|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ ДЕРЖАВО І ПРАВО НІМЕЧЧИНИ, ФРАНЦІЇ ТА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У НОВІТНІЙ ЧАС
ДЕРЖАВО І ПРАВО НІМЕЧЧИНИ, ФРАНЦІЇ ТА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У НОВІТНІЙ ЧАСДата публикации: 26.10.2016 05:46
міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
лекція
з дисципліни Історія держави і права зарубіжних країн
ТЕМИ № 15. ДЕРЖАВО І ПРАВО НІМЕЧЧИНИ, ФРАНЦІЇ ТА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У НОВІТНІЙ ЧАС (2 години)
Для студентів факультету заочного навчання цивільних осіб ННІ ПОЗН
Дніпропетровськ – 2015
Лекцію підготував доктор історичних наук, професор Л.В. Скрипникова, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету ДДУВС М.О.Гринчак
Рецензенти: Первий Г.Л., завідувач кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету, кандидат історичних наук; доцент Репан О.А., доцент кафедри історії України Дніпропетровського національного університету, кандидат історичних наук, доцент
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін 07.09.2015 р. пр.№1
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
2. Формування держави нового типу за часів Третьої, Четвертої і П’ятої республік. . Еволюція права Франції у ХІХ –ХХ ст. 3. Держава і право Німеччини у Новітній час
РЕКОМЕНДОВАНА Література:
4. М.: Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. – 6 вид., доп. – К.: Атіка, 2007. 5. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. 6. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: «Каравела», Л.: «Новий світ – 2000», «Магнолія плюс», 2003. 7. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія: Навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / За ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. 8.Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юристъ, 2002.
Мета ЛЕКЦІЇ:
Виявити соціально-політичні причини кризи абсолютизму, проаналізувати різні течії в революції, показати значення ідеології просвітництва, підкреслити історичну закономірність цієї події і її історичне значення в руйнуванні феодалізму, заснованому на несвободі і станово-клановій системі, і формуванні нового типу суспільства і держави – буржуазної держави.
ВСТУП Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Німеччини як єдиної держави не існувало. Німецькі землі були номінально об’єднані у складі Священної Римської імперії Германської нації. До її складу входило близько 380 майже нічим між собою не зв’язаних держав і декілька тисяч лицарських володінь. Фактично це була аморфна федерація. В 1806 р. внаслідок поразки від Наполеона ця імперія припинила своє існування. Частина німецьких земель була окупована французами, а південні німецькі державки утворили, так званий, Рейнський союз.
\
ДЕРЖАВИНЙ ЛАД ФРАНЦІЇ У НОВІТНІЙ ЧАС:
Третя республіка попри всі негаразди та недоліки проіснувала до 1940 р. У 1939 р. Франція вступила у війну проти нацистської Німеччини, але зазнала поразки і капітулювала. 2/3 держави було окуповано. Тут влада належала німецькій військовій адміністрації. Лише на півдні існувала не окупована зона з центром у містечку Віші. Звідси й назва вішістська Франція. Очолював уряд у Віші маршал Петен. Конституція 1875 не була офіційно скасована. Але фактично республіка припинила існування. Восени 1942 р. німці окупували вішістську зону і Франція зникла з політичної карти світу. З перших днів окупації у Франції розпочав боротьбу Рух опору. Очолював його створений у Лондоні комітет «Вільна Франція» на чолі з генералом де Голлем. У 1943 р. у Лондоні було створено тимчасовий уряд на чолі з генералом де Голлем. Влітку 1944 р. англо-американські війська десантувалися у Франції і вже на кінець року країна була звільнена від німецьких окупантів. В період від 1944 по 1946 рр. на чолі держави стояв Тимчасовий уряд. Звідси назва цього періоду – Тимчасовий. У 1946 р. після тривалих обговорень було прийнято нову конституцію Франції. Ця подія знаменувала створення Четвертої республіки. В преамбулі підтверджуються права і свободи людини і громадянина означені в Декларації 1789 р. крім того проголошувалися: - рівні права усіх громадян незалежно від статі; - право працювати й посідати посади; - право на організацію профспілок та проведення страйків; - дітям, матерям і літнім працівникам гарантується охорона здоров’я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля; - організація суспільної, безкоштовної і світської освіти всіх ступенів. За формою правління Франція була «світською, демократичною і соціальною» парламентською республікою. Парламент складався з двох палат: Національних зборів та Ради республіки. Зверніть увагу на те, що в конституції подано лише принципові питання організації та діяльності парламенту. Детально статус парламенту визначався спеціальними актами. Зверніть увагу на розмежування повноважень палат. Якщо Національні збори мали законодавчу владу, затверджували бюджет, оголошували війну та впроваджували військовий стан то Рада республіки мав переважно консультативні функції. Уряд (Рада міністрів) очолював безпосереднє державне управління країною. Зверніть увагу на те, що уряд був відповідальним виключно перед Національним зібранням. Вищим органом державної влади проголошувався президент. Зверніть увагу на обмеження, що висувалися до обрання президента. Запроваджувався Конституційний комітет (раніше такого органу у Франції не було). Він давав висновки щодо відповідності законів Конституції, але владних повноважень не мав. Тобто був дорадчим органом. Четверте республіка виявилася нетривким політичним утворенням. Внутрішня криза, невдачі у зовнішньополітичній діяльності раз по раз призводили до загострення політичної та соціальної ситуації в країні. У 1958 р. спалахнув антиреспубліканський заколот в Алжирі. Парламент закликав до влади генерала де Голля. Його уряд підготував нову конституцію, яка оминаючи парламент була винесена на референдум. Більшість громадян його підтримали. Конституція 1958 р. знаменувала початок П’ятої республіки. Конституція складається з 16 розділів. Вони поділяються на 93 статті. В конституція відсутній розділ про права людини. Преамбула відсилає до Декларації 1789 р. і преамбули конституція 1946 р. яка зберігає свою чинність і до сьогодення. Згідно конституції Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою. Конституція затверджує змішану республіканську форму правління. Це визначається наступним: президент (глава держави) обирається без згоди парламенту, а прем’єр-міністр призначається президентом без згоди вищого представницького органу. Це ознаки президентської республіки. Разом з тим уряд несе відповідальність перед нижньою палатою парламенту (парламентська форма правління). З огляду на бурхливу політичну історію Франції в конституції означено, що республіканська форма правління не підлягає перегляду. Наразі Франція поділяється на 101 департамент (з них 96 знаходяться в метрополії та 5 “за морем”: Гвіана, Гваделупа, Мартініка, Реюньон та Сен П’єр і Мікелон), одну територію зі спеціальним статусом – Майон та чотири заморські території (Нова Каледонія, Полінезія, Валліс е Фютюна, Південні та Арктичні території). Франція світська держава. В ст. 3 подано принцип національного суверенітету. Глава держави – президент. Він має доволі широкі власні повноваження. Вищий законодавчий орган – парламент, складається з двох палат (Національні збори та Сенат). Органом конституційного нагляду є Конституційна рада. В департаментах центральна влада представлена префектом, як5ого призначає президент. Вища судова інстанція – Касаційний суд. Судова система країни складається з судів нижньої інстанції та судів другої (вищої) інстанції. В 1992 р. до конституції 1958 р. було внесено суттєві зміни, що було пов’язано із вступом Франції до Європейського Союзу. У ХХ ст. відбувся розпад Французької колоніальної імперії. На відміну від Великої Британії Франція воліла зберегти свої колонії шляхом застосування сили, що призводило до чисельних війн (в Алжирі, Індокитаї). Однак уникнути розпаду імперії не вдалося. У 1946 р. було створено ФРАНЦУЗЬКИЙ СОЮЗ Ф.с. проіснував до 1958 р. й був замінений на Французька спілка. Підсилення антиколоніальної боротьби примусила Францію піти на подальші поступки і в 1958 р. було створено Французьку спілку. ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:
Утворений на базі Французької імперії Французький союз відповідно до положень конституції 1946 р., яка проголошувала, що союз створюється на засадах рівності прав та обов’язків, без расової та релігійної дискримінації. До складу цієї міжнародної організації крім власне Франції входили її заморські департаменти (Реюньон, Алжир та інші), заморські території (Французька Західна та Екваторіальна Африка, Нова Каледонія та інші), держави, що приєдналися (колишні протекторати Франції: Марокко, Туніс, володіння в Індокитаї), території, що приєдналися ( колишні підмандатні території Франції: Того, Камерун). Вищими органами управління союзу були президент (ним був президент Французької Республіки), парламент Франції та асамблея Ф.с. Фактично союз являв собою форму управління колоніями, які мали певну самостійність у вирішенні внутрішніх питань, але при цьому зберігалася політична основа колоніальної системи й французький суверенітет над залежними територіями. ІІ. ПИТАННЯ
ПРАВО ФРАНЦІЇ У НОВІТНІЙ ЧАС
Бурхливий розвиток французького суспільства в ХІХ – ХХ ст. призвів до адекватних змін у праві і, зокрема, у Французькому цивільному кодексі. Наприкінці ХХ ст. свою початкову редакцію зберегли близько половини статей кодексу. Більше 100 статей були скасовані. З’явилося близько 300 нових статей. Найбільших змін зазнала 1 книга кодексу. В ній залишилося лише близько 10 % початкового тексту. Майже повністю було переглянуто шлюбно-сімейні норми. В нових – більш послідовно визнано рівність подружжя. Змін зазнали також друга та третя книги. Зазнали змін норми що стосуються прав власника, свободи договору, статусу товариства. В останні десятиліття в цивільному праві Франції зміни відбуваються не тільки шляхом введення нових статей до тексту кодексу, але й шляхом запровадження спеціальних законодавчих актів. Зокрема, у 1976 р. відбулася фактична кодифікація страхової справи шляхом видання спеціального урядового декрету (до цього страхова угода згадувалася лише в одній статті цивільного кодексу). Ще більших змін зазнав протягом ХІХ – ХХ ст. Торгівельний кодекс Франції (1807 р.). З648 статей наразі в початковій формі збереглося всього 20. Недарма французькі юристи називають цей кодекс руїною. Найбільшого розвитку торгівельне право зазнало у другій половині ХХ ст. багато змін у торгівельному праві Франції обумовлено її приєднанням до міжнародних конвенцій, союзів тощо. Наприклад, до Женевської вексельної конвенції 1930 р. У 60 – 80 рр. ХХ ст. у Франції було прийнято низку природоохоронних актів (1964 р. – Декрет про реактивні відходи, 1974 р. – про охорону повітря від забруднювання, 1975 р. – про обмеження рівня шуму тощо). Помітним явищем суспільного життя стало прийняття у 1910 р. Трудового кодексу. Після Другої світової війни відбулися відчутні зміни в трудовому та соціальному законодавстві. Згадаймо конституцію Четвертої республіки. Її преамбула була справжньою хартією труда (право на працю, створення профспілок, соціальний захист та підтримка). Відповідно до конституції 1958 р. закони визначали лише базові засади трудового права. Ті питання, що не підлягали вирішенню по закону вирішувалися адміністративно та регламентарно. Провідним джерелом трудового права є Трудовий кодекс, який зазнав суттєвих редакційних редагувань у 1973 р. й виправлень у 1981 – 1982 рр. фактично цей кодекс є інкорпорацією численних актів про працю, які були прийняті у різний час парламентом та урядом Франції. В якості додаткового джерела виступає поточне законодавство. Трудовий кодекс протягом ХХ ст. зазнав суттєвих змін. Спочатку його положення торкалися тільки промислових виробників. Наразі він дії стосовно усіх осіб, що відносяться до категорії найманих робітників. Трудовий кодекс та законодавство останніх десятиліть має тенденцію до демократизації та поширенню соціальних гарантій. Відносини у сфері соціального забезпечення регламентує Кодекс соціального страхування 1956 р. Він містить дві групи норм: по-перше, право соціального забезпечення і, по-друге, право сім’ї та соціальної допомоги. Тривалий час, особливо в період Третьої республіки, майже незмінним залишалося кримінальне право. Перешкоджали його розвитку головне політичні чинники. Локальні зміни відбувалися лише в царині боротьби із злочинами під час проведення державних іспитів та конкурсів, зловживаннями у казино, проституцією, руйнацією історичних пам’яток тощо. Лише у другій половині ХХ ст. потреба боротьби із злочинністю, що набувала нових форм (тероризм, екологічні злочини, міжнародні злочини тощо), у кримінальному праві активізувалися процеси оновлення. Найбільш радикальні перетворення у царині кримінального права відбулися у період П’ятої республіки. У 60-80-х рр. ХХ ст. відбувся перегляд тексту Кримінального кодексу Франції 1810 р. було декриміналізовано низку злочинів. У 1981 р. було скасовано смертну кару. Разом з тим були криміналізовані тероризм, порушення у царині захисту природного середовища та безпека праці. Суттєвих змін зазнала система виконання покарань: зменшено сферу застосування обмеження свободи, запровадження режиму “напівсвободи” (утримання під вартою поєднується із перебуванням вдома). У липні 1992 р. внаслідок радикального реформування кримінального права було прийнято новий Кримінальний кодекс, який повністю замінив Кримінальний кодекс 1810 р. новий кодекс має демократичну та гуманістичну спрямованість. Змін зазнало й кримінально-процесуальне законодавство. У 1958 р. було прийнято новий Кримінально-процесуальний кодекс, що власне кажучи й знаменувало початок ревізії наполеонівського законодавства. Новий кодекс та доповнення до нього (1970, 1972, 1981-1983 рр.) значно демократизували процес, підсилили гарантії прав громадян, спростили судочинство, впорядкували діяльність слідчих органів, суду та присяжних.
ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ
В період Третьої республіки, майже незмінним залишалося кримінальне право. Перешкоджали його розвитку головне політичні чинники. Локальні зміни відбувалися лише в царині боротьби із злочинами під час проведення державних іспитів та конкурсів, зловживаннями у казино, проституцією, руйнацією історичних пам’яток тощо. Лише у другій половині ХХ ст. потреба боротьби із злочинністю, що набувала нових форм (тероризм, екологічні злочини, міжнародні злочини тощо), у кримінальному праві активізувалися процеси оновлення.Найбільш радикальні перетворення у царині кримінального права відбулися у період П’ятої республіки. У 60-80-х рр. ХХ ст. відбувся перегляд тексту Кримінального кодексу Франції 1810 р. було декриміналізовано низку злочинів. У 1981 р. було скасовано смертну кару. Разом з тим були криміналізовані тероризм, порушення у царині захисту природного середовища та безпека праці.
ІІІ. ПИТАННЯ
ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ І ПРАВА НІМЕЧЧИНИ У НОВІТНІЙ ЧАС
В 1914 р. спалахнула Перша світова війна, активною учасницею якої була Німеччина. У 1918 р. стало зрозумілим, що виснажені війною Німеччина і її союзники війну програли. Країна знаходилася в стані економічного та політичного хаосу. В країні склалася революційна ситуація. Під впливом російської революції в Німеччині стали виникати Ради робітничих, солдатських та матроських депутатів. Революція почалася на початку листопада 1918 р. з повстання військових моряків на військово-морській базі Кіль. Незабаром повстання охопило всю країну. 9 листопада 1918 р. революція перемогла в Берліні. Кайзер зрікся престолу й втік до Голландії. Слід зазначити, що на відміну від російських революціонерів німецькі соціал-демократи не бажали руйнації капіталістичного ладу й виступали за союз з ліберальною буржуазією. Тому ліворадикально налаштовані сили не змогли реалізувати плани соціалістичної революції. Гаслами революції стали: припинення війни, ліквідація монархії і запровадження республіки, ліквідація юнкерського (поміщицького) землеволодіння, як залишок феодалізму, закріплення політичних та соціальних прав трудящих. Але соціалістичні заклики не мали підтримки навіть серед пролетаріату. У січні 1919 р. відбулися вибори до Національних Установчих зборів. 6 лютого вони почали роботу в невеличкому тюринзькому містечку Веймар. Головною метою Установчих зборів була розробка нової конституції. Вона була прийнято 31 липня 1919 р. і через два тижні вступила у дію. Конституцію проаналізуєте самостійно. Зверніть увагу на наступні положення цього документу:
ВЕЙМАРСЬКА КОНСТИТУЦІЯ 1919 Р. – основний закон Німеччини в період Веймарської республіки. Ухвалена Установчими зборами 31 липня 1919 р. у м. Веймарі (звідси і назва). Закріпила ліквідацію монархії та встановлення парламентської республіки у формі федерації (15 земель та 3 вільних міста) з буржуазно-демократичним політичним режимом. Очолював республіку президент. Вищим законодавчим органом Німецької імперії (ця назва була збережена) був рейхстаг (державні збори), який обирався кожні чотири роки на основі загального виборчого права. Рейхстаг вважався нижньою палатою парламенту. Вводилася пропорційна система виборів. Країна поділялася на 35 виборчих округів. Кожна партія висувала свій список кандидатів. Депутатські мандати розподілялися відповідно до кількості голосів поданих за той чи інший список. Верхня називалася рейхсратом (імперською радою). Вона формувалася з представників земель. Прусія мала в рейхсраті 26 голосів, Баварія – 10, Саксонія – 7, Баден – 3 і так далі. У разі неможливості палат досягти компромісу, вирішення суперечливого питання належало президентові. Він або підтримував рейхсрат, або виносив це питання на референдум. Президент обирався на сім років шляхом загальних виборів і наділявся досить значними повноваженнями: призначав та звільняв уряд, вищих військових та цивільних посадовців, укладав міжнародні договори та союзи, контролював керівництво збройними силами, міг розпускати рейхстаг та, згідно із статтею 48 конституції, в будь-який момент вводити надзвичайний стан з використанням збройних сил. В надзвичайних випадках він міг видавати власні укази. Уряд, підзвітний рейхстагу, очолював канцлер, якому доручалося “формулювати основні принципи політики” уряду. Кожна земля мала свою конституцію, уряд та законодавчий орган – ландтаг (Земельні збори). Всі найважливіші сфери державного життя, як-то: зовнішні зносини, армія та флот, митниці, зв’язок, транспорт, громадянство та еміграція, знаходилися у відомстві імперського уряду. В конституції підкреслювалася зверхність загальнодержавного права над земельним. В.к. гарантувала дотримання деяких демократичних прав та свобод: слова, совісті, преси, пересування, віросповідання, особи, зборів, союзів та самоврядування. Школа була відокремлена від церкви. Приватна власність проголошувалася “соціальним обов’язком”. Примусове відчуження власності дозволялося лише для потреб суспільства на законних підставах за відповідне відшкодування. На підприємствах, в округах та на імперському рівні дозволялося створювати робітничі ради для визначення розмірів заробітної платні та умов праці. Окремі положення В.к. були новаціями в політико-правовій європейській практиці і мали вплив на деякі конституційні акти Новітнього часу. Однак політичні реалії Німеччини 20 - 30-х рр. ХХ ст. не сприяли розвиткові закладених у В.к. принципів парламентаризму. Після приходу у 1933 р. до влади нацистів В.к. була скасована. З прийняттям Веймарської конституції в Німеччині було встановлено, так звану, Веймарську республіку. ВЕЙМАРСЬКА РЕСПУБЛІКА – буржуазно-демократична республіка в Німеччині. Утворилася внаслідок падіння монархії під час Листопадової революції 1918 р. Юридично В.р. була оформлена так званою Веймарською конституцією 1919 р. Припинила своє існування у 1933 р. після встановлення націонал-соціалістичної диктатури. Поразка у Першій світовій війні, глибока економічна криза, соціальне протистояння породили багато різноманітних ліво- та праворадикальних партій, союзів, гуртків тощо. Вони пропагували силові методи вирішення конфлікту. Серед таких партій особливою активністю відрізнялися комуністична партія Німеччини та сумнозвісне НСДПА. В 1921 р. було закладено основи фашистської партії на чолі з вождем-фюрером, який наділявся необмеженою владою (фюрер-принцип). В 1923 р. нацисти здійснили так званий “пивний путч”, який зазнав поразки. Невдача примусила нацистів змінити тактику. З 1925 р. вони розпочали “битву за рейхстаг”. В 1928 нацисти посідали вже 12 місць в рейхстазі, а в 1932 р. – більше, ніж будь-яка інша партія. 30 січня 1933 р. лідер нацистів Адольф Гітлер, за наказом президента Гінденбурга, стає рейхсканцлером Німеччини. Ця подія знаменувала початок панування нацистської диктатури. Веймарська республіка припинила своє існування. Розпочалося планомірне руйнування всіх інститутів буржуазно-демократичного парламентського державного механізму в встановлення “нового порядку” – терористичного антинародного режиму. НАЦИЗМ (від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), 1919 – 1945 рр.) – радикальна реакційна політична ідеологія і практика тоталітарного панування та зовнішньої агресії й геноциду, що сформувалася на основі німецького фашизму. Виник як реакція певних верств німецького суспільства на результати Першої світової війни та кризові процеси в Німеччині у повоєнні роки. Ідеологія Н. базувалася на окремих елементах ідеї державного соціалізму, етатизму, націоналізму, расизму та мілітаризму. Засобом реалізації ідей Н. були кривавий терор проти опозиції, військова агресія та геноцид. Головним ідеологом Н. був А. Гітлер. Скориставшись нестабільною ситуацією, що склалася у Веймарській республіці на початку 30-х рр. ХХ ст., нацисти у січні 1933 р. прийшли до влади. Негайно розпочалося встановлення над суспільством всеохоплюючого тотального контролю. 23 лютого 1933 р. під тиском нацистів президент Німеччини фон Гінденбург видав декрет, який скасовував конституційні гарантії прав і свобод громадянина й запроваджував обмеження свободи думки, друку, зібрання, створення громадських організацій. Вводилися також контроль над поштовим та телеграфним листуванням, прослуховування телефонних розмов, проведення несанкціонованих обшуків, конфіскацію майна та обмеження права власності. Відповідно було анульовано всі процесуальні гарантії свободи й недоторканості особи. В березні 1933 р. було прийнято закон “Про захист народу й держави”. Він дозволяв уряду видавати закони, що суперечать конституції, а також ратифікувати міжнародні угоди без згоди депутатів від інших партій. Встановивши контроль над законодавчою діяльністю, нацисти низкою антиконституційних законів розпочали запроваджувати однопартійну політичну систему, винищення “неповноцінних” народів, встановлення світового панування Третього рейху (назва німецької держави часів нацистської диктатури). Засобом досягнення цих цілей стали масовий терор, геноцид, концентраційні табори, надзвичайні суди та трибунали, мілітаризм та загарбницькі війни. З метою подальшої концентрації влади, законом від 7 квітня 1933 р. “Про злиття областей з імперією” в усі землі стали призначатися намісники (штатгальтери), які наділялися всіма владними повноваженнями. 30 січня 1934 р. було ліквідовани представницькі органи земель – ландтаги. Законом від 14 лютого 1934 р. було ліквідовано представництво земель в імперському парламенті – рейхсраті (“Закон про ліквідацію рейхсрату”). Законодавство часів нацистської диктатури проаналізувати самостійно. Розв’язавши Другу світову війну нацисти грубо порушували міжнародно-правові норми ведення війни. Після розгрому фашистської Німеччини на Міжнародному трибуналі у м. Нюрнберг Н., керівні органи нацистського режиму та нацистські організації були визнані злочинними. Після розгрому нацистської Німеччини її терени було окуповані військами СРСР, Великої Британії, США та Франції. Запроваджувався окупаційний режим. Вся Німеччина була поділена на чотири зони окупації – радянську, американську, французьку та британську. Управлінням країни займалася Союзна контрольна рада. У грудні 1946 р. всупереч спільним домовленостям союзників було запроваджене сепаратне управління британською та американською окупаційними зонами, - так звана, Бізонія. У 1948 р., після приєднання до Бізонії французької зони окупації, утворилася Тризонія. Це призвело до розколу Німеччини на західну та східну. У 1949 р. у східній та західній Німеччині були прийняті конституції. Утворилося дві німецькі держави _ Федеративна республіка Німеччини та Німецька Демократична Республіка. КОНСТИТУЦІЯ ФРН 1949 Р. – основний закон Федеративної Республіки Німеччини. Інша назва “Боннська конституція”. К.ФРН була розроблена в період окупації Західної Німеччини військами США, Великої Британії та Франції. Прийнята в травні 1949 р. Конституція запровадила у ФРН парламентську республіку з федеративним устроєм та буржуазно-демократичним режимом. До складу ФРН увійшло 10 земель. ФРН визначається як демократична, соціальна і федеративна держава. Перший розділ конституції присвячений правам людини: право на життя та недоторканість, рівність всіх перед законом, свобода віросповідання, совісті, думки, зібрань, союзів. Проголошується таємниця листування, недоторканість житла тощо. Вищим законодавчим органом є двопалатний парламент: верхня палата – бундесрат, нижня – бундестаг. Бундесрат формується з представників урядів земель. Бундестаг – обирається громадянами на 4 роки шляхом загального, прямого і таємного голосування за змішаною виборчою системою. Главою держави є президент, якого обирають Федеральні збори (особливий орган, який формується з членів бундестагу і обраних представників від земель) на 5 років. Президент представляє республіку в міжнародних справах, є гарантом конституційного ладу, призначає й звільняє федеральних судій та деякі категорії федеральних посадовців. Провідна роль в системі виконавчої влади належить уряду на чолі з федеральним канцлером. Федеральний канцлер “встановлює основні положення політики й несе за них відповідальність”. Судова влада здійснюється Федеральним конституційним судом, федеральними судами та судами земель. Конституційний суд наділений широкими повноваженнями: контроль за конституційністю нормативних актів, розгляд спорів між органами федерації і земель та ін. Конституцію ФРН проаналізувати самостійно. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. загострилася соціально-економічна і політична ситуація в НДР. СРСР, будучи послаблений внутрішніми негараздами не міг надати НДР ефективної допомоги. Відтак протягом одного року, з жовтня 1989 р. по жовтень 1990 р. відбувся процес об’єднання Німеччини. Утворилася єдина держава – ФРН. У травні 1989 р. уряд НДР був змушений відкрити угорсько-австрійський кордон, що призвело до масових втеч східних німців на захід. У листопад того ж року розпочалася сама масова демонстрація в історії мирних революцій Східної Європи. У лавах демонстрантів по всій країні нараховувалося близько 1 млн. чоловік. Комуністичний уряд остаточно втратив контроль над ситуацією. Приєднання НДР до ФРН стало незворотнім. Німці провели цей процес цивілізовано – без кровопролиття. Першим кроком до об’єднання став договір про економічну, валютну і соціальну унію (18 травня 1990 р.). В НДР було запроваджено західну марку. У серпні 1990 р. було підписано договір про “єдину виборчу реформу”. Згідно з договором всі вибори повинні були проходити за законами ФРН. 31 серпня того ж року було підписано Договір про об’єднання Німеччини. З жовтня 1990 р. цей договір набув чинності. 12 вересня 1990 р. в Москві мінстри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції, ФРН та НДР підписали договір про остаточне врегулювання проблеми Німеччини (так званий, договір “чотири плюс два”). НДР увійшла до складу ФРН. НІМЕЦЬКЕ ЦИВІЛЬНЕ УЛОЖЕННЯ (КОДЕКС) – пам’ятка німецького цивільного права кінця ХІХ ст. Уложення було прийняте у 1896 р. Набуло чинності з 1 січня 1900 р. Н.ц.у стало першою в історії Німеччини єдиною для всієї країни кодифікацією цивільного права. Воно значною мірою базується на римському праві. До уложення також увійшли положення німецького права та нові норми, що утворилися внаслідок розвитку буржуазних відносин. Н.ц.у. складалося з двох частин: закон про введення в дію уложення та власне текст самого уложення. Загальні для всіх інститутів норми містяться в першій книзі Н.ц.у., норми зобов’язального права – в другій, права власності – в третій, сімейного – в четвертій і правонаступництва – в п’ятій. Всього до уложення включено 2.885 статей. Характерною рисою Н.ц.у. є відсутність узагальнюючих понять. Його параграфи відзначаються невизначеністю формулювань, наявністю значної кількості спеціальної юридичної термінології. В Н.ц.у. часто зустрічаються посилання на “добру совість”, “добрі справи”, які мали моральний, а не правовий зміст. Н.ц.у. мало суто буржуазний зміст й справило значний вплив на формування цивільного права Греції, Угорщини, Японії, Таїланду, Бразилії та інших держав.
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ
Главою держави є президент, якого обирають Федеральні збори (особливий орган, який формується з членів бундестагу і обраних представників від земель) на 5 років. Президент представляє республіку в міжнародних справах, є гарантом конституційного ладу, призначає й звільняє федеральних судій та деякі категорії федеральних посадовців. Провідна роль в системі виконавчої влади належить уряду на чолі з федеральним канцлером. Федеральний канцлер “встановлює основні положення політики й несе за них відповідальність”. Судова влада здійснюється Федеральним конституційним судом, федеральними судами та судами земель. Конституційний суд наділений широкими повноваженнями: контроль за конституційністю нормативних актів, розгляд спорів між органами федерації і земель та ін.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ
Французька революція ХVIII ст., на відміну від англійської, мала не локальне (місцеве значення), а континентальне: вона сприяла руйнуванню феодальних відносин, заснованих на станово-кланових привілеях і несвободі, не тільки у Франції, а і у більшості європейських країн і за межами Європи. Проголошені в Декларації і закріплені в Кодексі Нааполеона права і свободи людини і громадянина стали джерельною основою формування нового типу суспільства і нового типу держави, де головна цінність – особистість і її соціальна захищеність, а держава – лише інструмент (інституція) для охорони і захисту цих «привілеїв». Цей шлях був не простий і не легкий, однак, стартувавши у кінці ХVIII ст. у Франції, громадянське суспільство опановує все більший простір і не лише в Європі. Державно-правовий розвиток Німеччини в Новий і Новітній час яскраво ілюструє значення надбудовних складових (ідеології, права, державних структур тощо) в суспільному житті. Німецький народ, допустивши до влади нацистів, призвів людство до страшної трагедії – Другої світової війни. І той же німецький народ у другій половині ХХ ст., спираючись на демократичні принципи, побудував правову соціальну державу , в якій найвища цінність – особистість
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ Питання для самоперевірки:
|