянутої проблеми.

Вимоги до тез доповіді:

формат А4; редактор – MS Word; шрифт – Times New Roman; розмір кегля – 14; міжрядковий інтервал – 1,5; всі поля по 20 мм; абзацний відступ – 10 мм. Рисунки і таблиці: шрифт Times New Roman; розмір кегля – 12; міжрядковий інтервал – 1; використання чорно-білої гами; використання фону не допускається. Формули: оформлювати за допомогою редактора Microsoft Equation; нумерувати у круглих дужках. Список літератури повинен бути оформлений відповідно до діючих стандартів; посилання в тексті на літературу в квадратних дужках.

Додаток 3

ТЕХНОЛОГІЯ І ТЕХНІКА ПІДГОТОВКИ АКАДЕМІЧНОЇ ЛЕКЦІЇ

(Джерело: http://www.info-library.com.ua/books-text-4076.html)

Підготовка лекцій — багатоаспектний, тривалий і складний процес. Відповідь досвідчених викладачів вищої школи на запитання молодих колег "Як довго ви готувалися до лекції? — "Усе життя". Це зумовлено, по-перше, дією поширеної істини: "Чим більше вчишся, тим глибше усвідомлюєш, що знаєш мало". По-друге, високою науково-педагогічною відповідальністю за ефективність навчального процесу і авторитет викладача вищої школи. Тому не випадково у системі вищої освіти традиційно визначено посадові рівні науково-педагогічних працівників: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Такі ступеневі рівні просування за професійною ієрархією передбачають неперервне загальнокультурне, кваліфікаційне і професійне зростання працівника. У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації лекції доручають вести, як правило, професорам, доцентам, старшим викладачам.

В освітніх закладах вищого рівня традиційно дотримуються принципу професійної спеціалізації: один викладач веде 2—З споріднені дисципліни, а найкраще — коли одну. Це дає змогу глибоко знати свій предмет, постійно стежити за новою науковою інформацією, систематизувати її.

Молодий викладач, готуючись до викладацької роботи, має цілеспрямовано і системно накопичувати матеріал для підготовки лекцій. З цією метою необхідно опрацьовувати наукові джерела, фіксувати результати, дотримуючись карткової системи за тематичним принципом відповідно до тем навчального курсу, з якого необхідно готувати тексти лекцій. Для цього можна рекомендувати картки з паперу розміром 210 х 150 мм (А8). У правому верхньому куті записують тему, проблему, якої стосується виписка. Назви тем, проблем мають відповідати, проблематиці лекційного курсу. В кінці виписки вказуються бібліографічні джерела. Наприклад:

Мета виховання

"Кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягнути щастя повноти свого духовного життя, радості праці й творчості".

Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. – К.: Рад. шк., 1976. – ТА.– С 73.

У сучасних умовах з цією метою доцільно також використовувати комп´ютерну техніку. Таким чином, упродовж кількох років можна накопичити досить об´ємний банк інформації з конкретної дисципліни, який стане надійним підґрунтям у лекційній роботі.

У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності.

1. Ознайомлення з навчальним планом спеціальності з метою визначення місця навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців певного профілю. Наприклад, приступаючи до опрацювання базового курсу педагогіки, необхідно з´ясувати, в якому семестрі студенти вивчають навчальні дисципліни, з якими пов´язана педагогіка (вікова фізіологія, валеологія, філософія, логіка, психологія, фахові методики).

2.Вивчення програми з конкретної дисципліни для ознайомлення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних, лабораторних занять.

3.Ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з´ясування, в якому обсязі у них розкрито зміст навчального матеріалу стосовно вимог програми. Добір додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни.

4.Виокремлення дидактичного матеріалу стосовно вимог конкретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей студентів.

5.Ознайомлення з новими (не відомими студентам) науковими поняттями, термінами, їхньою етимологією.

6.Добір і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які будуть використані у лекції.

7.Підготовка текстового варіанта лекції. Вона потребує особливої уваги і ретельності. Ні в якому разі у тексті лекції не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у студентів інтерес до дисципліни. За обсягом текст лекції, яка розрахована на дві академічні години, має бути 20—24 сторінки. Структура лекції містить такі аспекти: означення теми і питань, які будуть розглядатися в лекції; список рекомендованої літератури, перелік нових наукових понять (дефініцій), які вводяться у цій темі; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки.

8.Опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму.

9. Перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і под. Це дає змогу в аудиторії звільнити себе від залежності від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію шляхом розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами.

10. Створення допоміжного, резервного дидактичного матеріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтримання позитивного емоційного настрою студентів та ін.).

Текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років. Кожного разу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та ін.

Додаток 4

Рецензія

на звіт з науково-дослідної практики ____________________________________________________________________________________________________________________________________

студента (ки) ____курсу спеціальності 071 Облік і оподаткування

__________________________________________________________________

^{(прізвище, ім}^{'я та по батькові)}

Рейтингова оцінка виконання звіту з науково-дослідної практики

Елементи рейтингової оцінки	Максимально можлива кількість балів	Кількість отриманих балів
Виконання звіту з науково-дослідної роботи
Оформлення роботи	10
Своєчасність подання окремих елементів звіту роботи керівнику	10
Якість виконання теоретичної частини	10
Якість виконання практичної частини	10
Розробка кейсів	10
Написання наукової статті	10
*Загальна оцінка виконання звіту*	60

Загальний висновок керівника ________________________________________

__________________________________________________________________

_______________________________________________________________

Рейтингова оцінка захисту звіту з науково-дослідної практики

Елементи рейтингової оцінки

Максимально можлива кількість балів

Кількість отриманих балів

Захист звіту з науково-дослідної практики

Загальна рейтингова оцінка звіту _______ балів.

«___»_______________2017 р.

Члени комісії: ___________

___________

Додаток 5

_____________________

НАПРАВЛЕННЯ НА ПРАКТИКУ

Згідно з угодою від „___” ________________________ 20___ року № _______________

направляємо на ____________________________практику здобувачів вищої освіти ___ курсу,

які навчаються за спеціальністю/ (напрямом підготовки) ____________________________________

_____________________________________________________________________________________

Строки практики з „ ___” ______________________________________ 20___ року

по „ ___” ______________________________________ 20 ___ року

Керівник практики від кафедри ______________________________________________________

(посада, прізвище, ім’я, по батькові та підпис)

Прізвища, імЕНА та по батькові ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

_________________________________________________________________________________________

М.П. Проректор

з науково-педагогічної роботи ______________________________________

(підпис)

Додаток 6

ДНІПРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИСТЕТ ІМЕНІ О. ГОНЧАРА

ЩОДЕННИК ПРАКТИКИ

___________________________________________________________________________________

(вид і назва практики)

Здобувач вищої освіти ________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

факультет/центр________________________________________________________________

кафедра__________________________________________________________________________

спеціальність/напрям підготовки ____________________________________________

____________________________________________________________________________________

курс___________ , група _______________

Здобувач вищої освіти _____________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

прибув на підприємство, організацію, установу

Печатка

підприємства, організації, установи „___” ____________________ 20___р.

_________ _________________________________________________________

(підпис) (посада, прізвище та ініціали відповідальної особи)

Вибув з підприємства, організації, установи

Печатка

Підприємства, організації, установи “___” ____________________ 20__р.

_________ _________________________________________________________

(підпис) (посада, прізвище та ініціали відповідальної особи)

Календарний графік проходження практики

№	Назви робіт	Тижні проходження практики										Відмітки про виконання
№	Назви робіт	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	Відмітки про виконання

Керівники практики:

від ДНУ ________________ ________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

від підприємства _________ __________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Робочі записи під час практики

Відгук і оцінка роботи практиканта

_______________________________________________________________________________

(назва підприємства, організації, установи)

Керівник практики від підприємства, організації, установи

_____________ ___________________________________________

(підпис) прізвище та ініціали)

Печатка

«______» ___________20____року

Відгук осіб, які перевіряли проходження практики (поточна перевірка)

Висновок керівника практики від ДНУ проходження практики (у т.ч. аргументація оцінки)

Дата складання заліку „____”_______________20____року

Оцінка:

кількість балів____________________________________________________

(цифрами та прописом)

за національною шкалою__________________________________________

(прописом)

за шкалою ЄКТС__________________________________________________

Керівник практики від Університету

____________ ___________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Додаток 7

Міністерство освіти і науки України

Дніпровський національний університет

імені Олеся Гончара

Економічний факультет

Кафедра статистики, обліку та економічної інформатики

ЗВІТ

З НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ПРАКТИКИ

_______________________________________

(назва суб’єкта господарювання)

Студентки _____ курсу ______ групи

напряму підготовки_________________

___________________________________

(прізвище та ініціали)

Період практики: з «___» _________ 20__ р. по «___» _________ 20__ р.

Керівник практики

від Університету ___________________________________

(підпис, посада, П.І.Б)

від Організації ______________________________________

(підпис, посада, П.І.Б)

Кількість балів____________

Національна шкала ________

Оцінка ECTS _____________

Члени комісії: ___________ ___________

МП

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________ ___________

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________ ___________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Дніпро 2017

Підп. до друку 28.09.18. Формат 60х84/16. Друк офсетний.

Умовн. друк. арк. 3,25. Наклад 100 прим. Зам. № 09/2018.

Видавець: «ФОП Дробязко С.І.», 49107, м. Дніпропетровськ, а/с 5720.

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серія ДП №166-р від 19.11.2013 р.

Віддруковано: «ФОП Дробязко С.І.»,

49107, м. Дніпропетровськ, а/с 5720.

Свідоцтво про внесення до державного реєстру Серія ДП №166-р від 19.11.2013 р.

[1] Складено на основі: The Observatory of European SMEs; Analytical Report [Електронний ресурс] / Eurobarometer, 2009 . - Режим доступу: http://ec.europa.eu/enterprise/enterprise_policy/analysis/observatory_en.htm

[2] Коренівський Д. Г. Дестабілізуючий ефект параметричного білого шуму в неперервних та дискретних динамічних системах / Д. Г. Коренівський — К. : Ін-т математики, 2006. — 111 с. (С. 78-79)

Кафедра статистики, обліку та економічної інформатики

ВСТУП………………………………………………………………………….….4

ВСТУП

Таблиця 1.2

Час на імпорт

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ