Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов
Главная \ Методические указания \ Методические указания и информация \ УКРАЇНСЬКА МОВА за професійним спрямуванням Навчально-методичний посібник

УКРАЇНСЬКА МОВА за професійним спрямуванням Навчально-методичний посібник

 

 

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

 

   

    Дніпропетровська державна

          фінансова академія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УКРАЇНСЬКА МОВА

за професійним спрямуванням

 

Навчально-методичний посібник

 

 

Частина II

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2011

 

ББК 81.2 Укр-9

УДК 811.161.2’276.11(075.8)

 

М 18

Малигіна Л.І., Мірошніченко Л.В.

Українська мова за професійним спрямуванням: навчально-методичний посібник. Ч. 2. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2011. –  209 с.

 

Навчально-методичний посібник розроблений за програмою з навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням», затвердженою ректором Дніпропетровської державної фінансової академії у 2010 році, і має на меті надання допомоги студентам в отриманні необхідної системи знань з дисципліни. Він містить передмову, структуру навчального курсу, зміст навчальної дисципліни, методичні рекомендації до практичних занять та самостійної роботи, питання для перевірки засвоєного матеріалу, індивідуальні науково-дослідні завдання, підсумковий контроль з критеріями оцінювання знань та вмінь студентів, список рекомендованої літератури

 

Автори:

Л.І. Малигіна        -

 

 

 

 

Л.В. Мірошніченко

 

 

 

старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії

старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії

Рецензенти:

А.М. Поповський -

 

 

 

В.Я. Олійник        -

 

д.філол.н., професор Юридичного університету Міністерства внутрішніх справ України

к.е.н., доцент, г.н.с. Дніпропетровської державної фінансової академії

Відповідальний

за випуск:

В.П. Капітон         -

д.філос.н., професор, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Дніпропетровської державної фінансової академії

 

Обговорено і схвалено на засіданні Вченої ради факультету управління персоналом і економіки праці

Протокол № ___ від ________

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін

Протокол № 6  від 10.12.2010_

 

ЗМІСТ

Передмова…………………………………...…………………............

1. Програма навчальної дисципліни “Українська мова за професійним спрямуванням” ……………………..……………..

1.1. Тематичний план навчальної дисципліни……………………….

1.2. Зміст навчальної дисципліни……………………………………..

2. Методичні рекомендації до самостійної роботи………………..

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ (продовження)…………………………………………………………

Тема 7. Форми колективного обговорення професійних проблем………………………………………………………………...

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

Тема 8.1. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації………………..………………………………….………..

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

Тема 8.2. Документація з кадрово-контрактних питань…...........

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

Тема 8.3. Довідково-інформаційні документи…………………….

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

Тема 8.4. Етикет службового листування………………………….

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ФАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………..……………..

Тема 9. Українська термінологія в професійному спілкуванні…………………………………………………………….

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

Тема 10. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні………….…………………………………………............

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

Тема 11. Проблеми перекладу і  наукових текстів………………..

Завдання до самостійної роботи………………………………………

Питання для самоконтролю……..…………………………………….

4. Методичні рекомендації до практичних  занять….…………...

5. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних завдань..…………...…………………………………………………...

6. Перелік документів, які необхідно скласти…………………….

7. Список рекомендованої  літератури...……...................................

8. Додатки. Зразки документів……………………………………...

 

4

 

5

6

7

10

 

10

 

10

18

23

 

24

33

35

36

42

44

45

51

53

54

65

67

 

68

 

68

74

76

 

77

91

93

94

97

98

99

 

141

143

144

147

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені, закріплення української мови як державної, розширення процесів демократизації нашого суспільства постала настійна потреба впровадження української мови в усі сфери життєдіяльності держави, забезпечення використання її у професійній діяльності кожного.

Завдання вищої школи - готувати фахівців нової генерації: кваліфікованих, грамотних, мовно компетентних, які б досконало, ґрунтовно володіли українською літературною мовою у повсякденно-професійній, офіційно-документальній сфері, зокрема набули навичок комунікативно виправданого використання засобів мови, оволоділи мовою конкретної спеціальності, фаху. Акцент переноситься з традиційної настанови - засвоєння відомостей про літературні норми усіх рівнів мовної ієрархії - на формування навичок професійної комунікації, студіювання особливостей фахової мови, на розвиток культури мови, мислення і поведінки особистості.

Отже, майбутнім фахівцям мова потрібна не як сукупність правил, а як система світобачення, засіб культурного співжиття в суспільстві, самоформування і самовираження особистості. Науково доведено, що стрижневими компонентами професійно-комунікативної діяльності є мовленнєва компетенція і компетентність.

Реалізація цього завдання у вищих навчальних закладах України здійснюється шляхом вивчення нормативного курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зміст дисципліни покликаний не лише узагальнити й систематизувати знання з української мови, набуті студентами у школі, а й сформувати мовну особистість, обізнану з культурою усного і писемного мовлення, яка вміє в повному обсязі використовувати набуті знання, уміння і навички для оптимальної мовної поведінки в професійній сфері.

Навчально-методичний посібник з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» складений згідно з програмою, затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України від 21 грудня 2009 року № 1150. Він має на меті надати допомогу студентам у засвоєнні матеріалу ІІ та ІІІ змістових модулів: «Професійна комунікація», «Наукова комунікація як складова фахової діяльності» - і включає вступ, програму навчальної дисципліни, методичні рекомендації до самостійної роботи та практичних занять, завдання індивідуальної роботи, у т.ч. перелік документів, які необхідно скласти, список рекомендованої літератури, додатки зі зразками документів.

Підсумковий контроль здійснюється у формі екзамену у кінці вивчення дисципліни (V семестр).

 

1. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

“Українська мова за професійним спрямуванням

 

1. Опис навчальної дисципліни

Мета: підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне оволодіння основами офіційно-ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні.

Компетенції, які необхідно сформувати в результаті вивчення навчальної дисципліни:

Інструментальні:

  • здатність до аналізу та синтезу;
  • базові загальні питання;
  • базові знання з професії;
  • комунікативні навички з рідної мови;
  • комп’ютерні навички на рівні користувача;
  • навички оперування інформацією (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різних джерел);
  • здатність вирішувати проблеми;
  • здатність приймати рішення.

Міжособистісні:

  • здатність здійснювати ефективні міжособистісні комунікації;
  • здатність працювати в команді, чути співрозмовника;
  • здатність до критики і самокритики;
  • прихильність до етичних цінностей.

Системні:

  • здібність до навчання;
  • здатність до творчості (генерування нових ідей);
  • дослідницькі здібності;
  • здатність застосовувати знання на практиці;
  • відповідальність за якість;
  • прагнення до успіху.

Спеціальні:

  • ґрунтовно засвоїти норми сучасної української літературної мови й практично оволодіти ними;
  • правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв'язання проблем і завдань у професійній діяльності;
  • сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового й наукового стилів;
  • скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;
  • складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;
  • послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.

1.1. Тематичний план навчальної дисципліни

 

Назва модуля, змістового модуля, теми

Змістовий модуль I. ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Тема 1. Державна мова — мова професійного спілкування

Тема 2. Основи культури української мови

Тема 3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Змістовий модуль  ІІ. ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ

Тема 4. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Тема 5. Риторика і мистецтво презентації

Тема 6. Культура усного фахового спілкування

Тема 7. Форми колективного обговорення професійний проблем

Тема 8.1. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації

Тема 8.2. Документація з кадрово-контрактних питань

Тема 8.3. Довідково-інформаційні документи

Тема 8.4. Етикет службового листування

Змістовий модуль  ІІІ. НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ФАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 9. Українська термінологія в професійному спілкуванні

Тема 10. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

Тема 11. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів

Підсумковий контроль: екзамен

 
 

1.2. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

 

Тема 1. Державна мова - мова професійного спілкування

Предмет і завдання курсу, його наукові основи. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція. Мовні норми. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

 

Тема 2. Основи культури української мови

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця.

Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

 

Тема 3. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ

 

Тема 4. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування. Стратегії спілкування.

Невербальні компоненти спілкування. Тендерні аспекти спілкування. Поняття ділового спілкування.

 

Тема 5. Риторика і мистецтво презентації

Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.

Види публічного мовлення. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні і комунікативні принципи презентації. Культура сприймання публічного виступу. Уміння ставити запитання, уміння слухати.

 

Тема 6. Культура усного фахового спілкування

Особливості усного спілкування. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.

Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід. Стратегії поведінки під час ділової бесіди. Співбесіда з роботодавцем.

Етикет телефонної розмови.

 

Тема 7. Форми колективного обговорення професійний проблем

Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення. Мистецтво перемовин. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.

Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми Технології проведення «мозкового штурму».

 

Тема 8.1. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації

Класифікація документів. Національний стандарт  України. Склад  реквізитів документів. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів. Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа.

 

Тема 8.2. Документація з кадрово-контрактних питань

Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист. Заява. Види заяв. Автобіографія. Особовий листок з обліку кадрів. Наказ щодо особового складу. Трудова книжка. Трудовий договір. Контракт. Трудова угода.

 

Тема 8.3. Довідково-інформаційні документи

Прес-реліз. Повідомлення про захід. Звіт. Службова записка. Рапорт. Довідка. Протокол, витяг з протоколу.

 

Тема 8.4. Етикет службового листування

Класифікація листів. Реквізити листа та їх оформлювання. Різні типи листів.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ФАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Тема 9. Українська термінологія в професійному спілкуванні

Історія і сучасні проблеми української термінології. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.

Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху. Способи творення термінів певного фаху. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники.

 

Тема 10. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.

Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування і реферування наукових текстів. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці.

Науковий етикет.

 

Тема 11. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів

Суть і види перекладу. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською. Вибір синоніма під час перекладу. Переклад термінів. Особливості редагування наукового тексту. Помилки у змісті й будові висловлювань.

 

2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

Той, хто хоче, досягне значно більшого,

ніж той, хто може

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ  2.

ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ

(продовження)

 

Тема 7. Форми колективного обговорення професійний проблем

 

Мета: з’ясувати форми колективного обговорення проблем

 

План

 

1. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення.

1.1. Мистецтво перемовин.

1.2. Збори як форма прийняття колективного рішення.

1.3. Нарада.

2. Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми

2.1. Технології проведення «мозкового штурму».

 

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

1. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення

Формами колективного обговорення різних проблем, у т.ч. й тих, що стосуються фахової діяльності, є різні наради, збори, дискусії, перемовини, чи, як їх ще називають, переговори.

Іноді більш ефективною є нарада у нетрадиційній формі («мозкова атака», кільцева система прийняття рішень тощо).

Нижче розглянемо ці питання більш докладно.

У розмовній мові синонімом терміна "нарада" є слово "збори". Слово «нарада» доцільно використовувати тоді, коли учасники і справді радяться, обмінюються поглядами й спільно доходять певних висновків. Не можна назвати нарадою збори, які скликає керівник закладу, підприємства, щоб поінформувати підлеглих і розпорядитися про виконання певних завдань і наказів.

Треба завжди чітко розрізняти нараду та інші форми зустрічей. Під час наради учасники обмінюються досвідом, думками, поглядами, а той, хто проводить нараду, забирає часу не більше, ніж інші її учасники.

 

1.1. Мистецтво перемовин

Перемовини (переговори) - обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди.

Уміння вести переговори - це ціла наука, якою потрібно оволодівати кожному якомога раніше.

Розрізняють кілька стратегій ведення переговорів.[1]

1.Протистояння крайніх позицій сторін. Опоненти вперто відстоюють свої погляди, розв'язання проблеми затягується, псуються стосунки між учасниками переговорів. Унаслідок такого підходу до вирішення проблеми подальше співробітництво опиняється під загрозою.

2.Сторони займають дружні позиції: намагаються досягти своєї мети і при цьому не зіпсувати стосунки.

3.Розуміння сторонами необхідності пошуку прийнятного для обох сторін рішення. Кінцевий результат не лише обґрунтовується певними нормами, критеріями незалежно від волі сторін, а й відповідними правилами етикету.

Як проводити переговори?

Основними стадіями переговорів є:

  1. Підготовка до переговорів (організаційна та змістовна).
  2. Хід переговорів.
  3. Аналіз результатів переговорів та виконання досягнутих домовленостей.

На першій стадії формують склад делегації, визначають місце і час проведення переговорів, готують приміщення тощо.

Для розв'язання ділових питань у ряді випадків офіційні особи відомств, організацій, фірм тощо можуть досягти домовленостей під час телефонної розмови. Потім з ділових питань складають запис бесіди, а співрозмовнику надсилають лист, в якому підтверджують досягнуту домовленість.

В організаціях, що мають справу з іноземними партнерами, як правило, ведуть журнали обліку телефонних розмов з представниками інофірм, представництвами. У них фіксується: з чиєї ініціативи відбулась телефонна розмова, її тривалість, зміст розмови.

Змістовна підготовка переговорів охоплює розв'язання таких питань:

- аналіз проблеми та оцінка ситуації;

- формування загального підходу, основних цілей і завдань;

- визначення переговорної позиції, можливість варіантів вирішення проблеми та узгодження інтересів;

- формування пропозицій та їх аргументація.

Одним із методів змістовної підготовки переговорів є, знову ж таки, нарада, спрямована на визначення завдань і мети майбутніх переговорів. Мета наради може бути змістовна та операційна.

Операційні цілі охоплюють:

- інформацію про майбутні переговори та її обговорення;

- аналіз проблем, які виносяться на переговори;

- формування позиції та загального підходу до майбутніх переговорів;

- складання прогнозу-сценарію майбутніх переговорів При цьому використовуються ділові та імітаційні ігри, що дозволяють відтворити ситуації, котрі виникають на переговорах.

Результативними є такі методи ведення переговорів.

  1. Поступове підвищення складності обговорюваних питань. Пропонується обговорити спочатку легкі питання. Це позитивно впливає на учасників переговорів. Виникають умови для «пошуку спільної зони рішення».
  2. Розподіл проблем на окремі складові. Виклавши проблему, учасники переговорів зважують, чи можна досягти домовленості по окремих пунктах. Якщо - ні, то можливо доцільно зняти деякі з них. А наявність часткової згоди буде значним кроком уперед порівняно з відсутністю будь-якої домовленості.
  3. «Пакетування». Інколи доцільно пов'язати кілька пропозицій чи питань і запропонувати до розгляду цей комплекс. До «пакету» можуть увійти більш та менш привабливі пропозиції із розрахунку автора «пакета» на зацікавленість партнера кількома його пропозиціями.

4«Блокова тактика». Полягає в узгодженні дій з партнерами, що виступають єдиним блоком. Спочатку знаходять спільні рішення для кількох сторін, які беруть участь у переговорах, полегшуючи тим самим пошук кінцевого рішення. Інша мета методу протилежна першій: не дати провести рішення шляхом висування альтернативної пропозиції від блоку.

У процесі переговорів треба уважно слухати партнерів. Якщо щось залишилось незрозумілим, краще одразу з'ясувати, поставивши пряме запитання: «Що Ви маєте на увазі під...?», « Чи правильно я Вас зрозумів?» і т. ін. Можливі подвійні формулювання краще зняти, а не повертатися до них після прийняття зобов'язань.

Переговори - діалог рівноправних учасників. Ведення переговорів передбачає активність обох сторін. Пасивність сторони свідчить про неналежне опрацювання позицій.

Якщо переговори тривають довго, варто зробити перерву, або перенести вирішення проблеми на пізніший час.

Особливої підготовки вимагають переговори із об'єктивно сильним партнером.

Деякі рекомендації щодо цього.

  1. Можлива апеляція до принципу. Під принципом тут розуміють норми міжнародного права, принцип справедливості або рівності, а також наявність прецеденту в історії відносин між цими або іншими партнерами. Як правило, сторони виходять із різних принципів залежно від власної вигоди. Бажано заздалегідь продумати, який принцип обере партнер і які аргументи слід мати напоготові.
  2. Апеляція до тривалих «історичних відносин» із цією стороною. Слабша сторона підкреслює це і просить урахувати (спільними є мова, елементи культури, давні традиції, тривала співпраця).
  3. Звернення до майбутніх відносин з партнером. Слабша сторона може зазначити ймовірність тривалого співробітництва.
  4. «Пакетування». Учасники переговорів, слабші з одного питання, можуть виявитися сильнішими в іншому. З'ясування цих питань на переговорах дозволяє «збалансувати» сили сторін.

Для посилення своїх позицій, слабші учасники переговорів можуть об'єднатися та утворити коаліцію. Це можливо при багатосторонньому процесі.

 

1.2. Збори як форма прийняття колективного рішення

Для вирішення певних проблем, що стосуються всіх, проводяться збори. Наприклад, установчі збори, коли мають намір організувати підприємство; внесення певних пунктів до статуту організації, до колективного договору; для звітування про проведену роботу за досить великий період часу; збори акціонерів щодо використання прибутку тощо. Результати зборів (порядок денний, доповіді, обговорення доповідей, рішення) заносяться у протокол зборів.

 

1.3. Нарада

Одним із найефективніших способів обговорення актуальних питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського й політичного життя є нарада. Залежно від мети й завдань, які треба виконати, наради поділяються на проблемні, інструктивні й оперативні.

Проблемна нарада проводиться у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь (може бути й співдоповідь), запитання до доповідача, обговорення доповіді й вироблення загального рішення, прийнятого шляхом голосування присутніх.

Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці (конкретні виконавці) з метою інформування працівників про загальне завдання, передавання розпоряджень, необхідних відомостей управлінською вертикаллю чи горизонталлю, залежно від фахового рівня виконавців. Їх проводять за схемою доповіді (інформації про щось) з уточненням поставлених завдань, термінів їх виконання для конкретних виконавців.

Оперативні наради скликають для отримання інформації про поточний стан справ за схемою вертикального розподілу. Особливістю оперативних нарад є їх проведення у точно визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати свою діяльність. Позапланові оперативні наради спричиняють неритмічність виконання їх учасниками прямих обов'язків і тому проводяться у надзвичайних ситуаціях.

Найскладнішими за схемою побудови та за особливостями взаємодії суб'єктивних і об'єктивних чинників є проблемні наради.

Підготовка наради охоплює складання плану, порядку денного, інформування учасників про місце та час її проведення, забезпечення інформаційним матеріалом (текстом доповіді, проектом рішення).

Нараду доцільно проводити у другій половині дня тривалістю не більше години. Вирішення питань, винесених на нараду, закінчують прийняттям рішень, які необхідно реалізувати. За підсумками наради оформлюють протокол і відповідний директивний документ (план, наказ, постанову, графік), контролюють їх виконання.

Іноді немає змоги для проведення традиційної наради, чи керівник вважає її недоцільною. За таких обставин доречними і продуктивними можуть виявитися такі особливі форми проведення нарад, як «мозкова атака» і кільцева система прийняття рішень (конгесьо).

 

2. Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми.

Інколи під час вирішення складних виробничо-господарських проблем виникає зіткнення різноманітних думок, аргументів, що породжує необхідність проведення дискусії. Часто її ініціюють і за відсутності продуктивних ідей, маючи намір динамізувати інтелектуальну, ділову активність співробітників.

Дискусія (від лат. розглядаю, досліджую) - публічне обговорення певного спірного питання.

Темами дискусійних обговорень можуть бути виробничі, економічні чи соціальні проблеми, наприклад, перспективи розвитку організації, пошук шляхів диверсифікації виробництва, проблеми зростання прибутковості й рентабельності тощо.

Суб'єктами дискусії є опоненти й аудиторія. Опоненти (від лат. який протистоїть, заперечує) — це особи, які дотримуються різних, інколи полярних, поглядів на проблему. Видимою їх метою є завоювання уваги аудиторії і переконання її у правильності власної позиції, а прихованою — навіювання їй певного бачення проблеми опонентом. Аудиторія не є пасивним спостерігачем дискусії. Ставлення слухачів до опонентів (схвалення чи несхвалення висловлених думок) впливає на поведінку аудиторії і на результати розмови.

Особливість дискусії полягає в наявності різних, часто взаємовиключних позицій щодо вирішення проблеми, тобто за формою вона є емоційно напруженою розмовою. Одночасно дискусії властивий дух взаємної зацікавленості, співробітництва, який поєднується з духом суперництва. Цінність дискусії зумовлена її соціально-психологічним механізмом. Він проявляється у виникненні взаємного психологічного впливу: аудиторії - на кожного з опонентів, і кожного опонента - на аудиторію. Протиборство сторін під час дискусії розвивається від однієї тези до іншої, від людини до людини. Опоненти прагнуть обґрунтувати власні тези, знайти істину в суперечці, психологічно вплинути один на одного, часто апелюючи до підсвідомості іншого, переконуючи його у правоті власної позиції.

Аудиторія теж суттєво впливає на дискутантів, оскільки хтось із них переможе, а чиїсь аргументи виявляться слабшими, менш переконливими, і він буде переможеним. Тому об'єктом психологічного впливу кожного опонента є не тільки інший опонент, а й аудиторія в цілому, схвалення чи осуд якої підтримує або послаблює позиції одного з дискутантів.

Дискусія дає змогу відшліфувати аргументи, демонструє їх вагомість або оголює всю нестійкість словесних конструкцій. У процесі обговорення зіштовхуються, випробовуються різні думки, зміцнюється одна і відкидається інша позиція. У дискусії повніше розкривається особистість, виявляються її ділові й моральні якості. Знання, отримані внаслідок зіткнення і боротьби протилежних точок зору, набувають міцності, якої важко досягти в інший спосіб. Будучи апробованими на практиці, вони перетворюються на переконання, реалізуються в діях.

Як і полеміка (з грецьк. військовий, ворожий - публічна суперечка, якій властиві гострі зіткнення, протистояння, конфронтація, протиборство ідей, думок, поглядів), диспут (лат. - досліджую, сперечаюсь - публічна суперечка з приводу наукових, суспільно важливих проблем), дебати (франц. - сперечатися, тобто обмінюватися думками щодо певних теоретичних положень, думок), дискусія є одним із видів суперечки (спору) - будь-якого зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою позицію.

У логіці виокремлюють такі види суперечок:

а)  суперечка заради істини - суперечка, учасники якої, дотримуючись різних поглядів, намагаються встановити, обґрунтувати істинність певних думок, положень;

б)  суперечка заради переконання - суперечка, учасники якої намагаються нав'язати свої думки, переконання протилежній стороні;

в)  суперечка заради перемоги - суперечка, метою якої є перемога над опонентом у будь-який спосіб;

г) суперечка заради суперечки - суперечка, учасники якої вступають у неї заради здобуття позитивних емоцій від зіткнення різних думок, пошуку аргументів, спростування думок опонентів;

ґ) внутрішня суперечка - внутрішньособистісна боротьба ідей, мотивів, думок.

Сучасний менеджер не повинен нехтувати дискусією, оскільки вона є способом вирішення гострих проблем, залучення колективу до управління організацією. Ініціюючи дискусію, слід продумати механізм обґрунтування і доведення до слухачів своєї позиції.

Технологічна схема проведення дискусії. Дискусія може бути запланованою і спонтанною. Проведення запланованих дискусій дає змогу ініціатору підготуватися до неї, обґрунтувати свою позицію, продумати систему доказів і порядок їх оприлюднення тощо. Однак не слід недооцінювати і спонтанні дискусії, які нерідко виникають як наслідок назрілих, але не помічених керівництвом організації, проблем.

Логічний механізм обґрунтування певної позиції ініціатором дискусії складається із чотирьох взаємопов'язаних елементів: тези, доказів (аргументів), вибору способу доведення (демонстрації), висновків. Наявність цих елементів і послідовне їх використання гарантує виникнення у слухачів відповідних переконань.

 

2.1. Технології проведення «мозкового штурму» («мозкової атаки»)

Суть «мозкового штурму» чи «мозкової атаки» полягає в генерації ідей групою фахівців з актуального для організації питання. У процесі її проведення поєднуються індивідуальна і колективна «мозкова атака». Обидва види ґрунтуються на принципі «відкладеного обговорення», розгортаючись у послідовності: індивідуальна «мозкова атака» → колективна «мозкова атака» → індивідуальна «мозкова атака».

Індивідуальна «мозкова атака» здебільшого розпочинає і завершує колективну. Під час колективної «мозкової атаки» вільні, нові асоціації виникають частіше, ніж під час індивідуальної. Це зумовлене тим, що кожний наступний задум учасника колективу виникає у намаганні розвинути попередній, а висловлена індивідом ідея сприяє виникненню асоціативних задумів у його колег. Стимулює творення нових ідей дух змагання, суперництва, який панує за колективної «мозкової атаки». Як відомо, творчість значною мірою залежить від концентрації зусиль, а змагання їх стимулює. Колективна «мозкова атака» використовує чинники стимулювання, концентрації зусиль для інтелектуального змагання її учасників.

Нарада за методом «мозкової атаки» потребує цілеспрямованої підготовки. Керівник творчого колективу не пізніше, як за два дні, повідомляє учасникам місце і час її проведення, інформує про проблему, яку необхідно вирішити. Завдяки цьому потенційні учасники наради отримують змогу заздалегідь попрацювати над проблемою (за необхідності опрацювати спеціальну літературу), порадитися з компетентними людьми. Керівник колективу повинен за цей час обміркувати свої пропозиції щодо її вирішення. Вони особливо потрібні для підтримання інтелектуального тонусу наради, адже як тільки її учасники вичерпають свої ідеї, керівник матиме змогу пропонувати свої.

Під час проведення наради за принципом «мозкової атаки» необхідно дотримуватися таких правил:

- рівноправність усіх учасників щодо висловлювання своїх думок;

-  унеможливлення критики (висловлених ідей, внесених пропозицій), оскільки єдиним завданням такої наради є продукування ідей;

- заохочення вільних асоціацій, сміливих і незвичних задумів: чим більше задумів, тим вища вірогідність їх використання, оскільки спрацьовує діалектичний закон переходу кількості в якість;

- комбінування й розвиток задумів. Це означає, що учасники наради повинні зацікавлено, конструктивно і дружелюбно розвивати, комбінувати і скеровувати ідеї колег. Найкращі варіанти вирішення проблем є, як правило, комбінацією задумів учасників колективу;

- пропонування за один виступ тільки однієї ідеї, щоб не ускладнювати процесу її сприйняття, аналізу тощо;

- орієнтація під час «мозкової атаки» на продукування ідей, пропозицій, неприйняття підготовлених заздалегідь;

- надання переваги тим учасникам наради, чиї ідеї виникли за асоціацією з попередніми пропозиціями, якщо одночасно виявляють бажання висловитися кілька учасників;

- фіксування і нумерування секретарем усіх пропозицій. При цьому недоцільно зазначати їх авторів.

Нарада у формі «мозкової атаки» не повинна бути формальною. Єдиним формальним моментом є фіксування думок. Найкраще, якщо нарада відбувається як дружня розмова, під час якої фіксують і жартівливі пропозиції. Завершуватися вона повинна селекцією пропозицій, зосередженням уваги на тих, які можна реалізувати.

Приклад: "Час на перекури"

На одному з японських заводів виникла така проблема: через часті перекури токарів продуктивність праці в цеху була не дуже високою. Поставити біля кожного верстата контролера — неможливо. Та й відеокамеру над кожним верстатом не повісиш. Під час "мозкового штурму", у якому взяли участь менеджери, було знайдено просте і дотепне рішення, що враховує людську психологію. Яке?

(Відповідь: "курилку" перенесли з далекого приміщення в центр цеху, установили її на високому постаменті і зробили скляною. Зрозуміло, що на очах у всіх особливо довго не покуриш. Продуктивність праці зросла).

 

Кільцева система прийняття рішень (конгесьо). Конгесьо запропонована японським менеджментом. Її ідея спричинена тим, що іноді керівник, маючи необхідність обговорити з фахівцями певне питання, новий порядок ведення справи тощо, не поспішає скликати нараду, а ініціює підготовку проекту новації, який почергово передають фахівцям за списком. Кожен із них повинен в зазначений (здебільшого одноденний) термін розглянути запропоновану новацію і викласти щодо неї письмово свої міркування, зауваження, пропозиції. На нараду, як правило, запрошують лише тих осіб, чия думка керівнику не зовсім зрозуміла або видається плідною. Така нарада відбувається швидко й ефективно, оскільки в ній бере участь мало людей, які заздалегідь знають, про що йтиметься. З огляду на це список фахівців, яким належить ознайомитися з проектом, складають, зважаючи на їх компетентність в обговорюваному питанні. Цей метод дає змогу скоротити кількість планових засідань на 20-30%.

Уміння підготувати і оперативно провести ділову нараду - невід'ємна складова ефективного стилю керівництва сучасного менеджера. Не менш важливим є також уміння довести рішення наради до всіх, кого вони стосуються, мобілізувати й активізувати творчі зусилля працівників, проконтролювати хід виконання рішень та підсумувати результати їх реалізації. Тільки за умови дотримання цих вимог ділові зустрічі у формі нарад виконують своє функціональне призначення в загальному механізмі управління організацією.

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Мікроситуація

Ви - начальник цеху. У зв'язку з проведенням реорганізації вам необхідно перекомплектувати кілька бригад відповідно до нового штатного розпису. Як Ви вирішите це питання?

А. Візьмуся до справи сам, вивчу всі списки і особові справи працівників цеху, запропоную свій проект для обговорення на загальних зборах.

Б. Запропоную вирішити це питання відділу кадрів.

В. Створю спеціальну комісію, якій доручу вивчити питання, врахувати побажання працівників і укомплектувати бригади.

Г. Призначу нових бригадирів і доручу їм підібрати собі людей.

 

2. І. Прочитайте тексти (А, Б). Чи поділяєте Ви погляди авторів?  Обґрунтуйте відповідь.

II. Проведіть в аудиторії короткий «мозковий штурм» з проблеми «Шляхи вирішення мовного питання в Україні». Для цього:

1) виділіть складові загальної проблеми (складну проблему подрібніть на її простіші складові);

2) проведіть «психологічне вирівнювання» учасників, запропонувавши для цього нейтральну, просту і дотепну тему, зовсім не пов'язану з головною;

3) дайте можливість висловитися кожному, недотримуючись регламенту;

4) коротко фіксуйте пропозиції на дошці;

5) проаналізуйте висунуті учасниками ідеї і виділіть з-поміж них найцікавіші. Пам'ятайте, що «мозковий штурм» проводиться не з метою почути думку кожного учасника, основне його завдання — одержати якнайбільше несподіваних, оригінальних ідей.

А. Мовна ситуація в Україні склалася досить давно, ще в радянський час. Через низку обставин масштаби вживання російської мови були тоді набагато більші та ширші.

Існує цілий комплекс причин виникнення російськомовного сегмента в Україні. Одна з головних - індустріалізація. Коли створювалися потужні підприємства на півдні та сході України, на них приїжджали люди з усіх кінців Радянського Союзу. Освіта була російською, клас інженерів і висококваліфікованих робітників - це також російськомовний сегмент. На це наклався і Голодомор, знищення українського населення в лівобережних регіонах, а потім і русифікація цих областей. У 30-ті роки йшов процес знищення українського культурного прошарку, культурної інтелігенції (репресії).

У повоєнні часи - відбудова народного господарства, перемішування населення, знову приїжджають в Україну з усього Союзу. На Західній Україні розгорталася боротьба з так званою бандерівщиною: частину населення заслано до Сибіру, а на їхнє місце приїхали люди зі східних областей України (знов-таки – російськомовних) і з Росії. Не йдеться виключно про етнічне російське населення. Тут була велика домішка населення й інших народів колишнього СРСР, котрі говорили російською. Більше російська мова була поширена в промислових зонах, серед міського населення. Водночас навіть на Донбасі села залишалися традиційно українськими.

У результаті склався феномен, який тепер кваліфікують як російськомовний чинник в Україні. Через традиційні переваги та сформовані звички багато освічених людей, особливо старшого покоління, воліють говорити російською мовою. Природно, це тягнеться з тих часів, коли чимало вузів і шкіл фактично давали освіту на російськомовній основі. Багато постанов і указів віддавали пріоритет російській мові - це було практично русифікацією.

Проблема, в тому, чи має таке становище зберігатися й надалі, чи повинні ми проектувати цей феномен минулого далі в майбутнє, і коли так, то як і в якій формі. Україна - незалежна держава і має конституційне положення про українську мову як державну. Існує й Закон про мову. Проте залишається проблема розширення сфер вживання української мови.

Реально сформована двомовність у певних аспектах не є продуктивною. Можна й потрібно знати російську мову - це вихід на джерела інформації, які недоступні тим, хто не володіє іншими іноземними мовами, англійською насамперед. Це вихід у ширше культурне поле. Водночас розвиток російськомовної культури не повинен йти за рахунок обмеження української мови як державної, рідної. У цьому плані в нас за роки незалежності припущені досить великі прорахунки - розвитку української мови й забезпеченню сфер її вживання ані держава, ані інші структури належної уваги не приділяли.

Повинна зберігатися єдина мовна основа державної ідентичності. Мова виконує значущу соціальну й політичну функцію - це елемент, який консолідує суспільство, цементує націю в більш-менш єдиний і однорідний склад. А решта мов повинна мати інші функції - ними можна й потрібно послуговуватися в різноманітних сферах громадського життя. Багатомовність має бути присутня принаймні в освічених верствах населення. Досягти реальної консолідації нації на ґрунті виключно російської мови неможливо, до того ж це загрожує поглибленням розколу, особливо між західними й південно-східними регіонами нашої країни. Рідна мова для багатьох - українська. І якщо через певні обставини вони користуються російською мовою, це ще не означає, що вони не вважають рідною мовою українську. Мають бути консолідуючі моменти мовної сфери, які засвідчували б: так, це наша мова й наша культура, не відкидаючи інших форм спілкування й інших мов (Із газети).

Б. Нині українській мові надано статус державної в незалежній Україні. Але глибока тривога за її буття і майбуття не зникла й сьогодні, - навпаки, хоч як це не парадоксально, набрала нової гостроти і гіркоти.

У чому ж тут річ? Коли говоримо про минуле, все більш-менш зрозуміле. Україна втратила була свою державність, її жорстоко й послідовно перетворювали на «окраїну» Росії, маса українців утрачала свою національну, а отже, й мовну ідентичність, переставала бути носієм української мови, а в радянський час таких носіїв, принаймні найактивніших з них, ще й по можливості фізично знищували.

Але сьогодні? Чи виправдана ця тривога за долю української мови, тобто, чи є реальні підстави для неї, і, якщо є, чим пояснити наявність таких підстав у незалежній Українській державі?

Безумовно, деякі зміни на краще відбулися. Українська мова трохи потіснила російську в офіційній сфері, сфері державного життя. Вона вживається в державній і адміністративній документації, почасти у службовому листуванні тощо. Трохи помітнішою стала в міському побуті (бодай на мікроскопічні дози). Збільшилася кількість українських дитячих садків, шкіл з українською мовою викладання (хоч у багатьох регіонах зрушень так і не відбулося); українська мова почала зміцнювати свої позиції в ряді вищих навчальних закладів. Звичайно ж, це мінімальні успіхи, неадекватні державному статусові української мови і неспівмірні з тими надіями, з якими ми входили в 90-ті роки. Напрошується думка, що ці надії були перебільшеними й нереальними, не враховували глибини зрусифікованості суспільства, консервативності мовного життя, непіддатливості мовної практики як регулятивним заходам, так і моральним орієнтаціям, зрештою, не враховували фактору часу: деформаційну роботу століть не можна скоригувати за кілька років; треба запастися терпінням і проектувати довготривалий процес мовного одужання суспільства як складової частини загального національно-культурного поступу.

Все це так, і можна було б на цьому й стати. Якби ж цим проблема вичерпувалася. На жаль, це лише її частина, і навіть не вирішальна. Набагато важливіше для долі мови те, що діється в інших сферах суспільного життя. Насамперед у сфері культури (як «високої», так і «масової»), книгодрукування, засобів масової інформації. Ми бачимо, що тут українська мова нерідко втрачає навіть ті позиції, які вона мала за радянських часів. На сумні роздуми наводить і мовне самоусвідомлення — часто нульове або мінусове — значної частини громадян України,  яке робить можливими моторошні інсинуації в мовному питанні з боку політичних демагогів певного спрямування.

Все це не є якоюсь автономною частиною нашого життя, це формує якість суспільства, це визначатиме долю держави — і водночас залежить від неї: тут маємо взаємопов'язані сторони цілості

(За І. Дзюбою).

 

3. І Визначте, до якого функціонального стилю належить текст. Назвіть його стильові ознаки. Проаналізуйте основні мовні засоби.

II. Підготуйте і проведіть дискусію на тему: «Сучасний керівник — яким він має бути?»

Мистецтво керівництва дається не кожному, але навіть коли такий талант у людини є, цього ще не досить. Мистецтво керівництва має бути підтримане такими рисами, як ввічливість, коректність в спілкуванні, пунктуальність, дотримання даного слова чи обіцянки. Загальновідомо, що працювати під керівництвом людини доброзичливої, людини, яка поважає своїх підлеглих, проявляє високу культуру й тактовність у спілкуванні з ними, буває й цікаво, і плідно, й результативно.

Яким в очах підлеглих має бути їхній керівник? А ось яким:

- він знає, як звуть його працівників на ім'я та по батькові;

- він завжди вітається з усіма;

- він не зганяє злість на інших, коли винен сам;

- він не підвищує голосу при розмові;

- він не нагадує підлеглому безліч разів про зроблену ним помилку, а свої помилки визнає;

- він уміє оцінити добрий жарт і усміхається разом з усіма (якщо це не висміювання когось із колективу);

- він довіряє своїм працівникам;

- він цінує їхній час і не відволікає їх від занять якимись дрібницями;

- він по можливості відгукується на прохання особистого характеру, не пишаючись і не величаючись цим;

- він дає завдання підлеглим у ввічливій формі;

- він знає всі дрібні вади своїх підлеглих (і свої власні) і враховує їх у повсякденній роботі.

Багато це чи мало? Важко стати саме таким керівником? Це залежить від, так би мовити, вихідних даних, закладених у характері людини (А. Коваль).

 

4. Прочитайте текст. З'ясуйте, за допомогою яких засобів досягаються правильність, логічність, точність, доступність, змістовність, виразність мовлення.

 

КОМПЛІМЕНТ ЯК СКЛАДОВА УСПІХУ

Одним із найпростіших і водночас найскладніших чинників, що серйозно впливають на успіх, є... комплімент. Компліменти допомагають навести контакт, добрі стосунки з людьми, отже, вони важливі. А ще — приємні! Зрозуміло, якщо це комплімент, зроблений уміло, доречно і найважливіше — щиро.

У розвинутих країнах, де бізнес не означає човникові поїздки до Туреччини та створення шахрайських акціонерних товариств, ділове спілкування є філософською дисципліною зі значною домішкою психології. Історія знає приклади створення величезних корпорацій на основі оптимізму й уміння спілкуватися з людьми засновників цих корпорацій. Найцинічніший «грошовий мішок» подивиться на вас як на загубленого в дитинстві брата, якщо ви зумієте просто, по-людському привернути його до себе. Як це зробити? Найпростіший спосіб — вміло наголосити на якійсь перевазі свого співрозмовника. Тут і надалі ми заявляємо: вміння зробити комплімент (а не грубо підлеститися), що торкнеться прихованих струн душі адресата, — половина успіху.

Ось кілька простих правил.

По-перше, комплімент має бути гранично конкретним. Потрібно цілком чітко уявляти, що саме вам сподобалося в цій людині: розріз очей, поєднання кольору волосся з новим костюмом, удало накладена косметика чи характер. Інакше ваш «психологічний фокус» буде шитий білими нитками і перетвориться на ті ж таки небажані лестощі. Щоб попрактикуватися, спробуйте використати словосполучення «тому що». Воно допоможе вам конкретизувати ваші думки і, головне, глибше зосередитися на співрозмовникові. Наприклад: «Лізо, ви розумна жінка, тому що завжди вмієте розподілити свій робочий час так ефективно». Зауважте, комплімент перестав бути безпідставним, а Ліза зашарілася, тоді як просто констатація її розуму не справила б і наполовину такого враження. Роблячи такий щирий комплімент, ви не тільки допомагаєте людині відчути вашу повагу, а й (сюрприз!) самі розумієте, чому її поважаєте, і це дасть вам змогу відчувати щирість сказаного. А це дуже важливо. Нещирість завжди помітна й неприємна.

По-друге, уникайте зосереджувати увагу тільки на очевидному, звертайте увагу на приховані риси. «Ви так чудово виступили! Дивовижно, як ви змогли в п'ятихвилинній доповіді так вичерпно розкрити цю тему! Наш відділ б'ється над нею третій тиждень».

Пригадайте, чи був у вашому житті випадок, коли ви відчувалися особливо потішеним? Напевно, це було тоді, коли хтось примудрявся помітити у вас якийсь прихований талант.

Ну, і, нарешті, попрактикуйте з тиждень, роблячи компліменти всім поспіль: секретарці, офіціантові, двірнику, нетямущому колезі, клієнтам, кому завгодно. Після тижневого досвіду можна спробувати зробити його й начальнику. І, продовжуючи сіяти компліменти, ви на собі відчуєте дію відомого принципу: «Добро повертається сторицею»

 

? Питання для самоконтролю

 

1. У яких ситуаціях необхідно використовувати нараду як засіб колективного вирішення проблем?

2. За яким принципом обирають вид наради?

3. Які параметри повинен охоплювати план проведення нарад в організації?

4. Розкрийте сутність стилю проведення нарад і основні вимоги до нього.

5. Опишіть технологію проведення наради за методом «мозкової атаки».

6. Які переваги має проведення наради за методом конгесьо?

 

Література до теми

(1-10)

 

Тема 8.1. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації

 

Мета: забезпечити засвоєння студентами ділової лексики, складання текстів ділових паперів.

 

План

 

1. Класифікація документів. Національний стандарт України.

2. Склад реквізитів документів. Вимоги до змісту та розташування реквізитів.

3. Вимоги до бланків документів.

4. Оформлювання сторінки документа.

5. Вимоги до тексту документа.

 

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

1. Класифікація документів. Національний стандарт України

Усі ділові папери класифікуються за певними ознаками. Так, за формою документи поділяються на стандартні (типові) і нестандартні (індивідуальні); за походженням – на службові (офіційні) й особисті (створюються особами поза сферою їх службової діяльності); за місцем виникнення на внутрішні (мають чинність лише усередині тієї установи, де їх складено) і зовнішні (є результатом спілкування з іншими установами чи організаціями), за призначенням на щодо особового складу, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, організаційні, розпорядчі тощо.

 

2. Склад реквізитів документів. Вимоги до змісту та розташування реквізитів

Під час оформлювання документів треба дотримуватися головних правил їх складання, що передбачають правильне написання реквізитів, їх розміщення на бланку або чистому аркуші паперу. Додержання цих вимог надає документові юридичної чинності.

Розглянемо лише деякі з реквізитів, адже ця тема опрацьовувалася студентами під час вивчення дисципліни “Основи діловодства”.

Таблиця

Реквізити

Розташовування та правила оформлювання

06 – Назва організації вищого рівня

Посередині сторінки. Зазначають скорочено, якщо відсутнє офіційно зареєстроване скорочення — повністю.

 

Продовження таблиці

Реквізити

Розташовування та правила оформлювання

 

07 – Назва організації – автора документа

Окремим рядком у центрі. Ця назва повинна відповідати назві, зазначеній в установчих документах організації. Скорочену назву організації зазначають тоді, коли її офіційно зафіксовано в Статуті.

Подають її в дужках (чи без них) нижче повної назви.

 

10 – Назва виду документа

Зліва або посередині.

Назва має відповідати переліку форм, що їх використовують в організації.

Перелік містить назви уніфікованих форм документів згідно з ДК010 та назви інших документів, що відповідають організаційно-правовому статусові організації.

У листах назву виду документа не зазначають.

 

11 – Дата документа

 

Документ датується днем його підписання, затвердження, прийняття, зареєстрування.

На бланках дату ставлять нижче назви документа поряд із реєстраційним індексом на спеціально відведеному місці. Якщо документ складено не на бланку, то дату ставлять під текстом зліва.

Елементи дати наводять арабськими цифрами в один рядок у послідовності: число, місяць, рік:

12.07.2003

Дату дозволено оформлювати у послідовності:

рік, місяць, число: 2003.12.07.

Це — цифровий спосіб оформлювання дати.

У нормативно-правових актах і фінансових документах застосовують словесно-цифровий спосіб оформлювання дати: 17 грудня 2006 року.

Якщо порядковий номер місяця або числа складається з однієї цифри, то перед нею проставляється 0 (нуль): 07.09.2003. 03.12.2007

Обов'язковому датуванню і підписанню підлягають усі службові відмітки на документах, пов'язані з їх проходженням та виконанням (резолюції, погодження, візи, відмітки про виконання документа й відправлення його до справи).

 
 

 

 

 

Продовження таблиці

Реквізити

Розташовування та правила оформлювання

16 — Адресат

 

Розташовування та правила оформлювання

Праворуч (на відстані 92 мм) у верхній частині бланка або чистого аркуша паперу. Кожний елемент — назва установи, підрозділу, посада, ініціал(и) й прізвище, поштова адреса — пишеться з великої літери. Адресатами документа можуть бути організації, їхні структурні підрозділи, посадові та приватні особи. Якщо документ адресовано організації або її структурному підрозділові без зазначення посадової особи, їхні назви подаються у називному відмінку: Міністерство внутрішніх справ України

Якщо документ адресовано керівникові установи або його заступникові, назва установи входить до складу назви посади адресата:

Голові Державного комітету статистики України Прізвище, ініціал(и)

Якщо документ надсилають посадовій особі, назву установи зазначають у називному відмінку, а посаду і прізвище адресата — у давальному:

Державний комітет архівів України

Відділ формування Національного архівного фонду і діловодства

Провідному спеціалістові Прізвище, ініціал(и)

Якщо адресують багатьом однорідним організаціям, адресата зазначають узагальнено:

Директорам центральних державних архівів України

Документ не повинен містити більше чотирьох адресатів. За наявності більшої кількості адресатів складають список для розсилання, а на кожному документі зазначають тільки одного адресата. До реквізиту «Адресат» може входити поштова адреса, яку вказують після назви установи, структурного; підрозділу:

Міністерство закордонних справ України Михайлівська пл., І, м. Київ, 01018

Якщо документ надсилають фізичній особі, то у давальному відмінку зазначають прізвище, ім'я, по батькові (або ініціали)адресата, вулицю, номер будинку, квартири, населений пункт (місто), район, область, поштовий індекс:

Волинцю Івану Петровичу

вул. Грушевського, буд. 9, кв. З, м. Вінниця, 21003

 

Продовження таблиці

Реквізити

Розташовування та правила оформлювання

17 – Гриф затвердження

 

У правому верхньому куті на відстані 104 мм від межі лівого берега першого аркуша документа.

Затвердження — спосіб засвідчення документа після його підписання, який санкціонує поширення дії документа на визначене коло структурних підрозділів, організацій чи службових осіб. Елементи грифа затвердження:

• слово ЗАТВЕРДЖУЮ (без лапок);

• назва посади;

• підпис;

• ініціали і прізвище особи, яка затвердила документ;

• дата затвердження.

Наприклад:

ЗАТВЕРДЖУЮ

Міністр економіки України

Підпис Ініціали, прізвище

07.09.2007

Якщо документ затверджено кількома посадовими особами, їхні грифи затвердження розташовують на одному рівні. Якщо документ затверджено постановою, рішенням, наказом, протоколом, то гриф затвердження складається із:

• слова ЗАТВЕРДЖЕНО (без лапок);

• назви (у називному відмінку) затверджуваного документа;

• дати;

• номера затверджуваного документа.

Наприклад:

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Вищої атестаційної комісії України

18.11.2003 №56

19 - Заголовок до тексту документа

Друкується малими літерами, розміщується під назвою виду документа, містить стислий виклад змісту документа. Заголовок відповідає на питання «про що?», «кого?», «чого?». Наприклад: Наказ про створення установи

Посадова інструкція секретаря-референта

Протокол засідання правління

Максимальна довжина рядка заголовка 72 мм (28 друкованих знаків). Якщо заголовок до тексту перевищує 150 друкованих знаків (5 рядків), його дозволено продовжувати до межі правого берега.

 

Продовження таблиці

Реквізити

Розташовування та правила оформлювання

19 - Заголовок до тексту документа

(продовження)

. Крапку в кіпці заголовка не ставлять. Текст документа, надрукований на папері формату А5, дозволено подавати без заголовка. Заголовок не складається до текстів телефонограм, телеграм та повідомлень.

21 — Текст

документа

Містить інформацію, заради якої було створено документ. Складається з таких логічних елементів:

•   вступу;

•   доказу;

•   закінчення.

Друкується чи пишеться від руки на всю ширину аркуша (від межі лівого берега до межі правого).

22 — Відмітка про наявність додатка

Додатки до документів можуть бути трьох видів:

• додатки, що є самостійними документами й надсилаються із супровідним листом;

• додатки, що пояснюють або доповнюють зміст основного документа;

• додатки, що затверджуються або вводяться в дію розпорядчими документами (додатки до розпорядчих документів).

Відмітку про наявність додатків розміщують під текстом документа. Текст додатків друкують через 1 міжрядковий інтервал. Наявність додатків, повну назву яких наведено у тексті, фіксують так:

Додаток: на 4 арк. у 2 прим.

Якщо документ має додатки, не зазначені в тексті, то їх треба подати після тексту, зазначивши кількість аркушів у кожному додатку та кількість їхніх примірників:

 Додатки:

1. Довідка про виконання плану постачання
за І квартал 2007 р. на 5 арк. в 1 прим.

2.  Графік постачання на II квартал 2007 р. на
2 арк. в І прим.

Якщо до документа додають інший документ, що має додатки, то відмітку про наявність додатка оформлюють так:

 

 

 

Продовження таблиці

Реквізити

Розташовування та правила оформлювання

22 — Відмітка про наявність додатка

(продовження)

Додаток: лист Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25.12.2003 № 186/03-08 і додаток до нього, всього на 5 арк. в І прим.

Якщо додатки зброшуровані, то кількість їх аркушів не зазначають:

Додаток: Методичні рекомендації в 2 прим.

На велику кількість додатків окремо складається їх опис, а в самому документі після тексту зазначають:

Додатки: згідно з описом на 58 арк.

Якщо додаток надсилають не за всіма зазначеними у документі адресами, відмітку про наявність додатка оформлюють так:

Додаток: на 5 арк. в 1 прим, на другу адресу.

Додаток до розпорядчого документа повинен мати:

•   відмітку з посиланням на цей документ;

•   його дату;

•   номер.

Цю відмітку роблять у верхньому куті першого аркуша додатка:

Додаток 1 до наказу Міністерства транспорту України

18.09. 2007 № 48

23 - Підпис

Обов'язковий реквізит будь-якого документа, що свідчить про відповідальність особи за його зміст. Підпис є одним з реквізитів, що надає документу юридичної сили.

Ставлять під текстом документа або під відміткою про наявність додатків. До складу підпису входять:

• найменування посади (повного, якщо документ надруковано не на бланку; скороченого — на документі, надрукованому на бланку);

•   підпис (між назвою посади, ініціалом(ами) й прізвищем);

•   ініціал(и) й прізвище особи, що підписала документ (праворуч), друкують на рівні останнього рядка назви посади на відстані 125 мм від межі лівого берега документа:

 

Закінчення таблиці

23 – Підпис

(продовження)

Голова Державного комітету

України у справах ветеранів підпис Ініціал(и) прізвище

Голова  підпис Ініціал(и), прізвище

26 — Печатка

Відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Цей перелік подають в Інструкції з діловодства організації. Відбиток печатки ставлять так, щоб він захоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.

27 —  Відмітка про засвідчення копії

Нижче реквізиту «Підпис» (23); складається зі:

• слів «Згідно з оригіналом»;

• назви посади;

• особистого підпису особи, яка засвідчує копію;

ініціалу(ів) і прізвища;

• дати засвідчення копії.

Наприклад:

Згідно з оригіналом

Секретар Підпис Ініціал(и), прізвище

12.02.2007

 

3. Вимоги до бланків документів

Вимоги до бланків документів студенти мали засвоїти під час вивчення дисципліни “Основи діловодства”

 

4. Оформлювання сторінки документа

Документи оформлюють на папері формату А4 (210 х 297 мм) та А5 (210 х 148 мм). За ДСТУ 4163-2003 “Вимоги до оформлювання документів” передбачено такі береги, лівий - 30 мм (для підшивання документів); правий - 10 мм; верхній та нижній – 20 мм.

На бланку друкується лише перша сторінка документа, а наступні – на чистих аркушах паперу. Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. На ній має бути не менше двох рядків тексту. Нумерація сторінок починається з другої сторінки. Біля цифр на позначення сторінки не повинно бути ніяких позначок.

Текст документа має бути розчленований на складові частини – рубрики, які можуть називатися: параграф (§), глава, розділ, частина. Найпростіша рубрикація – поділ документа на абзаци. Абзац - це внутрішньо замкнене смислове ціле. Кожен абзац має починатися з червоного рядка, тобто відступу від початку рядка на 5 знаків.

Для полегшення опрацювання документа рубрики нумеруються. Нова система нумерації базується на використанні лише арабських цифр. Застосовуючи її, слід враховувати таке:

  • після номера частини, розділу, пункту, підпункту ставиться крапка;
  • номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу, напр.: 1.1.1.; 1.1.2.; 1.1.3.

При рубрикації тексту слід дотримуватися таких правил:

  • нумерувати рубрики, якщо є хоча б два однорідних елементи перерахування;
  • застосовувати однорідні засоби нумерації до однотипних частин;
  • використовувати лаконічні, однозначні заголовки.

 

5. Вимоги до тексту документа.

Документ – це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Іншими словами, документ – це носій інформації, до якого висуваються певні вимоги:

- документ має бути повноцінним джерелом інформації;

- документ повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності до її компетенції;

- документ не повинен суперечити чинному законодавству;

- документ повинен бути достовірним, відповідати завданням конкретного керівництва, базуватися на фактах, містити конкретні і реальні пропозиції або вказівки;

- документ повинен бути складений за встановленою формою;

- документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

 

Основні вимоги до мови документів

Основним елементом документа є текст. Основні вимоги до тексту документів – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість при ясності викладу, дотримання правил етикету.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи і нічого не потрібно додумувати.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Зазначимо, що текст документа має мути доброзичливим або емоційно нейтральним, тобто бути максимально об’єктивним. У ньому мають використовуватися мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови. Необхідно пильно слідкувати за дотриманням логічної послідовності викладу думки.

Структура й логічна послідовність тексту документа

Текст документа складається з таких логічних елементів:

  • вступу (зазначається привід, що викликав укладення документа, викладається історія питання та ін.);
  • доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти та інші матеріали);
  • закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).

Закінчення у документі може бути активним або пасивним. Активне закінчення чітко зазначає, які дії має виконати адресат, мета пасивного закінчення – повідомити про події, що стались.

Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить ще й інші логічні елементи, - складним.

Залежно від порядку логічних елементів у документі застосовується прямий (вступ, доказ, закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.

Під час складання документа слід дотримуватися таких правил:

  1. правильно й у певній послідовності розміщувати реквізити документа;
  2. виклад тексту має бути переважно такий:

- від третьої особи (акти, листи, довідки, договори тощо) з уживанням дієслів теперішнього часу: Комісія дійшла висновку, що; Академія пропонує.., Студентка ... навчається на ... курсі; Виконавець виготовляє і здає роботу Замовнику;

- від першої особи викладаються заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази (Прошу надати ...; Я, ... народилася, навчаюсь...; Доводжу до Вашого відома, що; Наказую);

  1. не вживати образних висловів та емоційно забарвлених слів;

4) не переобтяжувати текст іншомовними словами, якщо є їхні українські відповідники;

5) уживати лише ті мовні засоби, що відповідають мовним нормам і зрозумілі широкому колу читачів, використовувати лише загальноприйняті у справочинстві словоскорочення та абревіатури: обл., м., р-н, вул., грн., к.е.н.;

  1. уживати стійкі (стандартизовані) мовні конструкції, які ще називають мовним кліше: відповідно до, у зв’язку з, згідно з;
  2. уживати синтаксичні конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що; Нагадуємо Вам, що; У порядку обміну досвідом; Відповідно до попередньої домовленості;
  3. надавати перевагу простим реченням;
  4. уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет перед присудком, означення перед означуваним словом, додатки після опорного слова, вставні слова, у т.ч. дієприслівникові звороти: Враховуючи...; Беручи до уваги...; Розглянувши Ваше прохання...тощо – на початку речення);
  5. з метою зняття гостроти стосунків з партнером слід заміняти активну форму дієслова на пасивну: Вами ще не надана відповідь на наш лист-запит (а не Ви досі не відповіли на наш лист-запит). Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то вживають активну форму дієслова: Комісія підтверджує... Деканат повідомляє;
  6.  уживати інфінітивні конструкції: створити комісію..., затвердити пропозицію;
  7. у розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції наказового способу: Відрядити ..., Розробити заходи..., Пропоную...;
  8.  при безпосередньому звертанні використовувати кличний відмінок, а також форми ввічливості за допомогою слів: шановний, високоповажний, вельмишановний, сподіваємось на плідну співпрацю з Вами, з повагою, з найкращими побажаннями;
  9.  слідкувати за дотриманням логічної послідовності викладу матеріалу, фактів, для підкреслення причинно-наслідкових зв’язків між подіями чи явищами використовувати такі мовні конструкції та слова: таким чином, отже, у зв’язку з цим, насамперед, у першу чергу;
  10.  пам’ятати, що лише своєчасність і актуальність інформації та оперативне реагування на неї робить документ дієвим, доцільним і потрібним.

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Виправте помилки в оформлюванні реквізиту «адресат». Запишіть правильні варіанти.

  1.  Декану фінансового факультету Гальцева Т.О.,
  2.  Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України.

3. Ректор Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова академік АПН України проф. Андрущенко В. П.

  1. Генеральні директори виробничих об'єднань, директори підприємств і керівники організацій.

5. Міністерству юстиції України Управління справами Головний спеціаліст Лемчук 3.М.

 

2. Прочитайте текст. Визначте, який це документ:

а) за походженням;

б) за місцем виникнення;

в) за спрямуванням;

г) за найменуванням.

Міністерство освіти

і науки України

Одеський педагогічний

університет

вул. М. Рильського, б №450,

м. Одеса,

65032 тел. 54-02-13 02.03.95

Друкарні видавництва

«Освіта»

вул. Польова, 10

м. Одеса, 65011

Про виготовлення бланків

індивідуальних планів роботи викладачів

 

Просимо виготовити бланки індивідуальних планів роботи викладачів на папері видавництва у кількості 1 (однієї) тисячі штук протягом II кварталу 2007 року. Оплату гарантуємо.

Ректор університету              (підпис)      В.В. Могилко

Головний бухгалтер            (підпис)        К.Л. Лук'янчук

 

3. Прочитайте текст. Назвіть основні реквізити цього документа.

Голові профспілкового комітету

Вінницької середньої школи № 2

учителя української мови і літератури

Сніжок Л. В.,

яка проживає за адресою:

вул. Б. Грінченка, буд. 30, кв. 5,

м. Вінниця

Заява

Прошу надати мені путівку до санаторію для лікування в період відпустки (серпень, 2007 р.).

До заяви додаю довідку з лікувального закладу про необхідність лікування серцево-судинного захворювання.           

17.04.2007.                                                          Підпис

 

4. Продовжте речення.

  1.  Підпис складається з найменування...
  2.  Документи колегіальних органів підписуються...

4. Особливим способом засвідчення документа після його підписання є...

  1.  Документування управлінської діяльності полягає...
  2.  Для складання службових документів в установах використовується папір...
  3.  Найменування установи в документах повинно відповідати...
  4.  Дата підписання і затвердження документа оформлюється...
  5.  Засвідчення документів здійснюється ...

5. Знайдіть помилки у побудові словосполучень. Запишіть правильні варіанти.

Попадати в скрутне положення; згідно розпорядження; відповідно з постановою; виключення з правил; прийняти участь; повістка денна; дякую Вас; вести себе; прийняти заходи; особовий приклад; любе питання; згідно наказу.

6. Складіть словосполучення з поданими словами.

Особистий, особовий (власність, книжка, питання, уподобання, образа, розмова, нагляд, присутність, відповідальність, внесок, керівництво, склад, посвідчення, рахунок, справа); професійний, професіональний (лідер, рівень знання, компетенція, етика, розмова, травма, лексика, актор, диктор, мистецький колектив, театр, хор); степінь, ступінь (високий, розвитку, добутку, розуміння, пошкодження, науковий, відпрацьований).

? Питання для самоконтролю

 

1. Що таке документ?

2. Які основні правила оформлення сторінки документа?

3. Які основні вимоги висуваються до структури тексту документа? Чому?

4. З яких логічних елементів складається текст будь-якого документа?

5. Що таке прямий порядок розташування логічних елементів? Наведіть приклади.

6. Що таке зворотний порядок розташування логічних елементів? Наведіть приклади.

7. Наведіть приклади простого документа.

8. Наведіть приклади складного документа.

9. Що ви знаєте про членування тексту документа?

10. Що таке рубрикація тексту документа? Чи можна робити переноси слів у рубриках?

 

Література до теми

(1-11)

 

Тема 8.2. Документація з кадрово-контрактних питань

 

Мета: забезпечити засвоєння студентами ділової лексики, складання текстів ділових паперів.

 

План

 

1. Резюме.

2. Характеристика.

3. Рекомендаційний лист.

4. Заява. Види заяв.

5. Автобіографія.

6. Особовий листок з обліку кадрів.

7. Наказ щодо особового складу.

8. Трудова книжка.

9. Трудовий договір. Контракт. Трудова угода.

 

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

1. Резюме

Резюме – це документ, у якому особа, що претендує на вакантну посаду (часто - на конкурсній основі), коротко повідомляє про свою освіту, трудову діяльність та успіхи й досягнення. Основна вимога до такого документа – вичерпність потрібної інформації і лаконізм викладу. Якихось суворих вимог до розташування реквізитів резюме не встановлено, але одним із найпоширеніших є такий зразок:

  1. Назва виду документа.
  2. Текст, що містить таку інформацію:
  • прізвище, ім’я та по батькові особи, яка складає документ;
  • мета, з якою написано документ;

- відомості про освіту (повне найменування навчальних закладів, у яких довелося вчитися; ступінь володіння іноземними мовами (при потребі);

- відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади, із зазначенням стажу роботи та трудових досягнень);

- інша інформація на вимогу роботодавця;

- домашня адреса, контактний телефон (факс).

  1. Дата.
  2. Підпис.

Аби досягти успіху, під час складання резюме рекомендують дотримуватися таких правил:

- формулювати свою мету зрозуміло, чітко, дохідливо;

- намагатися вжити якомога більше фахових слів, що відповідають посаді, на яку претендують. Під час комп'ютерного вивчення дієслова не читаються, а враховуються іменники, що є назвами посад, та професійні терміни;

- для кожного конкретного конкурсу складають окреме резюме;

- намагатися не вживати такі слова, як «я», «ми». Замість них вживати на початку речення активні дієслова: організовував, створив, керував, вивчав, обізнаний з;

- не надсилати своєї фотокартки, якщо цього спеціально не передбачено.

- не вказувати розмір заробітної плати й особистих відомостей. Особисті дані (дата народження; сімейний стан; національність вказуються лише, якщо це вимагає роботодавець);

- для передруку резюме використовують якісний папір стандартного розміру.

Зразки резюме наведено у додатках 1, 2.

 

2. Характеристика

Характеристика – це документ, в якому подається оцінка ділових і моральних якостей працівника за період, який він відпрацював у даній установі (організації, підприємстві).

Характеристика пред’являється при висуванні на виборні посади, атестації державних службовців тощо.

Реквізити характеристики: назва виду документа, текст, дата, підписи відповідальних осіб, завірені печаткою.

Структура тексту характеристики складається з чотирьох частин, логічно пов’язаних між собою. У першій частині зазначаються анкетні дані (прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, освіта, посада), - їх розташовують у стовпчик праворуч.

У другій частині зазначається, з якого часу і на якій посаді в даній установі ця людина працює (просування по службі, рівень фахової майстерності тощо).

Третя частина – власне характеристика, де розглядаються ставлення до роботи, підвищення професійного рівня, найвагоміші досягнення, заохочення та покарання, стосунки у колективі.

Четверта частина містить висновки та вказівку, а також інформацію, куди надається характеристика.

Текст характеристики викладається від третьої особи.

Зразки характеристики наведено у додатках 3,4.

 

3. Рекомендаційний лист

Цей лист може містити й позитивний, і негативний відгук про особу, організацію чи фірму. У першому випадку треба висловити готовність про відповідальність за рекомендовану особу. Рекомендацію не обов'язково подавати з місця роботи, ось чому рекомендаційний лист суттєво відрізняється від Характеристики. Його дають особи, які мають відповідний рівень авторитету, адже висновок "рекомендую" або "не рекомендую" мають значний вплив на організацію чи фірму, яка одержує рекомендаційний лист.

 

4. Заява. Види заяв

Заява – це документ, у якому висловлюється певне прохання чи пропозиція. Заяви бувають як особисті (складається при прийомі на роботу, для надання відпустки, матеріальної допомоги тощо), так і офіційні (відкриття для підприємства рахунку в банку, позовна заява в Господарський суд тощо). Реквізити заяви: назва виду документа; адресат; текст; додаток (може бути); дата; підпис.

Як правило, особисті заяви пишуть від руки в одному примірнику. Реквізит “адресат” складається з двох частин: перша частина вказується у Д.в., а друга – у Р.в., при цьому прийменник “від” не пишеться.

Зверніть увагу! Заява є назвою документа, тому пишеться з великої літери, як і інші назви документів (Характеристика, Довідка, Акт, Договір, Протокол, Наказ тощо). Крапка після назви документа не ставиться.

Допускаються варіанти в оформленні заяв: прізвище керівника, до якого звертаються з заявою, може вказуватись або не вказуватись; перелік документів, що додаються, може починатися словами: Додаток (Н.в.), До заяви додаю (З.в.), До заяви додаються (Н.в.); дата може зазначатися трьома групами цифр або комбінованим словесно-цифровим варіантом: 09.02.2005 або 09 лютого 2005 р.

Зразки особистих та офіційних заяв наведено у додатках 5-10.

 

5. Автобіографія

До особистих документів належить автобіографія - документ з незначним рівнем стандартизації, у якому особа власноручно у хронологічному порядку стисло повідомляє основні факти свого життя та діяльності. Реквізити автобіографії: назва виду документа; текст; дата; підпис.

У тексті автор зазначає: своє прізвище, ім’я, по батькові; дату народження, місце народження; відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, де людина навчалась); відомості про трудову діяльність (коротко у хронологічній послідовності назви місць роботи і посад); короткі відомості про склад сім’ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти). Кожний новий блок інформації необхідно розпочинати з абзацу. При складанні автобіографії не слід зловживати займенником “я”. Основну увагу необхідно приділити фактам, уникаючи міркувань про причинно-наслідкові зв’язки між ними, не вдаватися до опису подій.

Необхідно зазначити, що останнім часом замість традиційної автобіографії все частіше складають резюме, намагаючись переконати роботодавця, що саме кандидатура автора є найоптимальнішим варіантом для майбутньої посади: це працівник досвідчений, надійний, чесний.

Зразки автобіографії наведено у додатках 11-12.

 

6. Особовий листок з обліку кадрів

Особовий листок з обліку кадрів — це обов'язковий документ особової справи працівників установ, організацій, в якому фіксуються автобіографічні відомості. Його заповнюють під час оформлення на роботу, для участі в певному конкурсі.

Реквізити особового листка:

  1. Назва виду документа.
  2. Прізвище, ім'я, по батькові.
  3. Дата й місце народження.
  4. Відомості про освіту.
  5. Відомості про наукові ступені, вчені звання.
  6. Якими мовами володіє.
  7. Трудова діяльність.
  8. Державні нагороди.
  9. Закордонні та міжнародні наукові відзнаки.
  1.  Відомості про родину.
  2.  Паспортні дані.
  3.  Домашня адреса.
  4.  Особистий підпис.
  5.  Дата заповнення документа.

Той, хто заповнює особовий листок, обов'язково мусить наклеїти свою фотокартку (місце для фотокартки визначе­но на бланку документа).

Нині в особовий листок з обліку кадрів не вносять відо­мостей про партійну, національну належність і про походження.

Особовий листок з обліку кадрів заповнюється особисто працівником чорнилом або кульковою ручкою, розбірливо, без виправлень.

Правильність заповнення особового листка з обліку кадрів (дати, найменування підприємств, установ, організа­цій, посад,    робіт, кваліфікації, населених пунктів) обов'язково звіряється із   записом у паспорті, трудовій книжці, документі про освіту, військовому квитку та ін.

 

 

  1. Наказ щодо особового складу

Жодне підприємство не може обійтися без такого документа, як наказ. Наказ – це розпорядчий документ, який видається керівником установи на правах єдиноначальності у межах своєї компетенції і стосується організаційних або кадрових питань. Відповідно за призначенням усі накази поділяються на накази із загальних питань (організаційні, з питань основної діяльності) та накази щодо особового складу (кадрові).

Кадровими наказами оформлюють призначення, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, заохочення, стягнення (у заголовках такого наказу зазначають “щодо особового складу”).

Організаційні накази видаються при затвердженні перспективних, річних та інших планів, при реорганізації або ліквідації структурних підрозділів тощо.

Накази оформлюють на спеціальних бланках, які містять постійні реквізити. Текст наказу складається з двох частин. Структура тексту наказу з загальних питань відрізняється від структури тексту наказу щодо особового складу.

Кадрові накази мають таку структуру тексту: кожен пункт наказу складається з розпорядчої частини (починається з дієслова у наказовій формі: ПРИЗНАЧИТИ, ПЕРЕВЕСТИ, ВІДРЯДИТИ, ОГОЛОСИТИ, НАДАТИ ВІДПУСТКУ, ЗВІЛЬНИТИ; прізвище, ім’я, по батькові працівника, якого стосується цей наказ; посада тощо) та підстави (заява, доповідна записка, постанова, протокол).

Накази з загальних питань мають таку структуру тексту: констатуюча частина (чим викликано даний наказ) та розпорядча (починається словом НАКАЗУЮ і складається з пунктів, у яких зазначається: що треба зробити, термін виконання або термін дії цього пункту та відповідальний за виконання).

У наказі на виконання розпоряджень (ухвал) вищих органів іноді не пишуть констатуючої частини, а посилаються на цей документ.

Зразки наказів наведено у посібнику Садковської І.П. «Основи діловодства» с. 30-32, 35 та у додатках 13-15.

 

8. Трудова книжка

Трудова книжка — це головний документ, що підтверджує трудову діяльність громадян і служить для встановлення загального, безперервного й спеціального стажу.

Під час оформлення на роботу трудова книжка заповнюється працівниками відділу кадрів у п'ятиденний термін. До неї заносяться відомості про трудову діяльність, переміщення, звільнення, заохочення працівника.

Зберігається трудова книжка у відділі кадрів фірми, підприємства, установи, де її власник працює, і повертається йому у зв'язку зі звільненням, виходом на пенсію. Працівник має право взяти трудову книжку з відділу кадрів на деякий час за заявою. Якщо власник втрачає її, то дублікат видається за останнім місцем роботи.

Трудові книжки оформляються на всіх працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, установ, селянських (фермерських господарств), сезонних і тимчасових працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Трудові книжки не оформлюються на працівників, які працюють за сумісництвом та на умовах трудового договору у підприємців, що не є юридичними особами, а також на працівників, які працюють в окремих громадян з їх обслуговування (домашні робітниці, няньки, водії, охоронці та ін.)

 

9. Трудовий договір. Контракт. Трудова угода

Господарська діяльність ґрунтується на договірних зобов’язаннях і передбачає в умовах цих договорів шляхи розв’язання певних суперечок, пов’язаних чи з термінами виконання робіт, чи з постачанням продукції, чи з розрахунковими відносинами. До господарсько-договірних документів належать договір, трудова угода, контракт.

Договір – це правовий документ, що фіксує домовленість між двома чи кількома партнерами. Найчастіше договори укладають на постачання, купівлю-продаж, позики, оренду, виконання підрядних робіт, спільну діяльність тощо. Реквізити договору такі:

  1. Назва виду документа (договір).
  2. Місце і дата укладання договору.
  3. Текст (включає вступну частину, в якій указуються назви сторін, що уклали договір, посади, прізвища, імена й по батькові осіб, що підписують договір, із зазначенням їх повноважень; предмет договору із зазначенням вимог до його виконання з урахуванням усіх можливих обставин; додаткові умови до договору; вказівки на майнову чи фінансову відповідальність за невиконання зобов’язань; виклад порядку розгляду суперечок).
  4. Вказівка про додатки (якщо є).
  5. Загальний термін дії договору.
  6. Юридичні адреси сторін, що уклали договір.
  7. Підписи й печатки сторін, що уклали договір.

Трудова угода - це правовий документ, яким регламентуються стосунки між установою та позаштатним працівником на виконання деяких видів робіт.

Контракт – це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (установа, підприємство і працівник) про засади спільної виробничої або творчої діяльності.

Структура тексту контракту така:

  1. Загальні положення.
  2. Функції та обов’язки керівника (фахівця).
  3. Компетенція і права керівника (фахівця).
  4. Формування й умови діяльності дирекції (апарату) підприємства.
  5. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення керівника (фахівця).
  6. Відповідальність сторін, розв’язання суперечок.
  7. Зміна і розірвання контракту.
  8. Адреси сторін та інші відомості.

Контракти, угоди, договори складаються у кількох примірниках – по одному для кожної сторони, про що зазначається у їхньому тексті.

Зразки договорів, угоди, контракту наведено у додатках 16-21

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Відредагуйте тексти заяв.  Запишіть правильні варіанти.

Прошу дозволити прийняти участь у конкурсі по українській мові «Знавець орфографії».

Прошу зарахувати мене на посаду лаборанта кафедри гуманітарних дисциплін.

Прошу дозволу на відпустку у зв'язку з хворобою.

Прошу надати мені гуртожиток, необхідний для мого проживання.

 

2. Виправте помилки в адресуванні заяв, правильні варіанти запишіть.

Ректор Національного авіаційного університету проф. Бойко Г.В.

Від студента 1-го курсу економічного факультету Семечук В.В.

Міжрегіональному центру сервісу.

Декан соціально-гуманітарного факультету доц. Андрусишин Б.І.

Студент 3-го курсу факультету економіки підприємств.

 

3. Перепишіть; зі слів, поданих у дужках, виберіть те, яке є найдоцільнішим і правильним у конкретному реченні. Замі­ніть, де треба, малу літеру великою.

 

ХАРАКТЕРИСТИКА

(Залєсова, Залісова) Миколи Сергійовича 1954 року народження, (замісника, заступника) начальника (у)правління (м)іжнародних (з)в'язків МЗС України, (к)андидата (е)кономічних (н)аук (Залєсов, Залісов) М. С. (перебуває, працює, знаходиться) на посаді (замісника, заступника) начальника (у)правління (м)іжнародних (з)в'язків (м)іністерства (з)акордонних (с)прав України з вересня 1993 року. На цій посаді Микола Сергійович (виявив, показав, засвідчив, зарекомендував) себе (обдарованим, здібним, кмітливим), (настирливим, упертим, наполегливим), (суворим, вимогливим, прискіпливим) керівником, завдяки чому (досяг, добився, домігся) (істотних, суттєвих, значних, вагомих) успіхів у роботі. Він творчо (застосовує, використовує) в роботі свої знання та навички, вміє (своєчасно, оперативно) (розв'язувати, вирішувати) поставлені (задачі, завдання, настанови, розпорядження). Постійно (підносить, збільшує, підвищує) свій (кваліфікаційний, фаховий, професійний) рівень. Добре (знає, орудує, володіє) англійською та німецькою мовами.

(Багаторазово, не раз, часто-густо, неодноразово) виїздив за (к)ордон у складі урядових (представників, делегацій, обранців), де (показав, виявив, засвідчив, зарекомендував) себе (спеціалістом, вченим, фахівцем) високого (класу, рівня).

За (досягнення, перемогу, успіхи) в роботі (Залєсова, Залісова) Миколу Сергійовича (винагороджено, нагороджено) (п)очесною (г)рамотою (п)резидента України.

(Виписано, видано, надруковано) для подання до (п)осольства США.

 

4. Напишіть резюме, мета якого: заміщення вакантної посади маркетолога (менеджера, фінансиста, бухгалтера).

 

5. Прочитайте подану автобіографію; відредагуйте текст, допишіть відсутні дані. Поясніть правопис виділених слів.

Автобіографія

Я, Бугайова Ольга Володимирівна, народилася в м. Бахмач Чернігівської області.

Закінчила Бахмацьку середню школу № 3.

На протязі 1980-1985 рр. навчалась у інженерно-будівельному інституті.

Призначили працювати інженером тресту «Київміськ-буд».

Приймаю участь в громадській роботі: голова профкому тресту

Одружена, маю доньку.

Дата                                                                             Підпис

6. Продовжте речення.

  1. Автобіографія – це документ, в якому …
  2. Основні вимоги під час його написання …
  3. Кожне нове повідомлення пишеться ..
  4. Автобіографія має дві форми …
  5. Цей документ містить такі реквізити …

 

7. Продовжте речення. Оформіть запропоновані пункти договору відповідно до вимог.

9. Обставини непереборної сили. 9.1. Сторони не несуть відповідальності за невиконання зобов’язань за договором у разі, якщо …. 9.2. Термін “обставини непереборної сили” означає: …. 9.3. Підтвердження наявності однієї або більше з вищезазначених обставин непереборної сили, що впливають на невиконання зобов’язань однією із сторін за цим договором, у разі виникнення сумніву з боку другої Сторони, здійснюється ….

 

8. Утворіть словосполучення з дієсловами, з якими найчастіше вживаються подані іменники.

Закон, резолюція, постанова, програма, протокол, акт, наказ, звіт, штраф, рахунок, підпис, договір, лист, документ, оголошення.

 

9. Складіть автобіографію, резюме на посаду, яку маєте намір займати, характеристику, заяву особисту та офіційну (тема довільна), наказ (тема довільна), договір (тема довільна).

 

? Питання для самоконтролю

 

1. Чим резюме відрізняється від автобіографії?

2. Які основні вимоги та правила складання резюме?

3. Яка структура тексту характеристики?

4. Чим відрізняється рекомендаційний лист від характеристики?

5. Які документи щодо особового складу пишуться від руки?

6. Який документ підтверджує трудову діяльність громадян? В якому випадку цей документ не оформлюється на працівників?

7. Які види заяв ви знаєте?

8. Охарактеризуйте структуру тексту наказу.

9. Що таке договір? Які дані обов’язково мають бути в договорі?

10. Що таке трудова угода?

11. Що таке контракт?

 

Література до теми

(1-11)

 

Тема 8.3. Довідково-інформаційні документи

 

Мета: забезпечити засвоєння студентами ділової лексики, складання текстів ділових паперів.

 

 

План

 

1. Прес-реліз.

2. Повідомлення про захід.

3. Звіт.

4. Службова записка.

5. Довідка.

6. Протокол, витяг з протоколу.

 

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Прес-реліз

Прес-реліз — це коротке повідомлення для преси про певну важливу подію.

Існують різні підстави для написання прес-релізів. Головною з них є усвідомлення необхідності ознайомити якомога ширшу аудиторію з подією (подіями), що пов'язана з діяльністю вашої установи, фірми, компанії. Подія може вважатися об'єктом новин, якщо:

  • є цікавою, важливою для широкого кола людей;
  • походить із джерела, що заслуговує на довіру;
  • стосується подій, що відбулися нещодавно чи відбудуться незабаром;
  • пов'язана з певним відкриттям, із захистом інтересів громадян.

Слід враховувати й те, чи є важливими ці події для вас. Якщо ви хочете досягти успіху, треба пам'ятати:

  1. не повідомляйте інформацію, що потенційно не здатна привернути увагу громадськості, зацікавити її;
  2. визначте ЗМІ (національні або регіональні газети, щотижневики, дайджести новин, випуски новин на радіо й телебаченні, місцеві телеканали, рекламні оголошення), що позитивно відреагують на ваше повідомлення;
  3. запропонуйте можливий варіант назви публікації, а також додайте до прес-релізу фотокартку (читачі насамперед звертають увагу на фото та заголовки, а вже потім знайомляться з текстом);

4)       переконайтеся, що прес-реліз надіслано саме тому журналістові, який відповідає за подібні речі (оскільки важливо, щоб ваше повідомлення не загубилося в паперовому морі або не пішло «блукати» редакційними столами).

Прес-реліз має такі реквізити:

  1. Назва виду документа.
  2. Адресат (може зазначатися або ні).
  3. Формулювання мети.
  4. Текст.
  5. Дата розсилання.
  6. Підпис (и).

7.  Адреса й контактний телефон відправника (у разі потреби журналісти зможуть зателефонувати для з'ясування детальнішої інформації).

Готуючись до написання прес-релізу, передусім визначте, яку саме інформацію потрібно висвітлити в тексті; сформулюйте її одним-двома реченнями перед текстом та вирізніть жирним шрифтом.

Початкова фраза (мета повідомлення) повинна бути стислим викладом усього прес-релізу, вона має містити найважливішу інформацію вашого повідомлення в кількох вступних рядках. Формулюючи мету, необхідно пам'ятати п'ять запитань: Хто? Що? Де? Коли? Чому? (див. тему 4) і відповісти на них. Наприклад:

На ринку відеопрокату в Україні з'явилися стрічки вітчизняного кінематографа.

Щодо написання тексту прес-релізу не існує єдиних загальних настанов, оскільки повідомлення про створення нової установи, фірми вимагатиме зовсім іншого підходу й міститиме зовсім іншу інформацію, ніж, скажімо, про відкриття у медицині нових ліків. Без сумніву, текст має бути коротким, достовірним і конкретним.

Отже, найголовніше для написання прес-релізу — обізнаність із предметом повідомлення та достатня інформативність.

Якщо прес-реліз за обсягом перевищує дві сторінки, бажано робити підзаголовки до головних питань (пунктів) або залишати достатньо вільного місця для того, щоб редактор зміг використати його для написання власних підзаголовків. Тобто, не рекомендують перетворювати текст на один суцільний блок інформації, що може дуже швидко відвернути увагу. Такий текст можуть недочитати до кінця.

Речення у прес-релізі мають бути короткими, але змістовними та зрозумілими.

Прес-реліз слід друкувати через півтора інтервали, бо порівняно невеликий проміжок між рядками полегшує ро­боту журналіста з текстом і спрощує внесення його до редакційного комп'ютера.

Після того як ви надіслали прес-реліз до редакції, варто зателефонувати згодом (скажімо, наступного дня) для того, щоб дізнатися, чи було його прочитано і який журналіст «відповідальний» за його подальшу долю. Це значно полегшить спілкування з конкретним виданням і сприятиме встановленню особистих контактів із працівниками редакції.

2. Повідомлення про захід

З метою повідомлення про захід найчастіше використовується оголошення. Містить повідомлення про захід і запрошення.

Оголошення – це документ, у якому подається потрібна інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. За змістом оголошення поділяються на два види:

  • оголошення про майбутню подію;
  • оголошення про надання послуг або про їх потребу.

У тексті оголошення про подію вказують: дату; місце; організатора; зміст події; коло осіб, які запрошуються на подію; умови входу (платний, вільний тощо).

В оголошеннях про потребу в послугах або про їх надання часто замість виду документа (Оголошення) розміщують ключове слово: “Робота”, “Продам”, “Куплю” тощо. У кінці тексту обов’язково вказується адреса або контактний телефон.

Запрошення – це документ, який адресується конкретній особі й містить пропозиції взяти участь у події або заході. При звертанні до конкретної особи дотримуються правил етикету, використовують кличну форму іменника. Текст запрошення складається за тією ж схемою, що і оголошення про подію.

Зразок повідомлення наведено у додатку 22.

 

3. Звіт

Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне і негативне, зробити висновки, окреслити перспективи.

Час від часу керівництву підприємства або вищим органам необхідно аналізувати діяльність підприємства чи окремого структурного підрозділу, зіставляючи (порівнюючи) отримані результати з попередніми показниками, планами чи програмами. Це необхідно для коригування діяльності як організації безпосередньо, так і підвідомчої системи в цілому, вдосконалювання організаційної структури, характеру та змісту виконуваних робіт, кадрового складу, забезпечення фінансовими, матеріальними та іншими ресурсами. Таким документом, який виконує функцію зворотного зв’язку, є звіт.

Звіти бувають статистичні (цифрові, які складають на спеціальних бланках, виготовлених друкарським способом) і текстові (складають на звичайному папері за встановленим зразком). Звітна документація, у свою чергу, поділяється на

Внутрішньоорганізаційна звітність дещо довільніша щодо форми.

Звіт має такі реквізити:

  1. Штамп установи (якщо звіт не на офіційному бланку) для зовнішнього документа.
  2. Гриф затвердження (для зовнішнього документа).
  3. Назва виду документа.
  4. Заголовок до тексту, який має такі дані:
  1. Текст, який має такі частини:
  1. Додаток (якщо є).
  2. Підпис відповідальної особи із зазначенням посади, ініціалів та прізвища (для зовнішнього документа) або службової особи, яка складала звіт.
  3. Дата укладання документа.
  4. Печатка (для зовнішнього документа).

Зразок звіту наведено у додатку 23.

 

До статистичних звітів належить авансовий звіт

Авансовий звіт – це документальний звіт працівника про використання авансу, одержаного під звіт для виконання службового доручення (відрядження, господарських видатків тощо). У ньому вказують одержані під звіт суми, фактично здійснені витрати, залишок невикористаних коштів чи суму перевитрат. До авансового звіту в обов’язковому порядку додають відповідні документи, які підтверджують витрачання підзвітних сум. Авансовий звіт є документом з високим ступенем стандартизації, тобто заповнюється на спеціальному бланку, виготовленому типографським способом.

Йому, як правило, передує видача грошей за видатковим касовим ордером.

Зразок авансового звіту наведено у додатку 24.

 

4. Службова записка

Існують такі види записок: доповідна, пояснювальна, службова. Записка є здебільшого внутрішнім документом, призначення якого –  спілкування між керівником і підлеглим (доповідна та пояснювальна записки), або між керівниками структурних підрозділів підприємства (службова записка). Службовими записками іноді називають доповідні та пояснювальні записки. Якщо записка направляється за межі установи (наприклад, пояснювальна записка до звіту), її оформлюють на бланку і реєструють.

У доповідній записці звертаються до керівника установи з повідомленням про певний факт, подію, виконання службових доручень тощо. Текст записки має бути максимально точним і лаконічним. Мета цього документа – спонукати керівника до прийняття конкретних рішень.

Пояснювальна записка, як правило, складається на вимогу керівника і містить пояснення тих подій, фактів, що сталися (найчастіше – порушення дисципліни, невиконання роботи тощо).

Реквізити записки розміщуються у такому порядку:

  1. Адресат.
  2. Назва виду документа.
  3. Заголовок до тексту (якщо записка оформлюється на папері формату А4).
  4. Дата складання записки.
  5. Текст.
  6. Додаток, якщо є.
  7. Підпис із зазначенням посади.

Зразки записок наведено у посібнику Садковської І.П. «Основи діловодства» с. 44-46 та додатках 25-33.

 

5. Довідка

Довідка – це довідково-інформаційний документ, який засвідчує факти з життя і діяльності окремих громадян або різні обставини діяльності організації чи установи.

Довідка видається однією установою до іншої на її вимогу.

За змістом довідки поділяються на особисті (стосуються окремих осіб) та службові (стосуються установи в цілому). Як правило, довідки оформлюються на бланках установи, в них від руки заповнюються тільки індивідуальні відомості.

Реквізити довідки розміщуються у такому порядку:

  1. Назва організації, що видає довідку.
  2. Дата видачі.
  3. Номер.
  4. Назва виду документа.
  5. Текст, у якому в кінці обов’язково зазначається, куди надається довідка.
  6. Підписи службових осіб із зазначенням посади.
  7. Печатка, без якої довідка не має юридичної сили.

Зразки довідки див. у посібнику Садковської І.П. «Основи діловодства» с. 42-43 та додатках 34-37.

6. Протокол, витяг з протоколу

Протокол — це один із найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому фіксують перебіг і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обговорення. Вони оформлюються на підставі записів і стенограм, зроблених під час засідань.

Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. Протоколи загальних зборів (нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій — усі члени комісії.

За обсягом фіксованих даних протоколи переділяють на:

Стислі, в яких записано лише ухвалу або поширену резолюцію, а також зазначено номер, дату, назву організації, кількість присутніх, порядок денний. Під рубрикою «Слухали» — назва питання, хто висловився.

Повні, в яких записуються виступи доповідачів та інших учасників зборів, нарад, засідань. У повний протокол заносять також запитання доповідачеві та конспективний запис виступів під час обговорення.

Стенографічні, де всі виступи, репліки, запитання й відповіді записуються дослівно. Якщо перебіг засідання стенографується, зміст виступів до протоколу не заноситься; розшифрована та оформлена належним чином стенограма додається до протоколу.

Коли перебіг зборів, нарад, засідань фіксується записом на магнітофоні чи диктофоні, після засідання записані на ній тексти виступів передруковуються і заносяться до протоколу.

Протокол має такі реквізити:

  1. Назва виду документа, яку пишуть посередині рядка.
  2. Порядковий номер протоколу.
  3. Назва виду документа, яку пишуть посередині рядка.
  4. Порядковий номер протоколу.

Протоколи групуються у хронологічному порядку і за-номерами, документи, що стосуються одного протоколу, - за порядком денним.

Текст протоколу має бути точним, лаконічним, складеним на основі виступів, повинен усебічно характеризувати обговорюване питання з додержанням змісту й форми викладу, позиції учасників сторін.

Крім повного протоколу, є ще стисла його форма — витяг із протоколу, що стосується якогось певного питання. У витягу вказують прізвища та ініціали тих, хто виступив з даного питання (без викладу виступів), а також зміст прийнятих рішень. Витяг із протоколу підписують голова й секретар засідання. У протоколі роблять позначку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його вручено чи надіслано.

Рішення колегіальних органів доводяться до виконавців і організацій, що належать до сфери управління установи, через надсилання їм рішень.

Рішення колегій установ упроваджуються в життя наказами керівника установи.

Зразки протоколу та витягу з протоколу наведено у додатках 38-42.

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Подані словосполучення поставте у давальному відмінку однини; поясніть закінчення.

Ректор Петренко Василь Олегович, директор Шульга Іван Іванович, керівник Ільїн Михайло Гнатович, бригадир Кузьменко Хома Лукич, президент Рощин Степан Федотович, кореспондент Пушенко Галина Олександрівна, проректор Голубчук Петро Ярославович.

 

2. Зі слів, поданих у дужках, виберіть те, яке, на вашу думку, є найдоцільнішим. Запишіть.

За (положенням, станом) на 9 листопада 2002 року; бюджетні (затрати, видатки, витрати); (добиватися, домагатися) згоди; (присвоювати, привласнювати) майно; (поступило, надійшло, прибуло) повідомлення; у договорі (обумовлено, зумовлено) ряд питань; (хитання, коливання, вагання) цін; (об'єм, розмір, обсяг) робіт; надати необмежені (уповноваження, повноваження); написати (адрес, адресу) за новими поштовими правилами; вручити листа (адресантові, адресатові).

 

3. Відредагуйте поданий текст, використовуючи, де потрібно, стандартизовані вислови. Допишіть відсутні відомості.

ПРОТОКОЛ № 2

загальних зборів студентів ІІІ курсу, 8 гр.

20.01.2012

Голова Т.Ф.Котельникова

Присутні: заст. декана факультету Надєєва А.Б., студенти ІІІ курсу.

ПОВІСТКА ДЕННА

1. Про підготовку до зимової сесії.

2. Про дисципліну та успішність студентів ІІІ курсу.

І. СЛУХАЛИ: Виступ старости групи Биканової А.М.

УХВАЛИЛИ: 1. До 09.02.2012 р. ліквідувати всі негативні оцінки. Про стан успішності відстаючих студентів повідомити батьків.

ІІ. СЛУХАЛИ: …

 

Голова                          (підпис)               Т.Ф.Котельникова

Секретар                      (підпис)               А.С.Часнікова

 

4. Продовжте речення.

1. Протокол – це документ, в якому …

2. Текст протоколу складається з …

3. При великій кількості присутніх на засіданні …

4. За обсягом інформації протоколи бувають …

5. Реквізити цього документа такі:

6. Витяг з протоколу – це документ, який …

7. У витягу вказують …

8. Цей документ складають чи надсилають на вимогу …

9. Витяг має такі реквізити: …

 

5. Утворіть іменники за допомогою суфікса –ин(а) від назв областей України, поясніть правопис.

Київська, Полтавська, Черкаська, Дніпропетровська, Житомирська, Рівненська, Запорізька, Вінницька, Хмельницька, Кіровоградська, Луганська, Івано-Франківська, Херсонська, Миколаївська, Харківська, Сумська, Чернігівська, Чернівецька, Донецька, Львівська, Волинська.

 

6. Утворіть прикметники від таких складних географічних назв.

Велика Березовиця, Велика Лепетиха, Великі Коровинці, Золотий Потік, Кам’яний Брід, Нижні Сірогози, Нові Санжари, Нові Петрівці, Стара Ушиця, Нижній Березов.

 

7. Розкрийте дужки і запишіть складні слова та сполучення слів.

А До(останку), що(неділі), в(цілому), на(весні), поза(торік), на(завтра), с(початку), с(просоння), на(швидку), по(одинці), на(вкруги), на(гора), коли(не)коли, на(рівні), в(голос), по(правді), в(край), на(ніщо).

Б  (Не)вблаганний; (не)густо; (не)в’янучий; (не)краще; (не)врожай; (не)жить; (не)мічний; (не)знаний; (не)забутий усіма вчинок; (не)мовби; (не)йти; (не)досушити; (не)зважаючи на; (не)дорого, а дешево; (не)довиконати; (не)раз; (не)з’ясоване досі питання; (не)переконливий; (не)активний.

 

8. Запишіть речення, утворивши з дієслів дієприслівники.

1. Підприємство, (здійснювати) свою діяльність і (домагатися) цілей, спрямованих на задоволення попиту споживачів на товари і послуги, застосовує певні засоби. 2. (Аналізувати) товар як інструмент маркетингу, потрібно звернути особливу увагу на концепцію життєвого циклу товару, що ґрунтується на постулаті: кожен товар чи послуга мають свій період дії, протягом якого продукт проходить різні стадії, (починати) з введення товару у виробничу програму і до його виведення з неї. 3. (Простежити) тривалість життєвого циклу товару, можна сказати, що він зумовлений кількома моментами: типом товару, ступенем конкуренції, техніко-технологічними факторами і поведінкою покупця. 4. У сучасних умовах держава, (спиратися) на засади ринкової економіки, поступово послабить свою роль у визначенні цієї політики. 5. (Застосовувати) політику єдиних цін, товаровиробник однаково розподіляє товар між покупцями без урахування їх платоспроможності.

 

9. Визначте, у якій колонці подано правильну форму вживання займенників. Запам’ятайте правильну форму їхнього вживання.

Дякую Вас.

Дякую Вам.

Пробачте мене.

Пробачте мені.

На котру годину призначили нараду?

О котрій годині розпочнеться нарада?

Скільки годин?

Котра година?

Властивий для нього.

Властивий йому.

Характерний йому.

Характерний для нього.

Телефонував до нього.

Телефонував йому.

Вибачити його.

Вибачити йому.

Я пробачаюсь.

Я прошу вибачення.

 

10. Складіть повідомлення про захід (тема довільна), звіт про участь у щорічній студентській науковій конференції, службову, доповідну та пояснювальну записки (тема довільна), довідку про те, що Ви навчаєтесь у ДДФА, протокол чергової кураторської години, витяг з протоколу.

 

? Питання для самоконтролю

 

1.Які основні вимоги до написання прес-релізу?

2. Які є види статистичних звітів?

3. Яка записка складається на вимогу керівника?

4. Що таке протокол? Які бувають види протоколів?

5. Хто підписує протокол загальних зборів?

 

Література до теми

(1-11)

 

Тема 8.4. Етикет службового листування

 

Мета: забезпечити засвоєння студентами ділової лексики, складання текстів ділових паперів, зокрема листів.

 

 

План

 

1. Класифікація листів.

2. Реквізити листа та їх оформлювання.

3. Різні типи листів.

4. Правила мовного етикету при діловому листуванні.

5. Фінансово-облікова документація.

5.1. Доручення. Довіреність.

5.2. Розписка.

5.3. Акт.

5.4. Касовий ордер.

5.5. Рахунок.

5.6. Накладна.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

  1. Класифікація листів

Службові листи — загальна назва великої групи управлінських документів, які слугують засобом спілкування з установами та приватними особами.

Службовий лист є найпоширенішим видом документації, який належить до головних засобів встановлення офіційних контактів між підприємствами, організаціями або установами. З іншого боку, це найскладніший вид документації, бо тексти листів майже не підлягають стандартизації.

За функціональними ознаками службові листи поділяються на ті, що потребують відповіді (лист-запит, лист-звернення, лист-пропозиція, лист-вимога, лист-розпорядження, супровідний лист тощо), і ті, що її не потребують (листи-відповіді, інформаційні, рекламні, гарантійні, листи-підтвердження тощо).

За кількістю адресатів листи бувають звичайні (на адресу однієї інстанції), циркулярні (великій кількості адресатів, підпорядкованих одній установі) і колективні (на одну адресу від імені керівників кількох установ).

Службові листи пишуть або друкують на бланку

Службові листи застосовують для розв'язання численних оперативних питань, що виникають в управлінській діяльності: запити, повідомлення, запрошення, претензії, зміни, уточнення, завдання, з'ясування, нагадування, підтвердження, рекомендації, пропозиції, зауваження, прохання, вимоги і т. ін.

Текст службового листа має висвітлювати лише одне питання. Головна мета службового листа — спонукати до дії, переконувати, доводити, пояснювати. Цього досягають ясністю, чіткістю та стислістю тексту. Рекомендується в тексті листів уникати категоричних виразів з уживанням конструкції на зразок: напевне, як і раніше, як відомо, якщо можливо і т. ін. Тон листа має бути нейтральним.

 

2. Реквізити листа та їх оформлення

Службовий лист має такі реквізити

  1. назва й адреса організації відправника листа;
  2. номер і дата листа;
  3. адресат;
  4. заголовок до тексту;
  5. номер і дата листа, що правив за основу для складання відповіді (у разі, якщо це лист-відповідь);
  6. текст листа;
  7. перелік додатків із зазначенням кількості сторінок;
  8. підпис керівника;
  9. віза виконавця (підпис на копії).

Як правило, листи оформлюють на фірмовому бланку для листів і обов’язково реєструються у спеціальному журналі вхідної-вихідної кореспонденції. У такому разі дата (трьома групами цифр) і реєстраційний номер вказуються на відведеному для цього місці. Якщо лист оформлено не на бланку, то дату вказують під текстом зліва.

Реквізит “адресат” вказують згідно з ДСТУ 4163-2003 “Вимоги до оформлювання документів”, наприклад:

Міністерство охорони здоров'я України,

вул. Грушевського, 7,

м. Київ, 01021 

або:

Голові Державного комітету

статистики України

Прізвище, ініціал(и) 

Якщо документ надсилають посадовій особі, назву установи зазначають у називному відмінку, а посаду і прізвище адресата - у давальному:

Державний комітет архівів України

Відділ формування Національного

архівного фонду і діловодства

Провідному спеціалістові

Прізвище, ініціал(и) 

Якщо документ надсилають фізичній особі, то в називному відмінку зазначають прізвище, ім'я, по батькові (або ініціали) адресата, вулицю, номер будинку і квартири, населений пункт, район, область, поштовий індекс.

Іванченко Петро Семенович

вул. Садова, буд. 7, кв. 24,

м. Вінниця, 21003 

При необхідності написати лист-відповідь, текст не треба починати фразою “На Ваш лист № 000 від 00.00.00 повідомляємо...” у разі, якщо лист оформлено на бланку. Адже ця інформація (номер і дата листа, на який відповідають) вказується у спеціально відведеному місці бланку, тому такий початок буде дубляжем інформації.

Отже, постійно змінювані реквізити листа, що написаний на бланку, такі:

  • Адресат.
  • Дата і реєстраційний номер.
  • Заголовок до тексту.
  • Вказівка на додатки, якщо такі є.
  • Підпис.

 

3. Різні типи листів

Форми і типи листів, які використовуються в установах, дуже різноманітні

Листи-запити і листи-відповіді — найпоширеніший тип службової кореспонденції.

Необхідно пам'ятати: листи-відповіді мають містити такий реквізит: посилання на номер і дату вхідного документа. Це дозволяє (при отриманні листа-відповіді) швидко й легко знайти копію листа-запиту у справі, ознайомитися з ним, а також відразу зрозуміти зміст відповіді.

Супровідний лист — документ, який інформує адресата про те, що до листа додаються певні документи. Починають лист словами: Надсилаємо; Направляємо; Повертаємо; Додаємо, а далі — заголовки та пошукові ознаки (дата і номер) документа, що надсилається.

На підприємстві такі супровідні листи застосовують, коли відправляють проекти договорів, протоколів розбіжностей, позовних матеріалів, висилаючи документи громадянам. У претензійно-позовній роботі вони служать письмовими доказами, оскільки фіксують час відправлення договорів, по­зовних матеріалів, термін розгляду проектів різних документів і т. д.

Супровідний лист пишуть у 2 примірниках. Перший висилають адресатові, а другий примірник зберігається у номенклатурі справ і служить підтвердженням його висилання.

Лист-запрошення пропонує адресатові взяти участь в якомусь заході. Адресується як конкретній особі, так і закладам. Зміст — характер запланованого заходу, терміни проведення, умови участі.

Інформаційний лист повідомляє адресатові про певний факт чи захід.

Рекламний лист — різновид інформаційного листа, надсилається конкретному адресатові і містить докладний опис рекламованих послуг чи товарів. Мета такого листа — спонукати адресата скористатися певними послугами. У подіб­них листах адреса зазначається окремо.

Лист-повідомлення близький до листів-запрошень та інформаційних листів. Складається як відповідь на запит. Починається словами: Повідомляємо; Ставимо Вас до відома і т. ін. Далі — факти.

Лист-підтвердження містить повідомлення про отриман­ня якого-небудь відправлення (листа, телеграми, товару тощо), про те, що раніше складений документ лишається чинним. Починаються такі листи словами: Підтверджую; Підтверджуємо.

Лист-нагадування повідомляє про наближення або закінчення терміну певного зобов'язання чи проведення заходу. Такі листи, як правило, починаються словами: Нагадую; Нагадуємо.

Ініціативний лист — це лист, що вимагає відповіді. Такі листи висловлюють прохання, пропозицію, запит до адресата щодо вирішення певних питань. Тематика таких листів не обмежена.

Лист-відповідь за змістом залежний від ініціативного листа, оскільки тему тексту вже задано і залишається лише висловити рішення з приводу заданого запитання: чи всі прохання можна задовольнити, якою мірою, в які терміни. Відмову належить вагомо аргументувати.

Гарантійний лист — документ, який забезпечує вико­нання викладених у ньому зобов'язань. Його укладають з метою підтвердження певних обов'язків або умов і адресують до організації чи установи. Найчастіше гарантійний лист починається з імені та по батькові особи, до котрої звертаються. Форма третьої особи вживається лише тоді, коли гарантійного листа адресовано до певної організації або підприємства. Як правило, у такому листі гарантуються оплата праці за виконану роботу, сплачування банківських кредитів, якість виконання робіт тощо.

Комерційний лист має найжорсткіші правила оформлення, складається при укладанні й виконанні комерційної угоди від імені юридичної особи і має правову силу. У такому листі кожне слово та вираз мають певне значення і не припускають іншого тлумачення.

Складові частини комерційного листа такі:

  1. Заголовок, який розміщується у верхній частині бланка на всю його ширину або в лівому верхньому куті (рідше застосовується у комерційному листуванні). Він містить назву та адресу організації, що пише лист, та деякі інші відомості (телеграфну адресу, номери телефонів, телефаксів, телексів, коди, номер рахунка в банку і т. ін.).
  2. Місце і дата ділового листа. Проставляються у лівому куті сторінки під заголовком словесно-цифровим способом — 20 травня 2009 р. Скорочене написання дати в комерційному листі не прийняте.
  3. Зовнішня адреса — це назва й адреса організації, куди надсилається лист. Вона пишеться після заголовка й поміток у центрі листа або в правій його частині. Розміщення в лівій частині нетипове для українських ділових листів.
  4. Помітки. Номери реєстрації листів. Вони пишуться у лівому куті навпроти дати.

Після внутрішньої адреси пишеться вказівка на зміст листа. Вона вводиться словами: відносно, щодо, про, стосовно до і зазвичай підкреслюється. Частіше займає всю ширину сторінки.

  1. Звертання пишеться окремим рядком у центрі й після нього частіше за все ставиться знак оклику (!) або кома чи крапка.
  2. Текст листа складається зі вступної частини, головного повідомлення та заключної частини і пишеться з урахуванням полів і з абзацу. Як відомо, абзацами розділяють частини тексту, що стосуються окремих закінчених думок.
  3. Додатки. Якщо до листа додаються які-небудь документи, креслення і т. ін., тоді в кінці листа ліворуч пишеться слово "Додатки" і перелічуються назви документів, що додаються, та вказується кількість їх або кількість доданих сторінок.

Увесь текст комерційного і будь-якого іншого листа розміщується тільки на його лицьовій стороні і не переноситься на зворотний бік. Якщо текст не вміщується на одній сторінці, він переноситься на другу, третю і т. д.

Для того, щоб виділити головне, можна підкреслювати слова або окремі фрази, а також використовувати нумерацію.

9.  Заключна фраза — формула ввічливості. Звичайна заключна фраза комерційних, ділових листів: З повагою; З глибокою повагою; З пошаною.

Часто діловий лист закінчується просто підписами осіб, котрі відповідають за його зміст.

За своїм функціональним призначенням виділяють три типи комерційного листування: запит — відповідь на запит; пропозиція (оферта) — відповідь на пропозицію; рекламація (претензія) — відповідь на рекламацію. Саме ці види комерційних листів найповніше відтворюють процес двобічного обміну документацією між сторонами.

Запит — комерційний документ, що являє собою звертання покупця до продавця, імпортера до експортера з проханням надати докладну інформацію про товар (послуги та ін.) і скерувати пропозицію на постачання товару

Пропозиція (оферта) — комерційний документ, заява експортера про бажання укласти угоду із зазначенням її конкретних умов. Пропозицію можна надіслати імпортерові як відповідь на його запит або з ініціативи експортера.

Відповідь на пропозицію. У відповіді на пропозицію покупець, коли він згоден з усіма умовами пропозиції, підтверджує (акцептує) її прийняття продавцеві. І тоді зовнішньоторговельна угода вважається укладеною.

Претензійні листи — листи, якими оформляють обґрунтування вимог однієї організації до іншої, з приводу порушень договірних зобов'язань.

Претензійні листи повинні мати таку інформацію у тексті:

  1. повідомлення про прибуття товару із зазначенням станції (порту);
  2. відправлення із станції (порту) призначення;
  3. дата прибуття;
  1. назва пароплава або номер вагона;
  2. номер договору, згідно з яким прибуває партія продукції;
  3. назва одержаного вантажу і його документація (номер і дата рахунку платіжної вимоги);
  4. відмітки про стан товару, що прибув (якість і кількість, назва недоодержаних цінностей у кількісному і грошовому вираженні);
  5. обґрунтування приводу або підстави для подання претензії, тобто де, коли і за яких обставин виявлено нестачу цінностей, ким і як оформлено; можливі причини нестачі товарів;

9)  зазначення конкретних вимог сторони, що потерпіла, а також про задоволення її претензій;

  1. визначення порядку і термінів виконання вимог, якщо терміни не визначено спеціальним нормативним актом;
  2. банківські реквізити заявника;
  3. перелік додатків із зазначенням кількості аркушів.

 

4. Правила мовного етикету при діловому листуванні

Написання ділового листа потребує неабиякого уміння, адже тексти листів найменшою мірою трафаретизовані та уніфіковані. “Зазвичай ми дбаємо лише про те, щоб чітко і лаконічно викласти інформацію, а забуваємо, що ця кореспонденція не просто важлива частина бізнесу, а й наше обличчя”.[2] Щоб оволодіти мистецтвом листування, слід засвоїти правила ведення ділової кореспонденції.

Структура листа, як правило, включає вступ, докази, висновки і закінчення. Використання цих компонентів зумовлюється характером листа та конкретними обставинами справи.

Виклад інформації у листі має бути чітким, лаконічним, не містити нічого зайвого, що б заважало сприйманню основної інформації, коректним, з дотриманням міри, доречності і такту.

Текст листа складається у довільній формі. Тому при діловому листуванні особливого значення набуває дотримання вимог етикету. Етикет – це зведення норм поведінки, правила чемності. При складанні службових листів та інших документів потрібно пам’ятати про такі правила етикету:

  1. Чітко дотримуватися вимог оформлення документа.
  2. При звертаннях використовувати супровідні слова: пан, товариш, добродій, шановний, вельмишановний. Слід пам’ятати, що при безпосередньому звертанні нормою української мови є кличний відмінок.
  3. Займенники Ви, Ваш пишуться з великої літери.
  4. Виклад змісту повинен бути аргументованим, тобто обов’язковими є посилання на інші документи (договори, розрахунки, комерційні акти тощо).
  5. Вимоги й претензії не повинні виражатися в категоричній формі. Щоб зняти категоричність, потрібно замінити особові форми дієслів безособовими. Наприклад, замість Ви не виконали писати Вами не виконано, замість ми передаємо справу до суду писати справу буде передано до суду або ми змушені будемо передати справу до суду. При обговорені умов бажано не вживати слово якщо, а замінити його на менш категоричні словосполучення у разі, при неотриманні.
  6. Підписуючи лист, можна використати словосполучення з повагою, з повагою і найкращими побажаннями тощо.
  7. У відповіді на рекламацію потрібно повідомити про прийняття претензії до розгляду (якщо ухвала з цієї проблеми ще не прийнята); зазначити термін і спосіб задоволення претензії або суму, номер і дату платіжного доручення (якщо претензія задовольняється); зазначити мотиви відмови з відповідними посиланнями на документи, що це обґрунтовують (якщо претензія відхиляється).

Останнім часом ділове листування відходить від сухої офіційності й обміну надто заштампованими канцеляризмами. Завершальні речення можуть виражати: повторну подяку, висловлення сподівання чи надії, запевнення у співробітництві чи надійності автора як партнера, вибачення за турботу чи затримку з відповіддю.

Прощальні фрази добираються залежно від рівня стосунків (партнерства): Із найкращими побажаннями...; Бажаємо успіхів...; Із повагою.. тощо.

Варто зауважити, що найбільше книг, статей про теорію і практику ділового листування написано в США. Там створено своєрідний інститут листа, проголосивши культ індивідуальної виконавської техніки. Американці у своїй діяльності керуються принципом: “Марнотратство у словах означає марнотратство у доларах”, висуваючи вимогу дуже стисло викладати суть проблеми.

Уніфікований стиль ділового листування в Англії назвали “код-блискавкою”. Цьому стилю підпорядковані всі рівні та аспекти мови – словниковий склад, морфологія, синтаксис, пунктуація, графіка.

Автор посібника з ділового листування, що вийшов у Франції, Н. Тонтентау, писав: “Діловий лист призначений не для того, щоб викликати захоплення у читача, діловий лист повинен його переконати і перемогти”.

Зразки службових листів наведено у додатках 43 – 47.

 

5. Обліково-фінансова документація

До обліково-фінансової документації належать довіреність, доручення, розписка, акт, касовий ордер, рахунок, накладна тощо.

 

5.1. Доручення (довіреність)це документ (письмове уповноваження), яким організація чи окрема особа  надає іншій особі право (повноваження) на певну діяльність або отримання матеріальних цінностей від її імені.

Залежно від обсягу і змісту повноважень, що надаються представникові, доручення поділяються на три види:

- разові на виконання одноразових дій (найчастіше – отримання заробітної плати, стипендії, поштового переказу, товарно-матеріальних цінностей тощо);

- спеціальні на здійснення приватною чи службовою особою однотипних вчинків (представництво в органах суду, виконання банківських чи господарських операцій у межах певного терміну тощо);

- генеральні на виконання розширених повноважень з правом передоручення третій особі (користування і продаж рухомого і нерухомого майна тощо).

Крім того, доручення поділяються на службові, що складаються на бланках (зокрема довіреність – складається на бланку суворої звітності), та особисті. Генеральні доручення бувають лише особисті.

Доручення офіційне має такі реквізити:

  1. Назва організації, яка видає доручення.
  2. Номер доручення й дата його видання.
  3. Посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, якій видано доручення.
  4. Назва організації чи підприємства, від якого повинні бути отримані матеріальні цінності.
  5. За яким документом та від якого числа мають бути отримані матеріальні цінності (наряд, рахунок-фактура тощо).
  6. Перелік цінностей із вказівкою на їх кількість (із зазначенням одиниць виміру).
  7. Строк дії доручення.
  8. Зразок підпису особи, якій видано доручення.
  9. Назва документа, що посвідчує особу, якій видано доручення (паспорт, посвідчення).
  10. Підписи службових осіб, які видали доручення (як правило, керівник установи, підприємства чи його філії і головний бухгалтер).
  11. Печатка організації, що видала доручення.

Зверніть увагу! Якщо доручення видано на бланку, усі вільні місця, незаповнені графи закреслюють, щоб не можна було нічого дописати.

Доручення особисте

Текст особистого доручення пишеться в довільній формі, проте обов’язково необхідно зазначити такі відомості:

  1. Назва виду документа.
  2. Для генерального доручення – місце укладення, число місяць, рік словами без скорочень.
  3. Прізвище, ім’я та по батькові довірителя (якщо доручення на одержання заробітної плати, - то й посада).
  4. Для генерального доручення – домашня адреса довірителя.
  5. Прізвище, ім’я та по батькові, дані документа, що посвідчують особу, якій видано доручення.
  6. Зміст дій, обов’язків, прав, повноважень, які має довірена особа.
  7. Термін дії доручення: разового – вказується комбіновано, генерального і спеціального – літерами.
  8. Дата (трьома групами цифр) – для разового доручення.
  9. Підпис довірителя.
  10. Завірення (засвідчення) підпису довірителя компетентною особою (нотаріус, начальник відділу кадрів, де працює довіритель; декан, де навчається довіритель; начальник ЖЕУ; головний лікар, де лікується довіритель, тощо) та дата засвідчення.
  11. Печатка установи, де зроблено засвідчення.

Зразки доручення (довіреності) наведено у додатках 48-51.

 

5.2. Розписка – це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце, - передачі й отримання документів, матеріальних цінностей, грошей.

Реквізити розписки:

  1. Вид документа.
  2. Текст, у якому подається така інформація:
  1. Дата.
  2. Підпис особи, яка отримала цінності.
  3. Завірення підпису (у приватній розписці).

Зразки розписок наведено у додатках 52-53.

 

5.3. Акт – це офіційний документ правової чинності, що констатує (підтверджує) певні факти, події, пов’язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів або вчинками конкретних приватних чи службових осіб.

Для об’єктивного відображення певних фактів акт укладається колегіально кількома службовими особами, спеціально уповноваженими для цього керівництвом або органом, що здійснює перевірку. Як правило, акти складаються постійними експертними комісіями, діяльність яких затверджується відповідним наказом.

Акти поділяються на законодавчі та адміністративні.

Законодавчі містять рішення щодо чинних законів, постанов чи їх розділів або пунктів.

Адміністративні укладаються після попередніх ухвал, коли відбувається:

Реквізити акта:

  1. Назва організації чи установи, яка склала акт.
  2. Назва виду документа.
  3. Номер і дата складання акта.
  4. Місце складання акта (назва населеного пункту).
  5. Заголовок до тексту.
  6. Текст.
  7. Перелік додатків, якщо такі є.
  8. Підписи членів комісії та присутніх.
  9. Гриф затвердження акта.

Після затвердження вищою інстанцією або відповідальним керівником закладу, установи, набувши юридичної сили, акт є документом суворої звітності, на підставі якого порушують адміністративну чи кримінальну судову справу.

Виклад і форма тексту актів регламентована. Текст акта складається з двох частин:

- вступної, в якій вказується підстава для складання документа (наказ керівника організації, установи чи підприємства про створення відповідної комісії, вказуються особи в алфавітному порядку, які входять у комісію, із зазначенням посад, а також присутні під час складання акта);

- констатуючої, в якій вказується проведена комісією робота (перелічуються виявлені факти, подаються висновки).

У кінці акта (після тексту перед підписами) обов’язково вказується, у скількох примірниках складено акт та де ці примірники зберігаються.

Зразки актів наведено у додатках 54-55.

 

5.4. Касовий ордер – це бухгалтерський документ, на підставі якого каси підприємств, організацій та установ приймають чи видають готівку. Каси приймають готівку за прибутковим касовим ордером, а видають її за видатковим касовим ордером. Це також документ з високим ступенем стандартизації, у якому вказується назва підприємства, де проводиться видача/приймання грошей, кому видаються гроші (прізвище, ім’я та по батькові, посада), на якій підставі (наприклад, наказ про відрядження або розпорядження на придбання якихось матеріальних цінностей за готівку). Візують його керівник установи (організації, підприємства) і головний бухгалтер. Одержувач указує одержану суму прописом, проставляє дату, підписує документ; тут же вказується, за яким документом, що посвідчує особу (як правило, це паспорт), видано гроші, ким цей документ видано і коли. Касир засвідчує видачу готівки (див. додаток 56). Більш докладно з касовими ордерами студенти ознайомляться під час вивчення дисципліни “Бухгалтерський облік”.

 

5.5. Рахунок – це основний розрахунковий документ у комерційних угодах і в комерційному кредитуванні. Це документ з високим ступенем стандартизації, він складається на бланку, віддрукованому типографським способом. У ньому вказують вимогу продавця до покупця щодо оплати вказаної суми за поставлені товари (виконані роботи, надані послуги). У рахунку вказують: ціну за одиницю товару, суму рахунку (без урахування податку на додану вартість, окремо податок на додану вартість, разом з ПДВ), умови постачання товару, умови оплати, форму розрахунку, установу банку, що здійснює оплату, відомості про оплату перевезення та страхування товару. (Зразок бланка рахунка наведено у додатку 57).

Більш докладно з цим документом студенти також ознайомляться під час вивчення дисципліни “Бухгалтерський облік”.

 

5.6. Накладна. Після оплати рахунка замовник має право одержати товар чи інші матеріальні цінності за накладною. Накладна – це обліковий документ, який дає право на отримання, відправлення вантажів чи інших матеріальних цінностей. Накладна є документом з високим ступенем стандартизації, який складається на спеціальному віддрукованому в типографії бланку.

Зразок бланка накладної наведено у додатку 58.

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Заповніть поданий  нижче бланк гарантійного листа.

Бланк організації                                                          Назва банку

_______________________________________________________

                            (назва організації-гаранта)
            гарантує оплату кредиту, що його видано____________________

         ________________________________________________________

             (назва банку)

__________________________________________________________________

              (назва організації — одержувача позики)

На суму____________грн.______________________    

                                                         (сума словами)
          У разі несплати зазначеної суми_____ ____________________

_______________________________________________________

                   (назва організації —- одержувача позики)
за виданими ним зобов'язаннями надає право банку без попередження заздалегідь провести виплату позики й неоплачених процентів власним розпорядженням з нашого розрахункового рахунка №______

____________________________________________________________

           (назва відділення банку)

або способом стягнення з інших цінностей, що нам належать.

Дія гарантії припиняється після повної виплати позики.

 

Керівник організації-гаранта                   (підпис)

Головний бухгалтер                                (підпис)

Печатка

 

2. Відредагуйте текст документа

Доручення

Я, Віталій Олександрович Побережний, дозволяю своїй сестрі Вікторії Олександрівні Побережній отримати на поштовому відділенні № 67 перевод, у розмірі 150 (сто п'ятдесят) грн.., що надійшов на моє ім'я з дому від батьків.

 

15 січня 2006 р.                                                (Підпис)

3. Відредагуйте текст документа.

Росписка.

7 липня 2002 року у присутності двох свідків Петренко Анат. і Обертас Дмит. я Бондарів Савва узяв у борг гроші у суммі 200 гр. в Станковіч Я.І., які обов’язково оддам не пізніше 9.Х.2006 г.

Бондарів С.П.

 

4. Утворіть кличну форму

А. Ілля Арсенович, Антін Гнатович, Василь Петрович, Валер'ян Глібович, Георгій Дмитрович, Григорій Степанович, Генріх Фрідріхович, Леонтій Сергійович, Ілля Зосимович, Еміль Ігорович, Ігор Євгенович, Валерій Маркович, Федір Станіславович, Віктор Антонович, Олександр Андрійович.

Б. Леся Казимирівна, Неля Еммануїлівна, Валерія Сергіївна, Любов Романівна, Марія Тарасівна, Нінель Мирославівна, Соломія Назарівна, Наталя Іванівна, Тетяна Євгенівна, Любов Валентинівна, Світлана Михайлівна, Інна Іванівна, Оксана Сергіївна, Лариса Іванівна, Ірина Петрівна.

 

5. Перекладіть текст українською мовою, дотримуючись правил евфонічності.

В век электронных чудес, в котором мы живём, выражения «деловое письмо», «служебная записка», «должностная инструкция», на первый взгляд, могут показаться несколько устаревшими. Широкое внедрение мобильной телефонной и факсимильной связи, доступность электронной почты действительно снизили потребность в письменных документах. Тем не менее, имея в своём распоряжении эти альтернативы, мы продолжаем посылать сотни миллионов писем в год, фиксировать на бумаге свои договорённости с партнёрами, вести внутрифирменное делопроизводство и т.д. Значит, всё-таки письменные коммуникации сегодня также важны как двадцать, тридцать и даже сорок лет назад. Они хранят записи сообщений, формулируют условия деловых взаимоотношений, организуют, информируют, служат напоминанием и побуждают к конкретным действиям. Более того, грамотно составленные письменные сообщения создают наиболее приятные впечатления о тех компаниях и организациях, которые их рассылают. Такое благоприятное впечатление может в дальнейшем послужить прекрасным залогом коммерческого успеха Вашего бизнеса (Из пособия).

 

6. Складіть акт на папері формату А4 з кутовим штампом.

Акт №000. Дата. Київ. Про розпакування посилки. Затверджую. Директор заводу  Д.М.Косинка. Дата. Підстава: наказ директора заводу від 00.00.00 № 135 “Про утворення комісії для оцінки матеріальних цінностей”. Складений комісією у складі: голова – начальник відділу збуту Приходьмо О.В.. Члени комісії: інженер Павлов В.М.; завідувач складу Янковська І.М.. 00.00.00 на адресу заводу надійшла посилка з заводу-постачальника. Пломби цілі. Після розпакування ящика виявилося, що не вистачає відповідно до накладної № 0000 від 00.00.00 10 (десять) корпусів для годинників марки “Чайка”. Комісія дійшла висновку: зобов’язати завод-постачальник надіслати ту кількість корпусів для годинників марки “Чайка”, якої не вистачає. Складений у двох примірниках:
1-й – заводу-постачальнику; 2-й – до справи. Голова комісії О.В.Приходько, члени комісії В.М.Павлов, І.М.Янковська. До справи 203-1. О.В.Шилова.

 

7. Складіть розписку на отримання певних матеріальних цінностей у Студентському клубі для проведення якогось заходу у своїй групі.

 

8. Складіть акт на списання або оприбуткування матеріальних цінностей.

 

? Питання для самоконтролю

  1. Що таке службовий лист?
  2. Назвіть найпоширеніший тип службових листів.
  3. Які реквізити характерні для листів?
  4. Що таке гарантійний лист?
  5. Назвіть складові комерційного листа.
  6. Назвіть правила мовного етикету.
  7. Яке призначення такого документа, як доручення (довіреність)?
  8. Які бувають доручення за змістом та за обсягом повноважень?
  9. Чим структура тексту особистого доручення відрізняється від офіційного?
  10. Хто має право складати акт? У яких випадках він складається?
  11. Із скількох частин складається текст акта? Охарактеризуйте їх.
  12. У скількох примірниках складається розписка?
  13. Ким мають завірятися розписки на значну грошову суму?
  14. Чому в розписці не допускаються виправлення?

 

Література до теми

(1-10)

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ФАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Тема 9. Українська термінологія в професійному спілкуванні

 

Мета: забезпечити засвоєння студентами ділової та фахової лексики, привчити користуватися словниками.

 

План

 

1.  Термін та його ознаки.

2. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху. Способи творення термінів певного фаху.

3. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

1. Термін та його ознаки

У сучасних умовах значно зросла роль спеціальної лексики. Вона є джерелом інформації, засобом прискорення НТР та успішного оволодіння спеціальністю.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами. Термін – це слово або усталене словосполучення, яке має чітко окреслене наукове чи спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Отже, терміни фігурують лише в лексиці фахової мови, а не в лексиці тієї або іншої мови взагалі; у лексиці фахової мови терміни є засобом для позначення спеціальних понять; терміни є елементами термосистем, що відображають теорії, якими описуються відповідні сфери.

Серед найважливіших ознак терміна виділяють такі:

- тенденція до однозначності;

- точність семантики (значення слів та словосполучень);

- стилістична нейтральність та відсутність експресивності;

- номінативність, наявність дефініції (визначення);

- системність (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери).

Таким чином, на відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

 

2. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху. Способи творення термінів певного фаху

У термінах закріплюються результати пізнавальної діяльності людини, а наявність термінології свідчить про завершальний етап наукового дослідження певного об'єкта.

Терміни окремої галузі знання сприяють утворенню єдиного інформаційного простору, який забезпечує відповідний вид спілкування: економічний, політичний, науковий, технічний тощо.

Термінологічна лексика окремих галузей науки об'єднується у спеціальні лексичні підсистеми — терміносистеми, які формуються на основі синонімічних, гіпонімічних (терміни, що позначають видові і родові поняття), антонімічних, конверсивних (утворення нового терміна внаслідок переходу даної основи в іншу парадигму словозміни) відношень. Наприклад, складну організацію спеціальних одиниць, неоднорідну за своїм походженням та сутнісними характеристиками, являє собою економічна терміносистема, яка вербалізовано репрезентує комплекс економічних понять. Значний фонд економічної термінології концентрується в законодавчих актах.

Термінологія є показником наукового, соціально-економічного та культурного розвитку нації.

З огляду на сферу використання, терміни поділяють на загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві.

Загальнонауковими термінами послуговуються в усіх галузях знань.

Терміни у діловому мовленні. Ділове мовлення має свою термінологію, яка використовує як власні слова: довідка, наказ, указ, справа, справочинство, заходи, так і запозичення з інших мов: бланк, план, телеграма, факс, ксерокопія. Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, термінологічних словниках, довідниках.

Кожен закон, прийнятий Верховною Радою, в обов’язковому порядку містить визначення використаних у ньому термінів.

Отже, засвоєння термінології відповідної галузі знання і одним із перших кроків в оволодінні мовою професійного спілкування. Терміни дають змогу точно, чітко, ясно, лаконічно висловлювати думки та адекватно передавати сутність категорій і понять науки, техніки, виробництва.

Міжгалузеві терміни. Виникнення цих термінів пов'я­зане з інтеграційними процесами у розвитку сучасної науки і появою міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або для більшості наук, які належать до цього комплексу. Ці поняття часто виступають основою для формування більш конкретних видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) — амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, перкуторний звук, глухий звук; звуковий (подразник), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (мед.).

Вузькоспеціальні терміни. Ці терміни позначають специфічні для кожної галузі поняття, категорії. У них відображується специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дисциплін, галузей техніки, технології виробництва, найменування досліджуваних проблем); об'єкт діяльності (наука (наукова праця, наукова творчість), мова (мовознавство), література (літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси (вірусологія, комп’ютерні технології), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб'єкт діяльності (мовознавство — мовознавець, літературознавство — літературознавець, мистецтвознавство — мистецтвознавець); засоби діяльності (знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали, модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (проектування, конструювання, діагностика тощо); методи діяльпості (численні методи алгебри, численні методи аналізу тощо); виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні виміри, біологічні і біомедичні виміри); продукти діяльності (широке коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом діяльності і результатом діяльності. Серед спеціальних термінів виділяють економічні, правничі, медичні, судово-психіатричні, технічні, фізичні, музичні та ін. Так, вузькоспеціальними термінами економічної системи є такі слова: авізо, тратта, внутрішній валовий продукт, непрямий податок, мито, емітент та ін. Ці терміни в економіці мають лише те значення, яке закріплене за ними. У правничій системі вузькоспеціальними термінами є такі слова: законопроект, юридична особа, вирок, підсудний, правочинність тощо. Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни часом буває складно. Наприклад, слова продукт, товариство, ринок, ажіотаж вживаються в багатьох сферах діяльності, але в економічному тексті вони набувають специфічного змісту.

Знання фахової термінології є однією з основних умов фахового становлення й зростання спеціаліста, успішної його діяльності в обраній галузі народного господарства та в суспільному житті. При засвоєнні фахової термінології важливо чітко знати лексичне значення слова чи словосполучення і правильно, доцільно їх використовувати. До фінансової термінології увійшли слова як власні, так і запозичені з інших мов.

Акція – (франц. action від лат. actio – дія, дозвіл,) – цінний папір, що свідчить про внесення певного паю в акціонерне підприємство і дає власникові право на дивіденд.

Амортизація – (лат. amortisatio – погашення, mors (mortis) – смерть) – по суті – безсмертя капіталу (а – заперечна частка, mortis – смерть); зараз означає поступове зношування основних фондів (обладнання, будинків, споруд), перенесення їхньої вартості частинами на вартість виробленої продукції; поступове погашення боргу шляхом періодичних внесків або викупу зобов’язань; зменшення цінності майна, обкладеного податком; визнання боргового зобов’язання недійсним внаслідок його втрати, викрадення тощо.

Банкрут – (від італ. banko – лава, конторка, стіл міняйла та  rotto – розбитий), тобто коли міняйло зазнавав невдач, клієнти розбивали його лавку чи конторку: не вмієш – не берись. Зараз слово вживається у таких значеннях: 1) боргова неспроможність, припинення платежів за борговими зобов’язаннями; 2) переносно - неспроможність, крах планів, провал, розорення, нездатність виконати взяті зобов’язання.

Бюджет – (від франц. та англ. budget – сумка) 1) затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці на певний період; 2) план доходів і видатків установи, підприємства або окремої особи на певний період.

Бізнес – (від англ. business – справа, угода, біржова операція, комерція) – підприємницька діяльність, що дає прибуток.

Валюта (від лат. valeo та італ. valuta - коштую) – 1) грошова одиниця країни; 2) тип грошової системи, що діє в країні (золота, срібна, паперова);3) іноземні гроші, а також векселі, чеки тощо, що використовують у міжнародних розрахунках.

Дивіденд (від лат. dividendum – те, що треба розділити) – частина прибутку акціонерних товариств, яку щорічно розподіляють між акціонерами за акціями.

Економіка (від грецьк. житло і закон) – 1) історично визначена сукупність суспільно-виробничих відносин; 2) господарче життя, стан господарства країни, регіону; 3) структура і фінансово-матеріальний стан якої-небудь галузі господарської діяльності, господарська і фінансова діяльність.

Інспекція – (лат. inspectio - спостереження, розгляд) – система нагляду за правильністю дій, за виконанням встановлених правил різними установами, підприємствами з ужиттям заходів для виправлення недоліків і здійснення впливу стосовно порушників цих правил; органи нагляду.

Конкурент – (від лат. concurrere – бігти разом) особа (юридична, фізична), що суперничає в будь-якій сфері діяльності з іншою.

Кошторис – власне слово. Основний плановий документ для фінансування бюджетних установ, обчислення витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

Мито - слово, успадковане з давньоруської мови від митарити – мучити.  Зараз означає податок, сплачуваний за перевезення товару через кордон.

Міністр – (франц. ministre, від лат. ministere - слуга) – посадова особа, що є членом уряду і очолює міністерство.

Пай – (від турецьк. рау – частина, жереб) – частина, частка участі, внесок в акціонерне товариство, кооперативне господарство або підприємство.

Підприємець – 1) той, хто володіє промисловим, торговельним і т. ін. закладом; 2) організатор вигідних справ, прибуткових операцій.

Прейскурант – (від нім. preis - ціна і франц. сourant - поточний) довідник цін на товари і послуги.

Ревізія – (від лат. revisio - перегляд) – вивчення діяльності певної установи чи посадової особи з метою перевірки правильності й законності дій.

Скарб – власне слово. 1) коштовності, гроші, цінні речі; 2) закопані в землю чи приховані іншим способом цінності (гроші, золото, коштовне каміння тощо) і предмети, що становлять музейну цінність, а власник яких невідомий чи втратив на них право.

Філіал – (лат. filialis - синівський) – відділення окремого підприємства або установи.

Фінанси – (від франц. finance та лат.  finantia - платіж) – система грошових відносин тієї чи іншої держави; особлива сфера економічної діяльності держави і підприємств.

Крім термінів, лексика професійного мовлення включає і професіоналізми. Професіоналізми – це слова і мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії (ремесла, промислу), вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Мета професіоналізмів – спростити спілкування.

Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. На відміну від термінів, професіоналізми не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті чи інші предмети, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії.

Наприклад, для працівників банківсько-фінансової сфери: зняти касу, підбити (прикинути) баланс, запроцентувати, задебетувати тощо. Професіоналізми використовуються також літераторами з метою створення професійного колориту, відтворення певного професійного середовища у своїх творах. У писемному діловому мовленні вживання професіоналізмів небажане.

3.  Нормування, кодифікація і стандартизація термінів

 

В українській мові термінологічна лексика, як і науковий стиль, формувалася впродовж століть під впливом європейської школи, передусім Віденської, з урахуванням надбань української філософської і мовознавчої думки. Вихідним положенням термінотворення в новій українсь­кій мові було і залишається діалектичне поєднання народних слів, здатних термінологізуватися, з новотворами й потрібними запозиченнями. Передові діячі української культури завжди орієнтували термінотворення на національні джерела, тому що особливості національного світогляду виявляються в науковій мові, де терміни виконують ферментувальну роль. Термінам українського походження надавав перевагу у своїх працях М. Драгоманов. Якщо вчений такого терміна не знаходив, то творив його сам. Він вважав, що думки потрібно висловлювати загальнонародною мовою (мовою «хлопів»). Про національну основу термінології говорив також І. Франко. Не заперечуючи наявність компонентів інтернаціонального характеру в національних терміносистемах, вчений звертав увагу на їх асиміляцію відповідно до структури національної мови. Як невичерпне джерело термінології розглядав загальнонародну мову І. Огієнко. Він твердив, що народна мова «ховає в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань чи найрізніших термінів». У праці «Походження великодних : виразів» вчений переконливо довів наявність тісного взаємозв'язку книжної і народної традицій у термінотворенні.

Основними способами творення термінів у сучасній українській мові є:

- спеціалізація використання загальновживаних слів, які наповнювалися специфічними значеннями, зумовлене іншою появою нових понять: засіб (виробництва), праця (економічний термін), сторона (трикутника), коло (геометрична фігура), біль (медичний термін), вина (правничий термін), злочин (правничий термін), часопис, дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення, правопис;

- термінологічна деривація, тобто використання засобів словотвору, характерних для української мови (опромінення, водогін, кровообіг, провідність, термостійкість, мікроорганізм, гіперфункція);

- запозичення з подальшою фонетичною і граматичною адаптацією слів-термінів іншомовного походження (функція, апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр, резонатор).

До термінів ставляться такі вимоги, як однозначність, дефінітивність, відсутність експресивно-оцінних нашарувань, стилістична нейтральність.

Сучасна українська термінологія активно поповнюється новими одиницями - переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: демпінг, маркетинг, менеджер, траст, файл, курсор, байт, інтерфейс тощо. Одним із продуктивних способів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власне мовними або давно запозиченими термінами, тобто утворення словосполучень, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот тощо. Понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення.

Кількість термінів у мові постійно зростає, а в деяких галузях науки навіть випереджає зростання загальновживаних слів української літературної мови. Це пов'язано з інтенсивним розвитком науково-технічних знань, появою нових дисциплін. Отже, термінологія безпосередньо залежить від галузі науки, в якій використовується, та її розвитку. Водночас розвиток галузевих термінологій впливає на розбудову наукового стилю української мови загалом.

Отже, науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної і політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Кожен спеціаліст повинен володіти насамперед літературною мовою, знати її норми, а також опанувати ділову лексику. Крім того, загальновідомо, що не можна бути хорошим спеціалістом без знання мови своєї професії. Знати мову своєї професії – це вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися. Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватись у ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Розгляньте запропонований текст. Випишіть терміни та термінологічні сполуки. Диференціюйте їх (загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія).

Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки — найхарактерніша прикмета сучасного етапу в розвинутих країнах. Реалізація економічних цілей суспільства пов'язана з інноваційним типом розвитку, в основі якого закладений безперервний і цілеспрямований процес пошуку, підготовки та реалізації нововведень, які дають змогу не тільки підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, а й принципово змінити способи його розвитку. Інновації, особливо у промисловості, — суттєвий елемент підвищення ефективності економіки. Промислова інновація починається з ідеї і проходить фази дослідження, розробки та створення нових зразків продукції, технологій чи послуг та їх комерціалізацію.

Завдяки інноваціям стають життєздатними малі і середні підприємства. Часто вони притягують до себе «розсіяні» підприємницькі таланти і залучають висококваліфіковану робочу силу, яка забезпечує випуск продукції поліпшеної якості, творчий характер і ефективність роботи таких підприємств.

Активна реалізація інноваційних процесів — спосіб повернення до життя традиційних видів економічної діяльності. Він полягає в повторному вливанні в них рушійних сил, здатних забезпечити конкурентоспроможність і створити нові робочі місця за допомогою цілеспрямованого розвитку всієї технологічної бази. Тут використовують цілу низку технологій. Це не тільки електроніка, інформаційні технології, засоби гнучкої автоматизації, нові технології одержання, переробки й обробки матеріалів, способи і засоби економії енергії, а також тип організації, що краще реагує на потреби виробничого процесу і ринку, сприяє зменшенню витрат і усуненню «вузьких» місць.

Аналіз масштабів та результативності інноваційної діяльності в економіці України свідчить про відносно низьку активність використання на виробництві науково-технічних досягнень, їх слабке залучення до вирішення основних завдань відновлення вітчизняної економіки.

Для утвердження ефективної національної інноваційної моделі важливо зрозуміти, що інноваційний розвиток — це довготривалий національний проект. Його реалізація не повинна залежати ні від політичних, ні від будь-яких інших коливань (За М. Пашутою).

 

2. Перекладіть текст українською мовою. Проставте в ньому, де потрібно, розділові знаки.

За годы спада производства и инфляции украинские предприятия растеряли большую часть тех своих конкурентных преимуществ которые были связаны с более низким по сравнению с зарубежными производителями уровнем затрат. Стало очевидным то что в условиях массового вторжения на рынок иностранных конкурентов прежняя инфляционная модель ценообразования более не приемлема. Нужно снова учиться считать затраты чтобы базировать на них цену и строить приемлемую коммерческую стратегию. Лишь затем поставив цены на почву реальных затрат можно переходить к коммерческому ценообразованию на основе учета экономической ценности товара и ее сопоставления с возможными затратами на производство и сбыт.

В современных теориях ценообразования на передний план выдвинулись вопросы воздействия различных ценообразующих факторов влияющих на цены посредством изменения спроса и предложения на рынках как товаров так и факторов производства (земля рабочая сила капитал). Это основа воспроизводственных процессов. Однако на движение рыночных цен оказывает воздействие сложный комплекс факторов производительность труда эффективность производства циклический характер воспроизводства состояние денежного обращения платежного баланса и государственных финансов характер государственного регулирования хозяйственных процессов (налогообложение процентные ставки валютной курс дотации субсидии льготы и т. п.).

 

3. Перекладіть словосполучення українською мовою. Поясніть орфограми.

А. Не по адресу; не по силам; пришлось по вкусу; при любых условиях; на следующий день; в трех шагах; принять к сведению; быть в обиде; в вашей воле; на ночь глядя.

Б. Век не забить; не без причины; невозмутимый; непоколебимый; неоткуда ждать известий; неутомимый; как не забыть; не в пример; не к добру; непреклонный; несмотря на непогоду.

 

4. Утворіть від дієслів дієприслівники. Складіть з дієприслівниками (два на вибір) речення у діловому стилі.

Зробити, запобігти, зіпсувати, захворіти, зіткнутися, наголошувати, нагромадити, надуживати, накреслити, напружувати, об’єднати, оголосити, ознайомити, перевиконати, підвищити, з’ясувати.

 

5. Складіть три речення (на вибір) у діловому стилі зі словосполученнями.

Завдяки наданим послугам; розписатися про отримання; виступити на захист; всупереч домовленості; заходи для попередження правопорушень.

 

 

? Питання для самоконтролю

1. Що означає знати мову професії?

2. Які шляхи збагачення професійної лексики?

3. Що таке термін? Які вимоги висуваються до термінів?

4. Назвіть способи творення термінів певного фаху.

5. Що таке нормування, кодифікація і стандартизація термінів.

6. Що спільного і що відмінного у професіоналізмів і термінів?

7. Чому у писемному діловому мовленні не рекомендується вживання професіоналізмів?

 

Література до теми

(1-10)

 

Тема 10. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

 

Мета: поглибити знання студентів зі стилістики, зокрема, наукового стилю; забезпечити засвоєння студентами фахової лексики.

 

План

 

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

2.1. Мовні засоби наукового стилю.

3. Оформлювання результатів наукової діяльності.

3.1. Тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

3.2. Анотування і реферування наукових текстів.

3.3. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань.

4. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.

5. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.

6. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної, магістерської робіт.

7. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль сучасної української мови (мова науки) почав формуватися ще в давній книжній українській мові за зразками і під впливом грецької і латинської мов (латина на той час була мовою наук усієї Європи). Частково науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації їх вжитку і термінологізації значень. Хоч «наука» Київської Русі, за винятком богослов’я, була популяризаторською, все ж вона мала істотне значення для становлення наукового стилю української мови. Визначними творами наукової літератури того часу були історичні переклади, зокрема переклад світової історії Іоанна Малали (VI ст.), що являв собою історію Давньої Греції, Риму та Візантії; «Хроніка» Георгія Амартола (Многогрішного), в якій ідеться про історію Візантії, та хроніка Георгія Сінкела. Елементи наукового викладу є і в «Ізборнику» Святослава (1073). Крім історичних творів, у X—XI ст. були поширені й природничі. Це насамперед «Шестодневи» — виклад природознавства у формі коментаря до історії шести днів творення світу. Містять вони також короткий виклад світської «науки» і полеміку щодо неї, філософське вчення про елементи, про рух небесних світил, про тварин та рослини. Популярним тоді був «Фізіолог» — збірка оповідань про навколишній світ. Науковий характер мав також збірник сентенцій знаменитих людей «Бджоли» та ін.

У XVI — XVII ст. наукові книги — монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди — готувалися і видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. У Києво-Могилянській академії, наприклад, було розроблено теорію онтології[3] терміна, виділено властивості наукових номінацій, закладено передумови дихотомії[4] «слово-термін».

Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні у часи бездержавності, постійні заборони урядів різних держав викладати українською мовою і друкувати книги негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Тільки у середині XIX ст. почав формуватися науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді. Сподвижниками загальнонаціональної наукової мови в Україні були Пантелеймон Куліш (1819 - 1897), Микола Костомаров (1817 - 1885), Михайло Драгоманов (1841 - 1895), Іван Франко (1856 - 1916), Іван Верхратський (1846 - 1919), Володимир Антонович (1834 - 1908), Іван Огієнко (1882 - 1972), Михайло Грушевський (1866 - 1934), Костянтин Михальчук (1840 - 1914), Сергій Подолинський (1850 - 1891), Михайло Павлик (1853 - 1915), Агатангел Кримський (1871 - 1942), Борис Грінченко (1863 - 1910), Микола Сумцов (1854 - 1922), Володимир Гнатюк (1871 - 1926), Василь Сімович (1880 - 1944), Олена Курило (1890 -?) та ін. Ці вчені вважали, що створення наукової української мови є цілком закономірним і неминучим процесом у розвитку літературної мови.

Журнал «Основа» та заснована в 1868 р. «Просвіта» були першими і на той час єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. У 1878 р. М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський започаткували видання «Громада», основним завданням якого було вироблення українського наукового стилю і його термінології.

У 1873 р. у Львові почало працювати Літературне товариство імені Тараса Шевченка, зорієнтоване на розвиток української науки, освіти, культури. У 1892 р. з ініціативи І. Франка воно реорганізувалося в Наукове товариство імені Тараса Шевченка і мало історико-філософську, філологічну, математико-природничу секції. Тоді ж було засновано видання «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», в якому публікувалися матеріали з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. Ці товариства видавали українською мовою наукові записки, збірники, матеріали; періодичні видання (часописи, вісники), монографічні праці і підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. У 1939 р. діяльність Товариства імені Тараса Шевченка в Україні припинилася, але продовжилася за кордоном (Париж, Сідней, Нью-Йорк, Торонто), де воно пропрацювало 50 років. У 1988 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка повернулося до Львова.

Однією з проблем Наукового товариства імені Тараса Шевченка було формування української наукової термінології. Завдяки його роботі уже наприкінці XIX ст. існували загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, генеза, абсолютизм, методологія, об'єктивний, полеміка, діагностика, симетричний та ін.

У 1918 р. при київському Науковому товаристві було створено Термінологічну комісію, покликану виробити термінологію природничих наук. Важливою подією у розвитку термінознавства було створення в 1919 р. Орфографічно-Термінологічної (Правописно-Термінологічної) комісії при Українській академії наук. Комісія мала природничу, технічну, правничу, орфографічну секції.

У 1921 р. при Академії наук було створено Інститут української наукової мови, основним завдання якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що існував у СРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав ці починання. Термінологічні комісії інституту намагалися інтенсивно працювати, але запиту на українську термі­нологію не було, бо українська мова витіснялася російсь­кою з управління, науки, виробництва, освіти.

Питання термінології висвітлювалися і на сторінках науково-популярного журналу «Рідна мова» (заснований у 1933 р.), головним редактором і видавцем якого був Іван Огієнко. «Термін, — писав І. Огієнко, — це зовнішній знак певного наукового розуміння. Найперша вимога від кожного терміна — щоб він найвідповідніше передавав схова­не в нім розуміння». Ця думка була визначальною упродовж п'яти років існування журналу. Статті часопису присвячувалися питанням юридичної, шкільної, військової, автомобільної та інших терміносистем. Фахівці аналізували семантику[5] слів-термінів, виділяли з-поміж існуючих ті, які точніше, на їхню думку, передають суть поняття або вже сприйняті народом. Сам І. Огієнко працював над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови, орієнтуючись на термінографічну практику Інституту української наукової мови, на теорію терміна, розроблену київськими вченими. Результати його праці були відображені на сторінках часопису. Тобто журнал «Рідна мова» продовжив традиції розвитку української термінології, вироблені українською термінологічною школою кінця XIX — початку XX ст.

Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, яким за українською мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення науки, наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміно-сполученнями. Однак слід пам'ятати, що жодна мова не має своїх чистих терміносистем, без запозичень. Природа наукової мови така, що вона різною мірою, але завжди запозичує у якості термінів слова з інших мов.

 

2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки

Професійна діяльність ґрунтується на наукових знаннях, тому дотримання стильових норм наукового стилю є важливим показником культури фахової мови. Науковий стиль характеризується абстрагованістю, інформативністю, понятійністю, предметністю, логічністю, узагальненістю, однозначністю, точністю, об’єктивністю і лаконічністю викладу. Досягається це шляхом використання різних мовних одиниць, серед яких помітну роль відіграють терміни. Досконале володіння термінологічною системою, притаманною певній професії, свідчить про сформовану професійну мовнокомунікативну компетенцію індивіда.

 

2.1. Мовні засоби наукового стилю

Науковий стиль займає вагоме місце як у писемному, так і в усному мовленні. Основною його функцією є пізнавально-інформативна. Метою наукових праць є точний, логічний, однозначний виклад думок автора. Основна форма мислення у науковій галузі – поняття і терміни. Тому для наукового стилю характерні:

  • терміни і поняття; сталі словосполучення, що становлять одне поняття; слова у прямому значенні;
  • слова суфіксального і префіксального способу творення, складні та складноскорочені слова;
  • довгі слова (8, 12 і більше фонем);
  • іменний характер текстів, широке вживання прикметників; дієслова здебільше недоконаного виду з позачасовим значенням; використовується 1-ша особа однини для позначення дій автора та 3-тя особа для позначення дій предметів, явищ, понять; однина означає загальне поняття;
  • широке використання складних (складнопідрядних) речень, односкладних простих речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами; речення розповідні, характерний складений присудок, наявні однорідні члени речення, прямий порядок слів.

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь тощо), науково-популярний (статті у неспеціальних журналах тощо), науково-навчальний (підручники, лекції тощо).

 

3. Оформлювання результатів наукової діяльності

Результати наукової діяльності оформлюють у наукових роботах, до яких належать: монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація, тези, підручники і навчальні посібники.

Монографія — наукова праця (книга), в якій досліджується одна проблема, обмежене коло питань. Монографія передбачає опрацювання великої кількості фактичного матеріалу, переконливих висновків. Автор (автори) монографії пропонує власну наукову гіпотезу чи концепцію розв'язання важливої наукової проблеми. У монографії обов'язково мають бути теоретичні розділи, висновки і список використаних наукових джерел.

Стаття - невеликого розміру наукова праця, присвячена певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у тій темі. Друкують наукові статті у фахових часописах або в збірниках наукових праць. Наукові статті бувають повідомлювальні (інформують про нові результаті дослідження), оглядові (аналіз подій, явищ тощо, зіставлення їх, виявлення найважливіших напрямів у розвитку науки), аналітичні (всебічний аналіз досить репрезентативних фактів, який виводить на розв'язання наукової проблеми), дискусійні (про спірні питання).

Реферат — короткий виклад великого дослідження (наприклад, автореферат — виклад основного змісту дисертації) або кількох праць з якоїсь наукової пробле­ми. У процесі його підготовки необхідно опрацювати одне ми кілька джерел, вибрати найцікавіші положення, найяскравіші приклади.

Анотація - стисла характеристика роботи з погляду змісту і призначення.

Дисертація — наукова праця, підготовлена для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня. У дисертаційних дослідженнях відкривають нові напрями в науці, започатковують досі невідомі підходи до розв'язання складної проблеми, вивчають ще невідоме або з'ясовують питання, які забезпечують подальше просування у цій проблемі чи галузі. Дисертація має визначені розмір і чітку структуру, стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені оригінальним змістом дослідження. Наприклад, мовні формули — актуальність теми дослідження зумовлюється...; наукова новизна роботи полягає...; аналіз дає підстави зробити висновок, що... — продовжуються і підтверджуються мовними конструкціями, що містять конкретний зміст дослідження.

Тези мають чітко нормовану змістово-композиційну структуру, в якій виділяються: преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза (висновок). Чітке логічне членування тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках – виділенням абзаців під однією рубрикою.

Підручник і посібник як жанри науково-навчального підстилю мають багато спільного і відмінного у текстотворенні. До спільних ознак належать: науковість, об'єктивність викладеного матеріалу, відповідність його навчальній програмі, наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу, доступність подавання матеріалу, що спрямована на активізацію мислення учнів, студентів; поступове і послідовне введення термінологічної лексики; суворе дотримання норм української літературної мови; культура й естетика мовлення.

Відмінність підручника і навчального посібника стосується способів подавання матеріалу і мовного викладу. Підручник містить весь обов'язковий зміст навчального курсу. Навчальний посібник може розглядати не всі розділи, теми, проблеми, а ті, що, на думку автора, потребують особливої уваги, або містити матеріал ширший, ніж передбачає програма. Часто навчальний посібник є першою спробою підручника і в наступних виданнях трансформується в нього.

 

3.1. Тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

Тези — це стисло сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді. Вони розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

- відбір автором цитат із першоджерела;

- формулювання основних положень статті чи розділу книги власними словами.

Для тез потрібно вибирати основні ідеї та положення, розмістивши їх у певній послідовності. Складаючи тези, треба обов'язково вказати:

- прізвище, ім'я, по батькові автора статті, книги;

- заголовок;

- місце написання і рік видання.

За змістом тези поділяють на три типи:

1.  Тези визначення проблеми (короткий вступ про актуальність теми; огляд існуючих поглядів на проблему чи опис ситуації в предметній галузі; окремі власні думки на цю тему; передбачувані напрями дослідження; висновок).

2.  Тези, що висвітлюють результати дослідження (короткий вступ як постановка проблеми; гіпотеза (у випадку експериментального дослідження); перелік застосованих методів; параметри вибірки; власне результати; інтерпретація і висновки).

3.  Тези, що репрезентують нову методику роботи (вступ, що описує сферу застосування методики; опис існуючих методик; опис результатів застосування, методику оцінювання ефективності; висновки).

Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати нормам наукового стилю. Це, зокрема, висока насиченість висловлювання предметно-логічним змістом, термінами і абстрактними словами, абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор, інверсій тощо. Тези повинні мати характер модально стверджувального судження чи висновку, а не конкретно-фактологічної констатації. Твердження у тезах мають бути короткими і місткими, обґрунтованим.

Конспект (від лат. conspectus - огляд) - короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо.

Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.

При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам'ять"). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, доповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

Першим етапом при оволодінні прийомами конспектування навчального тексту, тобто при роботі з джерелом, є ознайомлення з технікою виписування найбільш важливих моментів тексту.

Маркування призначено для виділення окремих частин тексту, завданням виписування є «вилучення» важливих думок, ідей тощо. До нього звертаються у тих випадках, коли хочуть використати витяги з тексту для підготовки доповідей, статей і великих робіт.

Основний принцип виписування такий, як і маркування – лише найсуттєвіше й в найкоротшій формі!

Розрізняють три основних форми виписування:

- дослівна виписка (цитата) – у цьому випадку дотримуються таких правил цитування, як точна вказівка джерела та коректне відтворення витягу. Наявність авторитетних цитат з точною вказівкою джерела цитування є обов’язковим для наукових робіт;

- витяг «за змістом» – думка автора передається своїми словами. Бездоганна у науковому відношенні робота передбачає такого роду змістові відтворення. Робиться така виписка відповідно до тих же правил, що і дослівна цитата (тобто у квадратних дужках робиться вказівка на джерело із зазначенням сторінок, звідки взята наведена інформація);

- конспективна виписка – коротко записуються основні пункти, тези, думки та ідеї тексту. Подібний огляд змісту може бути важливим для запам’ятовування та допоміжним засобом для знаходження відповідних місць у тексті. Основні думки можна викладати своїми словами на спеціальній картці. За допомогою конспективної виписки можна також скласти уявлення про те, які теми висвітлюються в окремих місцях різних книжок. Додаткові вказівки номерів сторінок полегшують знаходження цих місць.

В академічних роботах необхідно належним чином оформлювати посилання на джерела цитування. Існує два способи оформлення посилань: виноски і примітки.

Виноски оформлюються внизу сторінки, на якій розташована цитата. Для цього у кінці цитати у квадратних дужках ставиться цифра, яка означає порядковий номер цитати на даній сторінці (або, при наскрізній нумерації, порядковий номер цитати у тексті). Знизу сторінки під рискою, яка відділяє виноску від тексту, цей номер повторюється і за ним йде назва книги, з якої взята цитата і через крапку–тире, номер сторінки, яка цитується. Наприклад:

Виноградов П.Г. Нариси з теорії права – М.: Тов-во А.А. Левенсон, 1915. – с.36.

Якщо на одній і тій самій сторінці цитується одна і та сама книга, то в другій виносці можна не повторювати повністю її назву, а обмежитись наступним : Там само – с. 37.

Якщо та ж книга цитується наступного разу не на тій сторінці, то вказується її автор, а замість назви пишеться «Вказ. тв.». Наприклад: Виноградов П.Г. Вказ. тв. – с.38.

Примітки оформлюються таким же чином, але розташовуються наприкінці розділу або усього тексту.

 

3.2.  Анотування та реферування наукових текстів

Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Основна відмінність полягає у відсутності чи наявності оцінки документа.

Реферування (від лат. «refero» – доповідати, повідомляти ) підготовка доповіді на визначену тему, яка включає огляд відповідних літературних джерел. Реферування – це найпростіший вид роботи. За змістом реферування є результатом огляду однієї чи декількох книг з визначеної теми, тобто короткого опису основного змісту цих книг.

 

3.3. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

Бібліографія (від грецьк. biblion – книга) – перелік книг, журналів і статей з вказівкою вихідних даних (місце і рік виходу, видавництво тощо).

Бібліографічний список літератури найчастіше складається за алфавітом авторів, хоча на початку списку може подаватися й законодавчо-нормативна література з даної тематики. Список може бути також тематичним чи хронологічним.

У сучасних виданнях на другій чи останній сторінці в обов’язковому порядку вміщують бібліографічний опис цього видання.

Правила складання бібліографічного опису має відповідати ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.

1. Опис книги:

- прізвище й ініціали автора чи першого з авторів (у разі, якщо їх не більше трьох). Якщо ж авторів більше трьох, відразу вказують назву книги;

- без лапок з великої букви назва книги, (:) двокрапка;

- підзаголовок (якщо є, наприклад, вид видання);

- коса риска, автори (автор) так, як вони вказані на титульній сторінці. Якщо їх більше п’яти, то в квадратних дужках вказують [та ін.]

- якщо видання перекладене з іншої мови, то з великої літери після двокрапки або косої риски вказується, з якої мови здійснено переклад, крапка (коса риска застосовується у разі, якщо є прізвище перекладача; двокрапка застосовується у разі, якщо вказується, лише з якої мови здійснено переклад);

- тире, з великої літери місце видання (скорочено подаються лише такі міста: К. – Київ, М. – Москва, СПб – Санкт-Петербург, усі інші міста вказуються повністю), двокрапка, назва видавництва без лапок, кома, рік видання, крапка, тире, арабськими цифрами вказується загальна кількість сторінок з маленькою літерою с, крапка:

Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. - К.: Молодь, 1997. – 998 с.

У разі, якщо вказуються конкретні сторінки, то після крапки й тире пишуть велику літеру С, крапка, арабськими цифрами сторінки, на які зроблено посилання, крапка.

 

2.Опис статті із періодичного видання чи збірника:

- прізвище й ініціали автора (авторів, якщо їх не більше трьох), назва статті, дві косі риски, з великої букви без лапок назва журналу чи збірника, крапка, тире, рік видання, крапка, тире, номер видання, крапка, тире, велика С, крапка, арабськими цифрами сторінки, на яких вміщено статтю, крапка:

Вовчак О.Д. Банківська справа в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку // Фінанси України. – 2003. - № 10. – С. 118.

Увага! Бібліографічний опис здійснюється мовою оригіналу.

Зразки бібліографічного опису наведено у додатку 59.

 

4. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату

Реферат — письмовий виклад наукової статті, монографії, результатів наукового дослідження, змісту книги.

Цей термін має й інше значення: доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літератури та інших джерел. Реферат обов'язково містить:

  1. Назву.
  2. Тему.
  3. Текст.
  4. Висновки.

Якщо це реферат результатів наукового дослідження (реферат кандидатської чи докторської дисертації), то текст його складатиметься з окремих розділів:

  • актуальність дослідження;
  • об'єкт дослідження;
  • предмет дослідження, мета;
  • методологічна та теоретична основа;
  • методи дослідження, наукова новизна;
  • значущість;
  • практична цінність;
  • особистий внесок здобувача;
  • положення, що виносяться на захист;
  • апробація результатів дослідження;
  • структура та обсяг дисертації;
  • основний зміст роботи;
  • висновки;
  • публікації автора.

Реферат повинен мати титульну сторінку. Титульна сторінка — це перша сторінка реферату (кни­ги, наукової роботи),  що  слугує  для  початкового ознайомлення з працею. Реквізити титульної сторінки реферату є такими:

  1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.
  2. Назва закладу, в якому навчається автор.
  3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.
  4. Тема реферату.
  5. Прізвище, ім'я, по батькові особи, яка написала ре­ферат.
  6. Назва факультету і номер групи, в якій навчається ав­тор.
  7. Прізвище, ім'я, по батькові, посада, науковий ступінь керівника роботи.

Місце й рік написання.

Обсяги рефератів коливаються від п’яти до двадцяти п’яти машинописних сторінок. У рефераті повинні бути титульна сторінка, короткий план та посилання на джерела.

 

5. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті

Стаття — це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті. Вона є результатом мисленнєвого процесу, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та висловлення думок. Отже, стаття — це візуальне вираження результатів мисленнєвої діяльності.

Якщо ви вирішили написати статтю, спершу зосередьтесь на з'ясуванні таких питань:

  1. Головна тема статті.
  2. На кого розрахована стаття (хто буде користувачем вашого повідомлення).
  3.  Допоміжні засоби, якими ви можете скористатися під час написання статті.

Процес написання статті складається з таких етапів:

Попередній збір інформації — нотатки, опрацювання літератури, контакти з компетентними в цій сфері особами, добір ілюстрацій (таблиць, графіків, діаграм тощо у науковій статті, фото у публіцистичному творі).

Формування тексту статті — поділ зібраного ма­теріалу на групи відповідно до визначеної тематики.

Визначення структури статті — заголовків, підза­головків, кількості частин, глав тощо. З'ясування питання, в яких структурних частинах тексту буде розкриватися головний зміст.

Написання статті. Під час написання статті можете скористатися такими порадами:

-  чітко з'ясуйте, якою є остаточна мета вашої статті;

- стаття має ґрунтуватися на переконливих фактах, уникайте сумнівних прикладів;

- найважливіше й найголовніше повідомляйте на початку статті (підзаголовок під основним заголовком);

- переділіть текст на абзаци, оскільки суцільний текст погано сприймається читачем;

- будуючи речення, уникайте однієї й тієї самої структури. (одноманітність ніколи не була привабливою);

- намагайтесь уникати слів іншомовного походження;

- дотримуйтеся норм літературної мови;

- намагайтесь уникати надто довгих речень;

- всередині тексту подайте заголовки та підзаголовки;

- зробіть широкими поля та відстань між рядками — це дозволить надалі робити помітки, виправлення;

- якщо це стаття в газету, звертайтесь у тексті до читачів, використовуючи слова ви, ми, добродії, друзі;

- написавши статтю, дайте «сирому» текстові відлежатися хоча б один день, потім критично перечитайте його й відредагуйте.

 

6. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної, магістерської робіт

Існують також студентські наукові жанри. До них належать реферат, курсова та дипломна роботи.

Курсова робота — невелика за обсягом дослідницька робота із значною реферативною частиною.

Дипломна робота — кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка готується з метою публічного захисту й отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «спеціаліст». Виконання дипломної роботи та її захист перед державною екзаменаційною комісією є перевіркою підготовки фахівця до самостійної діяльності з обраної спеціальності, його здатності самостійно аналізувати стан проблем у певній галузі науки, розробляти необхідні пропозиції.

Дипломна робота має відповідати таким вимогам:

- бути актуальною, мати новизну, виконуватись на рівні сучасних досягнень науки і техніки;

- бути спрямованою на вирішення практичних завдань майбутньої діяльності;

- стимулювати у студентів творчий пошук нових пріоритетних наукових рішень;

- містити огляд наукових і методичних праць, пов'язаних з темою дослідження;

- пропонувати оптимальні рішення на основі застосування математичних методів моделювання з використанням сучасних засобів обчислювальної техніки;

- виконуватися в руслі наукових досліджень кафедри та інших наукових підрозділів закладу;

- узагальнювати і розвивати науково-дослідницькі здібності студента;

- свідчити про коректне ставлення студента до використання результатів аналізу та опублікованих матеріалів інших авторів, тобто містити посилання на використані джерела із вказівкою прізвища й ініціалів автора, назви праці, видавництва, місця і року видання, сторінки (див. р.3.3 щодо оформлення посилань та бібліографічного опису). Дипломні роботи без посилань на джерела використаного матеріалу до захисту не допускаються.

До змістової частини дипломної роботи ставляться такі вимоги:

- чітка характеристика предмета, об'єкта, мети, завдань, методів дослідження, логічна побудова викладеного матеріалу, опис і аналіз проведених автором експериментів;

- аналіз монографічної і періодичної літератури з теми дослідження;

- вивчення і характеристика історії досліджуваної проблеми чи окремих питань, практичного стану, а також передового досвіду;

- повнота розкриття теми дослідження;

- узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних рекомендацій.

Обсяг дипломної роботи становить 50-100 сторінок комп'ютерного тексту. Структура роботи передбачає наявність титульного аркуша, змісту, вступу, теоретичної і практичної частини, висновків, списку використаних джерел, додатків. Текст має бути поділений на окремі розділи і підрозділи.

Магістерська робота — це кваліфікаційна науково-дослідницька робота випускника, яка готується з метою публічного захисту і отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «магістр». Її автор покликаний продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота має узагальнювальний характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра. Водночас це самостійне оригінальне наукове дослідження студента, результати якого мають теоретичне і практичне значення. У процесі написання магістерської роботи студент упорядковує на власний розсуд накопичені наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значущість. Форма викладу матеріалу характеризується певним ступенем абстрагування, активним застосуванням математичного апарату, засобів логічного мислення, комп'ютерних методик та математичної статистики.

Усі судження і наведені у роботі дані мають бути аргументованими і точними. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор залучає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки. Структура магістерської роботи аналогічна дипломній і включає: титульний аркуш; зміст; вступ; розділи і підрозділи основної частини; висновки; список використаних джерел; додатки.

Наповнення кожної частини магістерської роботи визначається темою. Вибір теми, етапи підготовки, пошук бібліографічних джерел, вивчення їх і добір фактичного матеріалу, методика написання, правила оформлення магістерської роботи та її захист мають багато спільного з дипломною роботою студента і кандидатською дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки слід застосувати методичні і технічні прийоми підготовки наукової праці.

Отже, в науковому стилі діють суворі стильові норми, порушення яких свідчить про низький рівень мовно-наукової культури автора. Щоб уникнути цього, необхідно дотримуватися всіх основних вимог стилю і конкретного його жанру.

 

7. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці

Рецензія — це критичний відгук на художній, науковий або інший твір, що містить зауваження, пропозиції тощо. Мета рецензії — рекомендація твору до друку, захисту. Рек­візити рецензії є такими:

  1. Назва виду документа.
  2. Заголовок, що містить:

- назву рецензованої роботи;

- прізвище та ініціали її автора;

- видавництво та рік публікації, кількість сторінок.

3. Текст, що складається з двох частин:

- стислий виклад змісту роботи;

- зауваження, пропозиції, висновки автора рецензії.

4. Підпис особи, яка рецензувала роботу.

5. Дата.

У разі необхідності підпис завіряють печаткою.

Відгук – це висновок уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові роботи, вистави, фільми, представлені на розгляд чи до захисту.

Реквізити відгуку такі:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок, що містить:

- назву роботи;

- прізвище, ім'я та по батькові її автора;

- рік написання;

- кількість сторінок.

3. Текст, що містить:

- вступ;

- стислий виклад змісту роботи;

- критичні зауваження;

- висновок з пропозиціями.

4. Підпис, що завіряється печаткою.

5. Дата.

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Проаналізуйте особливості розгортання змісту наведеного тексту. Визначте види зв'язності, наявні в тексті. Виділіть мовні засоби зв'язку. Складіть план та анотацію до цього тексту.

НАНОТЕХНОЛОГІЇ: ЧИ БЕЗПЕЧНІ ВОНИ?

На думку експертів, нанотехнології стануть рушійною силою наступної промислової революції і змінюватимуть наш спосіб життя. Дослідження та розробки нанотехнологій знаходяться у стані підйому у гонитві за оригінальними та корисними речами, і в той час, коли відбувається злет фабричного виробництва, зовсім мало робиться для того, щоб гарантувати безпеку суспільству та навколишньому середовищу.

Нанотехнології обіцяють величезні потенційні вигоди у поліпшенні ледве не всіх видів промислової продукції: комп'ютерів, автомобілів, одягу, продуктів харчування, медикаментів, батарейок і багато чого іншого.

Водночас усе більше й більше постає питання: чи є вони безпечними?

Нанотехнології включають у себе широкий спектр технологій для контролю над структурою матерії на рівні атомів і молекул. Нанометр — це одна мільярдна метра, ширина 10 розміщених поруч атомів водню; товщина людської волосини дорівнює приблизно 80 тисячам нанометрів. Важко навіть уявити собі щось настільки мале, ще важче повірити, що це може використовуватися у виробничих процесах.

На такому мікроскопічному рівні матерія поводить себе не так, як у нашому повсякденному житті у цьому світі, де панує класична Ньютонова фізика. У наносвіті властивості матерії зумовлюються складним і багатим поєднанням класичної фізики та квантової механіки.

«Під складністю розроблених наноречовин ідеться про те, що їх вплив буде залежати більш ніж просто від хімії... Одна тільки мікроскопічна величина наночастинок могла б дозволяти їм легше проникати й вражати людські органи... Той факт, що речовини наномасштабу можуть мати надзвичайні властивості — властивості, котрі не узгоджуються із "прописними" фізикою та хімією, — може являти собою потенційну загрозу», — застеріг кандидат наук Ендрю Д. Мейнард.

Серйозні побоювання не обмежуються питаннями безпеки й впливу на здоров'я: повинні бути вивчені й ширші соціальні й етичні наслідки. «Нанотехнічною революцією рухає погоня за прибутком — не потреба у розвитку людства... Доки докорінними проблемами є убогість і соціальна несправедливість, нові технології ніколи не будуть універсальним їх вирішенням», — стверджують американські експерти (Із газети).

 

2. Прочитайте текст публіцистичного стилю. Організуйте і проведіть дискусію (полеміку) на тему паління.

Здавалося б — легальний продукт, то й реклама легальна. Щодо тютюнових виробів медики кажуть: «Якби про вплив на здоров'я паління тютюну сто років тому було відомо те, що нам відомо тепер, — жодна держава не дозволила б його легального виробництва та продажу». А ВООЗ активно поширює слоган: «Від цього продукту вмирає кожен третій із тих, хто споживає його за призначенням».

Бурхливе поширення паління у XX столітті завдячує виключно вдалій рекламі. Сьогодні реклама сигарет — лише імідж. У ній дедалі менше інформації, дедалі більше суто візуальної привабливості. Реклама зробила тютюнові вироби товаром широкого споживання. Сам собою, без рекламного лоску, сигаретний дим викликає першіння в горлі, кашель, рак. Споживач курить не сигарети, а Америку, дружбу, любов, сексуальність, елітність. Наче первісна людина, яка вірила, що з'їдаючи серце ворога, вона стає і сміливішою (Із газети).

 

3. Дайте стилістичну характеристику виділеним словам. І словосполученням. Проаналізуйте їх стилістичні функції. Поясніть, у яких стилях вони не вживаються і чому.

1. Якби кілька років тому «навернувся» (вийшов із ладу) якийсь український провайдер, то ніхто з місцевих користувачів не надав би цьому особливого значення. 2. Не зумівши відстояти свої інтереси в економічній боротьбі з рівними собі, Полтавський ГЗК вирішив «відірватися» на журналістах. 3. Проте, як свідчить практика, драконівські методи боротьби з «ворожими» сайтами не ефективні. 4. Справу сяк-так «утрясли», але не остаточно. 5. Чим не можливість і в Європі «засвітитися», і перед Росією не зганьбитися. 6. Система накопичення, транспортування та скидання цих потоків [брудної води] складна, дорога і «влітає» нашим платникам податків у копієчку. 7. Дедалі частіше проявляється добре відома чиновницька сверблячка – куди «закопати» гроші, що з’явилися в державі. 8. Народ, правда, порозумнішав – «живі» гроші вимагає (Із газет).

 

4. Спишіть речення, добираючи з поданих у дужках слів потрібне. Поясніть свій вибір.

1. В акціонерному товаристві посада голови правління (виборна, виборча). 2. Проведення виборів до Верховної Ради забезпечують (виборчі, виборні) комісії. 3. Мій товариш охоче виконує різні (громадські, громадянські) доручення. 4. (Громадський, громадянський) мотив є одним із провідних у творчості В. Сосюри. 5. Між студентами та викладачами були дружні (відношення, відносини). 6. На сьогоднішньому занятті ми вчилися визначати типи синтаксичних (відношень, відносин). 7. Дівчина була у скрутному матеріальному (стані, становищі). 8. Бабуся була у поганому (стані, становищі) і не могла йти далі. 9. Незнайомою дорогою ми добиралися до міста за (покажчиками, показниками). 10. (Покажчиком, показником) культури й освітнього рівня людини є мова. 11. Наші (музичні, музикальні) смаки не збігалися. 12. Т.Г. Шевченко був дуже (музичною, музикальною) людиною. 13. Цієї весни посівна (компанія, кампанія) була тривалою. 14. Я працюю в страховій (компанії, кампанії). 15. У його (уяві, уявленні) поставали сині озера та несходимі ліси. 16. Фотографії не давали (уяви, уявлення) про справжнє мистецтво художника. 17. Одна з (діалектичних, діалектних) назв серпня – хлібосол. 18. Між формою і змістом твору існує (діалектичний, діалектний) зв'язок.

5. Складіть рецензію на статтю із фахового журналу (за вказівкою викладача).

 

 

? Питання для самоконтролю

 

1. Які існують вимоги щодо оформлення реферату, курсової роботи?

2. Які існують вимоги до бібліографічного опису журнальних статей, книг, матеріалів із електронних джерел?

3. Які видання належать до наукової літератури?

4. Що таке наукова стаття? Із яких розділів складається наукова стаття?

5. Що таке тези?

6. Які існують правила оформлення наукової роботи: тез, статей?

7. Яка мета рецензії?

 

Література до теми

(1-10)

 

Тема 11. Проблеми перекладу наукових текстів

 

Мета: з’ясувати проблеми перекладу наукових текстів, зокрема з використанням комп’ютерних перекладачів.

 

План

 

1. Загальні та часткові теорії перекладу. Види перекладу.

2. Переклад спеціальної галузевої термінології.

3. Специфіка перекладу наукового тексту.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

  1. Загальні та часткові теорії перекладу. Види перекладу.

Переклад - це дуже давній вид людської діяльності. Без нього важко уявити такі добре відомі історичні факти, як утворення великих імперій, населених численними багатомовними народами, панування культури однієї нації, яка має більший соціальний престиж, розповсюдження релігійних та соціальних вчень тощо.

Роль перекладача є величезною, до нього висуваються високі вимоги. Він повинен вільно володіти двома мовами (вважається, що людина добре знає мову, якщо уміє нею мислити), бути високоосвіченою людиною з широкими та багатосторонніми знаннями. Перекладач повинен, крім того, добре розбиратися в предметі перекладу. Якщо йдеться про перекладача суспільно-політичного тексту, то він повинен бути в курсі міжнародних подій, знати політичну систему, економіку, географію, адміністративний устрій тощо. Перекладач повинен вивчати культуру, історію, літературу інших народів і особливо народу тієї країни, з мови якого він перекладає. Він повинен знати побут і звичаї цього народу.

Різноманітність процесу перекладу приводить не тільки до великої кількості різних його теоретичних моделей, але й ставить питання про необхідність розрізняти загальну теорію перекладу, теорії окремих видів перекладу і часткові теорії перекладу.

Теорія усного перекладу охоплює загальні для всіх видів усного перекладу питання. Специфічні проблеми послідовного, синхронного перекладу або перекладу з листа, які розглядаються у відповідних теоріях, незмінно зводяться до функціонування розумових механізмів, знакового способу перекладу та до інших питань, які не виходять за рамки теорії усного перекладу. Перед усним перекладом, як і (поки що) перед машинним, не стоїть проблема жанрового характеру тексту, або проблема передачі стилістичних тонкощів оригіналу. Перекладати художні твори усно немає сенсу: навіть досвідчені перекладачі не здатні зберегти інваріант, а тому переклад перестає бути перекладом. В усному перекладі на перше місце висувається проблема функціонування навичок та умінь і допоміжних засобів перекладу (система записів, технічне обладнання). Подальший поділ теорії усного перекладу пов'язаний саме з умовами роботи перекладача.

Дещо інакше виглядає справа з письмовим перекладом. Функціонування розумових механізмів перекладача відбувається у відносно спокійних умовах. У письмовому перекладі на перше місце висувається теоретичний аспект роботи перекладача, вміння правильно оцінювати і вибирати мовні засоби, зберігати стиль оригіналу. Так, письмовий переклад художньої літератури дуже відрізняється від перекладу інших текстів. Мова художніх творів характеризується образними засобами, ритмікою мови, індивідуальним стилем автора. Передача образних засобів мови, стилістичних особливостей письменника більше залежить від літературного таланту перекладача, від його відчуття мови, ніж від вироблених у нього автоматичних навичок.

 

  1. Переклад спеціальної галузевої термінології

Переклад спеціальної галузевої термінології, в тому числі й економічної, здійснюється різними способами, а саме за допомогою таких міжмовних трансформацій: лексичних, лексико-семантичних та лексико-граматичних. Головне завдання перекладача полягає у правильному виборі того чи іншого прийому в ході процесу перекладу, щоб якнайточніше передати значення кожного терміна.

Одним із найпростіших лексичних способів перекладу економічного терміна є метод транскодування. Транскодування - це політерна чи пофонемна передача вихідної лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови перекладу. Даний прийом часто застосовується для перекладу англійських економічних термінознаків, орфографічна система мови яких дуже відрізняється від української і передбачає, перш за все, передачу звукової форми терміна, а вже потім - його лексичного значення.

Найбільш розповсюдженим лексичним прийомом перекладу економічних термінів є описовий спосіб передачі значення термінознака. Такий прийом застосовується при перекладі тих економічних понять і реалій, які вже давно відомі в постіндустріальних суспільствах, але тільки зараз починають з'являтися в українському соціумі. Передача значень таких термінів можлива лише шляхом розкриття й додаткового пояснення змісту нових термінологічних одиниць. До таких належать сучасні форми торгівлі та надання фінансових послуг.

Іншою особливістю процесу перекладу є "невловимість" деяких його сторін. Дослідник зазвичай має у своєму розпорядженні два тексти (вихідний і перекладу), а що відбувається в голові перекладача, як перекладач працює - про це можна лише здогадуватися. Все це спонукає або обмежуватися вивченням результатів міжмовних перетворень, або застосовувати метод "чорної скриньки" при дослідженні процесу перекладу, тобто до вимірювання даних на вході (текст оригіналу) і даних на виході (текст перекладу). Цей метод дозволив не лише вийти за межі лінгвістики на емпіричному рівні дослідження, але й зробити перспективні для теорії перекладу висновки (наприклад, про тенденції перекладу збільшувати складову величину тексту, про вплив прецизійних[6] слів на процес усного перекладу, про організуючу роль лексичних одиниць з нульовою та повторною інформацією при оформленні перекладу тощо).

 

3. Специфіка перекладу наукового тексту

Інакше повинен працювати перекладач наукового матеріалу. В наукових текстах міститься багато термінів, фактів, в яких можна розібратися лише маючи відповідну підготовку. Успіх роботи перекладача в науковій сфері визначається більше його знаннями, вмінням оперувати термінологією, аніж перекладацькими навичками. Все це свідчить про те, що письмовий переклад отримує свою специфіку лише в зв'язку з особливостями вихідних текстів, з особливостями використаних у них мовних засобів.

Мовні засоби визначають жанровий характер текстів, який і є основою для класифікації письмового перекладу і визначає правомірність виділення теорії художнього перекладу і теорії спеціального перекладу.

Теорія художнього перекладу - "найдревніша" з теорій перекладу. Навіть сьогодні багато авторів свої теоретичні положення про переклад розробляють у сфері художньої літератури, тобто в поняттях і термінах літературознавства. Ця обставина цілком закономірна і її наслідком є широке використання методів порівняльного стилістичного аналізу оригіналу твору і його перекладу. Праці у сфері теорії перекладу художньої літератури не тільки зробили свій вклад в загальну теорію перекладу, але й започаткували розробку загальнотеоретичних проблем перекладу.

У центрі уваги теорії спеціального перекладу знаходяться терміни і кліше. Терміни групуються за термінологічними номенклатурами, які обслуговують різні галузі знань. Терміни разом з поняттями, які вони позначають, утворюють закриті системи, які слід вивчити, щоб успішно працювати у військовому, економічному, технічному, суспільно-політичному та інших видах перекладу. Незалежно від галузці знань переклад текстів, насичених термінологією і кліше, пов'язаний з єдиним колом проблем, сукупність яких і є теорією спеціального перекладу. Так одна і та ж теорія спеціального перекладу обслуговує діаметрально протилежні галузі знань: космос і сільське господарство, юриспруденцію і біотехніку. Спеціальний переклад акумулює різні види перекладу, серед яких на перше місце виступають суспільно-політичний, військовий і технічний.

 

Завдання до самостійної роботи

 

1. Доберіть до даних висловів літературні відповідники і запишіть їх.

Точка зору, на протязі, приймати участь, носити ім’я, носити характер, повістка дня, поставити галочку, вибач мене, дякую тебе, приходити в голову, кидатися в очі, оточуюче середовище, по можливості, із задоволенням, точно відомо, в кінці кінців, давати добро, подача документів, в якості директора, матеріальне положення, заключати угоду, виписка з протоколу, проявляти інтерес.

 

2. Прочитайте текст. Сформуйте власну думку про порушене автором питання.

Аргументуйте її посиланнями на авторитетні джерела. Для цього ознайомтесь із присвяченими цій проблемі працями українських учених, поданих у списку літератури.

Обговоріть це питання в аудиторії.

Якщо мова — це дім нашого буття, то треба просто прислухатися до голосів довкола, і можна зрозуміти, чим живе наше покоління. Раптом помічаєш, що в дійсність, тобто мову, непомітно змінюючи нас самих, увійшли пофігізм і облом, а також відаки та мобілки, з'явилися юзери і чайники, сисадміни і хакери, які однаково лають галіму вінду, ми стали стібатися, тусуватися, нам забивають баки чи то женуть фуфло (порожняк вони, здається, не гонять).

Жаргон став всюдисущим: його чути в рекламі, публічному мовленні, він уже не дивує у ЗМІ чи художній літературі. Невідомо, як впоратися з такою експансією жаргону, вербальною свободою і чи ще актуально говорити про простір, вільний від жаргону.

Саме жаргон, завдяки старанням мовних (і, як з'ясуємо пізніше, політичних) пуристів, неодмінно асоціюється із засміченою й забрудненою мовою вулиці, міста, молоді. Однак лінгвісти доводять, що з того «бруду» і постає мова. І що жаргон — це вияв сміхової культури й реалізація мовної свободи.

То що ж виходить: жаргон — це руйнування літературної норми чи запорука розвитку мови? (Н. Партач).

 

 

3. Запишіть словосполучення українською мовою.

А. Двух мячей; восьмидесяти трех детей; меньше в полтора раза; тридцатью четырьмя станками; на миллиардах звезд; семьюстами шестью долларами; семьюдесятью дискетами; несколько сот деревьев; шестнадцатью тоннами; восьмерых профессоров; сорока иллюстрациями; четвертью часа; около десятка кирпичей; миллиона гривен.

Б. Пятьюдесятью двумя яблоками; к семистам шестидесяти шести шагам; полутора тоннами; на трех файлах; восемью четыре; восемью граммами; девяноста двум акциям; четырьмя миллионами жителей; двумстам семидесяти двум гривнам; нескольким миллиардам микробов; сорока трем человекам; оба раза; тысячей километров.

 

4. Запишіть речення, утворивши з дієслів дієприслівники.

1. Підприємство, (здійснювати) свою діяльність і (домагатися) цілей, спрямованих на задоволення попиту споживачів на товари і послуги, застосовує певні засоби. 2. (Аналізувати) товар як інструмент маркетингу, потрібно звернути особливу увагу на концепцію життєвого циклу товару, що ґрунтується на постулаті: кожен товар чи послуга мають свій період дії, протягом якого продукт проходить різні стадії, (починати) з введення товару у виробничу програму і до його виведення з неї. 3. (Простежити) тривалість життєвого циклу товару, можна сказати, що він зумовлений кількома моментами: типом товару, ступенем конкуренції, техніко-технологічними факторами і поведінкою покупця. 4. У сучасних умовах держава, (спиратися) на засади ринкової економіки, поступово послабить свою роль у визначенні цієї політики. 5. (Застосовувати) політику єдиних цін, товаровиробник однаково розподіляє товар між покупцями без урахування їх платоспроможності.

 

5. Зробіть переклад українською мовою, намагаючись дотримати ритм, а по можливості і риму, вірша Ю.Лермонтова “Белеет парус одинокий” або О.Пушкіна «Уж небо осенью дышало», написаних ямбом.

 

? Питання для самоконтролю

  1. Яка специфіка перекладу наукового тексту?
  2. Які є види перекладу?
  3. Які існують способи перекладу економічних термінів?

 

Література до теми

(1-10)

 

[1] Чмут Т. К. Культура спілкування. — С. 201-202.

[2] Універсальний довідник - практикум з ділових паперів /С.П. Бибик та ін. - К.: Довіра, 1997. –  400 с.

[3] Онтологія – осягнення основ усього сущого або розумом, або інтуїцією.

[4] Дихотомія – послідовне ділення цілого на дві частини, потім кожної частини знову на дві і т.д.

[5] Семантика – значення мовних одиниць – окремих слів, фразеологізмів, складових частин слова тощо.

[6] Прецизійний – який визначається найвищою точністю.