Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов
Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ ДЕРЖАВА І ПРАВО США, ЯПОНІЇ ТА КИТАЮ В НОВІТНІЙ ЧАС

ДЕРЖАВА І ПРАВО США, ЯПОНІЇ ТА КИТАЮ В НОВІТНІЙ ЧАС

міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет

внутрішніх справ

 

 

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

 

лекція

 

з дисципліни Історія держави і права зарубіжних країн

 

ТЕМИ № 16. ДЕРЖАВА І ПРАВО США, ЯПОНІЇ ТА КИТАЮ В НОВІТНІЙ ЧАС

(2 години)

 

 

 

 

Для студентів

факультету

заочного навчання цивільних осіб ННІ ПОЗН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2015

 

Лекцію підготував доктор історичних наук, професор Л.В. Скрипникова, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету ДДУВС М.О.Гринчак

 

 

 

 

 

Рецензенти:

Первий Г.Л., завідувач кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету, кандидат історичних наук; доцент

Репан О.А., доцент кафедри історії України Дніпропетровського національного університету,  кандидат історичних наук, доцент

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція обговорена та схвалена

на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін 07.09.2015 р. пр.№1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

 

  1. Еволюція державного ладу і права США в Новітній час.

2. Революція 1911 р. і створення Китайської Республіки.

3. Японська окупація і Друга світова війна.

4. Створення Китайської Народної Республіки.

5. Культурна революція

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

 

  1. Борисевич М.М., Бельчук О.А., Евтушенко С.Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий учебный курс / Под ред. к.ю.н., доцента М.М. Борисевича. – М.: Юриспруденция, 2001.
  2. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Ч. 1. – Х.: «Одиссей», 2003.
  3. Історія держави і права зарубіжних країн: Словник-довідник / Уклад. канд. іст. наук Д.Г. Каюк. – Д.: Юрид. акад. М-ва внутр. справ, 2003.
  4. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія: Навч. Посібник. / За ред. В.Д. Гончаренка .К.:
  5. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – 6 вид., доп. – К.: Атіка, 2007.

6. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

7. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: “Каравела”, Л.: “Новий світ – 2000”.

8. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М., 2002


Мета ЛЕКЦІЇ:

 

Ознайомити з основними тенденціями розвитку форми держави нового типу і права США та Китаю  в кінці ХІХ- на початку ХХ ст.

ВСТУП

Розгром мілітаристської Японії у серпні – вересні 1945 року завершив Другу світову війну, звільнивши від японських військ країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. У Китаї точилася жорстока громадянська війна. Радянська Червона армія повністю окупувала Маньчжурію, прийнявши капітуляцію більшої частини Квантунської армії. На цей час на території Маньчжурії діяли лише розрізнені партизанські загони і розвідгрупи китайських партизанів. У вересні 1945 року розпочалося масове перекидання збройних сил компартії з Північного та Східного Китаю в північно-східну частину країни. До листопада туди перейшло близько 100 тис. бійців 8-ої та 4-ої армій. З цих частин, партизанських формувань і місцевих жителів було сформовано Об'єднану демократичну армію Північного Сходу, яка стала кістяком Народно-визвольної армії Китаю.

 


І.. ПИТАННЯ

 

ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ ТА ПРАВА США В НОВІТНІЙ ЧАС.

 

На початку ХХ ст. США перетворилися на одну з найрозвинутіших країн світу, що дозволило їй вийти на міжнародну арену в ролі лідера. Особливо підсилювався вплив США після Світових війн. Саме після Другої Світової війни США були визнані беззаперечним лідером Західного світу.

В ХХ ст. державний устрій США продовжує базуватися на принципах федералізму. Штати залишаються автономними одиницями із значними правами. Разом з тим протягом ХХ ст. йде неухильне зростання повноважень федерального центру.

Серйозні зміни відбулися в ХХ ст. у виборчому праві. У 1920 р. було надано виборче право жінкам (ХІХ поправка). Поступово відбувалося скасування обмежувальних цензів. У 50 – 60-х рр. відбулося скасування расового обмеження у виборчому праві.

Відбуваються зміни і в Конгресі. Все більшу силу набирають комітети. Без їх згоди жоден законопроект не може бути поставлений на голосування. У 1946 р. було узаконено існування в конгрес лоббі – “агентів впливу” великих корпорацій, які займалися “проштовхуванням” потрібних законопроектів.

У ХХ ст. відбувається підсилення президентської влади. Президент може без згоди Сенату укладати міжнародні договори або денонсувати їх. Все частіше президенти починають бойові дії без згоди конгресу (війна у Кореї, бомбардування Іраку, Косова). Важливим моментом в законодавчій сфері є право президента накладати вето. Наприклад президент Трумен накладав його 631 раз, а конгрес зміг його подолати тільки 9 разів. Правотворча діяльність президента підсилюється й за рахунок делегованого законодавства. Президенти видають “виконавчі накази”, які мало чим відрізняються від законів.

Протягом всього ХХ ст. відбувається еволюція державного апарату США. Спостерігається підсилення виконавчої влади та виконавчого апарату. Крім кабінету президента, до якого входять міністерства, з 1939 р. почав формуватися особливий адміністративний апарат президента, що називається Виконавче управління президента. Структура Виконавчого управління включає апарат Білого дому і апарат Ради національної безпеки.

Збройні сили США, як і в попередні роки складаються з федеральної армії та Національної гвардії.

Поліцій на система в США доволі складна, що обумовлено федеральною системою держави. Організаційно поліція поділяється на федеральну, штатів та місцеву. Всі види поліції наділені різними повноваженнями та мають свої джерела фінансування. Вищою федеральною поліційною інстанцією є ФБР (створено у 1907, реорганізоване у 1935 рр.). основною функцією ФБР є забезпечення внутрішньої безпеки. До системи федеральної поліції входить також секретна поліція, федеральне бюро боротьби з обігом наркотиків, федеральне імміграційне бюро, поліція охорони національних парків, поліція охорони мостів і тунелів, поліція федерального агентства авіації.

Поліція в кожному з штатів має свою структуру. Вона підпорядковується губернаторові.

Місцева поліція включає підрозділи в окремих містах та графствах.

Окреме місце в правоохоронних структурах США посідає приватна поліція (різноманітні детективні агентства).

Право США.

В США не існує єдиної правової системи. Паростки американського права можна спостерігати в англійських колоніях на теренах Північної Америки. Кожна колонія мала свою правову систему. З утворенням нових штатів утворювалися й нові правові системи. Наразі в США існує одна федеральна та 50 штатних правових систем.

Джерелом права в США є загальне право, яке було принесене до Північної Америки англійськими іммігрантами. Однак, оскільки ще на початку ХVІІ ст. було визначено, що англійське право не є обов’язковим для колоній, воно не було абсолютним. Право в США формувалося під впливом реалій колонізаційних процесів. Багато положень англійського права, а потім і незалежної держави, не могли вкоренитися на теренах Північної Америки оскільки мали феодальний характер і заважали капіталістичному розвитку колоній. Важливу роль відігравали й релігійні процеси, що мали відчутний вплив на розвиток суспільного життя колоній, в тому числі й на право. До права включалися пуританські звичаї та морально-релігійні принципи.

Певний вплив на розвиток права мали й інші правові системи. Зокрема голландське право (в колонія, що спочатку належали Голландії – Нью-Йорк), французьке (в Луїзіані), іспанське (Флорида), мексиканське (Техас).

Однією з характерних рис розвитку американського права в колоніальний період є його вульгаризація, тобто спрощення, оскільки фахівців, які могли б оперувати доволі складними положеннями загального права, права справедливості та статутного права бракувало.

Оскільки загальне право не вважалося провідним, в США неодноразово здійснювалися спроби кодифікації права. Наприклад, у 1648 р. така кодифікація проведена у колонії Массачусетс (збірка “Права і свободи Массачусетса”). Подібні кодифікації були проведені і в деяких інших колоніях. Однак провід мало все ж таки прецедентне право.

Після здобуття колоніями незалежності й розбудови держави в США продовжилася традиція розвитку прецедентного права. В багатьох штатах англійські статути й загальне право визнавалося головним джерелом права. З утворенням нових штатів в них також запроваджувалося прецедентне право. Наприклад, в Канзасі проголошувалося чинним загальне право. Мало воно вплив і у тих штатах, де відчувався вплив інших правових систем (Техас, Флорида, Нью-Йорк, Луїзіана). В той же час продовжувалися окремі кодифікації зокрема у штаті Вірджинія у 1796 р. було впроваджено кримінальний кодекс підготовлений Томасом Джефферсоном.

Період до Громадянської війни називають “золотим” в історії прецедентного права. Тільки на початку ХХ ст. воно поступилося місцем писаному законодавству федерального та штатівського рівнів. 

В ХІХ – ХХ ст. продовжувався процес кодифікації американського права. З середини ХІХ ст. кодифікація права активно проводилася на рівні штатів. Було створено декілька цивільних та кримінальних кодексів. Серед них цивільні кодекси Каліфорнії (1872), Луїзіани (1875), Нью-Йорку, Небраски (1909) та інші, а також кримінальні кодекси Нью-Йорку (1881, 1967), Вісконсина (1956), Іллінойсу (1961), Міннесоти (1963). У 1889 р. було створено спеціальний комітет, який займався уніфікацією законів (головне такими, що регулюють торгівлю).

 Методи кодифікації в США швидше є методами інкорпорації. З початку ХХ ст. на федеральному рівні приймаються, так звані, “модельні кодекси”. Наприклад, у 1952 р. було прийнято Одностайний торгівельний кодекс. Цей кодекс наразі офіційно не прийнятий тільки в штаті Луїзіана. У 1909 р. було впроваджено федеральний кримінальний кодекс.

У ХХ ст. законодавчі джерела права відіграють все більшу роль. Конгрес та легіслатури штатів щорічно видають значну кількість законів (наразі за рік конгрес видає близько 300-400, а легіслатури штатів – 10.000 – 30.000 нормативно-правових актів). Однак навіть у штатах з частково кодифікованою системою права, кодекси не є провідним джерелом права.

Таким чином специфіка формування права США полягала в :

           -несприйняття феодальних конструкцій та інститутів англійського права;

-         не утворилося єдиної загально національної правової системи;

-         було більш гнучким ніж англійське.

Попри означені специфічні риси ,право США є різновидом загального права.

Як і право система судоустрою США почала формуватися ще в колоніальний період. В колоніях діяли місцеві суди загального права. Губернатори очолювали суди справедливості. З часом в окремих колоніях почали утворюватися апеляційні суди. Головним апеляційними інстанціями були законодавчі зібрання та губернаторські ради колоній. Вищою апеляційною інстанцією була Таємна рада Англії. Єдиною судовою інстанцією, що мала чинність на теренах всіх колоній був Апеляційний суд у справах земельних захватів.

Лише Конституція 1787 р. заклала основи для створення загальнофедеральної судової системи.  24 вересня 1789 р. Конгресом США було прийнято Закон про судоустрій США. В ньому було сформульовано принципи судової системи федерації. Вона складалася з судів трьох рівнів:

1)    Районні суди. Територія всієї країни була поділена на 13 районів. Ці суди розглядали важливі цивільні справи. З часом їх компетенція було розширена і вони набули права розглядати й кримінальні справи.

2)    Окружні суди. У 1891 р. перетворені у окружні апеляційні.

3)    Верховний суд. Розглядав справи виключної компетенції: територіальні суперечки між штатами та міжнародні конфлікти.

Судді усіх рівнів призначалися за згодою Сенату. Принципи їх діяльності визначалися законом про судоустрій 1873 р. На початку ХХ ст. цей закон був замінений Судовим кодексом.

Протягом Нового та Новітнього часу сформувалася система спеціальних судів: митні, податкові, територіальні. Особливу систему в федеральній судовій системі посідають військові суди. У 1855 р. було створено претензійний суд. Він розглядає позови громадян до казначейства США. 

Окрему систему становлять суди штатів: суди попередньої юрисдикції, територіальні, апеляційні суди, верховні суди штатів. Судді штатів обиралися населенням на різні терміни повноваження.  В північних штатах принцип виборності суддів діяв з 1777 р., а в південних – з середини ХІХ ст. Принцип виборності суддів штатів та пожиттєве призначення федеральних суддів гарантує незалежність судової влади. Цей принцип є одним з провідних у судово-правовій та державно-політичній системі США.

Тривалий час в США мала місце, так звана, “народна юстиція”, яка спиралася на традиції общинного самоврядування перших поселенців. Діяли народні суди, що вирішували справи конокрадів та злодіїв, на основі “народного права”. До них відноситься й сумнозвісний суд Лінча – самосуд, надзвичайно жорстока розправа без слідства. Набув поширення в США з ХVІІІ ст. Його жертвами ставали передусім негри. Назву отримав від американського полковника-расиста ХVІІІ ст. Ч. Лінча.

Існували й інші органи боротьби зі злочинністю. Так нагляд за мораллю здійснювала спілка “білих каптурів”. Вони застосовували переважно тілесні покарання. Найбільш реакційна расистська терористична організація- ку-клукс-клан, створена у 1865 р. після поразки Півдня у Громадянській війні в 1861 – 1865 рр. Її мета- боротьба з негритянським рухом та демократичними організаціями. 

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

 

Після здобуття колоніями незалежності й розбудови держави в США продовжилася традиція розвитку прецедентного права. В багатьох штатах англійські статути й загальне право визнавалося головним джерелом права. З утворенням нових штатів в них також запроваджувалося прецедентне право. Так, в Канзасі проголошувалося чинним загальне право. Мало воно вплив і у тих штатах, де відчувався вплив інших правових систем (Техас, Флорида, Нью-Йорк, Луїзіана). В той же час продовжувалися окремі кодифікації зокрема у штаті Вірджинія у 1796 р. було впроваджено кримінальний кодекс підготовлений Томасом Джефферсоном

ІІ. ПИТАННЯ

 

РЕВОЛЮЦІЯ 1911 Р. І СТВОРЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ.

 

1911 р. в Китаї розпочалося Учанське повстання. Воно стало початком Синьхайської революції (1911–1913 рр.) в Китаї, внаслідок якої було скинуто маньчжурську династію Цин. 1 січня 1912 р. проголошено створення Китайської Республіки, а 12 лютого імператор Пу І зрікся престолу. Падіння династії і централізованої влади одразу ж породило небезпеку розпаду держави. Правитель Монголії відмовився підкоритися республіці і відділився від Китаю. З листопада 1912 р. він уклав угоду з Росією. Англія скористалася внутрішньою боротьбою в Китаї для перетворення Тибету на свою зону впливу. Тибет піднявся на боротьбу і примусив китайський гарнізон покинути країну. Всі наступні спроби китайців відновити там свою владу перекреслювалися Британією. Росія погодилася вважати Тибет англійською сферою впливу, а Британія визнала російські інтереси в незалежній (зовнішній) Монголії.

За цих обставин у Китаї 25 серпня 1912 р. формується Китайська національна народна партія – Гоміньдан, засновником якої став відомий китайський революціонер-демократ Сунь Ятсен. Президентом республіки, прем'єр-міністром і головнокомандувачем армії став мілітарист Юань Шикай.

У 1913 р. відбулася «Друга революція» під проводом Сунь Ятсена. Юань Шикай придушив розрізнені виступи в центральних та південних провінціях. У країні встановилася військова диктатура Юань Шикая, засновника угруповання бейянських (північних) мілітаристів. Сунь Ятсен змушений був емігрувати за кордон.

Після початку Першої світової війни китайський уряд оголосив про свій нейтралітет і запросив держави, що воювали, не переносити воєнні дії на територію Китаю, зокрема на «арендовані» державами китайські землі. Але 22 серпня 1914 р. Японія оголосила про свій стан війни з Німеччиною і висадила 30-тисячну армію північніше Циндао – центру німецької колонії у провінції Шаньдун. Після двомісячної воєнної кампанії Японія захопила німецькі володіння в Шаньдуні, а також поширила свій контроль на всю територію провінції.

У 1915 р. китайські принци проголосували за встановлення в Китаї монархії на чолі з Юанем Шикаєм. Парламент було розпущено. Це викликало низку повстань у провінціях Китаю. 22 березня 1916 р. республіка була відновлена, Юань Шикай був змушений відмовитися від титула.

Після смерті Юань Шикая влада в країні переходить до різноманітних мілітаристських угруповань.

У 1921 р. було створено Комуністичну партію Китаю, малочисельну і таку, що на той період не користувалася особливою популярністю. 8 вересня 1923  р. до Китаю на прохання Сунь Ятсена, який просив надіслати йому людину, з якою він міг би говорити англійською без перекладача, прибув агент Комінтерну М. Бородін, який став політичним радником Центрального виконавчого комітету Гоміньдану і радником Сунь Ятсена. Він організував співробітництво між Гоміньданом і Комуністичною партією Китаю. 20 січня 1924 р. відбувся 1 Всекитайський з'їзд Гоміньдану в Гуанчжоу. На з'їзді було прийнято курс на союз з китайськими комуністами і СРСР. 16 червня засновано Військову академію Вампу під проводом Чан Кайші. До першого набору було зараховано 400, до другого – 500, до третього – 800 і до четвертого – близько 2600 слухачів; при академії було створено два навчальні полки. До академії Вампу прибула велика група радянських військових радників. У жовтні 1924 р. до Гуанчжоу на посаду головного військового радника прибув Василь Блюхер. У березні 1926 року Чан Кайші здійснив у Кантоні військовий переворот, вигнав з міста комуністів, а через три місяці був обраний головою Гоміньдану і головнокомандувачем збройними військами. Чан Кайші запросив німецьких радників на чолі з колишнім генералом рейсверу фон Сек-том. Як радники у Чан Кайші діяли офіцери Німеччини: полковник В. Бауер (друг Гітлера й учень Людендорфа), нацист підполковник Крибель, генерал-лейтенат Ветцель, генерал Фалькенхаузен.

Гомінданівці старанно переймали досвід німців щодо наведення порядку в країні. Китайські офіцери в організованому порядку відправлялися на навчання до Німеччини. У 1926 р. Національно-революційна армія Китаю Чан Кайші здійснила так званий Північний похід. Протягом шести місяців безперервних боїв з-під влади місцевих військових правителів було звільнено центральні райони Китаю. На початку 1927 р. Чан Кайші пішов на відкритий розвал єдиного фронту Гоміньдану і компартії: його війська стали роззброювати шанхайські робітничі загони і дружини, розпочалися масові арешти і страти профспілкових діячів і комуністів. У відповідь на це комуністи 1 серпня 1927 р. організували у місті Наньчан повстання частини гоміньданівських військ, яке увійшло в історію Китаю як «Наньчанське повстання». У грудні 1927 р. комуністи підняли повстання в Кантоні, яке гоміньданівці жорстоко придушили після чотирьох днів кровопролитних боїв. Після декількох воєнних операцій до 1927 р. війська Гоміньдану контролювали більшу частину території Китаю.

 

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ

 

У 1921 р. було створено Комуністичну партію Китаю, малочисельну і таку, що на той період не користувалася особливою популярністю. 8 вересня 1923  р. до Китаю на прохання Сунь Ятсена, який просив надіслати йому людину, з якою він міг би говорити англійською без перекладача, прибув агент Комінтерну М. Бородін, який став політичним радником Центрального виконавчого комітету Гоміньдану і радником Сунь Ятсена. Він організував співробітництво між Гоміньданом і Комуністичною партією Китаю. 20 січня 1924 р. відбувся 1 Всекитайський з'їзд Гоміньдану в Гуанчжоу. На з'їзді було прийнято курс на союз з китайськими комуністами і СРСР. 16 червня засновано Військову академію Вампу під проводом Чан Кайші. До першого набору було зараховано 400, до другого – 500, до третього – 800 і до четвертого – близько 2600 слухачів; при академії було створено два навчальні полки. До академії Вампу прибула велика група радянських військових радників. У жовтні 1924 р. до Гуанчжоу на посаду головного військового радника прибув Василь Блюхер.

 

 

 

ІІІ. ПИТАННЯ

 

ЯПОНСЬКА ОКУПАЦІЯ І ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА.

 

Восени 1931 року Японія напала на Китай. 18 вересня після серії провокацій японці перейшли у наступ, за короткий час окупувавши всю Маньчжурію. У березні 1932 року тут було проголошено прояпонську маріонеткову державу Маньчжоу-Го, яку очолив Айсиньгьоро Пуі - останній представник маньчжурської династії Цин. ліквідованої в роки Синьхайської революції.

За цих складних умов Чан Кайші був змушений боротися одночасно з трьома ворогами: зовнішньою японською агресією, спорадичними бунтами окремих мілітаристів на місцях та збройними силами компартії, які претендували на владу в країні. Він обрав політику компромісу з японцями, з мілітаристами вів справи залежно від конкретних обставин, а з комуністами жоден компроміс був неможливий. У 1934 році основні сили компартії було блоковано у провінції Цзянси. Однак керівництво компартії зуміло організувати прорив і після багатомісячного маршу привело війська на північний захід країни, у так званий "особливий район" з центром у місті Яньань. Ці події увійшли в історію компартії як "Великий похід". Чан Кайші планував продовжити боротьбу з комуністами і там, але тут збунтувалася низка його генералів, які вважали більш пріоритетним завданням замирення з комуністами і спільну боротьбу з японською агресією. В результаті Сі-анського інциденту було підписано угоду про створення єдиного фронту між компартією і Гоміньданом.

Уряд Чай Кайші ще під час Веймарської республіки одержував військову допомогу від Німеччини. З приходом до влади Гітлера допомогу було збільшено з метою боротьби з комуністами. У Китаї було створено заводи з виготовлення ліцензованого німецького озброєння, німецькі радники навчали особовий склад, до Китаю експортувалися шоломи, гвинтівки Gewehr 88 і 98, пістолети Mauser. Китай також одержував незначну кількість літаків Henschel, Junkers, Heinkel та Messerschmitt, гаубиць Rheinmetall і Krupp, протитанкові і гірські гармати, наприклад, Рак 35/36, з'явилися також легкі танки PzKpfw І.

25 листопада 1936 року Японія і Німеччина уклали Антикомінтернівський пакт, спрямований проти СРСР і комуністичного руху. 12 грудня 1936 року стався Сіанський інцидент, який примусив Чан Кайші об'єднатися з комуністами. 7 липня 1937 року з конфлікту біля мосту Лугоуцяо неподалік від Пекіна розпочалася "велика" війна між Японією і Китаєм. З цього моменту, на думку багатьох китайських істориків, починається Друга світова війна. 21 серпня 1937 року було підписано радянсько-китайський договір про ненапад, після чого СРСР став надавати військову й економічну допомогу уряду Чан Кайші (Китаю поставлялися літаки 1-16 та інша військова техніка, спочатку на боці Китаю воювали радянські льотчики). Німецьку військову допомогу Китаю було припинено.

 

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

 

Уряд Чай Кайші ще під час Веймарської республіки одержував військову допомогу від Німеччини. З приходом до влади Гітлера допомогу було збільшено з метою боротьби з комуністами. У Китаї було створено заводи з виготовлення ліцензованого німецького озброєння, німецькі радники навчали особовий склад, до Китаю експортувалися шоломи, гвинтівки Gewehr 88 і 98, пістолети Mauser. Китай також одержував незначну кількість літаків Henschel, Junkers, Heinkel та Messerschmitt, гаубиць Rheinmetall і Krupp, протитанкові і гірські гармати, наприклад, Рак 35/36, з'явилися також легкі танки PzKpfw І.

 

IV. ПИТАННЯ

 

СТВОРЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ.

 

Розгром мілітаристської Японії у серпні – вересні 1945 р. завершив Другу світову війну, звільнивши від японських військ країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. У Китаї точилася жорстока громадянська війна. Радянська Червона армія повністю окупувала Маньчжурію, прийнявши капітуляцію більшої частини Квантунської армії. На цей час на території Маньчжурії діяли лише розрізнені партизанські загони і розвідгрупи китайських партизанів. У вересні 1945 року розпочалося масове перекидання збройних сил компартії з Північного та Східного Китаю в північно-східну частину країни. До листопада туди перейшло близько 100 тис. бійців 8-ої та 4-ої армій. З цих частин, партизанських формувань і місцевих жителів було сформовано Об'єднану демократичну армію Північного Сходу, яка стала кістяком Народно-визвольної армії Китаю.

Радянська армія знаходилася в Маньчжурії включно до травня 1946 року. За цей час радянська сторона допомогла китайським комуністам організувати, навчити та озброїти нові китайські війська. У результаті цього, коли гоміньданівські війська почали у квітні 1946 року входити до Маньчжурії, вони, на свій подив, виявили там не розрізнені партизанські загони, а сучасну дисципліновану армію комуністів. Ситуацією в Маньчжурії зацікавилися і в Білому домі. Перший загін збройних сил США у складі двох дивізій морської піхоти висадився в Китаї в районі Таньцзиня ще 30 вересня 1945 року. До осені в Китаї знаходилося вже понад 100 тис. американських військовослужбовців. Американські експедиційні війська, головним чином морські піхотинці, намагалися не втручатися в стосунки між компартією і Гоміньданом. Але вони активно взаємодіяли зі збройними силами легітимного китайського уряду - військами Гоміньдану, перш за все у прийнятті капітуляції японських військ у Північному та Центральному Китаї, а також у підтриманні порядку й охороні різноманітних важливих об'єктів у китайських містах. З самого початку командування військ Гоміньдану припустилося стратегічної помилки: незважаючи на успіхи в перших зіткненнях з Об'єднаною демократичною партією в Маньчжурії, воєнні дії в Північно-Східному Китаї не буди доведено до кінця, Гомільдан спрямував свої зусилля не на боротьбу з регулярними військами компартії, а на знищення партизанського руху і партизанських баз у Центральному, Східному та Північому Китаї. Зміцнившись за допомогою радянської сторони, за підтримки місцевого населення війська Мао Цзедуна до осені 1948 року досягли чисельності в 600 тис. чол. З 1 листопада Об'єднана демократична армія стала називатися 4-ою Польовою армією. Очолив її Лінь Бяо.

У листопаді 1948 року 4-та Польова армія розпочала рішучі бойові дії проти гоміньданівців. За короткий час було розбито 52 дивізії Чан Кайші, ще 26 дивізій, підготовлених військовими інструкторами США, перейшли на бік компартії. На початку 1949 року армія увійшла в Північний Китай, де об'єдналася з військами 8-ої армії компартії. 15 січня було взято Тяньцзинь, 22 січня - Пекін. До весни 1949 року збройні сили компартії звільнили від гоміньданівців весь Китай північніше ріки Янцзи і східніше провінції Ганьсу. До кінця громадянської війни Народно-визвольна армія становила могутню чотиримільйонну армію, яка була найбільшою в Азії. 24 квітня 1949 року війська компартії під проводом маршала Лю Бочена увійшли до столиці гоміньданівського Китаю міста Нанкін. Сам гоміньданівський уряд ще в лютому переїхав на південь країни до Кантона, а потім разом із залишками відданих йому військ утік на острів Тайвань. Наприкінці року Народно-визвольна армія Китаю знищила основні угруповання Гоміньдану на континенті, переможно завершивши третю громадянську війну в Китаї. 1 жовтня 1949 року в Пекіні було проголошено Китайську Народну Республіку. Наступного дня Радянський Союз першим визнав КНР і уклав з нею договір про дружбу, союз та взаємну допомогу.

Дотримуючись радянської моделі, компартія приступила до створення планової економіки. Але, на відміну від СРСР, Китай не поспішав з проведенням жорсткої аграрної колективізації і поспішної індустріалізації. Перший п'ятирічний план 1953-1957 років не був успішний у всьому, але він продемонстрував перевагу політичної стабільності, тобто ще більше зміцнив авторитет Мао Цзедуна.

Зблизившись із СРСР, Китай відповідно опинився в економічній ізоляції з боку США та інших країн НАТО. Натхненний успіхами, Мао Цзедун наважився на демократизацію і спробував задіяти міську інтелігенцію для соціалістичного будівництва.

 

ВИСНОВКИ З ЧЕРВЕРТОГО ПИТАННЯ

 

До весни 1949 року збройні сили компартії звільнили від гоміньданівців весь Китай північніше ріки Янцзи і східніше провінції Ганьсу. До кінця громадянської війни Народно-визвольна армія становила могутню чотиримільйонну армію, яка була найбільшою в Азії. 24 квітня 1949 року війська компартії під проводом маршала Лю Бочена увійшли до столиці гоміньданівського Китаю міста Нанкін. Сам гоміньданівський уряд ще в лютому переїхав на південь країни до Кантона, а потім разом із залишками відданих йому військ утік на острів Тайвань. Наприкінці року Народно-визвольна армія Китаю знищила основні угруповання Гоміньдану на континенті, переможно завершивши третю громадянську війну в Китаї. 1 жовтня 1949 року в Пекіні було проголошено Китайську Народну Республіку.

 

V. ПИТАННЯ

 

КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ.

 

У 1966 році голова компартії Мао Цзедун розпочав масову кампанію з "підтримання революційного духу в масах". її фактичним завданням було утвердження маоїзму як єдиної державної ідеології і знищення політичної опозиції. Масова мобілізація молоді, яка одержала назву "червоногвардійців", була позбавлена чіткої організації через раптовість дій голови і відсутність єдності в середовищі лідерів компартії. Фанатично віддані "образу Голови", студенти, робітники і школярі зайнялися пошуком і розвінчуванням "класових ворогів", підбурювані радикальною клікою до атак на більш поміркованих лідерів партії. Найвидатнішою постаттю в керівному складі компартії, політично і фізично знищеної внаслідок культурної революції, став Лю Шаоци. Ден Сяопін опинився на трудовому перевихованні - робітником тракторного заводу. Некерована енергія критично налаштованої молоді навалилася на інтелектуалів, релігійні інститути, культурні пам'ятки Китаю, а також на рядових громадян - носіїв старих культурних цінностей.

Після падіння Лінь Бяо у вересні 1971 року позначилася зміна курсу в напрямку співробітництва з капіталістичним табором.

Після смерті у 1976 році Мао Цзедуна владу в країні взяли реформатори Ден Сяопін і Ху Яобан, які наприкінці 1978 року проголосили політику "реформ і відкритості". На XIV з'їзді компартії (1992 рік) було проголошено курс на побудову соціалістичної ринкової економічної системи з китайською специфікою. Фактично введення економічної реформи означало справжню "революцію зверху", яка полягала в поступовому й частковому згортанні тоталітарної маоїстської моделі жорсткої централізації економіки і переведенні частини галузей народного господарства на ринкові рейки, але за умови повністю незмінної політичної надбудови в особі компартії, яка монопольно керує країною. Така система дуже схожа на так звану нову економічну політику 1921-І 930 р. в радянській Росії, коли диктаторська влада партії більшовиків поєднувалася з введенням ринкової економіки. Тоді в Росії "двовладдя" ринку і політичної диктатури протрималося 10 років. Як довго воно протримається в сучасній Піднебесній? На це запитання може відповісти тільки сам Китай.

 

 

 

ВИСНОВКИ З ПЯТОГО ПИТАННЯ

 

Після падіння Лінь Бяо у вересні 1971 року позначилася зміна курсу в напрямку співробітництва з капіталістичним табором.

 

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

 

У 1976 році владу в країні взяли реформатори Ден Сяопін і Ху Яобан, які наприкінці 1978 року проголосили політику «реформ і відкритості». На XIV з'їзді компартії (1992 рік) було проголошено курс на побудову соціалістичної ринкової економічної системи з китайською специфікою. Фактично введення економічної реформи означало справжню "революцію зверху", яка полягала в поступовому й частковому згортанні тоталітарної маоїстської моделі жорсткої централізації економіки і переведенні частини галузей народного господарства на ринкові рейки, але за умови повністю незмінної політичної надбудови в особі компартії, яка монопольно керує країною.

 

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Питання для самоперевірки:

  1. Яке повстання стало початком Синьхайьської революції (1911–1913 рр.) в Китаї, в наслідок якої було скинуто маньчжурську династію Цин?
  2. Хто очолив проголошену прояпонську маріонеткову держву Маньчжоу-Го?
  3. За яких обставин Китай опинився в економічній ізоляції з боку США та інших країн НАТО?
  4. Яку назву одержала політика реформаторів Ден Сяопіна та Ху Яобана наприкінці 1978 р.?
  5. В який період відбулося відчутне збільшення території США?
  6. У якому році американці за 7,2 млн. дол. придбали у Росії Аляску (за розмірами майже в тричі більше Франції)?
  7. Коли США перетворилися на одну з найрозвинутіших країн світу?
  8. Як у США називали «агентів впливу» великих корпорацій, які займалися «проштовхуванням» потрібних законопроектів?
  9. З яких підрозділів складаються збройні сили США?

 

Теги помощь на экзамене написание реферата заказать дипломную работу написание курсовой заказать задачи заказать эссе заказать курсовую заказать диплом написание диплома онлайн помощник диплом на заказ онлайн помощь написание контрольной