Заказ 31121 (100 грн. за кейс) 09.10.2018 13:41

  

Курсова лихоманка: пауза між рецидивами
Сергій Кораблін 24 вересня
 

Валюта, як відомо, — відображення економіки. Тому про хвороби гривні говорити, здавалося б, немає сенсу: про них і так усе давно зрозуміло.

Остання курсова лихоманка, що струсонула ринок напередодні виділення МВФ третього, "вимученого", траншу, — ще одне тому підтвердження: нічого нового. Ні по суті, ні за реакцією.

Проте дивує одностайний висновок — стрибок курсу (з 24,8 до 26 грн/дол. і вище) був очікуваним. Чому так говорять експерти, зрозуміло. А от те, що за ними повторюють регулятори, вражає. Оскільки це, по суті, їхня власна оцінка своєї колективної роботи і якості наших реформ.

Від надій до неприйняття

Зовсім недавно українській гривні виповнилося 20 років. На момент її появи на світ важливість валютного курсу не викликала сумнівів, як і те, що це парафія центрального банку. Що стосується першого, то досвід гіперінфляції та курсового безсилля початку 90-х минулого століття був надто свіжий. У другому ж випадку питання обговоренню взагалі не підлягало.

При цьому, щоправда, було очевидно, що тягар курсу одному НБУ не винести — як мінімум була необхідна підтримка Мінфіну у вигляді низького бюджетного дефіциту. Його фінансування без допомоги Нацбанку стало умовою курсової та цінової стійкості. Такому погляду чимало посприяли тодішні неплатежі, масовий бартер, виснаження фінансової системи і хронічні бюджетні проблеми.

Уводячи в обіг гривню, Нацбанк не приховував надій заякорити курсові очікування: нова валюта, незаплямована репутація, чисті обрії. Але насправді все виявилося значно складніше. По-перше, сама по собі корисна деномінація (100 тис. разів) і нові купюри не змінили змісту тодішньої приватизації, її принципів, учасників і результатів. Останні ж не дали ні іноземної валюти, ні вмілих власників, ні технологій, ні нової продукції, ні партнерських відносин із Заходом. Швидше, усе навіть навпаки.

Тому й проблеми бюджету залишилися колишніми. Перший час їх приховував приплив іноземних вкладень в облігації Мінфіну. При цьому він підживлював бюджет, валютний ринок і курс гривні. Однак скоро ОВДП перетворилися з інструменту на проблему — держборг розрісся до масштабу піраміди. Впала вона в 1998 р. на хвилі втечі іноземного капіталу від кризи в Південно-Східній Азії.

Гривня з-під її завалів вибралася лише в 2000 р., втративши майже 2/3 своєї доларової ваги. Для її порятунку застосовувалися і курсові коридори, і стелі, і масові вмовляння — економічні проблеми тоді стало модно пояснювати "неправильними" очікуваннями населення й бізнесу.

Але справа пішла на лад лише після того, як удалося відкласти виплату частини зовнішнього держборгу.

Цьому сприяла чотирирічна програма МВФ (EFF), у рамках якої Кабмін і НБУ зробили заяву про використання в 2000 р. плаваючого валютного курсу. І хоча ніяких правових наслідків вона не мала, це був прецедент — відповідати за курс після всього того, що трапилося, ніхто вже не поспішав. Але й кидати його в Нацбанку теж не збиралися: економіка була надто вразлива до різких валютних перепадів не тільки через високу доларизацію й відкритість, а й через відсутність ринкових буферів.

На цьому тлі в "Основних напрямках грошово-кредитної політики" щороку затверджувався прогноз курсу на три роки. Однак формальної відповідальності за нього вже ніхто не ніс, хоча де-факто офіційний курс гривні до долара США завмер на місці.

На рівні 5,05 грн/дол. він протримався три роки, перш ніж упасти до 8,0 грн/дол. під час кризи 2008–2009 рр. Загальна думка тоді зійшлася на тому, що в усьому винен Нацбанк: "його" фіксований курс убив почуття ризику, стимулював валютні кредити й затягнув усіх у боргову яму.

Ця критика не позбавлена сенсу. Але її вади теж очевидні: плавай гривня в докризовий період, і вона зміцнювалася б, тому що на неї тиснув потужний приплив іноземної валюти. Коли так, усі перелічені проблеми лише посилилися б, оскільки запозичати у валюті стало б іще вигідніше, ніж при фіксованому курсі.

Тим часом історія з фіксацією повторилася в 2012–2014 рр. З тією лише істотною відмінністю, що тепер вона перетворилася з інструмента на самоціль. І сприяла вже не зростанню міжнародних резервів, а їх виснаженню. Тому, коли курс гривні в лютому 2014 р. нарешті "відпустили", багато хто… з полегшенням зітхнув. Хоча від Нацбанку одразу стали вимагати його стабілізації.

Секрет Полішинеля

Така суперечливість — незмінне тло наших реалій. У 2014 р. воно досягнуло тієї крайньої точки, коли голосніше за всіх звучав заклик перейти до вільного плавання й скасувати валютні обмеження. Тоді ж НБУ оголосив взірцем монетарної політики інфляційне таргетування — режим, що відповідає цим вимогам.

Та тільки-но торкнулося справи, усе знову виявилося набагато складніше. "Раптом" з'ясувалося, що ринковий курс не стільки коливається навколо ідеальної точки рівноваги, скільки перебуває в стані затяжного підйому або спаду. Виявилося, що навіть при низькій інфляції ці фази не залежать від уряду та НБУ, а задаються глобальною кон'юнктурою. Причому коли вона несприятлива, падає не тільки курс, а й уся економіка, включаючи доходи бюджету і його здатність підтримувати стійкість гривні.

Стало очевидно, що курсова гнучкість у такі моменти — ліки небезпечні. Знижуючи торговельні дефіцити, вона здатна попутно вгробити банківську систему й частину населення, тому що з лікарень та аптек зникає життєво важливий імпорт. Механічна ж боротьба з інфляцією зводить нанівець кредити, виробництво та зайнятість. Нарешті, неконтрольоване падіння курсу нагадало, що така гнучкість не що інше, як… валютна криза. З усіма відповідними ціновими, фінансовими й борговими наслідками.

Звичайно, це прозріння було банальним. Однак і воно потребувало у 2014–2015 рр. кількох настійних прохань президента стабілізувати валютний ринок. Після чого курсова риторика НБУ змінилася — з неї зникли звороти про "вільне плавання" і "валютні вільності". Та й про інфляційне таргетування дедалі частіше стали писати в майбутньому часі.

Одразу спливли цитати з минулого. Так, свої валютні інтервенції Нацбанк знову став пояснювати "згладжуванням надмірних коливань курсу". Щоправда, які коливання треба вважати "нормальними", а які "надмірними", достоту ніхто не знає. Хоча раніше таких формальностей не виникало, тому що йшлося про 2-відсоткове відхилення офіційного курсу від ринкового, прописане в програмі з МВФ. Однак сьогодні ця норма виконується автоматично.

Секрети Полішинеля цим не обмежилися. Відхрещуючись від підтримки курсу, НБУ тепер будь-яку валютну інтервенцію пояснює дією "фундаментальних трендів". Однак пояснити миттєвий перехід від купівлі ним валюти до її продажу він не береться, оскільки на "фундаментальність" така практика явно не тягне. Ці й інші подібні дрібниці не додають довіри й вагомості словам і діям регулятора. При тому що необхідність його зусиль зі зниження інфляції не викликає ані найменших сумнівів.

...

Тоді з якої причини НБУ став пом'якшувати валютні обмеження?! У країні війна, нестача валюти, рік бігаємо за траншем МВФ, без кінця зазираємо в кишеню США, стоїмо з простягненою рукою в Європі, реструктуризуємо зовнішній борг на відверто невигідних умовах, жебраємо, де тільки можемо, і тут на тобі — валютні свободи! При тому, що й програма з МВФ цього прямо не вимагає.

Тим часом з червня НБУ знижує з 75 до 65% норму обов'язкового продажу валютної виручки, а з серпня — збільшує з 90 до 120 днів термін оплати зовнішньоторговельних контрактів. Результат у наявності: тільки-но гойднулася сировинна гривня, експортери одразу скористалися правом тримати валюту за кордоном протягом додаткових 30 днів. А навіщо її продавати сьогодні, коли завтра на курсі можна заробити кілька (сотень) мільйонів гривень? Імпортери ж, навпаки, щоб не втрачати тих же мільйонів, змогли купувати валюту на 30 днів раніше.

На міжбанку на голому місці виник її дефіцит. Плюс НБУ зменшив норму обов'язкового продажу. Плюс дозволив банкам змінювати протягом дня курс в обмінниках. Вони й змінюють — як тільки дорожчає долар на міжбанку, він одразу повзе нагору на готівці. А там уже й міжбанк за готівкою тягнеться — у страху й спокуси очі великі.

З легкої руки Нацбанку настороженість ринку миттєво переросла в страхи, а потім і в ажіотаж. Тим більше, що регулятор не пропустив нагоди нагадати в цей момент про курсову свободу гривні й таргетування інфляції. Немов підштовхуючи гривню до краю.

Тому, коли Нацбанк переконує, що її падіння "прогнозувалося", не вірити йому не можна. Інша справа, чи при цьому йдеться про довіру до нього і його дій. Аналогічний ефект мало повідомлення НБУ про прийнятну амплітуду коливань курсу. На думку регулятора, це 10–20% у середньостроковому періоді.

Та що таке "середньостроковий період" — 3–5 років? А може, один рік? Якщо перше, то навіщо починати порятунок гривні, коли її курс просів лише на 3%? Адже в перерахунку це зниження цілком укладається в 10–20% за 3–5 років. У світлі ж скасування валютних обмежень Нацбанк, мабуть, узагалі не бачить ніяких ризиків ні для курсу, ні для інфляції. Тоді з якою метою він продав за сім днів майже 200 млн дол.? Якщо ж коливання курсу в 10–20% допустимі протягом одного року, то питань ще більше, тому що середньорічне знецінення гривні до долара у 1996–2016 рр. становить… 14–15%. Точно в зазначеному діапазоні. Але хто зважиться назвати нашу курсову історію "прийнятною"?

До речі, якби гривня падала щороку на 20% (верхня межа озвученого діапазону), то її курс цього року перевищив би 67 грн/дол., а наступного — 80.

P.S. 14 вересня МВФ вирішив виділити Україні третій транш у розмірі 1,0 млрд дол., замість 1,7 млрд запланованих. У повідомленні Фонду вказується, що ми, серед іншого, не виконали критерію щодо чистих міжнародних резервів. У зв'язку з цим мимоволі виникає запитання: а чи зможемо ми його взагалі дотримуватися, якщо й надалі продаватимемо валюту з резервів, гасячи полум'я рукотворних проблем?
 

Питання до кейсу:

1. Які методи регулювання валютного курсу Нацбанк використовував до 2014 року? Які він використовує зараз?

2. Поясніть термін «валютні обмеження». Вплив валютних обмежень на курс гривні.

3. Розпишіть переваги та недоліки фіксованого та плаваючого курсів для української гривні.

4. Яким чином транш МВФ може вплинути на валютний курс гривні? Чи раціональне використання запозичених коштів для регулювання валютного курсу?

Система глобального управління готівкою

в компанії "Motorola"

 

"Motorola", багатонаціональна корпорація, що має власні діючі компанії у більше ніж 80 країнах та обсяг збуту понад $23 млрд. , є одним із провідних світових виробників радіокомунікаційного обладнання, напівпровідників та найновіших електронних систем і послуг. Не­залежні компанії "Motorola" діють самостійно і тісно співпрацюють одна з одною, часто через національні кордони. Раніше кожна виробнича компанія самостійно розраховувалася з іншими підрозділами "Motorola" та з незалежними постачальниками, а також здійснювала власні валютні операції. Однак у середині 1990-х років "Motorola" сформувала систему глобального управління готівкою, що здійснювала розрахунки не тільки між виробничими компаніями "Motorola", а й між ними та провідними постачальниками.

Еволюція системи глобального управління готівкою в компанії "Motorola" бере початок з 1976 p., коли фірма вирішила створити систему валютних розрахунків для операцій між різними компаніями корпорації. Метою цієї системи було заощадження коштів через скорочення як грошових потоків, так і обсягу валютних операцій, необхідних для здійснення міжнародних розрахунків. За такої системи всі валютні операції між компаніями "Motorola" здійснюються за єдиною платіжною відомістю, що надходить щотижня до кожної з компаній "Motorola" з розташованого в Лондоні центру управління фінансами. На малюнках C.1 і С.З проілюстровано, як ця система допомагає спростити структуру організації, а в наве­деній нижче таблиці подається конкретний приклад, у якому використано деталізовані на малюнку С.З курси обміну валют. Користуючись таблицею, можна легко підрахувати суми чистих платежів для кожної виробничої компанії. Зокрема, Компанія А (550 - 50 = 500 фунт. ст.). Компанія В (100 - 140 = -40 дол.). Компанія С (10 000 - 125 000 = -115 000 єн). Компанія D (200 - 400 = -200 крон).

 

 

 

 

 

 

 

Рахунки дебіторів
Рахунки дебіторів	Компанія А (фунти)	Компанія В (ДОЛ.)	Компанія С (єни)	Компанія D (крони)	Разом
Компанія А	0	100	0	0
Компанія В	50	0	0	200	140
Компанія С	500	0	0	0	125 000
Компанія D	0	0	10 000	0	400
Разом	550	100	10 000	200

До очищення сукупний обсяг потоків готівки становив суму всіх платежів, котрі в доларових показниках дорівнювали $1320. Очищені готівкові запаси кожної компанії є сумою її активів після вирахування суми пасивів. У місцевих валютах компанія А одержить 500 фунт, стерлінгів, компанія В сплатить $40, компанія С сплатить 115 000 єн, а компанія D сплатить 200 крон. Замкнений грошовий потік у доларовому вираженні тепер становить 1000. Центр одержує валюту трьох різних видів, здійснює один платіж компанії А і залишається з нейтральним сальдо.

Переваги цієї системи полягають у скороченні грошових потоків та обсягу операцій з обміну валют. Перехід від ло­кального управління фінансами до централізованої системи дозволив завдяки скороченню трансакційних витрат (гонорари банкам та комісії за здійснення валютних операцій) щороку заощаджувати близько $6,5 млн.. Водночас у цій цифрі не враховано заощадження на адміністративних витратах, які, хоч їх і важко визначити точно, є досить вагомими.

Успіх "Motorola" у впровадженні цієї системи завдячує кільком чинникам. По-перше, керівна верхівка фірми завбачливо дотримувалась такої ініціативи з перших днів її існування. Керівники корпорації розглядали цю систему та системи інформаційної технології, необхідні для її підтримання, як джерело стратегічної переваги. Це сприяло подоланню природного опору з боку менеджерів виробничих компаній тим змінам, що применшували їхню самостійність. По-друге, "Motorola" вже здійснила значні інвестиції у розбудову каркасу інформаційної технології для розподілу даних про виробництво та матеріально-технічне забезпечення між виробничими компаніями. Якщо таку систему вже створено, її легко розширити за рахунок внесення даних, необхідних для глобального управління коштами. По-третє, "Motorola" впроваджувала цю систему поступово, що дало змогу компанії вдосконалити її ще до поширення у масштабах всієї організації. Об'єктами експерименту стали кілька підприємств. Після інтеграції їх у систему та подолання операційних труднощів залучення до процесу інших ланок відбулося легко. Завдяки цьому кількість підприємств "Motorola", задіяних в експерименті, зросла від 38 у 1983 р. до 106 на початку 1990-х років.

Переконавшись у відлагодженій роботі системи внутрішнього управління готівкою, "Motorola" поширила цю систему на ключових постачальників і покупців. Розширення системи було, зрештою, нескладним завданням. Щотижня центр фірми "Motorola" збирає від кожного підрозділу корпорації дані про суми, які мають сплачуватися постачальникам. Глобальний фінансовий відділ здійснює необхідні валютні операції, дає вказівки щодо оплати та інформує компанії "Motorola" про їхнє сальдо. Після збалансування вхідних платежів з вихідними та зведення разом однакових валют компанія обирає певне становище на валютно­му ринку, де продає надлишок одних валют і закуповує ті валюти, яких бракує. Вартість такої операції становить приблизно 100 млн. дол. на тиждень.

Усі ці платежі здійснюються через "Citibank", який користується власною глобальною інформаційною мережею, щоб переказати кошти від одного підрозділу в системі "Motorola" до іншого, незалежно від того, хто вони такі — компанії "Motorola" чи незалежні покупці. Активізація такої системи вимагає тісного електронного зв'язку між "Motorola" та "Citibank", узгоджених інформаційних систем, спільного бачення мети цієї системи і тривалої співпраці між "Motorola" й "Citibank", спрямованої на прискорення глобального потоку грошей та покращення управління цим потоком.

Завдяки такій системі потік чистої готівки між різними виробничими компаніями "Motorola" у 1991 р. становив $2,4 млрд., що на 2,38 млрд. менше від суми платежів, здійснених у 1991 р. За відсутності очищення "Motorola" довелося б здійснювати валютні операції на суму $4,3 млрд. Після очищення сума цих операцій зменшилася десь до $1,3 млрд., що рівноцінно прямим щорічним заощадженням на трансакційних витратах близько $6,5 млн.

 

Питання для обговорення

 

1. Які стратегічні переваги надає компанії "Motorola" система глобального управління готівкою, описана в наведеному прикладі?

2. Наскільки важливим є взаємозв'язок між "Citibank" та "Motorola" для впровадження, розвитку й відлагодженої роботи цієї системи?

3. Які чинники допомогли "Motorola" впровадити таку систему в компанії, де фінансові операції було децентралізовано й делеґовано різним національним підрозділам?

Реакція на китайский демпінг затрималася

Імпортні мита, які Євросоюз впровадив щодо дешевого імпорту сталі з Китаю, є недостатніми для вирішення проблем, з якими зіткнулася металургійна промисловість Європи. Про це заявив генеральний директор ThyssenKrupp Steel Europe Андреас Госс.

Дії, які Єврокомісія запровадила на даний момент, "занадто незначні та введені пізно", підкреслив він.

Європа дмає діяти більш впевнено та швидко, як США, коли має справу з демпінгом сталі з Китаю, сказав А.Госс під час виступу на Всесвітній конференції сталі в Дюссельдорфі. "Ситуація серйозна, набагато серйозніша, ніж ми спостерігали протягом багатьох років", – попередив він.

Європейські металурги, які втратили у минулому році більшу частину прибутку, звинувачують у своїх проблемах дешевий імпорт з Китаю, який змушений «зкидати» надлишки металопродукції за заниженими цінами.

Асоціація Eurofer також заявляла, що эталоном у рішенні питань щодо демпінгу для Європейської комісії має стати Мінторг США, яке рішуче бореться з постачанням дешевої сталі з Китаю. Європейська комісія об'явила у середу, 16 березня, що планує прискорити розгляд торгових справ щодо захисту від китайського імпорту, та закликала держави-члени ЄС не перешкоджати введенню вищого антидемпінгового мита на сталь.
У лютому 2016 року ЄС розпочав розслідування трьох антидемпінгових справ щодо китайского металлопрокату та впровадив нові мита на імпорт: від 14 до 16% на деякі види сталевих продуктів. При цьому митні збори у США встановлені на 260%, щоо має слугувати прикладом для Єврокомісії, сказав А.Госс.

ЄС є одним з небагатьох відкритих сталевих ринків, у той час, як на ринки інших країн доступ обмежений, сказав комерційний директор індійської групи Tata Steel Ltd Хенрик Адам. Як вважають інші учасники конференції, відкритість ринку ЄС може звести нанівець потенціал зростання сталевих цін, який з'явився у останні місяці.

 

Питання до кейса:

1. Світовий товарний ринок: від фрітрейдерства до протекціонізму. Проаналізуйте сучасні тенденції світовогу ринку товарів та вплив на них Китаю.

2. Які методи запроваджують ЄС та США задля обмеження імпорту прокату з Китаю? Проаналізуйте ефективність методів, застосованих у 2015 та 2016 роках. Чому методи США є більш успішними?

3. Проаналізуйте тарифні та нетарифні методи обмеження торгівлі. Які з методів, на вашу думку, стануть найбільш ефективними для ЄС щодо обмеження імпорту китайського прокату і чому?

4. СОТ — організація, що сприяє вільній торгівлі. На вашу думку, яким чином СОТ може допомоти (чи завадити) ЄС відстояти свою металургічну галузь?

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Росії

Через п'ять років після початку економічних реформ з метою трансформації неповороткої російської державно-планової економіки в сучасну ринкову систему Росія переживала період безпрецедентної "втечі капіталу". У 1996 р. з країни було вивезено 22,3 млрд. дол., причому біль­ша частина — незаконно. Натомість у країну було залучено лише 2,2 млрд. дол. іноземних інвестицій. За даними Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), за період з 1989 по 1996 р. іноземці інвестували в Росію лише 5,3 млрд. дол., тоді як в іншу, набагато меншу колишню комуністичну державу Угор­щину було інвестовано 11,5 млрд. дол.

Росія регулярно посідає вищі місця у рейтингу, складеному організацією "Economist Intelligence Unit", країн, інвестиції до яких найризикованіші. Серед ризиків складна податкова система, яка постійно змінюється і застосовується випадковим чином, часто за рахунок іноземних компаній. Слабкий і ненадійний захист прав власності та виконання контрактних зобов'язань, нескінченні зміни й торговельні та податкові пільги, що надаються урядом Росії російським компаніям, також часто згадуються як додаткові чинники, що збільшують ризик інвестицій у цю країну.

Російське законодавство з питань приватизації часто є дискримінаційним по відношенню до іноземних інвесторів. Більшість схем приватизації в Росії розроблено на користь діючого керівництва підприємств, що приватизуються, або місцевих компаній. Наприклад, схема "акції в рахунок заборгованості", яка застосовувалась у 1995 p., дала змогу кільком великим московським банкам скупити значну частку ринкової вартості десятка великих компаній. Іноземні інвестори не мали можливості придбати ці активи. Подібним чином, під час приватизації декількох великих компаній більша частина акцій була продана їхньому діючому керівництву та працівникам за цінами, що становили незначну частку від їх реальної вартості на відкритому ринку.

Неспроможність російського уряду капіталізувати продаж державних активів справила дуже неґативний вплив, враховуючи, що країна гостро потребує капітальних ресурсів для оновлення занедбаної інфраструктури, яка впродовж багатьох років нехтувалася комуністичним урядом. Прикладом тому є російська нафтова й газова промисловість. Росія володіє найбільшими у світі запасами нафти й газу, однак відчуває значні труднощі з видобуванням цих корисних копалин й їх постачанням на міжнародний ринок. Після розпаду Радянського Союзу видобуток нафти в Росії скоротився з 569 млн. тонн у 1988 р. до 305 млн. тонн у 1996 р. Основними проблемами е витоки з трубопроводів, вичерпання нафтових родовищ, відсутність нових свердловин, конфлікти з різними державами колишнього СРСР щодо права власності на нафтову й газову інфраструктуру. За оцінками Світового банку, Росія потребує витрат у сумі 40—50 млрд. дол. на рік лише для підтримання обсягів видобутку нафти й газу на теперішньому рівні. Для збільшення обсягів видобутку до рівня 1980-х років необхідне здійснення інвестицій у сумі 80—100 млрд. дол. на рік — грошей, яких у Росії просто немає.

Намагаючись спинити сповзання у прірву, уряд Бориса Єльцина у листопаді 1997 р. оголосив про відкриття російської нафтової й газової промисловості для іноземних інвестицій. Окрім іншого, декретом, підписаним Б.Єльциним, іноземним інвесторам дозволялося купувати 100 відсотків акцій російських нафтових компаній. У той час "Royal Dutch Shell" домовилася з РАО "Газпром" — гігантською російською нафтовою монополією — про купівлю компанії "Роснефть", останньої великої державної нафтової групи, що лишалася неприватизованою. Одразу після цього з'явилось повідомлення про купівлю компанією "British Petroleum" 10 відсотків акцій іншої російської компанії, "Сиданко", яка займалася видобутком нафти на багатому нафтовому родовищі поблизу китайського кордону. Для Росії ці інвестиції були дуже вигідними. У звіті, підготовленому для російського парламенту, західні нафтові компанії стверджували, що іноземні інвестиції у розвиток лише шести вказаних нафтових родовищ забезпечують створення 550 тисяч робочих місць і надходження в 450 млрд. дол. за весь період їх експлуатації.

Однак, перед тим як здійснювати подальші широкомасштабні інвестиції, чимало західних компаній заявляли про необхідність надання суворіших законодавчих та податкових ґарантій. Нафтові компанії віддають перевагу роботі за визнаною у світі схемою з підписанням угоди про розподіл продукції. При цьому природні ресурси лишаються власністю держави, а для іноземних розробників родовищ визначається частка у майбутніх надходженнях. Хоча російський уряд намагався провести через парламент необхідне законодавство, парламентська більшість, де переважають комуністи, поки що опирається будь-яким спробам запровадження подібних законів.

http ://www. gazprom. ru

 

Питання до кейсу:

1. У чому полягають вигоди від ПІІ для російської економіки взагалі і нафтової промисловості зокрема?

2. З якими ризиками доводиться мати справу іноземним компаніям у процесі здійснення інвестицій в Росії? Які джерела цих ризиків? Наскільки серйозні ці ризики?

3. Яким чином іноземні компанії можуть зменшити вказані ризики? Проаналізуйте відомі вам методи.

Вибір оптимальної форми міжнародних розрахунків

 

Компанія «А», що закуповує за кордоном оргтехніку та продає її на національному ринку, зіткнулася з проблемою. Постачальник, з яким фірма працювала багато років на умовах оплати по відкритому рахунку, збанкрутував, і тепер компанії «А» необхідно шукати іншого постачальника. У неї є вибір: китайська компанія «Бао», яка погоджується працювати лише на умовах оплати через документарний безвідкличний акредитив, та корейська компанія «Сі», яка погоджується постачати оргтехніку на умовах документарного інкасо. При цьому вартість оргтехніки у компанії «Бао» є нижчою на 5%, ніж у компанії «Сі». Але компанія «Бао» натякнула, що за умов довгого співробітництва вони можуть перейти на оплату по відкритому рахунку, а компанія «Сі» — що може надати знижку на 10%.

 

Обгрунтуйте вибір компанії «А» та наслідки цього вибору.

 

Питання до кейсу:

1. Розрахунок по відкритому рахунку: чим він настільки вигідний компанії «А»? Що компанія втратила, коли збанкрутів її постачальник?

2. Які переваги компанія «А» як імпортер отримає, якщо вибере компанію «Бао»?

3. Які переваги компанія «А» як імпортер отримає, якщо вибере компанію «Сі»?

Митний союз vs ЄС. Фактори вибору угрупування

 

Росія розпочала, так би мовити, війну з українським імпортом ще кілька років тому, до початку збройного конфлікту на Донбасі, до анексії Криму, навіть до Євромайдану. У 2013 році проблеми із ввезенням своєї продукції на російську митну територію виникли у виробників сиру, їх тоді звинувачували у порушенні санітарно-епідеміологічних норм. З того часу схожі претензії висловлювалися до різних товарів, імпортованих з України. У 2014 році Росія заблокувала імпорт українських консервів, а також заборонила ввезення з України всієї рослинної продукції: овочів, фруктів, злаків. Вже у 2015 році низку українських виробників м’яса та м’ясопродуктів звинуватили у порушенні ветеринарних норм, і, відповідно, заборонили ввезення їхньої продукції. Також цього року Москва ввела обмеження на ввезення соків, молочної та сирної продукції, кондитерських виробів, рибних і плодоовочевих консервів та окремих різновидів алкоголю з України.

Тепер російський президент Володимир Путін підписує закон про припинення дії договору про зону вільної торгівлі з Україною, а прем’єр-міністр Дмитро Медведєв оголошує про запровадження санкцій – через набуття чинності економічної частини Угоди про асоціацію України з Європейським союзом та приєднання України до міжнародних санкцій проти Росії. Але указ Путіна робить виняток для природного газу, торгівля яким, за його логікою, має залишатися таки у межах ЗВТ. Тому наразі йдеться лише про позбавлення України преференцій на розмитнення товарів, які вона мала у межах Зони вільної торгівлі СНД.

Тим часом Росія наражається на певні політичні ризики всередині СНД та Митного союзу, зазначає експерт Олег Устенко. Адже Україна брала участь у зоні вільної торгівлі саме в межах СНД, а не окремо з Росією. Водночас ні Казахстан, ні Білорусь, котрі є членами як СНД, так і Митного союзу (з початку 2015 року переформатованого як Євразійський економічний союз, до якого також увійшли Вірменія і Киргизстан – ред.), не заявляли про підтримку російських санкцій проти України. Навпаки, представники цих країн, що брали участь у раді Євразійської економічної комісії, відмовилися підтримувати резолюцію щодо обмеження імпорту з України, яку пропонувала Москва.

«Якщо такого плану рішення ухвалюються і вони не спільні, то тоді дуже швидко постане питання: «Хто взагалі господар в домі?». Якщо таке питання постане – це може бути початком кінця Митного союзу як такого», – припускає Устенко.

Крім того, Росія запровадженням санкцій проти України порушує умови, що обговорювалися під час вступу цієї країни до Світової організації торгівлі. Тому Україна має підстави оскаржувати дії Москви у СОТ, запевняє експерт.

Доречно зупинитися на причинах і наслідках втрат торгівлі України з Росією в контексті останніх політичних, економічних та інших обставин. З наведених даних видно, що Митний союз не дав його партнерам очікуваних темпів зростання обсягів торгівлі. Це ще раз підтверджує, що Митний союз — це політичний проект Росії, а не економічно взаємовигідне інтеграційне формування. Це саме очікувало й Україну у разі її вступу до МС. Більш того, погіршення торгівлі вже відбулося, причому задовго до російсько-українського конфлікту. Ще в 2013 р. в публікації "Україна і Митний союз: проблеми інтеграції" (див. DT.UA №11 від 22 березня 2013 р.) автор переконливо показав динаміку погіршення показників торгівлі України з Росією саме через відвертання Росії від України у сфері реальної економічної інтеграції за всіма напрямами (торгівля, виробнича кооперація, інвестиційні проекти тощо). Саме через це частка експорту з України до Росії в українському експорті з 2000-го по 2015 р. знизилася з 24 до 17%, а у російському імпорті — з 7,8 до 4%. Аналогічна ситуація і по імпорту з Росії в Україну, структурні співвідношення якого також скоротилися у 2–3 рази. Натомість зворотна ситуація у торгівлі України з ЄС. Частка експорту з України до ЄС у загальному українському експорті зросла за цей період з 31 до 33%, а частка експорту з України до ЄС у загальному імпорті ЄС — з 0,2 до 0,3%. Ще більш вражаюча картина щодо імпорту з ЄС в Україну, зокрема, частка імпорту з ЄС до України в загальному українському імпорті збільшилася з 29 до 42%.

Українські бізнесмени і підприємці добре знають, що перспективи російського ринку для українських виробників продукції АПК давно пішли на спад. За багатьма видами продукції тваринництва ще 5–7 років тому стало зрозуміло, що російський ринок — не для українських виробників. Адже Росія тривалий час субсидувала своїх виробників, здійснюючи великі капітальні вкладення в галузь, у тому числі з державного бюджету, інвестувала практично все виробництво курятини за державний кошт. Сьогодні в РФ на ринку курятини перевиробництво, і за таких умов не те що конкурувати, а втиснутися на російський ринок неможливо. Спочатку це стало очевидно щодо курятини, а потім й інших видів м'яса, згодом — сирів та інших молокопродуктів. Першими постраждали якраз "молочники" і "сирники". Експорт сирів падав починаючи з 2012 р. Причому в рази за рік. Фактично відтоді експорт узагалі перестав бути ринковим та ефективним. Росія кожен день вигадувала нові "вимоги та умови". А що тоді говорити про експорт до Росії української продукції рослинництва. Наприклад, частка експорту цієї продукції сягає чверті загального українського експорту. При цьому на експорт до ЄС припадає 25% експорту зерна, 60 — олії, 30% — іншої продукції АПК. До Росії експорту зерна, олії практично не було, а іншої продукції АПК — менш як 5%. Тому ще до запровадження санкцій та ембарго частка Росії в українському експорті продовольства знизилася до 2,5%. Отже, український продовольчий експорт до Росії почав втрачати позиції не вчора, не після Майдану і навіть не після того, як було вперше оголошено про наміри української влади щодо асоціації та ЗВТ з ЄС, а набагато раніше.

Питання до кейса:

1. СНД та Митний союз: протиріччя їх функціонування. Охарактеризуйте переваги та недоліки участі країн у цих угрупуваннях.

2. Охарактеризуйте результати або ж перспективи співучасті України у регіональних інтеграційних угрупуваннях: СНД, Митний союз, ЄС.

3. ВТО як надбудова регіональних угрупувань. Охарактеризуйте проблеми одночасної участі України у ВТО та регіональних угрупуваннях.

4. Основні галузі промисловості України: АПК, чорна металургія. З точки зору експортерів, які ринки для України найкращі? Які угрупування можуть забезпечити вільний продаж продукції на них?

Відтік мізків з України може принести їй несподівані "бонуси"

Кріс Даннетт

Редактор, журналіст. Випускник Університету Джона Гопкінса

 

Уже довгий час український уряд переймається проблемою еміграції найбільш освічених і кваліфікованих фахівців до інших країн. З погляду уряду це втрата для країни, тому що Україна вкладає кошти в освіту тих осіб, які застосовують свої навички та знання деінде. Ця стаття показує, що кваліфікована еміграція має і позитивні сторони, і що покращення ділового клімату в країні, ймовірно, сприятиме вирішенню цієї проблеми разом із багатьма іншими.

Що таке "відтік мізків"?

Таке явище, як "відтік мізків", зазвичай, визначається як еміграція висококваліфікованих кадрів з однієї країни в іншу, дуже часто з менш розвиненої до високорозвиненої країни. "Відтік мізків" може "вивести" людський капітал з країни, перешкоджати його розвитку в майбутньому, знизити податкові надходження та анулювати соціальні інвестиції в освіту.

"Відтік мізків" в Україні

Еміграція кваліфікованих фахівців притаманна не тільки нашій країні, але й іншим пострадянським країнам від Балтії до Росії. Соціальне потрясіння після розвалу Радянського Союзу привело нас в період економічної нестабільності, політичного безладу та демографічної кризи, разом з тим відкрились нові можливості для еміграції. Найбільша хвиля еміграції кадрового потенціалу за часів незалежної України спостерігалась на початку 1990-х, але "відтік" молодих і висококваліфікованих фахівців і досі залишається потенційним викликом для України.

Вік більшості українців, які тимчасово виїжджають з країни або хочуть виїхати на постійне місце проживання в іншу країну, складає від 20 до 49 років. Хоча рівень освіти істотно і не впливає на рішення українців емігрувати, але ті, в кого кращі вміння, навички та рівень освіти, більш імовірно шукатимуть роботу в Європейському Союзі, ніж в інших топ-країнах світу. За даними Центру міграційної політики в Європейському університетському інституті у Флоренції "в період 1998–2012 років з України виїхали більше тисячі аспірантів і 200 кандидатів наук". За даними ЮНЕСКО у 2010 році близько 35 000 українських студентів навчались за кордоном. Ще раз наголошу, що хоча рівень освіти істотно не впливає на рішення українців емігрувати, проте більш освічені працівники на противагу менш освіченим схиляються до пошуку роботи в ЄС чи Сполучених Штатах.

Побутує думка, що високо освічені молоді українці залишають країну через економічну кризу і невдоволення політичною ситуацією в країні. Наприклад, історія з інтернет-порталу Vice News розповідає про кількох колишніх молодих активістів Майдану, які або остаточно залишили країну або планують зробити це у світлі складної економічної та політичної ситуації, що склалась в країні.

"Відтік мізків" іде вперед

Хоча на даний момент неможливо визначити кінцевий ефект від "відтоку кадрового потенціалу", еміграція з зони конфлікту на сході України та з інших регіонах країни досить висока, а найближчим часом очікується її збільшення (графік 1).

Судячи з досвіду інших посткомуністичних держав Центральної та Східної Європи, заявлена Україною мета – інтеграція зі спільним ринком ЄС – насправді може прискорити процес "відтоку мізків". Спільна візова політика та можливий вступ до Шенгенської зони істотно сприятимуть спрощенню та здешевленню подорожей і постійному проживанню в ЄС. Наприклад, Литва має найвищий рівень міграції в ЄС - понад 600 000 її громадян працюють за кордоном. Таким чином, кількість литовців, які проживають за кордоном, складає приблизно 40% всієї робочої сили країни, яка складає 1 465 000 осіб. Литовські студенти виїжджають за кордон у пошуках кращих навчальних закладів та кращих можливостей для кар'єрного зростання. Як наслідок, місцеві компанії часто нарікають, що не в змозі знайти робітників з відповідними навичками та вміннями. Інші посткомуністичні європейські держави, у тому числі й Польща, також стикаються з аналогічними проблемами і запустили низку урядових ініціатив зі збереження високопрофесійного кадрового потенціалу в межах країни і створення сприятливих умов для повернення на батьківщину "цінних кадрів" з-за кордону.

Не все так погано з "відтоком мізків" – "приплив мізків"

Оскільки Україна взяла курс на європейську інтеграцію, цілком імовірно, що спокуса і відносно легкий доступ до Європи сприятимуть ще більшому "експорту висококваліфікованих кадрів" з країни. Тим не менш, експерти зазначають, що еміграція висококваліфікованих кадрів корисна для країни і насправді може надати різні переваги для країн-донорів. Наприклад, грошові перекази з-за кордону (графік 2) часто сприяють росту місцевої економіки, вливаючи готівкові кошти в середовище з низькою продуктивністю або можливостями розвитку. Крім того, дуже часто "експорт висококваліфікованих кадрів" – це вулиця з двостороннім рухом, тобто спочатку студенти та кваліфіковані фахівці залишають країну з метою отримання більш високоякісної освіти та більшого доходу, а потім повертаються до своєї рідної країни з новими ідеями та удосконаленими навичками. Загалом, чим кращі можливості в країні, в якій спостерігається відтік висококваліфікованих кадрів, тим вища ймовірність повернення висококласних фахівців до себе на батьківщину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іншими словами, "відтік мізків" – це більше виклик, ніж очевидний недолік, навіть більше, є ключові шляхи вирішення цієї проблеми для уряду. Наприклад, хоч у короткостроковій перспективі процес реформування і європеїзація можуть прискорити відплив кадрів, та найкращий спосіб повернути кваліфікованих робітників на батьківщину – це поліпшити політичне, економічне та освітнє середовище в країні. Якщо програма українських реформ набере необхідних обертів, особливо у сфері освіти, Україні, ймовірно, вдасться повернути ті кадри, які прагнуть професійного росту.

Нарешті, Україна також зможе успішно перебороти наслідки "експорту кадрів", заохочуючи іноземців отримувати українську освіту, а висококваліфікованих працівників – іммігрувати до країни. Запозичивши радянський досвід навчання іноземних студентів з колишніх країн-союзників СРСР, а також з країн, що розвиваються, Україна приваблює іноземців до своїх вищих навчальних заладів – у 2013 році більш ніж 61 000 іноземних студентів навчались в українських університетах. Більшість з цих студентів приїхали на навчання з колишніх радянських республік, але багато також приїхало з африканських і арабських країн. Покращуючи систему вищої освіти, особливо математичні, технічні та інженерні спеціальності, уряд може сприяти потоку іноземних студентів в університети України та їх бажанню залишитись в країні після завершення навчання. Расизм та дискримінація іноземних студентів разом з недосконалим імміграційним законодавством, швидше за все, "відлякують" іноземних студентів від проживання в Україні.

В цілому, Україна повинна наголосити на потенційних вигодах кваліфікованої еміграції, вживаючи заходів щодо пом'якшення наслідків цього явища. "Відтік мізків" – це значною мірою неминучий процес, який може прискоритися, коли Україна вийде на європейські та світові ринки. Замість того, щоб приймати рішення, які обмежують трудову еміграцію, вкрай важливо, щоб відповідні політичні заходи щодо "експорту кадрів" залежали від можливостей держави та суспільства забезпечити сприятливі умови для отримання освіти та професійного росту висококваліфікованих фахівців в межах своєї країни. Стабільна та приваблива Україна – це найкраще рішення для мінімізації негативних наслідків відтоку кваліфікованого персоналу та заохочення повернення висококваліфікованих мігрантів з-за кордону, а також залучення кваліфікованих іноземців з інших ринків праці.

 

Питання до кейса:

 

1. Відтік мізків як виклик: чи згодні ви з таким тлумаченням? Доведіть вашу точку зору, використовуючи фактичний матеріал.

2. Фінансовий аспект «відтоку мізків»: проаналізуйте його. Чи притаманне збільшення переказів з-за кордоку «відтоку мізків» чи «відтоку м'язів», тобто міграції низькокваліфікованої робочої сили?

3. Експорт кадрів до України: можливості, загрози та шляхи заохочення.

4. Економічні і соціальні наслідки міжнародної трудової імміграції та еміграції. Праця іммігрантів: за і проти

Злиття і поглинання: підсумки і тенденції

Експерт у сфері інвестицій назвав цифри інвестиційної активності в Україні.

«За 10 місяців поточного року в Україні в різних секторах економіки було здійснено 155 значних правочинів на загальну суму приблизно у 9,41 млрд доларів. Можлива деяка статистична похибка, оскільки угоди на суму менше 0,1 млн доларів ми не враховували», – розповів директор інвестиційного банкінгу групи ITT Максим Панфілов на IV щорічному національному форумі «Злиття та поглинання в Україні». З цих коштів 4,08 млрд доларів було вкладено у 130 угод злиття і поглинання, 5,33 млрд – в операції боргового фінансування. Та, незважаючи на кількісний показник, операції кредитування, як ми бачимо, становлять всього 16 % від загальної кількості операцій. Тобто із 155 угод із залучення капіталу тільки 25 операцій були з боргового кредитування.

 

Експерт пояснив це тим, що багато банків в Україні (особливо іноземних) перебувають на стадії реалізації власних активів, тож не хочуть обтяжувати себе новими дебіторськими заборгованостями.

 

Якщо розглядати ці угоди за секторами економіки, то найбільша інвестиційна активність цього року спостерігалася в енергетиці (31 % усіх залучених коштів), металургії (24 %), на аграрному ринку (16 %) та ринку нафти і газу (12 %).

 

Залучення капіталу шляхом продажу частини підприємства відбувалося в 65 % випадках, в 35 % випадків підприємство продавалося повністю.

 

Максим Панфілов назвав і основні риси, притаманні інвестиційно привабливим компаніям. Це, безумовно, прозорість компанії, міжнародний рівень менеджменту, наявність структурованої роботи по інвестиційних відносинах, прагнення до лідерства на ринку і хороша репутація. Але, як відзначив Панфілов, він знає приклади, коли велика, досить прозора і шанована компанія, яка є лідером свого ринку і має багато перспектив, не може залучити інвестиції.

 

Також експерт спрогнозував, які галузі економіки майбутнього року зможуть залучити капітал. Лідируватимуть агропромисловий сектор, харчова промисловість, енергетика. Непогано ітимуть справи в банківській сфері, телекомунікаційній та медико-фармацевтичній галузях.

 

Свій вибір він пояснив просто: «Як би погано не йшли справи, людям все одно треба їсти, лікуватися, та й без електрики ми ніяк не обійдемося. Що ж до телекомунікацій, то мова йде про безліч невеличких операторів телекомунікаційних послуг, які скоріш за все будуть поглинуті великими компаніями, що скуплять їхні мережі майже за безцінь».

 

Дещо посилив враження від названих цифр інший доповідач — головний редактор тижневика «Коментарі» Вадим Денисенко, чия доповідь мала вельми красномовну назву: «Злиття, поглинання та відбирання». За словами В. Денисенка, 70 % усіх злиттів і поглинань здійснили 20 бізнесменів, які або знаходяться при владі, або дуже близькі до неї. Єдиним способом убезпечення від недружнього поглинання, тобто відбирання власності, В. Денисенко вважає борги компанії. Він навіть навів приклад, коли так звані рейдери дали спокій бізнесменові, в якого намагалися відібрати власність, коли дізналися про його банківські кредити. На прощання ще й дорікали: «Що ж ти, сякий-такий наше підприємство заклав?»

 

Найбільші українські угоди по злиттю і поглинанням в Україні за 2015 р. згідно з інформацією журналу Forbes:

< >Купівля турецькою компанією Turcell акцій Euroasia Telecommunications, власника вітчизняного телекомунікаційного оператора «Астеліт», 44,96 % акцій на суму $100 млн. Інвестування американським мільярдером Джоном Соросом в українську IT-компанію Ciklum (точна ціна угоди не розголошується, хоча Сорос заявляв в інтерв’ю, що готовий інвестувати в Україну до $ 1 млрд.) У сфері фармацевтики була укладена велика угода з продажу 30% акцій Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу фармацевтичній фабриці «Дарниця», ціна угоди – 171, 8 млн. грн. Обмін активами між підприємствами «Воронеж Агро Холдинг» і земельним банком Agrokultura в Україні на 87%. «Мандарин Плазу» купила іноземна компанія на Кіпрі, її назва тримається в секреті. Сума угоди становить приблизно $ 40 млн.

Питання до кейса:

1. Проаналізуйте мотивацію до злиття та поглинання у аграрній та банківській сферах в Україні. Зробіть порівняльну характеристику.

2. Злиття з іноземними компаніями для українських — благо чи зло? Що означають інвестиції з Кіпру у цьому випадку? Поясніть свою думку.

3. Найбільшою угодою за обсягом інвестицій можна вважати купівлю Соросом Ciklum. Охарактеризуйте потенційні наслідки цього поглинання. Проаналізуйте ефект синергії для українського IT-ринку від подібних угод.

"Caterpillar Inc."

"Caterpillar Inc." ("Cat") є найбільшим у світі виробником землерийної техніки. На землерийну техніку припадає близько 70 відсотків обсягу щорічного доларового продажу будівельної техніки у всьому світі. У 1980 p. "Cat" належало 53,3 відсотка світового ринку землерийної техніки. Найбільшим конкурентом фірми є японська "Komatsu", якій належить 60 відсотків японського ринку і лише 15,2 відсотка світового ринку.

У 1980 p. "Caterpillar" вважалася однією з провідних виробничих та експортних компаній Сполучених Штатів. 50 років поспіль компанія одержувала прибутки та доходи від акціонерного капіталу на рівні 27 відсотків. У 1981 р. 51 відсоток обсягу збуту фірми реалізовувався за межами Сполучених Штатів, і близько двох третин замовлень становив експорт. "Cat" зафіксувала свої рекордні прибутки до оподаткування в сумі 579 млн. дол. Однак наступні три роки стали катастрофічними. "Caterpillar" втратила цілий мільярд доларів, а її частка ринку в 1985 р. скоротилася до 40 відсотків, тоді як в "Komatsu" вона зросла до 25 відсотків. Така несподіванка пояснювалася трьома чинниками: вищим рівнем продуктивності "Komatsu", зростанням курсу долара та борговою кризою країн "третього світу".

В ретроспективі "Komatsu" вже давно підстерігала "Cat". У 1960-х роках присутність японської компанії за межами Японії була мінімальною. На 1974 р. вона збільшила свою частку світового ринку землерийної техніки до 3 відсотків, а на 1980 р. — до 15 відсотків. Зростання масштабів "Komatsu" частково пояснювалося надвисокою продуктивністю праці; протягом 1970-х років компанія мала змогу призначати ціни на свої машини на 10—15 відсотків нижче, ніж у "Caterpillar". Водночас "Komatsu" не мала широкої дилерської мережі за межами Японії, а світова дилерська мережа, першокласний післяпродажний сервіс та консультативні функції "Cat" в очах покупців виправдовували вищу ціну на її машини. З цих причин, на думку багатьох оглядачів галузі, "Komatsu" не мала змоги збільшити свою частку ринку понад рівень 1980 р.

Безпрецедентне зростання курсу долара відносно більшості провідних валют світу змінило ситуацію. З 1980 по 1987 р. долар зріс відносно валют десяти інших індустріалізованих країн у середньому на 87 відсотків. Курс долара підвищувався завдяки стійкому економічному зростанню Сполучених Штатів, а це приваблювало потужні потоки капіталу від іноземних інвесторів, котрі прагнули одержати великі прибутки від капітальних активів. Високі реальні ставки відсотка також приваблювали іноземних інвесторів, котрі прагнули вагомих прибутків від фінансових активів. Водночас політичний безлад в інших частинах світу та відносно повільне економічне зростання в країнах Європи сприяли формуванню уявлення про Сполучені Штати як про належний об'єкт інвестування коштів. Такий приплив капіталу збільшив попит на долари на ринку іноземних валют, що посунуло курс долара вгору відносно інших валют.

Стабільний долар значною мірою сприяв підвищенню доларових цін на машини "Cat". Водночас ціна в доларах на продукцію "Komatsu", імпортовану до Сполучених Штатів, знизилася. Через зміщення відносних курсів долара та єни у 1985 р. ціни на машини "Komatsu" були на 40 відсотків нижчими від цін "Caterpillar". У світлі такої неймовірної розбіжності цін багато споживачів відмовилися від першокласного сервісу та консультацій "Caterpillar" і почали купувати машини "Komatsu".

Третій чинник — боргова криза країн "третього світу" — став очевидним у 1982 р. На початку 1970-х років країни ОРЕС учетверо підвищили ціну на нафту, що призвело до потужного припливу коштів до цих країн. Комерційні банки позичали ці кошти у країн ОРЕС і надавали позики багатьом країнам "третього світу" для фінансування великомасштабних будівельних проектів — що викликало глобальне зростання попиту на важку землерийну техніку. Від цих подій виграла "Caterpillar". Однак до 1982 р. стало очевидним, що комерційні банки позичили надто багато грошей під ризикові та непродуктивні інвестиції, а уряди кількох країн (зокрема Мексики, Бразилії та Арґентини) загрожували припинити повернення боргу. У хід подій втрутився Міжнародний валютний фонд, який надав нові позики боржникам — країнам "третього світу" — на тій умові, що вони запровадять дефляційну макроекономічну політику. Для "Cat" кращі дні закінчилися; замовлення на важку землерийну техніку зникли майже за одну ніч, а ті, що залишилися, дістались виробникам найдешевшої продукції, і нерідко це була "Komatsu".

Внаслідок цих подій "Caterpillar" у кінці 1982 р. потрапила в глибоку кризу. її реакцією було зменшення витрат з 1982 по 1985 р. більше ніж на 20 відсотків. Цього досягли завдяки скороченню штатів на 40 відсотків, закриттю дев'яти заводів та інвестиціям у сумі 1,8 млрд. дол. у гнучкі виробничі технології, призначені для підвищення якості та зменшення витрат. Крім того, компанія вимагала від уряду знизити курс долара на ринках іноземних валют. До 1984 p. "Cat" мала вирішальний голос серед американських експортерів, які спонукали адміністрацію Рейґана втрутитись до ринку іноземних валют.

Справи "Caterpillar" пішли краще на початку 1985 р. Натхненні прикладом "Cat" та інших експортерів, представники уряду СПІА зустрілися з представниками Японії, Німеччини, Франції та Великої Британії у нью-йоркському готелі "Плаза". У спільному комюніке — відомому як Угода в "Плаза" — уряди п'яти країн визнали надмірну переоцінку долара і зобов'язалися вжити заходів, які б знизили його вартість на міжнародному ринку. Центральний банк кожної країни втручався в діяльність міжнародного ринку валют, продаючи долари і купуючи інші валюти (в тому числі і власні). На початку 1985 р. долар вже почав знеціню­ватися внаслідок низки рекордних дефіцитів зовнішньоторговельного балансу США. Угода в "Плаза" прискорила цю тенденцію, і протягом наступних трьох років курс долара впав до рівня 1980 р.

Наслідки для "Caterpillar" далися взна­ки майже негайно. Як і будь-який провідний експортер, "Caterpillar" мала влас­ний валютний відділ. Підозрюючи, що незабаром курс долара буде скориґовано, "Cat" на початку 1985 р. збільшила свої запаси іноземних валют, скориставшись для їх закупівлі стабільним доларом. Після падіння курсу долара компанія змогла конвертувати ці валюти назад у долари, одержавши пристойний прибуток. У 1985 р. прибутки "Cat" до оподаткування становили 32 млн. дол.; без 89-мільйонного виграшу від обміну валют компанія зазнала б збитків. У 1986 р. виграш від валютних операцій у сумі 100 млн. дол. становив близько 2/3 прибутків до оподаткування в сумі 159 млн. дол.

Велике значення для майбутнього становища "Cat" мало падіння курсу долара відносно єни та зменшення витрат компанії до 1988 p., що допомогло подолати 40-відсоткову перевагу у зменшенні витрат, яку "Komatsu" мала над "Caterpillar" чотирма роками раніше. Після спроб знизити свої ціни "Komatsu" того року була змушена підняти їх на 18 відсотків, тоді як "Cat" обмежилася лише 3-відсотковим підвищенням. В умовах, коли торгівлі "Caterpillar" вже нічого не перешкоджало, компанія майже відновила свою втрачену частку ринку. До 1989 р. фірма, за її даними, володіла 47 відсотками світового ринку важкої землерийної техніки, порівняно з 40 відсотками три роки тому, тоді як частка "Komatsu" скоротилася до менш ніж 20 відсотків.

Питання для обговорення

І. До якої міри конкурентне становище "Caterpillar" відносно "Komatsu" залежить від курсу обміну долара на єну? Із середини 1996-го до початку 1998 р. долар подорожчав відносно єни на 40 з лишком відсотків. Як, на вашу думку, це могло б позначитися на відносно конкурентному становищі "Caterpillar" і "Komatsu"?

2. Якби ви були виконавчим директором "Caterpillar", яких би заходів ви вжили зараз, щоб запобігти повторенню подій початку 1980-х років?

3. Який потенційний вплив на бізнес "Caterpillar" можуть мати дії МВФ та Світового банку? Чи може "Caterpillar" якимось чином вплинути на дії МВФ та Світового банку?

4. Якому режиму ви, як виконавчий директор "Caterpillar", надали б перевагу: фіксованого валютного курсу чи існуючого керовано-плаваючого курсу? Чому?

Британія та Brexit – чи дійсно загроза? І кому?

 

Для початку наведемо новину, яка була опублікована у минулому році: заклик датського прем'єра:

«Прем'єр-міністр Данії Ларс Люкке Расмуссен закликав лідерів країн ЄС гарнірувати, що Велика Британія не отримає "конкурентних переваг".

Як пише Bloomberg, Расмуссен вважає, що кінцевою метою "розлучення" має стати збереження Великобританії якомога ближче до ЄС.

Разом з тим, він непокоїться умовами виходу Британії з ЄС. "Ми всі хочемо мирного розлучення, але якщо тільки одна сторона хоче розлучатися - тоді друга повинна захищати власні інтереси",- заявив він.

Расмуссена турбує зростаючий розрив між вимогами Великої Британії і поступками, на які готовий піти ЄС. "Ми повинні бути дуже обережні, щоб покидає нас сторона не отримала конкурентних преймуществ для себе",- вважає він.»

Проте аналітики наразі не можуть зійтись у думці, чи є вихід Британії з ЄС благом чи лихом для країни. Більшість схиляється до негативних результатів. Але ми можемо зробити опосередковані висновки, базуючись на реакції лідерів країн ЄС. Як зазначалося вище, вони занетурбовані тим, що Британія може дійсно виграти від Brexit. Таким чином, можна уявити себе у ролі детектива та знайти причину — чому лідери ЄС цього бояться? Може, не все так погано, як пишуть ЗМІ?

 

Питання до кейсу:

1. Які саме конкурентні переваги може отримати Британія у результаті Brexit? Обгрунтуйте.

2. Які загрози для ринку ЄС несе Brexit?

3. Оцініть та проаналізуйте показники зовнішньої торгівлі Британії. У яких торгових стосунках вона виграє, якщо вийде з ЄС? У яких програє?\

Показники платіжного балансу США в останні роки: чи падають небеса?

Показники платіжного балансу США за останнє десятиліття можуть бути охарактеризовані в такий спосіб:

- у платіжному балансі США зафіксований значний річний дефіцит по рахунку поточних операцій;

- у платіжному балансі США зафіксований значний річний профіцит по рахунку операцій з капіталом (розмір профіциту практично дорівнює розміру дефіциту по рахунку поточних операцій);

- зміна обсягу державних резервів було незначним стосовно дефіциту по рахунку поточних операцій.

На підставі перерахованих фактів можна скласти два сценарії сформованої ситуації:

1) небеса падають на землю. Галузі економіки США неконкурентоспроможні на міжнародному ринку (що підтверджується першим фактом); іноземці захоплюють країну, купуючи коштовні внутрішні ресурси США й перетворюючи країну в найбільшого боржника у всесвітній історії (що підтверджується другим фактом);

2) все прекрасно. Іноземці зачаровані майбутніми перспективами на американському ринку (який фактично являє собою демонстраційний стенд економічної демократії), тому вони охоче інвестують капітал в економіку США (другий факт). З іншого боку, єдиний спосіб, яким вони можуть це зробити, - це підтримка дефіциту по рахунку поточних операцій у США (перший факт).

Немає необхідності говорити, що ці два сценарії суперечать один одному, хоча вони обоє погодяться з даними платіжного балансу США. Ці сценарії відображають політичне протистояння в США, що має місце між прихильниками політики протекціонізму й політики вільної торгівлі, між компаніями індустріальної півночі й крайнього півдня США, між лібералами й консерваторами, а також між компаніями, орієнтованими на експорт продукції, і компаніями, на діяльності яких імпорт товарів із закордонних країн позначається негативно.

Люди, які переконані в тім, що «небеса падають на землю», доводять необхідність скорочення торговельного балансу Сполучених Штатів. Вони стверджують, що американські компанії стають усе більше й більше неконкурентоспроможними на світовому ринку, а також що їхня конкурентоспроможність необхідно підвищити за допомогою здійснення агресивних мір з боку держави, зокрема за допомогою реалізації програм професійної підготовки робітників, збільшення обсягу капіталовкладень в інфраструктуру, а також введення податкових знижок на науково-дослідні роботи й капітальні витрати. Ці люди заявляють, що американські компанії стали жертвою нечесних методів торгівлі, використовуваних іноземними компаніями й урядами. Вони пропонують ввести більш тверді тарифи й квоти на імпорт товарів і переконані в тім, що федеральному уряду варто вживати більш рішучі дії, спрямовані на підтримку експорту продукції американських компаній і обмеження обсягу іноземної власності на внутрішні активи США.

Люди, на думку яких у країні склалася прекрасна ситуація, стверджують, що найкращою політикою є збільшення привабливості економіки США для інвестування капіталу. Підтримка ставок оподатковування на низькому рівні, а також помірне втручання держави в економіку дозволить залучити іноземний капітал у Сполучені Штати. У такому випадку галузі економіки США, американські споживачі й робітники одержать вигоду від більшого обсягу капіталовкладень, а також від підвищення ефективності економіки, обумовленого цими капіталовкладеннями. Американські споживачі одержать вигоду від доступності дешевих, високоякісних імпортних товарів і послуг. Крім того, у процесі суперництва з іноземними конкурентами американські компанії змушені будуть знизити ціни на свою продукцію.

Одна із цікавих інтерпретацій такої точки зору належить лауреатові Нобелівської премії Мілтону Фрідману (Milton Friedman), активному прихильникові вільного ринку із Чиказького університету. На думку Фрідмана, японці енергійно займаються виробництвом відеомагнітофонів, автомобілів «Toyota Camry» і плеєрів «Sony», які вони обмінюють на американські грошові банкноти, які отримують від споживачів США. У такому випадку, якщо японці отримують задоволення, добровільно обмінюючи свої товари на шматочки паперу (інакше кажучи, доларові банкноти), а американці, у свою чергу, задоволені тим, що обмінюють шматочки паперу на товари, хіба тут є причина для занепокоєння?

Зважуючи ці суперечливі точки зору, необхідно усвідомлювати тім, що вони сформовані на підставі підходів, що різняться, до розуміння суті дефіциту платіжного балансу. Люди, що песимістично сприймають цю ситуацію, акцентують увагу на балансі торгівлі товарами, а також на оцінці здатності американських компаній продавати іноземцям стільки товарів, скільки іноземці здатні купити. Навпроти, оптимісти підкреслюють можливість здійснення операцій на ринку за принципом вільного вибору. На їхню думку, якщо громадяни США вважають, що їм вигідно купувати тільки іноземні товари, а іноземці вважають, що їм вигідно купувати тільки активи США, тоді в чому проблема?

Статистичні дані платіжного балансу впливають на всезростаючу внутрішньополітичну боротьбу навколо політики в сфері міжнародної торгівлі. Саме тому інформація, що публікується в платіжному балансі, має велике значення практично для кожної американської компанії. Компанії, орієнтовані на експорт продукції, а також їхні працівники одержують вигоду від політики вільної торгівлі, підтримуваної прихильниками оптимістичної точки зору на сформовану ситуацію; до оптимістично настроєної частини громадськості ставляться також люди, що одержують вигоду від створення робочих місць у результаті припливу прямих іноземних інвестицій. Компанії і їхні працівники, благополуччю яких загрожує імпорт товарів іноземних компаній або продукція нових підприємств, побудованих на території США іноземними конкурентами, настроєні більш песимістично.

Питання до кейса.

1. Що має більше значення для економіки - експорт товарів або приплив іноземного капіталу? Поясніть відмінності, переваги та недоліки кожного з варіантів.

2. Який зв'язок існує між дефіцитом платіжного балансу США по рахунку поточних операцій і профіцитом по рахунку операцій з капіталом?

3. Яка із груп, перерахованих нижче, підтримає песимістичну точку зору на платіжний баланс США і з яких причин:

- компанії, благополуччю яких загрожує імпорт товарів (такі як виробники текстильних виробів);

- працівники текстильних підприємств;

- каліфорнійська компанія, що займається біотехнологіями й має недостатньо готівки;

- інвестиційна компанія Merrill Lynch;

- компанія Boeing Aircraft, один з найбільших експортерів країни;

- споживачі.