Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Шпори фінанси

1. Що є предметом фінансової науки? Суб’єкти і об’єкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення.

Фінанси як наука відноситься  до числа екон. наук. Фінанси – це екон. наука, яка вивчає ту сферу екон. відносин, яка пов’яз. з розподілом і перерозподілом вартості сусп. продукту створеного в сфері в-ва. Виникнення і функціонування фінансів є стадія розподілу. На цій стадії створена вартість сусп. продукту розподіляється за цільовим призначенням грош. коштів між суб’єктами господарювання та д-вою.Фінанси як екон. категорія мають такі ознаки: це не гроші, але неодмінно мають грош. хар-р; фін. відносини мають розподільчий хар-р; рез-том фін. відносин є створ. фін. фондів; фін. відносини мають сусп. характер. Предметом науки про фінанси є фін. відносини, які виникають на всіх рівнях господарювання. А саме: 1. загальнодерж.-макрорівень – фін. відносини виникають в процесі формування та викор-ня д-вою загальнодерж. централізованих грош. фондів: бюджет і спец. фонди (пенсійний, соц. страх тощо). 2.регіональний –рівень амін.-терит. одиниць (місцеві органи) – виникають в процесі формування та викор-ня регіональних фондів: місцеві бюджети всіх рівнів та спец. позабюджетні фонди. 3.мікрорівень – рівень суб’єктів господарювання – виникають в процесі викор-ня та формування ДФР, тих що створені на рівні п-ва. (амортизаційний Ф, Ф розвитку п-ва, Ф матер. заохочення тощо). 4.міжнар. рівень – міжнар. суб’єкти госп-ня, фін. інститути – виникають в процесі формування та використання ЦФР на світовому рівні: перерозподільно-обмінні відносини. У фінансових відносинах виділяють такі об’єкти як: 1. національне багатство – це вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у ви-во природних ресурсів. А саме це основні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас, валютний запас, природні ресурси. 2.ВВП – додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, послуг у поточному році. Суб’єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава. Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економжи такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

 

2-3. Визначте об’єкти і суб’єкти фінансових відносин мікро- і макрорівнів. В чому особливості цих відносин та взаємозв’язок між ними. Об’єкти і суб’єкти фінансових відносин мікро- і макрорівня. В чому полягають відмінності між цими відносинами?

Щоб визначити відмінності між фінансовими відносинами на мікро та макро рівнях, перш за все потрібно зрозуміти, що ці рівні собою уявляють. Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо). Таким чином можна зробити висновок, що  відносини мікрорівня – це фін відносини що торкаються лише окремого економічного суб’єкта. Такі відносини є лише маленькою частиною всіх відносин країни, мають незначний вплив у такому маштабі. В той самий час фінансові відносини макрорівня значно впливають на стан справ держави, оскільки стосуються глобальних економічних процесів, що впливають на всіх суб’єктів економічної системи. Але не можна нівелювати значення мікроекономічних фінансових відносин, оскільки аккумульовані грошові потоки мікрорівня складають основу для макроекономічного регулювання фінансової системи.

 

4 Характеристика фінансів як історичної категорії, передумови їх виникнення. Розвиток фінансів.

Фінанси походять від латинського фінансіа –обов”язкова сплата грошей, з”явився в 14 ст.  В 14-15 ст. мав значення закінчення розрахунку платежу. Пізніше набув міжнародного розповсюдження і змінив значення “завершення розрахунків  між населенням, суб’єктами господарювання і державою. Істор. характер фінансів полягає в тому, що виникнення фінансів пов’язане із 2 сусп.-екон. передумовами: 1.виникнення держави, розвиток державності. 2.розвиток товарно-грош. відносин. Виникнення держави призводить до об’єктивної необх-ті розподілу і перерозподілу створеного сусп. продукту. На ранніх стадіях створення держави задоволення загальнодерж. потреб здійснюється за допомогою податків – зборів в натуральній формі, що не є фін. відносинами. Це є натуральний розподіл сусп. продукту. Фін. відносини виникають з розв. товарно-грош. відносин, коли натуральні податки почали сплачуватись грошима. Виникнення і розв. грош. відносин дає можливість здійснювати вартісний розподіл суспільного продукту шляхом формування відповідних грошових фондів. Можна виділити період виникнення фінансів взагалі та виникнення держ. фінансів. Початком фінансових відносин є створення додаткового продукту в сфері виробництва і його послідуючий розподіл. Через первинний розподіл забезпечується відтворення використаних в процесі виробництва засобів виробництва та робочої сили. Державні фінанси виникають в період вторинного розподілу і перерозподілу суспільного продукту. При цьому частина додаткового продукту вилучається державою через податки, збори, відрахування для забезпечення загальнодержавних потреб суспільства. З цією метою на загальнодержавному рівні  формується бюджет. Поступово крім бюджету створюються інші спеціальні фонди. Фінанси як історична категорія розвивалися як кількісно так і якісно. На початковому етапі свого розвитку державні фінанси включають лише бюджет, потім спец. фонди. Якісний розвиток фінансів – це виникнення нових форм фінансових відносин, з’являються нові податки і платежі, відносини з приводу купівлі-продажу цінних паперів, формування СП, статутного Ф, страхових компаній тощо. Т.ч. передумовою виникнення фінансів є наявність товарного виробництва, товарно-грошових відносин, суспільного поділу праці, дії економічних законів і категорій та держави.

 

5. В чому полягає зв’язок фінансів з державою і товарно-грошовими відносинами?

Щоб пояснити зв’язок фінансів з державою та товарно-грошовими відносинами потрібно згадати, що зародження фінансів відбулося в умовах регулярного товарно-грошового обігу та у зв’язку з розвитку держави і її потреби у фінансових ремурсах для функціонування. Таким чином, фінанси слугували інструментом розвитку державних інституцій, допомагаючи розвивати торгові відносини, акумулювати грошові ресурси та формувати фонди з певних відрахувань. Використовуючи ці фонди, держава могла експертно направляти кошти на пріоритетні завдання, також піднімати рівень добробуту населення. Таким чином ми бачимо, що фінанси є інструментом держави, що ефективно керує товарно-грошовими відносинами та слугує для  розвитку. Ці зв’язки фінансів і сьогодні є актуальними 

 

 

6-7. Дайте визначення сутності економічної категорії “фінанси” і розкрийте її зміст. В чому полягає взаємозв’язок і взаємодія фінансів з такими економічними категоріями, як ціна, заробітна плата, кредит? Які існують відмінності між ними?

 Фінанси як об’єктивно-економічна категорія – це грошові відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП та частини національного багатства у зв’язку з формуванням грошових доходів та накопичень (спец. Ф) у суб’єктів господарювання і держави з метою їх використання на розширене відтворення виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Основні ознаки фінансів: 1. фінанси – це грошово-вартісні відносини. Обов’язковою умовою існування фінансів є наявність грошей, але гроші не є фінанси. Самі по собі гроші не визначають суті фінансів, їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансові відносини – це частина грошових відносин, але їх сфера вужча за грошові відносини. Грошові відносини існують у 4 сферах виробництва. Об’єктивною основою фінансових відносин є такі функції грошей: 1.гроші як засіб платежу (з/п, пенсії тощо) 2.гроші як засіб нагромадження, створення Фондів. 2.фінанси – це розподільчі відносини, а отже категорія розподілу. В процесу розподілу формуються цільові грошові фонди (централізовані та децентралізовані). 3. матеріальною основою фінансів – є  фінансові ресурси, які формуються у суб’єктів господарювання та держави.  Потенційно фінансові ресурси створюються на стадії виробництва, коли створюється нова вартість і стара вартість переноситься на новостворений продукт (ОФ та обігові кошти). Реальне формування фінансових ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки від реалізації виділяють конкретні форми реалізованої вартості (собівартість, податки, прибуток, податок з прибутку, чистий прибуток та спец. фонди). Т.ч. фінанси це не гроші; гроші – це еквівалент за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, а фінанси – це економічний інструмент розподілу та перерозподілу ВВП та НД, а також знаряддя контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів. Кожна наука апелює конкретним колом понять, має специфічні категорії, які є вираженням спільних найбільш суттєвих ознак, закономірностей. Фінансова наука включає в себе  економічні та фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово-економічної діяльності. Фінанси як економічна категорія пов’язана з іншими категоріями, а саме  1. ціна та фінанси – зв’язок в тому, що ціна – це грошовий вираз створеної у виробництві вартості суспільного продукту і вона визначає пропорції майбутнього вартісного розподілу у відповідності з потребами виробництва. 2.з/п і фінанси – функціонування з/п можна розглядати як двосторонній рух вартості. За допомогою фінансів формуються фонди загального призначення. В той час з/п виплачується окремому суб’єктові і використовується для задоволення власних потреб. Це з/п, що залишається після утримання податків. Та з/п, що надходить до держави, використовується для задоволення суспільних потреб. 3. фінанси і кредит. Відмінності. 1.кредит функціонує на поворотній основі, він завжди платний і виділяється тільки від матеріального або фінансового забезпечення. 2.фінансове забезпечення – забезпечення цінними паперами. Кредитні відносини виникають лише на стадії перерозподілу вартості з переміщенням грошових коштів між суб’єктами розподільчого процесу.

відмінності між фінансами і кредитом.

Відмінності між фін та кредитом у тому, що рух вартості для фінансових відносин – односторонній (безповоротна основа), а для кредиту – двосторонній рух (оскільки на основі платності, строковості, поверненості і забезпеченості). Кредитний перерозподіл вартості пов’язаний з переміщенням грошових коштів між суб’єктами розподільного процесу. Фінанси функціонують і в рамках господарського суб’єкту. До того ж за допомогою фінансів здійснюється розподіл і перерозподіл ВВП, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних фін ресурсів.

 

8. Сутність дефініції «фінанси». Визначте відмінності та взаємозв’язок між фінансами і такою категорією вартісного розподілу як заробітна плата.

Категорія "3П" - необхідна для формування доходів конкретних робітників. Вона є складовою частиною загальної сис-ми розподілу. Вона функціонує разом з фінансами і створює умови для наступного задоволення потреб. На відміну від фінансів, 3/П пов'язана з грошовими потоками, що надходять у власність відповідних осіб і вик-ся для задоволення особистих потреб. Фін ресурси знаходяться у розпорядженні суб'єктів госп-ня і дер-ви і використов-ся для задоволення сусп. потреб.

 

9. Фінанси як економічна категорія: визначення, ознаки, зв’язок з грошима.

 Фінанси як об’єктивно-економічна категорія – це грошові відносини, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП та частини національного багатства у зв’язку з формуванням грошових доходів та накопичень (спец. Ф) у суб’єктів господарювання і держави з метою їх використання на розширене відтворення виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Основні ознаки фінансів: 1. фінанси – це грошово-вартісні відносини. Обов’язковою умовою існування фінансів є наявність грошей, але гроші не є фінанси. Самі по собі гроші не визначають суті фінансів, їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансові відносини – це частина грошових відносин, але їх сфера вужча за грошові відносини. Грошові відносини існують у 4 сферах виробництва. Об’єктивною основою фінансових відносин є такі функції грошей: 1.гроші як засіб платежу (з/п, пенсії тощо) 2.гроші як засіб нагромадження, створення Фондів. 2.фінанси – це розподільчі відносини, а отже категорія розподілу. В процесу розподілу формуються цільові грошові фонди (централізовані та децентралізовані). 3. матеріальною основою фінансів – є  фінансові ресурси, які формуються у суб’єктів господарювання та держави.  Потенційно фінансові ресурси створюються на стадії виробництва, коли створюється нова вартість і стара вартість переноситься на новостворений продукт (ОФ та обігові кошти). Реальне формування фінансових ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки від реалізації виділяють конкретні форми реалізованої вартості (собівартість, податки, прибуток, податок з прибутку, чистий прибуток та спец. фонди). Т.ч. фінанси це не гроші; гроші – це еквівалент за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, а фінанси – це економічний інструмент розподілу та перерозподілу ВВП та НД, а також знаряддя контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів. Фінанси мають як видиму так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки, їх характер і форми, спрямованість і обсяги виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів – це рух вартості ВВП, тобто обмінні і розподільчі відносини. Від налагодження цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства.     

 

 

 

 

             

 

10.Деякі економісти вважають, що фінанси – це гроші. Чи вірним є це твердження? Обґрунтуйте свою відповідь.

 Як відомо важливою ознакою фінансів є їх грошовий характер. Справді, фінанси мають грошову форму вираження, але треба усвідомлювати, що ці два поняття є різними економічними категоріями. За своїм місцем у товарному виробництві й обігу гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. У той самий час фінанси є економічними відносинами між людьми та(або) державою, що виражається через рух грошових потоків. Отже у суті фінансів відображається не вся сукупність економічних відносин, а лише операції у вартісному вимірі. Тому гроші поняття більш загальне. Можна мати гроші і в той час ніякого відношення до фінансів, та мати фінансові відносини, та не мати грошей.

 

11. Обґрунтуйте взаємозв’язок фінансів і грошей.

 В цьому зв'язку неправомірно відносити до фінансів натуральні відносини, які мали місце в епоху рабовласництва і феодалізму. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реальним рухом грошових коштів. Немає грошей - не може бути і фінансів. Але це не дає приводу для ототожнення категорій "фінанси" і "гроші". За своїм місцем у товарному виробництві й обігу гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. На відміну від грошей фінанси не можна реально сприймати і відчувати на дотик.

                                   

12 Назвіть функції грошей, на яких базується функціонування фінансів, та розкрийте їх суть.

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення цієї категорії. Фінанси виконують функції: 1. розподільча та перерозподільна. Суть в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП і тому об’єктом розподілу виступає частина ВВП та НД. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи. Механізм дії цієї функції включає з стадії: 1.первинний розподіл – розподіл за новоствореною вартістю і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створені ВВП. Формування первинних доходів: із.. осіб – з/п; юр. осіб – прибуток; держави – доходи від державних послуг. 2.перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів. Етапи: 1.вилучення частини ВВП і формування централізованих фондів: держави – бюджет і спеціальні фонди; відомчі – Міністерства і відомства корпоративні фонди. 2.використання цих фондів. Формуються як первинні так і вторинні доходи. 3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі. 2.Регулююча функція фінансів полягає в томі, що за допомогою цієї функції держава регулює всі економічні процеси в суспільстві: 1.регулює співвідношення між централізованими та децентралізованими фінансовими ресурсами  2. регулює співвідношення  виробничої та не виробничої сфери 3. регулює співвідношення Ф споживання та накопичення 4. регулює рівень перерозподілу фінансових ресурсів між державою і регіонами. 3.Контрольна функція. Її суть в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів усіх рівнів. В процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб, а також держави. Будучи тісно пов’язаною з розподільчою та перерозподільною функціями, контрольна функція через кількісні параметри відповідних фінансових показників дозволяє оцінити результати господарської діяльності суб’єктів господарювання і прийняти відповідні рішення направлені на усунення недоліків. У практичній діяльності контрольна функція фінансів знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Контрольна функція висвітлює фінансові відносини базису, а фінансовий контроль висвітлює відносини надбудови.

 

13. Фінансові ресурси держави, їх склад і джерела формування.Під фін ресурсами розуміють грошові засоби, що є в розпорядженні підприємств. До фін ресурсів належать усі грошові фонди й та частина грошові засобів, яка використовується в нефондовій формі

До таких джерел належать:

-внески засновників підприємств;

-кошти мобілізовані на фінансовому ринку (надходження коштів від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;кредитні інвестиції);

-поступають в порядку розподілу грошовіх надходжень(фін ресурси, утворені з пайових внесків, фін ресурси, які надійшли від галузевих структур, концервів, асоціацій; бюджетні субсидії;інші види ресурсів).

 

14. Сутність поняття «фінансові ресурси». Назвіть склад і джерела формування фінансових ресурсів держави і суб’єктів підприємницької діяльності.

 Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутріш­ніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх дже­рел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери ді­яльності та організаційно-правової форми підприємства. У світо­вій практиці, 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності вклю­чають:

1) виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від осно­вної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

       До таких джерел належать:

внески засновників підприємств;

кошти мобілізовані на фінансовому ринку (надходження коштів від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;кредитні інвестиції);

 поступають в порядку розподілу грошовіх надходжень(фін ресурси, утворені з пайових внесків, фін ресурси, які надійшли від галузевих структур, концервів, асоціацій; бюджетні субсидії;інші види ресурсів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15. Поясніть, в чому полягає суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність?

 Фінанси дозволяють пристосувати потреби в-ва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондівна розширеній основі регулювати галузеву і теріторіальну структуру економіки, стимулювати підвищення ефективності в-ва задовільнити інші потреби суспільства. Фінанси - сукупність об'єктивно обумовлених ек відносин з приводу обміну, розподілу і перерозподілу вартості створеного у сус-ві ВВП формування, розподілу і вик-ня фондів грошових коштів і нагромаджень у розпорядженні суб'єктів госп-ня та дер-ви, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соц та ін потреб сус-ва.

Вплив фінансів на сус-не вир-во здійснюсться через:

1) забезпечення за допомогою фінансів джерел ек розвитку;

2) через регламентування процесу формування фін ресурсів та їх використання за допомогою фін механізму.

Фінанси відіграють таку роль у ринковій ек-ці:

І) забезпечують розподіл ВВП та його перерозподіл між суб'єктами ек відносин, галузями, регіонами, між соц верствами населення;

2) забезпечують задоволення фін потреб суб'єктів ек відносин;

3) забезпечують кругообіг фін ресурсів та безперервність процесу відтворення,

4) впливають на інтереси суб'єктів, регулюють різні напрями соц ек розвитку;

5) фінанси утворюють сис-му фін показників, які є індикатором ек життя сус-ва;

6) контроль за формуванням і вик-м фін ресурсів.

Фінанси впливають двояко:

-кількісно (характеризується пропорціями розподільного процесу)

-якісно (характеризується впливом фінансів на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання, через різні форми організації фінансових відносин.). Якісна сторона впливає на суспільний продукт і пов'язана з перетворенням фінансів в стимул розвитку економіки. Таке перетворення можливе, коли порядок формування прибутків, умови і принципи формування фондів, напрями їх використання, вдається тісно пов'язати з економічними інтересами суб'єктів господарювання.

 

16 Доведіть, що функціонування фінансів тісно пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансові ресурси, фінансова діяльність.

Призначенням фінансів є забезпечення діяльності суб’єктів фінансових відносин необхідними обсягами фінансових ресурсів та перерозподілу створеного в суспільстві ВВП чи накопиченого НБ.

Фінанси обслуговують кругооборот виробничих фондів і охоплюють широкий спектр обов’язкових платежів юр та фіз. осіб, державний кредит.

Фінанси сприяють забезпеченню збалансованості економіки держави на основі досягнення відповідності між матеріальними і грошовими ресурсами і дають змогу сформувати грошові фонди, необхідні для виконання її функцій. За допомогою фінансів досягається збалансованість різних видів ресурсів.

Фінанси забезпечують ефективне формування і використання фондів фінансових ресурсів на макро- та мікро рівнях для здійснення господарської діяльності, виконання державою належних функцій та задоволення потреб громадян. Саме фінанси дають змогу пристосувати виробництво до потреб споживання.

Держава використовує фінанси як інструмент управління економікою –фінанси кількісно і якісно впливають на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом мобілізованих, розподілених та використаних фінансових ресурсів. Якісний вплив виявляється у формах організації фінансових відносин (способах формування фінресурсів, формах їх розподілу тощо).

Принцип єдності базується на єдності законодавчої та нормативно-правової бази, грошової, кредитної та податкової систем, форм фінансової документації та звітності, порядку відображення фінансових операцій в бухгалтерському обліку, організації розрахунків та платежів, фінансових санкцій тощо.

Принцип збалансованості означає, що вартісна оцінка майна господарюючих суб’єктів має конкретні джерела формування за рахунок надходжень та доходів, в тому числі і залучених ресурсів. Фінансові відносини передбачають забезпечення збалансованості між витратами та доходами кожного їх суб’єкта. Це стосується і держави – збалансованість бюджету передбачає, що обсяги видатків повинні відповідати обсягам планованих доходів з податкових та неподаткових джерел, а також залучених коштів (в межах доходних можливостей бюджету) Збалансованість фінансів означає повне і своєчасне виконання грошових зобов’язань і погашення заборгованості.

Принцип цільової направленості визначає економічну поведінку суб’єктів фінансових відносин – для суб’єктів господарювання це отримання прибутку, підвищення рентабельності, забезпечення стійкого стану на ринку, достатності ресурсів для розвитку; – для держави це залучення доходів у вигляді податків, перерозподіл ресурсів у відповідності із затвердженими параметрами та напрямками розвитку соціальної сфери, інвестиційними програмами та виконанням внутрішніх і зовнішніх зобов’язань по запозиченнях.

Принцип диверсифікації джерел фінансування та вкладення фінансових ресурсів передбачає залучення фінансових ресурсів з різних джерел та їх інвестування в різні об’єкти, а також створення багатопрофільних підприємств. Диверсифікація дозволяє знизити ризик банкрутства та підвищує конкурентоспроможність, проте потребує високої маневреності фінансових ресурсів;

Принцип організації в часі (узгодження грошових потоків в часі, врахування вартості грошей, орієнтація на довгота середньострокові перспективи).

 

17. Предмет науки про фінанси. Фінансові категорії на мікро- і макрорівнях.

 Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства. Предметом науки про фінанси є фінансові відносини, які виникають на всіх рівнях господарювання:

Загально-державному (мікрорівні)

Регіональному(рівень адміністративно - територіальних одиниць)- місцеві органи

Макрорівні (рівень суб‘єктів господарювання)

Міжнародному рівні- міжнародні суб’єкти господаювання: інститути і уряди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. Фінансові категорії на макро- і мікрорівнях. Особливості функціонування фінансів на мікрорівні. Сутність і призначення фінансів суб’єктів господарювання.

 ФП –це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливостей форм власності й господарювання.Відмінності в орг-правовому статусі підприємств визначають особливості механізму упр-ня підпр-вом, характеру майнової відповідальності й пов”язані з ними форми формування і розподілу фін. ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статууного фонду, розподілу прибутку та організації взаємовідносин з бюджетом.Так. майно держ. підпр-в знаходиться у власності держ. органів влади.Для фін-ня цих підпр-в, крім власних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюдж. асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого розподілу. Орг-ція фінансів підпр-в недерж. Форми власності характ. Більшою самостійністю у формування та використанні фін. ресурсів. У госп. оборот цих підпр-в залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників.Вищими органами упр-ня на підпр-вах недерж. форми власності є (залежно від типу підпр-в) загальні збори членів трудового колективу або акціонерів; рада директорів, засновників або інше правочинні представництво.  Існують такі суб’єкти —1-Внутрішні – між підприємством і працівниками цього підприємства при розподілі пирбутку, залучені коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів.

2-Зовнішні – між окремими підприємствами при наданні комерційних кредиів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо; між окремими підриємствами і банками при одержанні кредитів , розрахунках за користування ними; між підприємствами і державою при сплаті платижів до бюджету, одержанні фінансування і дотацій з бюджету. 

 

19-20. Фінансові категорії на макро- і мікрорівнях. Особливості функціонування фінансів на макрорівні. Сутність і призначення державних фінансів.

 Фінансові категорії — категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово- економічної діяльності. До Ф. к. належать: податки, державний кредит, державні доходи, державні витрати, бюджет. Вони відображають стійкі причинно-слідственні зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Державний кредит — грошові відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д.к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім. Бюджет — економічні відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із розподілом і перерозподілом ВВП з метою форм. і викорис. бюдж. фонду призначеного для виконання державою покладених функцій. Доходи Державного бюджету України – фн. відносини, які скл. в державі в процесі форм. бюдж. фонду фін. ресурсів. Державні витрати- це фін. відносини які обумовлені використанням центр. та децентр. доходів держви і направлені на задоволення заг. потреб держави.

 

21. Дайте визначення вихідної категорії державних фінансів та обґрунтуйте свою відповідь.

 Фінансові категорії — категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово- економічної діяльності. До Ф. к. належать: податки, державний кредит, державні доходи, державні витрати, бюджет. Вони відображають стійкі причинно-слідственні зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Державний кредит — грошові відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д.к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім. Бюджет — економічні відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із розподілом і перерозподілом ВВП з метою форм. і викорис. бюдж. фонду призначеного для виконання державою покладених функцій. Доходи Державного бюджету України – фн. відносини, які скл. в державі в процесі форм. бюдж. фонду фін. ресурсів. Державні витрати- це фін. відносини які обумовлені використанням центр. та децентр. доходів держви і направлені на задоволення заг. потреб держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

22. Дайте визначення вихідної категорії фінансів акціонерних товариств (корпорацій) та обґрунтуйте свою відповідь.

 Акція – як первісна категорія корпоративних фінансів хар-ся тим, що: 1. Вона є однією із форм мобілізації капіталу. 2. Акція дає змогу трансформувати заощадження у виробничі інвестиції.

Акціонерний капітал

Позичковий капітал-— це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій  
формі. Позичковий капітал у пороцесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початкове авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход

Функціонуючий капітал- Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію — інвестиції як абстракцію економічних відносин із приводу розподілу та використання капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи відповідно до її поточних і перспективних планів з метою отримання прибутку. Усі розглянуті категорії взаємозалежні і взаємообумовлені та утворюють синтетичну категорію фінанси корпорації.

Інвестиції в активи- Активи, які передані підприємством іншим суб’єктам господарювання з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.

Розподілений пр.- характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Нерозподілений пр.— це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

Дивіденди- астина прибутку, яка виплачується (і) емітентом корпоративних прав на користь власників корпоративних прав, або (іі) державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або місцевої громади

 

23 Дайте визначення фінансових категорій державних фінансів, охарактеризуйте їх за сутністю та формами прояву.

Державні фінанси являють собою досить розгалужену систему відносин, яка опосередковується формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади. Склад державних фінансів, що відображений на схемі 19, розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних фінансів, як вже зазначалося, є:

— бюджет держави;

— фонди цільового призначення;

— державний кредит;

— фінанси державного сектора.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит.

Характерною ознакою сфери державних фінансів у цілому, як видно зі схеми фінансової діяльності держави, є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків загалом. У розрізі ж окремих суб’єктів, сфер і ланок характерною ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за вартістю, що й відображає перерозподільний характер державних фінансів.

 

24. За допомогою яких фінансових категорій здійснюється функціонування державного бюджету?

 Розкриваючи поняття «бюджет», доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики: за сутністю екон. категорії, за правовим характером та за соціальним призначенням. Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією. Він являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Соціальна природа бюджету виявляється саме в тому, що за його допомогою держава надає суспільству блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо. За правовим характером бюджет є юридичним актом. Так, закон про Державний бюджет України є одним з основних законів України економічного спрямування, визначає основну спрямованість фінансової політики держави, зміст і структурні основи фінансової діяльності країни, органів державної влади та державного управління. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад є основними нормативними документами місцевого значення. Як закон, так і рішення про бюджет є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з формуванням доходів і використанням коштів бюджетів.

Специфічне суспільне призначення бюджету – забезпечити розподіл та перерозподіл ВВП між галузями економіки, верствами населення та територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян. Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає можливості і пріоритети держави, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою. Особливістю державного бюджету як основного плану держави є те, що він єдиний має силу закону

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25 Функції фінансів, їх сутнісна характеристика і взаємозв’язок. Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення цієї категорії. Фінанси виконують функції: 1. розподільча та перерозподільна. Суть в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП і тому об’єктом розподілу виступає частина ВВП та НД. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи. Механізм дії цієї функції включає з стадії: 1.первинний розподіл – розподіл за новоствореною вартістю і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створені ВВП. Формування первинних доходів: із.. осіб – з/п; юр. осіб – прибуток; держави – доходи від державних послуг. 2.перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів. Етапи: 1.вилучення частини ВВП і формування централізованих фондів: держави – бюджет і спеціальні фонди; відомчі – Міністерства і відомства корпоративні фонди. 2.використання цих фондів. Формуються як первинні так і вторинні доходи. 3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі. 2.Регулююча функція фінансів полягає в томі, що за допомогою цієї функції держава регулює всі економічні процеси в суспільстві: 1.регулює співвідношення між централізованими та децентралізованими фінансовими ресурсами  2. регулює співвідношення  виробничої та не виробничої сфери 3. регулює співвідношення Ф споживання та накопичення 4. регулює рівень перерозподілу фінансових ресурсів між державою і регіонами. 3.Контрольна функція. Її суть в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів усіх рівнів. В процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб, а також держави. Будучи тісно пов’язаною з розподільчою та перерозподільною функціями, контрольна функція через кількісні параметри відповідних фінансових показників дозволяє оцінити результати господарської діяльності суб’єктів господарювання і прийняти відповідні рішення направлені на усунення недоліків. У практичній діяльності контрольна функція фінансів знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Контрольна функція висвітлює фінансові відносини базису, а фінансовий контроль висвітлює відносини надбудови.

 

26-27. Назвіть загальноприйняті функції фінансів. Ваша думка щодо стимулюючої та регулюючої функцій фінансів.Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція.

В літературі можна знайти твердження, що фінанси виконують і виробничу функцію. Не применшуючи значимості таких підходів можна зауважити, що фінанси держави відіграють важливу роль у розширеному відтворенні саме завдяки розподільній функції.

Фінанси, породжені розподільним процесом, тобто економічними відносинами, пов'язані з розподілом і перерозподілом вартості суспільного продукту, використовуються на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата і т.і.) дозволяють пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати підвищення ефективності виробництва і задовольняти інші суспільні потреби.

28 Обґрунтуйте необхідність перерозподілу вартості ВВП і фінансові інструменти його забезпечення.

Як відомо, сутність науки виражаєтся в її функціях. Однією з функцій фінансів є ф. Перерозподілу ВВП. Ф. Перерозподілу є специфічним суспільним завданням фінансів, оскільки вона покликана створити спеціальні фонди, за рахунок яких держава може виконувати свої функції, розвиватися, та керуючись пріоритетною політикою, направляти кошти у регіони, що принесуть найбільшу віддачу у грошовому чи соціальному вимірі. Таким чином необхідність перерозподілу ВВП по-перше для більш раціонального й ефективного використання доходів та награмаджень підприємств та домогосп, по-друге це підтримка належного соціального рівня життя,тобто невиробничої сфери, а по-третє це важливість підтримки різних соціальних груп, які відчувають гостру нестачу фінансових ресурсів. Фінанси через перерозподіл сприяють трансформації пропорцій первинного розподілу до більш сприятливих. Кінцевою метою перерозподілу є зміцнення держави, забезпечення високого рівня добробуту, розвиток продуктивних сил. Фін інструменти перерозподілу: податки, збори, субсидії, дотації, державні інвестиції.

29. Розкрийте зміст первинного розподілу вартості створеного продукту.

 Первинний розподіл — розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб'єктів, які беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цьому етапі є такі:

— у фізичних осіб — заробітна плата;

— у юридичних осіб — прибуток;

У держави — прибуток державного сектору економіки, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки

 

30. Розкрийте зміст розподільної функції фінансів. Поясніть, яким чином розподіл безпосередньо зачіпає інтереси держави, господарюючих суб’єктів і окремих членів суспільства.

Розподільна функція фінансів. Основне завдання фінансів полягає у здійсненні розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Саме у сфері розподілу проявляються властиві фінансам риси, і в першу чергу, їх розподільний характер. Об'єктом розподілу, що здійснюється з допомогою фінансів, служить валовий внутрішній продукт, а суб'єктами розподілу виступає держава, господарські суб'єкти і фізичні особи.

Розподільна функція фінансів виявляється в різних сферах економічних відносин, які виникають між державою з одного боку та господарськими суб'єктами і фізичними особами - з іншого. Такі економічні від­носини носять двосторонній характер. Це означає, що, по-перше, господарські суб'єкти і фізичні особи вносять до бюджету держави певні платежі у формі податків, обов'язкових платежів та відрахувань до позабюджетних фондів, а, по-друге, вони отримують від суб'єктів фінансової системи певний обсяг грошових коштів у формі цільового фінансування, субсидій, допомоги тощо. Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП- Він включає в себе кілька стадій: 1) первинний розподіл - це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП.
2) перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів.
3) вторинний розподіл це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері.

31. Фінансова система: визначення, характеристика внутрішньої будови. Назвіть базову і провідну сферу фінансової системи і поясніть свою відповідь.

 Суть і структура фінансової системи За внутрішньою будовою Фінансова система - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або обособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.
Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле.
Принципи побудови фiнансової системи:
1) єднiсть, яка обумовлена єдиною економiчною i полiтичною основою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя через фiнансову систему;
2) функцiональне призначення ланок виражається в тому, що в кожнiй з них вирiшуються свої завдання специфiчними методами, iснують вiдповiднi фонди грошових коштiв, апарат  управлiння

 

32. Сутність та структура фінансової системи України. До якої сфери фінансової системи можна віднести таку ланку як фінанси державних установ? Дайте пояснення своєї відповіді.

Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери:
1) фiнанси суб'єктів господарювання;
2) державнi фiнанси.
Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це:
1) фiнанси комерційних пiдприємств;
2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ;
3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланках фiнансової системи як фiнанси
комерцiйних пiдприємств, фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ, можна продовжити подiл в залежностi вiд галузевої ознаки i за формами власностi.

 

33. В чому полягає сутність фінансової системи за її організаційною структурою? Назвіть органи управління і фінансові інституції, які забезпечують управління фінансами в Україні, визначте їх функції.

Організаційна структура фінансової системи — це сук упність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а спрямовується певними управлінсь­кими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб’єк­тивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі формування органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління:Міністерство фінансів;Державна податкова адміністрація;Державна контрольно-ревізійна служба;Державне казначейство;Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;Рахункова палата;Аудиторська палата;Пенсійний фонд;Фонд соціального страхування;Українська державна інноваційна компанія;

б) фінансові інституціїНаціональний банк;комерційні банки;страхові компанії;небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо);міжбанківська валютна біржа;фондові біржі;інституційні інвестори.

 

34. У чому полягає взаємозв’язок фінансового ринку зі сферами і ланками фінансової системи? Визначте його місце в розподільних процесах.

Фінансовий ринок — складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.
Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкуренти ості. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

 

35. Фінансові методи впливу на соціально-економічний розвиток, їх склад і характеристика.

До складу фінансових методів відносяться: способи та засоби фінансового управління, такі як фінансовий облік, фінансовий аналіз та планування, фінансове регулювання та контроль, інвестування, креди-тування, оподаткування, система розрахунків, матеріальне стимулювання, страхування, фондоутворення, оренда, лізинг, факторинг тощо.

 

36. Фінансове забезпечення як напрям фінансового впливу на процеси суспільного розвитку: сутність та форми.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних кош­тів юридичних і фізичних осіб. Головна перевага такої системи фін забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінан­сування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кре­дитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Третя форма фін забезпечення - це зовнішнє фінансуання. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на безоворотній і безоплатній основі. Це може бути державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо.

 

37. Визначте відмінності між фінансовим регулюванням і фінансовим стимулюванням.

Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподіль­них відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний. При сальдовому методі головне - виділення підсумкового елемента в розподілі доходу. При нормативному   методі   важливе   встановлення   оптимального співвідношення   між   нормативним   регламентуванням   та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Фінансове регулювання визначає характер дії фінансового механізму.

 

38. Вплив фінансів на процеси суспільного розвитку: кількісний і якісний вплив. Розкрийте їх суть та покажіть взаємозв’язок між ними.

Фінанси - сукупність об'єктивно обумовлених ек відносин з приводу обміну, розподілу і перерозподілу вартості створеного у сус-ві ВВП формування, розподілу і вик-ня фондів грошових коштів і нагромаджень у розпорядженні суб'єктів госп-ня та дер-ви, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соц та ін потреб сус-ва.Фін забезпеч відтвор процесу - це покриття затрат за рахунок акумульованих ресурсів суб’єктами госп діяльн (СГД) та державою. Вплив фінансів на сус-не вир-во здійснюсться через: 1) фін забезпечення потреб розшир відтворення – форми: бюжетне, кредитування, самофінансування, оренда, інвестування 2) фінансове регулювання економічних та соц процесів – через перерозподіл частини доходів підприємств, організ, населення і спрямування цих коштів у бюджети та держ цільові фонди.(податки, збори, норми амортиз відрах, норми витрачання, субсидії, дотації, штрафи та премії) 3) фінансове стимулювання – бюджетні стимули, ефективне інвестування фінансових ресурсів, пільги та санкції. Таким чином фінанси грають центральну роль у відтворювальному процесі, системно регулює його процес.

 

39. Яким чином фінанси впливають на суспільне виробництво, і в чому полягає їх роль у економічному та соціальному розвитку держави?

Фінанси дає змогу пристосувати потреби виробництва до потреб споживання через розподіл та перерозподіл вартості ВВП на потреби юр. та фіз. осіб а також між галузями, регіонами, соц. верствами. Фінанси забезпечують індивідуальний та суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулюють галузеву та территоріальну структуру економіки. Фінанси впливають на суб’єктів розпод. відносин і таким чином регулюють їх діяльність та керують економікою. Фінанси забезпечують контроль за форм. та викор. фін. ресурсів.Фінанси як ек. інструмент здатні кількісно  і якісно  впливати на сусп. в-во. К-ний вплив х-зується обсягом і пропозицією мобілізованих, розподілених і використаних фін. ресурсів.Я-ний вплив полягає на впливі на інтереси учасників відтворювального процесу через форми орг.фін. відносин. Об’єктивна необхідність у фінансах полягає в тому, що фінансові відносини виникають и відмирають самостійно, що сприченено об’єктивними процессами розвитку державного устрою. У повсякденній діяльності важливі не стільки самі фінанси, скільки організаційні їх форми прояву.

 

40. Обґрунтуйте, яким чином розлад фінансової системи може спричинити фінансову кризу в державі.

Розлад фінансової системи може спричинити фінансову кризу в державі.

На поверхні явищ фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції. Як наслідок — значне зниження платоспроможності підприємницьких структур, життєвого рівня населення, соціальне розшарування в суспільстві.

Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень, насамперед зовнішніх; удосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

 

41. Обґрунтуйте, яким чином фінанси впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання.

фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, що відбиває економічні відношення в процесі створення і використання засобів. Їхнє виникнення відбулося в умовах переходу від натурального господарства до регулярного товарно-грошового обміну і було тісно пов'язано з розвитком держави і його потреб у ресурсах.

 

42. Обґрунтуйте, яким чином через фінанси держава може впливати на внутрішню структуру ціни продажу товарів (робіт, послуг).

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія дає змогу регулювати галузеву і территоріальну структуру економіки, стимулювати чи стримувати економіку, задовольняти потреби держави та суспільства. Разом з цим фінанси є гнучким інструментом регулювання внутрішніх цін на товари та послуги. Це регулювання здійснюється за допомогою фінансових важелів, які застосовуються державними органами. Держава може стримувати розвиток певних галузей через понаднормове податкове навантаження, або накладати штрафи, пені за перевищення певних норм. У той самий час інші галузі можуть дотуватися або субсидуватися, держава може інвестувати кошти у пріорітетні напрямки виробництва. Що торкаєтся фінансової сфери, то держава регулює вартість грошей через грошову масу та норму процента, що непрямо впливає на рівень цін в країні.

 

43. Доходи і видатки рабовласницьких держав.

 Типовим явищем щодо рабовласницька формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками.

Основними витратами рабовласницьких держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

 

 

 

44. Доходи і видатки Стародавнього Риму.

В Римській імперії також використовувалась позикова форма формування доходів держави у вигляді примусових позик (трибут), як правило, ці позики поверталися.

Держ видатки у Стародавньому світі визначались функціями держави. Значна частина видатків – військові видатки, крім того були видатки на будування доріг, будівництво фортець, оборонних споруд, іригаційних с-м(забезпечення землеробства). Велось буд-во портів, гаваней, маяків, храмів, театрів, стадіонів, цирків.

 

45. Фінанси феодальних міст та їх вплив на розвиток державних фінансів.

 Відділення капіталу від земельної власності, яке завершується в епоху феодалізму, накладає свій відбиток на формування фінансів міст. Міста знаходяться на землях, які належали васалам, тому міські жителі сплачували також феодальні податки і повинності. Це стало причиною запеклої боротьби міст з феодалами за політичну та фінансову незалежність.

Боротьба міст за самоврядування закінчилась в країнах Зх Європи прийняттям Магдебурзького права – права на самоуправління, самоврядування. Міста отримали право формувати свою фін с-му, вони стали осередком розвитку промисловості і торгівлі, саме тут зародилися фінанси під-в з продуктивним використанням суспільного багатства.

Феодальні міста витрачали кошти на утримання адміністрації міста. Існували видатки на комунальне госп-во. З метою надання допомоги бідним і безробітним був введений спеціальний податок – податок для бідних. Він став основою місцевого оподаткування. Доходи міст в період феодалізму докорінно відрізнялися від доходів феод держав, оскільки основу доходів міст складала і торгівельна і пром-ва діяльність, тобто капітал, а доходи феод держави базувалися на земельній власності. Якщо у феод державі переважали прямі податки, то у містах основними доходами були акцизи (на сіль, вино, пиво, ін види акцизів). Формою оподаткування ремісників став податок на промисел. Він встановлювався залежно не від отиманих доходів, а від виду діяльності. Водночас саме на цій основі була створена база для розвитку основної сучасної форми оподаткування – прибуткових податків.

Певний дохід містам приносило мито.

В процесі розвитку ремісництва і товарно-грошових відносин відбувалась поступова трансформація податків із натуральної в грошову форму, тобто саме феодальні міста започаткували розвиток фінансів у їх сучасному вигляді.

 

46. Доходи і видатки феодальної держави.

В епоху феодалізму продовжувався поступовий еволюційний розвиток фінансів. У структурі держ доходів і видатків все ще відігравало велику роль зовнішнє спрямквання пов'язане з війнами, водночас роль внутрішніх доходів і видатків поступово збільшувалась.

Феодальна держава стягувала як непрямі податки, так і прямі. Переважало пряме оподаткування – подушний і поземельний податок.

В усіх феодальних державах справлялись і непрямі податки. Серед об’єктів непрямого оподаткування можна виділити сіль, напої. Поступово до цих об’єктів додаються майже всі тов широкого вжитку.

Хар-ним видом доходів феод держави було внутр мито, яке справлялось за провезення тов через заставу по дорогах, річках.

У феод державах важливим доповненням до податків був держ кредит. Особливістю держ кредиту феод держави було те, що це був кредит приватної особи – глави держави.

З часом доходи і видатки глави держави були відділені від деж доходів і видатків.

 Значну частину доходів феодальних держав складали судові штрафи.

Видатки феод держав базувались на привато-правовому принципі. Основними видатками були:

  1. військові (їх питома вага значно зросла, оск був винайдений порох, вогнепальна зброя, військове озброєння), фінансування армії (при цьому значну частину витрат мали нести феодали, які мали забезпечувати певну частину війська);
  2. видатки на утримання королівського двору(держ казна фактично належала монарху);

Зароджується новий напрям видатків пов’язаний з ек дільністю (на будівництво мануфактур, фабрично-заводської пром-сті).

Держава надавала всіляку підтримку, встановлювала держ субсидії та привілеї мануфактурам. Пром-ві під-ва отримували також грошову допомогу та експортні премії.

 

47. Поясніть відмінності у формуванні доходів східних рабовласницьких держав і Стародавньої Греції та Римської імперії.

В Римській імперії також використовувалась позикова форма формування доходів держави у вигляді примусових позик (трибут), як правило, ці позики поверталися.

Держ видатки у Стародавньому світі визначались функціями держави. Значна частина видатків – військові видатки, крім того були видатки на будування доріг, будівництво фортець, оборонних споруд, іригаційних с-м(забезпечення землеробства). Велось буд-во портів, гаваней, маяків, храмів, театрів, стадіонів, цирків.

У Древньому світі функціонування держави було пов'язано переважно із завнішніми ф-ціями. Основним надходженням були військова здобич та данина, що встановлявалась для підкорених народів (переважно було у натур формі).

Хар-ною особливістю формування доходів держав Стародавнього світу було те, що в умовах натурального господарства основу доходів держави складали натуральні надходження, а саме: натуральні повинності, надходження від держмайна, натуральні податки. Поряд з натуральними надходженнями почали зароджуватись грошове госп-во, грошові відносини і податки. У зв’язку з тим, що в державах, зокрема в Римській імперії, почали зароджуватися грошові відносини, частина натуральних надходжень доповнювались грошовими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

48. Доходи та видатки феодальних міст.

Відділення капіталу від земельної власності, яке завершується в епоху феодалізму, накладає свій відбиток на формування фінансів міст. Міста знаходяться на землях, які належали васалам, тому міські жителі сплачували також феодальні податки і повинності. Це стало причиною запеклої боротьби міст з феодалами за політичну та фінансову незалежність. Боротьба міст за самоврядування закінчилась в країнах Зх Європи прийняттям Магдебурзького права – права на самоуправління, самоврядування. Міста отримали право формувати свою фін с-му, вони стали осередком розвитку промисловості і торгівлі, саме тут зародилися фінанси під-в з продуктивним використанням суспільного багатства. Феодальні міста витрачали кошти на утримання адміністрації міста. Існували видатки на комунальне госп-во. З метою надання допомоги бідним і безробітним був введений спеціальний податок – податок для бідних. Він став основою місцевого оподаткування. Доходи міст в період феодалізму докорінно відрізнялися від доходів феод держав, оскільки основу доходів міст складала і торгівельна і пром-ва діяльність, тобто капітал, а доходи феод держави базувалися на земельній власності. Якщо у феод державі переважали прямі податки, то у містах основними доходами були акцизи (на сіль, вино, пиво, ін види акцизів). Формою оподаткування ремісників став податок на промисел. Він встановлювався залежно не від отиманих доходів, а від виду діяльності. Водночас саме на цій основі була створена база для розвитку основної сучасної форми оподаткування – прибуткових податків. Певний дохід містам приносило мито. В процесі розвитку ремісництва і товарно-грошових відносин відбувалась поступова трансформація податків із натуральної в грошову форму, тобто саме феодальні міста започаткували розвиток фінансів у їх сучасному вигляді.

 

49. Які зміни у сфері податків та державних видатків відбулися на етапі індустріального розвитку економіки?

Індустріальна ЕК-ка починається з 18 до сер 20 ст. У цей період відбулися буржуазні революції, в результаті яких буржуазія добивається права на створення умов для роз-ку ринкових відносин, для невтручання держави в ЕК-ку, добивається права пром-вої і торгівельної експансії.

У період індустріальної ЕК-ки розвивається с-ма соц страхування. І тому внески на соц страх почали почали включатись в податкову с-му. У с-мі держ видатків відбуваються постійні зміни:

1. політика невтручання держави в ЕК процеси змінюється активним зростанням держ видатків по фін-нню окремих галузей ек-ки, с/г, по фінансуванню програм цільового роз-ку, по фін-нню наукодово-дослідних розробок, тобто поступово держава перетворюється в найбільшого банкіра, споживача, підприємця, позичальника і експортера.

2. під впливом загострення соц і демографічних проблем вводиться с-ма соц витрат.

3. у зв’язку  з тим, що була введена держ початкова і середня освіта (була потреба у кваліфікованій робочій силі) вводиться держ фінансування обов’язкового навчання в середніх загальноосвітніх школах.

4. у с-мі держ видатків все більшу роль починають відігравати видатки держ бюджету, що в багатьох країнах призводить до появи бюджетного дефіциту і держ боргу. З’являється нова стаття в держ видатках – погашеня державного боргу.

5. в індустріальний період розвивається і розширюється сфера фін с-ми, окрім держ (бюджетних) доходів і витрат, до фін відносини стали включати такі нові сфери як фінанси приватних підприємств, фін ринок, страхування і фінанси домогосподарств.

 

50. Визначте проблеми щодо фінансового забезпечення соціальних потреб держави в постіндустріальній економіці.

Основні тенденції:

- прискорення розвитку фін сис-ми і запровадження нових фін інструментів, поява нових фін інституцій, при цьому може відбуватися певний відрив фінансів від економіки унаслідок того, що фін активи починають обертатись поза економікою, стаючи предметом спекуляцій (саме ці спекулятивні чинники несуть в собі загрозу фін криз);

- глобалізація економіки, що призводить до формування світового фін простору, при цьому відбувається уніфікація фін законодавства в окремих країнах. Відбувається інтернаціоналізація фін ринку;

- запровадження інформаційних технологій, що прискорює кругообіг фін ресурсів (розрахунки з різними суб'єктами, що знах в різних кінцях світу займають декілька секунд, раніше на це потрібно було тижні та місяці; на зміну документарній формі фін інструментів приходять бездокументарнні – електронні);

- у цей період у зв’язку з загостренням проблеми «старіння населення» розвивається проблема соц гарантій, у зв’язку з цим поряд з держ пенсійним забезпеченням формуються так звані накопичувальні фонди, тобто це недерж пенсійні фонди;

- зміни у структурі фін с-ми. Держ фінанси під впливом процесу глобалізації поступово починають втрачати свою провідну роль. Найбільш динамічно розвивається фін ринок та фінанси ТНК. Відбуваються процеси глобалізації фін ринку, що в кінцевому рахунку призводить до зростання обсягів світових фін потоків;

- зміни у с структурі держ видатків: збільшуються обсяги фінансування в людський капітал, перш за все фундаментальну науку; збільшуються витрати на освіту, на охорону здоров’я, на довкілля, витрати на зовнішнє навколишнє середовище.

 

51. Об’єктивна необхідність створення правового поля для функціонування фінансових відносин. Сутність фінансового права.

Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів.

Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого - це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права. До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства

 

52. Поняття фінансового права, його джерела.

Фінансове право - галузь юридичної науки, а також галузь права, предметом якої є суспільні відносини, пов'язані з утворенням і витрачанням публічних фінансів (фінансів держави та місцевого самоврядування), необхідних для реалізації державних функцій.

 

 

53. Поняття бюджетного та податкового права, їх джерела.

Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які є предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й витрачання бюджетної системи. Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджетів. Джерелом бюджетного права є також щорічний Закон України "Про державний бюджет України", яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань у місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податків.

Податкове право є сукупністю юридичних норм, які визначають податкову
систему держави, порядок стягнення податків, відповідальність за
порушення розпоряджень податкових органів, що займає особливе місце в

механізмі фінансового регулювання.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами. 
I. За владно-територіальною ознакою (в основному це стосується видів нормативних актів): 
1)загальнодержавні нормативні акти; 
2)республіканські (Автономна Республіка Крим); 
3)місцеві нормативні акти. 
II. За характером правових норм: 
1)нормативні — акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку; 
2)ненормативні — акти, що не містять правових норм загального характеру.

 

54. Назвіть основне джерело бюджетного права та вкажіть що конкретно визначає і регулює даний законодавчий акт.

Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджетів. Джерелом бюджетного права є також щорічний Закон України "Про державний бюджет України", яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань у місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податків.
Джерелами бюджетного права є й інші нормативні акти, які регулюють відносини в сфері накопичення і витрачання бюджетних коштів.

Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які є предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й витрачання бюджетної системи.

Бюджетне право України являє собою сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються в процесі формування і виконання державного бюджету.
Предметом бюджетного права України є суспільні відносини, що складаються в процесі формування і виконання державного бюджету.

 

55. Назвіть основне джерело податкового права та вкажіть що конкретно визначає і регулює даний законодавчий акт.

Отже, джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами. 
I. За владно-територіальною ознакою (в основному це стосується видів нормативних актів): 
1)загальнодержавні нормативні акти; 
2)республіканські (Автономна Республіка Крим); 
3)місцеві нормативні акти. 
II. За характером правових норм: 
1)нормативні — акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку; 
2)ненормативні — акти, що не містять правових норм загального характеру.
Податкове право є сукупністю юридичних норм, які визначають податкову
систему держави, порядок стягнення податків, відповідальність за
порушення розпоряджень податкових органів, що займає особливе місце в
механізмі фінансового регулювання. Саме податки є основним важелем, за
допомогою якого створюються державні грошові фонди та матеріальні умови
для існування і функціонування влади. В цьому полягає їхня фіскальна
функція. Формування доходної частини державного бюджету на основі
стабільного і централізованого стягнення перетворює державу на
найбільший економічний об'єкт.
Відіграючи важливу роль у перерозподільних процесах, податки справляють
значний вплив на відтворення. Вони стимулюють або стримують його темпи,
посилюють або послаблюють накопичення капіталу, розширюють або звужують
платоспроможний попит населення, що складає зміст регулюючої функції
фіскального механізму.
Таким чином, податкові внески — це об'єктивна необхідність і не
випадково проблемами оподаткування постійно займались економісти,
юристи, філософи, державні діячі всіх часів, котрі дотримувались
найрізноманітніших, часто полярних позицій щодо цього питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

56. Бюджетне право – це… Продовжте визначення. Визначте бюджетні права вищих державних органів влади і управління.

Бюджетне право — система встановлених державою загальнообов'язкових правових норм, що регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові суспільні відносини, які складаються в процесі бюджетної діяльності держави та територіальних громад.

Предмет бюджетного права — відносини, що виникають та існують у процесі утворення, розподілу та перерозподілу державного та місцевих бюджетів і регламентуються нормами фінансового права.

Особливість бюджетно-правового регулювання полягає в тому, що в одних сферах бюджетної діяльності норми бюджетного права безпосередньо і в повному обсязі регулюють ці суспільні відносини, а в інших — тільки встановлюють, зумовлюють фінансові відносини. У результаті цього, предмет бюджетного права складається з двох груп відносин: атрибутивних (виключних) та дотичних (суміжних).

Важливою складовою частиною предмету бюджетного права виступають групи правових відносин, які: регулюють порядок утворення доходів та здійснення видатків бюджетів всіх рівнів; опосередковують бюджетний процес та бюджетний контроль; визначають відповідальність за бюджетні правопорушення. Ці відносини переважають у системі бюджетного права, є його невід'ємним системоутворюючим атрибутом. Вони входять у предмет бюджетного права повністю і максимально ним врегульовані.

Другу групу відносин складають відносини дотичні (суміжні) до атрибутивних. Ці відносини детально регулюються іншими підгалузями чи інститутами фінансового права, створюючи таким чином об'єкти спільного правового регулювання. Дотичні правові відносини регулюються нормами бюджетного права і відповідного фінансово-правового інституту двома способами: або одночасно, узгоджено, або за принципом «ланцюгової реакції», коли норми бюджетного права є загальними, установчими для цих відносин, а норми відповідного фінансово-правового інституту – уточнюючими.

 

57. Сутність фінансової політики, її складові. Типи фінансової політики.

Фінансова політика – основний елемент в системі управління фінансами.

Виходячи з визначення фінансів як специфічних вартісних відносин по

формуванню, розподілу, перерозподілу і використанню валового суспільного

продукту держава при організації цих відносин визначає головні мету і

задачі, що стоять перед суспільством і відповідно перед фінансовою

системою. характерних типи:1) класична;2) регулююча;3) планово-директивна.

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здій­снюються державою в межах наданих їй функцій та по­вноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів гос­подарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних за­вдань і досягнення поставлених цілей.

I. Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного ре­гламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три ти­пи фінансової політики:

 1) Політика жорсткої регламентації означає, що держава регулює переважну частину фінансових відносин. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централі­зації ВВП.  Такий тип має місце в умовах планової економіки або в умовах обмеженості фінансових ресурсів.

2)Політика помірної регламентації. Така політика означає законодавче регулювання фінансових відносин в їх обмеженій частині, а саме, як правило, регламентуються відносини з державою, деякі аспекти функціонування кредитного, валютного і фондового ринку. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб.

3)Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб'єктів підприємницької дія­льності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна час­тина фінансових відносин за таких умов регламентується на до­говірних засадах між окремими суб'єктами.

II. Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фін.політика, розрізняють такі її види:

1)Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільних цінах.

Розрізняють: а) політика стабілізацій після економвчної кризи; б) політику стабілізації в період економічного зростання.

2)Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для даної країни рівня ВВП з урахуванням економічного потенціалу країни. Вона спрямована на збільшення обсягу фін.ресурсів. При цій політиці проводять такі заходи:

зростання обсягів держаних видатків

зменшення податкового тиску через зниження рівня оподаткуваня

проведення політики «дешевих грошей», що базується на низьких відсоткових ставках за кредитні ресурси.

3)Політика стримування ділової активності, яка використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання циклу надвиробництва і недопущення «перегріву» економіки. При реалізації даного виду політики проводять:

скорочення обсягів державних видатків

підвищення рівня оподаткування

проведення політики «дорогих грошей»

III. Залежно від тривалості періоду  на який розробляється фін.політика розрізняють фінансову стратегію та фінансову тактику.

Фінансова стратегія   довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою.

Фінансова тактика  рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані

IV Залежно від рівня реалізації розрізняють – фін політику держави (макрорівень); фін політику суб'єктів гос-ння(мікрорівень); фін політику міжнар організацій та фін інституцій(міжнар рівень).

V За х-ром реалізації фін політика поділяється на дискреційну(держава здійснює певні заходи направлені нва реалі-цію фін стратегії і тактики) і недискреційну(використання певних фін інструментів – вмонтованих стабілізаторів, що автома-но регулюють ситуацію в економіці).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

58. Фінансова політика: зміст, завдання. Яким чином фінансова політика пов’язана з економічною політикою держави?

 Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її

розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави,

розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому

законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового

внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними

групами населення, територіями. На цій  основі мають забезпечуватися

стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов

для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з

іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних

підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних

соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і

внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних

взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів,

інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої

держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це

форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки,

соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний

рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу,

стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо.

 

59.  Визначте основні завдання фінансової політики на макрорівні

 Залежно від рівня економічної системи виділяють:

— фінансову політику держави (макрорівень);

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Сутність фінансової політики виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання. Цілі фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досягненням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основний вектор фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу між певними потребами і реальними можливостями.

Основні засади та напрями фінансової політики на практиці відображаються у:

— фінансовому законодавстві;

— системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;

— перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

— структурі доходів і видатків бюджетів.

Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

 

 60. Визначте основні завдання фінансової політики на мікрорівні.

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

— фінансову політику держави (макрорівень);

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Фінансова політика суб'єктів господарювання — система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.

Основні завдання фінансової політики суб'єктів господарювання такі:

— забезпечення фінансової стійкості;

— оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності;

— максимізація чистого прибутку;

— мінімізація фінансових ризиків;

— зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу.

Складові фінансової політики суб'єкта господарювання:

— політика формування капіталу;

— емісійна політика;

— кредитна політика;

— інвестиційна політика;

— політика формування активів;

— політика у сфері управління ризиками;

— дивідендна політика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

61. Визначте основні завдання фінансової політики на рівні світового господарства

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

— фінансову політику держави (макрорівень);

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Міжнародні організації та фінансові інститути також розробляють і реалізують свою фінансову політику у сфері міжнародного співробітництва. Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов'язана із налагодженням фінансових відносин держави з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями шляхом участі держави як у формуванні доходів (фінансових ресурсів) міжнародних організацій, так і в отримані державою коштів від цих суб'єктів на фінансування проектів і програм у формі кредитів.

 

62. Поняття і завдання фінансової політики, зміст її окремих напрямів. Ефективність фінансової політики України.

Здійснюючи свою фінансову політику, держава водночас не повинна надмірно обмежувати права юридичних і фізичних осіб та підривати мотивацію і стимули до продуктивної діяльності.

Ефективність фінансової політики залежить від обсягу фінансо­вих ресурсів, які необхідні для задоволення визначеного рівня потреб соціально-економічного розвитку суспільства.

У фінансовій політиці знаходять своє відображення корінні ін­тереси суб'єктів суспільства: фізичних і юридичних осіб, та їх взаємо­відносини з державою. Зміни фінансової політики відбуваються на основі змін економічної політики держави. Це не означає, що фінансо­ва політика є пасивним відображенням економічної політики. Вона випливає з економічної політики і в подальшому безпосередньо впливає на соціально-економічний розвиток та економічну політику держа­ви.

Реалізація сучасної фінансової політики характеризується тяга­рем не зовсім тривкої стабілізації в країні, помірним пожвавленням економіки, стабілізації матеріально-фінансового балансу та поступо­вою ліквідацією великої заборгованості перед внутрішніми та зовніш­німи кредиторами. В Україні розроблена і прийнята Конституція. У ній накреслені основні напрями фінансової стратегії уряду. Головними напрямами фінансової політики сучасного періоду вважаються:

-             сприяння завершенню роздержавлення і приватизації ;

-             завершення земельної реформи;

-             демонополізація економіки;

-             забезпечення соціального захисту населення;

-             удосконалення зовнішньоекономічної діяльності з метою

зміцнення позиції України на світовому ринку;

-             вступ України до світової організації торгівлі;

-     захист і оздоровлення екологічного середовища;

-                проведення адміністративної та пенсійної реформ.

Розв'язання завдань, передбачених фінансовою політикою, ви­

магає значних фінансових ресурсів. А для реалізації окремих з них

необхідна допомога світового співтовариства . Водночас економічне становище в країні стабілізується. Спостерігається стабілізація націо­нальної валюти, передбачається зменшення податкового тиску за ра­хунок зниження окремих ставок податку на прибуток з 30% до 25%, зменшення податкового обкладання фізичних осіб прибутковим подат­ком, дискусійним є питання зниження ставок інших податків. Одночас­но передбачається розширення бази оподаткування за рахунок змен­шення кількості пільг та введення нових податків, зокрема податку на нерухомість. Загалом забезпечення фінансовими ресурсами потреб суспільства вимагає ефективного і раціонального ведення господарсь­кої діяльності незалежно від форми власності та виду діяльності.

 

63. Поясніть зв’язок між економічною і фінансовою політикою держави. Які особливості фінансової політики України в сучасний період?

Економічна політика держави — це взаємопов'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових: соціальна/ структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.

Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здій­снюються державою в межах наданих їй функцій та по­вноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів гос­подарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних за­вдань і досягнення поставлених цілей.

 

64. Які існують рівні фінансової політики та які фактори впливають на її проведення?

  Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих умовах фінансова політика держави має спрямуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів це пенні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.

 

 

 

65. Фінансова стратегія і фінансова тактика у фінансовій політиці. В чому їх сутність, завдання і взаємозв’язок? Наведіть конкретні приклади.

Залежно від тривалості періоду  на який розробляється фін.політика розрізняють фінансову стратегію та фінансову тактику.

Фінансова стратегія   довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою.

Фінансова тактика  рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані

IV Залежно від рівня реалізації розрізняють – фін політику держави (макрорівень); фін політику суб'єктів гос-ння(мікрорівень); фін політику міжнар організацій та фін інституцій(міжнар рівень).

V За х-ром реалізації фін політика поділяється на дискреційну(держава здійснює певні заходи направлені нва реалі-цію фін стратегії і тактики) і недискреційну(використання певних фін інструментів – вмонтованих стабілізаторів, що автома-но регулюють ситуацію в економіці).

 

66. Фінансова стратегія та фінансова тактика: їх сутність, завдання і взаємозв’язок.

Фінансова стратегія   довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна  політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою.

Фінансова тактика  рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.

 

67. Що слід розуміти під державною фінансовою політикою?

  Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здій­снюються державою в межах наданих їй функцій та по­вноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів гос­подарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних за­вдань і досягнення поставлених цілей.

Основна мета фін політики – створення раціонал сис-ми управління фін ресурсами, спрямованої на забезпечення стратегічних і тактичних завдань діяльності.

Основні складові фін політики держави:

1.Бюджетна політика – діяльність держ органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання держ бюджету країни з метою забезпечення соц-економ розвитку та стратегічних пріоритетів держави.

2.Податкова політика – х-зує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грош ресурсів держави. Формуючи свою подат політику держава сприяє зростанню або спаду господарської активності. Створенню сприятливої кон'юктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки тощо.

3.Грошово-кредитна політика – комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредтного ринків, наприклад, регулювання інфляції і курсу нац грошової одиниці, забезпечення своєчасних рохрахунків шляхом регламентації функціонування банківської сис-ми та стабільності грош обігу через управління емісією, розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ з фін особами тощо.

4.Митна політика – держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи сис-му митних платежів або певний митний режим. Форми реалізації – протекціонізм, вільна торгівля.

5.Боргова політика – визначає межі та умови держ запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також механізм і порядок погашення боргу.

6.Інвестиційна політика – полягає у створенні привабливого інвест середовища для пожвавлення інвест діяльності та нарощування обсягів інвестицій у нац економіку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

68. Дискреційна та недискреційна фінансова політика: сутнісна характеристика.

Розрізняють дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:

соціальні програми;

державні закупки;

державні інвестиції;

зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу;

громадські роботи, що пов'язані з видатками;

управління податковим тягарем.

      Під нєдискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд - важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні:

соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;

благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;

програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробництва);

ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);

інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

 

69. Фіскальна і монетарна політика, їх взаємозв’язок і суперечності.

 Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значения має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своему розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін.

Механізм взаємозв'язку монетарної та фіскальної політики в межах кон'юнктурної політики

Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування.

Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики.

 

70. Розкрийте зміст фіскальної політики держави. Який орган її виробляє?

Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика держави - це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на соціально-економічний розвиток країни. Засоби фіскальної політики - державні витрати та податки - використовуються для забезпечення повної зайнятості і стримування темпів інфляції.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основніфункції фіскальної політики.

1) Вплив на стан господарської кон'юктури.

2) Перерозподіл національного доходу.

3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансування

соціальних програм.

Основні джерела доходів. 1) Податки.

2) Власні доходи держави від виробничої та інших форм

діяльності.

3) Платежі за ресурси, які згідно з діючим законодав-

ством належать державі.

4) Позики у формі державних облігацій.

До фіскальної політики відносяться тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей

в обігу.

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки.

Податки за економічним змістомце фінансові відносини між

державою та платником податків з метою створення загаль-

нодержавного централізованого фонду грошових коштів, не-

обхідних для виконання державою її функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

71.  Фінансова безпека: її сутність та складові

Однією із найважливіших складових економічної безпеки є фінансова безпека, без якої практично неможливо вирішити жодне із завдань, що стоять перед державоюНехтування станом фінансової безпеки може призвести до катастрофічних наслідків: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, зрештою, підриву системи життєзабезпечення держави з подальшою втратою її суверенітету.

Таким чином, з позицій різностороннього підходу фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стабільності і стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що складають загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначають такі фактори:

— рівень фінансової незалежності (при цьому велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угруповань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку);

— характер фінансово-кредитної політики (як внутрішньої, так і зовнішньої), яку проводить держава;

— політичний клімат у країні;

— рівень законодавчого забезпечення функціонування фінансової сфери. Фінансова безпека держави має як внутрішній, так і зовнішній аспекти.

Щодо зовнішнього, то це, перш за все, фінансовий суверенітет країни, незалежність національної фінансової системи від впливу міжнародних фінансово-кредитних організацій і транснаціонального капіталу. Проте вести мову про абсолютну фінансову незалежність в умовах глобалізації некоректно. Адже на фінансовій безпеці України позначаються процеси фінансової глобалізації, що посилюються у світовому співтоваристві. Відтак проблема фінансової безпеки сьогодні виходить за національні межі. Зростає рівень інтеграції та консолідації фінансових ринків, зростають масштаби мобільності капіталу і посилюється інтенсивність його обігу. Безпека внутрішньої фінансової сфери України визначається досконалістю правової, організаційної та інституціональної бази, а також політичною стабільністю, рівцем ризиків ринкової кон'юнктури, масштабами тіньової економіки та рівнем корупції в державі.

Фінансова безпека є надзвичайно складною багаторівневою системою, яку утворюють ряд підсистем, кожна з яких має власну структуру і логіку розвитку. Фінансова безпека держави включає: бюджетну, податкову, боргову безпеку, фінансову безпеку банківської системи, валютну, грошово-кредитну, інвестиційну безпеку, фінансову безпеку страхового та фондового ринку.

Враховуючи багатоаспектність поняття фінансової безпеки, складність взаємозв'язків і взаємозалежності різних її елементів, а також необхідність консолідації економічних і фінансових інтересів громадян, підприємств, регіонів і держави у напрямі забезпечення стійкого економічного розвитку, до складу фінансової безпеки (окрім перелічених вище) доцільно включити такі структурні компоненти:

— фінансову безпеку людини/окремого громадянина і домогосподарства;

— фінансову безпеку підприємства;

— фінансову безпеку регіону.

У стратегічному плані рівні фінансової безпеки індивідуума, підприємства і держави неподільні, оскільки здійснення як індивідуальних відтворювальних процесів, так і процесу суспільного відтворення можливе лише за умови органічного об'єднання інтересів держави, суб'єктів господарювання та громадян. Зважаючи на те, що фінансовою основою існування держави як інституту є передусім надходження від податків і зборів до державного бюджету, то стає цілком очевидною зацікавленість держави у забезпеченні довгострокової фінансової безпеки підприємств і населення як платників податків.

Забезпечуючи фінансову безпеку держави, важливо, перш за все, акцентувати увагу на особистісній безпеці кожного громадянина. Функцією держави є забезпечення певних соціальних стандартів і соціальних гарантій, зокрема мінімального розміру заробітної плати і пенсій на такому рівні, щоб працездатній людині достатньо було цих коштів на створення і утримання сім'ї, а пенсіонеру — на достойну старість. Найсуттєвішими загрозами фінансовій безпеці громадян і держави в цілому є порушення прав споживача, невиплата пенсій і заробітної плати, безробіття, знецінення заощаджень, падіння реальних доходів населення і зубожіння, посилення диференціації доходів та майнового розшарування суспільства тощо. Фінансова безпека кожної людини багато в чому залежить від загального стану економіки та фінансової політики, що проводиться в державі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

72.Обґрунтуйте свою точку зору з приводу сучасної фінансової політики України.

 Упродовж століть Україна ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Аж до проголошення незалежності фінанси і бюджет   України були похідними від розмірів, що встановлювалися со­юзним центром, адміністративною вершиною централізованої держави. З моменту проголошення незалежності України поста­ла необхідність створення власної фінансової системи. Значна частина національно­го багатства, що належала Україні, залишилася за її кордонами і була взята під юрисдикцію інших країн. Фінансова політика України має враховувати реальні фінан­сові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економі­ки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доціль­ний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визна­чення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарюван­ня з огляду на соціально-економічні особливості окремих регі­онів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктив­них економічних законів.

Фінансова політика має враховувати стан української економі­ки, її потенційні можливості, реальні джерела фінансування.

Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники еко­номічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетно­го кодексу України визначає параметри державного бюджету,  надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни.

Необхідно наголосити, що при цьому вкрай важливо володіти реальною фінансовою ситуацією в країні. Тому існує потреба для України у підвищенні кваліфікаційного рівня, зацікавленості в кінцевих результатах праці з боку відповідальних працівників.

 

73. Податки: визначення, економічна сутність та функції. Назвіть форми прояву даної категорії.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави- управлінської, оборонної, соціальної та економічної.Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення.

   Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Сутність податків слід розглядати в наступних аспектах:

характеристика податку як економічної категорії

за формою прояву податкових відносин

характеристика податків з організаційно-правової сторони

За економічною сутністю податки характеризуються економ. відносинами, які склалися у державі з юр. і фіз.ос. з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави.

За формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правової сторони податок - це обов'язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Характерними ознаками є обов'язковий характер податків та їх відносна безповоротність.

Функцii:

1)фіскальна

2)стимулююча

3)регулююча

 

74. Поясніть відмінності між платою, зборами, внесками і податками.  

 Відмінність полягає у об’єктах оподаткування та цільовим направленням отриманих коштів. Так, плата передбачає певну еквівалентність відносин платника та держави: встановлюється на користування ресурсами (плата за землю), за торгівельні патенти, за  екологічні забруднення. Збори встановлюються на одиницю товару і зазвичай відносяться до непрямих податків (акцизний збір, митний збір). Внесски- цце кошти, що на добровільній або обов’язковій основі перераховуються до державних спеціальних та інших фондів (внески до пенс фонду). Податки – це загалом обов’язкові платежі, що встановлюються державними і місцевими органами влади для фінансування своєї діяльності, ведення бюджетної політики, регулювання економіки і тп. Плата та відрахування можуть сплачуватися як державі, так і іншим юридичним особам, то податки - це атрибут лише держави.

 

75. Податки: об’єктивна необхідність, сутність і функції. Які основні історичні аспекти розвитку категорії “податок”?

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави- управлінської, оборонної, соціальної та економічної.Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення.

Історія цивілізації свідчить, що податки — це найбільш пізня форма державних доходів. Первісно податки називались «anxibia» (допомога) і мали тимчасовий характер. Вважалося, що податки суперечать недоторканності приватної власності, і їх введення допускалося лише в надзвичайних випадках як екстраординарне джерело державних доходів. Ще в першій половині ХVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків на загальнодержавні потреби, і король не міг ввести податки без його згоди. З часом податки перетворились із тимчасового в постійне джерело державних доходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

76Податки: сутність, функції. Дайте характеристику функцій податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі або опосередковані. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (податкової бази). Прямі податки поділяють на дві підгрупи: особисті і реальні. Особисті податки - це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел). Реальні податки - це податки, які передбачають оподат­кування майна, виходячи із зовнішніх ознак; платниками виступають власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, майнові податки).

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг. Формально непрямі податки справляються по пропорційних ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. До них відносимо:

Мито (це непрямий податок, що справляється з товарів (інших предметів), що переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і який включається в ціну товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача), може бути протекціоністське, преференційне, зрівнювальне, статистичне, фіскальне, ввізне, вивізне, транзитне.

Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та специфічних акцизів. У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб, із з/п, прибутку. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від то­го, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Можливі різні варіанти встановлення місцевих подат­ків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встанов­лених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за перелі­ком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. По-третє, можливе впроваджен­ня місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких об­межень з боку центральної влади

За способом стягнення розрізняють розклад­ні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в за­гальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю су­му розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні — між платниками. Це історично перша форма стяг­нення податків. Окладні податки передбачають встановлення спо­чатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

 

77. Функції податків. Ваша думка щодо стимулюючої та стримуючої функцій податків.

 Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

1)фіскальна – характеризує суспільне призначенння податків, тобто визначає роль податків у формуванні бюджетного фонду держави

У контексті даної функції можна визначити наступні вимоги до податків:достатність, регулярність, стабільність, рівномірність розподілу по території

2)стимулююча – через дану функцію держава впливає на процес розширеного відтворення, стимулюючи його розвиток, впливає на нагромадження капіталу, держава через цю функцію може розширювати платоспроможний попит населення, може стимулювати інвестиційну активність і може створювати додаткові стимули до праці та ін.

Стимулююча роль податків може бути реалізована наступним чином:

1.шляхом звільнення, повного або часткового, від сплати податку окремих осіб або окремих категорій платників.

2.шляхом повного або часткового звільнення об’єкта від оподаткування

3.шляхом встановлення неоподаткованого мінімуму

4.шляхом використання податкового кредиту

5.шляхом зниження ставки податку

6.шляхом встановлення податкових преференцій (у вигляді інвестиційного податкового кредиту і цільвої податкової пільги)

3)регулююча (іноді її обєднують зі стимулюючою функцією) – через податки держава може впливати на різні сторони діяльності платника.

Також виділяють ще розподілну (здійснюється формування дохідної частини бюджету з подальшим направленням цих доходів на фінансування різноманітних заходів, пов'язаних з реалізацією державою своїх функцій) та контрольну функції (оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

78Характеристика фіскальної функції податків.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції – фіскальну та регулювальну.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів.

Посредством фискальной функции реализуется главное общественное назначение налогов - формирование финансовых ресурсов государства, аккумулируемых в бюджетной системе и внебюджетных фондах и необходимых для осуществления собственных функций (оборонных, социальных, природоохранных и др.).

Во всех государствах, при всех общественных формациях налоги в первую очередь выполняли фискальную функцию, т. е. обеспечивали финансирование общественных расходов, в первую очередь расходов государства. Другие источники финансирования бюджетных доходов не идут ни в какое сравнение с налоговыми платежами. Первая в историческом плане и важнейшая на сегодняшний день фискальная функция налогов настолько очевидна, что о ней едва ли стоит писать подробнее. Следует лишь отметить, что фискальная функция налогов превалирует в ущерб двум другим функциям в развивающихся странах, а так же в развитых странах в период экономических и военно-политических потрясений.

 

79. За якими ознаками класифікують податки? Розкрийте ці ознаки та охарактеризуйте податки, виділені у процесі їх класифікації.

Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати.

Класифікація податків за різними ознаками

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за наступними ознаками.

1. За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

2. Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві.

3. За способом стягнення: роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

4. За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито.

 

80Класифікація податків за різними ознаками. Характеристика податків, виділених у процесі їх класифікації.

 Характеристика податків, виділених в ході їх класифікації

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві,

За способом стягнення: роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та спе­цифічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акци­зів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздріб­ної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспорту­ванні транзитом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

81.  Класифікація податків за формою оподаткування: сутність, переваги, недоліки.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і не­прямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо для платника. їх розмір залежить від обсягу об´єкта оподаткування і сплачується за йо­го рахунок. За цією формою оподаткування більше платять ті фізичні і юридичні особи, котрі мають більший об´єкт оподаткування (дохід, майно тощо). Чимало економістів світу визнають найсправедливішим пряме оподаткування. Водночас складність механізму їх утримання із значними на те витратами держави та іншими чинниками зумовлю­ють застосування непрямих податків.

Непрямі податки встановлюються у цінах на товари й послуги і сплачуються за рахунок цінової надбавки. їх розмір не залежить від обсягу доходів платника такого податку. Оскільки непрямі податки включаються до цін на товари і послуги, то їх більше платять ті суб´єкти суспільства, хто більше споживає. Тому непрямі податки вважаються найбільш несправедливими. Водночас податки, що ре­алізуються за допомогою цін, дозволяють виконувати такі соціально-економічні функції:

-податки у ціні є одним з головних джерел формування доходів державного бюджету;

- впливають на розвиток виробництва, сприяючи його зростанню або, навпаки, скороченню;

- можуть бути фактором регулювання рівня цін, засобом впливу на їх динаміку;

- такі податки сприяють здійсненню регулюючого впливу на до­ходи різних соціальних груп населення.

До непрямих податків належать податок на додану вартість, ак­цизний збір, мито.

 

82. Класифікація податків за економічним змістом об’єкта оподаткування. Наведіть приклади.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

Податки на доходи утримуються з доходів фізичних і юридичних осіб. Об´єктами оподаткування виступає заробітна плата, інші доходи фізичних осіб та прибуток або валовий дохід юридичних осіб. Подат­ки на споживання сплачуються фізичними і юридичними особами у формі непрямих податків при купівлі товарів. Податок на майно вста­новлюється за наявності у фізичної і юридичної особи рухомого чи не­рухомого майна та майна, яке передається і отримується у спадщину.

 

83. Прямі податки: сутність, переваги і недоліки їх застосування.

  За формою оподаткування розрязняють:Прямі податки;Непрямі податки.

Прямі – встановлюються безпосередньо щодо платників ї їх розмір залежить від масштабів об’єктів оподаткування:особові;реальні.При особовому – об’єктом оподаткування виступає доход.(з/п)

При реальному - об’єктом оподаткування виступає майно:плата на землю;нерухомого майна;транспорт тошо....

Непрямі – встановлюються в ціні товарів і послуг ї їх розмір для окремого платника не залежить від розміру його доходів.Непрямі податки:акцизи;універсальні;специфічні.фіскальна монополія (Державна монополія);Мито:ввізне (імпортне);вивізне (експортне).Зараз переважають прямі податки.

Переваги прямого оподаткування:1.Економічні переваги – тобто прямі податки дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його платіжами в бюджет.2.Соціальні переваги – прямі податки сприяють такому розподілу податкового тиску, що більші податкови витрати припадають на тих членів суспільства, у яких більш високі доходи.3.Регулюючи переваги – пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом для забезпечення державного регулювання економічних процесів:

інвестиції;нагромадження капіталу;сукупного розподілу;ділової активності.

Недоліки прямого оподаткування:1.Організаційна – пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків.2.Розвиток прямого оподаткування потребує розширення податкового апарату, а також розробки сучасних методів обліку платників податку і контролю за їх діяльністю.3.Пряме оподаткуваня дає можливість ухилятись від сплати податків через недостатній рівень податкового контролю.4. Недолік бюджетного характеру – прямі податки не можуть бути стабільним джерелом формування доходів бюджету.

 

 

84. Непрямі податки: сутність, переваги і недоліки їх застосування.

  За формою оподаткування розрязняють:Прямі податки;Непрямі податки.

Прямі – встановлюються безпосередньо щодо платників ї їх розмір залежить від масштабів об’єктів оподаткування:особові;реальні.При особовому – об’єктом оподаткування виступає доход.(з/п)

При реальному - об’єктом оподаткування виступає майно:плата на землю;нерухомого майна;транспорт тошо....Непрямі – встановлюються в ціні товарів і послуг ї їх розмір для окремого платника не залежить від розміру його доходів.Непрямі податки:акцизи;універсальні;специфічні.фіскальна монополія (Державна монополія);Мито:ввізне (імпортне);вивізне (експортне).Зараз переважають прямі податки.

Переваги непрямих податків:1.Організаційні – непрямі податки прості з точки зору їх сплати і не потребують розширення податкового апарату.2.Бюджетні переваги непрямих податків – вони забезпечують регулярні надходження до бюджету.3.Непрямі податки впливають на сукупне споживання шляхом збільшення ціни на продукцію і тому держава може впливати на структуру споживання.

Недоліки непрямого оподаткування:1.Соціально-економічні – непрямі податки не залежать від доходів платників і розподіляються непропорційно капіталу доходу.2.Непрямі податки обмежують розмір прибутку підприємницьких структур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

85.Сутність прямого оподаткування. В чому переваги і недоліки прямих податків? Яка роль прямих податків в доходах бюджету України?

 Прямий податок це обовязковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок поділяється на реальний та особистий.

До реальних відносять:

• на землю,

• промисловий,

• на цінні папери.

Особисті податки включають:

• прибутковий податок з громадян,

• податок на прибуток підприємств та організацій

• податок на доходи від грошових капіталів,

• податок на приріст капіталу,

• податок на зверхприбуток,

• податок з успадкувань.

Прямі податки мають суттєве значення у податковій системі України. Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування.

Залежно від платників податку прибуткове оподаткування класифікується на два види:

• оподаткування фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок на землю, податок на майно);

• оподаткування юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та організацій, податок на землю, податок на майно);

Кожен з указаних видів передбачає різні умови справляння податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу – добавлену вартість, розрізняються за характером використання, виконуючи різні функції.

Переваги прямого оподаткування:

• дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами в бюджет,

• пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного попиту, ділової активності),

• соціальні переваги – пряме оподаткування сприяє розподілу податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.

Існують певні недоліки:

• організаційного характеру – пряма форма оподаткування потребує складного механізму їх стягнення і обліку,

• бюджетного характеру – полягає у тому, що прямі податки не можуть забезпечити стабільні надходження до бюджету,

• контрольного характеру – складний механізм стягнення податку потребує розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю.

 

86. Сутність непрямого оподаткування. В чому переваги і недоліки непрямих податків? Яка роль непрямих податків в доходах Державного бюджету України?

В Україні використовуються три види непрямих податків: акциз¬ний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універ¬сальний акциз), ввізне (імпортне) мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються; робіт, що виконуються; послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на за¬гальний рівень цін.

У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери мо¬жуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих ставках в ЕКЮ, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції, включаючи акцизний збір.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розрахову¬ється виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Ввізне (імпортне) мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до оборо¬ту з придбання імпортних товарів.

Митна вартість придбаних товарів включає витрати: на їх придбання (контрактна вартість); на транспортування, вантаж¬но-розвантажувальні роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, митних зборів.

Щодо окремих податків, провідне місце займають податок на додану вартість і податок на прибуток (доходи) підпри¬ємств, які становлять разом більше 40% надходжень до бюджету ПДВ – 8130,3 мле грн у 1999 (1992 р. — 42,6%, 1998 р. — 50%). Збільшується відсоткове значен¬ня прибуткового податку з громадян (1992р. — 8,4%, 1998 р. — 19,6%), що є наслідком зростання питомої ваги фонду заробітної плати у ВВП. Поступово збільшується роль акцизного збору в доходах бюджету (1992 р. — 3,3%, 1998 р. — 4,8%). Це пояснює¬ться тим, що за останні роки було внесено ряд змін до законодав¬ства щодо стягнення акцизів у напрямку гармонізації' ставок ак¬цизних зборів, а також зміною механізму стягнення акцизних зборів з алкогольних і тютюнових виробів, що дало змогу держа¬ві посилити контроль за сплатою цих податків.

 

 

87Обґрунтуйте переваги прямого і непрямого оподаткування.

        Першопочатково, податки поділяються на прямі та непрямі в залежності від того, на кого покладається податковий тягар.

 Прямі податки встановлюються на дохід або майно платника, непрямі – вводяться до ціни товару. Непрямі називають податками на споживання.

Наразі, у зв’язку з механізмами перекладання тягаря прямого податку (підвищення ціни прод) на споживача, цей критерій виявився невірним.

Всі прибуткові і майнові податки вважаються прямими, под. на споживання – непрямими. Прямі встановлюються на платників, їх розмір залежить від

масштабу об’єкта оподатк. Більше платять ті, в кого вищі доходи. Прямі податки вважаються справедливими, проте вимагають складної системи контролю.

Поділяються на особисті (первинне - платник) та реальні (первинне – об’єкт оподатк).

Переважають у Австрії, Канаді, Данії Непрямі под. вводяться до ціни тов/посл та не залежать від доходу (Франція, Австралія, Греція).

 Мають простий механізм стягнення та забесп стійкі надходження до бюдж. Збалансовану систему мають Норвегія, Італія, Швеція.

Основна тенденція: чим вищі податк надх, тим частака непрямих менша (основний фактор – рівень життя насел: чим↑, тим↑ под. збори прямих под)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

88 Обґрунтуйте, чому непрямі податки вважаються найбільш важкими в соціальному плані.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.

По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб'єктам підприємницької діяльності.

По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торгово-посередницькою діяльністю, тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).

 

89.Яка різниця між загальнодержавними та місцевими податками і зборами? Наведіть приклади загальнодержавних та місцевих податків.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

 - у вигляді надбавок до загальнодержавних податків.    

 - введення місцевих податків за переліком, що встанов­люється вищими органами влади.

 - упровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. Місцеві податки сплачуються юридичними та фізичними особами, які одержують доходи, володіють майном на даній території або землею, займаються певним видом діяльності або використовують майно, що перебуває у розпорядженні місцевого самоврядування. Співвідношення між місцевими й загальнодержавними податками в різних країнах складається по-різному. Це зумовлено рівнем розвитку місцевого самоврядування, економічним становищем у державі, традиці­ями суспільного життя.

 

90 Назвіть і охарактеризуйте елементи системи оподаткування.

.Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується. Ще називають податковою базою.

Суб'єкти оподаткування - це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Платника податку треба відрізняти від справжнього носія податку (кінцевого споживача) - особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу їх власникам).

Одиниця оподаткування (або масштаб вимірювання) є одиниця вимір (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування.

Ставка податку - це законодавче встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого – кілька.

За способом побудови ставки податку поділяють на тверді та процентні.

Тверді – встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

Процентні ставки – встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір.

Процентні ставки можуть бути:

-пропорційні – єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування

-прогресивні – такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування

-регресивні ставки – зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування.

Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах.

 

91 Обґрунтуйте взаємозв’язки між суб’єктом оподаткування, об’єктом оподаткування і джерелом сплати податків.

суб’єкт оподаткування – платники податків та держ податкові органи - особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Об’єкт – вказує на те, що саме оподатковується (доходи, прибуток, додана вартість, майно, використання природних ресурсів, певні юр дії (передавання прав власності на майно, тп)). Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу їх власникам). Джерелом може бути як дохід так і майно (накопичений капітал)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 92. Доведіть, що об’єкт оподаткування та база оподаткування – це не тотожні поняття.

 Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша)
характеристика певного об'єкта оподаткування.
Об'єкт оподаткування — визначена в податковому законодавстві обставина суспільного чи господарського життя, сполучена з впливом на предмет податку, яка зумовлює чи передбачає появу у суб'єкта податку суспільного блага і виступає в якості юридичної підстави виникнення обов'язку сплати податку.                                                                                                                                            Однією з головних умов закріплення об’єкта оподаткуван­ня є наявність його певної характеристики (вартісної, кількісної тощо), щодо якої можна було б потім визначити базу оподаткування. З урахуванням цього, не зовсім зручною ви­дається характеристика цього поняття щодо податку на дода­ну вартість, якою визначають операції платників податків. Немає сенсу наполягати на тому, що в статті, яка закріплює об’єкт оподаткування, необхідні чіткі вартісні прив’язки (це більш характерно для бази оподаткування), але певний момент, від якого можна прямувати до конкретних кількісних чи інших характеристик, повинен бути обов’язковим

1

.

Об’єкт оподаткування охоплює основні складові, що визна­чають:

оборот від реалізації товарів ( робіт, послуг);

оборот від реалізації з частковою оплатою або без оплати вартості товарів всередині підприємства;

оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості;

оборот з передачі товарів безкоштовно або з частковою оплатою іншим підприємствам або особам2.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, по­слуг) визначається з їх договірної (контрактної) вартості, ви­значеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на дода­ну вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування.

 

93Покажіть на прикладах різницю між суб’єктом, платником та носієм податку.

 Носій- фізична або юридична особа, яка, згідно з чинними законодавством, забов'язана пла-тити податок.

Платники податків — це суб'єкти, які сплачують подат­ки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо спла­чує податок — другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Суб*ект-— суб'єкт податкового правовідношення, який має, отримує(передає) предмети оподаткування чи здійснює діяльність яка є предметом оподаткування, і реалізує(має) податкові обов'язки і права встановлені законодавством про податки і збори.

 

94. Елементи податків. Характеристика податкових ставок.

 Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується. Ще називають податковою базою.

Суб'єкти оподаткування - це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Платника податку треба відрізняти від справжнього носія податку (кінцевого споживача) - особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу їх власникам).

Одиниця оподаткування (або масштаб вимірювання) є одиниця вимір (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування.

Ставка податку - це законодавче встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого – кілька.

За способом побудови ставки податку поділяютьна тверді та процентні.

Тверді – встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

Процентні ставки – встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір.

Процентні ставки можуть бути:

-пропорційні – єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування

-прогресивні – такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування

-регресивні ставки – зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування.

Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах.

 

95. Охарактеризуйте податкові ставки, наведіть конкретні приклади.

Податкова ставка — законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Основні види:

тверді — встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування. Приклад — ставки земельного податку.

пропорційні — застосовуються в однаковій величині, незалежно від розміру податкової бази. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб.

прогресивні — зростають зі зростанням податкової бази. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

96. 97. Податкові пільги, їх види та регулюючий вплив.

 Згідно з діючим податковим законодавством України передбачені наступні форми надання податкових пільг:– встановлення мінімуму, який не оподатковується;– вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта оподаткування;– звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків;

– зменшення податкових ставок;– застосування цільових податкових пільг, у т. ч. податкових кредитів. Крім вищезазначеної класифікації податкових пільг, існує ще наступний їх поділ на основі віднесення пільг на прибуток або витрати платника, впливу на елементи податкового механізму. Відповідно до цього пільги поділяються на три основні види: вилучення, знижка, податковий кредит.

Вилучення (відрахування) – вид податкової пільги, при якій відбувається вилучення окремих складових частин із загальної бази оподаткування з метою її зменшення. Механізм надання такого виду пільг безпосередньо проектується на об’єкт оподаткування, який зменшується. Подібні зменшення можна класифікувати наступним чином:– за видами платників: повні (надаються всім платникам) або часткові (надаються визначеним категоріям платників);– за термінами дії: постійні (які діють постійно протягом тривалого часу) або тимчасові (які діють протягом визначеного заздалегідь, обмеженого періоду);– за видами об’єкта: майнові (відрахування визначеної частини майна, що оподатковується) та прибуткові відрахування (застосовуються до частини прибутку платника);– за видами діяльності.  Знижка – це вид податкової пільги, яка зменшує податкову базу або суму податку на визначені розміри. Величина цієї знижки визначається сумою витрат платника, які законодавчо виводяться з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну величину податкової бази. Шляхом надання такого виду пільг держава стимулює розвиток пріоритетних для суспільства напрямів діяльності господарюючих суб’єктів. Виділяються такі види знижок:– лімітовані, розмір яких прямо обмежений;– нелімітовані, при яких підсумкова база оподаткування може зменшуватися на всю суму витрат платника податків. Податковий кредит – вид пільг, при якому звільнення стосується загальної суми податкового платежу, нарахованого для сплати. За формами надання податкові кредити поділяються на:– зниження ставки податку;

– скорочення оподатковуваної суми;– перенесення терміну сплати або сплата податку частинами;

– повернення раніше сплаченого податку (частини податку);– зарахування раніше сплаченого податку в рахунок майбутніх платежів. В Україні податковий кредит застосовується у вигляді перенесення терміну сплати податкового платежу суб’єкта господарювання до бюджету відповідного рівня, наданого органом податкової служби у формі кредитної угоди, за умови використання платником податків звільнених коштів на законодавчо визначені цілі. Податкові пільги є дієвим інструментом реалізації регулюючої (стимулюючої) функції податкової політики держави, який застосовується урядами багатьох країн світу з метою стимулювання накопичення капіталу, інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей економіки, розширення експорту, збільшення зайнятості та для вирішення багатьох інших проблем.

Слід наголосити, що надання податкових пільг без їх системного обґрунтування призводить до негативних наслідків для економіки держави, а саме: викривлення конкурентного середовища, збереження неефективних та неприбуткових суб’єктів у структурі народного господарства, отримання збитків, пов’язаних із демпінговою політикою, нерівномірний розподіл податкового тягаря між господарюючими суб’єктами.

 

98.Податкова квота: сутність, необхідність встановлення.Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах.Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З погляду соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково має включати податкову квоту. Однак річ у тім, що тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування податкові квоти законодавчо не встановлюються.Податкова система — важлива складова системи державних фінансів, хоча і не виділяється в їх окрему ланку. Вона відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливаючи на доходи юридичних і фізичних осіб. При цьому податкову систему можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона охоплює всі обов’язкові платежі, з допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів на користь держави і які концентруються в бюджеті та фондах цільового призначення. У вузькому розмінні це сукупність тільки податків як особливої форми мобілізації доходів бюджету.

 

99.Поняття податкового боргу, причини його виникнення та соціально-економічні наслідки.

Податко́вий борг — податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (господарським судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Основні причини виникнення податкового боргу: неефективний внутрішній фінансовий менеджмент платників, умисні дії(ухилення від сплати податків). Головним методом досягнення його зменшення вважається адміністрування податків.

Наслідки: неможливість вести ефективну, націлену на розширений розвиток економічну діяльність через постійну необхідність повертати даний податковий борг, втрата можливості отримувати певні заохочувальні програми та допомогу саме через наявність податкового боргу, необхідність створення податкової застави, що забезпечить повернення боргу, але зменшить можливість використання цього заставленого майна у виробничому процесі суб’єктом, який має його сплатити, можливість стати податковим банкрутом, що може призвести до ліквідації підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

100. Податкова система: визначення, наукові (класичні) принципи побудови податкової системи.

 Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх установлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю.

Побудова податкової система повинна спиратись на наукові основи, які передбачають застосування та­ких вимог, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Ви­мога системності полягає в тому, що податки повинні бути взає­мопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її еле­ментами. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава для виконання покладених на неї функцій. Правову основу системи доходів держави становлять відносини власності, а вихідними принципами побудови податкової системи є: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, обов'язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, єдиний підхід, доступність. У сучасній економіці домінують ідеї американських економістів, які вважають, що податкова система повинна: не спотворювати оптимального розміщення виробничих факторів на ефективних ринках; бути справедливою; бути гнучким автоматичним стабілізатором; бути чіткою, прозорою і незмінною; забезпечувати мінімум витрат на стягнення податків.

 

101. Сутність податкової системи. Які принципи покладено в основу побудови податкової системи України? Охарактеризуйте їх.

Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх установлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю.

 

102. Наукові принципи оподаткування.

1.принципи формування податкової системи(визначають фундаментальні домінанти відносно встановлення кожного податку окремо та в сукупності, до них відносять:àрівнонапруженості податків означає такий розподіл податкового тягаря між суб’єктами оподаткування, який враховує всі аспекти їх діяльності (розмір отриманого доходу, обсяг доходів, обсяг споживання та заощадження, характер отриманих доходів);àпринцип соціальної справедливості – даний принцип у більшості країн реалізується шляхом справляння пропорційних податків або шляхом використання невеликої прогресії в оподаткуванні;àпринцип урівноваженості інтересів держави і платників податків означає, що побудова податкової системи,яка відображає взаємовідносини вказаних суб’єктів, повинна обов’язково виходити з необхідності збалансування їхніх інтересів та протиріч між ними; àцілеспрямоване використання податків як фінансових інструментів – кожний податок і кожний набір податків, який формує податкову систему, справляє відповідний вплив на суспільство, тому при розбудові податкової системи необхідно уявляти, яким саме буде цей вплив і обґрунтовувати впровадження тих чи інших податків або внесення певних податкових змін.)2.принцип оподаткування(відображають засади справляння податків державою.Ці принципи зводяться до такого: -всі  громадяни мають сплачувати податки відповідно своїх можливостей і доходів (обов’язковість,всеохоплюваність та платоспроможність); - податок має бути чітко визначений і відомий усім (чіткість і прозорість); -податок має сплачуватись у зручний час і спосіб (зручність для платника); -система мобілізації податку має будуватись у такий спосіб,щоб мінімізувати витрати держави (фіскальна ефективність для держави). 3.принцип податкової політики( реалізація податкової політики ґрунтується на двох головних і певною мірою протилежних принципах – стабільності і гнучкості. Принцип стабільності означає,що податкова політика повинна виходити з установлених на певний період орієнтирів. Принцип гнучкості полягає в тому,що податкова політика повинна вчасно реагувати на істотні зміни ситуації в економіці і суспільстві та на зміну стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічної політики).

 

103. Податкова політика: визначення, принципи побудови.  

Податкова політика- це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Завдання – забезпечити досягнення коротко- середньо та довгостр цілей економічного зростання в умовах поєднання інтересів підприємств, домогосподарств та держави. Це можливо за умови поєднання таких критеріїв: - фіскальної достатності(податк політ забесп обсяг податкових надходжень, оптимальний згідно з вимогами проголошеної економічної доктрини);- економічної ефективності;- соціальної справедливості;- стабільності;- гнучкості (внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства треба змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема в сфері податків). Принципи оподаткування за А.Смітом: податки сплачуються від­повідно до платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу .2.  Податок має бути чітко визначеним, а не довільним. 3.   Податки повинні  стягуватись у найвигідніший для платника час  і спосіб.   4.  Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із   кишень   населення   якомога   менше   понад   те,   що   він приносить до скарбниці держави

 

104.. Обґрунтуйте взаємозв’язок між такими поняттями, як система оподаткування, податкова система і податкова політика.

 у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх установлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю. Податкова система – це сукупність ек зв’язків, що складаються в процесі реалізації под. політики і регулюються вповноваженими органами держ та місц влади з метою забезпечення виконання своїх задач та функцій.

 

 

 

 

 

 

105 Обґрунтуйте, яким чином трансформаційні процеси, що відбуваються в податковій системі України, впливають на суспільний розвиток.

Удосконалення механізмів оподаткування передбачає, крім відпрацювання порядку обчислення і сплати окремих податків, вирішення загальних проблем податкового законодавства і податкового адміністрування. Що стосується податкового законодавства, то, крім уже розглянутих проблем, дуже важливо узгодити його з податковим законодавством країн Європейського Союзу. Україна, задекларувавши свій намір вступити до ЄС, повинна зробити дуже багато, у тому числі й у податковому законодавстві. Тут вкрай необхідно визначитись, у чому наше законодавство має повністю відповідати встановленим вимогам, а в чому мають зберегтись відмінності, які відображають наші економічні реалії та історичні традиції.

У частині податкового адміністрування головною є проблема боротьби з ухиленням від оподаткування. Нині податкова служба, на нашу думку, має достатньо засобів контролю та важелів впливу, однак вони не завжди спрацьовують. Це обумовило запровадження непрямих методів оцінки доходів платників через їх витрати та за іншими зовнішніми ознаками. Безумовно, це вагомий і необхідний крок. Але дуже важливо, щоб він у черговий раз не був спрямований проти дрібних порушників, а ті, хто ухилявся і ухиляється від сплати податків у великих розмірах, залишились би недоторканими.

 

106.. Обґрунтуйте необхідність подальшого розвитку місцевого оподаткування в Україні.

 Останніми роками особливо актуальною стала проблема нестачі фінансових ресурсів органів місцевої влади та нестабільність їхніх доходних джерел. Становлення системи місцевого оподаткування в Україні відбувається надто повільними темпами. Сьогодні діюча система місцевих податків і зборів має цілу низку недоліків [1]:
- відсутність ефективного правового поля (зокрема, Закону України “Про місцеві податки і збори”, Податкового кодексу), що відповідали б сучасним умовам господарювання;
- великі затрати місцевих бюджетів зі справляння місцевих податків і зборів, що ледве покриваються надходженнями цих платежів до бюджету;
- незначна фіскальна роль місцевих подітків і зборів та вузький перелік місцевих податків і зборів;
- відсутність правових механізмів у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;
- відсутність взаємозалежності між рівнем громадських послуг, які надаються на певній території, з податковими зусиллями населення;
- нерозвиненість податків, які відображають політику органів місцевого самоврядування.

 Основна мета, в частині удосконалення порядку справляння місцевих податків і зборів, полягає у зміцненні та стабілізації фінансів місцевих органів влади України в умовах різкого скорочення обсягів централізованого фінансування. Саме місцеві податки і збори покликані забезпечити основні надходження до бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримати і розвивати місцеву інфраструктуру, роль якої дедалі зростає у проведенні соціальної та економічної політики [3]. Доцільним є включення до системи місцевого оподаткування екологічних податків. Проект Податкового кодексу передбачає запровадження екологічного подітку як альтернативи збору за забруднення навколишнього середовища, який буде справлятися за місцем, де знаходиться обєкт обчислення. При чому екологічним податком буде оподатковуватися продукт, який забруднює навколишнє середовище. Такий податок ввійде до ціни і його застосування не лише сприятиме зниженню загального рівня забруднення, а й стимулюватиме виробництво нової, екологічно чистої продукції, адже такий додатковий фінансовий тягар збільшує ціну шкідливої продукції.
Таким чином, в перспективі, місцеві податки і збори повинні стати надійним інструментом регулювання економічного розвитку територій і головним атрибутом місцевого самоврядування, як це відбувається в розвинених країнах.

 

107. Бюджет: економічний зміст, форма, матеріальне втілення, функції. Які специфічні ознаки характеризують цю категорію?

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб. Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків. Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об’єктивно — через формування і використання фонду грошових коштів держави — відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки.

Специфічне суспільне призначення бюджету – забезпечити розподіл та перерозподіл ВВП між галузями економіки, верствами населення та територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

108. Визначте бюджет за його економічним змістом, формою і матеріальним втіленням. В чому відмінності бюджету від інших фінансових категорій?

 Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов’язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

2) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, рідше — національного багатства, між окремими галузями народного господарства, адміністративно-територіаль­ними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

3) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

4) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовою роллю положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету — забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

 

109. Дайте визначення бюджету як економічної категорії. Місце бюджету у розподілі ВВП і шляхи його впливу на цей розподіл.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призна-ченого для забезпечення виконання державою її функцій.

 

110. Бюджет як основний фінансовий план держави. Показники стану бюджету.

  Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає можливості і пріоритети держави, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою. Особливістю державного бюджету як основного плану держави є те, що він єдиний має силу закону.Стан бюджету як фінансового плану характеризується 3 показниками: 1) рівновага доходів та видатків; 2) перевищення доходів над видатками; 3) перевищення видатків над доходами.

Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним та доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи - видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів.

Перевищення доходів над видатками загалом відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави. Перевищення доходів над видатками (позитивне сальдо балансу, тобто профіцит) вважається позитивним явищем. Воно відображує стабільну фінансову ситуацію у державі. Основною метою затвердження запланованого перевищення доходів над видатками є погашення певних обсягів боргових зобов´язань держави. Водночас перевищення доходів над видатками може використовуватися на фінансування заходів, непередбачених видатками бюджету у поточному році. Обсяг фактично отриманого перевищення доходів над видатками бюджету переходить у доходи наступного року.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище.

 

111. Обґрунтуйте, в чому полягає необхідність і призначення бюджету.

Бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

У сучасних умовах бюджет — це складне економічне і багатогранне явище, без якого не може існувати жодна держава. Об’єктивна необхідність бюджету зумовлена діяльністю держави, необхідністю перерозподілу ВВП  між сферами діяльності, територіями країни внаслідок нерівномірності їхнього розвитку, між окремими верствами населення для забезпечення найбільш вразливих його категорій фінансовими ресурсами.

Бюджет як центральна ланка всієї фінансової системи України є складним явищем. Він являє собою основну економічну форму планомірного утворення і використання централізованого фонду фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Бюджет служить сферою зіткнення економіки і політики та невід’ємною складовою соціально-економічного розвитку суспільства. У бюджеті сконцентровані інтереси держави, суб’єктів господарювання та населення. Між ними відбувається постійне протиборство за присвоєння певної частини суспільного продукту. Тому головне призначення бюджету полягає у зрівноваженні інтересів усіх суб’єктів суспільства. Відповідно до визначеної фінансової політики за допомогою бюджету відбувається розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними одиницями суспільства та верствами населення. Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету — забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

 

 

 

 

 

 

112. За якими ознаками класифікують доходи бюджету? В чому полягає економічна необхідність такої класифікації?

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Отже, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством.

  • Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів залучення коштів доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Податкові надходження формують основну частину доходів бюджету України (65-70 %).

Доходи бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад залежно від:

¨   державного устрою держави розрізняють: а) в унітарній державі — доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; б) в федеративній державі — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;

¨   рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи, вони поділяються на власні і регулюючі;

¨   джерел надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;

¨   громадянства суб’єктів оподаткування — сплачувані резидентами або нерезидентами.

 

113.Джерела формування доходів Державного бюджету. Загальний і спеціальний фонди, їх призначення.

Державні доходи – це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, залучення яких передбачено законодавством України. Основним джерелом формування доходів є ВВП. Також джерелом формування доходів держави є інколи національне багатство, а саме: доходи від приватизації державної й муніципальної власності, від продажу золотовалютного запасу, природних ресурсів та інших національних цінностей. Іншими способами поповнення доходів державного бюджету  можуть бути внутрішні та зовнішні займи та емісія грошей. Тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал відображають кредитний метод формування державних доходів, який передбачає повернення позик та платність за їх використання.

Бюджетний кодекс передбачає дві складові бюджету - загальний та спеціальний фонди.
Розмежування бюджету на дві частини зумовлено необхідністю посилення контролю за витрачанням коштів, що мобілізуються державою до централізованих фондів. До загального фонду бюджету включаються всі доходи (за винятком тих, що надходять до центрального), всі видатки за рахунок надходжень до загального фонду бюджету, а також фінансування загального фонду, фактично за рахунок коштів загального фонду фінансуються поточні потреби держави. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають конкретного цільового призначення - вони формують централізований фонд держави, за рахунок якого уряд фінансує державні потреби, передбачені поточними фінансовими планами.
До спеціального фонду бюджету включаються: бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти та дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спеціального фонду. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами. Таким чином держава намагається усунути значні порушення щодо утворення окремими відомствами власних цільових фондів і несанкціонованого визначення джерел їх утворення. Особливістю спеціального фонду є те, що фінансування конкретних заходів може здійснюватися виключно в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

114. Поясніть відмінності між зведеним (консолідованим) і державним бюджетом. Державний бюджет - це найважливіша ланка фінансової системи країни, це централізований фонд грошових ресурсів, який знаходиться у розпорядженні уряду і використовується для фінансування загальнодержавних витрат - утримання армії, держапарату, фінансування науки, соціальних програм, природоохоронних програм, управління економікою країни та ведення зовнішньої політики.

Державний бюджет можна визначити як систему планових видатків по урядових програмах та очікуваних надходжень від податкової системи. Держава використовує бюджетні кошти для впливу на економічну кон'юнктуру, проведення антикризових заходів, підтримку вітчизняних галузей, підприємств, які опинилися в скрутному стані.

Бюджет відіграє керівну роль в системі фінансових планів, про що свідчить таке:
 - концентрація основних державних доходів у вигляді податків, зборів, відрахувань;
 -фінансування основних державних видатків;
 - вплив на народногосподарські пропорції та контроль за формуванням грошових фондів у народному господарстві.

Державний бюджет приймається щорічно вищим законодавчим органом країни. Його формування можливе завдяки існуванню таких інститутів як бюджетний устрій та бюджетна система країни.

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд із фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використанням на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини складаються між державою, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населеням — з другого боку, з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.

Державний бюджет України — це загальнодержавний фонд коштів, з якого органи державної влади отримують кошти для матеріального опосередкування свого функціонування. Державний бюджет України — бюджет, який складається, затверджується і виконується центральними органами державної влади України.

Зведений бюджет України - сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України.

У відповідності з статтею 2 Закону України «Про бюджетну систему України» сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним (консолідованим) бюджетом України.

Зведений бюджет не затверджується Верховною Радою України, а використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Кожний з видів бюджетів, які існують в Україні, затверджується відповідним органом місцевого самоврядування, але і в системі місцевих бюджетів існують зведені (консолідовані) бюджети, які об'єднуються спочатку з бюджетом вищого рівня, а потім — в бюджет області, а бюджети областей входять у зведений (консолідований) бюджет України.

Зведеними (консолідованими) бюджетами в Україні є: Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим; бюджети областей; бюджети районів; бюджети міст, які мають районний поділ.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя, всього - 28 суб'єктів. Зведений бюджет не затверджує Верховна Рада України, оскільки кожний з видів бюджетів, що існують в Україні, затверджує відповідний орган місцевого самоврядування або місцевої влади. Призначення зведеного бюджету полягає в тому, щоб на підставі ведених показників доходів та видатків, які отримує вся бюджетна система країни, здійснити аналіз та визначити засади державного Регулювання економічного і соціального розвитку України.
У свою чергу бюджети нижчого рівня також є зведеними. Зокрема, до них належать зведені бюджети АРК, областей, районів, міст із районним поділом. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського.значення.
Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо місту або району у місті адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. Як і зведений бюджет України, названі зведені бюджети не затверджуються, а використовуються для аналізу і визначення засад регулювання соціально-економічного розвитку окремих утворень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

115. Поясніть необхідність і економічну доцільність існування загального і спеціального фондів бюджету.

 Бюджетний кодекс передбачає дві складові бюджету - загальний та спеціальний фонди. Таке розмежування первісне було запропоновано в Законі України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" і з того часу поступово перейшло на місцеві бюджети. Зокрема, у межах наявних фондів кошториси бюджетних установ складаються з двох частин - загального та спеціального фондів.
Розмежування бюджету на дві частини зумовлено необхідністю посилення контролю за витрачанням коштів, що мобілізуються державою до централізованих фондів. Зі створенням спеціального фонду бюджету до його складу почали зараховуватися колишні позабюджетні цільові фонди коштів, зокрема Фонд соціального страхування, зайнятості населення тощо. Це дало змогу оптимізувати систему Державного контролю щодо витрачання коштів бюджету як державного, так і місцевих.
До загального фонду бюджету включаються всі доходи (за винятком тих, що надходять до центрального), всі видатки за рахунок надходжень до загального фонду бюджету, а також фінансування загального фонду, фактично за рахунок коштів загального фонду фінансуються поточні потреби держави. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають конкретного цільового призначення - вони формують централізований фонд держави, за рахунок якого уряд фінансує державні потреби, передбачені поточними фінансовими планами.
До спеціального фонду бюджету включаються: бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти та дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спеціального фонду. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами. Таким чином держава намагається усунути значні порушення щодо утворення окремими відомствами власних цільових фондів і несанкціонованого визначення джерел їх утворення. Особливістю спеціального фонду є те, що фінансування конкретних заходів може здійснюватися виключно в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.

Загальний фонд Державного бюджету України включає:

доходи Державного бюджету України, визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не призначені на конкретну мету (загальні доходи);

видатки Державного бюджету України, здійснення яких передбачається за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (загальні видатки).

Надходження від здійснених запозичень, забезпечення виконання державних гарантій та інших державних боргових зобов'язань включаються тільки до загального фонду Державного бюджету України.

Спеціальний фонд Державного бюджету України включає доходи Державного бюджету України на конкретну мету (спеціальні доходи) та видатки Державного бюджету України, які провадяться за рахунок цих доходів (спеціальні видатки).

 

116 За якими ознаками класифікують видатки бюджету? Розкрийте їх сутність.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. Капітальні видатки пов’язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів.

Важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметне спрямування відповідних грошових потоків. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.

В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.

Залежно від рівня управління, тобто з урахуванням адміністративно-територіально-го поділу країни, видатки бюджету в унітарних державах поділяються на видатки центрального бюджету і видатки місцевих бюджетів, а в державах з федеративним устроєм — на видатки федерального бюджету, видатки бюджетів суб’єктів Федерації і видатки місцевих бюджетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

117.Поясніть відмінності між видатками поточного бюджету і видатками бюджету розвитку.

За роллю у відтворенні виробництва видатки бюджету поділяються напоточні і капітальні.

Поточні видатки спрямовуються на забезпечення діяльності підприємств та установ виробничої і соціальної інфраструктури суспільства, утримання органів управління, армійських підрозділів та ін.

У складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків. Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку — це витрати державного і місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов'язані з розширеним відтворенням. Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети — поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються. Поділ видатків залежно від суспільного призначення характеризує фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави. Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються на економічну діяльність, соціальний захист населення, в соціальну сферу, оборону, управління, міжнародну діяльність, на обслуговування державного боргу. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними. Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Поточні видатки - пов'язані з забезпеченням поточної діяльності. Вони включають витрати на державне споживання ( утримання економічної і соціальної інфраструктури, закупки товарів та послуг військового характеру, поточні витрати державних закладів,поточні субсидії державним та приватним підприємствам, транспортні платежі, виплату відсотків по державному боргу та інші витрати.

   Видатки  на розвиток - пов'язані з капітальними затратами на розвиток виробництва. Вони включають в себе капіталовкладення за рахунок бюджету в   різні галузі народного господарства, інвестиційні субсидії і довгострокові бюджетні кредити державам і приватним підприємствам

 

118. За якими ознаками класифікують бюджетні видатки? Назвіть і охарактеризуйте їх. Покажіть взаємозв’язок між державними і бюджетними видатками.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. Капітальні видатки пов’язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів.

Важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметне спрямування відповідних грошових потоків. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.

В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.

Залежно від рівня управління, тобто з урахуванням адміністративно-територіально-го поділу країни, видатки бюджету в унітарних державах поділяються на видатки центрального бюджету і видатки місцевих бюджетів, а в державах з федеративним устроєм — на видатки федерального бюджету, видатки бюджетів суб’єктів Федерації і видатки місцевих бюджетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

119 Склад і структура видатків державного бюджету, їх класифікація. Поточні видатки і видатки розвитку.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. Капітальні видатки пов’язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів.

В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.

Залежно від рівня управління, тобто з урахуванням адміністративно-територіально-го поділу країни, видатки бюджету в унітарних державах поділяються на видатки центрального бюджету і видатки місцевих бюджетів, а в державах з федеративним устроєм — на видатки федерального бюджету, видатки бюджетів суб’єктів Федерації і видатки місцевих бюджетів.

Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фігшнсування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків. Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фігіансуван-ня інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капі­тальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.

 

120. Обґрунтуйте необхідність та критерії розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

 У Бюджетному кодексі України визначено групи видатків, джерела їх забезпечення, критерії розмежування як між державним і місцевими бюджетами, так і між окремими місцевими бюджетами (статті 87-93). Видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежності судочинства, а також інші видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Перелік видатків державного бюджету чітко визначений, їх склад подано по підрозділах функціональної класифікації. За рахунок коштів місцевих бюджетів (включаючи трансферти з державного бюджету) забезпечуються видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх використання на основі принципу субсидіарності.

Видатки місцевих бюджетів при їх розмежуванні між окремими бюджетами поділені на такі, що враховуються і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. У статтях 88-90 виділено групи видатків бюджетів сіл, селищ, міст, районних і обласних бюджетів, бюджету АР Крим, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, між окремими бюджетами не розмежовані. У статті 91 Бюджетного кодексу наведено 15 груп цих видатків, що забезпечують виконання місцевих програм соціально-економічного розвитку територій (місцева пожежна охорона; позашкільна освіта; програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; обслуговування боргів місцевого самоврядування тощо).

 

121 Бюджетна система України: визначення, основи побудови і критерії розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територі­альних устроїв і врегульована нормами права являє собою бюджетну систему держави. Структура бюджетної системи, принципи її побудови та організація функціонування визначаються бюджетним устроєм, що ґрунтується на адміністративно-територіальному поділі держави.

В унітарних державах бюджетна система складається з 2 рівнів: державного та місцевих бюджетів. А у федеративних державах – з трьох рівнів: федерального бюджету, бюджетів членів федерації та місцевих бюджетів. На сьогодні, відповідно до Бюджетного кодексу України, бюджетна система складається з державного бюджету України та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет АР Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Для аналізу та прогнозування економічного та соціального розвитку держави складається Зведений бюджет України, що включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету АР Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва та Севастополя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

122. Бюджетна система: визначення, структура бюджетної системи України, принципи побудови.

Сукупність різних видів бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територі­альних устроїв і врегульована нормами права являє собою бюджетну систему держави.Структура бюджетної системи, принципи її побудови та організація функціонування визначаються бюджетним устроєм, що ґрунтується на адміністративно-територіальному поділі держави.Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:1) принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;2) принцип збалансованості — повноваже-ння на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;3) принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено та самостійно;4) принцип повноти — до складу бюджетів включаються всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;5) принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;6) принцип ефективності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнути запланованих цілей, залучаючи мінімальний обсяг бюджетних коштів, і максимального результату, використовуючи ви­значений бюджетом обсяг коштів;7) принцип субсидіарності — розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;8) принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;9) принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;10) принцип публічності та прозорості — Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;11) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

 

123. Бюджетний процес: визначення, етапи. Опишіть схему бюджетного процесу відносно Державного бюджету України. Які етапи бюджетного процесу є функцією виконавчої влади, а які – функцією органів законодавчої влади?

Бюджетний процес — це регламентована нормами права діяль­ність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

Учасниками бюджетного процесу є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк України, Рахункова палата та інші органи.

Можна виділити такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Основою бюджетного процесу є бюджетне планування, оскіль­ки виконується такий бюджет, який ухвалено. Завдання бюджетного планування:

  • достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету;
  • оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;
  • збалансування бюджету.

Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Бюджетним кодексом України і на державному рівні включає такі етапи та стадії: визначення основних напрямів бюджетної політики; підготовка й аналіз бюджетних запитів; схвалення проекту державного бюджету Кабінетом Міністрів; розгляд та прийняття державного бюджету Верховною Радою.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і Державним казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Цей документ складається після затвердження бюджету відповідно до підрозділів бюджетної класифікації,  яка містить  повну  деталізацію

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

124.Поясніть взаємозв’язок між такими поняттями як «бюджетна система» та «бюджетний устрій».

Поняття «бюджетна система» відображає тільки загальну структуру бюджетів в Україні, яка визначається адміністративно-територіальним устроєм і побудовою системи органів влади в Україні. Разом з тим Закон «Про бюджетну систему в Україні» ввів поняття «бюджетний устрій», яке відображає не лише систему бюджетів, а й взаємовідносини між ними.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Таким чином, бюджетний устрій — більш широке поняття, яке включає в себе бюджетну систему, взаємозв'язок між бюджетами і принципи їх функціонування. При цьому слід враховувати, що Україна є унітарною державою, хоча до її складу входить Автономна Республіка Крим; в той же час в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, здійснення якого неможливе без власних місцевих бюджетів (значний вплив на це має Європейська Хартія місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна).

 

125. Поясність відмінності між такими принципами побудови бюджетної системи України, як принцип єдності і принцип самостійності.

принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено та самостійно;

 

126. Бюджетний процес: поняття, етапи. Зміст кожного етапу, задіяні органи і їх функції.

 Бюджетний процес — це регламентована нормами права діяль­ність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

Учасниками бюджетного процесу є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк України, Рахункова палата та інші органи.

Можна виділити такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Основою бюджетного процесу є бюджетне планування, оскіль­ки виконується такий бюджет, який ухвалено. Завдання бюджетного планування:

  • достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету;
  • оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;
  • збалансування бюджету.

Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Бюджетним кодексом України і на державному рівні включає такі етапи та стадії: визначення основних напрямів бюджетної політики; підготовка й аналіз бюджетних запитів; схвалення проекту державного бюджету Кабінетом Міністрів; розгляд та прийняття державного бюджету Верховною Радою.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і Державним казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Цей документ складається після затвердження бюджету відповідно до підрозділів бюджетної класифікації,  яка містить  повну  деталізацію

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

127.Бюджетне планування: зміст і завдання. Характеристика етапів бюджетного планування.

формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період

- виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку

- мобілізація грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення

- раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня

- здійснення державного фінансового контролю за ходом виконання бюджету.

Бюджетне планування — це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову (до трьох років).

Стадії бюджетного планування:

Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання, розгляду і затвердження проекту бюджету, яка визначається відповідним законом. В Україні на державному рівні вона включає такі етапи та стадії:

1. Складання проекту бюджету:

— направлення Президентом Верховній Раді бюджетного послання;

— розроблення Верховною Радою бюджетної резолюції, у якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;

— розроблення Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту Державного бюджету;

— узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;

— розроблення Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;

— розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет;

— розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради.

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України:

— розгляд проекту Закону про Державний бюджет у комісіях

і комітетах Верховної Ради;

— доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;

— обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;

— прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:

а) затвердити Закон про Державний бюджет України;

б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;

в) відхилити і направити на перероблення.

 

128. Обґрунтуйте, чому бюджетне планування є основою бюджетного процесу.

Бюджетне планування охоплює всі стадії процесу складання, розгляду і затвердження бюджету як основного фінансового плану держави на наступний рік щодо використання централізованого фонду грошових ресурсів на вирішення соціально-економічних проблем.

Мета розроблення середньострокового бюджетного плану — формування (в окремих випадках — затвердження) бюджетних цілей та основних показників на кілька років наперед, а не лише безпосередньо на наступний рік. Треба наголосити на тому, що багаторічне планування є лише інструментом бюджетного управління, а не асигнуванням бюджетних коштів на кілька років. Його слід розглядати як прогноз доходів та витрат бюджету на наступні роки, який періодично уточнюється. Це дає змогу привести річний бюджет у відповідність з прийнятними фіскальними цілями на кілька років.

У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з планом економічного і соціального розвитку; визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються матеріальні та бюджетні резерви.

Тобто,бюджетне планування - це централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу по всіх ланках бюджетної системи та видах фінансових планів на підставі Державної програми економічного і соціального розвитку держави.

 

129. Які завдання розв’язують в ході бюджетного планування? Визначте основні стадії процедури бюджетного планування в Україні і назвіть органи, які задіяні в бюджетному процесі.

 Завдання бюджетного планування:

- формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період

- виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку

- мобілізація грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення

- раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня

- здійснення державного фінансового контролю за ходом виконання бюджету.

Бюджетне планування починається з визначення можливого обсягу доходів. Обґрунтованість їх планування забезпечує реальність усього бюджетного процесу. Оптимальність розподілу видатків визначається ефективністю використання бюджетних коштів із позицій забезпечення економічного зростання та соціаль­ної гармонії у суспільстві. Збалансування бюджету найскладніше завдання, оскільки, як правило, потреби у видатках перевищують реальні можливості у формуванні доходів.

Стадії бюджетного планування:

1. Складання проекту бюджету:

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України:

Органи, які задіяні в бюджетному процесі: Президент, Верховна Рада, Міністерство фінансів, Кабінет Міністрів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

130. Назвіть переваги казначейської системи касового виконання державного і місцевих бюджетів.

 В Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного! місцевих бюджетів України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

— операцій з коштами державного бюджету;

— розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

— контролю бюджетних повноважень під час зарахування надходжень, прийняття зобов'язань та проведення платежів;

— бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів.

В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип "єдиної каси", що в поєднанні з централізованою казначейською телекомунікаційною системою дає змогу мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів і забезпечує можливість гнучкого маневрування державними грошовими ресурсами. Безпосередньо касове виконання бюджету здійснюється через банківські установи. Банківські установи здійснюють приймання та зарахування на відповідні рахунки бюджету податків та зборів, приймання і видачу коштів спеціального фонду установ, розрахункове і касове обслуговування установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк після набрання чинності законом про Державний бюджет України.

 

131.. Бюджетне фінансування: сутність поняття, принципи і форми.

Бюджетне фінансування являє собою безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

 Основна суть бюджетного фі­нансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між дер­жавою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, уста­новами всіх форм власності та фізичними особами, – з іншо­го, з точки зору спрямування та використання грошових кош­тів централізованого фонду на розширене відтворення, під­вищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забез­печення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

Бюджетне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з боку держави, то бюджетне фінансування є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням, частини централізованого у бюджеті ВВП. Бюджетне фінансування видатків, відбиваючи перерозподіл отримання державою доходів, відображається у формуванні вторинних, а в окремих випадках, і первинних доходів юридичних і фізичних осіб.

Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах.

     Принципи бюджетного фінансування:

1. Цільовий характер бюджетних асигнувань.

Бюджетні асигнування мають використовуватися виключно за призначенням. Для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання бюджетних коштів.

2. Отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це досягається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку держави та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань.

3. Безповоротність бюджетних асигнувань.

4. Безоплатність бюджетних асигнувань. За користування бюджетними коштами,які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких процентів

 

Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування. Під бюджетним фінансуванням розуміють певну систему надання коштів підприємствам,установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом.

 Тобто,бюджетне фінансування являє собою безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

 Основна суть бюджетного фі­нансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між дер­жавою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, уста­новами всіх форм власності та фізичними особами, – з іншо­го, з точки зору спрямування та використання грошових кош­тів централізованого фонду на розширене відтворення, під­вищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забез­печення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

Бюджетне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з боку держави, то бюджетне фінансування є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням, частини централізованого у бюджеті ВВП. Бюджетне фінансування видатків, відбиваючи перерозподіл отримання державою доходів, відображається у формуванні вторинних, а в окремих випадках, і первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Прямий характер має формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань – розпорядників бюджетних коштів, опосередкований характер – споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету..

Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах.

     Принципи бюджетного фінансування:

1. Цільовий характер бюджетних асигнувань.

Бюджетні асигнування мають використовуватися виключно за призначенням. Для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання бюджетних коштів.

2. Отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це досягається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку держави та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань.

3. Безповоротність бюджетних асигнувань.

4. Безоплатність бюджетних асигнувань. За користування бюджетними коштами,які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких процентів

 

132. Поясність відмінності між кошторисним фінансуванням і бюджетним кредитуванням.

 Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа – кошторису доходів і видатків. Кошторис – це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві основні складові:

-загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

-спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сферу, науку, управління, армію. Сутність кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на підставі спеціального розрахункового документа – кошторису.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно охоплює забезпечення виробничої та соціальної інфраструктури, оборони та управління. При цій формі виділення бюджетних асигнувань здійснюється на підставі спеціального документа – кошторису.

В процесі виконання бюджету важливим моментом є відкриття бюджетних кредитів. Бюджетні кредити – це кошти, що надаються відділам, підприємствам, установам в поточному році із бюджету на цілі, передбачені їх кошторисом. Бюджетні кредити мають строго цільове призначення. Відкриття бюджетних кредитів фінансовим відділом здійснюється шляхом перерахування бюджетних коштів на рахунки головних і нижчестоящих розпорядників кредитів.

Головними розпорядниками бюджетних кредитів є керівники відділів районної державної адміністрації:

- відділу освіти;

- відділу культури;

- відділу охорони здоров’я;

- відділу соціальної допомоги;

- інших відділів.

Бюджетні кредити надаються розпорядникам кредитів не автоматично згідно річного плану, а у відповідності з поквартальним розподілом. Обов’язковими умовами відкриття кредиту є наявність затверджених фінансових планів для господарюючих суб’єктів і кошторисів видатків – для бюджетних організацій.

Відкриття кредитів здійснюється на основі відповідного документу - витратного розпорядження.

Розпорядники бюджетних коштів мають право витрачати їх на утримання підвідомчих їм установ, на централізовані заходи або ж розподіляти їх між нижчестоящими розпорядниками коштів.

 

133. Поясність відмінності між державними дотаціями, державними субсидіями та бюджетними кредитами.

Державна дотація — кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави.

Держ субсидії - виділення коштів з б-ту субєктам підприємн діяльності на фін допомогу та підтримку

Субсидії — фінансова допомога (пряма чи непряма), що надається населенню або госпрозрахунковим підприємствам і організаціям. До прямих субсидій належать дотації, державні інвестиції, підтримка нових форм власності; до непрямих — пільгове оподаткування, політика прискореної амортизації та пільгове кредитування;
державні дотації — кошти, що спрямовуються на відшкодування різниці в цінах, спричиненої державною політикою регулювання цін.

Дота́ція — доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. Надаються на безвідплатній і безповоротній основі без встановлення напрямів і (або) умов їх використання.

Грошові кошти, що виділяються з державного і місцевих бюджетів для надання фінансової підтримки збитковим підприємствам, у яких грошова виручка від продажу виробленого продукту менше витрат на виробництво і продаж продукту, нижчим за рівнем бюджетам для покриття розриву між їх доходами і витратами. Дотація компенсує підвищені витрати, покриває збитки. Надання дотацій підприємствам дозволяє, з одного боку, запобігти їх банкрутству, з іншої - не допускати перевищення роздрібних цін на окремі споживчі товари і послуги, оскільки частина ціни на ці товари оплачується з бюджетних коштів за рахунок дотації.

Бюджетний кредитдовготерміновий цільовий кредит із державного бюджету.

 

134. Причини виникнення бюджетного дефіциту. Назвіть наслідки бюджетного дефіциту в Україні.

Бюджетний дефіцит – це явище коли видатки бюджету перевищують доходи. Причиною дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований. Відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет. Прихований офіційно не визнається. За причинами виникнення бюджетний дифіцит буває вимушеним і прихованим. Вимушений є наслідком низького виробництва ВВП. Свідомий визначається характером фінансової політики держави – вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. За напрямком дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетний дефіцити. Активний – це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП. Пасивний – покриття поточних витрат. Заходами можуть виступати: державні позики; грошова емісія; підвищення рівня оподаткування; зменшення видатків; додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

135. Сутність бюджетного дефіциту і бюджетного профіциту. Які причини виникнення і соціально-економічні наслідки зростання бюджетного дефіциту? Які заходи необхідно здійснити, щоб зменшити бюджетний дефіцит?

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Бюдже́тний дефіци́т — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися шляхом отримання державних позик та емісією грошей. Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Причини виникнення дефіциту: — спад виробництва; — зниження ефективності функціонування окремих галузей; — несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; — великі воєнні витрати; — інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але воно бере участь у поверненні залучених для покриття дефіциту коштів шляхом сплати податків. Бюджети в Україні можуть затверджуватись з дефіцитом лише при наявності обґрунтованих джерел його фінансування. Граничний розмір державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП. У разі перевищення зазначеної межі уряд має вжити негайних заходів до приведення цієї величини у відповідність з необхідною нормативною. Профіцит бюджету - це перевищення доходів бюджету над його видатками. Законодавством передбачено, що профіцит затверджується з метою погашення основної суми боргу.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальнішими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найнесправедливішим податком із населення. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

 

136. Обґрунтуйте економічну доцільність використання різних джерел фінансування бюджетного дефіциту та економічні наслідки їх застосування.

Бюджетний дефіцит – це явище коли видатки бюджету перевищують доходи. Причиною дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.
Неінфляційні джерела містять в собі:
• фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.
Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.
Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Джерела фінансування бюджетного дефіциту, економічні наслідки їх застосування:

    1)Державні позики. Використання державних позик вимагає:наявності тимчасово вілбних коштів у кредиторів держави., довіри з боку кредиторів держави, наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів. Джерелами погашення державної позики можуть бути: додаткові податкові надходження від зростання ВВП на основі інвестування позичених коштів,підвищення рівня оподаткування, зменшення видатків, випуск нових позик.

   2) Грошова емісія може використовуватись тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Вона полягаї в обмеженні відношення бюджетного дефіциту до ВВП в розмірі 2-3%.

   3) кредити Національного банку та комерційних банків.

   4) міжнародні позики.

   В програму конкретних заходів по скороченню бюджетного дефіциту слід включити і послідовно проводити в життя такі заході, які, з однієї сторони стимулювали б притік грошових засобів в бюджетний фонд країни, аз іншої- сприяли б скороченню державних витрат. Економічними наслідками застосування цих джерел. В світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в краіну іноземного капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

137. Обґрунтуйте, чому державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші ніж грошова емісія.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція становила майже половину, а в 1995 – 67 відсотків. Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов’язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

 

138.Поясність відмінності між активним і пасивним бюджетним дефіцитом.

Американ. економіст Хеллер розробив концепцію активного і пасивного бюджетного дефіциту:

- активний БД   виникає тоді, коли уряд за допомогою бюджетних видатків стимулює інвестиції і споживання, а також знижує податки. Ці заходи є дискреційними;

- пасивний БД виникає як наслідок економ спаду, що призводить до зменшення бюджет доходів; а також як наслідок автоматичних змін.

                               Активний — це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме
зростанню ВВП.
                               Пасивний — покриття поточних витрат.

Бюджетний дефіцит – це явище коли видатки бюджету перевищують доходи. Причиною дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. Заходами можуть виступати: державні позики; грошова емісія; підвищення рівня оподаткування; зменшення видатків; додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

 

139. Поясніть відмінності між поняттями “дефіцит бюджету” і “касовий дефіцит бюджету”.

 Бюджетний дефіцит – це явище коли видатки бюджету перевищують доходи.

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

 загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки  процентних платежів;

первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів; показує яким був би дефіцит за відсутності процентів у держ боргу.

поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

 

140 Сутність та необхідність застосування секвестру бюджету. До яких статей Державного бюджету України застосовується секвестр?

Серед загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом існує такий метод як механізм секвестру видатків бюджету. Він вводиться у випадку, якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень доходних джерел бюджету. Секвестр бюджету заключається в пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5, 10, 15 і т.д. відсотків) щомісячно по всіх статтях бюджету на протязі того часу, який залишився до кінця фінансового року.  Проте секвестру не підлягають захищені статті, склад яких в Україні визначає Верховна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

141.У якому випадку вводиться секвестр бюджету? В чому його сутність і мета? Захищені статті Державного бюджету України.

 Серед загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом існує і такий метод як механізм секвестру видатків бюджету.

Секвестр-заборона, обмеження видатків, яке встановлюється державною владою; пропорційне скорочення державного бюджету у процентах, яке здійснюється щомісячно до кінця поточного фінансового року у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Секвестр – пропорційне скорочення видатків з усіх статтей бюджету (крім захищених) протягом часу, що залишається до закінчення поточного  бюджетного року.

    Різке зростання дефіциту державного бюджету призводить до наростання інфляційних процесів, росту цін і зниження  життєвого рівня населення.

Вкрай негативні наслідки ( фінансові, економічні, соціальні) значного розміру бюджетного дефіциту потребують використання загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень дохідних джерел бюджету, то вводиться механізм секвестру видатків. Секвестр полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків ( на 5, 10, 15 і т. д. відсотків) щомісячно по всіх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті, склад яких визначає ВРУ(зарплата, стипендіїмедикаменти).

Секвестр бюджету — корекція видатків бюджету з причин відхилення між сумою поточних доходів бюджету та сумою видатків затвердженого бюджету.

Серед загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом існує такий метод як механізм секвестру видатків бюджету. Він вводиться у випадку, якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень доходних джерел бюджету. Секвестр бюджету заключається в пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5, 10, 15 і т.д. відсотків) щомісячно по всіх статтях бюджету на протязі того часу, який залишився до кінця фінансового року.  Проте секвестру не підлягають захищені статті, склад яких в Україні визначає Верховна Рада.

Захищені статі: визнаються статті видатків Держбюджету У, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень. До цих статтей належать: оплата праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів; забезпечення продуктами харчування; виплата процентів за державним боргом; трансферти населенню, у тому числі пенсії; трансферти місцевим бюджетам.

 

142. Державний кредит: сутність, необхідність і роль у формуванні фінансових ресурсів держави. Відмінності між державним і банківським кредитом?

 Держ. кредит-це сук-ть ек. відносин між дер-вою в особі її органіввлади з одндго боку та юр. і фіз. особами з другого боку. При цьому дер-ва виступає або в ролі позичальника або позикодавця по відношенню до приватних осіб, фін. і кред. установ, урядів інш. дер-в. Кр. того, дер-ва може виступати в ролі гаранта по кредитам, які видаються місцевим органам влади, держ.п-вам, іноз. позичальникам. При держ. кредиті взяті в борг кошти поступають у розпорядж. дер-ви, перетворюючись у її додаткові фін. рес-си. При цьому джерелом погашення держ. позик і виплати % по ним виступають держ. кошти.ерж. кредит являє собою доволі специфічну ланку держ. фінансов-сів. Він не має ні окремого фонду фін. рес-сів(кошти, що мобізуються за його допомогою, проходять, як пр., через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фін. відносин дер-ви і тому виділяється в окрему ланку. Держ. кр. безпосередньо зв’язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.Відмінності між банківським і держ. кредитом: - позиковий фонд дер-ви кредитує господарюючих суб’єктів; банівський кредит виділяється під будь-яку мету;

-банк дає кредити тільки під забезпечення;

-при держ. кредиті позикодавці фіз. і юр. особи, а при банк. кредиті позичають юр. і фіз. особи.

 

143. Сутність державного кредиту як фінансової категорії. Що спільного і в чому відмінності між державним і банківським кредитом?

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави.

Державний кредит - це відносини вторинного розподілу ВВП.

Державний кредит це сук-ть ек. відносин між дер-вою в особі її органіввлади з одндго боку та юр. і фіз. особами з другого боку. При цьому дер-ва виступає або в ролі позичальника або позикодавця по відношенню до приватних осіб, фін. і кред. установ, урядів інш. дер-в. Кр. того, дер-ва може виступати в ролі гаранта по кредитам, які видаються місцевим органам влади, держ.п-вам, іноз. позичальникам. При держ. кредиті взяті в борг кошти поступають у розпорядж. дер-ви, перетворюючись у її додаткові фін. рес-си. При цьому джерелом погашення держ. позик і виплати % по ним виступають держ. кошти.ерж. кредит являє собою доволі специфічну ланку держ. фінансов-сів. Він не має ні окремого фонду фін. рес-сів(кошти, що мобізуються за його допомогою, проходять, як пр., через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фін. відносин дер-ви і тому виділяється в окрему ланку. Держ. кр. безпосередньо зв’язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.Відмінності між банківським і держ. кредитом: - позиковий фонд дер-ви кредитує господарюючих суб’єктів; банівський кредит виділяється під будь-яку мету;

-банк дає кредити тільки під забезпечення;

-при держ. кредиті позикодавці фіз. і юр. особи, а при банк. кредиті позичають юр. і фіз. особи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

144. Державний кредит: сутність, форми, причини існування.

 Державний кредит — це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:

• збалансованість бюджету;

• фінансова підтримка сфери виробництва;

• розвиток соціальної сфери.

В Ук-ні виділяють наступні форми держ. кредиту: 1)держ.позики;2)звернення ч-ни заощаджень н-ня в держ. позики;3)запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду; 4)казначейські позики;5)гарантовані позики 1)Держ. позики-є кредитними відносинами між дер-вою і фіз. та юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів н авизначений строк за встановлену плату. Оформлення держ. позик може здійснюватись двома видами цін. паперів-облігаціями і казначейськими зобов’язаннями(векселями). Облігація це цін.папір, що засвідчує внесення її власником грош. коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цін. паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого %. Казначейські зобов’язання-це вид цін.паперу на пред’явника ,що розміщується виключно на добровільних засадах серед н-ня, засвідчує його грошовий вклад і дає право на одержання фіксованого доходу. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджету та а ін. цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються тільки на поновлення держ.бюджету, на відміну від І-ї форми держ. кредиту, коли юр. і фіз. особи безпосередньо купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошових коштів.2)Друга форма держ. кредиту опосередковується держ. ощадним банком Ук-ни. Якщо надає кредит дер-ва за рахунок позикових коштів без відома і згоди їх реального власника, що дозволяє виділити ці відносини, як особливу форму держ. кредиту.Це здійснюється через купівлю цим банком держ облігацій і держ. казначейських зобов’язань, а також оформлення безоблігаційних коштів. 3)Третя форма держ. кредиту проявляється в тому ,що НБУ та ін. держ. кредитні установи безпосередньо передають ч-ну кред.рес-сів на покриття бюдж. видатків і дефіциту держ. бюджету Ук-ни. 4)Четверта форма держ. кредиту відображає ідносини надання фін. допомоги підприємств-вам і орг-ціям органами держ. влади за рах. бюдж. коштів на умовах поворотності, платності, терміновості. Вони видаються на пільгових умовах за строками і нормою %. 5)П’ята форма держ. кредиту-це умовний держ. кредит, коли дер-ва, идаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або несвоєчасності погашення всієї або ч-ни суми позики та % за неї. За гарантованими позиками дер-ва несе відповідальність лише у випадку неплатоспроможності позичальника. Частіше всього дер-ва гарантує позики місцевих органів влади, держ. п-в,  спеціалізованих кредитних установ. Своєрідність держ. гарантій в тому ,що збільшення обсягу гарантій, наданих дер-вою, веде до росту умовної держ. заборгованості, наслідком чого є нагромадження потенційного або прихованого боргу.

 

146 Функції державного кредиту. Яким чином державний кредит впливає на стан грошового обігу, рівень банківської процентної ставки, виробництво і зайнятість населення?

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізовувати фін. ресурси у формі держ. кредиту.У цьому разі вона є позичальником, а підприємницькі структури, тобто фіз. і юр.особи,-кредитодавцями. Держ. кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Д.к. буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнар. екон. відносин. дер-ва виступає в ролі як кредитора так і позичальника. За своєю економічною сутністю держ. кредит-це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти н-ня, підприємстві установ.Використання держ. кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження дер-ви. Їхня доцільність при покритті дефіциту б-ту зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища дер-ви, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Функції держ кредиту: розподільна (формування централізованих грошових фондів держави); регулювальна (вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість); контрольна (контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків).

 

147. За якими ознаками класифікують державні позики? Розкрийте їх зміст.

Держ. позики-є кредитним відносинами між держ. і фіз. або юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів на визнач. строк за встановлену плату. Класифікація держ. позик:

1. За правовим оформленням: державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (кредити від урядів інших країн, міжнародних орг-цій і фін інституцій) і забезпечені випуском ЦП (мобілізуються кошти на фінансовому ринку);

2. Залежно від місця розміщення позик: внутрішні і зовнішні

3. За правом емісії: державні і місцеві. Держ позики випускаються центр органами упр-ня. Надходження від них спрямовують у держ бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами упр-ня і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

4. За характером використання ЦП: ринкові (вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку ЦП) і неринкові (не допускають виходу ЦП на ринок);

5. Залежно від установлення забезпеченості: заставні (держ майно, конкретні доходи) і без заставні (авторитет держави і статус у світовому співтоваристві);

6. Відповідно до терміну погашення заборгованості: короткострокові (до 1 р), середньострокові (1-5 р), довгострокові ( понад 5 р)

7. За характером виплати доходу: процентні (доход виплачується у вигляді процента), виграшні (проводяться тиражі-виграші і дохід отримують ті, чиї облігації виграли), дисконтні (ЦП купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю);

8. За характером погашення заборгованості: одноразова виплата і виплата частинами (однакові, зростаючи, зменшується сума);

9. Залежно від зобов’язань держави в погашені боргу: позики з правом довгострокового погашення (можна враховувати ситуацію на фін ринку) і без права погашення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

148. Класифікація державних позик. За допомогою яких цінних паперів здійснюється оформлення державних позик?

Держ. позики-є кредитним відносинами між держ. і фіз. або юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів на визнач. строк за встановлену плату. Класифікація держ. позик:

1. За правовим оформленням: державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (кредити від урядів інших країн, міжнародних орг-цій і фін інституцій) і забезпечені випуском ЦП (мобілізуються кошти на фінансовому ринку);

2. Залежно від місця розміщення позик: внутрішні і зовнішні

3. За правом емісії: державні і місцеві. Держ позики випускаються центр органами упр-ня. Надходження від них спрямовують у держ бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами упр-ня і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

4. За характером використання ЦП: ринкові (вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку ЦП) і неринкові (не допускають виходу ЦП на ринок);

5. Залежно від установлення забезпеченості: заставні (держ майно, конкретні доходи) і без заставні (авторитет держави і статус у світовому співтоваристві);

6. Відповідно до терміну погашення заборгованості: короткострокові (до 1 р), середньострокові (1-5 р), довгострокові ( понад 5 р)

7. За характером виплати доходу: процентні (доход виплачується у вигляді процента), виграшні (проводяться тиражі-виграші і дохід отримують ті, чиї облігації виграли), дисконтні (ЦП купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю);

8. За характером погашення заборгованості: одноразова виплата і виплата частинами (однакові, зростаючи, зменшується сума);

9. Залежно від зобов’язань держави в погашені боргу: позики з правом довгострокового погашення (можна враховувати ситуацію на фін ринку) і без права погашення.

Оформлення державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями). Облігація є борговим зобов’язанням держави, по якому у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі відсотків. Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, направленого лише на покриття бюджетного дефіциту.

 

149. Які причини функціонування державного кредиту? Які існують джерела погашення державних позик?

 Держ. кр. безпосередньо зв’язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні

проекти;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

• додаткова емісія грошей;

• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних

наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні

проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом

погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень

інфляції та економічну ситуацію в країні.

 

 

151. Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг. Вплив державного боргу на фінансову безпеку держави.

 Держ борг – це сума заб-сті держави своїм кредиторам. Поточний – це сума заб-ті, яку потрібно виплатити в поточному році і % по ньому. Капітальний – це загальна сума заб-сті країни і % по ній. Критичний рівень боргу: МВФ-65%, ЄС -60%, ЄБРР-80-100%, Україна-18%. ВПЛИВ: Величина боргу хар-є стан економіки й фінів держави, ефективність функ-ня її урядових структур. Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми. Наявність держ боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фін-тися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соц-екон. програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових держ позик. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати екон. зростання країни. Для стабілізації економіки й забезпечення її сталого екон. зростання екон. політика країни має враховувати імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних запозичень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

150.Обґрунтуйте, яким чином державний кредит може впливати на стан грошового обігу, рівень процентних банківських ставок, на виробництво і зайнятість населення.

 Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожче буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через гарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкрутства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам національних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції. Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кредити, що надаються державою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

 

152. Державний борг: визначення, сутність, види. Як державний борг впливає на фінансову безпеку держави і до яких наслідків може привести його зростання?

 Державний борг-це сума заборгованості дер-ви своїм кредиторам.

Види держ боргу: 1. В залежності від ринку залучення держ позик: внутрішній (сукупність зобов’язань держави перед резидентами) і зовнішній (нерезидентами). 2. В залежності від ступеня охоплення боргових зобов’язань (для економ аналіза): поточний і капітальний; 3. В залежності від отримувача кредит ресурсів: прямий (борг в зв’язку з отриманням кредитів у розпорядженні уряду), умовний  чи гарантований (умовна сума боргу, яка дорівнює сумі кредитів, отриманих суб’єктами господарювання під гарантією уряду).

Держ борг має економічно обґрунтовані межі. Існування великого держ боргу може підірвати економ зростання країни і негативно впливати на ії фін стан. Наявність держ боргу потребує  здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соц.-економ програм, або збільшувати свої доходи (установлення нових податків та інших додаткових платежів).
Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

 

153. Зовнішній і внутрішній державний борг: сутність, склад, причини виникнення, наслідки існування та заходи щодо скорочення.

 Внутрішній державний борг – сукупність зобов’язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації). Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг класифікують за такими ознакам:

за видами кредитів (банківські і фірмові);

за формами представлення (валютні та товарні);

за цільовим використанням (інвестиційні та не інвестиційні);

за умовами надання (пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі);

за термінами повернення заборгованості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

за умовами повернення боргу (одноразові, рівними частинами, нерівними частинами).

 Внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплата відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


154. Державний борг: сутність, методи управління. Яким чином регулюється гранична величина державного боргу в Україні?

Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

Відповідно до зазначеного вище державну політику у сфері управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику.

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування. Важливо враховувати суттєву відмінність між:

— погашенням боргу, яке варто розглядати як виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

— обслуговуванням боргу, що передбачає виплату відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора згідно з умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

 

155.Методи управління державним боргом. Які методи найчастіше застосовує уряд України?

 Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це передання зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

ЗАХОДИ: 1. сплата боргів за рахунок золотовалютних резервів; 2. Консолідація   зовн. боргу,   яка  означає  перетворення коротко- і середньострокової заборгованості в довгострокову, тобто   перенесення   платежів   у   віддалене   майбутнє.   3. скорочення розмірів зовн. боргу шляхом конверсії — перетворення його в довгострокові іноземні інвестиції.  4. звернення    країни-боржника   до   міжнародних   фін-кредитних установ.

 

156. Управління державним боргом та його обслуговування. Дайте визначення цим поняттям. У чому полягають відмінності між рефінансуванням і реструктуризацією державного боргу?

Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Обслуговування боргу передбачає виплату відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора згідно з умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.


157Управління і обслуговування державним боргом. Яким чином проводиться погашення державних позик?

. Погашення боргу варто розглядати як виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Обслуговуванням боргу передбачає виплату відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора згідно з умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

 

 

 

 

158.Поясніть відмінності між рефінансуванням та реструктуризацією державного боргу.

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.


159. Поясність відмінності між такими методами управління державним боргом, як конверсія, консолідація та уніфікація.

Управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Конверсія – це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватись за позиками.

Консолідація – збільшення строків дії випущеної позики.

Уніфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.


160.Який зв’язок існує між бюджетним дефіцитом, державним кредитом і державним боргом? Поясніть свою відповідь.

Державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках з його допомогою можуть мобілізовуватись кошти  у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії та на поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

 

161. Визначте сутність, склад і призначення місцевих фінансів.

У сучасних правових державах місцеві органи влади входять до загальної системи організації державної влади, а їхня компетенція визначається центральною владою. Однак залишається перелік таких справ, які держава вважає за доцільне передати для розв’язання місцевим органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об’єктивною причиною для функціонування місцевих фінансів.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій. Склад місцевих фінансів: місцеві бюджети, фінанси підприємств, організацій та установ комунальної форм власності. Структурні елементи місцевих фінансів: видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.


162.Економічна сутність, форма прояву і матеріальний зміст місцевих бюджетів, їх ієрархічна будова.

У сучасних правових державах місцеві органи влади входять до загальної системи організації державної влади, а їхня компетенція визначається центральною владою. Однак залишається перелік таких справ, які держава вважає за доцільне передати для розв’язання місцевим органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об’єктивною причиною для функціонування місцевих фінансів.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій. Склад місцевих фінансів: місцеві бюджети, фінанси підприємств, організацій та установ комунальної форм власності. Структурні елементи місцевих фінансів: видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.

 

163. Склад і структура доходів місцевих бюджетів. Власні і закріплені за місцевими бюджетами доходи. Які основні проблеми формування доходів місцевих бюджетів  в Україні?

 Як окрема екон. категорія, доходи місцевих тів виражають сферу екон. відносин сусп-ва, яка пов’язана з форм-ням, розподілом і використанням фін. рес-сів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих б-тів мають певну законодавчу базу- Конст-я У., З-ни У. "Про бюдж. с-му У.", "Про податкову с-му У.", "Про місцеве самоврядування в У."та ін. нормативні акти. Але незважаючи на наявність відпов. нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого мех-му перерозподілу бюдж. надходжень як у Держ., так і всередині місцевих б-тів. В з-ні "Про місцеве самоврядування в У."передбачено, що доходи місцевих б-тів формуються за рах. власних, визначених з-ном, джерел та закріплених у встановленому з-ном порядку загальнодерж. податків, зборів та ін. обов’язк. платежів. Доходи місцевих б-тів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній ч-ні місцевого б-ту, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих з-ном повноважень органів виконавчої влади. Місцевий б-т поділяється на поточний б-т і б-т розвитку. Доходи б-ту розвитку формуються за рахунок ч-ни податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших б-тів. Кошти Держ. б-ту, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними б-тами і б-тами міст обласногопідпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих б-тів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обл. б-ту спільних проектів територіальних громад.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

164. Міжбюджетні відносини, їх сутність і необхідність регулювання. Назвіть і охарактеризуйте види і форми міжбюджетних відносин.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Регулювання міжбюджетних відносин — це щорічний плановий перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи з метою збалансування усіх бюджетів за обсягом, необхідним для виконання місцевими органами своїх функцій. Регулювання міжбюджетних відносин здійснюється кожним представницьким органом щодо бюджетів нижчого рівня.

Основні завдання регулювання міжбюджетних відносин полягають у наступному:а) досягнення відповідності між видатками і доходами бюджетів усіх рівнів; б) забезпечення відповідності у надходженні  доходів з потребами у видатках бюджетів усіх рівнів;в) створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів; г) узгодження та ув´язка обсягів одержаної фінансової допомоги у формі міжбюджетних трансфертів з конкретними зусиллями щодо мобілізації доходів;д) забезпечення вирівнювання бюджетів фінансовими ресурсами на рівні гарантованого державою мінімуму соціальних послуг на одного жителя кожного населеного пункту. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Видивзаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління.

 

165. Міжбюджетні відносини: сутність та необхідність їх регулювання. Види міжбюджетних трансфертів, їх характеристика.

Міжбюджетні відносини - це система фін відносин, які формуються між державою, АРК, місцевим самоврядуванням в процесі забезп ресурсами відповідних бюджетів для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України. Визначення правових норм щодо забезп відповідності між повноваженням на здійснення видатків з місцевих бюджетів та бюдж рес, що мають забезп виконання цих повноважень - першочергова мета. Міжбюджетні   трансферти (МТ)   -   кошти,  які  безоплатно  і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого; Всі бюджетні трансферти поділяються на 2 групи в залежності від цільового спрямування коштів: 1) поточні; 2) капітальні. До поточних офіц трансфертів належать грош допомоги (дотації), які одерж бюджети нижчих рівнів при недостатності доходних джерел, т.б. метою надання поточ офіц трансфертів є збалансування даних бюджетів. Капітальні офіційні трансферти ж (субвенції) передбачають цільове використ одерж коштів і тому безпосередньо впливають на структуру видатків бюджетів, які їх отримують. 3гідно міжнародно визнаної термінології бюдж дотації, субсидії та субвенції — це три види прямих бюджетних трансфертів. Субвенції - міжбюдж трансферти  для  використ  на певну  мету  в  порядку,  визнач  тим  органом,  який прийняв рішення про надання субвенції; Дотації - асигнування з держ бюджету на покриття збитків, доплати на безповоротній основі. Субсидія - фін або інша підтримка держ органами вир-ва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного товару, в результаті якої суб'єкт госп-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Значення МТ як фактора сусп розвитку зростає разом із перерозп функцій центр органів влади на користь місц органів влади та органів місц самоврядування, тобто з деконцентрацією та децентралізацією. Децентралізація не лише збільшує роль місц органів влади та органів місц самоврядув при наданні окремих сусп благ, а й породжує необхідність пошуку нових підходів до здійсн фін вирівнювання - тобто забезп місц бюджетів фін рес відпов до видаткових функцій. Необхідність застос МТ випливає з того, що в системі держ фінансів, за даного розподілу податків та функій між рівнями держави, виникають вертикальний та горизонтальний дисбаланси, які можуть бути подолані лише передачею коштів від держ бюджету до бюджетів нижчого рівня. Гармонізація інтересів усіх суб’єктів міжбюдж віносин відіграє надзвичайно вагому роль у забезп стабільного та динамічного розвитку суп-ва; це особливо важливо для України, як і для інших трансформаційних країн, що перебувають у процесі становл своєї державності та пошуку шляхів підвищ ефективності держ управління

 

166. Міжбюджетні трансферти: характеристика їх видів. Досвід застосування міжбюджетних трансфертів в Україні.

Міжб. тран-ти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. В залежності від цільового призн-ня поділ-ся на: поточні (грошові допомоги, які одержують бюджети нижчих рівнів при недостатності доходних джерел, тобто метою надання є збалансування бюджетів) і капітальні (на цільове вик-ня). Згідно з міжнародно визнан. термінологією виділяють 3 види прямих транс-в: субвенції (для викор-ня на певну мету в порядку, визн-му тим органом, який прийняв рішення про надання); дотації (на покриття збитків, доплати на безповоротній основі; є бюджетні та дотації орган-ям) та субсидії. Згідно Бюдж Кодексу У існують такі види тран-тів: дотація вирівнювання (міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує).; субвенція; кошти, що передаються до Держбюджету України та місц.бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації. ПРАКТИКА: У Держбюджеті затверджується обсяг дотації вирів­нювання та субвенцій окремо для бюджету АРК, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення АРК, міст обласного значення та районних бюджетів. Окремо затверджуються обсяги коштів, що передаються до Дер­жбюджету з місцевих бюджетів. У даний час міжбюджетні трансферти у більшості випадків спрямовуються на покриття частини коштів, якої не вистачає, тобто дефіциту доходів для виконання функцій місцевих органів влади та самоврядування, що в основному надаються у вигляді дотацій вирівнювання. Трансфертна політика, яка спрямована на виконання інвестиційних проектів є досить несуттєвою, а якщо вона присутня, то інвестування здійснюється у невиробничу сферу, тому трансферти, які надаються місцевим бюджетам в даний час не спрямовані на забезпечення економічного розвитку регіонів. Крім того джерелами виплат міжбюджетних трансфертів здебільшого є відрахування частини надходжень від одного або кількох податків або щорічні асигнування з відповідного бюджету, що в наш час є найпоширенішим і не дає змоги надавати трансферти на розвиток економіки.

 

167. Поясніть, чому функціонування бюджетної системи України передбачає використання міжбюджетних трансфертів?

 Принцип самостійності бюджетної системи ґрунтується на нормах Конституції України і закріплює самостійність Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються представницькими органами відповідного рівня, виконуються органами виконавчої влади в межах відповідної компетенції. Принцип самостійності також розмежовує відповідальність учасників бюджетних відносин у сфері фінансової діяльності. Зокрема, держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, які в свою чергу коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання коштів відповідно до законодавства України.
Бюджетний кодекс встановив нові засади взаємовідносин державного і місцевого бюджетів та відобразив новий підхід до питань незалежності і самостійності місцевих бюджетів, що полягає в такому:
- право законодавчих (представницьких) органів державної влади і органів місцевого самоврядування самостійно здійснювати бюджетний процес відповідно до засад Бюджетного кодексу;
- стимулювання органів місцевого самоврядування до збільшення їх доходів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;
- закріплення права за органами державної влади і органами місцевого самоврядування відповідно до Бюджетного кодексу визначати напрями витрат за рахунок коштів відповідного бюджету;
- неприпустимість вилучення доходів, отриманих додатково у ході виконання рішення про бюджет, сум перевищення доходів над витратами бюджетів і сум економії за витратами бюджету.


168.Поясніть, чому місцеві бюджети вважаються фінансовою основою місцевого самоврядування.

 У сучасних правових державах місцеві органи влади входять до загальної системи організації державної влади, а їхня компетенція визначається центральною владою. Однак залишається перелік таких справ, які держава вважає за доцільне передати для розв’язання місцевим органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об’єктивною причиною для функціонування місцевих фінансів.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій. Склад місцевих фінансів: місцеві бюджети, фінанси підприємств, організацій та установ комунальної форм власності. Структурні елементи місцевих фінансів: видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.

 

 

169. Поясніть, яку роль місцеві бюджети відіграють у забезпеченні економічного та соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць.Місцеві фінанси відіграють надзвичайно  вагому і багатопланову роль в  економічній системі кожної держави, де визнається і діє фінансово  спроможне місцеве самоврядування. Місцеві фінанси, як специфічна сфера  економічних відносин, впливають  на соціально-економічне становище  країни та її фінансову безпеку, сприяють розвитку демократії в суспільстві, визначають умови життєдіяльності  громадян та рівень їх добробуту.Протягом  останніх років до 12 % вартості валового внутрішнього продукту України перерозподіляється через систему місцевих фінансів; закономірно, що основна частина  цих коштів акумулюється у місцевих бюджетах. Зосередження досить значних  грошових засобів у місцевих бюджетах відповідає новим більш широким  і складним завданням, які постають перед органами місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку держави. Кошти, які надходять до місцевих бюджетів, використовуються на утримання  установ соціально-культурної сфери, підприємств житлово-комунального господарства, спрямовуються на виплати  допомог із соціального захисту і соціального забезпечення. Таким чином, місцеві фінанси, у тому числі місцеві бюджети, виступають як інструменти перерозподілу суспільного продукту між різними сферами діяльності, соціальними верствами населення, окремими адміністративно-територіальними формуваннями.В умовах ринкових трансформацій місцеві  фінанси і місцеві бюджети  стають основними фінансовими гарантами  існування і розвитку демократії та надання населенню суспільних послуг і благ, які недоцільно і  неефективно задовольняти за рахунок  державного бюджету. Місцеві бюджети  перетворилися на основне джерело  фінансових ресурсів, необхідних органам  місцевого самоврядування для виконання  покладених на них функцій відповідно до чинного в державі розподілу  повноважень між рівнями і  гілками влади. У зв'язку з цим  особливої ваги набувають проблеми забезпечення місцевого самоврядування фінансовими ресурсами адекватними  новим завданням, які стоять перед  ними.

 

170. Страхування: сутність і призначення. Назвіть ознаки, які характеризують специфічність цієї категорії в системі фінансів.

Страхування – це сукупність екон. відносин за яких страхувальник сплатою страхового внеска забезп-є собі чи 3й особі в разі настання певної події (обумовленою умовою чи законом) суму страхової виплати. Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходів. Отримані доходи розподіляються на дві частини. Одна формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів), на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального і ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

172. Обґрунтуйте, в чому полягають особливості перерозподільних відносин у сфері страхування.

Співстрахування — це страхування об'єкта за одним спільним до­говором кількома страховиками. При цьому в договорі мають місти­тись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено предс­тавництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але за­лишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування ве­ликих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Не­доліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформ­лення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування — це страхування страховиком ризиків вико­нання всіх або частини своїх обов 'язків перед страхувальником у ін­шого страховика.

Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається від­повідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з догово­ром страхування.

Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в ін­шого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у зба­лансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості наці­онального страхового ринку. Через перестрахування здійснюється ви­хід на міжнародні страхові ринки.

 

171. Страхування: сутність, економічна необхідність, особливості і роль. Охарактеризуйте стан та перспективи розвитку страхування в Україні.

Страхування — це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі нас­тання події, обумовленої договором або законом, суму виплати стра­ховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпе­чення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превен­тивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестрахо­вує частину останнього.

Суспільне виробництво в цілому, і особливо кожне господарське формування, а також життєдіяльність практично кожної людини об'єк­тивно мають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних нас­лідків стихійного лиха та нещасних випадків.

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковіс­тю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попереджен­ня, подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов 'язаних з ними втрат.

Для того щоб система заходів з попередження, подолання і від­шкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валово­го продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредит­них ресурсів. Страхові поліси можуть слугувати гарантіями повернен­ня позик. Матеріальні цінності, що їх при кредитуванні приймають банки як заставу, мають бути застраховані. Отже, існує тісний взає­мозв'язок між страхуванням і кредитом. Але це не дає підстав для роз­чинення специфічних економічних відносин, що становлять зміст страхування, у поняттях як фінансів, так і кредиту

Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає можливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи.

У страхуванні створюються значні резерви грошових pecypсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку
Процес стан-ня сучасного ринку страхових послуг в Україні почався разом з глибокими соці.-екон. реформами. Створення мережі страхових компаній стало необхідною умовою форм. нового екон., соц., ін форм.-аналіт. й політ. середовища, пов’язаного з різними видами ризику. Актуальність огляду страхового ринку пояснюється стабільним зростанням останніми роками в Україні попиту на страхові послуги, саме на страхування майна. Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Страховий ринок України характеризується тим, що в його інституціональній структурі домінуюче становище займають страхові компанії, створені капіталом юридичних осіб. Територіальна структура страхового ринку України складається з чотирьох регіонів: Центр., Сх.., Зх. та Пд. Найбільше страховиків (50 %) зосереджено у Центр. регіоні, зокрема у м.Києві та Київській обл... Найменш розвинутий - у Зх. регіоні через відсутність там крупних промисл. під-в та через низький рівень платосп-сті населення. Розвиток націон. страх. ринку на сучасному етапі відбувається за умов підвищення зацікавленості юр.та фіз..осіб у захисті своїх майнових інтересів, розвитку ринку фін. послуг та формування націон. системи іпотечного кредитування, запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення. З іншого боку стримують розвиток ринку страх. послуг - недосконалість захисту прав споживачів страх. послуг, вузька клієнтська база страховиків, недостатність надійних фін. інструментів для інвестування, слабкий розвиток націон. перестрахового ринку, низький рівень страх. культури населення. Прийнятий у 1996 р. ЗУ «Про страхування» став 1м кроком у системі заходів, спрямованих на форм-я цивілізованого ринку страх. послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Важливим етапом стало прийняття Концепції розвитку страхового ринку до 2010 року. Отже, страх. поки що не стало невід’ємною частиною ринку, що розвивається. Основний тягар витрат по ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф лягає на державний бюджет. Можливості національних страхових компаній розміщувати значні страхові ризики (екологічні, атомні, індустріальні, транспортні) залишаються низькими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

173. Сутність страхування. Визначте об’єкти страхування в різних галузях страхових відносин: майнове, соціальне, особисте, медичне, страхування відповідальності і страхування підприємницьких ризиків.

 Страхування – це сукупність екон. відносин за яких страхувальник сплатою страхового внеска забезп-є собі чи 3й особі в разі настання певної події (обумовленою умовою чи законом) суму страхової виплати. У майновому страх. об’єктом виступають майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майна. Економічне призначення цього виду страхування – відшкодування збитків, які виникають при настанні страхового випадку. Особисте страх. передбачає, що в якості об’єкта виступають майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією людини. В особистому страхуванні найбільш поширеним є його поділ на: страхування життя і страхування від нещасних випадків. У системі соц. страх. об'єктом страхув. є працездатність та працевлаштування. Страхув. працею-сті здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Стра­хув. працевл-ння здійснюється на випадок безробіття. У медичному страхув. об'єктом  є здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійсню­ватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі через державні або недержавні структури. Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування. Страх. відповідальності – галузь страх., де об’єктом виступають майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної їм шкоди особі або її майну, а також збитку, нанесеного юридичній особі. Через страхування відповідальності реалізується страховий захист екон. інтересів тих осіб, які можливо заподіють шкоду або призведуть до збитку та втрат. У будь-якому страх. випадку це знаходить свій конкретний грошовий вираз. Тобто, на відміну від особистого страх., що здійснюється на випадок настання певних страх. випадків та майнового страх., де страх. підлягає конкретна власність, в страх. відпов-ті страх. захист здійснюється від можливих заподіювачів шкоди. Об'єктом страхув. фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господ. і фін. операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ри­зики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозит­них вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання ва­лютних курсів та ін.

 

174. Сутність і функції страхування.  Назвіть і охарактеризуйте галузі страхових відносин.

 Функції страхування

Це ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна, контрольна.

Головною, визначальною є ризикова функція, оскільки страховий ризик як імовірність збитків безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування — надання грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв'язку з наслідками страхових подій. Страхування виконує також попереджувальну функцію пов'язану з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредит і при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Отже, страхування може мати ій нагромаджувальну функцію.

Контрольна функція страхування випливає з указаних вищі трьох специфічних функцій і проявляється одночасно з ними і конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Класифікація за об'єктами страхування передбачає виок­ремлення трьох галузей:

• особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і працездат­ність страхувальників або застрахованих);

• майнового страхування (об'єкти — майно в різних його видах:

рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

• страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шко­ду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

175. Визначте сутність і функції страхування. Назвіть і охарактеризуйте об’єкти і суб’єкти страхових відносин.

Екон. категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів, оскільки перерозподільчі відносини, які притаманні страх., пов’язані з формуванням страхового фонду за допомогою визначених страхових платежів та з відшкодуванням шкоди учасникам страхування за рахунок цього фонду. Тим самим страхування пов’язане з ймовірним рухом грошової форми вартості. Страхування – сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу використання і формування цільового фонду, який призначений для захисту страхових інтересів осіб та відшкодування  матеріальних збитків в разі настання події чи явища обумовленого угодою або законом.

Функції: - ризикова функція, оскільки страховий ризик як імовірність збитків безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування — надання грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв'язку з наслідками страхових подій.                      - попереджувальну функцію пов'язану з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредит і при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Отже, страхування може мати ій нагромаджу вальну функцію.

- Контрольна функція страхування випливає з указаних вищі трьох специфічних функцій і проявляється одночасно з ними і конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

 Об’єкти страхових відносин.

Об’єктом страхових відносин завжди повинен виступати законний майновий інтерес страхувальника щодо матеріальних і грошових цінностей (майно, прибуток від підприємницької діяльності), або цивільної відповідальності страхувальника з приводу можливого заподіяння шкоди внаслідок його діяльності або бездіяльності, або щодо особистих благ, котрими людина володіє – її життя, здоров’я, працездатності, пенсійного або ритуального забезпечення, котрі вона ризикує втратити у зв’язку з настанням певних випадкових подій у період страхування.

Суб’єкти страхових відносин

У страховій справі страховик ,страхувальник та застрахований-осн субєкти

Страховики — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належні, страхове відшкодування у разі  настання страхового  випаді У договорах особистого страхування — особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за  і строкового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб’єкт як отримувач страхового відшкодування у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

176 Назвіть і охарактеризуйте функції страхування. Специфічні особливості категорії “страхування”. Як страхування пов’язане з ризиками?

. Функції: - ризикова функція, оскільки страховий ризик як імовірність збитків безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування — надання грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв'язку з наслідками страхових подій.                      - попереджувальну функцію пов'язану з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредит і при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Отже, страхування може мати ій нагромаджу вальну функцію.

- Контрольна функція страхування випливає з указаних вищі трьох специфічних функцій і проявляється одночасно з ними і конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування, є:

1) страхування пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених  подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню. В умовах ринкового господарства поряд з традиційним використанням можливостей страхування з захисту від надзвичайних явищ природного характеру (землетруси, урагани, повені та ін.) і техногенних ризиків (пожежі, аварії, вибухи тощо) зростає потреба у підприємців у страховому покритті збитків, що виникають у разі порушення фінансових і кредитних зобов'язань, неплатоспроможності контрагентів, коливання валютних курсів та дії інших економічних факторів, які призводять до втрат прибутків і реальних доходів. Страховий захист життя, здоров'я, працездатності і матеріального благополуччя населення також пов'язаний із його економічними інтересами і реалізується за допомогою страхових послуг;

2) при страхуванні має місце солідарне розкладення завдано збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду. Виникнення таких перерозподільних (розкладкових) відносин обумовлене тим, що випадковий характер заподіяння шкоди спричиняє матеріальні або інші втрати, котрі, як правило, охоплюють не всі господарства, не всю територію даної країни чи регіону, а лише їх частину. Це створює умови для відшкодування збитків за допомогою солідарного розкладення втрат одних господарств між усіма застрахованими  господарствами. При  цьому чим ширше коло учасників страхування, тим менша частка в розкладенні збитків припадає на кожного страхувальника. Страхування стає найбільш ефективним методом відшкодування збитків, коли в ньому бере участь якнайбільше число страхувальників. Тим самим забезпечується достатня концентрація грошових коштів у єдиному фонді, що називається страховим. Тоді стає можливим відшкодування максимальних збитків за мінімальних витрат кожного страхувальника;

3) замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. Страхові платежі кожного страхувальника, внесенні в страховий фонд, мають тільки одне призначення — відшкодування ймовірної суми шкоди у визначеному територіальному масштабі протягом певного періоду. Тому вся сума страхових платежів (без урахування накладних витрат тієї організації, що проводить страхування) повертається у формі відшкодування збитків протягом взятого в розрахунок часового періоду в тому ж територіальному масштабі;

4) перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розкладення збитків у часі пов'язане із випадковим характером  виникнення надзвичайних подій:  кілька років підряд надзвичайних подій може і не бути, і точний час їх настання невідомий. Ця обставина породжує необхідність резервування в сприятливі роки частини страхових платежів, що надійшли, для створення запасного фонду як джерела відшкодування надзвичайних збитків у несприятливому році.

 

177 Об’єктивна необхідність страхового захисту і його роль у забезпеченні суспільного відтворення.

. Люди цілком природно прагнуть захис-ся від небезпеки, що загрожує їм втратою життя, здоров'я, житла, харчів і т. ін. З огляду на доволі ризиковане функ-ня будь-якого підп-ва і не менш ризиковане прож-ня кожної людини існує нагальна потреба попереджувати й відшк-ати збитки, що їх завдають ризик. обставини. Відносини, що складаються в сусп-ві з цього приводу, мають об'єктивний характер і у своїй сукупності формують зміст екон. категорії "страх.захист". Сутність страх. захисту полягає в нагром-ні й витрачанні грош. та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних із ними втрат. Страх. захист як екон. категорія характерна для всіх сусп-екон. формацій. Він пов'язаний з вічною категорією випадку, із ризикованим хар-ом сусп. вир-ва, із дією протиріччя між сусп. вир-ом і руйнівними силами природи. Найхар-шою для даної екон. категорії є ознака надзвичайності, що відображає, з одного боку, наявність певного ризику, тобто можливості настання страхового випадку та його руйнівних наслідків, а з іншого боку - об'єкт-у необхідність відшк-ня завданих надзвичайних збитків, тобто захисних заходів людини від зазначених наслідків випадкових подій. Відповідно до вимог цієї екон. категорії здійснення необхідних заходів стає можливим тільки шляхом формування страх.фонду. Тим самим екон. категорія страх.захисту матер. втілюється в страх.фонді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

178. Форми створення страхових фондів: назвіть і охарактеризуйте їх. Визначте переваги і недоліки кожної з них.

 Страхування – це сукупність екон. відносин за яких страхувальник сплатою страхового внеска забезп-є собі чи 3й особі в разі настання певної події (обумовленою умовою чи законом) суму страхової виплати. Створення  страхових фондів  здійснюватись у 3 формах: 1.фонди самострахування; 2.централізоване страхове забезпечення; 3.колективні страхові фонди. Самострахування засновується на індивід. відпов-ті й полягає в тому, що кожна юр. і фіз.. ос. формує власні страхові фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах сусп-ва вилучення з обігу значних фін-их ресурсів. Централізоване страхове забезпечення засновується на держ. відпов-сті й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодерж. коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Самострахування і централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінансової системи належать страхові відносини в грошовій формі. Створення колективних страхових фондів, тобто страхування, засновується на солідарній відпов-сті учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що форм-ня стр. фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин. Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Раціональна орг-ція страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність центр. коштів дає високі гарантії відшк-ня збитків, з іншого – дозволяє ефективно викор-ти тимчасово вільні кошти на фін-му ринку.

 

179. Обґрунтуйте, що колективне страхування є найбільш ефективною формою створення страхових фондів.

Створення колективних страхових фондів ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.

Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація фінансової справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого – дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

 

180. Обґрунтуйте переваги і недоліки фондів самострахування та колективних страхових фондів.

 Самострахування  ґрунтується на індивідуальній відповідальності й  полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і не раціональна форма. Дорога тому, що кожний суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фінансових ресурсів. Відтак сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб’єктами господарювання та певному резервуванні коштів фізичними особами.(найпоширеніша в банківській сфері через вищий ступінь ризику та рівень відповідальності).

Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація фінансової справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого – дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

181. Об’єкти страхових відносин. Обов’язкове та добровільне страхування.

Об’єктом страхових відносин завжди повинен виступати законний майновий інтерес страхувальника щодо матеріальних і грошових цінностей (майно, прибуток від підприємницької діяльності), або цивільної відповідальності страхувальника з приводу можливого заподіяння шкоди внаслідок його діяльності або бездіяльності, або щодо особистих благ, котрими людина володіє – її життя, здоров’я, працездатності, пенсійного або ритуального забезпечення, котрі вона ризикує втратити у зв’язку з настанням певних випадкових подій у період страхування.

Об’єкти страхових відносин залежно від видів страхування.Об’єктом майнового страхування є майно юридичних і фізичних осіб. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.Об’єктами особистого страхування виступають життя та здоров’я громадян. У разі страхування відповідальності об’єктом є зобов’язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид — страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів.Крім того, об’єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.Об’єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. У системі соціального страхування об’єктом страхування є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.Обов'язкове страхування реалізується через загальнодержавні ці­льові фонди: пенсійний, соціального страхування, страхування на випадок безробіття. Функції страховика тут виконує держава в особі уповноважених органів, страхувальників — роботодавці й працюючі за наймом громадяни, застрахованими є громадяни. Страхові платежі здійснюються у формі внесків до пенсійного фонду, фонду соціального страхування і фонду сприяння зайнятості населення. Страхове відшкодування здійснюється у формі пенсій — при повній чи частковій втраті працездатності; допо­мог— при тимчасовій втраті працездатності та при безробітті. Добровільне страхування здійснюється через недержавні та ві­домчі пенсійні фонди і має додатковий характер.

 

 

 

 

 

182. Визначте суб’єктів страхування. Який зв'язок існує між ними?

 Суб’єкти страхових відносин

У страховій справі страховик ,страхувальник та застрахований-осн субєкти

Страховики — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належні, страхове відшкодування у разі  настання страхового  випаді У договорах особистого страхування — особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за  і строкового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб’єкт як отримувач страхового відшкодування у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Безпосередньо між страхувальниками юридичний зв’язок відсутній, але є непрямий економічний взаємозв’язок між ними через загальний для них страховий фонд страховика.

 

183 Необхідність створення та призначення державних цільових фондів. Принципи їх організації. Які державні цільові фонди існують в Україні ?

.  Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Джерела форм ціл держ фондів визнач характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. Напрями викор коштів залежать від призначення фондів, конкретних ек умов і змісту програм, що необх реалізувати.

Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися:

— шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

— або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Основним призначенням державних цільових фондів є забезпечення соціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансування інфраструктури, а також фінансування природоохоронних заходів та сприяння розвиткові національного виробника шляхом розміщення мобілізованих до фондів ресурсів у національну економіку (у тому числі шляхом фінансування, кредитування, надання субсидій).

В Україні до економічних, державних цільових фондів можна віднести: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Фонд охорони праці, Фонд розвитку та захисту конкуренції, Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств.

Соціальні фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів.

 

 

 

184. В чому полягає необхідність створення та призначення державних цільових фондів. Визначте джерела формування доходів і напрями видатків Пенсійного фонду України.

 Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Джерела форм ціл держ фондів визнач характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. Напрями викор коштів залежать від призначення фондів, конкретних ек умов і змісту програм, що необх реалізувати.

Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися:

— шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

— або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Основним призначенням державних цільових фондів є забезпечення соціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансування інфраструктури, а також фінансування природоохоронних заходів та сприяння розвиткові національного виробника шляхом розміщення мобілізованих до фондів ресурсів у національну економіку (у тому числі шляхом фінансування, кредитування, надання субсидій).

Пенсійний фонд(70 млрд): відобр страх-ня на випадок пост втрати працездатності. Формою страх відшкодування є пенсії. Форм-ня 1. внески роботодавців ( 33,2 % зарплати), 2. страх найм прац-ків (1—5 % з/п) 3. кошти держ бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомоги, 4. добров внески та пожертвування підпр-ств, орг-й, нас, інші надходження. 5. Доходи від розміщення тим час вільних коштів Фонду Викор-ня коштів:  1.виплата пенсій за віком, за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, соц та інших пенсій; 2. виплата допомоги з догляду за дитиною і щоміс допомоги на кожну дитину до досягнення нею віку, встан чинним зак-твом; 3. ↑ пенсій у зв’язку зі зміною індексу спож цін і ↑ з/п; 4.реалізація держ, регіон і обласних програм соц підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій нас; 5.забезп діяльності та утримання органів уп­равління фонду; 6.відтвор коштів фонду, зміцнення його мат-тех­н бази, проведення масово-роз’яснювальної роботи. Управління коштами фонду здійсн спец орган — Пенсійний фонд України.

 

185. Обґрунтуйте необхідність створення і призначення державних цільових фондів.

 Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Джерела форм ціл держ фондів визнач характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. Напрями викор коштів залежать від призначення фондів, конкретних ек умов і змісту програм, що необх реалізувати.

Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися:

— шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

— або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Основним призначенням державних цільових фондів є забезпечення соціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансування інфраструктури, а також фінансування природоохоронних заходів та сприяння розвиткові національного виробника шляхом розміщення мобілізованих до фондів ресурсів у національну економіку (у тому числі шляхом фінансування, кредитування, надання субсидій).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

186. Пенсійна реформа в Україні. Джерела формування пенсійного фонду.

 Україною обрано шлях поступового запровадження трирівневої пенс системи: 1Рівень: солідарна система (встан пряма зал майб розміру пенсій від страх стажу та розміру сплачених внесків) 2. загальнообов'язк накопич система (накоп пенс внесків на особистих рахунках громадян) 3. добров недерж система пенс заощаджень. Така система дозволить розподілити між 3її складовими ризики, пов'язані із змінами в демогр ситуації  та з коливаннями в ек-ці і на ринку капіталів.Такий розподіл рзиків дасть змогу зробити пенс систему більш фін збалансованою та стійкою, що застрахує прац-ків від ↓заг рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них. Основні завдання та цілі реформи: 1. ↑ рівень життя пенс; 2. встан залеж розмірів пенсій від величини заробітку і труд стажу; 3. забезп фін стабільність пенс системи; 4. заохотити громадян до заощ коштів на старість; 5.ств ефект та більш дієву систему адм упр-ня в пенс забезп-ні. Напрями реф-ня пенс забезп-ня в Укр: 1. удосконалення держ пенс забезп-ня через наближення сер пенсії до рівня сер з/п та її прямої зал-сті від рівня з/п; 2. розвиток недерж добров пенс забезп-ня. Отже, система пенс забезп-ня має стати системою соц страхування, самодостатньою і фін-во стабільною.

Крім того, розпорядженням КМУ від 9 липня 2008 р. № 936-р затвердж План заходів щодо реал-ї в 2008 році Стратегії подолання бідності, згідно з яким  у галузі пенс реформи, Мінпраці і Пенс фонду України уряд доручив забезп відновлення диференціації розмірів пенсій шляхом актуалізації показника з/п та ↑ величини оцінки 1 року страх стажу, а також Мінфіну – забезп фін-ня у повному обсязі пенс виплат з урахуванням результатів проведеного перерахунку пенсій.

Пенсійний фонд(70 млрд): відобр страх-ня на випадок пост втрати працездатності. Формою страх відшкодування є пенсії. Форм-ня 1. внески роботодавців ( 33,2 % зарплати), 2. страх найм прац-ків (1—5 % з/п) 3. кошти держ бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомоги, 4. добров внески та пожертвування підпр-ств, орг-й, нас, інші надходження. 5. Доходи від розміщення тим час вільних коштів Фонду

 

187 Поясніть відмінності між солідарною та накопичувальною пенсійною системою.

. Система Пенс фонду: 1.Солідарна- Укр (робимо відрах і пенсіонери отримують з наших коштів пенсії) 2. Накопичувальна (70 % європ)

Солідарна система пенсійного забезпечення – це саме та система, що існувала і забезпечувала пенсією пенсіонерів у СРСР та існує і забезпечує пенсією нинішніх пенсіонерів. Вона базується на принципі солідарності поколінь, тобто такому способі взаємодії економічно активного та непрацездатного населення, за якого перші, відраховуючи певну частину доходу, підтримують і забезпечують других. Таким чином, кожне наступне покоління утримує кожне попереднє.

Ця система є характерною ознакою індустріального суспільства, що розвивається, де спостерігається впевнене превалювання народжуваності над смертністю і де створюється достатньо додаткового продукту для утримання непрацездатних членів суспільства.

Після реформи солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду

Накопичувальна система поки що складається лише з одного рівня — добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Накопичувальне пенсійне забезпечення ґрунтується на принципах добровільної та індивідуальної участі.  Кожен, хто приймає участь у індивідуальній пенсійній програмі будь-якого виду та тривалості, накопичує пенсію собі персонально. Це є основною відмінністю від солідарної пенсії, яка виплачується нині працюючими людьми нинішнім же пенсіонерам через посередництво Пенсійного Фонду України.

Персональна пенсія ж належить лише тому, на чию користь здійснюються пенсійні відрахування, і розрахована на відкладене споживання. Цей принцип пенсійного забезпечення - єдиний ефективний для здійснення пенсійного забезпечення в умовах постіндустріального суспільства, що характеризується розпадом великих колективів, переорієнтацією на індивідуалізацію та інформаційні технології. Законодавством передбачено два рівні накопичувального пенсійного забезпечення, один з яких — загальнообов'язкове накопичення — чинності не набув і введення його в дію найближчим часом не очікується.

Після реформи накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі).

 

188. Обґрунтуйте необхідність розвитку недержавного пенсійного страхування.

 Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина  системи  накопичувального  пенсійного  забезпечення,  яка ґрунтується  на  засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних

накопичень  з  метою  отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення  додаткових   до   загальнообов'язкового   державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Необхіднність запровадження НПС викликано:1. незбалансованістю солідарної системи, що спричиняється: високим рівнем демографічного навантаження на працездатне населення; наявності значної кількості різного роду пільг із сплати внесків до державного ПФУ; не високою, а в деяких регіонах низькою зп; дефіцитом коштів бюджету ПФУ.  2 посилення мотивації людини до продуктивної праці, результати якої гарантуватимуть матеріальну забезпеченість у старості. 3 обмеженість бюджетних ресурсів для вирішення соціальних потреб і як наслідок - зниження ролі держави у виконанні соц. функцій.

Перевагою педерж пенс. страхування є формування таких схем додаткового пенсійного забезпечення, які дозволять впливати на розмір майбутньої пенсії. Для роботодавців - це можливість істотно оптимізувати свої фінансові ресурси, одночасно вирішувавши питання стимулювання персоналу. Для працівників -  можливість отримати додаткові пенсійні виплати.

 

189. Страховий ринок: сутність, характеристика, організаційна структура. Порівняйте його із фінансовим ринком.

 Страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби.

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств. Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об’єднання  страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України —  Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру.

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

 

190. Страховий ринок: поняття та організаційна структура. Страхова послуга як специфічний товар на страховому ринку.

 Страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби.

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств. Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об’єднання  страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України —  Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру.

Страховик надає своєму клієнту страхову послугу, яка виступає як специфічний товар на страховому ринку. ряд особливостей, якими характеризується страхова послуга: 1. надавати страхові послуги можуть лише спеціалізовані організації, які можуть надати відповідні фінансові гарантії; 2. Щоб надавати страхові послуги страхова компанія повинна мати ліцензії на відповідні види цих послуг; 3. Оскільки страхова послуга невідчутна, невидима – це означає, страховик не бачить цього продукту, не може відчути одразу користь від нього. Тому для просування на ринку страхових послуг потрібна вичерпна інформація і інтенсивна реклама; 4. Страхова послуга може бути надана як на добровільних засадах, так і примусово; 5. Страхова послуга носить обов’язковий характер тоді, коли надання страхового захисту необхідне з точки зору суспільних інтересів; 6. Дуже часто процес купівлі-продажу страхових послуг здійснюється через посередників, які відіграють дуже важливу роль; 7. При наданні страхових послуг завжди укладається договір страхування (досить часто він має спрощену форму) і виступає у вигляді полісу.

 

191. Сутність страхового ринку. Який стан і перспективи розвитку страхового ринку в Україні?

   Страх ринок – це особлива формаекон. відносин де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист і де фор-ся пропозиція і попит на цю послугу. Також це сукупність страхових і пере страхових орг-й, що діють на ринку. Об’єднавши ці два підходи можна визначити страховий ринок як сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються. Товаром цього ринку є страхова по­слуга — конкретний вид страхування.

Процес стан-ня сучасного ринку страхових послуг в Україні почався разом з глибокими соці.-екон. реформами. Створення мережі страхових компаній стало необхідною умовою форм. нового екон., соц., ін форм.-аналіт. й політ. середовища, пов’язаного з різними видами ризику. Актуальність огляду страхового ринку пояснюється стабільним зростанням останніми роками в Україні попиту на страхові послуги, саме на страхування майна. Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Страховий ринок України характеризується тим, що в його інституціональній структурі домінуюче становище займають страхові компанії, створені капіталом юридичних осіб. Територіальна структура страхового ринку України складається з чотирьох регіонів: Центр., Сх.., Зх. та Пд. Найбільше страховиків (50 %) зосереджено у Центр. регіоні, зокрема у м.Києві та Київській обл... Найменш розвинутий - у Зх. регіоні через відсутність там крупних промисл. під-в та через низький рівень платосп-сті населення. Розвиток націон. страх. ринку на сучасному етапі відбувається за умов підвищення зацікавленості юр.та фіз..осіб у захисті своїх майнових інтересів, розвитку ринку фін. послуг та формування націон. системи іпотечного кредитування, запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення. З іншого боку стримують розвиток ринку страх. послуг - недосконалість захисту прав споживачів страх. послуг, вузька клієнтська база страховиків, недостатність надійних фін. інструментів для інвестування, слабкий розвиток націон. перестрахового ринку, низький рівень страх. культури населення. Прийнятий у 1996 р. ЗУ «Про страхування» став 1м кроком у системі заходів, спрямованих на форм-я цивілізованого ринку страх. послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Важливим етапом стало прийняття Концепції розвитку страхового ринку до 2010 року. Отже, страх. поки що не стало невід’ємною частиною ринку, що розвивається. Основний тягар витрат по ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф лягає на державний бюджет. Можливості національних страхових компаній розміщувати значні страхові ризики (екологічні, атомні, індустріальні, транспортні) залишаються низькими.

 

 

192. Назвіть і охарактеризуйте суб’єкти страхового ринку, визначте особливості фінансових відносин у страховій діяльності.

 Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.

Страховик – юридична особа – Страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.

Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Крім безпосередніх суб’єктів страхування на страховому ринку діють страхові посередники. Страхові агенти- громадяни або юридичні особи, які діють від  імені та за дорученням страховика і виконують частину  його  страхової  діяльності (укладання договорів страхування, одержання  страхових  платежів,  виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових  сум  і  страхового  відшкодування).

Страхові агенти є представниками страховика і  діють  в  його  інтересах  за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. Страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які  зареєстровані  у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької  діяльності  і  здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від  свого  імені  на  підставі доручень страхувальника або страховика.

Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складником котегарії фінансів. Разом їз тим можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії С (страхування), а саме:

С пов’язане тільки з перерозподільчими відносинами, які зумовлені настанням страхових випадків;

При страх-ні має місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками С, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

С передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, такі в часі.

 

193. Інституціональна структура страхового ринку та її характеристика.

 Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями. Закон України "Про господарські товариства" регламентує конкретніше використання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань. Саме ці суб’єкти формують і використовують страхові фонди, саме в їхній діяльності реалізуються і зав’язуються нові економічні відносини, переплітаються особисті, корпоративні (колективні) і державні інтереси.

Страхова компанія – юридична особа, що складає і забезпечує функціонування страхового фонду, здійснює укладання договорів страхування та їхнє обслуговування. Страховій компанії притаманні організаційна єдність і економіко-правова відособленість. Економічна відособленість страхової компанії полягає у повній господарській самостійності обороту її ресурсів. Страхова компанія функціонує як самостійний суб’єкт, що господарює, і є “вмонтованою” у певну систему цивільно-правових відносин. Страхова компанія будує свої відносини з іншими суб’єктами на договірній основі.

 

194. Суб’єкти страхового ринку, їх функції. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні.

 Основними суб’єктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.

Страховик – юридична особа – Страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.

Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Крім безпосередніх суб’єктів страхування на страховому ринку діють страхові посередники. Страхові агенти- громадяни або юридичні особи, які діють від  імені та за дорученням страховика і виконують частину  його  страхової  діяльності (укладання договорів страхування, одержання  страхових  платежів,  виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових  сум  і  страхового  відшкодування).

Страхові агенти є представниками страховика і  діють  в  його  інтересах  за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. Страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які  зареєстровані  у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької  діяльності  і  здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від  свого  імені  на  підставі доручень страхувальника або страховика.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою додержання вимог закон-ва У про страхування, ефект-го розвитку страх. послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Державний нагляд за страховою діяльністю на території У здійснюють Мінфін У та його органи на місцях.. Основними функціями Мінфіну є:  1) ведення єдиного держ. реєстру страховиків (перестраховиків); 2) видача ліцензій на проведення страх. діял-ті; 3) контроль за платоспр-тю страховиків щодо вик-ня їх страх. зобов'язань перед страхувальниками; 4) встано-ня правил формування, розміщення та обліку страх.резервів; 5) розробка нормат. і метод. документів з питань страх. діял-ті, що віднесена законом до компетенції Мінфіна; 6) узагальнення практики страх. діял-і, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення закон-ва про страх. діял-ть; 7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліф. кадрів для страх.діяльності. Як одну з форм держ. регулювання страх. діяльності можна розглядати примусову санацію страховика, яку має право провести Мінфін У. Примусова санація передбачає: проведення перевірки фін.-госп. діял. страховика, у тому числі обов'язкової аудит.перевірки; прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

 

 

195. Обґрунтуйте роль страхування у реалізації соціальної політики держави.

 Система соціального страхування є однією з ключових напрямків соціальної політики держави.

Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.

Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямовуваних на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

Перевага страхового методу формування й використання коштів соціального спрямування полягає ось у чому. Він усуває знеособлення таких коштів, а завдяки цьому й зрівнялівку в їх розподілі, коли одчв" кові за розміром пенсії одержують академіки та прибиральниці, під¬вищує відповідальність за якість медичних та інших соціальних послуг

Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат навчання у вузі чи коледжі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшу¬ється навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональ¬ним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат

 

196. Поясніть відмінності між «страховим платежем» і «страховим відшкодуванням».

 Страховий платіж — це переказування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми.

Страхове́ відшкодува́ння  — грошова сума, що виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності з настанням страхового випадку. С. в. не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі, коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, С. в. виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.(це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку)

 

197. Проведіть порівняльну характеристику перестрахування і співстрахування.

 Співстрахування — це страхування об'єкта за одним спільним до­говором кількома страховиками. При цьому в договорі мають місти­тись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено предс­тавництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але за­лишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування ве­ликих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Не­доліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформ­лення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування — це страхування страховиком ризиків вико­нання всіх або частини своїх обов 'язків перед страхувальником у ін­шого страховика.

Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається від­повідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з догово­ром страхування.

Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в ін­шого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у зба­лансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості наці­онального страхового ринку. Через перестрахування здійснюється ви­хід на міжнародні страхові ринки.

 

198. Поясніть відмінності між страховою премією та страховим відшкодуванням.

Страхова премія (внесок, платіж) (insurance premium) – це плата страхувальника страховикові за те, що той зобов´язався відшкодувати страхувальникові у разі виникнення матеріальні збитки, завдані застрахованому майну, або виплатити страхову суму при настанні певних подій. С. п. сплачується одноразово до вступу в дію договору страхування або періодично в передбачені ним строки. Розмір С. п. залежить від страхового тарифу (брутто-ставки) і страхової суми, періоду страхування та іноді від деяких інших факторів.

Страхове відшкодування - грошова сума, що виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності з настанням страхового випадку. С. в. не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі, коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, С. в. виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

 

199. Розкрийте відмінності між страховим полем та страховим портфелем.

 Страхове поле – це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування.

Страховий портфель – сукупність укладених певною компанією угод як з окремого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Мета – сформувати якомога більший страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

200. Фінансовий ринок як економічна категорія, його призначення та економічні передумови функціонування.

 Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Основне призначення фінансового ринку можна проаналізувати розглянувши  функції, які ринок має виконувати: Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них; Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів; Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

 

201. Фінансовий ринок: сутність, функції. Місце і роль держави на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Держ викор фіе ринок переважно для форм доходів на позикових основах, хоча вона також бере участь у форм-ні його ресурс потенціалу. Її місце у ролі покупця важливіше, ніж у ролі продавця. 1. держ є суб’єктом (учасником) фін рину, використовує його для форм доходної частини бюджету, для покриття дефіциту бюджету. Вона є також продавцем фін ресурсів (продаж валюти, надання державних кредитів). 2. Держ здійсн ф-ї регулювання і контролю фін ринку. Н-д контроль за ринком цінних паперів вона здійсн шляхом: 1.форм спец структур; 2.видачею великої кількості ліцензій та спец дозволів; 3. орг.-єю реєстрації випусків цінних пап і професійних учасників фонд ринку, 4. необх-тю постійної адаптації закон-ва та підза-конних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змін; 5. необх-тю для широких верств інвесторів створення норм умов для дія-сті. На сьогодні в Укр функ-ї держ рег-ня фондового ринку, відповідно до чинного зак, розподілені між різними міністерствами та відомствами Н-д, з метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезп захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері ств Державну комісію з цінних паперів та фонд ринку. Певні регулятивні ф-ї здійсн також Міністерство юстиції, Мін ек-ки, Держ податкова інспекція та Держ митний комітет, Фонд держ майна України, Антимонопольний комітет України. Держ забезп законодавство, за доп якого регул відносини на фін ринку. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

202. Необхідність функціонування і економічна сутність фінансового ринку, його сегментація.

 Роль фін ринку  - 1. за його доп здійсн мобілізація та  розміщення цих фін ресурсів.2. посилення і поліпшення розподілу і перерозподілу фін ресурсів, що сконцентровані в держ грош фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у нас. 3.є важл каналом фін-ня ек-ки.Призначення ФР: забезп підп.-вам належних умов для залучення необх коштів і продажу тим час вільних ресорсів.  Ф-ї ФР: 1. перетворює заощадж в інвестиції; 2. забезп ек зростання через орг.-ю системи нагромадж капіталу; 3. забезп перелив фін фондів з одних галузей ек-ки всередині країни в інші; 4. перерозподіляє фін фонди всередині країни між регіонами; 5. забезп переміщення фін фондів з одних країн і регіонів у інші. Об’єкти: грош потоки, цінні папери Суб’єкти: держ, фіз.і юр особи, а також посередники: комерц банки, інвестиційні компанії, фонди, довірчі товариства, фондова біржа, депозитарії.За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. | Основне призначення фінансового ринку можна проаналізувати розглянувши  функції, які ринок має виконувати: Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них; Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів; Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Критерії сегментації фінансового ринку: види фінансових активів (інструментів, послуг), галузева приналежність споживачів; місцезнаходження споживачів; оцінка й прогнозування фінансового стану та кредитоспроможності споживачів.

за видами фінансових активів, фінансовий ринок поділяється на:

- кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового капіталу), тобто ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси, обіг яких здійснюється на умовах поверненості, строковості, платності і забезпеченості;

- ринок цінних паперів , на якому об'єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів , емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;

- валютний ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують операції з нею;

- страховий ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;

- ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому об'єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали. - ринок фінансових послуг, який за своєю структурою є дуже різноманітним. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування, проте всі вони спрямовані на мобілізацію й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання.

За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:

ринок грошей, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг усіх вищерозглянутих фінансових ринків із терміном обертання до 1 року. Ці фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найліквіднішими, їм притаманний найменший рівень фінансового ризику;

ринок капіталів, на якому здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг з терміном обертання більше одного року. Фінансові активи, як обертаються на ринку капіталів, як правило, менш ліквідні, їм притаманний найбільший рівень фінансового ризику і відносно високий рівень доходності.

За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на: місцевий фінансовий ринок, представлений, в основному, місцевими господарюючими суб'єктами і населенням;

регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіонольних фондових і валютних бірж;

національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм; світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.

За швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок "спот"), на якому угоди здійснюються в короткотерміновий (як правило, до трьох днів) період часу;

ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф'ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери).

 

203-204Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли преважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купів­лі-продажу. За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Значна частина керуючих впливів на економічні об’єкти здійснюється через фінансовий контур, а деякі з них формуються в самому контурі. Це, зокрема, проце-си розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, коштів за допомогою фінансового ринку. Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є “нервовим цен-тром” економічного організму. За станом фінансового ринку можна су-дити про “здоров’я” економіки; впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства. Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку стали ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримує корпоративні ініціативи, забезпечує фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання – фінансовий ринок істотно впливає на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

 

№205Передумови виникнення фінансового ринку, його роль у ринковій економіці. Охарактеризуйте  сучасний стан фінансового ринку в Україні.

Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.Значна частина керуючих впливів на економічні об’єкти здійснюється через фінансовий контур, а деякі з них формуються в самому контурі. Це, зокрема, проце-си розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, коштів за допомогою фінансового ринку. Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є “нервовим цен-тром” економічного організму. За станом фінансового ринку можна су-дити про “здоров’я” економіки; впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства.В умовах складного періоду розвитку економіки України, з 1991 р. і до сьогодні, сформувався український фінансовий ринок. В період розбудови України та реформування її економіки після розпаду СРСР фондовий та валютний ринки були неорганізованими та стихійними. Грошовий ринок, як найголовніший у забезпеченні переливу коштів від одних суб’єктів господарювання до інших, знаходився в піковому стані неконтрольованості та хаосу. Інфляція і навіть гіперінфляціяпідірвала фінансовий ринок та економіку України в цілому. Але з прийняттям державою певних регулюючих указів та законів, ситуація на фінансовому ринку почала вирівнюватися. Спостерігається тенденція покращення результатів діяльності фінансових інститутів, розвивається фінансова інфраструктура, проводиться значний контроль за функціонуванням фінансового ринку України. Що стосується фондового ринку, то він в Україні ще слабко розвинутий і потребує сильного вдосконалення. Проблеми українського фондового ринку відомі давно. Основні з них – вузькість ринку, малі об’єми торгів, нерозвиненість ринкової іфраструктури при наявності великої кількості біржових та небіржових установ, непрозорість діяльності багатьох акціонерних товариств, відсутність масового попиту на акції серед населення.Якщо порівнювати стан фінансового ринку України з аналогічними ринками інших країн, то можу сказати, що він звичайно є незадовільний. Необхідно провести ще багато різних заходів щодо його регулювання, реформування та вдосконалення. Налагодження механізму фінансового ринку потребує ініціативних дій не тільки з боку держави, але й з боку усіх учасників даного ринку.

 

 

 

№206Суб’єкти фінансового ринку і їх функції. Місце і роль держави на фінансовому ринку.

Суб'єктами фінансового ринку є фізичні та юридичні особи, а також фінансові посередники. Учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та інвес­тиційні інститути.Емітентами цінних паперів є юридичні особи та державні органи або органи місцевого самоврядування. Емітенти несуть повну від­повідальність за випущені ними цінні папери.

Інвестори — це фізичні та юридичні особи, що придбали цінні папери від свого імені та за власний рахунок.

Інвестиційний інститут — це юридична особа, створена у будь-якій організаційно-правовій формі, що допускається Законом Украї­ни «Про підприємства в Україні». Засновниками інвестиційного інституту можуть бути як українські, так і іноземні юридичні та | фізичні особи. Існують такі види інвестиційних інститутів: фінан­сові брокери, інвестиційні консультанти, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер — це юридична особа, що виконує посеред-, пицькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок та і дорученням клієнта.   Інвестиційний консультант — це юридична чи фізична особа, що надає консультаційні послуги з питань випуску та обігу цінних па­перів. Інвестиційний консультант може проводити аналіз фондового ринку (експертизу угод, вивчення та прогнозування кон'юнктури тощо), підготовку та організаційно-методичне забезпечення емісії.

Інвестиційна компанія є дилером, тобто юридичною особою, що діє за власний рахунок. Інвестиційна компанія може залучати гро­шові кошти через емісію власних цінних паперів або отримання грошових позик банків.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, що здійснює діяль­ність, пов'язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цін­них паперів. Між інвестиційним фондом та інвестиційною компанією є певні відмінності.Інвестиційна компанія — це переважно фінансовий посередник у первинному розміщенні цінних паперів між емітентом і кінцевим інвестором, а інвестиційний фонд акумулює дрібні заощадження і є кінцевим інвестором. Компанії обслуговують лише юридичних осіб, тоді як фонди — ще й фізичних. Компанія має право працювати як інвестиційний консультант і фінансовий брокер, для фонду ж інші види діяльності е забороненими.Державні витрати не завжди збігаються з податковими надходженнями. У результаті виникає бюджетний дефіцит, що покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансовому ринку шляхом продажу облігацій уряду та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам. Якщо у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає "чистим" постачальником коштів на фінансовий ринок. Вплив держави на кругообіг фінансових активів на фінансовому ринку виявляється через таке джерело, як фіскальна політика. Підвищуючи прямі податки, уряд може збільшити також обсяг коштів, що вилучаються у домогосподарств. Останні, у свою чергу, змушені зменшувати або заощадження, або витрати на споживання. У будь-якому разі наслідком буде зменшення національного продукту як безпосередньо, тобто через зменшення доходів, отримуваних фірмами від продажу споживчих товарів, так і опосередковано, з огляду на зменшення обсягів заощаджень. А це означає також зменшення обсягів інвестиційних засобів, які фірми можуть витратити на придбання капітальних благ. Зниження прямих податків стимулює збільшення як заощаджень, так і споживання, у такий спосіб позитивно впливаючи на збільшення національного продукту. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладенням капіталу. Як свідчить світова практика, усі розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як не-емісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№207 Поясніть, чому необхідне державне регулювання фінансового ринку  і як воно здійснюється?

Добре відрегульований фінансовий ринок, по-перше, знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною; по-друге, це незамінний інструмент залучення до процесу економічного розвитку сумарного обсягу заощаджень населення. По-третє, високорозвинений фінансовий ринок підвищує динамічність економічної системи, що дуже важливо для схвалення населенням поступового переходу до ринкової економіки.

Фінансовий ринок — це сфера економіки, де відчувається найжор-стокіший політичний тиск, адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення й деякою мірою дезінформувати ринок. На фінансовому ринку навіть репутація учасника має свою ціну. Водночас інвестори намагаються віднайти можливість заробити і докладають багато зусиль, щоб отримати угоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Вони намагаються також обмежити конкуренцію між тими, кому надали капітал. І як часто трапляється, страждають найбільш беззахисні — дрібні, індивідуальні інвестори. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і потребує втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави має бути обов'язковим.

Банківське регулювання — одна з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.

Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. На початковому етапі становленняРЦП регулювався багатьма державними органами — Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, НБУ. Нині основним регулятором є Державна комісія цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Основним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Система регулювання має виконувати такі функції: визначати ключові напрямки фондового ринку і роль його учасників; створювати для учасників ринку сприятливе законодавче та регулююче середовище; перешкоджати діям, які можуть призвести до дезорганізації та руйнування ринку, недобросовісної конкуренції і обману інвесторів, маніпуляції цінами і шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі за довірчими операціями, і встановлювати відповідальність за ці дії.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за його діяльністю. З метою забезпечення єдиної державної політики у цій сфері створено спеціальний державний орган — ДКЦПФР.

Державний контроль стосується всіх найважливіших галузей взаємовідносин, наприклад, нагляду за переміщенням контрольного пакета акцій, допуску та обігу на території країни іноземних цінних паперів, перевірки інформації про випуск цінних паперів, а також річних звітів емітентів.

 

№208 Ринок грошей і ринок капіталів, їх призначення і характеристика.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів). Ринок грошей має справу з короткотерміновими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризикованими. Придбання короткотермінових боргових зобов’язань здійснюється тільки у тимчасове користування. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційні векселі. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов’язань. Включення довгострокових зобов’язань до ринку капіталів пояснюється саме тривалим терміном використання ресурсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№209 Інструменти фінансового ринку, їх склад і характеристика.

Інструменти фінансового ринку, на їх класифікація

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють:

Інструменти ринку позичкових капіталів (гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку). Інструменти ринку цінних паперів (різноманітні цінні папери, що обертаються на ньому ринку) Інструменти валютного ринку (іноземна валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок). Інструменти страхового ринку (страхові послуги, розрахункові документи та окремі види цінних паперів). Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння (вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери). До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють:

Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року).

Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року).

За характером фінансових зобов'язань фін. інстр. Поділяються: 

Інструменти, наступні фінансові зобов 'язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань).

Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається).

Дольові (пайові) фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.).

Залежно від пріоритетної значимості розрізняють:

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку).

Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) характеризують виключно цінні папери, що підтверджуючі, право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді.

Залежно від складу первинних фінансових інструментів деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За гарантованістю рівня дохідності:

Фінансові інструменти з фіксованим доходом. (привілейовані акції)

Фінансові інструменти з невпзначеним доходом. (прості акції)

За рівнем ризику виділяють:

Безризикові фінансові інструменти (державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків тощо)

 Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику (короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей тощо)

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику.

Фінансові інструменти з високим рівнем ризику.

Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні ") (акції "венчурних" (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка).

 

№210 Обґрунтуйте, яким чином ринок цінних паперів поєднує державні, інституційні та індивідуальні інтереси.

Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення від інфляції та поліпшення його матеріального становища.

Розглядаючи поняття фондового ринку відзначимо, що це сфера, в якій реалізуються відносини власності, здійснюється вільне переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси, створюються умови для доброзичливої конкуренції й обмеження монополізму. Ринок цінних паперів об’єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об’єкта вкладення з певними майновими гарантіями. Інвестуючи свої вільні кошти у цінні папери, фізичні і юридичні особи перетворюють їх на капітал, а підприємницькі структури мають можливість отримати додаткові фінансові ресурси для розширення своєї господарської діяльності.

Держава розміщує на ринку власні боргові цінні папери задля залучення додаткових коштів,покриття дефіцити бюджету, а також може виступати інвестором.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

211 Класифікація фондового ринку за характером руху інструментів і за формою його організації. Суб’єкти фондового ринку.

Емітенти цінних паперів — юридичні, а у випадках, передбачених законом, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Зауважимо, що в Україні лише юридичні особи мають право випускати цінні папери. Це стосується як випадків утворення акціонерних товариств через заснування чи перетворення державних підприємств в акціонерні товариства або випуск облігацій підприємствами, так і випадків, коли цінні папери випускаються, наприклад, за рішенням державних органів управління або місцевих органів самоврядування (облігацій внутрішніх державних та місцевих позик, казначейських зобов’язань).

Інвестори — фізичні, юридичні особи та інституційні інвестори, котрі мають вільні грошові кошти, необхідні для інвестування з метою збільшення ринкової вартості цінних паперів.Інвесторами на ринку цінних паперів, як правило, виступають індивіди та інституції, держава в особі Державного казначейства чи Національного банку.Найбільш активними серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові чи торговельні підприємства, компанії, господарські товариства.

Посередники на ринку цінних паперів — це такі фінансові організації, які надають посередницькі послуги. Існують три основні види посередницьких послуг: брокерські, дилерські та послуги щодо здійснення підписки. Згідно з цим розрізняють три види посередників: брокери, дилери та андеррайтери.

Термін «брокерські послуги» використовується для позначення регулярної діяльності, головним змістом якої є здійснення операцій з цінними паперами за рахунок коштів клієнтів. Після придбання цінних паперів брокером право власності до нього не переходить, воно переходить до клієнта, за дорученням і за кошти якого брокер здійснює операції.

Клієнтами брокера, як правило, є інвестори, але ними можуть бути і дилери.

Термін «дилерські функції» використовується для позначення регулярної підприємницької діяльності, основним змістом якої є купівля і продаж цінних паперів за свій власний рахунок. Після придбання цінних паперів дилером до нього переходить право власності на вказані папери.

Термін «послуги з проведення підписки» використовується на ринку цінних паперів для позначення посередницької діяльності, основним змістом якої є розміщення цінних паперів серед інвесторів. Андеррайтером може бути фізична або юридична особа, котра гарантує емітентові цінних паперів їх розміщення на ринку на узгоджених умовах за відповідну винагороду. Залежно від характеру руху інструментів на фондовому ринку, його можна розмежувати на первинний і вторинний. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій. Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон’юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Фондова біржа, в залежності від форми організації, може бути публічно правовою, тобто державною, або створюватися як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути торговці цінними паперами, які мають дозвіл на таку діяльність.

 

№212 Обґрунтуйте, в чому полягає роль брокерів, дилерів та андеррайтерів на ринку цінних паперів.

Посередники на ринку цінних паперів — це такі фінансові організації, які надають посередницькі послуги. Існують три основні види посередницьких послуг: брокерські, дилерські та послуги щодо здійснення підписки. Згідно з цим розрізняють три види посередників: брокери, дилери та андеррайтери.

Термін «брокерські послуги» використовується для позначення регулярної діяльності, головним змістом якої є здійснення операцій з цінними паперами за рахунок коштів клієнтів. Після придбання цінних паперів брокером право власності до нього не переходить, воно переходить до клієнта, за дорученням і за кошти якого брокер здійснює операції.

Клієнтами брокера, як правило, є інвестори, але ними можуть бути і дилери.Термін «дилерські функції» використовується для позначення регулярної підприємницької діяльності, основним змістом якої є купівля і продаж цінних паперів за свій власний рахунок. Після придбання цінних паперів дилером до нього переходить право власності на вказані папери.

Термін «послуги з проведення підписки» використовується на ринку цінних паперів для позначення посередницької діяльності, основним змістом якої є розміщення ціннихпаперів серед інвесторів. Андеррайтером може бути фізична або юридична особа, котра гарантує емітентові цінних паперів їх розміщення на ринку на узгоджених умовах за відповідну винагороду.

Фінансові посередники виконують роль сполучної ланки між емітентом та інвестором. З одного боку, вони виконують посередницькі функції стосовно емітента, проводячи операції з випуску і розміщення цінних паперів на ринку. Добре знаючи ринок, вони краще розуміються на тому, які цінні папери та умови їх випуску найбільш доцільні для конкретного емітента, як провести роботу, щоб забезпечити розміщення цінних паперів. З іншого боку, вони надають послуги інвесторам у придбанні цінних паперів, виходячи з побажань інвестора стосовно дохідності й надійності вкладень. Роль фінансових посередників на ринку цінних паперів надзвичайно важлива, адже саме вони визначають його активність та ефективність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

213 Сутність і призначення фондового ринку. Біржовий та позабіржовий ринок цінних паперів, їх характеристика.

Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних, що виражається через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися.

Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення від інфляції та поліпшення його матеріального становища.

Розглядаючи поняття фондового ринку відзначимо, що це сфера, в якій реалізуються відносини власності, здійснюється вільне переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси, створюються умови для доброзичливої конкуренції й обмеження монополізму. Ринок цінних паперів об’єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об’єкта вкладення з певними майновими гарантіями. Інвестуючи свої вільні кошти у цінні папери, фізичні і юридичні особи перетворюють їх на капітал, а підприємницькі структури мають можливість отримати додаткові фінансові ресурси для розширення своєї господарської діяльності.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу. Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і реалізуються поза біржею. Він стосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові операції можуть виконуватися і на вторинному ринку.

 

№214 Визначте сутність і призначення фондового ринку. Первинний і вторинний фондовий ринок, їх характеристика.

Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних, що виражається через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися.

Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення від інфляції та поліпшення його матеріального становища.

Розглядаючи поняття фондового ринку відзначимо, що це сфера, в якій реалізуються відносини власності, здійснюється вільне переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси, створюються умови для доброзичливої конкуренції й обмеження монополізму. Ринок цінних паперів об’єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об’єкта вкладення з певними майновими гарантіями. Інвестуючи свої вільні кошти у цінні папери, фізичні і юридичні особи перетворюють їх на капітал, а підприємницькі структури мають можливість отримати додаткові фінансові ресурси для розширення своєї господарської діяльності.

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголо­шення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з одного боку, та інвесторами і фінансовими посередниками — з іншого. На первинному ринку емітент передає майнові права на свою власність іншим особам, одержуючи натомість кошти для інвестицій. Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу ціннихпаперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансови­ми посередниками. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

215 Фондова біржа: сутність, функції.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції — посередницьку, індикативну та регулятивну. Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й усебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. На фондовій біржі обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу. Торговельні угоди на біржі укладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу, їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну та якісну оцінку цінних паперів і динаміку їх розвитку. Це створює передумови для формування надійного і достовірного механізму торгівлі (хоча і не виключає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляції цінними паперами) та стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які промахи відразу ведуть до зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а відтак і попиту на них, що веде до зменшення припливу фінансових ресурсів. Тому для емітента так важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові результати.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяль­ністю суб’єктів біржової торгівлі. Біржі здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Вони мають право на отримання та перевірку інформації про їх діяльність. Відповідно біржі можуть знімати з котирування окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові показники. Мета контрольної діяльності біржі — забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі. Існують три види бірж: замкнута біржа, у торгах на якій можуть брати участь лише члени біржі; біржа з вільним доступом відвідувачів, угоди на якій здійснюють тільки маклери (тобто посередники); і біржа, що складається із широкого кола осіб, але діє під контролем урядових органів.

 

№216 Обґрунтуйте, чому фондова біржа вважається центром торгівлі цінними паперами. Сучасний стан біржового фондового ринку в Україні.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції — посередницьку, індикативну та регулятивну.

Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в економічній та фінансовій системі окремих країн, так і на рівні міжнародної економіки та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальні фінансові ресурси, доступ до яких досить не простий. Тільки найбільш потужні, надійні й стабільні емітенти, які мають високі фінансові результати, можуть їх отримати. Стабільність у світі багато в чому залежить від урівноваженості попиту і пропонування на фондових біржах, що є основою регулювання біржової діяльності. На відміну від банків, які самостійно визначають напрями вкладення своїх ресурсів, фондова біржа не може адміністративно регулювати грошові потоки. Однак, хоча інвестори самостійно визначають, куди вкладати гроші, керуються вони при цьому насамперед біржовим котируванням цінних паперів.

Сприяючи раціональному рухові, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів між окремими емітентами різних галузей, регіонів та країн, фондові біржі, як і комерційні банки, є рушійною силою економічного розвитку. Разом з тим, якщо банки розгляда­ються як мозковий центр і кровоносна система економіки, фондові біржі виконують насамперед роль нервової системи. Вони дають змогу вчасно відстежувати процеси, які характеризують стан економіки та фінансової системи і приймати відповідні рішення. Тому провідні фондові біржі (Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Франкфурт, Копенгаген) стали світовими фінансовими центрами, ситуація на яких значною мірою визначає фінансову політику всіх країн світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№217-218

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов`язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать:

- акції;
- облігації підприємств;
- облігації місцевих позик;
- державні облігації України;
- іпотечні сертифікати;
- іпотечні облігації;
- сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);
- інвестиційні сертифікати;
- казначейські зобов`язання України.

Цінні папери, що не належать згідно із цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

3. Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

4. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред`явника, іменні або ордерні.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

- пред`явникові цінного паперу (цінний папір на пред`явника);
- особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);
- особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

5. В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;
б) інвестиційні сертифікати;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов`язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;
б) державні облігації України;
в) облігації місцевих позик;
г) казначейські зобов`язання України;
ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;
д) векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;
б) іпотечні сертифікати;
в) заставні;
г) сертифікати ФОН;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов`язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

 

№219 Інструменти кредитного ринку і ринку цінних паперів.

Інструменти ринку цінних паперів:

Інструментами ринку цінних паперів є: акції, облігації (внутрішніх державних та місцевих позик, зовнішніх державних позик, підприємств), казначейські векселі, депозитні та інвестиційні сертифікати, комерційні папери, приватизаційні папери, а також до їх складу входять деривативи — похідні інструменти (опціони, ф’ючерси та ін.), які відображають різні види контрактів з торгівлі цінними паперами. Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Облігація являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу.

Казначейський вексель є формою боргового зобов’язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Депозитний сертифікат є формою боргового зобов’язання комерційного банку.

Інвестиційний сертифікат являє собою цінний папір, який випускається інституційними інвесторами для мобілізації коштів з метою їх наступного вкладення в цінні папери.

Приватизаційні папери спеціальні цінні папери які дають право брати участь в приватизації державної власності.

Комерційні папери це короткострокові незабезпечені боргові зобов’язання, термін обігу яких не перевищує 270 днів.

Інструменти кредитного ринку: облігації усіх видів, комерційні папери, казначейські зобов’язання (боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів, розповсюджується винятково на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права, відповідно до умов їх випуску.), ощадні сертифікати (письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому.), векселі (фінансовий інструмент, який поєднує функції платіжного документа та боргового цінного папера, що засвідчує безумовне горшове зобов’язання сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№220 Дайте визначення сутності цінних паперів. Назвіть і охарактеризуйте боргові і дольові цінні папери.

 Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Пайові цінні папери: акції, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери.

Боргові цінні папери: облігації, казначейські зобов’язання та ін., за якими емітент несе зобов’язання повернути у відповідний строк кошти, інвестовані в його діяльність, виплатити дохід у вигляді фіксованого процента.

Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні папери визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових і обов'язкових прав; право управління; задоволення передання або отримання власності. Цінні папери як економічна категорія мають певні властивості й характеристики: ліквідність, дохідність, курс, надійність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостійного обігу тощо.

 

221 Цінні папери: сутність, класифікація. Види корпоративних цінних паперів.

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними  реквізитами,  що  посвідчують  грошові  або  інші  майнові  права,  визначають  взаємовідносини особи,  яка їх розмістила (видала),  і  власника,  та передбачають виконання зобов'язань згідно з  умовами  їх розміщення,  а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні   папери   за   порядком   їх   розміщення  (видачі)  поділяються на емісійні та неемісійні.

     Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові  права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере  на себе відповідні зобов'язання (емітент).

     До емісійних цінних паперів належать:    акції;  облігації підприємств;   облігації місцевих позик;  державні облігації України;  іпотечні сертифікати; іпотечні облігації;

сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати  ФОН);  інвестиційні сертифікати;   казначейські зобов'язання України.

     Цінні папери,  що  не  належать  згідно  із  цим  Законом  до  емісійних  цінних  паперів,  можуть  бути визнані такими Державною  комісією  з  цінних  паперів  та  фондового  ринку,  якщо  це   не  суперечить  спеціальним  законам  про  ці групи та/або види цінних

паперів.

Цінні  папери   за   формою   існування   поділяються   на  документарні та бездокументарні.

     Емісійні  цінні  папери одного випуску можуть існувати лише в  одній  формі. 

     Неемісійні   цінні   папери   можуть   існувати   виключно  в  документарній  формі. 

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника,  іменні або ордерні.

     Права, посвідчені цінним папером, належать:

пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

особі, зазначеній у цінному папері,  яка може сама  здійснити ці  права  або  призначити  своїм  розпорядженням  (наказом)  іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

В Україні у цивільному  обороті  можуть  бути  такі  групи цінних паперів:

     1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь  їх   власника   у   статутному   капіталі   (крім    інвестиційних  сертифікатів  та  сертифікатів  ФОН),  надають  власнику  право на  участь  в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання  частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у  разі  ліквідації  емітента  (крім  сертифікатів  ФОН).  До пайових  цінних паперів відносяться:

     а) акції;

     б) інвестиційні сертифікати;

     в)  сертифікати  ФОН

     2) боргові  цінні  папери  -  цінні  папери,  що  посвідчують  відносини позики і передбачають зобов'язання емітента  сплатити  у  визначений  строк  кошти  відповідно до зобов'язання.  До боргових  цінних паперів відносяться:

     а) облігації підприємств;

     б) державні облігації України;

     в) облігації місцевих позик;

     г) казначейські зобов'язання України;

     ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

     д) векселі;

     3) іпотечні  цінні  папери  -  цінні  папери,   випуск   яких забезпечено   іпотечним   покриттям   (іпотечним   пулом)  та  які посвідчують право власників на отримання від емітента належних  їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

     а) іпотечні облігації;

     б) іпотечні сертифікати;

     в) заставні;

     4) приватизаційні   цінні   папери   -   цінні   папери,  які посвідчують право  власника  на  безоплатне  одержання  у  процесі приватизації   частки   майна  державних  підприємств,  державного житлового фонду, земельного фонду;

  5) похідні цінні папери - цінні папери,  механізм випуску  та обігу  яких  пов'язаний  з  правом на придбання чи продаж протягом строку,  встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери,  які надають їхньому держателю право  розпоряджатися  майном,  вказаним  у  цих документах.

Корпоративні цінні папери: акції, корпоративні облігації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

222 Цінні папери: сутність, класифікація. Види державних цінних паперів.

 Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними  реквізитами,  що  посвідчують  грошові  або  інші  майнові  права,  визначають  взаємовідносини особи,  яка їх розмістила (видала),  і  власника,  та передбачають виконання зобов'язань згідно з  умовами  їх розміщення,  а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні   папери   за   порядком   їх   розміщення  (видачі)  поділяються на емісійні та неемісійні.

     Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові  права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере  на себе відповідні зобов'язання (емітент).

     До емісійних цінних паперів належать:    акції;  облігації підприємств;   облігації місцевих позик;  державні облігації України;  іпотечні сертифікати; іпотечні облігації;

сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати  ФОН);  інвестиційні сертифікати;   казначейські зобов'язання України.

     Цінні папери,  що  не  належать  згідно  із  цим  Законом  до  емісійних  цінних  паперів,  можуть  бути визнані такими Державною  комісією  з  цінних  паперів  та  фондового  ринку,  якщо  це   не  суперечить  спеціальним  законам  про  ці групи та/або види цінних

паперів.

Цінні  папери   за   формою   існування   поділяються   на  документарні та бездокументарні.

     Емісійні  цінні  папери одного випуску можуть існувати лише в  одній  формі. 

     Неемісійні   цінні   папери   можуть   існувати   виключно  в  документарній  формі. 

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника,  іменні або ордерні.

     Права, посвідчені цінним папером, належать:

пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

особі, зазначеній у цінному папері,  яка може сама  здійснити ці  права  або  призначити  своїм  розпорядженням  (наказом)  іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

В Україні у цивільному  обороті  можуть  бути  такі  групи цінних паперів:

     1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь  їх   власника   у   статутному   капіталі   (крім    інвестиційних  сертифікатів  та  сертифікатів  ФОН),  надають  власнику  право на  участь  в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання  частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у  разі  ліквідації  емітента  (крім  сертифікатів  ФОН).  До пайових  цінних паперів відносяться:

     а) акції;

     б) інвестиційні сертифікати;

     в)  сертифікати  ФОН

     2) боргові  цінні  папери  -  цінні  папери,  що  посвідчують  відносини позики і передбачають зобов'язання емітента  сплатити  у  визначений  строк  кошти  відповідно до зобов'язання.  До боргових  цінних паперів відносяться:

     а) облігації підприємств;

     б) державні облігації України;

     в) облігації місцевих позик;

     г) казначейські зобов'язання України;

     ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

     д) векселі;

     3) іпотечні  цінні  папери  -  цінні  папери,   випуск   яких забезпечено   іпотечним   покриттям   (іпотечним   пулом)  та  які посвідчують право власників на отримання від емітента належних  їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

     а) іпотечні облігації;

     б) іпотечні сертифікати;

     в) заставні;

     4) приватизаційні   цінні   папери   -   цінні   папери,  які посвідчують право  власника  на  безоплатне  одержання  у  процесі приватизації   частки   майна  державних  підприємств,  державного житлового фонду, земельного фонду;

  5) похідні цінні папери - цінні папери,  механізм випуску  та обігу  яких  пов'язаний  з  правом на придбання чи продаж протягом строку,  встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери,  які надають їхньому держателю право  розпоряджатися  майном,  вказаним  у  цих документах.

 

Державні цінні папери:акції держ підприємств, облігації, казначейські зобов’язання, приватизаційні цінні папери.

, облігації, казначейські зобов’язання, приватизаційні цінні папери.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

#223Які існують види цінних паперів держави? Назвіть і охарактеризуйте їх. За рахунок яких коштів держава виплачує доходи по державних позиках і погашає їх?

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їхніх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом

Облігація являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління.

Казначейські зобов’язання — це вид цінних паперів на пред’­явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов’язань — довгострокові (від п’яти до десяти років), середньострокові (від одного до п’яти років), короткострокові (до одного року).

Вексель — це письмове абстрактне й безспірне зобов’язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Казначейський вексель є формою боргового зобов’язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони надаються лише громадянам і підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.

Приватизаційні цінні папери є виключно іменними, надаються лише громадянам і можуть бути використані лише в період приватизації. Зазначені папери не підлягають вільному обігу. За ними не виплачуються ні дивіденди, ні будь-які інші доходи. Їх неможливо використовувати як засіб платежу чи забезпечення зобов’язань. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно за допомогою їх обміну на акції та інші документи, що підтверджують право власності на частку державного майна, розмір якої дорівнює розмірові номінальної вартості приватизаційного паперу.   Державними органами регулювання ринку цінних паперів є Міністерство фінансів, Національний банк, Фонд державного майна України, а також Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

 

#224 Фінансові послуги, їх види та характеристика.

Ринок фінансових послуг як складова фінансового ринку являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин — підприємницьким структурам, державі і громадянам у процесі їх фінансової діяльності.

Фінансові послуги за своєю структурою дуже різні, вони можуть мати риси кредитних операцій, операцій оренди, страхування тощо, проте всі вони раціонально доповнюють мобілізацію й використання фінансових ресурсів в інших підсистемах фінансової системи держави. До фінансових посередників відносять комерційні банки та небанківські кредитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії, інституційні інвестори, фондові та валютні біржі.

До найхарактерніших видів посередницьких фінансових послуг належить лізинг. Фінансовий лізинг полягає в тому, що під час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди лізингоодержувач може повернути об’єкт оренди лізингодавцю, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду

До фінансових посередницьких послуг належить також факторинг. Головна мета факторингового обслуговування — інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80—90 % від суми боргу. Решту 10—20 % від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнтові. Серед небанківських кредитних установ, що надають кредитні послуги, особливе місце посідають кредитні спілки. Це громадські неприбуткові організації, головною метою яких є фінансовий та соціальний захист своїх членів через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Одна з найпоширеніших послуг кредитних спілок — надання позичок. Страхування теж можна розглядати як один із сегментів ринку фінансових послуг. При цьому страхові компанії можуть розглядатися і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Фінансові послуги у сфері страхування пов’язані із формуванням колективних страхових фондів і фінансовим відшкодуванням різних втрат і збитків. До групи обслуговуючих фінансових послуг відносяться:Консалтингові, аудиторські, та інформаційні послуги, що безпосередньо не пов’язаний з рухом фінансових ресурсів чи формуванням доходів та здійсненням витрат і видатків. Водночас їх призначення полягає у наданні таких послуг, які сприяють указаним процесам.Консалтингові фірми, проводячи консультаційну роботу, можуть допомогти мінімізувати вартість залучених фінансових ресурсів, оптимізувати їх розміщення, сприяти мінімізації податкового навантаження тощо.Аудиторські послуги пов’язані із незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності господарюючих суб’єктів.Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової і нефінансової інформації, необхідної суб’єктам господарювання для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Первинна інформація надається інформаційними агенціями через видання статистичних збірників, періодичних зведень, наприклад біржових, систему інформаційної мережі — Інтернет. Аналітичну інформацію надають рейтингові агенції (аналітичні огляди, рейтингові оцінки, наприклад привабливості цінних паперів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№225 Поясніть відмінності між такими видами фінансових послуг, як лізинг і факторинг.

До найхарактерніших видів фінансових послуг належить лізинг. Суб’єктами лізингових операцій є продавець лізингового майна, тобто його виробник; лізингодавець — організація, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа; лізингоодержувач — підприємство, яке отримує в користування майно за договором лізингу. У межах довгострокової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій — фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг полягає в тому, що під час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди лізингоодержувач може повернути об’єкт оренди лізингодавцю, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Об’єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін менший, ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2—5 років). Як і за фінансового лізингу, після закінчення терміну угоди вона може бути продовжена на нових умовах. В іншому разі майно повертається власникові або викуповується за договірною ціною. Отже, лізинг дає змогу підприємствам та організаціям отримувати необхідні виробничі фонди без значних одноразових затрат, а також уникнути витрат, пов’язаних із моральним старінням засобів виробництва.

Структура лізингового платежу регулюється законодавством і включає амортизаційні відрахування, плату за кредит, прибуток лізингодавця, страхові платежі та інші витрати лізингодавця. Конкретна величина платежу за надане в лізинг майно встановлюється лізингодавцем.До фінансових посередницьких послуг належить також факторинг. Головна мета факторингового обслуговування — інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80—90 % від суми боргу. Решту 10—20 % від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнтові. Банк може оплатити постачальникові платіжні вимоги не тільки у день подання їх на інкасо, а й відправлені у банки платників раніше й акцептовані платниками, але не оплачені через відсутність коштів на рахунках. Отже, отримання факторингової послуги дає змогу підприємствам перетворити продаж із відстрочкою платежу на продаж із негайною оплатою і в результаті прискорити рух свого капіталу.

 

№226 Обґрунтуйте, чому страхування можна розглядати як один із сегментів ринку фінансових послуг.

Страхування теж можна розглядати як один із сегментів ринку фінансових послуг. При цьому страхові компанії можуть розглядатися і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Фінансові послуги у сфері страхування пов’язані із формуванням колективних страхових фондів і фінансовим відшкодуванням різних втрат і збитків. Фінансове посередництво має місце при розміщенні фінансових ресурсів на фінансовому ринку.

 

#227Поясніть, яким чином держава регулює фінансовий і  страховий ринок.

Держава, як учасник ринку страхових послуг, створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства. У законах і прийнятих нормативних актах сформульовані вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.

Страховий нагляд здійснюється також за рівнем страхових тарифів, формуванням запасних і резервних фондів страховиків, проведенням інвестиційної політики, організацією обліку і звітності, своєчасною і повною сплатою податків у бюджет, за рівнем фахової підготовки страхових працівників.

Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі ви-моги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.
Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюється державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям обширних масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, необхідністю постійної адаптації законодавства та підза-конних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторів створення ну, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом інших обставин.

На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку, відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствами та відомствами. Контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької, комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами.
Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк України. Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції. Міністерство економіки. Державна податкова інспекція та Державний митний коміте? Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№228 Сутність фінансів суб’єктів господарювання, їх функції та принципи організації.

Оскільки фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів, то досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з поняттями «грошові кошти» та «фінансові ресурси». Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з’ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. Отже, фінанси підприємств — це економічні відносини, що пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення.

Фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою сутність, свою внутрішню властивість через такі функції:

формування, розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, іншими суб’єктами господарювання;

контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

При комерційному розрахунку принципи організації: повна юридична та господарська відокремленість, самоокупність, прибутковість, самофінансування, відповідальність.

При неприбутковій діяльності: госп. І юрид. Відособленість, самоокупність фінансова відповідальність.

При кошторисному фінансуванні: плановість, цільовий характер коштів, підзвітність, виділення коштів в залежності від фактичних показників діяльності.

 

 

№229 Внутрішні та зовнішні фінансові відносини суб’єктів господарювання. Вплив цих відносин на фінансову діяльність підприємств.

Фінансові відносини підприємств відображаються в гро­шових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні взаємозв’язки.

До зовнішніх фінансових відносин підприємства входять:

а) відносини обміну:

взаємовідносини між суб’єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

б) відносини розподілу:

взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;

взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески і надходження;

взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;

взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів тощо;

взаємовідносини з інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;

взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства мають розподільний характер і включають:

розподіл доходу і формування прибутку;

розподіл чистого прибутку та його використання;

формування та використання амортизаційних відрахувань;

утворення та використання фондів підприємств.

­­В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Витрати забезпечуються за рахунок фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результа­тах — прибутках чи збитках. У такий спосіб формується ланцюг, що відображає механізм фінансової діяльності підприємств: фінансові ресурси ® витрати ® доходи ® фінансові результати ® збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№230 Методи організації фінансової діяльності підприємств. Принципи, мета і зміст кожного методу.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

— комерційний розрахунок;

— неприбуткова діяльність;

— кошторисне фінансування.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

— повна господарська і юридична відокремленість;

— самоокупність;

— прибутковість;

— самофінансування;

— фінансова відповідальність.

Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів.. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Цей принцип установлює взаємозв’язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:

— господарська і юридична відособленість;

— самоокупність;

— фінансова відповідальність.

Стосовно господарської і юридичної відособленості слід зазначити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення фінансової діяльності. Разом з тим є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які визначають характер і напрями діяльності. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат. Адже важливе не тільки встановлення самоокупності, а й рівня, на якому вона досягається. Рівень витрат повинен забезпечити доступність товарів і послуг.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

— плановість;

— цільовий характер виділених коштів;

— виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

— підзвітність.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не включає достатніх стимулів до раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед це установи соціальної сфери, які надають так звані безплатні послуги, тобто оплата здійснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централізованих фондів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№231 Кошторисне фінансування: сутність, принципами здійснення.

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

— плановість;

— цільовий характер виділених коштів;

— виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

— підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звідси і назва методу). Кошторис — це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні заходи. Розрахунки планових витрат здійснюються, як правило, на основі нормативного методу. Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватись на підставі статистичних розрахунків, виходячи з динаміки розвитку установи.

Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом.. Цільове призначення асигнувань дає змогу фінансуючій організації здійснювати контроль за їх раціональним і ефективним використанням.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників. Отже, фінансування здійснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб. Це дуже важливо, бо сприяє недопущенню завищення планових розрахунків для отримання більшого фінансування.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування. Необхідність контролю випливає з того, що цей метод фінансової діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому потрібен жорсткий і постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій та установ.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не включає достатніх стимулів до раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед це установи соціальної сфери, які надають так звані безплатні послуги, тобто оплата здійснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централізованих фондів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

232. Охарактеризуйте зміст фінансів підприємницьких структур та принципи комерційної діяльності.

Фінанси підприємницьких структур – це особлива галузь функціонування самих фінансів і фінансових відносин з метою забезпечення процесу виробництва. Фінанси підприємницьких структур – це процес формування  фондів грошових коштів для обслуговування виробничого процесу з метою одержання прибутку, підвищення ефективності виробництва, забезпечення розрахунків з Державним бюджетом, фінансовими інститутами та іншими юридичними і фізичними особами.Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах: повна господарська і юридична відокремленість; самоокупність; прибутковість; самофінансування; фінансова відповідальність.Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати.Самоокупність означає покриття витрат на просте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Принцип самоокупності означає, що фін. діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів,я ке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів. Є повна і часткова самоокупність. Повна означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Є непередбачена часткова самоокупність (веде до збитків) і запланована (потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів; визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг).

                        Прибутковість означає, що отримані доходи мають покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток – це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства; критерій ефективності діяльності підприємства; є основним джерелом нарощування фін. ресурсів і розширення виробництва.

                        Самофінансування передбачає покриття витрат та розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

                        Принцип фінансова відповідальність полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності.

                        Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах: господарська і юридична відособленість; самоокупність; фінансова відповідальність (див. вище).

                        Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами: плановість; цільовий характер виділених коштів; виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи; підзвітність.

                        Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (це документ, у якому розраховані і затверджені планові витрати на відповідний плановий період чи відповідні заходи). Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями.

                        Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом.

                        Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-цільових показників.

                        Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

233. Фінансові ресурси комерційних підприємств, їх склад і джерела формування

                        Фінансові ресурси – це загальна сума власного, позиченого і залученого капіталу, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

                        Існують такі складові фін. ресурсів підприємств: прибуток, амортизаційні відрахування, оборотні кошти, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів,кредити.

                        Прибуток – це форма фінансових ресурсів, зароблених підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовуються насамперед на розширення виробництва.

                        Амортизаційні відрахування – це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенесення на готову продукцію частини вартості використовуваних основних засобів і є фінансовими ресурсами підприємства для їх відтворення.

Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знос основних засобів. Відомо два методи нарахування амортизації: рівномірне (здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом) та прискорене (полягає у застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються).

Амортизаційні відрахування окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складі виручки від реалізації. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до установлених планів.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень – нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки тощо.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. До них також належать залишки грошових коштів п-ва.

Оборотні кошти призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел – короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.

Бюджетні асигнування завжди мають суворо визначений порядок використання і надаються підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

- бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі і проекти, які визначають розвиток країни загалом.

- бюджетні кредити є формою фін. допомоги п-вам у разі скрутного фін. стану. Відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

- державні дотації – це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

- державні субсидії – це виділення коштів з бюджету  суб’єктам господарювання на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

                        Надходження з державних цільових фондів здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Вони мають строго цільовий характер.

                        Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються  за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання, тобто за своєю сутністю – це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, п-ва здійснюють відрахування у централізовані фонди, а з іншого – можуть отримувати з них кошти.

                        Кредити – це фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств. Кредит існує у двох основних формах: комерційний (отримання товарів чи послуг з відстрочкою оплати) та банківський (отримання позичок від банків чи інших кредитних установ). Кредитування здійснюється з дотриманням принципів поворотності, строковості, платності, забезпеченості.

 

234. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання: поняття, склад і структура. Джерела формування фінансових ресурсів новостворюваних підприємств.

 Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутріш­ніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх дже­рел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери ді­яльності та організаційно-правової форми підприємства. У світо­вій практиці, 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності вклю­чають:

1) виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від осно­вної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

       До таких джерел належать:

внески засновників підприємств;

кошти мобілізовані на фінансовому ринку (надходження коштів від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;кредитні інвестиції);

 поступають в порядку розподілу грошовіх надходжень(фін ресурси, утворені з пайових внесків, фін ресурси, які надійшли від галузевих структур, концервів, асоціацій; бюджетні субсидії;інші види ресурсів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

235. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання: сутність, склад та джерела формування фінансових ресурсів (на рівні підприємницьких структур і  бюджетних установ).

 Фінансові ресурси господарюючого суб’єкту виявляють собою грошові кошти, що маються в його розпорядженні. Ці грошові коштовності можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, на утримання і розвиток об’єктів невиробничої сфери, на особисте використання робітниками, а також у резерв (грошовий запас) [1].

Грошові кошти, що спрямовані на розвиток підприємства, виявляють собою капітал. Структурно капітал складається з грошових коштів, що вкладені в активи господарюючого суб’єкта.

Активи господарюючого суб’єкта – це сукупність майнових прав, що належать йому, тобто прав володіння, розпорядження, і користування майном.

Активи складаються з двох видів:

· позаоборотні активи;

· оборотні активи.

Поза оборотні активи – це постійна (немобільна) частина активів. Іншими словами, поза оборотні активи означають грошові кошти господарюючого суб’єкта, що вибули з господарського оберту.

Оборотні активи – активи, що можуть бути на протязі одного виробничо-торгового циклу або одного року перетворені в грошові кошти.

Позаоборотні активи включають в себе основні засоби (основний капітал), нематеріальні активи, інші види поза оборотних активів. Основні кошти виявляють собою грошові кошти, що вкладені в основні фонди.

Нематеріальні активи – це грошові кошти, що вкладені в нематеріальні об’єкти, що використовуються на протязі довгострокового періоду часу у господарчій діяльності і приносять дохід. Це право користування земельними ділянками і природними ресурсами, патенти, ноу-хау, авторські права, монопольні права і привілеї, гудвілл, ціна фірми та інше [6].

Гудвіл означає вартість накопичених господарюючих нематеріальних активів у формі іміджу, ділових зв’язків і т.п. Гудвіл проявляє себе при продажі фірми. Ціна, за якою продається фірма, може складатись з трьох елементів: власний капітал, додатковий капітал, гудвіл [1].

Джерела фінансові ресурси поділяють на власні і чужі. До власних джерел фінансових ресурсів відносять уставний капітал, сформований з вкладів учредителів господарюючого суб’єкта; прибуток; амортизаційні відрахування.

До чужих – займані і залучені кошти. Займані кошти – це кредити і займи, що позичені у кредиторів на термін за договором на умовах повернення і платності (сплачення відсотків за них). Залучені кошти – це кредиторські заборгованості, тобто це гроші кредитора, якими певний час користується

 

236-237. Ринкова економіка характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано різні форми власності: державну, колективну, приватну. Створюються також підприємства різних організаційно-правових форм господарювання: орендні, акціонерні, кооперативні, колективні, спільні, індивідуальні та інші. Наявність різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання впливає на організацію фінансів. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу коштів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

                        Майно державних підприємств є державною власністю і використовується за рішенням органів державного управління. До джерел формування майна державних підприємств відносяться:

- грошові та матеріальні внески засновника;

- доходи, одержані від господарської діяльності;

- кошти, що надходять від продажу цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується ширшими можливостями щодо формування і використання фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески, спонсорські кошти, фінансова допомога як держави, так і недержавних фінансових інституцій. Вищими органами управління на підприємствах недержавної форми власності є (залежно від типу підприємства) загальні збори членів трудового колективу або акціонерів; рада директорів, засновників або інше правочинне представництво. Їм належить право розпоряджатися власністю (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати безплатно), затверджувати доходи і видатки підприємства, розподіл прибутку, розмір оплати праці й вирішувати інші фінансові питання. Ділові ризики і конкуренція диктують необхідність створення резервних, страхових фондів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

238. 239.Добровільні громадські формування, що об'єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань тощо є некомерційними організаціями.

Доходи громадських організацій формуються здебільшого за рахунок вступних та членських внесків, надходжень від належних їм комерційних структур, від проведення платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.

Добровільні пожертвування надаються неприбутковим організаціям, доходи яких формуються виключно з добровільних пожертвувань чи з бюджетних асигнувань. Ставиться вимога цільового використання пожертвувань лише на проведення екологічної, оздоровчої, аматорської, культурної, освітньої, релігійної, наукової та благодійної діяльності.

Політичним партіям заборонено отримувати кошти і майно від:

- іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства;

- державних органів і підприємств (крім випадків, передбачених законодавством);                                                                                                                                                                                                                                       

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       - підприємств, створених на основі змішаної форми власності, в яких частка держави або іноземного учасника є більшою 20 %;

- нелегалізованих об'єднань громадян;

- анонімних пожертвувачів.

Видатки громадських формувань пов'язані із необхідністю фінансування витрат згідно статутної діяльності та її розвитку, витрат на оплату праці штатного управлінського апарату, адміністративно-господарських витрат, проведенням культурно-масових заходів тощо.

Оскільки громадські організації - це некомерційні організації, вони не сплачують податку на прибуток. Діяльність зазначених організацій регламентується виключно їх статутом.

Професійні спілки - найчисельніші самодіяльні громадські організації, метою діяльності яких є захист інтересів та прав громадян, що об'єднуються за професійною ознакою. Діяльність профспілкових організацій забезпечується за рахунок:

- вступних і членських внесків її членів;

- доходів від господарської, комерційної та іншої діяльності належних їм підприємств і організацій;

- благодійних внесків;

- - коштів, що надходять від підприємств за колективними договорами.

Профспілкові організації мають право зберігати вільні кошти у банках, мати власність у вигляді будинків, готелів, обладнання та іншого майна.

Кошти, що надходять первинним профспілковим організаціям, витрачаються згідно з кошторисом на:культурно-виховну роботу; фізичну культуру і спорт; матеріальну допомогу членам профспілок; адміністративно-господарські та організаційні витрати; преміювання профактиву.

Професійні спілки не сплачують податки, а підпорядковані їм комерційні організації сплачують їх на загальних умовах.

Особливість фінансів доброчинних фондів в тому, що у джерелах формування коштів переважають добровільні пожертвування та спонсорські внески. Держава може надавати допомогу та додаткові пільги.

Доходи доброчинних фондів формуються за рахунок:

- внесків членів фондів;

- благодійних внесків і пожертвувань фізичних та юридичних осіб;

- коштів, що передаються на договірних засадах фізичними та юридичними особами для фінансування конкретних програм, які відповідають завданням фонду;

- кредитів та інших позик;

- частини доходів від діяльності створених благодійними фондами суб'єктів підприємництва в межах, передбачених їхніми установчими документами.

Кошти доброчинних фондів витрачаються: на благодійницьку діяльність згідно статуту (виділення стипендій обдарованим дітям, організацію спортивних змагань, олімпійських та параолімпійських ігор тощо); оплату праці штатним працівникам; адміністративно-господарські та інші видатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

240. Охарактеризуйте доходи і видатки підприємства і назвіть ознаки, за якими вони групуються.

 Витрати підприємства - фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності. Згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. (із змінами) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які закуповуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За напрямами фінансування витрати можна поділити на:

- виробництво і реалізацію продукції;

- відтворення основних засобів;

- операційні заходи;

- соціальні цілі.

За джерелами фінансування витрати поділяються на:

- забезпечені власними фінансовими ресурсами;

- покриті позиченими коштами;

- здійснені за рахунок залучених коштів.

Доходи підприємства є об’єктом розподільних відносин і поділяються на такі групи:

- від основної (операційної) діяльності – виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

- від іншої операційної діяльності – реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості, одержані гранди, субсидії, інші доходи;

- від здійснення фінансових операцій – від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані доходи за облігаціями тощо;

- від іншої звичайної діяльності – реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів,безоплатно одержаних оборотних активів тощо;

- від надзвичайних подій – відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

                        Грошові доходи підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Доходи формуються в результаті економічних взаємовідносин суб’єктів господарювання, що характеризують рух грошових потоків від одного з них до іншого. Рівень доходів підприємств визначається головним чином рівнем цін на товари, що встановлюється на ринку. Тому при виникненні так званого «перекосу» цін необхідний механізм регулювання доходів.

 

241. . Джерела формування власних, залучених і запозичених фінансових ресурсів функціонуючих підприємств

                        Для здійснення виробничої, науково-дослідної й комерційної діяльності п-ва використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові. Матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється зазвичай, за рахунок різних джерел: власного капіталу п-ва, позичених і залучених фінансових ресурсів.

                        Власні кошти – ц кошти підприємств, які постійно знаходяться в обігу й кінцевий строк використання яких не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тієї  частини активів п-ва, яка залишається після виконання його зобов’язань.

                        Позичені кошти – це ті, що одержує п-во на визначений термін, за плату й на умовах повернення. Формуються вони, переважно, за рахунок кредитів.

                        Залучені кошти – це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно перебувають в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

242 Джерела формування статутного фонду підприємств різних форм власності.

Статутний фонд це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним ним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує свої  власні (основні та оборотні) кошти.

        Порядок і джерела формування статутних фондів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якого воно функціонує. В Україні права підприємств різних форм власності та типів закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”.

         Розмір статутного фонду підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого зв’язку між розмірами статутних фондів підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари та послуги, розмір залучених кредитів та інших позикових фінансових ресурсів. У певній мірі розмір статутного фонду впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства.

           Початковий розмір статутного фонду підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, які в  обов’язковому порядку подаються до органів влади під час  державної реєстрації підприємства. Контролюючі  державні органи (фінансові, податкові), а також банки у  взаємовідносинах постійно слідкують за розміром статутного фонду кожного підприємства і за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало лише задекларувати в статуті певний розмір статутного фонду, треба вжити заходи до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному фонді та є його власниками. У статутні фонди також надходить майно (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності) цінні папери, а також нематеріальні активи.

Статутний фонд державного підприємства, що перебуває у загальнодержавній або комунальній державній власності, - це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що безоплатно виділені державою в постійне розпорядження трудового колективу підприємства на правах повного господарчого відання. Чинним законодавством встановлено, що здійснюючи право повного господарчого відання, підприємство володіє, користується, розпоряджається цими ресурсами, чинить по відношенню до них будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. Розмір статутного фонду державного підприємства визначається обсягом виробництва товарів і послуг на ньому.

      У відповідності з Законом України “Про господарські товариства” акціонерні товариства формують свої статутні фонди  за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої підписки на них чи куплі-продіжу на фондовій біржі (це стосується відкритих акціонерних товариств) або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту підписку і купівлю-продіж на біржі (у закритих акціонерних товариствах). Таким чином, у закритих акціонерних товариствах 100 відсотків статутного фонду належать засновникам. Законодавством встановлено, що засновники відкритих акціонерних товариств зобов’язані викупити 25 % всіх акцій, тобто їхня частка в статутному фонді не може бути нижчою за 25 %.

Товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і повні товариства формують статутні фонди з внесків учасників. Ці внески оцінені в національній валюті, визначають частку учасників у статутному фонді, причому у товариствах з обмеженою відповідальністю сума внеску кожного з учасників являє собою межу його відповідальності за зобов’язаннями товариства. В товариствах з додатковою відповідальністю і повних товариствах учасники відповідають за їхні борги сумою своїх внесків у статутний фонд, а якщо сума статутного фонду недостатня для покриття боргів товариства, то додатково ще й майном, що належить кожному учаснику.

          Командитне товариство включає учасників, які формують статутний фонд на засадах повного товариства, а а також вкладників, які відповідають за  зобов’язаннями товариства лише у межах свого вкладу до його статутного фонду.

 

 

243.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

244  Розподіл грошових надходжень суб’єктів господарювання від реалізації продукції, робіт і послуг.

                        У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійсн кругообіг коштів який хар-ся укладанням коштів у вир-во з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу. Забезп грош надходжень, які потрібні для відшкодування витрат вир-ва й обігу, своєчасне виконання фін зобов'язань, форм-ня доходів і прибутку є найважливішою стороною дія-ті підприємств.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т - Г') - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г - Т ... В ... Т' - Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

245Сутність та особливості функціонування корпоративних фінансів

Вивчаючи корпоративні фінанси, слід виділити вихідну категорію, що розкриває сутність абстрактних фінансових відносин у даній сфері. Такою категорією є акція — фінансова клітинка акціонерного товариства. Акціонерне товариство є формою підприємництва, капітал якого спочатку формується за рахунок продажу акцій. Купивши акцію, фізична або юридична особа стає власником акціонерного товариства відповідно до суми її номіналу. Основною метою корпорації є збільшення ринкової вартості акції в інтересах її власника.

На базі акції формується акціонерний капітал корпорацій.

Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою:

Вихідна категорія – акція

 

 

Акціонерний капітал

 

Позичковий капітал

 

Функціонуючий капітал корпорації

 

Інвестиції в активи(реальні, фінансові)

 

Прибуток

Сучасна економічна ринкова система заснована на кредитних відносинах, тобто розвитку функції грошей як засобу платежу. Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, котрий розглядається як важіль — леверидж, на який спирається корпорація з метою розширення загальної суми капіталу, необхідної їй для прибуткового й ефективного функціонування.

Акціонерний капітал, а також борги корпорації, тобто непогашені зобов’язання, становлять складну категорію — функціонуючий капітал корпорації. Капітал як власність акціонерного товариства за обсягом менший, ніж його функціонуючий капітал. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу функції.

Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію — інвестиції як абстракцію економічних відносин із приводу розподілу та використання капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи відповідно до її поточних і перспективних планів з метою отримання прибутку. Усі розглянуті категорії взаємозалежні і взаємообумовлені та утворюють синтетичну категорію фінанси корпорації.

 

246. Капітал корпорації, його ціна і структура

На базі акції формується акціонерний капітал корпорацій.

Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою:

Вихідна категорія – акція

 

Акціонерний капітал

 

Позичковий капітал

 

Функціонуючий капітал корпорації

 

Інвестиції в активи(реальні, фінансові)

 

Прибуток

Сучасна економічна ринкова система заснована на кредитних відносинах, тобто розвитку функції грошей як засобу платежу. Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, котрий розглядається як важіль — леверидж, на який спирається корпорація з метою розширення загальної суми капіталу, необхідної їй для прибуткового й ефективного функціонування.

Акціонерний капітал, а також борги корпорації, тобто непогашені зобов’язання, становлять складну категорію — функціонуючий капітал корпорації. Капітал як власність акціонерного товариства за обсягом менший, ніж його функціонуючий капітал. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу функції.

Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію — інвестиції як абстракцію економічних відносин із приводу розподілу та використання капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи відповідно до її поточних і перспективних планів з метою отримання прибутку. Усі розглянуті категорії взаємозалежні і взаємообумовлені та утворюють синтетичну категорію фінанси корпорації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

247. Роль корпорацій на фінансовому ринку

Корпорації є одним із суб’єктів фінансового ринку. Вони виступають на ньому як великі емітенти, тобто продавці своїх цінних паперів. Корпорації також є великими інвесторами, які вкладають свої тимчасово вільні кошти у фінансові активи. Як емітент корпорація виступає на фінансовому ринку в ролі позичальника-дебітора, як інвестор — позичкодавця-кредитора. При цьому загальна ринкова вартість цінних паперів, які емітуються корпорацією, переважає інвестиції. На фінансовому ринку корпорація функціонує як нетто-позичальник.

Корпорація активно діє в усіх сферах і сегментах фінансового ринку: на грошовому і фондовому ринках, на ринку банківських позичок, на первинному і вторинному ринках, на біржовому і позабіржовому ринках. Вибір ринку визначається оперативними і стратегічними цілями, які ставлять перед собою фінансові менеджери корпорацій. На грошовому ринку корпорація виступає емітентом короткострокових цінних паперів, на ринку банківських позичок — позичальником короткострокового капіталу з метою мобілізації короткострокових фондів для фінансування оборотного капіталу. На фондовому ринку вона емітує дов­гострокові цінні папери з метою фінансування довгострокових проектів розвитку.

Емісії акцій і облігацій відбуваються на первинному ринку через відкритий продаж або за допомогою інвестиційних банків, що є андеррайтерами, тобто гарантами первинного розміщення цінних паперів. На вторинному ринку перебувають в обігу раніше випущені цінні папери корпорацій. Безпосередньої участі на цьому ринку корпорація не бере, проте фінансові менеджери постійно одержують інформацію й аналізують її для визначення можливості нових емісій, структури капіталу, дивідендної політики та викупу акцій, що перебувають в обігу. Вторинний ринок цінних паперів організовують фондові біржі, а також позабіржові торговельні системи.

 

 

248. Дивідендна політика корпорації, її види

Дивіденд — це періодичні платежі корпорації її акціонерам. Вони можуть бути в грошовій формі, а також у вигляді акцій. Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і кор­порацією.  Дивідендна політика, яку розробляють менеджери корпорації, передбачає досягнення певної рівноваги або поєднання інтересів корпорації та її акціонерів, що виражається у визначенні пропорцій між частинами прибутку, який не розподіляється і який розподіляється.

Залежно від власних стратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступні види дивідендної політики.

1. Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії.

2. Політика «100%» дивіденду відносно рідко трапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає у виділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Виділення 100 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді

3. Політика фіксованого дивіденду досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вона полягає у виділенні однієї і тієї само ї абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Політика фіксованого дивіденду ординарно характерна для привілейованих акцій, проте декотрі корпорації можуть застосовувати її і до звичайних акцій. Позитивний аспект такого застосування – наближення звичайних акцій за своїми характеристиками ризику до привілейованих акцій при ординарній наявності в них, як і в усіх інших звичайних акцій, права на участь в управлінні компанією.

4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами дуже подібна до попередньо наведеного. Проте політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такі преміальні виплати, як правило, – позитивний чинник для курсу цінних паперів корпорації.

5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку вважається найпоширенішою. Сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення, початково вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення даної частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями.

До позитивних моментів даної дивідендної політики варто віднести її простоту та зрозумілість у застосуванні. Ще однією перевагою можна вважати прозорість механізму нарахування.

6. Прогресивна дивідендна політика – одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вона передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат.

7. Регресивна дивідендна політика – фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політики серед акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, що акціонери вирішують продати акції даної корпорації.

8. Політика негрошових виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій.

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

249  Сутність, склад та передумови виникнення міжнародних фінансів.

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються глобалізацією економічних зв'язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об'єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі. Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв'язків, опосередковують міжнародний інтеграційний процес, сприяю­чи його розвитку і поглибленню.

Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок.

Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

•  взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн; держави  з  юридичними  і  фізичними особами інших країн,  держави  з  урядами  інших  країн  та міжнародними фінансовими організаціями; держави і  суб'єктів  господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів - держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціо­нальні суб'єкти - міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних, фінансів.

Ще одним важливим аспектом економічної категорії міжнародних фі­нансів є їхня суспільно-економічна роль, або функції, які вони виконують при здійсненні міжнародної фінансової політики. До функцій міжнародних фінансів належать розподільча та контрольна.

Розподільча функція, її суть полягає у грошовому розподілі й пере­розподілі світового продукту через механізм міжнародних фінансів. Меха­нізм розподілу й перерозподілу має певні об'єктивні та суб'єктивні зако­номірності.

До об'єктивних закономірностей належать такі:

-    капітал обертається відповідно до закону пропорційного розвитку;

-    потоки грошових коштів перебувають у русі в пошуку найвищої норми прибутку;

—    отримання прибутку завжди пов'язано з ризиком.

Суб'єктивними чинниками, що впливають на механізм розподілу, є політичні й особисті інтереси суб'єктів міжнародних фінансів. Об'єктивні та суб'єктивні закономірності можуть збігатися або бути різноспрямова-ними.

Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжнародних фінан­сів: обмін і перерозподіл вартості між державами. Перша роль викону­ється, коли на противагу грошовим потокам рухається товар. Друга — ко­ли акумулюються і трансформуються грошові фонди між державами. У поєднанні цих двох ролей і виявляється розподільча функція.

Контрольна функція. Суть її полягає в тому, що у будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік й аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій (універсальній, зіставній) формі, оскіль­ки міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі. Зібрану під час цього обліку й проаналізовану інформацію можна використовувати як орієнтир для швидкого прийняття подальших адекватних рішень щодо міжнародних фінансів, а також для опрацювання суб'єктами міжнародних фінансових відносин поточної та стратегічної по­літики своєї діяльності. На ефективну реалізацію цієї функції впливає як політика держави, характер і рівень її економічного розвитку, технічне оснащення процесу збирання й обробки інформації, так і міра розуміння можливості практичної реалізації контрольної функції.

У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначен­ня — ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та пе­рерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ри­нку, а також, своєю чергою, вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.

 

 

 

 

 

250. Необхідність та призначення міжнародних фінансів.Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв'язків, опосеред­ковують міжнародний інтеграційний процес, сприяючи його роз­витку і поглибленню. Міжнародні фінанси — це сукупність перерозподільних від­носин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресур­сів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок. Міжнародні фінансові відносини являють собою досить скла­дну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згрупо­вані за такими напрямами: •  взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

•  взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особа­ми інших країн; •  взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжна­родними фінансовими організаціями;

• взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з між­народними фінансовими інституціями. У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інсти­туції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних фінансів. Розглянемо кожну з цих складових більш детально. Діяльність міжнародних фінансових організацій пов'я­зана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди грошових коштів, що формуються цими організаціями; Провідними міжнародними організаціями є: Організація Об'єдна­них Націй та Європейський Союз. Міжнародні фінансові інституції створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн — засновників цих організацій. їх основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економічних проектів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

251. Охарактеризуйте сутність і особливості руху світових фінансових потоків.

Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнарод­ний ринок грошей (валютний ринок); міжнародний ринок креди­тних ресурсів, міжнародний ринок цінних паперів.Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів. Міжнародні валютні ринки — це купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції. Є світові і регіональні міжнародні валютні ринки. Найбільшим світовим валютним ринком є лондонський, на якому проводиться майже половина всіх валютних операцій. Учасника­ми міжнародних валютних ринків є банки, банкірські будинки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації. Інструментами валютних операцій є банківські перекази — поштові й особливо телеграфні, у тому числі з використанням електронної техніки (Рейтер-дилінг, Телерейт), телексу і телефону. Хоча в деяких країнах (ФРН, Франція, Японія, країнах Бенілюксу, Скандинавії) збереглися валютні біржі, їх роль незначна і зводиться до фіксації довідкових курсів валют. Починаючи з 70-х років XX ст. деякі операції з валютою знову здійснюються на товарних біржах (на­приклад, валютні ф'^черсні й опціонні операції на товарних бір­жах у Чикаго, Нью-Йорку). Банки, яким довірено право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими або валютними банками. Уповно­важені банки використовують дві форми вивезення капіталу: від­криття за рубежем своїх зарубіжних філій і прийняття пайової участі в капіталі іноземного банку. Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої стабі­льності валют країн ЄС привели до нової стадії розвитку європей­ської валютної системи — переходу до єдиної валюти — євро. Введення в обіг євро означає новий етап у розвитку системи міжнародних фінансів у цілому і європейської валютної системи зокрема.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів — це специфічна сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжна­родному ринку рухаються на загальновідомих принципах, а саме принципах обов'язкового повернення коштів, терміновос­ті, платності і забезпеченості. На міжнародний кредит вплива­ють такі фактори, як платіжний баланс, розмір процентної ставки, вид валюти, курс валюти, рівень рентабельності креди­тних операцій та ін. Міжнародний кредит виконує такі функції: • забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів; •  посилює процес нагромадження в рамках світового гос­подарства; •  прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) у всесвіт­ньому масштабі. Міжнародні кредити бувають різних видів, форм і варіантів кредитування. Міжнародний ринок цінних паперів — це теж форма мобілі­зації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Він на­був розвитку у другій половині XX ст., коли було знято обме­ження в національних законодавствах на вивіз капіталу. Міжнародний ринок цінних паперів спеціалізується переваж­но на емісії цінних паперів (первинний ринок) і їх купівлі-продажу (вторинний ринок). Поряд з ринком іноземних облігацій у 70-х роках XX ст. виник ринок єврооблігацій — облігацій у єв-ровалютах. Найбільше їх випускається у доларах США. Єврооблігаційна позика вирізняється такими особливостями: розміщується одночасно на ринках кількох країн на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик; емісія здійснюється банківським консорціумом або міжнародною організацією; єв-рооблігації купуються інвесторами різних країн на основі коти­рувань їх національних бірж; емісія єврооблігацій меншою мі­рою, ніж іноземних облігацій, підпадає під державне регулю­вання; процент за купоном не оподатковується на відміну від звичайних облігацій.

 

252. Назвіть і охарактеризуйте міжнародні фінансові потоки. Визначте суб’єкти міжнародних фінансів.

Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнарод­ний ринок грошей (валютний ринок); міжнародний ринок креди­тних ресурсів, міжнародний ринок цінних паперів.Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів. Міжнародні валютні ринки — це купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції. Є світові і регіональні міжнародні валютні ринки. Найбільшим світовим валютним ринком є лондонський, на якому проводиться майже половина всіх валютних операцій. Учасника­ми міжнародних валютних ринків є банки, банкірські будинки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації. Інструментами валютних операцій є банківські перекази — поштові й особливо телеграфні, у тому числі з використанням електронної техніки (Рейтер-дилінг, Телерейт), телексу і телефону. Хоча в деяких країнах (ФРН, Франція, Японія, країнах Бенілюксу, Скандинавії) збереглися валютні біржі, їх роль незначна і зводиться до фіксації довідкових курсів валют. Починаючи з 70-х років XX ст. деякі операції з валютою знову здійснюються на товарних біржах (на­приклад, валютні ф'^черсні й опціонні операції на товарних бір­жах у Чикаго, Нью-Йорку). Банки, яким довірено право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими або валютними банками. Уповно­важені банки використовують дві форми вивезення капіталу: від­криття за рубежем своїх зарубіжних філій і прийняття пайової участі в капіталі іноземного банку. Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої стабі­льності валют країн ЄС привели до нової стадії розвитку європей­ської валютної системи — переходу до єдиної валюти — євро. Введення в обіг євро означає новий етап у розвитку системи міжнародних фінансів у цілому і європейської валютної системи зокрема.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів — це специфічна сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжна­родному ринку рухаються на загальновідомих принципах, а саме принципах обов'язкового повернення коштів, терміновос­ті, платності і забезпеченості. На міжнародний кредит вплива­ють такі фактори, як платіжний баланс, розмір процентної ставки, вид валюти, курс валюти, рівень рентабельності креди­тних операцій та ін. Міжнародний кредит виконує такі функції: • забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів; •  посилює процес нагромадження в рамках світового гос­подарства; •  прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) у всесвіт­ньому масштабі. Міжнародні кредити бувають різних видів, форм і варіантів кредитування. Міжнародний ринок цінних паперів — це теж форма мобілі­зації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Він на­був розвитку у другій половині XX ст., коли було знято обме­ження в національних законодавствах на вивіз капіталу. Міжнародний ринок цінних паперів спеціалізується переваж­но на емісії цінних паперів (первинний ринок) і їх купівлі-продажу (вторинний ринок). Поряд з ринком іноземних облігацій у 70-х роках XX ст. виник ринок єврооблігацій — облігацій у єв-ровалютах. Найбільше їх випускається у доларах США. Єврооблігаційна позика вирізняється такими особливостями: розміщується одночасно на ринках кількох країн на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик; емісія здійснюється банківським консорціумом або міжнародною організацією; єв-рооблігації купуються інвесторами різних країн на основі коти­рувань їх національних бірж; емісія єврооблігацій меншою мі­рою, ніж іноземних облігацій, підпадає під державне регулю­вання; процент за купоном не оподатковується на відміну від звичайних облігацій.

 

253. Призначення та складові міжнародного фінансового ринку. Його роль у розвитку світової економіки.

Фін ринок - величезний фін центр, який мобілізує і перерозподіляє у всьому світі значні обсяги фін ресурсів. Тут здійснюється переважна більшість усіх міжнар валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.

Призначення: за допом акумуляції вільних фін ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їх перерозподіл для сталого екон розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Виник на основі інтеграційних процесів. також сприяв МПП та інтернаціоналізація.

Складові: міжнар ринок грошей (валютний ринок); міжнар ринок кредитних ресурсів; міжнар ринок цінних паперів.

Валютний ринок - купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту й пропозиції.

Нині міжнародний фінансовий ринок є глобальною системою акумулювання вільних фінансо­вих ресурсів, але тенденція до глобалізації не означає, що зникають лока­льні ринки окремих країн або стирається різниця між ними. Проте фінансова глобалі­зація означає загальне зближення, подібність й ідентичність цін та якості одного й того самого фінансового продукту в один і той самий час.

Міжнародний фінансовий ринок має на меті забезпечення перерозпо­ділу між країнами тимчасово вільних фінансових ресурсів й одержання від цих операцій певного зиску, а також забезпечення міжнародної ліквідності. Функціонування світового фінансового ринку дає змогу країнам швидко отримувати на вигідних умовах наднаціонального ринку таку кількість фі­нансових ресурсів, яка б сприяла їхньому економічному розвитку. На між­народному фінансовому ринку обертаються активи, які або є іноземними (емітовані нерезидентами, відповідно до законодавства певної країни), або емітовані поза юрисдикцією будь-якої країни.

Міжнародний фінансовий ринок є механізмом купівлі-продажу фінан­сових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб'єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал. Він розміщений у фінансових центрах та поза ними. Всі операції здійснюються телефоном, факсом або ж за допомогою інших сучасних систем зв'язку. Він функціо­нує через систему міжбанківських кореспондентських зв'язків і є результа­том об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації національних фінансових ринків провідних промислове розвинених країн.

З організаційної точки зору, міжнародний фінансовий ринок — це су­купність уповноважених банків, брокерських фірм, валютних бірж, транс­національних компаній та інших юридичних осіб, які здійснюють свою ді­яльність та впливають на нього.

Залежно від здійснюваних на світовому фінансовому ринку операцій (валютних, кредитних або інвестиційних), ринок має відповідні сегменти: валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів. Водночас кре­дити та інвестиції поділяють за терміном реалізації майнових прав на ко­роткі (до одного року) і тривалі, тобто виникають сегменти: ринки гро­шей та капіталів.

Валютний ринок — найбільший за розміром сегмент світового фінан­сового ринку, на якому об'єктом купівлі-продажу є валюта, термін реалі­зації майнових прав на яку не перевищує року. Кредитний ринок — ринок індивідуалізованих боргових зобов'язань. Ринок цінних паперів — це суку­пність суспільних відносин із приводу емісії й обертання цінних паперів, які мають похідні інструменти. На світовому ринку значну роль у забезпе­ченні міжнародної ліквідності відіграє також золото як валютний і сиро­винний метал, операції з купівлі-продажу якого формують ринок золота.

Грошовий ринок поєднує валютний ринок і короткострокові боргові зо­бов'язання. Ринок капіталів — це ринок зобов'язань з терміном понад один рік і довгострокових цінних паперів.

Кожен із сегментів має справу з певним типом фінансових активів, що відображає умови купівлі-продажу тимчасово вільних грошей

Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централі­зований та децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений валютними біржами. Його також називають біржо­вим ринком. На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку то­ргівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінго-ві системи, міжнародні телекомунікаційні системи, телефоном. На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації централізованого фі­нансового ринку. Прикладом цього є угода про злиття лондонської та фра­нкфуртської фондових бірж. До цієї угоди приєднується також американ­ська, яка у Європі представлена через електронну біржу у Брюсселі.

 

254. Розкрийте сутність кожного сегмента міжнародного фінансового ринку.

Залежно від здійснюваних на світовому фінансовому ринку операцій (валютних, кредитних або інвестиційних), ринок має відповідні сегменти: валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів. Водночас кре­дити та інвестиції поділяють за терміном реалізації майнових прав на ко­роткі (до одного року) і тривалі, тобто виникають сегменти: ринки гро­шей та капіталів.

Валютний ринок — найбільший за розміром сегмент світового фінан­сового ринку, на якому об'єктом купівлі-продажу є валюта, термін реалі­зації майнових прав на яку не перевищує року. Кредитний ринок — ринок індивідуалізованих боргових зобов'язань. Ринок цінних паперів — це суку­пність суспільних відносин із приводу емісії й обертання цінних паперів, які мають похідні інструменти. На світовому ринку значну роль у забезпе­ченні міжнародної ліквідності відіграє також золото як валютний і сиро­винний метал, операції з купівлі-продажу якого формують ринок золота.

Грошовий ринок поєднує валютний ринок і короткострокові боргові зо­бов'язання. Ринок капіталів — це ринок зобов'язань з терміном понад один рік і довгострокових цінних паперів.

Кожен із сегментів має справу з певним типом фінансових активів, що відображає умови купівлі-продажу тимчасово вільних грошей

Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централі­зований та децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений валютними біржами. Його також називають біржо­вим ринком. На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку то­ргівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінго-ві системи, міжнародні телекомунікаційні системи, телефоном.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

255. Які причини та наслідки глобалізації світового фінансового середовища?

Це: Світовий банк, МВФ) МБРР. Крім того, існують такі фінансові структури, як Між нар фін корпорація (МФК), Міжнар асоціація розвитку (МАР).

МВФ сприяє стабілізації нац валют країн-членів, підтриманню рівноваги платіжних балансів та покриття їх дефіциту, наданню консультативної допомоги з фін та валютних питань.

МБРР надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центр банкам країн-членів, якими є лише члени МВФ.

Світовий банк є фін установою, яка покликана сприяти сталому ек розвитку та забезпеченню сусп добробуту в країнах, що мають низький рівень ек показників і перебувають на стадії реформування ек-ки. Банк надає фін ресурси в формі довго-строкових кредитів на розвиток вир-ва на 15-20 років на пільгових умовах.

світовий банк = МФК+МАК+БАГІ+МБРР

 

256 Бюджет ЄС: джерела формування його доходів і напрями використання бюджетних коштів.

 Бюджет  ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються  на дві групи; внески країн-членів та доходи бюджету ЄС, Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно  від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому  ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки  міжнародних фінансів є наявність  власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є  членами Союзу. По-друге, важливе  місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для  всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт  бюджету ЄС - він не може перевищувати 1,2% загального обсягу ВНП Союзу.

  Бюджет  ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває  під подвійним контролем - з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження  доходів і фінансування видатків 

 

257. Особливості бюджету Європейського Союзу.

Бюджет  ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються  на дві групи; внески країн-членів та доходи бюджету ЄС, Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно  від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому  ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки  міжнародних фінансів є наявність  власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є  членами Союзу. По-друге, важливе  місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для  всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт  бюджету ЄС - він не може перевищувати 1,2% загального обсягу ВНП Союзу.

  Бюджет  ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває  під подвійним контролем - з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження  доходів і фінансування

258 Податкова політика Європейського Союзу.

Спершу бюджет ЄС формувався із внесків країн-членів, але на початку 1970-х років була створена система власних доходів бюджету ЄС. Сьогодні власні ресурси бюджету ЄС об'єднуються у три основні групи:

    1) традиційно до власних коштів  належать мито (на товари, імпортовані  у ЄС з держав, які не є  членами Союзу); сільськогосподарські  збори; податки на виробництво  і зберігання цукру та глюкозо  місткої продукції, що справляються  з метою регулювання ринку  цукру в ЄС. Ця група доходів  забезпечує у бюджеті 2007 р. 15 % надходжень;

    2) країни-члени відраховують до  бюджету ЄС певний відсоток  від бази оподаткування податком  на додану вартість. У бюджеті  2007 р. ця стаття доходів становить 15 %. Розмір платежів розраховується згідно з єдиною методикою. За першооснову розрахунку береться база оподаткування ПДВ у кожній країні; для попереднього визначення розміру платежів використовується єдина для всіх країн норма (з 1988 р. ця норма становила 1,4 % від бази оподаткування ПДВ, нині вона знижена до 1 %). Однак остаточний обсяг платежів окремої держави залежить від розмірів скоригованої бази (на що впливає рівень економічного розвитку кожної держави) та єдиної для усіх ставки, яка застосовується до скоригованої бази і не може перевищувати 50 % скоригованої бази, а на практиці є значно меншою;

    3) найважливішу роль серед власних  ресурсів бюджету ЄС відіграють  відрахування певної частки валового  національного доходу. Цей додатковий  ресурс бюджету покликаний збалансувати  бюджет, покриваючи всі видатки  ЄС, на які не вистачає коштів  із двох перших джерел. За основу  розрахунку береться 1 % ВИД кожної  держави, який перемножується  на єдиний для усіх країн  коефіцієнт, визначений відповідно  до потреб поточного року (наприклад,  у 2007 р. цей показник становив 0,67 і за рахунок вказаного джерела  у цьому році сформовано 69 % дохідної  частини бюджету ЄС).

    Крім  власних ресурсів, до бюджету зараховують  й інші доходи, роль яких є незначною (приблизно 1 % від загальних обсягів  бюджету): відсотки за наданими кредитами; внески країн, які не є членами  ЄС, до певних програм Союзу (наприклад, науково-дослідних); невикористані  суми за результатами виконання бюджету  в минулому році тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

259 Охарактеризуйте особливості організації фінансів ЄС. Що означає гармонізація податкових систем країн ЄС?

.Однією з найважливіших передумов, що дасть можливість говорити про становлення дійсно єдиної Європи (крім спіл