Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

ПЕРЕДМОВА

Навчально-методичний посібник з дисципліни «Економіка підприємства» побудовано з урахуванням Освітньо-професійної програми, курсу «Економіка підприємства», специфіки навчального закладу та особливостей сучасного економічного розвитку України.
Метою вивчення дисципліни «Економіка підприємства» є формування здатностей самостійно мислити, приймати управлінські рішення, виконувати комплексні економічні розрахунки для ефективного здійснення господарської діяльності на рівні підприємства.
Предметом навчальної дисципліни є форми і методи господарювання підприємства.
Завданнями навчальної дисципліни є вивчення господарських процесів, що відбуваються у виробничо-комерційних системах підприємств; закріплення комплексу економічних знань і засвоєння досягнень теорії та практики управління підприємствами, а саме:
- вивчення теоретично – нормативні основи економіки підприємств;
- вивчення теоретичних основ створення підприємств різних організаційно-правові форм;
- вивчення системи організації операційної діяльності та забезпечення якості продукції на підприємствах України;
- опрацювання нормативної бази з питань створення, діяльності та неплатоспроможності, банкрутства, злиття і поглинання підприємств;
- побудова структур та систем управління підприємством;
- формування навичок кількісної оцінки та планування показників ефективності функціонування підприємства;
- формування навичок кількісної оцінки ресурсного забезпечення діяльності підприємства;
- формування навичок обґрунтування ефективності діяльності підприємства.
Навчально-методичний посібник з дисципліни «Економіка підприємства» включає методичні рекомендації з підготовки до семінарських та практичних занять, самостійної та індивідуальної роботи.
Підготовка до практичного заняття повинна проводитись студентами згідно з завданнями і методичними вказівками до їх виконання, що розроблені викладачами кафедри у даному навчально-методичному посібнику.
Самостійна робота виконується студентами відповідно до завдань та методичних вказівок, які доводяться до відома студентів у даному навчально-методичному посібнику.
Після вивчення тем і питань дисципліни студентам необхідно виконати курсову роботу згідно з тематикою, затвердженою на кафедрі.
Засвоєння теоретичного матеріалу навчальної дисципліни «Економіка підприємства» базується на знаннях, які студенти отримали при вивченні таких дисциплін, як: «Політична економія», «Макроекономіка», «Мікроекономіка», «Регіональна економіка».
Для перевірки рівня підготовленості студентів з дисципліни «Економіка підприємства» проводиться підсумковий контроль (екзамен) згідно з переліком питань з дисципліни.



1. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

1.1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«Економіка підприємства»

Мета: формування здатностей самостійно мислити, приймати управлінські рішення, виконувати комплексні економічні розрахунки для ефективного здійснення господарської діяльності на рівні підприємства.
Після вивчення дисципліни «Економіка підприємства» студенти повинні володіти інструментальними, міжособистісними, системними та спеціальними компетенціями, а саме:

Інструментальні компетенції
- здатність отримувати з різних джерел та аналізувати, систематизувати інформацію з базових питань програмного матеріалу навчальної дисципліни;
- здатність до самостійного поповнення і оновлення своїх знань з актуальних питань оцінки зовнішнього середовища та нормативного регулювання діяльності підприємств;
- здатність ефективно організовувати свій час при вивченні програмного матеріалу дисципліни.

Міжособистісні компетенції
- здатність здійснювати ефективні міжособистісні комунікації;
- здатність працювати та знаходити рішення проблем у команді;
- здатність здійснювати управління ефективністю підприємства та знаходити ефективні управлінські рішення на підприємстві.

Системні компетенції
- здатність застосовувати знання з питань створення, функціонування, реструктуризації у процесі діяльності підприємства.

Спеціальні компетенції
- здатність до набуття теоретичних нормативних знань з основ економіки підприємств;
- здатність до набуття теоретичних та практичних знань про створення підприємств різних організаційно-правові форм;
- здатність отримувати, опрацьовувати та аналізувати нормативну базу з питань створення, діяльності, банкрутства, злиття і поглинання підприємств;
- здатність здійснювати кількісну оцінку та планування показників ефективності функціонування підприємства;
- вміння вирішувати практичні задачі, пов’язані з управлінням ресурсним забезпеченням діяльності підприємства;
- здатність до оволодіння навичками аналітичного обґрунтування ефективності діяльності підприємства.

1.2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Назва модуля, змістового модуля, теми
Модуль 1. Економіка підприємства
Змістовий модуль 1.Теоретично - нормативні основи економіки підприємств
Тема 1. Теорії підприємств і основи підприємництва
Тема 2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми
Тема 3. Зовнішнє середовище господарювання підприємств
Тема 4. Структура та управління підприємством
Змістовий модуль 2. Ресурсне забезпечення діяльності підприємства
Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці
Тема 6 Капітал підприємства
Тема 7 Нематеріальні ресурси й активи
Тема 8. Інвестиційні ресурси
Тема 9. Інноваційна діяльність
Змістовий модуль 3. Планування та організація операційної діяльності
підприємства
Тема 10. Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства
Тема 11. Організація виробництва і забезпечення якості продукції
Тема 12. Планування діяльності підприємства
Змістовий модуль 4. Ефективність діяльності підприємства
Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції
Тема 14. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства
Тема 15. Економічна безпека та антикризова діяльність
Тема 16. Реструктуризація і санація підприємств
Тема 17. Банкрутство і ліквідація підприємств
МОДУЛЬ II. Індивідуальне завдання (курсова робота)
Підсумковий контроль: ПМК іспит

 



1.3. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

МОДУЛЬ I. Економіка підприємства

Змістовий модуль 1
Теоретично - нормативні основи економіки підприємств

Тема 1. Теорії підприємств і основи підприємництва
Економічні системи (традиційні, командні, ринкові). Ринкова економіка та місце в ній підприємства. Підприємство як відкрита система.
Економічна модель підприємства. Концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).
Підприємницька діяльність як основна сучасна форма господарювання. Принципи здійснення, форми, типи й моделі підприємницької діяльності. Правове забезпечення підприємництва. Франчайзинг як особлива форма організацій бізнесу. Виробнича та посередницька діяльність. Формування підприємницького середовища. Активізація підприємницької діяльності в Україні.
Підприємницькі договори (контракти, угоди). Структура договорів і порядок їх укладання. Типовий зміст, загальні й специфічні умови договору. Формулювання конкретних умов договору.-Підприємницькі дії щодо реалізації бізнес-проектів. Партнерські зв'язки та угоди (операції).
Основні напрямки співпраці партнерів. Форми співробітництва у сферах виробництва, товарообміну й торгівлі, фінансових відносин. Факторинг. Франчайзинг, його види та практика застосування. Система франчайзингових відносин в Україні. Консультаційне підприємництво, необхідність застосування та економічний ефект.
Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи та види. Форми міжнародної підприємницької діяльності.

Тема 2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми
Поняття підприємства як організаційно відокремленої та економічно самостійної первинної ланки виробничої сфери. Місія й різноманітні цілі підприємства. Головні напрямки діяльності підприємства.
Юридичні акти, що є законодавчою базою функціонування підприємства (організації). Господарський кодекс України, його основні положення. Статут підприємства (організації). Генеральна тарифна угода й колективний договір. Інші правові документи, що регулюють окремі напрямки діяльності підприємства (організації).
Класифікація підприємств та її практичне значення. Державні та комунальні унітарні підприємства. Підприємства колективної власності. Приватні підприємства. Підприємства з іноземними інвестиціями.
Господарські товариства та їх характеристика.
Інтеграційні форми підприємств та організацій. Форми добровільного й інституційного об'єднання підприємств і організацій (асоціації, консорціуми, концерни, корпорації, фінансово-промислові групи, холдинги тощо). Мета їх створення, особливості та ефективність діяльності.

Тема 3. Зовнішнє середовище господарювання підприємств
Поняття зовнішнього середовища підприємства. Класифікація зовнішнього середовища на макро- та мікросередовище.
Зовнішнє середовище непрямого впливу та його діагностика. PEST- аналіз. Політичні, правові, економічні, соціокультурні, технологічні фактори та їх аналіз. Вплив факторів на положення та діяльність підприємства, на його стратегію. Вплив зовнішніх чинників на результативність виробництва.
Зовнішнє середовище безпосереднього впливу. Галузь та конкурентне середовище. Споживачі. Постачальники. Партнери організації. Профспілки. Місцеві органи влади. «П'ять сил» М. Портера.
Методика діагностики галузі. Ємність ринку. Конкурентне середовище в галузі. Галузеві ключові фактори успіху. Аналіз привабливості галузі.
Вплив на зовнішнє середовище. Протидія змінам у зовнішньому середовищі.

Тема 4. Структура та управління підприємством
Особливості управління як системи. Об'єктивна необхідність і поняття управління суб'єктами господарювання. Планування, організація, мотивація і контроль як основні функції управління підприємствами та організаціями.
Класифікації методів управління, їх змістова характеристика. Організаційні форми реалізації методів управління суб'єктами господарювання різною рівня.
Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні. Принципи та етапи процесу побудови організаційних структур управління виробничими й невиробничими підприємствами. Особливості вибору організаційних структур управління для новостворюваних підприємств різних розмірів і форм власності.
Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями. Міністерства і комітети, державні корпорації і концерни як вищі органи прямого управління підпорядкованими підприємствами й організаціями. Органи централізованого опосередкованого управління суб'єктами господарювання. Спрямування та ефективність адміністративної реформи в Україні. Зарубіжний досвід централізованого управління первинними ланками національної економіки.

Змістовий модуль 2
Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці
Поняття персоналу в контексті економічних понять трудових ресурсів, кадрів, трудового потенціалу та ін. Категорії персоналу підприємства (керівники, спеціалісти, службовці, робітники). Поділ персоналу за професіями і кваліфікацією. Відокремлення й характеристика робітників за рівнем кваліфікації. Особливості структури персоналу різних підприємств та організації різних типів, розмірів і форм власності. Тенденції динаміки структури персоналу в окремих сферах діяльності
Чинники, що потребують урахування у процесі розрахунків необхідної чисельності персоналу підприємства. Визначення чисельності працівників управління, спеціалістів і службовців для підприємств різних розмірів, сфер діяльності та форм власності. Розрахунки чисельності окремих категорій робітників виробничих підприємств. Обґрунтування раціональної структури персоналу підприємств різних типів та інфраструктурних організацій.
Поняття й основні елементи системи управління персоналом підприємств (організацій), інших суб'єктів господарювання. Сучасні вимоги держави й фірми до ділових якостей різних категорій персоналу. Адаптована до ринкових умов господарювання система формування та набору різних категорій персоналу. Методи оцінки й добору працівників для підприємств чи інших суб'єктів господарювання. Форми й ефективність підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу (кадрів).
Особливості систем управління у фірмах економічно розвинутих зарубіжних країн. Досвід формування та забезпечення ефективного використання кадрового потенціалу фірми. Участь держави в підготовці висококваліфікованих спеціалістів і керівників. Конкурсно-контрактна система наймання працівників фірми. Службова ротація кадрів. Сучасна система підвищення кваліфікації кадрів і забезпечення умов для високопродуктивної праці.
Продуктивність праці як економічна категорія. Методичні підходи до розрахунку продуктивності праці на виробничих підприємствах. Чинники зростання продуктивності праці. Динаміка продуктивності праці на підприємствах різних галузей. Наявні резерви зростання продуктивності праці та заходи для їх використання в сучасних умовах господарювання. Розрахунки можливого зростання продуктивності праці за рахунок дії окремих і певної сукупності чинників.
Мотивація як процес стимулювання людей до ефективної трудової діяльності. Можливі моделі мотивації трудової діяльності. Вимоги до формування системи мотивації праці на рівні підприємства. Загальноприйняті методи мотивації продуктивної діяльності: прямі й непрямі економічні, моральні. Принципи й можливий алгоритм регулювання поведінки працівників у трудовому колективі.
Поняття оплати праці. Основна заробітна плата й додаткова оплата праці. Функції оплати праці та їх реалізація. Залежність оплати праці від кінцевих результатів діяльності. Сучасна державна політика оплати праці. Механізм державного регулювання оплати праці та соціального захисту. Формування внутрішньофірмової політики оплати праці. Регулювання оплати праці на основі колективного договору.
Мінімальна заробітна плата. Тарифна система. Єдина тарифна система розрядів і коефіцієнтів з оплати праці. Диференціація оплати праці за певними ознаками. Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців. Форми й системи оплати праці робітників. Вибір форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності. Можливість колективних форм організації та оплати праці.
Сутність і стимулююча роль участі працівників підприємства в його прибутках (доходах). Системи участі працівників у прибутках за результатами виробничо-господарської діяльності й на основі відносин власності. Характеристика та ефективність окремих систем участі персоналу фірми в прибутках. Зарубіжний і вітчизняний досвід участі працівників у прибутках та власності приватизованих підприємств.

Тема 6. Капітал підприємства
Капітал підприємства. Матеріальні активи як сукупність виробничих фондів та іншого майна підприємства. Поділ виробничих фондів на основні й оборотні, їх роль у здійсненні процесу виробництва продукції або надання послуг. Вартісна оцінка майнового комплексу підприємства.
Первісна, відновна, залишкова, ринкова, ліквідаційна й амортизаційна вартість основних фондів. Класифікація основних ([зондів за ознакою функціонального призначення та участі у виробничих процесах. Видова (технологічна) структура основних фондів, фактори й тенденції динаміки на підприємствах.
Техніко-економічне старіння знарядь праці та форми запобігання цьому (ремонт, модернізація, заміна). Амортизація основних фондів. Визначення норми амортизаційних відрахувань. Оцінка доцільності витрат на періодичний ремонт, модернізацію й заміну виробничого устаткування. Розширене відтворення основних фондів їх технічним переозброєнням, реконструкцією, розширенням і новим будівництвом.
Соціально-економічне значення і системи показників ефективності відтворення та використання основних фондів. Напрямки інтенсифікації відтворення та шляхи ліпшого використання основних фондів підприємства за нормальних умов господарювання.
Місце оборотного капіталу в структурі ресурсів підприємства. Сутнісна характеристика оборотного капіталу. Кругообіг оборотних коштів. Виокремлення оборотних коштів, що обслуговують сфери виробництва й обігу. Нормовані й ненормовані оборотні кошти. Функціональна та елементна структура оборотних коштів, її динаміка на підприємствах різних галузей економіки. Джерела формування оборотних коштів.
Нормування оборотних коштів. Методи розрахунку нормативів оборотних коштів (аналітичний, коефіцієнтний, прямого рахунку). Обчислення нормативів оборотних коштів в окремих їхніх елементах (виробничих запасах, незавершеному виробництві, витратах майбутніх періодів, залишках готової продукції). Визначення сукупного нормативу оборотних коштів підприємства.
Основні показники рівня ефективності використання оборотних коштів: коефіцієнти оборотності і завантаження, тривалість одного обороту, рентабельність; методика їх розрахунку.
Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів (оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення реалізації виробленої продукції). Проблеми нестачі оборотних коштів і поновлення їхньої величини до нормативного рівня за умови кризової ситуації на підприємстві.

Тема 7. Нематеріальні ресурси й активи
Інтелектуальний капітал підприємства: сутність, поняття.
Нематеріальні ресурси підприємства, їх вплив на конкурентоспроможність його продукції на ринку. Характеристика об'єктів промислової власності (винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування). Інформаційні технології та програмні продукти. Інші нематеріальні ресурси («ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, найменування місця походження товару, гудвіл фірми).
Нематеріальні активи як юридично оформлені права виключного користування об'єктами промислової та інтелектуальної власності. їх вартісна оцінка й строки зношування (старіння) (П(С)БУ 8 «Нематеріальні активи»).
Захист інтелектуальної власності. Сплата ліцензійних платежів за використання об'єктів інтелектуальної власності.

Тема 8. Інвестиційні ресурси
Сутність, характеристика інвестицій як найважливішого фінансового ресурсу для створення, функціонування й розвитку суб'єктів господарювання. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства. Внутрішні й зовнішні джерела інвестування. Прямі та портфельні іноземні інвестиції. Різновиди і структура реальних (виробничих) інвестицій.
Розрахунки обсягу потрібних виробничих інвестицій з урахуванням економічної ситуації на ринку і підприємстві (істотне зростання або зменшення попиту на продукцію фірми, урівноваження попиту й пропонування). Обґрунтування джерел фінансування та обчислення необхідного обсягу капітальних вкладень відповідно до можливих варіантів економічної ситуації на ринку і підприємстві.
Залучення інвестицій у підприємницьку діяльність. Цінні папери: види, порядок їх випуску й обігу. Державне регулювання й тенденції ринку цінних паперів в Україні.
Характеристика інвестиційного проекту. Форма здійснення й необхідний обсяг інвестицій для практичної реалізації проекту. Проектно-кошторисна документація. Ефективність інвестиційного проекту.

Тема 9. Інноваційна діяльність
Поняття, змістова характеристика та окремі види інноваційних процесів (новинок, нововведень). Локальні й глобальні новинки (нововведення). Взаємозв'язок між окремими видами інноваційних процесів. Вплив нововведень на будь-яку господарську (підприємницьку) діяльність.
Сутнісне тлумачення науково-технічного прогресу (НТП). Еволюційні й революційні форми НТП. Загальні й пріоритетні напрямки НТП.
Організаційний прогрес (ОП) як узагальнюючий фактор використання організаційних, економічних, соціальних та юридичних нововведень. Загальносистемний і внутрішньосуб'єктний напрямки ОП. Об'єкти ОП: організація виробництва й праці, окремі елементи економічною механізму
господарювання (підприємства), соціальні та правові відносини. Основні тенденції ОП.
Автоматизована інформаційна система підприємства поняття та застосування у діяльності господарюючого суб'єкта.
Система нововведень на підприємствах різних галузей. Техніко-технологічні нововведення, управлінські, маркетингові нововведення.
Методика визначення ефективності технічних нововведень. Народногосподарський і внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект від створення новинок і використання нововведень. Урахування чинника часу при розрахунках ефективності використання технічних нововведень. Чистий прибуток як визначальний показник економічної ефективності технічних новинок (нововведень). Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень.

Змістовий модуль 3

Планування та організація операційної діяльності підприємства


Тема 10. Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства
Поняття і значення техніко-технологічної бази виробництва. Складники техніко-технологічної бази, найефективніші способи її формування на підприємстві. Особливості формування виробничої бази на підприємствах різних галузей.
Змістова характеристика й форми технічного розвитку підприємства (розвиток шляхом модернізації і технічного переозброєння, підтримування через здійснення капітального ремонту та заміни застарілого устаткування). Діагностика стану технічного розвитку підприємства: необхідність, сутність, процедура й основні показники (технічна оснащеність праці, рівень технології, технічний рівень устаткування, рівень комп'ютеризації та автоматизації виробничих процесів і управлінських рішень). Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства, його передбачуваність і комплексність.
Загальна характеристика, види та чинники формування (нарощування) виробничої потужності підприємства. Основні методичні принципи розрахунку виробничої потужності створюваного й діючого підприємства. Особливості визначення виробничих потужностей різногалузевих підприємств. Установлення і регулювання резервних потужностей на підприємствах різних галузей економіки. Показники й шляхи підвищення рівня використання виробничих потужностей. Конверсія та диверсифікація виробничих потужностей за ринкових умов господарювання.
Виробнича програми підприємства та її зв'язок з виробничою потужністю. Ресурсне обґрунтування виробничої програми. Забезпечення достатнього обсягу матеріальних ресурсів для виробництва продукції. Забезпечення виробничої програми засобами праці. Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами.

Тема 11. Організація виробництва і забезпечення якості продукції
Операційна діяльність підприємства. Організація операційної діяльності. Організація як функція управління. Організація виробничого процесу, організація праці.
Поняття й основні елементи виробничого процесу. Поділ виробничих процесів за призначенням, перебігом у часі та ступенем механізації, (автоматизації). Принципи організації виробничого процесу. Виробничий цикл і його тривалість.
Окремі типи виробництва (одиничне, серійне й масове), сутнісна характеристика кожного з них. Характеристика робочих місць за техніко-технологічними ознаками в різних організаційних типах виробництва. Призначення й характеристика дослідно-експериментального виробництва. Порівняльна характеристика організаційних типів виробництва за ступенем їх ефективності.
Методи організації виробництва. Організація непотокового виробництва: його ознаки й сфери застосування. Модифікації непотокового виробництва, їх особливості та ефективність застосування. Загальна характеристика потокового виробництва (ознаки, умови застосування, класифікація потокових ліній). Особливості організації та основні параметри функціонування потокових ліній. Сутність і соціально-економічне значення застосування різних форм організації виробництва. Концентрація й розукрупнення виробництва. Малі підприємства в системі господарювання країн з розвинутою ринковою економікою. Спеціалізація, кооперування й конверсія виробничих підприємств, їх об'єктивна необхідність, сутність, показники рівня розвитку та ефективність розвитку. Об'єктивна необхідність, сутність і тенденції розвитку диверсифікації виробництва.
Якість продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства. Показники й методи оцінки якості продукції (послуг).
Стандартизація продукції, її складові елементи і принципи здійснення. Наявні в Україні стандарти й технічні умови, сфери їх застосування. Сертифікація продукції, її економічне значення. Обов'язкова й добровільна сертифікація виробів. Міжнародні системи сертифікації. Національні системи якості. Формування систем якості на підприємствах. Економічна й соціальна ефективність стандартизації та сертифікації продукції.
Державний нагляд за дотриманням вимог стандартів, здійснюваний територіальними органами Держстандарту України - центрами стандартизації, метрології та сертифікації. Об'єкти державного нагляду. Матеріальна відповідальність товаровиробників за порушення вимог стандартів. Внутрішньовиробничий технічний контроль якості. Об'єкти та основні види технічного контролю якості на підприємствах.
Багатонаправлений вплив підвищення якості виробів па результативність та імідж підприємства. Технічні, організаційні та соціальні заходи для підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг) вітчизняних товаровиробників.
Тема 12. Планування діяльності підприємства
Планування як функція управління. Специфічні принципи планування. Система планів підприємства. Методи планування діяльності та розвитку підприємства.
Прогнозування як наукове обґрунтування можливого стану суб'єктів господарювання у майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану. Мета, ознаки, об'єкти й принципи прогнозування. Предмет економічного прогнозування. Нормативне й пошукове прогнозування. Можливі суб'єкти прогнозування (центральний функціональний чи галузевий орган управління, науково-дослідна організація, фірма). Евристичні, фактографічні, якісні й кількісні методи прогнозування. Довгострокові та короткострокові прогнози і сфери їх застосування.
Стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства. Різновиди стратегій: виживання, стабілізації, зростання. Сучасні проблеми розвитку системи стратегічного планування.
Тактичне й оперативне планування діяльності підприємства. Відмінність тактичного планування від стратегічного. Зміст і можливі розділи тактичних (середньо- і короткострокових) планів підприємства. Основні показники тактичних планів, їх класифікація і призначення. Сутність і системи оперативного планування діяльності виробничих підрозділів підприємства. Проблеми вдосконалення системи планування за умов ринкової системи господарювання.
Виробнича програма підприємства: зміст і порядок розробки. План виробництва та його показники. Визначення ринкових потреб на продукцію підприємства. Продукція підприємства: її класифікація Й вимірники обсягу. Номенклатура й асортимент продукції (послуг). Валова, товарна, чиста й реалізована продукція. Життєвий цикл продукції та виробництва.
Бізнес-планування: сутність і призначення. Стадії формування, логіка розробки й поліваріантність структури бізнес-плану. Типовий зміст і методика розробки окремих розділів бізнес-плану.

Змістовий модуль 4
Ефективність діяльності підприємства

Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції
Поточні витрати як комплексний економічний показник. Включення поточних витрат виробництва до собівартості продукції (послуг) (П(С)БУ 9 «Запаси», П(С)БУ 16 «Витрати»). Класифікація витрат на виробництво за окремими ознаками (ступенем однорідності, зв'язком з обсягом виробництва, способом обчислення на одиницю продукції).
Зміст і методика формування статей кошторису виробництва. Розрахунки кошторису виробництва за окремими економічними елементами. Порядок розробки кошторису виробництва залежно від стадії й форми прогнозування наявності інформації, розміру підприємства. Загальний рівень поточних витрат на виробництво валової, товарної й реалізованої продукції.
Калькулювання та його місце в економічних розрахунках. Об'єкти калькулювання й калькуляційні одиниці. Типовий перелік калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей. Методика обчислення окремих статей калькуляції. Прогнозування собівартості нових виробів.
Обґрунтування й вибір стратегії зниження поточних витрат на підприємствах України. Стратегічні напрямки регулювання поточних втрат на підприємствах різних галузей народного господарства. Групи чинників (способів) зниження поточних витрат у розрахунку на одиницю продукції: підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення організації виробництва, праці й управління; збільшення обсягу виробництва та підвищення якості продукції. Визначення впливу окремих техніко-економічпих чинників на зменшення поточних витрат.

Тема 14. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства
Суть, важливість і методичні підходи до оцінки загального фінансово-економічного стану підприємства. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства: мета, задачі та джерела інформації.
Фінансові результати діяльності підприємства. Прибутковість і дохідність: їх сутність та різниця між ними. Види прибутку підприємства, механізм формування, джерела формування. Типова схема використання прибутку підприємства. Рівень прибутковості підприємств різних галузей економіки в Україні.
Рентабельність як відносний показник ефективності діяльності підприємства. Загальна характеристика рентабельності застосовуваних ресурсів, методика її обчислення. Рентабельність певного обсягу продукції та окремих виробів. Динаміка і способи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей економіки України.
Економічна суть і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва, господарської діяльності підприємства. Змістова характеристика видів ефективності: за наслідками - економічної та соціальної; місцем отримання ефекту - локальної (госпрозрахункової) та народногосподарської; ступенем збільшення ефекту - первісної та мультиплікаційної; метою визначення - абсолютної та порівняльної. Принципи формування системи показників ефективності виробничо-господарської та комерційної діяльності.
Система показників ефективності виробництва: узагальнюючих; ефективності використання - праці (персоналу), виробничих фондів і фінансових коштів. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат. Оцінка соціальної ефективності діяльності підприємства.
Класифікація чинників зростання ефективності виробництва за певними ознаками: видами витрат і ресурсів (джерелами зростання); напрямками розвитку й удосконалення виробництва: місцем реалізації в системі управління виробництвом.

Тема 15. Економічна безпека та антикризова діяльність
Типологічна характеристика економічної безпеки суб'єкта господарювання. Класифікація видів економічної безпеки за типами суб'єктів, сферами діяльності та конкретними об'єктами. Способи здійснення оцінки економічної безпеки підприємства та інших суб'єктів господарювання. Можливі загрози економічній безпеці суб'єкта господарювання. Збитки від зниження рівня економічної безпеки окремо взятого підприємства і певної їх сукупності.
Основні ознаки достатнього рівня економічної безпеки підприємства за умов ринкової системи господарювання. Зниження до критичної межі рівня економічної безпеки як основна причина кризового економічного стану підприємства. Поняття економічної кризи підприємства. Легка, важка і катастрофічна економічна криза, її основні причини й наслідки. Реакція керівництва фірми на економічну кризу, окремі фази цієї реакції: шок; оборонний відступ; аналіз характеру кризи; адаптація та зміна поведінки. Доцільність розробки програми виходу підприємства з економічної кризи. Антикризове управління діяльністю підприємства.
Обґрунтування стратегії створення належної економічної безпеки підприємства. Необхідні заходи й ресурси для реалізації стратегії досягнення належної економічної безпеки суб'єкта господарювання.

Тема 16. Реструктуризація і санація підприємств
Система виживання підприємства (організації) в ринкових умовах господарювання. її ознаки, необхідність практичного використання й змістова характеристика. Основні економічні параметри системи виживання. Головні організаційні заходи й необхідні кошти для виживання підприємства, його виходу з кризової економічної ситуації
Реструктуризація підприємства (організації) як найрадикальніший захід системи виживання й виходу з економічної кризи, припинення спаду виробництва та його стабілізації. Сутнісна характеристика й можливі форми реструктуризації підприємства (організації). Конверсія, розукрупнення й диверсифікація виробництва як дійові форми реструктуризації суб'єктів господарювання. Розробка й здійснення програми (бізнес-плану) реструктуризації підприємства (організації). Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації різних суб'єктів господарювання.
Суть механізму санації (фінансово-економічного оздоровлення) та її цілей.
Програма санаційних заходів фінансово-економічного характеру. Особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств (організацій). Практика й ефективність санації суб'єктів господарювання в Україні.

Тема 17. Банкрутство і ліквідація підприємств
Сутнісна характеристика банкрутства підприємства (організації). Причини й симптоми банкрутства фірми. Визначення зон ризику та реакція підприємства (організації) на населення кризового фінансово-економічного стану. Класифікація чинників, що сприяють банкрутству фірми. Процедура оголошення банкрутства в засобах масової інформації. Основні положення Закону України «Про банкрутство». Масштаби й тенденції банкрутства підприємств (організацій) в Україні.
Процес ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілого суб'єкта господарювання. Управління майном боржника та оцінка можливих наслідків ліквідації збанкрутілих підприємств (організацій). Комплекс організаційно-економічних заходів і допустима тривалість процесу ліквідації підприємства (організації) - банкрута. Конкретні форми ліквідації підприємств (організацій) - банкрутів (фізичне припинення діяльності, розпродаж майна «з молотка», перепрофілювання діяльності зі зміною власника та ін.), що застосовуються в Україні.

МОДУЛЬ II Індивідуальне завдання (курсова робота)
2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Самостійна робота студентів призначена для більш повного засвоєння викладеного на лекційних та опрацьованого на семінарських та практичних заняттях матеріалу. Самостійна робота проводиться під керівництвом викладача згідно наведеного у методичних рекомендаціях плану. Регламент (час) на виконання самостійної роботи встановлюється навчальним планом і робочою програмою дисципліни «Економіка підприємства». Режим і тривалість роботи над програмним матеріалом обирає сам студент у залежності від своїх здібностей і конкретних умов, що вимагають від нього не тільки розумової, але й організаційної самостійності.
Основними цілями самостійної роботи є: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим учбовим матеріалом.
Самостійна робота має включати:
- роботу з першоджерелами (підручниками, конспектом лекцій тощо);
- опрацювання матеріалу, викладеного в додатковій літературі згідно запропонованого у методичних рекомендаціях або складеного власноруч плану;
- ведення конспекту додаткового матеріалу;
- складання графіків, схем, пояснюючих алгоритмів, згідно теми;
- складання плану відповідей на запропоновані запитання;
- підготовка відповідей до ПМК.
Якість засвоєння студентами учбового матеріалу, що виноситься на самостійну роботу студентів, підлягає обов’язковому поточному (модульному) та підсумковому семестровому контролю (на іспиті).

МОДУЛЬ I. Економіка підприємства

Змістовий модуль 1
Теоретично - нормативні основи економіки підприємств

Тема 1. Теорії підприємств і основи підприємництва

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про економічні системи (традиційні, командні, ринкові), моделі та концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).

План вивчення теми

1. Ринкова економіка та місце в ній підприємства.
2. Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин.
3. Підприємство, як відкрита система.
4. Економічні системи (традиційні, командні, ринкові).
5. Концепції підприємства (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька).
6. Підприємницька діяльність як основна сучасна форма господарювання.
7. Принципи здійснення, форми, типи й моделі підприємницької діяльності.
8. Форми міжнародної підприємницької діяльності.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Питання «Ринкова економіка та місце в ній підприємства» доцільно розпочати з вивчення поняття «ринок», його суб'єктів та функцій.
Ринок – це не просто сфера обміну, а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відображення у ціні. Тобто, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.
Далі необхідно визначити суб'єктів і об'єктів ринку.
Суб'єкти ринку – це фізичні та юридичні особи, що вступають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших – як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, держава та ін.
Об'єкти ринку – це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.
Більш повно сутність ринку розкривається через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча, інтегруюча (рис. 1).
Регулююча функція ринку полягає у регулюванні виробництва товарів та послуг, встановленні пропорцій суспільного виробництва. Ринок сам диктує, що і скільки виробляти.
Контрольна функція ринку визначає суспільну значущість виробленого продукту та витраченої на його виготовлення праці.
Розподільча функція ринку встановлює необхідні відтворювальні пропозиції, забезпечує збалансованість економіки, диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців та переможених.
Стимулююча функція ринку сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих остаточних результатів, спонукає зростання продуктивності праці, використовування нової техніки тощо. Тобто ринок повертає економіку обличчям до потреб людей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими у задоволенні цих потреб.
Інформаційна функція ринку сповіщає про рівень ринкової кон'юнктури, цін, кредитних ставок, що залежать від змін кількості, асортименту, якості товарів і послуг.
Інтегруюча функція ринку об'єднує економіку в одне ціле, розкриваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.

 

 

 

 

 


Рис. 1. Основні функції ринку.

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відносин, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму управління економікою підприємства.
Пізнання ринку неможливе без аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, тому що ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.
Так, з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин, ринок можна класифікувати як: ринок предметів споживання та послуг; ринок засобів виробництва; ринок науково-технічних розробок та інформації; ринок "ноу-хау"; ринок праці; ринок цінних паперів (фінансовий ринок); валютний ринок.
Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою або за географічним положенням: місцевий ринок; ринок окремих територій; ринок окремих регіонів; загальнонаціональний (внутрішній) ринок; світовий; ринок коаліцій різних країн (ЄС, СНД тощо).
Ринок можна характеризувати залежно від ступеня розвиненості ринкових відносин: розвинутий ринок; ринок, що формується.
Залежно від ступеня обмеження конкуренції розрізняють: монополістичний ринок; олігополістичний ринок; ринок вільної конкуренції (вільний ринок); змішаний ринок.
Відповідно до чинного законодавства виділяють: легальний (офіційний) ринок; нелегальний (тіньовий) ринок.
За характером продажу розрізняють: оптовий ринок (ринок оптової торгівлі); роздрібний ринок (ринок роздрібної торгівлі).
Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які перебувають зараз у зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховувала б економічні, політичні, історичні та психологічні чинники, характерні для нашої країни.
Основними засадами ринку є: повна економічна самостійність суб'єктів господарювання; вільні ціни; економічна конкуренція; розвинена ринкова інфраструктура; стала фінансово-грошова система; тісний зв'язок зі світовим ринком (рис. 2).
Важливим елементом відтворення ринкового середовища є ринкова інфраструктура. Ринкова інфраструктура – це сукупність підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо. До таких установ |належать: біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, оптові та постачально-збутові організації, інвестиційні компанії, страхові організації, аудиторські фірми тощо.

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Основні засади ринку.
Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, активна й послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринкової економіки, яка включає такі основні елементи: ринковий механізм; методи державного регулювання; рівень та ступінь громадської свідомості; дієвий механізм соціального захисту населення (особливо на перехідному етапі) (рис. 3).

 

 

 

 

 


Рис. 3. Основні елементи ринкової економіки.

Ринкова економіка – це система господарювання, яка базується на прямих зв'язках незалежних виробників та споживачів і цінах, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції. До основних умов функціонування ринку належать: 1) розподіл праці та спеціалізація; 2) достатня місткість ринку (платоспроможний попит); 3) здатність цін динамічно змінюватися під впливом попиту та пропозиції; 4) вільний обмін товарами та послугами; 5) конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця; 6) розвинена кредитно-грошова система.
У питанні «Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин» ринкова економіка характеризується тим, що вона проникає в усі сфери національного господарського ринку й охоплює всю сукупність окремих взаємопов'язаних елементів, окремих ринків, які можна класифікувати: за територіальною ознакою місцевий, національний, світовий; за загальними групами ринок чинників виробництва, ринок товарів і послуг; за структурою ринку – ринок засобів виробництва, технологій і виробничих видів діяльності, ринок споживчих товарів, послуг, житла, будівель і споруд невиробничого призначення, ринок фінансів (грошей, валюти, цінних паперів), ринок праці, робочої сили, робочих місць, ринок інформації, інтелектуального продукту, інновацій, ноу-хау; залежно від ринкового середовища – ринок чистої конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок.
Ринкові відносини становлять базу, основу для розуміння, здійснення заходів, спрямованих на економічний розвиток, задоволення потреб споживачів. Вплив ринку на економічні відносини виробників і споживачів реалізується через відповідний механізм, інструментарій: попит і пропозицію, ціну, конкуренцію, прибуток. Ринок існує в конкретних соціально-економічних умовах і залежить від інституту власності. Ринок посідає особливе місце в системі суспільного відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання.
Якщо споживання є головною метою економічної діяльності, то її базою однозначно є виробництво. Розподіляти, обмінювати, споживати можна лише те, що вироблено.
Промислове виробництво має свої особливості, свою специфіку порівняно з вимогами та поведінкою кінцевих споживачів. Це стосується передусім придбання та продажу товарів, здійснення комплексу маркетингу.
Споживачі, підприємства, держава (в особі якої втілені урядові установи, що мають юридичну і політичну владу для здійснення контролю над господарюючими суб'єктами та ринком для досягнення суспільно корисних цілей) щільно взаємодіють на товарному, ресурсному та фінансовому ринках, утворюючи взаємопов'язаний «потік» витрат і доходів. Підприємство за допомогою ресурсного ринку залучає необхідні ресурси (трудові, земельні, інвестиційні, інтелектуальні) на умовах платності згідно із сформованим попитом. Споживачі, отримавши дохід за надані ресурси, витрачають частку цих коштів на товари (послуги), в яких є нагальна потреба. А підприємства, постачаючи відповідні товари (послуги) на ринок, в свою чергу, сподіваються на отримання доходу у вигляді виручки від реалізації. Невитрачена частка доходів споживачів йде на придбання ресурсів для відтворювальних процесів, на реінвестування їх в розбудову власного виробництва чи прибуткових сфер діяльності, сплату податків державі, і врешті решт, на заощадження. Крім того, на рух витрат і доходів суттєво впливає держава, до функцій якої входять закупівля певних товарів (послуг) у підприємств, справляння податків, надання субсидій, соціальний захист споживачів, здійснення трансфертних платежів, контроль і упорядкування функціонування фінансового, товарного, ресурсного та в міру своїх можливостей - зовнішнього - ринків. Визначення ролі підприємства при функціонуванні виключно у внутрішньому середовищі потребує відповідних коригувань порівняно з наведеним у кейнсіанській теорії, що обґрунтовує необхідність його самоствердження і визнання спочатку на внутрішньому ринку, а вже потім обумовлює вихід з конкурентоспроможною продукцією в зовнішній ринковий простір.
Надання пріоритетного значення підприємствам підкріплюється особливостями сучасних трансформацій ринкових відносин та побудовою державної статистичної звітності, відповідно до якої всі підприємства розподіляються в чотири групи:
- за формою власності й відомчою підпорядкованістю;
- за галузевою приналежністю;
- за територіальною ознакою;
- за економіко-статистичними показниками.
Оскільки підприємства є і суб'єктами, і об'єктами ринкових відносин, надзвичайно важливим є створення належних організаційно-економічних передумов їх діяльності, зокрема таких як:
- економічна самостійність (вибір організаційної форми у вигляді концентрації, спеціалізації, інтеграції чи кооперування виробництва);
- забезпечення високої рентабельності виробництва, перспектив самофінансування (дослідження економічних результатів);
- зацікавленість у високих результатах діяльності (дослідження мотивації);
- матеріальна відповідальність за результати діяльності (дослідження впливу регуляторних чинників на діяльність підприємств).
Визначення місця підприємства як основної ланки економічної діяльності в ринковій системі та особливостей формування платоспроможного попиту як основи споживчих процесів дозволяє розглянути економічні підходи до упровадження і розвитку організаційно-економічного механізму його діяльності з метою підвищення загальної ефективності його господарювання за певною ієрархічною схемою.
У питанні «Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин». Ринкову концепцію виробництва допоможе пояснити модель виробничої системи як суб'єкта ринкових відносин.
Блок 1. Суто виробнича система: система ресурси – продукція. Вона містить субблок «ресурси»: виробничі ресурси і фінансові. Виробничі ресурси – основні та оборотні засоби і робоча сила. Фінансові ресурси – власні кошти фірми і кредитні ресурси. Другий субблок «продукція» пов'язаний з субблоком «ресурси» за допомогою «виробництва».
Блок 2. Суб'єкти підприємництва: сукупність фірм – виробників кінцевої і проміжної продукції як носіїв організаційно-правових форм (блок бізнесу).
Блок 3. Сукупний споживач, що представлений споживачем і власниками продукції промислового призначення, юридичними особами, а також споживачами товарів широкого вжитку, які одночасно є володарями деяких ресурсів (наприклад, робочої сили).
Блок 4. Ринок ресурсів (так само як і ринок продукції) – це ринок товарів промислового призначення, сукупність осіб та організацій, які закуповують ресурси (продукцію), що використовуються при виробництві іншої продукції або послуг, які продаються, здаються в оренду або постачаються іншим споживачам. Ринок ресурсів – сукупність ринків, на яких споживач продає, а суб'єкт підприємництва купує всілякі ресурси, необхідні для створення нової продукції чи надання послуг. Блок бізнесу на цих ринках створює попит, а блок споживача забезпечує пропозицію ресурсів.
Важливе місце на ринку ресурсів займає ринок робочої сили і ставка зарплати як ціна робочої сили. Фірма зацікавлена одержати кваліфікованих робітників, за допомогою яких відбувається процес виробництва.
На ринку продукції (блок 5 за наведеною моделлю) продаються вироби широкого спектра призначення та послуги. За розмірами номенклатури і грошового обігу, наприклад, ринок приладів має перевагу над ринками іншої продукції, оскільки немає жодної галузі промисловості або сфери людської діяльності, котра б не споживала прилади. Ринок продукції – ринок, на якому промислові фірми продають, а блок (3) споживача купує всілякі види продукції і послуг. На цьому ринку блок споживача формує попит, а блок бізнесу – пропозицію.
Блок 6. Ринок кредитів, ринок фінансів – сукупність кредитних організацій і фінансових інститутів, які надають кредитні та фінансові послуги під певні проценти. Ринок кредитів – грошовий ринок, на якому банки будуть надавати кредити тільки тим промисловим фірмам, по відношенню до яких складається враження своєчасного платника боргу і процента.
Ринок інвестицій та ринок грошових капіталів пов'язані між собою. Кожен власник тимчасово вільних грошових капіталів вирішує для себе альтернативу – варіант інвестування у виробничі потужності або фінансових капіталовкладень в акції чи облігації в тому випадку, коли інвестор не хоче брати на себе підприємницький ризик.
Блок 7. Ринок інвестицій – сукупність інноваційних фондів та інвестиційних, страхових компаній, що можуть і надавати інвестиційні послуги, і страхувати інноваційні ризики.
Блок 8. Ринок інновацій, на якому сукупність організацій, наукових і конструкторських закладів надає інноваційні послуги, продає ліцензії на користування новими технологіями, новою технікою, новими ідеями і технічними рішеннями «ноу-хау».
Інформаційний та економічний обмін, відбувається в самій виробничій системі відповідно до рівнів вартості, показників постачання і ступеня використання ресурсів, зароблювання заробітної плати, собівартості та цін на продукцію і формування рентабельності, залежності прибутку від витрат на виробництво реалізованої продукції і обсягу продаж, обігу грошових коштів фірми і складання балансу доходів і витрат фірми, платоспроможності і фінансової стійкості за критерієм достатності власних і позичених коштів.
Функції ринкової інфраструктури крім названих ринків також виконують товарні і фондові біржі, біржі праці, страхові компанії, венчурні фірми, комп'ютерні центри по обробці інформації і системи зв'язку (телекси, факси) для передачі ринкової інформації безпосереднім споживачам.
Виробнича система як суб'єкт ринкових відносин, таким чином, це єдність і взаємодія підсистем "Ресурси", "Продукція", блоку споживачів, суб'єктів підприємництва і ринкової інфраструктури, яка обслуговує ринкові відносини фірми; єдність і взаємодія інформаційних (вартісних) та матеріальних зв'язків по всьому колу ринкової діаграми і всередині неї в процесі підприємницької діяльності промислової фірми.
Сучасне підприємство – це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:
- складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;
- взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) – продукція, роботи, послуги;
- здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);
- має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.
Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в праці. Для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі фактори, тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація. В умовах нестабільного зовнішнього оточення підприємства мусять вирішувати завдання, які можна згрупувати за такими напрямками:
- організація виробничої кооперації і науково-технічної співпраці відповідно до технологічного ланцюга виготовлення кінцевого продукту;
- забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;
- створення нових механізмів інвестування для розширення та науково-технічного розвитку виробництва;
- досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств при використанні землі і природних ресурсів;
- створення на підприємствах внутрішнього ринку робочої сили, що забезпечить вирішення проблем професійної перепідготовки та зайнятості;
- включення підприємств до глобальної мережі інформації та подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва, які виникають у зв'язку з установленням права підприємств на комерційну таємницю.
Моделі організаційних форм виробничого підприємництва визначаються відповідно до функції, що виконує підприємство.
З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.
Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організаційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.
З соціального погляду підприємство – це соціальна підсистема суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.
Економічно підприємство є виокремленою ланкою промисловості, яке визначається певною господарською, фінансовою, економічною самостійністю. Економічна система підприємства охоплює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачальниками компонентів виробництва та споживачами продукції (робіт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які виникають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв'язків із зовнішнім оточенням.
З інформаційної точки зору підприємство - складна динамічна система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.
В екологічному аспекті підприємство – це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.
Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погляду підприємство є юридичною особою з установленими державою в законодавчому порядку правами та обов'язками.
Організаційною одиницею виробничого підприємництва є фірма або компанія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності.
Виробниче підприємництво може здійснюватися в різних юридично чинних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є:
- одноособове володіння – за законодавством України це може бути приватне підприємство (юридична особа), засноване на приватній власності громадянина України; фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності;
- партнерство – товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство;
- корпорація – юридичний об'єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників (акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю).
Крім того, законодавством України передбачені колективні, орендні та Державні підприємства, які теж можна віднести до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікаційною або некваліфікаційною інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.
Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва.
Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння, або особиста власність (sole proprietorship). Ця форма має ряд переваг:
- власникові фірми повністю належить прибуток фірми;
- власник фірми має низькі витрати з організації виробництва;
- невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.
Недоліками особистого володіння є:
- обмежені можливості для розширення виробництва;
- несприяння банків у наданні значних кредитів;
- необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно власника за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;
- власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.
Друга організаційна форма виробничого підприємництва – це партнерство, або товариство (partnership), яке передбачає з'єднання капіталів двох або більше господарюючих суб'єктів. Партнерство має такі переваги:
- широкі можливості для розширення виробництва;
- збільшення можливості одержання кредиту;
- залучення професійних менеджерів.
Прибуток оподатковується як власний доход кожного з партнерів.
Недоліки цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах: при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства фірми усі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1 % власності фірми, відповідає на рівних з тим, кому належить решта 99%. Складності виникають при ліквідації і переорієнтації на інші види виробництва. Зокрема, передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів.
Третя організаційна форма виробничого підприємництва – це корпорація (corporation, public company). Це провідна форма сучасного підприємництва, її власники – утримувачі акцій або частки власності, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в капітал корпорації.
Весь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини: перша – дивіденди (проценти) для утримувачів акцій (часток); друга частина – на реінвестування.
Основні переваги корпорації:
- можливість мобілізації додаткових капіталів шляхом випуску цінних паперів;
- використання наукових методів управління і професійних менеджерів;
- можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати свою програму з одного виду діяльності на інший;
- корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювалися її власники.
Корпораціям властиві і певні недоліки, серед яких слід виділити такі:
- високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім - дивіденди акціонерів при їх виплаті;
- значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;
- більша регламентованість з боку держави.
З точки зору виробничого підприємництва вибір організаційної форми виробничої фірми зумовлюється такими міркуваннями:
- запланованим масштабом виробничо-господарської діяльності;
- розрахунковою вартістю потрібного стартового капіталу;
- наявністю власних коштів та майна;
- необхідністю використання найманої праці;
- наявністю кваліфікованого персоналу, в т.ч. менеджерів;
- оперативністю розв'язування адміністративно-управлінських питань;
- рівнем обмеження самостійності з боку засновників;
- спроможністю залучення позичкових коштів;
- юридичними, нормативними та податковими обмеженнями.
Модель сучасних організаційних форм виробничого підприємництва дає уявлення про класифікацію фірм за формою власності, чинними правовими формами та за розмірами.
Модель організаційних форм виробничого підприємництва можна класифікувати за окремими ознаками.
Головною ознакою фірми є належність її до відповідної форми власності, а саме: приватної, колективної, державної, змішаної, власності іноземного суб'єкта підприємництва або фізичної особи. Фірма будь-якої форми власності має відповідну організаційно-правову основу свого функціонування, визначену законодавством України: зокрема, фірми у вигляді приватного, державного, орендного або колективного підприємства; виробничого кооперативу; фірм, організованих у формі господарських товариств (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, повне та командитне товариство).
Економічні системи (традиційні, командні, ринкові): економіка містить у собі сукупність галузей і сфер господарювання кожної країни, світу, тобто соціально-економічна система - це сукупність форм спільної діяльності людей з митецького ведення господарства.
У соціально-економічній системі її основою служить ведення господарства. У залежності від масштабів цього господарства і форм спільної діяльності до таких систем відносяться:
- індивідуальна діяльність,
- домашнє господарство (сімейне господарство),
- колективне господарство (рибальське, сільське, гірничодобувне і т.д.),
- територіальне господарство (поселення, райони, міста, області, регіони),
- галузі господарювання (від матеріальних до соціальних та інтелектуальних),
- країни і їхні співдружності,
- світове господарство всієї планети Земля.
Світове господарство являє собою максисистему найвищого рівня серед соціально-економічних систем, найбільшу, максимальну (від латинського слова maximum). Господарство окремого континенту (наприклад, Америки чи Європи) як сукупність розташованих там країн може умовно іменуватися мегасистемою (від грецького слова megas –великий). Господарство окремих країн може розглядатися як макросистема (від грецького слова macros – великий, довгий). Господарство окремих підприємств чи об'єднань (корпорацій), сімейні господарства являють собою мікросистему (від грецького micros – малий). Індивідуальні господарства, що базуються на індивідуальній діяльності однієї людини, відносяться до розряду мінісистем (від латинського minimum – найменший)
Складові частини систем утворять єдність і визначену цілісність системи. Аналіз змісту понять обох складових частин системи показує, що ця цілісність базується на спільності понять «спільна діяльність людей» і «ведення домашнього господарства».
Для рівня діяльності членів однієї родини, що має своє домашнє господарство, у цих поняттях не потрібно вводити які-небудь допущення. Для наступних рівнів поняття домашнього господарства стає синонімом господарства підприємства, галузі, території, країни, континенту, планети Земля (планета – наш спільний дім).
Відповідно до відмінностей системи кожного з розглянутих рівнів відрізняється і спільна діяльність з ведення господарства різного рівня, видозмінюється форма і зміст цієї діяльності при збереженні самої сутності систем – спільної діяльності людей з ведення господарства.
Усі перераховані раніше системи різного рівня знаходяться в тісній взаємодії одна з одною. Мінісистема відрізняється від усіх наступних систем тим, що в ній немає спільної діяльності людей усередині її. її функціонування можливе на принципах, застосовуваних Робінзоном Крузо до появи П'ятниці. Але на відміну від Робінзона Крузо, мінісистема тісно взаємодіє із системами більш високого рівня.
З формальних позицій індивідуальний виробник, будучи центральною ланкою мінісистеми, одночасно проживає на конкретній адміністративній території конкретної ж країни на нашій Планеті, будучи часточкою систем макро-, мега- і максірівнів. У самій мінісистемі соціальний аспект, тобто спільна діяльність людей, не виявляється. У ній є присутнім тільки економічний аспект - ведення господарства.
У системах всіх інших рівнів взаємодіють усі їхні складові частини.
Найважливішою умовою мистецького ведення господарства в системі будь-якого рівня є проходження принципів синергізма (від грецького synergos – разом діючі). Передбачається спільна (співдружня) дія складових частин системи кожного рівня в напрямку одержання найкращих результатів усіх взаємозалежних систем.
Основою структури соціально-економічних систем служать її вихідні елементи у вигляді первинних ресурсів планети, сонячної системи і людини - користувача цих природних ресурсів.
Другою складовою цієї структури є діяльність людини з використання природних ресурсів.
Навіть у стародавності людині приходилося будувати житла, водопроводи, обробляти сади і городи, виготовляти одяг, інструмент. Усе це ставало результатом її діяльності з використання ресурсів природи, а разом з тим здобувало нову форму похідних ресурсів, якими людина користувалася одноразово або тривалий час.
У підсумку, у своїй діяльності людина постійно використовує як первинні ресурси планети, так і похідні ресурси для одержання необхідних їй предметів споживання. При цьому предмети споживання людина може одержувати безпосередньо з первинних природних ресурсів у вигляді готових продуктів харчування, будівельних матеріалів, палива. Природні ж ресурси є основою (як предмети праці) для виробництва з них допоміжних інструментів і знарядь праці, за допомогою яких людина виготовляє більш складні предмети споживання (одяг, взуття, трансформовані продукти харчування і т.д.), конструкційні матеріали і їхня вихідна сировина, устаткування й усе, що являє собою засоби праці.
Сукупність предметів праці і засобів праці являють собою засоби виробництва. Саме завдяки їм людина може робити необхідні йому предмети споживання.
Сукупність же продуктивного потенціалу людини, реалізованого через працю людини, і засобів виробництва являють собою продуктивні сили. При цьому людина виступає головною продуктивною силою, що втягує первинні природні ресурси як предмети праці в процес перетворення їх у первинні предмети споживання, у похідні предмети праці і знаряддя праці як найважливішу частину засобів праці, у похідні предмети споживання.
Об'єктивною метою розвитку соціально - економічних систем є задоволення постійно мінливих матеріальних і духовних потреб людини на основі її діяльності з перетворення і раціонального використання природного і накопиченого людством потенціалу для одержання споживаних нею продуктів, товарів і послуг.
Для досягнення головної мети розвитку соціально - економічних систем зважуються завдання:
- виявлення всієї гами мінливих потреб людини у часі протягом життя декількох поколінь;
- здійснення діяльності людини з виробництва продукції і надання послуг відповідно до потреб населення світу;
- раціональне використання вихідних природних ресурсів і накопиченого людством виробничого, фінансового й інтелектуального потенціалу в процесах їхнього перетворення в готові продукцію і послуги;
- регулювання взаємодії всіх складових системи в процесі досягнення її головної мети.
Як видно з перерахованих завдань, розв'язуваних для досягнення головної мети системи, потрібно в них охопити потреби людини і її діяльність з їхнього задоволення на основі раціонального використання природних і накопичених ресурсів.
В економічній теорії існує кілька концепцій підприємства – (неокласична, інституційна, еволюційна, підприємницька), які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію.
Концепцію підприємства слід розглядати з точки зору таких аспектів: загальносуспільний аспект; сутнісний аспект; функціональний аспект; ринковий аспект; нормативний; термінологічний аспект.
Серед концепцій підприємства (фірми), які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію можна виокремити чотири основні: неокласичну; інституціональну; еволюційну; підприємницьку. Кожна з них акцентує увагу на тих чи інших особливостях підприємства як об'єкта дослідження.
У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об'єкт, який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх у продукцію. Модель підприємства відображає залежність результатів виробництва від витрачених факторів, розміру та співвідношення факторів, які використовуються. Поведінка підприємства визначається обсягом і структурою ресурсів, що залучаються, та продукцією, що виробляється. Неокласична модель підприємства як носія основної (виробничої) функції на сьогодні є загальновизнаною, базовою у світовій економічній науці концепцією.
В інституціональній теорії підприємство розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів. Іншими словами, існування підприємства (фірми) пов'язується з тими перевагами, які воно забезпечує у процесі виготовлення продукції порівняно з виробництвом тієї самої продукції без організації фірми. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями і робітниками.
В еволюційній теорії фірма розглядається як один із об'єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. Поведінка підприємства обумовлена еволюційними реакціями на вплив ділового, адміністративного та технологічного середовища. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з іншими суб'єктами господарювання формуються відповідні традиції та виробляються процедури прийняття рішень, певні правила реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Характерним для еволюційної концепції є системне уявлення про підприємство як подвійний об'єкт: з одного боку, підприємство є членом ділової спільноти («популяції») і повною мірою перебуває під впливом її еволюції, з іншого боку – йому притаманні власні традиції у визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій залучення ресурсів.
Підприємницька модель фірми ґрунтується на уявленні про підприємство як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів. Поведінка підприємства є результатом взаємодії підприємців (менеджерів) усіх рівнів.
Основою діяльності підприємств, які створюються та функціонують з метою отримання прибутку, є підприємництво, тому вивчення даної теми слід розпочати з визначення понять «підприємництво» та «підприємницька діяльність».
Згідно із ст.42 Господарського Кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку.
Певні види діяльності підприємства можуть виконувати лише на підставі отриманої ліцензії – дозволу, який надається на певний термін державними органами на здійснення окремих видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньекономічної. Перелік таких видів діяльності визначений Закном України «Про порядок ліцензування окремих видів господарської діяльності». Так, до видів діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія, належать [24]:
1) пошук (розвідка) корисних копалин;
2) транспортування нафти, нафтопродуктів, газу трубопроводом та їх розподіл;
3) операції з наркотичними та психотропними речовинами;
4) медична практика;
5) ветеринарна практика;
6) організація й утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей;
7) діяльність у галузі будівництва;
8) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом;
9) операції з кольоровими та чорними металами;
10) надання освітянських послуг;
11) надання послуг радіо- та телезв'язку;
12) туристична діяльність;
13) професійна діяльність на ринку цінних паперів та інші види діяльності.
Друге питання теми: принципи здійснення, форми, типи й моделі підприємницької діяльності слід розглядати також на основі Господарського Кодексу України.
До принципів підприємницької діяльності відносять:
- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;
- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виготовлюваної продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
- вільний найом підприємцем працівників;
- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
На основі оволодіння питаннями, які розкривають сутність конкуренції, слід переходити до розгляду правових основ та організаційних форм підприємницької діяльності.
Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємства є: одноособове володіння; партнерство; корпорація.
Модель сучасних організаційних форм виробничого підприємства дає уявлення про класифікацію підприємств по відношенню: до власності; до чинних правових форм; за розмірами.
Даний матеріал дозволяє зробити порівняльну характеристику різних організаційно-правових форм виробничого підприємництва з точки зору співпадання та розбіжностей цих структур у відповідності до правових, фінансово-економічних та організаційно-управлінських ознак.
Застосувавши порівняльну характеристику підприємств, необхідно виділити їх переваги та недоліки.
Далі слід розглянути основні види підприємницької діяльності: виробничу і посередницьку діяльність.
Неабияке значення має розкриття логіки підприємницької діяльності в цілому, питання започаткування і розвитку підприємництва в Україні.
Далі слід перейти до визначення ролі та значення підприємництва в сучасній ринковій системі господарювання, що передбачає розгляд підприємства як важеля зміни структури економіки, «поживне середовище» для конкуренції, каталізатор економічного розвитку, чинник економії і раціонального використання ресурсів, найдійовіший стимул до високоефективної праці. При цьому необхідно підкреслити визначальну роль підприємництва у досягненні економічного успіху, динамічному розвитку суспільства.
Необхідно розглянути чинні закони і законодавчі акти України як правову систему підприємництва, дії підприємця щодо створення правового поля та організаційно-правових форм власного підприємства (організації).
Правове забезпечення підприємництва: Господарський Кодекс України, Податковий Кодекс України, Закони України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про банкрутство», «Про оплату праці», «Про цінні папери і фондову біржу», Устав підприємства тощо.
Ці законодавчі акти регламентують діяльність різних видів підприємств і визначають види й організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Це дозволяє створити рівні правові умови діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечити самостійність підприємств, регулювання відносин з іншими господарюючими суб’єктами та державою.
Вивчення четвертого питання теми рекомендується розпочати з розгляду блоку питань, які розкривають сутність міжнародної підприємницької діяльності. На основі відповідних інформаційних джерел слід визначити сучасні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин. Розкрити суть поняття «суб’єкти», типи і види міжнародного бізнесу. Окреслити форми міжнародної підприємницької діяльності. Визначити мотивацію і процедуру створення, механізм функціонування спільних підприємств у системі міжнародного бізнесу.


Питання для самоконтролю
1. Назвіть та охарактеризуйте форми підприємницької діяльності.
2. Обґрунтуйте роль підприємства як первинної ланки виробничої сфери і юридичної особи
3. Охарактеризуйте принципи підприємницької діяльності.
4. Виділить проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності.
5. Покажіть значення юридичних актів, що слугують базою функціонування підприємства.
6. Продемонструйте тенденції структури видів підприємств за формою власності в Україні.
7. Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є одноосібним власником. Опишіть її переваги та недоліки.
8. Наведіть приклад АТ. Які воно має переваги та недоліки ? Порівняйте його з іншим видом підприємства.
9. Обґрунтуйте переваги та недоліки у діяльності лізингових підприємств.
10. Що необхідно зробити в економіці, щоб Україна стала заможною державою, яку б визнавало все світове співтовариство?
11. Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є товариством з обмеженою відповідальністю. Опишіть її переваги та недоліки.
12. Охарактеризуйте мотивацію створення підприємства з іноземним капіталом.
13. Розкажіть про процедуру створення та механізм функціонування фірми з іноземними інвестиціями.
14. Обґрунтуйте, які іноземні інвестиції найбільш вигідні для України: прямі чи портфельні.


Тести


1. Власник майна (підприємець) зобов’язаний:
а) не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, інших підприємств, установ та держави;
б) здійснювати мотивацію роботи співробітників, заохочувати колективну працю, не завдавати шкоди навколишньому середовищу;
в) виконувати договірні зобов’язання, додержуватися фінансової дисципліни, підвищувати кваліфікацію працівників.

2. За законодавством України одноособове володіння – це:
а) товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство платоспроможність;
б) може бути приватне підприємство (юридична особа), засноване на приватній власності громадянина України; фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності;
в) юридичний об'єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників (акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю);
г) товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном.

3. Основним узагальненим показником підприємства є:
а) платоспроможність;
б) конкурентноздатність;
в) прибуток (дохід);
г) ліквідність.

4. Суб'єкти ринку:
а) це не просто сфера обміну, а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відображення у ціні;
б) це фізичні та юридичні особи, що вступають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших – як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, держава та ін.;
в) це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

5. Підприємництво – це:
а) цілісна система господарської діяльності, орієнтована на досягнення прибутку фірми шляхом задоволення попиту на її товари та послуги на ринках;
б) активна, ініціативна форма діяльності окремих громадян, груп, підприємств у виробництві й реалізації товарів та послуг з метою одержання прибутку;
в) комерційна діяльність окремої особи або групи осіб, метою якої є одержання прибутку;
г) сукупність принципів, методів, засобів та форм управління виробництвом, що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва.

6. Характерні якості підприємця – це:
а) здатність та готовність проявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми, надихати співробітників та координувати їх роботу;
б) готовність виконувати громадські обов’язки шляхом співробітництва у власних професійних об’єднаннях і брати участь у благодійних заходах;
в) дипломатичність, організаторські та управлінські здібності, прагнення до новаторства.

7. Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:
а) військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, держбезпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, держнотаріату, органів влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;
б) юридичні особи усіх форм власності, які порушили порядок державної реєстрації;
в) військовослужбовці, посадові особи, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, юридичні особи усіх форм власності.

8. Підприємництво може здійснюватися у таких формах:
а) суспільній, груповій та асоціативній;
б) груповій та суспільній;
в) індивідуальній та колективній;
г) приватній, індивідуальній, асоціативній та суспільній.

9. До виробничого підприємства відносять:
а) діяльність у сфері виробництва, торгівлі та посередництва;
б) діяльність по виробництву продукції, товарів, а також робіт, послуг, інформації, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації споживачам;
в) товарно-грошові угоди з купівлі та продажу товарів і послуг.

10. До негативних результатів підприємницької діяльності відносяться:
а) встановлення демпінгових цін;
б) тривале зниження прибутку чи взагалі його відсутність;
в) зниження попиту на продукцію підприємства;
г) реструктуризація підприємства.

Бібліографічний список до теми
2, 37, 53

Тема 2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про нормативно - правові основи функціонування підприємств; юридичні акти, що слугують базою створення, функціонування та ліквідації підприємства.

План вивчення теми

1. Поняття підприємства як організаційно відокремленої та економічно самостійної первинної ланки виробничої сфери.
2. Класифікація підприємства за певними ознаками.
3. Правові основи створення, функціонування підприємства.
3.1. Загальна характеристика правового середовища функціонування підприємства
3.2. Юридичні акти, що є базою функціонування та ліквідації підприємства.
3.3. Господарчий Кодекс України, його зміст.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Основною виробничо-господарською ланкою національної економіки є підприємство. Визначення поняття підприємства та правові засади його функціонування сформульовано у главі 7 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) №436-IV від 16.01.2003 p., чинного з 01.01.2004 p. та Цивільного кодексу України.
Господарчий Кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
Підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.
Будь-яке підприємство може бути створене:
1) за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу шляхом заснування нового підприємства;
2) шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого підприємства з додержанням вимог законодавства;
3) шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Господарчого Кодексу України та Положення про державну реєстрацію суб'єктів господарювання
Під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Основними ознаками підприємства є:
- виробничо-технічна єдність;
- економічна єдність;
- організаційна єдність.
У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності.
Класифікація підприємств передбачає групування підприємств за такими ознаками:
- мета і характер діяльності ;
- форма власності майна ;
- належність капіталу ;
- правовий статус і форма господарювання ;
- галузево-функціональний вид діяльності;
- технологічна і територіальна цілісність ;
- розмір за чисельністю працівників.
Створення та функціонування підприємств в Україні регулюється господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним та іншими законодавствами, що регламентує окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні (рис. 4).
Господарське законодавство регулює правові, економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації; організаційний механізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює державний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства тощо.

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 4. Основні елементи правового середовища створення та функціонування підприємств

Податкове законодавство визначає чинну в країні податкову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються у встановленому відповідними законами держави порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; визначає терміни сплати податків та порядок надання податкових пільг; регламентує застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання (Податковий Кодекс України).
Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні процеси в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює правила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку - інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, страхових компаній тощо (Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інші).
Митне законодавство регулює порядок здійснення операцій з експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; визначає ставки мит на ввезення (вивезення) сировини та продукції, встановлює пільгові ставки мит на певні групи товарів, регламентує процедуру перетинання кордону країни та оформлення вантажів, забезпечує контроль за сплатою мит і митних зборів тощо (Митний кодекс України, Податковий Кодекс України).
Валютне законодавство регламентує порядок здійснення операцій з іноземною валютою, процедуру видачі Національним банком України дозволу комерційним банкам на здійснення таких операцій, відкриття валютних рахунків Суб'єктами господарської діяльності тощо (Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та інші).
Таким чином, правове середовище функціонування підприємства є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, галузевою належністю, видами діяльності, залежністю від іноземних постачальників або споживачів, обсягом товарообігу тощо.
Головним юридичним актом діяльності підприємств в Україні є Господарчий Кодекс України.
Метою Господарчого Кодексу України є забезпечення зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвитку підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами.
Господарчий Кодекс України регламентує діяльність різних видів підприємств і визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності, створює рівні правові умови діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність за здійснення господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.
З метою правильного сприйняття і тлумачення варто пояснити найбільш принципові положення цього законодавчого акту, що висвітлюють головні напрямки створення, функціонування та ліквідації підприємства.
1. Основні засади господарської діяльності.
В цьому розділі розкриваються основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, надається характеристика господарської комерційної діяльності та некомерційної господарської діяльності.
2. Суб’єкти господарювання
В цьому розділі відображається створення, реєстрація, ліквідація і загальні принципи управління підприємництвом і самоврядування трудового колективу. Слід з’ясувати, у яких випадках може бути створене будь-яке підприємство.
Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за його місцем знаходження у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Господарчий Кодекс регламентує умови реєстрації підприємства. Крім цього, він засвідчує випадки й умови ліквідації підприємства. Слід підкреслити, що підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.
Вивчаючи створення, реєстрацію, ліквідацію і реорганізацію підприємства, слід звернути увагу на Положення Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» і як воно здійснюється на практиці.
Розглядаючи загальні принципи управління підприємництвом і самоврядування трудового колективу, слід підкреслити, що управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Студенти повинні знати права власника майна та трудового колективу підприємства.
У сучасних умовах кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на вироблювану продукцію та необхідність збільшення власного прибутку. Воно має права самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення виробництва, а також реалізацію виробленої продукції.
На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є прибуток (дохід). В умовах ринкових відносин порядок використання доходу визначає власник підприємства. Однак, державний вплив на вибір напрямків прибутку (доходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій
3. Майнова основа господарювання.
Розділ 3 характеризує склад майна та джерела формування майна підприємства, а також права підприємства щодо володіння, розпорядження та використання майна, а також використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності. При вивченні цього розділу слід звернути увагу на питання, що пов’язані з характеристикою цінних паперів та корпоративних прав.
Доцільно зазначити, що в сучасних умовах все більш уваги приділяється використанню природних ресурсів у сфері господарювання і обов’язком підприємства є своєчасне здійснення природоохоронних заходів переважно за рахунок власних коштів. У випадку банкрутства підприємства фінансування таких заходів проводиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за їх браком – бюджету відповідного органу місцевої влади або держави.
4. Господарські зобов’язання.
У цьому розділі надані загальні положення про господарські зобов’язання, умови та порядок укладання господарських договорів, що породжують господарські зобов’язання, особливості укладання попередніх договорів та господарських договорів за державним замовленням тощо. Особливого дослідження заслуговують питання виконання господарських зобов’язань, їх припинення та визнання суб’єкта підприємництва банкрутом.
При цьому слід звернути увагу на питання формування ціни та ціноутворення у сфері господарювання.
5. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.
У цьому положенні розглядаються господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин, умови відшкодування збитків у сфері господарювання, штрафні та оперативно-господарські санкції, а також адміністративно-господарські санкції.
Слід підкреслити, що за порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
6. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання.
Особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини, особливостей суб’єктів, між якими виникають господарські відносини. У цьому ж розділі визначаються види господарської діяльності та наведена їх класифікація за окремими галузями господарювання (торгівельна діяльність, сільськогосподарська діяльність, енергопостачання, біржова торгівля, оренда та лізинг, комерційне посередництво, капітальне будівництво, інноваційна діяльність тощо).
7. Зовнішньоекономічна діяльність.
Загальні умови, суб’єкти, порядок здійснення суб’єктами господарювання та види зовнішньоекономічної діяльності визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами.
Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання провадиться на принципах свободи її суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, при цьому слід зазначити, що державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на захист економічних інтересів України.
У цьому ж розділі визначаються види іноземних інвестицій та форми їх здійснення, оцінка та правовий режим іноземних інвестицій, а також гарантії їх здійснення.
8. Спеціальні режими господарювання.
У розділі 9 Господарського Кодексу України надано визначення спеціальної (вільної) економічної зони, якою вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. У цьому ж розділі наведена класифікація типів спеціальних (вільних) економічних зон, вказані державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні, а також інші види спеціальних режимів господарської діяльності.

Питання для самоконтролю
1. Назвіть та охарактеризуйте форми підприємницької діяльності.
2. Обґрунтуйте роль підприємства як первинної ланки виробничої сфери і юридичної особи
3. Виділить проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності.
4. Покажіть значення юридичних актів, що слугують базою функціонування підприємства.
5. Продемонструйте тенденції структури видів підприємств за формою власності в Україні.
6. Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є одноосібним власником. Опишіть її переваги та недоліки.
7. Наведіть приклад АТ. Які воно має переваги та недоліки ? Порівняйте його з іншим видом підприємства.
8. Обґрунтуйте переваги та недоліки у діяльності лізингових підприємств.
9. Що необхідно зробити в економіці, щоб Україна стала заможною державою, яку б визнавало все світове співтовариство?
10. Наведіть приклад компанії, яка, на Вашу думку, є товариством з обмеженою відповідальністю. Опишіть її переваги та недоліки.
11. Охарактеризуйте мотивацію створення підприємства з іноземним капіталом.
12. Розкажіть про процедуру створення та механізм функціонування фірми з іноземними інвестиціями.
13. Обґрунтуйте, які іноземні інвестиції найбільш вигідні для України: прямі чи портфельні.
Тести

1.Підприємством у ринковій економіці є:
а) самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності;
б) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій;
в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів;
г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

2. Акціонерним товариством є:
а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;
б) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій;
в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів;
г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

3. Товариством з обмеженою відповідальністю є:
а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;
б) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів
в) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій;
г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

4. Повним товариством є:
а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;
б) господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть податкову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;
в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів;
г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

5. Командитним товариством є:
а) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;
б) господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники);
в) господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах і своїх вкладів
г) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

6. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів у статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами, це:
а) командитне товариство;
б) товариство з обмеженою відповідальністю;
в) повне товариство.

7. Товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у статутний фонд такого підприємства, це:
а) повне товариство;
б) товариство з обмеженою відповідальністю;
в) командитне товариство.

8. Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном це:
а) командитне товариство;
б) повне товариство;
в) товариство з додатковою відповідальністю.

9. Акціонерне товариство являється закритим, якщо:
а) його акції можуть розповсюджуватися серед всіх бажаючих їх придбати;
б) його акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі, при цьому акціонери мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства;
в) якщо контрольний пакет акцій належить трудовому колективу, але може у будь-який час бути проданим.

10. Акціонерне товариство являється відкритим, якщо:
а) його акції знаходяться серед замовників, не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, а також продаватись і купуватися на біржі;
б) акції акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;
в)якщо контрольний пакет акцій належить трудовому колективу, але може у будь-який час бути проданим.

11. Підприємництво може здійснюватися у таких формах:
а) суспільній, груповій та асоціативній;
б) груповій та суспільній;
в) індивідуальній та колективній;
г) приватній, індивідуальній, асоціативній та суспільній.

12. До виробничого підприємства відносять:
а) діяльність у сфері виробництва, торгівлі та посередництва;
б) діяльність по виробництву продукції, товарів, а також робіт, послуг, інформації, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації споживачам;
в) товарно-грошові угоди з купівлі та продажу товарів і послуг.

13. Діяльність підприємства здійснюється на основі:
а) чинного законодавства України та інших держав;
б) закону України “Про підприємства в Україні”;
в) закону України “Про підприємництво”;
г) Господарчого Кодексу України.

14.Підприємство має бути ліквідоване у випадках:
а) при банкрутстві або у разі закінчення терміну дії ліцензії;
б) прийняття відповідного рішення власником майна, визнання підприємства банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов;
в) за власною ініціативою власника майна, визнання підприємства банкрутом, якщо воно не має змоги для фінансового оздоровлення.

15. За метою та характером діяльності підприємства класифікуються на:
а) малі, середні і великі;
б) комерційні і некомерційні;
в) національні, закордонні і змішані.

16. За формою власності майна підприємства класифікуються на:
а) національні, закордонні, спільні;
б) приватні, колективні, державні, змішані;
в)комерційні і некомерційні.

17. Генеральна мета підприємства, чітко окреслена причина його існування це:
а) стратегічний план підприємства;
б) місія;
в) одна з множинних цілей.

18. Певне зібрання правил, що регулюють діяльність підприємств та визначають її особливості, характеризують взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами це:
а) економічні закони;
б) статут підприємства;
в) нормативи державних органів управління.


Бібліографічний список до теми
1, 2, 3, 7, 20, 34, 38, 42, 46, 51

Тема 3. Зовнішнє середовище господарювання підприємств

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про зовнішнє середовище, його класифікацію та вплив факторів на положення й діяльність підприємства.

План вивчення теми

1. Поняття зовнішнього середовища підприємства. Класифікація зовнішнього середовища на макро- та мікросередовище.
2. Зовнішнє середовище непрямого впливу та його діагностика. PEST- аналіз.
3. Політичні, правові, економічні, соціокультурні, технологічні фактори та їх аналіз.
4. Вплив факторів на положення та діяльність підприємства, на його стратегію. Вплив зовнішніх чинників на результативність виробництва.
5. Зовнішнє середовище безпосереднього впливу.
6. Методика діагностики галузі. Ємність ринку. Конкурентне середовище в галузі. Галузеві ключові фактори успіху. Аналіз привабливості галузі.
7. Вплив на зовнішнє середовище. Протидія змінам у зовнішньому середовищі.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Підприємство як відкрита соціально-економічна система визначає і реалізує свою місію, досягає цілей лише у взаємодії, взаємозалежності із зовнішнім середовищем. З зовнішнього середовища воно отримує необхідні для нормального функціонування ресурси (матеріали, сировину, устаткування, енергію, інформацію, кадри). В зовнішньому середовищі підприємство формує свою репутацію, втілює в життя свої наміри, реалізує продукцію, отримує прибуток для розширеного відтворення. Оточуюче середовище надає можливість подальшого поглиблення розподілу суспільної праці, розширення міжнародного економічного співробітництва, розповсюдження науково-технічних і соціально-економічних нововведень на ширший підприємницький простір, вирівнювати рівень життя людей у різних країнах.
Зовнішнє середовище підприємства в його широкому розумінні – це сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві.
Залежно від характеру впливу на функціонування об'єкта господарювання навколишнє середовище поділяють на макро -і мікросередовище.
Макросередовище охоплює матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.
До контактних установ належать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки; мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, пункти прокату, лізингові центри, ремонтні та сервісні організації, страхові, аудитні, брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агенції, виставки, ярмаркові центри.
До директивних установ належать ті організації, установи, відносини з якими мають обов'язковий характер, що передбачено відповідними законодавчими та нормативними актами. Такими організаціями й установами є: органи статистики, податкова адміністрація, митниця, пожежна інспекція, санепідемстанція, міський водоканал, держадміністрація району, міста, області, енергетичні служби та ін. Таких установ налічується понад 50.
Оскільки підприємство є системоутворюючим ядром мікросередовища, то будь-які зміни в його діяльності справляють прямий і зворотний вплив на всі взаємопов’язані з ним елементи середовища і на середовище в цілому.
Фактори мікро- і макросередовища відносно будь-якого підприємства відіграють неоднакову роль і можуть, залежно від обставин, впливати на його діяльність позитивно, негативно або залишитись нейтральними. Комбінаційний склад факторів, їх варіації, пріоритети й вагомість залежать від цілей підприємства, видів його діяльності, організаційно-виробничої структури, складності виробничо-господарських і комерційних зв’язків, а також від конкретних ситуацій, в яких може опинитися підприємство.
Аналіз зовнішнього середовища й кількісна оцінка його впливу на підприємство здійснюється за такою схемою:
1) на основі якісних оцінок зовнішнього середовища виявляються пріоритетні для підприємства компоненти середовища та фактори, що діють у ньому ;
2) проводиться виваження кожного із активно діючих факторів середовища, тобто вимірюється його значення для підприємства. Це здійснюється в діапазоні прийнятих максимальних і мінімальних значень факторів ;
3) обчислюється кількісна характеристика впливу кожного фактора на підприємство у діапазоні прийнятої шкали балів ;
4) на основі одержаної інформації здійснюється комплексна оцінка сильних і слабких сторін підприємства, виявляються його потенційні можливості, внутрішні недоліки й зовнішні проблеми.
Вплив зовнішнього середовища характеризується певними факторами, основними з яких є:
- міжнародний (циклічність економічного розвитку; фінансова політика транснаціональних банків, фондів; створення вільних економічних зон тощо);
- національні (стан фінансової системи; відношення держави до підприємництва; податкова політика);
- ринкові (конкурентноздатність продукції; якість продукції, рівень витрат виробництва тощо).
Для більш точної відповіді на поставлені питання слід обов'язково провести багатофакторний системний аналіз навколишнього середовища організації.
Аналіз далекого оточення фірми
PEST – це абревіатура чотирьох англійських слів: Р – Policy – політика, Е – Economy – економіка, S – Society – суспільство (соціум), Т – Technology – технологія.
З назви методу видно, що серед незліченної множини факторів, що характеризують вплив зовнішнього середовища на організацію, PEST-аналіз виділяє 4 основні групи. Це означає, що даним інструментом стратегічного аналізу досліджуються політичний, економічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовнішнього середовища організації.
Політичний фактор зовнішнього середовища повинен вивчатися в першу чергу, тому що головне політичне питання - це питання про владу. А центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації.
Аналіз економічного аспекту зовнішнього середовища організації дозволяє зрозуміти, як на рівні держави формуються , розподіляються основні економічні ресурси. Для більшості конкретних організацій це є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності.
Аналіз конкретної ситуації показує, яке значення для стратегії розвитку конкретної організації мають економічні рішення, прийняті на рівні далекого зовнішнього середовища.
Соціальний компонент зовнішнього середовища найбільшою мірою пов'язаний з формуванням споживчих переваг населення. Цим, як правило, і визначається його особливе значення при аналізі можливого попиту на продукт організації в стратегічній перспективі.
Значення технологічного фактора зовнішнього середовища стає теж майже очевидним. У сучасних умовах швидких технологічних змін перед будь-якою організацією стоїть постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.
Тому ціль стратегічного аналізу технологічного аспекту розвитку зовнішнього середовища така:
- аналіз повинен забезпечувати організацію інформацією, що дозволяє їй вчасно переорієнтуватися на виробництво і/чи реалізацію технологічно перспективного продукту;
- організація має встигнути отримати достатній прибуток від своїх традиційних продуктів і при цьому вміти вчасно від них відмовлятися на користь більш перспективних.
У PEST-аналізі домінуючими є такі дві позиції:
1. Стратегічний аналіз кожного із зазначених 4-х компонентів повинен відповідати принципам системності, тому що в житті всі ці компоненти тісним і складним чином взаємозалежні. Значна зміна кожного з компонентів, як правило, впливає на весь ланцюжок. Такі зміни для конкретної організації й у кожній конкретній ситуації можуть стати загрозою, чи, навпаки, новою стратегічною можливістю її майбутнього бізнес-успіху.
PEST-аналіз – це інструмент історично сформованого чотирьохелементного стратегічного аналізу далекого зовнішнього середовища. Але реальне життя, по-перше, ширше і багатогранніше від 4-х складових його елементів. А по-друге, для кожної конкретної організації в її зовнішньому середовищі існує свій особливий набір ключових факторів, які безпосередньо і найбільш істотним чином впливають на її конкретний бізнес.
Відомо, що зовнішнє середовище організації - це конкурентне середовище, де організація здійснює реалізацію свого продукту. Стан такого середовища постійно змінюється.
Тому, як уже відзначалося раніше, найважливіше завдання Стратегічного управління організації - це забезпечення її ефективної адаптації до будь-яких значних змін зовнішнього середовища.
Очевидно, що для виконання такого завдання необхідно проводити збір, моніторинг і стратегічний аналіз відповідної інформації. Оскільки сучасне зовнішнє середовище будь-якої організації характеризується постійним зростанням факторів складності і невизначеності, то стратегічний аналіз такого середовища повинен бути адекватно багатофакторним, системним і високопрофесійним.
При проведенні системного стратегічного, аналізу зовнішнього середовища організації доцільно розрізняти далеке і близьке зовнішнє середовище.
Загальновизнаний критерій поділу двох зазначених середовищ зводиться до того, що далеке зовнішнє середовище, на відміну від близького, при всій своїй значимості особливого чи специфічного значення саме для даної конкретної організації не має. Тому далеке зовнішнє середовище називають також загальним зовнішнім середовищем організації.
PEST-аналіз – це конкретний інструмент стратегічного аналізу саме далекого зовнішнього середовища організації.
Окремі фактори зовнішнього середовища на різні організації справляють різний вплив. При цьому вважається загальновизнаним, що великі організації від далекого зовнішнього середовища залежать більше, ніж дрібні.
Серйозний стратегічний аналіз далекого зовнішнього середовища для конкретної організації означає вихід на свій особливий перелік ключових факторів даного середовища і відповідний специфічний багатофакторний системний аналіз (табл. 2.1).
При такому стратегічному аналізі в організації як мінімум повинен бути повний перелік:
- факторів і тенденцій далекого зовнішнього середовища, що справляють значний вплив на бізнес організації;
- факторів, що містять потенційні загрози бізнесу організації;
- факторів, розвиток яких містить нові можливості для бізнесу організації.
Складання зазначених переліків, моніторинг відповідної інформації, системний аналіз усіх факторів і тенденцій, розробка на основі аналізу проектів адекватних стратегічних рішень і, нарешті, перетворення самих рішень у конкретні позиції «живої стратегії організації» – усе це міститься у певній системі професійної діяльності. Одне з робочих її найменувань – підсистема стратегічного аналізу далекого зовнішнього середовища організації.
У різних організаціях можливі різні варіанти побудови зазначеної підсистеми. Кращий варіант – це коли моніторинг і первинний аналіз конкретних позицій правильно розподілені між відповідними спеціалізованими службами організації. Це значить, що фінансові позиції зовнішнього середовища аналізує фінансова служба, маркетингові - відділ маркетингу, технологічні новинки - технології і т.д.

Таблиця 2.1
PEST-аналіз тенденцій, що мають істотне значення для стратегії організації

ПОЛІТИКА Р ЕКОНОМІКА Е
1. Вибори президента. 1. Загальна характеристика (підйом, спад).
2. Вибори до Верховної Ради. 2. Рівень інфляції.
3. Зміна законодавства. 3. Динаміка курсу гривні.
4. Державне галузеве регулювання. 4. Експортно-імпортна політика з продукту організації.

п+1 Сценарій № 1: політика п+1 Сценарій № 1: економіка
СОЦІУМ S ТЕХНОЛОГІЯ Т
1. Зміни в базових цінностях. 1. Державна технологічна політика.
2. Зміни в рівні і стилі життя. 2. Значні тенденції в галузі НДДКР.
3. Ставлення до роботи і відпочинку. 3. Нові патенти.
4. Демографічні зміни. 4. Нові продукти.
5. Зміна структури доходів. 5. Технологічні зміни в країні.

п+1 Сценарій № 1 соціум п+1 Сценарій № 1 технологія

Але при цьому загальне зведення усіх окремих позицій стратегічного аналізу далекого зовнішнього середовища повинен робити якийсь один спеціалізований підрозділ, наприклад відділ стратегічного розвитку організації.
Тому перший і простий крок у справі побудови системи стратегічного аналізу зовнішнього середовища в організації може полягати в створенні підсистеми регулярного моніторингу джерел, що становлять інтерес для організації.

Питання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте зовнішнього середовища підприємства в Україні, покажіть їх адаптацію до умов ринкової економіки.
2. Наведіть класифікацію зовнішнього середовища на макро- та мікросередовище.
3. Зробіть порівняння й узагальнення політичних, правових, економічних, соціокультурних, технологічних факторів.
4. Висвітлить вплив факторів на положення та діяльність підприємства, на його стратегію.
5. Покажіть вплив зовнішніх чинників на результативність виробництва.

Тести

1. PEST-означає, що даним інструментом стратегічного аналізу досліджуються :
а) політичний, економічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовнішнього середовища організації;
б) мотивація роботи співробітників, заохочування колективної праці, охорона навколишнього середовища;
в) виконання договірних зобов’язань, виконання фінансової дисципліни, моніторинг зовнішнього середовища організації.

2. Політичний фактор зовнішнього середовища:
а) питання про владу – центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;
б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;
в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

3. Економічний аспект зовнішнього середовища передбачає :
а) питання про владу – центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;
б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;
в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

4. Технологічний фактор зовнішнього середовища передбачає:
а) питання про владу – центральна влада регулює механізм обігу грошей у державі, а також ряд інших ключових умов одержання основних ресурсів для діяльності будь-якої організації;
б) питання формування та розподілу основних економічних ресурсів, які для більшості конкретних організацій є найважливішою загальною умовою їхньої ділової активності;
в) питання швидких технологічних змін перед будь-якою організацією, тому що виникає постійна загроза втрати ринку продукту через його витіснення більш технологічним продуктом.

5. Зовнішнє середовище – це:
а) сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві;
б) матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.

6. Макросередовище – це:
а) сукупність суб'єктів господарювання, політичних, соціальних, економічних, природних чинників, національних і міждержавних інституційних структур, інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників, які визначають поведінку підприємства в суспільстві;
б) матеріально-технічні й економічні умови господарювання, суспільні відносини та інститути, інші чинники, які впливають на підприємство та його мікросередовище опосередковано. Серед основних компонентів або груп чинників макросередовища вирізняють такі: природно-екологічне, соціально-демографічне, політико-правове, науково-технічне, економічне, міжнародне довкілля.


Бібліографічний список до теми
1, 2, 3, 9, 42, 43, 51, 53

Тема 4. Структура та управління підприємством

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про сутність управління підприємствами, функції, методи та форми управління.

План вивчення теми

1. Методи управління, їх характеристика:
1.1. Економічні методи управління;
1.2. Організаційно-розпорядчі методи;
1.3. Соціально-психологічні методи управління підприємством.
2. Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством.
3. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Методи управління, їх характеристика
Концепція управлінського процесу, яка застосовується до всіх типів організації, виникла в межах класичної школи. А основними функціями управління вважаються функції планування, організації, мотивації та контролю.
Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише через вплив на неї управляючого органу. При цьому необхідні певні інструменти узгодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети.
Відповідно вивчення теми доцільно розпочати з визначення поняття «методи управління підприємством». Цей термін означає способи здійснення управлінської діяльності, за допомогою яких виконуються функції управління та забезпечується реалізація його цілей і завдань. Вони базуються на дії об’єктивних законів розвитку суспільного виробництва і впливають на економічні інтереси.
На практиці застосовуються різноманітні методи управління, які розрізняються за своїм змістом, призначенням, зв’язком із мотивами діяльності, формами застосування.
Всі методи управління підприємством класифікуються за чотирма групами:
1) економічні;
2) організаційно-розпорядчі;
3) соціально-психологічні;
4) ідеологічні.
Необхідно звернути увагу студента на те, що кожен управлінський вплив має економічний зміст, організаційний аспект, а також соціально-психологічний вплив.
1.1. Економічні методи управління
Економічні методи – це система способів цілеспрямованого впливу на об’єкт управління, яка побудована на використанні економічних інтересів. Роль цих методів визначається тим, що вони направлені на забезпечення єдності загальнонародних, колективних і особистих інтересів.
Задача економічних методів полягає у постійному стимулюванні виробничих колективів і окремих осіб відповідно до цілей та інтересів суспільства в цілому. Вони мають діяти так, щоб підприємство у максимальному ступені проявляли зацікавленість у якісній роботі на споживача, в економії ресурсів, у широкому застосуванні досягнень науки і техніки.
Економічне стимулювання НТП здійснюється через утворення на підприємстві фонду розвитку виробництва, науки і техніки, за рахунок коштів якого проводиться науково-дослідницькі, проектно-конструкторські й технологічні роботи, відшкодовуються витрати на розробку і засвоєння нових видів продукції, фінансуються придбання устаткування і капітальне будівництво.
Найважливішим методом економічного стимулювання є матеріальне, стимулювання, яке спирається на економічний закон розподілу матеріальних благ відповідно до кількості і якості праці. Провідну роль тут відіграє заробітна плата, яка ставить розмір винагороди в залежність від особистого вкладу кожного працівника. Диференціація заробітної плати сприяє правильному розподілу трудових ресурсів між галузями і регіонами країни, стимулює зростання кваліфікації і професійної майстерності, підвищення продуктивності і якості праці робітників і службовців.
1.2. Організаційно-розпорядчі методи
Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління - це способи впливу на трудові колективи і окремих працівників, які ґрунтуються на використанні об’єктивних (організаційних) відносин між людьми.
Особливості цих методів містяться у такому:
- вони виражають вплив на систему в цілому або на її окремі елементи;
- вони надають можливість керівнику прийняти однозначне рішення, яке не дозволить виконавцю вибирати між різними способами дій, як це властиве економічним методам;
- вони базуються на обов’язковості положень, інструкцій, наказів, розпоряджень, вказівок і резолюцій керівника, невиконання яких розцінюється як порушення виробничої дисципліни і тягне за собою дисциплінарну догану.
Організаційно-розпорядчі методи управління поділяють на три групи:
- організаційно-стабілізуючі;
- розпорядчі;
- дисциплінарні.
Студенту слід звернути увагу на організаційно-стабілізуючі методи дії, тому що вони займають головне місце.
1.3. Соціально-психологічні методи управління підприємством
Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня призвели до суттєвих змін у системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації виробничої діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Все більшого значення набувають такі фактори, як змістовність та творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, соціальне признання власної праці тощо. Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування й регулювання, групової динаміки, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.
Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацію.
2. Сутність структури управління підприємством.
Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованості і взаємодії між ними.
Розділяють поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління.
Виробничу структуру підприємства характеризує склад підрозділів, у яких виконуються відповідні виробничі процеси.
Існує декілька принципів класифікації виробничих структур:
У залежності від підрозділу, на основі якого будується структура, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.
За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури.
У залежності від наявності основних та допоміжних процесів мають бути підприємства з комплексною і спеціалізованою структурою виробництва.
Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.
3. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні.
В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий, невиробничий чи управлінський підрозділ) має своє місце та відповідні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію.
Розрізняють лінійну, функціональну, лінійно-функціональну, дивізіональну та матричну організаційні структури управління.
При лінійній структурі кожний виконавець має лише одного керівника, який виконує адміністративні й спеціальні функції. Перевагами структури лінійного типу є: чіткість взаємодії, несуперечливість команд, надійний контроль. Але керівник має бути при цьому висококваліфікованим універсалом.
При функціональній структурі управління виконавці одночасно підпорядковані керівникам всіх функціональних відділів. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво на підставі розподілу функцій, але цей тип має суттєві недоліки: суперечливість і непогодженість рішень, труднощі координації взаємодій.
Лінійно-функціональна організаційна структура спирається на розподіл повноважень і відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі. Така структура сприяє спеціалізації і швидкій реалізації управлінських рішень.
Виникнення дивізіональної структури пов’язане з централізацією загальнокорпоративних функцій та поглибленням розподілу оперативних функцій управлінської праці.
При матричній структурі управління поряд з лінійними керівниками утворюють ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи - зі спеціалістів постійних відділів для виконання робіт за окремим проектом або програмою.

Питання для самоконтролю

1. Покажіть пріоритети, узгодженість і взаємодію методів управління підприємствами.
2. Охарактеризуйте функції управління підприємством, покажіть їх адаптацію до умов ринкової економіки.
3. Охарактеризуйте економічні методи управління, наведіть приклади.
4. Охарактеризуйте організаційно-розпорядчі методи управління, наведіть приклади.
5. На базі прикладів покажіть соціальні методи управління.
6. На прикладі покажіть, що психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між людьми через створення оптимального психологічного клімату колективі.
7. Зробіть порівняння й узагальнення кращого вітчизняного і зарубіжного досвіду управління підприємством.
8. Покажіть роль держави і підприємств у подоланні економічної кризи в народному господарстві України.
9. Доведіть необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами.
10. Покажіть зарубіжний досвід централізованого управління первинними ланками національної економіки.

Тести

1. Суть управлінської діяльності полягає у:
а) залученні працівників до керівництва підприємством;
б) впливі на процес шляхом прийняття рішень;
в) використанні найновіших досягнень НТП в організації виробничих процесів;
г) незаперечному виконанні доведених „згори” розпоряджень.

2. Найбільш поширеними концепціями управління є:
а) соціальна;
б) ординалістична;
в) раціоналістична;
г) ринкова;
д) неформальна.

3. Якщо фірма (підприємство) розглядається як відкрита система, яка вчасно реагує і пристосовується до умов зовнішнього середовища, то концепцію управління такою фірмою прийнято називати:
а) ринковою;
б) неформальною;
в) маркетинговою;
г) соціальною.

4. Якщо успіх фірми залежить від внутрішніх факторів, то концепцію управління нею називають:
а) ординалістичною;
б) раціоналістичною;
в) соціальною;
г) виробничою.

5. Стратегічне управління – це:
а) вироблення стратегії підприємства на основі прогнозів майбутнього стану середовища;
б) розрахунок планових показників використання усіх видів ресурсів;
в) розробка бізнес-планів підприємства.

6. Сучасні системи управління підприємством повинні задовольняти таким вимогам:
а) простота;
б) гнучкість;
в) наявність ієрархічного ланцюга;
г) невелике число рівнів управління;
д) побудові структури управління за функціональним принципом;
е) невеликі підрозділи з кваліфікованими фахівцями.

7. Основні принципи управління розробив:
а) Ф. Тейлор;
б) А Маршалл;
в) А. Файоль;
г) Ч. Бебідж.

8. Не належать до принципів управління:
а) дисципліна;
б) чіткий розподіл праці;
в) адміністративний вплив;
г) функціональні взаємовідносини;
д) заохочення ініціативи;
е) рівна оплата праці;
ж) мотивація високопродуктивної праці.

9. Дотримання ієрархічного ланцюга як принципу управління передбачає:
а) наявність у підлеглих одного управлінця;
б) виконання розпоряджень вищого лінійного керівника;
в) матеріальну відповідальність за невиконання розпоряджень;
г) передачу управлінських рішень «згори донизу».

10. Методи управління поділяються на:
а) виробничо-технічні;
б) організаційні;
в) економічні;
г) адміністративно-правові;
д) соціально-психологічні;
е) ринкові.

11. Наказ є формою впливу:
а) економічного;
б) соціального;
в) психологічного;
г) адміністративно-правового;
д) матеріального.

12. Основна мета використання економічних методів управління полягає у:
а) створенні умов для вільного вибору підприємцем роду діяльності;
б) створенні умов та заінтересованості працівників і виробничих ланок у високих кінцевих результатах;
в) пропорційний розподіл між окремими виробничими ланками підприємства.

13. Економічні методи управління не включають:
а) матеріальне стимулювання;
б) планування;
в) матеріальну відповідальність;
г) ціноутворення;
д) групування;
е) розпорядження;
ж) податки;
з) державне регулювання.

14. Соціально-психологічні методи управління передбачають:
а) вивчення соціальних запитів та інтересів колективу;
б) розпорядчий вплив на працівників;
в) аналіз соціальної структури колективу;
г) встановлення економічних нормативів по праці і заробітній платі;
д) вивчення умов стабільності колективу та умов життя працюючих.

15. Організаційна структура управління – це:
а) кількість функціональних підрозділів на підприємстві;
б) склад організаційно відокремлених підрозділів підприємства та зв’язки, що існують між ними;
в) чисельність і методи впливу вищих керівників підприємства на структурні підрозділи.

16. Найбільш поширеними типами організаційних структур управління підприємством є:
а) лінійна;
б) виробнича;
в) адміністративна;
г) лінійно-штабна;
д) функціональна;
е) матрична;
ж) об’єднана;
з) дивізіональна;
и) множинна.

17. Лінійна структура управління підприємством використовується:
а) на невеликих підприємствах з малою чисельністю працюючих;
б) на підприємствах, що випускають однорідну і нескладну продукцію;
в) на підприємствах приватної форми власності;
г) на підприємствах-монополістах;
д) на підприємствах з неперервним циклом виробництва.

18. Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують дорадчі, а не розпорядчі функції, то така структура управління називається:
а) штабною;
б) функціональною;
в) лінійно-штабною;
г) матричною.

19. Перевагами функціональної структури управління є:
а) безпосередній вплив на лінійних виконавців;
б) функціональний керівник несе повну відповідальність за окрему ділянку роботи;
в) можливість використання економічних методів управління;
г) підвищення якості управлінських рішень;
д) незначна кількість організаційних підрозділів.

20. Недоліками лінійно-штабної структури управління є:
а) ріст числа і складності ділових зв’язків;
б) протиріччя в управлінських рішеннях;
в) ріст управлінських витрат;
г) зниження оперативності управління;
д) персональна відповідальність лінійного керівника за прийняті рішення та їх виконання.

21. Наявність відділень є характерною для структури управління:
а) функціональної;
б) множинної;
в) дивізіональної;
г) матричної.

22. Відділення – це:
а) продуктово-ринкова одиниця;
б) спеціальний штат на підприємстві;
в) підрозділи підприємства, які займаються загальними питаннями;
г) підрозділи виробництва і збуту.

23. До основних функцій управління не відноситься:
а) планування;
б) аналіз;
в) організація;
г) мотивація;
д) контроль.

24. Функції управління підприємством:
а) формування системи оподаткування, визначення амортизаційної політики, формування митної політики;
б) планування, організація, мотивація, контроль;
в) економічні, соціально-психологічні, організаційні;
г) планування, аналіз, контроль. Організація.

25. Методи управління підприємством:
а) планування, організація, мотивація, контроль;
б) економічні, соціально-психологічні, організаційні;
в) розпорядчі та регламентуючі;
г)планування, аналіз, контроль, організація.

26. Функція управління, метою якої є формування керівної і керованої систем, а також зв’язків і відносин між ними, що забезпечують кооперування людей і знарядь праці з максимальною ефективністю протікання їх спільної трудової діяльності – це:
а) планування;
б) організація;
в) мотивація;
г) контроль.

27. Функція управління, яка вказує на комплекс причин, які спонукають членів трудового колективу до спільних впорядкованих і узгоджених дій для досягнення поставленої перед суб'єктом господарювання мети – це:
а) організація;
б) мотивація;
в) планування;
г) контроль.

28. Функція управляння, яка завершує будь-яку діяльність і представляє собою перевірку, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду – це:
а) організація;
б) контроль;
в) мотивація;
г) планування.

Бібліографічний список до теми
38, 42, 43, 51, 53

Змістовий модуль 2

Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про формування системи управління персоналом підприємства, кадрову політику України, систему формування та набору різних категорій персоналу, ефективність перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, концепцію якості трудового життя, механізм визначення показників продуктивності праці та виявлення шляхів їх підвищення на підприємствах різних форм господарювання; мотивацію як процес стимулювання людей до ефективної трудової діяльності; організацію оплати праці.

План вивчення теми

1. Кадрова політика.
1.1. Система формування та набору різних категорій персоналу.
1.2. Методи оцінки та відбору працівників.
1.3. Форми та ефективність перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
1.4. Колективні та індивідуальні трудові угоди.
1.5. Концепція якості трудового життя.
2. Продуктивність праці персоналу: сутність, методи визначення та чинники підвищення.
3. Мотивація трудової діяльності.
4. Застосовувані форми та системи оплати праці.
5. Система участі працівників у прибутках.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

У сучасних умовах ринкової економіки слід підкреслити першочергову роль кадрової політики в Україні.
Кадрова політика підприємництва за головну мету має забезпечення тепер та у майбутньому кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідної кваліфікації, що передбачає виконання функцій:
- набір персоналу;
- підготовку персоналу;
- оцінку персоналу;
- мотивацію додержання дисципліни;
- забезпечення зв’язків між керівництвом та представниками трудових колективів;
- реалізацію соціальних функцій.
Ці та деякі інші функції реалізуються службами персоналу (відділами кадрів) у співробітництві як з генеральною дирекцією, так і з відповідними структурними підрозділами підприємства, які беруть участь у розробці та реалізації кадрової політики.
Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить, перш за все, від різниці між наявною чисельністю і майбутніми потребами.
Слід розрізняти зовнішні та внутрішні джерела набору.
Необхідне реформування системи підготовки трудових ресурсів в Україні повинно спиратися на накопичений вітчизняний та зарубіжний досвід.
Система відбору та оцінки працівників необхідна як на стадії їх набору, так і в процесі переміщення й висування на інші посади.
Найбільш поширеним методом відбору є проходження кандидатом співбесід з різними керівними посадовими особами, які потім інформують про свої оцінки вищого керівника, який приймає остаточне рішення.
Метод вибіркових випробувань є більш науковим від попереднього і набуває різних форм у залежності від категорій працівників, що набираються або висуваються на нову посаду.
До методу моделювання відносяться різні форми імітації конкретних ситуацій, наприклад, проведення зборів без головуючого, розігрування ролей, що задані та ін.
Процедура оцінювання працівників в останні роки суттєво змінюється: у ній все частіше беруть участь самі працівники, що, на думку опитуваних, підвищує ефективність діяльності працівників та залучає їх до процесу управління.
У 70-ті роки ХХ століття склалася концепція якості трудового життя, вона представляє собою емпіричне узагальнення трудових теорій та концепцій, що роблять наголос на поліпшення соціально-економічного змісту праці, розвиток тих характеристик трудового потенціалу, які дозволяють більш повно використовувати інтелектуальні, творчі, організаторські, моральні можливості людини.
Навряд чи можливо дати універсальний перелік усіх складових, що визначають якість трудового життя, тим більше їх класифікувати за ранжиром.
Аналіз діяльності підприємств, що додержуються рекомендацій концепції якості трудового життя, свідчить про позитивні зрушення не тільки рівня трудових показників, але і якості продукції, прибутковості та ін.
Розпочати вивчення другого питання теми необхідно з виокремлення сукупності термінів та їх тлумачення при цьому, в першу чергу, треба звернути увагу на те, що найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди: їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності.
В концепціях зарубіжних економістів продуктивність визначається як співвідношення між випуском продукції конкретної системи протягом визначеного відрізку часу та витратами системи протягом цього ж відрізку та має узагальнююче, універсальне використання. З цієї точки зору продуктивність має на увазі ефективне, раціональне використання не тільки однієї праці, але й інших ресурсів – капіталу, землі, сировини, матеріалів, енергії, інформації. Ось чому при визначенні політики та стратегії підприємства аналіз продуктивності праці обов’язково передбачає співставлення останньої з рівнем використання інших факторів виробництва. Разом з тим продуктивність праці безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів та рівня використання їх потенціалу.
Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємства (або його підрозділів), мети розрахунків та базується на певних методичних особливостях.
У процесі вивчення теми необхідно звернути увагу на те, що рівень продуктивності праці характеризується показником «виробіток», який показує кількість продукції виробленої за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.
Існує три методи визначення виробітку: натуральний, вартісний та трудовий.
Наукове управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм більш ефективного використання трудового потенціалу підприємства вимагають чіткої класифікації факторів продуктивності праці. З огляду на можливості впливу підприємства і врахування у практичній діяльності, усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні.
У практиці реального управління підприємством велике значення набуває необхідність кількісної визначеності впливу окремих факторів на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі, так і у часі. До них можна віднести: структурні зрушення у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення управління, організації виробництва та праці; збільшення обсягів виробництва; галузеві фактори; введення та освоєння нових виробничих об’єктів.
Врахувавши всі ці фактори, можна грунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дозволяють виробити стратегію щодо продуктивності праці на довготривалий період.
Другий проблемний напрям вивчення теми - система оплати праці на підприємстві та її мотивація.
Мотивація є основою будь-якої поведінки людини і її зусиль, спрямованих на підвищення результативності діяльності. Таким чином, студентам слід розібратися з концептуальною характеристикою моделей мотивації трудової діяльності, які ґрунтуються на теорії: справедливості, очікування, потреб.
Також студентам слід розрізняти основні методи мотивації результативної діяльності: економічні (прямі), економічні (непрямі), негрошові.
Обумовлюючи результативність діяльності підприємства, необхідно розглянути алгоритм регулювання поведінки працівника.
Далі слід зупинитися на державній політиці оплати праці і розглянути складові механізму реалізації соціальної політики держави.
Організація оплати праці на підприємствах здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці, котрі необхідно розглянути більш докладно на підставі Закону України "Про оплату праці".
Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна система із застосуванням різних форм і систем оплати праці. Студенти повинні ретельно розглянути та вивчити усі елементи тарифної системи (тарифні сітки, тарифні ставки та тарифно-кваліфікаційні довідники), а також схеми посадових окладів, усвідомивши роль і значення кожного з цих елементів.
На підприємствах використовують дві форми оплати праці: погодинну та відрядну. Студентам доцільно розглянути приклади розрахунку відповідних систем оплати праці на конкретному підприємстві.
Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає у розподіленні певної їх частини між працівниками підприємства. Таке розподілення може бути терміновим, а також може набирати форму грошових виплат або виступати у формі розповсюдження між працівниками акцій підприємства. Системи участі у прибутках диференціюються в залежності від показників та засобів мотивації.
Студентам слід розглянути схему класифікації систем участі у прибутках працівників підприємств і навести приклади. Засвоївши суть розглянутих питань, студенти повинні знати сутність ключових термінів і понять.


Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте, чим обумовлена необхідність системи перепідготовки та підвищення кваліфікації.
2. Обґрунтуйте тенденції динаміки структури персоналу підприємства різних типів, розмірів, форм власності в Україні.
3. Проаналізуйте проблеми визначення необхідної чисельності спеціалістів і службовців управління, окремих категорій робітників виробничих підприємств.
4. Яку користь дає навчання працівників?
5. Зробіть узагальнення зарубіжного досвіду системи управління персоналом і визначте можливості його використання на підприємствах України.
6. Наведіть приклади і проаналізуйте методи оцінки й підбору персоналу підприємств.
7. Наведіть декілька прикладів форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу, обґрунтуйте їх ефективність.
8. Обґрунтуйте роль підготовки та підвищення кваліфікації управлінського персоналу.
9. Яка мета оцінки керівниками своїх працівників у процесі їх діяльності на підприємстві?
10. Проаналізуйте основні поняття концепції якості трудового життя.
11. Система розрахунків можливого підвищення продуктивності праці за рахунок дії певної сукупності та окремих чинників.
12. Резерви підвищення продуктивності праці та шляхи їх використання за сучасних умов господарювання.
13. Вибір оптимальних форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.
14. Зарубіжний та вітчизняний досвід щодо участі працівників у прибутках (доходах та власності приватизованих підприємств.
15. Світовий досвід використання моделей мотивації трудової діяльності у підприємницькій діяльності фірм.
16. Формування внутрішньофірмової політики оплати праці.
17. Вибір форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

Тести

1. Персонал підприємства – це:
а) працівники, які мають значний стаж роботи на підприємстві;
б) працівники, які мають високий рівень кваліфікації;
в) постійні працівники, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи;
г) промислово-виробничий персонал підприємства.

2. Хто з перелічених працівників не належить до промислово-виробничого персоналу підприємства:
а) економіст І категорії відділу економічного аналізу;
б) водій автокара механоскладального цеху;
в) технічний працівник в дитячому садку;
г) чергова прохідної головного корпусу;
д) оператор установки хімічної лабораторії;
е) кур’єр;
ж) касир будинку культури.

3. Поділ персоналу на промислово-виробничий і непромисловий необхідний для:
а) розрахунків розмірів заробітної плати окремих категорій працівників;
б) узгодження показників продуктивності праці з показниками результатів виробничої діяльності;
в) встановлення співвідношення між чисельністю основних і допоміжних робітників;
г) статистичної звітності.

4. Весь персонал підприємства поділяється на такі категорії:
а) керівники;
б) інженерно-технічні працівники;
в) спеціалісти;
г) службовці;
д) технічний персонал;
е) робітники;
ж) працівники охорони.

5. З перелічених працівників оберіть тих, які належать до основних робітників:
а) токар обробного цеху;
б) оператор автонавантажувача складу готової продукції;
в) столяр в цеху по виробництву тари;
г) гардеробник в корпусі заводоуправління;
д) слюсар механоскладального цеху;
е) слюсар по ремонту обладнання дільниці штампування.

6. До категорії службовців належать працівники, які виконують такі функції:
а) готують ескізи і креслення нових видів продукції;
б) ведуть облік надходжень сировини на склад;
в) готують проекти розпоряджень керівника;
г) консультують працівників з питань трудового законодавства;
д) контролюють хід протікання виробничого процесу в основному цеху та оперативно запобігають відхиленням;
е) розраховують норми витрат сировини на одиницю продукції та показники використання матеріальних ресурсів.

7. Умовність поділу робітників на основні і допоміжні пояснюється:
а) ростом продуктивності праці основних робітників;
б) збільшенням обсягу робіт по ремонту обладнання;
в) ростом рівня механізації і автоматизації виробництва;
г) зростання складності робіт по обслуговуванню виробництва.

8. Хто з перелічених працівників не належить до керівників:
а) комерційний директор підприємства;
б) начальник відділу технічного контролю;
в) змінний майстер у ткацькому цеху;
г) товарознавці відділу постачання;
д) оператор заводської лабораторії.

9. Професія характеризує:
а) можливість опанування суміжної спеціальності;
б) вид трудової діяльності;
в) сукупність певних теоретичних знань і практичних навиків;
г) стаж роботи на даному підприємстві.

10. Кваліфікація – це:
а) сукупність спеціальних знань і практичних навиків, які визначають підготовленість працівника виконувати професійні функції певної складності;
б) категорія, яка характеризує відносно вузький вид робіт і вимагає додаткових специфічних знань;
в) категорія, що відображає якість і складність праці.

11. Рівень кваліфікації робітників характеризується за:
а) категоріями;
б) розрядами;
в) ступенями;
г) посадами.

12. На зміну професійно-кваліфікаційного складу персоналу промислових підприємств впливають такі фактори:
а) зростання попиту на кваліфіковану робочу силу;
б) підвищення частки розумової праці;
в) збільшення чисельності зайнятих у промисловості;
г) перерозподіл працюючих зі сфери промислового виробництва в інформаційну сферу та сферу обслуговування населення;
д) посилення централізованого керівництва промисловістю.


13. Середньооблікова чисельність працівників за місяць обчислюється:
а) як середньоарифметична величина показників середньооблікової чисельності за всі дні місяця;
б) шляхом сумування обликового складу працівників за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці;
в) діленням фактично відпрацьованих людино-годин за місяць на кількість днів роботи підприємства у цьому ж періоді.

14. Чисельність основних робітників визначають такими методами:
а) за трудомісткістю виробничої програми;
б) за чисельністю зайнятих в основних цехах;
в) за нормами виробітку;
г) за нормами часу;
д) за нормами обслуговування;
е) на основі середніх норм, що діють в галузі.

15. Чисельність керівників, спеціалістів і службовців визначається:
а) аналогічно чисельності основних і допоміжних робітників;
б) за встановленими нормами трудомісткості виконання певних робіт;
в) на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній з указаних груп згідно діючих нормативів чисельності;
г) за аналогією з попередніми календарними періодами.

16. Показниками руху робочої сили на підприємстві є такі коефіцієнти:
а) обороту робочої сили по прийому;
б) завантаження робочої сили в часі;
в) обороту робочої сили по звільненню;
г) плинності;
д) оновлення робочої сили на початок року.

17. Зовнішніми джерелами набору персоналу є:
а) навчання учнів на підприємстві;
б) перепідготовка своїх працівників;
в) регіональні біржі праці;
г) агентства з працевлаштування;
д) вакансії на підприємстві;
е) контракти з навчальними закладами.

18. Кадрова політика підприємства – це:
а) система підготовки керівників найвищої кваліфікації;
б) сукупність заходів щодо вирішення соціальних проблем колективу;
в) сукупність працівників різних категорій та перспективи зміни її структури;
г) система заходів щодо забезпечення кожного робочого місця персоналом відповідної професії, спеціальності, кваліфікації.

19. Управління персоналом передбачає:
а) визначення потреби в певних категоріях персоналу;
б) планування росту продуктивності праці;
в) набір та відбір персоналу;
г) забезпечення процесу навчання персоналу;
д) нормування праці;
е) оцінка результатів діяльності;
ж) переміщення на посадах або звільнення.

20. Сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступень підготовленості працівників до виконання професійних функцій обумовленої складності - це:
а) професія;
б) кваліфікація;
в) спеціальність;
г) посада.

21. Сукупність працівників підприємства, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи – це:
а) трудові ресурси;
б) персонал підприємства;
в) промислово-виробничий персонал підприємства.

22. Промислово-виробничий персонал – це:
а) сукупність постійних працівників підприємства;
б) працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів, лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх, зв’язаних з виробництвом продукції;
в) сукупність працівників основних, допоміжних та обслуговуючих цехів підприємства.

23. Працівники, що займаються інженерно-технічними, юридичними та економічними роботами, відносяться до категорії:
а) службовців;
б) спеціалістів;
в) керівників.

24. Працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, відносяться до категорії:
а) спеціалістів;
б) службовців;
в) керівників.

25. Вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок, це:
а) кваліфікація;
б) професія;
в) спеціальність.

26. Вузька різновидність трудової діяльності - це:
а) професія;
б) спеціальність;
в) кваліфікація.

27. При встановленні чисельності управлінського персоналу керуються:
а) методом розрахунку планової чисельності на основі повної трудомісткості виготовлення продукції;
б) типовими штатними розкладами (схемами, моделями), виробленими наукою управління та практикою у тій чи інший сфері діяльності;
в) уставом підприємства;
г) колективним договором.

28. Продуктивність праці – це ... :
а) витрати суспільно-необхідної праці на виробництво одиниці продукції;
б) витрати живої праці на виробництво одиниці продукції;
в) кількість продукції відповідної якості, що вироблена одним робітником за одиницю часу;
г) міра кількості затраченої праці.

29. За формулою В/Ч розраховується:
а) прибутки підприємства;
б) витрати на оплату праці;
в) продуктивність праці;
г) вірної відповіді немає.

30. Кількість робітників підприємства скоротилася, а виторг не змінився. Що відбулося з продуктивністю праці?
а) підвищилася;
б) знизилася;
в) не змінилася;
г) вірної відповіді немає.

31. Оплата праці – це ... :
а) заробіток у вигляді винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат;
б) будь-який заробіток, що залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами;
в) будь-який заробіток, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги;
г) встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може здійснюватись оплата за фактично виконану роботу.

32. Основна заробітна плата – це ... :
а) заробіток у вигляді винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат;
б) будь-який заробіток, що залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами;
в) будь-який заробіток, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги;
г) встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може здійснюватись оплата за фактично виконану роботу.

33. Мінімальна заробітна плата – це ... :
а) заробіток у вигляді винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат;
б) будь-який заробіток, що залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами;
в) будь-який заробіток, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги;
г) встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може здійснюватись оплата за фактично виконану роботу.

34. Сума грошей отримана найманим робітником на підприємстві за визначений проміжок часу – це ... :
а) номінальна заробітна плата;
б) реальна заробітна плата;
в) прибуток робітника;
г) вірної відповіді немає.

35. Мотивація праці – це ... :
а) спроможність людей брати участь у фізичній і розумовій праці;
б) система заходів, спрямована на підвищення продуктивності праці, поліпшення його якості та професійне зростання;
в) сукупність заходів, спрямованих на підвищення прибутковості підприємства;
г) вірної відповіді немає.

36. Прямі витрати праці – це ... :
а) оплата праці всіх робітників;
б) оплата праці робітників, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва та реалізації продукції;
в) фонд споживання;
г) вірної відповіді немає.

37. Оплата праці відповідно до виконаного обсягу робіт - це ...
а) відрядна оплата праці;
б) оплата праці робітників, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва та реалізації продукції;
в) фонд споживання;
г) вірної відповіді немає.

38. Зміну в рівні реальної заробітної плати можна визначити, порівнюючи зміни в рівні номінальної зарплати зі змінами в :
а) рівні цін на товари та послуги;
б) нормі прибутку;
в) ставках оподаткування;
г) вірної відповіді немає.

39. Сума витрат на оплату праці зросла; чисельність робітників зменшилася. Що відбулося із середньою заробітною платою
а) збільшилася;
б) зменшилася ;
в) не змінилася.

40. Який вид заробітної плати встановлюються в залежності від конкретних результатів діяльності підприємства:
а) основна;
б) додаткова.

41. Назвіть вид угоди між представниками 3-х сторін з питань оплати і соціальних гарантій:
а) тарифна угода;
б) тарифна сітка;
в) тарифна система;
г) тарифно-кваліфікаційний довідник.

42. Тарифна ставка:
а) визначає абсолютний розмір оплати простої праці за одиницю часу;
б) установлює диференціацію в оплаті праці.

43. Функція заробітної плати, яка передбачає оплату праці, що спонукає кожного працівника до найбільш ефективних дій на своєму робочому місці:
а) відтворювальна;
б) стимулююча.

Бібліографічний список до теми
1, 4, 17, 38, 42, 43, 51, 53

Тема 6. Капітал підприємства

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про засоби виробництва, виробничі фонди, сутність обігових коштів, їх функціональну й елементну структуру, сутність нематеріальних ресурсів і активів, їх складові частини та взаємозв’язок їх характерні ознаки, шляхи підвищення ефективності їх використання, а також проблеми нестачі оборотних коштів і поповнення їх величини до нормативного рівня за умови кризової ситуації на підприємстві.

План вивчення теми

1. Характеристика виробничих фондів та іншого майна.
1.1. Засоби виробництва та виробничі фонди, їх складові частини і взаємозв’язок.
1.2. Поділ виробничих фондів на основні та оборотні фонди.
1.3. Характерні ознаки та визначення основних і оборотних фондів як економічних категорій.
1.4. Майно соціального призначення.
2.Характеристика оборотних коштів як сукупності поточних витрат фінансових коштів.
3.Функціональна та елементна структура оборотних коштів.
4.Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Проблема підвищення ефективності виконання основних фондів та виробничих потужностей підприємств відіграє головну роль в умовах ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить місце підприємства у народному господарстві країни, його фінансовий стан, а також конкурентоспроможність на ринку.
У процесі вивчення цієї теми слід звернути увагу на те, що питання «характеристика виробничих фондів та іншого майна» носить випереджуючий характер.
У процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва здійснюється виготовлення продукції (робіт та послуг), тому студентам необхідно засвоїти, що не можна ототожнювати засоби виробництва з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами.
По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничому процесі.
По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять ті з засобів виробництва, які мають вартість.
Залежно від тривалості їх функціонування у виробничому процесі, зміни споживної форми, ступеня використання у кожному виробничому циклі, перенесення вартості фондів на вартість виготовлюваної продукції розрізняють основні та оборотні фонди.
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів слугують визначальними характеристиками в окресленні їх значення для здійснення відтворювальних процесів, функціонування та розвитку будь-якого виробництва.
Слід підкреслити, що основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію виготовлюваної продукції, створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування, збереження і транспортування сировини та готових виробів.
Студентам необхідно звернути увагу на те, що кожне підприємство одночасно володіє майном невиробничого призначення, що числиться на балансі підприємства.
Житлові будинки, будівлі дитячих садків і ясел, поліклінік, їдалень та інші об’єкти культурно-побутового призначення слід вважати майном суто соціального призначення або об'єктами соціальної інфраструктури.
В умовах роздержавлення власності та розвитку ринкових відносин в економіці урізноманітнення і збільшення обсягу майна соціального призначення стає нагальною проблемою кожного підприємства.
При вивченні другого питання студентам слід визначити поняття «оборотні кошти», звернувши увагу на різницю між термінами:
- оборотні фонди
- оборотні кошти.
Для сутнісно-змістовної характеристики оборотних коштів істотне теоретичне і практичне значення має те, що, рухаючись по стадіях кругообігу послідовно і безперервно, оборотні кошти у певній своїй частині одночасно знаходяться в різних формах (грошовій та товарній) на усіх стадіях; обслуговують сфери виробництва і обігу; відображають вартість оборотних фондів і фондів обігу.
Таким чином, оборотні кошти – це сукупність коштів підприємства, авансована для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.
Студенту необхідно розглянути класифікацію оборотних коштів та скласти схему «Елементний склад оборотних коштів підприємства» (рис. 5).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 5. Елементний склад оборотних коштів підприємства

Для аналізу складу і структури оборотних коштів доцільно згрупувати їх за такими ознаками: за сферами обігу, за джерелами формування і поповнення, за особливістю планування.
Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів.
Співвідношення окремих елементів оборотних коштів у загальній величині характеризує їх структуру. Вона залежить від ряду факторів і змінюється за часом.
У різноманітних галузях вона має істотну різницю і відображає специфічні особливості виробничого процесу, технології, організації виробництва та умов реалізації продукції.
При вивченні третього питання слід визначити шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів, звернувши особливу увагу на:
- оптимізацію запасів ресурсів і незавершеного виробництва;
- скорочення тривалості виробничого циклу;
- поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення;
- прискорення реалізації виробленої продукції.
При цьому необхідно показати значення кожного з шляхів підвищення ефективності використання оборотних коштів і навести приклади.
При вивченні питання «Сутнісна характеристика нематеріальних ресурсів підприємства та їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку» студенту слід визначити поняття «нематеріальні ресурси» і «нематеріальні активи» та їх види. При цьому студенту доцільно звернути увагу на склад «нематеріальних ресурсів» та «нематеріальних активів» і їхнє місце та конкурентні переваги, які має підприємство, володіючи ними. Вивчення характеристики нематеріальних ресурсів підприємства дозволяє простежити їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку
Наступним кроком стає детальна характеристика об’єктів промислової власності: винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків і знаків обслуговування, при цьому необхідно звернути увагу на основні вимоги до технічного рішення, яке могло би бути визнане винаходом.
Для сутнісно-змістовної характеристики об’єктів промислової власності істотне теоретичне і практичне значення має вивчення поняття «інтелектуальна власність», яке пов’язане з інформаційною системою і з інформацією в загалі. При цьому слід зауважити, що найважливішими об’єктами інтелектуальної власності є програмне забезпечення ЕОМ, банки та бази даних, банки та бази знань. Особливу увагу студенту доцільно приділити вивченню змісту ноу-хау, раціоналізаторськіх пропозицій, гудвілу фірми.
Наступним питанням у вивченні теми є розгляд питання вартісної оцінки та строків зношення нематеріальних активів. Розгляд питання вартісної оцінки нематеріальних активів передбачає визначення таких методів оцінки нематеріальних активів як за собівартістю, покупною вартістю та за ринковою вартістю. Крім цього, вивчаючи особливості нарахування розміру зносу нематеріальних активів, доцільно розглянути осбливості розрахунків залежно від терміну використання окремих видів таких активів, а також ознайомитися з методикою розрахунку для активів, по яких неможливо визначити такий строк.


Завдання для самостійної роботи

1.Зробіть схему – опорний конспект з таких питань:
1.1. Ознаки основних і оборотних фондів.
1.2. Взаємозв’язок засобів виробництва і виробничих фондів.
1.3. Склад основних фондів.
Склад оборотних фондів.
Склад нематеріальних ресурсів.
Склад нематеріальних активів.
2. Скласти схему «Елементний склад оборотних коштів підприємства».

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте правомірність віднесення існуючою системою обліку і статистики майна соціального призначення до невиробничих основних фондів.
2. Проаналізуйте взаємозв’язок засобів виробництва і виробничих фондів.
3. Проаналізуйте відмінні ознаки основних і оборотних фондів
4. Покажіть роль виробничих основних (оборотних) фондів у здійсненні процесу виробництва продукції.
5. Охарактеризуйте класифікацію основних фондів за певними ознаками.
6. Зробіть порівняльний аналіз видів вартості основних фондів. Чому необхідна індексація основних фондів?
7. Розгляньте дискусійні аспекти визначення складу оборотних фондів підприємств.
8. Обґрунтуйте існуючі проблеми ефективного використання оборотних фондів підприємств і можливі шляхи їх розв’язання.
9. Визначте роль матеріальних активів у здійсненні процесу виробництва продукції.
10. Чому матеріальні активи - це сукупність майна підприємства?
11. Обґрунтуйте роль майна соціального призначення у підвищенні ефективності діяльності підприємства.
12. Проаналізуйте динаміку видової та вікової структури основних фондів на прикладах підприємств м. Дніпропетровська.
13. Обґрунтуйте сучасні проблеми амортизаційної політики держави і підприємств різних форм власності.
14. Чому розширене відтворення основних фондів ефективніше здійснювати шляхом їх технічного переозброєння, реконструкції або розширення, ніж шляхом нового будівництва?
15. Покажіть соціально-економічне значення системи показників ефективності відтворення і використання основних фондів
16. Чи існує різниця між нематеріальними ресурсами і активами підприємств?
17. Чи існує різниця між оборотними фондами і обіговими коштами? У чому вона?
18. Виділіть існуючі проблеми ефективного використання оборотних фондів підприємства і можливі шляхи їх розв’язання.
19. Чи вважаєте Ви, що економія матеріальних ресурсів має народногосподарське значення? Чому?
20. Покажіть дискусійні аспекти визначення оборотних фондів підприємства.
21. Покажіть різницю між термінами “оборотні кошти ” і оборотні фонди”.
22. Обґрунтуйте значення оборотних коштів для сучасної системи господарювання і підвищення ефективності виробництва.
23. Поясніть існуючі проблеми нестачі оборотних коштів і поповнення їх величини до нормативного рівня за умови кризової ситуації на підприємстві.
24. Охарактеризуйте існуючі проблеми ефективного використання оборотних коштів підприємства.
25. Покажіть шляхи розв’язання проблеми ефективного використання оборотних коштів.
26. Наведіть характеристика нематеріальних ресурсів підприємства.
27. Обґрунтуйте вплив нематеріальних ресурсів на конкурентоспроможність продукції підприємства.
28. Охарактеризуйте об’єкти промислової власності.
29. Проаналізуйте об’єктів промислової власності.
30. Яку користь дають нематеріальні ресурси й нематеріальні активи?
31. Наведіть приклади оцінки нематеріальних активів фірми.

Тести

1. Складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної уречевленої основи та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання:
а) промислова власність;
б) інтелектуальна власність;
в) нематеріальні ресурси;
г) нематеріальні активи.
2. Яке з наведених нижче визначень розкриває зміст нематеріальних активів?
а) патенти, авторські права, права на об'єкти промислової власності, права на користування землею тощо;
б) промислова власність, інтелектуальна власність;
в) винаходи, промислові зразки, товарні знаки, інформаційна діяльність, програмне забезпечення тощо.
3. Норма зносу на нематеріальні активи визначається...
а) самим підприємством в залежності від строку використання відповідного виду нематеріальних активів;
б) централізовано по галузі промисловості;
в) Податковим Кодексом України;
г) за нормами, встановленими Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 p. №283/97-BP зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.05.2002 p. №349-IV.
4. Права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права відносяться до...
а) нематеріальних ресурсів;
б) нематеріальних активів;
в) основних виробничих фондів;
г) основного капіталу.
5. Чи нараховується знос на нематеріальні активи?
а) так;
б) ні;
в) за бажанням;
г) такого поняття не існує.
6. До об'єктів інтелектуальної власності відносяться:
а) інформаційна діяльність, інформаційні технології, програмне забезпечення;
б) винаходи, промислові зразки, товарні знаки, корисні моделі тощо;
в) раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, ноу-хау, комерційні таємниці.
7. Дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного часу за обумовлену винагороду називають:
а) авторським правом;
б) ліцензією;
в)патентом;
г) суміжним правом.
8. Система норм, яка визначає права авторів наукових публікацій, художніх творів, програмного забезпечення та їх взаємовідносини з іншими особами:
а) авторські права;
б) ліцензія;
в) патент;
г) суміжні права.
9. Виданий державним органом документ, який надає фізичній чи юридичній особі виключне право використовувати зазначене технічне вирішення проблеми:
а) суміжне право;
б) ліцензія;
в) патент;
г) авторське право;
д) свідоцтво на винахід.
13. Які з наведених категорій не визнаються нематеріальним активом?
а) наукові дослідження;
б) об'єкти інтелектуальної власності;
в) довгострокові майнові права;
г) гудвіл;
д) підготовка і перепідготовка кадрів;
є) реклама та просування продукції на ринку;
є) підвищення ділової репутації та іміджу підприємства.

14.Визначити вид виробничих запасів:
а) запас, створений на період, що дорівнює половині інтервалу між суміжними поставками матеріальних ресурсів;
б) запас, створений на період відхилення фактичних строків поставки від передбачених договором;
в) запас, створений на період від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;
г) запас, створений на період часу, необхідного для приймання та складування матеріальних ресурсів.

15. Які з нижчезазначених елементів входять до складу оборотних коштів підприємства та чи підлягають вони нормуванню?
а) виробничі запаси;
б) вкладення в цінні папери;
в) незавершене виробництво (напівфабрикати);
г) грошові кошти на розрахунковому рахунку;
д) кредиторська заборгованість;
е) відвантажена продукція;
є) кошти, спрямовані на формування статутного фонду дочірніх підприємств;
ж) витрати майбутніх періодів;
з) дебіторська заборгованість.

16.На підставі методики розрахунку визначити вид показника ефективності використання оборотних коштів:
а) відношення вартості реалізованої продукції до середніх залишків оборотних коштів у відповідному періоді;
б) відношення середніх залишків оборотних коштів до вартості реалізованої продукції за відповідний період;
в) відношення тривалості календарного періоду до кількості оборотів.

Бібліографічний список до теми
2, 18, 32, 35, 37, 38, 42, 43, 45, 53

Тема 7. Нематеріальні ресурси й активи

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про сутність нематеріальних ресурсів і активі , їх функціональну й елементну структуру, шляхи підвищення ефективності їх використання.

План вивчення теми

1. Сутнісна характеристика нематеріальних ресурсів підприємства та їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку.
2. Характеристика об’єктів промислової власності.
3. Оцінка нематеріальних активів фірми.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання студенту слід визначити поняття «нематеріальні ресурси» і «нематеріальні активи» та їх види. При цьому студенту доцільно звернути увагу на склад «нематеріальних ресурсів» та «нематеріальних активів» і їхнє місце та конкурентні переваги, які має підприємство, володіючи ними. Вивчення характеристики нематеріальних ресурсів підприємства дозволяє простежити їхній вплив на конкурентоспроможність продукції підприємства на ринку.
Наступним кроком стає детальна характеристика об’єктів промислової власності: винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків і знаків обслуговування, при цьому необхідно звернути увагу на основні вимоги до технічного рішення, яке могло би бути визнане винаходом.
Для сутннісно-змістовної характеристики об’єктів промислової власності істотне теоретичне і практичне значення має вивчення поняття «інтелектуальна власність», яке пов’язане з інформаційною системою і з інформацією в загалі. При цьому слід зауважити, що найважливішими об’єктами інтелектуальної власності є програмне забезпечення ЕОМ, банки та бази даних, банки та бази знань. Особливу увагу студенту доцільно приділити вивченню змісту ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, гудвілу фірми.
Наступним питанням у вивченні теми є розгляд питання вартісної оцінки та строків зношення нематеріальних активів. Розгляд питання вартісної оцінки нематеріальних активів передбачає визначення таких методів оцінки нематеріальних активів як за собівартістю, покупною вартістю та за ринковою вартістю. Крім цього, вивчаючи особливості нарахування розміру зносу нематеріальних активів, доцільно розглянути особливості розрахунків залежно від терміну використання окремих видів таких активів, а також ознайомитися з методикою розрахунку для активів, по яких неможливо визначити такий строк.

Питання для самоконтролю

1. Поняття й види нематеріальних ресурсів підприємства.
2. Характеристика нематеріальних ресурсів підприємства.
3. Значення нематеріальних ресурсів для сучасної системи господарювання і підвищення ефективності виробництва.
4. Сутнісно-змістова характеристика нематеріальних активів підприємства (організації).
5. Сучасні проблеми оцінки вартості нематеріальних активів підприємства (організації).
6. Пояснить чи можна використовувати зарубіжну практику оцінки вартості нематеріальних активів?
7. Пояснить чи враховуються у балансі підприємства його «гудвіл»?
Тести

1. Які з нижченаведених нематеріальних ресурсів не є об’єктами промислової власності?
а) товарні знаки і знаки обслуговування;
б) раціоналізаторська пропозиція;
в) винахід;
г) корисна модель;
д) промисловий зразок.

2. Об’єктом винаходу може бути ... :
а) продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);
б) конструктивне використання пристрою;
в) художнє вирішення конкретної форми виробу;
г) усі відповіді правильні.

3. Винаходом може бути технічне рішення, яке має ... :
а) істотну новизну і практичну корисність;
б) істотну новизну, певну технічну ознаку і практичну корисність;
в) винахідницький рівень і є новим;
г) новизну, оригінальність і є промислово придатним;
д) оригінальність, певну технічну ознаку та дає позитивний ефект.

4. Об’єктом корисної моделі може бути ... :
а) продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);
б) спосіб і процеси;
в) конструктивне використання пристрою.

5. Товарний знак фірми має бути ... :
а) оригінальним, зареєстрованим і мати зображення, загальновживані для позначення товарів певного роду;
б) оригінальним і мати правовий захист;
в) індивідуальним, упізнаваним та привабливим для споживачів і мати правовий захист;
г) оригінальним, індивідуальним, упізнаваним та привабливим для споживачів.

6. Програмне забезпечення – це ... :
а) сукупність програм, які використовуються у роботі з комп’ютерами;
б) сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого накопичення інформації;
в) іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об’єктів та їхні взаємозв’язки;
г) пакети прикладних програм, які дозволяють обчислювати певні задачі, не вдаючись до програмування.

7. Раціоналізаторська пропозиція – це ... :
а) технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства або установи, до якої воно подане;
б) суттєво нове технічне рішення, придатне для промислового виготовлення на підприємстві;
в) оригінальне і придатне для промислового виготовлення технічне рішення;
г) конкретне розв’язання технічного завдання, яке є суттєво новим і промислово придатним.

8. Нематеріальні активи – це ... :
а) реалізація права власності на нематеріальні ресурси підприємства;
б) виключне право використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, інших нематеріальних ресурсів;
в) права на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права;
г) складова потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом тривалого часу, для якої характерні відсутність матеріальної основи отримання доходів.

9. Патент – це ... :
а) документ, який дає суб’єкту підприємницької діяльності право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;
б) виключне право на використання зазначеного в патенті технічного рішення;
в) документ, виданий державним органом, який дає суб’єкту підприємницької діяльності виключне право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;
г) документ, виданий державним органом, який дає особі або організації право використовувати зазначені патенті технічні рішення.

10. Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується ... :
а) патентом;
б) ліцензією;
в) авторським свідоцтвом;
г) сертифікатом.

11. Правовий захист місця походження товару виникає на підставі його реєстрації та отримання суб’єктом підприємництва .. :
а) патенту;
б) ліцензії;
в) свідоцтва;
г) авторського свідоцтва.

12. Ліцензіар це ... :
а) власник, який передає іншій заінтересованій особі ліцензію на використання в певних межах прав на патенти, ноу-хау тощо;
б) заінтересована особа, якій власник передає права користування об’єктом ліцензії;
в) вірної відповіді не має;
г) вірні обидва варіанта.

13. Ліцензія, яка передає ліцензіату права виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням, називається ... :
а) звичайною ліцензією;
б) виключною ліцензією;
в) повною ліцензією;
г) вірної відповіді не має.

14. Пашуальна виплата – це ... :
а) періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, які встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продажів;
б) одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди;
в) періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, які встановлюються з розрахунку на одиницю ліцензійної продукції;
г) одна із форм розрахунку за ліцензії, яка здійснюється шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів ліцензіата.

15. Нематеріальні активи підприємства оцінюються за їхньою собівартістю, якщо ... :
а) нематеріальні активи створені самим підприємством і є його власністю;
б) нематеріальні активи купуються в процесі діяльності підприємства;
в) підприємство купує ліцензію на використання ноу-хау;
г) керівництво підприємства вирішило продати будь-які свої нематеріальні активи.

16. Винаходом називається:
а) позначене суттєвою новизною економічне чи технічне вирішення завдання у будь-якій галузі народного господарства;
б) позначене суттєвою новизною вирішення технічного завдання у будь-якій галузі народного господарства, яке дає позитивний ефект;
в) позначене несуттєвою новизною вирішення технічного завдання у будь-якій галузі народного господарства.

17. Товарними знаками вважаються:
а) оригінальні позначення, які не мають правового захисту та значення для виділення даного товару серед інших подібних товарів;
б) оригінальні позначення, які мають правовий захист та призначені для виділення даного товару серед інших подібних товарів;
в) економічні позначення, які приносять велику популярність як окремому товару, так і підприємству в цілому.
18. Що таке гудвіл?
а) нематеріальний актив, вартість якого визначається, як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання найкращих управлінських прийомів, методів, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо;
б) ціна підприємства, зумовлена добрим іменем, діловими зв'язками, що забезпечують йому певний прибуток або іншу користь протягом тривалого періоду;
в) ділова репутація підприємства в конкурентному ринковому середовищі.


Бібліографічний список до теми

8, 21, 22, 24, 25, 30, 32, 33, 34, 35, 36, 38, 47, 50, 57, 59, 61, 62, 63, 64, 65

Тема 8. Інвестиційні ресурси

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про значення фінансових інвестицій у діючій системі господарювання та види застосовуваних цінних паперів, порядок їх випуску і обігу.

План вивчення теми

1. Види застосовуваних на підприємстві цінних паперів, порядок їх випуску та обігу.
2. Роль і значення фінансових інвестицій у діючій системі господарювання.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання слід визначити поняття «інвестиції», звернувши увагу на різницю між термінами:
- інвестиції;
- капітальні вкладення.
Для сутнісної характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення їх різновидів за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад.
Студенту, у першу чергу, слід з’ясувати поняття «фінансові інвестиці» та визначити відмінні ознаки фінансових інвестицій, виділивши векселі, акції, облігації, сертифікати, казначейські зобов’язання.
В умовах ринкової економіки серед фінансових інвестицій найбільш поширеним є придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. Студенту необхідно згрупувати акції за ознаками:
- за характером розповсюдження;
- за розміром одержаного доходу;
- за способом їх реєстрації.
В умовах ринкової економіки серед фінансових інвестицій, крім акцій, поширеним також є придбання облігацій.
Однак власники облігацій отримують стабільний дохід у вигляді визначеного відсотка, не будучи при цьому власником і не маючи змоги брати участь в управлінні підприємством.
Облігації можна класифікувати в залежності:
- від строку залучення грошових коштів;
- від особливостей реєстрації облігацій;
- по видах емітентів;
- від характеру звертання облігацій.
Студенту також слід охарактеризувати інші цінні папери.
Ринок, який забезпечує мобілізацію, розподіл та перерозподіл тимчасово вільних грошових коштів між учасниками ринкових відносин, має назву фінансовий ринок.
Студенту необхідно засвоїти, що учасниками ринку цінних паперів є: емітенти цінних паперів, інвестори, інвестиційні інститути.
Крім цієї класифікації, ринок цінних паперів необхідно підрозділити на первинний та вторинний, при цьому необхідно акцентувати увагу на формуванні і розвитку фондової біржі.
При підготовці другого питання важливо визначити роль і значення фінансових інвестицій в системі господарювання в Україні.
Для більш повного засвоєння цього питання доцільно ознайомитись із монографією: Губського Б.В. «Інвестиційні процеси у глобальному середовищі» (р.3).
Інвестиційний ринок представляє собою чи не найскладніший акумулятивно-розподільчий механізм у сучасній світовій господарській системі.
Для розуміння ролі інвестиційного ринку у внутрішній економічній системі необхідно знати його специфічні функції, уміти відокремити його від інших ринків.
У найбільш широкому плані виділяють: факторні, товарні та фінансові ринки.
Фінансові ринки спрямовують заощадження, що йдуть в основному від домогосподарств, до тих об’єктів, які потребують ресурсів, що перевищують їхні поточні прибутки.
Більшість ресурсів акумулюються фінансовими ринками для забезпечення інвестиційної діяльності фірм та урядів.
Специфічного характеру набуває проблема конкуренції на фондовому ринку України. У цілому функціонування кількох бірж позитивно впливає на кількість та якість послуг, що надаються емітентам та інвесторам.
Студенту необхідно визначити проблеми розвитку фондового баржевого ринку України і відобразити його роль у системі інформаційного забезпечення національного ринку. На основі вивченого матеріалу можна зробити висновки, що через механізм державного регулювання можливим стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, але й його інтеграція у глобальні біржові структури.

Питання для самоконтролю


1. Кого називають інвестором?
2. Як називається процес вкладання капіталу?
3. Охарактеризуйте функціонально-елементний склад інвестицій підприємства.
4. Чи адекватні терміни: інвестиції; капітальні вкладення? Обґрунтуйте різницю між ними
5. Охарактеризуйте, що відноситься до елементно-технологічної структури капітальних вкладень?
6. Що відображає відтворювальна структура капітальних вкладень? Що до неї відноситься?
7. Які необхідно зробити зміни в структурі капітальних вкладень для підвищення їх ефективності?
8. Охарактеризуйте методи визначення необхідного обсягу капітальних вкладень на підприємстві.
9. Вкажіть джерела фінансування капітальних вкладень.
10. Назвіть основні види інновацій.
11. Чим відрізняються еволюційна та революційна форми НТП?
12. Які чинники обумовлюють важливу роль організаційного прогресу?
13. У чому полягають особливості визначення ефективності різних нововведень?
14. Найбільш вигідні для розвитку економіки України? Чому? Обґрунтуйте свою думку.
15. Дайте характеристику ставки дисконту і методу її визначення.
16. Назвіть мету застосування ставки дисконту.
17. Що означає термін „господарський ризик”?
18. Охарактеризуйте кожен з чинників підвищення ефективності інвестицій.
Тести

1. Інвестиції – це:
а) короткострокові вкладення капіталу у будівництво;
б) довгострокові вкладення капіталу в підприємницьку діяльність з метою отримання певного доходу;
в) вірної відповіді немає.

2. Реальні інвестиції – це:
а) використання наявного капіталу для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;
б) вкладення капіталу за кордоном;
в) вкладення капіталу в різні сфери і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» благ та одержання набагато більшого прибутку.

3. Портфельні інвестиції – це:
а) закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту;
б) загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури;
в) вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10 % від вартості того чи іншого конкретного проекту.

4. З огляду на функціональну цілеспрямованість капітальні вкладення розрізняють так:
а) валові і прямі;
б) чисті і портфельні;
в) валові і чисті;
г) прямі і портфельні.

5. Чисті капітальні вкладення – це:
а) витрати лише на розширене відтворення виробничих основних фондів;
б) витрати на просте відтворення виробничих основних фондів;
в) витрати на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури.

6. Фінансові інвестиції – це:
а) вкладення капіталу в різні сфери і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових „капітальних” благ, а як результат цього отримання капітального прибутку;
б) використання наявного капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою;
в) обидві відповіді вірні.

7. Науково-технічна революція – це:
а) докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкриттів і винаходів;
б) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технологій;
в) прискорення темпів розвитку виробництва і підвищення продуктивності суспільної праці.

8. Організаційний прогрес – це:
а) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів;
б) удосконалення існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, всіх елементів господарчого механізму;
в) посилення безперервності та гнучкості виробництва.

9. Чи залежать наслідки НТП від якості організаційних заходів щодо його впровадження:
а) залежать;
б) не залежать;
в) немає вірної відповіді.

10. До показників технічного розвитку підприємства не відноситься:
а) фондоозброєність праці;
б) коефіцієнт використання сировини та матеріалів;
в) середній строк експлуатації устаткування;
г) фондовіддача.

Бібліографічний список до теми
16, 38, 42, 43, 45, 51, 53

Тема 9. Інноваційна діяльність

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про поняття і значення інноваційних процесів, їх форми та перспективи в Україні

План вивчення теми

1. Поняття, характеристика та види інноваційних процесів.
2. Сутність, загальні та пріоритетні напрями науково-технічного прогресу.
3. Методологічні засади визначення ефективності технічних нововведень.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

У процесі вивчення теми необхідно провести порівняльний аналіз процесів, що відбуваються при інноваційній діяльності на підприємствах та у середовищі, що його оточує.
При вивченні видів інноваційних процесів та їх характеристики необхідно звернути увагу на локальні й глобальні новини, визначити роль і місце новин у нововведеннях, що реалізуються, процес формування глобальних нововведень з локальних. На основі окремих взаємозв’язків в інноваційних процесах слід визначити зв’язки між усіма видами процесів у сукупному впливі один на одного.
Другим проблемним напрямом вивчення теми вважається розвиток науково-технічного прогресу. Вивчаючи питання цього напряму необхідно спочатку ознайомитися із тлумаченням терміна „науково-технічній прогрес”; визначити сутність і варіантність, сфери використання цього терміна на основі ретроспективних інформаційних джерел відстежити еволюцію цього поняття та його складників.
Базуючись на знанням щодо загального розвитку науково-технічного прогресу, можна переходити до розгляду його форм. При цьому треба зробити спробу оцінити сучасну ситуацію стосовно науково-технічних перетворень в Україні й визначити, які процеси більш активні - еволюційні чи революційні.
Визначення результативності інноваційної діяльності підприємства ґрунтується на розрахунках ефективності реалізації науково-технічних нововведень. Проведення таких розрахунків передбачає використання певних методів визначення ефективності технічних та інших нововведень. Вивчаючи існуючі та використовувані підходи до визначення ефективності нововведень, необхідно звернути увагу на такі, що забезпечують найбільшу точність з урахуванням не тільки чинника часу, а й динамічного розвитку середовища, що оточує підприємство. З метою вивчення механізму розрахунку показників ефективності інновацій доцільно проаналізувати порядок визначення народногосподарського та внутрішньогосподарського економічного ефекту та їх особливості. На завершальній фазі самостійного вивчення методології розрахунку показників ефективності інновацій з урахуванням чинника часу необхідно провести відповідні розрахунки ефективності впровадження одного й того ж нововведення у межах певного підприємства або групи підприємств.

Питання для самоконтролю

1. Наведіть характеристику інноваційних процесів на підприємствах в Україні.
2. Охарактеризуйте види інноваційних процесів
3. Покажіть сутність, загальні та пріоритетні напрями науково-технічного прогресу.
4. Обґрунтуйте методологічні засади визначення ефективності технічних нововведень

Тести

1. Інноваційною діяльністю визнають:
а) здійснення успішного підприємництва чи окремих бізнес-процесів вітчизняними підприємствами за допомогою розробки і впровадження новацій в процеси виробництва, управління, планування господарської діяльності тощо;
б) впровадження результатів науково-технічного прогресу (НТП) у виробничі процеси конкретного підприємства;
в) діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя;
г) процес, який включає комплекс робіт, починаючи від зародження інноваційних ідей, здійснення фундаментальних досліджень до прикладних досліджень і конструкторських розробок.

2. Які нормативно-правові акти є основою формування і здійснення інноваційної діяльності в Україні?
а) Господарський Кодекс України;
б) Конституція України;
в) Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
г) Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»;
д) Закон України «Про інноваційну діяльність»;
є) Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
е) Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України;
ж) Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»;
з) Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»;
і) всі перелічені вище нормативно-правові акти регулюють відносини в сфері інноваційної діяльності.
3. Зміст інновацій полягає в...
а) технічному переозброєнні, реконструкції, розширенні, будівництві нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції чи впровадження нової технології;
б) розробці, освоєнні, випуску і розповсюдженні принципово нових видів техніки і технології;
в) розробці і впровадженні нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного стану;
г) проведенні наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
д) всі наведені вище відповіді розкривають зміст інновацій.

4. За сферою діяльності підприємця інновації поділяють на:
а) одиничні і дифузійні;
б) сировинні, продуктові і забезпечувальні;
в) відкриваючі, скасовувальні, заміщені та зворотні;
г) локальні і системні;
д) виробничі, торговельні і управлінські;
є) радикальні, удосконалюючи та комбіновані;
є) споживчі і спонукальні;
ж) продуктові і процесуальні;
з) реактивні і стратегічні.

5. Яке, на Ваш погляд, визначення найбільш точно і повно відтворює зміст поняття «інновація»:
а) кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи удосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг;
б) засоби і предмети праці, технологія, що їх об'єднує, яка здатна забезпечити більш ефективний перебіг виробництва продукції на конкретному підприємстві на основі абсолютно нових властивостей, які утворюють технічну новацію;
в) обидві відповіді вірні і повні.

6. Розподіліть, яке з наведених нижче визначень розкриває сутність понять «нововведення», «новація», «інновація» :
а) новий спосіб, відкриття, ноу-хау, винахід, патент, втілювані на початковій стадії виробництва, які характеризуються наявністю новизни;
б) глибока дифузія нововведення у виробництво на засадах повної комерціалізації, яка створює базу для оновлення всіх виробничо-господарських процесів;
в) ступінь використання нововведення на проміжній стадії виробничого циклу з досягненням уречевлено-матеріалізованого втілення.
7. Який з показників статистичної оцінки темпів дифузії інновацій у виробництво визначається як відношення кількості найменувань нової продукції до загальної кількості найменувань товарного асортименту підприємства:
а) рівень нової продукції, виготовленої підприємством в загальному обсязі вироблюваних товарів (послуг);
б) коефіцієнт оновлення продукції;
в) коефіцієнт вибуття застарілої продукції;
г) правильної відповіді немає.

8. Яке з наведених нижче тверджень є невірним:
а) більшість «істотних» інновацій, які приводять до скорочення виробничих витрат і збільшення обсягу продажів, вимагають проведення комплексу науково-дослідних робіт іноді навіть фундаментальних досліджень, які супроводжуються значними фінансовими ризиками й значними інвестиціями;
б) основною проблемою підвищення технологічного рівня підприємства за рахунок інноваційного фактора є проблема повномасштабного фінансування;
в) для вирішення науково-технічних проблем підприємства необхідно володіти достатнім науково-технічним потенціалом, у тому числі кадровим, за умов вертикальної інтеграції, що сприяє встановленню тісних зв'язків науково-технічної сфери, виробництва і маркетингу.
9. До уречевлених результатів здійснення інноваційного проекту на підприємстві можна віднести:
а) поліпшення умов праці;
б) зміцнення обороноздатності та економічної незалежності країни;
в) створення нових видів продукції, технологічних процесів, нових видів матеріалів та енергії, нових форм організації виробництва, праці й управління;
г) зниження собівартості продукції;
д) зменшення шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище;
є) зростання продуктивності праці і випуску продукції;
е) раціоналізацію використання природних ресурсів.

10.Науково-технічна революція – це:
а) докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкриттів і винаходів;
б) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технологій;
в) прискорення темпів розвитку виробництва і підвищення продуктивності суспільної праці.


11.Організаційний прогрес – це:
а) поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів;
б) удосконалення існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, всіх елементів господарчого механізму;
в) посилення безперервності та гнучкості виробництва.

12.Чи залежать наслідки НТП від якості організаційних заходів щодо його впровадження:
а) залежать;
б) не залежать;
в) немає вірної відповіді.

13.До показників технічного розвитку підприємства не відноситься:
а) фондоозброєність праці;
б) коефіцієнт використання сировини та матеріалів;
в) середній строк експлуатації устаткування;
г) фондовіддача.

Бібліографічний список до теми
16, 38, 42, 43, 45, 51, 53


Змістовий модуль 3
Планування та організація операційної діяльності підприємства

Тема 10. Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства


Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про поняття і значення техніко-технологічної бази виробництва, форми технічного розвитку підприємства

План вивчення теми

1. Форми технічного розвитку підприємства.
2. Діагностика стану технічного розвитку підприємств.


Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання слід визначати, що потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами.
Студенти мають засвоїти зміст науково-технічного прогресу, звернувши увагу на те, що йому властиві еволюційні та революційні форми удосконалення технологічних методів і засобів виробництва. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості. До ключових з них відносяться:
- перетворення науки у безпосередньо продуктивну силу;
- прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки;
- інтеграція науки з виробництвом;
- якісне перетворення усіх елементів процесу виробництва - засобів праці.
Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виділити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них - пріоритетні на найближчу перспективу. Студенти повинні знати схему “Загальні і пріоритетні напрямки НТП” (див. “опорні схеми...”).
Вся сукупність сучасних напрямків НТП є фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства.
Технічний розвиток відображає процес формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати господарської діяльності.
Студентам слід розглянути різноманітні форми технічного розвитку та оцінку технічного рівня підприємства.
Із сукупності форм технічного розвитку варто виділити такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого - її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування, тобто студенти повинні скласти схему “Форми технічного розвитку підприємства”, у якій необхідно виділити такі напрямки:
- підтримування техніко-технологічної бази;
- розвиток техніко-технологічної бази.
На основі вивченого матеріалу необхідно зробити висновки за показниками про стан технічного розвитку підприємства та згрупувати ці показники за ознаками:
- ступінь технічної оснащеності праці;
- рівень прогресивності технології;
- технічний рівень устаткування;
- рівень механізації виробництва.
Заключним елементом розгляду цієї теми є розгляд процесу економічного управління технічним розвитком підприємства, який включає такі етапи: установлення цілей, підготовчий етап, варіантний вибір рішень, програмування робіт, супроводження реалізації програми.
При цьому цілі та пріоритети технічного розвитку мають визначатися відповідно до загальної стратегії підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.
На основі вивченого матеріалу студенти повинні уміти робити висновки щодо визначення стратегічних напрямків технічного розвитку підприємства, а також визначити недоліки існуючого порядку розробки програми технічного розвитку підприємства.

Питання до самоконтролю

1. Назвіть ефективні шляхи формування на підприємстві техніко-технологічної бази.
2. Охарактеризуйте форми технічного розвитку підприємства.
3. Доведіть необхідність постійного технічного розвитку підприємства. Наведіть приклади.
4. Охарактеризуйте основні показники технічного розвитку підприємства:
- ступінь технічної оснащеності праці;
- рівень прогресивності технології;
- технічний рівень устаткування;
- рівень комп’ютеризації та автоматизації виробничих процесів і управлінських рішень.
5. Визначити напрямки удосконалення системи показників технічного розвитку підприємства.

Тести

1. Основними показниками технічного рівня підприємства є:
а) ступінь технічної оснащеності праці;
б) рівень прогресивності технології;
в) технічний рівень устаткування;
г) рівень механізації й автоматизації виробництва.

2. Розвиток техніко-технологічної бази підприємства – це:
а) модернізація;
б) капітальний ремонт устаткування;
в) технічне переозброєння;
г) реконструкція;
д) розширення;
е) технічне доозброєння підприємства.

3. Підтримання техніко-технологічної бази підприємства це:
а) капітальний ремонт устаткування;
б) технічне переозброєння;
в) реконструкція;
г) технічне доозброєння підприємства.

4. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства включає етапи:
а) установлення цілей;
б) підготовчий;
в) варіантний вибір рішень;
г) програмування робіт;
д) супроводження реалізації програми.

5. Підтримання техніко-технологічної бази підприємства це:
а) капітальний ремонт устаткування;
б) технічне переозброєння;
в) реконструкція;
г) технічне доозброєння підприємства.

6. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства включає етапи:
а) установлення цілей;
б) підготовчий;
в) варіантний вибір рішень;
г) програмування робіт;
д) супроводження реалізації програми.

7. Який вид потужності підприємства визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва:
а) проектна потужність;
б) поточна;
в) резервна.

8. Основними елементами, що визначають величину виробничої потужності підприємства, є:
а) склад устаткування та його кількість;
б) техніко-економічні показники використання машин та устаткування;
в) фонд часу роботи устаткування;
г) номенклатура продукції, що впливає на трудомісткість продукції при даному складі устаткування.

9. Шляхи кращого використання виробничих потужностей це:
а) збільшення екстенсивного завантаження;
б) підвищення інтенсивного навантаження.

10. Для визначення виробничої потужності підприємства використовуються такі показники обліку основних фондів:
а) кількість одиниць обладнання;
б) рік випуску обладнання;
в) площа виробничих цехів;
г) загальна площа території підприємства;
д) потужність обладнання;
е) продуктивність обладнання;
ж) об’єм місткостей для транспортування рідин.

11. Виробнича потужність підприємства – це:
а) перелік всіх асортиментованих позицій продукції підприємства;
б) продуктивність всього обладнання підприємства;
в) пропускна здатність основних виробничих цехів підприємства;
г) максимальний обсяг продукції, що виготовлений основними цехами;
д) максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством протягом встановленого проміжку часу за певних організаційно-технічних умов.

12. На величину виробничої потужності підприємства впливають такі чинники:
а) кількість встановленого обладнання;
б) форма власності підприємства;
в) режим роботи підприємства;
г) продуктивність обладнання;
д) вікова структура персоналу;
е) територіальне розміщення підприємства;
ж) структура основних фондів;
з) кваліфікація робітників.

13. «Вузьке місце» на виробництві – це:
а) ускладнення щодо вільного пересування пожежного транспорту територією підприємства;
б) незабезпеченість основних цехів найважливішими видами обладнання;
в) відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання;
г) відставання темпів росту заробітної плати від темпів росту фондоозброєності праці.

14. При обчисленні виробничої потужності одиниці обладнання або потокової лінії до розрахунку приймається фонд часу їхньої роботи:
а) календарний;
б) річний;
в) змінний;
г) корисний;
д) середній.

15. Вихідна виробнича потужність визначається як:
а) виробнича потужність, яка забезпечувалась ліквідованими основними фондами;
б) виробнича потужність на кінець розрахункового періоду;
в) виробнича потужність, яку приймають до розрахунку виробничої програми підприємства;
г) виробнича потужність, що є базою для обчислення темпів росту обсягу випуску продукції підприємства.

Бібліографічний список до теми
38, 42, 43, 45, 51, 53

Тема 11. Організація виробництва і забезпечення якості продукції

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про поняття та основні елементи виробничого процесу і його класифікацію, типи виробництва та характеристику робочих місць за техніко-технологічними ознаками у різних організаційних типах виробництва, а також систематизація знань про показники, що характеризують якість і конкурентоспроможність продукції та їх шляхи підвищення .

План вивчення теми

1. Поняття й основні елементи виробничого процесу.
2. Характеристика типів виробництва та її порівняння за ступенем ефективності.
3. Характеристика робочих місць за техніко-технологічними ознаками виробництва.
4. Конкурентоспроможність продукції підприємства її показники.
5. Якість продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства.
6. Показники й методи оцінки якості продукції (послуг).

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Виробництво продукції - один із головних напрямів діяльності підприємства, а ефективна виробнича діяльність підприємства ґрунтується на оптимально організованому виробничому процесі. Відповідно особливості діяльності підприємств, специфіка технічних і організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва.
Розпочинати вивчення даної теми доцільно з блоку питань, які дозволяють формувати у студента бачення щодо сутнісної характеристики, структури та принципів організації виробничих процесів. По-перше, розгляд проблем цього блоку доцільно почати з вивчення понять “виробництво”, “виробничий процес”, “елементи виробничого процесу” тощо, звертаючи увагу на відмінності між загальним тлумаченням виробництва та виробничого процесу. Необхідно з’ясувати характерні особливості, покладені в основу поділу виробничого процесу на елементи, дати характеристику кожному такому елементу окремо.
Другий блок проблемних питань теми стосується організаційних типів виробництва, тому вивчення цього блоку питань слід розпочинати з розгляду питань, які розкривають необхідність виокремлення та дефініції типів виробництва. З цього питання студенту слід розрізняти такі типи виробництва: одиничний; серійний; масовий.
При вивченні цього питання студенту слід визначити особливості кожного типу виробництва і зробити їх порівняльний аналіз, звернувши увагу на такі характеристики:
- широта номенклатури виробів;
- постійність виготовлення виробів;
- рівень спеціалізації робочих місць;
- рівень спеціалізації устаткування;
- принцип розташування робочих місць;
- рівень кваліфікації робітників.
Конкретний тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову і ефективність. Розглядаючи це питання слід засвоїти, що від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування і оснащення, методів організації виробництва та управління. Далі, використовуючи поділ за типами виробництва, можна дати характеристику прояву відповідних технічних та економічних особливостей виробничих процесів, що мають місце на конкретному підприємстві.
Вивчення третього питання необхідно розпочати з характеристики виробничих підрозділів. Їх важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.
Студентам необхідно засвоїти методику обчислення коефіцієнта закріплення операцій, звернувши увагу на те, що кожен тип виробництва характеризується визначеною кількістю технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.
Практично немає підприємств з однорідним типом виробництва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається переважаючим на них типом виробництва на робочих місцях.
Можна зробити висновок, що важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід при можливості від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва.
Досягти це можливо при розширенні збуту і збільшенні серій виробів, уніфікації їх деталей і агрегатів, впровадженні групових методів обробки.
Вивчаючи тему, насамперед слід засвоїти поняття “якість продукції” та “конкурентоспроможність продукції”, їх зв’язок та відмінності від поняття “споживна вартість.”
Конкурентоспроможність (КС) можна визначити як спроможність деякого класу об'єктів (товар, підприємство, країна) займати визначену ринкову нішу. Конкурентоспроможність характеризує ступінь відповідності окремого класу об'єктів визначеним ринковим потребам: пропозиції (товару) - попиту на нього, підприємства - можливості забезпечити конкурентні переваги, країни - економічній та соціальній моделі.
Конкурентоспроможність товару - сукупність якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечує задоволення конкретної потреби (здатність товару бути виділеним споживачем з-поміж аналогічних товарів, які пропонуються на ринку фірмами-конкурентами).
Конкурентоспроможність товару є проявом конкурентоспроможності підприємства, що, своєю чергою, відображає конкурентоспроможність країни в цілому.
Конкурентоспроможність можна визначити як відповідність певного класу об'єктів (товар, підприємство, країна) певним ринковим потребам: країни - економічній і соціальній моделі, підприємства - здатності забезпечити конкурентні переваги, товару - потребам споживачів.
Оскільки конкурентні переваги підприємства є основою для формування його конкурентоспроможності, розгляньмо їх детальніше.
Конкурентна перевага - це характеристики товару, що забезпечують фірмі перевершення конкурентів на цільовому ринку, а споживачеві - оптимальне поєднання споживчих характеристик товару.
Не кожна сильна сторона фірми перетворюється на конкурентну перевагу, а лише та, що відповідає дуже важливому для даного ринку показнику. Виділяють три основні конкурентні переваги:
- організаційні - високий рівень мобільності фірми, її розмір, набутий досвід діяльності, фінансова могутність, ефективність менеджменту;
- функціональні - показники діяльності функціональних підрозділів фірми маркетинг (імідж фірми та кількість цільових ринків, знання споживачів, товарна, цінова, комунікаційна стратегія та стратегія розподілу, високий рівень сервісного обслуговування, переваги в поінформованості - як результат маркетингових досліджень);
- виробництво - переваги в технології, ефективність, мобільність виробництва, якість товарів, економія на масштабах виробництва, висока кваліфікація персоналу;
- переваги, засновані на взаємовідносинах із зовнішніми організаціями (на набутому досвіді роботи фірми з фінансовими організаціями, торговельними посередниками, конкурентами, постачальниками, органами влади, політичними організаціями), передбачають впливові контакти в галузі, підтримку уряду, доступ до фінансових, матеріальних ресурсів.
Фактори, що впливають на конкурентоспроможність товару (рис. 4.6), можуть бути представлені у вигляді ланцюжка: ціна - якість - сервіс - маркетингове оточення.
Якість товару – це сукупність властивостей і характеристик товару (послуги), які дають можливість задовольняти певну потребу.
У сучасних умовах на світовому ринку все більш велику роль відіграє якість продукції, яка формує імідж, репутацію фірми, тому студенту необхідно зрозуміти показники і методи оцінки якості продукції.
Залежно від призначення певні види продукції мають свої специфічні показники якості, які поділяються на диференційовані (окремі) та загальні показники якості всього обсягу продукції, що виробляє підприємство.
Необхідно звернути увагу на такі окремі показники якості продукції, які характеризують призначення, надійність, безпеку, екологічні, економічні, естетичні, ергономічні та ін. показники.
Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують методи: об’єктивний, органалітичний (використовують для визначення абсолютного рівня якості), диференційний і комплексний (відносного рівня якості окремих видів продукції). Студенту необхідно розглянути ці методи.
Підвищення якості продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Отже йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво і його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому.
Особливу увагу необхідно приділити вивченню економічних стимулів підвищення якості продукції. Вони включають: узгоджену систему прогнозування і планування якості продукції; встановлення прийнятих для продуцентів і споживачів цін на ті види товарів, які пропонуються на ринку; достатньо дійову систему мотивації праці всіх категорій персоналу щодо виготовлення конкурентоспроможної продукції та інші заходи щодо запровадження адекватної ринковим умовам господарювання кадрової політики та сучасної системи управління персоналом.
Досягти успіху у вирішенні задач, пов’язаних з підвищенням якості продукції, можливо у разі їх економічного обґрунтування, тому студенту слід вивчити методику визначення економічної ефективності підвищення якості продукції, яка характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва та реалізації продукції підвищеної якості.
Студенту з питань цієї теми необхідно вміти характеризувати елементи і механізми управління якістю продукції.
Розглядаючи системний підхід до управління якістю та конкурентоспроможністю продукції слід звернути увагу на технічну та функціональну якість.
До показників, що характеризують якість товару, відносять:
- показники призначення, до яких належать класифікаційні показники, показники складу, структури та показники, що характеризують сферу використання, технічну досконалість товару (продуктивність, потужність, швидкість);
- показники надійності – оцінюють можливість функціонування виробів протягом заявленого продавцем терміну (довговічність, ремонтопридатність, безвідмовність функціонування протягом визначеного часу, можливість зберігання). Останні показники характеризують гарантійний термін експлуатації та зберігання;
- показники технологічності – оптимізації ресурсів – матеріальних, фінансових, людських і часу – у процесі технологічної підготовки виробництва, виготовлення та використання товару (ступінь споживання палива, сировини, трудомісткість виготовлення товару, виробнича собівартість виробу). Технічна якість відображає виробничий аспект параметрів того чи іншого товару, які можна виміряти кількісно і порівняти з відповідними стандартами.;
- показники ергономічності – характеризують відповідність технічних і конструктивних рішень виробу комплексу вимог щодо пристосування до біологічних особливостей людини та характеристик середовища, в якому товар використовується, до них відносять гігієнічні показники;
- показники естетичності (наприклад, дизайн) характеризують виразність, раціональність форми, цілісність композиції, збереження товарного вигляду протягом всього періоду експлуатації;
- показники уніфікації - визначають ступінь досконалості конструкції виробів;
- показники транспортабельності – визначають пристосованість продукції до транспортування і зберігання (середня вартість пакування продукції в тару середня трудомісткість підготовки одиниці продукції до перевезень тощо);
- показники екологічності – характеризують рівень негативного впливу на довкілля під час експлуатації (вміст шкідливих домішок, ймовірності викиду шкідливих газів, випромінювання під час транспортування та використання продукції);
- показники безпеки – вогнегасність, надійність електроізоляції тощо.
Рівень якості товару оцінюють за допомогою "жорстких" і "м'яких" параметрів.
Кожний "жорсткий" параметр має конкретну величину, яка виражається в кілограмах, міліметрах та інших одиницях і оцінюється у формі відсоткового відношення фактичної величини параметра до величини, яка характеризує задоволення потреби на 100%.
"М'які" параметри не мають кількісних характеристик. їх оцінюють у цифровій (бальній) формі. Підставою для присвоєння параметрові (наприклад, дизайн, зручність користування) того чи іншого бала можуть бути оцінки групи експертів за обраною ними шкалою - п'ятибальною або десятибальною.
При цьому залежно від ступеня задоволення потреб споживачів можна виокремити чотири рівня якості товару.
Функціональна якість відображає маркетинговий аспект товару, оскільки пов’язана із сприйняттям товару споживачами з позицій порівняння ними своїх сподівань щодо товару з рівнем справджування цих сподівань.
У сучасних умовах механізм управління якістю продукції включає: стандартизацію і сертифікацію виробів; державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Питання до самоконтролю

1. Які існують типи виробництва?
2. Який тип виробництва потребує висококваліфікованих робітників-універсалів?
3. При якому типі виробництва коефіцієнт закріплення операцій буде:
- більше 40;
- від 20 до 40;
- від 10 до 20;
- від 1 до 10;
- дорівнює 1.
4. Які підприємства виготовлюють продукцію одиничними екземплярами.
5. Які елементи утворюють виробничий процес?
6. Який тип виробництва є найбільш ефективним?
7. Наведіть приклади:
- індивідуального типу виробництва;
- серійного типу виробництва;
- масового типу виробництва.
8. Вкажіть напрямки підвищення серійності (масовості) виробництва.
9. Як обчислюється рівень спеціалізації робочих місць?
10. Розкрийте методику обчислення виробничого циклу при:
- послідовному поєднанні операцій;
- паралельному поєднанні операцій;
- паралельно-послідовному поєднанні операцій.
11. Стисло охарактеризуйте особливості обчислення виробничого циклу складного циклу.
12. Обміркуйте економічне значення і напрямки скорочення виробничого циклу.
13. Назвіть два методи організації виробництва. Розкажіть про них та виділить їх характерні ознаки.
14. Виділіть особливості організації і параметри потокових ліній.
15. Які існують тенденції розвитку потокового виробництва?
16. Обміркуйте значення Якості продукції (послуг) як основа конкурентоспроможності продукції підприємства.
17. Розкрийте методику обчислення показників й методів оцінки якості продукції (послуг).
18. Охарактеризуйте складові елементи і принципи здійснення стандартизації продукції.
19. Охарактеризуйте технічні, організаційні та соціальні заходи для підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг) вітчизняних товаровиробників

Тести

1. Структурною одиницею виробничого процесу є:
а) технологічний процес;
б) операція.

2. Складовим елементом виробничого процесу є:
а) технологічний процес;
б) операція.

3. Обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній дільниці підприємства, це принцип:
а) спеціалізації;
б) паралельності;
в) прямоточності;
г) ритмічності;
д) гнучкості;
е) автоматичності;
є) гомеостатичності;
ж) пропорційності;
з) безперервності.

4. Принцип, при якому предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних і зворотних переміщень - це принцип:
а) спеціалізації;
б) паралельності;
в) прямоточності;
г) ритмічності;
д) гнучкості;
е) автоматичності;
є) гомеостатичності;
ж) пропорційності;
з) безперервності.

5. Передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу принцип:
а) спеціалізації;
б) паралельності;
в) прямоточності;
г) ритмічності;
д) гнучкості;
е) автоматичності;
є) гомеостатичності;
ж) пропорційності;
з) безперервності.

6. Який принцип полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом:
а) спеціалізації;
б) паралельності;
в) прямоточності;
г) ритмічності;
д) гнучкості;
е) автоматичності;
є) гомеостатичності;
ж) пропорційності;
з) безперервності.

7. Який принцип вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані:
а) спеціалізації;
б) паралельності;
в) прямоточності;
г) ритмічності;
д) гнучкості;
е) автоматичності;
є) гомеостатичності;
ж) пропорційності;
з) безперервності.

8. Тип виробництва, який полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів праці на попередній операції:
а) послідовний;
б) паралельний;
в) паралельно-послідовний.

9. Тип виробництва, який характеризується тим, що предмети праці після закінчення попередньої операції відразу передаються на наступну операцію і обробляються:
а) послідовний;
б) паралельний;
в) паралельно-послідовний.

10. Тип виробництва, що характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів:
а) одиничне;
б) серійне;
в) масове;
г) дослідне.

11. Обсяг партій предметів є оптимальним, коли:
а) витрати мінімальні;
б) витрати максимальні.
12. Лінія, на якій обробляються або складаються вироби одного типопараметра протягом певного часу - це:
а) однопредметна;
б) багатопредметна.

13. Потокова лінія, на якій послідовно або одночасно виробляються декілька типорозмірів виробів - це:
а) однопредметна;
б) багатопредметна.

14. За номенклатурою вироби поділяються на:
а) односерійні та багатосерійні;
б) регламентовані та вільного ритму;
в) переривані та безперервні.

15. За способом підтримання ритму потокові лінії поділяються на:
а) односерійні та багатосерійні;
б) регламентовані та вільного ритму;
в) переривані та безперервні.

16. Сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та предмети, потрібні для виготовлення продукції - це:
а) технологічний процес;
б) виробничий процес.

17. За призначенням виробничі процеси поділяються на:
а) дискретні й безперервні;
б) ручні і механізовані;
в) вірної відповіді немає.

17. Допоміжні процеси - це:
а) процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства;
б) процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального протікання основних процесів;
в) процеси, що забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів.

18. Дискретний процес - це:
а) перервний;
б) безперервний.

19. Принцип на означення того, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути у всіх стадіях і операціях виробничого циклу, називається принципом:
а) безперервності;
б) пропорційності;
в) прямоточності.

20. Постійне виконання однієї операції над одним предметом праці характеризує тип виробництва:
а) масового;
б) одиничного;
в) серійного.

21. Поєднання операцій, при якому предмети праці після закінчення попередньої операції відразу передаються на наступну і обробляються, називаються:
а) змішаним;
б) паралельним;
в) послідовним.

22. Метод, при якому предмети праці проходять обробку партіями, що періодично повторюються, називається:
а) предметно-груповий;
б) одинично-технологічний;
в) партіонно-технологічний.

23. За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на:
а) перервні і безперервні;
б) однопредметні і багатопредметні;
в) промислові і сільськогосподарські.

24. Такт потокової лінії - це:
а) інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що слідують один за одним;
б) час, за який предмети праці передаються транспортними партіями.

25.Конкурентоспроможність продукції - це:
а) здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції, що має попит;
б) способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для виготовлення якісної продукції;
в) сукупність її властивостей, що відображає міру задоволення конкретної потреби споживачів проти наявної на ринку аналогічної продукції.

26. Якість продукції – це:
а) суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товарі;
б) сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення;
в) це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів.

27.Сертифікація – це:
а) встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить;
б) механізм підготовки документа, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги;
в) система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов і інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг.

Бібліографічний список до теми
38, 42, 43, 45, 51, 53

Тема 12. Планування діяльності підприємства

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та
систематизація знань про методи, види,
принципи прогнозування та планування
діяльності й розвитку підприємства

План вивчення теми

1. Прогнозування як наукова категорія. Мета, ознаки, об’єкти й принципи прогнозування.
2. Планування: принципи, методи планування діяльності та розвитку підприємства.
3. Система планів підприємства.
4. Стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства.
5. Тактичне й оперативне планування діяльності підприємства.
6. Бізнес-планування: сутність, призначення, стадії формування, логіка розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.
Методичні рекомендації до самостійної роботи


Прогнозування - це процес передбачення майбутнього стану підприємства, його внутрішнього і зовнішнього середовища, а також можливих термінів і способів досягнення очікуваних кількісних і якісних результатів.
Важливість прогнозування в умовах ринку пояснюється тим, що, по-перше, ринкове господарство відрізняється коливанням ринкової кон'юнктури і необхідно ці коливання передбачати і згладжувати, по-друге, в цих умовах при розробці стратегічних програм присутній високий ступінь невизначеності і можна прогнозувати лише окремі показники.
Суть прогнозування полягає в науковому передбаченні стану об'єкта прогнозування, в основі якого лежить або аналіз тенденцій його розвитку і їх екстраполяція (проекція) на майбутній період, або використання нормативних розрахунків.
Змістом прогнозування є розробка прогнозів з різними часовими рамками, а важливішими функціями є:
1) передбачувальна (описова) – опис можливих або бажаних перспектив;
2) рекомендуюча – підготовка проектів рішення різноманітних проблем планування.
Класифікація прогнозів здійснюється залежно від різних критеріїв та ознак, об'єктів прогнозування, цілей і завдань, а саме:
1. за масштабом прогнозування:
а) макроекономічні, міжгалузеві, міжрегіональні;
б) розвитку окремих комплексів національної економіки;
в) галузеві і регіональні;
г) окремих господарюючих суб'єктів, виробництв, продуктів.
2. за часом передбачення:
а) коротко-;
б) середньо-;
в) довгострокові.
3. за характером об'єкта:
а) розвитку економічних, політичних, соціальних відносин;
б) передумов і наслідків НТП;
в) динаміки розвитку економіки;
г) відтворення населення і підготовки кадрів;
д) доходів і цін та ін.
4. за функцією прогнозу:
а) пошукові;
б) нормативні.
У своїй практичній діяльності підприємства найчастіше використовують такі типи прогнозування:
1) прогнозування, яке ґрунтується на використанні інтуїції в процесі передбачення майбутнього;
2) пошукове прогнозування, яке опирається на наявну в даний час інформацію і передбачає перехід від теперішнього стану до майбутнього;
3) нормативне, яке оцінює можливості розвитку підприємства, виходячи із поставлених цілей.
Методи прогнозування поділяються на такі групи:
1. Фактографічні методи прогнозування ґрунтуються на використанні фактичних даних, які характеризують зміни в об'єкті прогнозування.
Основними в цій групі є:
- метод екстраполяції; базується на поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на майбутнє;
- метод кореляційних і регресійних моделей; встановлює статистичну залежність між результуючими показниками і змінними факторами за допомогою математичних формул;
- метод функцій; математично-статистичний метод прогнозування.
2. Евристичні методи прогнозування передбачають розробку прогнозів з використанням логічних прийомів, правил і методів досліджень.
До цієї групи належать:
- метод експертних оцінок – поділяється на індивідуальні та колективні.
До індивідуальних експертних оцінок належать методи розробки сценаріїв, інтерв'ю, аналітичних доповідних записок; до колективних експертних оцінок віднесено методи Дельфі (анкетне опитування фахівців у певній галузі), «мозкових атак» (колективне вироблення ідеї в результаті проведеної дискусії), круглого столу;
- метод оптимізації - дає можливість врахувати максимально можливу кількість чинників, що впливають на кінцеві показники, і вибрати найкращий варіант прогнозу;
- метод «дерева цілей» - використовується з метою поділу основних завдань на під-завдання і вияснення зв'язків між ними.
Можливе використання й інших методів прогнозування розвитку підприємств.
У системі управління підприємством особливе місце належить плануванню як його основній функції.
Планування - це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.
Мета планування - ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.
Перехід до ринкової економіки зумовив самостійне здійснення підприємствами всього комплексу планової роботи. На відміну від жорсткого директивного планування в умовах командно-адміністративної економіки плани підприємств мають рекомендаційний характер, зорієнтовані на задоволення підприємствами потреб споживачів в тих чи інших видах продукції. Підприємства можуть самостійно визначати шляхи розвитку виробництва, використовувати системи мотивації праці, встановлювати виробничу програму тощо. В основі розробки планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб'єктами, між підприємствами і державою. Серед системи показників планів найважливішими є натуральні показники, показники якості, а також кінцеві показники діяльності підприємства.
Поряд із широкими правами і можливостями, в умовах ринку підприємства несуть відповідальність за результати своєї роботи, повинні постійно стежити за зміною ринкової кон'юнктури, враховувати ризик.
Основними принципами планування є такі: правильне обґрунтування і вибір мети та кінцевих результатів роботи підприємства; оптимальність використання ресурсів; системність; безперервність; збалансованість; науковість; мобільність; адекватність; реальність.
Методи планування – це способи встановлення планових показників. До методів планування пред'являються певні вимоги. Вони повинні бути адекватними зовнішнім умовам ринку, враховувати різноманітність шляхів досягнення основної мети підприємства –максимізації прибутку, повинні відрізнятися залежно від виду плану, який розробляється.
Методи планування:
- ресурсний – використовується при монопольному становищі підприємства на ринку або слабкій конкуренції; планові показники встановлюються, виходячи з ресурсних можливостей підприємства;
- статистичний – показники встановлюються з використанням середніх статистичних величин за статистичними даними минулих періодів;
- факторний – вплив різних техніко-економічних факторів визначає величину планового показника;
- балансовий – полягає у використанні в планових розрахунках системи таблиць-балансів, в яких відображаються потреби в певних видах ресурсів та джерела їх покриття;
- економіко-математичні – здійснюється оптимізація плану підприємства за допомогою математичних залежностей і прийнятого критерію оптимізації;
- графоаналітичний – використання графіків і діаграм при визначенні певних показників.

Система планів підприємства.
У практиці функціонування вітчизняних підприємств склалась певна система планування, яка полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен з них має свої особливості щодо сукупності розрахункових показників, часового інтервалу планування, рівня планування та ін. Найчастіше плани поділяють за часовими рамками розрахунку техніко-економічних показників. Взаємозв'язок між ними можна представити схемою зображеною на рис. 6.

 

 

 

 

 

 

Рис. 6. Взаємозв'язок системи планів підприємства.

Стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства.
Найбільш віддалену перспективу в діяльності підприємства окреслюють стратегічні плани, які є сукупністю взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.
Етапи стратегічного планування полягають у:
- формуванні місії і стратегічних цілей діяльності підприємства;
- аналізі зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства;
- аналізі стратегічних альтернатив та вибори базової стратегії;
- розробці функціональних стратегій підприємства;
- плануванні ризику;
реалізації стратегій, стратегічному контролі та оцінці результатів.

Основними розділами стратегічного плану є:
- план маркетингу;
- план виробництва;
- план кадрового забезпечення;
- фінансовий план;
- планування ризиків;
- створення і підтримання іміджу фірми.
Процес стратегічного планування починається з розробки стратегії.
Стратегія – це визначення довгострокового курсу розвитку фірми, його затвердження та розподіл ресурсів для його реалізації.
Розробці стратегії передує визначення місії підприємства, тобто мети, для якої фірма створена і яка повинна бути досягнута в плановому періоді. Місія є комплексною метою, яка включає як зовнішні (пов'язані з конкуренцією) орієнтири діяльності, так і внутрішні (підвищення продуктивності).
На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі (стратегії). Ціль - це конкретний стан окремих характеристик фірми, досягнення яких є для неї бажаним і на які спрямована її діяльність. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.
У рамках із зазначених базових стратегій виділяють ряд їх видів, наприклад, різновидами стратегії зростання можуть бути: стратегія концентрованого росту, стратегія інтегрованого росту, стратегія диверсифікованого росту.
На виконання базових стратегій спрямовується розробка функціональних стратегій (стратегій окремих функціональних підрозділів підприємства).
Середньострокові плани деталізують стратегічні плани щодо хронологічного порядку досягнення тих чи інших цілей, ресурсного забезпечення їх досягнення, відповідальних за виконання осіб. Чітко вираженої межі між стратегічними і середньостроковими планами немає.
Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо. Такі плани дозволяють швидко реагувати на будь-які відхилення в роботі підприємства, приймати необхідні рішення. Участь у розробці такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник підприємства разом з головним економістом.
Основними розділами тактичного плану є:
- план маркетингу;
- виробничий план;
- науково-дослідна робота і підвищення технічного рівня виробництва;
- план по праці і заробітній платі;
- план по інвестиціях і капітальному будівництву;
- план матеріально-технічного забезпечення;
- план соціального розвитку колективу;
- план по охороні навколишнього середовища;
- план по собівартості, прибутку і рентабельності;
- план зовнішньоекономічної діяльності;
- фінансовий план.
Етапи розробки поточного плану такі:
1) аналіз результатів діяльності підприємства;
2) розробка заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства та підвищення його конкурентоспроможності;
3) дослідження ринку і формування портфеля замовлень на продукцію підприємства;
4) обґрунтування окремих розділів плану;
5) розгляд проекту плану радою трудового колективу та його затвердження;
6) доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.
Місячні поточні плани містять той самий набір техніко-економічних показників, але з розбивкою за окремими місяцями календарного року.
Оперативно-виробниче планування включає календарно-виробниче планування і диспетчерування. Календарно-виробниче планування передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, місяць і доведення їх до структурних підрозділів підприємства. Диспетчерування передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням.
Оперативно-виробниче планування покликане забезпечити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Даним видом планування займаються економісти планово-економічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на великих підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.
Розробка планів будь-яких рівнів та часових інтервалів неможлива без використання системи показників. Під показником слід розуміти міру планового завдання, яка надає йому кількісної або якісної визначеності.
Розрізняють такі групи показників:
- проміжні і кінцеві;
- натуральні і вартісні;
- кількісні і якісні;
- абсолютні і відносні;
- інформаційні, розрахункові, затверджувані.
Класифікація продукції підприємства передбачає її групування за окремими ознаками, при цьому слід зазначити, що в основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту.
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів у межах даної номенклатури. Звичайно натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо).
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень. Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.
Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.
Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.
Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:
ОВ = ОП - Зп + Зк, (2.1)
де ОВ - обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;
ОП - обсяг поставок у натуральних одиницях.
Оцінюючи випуск продукції, необхідно враховувати, що вироблена в даному періоді продукція (ПВ) не ідентична реалізованій продукції (ПР).
Продукцію слід розрізняти за ступенем готовності з точки зору виробничого циклу даного підприємства та з точки зору потреб споживання. Вироби, які є закінченими з точки зору виробничого циклу даного підприємства, називають готовою продукцією (ГП) і призначаються для реалізації зовнішнім споживачам.
Готова продукція є часткою товарної продукцію підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями.
Крім того, до складу товарної продукції включаються інструменти, приладдя, роботи та послуги, які реалізуються на сторону (ІПР). Таким чином, товарна продукція – це вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання на самому підприємстві.
До обсягу товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.
Якщо продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки, вона відноситься до категорії напівфабрикатів (НФ).
Товарна продукція без врахування напівфабрикатів, відпущених на сторону, складає готову продукцію.
ТП=ГП+НФ+ІПР (2.2)
Продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства, є внутрішньоцеховим незавершеним виробництвом ( ЦНВ).
Внутрішньоцехове незавершене виробництво разом із напівфабрикатами складає повне незавершене виробництво, тобто
НВ= НФ+ЦНВ (2.3)
Валову продукцію (ВП) підприємства складають готова продукція, напівфабрикати, інструменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторону, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за звітний період. Розрізняють валову продукцію нето (внутрішньоцехове незавершене виробництво не включається) та валову продукцію бруто (ЦНВ включається). Формули розрахунку:
ВПнето=ГП+(НФ2-НФ1)+ІПР (2.4)
ВПбруто=ГП+(НВ2-НВ1)+ІПР (2.5)
де індекси “2” та “1” означають величину залишків на кінець та початок періоду.
Із визначення товарної продукції як суми готової продукції та напівфабрикатів, реалізованих на сторону, випливає, що
ВПнето=ТП+(НФ2-НФ1) (2.6)
Сумарний випуск всіх цехів підприємства разом з обсягами напівфабрикатів, перероблених цехами (НФП) за звітний період, складає валовий оборот (ВО). Розрізняють валовий оборот нето та валовий оборот бруто.
ВОнето=ВПнето+НФП (2.7)
ВОбруто=ВПбруто+НФП (2.8)
Аналіз різних категорій продукції здійснюють в розрізі відповідності досягнутих результатів їх запланованих рівнів. В ринковій економіці виконання плану аналізується для процедур внутрішнього контролю, на самому підприємстві, управлінського обліку та оцінки ефективності роботи виробничих менеджерів. Аналіз виробництва продукції за певний період здійснюється як в натуральному, так і в грошовому виразі. Зростання випуску продукції як в натуральному, так і в грошовому виразі (при незмінному рівні ціни), свідчить про успішну роботу підприємства та його гарні перспективи.
При аналізі виробленої продукції використовуються коефіцієнти, які характеризують виробничу діяльність як підприємства в цілому, так і його окремих підрозділів.
В якості характеристики довжини виробничого циклу використовують показник внутрішньозаводського обороту:
КВЗО=ВП/ВО (2.9)
Його величина дорівнює одиниці, якщо між різними підрозділами підприємства відсутній внутрішньозаводський оборот, тобто передача напівфабрикатів з одного технологічного процесу до іншого.
Показником частки товарної продукції в обсязі валової продукції є коефіцієнт товарності:
Кт= ТП/ВП (2.10)
Коли показник дорівнює одиниці, це свідчить або про відсутність у підприємства незавершеного внутрішньоцехового виробництва та напівфабрикатів або про те, що їх залишки на кінець періоду залишилися незмінними в порівнянні з його початком.
Для аналізу складу товарної продукції використовується коефіцієнт готовності:
Кг= ГП/ТП (2.11)
Якщо значення даного коефіцієнта знижується протягом декількох періодів, це свідчить про те, що частка напівфабрикатів та іншої неосновної продукції підприємства в загальному обсязі товарної продукції збільшується.
Показником, що характеризує випуск продукції, а точніше –ринкову активність підприємства, є коефіцієнт реалізації:
Кр=РП/ТП, (2.12)
де РП – реалізована продукція.
Реалізація продукції – необхідна та заключна стадія кругообігу коштів суб'єкта господарювання. На цій стадії їх товарна форма змінюється на грошову.
Від величини реалізації продукції залежать результати фінансово-господарської діяльності, показники оборотності коштів, прибуток та рентабельність.
При вивченні процесу бізнес-планування слід визначити сутність, призначення, стадії формування, логіку розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.
Бізнес-план – це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на одержання прибутку.
Бізнес-план розробляється з метою:
1) техніко-економічного обґрунтування доцільності створення і функціонування підприємства;
2) залучення зовнішніх інвесторів, у тому числі іноземних;
3) для обґрунтування пропозицій щодо доцільності приватизації підприємства.
Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, хоча часові рамки бізнес-планування можуть бути значно ширшими.
Вихідною інформацією при розробці бізнес-плану є:
- інформація про попит на продукцію (послуги) (про ємність ринку, географію ринку, демографічну характеристику потенційних споживачів);
- виробнича інформація (про технологію виготовлення продукції, необхідні виробничі площі, обладнання, сировину, чисельність і кваліфікаційний склад персоналу та ін.);
- фінансова інформація (про необхідні грошові кошти для реалізації проекту, джерела та умови їх одержання).
Структура бізнес-плану може відрізнятись залежно від мети його розробки. Для внутрішнього використання розробляється бізнес-план з досить високим ступенем деталізації техніко-економічних показників, а для пред'явлення інвесторам - наводяться найважливіші показники ефективності проекту.
Типова структура бізнес-плану:
1. Резюме (зведений розділ)
У ньому обґрунтовується необхідність організації нового підприємства, переваги майбутньої продукції порівняно з продукцією потенційних конкурентів, прогнозні обсяги продажу на найближчі роки, виручка від продажу, витрати на виробництво, валовий прибуток і ефективність вкладеного капіталу, термін окупності капіталовкладень. Цей розділ часто називають «міні-бізнес-планом».
2. Основна частина
2.1. Опис товару (послуги), характеристика фірми (характеристика товару, особливості продукції, патенти та свідоцтва, якими захищені ці особливості, зразок товару, орієнтовна ціна на продукцію або витрати на її виробництво, упаковка; характеристика виду і форм діяльності фірми, її репутація, засновники та ін.).
2.2. Аналіз галузі (темпи розвитку галузі, нові продукти галузі, перспективи її розвитку на найближчі роки, вхідні бар'єри, життєвий цикл товару та ін.).
2.3. Аналіз ринку (результати вивчення ринку збуту, дані, що характеризують структуру і сегменти ринку, потенційні споживачі, можливі конкуренти, їх товари, якість продукції, орієнтовні ціни та умови продажу).
2.4. План маркетингу (засади ціноутворення, організація і вартість реклами, канали збуту продукції, форми продажу товару, методи стимулювання продажу та ін.).
2.5. План виробництва (величина виробничих потужностей, умови їх нарощування, умови забезпечення виробництва сировинно-матеріальними ресурсами, види необхідних для виробництва ресурсів, устаткування підприємства, план його закупівель, кооперовані зв'язки із суміжниками, величина витрат на виробництво, організація контролю якості продукції).
2.6. Організаційний план (організаційна схема управління підприємством, професійно-кваліфікаційна характеристика персоналу, форми найму працівників та їх оплата праці, форми стимулювання працівників різних категорій).
2.7. Оцінка ризику і страхування (типи ризиків, джерела ризиків і момент їх виникнення, заходи щодо зменшення ймовірності та масштабів ризику і мінімізації збитків від нього, програма страхування від ризиків).
2.8. Юридичний план (форма власності і статут підприємства, дольова участь партнерів, їх відповідальність; якщо підприємство є акціонерним товариством, то пояснюється розподіл капіталу між акціонерами, тими, хто володіє контрольним пакетом акцій).
2.9. Фінансовий план (прогноз обсягів реалізації, баланс грошових видатків і надходжень, зведений баланс активів і пасивів, графік беззбитковості).
3. Стратегія фінансування
У цьому розділі обґрунтовується план одержання коштів для організації підприємства, передусім кількість необхідних коштів для організації продажу, вказується, звідки надійдуть ці кошти і в якій формі. Також зазначається період повернення інвесторам вкладеного капіталу та доходу від нього, джерела розширення виробництва тощо).
Структура бізнес-плану, кількість форм та їх зміст не регламентуються.
Основними відмінностями між традиційним поточним планом і бізнес-планом є:
- поточний план розробляється в одному варіанті, а бізнес-план - у декількох;
- поточний план розробляється лише на рік, а бізнес-план - на декілька років;
- поточний план розробляється для внутрішнього використання, бізнес-план - для пред'явлення також зовнішнім інвесторам.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте принципи, методи планування діяльності та розвитку підприємства.
2. Охарактеризуйте систему планів підприємства в Україні
3. Охарактеризуйте стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства.
4. Охарактеризуйте організаційно-розпорядчі методи управління, наведіть приклади.
5. На базі прикладів покажіть соціальні методи управління.
6. На прикладі покажіть, що психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між людьми через створення оптимального психологічного клімату колективі. Бізнес - планування: сутність, призначення, стадії формування, логіка розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.
7. Зробіть порівняння поточного та бізнес - планування на підприємстві.
8. Покажіть сутність і призначення бізнес-планування.
9. Покажіть стадії формування бізнес-плану.
10. Доведіть логіку розробки й поліваріантність структури бізнес-плану.
11. Система розрахунків можливого підвищення продуктивності праці за рахунок дії певної сукупності та окремих чинників.
12. Резерви підвищення продуктивності праці та шляхи їх використання за сучасних умов господарювання.
13. Вибір оптимальних форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.
14. Зарубіжний та вітчизняний досвід щодо участі працівників у прибутках (доходах та власності приватизованих підприємств.
15. Світовий досвід використання моделей мотивації трудової діяльності у підприємницькій діяльності фірм.
16. Формування внутрішньофірмової політики оплати праці.
17. Вибір форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

Тести
1. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:
а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;
б) розрахунок майбутньої величини прибутків;
в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;
г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

2. Прогнозування – це:
а) процес передбачення майбутнього стану підприємства, його внутрішнього і зовнішнього середовища, а також можливих термінів і способів досягнення очікуваних кількісних і якісних результатів порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;
б) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;
в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;
г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

3. Загальною науковою основою планування є:
а) система об'єктивних економічних законів;
б) принципи організації виробництва;
в) основні засади взаємовідносин підприємства з фінансово-бюджетною системою;
г) закономірності організації партнерських зв'язків.

4. Методи планування повинні відповідати таким вимогам:
а) адекватність зовнішнім умовам ринку;
б) відмінність залежно від виду плану;
в) забезпеченість ресурсами;
г) різноманітність досягнення основної мети підприємницької діяльності - збільшення прибутку;
д) соціальна спрямованість.

5. Основними методами планування є:
а) ресурсний;
б) статистичний;
в) соціальний;
г) виробничо-технічний;
д) факторний;
є) господарський;
ж)балансовий;
з) економіко-математичні;
є) нормативний.

7. Ресурсний метод планування використовується при:
а) значних обсягах випуску продукції;
б) обмеженості окремих видів ресурсів;
в) незначній ємності ринку;
г) при монопольному становищі підприємства або слабкій конкуренції;
д) обмеженій номенклатурі продукції.

8. Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:
а) прогресивних норм використання ресурсів з відрахуванням зміни цих норм у плановому році;
б) середніх норм використання ресурсів у плановому році;
в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;
г) середньогалузевих норм витрат ресурсів.

9. Головним розділом плану розвитку підприємства є:
а) науково-дослідні, конструкторсько-технологічні роботи;
б) маркетингова діяльність;
в) виробнича діяльність;
г) матеріально-технічне забезпечення;
д) організація підприємства;
е) зовнішньоекономічна діяльність.

10. Головним розділом бізнес-плану є:
а) мета та завдання підприємницької угоди;
б) ресурсне забезпечення угоди;
в) ефективність угоди;
г) узагальнене резюме, основні параметри та показники бізнес-плану.

11. Не відноситься до базової одна із стратегій плану, а саме:
а) стратегія зростання;
б) стратегія ресурсного забезпечення;
в) стратегія стабілізації;
г) стратегія виживання.

12. Охоплює довгостроковий і середньостроковий період:
а) поточне планування;
б) перспективне планування;
в) стратегічне планування.

13.Планування, що полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по всіх напрямках його діяльності, це:
а) поточне планування;
б) перспективне планування;
в) стратегічне планування.

14. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:
а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;
б) розрахунок майбутньої величини прибутків;
в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;
г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

15. Основними перевагами планування в умовах ринку порівнянно з директивним плануванням є:
а) самостійне здійснення всього комплексу планової роботи;
б) доведення «зверху» основних показників діяльності;
в) право самостійно розробляти виробничу програму;
г) самостійність вибору розмірів матеріального стимулювання;
д) ризик у підприємницькій діяльності.

16. Загальною науковою основою планування є:
а) система об’єктивних економічних законів;
б) принципи організації виробництва;
в) основні засади взаємовідносин підприємства з фінансово-бюджетною системою;
г) закономірності організації партнерських зв’язків.

17. Найважливішими принципами планування є:
а) правильне обґрунтування та вибір мети і кінцевих результатів діяльності підприємства;
б) зв’язок і взаємозалежність планових і фактичних показників;
в) оптимальність використання ресурсів;
г) системність і безперервність планування;
д) суб’єктивна оцінка майбутнього стану підприємства;
е) мобільність;
є) врахування життєвого циклу товарів;
ж) збалансованість.

18. Методи планування повинні відповідати таким вимогам:
а) адекватність зовнішнім умовам ринку;
б) відмінність залежно від виду плану;
в) забезпеченість ресурсами;
г) різноманітність досягнення основної мети підприємницької діяльності – збільшення прибутку;
д) соціальна спрямованість.

19. Основними методами планування є:
а) ресурсний;
б) статистичний;
в) соціальний;
г) виробничо-технічний;
д) факторний;
е) господарський.

20. Ресурсний метод планування використовується при:
а) значних обсягів випуску продукції;
б) обмеженості окремих видів ресурсів;
в) незначній ємності ринку;
г) монопольному становищі підприємства або слабкій конкуренції;
д) обмеженій номенклатурі продукції.

21.Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:
а) прогресивних норм використання ресурсів з відрахуванням зміни цих норм у плановому році;
б) середніх норм використання ресурсів у плановому році;
в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;
г) середньогалузевих нрм витрат ресурсів.

22. За термінами, на які розробляються техніко-економічні показники, плани поділяються на:
а) перспективні;
б) річні;
в) поточні;
г) стратегічні;
д) оперативні;
е) виробничі;
ж) тактичні;
з) оперативно-виробничі.

23. Середньострокові плани передбачають:
а) деталізацію перспективних планів щодо обсягу випуску продукції;
б) деталізацію стратегічних планів на перші роки діяльності;
в) деталізацію проектів у хронологічному порядку;
г) зазначення конкретних інвестицій і фінансових показників;
д) зазначення конкретних виконавців.

24. Оперативно-виробниче планування охоплює такі напрями:
а) організацію матеріально-технічного забезпечення підприємства;
б) календарне планування;
в) виробниче планування;
г) диспетчерування.

23. Реалізована продукція - це:
а) продукція, що відвантажена з підприємства, а грошові кошти надійшли до розрахункового рахунку ;
б) увесь обсяг продукції на підприємстві незалежно від ступеню її готовності;
в) готова продукція, напівфабрикати, інструменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторону, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за звітний період;
г) частка товарної продукцію підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями.

24. Валова продукція - це:
а) максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку;
б) готова продукція, напівфабрикати, інструменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторону, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за звітний період;
в) частка товарної продукцію підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;
г) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання на самому підприємстві; вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями.


25. Товарна продукція – це :
а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання на самому підприємстві; вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;
б) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;
в) система суспільних відносин, пов'язаних із виявленням величини попиту, але й у його формуванні шляхом продукування і виведення на ринок нових видів продукції з новими властивостями;
г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

26.Готова продукція – це :
а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання на самому підприємстві;
б) частка товарної продукції підприємства (ТП), яка також включає вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;
в) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;
г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

27. Внутрішньоцехове незавершене виробництво – це :
а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання на самому підприємстві;
б) вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;
в) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;
г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

28. Напівфабрикати – це :
а) вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та внутрішнього споживання на самому підприємстві;
б) вироби, навіть незакінчені з точки зору виробничого циклу даного підприємства, але призначені для кінцевого споживання даним підприємством та сторонніми організаціями;
в) продукція, що виготовлена цехом, відділом або іншим підрозділом підприємства, призначена не для продажу, або споживання, а для подальшої переробки;
г) продукція, яка на момент аналізу знаходиться в цехах підприємства на технологічному процесі і ще не готова для передачі в інші підрозділи підприємства.

29.Номенклатура — це:
а) перелік назв окремих видів продукції;
б) різновидність виробів у межах даного асортименту;
в) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі.

30. Чиста продукція – це:
а) кількість продукції, яку треба виробити в плановому році;
б) вартість, створена на підприємстві, або додана вартість;
в) загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що підготовлена для реалізації.

31. Предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання – це:
а) виробничі запаси;
б) незавершене виробництво;
в) готова продукція;
г) напівфабрикати власного виробництва.

32. Предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо – це:
а) виробничі запаси;
б) напівфабрикати власного виробництва;
в) готова продукція;
г) незавершене виробництво.

33. Виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам – це:
а) виробничі запаси;
б) готова продукція;
в) незавершене виробництво;
г) напівфабрикати власного виробництва.

Бібліографічний список до теми
38, 42, 43, 49, 51, 53


Змістовий модуль 4
Ефективність діяльності підприємства

Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про товарну та цінову політику підприємства, поняття товару та класифікацію товарів, поняття ціни та їх види.

План вивчення теми

1. Товарна політика підприємства. Товар та його характеристика та класифікація.
2. Поточні витрати на продукування виробів, їх класифікація та структура.
3. Кошторис виробництва та механізм калькулювання.
4. Поняття, роль і функції ціни в ринковій економіці.
5. Види цін та сфери їх застосування.
6. Методи встановлення ціни: собівартість плюс прибуток; забезпечення фіксованої величини прибутку; за рівнем поточних цін (конкуренції); за рівнем попиту тощо.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розпочинати вивчення даної теми доцільно з блоку питань, які дозволяють формувати у студента бачення щодо сутнісної характеристики товару
Товар - це засіб задоволення певної потреби. Отже, товаром є все, що може задовольнити потребу (матеріальні вироби, послуги, ідеї, технології).
Зазвичай товари поділяють на групи за такими критеріями
- сфера використання (товари споживчого попиту, або споживчі товари, і товари промислового призначення, або промислові товари);
- тривалість використання (товари короткочасного використання і товари тривалого використання);
- матеріальність (товари та послуги).
В основу класифікації покладений розподіл всіх товарів на два класи відповідно до типу покупця:
- споживчі товари та послуги;
- товари виробничого призначення (промислові товари).
Товари широкого вжитку (споживчі товари) - товари, які споживачі купують для особистого споживання.
Цей клас товарів поділяють:
a) залежно від тривалості використання - на товари тривалого використання і товари короткочасного використання;
б) залежно від поведінки та звичок покупців - на:
- товари повсякденного попиту, купівля яких відбувається часто без роздумів, без докладання значних зусиль на їх порівняння і купівлю (зубна щітка, хліб, журнал):
- товари постійного попиту (купуються регулярно);
- товари імпульсивної купівлі (купуються незаплановано – гумка, цигарки);
- товари для нагальних потреб (парасолька, обігрівач);
- товари попереднього вибору – товари, які купуються не часто і попередньо порівнюються між собою за окремими критеріями - якість, ціна, дизайн (квартири, електроприлади). Розрізняють схожі і несхожі товари (одяг, меблі);
- товари особливого попиту – це товари з унікальними характеристиками або товари певної марки, заради придбання якої споживачі згодні докласти додаткових зусиль (престижні марки автомобілів);
- товари пасивного попиту, про які споживач або не знає, або знає, але не задумується про їх купівлю (послуги страхування майна);
в) споживчі послуги - включають особисті послуги, послуги з орендування товарів та послуги, спрямовані на власність споживачів.
Маркетингова товарна політика – комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми.
Оскільки переважна більшість фірм пропонує на ринку не один, а кілька товарів або асортименти, в межах маркетингової товарної політики рішення приймаються на трьох рівнях:
- рішення про створення нового товару (властивості, марочна, назва, упаковка);
- рішення про товарний асортимент (ширина, глибина асортименту);
- рішення щодо товарної номенклатури (ширина, глибина, насиченість, гармонійність).
Вивчення питання поточні витрати на продукування виробів, їх класифікація та структура доцільно розпочати з розгляду поточних витрат як комплексного економічного показника та виявлення його ролі для підвищення ефективності діяльності підприємства, особливо в сучасних умовах господарювання. Для цього потрібно розглянути класифікацію витрат на виробництво за ознаками:
1. За ступенем однорідності витрат:
1.1 елементні витрати;
1.2 комплексні витрати.
2. За способом обчислення на окремі різновиди продукції:
2.1 прямі;
2.2 непрямі.
3. За зв’язком з обсягом виробництва:
3.1 постійні витрати;
3.2 змінні витрати;
3.2.1 пропорційні витрати;
3.2.2 непропорційні витрати:
3.2.2.1 прогресуючі;
3.2.2.2 регресуючи.
4. Залежно від місця виникнення витрат: витрати виробництва, цеху:
4.1 витрати виробництва;
4.2 витрати цеху.
5. Залежно від виду продукції: витрати на вироби, групи однорідних виробів, валову, товарну, реалізовану продукцію.
6. Залежно від виду витрат:
6.1 витрати за економічними елементами;
6.2 витрати по калькуляційних статтях.
Склад витрат на виробництво продукції регулюється законодавчими нормами (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств") та типовими галузевими положеннями
Слід розуміти те, що на основі витрат за економічними елементами складається кошторис виробництва. Далі слід показати роль та значення кошторису виробництва, методику його обчислення. При цьому треба засвоїти порядок розробки кошторису виробництва в залежності від стадії і форми прогнозування, наявності інформації, розміру підприємства. Необхідно з’ясувати способи обчислення собівартості товарної продукції:
- синтетичний;
- пофакторний.
Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити таким питанням, як економічна роль калькулювання, його види і методи, особливості калькулювання в одно-, багато продуктовому та сумісному (комплексному) виробництвах, специфіка обчислення собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва.
У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання. При вивченні цього питання, в першу чергу, слід зрозуміти, що, незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції, калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:
- встановлення об’єкта калькулювання;
- вибір калькуляційних одиниць;
- визначення калькуляційних статей витрат;
- визначення методики обчислення калькуляційних одиниць.
Необхідно звернути увагу на те, що при калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами та цінами.
У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів — калькулювання. Обчислюється собівартість виробів як планова, так і фактична. Калькулювання потрібне для обґрунтування ціни і цінової політики підприємства, визначення рентабельності виробів, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу роботи підприємства і його підрозділів тощо.
Калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:
- установлення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;
- з'ясування виду калькуляції;
- вибір методу калькулювання;
- обґрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх обчислення.
Вид калькуляції випливає із особливостей її формування. За видом калькуляції поділяють на проектно-кошторисні (на нові вироби, разові замовлення), планові, нормативні (для оперативного управління) та фактичні.
Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, незважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах.
На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою. Студенту слід засвоїти цю методику та вміти застосувати її на практичних заняттях.
На етапах розробки нової продукції частіше її собівартість обчислюється тільки як ймовірна прогнозована величина. При цьому використовуються такі методи прогнозованої оцінки (параметричні методи):
- метод питомих витрат;
- баловий метод;
- агрегатний метод;
- кореляційний метод.
Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), і справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні.
Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах. Вибір методу залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємств тощо.
За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами.
За першим методом усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. У такому разі прибуток підприємства від продажу продукції визначається за формулою

П = В - Ср.п (2.13)

де П - прибуток від продажу (реалізації) продукції;
В - виручка (дохід) від продажу продукції;
Ср.п - повна собівартість реалізованої продукції.
Цей традиційний для вітчизняної економіки метод застосовується й у світовій практиці.
Позитивні сторони цього методу:
- відомі всі витрати на кожний виріб, а значить, відома і його прибутковість;
- повна собівартість є базою ціни, а отже, її обчислення необхідне за моделі ціноутворення

Ц = Со + По (2.14)

де Со, По - відповідно повна собівартість і прибуток в ціні одиниці продукції.
До вад методу калькулювання за повними витратами належать:
- неточність калькуляцій внаслідок неможливості точного розподілу непрямих витрат у багатопродуктовому виробництві;
- трудомісткість калькулювання, оскільки доводиться застосовувати складні методи розподілу непрямих витрат;
- неповне покриття виручкою невиробничих витрат певного періоду, якщо не всю продукцію продано і її залишки на складі зростають.

П = В – Срн – Спер (2.15)

де Срн - виробнича собівартість реалізованої продукції;
Спер - витрати періоду (адміністративні та на збут продукції).

Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості.
Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення: на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.
В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:
- продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);
- продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).
У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:

Со = С / N (2.16)

де С — витрати за певний період (виробничі чи повні);
N — обсяг готової продукції за той же період у натуральному вимірі.
У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтам»; еквівалентності.
Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Для базового варіанту продукту коефіцієнт дорівнює одиниці. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу і т. п.
Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. До перших, відносять прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату, інші прямі операційні витрати, до других - загальновиробничі витрати, а у разі калькулювання за повними витратами - ще й адміністративні витрати та витрати на збут.
Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об'єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».
Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві — розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю.
У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. Перевагою його є простота. Проте цей метод має й серйозні вади, що стосуються передусім розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування в складі загальновиробничих витрат. По-перше, зарплата не є точною базою розподілу зазначених витрат, оскільки за умов різного рівня механізації праці вона адекватно не відображає витрат машинного часу; по-друге, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по підрозділу, незалежно від того, на якому устаткуванні він обробляється; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в бік контролю і регулювання роботи виробничих систем. За цих умов зарплата не може нормуватися поопераційно, а отже, бути базою розподілу інших витрат.
Ці вади значною мірою можна усунути, розподіливши загальновиробничі витрати, в тому числі й витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування, пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на одну машино-годину їх роботи. Такий метод досить поширений у зарубіжній практиці, проте й він є неточним. По-перше, витрати на організацію та управління виробництвом залежать не тільки від кількості машинного парку і часу його роботи, а й від кількості працівників і трудомісткості процесів. Отже, щодо цієї частини витрат, то їх розподіл за такою базою можна вважати обґрунтованим, якщо трудо- і машиномісткість різних видів продукції істотно не відрізняються. По-друге, цей метод не враховує, що експлуатаційні витрати на одиницю продукції на різних машинах є різними.
За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування розподіляти за однією базою (наприклад, за собівартістю машино-години роботи конкретного устаткування), решту витрат — за іншою базою (трудо- або машиномісткістю виробів). Але це істотно ускладнює калькулювання і підвищує його трудомісткість.
Окрема проблема калькулювання — визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об'єктивного розподілу сукупних витрат.
Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. За цим методом загальний порядок умовного визначення собівартості такий:
- обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн. випуску продукції

Кв= С / В (2.17)

- визначається собівартість окремих виробів

Сі= Ці Кв (2.18)

де Сі — сукупні (спільні) витрати у комплексному процесі за розрахунковий період;
В — загальний обсяг виробленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція);
Сі , Ці — відповідно собівартість і ціна і-го виробу.
Є й інші методи розподілу загальних витрат у комплексному виробництві, але вони складніші й не набули поширення.
Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва.
До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.
Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (Сн) обчислюється так:

Сн = Сб.п Рн (2.19)

де Сн – собівартість нового виробу;
Сб.п – питома собівартість аналогічного (базового) виробу;
Рн – параметр нового виробу, що є вирішальним для його собівартості.
Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи.
Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (Сб). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою:

Сн = (Сб) (2.20)

де Сбал – собівартість одного балу для базового виробу (виробів); h – кількість врахованих балів; Бі – кількість балів для і-того параметра нового виробу.
Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним.
Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних – обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертно.
Собівартість продукції, особливо нової – динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, я останній – від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції

Сі = С1 Nі-в (2.21)

де Сі – собівартість і-го виробу з початку випуску;
С1 – собівартість першого виробу;
Nі. – порядковий номер виробу з початку освоєння;
в – показник степеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).

Ступінь освоєння виробництва, а отже, й собівартість залежать від кількості виробів, випущених від початку виробництва. Що більше виготовлено виробів, тим більше повторень процесів і, відповідно, більший досвід виробників, вищий рівень оснащеності виробництва.
Емпірично встановлено, що за кожного подвоєння кількості виробів з моменту освоєння собівартість їх знижується на ту саму відносну величину. Ця закономірність виражається формулою

Сні = Сн1 Nі-в (2.22)

де Сі-– собівартість і-го виробу від початку випуску;
Сн1 – собівартість першого виробу;
Nі-в – порядковий номер виробу від початку освоєння;
в – показник степеня, що характеризує темп зниження собівартості у період освоєння.
Така закономірність властива для серійного виробництва складної продукції (літаків, космічних об'єктів, унікальних верстатів тощо).
Вивчений матеріал дозволяє зрозуміти, яким чином можна зробити зниження поточних витрат.
Цінова політика – це комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми.
Цінова стратегія – це напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.
Визначення "цінової стратегії" потребує уточнень щодо двох аспектів: "ціль ціноутворення" та "конкретні ринкові ситуації", в яких обирається та чи інша цінова стратегія і визначаються ціни на товари.
Діяльність багатьох фірм (за винятком некомерційних організацій) пов'язана з метою збільшення прибутку. Реалізується ця мета різними шляхами, які й визначають стратегічну ціль ціноутворення.
Існують три основні групи цілей ціноутворення, на які може орієнтуватися фірма:
- орієнтовані на прибуток (забезпечити отримання максимального або задовільного прибутку, доходу від інвестицій, швидке надходження готівки);
- орієнтовані на збут (забезпечити певний обсяг продажу, максимізувати виручку, збільшити частку ринку);
- пов'язані з конкуренцією - забезпечити стабілізацію цін на конкуруючі товари, суттєве коливання яких може спровокувати негативну реакцію споживачів. Інша ціль цієї групи – позиціювання товару стосовно конкурентів.
Ціна – грошовий вираз вартості продукції. Ринкова ціна продукції формується під впливом значної кількості чинників, з урахуванням яких вибирається метод ціноутворення.
Ціна, яку платять споживачі за товари або послуги, може мати різні назви: плата (за навчання, квартиру), проценти (за банківський кредит), страховий внесок, гонорар, тариф (плата за електроенергію, користування водою), заробітна плата, комісійні тощо.
Доцільно розглянути такі основні методи ціноутворення:
- собівартість плюс прибуток;
- забезпечення фіксованого обсягу прибутку;
- за рівнем поточних цін;
- за рівнем попиту.
При застосуванні методу ціноутворення за схемою "собівартість плюс прибуток" ціна визначається виходячи з рівня рентабельності та конкурентоспроможності продукції. Норма прибутку встановлюється підприємством самостійно в процентах до собівартості.
Особливість методу забезпечення фіксованого прибутку в тому, що ціна ставиться в жорстку залежність від загальної суми цільового прибутку, яку підприємство передбачає одержати від продажу певного обсягу продукції. Рівень ціни у цьому випадку повинен забезпечувати необхідний прибуток на вкладений капітал.
Метод ціноутворення "за рівнем поточних цін" або "за рівнем конкуренції" полягає в тому, що ціна встановлюється як функція цін конкурентів на аналогічну продукцію. За умов чистої конкуренції ціна встановлюється переважно на рівні поточної ринкової ціни, або з міркувань конкурентної боротьби - дещо нижче неї.
Метод ціноутворення "за рівнем попиту" полягає в тому, що ціна після пробного продажу встановлюється на такому рівні, за якого попит задовольняє продавця. При цьому враховуються умови продажу, супутні послуги та інші. Для стимулювання попиту широко застосовується реклама.
Незалежно від методу встановлення ціни продажу, до її складу необхідно включити податок на добавлену вартість (ПДВ), який обчислюється за ставкою 20% до ціни підприємства.
Студентам необхідно засвоїти ці методи встановлення ціни і вміти застосувати їх на практичних заняттях. Закінчити розгляд питання слід характеристикою ролі держави у регулюванні цін.

Питання до самоконтролю

1. Пояснить для чого складаються калькуляції на продукцію і яка їх роль в управлінні витратами?
2. Поясніть, що є об'єктами калькулювання на підприємстві.
3. Розкрийте що таке калькуляційна одиниця і як вона визначається?
4. Охарактеризуйте які види калькуляцій розробляються на промисловому підприємстві та яке їх призначення?
5. Пояснить у чому полягають сутність, переваги і вади калькулювання за повними витратами?
6. Розкрийте у чому полягають сутність, переваги і вади калькулювання за не повними витратами?
7. Пояснить в якому випадку методи обчислення собівартості продукції за повними і неповними витратами призводять до різної величини операційного прибутку за певний період часу?
8. Розкрийте як обчислюється собівартість одиниці продукції в однопродуктовому виробництві?
9. Розкрийте у чому специфіка і проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві?
10. З'ясуйте методику обчислення прямих витрат за калькулювання.
11. Визначте які можливі бази розподілу загальновиробничих витрат за калькулювання?
12. З'ясуйте позитивні та негативні сторони методики розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників ?
13. З'ясуйте сутність і позитивні сторони методики розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування на основі собівартості машино-години роботи.
14. Пояснить як можна розподілити адміністративні витрати і витрати на збут у разі калькулювання за повними витратами?
15. З'ясуйте можливі методи визначення собівартості окремих продуктів у сукупному (комплексному) виробництві.
16. Визначте як можна визначити орієнтовну собівартість нових виробів на етапі їх розроблення (проектування)?
17. Поясніть динаміку собівартості нових складних виробів на етапі освоєння їх виробництва.
18. Дайте характеристику операційних витрат і витрат, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.
19. За якими економічними елементами поділяють операційні витрати підприємства?
20. Як класифікуються операційні витрати з метою визначення фінансового результату діяльності підприємства?
21. Як класифікуються операційні витрати з метою обґрунтування прийняття економічних рішень підприємства?
22. Які витрати підприємства відносять до змінних? Дайте характеристику поведінки змінних витрат"
23. Які витрати підприємства відносять до постійних?
24. Дайте характеристику поведінки постійних витрат.
25. Що таке беззбитковий або критичний обсяг виробництва? Як він обчислюється?
26. Розкрийте сутність собівартості продукції. Які види собівартості продукції розрізняють?
27. Які існують методи планування собівартості продукції підприємства?
28. Що таке калькуляція собівартості продукції?
29. За якими статтями вона здійснюється?
30. Охарактеризуйте поточні витрати як комплексний економічний показник.
31. За рахунок яких факторів можна досягти економії витрат підприємства?

Тести

1. Про яку функцію ціни йдеться, якщо вона полягає у вираженні в єдиній грошовій формі різних за своєю натуральною формою товарів (послуг):
а) вимірювально-інформаційна функція;
б) розподільна функція;
в) стимулююча функція;
г) регулююча функція.
2. Як класифікують ціни за способом фіксаці:
а) тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі ціни;
б) оптові та роздрібні;
в) тривалі і змінювані;
г) загальнодержавні, місцеві і світові;
д) довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни фактичних угод, ціни пропозицій окремих фірм та розрахункові ціни.
3. Яка стратегія ціноутворення передбачає встановлення порівняно низької ціни на товар з метою залучення якомога більшої кількості покупців і завоювання більшої частки ринку збуту, завдяки чому скорочуються виробничі витрати, і по мірі їх скорочення поступово зменшуються ціни:
а) стратегія «зняття вершків»;
б) стратегія встановлення цін у межах товарного асортименту ;
в) стратегія глибокого проникнення на ринок;
г) стратегія встановлення цін на побічні продукти виробництва;
д) стратегія встановлення цін зі знижками.

4. Яка з наведених нижче стратегій встановлення цін за географічною ознаці відповідає визначенню: «підприємство встановлює єдину ціну з включенням однієї тієї ж суми транспортних витрат незалежно від місцезнаходження покупця:
а) встановлення цін за місцем походження товару;
б) встановлення єдиної ціни з включенням витрат з доставки;
в) встановлення зональних цін;
г) встановлення цін відносно до базового пункту;
д) встановлення цін із прийняттям на себе витрат з доставки.

5.Маркетингова товарна політика – це :
а) комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми;
б) комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми;
в) напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.

6. Цінова політика - це:
а) комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми;
б) комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми;
в) напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.

7.Цінова стратегія-це:
а) комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми;
б) комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми;
в) напрям дій фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.

8.До операційних належать витрати підприємства, пов'язані:
а) з доставкою покупцям продукції;
б) зі сплатою дивідендів акціонерам підприємства;
в) з нарахуванням заробітної плати адміністративному персоналу;
г) з оплатою за спожиту на технологічні цілі електроенергію.

9 До витрат, пов'язаних з фінансовою діяльністю підприємства, належать:
а) сплачені рахунки постачальників сировини;
б) сплачені відсотки по отриманих короткострокових позиках;
в) придбання цінних паперів фондового ринку;
г) оплачені послуги рекламної компанії.

10. Що входить до складу цехової собівартості:
а) адміністративні витрати;
б) витрати на оплату праці основних робітників;
в) витрати на опалення виробничого корпусу;
г) витрати сировини та матеріалів.

11. До складу виробничої собівартості належать:
а) витрати на оплату праці основних робітників з нарахуваннями на неї;
б) орендна плата за приміщення виробничого корпусу;
в) витрати на спожиту в загальногосподарських цілях електроенергію;
г) витрати сировини і матеріалів.

12. Які витрати підприємства не включаються до виробничої собівартості:
а) заробітна плата основних робітників з нарахуваннями на неї;
б) амортизація виробничого обладнання;
в) витрачена сировина і матеріали;
г) витрати на збут продукції.

13. Вкажіть статті калькуляції собівартості продукції:
а) заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу;
б) сировина і матеріали;
в) витрати на орендну плату за основні засоби;
г) позавиробничі витрати.

14. Назвіть статтю калькуляції собівартості продукції, яка відображає прямі витрати:
а) витрати на утримання й експлуатацію обладнання;
б) витрати сировини та матеріалів;
в) загальнозаводські витрати;
г) витрати на освоєння та підготовку виробництва.

15. Калькулювання собівартості продукції - це:
а) процес обчислення собівартості одиниці продукції;
б) обчислення загальної суми витрат підприємства;
в) розподіл витрат підприємства за видами його діяльності;
г) розподіл накладних витрат за видами продукції.

16. Які витрати не належать до прямих:
а) сировина і матеріали;
б) заробітна плата основних виробничих робітників;
в) витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;
г) витрати на підготовку та освоєння виробництва.

17. Виберіть у наведеному переліку економічні елементи витрат підприємства:
а) амортизаційні відрахування;
б) відрахування на соціальні потреби;
в) енергія, спожита на технологічні цілі;
г) витрати на оплату праці.

18. Основним об'єктом калькулювання на виробничому підприємстві є:
а) внутрішні транспортні послуги;
б) ремонтні роботи;
в) продукція, що виготовляється для продажу на ринку;
г) інструмент власного виробництва;
д) контролінгові операції.

19. У разі визначення собівартості продукції за виробничими витратами операційний прибуток обчислюється як різниця між: доходом від продажу і:
а) собівартістю виготовленої продукції;
б) собівартістю виготовленої продукції та адміністративними витратами;
в) собівартістю виготовленої продукції та витратами на збут;
г) собівартістю реалізованої продукції та витратами на збут;
д) собівартістю реалізованої продукції, адміністративними витратами і витратами на збут.

20. В однопродуктовому виробництві з коротким виробничим циклом собівартість одиниці продукції визначається:
а) діленням усіх витрат за певний період на обсяг виробництва продукції за цей же період;
б) безпосереднім обчисленням прямих витрат і розподілом за певною базою непрямих витрат;
в) розподілом усіх витрат пропорційно кількості машино-годин;
г) розподілом усіх витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників;
д) розподілом усіх витрат пропорційно цінам продажу продуктів.

21. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників за умов різного рівня механізації робіт призводить до:
а) заниження собівартості трудомістких виробів;
б) завищення собівартості трудомістких виробів;
в) точного розподілу зазначених витрат;
г) завищення собівартості машиномістких виробів;
д) заниження собівартості машиномістких виробів.

22. У сумісному (комплексному) виробництві внаслідок виконання одного технологічного процесу одержують два кінцевих продукти: один — рідина, другий — газ. Спільні витрати на виготовлення цих продуктів можна розподілити між: ними пропорційно:
а) обсягу продукції в натуральному вимірі;
б) обсягу продукції в цінах продажу;
в) обсягу продукції в нормо-годинах;
г) зарплаті основних робітників;
д) матеріальним витратам.

23. Найобгрунтованішим методом обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції у багатопродуктовому виробництві є їх розподіл пропорційно:
а) основній зарплаті виробничих робітників;
б) прямим витратам;
в) кошторисним ставкам витрат на одну машино-годину;
г) трудомісткості продукції;
д) прямим матеріальним витратам.

24. У разі визначення собівартості одиниці продукції в однопродуктовому виробництві загальновиробничі витрати обчислюються:
а) пропорційно основній зарплаті виробничих робітників;
б) за кошторисними ставками на одну машино-годину;
в) пропорційно прямим матеріальним витратам;
г) шляхом ділення їх кошторису на кількість виробів;
д) пропорційно трудомісткості продукції.

25. У період освоєння виробництва нових складних виробів їх собівартість:
а) знижується рівномірно (лінійно) в міру зростання кількості виробів від початку їх освоєння;
б) знижується на ту саму відносну величину за подвоєння кількості виробів від початку їх освоєння;
в) рівномірно підвищується;
г) залишається незмінною;
д) не має певної закономірності динаміки.

26. Попроцесний метод визначення фактичної собівартості продукції застосовується у виробництві:
а) індивідуальному;
б) одностадійному;
в) багатостадійному;
г) потоковому;
д) непотоковому.

27. Метод визначення фактичної собівартості продукції за замовленням застосовується у виробництві:
а) масовому;
б) серійному;
в) індивідуальному;
г) потоковому;
д) сукупному (комплексному).

28. Агрегатний метод – передбачає, що:
а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;
б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;
в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;
г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;
д) правильними є всі попередні відповіді.

29. Баловий метод – передбачає, що:
а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;
б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;
в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;
г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;
д) правильними є всі попередні відповіді.

30. Кореляційний метод – передбачає, що:
а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;
б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;
в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;
г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;
д) правильними є всі попередні відповіді.

31. Метод питомих витрат – передбачає, що:
а) собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів;
б) ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість;
в) питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який засвоєний виробництвом помножається на параметр нового виробу ;
г) дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів;
д) правильними є всі попередні відповіді.

32. Структура собівартості – це:
а) процедура обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей;
б) співвідношення окремих елементів витрат, які виражені у відсотках до загальної їх суми;
в)своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції.

33. Під калькуляцією собівартості продукції розуміють:
а) співвідношення окремих елементів витрат, які виражені у відсотках до загальної їх суми;
б) процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей;
в)своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції.

34. До змінних витрат відносять:
а) витрати, пов’язані з реалізацією продукції (маркетинг, реклама тощо);
б) матеріальні витрати;
в) амортизаційні відрахування.

35. Виробнича собівартість продукції включає:
а) цехову собівартість і загальногосподарські витрати;
б) витрати цеху на виробництво продукції;
в) витрати підприємства на виробництво і збут продукції.

36. Класифікація витрат за калькуляційними статтями необхідна для:
а) визначення ціни виробу;
б) складання кошторису витрат на виробництво;
в) калькулювання витрат на одиницю конкретного виду продукції;

37. Чи зміниться собівартість продукції за умовою збільшення обсягів її виробництва (за іншими рівними умовами):
а) не зміниться;
б) зросте;
в) зменшиться.

38. Собівартість продукції - це:
а) грошовий вираз вартості товару;
б) грошова форма витрат на підготовку виробництва і виготовлення продукції в) поточні витрати на виробництво продукції і збут.

39. Залежно від зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяються на:
а) прямі та непрямі;
б) постійні та змінні;
в) пропорційні та непропорційні;
г) елементні та комплексні.


Бібліографічний список до теми
18, 30, 33, 40, 43, 45, 51, 53

Тема 14. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про сутність та відмінність між показниками фінансово-економічних результатів діяльності підприємства; динаміку та шляхи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей господарства України; підходи до оцінки загального фінансово-економічного стану підприємства; методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва, господарської діяльності підприємства.

План вивчення теми
1. Зміст та форми фінансової діяльності підприємств
2. Показники фінансових результатів діяльності підприємства, їх сутність та відмінність.
3. Рентабельність, динаміка та шляхи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей господарства України.
4. Оцінка загального фінансово-економічного стану підприємства
5. Система показників ефективності виробничо-господарської та комерційної діяльності, її характеристика.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства тощо.
Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства, які студентам необхідно знати досконально.
Вивчення другого питання теми доцільно розпочати з розгляду таких понять: прибуток і дохід, розібрати їх сутність та виділити відмінність між ними, обґрунтувати, чому їх вважають головними показниками фінансових результатів діяльності підприємства.
Загальновідомо, що на короткострокову та довгострокову платоспроможність підприємства впливає його можливість отримувати прибуток. В цьому зв'язку необхідно здійснити аналіз прибутковості діяльності підприємства за показником рентабельності, який є якісним аспектом ефективності його роботи.
На основі вивчення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» слід скласти типову схему використання прибутку підприємства. Доцільно навести приклади використання прибутку будь-якого підприємства.
Необхідно відзначити, що коли прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства, то рентабельність є відносним показником ефективності роботи підприємства. При цьому слід розрізняти:
- рентабельність виробничих фондів;
- рентабельність сукупних активів;
- рентабельність власного капіталу;
- рентабельність продукції;
- рентабельність певного виробу.
Показник рентабельності продажів (RП) характеризує, який прибуток з однієї гривні продажів отримує підприємство. Він розраховується за формулою (2.23):


(2.23)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:

 

Показник рентабельності активів (RА) характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує наявні активи для отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Він обчислюється за формулою (2.24):


(2.24)

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 

Показник рентабельності капіталу (RК) характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу. Він визначається як співвідношення чистого прибутку та середньорічної вартості власного капіталу і розраховується за формулою (2.25):

(2.25)


тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 

За результатами розрахунків цього розділу студенти повинні здійснити ґрунтовні пояснення тенденцій фінансового стану підприємства та зробити пропозиції щодо поліпшення поточного стану речей.
До семінарського заняття студентам необхідно скласти «Схему шляхів підвищення рентабельності».
Фінансовий стан підприємства істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу. При цьому слід звернути увагу на всю обліково-звітну інформацію для аналітичної оцінки фінансово-економічного стану підприємства та з’ясувати, що таке фіксовані й поточні активи, особливості балансу підприємств України і його трансформацію у порівняльну з балансами зарубіжних країн форму.
Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства.
Ці співвідношення характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та ділової активності підприємства.
Студентам необхідно засвоїти і вміти застосувати на практичних заняттях показники, які характеризують фінансовий стан підприємства.
Аналіз із використанням фінансових коефіцієнтів складається із 6 частин:
1. Операційного аналізу.
2. Аналізу операційних витрат.
3. Аналізу управління активами.
4. Аналізу ліквідності.
5. Аналізу довгострокової платоспроможності.
6. Аналізу прибутковості.
Операційний аналіз передбачає розрахунок коефіцієнта росту валових продажів (kРВП), коефіцієнта валового доходу (kВД), коефіцієнта операційного прибутку (kОП), коефіцієнта чистого прибутку (kЧП) за формулами


(2.26)
тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники:

 



(2.27)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:

 


(2.28)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:

 



(2.29)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:

 


Аналіз операційних витрат передбачає розрахунок коефіцієнта собівартості реалізованої продукції (kВС), коефіцієнта витрат на реалізацію та управління (kВРУ), коефіцієнта фінансових витрат та витрат від участі в капіталі (kФВ) за формулами:

(2.30)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:

 



(2.31)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:

 

 



(2.32)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:


Аналіз управління активами передбачає розрахунок коефіцієнтів оборотності активів (kОА), оборотності необоротних активів (kНА), оборотності чистих активів (kЧА), оборотності дебіторської заборгованості (kДЗ), середнього періоду погашення (періоду інкасації) дебіторської заборгованості (ТДЗ), оборотності запасів по реалізації (kЗР), оборотності запасів по собівартості (kЗС), оборотності кредиторської заборгованості (kКЗ), середнього періоду погашення кредиторської заборгованості (ТКЗ) за наступними формулами .


(2.33)

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 


(2.34)

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 


(2.35)


тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:


(2.36)

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 



(2.37)


(2.38)

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 


(2.39)

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 


(2.40)

тобто за даними форми 1 та форми 2 слід підставляти наступні показники:

 



(2.41)

Аналіз ліквідності підприємства вказує на його спроможність перетворити актив на грошові кошти швидко і без втрат ринкової вартості. Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов'язань – короткострокової кредиторської заборгованості. При оцінці ліквідності розраховують 3 коефіцієнти:
1. Коефіцієнт покриття.
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.
Коефіцієнт покриття (коефіцієнт поточної ліквідності) (kП) дає загальну оцінку ліквідності активів, вказуючи на те, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Він розраховується за формулою:


(2.42)

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні показники:

 


Коефіцієнт швидкої ліквідності (так званий коефіцієнт «лакмусу») (kШЛ) на відміну від попереднього вказує на якість використання оборотних активів. Він розраховується за формулою :


(2.43)

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні показники:

 


Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kАЛ) показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашеною негайно. Він розраховується за формулою :


(2.44)

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні показники:

 


Для оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства слід також розрахувати чистий робочий капітал підприємства (РК). Його наявність свідчить про те, що підприємство спроможне не тільки сплатити поточні борги, але й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування найбільш прибуткових видів діяльності. Він розраховується за формулою:


(2.45)

тобто за даними форми 1 для його обчислення слід підставляти наступні показники:


Аналіз довгострокової платоспроможності характеризує фінансову стійкість підприємства на перспективу з позицій структури коштів, залежністю підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. При цьому аналізі використовують наступні коефіцієнти:
1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.
2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу.
3. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу.
4. Коефіцієнт забезпечення по кредитах.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії) (kВК) визначає питому вагу коштів власників підприємства в загальній сумі засобів, вкладених в майно підприємства. Він характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів і розраховується за формулою:


(2.46)

тобто за даними форми 1 слід підставляти наступні показники окремо для початку звітного періоду, окремо для його закінчення:

 


Коефіцієнт концентрації залученого капіталу (kЗК) доповнює попередній коефіцієнт, оскільки їх сума повинна дорівнювати одиниці. Він характеризує питому вагу залучених коштів в загальній сумі засобів, вкладених в майно підприємства, і розраховується за формулою:


(2.47)

тобто за даними форми 1 слід підставляти наступні показники окремо для початку звітного періоду, окремо для його закінчення:

 

 


Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (kЗВ) дає узагальнену оцінку фінансової стійкості підприємства. Він розраховується за формулою:


(2.48)
тобто за даними форми 1 слід підставляти наступні показники окремо для початку звітного періоду, окремо для його закінчення:

 

 


Коефіцієнт забезпечення по кредитах (коефіцієнт покриття процентів) (kКРЕД) дає можливість оцінити потенційну можливість підприємства погасити зовнішні запозичення. Він вказує на ступінь захищеності кредиторів від несплати процентних платежів і обчислюється за формулою:


(2.49)

тобто за даними форми 2 слід підставляти наступні показники окремо для звітного, окремо для попереднього років:


При вивченні теми “Банкрутство і ліквідація підприємства” необхідно користуватися Законами України “Про внесення змін в Закон України “Про банкрутство” та “Про відтворення платоспроможності боржника або визначенні його банкрутом ”. Студент повинен вміти класифікувати чинники, що можуть призвести до банкрутства фірми, виділивши його причини і симптоми, а також проаналізувати масштаби і тенденції банкрутства підприємств в Україні. Після вивчення цього матеріалу слід обговорити конкретні форми ліквідації підприємств-банкрутів, застосовувані в Україні, а саме:
- фізичне припинення діяльності;
- розпродаж майна “з молотка”;
- перепрофілювання діяльності зі зміною власника.

Питання для самоконтролю
1. Чому прибуток і дохід є основними показниками фінансових результатів діяльності підприємства?
2. Проаналізуйте сутність та відмінність між прибутком і дохідністю.
3. Охарактеризуйте джерела формування загальної величини прибутку (доходу) підприємства.
4. Складіть типову схему використання прибутку підприємства. Наведіть приклад.
5. Наведіть приклади рівня прибутковості підприємств різних галузей економіки України.
6. Дайте загальну характеристику рентабельності ресурсів, продукції, виробництва.
7. Покажіть динаміку та проаналізуйте шляхи підвищення рентабельності на підприємствах різних галузей господарства України.
8. Обґрунтуйте важливість оцінки фінансово-економічного стану підприємства.
9. Охарактеризуйте методичні підходи до оцінки загального фінансово-економічного стану підприємства.
10. Проаналізуйте економічну сутність вимірювання ефективності виробництва.
11. Охарактеризуйте загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва.
12. Наведіть змістовну характеристику видів ефективності:
- за наслідками - економічної і соціальної;
- за місцем отримання ефекту – локальної та народногосподарської;
- за ступенем збільшення ефекту – первісної та мультиплікаційної;
- за метою визначення - абсолютної та порівняльної.
13. Охарактеризуйте систему показників ефективності виробництва.
14. Доведіть необхідність вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.
15. Зробіть оцінку соціальної ефективності діяльності підприємства.
16. Наведіть класифікацію чинників зростання ефективності виробництва.
17. Покажіть розподіл внутрішніх чинників на «тверді» та «м’які».
18. Охарактеризуйте зовнішні чинники зростання ефективності виробництва.
19. Назвіть документацію, яку необхідно зберігати компанії для підтримання хорошої репутації.
20. Назвіть основні документи, необхідні для всіх записів у розрахунковій системі.
21. Назвіть заходи, які необхідно провести фірмі, щоб дебітори прискорили оплату.
22. Вкажіть шляхи визначення рівня рентабельності.
23. Назвіть єдиний фінансовий критерій, який найбільше визначає виживання компанії.
24. За яких умов компанія змогла б допомогти дебіторам поліпшити своє становище?

Тести

1. Прибуток - це:
а) частина виручки, яка залишається після віднімання усіх витрат на виробничу та комерційну діяльність;
б) частина виручки без урахування усіх витрат на виробничу діяльність.

2. Різниця між виручкою та матеріальними витратами у собівартості реалізованої продукції - це:
а) дохід від реалізації продукції;
б) дохід від реалізації матеріальних цінностей;
в) прибуток від реалізації продукції.

3. Валовий дохід включає:
а) прибуток від реалізації продукції;
б) прибуток від реалізації майна;
в) прибуток від реалізації продукції та майна.

4. Прибуток від реалізації продукції розраховується:
а) як різниця між обсягом реалізованої продукції та її виробничою частиною собівартості;
б) як різниця між обсягом реалізованої продукції та повною собівартістю.

5. До доходів від позареалізаційних операцій підприємства належать :
а) доходи від реалізації нематеріальних активів;
б) доходи від пайової участі у діяльності спільних підприємств;
в) доходи від реалізації наднормованих товарно-матеріальних цінностей;
г) усі відповіді правильні.

6. До доходів від невиробничої діяльності підприємства належать ... :
а) доходи від реалізації нематеріальних активів;
б) доходи від пайової участі у діяльності спільних підприємств;
в) доходи від реалізації наднормованих товарно-матеріальних цінностей;
г) усі відповіді правильні.

7. Дохід, який отримує підприємства від задачі майна в оренду, є :
а) доходом від реалізації продукції, робіт, послуг;
б) доходом від реалізації матеріальних цінностей і майна;
в) доходом від позареалізаційних операцій;
г) усі відповіді правильні.

8. Прибуток – це ... :
а) виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат;
б) частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність;
в) виручка від підприємницької діяльності;
г) дохід підприємства.

9. Основною умовою одержання підприємством певної суми прибутку є:
а) перевищення доходів над витратами;
б) здійснення господарської діяльності в певному обсязі;
в) задоволення попиту.

10. Прибуток від реалізації продукції – це ... :
а) виручка від реалізації продукції;
б) грошове вираження вартості товару;
в) різниця між обсягом реалізованої продукції у вартісному вираженні (без ПДВ та акцизу) та її повною собівартістю;
г) чистий прибуток підприємства;
д) витрати на виробництво реалізованої продукції.


11. Рентабельність – це ... :
а) частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства;
б) відносний показник ефективності діяльності підприємства;
в) різниця між виручкою та прямими витратами;
г) абсолютний показник ефективності діяльності підприємства;
д) відношення валових витрат на виробництво до обсягу товарної продукції.

12. Рентабельність підприємства – це ... :
а) одержуваний підприємством прибуток;
б) відносна дохідність або прибутковість, що вимірюється у відсотках до витрат коштів або капіталу;
в) відношення прибутку до середньої вартості основних фондів та оборотних коштів;
г) балансовий прибуток на 1 грн. обсягу реалізованої продукції;
д) відношення прибутку до ціни виробу.

13. Рентабельність окремих видів продукції обчислюється як ... :
а) відношення прибутку, що включається в ціну виробу, до ціни виробу;
б) відношення прибутку від реалізації до виручки від реалізації;
в) відношення балансового прибутку до середньої вартості майна підприємства;
г) відношення балансового прибутку до середньої вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

14. Рентабельність продукції визначається як ... :
а) співвідношення балансового прибутку та обсягу реалізації продукції;
б) співвідношення прибутку від реалізації продукції та виручки від реалізації (без ПДВ та акцизу);
в) співвідношення балансового прибутку та середньої вартості майна підприємства;
г) співвідношення балансового прибутку та середньої вартості основних фондів та оборотних коштів.

15. Рентабельність сукупних активів характеризує ... :
а) ефективність використання оборотних коштів;
б) ефективність використання основних фондів підприємства;
в) ефективність використання всього наявного майна підприємства;
г) ефективність використання активів підприємства, створених за рахунок власних коштів.

16. Рентабельність виробничих фондів підприємства визначається як :
а) відношення загального прибутку підприємства до середньої величини активів балансу підприємства;
б) відношення чистого прибутку до власного капіталу підприємства;
в) відношення загального прибутку підприємства до середньорічної вартості основних виробничих фондів та оборотних коштів;
г) відношення загального прибутку підприємства до величини сукупних активів.

17. Рентабельність власного капіталу – це ... :
а) відношення балансового прибутку до власного капіталу;
б) відношення чистого прибутку до власного капіталу;
в) відношення валового прибутку до власного капіталу;
г) відношення прибутку (до сплати процентів по кредитах) до власного капіталу.

18. Коефіцієнт фінансового лівериджу – це ... :
а) співвідношення стороннього та власного капіталу;
б) співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості;
в) співвідношення поточних активів і поточних зобов’язань;
г) усі відповіді неправильні.

19. Довгострокові зобов’язання – це зобов’язання, які погашаються не раніше як:
а) через 6 місяців;
б) через рік і більше;
в) через 3 роки;
г) через 5 років.

20. Коефіцієнт термінової ліквідності – це відношення ... :
а) поточних активів високої ліквідності до короткострокових зобов’язань;
б) чистого прибутку до власного капіталу;
в) валового прибутку до короткострокових зобов’язань;
г) усі відповіді неправильні.


21. Середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями – це:
а) відношення дебіторської заборгованості до обсягу продажів за розрахунковий період;
б) відношення добутку дебіторської заборгованості та кількості календарних днів у розрахунковому періоді до обсягу продажів за розрахунковий період;
в) відношення дебіторської заборгованості до обсягу кредиторської заборгованості;
г) усі відповіді неправильні;
д) правильні відповіді „а” і „б”.

22. Ефективність виробництва є синонімом ... :
а) продуктивності системи;
б) продуктивності комплексу;
в) ефективності комплексу;
г) усі відповіді неправильні.

23. Скорочення тривалості робочого тижня – це ... :
а) економічний ефект;
б) екологічний ефект;
в) гуманітарний ефект;
г) соціальний ефект;
д) усі відповіді неправильні.

24. Показником, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів), є ... :
а) показник ефективності застосовуваних ресурсів;
б) показник ефективності споживаних ресурсів;
в) показник частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва;
г) усі відповіді неправильні.

25. Відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів є ... :
а) показником загальної рентабельності виробництва;
б) показником рентабельності активів;
в) показником рентабельності основних фондів;
г) іншим показником.

26. Ефективність виробничо-господарської діяльності характеризує ... :
а) рівень прибутковості виробництва;
б) показники фінансової стійкості;
в) ступінь використання трудових ресурсів;
г) рівень поточних витрат на виробництво;
д) правильні відповіді „а” і „в”;
е) усі відповіді правильні.

27. Поняття „обліковий відсоток” відноситься до ... :
а) процентної ставки;
б) ставки дисконту;
в) відсотка інфляції у дисконтній ставці;
правильна відповідь відсутня.

28. Найкращих результатів підприємство може досягти за рахунок ... :
а) оптимізації витрат на виробництво;
б) мінімізації витрат на виробництво;
в) правильні відповіді обидві.

29. Оптимальними вважаються витрати на виробництво та реалізацію продукції, які забезпечують ... :
а) беззбиткове виробництво продукції;
б) отримання максимального прибутку;
в) отримання граничного доходу;
г) усі відповіді правильні.

30. Процес виробництва на підприємстві здійснюється при взаємодії таких чинників:
а) засобів праці та персоналу;
б) предметів праці, персоналу та засобів праці;
в) продуктивної системи, засобів праці та робочої сили.

31. Родовою ознакою ефективності може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства ... :
а) з найбільшим результатом;
б) з найменшими витратами часу;
в) з найменшими витратами суспільної праці;
г) правильні відповіді „а” і „б”;
д) правильні відповіді „б” і „в”.

32. Визначити ситуацію: Σ Прибутків = Σ Витрат (П=0):
а) самооплатність;
б) самофінансування;
в) збиток;
г) вірної відповіді не має.

33. Визначити ситуацію: Σ Прибутків ≤ Σ Витрат (П≤0):
а) самооплатність;
б) самофінансування;
в) збиток;
г) вірної відповіді не має.


34. Визначити ситуацію: Σ Прибутків ≥ Σ Витрат (П≥0):
а) самооплатність;
б) самофінансування;
в) збиток;
г) вірної відповіді не має.

35. Як називають витрати, що змінюються з ростом виручки:
а) умовно-постійні;
б) умовно - змінні;
в) нормовані;
г) ненормовані.

36. Як підрозділяють витрати в залежності від зміни виручки:
а) умовно-постійні й умовно - змінні;
б) нормовані й ненормовані;
в) витрати виробництва, обігу та споживання;
г) вірної відповіді не має.

37. До яких видів витрат відносять витрати на утримання помешкань:
а) умовно-постійні;
б) умовно - змінні;
в) нормовані ;
г) ненормовані.

38. Що характеризує коефіцієнт оборотності товарних запасів у днях:
а) кількість оборотів, що здійснюється товарним запасом за визначений період часу;
б) тривалість одного обороту;
в) коефіцієнт завантаження;
г) рентабельність оборотних коштів.

39. Як змінилася середня сума оборотних коштів, якщо оборотність оборотних коштів у базисному періоді складала 21 раз, у звітному – 18 разів, а виторг незмінним:
а) збільшилася;
б) зменшилася ;
в) не змінилася.

40. Як змінилася оборотність товарних запасів, якщо вона в базисному періоді складала 26 днів, а в звітному – 32 дня:
а) збільшилася;
б) зменшилася ;
в) не змінилася.

41. Як змінився виторг, якщо оборотність оборотних коштів у базисному періоді склала 28 раз, у звітному – 25 днів, а середня сума оборотних коштів не змінилася:
а) збільшилася;
б) зменшилася ;
в) не змінилася.

42. Як зміниться оборотність товарних запасів за визначений період, якщо виторг зменшиться, а середні товарні запаси залишаться незмінними:
а) уповільниться;
б) прискориться ;
в) не зміниться.

43. Як змінилася оборотність оборотних коштів, якщо у базисному періоді вона складала 12 раз, а в звітному – 9 разів за період:
а) уповільнилася;
б) прискорилася ;
в) не змінилася.

44. Як зміниться оборотність оборотних коштів за визначений період, якщо їхня середня сума зменшиться, а виторг залишиться незмінним:
а) уповільниться;
б) прискориться ;
в) не зміниться.


Бібліографічний список до теми
18, 43, 45, 49, 50, 51, 53

Тема 15. Економічна безпека та антикризова діяльність

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про інструменти управління економічною безпекою підприємства і шляхи його виходу з економічної кризи.

План вивчення теми

1. Інструменти управління економічною безпекою підприємств.
2. Комерційна таємниця, як фактор економічної безпеки підприємства.
3. Шляхи виходу підприємства з економічної кризи.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивчанні питань теми насамперед треба визначити головні терміни:
- економічна безпека
- кризова ситуація
- комерційна таємниця
- недобросовісна конкуренція
- захисна і наступальна тактика виходу з економічної кризи
- екосесент
Серед різноманітних наукових напрямків існує наука про економічну безпеку підприємств - екосесент (economic security of enterprise). Екосесент - це наука про економічний стан підприємства, стійкий проти зовнішніх та внутрішніх змін фінансово-господарського середовища, не віднесених до форс-мажорних обставин.
При вивченні першого питання студентам слід дати характеристику зовнішніх та внутрішніх загроз економічній безпеці підприємств. До перших слід віднести діяльність зарубіжних фірм, спрямовану на просякнення в економіку держави організованих злочинних формувань та їх капіталу, введення інституту економічних санкцій проти окремої держави та інші.
Внутрішні загрози економічній безпеці суб’єктів господарювання складаються із:
- зростання економічної злочинності;
- поширення масштабів корупції в органах державної влади та їх прямого втручання у фінансово-господарську діяльність фірм;
- неудосконаленої системи захисту промислових секретів і наукових таємниць;
- розвитку негативних тенденцій у сфері приватизації;
- недобросовісної конкуренції.
Причиною краху фірм можуть бути помилки в оцінці валютних ризиків, кон’юнктурних прогнозів, а також неправомірні дії філій, які укладають угоди від імені фірми.
Криза неплатежів не тільки підриває економічну безпеку підприємств, але і зупиняє будь-яке виробництво.
При розгляді проблеми економічної безпеки студентам важливо знайти ті інструменти, які дозволять підприємству впевнено відчувати себе у ринковій стихії. До них відноситься робота за визначеними правилами та економічна грамотність менеджерів.
Економічна безпека підприємств залежить, насамперед, від його виробничого потенціалу. Важливе значення має також існуюча на підприємстві система управління.
З метою підвищення економічної безпеки вітчизняним суб’єктам господарювання було б корисно впровадити британський досвід регулярного інформування колективу працівників про основні показники діяльності за певний період. Така практика має позитивні результати, оскільки мова йде про добробут кожного.
Рушійною силою економічної безпеки є конкуренція. В умовах конкуренції підприємство корегує свою діяльність, беручи за зразок кращий вітчизняний та зарубіжний досвід. Але слід визначити, що це не відноситься до недобросовісної конкуренції у всіх її різноманітних формах.
Розглядаючи друге питання, студенти повинні засвоїти, що комерційна таємниця є засобом захисту від недобросовісної конкуренції і забезпечення економічної безпеки підприємства.
Слід визначити основні положення комерційної таємниці:
- це будь-яка ділова інформація, що має дійсну або потенційну цінність для підприємства з комерційних питань, витік якої може завдати шкоди підприємству;
- вона не є загальновідомою або загальнодоступною на законних підставах, тому фірмою здійснюються належні заходи для збереження її конфіденційності;
- ця інформація не є державним секретом (поняття державної таємниці визначено Законом України “Про державну таємницю” від 21.04.94 р.) і не захищається авторськими правами;
- ця інформація не стосується негативної діяльності підприємства, яка може завдати шкоди суспільству (наприклад, порушення законів, забруднення навколишнього середовища тощо).
Далі студенту слід звернути увагу на те, що отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця визначають шляхи недобросовісної конкуренції.
Заподіяна шкода може виявитись у таких формах:
- розірвання ділових стосунків з партнерами;
- зрив переговорів, втрата можливостей укладання угод;
- невиконання договірних зобов’язань;
- необхідність проведення додаткових ринкових досліджень та інших заходів, пов’язаних з додатковими фінансовими витратами;
- втрата можливості патентування та продажу ліцензій;
- зниження конкурентоспроможності продукції або обсягів її продажу;
- втрата репутації (іміджу) фірми;
- звільнення спеціалістів підприємства.
Наслідком такої шкоди є зниження рівня економічної безпеки підприємства. Тому, розглядаючи питання про відповідальність за порушення умов збереження комерційної таємниці, слід зазначити, що найчастіше, як міру покарання, призначають позбавлення волі або штраф, а також звільнення з роботи і зобов’язання відшкодувати збитки підприємству.
На завершення вивчання цього питання студентам слід звернути увагу на заходи щодо збереження комерційної таємниці.
При підготовці третього питання треба охарактеризувати реакцію керівництва фірми на економічну кризу, виділивши такі її фази, як шок, оборонний відступ, аналіз кризи, адаптація та зміна поведінки.
Слід зазначити, що кризову ситуацію слід розглядати те тільки як збіг несприятливих обставин, але і як загальну закономірність, властиву ринковій економіці.
Оздоровлення фінансового становища залежить від цільового вибору програми виходу з економічної кризи. Вона повинна містити найбільш ефективні заходи, необхідні конкретному підприємству для виходу з конкретної кризової ситуації.
Вивчання досвіду подолання кризових ситуацій дозволяє виділити дві основі тактики: захисну та наступальну.
Захисна тактика заснована на скороченні всіх витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом, утриманням основних фондів та персоналу, що призведе до скорочення виробництва у цілому. Вона обмежена, як правило, відповідними оперативними заходами: пошуком внутрішніх резервів, ліквідацією збитків, узгодженням справ з кредиторами (відстрочка боргів) та з постачальниками, кадровими змінами.
Студентам слід засвоїти, що більш ефективною є наступальна тактика, пов’язана з проведенням не стільки оперативних, скільки стратегічних заходів. У цьому випадку здійснюється програма завоювання нових ринків збуту, впровадження нових технологій, модернізації виробництва.
При необхідності коригуються основні принципи діяльності підприємства, у зв’язку з чим переглядається виробнича програма, оновлюється номенклатура продукції; використовуються й інші заходи, направлені на підвищення економічної безпеки підприємства.

Питання для самоконтролю

1. Що таке економічна безпека в системі діяльності фірми за ринкових умов господарювання?
2. Обґрунтуйте функціональні цілі економічної безпеки фірми.
3. Що таке комерційна таємниця підприємства? Яким обмеженням вона повинна відповідати?
4. Яку шкоду підприємству може завдати розголошення комерційної таємниці? Які міри покарання призначаються за такі дії?
5. Які заходи слід передбачати для збереження комерційної таємниці?
6. Назвіть основні види тактики оздоровлення фінансового становища підприємства.
7. Яка тактика є найбільш ефективною та чому?
8. Назвіть внутрішні й зовнішні загрози економічній безпеці підприємств та визначте основні інструменти їх подолання.
9. Обґрунтуйте доцільність створення та функціонування служби безпеки фірми за ринкових умов господарювання?

Тести

1. Економічна безпека фірми:
а) це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам;
б) виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на визначення та задоволення потреб у його продукції (послугах) з метою одержання прибутку за допомогою обміну;
в) нова підприємницька філософія, система поглядів на сучасне суспільство і суспільне виробництво, в основу якої покладені соціально-етичні та моральні норми ділового спілкування.

2. Головна мета економічної безпеки фірми полягає в тім:
а) щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування в сучасних умовах і високий потенціал розвитку в майбутньому;
б) щоб гарантувати ефективну організації безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів;
в) щоб гарантувати визначення та досягнення місії та інших цілей підприємства.

3. Служба безпеки фірми за ринкових умов господарювання:
а) створюється з метою захисту відомостей, що вважаються комерційною таємницею даної фірми;
б) запобігання необґрунтованому допуску до відомостей, які становлять комерційну таємницю;
в) виявлення та локалізація можливих каналів відтоку конфіденційної інформації в процесі звичайної діяльності та екстремальних ситуацій;
г) всі відповіді вірні;
д) вірних відповідей немає.

4. Економічна безпека підприємства – це:
а) застосування принципу дотримання критичних строків кредитування, створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків і зборів;
б) вдосконалення систем розрахунків, підвищення продуктивності праці, стимулювання "ресурсного" напрямку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;
в) захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність.

5. Одним із джерел негативного впливу на економічну безпеку підприємства можуть бути:
а) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання;
б) ступінь спрацювання основних виробничих засобів;
в) коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами.

6. До чинників технологічної безпеки підприємства належать:
а) середня зарплата наукового керівника;
б) капіталовкладення;
в) тривалість робочого тижня;
г) введення в дію нових основних виробничих засобів.

7. До шляхів зміцнення ресурсної безпеки підприємства можна віднести:
а) вдосконалення систем розрахунків та підвищення продуктивності праці;
б) створення у структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків та зборів;
в) розвиток соціальної інфраструктури підприємства та підвищення матеріальної відповідальності працівників за результати своєї праці.

8. Соціальну безпеку підприємства можуть характеризувати такі чинники:
а) розмір мінімальної заробітної плати;
б) розмір заборгованості перед кредиторами;
в) можливість заміни та якість ресурсів.

Бібліографічний список до теми
41, 45, 49, 50, 51, 53

Тема 16. Реструктуризація і санація підприємства

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та
систематизація знань про форми
реструктуризації та механізм санації
підприємства

План вивчення теми

1. Система виживання підприємства (організації) та її основні економічні параметри.
2. Характерні риси кризової ситуації на підприємстві.
3. Реструктуризація підприємства (організації) та її можливі форми.
4. Механізм санації, її практика та ефективність.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення теми “Реструктуризація і санація підприємств (організацій)” доцільно розпочати з розгляду проблеми виживання підприємства у ринкових умова господарювання. При цьому слід сконцентрувати увагу на розгляді головних економічних параметрів систем виживання. Далі необхідно надати характеристику кризової ситуації та виділити головні організаційні заходи і необхідні джерела фінансової допомоги задля виживання підприємства і його виходу з кризової економічної ситуації.
Реструктуризація є найбільш радикальним заходом у системі виживання і виходу з економічної кризи, припинення спаду виробництва та його стабілізації. Необхідно розглянути її суттєву характеристику, сконцентрувавши увагу на можливих формах реструктуризації підприємства: конверсії, розукрупненні і диверсифікації виробництва. При цьому слід звернути увагу не тільки на вітчизняний, але і зарубіжний досвід реструктуризації суб’єктів господарювання.
Доцільно навести поняття санації і розглянути її механізм та мету проведення. При вивченні цього питання слід розглянути та обговорити програму санаційних заходів фінансово-економічного характеру. При цьому необхідно схарактеризувати особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств.
На завершення слід звернути увагу на ефективність санації та її результативність.

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте систему виживання підприємства у ринкових умовах господарювання.
2. Виявіть та обґрунтуйте основні економічні параметри системи виживання.
3. Охарактеризуйте головні організаційні заходи і необхідні фінансові кошти задля виживання підприємства, його виходу з кризової економічної ситуації.
4. Чому, з Вашої точки зору, у системі виживання і виходу з економічної кризи головною є реструктуризація підприємства?
5. Охарактеризуйте форми реструктуризації підприємства.
6. Обґрунтуйте важливість таких форм реструктуризації суб’єктів господарювання:
- конверсія;
- розукрупнення;
- диверсифікація.
7. Як відбувається розробка і здійснення програми (бізнес-плану) реструктуризації?
8. Наведіть приклади вітчизняного та зарубіжного досвіду реструктуризації підприємств.
9. Обґрунтуйте сучасне тлумачення механізму санації та цілей її проведення.
10. Розкрийте програму санаційних заходів фінансово-економічного характеру.
11. Розкажіть про особливості державної підтримки проведення санації потенційно конкурентоспроможних підприємств.
12. Покажіть ефективність санації господарюючих суб’єктів в Україні на практиці.
13. Проаналізуйте причини і симптоми прояву банкрутства фірми.
14. Обґрунтуйте визначення зон ризику та покажіть реакцію підприємства на настання кризового фінансово-економічного стану.
15. Наведіть приклад процесу ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілого суб’єкта господарювання.

Тести

1. Основна вимога до підприємств, що підлягають реструктуризації, це .. :
а) підприємство повинно мати складну організаційну структуру;
б) продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту;
в) кризовий стан підприємства.

2. Реструктуризація включає в себе ... :
а) пошук можливості отримання інших джерел доходів;
б) зміну бази оподаткування на підприємстві;
в) реформу кадрової політики;
г) переоформлення юридичних установчих документів.

3. Комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємства, називається ... :
а) стратегією реструктуризації підприємства;
б) програмою реструктуризації підприємства;
в) процедурою реструктуризації підприємства;
г) метою реструктуризації підприємства.

4. Реструктуризація підприємства має бути спрямована насамперед на ... :
а) відновлення конкурентоспроможності підприємства;
б) підвищення конкурентоспроможності підприємства;
в) вихід підприємства на нові ринки збуту продукції;
г) підвищення конкурентоспроможності підприємства.

5. Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує ... :
а) оперативне зниження дебіторської заборгованості;
б) відновлення конкурентоспроможності продукції;
в) суттєве покращення результатів діяльності підприємства;
г) довготермінову конкурентоспроможність підприємства.

6. Реструктуризація підприємства, пов’язана із підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, називається ... :
а) технічною реструктуризацією;
б) економічною реструктуризацією;
в) фінансовою реструктуризацією;
г) управлінською реструктуризацією.

7. Який вид реструктуризації підприємства характеризується процесами комерціалізації або корпоратизації підприємства?
а) організаційно - правова реструктуризація;
б) управлінська реструктуризація;
в) економічна реструктуризація;
г) фінансова реструктуризація.

8. Наступним заходом після занесення підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій є ... :
а) ліквідація підприємства;
б) обґрунтування концепції реструктуризації підприємства;
в) поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства;
г) введення розпорядження майном.

9. Проведення реструктуризації підприємства можливе шляхом ... :
а) об’єднання підприємств із створенням нової юридичної особи;
б) створення холдингової компанії на базі дочірніх підприємств;
в) перепрофілювання підприємства;
г) виділення окремих структурних підрозділів із створенням нових юридичних осіб;
д) усі відповіді правильні.

10. Підрозділ підприємства, для якого освоєння нових ринків є важким, але він має високий ступінь специфічних виробничих знань і технологій і без нього неможлива кооперація і збут на підприємстві, належить до ... :
а) об’єктів, що легко реорганізуються;
б) об’єктів, що потенційно піддаються реорганізації;
в) об’єктів, що важко піддаються реорганізації;
г) об’єктів, що підлягають ліквідації.

11. Підприємство, яке потенційно піддається реорганізації, характеризується:
а) швидким входженням у нові ринки;
б) високою спроможністю освоєння нових ринків;
в) доволі важким освоєнням нових ринків;
г) низькою спроможністю освоєння нових ринків збуту продукції.

12. Підрозділи підприємства з високою конкурентоспроможністю, але низьким рівнем відповідності загальній стратегічній меті ... :
а) ліквідуються;
б) зберігаються й розвиваються;
в) продаються (можливий варіант створення спільного підприємства));
г) зберігаються, із спробою підняти рівень їх конкурентоспроможності.

13. Процес фінансового оздоровлення починається із ... :
а) виявлення та аналізу причин фінансової кризи;
б) визначення цілей санації;
в) розробки програми санації;
г) реалізації плану санації;
д) усі відповіді правильні.

14. При проведенні процесу санації першочергово необхідно сформувати ... :
а) систему санаційних заходів;
б) цілі та стратегією санації;
в) проект санації;
г) бізнес-план санації.

15. Система санаційних заходів розробляється на основі ... :
а) стратегії санації;
б) програми санації;
в) бізнес-плану санації;
г) реалізації плану санації.

16. Система взаємопов’язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи, називається ... :
а) проектом реструктуризації підприємства;
б) стратегією санації;
в) бізнес-планом санації;
г) програмою санації.

17. Нерівномірний розвиток економіки, коливання обсягів виробництва та збуту, значні спади виробництва - це:
а) структурна криза;
б) кризова ситуація;
в) криза виробництва;
г) вірної відповіді немає.

18. Поділ, об’єднання, перехід в іншу форму власності підприємства - це:
а) перетворення;
б) диверсифікація;
в) комбінування;
г) всі відповіді вірні.

19. Оздоровлення фінансового стану підприємства, заснованого на проведенні ресурсозберігаючих заходів та зниженні усіх витрат - це:
а) захисна тактика;
б) наступальна тактика;
в) вірної відповіді немає;
г) всі відповіді вірні.

20. Заходи щодо оздоровлення підприємства не включають:
а) збільшення номенклатури продукції та послуг;
б) перепідготовку персоналу, психологічну переорієнтацію;
в) зміну керівництва;
г) вірної відповіді немає.

21. Складова частина управління кризовим станом та банкрутством підприємства, яка передбачає цільовий вибір найбільш ефективних засобів стратегії і тактики, необхідних для конкретного випадку та конкретного підприємства, називається:
а) санацією;
б) фінансовим оздоровленням підприємства;
в) стимулюванням підприємства;
г) всі відповіді вірні.

22. Кредитори від дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство подають до арбітражного суду письмову заяву з майновими вимогами до боржника протягом:
а) декади;
б) місяця;
в) кварталу;
г) року.

23. До зовнішніх факторів, які мають сильний вплив на діяльність фірми, не відносяться:
а) розгляд і структура потреб населення;
б) ресурси та їх використання;
в) конкуренція;
г) політична стабільність та направленість внутрішньої політики.

Бібліографічний список до теми
8, 21, 22, 24, 25, 30, 32, 33, 34, 35, 36, 38, 47, 50, 57, 59, 61, 62, 63, 64, 65

Тема 17. Банкрутство і ліквідація підприємства

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення, узагальнення та систематизація знань про механізм банкрутства, форми і процес ліквідації підприємства.

План вивчення теми

1. Банкрутство фірми: причини і симптоми його прояву.
2. Процес ліквідації збанкрутілого суб’єкта господарювання, форми ліквідації підприємств в Україні.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні теми “Банкрутство і ліквідація підприємства” необхідно користуватися Законами України “Про внесення змін в Закон України “Про банкрутство” та “Про відтворення платежеспроможності боржника або визначенні його банкрутом”. Студент повинен вміти класифікувати чинники, що можуть призвести до банкрутства фірми, виділивши його причини і симптоми, а також проаналізувати масштаби і тенденції банкрутства підприємств в Україні. Після вивчення цього матеріалу слід обговорити конкретні форми ліквідації підприємств-банкрутів, застосовувані в Україні, а саме:
- фізичне припинення діяльності;
- розпродаж майна “з молотка”;
- перепрофілювання діяльності зі зміною власника.


Питання для самоконтролю

1. Наведіть класифікацію чинників, що сприяють банкрутству фірми.
2. Покажіть масштаби і тенденції банкрутства підприємств в Україні.
3. Як здійснюється управління майном боржника та оцінка можливих наслідків ліквідації збанкрутілих підприємств?
4. Охарактеризуйте конкретні застосовувані в Україні форми ліквідації підприємств-банкрутів.

Тести

1. Питання банкрутства підприємств в Україні регулюються Законом України:
а) „Про банкрутство”;
б) „Про цінні папери і фондову біржу”;
в) Господарчий кодекс України;
г) „Про власність”.

2. Як у Законі Україні „Про банкрутство” вирішується питання щодо вартості застави підприємства-боржника, яка більша за його реальну заборгованість перед партнером:
а) сума перевищення повертається боржникові;
б) уся застава залишається у партнера без урахування її реальної вартості;
в) у законі нічого про це не зазначено.

3. Якщо прибутковість фірми нижча за вартість її капіталу, то ... :
а) ця фірма підлягає ліквідації;
б) ця фірма є банкрутом;
в) це є однією із перших ознак руху до банкрутства даної фірми;
г) ця фірма є прибутковою.

4. Якщо загальна вартість майна менша за загальну суму зобов’язань боржника, то структура балансу є ... :
а) незадовільною;
б) задовільною;
в) ліквідною;
г) високоліквідною.

5. Приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам визначають ... :
а) ціну підприємства;
б) балансову вартість підприємства;
в) величину сукупних активів підприємства;
г) величину сукупних зобов’язань.

6. Якщо ринкова вартість акціонерної компанії нижча за суму зобов’язань кредиторам, то ... :
а) акціонерний капітал компанії збільшується;
б) акціонерний капітал компанії втрачає вартість;
в) платоспроможність акціонерної компанії падає;
г) акціонерна компанія є платоспроможною.

7. Ліквідація фірми є вигіднішою за її експлуатацію, якщо ринкова вартість фірми ... :
а) нижча за ліквідаційну вартість активів;
б) нижча за суму зобов’язань кредиторам;
в) дорівнює сумі сукупних активів фірми;
г) нижча за балансову вартість активів фірми.

8. Юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, є...:
а) відповідачем;
б) банкрутом;
в) боржником;
г) правильна відповідь відсутня.

9. Банкрут – це юридична особа ... :
а) що неспроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів;
б) що неспроможна своєчасно сплатити податки;
в) проти якої порушено справу про банкрутство;
г) боржник, що перебуває у процесі ліквідації.

10. Зниження купівельної спроможності населення є ... :
а) позитивною тенденцією зміни параметрів попиту;
б) негативною тенденцією зміни параметрів попиту;
в) позитивною зміною у конкурентному середовищі;
г) негативною зміною у конкурентному середовищі.

11. Збільшення обсягів продажу товарів-замінників через низькі ціни є одним із симптомів втрачання конкурентного статусу фірми, а саме ... :
а) змін параметрів попиту;
б) змін у конкурентному середовищі;
в) змін параметрів чинників виробництва;
г) ослабленням виробничого потенціалу фірми.

12. Модель Альтмана є ... :
а) трифакторною;
б) чотирьохфакторною;
в) п’ятифакторною;
г) шестифакторною.

13. Якщо значення „Z рахунку” Альтмана дорівнює 1,95, то ступінь імовірності банкрутства підприємства ... :
а) дуже високий ;
б) високий;
в) можливий;
г) дуже низький.

14. Ступінь імовірності банкрутства підприємства високий, якщо значення „Z рахунку” Альтмана ... :
а) нижче 1,8;
б) дорівнює 2;
в) дорівнює 2,8;
г) вище 3;
д) вище 4.

15. При визначенні ступеня ймовірності банкрутства підприємства слід враховувати ... :
а) організаційну структуру підприємства;
б) потреби споживчого ринку;
в) специфіку певної галузі або підгалузі;
г) загальний обсяг виробництва продукції підприємства.

Бібліографічний список до теми

8, 21, 22, 24, 25, 30, 32, 33, 34, 35, 36, 38, 47, 50, 57, 59, 61, 62, 63, 64, 65


3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

МОДУЛЬ I. Економіка підприємства

Змістовий модуль 1
Теоретично - нормативні основи економіки
підприємств

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №1

Тема 2. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:
- поняття підприємства;
- нормативно - правову базу функціонування підприємства;
- юридичні акти, що є законодавчою базою функціонування підприємства;
- класифікацію підприємств та її практичне значення;
- інтеграційні форми підприємств та організацій.

План заняття
1. Поняття підприємства як організаційно відокремленої та економічно самостійної первинної ланки виробничої сфери.
2. Нормативно-правова база функціонування підприємства (організації).
3. Юридичні акти, що є законодавчою базою функціонування підприємства (організації).
4. Класифікація підприємств та її практичне значення.
5. Інтеграційні форми підприємств та організацій.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розкриваючи зміст першого питання семінарського заняття, необхідно розглянути поняття підприємство, мету його створення та особливості функціонування, охарактеризувати загальнофірмові цілі, які повинні відповідати певним вимогам.
Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство, якщо законом не встановлено іншого, діє на підставі статуту.
Мета функціонування підприємства на ринку – задоволення суспільних потреб у певних видах продукції (роботах, послугах) та одержання прибутку.
Підприємство – це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботи або надає послуги) характеризується певними ознаками. Серед них:
- виробничо-технічна єдність:
- організаційно-соціальна єдність:
- фінансово-економічна самостійність.
Найважливішими завданнями підприємств є:
- одержання доходу власником підприємства (державою, приватною особою, акціонерами);
- забезпечення споживачів продукцією підприємства відповідно до ринкового попиту та укладених договорів;
- забезпечення виплати заробітної плати персоналу підприємства, нормальних умов праці та можливостей підвищення професійного рівня працівників;
- створення робочих місць для населення;
- створення та підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існування підприємства;
- охорона довкілля (землі, повітряного та водного басейнів);
- недопущення зриву поставок або випуску неякісної продукції, скорочення обсягів виробництва та зниження доходів підприємства.
До основних функцій виробничого підприємства можна віднести:
- виробничо-технологічні,
- економічні,
- зовнішньоекономічні.
Необхідно знати, що основними законодавчо-нормативними актами, що регулюють діяльність підприємств є:
- Господарський кодекс України;
- Закони України „Про держану реєстрацію юридичних і фізичних осіб – підприємців”, „Про власність”, „Про інвестиційну діяльність”, „Про зовнішьоекономічну діяльність”, „Про оподаткування прибутку підприємств” та ін;
- Державний класифікатор України „Класифікація організаційно-правових форм господарювання”;
- Статут підприємства та колективний договір.
Визначальним законодавчим актом є Господарський кодекс України. Він встановлює, відповідно до Конституції України, правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності. Цей кодекс покликаний забезпечити розвиток підприємництва, зростання ділової активності і підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість.
Структура Господарського кодексу України:
Розділ І. Основні засади господарської діяльності
Розділ II. Суб'єкти господарювання
Розділ III. Майнова основа господарювання
Розділ IV. Господарські зобов'язання
Розділ V. Відповідальність за порушення у сфері господарювання
Розділ VI. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання
Розділ VII. Зовнішньоекономічна діяльність
Розділ VIII. Спеціальні режими господарювання
Розділ IX. Прикінцеві положення
Діяльність підприємства, крім законодавчих актів, також регулюється його статутом і колективним договором.
Статут підприємства – це зібрання обов'язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.
Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.
Установчими документами підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, – статут.
У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, управління підприємством та участі у ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства.
Слід також зазначити, що підприємство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація підприємства проводиться у виконавчому комітеті виборчого органу влади або державній адміністрації за місцем знаходження суб'єкта господарювання.
Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Це може відбутися за рішенням власника (власників), уповноважених ним органів, засновників, а також в окремих випадках – за рішенням суду.

Питання для обговорення

1. Розкрити сутність поняття «підприємство».
2. Підприємство як самостійний суб'єкт господарювання.
3. Визначити: чи є тотожними поняття «підприємство» та «фірма».
4. У чому полягає мета функціонування підприємства на ринку.
5. Визначити мету функціонування підприємства на ринку.
6.Перелічити основні законодавчі акти, що регулюють діяльність підприємств.

Тести
1. Підприємство – це:
а) сукупність виробничих підрозділів, які розташовані на спільній території;
б) організаційно відокремлена й економічно самостійна одиниця виробничої сфери народного господарства;
в) сукупність працівників, які виготовляють певну продукцію;
г) організація, яка має власні основні фонди і виготовляє певний вид продукції.

2. Мета функціонування підприємства на ринку полягає у:
а) задоволенні суспільних потреб у певних видах продукції та одержанні прибутку;
б) насиченні ринку певним видом продукції у максимально можливих обсягах;
в) створенні конкурентного середовища;
г) зменшенні безробіття.

3. Не належать до завдань, які стоять перед підприємствами:
а) забезпечення споживачів продукцією відповідно до ринкового попиту;
б) створення нових робочих місць та виплата заробітної плати працівникам;
в) забезпечення власникові певного рівня доходу;
г) забезпечення належних обсягів експорту продукції.

4. Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:
а) військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, держбезпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, держнотаріату, органів влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;
б) юридичні особи усіх форм власності, які порушили порядок державної реєстрації;
в) військовослужбовці, посадові особи, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, юридичні особи усіх форм власності.

5. До економічних функцій підприємства не належать:
а) калькулювання собівартості та розрахунок ціни на новий вид продукції;
б) реалізація інвестиційного проекту по реконструкції закладів соціальної інфраструктури підприємства;
в) надання консультацій та організація індивідуальних занять з психологом;
г) перехід на карткову систему виплати заробітної плати працівникам підприємства.

6. Основними ознаками підприємства є:
а) фінансово-економічна єдність та правовий статус;
б) виробничо-технічна і територіальна єдність;
в) виробничо-соціальна відокремленість;
г) організаційно – соціальна і виробничо-технічна єдність, фінансово-економічна самостійність.

7. Наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи є ознакою:
а) фінансово-економічної самостійності;
б) форми власності;
в) організаційно – соціальної єдності;
г) способу утворення статутного фонду.

8. Основним законодавчим актом, що регулює діяльність підприємств в Україні, є:
а) Закон України «Про підприємства в Україні»;
б) Господарський кодекс України;
в) ліцензія;
г) колективний договір.


Ключові терміни і поняття

Підприємство – організаційно відокремлена й економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг.
Статут підприємства – зібрання обов'язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.
Функції підприємства – виробничо-технологічна, економічна, зовнішньоекономічна.
Ознаки підприємства – виробничо-технологічна єдність, організаційно-соціальна єдність, фінансово-економічна самостійність.
Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні та трудові відносини.
Засновницький договір – установчий документ повного товариства і командитного товариства.

Питання для повторення

1. Поняття «підприємство», його мета, функції та основні ознаки.
2. Господарський кодекс України, його основні положення.
3. Статут підприємства (організації).
4. Генеральна тарифна угода й колективний договір. Інші правові документи, що регулюють окремі напрямки діяльності підприємства (організації).
5. Проаналізуйте проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності підприємств.
6. Назвіть основні діючі законодавчі акти, що регулюють діяльність підприємств.

Теми для підготовки доповідей

1. Роль підприємства як первинної ланки виробничої сфери і юридичної особи.
2. Проблеми визначення і обґрунтування цілей діяльності підприємства.
3. Значення юридичних актів, що слугують базою функціонування підприємства.
4. Функції управління підприємством, їх адаптація до умов ринкової економіки.
5. Особливості формування загальної структури підприємств різних галузей народного господарства.
Бібліографічний список до семінарського заняття
[61, 44, 52, 49, 3, 10, 25, 26, 28, 6]


СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 2

Тема 4. Структура та управління підприємством

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:
- необхідність і поняття управління суб’єктами господарювання.;
- методи управління;
- сутність і параметри організаційної структури управління підприємством;
- необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями.

План заняття

1. Особливості управління як системи. Об’єктивна необхідність і поняття управління суб’єктами господарювання.
2. Класифікація методів управління. Змістова характеристика економічних, організаційно-розпорядчих і соціально-психологічних методів управління.
3. Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством. Основні типи організаційних структур управління.
4. Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розгляд цієї теми, і першого питання зокрема, слід розпочати з визначення поняття „управління”.
Управління являє собою цілеспрямовану координацію суспільного виробництва.
Управління підприємством є особливим видом діяльності, спрямованої на ефективне функціонування суб'єктів господарювання. При цьому застосовуються різноманітні засоби і методи впливу на усі процеси, що відбуваються на підприємстві.
Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856-1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію й управління, а значить, – і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як «мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом».
Сьогодні у світовій практиці використовують три інструменти управління: ієрархію, культуру і ринок.
Ієрархія передбачає чіткий поділ функцій у керованій системі, підпорядкування управлінських ланок за принципом ієрархічного ланцюга, безумовне виконання «вказівок зверху», пряму відповідальність перед вищою ланкою. Ієрархія є характерною для адміністративно-командної економіки.
Культура як інструмент управління ґрунтується на використанні в процесі впливу на людей системи норм, правил і засад, визнаних суспільством. Саме вони визначають стиль поведінки працівників, ставлення до виконання своїх обов'язків, формують відповідальність за результати роботи.
Ринок як інструмент управління має в основі використання в управлінській діяльності: економічних законів і економічних інтересів суб'єктів господарювання, їх економічної свободи і самостійності.
Практично перелічені інструменти управління використовуються в певному поєднанні, хоча кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі.
Особливе місце управління в ринковій економіці обумовлене тим, що саме воно повинно забезпечити зв'язок, інтеграцію економічних процесів на підприємстві. Управління підприємством пов'язує воєдино його внутрішні резерви і зовнішнє середовище, найбільш суттєвими компонентами якого є: державне регулювання економіки, конкуренція, стан соціального середовища тощо. Управління в такому разі посилює можливості підприємства адаптуватися до середовища, підвищує конкурентоспроможність.
Слід зазначити, що для досягнення будь-якої мети мають бути сформульовані цілі окремих рівнів управління на підприємстві, окремих структурних підрозділів. Такі цілі мають бути взаємоузгодженими між собою.
Цілі діяльності підприємства повинні відповідати таким вимогам:
1) мають охоплювати усі сфери діяльності підприємства;
2) мають періодично переглядатись з метою узгодження внутрішніх можливостей підприємства з мінливими зовнішніми умовами;
3) мають забезпечувати концентрацію ресурсів і зусиль;
4) має бути зв'язок між коротко- і довгостроковими цілями;
5) мають бути функціональними, щоб забезпечити трансформацію цілей вищого рівня у конкретні завдання для нижчих рівнів.
Функції управління:
- вивчення потреб споживачів та закономірностей їхнього формування;
- зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами;
- планування діяльності трудових колективів;
- організація спільної праці всіх суб'єктів виробничого процесу;
- мотивація до спільних погоджених дій;
- контроль за результатами діяльності.
Ці основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. Ігнорування вивчення потреб споживачів, можливостей ресурсного забезпечення їх задоволення, незадовільне планування, слабка мотивація тощо негативно впливають на кінцеві показники діяльності.
Основними характерними рисами сучасного управління є:
- поступова відмова від управлінського раціоналізму;
- розгляд підприємства як цілісної системи;
- застосування ситуаційного підходу до управління;
- необхідність розроблення і реалізації стратегічного управління підприємством;
- визначення необхідності використання інноваційного менеджменту;
- усвідомлення провідної ролі лідера як носія нового господарського мислення;
- визнання соціальної відповідальності управлінця (менеджера) як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми.
Також при вивченні першого питання семінару, студентам необхідно звернути увагу основні принципи управління підприємством.
Принципи управління – це певні засади і правила, якими керуються менеджери в процесі управлінської діяльності. Практично принципи управління реалізуються у сукупності нормативів, правових і моральних норм, соціально–психологічних настанов та ін.
Серед сучасних принципів управління можна виділити:
- чіткий поділ праці
- додержання дисципліни і порядку
- повноваження і відповідальність
- використання мотивації високопродуктивної праці
- забезпечення рівної справедливості для всіх
- впевненість у постійності і стабільності роботи
- дотримання взаємовідносин з працівниками відповідно до ієрархічного ланцюга
- заохочення ініціативи
- цільової сумісності і зосередження
- ефективності управління.
Особливу увагу, при вивченні цієї теми, студентам слід звернути на методи управління.
Методи управління – це способи цілеспрямованого впливу на працівників і виробничі колективи для досягнення поставлених перед ними завдань.
У найзагальнішому вигляді, виходячи із змісту управлінських дій, можна виділити такі групи методів управління:
- економічні
- адміністративно-правові;
- соціально-психологічні.
Економічні методи – це прийоми і способи управління, в основі яких лежить свідоме використання системи економічних законів, економічний розрахунок, економічні інтереси, передбачення економічних результатів від прийнятих рішень, матеріальна заінтересованість і відповідальність працівників.
Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами.
Соціально-психологічні методи управління забезпечують вільний розвиток особистості і колективу, побудову їх діяльності на активній творчій основі. Ці методи спрямовані на створення у колективі нормального морально-психологічного клімату, вони реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив.
Зазначимо, що організаційна структура управління – це взаємовідносини підзвітності учасників управлінського процесу, включаючи лінії владних повноважень, відповідальності за прийняті рішення, число рівнів ієрархи, а також розроблення системи ефективної координації діяльності підрозділів і окремих працівників.
У загальному вигляді, організаційні структури управління підприємством поділяються на дві великі групи залежно від особливостей, які покладено в основу їх побудови:
1) вертикальна структура;
2) департаменталізація.
Особливостями вертикального типу організаційної структури є:
- спеціалізація на виконанні робочих завдань (поділ праці);
- командний ланцюг;
- владні повноваження ( лінійні і дорадчі).
Найбільш розповсюдженими вертикальними організаційними структурами управління підприємством є лінійна і лінійно – штабна, для яких характерними є перелічені вище особливості.
Лінійна – це структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії.
Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівникові спеціальних функціональних служб – штабів, які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення.
Департаменталізація (поділ на відділи) є базою для групування окремих посад у відділи, а відділів – в організацію в цілому. Відповідно до різного використання командного ланцюга в процесі формування відділів виділяють шість основних підходів до розроблення організаційної структури управління підприємством: функціональний, дивізіональний, матричний, командний, мережевий, множинний.
Відповідно до цих підходів розрізняють такі організаційні структури управління підприємством, сформованих за принципом департаменталізації:
- функціональна структура;
- дивізіональна структура;
- матрична структура;
- командна структура;
- мережева структура.
Розглядаючи це питання, необхідно звернути увагу на основні недоліки та переваги кожної з структур управління підприємством.
Розкриваючи зміст останнього питання теми, необхідно зазначити, що окрім внутрішніх органів управління підприємствами, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.
В систему загальнодержавного управління підприємствами в Україні входить:
Президент України, як глава держави в рамках повноважень, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку.
Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.
Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети, комітети та інші установи.
Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.
До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.
Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.

Питання для обговорення
1. Поняття й організація управління діяльністю підприємства.
2. Еволюція концепцій управління підприємством.
3. Сучасні принципи управління підприємством.
4. Загальні функції управління підприємством, їхня характеристика.
5. Вплив методів управління на окремих працівників та колектив у цілому.
6. Характеристика організаційних структур управління підприємством.
7. Переваги й недоліки ієрархічних та адаптивних організаційних структур управління підприємством.
8. Характерні особливості лінійно-штабної та лінійно-функціональної структур управління.
9. Різновиди структур адаптивного типу.
10. Суть і розвиток корпоративного управління в Україні.
11. Вищий орган управління підприємством, його роль та функції.
12. Організаційно-економічна необхідність і змістова характеристика діяльності виконавчого органу управління акціонерним товариством.
13. Склад та діяльність ревізійної комісії.
14. Шляхи вдосконалення механізму управління підприємством.

Тести
1. Управління підприємством – це:
а) особлива форма економічних відносин, що має свою логіку розвитку, зміну і розвиток концепцій;
б) неперервна взаємодія та координація дій персоналу з виконання функцій управління для досягнення мети господарської діяльності;
в) постійний і системний вплив на діяльність його структурних підрозділів для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату.

2. Методи управління – це:
а) способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи в цілому, що необхідні для досягнення цілей підприємства;
б) координація дій виробничого персоналу з виконання його функцій для досягнення мети господарської діяльності підприємства;
в) прийняття нових законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства.

3. Проектна структура управління – це:
а) структура управління комплексним видом діяльності, яка потребує забезпечення безупинного координуючого та інтегруючого впливу при жорстких обмеженнях щодо витрат, термінів і якості робіт;
б) тимчасова структура, яка створюється для вирішення конкретного комплексного завдання (розробки проекту і його реалізації);
в) структура, заснована на відокремленні великих автономних виробничо-господарських підрозділів (відділень, дивізіонів) і відповідних їм рівнів управління з наданням цим підрозділам оперативно-виробничої самостійності і з перенесенням на цей рівень відповідальності за кінцевий фінансовий результат.

4. Процес управління на підприємстві – це:
а) постійна систематична форма економічних відносин структурних підрозділів підприємства, що має свою логіку розвитку;
б) неперервна взаємодія та координація дій персоналу з виконання функцій управління для досягнення мети господарської діяльності;
в) вплив вищого органу управління підприємства на діяльність його структурних підрозділів для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату.

 

5. Корпоративне управління – це:
а) відносини, які впливають на корпоративні права і обов'язки та засвідчують пайову участь у статутному капіталі;
б) система виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю товариства, що відображає баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства в межах норм чинного законодавства;
в) механізм захисту інтересів акціонерів, контролю та регулювання фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

6.У світовій практиці використовуються такі інструменти управління:
а) ієрархія, культура, ринок;
б) політичні мотиви;
в) культура та економічне бачення;
г) демократичний централізм.

7. Якщо успіх фірми залежить від внутрішніх факторів, то концепцію управління нею називають:
а) ординалістичною;
б) раціоналістичною;
в) соціальною;
г) виробничою.

8. Виберіть з переліченого приклад найбільш вдалої, на ваш погляд, стратегічної мети підприємства:
а) зниження витрат на виробництво продукції за рахунок придбання сировини за зниженими цінами;
б) захоплення частини ринку за рахунок банкрутства основних конкурентів;
в) створення потенційних можливостей для майбутнього розвитку підприємства;
г) зміна співвідношення між попитом і пропозицією продукції в даному регіоні.

9. Не належить до функції управління підприємством:
а) вивчення потреб споживачів;
б) забезпечення стабільності політичної й економічної ситуації в державі;
в) планування діяльності підприємства та його окремих підрозділів;
г) контроль за результатами діяльності.

10. З наведених виберіть риси, характерні для сучасного управління:
а) перехід до управлінського раціоналізму;
б) розгляд підприємства як цілісної системи, що не залежить від зовнішніх впливів;
в) застосування ситуаційного підходу до управління;
г) перехід від стратегічного до середньо- і короткострокового планування як однієї з основних функцій управління.

11. Методи управління поділяються на:
а) економічні, адміністративно-правові;
б) соціально-психологічні, правові;
в) економічні, адміністративно-правові, соціально-психологічні;
г) стимулюючі, заборонні, нормативні.

12. До основних рис адміністративно-правових методів не належать:
а) обов'язкове виконання вказівок вищих органів;
б) вплив на керований об'єкт шляхом прямих завдань, розпоряджень, наказів;
в) наділення керівника владними повноваженнями;
г) багатоваріантність виконання вказівок.

13. Залежно від особливостей побудови організаційні структури управління підприємством поділяються на:
а) вертикальна і горизонтальна;
б) внутрішня і зовнішня;
в) вертикальна і департаменталізація;
г) функціональна і лінійна.

14. Зазначені особливості (командний ланцюг, владні повноваження, делегування, норма керованості) «пов'яжіть» із відповідним типом організаційної структури управління:
а) горизонтальною;
б) вертикальною;
в) внутрішньою;
г) функціональною.

15. Якщо спеціальні підрозділи при лінійних керівниках виконують дорадчі, а не розпорядчі функції, то така структура управління називається:
а) штабною;
б) функціональною;
в) лінійно–штабною;
г) матричною.
Ключові терміни і поняття

Управління – особливий вид інтелектуальної діяльності, що застосовує різноманітні засоби і методи виливу на процеси.
Управління підприємством – цілеспрямоване керівництво усіма підрозділами і ланками підприємства для організації і координації їхньої діяльності в процесі постачання, виробництва і реалізації (збуту продукції).
Акція – цінний папір, який засвідчує участь його власника у капіталі акціонерного товариства і дає право на одержання певної частини щорічного прибутку у виді дивідендів.
Планування – процес встановлення цілей підприємства і вибору оптимального шляху їх досягнення.
Прогнозування – процес передбачення майбутнього стану підприємства, його зовнішнього і внутрішнього середовища, а також можливих термінів і способів досягнення очікуваних кількісних і якісних результатів; прогнозування базується на наукових методах та на інтуїції.
Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (або власником підприємства), яка регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини; щорічно переглядається і затверджується.
Функції управління – відособлений вид управлінської праці, що виникає на основі її поділу всередині процесу управління.
Мотивація – процес стимулювання трудового колективу або окремого працівника до діяльності, що забезпечує досягнення найкращих її результатів.
Методи управління – способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи в цілому, що необхідні для досягнення цілей підприємства.
Організаційна структура управління – форма системного управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів із використанням лінійних, функціональних і міжфункціональних зв’язків у процесі спілкування.
Корпоративне управління – сукупність юридичних, економічних, організаційних норм і правил, у рамках яких функціонує корпорація і на базі яких будуються взаємовідносини між усіма її учасниками.
Питання для повторення

1. Об'єктивна необхідність управління підприємствами та іншими суб'єктами господарювання (діяльності).
2. Функції управління підприємством (організацією) та їхня адаптація до умов ринкової економіки.
3. Методи управління підприємствами (організаціями): сутність, пріоритети, узгодженість і взаємодія.
4. Наукове обґрунтування доцільного (найбільш ефективного) типу організаційної структури управління щойно утвореним підприємством.
5. Умови доцільності використання дивізіональної та матричної організаційних структур управління суб'єктами господарювання.
6. Організаційно-економічна необхідність і змістова характеристика діяльності вищих органів державного управління підприємствами та організаціями.
7. Чинна в Україні система загальнодержавного управління суб'єктами господарювання і напрями її вдосконалення.

Теми для підготовки доповідей

1. Види підприємств за формою власності в Україні.
2. Приклад компанії, яка, на Вашу думку, є одноосібним власником. Опишіть її переваги та недоліки.
3. Переваги та недоліки у діяльності лізингових підприємств.
4. Функції управління підприємством, їх адаптацію до умов ринкової економіки.
5. Порівняння й узагальнення кращого вітчизняного і зарубіжного досвіду управління підприємством.
6. Роль держави і підприємств у подоланні економічної кризи в народному господарстві України.

Бібліографічний список до семінарського заняття
[61, 44, 52, 49, 3]


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ II
Ресурсне забезпечення діяльності підприємства
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3

Тема 6. Капітал підприємства

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:
- суть, види та функції капіталу;
- виробничі фонди підприємства;
- оцінку, класифікацію та структуру основних фондів підприємства;
- знос та амортизацію основних фондів;
- склад, структуру й нормування оборотних фондів підприємства;
- основні напрямки поліпшення використання основних і оборотних фондів підприємства;
- нематеріальні ресурси підприємства;
- об'єкти промислової власності;
- інформаційні технології та програмні продукти;
- захист інтелектуальної власності;
- франчайзинг, його види та практику застосування;
- консультаційне підприємництво.

План заняття

1. Суть, види та функції капіталу.
2. Оцінка, класифікація та структура основних фондів підприємства.
3. Знос та амортизація основних фондів.
4. Склад, структура й нормування оборотних фондів підприємства.
5. Основні напрямки поліпшення використання основних і оборотних фондів підприємства.
6. Нематеріальні ресурси підприємства, їх вплив на конкурентоспроможність продукції на ринку.
7. Характеристика об'єктів промислової власності (винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування).
8. Інформаційні технології та програмні продукти. Інші нематеріальні ресурси („ноу-хау”, раціоналізаторські пропозиції, найменування місця походження товару).

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Вивчення цієї теми, і першого питання зокрема, слід розпочати з визначення поняття „капітал”.
Під капіталом слід розуміти суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари, робочу силу й засоби виробництва, поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.
Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів називають відповідно постійним і змінним капіталом. У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний.
Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.
Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці й оплату праці робочої сили.
Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень.
У сучасних умовах до джерел фінансування капітальних вкладень
належать:
- власні фінансові ресурси;
- залучені фінансові ресурси;
- кошти, отримані від продажу цінних паперів, вклади членів трудових колективів;
- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
- кошти іноземних інвесторів.
Поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність». У момент створення підприємства його стартовий капітал (К) втілюється в активах (А), інвестованих засновниками (учасниками), і являє собою вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, його активи дорівнюють стартовому капіталу (А = К). Саме так трактується початковий статутний капітал у П(С)БО 2 «Баланс».
Під статутним капіталом розуміють зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, що внесені власниками підприємства.
Під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому.
Економічна вигода – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.
Здійснюючи господарську діяльність, підприємство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання (3) підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А = 3 + К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.
Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями.
Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.
Слід зазначити, що за формами власний капітал поділяється на дві категорії:
- інвестований (вкладений або сплачений капітал);
- нерозподілений прибуток.
Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їхньою номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.
Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:
- статутний капітал;
- додатковий капітал;
також при вивченні цього питання необхідно зазначити, що згідно з П(С)БО 2 до власного капіталу входить:
1) статутний капітал;
2) пайовий капітал;
3) додатковий вкладений капітал;
4) інший додатковий капітал;
5) резервний капітал;
6) нерозподілений прибуток (непокритий збиток);
7) неоплачений капітал;
8) вилучений капітал.
При вивченні наступного питання семінару, студентам необхідно зосередити свою увагу на понятті і значенні основних фондів підприємства.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.
В бухгалтерському обліку використовується термін «основні засоби». Його визначення дається в П(С)БО 7: основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
ПКУ та П(с)БО 7 визнали, що «основними засобами» є матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Але ПКУ дає більш широке поняття в цілях оподаткування.
В ПКУ «основні засоби» – це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин, наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад – один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Під оцінкою основних фондів підприємства слід розуміти грошове вираження їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури та розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства. Існує декілька видів оцінки основних фондів: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість основних фондів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) основних фондів.
Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою може бути здійснений обмін цього об'єкта в результаті операції між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їхній переоцінці.
Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за нинішніми цінами. Тобто сума коштів (їхніх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити на придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складання звітності, називається відновленою вартістю.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість і визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації (зумовленого спрацюванням) називається ліквідаційною вартістю.
Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).
Балансова вартість – це сума, за якою об'єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації.
Зазначимо, що необхідною умовою відновлення основних фондів підприємства є поступове відшкодування вартості основних фондів, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).
Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їхнього зносу (фізичного та морального), які вносять до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.
Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами.
Норма амортизації – це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів.
У сучасних умовах господарювання підприємства повинні здійснювати нарахування амортизації згідно із Податковим Кодексом України - у податковому обліку та згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» – в бухгалтерському обліку.
Податковий Кодекс України встановив групи основних засобів та мінімально допустимі строки їх корисного використання у роках (табл.3.1)

Таблиця 3.1
Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації


Групи Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 – земельні ділянки 
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом 15

група 3 – будівлі,
споруди,
передавальні пристрої 20
15
10
група 4 – машини та обладнання 5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень 2
група 5 – транспортні засоби 5
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4
група 7 – тварини 6
група 8 – багаторічні насадження 10
група 9 – інші основні засоби 12
група 10 – бібліотечні фонди 
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи 
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди 5
група 13 – природні ресурси 
група 14 – інвентарна тара 6
група 15 – предмети прокату 5
група 16 – довгострокові біологічні активи 7

Необхідно зазначити, що підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) за такими методами:
1) прямолінійним,
2) зменшення залишкової вартості,
3) прискореного зменшення залишкової вартості,
4) кумулятивним,
5) виробничим.
До вищезазначених груп основних засобів існують певні особливості застосування методів амортизації:
- до 4 та 5 груп застосовують метод прискореного зменшення залишкової вартості;
- до груп 9, 12, 14, 15 – прямолінійний або виробничий метод;
- на 1, 13 групи амортизація не нараховується;
- амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100% його вартості.
Також при вивченні цього питання, студентам необхідно звернути увагу на показники використання основних фондів підприємства.
Вивчення наступного питання семінару необхідно розпочати з визначення поняття «оборотні фонди».
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, що повністю споживаються в кожному виробничому циклі виготовлення продукції, переносять усю свою вартість на вартість цієї продукції і в процесі виробництва змінюють свою натуральну форму.
У плановій та обліковій політиці підприємства оборотні фонди поділяють на:
1) виробничі запаси;
2) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;
3) витрати майбутніх періодів.
Згідно з П(С)БО 9 запаси – це активи, які:
- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їхнім використанням, та що їхня вартість може бути достовірно визначена.
Крім виробничих запасів, як було зазначено, до складу оборотних фондів входять:
Незавершене виробництво, що включає предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.
Напівфабрикати власного виготовлення, до яких належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах).
Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на витрати продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію і винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної та комерційної інформації, підписку періодичних видань тощо.
Співвідношення окремих елементів оборотних фондів виражене у відсотках до загального їх обсягу, характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру.
Для забезпечення безперервної, безперебійної і ритмічної роботи підприємству необхідно мати оптимальний розмір залишків матеріальних ресурсів, для чого здійснюється їхнє нормування.
Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничне допустима величина сировини, матеріалів тощо, що може бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання певної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов.
Необхідно зазначити, що у практичній діяльності суб'єктів господарювання використовують три методи нормування матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-виробничий (дослідно-лабораторний) та звітно-статистичний.
Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного (морального) старіння.
Фізичне (матеріальне) спрацювання основних фондів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики - знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.
Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів - це процес їхнього знецінення до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу.
Фізичне спрацювання і техніко-економічне старіння основних фондів можна усунути частково або повністю шляхом їхнього поліпшення за рахунок проведення технічного огляду і обслуговування, поточного і капітального ремонту, модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, а також придбання (спорудження) нових аналогічних об'єктів.
Для поліпшення використання оборотних фондів необхідно, в першу чергу, провести аналіз їхнього ефективного використання.
Ефективність використання матеріальних ресурсів підприємства визначається за допомогою показників, які можна умовно поділити на дві групи: загальні й конкретні. До загальних показників належать матеріаловіддача та матеріаломісткість. Ці показники визначаються у вартісних і натурально-вартісних величинах. Вони розраховуються в цілому по народному господарству, галузі та підприємствах. До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матеріалів, витратний коефіцієнт, коефіцієнт виходу (вилучення) продукції тощо.
Основними напрямами поліпшення використання оборотних фондів вважаються:
1) скорочення матеріальних запасів на складах підприємства за рахунок зменшення наднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту; покращання організації складського господарства; скорочення тривалості інтервалів поставок; зменшення норм витрат матеріалів на одиницю продукції;
2) скорочення циклу виробництва продукції внаслідок впровадження нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, забезпечення ритмічності випуску продукції та підвищення змінності виробництва;
3) раціональне використання матеріальних ресурсів і зниження матеріаломісткості продукції на основі економічно обґрунтованого вибору матеріальних ресурсів та підвищення коефіцієнта їх використання; комплексного використання сировини (разом із вторинною) і відходів;
4) підвищення оборотності матеріальних ресурсів.
Успішне функціонування сучасного підприємства потребує використання у своїй господарській діяльності не тільки матеріальних, трудових та фінансово-кредитних ресурсів, а й нематеріальних ресурсів.

Питання для обговорення

1. Сутність капіталу та його види.
2. Структура основних фондів підприємства і фактори, що на неї впливають.
3. Оцінка основних фондів підприємства.
4. Сутність амортизації основних фондів та сучасні методи її нарахування.
5. Методика визначення суми амортизації за податковим законодавством.
6. Види зносу основних фондів.
7. Сутність і призначення ремонту основних фондів.
8. Показники використання основних фондів підприємства.
9. Склад і структура оборотних фондів.
10. Основні напрямки кращого використання основних виробничих фондів та оборотних фондів підприємства.

Тести
1. Основні фонди – це:
а) засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції;
б) частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму;
в) засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції;
г) матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг.

2. Балансова вартість – це:
а) сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення терміну їхнього корисного використання;
б) сума, за якою об'єкт основних фондів входить до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації;
в) історична (фактична) собівартість основних фондів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів;
г) грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку.
3. Авансований капітал — це:
а) зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є вкладом власників (учасників) до капіталу підприємства;
б) грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку;
в) частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили;
г) частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.

4. Оборотні фонди підприємства – це частина виробничих фондів підприємства, яка:
а) підлягає амортизації протягом періоду корисного використання;
б) відшкодовується з прибутку підприємства;
в) переносить свою вартість на вартість готової продукції за один виробничий цикл;
г) створює належні умови для нормального протікання основних виробничих процесів.

5. На виробничо-технологічну структуру оборотних фондів не впливають такі чинники:
а) тривалість технологічного циклу виготовлення продукції;
б) номенклатура продукції;
в) характер виробництва;
г) рівень фондовіддачі.

6. Норма витрат матеріальних ресурсів визначається як:
а) середня норма витрат на одиницю продукції у попередньому періоді;
б) мінімальна величина витрат матеріальних ресурсів на один виріб;
в) гранично допустима кількість спожитих сировини і матеріалів при виробництві одиниці продукції;
г) величина споживання сировини і матеріалів, яка коливається в межах встановленого кількісного інтервалу.

7. Оборотні кошти підприємства складаються із:
а) різниці між оборотними фондами і фондами обігу;
б) суми оборотних фондів і готової продукції на складах підприємства;
в) суми оборотних фондів і фондів обігу підприємства;
г) суми оборотних фондів і готівкових грошових коштів підприємства.

8. Власні оборотні кошти підприємства - це ті, які формуються за рахунок:
а) виділених підприємству при його створенні грошових коштів та поповнені за рахунок прибутку;
б) дебіторської заборгованості;
в) державних дотацій;
г) банківських кредитів.

9. Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості:
а) мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей;
б) максимально допустимих запасів сировини і матеріалів;
в) оборотних фондів підприємства;
г) готової продукції підприємства;
д) оборотних фондів і фондів обігу підприємства.


Ключові терміни і поняття

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, що повністю споживаються в кожному виробничому циклі виготовлення продукції, переносять усю свою вартість на вартість цієї продукції і в процесі виробництва змінюють свою натуральну форму.
Пайовий капітал – сума пайових вкладів членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами.
Резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є вкладом власників (учасників) до капіталу підприємства.
Амортизація – систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їхнього корисного використання (експлуатації).
Вилучений капітал – фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого Вивчення даної теми доцільно почати з поняття нематеріальних ресурсів.
Вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.
Додатковий вкладений капітал – сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість.
Знос необоротних активів – сума амортизації об'єкта необоротних активів із початку його корисного використання.
Інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.
Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їхнього корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).
Недобросовісна конкуренція – будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Питання для повторення

1. Поняття, матеріальний склад і структура оборотних фондів підприємства. Нормування витрат матеріальних ресурсів.
2. Розрахунок амортизації методами що визначені у податковому Кодексі України
3. Показники використання матеріальних ресурсів підприємства.
4. Оборотні кошти підприємства, їх класифікація, структура та джерела формування.
5. Нормовані і ненормовані оборотні кошти. Методи розрахунку нормативів оборотних коштів.
6. Розрахунок нормативів оборотних коштів.
7. Показники ефективності використання основних фондів підприємства
8. Показники ефективності використання оборотних коштів підприємства.

Теми для підготовки доповідей

1. Амортизація її сутність та призначення
2. Шляхи поліпшення використання оборотних коштів підприємства.
3. Показники ефективності використання активів підприємства.
4. Яка сутність основних виробничих засобів? З якою метою здійснюється їх класифікація?
5. У чому полягає сутність оборотних фондів і які елементи формують їх склад? Як визначаються потреби в них?

Бібліографічний список до семінарського заняття
61, 44, 52, 49, 3, 11, 30, 18, 46, 28, 16, 23, 22, 21


Змістовий модуль 3
Планування та організація операційної діяльності підприємства

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 4

Тема 12. Планування діяльності підприємства

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:
- принципові основи планування як процес передбачення всебічного вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об’єкта планування і середовища його діяльності;
- основні методи планування діяльності підприємства;
- стратегічне планування як засіб формального прогнозування майбутніх проблем;
- тактичне та оперативне планування діяльності фірми і проблеми їх удосконалення;
- бізнес-план та його складові;
- державне регулювання діяльності підприємств.

План заняття

1. Планування як функція управління, його принципи та методи.
2. Сутність та основні етапи стратегічного планування на підприємстві.
3. Тактичне (поточне) та оперативне планування діяльності фірми.
4. Бізнес-план та його зміст.
5. Необхідність та функції державного регулювання діяльності підприємств.


Методичні рекомендації до семінарського заняття

Вивчення даної теми доцільно почати з розгляду планування як функції управління та принципових основ планування діяльності підприємства.
Процес управління підприємством є поєднанням багатьох функцій: планування, організація, координація, регулювання, облік, контроль, стимулювання та ін. Ці функції завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Оскільки ціль управління формується в рамках функцій планування і прогнозування, то ця функція є центральною в системі функцій управління.
Планування – це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.
Мета планування – ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.
В основі розроблення планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб'єктами, між підприємствами і державою.
Оскільки існує багато концепцій класифікації принципів планування, необхідно сконцентрувати увагу на найважливіших з них:
- цільовій направленості (цілепокладання);
- системності;
- наступності стратегічного і тактичного планів;
- безперервності;
- збалансованості;
- економічній обґрунтованості плану;
- соціальній орієнтації плану;
- оптимальності використання ресурсів;
- варіантності плану;
- адекватності системи планів реальним умовам господарювання.
Слід зрозуміти, що ці специфічні принципи планування існують на базі системи об’єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропозиції.
Планування діяльності підприємств здійснюється за допомогою різних методів. Ресурсний метод планування застосовується за умов монопольного виробництва. Студентам слід обґрунтувати це положення. Врахувати динаміку тенденцій минулого в подальших планах підприємства дозволяє метод екстраполяції. Принципово протилежним є інтерполяційний метод, за яким встановлюється ціль для досягнення у майбутньому і виходячи з неї визначає довжину планового періоду та проміжні планові показники. Статистичний метод передбачає використання фактичних даних за попередні роки, розрахунок середніх величин при встановленні планових показників. Більш обґрунтованим є чинниковий метод планування. Розрахунки за окремими факторами застосовуються перш за все при плануванні ефективності виробництва, зниженні собівартості продукції, можливого зростання продуктивності праці. Суть нормативного методу полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів та їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів. При розробці планів застосовуються також балансовий, матричний методи та економіко-математичні моделі.
При підготовці даної теми слід звернути увагу на систему планів підприємства. При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для:
- різних підрозділів підприємства та загальний план;
- всіх видів діяльності або цільові плани роботи, що передбачають завдання з якогось одного напрямку роботи;
- різних періодів часу ( довго-, середньо - та короткострокові).
Необхідно зосередитись на методах планування на підприємстві і врахувати певні вимоги до них.
При вивченні цієї теми слід звернути увагу на те, що розуміють під стратегією та стратегічним плануванням. З точки зору економіки підприємства стратегічне планування – це процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових цілей та напрямків діяльності підприємства.
Далі, слід розглянути основні етапи стратегічного планування на підприємстві. Першим, найбільш суттєвим та визначальним рішенням при стратегічному плануванні, є вибір цілей і місії. Закінчується розробка стратегічного плану заходами по впровадженню, контролю та оцінці результатів діяльності підприємства.
Основою будь-якого стратегічного плану підприємства є базова стратегія. У межах вибраної базової стратегії можливі декілька напрямків дій, тобто стратегічних альтернатив:
- стратегія зростання;
- стратегія стабільності;
- стратегія виживання.
Реалізація базової та альтернативних стратегій забезпечується подальшою їх конкретизацією і розробкою функціональних та ресурсних субстратегій. Стратегічне планування є найважливішим засобом формального прогнозування майбутніх проблем. Реалізація і контроль стратегічного плану мають вирішальне значення.
Існує певна умовність у розподілі часових горизонтів планування і, відповідно, планових документів стратегічного планування і тактичного забезпечення на довго-, середньо - та короткострокові плани. Існуюча практика планування визначила період в один рік як найбільш прийнятний для розробки тактичних короткострокових планів.
Слід звернути увагу на те, що середньостроковий та короткостроковий плани взаємозв’язані, в першу чергу, однаковим складом їх розділів. У практиці господарювання відокремлюють слідуючи основні розділи поточного плану підприємства.
Визначаючи зміст планів, слід обґрунтувати логіку розділів та склад показників, через які виражаються планові завдання.
Показники не лише характеризують зміст планів, умови їх виконання, але вони є також основою для оцінки діяльності підприємства.
Важливими ознаками класифікації системи показників планів є:
1. економічним змістом:
- натуральні показники;
- вартісні показники;
2. за економічним призначенням:
- кількісні показники;
- якісні показники.
3. за способом характеристики предмету:
- абсолютні показники;
- відносні показники.
Слід підкреслити, що вибір системи планових показників діяльності підприємства є однією з найголовніших проблем методології планування.
Оскільки в процесі оперативного планування виконується детальна розробка планів підприємства та його підрозділів на короткі проміжки часу, необхідно сконцентрувати увагу на системі оперативного планування:
- подетальній;
- комплексній;
- на замовлення.
Оперативне планування поєднує в собі два напрямки роботи:
1) календарне планування;
2) диспетчеризація.
Оперативне планування є важливим важелем повсякденного керівництва виробничою діяльністю підприємства.
Особливим різновидом планів підприємства є бізнес-план – документ, що характеризує подальший розвиток фірми і спрямований на нарощення обсягів продажу та капіталу.
Бізнес-план сприяє залученню інвестицій, так як потенційні інвестори зменшують ризик вкладення свого капіталу, з’ясувавши можливості майбутнього партнера через ознайомлення з його бізнес-планом. Саме із цих міркувань бізнес-план повинен бути дуже добре підготовленим, виглядати переконливо.
Складання бізнес-плану допомагає підприємцям та економістам оцінити необхідність впровадження нового напрямку або бізнесу і визначатись із такими головними моментами:
- вивчити розміри ринку та перспективи розвитку майбутнього ринку збуту;
- визначити ті витрати, які будуть потрібні для виготовлення необхідної для ринку продукції та співставити їх з тими цінами, за якими можливі продажі товарів, або визначитись із потенційною прибутковістю бізнесу;
- визначити всі можливі перешкоди, що можуть виникнути в перші роки реалізації справи.
Далі треба надати характеристику резюме та інших основних розділів бізнес-плану.
Далеко не всі функції і дії, котрі потрібні для ефективного перебігу відтворювальних процесів і забезпечення повноцінного життя суспільства, можуть бути реалізовані через ринкові відносини. Перехід до планомірно-ринкової економіки, її нормального функціонування та поступального розвитку передбачає необхідність державного регулювання, тобто наявність регульованого ринку в усіх сферах суспільного відтворення. Тому діючі ринкові механізми певною мірою необхідно доповнювати системою державного втручання, для якої властива управлінська, планова та контролююча діяльність відповідних органів влади.
Важливими для державного економічного регулювання є:
- принципи:
- мінімального прямого втручання в економічні процеси;
- опосередкованого впливу на господарюючі суб’єкти.
- методи:
- фінансово-економічні;
- адміністративні.
Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять своє відображення в певній сукупності виконуваних державою економічних функцій.

Питання для обговорення

1. Охарактеризуйте місце і роль прогнозування та планування в системі управління виробництвом.
2. Обміркуйте, чи змінилась роль планування в умовах переходу до ринкових відносин?
3. Чи залежить ефективна діяльність підприємства від специфічних принципів планування? Охарактеризуйте їх.
4. За допомогою яких методів здійснюється планування діяльності підприємств? Охарактеризуйте їх.
5. Охарактеризуйте систему планів діяльності підприємства в сучасних умовах господарювання та покажіть особливості і взаємозв’язок методів планування.
6. Чим відрізняється склад розділів середньострокового та короткострокового плану? Назвіть їх.
7. Обґрунтуйте проблеми вдосконалення внутрішньофірмового планування за умов ринкової системи господарювання.
8. Який вид планування є завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства? Обґрунтуйте, чому?
9. Обґрунтуйте взаємозв’язок між стратегічним плануванням та прогнозуванням.
10. Які етапи стратегічного планування характеризують процес здійснення цілей та напрямків діяльності підприємства?
11. Чому визначення місії підприємства є визначальним рішенням при стратегічному плануванні?
12. Обґрунтуйте, чи є взаємозв’язок і взаємодія стратегічного і тактичного планування на підприємстві?
13. Чим буде відрізнятися тактичне планування від бізнес-планування?
14. Які два напрямки роботи поєднує в собі оперативне планування?
15. Які завдання мають вирішуватися при оперативному плануванні?
16. Чим відрізняється міжцехове оперативне планування від внутрішньоцехового?

Тести

1. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:
а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;
б) розрахунок майбутньої величини прибутків;
в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;
г) аналіз перспектив розвитку підприємства порівняно з іншими підприємствами цієї ж галузі.

2. Залежно від терміну, на який розробляється план, існують такі види планів підприємства:
а) довгострокові плани;
б) короткострокові плани;
в) бізнес-план;
г) фінансовий план.

3. Фінансове планування – це:
а) залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному і оборотному капіталах;
б) визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їхнього надходження;
в) комплекс робіт, які виконуються на договірних із замовником засадах;
г) шляхи підвищення економічної ефективності виробництва.

4. Дотримання принципу необхідності при плануванні діяльності підприємства передбачає:
а) використання планів в усіх напрямах господарської діяльності підприємства;
б) повне матеріальне забезпечення господарської діяльності;
в) взаємоузгодженість різночасових планів;
г) координацію планово-економічної діяльності підприємства.

5. Ресурсний метод планування використовується при:
а) значних обсягах випуску продукції;
в) незначній ємності ринку;
г) при монопольному становищі підприємства або слабкій конкуренції;
д) обмеженій номенклатурі продукції.

6. Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:
а) прогресивних норм використання ресурсів з відрахуванням зміни цих норм у плановому році;
б) середніх норм використання ресурсів у плановому році;
в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;
г) середньогалузевих норм витрат ресурсів.

7. Оперативне фінансове планування передбачає розробку:
а) оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);
б) платіжного календаря;
в) кредитного плану;
г) касового плану;
д) всі відповіді є правильними.

8. Основним завданням оперативно-календарного планування є:
а) досягнення бажаного економічного результату;
б) забезпечення функціонування підприємства;
в) чітке визначення сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених цілей підприємства;
г) визначення комплексу заходів для модернізації діючого виробництва.

9. Стратегічне планування – це:
а) сукупність процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства;
б) бачення майбутнього стану підприємства;
в) використання інформації про стан зовнішнього середовища функціонування підприємства для формування його цілей;
г) прогнозування обсягів випуску продукції на віддалену перспективу.

10. Проведення організаційних змін як функції стратегічного планування передбачає:
а) пристосування виконуваних планових функцій до наявних ресурсів;
б) узгодження напрямів діяльності різних структурних підрозділів підприємства;
в) взаємоузгодженість всіх компонентів стратегічного плану;
г) перерозподіл функцій управління, повноважень і відповідальності.

11. Бізнес-план підприємства – це:
а) план виробництва і реалізації продукції на наступний рік;
б) план економії матеріальних ресурсів на поточний рік;
в) комплексний план соціально-економічного розвитку підприємства 1 рік;
г) комплексний плановий документ підприємницької діяльності, що містить заходи, спрямовані на одержання прибутку.

Ключові терміни і поняття

Планування – процес встановлення цілей підприємства і вибору оптимального шляху їх досягнення.
Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їхнього обґрунтування та описання відповідно до сучасних вимог ринку, що перевірені передовою практикою.
Функції планування – управлінська діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.
Стратегія – це визначення довгострокового курсу розвитку підприємства, його затвердження та розподіл ресурсів на його реалізацію.
Місія підприємства – це мета, для якої фірма створена і повинна бути досягнута в плановому періоді.
Стратегічні цілі – конкретний стан окремих характеристик фірми, досягнення яких є для неї бажаним і на які спрямована її діяльність.
Стратегічне планування – набір процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства, яка повинна забезпечити досягнення цілей функціонування підприємства.
Тактичне планування – процес розроблення поточних (тактичних) планів підприємства, які складаються, як правило, на рік і регулюють діяльність підприємства з виробництва продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпечення та ін.
Оперативно-виробниче планування – планування поточної діяльності підприємства, покликане забезпечити його ритмічну роботу; включає календарно-виробниче планування (розробку і доведення до структурних підрозділів планів-графіків виробництва і відвантаження споживачам готової продукції) і диспетчерування (оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, запобігання їм та ін.).
Бізнес-план – розроблений у письмовій формі документ, що всебічно висвітлює суть і перспективи будь-якого пропонованого комерційного заходу (зокрема, інноваційного, інвестиційного або іншого проекту) і подається потенційному інвесторові з метою переконати його в ефективності інвестування.

Питання для повторення

1. Які методи планування існують в умовах ринкових відносин?
2. Основні принципи планування.
3. Різновиди планів та їхні особливості.
4. Методи планування та їх оцінка.
5. Зміст, показники та процедура розробки середньо- і короткострокових планів діяльності підприємства.
6. Зміст та організація розробки поточних планів.
7. Стратегічний план підприємства, його характеристика і завдання.
8. Основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві.
9. Суть календарного планування.
10. Система оперативно-календарного планування на підприємстві.
11. Бюджетне планування економічного та соціального розвитку країни.
12. Об'єктивна необхідність і проблеми стратегічного плануванні на підприємствах різних форм власності.
13. Взаємозв'язок і взаємодія стратегічного і тактичного планування на підприємстві.
14. Системи календарно-оперативного планування діяльності підприємства і проблеми вдосконалення цих систем.

Теми для підготовки доповідей

1. Місце і роль планування в системі управління виробництвом.
2. Суть, функції та методологія планування.
3. Методи наукових досліджень, що застосовуються в процесі планування.
4. Методи та інструменти планових розрахунків.
5. Недоліки пробно-статистичного методу планування.
6. Сутність системи планування на підприємстві.
7. Основні напрями планування в практичній діяльності суб'єктів господарювання.
8. Об’єктивна необхідність і проблеми стратегічного планування на підприємствах різних форм власності.
9. Зарубіжні методи вибору стратегії підприємства.
10. Взаємозв’язок і взаємодія стратегічного і тактичного планування на підприємстві.

Бібліографічний список до семінарського заняття
[61, 44, 52, 49, 3, 38, 37, 35]

Змістовий модуль 4
Ефективність діяльності підприємства

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Тема 15. Економічна безпека підприємства та антикризове управління

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:
- сутність і значення економічної безпеки підприємства;
- структурні елементи економічної безпеки;
- цілі економічної безпеки підприємства;
- фактори впливу на економічну безпеку;
- методологію оцінки рівня економічної безпеки;
- стратегію забезпечення економічної безпеки підприємства.

План заняття

1. Характеристика економічної безпеки підприємства.
2. Фактори впливу на економічну безпеку підприємства.
3. Оцінка рівня економічної безпеки.
4. Стратегія забезпечення економічної безпеки підприємства.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розкриваючи зміст питань семінару, перш за все, необхідно визначити поняття „економічної безпеки підприємства”.
Економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність. Ця загроза може виявлятися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу підприємства, або істотного погіршення його фінансового стану, або втрати позитивного іміджу підприємства.
Рівень економічної безпеки підприємства залежить від того, наскільки ефективно його керівництво і спеціалісти будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.
При вивченні першого питання семінару, слід звернути увагу на джерела негативного впливу на економічну безпеку підприємства:
- свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання;
- збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття й технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).
Негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають незалежно від волі конкурентного підприємства або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце через неефективну роботу підприємства в цілому або окремих його працівників.
Мета економічної безпеки підприємства – забезпечення гарантій його постійного стабільного і максимально ефективного функціонування, а також високий потенціал розвитку в майбутньому.
Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів і загальної схеми організації економічної безпеки.
До основні структурні елементи економічної безпеки підприємства включають:
- фінансову складову;
- інтелектуальну та кадрову складову;
- техніко-технологічну складову;
- політико-правову складову;
- інформаційну складову;
- екологічну складову;
- силову складову.
Розглядаючи друге питання, зазначимо, що до факторів гарантування економічної безпеки підприємства належать:
1. Ступінь адаптивності стратегічного потенціалу підприємства, що визначається не тільки внутрішніми, а й зовнішніми впливами.
2. Залежність підприємства від інтенсивності кооперованих його зв'язків із постачальниками різного роду ресурсів.
3. Охорона комерційної таємниці підприємства, з одного боку, і нагромадження інформації про можливе втручання інших економічних агентів у діяльність підприємства — з другого.
4. Ступінь можливого ризику прийнятих рішень. Важливо попадати в зону допустимого ризику, тобто в зону, де величина можливих втрат від прийняття того чи іншого рішення не перевищує величини прогнозованого прибутку.
При розгляді третього питання семінару, зазначимо, що економічна наука розробила, а господарська практика випробувала загальну методологію оцінки рівня економічної безпеки підприємства.
Його пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію через зважування й підсумовування окремих функціональних критеріїв, які обчислюються з допомогою порівняння можливої величини шкоди підприємству та ефективності заходів щодо запобігання цій шкоді.
Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень із реальними величинами показника по підприємству (організації), що аналізується, а також (коли це можливо) по аналогічних суб'єктах господарювання відповідних галузей економіки.
Оцінка ефективності діяльності відповідних структурних підрозділів підприємства (організації) з використанням даних про витрати на запобігання можливим негативним впливам на економічну безпеку та про розміри відверненої і заподіяної шкоди дає об'єктивну (підкріплену економічними розрахунками) панораму результативності діяльності всіх структурних підрозділів (відділів, цехів з цього питання. Конкретна оцінка ефективності роботи структурних підрозділів того чи того суб'єкта господарювання щодо економічної безпеки здійснюється з використанням таких показників:
1) витрати на здійснення заходу;
2) розмір відверненої шкоди;
3) розмір заподіяної шкоди;
4) ефективність здійсненого заходу (як різниця відверненої та заподіяної шкоди, поділеної на витрати на здійснення заходу).
Формування стратегії гарантування економічної безпеки підприємства , про яку йде мова в четвертому питанні семінару, залежить від широкого спектру проблем, і потребує їх системної класифікації за такими видами: технологічна, ресурсна, фінансова та соціальна безпека.
Технологічну безпеку характеризують чинники:
- ступінь спрацювання основних виробничих засобів;
- завантаження спеціалізованого устаткування;
- доступ до "ноу-хау";
- частка витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
- введення в дію нових основних виробничих засобів;
- середня зарплата наукового працівника за місяць.
Для ресурсної безпеки характерні параметри:
- забезпеченість виробництва основними видами ресурсів;
- коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами;
- можливість заміни та якість ресурсів.
Для фінансової безпеки характерні:
- динаміка обсягів виробництва й чистого прибутку;
- розмір заборгованості;
- частка на ринку;
- наявність та частка державних інвестицій;
- рівень рентабельності;
- капіталовкладення;
- довгострокові кредити.
Соціальну безпеку характеризують такі параметри:
- розмір мінімальної заробітної плати;
- середня заробітна плата одного середньооблікового працівника;
- чисельність працівників, заробітна плата яких нижча від прожиткового мінімуму;
- заборгованість із заробітної плати;
- питома вага заробітної плати в ціні продукції (робіт, послуг);
- витрати сім'ї працівника на харчування;
- темпи скорочення чисельності персоналу;
- тривалість робочого тижня.
Усі перелічені параметри діють у тісному взаємозв'язку й взаємообумовленості.
Конкретними кроками на шляху зміцнення економічної безпеки українських підприємств можуть бути:
- у рамках технологічної безпеки — створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах та впровадження передового світового досвіду;
- у рамках ресурсної безпеки – вдосконалення систем розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання "ресурсного" напрямку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;
- у рамках фінансової безпеки – застосування принципу дотримання критичних строків кредитування; створення інформаційного центру з дебіторської та кредиторської заборгованості; створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків і зборів;
- у рамках соціальної безпеки – наближення рівня оплати праці до показників розвинутих країн; залучення робітників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації працівників; зацікавленість адміністрації підприємства в працевлаштуванні безробітних; розвиток соціальної інфраструктури підприємства.
Таким чином, формування необхідного рівня економічної безпеки підприємства включає етапи:
- формування ефективних факторів виробництва (нового устаткування, кваліфікованої робочої сили і т. д.);
- виробництво продукції з урахуванням потреб ринку, підвищення її якості та дизайну;
- вибір надійних постачальників сировини, матеріалів, енергоносіїв;
- проведення приватизації;
- надійний захист власних комерційних таємниць;
- зміна, в разі необхідності, керівництва підприємства.

Питання для обговорення

1. Визначити об'єктивну доцільність створення та функціонування служби безпеки фірми за ринкових умов діяльності.
2. Узгодження конкретних завдань і функцій служб безпеки підприємств.
3. Виділити негативні впливи на економічну безпеку підприємства.
4. Назвати основні функціональні цілі економічної безпеки.
5. Які фактори гарантування економічної безпеки підприємства є найбільш вагомими. Привести приклади.
6. Перелічити, які параметри формують стратегію економічної безпеки підприємства?
7. Перелічити основні етапи формування необхідного рівня безпеки підприємства. Назвіть найголовніші на ваш погляд.

Тести

1. Економічна безпека підприємства – це:
а) застосування принципу дотримання критичних строків кредитування, створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків і зборів;
б) вдосконалення систем розрахунків, підвищення продуктивності праці, стимулювання "ресурсного" напрямку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;
в) захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність.

2. Одним із джерел негативного впливу на економічну безпеку підприємства можуть бути:
а) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання;
б) ступінь спрацювання основних виробничих засобів;
в) коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами.

3. До чинників технологічної безпеки підприємства належать:
а) середня зарплата наукового керівника;
б) капіталовкладення;
в) тривалість робочого тижня;
г) введення в дію нових основних виробничих засобів.

4. До шляхів зміцнення ресурсної безпеки підприємства можна віднести:
а) вдосконалення систем розрахунків та підвищення продуктивності праці;
б) створення у структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків та зборів;
в) розвиток соціальної інфраструктури підприємства та підвищення матеріальної відповідальності працівників за результати своєї праці.

5. Соціальну безпеку підприємства можуть характеризувати такі чинники:
а) розмір мінімальної заробітної плати;
б) розмір заборгованості перед кредиторами;
в) можливість заміни та якість ресурсів.

Ключові терміни і поняття

Економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність. Ця загроза може виявлятися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу підприємства, або істотного погіршення його фінансового стану, або втрати позитивного іміджу підприємства.
Мета економічної безпеки підприємства – забезпечення гарантій його постійного стабільного і максимально ефективного функціонування, а також високий потенціал розвитку в майбутньому.
Технологічна безпека – створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах та впровадження передового світового досвіду;
Ресурсна безпека – вдосконалення систем розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання "ресурсного" напрямку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;
Фінансова безпека – застосування принципу дотримання критичних строків кредитування; створення інформаційного центру з дебіторської та кредиторської заборгованості; створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків і зборів;
Соціальна безпека – наближення рівня оплати праці до показників розвинутих країн; залучення робітників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації працівників; зацікавленість адміністрації підприємства в працевлаштуванні безробітних; розвиток соціальної інфраструктури підприємства.

Питання для повторення

1. Сутність економічної безпеки підприємства.
2. Джерела негативного впливу на економічну безпеку підприємства.
3. Головна мета й основні функціональні цілі економічної безпеки підприємства.
4. Фактори гарантування економічної безпеки підприємства.
5. Поняття конфіденційної інформації підприємства.
6. Поняття зони допустимого ризику.
7. Стратегія гарантування економічної безпеки підприємства.

Теми для підготовки доповідей:

1. Економічна безпека в системі діяльності фірми за ринкове: умов господарювання.
2. Обґрунтування функціональних цілей економічної безпеки підприємства.
3. Об'єктивно необхідний склад функціональних елементів економічної безпеки суб'єктів господарювання.
4. Типова схема процесу досягнення необхідного рівня економічної безпеки підприємств та організацій.
5. Методичні основи визначення та оцінки досягнутого рівня економічної безпеки того чи того суб'єкта господарювання.
6. Особливості розробки принципів економічної безпеки підприємства (організації) за окремими функціональними складовими.
7. Змістова характеристика процесу організації фінансової безпеки суб'єктів бізнесової діяльності.
8. Організаційно-економічне обґрунтування необхідності виключення силової складової в сукупність елементів економічної безпеки підприємства (організації).

Бібліографічний список до семінарського заняття
62, 44, 52, 49, 5, 11, 9, 24, 26, 36

4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

МОДУЛЬ I. Економіка підприємства

Змістовий модуль 2
Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1
Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата
праці

Мета заняття: закріпити теоретичні знання та формувати практичні навички у студентів розрахунку показників чисельності персоналу, а також показників продуктивності праці на виробничих підприємствах.

План заняття
1. Поняття персоналу в контексті економічних понять трудових ресурсів, кадрів, трудового потенціалу та ін.
2. Чинники, що потребують урахування у процесі розрахунків необхідної чисельності персоналу підприємства.
3. Поняття й основні елементи системи управління персоналом підприємств (організацій), інших суб’єктів господарювання.
4. Продуктивність праці як економічна категорія. Методичні підходи до розрахунку продуктивності праці на виробничих підприємствах.
5. Мотивація як процес стимулювання людей до ефективної трудової діяльності.

Методичні рекомендації до практичного заняття

Визначаючи напрямки розвитку підприємства, керівництво повинно розраховувати необхідні ресурси для їх реалізації в т.ч. трудові, для їх реалізації.
Для виявлення загальної чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВП) на плановий період використовується метод корегування базової чисельності:

(4.1)

де Чпл – чисельність ПВП, що необхідна для виконання планового обсягу виробництва, чол.;
Чб – чисельність базового періоду, чол.;
В – зміни обсягу виробництва продукції, %.
Чисельність робітників на основі повної трудомісткості виготовлення продукції визначається за формулою:

, (4.2)

де Тєв – повна трудомісткість виробничої програми, нормо-годин;
Теф – ефективний фонд часу одного працівника, год.;
КNв – коефіцієнт виконання норм виробітку.
Чисельність робітників, що зайняті обслуговуванням устаткування, розраховується за формулою:

(4.3)

де nо – кількість об’єктів устаткування (машин, верстатів, агрегатів), що обслуговуються;
nзм – кількість змін на добу;
Nобс – норма обслуговування - кількість об’єктів на одного робітника;
Кя – коефіцієнт переводу явочної чисельності у облікову, який розраховується за формулою:

(4.4)

де f – плановий процент невиходів робітників на роботу.
Чисельність робітників, для яких неможливо встановити норми та розрахувати трудомісткість робіт, визначається по кількості робочих місць:

Чпл = nрм × nзм × Кя , (4.5)

де nрм - кількість робочих місць.
Чисельність ІТП та службовців визначається на основі аналізу діяльності, структури підрозділів, функціонально-посадових обов’язків та типових штатних розкладів по галузі господарювання.
Для складання плану зростання продуктивності праці використовуються як абсолютні показники, що характеризують рівень продуктивності праці, так і відносні, які визначають динаміку їх росту.
На практиці застосовуються такі методи вимірювання і показники рівня продуктивності праці (рис. 7).
Метод прямого розрахунку, за яким плановий рівень продуктивності праці (Пtпл) визначається шляхом поділу запланованого обсягу випуску продукції (Впл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл) або робітників .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 7. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці.

Методом прямого розрахунку визначається:
Середньорічна продуктивність праці (середньорічний виробіток)

Пtріч = . (4.6)

Середньоденна продуктивність праці

Пtд = , (4.7)

де – кількість виготовленої продукції за рік одним працівником;
Т – час, визначений для випуску даної продукції (дн.).

Середньогодинна продуктивність праці

Пtгод = , (4.8)

де - кількість виготовленої продукції за день одним працівником;
Тзм – час робочої зміни (год.).
З метою характеристики динаміки росту продуктивності праці у вартісному або натуральному виразі (Іпt) вживається формула:

Iпt = , (4.9)

де Пt1, Пt0 - відповідно виробіток у базовому та плановому періодах.
Обернений метод виконується для розрахунку трудомісткості (t)
t = , (4.10)

де B – обсяг продукції за рік;
TeB – трудовитрати в годинах на весь обсяг продукції.
Ріст продуктивності праці характеризується абсолютним або відносним зниженням трудомісткості (Те, Iте).

Те = Те0 × Те1 (4.11)

Iте = , (4.12)
де Те0, Те1 - трудомісткість відповідно у базовому та плановому періодах.
Залежність між показниками виробітку (в) і трудомісткістю (t) можна виразити формулами:

в% = ( (4.13)

t% = , (4.14)

де в - відсотки збільшення виробітку;
t - відсотки зниження трудомісткості.
Зростання продуктивності праці за рахунок:
1. Збільшення обсягу виробництва та зміни чисельності робітників:

Тt = , (4.15)

де В - відсоток приросту обсягу продукції, що виконується на підприємстві у даний період;
Рп - відсоток зменшення чисельності робітників підприємства.

2. Збільшення питомої ваги кооперативних поставок продукції:
Пt = , (4.16)
де dk1, dk0- питома вага кооперативних поставок продукції підприємств відповідно у базовому і плановому періодах, %.

3. Ефективне використання фонду робочого часу:

Пt = × 100, (4.17)
де Т1, Т0 – ефективний річний фонд часу роботи одного робітника відповідно у базовому і плановому періодах.

4. Економії чисельності промислово-виробничого персоналу:

Пt = × 100, (4.18)

де Чабс – абсолютна економія чисельності промислово-виробничого персоналу, чол.;
Чп – чисельність промислово-виробничого персоналу у плановому періоді (коли зберігається базовий виробіток), чол.

Тести

1. Промислово-виробничий персонал підприємства – це:
а) сукупність всіх постійних працівників підприємства;
б) працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв;
в) працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних, управлінських підрозділів і лабораторій, складів, охорони, зайнятих основною діяльністю;
г) вірна відповідь відсутня.

2. Визначте, які працівники відносяться до непромислового персоналу:
а) ІТП заводоуправління;
б) прибиральниці їдальні;
в) охорона складів;
г) медсестра поліклініки.

3. Явочна чисельність персоналу:
а) дорівнює списковій;
б) менша, ніж спискова;
в) більша, ніж спискова;
г) вірної відповіді немає.

4. Вкажіть характер залежності показників чисельності від продуктивності праці промислово-виробничого персоналу:
а) пряма залежність;
б) зворотна залежність;
в) немає залежності;
г) вірна відповідь відсутня.

5. Назвіть прямі методи розрахунку чисельності:
а) за трудомісткістю виготовлення продукції;
б) за нормами обслуговування устаткування;
в) за кількістю робочих місць;
г) корегування базової чисельності.

6. Доберіть вірну відповідь щодо визначення змісту вказаних показників:
а) стабільність або “відданість” персоналу ;
б) плинність персоналу;
в) рівень дисципліни ;
г) відповідність кваліфікації робітників рівню складності виконуваних ними робіт.
7. Продуктивність праці на підприємстві вимірюється на основі методів:
а) вартісного, натурального, трудового;
б) системного та комплексного підходу, методів спеціальних досліджень;
в) нормативного, пофакторного, екстраполяційного;
г) правильної відповіді немає.

8. До якої категорії робітників (керівники, спеціалісти, службовці, робітники) відносяться:
а) головний бухгалтер;
б) заступник головного механіка;
в) охорона;
г) кур’єр.

9. Кваліфікація – це:
а) вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує комплексу спеціальних знань та практичних навичок;
б) вузький різновид трудової діяльності;
в) сукупність спеціальних знань та практичних навичок, які обумовлюють виконання завдань різної складності;
г) вірна відповідь відсутня.

10. Штатний розпис – це :
а) документ про працівників, що займають керівні посади на підприємствах;
б) внутрішній номативний документ, який визначає перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних посадових окладів;
в) документ, який визначає різновид трудової діяльності в межах даної професії;
г) вірна відповідь відсутня.
Завдання

1. На початок жовтня чисельність персоналу підприємства по списку склала 800 чол., 13 жовтня 8 чол. призвані в армію, 18 жовтня прийнято 10 чол., а 22 жовтня звільнилось за особистим бажанням 7 чол.
Визначити:
1) середньоспискову чисельність персоналу у жовтні;
2) чисельність персоналу по списку на кінець місяця.

2. Підприємство з сезонним характером виробництва розпочало діяльність у квітні. Середньоспискова чисельність персоналу склала: у квітні – 540 чол., травні – 850 чол., червні – 1050 чол., липні – 900 чол., серпні – 440 чол.
Визначити середньоспискову чисельність персоналу:
1) за період роботи підприємства;
2) з початку року;
3) за рік.

3. Нормативна трудомісткість токарних робіт ІІІ розряду – 270 тис. нормо/годин. Середній коефіцієнт виконання норм - 1,15. Час ефективної роботи одного токаря за рік складає 1840 годин. Визначити необхідну чисельність токарів.

4. У цеху встановлено 50 верстатів, режим їх роботи - тризмінний. Норма обслуговування - 10 верстатів на одного наладчика. Планові невиходи складуть 10 %.
Визначити облікову та явочну чисельність наладчиків.

5. У звітному році обсяг виробництва продукції склав 750 тис. грн., середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП) - 150 чол.
У наступному році запланований обсяг виробництва 810 тис. грн. Продуктивність праці повинна зрости на 7 % до рівня звітного року.
Визначити заплановану чисельність ПВП та проаналізувати вплив факторів на її зміни.

6. Планом підприємства передбачено випуск 4000 виробів. Трудомісткість виготовлення одиниці продукції 20 нормо-годин. Виконання норм виробітку визначено в розмірі 110 %. Ефективний (корисний) фонд робочого часу одного робітника за рік 1820 годин.
Визначити: чисельність робітників.

7. На підприємстві встановлено 300 верстатів, норма обслуговування - 20 верстатів, графік роботи - двозмінний, плановий процент невиходів - 10.
Визначити явочну та облікову чисельність робітників.

8. Визначити планову чисельність промислово-виробничого персоналу і робітників за даними таблиці:
Показники Звітний період Плановий період
Обсяг продукції, тис. грн. 8520 9240
Чисельність промислово-виробничого персоналу 1500 визначити
Питома вага робітників у загальній чисельності ПВП, % 68,0 70,0
Ріст продуктивності праці, % - 109,0

9. Планом фабрики передбачені такі показники:
1) Трудомісткість виробництва продукції і виконання норм виробітку:
Назви цехів Трудомісткість виробництва продукції (тис. люд.-год.) Середній процент виконання норм виробітку
В’язальний 40270 110
Обробки 13030 108
Швейний 65080 114

2) Число робочих днів 232, середня тривалість робочого дня - 8 год.
Визначити чисельність робітників-підрядників по цехах і в цілому по фабриці.

10. Середньооблікова чисельність ПВП у звітному році склала 825 чол. У плановому році обсяг виробництва не зміниться. Модернізація устаткування, яка буде проведена, підвищить норми обслуговування устаткування з 3 до 5 од. (на підприємстві усього 120 одиниць устаткування), а також збільшить продуктивність праці, що дозволить зменшити чисельність персоналу на 10 %.
Визначити планову чисельність ПВП при умові, що режим роботи двохзмінний.

11. У році 365 днів. Число вихідних і святкових днів – 105. Кількість чергових та додаткових відпусток на одного робітника складає 18 днів, відпустка на навчання – 3 дні. Неявки через хворобу на одного середньооблікового робітника складають 6 днів, інші планові невиходи – 0,5 дня. Середня тривалість робочого дня на плановий рік 8 годин.
Визначити: ефективний (корисний) фонд робочого часу на одного робітника промислового підприємства (в годинах).

12. На заводі встановлено 260 верстатів, норма обслуговування 22 верстати на одного робітника, режим роботи підприємства тризмінний. Номінальний фонд робочого часу одного робітника – 257 днів, планові невиходи – 25 днів.
Визначити явочну та облікову чисельність робітників, які обслуговують верстати.

13. Планом машинобудівного заводу передбачені такі дані:
Трудомісткість виготовлення продукції і виконання норм виробітку:

Показники Токарі по розрядах
ІІІ IV V VI
Трудомісткість виробничої програми (люд.-год.) 32740 25010 20300 10500
Виконання норм виробітку (%) 112 115 120 125

Ефективний (корисний) фонд робочого часу одного робітника – 1860 годин.
Визначити чисельність токарів по розрядах та в цілому по заводу.

14. На майбутній рік передбачений такий план випуску продукції:
Виріб Кількість Витрати часу на виріб,
н-год. Виконання планових норм виробітку, %
А 1000 100 115
Б 5000 80 120
В 3000 150 130
Г 400 200 116

Визначити:
1) необхідну чисельність основних робітників при фонді робочого часу –1750 годин;
2) число всіх робітників, якщо основні робітники складають 56 % від їх загальної чисельності;
3) середньооблікову чисельність робітників, якщо планові неявки складають 15 % номінального часу;
4) чисельність всього промислово-виробничого персоналу, якщо число ІТП, службовців та іншого персоналу складає 17 % від загальної кількості працюючих.

15. Визначити процент росту виробітку, якщо трудомісткість знизиться на 20 %.

16. Визначити процент зниження трудомісткості, якщо норма виробітку зросте на 25%.

17. Підготовчо-заключний час на партію деталей у 60 штук складає 120 хв. Час обслуговування робочого місця 2%, час регламентованих перерв 1% до оперативного часу. Основний i додатковий час на одну деталь складає 20 хвилин.
Визначити норму часу на одну деталь.

18. Норма часу на один виріб 20 хв. Тривалість зміни – 8 годин. За зміну робітник виготовив 30 виробів.
Визначити змінну норму виробітку i процент її виконання.

19. Партія складається із 40 деталей. Оперативний час на одну деталь – 30 хв., час обслуговування робочого місця складає 4%, час регламентованих перерв на відпочинок – 2% до оперативного часу.
Підготовчо-заключний час на всю партію деталей – 48 хв. Тривалість робочої зміни – 8 годин.
Визначити: - технічно обґрунтовану норму часу на одну деталь;
- годинну i змінну норму виробітку.

20. У звітному році фактичні витрати робочого часу на один виріб склали 15 хв. У плановому році в результаті передбачених заходів виробіток одного робітника збільшиться на 15 %. Баланс робочого часу складає 1840 год.
Визначити виробіток одного робітника в плановому році.

21. Підготовчо-заключний час на партію деталей із 6 штук складає 24,2 хв. Основний час на виготовлення однієї деталі – 42 хв., допоміжний час – 6 хв. Час обслуговування робочого місця складає 2,5%, час регламентованих перерв на відпочинок – 1,5% до оперативного часу. Тривалість робочої зміни – 8 год.
Визначити: - технічно обґрунтовану норму часу на одну деталь;
- годинну i змінну норми виробітку.

22. Планом промислового підприємства передбачено:
- обсяг товарної продукції 40000000 грн.
- число робочих днів у році 234 дні
- чисельність робітників 2500 чол.
- середня тривалість робочого дня 8 годин
Визначити середньорічний, середньоденний та середньогодинний виробіток на 1 робітника.

23. При плануванні продуктивності праці підприємство виходило з таких даних:
Показники Очікуване виконання за звітний рік Плановий рік
Товарна продукція, тис. грн. 23900 Збільшиться на 12%
Середньорічна чисельність ПВП, чол. 1040 Скоротиться
на 40 чол.
Середня кількість робочих днів, відпрацьованих одним робітником, дні
240
236

Середня тривалість робочого дня, год. 7,95 7,85
Визначити середньорічний, середньоденний та середньогодинний виробіток на 1 робітника ПВП за звітний і на плановий piк.
24. Обсяг товарної продукції по плану заводу на piк складає 38400 тис. грн. Середньооблікова чисельність ПВП - 3420 чоловік, ефективний (корисний) фонд робочого часу одного робітника за рік -1936 годин. Тривалість робочого дня – 8,0 годин.
Визначити середньорічний, середньоденний та середньогодинний виробіток на 1 робітника ПВП.

25. Визначити приріст продуктивності праці в плановому році за рахунок зниження трудомісткості продукції за даними таблиці:

Вироби Трудомісткість одного виробу, н-год Обсяг випуску продукції по плану, шт.
Звітний piк Плановий piк

А
0,7 0,68 110000
Б 0,92 0,85 90000
В 1,03 0,9 82000

26. На підприємстві при плануванні продуктивності праці використані такі дані:

Показники Очікуване виконання за звітний рік
Плановий рік
Товарна продукція, тис. грн. 41500 43943
Середньорічна чисельність ПВП, чол. 4120 4150

Визначити:
- середньорічний виробіток одного робітника ПВП на плановий рік i за звітний рік ( очікуване виконання );
- темп росту продуктивності праці.

27. Підприємство має такі дані: обсяг товарної продукції за звітний piк – 21569 тис.грн., продуктивність праці одного робітника ПВП – 23700 грн. Планом організаційно-технічних заходів передбачається зменшення чисельності робітників у плановому році на 36 чоловік. Обсяг товарної продукції в плановому році збільшиться на 8%.
Визначити темп росту продуктивності праці.

28. Визначити плановий виробіток на одного працюючого по кожному заводу i по групі заводів, що виготовляють однорідну продукцію, а також зростання виробітку по групі заводів у плановому році в порівнянні з базовим. Показники роботи підприємства наведені в таблиці:

Заводи
Продуктивність праці у звітному році, грн. Ріст продуктивності праці у плановому році, % Виробіток на одного працюючого у звітному році, грн. Ріст виробітку на одного працюючого у плановому році, %
1 28370 5,6 4560 7,3
2 56200 8,1 5100 4,7
3 8950 2,6 380 6,2
4 12800 8,1 4800 8,1
5 31000 7,2 41100 7,8


29. Виробнича трудомісткість продукції по нормах базового періоду, що виконується в середньому на 120 %, дорівнює 1250 тис. нормо-годин. За планом за рахунок ряду організаційно-технічних заходів вона буде знижена на 175 тис. нормо-годин, реалізація заходів з НОП забезпечить збільшення середнього числа відпрацьованих годин у році з 1780 до 1800; питома вага допоміжних робітників у загальній кількості робітників зменшиться з 49 до 46 % , а питома вага робітників у загальній кількості працюючих збільшиться з 80 до 81 % .
Визначити, на скільки процентів піднялася продуктивність праці на підприємстві i яку економію чисельності це забезпечить ?

30. Планом передбачено такі заходи:
1) впровадження нових верстатів для механічної обробки деталей, витрати праці на одну машину зменшаться на 50 нормо-годин, строк впровадження – 1 червня ;
2) зниження трудомісткості ливарних робіт у середньому на одну машину - на 12 нормо-годин; строк впровадження – 1 березня;
3) впровадження НОП протягом року на складальних роботах, у результаті чого трудомісткість однієї машини зменшиться на 20 нормо-годин. За планом буде виготовлено 2000 машин із загальною базовою трудомісткістю 1600 тисяч нормо-годин.
Визначити процент зростання продуктивності праці i економію робочої сили в результаті здійснення намічених заходів.

31. У механічному цеху за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів передбачено зменшити в плановому періоді втрати робочого часу з 5 % до 2,5 % , трудомісткість програми знизити на 5 % , корисний фонд робочого часу збільшити з 1800 до 1820 годин.
Визначити плановий приріст продуктивності праці по факторах i загальний.

32. За даними таблиці визначити виконання плану продуктивності праці (годинної, денної, місячної):

Показники План Факт
Обсяг виробництва за зміну, тис.грн. 200 220
Середньооблікова чисельність робітників, чол. 150 156
Обсяг роботи, людино-днів 9500 9450
Середня тривалість робочого дня, год.
год. 7,8 7,7

33. На підприємстві передбачено:
1) знизити технологічну трудомісткість продукції на 3 %;
2) модернізувати частину верстатів, на яких працюють 10% робітників, у результаті чого продуктивність верстатів підвищиться на 40%;
3) механізувати транспортні роботи, чисельність допоміжних робітників, зайнятих на цих роботах, зменшиться з 90 до 72 чоловік;
4) зменшити внутрішньозмінні втрати робочого часу з 15 до 10%. На підприємстві зайнято 1200 робітників, з них 52% основних i 48% допоміжних.
Як підвищиться продуктивність праці на підприємстві i яка буде економія чисельності робочих?

Бібліографічний список до практичного заняття
[52, 54, 45, 62, 64]


Змістовий модуль 2
Ресурсне забезпечення діяльності підприємства

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

Тема 5. Персонал підприємства, продуктивність і оплата
праці

Мета заняття: закріпити теоретичні знання та формувати практичні навички у студентів розрахунку заробітної плати за різними системами оплати праці.
План заняття
1. Поняття оплати праці. Основна заробітна плата й додаткова оплата праці.
2. Функції оплати праці та їх реалізація.
3. Сучасна державна політика оплати праці. Механізм державного регулювання оплати праці та соціального захисту.
4. Мінімальна заробітна плата. Тарифна система. Єдина тарифна система розрядів і коефіцієнтів з оплати праці.
5. Диференціація оплати праці за певними ознаками. Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців.
6. Форми й системи оплати праці робітників. Вибір форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

Методичні рекомендації до практичного заняття

Організація і планування заробітної плати здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці у відповідності до Законів України “Про оплату праці”, “Про оплату праці працівникам на основі Єдиної тарифної сітки розрядів та коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери ”.
Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення в оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона представляє собою сукупність тарифних коефіцієнтів.
Тарифна сітка оплати праці робітників і службовців (приклад):
Розряди 1 2 3 4 5 6 7 8
Коефіцієнти 1 1,08 1,23 1,35 1,54 1,8 1,89 2,01
Примітки:
1. Розмір тарифної ставки (окладу) першого тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.
2. Установлення на підприємствах конкретних розмірів фіксованих тарифних ставок робітником одного розряду здійснюється з урахуванням результатів їх роботи.
3. Мінімальна заробітна плата – це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці.

Виділяють дві форми оплати праці: відрядну, погодинна.
При відрядній формі оплата праці проводиться за розцінками, які відповідають встановленому розряду виконуваних робіт та обсягу продукції (робіт).
1. Існує декілька систем відрядної форми оплати праці:
1.1. Пряма відрядна система. Заробіток працівника (Зл) розраховується шляхом перемноження розцінки за одиницю продукції (Рс) на кількість виробленої продукції (B).

Зл = Рс × В (4.19)

Розцінка (Рс) визначається за формулою:

Рс = Ск : Nв або Рс = Ск × NТ, (4.20)

де Ск - погодинна тарифна ставка відповідного розряду;
Nв - норма виробітку;
NТ - норма часу, годин.
1.2. Непряма відрядна система (Знв). Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників, праця яких значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників.

Знв = Ск × Тф × kNв, (4.21)

де Тф - фактично відпрацьована кількість годин цим робітником;
kNв - середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками.

1.3. Відрядно-преміальна система (Зв-п). Заробіток працівника складається з відрядного заробітку (Рс × B) та премії за досягнення певних результатів (Пр%).

Зв-п = Ск × В × (1 + ) (4.22)

1.4. Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (Nво) за звичайними відрядними розцінками (Рсо), а робіт, виконаних понад нормативний рівень (Nbi), – за підвищеними розцінками (Рсi) залежно від ступеня виконання завдання:

Зв-прогр = Рсо × Nво × Всi × Nbi (4.23)

1.5. Акордна система полягає в тому, що розцінки встановлюються на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку його виконання.

2. Погодинна оплата праці здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормових завдань або за місячними окладами. Погодинна форма оплати праці має системи:
2.1. Проста погодинна оплата. Заробіток працівника (Зп-п) розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (Ск) на кількість відпрацьованих годин (Тф):

Зп-п = Ск × Тф (4.24)

2.2. Погодинно-преміальна система (Зп-пр).
При цій системі, окрім тарифного заробітку (Ск × Тф), працівник одержує премію (Пр%) за досягнення певних кількісних або якісних показників.

Зп-пр = Ск × Тф × (1 + ), (4.25)

По підприємству плановий фонд тарифної заробітної плати (ФЗП) по відрядній формі визначається:
1. Виходячи з обсягу виготовленої продукції і розцінки за формулою:

n
ФЗП = Рсі × Ві, (4.26)
і=1

де i = 1…n – назва видів продукції, що виготовляється на підприємстві;
Рсі - розцінка одиниці і-го виду продукції;
Ві - кількість продукції і-го виду в натуральних одиницях.
2. Виходячи з планової трудомісткості продукції і середньої годинної тарифної ставки за формулою:

_ n
ТЗП = Ск ×  ti, (4.27)
і=1
де Ск - середня (годинна) тарифна ставка робітників по відрядній формі оплати праці;
ti - трудомісткість виробництва і-го виду продукції в годинах.
У свою чергу:

Ск = (4.28)

де k – тарифний коефіцієнт, що відповідає тарифному розряду роботи;
Ч – чисельність робітників, відповідного розряду.
3. Методом прямого розрахунку обсягу фонду заробітної плати:
ФЗП = Зср × Чсп, (4.29)

де Зср – середня заробітна плата 1 працівника у плановому періоді з доплатами (грн.);
Чсп – середньомісячна чисельність робітників (чол.)
До складу фонду заробітної плати входять:
- оплата за відпрацьований час;
- оплата за невідпрацьований час;
- одночасні заохочувальні виплати;
- виплати за харчування, житло, паливо.
Оплата за відпрацьований час включає в себе:
- заробітну платню за тарифними ставками та окладами, а також за відрядними розцінками;
- вартість продукції, виданої у вигляді натуральної оплати;
- премії і винагороди;
- стимулюючі доплати і надбавки до тарифних ставок за професійну майстерність, поєднання професій та посад;
- компенсаційні виплати, зв’язок з режимом роботи та умовами праці тощо.
Оплата за невідпрацьований час включає в себе оплату:
- щорічних та додаткових відпусток;
- пільгових годин підлітків;
- простоїв не з вини робітника;
- вимушеного прогулу тощо.
Одночасні заохочувальні виплати включають у себе:
- одночасні (разові) премії;
- винагороди за результати праці за рік, річну винагороду за вислугу років (стаж роботи);
- матеріальну допомогу, яку надають усім чи більшості робітникам;
- грошову компенсацію за невикористану відпустку;
- вартість акцій чи пільг для придбання акцій, які безкоштовно надаються працівникам, як заохочення.
Фонд тарифної заробітної плати робітників-погодинників визначається за формулою:

ФЗП = С1 × k × Тф × Чі, (4.30)


де Тф – дійсний фонд часу середньооблікового робітника;
С1 × k = Сk – середня тарифна ставка робітників-погодинників;
Чі – чисельність робітників-погодинників і-го розряду.
Фонд тарифної заробітної плати включає:
1. Доплати за роботу в нічний час:
Дн = Чр × Тн × × ( ), (4.31)

де Чр - чисельність робітників, що зайняті на роботах у нічний час;
Тн - кількість годин роботи у нічний час;
- середньогодинна тарифна ставка робітників відповідного розряду;
Д1 % - відсоток доплат за роботу в нічний час.
2. Доплати незвільненим бригадирам за керівництво бригадою:

Дб = Чб × Зб × ), (4.32)

де Чб - чисельність бригадирів;
Зб - середня заробітна плата одного бригадира;
Д2 % - плановий середній відсоток доплат.
3. Доплати за навчання учнів (Ду):

Ду = Чу × Ду1, (4.33)


де Чу - чисельність учнів;
Ду1 - доплата за навчання одного учня.
4. Доплати підліткам за скорочений день (Дпідл):

Дпідл = Чпідл × Тгод × Ск , (4.34)

де Чпідл - чисельність підлітків;
Тгод - планова кількість пільгових годин;
Ск - середньогодинна тарифна ставка підлітків.
5. Доплати у зв’язку з оплатою чергових і додаткових відпусток:

Дв = Фдз × ( ), (4.35)

де Фдз - фонд денної заробітної плати всіх робітників;
Тв% - середній відсоток всіх видів відпусток від фонду робочого часу.

Тв% = , (4.36)

де Тв - середня тривалість відпустки;
Крд - кількість робочих днів.

Тести

1. Залежить від результатів праці робітника і визначається тарифними ставками заробітна плата:
а) основна;
б) додаткова;
в) номінальна;
г) реальна.

2. До складу якого виду заробітку включають: премії, винагороди, заохочення, надбавки тощо:
а) основного;
б) додаткового;
в) контрактного;
г) вірної відповіді немає.

3. Тарифні сітки:
а) визначають абсолютний розмір оплати простої праці за одиницю часу;
б) установлюють диференціацію в оплаті праці з урахуванням розряду праці та галузевої належності підприємства;
в) використовується для тарифікації робіт і установлення кваліфікаційних розрядів робітникам;
г) вірної відповіді немає.

4. Проста погодинна система заробітної плати робітника дозволяє:
а) розрахувати заробітну плату за певний проміжок часу;
б) розрахувати заробітну плату робітника за вироблену ним продукцію;
в) вірної відповіді немає.

5. Тарифна ставка:
а) визначає абсолютний розмір оплати простої праці за одиницю часу;
б) установлює диференціацію в оплаті праці.
в) вірної відповіді немає.

6. Заробітна плата, яка залежить від результатів праці робітника та визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками у розмірах не вищих від установлених чинним законодавством:
а) додаткова;
б) основна.
в) номінальна;
г) реальна.

7. Функція заробітної плати, яка передбачає, що оплата праці спонукає кожного робітника до найбільш ефективних дій на своєму робочому місці:
а) відтворююча;
б) стимулююча.
в) регулююча;
г) соціальна.

8. При акордній системі робітнику або групі робітників розцінки установлюються:
а) за окремими операціями;
б) на цілий комплекс робіт з визначенням строку його виконання;
в) за вироблену ним продукцію;
г) вірної відповіді немає.

9. Елементи організації оплати праці - це:
а) формування фонду оплати праці та нормування праці;
б) формування фонду оплати праці, нормування праці, установлення тарифної системи;
в) визначення форм та систем заробітної плати;
г) вірної відповіді немає.

10. Додаткова оплата праці установлюється за:
а) тарифною ставкою;
б) відрядними розцінками;
в) кінцевим результатом діяльності підприємства.
г) вірної відповіді немає.

Завдання

1. Годинна тарифна ставка робітника I розряду – 12,50 грн., тарифний коефіцієнт IV розряду – 1,44. Норма виробітку – 2 деталі за годину.
Визначити середню розцінку на один виріб.

2. Визначити відрядну розцінку на один виріб і зарплату робітника за місяць при відрядно-преміальній системі, якщо відомо: слюсар–складальник виконує роботу VI розряду, його змінна норма виробітку – 16 виробів, а в місяць він відпрацював 168 год., тривалість зміни – 8 год., в місяці 21 робочий день. Робітник виконав місячну норму на 112 %. Годинна тарифна ставка VI розряду – 14,50 грн. За кожен процент перевиконання норми виробітку передбачена премія у розмірі 1,5%.

3. Робітник-погодинник III розряду відпрацював за місяць 160 годин. Годинна тарифна ставка робітника III розряду на роботах з нормальними умовами праці –13,08 грн. Згідно з діючим на підприємстві положенням, за виконання місячного завдання виплачується премія в розмірі 10%, а за кожний % перевиконання завдання - 1,5% заробітку робітника по тарифу. Завдання виконано на 110%.
Визначити заробіток робітника при погодинно-преміальній системі оплати праці.

4. Годинна тарифна ставка робітника I розряду – 12,50 грн., тарифний коефіцієнт IV розряду - 1,47. Норма часу на один виріб - 0,5 год. Робітнику необхідно виготовити за місяць 380 виробів. Премія передбачена в розмірі 15% тарифного заробітку.
Визначити місячний заробіток робітника IV розряду при відрядно-преміальній оплаті праці.

5. Посадовий оклад економіста 2200 грн. у місяць. Із 23 днів по графіку ним відпрацьовано 20 (3 дні хворів). Із фонду матеріального заохочення йому нарахована премія в розмірі 20% фактичного заробітку.
Визначити місячну заробітну плату економіста з урахуванням премії.

6. Годинні тарифні ставки робітників II, III, IV розрядів відповідно 12,70 грн., 13,08 грн., 13,38 грн. Ними відпрацьовано: 17, 22 i 23 робочі дні по 8 годин у день.
Визначити суму зарплати робітників-погодинників заводу за місяць.

7. Робітник V розряду виготовив за місяць 1100 деталей. Годинна тарифна ставка I розряду 12,50 грн., тарифний коефіцієнт V розряду - 1,54. Норма виробітку - 4 деталі в годину.
Визначити заробіток робітника при прямій відрядній системі.

8. За діючими нормами та розцінками оплата за акордне завдання складає 9220 грн., термін виконання завдання – 15 днів. Фактично завдання виконане за 12 днів. Згідно з положенням, за кожний процент скорочення терміну виконання акордного завдання виплачується премія в розмірі 1,3% заробітку по акордному наряду.
Визначити загальну суму заробітку при акордно-преміальній системі оплати праці.

9. По плану підприємства обсяг робіт цеху з нормальними умовами праці складає 40 000 нормо-годин, у тому числі II розряду - 10000 нормо-годин, III розряду - 12000 нормо-годин, IV розряду - 8000 нормо-годин, V розряду - 5000 нормо-годин, VI розряду - 3000 нормо-годин. Годинні тарифні ставки робітників: II розряду 12,70 грн., III розряду – 13,08 грн., IV розряду – 13,38 грн., V розряду – 13,85 грн., VI розряду – 14,50 грн.
Визначити середньогодинну тарифну ставку робітників-відрядників.

10. Визначити годинний, денний, місячний фонд зарплати виробничих робітників на основі даних:
а) трудомісткість виготовлення продукції по плану i по розрядах робіт повинна скласти (в тис. нормо-год.): I розряду - 340; II - 930; III - 1150; IV - 620;V - 430; VI розряду - 590;
б) годинні тарифні ставки відрядників I розряду – 12,50 грн.; II -12,70; III – 13,08; IV – 13,38; V – 13,85; VI розряду – 14,50 грн. Доплати до тарифного фонду - 22%, доплати до годинного фонду - 3% i доплати до денного фонду - 5%.

11. По підприємству є такі дані:
Показники Очікуване виконання за звітний рік На плановий рік
1 2 3
Товарна продукція, тис. грн. 86001 98200
Чисельність промислово-виробничого персоналу, чол. 4420 4427
Фонд оплати праці промислово-виробничого персоналу, тис. грн. 64809 66587
Визначити обсяг товарної продукції на одного робітника і розмір заробітної плати на 1 грн. товарної продукції, за звітний рік і на плановий рік.
12. У цеху працює 20 робітників I розряду, 50 - II розряду, 70 - III розряду, 30 - IV розряду, 20 - V розряду і 10 робітників VI розряду. Тарифні коефіцієнти по розрядах : I - 1,0; II - 1,08; III - 1,23; IV -1,35; V - 1,54; VI - 1,8. Годинна тарифна ставка підрядника I розряду – 9,50 грн. Трудомісткість виготовлення продукції по плану на рік - 450 тис. нормо-год. У цеху 10 бригадирів V розряду (годинна ставка даного розряду – 10,80 грн.). Бюджет робочого часу на piк - 1860 год.; виконання норм виробітку по бригадах намічено на рівні 112 %. Бригадирам доплачується 10% від основної зарплати за керівництво бригадою. У цеху 8 підлітків, які працюють за І розрядом по 5 год. в зміну, середня тривалість відпустки – 24 дні. Виконання державних обов’язків займає 0,6% від денного фонду зарплати.
Визначити фонд основної зарплати по тарифу, доплати бригадирам і підліткам, оплату відпусток за час виконання державних обов'язків, середньогодинну, середньомісячну зарплату.

13. За діючими нормами та розцінками оплата за акордне завдання складає 3820 грн. Завдання виконано робітником за 18 днів, при встановленому терміні 20 днів. Згідно з положенням за кожний процент скорочення часу виконання акордного завдання передбачається премія у розмірі 3% загального заробітку по акордному завданню.
Визначити загальну суму заробітку при акордно-преміальній системі оплати праці.

14. На основі даних таблиці визначити фонд годинної, денної і річної зарплати в абсолютних цифрах, а також відношення фондів денного і годинного, річного і денного, річного і годинного.
Види оплат Сума, тис.грн.
Оплата по відрядних розцінках 111,7
Оплата по відрядно-преміальній системі 460,0
Премії відрядникам 60,0
Погодинна оплата 512,5
Премії погодинникам 57,5
Доплати відрядникам в зв'язку зі зміною умов роботи 2,7
Доплати за роботу в надурочний час 6,0
Оплата цілоденних простоїв 1,8
Оплата чергових i додаткових відпусток 80,5
Оплата роботи в нічний час 24,0
Оплата днів виконання державних обов'язків 2,6
Доплата незвільненим бригадирам 0,9
Оплата пільгових годин підлітків 2,2
Оплата навчання учнів 1,8
Оплата перерв для матерів-годувальниць 2,4
Компенсації за невикористану відпустку 0,7
Вихідні доплати 1,3
Всього 1334,4

15. По виробничому підприємству є такі дані:
Показники Очікуване виконання за звітний рік На плановий рік
Обсяг виконаної продукції, тис. грн. 198705 218000
Середньомісячна чисельність ПВП, чол. 1550 1570
Фонд заробітної плати ПВП, тис. грн. 29809 31250

Визначити продуктивність праці на середню заробітну плату на одного робітника промислово-виробничого персоналу у звітному і плановому році.

Бібліографічний список до практичного заняття
[52, 54, 45, 62, 64, 27]


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3

Тема 6 Капітал підприємства

Мета заняття: Закріпити теоретичні знання та виробити у студентів практичні навики по обліку, плануванню та оцінки ефективності використання виробничих фондів.

План заняття
1. Капітал підприємства.
2. Матеріальні активи як сукупність виробничих фондів та іншого майна підприємства.
3. Первісна, відновна, залишкова, ринкова й ліквідаційна вартість основних фондів.
4. Техніко-економічне старіння знарядь праці та форми запобігання цьому (ремонт, модернізація, заміна).
5. Амортизація основних фондів. Визначення норми амортизаційних відрахувань.
6. Соціально-економічне значення і системи показників ефективності відтворення та використання основних фондів.

Методичні рекомендації до практичного заняття

Основні фонди - це засоби праці, які функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній формі і переносять свою вартість на готову продукцію частинами за ступенем зношування.
В залежності від характеру участі основних фондів у виробничому процесі розрізняють виробничі і невиробничі основні фонди.
У відповідності до Податкового Кодексу України ст. 145 та ст. 146, класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх корисного використання у роках має наступний вид:

 

Групи Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 - земельні ділянки -
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом 15
група 3 - будівлі, 20
споруди, 15
передавальні пристрої 10
група 4 - машини та обладнання 5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень 2
група 5 - транспортні засоби 5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4
група 7 - тварини 6
група 8 - багаторічні насадження 10
група 9 - інші основні засоби 12
група 10 - бібліотечні фонди -
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи -
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди 5
група 13 - природні ресурси -
група 14 - інвентарна тара 6
група 15 - предмети прокату 5
група 16 - довгострокові біологічні активи 7

Процентне співвідношення окремих груп основних фондів до загальної їх вартості називають структурою основних фондів.
При розв’язанні задач такої тематики можна скористатися формулами:
Розрахунок середньорічної вартості основних виробничих фондів:

(4.37)

де Фп - вартість основних виробничих фондів на початок року;
Фвв - вартість основних виробничих фондів, які вводяться у плановому році;
Фвиб.- вартість основних виробничих фондів, які вибувають у плановому році;
nм - кількість повних місяців до кінця року, протягом яких основні фонди відповідно “працювали” чи “не працювали”.
Ефективність використання основних виробничих фондів визначається такими показниками:
- фондовіддача характеризує випуск продукції на одиницю вартості основних виробничих фондів і розраховується за формулою:

(4.38)

де ФО - фондовіддача;
В - річний випуск продукції, грн;
Фср - середньорічна вартість основних виробничих фондiв, грн.
Величина, обернена до фондовіддачі, називається фондомісткістю. Вона характеризує потребу в основних фондах на 1 грн. продукції і визначається:

(4.39)

де ФЕ - фондомісткість;
В - річний випуск продукції, грн.;
Фср. - середньорічна вартість основних виробничих фондів.
Показником, який характеризує забезпеченість одного працівника виробничими основними фондами, є показник фондоозброєності праці, грн./чол.:

(4.40)

де ФО - фондоозброєність;
Фср - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.;
Ч - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.
Для характеристики інтенсивності вибуття фондів використовується показник, який представляє собою відношення вартості основних фондів, що вибули протягом даного періоду, до їх вартості на початок періоду:

(4.41)

де Квиб - коефіцієнт вибуття основних фондів;
Фл - вартість ліквідованих основних фондів, грн.;
Фп - вартість основних фондів на початок періоду, грн.
Ступінь оновлення вимірюється за допомогою коефіцієнту оновлення, який показує долю введених у дію в даному періоді основних фондів:

(4.42)

де Фвв - вартість введених основних фондів, грн.;
Фк - вартість основних фондів на кінець періоду, грн.
Амортизація - це поступове перенесення вартості основних виробничих фондів на виготовлену продукцію з метою нагромадження грошових коштів для повного відновлення (реновації). Норма амортизації - це встановлена величина амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) за певний період часу по конкретних видах основних фондів, виражена в % до балансової вартості. Нарахування амортизації основних засобів здійснюється за такими методами:
1) прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів.
При використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується однаковими частками протягом усього періоду його експлуатації. це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій.
2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається, як добуток залишкової об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної суми амортизації.
Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеню кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Річна норма амортизації = (4.43)
де n – кількість років корисного використання об'єкта основних засобів.
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби).
4) кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.
5) виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Механізм нарахування амортизації основних засобів за вказаними методами:
1. Прямолінійний:
,,
(4.44)

(4.45)

2. Зменшення залишкової вартості:

(4.46)

,
3. Прискореного зменшення залишкової вартості (4.47) :

 

4. Кумулятивний (4.48):

 

5. Виробничий (4.49):






,
При використанні методів нарахування амортизації основних засобів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості й кумулятивного – щомісячна сума амортизації визначається за розрахунком:

, (4.50)

де Ра – річна сума амортизації;
Ма – місячна сума амортизації;
Пв – первісна вартість об'єкта;
Лв – ліквідаційна вартість об'єкта;
Кв – очікуваний термін корисного використання об'єкта;
Кк – кумулятивний коефіцієнт;
Ва – вартість об'єкта, що підлягає амортизації;
На – норма амортизації на рік;
Вс – виробнича ставка амортизації;
Зв – залишкова (балансова) вартість;
Кп – коефіцієнт прискореного зменшення залишкової вартості;
Ке – кількість років експлуатації об'єкта;
СРКв – сума чисел років корисного використання об'єкта основних засобів;
Но – нормативний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство передбачає виготовити, використовуючи об'єкт;
Ор – річний обсяг продукції (робіт, послуг), який виготовлений з використанням об'єкта;
Ом – місячний обсяг продукції (робіт, послуг), який виготовлений з використанням об'єкта
Коефіцієнт змінності показує, скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування, і визначається за формулою:
(4.51)

де nс - кількість відпрацьованих верстато-змін в звітному періоді;
nд - кількість відпрацьованих верстато-днів у цьому ж періоді;
nо - кількість одиниць устаткування.
Коефіцієнт екстенсивного навантаження показує ефективність використання часу роботи устаткування. Він розраховується за формулою:

(4.52)

де Тф - фактичний фонд часу роботи устаткування за період, годин;
Теф - ефективний фонд часу роботи за той же період, годин.
Коефіцієнт інтенсивного навантаження показує ефективність використання продуктивних можливостей устаткування:

(4.53)
де Поф - фактична продуктивність устаткування (кількість виготовлених виробів за одиницю часу) у натуральному виразі;
Поп - той же показник за паспортними даними.
Коефіцієнт інтегрального навантаження характеризує використання устаткування як за часом, так і за продуктивністю:

(4.54)

Потреба в матеріалі конкретного виду (РМ) за методом прямого розрахунку визначається за формулою:

(4.55)

Nji - норма витрат j-го матеріалу на виробництво і-го виду виробу;
Ві - виробнича програма виготовлення і-го виду виборів;
n - кількість видів виробів, на виготовлення яких використовується j-й матеріал.
Для характеристики ефективності використання сировини та матеріалів застосовують такі показники:
а) матеріаломісткість виробів - визначається відношенням загальних витрат матеріальних ресурсів (у грошовому вимірі) до вартості товарної продукції за рік
; (4.56)
б) коефіцієнт виходу готової продукції з сировини, матеріалів, який визначається діленням кількості виготовлених виробів на загальний обсяг витрат сировини, матеріалів, з яких ці вироби виготовляються
; (4.57)
в) коефіцієнт корисного використання сировини, матеріалів, який розраховується діленням маси готового виробу (так званої чистої ваги) на норму витрачання сировини матеріалів на даний виріб
. (4.58)

Тести

1. Фондовіддача це:
а) відношення обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;
б) відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до обсягу виготовленої продукції;
в) відношення середньорічної вартості основних фондів до середньооблікової чисельності промислово – виробничого персоналу;
г) відношення прибутку за звітний період до середньої вартості основних фондів за той же період.

2. Визначити вид вартості основних фондів:
а) вартість придбання з урахуванням митних зборів, транспортування і монтажу;
б) вартість після індексації, проведеної за рішенням уряду;
в) вартість у момент ліквідації;
г) вартість у поточний момент ( з урахуванням зносу).

3. Визначити назву показника ефективності використання основних фондів:
а) відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін до кількості встановленого устаткування;
б) відношення фактичного часу роботи устаткування до планового;
в) відношення обсягу реалізованої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;
г) відношення обсягу планового або фактичного випуску продукції до максимально можливого за однакові одиниці часу.

4. Співвідношення часу фактичної роботи устаткування за рік до часу його ймовірної експлуатації це:
а) коефіцієнт змінності роботи устаткування;
б) коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування;
в) коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування;
г) коефіцієнт інтегрального використання.

5. Техніко-економічне старіння основних фондів - це:
а) перенесення їх вартості на вартість виготовленої продукції;
б) втрачання первісних техніко-експлуатаційних якостей;
в) знецінення засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного фізичного спрацювання;
г) вірної відповіді немає.

6. Норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів залежить від:
а) балансової вартості основних фондів;
б) обсягів виробництва продукції;
в) ліквідаційної віртості основних фондів;
г) ефективного часу роботи основних фондів;
д) строків експлуатації основних фондів.

7. Річну суму амортизаційних відрахувань визначають на основі показників:
а) середньорічної вартості основних фондів;
б) норми амортизаційних відрахувань;
в) вартості основних фондів на початок року;
г) вартості основних фондів на кінець року.

8. Реконструкція діючого підприємства - це:
а) спорудження додаткових виробничих комплексів, цехів або розширення існуючих;
б) повне або часткове переобладнання виробництва з можливим розширенням допоміжних та обслуговуючих об’єктів;
в) здійснення технічного розвитку без розширення існуючого виробництва;
г) вірної відповіді немає.
9. Які з наведених показників характеризують ефективність використання сировини та матеріалів:
а) коефіцієнт інтенсивного навантаження;
б) коефіцієнт виходу готової продукції;
в) коефіцієнт корисного використання;
г) вірної відповіді немає.

Завдання

1. Вартість основних фондів на початок року склала 300 млн.грн. З 1 червня введені основні фонди на суму 40 млн.грн., з 1 жовтня - на суму 10 млн.грн., у листопаді вибули з експлуатації основні фонди на суму 5 млн.грн.
Визначити:
1) середньорічну вартість введених фондів;
2) середньорічну вартість вибувших фондів;
3) середньорічну вартість всіх основних фондів;
4) вартість основних фондів на кінець року.

2. Визначити коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного та інтегрального використання устаткування:

Показники План Факт
Випуск продукції, грн. 26 800 26 932
Загальна кількість машино-годин, , відпрацьованих устаткуванням, час 1 600 1 584
Випуск продукції за одну машино-годину, грн. 16,75 17,00

3. Визначити коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного та інтегрального використання устаткування:
Показники План Факт
Випуск продукції, грн. 26 800 26 932
Загальна кількість машино-годин, відпрацьованих устаткуванням, час 1 600 1 584
Випуск продукції за одну машино-годину, грн. 16,75 17,00

4. На підставі даних двох машинобудівельних підприємств за рік визначити та порівняти показники використання основних виробничих фондів (фондовіддачу, фондомісткість, фондоозброєність, рентабельність):


Показники Підприємство 1 Підприємство 2
Середньорічна вартість основних фондів, млн.грн. 50,0 40,0
Валова продукція, млн.грн. 110,0 92,0
Прибуток, млн.грн. 3,0 2,0
Чисельність персоналу, чол. 220 180

5. У цеху встановлено 40 верстатів. Протягом доби 30 верстатів працювали у трьох змінах, 7 верстатів - у двох змінах, 3 верстати - в одну зміну.
Визначити коефіцієнт змінності устаткування.

6. Виходячи з даних табл.., визначити, на якому підприємстві прогресивніша структура основних фондів.
Група основних фондів Структура основних виробничих фондів, тис. грн..
Підприємство
1 2 3 4
Будинки 3998 3808 4297 4044
Споруди 4014 6025 3256 1577
Передавальні пристрої 722 703 555 547
Силові та робочі машини 4068 3909 4265 4569
Контролюючі прилади 200 200 311 133
Транспортні засоби 440 103 141 332
Інструмент 101 207 122 355
Інвентар 304 578 306 287


7. Визначити показники використання основних фондів, якщо відомо, що вартість основних фондів на початок року становила 53 млн грн. У березні було введено основних фондів на 3,2 млн, а в третьому кварталі на 21 млн грн. У липні виведено основних фондів на 7,5 млн грн., а в четвертому кварталі на 9 млн грн.
Запланований обсяг випуску продукції становить 180 млн грн., а чисельність промислово-виробничого персоналу – 4060 чол.

8. На підприємстві є 40 токарних верстатів з потужністю двигунів 2,5 кВт, 20 фрезерних верстатів потужністю 5 кВт; 45 свердлильних – 2 кВт. Підприємство працює у дві зміни при шестиденному робочому тижні. Кількість вихідних і святкових – 60 днів/рік, кількість передсвяткових, що не збігаються з вихідними і суботами, – 6 днів/рік (дані коригуються за виробничим календарем). Процент втрат часу на ремонт обладнання – 3,6% номінального фонду часу, фактично спожита за рік електроенергія – 930 500 кВтгод/рік.
Визначити коефіцієнти інтенсивного, екстенсивного та інтегрального використання обладнання цеху.

9. У цеху 150 верстатів: 90 працюють у три зміни; 25 – у дві зміни; 35 – в одну зміну.
Визначити коефіцієнт змінності роботи обладнання.

10. Визначити коефіцієнт змінності роботи обладнання цеху, якщо верстатомісткість виробничої програми становить 3,25 млн верстато-год. У цеху працює 885 верстатів, простої обладнання через ремонт становить 5% режимного фонду робочого часу, в році 255 робочих днів.

11. Розрахуйте розмір амортизаційних відрахувань по основному парку устаткування в цеху на основі методу зменшення залишкової вартості, якщо первісна вартість устаткування склала 168 тис грн, його ліквідаційна вартість - 12 тис грн. Корисний термін служби даного устаткування - 4 роки.

12. Необхідно нарахувати амортизацію за допомогою кумулятивного методу на основне виробниче устаткування, якщо корисний термін його експлуатації складає 6 років. Первісна вартість устаткування 20686 грн, ліквідаційна вартість устаткування 326 грн.

13. Нарахуйте амортизацію на основне устаткування підприємства за методом прискореного зменшення залишкової вартості і наведіть рішення задачі в графічному вигляді, якщо первісна вартість устаткування з урахуванням податку на додану вартість склала 240 тис грн., ліквідаційна вартість даного устаткування за інвентаризаційною відомістю складає 20 тис грн. Термін експлуатації устаткування - 4 роки.

14. Нарахуйте амортизацію устаткування за допомогою прямолінійного методу, якщо первісна вартість встановленого устаткування складає суму 9120 тис грн. (із ПДВ), а ліквідаційна вартість устаткування - 120 тис. грн. Термін експлуатації такого устаткування – 10 років.

15. Верстат придбаний для виготовлення 120 000 одиниць продукції, його первісна вартість складає 36000 грн (у тому числі ПДВ - 6000 грн). Ліквідаційна вартість верстата 3000 грн. У перший місяць експлуатації верстата виготовлено 3200 одиниць продукції.
Визначте суму амортизаційних відрахувань за місяць виробничим методом.
16. Підприємством у поточному періоді був придбаний легковий автомобіль. Вартість, сплачена постачальнику відповідно до договору купівлі-продажу, склала (40000 грн разом із ПДВ). При його реєстрації й прийнятті на баланс підприємства були сплачені збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 720 грн, збір за реєстрацію - 100 грн. Витрати на доставку автомобіля в гараж підприємства склали 820 грн. Визначте первісну вартість купленого автомобіля, за якою його візьмуть на баланс підприємства.

17. Вартість основних виробничих фондів підприємства на початок року склала 300 млн грн. З 1 червня до виробничого процесу були залучені основні фонди на суму 40 млн грн, з 1 жовтня - на суму 10 млн грн, а наприкінці листопаду вийшли з експлуатації основні фонди на суму 5 млн грн. Визначте:

- середньорічну вартість уведених фондів;
- середньорічну вартість вилучених фондів;
- середньорічну вартість основних виробничих фондів підприємства;
- вартість основних фондів на кінець року.

18. На підставі наведених у таблиці даних по двох машинобудівних підприємствах за рік визначте і порівняйте показники ефективності використання основних виробничих фондів (фондовіддачу, фондомісткість, фондоозброєність праці, рентабельність основних фондів). Зробіть відповідні висновки.

Показники Підприємство 1 Підприємство2 2
Середньорічна вартість основних виробничих фондів, млн. грн. 50 40
Валова продукція, млн. грн. 110 92
Прибуток, млн. грн. 3 2
Чисельність персоналу, осіб 220 180

19. Визначте коефіцієнт вибуття та коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів підприємства, якщо за даними бухгалтерських звітностей на початок року вартість всіх наявних об'єктів основних фондів складала 3,26 млн грн. Протягом року була введена в дію будівля нового складального цеху, вартість якої склала 340 тис. грн, а також було придбано сучасну повністю автоматизовану конвеєрну стрічку, вартість якої за договором купівлі-продажу разом із податком на додану вартість склала 25,5 тис грн. Будівля була введена в експлуатацію з 11 березня поточного року, а конвеєрна стрічка - з 4 квітня. Разом з тим на 1 липня списали за ліквідаційною вартістю застаріле обладнання на загальну суму 47,9 тис грн.
20. Визначте коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного, інтегрального використання устаткування, а також резерв потужності за наведеними в таблиці даними. Зробіть відповідні висновки і пояснення.

Показники План Факт
Обсяг виготовлюваної продукції, грн 26 800 26 932
Загальна кількість машино-годин, відпрацьованих устаткуванням 1 600 1 584

21. Дані по машинобудівельному підприємству:

Виріб План випуску на рік, тис.шт. Норма витрат матеріалів по звіту за базовий період (на 1 виріб), кг % зниження норм витрат матеріалів у планованому році
А
Б
В 350
800
050 80
45
28 4
6
8

Визначити:
1) планову норму витрат матеріалів на один виріб;
2) річну планову потребу в матеріалах на весь випуск;
3) норматив запасу матеріалів у тоннах при нормі виробничого запасу 50 днів;
4) можливий додатковий випуск кожного виробу при умові економії матеріалів на 1 %.

22. Виробничою програмою підприємства передбачається річний випуск деталей у кількості 4600 штук. Норма витрат на одну деталь 39,0 кг металу, технологічні втрати 3,0 кг металу.
Визначити: - чисту вагу деталі;
- загальну потребу в металі;
- коефіцієнт використання
23. Розрахувати плановий і фактичний коефіцієнт використання металу на кожний виріб, розмір економії (перевитрат) металу на кожний виріб.

Вид виробу Річний обсяг виробництва, тис.шт. Маса виробу, кг Витрати металу
на виріб, кг
план факт план факт
А 15 18 4,0 3,0 2,8
Б 20 16 5,0 4,0 4,3
В 25 22 3,5 2,8 2,7

24. На підприємстві є такі дані для планування показників використання матеріалів:
(тис.грн.)
Показники Очікуване виконання за звітний рік На плановий рік
Матеріальні витрати
Обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства 600,0

1480,0 592,0

1480,0
Визначити матеріаломісткість і зробити висновки про зміни показника.

25. Розрахувати місячний ліміт відпуску матеріалів цеху на основі даних: місячним планом передбачено випустити виробів А - 1620 шт., Б - 1240 шт., В - 840 шт., Г - 650 шт.
Норми витрат матеріалів у кілограмах на один виріб вказані в таблиці:
Матеріали Виріб
А Б В Г
Сталь 5,0 7,0 5,2
Сталь 3,5 2,2 6,4 3,9
Залізо сортове 8,0 5,1 4,5 5,4
Мідь 2,3 2,3 3,1 1,7
Латунь 1,4 1,9 ….. 1,1

План попереднього місяця по виробу А перевиконаний на 12 шт., по виробу Б - на 27 шт., по виробу В недовиконаний на 19 шт., по виробу Г виконаний на 100 %. Крім того, збільшується розмір незавершеного виробництва по виробу В - на 25 шт., по виробу Г - 30 шт.

26. План виробництва виробів по підприємству на рік встановлений у кількості 37900 штук. Чиста вага деталі - 30 кг., технологічні відходи - 4 кг.
Визначити: - норму витрат матеріалу на виготовлення однієї деталі;
- загальну потребу в матеріалах;
- коефіцієнт використання матеріалу.

27. При плануванні коефіцієнту використання матеріалу на підприємстві виходили з таких даних:
- норма витрат матеріалів на одну деталь 4,3 кг,
- чиста вага деталі 3,5 кг.
Очікуваний випуск деталей за звітний рік 6300 штук, на виробництво яких буде використано 28790 кг матеріалів.
Визначити: - коефіцієнт використання матеріалів на плановий рік;
- резерви росту випуску продукції за рахунок поліпшення використання матеріалів.


Бібліографічний список до практичного заняття
[52, 54, 45, 62, 64, 27, 41]


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 4

Тема 6 Капітал підприємства

Мета заняття: закріпити теоретичні знання та виробити практичні навички обчислення нормативів обігових коштів в окремих елементах (виробничих запасах, незавершеному виробництві, витратах майбутніх періодів, залишках готової продукції) та аналізу показників ефективності їх використання.

План заняття

1. Сутнісна характеристика оборотного капіталу. Кругообіг оборотних коштів.
2. Виокремлення оборотних коштів, що обслуговують сфери виробництва й обігу.
3. Нормовані й ненормовані оборотні кошти. Функціональна та елементна структура оборотних коштів.
4. Джерела формування оборотних коштів.
5. Нормування оборотних коштів. Методи розрахунку нормативів оборотних коштів (аналітичний, коефіцієнтний, прямого рахунку).
6. Обчислення нормативів оборотних коштів в окремих їхніх елементах (виробничих запасах, незавершеному виробництві, витратах майбутніх періодів, залишках готової продукції). Визначення сукупного нормативу оборотних коштів підприємства.
7. Основні показники рівня ефективності використання оборотних коштів: коефіцієнти оборотності і завантаження, тривалість одного обороту, рентабельність; методика їх розрахунку.
8. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів (оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення реалізації виробленої продукції).

Методичні рекомендації до практичного заняття

Оборотні кошти - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.
Оборотні кошти перебувають у сфері виробництва і у сфері обігу.
Оборотні кошти у сфері виробництва - це виробничі запаси, незавершене виробництво та напівфабрикати, витрати майбутніх періодів.
Оборотні кошти у сфері обігу - це залишки готової продукції на складі, грошові кошти на розрахунковому рахунку, дебіторська заборгованість та інші.
Необхідний розмір оборотних коштів визначається їх нормуванням. Нормуванню підлягають оборотні кошти у виробничих запасах, у незавершеному виробництві, у витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції. Загальна сума окремих нормативів утворює сукупний норматив оборотних коштів підприємства. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається шляхом множення середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях. Норма запасу в днях залежить від виду виробничого запасу:
- для транспортного запасу вона дорівнює тривалості періоду від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;
- для підготовчого запасу вона дорівнює часу, необхідному для приймання, складування і підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів;
- для поточного запасу вона дорівнює половині інтервалу між суміжними поставками;
- для резервного (страхового, гарантійного) запасу вона дорівнює середнім відхиленням фактичних строків постачання від передбачених договором.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається за формулою:

(4.59)

де - середньоденний випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю у вартісному виразі;
- середня тривалість виробничого циклу, дні;
Кв – коефіцієнт наростання витрат.
Кв- коефіцієнт наростання витрат (готовності виробу), визначається за формулою:

(4.60)

де - первісні витрати на початок виробничого циклу;
- решта витрат на виготовлення виробу;
- виробнича собівартість виробу.
Показники мають вартісний вираз.
Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів визначається за формулою:

(4.61)

де - залишки витрат майбутніх періодів на початок планового періоду;
- витрати майбутніх періодів впродовж планового періоду;
- сума погашення витрат майбутніх періодів за рахунок собівартості.
Всі показники мають вартісний вираз.
Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається добутком вартості одноденного випуску готових виробів на норму їх запасу на складі у днях :
(4.62)

Норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (комплектування, пакування, відвантаження, виписки платіжних документів).
Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їх обороту, оборотністю. Коефіцієнт оборотності розраховується шляхом поділу вартості реалізованої продукції на середній залишок оборотних коштів за відповідний період:

(4.63)

Зворотний до нього показник є коефіцієнтом завантаження .Він показує частку оборотних коштів у кожній грошовій одиниці реалізованої продукції:

(4.64)

Швидкість або тривалість одного обороту в днях визначається як відношення кількості днів у періоді до коефіцієнта оборотності:

(4.65)

де - тривалість одного обороту в днях;
- тривалість періоду (року, кварталу, місяця) в днях.

Суму вивільнених у результаті прискорення оборотності оборотних засобів (Sноз) можна обчислити за формулою:
(4.66)
де ВРПзв – обсяг реалізації у звітному році, грн.;
Тоб.баз, Тоб.зв – середня тривалість одного обороту оборотних засобів відповідно у базовому і звітному роках, днів.
Оборотність оборотних засобів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема приріст прибутку на рівень рентабельності.


Тести

1. Які з нижчезазначених елементів входять до складу оборотних коштів підприємства та чи підлягають вони нормуванню:
а) виробничі запаси;
в) незавершене виробництво (напівфабрикати);
д) кредиторська заборгованість;
з) дебіторська заборгованість.

2. Визначити вид виробничих запасів:
а) запас, створений на період, що дорівнює половині інтервалу між суміжними поставками матеріальних ресурсів;
б) запас, створений на період відхилення фактичних строків поставки від передбачених договором;
в) запас, створений на період від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;
г) запас, створений на період часу, необхідного для приймання та складування матеріальних ресурсів.

3. На підставі методики розрахунку визначити вид показника ефективності використання оборотних коштів:
а) відношення вартості реалізованої продукції до середніх залишкiв оборотних коштів у відповідному періоді;
б) відношення середніх залишків оборотних коштів до вартості реалізованої продукції за відповідний період;
в) відношення тривалості календарного періоду до кількості оборотів;
г) вірної відповіді немає.

4. Вкажіть методи розрахунку нормативів оборотних коштів:
а) екстраполяції;
б) метод прямого розрахунку;
в) коефіцієнтний метод;
г) вірної відповіді немає.

5. Яке твердження є вірним:
а) оборотні фонди у вартісному виразі є складовою частиною оборотних коштів;
б) оборотні кошти є складовою частиною оборотних фондів у вартісному виразі.

6. Вкажіть шляхи підвищення ефективності використання оборотних фондів:
а) скорочення тривалості виробничого циклу;
б) підвищення продуктивності праці;
в) прискорення реалізації товарної продукції;
г) поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення.

7. До результатів підвищення ефективності використання оборотних коштів відносяться:
а) зменшення потреби в оборотних коштах;
б) підвищення виробничих потужностей;
в) збільшення обсягів виробництва продукції при фіксованій сумі оборотних коштів;
г) зростання чисельності персоналу.

8. Показник рентабельності оборотних коштів обчислюється як відношення:
а) суми оборотних коштів до середньоспискової чисельності персоналу;
б) прибутку підприємства до суми його оборотних коштів;
в) суми оборотних коштів підприємства до суми прибутку за відповідний період;
г) вірної відповіді немає.

9. Визначити вид виробничих запасів:
а) запас, створений на період, що дорівнює інтервалу між суміжними поставками матеріальних ресурсів;
б) запас, створений на період відхилення фактичних строків поставки від передбачених договором;
в) запас, створений на період від укладання договору або оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства;
г) запас, створений на період часу, необхідного для приймання та складування матеріальних ресурсів.

10. На підставі методики розрахунку визначте вид показника ефективності використання оборотних коштів:
а) відношення вартості реалізованої продукції до середніх залишків оборотних коштів у відповідному періоді;
б) відношення середніх залишків оборотних коштів до вартості реалізованої продукції за відповідний період;
в) відношення тривалості календарного періоду до кількості оборотів;
г) вірної відповіді немає.

 


Завдання

1. Сталь постачається на завод однаковими партіями двічі рази на місяць. Транспортний запас складає 3 дні, гарантійний запас 50% норми поточного запасу. Середньоденні витрати сталі 50 т, ціна 1 т сталі 104 грн.
Визначити норму виробничого запасу в днях та норматив запасу сталі в натуральному і грошовому виразі.

2. По підприємству на І квартал заплановані такі показники:

Показники Значення
1. Обсяг товарної продукції, тис.грн. 315
2. Квартальна потреба в матеріалах, тис.грн. 180
3. Норми виробничого запасу, днів,
всього
у тому числі:
3.1. транспортного
3.2. підготовчого
3.3. поточного
3.4. резервного (50 % від поточного)


2
4
16
8
4. Тривалість виробничого циклу, днів 10
5.Коефіцієнт наростання витрат у собівартості незавершеного виробництва 0,8
6. Норма запасу готової продукції на складі, днів 3

Визначити норматив оборотних коштів:
1) у виробничих запасах;
2) у незавершеному виробництві;
3) у залишках готової продукції на складі;
4) сукупний.

3. На підприємстві в звітному році норма витрат металу була встановлена на виріб “А” - 36 кг, виріб “Б” - 14 кг.
На плановий рік передбачений випуск виробів “А” в кількості 5000 штук, виробів “Б” - 800 штук. Норми витрат металу передбачається знизити за рахунок впровадження нової технології: по виробу “А” на 5%, по виробу “Б” на 10%.
Визначити економію металу в результаті впровадження нових норм витрат по кожному виробу і в цілому по підприємству.

4. Заготовка для виробу А проходить обробку в заготівельному і механообробному цехах. Чиста вага заготовки дорівнює 28 кг, відходи і втрати при обробці заготовки в механообробному цеху склали - 1,5 кг, а відходи і втрати в заготівельному цеху - 0,5 кг (відходи по некратності, припуски на затиск і розрізання матеріалів).
Визначити коефіцієнт використання заготовки для виробу А.

5. По плану підприємства річна потреба в чавуні визначена в кількості 12240 т. Чавун надходить на підприємство однаковими партіями тричі на місяць. Час, необхідний для розвантаження, приймання і складування чавуну - 1 день. Розрив між часом знаходження чавуну в дорозі і часом поштового пробігу документів і оплати - 3 дні. Гарантійний запас складає 50 % норми поточного запасу.
Визначити норму виробничого запасу в днях та норматив запасу чавуну в натуральному виразі.

6. По промисловому підприємству обсяг реалізації продукції на плановий рік складає 3510 тис. грн., залишки нормативних оборотних коштів на кінець планового року 510 тис. грн.
Визначити показники оборотності нормативних оборотних коштів (коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження та тривалість одного обороту в днях).

7. Для розрахунку нормативу власних оборотних коштів підприємство має такі дані:

Стаття оборотних коштів Витрати ІV кварталу
планового року
(тис. грн.) Норма оборотних коштів
(днів)
Сировина 2543 34
Паливо 750 28

Норматив по інших статтях оборотних коштів на кінець планового року - 533,5 тис. грн. Норматив власних оборотних коштів на початок планового року 2269 тис. грн.
Визначити зміну нормативу власних оборотних коштів на кінець планового року.

8. У четвертому кварталі звітного року одноденні витрати сировини і основних матеріалів на промисловому підприємстві повинні скласти 39 тис. грн., норма запасу - 25 днів.
У плановому році передбачається зниження норми запасу на 4 дні. Одноденні витрати сировини і основних матеріалів зростуть з 39 тис. грн. до 44 тис. грн.
Визначити зміну нормативу власних оборотних коштів по сировині і основних матеріалах у плановому році в порівнянні з очікуваними даними за звітний рік.

9. У четвертому кварталі звітного року (очікуване виконання) витрата матеріалів складає 3270 тис. грн., норма запасу матеріалів 20 днів.
У плановому році одноденні витрати матеріалів збільшаться на 5 тис. грн., а норма запасу скоротиться на 3 дні.
Визначити зміну нормативу власних оборотних коштів по матеріалах у плановому році в порівнянні з очікуваними даними за звітний рік.

10. Визначити загальну квартальну потребу в матеріалах, загальний максимальний поточний і страховий запас і загальний максимальний складський запас на основі даних: програма випуску виробів на квартал - 1000 шт., норма витрат матеріалів на 1 виріб для сталі - 70 кг, міді - 6 кг і бронзи - 10 кг. Сталь постачається через кожні 20 днів, мідь і бронза - один раз на місяць. Середній час затримок постачання: сталі - 5 днів, міді і бронзи - 10 днів. Кількість днів у місяці - 30, у кварталі - 90.

11. Показники реалізації продукції (РП) і залишків оборотних коштів по 5 фабриках виготовлення одягу за звітній рік та їх зміни у плановому році зведені у таблиці:
Фабрика Звітний рік Зміни у плановому році
Обсяг РП, млн.грн. Ср. річні залишки оборотних коштів,
млн. грн. обсягу РП, % (+) тривалості обороту, дні (-)
№ 1 80,0 20,0 +20 -18
№ 2 105,0 17,5 +16 -15
№ 3 150,0 30,0 +8 -12
№ 4 120,0 20,0 +10 -15
№ 5 96,0 32,0 +12 -30
Визначити розмір приросту або зменшення оборотних коштів у плановому році на кожній фабриці та об’єднанню в цілому.


12. За даними звіту підприємства проаналізувати ефективність використання оборотних коштів. Підрахувати суму коштів, вивільнену з обороту (залучену в оборот) внаслідок прискорення (сповільнення) обертання оборотих коштів.

з/п Показники Фактично за Зміни, %
минулий рік звітний рік
1.
Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), тис. грн. (без ПДВ) 14473 15003
2. Середні залишки оборотних коштів, тис. грн. 4240 4470
4. Одноденний оборот, тис. грн.
5. Обертання оборотних засобів, дні
6. Коефіцієнт оборотності, оборотів
Звільнено із обороту (залучено) у зв’язку з прискоренням (сповільненням) повертання оборотних засобів (тис. грн.) Для розрахунку:

13. Обсяг реалізованої продукції підприємства за рік склав 12648,3 тис. грн. з оборотними коштами в сумі 430 тис. грн. В результаті впровадження організаційно-технічних заходів тривалість обороту коштів у плановому році скорочена на 1,5 днів.
Визначити кількість оборотів та тривалість одного обороту оборотних коштів за звітний та плановий рік, очікувану економію оборотних коштів за рахунок впровадження заходів.

14. У звітному періоді підприємство реалізувало продукції на 100 тис. грн. при середньорічному залишку нормованих оборотних засобів 8,34 тис. грн. У плановому періоді обсяг реалізованої продукції зросте на 15 %.
Визначити потребу підприємства в оборотних засобах і суму вивільнених оборотних засобів за рахунок прискорення їх оборотності, якщо відомо, що планом передбачено зростання коефіцієнта оборотності на 12 %.

15. У звітному році підприємство запланувало виготовити товарної продукції на суму 110 тис. грн. Залишки нереалізованої продукції на складах на початок року становили 20 тис. грн. Фактично обсяг реалізації за рік зріс порівняно з плановим рівнем на 3,2 %. Середньорічні залишки нормованих оборотних засобів, заплановані в розмірі 2 тис. грн., а фактично склали 1,7 тис. грн.
Встановити суму абсолютного і відносного вивільнення оборотних засобів у результаті прискорення їх оборотності.

16. Необхідно визначити плановий та фактичний коефіцієнт використання матеріалів для виробництва, а також резерви зростання обсягів виготовлення продукції за рахунок раціонального використання матеріалів.
При плануванні ступеня використання матеріалів на підприємстві нормувальники виходили з таких даних: норма витрат матеріалів на одну деталь складає 3,4 кг, при цьому чиста вага деталі 2,9 кг. Очікуваний фактичний випуск деталей за звітний рік має скласти 87,0 тис. шт., на виробництво яких буде використано 306,8 тон матеріалів.

17. У плановому періоді час одного обороту довести до 58 днів впровадженням організаційно-технічних заходів. У базовому періоді обсяг реалізованої продукції становив 32 млн. грн., а середньорічний залишок нормованих оборотних засобів — 5,5 млн. грн.
Визначити, на скільки днів скоротиться період обороту оборотних засобів та абсолютну суму вивільнених оборотних засобів.
18. Визначити планові й звітні показники використання оборотних засобів підприємства, якщо обсяг реалізованої продукції заплановано на рівні 71,3 млн. грн. при середньорічному залишку нормованих оборотних засобів на 9,5 млн. грн. Фактично при такій самій сумі оборотних засобів було реалізовано продукції на 74,1 млн. грн.

19. У звітному періоді підприємство реалізувало продукції на 100 тис. грн. при середньорічному залишку нормованих оборотних засобів 8,34 тис. грн. У плановому періоді обсяг реалізованої продукції зросте на 15 %.
Визначити потребу підприємства в оборотних засобах і суму вивільнених оборотних засобів за рахунок прискорення їх оборотності, якщо відомо, що планом передбачено зростання коефіцієнта оборотності на 12 %.

20. За наведеними в таблиці даними визначити зміну структури оборотних фондів.

Показник Звітний період, тис. грн. Плановий період, тис. грн.
Виробничі запаси 850 920
Незавершене виробництво 85 125
Напівфабрикати власного виготовлення 45 40
Витрати майбутніх періодів 80 75

21. План реалізації продукції і послуг на рік на фабриці передбачено довести до 320 тис. грн. Середній залишок оборотних засобів заплановано на суму 40 тис. грн. В результаті впровадження організаційно-технічних заходів тривалість одного обороту скоротилася в середньому на 6 днів, обсяг реалізованої продукції і послуг зріс на 3 %.
Визначити планове та фактичне число оборотів оборотних засобів, планову та фактичну тривалість обороту оборотних засобів, а також потрібну суму оборотних засобів у плановому періоді та суму вивільнених оборотних засобів.

22. Сталь постачається на завод однаковими партіями двічі на місяць. Транспортний запас складає 3 дні, страховий запас - 50% норми поточного запасу. Середньоденні витрати сталі на підприємстві 50 тонн, а закупівельна ціна 1 тонни сталі 1040 грн.
Визначте норму виробничого запасу в днях та норматив запасу сталі в натуральному і грошовому вираженні.

23. Річна потреба в чавуні визначена планом підприємства в кількості 12240 тонн. Чавун надходить на підприємство однаковими партіями тричі на місяць. Час, необхідний для розвантаження, приймання і складування чавуну - 1 день. Розрив між часом знаходження чавуну в дорозі і часом поштового перебігу супровідних документів і оплати - 3 дні. Страховий запас складає 50% норми поточного запасу.
Визначте норму виробничого запасу в днях та норматив запасу чавуну в натуральному вираженні.

24. На промисловому підприємстві обсяг реалізації продукції за звітний рік склав35100 тис грн, а залишки оборотних коштів на кінець планового року - 5100 тис грн.
Визначте показники ефективності використання на промисловому підприємстві оборотних коштів (коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження та тривалість одного обороту в днях). Звітний рік нараховує 365 днів.

25. У четвертому кварталі звітного року одноденні витрати сировини і основних матеріалів на промисловому підприємстві повинні скласти 39 тис грн, норма запасу -25 днів. У плановому році передбачається зниження норми запасу на 4 дні при одночасному зростанні одноденних витрат сировини і основних матеріалів до 44 тис грн.
Визначте зміну нормативу власних оборотних коштів по сировині і основних матеріалах у плановому році в порівнянні з очікуваними даними за звітний рік.

26. Визначте тривалість одного обороту оборотних коштів підприємства в днях, якщо підприємство за звітний рік реалізувало продукції на суму 12 млн. грн. Середньорічний залишок оборотних коштів склав суму в 2 млн. грн. При розрахунках необхідно врахувати, що рік містить 365 днів. Як зміниться тривалість одного обороту оборотних коштів підприємства, якщо обсяг реалізації продукції збільшиться на 1,5%?

27. Програмою цеху передбачається випуск 36750 деталей на рік. Деталь може бути виготовлена двома способами: вільним куванням і висадкою на кувальній машині. Чиста вага деталі складає 28,5 кг. Відходи складають: при вільному куванні – З,5 кг; при висадці на кувальній машині - 2,6 кг.
Визначте загальні витрати металу на виготовлення річного обсягу продукції при кожному способі виготовлення деталей, а також економію металу на рік при найкращому способі виготовлення деталей.

Бібліографічний список до практичного заняття
[52, 54, 45, 62, 64]

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Тема 8. Інвестиційні ресурси

Мета заняття: закріпити теоретичні знання та виробити у студентів практичні навички визначення оптимального варіанта інвестування у капітальні вкладення та цінні папери, розрахунку дисконтованої вартості проектів.

План заняття

1. Сутність, характеристика інвестицій як найважливішого фінансового ресурсу для створення, функціонування й розвитку суб’єктів господарювання.
2. Внутрішні й зовнішні джерела інвестування. Прямі та портфельні іноземні інвестиції.
3. Розрахунки обсягу потрібних виробничих інвестицій з урахуванням економічної ситуації на ринку і підприємстві.
4. Обґрунтування джерел фінансування та обчислення необхідного обсягу капітальних вкладень відповідно до можливих варіантів економічної ситуації на ринку і підприємстві.
5. Залучення інвестицій у підприємницьку діяльність. Цінні папери: види, порядок їх випуску й обігу.
6. Характеристика інвестиційного проекту. Проектно-кошторисна документація.
Методичні рекомендації до практичного заняття

Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку (доходу).
Капітальні вкладення – один з видів інвестицій, які спрямовані на оновлення існуючих і створення (придбання) нових об’єктів.
Планування капітальних вкладень передбачає обчислення необхідного обсягу інвестицій та визначення конкретних джерел фінансування.
Одним з методів визначення обсягу інвестиції на плановий період є метод укрупнених розрахунків, який передбачає:
- обчислення необхідної виробничої потужності , виходячи з очікуваного коефіцієнту її використання та виявленого попиту на продукцію :

(4.67)

- визначення середньої потужності, якої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію  (різницю між необхідною та наявною потужностями);
- розрахунок абсолютної величини необхідного додаткового приросту потужності  абс, використовуючи спеціальний коефіцієнт перерахунку середньої величини приросту в абсолютну, який дорівнює 0,5 (за даними тривалого періоду):
 абс= (4.68)

- визначення загальної суми необхідних вкладень КВ на основі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої потужності (у вартісному виразі)
КВ=  абс × КВ (4.69)

З появою необхідної інформації (наприклад, за даними кошторисної вартості) обсяг капітальних вкладень має бути уточнений.
Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних та залучених коштів.
Економічні результати і господарська доцільність інвестицій характеризується такими показниками ефективності капітальних вкладень:
1. Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат обчислюється за формулою:

(4.70)

де П - приріст прибутку, грош. од.;
С - зниження собівартості, грош. од.;
П - загальна сума прибутку, грош. од.;
КВ - сума капітальних вкладень (вартість проекту), грош. од.
Показники П і С використовуються при оновленні діючих об’єктів. Показник П використовується при споруджуванні нових об’єктів.
Розрахункові значення порівнюються з нормативним коефіцієнтом . Капітальні вкладення визначають доцільними за умови .
2. Зворотним до коефіцієнта ефективності є строк окупності капітальних вкладень
= (4.71)

3. Показник зведених витрат використовується для визначення порівняльної ефективності проектів і вибору кращого варіанту капітальних вкладень:
= С+ × КВ, (4.72)

де С - поточні витрати (собівартість), грош. од.;
- нормативний коефіцієнт економічної ефективності;
КВ - капітальні вкладення, грош. од.

Проект з найменшими зведеними витратами вважається найкращим з економічного боку.

4. Ефективність інвестиційних проектів, що передбачають розподіл капітальних вкладень за термінами їх здійснення, визначають з урахуванням чинника часу. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (звичайно це перший або поточний рік інвестування) шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування , який визначається за формулою обчислення складних процентів:

= (4.73)

де - норма дисконту (норматив приведення різночасних витрат);
t - період приведення (t- й рік).
Норма дисконту (капіталізації) характеризує норму прибутку (відносний показник мінімального щорічного очікуваного доходу інвестора).
При визначенні доцільності інвестицій слід враховувати також ступень ризикованості проекту. Розрахунок показників доцільності інвестицій здійснюється поетапно.
1 етап: розрахунок початкових інвестицій на основі наявних цифрових даних.
2 етап: визначення сподіваних і безпечних грошових потоків за кожний рік, враховуючи доходи і ступені ризику.
3 етап: встановлення приведеної вартості майбутніх грошових потоків з урахуванням коефіцієнта дисконтування та індексу інфляції.
4 етап: обчислення чистої приведеної вартості (ЧПВ) грошових потоків і внутрішньої ставки доходу, за якої ЧПВ = 0. Прийняття рішення про доцільність капітальних вкладень.

Фінансові інвестиції у цінні папери - це вкладення коштів на їх придбання з метою одержання прибутку (доходу) у вигляді процентів або в результаті подальшого продажу на ринку.
Розмір дивідендів по акціях акціонерного товариства визначається за формулою:

й (4.74)

де - розмір дивідендів за звичайними акціями, %;
- прибуток акціонерного товариства за рік, що призначений на сплату дивідендів, грн.;
- річна сума дивідендів з привілейованих акцій, грн.;
- загальна сума звичайних акцій.

Ринкова ціна акцій обчислюється за формулою:

(4.75)

де - ринкова вартість акції, грн.;
Н - номінальна вартість акції, грн.;
- курс акції, %.

визначається за формулою:
= (4.76)

де Д - дивіденд, %;
- облікова ставка НБУ по позичках, %.
Тести

1. Інвестування - це:
а) вкладення коштів у цінні папери;
б) вкладення коштів в поточні витрати;
в) виробничі капітальні вкладення;
г) невиробничі капітальні вкладення (наприклад, будівництво санаторію);
д) вкладення в статутний капітал дочірніх фірм;
е) кредитування позичальників;
є) придбання векселів, емітованих іншими підприємствами.

2. Визначити джерела фінансування капітальних вкладень:
а) прибуток підприємства;
б) амортизаційні відрахування;
в) банківський кредит;
г) статутний капітал;
д) стійкі пасиви (наприклад, кредиторська заборгованість із заробітної плати);
е) державні субсидії.

3. Назвіть показники ефективності капіталовкладень:
а) коефіцієнт економічної ефективності;
б) строк окупності капітальних витрат;
в) показник зведених витрат;
г) приріст виробничої потужності;
д) собівартість продукції;
е) продуктивність праці;
є) фондовіддача.

4. Чисті капітальні вкладення - це:
а) одноразова сума витрат на просте і розширене відтворення основних фондів;
б) сума витрат на розширене відтворення основних фондів.

5. Які елементи включають до складу капітальних витрат:
а) вартість будівельно-монтажних робіт;
б) вартість устаткування;
в) вартість інструментів строком експлуатації менше одного року;
г) вартість земельних ділянок;
д) вартість проектних робіт;
е) вартість сировини та матеріалів, необхідних для виробництва продукції;
є) вартість придбаних патентів та ліцензійних прав (роялті).

6. Привілейовані акції - це:
а) акції з фіксованою сумою дивідендів;
б) акції, які розповсюджуються по ціні, нижче від номінальної вартості;
в) акції з контрольного пакету акцій.

7. Коефіцієнт економічної ефективності характеризується:
а) відношенням обсягів реалізованої продукції до суми капітальних витрат;
б) відношенням прибутку (або величини зниження собівартості) до суми капітальних вкладень;
в) відношенням продуктивності праці до суми капітальних витрат.

8. Визначити умови доцільності капітальних витрат:
а) ;
б) ;
в) .

9. Показник зведених витрат використовується для визначення:
а) абсолютної ефективності проектів;
б) порівняльної ефективності проектів.

10. Дисконтування інвестицій - це:
а) приведення капітальних вкладень різних років до одного розрахункового року;
б) визначення первісної суми капітальних вкладень;
в) розподіл інвестицій на суми майбутніх грошових потоків.

Завдання

1. Внаслідок модернізації основних апаратів річний випуск продукції збільшився з 48000 до 52000 тонн. Собівартість продукції знизилась з 400 грн. за 1 т. до 390 грн. Витрати на модернізацію склали 1 млн. грн., річна сума прибутку до модернізації - 2 млн. грн. Визначити суму річної економії та строк окупності капітальних вкладень.

2. Визначити економічну ефективність виробництва нової продукції підвищеної якості при умові, що прибуток за рахунок зниження собівартості на кожній одиниці виробу збільшується на 20,0 грн. Добуток питомих капіталовкладень, пов’язаних з підвищенням якості, складає 80,0 грн./шт. Річний обсяг виробництва планується 900 шт. виробів, нормативний коефіцієнт ефективності складає 0,13.
3. Визначити обсяг інвестицій у зв’язку з додатковим приростом потужностей об’єднання. Умови задачі зведені у таблиці:

Показники Значення
Факт 2007 р. План 2008 р.
Виробнича потужність устаткування, од. за рік 160,0 250,0
Вартість устаткування, млн. грн. 70,0
Витрати на транспортування і монтаж устаткування, % від вартості 10,0

4. Запропоновано три варіанта будівництва виробничого цеху підприємства (на протязі року). Визначити найкращій варіант будівництва, виходячи із умов, приведених у таблиці:
Показники Варіант
Цех № 1 Цех № 2 Цех № 3
Річний випуск продукції, тис. т. 50,0 75,0 120,0
Собівартість 1 т., тис. грн. 19,7 17,3 11,5
Питомі капіталовкладення, тис. грн./т. 90,0 100,0 110,0
Транспортні витрати на постачання сировини, тис. грн./т 1,3 1,5 1,8

5. Будівництво підприємства можливо здійснити за двома проектами. За рівними умовами капіталовкладення по першому варіанту складають 13,2 млн. грн., по другому 15,0 млн. грн. Норма дисконту - 0,13. = 0,13. Визначити оптимальний варіант розподілу капіталовкладень:
Варіант Розподіл капіталовкладень, млн. грн. Всього
1 рік 2 рік 3 рік 4 рік 5 рік 6 рік
1 0,8 1,2 2,0 3,0 4,0 2,0 13,0
2 4,0 3,0 3,0 2,0 2,0 1,0 15,0
Поточні витрати, млн. грн.
1 - - - - 1,0 2,0 3,0
2 - - - 2,0 3,0 3,0 8,0

6. Визначити оптимальний розмір потужності цеху, для будівництва якого запропоновано 3 варіанти. Використовувати абсолютні показники ефективності для порівняння варіантів:

Показники Варіант
Цех № 1 Цех № 2 Цех № 3
Потужність, тис. т. 50,0 80,0 130,0
Прибуток, грн./т. 120,0 100,0 90,0
Питомі капіталовкладення, грн./т. 700,0 720,0 850,0

7. Визначити економічний варіант вкладень капіталу у розвиток виробничих потужностей за рахунок інвестицій на підприємстві. Вихідні дані наведені у таблиці:
Показники
Вид устаткування
А1 А2
Вартість устаткування, млн. грн. 20,0 22,0
Витрати на транспортування і монтаж, % від вартості 12,5 11,5
Очікуваний прибуток за рік, млн. грн.(від інновації) 8,2 8,5

8. Визначити найкращий варіант розподілу капіталовкладень, користуючись методом дисконтування. Умови задачі зведені у таблиці:
Строки будівницт-ва, роки Норма дискон-ту, % Прибуток від освоєння потужностей, млн. грн. Капіталовкладення, млн. грн. Коефі-
цієнт дискон-
тування, 
І ІІ І ІІ
1 13,0 15,0
2 13,0 17,5
3 13,0 10 17,5 30,0
4 13,0 16 12 17,5 30,0
5 13,0 20 16 17,5 25,0
Всього 46 28 85,0 85,0

9. Визначити та проаналізувати зміни курсу акцій та їх ринкової вартості за такими даними (при номінальній вартості 100 грн.):
Показники / дні 1 2 3 4 5 6 7
Дивіденд, % 30 40 50 60 70 40 50
Облікова ставка НБУ,% 10 11 12 14 15 10 15
Курс акцій
Ринкова вартість

10. Визначити розмір дивідендів за звичайними акціями акціонерного товариства (% та суму, при умові, що номінальна вартість 1 акції - 400 грн.):
Показники 1 2 3 4
Прибуток АТ, що йде на сплату дивідендів, тис. грн. 2000 3000 7000 10000
Загальна сума звичайних акцій, тис. грн. 4500 6000 15000 25000
Загальна сума привілейованих акцій, тис. грн. 500 700 750 2500
Розмір фіксованого дивіденду за привілейованими акціями до їх номінальної вартості, %
50
60
40
50

11. Визначити найкращий варіант інвестицій у капітальні вкладення. Норма дисконту - 0,13. Розподіл капіталовкладень, доходів від їх освоєння та побічних витрат по роках зведені у таблиці:
Показники Варіант
1 2
Всього у т.ч. за роками Всього у т.ч. за роками
1 2 3 4 1 2 3 4
Капітальні вкладення 60,0 20,0 15,0 15,0 10,0 60,0 30,0 20,0 10,0 -
Дохід від вводу потужнос-тей 23,0 - - 8,0 15,0 41,0 - 8,0 15.0 18,0
Витрати поточні 6,9 - - 2,4 4,5 12,3 - 2,4 4,5 5,4
12. На підприємстві з 1 квітня планового року токарні верстати змінюються токарними автоматами, на що потрібно капітальних вкладень на 144 тис. грн. Програма виробів на рік - 240 шт., випуск здійснюється рівномірно. Витрати на виробництво одного виробу до заміни верстатів були 34 грн., після заміни - 28 грн.
Визначити умовну економію на рік; економію до кінця року; період окупності капітальних вкладень та коефіцієнт їх ефективності.

13. З метою поліпшення якості виробів основні фонди підприємства були доповнені новими на суму 60 тис. грн. До впровадження нового устаткування собівартість нового виробу складала 8 грн., оптова ціна продажу 8,60 грн. Після поліпшення якості виробів собівартість і ціна складали відповідно 9 грн. і 9,90 грн. За рік планується виготовити 20 тис. виробів.
Визначити умовну економію на рік; економію до кінця року; період окупності капітальних вкладень та коефіцієнт їх ефективності.

14. Визначити:
1) дисконтовану вартість грошових коштів за кожний рік, використовуючи відсоткову ставку - 12%;
2) чисту дисконтовану вартість руху грошових коштів за 5 років, грн.:
рік 1 витрата коштів 10000
рік2 надходження коштів 20000
рік 3 надходження коштів 20000
рік 4 витрата коштів 10000
рік 5 надходження коштів 30000

15. Має бути три можливості (А,В,С,) руху грошових коштів за інвестиційними проектами:

А рік 1 витрати коштів 20 000
рік 2 надходження коштів 10 000
рік 3 надходження коштів 10 000
рік 4 надходження коштів 10 000

В рік 1 витрати коштів 35 000
рік 2 надходження коштів 15 000
рік 3 надходження коштів 15 000
рік 4 надходження коштів 10 000
рік 5 витрата коштів 20 000

С рік 1 витрати коштів 35 000
рік 2 надходження коштів 5 000
рік 3 надходження коштів 5 000
рік 4 надходження коштів 5 000
рік 5 надходження коштів 15 000
рік 6 надходження коштів 35 000
Норма дисконту дорівнює 10%.

Завдання:
1. Класифікувати інвестиційні проекти з:
1.1. чистої дисконтованої вартості;
1.2. періоду окупності.
2. Які інвестиції ви б зробили та чому?
3. Рішення слід виконати у таблиці:
Показники Роки
1 2 3 4 5 6
А: Рух коштів
В: Рух коштів
С: Рух коштів
Коефіцієнт дисконтування
А: Дисконтована вартість
А: ЧДВ
В: Дисконтована вартість
В: ЧДВ
С: Дисконтована вартість
С: ЧДС

Бібліографічний список до практичного заняття
[52, 54, 45, 62, 64]


Змістовий модуль 3
Планування та організація операційної діяльності
підприємства

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 6

Тема 10. Техніко-технологічна база та виробнича потужність підприємства

Мета заняття: закріпити у студентів теоретичні знання й виробити практичні навички розрахунку виробничої потужності підприємства.

План заняття
1. Поняття і значення техніко-технологічної бази виробництва.
2. Складники техніко-технологічної бази, найефективніші способи її формування на підприємстві.
3. Особливості формування виробничої бази на підприємствах різних галузей.
4. Процедура й основні показники (технічна оснащеність праці, рівень технології, технічний рівень устаткування, рівень комп'ютеризації та автоматизації виробничих процесів і управлінських рішень).
5. Загальна характеристика, види та чинники формування (нарощування) виробничої потужності підприємства.
6. Основні методичні принципи розрахунку виробничої потужності створюваного й діючого підприємства. Показники й шляхи підвищення рівня використання виробничих потужностей. Конверсія та диверсифікація виробничих потужностей за ринкових умов господарювання.

Методичні рекомендації до практичного заняття

1. У загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху або дільниці однакового технологічного устаткування по виготовленню однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:
Вni = Пв × Фn × КУс, (4.77)
(4.78)
де Вni – потужність і-го виробничого підрозділу підприємства, одиниць продукції;
Пв – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;
Фп – ефективний (плановий, корисний) річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год;
КУС – середньорічна кількість устаткування;
Тр – трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:
(4.79)
де t0 - норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);
Кв.н. — коефіцієнт виконання норм часу.
Інакше потужність можна визначити за такою формулою:
(4.80)

2. Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі (Впвих), обчислюється за формулою:

Впвих = Впвх + Впвв – Впвив, (4.81)

де Впвх – виробнича потужність на початок періоду, грн.;
Впвв – введена в календарному періоді виробнича потужність, грн.;
Впвив – виведена в календарному періоді виробнича потужність, грн.

3. Середньорічна виробнича потужність (Впсер.р) підприємства (цеху) обчислюється за формулою:

(4.82)

де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
4. Виробнича потужність на підприємствах з безперервним технологічним процесом визначається за формулою:

, (4.83)

де m - маса сировини, що завантажується в агрегат;
кв - коефіцієнт виходу готової продукції з сировини;
Фп - ефективний фонд часу р