|
|
Економічна діагностикаДата публикации: 28.07.2017 08:24
ВСТУП
В сучасних умовах господарювання найважливішою проблемою будь-якого вітчизняного підприємства є його виживання, забезпечення фінансової стабільності та подальшого розвитку. Вирішити цю проблему можна лише шляхом створення і реалізації конкурентних переваг на основі ґрунтовних попередніх аналітичних досліджень. Необхідність проведення таких досліджень зумовила появу нових напрямів економічного аналізу, які дозволяють оперативно задовольняти потреби керівників різних рівнів в аналітичній інформації, необхідній для прийняття управлінських рішень при плануванні та регулюванні виробництва. Одним з таких напрямів є економічна діагностика, яка передбачає: здійснення ситуаційного аналізу; оцінку конкурентоспроможності підприємства та його продукції; дослідження потенціалу підприємства; аналіз перспектив, які воно одержить у випадку реалізації змін у плануванні, постачанні, регулюванні та організації виробництва; оцінку результативності управлінського рішення, що приймається. Вона дозволяє визначити „вузькі місця”, дослідити наявні резерви, визначити перспективні шляхи їх використання та розробити заходи щодо усунення несприятливих ситуацій у разі їх виникнення. Результати діагностики та запропоновані за ними рекомендації повинні стати основою при визначені керівництвом стратегії розвитку організації. Це дозволить підвищувати адаптаційну здатність підприємства, його стійкість відносно впливу мінливого ринкового середовища. Тому майбутньому економісту необхідно знати основні принципи проведення діагностичного дослідження, сутність різноманітних процедур аналізу та оцінки внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, вміти визначати вплив запропонованих заходів на ефективність виробництва, що визначає актуальність вивчення предмету «Економічна діагностика». У посібнику відповідно до програми навчальної дисципліни по кожній темі курсу «Економічна діагностика» наведено короткий конспект лекцій, після якого запропоновано перелік питань для обговорення на практичних чи лекційних заняттях та тести для самоперевірки знань. Для кращого закріплення теоретичного матеріалу передбачається вирішення задач та виконання запропонованих в посібнику практичних завдань в аудиторії. Отриманню студентами практичних навичок сприятиме також самостійне виконання завдань з проведення економічної діагностики підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи (за окремими складовими). В кінці кожної теми наведено перелік літератури, в якій студент може відшукати відповіді на питання, що можуть виникнути при вивченні даної теми чи при підготовці завдань, передбачених для самостійного виконання.
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
МОДУЛЬ 1. Діагностика як інструмент забезпечення ефективного функціонування та розвитку підприємства у конкурентному середовищі
ТЕМА 1. Предмет і завдання дисципліни Сутність економічної діагностики, її види. Місце економічної діагностики в системі управління підприємством. Економічна діагностика і техніко-економічний аналіз: спільні риси і відмінності. Класифікація видів економічної діагностики за різними ознаками, їх характеристика. Предмет і задачі курсу.Предмет курсу. Взаємозв`язки з іншими дисциплінами. Мета і задачі курсу. Методичний апарат та інструментарій економічної діагностики. Методи кількісної оцінки: порівняння, зіставлення, індексний, пофакторний тощо. Економіко-математичні методи, сфера їх застосування. Моделі: дескриптивні, предикативні, нормативні, Du Pont та ін. Спеціальні діагностичні методи: SWOT-аналіз, бенчмаркінг, аналіз ланцюжка створення вартості тощо. Експертні методи: „мозкової атаки”, імітаційне моделювання, метод Дельфі. Бухгалтерський облік як джерело інформації для діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства. Порядок проведення діагностичного дослідження.
ТЕМА 2. Діагностика конкурентного середовища підприємства Методичні особливості діагностики галузі.Зміст, інформаційна база та порядок проведення дослідження. Оцінка ступеня концентрації у галузі. Діагностика сил конкуренції за М. Портером: суперництво серед діючих конкурентів; конкуренція з боку товарів-замінників; загроза появи нових конкурентів; позиції та економічні можливості постачальників і споживачів. Фактори, що визначають рівень конкуренції на ринку та ознаки їх прояву. Визначення місця учасників за конкурентною позицією. Оцінка привабливості та перспектив розвитку галузі. ТЕМА 3. Оцінка стратегічного протистояння фірм-конкурентів Визначення пріоритетних конкурентів на ринку.Групування за ознаками: аналогічні за всіма аспектами виробничо-збутової діяльності; аналогічні за загальними напрямками виробничо-збутової діяльності; що задовольняють ті самі потреби за допомогою товарів-замінників та інші. Карта стратегічних груп як основний діагностичний спосіб визначення конкурентних позицій суперників. Вибір стратегічних змінних. Стратегічні групи конкурентів. Ознаки та підходи до їх формування. Принципи побудови карти стратегічних груп. Аналіз найближчих конкурентів, прогноз їх дій. Стратегічні можливості, що має підприємство. Визначення майбутніх цілей і поточної стратегії.
ТЕМА 4. Діагностика конкурентоспроможності підприємства Конкурентоспроможність підприємства. Поняття, складові та методика визначення конкурентоспроможності підприємства. Конкурентний статус підприємства, його оцінка. SWOT-аналіз підприємства, як діагностична процедура. Сутність та способи розробки. Чинники, що визначають сильні та слабкі сторони підприємства, його можливості та загрози. Підходи до оцінки конкурентоспроможності підприємства.
ТЕМА 5. Діагностика конкурентоспроможності продукції підприємства Конкурентоспроможність продукції.Основні аспекти визначення конкурентоспроможності продукції (корисність, ціна споживання, якість та ін.). Параметри конкурентоспроможності продукції промислового призначення (технічні, нормативні, економічні) та споживчого вжитку («жорсткі», «м`які»). Фактори, що мають вплив на рівень конкурентоспроможності продукції. Інструментарій оцінки конкурентоспроможності продукції. Одиничні, групові та інтегральні показники конкурентоспроможності. Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності продукції. Основні етапи оцінки, завдання кожного з них. Особливості вибору аналогів та базових зразків. Склад ціни споживання.
МОДУЛЬ 2. Діагностика потенціалу підприємства
ТЕМА 6. Діагностика майна і ринкова ціна підприємства Вартість господарюючого суб`єкта. Складові та принципи формування ринкової вартості підприємства. Інформаційна база оцінки.Склад необхідної інформації та джерела її отримання. Процедура і методи оцінки. Методи оцінки вартості, засновані на витратному підході (простий балансовий, чистих активів, ліквідаційної вартості активів та ін.). Методи оцінки вартості, що базуються на доходному підході (капіталізації доходів, економічного прибутку, дисконтування грошових потоків та ін.). Методи оцінки вартості, засновані на порівняльному підході (порівняльних продаж, аналогів, галузевих коефіцієнтів та ін.). Етапи та процедура оцінки вартості з використанням різних методів. Корегування вартості підприємства.
ТЕМА 7. Управлінська діагностика Цілі, принципи, методи та етапи управлінського аналізу. Діагностика структури управління та якості управлінських рішень. Ознайомлення з формальною організаційноюструктурою, визначення її типу. Оцінка відповідності оргструктури стратегії підприємства. Оцінка параметрів: гнучкості, надійності, оперативності, якості рішень. Оцінка зв`язків підприємства із зовнішнім середовищем. Оцінка загальних результатів діяльності підприємства. Критерії і показники, що використовуються для загальної діагностики системи менеджменту підприємства. Загальна ефективність діяльності як ступінь досягнення цілей.
ТЕМА 8. Діагностика виробничого потенціалу підприємства Сутність, основні характеристики та складові виробничого потенціалу підприємства. Виробничі можливості підприємства. Характерні риси та складові виробничого потенціалу. Методичні підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства. Оцінка потенціалу підприємства за окремими різновидами ресурсів (трудовий, капітальний, інформаційний, науковий). Ресурсний(обліково-звітний), структурний(функціональний)та цільовий(проблемно-орієнтований) підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства. Гнучкість виробничої системи та її діагностика. Поняття гнучкості виробничої системи та її залежність від ступеня мінливості технології.
МОДУЛЬ 3. Діагностика стану підприємства
ТЕМА 9. Фінансова діагностика Основні положення, об`єкти і суб`єкти аналізу. Інструментарій фінансової діагностики. Основні моделі фінансової діагностики, їх характеристика. Діагностика підприємства за допомогою балансу і звіту про фінансові результати. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати як інформаційна база для проведення фінансової діагностики. Характеристика: активів (зміни у структурі, оцінка ліквідності та визначення вартості з урахуванням можливих збитків, оцінка якості); зобов`язань підприємства (зміни в абсолютному значенні за статтями та у структурі); власного капіталу (зміни фактичного власного капіталу за вирахуванням збитків та заборгованості засновників; зміни в обсягах резервів, фондів, нерозподіленого прибутку). Оцінка динаміки у структурі активів і пасивів та їх співвідношення. Система показників фінансового стану підприємства.Оцінка чистої виручки, прибутку або збитків підприємства. Результати підприємства за основними видами діяльності. Діагностика за показниками ліквідності, фінансової стійкості, обіговості, рентабельності. Використання програмних комп`ютерних продуктів для оцінки фінансового стану підприємства. . ТЕМА 10. Діагностика економічної безпеки підприємства Економічна безпека підприємства: сутність, основи оцінки.Поняття економічної безпеки. Джерела небезпеки. Зони ризику та вразливі місця підприємства. Ознаки критичних ситуацій. Функціональні складові економічної безпеки: фінансова, техніко-технологічна, політико-правова, інформаційна, кадрова, екологічна, силова, та ін. Методичний апарат діагностування економічної безпеки підприємства.Прямі та непрямі ознаки порушення підприємством зони безпеки. Методи оцінки економічної безпеки за результатами фінансової діагностики. Механізм забезпечення належної економічної безпеки підприємства.Система моніторингу стану та динаміки розвитку підприємства. Організація служби економічної безпеки підприємства та оцінка ефективності її діяльності.
ТЕМА 11. Діагностика економічної культури підприємства Складові та функції економічної культури. Типи організаційної культури (моделі Я.Хармса, Г.Хофстеда, Г.Харисона). Ієрархічна, ринкова, кланова, адхократична культура. Особливості діагностики економічної культури підприємства.Виявлення проблем формальних і неформальних відносин, конфліктів. Особливості оцінки продуктивності творчої праці, цінності інтелектуальних продуктів. Оцінка рівня професіоналізму та кваліфікації провідних спеціалістів підприємства. Формування управлінської команди. Вплив національних культур на вибір видів і форм управління.
МОДУЛЬ 1. Діагностика як інструмент забезпечення ефективного функціонування та розвитку підприємства у конкурентному середовищі
ТЕМА 1. Предмет і завдання дисципліни
1. Сутність економічної діагностики, її види. 2. Предмет і завдання діагностики. 3. Методичний апарат та інструментарій економічної діагностики. 4. Порядок проведення економічної діагностики.
1. Сутність економічної діагностики, її види. Конкурентоспроможність та прибутковість підприємства залежать, насамперед, від того, наскільки виваженою є його стратегія поведінки та наскільки управлінські рішення відповідають реальному стану ринкового середовища, власному потенціалу підприємства. Для обґрунтування і прийняття оптимальних рішень необхідно: постійно здійснювати глибокий комплексний аналіз всіх сфер діяльності підприємства з позиції досягнення максимально можливого економічного результату за рахунок оптимально-ефективного використання наявних власних ресурсів, з урахуванням стану сировинного ринку, ринків праці та вибраних видів продукції; визначати стратегічні проблеми, що виникають при досягненні підприємством поставленої мети, встановлювати причини їх виникнення та знаходити шляхи для вирішення. Під проблемою, як правило, розуміють невідповідність фактичного стану керованого об`єкта (підприємства) тому, за якого можуть бути досягнуті цілі, поставлені керівником. До основних проблем, які впливають на результати діяльності підприємства, відносять: неефективний менеджмент, низьку конкурентоспроможність продукції та підприємства в цілому, негнучку цінову політику, невідповідність системи управління персоналом ринковим умовам і т.п. Своєчасне виявлення проблем шляхом проведення діагностики діяльності підприємства, дозволяє усунути їх з найменшими витратами. Діагностика (у перекладі з грецької мови) – це розпізнавання стану об`єкта за прямими та непрямими ознаками. В економічній літературі існує багато інших визначень діагностики. На нашу думку, найбільш вдалим є наступне. Діагностика – це процес розпізнавання та визначення негативних (кризових) явищ в діяльності підприємства на основі помічених локальних змін, установлених залежностей, а також особливо помітних явищ в діяльності підприємства. Діагностика повинна охоплювати середовище та всі сфери діяльності підприємства, а відповідно – здійснюватись за наступними основним напрямками. 1. Дослідження реального стану та ринкової орієнтації підприємства, що діагностується (аналіз динаміки його розвитку в часовому та просторовому вимірах). 2. Аналіз бізнес-середовища (діагностика галузі та основних сил конкуренції за М.Портером).
4. Дослідження рівня конкурентоспроможності підприємства та його продукції (аналіз портфеля стратегічних бізнес-одиниць фірми; оцінка переваг продукції підприємства, існуючих систем ціноутворення, просування, збуту і дистрибуції; ефективність маркетингової стратегії і т.д.).
Розрізняють наступні види економічної діагностики:
2. Предмет і завдання діагностики. Об`єктом економічного діагностування може виступати будь-яка економічна організація. Предметом діагностики єположення підприємства на ринку своєї продукції а також його діяльність, спрямована на досягнення оптимальних результатів. В загальній системі управління підприємством діагностика виконує такі завдання, як: - вивчення характеру дії економічних законів, визначення закономірностей та тенденцій розвитку підприємства; - комплексне обґрунтування всіх бізнес-проектів і стратегій підприємства; - контроль за досягненням поставлених цілей, за ефективністю використання ресурсів; - пошук резервів підвищення результативності економічної системи підприємства; - прийняття управлінських рішень для реалізації виявлених резервів. Повнота, достовірність та точність результатів діагностичного дослідження, а відповідно - обґрунтованість пропозицій щодо подальшого розвитку підприємства, залежать від наявної інформаційної бази. При цьому дослідники вважають, що інформації ніколи багато не буває, проте вона має бути достовірна і якісна. Джерела отримання інформації поділяють на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел відносять результати облікової діяльності (бухгалтерську, фінансову, статистичну, податкову звітність) та позаоблікові матеріали (протоколи виробничих нарад і зборів трудових колективів; накази керівництва; доповідні та пояснювальні записки; матеріали ревізій та аудиту; програми і проекти розвитку підприємства; посадові й службові інструкції; довідники для службового користування; ліцензії та патенти, ін.) Зовнішніми джерелами отримання інформації є засоби масової інформації, Інтернет, дані різних інформаційних служб, не конфіденційна та конфіденційна інформація, одержана у довірчому порядку і т.п. 3. Методичний апарат та інструментарій економічної діагностики. Економічна діагностика є ширшим поняттям, ніж техніко-економічний аналіз, оскільки передбачає здійснення маркетингових досліджень (ринку, конкурентів, постачальників, попиту та пропозиції продукції), проведення SWOT-аналізу, оцінку системи ризиків, розрахунки щодо ймовірності банкрутства, обґрунтування прогнозів щодо подальшого розвитку підприємства, управлінську діагностику, аналіз наявної корпоративної культури і її впливу на результати діяльності підприємства та інше. Відповідно, методичний апарат та інструментарій економічної діагностики також значно ширший. Проведення діагностики передбачає застосування прийомів статистики (спостереження, зведення і групування даних), методів кількісної оцінки (порівняння, зіставлення, індексний, по-факторний тощо). При цьому використовуються наступні моделі діагностики: дескриптивні (описового характеру, коли здійснюється оцінка стану підприємства шляхом побудова звітних балансів, за допомогою горизонтального, вертикального та трендового аналізів звітності, розраховується система аналітичних коефіцієнтів, а підсумком є підготовка аналітичних записок до звітності), предикативні (прогностичного характеру - використовуються для прогнозування доходів підприємства та його майбутнього фінансового стану шляхом розрахунку точки критичного обсягу продажу, формування прогностичних фінансових звітів, ін.), нормативні (дають можливість порівняння фактичних результатів діяльності з очікуваними, використовуються у внутрішньому фінансовому аналізі, а також в управлінському обліку та управлінні витратами). Досить широко використовуються також такі спеціальні діагностичні процедури, як SWOT-аналіз, побудова матричних моделей, бальна та рейтингова оцінка конкурентоспроможності, бенчмаркінг, аналіз ланцюжка створення вартості тощо. При прогнозуванні розвитку подій основними є економіко-математичні методи і моделі та евристичні методи (експертної оцінки, „мозкової атаки”, „круглого столу”, імітаційне моделювання, метод Дельфі). 4. Порядок проведення економічної діагностики. Розпочинати діагностичне дослідження слід з розгляду системи екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) чинників, що впливають на стан та можливості досліджуваного підприємства. Далі визначають систему показників, які дозволять оцінити стан об`єкта дослідження, а також параметри, за якими буде здійснюватись оцінювання. Відповідальним є етап збору інформації, необхідної для розрахунку визначеної системи показників та процес її обробки. На наступному етапі встановлюються відхилення фактичного стану підприємства (за визначеним переліком характеристик та показників) від запланованого, визначаються причини їх виникнення, кожне з відхилень ідентифікується за певною шкалою. За підсумком проведених досліджень готується аналітична записка, в якій наводяться висновки про нинішній стан підприємства та прогноз його змін у майбутньому.
Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань: 1. За періодичністю проведення виділяють наступні види діагностики: а) глобальна, загальносистемна, комплексна; б) періодична, неперіодична, моніторинг; в) глобальна, мікродіагностика, макродіагностика; г) комплексна, тематична, системна.
2. За цільовою спрямованістю виділяють наступні види діагностики: а) загальносистемна, елементна; б) глобальна, загальносистемна, комплексна; в) глобальна, мікродіагностика, макродіагностика; г) комплексна, тематична, системна.
3. За тематикою й осяжністю проблем виділяють наступні види діагностики: а) глобальна, загальносистемна, комплексна; б) періодична, неперіодична, моніторинг; в) глобальна, мікродіагностика, макродіагностика; г) комплексна, тематична, системна.
4. За часовим діапазоном досліджень виділяють наступні види діагностики: а) стратегічна, оперативна, комплексна; б) періодична, неперіодична, моніторинг; в) перспективна, поточна, ретроспективна; г) комплексна, тематична, системна.
5. За рівнем діагностованого об`єкта виділяють наступні види діагностики: а) глобальна, загальносистемна, комплексна; б) періодична, неперіодична, моніторинг; в) глобальна, мікродіагностика, макродіагностика; г) комплексна, тематична, системна.
5. Моделі діагностики, що дають можливість порівняння фактичних результатів діяльності з очікуваними (запланованими), використовуються у внутрішньому фінансовому аналізі, а також в управлінському обліку (управлінні витратами): а) дескриптивні; б) предикативні; в) нормативні; г) статистико-математичні.
6. Моделі діагностики, що носять прогностичний характер, передбачають розрахунок точки критичного обсягу виробництва та продажу продукції, побудову прогнозних фінансових звітів та визначення майбутнього фінансового стану: а) дескриптивні; б) предикативні; в) нормативні; г) статистико-математичні.
7. Моделі діагностики, що носять описовий характер, передбачають побудову звітних балансів, використання горизонтального, вертикального та трендового аналізів звітності: а) дескриптивні; б) предикативні; в) нормативні; г) статистико-математичні.
8. До внутрішніх джерел отримання інформації про діяльність підприємства відносять: а) програми, плани, проекти розвитку підприємства; б) патенти, ліцензії, звіти, реклама; в) звіти, довідники, реклама, інтернет; г) протоколи виробничих нарад, накази та розпорядження керівного складу; д) правильними є відповіді а), г).
9. До зовнішніх джерел отримання інформації про діяльність підприємства відносять: а) програми, плани, проекти розвитку підприємства, патенти, ліцензії; б) накази та розпорядження керівного складу, звіти, реклама; в) звіти, довідники, реклама, інтернет; г) протоколи виробничих нарад, накази та розпорядження керівного складу.
10. Предметом дослідження при проведенні економічної діагностики є: а) положення підприємства на ринку своєї продукції; б) закономірності та тенденції розвитку підприємства; в) резерви підвищення результативності економічної системи підприємства; г) діяльність підприємства, спрямована на досягнення оптимальних результатів; д) правильними є відповіді а), г).
11. Предметом економічної діагностики є: а) фінансова діяльність підприємства; б) маркетингова діяльність підприємства; в) виробничо-господарська діяльність підприємства; г) всі вказані відповіді вірні.
12. До спеціальних діагностичних методів досліджень відносять: а) «мозкової атаки», бенч-маркінг, економіко-математичні; б) бенч-маркінг, SWOT-аналіз, аналіз ланцюжка створення вартості; в) «мозкової атаки», експертної оцінки, «круглого столу», метод Дельфі; г) експертної оцінки, аналіз ланцюжка створення вартості, імітаційне моделювання.
13. Як називається метод експертного прогнозування шляхом організації системи збору експертних оцінок, їх математико-статистичної обробки і послідовного коригування на основі результатів кожного з циклів обробки: а) метод «круглого столу»; б) метод «мозкової атаки»; в) метод Дельфі; г) метод експертної оцінки.
14. Які з наведених нижче методик використовуються в економічній діагностиці підприємства: а) техніко-економічний аналіз; б) горизонтальний, вертикальний та фінансовий аналіз на основі коефіцієнтів; в) SWOT-аналіз, маркетинговий аналіз; г) всі вказані методики використовуються в економічній діагностиці.
15. До евристичних методів досліджень відносять: а) «мозкової атаки», бенч-маркінг, економіко-математичні; б) бенч-маркінг, SWOT-аналіз, аналіз ланцюжка створення вартості; в) «мозкової атаки», експертної оцінки, «круглого столу», метод Дельфі; г) експертної оцінки, аналіз ланцюжка створення вартості, імітаційне моделювання.
16. Вертикальний аналіз господарської звітності відноситься до наступного типу діагностичних моделей: а) нормативних; б) дескриптивних; в) предикативних; г) статистичних.
Практичне завдання для виконання в аудиторії Використовуючи дані, наведені в додатку А (ст.104), здійснити горизонтальний та вертикальний аналіз балансу підприємства. За отриманими результатами підготувати аналітичну записку.
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Здійснити горизонтальний та вертикальний аналіз балансу підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи та підготувати аналітичну записку.
Література: 4, 5, 8, 10, 11, 14, 15.
ТЕМА 2. Діагностика конкурентного
1. Дослідження впливу макрочинників на конкурентоспроможність підприємства. 2. Аналіз галузевих умов ведення бізнесу. 3. Діагностика сил конкуренції за М. Портером. 4. Дослідження ступеню концентрації та його вплив на конкурентоспроможність підприємства. 5. Оцінка привабливості та перспектив розвитку галузі.
1. Аналіз макрочинників впливу на конкурентоспроможність підприємства. Ефективність діяльності підприємства залежить від ряду чинників – як зовнішніх, так і внутрішніх. Необхідно вміти оцінювати їх вплив на підприємство; розробляти і здійснювати заходи щодо реалізації нових можливостей та усунення негативного впливу (чи ліквідації) можливих загроз. Питання аналізу та оцінки впливу зовнішнього середовища організації детально розглядаються при вивченні дисципліни «Стратегічне управління». При цьому науковцями запропоновано велику кількість моделей зовнішнього середовища, з яких найбільше застосування одержала ієрархічна модель У. Ділла, яка в подальшому була розвинута Дж. Томпсоном, Л. Буржуа, М. Месконом та ін. Згідно цієї моделі зовнішнє середовище організації поділяється на макро- та мікросередовище. Конкурентоспроможність підприємства на макрорівні залежить від наявних політичних, економічних, соціальних та технологічних умов для ведення бізнесу. Основним інструментом для оцінки впливу макросередовища є PEST-аналіз, який дозволяє оцінити зовнішню економічну ситуацію, що складається у сфері виробництва і комерційної діяльності. Аналізуючи політичне середовище, основну увагу приділяють таким факторам, як: стабільність уряду та політична стабільність держави в цілому; наявність відповідної законодавчої бази та можливі зміни умов ведення бізнесу у разі порушення існуючого співвідношення політичних сил після виборів у законодавчі органи; податкова, кредитна та митна політика; наявність угод щодо торгівлі й тарифів з іншими країнами; рівень державного впливу на галузь, до якої відноситься дане підприємство, наявність великих фінансово-промислових груп та ряд інших. При вивченні економічних умов ведення бізнесу аналізують стан світової економіки (можливість зміни вартості імпортованих ресурсів і попиту на продукцію підприємства) та економіки держави (темпи зростання ВВП; платіжний баланс країни; рівень інфляції та прогноз його зміни; ефективність існуючої системи оподаткування та можливості кредитування; рівень зайнятості й освіченості населення та ряд інших). Досліджуючи соціальне середовище, необхідно проаналізувати: динаміку демографічних показників; рівень соціальної захищеності населення, охорони праці та здоров`я трудящих; стан екології; освітній рівень та статево-віковий склад населення країни; розглянути зміни в його базових цінностях. Розглядаючи технологічний компонент впливу макросередовища на конкурентоспроможність організації, особливу увагу приділяють виявленню тенденцій в технологічному розвитку, які можуть сприяти: удосконаленню чи здешевленню продукції, що випускається; появі нової продукції чи технологій її виготовлення; застосуванню нових засобів маркетингу при збуті продукції і т.п. Результати PEST-аналізу оформляються у вигляді матриці, яка відображає чинники макросередовища та силу їх впливу, що оцінюється, в балах, рангах чи інших одиницях виміру. 2. Аналіз галузевих умов ведення бізнесу. Дослідження впливу зовнішнього мікросередовища на конкурентоспроможність підприємства передбачає аналіз галузевих та ринкових умов ведення бізнесу. Оскільки галузь (сукупність підприємств, які не є формальним об`єднанням і виробляють товари, що можуть бути замінниками один одного) є ключовим фактором зовнішнього середовища, що діє на фірму, вивченню та оцінці умов ведення бізнесу в галузі повинна приділятись особлива увага. Мета галузевого аналізу – визначення привабливості галузі й окремих товарних ринків усередині неї. Для цього необхідно проаналізувати місце та роль галузі в економіці взагалі, скласти прогнози щодо перспектив її подальшого існування та розвитку. Певна складність при проведенні даного дослідження зумовлена відсутністю можливості отримання всіх даних з офіційних джерел, оскільки статистична звітність не передбачає необхідного виділення галузей за ринково-продуктовою ознакою. Основними інформаційними джерелами слугують: відкрита інформація офіційних джерел та засобів масової інформації; спеціальні публікації в Інтернет-виданнях, професійних журналах, діловій пресі; інформація різних інформаційних служб; неконфіденційна та конфіденційна інформація, одержана у довірчому порядку, а також під час участі у виставках, семінарах, презентаціях, акціях; звіти експертів і консалтингових фірм, т.п. Діагностику галузі здійснюють в наступному порядку. І. Визначення ділової логіки галузі та її загальна характеристика. Щоб зрозуміти логіку галузі, необхідно визначити її структуру, а також структуру потреб, що породжують попит в даній галузі; значення продукції для суспільства; розглянути наявні вхідні і вихідні бар`єри; дослідити ключові фактори успіху. Аналіз ситуації в галузі, як правило, починається з визначення таких показників і дослідження таких категорій, як: розмір ринку (річні доходи в грошових одиницях і валовий обсяг в натуральних вимірниках) та темпи його зростання; стадія життєвого циклу галузі; кількість компаній; наявність надлишку чи недостатність виробничих потужностей; відповідність технологій, що використовуються, сучасному рівню НТП; ступінь вертикальної інтеграції; споживачі (кількість і хто); підходи до формування цін та їх рівень; легкість входу на ринок і виходу (необхідність капітальних вкладень); ступінь ризику і невизначеності, пов`язаних з майбутнім розвитком галузі і т.д. ІІ. Оцінка рушійних сил розвитку галузі. В якості рушійних сил (тих, що призводять до значних змін у галузі) може виступати велика кількість факторів, які за вагомістю значно відрізняються. Експерт, що оцінює вплив галузі на конкурентоспроможність певного підприємства, обирає на власний розсуд найсуттєвіші характеристики. Зокрема, це можуть бути показники, що характеризують зміни в: довгострокових тенденціях розвитку галузі; складі постачальників і покупців; системах маркетингу та інвестування; способах використання товару; технологічні зміни, вихід на ринок чи з нього великих фірм, тощо.
ІІІ. Діагностика внутрішньогалузевої конкуренції. Більшість дослідників при визначенні рівня внутрішньогалузевої конкуренції використовують методику, запропоновану М.Портером, який вважав, що на рівень внутрішньогалузевої конкуренції впливають п’ять основних сил: суперництво серед діючих конкурентів, конкуренція з боку товарів-замінників, загроза появи нових конкурентів, позиції та економічні можливості постачальників і споживачів. IV. Дослідження ступеню концентрації та його вплив на конкурентоспроможність підприємства. V. Оцінка конкурентних позицій фірм-суперників. Даний етап дослідження передбачає визначення найближчих фірм-суперників шляхом побудови множини карт стратегічних груп. Методику визначення та оцінки найближчих конкурентів буде розглянуто при вивченні наступної теми. VI. Аналіз найближчих конкурентів. Після визначення найближчих конкурентів фірми, яка є об’єктом діагностики, за допомогою експертних методів здійснюють оцінку їх конкурентних переваг. Основними інструментами при проведенні даного дослідження є рейтингова оцінка (зважена і не зважена) та побудова багатокутника конкурентоспроможності. VII. Визначення провідних (ключових) чинників успіху в галузі, їх оцінка. До ключових факторів успіхів у галузі відносять ті умови та конкурентні можливості, використання яких (в разі дотримання певної стратегії) дозволить фірмі бути конкурентоспроможною та досягти переваг і успіхів на ринку. Кожна галузь на певний момент розвитку має свої ключові чинники успіху. Найбільш повний перелік таких чинників розглянуто А.Томпсоном та А.Стріклендом у книзі «Стратегічний менеджмент. Мистецтво розробки та реалізації стратегії» [34]. До основних чинників успіху можна віднести: можливість здійснення технологічних чи продуктових інновацій; низьку собівартість та високу якість продукції; наявність власної мережі реалізації продукції та широку мережу оптових дистриб’юторів; високу продуктивність праці; мистецтво продажу та наявність гарантій для покупців; рівень використання інформаційних технологій та ряд інших. Реалізація розробленої з урахуванням провідних чинників успіху стратегії подальшого розвитку підприємства сприятиме підвищенню його конкурентоспроможності. 3. Діагностика внутрішньогалузевої конкуренції(за М. Портером.) Відомий американський дослідник в галузі конкурентоспроможності М. Портер при оцінці стану конкуренції в галузі зосереджує увагу на наступних ключових чинниках впливу на її рівень [12, 31]. Суперництво між продавцями всередині галузі. Виникає між фірмами, які пропонують однотипні товари чи послуги, якщо у однієї чи декількох з них з`являється можливість краще задовольнити потреби споживачів. Основні засоби конкурентної боротьби: більш низькі ціни; вища якість товару чи покращення певних його характеристик; більш високий рівень обслуговування споживачів; триваліші терміни наданих гарантій; використання інших способів просування товару на ринок і т.п. Можливість появи нових потенційних конкурентів. Потенційні конкуренти, які приходять з інших галузей і бажають зайняти частку даного ринку, повинні володіти значними виробничими потужностями, мати інші переваги щодо ресурсного забезпечення. Проникненню на ринок нових підприємств перешкоджають вхідні бар`єри (фактори, що протидіють прийняттю рішень щодо перепрофілювання фірми), до яких відносять: - економію на масштабах виробництва; - необхідний (в окремих випадках – значний) розмір капіталовкладень для започаткування нового бізнесу; - неможливість отримання ліцензій на виробництво, патентний захист, інші перешкоди щодо доступу до технологій; - необхідність широкої рекламної кампанії для переконання споживачів, що продукція даної фірми є кращою, ніж інших виробників, до яких вони звикли; - вищу собівартість (а відповідно – нижчу прибутковість) продукції нових підприємств, оскільки більшість фірм, що вже працюють в галузі, мають доступ до більш дешевої сировини, вигоди від ефекту кривої досвіду, володіння патентами, зручніше розташовані і т.п.); - значні витрати, пов’язані з отриманням доступу до каналів збуту або створенням власної збутової мережі. Слід також пам’ятати, що існують і вихідні бар`єри (фактори, які стримують перехід підприємства в іншу галузь, навіть коли рівень цін ледве покриває витрати на виробництво і збут - економічні, технологічні, соціальні). До них відносять: - великі суми інвестицій, що мають бути списані у разі перепрофілювання підприємства; - витрати (втрати), пов’язані зі звільненням робітників – так звані «вихідні виплати»; - опір змінам зі сторони персоналу; - вплив профспілок; - завеликі витрати при зміні профілю підприємства - на охорону довкілля, штрафи за розірвання договорів, виплати платежів за оренду, кредитні та лізингові платежі, термін по яких ще не закінчився тощо; - державне регулювання, яке може перешкоджати ліквідації певного напрямку діяльності. Фірми, що пропонують товари-замінники. Їх вплив буде суттєвим, якщо: ціна замінників (субститутів) є більш приваблива; споживачі вважають, що якість замінників не гірша, або навіть перевищує якість вихідного товару; витрати споживачів при переключенні на товар-конкурент низькі, або відсутні. Окрім того підприємству необхідно нести додаткові витрати на створення окремих атрибутів, які б свідчили про оригінальність виробу та робили неможливим його несанкціоноване копіювання. Здатність постачальників сировини, матеріалів і комплектуючих, які використовуються фірмою, диктувати свої умови. Чим менша кількість постачальників продукції, тим потужнішим є їх вплив на конкурентоспроможність підприємства. Джерелами впливу виступають: підвищення цін на сировину та матеріали, що поставляються; здійснення поставок неякісної продукції, не в повному асортименті та несвоєчасно; відмова у постачанні сировини і матеріалів. В результаті цих дій підприємство не може виконати свої зобов’язання, а відповідно - втрачає конкурентні позиції. Здатність споживачів продукції фірми диктувати свої умови. Конкурентна сила покупців зростає з підвищенням їх можливості впливати на ціни і якість товарів фірми. Зокрема, якщо споживач (підприємство-виробник) купує більшу частину продукції підприємства, він може чинити тиск, загрожуючи зменшити обсяги закупок. Якщо витрати на дану продукцію складають значну частину бюджету споживача, він є більш чутливим до зміни її ціни та якості. Конкуренція буде суттєвою, якщо продукція, що виробляється підприємством, є стандартизована, існує велика кількість інших виробників даного товару та відсутні суттєві витрати при зміні споживачем виробника. Значний вплив чинять споживачі (низькорентабельні виробництва, або фізичні особи з низьким рівнем доходів), низький прибуток яких є причиною невеликих партій закупок, а також ті, для яких купована продукція не впливає суттєво на якість продукції, що ними випускається. Велику роль відіграє також ступінь вертикальної інтеграції виробництва у споживача та наявність обширної інформації про продукцію, що виробляється в галузі. Наявність спілок споживачів, спеціальної преси, теле- та радіопередач, законів про права споживачів, посилюють їх здатність чинити тиск на підприємство. Досліджуючи вплив кожної із складових, М. Портер наголошував, що які б не були в сукупності ці сили, мета кожної компанії - знайти і зайняти позицію в галузі, де вона буде найкраще захищена від їх впливу, або зможе зі свого боку впливати на них. Проте існують думки, що для нашої країни (з перехідною до ринкової економікою) методика діагностики внутрішньогалузевої конкуренції, запропонована М. Портером, є не зовсім прийнятною, адаптованою до сучасних умов, оскільки: – дозволяє оцінити стан конкуренції лише у певній галузі (на певному ринку), а більшість вітчизняних підприємства є диверсифіковані, тому результати досліджень мають фрагментарний характер; – метод є виправданим лише для галузей, в яких існує конкуренція, а для тих, де тільки відбувається формування ринку – малопридатна; – Портер оцінює вплив на конкуренцію тільки 5 основних сил (підприємств-суперників всередині галузі, загрози з боку потенційних конкурентів, товарів-замінників, сили постачальників і споживачів) в той час, як в нашій країні чимало галузей перебувають під значним державним впливом. 4. Дослідження ступеню концентрації та його вплив на конкурентоспроможність підприємства. Рівень конкуренції в галузі залежить від ступеню концентрації,визначити який можна за допомогою наступних показників: а) Індекс концентрації (Ik) – який визначають, як суму ринкових часток продажу найбільших підприємств галузі (як правило – трьох) та розраховують за формулою: (1) де gi – ринкова частка і-того підприємства, у %. Якщо значення даного показника: - перевищує 70% - ринок висококонцентрований, відсутні умови для конкурентної боротьби; - знаходиться у межах 45-69% - ринок достатньо концентрований, є незначні умови для конкуренції; - нижче 45% - ринок концентрований, але з`являються умови для конкурентної боротьби. б)Індекс відносної концентрації(K) -ґрунтується на співставленні кількості найбільших підприємств та їх частки в обсягах реалізації продукції на ринку. K=(20+3ß)/α, (2) де ß – частка кількості найбільших підприємств у загальній кількості учасників ринку, %; α – частка продажу даних підприємств у загальному обсязі продажу по ринку, %. Якщо K<1 – ринок висококонцентрований, відсутні умови для конкуренції; а чим більше K перевищує 1, тим менш концентрованим є ринок, тим кращими є умови для конкуренції. в) Індекс Лернера(L) - використовується при визначенні рівня монопольної влади в галузі і розраховується, як співвідношення одержаного прибутку (Pf) до загальної суми виручки від реалізації продукції (TR). L= (3) За умов досконалої конкуренції даний показник прямує до 0. Чим ближче значення L наближається до 1, тим вищим є рівень концентрації та ступінь монопольної влади. г) Індекс Харфінделя-Хіршмана (ІНН) - розраховується, як сума квадратів часток продажу усіх підприємств-учасників галузі. , (4) де gi – частка і-того підприємства на ринку, %. В умовах досконало-конкурентного ринку значення ІНН не перевищує 100, а за чистої монополії (коли в галузі діє одна фірма) – досягає 10000. Вважається, що ринок є нормальним для конкуренції, якщо ІНН<1000. За умови, коли ІНН>1800, галузь є висококонцентрованою, а ринок – неконкурентним. Особливу увагу при аналізі конкурентного середовища підприємства слід приділяти дослідженню факторів, які впливають на інтенсивність конкуренції. Зокрема, конкуренція посилюється коли: - попит на продукцію зростає повільно або зменшується; - збільшується кількість фірм-суперників і при цьому вирівнюються їх розміри та обсяги виробництва; - коли в галузі виникають умови, що призводять до зниження цін; - коли витрати споживачів при переході зі споживання однієї марки на споживання іншої не великі; - коли одна чи декілька фірм намагаються збільшити свою частку ринку за рахунок конкурентів; - коли витрати на те, щоб залишити ринок, вищі, ніж на те, щоб залишитися в ньому і продовжувати конкуренту боротьбу; - коли великі компанії, що діють в інших галузях, купують фірму, що розоряється, в даній галузі та реалізують стратегію щодо перетворення її в лідера. 5. Оцінка привабливості та перспектив розвитку галузі. Привабливість галузі – поняття відносне, тому кожне підприємство для себе вирішує, чи є вона для нього привабливою, чи ні, а відповідно - яку стратегію в подальшому треба обрати. Процедура дослідження привабливості галузі передбачає використання методики експертної (рейтингової) оцінки і здійснюється за визначеним експертом переліком показників, які при цьому можуть мати різну міру вагомості. Одним із загальних показників привабливості галузі є рівень одержання прибутку. Якщо в певній галузі він вищий, вважають, що дана галузь є більш привабливою. Прибутковість визначають за допомогою такого показника, як коефіцієнт рентабельності галузі (відношення сукупного прибутку, одержаного всіма підприємствами галузі до загального обсягу продаж). Крім того, при оцінці привабливості галузі досліджують: - значення продукції для суспільства; - потенціал зростання галузі; - стабільність попиту; - ступінь ризику і невизначеності при подальшому розвитку галузі; - кількість підприємств та характер конкурентної боротьби (також ступінь концентрації та рівень конкуренції); - можливість приходу в галузь (чи виходу з неї) великих фірм; - технічний рівень виробництва, а також рівень відповідності технологій, що використовуються, світовому рівню; - рівень якості, якому повинна відповідати продукція, щоб бути конкурентоспроможною на внутрішньому та зовнішньому ринках та ін. Якщо галузь не є привабливою і відсутні умови для її подальшого розвитку, то підприємство, що діє на даному ринку, буде більш обережним при інвестуванні та розширенні виробництва, може прийняти рішення про диверсифікацію у більш перспективні сфери діяльності, або взагалі вийде з даної галузі. Якщо ж аналогічні результати досліджень отримала фірма, яка лише збирається ввійти в дану галузь, то, швидше за все, вона прийме рішення щодо пошуку більш привабливих галузей.
Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань:
а) індекс концентрації; б) індекс відносної концентрації; в) індекс Лернера; г) індекс Харфінделя-Хіршмана; д) правильної відповіді немає.
а) індекс концентрації; б) індекс відносної концентрації; в) індекс Лернера; г) індекс Харфінделя-Хіршмана;
а) індекс концентрації; б) індекс відносної концентрації; в) індекс Лернера; г) індекс Харфінделя-Хіршмана; д) правильної відповіді немає.
4. Показник, що використовується при визначенні рівня монопольної влади в галузі і розраховується, як співвідношення одержаного прибутку до загальної суми виручки від реалізації продукції, це: а) індекс концентрації; б) індекс відносної концентрації; в) індекс Лернера; г) індекс Харфінделя-Хіршмана; д) правильної відповіді немає.
5. Наявність конкуренції на ринку: а) вносить більше негативних наслідків; б) вносить більше позитивних наслідків; в) є більшим злом у порівнянні з монополією; г) сприяє зловживанням фірм своїм становищем на ринку; д) є визначальною умовою підтримання динамізму економіки.
6. До п’яти сил конкуренції за М. Портером не відносять: а) позиції та економічні можливості постачальників; б) конкуренцію з боку товарів-замінників; в) суперництво серед діючих конкурентів; г) технологічні зміни в галузі; д) загрозу появи нових конкурентів.
7. Сукупність підприємств (не є формальним об`єднанням), що виробляють товари, які є замінниками один одного, це: а) стратегічна група конкурентів; б) галузь; в) кластер; г) карта стратегічних груп.
8. Збір та опрацювання необхідної інформації про конкурентне середовище підприємства здійснюється за допомогою: а) засобів масової інформації; б) особистих рекомендацій, відгуків, суджень та ставлень до об’єкта комерційного інтересу; в) кабінетних досліджень уповноваженою на те особою; г) незалежних дослідників (маркетологів і аудиторів); д) всі вказані способи сприяють отриманню інформації про конкурентів.
Задача За наведеними нижче даними розрахуйте індекс Харфінделя-Хіршмана (індекс концентрації, відносної концентрації) та зробіть висновки щодо умов конкуренції на кожному з ринків.
Обсяги реалізації продукції фірмами галузі, тис. т
Практичне завдання для виконання в аудиторії Оцінити вплив зовнішнього середовища на діяльність та конкурентоспроможність будь-якого сільськогосподарського підприємства (за допомогою PEST-аналізу, діагностики внутрішньогалузевої конкуренції, визначення ключових чинників успіху та перспектив розвитку галузі).
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Здійснити аналіз та оцінку впливу зовнішнього середовища на конкурентоспроможність підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи.
Література: 4, 5, 8, 10, 11, 12, 15, 20, 28, 31.
ТЕМА 3. Оцінка стратегічного протистояння
1. Визначення пріоритетних конкурентів на ринку. 2. Карта стратегічних груп як основний діагностичний спосіб визначення конкурентних позицій суперників. 3. Аналіз найближчих конкурентів, прогноз їх дій.
1. Визначення пріоритетних конкурентів на ринку. В більшості галузей функціонує досить велика кількість підприємств, які при цьому випускають продукцію, що значно відрізняється за технічними чи споживчими характеристиками, за рівнем якості і цін, орієнтована на різні групи споживачів т.п. Наприклад, серед підприємств, що займаються виробництвом телевізорів, є ті, що спеціалізуються на випуску плазмових панелей чи телевізорів з рідкокристалічним екраном (які в залежності від розміру можуть коштувати від декількох до десятків тисяч гривень), проте також досить успішно функціонують фірми, які випускають невеличкі дешеві моделі, що користуються попитом серед верств населення з низьким рівнем доходів. При розгляді попередньої теми встановлено, що фірма, визначаючи свою стратегію поведінки, спрямовану на отримання максимального економічного результату, повинна враховувати можливий вплив підприємств-конкурентів. Проте немає сенсу аналізувати поведінку всіх конкурентів на ринку, оскільки вплив на конкурентоспроможність підприємства мають тільки найближчі. Саме їх визначення та оцінка дозволяють фірмі більш ефективно будувати свою стратегію і тактику. Тому першочерговим завданням дослідників є визначення кола найближчих конкурентів. Науковцями запропоновано ряд моделей і методів для визначення конкурентів. Досить широкого застосування набула методика К.Омаї, який пропонує визначати найближчих (прямих) конкурентів за допомогою матриці, наведеної на рис. 1.
Рис. 1. Матриця визначення конкурентів Проте більшість дослідників вважають, що найближчими конкурентами є ті підприємства, що попадають до однієї стратегічної групи. Стратегічна група конкурентів – це певна кількість підприємств, які посідають близькі позиції на ринку та конкурують між собою на основі одних і тих самих конкурентних переваг, з використанням однакових методів. До однієї стратегічної групи відносяться підприємства, що випускають однакову або схожу за асортиментом і параметрами якості продукцію, яку реалізовують за однаковими (або близькими за значеннями) цінами; мають схожий ступінь вертикальної інтеграції; використовують однакові канали збуту й способи просування товарів, а також однакові засоби інформації для рекламних цілей. Продукція даних підприємств, як правило, орієнтована на задоволення інтересів однакових груп споживачів. 2. Карта стратегічних груп як основний діагностичний спосіб визначення конкурентних позицій суперників. Основними конкурентами, діяльність яких слід вивчати більш ретельно, є ті підприємства, що мають найбільш схожі характеристики та найбільшу кількість однакових конкурентних переваг. Для їх визначення складають карту стратегічних груп. Дана методика дозволяє проаналізувати як структуру галузі в цілому, так і оцінити положення кожної фірми. Вона є особливо ефективною, якщо в галузі існує велика кількість підприємств-конкурентів. Карта стратегічних груп – схематичне зображення на двохмірній площині структури галузі у розрізі груп підприємств, що дотримуються однакової чи подібної стратегії за основними показниками. Щоб побудувати карту стратегічних груп необхідно: 1. Визначити повний перелік конкурентних характеристик, що відрізняють фірми певної галузі між собою та обрати з них найсуттєвіші. В якості типових характеристик можуть виступати: номенклатура товарів (вузька, широка); особливість технології, що використовується (вітчизняна чи зарубіжна, стабільна чи мінлива); частка ринку (мала, зростаюча, значна); співвідношення ціна/якість для продукції (високе, середнє, низьке); географічна сфера діяльності (місцева, регіональна, національна, глобальна); ступінь вертикальної інтеграції (відсутній, частковий, повний), канали розподілу продукції (один, декілька, всі); обсяг запропонованих послуг (прості, обмежені, в повному обсязі) і т.п. 2. З визначених характеристик обирати пари, які є відносно незалежними та не корелюють між собою, на основі яких сформувати систему координат. 3. За обраною парою ознак усі фірми галузі нанести на координатну сітку, а поряд з назвою позначити їх обсяг продажу на даному ринку. 4. Точки, що розміщуються близько, об`єднати – це і є стратегічні групи. 5. Визначити розмір стратегічної групи. Кожна група має вигляд окружності, діаметр якої пропорційний частці продажу продукції підприємств цієї групи в загальному обсязі продажів по галузі. Приклад побудови карти стратегічних груп підприємств металургійної галузі України (виконано студентом АПСВ Єрчиком Я.) наведено на рис.2.
Рис. 2. Карта стратегічних груп підприємств металургійної галузі Для більш точного визначення найближчих конкурентів необхідно побудувати декілька карт стратегічних груп за різними парами ознак. Детального розгляду та аналізу потребує діяльність тих фірм, які в усіх побудованих картах попадатимуть в одну стратегічну групу з досліджуваним підприємствам, оскільки саме поведінка цих підприємств суттєво впливатиме на його конкурентоспроможність. Кожне підприємство повинно постійно відслідковувати дії фірм-конкурентів, щоб передбачити їхні наступні кроки і відповідно до цього корегувати свої стратегічні рішення. 3. Аналіз найближчих конкурентів, прогноз їх дій. Аналіз найближчих конкурентів здійснюють як в табличній формі (складають матрицю конкурентного профілю, здійснюють незважену та зважену оцінку конкурентної сили підприємств), так і графічно. При незваженій оцінці спочатку визначають перелік найважливіших показників, які дозволяють дослідити рівень конкурентних переваг або недоліків, після чого за цими показниками оцінюють кожне підприємство, використовуючи певну шкалу оцінок (наприклад - від 1 до 10, де 1– дуже погано, 10 – дуже добре). Система оцінок залежить від галузі і специфіки діяльності досліджуваного підприємства. З метою найбільш повної оцінки конкурентоспроможності підприємства в умовах ринку, доцільно також аналізувати такі нецінові складові, як імідж, система якості, сервіс, реклама, ділове співробітництво та інші. Підсумувавши отримані бали, визначають конкурентну силу кожного підприємства в цілому, а також сфери, де кожне з них є найбільш слабким чи сильним. Більш точні результати досліджень щодо рівня конкурентоспроможності фірми можна отримати, використавши методику зваженої рейтингової оцінки. Даний підхід базується на припущенні, що різні показники конкурентної сили не однаково важливі. При зваженій рейтинговій оцінці: - спочатку виділяють 5-7 основних (ключових) факторів успіху в галузі (низький рівень витрат, якість продукції чи наданих послуг, маркетингова політика, рівень технології, репутація і т.п.), які можна оцінити за допомогою певних показників; - здійснюють експертне оцінювання значущості кожного показника; - визначають рейтингову позицію кожного з конкурентів за обраними параметрами (відповідно до встановленої шкали оцінок); - обчислюють зважені рейтингові оцінки з урахуванням значущості показників (як добуток оцінки за конкретним показником конкурентної сили та її ваги); - розраховують загальну оцінку конкурентної сили підприємства шляхом підсумовування її зважених оцінок; - оцінюють конкурентоспроможність кожного з конкурентів шляхом порівняння загальних зважених оцінок. Дана методика дозволяє також визначити, які перспективи має кожне підприємство для реалізації окремого ключового фактору успіху, які має переваги та над чим треба працювати, щоб підвищити власну конкурентоспроможність. Проте для даного виду досліджень характерною є висока доля суб`єктивізму. Окрім того достовірність та ефективність оцінювання залежить від досвіду роботи експерта в даній галузі.
Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань: 1. До основних засобів конкурентної боротьби не відносять: а) більш низькі ціни; б) збільшення обсягів виробництва; в) поліпшені характеристики товару; г) більш тривалі терміни гарантійного обслуговування; д) спеціальні способи просування товару на ринок.
а) стратегічна група конкурентів; б) галузь; в) кластер; г) карта стратегічних груп.
Задача 1. Оцінити рівень конкурентоспроможності підприємств на основі показників їх господарсько-фінансової діяльності. За результатами опитування групи експертів стосовно впливу окремих аспектів управління діяльністю підприємства на його конкурентоспроможність, встановлено, що вплив маркетингу і комерційної діяльності оцінено у 8 балів, виробничого менеджменту – в 6, кадрового забезпечення та управління персоналом – 4, матеріально-технічного забезпечення виробництва – в 2, фінансового менеджменту – в 10 балів.
Показники господарсько-фінансової діяльності окремих підприємств, %
Задача 2. Використовуючи наведені нижче дані, визначити рівень конкурентоспроможності корпорацій „Укратомприлад”, „Кримекспорт” і „ Укрімпекс”, переваги кожної та вузькі місця в діяльності. Оцінку окремих складових конкурентоспроможності корпорацій здійснено експертним методом за десятибальною системою (найвищий результат оцінювався в 10 балів, а найнижчий – в 1). Оцінка окремих складових конкурентоспроможності корпорацій
Практичне завдання для виконання в аудиторії Дослідити протистояння підприємств-конкурентів кондитерської фабрики «Рошен». Побудувати карту стратегічних груп та матрицю конкурентного профілю. За результатами досліджень підготувати аналітичну записку.
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Визначити стратегічних конкурентів підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи та здійснити зважену рейтингову оцінку рівня їх конкурентоспроможності.
Література: 4, 5, 8, 10-12, 15, 20, 28, 30.
ТЕМА 4. Діагностика
1. Поняття та складові конкурентоспроможності підприємства. 2. Основні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства. 3. Методика оцінки конкурентоспроможності підприємства. 4. Аналіз портфеля бізнесів фірми.
1. Поняття та складові конкурентоспроможності підприємства. Конкурентоспроможність підприємства - поняття багатоаспектне, яке розглядається, як здатність фірми вести конкурентну боротьбу за рахунок наявних переваг, перелік яких може бути досить широким. Якщо раніше конкурентоспроможними вважались підприємства, які виробляли продукцію з найменшими витратами, то в сучасних умовах основними складовими їх конкурентоспроможності є здатність: - здійснювати інноваційну діяльність, пропонуючи споживачу продукцію з новими якостями, виготовлену за іншими технологіями та з використанням інших ресурсів, в інший спосіб задовольняти їх потреби; - поєднувати ефективність використання ресурсів (зниження собівартості) при виготовленні продукції з підвищенням її споживчих якостей та привабливості; - здійснювати екологічно-безпечну діяльність; - активно діяти на внутрішніх та глобальних ринках; - швидко адаптуватись в умовах гіперконкуренції за рахунок використання наявних інтелектуальних, технічних, технологічних, організаційних та інших переваг і т.п. Певним чином на конкурентоспроможність підприємства впливає його місцезнаходження. Поняття «конкурентоспроможність» є відносним, оскільки дослідити його рівень можна лише порівнявши певні характеристики чи показники діяльності досліджуваного підприємства та його конкурентів. Конкурентоспроможність підприємства – це порівняна перевага або комплекс переваг відносно інших підприємств-суперників. 2. Основні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства. Фахівцями напрацьовано ряд методик виявлення та оцінки наявних конкурентних переваг, які детально розглядаються при вивченні курсу «Управління конкурентоспроможністю». Зокрема, переваги підприємства щодо конкурентів можуть бути оцінені за допомогою відомого SWOT-аналізу, який дає можливість оцінити зовнішнє і внутрішнє середовище підприємства, дослідити його сильні і слабкі сторони, можливості та загрози діяльності. Конкурентоспроможність підприємств, що випускають один вид продукції, досліджують, використовуючи метод профілів, сутність якого полягає у визначенні рівня задоволення потреб споживачів щодо даної продукції з урахуванням різних параметрів. Досить широко останнім часом використовується такий метод оцінки конкурентних переваг, як бенчмаркінг, який передбачає порівняння продукції (послуг), виробничих процесів, методів організації виробництва, форм та систем управління, інших характеристик організації в цілому та окремих її частин з подібними елементами інших, насамперед – процвітаючих організацій (це можуть бути як найкращі підприємства галузі, так і умовно сформовані підприємства-еталони). Порівняння параметрів досліджуваного підприємства з відповідними параметрами найближчих конкурентів (шляхом використання методики рейтингової оцінки, сутність якої розглянуто в попередньому розділі посібника) дає змогу виявити ключові внутрішні фактори його конкурентоспроможності. Для покращення об’єктивності й точності при визначенні рівня конкурентоспроможності підприємства, використовується комплексний підхід, прихильниками якого пропонується більш глибоке дослідження таких складових, як: ефективність виробництва, збуту і просування; фінансовий стан підприємства та його конкурентний потенціал; конкурентоспроможність продукції; соціальна ефективність та екологічність виробництва; імідж підприємства. Процедура оцінювання передбачає розрахунок одиничних, групових та інтегрального показників конкурентоспроможності. 3. Методика оцінки конкурентоспроможності підприємства. Дослідження конкурентоспроможності проводиться за наступним алгоритмом. 1. Визначення мети дослідження. 2. Вибір конкурентів для оцінювання. 3. Визначення груп показників, які найповніше характеризують підприємство за всіма аспектами його діяльності, а в розрізі них - окремих параметрів, за якими буде здійснюватись оцінювання. Кількість показників залежать від особливостей досліджуваного підприємства. 4. Встановлення експертним шляхом або розрахунок (наприклад, за методикою, запропонованою В. Оберемчуком) коефіцієнтів вагомості для кожної групи показників [30]. 5. Збір інформації та розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності підприємства (gk). Даний етап передбачає, насамперед, коефіцієнтний аналіз (розрахунок таких коефіцієнтів, як: спеціалізації, стабільності номенклатури, завантаження виробничих потужностей, затовареності продукцією, якості управління, використання прогресивних методів контролю якості, автономії, покриття, абсолютної ліквідності, заборгованості, ризику, оборотності обігових коштів, рентабельності виробництва і фондів, гнучкості й ряд інших) та бальне (експертне) оцінювання таких параметрів, як імідж підприємства. Щоб отримати більш точне значення загального коефіцієнта конкурентоспроможності, отримані результати розрахунків доцільно перевести у відносні величини (бали, величина яких може коливатись від 0 до 1) шляхом порівняння їх з базовими показниками. У якості бази для порівняння можуть використовуватись планові показники досліджуваного підприємства, показники підприємства-лідера на ринку, підприємства-еталона чи конкурента, або навіть середньогалузеві. 6. Розрахунок групових показників конкурентоспроможності (Gi), як суми одиничних за кожною групою: , (5) де gki – значення одиничного показника конкурентоспроможності підприємства за і-тою групою. 7. Визначення інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства (Іk), який може розраховуватись, як сума групових показників конкурентоспроможності, помножених на відповідні коефіцієнти вагомості: , (6) де Gi – груповий показник конкурентоспроможності за і-тою групою, αі – коефіцієнт вагомості цієї групи, а n – кількість груп; або як їх середня геометрична: , (7) На думку ряду вчених розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності, як середньої геометричної, є більш прийнятним, оскільки дозволяє дещо нівелювати вплив суб’єктивізму при експертному оцінюванні певних груп показників. 8. Підведення підсумків проведеного дослідження та визначення напрямків покращення конкурентоспроможності досліджуваного підприємства. Одержані результати дозволяють зробити висновки не лише про рівень конкурентоспроможності підприємства, а й отримати об’єктивну картину щодо його місця і можливостей на ринку, визначити перспективи та напрямки діяльності в майбутньому. 4. Аналіз портфеля бізнесів фірми. З метою більш точного визначення ефективної для підприємства на даному ринку стратегії, процедуру оцінки рівня конкурентоспроможності доповнюють портфельним аналізом, мета якого – встановлення відмінностей між теперішнім станом фірми та її бажаним станом у майбутньому, а також дослідження причин цих відмінностей з метою вкладання коштів у найбільш прибуткові й перспективні напрямки діяльності та вилучення інвестицій з неефективних проектів. Під час проведення аналізу портфеля бізнесів оцінюють привабливість ринків і можливість фірм конкурувати на цих ринках. Оскільки кожен вид продукції чи послуг, що виробляє або надає підприємство (в стратегічному управлінні їх називають бізнес-одиницями або стратегічними зонами господарювання – СЗГ), відрізняється від інших за стадіями життєвого циклу та часовими параметрами, а відповідно – має різну прибутковість, необхідно скомпонувати їх в «портфелі» так, щоб досягти певного чергування етапів життєвих циклів, забезпечивши постійну підтримку сумарної прибутковості підприємства. Портфельний аналіз передбачає: - визначення СЗГ та їх оцінку щодо стабільності, норми прибутку та сприяння зростанню фірми; - дослідження конкурентоспроможності усіх бізнес-одиниць та перспектив розвитку ринків, що цікавлять фірму; - розробку ділової бізнес-стратегії для кожної СЗГ; - оцінку відповідності визначеної бізнес-стратегії корпоративній стратегії фірми (насамперед – щодо рівня розрахункового прибутку та необхідних ресурсів). Оптимальним вважається портфель бізнесів, у якому внесок кожної СЗГ у дохід підприємства є однаковим, а їх життєві цикли збалансовані за термінами проходження. В процесі балансування визначають рівень покриття витрат на створення нових напрямків діяльності доходами від продажу освоєних товарів. Основним інструментом порівняння, аналізу та оцінки окремих бізнес-одиниць є матричні моделі (BCG, GE/McKinsey, Shell/DPM, PIMS, Hofer-Arthur D.Little та ін). При побудові двомірних матриць обирають будь-яку пару стратегічно важливих локальних та системних критеріїв (показників), серед яких: частка ринку; темпи зростання (економіки, галузі, ринку або підприємства); перспективи окремої галузі або сектора економіки; конкурентоспроможність продукції або її оцінка споживачами; ефективність виробництва певного виду продукції і т.п. Найбільшою популярністю серед дослідників користується чотирьох-квадрантна матриця Бостонської консалтингової групи (BCG), в основі якої - розподіл СЗГ за такими критеріями, як темпи зростання ринку та частка продукції підприємства на цьому ринку (рис. 3). До «зірок» попадають ті СЗГ, що займають відносно велику частку зростаючого ринку, та, відповідно, приносять найбільший дохід. Підприємству вигідно вкладати інвестиції в розвиток цих бізнес-одиниць, проте необхідно постійно порівнювати величину інвестованого капіталу та отримуваного доходу, оскільки з часом «зірки» можуть перетворитись на «дійних корів». Це відбувається, коли попит на дану продукцію скорчується, що, в свою чергу, зумовлює зниження темпів зростання ринку. До «дійних корів» відносять бізнес-одиниці, які займають досить велику частку ринку та приносять фірмі значні прибутки. Проте вони не мають перспектив щодо подальшого розвитку, тому реінвестування в даних бізнес-галузях не доцільне. Основним завданням менеджменту є утримання позицій цих СЗГ на ринку та здійснення стратегії «збирання врожаю». Отримані фінансові ресурси, як правило, спрямовуються на закріплення позицій «зірок» та розширення частки ринку, яку займають «важкі діти» з метою подальшого переведення їх у «зірки».
У зв’язку з тим, що «важкі діти» - це СЗГ, які конкурують на ринках з високими темпами розвитку, але займають досить незначну їх частку, особлива увага керівництва повинна приділятись збільшенню інвестицій в ці зони для закріплення власних позицій, захисту та розширення частки на ринку. Бізнес-одиниці, що попадають до квадрату «собаки», займають невеликі частки ринку в галузях, перспективи зростання яких є досить незначні. Найкращою стратегією щодо цих СЗГ є «збирання врожаю», або навіть згортання бізнесу. Дана матриця дозволяє визначати прибутковість кожної бізнес-одиниці та потреби в інвестиціях, досліджувати рух готівки, а також прогнозувати вигоди від перерозподілу фінансових ресурсів між окремими СЗГ з метою оптимізації портфеля ділової активності. На думку деяких вчених, матриця BCG не завжди забезпечує коректність результатів досліджень, оскільки базується лише на двох критеріях. Розширивши перелік критеріїв, фахівці компаній General Electrik (GE) та McKinsey запропоновували дев`ятиклітинкову матрицю (рис.4).
Дана модель передбачає позиціонування СЗГ за такими складовими, як привабливість галузі (при цьому враховується місткість ринку і темпи його зростання, рівень конкуренції, наявність вхідних і вихідних бар`єрів, потреби в капіталовкладеннях і т.п.) та стратегічне становище (позиція в конкуренції) продукції досліджуваного підприємства. Позиціонування СЗГ здійснюють з урахуванням потреб в додаткових інвестиціях, досліджують можливості щодо їх віддачі в майбутньому. Матрична модель GE/McKinsey є більш досконалою, ніж BCG, оскільки при її побудові розглядається більша кількість критеріїв, що дуже важливо при визначенні ефективної стратегії.
Питання для обговорення:
- з чого розпочнете дослідження і які будуть ваші подальші кроки? - які методи оберете і чому? 3. В чому полягають особливості проведення SWOT-аналізу підприємства, як діагностичної процедури?
Тести для самоперевірки знань: 1. До економічних факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємства не входять: а) ціна продукції; б) обсяги реалізації продукції; в) собівартість продукції; г) умови платежів; д) входять усі перераховані вище складові.
2. Спроможність певного класу об’єктів (товар, підприємство) займати визначену ринкову нішу, яка характеризує ступінь відповідності цього класу визначеним ринковим потребам (пропозиції товару – попиту на нього, підприємства – можливості забезпечити конкурентні переваги), це: а) конкурентоспроможність; б) якість; в) стандартність; г) ємність ринку.
3. Який коефіцієнт приймається рівним одиниці для того підприємства, яке має найбільшу сумарну оцінку за всіма інтегрованими факторними показниками, а для інших підприємств – розраховується як відношення до найвищого рівня сумарної оцінки підприємства-лідера: а) коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства; б) сумарна оцінка; в) інтегрований (груповий) факторний показник; г) многокутник конкурентоспроможності.
4. Порівняна перевага або комплекс переваг відносно інших підприємств-суперників, це: а) рейтинг; б) конкурентний статус підприємства; в) конкурентоспроможність підприємства; г) конкурентні переваги.
5. Ринкова частка конкурента визначається відношенням: а) прибутку до обороту; б) собівартості до складських запасів; в) обсягу продажу до загального обороту ринку; г) прибутку від реалізації продукції конкурентом до загальної виручки на ринку.
6. До факторів, які впливають на конкурентоспроможність підприємства не входять: а) умови постачання; б) обсяги реалізації продукції; в) обслуговування; г) умови платежів; д) входять усі перераховані вище складові.
7. Для якої діагностики використовується формат SWOT-аналізу: а) діагностики конкурентного середовища підприємства; б) діагностики виробничого потенціалу підприємства; в) діагностики конкурентоспроможності підприємства; г) діагностики протистояння підприємств-конкурентів.
8. Що є методологічною основою для складання матриці можливостей підприємства на відповідному ринку: а) метод позиціонування кожної конкретної можливості підприємства; б) аналіз ймовірності використання можливостей підприємством та їх впливу на його діяльність; в) обидві відповіді вірні.
9. Індивідуальний числовий показник оцінки діяльності об’єкта (підприємства) на певний момент часу, який виводиться в результаті підсумків опитувань експертів: а) рейтинг; б) конкурентний статус підприємства; в) рівень конкурентоспроможності підприємства; г) конкурентні переваги.
10. Середньозважена величина одиничних показників, зведених за групою параметрів: а) конкурентоспроможність продукції; б) одиничний показник конкурентоспроможності; в) груповий показник конкурентоспроможності; г) інтегральний показник конкурентоспроможності; д) правильної відповіді немає.
11. За якими способами можна визначити рівень конкурентоспроможності підприємства: а) аналітичним способом; б) графічним способом; в) експертним способом; г) всі перераховані вище способи застосовуються при визначенні конкурентоспроможності підприємства.
12. Що собою представляє SWOT-аналіз: а) ситуаційний аналіз внутрішнього середовища підприємства; б) аналіз сильних і слабких сторін підприємства в поточному періоді з визначенням можливостей і загроз його розвитку в найближчій перспективі; в) аналіз факторного впливу на поточну діяльність підприємства; г) аналіз фінансового стану підприємства; д) SWOT-аналіз передбачає використання всіх перерахованих вище заходів.
13. Результат легальних дій по завоюванню уподобань споживачів, що забезпечують підприємству переваги над конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності, які можна виміряти економічними показниками: а) рейтинг; б) конкурентний статус підприємства; в) конкурентоспроможність підприємства; г) конкурентні переваги.
14. В чому полягає методика SWOT-аналізу: а) визначення сильних і слабких сторін, а також загроз і можливостей підприємства з подальшим установленням ланцюгів зв’язків між ними, що надалі використовуються для формування стратегії організації; б) визначення сильних і слабких сторін, а також загроз і можливостей розвитку підприємства; в) розробка напрямків конструктивного поліпшення результативності діяльності підприємства та створення його конкурентних переваг на відповідному ринку; г) всі вказані відповіді рівні.
а) «зірки»; б) «дикі кішки»; в) «собаки»; г) «дійні корови».
16. Про який квадрант матриці БКГ йде мова, якщо відомо, що стратегічні зони господарювання, які тут знаходяться, займають відносно велику контрольовану частку ринку та лідируючі позиції в галузі, забезпечують досить значний прибуток, але внаслідок слабкого росту галузі в цілому немає необхідності реінвестувати капітал для підтримання їх позицій на ринку: а) «зірки»; б) «дикі кішки»; в) «собаки»; г) «дійні корови».
17. Про який квадрант матриці БКГ йде мова, якщо відомо, що це – найменш привабливий сектор через недостатні позиції на ринку й незначні прибутки порівняно з лідерами, а стратегічні зони господарювання, які тут знаходяться, доцільно ліквідовувати: а) «зірки»; б) «дикі кішки»; в) «собаки»; г) «дійні корови».
18. Про який квадрант матриці БКГ йде мова, якщо відомо, що швидке зростання ринку робить привабливими стратегічні зони господарювання, які тут знаходяться, проте їх незначна частка на ринку викликає сумнів щодо можливості одержання потенційно можливого прибутку: а) «зірки»; б) «дикі кішки»; в) «собаки»; г) «дійні корови».
Практичне завдання для виконання в аудиторії Використовуючи доступні матеріали про діяльність кондитерської фабрики «Рошен», здійснити її SWOT-аналіз та портфельний аналіз продукції. За результатами дослідження підготувати аналітичну записку. Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Здійснити SWOT-аналіз та портфельний аналіз продукції підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи. Розрахувати інтегральний показник його конкурентоспроможності, побудувати багатокутник конкурентоспроможності.
Література: 5, 8-13, 15, 16, 20, 28, 30, 34.
ТЕМА 5. Діагностика конкурентоспроможності продукції підприємства
1. Сутність та складові конкурентоспроможності продукції. 2. Методика оцінки конкурентоспроможності продукції.
1. Сутність та складові конкурентоспроможності продукції. Під конкурентоспроможністю продукції розуміють її здатність краще задовольняти вимоги споживача порівняно з продукцією конкурентів. Це поєднання усіх чинників, які забезпечують переваги даної продукції на ринку. Визначити рівень конкурентоспроможності продукції можна лише шляхом порівняння з аналогами. Конкурентоспроможність продукції - це сукупність властивостей, які забезпечують її відмінність від продуктів конкурентів за ступенем задоволення потреб та затратами на її придбання і використання. Основні складові конкурентоспроможності, за якими здійснюється її оцінка, можна згрупувати у три групи: - корисність (якість, ефект від використання); - ціна споживання (ціна товару на момент придбання, а також величина витрат, пов’язаних з експлуатацією, використанням, обслуговуванням, ремонтом, утилізацією); - здатність продукції до пропонування (способи просування товару на ринок, умови платежу, канали збуту, сервісне обслуговування). Основними чинниками, що визначають рівень конкурентоспроможності продукції, є її якість (як відповідність вимогам споживачів) і ціна. Оцінка конкурентоспроможності продукції ґрунтується на дослідженні потреб споживачів і вимог ринку, передбачає оцінювання за технічними, нормативними й економічними параметрами, а також за параметрами споживчого вжитку, до яких відносять „жорсткі” та „м`які”. До технічних параметрів належать: показники призначення, надійності, довговічності, ергономічні характеристики, естетичні показники та ін. До нормативних параметрів належать стандарти, технічні умови та норми, які діють на певному ринку. При цьому дані параметри мають лише два значення – 0 (не відповідає вимогам норм та стандартів, що діють на певному ринку) або 1 (якщо продукція відповідає діючим стандартам). Якщо нормативний параметр дорівнює 0, це свідчить про те, що даний виріб не є конкурентоздатним на відповідному ринку, не зважаючи на наявні технічні чи економічні переваги. До економічних параметрів належить ціна споживання (сума витрат покупця на придбання і використання виробу протягом усього періоду його експлуатації). «Жорсткі параметри» описують найважливіші функції товару та основні характеристики, що зумовлені конструктивними особливостями виробу (технічні параметри, параметри відповідності стандартам та нормативам, які вимірюються в певних одиницях – КВт, т, км/год. і т.п.). «М`які параметри» характеризують естетичні властивості продукції (дизайн, колір, упаковка, т.п.). Основним методом їх оцінювання є органолептичний. 2. Методика оцінки конкурентоспроможності продукції. Оцінка рівня конкурентоспроможності продукції підприємства здійснюється за наступними етапами.
Одиничні показники (g) відображають відношення рівня певного параметра досліджуваного виробу (Р) до величини того самого параметру базового виробу чи продукту конкурента (Р100) g =P|P100 (8) Груповий показник конкурентоспроможності (G) розраховується, як сума добутку одиничних показників конкурентоспроможності (gі) і коефіцієнтів вагомості кожного з цих показників (аі) за однорідною групою параметрів (технічних, економічних). Коефіцієнти вагомості визначаються експертним шляхом. G= Σ (аі)× gі (9)
Інтегральний показник конкурентоспроможності виробу (Ік) розраховується, як відношення групового показника за технічними параметрами (Gт) до групового показника за економічними параметрами (Gе). Ік =Gт/ Gе (10) Якщо продукція досліджуваного підприємства та конкурента порівнюється з базовим (еталонним) виробом, то більш конкурентоспроможним є виріб, який має вище значення Ік. Якщо ж вироби порівнюються між собою, то при значенні Ік<1 аналізований виріб поступається конкуренту, а якщо Ік>1, то він переважає конкурента за своїми параметрами.
Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань: 1. Узагальнюючий показник конкурентоспроможності, який обчислюється, як відношення корисного ефекту, одержаного споживачем, до витрат, пов’язаних з використанням даної продукції, це: а) конкурентоспроможність продукції; б) одиничний показник конкурентоспроможності; в) груповий показник конкурентоспроможності; г) інтегральний показник конкурентоспроможності; д) правильної відповіді немає.
2. До технічних параметрів, які використовують для визначення конкурентоспроможності продукції, належать: а) стандарти, ергономічні характеристики, естетичні показники; б) показники відповідності, стандарти, ціна споживання; в) показники призначення, надійності, довговічності, ергономічні характеристики, естетичні показники; г) показники призначення, надійності, довговічності, ціна споживання.
3. До нормативних параметрів, які використовують для визначення конкурентоспроможності продукції, належать: а) стандарти, ергономічні характеристики, естетичні показники; б) технічні умови і норми, які діють на ринку, стандарти; в) показники призначення, надійності, довговічності, ергономічні характеристики, естетичні показники; г) показники призначення, надійності, довговічності.
4. Конкурентоспроможність товару визначається: а) престижністю товару; б) дефіцитністю товару; в) ступенем зацікавленості покупця купити товар; г) низькою ціною на товар.
5. До естетичних факторів, які впливають на конкурентоспроможність продукції підприємства не входять: а) дизайн; б) насиченість кольорів; в) зручність у використанні; г) ексклюзивність; д) входять усі перераховані вище складові.
6. Сукупність властивостей продукції, що забезпечують її відмінність від продукції конкурентів за ступенем задоволення потреб споживачів та затратами на придбання і використання, це: а) одиничний показник конкурентоспроможності; б) груповий показник конкурентоспроможності; в) інтегральний показник конкурентоспроможності; г) конкурентоспроможність продукції; д) правильної відповіді немає.
7. Одиничний параметричний показник, що розраховується при діагностиці конкурентоспроможності продукції, показує: а) рівень відповідності певної характеристики товару бажаному для споживача значенню; б) інтегральний ступінь якості товару; в) інтегральний ступінь цінової значимості товару; г) рівень впливу на конкурентоспроможність товару.
8. Параметричний індекс, що визначається співвідношенням значення окремої характеристики (параметра) оцінюваного продукту і базового зразка, це: а) ціна споживання; б) одиничний показник конкурентоспроможності; в) груповий показник конкурентоспроможності; г) інтегральний показник конкурентоспроможності; д) правильної відповіді немає.
9. Параметри, що використовують при визначенні конкурентоспроможності продукції, які характеризують естетичні властивості товару (дизайн, колір, упаковку та ін.), це: а) технічні параметри; б) «жорсткі» параметри; в) нормативні параметри; г) «м’які» параметри; д) правильної відповіді немає.
10. Середньозважена величина одиничних показників, зведених за групою параметрів: а) конкурентоспроможність продукції; б) одиничний показник конкурентоспроможності; в) груповий показник конкурентоспроможності; г) інтегральний показник конкурентоспроможності; д) правильної відповіді немає.
Задача. За даними таблиці обчислити інтегральний індекс задоволення потреб споживачів за окремими видами побутових ваг та визначити, який з виробів є більш конкурентоспроможним на ринку.
* Рівень задоволення потреб споживачів у балах розраховано стосовно максимально можливої кількості балів – 10.
Практичне завдання для виконання в аудиторії Оцінити конкурентоспроможність послуг, які надає АПСВТ та інші державні й комерційні заклади освіти України.
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота)
Оцінити рівень конкурентоспроможності продукції (чи послуг) підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи. Література : 4, 5, 8-11, 15, 22, 28, 30. Проведення проміжного модульного контролю шляхом тестування.
МОДУЛЬ 2. Діагностика
ТЕМА 6. Діагностика майна і ринкова ціна підприємства
1. Цілі оцінки вартості бізнесу. 2. Види вартості підприємства та майна. 3. Методи оцінки вартості бізнесу і майна підприємства.
1. Цілі оцінки вартості бізнесу. За певних умов виникає необхідність проведення оцінки вартості майна підприємства та самого підприємства, як цілісного майнового комплексу. Необхідно відзначити, що весь процес оцінки прямо залежить від причин та цілей, що її спонукали. При цьому один і той же об`єкт на одну і ту ж дату має різну вартість в залежності від цілей оцінювання та методів, які при цьому використовуються. Як правило, вартість придбання підприємства для реалізації інвестиційного проекту завжди буде відрізнятись від його вартості у випадку примусового банкрутства, а сумарна вартість акцій підприємства лише в поодиноких випадках може дорівнювати реальній вартості об`єкта по активах. Необхідність оцінки вартості підприємства виникає у зв’язку з його реструктуризацією, зміною форм власності, здачею в оренду, вирішенням питання відносно інвестування, оцінкою майнового стану та ін. Причини проведення такої оцінки залежать від суб’єкта її здійснення. Підприємство, як юридична особа, оцінює вартість підприємства у випадку необхідності прийняття рішень щодо: випуску акцій підприємства, розробки стратегії його розвитку, забезпечення економічної безпеки, оцінки ефективності менеджменту. Власнику, як юридичній особі, така оцінка необхідна при: складанні об`єднувальних і розділювальних балансів у випадку реструктуризації, обґрунтуванні ціни купівлі-продажу підприємства чи його частки, установленні розміру виторгу при упорядкованій ліквідації підприємства, виборі варіанта розпорядження власністю. Кредитна установа використовує дані про оцінку вартості підприємства з метою встановлення фінансової дієздатності позичальника а також визначення розміру позики, що може бути видана під заставу. Страхова компанія враховує вартість підприємства при встановленні розміру страхового внеску чи визначенні суми страхових виплат. Інвестору така оцінка необхідна для перевірки доцільності інвестиційних вкладень, визначення допустимої ціни купівлі підприємства з метою включення його в інвестиційний проект. Державні органи здійснюють вартісну оцінку підприємства у випадку підготовки його до приватизації, визначення оподатковуваної бази для різних видів податків, установлення виторгу від примусової ліквідації підприємства через процедуру банкрутства, для судових цілей. При проведенні оцінки важливо мати характеристику діяльності підприємства, відомості про питому вагу вкладів акціонерів у його майно, активи і зобов`язання, результати його фінансово-господарської діяльності за попередні роки, зв`язки з контрагентами, оцінити вплив зовнішнього середовища. 2. Види вартості підприємства та майна. При оцінці вартості бізнесу необхідно визначити, що є джерелом формування одержуваного доходу: дохід від діяльності чи дохід від розпродажу активів підприємства. Відповідно до цього виділяють 2 види вартості: - діючого підприємства (коли воно продовжує діяти і приносити прибуток); - вартість підприємства по активах (коли воно буде розформоване або ліквідоване, тобто підприємство оцінюється по-елементно). Найчастіше застосовують наступні види (стандарти) вартості, які відображають джерела утворення доходу. Обґрунтована ринкова вартість– ціна, за якою відбувається акт купівлі-продажу, коли обидві сторони зацікавлені в угоді, діють не за примусом і мають досить повну інформацію про умови угоди та вважають їх справедливими. Інвестиційна вартість – вартість для конкретного чи передбачуваного власника, яка враховує приріст прибутку від використання ноу-хау, планів реорганізації й інших планів, передбачуваних власником. Ліквідаційна вартість – обґрунтована вартість продажу активів підприємства за винятком загальної суми зобов`язань і витрат на продаж. На величину ринкової та інвестиційної вартості підприємства впливає гудвіл - „добре ім`я” фірми. Це нематеріальні активи компанії, що складаються з престижу підприємства, його ділової репутації, взаємин з клієнтурою, переваг місцезнаходження, номенклатури виробленої продукції й ін. Ці фактори окремо не виділяються і не оцінюються в звітності підприємства, але є реальним джерелом прибутку. 3. Методи оцінки вартості бізнесу і майна підприємства. Після визначення стандарту вартості, який буде використовуватись для оцінки з урахуванням поставленої мети, обирають відповідний метод оцінки. Кожен з методів має власну сферу доцільного використання. Виходячи з доступності інформації, ситуації на ринку і бізнес-оточення аналітик-оцінник має визначити, який з методів оцінки є найбільш прийнятним за даних умов. В теорії і практиці оцінки вартості бізнесу за аналогією з оцінкою нерухомості традиційно існує певна класифікація підходів до такої оцінки: ринковий (аналоговий, порівняльний), дохідний і витратний (або підхід на основі активів). На даний час при оцінці вартості майна чи вартості підприємства, як цілісного майнового комплексу, найбільш широко використовуються стандарти BSV Американського товариства оцінювачів майна (ASA). В них дається наступне визначення даних підходів до оцінки вартості. Ринковий підхід – цезагальний спосіб визначення вартості підприємства і/або його власного капіталу, у рамках якого використовується один чи більше методів, заснованих на порівнянні даного підприємства з аналогічними вже проданими капіталовкладеннями. При цьому треба враховувати наступне: аналогічні підприємства повинні мати схожий за кількісними та якісними характеристиками бізнес. Інформація про аналог повинна бути достовірною, зіставною (щодо часових параметрів, інфляції). Обов`язковим є коригування з урахуванням впливу фактора часу та зміни інших обставин у бізнесі, галузі, економіці. Даний підхід передбачає використання наступних методів оцінки вартості. Метод мультиплікаторів - розрахунок вартості здійснюється з використанням коефіцієнтів, що відображають взаємозв’язок між ринковою вартістю підприємства та певною фінансово-економічною базою, яка має істотний вплив на ціну фірми. Є інтервальні мультиплікатори - ціна/прибуток, ціна/грошовий потік, ціна/виторг від реалізації продукції, ціна/дивіденди; а також одномоментні – ціна/балансова вартість, ціна/чиста вартість активів. Метод аналогових продаж (ринку капіталу) - базується на використанні інформації щодо ринкової вартості пакетів акцій схожих компаній, яка береться за основу при оцінці вартості бізнесу. Інвестор вкладає кошти в такому ж розмірі, як вартість аналогічної компанії, акції якої вже котируються на ринку. Метод галузевих співвідношень передбачає використання емпірично встановлених і рекомендованих співвідношень між вартістю бізнесу та окремими фінансово-економічними параметрами. Цей метод не знайшов широкого застосування в Україні, оскільки відсутній цивілізований ринок підприємств, а відповідно - інформаційна база для розрахунку. З урахуванням досвіду іноземних оцінювачів пропонується встановлювати ціни з урахуванням наступних галузевих коефіцієнтів: автозаправні станції – 1,2-2,0 місячного валового виторгу; ресторани і туристичні агентства – відповідно 0,25-0,5 та 0,04-0,1 річного валового виторгу; підприємства роздрібної торгівлі – 0,75-1,5 суми річного чистого прибутку, обладнання та запасів; салони краси – 0,25-0,7 суми річного валового виторгу, вартості обладнання та запасів; бухгалтерські фірми та рекламні агентства – відповідно 0,5 та 0,7 річної суми валового виторгу; машинобудівні підприємства – за 1,5-2,5 суми чистого прибутку та виробничих запасів тощо. Дохідний підхід – цезагальний спосіб визначення вартості підприємства і/або його власного капіталу, в рамках якого використовується один чи більше методів, заснованих на перерахуванні очікуваних доходів. Методи оцінки вартості, що базуються на доходному підході: - капіталізації доходів, згідно якого вартість бізнесу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання, що можуть бути капіталізовані власниками (чистий прибуток/ставка капіталізації); - дисконтування грошових потоків, який передбачає, що вартість бізнесу дорівнює теперішній вартості грошових потоків, створених кожним його компонентом, з урахуванням відмінностей у рівнях дисконтів; - економічного прибутку, згідно якого вартість бізнесу визначається множенням суми інвестованого капіталу на ставку рентабельності (з урахуванням середньозважених витрат на залучення та використання цього капіталу); - додаткових доходів, відповідно до якого здійснюється урегулювання балансу підприємства та оцінюються можливості отримання доходів у майбутньому. Витратний підхід (на основі активів) – в рамках якого використовується один чи більше методів, заснованих безпосередньо на обчисленні вартості активів підприємства за винятком зобов`язань. Методи оцінки вартості, засновані на витратному підході: - простий балансовий – коли вартість бізнесу визначається, як різниця між активами та зобов’язаннями підприємства; - регулювання балансу – за якого вартість бізнесу визначається, як сума реальної вартості усіх компонентів цілісного майнового комплексу підприємства з вирахуванням сум його зобов’язань (боргів); - метод чистих активів передбачає, що вартість бізнесу визначається шляхом вирахування із скоригованої вартості активів підприємства скоригованої вартості його пасивів; - ліквідаційної вартості, згідно якого вартість бізнесу дорівнює сумі коштів, яка може бути реально отримана при його ліквідації (продажу), або сумі ліквідаційних вартостей усіх видів майна підприємства. При цьому розрізняють 3 види ліквідаційної вартості бізнесу – упорядкована («розумний» розпродаж активів, терміном до 2-х років, зі спробою встановлення їх максимальної ціни), примусова (за умови максимально швидкого проведення комерційних угод щодо купівлі-продажу активів підприємства, без урахування, чи вигідно це у поточному періоді) та кінцева (характеризує суму витрат власника на знищення, ліквідацію активів підприємства; як правило, має негативне значення); - вартості заміщення, коли вартість бізнесу розраховується, як мінімальна вартість аналогічного нового підприємства, ідентичного за корисністю (функціональністю, експлуатаційно-конструкторськими характеристиками) та інші. Незалежно від обраного методу на завершальному етапі оцінювання обов`язково здійснюють корегування вартості підприємства. При цьому враховують: фінансовий стан підприємства; ліквідність бізнесу; становище підприємства в галузі; ступінь диверсифікації виробництва; інтенсивність і характер зусиль у сфері НДДКР; ризик, який виникає як наслідок невизначеності в одержанні очікуваних доходів. При оцінці вартості майна підприємства розрізняють вартість у користуванні та вартість в обміні. Вартість у користуванні визначається, виходячи з можливостей використання власником майна підприємства в подальшій діяльності. Вартість в обміні передбачає реалізацію майна підприємства на ринку, з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції. При цьому важливе значення має інформування можливих покупців, а також вибір форми оплати за майно. Потім оцінювачем обирається певний метод оцінки вартості майна. При застосуванні витратного підходу до оцінки майна підприємства аналізується його структура, проводиться нарахування зносу на окремі складові майна (враховується як фізичний, так і моральний знос, а також віковий стан). Аналоговий (ринковий) підхід передбачає порівняння даного об`єкту продажу з аналогічними об`єктами, які вже реалізовані на ринку. При цьому важливе значення має вивчення ринку збуту даного майна, достовірність інформування можливих покупців про нього (умови та час продажу, оплата тощо). При використанні доходного (прибуткового) підходу до оцінки майна підприємства розраховуються майбутні надходження від експлуатації об`єкта оцінки майна. Перераховані методи оцінки майна використовуються при проведенні оцінки матеріальних і нематеріальних активів. При оцінці пасивної частини основних засобів (ділянок, будівель, споруд) можуть використовуватись такі методи оцінки, як порівняння продаж, дисконтованих прибутків, прямої капіталізації, питомих затрат на 1 земельної площі, кошторисного розрахунку (для будівель і споруд). Для активної частини основних засобів можуть використовуватись такі методи оцінки, як прямого порівняння, індексний, порівняння з ціною підприємства-виробника. Виробничі запаси і готова продукція оцінюються, як правило, за їх собівартістю, або за очікуваною ціною продажу за вираховуванням витрат по продажу. Дебіторська заборгованість, як складова фінансових активів, оцінюється шляхом аналізу термінів її виникнення. Якщо терміни погашення її вже минули, то вона частково або повністю списується. Суми до одержання дисконтуються.Цінні папери оцінюються за їх ринковою ціною, а витрати майбутніх періодів – за їх номінальною вартістю, якщо існує пов`язана з ними вигода. Нематеріальні активипідлягають оцінці з використанням методів витратного або прибуткового підходів. Зокрема, при визначені вартості винаходів, товарних знаків, ноу-хау використовується прибутковий підхід, а прибуток визначається як платіж-роялті, або відповідно до питомої ваги в прирості чистого прибутку підприємства. Вартість конструкторських розробок, промислових зразків, ліцензій визначається, як підсумок витрат на їх створення згідно з кошторисом витрат і прибутку.
Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань: 1. Ціна, за якою відбувається акт купівлі-продажу, коли обидві сторони зацікавлені в угоді, діють не за примусом і мають досить повну інформацію про умови угоди та вважають їх справедливими, це: а) обґрунтована ринкова вартість; б) інвестиційна вартість; в) ліквідаційна вартість.
2. До методів оцінки вартості, заснованих на доходному підході відноситься: а) метод дисконтування грошових потоків; б) метод регулювання балансу; в) метод мультиплікаторів.
3. Підхід до визначення вартості підприємства і/або його власного капіталу, в рамках якого використовується один чи більше методів, заснованих безпосередньо на обчисленні вартості активів підприємства за винятком зобов`язань: а) витратний; б) дохідний; в) ринковий.
4. Вартість, яка враховує приріст прибутку від використання ноу-хау, планів реорганізації й інших планів, передбачуваних власником, це: а) обґрунтована ринкова вартість; б) інвестиційна вартість; в) ліквідаційна вартість.
5. До методів оцінки вартості, заснованих на витратному підході відноситься: а) метод дисконтування грошових потоків; б) метод регулювання балансу; в) мультиплікаторів.
6. Підхід до визначення вартості підприємства і/або його власного капіталу, в рамках якого використовується один чи більше методів, заснованих на порівнянні даного підприємства з аналогічними вже проданими капіталовкладеннями: а) витратний; б) дохідний; в) ринковий.
7. Вартість продажу активів підприємства за винятком загальної суми зобов`язань і витрат на продаж це: а) обґрунтована ринкова вартість; б) інвестиційна вартість; в) ліквідаційна вартість. 8. Підхід до визначення вартості підприємства і/або його власного капіталу, в рамках якого використовується один чи більше методів, заснованих на перерахуванні очікуваних доходів: а) витратний; б) дохідний; в) ринковий.
9. До методів оцінки вартості, заснованих на ринковому підході відноситься: а) метод дисконтування грошових потоків; б) метод регулювання балансу; в) мультиплікаторів.
Задача 1. Поточна вартість будівель і споруд, побудованих на промисловій площадці ТОВ „Карат”, становить 224500 тис. грн.; середньорічний дохід від використання земельно-майнового комплексу в господарській діяльності товариства дорівнює 18500 тис. грн.. Визначити вартість земельної ділянки у складі цілісного земельно-майнового комплексу ЗАО, якщо коефіцієнт капіталізації для нерухомості становить 5,0%, а для землі – 4,5%.
Задача 2. Оцінити вартість земельної ділянки Київського зоопарку, який відвідують 98000 людей на рік. Вартість квитка складає 60 грн., при цьому 5% відвідувачів не сплачують за вхід. Крім того, кожен відвідувач витрачає в середньому близько 80 грн. на їжу та розваги, з яких до зоопарку у вигляді прибутку надходить 30%. Загальні витрати зоопарку складають 3700 тис. грн. на рік. Вартість усіх тварин зоопарку та майна складає 9356 тис. грн. Ставка капіталізації встановлена на рівні 10,5 %.
Література: 3-5, 8-10, 14, 27, 34.
ТЕМА 7. Управлінська діагностика
1. Сутність управлінської діагностики. Методи, що використовуються для управлінського діагностування. 2. Діагностика структури управління та якості управлінських рішень. 3. Етапи проведення управлінської діагностики.
1. Сутність управлінської діагностики. Методи що використовуються для управлінського діагностування. Одним із основних завдань, які постають перед керівництвом підприємства при прийнятті рішень щодо подальшого розвитку, є визначення того, чи має фірма достатньо внутрішніх сил, щоб скористатися зовнішніми можливостями, які проблеми при цьому існують. Під проблемою, в даному випадку, розуміють невідповідність стану керованого об’єкта цілям, поставленим керівником (у практичному плані це – труднощі, перешкоди, недостатність чого-небудь). Серед стратегічних проблем – неефективний менеджмент. Для пошуку шляхів їх вирішення необхідно здійснити внутрішнє управлінське обстеження. Управлінська діагностика – дослідницька діяльність, спрямована на встановлення, аналіз та оцінку проблем підвищення ефективності та розвитку системи менеджменту підприємства, а також визначення головних напрямів їх рішень. Основними методами, що використовуються при управлінській діагностиці, є: аналіз документації, інтерв’ю, анкетування, вивчення статистичних матеріалів, спостереження і порівняння. Вибір методу обстеження визначається цілями та особливостями об’єкта дослідження, а також досвідом експерта-консультанта. Аналіз документації передбачає вивчення нормативних матеріалів (засновницьких документів, колективного договору, організаційної структури, посадових інструкцій, положення про підприємство та окремі підрозділи, стандартів, технологічних карт, окремих норм і нормативів витрат матеріалів і т.д.) та звітів про діяльність підприємства за 3-5 років. Інтерв’ю – найбільш універсальний метод пошуку і збору інформації. Існує два типи інтерв’ю – вільне (дослідник лише зрідка ставить запитання, не робить великого впливу на спрямованість бесіди) та формалізоване (досліджуваний лише відповідає на запитання дослідника). Анкетування призначене для виявлення конкретних проблем за допомогою великого кола осіб. Зокрема, пропонують заповнити картку проблем, в якій необхідно визначити: зміст існуючих проблем, причини виникнення і службу-винуватця, наслідки проблеми та рекомендації щодо її розв’язання, а також оцінити за 10-бальною шкалою важливість кожної проблеми для підприємства, тенденції щодо її загострення у майбутньому та можливості ліквідації силами підприємства. Дані узагальнюються, визначені проблеми ранжують за кількістю респондентів, які їх відмітили, важливістю даної проблеми для підприємства. Потім, шляхом співбесіди з керівникам усіх рівнів управління підприємством, визначають найбільш суттєві проблеми та окреслюють шляхи їх вирішення. Спостереження дозволяє одержати дані, що не фіксуються в документах. Здійснюється шляхом ознайомлення з усіма виробничими підрозділами. При цьому аналізується організація роботи в окремих підрозділах та діяльність керівників і робітників. Тільки за допомогою спостереження можна оцінити рівень корпоративної культури підприємства, яка певною мірою теж впливає на результативність діяльності. Оскільки від ефективності менеджменту безпосередньо залежать економічні результати діяльності підприємства, обов’язковим етапом управлінської діагностики є аналіз основних техніко-економічних показників роботи підприємства за останні 3-5 років. Він дозволяє визначити ступінь досягнення мети та вирішення підприємством запланованих завдань. 2. Діагностика структури управління та якості управлінських рішень. Управлінська діагностика не буде повною без оцінки існуючої структури управління підприємством, якості управління персоналом, а також аналізу зв’язків підприємства із зовнішнім середовищем. При оцінці структури управління (СУ) підприємством досліджується: - склад, взаємодія і підпорядкованість виробничих, управлінських та інших підрозділів, а відповідно - встановлюється тип СУ, існуючий розподіл прав і обов’язків, неформальна структура; - на скільки СУ відповідає принципам спеціалізації, пропорційності, безперервності, ритмічності; - чи враховано в діючій системі управління виконання усіх функцій менеджменту; - чіткість розподілених функцій між підрозділами, чи немає дублювання функцій, або таких, що нікому не доручені; - наявність чи відсутність зайвих ланок в СУ та можливості її спрощення; - завантаженість працівників апарату управління та співробітників функціональних підрозділів, а також можливість вивільнення декого за рахунок поєднання обов’язків; - можливість скорочення витрат на управління без погіршення якості; - чіткість визначення прав, обов’язків та відповідальності керівників і співробітників, а також розподілу функцій, обов’язків і відповідальності між керівниками та заступниками; - відповідність наданих працівникам прав покладеним на них обов’язкам. Оцінка якості управління персоналом здійснюється за такими напрямками: - кадрова політика (підходи до комплектування штатів, навчання персоналу, системи стимулювання роботи з персоналом); - регламентація процесу управління персоналом (наявність документально затверджених посадових інструкцій, правил внутрішнього розпорядку, положень про діяльність окремих підрозділів, про стимулювання персоналу та аналіз їх виконання); - формальні правила і процедури процесу управління (як здійснюється набір персоналу, його звільнення, атестація та підвищення кваліфікації, чи існує система підтримки трудової дисципліни і стимулювання, т.п.); - вплив існуючої організаційної культури на поведінку персоналу (порядки і традиції в компанії щодо неформального спілкування співробітників між собою та з представниками адміністрації); - розрахунок показників ефективності роботи управлінського персоналу (коефіцієнтний аналіз). Діагностика зв’язків підприємства із зовнішнім середовищем здійснюється в територіальному розрізі. На даному етапі передбачається розглянути ефективність взаємозв’язків підприємства з місцевими органами влади та самоврядування, з іншими підприємствами. Оцінюється можливість створення кластерних об`єднань з метою кращого використання регіональних ресурсів та потенціалу підприємств, підвищення їх прибутковості. 3. Етапи проведення управлінської діагностики. Управлінське обстеження здійснюють за наступною схемою: І – визначення завдань діагностики та збір інформації; ІІ – аналіз отриманих результатів; ІІІ – створення картотеки проблем, здійснення їх систематизації та уточнення з керівниками (чи дійсно існують такі проблеми, чи правильно сформульовані), ранжування проблем за ступенем значущості; ІV – побудова «дерева проблем» (вихідна проблема → проблеми-причини → проблеми-наслідки), яке є засобом для пошуку шляхів вирішення проблем. Використовуючи «дерево проблем» та сформоване на його основі «дерево рішень» керівництво підприємства завжди буде мати чітку планову систему дій щодо розвитку й удосконалення виробництва, системи оперативного і стратегічного управління ним.
Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань:
а) засобів масової інформації; б) особистих рекомендацій, відгуків, суджень та ставлень до об’єкта комерційного інтересу; в) кабінетних досліджень уповноваженою на те особою; г) незалежних дослідників (маркетологів і аудиторів); д) всі вказані способи сприяють отриманню інформації.
а) програми, плани, проекти розвитку підприємства; б) накази та розпорядження керівного складу, посадові інструкції; в) звіти, довідники, реклама, інтернет; г) протоколи виробничих нарад, матеріали ревізій; д) правильними є відповіді а,б, г.
а) «мозкової атаки», бенч-маркінг, економіко-математичні; б) бенч-маркінг, SWOT-аналіз, аналіз ланцюжка створення вартості; в) «мозкової атаки», експертної оцінки, «круглого столу», метод Дельфі; г) експертної оцінки, аналіз ланцюжка створення вартості, імітаційне моделювання.
Практичне завдання для виконання в аудиторії За кейсом, наданим викладачем, здійснити управлінську діагностику ТОВ фірма «Грона», оцінити існуючу структуру управління та надати пропозиції щодо її покращення. Побудувати «дерево проблем» даного підприємства.
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Провести управлінську діагностику підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи. Побудувати для нього «дерево проблем» та «дерево рішень».
Література: 1, 3-5, 8, 10, 24.
ТЕМА 8. Діагностика виробничого
1. Сутність виробничого потенціалу підприємства та характеристика методичних підходів до його оцінки. 2. Гнучкість виробничої системи та її діагностика.
1. Сутність виробничого потенціалу підприємства та характеристика методичних підходів до його оцінки. Виробничий потенціал– це наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення і використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції. До нього відносять: землю та природно-кліматичні ресурси, основні й оборотні фонди, нематеріальні активи та технологічний персонал. При оцінці виробничого потенціалу вивчають кількість ресурсів (в т.ч. – обсяг запасів за окремими видами, інтенсивність руху капіталу тощо), їх якість (кваліфікацію робітників, технічний рівень обладнання, унікальність матеріально-технічних ресурсів) та ін. Основними методичними підходами, які використовують для оцінки виробничого потенціалу, є: ресурсний(обліково-звітний), структурний(функціональний)та цільовий(проблемно-орієнтований). Ресурсний підхід передбачає визначення виробничого потенціалу, як сукупності виробничих ресурсів, як суми фізичних і вартісних оцінок окремих його складових. В процесі оцінки використовують звичайні обліково-звітні документи, на основі яких розраховуються відповідні показники – вартість наявних ресурсів, а також ресурсомісткість та ресурсовіддача. Даний підхід не дає змогу оцінити, чи відповідає наявний виробничий потенціал підприємства його поточним потребам та стратегії щодо виробництва товарів чи надання послуг. Він дозволяє оцінити величину нагромаджених ресурсів (насамперед, якщо мета підприємства – розвиток потенціалу), або орієнтує на жорстку економію без урахування потреб зростання. Проте ресурси крім вартісної оцінки мають також цільову спрямованість, здатність створювати споживчу вартість. Кожен з окремих видів ресурсів здійснює свій внесок у формування кінцевих результатів діяльності підприємства, тому підхід «чим більше, тим краще» стосовно усіх складових потенціалу не є ефективним. Необхідно враховувати та формувати оптимальну структуру складових виробничого потенціалу, що сприятиме досягненню максимальних у поточних умовах результатів з найнижчими витратами. Структурний (функціональний) підхід зорієнтований на визначення раціональної структури та розміру виробничого потенціалу згідно з прогресивними нормами і нормативними співвідношеннями, з урахуванням найбільш досконалих для даної галузі технологій та організації виробництва. Проте оцінка структурних складових пов’язана з певними труднощами, оскільки всі складові потенціалу функціонують одночасно, в сукупності й взаємодії. Даний підхід окрім аналізу стандартної документації передбачає проведення спеціальних досліджень. Зокрема - аналіз техніко-організаційного рівня операційної системи, використання методів конкурентного аналізу, бенчмаркінгу та елементів стратегічного аналізу. У випадку невідповідності одних структурних елементів виробничого потенціалу іншим стримується розвиток і результативність використання потенціалу підприємства загалом. Так, застарілі верстати і обладнання не дозволяють використовувати сучасні технології, в результаті чого продукція, що виробляється, є енерго-, матеріало- та трудомісткою, а відповідно – не конкурентоздатною. Створення ефективної структури виробничого потенціалу сприяє економії усіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат праці), а завдяки досягненню синергії між елементами потенціалу можна за допомогою меншої кількості ресурсів задовольнити більшу кількість потреб споживачів (виробити більшу кількість продукції чи надати більше послуг). При оптимізації структури виробничого потенціалу необхідно знаходити компроміс між ідеальним уявленням про потреби підприємства та його можливостями щодо залучення ресурсів. Обов’язково оцінюється потужність потенціалу, тобто здійснюється кількісна оцінка виробничих можливостей окремих підсистем та потенціалу загалом. Для визначення структурних характеристик потенціалу досліджують: - масштаб потенціалу та його просторове розміщення; - характер діяльності, що її здатен виконувати досліджуваний потенціал; - ступінь замкненості. Наявний виробничий потенціал забезпечить досягнення цілей лише тоді, коли на це спрямований кожен з його елементів. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткову втрату часу та коштів на його створення або заміну. Все це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід спрямований на визначення відповідності окремих складових наявного потенціалу підприємства необхідному, дещо ідеалізованому уявленню про склад, структуру та механізми функціонування виробничого потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції. Основні методи, які використовуються при цьому підході: побудова нормативних «дерев цілей», «дерев проблем», здійснення локальних та системних оцінок окремих елементів потенціалу. Цільове оцінювання потенціалу передбачає проведення аналізу та встановлення рівня відповідності потенціалу підприємства тим цілям, які поставлені керівниками на перспективу. Воно докорінно відрізняється від кількісного оцінювання нагромадженого капіталу. Цільова оцінка – це якісна оцінка, яка дає змогу оцінити можливості досягнення запланованих результатів, дозволяє розробити плани щодо подальшої трансформації окремих складових виробничого потенціалу. Попередній цільовий аналіз виробничого потенціалу за окремими складовими здійснюють, оцінюючи його відповідність обраним стратегіям. Враховуючи значущість окремих складових потенціалу (визначається експертами у відповідних коефіцієнтах), здійснюють його загальне цільове оцінювання. Такі розрахунки дозволяють визначити заходи, які потрібно здійснити на підприємстві для забезпечення виконання стратегії. Для оцінки ефективності використання наявного потенціалу розраховують такі показники, як: обсяги випуску та продажу продукції в цілому по підприємству та на 1 працівника; частка ринку, яку займає підприємство; прибутковість та рентабельність продукції; продуктивність ресурсів та результативність діяльності. 2. Гнучкість виробничої системи та її діагностика. В умовах мінливого ринкового середовища результативність діяльності будь-якого підприємства залежить від здатності швидко, з мінімальними витратами своєчасно реагувати на зміни потреб споживачів. Здатність виробничої системи змінювати широту свого профілю без суттєвої зміни витрат характеризує гнучкість. Гнучкість виробничого потенціалу– це можливість переорієнтації виробничої системи без корінної зміни матеріально-технічної бази підприємства. Деякі об’єкти, наприклад споруди і передавальні пристрої, практично індиферентні до виду матеріалів, що обробляються чи типу продукції, що випускається, тобто мають високу гнучкість. Гнучкість виробничих приміщень (виробничих площ) і транспортних засобів обмежується тільки габаритно-ваговими параметрами виготовлених виробів. А от машини і устаткування мають певний діапазон характеристик, а відповідно – обмежень. Кількісно рівень гнучкості (Г) розраховують, як відношення темпів зростання мінливості (різноманітності) об’єктів виробництва і витрат, зумовлених змінами у виробничій системі за один і той самий період часу. Г=Ір/Із (11) де Ір – коефіцієнт зміни різноманітності, Із - коефіцієнт зміни затрат. Найпростіший метод визначення ступеня різноманітності – розрахунок коефіцієнта асоціації, що показує частку збіжних елементів виробництва в їх загальній кількості. Чим більшим є коефіцієнт асоціації, тим меншим є ступінь різноманітності і навпаки. Якщо загальний показник гнучкості перевищує 1, то виробнича система є гнучкою. Розрізняють 4 групи гнучкості виробничого потенціалу. І група – відносять технологічне устаткування, призначене для виготовлення 1 деталі, тверда технологія виробництва; ІІ група – при зміні окремих компонентів устаткування чи при зміні компонування на цьому обладнанні можна виробляти новий виріб чи строго фіксовану групу виробів – технологія, що перебудовується. ІІІ група – устаткування, призначене для одночасного випуску групи деталей – переналагоджувальні технології і процеси. ІV група – устаткування, пристосоване для високого рівня автоматизації – гнучка технологія виробництва. ІІІ і ІV групи називаються також програмувальними, тобто при переході з одного об’єкта виробництва на інший міняються прядок і програма дій. Від ступеня гнучкості та адаптивності виробничої системи залежать можливості підприємства щодо утримання, розширення чи завоювання частки ринку.
Питання для обговорення: 1. Охарактеризуйте основні складові виробничого потенціалу. 2. За допомогою яких показників кожна з цих складових може бути оцінена? 3. Які методи оцінки виробничого потенціалу ви будете використовувати при визначенні стратегії діяльності фірми? 4. Підприємства якої галузі, на вашу думку, мають виробничий потенціал з найвищим рівнем гнучкості? Відповідь обґрунтуйте.
Тести для самоперевірки знань: 1. Підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його розмір, як рівень відповідності окремих складових необхідному, дещо ідеалізованому уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції: а) ресурсний; б) цільовий; в) структурний.
2. Підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури та розміру виробничого потенціалу згідно з прогресивними нормами і нормативними співвідношеннями, з урахуванням найбільш досконалих для даної галузі технологій та організації виробництва: а) ресурсний; б) цільовий; в) структурний.
3. Підхід, який передбачає визначення виробничого потенціалу, як сукупності виробничих ресурсів, як суми фізичних і вартісних оцінок окремих його складових: а) ресурсний; б) цільовий; в) структурний.
Практичне завдання для виконання в аудиторії Дати характеристику основних складових потенціалу АПСВТ, оцінити їх стан та проаналізувати результативність використання.
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Проаналізувати основні складові виробничого потенціалу підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи, оцінити їх стан та результативність використання.
Література: 3, 4, 5, 8-10, 13, 20. Проведення проміжного модульного контролю шляхом тестування.
МОДУЛЬ 3. Діагностика стану
ТЕМА 9. Фінансова діагностика
1. Сутність фінансової діагностики. 2. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства. 3. Аналіз фінансового стану підприємства. 4. Діагностика неплатоспроможності та ризику банкрутства.
1. Сутність фінансової діагностики. Підприємства, на яких відсутня системна фінансово-аналітична робота, в багатьох випадках приречені на банкрутство. Фінансова діагностика спрямована на вчасне і якісне забезпечення фінансових рішень щодо вкладення ресурсів, операцій, що здійснюються за допомогою цих ресурсів, визначення оптимальної структури фінансової діяльності. Світовою практикою запропоновано ряд методик проведення фінансової діагностики. Сутність основних з них досить повно розглянуто в монографії Г.О. Швиданенко, О.І. Олексюк «Сучасна технологія діагностики фінансово-економічної діяльності підприємств». Ознайомитись з особливостями кожної з методик студенти можуть самостійно [14]. Основними користувачами результатів фінансової діагностики підприємства є: - акціонери, яких цікавить рентабельність акціонерного капіталу; - менеджери, які повинні мати достовірну оцінку ефективності управління; - інвестори, щоб оцінити можливий ступінь ризику при інвестуванні; - кредитори - для оцінки платоспроможності при наданні кредиту; - працівники підприємства, оскільки його стабільний фінансовий стан дозволяє своєчасно і в повній мірі отримувати заробітну плату. Інформаційними джерелами при проведенні даної діагностики є: оперативна, бухгалтерська, статистична звітність, інші джерела. Аналізують баланс підприємства, звіт про фінансові результати, рух грошових коштів та ін. Фінансова діагностика передбачає аналіз абсолютних показників діяльності підприємства за даними фінансової звітності, а також коефіцієнтний аналіз, при якому розраховуються фінансові коефіцієнти, які порівнюються з нормативними або базисними значеннями [8, с.108]. В сучасних умовах при проведенні діагностики особлива увага приділяється використанню програмних продуктів, які дозволяють оперативно і точно розрахувати необхідні показники, оформляти результати розрахунків у вигляді таблиць і графіків. При цьому використовуються такі програмні продукти, як „Аналітик”, „Аудит-експерт”, „Альт-фінанси” та інші. 2. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства розпочинають з дослідження змін в обсягах реалізації продукції чи наданих послуг, визначають причини цих змін. Далі аналізують зміни прибутку підприємства (від реалізації продукції та інших видів діяльності). При проведенні аналізу прибутку підлягають вирішенню наступні завдання: - проконтролювати виконання планів одержання прибутку; - проаналізувати фактори впливу на величину прибутку (обсяги реалізації та ціна продукції, асортиментний склад, собівартість виробництва) та розрахувати їх вплив за аналізований період; - виявити резерви збільшення прибутку (за рахунок зміни обсягів виробництва та реалізації продукції, її ціни та собівартості одиниці, структури асортименту, рівня якості продукції, запровадження досягнень НТП з метою зниження всіх витрат, в т.ч. на реалізацію); - розробити заходи для реалізації виявлених резервів. Для здійснення факторного аналізу зміни прибутку необхідно перерахувати показники виручки й загальної суми витрат за плановими цінами і плановою собівартістю одиниці продукції та фактичним обсягом реалізованої продукції (табл.1). Таблиця 1 Вихідні дані для факторного аналізу зміни прибутку, тис. грн.
Порівнюючи суму прибутку планову і суму прибутку, розраховану за плановими цінами і плановою собівартістю, але за фактичними обсягом і асортиментом продукції, обчислюємо на скільки вона змінилась унаслідок зміни обсягу і структури реалізованої продукції: 180-150=+30 (тис. грн.). Але щоб визначити вплив тільки обсягу реалізації, треба плановий прибуток помножити на відсоток пере- (недо-) виконання плану обсягу реалізації. Цей відсоток становить: (580/500 * 100%) – 100% = 16% Вплив зміни обсягу реалізації обчислюється як: 150*16%/100%=+24 (тис. грн.). Отже, за рахунок збільшення обсягів реалізації ми одержали 24 тис. грн. прибутку. Потім визначаємо вплив структурного фактора –від першого результату віднімаємо другий: 30-24=+6 (тис. грн.). Вплив зміни собівартості на суму прибутку розраховується шляхом порівняння фактичної суми витрат з плановою, перерахованою на фактичний обсяг реалізації продукції: 450-400=+50 тис. грн.. Оскільки в наведеному прикладі фактична собівартість зросла, то прибуток зменшився на 50 тис. грн.. Вплив зміни цін на прибуток визначається порівнянням фактично отриманої виручки (зменшеної на суму податків на добавлену вартість, акцизів та інших обов`язкових платежів) з виручкою, що перерахована за плановими цінами на фактичний обсяг реалізації: 740-580=+160 тис. грн.. Значне зростання прибутку за рахунок підвищення цін на продукцію не є результатом ефективної діяльності підприємства, оскільки досягається воно за рахунок споживачів. Загальна сума результатів впливу різних факторів на прибуток показує, що розрахунки зроблено правильно: 24+6+160+(-50)=+140 тис. грн.. Щоб поглибити аналіз прибутку, треба детально вивчити причин зміни обсягів реалізації, структури реалізованої продукції, цін (у зв’язку із зміною якості продукції, попиту на ринку, інфляції) та собівартості для кожного виду продукції (за рахунок зростання чи зменшення прямих матеріальних і трудових витрати, не прямих витрат і т.п.). На наступному етапі аналізують розподіл прибутку. Після розрахунків з державою (сплати відповідних податків) у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який розподіляється згідно з нормами, передбаченими статутом підприємства: - у резервний фонд; - на розширення виробництва, його технічне переоснащення; - як дивіденди акціонерам; - на колективні потреби; - на поповнення власного оборотного капіталу і т.д. Інформаційною базою даного дослідження слугують Ф №2 „Звіт про фінансові результати”, баланс підприємства, кошториси про використання фондів. Аналіз абсолютних показників діяльності підприємства, навіть здійснений в динаміці, не дозволяє повною мірою оцінити результативність діяльності. Для цього необхідно розрахувати відносні показники прибутковості: рентабельність виробництва та реалізації продукції, власного капіталу й інвестицій. Діяльність на ринку є успішною, коли кожна вкладена у підприємство гривня дає найбільший дохід. Показники рентабельності виробництва необхідно розрахувати не лише по підприємству в цілому, а й по окремих структурних підрозділах та видах продукції. Для більш повної оцінки необхідно порівняти результати роботи досліджуваного підприємства з показниками аналогічних підприємств галузі, дослідити доцільність випуску кожного виду продукції шляхом розрахунку маржинального прибутку. 3. Аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансового стану навіть найблагополучнішого підприємства необхідно здійснювати якомога частіше, щоб вчасно реагувати на зміни в умовах конкурентного середовища. Фінансовий стан підприємства характеризує його фінансову конкурентоспроможність, тобто кредито- і платоспроможність. Фінансовий аналіз (діагностика) – це засіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Він може бути як внутрішнім (здійснюється фінансистами підприємства), так і зовнішній (проводиться податковою інспекцією, спеціалістами банку, аудиторськими компаніями на замовлення акціонерів). Головне завдання аналізу – своєчасно виявити і усунути недоліки в фінансовій діяльності, знайти управлінське рішення для поліпшення фінансового стану підприємства. Основними напрямками фінансового аналізу є: вивчення причин зміни фінансової стабільності й платоспроможності та підготовка управлінських рішень щодо їх підвищення, розробка заходів щодо оптимізації структури фінансових ресурсів та їх ефективного використання, а також інші дослідження, сутність яких залежить від цілей аналізу і специфіки підприємства. Аналізують: 1 – баланс (майно і джерела його утворення); 2 - ліквідність і платоспроможність; 3 – фінансову стабільність; 4 – оборотність оборотних коштів; 5 – рух коштів; 6 – дебіторську і кредиторську заборгованості; 7 – ефективність використання капіталу. Основними методами досліджень балансу підприємства виступають горизонтальний аналіз (розрахунок абсолютної і відносної зміни величин різних статей балансу), вертикальний аналіз (розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній валюті балансу, вивчення структури статей активу і пасиву), коефіцієнтний і факторний аналізи. Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності та доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи. Аналіз майна і джерел його утворення (аналіз активів і пасивів) дає можливість визначити, на скільки підприємство може розраховувати на власні кошти і скільки треба позичити. Цей аналіз здійснюють в три етапи. І етап - загальна оцінка стану майна і його окремих частин. Аналізується зменшення, збільшення майна (всього і по видах). При цьому: - якщо оборотні активи збільшились, а необоротні зменшились, має місце прискорення оборотності капіталу (вивільняються кошти); - розраховується коефіцієнт мобільності майна (відношення вартості оборотних активів до вартості всього майна); - визначається коефіцієнт мобільності оборотних активів (відношення найбільш мобільної частини, до якої належать кошти і фінансові вкладення до вартості оборотних активів); - розраховуються коефіцієнти приросту майна. ІІ етап – аналіз виробничого потенціалу. Досліджується: - наявність, динаміка і питома вага виробничих активів у вартості майна (норма - не менше 50%); - наявність, динаміка і питома вага основних засобів у вартості майна (залишкова вартість/валюта балансу); - динаміка коефіцієнту зносу основних засобів; - середня норма амортизації і т.д. ІІІ етап – аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів та причини змін у їх структурі. До оборотних активів відносять: грошові кошти і еквіваленти, поточні фінансові інвестиції (цінні папери), дебіторську заборгованість, запаси, незавершене виробництво, готову продукцію, товари та інше. Дослідивши наявність власних оборотних коштів, слід проаналізувати власний і позичковий капітал у розрізі окремих статей, установити причини збільшення чи зменшення короткострокових позик, кредитної заборгованості, а також розрахувати коефіцієнт незалежності підприємства (відношення власного капіталу до валюти балансу). Фінансова діагностика не буде повною без аналізу ліквідності і платоспроможності. Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. Ліквідність балансу – рівень покриття зобов`язань підприємства його активами, термін перетворення яких на гроші відповідає термінам погашення зобов`язань. Баланс абсолютно ліквідний якщо: - найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм; - активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам, або більші; - активи, що повільно реалізуються, дорівнюють довгостроковим пасивам, або більші за них; - активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви. Найбільш ліквідні – готівка (кошти в касі, на рахунку) і короткострокові інвестиції (цінні папери), дещо менш ліквідні – готова продукція, дебіторська заборгованість, короткострокові фінансові вкладення. До активів, що реалізуються повільно, відносять виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Важко реалізуються необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво, довгострокові фінансові вкладення). Під час аналізу розраховуються наступні показники: - загальний коефіцієнт ліквідності (як відношення суми найбільш ліквідних активів, та активів, що швидко і повільно реалізуються до негайних і короткострокових пасивів); - коефіцієнт швидкої ліквідності (відношення суми найбільш ліквідних активів і тих, що швидко реалізуються до величини негайних і короткострокових пасивів); - коефіцієнт абсолютної ліквідності (відношення найбільш ліквідних активів до негайних і короткострокових пасивів). Платоспроможність – це наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторською заборгованістю, що потребує негайного погашення. Ознаки платоспроможності – наявність грошей в касі та на рахунках підприємства, відсутність кредиторської заборгованості, термін погашення якої вже минув. Наступним етапом фінансової діагностики є аналіз фінансової стабільності. Фінансова стабільність характеризує рівень залежності від кредиторів та інвесторів, визначається як співвідношення власного і залученого капіталу. Для її оцінки розраховують наступні коефіцієнти: - концентрації власного капіталу (відношення власного капіталу до валюти балансу - чим вища частка власного капіталу, тим більша незалежність, граничним вважається значення 0,6); - фінансової залежності(показник, обернений до коефіцієнту концентрації власного капіталу); - маневреності власного капіталу; - структури довгострокових вкладів; - структури залученого капіталу; - окупності відсотків за кредит і ряд інших. Обов`язковою складовою фінансової діагностики є аналіз оборотності оборотних коштів та руху коштів, оскільки ефективність використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю, яка, в свою чергу, впливає на прибутковість діяльності. Розраховують наступні показники: - оборотність у днях (час повного обороту капіталу); - коефіцієнт оборотності(кількість оборотів, що робить оборотний капітал за період, що аналізується); - тривалість 1 обороту в днях; - коефіцієнт завантаження коштів у обороті. Фінансовий аналіз не буде повним без дослідження дебіторської і кредиторської заборгованості. Дебіторська заборгованість досить часто має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства, особливо – в період інфляції. Тому під час діагностики визначають: - загальну суму дебіторської заборгованості; - можливості її погашення окремими покупцями і замовниками; - оборотність дебіторської заборгованості; - період погашення дебіторської заборгованості; - частку дебіторської заборгованості в обсязі поточних активів; - відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації продукції. Для аналізу використання капіталу розраховують такі показники, як рентабельність капіталу, коефіцієнти надходження та використання капіталу. 4. Діагностика неплатоспроможності та ризику банкрутства. З метою діагностики неплатоспроможності та ризику банкрутства в зарубіжній практиці знайшли широке застосування моделі, які дозволяють аналізувати та прогнозувати фінансовий стан підприємства, використовуючи комбінацію певних коефіцієнтів. Як приклад, можна навести 5-факторну Z - модель діагностики банкрутства Едварда Альтмана. Z= 3,3К1 + 1,4К2 + 1,2К3 + К4 + 0,6К5 (12) де: К1 розраховується, як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості майна; К2 розраховується, як відношення нерозподіленого (реінвестованого) прибутку до середньорічної вартості майна; К3 розраховується, як відношення власного оборотного капіталу до середньорічної вартості майна; К4 розраховується, як відношення виручки від реалізації продукції до середньорічної вартості майна; К5 визначається відношенням величини власного капіталу (за ринковою вартістю) до позичкового капіталу (залучених коштів). Якщо значення Z: менше, ніж 1,8 – дуже висока ймовірність банкрутства; знаходиться в межах від 1,8 до 2,7 – висока ймовірність банкрутства; досягає 2,8-2,9 – можливе банкрутство підприємства; дорівнює 3,0 і перевищує це значення – низька можливість банкрутства, підприємство працює стабільно.
Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань: 1. Який з фінансових коефіцієнтів показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена негайно: а) коефіцієнт швидкої ліквідності; б) коефіцієнт покриття; в) коефіцієнт абсолютної ліквідності; г) коефіцієнт автономії.
2. Який з фінансових коефіцієнтів розраховується як відношення валюти балансу до суми власного капіталу: а) коефіцієнт поточної ліквідності; б) коефіцієнт маневреності; в) коефіцієнт фінансової залежності; г) коефіцієнт автономії.
3. Який з фінансових коефіцієнтів розраховується як відношення суми власного капіталу до валюти балансу: а) коефіцієнт поточної ліквідності; б) коефіцієнт маневреності; в) коефіцієнт фінансової незалежності.
4. Аналіз, при якому розраховуються та аналізуються абсолютні й відносні зміни величин різних статей балансу це: а) горизонтальний аналіз; б) вертикальний аналіз; в) коефіцієнтний аналіз; г) факторний аналіз.
5. Коефіцієнт автономії характеризує: а) частку майна виробничого призначення в сукупних активах; б) частку власного капіталу у валюті балансу; в) ступінь мобільності власного капіталу.
6. Розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній валюті балансу це: а) горизонтальний аналіз; б) вертикальний аналіз; в) коефіцієнтний аналіз; г) факторний аналіз. Задача 1. Виробниче підприємство досягло таких показників своєї господарської діяльності: - обсяг реалізованої продукції - 500 т; - ціна реалізації 1 т - 1800 грн.; - рентабельність реалізованої продукції - 25 %; - рентабельність основного капіталу - 30 %. У розрахунковому році передбачається: - збільшити обсяг реалізації продукції та середньорічну вартість основного капіталу відповідно на 10 і 6%; - зменшити валові витрати на виготовлення й реалізацію продукції на 8 %. Розрахувати змінений рівень рентабельності реалізованої продукції та основного капіталу.
Задача 2. Використовуючи основні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства визначте коефіцієнт його фінансової стійкості (Z-коефіцієнт Альтмана) за звітний і плановий період та зробіть відповідні висновки.
Основні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства, тис. грн.
Практичне завдання для виконання в аудиторії Використовуючи дані балансу та звіту про фінансові результати підприємства (додатки А і Б, с.104-108) провести фінансову діагностику підприємства.
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Здійснити фінансову діагностику підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи. Література: 2, 4-10, 13, 14, 22, 26, 29. ТЕМА 10. Діагностика економічної безпеки підприємства
1. Сутність та основні функціональні завдання економічної безпеки організації. 2. Характеристика функціональних складових економічної безпеки. 3. Підходи до оцінки рівня економічної безпеки підприємства.
1. Сутність та основні функціональні завдання економічної безпеки організації. Економічна безпека організації – цетакийстан корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного розвитку організації, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним загрозам. Загрозами, в даному випадку, можуть виступати зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства, які призводять чи можуть призвести до небажаних результатів. Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути: свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб’єктів господарювання (органів державної влади, підприємств-конкурентів); збіг об’єктивних обставин (стан фінансової кон’юнктури на ринках і т.п.). Рівень безпеки залежить від того, наскільки ефективно керівництво і спеціалісти підприємства будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища. Головна мета економічної безпеки підприємства - гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. Основні функціональні завдання економічної безпеки: - забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства; - досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством; - забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу; - мінімізація руйнівного впливу результатів діяльності на стан навколишнього середовища; - якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства; - досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу; - забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці; - ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів. Система економічної безпеки підприємства – це комплекс організаційно-управлінських, режимних, технічних, профілактичних і пропагандистських заходів, спрямованих на реалізацію захисту інтересів підприємства від зовнішніх та внутрішніх загроз. Фактори, що впливають на рівень економічної безпеки:
2. Характеристика функціональних складових економічної безпеки. Основними складовими економічної безпеки є: фінансова, техніко-технологічна, інтелектуально-кадрова, політико-правова, інформаційна, силова та екологічна. Фінансова складовабезпеки підприємства вважається провідною, а її рівень визначається за допомогою показників фінансової стабільності. До внутрішніх загроз, що впливають на фінансову безпеку, відносять навмисні або випадкові помилки менеджменту в області управління фінансами підприємства. До зовнішніх загроз відносять: можливість скупки акцій чи боргів підприємства небажаними партнерами; наявність значних фінансових зобов'язань у підприємства; нерозвиненість ринку капіталу та його інфраструктури; недостатньо розвинену правову систему захисту прав інвесторів; нестабільність економіки та ін. Для забезпечення цієї складової економічної безпеки необхідно: створити систему моніторингу фінансової безпеки; своєчасно ідентифікувати загрози; відслідковувати зміни значень індикаторів фінансової безпеки; розробляти та здійснювати заходи, направлені на забезпечення фінансової безпеки підприємства як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді; контролювати та аналізувати хід виконання цих заходів, здійснювати їх оцінку та корегування. Належний рівень інтелектуально-кадрової складової безпеки у значній мірі залежить від інтелекту та професіоналізму працюючих на підприємстві кадрів. Основними суб’єктами її забезпечення є служба управління персоналом і служба безпеки підприємства. Охорона інтелектуально-кадрової складової економічної безпеки передбачає: роботу з персоналом підприємства, спрямовану на підвищення ефективності діяльності всіх його категорій; збереження й розвиток інтелектуального потенціалу, сукупності прав на інтелектуальну власність або на її використання (зокрема патентів і ліцензій), підвищення рівня знань і розширення професійного досвіду працівників підприємства. До внутрішніх структурних характеристик інтелектуально-кадрової безпеки підприємства відносять: рівень забезпечення підприємства персоналом; раціональність структури персоналу; ефективність використання трудового потенціалу та робочого часу; рух персоналу; ефективність систем нормування праці та її організації; продуктивність праці; оплату праці; соціальний захист персоналу. Для здійснення оцінювання рівня інтелектуально-кадрової безпеки необхідно її декомпонувати на окремі складники та по кожному з них підібрати сукупність показників-критеріїв, що їх характеризують. Рівень забезпеченості підприємства персоналом оцінюють як: відношення фактичної чисельності персоналу до планової; рівень відповідності працівників за освітою, кваліфікацією, статтю, віком, іншими характеристиками. Раціональність структури персоналу характеризує співвідношення за категоріями персоналу, за основними і сумісниками, за управлінським та не управлінським персоналом, за участю в капіталі підприємства. Для оцінки ефективності використання трудового потенціалу та робочого часу розраховують коефіцієнт втрат робочого часу; здійснюють експертні оцінки ефективності використання потенціалу. Рух персоналу оцінюють за коефіцієнтами плинності, обороту з прийняття та звільнення, загального руху персоналу. Про ефективність системи нормування й організації праці свідчать показники ритмічності та напруженості праці, конфліктності й морального клімату. Для оцінки рівня соціального захисту персоналу досліджують наявність випадків порушення соціального захисту, рівень охорони здоров'я, наявність пакету соціальних послуг. Процес забезпечення техніко-технологічної складової, як правило, передбачає здійснення кількох послідовних етапів. На першому аналізують: рівень технологій, які використовують підприємства, що займаються випуском аналогічної продукції чи наданням аналогічних послуг, науково-технічна інформація стосовно нових розробок у даній галузі. Другий етап передбачає аналіз технологічних процесів, які використовує досліджуване підприємство та пошук внутрішніх резервів поліпшення існуючих технологій. На третьому етапі аналізують товарні ринки, на яких діє підприємство, оцінюють перспективи їх розвитку та можливі зміни. Результати аналізу є основою прогнозування необхідності в нових технологічних процесах для випуску конкурентоспроможних товарів, а також розробки технологічної стратегії розвитку підприємства. Наступний етап забезпечує реалізацію планів технологічного розвитку підприємства. Результати реалізації заходів щодо забезпечення цієї складової безпеки повинні постійно відслідковуватись та аналізуватись. Основним інструментом такого аналізу є спеціальна карта розрахунків ефективності заходів, що здійснювались для забезпечення техніко-технологічної складової економічної безпеки підприємства. Політико-правова складовабезпеки підприємства полягає у всебічному політико-правовому забезпеченні діяльності підприємства, дотриманні чинного законодавства. Основними причинами виникнення загроз щодо цієї складової економічної безпеки є низька кваліфікація працівників юридичної служби підприємства та недостатнє фінансування юридичного забезпечення підприємницької або іншої діяльності. Як результат - недостатнє правове опрацювання договірних відносин даного суб'єкта господарювання з іншими, невміння захищати інтереси підприємства в конфліктних ситуаціях, неефективне планування юридичного забезпечення бізнесової діяльності, що, в кінцевому рахунку, негативно відображається на результатах діяльності підприємства. Інформаційна складова безпеки підприємствапередбачає здійснення ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення господарської діяльності. Для створення та захисту інформаційної складової економічної безпеки на підприємстві збирають інформацію, що має відношення до діяльності того чи іншого суб'єкта господарювання (щодо всіх видів ринків, політичних подій і тенденцій макроекономічного розвитку світової та національної економік, корисну науково-технічну інформацію), аналізують її та розробляють рекомендації з метою підвищення рівня безпеки за цією складовою. Обов`язковим є захист інформаційного середовища підприємства (організації). Він передбачає здійснення заходів для захисту суб'єкта господарювання від промислового шпіонажу з боку конкурентів або інших юридичних і фізичних осіб, а також технічний захист переговорів, приміщень, кореспонденції, різної документації від несанкціонованого доступу заінтересованих осіб до закритої інформації. Необхідною умовою забезпечення інформаційної складової безпеки є зовнішня інформаційна діяльність, котру спрямовують на створення сприятливого іміджу підприємства та протидію спробам погіршити репутацію даної фірми шляхом поширення про неї хибної інформації. Екологічна складова безпеки підприємства полягає в дотриманні діючих екологічних норм, мінімізації втрат від забруднення навколишнього середовища. Сутність процесу забезпечення екологічної безпеки підприємства можна виразити у вигляді функції: F ( Z, Q, М) → min (13) де: Z — витрати на заходи для дотримання екологічних норм; Q — втрати від штрафних санкцій за порушення екологічних норм; M — втрати від закриття для продукції підприємства ринків інших держав з більш жорсткими нормами екологічної чистоти товарів. Індикаторами екологічної складової економічної безпеки є з одного боку — нормативи граничнодопустимої концентрації шкідливих речовин, установлені національним законодавством, а з іншого — результати аналізу ефективності заходів щодо забезпечення цієї складової. На підприємствах необхідно розробляти комплекс заходів для забезпечення екологічної складової економічної безпеки в майбутньому. Силова складова безпеки підприємства повинна забезпечувати фізичну безпеку працівників фірми (перш за все - керівників) та збереження її майна. Для цього: досліджують рівень організації силової складової економічної безпеки за напрямками, ресурсами, виконавцями, взаємодією та ефективністю витрат; прогнозують можливість негативних впливів на підприємство та величину шкоди від них; розробляють та здійснюють комплекс заходів для запобігання цим впливам; визначають бюджет на здійснення рекомендованого комплексу заходів; здійснюють підбір та відповідне навчання спеціального персоналу. Для забезпечення економічної безпеки необхідно виділити, проаналізувати й оцінити існуючі загрози по кожній із функціональних складових та розробити на їх основі систему заходів для застереження і протидії. 3. Підходи до оцінки рівня економічної безпеки підприємства. Основними індикаторами економічної безпеки виступають: темпи зміни обсягів продажу традиційних та принципово нових товарів чи послуг фірми; темпи втрати конкурентних переваг фірми; темпи зміни величини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства; співвідношення величини позикових засобів і власних активів фірми; темпи зміни величини позикових засобів та постачань необхідних ресурсів; зростання величини упущених фірмою вигід. Узагальнений рівень економічної безпеки підприємства (Ребп) може бути визначений за формулою: Ребп = a1*f(x1) + a2*f(x2)+…+ aі*f(xі) (14) де: f(x1), f(x2) ,.., f(xі) – функції залежності рівня економічної безпеки підприємства від відповідних показників діяльності; а1, а2, ....,аі – питома вага значущості кожного показника для забезпечення економічної безпеки підприємства; і – кількість показників за складовими. Інший підхід передбачає розрахунок сукупного критерію економічної безпеки підприємства (СКЕБ) за наступною формулою: (15) де Кі – значення окремих функціональних критеріїв економічної безпеки підприємства; di – коефіцієнт вагомості функціональних складових економічної безпеки підприємства, а Sdi=1. Проте визначене таким чином значення сукупного критерію економічної безпеки підприємства не завжди може бути достатньо достовірним, оскільки розрахунок окремих критеріїв ґрунтується на суб'єктивній думці експертів.
Питання для обговорення:
Література: 4-6, 10.
ТЕМА 11. Діагностика економічної культури підприємства
1. Сутність та функції економічної культури. 2. Методика діагностики економічної культури організації. 3. Типи організаційної культури підприємства.
1. Сутність та функції економічної культури. Кожна фірма має свою філософію і принципи, особливі методи вирішення проблем, свій кодекс внутрішніх законів, моральні цінності, процедуру, правила поведінки. Перераховані компоненти, що виражають дух компанії, утворюють поняття «економічна культура». Це поняття є складним, багатозначним, багаторівневим, динамічним, оскільки до елементів економічної культури може бути віднесено все, що пов`язане з людською діяльністю, що використовується і відновлюється в процесі праці, спілкування. Сучасні керівники розглядають економічну культуру, як стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи та окремих осіб на загальні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників, полегшувати спілкування між ними, намагаються створити власну культуру і тим самим досягти високого рівня культурності. К. Камерон та Р. Куінн зазначають, що коли люди вступають безпосередньо у взаємодію з організацією, вони стикаються з прийнятими в ній манерами одягатись, розповідями співробітників про те, що відбувається в організації, установленими правилами і практикою роботи, загальноприйнятими нормами поведінки, традиціями, завданнями, системою оплати, жаргоном і жартами, що зрозумілі тільки членам організації і т.п. Ці складові і є проявами організаційної, або економічної культури [23]. Економічна культура – це система матеріальних та духовних цінностей, еталонів поведінки, настроїв, символів, методів управління, що зумовлює індивідуальність підприємства. Зовнішні прояви економічної (корпоративної) культури: - видимі символи (емблеми, колір); - фірмовий стиль (система зовнішнього образу підприємства, товарний знак, інтер`єр, одяг, піктограми); - ритуали, свята, поведінка співробітників; - історія організації; - герої та міфи; - мова спілкування; - валеологія. Економічна культура не є статичною, оскільки зміни в зовнішньому середовищі фірми найчастіше спричиняють появу нових поведінкових стандартів, а іноді – й уточнення цінностей, виробленої філософії. Основні функції економічної культури:
Практика багатьох західних фірм підтверджує, що організаційна культура може значно впливати на процес реалізації стратегії – як в позитивному, так і в негативному сенсі. Для забезпечення умов досягнення запланованої мети необхідно проводити діагностику існуючої економічної культури, а за результатами її проведення здійснювати заходи щодо покращення культури. 2. Методика діагностики економічної культури організації. При проведенні діагностики економічної культури використовують такі методи, як: нагляду (зовнішній), інтроспекції (самоспостереження), особистісні опитування, проективний метод (створення експериментальної ситуації, за якої допускається безліч можливих інтерпретацій під час її сприймання), соціометрії (дослідження особистісних відносин в групі), анкетування, інтерв`ю, бесід. Діагностичне дослідження здійснюють за основними елементами економічної культури: - засоби праці та трудового процесу (аналізують ступінь впровадження досягнень НТП, рівень механізації та автоматизації виробничих процесів, якість обладнання, ритмічність виробництва, якість продукції); - умови праці (здійснюється оцінка відповідності нормативам за показниками санітарно-гігієнічних, психофізичних, соціально-психологічних та естетичних умов праці); - підходи до управління (розглядаються методи управління, стиль керівництва, індивідуальний підхід, професіоналізм управлінців, методи стимулювання, ступінь гуманізму); - міжособистісні відносини (соціально-психологічний клімат, відчуття колективізму й взаємодопомоги, наявність та сприйняття працівниками цінностей організації); - культура співробітників (аналізується поведінка людей, знання етикету, моральність мислення, ціннісні орієнтації і т.п.), на рівень якої значно впливають освіта і кваліфікація працівників, дисциплінованість, творчість. - культура комунікацій та фірмовий стиль (яка існує культура одягу, етичність поведінки співробітників, культура проведення нарад, бесід по телефону та спілкування з відвідувачами). В процесі проведення діагностики особливу увагу слід звернути на виявлення проблем формальних і неформальних відносин, конфліктів. Потребує поглибленого розгляду питання оцінки продуктивності творчої праці, цінності інтелектуальних продуктів, що створюються працівниками підприємства, рівня професіоналізму та кваліфікації провідних спеціалістів підприємства та як це враховується при формуванні мотиваційного механізму. Успішність будь-якого підприємства залежить від сформованої управлінської команди, наявності командного духу на підприємстві в цілому. Тому ці аспекти теж не залишаються поза увагою при проведенні діагностичного дослідження. 3. Типи організаційної культури підприємства. Дослідниками пропонуються різні підходи до визначення типів організаційної культури. Зокрема, К. Камерон та Р. Куінн розрізняють наступні типи організаційної культури: - ієрархічна, характерними рисами якої є раціональність, чіткі правила, стабільність, визначеність; - ринкова, яка характеризується спрямованістю, результативністю; - кланова, при якій колектив розглядається, як велика сім`я, існує турбота про співробітників, а лідери виступають наставниками; - адхократична культура, за якої основна увага приділяється підприємництву, творчості, інноваціям, свободі. Інші підходи до класифікації економічної культури (зокрема, моделі Я.Хармса, Г.Хофстеда, Г.Харисона) студентам пропонується розглянути самостійно [23, 24, 25]. Питання для обговорення:
Тести для самоперевірки знань. 1. Які риси притаманні клановому типу культури: а) раціональність, чіткі правила, стабільність; б) спрямованість, результативність; в)велика сім`я, турбота про співробітників, наявність лідерів-наставників ; г) підприємництво, творчість, інновації, свобода.
2. Які риси притаманні адхократичному типу культури: а) раціональність, чіткі правила, стабільність; б) спрямованість, результативність; в) велика сім`я, турбота про співробітників, наявність лідерів-наставникі ; г) підприємництво, творчість, інновації, свобода.
3. Які риси притаманні ієрархічному типу культури: а) раціональність, чіткі правила, стабільність; б) спрямованість, результативність; в) велика сім`я, турбота про співробітників, наявність лідерів-наставників; г) підприємництво, творчість, інновації, свобода.
Практичне завдання для виконання в аудиторії Здійснити діагностику економічної культури АПСВТ.
Завдання для самостійного виконання (позааудиторна робота) Здійснити діагностику економічної культури підприємства, що є базовим при написанні дипломної чи магістерської роботи. Література: 4, 5, 8, 10, 23-25. Проведення підсумкової модульної контрольної роботи (вирішення тестових завдань та задач). КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Важливу роль в процесі підготовки фахівців відіграє контроль, оскільки він дозволяє оцінити рівень отриманих студентами в процесі навчання знань, набутих вмінь та навичок. Під час вивчення дисципліни «Економічна діагностика» застосовується поточний та підсумковий контроль знань студентів. Поточний контроль передбачає опитування студентів під час проведення практичних занять, оцінювання їх участі у вирішенні практичних завдань в аудиторії, виконання ними 3 модульних контрольних робіт. Студенти, які виконують нормативні вимоги щодо опанування програмного матеріалу в заданому обсязі (дають аргументовані відповіді на запитання викладача, приймають активну участь в обговоренні окремих тем, успішно виконують практичні завдання в аудиторії) отримують від 0,5 (задовільно) до 1 (добре) або 2 балів (відмінно) за кожне заняття. Протягом семестру студенти також виконують індивідуальне завдання, сутність якого полягає у проведенні економічної діагностики підприємства, на базі якого здійснюється дипломне проектування. По закінченню кожного модуля вони доповідають про результати проведеного дослідження (відповідно до тем, які вивчались), що дає можливість викладачу оцінити рівень опанування студентами методики та основного інструментарію проведення діагностичного дослідження. Оцінювання здійснюється за шкалою від 1 до 5 балів. Кожна з 3 модульних контрольних робіт оцінюється за 5-ти бальною шкалою. Підсумковою формою контролю є іспит. Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результатами поточного контролю знань (до 50 балів) та результатами іспиту (до 50 балів).
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА (основна)
(додаткова)
При підготовці до занять також можуть використовуватись Інтернет-ресурси, зокрема – матеріали офіційних сайтів: Верховної Ради України (http://www.zakon.rada.gov.ua), Державної служби статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua), Національної бібліотеки України ім. Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua); а також звітність підприємств України (http://www.smida.gov.ua).
Додаток А Баланс на 31 грудня 2013 р.
Додаток Б Звіт про фінансові результати за 2013 рік
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||