Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов
Главная \ Методические указания \ Методические указания и информация \ УКРАЇНСЬКА МОВА (ДЛЯ НАУКИ, АНАЛІТИЧНОЇ СФЕРИ ТА УПРАВЛІННЯ)

УКРАЇНСЬКА МОВА (ДЛЯ НАУКИ, АНАЛІТИЧНОЇ СФЕРИ ТА УПРАВЛІННЯ)

Київський університет туризму, економіки і права

 

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

Л.В. МОРОЗ

 

 

УКРАЇНСЬКА МОВА

(ДЛЯ НАУКИ, АНАЛІТИЧНОЇ СФЕРИ ТА УПРАВЛІННЯ)

 

Практикум

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2014

 

ББК 81.411.1-7

        М80

 

Мороз Л.В. Українська мова (для науки, аналітичної сфери та управління): практикум /  Л.В. Мороз. – К.: КУТЕП, 2014. – 64 с.

 

Рецензенти:

Линчак І.М., к. ф. н., доцент кафедри педагогіки і психології Київського університету туризму, економіки і права

 

Матвєєва Г.В., старший викладач кафедри педагогіки і психології Київського університету туризму, економіки і права

 

 

 

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Київського університету туризму, економіки і права (Протокол  від 13.12.2012 р. № 3)

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні Вченої ради Факультету ТГРб  Київського університету туризму, економіки і права (Протокол  від 21.02.2013 р. № 3)

 

 

Практикум містить завдання та вправи для вироблення фахових умінь у написанні та редагуванні наукових текстів. Довідкова інформація, алгоритми виконання завдань, інформаційні таблиці допоможуть студентам опанувати теоретичні знання та сформувати навички з української мови (для науки, аналітичної сфери та управління).

Для студентів вищих навчальних закладів освітньо-кваліфікаційного рівня магістра.

 

ББК 81.411.1-7

                      М80

      © Мороз Л.В., 2014

©КУТЕП, 2014

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

Перед вищими навчальними закладами поставлено завдання підготувати висококваліфікованих фахівців зі значним інтелектуальним потенціалом. Випускник вищого навчального закладу має володіти не лише досконалими знаннями з фахових дисциплін, а й українською мовою, щоб вільно користуватися нею у всіх сферах життя.

Роль науки в житті суспільства за останні десятиліття надзвичайно зросла. Вона перетворилася на повноцінний соціальний організм, невід’ємну складову професійної компетентності. Водночас інтенсивний розвиток науки загострює увагу і до мовної культури випускників магістратури.

Практичний курс «Українська мова (для науки, аналітичної сфери та управління)» має на меті сформувати у студентів системні знання про мовний ресурс, особливості функціонування наукового стилю сучасної української літературної мови, вироблення умінь і навичок правильно, відповідно до стильових норм висловлювати думку, організовувати науковий текст, визначати специфічні особливості наукової комунікації залежно від варіанту стилю, підстилю, жанру.

Система завдань і вправ практикуму спрямована на удосконалення сучасної української літературної мови й практичне оволодіння мовними нормами; правильне використання різних мовних засобів відповідно до комунікативних намірів, зокрема влучне висловлювання думки для успішного розв'язання проблем і завдань при підготовці наукових досліджень, аналітичної діяльності та управління.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

 

 УКРАЇНСЬКА НАУКОВА МОВА

 

ТЕМА 1

НАУКОВИЙ СТИЛЬ У СИСТЕМІ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Українська мова (для науки, аналітичної сфери та управління)”: об’єкт, предмет вивчення, місце у структурно-логічній схемі університетської освіти.  Українська наукова мова як різновид літературної мови. Критерії нормативності літературної мови. Аналіз норм літературної мови. Культура наукової мови. З історії становлення наукового стилю української літературної мови. Класифікаційні параметри функціональних стилів української літературної мови. Писемний та усний варіанти наукового стилю, їх мовні характеристики. Усний варіант як сукупність різних комунікативних ресурсів. Основні жанри наукового стилю: мовна специфіка. Міжстильові жанри (доповідь, стаття, круглий стіл тощо): мовні особливості в науковому стилі.

Стилістичний аналіз фахового тексту.

Література: 2, 4, 6, 9, 10

Словники: 1-4, 7, 9, 10, 11, 15

Завдання 1. Опрацюйте теоретичний матеріал і дайте відповіді на запитання:

  • Який поняттєвий обсяг окреслюється терміном «літературна  мова»? Схарактеризуйте  спільне  та  відмінне   в поняттях «загальнонародна мова» і «літературна мова».
  • Які існують форми літературної мови?
  • Які функції виконує мова? Охарактеризуйте кожну з визначених функцій.

Загальна характеристика літературної мови та її функцій

Мова – це особлива система різнотипних і в той же час внутрішньо поєднаних між собою структурних одиниць (звуків, морфем, слів, словосполучень, речень тощо), які служать засобом спілкування між людьми.

Державна мова – це мова, за якою закріплений правовий статус, яка виконує функції (політичну, ідеологічну, правову, економічну тощо) не лише у внутрішній організації держави, а й в міжнародних стосунках.

Мовна політика – сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує певні функції (Таблиця 1)

Таблиця 1

Функції мови

 

Назва функції

Зміст функції

Комунікативна

Мова використовується як засіб спілкування

Номінативна

Предмети і явища, пізнані людиною, одержують назву (завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу)

Мислетворча

Мова є не тільки формую вираження і передачі думки, а й засобом творення самої думки

Гносеологічна (пізнавальна)

Людина пізнає світ не лише через власний досвід, а й через мову, бо в ній накопичено досвід поколінь, сума знань про світ

Експресивна (виражальна)

Мова надає можливість розкрити світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів

Волюнтативна

Мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення)

Естетична

Мова фіксує в собі естетичні смаки й уподобання своїх носіїв; милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання стають джерелом естетичної насолоди

Культуроносна

Мова є носієм культури народу-мовотворця; людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу; мовна культура людини є показником її загальної культури

Ідентифікаційна (об’єднуюча)

Мова є засобом ідентифікації (у часовому і просторовому вимірі) мовців, вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення

Магічно-містична (у заклинаннях, чаруваннях та ін. видах фольклору)

У первісній свідомості дія зі словом, яке означає певний предмет, прирівнюється до дії з цим предметом (надзвичайною силою за певних умов наділяються окремі слова, вирази, зміщуються межі реального і уявного)

 

Завдання 2. Опрацюйте теоретичний матеріал і дайте відповіді на запитання:

  • Охарактеризуйте норми літературної мови. Наведіть приклади
  • Визначте диференційні ознаки літературної мови.
  • Схарактеризуйте критерії мовної норми та стилістичної диференціації щодо літературної норми.
  • Подайте характеристику мовних норм щодо основних рівнів мови: орфоепічні норми, лексичні та фразеологічні норми, морфологічні норми, синтаксичні норми.
  • Поясніть специфіку орфографічних і пунктуаційних норм у літературній мові.

Критерії нормативності літературної мови

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні (Таблиця 2)

 

Таблиця 2

Типи норм літературної мови

 

Норми літературної мови

Тлумачення норми

Приклади

Орфоепічні

вимова звуків і звукосполучень, наголошення слів

Позаочі, добродій, [к’іхт’і]

Орфографічні

написання слів

Пів’яблука, бриньчати, деренчати

Лексичні

слововживання

Будь-яке ( а не любе) питання; наступна (а не слідуюча) зупинка

Стилістичні

відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування

Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце посідає … (а не займає)

Граматичні

творення слів, уживання форм слів, побудова слів і речень

По містах і селах ( а не містам і селам), згідно з наказом (а не згідно наказу)

Пунктуаційні

вживання розділових знаків

Це, може, й так, а_ може, й ні.

 

Завдання 3. Опрацюйте теоретичний матеріал і визначте за яких умов формується та вдосконалюється мовна/мовленнєва культура студента (фахівця)?

Культура мови — це 1) сукупність комунікативних якостей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання; 2) удосконалення літературної мови й індивідуального мовлення, виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови; відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан і статус норм літературної мови в певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних особистостей.

Проблема культури мовлення проявляється у таких основних аспектах:

Нормативність – це дотримання правил усного і писемного мовлення.

Адекватність – це точність вираження думок, почуттів, волевиявлення засобами мови, ясність, зрозумілість вислову для адресата.

Естетичність – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання різноманітних мовних засобів: темп, звучність, різноманітність синтаксичних конструкцій, використання фразеологізмів, прислів’їв та приказок – все це робить мовлення естетично привабливим.

Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах у кожній сфері спілкування. У протилежному випадку можна говорити про використання суржика.

Суржик – це безсистемне поєднання окремих елементів двох або більше мов, яка виникає внаслідок намагання носія української мови пристосуватись до російськомовного оточення.

Наприклад:

Російський варіант

Суржиковий варіант

Українська літературна мова

учебный процесс

учбовий процес

навчальний процес

на самом высоком уровне

на самому високому рівні

на найвищому рівні

следующий вопрос

слідуюче питання

наступне питання

 

Вимоги до мовлення

 

Яким має бути мовлення

Як цього домогтися

Змістовним

Продумуйте тему і основну думку висловлювання; розкривайте тему повністю, але без зайвих слів, не пишіть (не говоріть) того, чого не розумієте

Послідовним

Говоріть зв’язано, логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуйте з одного на інше. Дбайте про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення.

Багатим

Уникайте повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйтеся різноманітними, але  зрозумілими Вам мовними засобами, не  повторюйте тих самих слів, однакових речень, уникайте монотонності, однакової структури речень.

Точним

Добирайте найбільш точні слова, чітко формулюйте думку, при потребі звертайтеся до тлумачного, синонімічного словника.

Виразним

Виділяйте найважливіші місця, виражайте своє ставлення до того, про що говорите.

Правильним

Дотримуйтесь норм української літературної мови

Доцільним

Вмійте оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуйте, з ким розмовляєте, з якого метою, де.

Образним

Підбирайте слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача.

 

Завдання 4. Проаналізуйте наведені визначення лінгвістичної стилістики різних авторів. Що є предметом стилістики? Чим відрізняються наведені визначення?

1

Стилістика, лінгвостилістика – розділ мовознавства, що вивчає: а) закономірності існування та структурну організацію суспільно зумовлених різновидів мови – функціональних стилів; б) мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стильового забарвлення; в) цілеспрямований вибір мовних засобів, що відповідає стильовим і стилістичним нормам (С.Я. Єрмоленко).

2

Стилістика (від лат. stilus, stylus – гостра паличка для письма, манера письма) – галузь лінгвістики, що вивчає принципи використання різнорівневих мовних засобів, спрямованих на досягнення певного прагматичного результату, залежно від особливостей сфери спілкування. Єдиного визначення стилістики немає через її розгалуженість і специфіку об’єктів і завдань. Термін стилістика з’явився на початку XIX ст. у працях німецьких романтиків братів Шлегелів і мав більше літературознавче тлумачення, пов'язане з індивідуальними особливостями творчості майстрів художнього слова <...>

Стилістика як лінгвістична дисципліна має різноманітну диференціацію, згідно з якою варіюється її об'єкт і предмет, ключові поняття та підходи до вивчення мовного й мовленнєвого матеріалу. Незважаючи на це, в сучасній стилістиці досить стабільною є доцентрова тенденція, прагнення до інтеграції всіх її галузей. Відповідно до розмежування мови й мовлення розрізнюють стилістику мови, спрямовану на опис мовних підсистем (функціональних стилів), і стилістику мовлення, яка вивчає відхилення від мовної норми в окремих текстах. Стилістика мовних ресурсів розгалужується на фоностилістику, словотвірну, граматичну, лексичну та фразеологічну стилістику, кожна з яких орієнтована на опис додаткових стилістичних значень, створюваних ними стилістичних ефектів елементів різних мовних рівнів, їхнього функціонального навантаження у відповідних сферах спілкування. Разом із тим, виокремлюють функціональну стилістику, яка ґрунтується на узагальненому розумінні стилю повідомлення та досліджує  систему функціональних стилів і підстилів, визначає їхні стильові домінанти й описує сукупність мовних засобів, властивих кожному зі стилів, а також значення масиву текстів, об'єднаних функцією, жанром  тощо; зіставну стилістику, спрямовану на порівняння функціональних стилів і стилістичних засобів у споріднених мовах, і стилістику індивідуального мовлення, орієнтовану на дослідження закономірностей і мовних ресурсів індивідуальних стилів майстрів художнього слова. На перетині функціональної й індивідуальної стилістики виникла стилістика тексту, яка формувалася в англійській лінгвістиці тексту й була орієнтована на аналіз  специфіки текстової організації. Програмний підхід до стилістичних явищ зумовив виникнення стилістики декодування, яка вивчає сприйняття й розуміння адресатом стилістичного навантаження тексту, стилістичних фігур і їхнього поєднання. На тлі теоретичної стилістики існує практична стилістика, а синхронне вивчення стилів і засобів мовлення поєднане з дослідженням еволюції стилів, змін стилістичної забарвленості лексикону в межах історичної стилістики, підґрунтям якої була історична поетика О. Веселовського, О. Потебні й ін. (О.О. Селіванова)

3

Насамперед визначимо поняття стилістика. Цим словом позначається два різні об'єкти.

По-перше, під стилістикою розуміють певний мовний рівень, а саме, сукупність мовних засобів, що виражають стилістичне значення. Це онтологічний план, тобто буття самого об'єкта, незалежного від свідомості людини (стилістика-1). По-друге, стилістика є розділ мовознавства, що вивчає вказану властивість мовних знаків. Це гносеологічний аспект, план пізнання (стилістика-2).

Завданням стилістики-2 як науки є вивчення стилістичних засобів і норм для доцільного оформлення думки у певній сфері мовно-словесного спілкування. Стилістика-2 є метонімією до стилістики-1. Стилістику-2 іноді називають наукою про стилі.

Стилістика як наука досліджує, в який спосіб потрібно вживати мовні засоби, щоб висловлювати думку відповідно до того, в яких умовах і з якою метою будується певний текст. Відомий мовознавець Л.В. Щерба називав стилістичну структуру мови "найбільш делікатним і разом з тим дуже важливим елементом мови". Інший лінгвіст, Р.А. Будагов, зазначає: "Стилістика - душа кожної розвиненої мови". Стилістика вчить мовній майстерності, тому її інколи називають мовною естетикою, бо вона дає змогу не тільки правильно словесно оформити думку, але й втілити вислів у вишукану, красиву форму, яка має задовольнити не тільки правильно словесно оформити думку, але й втілити вислів у вишукану, красиву форму, яка має задовольнити не лише інтелектуальні, але й естетичні потреби (М.С. Зарицький).

4

Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразні засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного – емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення (О.Д. Поштарів).

5

Стилістика становить лінгвістичне вчення про найумотивованіше й найдоцільніше послуговування мовою, її одиницями - фонемами (звуками), морфемами, словами, словосполученнями й сполученнями слів, членами речення, реченнями, еквівалентами (замінниками) речень і текстами. Кожна окрема мовна одиниця має своє нормативне або ж діалектне буття, стилістичні можливості. Стилістика це також учення про стилі, жанри і форми мови, про такі якості мовлення, як логічність, точність, образність, багатство, доречність та ін.

Стилістика (лінгвостилістика) - розділ науки про мову; лінгвістичне вчення про функціонування й використання мови. <...> Розрізняють стилістику загальну (її теорія і практика однаково стосується всіх літературних мов) і часткову, тобто стилістику певної окремої мови (української, російської тощо) (П.С.Дудик).

 

Завдання 5. Опрацюйте теоретичний матеріал та дайте відповіді на запитання:

  • Назвіть основні стилі сучасної української літературної мови. Охарактеризуйте мовні засоби кожного стилю. Наведіть приклади фрагментів текстів кожного стилю.
  • Які спільні й відмінні риси мають офіційно-діловий і науковий стилі?

Класифікаційні параметри функціональних стилів української літературної мови

Стиль (від франц. style, від лат. stilus, stylus  –  спочатку загострена паличка для письма, згодом  –  манера письма)  –  це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, що відрізняються відбором типових мовних засобів залежно від мети та ситуації мовлення.

Кожний стиль має такі ознаки:

  • мета мовлення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
  • сферу поширення і вживання (коло мовців);
  • характерні ознаки (форма реалізації);
  • система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію,  граматичні форми, типи речень тощо) (Таблиця 3).

 

Таблиця 3

Стилі й жанри мовлення

Назва стилю

 

 

Види творів, у яких стиль реалізуєть-ся жанри)

 

 

Основні ознаки стилів і жанрів мовлення

Мета мовлення

Сфера функціонування

Форма реалізації стилю

Система мовних засобів

Розмовний

-

обмін ін- формацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив

побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими

діалог

широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, не­повні речення тощо

Науковий

дисертація, моногра-фія,  стаття,    підручник, лекція,    відгук, анотація

Повідомлен-ня про результати наукових досліджень

наука, техніка, освіта

монолог

характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обґрунтованість викладу

Офіційно-діловий

закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошен-ня, доручення, розписка, протокол, акт, інструкції, лист то­що

регулювання офіційно-ділових стосунків

офіційно-ділові стосунки

монолог (діалог)

переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад гранично точний

Публіцистич-ний

виступ, нарис, публіцис-тична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія

обговорення, обстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвиткові

громадсько-політичне життя

монолог (діалог)

використовуються суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний

Художній

трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка

різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою

художніх засобів

мистецтво слова

монолог

застосовуються всі мовні засоби, особливо широко - слова в переносному значенні

               

 

Завдання 6. Опрацюйте теоретичний матеріал та розкрийте мовні особливості наукового стилю. Доведіть, чому в джерелах наукової інформації спосіб викладення матеріалу є формально-логічним (колективним)

Писемний та усний варіанти наукового стилю, їх мовні характеристики

Науковий стиль мови має такі підстилі:  

- власне науковий (розрахований на фахівців; стиль монографій, наукових статей, рецензій, наукових доповідей, дисертацій, курсових і дипломних робіт, рефератів тощо), який поділяється на науково-технічний і науково-гуманітарний;

  • науково-навчальний (стиль підручників, лекцій, навчальних посібників);
  • науково-популярний (використовується для зрозумілого, доступного викладу наукової інформації нефахівцям; реалізується в неспеціальних часописах, книгах).

Основні ознаки наукового стилю:

узагальненість, абстрагованість, логічний характер тексту; смислова точність; інформативна насиченість; об’єктивність викладу; відсутність образу; прихована емоційність.

Основні лексичні засоби:

широке використання абстрактної лексики; широке вживання термінів;

Основні морфологічні засоби:

іменний характер мовлення; активне використання відносних прикметників; функціонування атрибутивно-іменникових словосполучень (виконавчий лист, дисциплінарне стягнення); позачасове, абстраговане значення дієслів; мінімальне використання таких форм дієслів, що безпосередньо вказують на особу мовця; широке використання іменників з абстрактним значенням; активне вживання сполучників та прийменників, у ролі яких виступають повнозначні слова.

Основні синтаксичні засоби:

широке вживання пасивних конструкцій; вживання простих поширених і складнопідрядних речень; вживання безособових речень різних типів; обмежене використання номінативних речень; широке використання вставних слів, словосполучень, речень.

Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і пов'язаність. Найважливішим засобом вираження логічних зв'язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т. ін.), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, одначе, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розглянемо, зупинимось на..., розглянувши..., перейдемо до..., треба зупинитися на..., варто розглянути...), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати...).

Засобами логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний і т. ін.).

 

Завдання 7. Опрацюйте теоретичний матеріал та розкрийте мовні особливості міжстильових жанрів наукового стилю

Міжстильові жанри наукового стилю

Монографія – наукова праця (книга), в якій досліджується одна проблема, обмежене коло питань.

Стаття –наукова праця невеликого розміру, присвячена певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у тій темі. Наукові статті бувають інформативні (інформують про нові результати дослідження), оглядові (аналіз подій, явищ тощо, зіставлення їх, виявлення найважливіших напрямів у розвитку науки), аналітичні (всебічний аналіз досить репрезентативних фактів, який виводить на розв'язання наукової проблеми), дискусійні (про спірні питання).

Анотація – стисла характеристика роботи з погляду змісту і призначення.

Дисертація – наукова праця, підготовлена для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня.

Тези є одним із найстійкіших жанрів. Вони мають суворо нормативну змістово-композиційну структуру, в якій виділяються: преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза (висновок). Чітке логічне членування змісту тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках – і виділенням абзаців під однією рубрикою.

Підручник і посібник як жанри науково-навчального підстилю мають багато спільного і відмінного у текстотворенні. До спільних ознак належать: науковість, об'єктивність викладеного матеріалу, відповідність його навчальній програмі, наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу, доступність подавання матеріалу, спрямована на активізацію мислення учнів, студентів; поступове і послідовне введення термінологічної лексики; суворе дотримання норм української літературної мови; культура й естетика мовлення.

Реферат – короткий виклад наукової проблеми за одним чи кількома джерелами.

Курсова робота – невелика за обсягом дослідницька робота із значною реферативною частиною.

Дипломна робота – кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка готується з метою публічного захисту й отримання освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст, магістра.

 

Завдання 8. Нижче наведені деякі комунікативні характеристики функціональних стилів української мови. Випишіть ті з характеристик, які властиві таким стилям: 1- художньому; 2 - розмовному; 3 - стилю масової інформації (публіцистичному); 4 - офіційно-діловому; 5 - науковому.

Авторська пристрасть, аналіз, аргументація, декларативність, доказовість, документальність, невимушеність, спонтанність, закличність, конкретно чуттєве зображення дійсності, логічність, об'єктивність, образність, оцінність, переконливість, поетичність, експресивність, інформативність, структурованість причиново-наслідкових відношень, простота і доступність, регулювально-імперативний характер, синтез, спрямованість на новизну, використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації), використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка), адресність, емоційність реакції, стабільність, стислість, жорстка регламентація тексту, чіткість, строга стандартизація, відсторонена об’єктивність.

 

Завдання 9. Розподіліть за варіантами стилю і підстилями наукової мови наведені жанри наукових творів: монографія, підручник, посібник, дисертація, лекція, стаття, тези, наукова доповідь, стаття в неспеціалізованому виданні, реферат, анотація, курсова робота, дипломна робота, магістерська робота, конференція, практичне заняття, семінар, круглий стіл.

 

Завдання 10. Назвіть ознаки наукової мови в уривку.

Основними характерними ознаками трудового договору вважаються, насамперед: добровільність, відплатність та рівність сторін. Щоправда, як вірно вказують окремі дослідники, про рівність сторін у традиційному розумінні цього слова тут говорити не доводиться. Сторони вважаються рівними і незалежними фактично тільки на стадії укладання трудового договору. У цьому процесі як працівник (особа, яка наймається на роботу), так і роботодавець мають право самостійно обирати собі контрагентів майбутнього трудового договору та висувати умови, які кожний з них вважає за потрібне відобразити у його змісті. Після укладання трудового договору працівник опиняється у дисциплінарній залежності від роботодавця.

 

Завдання 11. Дайте письмову характеристику словникам різних типів (орфографічному, тлумачному, словнику іншомовних слів, перекладному, історичному, етимологічному, синонімічному). Характеристику подайте за схемою:

- вихідні дані про словник (повна назва словника, його автор чи колектив авторів, упорядник, кількість томів, місце видання, видавництво, рік видання)

- тип аналізованого словника, специфіка його побудови, особливості розробки словникових статей;

- завдання цього типу словника;

- коротка оцінка словника, його практичне застосування.

 

Завдання 12. Підготуйте виступ на одне з питань плану самостійної роботи

–З історії становлення наукового стилю української літературної мови

–Основні жанри наукового стилю: мовна специфіка

  • Усний варіант наукового стилю як сукупність різних комунікативних ресурсів
  • Писемний варіанти наукового стилю, його мовна характеристика
  • Жанри публічних виступів

–Прийоми активізації уваги слухачів під час виступу

–Культура наукової мови.

 

ТЕМА 2

СИСТЕМНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛЕКСИКИ В НАУКОВОМУ СТИЛІ

 

Лексика української мови за походженням: особливості вживання у наукових професійно зорієнтованих текстах. Аналіз критеріїв добору і функціональних характеристик лексики наукового стилю: регламентованість нормами літературної мови, домінанта лексики з абстрактним й узагальненим значенням, умотивованість частотності дієслів-універсалізмів, особливості використання власних імен, специфіка образного ресурсу мови тощо. Термін як диференційна ознака наукового стилю. Наукова номенклатура. Літературна фразеологія наукового стилю: цитати, крилаті вислови, афоризми – особливості функціонування.

Композиційно-змістова специфіка, структура, обсяг навчально-наукових жанрів. План як аналіз наукового тексту.

Тези як особливий жанр у композиційно-змістовому аналізі наукового тексту. Види тез (короткі, розгорнуті).

Анотація як жанр наукової мови. Двочленна структура анотації (бібліографічний опис, текст). Принципи побудови тексту анотації.

 

Література: 2, 4, 6, 9, 11; Словники: 2, 5, 11, 13, 14, 18, 19

 

Завдання 1. Опрацюйте теоретичний матеріал та дайте відповіді на запитання:

  • Які розділи мовознавства вивчають слово як одиницю мови?
  • Що називають лексичним значенням слова? Чи всі слова мають лексичне значення?
  • Які слова мають тільки граматичне значення і чому?
  • Як відрізнити омоніми від багатозначних слів?
  • Що об’єднує слова в синонімічний ряд?
  • Які назви визначаються як номенклатурні?

 

Аналіз критеріїв добору і функціональних характеристик лексики наукового стилю

Лексика ( від грец. lexis – слово) – словниковий склад мови, сукупність усіх слів, що вживаються в мові. Лексикою також називають окремі шари або групи слів (наприклад, побутова лексика), сукупність слів, які вживаються письменником у його творах (Таблиця 1).

Лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає лексичний склад мови.

Таблиця 1

Групи слів у лексиці

Ознаки, за якими виділяють групи слів

Назви груп слів

Приклади

За значенням:

 

 

За кількістю значень

однозначні

мемуари

багатозначні

документ, земля, голова

За характером значень

з прямим значенням

ідуть люди, летить птах

з переносним значенням

час іде, летить

За співвідношенням змісту і зовнішньої форми

синоніми

діловодство, справочинство

антоніми

впровадити - вилучити;

дійсний - уявний

омоніми

дача (давання) – дача (вілла), порох (пил) – порох (вибухівка)

пароніми

абонент — абонемент, степінь — ступінь, компанія — кампанія

За походженням:

 

 

незапозичені

слова, успадковані з попередніх періодів розвитку мови

довгий, везти, діти

власне українські

громадянин, батьківщина, мимохіть, сором

запозичені

старослов’янізми

судити, запис, глава

з інших слов’янських мов

в’язень, пильнувати, місто

з неслов’янських мов

деформація, революція, валюта

За вживанням:

 

 

За сферою вживанням:

загальновживані

 відносини, міркувати, стимулювати

незагальновживані:

- діалектні

пательня, мешти, киря

- професіоналізми

пара, вікно

- жаргонізми

універ, супер

- арготизми

бан (вокзал), помити (украсти), рижуха (золото), замочити (вбити)

За стилістичними властивостями

нейтральні (міжстильові)

право, стежити, день

стилістично марковані

преамбула, ненечка

       

 

Вправа 1. Проаналізуйте наведені синонімічні ряди. Доберіть словосполучення, які дозволяють підкреслити семантичні відмінності у словах кожного ряду. Дайте кожному з членів синонімічного ряду стилістичну характеристику. Створіть або доберіть наукові контексти, в яких вживаються наведені слова:

  • авторитарний, владний, всевладний, повновладний, можновладний, диктаторський;
  • авторитет, авторитетність, вага, престиж, вплив;
  • авторитетний, владний, начальницький;
  • агент, представник, речник, репрезентант, повпред;
  • людина, особа, персона, особистість, чоловік, душа, індивід, індивідуум;
  • людяний, гуманний, щирий, людський, людинолюбний, чоловічний, чуйний, доброзичливий;
  • напівфабрикат, сировина, сирець, продукт;
  •  передмова, вступ, пролог, преамбула, передслово, прелюдія, увертюра, пропедевтика;
  • передній, перший, головний, передовий, авангардний;
  • передусім, насамперед, спочатку, спершу, попервах;
  • передчасно, завчасно, зарання, завчасу, зрана;
  • переконливий, незаперечний, беззаперечний, незаперечливий, неспростовний, невідпорний;

 

Вправа 2. З поданими словами утворіть словосполучення, добираючи до них потрібні слова з дужок. Поясніть свій вибір та визначте приналежність виділених слів до групи за співвідношенням змісту і зовнішньої форми

(Авторитетний, престижний) автомобіль, думка, знайомство, кандида­тура, одяг, учений; (відмінити, скасувати) вирок, засідання, конференція, постанова, спектакль, указ; (військовий, воєнний) дисципліна, доктрина, одяг, операція, оркестр, статут, стратегія; (вірно, правильно) відповісти, зрозуміти, любити, сказати, служити, чекати; економічні, міжнародні, непо­гані, родинні, щирі, суспільні (відносини, стосунки); (власний, особистий, особовий) будинок, думка, життя, погляд, посвідчення, приклад, склад, справа; (вогнепальна, вогнестрільна) зброя, рана; (гуманний, гуманістич­ний, гуманітарний) акція, вчинок, дисципліна, діяльність, допомога, зміст, ідеал, людина, мета, місія, наука, приятель, суспільство; (чисельний, чис­ленний) аналіз, аудиторія, досліди, перевага, товариство.

 

Завдання 2. Опрацюйте теоретичний матеріал та дайте відповіді на запитання:

  1. Розкрийте основне положення термінотворення в сучасній українській літературній мові
  2. Назвіть основні способи творення термінів в сучасній українській літературній мові
  3. У чому полягає сутність загальнонаукових, міжгалузевих, вузькогалузевих  термінів?
  4. Обґрунтуйте, яке місце в науковій літературі посідають терміни та чим це обумовлено.

 

Термін як диференційна ознака наукового стилю

Термінознавствонаука, яка займається вивченням термінів та терміносистем.

Термін (від лат. terminus – межа, границя)  –  слово або словосполучення, що точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

Характерні ознаки терміна:

 а) належність до певної термі­нологічної системи;

б) наявність визначення;

в) однозначність у межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

є) відсутність си­нонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсут­ність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Вимоги до використання термінів у діловому мовленні:

• термін  мусить  бути   стандартним,  тобто   його   потрібно вживати лише у тій формі, яка зафіксована у словнику: діловодство, справочинство, а не діловедення, справоведення; автобіографія, а не життєпис;

• термін має вживатися з одним значенням, що зафіксова­не у словнику, наприклад: циркуляр – це лише директивний лист;

• якщо термін є багатозначним, автор документа має буду­вати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення термі­на він має на увазі, наприклад: справа –  особова справа,  судова справа.

Класифікація термінів - це їх розподіл за узагальненими ознаками спо­рідненості та відмінності:

а) за походженням:

- терміни, створені засобами власної (української) мови: прибуток, рахунок, відсоток;

- запозичені (іншомовного походження): рекреалогія, етикетка, блюдо;

б) за значенням:

- терміни, що позначають абстрактні поняття: ліквідність – здатність своєчасно виплачувати боргові зобов’язання; регрес – право особи, яка виконувала зобов’язання іншої особи, пред’являти до неї зворотну вимогу про повернення витрат;

- терміни, що позначають конкретних осіб, предмети, речовини тощо: референс – підтвердження МЗС України, яке видається суб’єкту туристичної діяльності України про  те, що його зарубіжні партнери (по договору) мають візову підтримку консульських закладів України за кордоном при їх зверненні для оформлення туристичних віз іноземцям для подорожі в Україну;

 преамбула - вступна частина законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій викладено обставини, що є підставою для видання або укладання цього документа;

в) за структурою:

- прості (однослівні): тур, ваучер, мотель;

- складні (композити): туризмологія, екскурсовод, авіатур;

- складені (словосполучення): туристичний маршрут, готельний комплекс, номерний фонд;

г) за галуззю використання:

- загальнонаукові (загальновживані): турист, рюкзак, шлюпка, готель;

- вузькоспеціальні (спеціальні) – позначають поняття, які відображають специфіку певної галузі науки: матем.: гіпотенуза, знаменник, алгоритм; мовознав.: морфема, прикметник; хім.: гідроліз, каталізатор, луг.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви – сукупність назв конкретних об’єктів певної науки. Відмінність полягає у тому, що в основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. Це своєрідні „етикетки” предметів, явищ, понять. До номенклатури входять серійні марки машин, верстатів, приладів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви. Наприклад, валюта – термін; долар, євро, крона – номенклатурні назви.

 

Вправа 3. Наведену нижче лексику розподіліть на такі групи: терміни, слова книжного походження, стилістично нейтральні слова. Вмотивуйте диференційний критерій.

Апетит, аплікація, балансир, бальзам, блюмінг, болід, брокер, великоблочний, витончений, відзол, вохристий, гуманізм, екстенсивний, дактилологія, далекомір, денатурація, дисгармонійний, дозатор, застережний, ізолінія, ізотопи, інгібітор, індукторний, карась, консистенція, константа, корекція, кристалізатор, кругообіг, неліквідний, палеозойський, палеоліт, параболоїд, репрезентант, ретроспективний, спекулятивний, спрофанувати, тихохідний, товкач, тонкощі.

 

Завдання 3. Проаналізуйте статтю, присвячену проблемам термінотворення з погляду:

  • характеристики термінів за різними словотвірними особливостями;
  • характеристики термінів за функціональними особливостями;
  • специфікою введення термінів у науковий текст.

Поясніть семантику проаналізованих Вами термінів покликанням на лексикографічні джерела.

Ірина Черненко

Термінологічні запозичення у сфері туризму як результат міжмовного контактування

У статті розглянуто термінологічні запозичення у сфері туризму в контексті міжмовних і міжгалузевих контактів. Визначено основні чинники, що впливають на запозичення термінологічних одиниць у цій галузі, виділено структурні особливості запозичених одиниць.

 

Важливого значення у процесі розвитку мови та динаміки мовних норм набувають, як переконують дослідження останніх років, іншомовні впливи.

З давніх-давен торгівельні, економічні, політичні та культурні зв'язки між народами сприяли проникненню в різні мови іншомовних слів, що здебільшого позначали нові для мови-реципієнта реалії. Саме тому більшість дослідників вважали, що мовні контакти реалізуються лише як запозичення однією мовою з іншої певної кількості нових слів. Але, як слушно зауважує О.Боровська, форми взаємодії мов набагато різноманітніші, охоплюють різні мовні рівні й пов'язані із соціальними аспектами.

Основними соціолінгвістичними характеристиками сучасного мовного контактування, що мають вирішальне значення для спеціальної комунікації, є причини контактів, їхні типи й соціальний престиж мов, що контактують [2, с. 83]. Неможливість ізольованого існування нації від зовнішнього світу є вагомою позалінгвальною причиною виникнення запозичених одиниць. Тому проблема питомого й запозиченого в українському термінознавстві залишається актуальною.

Дослідженню               проблеми     засвоєння іншомовних лексем, використання їх у різних терміносистемах присвячено значну кількість наукових праць як загальнотеоретичного, так і прикладного       характеру (В. Акуленко, В. Аристова, Ю. Белей, О. Боровська, О.Гурко, І. Кочан, Л. Крисін, Л. Мацько, О. Муромцева, Г. Онуфрієнко та ін.).

Метою статті є спроба з'ясування причин термінологічних запозичень у сфері туризму та їх аналіз на структурно-словотвірному рівні.

Розглядаючи запозичення як один зі способів поповнення термінології з галузі туризму, насамперед, необхідно з'ясувати, що ж слід розуміти під «запозиченням», і які терміни можна вважати запозиченими. У мовознавчій літературі маємо різні найменування іншомовних слів, що входять до лексичного складу певної мови: іншомовні вкраплення, запозичення, іноземні слова, варваризми, інтернаціоналізми, міжнародні лексеми тощо. Найуживанішим серед них є термін «запозичення — звернення до лексичного фонду інших мов для вираження нових понять, подальшої диференціації вже наявних і позначення невідомих раніше предметів» [1, с.68]. Як правило, цим терміном позначають і акт, у результаті якого одна мова засвоює елемент іншої мови, і сам запозичений елемент.

Термінологічні запозичення - це результат багатосторонніх контактів у різних галузях спеціальної діяльності людини. Сучасна термінологія є тим мовним прошарком, що найяскравіше відбиває особливості взаємодії різних мовних систем і різних мовних рівнів. Саме тому особливу увагу при аналізі запозичуваних елементів слід приділити проблемі структурних мовних рівнів, на яких відбуваються запозичення. Так, на думку В.Аристової, запозичення фонем і морфем не слід прирівнювати до запозичень слів, оскільки «одиниці або елементи різних мовних рівнів поводять себе при запозиченні неоднаково». Тому науковець пропонує розрізняти «первинні елементи, що здатні самостійно переходити з однієї мови до іншої, несуть основну мовленнєву інформацію й наділені відносною самостійністю (лексичні, семантичні, синтаксичні та стилістичні елементи) та вторинні елементи, які не здатні до самостійного переходу до іншої мови (фонетичні, фонологічні та морфологічні)» [1, с.69].

Відомий мовознавець Л.П. Крисін вважає, що елементи, які переходять з однієї мови в іншу, можуть бути одиницями різних рівнів структури мови - фонології, морфології, синтаксису, лексики. При цьому запозичення слів - найтиповіший випадок запозичення; запозичення фонем - найбільш рідкісний, що залежить від ступеня контакту двох мов; запозичення морфем відбувається переважно у складі слова; виділення морфем здійснюється на основі словесного ряду, до складу якого входять слова із загальним лексичним значенням, для яких характерна повторюваність якого-небудь структурного елементу (напр., бізнесмен, бармен, спортсмен); синтаксичне або структурно-синтаксичне запозичення відбувається тоді, коли конструювання фраз у мові зазнає впливу іншомовних синтаксичних конструкцій; семантичне запозичення - це поява у слові значення «під натиском» іншомовного зразка [6, с. 8-19].

Подібної ж думки щодо запозичуваних елементів (фонем, морфем, слів, синтаксичних та семантичних елементів) дотримується С.В. Семчинський. Учений вважає, що термін «запозичення» стосується не лише лексичних елементів, оскільки запозичуватися можуть і фонеми, і засоби словотвору, і моделі словотворення, і окремі морфеми, і схеми словосполучень, і фразеологізми, і схеми речень, і граматичні категорії, і навіть флексії [11]. Проте частотність запозичування тих чи інших елементів або моделей не є однаковою.

Термінологічні запозичення у різних наукових галузях зумовлені позалінгвальними й лінгвальними чинниками. До першої групи належать насамперед контакти між народами, спричинені як близькістю географічного положення, так і потребами спільного розв'язання певних політичних та економічних проблем, культурним і науковим обміном. У цьому контексті розрізняють безпосередні контакти, що здійснюються різними мовами двох або більше народів, і контакти опосередковані, що реалізуються за допомогою іншої мови. Наявність тісних і безпосередніх контактів з якимось народом не завжди зумовлює процес інтенсивних запозичень саме з мови цього народу. Часто контакти віддалені, опосередковані можуть спричинити активні «припливи» запозичень з мов тих народів, із якими мова-реципієнт безпосередньо не пов'язана [8, с. 100].

Останніми роками лексика багатьох високорозвинених мов активно поповнюється за рахунок термінів, про що свідчать словники неологізмів цих мов, де терміни складають від 50% до 80% [9, с. 118]. Проте за кількістю запозиченої термінології, її історичними та етимологічними джерелами ці мови різняться між собою: одні можуть вважатися «термінологічними донорами», інші, традиційно, мовами-реципієнтами.

Мовами-донорами для термінів туризму є, на­самперед, такі європейські мови, як англійська, французька, німецька, голландська. Саме з цих мов поповнювався й поповнюється термінофонд української термінології з галузі туризму. Такі одиниці є як загальнотуристськими термінами й поняттями, так і такими, що обслуговують окремі види туризму. Наприклад: ботель, ваучер, караванінг, кемпінг, мотель, пекідж-тур, тревел-чек, флотель (англ.); тур, туризм, турист, вояж, інклюзив-тур, турне (фр.); айсбаль, айсфіфі, альпеншток, бремсберг, рюкзак, бергшрунд, контрфорс, комин, лавина, рандклюфт, ригель, фірн, цирк (нім.); лаг, лоція, оверкіль, оверштаг, шлюпка, штурман (походу), ялик) (голл.) тощо.

У термінотворенні активно використовуються базові для багатьох мовних систем грецькі та ла­тинські терміноелементи, що можуть комбінуватися між собою або з елементами різних європейських мов, як це спостерігаємо в терміносистемі туризму: бальнеологія (лат. + гр.), рекреалогія (лат. + гр.); дендрарій (гр. +лат.);
картографія (лат. + гр.), картодіаграма (лат. + гр.), картограма (лат. + гр.); геокваліметрія(гр.
+ лат. + гр.); авіатариф (лат.+ фр.), автостоп (гр. + англ.), автокараван ( гр. + англ.), велотуризм (лат.+ фр.), мотоготель (гр.+ фр.), курортологія (нім.+ гр.), аквапарк (лат. + англ.) та ін. Спелеотуризм (гр.spelaion - печера + фр. tourisme — туризм) - «подорожування з метою вивчення печер» [10, с. 156]; автостоп( гр. аvto -автомобільний + англ. stор — зупинення) - «різновид само впорядкованого туризму з використанням у ролі засобів пересування попутних автомобілів безкоштовно або за невелику плату» [10, с.9] тощо.

Внутрішньомовними причинами, що зумовлюють залучення запозичених одиниць до терміносистеми галузі туризму, можна вважати такі:

1) відсутність в українській мові еквівалентно­го слова для нового предмета чи поняття (ця причина є основною у процесі запозичення): ав­тостоп, ваучер, траверс, трекінг, турсайт тощо; 2) тенденція до використання одного запозичено­го слова замість описового звороту: табір для автотуристів - кемпінг; готель на воді - флотель, подорож за обраним маршрутом тур; спеціальна територія для туристських змагань — туродром тощо; 3) прагнення до точності, конк­ретизації реалій туризму, що нерідко призводить до появи різних видів синонімів: привабливість - атрактивність; путівка - тур; привал - бівак; льодовик - глетчер; хижа - бунгало; наплечник — рюкзак; спорядження туриста екіпіровка ту­риста, відпочивальник — рекреант, скі-тур - лижний тур тощо; 4) потреба в деталізації відповідного значення при необхідності мати слово з більш вузькою семантикою, наприклад: подорож: ~ тур- турне. Подорож (у широкому значенні) -«поїздка або пересування пішки по місцях, віддалених від постійного місця проживання» [10, с. 123]; тур - «туристська подорож за обраним маршрутом і визначеними метою, терміном, комплексом послуг» [10, с. 71]; турне (у вужчому значенні) - «подорож за круговим маршрутом» [10, с. 90] тощо.

Вживанню іншомовних запозичень у ролі тер­мінів туризму сприяє як їх міжнародний характер і універсальність, так і те, що цим одиницям «не притаманні лінгвальні й екстралінгвальні асоціа­ції, що заважають виконувати функції терміна загальновживаним словам» [7, сі5]. Запозичені терміни, як правило, входять у національну тер­мінологію «як готові мовні одиниці разом з по­няттями й реаліями, назвами яких вони є» [5, с. 29] і стають складниками всіх процесів, що відбува­ються у мові-реципієнті.

Нові іншомовні терміни запозичуються термі­нологією туризму або разом з поняттями суміжних з туризмом наук: геотурсистема, геогігієна  (географія),    бальнеологія,    курортологія (медицина), кліринг, калькуляція, ваучер (економіка) тощо, або ж безпосередньо з інших мов, у яких ці лексеми є термінами туризму: бремсберг, айсбаль, альпеншток (нім.), туризм, турист, тур, вояж: (фр.), кемпінг, караванінг, скі-тур, трекінг (анг.) тощо. При цьому ступінь інтенсивності, характерний для процесу поповнення терміноло­гії туризму іншомовними запозиченнями, залежить від періодів становлення й розвитку самої галузі.

Так, зокрема на початковому етапі (кінець XIX - початок XX ст.) іншомовні запозичення сприймалися як екзотизми і передавали поняття чужої, "неукраїнської" дійсності: вояж, гід, акліматизація, бівак, екскурсія, турне, туринг, турингіст, туринг-клуб, цикліст, циклізм тощо. У 20-х - першій половині 30-х років XX ст. перевага надавалася власномовним туристським одиницям: високогірний захисток (притулок), мандрівка, мандрівництво, мандрівний табір, наколесники (туристи-велосипедисти), наплічник, подорож, похід, прогулки (екскурсії), схоронище (туристське), таборування, шатро (намет) та ін. З середини 30-х і до початку 90-х років XX століття іншомовні терміноодиниці потрапляли до української термінології туризму здебільшого через посередництво російської мови, до якої ці одиниці «надходили шляхом часткового запозичення, основним способом якого було калькування: туристські лижі (за німецькою моделлю die Tourenschi), ходовий день (за англійською моделлю motion-day), дорожній чек (за англійською моделлю trevel-check), льодовий молоток (льодоруб) (за німецькою моделлю der Eispickel + die Beilpicke)» та ін.

На сучасному етапі термінологія туризму активно поповнюється за рахунок запозичень, що мають здебільшого лінгвістичний статус інтернаціоналізмів. Достатньо високий відсоток (близько 40%) англійських термінів у субсистемі запозиченої лексики туризму зумовлений позамовними чинниками, зокрема тим, що зародження туризму у його сучасному розумінні пов'язане саме з Англією, де було організовано першу туристську поїздку, перші туристські організації та вийшов у світ перший довідник, що містив відомості про 8 тисяч світових готелів [12, с. 23]. Саме тому англійські терміни туризму поширилися в багатьох мовах, зокрема й в українській, разом із детермінованими поняттями.

Як відомо, запозичені терміни відрізняються рядом зовнішніх ознак від власне українських. Під фонетичними ознаками розуміємо риси звукового складу слів, які не властиві українській мові: початкове а-: автостоп, агенція, агротуризм, айсбаль, акватель, альпеншток, анорак; початкове е-: екскурсант, екскурсія, експозиція, емблема; початкове ф: флотель, фірн, філокартія та ін.; поєднання двох і більше голосних у межах однієї морфеми: акліматизація, бівуак, адаптація та ін.; кінцеві -інг (-инг): каньйонінг, караванінг, орієнтиринг, трекінг, туринг, яхтинг тощо (два останні терміни - застарілі).

Словотвірні ознаки запозичених слів передбачають наявність певних суфіксів (-ант, -ор, -ер, -ист (-іст), -изм (-ізм): екскурсант, рекреант, траверсант, вояжер, кемпер, автостопер, турист, альпініст, туризм тощо. Як зауважує О.Гурко, покликаючись на інших дослідників, при запозиченні морфологічна структура слова, як правило, не усвідомлюється носіями мови-реципієнта. Виділення того чи іншого словотвірного елемента відбувається згодом, коли створюється хоча б невелика група одноструктурних слів, що прийшли в українську мову разом із спорідненими словами [4, с. 654]. Лише у тому випадку, коли у мові, що запозичує, за допомогою виділеного словотвірного елемента створено хоча б одне слово, можна говорити про префікси, суфікси та інші елементи стосовно конкретної мови [3, с. 110-111].

Так, у системі термінів з галузі туризму наявні групи однотипних слів, у яких вичленовується один з подібних елементів, що свідчить про запозичення певних словотвірних формантів (афікси або основи): -ант (екскурсант, мігрант, рекреант, траверсант); -тель (акватель, ботель, готель, євротель, лотель, ротель тощо); -ес(а) (гідеса, стюардеса, хостеса); -іад(а) (альпініада, Ельбрусіада, тріада); -аці(я) (акліматизація, аквізиція, калькуляція, рекреація).

До словотвірних ознак також належать утворення складних слів без з'єднувального голосного: блок-чартер, інклюзив-тур, інсентив-туризм, кантрі-туризм, карт-бланш, пекідж-тур, скі-тур, тревел-чек тощо.

Іншомовні слова, входячи до терміносистеми, зазнають відповідної фонетичної, морфологічної та семантичної адаптації. Окремі з них виявляють високу словотвірну активність, формують широкі термінотвірні гнізда: екскурсія екскурсійний, екскурсант, екскурсантка, екскурсантський, екскурсовод, екскурсознавство, екскурсбюро, екскурспункт; тур туризм, турист, туристка, туристика, туристський, туристичний, туризмологія, туризмознавство, туризмознавець, туризмознавчий, турбаза, турбюро тощо. Проте, як слушно зауважує О. Боровська, основним критерієм виділення запозичення у сфері термінології має бути не його зовнішня форма, а особливості функціонування як засобу забезпечення ефективної фахової комунікації [2, с. 85].

Отже, як переконуємося, запозичення є продуктивним шляхом збагачення терміносистеми галузі туризму. Таке запозичення є результатом міжмовних контактів, зумовлених міжгалузевою взаємодією та міжнародними зв'язками. Але варто пам'ятати, що використання іншомовних термінів для забезпечення фахових комунікативних потреб має бути регламентованим, оскільки надмірна кількість запозичень часто призводить до перевантаження чужомовними лексемами галузевих терміноситем та ускладнення сприймання інформації [2].

 

Література

  1. Аристова В.М. Англо-русские языковые контакты / В.М. Аристова. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. - С. 2.
  2. Веровська О. Запозичення спортивних термінів як результат міжмовних контактів / Ольга Боровська // Проблеми української термінології: зб. наук. праць учасників 9-ї Міжнародної наукової конференції «Проблеми української термінології СловоСвіт 2006» - Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2006. - С. 83 - 86.
  3. Гринев В.С. Терминологические заимствования (краткий обзор современного состояния вопроса) / В.С. Гринев // Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. - М.: Наука, 1982.
  4. Гурко О. Явище запозичення у термінології графічного дизайну / Олена Гурко // Вісник Прикарпатського      національного університету ім. В.Стефаника. Філологія. — Випуск XV — XVIII. — Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ,  2007.  - С. 653-654.  
  5. Даниленко В.П.  Русская терминология: Опыт лингвистического описання  / В.П.Даниленко. - М: Наука, 1977. - 246 с.
  6. Крысин Л.П. Иноязычные слова в современном русском языке / Л.П.Крысин. - М.: Наука, 1968. - 208 с.
  7. Лотте Д.С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов / Д.С. Лотте. - М.: Наука, 1982. - 146 с.
  8. Муромцева ОТ. Розвиток лексики української літературної мови в 2 пол. 19 — на поч. 20 ст. / О.Г.Муромцева. - Харків: Вища школа, 1985.
  9. Письмиченко А.М. Сучасна будівельна термінологія в українській та російській мовах /А. А. Письмиченко // Мовознавство. - 1991. - №6. - С. 46-51.
  10. Сажнева Н.М. Рекреаційна географія та туризм (словник-довідник сучасних термінологічних понять): навчальний посібник / Н.М. Сажнева, І.А. Арсененко. - Мелітополь: Люкс, 2007. - 254 с.
  11. Семчинський С.В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. - К.: Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа», 1988. - 328 с.
  12. Федорченко В. Історія туризму в Україні: навч.посіб. / В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова. - К.: Вища школа, 2002. - 195с.

 

Завдання 4. Прочитайте уважно наведені мікротексти та ви­значте їх проблеми, за якими спрогнозуйте та сформулюйте назви до кожного з них. Виберіть, обґрунтувавши, найточніші варіанти назв. Зробіть стилістичний аналіз тексту. Визначте засоби зв’язку частин тексту. Охарактеризуйте терміни за значенням, структурою, походженням, галуззю використання.

1

Тексти наукового стилю (НС) містять наукову інформацію, яка здобувається в результаті пошуку причинно-наслідкових зв'язків між об'єктами дослідження в ході цілеспрямованих експериментів. У лексичному плані НС використовує терміни відповідних наук, як природничих, технічних, так і гуманітарних. Оскільки терміни мають переважно форму іменників, то в цьо­му стилі переважає іменний характер висловлювання і тексти на­сичені абстрактною лексикою. У цьому стилі широко вживаються дієслівно-іменникові конструкції, які є теж вираженням термінологічної функції дієслів як виразника процесуальної ознаки. Емоційна та експресивна лексика науковим текстам невластива (особливо для природничих наук); щодо гуманітарних наук, наприклад, літерату­рознавства, то тут зустрічаються подекуди емоційно-експресивні елементи, які виконують функцію термінів і є формою вираження спеціальних понять. Для синтаксису НС характерне вживання ускладнених конструкцій, розгорнутих складних речень, активне функціонування дієприслівникових та порівняльних зворотів, встав­них і вставлених конструкцій, відокремлених та однорідних членів речення (М. Зарицький).

2

 Активний словник — це запас слів, які мовець активно використовує в усній та писемній мові. Слова активного словника не мають ознак застарілості чи незвичної новизни. Залежно від рівня освіченості, кола інтересів, роду занять люди послуговуються від 1000 до 5000 слів (пор.: тлумачний 11-томний "Словник української мови" містить близько 140 000 слів).

До активного словника належать: а) загальновживані слова, зрозумілі всім мовцям: хліб, вода, білий, жити, добре, п'ять, ми; б) широковживані в різних галузях науки, мистецтва і техніки терміни й професіоналізми: мартен, акварель, джинси, морфема та ін.

Пасивна лексика — 1) слова зрозумілі, знайомі мовцю, але не вживані ним у звичному мовному спілкуванні.

До пасивної лексики належать здебільшого слова спеціально­го вжитку, архаїзми, діалектизми, запозичення, неологізми тощо; 2) словниковий запас у певний період її розвитку, який має відтінок застарілості або новизни (С. Єрмоленко).

3

Неологізми – нові слова, які ще не встигли стати звичними для мовців. Власне неологізми – слова, що характеризуються абсолютною новизною як щодо форми, так і щодо змісту. Цей матеріал засвідчує, що в українській мові початку XXІ ст. значну групу становлять одиниці, які лінгвісти називають ще матеріальними неологізмами. Насамперед це пов'язано зі зростанням необхідності для суспільства дати найменування новим реаліям і поняттям, що виникли в зв'язку з динамічним розвитком соціально-політичного, економічного, науково-технічного, культурного життя, побуту як у світовому масштабі, так і в межах України. До таких слів-"свідків" аналізованої доби можна, зокрема, віднести лексичні одиниці на зразок: дефолт " 1) невиконання законних вимог або взятих на себе зобов'язань; 2) припинення чи відмова держави юридичної або фізичної особи в односторонньому порядку виплачувати борги (переважно з відсотками) кредиторам", іміджмейкер "фахівець, який професійно працює над створенням іміджу (політичному або громадському діячеві, акторові, спортсменові та ін.)", політикум "1) політична сфера, сукупність усіх політичних інституцій держави; 2) збірн. сукупність політиків", сайт, сингл тощо.

Новоутворення – слова, що відзначаються новизною форми. У них відомі морфеми виступають у незвичних поєднаннях, утворюючи слова із зовсім новими значеннями. Проведений кількісний аналіз (понад 3000 слів) дає підстави твердити, що такі одиниці становлять домінантну за обсягом і своєрідну групу. Ілюстрацією можуть служити лексичні утворення: громадянотворення "процес формування свідомого громадянина держави", україноментальний "характерний для ментальності українців", україновиховання "процес систематичного і цілеспрямованого формування особи патріота-українця", европейськість   "європейський   спосіб  житія,   ментальність",   вуглехолдинг „вугільна компанія, яка сама не має виробничих підприємств, а володіє частиною або контрольними пакетами акцій яких-небудь інших компаній з метою контролю та керівництва їхньою діяльністю" та ін.

Найчастіше неологізми — це слова, які ста­ли термінами або професіоналізмами. Неологізми належать до пасивного складу лексики.

 

Вправа 4. З'ясувати різницю у значенні поданих паронімів, складіть словосполучення.

Диференційний - диференціальний, зброя - збруя, периферичний - периферійний, комунікабельний - комунікативний - комунікаційний, спе­ціальний - специфічний, сильний - силовий, ідеальний - ідеалістичний, проблемний - проблематичний, тактовний - тактичний, прослухати — вислухати - заслухати, повноваження - уповноваження, зумовити - обумовити, дефек­тивний - дефектний, діалектний - діалектологічний - діалектичний, ефекти­вний - ефектний, виборний - виборчий, авторитарний - авторитетний, генеральний - генеральський, громадський - громадянський, дисциплінарний -дисциплінований.

 

Вправа 5. Поясніть значення наведених слів української та ро­сійської мов. До якої лексичної групи вони належать?

Укр. кожний - рос. кожный, укр. наглий - рос. наглый, укр. облік -рос. облик, укр. пильний - рос. пыльный, укр. час - рос. час, укр. уродливий (вродливий) - рос. уродливый, укр. родина - рос. родина, укр. адрес - рос. адрес, укр. билина — рос.  былина, укр. ось — рос. ось, укр. лихо - рос. лихо, укр. луна - рос. луна, укр. чинний - рос. чинный, укр. вітати - рос. витать, укр. запам'ятати - рос. запамятовать, укр. наказати - рос. наказать, укр. лишитися — рос. лишиться.

 

Вправа 6. До запропонованих паронімів доберіть слова із поданих у дужках та складіть з ними словосполучення. Свій вибір обґрунтуйте.

Прописка/приписка (коротка, важлива, до тексту, внизу, збоку, зверху, подати, написати, зробити; велика, значна, багато, мало, виявити; постійна, тимчасова, у паспорті, дістати, оформити).

Показник/покажчик (алфавітний, предметний, бібліографічний, імен, власних назв, квартир, літератури, друкованих праць; зробити, складати, додати; високі, якісні, спортивні, підприємства, установи; школи, дошка, виписувати, визначати, домагатися, високі).

Норматив/норма (прогресивний, фінансовий, типовий, денна; змінна, добова, квартальна, прийнята, галузева, підвищена, встановлена, знижена, моральна, етична, правова, мовна; видобуток, виконання, перегляд, підвищена, відхилення, порушення, згідно з, керуватися, галузевий, передбачати, визначити, розробити, виконувати).

 

Вправа 7 Запишіть правильно словосполучення. У чому причина допущених помилок?

Пам'ятливий вечір, військова катастрофа, базисне училище, слов'янська письменність, виголошувати порядок денний, по-сучасному освітлювати проблему, оперативне рішення питань, поверховий погляд, дипломатська пошта, дисциплінарний службовець, книжна полиця, на протязі тижня, передвиборча агітація, високий покажчик продуктивності праці, свідоцтва очевидців, тактичне ставлення до підлеглих, гарантований лист, гармонічний голос, музикальна школа, дев'ятиповерхова будова, стану тобі у нагоді, картина написана барвами.

 

Вправа 8. З наведеними паронімами утворіть словосполучення.

Зразок: виголошувати – оголошувати. Виголошувати промову – оголошувати порядок денний.

Відпуск – відпустка, корисний – корисливий, особовий – особистий, реальний – реалістичний, громадський – громадянський, вид – вигляд, виділяти – приділяти.

 

Завдання 5. Використовуючи алгоритмічний припис до складання плану друкованого джерела наукової інформації, складіть питальний та номінативний план статті І. Черненко «Теоретичні запозичення у сфері туризму як результат міжмовного контактування»

Складання плану друкованого джерела наукової інформації

  1. Прочитайте заголовок і спрогнозуйте за ним проблему (проблеми) тексту джерела наукової інформації.
  2. Перевірте свій прогноз: переглядаючи текст, спробуйте зрозуміти його основні проблеми. Акцентуйте увагу на початковій і фінальній частинах абзаців та інформації, поданій курсивом.

Пам'ятайте! Початок і кінець абзаців у науковому тексті — це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

  1. Читайте уважно текст, працюючи над кожним абзацом і визначаючи опорні (ключові) слова, словосполучення та речення, тобто ті, що містять основну інформацію.
  2. Прочитайте текст швидко ще раз і розподіліть його на структурно-змістові частини (фрагменти).

Пам'ятайте! Структурно-змістова частина (фрагмент) може бути еквівалентною абзацу, кільком абзацам, частині абзацу, окремому реченню.

  1. Вилучіть головну інформацію з кожного фрагмента тексту.
  2. Сформулюйте запитання до головної інформації кожного фрагмента тексту.
  3. Занотуйте питання, які виявляють проблематику тексту, за тим порядком, котрий відповідає логіці тексту, — і ви матимете орієнтовний питальний план тексту.
  4. Перевірте, чи пов'язане кожне наступне запитання з попереднім. У разі необхідності уточніть питання — і ви матимете остаточний варіант питального плану тексту.
  5. Сформулюйте відповіді на всі питання плану — і ви матимете варіант тезового плану тексту.

Пам'ятайте! Тези це не план і не сам виклад тексту, а його стисло сформульовані положення, твердження, ідеї; зв'язок між тезами лише логічний.

Складаючи тези, орієнтуйтесь на те, що тезовий план найчастіше містить 5-6 тез: 1 — вступна теза; 2-4 (5) неповний тезовий зміст джерела; 5 (6) заключна теза.

10.     Трансформуйте двоскладні (є склад підмета і склад присудка) речення тезового плану в односкладні номінативні (є склад підмета) — і ви матимете номінативний план тексту.

Пам'ятайте! У номінативних (називних) реченнях головний член (підмет) виражено іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

11.     Відредагуйте номінативний план. Перевірте:

а) чи всі пункти плану є рівнозначними за обсягом думки?[1]

б) чи всі головні проблеми тексту джерела відбито у плані?[2]

в) чи відповідає логіка плану логіці тексту джерела?

г)       чи немає граматичних, стилістичних та інших мовних помилок?

Пам'ятайте! Цінність плану полягає в тому, що він допомагає най­більш стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу лише на найголовнішій, найсуттєвішій його інформації.

 

Завдання 6. Поясніть цілі складання плану джерела наукової інфор­мації.

 

Завдання 7. Схарактеризуйте, порівнявши, різні види планів текстів та назвіть сфери їх практичного використання.

 

Завдання 8. З'ясуйте, який вид плану в науковій роботі студента до­мінує і чому. Проілюструйте відповідь переконливими прикла­дами.

 

Завдання 9. Поясніть відмінність плану від тез і конспекту джерела наукової інформації.

 

Завдання 10. Сформулюйте чіткі вимоги до анотації і до реферату. Назвіть спільні та відмінні вимоги.

 

Завдання 11. Обґрунтуйте, зміст якої з трьох запропонованих назв джерела науково-навчальної інформації (Публічне мовлення / Специфіка публічного мовлення / Культура публічного мовлення) якнайточніше розкриває наведений план.

  1. Цілі та завдання публічного мовлення.
  2. Види та жанри публічного мовлення.
  3. Сучасний етикет публічного мовлення.

 

Завдання 12. Запропонуйте перший пункт до наведеного без нього плану розділу "Основи полемічного мистецтва" в навчальному посібнику з риторики для студентів.

  1. ..?
  2. Сутність, різновиди та функції публічного спору.
  3. Історичні витоки публічного спору.
  4. Полемічні правила і прийоми.
  5. Алгоритмічний припис для учасників дискусії, полеміки.
  6. Етикет полеміста.
  7. Ознаки ораторського таланту і риси індивідуальності в полемічному мистецтві.

 

Завдання 13. Сформулюйте і деталізуйте підпунктами (а, б, в, г) останній пункт для наведеного без нього плану розділу "Стилістика" в навчальному посібнику з української мови для студентів.

  1. Основні поняття стилістики.
  2. Стилі мови і стилі мовлення.
  3. Стилістична система української мови.
  4. Стилістичні засоби української мови.
  5. Розмовний стиль.
  6. Художній стиль.
  7. Публіцистичний стиль.
  8. Офіційно-діловий стиль.
  9. ..?

 

Завдання 14. Доберіть найточніші і найдоцільніші заголовки до джерел наукової інформації, плани яких наведено.

1

  1. Вплив національно-культурних чинників на процес спілкування
  2. Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету
  3. Комунікативні табу
  4. Невербальні особливості міжкультурної комунікації

2

  1. Суспільна природа мови
  2. Суспільні функції мови.
  3. Суспільний характер мовної норми.
  4. Мова як найважливіша етична ознака.
  5. Мова і нація, держава і суспільство.

3

  1. Українська термінологія в історії її розвитку.
  2.  Українська термінографія: здобутки і прорахунки.
  3.  Українське термінознавство як наука і навчальна дисципліна.
  4. Актуальні проблеми сучасного українського термінознавства

 

Завдання 15. Відновіть текст довідково-рекомендаційної анотації, розташувавши речення за її логікою та узгодивши фрагменти інформації, наведені в лівій та правій колонках. Спрогнозуйте назву анотованого наукового джерела.

 

А

Статтю присвячено...

1.

...спеціалісти в галузі права, науковці й практики.

Б.

Автор статті ґрунтовно доводить, що...

2.

...актуальній проблемі — конституційним гарантіям прав і свобод людини в Україні.

В.

У заключній частині статті зазначається, що...

3.

...юридичні гарантії (загальноправові та конституційні) — систему взаємопов'язаних форм і засобів, яка забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав та відповідних їм обов'язків.

Г.

На початку статті автор усебічно характеризує

4.

...в Україні залишається проблематичною реалізація ряду прав, передбачених Конституцією, і це пов'язане головним чином з економічною і політичною кризою.

V.

Адресат статті — ...

5.

... конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані

 

Завдання 16. Поясніть цілі складання анотацій на наукові джерела.

 

Завдання 17. Наведіть мовні/мовленнєві стандарти-кліше для оформлення анотації.

 

Завдання 18. Випишіть із бібліотечного каталогу три анотації на нові наукові надходження та проаналізуйте їх за структурою, змістом, призначенням, мовним оформленням, обсягом.

 

Завдання 19. Складіть анотацію на статтю І. Черненко «Термінологічні запозичення у сфері туризму як результат міжмовного контактування»

 

Завдання 20. Проаналізуйте наведені анотації до наукових текстів та визначте типові спільні змістові блоки. Відредагуйте запропоновані тексти.

1

Косенко Н.Я., Вакуленко Т.М. Як правильно говорити українською: практичний посібник. - Харків : Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2007. - 240 с.

Пропонований посібник допоможе уникнути типових мовних помилок, навчить правильно говорити й писати українською, підкаже, яке саме слово чи сталий вислів доречно вжити в певній ситуації.

У книжці можна також знайти відповіді на щоденні "мовні" питання: як правильно перекласти українською сталі вирази і сполуки з прийменниками, як поєднувати слова за допомогою керування та як запобігти прикрим випадкам неправильного наголошення слів.

Видання розраховане на широке коло читачів: передусім на початківців, які роблять лише перші кроки на шляху опанування української мови, а також шанувальників українського слова, тих, хто прагне досконало знати і правильно говорити рідною мовою.

2

Від бароко до постмодернізму : 36. наук. пр. / Редкол. : Т.М. Потінцєва (відп. редактор) та ін. - Д. : Видавництво ДНУ, 2008. - Вин. XII. - 290 с.

Дванадцятий випуск збірника наукових праць кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету містить статті історико-теоретичного та історико-літературного плану, в яких розглядаються актуальні проблеми теорії та методології сучасного літературознавства досліджуються маловивчені аспекти класичної поезії та прози, пропонуються оригінальні філологічні трактування зразків модерної та постмодерної літератури.

Для літературознавців, викладачів вузів, аспірантів і студентів-філологів.

 

Для довідок: Типові мовні засоби оформлення анотації до наукового твору

 

Змістові компоненти твору

Мовні засоби вираження змісту

Назва і тема

Пропонована увазі (монографія, книга, стаття тощо) ... Ця (дана,   названа) книга присвячена темі...

 

У статті говориться про ... Автор дослідження розповідає про ... (привертає увагу до ...)

Проблематика

У статті (книзі, монографії ...) розглядається (ставиться,       порушується, піднімається) питання про ...; Автор торкається, ставить, висвітлює питання про ... (проблему); Автор говорить про питання ...; зупиняється на наступних питаннях (проблемах) ... У монографії        (книзі, статті) представлений погляд (точка зору), узагальнюється   досвід (чого), проводиться аналіз (чого), подається обґрунтування (чого), подається опис (чого).

Адресат

Книга (монографія, стаття) адресована фахівцям (науковцям,      студентам), які цікавляться (працюють у ..., займаються), широкому колу читачів, усім, хто цікавиться

Книга (монографія, стаття) призначена для ...; Книга розрахована на ...; Книга становить інтерес для ...

 

Завдання 21. Підготуйте виступ на одне з питань плану самостійної роботи

  • Лексика української мови за походженням: особливості вживання у наукових професійно зорієнтованих текстах
  • Літературна фразеологія наукового стилю: цитати, крилаті вислови, афоризми – особливості функціонування
  • Синоніми: стилістичний потенціал у науковій мові
  • Антоніми: стилістичний потенціал у науковій мові
  • Омоніми: стилістичний потенціал у науковій мові
  • Багатозначні слова: стилістичний потенціал у науковій мові

 

ТЕМА 3 - 4

МОРФОЛОГІЧНІ ТА СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО СТИЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

Загальна характеристика морфологічних особливостей наукового стилю. Специфіка функціонування іменників, особливості використання форм числа іменників. Функціональні можливості повних і коротких форм прикметника. Стилістичний ресурс дієслова: особливості часових форм, виду дієслова. Стилістичні особливості займенника, числівника. Особливості функціонування службових частин мови в науковому стилі.

Лексико-семантичний аналіз фахового тексту.

 

Література: 2,  4, 5, 6, 9, 11. Словники: 4, 6, 9, 12, 15, 17, 18, 19

 

Завдання 1. Опрацюйте статтю О.М. Семеног «Наукова мова як комунікативний феномен» та охарактеризуйте морфологічні норми наукового стилю. Складіть тезовий план статті.

О. М. Семеног

Наукова мова як комунікативний феномен

 Стилістично грамотне професійне мовлення – необхідна передумова підготовки фахівців вищої кваліфікації будь-якого профілю. Однак рівень наукової мовної культури здобувачів наукового ступеня засвідчує більше проблем, аніж позитивних зрушень на цьому полі діяльності. Витіснення державної мови на периферію наукового життя провокує недостатній автоматизм у володінні українською науковою мовою, несформованість жанрової, текстової компетенцій у науковій сфері спілкування. А потреба в цьому є, що підтверджується аналізом анкетувань, проведених серед студентів, магістрантів, викладачів вищих навчальних закладів непедагогічного профілю, а також лінгвістичним аналізом наукових текстів здобувачів наукового ступеня.

У межах статті розглянемо мовні огріхи наукових статей, магістерських робіт, дисертацій, поданих на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, запропонуємо деякі поради  стосовно оволодіння мовними засобами наукового тексту.

Типовими мовними недоліками наукових публікацій, як показує аналіз, залишаються:

  • суржик (тезиси (потрібно тези), на кінець (отже), опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), основні публікації по роботі (потрібно: основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях) тощо;
  • плеоназм, тавтологія, надлишковість (вносити внесок, значить, так сказать, на початку конференції ми почали говорити, це питання досліджувалося в кількох дослідженнях; Третій розділ присвячено математичній постановці та розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності та зв’язаної з цим контактної задачі термопружності);
  • уживання слова в невластивому йому значенні (результати дослідження запроваджені (потрібно впроваджені) у практику;
  • зловживання іноземною термінологією й поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки.

Готуючи науковий текст, пам’ятаймо про його індивідуальність. Це залежить від автора, інтелектуальних здібностей, мовного чуття, досвіду текстотворення. Звертаємо увагу на принципи змістовної насиченості, професійної значущості, наукової інформативності, новизни, змістової завершеності, проблемності, доступності фахівцеві однієї чи кількох галузей. В основі принципу змістової насиченості – новизна професійно-орієнтованої інформації, її пізнавальна цінність, лексичне й граматичне наповнення. Принцип професійної значущості виявляється в повідомленні необхідних відомостей з галузі професійної сфери діяльності. Принцип наукової інформативності спрямований на вияв смислової й змістової новизни наукового тексту, що розкривається в авторській концепції, оцінці певного явища чи факту. Принцип новизни характеризується наявністю теоретичних положень, нових знань, які обґрунтовані на основі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і впроваджені в практику. Принцип змістової завершеності реалізується в цілісності розкриття намічених завдань. Принцип проблемності визнає потребу кодування проблемних запитань у назвах, змісті окремих параграфів і цілого наукового тексту. В основі принципу доступності – здатність бути зрозумілим, полегшити сприйняття інформації, відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості користувача.

Важливий також принцип інтертекстуальності як особливий спосіб побудови смислу тексту, так званий діалог з певною чужою смисловою позицією, на взаємодії «своєї» і чужої» мови (залучення читача до авторського міркування). Головні труднощі під час написання наукової роботи зумовлені недостатнім знанням саме засобів вираження діалогічності: часто вся увага прикута на вираження власне теми, а не метатексту.

Ознаками наукового тексту виступають чітка, логічна структура, об’єктивність викладу, термінологічність, зв’язність, проблемність, гіпотетичність, цілісність, членованість, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, завершеність, комунікативність, діалогічність тощо. Ці нормативні риси наукового стилю можна співвіднести з мовленнєвими вміннями дослідника, важливими для побудови наукового тексту.

Цілісність наукового тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, цілісне оформлення початку й кінця твору, переходи між частинами тексту, що забезпечується визначеними мовними одиницями. Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розглянемо, зупинимося на..., розглянувши..., перейдемо до...), результат, висновок (отже, підсумуємо ...). Комунікативність реалізується у спрямованості тексту на відповідного адресата.

Лінійне розгортання тексту супроводжують такі слова: цей, той, такий, це, усе це, тут, зазначений, подібний, аналогічний, що виражають єдність або близькість суб’єкта дії, об’єкта або місця дії, а також повтори окремих слів чи їх синонімів. Логічна зв’язність наукового тексту забезпечується мовними одиницями, які виражають причину й наслідок, умову й наслідок (тому що, зважаючи (з огляду) на це, через те, що; оскільки, завдяки тому, що; внаслідок (в результаті) цього, у зв’язку з цим,  згідно з цим, у цьому (такому) разі (випадку),  за цих (таких) умов, на цій підставі). Інформативна, логічна, оцінна насиченість виявляється в здатності мовних одиниць виражати смислові компоненти, які допомагають читачеві зрозуміти смисл тексту.

Створити якісний текст допомагає сформована культура читання. Успішність переглядового, ознайомлювального, аналітико-критичного, творчого читання залежить від сприймання й усвідомлення, необхідною передумовою яких є внутрішня мотивація. А осмислення сприйнятого значною мірою залежить від віку, досвіду та фонових знань, творчого мислення. Наслідком сприймання тексту є розуміння його смислової структури, тобто розкриття сутності предметів та явищ, описаних у науковому тексті, усвідомлення зв’язків, стосунків та залежностей між ними. Це означає, що реципієнту важливо вміти порівняти запропонований зміст із наявними знаннями, щоб вилучити нову для себе інформацію й, відповідно, нове знання. Виявом розуміння вважають інтепретацію, тобто вміння читача подати своє бачення тексту.

Варто зважено поміркувати над вступом, основною частиною й висновками наукового тексту. Приділимо увагу й заголовку. Важливо, щоб назва була короткою, однозначною, конкретною, обмежувала обсяг наукового тексту, однак насамперед відображала проблему.

Смислової точності та однозначності досягають шляхом використання термінів. Водночас не бажано перенасичувати наукове мовлення значною кількістю термінів, до того ж іншомовного походження, адже більшість з них має відповідники українською мовою: спорадичний — поодинокий; варіабельний – змінний, мінливий, вербалізувати – висловлювати. Недоцільно в науковому тексті без потреби й необхідного обґрунтування подавати термінологію різних галузей. Не бажано також захоплюватися значною кількістю термінів та власною термінотворчістю.

Виразність мови наукової прози забезпечують точність і стислість вираження думки за максимально інформативної насиченості слова. У наукових колах часто віддають перевагу такому словосполученню, як відзив на дисертацію, а правильно говорити відгук про дисертацію; не ф'аховий, а фахов'ий. Не варто зловживати словосполученням у першу чергу, натомість послуговуймося синонімами: насамперед, передусім. Слова запитання й питання мають різні значення. Запитання – це словесне звернення, яке потребує відповіді. Слово питання здебільшого використовують, коли йдеться про якусь проблему, справу, що потребує розв’язання або вивчення. Кальці слідуючий відповідає слово наступний. Перед переліком або поясненням, змістом чогось уживаймо слово даний, а не такий.

До типових помилок у слововживанні належить також не завжди чітке розрізнення паронімів. Наприклад, слово зумовлювати означає  бути причиною чогось, призводити до чогось, викликати щось; будучи умовою існування, розвитку, формування чогось, визначати його характер, якість, специфіку тощо; слово обумовлювати – ставити в залежність від певних умов, обставин; визначати умови, термін чогось.

Обґрунтовуючи актуальність наукової проблеми, часто плутають, наприклад, такі слова, як  суперечність і протиріччя. У наукових колах часто надають  перевагу терміну «протиріччя», нехарактерному для української мови. Однак, зауважують учені, це слово не має похідних. Натомість слово суперечність належить до словотворчого гнізда суперечити, суперечливий, суперечливість.

Дослідники мають дотримуватися суворо нормативних морфологічних норм наукового стилю. Незнання морфологічних норм призводять до морфологічних помилок, зокрема:

¾ неправильного визначення граматичного роду іменників (наприклад, кандидатська ступінь (ж. р) – потрібно кандидатський ступінь (ч. р.);

¾ неправильного утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників (найбільш ефективніше – потрібно  найбільш ефективно);

¾ неправильної словозміни числівників (від п’ятидесяти до шестидесяти відсотків – потрібно від п’ятдесяти до шістдесяти відсотків); порушення закономірностей сполучуваності дробових числівників з іменниками (отримали 5,2 бали замість отримали 5,2 бала);

¾ відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу займенників (саме завдяки ньому замість саме завдяки йому);

¾ неправильного утворення дієслівних форм (починаючий дослідник - потрібно дослідник-початківець) тощо.

Найбільш уживані в наукових текстах іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (вивчення, застосування, узагальнення, дослідження). Однак, надмір таких іменників значно ускладнює текст, тому фахівці радять віддавати перевагу дієсловам: вивчати, застосовувати, узагальнювати, досліджувати.

Значна кількість помилок зумовлена вибором форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду 2-ї відміни. Пам’ятаймо, що деякі слова  мають і закінчення -а, і закінчення -у. Наприклад, термін у значенні «слово» – терміна, у значенні «строк» терміну, апарата (прилад) - апарату (установа), елементу (абстрактне) - елемента (конкретне), інструмента (одиничне) - інструменту (збірне), рахунка (документ) - рахунку (дія), фактору (чинник) - фактора (маклер). Варто пам’ятати й особливості закінчень родового відмінка  множини таких слів: статей, гостей, облич, відкриттів і відкрить, сумішей, старост і старостів.

У давальному відмінку можуть уживатися паралельні закінчення іменників: декану і деканові, ректору і ректорові. Коли ж поряд знаходиться кілька іменників - назв осіб у давальному відмінку, закінчення бажано чергувати: ректорові  Курку Олександру Івановичу. Звертаючись до особи на ім’я та по батькові, обидва іменники ставлять у кличному відмінку: Іване Степановичу, Олено Миколаївно. У звертаннях, які складаються з двох загальних назв або з першої – загальної, а другої – іменної, обидва слова вживають у кличному відмінку: пане ректоре, добродію Андрію.

Чоловічі прізвища на - ко,  - ук та з нульовим  закінченням відмінюються, жіночі – ні: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Зоряни Марченко), Михайла Мацька (але Любові Мацько), Віктора Базиль (але Людмили Базиль).

Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах використовують у чоловічому роді: заслужений учитель України Ольга Рудницька, професор Пентилюк, академік Мацько, декан Ольга Рудь, старший викладач Ірина Кожем’якіна, завідувач кафедри Герман.

Серед прикметників в науковому мовленні переважають відносні прикметники (компромісний, аналітичний, концептуальний, експериментальний), що максимально точно вказують на ознаки. Використовуються у наукових творах і аналітичні форми вищого й найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (більш удалий, менш критичний, найбільш доцільний), рідше синтетичні форми ступенів порівняння.

Слід звертати увагу на значення прикметників. Так, здатний – це спроможний, такий, що має змогу, силу, певні дані щось зробити: аспірант здатний виконувати експериментальне дослідження; здібний означає «обдарований, такий, що має здібності»: здібний аспірант. Загальноприйнятий - це визнаний усіма, узвичаєний; натомість загальноприйнятний – такий, якого всі можуть визнати й прийняти.

Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами, складні й складені кількісні та дробові числівники – цифрами. Із числівниками два, три, чотири іменники вживають у називному відмінку множини (три студенти, чотири учні), із числівниками п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять – у формі родового відмінка множини: шість монографій, вісім зошитів. Типовою помилкою в наукових текстах є використання числівникових сполук зі словом раз, наприклад, два і п’ять десятих рази. Слово раз відмінюється як мільйон, мільярд. З дробовими числівниками слід уживати раза (два і п’ять десятих раза).

Не прийнято використовувати  в наукових творах неозначено-кількісні числівники (багато, мало, чимало, кільканадцять, декілька), а також збірні (двійко, троє, обидва, обоє). 

Займенник – маловживаний у науковому тексті. Не слід використовувати займенники я, ти. Займенником ми послуговуються, коли  необхідно представити думку певної групи людей, однак частіше він функціонує у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник ви вживають в усному й писемному науковому мовленні для вираження  поваги, пошани й ввічливості: Прошу Вас, шановний колего...; Хотілося б почути Вашу думку стосовно цього.

Не завжди етичне в науковому мовленні використання займенників він, вона, вони. Присутню на засіданні особу слід називати на ім’я й по батькові чи  за прізвищем. Поширена форма викладу від 3-ї особи: автор доводить, майстер слова наголошує, вчений розглядає.

В українській науковій мові послуговуються вказівними займенниками цей, той, такий з прийменниками, що визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання: в тому випадку, з цією метою. Уживають також означальні займенники інший, увесь, заперечний займенник жоден, натомість не доречні в науковому тексті неозначені займенники щось, дещо, що-небудь.

Щодо займенників їх і їхній, то  щоб уникнути зайвого паралелізму, що створює плутанину, варто в усному й писемному мовленні використовувати  присвійний займенник їхній.

Усне й письмове наукове мовлення характеризується значною кількістю дієслівних форм. Інфінітив має форму на –ти (починати, виконувати); закінчення -ть переважає в розмовному мовленні. Більшість дієслів у наукових текстах функціонує у формі теперішнього часу, що виражають значення констатації факту: розглядається, спостерігаються, виявляються, існують, відбуваються. Форми дієслів 1-ї та 2-ї особи однини рідко вживані в науковому мовленні (виконую, прослідковую, пишеш, конспектуєш, доповідаєш), натомість у відгуках і виступах використовують форми першої особи множини: Відзначимо струнку й достатньо продуману структуру роботи; Цінність роботи вбачаємо в наявності «наскрізної» ідеї.

 Поширеними в наукових текстах є різновидові дієслова дійсного способу (охарактеризувати, інтерпретувати, мотивувати, доводити, вважати), рідше вживають дієслова умовного способу. Не доречні дієслова наказового способу.

Багато дієслів у науковому стилі виступають у ролі зв’язки: бути, стати, слугувати, вважатися, характеризуватися. Наприклад: Матеріали й результати дослідження можуть використовуватися при викладанні університетських курсів…

Недоконаний вид у текстах фахового спрямування переважає в складених формах (будуть проводитися, буде здійснюватися), доконаний вид утворюється за допомогою префіксів (відвідати, започаткувати).

Характерні для наукових текстів стійкі дієслівно–іменникові сполуки (брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово, ставити запитання), інфінітиви в поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід підкреслити, у попередньому розділі було розглянуто, подібне вирішення питання є доцільним).

Активні дієприкметники теперішнього часу  науковій українській мові не властиві. Варто уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, прикметниками, підрядними означальними реченнями. Наприклад: виступаючий на конференції магістрант – магістрант, що виступає на конференції; головуючий на засіданні спеціалізованої вченої ради – голова засідання спеціалізованої вченої ради; відповідаючий на запитання  дисертант - дисертант, який відповідає на запитання.

В українській науковій мові помітна й тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч-(-юч-) теперішнього часу й заміна їх на -увальн-: констатувальний замість констатуючий, формувальний замість   формуючий, об'єднувальний замість об’єднуючий.

Російським пасивним прикметникам теперішнього часу в українській науковій мові відповідають дієприкметники минулого часу (желаемый – бажаний, употребляемый – уживаний, анализируемая – аналізована). Однак, під час перекладу дієприкметників із російської мови з’являється багато неточностей. Зокрема, російському дієприкметникові данный відповідає український даний, а прикметникові данный контекст – цей.

Дієприслівники як дієслівні форми, вживані замість багатьох прийменниково-іменникових конструкцій (де іменник – віддієслівного утворення), роблять текст більш динамічним. Дієприслівники недоконаного виду необхідно відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному (знахідному) відмінку множини, які, на відміну від дієприслівників, відповідають на питання які? і мають закінчення -і: читаючі (які?) студенти й читаючи (що роблячи?) книжку;   думаючі  (які?) учні й  думаючи (що роблячи?) про художній твір.

У наукових текстах використовують прислівники зі значенням ознаки дії  (попереду, угорі, щоразу, згарячу, обов'язково, принагідно) чи стану особи (приємно, радісно, образливо), іншої ознаки (мудро, вдячно, сердечно). Можливі також ступеневі форми якісно-означальних прислівників (найсердечніше подякувати, розглянемо це більш детально, проаналізуємо це менш ретельно).

Перекладаючи російські вислови длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, варто вживати в писемній та усній мові такі українські відповідники: завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки. Вважаючи слово виключно скалькованим, Б. Антоненко-Давидович наполягав на впровадженні в науковий обіг прислівників тільки й винятково.

В усному й писемному науковому мовленні часто вживаними є модальні прислівники, що надають окремому члену речення чи всьому реченню модальних відтінків ствердження, заперечення, вірогідності, можливості / неможливості, зв’язності тексту (безумовно, можливо, звичайно, нарешті, по-перше, щоправда, отже).

З-поміж прийменників незважаючи на і попри у наукових текстах більш уживаним є прийменник незважаючи на (незважаючи на помічені недоліки, незважаючи на попередні зауваження). Прийменники щодо і стосовно мають тотожні значення, однак у науковому мовленні перевагу надають прийменнику стосовно (стосовно цього питання). У науковому тексті часто порушують норми щодо вживання прийменникових конструкцій, превалюють суржикові сполуки, тому варто звертатися до словників з культури української мови.

Частки  слугують засобом відтворення певних емоцій, почуттів, посилення дії, стану, ознаки, акцентування на смислових центрах у висловлюваннях тощо. У наукових текстах частіше вживають вказівні (це, оце, то), означальні (саме, точно, власне, рівно), видільні (тільки, лише), стверджувальні (так, авжеж), питальні (чи, невже), заперечні (ні, ані, не) частки, натомість емоційно-забарвлені частки в науковому мовленні не бажані.

Безумовно, формування й реалізація творчих якостей дослідників залежить від особистісних якостей наукових керівників і наставників. Особистим прикладом, фундаментальною підготовкою, скрупульозним ставленням до проведення наукових досліджень, володінням секретами ефективного «живого» слова, «науковою іскоркою», тонким відчуттям наукового стилю, толерантністю, діалоговою взаємодією старше покоління вчених мотивує самостійний пошук молодих дослідників.

Отже, кожному дослідникові необхідні розвинуті чуття наукової мови, мовний смак, володіння науковим стилем мовлення й письма, мовними засобами наукового тексту. Ці якості є результатом цілеспрямованої роботи над собою. Звичайно, для збереження і розвитку самобутнього мовного колориту наукових досліджень необхідні національна стратегія мовного розвитку, підвищення ціннісно-мотиваційного статусу української наукової мови, вдосконалення змісту й методів неперервної мовної освіти. Однак, насамперед цей шлях знайдімо в собі, через вироблення в себе готовності нормативного користування науковою мовою в усній і писемній, діалогічній і монологічній формах.

 

Завдання 2. Проаналізуйте морфологічні помилки наукового стилю та складіть речення, використовуючи правильні варіанти

1. Неправильне утворення відмінкових форм іменників, прикметників, числівників, займенників:

Так уживають

Так правильно

Писати лист

писати листа

Саме завдяки ньому

Саме завдяки йому

Семи експертами

Сімома (сьома) експертами

2. Неправильне визначення роду іменників

Так уживають

Так правильно

Солідна рукопись

Ґрунтовний рукопис

Кандидатська степень

Кандидатський ступінь

 

3. Неправильне утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників

Так уживають

Так правильно

Більш складніша ситуація

Більш складна ситуація

Найбільш ефективніше

Найбільш ефективно

  1. Неправильна словозміна числівників; порушення закономірностей сполучуваності числівника з іменником

Так уживають

Так правильно

Від п’ятидесяти до шести десяти відсотків

Від п’ятдесяти до шістдесяти відсотків

Отримали 5,2 бали

Отримали 5,2 бала

  1. Порушення категорій стану, особи дієслова; неправильне утворення дієслівних форм

Так уживають

Так правильно

Вибачаюся

Вибачте

Хотять

Хочуть

Говорючи

Говорячи

Починаючий дослідник

Дослідник-початківець

6. У наукових текстах важливо уникати мовних недоліків, що виникають унаслідок калькування з російської мови

Так уживають

Так правильно

Взаємовідношення

Взаємини

Завідувач відділом

Завідувач відділу, завідуючий відділом

Відзив на дисертацію

Відгук на дисертацію

Знайомство з дисертацією

Ознайомлення з дисертацією

Конференція на честь річниці

Конференція з нагоди річниці

Науковий робітник

Науковий працівник

Розповсюдження інформації

Поширення інформації

Розмір статті

Обсяг статті

7. У науковому стилі важливо дотримуватися нормативного вживання прикметників:

Так уживають

Так правильно

Високоосвідчений

високоосвічений

Вживання у більш вужчому значенні

Вживання у вужчому значенні

Сприйнятний

Сприйнятливий

Таке припущення - вірогідне

Таке припущення  - імовірне

Учбовий заклад

Навчальний заклад

Учений ступінь

Науковий ступінь

 

Завдання 3. Користуючись алгоритмічним приписом (за Г. Онуфрієнко), підготуйте рецензію на наукову статтю з фахового видання

Алгоритмічний припис до рецензування

  1. Визначте предмет наукового аналізу (доповідь, реферат, журнальна стаття, твір-есе, автореферат, дисертація тощо).
  2. З'ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки в цілому, певної галузі знань, розв'язання практичних завдань тощо).
  3. Проаналізуйте зміст наукової роботи і з'ясуйте ступінь її новизни й оригінальності у розв'язанні певних питань, проблем тощо.
  4. Встановіть достоїнства рецензованої роботи в контексті її теоретичного й практичного значення та зазначте конкретні сфери доцільного використання матеріалів і результатів її.
  5. Схарактеризуйте виявлені недоліки та прорахунки в рецензованій роботі за обов'язкової умови — аргументувати свої зауваження.
  6. Подайте об'єктивно, лаконічно, ясно й чітко загальну оцінку роботи.
  7. Сформулюйте висновки з урахуванням виду та жанру рецензованого наукового джерела, його мети й поставлених автором завдань.
  8. Перевірте записаний текст рецензії на узгодженість між змістом і формою та на відповідність чинним мовним нормам.
  1. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.
  2. Відредагуйте (у разі потреби) текст рецензії.

 

Вправа 1. Використовуючи довідкову інформацію, подані іменники поставте у родовому відмінку, прокоментуйте вживання закінчення

Документ, папір, термін, виклад, університет, факультет, стиль, список, перелік, модуль, екзамен, вибір, виступ, контроль, заголовок, текст, керівник, заклад,  факс, адреса, адрес, бакалавр, відсоток, доповідач, магістрант, засіб, метод, аргумент.

 

Для довідок. Слід пам’ятати про варіативність закінчень в іменниках чо­ловічого роду другої відміни однини в родовому й давальному відмінках.

У родовому відмінку це варіанти -а (-я) і -у (-ю). Закінченнями оформлюються, як правило, іменники зі значенням конкретності (пре­дмети, на які можна показати, які мають точний вимір, а також точкові ге­ографічні об'єкти): чоловіка, дуба, метра, грама, гектара, понеділка, міся­ця листопада, атома, мільйона, ступеня, м’якого знака, відмінка, ромба, Києва, хутора. Закінчення мають іменники зі значенням абстракт­ності, узагальненості (предмети, на які не можна показати, які не мають точного виміру, а також просторові географічні об'єкти): цинку, яру, поро­ху, ситцю, страху, болю, жалю, пора листопаду, колоквіуму, трибуналу, вальсу, футболу, менеджменту, прибутку, міськвиконкому, вокзалу, уні­верситету, алфавіту, Дону, регіону, океану (крім географічних назв або узагальнених об'єктів з наголосом на закінченнях типу Дніпр'а, Дінц'я, Дністр'і, Іртиш'а, моста мосту), плота плоту), вівса, ліска, ставка, ярк 'а, гопак 'а, козак 'а, ривка, стрибка, стусан 'а).

акта (документ) - акту (дія)

алмаза (коштовність) - алмазу (мінерал)

Алжира (місто) — Алжиру (країна)

апарата (прилад) — апарату (установа)

бала (одиниця виміру) — балу (вечір)

бора ( свердло) — бору (хімічний елемент)

борта (одяг) — борту (судна)

блока (деталь) — блоку (об'єднання)

булата (зброя) — булату (сталь)

буряка (одиничне) — буряку (збірне)

вала (деталь) — валу (накипу)

інструмента (одиничне) — інструменту (збірне)

екіпажа (ресорний візок) — екіпажу (команда)

елемента (деталь) — елементу (абстрактне)

знака (мітка, марка, орден, сигнал) — знаку (слід, відбиток, прик­мета)

каменя (одиничне) — каменю (збірне)

клина (клинець) — клину (ділянка землі)

листа (поштовий, паперу, заліза) —листу (листя)

листопада (місяць) — листопаду (час опадання листя)

Манчестера (місто) —манчестеру (тканина)

медіатора (в музиці) — медіатору (речовина)

папера (документ) — паперу (матеріал)

потяга (поїзд) — потягу (почуття)

пояса (пасок, талія) — поясу (просторове)

проспекта (вулиця) — проспекту (буклет)

рака (тварина) — раку (хвороба)

рахунка (документ) — рахунку (дія)

реверса (механізм) —реверсу (зворотній бік монети, медалі)

рентгена (одиниця вимірювання, апарат) - рентгену (просвічуван­ня, проміння)

соняшника (одиничне) — соняшнику (збірне)

стана (техн.) — стану (муз. та ін.)

терміна (слово) — терміну (строк)

типа (людина) — типу (зразок, образ, форма)

центра (кола) — центру (в ін. значеннях)

шаблона (пристрій, креслення) — шаблону (зразок)

юаня (грошова одиниця) — юаню (парламент)

ячменя (хвороба) — ячменю (злак)

 

Вправа 2. Використовуючи довідкову інформацію, перекладіть словосполучення на українську мову.

Ввести в состав, по учебной работе, следует отметить, требования к оформлению документов, унифицированная система организационно-распорядительной документации, единые правила и требования, оформляется в соответствии, главным образом, согласование с заинтересованными лицами.

 

Вправа 3. Розкрийте дужки і поясніть вибір прийменників.

1. Плани (щодо, по, в, з) (захоплення злочинців). 2. Вирішити питання (про, по, щодо, із) (застосування прийомів нейтралізації сировини). 3. Відмовити (по, із-за, через, у зв'язку з) (відсутність доказів). 4. Прийняти заяву (згідно з, по, через, із-за) (чинне законодавство). 5. Пода­ти інформацію (по, про, в) (перетин кордону). 6. З'ясувати питання (по, у, через, з, із-за) (розподіл житла). 7. Звітувати (по, про, з) (перебування у відрядженні). 8. Виконати розпорядження (по, у(в), з) (управління). 9. Відповідати (по, згідно з, за, у зв'язку з) (закон). 10. Ув'язнений (згідно з, по, у, зі) (стаття). 11. Я прийшов (у, щодо, по, у зв'язку з) (справа). 12. У разі поширення відомос­тей (про, по, у справі) (члени родини). 13. Подання прокурора (про, по, у справі) (звільнення з посади). 14. (Згідно з, по, відповідно до) (Конституція України). 15. Покарати винних (по, згідно із, відповідно до) (закон).

 

Для довідок. Російському прийменнику ПО в українській мові відповідають:

  • прийменник по: гулять по городу – гуляти по місту; резьба по дереву – різьба по дереву; по возможности – по можливості, по змозі;
  • орудний відмінок без прийменника: идти по берегу – йти берегом; украинец по происхождению – українець родом; старший по возрасту – старший віком (за віком); по почте – поштою;
  • прийменник з: пособие по литературе – посібник з літератури; по моей вине – з моєї вини; по той причине – з тієї причини; по случаю – з нагоди;
  • прийменник за: добрый по натуре – добрий за вдачею (доброї вдачі); экономист по образованию – економіст за освітою; по моим сведениям – за моїми відомостями;  по образцу – за зразком; по последней моде – за останньою модою; по поручению – за дорученням; по собственному желанию – за власним бажанням;
  • прийменник на: по адресу – на адресу; по заказу – на замовлення; по просьбе – на прохання; по требованию – на вимогу;
  • прийменник через: отпуск по болезни – відпустка через хворобу; по недоразумению – через непорозуміння; по ошибке – через помилку (помилково);
  • прийменник у, в: по выходным дням – у вихідні дні; по понедельникам – у понеділки (понеділками, щопонеділка); по делу – у справі;
  • прийменник до: по воскресенье включительно – до неділі включно; с 1961 по 1986 год – від 1961 до 1986 року; прийтись по вкусу – припасти до смаку;
  • інші засоби: по получении – після одержання; комиссия по составлению резолюции – комісія для складання резолюції; мероприятия по – заходи щодо; по обыкновению – як звичайно.

Російському прийменнику В в українській мові відповідають:

  • прийменники у, в: идти в кино – йти в кіно; в детстве – у дитинстві;
  • прийменник до: ходить в школу – ходити до школи; поступить в институт – вступити до інституту; принять во внимание – взяти до уваги;
  • прийменник на: в пользу – на користь; три раза в день – тричі на день;
  • інші засоби: в пять часов – о п’ятій годині; в последнее время – останнім часом; в двух шагах – за два кроки.

 Російському прийменнику ПРИ в українській мові відповідають:

  • прийменник при: при свидетелях – при свідках; при желании – при бажанні; при температуре в тридцать градусов – при температурі тридцять градусів; при случаи – при нагоді;
  • прийменники біля, коло, поруч: при входе – біля входу; при дороге – біля дороги;
  • прийменник за, під час: при условии – за умови (при умові); при жизни – за життя; при исполнении служебных обязанностей -  під час виконання службових обов’язків;
  • інші засоби: при сем прилагаются – до цього додаються; при помощи друзей – за допомогою друзів; при одном воспоминании – від самої згадки.

Російському прийменнику НА в українській мові відповідають:

  • прийменник на: на столе – на столі; на некоторое время – на якийсь час; перевести на украинский язык – перекласти на українську мову; на моих глазах – на моїх очах;
  • орудний відмінок без прийменника: на днях – днями; обучаться на родном языке -  вчиться рідною мовою; говорить на украинском языке – розмовляти українською мовою;
  • інші засоби: на сдедующий день – наступного дня; на всякий случай – про (на) всякий (всяк) випадок.

Російському прийменнику ИЗ-ЗА в українській мові відповідають:

  • прийменник з-за, із-за: иза-за границы – з-за кордону; из-за угла – з-за (з-поза) рогу;
  • прийменник через: из-за вас – через вас; из-за неосторожности – через необережність.

 

Вправа 4. Використовуючи довідкову інформацію, поставте у потрібному відмінку, запишіть цифри словами.

2 (процент), 3 (документ), 4 (білет); 4 (друкований аркуш), 3 (вільна посада); 5 (книга), 77 (рік), 240 (депутат), 2 (суддя), 25 (відсоток), 7 (працівник), 11 (порушення), 16 (стаття), 22 (студент).

 

Для довідок. Сполучення числівника з іменником

Правило

Приклад

Один узгоджується у роді, числі, відмінку

Один рік, одна година, одне правило

Кількісний іменник раз у сполученні з числівником  та іменником половина має форму рази.

Якщо цей дробовий числівник виражений десятковим дробом, то раз має форму Р.в.

Три з половиною рази

 

 

Три і п’ять десятих раза

Два, три, чотири, обидва сполучаються з іменником у Н.в. мн.

Два плани, три зміни, чотири накази

П’ять і далі вимагають від іменника форму Р.в. мн

Шість працівників, сто сорок сторінок

Дробові числівники вимагають від іменника Р.в. одн.

Дві третини часу

У мішаних дробах, що включають в себе елемент з половиною, з чвертю, характер керування визначається числівником, який виражає цілу частину

Два з половиною кілометри

Керування складених числівників визначається останнім словом

Двадцять шість слухачів

 

 

Вправа 5. Використовуючи довідкову інформацію, поставте у потрібному відмінку слова, що в дужках.

  1. Опанування (мова, предмет), попередження (пожежа, аварія), пам’ятник (Шевченко, загиблі воїни);
  2. Свідомий (своя роль), здібний (вивчення мови), характерний (студент); притаманний (художник), властивий (професія); хворий (грип), багатий ( ідеї), здатний (робота);
  3. Вживати (заходи), завдавати (шкода, удар, біль), зазнавати (горе, поразка, розчарування, невдача), дякувати (мати, ви), вибачати (друг), повідомити (директор, сусід), освоїти (техніка), читати (спілкуватися, говорити, оволодіти) (українська мова), повідомляти (телефон), зволікати (відповідь).

 

Для довідок. Керуваннясинтаксичний зв’язок слів, при якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово.

—        слова-синоніми керують різними відмінками:
інформувати      +       родовий відмінок (директора)

повідомити +       давальний відмінок (директору)

—        зміщують форми українського і російського словосполучень:
укр. мова: дякувати + давальний відмінок (Вам)

рос. мова: благодарить +  винительный падеж (Вас)

Види керування

1. Дієслівне керування:

вживати +  родовий відм. заходів

 зазнавати нападу

 завдавати шкоди

 додержувати (виконувати щось точно) тиші

додержуватися законів

опанувати + знахідний відм. предмет

оволодіти + орудний відм. майном

 говорити + орудний відм. українською мовою

повідомляти + орудний відм. телефоном

  1. Іменне керування:

Опанування + родовий відм. курсу

пам'ятник + давальний відм. Франкові

3. Прикметникове керування:

високий  на + знахідний відм.            на зріст

притаманний + давальний відм.        автору

властивий +давальний відм.              йому

 

Вправа 6.    Виправте, де необхідно, помилки. Правильні  конструкції запишіть.

Подорожуючи по нашим селам; поїхав по призначенню; виконувати при допомозі; я до вас по справі; це до мене не  відноситься;  говорити на англійській мові; не можна судити лише по оцінкам в атестаті; видали довідку по документам, завіреним  керівником; відбудеться зустріч по твоєму проханню.

 

Вправа 7.    Перекладіть на українську мову. Складіть 5 речень

В адрес, ввести в состав, в защиту, в двух шагах, в семь часов, войти в комнату, на протяжении дня, на следующий день, не глядя на…, несмотря на…, не по силам, по заказу, по закону, по моим сведениям, по поручению, по приказу, по просьбе, по собственной воле, по собственному желанию, послать по почте, поставить в пример, поступать в университет, по требованию, по указанию, прийти по делу, принять во внимание, принять к сведению, работать по схеме, согласно приказу, читать на украинском языке.

 

Вправа 8.    Назвіть дієприкметники у наведених словосполученнях. Чи всі вони нормативні?

Ворогуючі сторони, шифруючий пристрій, галопуюча інфляція, знеболюючі препарати, заспокоюючі таблетки, фінансуючий орган, зникший з міста, втікаючий із місць позбавлення волі, стріляючий з автомата іноземного виробництва, вмираючий від ножових ран.

 

 

Вправа 23. Запишіть десять термінів з фаху у формі родового відмінка однини. Закінчення виділіть.

 

Вправа 9. Підберіть текст на 1.0 сторінки з фахових журналів російською мовою. Перекажіть текст українською мовою.

 

Вправа 10. Перепишіть, розкриваючи дужки; числа запишіть словами. Поясніть зв'язок числівників з іменниками.

У залі 47 (слухач), прийшло 10 (юнак), купили 2 (но­жиці), відчинено 2 (двері), проголосувало 546 (громадя­нин), купили 2 (машина).

 

Вправа 11. Запишіть словосполучення, замінивши числа словами. Прочитайте, дотримуючись орфоепічних норм.

14 лютого 1993 року, 156 особами, 11 кілограмів, 4 номерами, у 40 кімнатах, 26 березня, реєстраційний номер 1276, у протоколі № 57, у 18 школі, 1954 року народження, з 16 серпня 1985 року, на 27 сторінках, у 9 пунктах

 

Вправа 12. Поєднайте кількісні числівники з іменниками й запишіть їх у формі родового, давального, орудного відмінків (дві паралельні форми відмінювання): 694 (підпис), 857 (адресант), 9 785 (представник), 4072 (адресат), 538 (депутат).

 

Вправа 13. Використовуючи довідкову інформацію, перекладіть на українську мову.

Овладевать собой, иметь в виду, прилагать усилия, оказывать сопротивление, искренне говоря, иметь случай, иметь представление, отдать должное, покупать в рассрочку, представляется случай.

 

Завдання 4. Напишіть реферат на одну із тем. Підготуйтесь до захисту реферату перед аудиторією:

  • Національно-мовні особливості формул звертань у європейських народів
  • Мислителі давнього світу про мистецтво усного публічного мовлення
  • Етапи розвитку та становлення наукового стилю української мови
  • Український правопис: історія і сучасний стан
  • Невербальні засоби наукової комунікації
  • Соціально-психологічні чинники наукового діалогу
  • Основні жанри (роди й види) ораторського мистецтва
  • Розвиток української термінології сфери туризму

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.

 

СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

 ТЕМА 5. ЗАСОБИ ТА ФОРМИ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Завдання 1. Проаналізуйте теоретичний матеріал та визначте, чим наукова стаття відрізняється від наукового виступу та публіцистичної статті?

Загальна характеристика мовних жанрів, що визначають пошуковий характер наукової праці

Невід'ємною складовою наукового дослідження є його апробація.

Апробація (лат. – схвалення) – спосіб корегування, доопрацювання, виправлення, компетентного оцінювання.

Різновидами апробації є наукова стаття і науковий виступ. Висока вимогливість до змісту, форми, мови дає змогу успішно представити ці науково-навчальні жанри широкому загалу читачів і слухачів.

Спільними з науковою статтею ознаками наукового виступу є інформативність, аргументованість, логіч­ність, лаконічність. Однак, на відміну від статті, це жанр усної мовної  комунікації,  обмежений часовим проміжком і характеризується безпосереднім контак­том зі слухачем.

Наукова стаття – вид наукової публікації, у якому описано кінце­ві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань.

Обсяг наукової статті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35 – 1 др. арк. За змістом наукові статті класифікують на:

  • власне наукові статті (виклад основних результатів роботи);
  • науково-популярні статті (орієнтують на читацьку аудиторію,  серед якої можуть бути непрофесіонали). Ознакою таких статей є доступність змістової інформації;
  • науково-навчальні та науково-методичні статті (містять практичний виклад закономірностей дослі­джуваних об'єктів,  методи їх  застосування у практичній діяльності);
  • науково-публіцистичні статті (присвячені акту­альним для наукової громадськості проблемам).

Призначені наукові статті науковцям, спеціалістам певної галузі або кількох галузей. За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні (один автор) або колективні (колектив авторів).

Наукові статті виконують дослідницьку функ­цію (подають наукові результати), презентаційну (представляють дослідника в науковому товаристві), оцінну (оцінюють стан наукових досліджень з певної проблеми) та комунікативну (слугують засобом спілкування дослідників).

Ознаками мови наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність роз­криття одного або кількох питань), логічність і обґрун­тованість висновків, наявність міркувань і посилань.

За способом розкриття статті поділяють на оглядові, проблемні і методологічні. Оглядові  статті  містять характеристику стану і перспектив наукових досліджень у тій чи тій предметній галузі. У проблемних стат­тях наявний аналіз проблеми, яка не одержала всебіч­ного осмислення. Методологічні статті подають обґрунтування методології розв'язання проблеми.

 

Завдання 2. Використовуючи матеріал для довідок, схарактеризуйте завдання та принципи мовної/мовленнєвої підготовки тексту наукової доповіді до виголошення на широкий загал. Проілюструйте прикладами свою відповідь.

Для довідок. Використання мови для переконання широкого загалу носить назву публічної монологічної мови.

Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

  • громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);
  • академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);
  • промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету – проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.

Будь-яка промова чимось подібна до наукового дослідження. Промову слід будувати як певну проблему. Оратор, виступаючи перед аудиторією, завжди має проголошувати щось вагоме, нове. Виступ має бути актуальним, змістовним. Тільки за таких умов його слухатимуть.

Оратор повинен ґрунтовно володіти основними аспектами проблеми. Той, хто виступає перед аудиторією, має бути освічений в галузі знання, яку пропонує увазі своїх слухачів. Поверховість і малоерудованість одразу помітні й довіри в аудиторії такий оратор не викликає.

Підготовка промови − творчий процес, який можна поділити на такі етапи: вибір темискладання планузбирання матеріалузапис промовирозмітка тексту знаками партитуритренування.

Структура професійної публічної промови

Зачин (поява оратора, його поведінка, перші слова звернення до слухачів мають створити позитивний образ промовця і спонукати присутніх до слухання виступу). Зачин має заінтригувати (використання етикетних формул, можна почати з парадоксу, дивини).

Вступ покликаний психологічно підготувати слухачів до  суті промови і ввести їх у процес сприйняття її змісту (повідомлення теми, перелік  і характеристика проблеми; визначення актуальності і суспільної значимості).

Можна розпочати з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму. Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент суспільство. Можна також розпочати виступ з цитування якихось цифрових даних, документів.

У вступі необхідно:

- зацікавити, створити необхідний настрій;

- повідомити тему, описати цільову настанову;

- наголосити на специфіці теми, її актуальності.

В основній частині висвітлюється основний зміст промови. Для цього використовують факти, логічні докази, аргументацію, наводять різні теоретичні положення, аналізують приклади.

Основна частина передбачає:

 виклад матеріалу (розповідь, опис, роздум), доказ (логічне доведення чогось через пояснення, приклади, досліди, ілюстрації), спростування (доказ від протилежного, протиставлення змісту існуючому твердженню).

У висновках необхідно підсумувати сказане, узагальнити думку; підсилити зацікавленість предметом промови; закріпити враження від промови.

 

Завдання 3. Наведіть приклади оформлення цифрових даних у наукових текстах.

Для довідок. Прості кількісні числівники, якщо при них немає одиниць виміру, пишуться словами. Наприклад, п'яти верстатів (не: 5 верстатів), на трьох зразках (не: на 3 зразках).

Складні кількісні числівники пишуться цифрами, за винятком тих, якими починається абзац (такі числівники пишуться словами). Числа із скороченим позначенням одиниць виміру пишуться цифрами. Наприклад, 7 л, 24 кг. Після скорочення «л», «кг» і т.ін. крапка не ставиться.

При перерахуванні однорідних чисел (величин і відношень) скорочена назва одиниці виміру ставиться тільки після останньої цифри. Наприклад, 3, 14 та 25 кг.

Кількісні числівники узгоджуються із іменниками у всіх відмінкових формах, крім називного та знахідного відмінків. Наприклад, від п'ятдесяти гривень (род. відмінок), шістдесяти банкам (дав. відмінок) і т.ін. У формах називного та знахідного відмінків числівники керують іменниками. Наприклад, є п'ятдесят (наз. відмінок) гривень (род. відмінок), одержати п'ятдесят (знах. відмінок) гривень (род. відмінок).

Кількісні числівники при запису їх арабськими цифрами не мають на письмі відмінкових закінчень, якщо вони супроводжуються іменниками. Наприклад, на 20 сторінках (не: на 20-ти сторінках).

При написанні порядкових числівників треба дотримуватися таких правил. Прості та складні порядкові числівники пишуться словами. Наприклад, третій, тридцять четвертий, двісті шостий. Винятком є випадки, коли написання порядкового номера зумовлено традицією, наприклад, 4-й Український фронт. Числівники, що входять до складних слів, у наукових текстах пишуться цифрами. Наприклад, 15-тонна вантажівка, 30-відсотковий розчин. Останніми роками дедалі частіше використовуються форми без нарощування відмінкового закінчення, якщо контекст не припускає ніяких подвійних тлумачень, наприклад, у 3% розчині.

 Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення. При запису після риски пишуть: а) одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосний (крім «о» та «у») або на приголосний звук; б) дві останні літери, якщо закінчуються на приголосний та голосний «о» чи «у». Наприклад, третя декада – 3-я декада (не: 3-тя), п'ятнадцятий день – 15-й день (не: 15-ий), тридцятих років – 30-х років (не: 30-их), десятого класу – 10-го класу (не: 10-о або 10-ого), у сьомому рядку – у 7-му рядку (не: 7-у або 7-ому).

При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться тільки один раз. Наприклад, товари 1 та 2-го сорту.

  Після порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, якого стосуються, відмінкові закінчення не ставляться. Наприклад, у розділі З, на рис. 2.

 Так само без відмінкових закінчень записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначення порядкових номерів століть (віків), кварталів, томів видань. Наприклад, XX століття (не: ХХ-е століття).

 

Завдання 4. Обґрунтуйте роль і сутність такої етикетної вимоги, як внутрішня дисциплінованість оратора-науковця у виборі мовних засобів під час дискусії, полеміки, судових дебатів. Наведіть приклади речень, використовуючи матеріал для довідок.

Для довідок. Згідно з етикою дискутивно-полемічного спілкування:

  • не слід дискутувати чи сперечатися з приводу тих питань, які є аксіомами (не потребують доведення);
  • вступати в суперечку можна лише за згодою іншої людини;
  • на початку розмови слід домовитися про метамову (терміни, дефініції, поняття, категорії, класифікації, джерела тощо);
  • перед розмовою чи на початку її слід угамувати хвилювання, страх;
  • необхідно бути уважним до опонента, суперника, конкурента, запам'ятовувати не тільки те, що він каже, а й що казав раніше. Помітивши суперечність у його висловлюваннях, методом сократівської іронії «заженіть його у кут»: ставте запитання доти, доки він не стане заперечувати собі.
  • перебивати опонента можна лише для уточнення положення;
  • не варто викладати відразу усі положення, тези чи аргументи. Виберіть щось одне добре сформульоване. Послідовно підкидайте тези й аргументи, але завжди майте про запас що сказати;
  • не можна все заперечувати. Використайте прийом умовного схвалення, при якому можна погодитися з певними положеннями опонента, начебто прийміть його позицію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому;
  • слід уникати суперечок про те, чого добре не знаєте. Учіться вчасно переводити розмову в інше русло. Майте для цього заготовки (свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо);
  • необхідно завжди бути готовим відступити, попросити вибачення;
  • необхідно наголошувати у різних контекстах на основних положеннях, поняттях, дефініціях, ознаках, кілька разів повторивши їх, щоб вашу позицію запам'ятали і закріпили;
  • тези і аргументи у суперечці мають бути короткими, точними і «ударними»;
  • не можна замінювати розумні, логічні докази емоціями і з'ясуванням суто особистісних стосунків;
  • слід пам'ятати, що найкращими аргументами у суперечці є доказові положення, точні факти і цифри, конкретні явища, події;
  • розмову слід починати якомога приємнішим, спокійнішим і тихішим тоном, щоб був простір для наростання суперечки і підвищення тону. Однак ніколи не наближайтеся до межі підвищення тону, не зривайтеся на крик. Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном обов'язково завершіть розмову (На жаль, ви мене не зрозуміли; Шкода, що ми не домовились; Це втрата для мене, як, можливо, і для вас; Продовжимо розмову наступного разу; Жаль, що ми не переконали один одного);
  • у розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст недобрі, злі останні слова, слід негайно зупинитися (дихайте глибоко носом). Пам'ятайте, що після будь-якого конфлікту доведеться з опонентом миритися;
  • аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати жартами;
  • необхідно мати тактику відступу на випадок неуспіху чи поразки (Сьогодні, справді, ще не час, але...; Ми до цього ще повернемося пізніше, а зараз...; Ви самі з часом пе­реконаєтеся...);
  • у разі поразки слід поводитися чемно і гідно. Використайте один із варіантів на зразок: Вчуся дискутувати; Хотів переконатися в тому, що ви знаюча людина; Ви для мене зразок для наслідування; Я поступаюсь вам, залишаю­чись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані;
  • суперника потрібно наділяти презумпцією рівності собі, тобто пам'ятати, що він відповідає такому ж гносео­логічному і етичному рівню аргументатора і реципієнта, як і ви. У процесі дискусії не ставте під сумнів щирість су­перника, його безпристрасність, прагнення до встановлення істини, компетентність тощо. Навіть коли такі сумніви виникають, то не варто висловлювати їх;
  • найкращий спосіб боротьби із завзятим суперником — дати змогу йому сказати все.

Важливу роль у суперечці відіграє і культура мови. Вміле і безпомилкове використання лексичних засобів, вдало підібраний тон, відсутність штампів, неординарність мовленнєвої поведінки, врахування мовленнєвого рівня і досвіду супротивника позитивно впливають на процес обговорення, на психологічний стан учасників, сприяють усуненню емо­ційної напруги в діалозі (Таблиця 1). Недбалість у доборі слів чи збіднений словниковий запас може негативно позначитися не тільки на авторитеті мовця, а й на обстоюваній ним позиції.

 

Таблиця 1

Синтаксичні конструкції, що використовуються при обговоренні професійних проблем

 

Назва етапу обговорення

Синтаксичні конструкції

Вступ у суперечку

Не можу погодитися...; Дозвольте заперечити...;

Моя думка з цього питання дещо інша

Сумніви у достовірності тези співрозмовника чи несприйняття тези

Теза про те, що.., недостатньо аргументована;

 Поло­ження... видається сумнівним (непереконливим, викли­кає застереження);

Думка про... потребує більш ґрунтовної аргументації

Спростування аргументів суперни­ка

Аргументи недостатньо переконливі, тому що...;

 Факти не підтверджуються, ос­кільки...

Антитеза

Припустимо, що...; Якщо основна думка така, то...;

Уявімо що...

Докази антитези

Доказом може бути...; Можна навести інші приклади...; Приклад може бути витлумачений інакше, якщо...

Перебити монолог опонента

Дозвольте мені сказати декілька слів;

Я хотів би лише зауважити, що…

Увага до мовлення

Я Вас уважно слухаю, це дуже цікаво;

Продовжуйте, будь ласка.

Висновки

Від­повідно...; От чому не можна погодитися...;

Така моя по­зиція...

Відступ на випадок неуспі­ху чи поразки

Сьогодні, справді, ще не час, але...;

Ми до цього ще повернемося пізніше, а зараз...;

Ви самі з часом переконаєтеся...

У разі поразки

Вчуся дискутувати;

Хо­тів переконатися у тому, що ви знаюча людина;

Ви для ме­не зразок для наслідування;

Я поступаюсь вам, залишаю­чись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані

 

У разі непорозумінь

На жаль, ви мене не зрозуміли;

Шкода, що ми не домовились;

 Це втрата для мене, як, можливо, і для вас;

Продовжимо розмову наступ­ного разу;

Жаль, що ми не переконали один одного

 

Отже, результативність дискутивно-полемічного діалогу залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримання етичних норм, культури мови. Безтактність і порушення норм етики псують діалог, не дають позитивного результату, викликають відчуття даремно витраченого часу.

 

Завдання 5. Поясніть, яку роль відіграють аргументи у відстоюванні думки під час дискусії?

Для довідок. Аргументи поділяють на сильні, слабкі і непереконливі. До сильних аргументів зараховують: точно встановлені факти і судження, що випливають із них; документи (закони, накази, розпорядження тощо), що є чинними на момент спілкування; висновки експертів; цитати із достовірних джерел; експериментально перевірені дані; показання свідків і очевидців подій; статистичні дані. Такі аргументи не викликають критики, їх важко спростувати і неможливо знехтувати.

До слабких аргументів належать: доведення, версії чи узагальнення, зроблені на основі здогадів, пропозицій, відчуттів; доведення, що ґрунтуються на власних враженнях, бажаннях тощо; судження, вибудувані на алогізмах (сполученні суперечливих понять, свідомому порушенні логічних зв'язків); аналогії і непоказові приклади; тенденційно підібрані відступи і афоризми; висновки, що ґрунтуються на двох або кількох окремих фактах, зв'язок між якими незрозумілий без третього. Ці аргументи викликають сумніви опонентів і спростування.

Непереконливими аргументами є: судження на основі підтасованих фактів; посилання на сумнівні, неперевірені джерела; вигадки, припущення; доведення, розраховані на забобони, невігластво; висновки, зроблені на основі фіктивних документів; брехливі заяви і свідчення; фальсифікація фактів. Вони дають змогу викрити супротивника, дискредитують його.

Аргументація повинна вибудовуватися на причинно-наслідкових зв'язках і законах формальної логіки: це є так, тому-то; якщо це є таким, то... тощо. Аргументи можуть бути у формі прикладів, аналогій, визначень, зведення до роду, поділу на види, аналізу причинно-наслідкових зв'язків, виявлення суперечностей та ін. Посилюють вербально оформлені аргументи ілюстрації, макети тощо. Як аргументи можуть виступати також факти, тобто явища дійсності, що підтверджують тезу чи узгоджуються з нею. У процесі висунення аргументів слід стежити за тим, щоб теза і докази були логічно пов'язані. За такої умови той, хто визнає доказ, має неодмінно визнати і тезу. Якщо ж такий зв'язок відразу не помітний, то на нього необхідно вказати. За своєю формою доказ – це логічно необхідний умовивід чи ланцюг таких.

 

Завдання 6. Прокоментуйте в контексті ознак комунікативного хисту науковця та проілюструйте яскравими прикладами сформульований німецьким мислителем Г. Лейбніцем закон достатньої підстави: "Усяка правильна думка має бути обґрунтована іншими думками, істинність яких уже доведено". З'ясуйте, чому обґрунтованість висловлювань є найважливішою вимогою до наукової комунікації.

Для довідок. За формою доведення тези виокремлюють пряме доведення (теза обґрунтовується аргументами без додаткових логічних побудов) і непряме (передбачає обґрунтування істинності тези шляхом спростування антитези). Оскільки у непрямому доведенні використовують заперечення положення, що доводиться, то його називають «доказ від протилежного». Розмірковування з доказами від протилежного є провідним принципом ведення дискусії.

Помилки аргументаційної діяльності поділяють на такі групи: помилки в тезі; помилки в аргументах; помилки в демонстрації (формі і способі доведення).

До помилок у тезі належать:

  • відступ від тези (доведення замість вихідної тези, подібної або пов'язаної з нею, або такої, що не має видимого зв'язку);
  • підміна тези (учасник суперечки, усвідомлюючи, що він не може довести вихідну тезу, переводить розмову в дещо інше русло);
  • втрата тези (відхід у міркуваннях від вихідної тези так далеко, що вона втрачається).

Помилками в аргументах є:

  • помилковий доказ (коли аргумент є помилковою думкою);
  •  довільний доказ (який не є помилковим, але вимагає доказу сам по собі).

Сутність помилок у демонстрації полягає в тому, що теза не випливає з тих доказів, що наводяться в міркуванні. До помилок у демонстрації належать хаотичні, аморфні міркування, які ґрунтуються на психологічних асоціаціях, а не логічних зв'язках. За формою вони схожі на докази, оскільки містять конструкції зі словами: відповідно.., отже.., з цього випливає... тощо, що покликані вказувати на логічні зв'язки тези і доказів. Ці міркування до доказів не належать.

Мистецтво аргументації полягає не тільки в умінні доводити істинність власних суджень, а й у вмінні спростовувати погляди опонента, викривати неправдиві твердження супротивника. Спростування передбачає встановлення хибності або необґрунтованості основоположного твердження (тези) і руйнування вибудованої аргументації його. Доведення і спростування мають різне призначення. Доведення конструктивно обґрунтовує певну ідею, спростування критично оцінює її. Спростування здійснюється трьома способами: критикою запропонованого рішення, критикою аргументів, доведенням непереконливості демонстрації.

Найдієвішим способом спростування є критика запропонованого рішення – гостра форма оцінювання тези (теорії) з погляду джерела інформації, внутрішньої несуперечливості, відповідності фактам, практичної цінності, співвідношення з інтересами класів, груп, індивіда тощо. Застосування її вважається грамотним прийомом ведення суперечки. До цього способу часто вдаються в публічних виступах, відкритих диспутах і дискусіях. Реальні факти, явища, події, статистичні дані, результати досліджень, які суперечать тезі, переконливо спростовують її.

Критику аргументів вважають менш ефективним способом спростування. Учасник суперечки, показують хибність або необґрунтованість аргументів, наводить супротивника на думку, що висунута теза недоведена.

Важливу роль у суперечці відіграє доведення непереконливості демонстрації, тобто того, що теза логічно не випливає із аргументів. Цей спосіб, як і попередній, руйнує структуру доведення, свідчить про необґрунтованість тези, але саму тезу не спростовує, тому результати суперечки з приводу доказів не слід переносити на істинність вихідної думки. Досвідчені оратори зазвичай використовують у суперечці не один, а два або три способи спростування.

 

Завдання 7.  Підготуйте доповідь на одну з тем:

  • Прийоми боротьби опонентів за перемогу в дискусії
  • Роль аргументів у відстоюванні думки під час дискусії
  • Роль невербальних засобів спілкування під час промови, дискусії
  • Невербальні засоби спілкування під час ділової бесіди

 

 

Завдання 8. Запишіть українською мовою наведений текст, підкресліть ключові слова, сформулюйте основну тезу, запропонуйте найточніші до них заголовки. Обґрунтуйте свою точку зору

Только преодолевая ошибку за ошибкой, вскрывая противоречия, мы получаем все более близкое решение поставленной проблемы.

Ошибки не есть еще лженаука. Лженаука — это не­признание ошибок. Только поэтому она тормоз для здорового научного развития.

Развитие науки немыслимо без борьбы мнений и научной критики... В научных спорах, творческих дискуссиях быстрее рождается истина, оттачивается идея, вырисовываются пути ее воплощения в жизнь. Это традиция нашей науки. (П.Капица)

 

Завдання 9. Ознайомтеся з наведеною мовою оригіналу "Пам'яткою учаснику диспуту", перекладіть її на українську мову та обґрунтуйте кожну позицію.

Памятка участнику диспута

  1. Прежде чем спорить, подумайте, о чем будете говорить.
  2. Спорьте честно и искренне, не искажайте мыслей и слов оппонентов.
  3. Начиная спорить, ясно и четко сформулируйте положения, которые будете защищать, доказывать. Эти тезисы должны оставаться неизменными на протяжении всего спора.

4.  Помните, что лучшим доказательством или способом опровержения являются точные и бесспорные факты.

  1. Доказывая и опровергая, излагайте свои мысли ясно, просто, отчетливо, точно,  корректно.  Старайтесь говорить своими словами.
  2. Если доказана ошибочность вашего мнения, имейте мужество признать правоту своего "противника", оппонента.
  3. Заканчивая   выступление,   подведите  итог,  сформулируйте выводы. (В. Лисовский)

 

 

Вправа 10. У запропонованих нижче текстах виявіть помилки різного типу - орфографічні, пунктуаційні, граматичні, стилістичні, логічні, змістові тощо. Прокоментуйте їх із погляду класифікації мовленнєвих помилок. Запропонуйте правильні варіанти.

1. Зголошуючись в основному з позицією авторів проекту, ми разом із тим звертаємо увагу на цілий ряд помилок, зроблених проектантами, які мають загальний характер.

2. Однак, незважаючи на чітко позначену структурованість магістерського твору, на шляху дослідника є безліч підводних слизьких каменів, об які не тільки можна спіткнутися, але й, наступивши на деякі з них, можна навіть упасти.

3. Актуальність цієї книги також визначається не тільки природним інтересом здобувача до цієї теми, але й умінням керівників та опонентів вчасно виявляти помилки дисертанта. Останнє має дуже велику значущість, оскільки за помилки учнів несуть відповідальність їх вчителі, тобто керівники і консультанти. І в цьому питанні існує проблема, тому що дана книга написана на помилках, допущених у дисертаціях, що вже пройшли рецензування не тільки керівників дисертації, але й обговорення на розширених засіданнях кафедр.

4. Зустрічається, хоча й рідко, значне звуження глибини поняття (детальності) назви роботи.

5. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень).

6. Етап за етапом дослідницької програми виконувалися при неухильному дотриманні календарного графіку.

7. Важливим кількісним показником ілюстративного матеріалу є співвідношення таблиць до рисунків, що нами визначалося як відношення кількості таблиць до загальної кількості одиниць ілюстрацій.

8. Важливим розділом списку літератури є їх загальна кількість.

9. Важливим питанням у наданому магістрантом списку літератури є: глибина пошуку інформаційних джерел.

10. У науковця є лише один метод контакту з навколишнім світом. Про нього судять на підставі того, як він викладає результати своїх досліджень. Проте безліч учених проходять свій довгий життєвий шлях, навіть не намагаючись усвідомлено збагатити свій словниковий запас, опанувати різні відтінки їх значень. Вони звикають вживати шаблонні фрази, що чують на роботі і на вулиці. Немає нічого дивного, що вони часто порушують традиційні й основні канони самої граматики.

11. Одна з головних небезпек при використанні дуже довгих речень - виникнення паразитних граматичних зв'язків, що не відповідають смисловим і не кидаються в очі автору (адже йому зміст був ясний ще до написання фрази), але заважають читачеві, якому зміст може бути неясний навіть і після її прочитання. Ух! От саме так не варто писати, хоча, сподіваємося, найвимогливіший критик не знайде у наведеному вище реченні помилок.

12. Доповідь-захист - дуже відповідальний момент і вимагає серйозної попередньої підготовки. Потрібно в ній сказати і продемонструвати основне з магістерської роботи й укластися точно у відведений час. Якщо для неї виділяється 15 хвилин, то текст виступу при звичайному мовленні повинен мати 6 сторінок машинописного тексту з двома інтервалами між рядками.

13. Виступ на захисті є відповідальною для магістранта справою. Він супроводжується деякою напругою, деякою збудженістю, деяким хвилюванням. Виступаючий повинен бути напруженим, як породистий кінь, що натягнув попруги.

14. Необхідно починати науковий виступ з сильним і наполегливим прагненням досягти своєї мети. Якщо доповідач прагне до своєї  мети завзято, з енергією бульдога, що переслідує кішку, то ніщо в нашому Всесвіті не зможе зупинити його. У житті можна назвати небагато речей, що дають людині задоволення, порівняне з тим, що він одержує, виступаючи перед аудиторією і спонукаючи слухачів думати так, як думає він.

15. Випряміться на весь зріст, дивіться прямо в очі слухачам і починайте говорити так упевнено, начебто всі вони повинні вам гроші. Уявіть собі, що вони зібралися в аудиторії з однією лише метою, щоб просити відкласти термін сплати боргу. Це дасть сприятливий психологічний ефект.

 

 

 

Рекомендована література

Базова

  1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф. С. Бацевич– К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – 342 с.
  2. Дудик П. С. Стилістика української мови : навчальний посібник / П. С. Дудик – К. : Вид. центр «Академія», 2005. – 307 с.
  3. Костриця Н. М. Методика навчання студентів спілкуванню в управлінській діяльності : навчальний посібник / Н. М. Костриця, В. І. Свистун, В. В. Ягупов. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 272 с.
  4. Мацько Л. І. Культура української фахової мови : навчальний посібник / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. - К. : Видавничий центр «Академія», 2007. – 359 с.
  5. Методичні рекомендації до написання та захисту дипломного проекту для студентів напряму підготовки 140101 «Готельно-ресторанна справа» / Розробники Н.М. Зубар, І. М. Мініч, А.А. Волкова, В.М. Федірко. – К.: КУТЕП, 2012. - 41 с.
  6. Пономарів О. Д. Культура слова : мовностилістичні поради: навч. посібник / О. Д. Пономарів. – 2-е вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001. – 240 с.
  7. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич-Винницький – Львів : В-во «Сполом», 2001. – 223 с.
  8. Семеног О. М. Культура наукової української мови : навчальний посібник / О. М. Семеног - К. : Видавничий центр «Академія», 2010. – 213 с.
  9. Український правопис. – К. : Наукова думка, 1993. – 235 с.
  10. Як підготувати та захистити дипломну роботу: вимоги та коментарі / упор. І. Т. Муковський, А. Г. Міщенко, Л. В. Мороз. – Вид. 2-е, переробл. та допов. – К.: КУТЕП, 2011. – 68 с.
  11. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації : навчальний посібник / О. В. Яшенкова– К. : Видавничий центр „Академія”, 2010. – 309 с.

Допоміжна

  1. Ганич Д. І. Русско-украинский и украинско-русский словарь /  Д. І. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Лыбидь, 1990. – 560 с.
  2. Головащук І. С. Російсько-український словник сталих словосполучень / І. С. Головащук. -  К. : Наукова думка, 2001. – 640 с.
  3. Головащук І. С. Складні випадки наголошення: словник-довідник / І. С. Головащук. – К. : Либідь, 2001. – 192 с.
  4. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання / С. І. Головащук. – К. : Наукова думка, 2004. – 448 с.
  5. Деркач П. М. Короткий словник синонімів української мови / П. М. Деркач. – Львів-Краків-Париж : Просвіта, 1993. – 208 с.
  6. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / В.А. Смолій, В.К. Федорченко, В.І. Цибух; за заг. ред. В.К. Федорченка. – К.: «Слово», 2006. – 367 с.
  7. Куньч З. Й. Універсальний словник української мови / З.Й. Куньч. – Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2007. – 848 с.
  8. Олійник І. С. Російсько-український словник наукової термінології / І. С. Олійник, М. М. Сидоренко. – К., 1994. - 201 с.
  9. Олійник І. С. Українсько-російський і російсько-український тлумачний словник / І. С. Олійник, М. М. Сидоренко. – К., 1991. – 186 с.
  10. Орфографічний словник української мови / уклад.  І.С. Головащук. – К., 1994. – 245 с.
  11. Орфоепічний словник української мови: В 2 т. / уклад. М. М. Пещак та ін. - К. : Довіра, 2001. – 955 с.
  12. Пустовіт Л. О. Словник іншомовних слів / Л. О. Пустовіт, О. І. Скопненко, Г. М. Сюта, Т. В.  Цимбалюк. – К. : Довіра, 2000. – 1018 с.
  13. Російсько-український словник-довідник: Близько 102 тис. слів і сполучень. 2-е від. / упоряд. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк; за ред. В. М. Бріцина. - К. : Довіра, 2008. – 942 с.
  14. Російсько-український фразеологічний словник: Фразеологія  ділової мови / уклад. В. Підмогильний, Є. Плужник. – К., 1993. – 574 с.
  15. Словник скорочень в українській мові: понад 21 000 скорочень / уклад.: Н. Д. Гула, В. В. Жайворонок, Л.П. Жарова та ін.; за ред. Л.С. Паламарчука. – К. : Вища школа. Головне вид-во, 1988. – 512 с.
  16. Словник труднощів української мови: Біля 15 000 слів / Д.Г. Гринчишин, А. О. Капелюшний, О. М. Пазак та ін.; за ред. С.Я. Єрмоленко. – К. : Рад. шк., 1989. – 336 с.
  17. Тараненко А. А., Русско-украинский словарь для деловых людей / А. А. Тараненко, В. М. Брицын. – К., 1992. – 445 с.
  18. Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму: монографія / В.С. Пазенок, В.К. Федорченко та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2013. – 368 с.
  19. Український орфографічний словник: Близько 165 тис.слів / за ред. В.М. Русанівського. – К. : Довіра, 2006. - 940 с.

 

15. Інформаційні ресурси

 

  1. www. pereklad.kiev.ua
  2. www.pravopys.net
  3. www.r2u.org.ua
  4. www.rozum.org.ua
  5.  www.litopys.org.ua
  6. www.mova.info
  7. www.novamova.com.ua

ЗМІСТ

Передмова ………………………………………………...................…

3

Змістовий модуль 1. Українська наукова мова

 

Тема 1. Науковий стиль у системі функціональних стилів української літературної мови ……………………............………..….

 

4

Тема 2. Системні характеристики функціонування лексики в науковому стилі ...............................................................……................

 

16

Тема 3-4. Морфологічні та  стилістичні особливості наукового стилю української мови ..........................................................................

 

36

Змістовий модуль 2. Спілкування як інструмент управлінської діяльності

 

 

Тема 5. Засоби та форми міжособистісного спілкування в управлінській діяльності .........................................................................

 

52

Рекомендована література ……………………………..….................

62

 

 

 

 

[1] Якщо один із пунктів плану є більшим за обсягом, поділіть його ще на кілька пунктів. Пункти з меншим обсягом думки об'єднайте так, щоб вони були майже рівнозначні за обсягом;

[2] Якщо ви вважаєте за необхідне виокремити додаткову інформацію, оформіть її у вигляді підпункту плану — і ви матимете складний (докладний, деталізований, розгорнутий) план.