|
|
Юридична психологіяДата публикации: 02.03.2019 14:59
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ Харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра соціології та психології
Текст лекції
з дисципліни ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ за темою: Тема № 1. Методологічні основи і методи юридичної психології. Тема № 2. Правова психологія. Тема № 3. Правова культура особистості. Тема № 4. Психологія правопорушення та особи правопорушника. Тема № 5. Психологічні аспекти правоохоронної діяльності. Тема № 6. Психологія слідчих дій. Тема № 7. Судово-психологічна та судово-психіатрична експертизи. Тема № 8. Психологія судової діяльності. Тема №9. Пенітенціарна психологія.
Галузь знань 05 соціальні та поведінкові науки Напрям підготовки (спеціальність) 5.03 «Психологія» Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр
м. Харків 2015 рік
ПЕРЕДМОВА
Рецензенти: Кузнецов М.А. - професор кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, доктор психологічних наук, професор;
Александров Ю.В. доцент кафедри психології та педагогіки факультету №6 Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат психологічних наук, доцент.
.
Розробник: Логачев М. Г. – м. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2015 р.
© Логачев М. Г., 2015 р. © ХНУВС
Методологічні основи і методи юридичної психології План лекції 1. Методологічні принципи в юридичній психології. 2. Методи юридичної психології. Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 4.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005. Текст лекції Роль методології пізнання в юридичній психології. Методика - це система методів і процедур, яка застосовується в юридичній діяльності, модель дослідження, яка завжди конкретна й унікальна, бо визначається характером об’єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами тощо Найважливішим і найскладнішим з трьох аналізованих категорій є поняття методологія, яке трактується так: методологія - це система принципів і способів організації і побудови теоретичної та практичної діяльності. У структурі методологічного знання виділяють чотири рівні:
Рівень філософської методології - це загальний спосіб пізнання реальної дійсності. Рівень загальнонаукової методології характеризує сукупність тих методологічних принципів, які можуть застосовуватися для цієї науки. Наприклад, у психології, управлінні, педагогіці, математиці тощо. Рівень конкретно-наукової методології - це сукупність принципів і теорій, котрі притаманні і можуть застосовуватися для цілком конкретного напряму (галузі) тої чи іншої науки. Рівень процедур і методики дослідження визначає вимоги, котрі необхідно враховувати юристу, коли він звертається до будь-якого методу вивчення конкретного явища. Принципи виникають у результаті узагальнення досвіду пізнання. В об’єктивній дійсності принципів немає, і тому вони не можуть з’явитися як відображення самої дійсності у свідомості людини. Будь-який юридичний феномен пов’язаний багато в чому з іншими явищами, і його ізольоване однобічне вивчення безперечно призводить до викривленого, помилкового висновку. За допомогою принципу загального зв’язку досліджуються психологічна сторона права і правосвідомості, правомірна і протиправна поведінка людей, діяльність злочинної групи тощо. В юридичній психології принцип системного підходу означає розгляд психології державних і правових утворень як сукупності елементів, кожен із яких прямо чи побічно залежить від інших, впливає на них, породжує разом із ними відносно самостійне державне чи правове установлення більш високого порядку. Філософський принцип єдності теорії і практики випливає з самого змісту ставлення людини до навколишнього світу. Принцип єдності теорії і практики розкриває діалектику руху людського знання до істини і визначальну роль практики в процесі пізнання. Теорія і практика - дві нерозривно пов’язані і взаємообумовлені сторони життєдіяльності людини. Практика - критерій істинності того чи іншого теоретичного положення. Теорія, що не спирається на практику, виявляється абстрактною, безплідною. Практика, яка не спрямовується теорією, страждає стихійністю, відсутністю необхідної цілеспрямованості. Принцип детермінізму полягає в тому, що свідомість окремої особистості обумовлена загальним буттям, яке формує її поведінку. У застосуванні до юридичної психології це означає, що соціальне оточення впливає на свідомість окремої особистості і малої групи. Принцип детермінізму вимагає враховувати вплив різних факторів буття на розвиток психолого-правових явищ. Принцип єдності свідомості та діяльності розкриває складну діалектику людської свідомості та діяльності як особливого виду людської активності. Прикладне значення цього принципу для юридичної психології дуже велике. Принцип особистісного підходу розробляється у вітчизняній психології давно. Він передбачає розгляд конкретної особистості як пов’язаної в єдине ціле системи внутрішніх умов, які відображають всі зовнішні впливи. Психолого-правовий аспект у наведених положеннях полягає в тому, що вчинки, поведінка і справи здійснюються в соціальному середовищі, в певній групі. Більше того, мікросередовище (соціальне оточення, групові феномени) справляють на дії і поведінкові вчинки особистості людини великий вплив. Знання методологічних принципів філософського і загальнонаукового рівня та вміле застосування їх вимог дозволяє уникнути грубих помилок юриста, підвищити якість вивчення юридичної проблеми і скоротити час. Теоретичні методи психолого-правових досліджень дозволяють за зовнішньою стороною соціально-психологічних явищ розглянути їхню суть, в одиничному знайти загальне, виявити внутрішній зв’язок і закономірність. У психолого-правовому дослідженні логічний метод виражається через аналіз і синтез, порівняння і класифікацію, систематизацію і узагальнення, абстрагування і конкретизацію. При класифікації, на основі виділення головних і другорядних ознак, визначаються групи чи класи явищ. За допомогою класифікації можна встановити характер психічного розвитку підлітка, стан психіки правопорушника, рівень розвитку малої групи, члени якої не додержують правові вимоги та ін. У юридичній психології використовуються такі операції, як систематизація й узагальнення. Систематизація - це групування, приведення в систему тих чи інших особливостей і проявів за будь-якими ознаками (виділяють основні, головні, додаткові та другорядні ознаки). Узагальнення - це об’єднання різних фактів, які характеризують психолого-правове явище, що вивчається, виділення на цій основі головних із них. Серед різних розумових операцій, притаманних логічному методу пізнання, в юридичній психології застосовуються абстрагування і конкретизація. Абстрагування - це мислене відволікання будь-якої ознаки, властивості предмета від са-мого предмета чи інших його властивостей або ознак з метою більш глибокого вивчення складних психолого-правових явищ, де застосування технічних засобів, апаратури обмежене чи неможливе. Конкретизація - це застосування теоретичних знань стосовно конкретної ситуації з тим, щоб уточнити, поглибити її розуміння. В психолого-правових дослідженнях все активніше застосовують метод моделювання. Цей метод має велике значення для практичної юридичної психології. Модель - це допоміжний засіб, який в процесі пізнання дає нову інформацію про основний об’єкт вивчення. Моделювання - складний процес через різноманітність і складність самих психолого-правових явищ і процесів, що вивчаються. Однак необхідність застосування цього методу стає все відчутнішою і нагальнішою. В юридичній психології математичний метод дозволяє виразити кількісно різні психологічні вияви чи психолого-правові явища. Емпіричні методи пізнання психолого-правових явищ різноманітні. В юридичній психології в тій чи іншій мірі використовуються всі вказані методи. Спостереження - метод пізнання передбачає цілеспрямовану фіксацію проявів поведінки однієї людини чи групи людей або ж окремих психолого-правових реакцій. Предметом психологічного спостереження виступають лише зовнішні компоненти поведінки чи діяльності, але можуть виступати і ситуації, що виникають в умовах попереднього розслідування, при допиті звинуваченого, в ході бесіди зі свідками, при виконанні роботи засудженими та ін. В юридичній психології розрізняють також неопосередковане і опосередковане спостереження. Опосередковане спостереження полягає у тому, що його результати завжди оформляються документально (наприклад, у висновку психіатричної експертизи чи у висновку психолога). Зафіксовані в документах результати опосередкованого спостереження можуть бути використані як доказовий матеріал, тоді як результати неопосередкованого не можуть бути зафіксовані процесуально. Експеримент обґрунтовано вважається одним із важливих методів в юридичній психології – він дає змогу варіювати фактори, котрі впливають на людину чи групу людей, дає можливість відтворювати психолого-правове явище, що вивчається неодноразово. Методологічною базою експерименту в психолого-правовому дослідженні є концепція соціального детермінізму. Оскільки психічне і соціально-психологічне обумовлено сукупністю факторів, які детермінують конкретне явище, остільки, впливаючи на ці фактори і вивчаючи причинно-наслідкові зв’язки, дослідник може виявити структуру детермінації цього явища і роль окремих факторів. Анкетування як один із найбільш оперативних способів отримання інформації з будь-якої психолого-правової проблеми. Наприклад, анкетний метод досить широко застосовується при вивченні механізму утворення злочинного наміру, а також при дослідженні професіограм слідчого, судді, прокурора, оперативного працівника та ін.
Правова психологія План лекції 1. Основні елементи правової психології. 2. Право та правосвідомість. 3. Функції психології права. Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. Текст лекції Особистість, яка досягла досить високого рівня соціального, морального та інтелектуального розвитку, володіє якостями, що є базисом її правомірної поведінки. Разом з тим, надійні взаємовідносини особистості з правовою системою, що виключають її неправомірну поведінку та забезпечують правильне вирішення нею правових питань, котрі виникають в процесі життєдіяльності - все це вимагає, щоб особа була розвиненою й у правовому розумінні. Тому важливе місце у юридичній психології відводиться правовий психології, правовій ідеологія та правовий поведінці. Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. Правова психологія особистості має свою структуру, яка за формою та змістом тісно переплітається із загальною структурою особистості та її якісними характеристиками. Структуру правової психології особистості складають: спрямованість на правомірну поведінку; правова компетентність; морально-правові компоненти особистості; психофізіологічні властивості. Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності і відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, і включає в себе її правоорієнтаційні рушійні сили: гармонійно розвинені духовні і матеріальні потреби, відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії тощо); високий рівень правової культури - правові погляди, ідеї, переконання, ідеали справедливості, законності, рівності, єдності прав та обов'язків і т. ін.; правомірні цілі, плани, наміри у житті та діяльності за умови повної неприйнятності протиправних. Правова психологія особистості створює імунітет до протиправних намірів та їх конкретизації у будь-яких життєвих намірах та планах. Правові установки, що знаходять вираження у пильній та стійкій увазі та інтересі до правових аспектів життя суспільства, колективу, групи, членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню. Зацікавленість та потреба у правомірній поведінці та сприянні укріпленню законності й правопорядку, в особистій посильній участі у такій роботі, у підтримці правоохоронних органів, у вжитті заходів для дотримання правових норм і правил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні допомоги людям, які зробили помилку та вступили у конфлікт із законом, але зрозуміли хибність своїх поглядів і готові спокутувати провину. Правові мотиви - рушійні сили особистості, виражені в особистісній цінності правомірної поведінки, у відповіді для себе на запитання "заради чого?". Правові мотиви можуть бути декількох різновидів: громадський: усі повинні підтримувати порядок; державний: держава створена щоб підтримувати порядок, вона видає закони, які треба поважати; громадянський: закон визначає свободи, права і обов'язки громадян; колективістський: підтримання законності і порядку - це спільна справа; мотив особистої гідності: не хочу бруднити совість злочинними вчинками; мотив доцільності: діючи за законом, я досягну більше. Як відомо, у реальному житті особа частіше керується не одним, а декількома мотивами. Особистості зі стійкою правомірною поведінкою притаманні мотиви, що знаходяться на верхніх рівнях ієрархії. Правова компетентність забезпечує правильне розуміння юридично значимих ситуацій та прийняття правомірних рішень. Основними компонентами правової компетентності є правова освіченість-обсяг правових знань, необхідний для адекватної правової регуляції своїх вчинків, відносин, прийняття повсякденно-побутових та професійних рішень. У різних членів суспільства така освіченість може коливатися від мінімуму, нижче якого знаходитися небезпечно, до професійної юридичної освіченості, межі досконалості якої не існує. Правові уміння і навички - їх обсяг також визначається місцем даної особи у правовій сфері. Щонайменше, кожен громадянин повинен: володіти навичками правової регуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях (на вулиці, в дорозі, у громадських місцях, в сім'ї, під час відвідування державних установ і т. ін.); вміти вирішувати незначні правові проблеми (звернутися до державних органів за консультацією, оформити юридично значимі документи, вірно діяти у випадках, коли він стає винуватцем чи очевидцем правопорушення, виявляє факти чи речі, що можуть мати юридичне значення). Підготовленість, що сприяє зниженню особистої віктимності: знання, що підвищують особисту обережність, обачність; навички поведінки, що знижують ризик стати жертвою (при потраплянні у небезпечні місця, спілкуванні з підозрілими особами); розвинута спостережливість, зібраність, самовладання, спеціально засвоєні навички самозахисту тощо. Морально-правові компоненти особистості - визначають методи та засоби досягнення цілей. До основних морально-правових компонентів особистості слід віднести: ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю; повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань; цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: "мої права і свободи закінчуються там, де починаються права і свободи іншої людини"; повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім’ї, стосовно інших осіб; неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки;вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів; стійкість до спокус та можливостей, які містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення; високоморальне, вимогливе ставлення до себе, до власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав і обов'язків, обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому; розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, які не дозволяють здійснювати вчинки, що принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги; повагу до правоохоронних органів, їх представників, до безумовного виконання їх вимог та надання допомоги в укріпленні законності і правопорядку. Психофізіологічні якості особистості за умови нормально розвиненої психіки не визначають ні цілі, ні мотиви, ні способи дій особи, але визначають динаміку перебігу психічних процесів. Це знаходить своє вираження у різній силі, рухливості, швидкості, узгодженості, емоційній забарвленості проявів індивідуально-психологічних собливостей. Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Будь-яка функція правової свідомості, - це ідейно-світоглядно та регулятивно здійснена її та чи інша істотна якість та/або властивість. Функція правосвідомості - це, в першу чергу, законодавчо реалізована її певна істотна якість та/або властивість, що презентує той чи інший пріоритетний напрямок впливу її ідейно-світоглядно та нормативно трансформованих якостей та властивостей на правові явища, правову системи та правові процеси як основний. Правосвідомість — це елемент правової системи, поєднаний з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо. Основні функції правосвідомості: когнітивна (пізнавальна, інформаційна) - припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього; правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави; регулююча (настановна) - припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом відповідно до правових дозволів і заборон. Види правової свідомості. За глибиною відображення правової дійсності: буденна - це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів і емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно діючого і бажаного права та правової системи. Професійна - сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання. Наукова - сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно існуючої і бажаної правової системи громадянського суспільства. За ступенем узагальнення: індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда; групова - це правова психологія і правова ідеологія, що характеризує ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства; суспільна - це правосвідомість, що характеризує ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси. Правова культура особистості. План лекції 1. Елементи правової культури. 2. Психологічні аспекти правової культури. 3. Поняття і структура правосвідомості. Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005.
Текст лекції Правова культура особистості – це обумовлений правовою культурою суспільства рівень правової зрілості особистості, який складає основу її правомірної поведінки і стимулюючий в необхідних умовах соціально-правову діяльність. Правова культура особистості складається з двох структуроподібних елементів:інтелектуального; практичного, основою якого є дотримання правових вимог. Перший елемент характеризує знання юридичних норм, правильне розуміння прав та обов'язків, впевненістю в необхідності правових норм. Другий передбачає правильну практичну реалізацію правових знань. Він визначає характер поведінки особистості в правових сферах. Правова культура особистості є важливою передумовою здійснення юридичних прав і свобод, сумлінного ставлення до своїх обов'язків. Перед суспільством, співгромадянами. Важливим елементом правової культури особистості є правосвідомість, яка представляє собою сукупність поглядів, ідей, уявлень, впевненостей, почуттів, які виражають відношення людей, соціальних груп до права, законності, правосуддю, їх уявлення про те, що є правомірним або неправомірним. Концентрованим виразом правосвідомості як форми свідомості є правова ідеологія і правова психологія. Вже сам термін свідчить про зв'язок права і свідомості. Право – основний об'єктивний фактор, який визначає обсяг правосвідомості. Поряд з відображенням правової дійсності правосвідомість виконує роль регулятора поведінки людей. Тобто йому притаманна активна, діюча роль в правовій регламентації людської діяльності на основі відображення і оцінки правових норм в свідомості кожної людини. Знання основних положень діючого закону – це лише один з елементів правової культури, тому що його недостатньо для додержання закону і правомірної поведінки. Самі по собі знання і розуміння права не притримують від правопорушень. Правова культура передбачає звичку дотримуватись закон. Суттєвим елементом правосвідомості і правової культури є впевненість громадян в необхідності права, правової держави, в дотримуванні законності. Правова культура передбачає обов'язкове перетворення правових знань, ідей в особисту переконаність. Правова переконаність здійснює прямий вплив на вольову діяльність людини, на прийняття ними рішень, утримують від протиправних дій. Правове переконання в справедливості правових норм в масовий правосвідомості створює стан нетерпимості до правопорушень, дозволяє критично оцінювати власну поведінку і поведінку інших громадян. Правова впевненість спонукає людей до соціально-правової активності, яка є ведучим показником правової культури людини. Правова культура – необхідна умова формування моральних якостей людини. Знання і розуміння сутності і соціального призначення права, правосуддя, законності, правової відповідальності, впевненості в необхідності дотримання норм права допомагають ствердженню в свідомості людини основних принципів людської моралі. Правова культура проявляється, в першу чергу, в діях людини, його поглядах та судженнях. Під правовою психологією прийнято розуміти систему звичок, почуттів, настроїв людини по відношенню до права і правових явищ. Державна незалежність, яку здобула Україна, перехід від тоталітарного режиму до демократизму, процес національного відродження потребують і відповідного виховання громадянина нової держави, який би добре знав основи правової культури, дотримувався правових законів. Питання про правову освіту актуальне у зв'язку з необхідністю:
Приниження ролі закону, правовий нігілізм, недосконалість системи права і законодавства посилили критичне ставлення в оцінці самого права, породили невдоволеність законодавством збоку значної частини людей. Для розвитку демократії і дійсно правового суспільства необхідна правова грамотність населення. Необхідно сприяти виробленню у членів суспільства нового правового мислення, сприяти формуванню значно більш високого, ніж маємо зараз, рівня правової культури і правосвідомості студентів. Потрібно підкреслити, що правова культура є складовою частиною культури всього суспільства та особистості. Особливе значення формування правової культури придбає в умовах створення правової держави, тому що без правової культури неможливо здійснити правову реформу, забезпечити нормальну життєдіяльність суспільства, особистості. Правова культура представляє собою знання найбільш необхідного законодавства, вміння правильно розуміти і використовувати його на практиці, нетерпимість до любих порушень законності. Поняття і структура правосвідомості. Правосвідомість — одна із форм суспільної свідомості. Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну. Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості: суспільної; групової; індивідуальної. В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави. Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом. Ключовий пункт правосвідомості - усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін. Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов. Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення. Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів. Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта. Виникнення правової установки припускає: поінформованість про норму права; розуміння її змісту; оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права; ставлення до прав інших осіб; емоційне переживання з приводу функціонування норми права; готовність до дії. Правова настанова — суб'єктивний регулятор поведінки. Поняття, ознаки і види правової поведінки. Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки. Правова поведінка — це форма вияву свободи особи. Правова поведінка має такі ознаки:
Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними до права, такими, що не потребують якого-небудь правового виправдання. Правова поведінка складається з елементів - правових вчинків. Елементи правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової поведінки. За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:
Отже, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).
Психологія правопорушення та особи правопорушника. План лекції 1. Психологічна структура злочинної поведінки. 2. Причини протиправної поведінки. 3. Суб'єктивні причини злочинної поведінки. Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005. Текст лекції Юридична психологія вивчає психологічний механізм правопорушень (злочинів) і психологію правопорушників (злочинців), проблеми утворення, структури, функціонування і розподілу злочинних груп$ з'ясовує ті психічні закономірності, які проявляються в процесі формування злочинної установки особистості, у ході утворення злочинного наміру, підготовки і здійснення злочину; досліджує особистість злочинця, структуру і психологічні особливості злочинних груп. Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися в неї у процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми. Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальних груп або нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування - важлива умова його виправлення. Поняття злочинної поведінки та механізми її формування. Питання про правові якості людини звичайно концентрується на співвіднесенні поведінки і правової свідомості індивіда, але при цьому слід вважати, що: незнання закону не звільняє від відповідальності, а його знання часто не є перепоною для правопорушення; аконослухняна поведінка забезпечується моральними нормами особистості та її найближчого середовища, соціоконтроль якого особа сприймає як стримуюче начало, а норми - як свої власні. Елементарною ланкою поведінки є вчинок - одинична цілеспрямована дія, взята у нерозривій єдності суб'єктивних спонукань і соціально значимих наслідків. Злочин - вольовий акт поведінки, що знаходиться під контролем свідомості: вибірковість поведінки стає основою кримінальної відповідальності за його вчинення. Відповідно до ст. 11 Кримінального кодексу України злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Кримінально-правове поняття злочину визначається двома основними категоріями - суспільної небезпеки і протиправності. Усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого чи можливість такого усвідомлення, поряд з протиправністю, відрізняє злочинну поведінку від законослухняної. У кримінології в предмет вивчення злочину включаються, поряд з іншими аспектами, і психологічні. Ряд авторів (В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва) виділяють три основних етапи механізму злочинної поведінки: 1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. На першому етапі злочину формуються його психологічні причини - спонукальні засади (мотиви). Безпосередньою причиною виникнення мотиву звичайно виступає привід - об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину (образа, сварка, насильство тощо). Приводи можуть бути типовими чи нетиповими, суттєвими чи незначними. Мотив слід відрізняти від наміру - мисленого образу дії, яку особа прагне чи вирішила здійснити: при одному й тому ж намірі вчинок реалізується через різні мотиви, а сам мотив не визначає змісту намірів та дій, спрямованих на його задоволення. Викривлення потреб чи інших спонукань і усвідомлене прагнення діяти так або інакше здійснюється під контролем свідомості суб'єкта та є похідною від його соціальних властивостей, які складають ядро особистості. Саме вони визначають зміст будь-якої форми діяльності та поведінських проявів соціальної (антисоціальної) активності на всіх її етапах. На другому етапі розвитку злочинної поведінки - цілепокладанні - різноманітні спонуки і почуття особистості оформляються у свідомості суб'єкта у вигляді ідеальних прагнень до певної мети. Мета - форма реалізації мотиву, яка втілюється у діях і результатах; взаємозв'язок мотивів і цілей дій - основа змісту зазначеного етапу злочину, що завершується прийняттям рішення діяти. Прийняття рішення - психологічний процес вибору найбільш бажаного варіанту злочинної поведінки; воно безпосередньо зв'язане з вибірковістю поведінки. У рішенні знаходять відображення всі об'єктивні і суб'єктивні чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому) і модель майбутнього злочину, його можливі наслідки не лише як результат, але й як можливість покарання за його вчинення. До можливості покарання кожен із винних ставиться по-різному: один прагне його уникнути, інший - ігнорує, третій - не задумується. Структура процесу прийняття рішення: підготовчий - переробка інформації і осмислення варіантів наступних дій (бездіяльності), можливих наслідків; основний - вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій; контрольний — оцінка рішення із позицій необхідності і доцільності, можлива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийняття нового рішення, у тому числі — відстрочення задуманого та добровільна відмова від здійснення злочинного умислу; заключний (операціональний) — реалізація прийнятого рішення, безпосереднє вчинення злочину. На поведінку у момент здійснення злочину вирішальним чином може впливати ситуація: оцінивши її, злочинець нерідко змінює план дій, час, місце та ін., відкладає злочин, відмовляється від його продовження чи планує інший. Найбільш простим варіантом злочину є дія, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним — злочин, що складається із двох дій, що привели до одного чи кількох наслідків, чи низки дій, об'єднаних єдиним умислом, спрямованих до єдиної мети. Причини злочинної поведінки. З'ясування причин злочинної поведінки дозволяє значно краще пізнати причини злочинності, дає можливість робити широкі соціальні узагальнення, визначати ті загальносоціальні явища та процеси, які раніше не звертали на себе належної уваги в першу чергу через недостатнє вивчення факторів, які породжують окремі злочини. Соціальні фактори, які породжують злочинність, в кожному окремому випадку визначають злочинну поведінку наступним чином: несприятливі умови для формування особистості в сім'ї, школі, інших учбових або трудових колективах, неформальному спілкуванні; зовнішні умови, які можуть сприяти такій поведінці. Наявність суб'єктивної причини злочинної поведінки, яка об'єктивно існує і соціально обумовлена. Тут видно переростання зовнішньо соціального у внутрішньо суб'єктивне. Перехід від загальносоціального до індивідуального стається по соціально-психологічним каналам і механізмам, т. б. шляхом спілкування між людьми. При вивченні окремих категорій злочинців велика увага приділяється насильницькому типу злочинця (хуліган, ґвалтівник, убивця). Загальні риси насильницьких злочинців: егоїзм, що нерідко переходить в егоцентризм, при якому вся поведінка особи підкоряється лише її інтересам, бажанням і потягам; примітивно-анархічна позиція: "що хочу, те і роблю"; тісно пов'язана з егоїзмом (а нерідко і прямо ним обумовлена) зневага до інтересів і думок окремих членів суспільства, у тому числі навіть найближчих цій людині; відсутність здатності і бажання поставити себе на місце потерпілого; афективний характер поведінки, при якій бажання, що виникають реалізуються злочинним шляхом. До основних характерних рис насильницького типу злочинця відносять: дефектність соціальної ідентифікації, емоційну тупість, імпульсивну агресивність. Насильницькі злочини пов'язани з агресією, яка спрямована на заподіяння фізичної чи психічної шкоди іншої людині. В основі кримінальної агресії - ворожнеча і прагнення руйнування. Вона посягає на найважливіші людські блага — життя, здоров'я, честь, гідність, права людини. Для насильницьких злочинців характерний низький рівень загальної культури й освіченості. Розрізняють випадкових злочинців і стійкий ("злісний") тип насильницького злочинця. Для злісного типу характерна агресивна спрямованість особистості, прагнення вирішити конфлікт за допомогою фізичної сили, жорстокості. Особливий тип насильницького злочинця - вбивця. Існують різні типи вбивць: "випадкові" вбивці, сексуальні вбивці, вбивці-хулігани, вбивці-терористи, вбивці-найманці (кілери) та ін. Специфіка сексуальних убивств полягає у необхідності урахування сексопатологічних даних. Сексуальні вбивства вчиняють чоловіки, вік яких складає: неповнолітні - 9 %, 18-30 років - 56 %, 30-50 років - 30 % , більше 50 років лише 5 %. Психологія вбивства на замовлення характеризується складним ланцюгом взаємодій: замовник- виконавець, або замовник-посередник-виконавець, замовник-кілька посередників- виконавець. Є різні типи кілерів: дилетанти і професіонали. Специфічною є особистість хулігана, серед яких більшість молоді люди, які діють, як правило, групами. Хуліган прагне продемонструвати владу, відчуває насолоду від безкарності, прояву самоствердження. Майже всі прояви хуліганства відбуваються у стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного збудження. Широке коло осіб охоплює корисливий тип злочинця: злодії, розкрадачі, шахраї та ін. Оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, потрібно виявити домінуючі спонукання та узагальнені способи її життєдіяльності, які утворюють загальну схему її поведінки та стратегію життєдіяльності. Причини злочинної поведінки закладені в особистості злочинця, для того, щоб їх зрозуміти, необхідно вивчити цю особистість, виявити ті зовнішні по відношенню до неї соціальні явища та процеси, які сформували її криміногенні риси. Саму ж злочинну поведінку потрібно вивчати не тільки для її запобігання чи присікання, але й для розуміння її причин. Можливо було б уникнути багатьох помилок, якби практичні органи — попереднього слідства, суд, установи, в яких відбувають покарання, — в центр уваги та професійних зусиль завжди ставили особистість, а не тільки умови її життя, той чи інший вплив не неї. В особистісній структурі злочинця як типа особистості містяться елементи, які є психологічними передумовами злочинної поведінки. У духовному світі злочинця на свідомому та підсвідомому рівнях виявляються такі особливості, які формують мотиви злочинів та приводять до їх реалізації. Любий злочин не є випадковим по відношенню до особистості того, хто його скоює: в своїй основі він підготовлений всім розвитком її соціальних та психологічних властивостей.
Психологічні аспекти правоохоронної діяльності. План лекції 1Зміст правоохоронної діяльності. 2. Психологія правоохоронної діяльності. 3. Психологічна безпека правоохоронної діяльності.
Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005. Текст лекції Правоохоронна діяльність здійснюється спеціальними органами, які мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави. Основні завдання цієї діяльності полягають у захисті прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню правопорядку і законності, захисті прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. До правоохоронних органів України належать: Прокуратура; Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Департамент з охорони державного кордону; Департамент з виконання покарань; Державна податкова служба та ін. Ефективність правоохоронної діяльності має наступні характеристики: продуктивність, яка виражається в результатах діяльності; швидкість, що відображає чіткість і організованість дій; темп діяльності протягом фіксованої часу; обсяг реалізованих дій, необхідних для успішного виконання завдань; стабільність та успішність виконання завдань протягом тривалого часу; збереження результативності діяльності. Екстремальний характер правоохоронної діяльності носить напружений і відповідальний характер, обумовлений виконанням великого обсягу складної роботи в умовах дефіциту інформації і часу, активної протидії з боку правопорушників, які нерідко ігнорують правові норми. Нервово-психічні перевантаження поглиблюються нерегулярною зміною умов праці, порушенням звичного режиму добової життєдіяльності, вимушеним відмовою від відпочинку, що може призвести до розвитку стійких станів психічної напруженості, надлишкової фрустрації, появі невротичних реакцій, психосоматичних функціональних розладів і різних захворювань на цьому ґрунті. Психологія діяльності працівників правоохоронних органів. Виходячи із законодавчо визначених завдань діяльності правоохоронних органів, можна виділити наступні її різновиди: профілактичну; оперативно-розшукову; дізнання та розслідування злочинів; з охорони громадського порядку і безпеки; охорону; судочинство; пенітенціарну діяльність та ін. Профілактична діяльність. Основною метою профілактичної діяльності працівників правоохоронних органів є запобігання правопорушень, злочинів та надзвичайних подій. Практично, профілактична діяльність є складовою частиною роботи будь-якого співробітника органів правопорядку. За своїм обсягом та пріоритетності цей вид діяльності більш характерний для дільничних інспекторів міліції, працівників підрозділів по профілактиці правопорушень неповнолітніх та деяких інших категорій працівників правоохоронних органів. Профілактична діяльність будується активному спілкуванні з населенням, представниками органів місцевої влади, посадовими особами, що пред'являє особливі вимоги до комунікативними якостями та педагогічним здібностям працівників, точному дотриманню законних прав громадян і правових актів. Професіограма та психограма дільничного інспектора міліції показує, що професійно важливими є наступні психологічні якості: професійна спостережливість; врівноваженість та самовладання; здатність розташовувати до себе людей, викликати у них довіру; ; уміння відстоювати свою точку зору; вміння аналізувати та робити висновки; здатність до швидкого встановлення психологічного контакту з людьми. Оперативно-розшукова діяльність. Ця діяльність є основною для більшості правоохоронних органів (карний розшук, підрозділи по боротьбі з економічними злочинами та організованою злочинністю, служба по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, оперативно-пошукові підрозділи МВС; оперативні підрозділи СБУ, податкової міліції і деяких інших служб). Для більшості працівників цих служб оперативно-розшукова діяльність є основною. Виконання оперативним складом своїх службових обов'язків вимагає наявності важливих професійних та психологічних якостей і умінь: здатність вирішувати професійні завдання в ситуаціях, що супроводжуються високим ступенем особистого ризику і небезпеки для життя; готовність до силового (включаючи вогневе) єдиноборства зі злочинцями; підвищена відповідальність за свої дії; здатність до інтенсивної міжособистісної комунікації з асоціальними і кримінальними особами; висока психофізіологічна витривалість, пов'язана з відсутністю фіксованого робочого часу; здатність витримувати тривалу емоційну напругу, тривожні стани, почуття страху, невизначеності, неможливості поділитися своїми сумнівами з близькими і т.д.; постійна інтелектуальна активність; здатність до рольового перевтілення, уміння видавати себе за інших людей, мистецьки грати ролі різних соціальних і професійних типів; мовна винахідливість, уміння швидко і вірогідно пояснити критичну ситуацію іншому, приховуючи при цьому щирі наміри. Значна виразність таких якостей, як відкрита агресивність, аутоагресія, імпульсивність, депресивні і психосоматичні форми реагування у важких ситуаціях, соціальна відчуженість, перевага гальмових процесів над процесами збудження в нервовій системі, можуть проявитися як "синдром професійної непридатності" до оперативно-розшукової діяльності. Діяльність слідства та дізнання. Цей вид діяльності є основним для органів слідства, дізнання та експертів-криміналістів. Зміст вимагає знання тактики і методики розкриття і розслідування конкретних злочинів, прийомів проведення окремих слідчих дій, способів встановлення психологічного контакту з іншими людьми і т.п. Велике значення набуває інтелектуальна діяльність, творчість при висуванні версій розкриття злочинів та їх кваліфікованого відпрацювання. У професіограми та психограми слідчого часто виділяють кілька груп професійно важливих якостей, що визначають успішність роботи: мотиваційно-ціннісні особливості; пізнавальні якості (інтелект; творче мислення; спостережливість; інтуїція; гарна пам'ять); комунікативні якості (уміння встановлювати психологічний контакт, організаторських якості тощо); інші особистісні особливості (адекватна самооцінка, самостійність і незалежність; відповідальність; самоповага та ін.). Охорона громадського порядку і безпека. Цей вид правоохоронної діяльності є провідним для патрульно-постової служби міліціі, дорожньо-патрульної служби ДАІ та ін. Загальною характеристикою в цій діяльності є цілеспрямоване спостереження та запобігання правопорушень у громадських місцях, дотримання Правил дорожнього руху та ін. Для цього співробітники поліції мають владні повноваження щодо впливу на протиправну поведінку громадян у вигляді попередження про необхідність припинення порушення громадського порядку або примусу шляхом складання протоколу про адміністративне правопорушення, накладення штрафу, затримання правопорушників та доставляння їх до РВВС або спец приймальника. Важливими особистими якостями є наступні: наявність певного життєвого та професіонального досвіду; інтерес до людини, її переживань, здатність до ємпатії; впевненість у собі та здатність до протидії правопорушнику; відмінна спортивна підготовка; та е володіння табельною зброєю; спостережливість; мотивація досягнень; оперативність у прийнятті рішень; вимогливість; контроль над агресивністю та ін. Психологічна безпека у професійній діяльності персоналу правоохоронних органів. Існує об'єктивна необхідність вивчення шляхів збереження психічного і фізичного здоров'я працівників не тільки в умовах нормованих (штатних) параметрів процесів, властивостей і вимог професійної діяльності, але й в умовах непередбачуваності та екстремальності останньої. При цьому вочевидь психологічна безпека має реалізовуватися як на корпоративному (спеціалізована підготовка персоналу, матеріально-технічне забезпечення тощо), так і індивідуальному (набуття знань, практичних умінь та навичок) рівнях. Особливо значення ці питання набувають в діяльності органів правопорядку. Так, на умови службової діяльності працівників правоохоронних органів впливає ряд специфічних, вже суто професійних чинників. В першу чергу до них відносяться значні фізичні та психічні навантаження, підвищена відповідальність та екстремальність діяльності, що пов’язана із затриманням злочинців, звільненням заручників, застосуванням зброї, забезпеченням правопорядку у випадках масових заходів, стихійних лих і надзвичайних ситуацій. Узагальнені результати комплексних досліджень психологів МВС України свідчать, що у оперативно-службовій діяльності до основних соціально-психологічних чинників ризику для життя та здоров’я слід віднести наступні:
Специфічні чинники оперативно-службової діяльності персоналу правоохоронних органів призводять до зниження функціональних резервів організму, аж до повного їх виснаження, породжують негативні емоції, перенапруження фізичних і психічних функцій, виникнення тривожності, нервово-психічної нестійкості, психічних розладів та соматичних захворювань; суттєво підвищують ризик травматизму та загибелі серед особового складу. Очевидно, що у будь-якому випадку, в будь-якій ситуації того чи іншого характеру прийняття остаточного рішення і варіантів відповідних дій – це похідні виключно психологічної сфери людини. То ж у контексті безпечності-небезпечності поведінки людини, її дій і вчинків при вирішенні конфліктів ситуативного характеру первісну захисну функцію виконує також психологічний захист, але дещо відмінний від внутрішньо-особистісного, оскільки «спрацьовує» вже на основі адекватного сприйняття, усвідомлення, оцінки, формування свідомої мети, створення програми відповідних дій. Важливу роль повинен відігравати професійний добір майбутніх правоохоронців. Кандидати, які готуються до служби у правоохоронних органах, повинні мати:
Все це зумовлює потребу не тільки подальшого вивчення власне психологічних аспектів безпеки професійної діяльності та професійної захищеності працівників органів правопорядку у штатних і екстремальних ситуаціях. Розробки та практичного застосування сучасних психологічних технологій роботи з персоналом.
Психологія слідчих дій. План лекції 1. Психологія огляду місця події. 2. Психологічні аспекти обшуку та вилучення. 3. Психологія впізнання. Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005.
Текст лекції Слідчі дії - це цілеспрямований процес збору і перевірки доказів, які здійснюється слідчим відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України. Залежно від конкретних обставин справи здійснюються певні слідчі дії, серед них першочерговими є огляд місця події, обшук і вилучення, затримання підозрюваного (обвинуваченого), допит, пред’явлення до впізнання, відтворення обстановки і обставин події. Психологія огляду місця події. Огляд місця події - це процес збирання інформації про злочинну дію на місці вчинення за допомогою активного сприйняття, аналізу та синтезу наявних предметів, об’єктів і явищ. Метою огляду місця події є виявлення і безпосереднє використання матеріальних об’єктів, їхніх ознак і взаємозв’язків, які мають суттєве значення для розслідування події. Сприйняття обставин місця події дає можливість слідчому уявити картину події, на основі отриманої емпіричної бази висунути версії та організувати проведення інших слідчих дій. З психологічної точки зору огляд місця події включає в себе емпіричне спостереження, активну розумову діяльність (провідними розумовими операціями є порівняння, аналіз і синтез, конкретизація та абстрагування). Огляду місця події притаманні: невизначеність слідчої інформації; публічність слідчих дій; невідкладний характер; узгодженість дій оперативної групи; перевантаження оперативної пам’яті слідчого і висока психологічна напруженість. Названі характерні риси огляду місця події свідчать про те, що дана слідча дія є активним пізнавально-інтелектуальним процесом. Слідчий повинен прагнути того, щоб огляд місця події був точним, повним, об’єктивним і цілеспрямованим. Подія злочину складає певну систему слідів, які існують у просторі та часі. Успіх огляду місця події багато в чому залежить від професійного і життєвого досвіду слідчого, його знань такої важливої риси, як криміналістична спостережливість. Криміналістична спостережливість проявляється в умінні помічати характерні, але малопомітні і незначні особливості обстановки, людей, предметів і змін, що з ними відбулися, які мають або можуть мати значення для вирішення завдань слідства. При огляді місця події слідчий не повинен обмежувати себе пошуком слідів, які відповідають його версії, необхідно шукати і вивчати кожен факт, піддаючи сумніву ознаки спостереження. Це дає можливість отримати певні відомості, в тому числі і про особливості злочинця. Досить часто слідчий стикається на місці пригоди з маскуванням злочину, що скоюється злочинцем, а в окремих випадках і потерпілим. Психологічною основою маскування злочину є вчинення їх в умовах дефіциту часу, тому самі дії відрізняються неповнотою, недбалістю і т.д. Існують різноманітні способи маскування злочину: злочинець прагне змінити свою зовнішність і приховати сліди злочину; фальсифікація передбачає створення удаваних слідів, щоб спрямувати слідство на хибний шлях; інсценування - являє собою комбінацію маскування і фальсифікації для штучного створення певної ситуації; утаювання і знищення доказової інформації. Маскування, фальсифікація та інсценування здебільшого можуть бути розпізнані. Версія про інсценування може бути висунута слідчим на підставі характерних особливостей психології поведінки злочинця при маскуванні злочину. Огляд місця події є слідчою дією з цілком конкретного виду злочину. Аналітична діяльність слідчого залежатиме від виду злочину. Вона повинна бути спрямована на виявлення тих слідів злочину, які властиві цьому виду злочину. Таким чином, психологія місця пригоди - це професійне спостереження як навмисне, вибіркове і цілеспрямоване виявлення і збирання інформації; розумова діяльність слідчого, яка полягає в аналізі емпіричних даних як юридично значущих фактів в їх синтезі; реконструкція досліджуваної події за її окремими проявами. Успіх огляду місця події значною мірою залежить від таких психологічних якостей слідчого, як його спостережливість, знання індивідуально-психологічних особливостей осіб, які належать до кримінального світу, професійний та життєвий досвід, рівень розвитку мислення й уяви, а також інтуїції. Психологія обшуку і вилучення. Одним із основних елементів слідчої дії є обшук. Обшук - це відшукування свідомо схованих предметів і документів, що мають доказове значення для розкриття злочину. При обшуку відома мета, але наявна невизначеність шляхів установлення місця знаходження предметів і документів, які цікавлять слідство. Відзначимо найважливіші психологічні аспекти: примусовий характер обшуку; пошук схованих матеріальних предметів здійснюється в умовах безпосередньої взаємодії суперечних сторін; кожна сторона прагне якомога краще пізнати стратегію і тактику поведінки іншої сторони; кожна сторона своєю поведінкою намагається вплинути на поведінку і дії іншої сторони; у поведінці особи, у якої проводять обшук, інтенсивно функціонують захисні механізми. Тому в процесі обшуку необхідна професійна спостережливість. Страх перед вилученням створює в свідомості обшукуваної особи душевне хвилювання, стан афекту. В основі афекту лежить переживання людиною стану внутрішнього конфлікту, який викликаний суперечністю між вимогами, які до неї ставляться, і можливостями виконання цих вимог. Для стану афекту характерним є звуження свідомості, при якому увага людини повністю поглинається обставинами, що викликали стан афекту. Найбільше корисної інформації дають спостереження за поведінкою особи. У зв’язку з цим слідчому необхідно знати основні психологічні закономірності в конфліктній ситуації обшуку. Велике значення має поведінка самого слідчого та інших осіб, які беруть участь в обшуку. Витримка, самовладання та емоційна стійкість впливають не тільки на власну увагу, зосередженість, а й на поведінку обшукуваної особи. Для забезпечення високої пошукової активності доцільно не приступати до огляду нового об’єкта до повного огляду попереднього. Складним питанням проведення обшуку є встановлення мовного контакту з особою, яку обшукують: Слухаючи ії відповіді, слідчий одночасно спостерігає за її станом. Словниковий подразник посилює процеси емоційного збудження, міняє тембр голосу, манеру розмови, ускладнює контроль за поведінкою та психофізіологічними реакціями. Успіхові обшуку сприяє знання способів скоєння злочину, засобів злочину, предметів, які мають відношення до злочину, і рівень володіння слідчим пошуковими прийомами. Складна психологічна атмосфера обшуку, серйозні несприятливі наслідки для особи, яку обшукують, можуть підштовхнути її або інших зацікавлених осіб до застосування не тільки хитрощів і провокацій, а й сили. Ось чому особистий обшук з метою вилучення зброї одним із необхідних засобів гарантії безпеки учасників обшуку і всіх присутніх осіб, який проводиться перед початком слідчих дій. Цілеспрямованість і правильна організація спільних дій оперативної групи, стриманість і настійливість у діях кожного учасника цієї групи — складові успіху при проведенні обшуку. Виїмка – вилучення в окремих громадян, а також підприємств, установ і організацій предметів і документів, необхідних для кримінальної справи. Як слідча дія вона багато в чому подібна до обшуку, але в той же час має свої психологічні особливості. Відзначимо деякі з них: при вилученні немає необхідності в пошукових діях, бо воно здійснюється щодо конкретних, заздалегідь відомих об’єктів, коли точно відомо, де і у кого вони знаходяться; як правило, вилучення проводиться за добровільною згодою осіб, у разі опору вилучення може бути проведено примусово; основні психологічні прийоми впливу при вилученні — навіювання і переконання; конфліктна ситуація, яка виникає при вилученні, має інше, більш м’яке психологічне забарвлення; найчастіше вилучення предметів і документів проводиться в закладах і організаціях. Психологія впізнання. З психологічної точки зору, впізнання — це процес, при якому особа сприймає пред’явлені їй об’єкти, зіставляє, порівнює їх з уявними образами об’єктів, які сприйняті нею раніше, і на основі цього доходить висновку про їхню тотожність, схожість чи відмінність. Упізнання здійснюється на підставі перцептивного порівняння образу поточного сприйняття з образом, який зберігається в пам’яті. Об’єктами впізнання можуть бути люди, трупи і частини трупів, тварини, різноманітні предмети, документи, приміщення, ділянки місцевості та ін. Сам процес упізнання здійснюється безпосереднім пред’явленням натураль-них об’єктів чи їхніх зображень. Суб’єктами впізнання виступають свідки, потерпілі, підозрювані та обвинувачені. З позиції змісту впізнання виділяють дві стадії: підготовча та основна. Підготовча. На цій стадії проходить попередній допит про обставини, при яких ті, що впізнавали, раніше сприймали певне облич-чя чи предмет, з’ясовуються основні прикмети, особливості об’єкта впізнання. Важливо при цьому враховувати психофізіологічні особливості особи, яка впізнає, її психічний стан у момент сприй-няття об’єкта, місце, час, умови спостереження об’єкта, який впізнається, а також ступінь її зацікавленості в результатах справи. При підготовці до впізнання людей, особі, що впізнає, ставлять запитання за системою “словесного портрета”. Основна - це процес впізнання. Впізнання може бути симультанним - це впізнання відразу, в результаті миттєвого збігу образу людини (предмета), що знаходиться в пам’яті особи, яка впізнає, і об’єкта, який їй пред’явлений для впізнання. Впізнання може бути сукцесивним - впізнання проходить поступово, шляхом мисленого порівняння, відбору, зіставлення ознак об’єкта, відбитих в пам’яті і які сприймаються у процесі впізнання. Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України впізнання проводиться у присутності не менше трьох чоловік. Психологічно важливо, щоб особи, які пред’являються до впізнання, суттєво не відрізнялися одна від одної за віком, ростом, статурою, формою окремих частин обличчя, кольору волосся і зачіскою. Особа, яку впізнають, має право зайняти будь-яке місце в групі осіб, які будуть пред’являтися до впізнання. Свою специфіку має впізнання предметів - знарядь і засобів трудової діяльності, побутового вжитку, предметів безпосереднього оточення людини та його особистих речей. Найбільш загальною побутовою ознакою предметів є їхня форма, контур. Сприйняття предметів також цілком індивідуальне, що пов’язане з психологічними особливостями особи, яка сприймає. Не виключено, що сприйняття може супроводжуватися ілюзіями (наприклад, ефект іррадіації призводить до перебільшення розмірів світлих і добре освітлених предметів). У процесі впізнання слідчий повинен контролювати свою поведінку (рухи, позу, міміку та ін.) і мову, щоб дотриматися процесуальних правил упізнання і виключити можливість будь-якого психологічного тиску на учасників цієї слідчої дії. Особливо необхідно проявити такт при впізнанні трупа, враховуючи те, що особами, які впізнають, є частіше за все рідні та близькі. Під час підготовки та проведення процесуальних дій (впізнання та ін.) в діях слідчого повинні проявлятися наступні професійно важливі якості:
Судово-психологічна та судово-психіатрична експертизи. План лекції 1.Предмет та види судової експертизи. 2. Функції та завдання судово-психологічної експертизи.Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 4.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005. Текст лекції Сучасна теорія кримінального процесу визначає головну форму застосування спеціальних знань – судову експертизу, яка здійснюється в межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства. Тому особливу увагу слід приділити таким видам судової експертизи, як судово-психологічна та судово-психіатрична експертизи.Використання досягнень психології у сфері доказування певний, досить тривалий час знаходились поза увагою науки кримінально-процесуального права. Підготовленість юристів в області психології безумовно зростає, але все ж таки відстає від сучасної потреби. Безумовно, висококваліфікована підготовленість однієї людини одночасно у двох доволі складних самостійних та дуже об’ємних по інформативності сферах – психології та юриспруденції – практично неможлива, так і необхідність у цьому відсутня. Сьогодні вважається, що основним предметом судово-психологічної експертизи є питання про діяльність осіб, індивідуально-психологічні особливості яких не виходять за межі норми (особливості сприйняття певних явищ за даних умов, здатність адекватно їх оцінювати, особливості реагування на екстремальні ситуації тощо). До предметної сфери можна віднести і питання про особливості перебігу психологічних процесів у психічно здорових осіб, встановлення даних про пізнавальну діяльність, про психічні стани, про якості особистості. Таке визначення сформувалось у відповідь на твердження, що психічна діяльність людини відображає об’єктивну реальність, однак в силу тих чи інших обставин (вік, стан здоров’я) цей процес може мати певні відхилення. Основним предметом судово-психологічної експертизи є визначення здатності певних суб’єктів кримінального процесу, покази яких використовуються як доказ, правильно сприймати явища дійсності і давати про них свідчення. В отриманні за допомогою спеціальних психологічних знань та методів їх застосування нових фактичних даних, які дозволять досить точно оцінити особливості психічної діяльності обвинуваченого, свідка або потерпілої особи полягає головна функція судово-психологічної експертизи. Головні завдання психологічної експертизи конкретизуються в залежності від виду експертизи та від об’єкта дослідження. Так, А.О. Екменчі відносив до завдань питання наступного характеру:
Інший фахівець - Ю.М.Грошовий до завдань судово-психологічної експертизи відносить тривалість та важкість сильного душевного хвилювання, дослідження специфіки тривалого та інтенсивного впливу несприятливих чинників на людину та прояв їх у змінах його функцій (фізіологічних та психологічних), а також з’ясування відсталості в розумовому розвитку неповнолітнього обвинуваченого в наслідок впливу несприятливих зовнішніх чинників, з’ясування суб’єктивної можливості неповнолітнього правильно оцінювати та сприймати обставини, які мають значення для справи. На підставі дослідженого матеріалу можна конкретизувати основні та найбільш важливі завдання судово-психологічної експертизи:
Основним принципом судово-психологічної експертизи є спрямованість дослідження для встановлення змісту та структури індивідуальної свідомості людини в момент скоєння конкретних вчинків та відображення явищ дійсності. Сьогодні, всебічне розслідування кримінальних справ та подальший їх судовий розгляд повинен включати аналіз психічних механізмів поведінки особи, та ступеню усвідомленості її. Саме судово-психологічна експертиза є однією із складових фундаменту впровадження нових наукових досягнень. Судово-психологічна експертиза являє собою унікальний засіб отримання доказової інформації, сприятливий встановленню істини. Судово-психологічна експертиза є одним з нових видів дослідження питань застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Через це багато положень даного виду експертизи лотребують серйозного аналізу науковців та юристів-практиків. Нині існує гостра необхідність у чіткому розмежуванні компетенції експертів-психологів та експертів-психіатрів. При розслідуванні тяжких злочинів проти особи, у разі сумніву щодо психічного здоров'я обвинувачених слідчий або суд призначають психіатричну експертизу. Однією з підстав для сумніву щодо психічної повноцінності обвинуваченого найчастіше може бути відсутність зрозумілих приводів та мотивів злочину, а також особлива жорстокість його вчинення. Існує думка, що при скоєнні вбивства проведення психіатричної експертизи є обов'язковим з того міркування, що характер вбивства і пов'язані з його вчиненням дії злочинця часто виходять за межі звичайних уявлень про психічно нормальну людину. Найпоширеніший вид судово-психіатричної експертизи осіб, які знаходяться під слідством, — вирішення питань про осудність або неосудність особи. У відповідності з основними положеннями кримінального права України відповідальність за вчинення злочину несуть особи, які є осудними. Осудність, таким чином, є передумовою вини. Хворобливі розлади вищої нервової діяльності, що полягають у конкретних клінічних ознаках — симптомах психічних захворювань, можуть призводити до порушень складних соціальних взаємовідносин хворого, патологічних порушень його поведінки, наслідком чого і є суспільне небезпечні діяння. У той же час ці хворобливі явища позбавляють людину можливості свідомо ставитись до своїх вчинків, регулювати їх і тому виключають її осудність. Таким чином, поняття «неосудність» як негативне щодо терміна «осудність» визначає сукупність умов, викликаних хворобою, які виключають кримінальну відповідальність особи внаслідок порушень її психічної діяльності. Умови неосудності, якими керується суд і щодо котрих повинні давати висновки експерти-психологи або експерти-психіатри, встановлені законом і виражені в так званій формулі неосудності. Вона наведена у Статті 19 Кримінального кодексу України (Осудність): 1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. 2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. 3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню. Та у Статті 20. Обмежена осудність:1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. 2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Згідно п.3 статті 76 Кримінально-процесуального кодексу України «Обов’язкове призначення експертизи» експертиза призначається обов’язково для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності.Стаття 204 КПК передбачає визначення психічного стану обвинуваченого: «Коли в справі є дані, які дають підстави вважати, що обвинувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у неосудному або обмежено осудному стані, а також, коли він вчинив злочин в осудному стані, але після вчинення злочину захворів психічною хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, слідчий для визначення психічного стану обвинуваченого призначає судовопсихіатричну експертизу».У випадках осудності експерти-психіатри (частіш за все це комісія) приходять до висновку: «Громадянин Е. міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. Діяння, що йому інкримінується, вчинив поза будь-яким тимчасовим розладом психічної діяльності, в стані, під час якого міг усвідомлювати свої дії і керувати ними». Саме така відповідь експерта-психіатра констатує осудність, тобто передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності. Однак закон передбачає обставини, що пом'якшують вину осудної особи, яка скоїла тяжкий злочин проти іншої особи, наприклад, вбивство. Ці обставини викладені в ряді статей Кримінального кодексу України, а саме: Стаття 66. Обставини, які пом’якшують покарання.1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються: 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання.9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; Під дану формулу підпадає психічний стан фізіологічного афекту (від лат. affektus — душевне хвилювання, пристрасть) — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкими змінами важливих для суб'єкта життєвих обставин і супроводжуваний яскраво вираженими руховими проявами. Вирішення слідством та судом питання про наявність у осіб стану фізіологічного афекту в момент вчинення злочину не можливе без застосування спеціальних знань у галузі психології. Діагностику цього стану здійснює експерт-психолог. Судово-психологічна експертиза фізіологічного афекту проводиться, як правило, після судово-психіатричної експертизи, тому що її об'єктом є «психологічна діяльність психічно здорових осіб, визнаних судово-психіатричною експертизою осудними». Найчастіше перед експертами-психологами органами попереднього слідства і суду порушується питання про встановлення фізіологічного афекту в момент вчинення інкримінованого діяння. В більшості випадків експерти-психологи не дають висновків про стан названого афекту, але буває і навпаки. Як правило, висновок експерта-психіатра не викликає сумніву ні у слідчих, ні у суду Висновки ж експерта-психолога інколи заперечуються не тільки адвокатом потерпілого. Буває, навіть, що юристи-практики піддають сумніву сумлінність експерта-психолога. І, дійсно, важко уявити, що громадянин Н., який скоїв тяжкий злочин і знаходиться під слідством, з висновку експерта-психіатра «міг усвідомлювати свої дії і керувати ними» (тобто повністю осудний), з висновку ж експерта-психолога — «знаходився у стані афекту під час вчинення діяння, що йому інкримінується». Якщо суд бере до уваги висновок експерта-психолога, то обвинувачений заслуговує на пом'якшення покарання. З одного боку, якщо уважно прочитати висновок експерта-психіатра, то виявляється, що дієслово «міг» свідчить про принципову можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними. Експерт-психіатр, таким чином, ніби-то прогнозує висновок експерта-психолога: якщо міг усвідомлювати, то не виключена можливість сильного душевного хвилювання у здорового, осудного суб'єкта, тобто можливість фізіологічного афекту. З іншого, юрист-практик інколи змішує «фізіологічний афект» з «патологічним», встановлення якого дійсно знаходиться в компетенції психіатричної експертизи, і є «гострим короткочасним психічним розладом, що виник раптово і характеризується глибоким запамороченням свідомості; бурхливим руховим збудженням з автоматичними діями; неповною або майже повною амнезією вчинених дій». Людина, яка скоїла в такому стані суспільне небезпечне діяння, визнається психіатрами, як правило, неосудною. Плутанину може викликати загальність термінології: «патологічний» і «фізіологічний» - обидва афекти; і той й інший - основа для раптового виникнення сильного душевного хвилювання; обоє характеризуються руховими автоматизмами, які призводять до численних пошкоджень (поранень) і наступної амнезії, забуття деяких моментів того, що відбувалось із суб'єктом слідства. «Винний» і законодавець, який підкреслює раптовість виникнення сильного душевного хвилювання. Часто в судово-слідчій практиці, а значить і в практиці судово-психологічної експертизи трапляються так звані «комулятивні афекти», що характеризуються поступовим накопиченням афектогенних переживань, які тільки збільшують тенденцію до розрядки (афективного вибуху). Заслуговує на увагу і «слідовий афект» — глибоке порушення емоційного стану, що не відрізняється тимчасовою негайністю (раптовістю) виникнення. Його як обставину, що пом'якшує вину, законодавець не бере до уваги. Але це є справедливим не для всіх випадків. При розумінні раптовості, як негайності сильного душевного хвилювання оцінці підлягають лише зовнішні ознаки поведінки потерпілого і реакція обвинуваченого. Афект належить до психічного стану, що виник більш або менш раптово для самого суб'єкта переживання, чим, до речі, пояснюється важкість свідомого гальмування розвитку цього стану і його зовнішнього прояву. Негайність виникнення афекту у відповідь на подразник психологічно не завжди можна вважати обов'язковою ознакою цього стану. «Його регулююча функція, — писав про афект видатний вчений А.Леонтьев, — полягає у створенні специфічного досвіду — афективних слідів, які визначають вибір наступної поведінки щодо ситуації та її елементів, які раніше викликали афект». Особливе значення судово-психологічна експертиза має під час розслідуваня кримінальних справ за участю непівнолітніх. Експерт-психолог після ґрунтовного обстеження підлітка може зробити висновок, що його розумовий розвиток не відповідає паспортному віку (він значно нижчий), і підліток не в повній мірі міг усвідомлювати свої дії, віддавати собі звіт про них і керувати діями, особливо, якщо злочин скоєний в групі, і підліток знаходився під жорстким впливом її лідера. Відповідати чи не відповідати більш молодшому віку можуть деякі окремі ознаки розумового віку, а не весь вік в цілому та й соціальну зрілість підлітка не можна не брати до уваги. Питання про наукові засади судово-психологічної експертизи на сьогодні вже вирішене: висновок експерта є обґрунтованим, якщо він ґрунтується на даних науки, в якій експерт є професіоналом. Саме тому, згідно з чинним законодавством, проведення судово-психологічної експертизи іншим фахівцем (педагогом, психіатром, дефектологом), окрім психолога є неправомірним. Для оцінки висновку судово-психологічної експертизи важливим є те, щоб він ґрунтувався на результатах конкретних досліджень, конкретного підекспертного, а не на середніх чи приблизних даних. Не можна визнати обґрунтованим висновок, зроблений без застосування достатньої кількості методик, хоча у кожному конкретному випадку перелік і кількість методик дослідження визначаються експертами з урахуванням особи підекспертного і ситуації скоєння злочину. Визнав пріоритет напряму по захисту прав та свобод людини, який задає сьогодні колосальний контекст у всій правовій системі Україні, необхідно допомогти судочинству приймати дійсно правильні рішення. Це дасть змогу враховувати всі обставини та особливості кожної людини, в тому числі і особливості психіки у будь-яких її проявах, що створить дійсно міцну сферу для майбутнього правового простору.
Психологія судової діяльності. План лекції 1. Психологія судового процесу. 2. Психологія судді. 3. Психологія участі прокурора у процесі. 4. Психологічні особливості діяльності адвоката. Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005.
Текст лекції Психологія судового процесу при розгляді кримінальних справ досліджує закономірності, пов’язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, а також виховний вплив судового процесу і вироку на підсудного й інших осіб, роль громадської думки та її вплив на суддів тощо. Діяльність суду та учасників судового процесу дуже різноманітна, складна і відповідальна, бо саме суд покликаний вирішувати кримінальну справу по суті і винести відповідний вирок. Головний вид діяльності в суді - конструктивний, сутність якого міститься в прийнятті рішень у разі виникнення спірних питань і винесення вироку. Специфіка пізнавальної діяльності в суді зумовлена тим, що на основі матеріалів попереднього розслідування суд одержує готову модель події, що піддається дослідженню. Водночас версія сприймається судом тільки як ймовірна істина, що обов’язково повинна перевірятися і старанно досліджуватися. Пізнавальна діяльність у суді містить у собі зіставлення моделі події і конкретної норми закону. Слідчий у матеріалах попереднього розслідування дає вказівки на визначену норму кримінального закону, за якою, на його думку, варто кваліфікувати розслідуваний злочин. Судді ж зобов’язані старанно перевірити правильність зробленого слідчим зіставлення моделі події і норми закону. Процес пізнання в суді припускає також вивчення особистості підсудного, потерпілих, свідків та інших осіб. Складність безпосереднього вивчення особистості в суді пов’язана з тим, що найчастіше підсудний (в окремих випадках потерпілий і свідок), приховуючи свої справжні психічні властивості, намагається “подати себе” перед судом у вигідному світлі, змінює манери поведінки і т.п. На пізнавальну діяльність суду впливають різноманітні зовнішні умови. Наприклад, громадська думка. Вона формується ще задовго до слухання справи і стає відомою суддям. Громадська думка може впливати на хід ведення судового процесу і винесення вироку. Якщо громадська думка формувалася на основі помилкової або перекрученої інформації і має яскраве емоційне забарвлення, то це може призвести до серйозних судових помилок. Важливе місце у судовому процесі займає поведінка осіб, які знаходяться в залі. Між учасниками виникають гострі конфлікти, а в судовому залі - напружена атмосфера. В твкому разі пізнавальна діяльність суду ускладнена і увага буде спрямована на зняття конфліктних ситуацій. Психологічні і соціально-психологічні умови сприяють успішному здійсненню конструктивної діяльності судом: колегіальне ухвалення рішення; забезпечення невтручання в діяльність судді до ухвалення рішення; законодавче гарантування свободи особистого переконання судді, що лежить в основі прийнятого рішення; вимога безперервності розгляду справи. У цілому конструктивна діяльність суду складається з ряду послідовно реалізовуваних дій. В основі прийнятого рішення у кримінальній справі лежить особисте суддівське переконання. Комунікативній діяльності суду властиві певні психологічні особливості. Ці особливості обумовлені насамперед співвідношенням інтересів осіб, які беруть участь у судовому розгляді. Цілком зрозуміло, що стосунки суду з цими особами мають конфліктний характер і ускладнюють судовий процес. Тому одним із серйозних елементів комунікативної діяльності суду є психологічний вплив на них законими засобами і прийомами. Спеціалісти виділяють чотири види відносин, що виникають у комунікативній діяльності суду: відносини “по вертикалі” - стосунки суддів із державним обвинувачем, захисником, підсудним, свідками, експертами; відносини “по горизонталі” - стосунки між державними обвинувачем і захисником, між свідками, потерпілими, експертами; відносини між підсудними (якщо розглядається справа, скоєна групою осіб або організованою групою); відносини із аудиторією як із визначеною групою людей, основне завдання в цьому випадку - перетворення цієї групи в аудиторію з єдиною психологічною спрямованістю. Реалізуючи комунікативну діяльність, суду необхідно регулювати зазначені види відносин і підкоряти їх єдиній меті - встановленню істини щодо кримінальної справи, яка розглядається. Виховна роль правосуддя виявляється насамперед у специфічній формі діяльності суду - повному, об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи. Неухильне дотримання судом норм закону на всіх стадіях судового процесу є основою виховного впливу правосуддя. Значний виховний вплив має оголошення вироку. Покарання, яке виноситься судом, повинно бути справедливим і відповідати вимогам закону про зіставлення покарання тяжкості скоєного злочину й індивідуально-психологічних особливостей особистості підсудного. При цьому варто звертати увагу і на формулювання вироку: він повинен бути чітким і ясним, конкретним і дохідливим для всіх присутніх у залі судового засідання. Для виховного впливу суду на всіх учасників судового процесу важливе значення має дотримання етичних норм. Психологія судової діяльності будується на вивченні загальнопсихологічних і соціально-психологічних характеристик усіх учасників судового процесу та їхніх стосунків. Психологічний аналіз судової діяльності дає можливість побачити найскладніші її форми і розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності правосуддя. Психологія судді. Головну роль у здійсненні функцій правосуддя відіграє особистість судді, його професійна майстерність, моральні якості. Судді притаманна висока відповідальність за свою діяльність та прийняті рішення. Оскільки суддя постійно перебуває в центрі уваги всіх учасників судового процесу, то його мова, репліки, зауваження, запитання і навіть міміка, жести, поза піддаються контролю й оцінці присутніх у залі. Однією з головних характеристик особистості судді є його професійна спрямованість. Під професійною спрямованістю розуміється сукупність моральних, інтелектуальних, характерологічних і психофізіологічних якостей особистості. Професійна спрямованість судді містить у собі такі елементи:
Важливими якостями судді є чесність, справедливість, принциповість, неупередженість стосовно справи і людей, які сприяють повноті, об’єктивності і різнобічності вивчення обставин кримінальної справи, прийняттю законного рішення і винесенню обґрунтованого вироку. Неприпустимо виникнення в судді такого психологічного феномена, як упереджене ставлення до підсудного або потерпілого. Уміння керувати своїми почуттями, виявляти витримку, самовладання — ці якості також необхідні судді. Відомо, що судова діяльність завжди пов’язана з емоціями, причому частіше всього – негативними. Це обумовлено, перш за все тим, бо злочин і сам злочинець викликають у громадян почуття обурення та презирства. Проте суддя, внутрішньо переживаючи факти і події, не повинен при їхньому сприйнятті виявляти свої емоції зовні. Психологія прокурорської діяльності. Діяльність прокурора дуже різноманітна - вона пов’язана з роботою державних органів і посадових осіб, з охороною законних інтересів і прав громадян. Обвинувальна діяльність прокурора поєднуеться з усіма іншими його обов’язками. Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успішній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді - кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати учасників судового процесу в доброякісності та достовірності цих доказів. Якщо ж дані слідства не підтверджують обвинувачення, пред’явлені підсудному, прокурор зобов’язаний відмовитися від підтримки обвинувачення. Кваліфікуючи злочин, прокурор має розкрити зміст відповідної статті Кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її застосування, розкрити об’єктивні та суб’єктивні сторони відповідного складу злочину. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру та ін.). Захист у кримінальних справах - один із найбільш складних і важливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім професіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужності, а часом і сміливості. Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення правосуддя роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кримінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом’якшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвоката спрямований на розв’язання складного завдання - встановлення істини. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з’ясовування тих обставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитивного боку. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об’єктивна оцінка наявних фактів. Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глибше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути деструктивних конфліктних ситуацій. Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, психологічно грамотно оцінювати реакцію на висловлювані думки тощо. Успішне здійснення захисної діяльності вимагає від адвоката високих моральних якостей. А.Коні справедливо зазначав: «Кримінальний захист подає більше приводів для пред’явлення вимог, почерпнутих із галузі моральної, ніж діяльність обвинувальна, через складні і багатозначні ставлення до свого клієнта - підсудного і до суспільства».
Пенітенціарна психологія. План лекції 1.Пенітенціарна психологія - галузь юридичної психології. 2. Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації. 3. Психологічні аспекти організації життєдіяльності засуджених.
Література: Основна: 1.Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., Кондратьев Я. Ю. та ін.; Юридична психологія. К: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999. 2.Аникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. 1996, М., Юрист. 3.Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. – Харьков: Из-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. Додаткова: 1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — СПб., Из-во: Питер, 2005.
Текст лекції
Пенітенціарна психологія - галузь юридичної психології, яка вивчає умови й особливості процесу виправлення і перевиховання засуджених в установах з виконання покарань (УВП). Ця галузь юридичної психології досліджує інтелектуальні та особистісні властивості правопорушників, процес їхньої адаптації до перебування в УВП, психічні стани, викликані позбавленням волі, методи і прийоми виховної роботи з цією категорією осіб, формування позитивної установки на виправлення та ін. Пенітенціарна психологія вивчає як психологію окремих правопорушників, так і структуру формальних і неформальних груп в УВП, психологічні феномени і механізми їх виникнення і функціонування. До основних завдань пенітенціарної психології належать:
У тісній взаємодії з кримінально-виконавчим правом, педагогікою, психологією праці і соціальною психологією пенітенціарна психологія розробляє практичні рекомендації щодо ресоціалізації засуджених, засоби і прийоми психологічної корекції іх особистості. Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації. Перебування в УВП дуже сильно відбивається на психіці людини. Насамперед на психічний стан засудженного впливають такі фактори як:
Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоювання, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психічною напруженістю. Вона призводить до зривів у поведінці засудженого, у багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан, який є наслідком зневіри у можливість знову повернутися після відбування покарання до нормального життя. Дуже розповсюдженим психічним станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею, за домівкою, за рідними людьми), під впливом якої можливий прояв дратівливості. Зазначений психічний стан найбільш гостро і глибоко виявляється в перші місяці перебування в УВП, що цілком зрозуміло. Засуджений змушений примиритися і пристосовуватися до нових умов. Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначити ще один важливий психологічний феномен - переосмислення багатьма особами минулих стосунків та інтересів. Унаслідок втрати багатьох благ, різкого обмеження і зміни потреб людина починає згадувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати колишні блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т.п. Переоцінка свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків — це перші кроки до перевиховання. Працівники правоохороних органів та персонал УВП повинні добре розбиратися в основних поняттях пенітенціарної психології - покарання і каяття. Покарання - негативна соціальна санкція, що виникає як наслідок допущеного індивідом правового порушення і полягає в обме-женні його можливостей чи зниженні його соціального статусу. З морального погляду покарання має на меті виправлення правопорушника, запобігання скоєнню ним нових злочинів. Відповідно в місцях позбавлення волі повинні бути створені певні умови для виправлення винного. Каяття - щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності до скоєного зла, готовність нести покарання, глибокий самоосуд особистістю своєї антисоціальної поведінки. Каяття зі змістового боку становить собою психічний акт самооцінки своєї поведінки, визнання своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою, фундаментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього неможливо здійснити ціннісну переорієнтацію особистості. Саме відсутність каяття, самоосуду відрізняє злісних, стійких злочинців. Вони уникають аналізу антисоціальної суті злочину і визнання своєї провини. Для них відсутнє поняття морального самодокору. І якщо вони себе дорікають, то лише в тому, що “попалися” правоохоронним органам. Наявність такого стійкого бар’єра морального самоаналізу є перешкодою на шляху ресоціалізації злісних, невиправних злочинців. Тому закоренілий злочинець - це, особа, яка багаторазово засуджувалася за злочини, а з психологічного - особистість, яка ніколи не відчуває каяття з приводу своїх злодіянь, яка втратила здатність до адекватної моральної самооцінки, яка втратила сферу сорому і совісті. З метою перевиховання засуджених в УВП використовується навчання, праця, спілкування, котрі поєднуються з режимом - особливою організацією діяльності пенітенцарної системи. Дотримання режиму засудженими забезпечується через: охорону і нагляд за ними; використання заходів заохочення і стягнення; астосування у визначених законодавством випадках спеціальних заходів (зброї, наручників та ін.). Суб’єктивне сприйняття режиму залежать від його виду, індивідуальних психологічних особливостей засудженого, ставлення до вироку, строку перебування в УВП, сімейного і соціального стану та інших факторів. Дуже важливо з’ясувати, як засуджений сприймає режимні обмеження, які переживання в нього виникають, наскільки вони глибокі, як впливають на його психічний стан і т.д. Режим в УВП має у виховну функцію, оскільки передбачає чіткий розпорядок дня, високу організованість життя і побуту засуджених. Сувора регламентація життєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер і поведінку. Якщо в засудженого виникає справжнє бажання покінчити зі злочинним світом і виробити в себе якості, необхідні для життя на волі, то вимоги режиму допомагають йому виховати в собі дисциплінованість думки і дій, обов’язковість, акуратність, зібраність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру. Однією з важливих умов позитивного впливу режиму на засуджених є психологічно грамотна діяльність працівників УВП. Тема скоєного злочину, особистої вини, відповідальності дуже непопулярні серед засуджених. Її рідко торкаються навіть представники адміністрації у зв’язку з тим, що зазвичай не можуть сказати нічого суттєвого з приводу причин злочинної поведінки, співвіднесеності провини і покарання, перспектив подальшого життя. До факторів ресоціалізації особистості засудженого, безумовно, відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю. Вона безпосередньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки і т.д. Адміністрація УВП вплив на особистість засудженого може здійснюватись через соціальну групу. Тому суттєвим фактором перевиховання особистості ув’язненого є створення малих груп, що пов’язано з вивченням кожного члена групи і ретельним відбором. Зазвичай виділяють групи активу, резерву, пасиву і важковиховуваних. Група активу - засуджені, які щиросердно покаялись у скоєному і твердо стали на шлях виправлення, беруть активну участь у соціально корисній трудовій і громадській діяльності і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших. Група резерву - це засуджені, які також прийняли рішення виправитися, активно виконують трудові завдання, але не проявляють ініціативи у перевихованні інших. Група пасиву - засуджені, які ще не прийняли остаточного рішення про стратегію своєї поведінки, їхні вчинки і дії значною мірою залежать від створеної ситуації. Найскладніша соціальна група – це важковиховувані засуджені, до якої належать особи, які:
Члени цієї малої групи привносять у життєдіяльність засуджених агресивність та конфлікти, нездорове суперництво, а часом чинять насильство над невгодним їм засудженим. Роль групових норм, цінностей, звичок поведінки дуже дійова. Тому працівники УВП повинні мати чітке уявлення про структуру малої групи, її психологічні ознаки, способи впливу на окрему особистість, про групові психологічні явища і враховувати ці знання в роботі із засудженими. У процесі керівництва адаптацією засуджених слід враховувати психологічну і кримінальну сумісність, яка має особливе значення при розміщенні засуджених у первинних колективах (загонах, бригадах і т.п.). У середовищі засуджених відкинутими, несумісними найчастіше є особи з психічними і фізичними вадами, поганими звичками, неохайні, опущені, з якими ніхто не хоче жити в одній кімнаті, сидіти за одним столом, працювати в одній бригаді. В УВП зароджується і функціонує кримінальна субкультура, яка обслуговується особливою кримінальною філософією виправдання і возвеличення злочинної поведінки, маскуванням низьких спонукань високими кримінальними мотивами. Ця субкультура має свою систему цінностей, до якої можна віднести кругову поруку, відданість “братству” і злодійським традиціям, суворе дотримання законів злочинного світу тощо. Багато проявів кримінальної субкультури виявляються значущими для слабосоціалізованої частини молоді, суттєво впливаючи на її поведінку. Значна частина засуджених саме в місцях позбавлення волі отримують “уроки” цинізму, жорстокості, зухвалості, оволодівають блатним жаргоном і мовою умовних жестів, притаманних злочинному світу. Найстійкіші стереотипи тюремної поведінки виражені у таких правилах: а) для стійко привілейованих прошарків: по можливості не працювати, примушувати працювати за себе “чушків” і “ображених”; якщо працювати, то лише на престижних місцях (днювальним, черговим в їдальні, санчастині, бібліотеці); не брати участі у будівництві інженерно-охоронних споруд; не прати білизну; не прибирати за собою, перекладаючи ці обов’язки на низькостатусних засуджених; б) для нестійко привілейованих (“шісток”): працювати, але без перевиконання норми; ухилятися від будівництва охоронних споруд; виконувати будь-яку роботу за завданням “авторитетів” (мити підлогу, прасувати одяг, прибирати); в) для стійко непривілейованих (“ображених”): добре працювати; виконувати будь-яку роботу як за завданням “авторитетів”, так і за завданням адміністрації. У місцях позбавлення волі існує система “норм” стосовно відносин з адміністрацією, стосовно режиму, сфери побуту (не пробачати образи, спілкуватися лише у своєму колі, переслідувати осіб, які звернулися по захист до адміністрації та ін.). Найбільше травмується психіка неповнолітніх, які відбувають термін покарання у ВТУ. Потрапляючи в кримінальну субкультуру в найбільш вразливому до зовнішніх впливів періоді свого життя, підлітки відчувають глибинну особистісну перебудову, “навернення до нової віри”, прилучення до традицій, норм і цінностей злочинного світу. Рання криміналізація, випробування ритуалом “прописки” і на витривалість та інші випробування, які існують у місцях позбавлення волі, сприяють десоціалізації особистості підлітка. Не випадково, частина неповнолітніх, які скоїли злочин, виходить з колонії вже закоренілими злочинцями, які оволоділи всіма тонкощами кримінального ремесла. Цей факт свідчить про те, що УВП далеко не в усіх випадках успішно вирішують завдання ресоціалізації особистості засудженого. Варто відзначити, що в Україні є приклади хорошої організації праці засуджених та їхнього побуту, що безпосередньо відбивається на процесі їхнього перевиховання. Життєдіяльність засуджених в УВП має свою, специфічну психологічну забарвленість, залежно від певних періодів їхнього перебування в місцях позбавлення волі. Період адаптації, який триває перші два-чотири місяці характеризується найнапруженішим психічним станом засудженого. Особливо гостро відчувається обмеження потреб, зміна сформованих раніше стереотипів життя і поведінки. Виникають різноманітні негативні емоції (стрес, афект, фрустрація і т.д.), почуття пригніченості, приреченості, часом страху. Саме в цей період засуджений потребує психологічно грамотного ставлення до нього персоналу, виявлення терпіння і педагогічного такту. Другий період пов’язаний з певною переорієнтацією ув’язненого, з розвитком в нього інтересів у нових умовах життя (робота, яку виконує, навчання, створення мікрогрупи і т.п.). Розширюється сфера соціально-рольової поведінки, з’являються позитивні емоції, які викликають психічну активність засудженого, змінюється його психічний стан. Третій період характеризується появою мети в житті і виробленням шляхів її досягнення. У цей період відбуваються поєднання зовнішнього впливу адміністрацій УВП з самовихованням, переоцінка ціннісних життєвих характеристик, змінюються погляди на побут, стосунки з людьми і т.п. Останній період – це очікування скорого звільнення. Часто цей період проходить дуже важко. Перед тими, хто звільняється, постає завдання особистісної перебудови, що викликає гострі переживання і призводить іноді до підвищеної збудливості індивіда. Найбільш глибокі психологічні переживання пов’язані у засуджених з такими життєвими драмами, як розпад сім’ї, втрата житла, смерть когось з родичів і т. п. Засудженні звільняються із УВП з різними почуттями: одні з чистою совістю, інші - озлоблені і мстиві, треті взагалі не прощаються із «зоною» (це злісні, закоренілі злочинці). Отже, чим краще організована життєдіяльність засуджених, чим більше режим виконує функції ресоціалізації особистості, чим вища професійна підготовка працівників УВП, тим вищі результати процесу виправлення та перевиховання правопорушників.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Харківський національний університет внутрішніх справ
Факультет №6
Кафедра соціології та психології
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
з дисципліни ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
Галузь знань 05 соціальні та поведінкові науки Спеціальність 053 «Психологія» Спеціалізація практична психологія Ступень вищої освіти бакалавр
м. Харків
2015 рік
Рецензенти:
Кузнецов М.А. - професор кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, доктор психологічних наук.
Александров Ю.В. - доцент кафедри психології та педагогіки факультету №6 Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат психологічних наук, доцент.
Розробник: доцент кафедри загальної та прикладної психології і педагогіки кандидат психологічних наук, доцент Логачев М.Г.
© Логачев М.Г. © ХНУВС, 2015. №1. Назва розділу: Предмет, завдання і система юридичної психології.Опис розділу: Розгляд предмету, завданнь та системи юридичної психології.Мета: Засвоїти наступні категорії юридичної психології: предмет, завдання і система. Ключові слова: предмет, завдання, система. Питання розділу: 1. Предмет юридичної психології. 2. Історія та основні задачі юридичної психології. Питання 1. Предмет юридичної психології. „Юридична психологія” спрямована на формування у студентів понять і уявлень про спеціальні і професійні функції, завдання, засоби і цілі юриста, який займається засвоєнням знань про психологічні основи правоохоронної та правозастосувальної діяльності, виробити навики по залученню до юридичного процесу професійних психологів в ролі консультантів, спеціалістів та експертів. Відповідаючи на це питання, студенти повинні охарактерізувати історію розвитку юридичної психології, обсяг та коло її задач, назвати споріднені галузі, визначити коло проблем. Треба вказати, що предмет юридичної психології виділяє психічні явища, механізми, закономірності, пов'язані з виникненням, зміною, виконанням, порушенням і застосуванням права. Юридичну психологію складають Загальна та Особлива частини. У Загальній частині юридичної психології викладаються предмет, історія, система, принципи, методи й зв'язок її з іншими науковими дисциплінами, а також основи загальної й соціальної психології. Особлива частина юридичної психології, що часто називають судовою психологією, складається з наступних розділів: правова психологія, кримінальна психологія, психологія потерпілого, психологія правопорушень неповнолітніх, психологія попереднього розслідування, психологія судового процесу, судово-психологічна експертиза й виправна (пенітенціарна) психологія. Питання 2. Історія та основні задачі юридичної психології. Розкриваючи обсяг цього питання, необхідно чітко сформулювати основні задачі юридичної психології, а також знати сучасний стан та перспективи розвитку, головні проблеми та напрямки діяльності.Виходячи з єдності, взаємозв'язку об'єкта, предмета й методів науки, до завдань юридичної психології можна віднести: дослідження особистості юриста, його діяльності, правомірного й протиправного поводження, особистості законослухняної людини й правопорушника, психології соціально-правовий ресоціалізації правопорушника (у тому числі й в УВП), психологічних особливостей юридичної процедури й профілактики правопорушень. Розробка практичних рекомендацій для юристів-практиків по здійсненню ними правозастосовної, правоохоронної й правотворчої функцій, розробка методики профорієнтації, профвідбору, профессіограмм і психограмм юридичних професій й ін. Забезпечення практики спеціальним психологічним знанням, розробки теорії й методики судово-психологічної експертизи, психологічної консультації й т.д. Питання та вправи до розділу: 1.Вивчення предмету, задач і зміст юридичної психології. 2. Основні задачі та напрямки юридичної психології. 3. Правова та кримінальна психологія. Теми рефератів: 1.Юридична психологія як наука. 2.Історія розвитку юридичної психології.
№ 2. Назва розділу: Методологічні основи і методи юридичної психології. Опис розділу: Розгляд основних методів дослідження у юридичній психології. Мета: Засвоїти основні принципи та методи дослідження у юридичній психології. Ключові слова: метод, методологія, аналіз. Питання розділу: 1. Спеціфіка психологічного дослідження у і юридичній психології. 2. Методологічні принципи в юридичній психології. Питання 1. Спеціфіка психологічного дослідження у юридичній психології. Слід звернути увагу на систематизацію та узагальнення, які використовуються у юридичній психології. Так, систематизація - це групування, приведення в систему особливостей і проявів за будь-якими ознаками; узагальнення - це об’єднання різних фактів, які характеризують психолого-правове явище, що вивчається, виділення на цій основі головних із них. Серед різних розумових операцій, притаманних логічному методу пізнання, в юридичній психології застосовуються абстрагування і конкретизація. Вони тісно пов’язані з аналізом і синтезом, але виконують своє специфічне призначення Питання 2. Методологічні принципи у юридичній психології. Слід вказати, що метод виконує результативну функцію, вказує юристу, як він повинен поводити себе стосовно об’єкта пізнання, які пізнавальні та практичні операції повинен здійснити, щоб досягти поставленої мети. Звернути увагу на методику, яка є системою методів і процедур, що застосовується в юридичній діяльності. Необхідно розкрити теоретичні методи психолого-правових досліджень, які дозволяють за зовнішньою стороною соціально-психологічних явищ розглянути їхню суть, в одиничному знайти загальне, виявити внутрішній зв’язок і закономірність. Студенти повинні знати основні етапи проведення спостереження, бесіди, анкетування, методи обробки результатів та ін. Питання та вправи: 1.Методологія проведення психологічного дослідження у юридичній психології. 2.Основні форми та методи проведення психологічного дослідження у юридичній психології. Теми рефератів: 1.Особливості співвідношення теорії та емпіричних даних. 2.Якісна та кількісна обробка експериментальних даних. № 3. Назва розділу: Правова психологія. Опис розділу: Розгляд основних складових правової психології.о
Мета: Вивчення основних складових правової психології.о
Ключові слова: правова культура, поведінка, правопорушення. Питання розділу: 1. Правова культура особистості. 2. Правова психологія. 3. Поняття, ознаки і види правової поведінки. Питання 1. Правова культура особистості. При вивченні цього питанняслід звернути увагу на те, що правова культура особистості – це обумовлений правовою культурою суспільства рівень правової зрілості особистості, який складає основу її правомірної поведінки і стимулюючий в необхідних умовах соціально-правову діяльність. Правова культура особистості складається з двох структуроподібних елементів: інтелектуального; практичного, основою якого є дотримання правових вимог. Перший елемент характеризує знання юридичних норм, правильне розуміння прав та обов'язків, впевненістю в необхідності правових норм. Другий передбачає правильну практичну реалізацію правових знань. Він визначає характер поведінки особистості в правових сферах. Правова культура особистості є важливою передумовою здійснення юридичних прав і свобод, сумлінного ставлення до своїх обов'язків. Перед суспільством, співгромадянами. Важливим елементом правової культури особистості є правосвідомість, яка представляє собою сукупність поглядів, ідей, уявлень, впевненостей, почуттів, які виражають відношення людей, соціальних груп до права, законності, правосуддю, їх уявлення про те, що є правомірним або неправомірним. Концентрованим виразом правосвідомості, як форми свідомості, є правова ідеологія і правова психологія. Питання 2. Правова психологія. Під правовою психологією прийнято розуміти систему звичок, почуттів, настроїв людини по відношенню до права і правових явищ. Зокрема до структури правової культури особистості входять: правові позиції, тобто установки, впевненості, мотиви, інтереси, само регламентація і здатність до саморегуляції, правова поведінка заснована на знанні способів правової дії, творчому і свідомому відношенню до юридичної практики, вміння реалізувати права і свободи, виконання обов'язків та інше. Правова культура пронизана моральними основами, вона підкріплюється нормами моралі, взаємодіє з ними. В свою чергу правова культура сприяє формуванню у громадян почуття поваги не тільки до закону, права, але і до норм моралі, традицій. Питання 3. Поняття, ознаки і види правової поведінки. Правова поведінка - це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки. Правова поведінка - форма вияву свободи особи. Правовій поведінці властиві такі ознаки: правомірна поведінка або правопорушення; виражений характер у вигляді дії або бездіяльності; свідомо вольовий характер; регулюється правовими нормами; реалізація суб'єктом своїх інтересів; реакцією держави на результати правової поведінки. Звернути увагу на те, що правова поведінка складається з елементів - правових вчинків. Елементи правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової поведінки. За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути фізичною (діяльність), усною (вербальною) або письмовою (документальною). Від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.). Питання та вправи: 1. основних складових правової психології.о
2. Правова психологія. 3. Елементи правового вчинку Теми рефератів: 1. Правова культура особистості. 2. Правова психологія особистості.
№4. Назва розділу: Психологія правопорушення та особи правопорушника.Опис розділу: Розкрити сутність психології правопорушення та особи правопорушника. Мета: Визначити зміст психології правопорушення та особи правопорушника. Ключові слова: психологія, особа, правопорушення. Питання розділу: 1. Поняття злочинної поведінки та механізми її формування. 2. Причини злочинної поведінки. 3. Психологія окремих категорій злочинів. Питання 1. Поняття злочинної поведінки та механізми її формування. Слід визнати, що злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку. Психологічна структура злочинної поведінки має такі ж компоненти, як законослухняна, але зміст їх інший. У цілому вона характеризується як антисуспільна, тобто заборонена законом через підвищену суспільну небезпеку. Основну увагу звернути на три основні етапи механізму злочинної поведінки: мотиваційний, цілепокладаючий та операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. Питання 2. Причини злочинної поведінки. З'ясування причин злочинної поведінки дозволяє значно краще пізнати причини злочинності, дає можливість робити широкі соціальні узагальнення, визначати ті загальносоціальні явища та процеси, які раніше не звертали на себе належної уваги в першу чергу через недостатнє вивчення факторів, які породжують окремі злочини. Треба звернути увагу на наявність суб'єктивної причини злочинної поведінки, яка об'єктивно існує і соціально обумовлена. Тут є переростання зовнішньо соціального у внутрішньо суб'єктивне. Питання 3. Психологія окремих категорій злочинів. При вивченні психології окремих категорій злочинців треба приділяти увагу насильницькому типу злочинця (хуліган, ґвалтівник, убивця). Вчинення насильницьких злочинів пов'язане з агресією. У юридичній психології агресія розглядається як поведінка або дія спрямована на заподіяння фізичної чи психічної шкоди або на знищення іншої людини. Широке коло осіб охоплює корисливий тип злочинця: злодії, розкрадачі, шахраї та ін. Причини злочинної поведінки закладені в особистості злочинця. Питання та вправи: 1. Психологічна структура злочинної поведінки. 2. Причини злочинної поведінки. 3. Суб'єктивні причини злочинної поведінки. Теми рефератів: 1. Психологічна структура злочинної поведінки 2. Психологія насильницьких злочинів. № 5. Назва розділу: Психологія слідчих дій.Опис розділу: Розкрити зміст психології слідчих дій. Мета: Визначити спеціфіку психології слідчих дій. Ключові слова: місце злочину, обшук, вилучення, впізнання. Питання розділу: 1. Психологія огляду місця події. 2. Психологія обшуку та вилучення. 3. Психологія впізнання.
Питання 1. Психологія огляду місця події. Огляд місця події - це процес збирання інформації про злочинну дію на місці вчинення за допомогою активного сприйняття, аналізу та синтезу наявних предметів, об’єктів і явищ. Метою огляду місця події є виявлення і безпосереднє використання матеріальних об’єктів, їхніх ознак і взаємозв’язків, які мають суттєве значення для розслідування події. З психологічної точки зору огляд місця події включає в себе емпіричне спостереження, активну розумову діяльність (провідними розумовими операціями є порівняння, аналіз і синтез, конкретизація й абстрагування). Огляд місця є активним пізнавально-інтелектуальним процесом, у ході якого виявляються і вилучаються окремі стани, властивості й ознаки матеріальних об’єктів та їхні взаємозв’язки для того, щоб установити механізм минулої події, отримати інформацію про особистість злочинця, про мотиви і мету вчиненого діяння. Питання 2. Психологія обшуку і вилучення. Одним із основних елементів обшуку як слідчої дії, з точки зору психології, є примус стосовно особи, яку обшукують. При обшуку відома мета, але наявна невизначеність шляхів установлення місця знаходження предметів і документів, які цікавлять слідство. Треба звернути увагу на поведінку слідчого або іншої особи, яка бере участь в обшуку. Складним питанням проведення обшуку є встановлення мовного контакту з особою, яку обшукують. Питання 3. Психологія впізнання. З психологічної точки зору, впізнання - це процес, при якому особа сприймає пред’явлені їй об’єкти, зіставляє, порівнює їх з уявними образами об’єктів, які сприйняті нею раніше, і на основі цього доходить висновку про їхню тотожність, схожість чи відмінність. Сам процес упізнання здійснюється безпосереднім пред’явленням натуральних об’єктів чи їхніх зображень. Суб’єктами впізнання виступають свідки, потерпілі, підозрювані та обвинувачені. З позиції змісту впізнання виділяють дві стадії: підготовча та основна - саме впізнання. Питання та вправи: 1. Психологічні аспекти огляду місця події. 2. Психологія обшуку і вилучення. 3. Суб’єктами впізнання. Теми рефератів: 1. Психологія огляду місця події. 2. Обшук як слідча дія. № 6. Назва розділу: Судово-психологічна експертиза. Опис розділу: Розглянення структури та класифікаціі судово-психологічної експертизи. Мета: Вивчення структури та класифікаціі судово-психологічної експертизи. Ключові слова: експертиза, функції, завдання, види. Питання розділу: 1. Предмет та віди судової експертизи. 2. Функції та завдання психологічної експертизи. Питання 1. Предмет та види судової експертизи. Особливу увагу слід приділити таким видам судової експертизи, як судово-психологічна та судово-психіатрична експертизи. Предметом судово-психологічної експертизи є питання про діяльність осіб, індивідуально-психологічні особливості яких не виходять за межі норми (особливості сприйняття певних явищ за даних умов, здатність адекватно їх оцінювати, особливості реагування на екстремальні ситуації тощо). До предметної сфери можна віднести і питання про особливості перебігу психологічних процесів у психічно здорових осіб, встановлення даних про пізнавальну діяльність, про психічні стани, про якості особистості. Питання 2. Функції та завдання психологічної експертизи.Головна функція судово-психологічної експертизи полягає у отриманні за допомогою спеціальних психологічних знань та методів їх застосування нових фактичних даних, які дозволять досить точно оцінити особливості психічної діяльності обвинуваченого, свідка або потерпілої особи. Особливу увагу слід звернути на завдання психологічної експертизи, які конкретизуються в залежності від виду експертизи та об’єкта дослідження. Так, завданнями психологічної експертизи є: психологічна мотивація дій підсудних, потерпілих та свідків; встановлення факту фізіологічного афекту; можливості обмови та самообмови по психологічним мотивам; психологічна оцінка особистості підсудного та його соціальних настанов; психології неповнолітніх учасників процесу та ін. Основним принципом судово-психологічної експертизи є спрямованість дослідження для встановлення змісту та структури індивідуальної свідомості людини в момент скоєння конкретних вчинків та відображення явищ дійсності. Питання та вправи: 1. Предмет та види судової експертизи. 2. Принципи судово-психологічної експертизи. 3. Завдання психологічної експертизи Теми рефератів: 1. Функції та завдання судово-психологічної експертизи. 2. Види судово-психологічної експертизи та об’єкт дослідження.№ 7. Назва розділу: Психологія судової діяльності. Опис розділу: Розглянення психологічних аспектів судової діяльності. Мета: Ознайомитися із психологією судової діяльності. Ключові слова: психічні процеси, психологія, суддя, прокурор, адвокат. Питання розділу: 1. Психологія судового процесу при розгляді кримінальних справ 2. Психологія судді. 3. Психологія діяльності прокурора у суді. 4. Психологічні особливості діяльності адвоката. Питання 1. Психологія судового процесу при розгляді кримінальних справ. Психологія судового процесу при розгляді кримінальних справ досліджує закономірності, пов’язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, а також виховний вплив судового процесу і вироку на підсудного й інших осіб, роль громадської думки та її вплив на суддів тощо. Слід звернути увагу на специфіку пізнавальної діяльності в суді. Пізнавальна діяльність у суді містить у собі зіставлення моделі події і конкретної норми закону. Питання 2. Психологія судді. Головну роль у здійсненні функцій правосуддя відіграє особистість судді, його професійна майстерність, моральні якості. Розкриваючи психологію судді, слід зазначити, що однією з головних характеристик особистості судді є його професійна спрямованість. Неприпустимо виникнення в судді такого психологічного феномена, як упереджене ставлення до підсудного або потерпілого. Уміння керувати своїми почуттями, виявляти витримку, самовладання - ці якості також необхідні судді. Відомо, що судова діяльність завжди пов’язана з емоціями, причому частіше всього - негативними. Суддя, внутрішньо переживаючи факти і події, не повинен виявляти свої емоції зовні. Його неупереджена поведінка може сприяти встановленню об’єктивної істини щодо кримінальної справи. Крім того, подібна поведінка судді забезпечує виховний вплив судового розгляду. Специфічність діяльності судді вимагає від нього вияву таких вольових якостей, як рішучість, упевненість, самостійність, сміливість. Складно перебороти сумніви і коливання, здійснити конструктивну діяльність і прийняти рішення, якщо суддя не має вольових якостей. Питання 3. Психологія діяльності прокурора у суді. Треба звернути увагу на те, що прокурорська діяльність відноситься до категорії складної інтелектуально-практичної діяльності. Головне завдання прокурора у суді - кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду в доброякісності та достовірності цих доказів. Прокурор у суді завжди повинен дотримуватися правила: покарання може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і суворо індивідуалізоване. Психологічний аспект цього правила такий: від надмірно суворого покарання може постраждати особистість; від надмірно м’якого покарання зникає віра в правосуддя. Слід звернути увагу на психологічно складний елемент прокурорської діяльності в суді - його полеміка із захистом. Якщо матеріали судового слідства не підтверджують обвинувачення, пред’явленого підсудному, прокурор зобов’язаний відмовитися від обвинувачення, але це дуже складний психологічний крок. Питання 4. Психологічні особливості діяльності адвоката. Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кримінальної справи. Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які виправдовують або пом’якшують провину. При вивченні цього питання треба звернути увагу на психологічні аспекти спілкування захисника та підзахисного. Це обумовленно тим, що процес спілкування має ряд психологічних труднощів, обумовлених головним чином психічним станом обвинуваченого. Питання та вправи: 1. Психологія судової діяльності. 2. Психологія судді. 3. Психологія діяльності прокурора у суді. 4. Психологічні особливості діяльності адвоката. Теми рефератів: 1. Психологія судового слідства. 2. Психологічні аспекти діяльності прокурора у суді.№ 8. Назва розділу: Пенітенціарна психологія. Опис розділу: Розглянення пенітенціарної психології, як галузі юридичної психології. Мета: Вивчити основні завдання та систему пенітенціарної психології. Ключові слова: УВП, психологія засудженого. Питання розділу: 1. Пенітенціарна психологія - галузь юридичної психології. 2. Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації 3. Психологічні аспекти організації життєдіяльності засуджених. Питання 1. Пенітенціарна психологія - галузь юридичної психології. Пенітенціарна психологія це галузь юридичної психології, яка вивчає умови й особливості виправлення і перевиховання правопорушників в установах з виконання покарань (УВП). Ця галузь юридичної психології досліджує інтелектуальні та особистісні властивості правопорушників, процес їхньої адаптації до перебування в УВП, психічні стани, викликані позбавленням волі, методи і прийоми виховної роботи з цією категорією осіб, формування позитивної установки на виправлення та ін. Пенітенціарна психологія вивчає як психологію окремих правопорушників, так і структуру формальних і неформальних груп в УВП, психологічні феномени і механізми їх виникнення і функціонування. До завдань пенітенціарної психології належать дослідження ефективності покарання, зміна психіки особистості засудженого в процесі відбуття покарання. Питання 2. Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації. Перебування в УВП дуже сильно відбивається на психіці людини. Наявність режиму, обмеження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу життя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоювання, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психічною напруженістю. Підвищена психічна напруженість призводить до зривів у поведінці засудженого. У багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає пасивність у вчинках і діях людини. До факторів ресоціалізації особистості засудженого відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю, безпосередньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки і т.д. Питання 3. Психологічні аспекти організації життєдіяльності засуджених. Важливим фактором впливу на психіку засудженого є режим відбування покарання. При цьому кожному виду ув’язнення відповідає свій режим - загальний, посиленний та суворий. Режим слід трактувати не лише як фактор покарання, а також як фактор ресоціалізації особистості засудженого. Питання та вправи: 1. Психологічні аспекти організації життєдіяльності засуджених. 2. Вплив на засудженого режиму та правил в УВП. 3.Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації. Теми рефератів:1.Психологія діяльності по виправленню та перевихованню засудженого. 2. Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації.
Рекомендована література.Основна література:
9. Шиханцов Г. Г. Юридическая психология. Москва, 1998. Додаткова література:
|