Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов
Главная \ Методические указания \ Методические указания и информация \ ПЛАНУВАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ПЛАНУВАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РОМЕНСЬКИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

                                                                  «ЗАТВЕРДЖУЮ»

                                                                            Заступник директора

                                                                            з навчальної роботи                                                
                                                                            _____________ Л.М.Ручко
                                                                            "___" _________ 2017 року

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЩОДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 “ПЛАНУВАННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА”

 

галузь знань   030504 Економіка та  підприємництво

спеціальність 5.03050401   Економіка підприємства

 

відділення підприємництва та інженерії

 

 

 

                                                              Розробив:

                                                              викладач економічних дисциплін

                                                              ____________Баляба Ю.В.

                                                                 

 

                                                              Розглянуто цикловою комісією

                                                              економічних дисциплін 

                                                              Протокол № 6 

                                                              від «29» грудня 2017 р.

Голова циклової комісії                                                                                                                     економічних дисциплін

                                                                           ___________ С.Ю.Соколовська

 

 

Ромни – 2017  рік

 

 

 

 

ВСТУП

 

Ці методичні вказівки призначені для студентів 3 курсу денної форми навчання спеціальності 5.03050401 „Економіка підприємства”. У них наведено основні етапи бізнес-планування з дисципліни „Планування та організація діяльності підприємства”.

Метою  курсової  роботи  є  закріплення  у  студентів  економічних  та технічних  спеціальностей  теоретичних  знань  та  надбання  практичних навичок рішення організаційно-економічних, фінансових та управлінських завдань при написанні бізнес-плану підприємства.

  Курсові роботи з планування та організації діяльності підприємства є завершальною стадією навчання, вони сприяють закріпленню у студентів теоретичних знань і придбанню практичних навичок з розробки оптимальних планових показників з урахуванням діючих обмежень ресурсів на конкретному підприємстві. Відповідно до основних завдань планування на різних підприємствах і фірмах встановлена тематика курсового проекту для студентів економічних спеціальностей, що являє собою розробку бізнес-плану для вже існуючого підприємства або підприємства, яке тільки відкривається.

Студентам пропонується самостійно вибрати собі тему проекту за одним з таких напрямків у плановій сфері діяльності фірми:

1. Комплексний план соціально-економічного розвитку підприємства або фірми з різними формами власності (державні й комунальні підприємства, господарські товариства і т. ін.).     

2. Розробка бізнес-плану виробництва продукції.

3. Методи оптимізації системи планових показників і удосконалення окремих видів внутрішньовиробничого планування в умовах ринкових відносин підприємства

4. Удосконалення планування різних показників і підвищення соціально-економічної ефективності виробництва за рахунок зниження витрат  і зростання результатів.

Відповідно до обраної теми роботи кожний студент уточнює її зміст і разом з керівником розробляє попередній план підготовки проекту. Незалежно від теми проекту та її напрямку (розрахунково-аналітичний або проблемно-дослідний підхід) кожна курсова робота складається із вступу, основної частини і висновку. У кожній главі, як теоретичній, так і практичній, можуть бути три - чотири параграфи, які уточнюють її зміст. Обсяг курсової роботи разом з додатками повинен складати 40 - 50 сторінок рукописного, або 25 - 30 сторінок машинописного тексту.

При написанні цих методичних вказівок використовували матеріали навчальної літератури та нормативних документів, що наведені в списку літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

 

Бізнес-план – це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької  ідеї,  шляхи  та  засоби  її  реалізації  і  охарактеризовано ринкові,  виробничі,  організаційні  та  фінансові  аспекти  майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї,  оцінюються  сильні  і  слабкі  сторони  бізнесу,  наводяться  результати аналізу  ринку  та  його  особливостей,  викладаються  подробиці функціонування  підприємства  за  цих  умов,  визначаються  обсяги фінансових та матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план  у  ринковій  системі  господарювання  виконує  дві найважливіші функції:

1)  зовнішню – ознайомити різних представників ділового світу із сутністю  та  основними  аспектами  реалізації  конкретної  підприємницької ідеї;

2)  внутрішню (життєво  важливу  для  діяльності  самого підприємства) – опрацювати  механізм  самоорганізації,  тобто  цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.

Зміст  та  структура  бізнес-плану  залежить  від  впливу  низки об’єктивних чинників.

На  зміст  та  структуру  бізнес-плану  суттєво  впливають  розміри бізнесу  й  обсяги  фінансових  потреб.  Чим  масштабнішим  є підприємницький  проект,  чим  більше  інвестицій  він  потребує,  тим детальнішими та обгрунтованішими мають бути відповідні розрахунки.

Закономірно, що структура бізнес-плану не може бути однаковою у всіх  випадках,  але  процес  формування  структури  бізнес-планів  різних типів має багато спільного.

 

Основою для виконання курсової роботи є завдання, яке видається викладачем  кожному  студенту.

 

Склад  пояснювальної  записки  курсової  роботи  повинен  мати  ряд обов’язкових розділів та складових частин. До них слід віднести:

 

Титульний лист з необхідними підписами.

Бланк завдання на курсову роботу, підписаний керівником.

Зміст.

Вступ.

Основна частина курсової роботи (згідно із структурою бізнес-плану)

Висновки по роботі.

Список літератури, яка була використана.

Додатки.

 

 

Для якісної розробки бізнес-планів необхідна достовірна вихідна маркетингова, виробнича, фінансова й інша планово-економічна інформація. Розглянемо зразкову структуру діючих бізнес-планів, що розкривають більш докладно як вихідну інформацію, так і розроблювані на її основі планові показники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Структура бізнес-плану

 

1. Резюме.

2. Галузь, підприємство та його продукція (послуги):

2.1. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі.

2.2. Опис продукту (послуги) фірми.

2.3. Патенти, товарні знаки, інші права власності.

2.4. Концепція поведінки підприємства.

2.5. Інше.

3. Дослідження ринку:

3.1. Загальна характеристика ринку продукту.

3.2. Цільовий ринок бізнесу.

3.3. Місцезнаходження фірми.

3.4. Оцінка впливу зовнішніх чинників.

3.5. Інше.

4. Маркетинг-план:

4.1. Визначення цілей маркетингової діяльності.

4.2. Розробка маркетингової стратегії (вибір каналів збуту, політики

ціноутворення, реклама тощо).

4.3. Розробка бюджету маркетингу.

4.4. Прогноз обсягів продажу товарів, послуг.

4.5. Інше.

5. Виробничий план:

5.1. Характеристика виробничого процесу.

5.2. Машини та устаткування.

5.3. Виробничі та невиробничі приміщення.

5.4. Сировина, матеріали, комплектуючі.

5.5. Оцінка впливу зовнішніх чинників.

5.6. Інше.

6. Організаційний план:

6.1. Форма організації бізнесу.

6.2. Потреба в персоналі.

6.3.  Дані  про  власників (партнерів,  пайовиків,  акціонерів)  та провідний управлінський персонал.

6.4. Організаційна схема управління.

6.5. Кадрова політика та стратегія.

6.6. Інше.

7. Оцінка ризиків та страхування:

7.1. Визначення типів можливих ризиків.

7.2. Заходи щодо зменшення ризиків, вибір страхової фірми.

7.3. Інше.

8. Фінансовий план:

8.1. План доходів і витрат.

8.2. План грошових надходжень 

8.3. Плановий баланс.

 

Ця структура є лише приблизною схемою бізнес-плану. До того ж на сьогодні  немає  юридичних  документів,  які  б  регламентували  порядок складання  бізнес-плану.  Конкретний  бізнес-план  може  бути  і  не  таким детальним. Але тут вказані ті основні розділи, які необхідно включити до бізнес-плану,  орієнтованого  на  залучення  інвестицій  у  виробничу діяльність.

 

 

 

ПОРЯДОК РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ

 

В  загальному  вигляді  процес  розробки  бізнес-плану  охоплює  такі основні етапи:

1.  Аналітичний (дослідницький)  який  передбачає  розробку  комерційної ідеї  та  проведення  дослідження  ринку  і  продукції  підприємства, розробку маркетинг-плану тощо.

2.  Розрахунковий,  який  передбачає  детальну  розробку  окремих  розділів бізнес-плану: виробничого, організаційного, оцінювання ризиків тощо.

3.  Підсумковий,  в  якому  визначаються  фінансові  результати  роботи підприємства, прямі та операційні (непрямі) витрати, валовий та чистий прибуток, складається баланс підприємства тощо.

4.  Написання резюме.

 

Розробці  перших 3-х  етапів  присвячені  наступні  параграфи методичних  вказівок.  Що  ж  стосується  написання  резюме  –  то  його складають  наприкінці  роботи,  коли  завершені  всі  інші  розділи  плану  і отримана  повна  ясність  з  всіх  основних  питань  майбутнього  плану, хоча розміщується резюме на початку бізнес-плану.

  З  кожного  розділу  бізнес-плану  вибирають  найбільш  суттєві  та яскраві аспекти майбутнього бізнесу.

  Головне  завдання  резюме – показати,  що  підприємець  добре усвідомлює основні положення бізнес-плану та здатний чітко й логічно їх викладати.

  Резюме  –  це  короткий (1-2 сторінки)  огляд  підприємницького проекту. Воно повинне справити найблаготворніше враження на того, хто читає  бізнес-план,  переконати  його  в  перевагах  проекту.  Тому  даний розділ має бути простим, лаконічним та не містити спеціальних термінів.

Орієнтований перелік ключових аспектів бізнесу, які викладаються в резюме, такий:

  • опис  концепції  бізнесу,  його  можливостей,  котрі  забезпечуватимуть переваги на ринку та стратегії їх реалізації;
  • відомості про цільовий ринок бізнесу (основні споживачі, особливості їх обслуговування, передбачувані обсяги продажу, частка ринку);
  • унікальні  характеристики  бізнесу,  найсуттєвіші  конкуренти,  переваги підприємства, які мають місце або будуть створені внаслідок реалізації розробленої стратегії;
  • відомості про компетенцію й професіоналізм керівника підприємства та членів команди менеджерів;
  • основні  передбачувані  показники  фінансової  діяльності  підприємства (прибутковість,  період  досягнення  беззбитковості,  термін  повернення інвестицій тощо);
  • характеристика загальних потреб у коштах, бажаної форми отримання, порядку та напрямків їх використання, форм повернення інвестору.

Резюме  завершується  особистою  оцінкою  підприємцем  шансів  на успіх його проекту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІТИЧНИЙ ЕТАП РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ

 

Для  того,  щоб  приступити  до  виконання  аналітичного  етапу розробки  бізнес-плану,  студенту  необхідно  сформулювати  комерційну ідею, з якою він збирається вийти на ринок. 

Існує  багато  методів  генерування  ідей.  Зупинимося  на найпоширенішому  методі – методі,  заснованому  на  використанні  так званої  карти  ідей.  Використання  карти  ідей – це  удосконалений  варіант методу  розумового  штурму.  Суть  його  полягає  в  тому,  що  студент (або група студентів) заповнює так звану карту ідей.

Конкретні завдання до розробки комерційної ідеї наведено в бланку завдання.

Після  формування  комерційної  ідеї  можна  приступити  до аналітичного етапу розробки бізнес-плану. До цього етапу можна віднести такі види робіт:

-  галузь, підприємство та продукція;

-  дослідження ринку;

-  маркетинг-план.

 

1. Галузь, підприємство та продукція

 

Даний підрозділ може охопити такі складові:

 

1.1 Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі.

В  цьому  підрозділі  з  урахуванням  сформованої  комерційної  ідеї студент повинен проаналізувати та дати відповіді на такі питання:

  • навести загальні відомості про поточний стан справ у галузі та тенденції її розвитку;
  • стисло охарактеризувати нові для галузі продукти та ринки;
  • визначити  нові  чинники,  які  можуть  у  перспективі  позитивно  або негативно вплинути на розвиток галузі.

Джерелами  інформації  про  галузь  є  різноманітні  публікації, статистичні  дані,  результати  аналітичних  досліджень,  що  їх  готують спеціалізовані галузеві організації.

 

1.2 Опис продукції (послуги) підприємств

Опис продукції підприємства робиться на підставі комерційної ідеї, яку  студент  розробив  раніше.  Характеризуючи  продукти  або  послуги підприємства,  необхідно  усвідомлювати,  що  підприємець,  який  складає бізнес-план,  напевне  знає  про  них  набагато  більше  за  потенційного інвестора. З цього погляду бажано, щоб характеристика продуктів бізнесу була  подана  у  простій  та  зрозумілій  формі.  Як  правило,  бізнес-план містить таку інформацію про продукти (послуги) підприємства:

1.  Фізичний  опис.  Якщо  йдеться  про  товари,  то  необхідно  навести їхні  основні  фізичні,  технічні  та  експлуатаційні  параметри.  Бажано додати  фотографії,  рисунки,  схеми  даної  продукції.  Коли  підприємство надаватиме  якісь  послуги,  то  усвідомити,  що  саме  вона  забезпечуватиме клієнтам, найкраще допоможуть діаграми.

2.  Привабливість  продукту.  Інвесторів,  власне,  цікавлять  не  тільки фізичні параметри продукту бізнесу, скільки вигоди, які отримає покупець.

Придбання  товару  завжди  означає  вирішення  певних  проблем  клієнта (економію часу або ресурсів, створення іміджу тощо). Тому слід особливо підкреслювати  такі  властивості  продукту  бізнесу,  які  виділяють  його  з аналогічних, роблять його оригінальним, таким, що має власне “обличчя”.

Привабливість  продукту  можна  охарактеризувати  в  різних  формах. Наприклад,  привернути  увагу  до  кращого  дизайну,  нижчої  ціни  тощо порівняно  з  продуктами-конкурентами.  Окрім  цього  можна  зробити наголос на призначенні вироблених продуктів (послуг); споживчих якостях продуктів  (послуг);  унікальності  (цінності)  продуктів  (послуг); конкурентоспроможності продукції (послуг) на споживчому ринку тощо.

Споживчі  якості  продукції  доцільно  характеризувати  за  такими параметрами:

  • основні види сировини, з якої виготовляється продукція;
  • вага “нетто” одиниці продукції;
  • строки зберігання за певних умов;
  • смакові властивості (для харчових продуктів);
  • естетика зовнішнього вигляду;
  • показники якості продукції;
  • хімічний склад (наявність мінеральних та інших речовин);
  • рівень цін;
  • можливість надання знижок;
  • інші відомості.

 

При  складанні  бізнес-плану  доцільно  визначити  тривалість життєвого циклу будь-якого товару (послуги). Вона залежить від динаміки науково-технічного  прогресу,  рівня  доходів  населення,  технології виробництва,  умов  зберігання,  культури  реалізації  і  споживання.  Окрім цього,  при  складанні  бізнес-плану  слід  визначити  час,  необхідний  для доведення  нового  чи  вдосконаленого  продукту (послуг)  до  продукту високої якості. Такий термін може бути:

  • до перших продажів;
  • до піку (максимально можливого) обсягу продажів;
  • до закінчення продажів.

3. Стадія розробки продукту. Тут необхідно прокоментувати, на якій стадії  готовності  до  виходу  на  ринок (проект,  дослідний  зразок, промислова партія) знаходиться продукція, яка пропонується до виходу на ринок.

 

1.3 Патенти, товарні знаки, інші права власності

Цей  параграф  бізнес-плану  доповнює  попередній.  Характеризуючи продукцію підприємства, важливо зазначити, чи має підприємець патенти, на  винаходи  або  пояснити  інші  переваги,  які  могли  б  зашкодити вторгненню  конкурентів  на  ринок  даного  бізнесу.  До  таких  переваг, зокрема, належать: “ноу-хау”; знаки для товарів та послуг; промислові та комерційні таємниці; ексклюзивні права розповсюдження товарів тощо.

 

1.4 Концепція поведінки підприємства

В даному підрозділі необхідно визначити стратегічні і тактичні цілі підприємства.  Цілі  підприємства  визначаються  багатьма  факторами: позицією  підприємства  на  ринку;  обсягами  інноваційної  діяльності; величиною прибутковості тощо. Наприклад, цілями підприємства можуть бути  такі:  завоювати  певну  частку  ринку;  стати  лідером  у  певній  сфері діяльності;  першими  запропонувати  якнайширший  асортимент  товарів (послуг);  розпочати,  перепрофілювати,  розширити  виробництво, виокремитись  зі  складу  великої  компанії;  поширити  бізнес  підприємства на нові географічні зони; провести наступне вдосконалення (модернізацію) продукції підприємства тощо.

Останнє є особливо важливим, оскільки інвестори майже ніколи не вкладають гроші у підприємства, які спеціалізуються лише на одному виді продукції, не маючи при цьому доказів щодо можливостей удосконалення продукції в майбутньому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Дослідження ринку

 

Цей підрозділ є одним з найскладніших у процесі розробки бізнес-плану і водночас одним з найважливіших. Інші розділи бізнес-плану багато в  чому  залежать  від  результатів  досліджень  ринку.  Наприклад, передбачувані  рівні  збуту  безпосередньо  визначають  масштаби виробництва продукції, чисельність персоналу фірми, розміри залученого капіталу тощо.

Процедура дослідження ринку складається з кількох етапів:

1.  Загальна характеристика ринку продукту підприємства.

2.  Цільовий ринок підприємства.

3.  Місцезнаходження бізнесу (підприємств).

4.  Оцінка впливу зовнішніх факторів на бізнес.

 

1. Загальна характеристика ринку продукції підприємства охоплює такі види робіт:

а)  визначення  розміру (потенціалу)  ринку,  тобто  очікувані  сукупні обсяги  продажу  даного  товару  протягом  певного  періоду  в  певних географічних межах;

б)  визначення  тенденцій  розвитку  ринку,  тобто  зростання (стабілізацію, зменшення) ринку даного товару за останні роки і факторів, що  впливали  та  впливатимуть  на  ці  процеси  в  майбутньому (наприклад, галузеві тенденції, соціально-економічні фактори, урядова політика тощо);

в)  основні  способи  задоволення  споживачів  даної  продукції  та основні можливі конкуренти.

г) сегментація ринку. 

 

Сегментація – це поділ споживачів на певні групи.  Кожний сегмент ринку має відповідати таким вимогам:

1)  відбивати особливі потреби споживачів;

2)  становити практичний інтерес для передбачуваного бізнесу;

3)  бути досяжним, тобто мають існувати реальні можливості контактів з кожною групою споживачів;

4)  бути  однорідним  за  потребами,  пріоритетами,  звичками, купівельною спроможністю клієнтів.

Сегментацію ринку можна здійснювати за різними ознаками. Якщо продукт  бізнесу  розрахований  на  споживчий  ринок (фізичних  осіб),  то такими можуть бути ознаки:

а)  географічні (країна  в  цілому,  її  окремий  регіон,  область,  район, місто, селище тощо);

б) демографічні (стать, вік, склад родини, національність);

в)  соціально-економічні (рівень  доходів,  вид  занять,  професія, належність до певного класу, соціальної групи тощо);

г) культурні (рівень освіти, релігійні переконання, стиль життя);

д)  особисті (тип  особистості,  її  захоплення,  ставлення  до  засобів масової інформації, типу реклами тощо).

Коли  продукт  бізнесу  призначений  для  виробничого  споживання, тоді в процесі сегментації ринку використовують інші критерії:

Ä  тип підприємства (виробництво, роздрібна торгівля, оптова торгівля, послуги);

Ä  організаційно-правова форма;

Ä  циклічність ділової активності;

Ä  обсяги мінімальної партії поставки;

Ä  мотиви,  якими  керуються  клієнти,  приймаючи  рішення  про  покупку (ціна, якість, термін доставки, сервіс, особисті контакти) тощо.

 

 

 

 

2. Визначення цільового ринку, який фірма бажає захопити.

Для визначення цільового ринку фірми необхідно дати порівняльну оцінку  привабливості  кожного  з  виділених  сегментів  ринку,  вибирати серед  них  такі,  які  відкривають  найліпші  перспективи  для  фірми,  тобто знайти  відповіді  на  запитання:  який  з  цих  сегментів  має  першорядне значення для фірми і чому. Оцінка сегментів ринку може здійснюватися за такими напрямками:

Ä  відповідність цілей фірми можливостям, які відкриваються в сегменті;  

Ä  сильні  та  слабкі  сторони  фірми  стосовно  даного  сегмента  ринку (фінансові  можливості  фірми,  кваліфікація  і  ресурси  у  сфері маркетингу, виробничий досвід, конкурентні переваги продукту фірми тощо);

Ä  кошти,  необхідні  для  розроблення  продукту  та  його  рекламування, створення мережі торгових представників тощо;

Ä  сильні та слабкі сторони конкурентів та їх позиція на ринку;

Ä  динаміка попиту (попит зростає, стабілізується, зменшується);

Ä  можливості захопити певну частку ринку.

Оцінка  сегментів  ринку  дає  змогу  вибрати  найліпший,  потенційно найприбутковіший,  тобто  знайти  для  підприємства  цільову  групу споживачів, на яку воно орієнтуватиметься. 

 

3. Вибір місцезнаходження фірми (бізнесу).

 Вибір  території  для  розміщення  бізнесу,  є  дуже  важливою проблемою,  особливо  для  торговельного,  ресторанного  бізнесу  чи  сфери послуг.  Коли  вже  вибрано  місце  для  бізнесу,  то  дуже  важко  або  навіть неможливо  його  пересунути (налагоджена  інфраструктура,  великі витрати). Тому обгрунтування рішення щодо місцезнаходження бізнесу є обов’язковим елементом будь-якого бізнес-плану.

Для  обгрунтування  вибору  конкретного  місця  на  практиці  часто використовують  спеціальну  матрицю (табл. 1), в  якій  зазначають можливі  місця  розташування  бізнесу: “А”, “Б” “В”  та  інші.  Потім визначають основні фактори, які впливають на розміщення підприємства в певній  сфері  бізнесу.  Для  кожного  з  цих  факторів,  залежно  від  їхньої важливості,  встановлюється  певний  коефіцієнт  вагомості  (сума коефіцієнтів  має  дорівнювати  одиниці).  Потім  складається  перелік можливих  об’єктів  для  розміщення  підприємства  й  визначають  рейтинг відповідного фактора за шкалою від 1 (дуже незначний вплив) до 4 (дуже значний  вплив).  Множенням  коефіцієнта  вагомості  на  встановлений рейтинг визначають загальну оцінку для кожного фактора. Сума загальних оцінок  за  сукупністю  факторів  дає  змогу  визначити  пріоритети  щодо розміщення підприємства.

 

Таблиця 1 – Матриця вибору місцезнаходження фірми

Основні фактори розміщення

Коеф. вагомості

Місце А

Місце Б

Місце В

рейтинг

оцінка

рейтинг

оцінка

рейтинг

оцінка

1. Наближеність до споживачів

 

 

 

 

 

 

 

2. Витрати на

Оренду

 

 

 

 

 

 

 

3. Експлуатаційні

Витрати

 

 

 

 

 

 

 

4. Транспортні

Комунікації

 

 

 

 

 

 

 

5. Ступінь

Концентрації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальна оцінка

 

 

 

 

 

 

 

Місце

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Оцінка впливу зовнішніх факторів на бізнес.

Найбільш значущим серед них є конкуренція, хоча слід брати до уваги й такі зовнішні фактори, як постачальники, державне регулювання тощо. Слід увагу зосередити на виявленні  впливу  цих  факторів  на  бізнес  та  його  перспективи.  У  пункті “Оцінка впливу зовнішніх факторів” мають бути стисло висвітлені:

а) ступінь конкуренції;

б) майбутні джерела конкуренції;

в) інші зовнішні фактори.

З  практичного  погляду  існує  кілька  простих  рекомендацій  щодо збирання та узагальнення інформації про конкурентів. Передусім потрібно завести на кожного з найближчих конкурентів окрему папку та складати до неї відповідні інформативні матеріали (статті, рекламні буклети, листівки, прайс-листи,  фотографії,  об’яви  щодо  найму  робітників,  розпродажу товарів тощо). Далі треба періодично переглядати накопичену інформацію з  метою  з’ясувати,  у  чому  полягає  ринкова  стратегія  кожного  з конкурентів.

Порівняльний  аналіз  ринкових  стратегій  найближчих  конкурентів рекомендується проводити за формою (табл. 2).

 

Таблиця 2 – Порівняльний аналіз ринкових стратегій найближчих конкурентів

 

Чим приваблює продукт (послуга) клієнта?

Що пропонує

конкурент 1

конкурент 2

конкурент 3

1. Якість

 

 

 

2. Низькі ціни

 

 

 

3. Широкий асортимент

 

 

 

4. Надійність

 

 

 

5. Післяпродажне обслуг.

 

 

 

6. Доставка

 

 

 

7. Місцезнаходження

 

 

 

8. Продаж у кредит

 

 

 

9. Гарантії

 

 

 

10. Продаж супутніх товарів

 

 

 

Такий аналіз дає змогу:

Ä    чітко  визначити  сильні  та  слабкі  сторони  конкурентів  та  врахувати  їх помилки в процесі створення власного бізнесу;

Ä    усвідомити,  в  який  спосіб  можна  побудувати  власну конкурентоспроможну ринкову стратегію;

Ä    вчасно  усвідомити  необхідність  зміни  своєї  ринкової  стратегії  та перебудови власної діяльності.

Більшість ринків, як свідчить практика, перебуває у стані швидких та безперервних змін. Тому в бізнес-плані мають бути визначені й майбутні ймовірні  джерела  конкуренції.  Така  інформація  особливо  важлива  при впровадженні  на  ринок  нового  продукту  або  послуги,  тобто  тоді,  коли  є реальна можливість копіювання (імітації) продукту або послуги. Джерела майбутньої  конкуренції  мають  бути  з’ясовані  й  тоді,  коли  підприємство працює  на  ринку  високих  технологій,  оскільки  він  перебуває  у  стані постійного розвитку.

Залежно  від  характеру  бізнесу  можуть  з’явитися  також  і  інші фактори  зовнішнього  впливу,  про  які  слід  згадати  в  бізнес-плані. Наприклад,  для  виробництва  фармацевтичних  препаратів  обов’язково необхідно  отримати  дозвіл  Міністерства  охорони  здоров’я.  Процес отримання  дозволу  триває  досить  довго.  За  цей  час  на  ринку  можуть з’явитися  нові  препарати,  нові  методи  їх  просування  тощо.  Те  саме стосується  екологічних,  санітарних,  законодавчих  та  інших  факторів.  У бізнес-плані  важливо  зазначити,  що,  крім  конкуренції,  існують  й  інші суттєві  зовнішні  фактори,  які  впливають  чи  можуть  за  певних  обставин вплинути на збут продукції фірми.

3. Маркетинг-план

 

Головна  мета  маркетинг-плану  полягає  у  поясненні  зацікавленим особам, як саме підприємство має намір впливати на свій цільовий ринок і реагувати  на  ситуацію,  яка  там  складається,  щоб  забезпечити  збут  своєї продукції.  Маркетинг-план  має  пояснити  стратегію  виходу  підприємства на свій цільовий ринок та завоювання його.

Маркетинг-план передбачає:

1) визначення цілей маркетингової діяльності суб’єкта бізнесу;

2)  вибір  та  обгрунтування  маркетингової  стратегії  та  програм,  що забезпечать досягнення цілей маркетингової діяльності;

3)  розробка  бюджету  маркетингу (визначення  можливих  витрат  на реалізацію стратегії маркетингу);

4) прогноз обсягів продажу.

 

3.1  Процес  формулювання  цілей  маркетингової  діяльності  розподіляють  на  два  етапи.  Спочатку  визначають  орієнтири (основне спрямування) маркетингової діяльності підприємства або тип маркетингу. Потім,  ураховуючи  особливості  цільового  ринку,  специфіку  продукції підприємства,  умови  конкуренції  тощо,  орієнтири  розподіляють  на кілька цілей, визначаючи їх кількісно.  

Для  встановлення  загальних  орієнтирів  маркетингової  діяльності підприємства або типу маркетингу необхідно з’ясувати вид попиту, який існує на даний продукт (послугу) підприємства. Вид попиту наведений в п.4  завдання.  Відповідно  до  виду  попиту  студент  обгрунтовує  та застосовує той чи інший тип маркетингу, який він обирає для складання маркетинг-плану.

Так, при негативному попиті, тобто коли ринок не сприймає товар, потрібно  застосовувати  конверсійний  маркетинг.  Задача  маркетингу полягає  в  зміні  фундаментальних  основ  попиту  та  в  пошукові  реальних можливостей збільшення його на основі використання принципово нових варіантів рішень.

Відсутність попиту обумовлена тим, що товари сприймаються як такі,  що  втратили  цінність,  але  на  даному  ринку  вони  мають  попит. Можливий  і  такий  варіант,  коли  ринок  не  підготовлений  до  придбання продукту  через  відсутність  відповідної  реклами.  Тоді  потрібно застосовувати стимулюючий маркетинг.

Стимулюючий маркетинг в цьому випадку здійснює такі функції:  “прив’язку”  продукту  до  якої-небудь  потреби,  надання  традиційному товару  нових  властивостей,  які  характеризують  його  споживчу  цінність; пошук нового ринку збуту товарів, що не користуються попитом.

При  наявності  потенційного  попиту  доцільно  запровадити маркетинг, що розвивається.

При  зниженні  попиту  на  визначені  види  товару (послуги) застосовується  ремаркетинг,  який  передбачає  переорієнтування  ринку  з метою підвищення зацікавленості до цих товарів. Ремаркетинг – це пошук потенційних  можливостей  маркетингу,  які  забезпечують  узгодженість пропозиції товарів з відповідними ринками.

Якщо  попит  коливається,  то  доцільно  застосовувати синхромаркетинг, який здійснює регулювання виробництва та реалізації продукції у часі в залежності від сезону або інших причин.

При  наявності  повного  попиту  застосовується  підтримуючий маркетинг. Задачею такого маркетингу є підтримання оптимального рівня цін,  необхідного  обсягу  продажу,  стимулювання  збутової  діяльності  та здійснення  контролю  за  рівнем  витрат  обігу  для  стабілізації  положення підприємства на ринку.

Якщо  попит  значно  перевищує  пропозицію,  то  застосовують демаркетинг. В цьому випадку підвищується ціна на товар, зменшуються можливості стимулювання збуту тощо.

Окрім  цього,  на  визначення  типу  маркетингу  впливають  і  інші різноманітні чинники. Зокрема:

Ä  на стадії появи на ринку завжди постає питання створення початкового попиту,  тобто  максимізація  попиту  на  новий  вид  продукту  і витискування з ринку традиційних продуктів;

Ä  на  стадії  зростання  попиту  стає  завдання  поширення  початкового попиту,  що  може  бути  зроблено  за  рахунок  розширення  асортименту виробів, використання інших різноманітних засобів для максимального задоволення конкретних потреб окремих сегментів ринку;

Ä  на  стадії  стабілізації  попиту – це  утримання  а,  коли  це  можливо, збільшення  своєї  частки  ринку  за  рахунок  зниження  ціни, удосконалення каналів збуту, забезпечення технічного лідерства тощо.

Дрібні фірми на цій стадії зосереджені, головне, на забезпеченні свого виживання.  Як  правило,  цей  шлях  до  виживання  пролягає  через відокремлення вузького сегменту ринку та забезпечення якнайліпшого його обслуговування. Можливість вижити для підприємств, що йдуть за лідером,  залежить  від  їх  уміння  працювати  з  низькими  накладними витратами та без надмірностей.

Визначивши  тип  маркетингу,  студент,  визначає  конкретні  цілі маркетингової  діяльності  підприємства.  Цілі  мають  бути  кількісно визначені  та  виражені  в  конкретних  показниках ( ! )Такими показниками можуть, наприклад, бути:

Ä  частка ринку, яку підприємство планує захопити (у відсотках);

Ä  обсяги продажу товарів (шт.) ;

Ä  побудова підприємством системи збуту;

Ä  застосування знижок на продукцію (в яких обсягах);

Ä  структура витрат на рекламу;

Ä  ключові параметри сервісного обслуговування тощо.

 

3.2 Після того, як будуть визначені цілі й завдання маркетингової діяльності, підприємець приступає до розробки стратегії їх досягнення. 

Ä  При цьому може бути застосований один з трьох типів маркетингових підходів (рис. 1). 

 

Рисунок 1 -Можливі підходи до розробки стратегії маркетингу

 

  У бізнес-плані потрібно пояснити, чому був вибраний той чи інший тип  маркетингового  підходу  і  на  яких  перевагах  підприємства будуватиметься стратегія завоювання цільового ринку.

 

  Розробка маркетингової стратегії передбачає:

1)  вибір відповідних каналів збуту продукції (послуг) підприємства;

2)  формування цінової політики (політика ціноутворення);

3)  вибір способів реалізації рекламної кампанії;

4)  визначення політики підтримки продукту (послуг) підприємства.

 

Вибір каналів збуту продукції підприємства передбачає:

1)  вибір типу каналу товаропросування;

2)  визначення  чисельності  персоналу  та  принципів  побудови  служби збуту (за географічною ознакою або за видами товарів);

3)  розробку системи добору, підготовки та стимулювання працівників служби збуту.

Вибір типу каналу збуту має принципове значення, оскільки кожне рішення в цій сфері багато в чому визначає параметри цінової та рекламної політики,  політики  підтримки  продукції  підприємства.  До  того  ж  з  усіх елементів  стратегії  маркетингу (за  винятком  вибору  цільового  ринку) найскладніше  змінити  саме  систему  збуту (її  створення  потребує  багато часу і вона охоплює складні взаємозв’язки з великою кількістю партнерів).

Підприємець може вибрати будь-який з показаних на рис.2 каналів збуту. Кожному з них властивий відповідний рівень збуту і витрат. Вибір типу каналу збуту передбачає врахування цілого комплексу факторів.

Крупним  оптовим  покупцям  виробники  найчастіше  продають  свій товар  безпосередньо,  оскільки  ті  роблять  закупівлю  великими  партіями  і  при  цьому  часто  вимагають  пристосовувати  продукцію  до  якихось конкретних  вимог.  Споживач  також  може  віддавати  перевагу безпосереднім контактам з виробником, якщо він зацікавлений у технічній допомозі  або  в  післяпродажному  обслуговуванні  куплених  виробів.

Використання каналу збуту нульового рівня передбачає, що прибуток від безпосереднього продажу має бути достатнім, щоб покрити всі додаткові витрати  виробника (на  утримання  складських  приміщень,  використання транспортних засобів тощо). При цьому сума всіх додаткових витрат має бути меншою за розміри знижок, які б треба було надавати посередникам.

За  певних  обставин  доцільніше  використовувати  в  системі  збуту посередників. До таких обставин, зокрема, належать:

Ä  незначна вартість одиниці продукції;

Ä  територіальна розгалуженість ринку;

Ä  комплектна закупівля товару споживачем тощо.

Рішення  щодо  вибору  каналу  збуту  залежить  також  і  від  бажання контролювати систему збуту. Зрозуміло, що чим більше рівнів має канал збуту, тим менше можливостей його контролювати матиме виробник.

Кількість  посередників  у  каналі  збуту  залежить  від  особливостей продукції  підприємства.  Для  товарів  широкого  вжитку  потрібна  широка мережа  збуту,  а  для  товарів,  розрахованих  на  вузьке  коло  споживачів, можна взагалі відмовитись від посередників.     

Рисунок  2 – Типи каналів збуту

 

Надання  послуг  збігається  з  їх  виробництвом  у  часі.  Тому підприємство  сфери  послуг  само  є  каналом  збуту  і  посередників  не потребує. Нові підприємства, як правило, не мають ресурсів для створення власної  торговельної  мережі  і  користуються  послугами  торгових  агентів, які беруть на себе продаж їх продукції.

У  самому  бізнес-плані  мають  знайти  відображення  лише  основні міркування  щодо  вибору  каналу  збуту.  Зокрема,  необхідно  вказати  на вибраний тип каналу, засоби збуту (власна служба збуту, оптові торговці, роздрібні продавці, торгові агенти) та причини, які зумовили цей вибір.

Коли  підприємство  передбачає  створити  власну  службу  збуту,  у бізнес-плані доцільно:

Ä  вказати на чисельність служби збуту;

Ä  визначити принципи побудови служби збуту (за типами товарів або за географічними зонами);

Ä  пояснити основні принципи системи матеріальної винагороди працівників служби збуту.

 

Формування  політики  ціноутворення.  Одним  із  найважливіших елементів стратегії маркетингу є політика ціноутворення. Визначення ціни на  продукт (послугу)  підприємства – відповідальне  й  складне  завдання, оскільки ціна впливає на такі основні параметри бізнесу підприємства, як обсяги  продажу,  прибуток,  динаміку  попиту,  конкурентоспроможність продукції  тощо.  Мистецтво  визначення  ціни  полягає  в  тому,  щоб встановити ціну, яка б відповідала оцінці товару споживачем. Якщо ціна нижча  за  оцінку  споживача,  то  буде  втрачено  потенційний  прибуток. Навпаки,  завищена  ціна  зменшуватиме  попит  і,  зрозуміло,  прибутки підприємства.

У процесі розробки політики ціноутворення доцільно дотримуватися таких етапів:

1.  Ідентифікація  ситуації,  тобто  визначення  конкретних  причин необхідності  прийняття  рішення  щодо  ціни.  Такими  причинами  можуть бути:

Ä  розробка нового товару;

Ä  вихід із старим товаром на новий ринок;

Ä  зміни зовнішніх і внутрішніх факторів тощо.

2.  Визначення  цілей  цінової  політики,  тобто  чого  конкретно  бажає підприємство, встановлюючи ту чи іншу ціну:

Ä  збільшити обсяг продажу продукції підприємства;

Ä  збільшити частку ринку підприємства;

Ä  підтримати становище підприємства на ринку тощо.

3.  Аналіз  цін  продуктів-конкурентів  з  метою  визначення  верхньої межі ціни.

4. Обрахування витрат підприємства на виготовлення та реалізацію одиниці продукції з метою визначення нижньої межі ціни.  

5.  Вибір  моделі  ціноутворення.  На  практиці  найпоширенішими  є моделі орієнтовані на:

Ä  виробничі витрати;

Ä  попит;

Ä  галузеву конкуренцію.

6. Вибір стратегії ціноутворення, основні з яких:

Стратегія  проникнення  на  ринок.  Вона  застосовується  для  нових видів  продукції,  з  якими  фірма  виходить  на  новий  ринок.  Стратегія полягає у встановленні занижених цін із розрахунком на залучення більшої кількості  споживачів  і  завоювання  більшої  частки  ринку.  Поступове зростання ринку збуту дає змогу збільшити обсяги виробництва продукції і,  відповідно,  зменшити  витрати  на  виготовлення  одиниці  продукції. Одним із варіантів може бути підвищення ціни в майбутньому.

 

Стратегія “зняття  вершків”.  Застосовується  щодо  нових  видів продукції,  але  тих,  які  мають  унікальні  властивості,  захищені  патентами або  іншими  правами  власності.  Застосування  цієї  стратегії  передбачає встановлення  завищених  цін,  в  результаті  чого  й “знімаються  вершки”  з ринку. Зі зниженням попиту ціни на продукцію також знижуються з метою залучення  іншої  групи  споживачів,  які  не  могли  раніше  дозволити  собі придбати цей унікальний продукт.

 

Стратегія  цінових  ліній  (або  стратегія  параметричного ціноутворення). Застосовується для встановлення цін на ті види продукції, які  відрізняються  від  наявних  на  ринку  за  рівнем  окремих  параметрів.  В основу стратегії цінових ліній покладено визначення питомої ціни певного параметра  вже  реалізовуваного  на  ринку  товару.  Шляхом  множення питомої  ціни  на  кількісне  значення  окремого  параметра  в  новому  виробі визначають його продажну ціну.

 

Стратегія  преміальних  цін (або  знижок  із  цін) – має  багато варіантів, основні з яких наведені в табл. 3. 

 

Таблиця 3 -   Види та напрямки застосування знижок із цін

 

Вид знижки

Наслідок зниження ціни

1. Знижки за платежі готівкою

Прискорення платежів

2. Сезонні знижки

Зниження витрат на зберігання продукції

3. Знижки з сукупного обороту

Збільшення кількості постійних клієнтів

4.  Знижки  в  процесі  виходу  з  товаром  на новий ринок

Рекламне  сприяння  проникненню  товару

на новий ринок

5.  Знижки  на  товар,  який  знімають  з

виробництва

Прискорення  реалізації  останньої  партії

товару

 

Стратегія “опортуністичного  ціноутворення”.  Використовується протягом відносно короткого періоду щодо товарів (послуг), кількість яких у даний момент у даному конкретному місці є недостатньою (обмеженою) для  задоволення  високого  попиту  на  них.  У  цьому  випадку  споживач  не має вибору і змушений платити високу ціну за такі товари (послуги).

Залежно  від  особливостей  бізнесу  підприємець  може  вибрати  будь яку  зі  стратегій  ціноутворення.  Але  в  бізнес-плані  необхідно  пояснити, чому  було  вибрано  саме  таку  стратегію  і  як  вона  співвідноситься  зі стратегіями ціноутворення основних конкурентів. 

 

7. Прийняття остаточного рішення про ціну на той чи інший товар на конкретних ринках збуту.

Як вже було зазначено на рівень цін впливає багато різних факторів. Але  на  практиці  підприємці,  як  правило,  враховують  чотири  основні фактори:

1)  собівартість продукції;

2)  наявність унікальних властивостей продукції;

3)  ціни продуктів-конкурентів і продуктів-замінників;

4)  можливості отримання достатнього прибутку.

Остаточно  ціна  встановлюється  з  урахуванням  також  і  інших важливих  для  даного  бізнесу  факторів,  при  цьому  слід  пам’ятати,  що  в умовах формування ринкових відносин в Україні ціна реалізації виробів чи послуг виробником Цр розраховується за формулою:

,

де          S – собівартість продукції (послуг);

                          П – запланований прибуток;

                          Аз – акцизний  збір (на  ті  види  товарів,  які  підлягають оподаткуванню);

                          ПДВ – податок  на  додану  вартість,  який  сплачують  виробники товарів, продукції чи послуг.

Максимальна роздрібна ціна на конкретний вид товарів, продукції чи послуг (Цм) визначається за формулою:

де          Цр – ціна реалізації виробів, грн.;

                          Тн – граничний  розмір  торговельної  надбавки (у  відсотках  до  ціни реалізації);

                          Н – граничний  розмір  націнки (у  відсотках  до  ціни  роздрібної торгівлі з урахуванням торговельної надбавки).

 

 

  Для  визначення  мінімальної  ціни  оцінюється  собівартість виробництва  окремих  видів  продукції  та  послуг  чи  реалізації  окремих видів товарів.

  При визначенні ціни доцільно також пояснити:

Ä  як саме ціна нової продукції допоможе утвердитися на ринку;

Ä  як вона сприятиме підтримуванню і збільшенню частки ринку підприємства;

Ä  як вона впливатиме на валовий прибуток підприємства тощо.

Наприклад, якщо товари підприємства коштуватимуть дешевше, ніж аналогічні  товари  конкурентів,  то  в  бізнес-плані  необхідно  пояснити,  за рахунок чого саме це буде досягнуто. Коли на момент складання бізнес-плану підприємець уже має детальний прейскурант, то і його варто навести в бізнес-плані, але в скороченому вигляді.

 

  Рекламна  кампанія.  Складовим  елементом  стратегії  маркетингу  є рекламна кампанія. У процесі її опрацювання необхідно:

1)  визначити  конкретні  цілі  й  завдання  рекламної  діяльності підприємства;

2)  прийняти рішення про способи поширення рекламної інформації;

3)  скласти бюджет витрат на рекламу.

У  бізнес-плані  треба  стисло  викласти  основні  принципи  рекламної політики  підприємства.  Увагу  слід  зосередити  на  концепції  рекламної діяльності, інструментах її реалізації та масштабах використання кожного з цих інструментів. Подати всю цю інформацію у бізнес-плані найзручніше у вигляді бюджету витрат на рекламу (табл. 4).

 

Таблиця 4 -     Бюджет витрат на рекламну діяльність фірми

 

Види засобів

поширення

рекламної

інформації

Місяць

У

цілому

за рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

1. Радіо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Газети

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Телебачення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Часописи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Буклети

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Розсилка поштою

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Щитова реклама

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Світлова реклама

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Інші види

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Форма  бюджету  дає  можливість  знайти  відповіді  одразу  на  кілька важливих питань щодо організації рекламної кампанії, а саме:

Ä    які засоби реклами передбачає використовувати підприємство;

Ä    яким видам засобів поширення рекламної інформації буде віддано перевагу;

Ä    скільки коштуватиме організація рекламної кампанії;

Ä    як ці витрати розподілятимуться за періодами.

У  цьому  підрозділі  можуть  бути,  за  необхідності,  передбачені  інші складові просування товарів підприємства, тобто конкретні заходи щодо:

Ä    пабліситі (неоплачувана реклама у засобах масової інформації);

Ä    персонального продажу (усне ознайомлення з товарами підприємства одного або кількох потенційних покупців у процесі бесіди з ними);

Ä    стимулювання збуту (участь у виставках, ярмарках, демонстрація товарів тощо).

 

Політика  підтримки  продукції  підприємства.  До  стратегії маркетингу  належить  також  і  розробка  політики  підтримки  продукту, тобто вирішення проблеми сервісу продукції підприємства. У бізнес-плані треба  відобразити  основні  елементи  процедури  гарантійного обслуговування,  зокрема:  чи  буде  гарантійне  обслуговування здійснюватися  спеціалізованими  підприємствами,  чи  продукція підлягатиме  поверненню  на  підприємство;  чи  буде  сервісне обслуговування окремою частиною бізнесу підприємства тощо.

 

3.3. Розробка бюджету маркетингу.

Реалізація  вибраної  стратегії  маркетингу  потребує  відповідних витрат.  Деякі  витрати,  наприклад,  на  організацію  рекламної  кампанії, можна  визначити  досить  точно,  інші – лише  приблизно.  Якщо  для уточнення витрат на маркетингову діяльність потрібно вдатися до певних припущень, то вони мають бути чітко сформульовані в бізнес-плані.

  Оцінка  загальних  витрат  на  реалізацію  стратегії  маркетингу  і програм,  що  її  забезпечують,  становить  відповідну  інформаційну  основу для  складання  фінансового  плану.  Подавати  таку  інформацію  у  бізнес-плані рекомендується за допомогою діаграм, графіків. Наприклад, бюджет маркетингу можна подати у формі таблиці (табл. 5). 

 

Таблиця 5 - Бюджет витрат на маркетингову діяльність підприємства

 

Види витрат

Квартал

За рік

1

2

3

4

1. Реклама

 

 

 

 

 

2. Стимулювання збуту

 

 

 

 

 

3. Навчання торгового персоналу

 

 

 

 

 

4. Дослідження ринку*

 

 

 

 

 

5. Сервісне обслуговування

 

 

 

 

 

6. Розробка та вдосконалення товару

 

 

 

 

 

7. Цінова політика

 

 

 

 

 

(*)для існуючого підприємства 40-60% бюджету витрат на маркетинг; для нового 200-300%.

 

Така  форма  може  бути  найефективнішим  засобом  пояснення організації маркетингу на підприємстві в цілому і розподілу ресурсів між його елементами. Усе це допомагає зрозуміти вагомість для підприємства кожного з елементів стратегії маркетингу.

 

3.4. Прогнозування обсягу продажу.

Головною метою цього розділу «Маркетинг-плану» є обгрунтування прогнозованих  обсягів  продажу  продукції  підприємства.  Прогнозування обсягів продажу може здійснюватися:

1)  за часом;

2)  за окремими видами продукції (послуг) підприємства;

3)  за певними групами споживачів.

Кожний  з  цих  підходів  має  свої  переваги.  Найчастіше  обсяги продажу  в  бізнес-плані  прогнозуються  за  часом.  Це  дає  змогу  чітко відобразити  динаміку  зростання  і  таке  явище,  як  сезонність.  Динаміка продажу  подається  у  вигляді  графіків  чи  таблиць  і  супроводжується поясненням  зроблених  прогнозів.  Часто  мають  значення  варіантні прогнози обсягів продажу. У таких випадках рекомендується розробити:

Ä    консервативний прогноз;

Ä    найімовірніший прогноз;

Ä    оптимістичний прогноз.

 

Як  приклад  варіантних  прогнозів  обсягів  продажу,  визначимо місткість ринку вітчизняних телевізорів:

  При  заводській  ціні  телевізора 1200 грн.  можна  очікувати  його роздрібну ціну у 1500 грн.  При  курсі долара 1$=6 грн.  ціна телевізора становить приблизно $ 250. Враховуючи  поступове  знецінення гривні   за базову приймемо ціну  у  $ 300.

  Приймемо також,  що придбати новий телевізор зможе родина, яка збиратиме необхідну суму  протягом 6 місяців,  тобто щомісяця  по  $300 / 6 = $50.  За даними Мінстату України, витрати на придбання товарів довгострокового  вжитку  становлять 30,9 %  доходу  родини.  Значить, сукупний грошовий доход  платоспроможної сім'ї-покупця  має становити близько  $ 50 / 0,309 =  $162  за  місяць.  Якщо  прийняти,  що  тільки половину  витрат  на  придбання  товарів  довгострокового  вжитку  сім'я буде  безпосередньо  відкладати  на  придбання  телевізора,  то  її  сукупний  дохід за місяць повинен скласти  $162* 2 = $ 324.

  Середньомісячний  доход  української  сім’ї  при 2-х  працюючих  складає в Україні  в 2000 році приблизно 500 грн.,  або  $ 90,   що значно менше необхідних $324.  Але і таких сімей в Україні небагато, бо значна кількість  працездатних членів родин не працюють.   Можна вважати, що тільки 10 % родин  в Україні мають  щомісячний доход,  який в 3-5 разів перевищує середній  щомісячний доход в $ 90 (тобто 270-450 $). Всього таких  сімей  буде   (де 15 млн. - число  родин  в Україні).

  З точки зору потреби  у  телевізорах  домовимось,  що  ці  родини можуть:

Ä    замінити телевізор, придбаний у 80-х роках - для 48 % родин,  в  яких вік працюючих складає  від 29 до 49 років;

Ä    придбати перший - 38 % родин, в яких вік  працюючих складає до  29 років. (Усього 48 % + 38 % = 86 %). 

  Всі  інші  родини  мають  такий  високий  доход,  що  мають  змогу  в будь-який момент придбати  імпортний телевізор.

  Відтак, покупцями вітчизняних телевізорів можуть бути:

1500000*0,86=1290000 родин.

  Середній термін заміни телевізора становить 7 - 8  років.  Отже,  щорічно  покупцями  вітчизняних  телевізорів  можуть  бути:   родин.  Цю  величину  можна  прийняти  як оптимістичний  прогноз  ємності  українського  ринку  для  вітчизняних телевізорів.

  Для  визначення  величини  песимістичного  прогнозу  необхідно урахувати, що в географічній зоні, в якій ми робимо прогноз,  проживає  не  все  населення  України,  а  якась  його  частина,  наприклад,  це 40%  працездатного  населення. Окрім цього не всі родини, навіть  якщо в них і є  потреба  в  придбанні  телевізора, будуть його купувати.    Домовимось, що  таких  родин 30  %.  Тоді  песимістичний  обсяг  ринку  телевізорів становить:   шт.

Реалістичний  прогноз  (РП)  може  бути  визначений  як  середнє  арифметичне  оптимістичного та песимістичного прогнозів, тобто:

 

   шт.

 

  Слід  пам’ятати,  що  інформація,  отримана  в  цьому  розділі  буде використана в фінансовому плані!!

 

РОЗРАХУНКОВИЙ ЕТАП

 

Розрахунковий  етап  при  написанні  бізнес-плану  передбачає вирішення таких питань:

Ä  розробку виробничого плану;

Ä  розробку організаційного плану;

Ä  розробку юридичного плану;

Ä  оцінку можливих ризиків які можуть виникнути при виконанні бізнес-плану.

 

1. Розробка виробничого плану

 

 Невід’ємною  складовою  бізнесу,  орієнтованого  на  виробничу діяльність,  є  оцінка  того,  як  підприємство  вироблятиме  свою  продукцію.

 

Основне завдання виробничого плану – довести, що підприємство:

  • реально спроможне організувати виробництво;
  • здатне виготовляти необхідну кількість товарів відповідної якості;
  • має можливості придбати необхідні для цього ресурси.

 

 У складі виробничого плану, як правило, виділяють такі підрозділи:

1.  Характеристика виробничого процесу.

2.  Машини та устаткування.

3.  Виробничі та невиробничі приміщення.

4.  Сировина, матеріали, комплектуючі.

5.  Оцінка впливу зовнішніх факторів.

 

Виробничий  план  доцільно  розпочинати  з  короткої характеристики виробничого процесу, тобто з опису основних виробничих операцій у їх послідовності. Тобто студент повинен описати технологічні операції, вибрати необхідне обладнання на підставі продуктивності цього обладнання,  розрахувати  тривалість  виконання  технологічних  операцій. Завершальним  етапом  є  розрахунок  загальної  трудомісткості  річної (або конкретної) виробничої програми.

Трудомісткість виробничої програми визначається за формулою:

 

,

 

де   m – число найменувань виготовлених виробів;

Т1,Т2,Т34 – тривалість  відповідно  заготівельних,  механічних, складально-налагоджувальних  робіт  по  виготовленню  одного  виробу  і-го найменування, нормо-год;

Ni  –  кількість виготовлених виробів і-того найменування, шт.

 Виробничі розрахунки зводять до табл. 6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 6 -  Трудомісткість річної виробничої програми, н.-год.

Види робіт

Розряди

Виріб «А»

Виріб «Б»

Виріб «В»

Загальна трудомісткість програми по видах та розрядах робіт

Трудомісткість виробу

Річна програма, шт

Трудомісткість програми

Трудомісткість виробу

Річна програма, шт

Трудомісткість програми

Трудомісткість виробу

Річна програма, шт

Трудомісткість програми

  1. Верстатні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Слюсарні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Монтажно-складальні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Регулювалні та випробувальні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСЬОГО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В  процесі  розробки  пункту “Характеристика  виробничого  процесу» потрібно:

Ä  дати  пояснення  того,  які  роботи  будуть  виконуватися  самим підприємством, а які на стороні;

Ä  стисло  охарактеризувати  кожного  з  субпідрядників (місце,  де  вони знаходяться,  причини,  що  зумовили  цей  вибір,  витрати,  пов’язані  з  їх залученням);

Ä  додати (за наявності) копії укладених з ними контрактів або підписаних протоколів про наміри (звісно, якщо вони є).

 

Після  розрахунку  трудомісткості  річної  виробничої  програми потрібно  визначити  кількість  робочих  місць (тобто  кількість  машин  та обладнання), які потрібно створити для того, щоб виконати цю програму та розрахувати їх вартість.

  Необхідна кількість устаткування (верстатів та інше) розраховується за формулою:

 

      

 

де Cp – чисельність робочих місць (машин та устаткування), шт.;

Тi – трудомісткість  обробки  виробу, (нормо-год),  яка  визначається  з технологічного  процесу;

 Ni – кількість  виробів,  які  треба  обробити;

 m  – число  найменувань  виробів; 

Фреж – режимний  річний  фонд  часу  роботи машин та устаткування, годин;

Фк – число календарних днів року, Фк=365 днів;

Фв – кількість вихідних і святкових днів за рік, включаючи суботи, береться  за  календарем,  за  відповідний  рік; 

mзм – кількість  змін  за  добу (береться  із  бланка  завдання); 

Тзм – тривалість  зміни,  год. (береться  із бланка завдання);

α – κоефіцієнт  витрат  робочого  часу  на  плановий  ремонт устаткування, α =1-2%;

Квн – коефіцієнт виконання норм часу.

Розрахункову  кількість  робочих  місць  з  слюсарних,  монтажно-складальних та регулювальних операцій Сpр визначають за формулою:

 

      

 

Розрахувавши  кількість  робочих  місць,  визначають  прийняту кількість робочих місць Спp як найближче більше ціле число. Після цього розраховують  коефіцієнт  завантаження  робочих  місць  на  j-му  виді  робіт (верстатні, слюсарні, монтажно-складальні тощо) за формулою:

 

.

 

Всі отримані дані зводять в таблицю (табл. 7)

Таблиця 7 -     Розрахунок необхідної кількості робочих місць

Показники

Види робіт

Верстатні

Слюсарні

Монтажно-складальні

Регулювальні

Всього

Трудомісткість обробки виробів, нормо-год

 

 

 

 

 

Розрахункова кількість робочих місць

 

 

 

 

 

Прийнята кількість робочих місць

 

 

 

 

 

Коефіцієнт завантаження робочих місць

 

 

 

 

 

 

Середній  коефіцієнт  завантаження  робочих  місць  на  підприємстві визначається за формулою:

 

,

 

де n –число видів робіт.

 

Після розрахунку кількості робочих місць за їх видами потрібно:

Ä  навести  повний  список  машин  та  устаткування,  необхідних  для здійснення виробничого процесу;

Ä  зробити розрахунки витрат, пов’язаних з придбанням (орендою) нових (або вживаних) машин та устаткування тощо;

Інформацію  про  машини  та  устаткування,  які  передбачається використати  у  виробничому  процесі,  зручно  подати  у  вигляді  таблиці (табл. 8).

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 8 -      Машини та устаткування

 

Найменування обладнання (марка, тип)

Кількість

Купівля чи оренда

Нове чи вживане

Вартість

Строк служби (в місяцях)

Амортизаційні  відрахування (за місяць)

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

При  розрахунках  слід  враховувати,  що  амортизаційні  відрахування нараховують  тільки  на  обладнання,  що  безпосередньо  буде  купуватись підприємцем.

Розмір  річних  амортизаційних  відрахувань  визначається  за допомогою  норм  амортизаційних  відрахувань,  які  встановлюються  в централізованому  порядку  для  кожного  виду  основних  фондів,  за формулою:

 

,

де   А0 – річна сума амортизаційних відрахувань, за і-м видом основних фондів, грн./рік; 

ОФ – середньорічна вартість і-го виду основних фондів, грн.; 

Н0 – норма  амортизаційних  відрахувань  для  і-го  виду  основних фондів, %.

 

Законодавство України визначає такі норми амортизації:

Електронні,  оптичні,  електромеханічні  прилади  і  інструменти, електронно-обчислювальні  машини,  інформаційні  системи,  телефони, мікрофони, рації, конторське обладнання і т.і. - 6,25 %  на квартал або 25 % на рік. Все інше обладнання — 3,75 %  на квартал або 15 % на рік, інше (будівлі, споруди тощо) – 5 % на рік.

 

  Далі  потрібно  визначити  склад  виробничих  та  невиробничих приміщень  необхідних  для  реалізації  підприємницької  ідеї,  їх  площу  та розрахувати вартість цих приміщень.

  Вартість  приміщень  розраховують  приблизно  виходячи  із  вартості 1м3  будівлі.  Приблизна  вартість 1 м3  приміщень  складає:  еквівалент 10$ (для  одноповерхових)  та 12-15$ (для  багатоповерхових),  при  цьому  в вартість  включені  витрати  на  санітарно-технічне  обладнання,  мережі промислових  проводок,  а  також  на  проектування  та  підготовку майданчика.

  Об’єм приміщення розраховується за формулою:

 

де   1,25 - 1,5  –  коефіцієнт,  що  враховує  площу  допоміжних  приміщень (ремонтну, інструментальну та іншу);

f – норма робочого майданчика необхідна для виготовлення виробів, м2, f = 1,4 S;

1.4 – коефіцієнт,  що  враховує  проходи,  проїзди  та  інше;

S – площа  одного  робочого  місця  складальника,  монтажника  або регулювальника, м2

  Спр – число  робочих  місць  складальника,  монтажника  або регулювальника на всіх дільницях;

  h – висота приміщення, h = 3-6 м.

 

Далі  студент  висвітлює  підрозділ “Сировина,  матеріали  та комплектуючі вироби”. Тут необхідно:

  • навести  перелік  усіх  видів  сировини,  матеріалів  та  комплектуючих виробів, які передбачається використовувати у виробничому процесі;
  • вказати конкретних постачальників;
  • визначити закупівельні ціни (за одиницю);
  • дати  пояснення  щодо  фінансових  та  інших  умов  поставок  і місцезнаходження постачальників;
  • визначити  необхідні  обсяги  запасів,  а  також (за  потреби)  вказати  на особливі умови їх зберігання.

Відомості  щодо  сировини,  матеріалів  та  комплектуючих  виробів можна  також  звести  в  таблицю (табл. 9) При  цьому  розглядаються питання  про  необхідні  запаси  матеріальних  ресурсів,  особливі  умови  їх зберігання.  

Таблиця 9 -    Сировина, матеріали та комплектуючі вироби

 

Найменування видів сировини, матеріалів та комплектуючих

Постачальники

Ціна за одиницю

Примітки (місцезнаходження постачальників, тощо)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завершується виробничий план оцінкою впливу зовнішніх факторів на  виробничо-господарську  діяльність  підприємства.  До  таких  факторів належать:

1) зміна цін на окремі види матеріальних ресурсів з ініціативи постачальників  або  під  впливом  економічної  ситуації  в  країні;

2) імовірність появи нових технологій виготовлення окремих видів продукції;

3)  юридичні  обмеження  стосовно  виробничих  процесів (санітарно-екологічні  норми,  вимоги  до  утилізації  відходів  виробництва,  безпеки праці тощо).

 

 

2. Розробка організаційного плану

 

Розробляючи організаційний план, підприємець має на меті:

Ä  переконати потенційних інвесторів і кредиторів у тому, що ним вибрано доцільну організаційно-правову форму бізнесу;

Ä  показати,  з  ким  він  збирається  організовувати  свій  бізнес,  тобто охарактеризувати  менеджерів,  які  відіграватимуть  провідні  ролі  в процесах становлення та управління підприємством;

Ä  довести,  що  він,  його  команда  менеджерів  та  інший  персонал підприємства здатні практично реалізувати бізнес-план.

 

Організаційний план може мати такі підрозділи:

1.  Обгрунтування  вибору  форми  організації  бізнесу (це  за  суттю юридичний план).

2.  Розрахунок потреби в кадрах.

3.  Відомості про власників підприємства та провідних осіб.

4.  Вибір організаційної схеми управління.

5.  Основні напрямки кадрової політики.

 

При обгрунтуванні вибору форми організації бізнесу необхідно:

Ä  вказати  на  основні  причини  вибору  відповідної  юридичної  форми організації бізнесу;

Ä  наголосити на потенційних вигодах такого рішення;

Ä  охарактеризувати  можливі  зміни  юридичного  статусу  підприємства  в перспективі.

 

Коли  підприємство  створюється  як  господарське  товариство, обов’язково треба пояснити умови на яких воно створюється. Коли йдеться про акціонерне товариство, то необхідно навести інформацію про кількість і  тип  акцій,  які  випускаються,  вказати  прізвища  та  адреси  членів  ради директорів.  Копії  відповідних  юридичних  документів  подаються  в додатках до тексту бізнес-плану.

Далі  в  організаційному  плані  треба  охарактеризувати  потребу бізнесу в персоналі.

Чисельність  основних  робітників  визначається  за  трудомісткістю річної  виробничої  програми  і  планового  бюджету  робочого  часу  одного спискового  виробничого  робітника.  Розрахунок  кількості  робітників-підрядників виконується окремо за видами і розрядами робіт за формулою:

 

,

 

де   Pcдij – спискова чисельність робітників-підрядників і-того розряду j-того виду робіт, люд.;

Тіj – трудомісткість  обробки  виробу  на j-тому  виді  роботи  за  і-тим розрядом, нормо-год.;

Феф –дійсний (ефективний)  річний  фонд  робочого  часу  одного робітника, год.

 

Дійсний (ефективний)  річний  фонд  робочого  часу  одного виробничого  робітника  визначається  на  підставі  складання  балансу робочого часу (табл. 10). При цьому прийнято, що робота здійснюється 5 днів на тиждень, а тривалість робочого дня 40/5=8 год.

Таблиця 10 - Баланс робочого часу одного виробничого робітника

Склад фонду робочого часу

Дні

Години

% до робочого часу

1

2

3

4

1. Календарний фонд часу

365 (366)

-

-

2. Святкові та вихідні дні (субота, неділя)

 

-

-

3. Передсвяткові дні

 

-

-

4. Номінальний фонд часу   (ст.2:  1 - 2)
(ст. 3:  ст2.р4 * 8 год – ст2.р3 год. у передсвяткові дні)

 

 

100

5.  Цілодобові втрати робочого часу

 

 

 

  • основні та додаткові відпустки

 

 

 

  • відпустки в зв'язку з навчанням

 

 

 

  • відпустки в зв'язку з вагітністю

 

 

 

  • хвороби

 

 

 

  • виконання державних та громадських обов'язків

 

 

 

  • неявки з дозволу адміністрації

 

 

 

  • прогули

 

 

 

  • цілоденні простої

 

 

 

Всього невиходів на роботу

 

 

 

6. Явочний робочий час (рядок 4 - рядок 5)

 

 

 

7. Внутрішньозмінні втрати робочого часу протягом дня

 

 

 

8. Дійсний (ефективний) фонд одного робітника  (рядок 6 - рядок 7), 

 

 

 

 

Зауваження:

-    неявки на роботу з дозволу адміністрації, прогули, цілоденні простої та внутрішньозмінні втрати при плануванні приймаються рівними нулю;

-  можна прийняти цілодобові втрати в розмірі 10-12% номінального фонду часу, а внутрішньозмінні  1-3% тривалості робочого дня (зміни). При розрахунку необхідно звернути увагу на те, що номінальний фонд і цілодобові втрати приводяться в днях, а внутрішньозмінні втрати робочого часу - в годинах.

 

Розраховану  за  формулою  чисельність  основних  робітників-підрядників за професіями і розрядами заносять в табл. 11.

 

Таблиця 11 -  Оборотна відомість складу основних робітників в цеху

 

Професія

Число робочих по різним розрядам, чол

Число робочих по змінам, чол

Всього робочих

1

2

3

4

5

6

7

8

І

ІІ

ІІІ

Верстатники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Слюсарі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Складальники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Регулювальники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Середній  тарифний  коефіцієнт  основних  виробничих  робітників, зайнятих в цеху, визначається за формулою:

 

,

 

де   n – число розрядів, 

Кi – тарифний коефіцієнт робітника і-того розряду;

Рі – кількість робітників і-того розряду.

 

Чисельність  допоміжних  робітників  встановлюється  за  нормами обслуговування  робочих  місць.  Загальна  чисельність  допоміжних робітників  складає 20-40% чисельності  основних.  Кількість  допоміжних робітників  даної  категорії  за  нормами  обслуговування  визначається  за формулою:

 

,

 

де      Рвс – кількість допоміжних робітників, люд.;

          Спр –кількість  робочих  місць,  що  обслуговуються  допоміжними робітниками даної професії; 

          Р – число змін за добу; 

          Н – норма обслуговування ; 

          Кн – коефіцієнт, що враховує планові невиходи на роботу:

 

,

 

де   Фн –номінальний фонд робочого часу, дн.;

Фpд –число робочих днів, що планується.

Кваліфікація  допоміжних  робітників  визначається  за  тарифно-кваліфікаційними  довідниками.  Розряди  контролерів  повинні  бути  на одиницю вище розряду робітників, яких вони обслуговують.

Результати  розрахунків  з  визначення  чисельності  допоміжних робітників зводяться до табл. 12. 

 

Таблиця 12 -  Оборотна відомість складу допоміжних робітників 

 

Професія

Число робочих по різним розрядам, чол

Число робочих по змінам, чол

Всього робочих

1

2

3

4

5

6

7

8

І

ІІ

ІІІ

Комплектувальники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Потім  підраховується  середній  тарифний  коефіцієнт  допоміжних робітників.

 

Планування  чисельності  інженерно-технічних  робітників  і службовців  базується  на  типових  схемах  управління  цехами.  Орієнтовно для  заготівельних  цехів  чисельність  ІТП  складає 6-10%  числа  всіх робітників, розрахунково-конторського персоналу (РКП) – 1-2 %. 

На  кожні 25-30 чоловік  основних  робітників  назначається  змінний майстер.  На  ділянках  вводиться  посада  головного  майстра  чи  керівника ділянки.

Чисельність  молодшого  обслуговуючого  персоналу (МОП визначається  на  підставі  укрупнених  норм  обслуговування.  Наприклад, чисельність  прибиральників  визначається  за  кількістю  м2  площі,  що прибирається (один  прибиральник  на 200-300 м2).  Загальна  чисельність МОП в цеху не повинна перевищувати 1-3 % числа всіх робітників.

 

Розрахунок  чисельності  вищезазначених  категорій  робітників зводиться в табл. 13.

 

Таблиця 13 -  Штатний розклад ІТП, службовців і МОП

 

Найменування посади

Чисельність

Посадовий

оклад, грн/міс

Зауваження

ІТП

 

 

 

Службовці

 

 

 

МОП

 

 

 

Всього

 

 

 

 

Після  розрахунку  кількості  необхідного  персоналу  обов’язково потрібно підрахувати вартість персоналу.

Практика  підприємницької  діяльності  створила  просту  й  зручну форму  подання  в  бізнес-плані  інформації  щодо  потреб  у  персоналі,  яку наведено в табл. 14.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 14 -  Потреба підприємства в персоналі (за рік)

 

Категорії

працівників

Якості, необхідні для виконання виду діяльності

(кваліфікація, досвід)

Необхідна

чисельність

персоналу

Вартість

персоналу*

Джерела покриття

потреб у персоналі

(внутрішні, зовнішні)

Спеціалісти

 

 

 

 

 

 

Службовці

 

 

 

 

 

 

Робітники

 

 

 

 

 

 

(*) У загальну вартість персоналу включають заробітну плату працівників, усі види винагород, відрахування на соціальне страхування, пенсійні платежі тощо.

 

Особливу  увагу  в  організаційному  плані  слід  звернути  на характеристику  власників  бізнесу  і  керівників  підприємства. Опрацьовуючи даний підрозділ передусім необхідно чітко визначити, кого саме  слід  охарактеризувати  і  як  це  зробити.  До  таких  осіб,  як  правило, належать:

1.  Підприємці – засновники бізнесу;

2.  Активні  інвестори (ті,  хто  вкладає  свої  кошти  у  підприємство,  що створюється);

3.  Провідні  менеджери  підприємства (керівники  служби  маркетингу, фінансів, технічний директор та ін.);

4.  Зовнішні  консультанти,  експерти (спеціалісти,  які  залучаються  для допомоги у вирішенні особливо складних проблем). При цьому виникає запитання,  кого  і  чому  бажано  залучити  до  роботи.  Щоб  знайти відповідь на це питання, складають так звану матрицю здібностей, за допомогою  якої  можна  визначити  функції  управління,  для  виконання котрих необхідно залучати зовнішніх консультантів (табл. 15 ).

 Таблиця 15 -      Матриця управлінських здібностей

Основні функції управління підприємством

Забезпечуються

персоналом підприємства

(власниками, провідними

менеджерами

Необхідна

зовнішня допомога

Спосіб отримання зовнішньої допомоги

підвищення кваліфікації

персоналу підприємства

залучення зовнішніх

консультантів

 

1. Бухгалтерський облік

 

 

 

 

2. Оподаткування

 

 

 

 

3. Планування

 

 

 

 

4. Організація

 

 

 

 

5. Управління фінансами

 

 

 

 

6. Управління персоналом

 

 

 

 

7. Збут

 

 

 

 

8. Ціноутворення

 

 

 

 

9. Юридичні питання

 

 

 

 

10. Страхування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На  наступному  етапі  розробки  організаційного  плану  варто накреслити схему організаційної структури управління підприємством, на якій  показати  всі  організаційні  одиниці  підприємства,  їх  ієрархію  та зв’язки. До креслення, як правило додають короткий текст, який пояснює особливості  організаційної  побудови  підприємства  і  розкриває  окремі  її деталі.

У  процесі  опрацювання  організаційної  схеми  управління  слід звернути увагу на таке:

1.  Організаційна  схема  має  бути  узгоджена  з  рішеннями,  які  вже  були прийняті в попередніх розділах бізнес-плану. Зокрема, в організаційній схемі  мають  знайти  відображення  рішення  щодо  структури  служби збуту (маркетинг-план),  технології  виробництва  й  виробничих підрозділів (виробничий план);

2.  Організаційна  схема  має  відображати  розділення  повноважень  і обов’язків між власниками підприємства і членами команди менеджерів Вона  повинна  повністю  відповідати  принципам  системи  управління підприємством, що зафіксовані в установчих документах.

 

Більш  детально  про  організаційні  структури  управління  студент може ознайомитися прочитавши відповідну літературу.

 

Завершує  організаційний  план  розробка  підрозділу “Кадрова політика і стратегія”.

У  цьому  підрозділі  необхідно  роз’яснити,  як  будуть  вирішуватися проблеми добору, підготовки та оплати праці співробітників підприємства.

Зокрема, тут мають бути висвітлені питання:

  • конкретних строків комплектування штатів підприємства;
  • стандартів і процедур добору персоналу;
  • структури  заробітної  плати,  пакети  пільг,  премій,  участі  в  прибутках підприємства тощо.
  •  

Докладніше  треба  охарактеризувати  механізм  мотивації  і винагородження  керівників  підприємства,  але  без  зайвих  подробиць: підрозділ  не  повинен  перетворюватись  на  посібник  з  управління персоналом.

 

 

 

3. Оцінювання ризиків

 

Будь-яка  діяльність  у  сфері  бізнесу  пов’язана  з  ризиком.  Щоб заручитись  підтримкою  інвесторів  у  бізнес-плані,  необхідно  не  тільки показати  потенційні  вигоди  вкладання  коштів  у  даний  підприємницький проект, але також вказати на труднощі, що на них може натрапити бізнес і які  загрожуватимуть  його  існуванню.  Ось  чому  в  бізнес-плані  необхідно досить детально висвітлити проблеми пов’язані з ризиками, їх оцінкою та зменшенням впливу на результати діяльності.

  Розділ  бізнес-плану “Оцінка  ризиків”  повинен  дати  відповідь принаймні  на  два  запитання: 

по-перше,  чи  керівництво  підприємства достатньо глибоко розуміє й ураховує ризики, зв’язані з даним бізнесом;

по-друге,  чи  воно  може  розробити  відповідний  план  дій  за  умов невизначеності, конфліктності, браку повної інформації.

  Перелік можливих видів ризиків досить великий: від стихійного лиха до  помилок  самого  підприємця.  Існує  значна  кількість  різноманітних класифікацій видів ризиків. Одну з них наведено в табл. 16.

 

  Найчастіше  в  бізнес-плані  розглядаються  ризики,  які  можуть виникнути як наслідки:

  • несприятливих  тенденцій  у  зовнішньому  середовищі  галузі,  до  якої належить даний бізнес;
  • реакції  конкурентів (наприклад,  можливе  зниження  цін  на  аналогічні види продукції чи послуг);
  • сезонної циклічності обсягів продажу;
  • недостатньої компетентності персоналу, який займається маркетингом, виробництвом чи управлінням;
  • появи нових технічних і технологічних досягнень, які можуть призвести до  надто  швидкого  техніко-економічного  старіння  продукту  даного бізнесу;
  • перевищення виробничих витрат над запланованими;
  • труднощів  із  одержанням  сировини,  матеріалів,  комплектуючих виробів, а також кредитів;
  • циклічності потоку готівки тощо.
  •  

Таблиця 16  -  Види ризиків та причини їх виникнення

 

Вид ризику

Причини виникнення

1. Ризики пов’язані з неправильним вибором  місії,  економічних  цілей підприємницької діяльності

Необгрунтоване  визначення  пріоритетів

загальної і ринкової стратегії підприємства.

Неправильний прогноз кон’юнктури на ринках продуктів, ресурсів, капіталу, праці тощо.

Неадекватна оцінка потреб сфери споживання і власного виробництва

2.  Ризики  пов’язані  з недотриманням  запланованих строків  реалізації  підприємницької ідеї

Недотримання графіка запланованих витрат.

Порушення  прогнозних  термінів  одержання доходів  

3.  Ризики,  пов’язані  з незабезпеченістю  підприємницької ідеї  (проекту)  фінансовими ресурсами (інвестиціями)

Відсутність  або  недостатність  коштів  для

самофінансування.

Відсутність  реального  джерела  зовнішнього фінансування.

Утрата  джерела  фінансування  проекту  в

процесі його реалізації.

Недоліки вибраного методу фінансування.

4. Маркетингові ризики

Невідповідність  цін,  передбачених  бізнес-

планом, та реальних ринкових цін.

Відмова  постачальників  від  попередньо укладених контрактів.

Недостатнє  ресурсне  забезпечення виробництва.

Зайва  кількість  персоналу,  не  виправдана

кінцевими результатами діяльності.

Недостатньо  обгрунтована  сегментація  ринку збуту.

Помилковий  вибір  цільового  сегмента  ринку, стратегії продажу продукту, організації мережі збуту,  системи  логістики  та  трансферних моделей реалізації продукту.

Неадекватні  результати  маркетингових досліджень  через  їх  нераціональну організацію.

Помилкова стратегія і тактика ціноутворення.

Неефективна реклама.

Неврахування  сезонної  циклічності  обсягів продажу.

5.  Ризики,  пов’язані  із  системою взаємодії  з  партнерами  та контрагентами

Недостатньо  налагоджена  система  взаємодії  з партнерами та контрагентами.

6.  Ризики,  пов’язані  з непередбаченою конкуренцією

Проникнення  на  ринок  значної  кількості диверсифікованих та інших підприємств.

Виникнення нових фірм-конкурентів.

Експансія з боку іноземних експертів.

Створення продуктів-замінників.

Зниження  конкурентами  цін  на  аналогічну продукцію.

7.  Ризики,  пов’язані  із забезпеченням  прав  власності  на запатентовані вироби

Недостатні  обсяги  запатентованих  технічних, маркетингових, дизайнерських рішень.

Низький рівень патентного захисту.

Тривалі строки одержання патентів.

Низький  рівень  збереження  комерційних

таємниць.

8.  Ризики  непередбачених  витрат  і збільшеного кошторису

Непередбачене  збільшення  ринкових  цін  на ресурси.

Зростання процентних кредитних ставок.

Витрати  на  непередбачені  бізнес-планом заходи.

Виплати за термінові роботи.

Штрафні санкції, арбітражні виплати.

Зниження  депозитних  ставок  на  кошти,  які зберігаються на банківських рахунках.

9.  Ризики,  пов’язані  з конфліктними  ситуаціями  (із законодавством, громадськістю)

Неврахування  в  бізнес-плані  можливості

впровадження  нових  екологічних, ергономічних нормативів, ліцензій.

Зміна податкової політики, системи штрафних санкцій тощо.

Додаткові витрати на “паблік-рілейшнз”

10.  Ризики,  пов’язані  з виникненням  конфліктів  у  процесі формування  певного  підприємницького  проекту  й  розвитку поточної діяльності підприємства

Використання  тимчасово  вільних  коштів  на поточні потреби підприємства.

Фінансування із проектних коштів інших видів робіт.

Завищення нормативів накладних витрат

11.  Ризики,  пов’язані  зі впровадженням  інновацій, венчурного бізнесу

Недосягнення  бажаних  економічних результатів  у  процесі  розробки  та впровадження  інновацій.  Перевищення кошторису витрат у процесі досліджень.

Недосягнення  прогнозних  технічних параметрів  у  процесі  проведення  науково-дослідних,  конструкторських  і  технологічних розробок, які становлять основу інноваційного проекту.

Одержані результати випереджають технічні й технологічні можливості виробництва.

Виникнення небажаних економічних наслідків у процесі реалізації інноваційних проектів.

 

Для  обгрунтування  в  бізнес-плані  концепції  управління  ризиками важливе значення має поділ останніх на дві загальні групи. Першу групу становлять  внутрішні (ендогенні)  ризики,  що  можуть  контролюватися конкретним  суб’єктом  господарювання.  До  другої  групи  належать зовнішні (екзогенні)  ризики.  Це  ризики,  які  менеджери  не  можуть контролювати  безпосередньо,  тобто  ризики,  пов’язані  із  загальними змінами  в  економіці,  які  практично  не  підлягають  контролю  окремих суб’єктів  підприємницької  діяльності,  але  безпосередньо  впливають  на інвестиційні можливості. Зокрема збільшення ставок податків призводить до зменшення чистого прибутку та коштів для інвестування. Особливо цей ризик  характерний  для  ринків,  що  формуються  за  умов  несталого законодавства.

Таким  чином,  аналізуючи  все  вищесказане,  студент  повинен визначити можливі типи ризиків,  які будуть найбільш  ймовірні для його бізнесу.

Самий тільки опис ймовірного ризику без викладення в бізнес-плані тих  заходів,  які  можуть  його  мінімізувати,  це  марнування  часу  й  місця.

Тому  в  конкретному  бізнес-плані  треба  докладно  пояснити,  як  можна зменшити ризики і втрати.

Концепція управління ризиками має включати такі компоненти:

1.  Оцінку  ступеня  ризику,  тобто  визначення  потенційних  негативних наслідків  прийнятих  рішень,  а  також  побічних  ефектів,  здатних негативно вплинути на кінцевий результат;

2.  Опрацювання механізму реагування на можливі негативні наслідки.

 

 !

 

  В абсолютному  вираженні  ступінь  ризику  визначається  як  добуток очікуваного збитку на ймовірність того, що збиток матиме місце.

 

Реагування  на  можливі  негативні  наслідки  ринкової  діяльності передбачає розробку організаційних та операційних процедур запобіжного (профілактичного)  характеру.  Ці  процедури  включають  конкретні рекомендації для певних дій у разі виникнення несприятливих наслідків.

З  метою  своєчасного  реагування  на  негативні  наслідки  ризикової ситуації розробляються так звані альтернативні плани.

В  цілому  альтернативні  плани  визначають,  що  саме  потрібно робити  у  несприятливій  ситуації  і  яких  наслідків  можна  очікувати. Перевага  альтернативних  планів – можливість  швидко  діяти  за несприятливих  умов.  Вони  зменшують  загальну  невизначеність  ринкової діяльності.  Наявність  альтернативних  планів  свідчить  про  те,  що підприємець знає про можливі ризики своєї діяльності й готується до них заздалегідь.

Слід  розрізняти  зовнішні  та  внутрішні  способи  зниження (оптимізації,  передавання)  ризику.  До  зовнішніх  способів  належать:  по-перше,  розподіл (делегування)  частини  ризиків  партнерам  по  реальному бізнес-плану,  які  матимуть  змогу  контролювати  той  чи  інший  ризик,  а також  хеджирування;  по-друге,  зовнішнє  страхування  ризику;  тобто передача певних ризиків страховій компанії.

Хеджирування (захист  від  втрат) – це  спосіб  зменшення  ризику господарської  діяльності  укладенням  довгострокової  угоди  на  поставку продукції між постачальником і споживачем.

Страхування  передбачає,  що  страхувач  за  відповідні  кошти (страховий  внесок  чи  страхова  премія)  зобов’язується  сплатити  іншій стороні (страхувальнику)  обумовлену  страховим  контрактом  грошову суму, якщо страхувальник зазнає збитків чи втрат.

Послуги  страхових  компаній  можуть  бути  стандартизованими  та договірними.  Стандартизовані  полягають,  як  правило,  у  продажі стандартних  страхових  полісів,  що  надають  лише  деякі  види  страхових послуг,  а  договірні – визначають  усі  можливі  види  ризиків  та  порядок компенсації збитків.

Внутрішні способи зниження ризику для конкретних бізнес-планів досить  різноманітні.  Найбільш  типовими  є:  підвищення  якості  та ефективності управління фірмою; диверсифікація (розподіл інвестицій між різними  об’єктами,  видами  діяльності,  послугами  тощо);  лімітування (наприклад,  встановлення  верхньої  межі  інвестицій  у  даний  проект); створення  запасів (резервів)  для  покриття  можливих  непередбачених витрат;  збільшення  повноти  та  грунтовності  інформації,  на  підставі  якої приймаються конкретні управлінські рішення.

Підприємство може зменшити свої втрати, використовуючи метод самострахування.  Цей  метод  зв’язаний  зі  створенням  спеціального резервного фонду і покриттям збитків за рахунок власних обігових коштів фірми.

Самострахування застосовується, коли:

Ä  вартість майна, що страхується, є невеликою порівняно з майновими і фінансовими параметрами всього бізнесу;

Ä  імовірність збитків є надто малою;

Ä  підприємство має велику кількість однотипного обладнання.

На  завершення  цього  розділу  студент  повинен  навести  зведену таблицю ризиків та способів зменшення негативних наслідків (табл. 17)

 

Таблиця 17 - Типи ризиків та способи мінімізації їх наслідків

 

Вид ризику

Спосіб зменшення наслідків

1. Пожежі та інші стихійні лиха

Страхування сум можливих збитків

2.  Ризик  знищення  чи  псування вантажу при транспортуванні

Страхування вартості вантажу

3. …

 

 

Більш детально про оцінку і страхування ризиків можна прочитати у відповідній літературі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПІДСУМКОВИЙ ЕТАП

 

Підсумковий  етап  розробки  бізнес-плану  передбачає  оцінювання величини витрат на виробництво, розробку фінансового плану, визначення очікуваних  фінансових  результатів (показників),  визначення  джерел фінансування бізнесу тощо.

 

1. Оцінювання витрат на виробництво

 

Оцінювання  витрат  на  виробництво  передбачає  розрахунок  ряду кошторисів, а саме:

  • витрати на матеріали;
  • витрати на енергоносії;
  • витрати на утримання та експлуатацію обладнання;
  • цехові витрати;
  • загальнозаводські витрати;
  • позавиробничі витрати;
  • собівартість кожного виду продукції;
  • ціни реалізації кожного виробу тощо.

В даній курсовій роботі студенту пропонується зробити такі основні розрахунки:

  • розрахувати загальні витрати на матеріали та комплектуючі;
  • розрахувати прямі витрати по кожному виробу (послузі);
  • розрахувати собівартість кожного виробу (послуги);
  • розрахувати ціну реалізації кожного виробу (послуги);
  • розрахувати загальну величину непрямих витрат.

 

Для  розрахунку  загальних  витрат  на  матеріали  та  комплектуючі студент повинен скористатися характеристиками сировини та матеріалів, які використовуються.

До  основних  матеріалів  відносяться  різні  марки  сталі,  кольоровий прокат, монтажний та обмоточний провід, ізоляційні матеріали, пластмаси тощо.  З  основних  матеріалів  виготовлюються  деталі  та  вузли  апаратури, що  випускається.  Вартість  основних  матеріалів  визначається  з урахуванням  транспортно-заготівельних  витрат,  які  складають 5-10% від вартості матеріалів, що йдуть безпосередньо на виготовлення виробів.

До допоміжних матеріалів відносяться: бензин, спирт, обтиральні та лакофарбові  матеріали,  мастила  тощо.  Витрати  на  допоміжні  матеріали визначаються укрупнено в розрахунку 20-30 грн. на одне робоче місце за рік.

До покупних напівфабрикатів (комплектуючих виробів) відносяться деталі та вузли, що отримуються від інших спеціалізованих підприємств. Відповідно  до  програми  визначається  вартість  напівфабрикатів  на все  виробництво.  Транспортно-заготівельні  витрати  визначаються  в розмірі 5-10% від повної вартості напівфабрикатів.

Розрахунок витрат на матеріали та напівфабрикати зводять до табл. 18.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 18 - Розрахунок  витрат  на  основні,  допоміжні  матеріали  та покупні напівфабрикати

 

Найменування матеріалів

Виріб А

Виріб Б

Виріб В

Загальні витрати на вироби А, Б і В, грн.

Транспортно-заготі-вельні витрати, грн.

Загальна вартість матеріалів, грн.

На один виріб

На річну програму

На один виріб

На річну програму

На один виріб

На річну програму

1. Основні матеріали та покупні напівфабрикати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Допоміжні матеріали

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розрахунок  прямих  витрат  для  кожного  виробу  складається  з розрахунку таких статей:

  1. Витрати на матеріали  розраховуються по кожному виду матеріалів за формулою:

 

де:  Нi - витрати матеріалу i-го найменування, кг (гр),

Цi - вартість матеріалу i-го найменування, грн./кг.,

Кi - коефіцієнт транспортних витрат, Кі = 1,1 - 1,15,

Вi - маса відходів i-го найменування, кг (гр.),

Цв - ціна відходів i-го найменування, грн./кг,

n - кількість видів матеріалів

  Проведені розрахунки бажано звести до таблиці 19.

 

Таблиця 19 -  Витрати на матеріали

 

Найменування

матеріалу, марка, тип, сорт

Ціна за

1 кг, грн.

Витрачено, кг

Величина

відходів,

кг

Ціна

відходів

грн./кг

Возвратні

відходи,

грн,

Вартість

витраченого матеріалу,  грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

 

 

 

2.  Витрати на комплектуючі, розраховуються за формулою:

де:  Ні - кількість комплектуючих і-го  виду, шт.,

Ці - покупна ціна комплектуючих і-го виду, грн.,

Кi - коефіцієнт транспортних витрат, Кі = 1,1 - 1,15,

n - кількість видів матеріалів.

  Проведені розрахунки бажано звести до таблиці 20.

 

Таблиця 20 -  Витрати на комплектуючі

 

Найменування комплектуючих

Кількість

Ціна за

штуку, грн

Сума, грн.

Примітка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

3.  Витрати на силову електроенергію  розраховуються  за формулою:

 

 

де:  В - вартість 1 кВт-години  електроенергії.  В 2017 році В= 0,19832 грн./кВт.,

П - установлена потужність обладнання,  кВт,

Ф - фактична  кількість  годин  роботи  обладнання  при  виконанні технологічних операцій,  в результаті  чого  виготовляється  один виріб, годин;

Кп - коефіцієнт використання потужності.  Кп< 1. 

 

4.  Витрати на основну заробітну плату робітників  розраховуються на основі  норм часу,  які  необхідні  для виконання технологічних операцій по виготовленню одного виробу:

 

де:   ti - норма часу (трудомісткість)   на виконання технологічної операції,  годин;

n - число робіт по видах та розрядах,

Кс - коефіцієнт співвідношень,  який установлений в даний час Генеральною тарифною угодою між  Урядом  України і профспілками. Кс =1-5.

Сі - погодинна  тарифна ставка робітника  відповідного розряду,  який виконує відповідну технологічну операцію,  грн./год.

Сі  визначається  за формулою:

 

де:  Мн - мінімальна  місячна  оплата  праці,  грн.  З 1.01.2017 р. Мн = 3200 грн.

Кі - тарифний коефіцієнт робітника відповідного розряду та професії;

Тр - число робочих днів в місяці.  Приблизно Тр = 21- 22,

Тзм - тривалість зміни,   Тзм =  8 годин.

 

Розрахунки заносяться до табл. 21.

 

Таблиця 21 -  Витрати на основну заробітну плату

Найменування

технологічних

операцій

Трудомісткість,

н-годин

Розряд

роботи

Погодинна тарифна ставка, грн

Величина

оплати, грн

Монтажні

 

 

 

 

Налагоджувальні

 

 

 

 

 

 

 

 

Всього

 

 

 

 

5.  Додаткова заробітна плата робітників.

 

Розраховується  як  10 - 12 %  від  основної  заробітної  плати робітників.

 

6.  Нарахування на заробітну плату робітників.

 

В 2017 році ці нарахування складали:

-  єдиний збір  — 22 %,

- військовий збір  — 1 %  від фактичних витрат на  оплату праці

Надалі статті нарахувань можуть змінюватися, тому в студенту необхідно самостійно визначати їх перелік та розміри, і провести відповідні розрахунки.

 

7. Сума  всіх попередніх статей витрат дає нам прямі витрати на одиницю виробу.

 

Розрахунок  собівартості  кожного  з  видів  виробів  передбачає  суму прямих  та  непрямих  витрат  за  кожним  виробом.  Тому  студент  спочатку повинен  зробити  розрахунок  всіх  непрямих (або  операційних)  витрат, пов’язаних  з  забезпеченням  нормальної  діяльності  підприємства,  вони включають:

Ä  заробітну  плату  адміністративно-управлінського,  допоміжного  та обслуговуючого персоналу підприємства;

Ä  нарахування й податки на заробітну плату цих категорій персоналу;

Ä  додаткові виплати, які передбачені колективним договором (дотації на харчування, медичне обслуговування тощо);

Ä  рентні платежі;

Ä  платежі за комунальні послуги;

Ä  витрати на офіс;

Ä  витрати на відрядження;

Ä  витрати на рекламу;

Ä  страхові платежі;

Ä  амортизаційні відрахування;

Ä  інші операційні витрати.

І тільки після цього, перерахувавши непрямі (операційні) витрати на кожен  виріб  окремо (а  вони  є  пропорційними  основній  заробітній  платі основних робітників), розраховується собівартість кожного виробу.

Для спрощення розрахунків можна розрахувати непрямі витрати за формулою:

 

де  Зо – основна заробітна плата основних робітників, які виготовляють даний виріб, грн.;

  НВ – процент накладних витрат. Рекомендується приймати накладні витрати в межах 300-700%.

Тоді повна собівартість кожного виробу складе:

 

S=h + H,

де   h – прямі витрати;

  Н – непрямі витрати.

І нарешті, необхідно зробити розрахунок ціни реалізації для кожного виробу.

Ціна реалізації виробів, що виготовляються, може бути визначена за формулою:

 

 

 

де  Аз – величина акцизу, 

  α – ставка акцизу у відносних одиницях;

  Пр – прибуток,

  ПДВ – податок на додану вартість,

  S – повна собівартість виробу;

  ρ – норматив рентабельності, узгоджений з замовником або встановлений державою, в відсотках, ρ=10-40%;

  ω – ставка податку на додану вартість, в відсотках, (з 1996 року ω=20%).

 

Після проведених розрахунків студент повинен зробити розрахунок загальної  величини  непрямих  витрат,  виходячи  із  тих  кількісних обмежень,  які  були  зроблені  студентом  раніше.  Для  цього  спочатку необхідно  розрахувати  загальний  фонд  основної  заробітної  плати робітників Ззаг, а потім, враховуючи раніше вибрану величину (відсоток) непрямих  витрат  НВ – розрахувати  загальну  величину  непрямих  витрат Нзаг.

Загальну  величину  непрямих  витрат  можна  розрахувати  за формулою:

де   Зоі – основна  заробітна  плата  основних  робітників  зайнятих виготовленням і-го виробу;

  Ni – кількість виробів і-го виду;

  n – кількість найменувань виробів.

Тоді  загальна  величина  непрямих  (операційних)  витрат  Зн визначається за формулою:

 

 

2. Розробка фінансового плану

 

Фінансовий  план  є  ключовим  розділом  бізнес-плану.  Головна  мета фінансового  плану – узагальнити  основні  положення  всіх  попередніх розділів  бізнес-плану,  зводячи  їх  в  одне  ціле  у  вартісній  формі,  та обгрунтувати  доцільність  реалізації  даного  підприємницького  проекту  з економічного погляду.

У процесі розробки цього розділу бізнес-плану слід враховувати такі його особливості:

Ä  у  багатьох  відношеннях  фінансовий  план  є  найменш  гнучкою  за формою частиною бізнес-плану. На відміну від інших розділів він має містити  відповідний  перелік  фінансових  документів ( у  тому  числі таблиць і графіків). Кожен з цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі вимоги до опрацювання цих документів спричиняються необхідністю  забезпечення  єдиної  методики  розрахунків  фінансових показників.  Це  означає,  що  потенційний  інвестор  або  кредитор  може самостійно  за  стандартною  методикою  провести  аналіз  фінансової інформації,  яку  містить  бізнес-план,  оцінити  фінансовий  стан  даного підприємства  та  прийняти  рішення  щодо  вкладання  своїх  коштів  у даний проект;

Ä  інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб фінансовий план складався  з  перспективою  на  три  роки (до  того  ж  із  щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними – за другий і третій);

Ä  фінансовий  план  не  може  мати  розбіжностей  з  іншими  розділами бізнес-плану.  Якщо,  наприклад,  в  маркетинг-плані йдеться про наміри розгорнути  широкомасштабну  рекламну  кампанію,  то  це  обов’язково має  знайти  відображення  в  плані  доходів  та  видатків.  Якщо  на  бізнес підприємства  впливає  фактор  сезонності  продажу,  то  його  слід враховувати, проектуючи рух готівки тощо;

Ä  у зв’язку з тим, що будь-який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступенем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацювати кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один з них має  грунтуватися  на  консервативних  припущеннях,  а  другий – врахувати повний потенціал бізнесу;

Ä  у  фінансовому  плані  треба  п(о  можливості)  підкреслювати достовірність інформації, яку він містить. Якість первинної інформації безпосередньо  позначається  на  точності  фінансових  розрахунків. Інвестори  часто  проводять  власні  дослідження  з  метою  оцінки достовірності  розрахунків  у  бізнес-плані.  Тому  у  разі  відхилення відповідних фінансових показників бізнес-плану від середніх по галузі, до  якої  належить  даний  бізнес,  обов’язково  треба  дати  вичерпне пояснення цього.

 

Фінансовий план містить такі основні підрозділи:

1.  План доходів і видатків (план прибутків і збитків).

2.  План грошових надходжень і виплат (план руху готівки).

3.  Плановий баланс.

 

2.1 План доходів і видатків.

План  доходів  і  видатків  є  першим  фінансовим  документом фінансового  плану.  Він  характеризує  загальні  суми  очікуваних  доходів підприємства та її витрат за певний період.

При  складанні  плану  доходів  і  видатків  потрібно  дотримуватись такої послідовності:

1.  Скласти  прогноз  продажу  товарів (послуг).  

Примітка:  Оскільки  курсова  робота  є  навчальною,  то  дані  цього  прогнозу  будуть відрізнятися від даних отриманих в маркетинг-плані, в реальному бізнес-плані – ці дані повинні обов’язково збігатися.

Прогноз продажу (за ринкових умов господарювання) треба складати по кожному виду продукції з розбивкою по місяцях за перший рік і кварталах  за  другий  та  третій  роки.  Результати  прогнозних  оцінок очікуваних  обсягів  продажу  підприємства  по  кожному  продукту окремо і по всіх продуктах разом зручно звести до таблиці (табл.22)

 

2. Заповнити форми плану доходів і видатків, за зразком наведеним у табл. 23.

При  заповнюванні  таблиці  потрібно  користуватися  даними отриманими  в  попередніх  розділах  бізнес-плану.  При  цьому  необхідно врахувати,  що  якщо  непрямі (операційні ) витрати  були  розраховані  за окремими  статтями,  то  їх  слід  тільки  розбити  на  окремі  частини  в залежності  від  періодів.  Якщо  непрямі (операційні) витрати  були розраховані спрощеним способом (тобто визначена їх загальна сума), то їх потрібно розподілити за окремими статтями.

 

3. Визначити точку беззбитковості для кожного виробу.

Точка  беззбитковості  характеризує  таку  ситуацію,  за  якої  загальні доходи  від  продажу  продукції  підприємства  повністю  покривають витрати на її виробництво й реалізацію (ситуація, коли підприємство не отримує  прибутків,  але  не  має  і  збитків).  Таким  чином,  точка беззбитковості  показує,  скільки  одиниць  продукції  має  продати підприємство,  щоб  його  витрати  окупилися  його  доходами.  Продаж кожної  наступної  одиниці  продукції  приноситиме  підприємству прибуток.  Навпаки,  зменшення  обсягів  продажу  продукції  нижче  за рівень,  визначений  точкою  беззбитковості,  означає,  що  підприємство нестиме збитки.

Для визначення точки беззбитковості необхідно знати:

Ä  ціну продажу одиниці продукції підприємства;

Ä  прямі витрати (змінні витрати) на одиницю продукції;

Ä  загальні операційні витрати.

 

Таблиця 22 - Прогноз обсягів продажу товарів на перший рік (з помісячним розподілом)

Показник

Місяці

Усього за рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Виріб А

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кількість виробів, що

продані (одиниць)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продажна ціна за

одиницю, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обсяг продажу, грн

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виріб Б

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кількість виробів, що

продані (одиниць)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продажна ціна за

одиницю, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обсяг продажу, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виріб В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кількість виробів, що

продані (одиниць)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продажна ціна за

одиницю, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обсяг продажу, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальний обсяг продажу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 23 -  Прогноз обсягів продажу виробів на другий та третій роки (з поквартальним розподілом)

Показник

Другий рік (квартали)

Усього за другий рік

Третій рік (квартали)

Усього за третій рік

1

2

3

4

1

2

3

4

Виріб А

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кількість виробів, що

продані (одиниць)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продажна ціна за

одиницю, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обсяг продажу, грн

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виріб Б

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кількість виробів, що

продані (одиниць)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продажна ціна за

одиницю, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обсяг продажу, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виріб В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кількість виробів, що

продані (одиниць)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продажна ціна за

одиницю, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обсяг продажу, грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальний обсяг продажу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 24 -  План доходів і видатків підприємства на перший рік (з помісячним поділом)

Показник

Структура в

середньому по

галузі (в% до А)

Місяці

Усього за рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

1. Загальний обсяг продажу виробів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Собівартість проданих виробів – усього,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема:

матеріальні витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

прямі витрати часу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Валовий прибуток (ряд.1-ряд.2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Операційні витрати – усього,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема:

заробітна  плата  персоналу (за  винятком прямих витрат праці)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

нарахування на заробітну плату

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рентні платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

комунальні послуги

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

витрати на утримання офісу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

витрати на відрядження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

реклама

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

страхові платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

послуги зовнішніх консультантів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

інші операційні витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Операційний прибуток (ряд.3-ряд.4)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Сплата відсотків за кредит

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.  Чистий  прибуток  до  сплати  податків (ряд.5-ряд.6)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Податок з прибутку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Чистий прибуток (ряд.7-ряд.8)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 25 -  План доходів і видатків підприємства на другий та третій роки (з поквартальним поділом)

Показник

Структура в

середньому по

галузі (в% до А)

Другий рік (квартали)

Усього за другий рік

Третій рік (квартали)

Усього за третій рік

1

2

3

4

1

2

3

4

1. Загальний обсяг продажу виробів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Собівартість проданих виробів – усього,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема:

матеріальні витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

прямі витрати часу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Валовий прибуток (ряд.1-ряд.2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Операційні витрати – усього,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема:

заробітна  плата  персоналу (за  винятком прямих витрат праці)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

нарахування на заробітну плату

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рентні платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

комунальні послуги

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

витрати на утримання офісу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

витрати на відрядження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

реклама

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

страхові платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

послуги зовнішніх консультантів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

інші операційні витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Операційний прибуток (ряд.3-ряд.4)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Сплата відсотків за кредит

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.  Чистий  прибуток  до  сплати  податків (ряд.5-ряд.6)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Податок з прибутку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Чистий прибуток (ряд.7-ряд.8)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обчислення точки беззбитковості здійснюється за формулою:

де  Зні – непрямі (операційні) витрати, які відносять на виріб і-го виду.

Дані витрати можна визначити за формулою

де   Зн –загальна величина непрямих (операційних) витрат;

  Зоі – основна заробітна плата основних робітників, які виготовлюють виріб і-го найменування;

  Ni – кількість виробів і-го найменування;

  Ззаг – загальна основна заробітна плата всіх основних робітників;

  h – прямі витрати на один виріб і-го найменування;

  Цр – ціна реалізації виробу і-го найменування;

  Аз(і) – акциз, який нараховується на виріб і-го найменування;

  ПДВ – податок  на  додану  вартість,  який  сплачують  за  виріб  і-го найменування.

Точку  беззбитковості  можна  визначити  і  графічним  методом (рис.3).  У  процесі  обчислення  точки  беззбитковості  підприємець  має можливість моделювати різні ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень  прямих  та  операційних  витрат)  і  спостерігати,  як  такі  зміни впливатимуть на прибуток підприємства.

Рисунок 3 -  Графік беззбитковості

 

 

 

 

2.2. План грошових надходжень і виплат

План  доходів  і  видатків,  ще  не  гарантує  стабільної платоспроможності підприємства. Річ у тому, що готівка (гроші в касі та на банківському рахунку підприємства) – це зовсім не те саме, що прибуток. Обсяги  готівкових  коштів  змінюються  лише  тоді,  коли  підприємство фактично отримує платежі або коли само здійснює якісь виплати.

Продаж  товарів (послуг)  підприємства  не  завжди  означає  миттєве надходження грошей у касу або на рахунок підприємства. Оплата купленої продукції звичайно здійснюється не одразу, через певний час, наприклад, при  продажу  товарів  в  кредит.  З  іншого  боку,  саме  підприємство розраховується  за  рахунками  не  в  момент  їхнього  надходження,  а  трохи пізніше. Навіть тоді, коли підприємство і не має проблем зі збутом своєї продукції,  виникає  потреба  в  короткострокових  позичках  для  покриття поточних витрат підприємства.

План грошових надходжень і виплат дає змогу:

  • визначити  періоди,  коли  підприємство  відчуватиме  дефіцит  або надлишок готівки;
  • обчислити, скільки коштів потрібно позичити на ці періоди;
  • показати , на що ці кошти буде витрачено;
  • з’ясувати, коли їх треба повернути.

Головне  завдання  розробки  плану  руху  готівки  зводиться  до узгодження  в  часі  грошових  надходжень  і  виплат,  щоб  забезпечити ліквідність підприємства в плановому періоді, тобто забезпечити постійну наявність на рахунку підприємства коштів, достатніх для розрахунків за її зобов’язаннями.

План  грошових  надходжень  і  виплат  складається  на  такі  самі терміни, що й план доходів і видатків, тобто на три роки: на перший рік – із  розподілом  по  місяцях (табл. 26), а  на  другий  та  третій  роки – з виокремленням кварталів (табл. 27).

Щоб  скласти  план  грошових  надходжень  і  виплат,  необхідно послідовно здійснити такі дії:

1.  Визначити готівкові кошти, що будуть у розпорядженні підприємства на початок першого місяця розрахункового періоду (для другого, третього і подальших  місяців  ця  сума  являтиме  собою  готівкові  кошти  на  кінець попереднього місяця).

2.  Обчислити  загальну  суму  всіх  передбачуваних  грошових  надходжень  на підприємство  протягом  кожного  місяця (надходження  від  продажу продукції  чи  надання  послуг;  кошти,  отримані  від  дебіторів;  готівка  від продажу акцій; кошти, які власники додатково інвестують у підприємство; отримані позички тощо).

3.  Розрахувати  загальну  суму  всіх  обов’язкових  платежів  підприємства протягом  кожного  місяця (перелік  усіх  платежів  достатньо  широкий,  у процесі розрахунків важливо не пропустити жодного з них.

4.  Визначити  чистий  потік  готівки  за  кожний  місяць  як  різницю  між загальною  сумою  всіх  передбачуваних  грошових  надходжень  і загальною  сумою  всіх  обов’язкових  платежів  підприємства  за  місяць. Якщо  грошові  надходження  за  місяць  перевищують  платежі,  то підприємство має від’ємний потік готівки, який прийнято записувати в плані руху готівки у круглих дужках.

5.  Розрахувати  суму  готівкових  коштів  на  кінець  кожного  місяця.  Для цього  до  готівкових  коштів  на  початок  місяця  додають  даний  потік готівки або відраховують від’ємний потік готівки за відповідний місяць.

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 26 -  План грошових надходжень і виплат на перший рік (з помісячним розподілом)

Показник

Місяці

Усього за рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

1. Готівкові кошти на початок місяця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Грошові надходження – усього,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема: виторг від продажу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

надходження за рахунками, за продаж в кредит

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

позика

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

інші надходження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Грошові платежі на сторону – усього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема: купівля товарів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

заробітна плата

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

нарахування та податки на заробітну плату

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рентні платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

платежі за комунальні послуги

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рекламні витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

страхові платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

купівля машин та устаткування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

виплата боргу та процентів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

інші платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

гроші, що взяті на потреби власників бізнесу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Чистий потік готівки (ряд.2-ряд3)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Готівкові кошти на кінець місяця (ряд.1+ряд.4)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 27 -  План грошових надходжень і виплат на другий і третій роки (з поквартальним розподілом)

Показник

Другий рік (квартали)

Усього за другий рік

Третій рік (квартали)

Усього за третій рік

1

2

3

4

1

2

3

4

1. Готівкові кошти на початок місяця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Грошові надходження – усього,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема: виторг від продажу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

надходження за рахунками, за продаж в кредит

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

позика

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

інші надходження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Грошові платежі на сторону – усього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зокрема: купівля товарів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

заробітна плата

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

нарахування та податки на заробітну плату

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рентні платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

платежі за комунальні послуги

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рекламні витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

страхові платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

купівля машин та устаткування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

виплата боргу та процентів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

інші платежі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

гроші, що взяті на потреби власників бізнесу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Чистий потік готівки (ряд.2-ряд3)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Готівкові кошти на кінець місяця (ряд.1+ряд.4)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Складання планового балансу

Для  ефективного  управління  підприємством  треба  постійно  мати чітку  картину  його  фінансового  стану.  З  цією  метою  щорічно  на  певну дату (як правило, за станом на 31 грудня) складається баланс підприємства.

Баланс є фінансовим документом, що в ньому кошти підприємства (у грошовій  формі)  згруповано  як  за  їх  складом  і  розміщенням,  так  і  за джерелами їх надходження.

Баланс, зокрема показує:

  • що фірма має у своєму розпорядженні (активи);
  • скільки вона винна постачальникам і кредиторам (пасиви);
  • що в неї залишається (власний капітал=активи – пасиви).

У  балансі  активи  й  пасиви  протистоять  одне  одному  згідно  з універсальним бухгалтерським рівнянням:

Активи = Пасиви + Власний капітал.

 Спрощено форму планового балансу наведено в табл. 28.

 

Таблиця 28 -  Плановий баланс підприємства (на 31 грудня 201_ року)

Активи

 

 

Поточні активи:

 

 

Готівка

 

 

Ринкові цінні папери

 

 

Дебіторська заборгованість

 

 

Матеріальні запаси

 

 

Попередньо сплачені витрати

 

 

Інші поточні активи

 

 

Загальні поточні активи

 

 

Постійні активи:

 

 

Земля

 

 

Будівлі  та  споруди  за  мінусом  нарахованої

амортизації (залишкова вартість споруд)

 

 

Обладнання  за  мінусом  нарахованої  амортизації

(залишкова вартість обладнання)

 

 

Нематеріальні активи за мінусом старіння

 

 

Загальні постійні активи

 

 

Загальні активи

 

 

Пасиви

 

 

Поточні пасиви:

 

 

Кредиторська заборгованість

 

 

Заборгованість податковим органам

 

 

Видатки, що нараховані до виплати

 

 

Інші поточні пасиви

 

 

Довгострокові пасиви:

 

 

Векселі до оплати

 

 

Кредити під заставу майна

 

 

Інші довгострокові пасиви

 

 

Загальні пасиви

 

 

Зобов’язання перед власниками (акціонерами)

 

 

Прості акції

 

 

Привілейовані акції

 

 

Нерозподілений прибуток

 

 

Загальні зобов’язання перед власниками (акціонерами)

 

 

Загальні пасиви та зобов’язання перед
власниками (акціонерами)

 

 

 

Розглянемо детальніше статті планового балансу.

Активи – це  майно  й  ресурси,  які  має  підприємство  у  своєму розпорядженні  і  завдяки  яким  створюється  його  прибуток.  При  цьому розрізняють поточні та постійні активи.

Поточні  активи – це  ресурси  підприємства,  які  відносно  швидко (протягом  одного  року)  можуть  бути  переведені  в  готівку.  До  поточних активів, зокрема належать:

  • готівка – гроші в касі та на банківському рахунку;
  • ринкові цінні папери – акції, облігації, інші цінні папери;
  • дебіторська  заборгованість – кошти,  які  підприємству  заборгували споживачі його продукції (послуг);
  • Матеріальні  запаси – вартість  сировини,  матеріалів,  напівфабрикатів, комплектуючих, готової, але ще не реалізованої продукції тощо;
  • попередньо  сплачені  витрати – рентні  платежі,  страхові  внески, авансові платежі за товари й послуги іншим підприємствам.

Постійні активи – це ресурси підприємства, тривалість використання яких перевищує один рік і які не можуть бути швидко трансформовані в готівку.  До  постійних  активів  належать:  земля,  будівлі  та  споруди, обладнання.  Слід  зауважити,  що  всі  ці  постійні  активи,  за  винятком вартості  землі,  відображаються  в  балансі  за  залишковою  вартістю (початкова вартість мінус нарахована амортизація).

До  постійних  активів  належать  також  і  нематеріальні  активи.  Так само  як  і  інші  постійні  активи,  нематеріальні  активи  здатні  принести підприємству  доход.  Проте  для  них  характерні:  відсутність  матеріальної основи  отримання  доходу  та  невизначеність  розмірів  майбутнього прибутку від їх використання.

Пасиви – це  сума  зобов’язань  підприємства  перед  кредиторами, іншими  підприємствами,  організаціями,  банками.  Пасиви  поділяють  на поточні та довгострокові.

Поточні  пасиви – це  зобов’язання  підприємства,  які  мають  бути сплачені  протягом  одного  фінансового  року.  До  поточних  пасивів, зокрема, належать:

Ä  кредиторська  заборгованість  підприємства – кошти,  які  підприємство заборгувало  своїм  постачальникам,  придбавши  їх  товари (послуги)  в кредит;

Ä  заборгованість  податковим  органам.  Підприємство  регулярно  отримує прибуток  від  реалізації  своєї  продукції (послуг).  Але  податки підприємство  сплачує  в  певні  заздалегідь  визначені  строки.  Через  це підприємство  практично  завжди  виступає  як  боржник  податкових органів;

Ä  видатки,  що  нараховані  до  виплати – це  різноманітні  вже  нараховані, але  ще  не  сплачені  виплати (нарахована,  але  не  виплачена  заробітна плата персоналу підприємства, проценти по кредитах, страхові, пенсійні нарахування тощо).

Довгострокові  пасиви – це  зобов’язання  підприємства,  термін погашення яких перевищує один фінансовий рік:

Ä  векселі  до  оплати – це  кошти,  які  підприємство  позичило  в  банків, інших  підприємств,  приватних  осіб  під  письмове  зобов’язання – вексель. Залежно від термінів погашення векселя (протягом одного року чи  більше)  статтю “Векселі  до  оплати”  відносять  відповідно  до поточних або довгострокових пасивів;

Ä  кредити  під  заставу  майна – це  кошти,  отримані  підприємством  від інших організацій під заставу власного майна.

Зобов’язання  перед  власниками (акціонерами) – це  власні  кошти підприємства:

Ä  акціонерний капітал – вартість фактично реалізованих акцій (звичайних та привілейованих). Акціонерний капітал формується за рахунок коштів засновників  підприємства,  їхніх  подальших  внесків,  а  також  внесків інших акціонерів;

Ä  нерозподілений  прибуток – це  та  частина  прибутку,  яку  буде інвестовано  в  розширення  бізнесу  підприємства (чистий  прибуток  за мінусом суми сплачених дивідендів).

 

Плановий  баланс  на  момент  започаткування  бізнесу  підприємства скласти  порівняно  легко,  оскільки  він  відбиває  потреби  підприємства  у стартовому капіталі. Конкретно він показує:

1)  як  передбачається  залучити  необхідний  капітал (пасиви  та зобов’язання перед власниками);

2)  на  що  залучені  кошти  передбачається  витратити (які  активи будуть придбані).

Планові баланси на другий і третій роки безпосередньо залежать від балансу  на  перший  рік  і  очікуваних  фінансових  результатів  діяльності фірми у відповідні періоди.

У  текстовій  частині  фінансового  плану  подаються  пояснення,  які розшифровують припущення щодо окремих статей планового балансу.

У  процесі  передбачення  очікуваних  показників  балансу  слід звернути  увагу  на  такий  момент.  Підприємці-початківці  іноді  помилково вважають, що на своєму старті підприємство може використовувати тільки (переважно)  запозичені  кошти.  Проте  кредитори  та  інвестори  завжди вимагають,  щоб  певна  частка  капіталу  підприємства  була  створена  за рахунок  власних  коштів  підприємця.  Тоді  підприємець  буде  тісно прив’язаний  до  свого  бізнесу.  Якщо  для  підприємства  настане  скрутна доба,  то  він  не  втече,  не  зазнавши  відчутних  особистих  втрат.  Такий підприємець  робитиме  все  залежне  від  нього,  аби  вийти  з  кризи  і забезпечити подальший розвиток підприємства.

 

3. Розрахунок очікуваних фінансових результатів (показників)

 

Будь-який узятий окремо показник планового балансу мало про що свідчить.  Проте,  коли  ці  показники  розглядати  у  співвідношенні  один  з одним, з’являється можливість оцінити фінансовий стан підприємства. Ще детальнішу картину ефективності майбутньої фінансової діяльності фірми можна  отримати,  аналізуючи  одночасно  показники  планового  балансу, плану  доходів  і  видатків  та  плану  руху  готівки.  Ці  фінансові  документи містять  усю  необхідну  інформацію  для  розрахунків  фінансових коефіцієнтів.

Фінансовий  коефіцієнт – це  співвідношення  бухгалтерських показників. Саме за їх допомогою як кредитори, так і потенційні інвестори, а також самі власники бізнесу можуть знайти відповіді на всі запитання, які їх цікавлять.

Тому  у  фінансовому  плані  звичайно  наводяться  розрахунки  та співвідношення  основних  фінансових  коефіцієнтів,  які  згруповані  за сферами  інтересів  кредиторів,  інвесторів  і  власників  підприємства (табл. 29).

Коефіцієнти  ліквідності.  Ліквідність – це  здатність  підприємства виконувати  свої  короткострокові  зобов’язання,  спроможність  активів підприємства  перетворюватися  в  готівку,  яка  і  є  абсолютно  ліквідним засобом. Недостатня ліквідність може збільшити витрати на фінансування підприємства  та  зробити  неможливими  сплату  рахунків  і  виплату дивідендів. Основними показниками ліквідності є:

Таблиця 29 -  Групування фінансових коефіцієнтів за сферами інтересів кредиторів, інвесторів і власників бізнесу

Група коефіцієнтів

Показники

1.  Коефіцієнти  ліквідності  (відображають  інтереси короткострокових кредиторів)

Чистий  оборотний  капітал (капітал,  що  працює; WORKING CAPITAL)

Коефіцієнт  поточної  ліквідності  к(оефіцієнт  покриття; CURRENT RATIO)

Коефіцієнт  термінової  ліквідності (коефіцієнт  кислотного тесту; ACID TEST)

2.  Коефіцієнти  платоспроможності (відображають  інтереси інвесторів)

Коефіцієнт заборгованості

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів

3. Коефіцієнти рентабельності (відображають інтереси власників бізнесу)

Коефіцієнт  валового  прибутку  (рентабельність  за маржинальним доходом)

Коефіцієнт  операційного  прибутку  (рентабельність  за операційним прибутком)

Коефіцієнт  чистого  прибутку (рентабельність  за  чистим прибутком)

Окупність інвестицій (відношення прибутку до загальної суми активів)

Окупність  власного  капіталу (прибуток  на  акціонерний капітал)

 

1.  Чистий  оборотний  капітал (він  створюється  за  рахунок довгострокових джерел і не потребує повернення найближчим часом):

де   Ок – чистий оборотний капітал;

Па – поточні активи;

Пп – поточні пасиви.

 

2)  коефіцієнт поточної ліквідності (за його допомогою можна оцінити, яку  частку  своїх  короткострокових  зобов’язань  підприємство  може покрити  за  рахунок  реалізації  поточних  активів;  коефіцієнт  поточної  ліквідності має перевищувати 1):

де Кпл – коефіцієнт поточної ліквідності;

 

3) коефіцієнт термінової ліквідності (це співвідношення найбільш ліквідної частини  активів  і  поточних  пасивів).  Він  дає  змогу  точніше  визначити рівень ліквідності підприємства

де   Ктл – коефіцієнт термінової ліквідності;

  МЗ – матеріальні запаси.

 

Коефіцієнти  платоспроможності.  Платоспроможність – це здатність підприємства виконувати свої довгострокові зобов’язання в міру настання  строків  платежів.  До  основних  коефіцієнтів  платоспроможності належать:

1. Коефіцієнт заборгованості (цей показник характеризує частку залучених засобів  у  загальній  сумі  активів  підприємства,  тобто  допомагає  оцінити фінансову  стійкість  підприємства,  зробити  висновок  щодо  її  здатності залучати додатковий капітал. Бажано, щоб цей показник не перевищував 50%).

де   Кз – коефіцієнт заборгованості;

  З – загальна сума зобов’язань;

  А – загальна сума активів;

 

2.  Коефіцієнт  співвідношення  залучених  і  власних  коштів (він  показує здатність  підприємства  повернути  борги  та  відшкодувати  збитки  за рахунок власного капіталу. Бажано, щоб це співвідношення було на рівні до 25%):

де  Ксзвк – коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;

  ВК – власний капітал.

 Коефіцієнти  рентабельності.  Показники  рентабельності характеризують  здатність  підприємства  отримувати  прибуток  на вкладений  капітал.  Вони  є  індикаторами  фінансового  стану  та ефективності  управління  підприємством.  До  основних  показників рентабельності належать:

 

1. Коефіцієнт валового прибутку (показує рівень прибутковості на кожну гривню  обсягу  продажу  підприємства,  тобто  характеризує  потенційну дохідність підприємства):

де   Квп – коефіцієнт валового прибутку;

  ВП – валовий прибуток;

  П – обсяги продажу;

 

2.  Коефіцієнт  операційного  прибутку (дає  змогу  точніше  відобразити прибутковість  виробничої  діяльності  підприємства,  оскільки  на  нього  не впливають особливості чинної системи оподаткування):

де  Коп – коефіцієнт операційного прибутку;

  ОП – операційний прибуток;

 

3.  Коефіцієнт  чистого  прибутку (є  основним  показним  рентабельності, оскільки характеризує реальну прибутковість діяльності підприємства):

де  Кпр – коефіцієнт чистого прибутку;

  Пр – чистий прибуток;

 

4.  Окупність  інвестицій (показує,  наскільки  ефективно  здійснюється управління  фінансами  підприємства  з  погляду  використання  можливих джерел прибутку):

де  Оі – окупність інвестицій;

  А – загальна сума активів;

 

5.  Окупність  власного  капіталу (дає  змогу  оцінити  прибутковість вкладання коштів у започатковуваний бізнес):

де  Овк – окупність власного капіталу;

  ВК – власний капітал.

 

Нормативні  значення  окремих  фінансових  коефіцієнтів,  які відображають інтереси власників бізнесу, наведено в табл. 30.

 

Таблиця 30 -  Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів

Показник

Сфера бізнесу

виробництво

оптова торгівля

роздрібна торгівля

1.  Коефіцієнт  валового прибутку

30 - 40

20 - 30

40 - 50

2. Коефіцієнт операційного прибутку

15 - 20

10 - 15

15 - 20

3.  Коефіцієнт  чистого прибутку

5 - 10

2 - 7

2 - 10

Проведений  за  допомогою  фінансових  коефіцієнтів  аналіз майбутнього  фінансового  стану  підприємства,  так  само  як  і  розробка планових  фінансових  документів  підприємства,  грунтується  на  певних передбаченнях  та  припущеннях.  Тому  часто  виникає  потреба  перевірити похідні (початкові)  припущення.  Таку  перевірку  прийнято  називати аналізом чутливості.

  Аналіз  чутливості  є  спробою  оцінити  достовірність  висновків, отриманих  в  результаті  складання  бізнес-плану.  Процедура  аналізу чутливості передбачає розрахунки кількох варіантів прогнозів почерговим введенням в них ключових припущень та оцінювання впливу цих змін на майбутні фінансові результати діяльності підприємства. Щоб не втратити відправну  точку  аналізу,  рекомендується  змінювати  припущення  по одному, зберігаючи решту незмінними. Після  цього можна досліджувати результати  змін  за  різних  припущень.  У  процесі  аналізу  чутливості підприємець  повинен  самостійно  визначити  межі  допуску  таких припущень.

 

 

4. Джерела фінансування бізнесу

 

Наприкінці бізнес-плану мають бути узагальнені й охарактеризовані потреби підприємства у фінансових ресурсах, які, власне, підприємство й прагне  отримати  завдяки  представленому  бізнес-плану,  а  також  плану повернення  кредиторам  та  інвесторам  їхніх  коштів.  Тобто,  в  кінцевому параграфі  фінансового  плану  підприємець  має  викласти  свої  пропозиції щодо:

1)  загальних фінансових потреб підприємства в плановому періоді;

2)  умов і порядку отримання фінансових коштів;

3)  умов та термінів повернення коштів кредиторам та інвесторам, а також сум їхніх передбачуваних доходів.

Визначити  загальні  фінансові  потреби  підприємства  у  плановому періоді,  враховуючи  вже  проведені  в  маркетинг-плані,  виробничому, організаційному  та  фінансовому  планах  розрахунки,  порівняно  просто. При цьому бажано, щоб відомості про основні очікувані стартові витрати було підтверджено копіями контрактів, угод, протоколів про наміри тощо.

Більшу частину фінансових коштів, необхідних для започаткування фірми,  звичайно,  надають  засновники (власники).  Проте  на  практиці,  як правило,  виникає  потреба  в  додатковому  зовнішньому  фінансуванні. Зовнішнє  фінансування  підприємницького  проекту  здійснюється  в  двох основних формах:

1)  або необхідні кошти позичаються (у грошовій чи товарній формі);

2)  або  вони  з’являються  внаслідок  продажу  частини  майна  підприємства одному, кільком чи багатьом фізичним або юридичним особам.

Можливі  також  різні  варіанти  поєднання  позичкового  та акціонерного (пайового) інвестування.

Конкретний вибір форм і джерел фінансування, визначення термінів та  умов  повернення  коштів  інвесторам  і  кредиторам  залежить  від різноманітних  факторів  і  є  предметом  майбутніх  переговорів.  Тому необхідно:

Ä чітко  викласти  бажані  умови  та  порядок  отримання  необхідних фінансових коштів;

Ä  визначити той процент за кредит або частку участі в прибутках, що їх власники бізнесу можуть запропонувати кредиторам чи інвесторам.

Головне  завдання  тут – окреслити  основні  параметри  майбутньої угоди та визначити справедливу ціну за кредит або ту частку бізнесу, якою підприємець збирається поступитися.

Основні джерела зовнішнього фінансування представлено на рис. 4.

Рисунок 4 - Зовнішні джерела фінансування

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1.  Покропивний  С.Ф.,  Соболь  С.М.,  Швиданенко  Г.О.  Бізнес-план: Технологія розробки та обґрунтування: Навч. посібник. – К: КНЕУ, 1998. – 208 с.

2. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану: Практикум. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 158 с.

3.  Андрушків  Б.М.,  Кузьмін  О.Є.  Основи  менеджменту. – Львів: Світ, 1995. – 296 с.

4. Підприємницька діяльність: Посібник / Під ред. В.О.Козловського. – Вінниця: 1997. – 304 с.

5. Методичні вказівки до виконання економічної частини дипломних проектів  студентами  технічних  спеціальностей  факультетів  ФТТМБ, ФАКСУ, ФРЕ, ФІТКІ / Козловський В.О. – Вінниця: ВДТУ, 1998 – 42 с.

6.  Практикум  до  проведення  практичних  занять  з  курсу “Основи підприємництва”:  Навчальний  посібник  для  студентів  спеціальності “Економіка підприємства”. /Козловський В.О. – Вінниця: ВФ ТАНГ, 1999. – 81 с.

7. Скворцов Н.Н. Как разработать бизнес-план предприятия? – Киев: МКП «Прометей», 1994. – 96 с.

8. Герасимчук В.Г. Маркетинг – теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – 327 с.

9. Методические указания к выполнению курсовых работ по курсу «Организация, планирование и управление предприятием» для студентов специальностей 0701, 0705 /Козловский В.А. – Винница: ВПИ, 1983. – 40 с.

10.  Методичні  вказівки  до  виконання  лабораторних  робіт  з  курсу “Організація та планування виробництва” для спеціальностей 12.01; 12.02 всіх форм навчання /П.К.Білокур, П.Г.Білоконний. – Вінниця: ВПІ, 1991. – 68 с.

11.  Моё  малое  предприятие:  Основы  успешного предпринимательства / И.В.Жиляев, В.Р.Костюк, Ю.А.Клочко и др. – К.: Венчур, 1995.– 136 с.

12.  Мескон  М.Х.,  Альберт  М.,  Хедоури  Ф.  Основы  менеджмента: пер. с англ. - М.: «Дело», 1993. - 702 с.