Фінансовий план

Складання проектів фінансових планів здійснюється у такій послідовності:

Розрахунок кошторисів витрат до всіх планів підприємства, що попередньо складені у кількісному вимірі (план закупівель сировини і матеріалів, виробничий план, план рекламних заходів і т.д.)

Розрахунок таких показників: собівартість, прибуток від операційної діяльності, амортизаційні відрахування, податки, розмір власних оборотних активів, середня сума дебіторської і кредиторської заборгованості, сума кредитів, відсотків за користування кредитом тощо.

Взаємоув’язування  фінансових показників, потреби в засобах і джерел їх покриття у відповідних формах фінансових планів (бюджет доходів і витрат, бюджет грошових надходжень і витрат, плановий баланс активів та пасивів, кредитний план, план фінансування капітальних вкладень, план фінансових результатів діяльності, план розподілу прибутку та ін.)

Ключовим показником у плануванні зазвичай є плановий виторг від реалізації продукції (робіт, послуг). Всі інші планові показники розраховують, виходячи із прогнозу суми виторгу та темпів його зростання. Звичайно, точно спрогнозувати майбутній обсяг реалізації неможливо, тому бажано розглядати різні проектні варіанти, наприклад, оптимістичний, поміркований та песимістичний.

Одним із методів планування, який базується на прогнозуванні виторгу від реалізації і застосовується для розроблення прогнозних фінансових звітів (балансу і звіту про фінансові результати), є метод, що називають – процентна залежність від обсягу реалізації. Цей метод передбачає, що зміна обсягу реалізації впливає на величину активів, які повинно мати підприємство. Тому, склавши проноз виторгу, можна визначити необхідний приріст активів і пасивів, а також визначити потребу в додатковому фінансуванні за рахунок зовнішніх джерел для того, щоб забезпечити прогнозний обсяг реалізації.

Отже, насамперед необхідно визначити наскільки підприємство має збільшити активи у плановому періоді в зв’язку з прогнозуванням збільшення виторгу. Для цього використовують коефіцієнт фондомісткості. Також цей показник називають коефіцієнт інтенсивності капіталу:

Кфм = ,

Де Азв – середня вартість активів у звітному періоді,

Взв – чистий виторг від реалізації у звітному періоді

Зверніть увагу, що коефіцієнт фондомісткості (Кфм) є оберненим до коефіцієнту оборотності активів, що більший Кфм, то більш капіталомістким є виробництво продукції.

Далі, необхідно встановити, яка частина активів підприємства змінюється пропорційно зміні виторгу

Збільшення активів в плановому періоді можна розрахувати за одним із трьох варіантів:

1. Якщо підприємство використовує свої основні засоби на  100% їх потужності. У такому разі для збільшення виторгу слід збільшувати  оборотні та необоротні активи

∆ А = Кфм * ∆ В,

Де Кфм  - коефіцієнт фондомісткості

∆ А – приріст виторгу від реалізації

1. Якщо ж у підприємства недозавантажені проектні потужності (що трапляється часто, особливо за економічної кризи), збільшення обсягу виробництва до проектного досягається без зростання основних засобів, збільшуватимуться тільки оборотні активи.

При цьому розглядаємо два варіанти:

2.1.        Приріст обсягів виробництва не перевищить проектну потужність (тобто спостерігатиметься приріст тільки елементів оборотних активів). Тоді приріст активів:

∆ А = Кфм*d*∆ В,

Де Кфм – коефіцієнт фондомісткості

d – частка оборотних активів, що змінюються залежно від виторгу, у загальній сумі активів

∆ В – приріст виторгу від реалізації

2.2.        Приріст обсягів виробництва має перевищувати проектну потужність

∆ А = Кфм*d*∆ В₁ + Кфм*∆ В₂ = Кфм (d*∆ В₁ + ∆ В₂)

Де Кфм – коефіцієнт фондомісткості

∆ В₁  - приріст виторгу у межах проектної потужності

∆ В₂ – приріст виторгу понад проектну потужність

Аналізуючи попередні фінансові звіти, фінансист може визначити залежність різних елементів активу та пасиву від обсягу реалізації. Зокрема, якщо збільшується обсяг реалізації підприємство потребує збільшення оборотних коштів для фінансування більших обсягів сировини, матеріалів, інших видів запасів, дебіторської заборгованості. Якщо планується зниження обсягу реалізації, запаси та інші елементи оборотних активів мають зменшуватись. Отже, аналіз конкретної ситуації дає можливість встановити, яка частка активів підприємства змінюється залежно від обсягу реалізації. З іншого боку, зміна обсягів реалізації впливає на величину зобов’язань підприємства, перш за все поточних. Зокрема, зі збільшенням обсягів реалізації може зростати кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, оскільки підприємство буде закуповувати більше сировини і матеріалів з відстрочкою платежів, також будуть зростати й такі види поточних зобов’язань, як розрахунки з працівниками, з бюджетом, з фондами соціального страхування, оскільки зі зростанням обсягів реалізації збільшується фонд оплати праці та пов’язані з ним відрахування, збільшується нарахування податків. В результаті, фінансист може встановити, яка частка пасивів підприємства збільшується залежно від збільшення обсягу реалізації та, відповідно, утворює джерело фінансування приросту активів.

Визначивши необхідний приріст активів у плановому періоді ми визначаємо внутрішні джерела його фінансування:

А) приріст пасивів

Із зростанням виторгу автоматично збільшуються пасиви на величину, яка дорівнює (∆П):

∆П = Кфм*dn-∆В,

Де Кфм – коефіцієнт фондомісткості

dn – частка пасивів, що змінюються залежно від зміни виторгу, у загальній сумі пасивів

∆В – приріст виторгу від реалізації

В) прибуток

Другим внутрішній джерелом фінансування необхідного приросту активів є плановий чистий прибуток, який спрямовується на реінвестування.

Плановий чистий прибуток можна розрахувати за формулою:

ЧПпл = Впл*Ррент,

Де Впл – плановий чистий виторг від реалізації

Ррент – рівень рентабельності реалізації (відношення чистого прибутку до чистого виторгу від реалізації)

Визначивши обсяг внутрішніх джерел фінансування зростання виторгу, ми можемо зясувати, чи потрібне буде підприємству додаткове зовнішнє фінансування (Фдод):

Фдод = ∆А - ∆П – ЧП пл.* Кр,

Де, ∆А – приріст активів, що забезпечує зростання чистого виторгу у плановому році

∆П – приріст пасивів, що автоматично виникає зі зростанням чистого виторгу у плановому році

ЧП пл – чистий прибуток плановий

Кр – коефіцієнт реінвестування чистого прибутку

Якщо результат менший від нуля або дорівнює нулю, додаткове зовнішнє фінансування не потрібне.

Вочевидь, підприємство потребуватиме додаткового зовнішнього фінансування за певних темпів зростання обсягів реалізації і тим більшою мірою, що вищими будуть ці темпи. Завданням фінансистів є визначення джерел залучення додаткового фінансування (внески засновників, банківські кредити, емісія облігацій підприємства).

Для розрахунку як вариант:

Визначити, чи потрібне підприємству додаткове зовнішнє джерело фінансування у плановому році при збільшенні обсягів виробництва та реалізації продукції, або вистачить власного чистого прибутку для поповнення активів. Прийняти для розрахунку, що у прямій залежності від змін обсягів виробництва та реалізації продукції перебуває 70% активів та 50% пасивів підприємства, а рівень рентабельності продажу (відношення чистого прибутку до чистої виручки від реалізації) планується такий, як у звітному році.

В процесі складання і аналізу варіантів прогнозних фінансових звітів досягається узгодженість між різними показниками розвитку