|
|
Главная \ База готовых работ \ Фінанси \ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА« Назад
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА 29.07.2014 22:34
У статті розглянуто нові підходи до систематизації та узагальнення результатів аналізу оцінювання ефективності операційної діяльності торговельного підприємства, визначено шляхи підвищення ефективності операційної діяльності торговельного підприємства. В статье рассмотрены новые подходы к систематизации и обобщения результатов анализа оценки эффективности операционной деятельности торгового предприятия, определены пути повышения эффективности операционной деятельности торгового предприятия. The article reviews new approaches to the systematic analysis and synthesis of evaluation of the effectiveness of operating commercial enterprises, identified ways to improve operating commercial enterprises.
Сучасна система господарювання обумовлює зміну форм і методів управління економікою торговельного підприємства, вимагає нових підходів до визначення ефективності його діяльності. Важливим аспектом ефективного функціонування суб'єкта господарської діяльності у сфері торгівлі є діагностика його діяльності, якою зумовлена перспектива розвитку торговельного підприємства та зміцнення його конкурентних позицій на ринку. Водночас, однією із причин кризового стану вітчизняних торговельних підприємств є неналежне виконання фінансово-економічними службами покладених на них функцій, зокрема відсутністю гнучкого фінансового планування та аналізу, управління ризиками, водночас при формуванні інвестиційної та кредитної політики, а також недоліки роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів підприємства. Актуальність цієї теми обумовлена тим, що від методики оцінювання ефективності операційної діяльності торговельного підприємства залежать напрямки розвитку та удосконалення його господарської діяльності [2]. Теоретико – методологічною базою для написання цієї статті послужили наукові праці провідних вітчизняних та іноземних економістів, таких як М. Баканов, І. Балабанова, І. Бланк, Бригхєм Ф. Юджин, Ван Хорн Дж., Л. Пан, А. Поддєрьогіна, Л. Лігоненко, Р. Сорока, В. Шокун та інші. та ін. Метою дослідження є розкриття нових підходів до систематизації та узагальнення результатів аналізу оцінювання ефективності операційної діяльності торговельного підприємства. Об'єктом наукового дослідження виступає ефективність операційної діяльності торговельного підприємства.
Економічна ефективність торговельного підприємства – це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності суб'єкта господарювання як економічної системи та дає комплексну оцінку раціональності використання його ресурсного потенціалу, при цьому відображає співвідношення показників ефекту (результату) та витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на його досягнення за певний період часу [11]. Відомий на сьогодні комплекс наукових розробок, концепцій, підходів, методів і методик значною мірою сприяє вирішенню покладених завдань діагностики ефективності функціонування підприємств торгівлі, однак розвиток управлінської практики в системі ринкових відносин виявляє нові проблеми сучасного торговельного підприємства та вимагає побудови економічних механізмів управління щодо ефективності його діяльності. Відповідно до вимог, що висуваються до процесу дослідження ефективності діяльності торговельного підприємства, враховуючи умови та особливості функціонування підприємств торгівлі, економічна діагностика ефективності діяльності торговельного підприємства визначається як перманентний процес розпізнавання на основі розробленої системи показників-індикаторів проблем в діяльності торговельного підприємства, встановлення для них характеру, причин і можливих наслідків виявлених відхилень та спрямована на пошук перспективних шляхів і напрямів їх можливого розв'язання для подальшого забезпечення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства торгівлі. Звичайна діяльність, в свою чергу, поділяється на операційну, фінансову, інвестиційну та іншу. Операційна діяльність – це будь-яка діяльність підприємства, яка має характер постійної. До основної операційної діяльності відносяться операції, які пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходів. До іншої операційної діяльності відноситься будь-яка діяльність, яка є звичайною. Здебільшого це є те, що раніше називалося «інша реалізація», – реалізація оборотних активів, оперативна оренда, інші види [1, 10]. Кінцевим результатом, який створює торговельному підприємству фінансові ресурси, що необхідні для розширення його діяльності, необхідні для формування його сталості і конкурентоспроможності на ринку товарів і послуг, є прибуток. Саме на основі одержаного прибутку кожне комерційне підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочення та на інші цілі. Тому у сучасному господарюючому механізмі прибуток стає не тільки важливим показником, а й ціллю роботи комерційних підприємств, об'єднань та інших ринкових структур. Прибуток в узагальненому вигляді відображає результати господарювання, продуктивність витрат живої і матеріалізованої праці і тому служить важливою економічною характеристикою ефективності роботи підприємства. Він займає центральне місце у загальній системі вартісних інструментів і важелів управління економікою. Це виражається в тому, що фінанси, кредит, ціни, собівартість й інші економічні важелі прямо чи опосередковано пов'язані з прибутком. Прибуток як економічний показник дає змогу поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, працівників і власника підприємства. Основу системи показників управління прибутком становлять нормативи, розроблені в рамках самого підприємства. Стандартні витрати розраховуються на підставі технологічної документації і нормативів витрат. В процесі калькуляції необхідно складати кошториси витрат за видами діяльності та продукції. Виділення витрат у розрізі замовлень за видами діяльності дозволить визначити собівартість конкретного виробничого замовлення. Класифікація витрат одночасно повинна узгоджуватися з деталізацією доходів за такими ж рівнями управління шляхом використання методів трансфертного ціноутворення. Зіставлення витрат і доходів в системі багаторівневого управління операційним прибутком дозволить отримати аналітичну інформацію для оцінки результативності операційної діяльності. Особливе місце в цій системі посідає періодичні або структурні витрати, які пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції або видом діяльності. При цьому частина таких витрат може мати умовно-змінний характер, наприклад, витрати на рекламу, а частина – постійний, наприклад, ліцензійні платежі і збори. Функціонування системи управління операційною діяльністю обумовлює необхідність порівняння показників діяльності різних центрів прибутку. Так, система управління прибутком є складовою частиною системи управління підприємством, її організаційне забезпечення інтегрується із загальною організаційною структурою управління. Тобто кожен елемент витрат і доходів підлягає розподілу на відповідні продукти, послуги або рівні відповідальності. У системі управління прибутком присутня сильна організаційна складова - працівники, які здійснюють контроль виконання функцій, а також потоки інформації: горизонтальні – між підрозділами підприємства і вертикальні – від підлеглих до керівників. Саме тому особливу увагу необхідно приділяти побудові внутрішньої, організаційної структури управління операційною діяльністю і питанням інформаційного забезпечення управлінського циклу. Забезпеченню ефективності управління операційною діяльністю сприятимуть: по-перше, гарантійна взаємодія фінансово-економічного підрозділу з підрозділами планування, аналізу та контролю; по-друге, чіткий розподіл меж відповідальності за реалізацію основних завдань щодо управління прибутком. В даний час існує декілька різних варіантів організації такої діяльності: розподіл функцій між структурними підрозділами; концентрація в рамках однієї із служб (планово-економічний відділ, фінансово-економічний відділ, бухгалтерія), створення відособленого структурного підрозділу або формування тимчасової групи. Кожен з вказаних варіантів має свої переваги залежно від індивідуальних особливостей і умов функціонування підприємства. Так, наприклад, аналізом витрат можуть займатися фахівці планового, фінансового відділів та бухгалтерія. Така організаційна форма вирішення проблем існує в багатьох західних компаніях. Результати досліджень на торговельних підприємствах Луганського регіону показали, що аналітична робота в сфері управління операційною діяльністю не може проводитися на тимчасовій основі, вона вимагає системного підходу на постійній основі щодо відповідальності за терміни і результати. Тому оптимальним варіантом є проведення постійного моніторингу управління операційної діяльності на підставі обліково-аналітичної інформації. Основною (операційною) діяльністю торговельного підприємства є реалізація товарів. Прибуток від реалізації може розраховуватися двома способами: 1. За скороченою схемою балансу прибутку від реалізації: Пр = ВП + ІОД – Вз,а,ін, (1) де: Пр – прибуток від реалізації; ВП – валовий прибуток (реалізоване накладення); ІОД – інші операційні доходи; Вз,а,ін – витрати на збут, адміністративні та інші витрати. Валовий прибуток ще іноді називають реалізованим накладенням. Ця частка доходу повинна забезпечити покриття витрат обігу, адміністративних та інших операційних витрат і утворення достатньої суми прибутку від торговельної діяльності. 2. За розгорнутою схемою, коли у складі витрат враховуються і витрати на придбання товарів: Пр = ЧВ – С/В + ІОД – Вз,а,ін , (2) де: Пр – прибуток від реалізації; ЧВ – чиста виручка від реалізації товарів; С/В – собівартість придбання товарів (закупівельна ціна); ІОД – інші операційні доходи; Вз,а,ін – витрати на збут, адміністративні та інші витрати. Валовий прибуток від реалізації товарів (реалізоване накладення) можна розглядати з точки зору джерел утворення і його необхідності. Джерелом утворення валового прибутку є різниця між роздрібними та оптовими цінами на товар, що продається. Ця різниця сама виконує функцію ціни торговельної послуги. Якщо різниця між роздрібною та оптовою ціною виражена у відсотках до роздрібної ціни, то вона називається торговельною знижкою, а у відсотках до оптової ціни – торговельною надбавкою (націнкою) [4]. У зв'язку із переходом до більш вільного ціноутворення торговельні підприємства мають можливість визначити необхідний для них рівень торговельних знижок, виходячи із витратного або ринкового підходу. Витратний підхід у ціноутворенні передбачає включення до обсягів валового доходу витрат на збут, адміністративних та інших операційних витрат і прибутку від реалізації за їх рівнями у відсотках до товарообігу. Торговельна знижка, % = Рівень витрат на збут, адміністративних, інших операційних витрат, % до товарообігу + Рівень рентабельності реалізації, % до товарообігу (3) Алгоритм розрахунку межі беззбитковості торговельного підприємства витікає із основної умови її досягнення: ОВ - ВП = ОВз + ОВуп (4) де ВП - прогнозований валовий прибуток; ОВ - прогнозовані операційні витрати; ОВз, - прогнозовані змінні операційні витрати; ОВуп - прогнозовані умовно-постійні витрати. Цей підхід до формування рівня валового прибутку з одиниці товару не зацікавлює підприємства торгівлі у зниженні рівня витрат. Ринкові підходи до встановлення рівня знижки передбачають врахування попиту покупців на даний товар, рівня конкуренції та інших факторів. Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення. Проте, цей показник не висвітлює ступінь ефективності господарської діяльності підприємства. Для характеристики ефективності господарювання підприємства, ступеня використання його ресурсів набуло поширення застосування показників відносної прибутковості, що в економічній практиці отримали назву рентабельності. Рівень рентабельності визначається як процентне відношення суми отриманого прибутку до будь-якого показника: середнього розміру основних фондів і обігових коштів, обсягу товарообігу, суми коштів фонду оплати праці тощо. Кількісні методи вимірювання більш властиві фінансово-економічній та техніко-економічній оцінці. Для соціально-економічної та екологічної оцінки більш властиві якісні характеристики. Проте для оцінки якісних параметрів ефективності можна використовувати також кількісні значення показників. Таким чином, існує можливість об'єднати або інтегрувати кількісні значення всіх напрямів оцінки ефективності. Більшість сучасних економічних досліджень, аналізуючи ефективність функціонування торговельних підприємств, торкається тільки проблем окремих напрямів оцінки. В одній із робіт звернуть увагу на неповноту оцінки ефективності під час використання окремо взятого показника. Для розрахунку інтегральних показників ефективності використовують декілька способів оцінки (фінансово-економічна, техніко-економічна, екологічна, соціально-економічна та ін). Результати оцінки характеризуються використанням n показників. Тобто для j-го напряму оцінки використовується набір фактичних значень відповідних показників. Для порівняння використовують базу даних з тих самих показників, з якими порівнюються фактичні значення кожного j-го напряму оцінки за всіма і-показниками. З урахуванням специфіки торговельної галузі план доходів підприємства пропонується складати за такою системою основних показників: а) сума валового доходу підприємства загалом, в т.ч.
Перша група показників, що впливають на прибуток, об'єднує показники, які отримують із зовнішніх джерел. Ця система показників служить базою для проведення аналізу і прогнозування умов зовнішнього середовища і використовується для визначення резервів зростання прибутку. До таких показників належать темп зростання внутрішнього продукту, конкурентоспроможність, обсяг емісії коштів за конкретний період, обсяг грошових доходів населення, індекс інфляції, вартість валюти на зовнішньому ринку. При визначенні внутрішньої економічної політики підприємства в якості базових використовуються діючі ціни на матеріальні ресурси та інші складові витрат, динаміка інфляції. Базою прогнозування внутрішньої стратегії підприємства є показники галузевого розвитку: обсяг виробництва, загальна вартість активів підприємств, у тому числі оборотних. При розробці планів виробництва основними показниками є: операційний прибуток, сума власного капіталу і фактичний індекс цін на продукцію галузі в конкретному періоді. До першої групи належать також показники, що характеризують кон'юнктуру ринку, які дозволяють конкретному підприємству приймати управлінські рішення в сфері формування цінової політики і доходів від операційної діяльності, формування портфеля довгострокових замовлень, формування кредитної та інвестиційної політики. До таких показників належать ціна пропозиції і попиту на конкретні товари, обсяги і ціна угод, ціна основних фондових інструментів (акцій, облігацій), кредитна ставка, курс покупки і продажу валют. Крім того, до першої групи входять показники, що дозволяють характеризувати діяльність окремих конкурентів і контрагентів, таких як постачальники і покупці, страхові компанії, банки, профільні підприємства. Склад показників першої групи визначається конкретними цілями управління, обсягом операційної діяльності та іншими умовами. Другу групу становлять показники, сформовані на основі внутрішньої інформації фінансового обліку підприємства. Джерелом внутрішньої інформації є бухгалтерська звітність, що містить основні фінансово-економічні показники діяльності підприємства. Вказані показники є надійною базою для управління операційною діяльністю підприємства. При цьому інформаційна база, яка формується на основі фінансового обліку, має певні недоліки, основними з яких є: відображення інформативних показників по підприємству в цілому; неможливість використання узагальненої інформації для прийняття управлінських рішень; відсутність інформації про витрати та доходи за центрами відповідальності. Тому доцільно додатково використовувати інформацію управлінського обліку. Показники управлінського обліку (третя група) доповнюють фінансові показники і представляють інформаційну базу для прийняття оперативних рішень в сфері формування і використання прибутку і планування діяльності підприємства в майбутньому періоді. Їхня перевага перед фінансовими показниками в тому, що вони відображають не лише вартісне значення, але і деталізують натуральні величини, а отже, і тенденції зміни цін на сировину та готову продукцію. Ці показники можливо структурувати в будь-якому напрямку за різними ознаками: за видами діяльності підприємства; ресурсів (матеріальними, трудовими, фінансовими та ін.); продукції (послуг); центрами відповідальності витрат, доходів, отримання прибутку. Забезпечити беззбитковість і рентабельність торговельної діяльності можливо при: - виконанні (перевиконанні) обсягу товарообороту, необхідного для беззбиткової діяльності; - зменшенні величини умовно-постійних операційних витрат; - підвищенні рівня валового прибутку; - зниженні рівня змінних операційних витрат. Пошуки резервів збільшення обсягу товарообороту, зниження собівартості реалізованих товарів, скорочення адміністративних, збутових та інших операційних витрат, (перш за все за рахунок ефективного використання транспорту, підвищення продуктивності праці, високого рівня маркетингу) – шлях до збільшення прибутку торговельних підприємств споживчої кооперації України. Не менш важливо вести пошуки збільшення величини інших операційних доходів, особливо від операційної оренди необоротних активів чи реалізації необоротних активів, які використовуються неефективно. Перспективним напрямом в дослідженні проблеми балансування витрат, доходів і прибутку є розробка економічно обґрунтованих планів операційних витрат і оптимізація їх структури.
Рис. 1. Основними напрямками моніторингу управління ефективністю операційною діяльністю торговельного підприємства
Основними напрямками моніторингу управління ефективністю операційною діяльністю є: 1) координація інформаційного зв'язку з виробничими підрозділами; 2) розробка і узгодження процедур формування обліково-аналітичної інформації для прийняття управлінських рішень; 3) автоматизація обробки даних і уніфікація документального супроводу управлінського циклу; 4) організація моніторингу (рис. 1) Отже, ефективним механізмом формування економічного інструментарію управління торговельним підприємством повинна стати діагностика ефективності його функціонування. Методологічною базою економічної діагностики ефективності функціонування торговельного підприємства є системний підхід, за допомогою якого розроблено структурно-логічну модель здійснення економічної діагностики його діяльності як визначену єдність теорії, методології, організації дослідницького процесу та розробки діагнозу, що забезпечує їх погодженість і послідовність. Удосконалення процесу прийняття управлінських рішень за допомогою використання в системі аналітично-інформаційного забезпечення управління діяльністю торговельного підприємства економічної діагностики ефективності його функціонування створює об'єктивні передумови для стабілізації, зростання і подальшого розвитку економічного потенціалу підприємства.
Список використаних джерел:
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||