Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Економіка та підприємництво

ПЕРЕДМОВА

 

Навчальним планом підготовки бакалаврів з галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямом 6.030509 «Економіка підприємства» передбачено вивчення нормативної дисципліни «Управління витратами».

Управління витратами підприємства – це динамічна система, яка постійно розвивається на основі передового досвіду менеджменту. Питання, щодо управління витратами особливо актуально для вітчизняних підприємств, які проходять складний процес реструктуризації та адаптації до ринкових умов. Ця обставина підвищує роль лекцій як форми навчального процесу, оскільки на них можна оперативно аналізувати напрями розвитку системи управління витратами.

Мета: набути знань про закономірності формування витрат за видами, центрами відповідальності та носіями для мінімізації їх рівня та обґрунтування оптимальних господарських рішень.

Завданнями навчальної дисципліни є:

  • розуміння, які на підприємстві є витрати, де і як вони формуються;
  • вміння обчислювати їх величину за видами, місцями та носіями;
  •  аналізувати вплив структури і динаміки витрат на прибуток підприємства;
  •  яким має бути контроль витрат і як впливати на їх величину.

Предметом навчальної дисципліни є є сукупність методів і процесів формування й удосконалення системи управління витратами підприємства в нових умовах господарювання.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

- знати, які на підприємстві є витрати, де і як вони формуються, яким має бути їх контроль, як впливати на їх величину;

- вміти виявляти фактори, що зумовлюють рівень витрат, обчислювати їх величину за видами, місцями та носіями, аналізувати вплив структури і динаміки витрат на прибуток підприємства.

Дисципліна «Управління витратами» має тісний зв’язок з такими дисциплінами, як «Економіка підприємства», «Бухгалтерський облік», «Економічний аналіз», «Основи підприємництва», «Методи прогнозування», «Планування діяльності підприємства».

Основними видами навчальних робіт є: лекції, які призначення для засвоєння необхідного мінімуму системних знань написання рефератів, які формують певні вміння і навички шляхом самостійної роботи над відповідною темою.

Завдання з самостійної роботи і форми її контролю обираються викладачем, виходячи зі змісту матеріалу.

Посібник може бути використаний студентами та викладачами під час проведення занять з даної дисципліни

По закінченню вивчення дисципліни студенти складають екзамен.

 

  1. програма навчальної дисципліни

1.1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«Управління витратами»

 

Мета: набути знань про закономірності формування витрат за видами, центрами відповідальності та носіями для мінімізації їх рівня та обґрунтування оптимальних господарських рішень.

Компетенції, які необхідно сформувати в результаті вивчення навчальної дисципліни:

Інструментальні компетенції

  • здатність отримувати з різних джерел та аналізувати, систематизувати інформацію з базових питань програмного матеріалу навчальної дисципліни;
  • здатність до самостійного поповнення і оновлення своїх знань з актуальних питань управління витратами підприємства;
  • здатність ефективно організовувати свій час при вивченні програмного матеріалу дисципліни.

Міжособистісні компетенції

  • здатність здійснювати ефективні міжособистісні комунікації;
  • здатність працювати та знаходити рішення проблем у команді;
  • здатність застосовувати отримані знання для забезпечення ефективного управління витратами;

Системні компетенції

  • здатність застосовувати отримані знання щодо менеджменту витратами в професійній діяльності.

 

Спеціальні компетенції

  • здатність до набуття теоретичних нормативних знань з основ управління витратами;

- здатність до набуття навичок практичного застосування методологічного апарату дисципліни; .

- здатність застосовувати теоретичні знання щодо впровадження системи управління витратами підприємства;

- здатність обґрунтування оперативних рішень з питань управління витратами підприємства;

- здійснювати кількісну та якісну оцінку конкурентного та фінансового стану підприємства;

- вміння вирішувати практичні задачі, пов’язані з управлінням витратами підприємства в умовах кризового стану;

- розвиток уміння самостійного поповнення і оновлення знань з актуальних питань розвитку системи управління витратами підприємства та їх творчого використання у практичній діяльності;

- здатність логічно і послідовно викладати засвоєнні знання з методології управління витратами підприємства.

 

1.2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

Назва модуля, змістового модуля, теми

Модуль І. Управління витратами

Змістовий модуль 1. Загальні засади управління витратами

Тема 1. Загальна характеристика витрат та чинники їх формування

Тема 2. Система управління витратами

Змістовий модуль 2. Формування витрат і собівартість продукції

Тема 3. Формування витрат центрів відповідальності та підприємства в цілому

Тема 4. Методичні основи обчислення собівартості окремих виробів

Змістовий модуль 3. Контроль і аналіз витрат

Тема 5. Облік у системі управління витратами

Тема 6Контроль витрат і стимулювання економії ресурсів

Тема 7.Аналіз системи «витрати – випуск – прибуток» як інструмент  обґрунтування  виробничо-маркетингових рішень

Змістовий модуль 4. Організаційно-управлінські засоби мінімізації витрат

Тема 8. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат

Тема 9. Мінімізація витрат на створення і зберігання запасів

Модуль ІІ. Індивідуальне завдання

індивідуальне науково-дослідне завдання (ІНДЗ)

Підсумковий контроль: екзамен

 

 

 

1.3. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

МОДУЛЬ І. УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ

 

Тема 1. Загальна характеристика витрат та чинники їх формування

Поняття «витрати». Витрати у натуральному і грошовому вимірі. Грошові видатки і витрати, що формують ва­ртість продукції. Витрати і собівартість продукції. Класифікація витрат і її практичне значення. Різноманітність витрат і їх групування за певними ознаками. Практичне застосування класифікації витрат в управлінні їх динамікою і прийнятті господарських рішень. Структура витрат і фактори, що її визначають. Вплив співвідношення прямих і непрямих витрат на точність калькулювання. Особливості поведінки витрат у коротко- і довгостроковому періодах. Функції витрат. Вплив виробничого навчання й досвіду на рівень витрат. Трансфертні ціни і їхня роль у формуванні витрат. Цілі і методи трансфертного ціноутворення. 

 

Тема 2. Система управління витратами

Функції і побудова системи управління витратами. Управ­ління витратами як процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями і носіями за постійного контролю їх рівня та стимулювання зниження. Важливість обґрунтування рівня ви­трат і контролю формування їх за центрами відповідальності. Функціональний аспект системи управління витратами: норму­вання, планування, облік, аналіз витрат, стимулювання їх зниження. Організаційна система управління витратами на підприємствах. Особливості обчислення планових і фактичних витрат, роль в управлінні підприємством та обґрунтуванні господарських рішень. Управлінський і фінансовий аспекти формування витрат. Основні методи управління витратами.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ  2

ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

 

Тема 3. Формування витрат центрів відповідальності та підприємства в цілому

Поняття «центри відповідальності», «місця витрат». Мета диференціації витрат за місцями їх формування і центрами відповідальності. Ієрархічна структура місць витрат на підприємстві. Вимоги до організації центрів відповідальності. Функціональний і територіальний критерії організації центрів відповідальності. Кошториси підрозділів. Склад витрат в місцях їх формуван­ня різного ієрархічного рівня. Методика складання кошто­рисів підрозділів різного функціонального призначення. Гнучкі кошториси підрозділів. Розподіл витрат допоміжних та обслуговуючих підрозді­лів за складання кошторисів. Проблема розподілу витрат допоміжних і обслуговую­чих підрозділів між підрозділами основного виробництва. Методи розподілу витрат. Особливості та сфера застосування окремих методів розподілу витрат допоміжних і обслуговую­чих підрозділів.

 

Тема 4. Методичні основи обчислення собівартості окремих виробів

Суть і загальні засади обчислення собівартості окремих виробів. Методи калькулювання та сфера їх застосування. Розподіл непрямих витрат під час калькулювання. Калькулювання у комплексному (сумісному) виробництвах. Собівартість готової та реалізованої продукції. Сутність АВС-методу та його роль в удосконаленні калькулювання. Локалізація ресурсів і обчислення витрат за окремими видами діяльності. Розподіл витрат діяльності між об’єктами калькулювання.

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. КОНТРОЛЬ І АНАЛІЗ ВИТРАТ

 

Тема 5. Облік у системі управління витратами

Облік витрат як основна передумова їх контролю. Формування облікової інформації. Облік витрат за їх видами. Облік матеріальних витрат, трудових, витрат пов’язаних з основними засобами. Облік браку у виробництві. Методи обліку витрат: по детальний метод, за групами виробів, за замовленнями, за процесами, нормативний метод, метод стандарт-костинг.

 

Тема  6. Контроль витрат і стимулювання економії ресурсів

Види та методи контролю витрат. Функції витрат як засіб оцінювання роботи підрозділів – центрів витрат. Система контролю витрат на основі їх нормування (стандартизації). Внутришній контроль, структура и функції. Фактори, що впливають на систему внутрішнього контролю. Ефективність облікових і контрольних систем. Внутрішні резерви зниження витрат та стимулювання економії ресурсів. Форми стимулювання залежно від величини економії, яку можна спрямувати на преміювання за зниження витрат. Розподіл премії між учасниками заходу з еко­номії витрат.

 

Тема 7. Аналіз системи «витрати – випуск – прибуток» як інструмент  обґрунтування  виробничо-маркетингових рішень

Сутність і передумови аналізу системи «витрати—випуск— прибуток» (CVP). Показники, що обчислюються та аналізуються за CVP-аналізу. Розподіл витрат на змінні та постійні. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень. Спрощена модель лінійних співвідношень за CVP-аналізу та графічна інтерпретація її. Аналіз рівноваги операційної діяльності. Аналіз за умов невизначеності та безпеки виробництва. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат. Операційний ліверидж (важіль), визначення його та застосування в оперативному аналізі

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ ЗАСОБИ МІНІМІЗАЦІЇ ВИТРАТ

 

Тема 8. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат

Сутність і форми адаптації. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження. Вплив різних форм адаптації машин на експлуатаційні витрати. Необхідність відповідності структури і режиму роботи операційної системи певному обсягу діяльності. Загальний порядок адаптації устаткування виробничих систем. Кількісна адаптація і довгострокова мінімізація витрат під час її здійснення Мінливість ділової активності та потреба адаптації до нового рівня завантаження. Експлуатаційні витрати як критерій адаптації операційної системи до зміни завантаження. Параметри, форми і механізм адаптації основного устаткування.

 

Тема  9. Мінімізація витрат на створення і зберігання запасів

Методи цільового формування, структурного аналізу та зниження витрат. Вплив системи управління запасами на ефективність діяльності підприємства. Визначення оптимального розміру замовлення на підставі розрахунку релевантних витрат. Оптимізація партій поставок за умов гнучкої цінової політики постачальника. Вплив методів оцінювання запасів під час їх вибуття на витрати підприємства. Концепція цільової собівартості в системі управління витратами. Інжиніринг вартості: функціонально-вартісний аналіз. Кайдзен-раціоналізація та зниження витрат

 

 

МОДУЛЬ ІІ. ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ (ІНДЗ)

 

 

 

 

 

2. методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Самостійна робота студентів призначена для більш повного засвоєння викладеного на лекційних та опрацьованого на семінарських та практичних заняттях матеріалу. Самостійна робота проводиться під керівництвом викладача згідно наведеного у методичних рекомендаціях плану. Регламент (час) на виконання самостійної роботи встановлюється навчальним планом і робочою програмою дисципліни «Управління витратами». Режим і тривалість роботи над програмним матеріалом обирає сам студент у залежності від своїх здібностей і конкретних умов, що вимагають від нього не тільки розумової, але й організаційної самостійності.

Основними цілями самостійної роботи є: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим учбовим матеріалом.

Самостійна робота має включати:

  • роботу з першоджерелами (підручниками, конспектом лекцій тощо);
  • опрацювання матеріалу, викладеного в додатковій літературі згідно запропонованого у методичних рекомендаціях або складеного власноруч плану;
  • ведення конспекту додаткового матеріалу;
  • складання графіків, схем, пояснюючих алгоритмів, згідно теми;
  • складання плану відповідей на запропоновані запитання;
  • підготовка відповідей до ПМК.

 Якість засвоєння студентами учбового матеріалу, що виноситься на самостійну роботу студентів, підлягає обов’язковому поточному (модульному) та підсумковому семестровому контролю (на іспиті).

 

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

 

Тема 1. Загальна характеристика витрат та чинники їх формування

Мета роботи: - розуміння сутності витрат, їх класифікації;

- систематизація знань про структуру витрат;

- розуміння поведінки витрат у коротко- і довгостроковому періодах, функції витрат;

- розуміння трансфертних цін і їхньої ролі у формуванні витрат

Питання для самостійного вивчення

  1. Поняття «витрати», їх класифікація.
  2. Відмінності показників: витрати і собівартість продукції.
  3. Структура витрат і фактори, що її визначають.
  4. Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат.

 

Методичні рекомендації

Будь-яка діяльність, передусім виробнича, потребує певних ресурсів. Обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети – це витрати підприємства. Як відомо, витрати бувають інвестиційні (разові) та поточні. Інвестиційні витрати, чи інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ. Ці особливі витрати розглядаються окремо зі специфічною методикою їх обґрунтування.

Класифікація витрат передбачає їх групування за окремими ознаками:

  • поточні виробничі та пов'язані з виробництвом витрати – циклічні або безперервні;
  • за об'єктом формування розрізняють витрати сукупні (загальні) та витрати на одиницю продукції;
  • за економічним змістом (видами) відрізняють такі елементи витрат: матеріальні витрати; оплата праці; відрахування на соціальні заходи; амортизаційні відрахування; інші витрати;

- за калькуляційними статтями витрати групуються наступним чином:

  • прямі матеріальні витрати;
  • пряма заробітна плата;
  • відрахування на соціальні заходи;
  • паливо на технологічні цілі;
  • енергія на технологічні цілі;
  • інші прямі операційні витрати;
  • загальновиробничі витрати;
  • інші загальні операційні витрати;

- за способом віднесення на окремі види продукції розрізняють витрати прямі та непрямі;

- за залежністю від операційної активності (обсягу виробництва) витрати поділяються на змінні та постійні;

- у разі обґрунтування господарських рішень виділяють витрати явні та неявні, релевантні та не релевантні.

Структура витрат за зазначеними аспектами залежить від низки факторів: галузевих особливостей, широти номенклатури продукції підприємства, складності виробництва та ін.

Управління витратами вивчають й аналізують їх структуру, тобто співвідношення за певними ознаками. Практичне значення мають такі аспекти структури витрат:

  • видова (елементна) структура: дає змогу характеризувати виробництво щодо витрат ресурсів (матеріаломістке, капіталомістке, трудомістке виробництво);
  • співвідношення прямих і непрямих витрат: характеризує рівень і складність калькулювання;
  • співвідношення змінних і постійних витрат: показує частку сукупних витрат на підтримання виробничого потенціалу в стані готовності, а також ступінь реакції прибутку на динаміку обсягу виробництва і продажу. Чим більшою є частка постійних витрат у загальній їх величині, тим більший обсяг виробництва забезпечує його беззбитковість і тим суттєвішою є реалізація прибутку на зміну обсягу виробництва і продажу продукції.

Динаміка витрат суттєво відрізняється у коротко- і довгостро­ковому періодах. У зв'язку з цим визначення цих понять має тео­ретичне і практичне значення.

В економічній теорії короткостроковим вважається період, упродовж якого фактори виробництва і відповідні їм витрати стабільні, тобто незмінні. При цьому йдеться передусім про фак­тори виробництва, що беруть участь у ряді операційних процесів, зміна яких потребує тривалого часу і суттєвих разових витрат. Це засоби виробництва (машини, устаткування) і робоча сила. Конк­ретніше, в економічному сенсі короткостроковим є період, про­тягом якого виробнича, організаційна структура підприємства і його виробнича потужність незмінні.

Довгостроковим вважається період, у якому жодний фактор виробництва не є незмінним. Змінюються не лише витрати на ма­теріали, оплату праці, а й засоби виробництва. У довгостроково­му періоді реалізуються інвестиційні проекти, змінюється вироб­нича й організаційна структура підприємства, його величина, технологія виробництва.

Формальна залежність витрат від обсягу виробництва у корот­костроковому періоді може бути виражена так:

 

С = Сзо * N + Cп,                                       2.1

де С – сукупні витрати за певний період;

Сзо – змінні витрати на одиницю продукції;

N – обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі;

Cп – постійні витрати за розрахунковий період;

Сзо – сукупні витрати на одиницю продукції (собівартість продукції).

У короткостроковому періоді формуються планові та фактичні витрати з можливим деяким відхиленням за рівнем, і ці дані використовуються для прийняття оперативних рішень. У довгостроковому періоді йдеться лише про планові (прогнозні) витрати з певною ймовірністю їх величини.

У довгостроковому періоді всі витрати змінюються, включаю­чи й ті, що належать до постійних.

У системі управління витратами важливе значення має побудова і використання функцій витрат. Функ­ція витрат – це кількісний вираз залежності витрат від їх чин­ників. Такі формалізовані залежності у вигляді функцій полегшують процеси прогнозування і планування витрат, використо­вуються в аналізі й оцінюванні роботи центрів відповідальності та в інших сферах діяльності підприємства.

Слід відрізняти функції сукупних (абсолютних) витрат під­приємства або його підрозділів, окремих статей чи елементів (на­приклад, загальновиробничих витрат, витрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування) і функції витрат на одини­цю продукції (собівартості продукції). Перші мають ширше за­стосування па практиці, тому їм приділяється більше уваги в лі­тературі з проблем управління витратами.

Основною проблемою під час побудови функцій витрат є встановлення причинно-наслідкових зв'язків між чинниками і витрата­ми. Чинники витрат виражаються певними показниками, які впли­вають на витрати і мають кількісну оцінку. Вони визначаються в процесі аналізу і емпіричної перевірки зв'язку з витратами і в подальшому розглядаються як змінні параметри функції витрат.

Залежно від форми зв'язку змінних параметрів з витратами розрізняють лінійні та нелінійні функції. Лінійні функції витрат, коли пряма витрат однозначно визначаться двома точками, є найбільш прийнятними для практичного використання. Нелінійні функції не можна достатньо точно визначити виміряною кількістю точок, що й є головною складністю їх застосування.

У теорії і практиці управління витратами застосовуються різні методи дослідження причинно-наслідкових зв'язків між витрата­ми і їх чинниками та побудови відповідних функцій. Серед них передусім виокремлюють методи:

- інженерний;

- бухгалтерський (метод аналізу рахунків);

- мінімаксний;

- регресійного аналізу.

Виробничі взаємозв'язки підрозділів підприємства повинні чіт­ко регулюватися і при цьому їх діяльність має підпорядковува­тися принципу економічності – досягненню максимального ре­зультату від використання наявних ресурсів. Допомагає розв'я­зати цю проблему децентралізація управління складними вироб­ничими системами, розширення прав підрозділів і перетворення їх на бізнес-одиниці, що формують прибуток від своєї діяльності. А для цього потрібні ціни на продукцію внутрішнього призна­чення, які називають трансфертними, тобто ціна, за якою передається продукція або надаються послуги підрозділами підприємства на основі вну­трішньовиробничої кооперації. Підрозділ-постачальник виступає тут як продавець, а підрозділ-одержувач – як покупець. Слід за­значити, що такі внутрішні операції за своєю природою не є рин­ковими. Вони імітують ринкові відносини з метою оптимального використання ресурсів підрозділів. Від виручки (проданої продук­ції) у трансфертних цінах віднімаються витрати підрозділу і різ­ниця становить його прибуток. Будучи заінтересованим в одер­жанні прибутку, керівництво підрозділу прагне забезпечити за­даний випуск продукції з мінімальними витратами. Отже, транс­фертні ціни виконують важливу стимулюючу функцію, спонука­ючи менеджерів підрозділів знаходити оптимальні рішення. Ра­зом з тим трансфертні ціни є інструментом контролю і оцінки ді­яльності підрозділів, у чому проявляється їх контролююча функ­ція. На підприємствах з вдало відпрацьованою системою транс­фертних цін оптимізація діяльності підрозділів приводить до ефективної діяльності підприємства в цілому.

Трансфертні ціни впливають на формування витрат підрозді­лів, які отримують продукцію за внутрішньою кооперацією від інших підрозділів. Ступінь цього впливу залежить від методів трансфертного ціноутворення. Є три основні методи формування трансфертних цін, а саме:

- трансфертні ціни встановлені на основі ринкових цін;

- трансфертні ціни сформовані на основі витрат;

- договірні трансфертні ціни.

Трансфертні ціни можуть використовуватись як інструмент впли­ву на витрати і перерозподілу прибутку між підрозділами трансна­ціональних компаній з метою мінімізації податків. Така ситуація виникає тоді, коли підрозділи постачальники і отримувачі знахо­дяться в різних країнах з неоднаковими ставками оподаткування. За цих умов компанія заінтересована через трансфертні ціни спрямо­вувати більшу частку прибутку туди, де податки на нього нижчі.

 

Питання для самоконтролю студентів

  1. Наведіть поняття «витрати».
  2. Покажіть витрати як процес формування і використання ресурсів.
  3. Обґрунтуйте відмінності показників: витрати і собівартість продукції.
  4. Обґрунтуйте роль класифікації витрат на виробництво продукції.
  5. Охарактеризуйте елементи класифікації витрат на виробництво продукції.
  6. Розкрийте функції і порядок побудови системи управління витратами.
  7. Що є критерієм розмежування періодів на коротко- і довгострокові при аналізі витрат?
  8. Поясніть закономірності динаміки витрат у коротко­строковому і довгостроковому періоді.
  9. Які є функції витрат за методами побудови і в чому їхні особливості?
  10. Наведіть що є нижньою межею ціни на продукцію підприємства в короткому та в довгому періодах.
  11. Обгрунтуйте базу трансфертної ціни на основі витрат: (змінних, виробничих, повних).
  12. 12. За яких умов трансфертна ціна використовується як інструмент мінімізації податку на прибуток в транснаціональних компаніях?

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 17, 18, 23

 

Тема 2.    Система управління витратами

Мета роботи:   ‑ засвоєння основних понять, що характеризують систему управління витратами (СУВ) на підприємстві;

  •  розуміння сфер витрат і організації центрів відповідальності;
  • засвоєння складових СУВ на підприємстві;
  • засвоєння основних методів управління витратами на підприємстві.

 

Питання для самостійного вивчення

1. Структура управління витратами з погляду управлінського обліку.

  1. Інструменти управління витратами з урахуванням невизначеності та ризику.

 

Методичні рекомендації

Вивчаючи тему «Система управління витратами на підприємстві», особливу увагу слід приділити таким питанням: склад і характеристика елементів системи управління витратами, зв’язки між ними, управлінський і фінансовий аспекти формування витрат підприємства.

Управління витратами процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями і носіями за постійного контролю і стимулювання зниження їх рівня

Управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов'язаний комплекс робіт, які формують коригуючи впливи на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, спрямовані на досягнення оптимального рівня (в межах допустимих відхилень) витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт. Зрозуміло, що критерієм оптимізації у такому разі є мінімальні витрати.

Усі витрати підприємства можуть бути ідентифіковані за їх видом, місцем виникнення і носієм.

Управління витратами передбачає виконання всіх дій, які реалізуються під час управління будь-яким об'єктом, тобто розроблення і реалізацію рішень, а також контроль за їх виконанням. Такі дії реалізуються через елементи управлінського циклу: прогнозування, планування, організацію, мотивацію, облік, аналіз та контроль. У формуванні витрат підприємства вирізняють управлінський і фінансовий аспекти.

Мотиваційний аспект управління витратами функція з управління витратами, яка полягає у спонуканні працівників-до дотримання встановленого рівня витрат і пошуку шляхів його зниження.

Організаційний аспект управління витратами функція управління витратами, яка полягає у визначенні місць форму­вання витрат і центрів відповідальності за їх дотримання, розроб­ленні  ієрархічної системи лінійних  і  функціональних зв'язків відповідних працівників підприємства.

Функціональний аспект управління витратами комплекс робіт з управління витратами, які безпосередньо забезпечують цілеспрямоване формування витрат (планування, регулювання, облік, аналіз)

Управлінський аспект формування витрат формування витрат з позицій внутрішніх потреб підприємства. Управлінський аспект пов'язаний із внутрішніми потребами підприємства щодо планування, обліку та регулювання витрат у процесі господарської діяльності. Його зміст має конфіденційний характер.

Фінансовий аспект формування витрат формування витрат для потреб державних установ, банків, акціонерів, інших зовнішніх щодо підприємства економічних агентів. Фінансовий аспект стосується потреби переважно зовнішніх Щодо підприємства агентів (державних установ, банків, акціонерів), хоча його інформація може використовуватися й працівниками управлінського персоналу даного підприємства. Отже, зміст фінансового аспекту формування витрат є відкритим, публічним.

Поява концепції центрів відповідальності пов'язана з актуаліза­цією після Другої світової війни потреби у принципово нових тех­нологіях управління підприємством, що, у свою чергу, обумовлю­валося докорінною зміною умов ведення бізнесу: збільшенням мас­штабів діяльності, зростанням взаємозалежності економік окремих країн, динамічністю змін технологій, джерел сировини та матеріалів, продуктів споживання, загостренням конкурентної боротьби тощо. Все це на рівні конкретного підприємства висунуло як першочерго­ве завдання підсилення контролю за використанням ресурсів

Концепція центрів відпові­дальності вперше була сформульована американським вченим Джоном А. Хігінсом. На початку 50-х років минулого століття ця концепція поширилася в США, а згодом і в інших країнах. З погляду концепції центрів відповідальності підприємство розглядається як ієрархічна структура, що складається з відносно самостійних підрозділів, автономність яких задається набором параметрів відповідальності та повнова­жень. У цій концепції реалізується модель децентралізова­ного управління, за котрої на основі механізму персоніфікованої відповідальності окремим підрозділам підприємства та їх ціліс­ним сукупностям встановлюється перелік показників, що харак­теризують результати їх діяльності, та надаються права. Центром відповідальності є сегмент діяльності підприємства, який очолює певна особа, що несе персональну відповідальність за встановлені показники ро­боти за даним сегментом Її сутність полягає в тому, що центри відповідальності на рівні основного виробництва виокремлюються за принципом закріплення груп устаткування (машин, агрегатів). Час роботи машин та вартість машино-години визначають прямі витрати на оброблення. З ура­хуванням даних про матеріальні витрати такий підхід дозволяє з'ясовувати і, відповідно, контролювати виробничу собівартість у межах окремої ланки технологічного процесу.

Побудова системи центрів відповідальності здійснюється за параметрами, серед яких найбільш важливими є обсяг повноважень та відповідальності; виконувані функції та завдання; рівень управління.

Методи управління витратами різняться за своїм управлінсько-функціональним та економіко-функціональним призначенням У загальному переліку визнаних у світовій науці та практиці методів управління витратами можна виокремити такі.

  1. Концепція стратегічного управління витратами (Strategic Соst МапаgетепtSCM).
  2.  Методи цілеспрямованого або проактивного формування собівартості таргет-костинг (Таrget СostingТС) та кайдзен-костинг (Каizеп Сosting КС).
  3. Технологія управління витратами та результатами на базі концепції бенчмаркінгу (Вепсhтаrkіпg).
  4. Концепція управління витратами на якість.
  5. Технологія управління витратами на основі теорії обмежень hе Тhеоrу of СоstraintsТОС).
  6. Комплекс методів розрахунку собівартості (позамовний та попроцесний; повного та часткового калькулювання; калькулю­вання за видами діяльності AB -костинг та ін.).

Технологія управління витратами та результатами на основі моделі «витрати-випуск-прибуток» (СоstVolumeProfitCVP),  Більшою мірою є інструментом оперативно-тактичного рівня.

  1. Технологія оптимізації споживчих та витратних параметрів продукту на базі функціонально-вартісного аналізу (ФВА).
  2. Комплекс методів локальної економіко-функціональної оптимізації формування витрат (наприклад, система «точно в строк» Just-іп-Тіте – JIТ).

Концепції та технології за пер­шими п'ятьма позиціями поданого переліку в сучасному управлінні витратами належать до класу стратегічних.

Питання для самоконтролю студентів

  1. Охарактеризуйте функціональний аспект системи управління витратами: нормування, планування, облік, аналіз витрат, стимулювання їх зниження.
  2. Охарактеризуйте управлінський і фінансовий аспекти у формуванні витрат підприємства.
  3. Поясніть у чому полягає сутність діяльності з управління витратами підприємства?
  4. Назвіть об'єкти і суб'єкти управління витратами на підприємстві
  5. Поясніть у чому полягає сутність функціонального аспекту СУВ?
  6. Назвіть функціональні складові підсистеми контролю витрат. Яку роль відіграє контроль у СУВ на підприємстві?
  7. Визначте у чому полягає сутність управлінського і фінансового аспектів формування витрат підприємства?
  8. Поясніть які особливості стимулювання працівників до економії ресурсів зниження рівня їх витрачання?
  9. Поясніть застосування показника маржинального прибутку при визначенні виробничої програми.

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 17, 18, 22, 23

 

Тема 3.    Формування витрат центрів відповідальності та підприємства в цілому

Мета роботи:   ‑ засвоєння основних понять, що характеризують формування витрат на підприємстві за місцями і центрами відповідальності;

- систематизація знань про структуру витрат, складові системи управління витратами на підприємстві, управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат на підприємстві.

Питання для самостійного вивчення

  1. Поняття «місця витрат», їх ієрархічна структура на підприємстві.
  2. Кошториси підрозділів.
  3. Прямі та загальні, регульовані та нерегульовані витрати підрозділів.
  4. Методи розподілу витрат: методи прямого, повторного розподілу, метод системи рівнянь.

Методичні рекомендації

Результатом вивчення теми має стати розуміння студентом понять «місця витрат» і «центру відповідальності», усвідомлення мети і принципів організації управління витратами за центрами відповідальності, оволодіння методичними основами планування витрат розділів підприємства, прийомами розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами складання кошторисів і визначення собівартості продукції.

Місце витрат ‑ робоче місце або сукупність організаційно поєднаних робочих місць (дільниці, відділення тощо).

Центр відповідальності – сегмент діяльності підприємства, очолюваний певною особою, яка несе персональну відповідаль­ність за встановлені показники його роботи

Слід визначити, що центром відповідальності є сегмент діяльності підприємства, який очолює певна особа, що несе персональну відповідальність за встановлені показники роботи за даним сегментом.

Формування центрів відповідальності можна розглядати за ознаками обсягу повноважень і відповідальності, за функціона­льною та територіальною ознаками.

За першою ознакою серед центрів відповідальності звичайно виділяють:

- центри витрат (контролюються лише витрати) – різновид центру відповідальності, в якому контролюються лише витрати (організаційно центр витрат може формувати місце витрат або сукупність організаційно поєднаних робочих місць).;

- центри прибутку (керівник центру відповідає за доходи і витрати) ‑ різновид центру відповідальності, в яко­му контролюються доходи і витрати.;

- центри інвестицій (керівник центру відповідає за витрати надходження та інвестиції) – різновид центру відповідальності, в якому контролюються витрати, надходження та інвестиції.

Створення центрів витрат за побудови управління витратами на підприємстві на засадах персональної відповідальності здійснюється за відповідними місцями витрат, тобто за сегментами їх формування. Первинним місцем витрат є робоче місце. Як місце витрат може розглядатися й сукупність організаційно поєднаних робочих місць (дільниці, відділення тощо). Отже, Центри відповідальності за витрати (центри витрат) – це місце витрат або організаційна єдність декількох місць, за якими контролюються витрати і встановлено персональну відповідальність за їх рівень.

Функція планування у разі формування витрат за місцями центрами відповідальності реалізується у формі складанні кошторисів відповідних сегментів діяльності (структурних одиниць) підприємства. Серед функцій, виконуваних кошторисами, слід виокремити організуючу, контрольну та стимулювальну.

Важливе значення за формування кошторисів має поділ витрат підрозділів на прямі та непрямі. Об’єктом формування прямих витрат є певний вид продукції, а непрямих – сам підрозділ (центр відповідальності).

Кошторис підрозділу це – план витрат підрозділу на виробниц­тво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності.

Кошторис підрозділу за угодою (замовленням) – план витрат підрозділу на виконання угоди (замовлення).

Кошториси витрат підрозділів розробляються на основі їх виробничих програм, норм витрат ресурсів. Варто наголосити, що за умов нестабільної виробничо-збутової діяльності підприємства для виробничих підрозділів основного виробництва доцільно встановлювати кошториси витрат на виконання окремих замовлень (угод), а нормативи витрат ‑ на одиницю обсягу виробництва продукції (робіт, послуг). Діяльність виробничих допоміжних підрозділів має комплексний характер, складніший ніж для основних підрозділів. Іноді він є настільки складним, що скласти загальний кошторис для цих підрозділів практично неможливо. У таких випадках уважають за доцільне обчислювати витрати за кожним видом діяльності, на основі визначення нормативів витрат на виконання окремих робіт (замовлень).

Розподіл витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між відповідними іншими виробничими підрозділами здійснюється виходячи з обсягів наданих ними послуг з допомогою трьох основних методів:

- методу прямого розподілу ‑ метод розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів, за якого їх витрати безпосередньо списують на основні виробничі підрозділи;

- методу взаємних послуг (інша назва метод повторного розподілу) ‑ метод розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів, за якого їх витрати розподіляються до певного моменту поетапно між відповідними основними, допоміжними та обслуговуючими підрозділами, на останньому етапі розподілу залишки витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів відносять на основні виробничі підрозділи прямо;

- методу системи рівнянь ‑ метод розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів, за якого розподіл витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів відбувається з урахуванням взаємних послуг, відповідні обчислення передбачають складання та розв'язання системи рівнянь.

За методом прямого розподілу усі витрати підрозділів допоміжного та обслуговуючого виробництв відраз відносять на основні виробничі підрозділи без урахування взаємних послуг між підрозділами допоміжного та обслуговуючого виробництв.

Метод взаємних послуг передбачає, що за такого методу витрати кожного допоміжного та обслуговуючого підрозділу розподіляються поетапно між відповідними основними, допоміжними та обслуговуючими структурними одиницями. Процес  розподілу триває, доки величини витрат, віднесених на підрозділи обслуговуючого та допоміжного виробництв, стають настільки малими, що їх подальший перерозподіл недоцільний. Коли такий момент настає, зазначені суми витрат відносять на основні виробничі підрозділи прямо, без розподілу на підрозділи допоміжного та обслуговуючого виробництв, і процес розподілу на цьому закінчується.

Метод системи рівнянь по суті повторює попередній, але базується на іншому обчислювальному апараті, який пов'язаний з положеннями математичної теорії рядів.

Сукупні витрати, що списуються на допоміжний чи обслуговуючий підрозділ за складання кошторисів структурних одиниць основного виробництва, складаються з витрат, які безпосередньо виникають в даному підрозділі під час його роботи, та витрат за послуги інших допоміжних чи обслуговуючих підрозділів, розподілених на цей підрозділ

Питання для самоконтролю студентів

  1. Дайте визначення центру відповідальності та його типів.
  2. З’ясуйте як складається звіт центру витрат?
  3. Пояснить у чому полягає сутність функціонального і територіального аспектів системи центрів відповідальності.
  4. Назвіть вимоги до формування центрів відповідальності.
  5. Розкрийте переваги управління витратами за допомогою системи центрів відповідальності.
  6. Відобразіть важливість обґрунтування рівня витрат і контролю формування їх за центрами відповідальності.
  7. Визначить що таке кошторис витрат підрозділу і які функції він виконує.
  8. Охарактеризуйте який склад витрат має кошторис цеху.
  9. Опишіть порядок складання плану витрат підрозділу підприємства.
  10. Поясніть, що таке гнучкий кошторис. Яка формула гнучкого кошторису?
  11.   Визначте які є методи розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між підрозділами основного виробництва.
  12. Поясніть сутність методу прямого розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами.
  13. Покажіть сутність управління за відхиленнями.
  14. Охарактеризуйте які існують  вади і переваги методу прямого розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами.
  15. Покажіть що є спільного та відмінного в методах взаємних послуг і системи рівнянь щодо розподілу витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів.
  16. Наведіть  методи формування внутрішніх цін та охарактеризуйте їх.

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 17, 18, 22, 23, 24, 28

 

Тема 4. Методичні основи обчислення собівартості окремих виробів

Мета роботи: - засвоєння  основних понять, що характеризують механізм калькулювання;

- систематизація знань про види калькуляцій, механізм калькулювання на основі неповних і повних витрат, розподілу загальновиробничих витрат, адміністративних витрат і витрат на збут у разі калькулювання за повними витратами

Питання для самостійного вивчення

  1. Методи калькулювання.
  2. Види калькуляції: проектно-кошторисні, планові, нормативні, фактичні тощо.
  3. Калькулювання на основі неповних і повних витрат
  4. Проблеми розподілу прямих та непрямих (загальних) витрат між різними виробами.
  5. Прогнозування собівартості продукції на окремих етапах її розроблення та освоєння виробництва.
  6. Параметричні методи визначення собівартості виробів та умови застосування їх. Застосування експертних оцінок і методу структурної аналогії собівартості.

Методичні рекомендації

Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити таким питанням, як економічна роль калькулювання, його види і методи, особливості калькулювання в одно-, багато продуктовому та сумісному (комплексному) виробництвах, специфіка обчислення собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва.

У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів — калькулювання. Обчислюється собівартість виробів як планова, так і фактична. Калькулювання потрібне для обґрунтування ціни і цінової політики підприємства, визначення рентабельності виробів, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу роботи підприємства і його підрозділів тощо.

Калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:

  • установлення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;
  • з'ясування виду калькуляції;
  • вибір методу калькулювання;
  • обґрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх обчислення.

Вид калькуляції випливає із особливостей її формування. За видом калькуляції поділяють на проектно-кошторисні (на нові вироби, разові замовлення), планові, нормативні (для оперативного управління) та фактичні.

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними ви тратами, які характеризуються певними спільними рисами, не зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), і справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні.

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах. Вибір методу залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємств тощо.

За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами.

За першим методом усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. У такому разі прибуток підприємства від продажу продукції визначається за формулою:

,                                                  (2.2)

де П – прибуток від продажу (реалізації) продукції;

В – виручка (дохід) від продажу продукції;

Срп – повна собівартість реалізованої продукції.

Цей традиційний для вітчизняної економіки метод застосовується й у світовій практиці.

Позитивні сторони цього методу:

  • відомі всі витрати на кожний виріб, а значить, відома і його прибутковість;
  • повна собівартість є базою ціни, а отже, її обчислення необхідне за моделі ціноутворення:

Цо = Со + По                                                            (2.3)

де Со, По ‑ відповідно повна собівартість і прибуток в ціні одиниці продукції.

До вад методу калькулювання за повними витратами належать:

  • неточність калькуляцій  внаслідок неможливості точного розподілу непрямих витрат у багатопродуктовому виробництві;
  • трудомісткість калькулювання, оскільки доводиться застосовувати складні методи розподілу непрямих витрат;
  • неповне покриття виручкою невиробничих витрат певного періоду, якщо не всю продукцію продано і її залишки на складі зростають.

 

П = В – Срн – Спер                                                   (2.4)

 

де Срн ‑ виробнича собівартість реалізованої продукції;

Спер ‑ витрати періоду (адміністративні та на збут продукції).

Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості.

Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення: на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.

В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі  витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:

  • увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);
  • продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).

У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:

,                                                          (2.5)

де С ‑ витрати за певний період (виробничі чи повні);

N ‑ обсяг готової продукції за той же період у натуральному; вимірі.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.

Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Для базового варіанту продукту коефіцієнт дорівнює одиниці. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу і т. п.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. До перших, відносять прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату, інші прямі операційні витрати, до других ‑ загальновиробничі витрати, а у разі калькулювання за повними витратами ‑ ще й адміністративні витрати та витрати на збут.

Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об'єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві ‑ розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю.

У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. Перевагою його є простота. Проте цей метод має й серйозні вади, що стосуються передусім розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування в складі загальновиробничих витрат. По-перше, зарплата не є точною базою розподілу зазначених витрат, оскільки за умов різного рівня механізації праці вона адекватно не відображає витрат машинного часу; по-друге, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по підрозділу, незалежно від того, на якому устаткуванні він обробляється; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в бік контролю і регулювання роботи виробничих систем. За цих умов зарплата не може нормуватися поопераційно, а отже, бути базою розподілу інших витрат.

Ці вади значною мірою можна усунути, розподіливши загальновиробничі витрати, в тому числі й витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування, пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на одну машино-годину їх роботи. Такий метод досить поширений у зарубіжній практиці, проте й він є неточним. По-перше, витрати на організацію та управління виробництвом залежать не тільки від кількості машинного парку і часу його роботи, а й від кількості працівників і трудомісткості процесів. Отже, щодо цієї частини витрат, то їх розподіл за такою базою можна вважати обґрунтованим, якщо трудо- і машиномісткість різних видів продукції істотно не відрізняються. По-друге, цей метод не враховує, що експлуатаційні витрати на одиницю продукції на різних машинах є різними.

За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування розподіляти за однією базою (наприклад, за собівартістю машино-години роботи конкретного устаткування), решту витрат ‑ за іншою базою (трудо- або машиномісткістю виробів). Але це істотно ускладнює калькулювання і підвищує його трудомісткість.

Окрема проблема калькулювання – визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об'єктивного розподілу сукупних витрат.

Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. За цим методом загальний порядок умовного визначення собівартості такий:

  • обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн. випуску продукції:

;                                                      (2.6)

  • визначається собівартість окремих виробів:

,                                                  (2.7)

де С ‑ сукупні (спільні) витрати у комплексному процесі за розрахунковий період;

В ‑ загальний обсяг виробленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція);

Сі , Ці ‑ відповідно собівартість і ціна і-го виробу.

Є й інші методи розподілу загальних витрат у комплексному виробництві, але вони складніші й не набули поширення.

Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (Сн) обчислюється так:

,                                                (2.8)

де Сн ‑ собівартість нового виробу;

Сб.п ‑ питома собівартість аналогічного (базового) виробу;

Рн ‑ параметр нового виробу, що є вирішальним для його собівартості.

Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об’єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореля­ційний методи.

Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (Сб). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою:

,                                                   (2.9)

де Сбал ‑ собівартість одного балу для базового виробу (виробів);

h ‑ кількість врахованих балів;

Бі ‑ кількість балів для і-го параметра нового виробу.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним:

  • для лінійної форми зв’язку:

;                              (2.10)

  • для степеневої форми зв’язку:

,                      (2.11)

де а0 ‑ число, що показує ступінь впливу неврахованих факторів;

а1, а2 ... ‑ величини, які показують вплив відповідних пара­метрів виробу на собівартість;

х1, х2... ‑ кількісні показники параметрів виробу

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин ‑ агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних ‑ обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертно.

Собівартість продукції, особливо нової ‑ динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, я останній ‑ від кількості виготовлених виробів із початку виробництва.

Ступінь освоєння виробництва, а отже, й собівартість залежать від кількості виробів, випущених від початку виробництва. Що більше виготовлено виробів, тим більше повторень процесів і, відповідно, більший досвід виробників, вищий рівень оснащеності виробництва.

З урахуванням цього емпірично встановлено залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції:

,                                                (2.12)

де Сні ‑ собівартість і-го виробу з початку випуску;

Сн1 – собівартість першого виробу;

Nі  ‑  порядковий номер виробу з початку освоєння;

b ‑ показник степеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).

Така закономірність властива для серійного виробництва складної продукції (літаків, космічних об'єктів, унікальних верстатів тощо).

Питання для самоконтролю студентів

  1. Пояснить для чого складаються калькуляції на продукцію і яка їх роль в управлінні витратами?
  2. Поясніть, що є об'єктами калькулювання на підприємстві.
  3. Розкрийте що таке калькуляційна одиниця і як вона визначається?
  4. Охарактеризуйте які види калькуляцій розробляються на промисловому підприємстві та яке їх призначення?
  5. Пояснить у чому полягають сутність, переваги і вади калькулювання за повними витратами?
  6. Розкрийте у чому полягають сутність, переваги і вади калькулювання за не повними витратами?
  7. Пояснить в якому випадку методи обчислення собівартості продукції за повними і неповними витратами призводять до різної величини операційного прибутку за певний період часу?
  8. Розкрийте як обчислюється собівартість одиниці продукції в однопродутовому виробництві?
  9. Розкрийте у чому специфіка і проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві?
  10. З'ясуйте методику обчислення прямих витрат за калькулювання.
  11. Визначте які можливі бази розподілу загальновиробничих витрат за калькулювання?
  12. З'ясуйте позитивні та негативні сторони методики розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників ?
  13. З'ясуйте сутність і позитивні сторони методики розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування на основі собівартості машино-години роботи.
  14. Пояснить як можна розподілити адміністративні витрати і витрати на збут у разі калькулювання за повними витратами?
  15. З'ясуйте можливі методи визначення  собівартості окремих  продуктів у сукупному (комплексному) виробництві.
  16. Визначте як можна визначити орієнтовну собівартість нових виробів на етапі їх розроблення (проектування)?
  17. Поясніть динаміку собівартості нових складних виробів на етапі освоєння їх виробництва.

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 23

 

Тема 5. Облік у системі управління витратами

Мета роботи: ‑    засвоєння основних понять, що характеризують облік у системі управління витратами;

  • систематизація знань щодо обліку витрат за їх видами;
  •  засвоєння методів обліку витрат.

 

Питання для самостійного вивчення

  1. Облік і звітність як елементи контролю витрат.
  2. Методи обліку витрат.
  3. Стимулювання персоналу підприємства щодо економного використання ресурсів і оптимальних витрат.

Методичні рекомендації

 

Початковим елементом контролю за формуванням витрат є функція обліку. Система обліку витрат припускає поділ на три підсистеми, або види: опера­тивний, бухгалтерський, статистичний.

Зміст оперативного обліку завжди спрямова­ний на управління конкретними господарськими опе­раціями. Оперативний облік точно й докладно відображає численні якісні й кількісні характеристики господарської операції, що є несуттє­вими для інших видів обліку і відповідно не фіксуєть­ся в них. Виокремлюють дві відмітні риси оперативного обліку: підвищена оперативність (швид­кість отримання інформації) та конкретність інформа­ції, її спеціальний характер, обумовлений особливостями операцій, що відображаються.

У бухгалтерському обліку, в його первинному розумінні як системи рахівництва, здійснюється безперервне й взаємозв'язане відображення господарської діяльності підприємства, узагальнен­ня всіх господарських операцій у вартісному вираженні. Ці дані становлять інформаційне ядро всієї облікової системи, оскільки реєстрації підлягають усі без винятку операції. Як специфічний прийом побудови облікових регістрів у бухгалтерському обліку використовуються бухгалтерські рахунки.

Статистичний облік надає відомості про масові якісно одно­рідні господарські явища. Статистичні дослідження дозволяють отримати важливу інформацію щодо закономірностей цих явищ. В аспекті управління витратами за допомогою статистичного об­ліку отримують інформацію про використання робочого часу, виконання норм виробітку, норм витрачання матеріальних ресур­сів та ін. На відміну від бухгалтерського обліку, який є суцільним, статистичний облік може бути як суцільним, так і вибірковим. Статистичний облік використовує для своїх потреб дані бухгал­терського та оперативного обліку, а також організовує самостійні спостереження.

Поряд із конструктивними сторонами представленого погляду на систему обліку в управлінні підприємством, які не втратили своєї значущості й зараз, з погляду ринкового механізму господарювання такий підхід характеризується низкою обмежень і по­требує відповідної перебудови.

Найбільш обґрунтованим видається підхід, згідно з яким постулюється існування єдиної системи бух­галтерського обліку, в межах котрої одночасно функціонують і взаємодіють три галузі (напрями): фінансовий, управлінський, податковий облік.

За сучасною теорією і практикою фінансовий облік являє со­бою процес узагальнення фінансових даних, що отримуються на основі бухгалтерських записів, та надання їх у формі фінансових звітів підприємства. Користувачами такої інформації передусім виступають зовнішні відносно підприємства суб'єкти: акціонери, кредитні та інші фінансові інститути, органи державної статисти­ки, постачальники, потенційні інвестори тощо. В Україні фінансовий облік здійснюється на основі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність», Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів.

Виникнення та існування податкового обліку пов'язане з не­обхідністю для підприємства формувати інформацію про нараху­вання та сплату податків. У фінансовому та подат­ковому обліку формується інформація щодо витрат, параметри якої в цілому не відповідають внутрішнім потребам підприємства в управлінні ними. Ця ніша належить галузі управлінського обліку.

Джерелом виникнення управлінсь­кого обліку слід вважати напрям у межах облікової діяльності, зорієнтований на створення самостійної інформаційної системи про витрати, пов'язані з виробництвом.

Управлінський облік це процес виявлення, вимірю­вання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською структурою для аналізу, планування та контролю діяльності підприємства.

На побудову обліку витрат впливає багато факторів, які можна об'єднати в декілька груп: загальноорганізаційні, обліково-орга­нізаційні, технологічні.

До загальноорганізаційних факторів належать: галузеві особ­ливості, широта номенклатури продукції, організаційна структу­ра (цехова, безцехова тощо), тип виробництва (індивідуальне, се­рійне, масове) та ін.

Серед обліково-організацінш факторів можна виокремити та­кі: схема організації внутрішньогосподарських відносин; методи формування собівартості продукції, оцінки об'єктів витрат, мето­ди обліку витрат та ін.

Групу технологічних факторів утворюють: характер одер­жання продукту виробництва (видобуток, перероблення); ха­рактер технологічних операцій; спектр продукції з погляду профілю підприємства і взаємного співвіднесення (основна, побічна, супутня) та ін.

Технологічні операції за своїм змістом бувають двох видів: механічні та органічні (хімічні, біологічні тощо).

У виробництвах з механічними операціями готова продукція є результатом збирання автономних механічних елементів: дета­лей, вузлів, комплектів тощо. Для цих виробництв можливе облі­кове виокремлення будь-якої ділянки виробництва, з установлен­ням кількісних та якісних параметрів.

Виробництва з органічними операціями потребують обгрунто­ваного виявлення технологічних операцій, за котрими є можливість вимірювати кількісні та якісні параметри і визначати собі­вартість відповідних напівфабрикатів. Якщо цього зробити не можна, облік ведеться в цілому по виробництву.

Важливим методологічним питанням побудови обліку витрат є його настроювання з погляду структури плану рахунків.

На сьогодні існує два основні підходи до організації плану ра­хунків:

- двоколовий, за яким виділяють дві автономні системи рахунків для цілей фінансового й управлінського обліку відпо­відно;

- інтегрований, коли рахунки управлінського обліку кореспон­дують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків.

Деталізований облік витрат з погляду їхніх видів може здійснюватися у різних розрізах, серед яких основними є калькуляційний та елементний. Розглянемо окремі аспекти обліку деяких видів витрат з орієнтацією на їх поділ за вказаними напрямами.

Конкретна реалізація функції обліку витрат відбу­вається на основі підбору та застосування певних методів. Треба розуміти нерозривний взаємний зв'язок між облі­ком витрат і калькулюванням. По суті, ці функції становлять дві сторони єдиного процесу. Його калькуляційна складова для різ­них методів була висвітлена вище. Розглянемо тепер методи об­ліку та калькулювання, зосередившись на обліковому аспекті.

Сукупність методів обліку витрат за ознакою локалізації об'єкта обліку можна розбити на дві групи:

- методи, що базуються на обліку витрат по виробу, його час­тині або групах виробів;

- методи, сутність яких полягає в обліку витрат за технологіч­ними процесами.

 

Питання для самоконтролю студентів

 

  1. Поясніть які види обліку поєднує в собі система обліку витрат підприємства?
  2. З’ясуйте сутність і сферу застосування оперативного обліку.
  3. Назвіть специфічні риси бухгалтерського обліку. Які можливості надає аналітичний бухгалтерський облік за управління витратами?
  4. Обґрунтуйте у чому полягають управлінський та фінансовий аспекти бухгалтерського обліку?
  5. Охарактеризуйте що таке статистичний облік. Поясніть його особливості.
  6. Які можливості надає бухгалтерський аналітичний облік для управління витратами?
  7. Назвіть основні завдання управлінського обліку.
  8. За якими принципами можуть будуватися плани рахунків?

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 15, 18, 19, 23

 

Тема 6.        Контроль витрат і стимулювання економії ресурсів

Мета роботи: ‑    засвоєння основних понять, що характеризують контроль витрат і стимулювання заходів їх зниження;

  • систематизація знань про методи контролю витрат;
  •  стимулювання персоналу підприємства щодо економного використання ресурсів і оптимальних витрат.

Питання для самостійного вивчення

1. Види та методи контролю витрат.

  1. Система контролю витрат на основі їх нормування
  2. Стимулювання персоналу підприємства щодо економного використання ресурсів і оптимальних витрат.

Методичні рекомендації

Вивчаючи тему, слід звернути особливу увагу на такі питання як функції обліку та аналізу витрат, особливості обліку витрат у системі «стандарт-кост», умови порівнянності фактичних і планових витрат, форми стимулювання економії ресурсів, розподіл премії між учасниками заходу з економії витрат.

Контроль витрат є важливою складовою системи управлінні витратами, без якої неможлива повноцінна реалізація інших функцій.

До основних завдань контролю витрат відносять:

  • моніторинг ‑ систематичне відстежування динаміки витрати і факторів, які на неї впливають;
  • виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат від їх запланованих значень;
  • аналіз відхилень, обґрунтування необхідності здійснення регулювальних заходів під час виконання планових завдань, участь; у їх розробленні.

Елементно в системі управління витратами систему контролю утворюють функції обліку та аналізу.

Потреби виконання в системі контролю функції аналізу вимагають певного узагальнення даних обліку у звітності. У звітах  вказують планові, фактичні показники за звітний період, підсумкові дані від початку реалізації плану (початку року, кварталу). У принципі, для різних потреб можуть бути різні узагальнення, як за змістом, так і за періодичністю.

Залежно від низки факторів (характер контрольованих показників, ступінь їх календарного узагальнення, призначення результатів контролю) частота контрольних операцій може бути різною. За цією ознакою розрізняють поточний, періодичний і разовий контроль.

Поточний контроль здійснюється щоденно і являє собою безперервне відстежування руху матеріальних цінностей, незавершеного виробництва і продукції. Його основним засобом є оперативний облік. Цей вид контролю дає змогу своєчасно реагувати на небажані відхилення під час виробництва.

Періодичний контроль виконується з установленою регулярністю. Основним інструментом для нього є узагальнення даних бухгалтерського та оперативного обліку контрольованих показників у звітності.

Разовий контроль не має попередньо визначеної регулярності і мети. Його зміст визначається в кожному окремому випадку. Здебільшого він має форму інвентаризації активів (матеріальних, фінансових), ревізії діяльності чи аудиторської перевірки.

За часом здійснення виділяють такі види контролю: попередній; проміжний; підсумковий.

Контроль витрат відповідно до концепції управління витрата­ми за центрами відповідальності ведеться за місцями і центрами їх формування в порядку, який повторює підпорядкованість структурних одиниць підприємства в його організаційній структурі: робочі місця, підрозділи певного ієрархічного рівня, підприємство в цілому. Відповідальність підрозділів за рівень витрат установлюється за тими їх елементами, які залежать від роботи цих підрозділів, тобто є для даних підрозділів регульованими. При цьому важливим є встановлення показників витрат вже на рівні дільниць, бригад. Аналітичний облік за окремими роботами, опе­раціями, функціями всередині підрозділів, що формують центри витрат, дає можливість отримати більше точок контролю.

Ефективність роботи центрів відповідальності суттєво зале­жить від стану технічної складової обліку і контролю витрат. Облік і контроль витрачання безперервних ресурсів (електроенергії, тепла, води, стиснутого повітря) має виконуватися з допомогою відповідних технічних засобів (лічильників, витратомірів та ін.).

З допомогою функцій обліку та аналізу СУВ формується механізм управління за відхиленнями. Управління за відхиленнями характеризується тим, що обернений зв'язок спрямований від ви­ходу системи, що управляється, до органу управління, в якому за фактом недопустимих розбіжностей між запланованими і фактичними результатами розробляються заходи, спрямовані на приведення фактичних результатів функціонування об'єкта управ­ління у відповідність до заданих.

Фіксація відхилень фактичних показників від планових у разі управління за відхиленнями потребує вирішення питання про необхідність дослідження причин цих відхилень. Економічне обґрунтування доцільності досліджень за тими чи іншими відхиленнями через низку обмежень практичного характеру ‑ не зовсім проста проблема. В результаті на практиці немає єдиного підходу до її розв’язання. Підприємства можуть вивчати абсолютно всі відхилення за контрольованими показниками або вивчати їх вибірково, а іноді й взагалі нехтувати ними. За вибіркового аналізу відхилень використовують експертні оцінки, а також апарат статистичних моделей.

Статистичні моделі здатні забезпечувати відносну об'єктивність і чутливість оцінювання перебігу господарських процесів. Тому їх використання надає досить широкі можливості обґрунтованого втручання в господарські процеси під час їх здійснення.

Для реалізації контрольних операцій шляхом порівняння фактичних витрат із плановими необхідне виконання умов порівнянності вказаних показників. Це означає, що зміст і методика обчислення планових і фактичних показників витрат мають бути однаковими.

У разі порівняння абсолютних показників витрат забезпечення умови порівнянності передбачає перерахування планових витрат на фактичний обсяг виробництва. Такий перерахунок здійснюється з допомогою функції витрат від обсягу виробництва, яка будується на основі розподілу всіх витрат на постійні та змінні, причому всі змінні витрати вважаються пропорційними. Отже, формула функції витрат має такий вигляд:

,                                           (2.13)

де С   ‑ загальні витрати за певний період, грн;

‑ обсяг виготовленої продукції у натуральному вимірі;

Сзо ‑ змінні витрати на одиницю продукції, грн;

Сп ‑ постійні витрати за розрахунковий період, грн.

Для потреб обчислення планових витрат на фактичний обсяг формулу функції витрат перетворюють, враховуючи той факт, що в кошторисах змінні витрати наводяться не на одиницю обсягу випуску, а в абсолютній сумі.

В умовах СУВ «стандарт- кост» контроль набуває певних особливостей.

Відповідно до сутності «стандарт-кост» за цієї системи обліковується те, що має відбутися, а не те, що реально відбулося, з наступним відображенням відхилень, які виникли.

На практиці застосовують два варіанти облікових записів.

За першим варіантом за дебетом рахунка «Виробництво» відображають фактичні величини прямих витрат і нормативні ‑ для непрямих витрат, списання витрат на готову продукцію з кредиту зазначеного рахунка відбувається за нормативною собівартістю.

За другим варіантом за дебетом рахунка «Виробництво» відображаються нормативні витрати; готова продукція також оцінюється за нормативною собівартістю.

Облік відхилень прямих витрат у системі «стандарт-кост» здійснюється за видами витрат і причинами відхилень з допомогою спеціальних рахунків («Відхилення матеріалів за рахунок цін», «Відхилення в заробітній платі за рахунок продуктивності» тощо).

Постійний пошук і реалізація шляхів зниження витрат на виробництво продукції є важливим аспектом функціонування СУВ, оскільки рівень витрат є одним з головних факторів ефективності функціонування виробничих систем та їх конкурентоспроможності.

Можливості зниження витрат є в усіх підсистемах (сегментах діяльності) підприємства. Тому постає завдання залучення персоналу підприємства до пошуку цих можливостей і використання їх шляхом відповідного впливу на поведінку працівників. Формування потрібної поведінки працівників досягається з допомогою обґрунтованого механізму стимулювання. В його структурі розрізняють моральні (соціально-психологічні) і матеріальні засоби стимулювання. При цьому останнім, як більш універсальним, приділяється основна увага.

В умовах ринкової економіки основною формою матеріального стимулювання є грошова. Як виняток можуть бути застосовані матеріальні блага чи пільги.

Грошові виплати відповідним працівникам за зниження рівня витрат здійснюються або за рахунок собівартості, у тому числі й у формі додаткової оплати праці, або за рахунок прибутку. Зрозуміло, що для підприємства будь-які виплати вигідніше розцінювати як витрати. З фіскальних міркувань держава законодавчо обмежує такий варіант грошових виплат.

Заходи з економії ресурсів, як правило, є комплексними, в їх реалізації беруть участь групи працівників (колективи виробничих дільниць, бригад, цехів, служб підприємства). При цьому постає питання щодо справедливого розподілу премії за економію витрат між учасниками даного заходу. На рівні бригад, в умовах використання форми оплати праці за кінцевим результатом, воно розв'язується цілком природно. Загальний заробіток за певної форми оплати праці розподіляється між членами колективу (бригади) згідно із відпрацьованим часом і коефіцієнтом трудової участі (КТУ). Оскільки премія за зниження витрат є складовою загального заробітку колективу бригади, відбувається відповідний розподіл її між членами бригади ‑ учасниками заходу з економії ресурсів. Зрозуміло, що можуть бути використані й інші методики розподілу премії за економію витрат між членами бригади. Але всі вони обов'язково мають враховувати внесок кожного працівника в її здійснення. Те ж саме стосується й підходів до розподілу премії за економію витрат в інших організаційних ланках підприємства.

Питання для самоконтролю студентів

  1. Назвіть основні завдання контролю витрат.
  2. Покажіть які види контролю розрізняють за частотою контрольних операцій; за часом здійснення контрольних операцій?
  3. З'ясуйте співвідношення видів контролю за різними класифікаційними ознаками.
  4. Визначте у чому полягає сутність механізму управління за відхиленнями?
  5. Обґрунтуйте які є підходи до обґрунтування необхідності досліджень причин розбіжностей між фактичними і плановими значеннями показників, що контролюються?
  6. Покажіть які переваги застосування статистичних методів за вивчення відхилень?
  7. Визначте яка особливість обчислення планових витрат на фактичний обсяг за даними кошторисів?
  8. Покажіть у чому полягає специфіка контролю витрат у СУВ «стандарт-кост»?
  9. Покажіть які форми і джерела матеріального стимулювання зниження рівня витрат?
  10. Визначте на яких принципах має базуватися розподіл премії за зниження витрат між: учасниками даного заходу?
  11. Наведіть варіант розподілу премії підрозділу підприємства за економію ресурсів між членами його колективу.

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 15, 18, 19, 23

 

Тема 7.    Аналіз системи «витрати – випуск – прибуток» як інструмент обґрунтування виробничо-маркетингових рішень

Мета роботи:   ‑ засвоєння основних понять, що характеризують механізм аналізу витрат для прийняття управлінських рішень, аналізу рівноваги та безпеки операційної діяльності;

- розуміння механізму впливу змінних і постійних витрат на прибутковість діяльності підприємства, а також залежності прибутку від операційної активності та структури витрат;

- систематизація знань про зв'язок витрат, обсягу виробництва (операційної діяльності), прибутку та маржинального прибутку, економічне значення моделювання та аналізу цього співвідношення Вплив постійних витрат на прибутковість діяльності підприємства

Питання для самостійного вивчення

  1. Сутність і передумови аналізу системи «витрати – випуск – прибуток» (CVP).
  2. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень.
  3. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності.
  4. Особливості впливу змінних і постійних витрат на величину прибутку
  5. Операційний ліверидж (важіль ),визначення його та застосування в оперативному аналізі.

Методичні рекомендації

Вивчаючи тему, слід з’ясувати економічну сутність показни­ків, за якими аналізується система «витрати – випуск – прибуток», методику їх обчислення, взаємозв’язок і роль в прийнятті господарських рішень.

Аналіз витрат, обсягу діяльності та прибутку зазвичай називають аналізом чутливості. Він спрямований на дослідження змін, які відбуваються з операційним прибутком підприємства під впливом змін певних параметрів його діяльності. Взаємозв'язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком формує основну модель фінансової діяльності суб’єкта господарювання.

У процесі СVР-аналізу обчислюються та аналізуються такі показники:

- маржинальний прибуток;

- коефіцієнт маржинального прибутку;

- рівноважний обсяг операційної діяльності (точка беззбит­ковості);

- рівень безпеки операційної діяльності;

- обсяг операційної діяльності, що забезпечує цільову прибут­ковість;

- операційний ліверідж (операційна залежність), який дозво­ляє оперативно аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і структури витрат.

Призначення цього аналізу полягає у визначенні певних показників (витрат, обсягу реалізації, прибутку) при заданих параметрах інших показників.

Аналіз «витрати – обсяг – прибуток» заснований на принципах калькулювання за змінними витратами (метод «директ-костинг»). Тому для його здійснення усі витрати підприємства поділяють на змінні та постійні.

Основну увагу слід зосередити на визначенні їх поведінки, оскільки це зробить зрозумілим вплив зміни обсягу діяльності на прибуток підприємства.

Зв’язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком мож­на відобразити за допомогою формул або у вигляді графіків.

У найпростішому вигляді залежність прибутку від величини витрат та обсягу діяльності звичайно подають так:

                                           (2.14)

де По ‑ операційний прибуток

Дз загальні доходи

Вз  загальні витрати

Якщо взяти до уваги рівень діяльності, а саме обсяг продажу і поведінку витрат, то це рівняння можна трансформувати у такий спосіб:

,                    (2.15)

де Цціна продажу одиниці продукції;

В - кількість продажу

Сзмо - змінні витрати на одиницю

Спост -  постійні витрати

 

або

,                                    (2.16)

На підставі цього рівняння можна виділити такі основні способи збільшення прибутку підприємства:

  • збільшити ціну продажу за одиницю продукції;
  • знизити змінні витрати на одиницю продукції;
  • знизити постійні витрати;
  • збільшити кількість реалізованих одиниць продукції.

Поняття «маржинальний дохід» і «коефіцієнт маржинального доходу» є інструментами аналізу «витрати ‑ обсяг – прибуток» і часто застосовуються для прийняття поточних управлінських рішень.

Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації та змінними витратами підприємства. Цей показник являє собою так званий резерв, який формується в ході поточної господарсько-фінансової діяльності підприємства для покриття постійних витрат і формування прибутку. Звідси приріст маржинального доходу завжди означає приріст прибутку. Внаслідок прийняття управлінських рішень величину цього показника можна скоригувати на короткий період часу. Тому маржинальний дохід – основний об'єкт управління та уваги керівництва підприємства.

Коефіцієнт маржинального доходу означає, яку величину маржинального доходу приносить кожна гривня доходу від реалізації для покриття постійних витрат та отримання прибутку. Він характеризує величину, на яку змінюється прибуток за зміни обсягу реалізації:

                                      (2.17)

де  Дм - маржинальний дохід;

Застосовуючи коефіцієнт маржинального доходу обсяг реалізації продукції можна розраховувати за наступною формулою:

                                       (2.18)

Визначення величини прибутку у разі запланованого обсягу реалізації. Формула для розрахунку прибутку підприємства у разі запланованого обсягу реалізації продукції:

                                     (2.19)

Визначення точки беззбитковості. За певних умов метою суб'єкта господарювання є досягнення точки беззбитковості, яку також часто називають критичним обсягом діяльності або порогом рентабельності. Точка беззбитковості являє собою такий обсяг діяльності підприємства, коли доходи дорівнюють витратам. Відповідно фінансовий результат дорівнює нулю. Тобто це обсяг реалізації, по досягненні якого підприємство починає отримувати прибуток.

Точку беззбитковості можна розглядати як беззбитковий обсяг продажу у натуральних одиницях або у грошовому вимірі, а також як беззбиткову виробничу потужність. Таким чином, визначити критичний обсяг діяльності можна за допомогою формул:

,                          (2.20)

де Дмо  маржинальний дохід на одиницю;

Nкр  ‑ точка беззбитковості в натуральному вимірі.

,                                                 (2.21)

де Вкр ‑ точка беззбитковості в грошовому вимірі.

Звідси досягнення точки беззбитковості залежить від двох ключових чинників:

  • обсягу постійних витрат, тобто величини витрат, які не залежать від обсягів діяльності, але мають бути покриті результатами поточної діяльності;
  • коефіцієнта маржинального доходу, тобто відносної ефективності поточної діяльності, що виявляється у швидкості зростання маржинального доходу і відповідно прибутку підприємства.

За умови досягнення підприємством беззбиткового стану діяльності маржинальний дохід дорівнює постійним ви­тратам підприємства. Отже, у разі перевищення критичного обсягу реалізації маржинальний дохід від кожної проданої одиниці продукції формуватиме прибуток підприємства. Інакше кажучи, сума маржинального доходу від кожної проданої одиниці продукції складатиме величину прибутку підприємства за заданого обсягу реалізації.

Визначення зони безпеки діяльності підприємства. Визначення так званої зони безпеки підприємства пов'язано з розрахунком запасу міцності (Зм). Запас міцності являє собою максимально припустиме зменшення обсягу діяльності підприємства без ризи­ку отримати збиток. Тобто, запас міцності ‑ це рівень поточної діяльності суб'єкта господарювання, що перевищує точку беззбитковості. Цей показник можна розраховувати як в грошовому, так і в натуральному вимірі, а також порівнюючи фактичне беззбиткове завантаження виробничих потужностей.

 

Зм = Фоп - Nкр                                    (2.22)

 

де Фоп – фактичний обсяг продаж.

Відповідно коефіцієнт запасу міцності (Кзм ) ‑ це відносне падіння обсягів реалізації, яке може дозволити собі підприємство до досягнення точки беззбитковості:

 

Кзм = Зм / Фоп                                                  (2.23)

 

Запас міцності буде змінюватися відповідно до коливань обсягу продажу, величини постійних витрат і значення; коефіцієнта маржинального доходу, оскільки критичний обсяг діяльності визначається рівнем постійних витрат і коефіцієнтом маржинального доходу. Звідси, збільшення запасу міцності за незмінних обсягів діяльності та коефіцієнта маржинального доходу можна досягти лише шляхом зменшення рівня постійних витрат.

Операційний ліверідж характе­ризує відносну зміну прибутку внаслідок відносної зміни обсягу виробництва  і обчислюється за формулою:

 

                                                         (2.24)

 

де L – операційний ліверідж;

ΔPП – зміна прибутку, %;

ΔPВ – зміна обсягу виробництва, %.

Величина L – операційний ліверідж – показує, наскільки відсотків зміниться прибуток за зміни обсягу продукції (операційної активності) на 1 %, тобто

ΔPП = ΔPВ * L                                               (2.25)

 

Питання для самоконтролю студентів

  1. Поясніть у чому полягає сутність CVP-аналізу?
  2. Поясніть які передумови передбачає CVP-аналіз?
  3. Назвіть показники, що обчислюються та аналізуються в процес CVP-аналізу.
  4. Поясніть у чому полягає сутність маржинального прибутку і як він обчислюється?
  5. Поясніть економічну сутність і роль коефіцієнта маржинального прибутку.
  6. Дайте графічну інтерпретацію лінійної динаміки витрат і виручки та визначте точку беззбитковості за графічним методом.
  7. Покажіть як аналітично визначити беззбитковий обсяг продукції в однопродуктовому виробництві?
  8. Виведіть формулу для обчислення беззбиткового обсягу продукції у грошовому вимірі.
  9. Покажіть у чому полягає сутність готівкової беззбитковості і як обчислюється відповідний обсяг виробництва?
  10. Поясніть сутність безпеки операційної діяльності і методику обчислення її рівня.
  11. Покажіть як визначається обсяг виробництва, що забезпечує цільовий прибуток підприємства?
  12. Поясніть що являє собою операційний ліверидж (важіль) і як він обчислюється?
  13. Поясніть, чому операційна залежність (ліверидж:) визначається відношенням маржинального та операційного прибутку.
  14. Покажіть як структура витрат впливає на величину операційного лівериджу?

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 15, 18, 19, 23

 

 

Тема 8.    Адаптація операційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат

Мета роботи:        ‑ засвоєння основних понять, що характеризують сутність і форми адаптації;

- розуміння механізму впливу різних форм адаптації машин на експлуатаційні витрати;

- засвоєння процесу мінімізації витрат під час здійснення адаптації операційної системи.

 

Питання для самостійного вивчення

 

1. Сутність і практичне значення адаптації опе­раційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат.

2. Вплив різних форм адаптації машин на експлуатаційні витрати

3. Кількісна адаптація і довгострокова мінімізації витрат під час її здійснення.  

 

Методичні рекомендації

 

Нерівномірне завантаження окремих ділянок виробничого апарату підприємства може бути зумовлене зміною обсягу виробництва, модернізацією виробів, зміною їх конструкції, освоєнням нової продукції та ін. Тому необхідне пристосування виробничої системи до зміни її завантаження.

Виробничі процеси, а отже, виробнича робота, виконуються на технологічному устаткуванні (машинах). Тому пристосування операційної системи на виробничих підприємствах зводиться до пристосування їх основного устаткування щодо певного обсягу роботи (виробництва).

У загальному вигляді обсяг виконуваної роботи певного при­значення визначається формулою

N = λ*t*m                               (2.26)

де  N – обсяг роботи у відповідному вимірі;

λ – інтенсивність роботи (продуктивність машини за одини­цю часу);

t – час роботи (як правило, годин);

m – кількість машин одного функціонального призначення, що виконують дану роботу.

При цьому параметри λ, t, m можуть змінюватись у заданих інтервалах. Один і той самий обсяг роботи N може бути вико­наний за різної комбінації параметрів λ, t, m у межах їх мінімаль­них і максимальних величин. Ці параметри називають парамет­рами адаптації, а їх варіацію в процесі пристосування до певно­го обсягу виробництва – адаптацією. Залежно від того, який параметр змінюється в процесі адаптації, виокремлюють форми адаптації: за інтенсивністю, за часом роботи і кількісну.

Як зазначалось, адаптація машин до виконання пе­вного обсягу роботи за умов динамічного вироб­ництва – об'єктивна необхідність. Критерієм адаптації є витрати підприємства. Треба так поєднати форми адаптації, щоб витрати були мінімальні. Коротко розглянемо, як впливають окремі фор­ми адаптації на величину виробничих витрат. До уваги візьмемо релевантні витрати, пов'язані з роботою машин.

Інтенсивність роботи машини, за якої відносні витрати на ній мінімальні, називається оптимальною

Загальна закономірність процедури адапта­ції така: за руху від N1 до N7 середні експлуатаційні витрати, які переважно є змінними, дещо зростають за рахунок роботи машин з підвищеною інтенсивністю (вищою за оптимальну інтенсивність) і в другу, менш сприятливу, зміну. Але виробнича, а тим більше повна собівартість продукції знижуються внаслідок відносного зниження постійних витрат за збільшення обсягу виробництва.

Зростання обсягу виробництва понад N7 з тривалою перспек­тивою потребує кількісної адаптації з введенням нових машин. Така адаптація виходить за межі поточної організаційно-еконо­мічної роботи і більшою мірою має довгострокове, стратегічне спрямування.

За довгострокового відхилення об­сягу виробництва від виробничої потужності пев­ної системи машин виникає потреба кількісної її адаптації за ра­хунок зміни наявної кількості машин, тобто вилучення їх з вироб­ництва або додаткового введення

Якщо обсяг роботи в перспективі суттєво зменшується, ста­виться питання про вилучення з виробничої системи частини машин.

Може бути щонайменше два напрями використання вивільне­ного устаткування:

- продаж його на ринку;

- здавання у лізинг.

Для кількісної адаптації більш типовою є ситуація, коли кількість машин зростає внаслідок збільшення обсягу виробництва Залучення додаткових машин призводить до зростання постійних витрат. Конкретний зміст останніх залежить від фінансової фор­ми придбання машин. Такими формами є

- купівля за власні кошти;

- лізинг;

- купівля за рахунок кредиту.

 

Питання для самоконтролю студентів

 

  1. Поясніть сутність і практичне значення адаптації опе­раційної системи до зміни її завантаження.
  2. За якими параметрами здійснюється адаптація і які її форми?
  3. Що є критерієм адаптації машин і устаткування?
  4. З'ясуйте вплив на експлуатаційні витрати інтенсивності роботи машин.
  5. Як впливає на експлуатаційні витрати час роботи ма­шин у межах доби?
  6. Поясніть, як впливає на витрати кількісна адаптація машин.
  7. З'ясуйте загальний порядок адаптації машин одного технологічного призначення.
  8. Як обґрунтовується альтернативне використання виві­льнених машин у процесі кількісної адаптації?
  9. Поясніть методику мінімізації витрат на придбання ма­шин за кількісної адаптації.
  10. Як обчислюються витрати на лізинг машин у поточній вартості?
  11. З'ясуйте структуру і методику обчислення лізингових платежів.
  12. Поясніть методику обчислення  витрат на придбання машин за рахунок кредиту

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 15, 18, 19, 23

 

 

 

Тема 9.    Мінімізація витрат на створення і зберігання запасів

Мета роботи:          ‑ засвоєння основних понять, що характеризують мінімізацію витрат на створення і зберігання запасів;

- засвоєння моделей системи управління товарно-матеріальними запасами;

- засвоєння процесу мінімізації витрат під час здійснення адаптації операційної системи.

 

 

Питання для самостійного вивчення

 

1. Вплив системи управління запасами на ефективність діяльності підприємства.

2. Виначення оптимального розміру замовлення на підставі розрахунку релевантних витрат

3. Оптимізація партій поставок за умов гнучкості цінової політики постачальника.

 

 

Методичні рекомендації

 

Недостатня кількість готової продукції і товарів не дозволяє забезпечити безперебійний процес їх відвантаження. Результатом є скорочення обсягів реалізації і зменшення розміру одержуваного прибутку, а отже, підприємство втрачає потенційних споживачів продукції. Для забезпечення безперервного та ефективного функціонування будь-якого підприємства необхідно створення товарно-матеріальних запасів.

Для забезпечення ефективного управління запасами необхідне надання оперативної, повної і достовірної інформації про поточний стан складських запасів, їх оборотність, перспективні потреби в різних видах товарно-матеріальних цінностей, що в свою чергу, дасть змогу приймати економічно обґрунтовані рішення щодо частоти та обсягів поставок, а також щодо ув'язки планів збуту з планами закупівель.

Управління запасами – це система прийняття рішень, націлених на економію часу і ресурсів за рахунок мінімізації витрат, пов'я­заних зі створенням і зберіганням товарно-матеріальних запасів, необхідних для своєчасного виконання виробничої програми.

Рішення відносно розміру замовлення і моменту його розміщення може прийматися на підставі мінімізації відповідної функції сумарних витрат, які включають такі пов'язані з запасами витрати:

- на придбання;

- на оформлення замовлення;

- на зберігання;

- втрати від дефіциту.

Для визначення оптимального розміру замовлення запасів не­обхідно враховувати релевантні витрати.

Релевантними є витрати, що змінюються відповідно до рівня запасів. До них відносять витрати на оформлення замовлення і його виконання; на зберігання й можливі втрати через дефіцит запасів.

Витрати, на які не впливають зміни рівня запасів, відповідно, не є релевантними. Як правило, це витрати на закупівлю, оскіль­ки витрати на придбання одиниці запасу не змінюються, за винят­ком випадків, коли під час закупівлі великої кількості матеріалів або товарів покупцеві надаються знижки.

Отже, оптимальним буде такий розмір замовлення, за якого загальні релевантні витрати на придбання й зберігання запасів будуть мінімальними.

Сьогодні можна виокремити дві основні моделі системи управління товарно-матеріальними запасами:

- модель з фіксованим розміром запасу;

- модель з фіксованим періодом.

Основна відмінність між ними полягає в тому, що в моделі з фіксованим розміром запасу чергове замовлення на поставку відбувається за зменшення наявних запасів до певного критичного рівня – точки повторного замовлення, а що стосується моделі з фіксованим періодом, то в ній чергове замовлення на поставку відбувається через визначені періоди часу. Інші моделі є різновидами цих двох систем

Одним з нових сучасних підходів до управління запасами є впровадження системи «точно за часом», за якої надходження і вибуття запасів здійснюється точно в той момент, коли в них ви­никає потреба.

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» оцінювання запасів під час передачі їх у виробництво, продажу та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних витрат;

- ціни продажу.

Окрім перерахованих методів, у міжнародній практиці вико­ристовуються інші методи вибуття запасів: метод останніх за ча­сом надходження запасів (ЛІФО), метод обліку за трансфертними ринковими чи внутрішніми цінами, метод обліку за цінами замі­щення та ін.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із на­ведених методів. Доцільність використання різних методів для визначення со­бівартості запасів визначається підприємством самостійно.

 

Питання для самоконтролю студентів

 

  1. Обґрунтуйте  для чого створюються запаси на під­приємстві.
  2. Як впливає неефективне управління запасами на ре­зультати діяльності підприємства?
  3. У чому сутність системи управління запасами на під­приємстві?
  4. Які переваги й недоліки існуючих моделей управління запасами з фіксованим розміром запасу і з фіксованим пе­ріодом поставки?
  5. За яких умов доцільним є формування системи управ­ління запасами «точно за часом»?
  6. У чому полягає необхідність поділу витрат залежно від зміни обсягів поставки запасів? Які витрати називаються релевантними?
  7. Як визначити витрати на придбання, на розміщення за­мовлення і на зберігання запасів?
  8. Що таке оптимальний розмір замовлення і як його ви­значити за критерієм витрат?
  9. Яким чином визначається час наступного замовлення матеріалів?
  10. З якою метою на підприємстві утримують резервний запас і як його визначити?
  11. Як визначити оптимальний розмір замовлення за умов релевантних витрат на придбання запасів?
  12. Як впливають методи оцінки вибуггя запасів на витрати підприємства?
  13. За яких умов доцільно використовувати метод собівар­тості перших за часом надходжень запасів (ФІФО)?
  14. У чому особливості оцінювання запасів під час їх ви­буття у виробництво за методом середньозважених витрат?

 

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 15, 18, 19, 23

 

 

3. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття № 1

Тема 4: Методичні основи обчислення собівартості окремих виробів

Мета роботи:   закріпити теоретичні знання та виробити практичні навички у студентів з питань складання кошторисів, формування планових і фактичних витрат, їх розподілу та визначення величини фактичних витрат калькулювання собівартості продукції на підприємстві

Забезпечення заняття:

  1. Методичні вказівки до виконання практичної роботи.
  2. Завдання до практичної роботи.
  3. Тестові завдання.
  4. Технічні засоби навчання (ЕКОМ SITIZEN).
  5. Нормативно-правові акти: П(С)БУ 3, П(С)БУ 9, П(С)БУ 16.

Методичні вказівки до виконання практичної роботи

Результатом вивчення теми має стати чітке розуміння студентом сутності витрат, їх різновидів і класифікації, напрямів аналізу структури витрат, співвідношення витрат і собівартості продукції.

Будь-яка діяльність, передусім виробнича, потребує певних ресурсів. Обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети – це витрати підприємства. Як відомо, витрати бувають інвестиційні (разові) та поточні. Інвестиційні витрати спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ. Ці особливі витрати розглядаються окремо зі специфічною методикою їх обґрунтування.

Поточні виробничі та пов'язані з виробництвом витрати — циклічні або безперервні. Вони повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і т. п.) або потрібні постійно для управління і підтримування виробничої системи в стані готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна плата, амортизація основних засобів та ін.).

Поточні витрати (далі – витрати) формують собівартість продукції і таким чином безпосередньо впливають на величину прибутку – головний показник діяльності підприємства. На рівні підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефективності їх діяльності (у зіставленні з обсягом виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Витрати підприємства, пов'язані з операційною діяльністю, можуть бути різними, тому їх класифікують за низкою ознак.

За об'єктом формування розрізняють витрати сукупні (загальні) та витрати на одиницю продукції.

Розподіляючи витрати, слід звернути увагу, що до витрат на продукцію відносять усі витрати, пов'язані з її виробництвом, а до витрат періоду – витрати, пов'язані з іншими функціями діяльності підприємства. Прямі витрати можуть бути безпосередньо віднесені на окремі види продукції, а непрямі потребують певної бази розподілу

Маржинальна собівартість – це собівартість додаткової одиниці продукції, яка показує, наскільки змінився рівень загальних витрат при збільшенні обсягу виробництва на одиницю

База розподілу непрямих витрат – показник, пропорційно величині якого розподіляється певна стаття непрямих витрат.

Калькулювання за замовленням передбачаєвизначення собівартості конкретного виробу (замовлення) за індивідуальними витратами! (суднобудування, космічне машинобудування, будівництво, науково-дослідні роботи та ін.).

Калькулювання за неповними витратами – визначення собівартості продукції, здійснюване за частиною операційних витрат (виробничих, прямих, змінних), калькулювання за повними витратами – визначення собі­вартості продукції, здійснюване за всіма операційними витратами.

Сукупне (комплексне) виробництво – виробництво, в якому з тої самої сировини та в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна, харчова промисловість, виробництво кольорових металів тощо).

Виробничі накладні витрати – витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути безпосередньо віднесені до певних виробів.

Витрати на продукцію – витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації і скла­дають її собівартість.

Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів і відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Змінні (умовно-змінні) витрати – витрати, загальний розмір яких збільшується або зменшується пропорційно зміні обсягу виробництва.

Конверсійні витрати – прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати, тобто витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати, або може чинити на них значний вплив.

Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення. Ці витрати не відображаються в облікових реєстрах.

Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до пев­ного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нерелевантні витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття управлінського рішення (минулі).

Основні витрати – сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Оцінка витрат – процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними фак­торами на підставі дослідження минулої діяльності.

Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, загальна вели­чина яких залишається незмінною при зміні обсягу виробництва.

Прирістні (граничні) витрати – додаткові витрати, які з'явля­ються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або партії продукції.

Прямі витрати – витрати, які можуть бути віднесені безпосеред­ньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Релевантні витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття управлінського рішення (майбутні).

 

 

Завдання

 

Задача 1. Розподілити загальні (сукупні) витрати центру витрат на змінні та постійні за умови, що їх загальна сума за звітний період порівняно з планом зросла з 50 000 грн. до 60 000 грн., а обсяг виробництва збільшився на 10 %.

 

Задача 2. За звітний період центром прибутку було виготовлено і реалізовано продукту А ‑ 3000 шт., змінні витрати на одиницю продукції – 20 грн., постійні витрати за період ‑ 80 000 грн.

Визначити, якою має бути ціна виробу, щоб центр прибутку отримав 70000 грн. прибутку.

Розрахувати, яку кількість продукції треба додатково виготовити і продати, щоб отримати таку ж суму прибутку за умови зниження ціни на 5 %.

 

Задача 3. Визначити результат діяльності виробничого підрозділу (цеху) підприємства за показником витрат. Дані про планові та фактичні витрати цеху наведені у таблиці. Оцінку здійснити виходячи з того, що цех виконав свою виробничу програму на 110 %.

Витрати цеху № 1 за місяць, грн.

Стаття витрат

Планові

Фактичні

Сировина і основні матеріали

60 000

66 000

Куповані вироби і напівфабрикати

15 000

20 000

Паливо і енергія на технологічні цілі

6000

7000

Основна зарплата виробничих робітників

25 000

30 000

Додаткова зарплата

2500

2800

Відрахування на соціальні заходи

11000

13 000

Загальновиробничі витрати

95 000

100 000

Втрати від браку

X

2000

Разом

 

 

Вважати, що всі витрати, крім частини загальновиробничих (60 %) є змінними.

 

Задача 4. Виходячи з умов попередньої задачі, спрогнозувати загальну суму витрат центру витрат на майбутній період, якщо обсяг виробництва збільшиться на 20 %.

 

Задача 5. Дати характеристику центрів відповідальності підприємства за наведеною формою

Центри відповідальності

Назва центру

Тип центру

Сфера відповідальності

Звітні показники

Комерційний директор

 

 

 

Фінансовий директор

 

 

 

Виробничий директор

 

 

 

Цех основного виробництва

 

 

 

Цех  допоміжного виробництва

 

 

 

Виробнича дільниця

 

 

 

Бригада

 

 

 

Робоче місце

 

 

 

 

Задача 6. Підрозділ підприємства виготовляє вироби А і Б. Прямі змінні витрати на ці вироби (матеріали, зарплата) становлять відповідно 60 і 80 грн. Планові річні загальновиробничі витрати підрозділу ‑ 2 млн. грн., у тому числі змінні ‑ 800 тис. грн., постійні ‑ 1,2 млн. грн. Завантаження парку технологічного устаткування річною виробничою програмою ‑ 400 000 машино-годин.

Обчислити загальновиробничі витрати на вироби А і Б, якщо їх машиномісткість ‑ відповідно 5 і 8 машино-годин.

Визначити виробничу собівартість зазначених виробів.

 

Задача 7. Підприємство виготовляє один вид продукції А (однопродуктове виробництво). За місяць виготовлено 1000 виробів, з них продано 900 шт., решта виробів, тобто 100 шт., залишились на складі готової продукції. Запасів готової продукції на складі на початок місяця не було. Ціна продажу одного виробу – 100 грн, виробнича собівартість – 60 грн. Адміністративні витрати й витрати на збут за місяць становлять відповідно 10 000 грн і 12 000 грн.

Обчислити валовий та операційний прибуток підприємства за місяць у разі калькулювання за виробничими витратами.

Визначити операційний прибуток у тому разі, коли на собівартість товарної продукції відносяться всі витрати, окрім витрат на збут.

Якщо операційний прибуток у цих випадках різний, з'ясувати причини відхилення.

 

Задача 8. Передбачається виробництво виробу А, зазначеного в попередній задачі, збільшити в наступному місяці з 1000 до 1300 шт. У зв'язку з цим витрати на збут зростуть на 2000 грн. Загальновиробничі витрати в звітному місяці становлять 15 000 грн, у тому числі змінні – 8000 грн, постійні – 7000 грн. Тобто на один виріб припадає 15 грн загальновиробничих витрат і 45 грн прямих змінних витрат.

Обчислити, як вплине на виробничу собівартість виробів збільшення їх виробництва.

Визначити плановий операційний прибуток в наступному місяці та його зміну порівняно з попереднім періодом, якщо буде продано всі вироби, тобто 1400 шт.

 

Задача 9. Хімічний завод виготовляє з однієї сировини два продукти (А і Б). Виробничі витрати за місяць становлять 18 200 грн. Продукти А і Б реалізуються без додаткової подальшої обробки. Обсяг виробництва продукту А за місяць – 1000 л (ціна – 15 грн/л), продукту Б – 500 л (ціна – 22 грн/л). Адміністративні витрати і витрати на збут – 5000 грн.

Обчислити виробничу собівартість одиниці продукції А і Б, розподіливши витрати пропорційно обсягу виробництва в ринкових цінах.

Визначити собівартість залишків готової продукції за умови, що на початок місяця на складі продукції не було, а за місяць передбачається продати продукту А – 800 л, продукту Б – 450 л.

Обчислити валовий та операційний прибуток за місяць.

 

Задача 10. Визначити, які з наведених нижче витрат є контрольованими чи неконтрольованими, якщо йдеться про їх підпорядкованість начальнику складального цеху підприємства:

  1. Заробітна плата робітників, зайнятих на відрядних роботах;
  2. Покупні комплектуючі вироби;
  3. Основні та допоміжні матеріали, що використовуються для удосконалення виробів;
  4. Наднормові матеріальні та трудові витрати, що виникли під час виправлення браку;
  5. Витрати на оренду приміщення цеху;
  6. Електроенергія на технологічні потреби;
  7. Утримання складських приміщень загальногосподарського призначення;
  8. Витрати на освітлення та опалення цеху;
  9. Амортизація обладнання цеху;
  10. Витрати на рекламу готової продукції;
  11. Залишки незавершеного виробництва та готової продукції виробленої в цеху.

 

Задача 11.:У ресторані змінними є витрати на продукти та напої, які становлять в середньому 25 грн на одного відвідувача. Постійні витрати (оренда, комунальні внески, заробітна плата працівників ресторану тощо) становлять 1000 грн на тиждень. Визначити собівартість однієї порції, якщо за тиждень буде обслуговано 1, 50, 100, 200 відвідувачів. Відповідь дати у вигляді таблиці

Розрахунок собівартості порції продукції, грн.

 

Кількість відвідувачів

Змінні витрати

Постійні витрати

Собівартість порції

1

 

 

 

50

 

 

 

100

 

 

 

200

 

 

 

 

Задача 12. То підприємство за звітний місяць виготовило 200 одиниць продукції. Аналіз витрат підприємства відповідно до їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку наведено в таблиці

Облікові дані для побудови функції витрат, грн.

Стаття витрат

Загальні витрати, у

Постійні витрати, а

Змінні витрати

Змінні витрати на одиницю продукції, Ь

Сировина та матеріали

4000

4000

 

Заробітна плата виробничих робітників та відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування

3000

250

2750

 

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання

2230

1800

430

 

Загальновиробничі витрати

900

900

 

 

Адміністративні витрати

789

789

 

 

Витрати на збут

400

250

150

 

Усього

11319

3989

7330

 

Здійснити розрахунок функції витрат за звітний період, використовуючи функціональний (аналіз облікових даних) метод, а також розрахувати загальні витрати підприємства, якщо буде збільшено обсяг виробництва до 300 одиниць продукції, а витрати на оренду приміщення зростуть на 100 грн.

 

 

Задача 13. На підприємстві з одного виду сировини виготовляють водночас два види продукції: продукту А виготовлені 1500 кг, продукту Б – 2000 кг. Ціна кожного з них дорівнює відповідно 10 і 15 грн. Витрати – за місяць становили: на виробництво – 18 000грн, адміністративні – 6000грн, на збут-4000 грн. Визначити виробничу собівартість одиниці кожної виду продукції і собівартість залишків продукції на кінець місії умови, що продукту А продано 1000 кг, а продукту Б-1200 кг.

 

Задача 14. Виходячи з умови попередньої задачі, а також з урахуванням величини адміністративних витрат (6000 грн) і витрат на збут (4000 грн), обчислити валовий і операційний прибуток підприємства.

Питання для самоконтролю

  1. Покажіть практичне застосування класифікації витрат на виробництво продукції в управлінні динамікою витрат і прийнятті господарських рішень
  2. Покажіть структуру витрат і охарактеризуйте фактори, що її визначають.
  3. Назвіть об'єкти і суб'єкти управління витратами на підприємстві
  4. Поясніть які фактори впливають на організаційну побудову управління витратами?
  5. Покажіть у чому полягає сутність групування витрат за замовленнями і за процесами при калькулюванні?
  6. Назвіть вимоги до формування центрів відповідальності.
  7. Розкрийте особливості оцінки діяльності центру інвестицій. Наведіть основні показники оцінки.
  8. Висвітліть управління витратами як процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями і носіями за постійного контролю їх рівня та стимулювання зниження.
  9. Обґрунтуйте як і для чого складається кошторис центру витрат?
  10. Наведіть рух витрат окремого допоміжного чи обслуговуючого підрозділу за складання кошторисів основного виробництва і визначення собівартості продукції.

 

Література

1, 3, 4, 6, 12, 14, 15, 18, 19, 23

 

 

Практичне заняття № 2

Тема 4:    Аналіз витрат для прийняття управлінських рішень. Контроль витрат і стимулювання заходів їх зниження

Мета роботи:   закріпити теоретичні знання та виробити практичні навички у студентів з питань аналізу витрат для прийняття управлінських рішень та контролю за витратами і стимулювання заходів їх зниження

Забезпечення заняття:

  1. Методичні вказівки до виконання практичної роботи.
  2. Питання для самоконтролю.
  3. Тестові завдання.
  4. Технічні засоби навчання (ЕКОМ SITIZEN).
  5. Нормативно-правові акти: П(С)БУ 3, П(С)БУ 9, П(С)БУ 16.

Методичні вказівки до виконання практичної роботи

Результатом вивчення теми має стати чітке розуміння студентом сутності аналізу співвідношення „витрати – випуск ‑ прибуток” (Cost-Volume-Profit Relationships, або CVP). Через оперативність та ефективність цього методу його популярність зростає і в Україні, особливо в останні роки.

За своєю сутністю CVP-аналіз є досить простим, базується на легко обчислюваних показниках і дає змогу оперативно оцінити вплив величини та структури витрат, обсягу продажу продукції на прибуток, аналізувати його залежність від рівня цін і структури виробництва, обґрунтовувати маркетингову стратегію. Із самої назви випливає, що CVP-аналіз з’ясовує зв’язок між витратами, рівнем операційної активності та прибутком. Термін „операційна активність” характеризує результативність діяльності підприємства. Для виробничого підприємства вона визначається обсягом виготовленої продукції. При цьому мається на увазі, що всю виготовлену продукцію продано, тобто обсяги виробництва і продажу продукції за певний період збігаються.

Оскільки прибуток ‑ основний результативний показник діяльності підприємства, важливо знати його залежність від двох попередніх показників ‑ витрат й обсягу продукції. Ця залежність ускладнюється тим, що витрати поділяються на змінні й постійні, а обсяги виробництва і продажу продукції мають непрості зв’язки з цінами на окремі вироби. Крім цього, як відомо, не всі змінні витрати є пропорційними, а постійні витрати включають деякі елементи дегресуючих змінних витрат. Це все створює певні труднощі в моделюванні зазначеної  залежності.

За CVP-аналізу співвідношення «витрати – випуск – прибуток» спрощується і припускається, що в його основі лежать лінійні залежності. Тобто аналіз базується на таких передумовах:

  • усі витрати можна чітко поділити на змінні та постійні;
  • усі змінні витрати є пропорційними, а постійні не містять елементів дегресуючих витрат і є лише функцією часу;
  • ціни на вироби не залежать від обсягу виробництва і в межах розрахункового періоду стабільні.

Ці обмеження означають, що CVP-аналіз здійснюється в межах даної виробничої та організаційної структури підприємства, тобто стосується короткострокового періоду. За цих умов функції витрат та обсягу виробництва (продажу) є лінійними. їх графічну інтерпретацію наведено на рисунку.

 

Рис. Динаміка витрат (С), виручки (В) та точка беззбитковості (N5)

 

Операційна діяльність з виготовлення продукції або надання послуг уважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції/послуг (дохід) дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції називають також точкою беззбитковості, оскільки на графіку в точці, що відповідає його величині, перетинаються функції витрат і виручки (доходу). Зазначений обсяг виробництва ‑ точка беззбитковості ‑ розмежовує сфери збиткового (ділянка 1) і прибуткового (ділянка 2) виробництва (див. рис.).

Унаслідок наявності постійних витрат (Сп) виробництво продукції до певного її обсягу (точка беззбитковості Nб) є збитковим, оскільки загальні витрати в сумі змінних і постійних (С) більші за виручку: С > В. Сфера збиткового виробництва (Nзб) на графіку знаходиться в межах

                                                      (3.1)

Зі зростанням обсягу виробництва за умови, що змінні витра­ти на одиницю продукції менші за ціну, тобто Сзо < Ц, збитки зменшуються і в точці беззбитковості вони дорівнюють нулю.

На практиці беззбитковий обсяг виробництва обчислюється, як правило, аналітично. Необхідна для цього формула виводиться досить просто. В точці беззбитковості виручка дорівнює сукупним витратам, тобто:

.                                            (3.2)

Звідси маємо формулу:

                                                    (3.3)

У чисельнику цієї формули ‑ постійні витрати, у знаменнику ‑ маржинальний прибуток на одиницю продукції (питомий маржинальний прибуток).

У стартовий період діяльності підприємства, коли N = 0, збитки дорівнюють постійним витратам. Зі збільшенням обсягу виробництва і продажу на один виріб (ΔN = 1) збитки зменшуються на питомий маржинальний прибуток (Ц ‑ Сзо). Після досягнення точки беззбитковості відповідно зростає прибуток.

Беззбитковий обсяг виробництва за наведеною формулою визначається у натуральному вимірі. Це прийнятно для однопродуктового виробництва. У багатопродуктовому виробництві в такому разі виникає проблема розподілу постійних витрат між виробництвами окремих продуктів. Тому за цих умов частіше визначають загальний обсяг беззбиткового виробництва у грошовому вимірі, тобто в обсязі виручки В.

 

Завдання

Задача 1. Однопродуктове підприємство виготовляє виріб А і продає його за ціною 250 грн/шт. Змінні витрати на один виріб становлять 150 грн. Постійні витрати за рік ‑ 200 000 грн.

Обчислити мінімальний річний обсяг виготовлення і продажу виробу А, який забезпечує беззбитковість виробництва.

 

Задача 2. Змінні витрати однопродуктового підприємства на виріб Б становлять 80 грн. Річні витрати на оренду виробничого приміщення ‑ 50 000 грн; витрати на управління, виробничо-господарське обслуговування ‑ 65 000 грн; амор­тизація власного устаткування ‑ 25 000 грн. Ціна виробу ‑ 140 грн.

Визначити мінімальний річний обсяг виготовлення і продажу виробу Б, який забезпечує готівкову беззбитковість.

 

Задача 3. Підприємство виробляє три вироби, показники яких наведено у таблиці. Загальні річні постійні витрати становлять 144 000 грн.

Таблиця

Показники виробів

Виріб

Ціна, грн

Змінні витрати, грн

Маржииальний прибуток, грн

Частка у загальному випуску

А

100,0

60,0

40,0

0,30

Б

180,0

100,0

80,0

0,50

В

210,0

110,0

100,0

0,20

 

Визначити річний обсяг виробництва і продажу кожного виробу в заданій пропорції, який забезпечує беззбитковість виробництва.

 

Задача 4. Розробляється проект створення малого спеціалізованого підприємства з виготовлення жіночих сумок. Середньорічний обсяг продажу сумок ‑ 80 000 шт. Витрати на оренду виробничого та адміністративного приміщень, їх утримання становлять 400 тис. грн. на рік. Витрати на управління, інженерне та виробничо-господарське обслуговування становлять 150 тис. грн. на рік, річна сума амортизації власного устаткування ‑ 80 тис. грн. Змінні витрати на одну сумку (матеріали, інструмент, зарплата робітників, технологічна енергія тощо) ‑ 80 грн.; ціна сумки ‑ 100 грн. їх величини практично не залежать від обсягу виробництва в межах виробничої потужності. Попит на сумки високий і стабільний. Загальна сума інвестицій у підприємство ‑ 600 тис. грн.

Визначити мінімальний річний обсяг виготовлення сумок, який забезпечує беззбитковість виробництва.

Побудувати графік динаміки загальних витрат та обсягу продажу продукції.

Обчислити, за якого річного обсягу випуску сумок рентабельність інвестицій у це виробництво становитиме 20 %.

Визначити коефіцієнт безпеки виробництва.

Обчислити операційний ліверидж.

 

Задача 5. За даними таблиці проаналізувати відхилення у виконанні плану з використанням гнучкого кошторису.

Показники діяльності підприємства за місяць

Показник

Фактично

За планом

Обсяг продажу, шт.

6 500

8 000

Виручка від реалізації, грн.

435 500

536 000

Змінні витрати, грн., у тому числі:

287 300

344 000

виробничі

273 650

329 600

на збут

13 650

14 400

Постійні витрати, грн.,

у тому числі

114 600

 

115 100

 

виробничі

68 400

69 300

на збут

25 200

24 800

адміністративні

21 000

21 000

Прибуток від операційної діяльності, грн.

33 600

76 900

 

 

Задача 6. Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 200 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати ‑ 300 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 600 грн. Власний капітал підприємства ‑ 800 тис. грн.

Обчислити маржинальний та операційний прибуток, коефіцієнт маржинального прибутку.

Визначити обсяг беззбиткового виробництва і коефіцієнт безпеки виробництва.

Обчислити обсяг виробництва, який забезпечує рентабельність власного капіталу на рівні 20 %.

Обчислити операційний ліверидж.

Визначити, як зміниться прибуток підприємства, якщо обсяг виробництва зросте на 30 %.

 

Задача 7. За даними таблиці проаналізувати відхилення у виконанні плану з використанням гнучкого кошторису.

Показники діяльності підприємства за квартал

Показник

Фактично

За планом

Обсяг продажу, шт.

32 500

31 000

Виручка від реалізації, грн.

1 365 000

1 302 000

Виробнича собівартість реалізованої продукції, грн., у тому числі

942 500

905 200

‑ змінні витрати

801 125

770 325

‑ постійні витрати

141 375

134 875

Валовий прибуток, грн.

422 500

396 800

Адміністративні витрати, грн.

74 750

72 200

Витрати на збут, грн., у тому числі

134 400

129 900

‑ змінні

44 800

40 300

‑ постійні

89 600

89 600

Операційний прибуток

213 350

194 700

 

Задача 8. За даними таблиці

  • перерахувати планові витрати на фактичний обсяг виробництва;
  • визначити результат діяльності підрозділу за показником витрат (економія, перевитрати).

Витрати цеху за місяць, грн.

Стаття витрат

Планові витрати

Фактичні витрати

Прямі матеріальні витрати

48 000

50 400

Прямі витрати по заробітній платі

24 000

25 200

Інші прямі витрати

12 000

10 800

Загальновиробничі витрати у тому числі

36 000

37 200

‑ змінні

12 000

13 440

‑ постійні

24 000

23 760

Усього

120 000

123 600

 

План за обсягом виробництва цех виконав на 108%.

Задача 9. Підприємство виготовляє змійовики опалення для ванних кімнат. Норми прямих змінних витрат на один змійовик такі:

  • матеріали (труби) ‑ 3 пог. м за ціною 4,5 грн. за 1 пог. м;
  • трудомісткість ‑ 1,2 людино-години, середня тарифна ставка згідно з установленими розрядами роботи ‑ 4 грн. за годину.

За місяць виготовлено 2500 шт. змійовиків, для чого було закуплено і використано 7725 пог. м труб, за які сплачено 33 990 грн. Фактично на виготовлення змійовиків витрачено 2940 людино-годин, сплачено пряму зарплату на суму 12 120 грн.

  1. Визначити відповідність прямих витрат на матеріали встановленим нормам і цінам.
  2. Визначити відповідність прямих витрат на заробітну плату встановленій трудомісткості за середньої тарифної ставки.
  3. Обчислити загальне відхилення фактичних прямих витрат від планових (нормативних).

Питання для самоконтролю

  1. Назвіть показники, що обчислюються та аналізуються в процес CVP-аналізу.
  2. Поясніть у чому полягає сутність маржинального прибутку і як він обчислюється?
  3. Виведіть формулу для обчислення беззбиткового обсягу продукції у грошовому вимірі.
  4. Поясніть що являє собою операційний ліверидж (важіль) і як він обчислюється?
  5. Покажіть як структура витрат впливає на величину операційного лівериджу?
  6. У чому специфіка і проблема калькулювання у багатопродуктвому виробництві?
  7. Як обчислюється собівартість одиниці продукції в однопродуктовому виробництві?
  8. В якому випадку методи обчислення собівартості продукції за повними і неповними витратами призводять до різної величини операційного прибутку за певний період часу?
  9. Які позитивні та негативні сторони методики розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній заробітній платі виробнич их робітників ?
  10. Як можна розподілити адміністративні витрати і витрати на збут у разі калькулювання за повними витратами?
  11. Як можна визначити орієнтовну собівартість нових виробів на етапі їх розроблення (проектування)?

 

Література

1, 3, 4, 6, 11, 12, 14, 15, 18, 19, 23, 25

 

 

4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ  ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ

 

Індивідуальна робота, як форма організації навчального процесу, мають на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці, розвиток творчих здібностей, актуалізацію мотивів як навчально-пізнавальної, так і наукової та інноваційної діяльності студентів.

Консультативні заняття по індивідуальним завданням проводяться у поза навчальний час за окремим графіком.

Індивідуальні завдання виконуються студентами самостійно під керівництвом викладача, цей вид роботи є за вибором студента.

Індивідуальні завдання повинні формувати уміння студентів індивідуально працювати над рекомендованим матеріалом, свідомо висловлювати і захищати власну точку зору, орієнтувати студентів на засвоєння та закріплення головного, суттєвого матеріалу при вивченні тем програми, розвивати самостійне мислення, навички розумової праці. Індивідуальна робота студента є засобом оволодіння навчальним матеріалом самостійно у вільний від обов’язкових навчальних занять час.

Література, яку можна використовувати під час підготовки реферату, наведена в даному посібнику. Враховуючи, що соціально-економічне життя носить динамічний характер, студентам рекомендується добирати додаткову літературу самостійно. При цьому варто залучати матеріали наукових періодичних видань.

Реферат може бути написаний власноручно чи надрукований згідно з загальними вимогами.

Текст реферату написаний шрифтом - Тimеs New Roman, висота букв – 14 рt, відстань між рядками - 1.5 компьютерного інтервала.

Текст повинен мати поля з 4-х боків аркуша: верхнє, ліве і нижнє не менше 20 мм, а праве ‑ не менше 10 мм.

Сторінки нумерують арабськими цифрами. Нумерація починається з 2-го аркуша. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці на відстані 10 мм від верхнього краю аркуша.

Перший рівень складності передбачає репродуктивне відображення матеріалу, другий рівень складності – крім репродуктивного відображення практичне визначення висвітлюваного матеріалу, третій рівень – має метою випробування студентом своїх творчих, дослідницьких здібностей.

Формою контролю індивідуальної роботи студента є захист реферату під час індивідуальних занять. Оцінка доповіді за підготовленої індивідуальної роботи проводиться за чотирибальною системою.

Індивідуальні завдання передбачають виконання завдань різного рівня складності, а саме:

  • визначення ролі того чи іншого показника у фінансово-економічної діяльності підприємства;
  • визначення показників собівартості продукції на підприємстві;
  • визначення сумарних витрат підприємства і витрат на одиницю продукції, середніх та граничних (маржинальних) витрат;
  • визначення регульованих та нерегульованих витрат для певного рівня управління;
  • аналіз показників та факторів, що на них впливають тощо.

В залежності від конкретних умов викладачам надається право вносити корективи у зміст, послідовність подання навчального матеріалу і розподіл навчальних годин за темами у межах загального часу, відведеного на вивчення дисципліни. Ці зміни відображаються в календарно-тематичному плані, обговорюються на засіданнях кафедр і затверджуються проректором з навчальної роботи (деканом факультету).

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ НАПИСАННЯ РЕФЕРАТІВ

  1. Витрати як процес формування і використання ресурсів.
  2. Практичне застосування класифікації витрат в управлінні динамікою витрат і прийнятті господарських рішень.
  3. Витрати як процес формування і використання ресурсів.
  4. Структура витрат залежно від їх реакції на масштаби ділової активності, використання її для обґрунтування підприємницьких рішень.
  5. Зміна структури витрат під впливом технічних, організаційних, економічних факторів.
  6. Управління витратами як процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями і носіями за постійного контролю їх рівня та стимулювання зниження.
  7. Важливість обґрунтування рівня витрат і контролю формування їх за центрами відповідальності.
  8. Функціональний аспект системи управління витратами: нормування, планування, облік, аналіз витрат, стимулювання їх зниження.
  9. Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат.
  10. Зміст і порядок розроблення плану витрат, його нормативна база.
  11. Місця витрат і центри відповідальності.
  12. Ієрархічна структура місць витрат на підприємстві.
  13. Центри відповідальності за витратами (центри витрат), інвестиціями і  прибутком.
  14. Мета диференціації витрат за місцями їх формування і центрами відповідальності: контроль витрат, персоніфікація відповідальності за їх рівнем, підвищення точності обчислення витрат за їх носіями.
  15. Вимоги до організації центрів відповідальності: гомогенність результатів, можливість однозначного обчислення витрат, наявність персональної відповідальності за регульованими витратами.
  16. Функціональний і територіальний критерії організації центрів відповідальності.
  17.  Склад витрат в місцях їх формування різного ієрархічного рівня.
  18. Прямі та загальні, регульовані та нерегульовані витрати підрозділів.
  19. Методика складання кошторисів підрозділів різного функціонального призначення: основних (дільниць, цехів), допоміжних, обслуговуючих.
  20. Особливості кошторисів виробничих підрозділів за напівфабрикатного і безнапівфабрикатного методів обчислення витрат. Гнучкі кошториси підрозділів
  21. Методи розподілу витрат: методи прямого, повторного розподілу, метод системи рівнянь. Особливості та сфера застосування окремих методів розподілу витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів.
  22. Роль калькулювання в управлінні витратами. Проектно-кошторисні, планові, нормативні, фактичні калькуляції, їх призначення і зв'язок
  23. Методи калькулювання. Залежність методів калькулювання від особливостей виробництва продукції. Калькулювання на основі неповних і повних витрат.
  24. Специфіка калькулювання в одно-, багатопродуктовому виробництві, у виробництві з комплексною переробкою сировини.
  25. Диференціація витрат на прямі та непрямі калькуляційні статті щодо кожної калькуляційної одиниці.
  26. Статті прямих витрат і методика обчислення їх. Проблеми розподілу непрямих (загальних) витрат між різними виробами.
  27. Методи розподілу загальновиробничих витрат, адміністративних витрат і витрат на збут у разі калькулювання за повними витратами.
  28. Калькулювання  у  комплексних (сумісних)  виробництвах
  29. Прямі витрати на стадіях переробки окремих продуктів.
  30. Порядок розроблення калькуляцій.
  31. Методи розподілу загальних витрат між спільно виготовлюваними продуктами і їх суб'єктивний характер. Проблема розподілу загальних витрат між спільно виготовлюваними продуктами.
  32. Розподіл загальних витрат на основі єдиного натурального показника обсягу виробництва, недоліки та обмеженість застосування цього методу.
  33. Метод розподілу витрат за допомогою індивідуальних коефіцієнтів розподілу загальних витрат.
  34. Прогнозування собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва.
  35. Параметричні методи визначення собівартості виробів та умови застосування їх.
  36. Методи прогнозування собівартості продукції: питомих показників, баловий, кореляційний, агрегатний.
  37. Застосування експертних оцінок і методу структурної аналогії собівартості.
  38. Закономірність динаміки собівартості виробу на етапі освоєння виробництва, використання її для прогнозування рівня витрат.
  39. Сутність і передумови аналізу системи «витрати – випуск – прибуток» (CVP).
  40. Зв'язок витрат, обсягу виробництва (операційної діяльності) та прибутку.
  41. Спрощена модель лінійних співвідношень за CVP-аналізу та графічна інтерпретація її.
  42. Показники, що обчислюються та аналізуються за CVP-аналізу.
  43. Альтернативні витрати, релевантність і прийняття управлінських рішень.
  44. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень.
  45. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності.
  46. Вплив постійних витрат на прибутковість діяльності підприємства.
  47. Рівноважний (беззбитковий) обсяг операційної діяльності (виробництва).
  48. Визначення беззбиткового обсягу операційної діяльності у натуральному і грошовому вимірі.
  49. Беззбитковість і безпека діяльності підприємства та його підрозділів.
  50. Обчислення рівня економічної безпеки підприємства.
  51. Допущення, що використовуються в аналізі поведінки витрат, прибутку й обсягу продаж.
  52. Витрати як база ціни і фактор прибутковості.
  53. Особливості впливу змінних і постійних витрат на величину прибутку.
  54. Мінімізація витрат, пов'язаних з основною діяльністю підприємства – важливий фактор забезпечення його прибутковості.
  55. Значення управління прибутком і факторами його формування.
  56. . Визначення рівня операційної активності (обсягу виробництва), що забезпечує цільовий прибуток. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат.
  57. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат.
  58. Операційний ліверидж (важіль), визначення його та застосування в оперативному аналізі.
  59. Облік і звітність як елементи контролю витрат, їх періодичність та форми звітності.
  60. Роль контролю витрат у підтриманні режиму економії. Види і методи контролю витрат.
  61. Організаційна побудова системи обліку витрат і руху матеріальних цінностей.
  62. Диференціація і повнота обліку регульованих витрат за місцями їх формування.
  63. Оснащеність місць витрат засобами обліку безперервних ресурсів (електроенергії, води, пари, газу, стиснутого повітря тощо).
  64. Умови порівнянності фактичних і планових витрат за певний період. Необхідність перерахування планових витрат на фактичний обсяг продукції.
  65. Особливості контролю рівня витрат за нормативної системи обліку (стандарт-кост).
  66. Особливості контролю рівня витрат за нормативної системи обліку (директ-кост).
  67. Адаптація операційної системи її сутність і форми.
  68. Облік та аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних за центрами відповідальності.
  69. Стимулювання персоналу підприємства щодо економного використання ресурсів і оптимальних витрат.
  70. Форми стимулювання залежно від величини економії.
  71.  Порядок адаптації устаткування виробничих систем. Вплив різних форм адаптації машин на експлуатаційні витрати.
  72.  Довгострокова мінімізація витрат під час здійснення кількісної адаптації.
  73. Обґрунтуйте чи залежать релевантні витрати від розміру замовлення. Визначення оптимального розміру замовлення.
  74. Оптимізація партій поставок за умов гнучкої цінової політики постачальника.
  75. Методи оцінювання запасів під час їх вибуття та їх вплив на витрати підприємства.

 

 

5. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ І ЗАВДАННЯ ДО ДОМАШНЬОЇ КОНТРОЛЬНОХ РОБОТИ

 

Оформлення домашньої контрольної роботи (ДКР) повинно відповідати вимогам стандарту.

Текст ДКР написаний шрифтом - Тimеs New Roman, висота букв - 14 рt, відстань між рядками - 1.5 компьютерного інтервала.

Текст повинен мати поля з 4-х боків аркуша: верхнє, ліве і нижнє не менше 20 мм, а праве ‑ не менше 10 мм.

Сторінки нумерують арабськими цифрами. Нумерація починається з 2-го аркуша. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці на відстані 10 мм від верхнього краю аркуша.

Текст роботи поділяють на розділи (формування тестів, завдання 1, завдання 2), які повинні розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи.

Кожний розділ слід починати з нового аркуша

 

 

Варіант 1

1. Формування тестів

2. Завдання. Однопродуктове підприємство виготовляє виріб А і продає його за ціною 250 грн/шт. Змінні витрати на один виріб становлять 150 грн. Постійні витрати за рік ‑ 200 000 грн.

Обчислити мінімальний річний обсяг виготовлення і продажу виробу А, який забезпечує беззбитковість виробництва.

3. Завдання. Класифікація витрат і її практичне застосування в управлінні динамікою витрат і прийнятті господарських рішень

 

Варіант 2

1. Формування тестів

2. Завдання. Змінні витрати однопродуктового підприємства на виріб Б становлять 80 грн. Річні витрати на оренду виробничого приміщення – 50 000 грн; витрати на управління, виробничо-господарське обслуговування – 65 000 грн; амор­тизація власного устаткування – 25 000 грн. Ціна виробу – 140  грн.

Визначити мінімальний річний обсяг виготовлення і продажу виробу Б, який забезпечує готівкову беззбитковість.

3. Завдання. Структура витрат і фактори, що її визначають. Зміна структури витрат під впливом технічних, організаційних, економічних факторів.

 

Варіант 3

1. Формування тестів

2. Завдання 1 Розробляється проект створення малого спеціалізованого підприємства з виготовлення жіночих сумок. Середньорічний обсяг продажу сумок – 80 000 шт. Витрати на оренду виробничого та адміністративного приміщень, їх утримання становлять 400 тис. грн. на рік. Витрати на управління, інженерне та виробничо-господарське обслуговування становлять 150 тис. грн. на рік, річна сума амортизації власного устаткування – 80 тис. грн. Змінні витрати на одну сумку (матеріали, інструмент, зарплата робітників, технологічна енергія тощо) – 80 грн.; ціна сумки – 100 грн. їх величини практично не залежать від обсягу виробництва в межах виробничої потужності. Попит на сумки високий і стабільний. Загальна сума інвестицій у підприємство ‑ 600 тис. грн.

Визначити мінімальний річний обсяг виготовлення сумок, який забезпечує беззбитковість виробництва.

Побудувати графік динаміки загальних витрат та обсягу продажу продукції.

3. Завдання. Поняття «місця витрат». Ієрархічна структура місць витрат на підприємстві. Центри відповідальності за витратами (центри витрат), інвестиціями і  прибутком.

 

Варіант 4

1. Формування тестів

2. Завдання. Підприємство виробляє три вироби, показники яких наведено у таблиці. Загальні річні постійні витрати становлять 144 000 грн.

 

Виріб

Ціна, грн

Змінні витрати, грн

Маржинальний прибуток, грн

Частка у загальному випуску

А

100,0

60,0

40,0

0,30

Б

180,0

100,0

80,0

0,50

В

210,0

110,0

100,0

0,20

 

Визначити річний обсяг виробництва і продажу кожного виробу в заданій пропорції, який забезпечує беззбитковість виробництва

3. Завдання. Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат. Зміст і порядок розроблення плану витрат, його нормативна база.

 

Варіант 5

1. Формування тестів

2. Завдання. Розробляється проект створення малого спеціалізованого підприємства з виготовлення жіночих сумок. Середньорічний обсяг продажу сумок – 80 000 шт. Витрати на оренду виробничого та адміністративного приміщень, їх утримання становлять 400 тис. грн. на рік. Витрати на управління, інженерне та виробничо-господарське обслуговування становлять 150 тис. грн. на рік, річна сума амортизації власного устаткування ‑ 80 тис. грн. Змінні витрати на одну сумку (матеріали, інструмент, зарплата робітників, технологічна енергія тощо) – 80 грн.; ціна сумки – 100 грн. їх величини практично не залежать від обсягу виробництва в межах виробничої потужності. Попит на сумки високий і стабільний. Загальна сума інвестицій у підприємство ‑ 600 тис. грн.

Обчислити, за якого річного обсягу випуску сумок рентабельність інвестицій у це виробництво становитиме 20 %.

Визначити коефіцієнт безпеки виробництва.

Обчислити операційний ліверидж.

3. Завдання. Вимоги до організації центрів відповідальності: гомогенність результатів, можливість однозначного обчислення витрат, наявність персональної відповідальності за регульованими витратами

 

Варіант 6

1. Формування тестів

2. Завдання. Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 200 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати ‑ 300 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 600 грн. Власний капітал підприємства ‑ 800 тис. грн.

Обчислити маржинальний та операційний прибуток, коефіцієнт маржинального прибутку, операційний ліверидж..

3. Завдання. Методика складання кошторисів підрозділів різного функціонального призначення: основних (дільниць, цехів), допоміжних, обслуговуючих.

 

Варіант 7

1. Формування тестів

2. Завдання. Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 200 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати ‑ 300 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 600 грн. Власний капітал підприємства ‑ 800 тис. грн.

Обчислити операційний ліверидж.

Обчислити обсяг виробництва, який забезпечує рентабельність власного капіталу на рівні 30 %.

Визначити, як зміниться прибуток підприємства, якщо обсяг виробництва зросте на 10 %.

3. Завдання. Методи розподілу витрат: методи прямого, повторного розподілу, метод системи рівнянь. Особливості та сфера застосування окремих методів розподілу витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів.

 

Варіант 8

1. Формування тестів

2.Завдання. Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 500 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати ‑ 400 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 650 грн. Власний капітал підприємства ‑ 850 тис. грн.

Обчислити:

  • маржинальний та операційний прибуток, коефіцієнт маржинального прибутку, операційний ліверидж;
  • обсяг виробництва, який забезпечує рентабельність власного капіталу на рівні 20 %.

3. Завдання. Роль калькулювання в управлінні витратами. Методи калькулювання. Проектно-кошторисні, планові, нормативні, фактичні калькуляції підприємства, їх призначення і зв'язок

 

Варіант 9

1. Формування тестів

2. Завдання. За даними таблиці проаналізувати відхилення у виконанні плану з використанням гнучкого кошторису.

Показники діяльності підприємства за місяць

Показник

Фактично

За планом

Обсяг продажу, шт.

6 500

8 000

Виручка від реалізації, грн.

435 500

536 000

Змінні витрати, грн.,

у тому числі:

287 300

 

344 000

 

виробничі

273 650

329 600

на збут

13 650

14 400

Постійні витрати, грн.,

у тому числі

114 600

 

115 100

 

виробничі

68 400

69 300

на збут

25 200

24 800

адміністративні

21 000

21 000

Прибуток від операційної діяльності, грн.

33 600

76 900

 

3. Завдання. Проблеми розподілу непрямих (загальних) витрат між окремими виробами. Бази розподілу непрямих витрат й умови їх застосування.

 

Варіант 10

1. Формування тестів

2. Завдання. Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 500 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати – 400 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 650 грн. Власний капітал підприємства – 850 тис. грн.

Визначити обсяг беззбиткового виробництва і коефіцієнт безпеки виробництва.

Обчислити обсяг виробництва, який забезпечує рентабельність власного капіталу на рівні 10 %.

3. Завдання. Калькулювання на основі неповних і повних витрат. Залежність методів калькулювання від особливостей виробництва продукції. Специфіка калькулювання в одно-, багатопродуктовому виробництві, у виробництві з комплексною переробкою сировини

 

Варіант 11

1. Формування тестів

2. Завдання. За даними таблиці проаналізувати відхилення у виконанні плану з використанням гнучкого кошторису.

Показники діяльності підприємства за квартал

Показник

Фактично

За планом

Обсяг продажу, шт.

32 500

31 000

Виручка від реалізації, грн.

1 365 000

1 302 000

Виробнича собівартість реалізованої продукції, грн., у тому числі

942 500

905 200

‑ змінні витрати

801 125

770 325

‑ постійні витрати

141 375

134 875

Валовий прибуток, грн.

422 500

396 800

Адміністративні витрати, грн.

74 750

72 200

Витрати на збут, грн., у тому числі

134 400

129 900

‑ змінні

44 800

40 300

‑ постійні

89 600

89 600

Операційний прибуток

213 350

194 700

3. Завдання. Проблеми розподілу непрямих (загальних) витрат між окремими виробами. Бази розподілу непрямих витрат й умови їх застосування.

 

Варіант 12

1. Формування тестів

2. Завдання 1. За даними таблиці:

Витрати цеху за місяць, грн.

Стаття витрат

Планові витрати

Фактичні витрати

Прямі матеріальні витрати

48 000

50 400

Прямі витрати по заробітній платі

24 000

25 200

Інші прямі витрати

12 000

10 800

Загальновиробничі витрати у тому числі

36 000

37 200

‑ змінні

12 000

13 440

‑ постійні

24 000

23 760

Усього

120 000

123 600

  • перерахувати планові витрати на фактичний обсяг виробництва;

- визначити результат діяльності підрозділу за показником витрат (економія, перевитрати).

3. Завдання.  Методи розподілу загальновиробничих, адміністративних витрат і витрат на збут у разі калькулювання за повними витратами.

Варіант 13

1. Формування тестів

2. Завдання. Підприємство виготовляє змійовики опалення для ванних кімнат. Норми прямих змінних витрат на один змійовик такі:

  • матеріали (труби) – 3 пог. м за ціною 4,5 грн. за 1 пог. м;
  • трудомісткість – 1,2 людино-години, середня тарифна ставка згідно з установленими розрядами роботи – 4 грн. за годину.

За місяць виготовлено 2500 шт. змійовиків, для чого було закуплено і використано 7725 пог. м труб, за які сплачено 33 990 грн. Фактично на виготовлення змійовиків витрачено 2940 людино-годин, сплачено пряму зарплату на суму 12 120 грн.

Визначити відповідність прямих витрат на матеріали встановленим нормам і цінам.

Обчислити загальне відхилення фактичних прямих витрат від планових (нормативних).

3. Завдання. Порядок розроблення калькуляцій у комплексних (сумісних) виробництвах. Основні та супутні продукти у комплексних виробництвах. Загальний технологічний процес і загальні витрати до моменту відокремлення продуктів. Прямі витрати на стадіях переробки окремих продуктів.

 

Варіант 14

1. Формування тестів

2. Завдання. Підприємство виготовляє змійовики опалення для ванних кімнат. Норми прямих змінних витрат на один змійовик такі:

- матеріали (труби) – 3 пог. м за ціною 4,5 грн. за 1 пог. м;

- трудомісткість – 1,2 людино-години, середня тарифна ставка згідно з установленими розрядами роботи – 4 грн. за годину.

За місяць виготовлено 2500 шт. змійовиків, для чого було закуплено і використано 7725 пог. м труб, за які сплачено 33 990 грн. Фактично на виготовлення змійовиків витрачено 2940 людино-годин, сплачено пряму зарплату на суму 12 120 грн.

Визначити відповідність прямих витрат на заробітну плату встановленій трудомісткості за середньої тарифної ставки.

Обчислити загальне відхилення фактичних прямих витрат від планових (нормативних).

3. Завдання. Проблема розподілу загальних витрат між спільно виготовлюваними продуктами. Методи такого розподілу і його суб'єктивний характер. Розподіл загальних витрат на основі єдиного натурального показника обсягу виробництва. Недоліки та обмеженість застосування цього методу. Метод розподілу витрат за допомогою індивідуальних коефіцієнтів розподілу загальних витрат.

 

Варіант 15

1. Формування тестів

2. Завдання. Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 500 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати – 400 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 650 грн. Власний капітал підприємства – 850 тис. грн.

Визначити обсяг беззбиткового виробництва і коефіцієнт безпеки виробництва.

Визначити, як зміниться прибуток підприємства, якщо обсяг виробництва зросте на 20 %.

3. Завдання. Прогнозування собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва. Параметричні методи визначення собівартості виробів та умови застосування їх.

 

Варіант 16

1. Формування тестів

2. Завдання 1 Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 200 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати – 300 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 600 грн. Власний капітал підприємства – 800 тис. грн.

Визначити обсяг беззбиткового виробництва і коефіцієнт безпеки виробництва.

Обчислити обсяг виробництва, який забезпечує рентабельність власного капіталу на рівні 20 %.

3. Завдання. Методи прогнозного обчислення собівартості: параметричний, структурної аналогії, експертний.

 

Варіант 17

1. Формування тестів

2. Завдання. Розподілити загальні (сукупні) витрати центру витрат на змінні та постійні за умови, що їх загальна сума за звітний період порівняно з планом зросла з 40 000 грн. до 55 000 грн., а обсяг виробництва збільшився на 15 %.

Спрогнозувати загальну суму витрат центру витрат на майбутній період, якщо обсяг виробництва збільшиться на 30 %.

3. Завдання. Спрощена модель лінійних співвідношень за CVP-аналізу та графічна інтерпретація її. Показники, що обчислюються та аналізуються за CVP-аналізу

 

Варіант 18

1. Формування тестів

2. Завдання. Визначити результат діяльності виробничого підрозділу (цеху) підприємства за показником витрат. Дані про планові та фактичні витрати цеху наведені у таблиці. Оцінку здійснити виходячи з того, що цех виконав свою виробничу програму на 110 %.

Витрати цеху № 1 за місяць, грн.

Стаття витрат

Планові

Фактичні

Сировина і основні матеріали

60 000

66 000

Куповані вироби і напівфабрикати

15 000

20 000

Паливо і енергія на технологічні цілі

6000

7000

Основна зарплата виробничих робітників

25 000

30 000

Додаткова зарплата

2500

2800

Відрахування на соціальні заходи

11000

13 000

Загальновиробничі витрати

95 000

100 000

Втрати від браку

X

2000

Разом

 

 

 

Вважати, що всі витрати, крім частини загальновиробничих (60 %) є змінними.

3. Завдання. Сутність і передумови аналізу системи «витрати ‑ випуск – прибуток» (CVP). Зв’язок витрат, обсягу виробництва (операційної діяльності) та прибутку. Економічне значення моделювання та аналізу  цього співвідношення. 

 

Варіант 19

1. Формування тестів

2. Завдання. Розподілити загальні (сукупні) витрати центру витрат на змінні та постійні за умови, що їх загальна сума за звітний період порівняно з планом зросла з 50 000 грн. до 60 000 грн., а обсяг виробництва збільшився на 10 %.

Спрогнозувати загальну суму витрат центру витрат на майбутній період, якщо обсяг виробництва збільшиться на 20 %.

3. Завдання. Розподіл витрат на змінні та постійні. Альтернативні витрати, релевантність і прийняття управлінських рішень. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень.

 

Варіант 20

1. Формування тестів

2. Завдання. Розподілити загальні (сукупні) витрати центру витрат на змінні та постійні за умови, що їх загальна сума за звітний період порівняно з планом зросла з 50 000 грн. до 60 000 грн., а обсяг виробництва збільшився на 10 %.

Спрогнозувати загальну суму витрат центру витрат на майбутній період, якщо обсяг виробництва збільшиться на 20 %.

3. Завдання. Розподіл витрат на змінні та постійні. Альтернативні витрати, релевантність і прийняття управлінських рішень. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень.

 

Варіант 21

1. Формування тестів

2. Завдання. Дати характеристику центрів відповідальності підприємства за наведеною формою

Центри відповідальності

Назва центру

Тип центру

Сфера відповідальності

Звітні показники

Комерційний директор

 

 

 

Фінансовий директор

 

 

 

Виробничий директор

 

 

 

Цех основного виробництва

 

 

 

Цех  допоміжного виробництва

 

 

 

Виробнича дільниця

 

 

 

Бригада

 

 

 

Робоче місце

 

 

 

3. Завдання. Розподіл витрат на змінні та постійні. Альтернативні витрати, релевантність і прийняття управлінських рішень. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень.

 

Варіант 22

1. Формування тестів

2. Завдання. За звітний період центром прибутку було виготовлено і реалізовано продукту А ‑ 3000 шт., змінні витрати на одиницю продукції ‑  20 грн., постійні витрати за період ‑ 80 000 грн.

Визначити, якою має бути ціна виробу, щоб центр прибутку отримав 70000 грн. прибутку.

Розрахувати, яку кількість продукції треба додатково виготовити і продати, щоб отримати таку ж суму прибутку за умови зниження ціни на 5 %.

3. Завдання. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності. Вплив постійних витрат на прибутковість діяльності підприємства. Рівноважний (беззбитковий) обсяг операційної діяльності (виробництва). Визначення беззбиткового обсягу операційної діяльності у натуральному і грошовому вимірі.

 

Варіант 23

1. Формування тестів

2. Завдання. Підрозділ підприємства виготовляє вироби А і Б. Прямі змінні витрати на ці вироби (матеріали, зарплата) становлять відповідно 60 і 80 грн. Планові річні загальновиробничі витрати підрозділу ‑ 2 млн. грн., у тому числі змінні ‑ 800 тис. грн., постійні ‑ 1,2 млн. грн. Завантаження парку технологічного устаткування річною виробничою програмою ‑ 400 000 машино-годин.

Обчислити загальновиробничі витрати на вироби А і Б, якщо їх машиномісткість ‑ відповідно 5 і 8 машино-годин.

Визначити виробничу собівартість зазначених виробів.

3. Завдання. Беззбитковість і безпека діяльності підприємства та його підрозділів. Обчислення рівня економічної безпеки підприємства. Допущення, що використовуються в аналізі поведінки витрат, прибутку й обсягу продаж.

 

Варіант 24

1. Формування тестів

2. Завдання. Підприємство виготовляє один вид продукції А (однопродуктове виробництво). За місяць виготовлено 1000 виробів, з них продано 900 шт., решта виробів, тобто 100 шт., залишились на складі готової продукції. Запасів готової продукції на складі на початок місяця не було. Ціна продажу одного виробу –  100 грн, виробнича собівартість –  60 грн. Адміністративні витрати й витрати на збут за місяць становлять відповідно 10 000 грн і 12 000 грн.

Обчислити валовий та операційний прибуток підприємства за місяць у разі калькулювання за виробничими витратами.

Визначити операційний прибуток у тому разі, коли на собівартість товарної продукції відносяться всі витрати, окрім витрат на збут.

Якщо операційний прибуток у цих випадках різний, з'ясувати причини відхилення.

3. Завдання. Витрати як база ціни і фактор прибутковості. Особливості впливу змінних і постійних витрат на величину прибутку. Мінімізація витрат, пов'язаних з основною діяльністю підприємства, — важливий фактор забезпечення його прибутковості

 

 

Варіант 25

1. Формування тестів

2. Завдання. Передбачається виробництво виробу А, зазначеного в попередній задачі, збільшити в наступному місяці з 1000 до 1300 шт. У зв'язку з цим витрати на збут зростуть на 2000 грн. Загальновиробничі витрати в звітному місяці становлять 15 000 грн, у тому числі змінні –  8000 грн, постійні –  7000 грн. Тобто на один виріб припадає 15 грн загальновиробничих витрат і 45 грн прямих змінних витрат.

Обчислити, як вплине на виробничу собівартість виробів збільшення їх виробництва.

Визначити плановий операційний прибуток в наступному місяці та його зміну порівняно з попереднім періодом, якщо буде продано всі вироби, тобто 1400 шт.

3. Завдання. Залежність прибутку від операційної активності. Операційний ліверидж (важіль),визначення його та застосування в оперативному аналізі.

 

Варіант 26

1. Формування тестів

2. Завдання. Хімічний завод виготовляє з однієї сировини два продукти (А і Б). Виробничі витрати за місяць становлять 18 200 грн. Продукти А і Б реалізуються без додаткової подальшої обробки. Обсяг виробництва продукту А за місяць –  1000 л (ціна –  15 грн/л), продукту Б –  500 л (ціна –  22 грн/л). Адміністративні витрати і витрати на збут –  5000 грн.

Обчислити виробничу собівартість одиниці продукції А і Б, розподіливши витрати пропорційно обсягу виробництва в ринкових цінах.

Визначити собівартість залишків готової продукції за умови, що на початок місяця на складі продукції не було, а за місяць передбачається продати продукту А –  800 л, продукту Б –  450 л.

Обчислити валовий та операційний прибуток за місяць.

3. Завдання. Облік і звітність як елементи контролю витрат. Роль контролю витрат у підтриманні режиму економії. Диференціація і повнота обліку регульованих витрат за місцями їх формування.

 

Варіант 27

1. Формування тестів

2. Завдання. У ресторані змінними є витрати на продукти та напої, які становлять в середньому 25 грн на одного відвідувача. Постійні витрати (оренда, комунальні внески, заробітна плата працівників ресторану тощо) становлять 1000 грн на тиждень. Визначити собівартість однієї порції, якщо за тиждень буде обслуговано 1, 50, 100, 200 відвідувачів. Відповідь дати у вигляді таблиці

Розрахунок собівартості порції продукції, грн.

 

Кількість відвідувачів

Змінні витрати

Постійні витрати

Собівартість порції

1

 

 

 

50

 

 

 

100

 

 

 

200

 

 

 

3. Завдання. Визначити та обґрунтувати, які з наведених нижче витрат є контрольованими чи неконтрольованими, якщо йдеться про їх підпорядкованість начальнику складального цеху підприємства:

  1. Заробітна плата робітників, зайнятих на відрядних роботах;
  2. Покупні комплектуючі вироби;
  3. Основні та допоміжні матеріали, що використовуються для удосконалення виробів;
  4. Наднормові матеріальні та трудові витрати, що виникли під час виправлення браку;
  5. Витрати на оренду приміщення цеху;
  6. Електроенергія на технологічні потреби;
  7. Утримання складських приміщень загальногосподарського призначення;
  8. Витрати на освітлення та опалення цеху;
  9. Амортизація обладнання цеху;
  10. Витрати на рекламу готової продукції;
  11. Залишки незавершеного виробництва та готової продукції виробленої в цеху.

 

Варіант 28

1. Формування тестів

2. Завдання. У ресторані змінними є витрати на продукти та напої, які становлять в середньому 25 грн на одного відвідувача.] Постійні витрати (оренда, комунальні внески, заробітна плата працівників ресторану тощо) становлять 1000 грн на тиждень. Визначити собівартість однієї порції, якщо за тиждень буде обслуговано 1, 50, 100, 200 відвідувачів. Відповідь дати у вигляді таблиці

Розрахунок собівартості порції продукції, грн.

 

Кількість відвідувачів

Змінні витрати

Постійні витрати

Собівартість порції

1

 

 

 

50

 

 

 

100

 

 

 

200

 

 

 

3. Завдання. Методи контролю витрат. Порівняння фактичних витрат з плановими. Умови порівнянності фактичних і планових витрат за певний період. Необхідність перерахування планових витрат на фактичний обсяг продукції.

 

Варіант 29

1. Формування тестів

2. Завдання. На підприємстві з одного виду сировини виготовляють водночас два види продукції: продукту А виготовлені 1500 кг, продукту Б — 2000 кг. Ціна кожного з них дорівнює відповідно 10 і 15 грн. Витрати — за місяць становили: на виробництво — 18 000грн, адміністративні — 6000грн, на збут-4000 грн. Визначити виробничу собівартість одиниці кожної виду продукції і собівартість залишків продукції на кінець місії умови, що продукту А продано 1000 кг, а продукту Б-1200 кг.

3. Завдання. Особливості контролю рівня витрат за нормативної системи обліку (стандарт-кост). Облік та аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних за центрами відповідальності.

 

Варіант 30

1. Формування тестів

2. Завдання. Підприємство за звітний місяць виготовило 200 одиниць продукції. Аналіз витрат підприємства відповідно до їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку наведено в таблиці

Облікові дані для побудови функції витрат, грн.

Стаття витрат

Загальні витрати, у

Постійні витрати, а

Змінні витрати

Змінні витрати на одиницю продукції, Ь

Сировина та матеріали

4000

4000

 

Заробітна плата виробничих робітників та відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування

3000

250

2750

 

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання

2230

1800

430

 

Загальновиробничі витрати

900

900

 

 

Адміністративні витрати

789

789

 

 

Витрати на збут

400

250

150

 

Усього

11319

3989

7330

 

Здійснити розрахунок функції витрат за звітний період, використовуючи функціональний (аналіз облікових даних) метод, а також розрахувати загальні витрати підприємства, якщо буде збільшено обсяг виробництва до 300 одиниць продукції, а витрати на оренду приміщення зростуть на 100 грн.

3. Завдання.  Адаптація операційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат. Параметри, критерії, форми.

 

Варіант 31

1. Формування тестів

2. Завдання. Оптимальний розмір замовлення для підприємства складає 200 одиниць запасу. Річна потреба в запасах підприємства дорівнює 2400 одиниць. Ціна одиниці запасів дорівнює 300 грн, а витрати на зберігання запасів складають 5 відсотків від вартості одиниці запасу. Витрати на розміщення одного замовлення скла­дають 125 грн. Через особливості транспортування, розмір партії запасів кратний 100 од. Постачальник пропонує систему знижок, наведену у таблиці.

Система знижок, запропонованих постачальником

Розмір запасу, од.

Знижка, %

0 – 299

0

300 – 499

1

500 >

3

 

Чи буде ефективним збільшення партії замовлень до 300 одиниць.

3. Завдання. Мінімізація витрат на створення і зберігання запасів. Вплив системи управління запасами на ефективність діяльності підприємства.

Варіант 32

1. Формування тестів

2. Завдання. За звітний період обсяг виробництва збільшився на 20%  а сукупні виробничі витрати зросли на 15 %.

Визначити частку постійних витрат у їх загальній сумі за звітний період.

Обчислити, на скільки зростуть сукупні витрати у плановому періоді, якщо обсяг виробництва зросте на 18 %.

Визначити частку постійних витрат у плановому періоді.

3. Завдання. Мінімізація витрат на створення і зберігання запасів. Вплив методів оцінювання запасів під час їх вибуття на витрати підприємства.

 

Варіант 33

1. Формування тестів

2. Завдання. Змінні витрати на один виріб становлять 700 грн, постійні витрати за рік – 300 000 грн. Річний обсяг виготовлення і  продажу виробу – 1000 шт.

Визначити ціну виробу, за якої підприємство одержить 200 000 грн річного прибутку.

Обчислити, на скільки треба збільшити обсяг виробництва, щоб одержати такий прибуток, знизивши визначену ціну на 10 %,

3. Завдання. Стимулювання персоналу підприємства щодо економного використання ресурсів і оптимальних витрат. Форми стимулювання залежно від величини економії.

 

Варіант 34

1. Формування тестів

2. Завдання. Підприємство має три групи технологічного устаткування, які забезпечують виробництво продукції за різними технологіями. Кожна група устаткування включає два агрегати. За укладеними угодами необхідно виробити продукцію двох видів: А – 750 од. і Б – 420 од. . Фонд корисного часу для всіх агрегатів однаковий і становить 180 машино-годин. Норми машино-годин на вироблення одиниці продукції, вартість однієї машино-години за агрегатами наведено в таблиці

 

 

Показник

Норми машино-годин за одиницями ij устаткування ( i -  вид устаткування, i = 1,2,3;

j – номер  агрегату за устаткуванням певного вида

агрегат 1.1.

агрегат 1.2.

агрегат 2.1.

агрегат 2.2.

агрегат 3.1

агрегат 3.2

Виріб  А

0,25

0,30

0,30

0,40

0,30

0,40

Виріб  Б

0,35

0,54

0,40

0,50

0,35

0,80

вартість однієї машино-години

7

5

6

4,5

6

4

3. Завдання.  Оснащеність місць витрат засобами обліку безперервних ресурсів (електроенергії, води, пари, газу, стиснутого повітря тощо). Періодичність і форми звітності.

Варіант 35

1. Формування тестів

2. Завдання. Змінні витрати на один виріб становлять 900 грн, постійні витрати за рік – 500 000 грн. Річний обсяг виготовлення і  продажу виробу – 1000 шт.

Визначити ціну виробу, за якої підприємство одержить 200 000 грн річного прибутку.

Обчислити, на скільки треба збільшити обсяг виробництва, щоб одержати такий прибуток, знизивши визначену ціну на 10 %.

3. Завдання. Облік і звітність як елементи контролю витрат. Роль контролю витрат у підтриманні режиму економії.

 

Варіант 36

1. Формування тестів

2. Завдання. Змінні витрати на один виріб становлять 700 грн, постійні витрати за рік – 300 000 грн. Річний обсяг виготовлення і  продажу виробу – 1000 шт.

Визначити ціну виробу, за якої підприємство одержить 200 000 грн річного прибутку.

Обчислити, на скільки треба збільшити обсяг виробництва, щоб одержати такий прибуток, знизивши визначену ціну на 15 %,

3. Завдання. Диференціація і повнота обліку регульованих витрат за місцями їх формування.

 

Варіант 37

1. Формування тестів

2. Завдання 1 Розподілити загальні (сукупні) витрати центру витрат на змінні та постійні за умови, що їх загальна сума за звітний період порівняно з планом зросла з 50 000 грн. до 60 000 грн., а обсяг виробництва збільшився на 5 %.

Спрогнозувати загальну суму витрат центру витрат на майбутній період, якщо обсяг виробництва збільшиться на 10 %.

3. Завдання. Визначення рівня операційної активності (обсягу виробництва), що забезпечує цільовий прибуток.

 

Варіант 38

1. Формування тестів

2. Завдання 1 Річний обсяг виробництва і продажу продукції підприємства становить 1 500 тис. грн. Адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробничі постійні витрати – 400 тис. грн. на рік. Змінні витрати на 1000 грн. випуску продукції становлять 650 грн. Власний капітал підприємства – 850 тис. грн.

Визначити обсяг беззбиткового виробництва і коефіцієнт безпеки виробництва.

Визначити, як зміниться прибуток підприємства, якщо обсяг виробництва зросте на 20 %.

3. Завдання. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат.

 

Варіант 39

1. Формування тестів

2. Завдання 1 Підприємство виготовляє змійовики опалення для ванних кімнат. Норми прямих змінних витрат на один змійовик такі:

  • матеріали (труби) – 3 пог. м за ціною 4,5 грн. за 1 пог. м;
  • трудомісткість – 1,2 людино-години, середня тарифна ставка згідно з установленими розрядами роботи – 4 грн. за годину.

За місяць виготовлено 2500 шт. змійовиків, для чого було закуплено і використано 7725 пог. м труб, за які сплачено 33 990 грн. Фактично на виготовлення змійовиків витрачено 2940 людино-годин, сплачено пряму зарплату на суму 12 120 грн.

Визначити відповідність прямих витрат на заробітну плату встановленій трудомісткості за середньої тарифної ставки.

Обчислити загальне відхилення фактичних прямих витрат від планових (нормативних).

3. Завдання. Методи прогнозного обчислення собівартості: параметричний, структурної аналогії, експертний.

 

Варіант 40

1. Формування тестів

2. Завдання.  Хімічний завод виготовляє з однієї сировини два продукти (А і Б). Виробничі витрати за місяць становлять 18 200 грн. Продукти А і Б реалізуються без додаткової подальшої обробки. Обсяг виробництва продукту А за місяць – 1000 л (ціна – 15 грн/л), продукту Б – 500 л (ціна – 22 грн/л). Адміністративні витрати і витрати на збут – 5000 грн.

Обчислити виробничу собівартість одиниці продукції А і Б, розподіливши витрати пропорційно обсягу виробництва в ринкових цінах.

Визначити собівартість залишків готової продукції за умови, що на початок місяця на складі продукції не було, а за місяць передбачається продати продукту А – 800 л, продукту Б – 450 л.

Обчислити валовий та операційний прибуток за місяць.

3. Завдання. Калькулювання у багатопродуктовому виробництві. Диференціація витрат на прямі та непрямі калькуляційні статті щодо кожної калькуляційної одиниці, методика обчислення прямих витрат.

 

Варіант 41

1. Формування тестів

2. Завдання. Передбачається виробництво виробу А, зазначеного в попередній задачі, збільшити в наступному місяці з 1000 до 1300 шт. У зв'язку з цим витрати на збут зростуть на 2000 грн. Загальновиробничі витрати в звітному місяці становлять 15 000 грн, у тому числі змінні – 8000 грн, постійні – 7000 грн. Тобто на один виріб припадає 15 грн загальновиробничих витрат і 45 грн прямих змінних витрат.

Обчислити, як вплине на виробничу собівартість виробів збільшення їх виробництва.

Визначити плановий операційний прибуток в наступному місяці та його зміну порівняно з попереднім періодом, якщо буде продано всі вироби, тобто 1400 шт.

3. Завдання. Управління витратами як процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями і носіями за постійного контролю їх рівня та стимулювання зниження.

 

 

 

6. Підсумковий контроль

 

6.1. Перелік питань до іспиту

 

  1. Поняття «витрати». Витрати і собівартість продукції. Витрати як процес формування і використання ресурсів.
  2. Класифікація витрат і її практичне застосування в управлінні динамікою витрат і прийнятті господарських рішень.
  3. Структура витрат і фактори, що її визначають. Зміна структури витрат під впливом технічних, організаційних, економічних факторів.
  4. Управління витратами як процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями і носіями за постійного контролю їх рівня та стимулювання зниження.
  5. Управлінський і фінансовий (фіскальний) аспекти формування витрат. Зміст і порядок розроблення плану витрат, його нормативна база.
  6. Поняття «місця витрат». Ієрархічна структура місць витрат на підприємстві.
  7. Центри відповідальності за витратами (центри витрат), інвестиціями і  прибутком.
  8. Вимоги до організації центрів відповідальності: гомогенність результатів, можливість однозначного обчислення витрат, наявність персональної відповідальності за регульованими витратами.
  9. Методика складання кошторисів підрозділів різного функціонального призначення: основних (дільниць, цехів), допоміжних, обслуговуючих.
  10. Методи розподілу витрат: методи прямого, повторного розподілу, метод системи рівнянь. Особливості та сфера застосування окремих методів розподілу витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів.
  11. Роль калькулювання в управлінні витратами. Методи калькулювання.
  12. Проектно-кошторисні, планові, нормативні, фактичні калькуляції підприємства, їх призначення і зв'язок.
  13. Калькулювання на основі неповних і повних витрат. Залежність методів калькулювання від особливостей виробництва продукції.
  14. Специфіка калькулювання в одно-, багатопродуктовому виробництві, у виробництві з комплексною переробкою сировини.
  15. Калькулювання у багатопродуктовому виробництві. Диференціація витрат на прямі та непрямі калькуляційні статті щодо кожної калькуляційної одиниці, методика обчислення прямих витрат.
  16. Проблеми розподілу непрямих (загальних) витрат між окремими виробами. Бази розподілу непрямих витрат й умови їх застосування.
  17. Методи розподілу загальновиробничих, адміністративних витрат і витрат на збут у разі калькулювання за повними витратами.
  18. Порядок розроблення калькуляцій у комплексних (сумісних) виробництвах. Основні та супутні продукти у комплексних виробництвах. Загальний технологічний процес і загальні витрати до моменту відокремлення продуктів. Прямі витрати на стадіях переробки окремих продуктів.
  19. Проблема розподілу загальних витрат між спільно виготовлюваними продуктами. Методи такого розподілу і його суб'єктивний характер. Розподіл загальних витрат на основі єдиного натурального показника обсягу виробництва. Недоліки та обмеженість застосування цього методу. Метод розподілу витрат за допомогою індивідуальних коефіцієнтів розподілу загальних витрат.
  20. Прогнозування собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва
  21. Параметричні методи визначення собівартості виробів та умови застосування їх.
  22.  Методи прогнозного обчислення собівартості: параметричний, структурної аналогії, експертний.
  23. Застосування експертних оцінок і методу структурної аналогії собівартості.
  24. Закономірність динаміки собівартості виробу на етапі освоєння виробництва, використання її для прогнозування рівня витрат.
  25. Сутність і передумови аналізу системи «витрати ‑ випуск – прибуток» (CVP). Зв’язок витрат, обсягу виробництва (операційної діяльності) та прибутку. Економічне значення моделювання та аналізу  цього співвідношення. 
  26. Спрощена модель лінійних співвідношень за CVP-аналізу та графічна інтерпретація її. Показники, що обчислюються та аналізуються за CVP-аналізу.
  27. Розподіл витрат на змінні та постійні. Альтернативні витрати, релевантність і прийняття управлінських рішень. Роль маржинального прибутку в аналізі та прийнятті рішень.
  28. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності. Вплив постійних витрат на прибутковість діяльності підприємства.
  29. Рівноважний (беззбитковий) обсяг операційної діяльності (виробництва). Визначення беззбиткового обсягу операційної діяльності у натуральному і грошовому вимірі.
  30. Беззбитковість і безпека діяльності підприємства та його підрозділів. Обчислення рівня економічної безпеки підприємства. Допущення, що використовуються в аналізі поведінки витрат, прибутку й обсягу продаж.
  31. Витрати як база ціни і фактор прибутковості. Особливості впливу змінних і постійних витрат на величину прибутку. Мінімізація витрат, пов'язаних з основною діяльністю підприємства, — важливий фактор забезпечення його прибутковості.
  32. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат.
  33. Визначення рівня операційної активності (обсягу виробництва), що забезпечує цільовий прибуток.
  34. Залежність прибутку від операційної активності. Операційний ліверидж (важіль),визначення його та застосування в оперативному аналізі.
  35. Облік і звітність як елементи контролю витрат. Роль контролю витрат у підтриманні режиму економії.
  36. Диференціація і повнота обліку регульованих витрат за місцями їх формування.
  37. Оснащеність місць витрат засобами обліку безперервних ресурсів (електроенергії, води, пари, газу, стиснутого повітря тощо). Періодичність і форми звітності.
  38. Методи контролю витрат. Порівняння фактичних витрат з плановими. Умови порівнянності фактичних і планових витрат за певний період. Необхідність перерахування планових витрат на фактичний обсяг продукції.
  39. Особливості контролю рівня витрат за нормативної системи обліку (стандарт-кост). Облік та аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних за центрами відповідальності.
  40. Стимулювання персоналу підприємства щодо економного використання ресурсів і оптимальних витрат. Форми стимулювання залежно від величини економії.

41. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат. Параметри, критерії, форми.

42. Мінімізація витрат на створення і зберігання запасів. Вплив системи управління запасами на ефективність діяльності підприємства.

43. Мінімізація витрат на створення і зберігання запасів. Вплив методів оцінювання запасів під час їх вибуття на витрати підприємства.

 

 

7. ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, із змінами і доповненнями // Система комплексного інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:Еліт». – ІАЦ «ЛІГА», 2007.
  2. Податковий кодекс України від 20.09.2011 N 3741-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=2755-17
  3. Ананькина Е. А., Данипочкина Н. Г. Управление затратами. – М.: ПРИОР, 1998. – 64 с.
  4. Аткинсон 3., Банкер Р., Каплан Р., Янг Р. Управленческий учет. – 3-є изд.: Пер. с англ. – М.: Изд. Дом «Вильямс», 2007. – 880 с.
  5. Білоусова І., Чумаченко М., Проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції в промисловості // Бухгалтерський облік та аудит – 2009 – №4 – С.3-10.
  6. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник / За ред. Ф. Ф. Бутинця. – 3-тє вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП «Рута», 2005. – 480 с.
  7. Ватченко О. Б., Шевченко Я Г. Методи калькулювання в стратегічному управлінні // Економічний простір. Збірник наукових праць. - № 48/2. – Дніпропетровськ:  ПДАБА, 2011. – 328 с. – С.175 – 182.
  8. Ватченко О. Б., Ісаева О. О. Впровадження кореляційного методу прогнозування собівартості продукції на ВАТ «Завод «Дніпропрес» // Економічний простір. Збірник наукових праць. – №51. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2011. 324с. – С. 134-139.
  9. Ватченко О. Б., Дунайська А. В. Обґрунтування методів щодо цільового управління витратами на підприємстві Економічний простір. Збірник наукових праць. – №50. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2011. 324с. – С. 206-213.
  10. Ватченко О. Б., Козенко Д. С. Використання методу «Direct costing» на підприємстві // Економічний простір. Збірник наукових праць. – №56/2. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2011. 310с. – С. 177-184
  11. Голов С. Ф. Управлінський облік: Підручник. – Вид. 4-те. – К.: 2008. – 703 с.
  12. Грещак М. Г., Коцюба О. С. Управління витратами: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 132 с.
  13. Добровськии В. М., Гнилицька Л. В., Кортикова Р. С. Управлінський облік: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 278 с.
  14. Дойл Д. Управление затратами. Стратегическое руководство. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 264 с.
  15. Друри К. Управленческий и производственньїй учет: Пер. с англ. – М.: Юнити-Дана, 2007. – 1401 с.
  16. Имаи М. Гемба кайдзен: путь к снижению затрат и повышению качества: Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 346 с.

 

  1. Имаи М. Кайдзен: Ключ к успеху японских компаний: Пер. с англ. – 2-е изд. – М: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 274 с.
  2. Козаченко Г. В., Погорєлов Ю. С, Хлапьонов Л. Ю., Макухін Г. А. Управління затратами підприємства: Монографія. – К.: Лібра, 2007. – 320 с.
  3. Котляров Т.Д. Управление затратами: Учеб. пособие. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.
  4. Попюк  А. М., Порівняльна характеристика обліку витрат в Україні та за кордоном // Науковий вісник БДФА – Чернівці. – 2008 – Вип. 2 – С.401-406.
  5. СлавижовД. В. Аналитические инструменты управлення затратами в системе контроллинга. – Мн.: Регистр, 2007. – 160 с.
  6. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник, навчальної літератури, К.: Центр, 2006. – 120с.
  7. Управление затратами на предприятии: Учеб. пособ. / Ред. Г. А. Краюхин. – 3-є изд. – СПб.: Бизнес-пресса, 2006. – 255 с.
  8. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. під кер. і за наук. ред. М. Г. Грещака. – К.: Таксон, 2000. – 521 с.
  9. Хорнгрен Ч, Фосшер Дж., Датпар Ш. Управленческий учет: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2005. – 1008 с.
  10. Худасова С. Ф., Гаврилко Т. О. Функціонально-вартісний аналіз: Конспект лекцій. – К.: НАУ, 2001. – 44 с.
  11. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посіб. – К.: Центр навч. л-ри, 2003. – 656 с.
  12. Череп А. В. Управління витратами суб'єктів господарювання. – Ч.І. – X.: ВД «ІНЖЕК», 2006. – 368 с.
  13. Шанк Дж., Говиндараджан В. Стратегическое управление затратами: Пер. с англ. – СПб.: Бизнес Микро, 1999. – 288 с.
  14. Шим Дж. К., Сигел Дж. Г. Методы управлення стоимостью и анализа затрат. – М.: Филинь, 1996. – 344 с.

 

 

 

 

Навчальна література

 

 

Ватченко Олександра Борисівна

Михальчук Людмила Володимирівна

 

 

Управління витратами

 

 

Навчально-методичний посібник

 

 

Управління витратами: навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання, за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства» / Ватченко О.Б., Михальчук Л.В.. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2012. – 85 с.

 

Навчально-методичний посібник призначений надати допомогу студентам організувати роботу із самостійного вивчення дисципліни «Управління витратами» з метою набуття навичок з теорії і практики управління витратами. Посібник розроблений відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів в галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво», програми навчальної дисципліни. Призначається для студентів вищих навчальних закладів заочної форми навчання, а також викладачів  дисципліни «Управління витратами».

 

 

УДК 334.75:338.26

ББК 65.291.91

        В 21

 

 

Підп. до друку _______________ Формат 80*108  1/32 Папір друк.

Ум. друк. арк. 4,91 Тираж _______ Замовлення № ____

 

РВВ ДДФА Дільниця оперативного друку. Св. Держкомітету інформ. політики, телебачення та радіомовлення сер. ДК 2126 від 17.03.2005 р.

Видавець і виготівник: Дніпропетровська державна фінансова академія, вул. Аржанова, 12, м. Дніпропетровськ, 49083