Узгодження показників державного плану (програми) економічного і соціального розвитку з державним бюджетомУзгодження показників державного плану (програми) економічного і соціального розвитку з державним бюджетом Бюджетне програмування як складову програмування національної економіки уміщена велено

Узгодження показників державного плану (програми) економічного і соціального розвитку з державним бюджетом

Бюджетне програмування як складову програмування національної економіки уміщена веленому розумінні можна розглядати як комплекс політичних, законо­давчих та адміністративних заходів, пов'язаних із використанням бюджетних кош­тів. Проте вони спрямовані не так на формування, як на реалізацію національної програми економічного розвитку.

Економічне програмування також визначають як "систему державного регулю­вання економіки на основі програм, що відображають найкращі варіанти розвитку і стратегічні концепції соціально-економічної політики держави".

Відповідно бюджетне програмування можна визначиш як систему державного регулювання бюджетних видатків на основі бюджетних програм. Проте й таке визна­чення, на нашу думку, є вузьким, оскільки державне регулювання бюджетних видат­ків не є самоціллю, а здійснюється з метою забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку держави.

Рис. 1. Система державного регулювання соціально-економічного розвитку

Довгострокове прогнозування є вихідною базою державного регулювання економіки. Прогнозування може бути короткостроковим (до 3-х років), середньостроковим (4—10 років), довгостроковим (10—20 років) і зверх довгостроковим (понад 20 років). Стало нормою розширювати горизонт стратегічних прогнозів із метою стратегічного регулювання до періодів 25, 50 і більше років.

У США і країнах Євросоюзу постійно розробляються національні й міжнародні цільові програми зі здійснення інноваційних проривів у різніх науково-технологічних напрямах (наприклад. Сьома Рамкова програма — інформаційно-комунікаційні технології).

Довгостроковий прогноз є основою для розробки й вибору стратегічних пріо­ритетів, що забезпечують наближення траєкторії майбутньої динаміки до оптималь­ної, яка найбільшою мірою відповідає перспективним національним інтересам, потребам сучасного й майбутнього поколінь. На основі довгострокового прогнозу розробляється стратегічний план розвитку на 15—20 років.

Стратегічне прогнозування слугує основою для вибору стратегічних бюджетних пріоритетів, які охоплюють лише ключові напрями, забезпечуючи перелом сформованої траєкторії, стратегічний прорив. Вибір стратегічних пріоритетів здій­снюють державні лідери спільно з ученими, представниками бізнесу і громадсь­кості після ґрунтовного обговорення. Набір пріоритетів публікується для мобілі­зації активних сил суспільства на їх реалізацію.

Сукупність стратегічних пріоритетів становить бюджетну стратегію. Бюджет­на стратегія — це довгостроковий курс бюджетної політики держави, що розра­хований на перспективу й зумовлює розв'язання круплномасштабних завдань, які визначаються загальнонаціональними стратегіями соціально-економічного розвитку країни. Бюджетна стратегія встановлює основні напрями бюджетної по­літики і спрямовується на розробку економічних важелів, які були б націлені на їх реалізацію.

Вибрані стратегічні бюджетні пріоритети є ключовими орієнтирами бюджет­ного програмування. Вони використовуються як основні критерії (параметри) ви­значення пріоритетності бюджетних програм. Дотримання таких пріоритетів при формуванні бюджетних програм має перебувати під безпосереднім контролем ви­щого керівництва країни. Бюджетні програші, спрямовані на реалізацію страте­гічних пріоритетів, мають отримувати державну підтримку.

У процесі стратегічного бюджетного планування стратегічні цілі узгоджують­сяв єдину систему, ранжуються і збалансовуються з іншим полем соціально-еко­номічного розвитку, з ресурсами розвитку країни (трудовими, природними, ма­теріальними, фінансовими) з урахуванням циклічних коливань національної і світової економік

Реалізація стратегічного плану здійснюється з допомогою індикативних пла­нів — середньострокових (на 3—5 років) і короткострокових (у межах річного циклу). "Основні індикатори цих планів є орієнтуючими для приватного і зміша­ного секторів, але обов'язковими для виконавчих органів і державного сектору еко­номіки. Без індикативних планів основні показники стратегічних планів "повиса­ють у повітрі" і не реалізуються в поточній діяльності".

Механізмом реалізації стратегічшгх пріоритетів у рамках стратегічного плану розвитку слугують державні цільові програми, які є важливим інструментом стра­тегічного управління і стратегічного планування (наприклад, Комплексна програ­ма розвитку кольорової металургії на період з 1994 по 2015 роки). Державна ці­льова програма — це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремій галузей еконо­міки або адміністративно - територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, скла­дом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Стратегічне планування є процесом визначення цілей і пріоритетів, а також значень економічних показників із основних, найважливіших напрямів соціально-економічного розвитку країни на тривалу перспективу або на середній термін із одночасним формуванням механізму їх реалізації. При стратегічному плануванні вирішуються ті завдання, які визначають загальний характер економічних транс­формацій, стійкість і конкурентоспроможність економіки, рівень життя населення, обороноздатність країни тощо. При цьому кінцевий результат не є чітко фіксова­ним, а розташований у певній зоні із заданими граничними межами за величиною і часом.

Необхідною умовою ефективного державного регулювання фінансово-економічного розвитку є регулярне здійснення прогнозування, планування і програмуван­ня економіки на основі системи моніторингу макропоказників. Застосування науко­вої методології розробки прогнозів, планів, програм, послідовне дотримання технології їх формування й обґрунтування довгострокової соціально-економічної стратегії держави значно підвищить ефективність і результативність державного стра­тегічного соціально-економічного розвитку країни, забезпечить сталий і збалансо­ваний розвиток економіки й перехід на виші технологічні уклади.