Вступ

 

В умовах становлення в Україні нових економічних відносин, трансформації економічних і соціальних процесів, формування та розвитку фінансової й банківської систем надзвичайно важливого значення набуває посилення ролі грошово-кредитної системи країни в стимулюванні відповідних процесів шляхом застосування ринкових методів регулювання економіки та грошово-кредитного ринку.

Протягом останніх десятиліть фінансовий ринок, у тому числі його важлива складова – грошово-кредитний ринок, перебувають в процесі постійного розвитку, що обумовлює виникнення нових тенденцій у сфері фінансових послуг, появу інноваційних фінансових технологій, формування нових напрямів діяльності. З'являються нові фінансові інститути, нові сегменти ринку фінансових послуг. Учасники фінансового ринку мають постійно вирішувати завдання, що викликано такою динамікою, у тому числі ті, що стосуються вибору стратегії діяльності в умовах різних стадій циклу економічного розвитку. Саме це потребує підготовки майбутніх фахівців економістів, фінансистів у напрямку методики та практики виконання аналізу стану, динаміки та тенденцій розвитку окремих фінансових ринків, як основи управління економічними системами різного рівня.

Посібник з дисципліни «Гроші та кредит» поєднує теоретичний матеріал з технології аналізу окремих сегментів грошово-кредитного ринку на макро- та мезорівні економіки і практично-методичні рекомендації щодо дослідження основних проблем розвитку сфери грошей та кредиту.

Поглиблення та закріплення теоретичних знань, отримання навичок проведення аналізу різних фінансових процесів здійснюється при самостійному виконанні студентами курсової роботи з дисципліни «Гроші та кредит». Методичні вказівки щодо написання курсової роботи містять основні вимоги до змісту й оформлення робіт з фінансової тематики. Запропонований перелік тем курсових робіт згруповано відповідно до модулів навчальної програми.

Мета виконання курсової роботи є:

- систематизація, поглиблення і закріплення теоретичних знань із дисципліни «Гроші та кредит»;

- розвиток навичок самостійного проведення наукових досліджень;

- формування і закріплення навичок практичної діяльності зі спеціальності;

- виявлення ступеня підготовленості студента до самостійної роботи в сучасних умовах.

Завдання курсової роботи:

- визначити та узагальнити теоретичний матеріал з обраного напряму прикладного дослідження;

- розробити й оцінити можливі підходи до вирішення прикладних економічних проблем;

- обґрунтувати доречність пропозицій щодо вирішення сформульованих прикладних проблем.

1. Методичні основи економічного аналізу

 

           1.1. Мета й завдання, основні категорії, методи та засоби економічного аналізу на макро- і мезорівні економіки

 

Мета економічного аналізу на макро- та мезорівні економіки – сприяти виконанню планів підприємств і їх підрозділів, а також інших господарських утворень, створити умови для подальшого розвитку і поліпшення економічної роботи завдяки підготовці проектів оптимальних управлінських рішень.

Основні завдання економічного аналізу:

- об’єктивно оцінити стан національної економіки та її окремих сегментів, ринків;

- визначити вплив відповідних факторів на взяті до аналізу показники і вивчити причинні зв’язки;

- виявити резерви підвищення ефективності ринків;

- розробити конкретні заходи для використання виявлених резервів і здійснення регулювання на макро- та мезорівні економіки;

- узагальнити результати аналізу для прийняття раціональних рішень щодо інструментів і важелів регулювання економіки.

Понятійний апарат економічного аналізу включає такі специфічні (основні) категорії: ресурси, фактори, причини, резерви розвитку.

Фактори – це рушійні сили розвитку явищ і процесів, які відбуваються в національній економіці.

Причини –умови здійснення окремих явищ,які більшглибоко,ніж фактори, пояснюють зміни рівня ресурсів і їх складу, а також показників роботи; вони деталізують вплив факторів.

Резерви –це невикористані можливості підвищення ефективності діяльності за рахунок оптимізації використання ресурсів. Пошук резервів потребує впровадження досягнень науки, розвитку системи економічної політики країни, забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

На результати діяльності організацій впливають численні та різноманітні фактори. Для точнішого виявлення ролі окремих факторів необхідно згрупувати їх за відповідними ознаками. Класифікація в будь-якому дослідженні має суттєве значення. Вона допомагає глибше розкрити зміст процесів чи явищ, їх внутрішні зв’язки і залежності, визначити тенденцію їх розвитку.

В економічній літературі фактори розвитку згруповані за різними ознаками. Однак, рекомендовані в цих джерелах принципи групування факторів мають ряд суттєвих недоліків: вони або не охоплюють усі фактори, або допускають їх повторення в різних групах. Іноді під час групування порушується принцип економічної однорідності, мають місце то надмірне дроблення, то звуження або спрощення. Надмірна диференціація факторів навряд чи доцільна, оскільки це часто призводить до додаткових труднощів у плануванні, обліку й аналізі. Недоцільна й надмірна генералізація факторів, адже вона може перешкоджати пошуку та аналізу резервів.

Слід зазначити, що різні фактори відіграють різну роль і мають різне значення для підвищення ефективності виробництва. Це визнають усі автори, але єдиного підходу до цієї проблеми в літературі з економіки нема.

Звичайно, кожний автор на перший план висуває той фактор чи групу факторів, які він вибрав об’єктом свого дослідження, і оцінює їх роль і значення в загальному обсязі виробництва значною мірою суб’єктивно, без достатнього врахування їх об’єктивних зв’язків і взаємозалежностей.

Зрозуміло, що роль і значення окремих факторів не залишаються постійними. Вони змінюються залежно від різних економічних і конкретно-історичних умов розвитку суспільного виробництва.

Розвиток ринкових відносин змінює суть і співвідношення різних факторів. Усе це має знайти відображення в теорії та практиці перебудови українського суспільства, у методиці обліку та аналізу економічних процесів. Велику роль у цьому відіграватимуть математичні методи економічного аналізу.

 

Особливості застосування прийому порівняння
в економічних дослідженнях

 

Одним із головних прийомів аналізу є порівняння, яке передбачає зіставлення одного показника (невідомого) з іншими (відомими) з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними.

В економічному аналізі порівняння застосовують як основний або додатковий спосіб використання багатьох завдань. Основні бази порівняння є:

- нормативні показники;

- дані попередніх періодів;

- середні галузеві показники;

- планові показники;

- макроекономічні показники або міжнародні стандарти.

Наприклад, для порівняння темпів зростання грошових агрегатів використовують абсолютні та відносні показники (табл. 1).

З описових кількісних засобів аналітичного дослідження значного поширення набуло використання середніх і відносних величин.

Середні величини (прості арифметичні, зважені середні, середні хронологічні, середні геометричні, середні гармонічні, середні квадратичні) використовують в аналізі для узагальнювальної характеристики масових однорідних показників (середня заробітна плата робітника, середня тривалість життя, середня відсоткова ставка тощо). Через середню величину характеризують загальний рівень аналізованої ознаки, якщо вона схильна до значних коливань. Обов’язкова умова для застосування способу середніх величин є якісна однорідність сукупності досліджуваних явищ і фактів.

 

Таблиця 1

Динаміка зростання грошових агрегатів (2008–2013)

 

Обчислюючи середні величини, необхідно враховувати, що залежно від поставлених цілей їх поділяють на дві групи:

- прості середні, обчислені без урахування значущості кожного елементу в загальній сукупності;

- зважені середні, у яких враховано вагу (значущість) досліджуваних елементів.

Найбільш проста величина є середнє арифметичне, яке обчислюють простим діленням суми окремих значень показників на їх кількість. Наприклад, відсоткова ставка за кредитами у різних банках сягала 15, 18 та 21%. Необхідно обчислити середню ставку за кредитами за укладеними договорами.

У цьому випадку розрахувати просте середнє арифметичне можна за формулою

,

де х – розмір кредитної ставки.

Поряд із середніми величинами широкого застосування в економічному аналізі набули відносні величини, які мають певні переваги перед величинами абсолютними. Останні служать, як правило, для розрахунку відносних величин, за допомогою яких можна проаналізувати рівень виконання планових завдань або нормативів, динаміку явищ, що розвиваються, структурні зміни, зробити коефіцієнтний аналіз. Однією з найважливіших властивостей відносних величин є те, що вони нейтралізують відмінності абсолютних величин та уможливлюють порівняння таких явищ, абсолютні показники яких безпосередньо порівнювати не можна.

Відносними називають величини, що виражають кількісні відношення між соціально-економічними явищами. Їх одержують діленням однієї величини на іншу. Здебільшого відносні величини є відношення двох абсолютних величин.

Величину, з якою порівнюють (знаменник дробу), називають базисною величиною, а порівнювану – звітною. Відносна величина показує, у скільки разів порівнювана величина більша за базисну або яку частку від базисної вона становить. За допомогою відносних величин виражають численні факти суспільного життя: відсоток виконання плану, темпи зростання та приросту окремих показників, структуру грошової маси, коефіцієнти інфляції та ін.

За формою відносні величини поділяють на коефіцієнти, відсотки, індекси. Коефіцієнти використовують для зіставлення двох взаємопов’язаних показників, один із яких беруть за одиницю, наприклад, грошово-кредитний мультиплікатор, швидкість обігу грошей, маса грошей, необхідна для обігу.

Відсотки необхідні для характеристики співвідношення величин, одну з яких беруть за 100. Відсотки можуть бути використані для розрахунку структури випуску продукції, активів, пасивів, характеристики виконання плану тощо.

Індекси використовують для вивчення показників у динаміці. Розрізняють базисні та ланцюгові індекси. Обчислюючи базисні індекси, перший (базисний) показник динамічного ряду беруть за 100%, а наступні величини розраховують у відсотковому співвідношенні до базисного. Обчислюючи ланцюгові індекси, кожний показник динамічного ряду зіставляють не з базисним, а з попереднім елементом.

За економічною сутністю відносні показники поділяють на такі види: виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності, ефективності.

Відносна величина виконання плану – це співвідношення між фактичним і плановим рівнями показників; зазвичай його виражають у відсотках.

Для характеристики зміни показників за будь-який проміжок часу використовують відносні величини динаміки, які називають темпами зростання (приросту). Їх визначають діленням величини показника поточного періоду на його величину в попередньому періоді (місяці, кварталі, році) і виражають, як правило, у відсотках або коефіцієнтах. Відносні величини динаміки також можуть бутибазиснимийланцюговими. У першому випадку, як було сказано, кожний елемент динамічного ряду порівнюють із базисним показником, а в другому – з попереднім.

Показник структури відображає відносну частку (питому вагу) частини в цілому, яку виражають у відсотках або коефіцієнтах, наприклад, питома вага окремих видів продукції в загальному обсязі, питома вага робітників у загальній кількості працівників підприємства.

Відносні величини координації – це показники, що характеризують співвідношення частин цілого, наприклад, активної і пасивної частини основних виробничих фондів, силових і робочих машин, коефіцієнт придатності та зносу основних фондів тощо.

Відносними величинами інтенсивності називають показники, що характеризують міру поширення, розвитку якогось явища у відповідному середовищі, наприклад, рівень захворюваності населення, відсоток робітників вищої кваліфікації, питома вага активної частини основних фондів у їх загальній вартості.

Відносні величини ефективності показують співвідношення ефекту з ресурсами або витратами, наприклад, прибутковість активів або продажу, витрати на 1 гривню товарної продукції.

Для аналізу зміни економічних явищ і процесів за певний період широко застосовують ряди динаміки.

Рядом динаміки називають часову послідовність значень економічних показників. Це хронологічні (моментні) або часові (інтервальні) ряди значень показника, які дають змогу аналізувати особливості розвитку того чи іншого економічного явища. Ряди динаміки можуть бути побудовані за абсолютними, відносними або середніми величинами.

Аналіз динамічних рядів уможливлює виявлення низки закономірностей і тенденцій в досліджуваному явищі. За допомогою рядів динаміки можна одержати такі дані:

- інтенсивність зміни досліджуваних показників (зростання, зменшення, стабільність);

- середній рівень показника і середню інтенсивність змін;

- тенденції щодо зміни показників.

Одержані дані дають змогу за необхідності прогнозувати характер зміни показника в майбутньому.

Ряд динаміки складений з двох елементів: моментів часу (або дат) та самих даних, які називають рівнями ряду (табл. 2).

Таблиця 2

Основні показники динаміки середньої заробітної плати

одного робітника (2009–2013)

Рік	Середня зарплата одного робітника, грн	Абсолютний приріст, грн		Темп зростання, %		Темп приросту, %
		базисний	ланцюговий	базисний	ланцюговий	базисний	ланцюговий
2009	1400	´	´	´	´	´	´
2010	1900	500	+500	135,71	+135,71	35,71	+35,71
2011	2000	600	+100	142,86	+105,26	42,86	+5,26
2012	2500	1100	+500	178,57	+125,00	78,57	+25,00
2013	3200	1800	+700	228,57	+128,00	128,57	+28,00

 

Уже просте читання й осмислення даних, представлених у такий спосіб, дає підстави для деяких важливих аналітичних висновків. Вони, однак, можливі, якщо виконана основна умова застосування прийому порівняння взагалі й побудови рядів динаміки, зокрема, – порівнянності всіх величин, що входять у ряди динаміки. Робота зі зведення рядів динаміки до порівнянного вигляду тим складніша, чим більший часовий період охоплює аналізований масив інформації.

Для повнішої характеристики змін і тенденцій у динаміці використовують такі додаткові показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значення одного відсотка приросту.

Абсолютним приростом називають різницю між наступним і попереднім рівнями ряду динаміки (х' – х⁰).

Темпом зростання називають відношення наступного рівня до попереднього або до будь-якого іншого рівня, узятого за базу порівняння
(х' : х⁰).

Темпом приросту називають відношення абсолютного приросту до базисного рівня [(х' – х⁰) : х⁰]. Темп приросту може бути розрахований як різниця між темпом зростання та одиницею (або 100%).

Усі ці показники можна обчислювати базисним і ланцюговим способами. За базисного способу всі зміни обчислюють відносно початкового показника, узятого за базисний. За ланцюгового способу зміну кожного наступного показника обчислюють відносно попереднього. Темпи зростання та приросту можна обчислювати в коефіцієнтах (базисний показник беруть за одиницю) або у відсотках (базисний показник беруть за 100).

 

Використання графічних засобів в економічному аналізі

 

В економічному аналізі велику роль відіграють так звані графічні засоби, відмітною рисою яких є наочність, що значно спрощує процес доведення результатів до широкого кола працівників.

Графіки – це масштабне зображення певних показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовно-художніх фігур. Завдяки добре зробленим графікам досліджуваний матеріал стає більш дохідливим і зрозумілим.

Для правильного відображення досліджуваних процесів і явищ необхідно дотримуватись техніки та методики побудови графіків. Велике значення має правильний вибір типу графіка, його масштабів і виконання.

Графіки, використовувані в економічному аналізі, можна розділити на дві групи:

- ілюстративні;

- розрахункові (аналітичні).

Ілюстративні графіки використовують для порівняння результатів економічного аналізу, одержаних за допомогою інших аналітичних прийомів, а також для ілюстрації найважливіших результатів аналізу в процесі прийняття рішень управлінським персоналом, для унаочнення доповідей і повідомлень на нарадах, засіданнях, зборах.

Графіки мають також велике аналітичне значення. На відміну від табличного матеріалу графік дає узагальнювальну характеристику стану або розвитку досліджуваного явища, уможливлює наочне зображення тих закономірностей, які містить числова інформація. На графіку виразніше виявляються тенденції та взаємозалежності досліджуваних показників.

Основні форми графіків, використовуваних в економічному аналізі, – це діаграми.Діаграми за формою бувають стовпчикові, смугові, кругові, квадратні, лінійні, фігурні.

За змістом розрізняють діаграми порівняння, структурні, динамічні, графіки зв’язку, графіки контролю. Діаграми порівняння демонструють співвідношення різних об’єктів за певним показником. Найпростіші діаграми для порівнювання значень показників є стовпцеві (рис. 1) та смугові. Для їх побудови використовують прямокутну систему координат. На осі абсцис розміщують основу (однакового розміру) стовпчиків, що позначають певні об’єкти. Висота кожного стовпчика має відповідати значенню показника, нанесеному у відповідному масштабі на вісь ординат.

 

 

Рис. 1. Динаміка середнього рівня податкових відрахувань на одного працівника

за 2005-2009 рр. (приклад стовпцевої діаграми)

 

Смугові діаграми орієнтують по горизонталі: основу смуг розміщують на осі ординат, а масштаб – на осі абсцис.

Іноді діаграми порівняння роблять у вигляді квадратів або кіл, площа секторів яких пропорційна значенню відповідних показників.

Діаграма динаміки призначена для зображення зміни явищ за відповідні проміжки часу. Для цього можна використовувати стовпцеві, кругові, квадратні, фігурні та інші графіки. Але найчастіше використовують лінійні графіки. Динаміку на такому графіку зображають у вигляді лінії, що характеризує безперервність процесу. Для побудови лінійних графіків використовують прямокутну систему координат: на осі абсцис відкладають періоди, а на осі ординат – значення показників за відповідні проміжки часу, виходячи з обраного масштабу.

Лінійні графіки широко використовують також для вивчення зв’язків між показниками (графіки зв’язку). На осі абсцис відкладають значення факторного показника (X), а на осі ординат – значення результативного показника (Y) у відповідному масштабі (рис. 2). Лінійні графіки в наочній і дохідливій формі відображають напрямок і форму зв’язку.

 

 

Рис. 2. Залежність плинності робочої сили від середньомісячної

заробітної плати (приклад графіка зв’язку)

 

Особливим різновидом єфігурні діаграми, коли співвідносні об’єкти зображують у вигляді умовно-художніх фігур (колоска, картоплини, голови тварини, трактора). Якщо їх добре виконано, то вони одразу привертають до себе увагу, роблять інформацію більш дохідливою.

Структурні (секторні) діаграми дають змогу визначити склад досліджуваних показників, питому вагу окремих частин у загальному розмірі показника. У таких діаграмах дані зображують у вигляді розбитих на сектори геометричних фігур (квадратів, кіл), площа яких дорівнює 100 або 1. Розмір кожного сектора залежить від питомої ваги частини (рис. 3).

 

 

Рис. 3. Вікова характеристика комерційних банків в Україні

(приклад секторної діаграми)

 

Розрахункові (аналітичні) графіки здебільшого виконують подвійну функцію: їх використовують і для полегшення аналітичних розрахунків, і як ілюстративний матеріал.

Отже, як уже було зазначено, ефективність використання графічних засобів в економічному аналізі залежить від дотримання вимог до побудови графіків, насамперед від вибору розмірів графіка і відповідно масштабів відображення досліджуваних величин залежно від призначення цього графіка.

 

Застосування групування в аналітичних дослідженнях

 

Економічні явища та процеси характеризує велика кількість первинних даних, які необхідно певним чином систематизувати. Одним із видів такої систематизації є групування, тобто зведення первинних даних в однорідні групи.

Групування - один із найпоширеніших прийомів економічного дослідження. Групуванням називають розподіл багатьох одиниць об’єкта спостереження на якісно однорідні групи за певними суттєвими для них ознаками. Групування уможливлює вивчення тих чи інших економічних явищ в їх взаємозв’язку та взаємозалежності, визначення впливу найбільш суттєвих факторів, знаходження тих чи інших закономірностей та тенденцій, властивих цим явищам і процесам.

Можна виділити такі різновиди завдань, виконуваних за допомогою групування:

- визначення соціально-економічних типів явищ;

- вивчення структури явищ і структурних зрушень, які відбуваються в них;

- встановлення зв’язків і залежностей між явищами.

Виконують ці завдання за допомогою типологічного, структурного та аналітичного групування відповідно.

Типологічне групування застосовують для розчленування всієї сукупності первинних даних суцільного або вибіркового спостереження на однорідні якісні групи чи класи. Прикладом такого групування на промислових підприємствах є розподіл промислово-виробничого персоналу на категорії (основні робітники, допоміжні, інженерно-технічні працівники, службовці, учні, молодший обслуговуючий персонал). Це дає змогу вивчити співвідношення окремих груп персоналу. Можна застосовувати й подальше (більш деталізоване) групування. Так, наприклад, можна розглянути склад робітників за фахом тощо.

Прикладом типологічного групування також може бути виділення груп населення за родом діяльності, груп підприємств за формами власності, за розмірами тощо.

Структурне групування дає змогу вивчати внутрішню будову показників, співвідношення в них окремих частин. Структурне групування, як показує сама назва, застосовують в аналізі структури населення за віком і статтю, грошових агрегатів, кредитів, депозитів за строком, або, наприклад, кредитної системи України за терміном існування фінансових установ (табл. 3). Фінансові установи також можливо структурувати за різними сегментами фінансового ринку: ринок банківських послуг (мегарегулятор - НБУ), фондовий ринок (мегарегулятор - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку), ринок страхових послуг і ринок небанківських фінансово-кредитних установ (мегарегулятор - Державних фінансових послуг).

Аналітичне групування дозволяє виявляти зв’язки і залежності між явищами (наприклад, групуючи велику кількість робітників за рівнем їхньої кваліфікації (факторна ознака) з зазначенням їхньої заробітної плати (результативна ознака), можна помітити пряму залежність заробітної плати від кваліфікації, тобто чим вищою є кваліфікація, тим вищою буде заробітна плата). Аналітичне групування проводять на базі типологічного і структурного групування для вивчення причин виявлених закономірностей і причин, що обумовлюють послідовність зв’язків між факторними і результативними ознаками.

 

 

 

 

Таблиця 3

Групування фінансових посередників за терміном їх існування

 

Групування банківських установ за терміном існування уможливлює визначення питомої ваги банківських установ у кредитній системі.

Використання різних методів та засобів аналізу економіки все частіше є попереджувальним. Тобто він дає можливість передбачити найімовірніші наслідки економічних процесів і приймати рішення щодо їх корегування, оцінити можливі економічні наслідки реалізації різних варіантів прогнозів.

 

 

         1.2. Основні структурні співвідношення національної економіки в економічному аналізі

 

Основні види та показники структури економіки

 

Можливості економічного розвитку визначає структура економіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:

- відтворювальна;

- галузева;

- регіональна.

Відтворювальна структура показує співвідношення окремих компонентів валового випуску за вартістю (фондів заміщення, споживання і нагромадження) та за матеріально-речовим складом (засобами виробництва і предметами споживання).

Галузева структура економіки характеризує співвідношення показників валового випуску окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і залежить від частки кожної галузі в загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення показників випуску в окремих адміністративно-економічних районах.

Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб’єктів ринку. Кінцеві споживчі витрати та їх структура детальніше розглянуті далі.

Нагромадження поділяють на валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження, тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва та амортизацію, тобто частину фонду заміщення. Чисте нагромадження є аналог чистих інвестицій у системі національних рахунків, а валове – валових інвестицій.

Між споживанням і чистим нагромадженням існує певне протиріччя. Це пояснюється тим, що нагромадження якоюсь мірою обмежує споживання, але чисте нагромадження в той же час є джерелом розширеного відтворення, сприяє економічному зростанню. Збільшення нагромадження веде до скорочення можливостей споживання і навпаки.

Основним регулювальним параметром розвитку економіки є норма нагромадження:

 

де п – норма нагромадження; ЧН – чисте нагромадження; НД – національний дохід; ВВП – валовий внутрішній продукт.

Норму нагромадження вважають достатньою, якщо вона становить приблизно 25% від ВВП. Якщо частка чистого нагромадження у ВВП менша, то в економіці можуть з’явитися застійні явища, оскільки бракуватиме коштів для відновлення застарілих основних засобів виробництва. Тоді процеси відтворення неефективні. Проте надто висока норма нагромадження (більша за 30%) одночасно знижує можливості споживання, зменшує частку фонду споживання у ВВП.

Оптимальна норма нагромадження має верхню та нижню межі. Нагромадження не повинне знижувати сформований/установлений рівень споживання. Це означає, що верхню межу норми нагромадження визначає умова незниження досягнутого рівня матеріального добробуту населення. Нижня межа норми нагромадження обумовлена вимогою забезпечення вищої зайнятості, тобто розширення виробництва. Ці протиріччя не дають можливості побудувати модель оптимізації нагромадження і визначити оптимальний рівень норми нагромадження. Тому на практиці аналіз співвідношення між споживанням і нагромадженням здійснюють, враховуючи вплив на них низки чинників.

Перш за все це ефективність нагромадження, тобто віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП:

 

де Еф.н – ефективність нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вища ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.

Потреба в нагромадженні залежить також від рівня фондовіддачі, яка в цілому по економіці може бути визначена як відношення національного доходу до вартості основних виробничих засобів. Підвищення фондовіддачі дозволяє створювати додатковий національний дохід без додаткового збільшення нагромадження.

На норму нагромадження впливає амортизація, яка частково може бути використана разом із чистим нагромадженням як джерело розширеного відтворення. Тому амортизація дозволяє зменшити загальну потребу в нагромадженні. Але в умовах інтенсивного економічного розвитку збільшуються амортизаційні витрати на прискорену заміну основних засобів, отже, зменшуються можливості використання амортизації для нагромадження.

Суттєво впливає на потребу в нагромадженні необхідність у прогресивних структурних зрушеннях в економіці, під час яких потреба в нагромадженні зростає.

Розраховують також показники середньої (n_сер) та приростної (Δn) норми нагромадження:

 

де T – кількість часових періодів; n_t – норма нагромадження в період t; t – часовий період.

 

За матеріально-речовим складом у структурі економіки виділяють засоби виробництва та предмети споживання.

Засоби виробництва – найважливіший елемент у структурі економіки. Ринок засобів виробництва аналізують за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному та натуральному вираженні.

Споживчі товари (товари для населення) аналізують за окремими групами: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо. Такий аналіз здійснюють за кількісними та якісними характеристиками, а також за формами власності.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити домінантний тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні чинники економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний характер розвитку. Визначаючи галузеві пріоритети, треба віддавати перевагу розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу. Це легка та харчова промисловість, а також галузі, що забезпечують їх сировиною. Інша група галузей, що потребує пріоритетного розвитку, – це наукомісткі галузі промисловості: хімічна, машино- та приладобудування.

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризують за такими показниками:

- коефіцієнтом спеціалізації (R_c):

 

де ЧЗ_р.і, ЧЗ_заг.і – кількість осіб, зайнятих в і-й галузі спеціалізації в регіоні та в країні загалом; РС_р, РС_заг – кількість робочої сили в регіоні та в країні загалом;

- коефіцієнтом локалізації (R_Л):

 

де П_р.і, П_заг.і – продукція галузі спеціалізації в регіоні та в країні загалом; В_р, В_заг – випуск промислової продукції в регіоні та в країні загалом;

- коефіцієнтом міжрегіональної товарності (R_Т):

 

де П_і.в – продукція галузі спеціалізації, яку вивозять за межі регіону;

- коефіцієнтом рівня споживання на душу населення (R_сп):

 

де Н_заг – обсяг споживання продукції загалом; Н_р – обсяг споживання продукції в регіоні.

Галузі, для яких зазначені коефіцієнти перевищують 1, крім R_т, є галузями спеціалізації даного регіону, тому їх розвиток необхідно стимулювати.

Структура економіки не є стабільна, вона постійно змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Таким чином відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктив­ною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.

Під впливом негативних структурних зрушень, коли занепадають провідні, базові галузі економіки, формується тривала структурна криза, яку супроводжують макроекономічні диспропорції. Структурна криза настає, коли можливості пропозиції не задовольняють зростаючий сукупний попит. Особливо це стосується обмеженості сировинно-енергетичних ресурсів, необхідних для виробництва тих чи інших товарів. Так, наприклад, енергетична криза вражає насамперед енергомісткі галузі, а через них і всю економіку.

Структурна криза виникає також за умови скорочення або занадто повільного зростання сукупного попиту на певні види продукції. Така криза гальмує економічний розвиток, супроводжується відносним перенагромадженням основного капіталу, його знеціненням, послабленням інвестиційної активності та відтоком капіталу з кризових галузей у перспективні.

Структурні диспропорції порушують розмірність економічного розвитку. Провідні вчені-економісти вважають найбільш небезпечними такі диспропорції:

- між високими темпами економічного зростання і погіршенням стану державних фінансів;

- між зростаючими основними макроекономічними показниками і погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання (останнє проявляється у збільшенні кількості збиткових підприємств в окремих галузях);

- між зростаючими темпами розвитку економіки та низьким рівнем доходів населення.

Для ліквідації структурних диспропорцій потрібен тривалий час. Їх подолання може здійснюватись як шляхом перерозподілу основних економічних ресурсів між окремими галузями, так і через розвиток ринкового механізму господарювання. Цей процес структурної перебудови потребує створення сприятливих інвестиційних умов і прогресивної виробничої інфраструктури, стимулювання науково-технічного прогресу, особливо переходу до високих ресурсоощадних технологій, поширення комп’ютеризації.

 

Секторна структура ВВП

 

Структуру ВВП аналізують у таких аспектах:

- за секторами;

- на стадії виробництва;

- на стадії кінцевого використання або за сукупними витратами;

- за доходами.

Розглянемо секторну структуру ВВП.

Інституційні сектори економіки являють собою господарські одиниці, які перебувають у межах економіки і володіють активами, беруть на себе зобов’язання та можуть займатися господарською діяльністю разом з іншими господарськими одиницями.

У національних рахунках, рекомендованих ООН у 1993 р., розрізняють такі сектори економіки:

1)    сектор нефінансових корпорацій (НФК), який охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів і наданням нефінансових послуг і фінансують свою діяльність за рахунок як власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувну, переробну та сферу послуг;

2)    сектор фінансових корпорацій (ФК), який охоплює корпораційні організації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо;

3)    сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), який охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, стягують податки та фінансують державні витрати. До цього сектора також належать некомерційні бюджетні організації, які надають:

а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та культури тощо;

б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо. До сектора ЗДУ належать і державні фонди, які існують за рахунок обов’язкових внесків;

4)    сектор домашніх господарств (ДГ), що охоплює окремих фізичних осіб, сім’ї, які є споживачами товарів і послуг;

5)    сектор некомерційних організацій, які обслуговують домаш­ні господарства (НКО), що охоплює організації, створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки);

6)    зовнішній сектор економіки (З), що охоплює суб’єкти господарювання, розташовані за кордоном, але які здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

У межах сектора окремо аналізують:

- виробництво ВВП;

- кінцеве використання ВВП;

- ВВП за доходами.

Виробництво ВВП за секторами розраховують як різницю між валовим випуском і проміжним споживанням секторів, також визначають вартісний обсяг ВВП за секторами, питому вагу ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск – це повна ринкова вартість вироблених у країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних у секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яку повністю переносять на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складають кінцеві споживчі витрати, валове нагромадження та чистий експорт.

До складу кінцевих споживчих витрат (С) входять споживчі витрати секторів домашніх господарств (С_ДГ), загальнодержавного управління (С_ЗДУ) та некомерційних організацій (С_НКО):

 

У структурі ВВП за категоріями використання найвагомішу частку становлять кінцеві споживчі витрати (як правило, понад 60–70%), а з них – споживчі витрати домашніх господарств. Останні формуються з доходів найманих працівників, змішаного доходу від особистого підсобного господарства та інших видів діяльності.

Може спостерігатися скорочення частки кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, але це є ознакою збільшення заощаджень. Це, скоріше, свідчить про погіршення якості життя населення. Розраховують також рівень споживчих витрат на душу населення, який зіставляють з межею малозабезпеченості. Аналізують і структуру споживчих витрат домашніх господарств, визначаючи частку витрат на продукти харчування, послуги, придбання непродовольчих товарів тощо. При цьому треба пам’ятати, що зміни в структурі споживання населення можуть відбуватися й під впливом постійного зростання тарифів на енергопостачання, комунальні послуги, послуги транспорту і зв’язку, тобто не бути прогресивними.

Сумарні витрати секторів загальнодержавного управління і некомерційних організацій називають невиробничими витратами. Висока частка споживання секторів ЗДУ і НКО в кінцевих споживчих витратах і ВВП є чинник зростання бюджетного дефіциту, грошово-кредитної емісії, провокує гіперінфляцію, зменшує споживання домашніх господарств, призводить до зростання централізації економіки.

У процесі аналізу визначають індекс централізації економіки (І_ц.ек.), який характеризує співвідношення індексів реальних кінцевих невиробничих витрат секторів ЗДУ та НКО (І_ЗДУ(р) + І_НКО(р)) та індексу реальних кінцевих споживчих витрат сектора ДГ (І_ДГ(р)):

 

Індекси реальних кінцевих споживчих витрат секторів ЗДУ, НКО і ДГ розраховують за формулами:

 

 

 

де І_ЗДУ(н), І_НКО(н), І_ДГ(н) – індекси номінальних кінцевих споживчих витрат відповідних секторів.

Аналіз також повинен охоплювати зіставлення динаміки реального ВВП і темпів зміни кінцевих споживчих витрат сектора ЗДУ, а також темпів інфляції. Рівень державного споживання визначає зв’язок між темпами економічного зростання й інфляції. У країнах із рівнем державного споживання менше 10% навіть значна інфляція не може перешкодити економічному зростанню.

Надмірне державне споживання в умовах низької монетизації економіки спричиняється до зростання вартості грошей. Зростаючі номінальні відсоткові ставки, які значно перевищують рівень інфляції та впливають на реальну відсоткову ставку за кредитом, зменшують попит на інвестиції. Крім того, надмірне вилучення коштів на фінансування державних потреб призводить до занепаду виробництва, оскільки супроводжується скороченням витрат на валове нагромадження основного капіталу і зменшує темпи його оновлення.

Досвід країн, які переходять до ринкових відносин, свідчить, що рівень державного споживання, який перевищує 16–18% від ВВП, перешкоджає створенню умов для економічного зростання через зменшення можливості нагромадження основного капіталу.

Валове нагромадження для всієї економіки (ВН) – це сума валового нагромадження основного капіталу (ВН_ОК), зміни запасів обігових коштів (З_ОБ), сальдо придбання цінностей лише за сектором домашніх господарств (Ц_ДГ):

 

Валове нагромадження основного капіталу (ВН_ОК) складене з валового нагромадження основного капіталу всіх секторів економіки, крім зовнішнього:

 

Запаси обігових коштів розраховують для всіх секторів, крім фінансових корпорацій і зовнішнього сектору:

 

Запаси обігових коштів - невеликий за розміром, але необхідний для нормального функціонування підприємств елемент ВВП. В умовах сталого економічного розвитку достатня є частка цього складника ВВП в межах 4–5%. Але за умови гіперінфляції частка запасів обігових коштів значно збільшується. Це пояснюється тим, що в умовах інфляційних очікувань запаси матеріальних ресурсів перетворюються на засіб нагромадження вартості, одержання підприємствами додаткових прибутків за рахунок їх переоцінки.

Чистий експорт (NX) визначають як різницю між експортом (ЕX) та імпортом (ІM). Цей показник стосується тільки зовнішнього сектора:

 

Окремо аналізують структуру експорту та імпорту. Якщо у структурі експорту переважає продукція сировинних галузей, це не сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці, а свідчить про поглиблення технологічного відставання національ­ного виробництва.

Отже, ВВП за кінцевим використанням (ВВП_кв) за секторами дорівнює:

 

У процесі аналізу встановлюють абсолютні значення кінцевого використання ВВП та його компонентів у цілому по економіці та за окремими секторами, структуру кінцевого використання у відсотках від ВВП, використаного в економіці та за секторами, структуру кожного компонента кінцевого використання в розрізі окремих секторів. Результати обчислень, як правило, систематизують у таблиці (наприклад, табл. 4).

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 4

ВВП за категоріями використання

 

ВВП за доходами (ВВП_(д)) являє собою підсумок усіх первинних доходів за секторами економіки (ПД):

 

Первинні доходи секторів економіки включають:

- оплату праці, у тому числі заробітну плату та відрахування на соціальне страхування;

- чисті податки;

- валовий прибуток;

- змішаний дохід.

У процесі аналізу визначають структуру ВВП за доходами у вартісному вираженні, питому вагу кожного компонента первинних доходів у загальному підсумку та в розрізі секторів. Результати обчислень систематизують у відповідних таблицях.

На формування структури ВВП за критеріями доходів впливають також зміна продуктивності праці, рівень її оплати, зміни в податково-бюджетній політиці, рівень безробіття, натуралізація доходів населення, співвідношення темпів оплати праці та інфляції. Тенденція зменшення частки оплати праці веде до зниження платоспроможного попиту.

 

 

1.3. Методика аналізу та показники стану грошового, кредитного

і валютного ринків

 

Показники стану грошового ринку

 

Фінансовий ринок має особливе значення для нормального розвитку економіки і є досить складний. Саме на фінансовому ринку відбуваються процеси мобілізації тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл між різними секторами ринку. Фінансовий ринок охоплює такі сектори: грошово-кредитний, на якому формується попит і пропозиція грошей, визначається відсоткова ставка, попит на кредити для інвестування; фондовий ринок, на якому формуються попит і пропозиція цінних паперів; валютнийринок, на якому формуються попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси (рис. 4).

Ефективне функціонування грошово-кредитного ринку значною мірою залежить від грошово-кредитної політики, яку проводить національний банк країни. Головною метою цієї політики є вплив на найважливіші макроекономічні параметри шляхом зміни пропозиції грошей.

Найважливіші показники стану грошово-кредитного ринку є:

- загальна грошова маса;

- кредити, надані банками країни (у національній та іноземній валюті);

- відсоткова ставка;

- ставка рефінансування;

- грошова база;

- частка готівки поза банками в грошовій масі;

- коефіцієнт готівки;

- рівень доларизації грошового обігу;

- швидкість грошового обігу;

- рівень монетизації (насиченість економіки грошима);

- кредитні ресурси комерційних банків;

- норма обов’язкового резерву;

- мультиплікатор депозитний;

- мультиплікатор грошовий.

Гроші – це особливий товар, що є загальним еквівалентом. У країнах із розвинутою ринковою економікою грошовий обіг складений з готівкових і безготівкових грошей. Готівкові гроші – це банкноти і монети, уведені в обіг національним банком. Безготівкові (банківські) гроші – це записи на банківських рахунках і внески в комерційних банках. До них належать банківські депозити, чеки та кредитні картки.

Уся сукупність готівки та безготівкових грошей становить грошову масу. Вона структурована і складена з кількох грошових агрегатів. Останні побудовані з урахуванням поступового зменшення ліквідності грошей.

Абсолютно ліквідні є готівкові гроші – це гроші, які перебувають поза банками або на руках у населення. Вони утворюють грошовий агрегат М0. Кожний наступний грошовий агрегат повністю включає попередній, а також деякі види банківських грошей.

Грошовий агрегат М1 – це готівка та депозити в банках (до запитання).

Грошовий агрегат М2 – це готівка та кошти, що перебувають на всіх рахунках у комерційних банках (внески до запитання та строкові депозити).

Грошовий агрегат М2n – це грошова маса М2 за винятком валютних заощаджень (ВЗ):

 

Грошовий агрегат М2n визначає гривневу частку грошової маси, що перебуває в розпорядженні населення, підприємств, організацій.

Грошовий агрегат М3 – це агрегований показник, який позначає всю сукупність грошових коштів, що перебувають в обігу. Він складений з готівки поза банками (СМ), коштів на поточних рахунках і строкових депозитах, тобто депозитних грошей (D), трастових операцій банків із коштами клієнтів (ТО):

 

або

 

Саме загальна грошова маса М3 утворює грошову пропозицію (М^S), на яку національний банк впливає різними методами монетарної політики. Тобто

 

Якщо частка трастових операцій з коштами клієнтів у грошовій масі М3 незначна, то грошову пропозицію утворює грошова маса М2:

 

Існує також грошовий агрегат М3n – це загальна грошова маса за винятком валютних заощаджень (ВЗ):

 

Грошова база (Н) – це сума коштів, складена з готівки на руках у населення і резервів комерційних банків (готівка в касах банків і кошти комерційних банків на рахунках у національному банку (RR)):

 

Частка готівки поза банками (Ч_СМ) характеризує частку готівки в грошовій масі. Її визначають за формулою

 

Значна частка готівки (понад 40% від грошової маси) є негативне явище, що свідчить про недовіру до банківської системи, існування суттєвих ризиків, пов’язаних із заощадженнями грошей у банках, наявність інфляційних очікувань у населення. Крім того, до негативних загальноекономічних наслідків високої частки агрегату М0 у грошовій масі слід віднести сприяння тінізації економіки, труднощі зі стягненням податків, ускладнення контролю з боку національного банку за грошовими агрегатами та пропозицією грошей. Останнє безпосередньо позначається на ефективності монетарних заходів.

Коефіцієнт готівки (cr) характеризує частку готівкових грошей у депозитних грошах. Його розраховують за формулою

 

або

 

Рівень доларизації грошового обігу (Р_д) – це частка валютної частини грошової маси в її загальному обсязі:

 

Рівень доларизації безпосередньо відбиває рівень недовіри до національної валюти і має тенденцію до збільшення під час зростання інфляції. За умови високого рівня доларизації національна валюта лише частково виконує функції нагромадження та міри вартості.

Швидкість грошового обігу (V) – це кількість оборотів, що роблять гроші за рік, щоб забезпечити певний рівень економічної активності, який приблизно визначають за номінальним ВВП (ВВП_Н):

 

де М – середня величина кількості грошей в обігу за період обороту.

Цей показник обернено впливає на величину попиту на гроші: у разі збільшення швидкості грошового обігу попит на гроші зменшується і навпаки.

На прискорення швидкості грошового обігу впливають високі темпи інфляції, підвищення відсоткової й облікової ставок, суттєві доларові інтервенції. Навпаки, уповільнюють швидкість обігу грошової маси тінізація економіки, заборгованість із виплати заробітної плати, за розрахунками за товари й послуги.

Рівень монетизації (Р_М), або коефіцієнт насиченості економіки грошима – це співвідношення між грошовою масою в обігу і рів­нем виробництва в поточних цінах (приблизно дорівнює номіналь­ному ВВП):

 

Рівень монетизації змінюється під впливом різних чинників. Так, зниження рівня монетизації може відбутися внаслідок згортання грошових відносин у результаті значної бартеризації економічних зв’язків і зростання показника доларизації. На рівень монетизації впливають також коливання попиту на гроші, інфляційні процеси.

 

Показники стану кредитного ринку

 

Кредити, надані банками країни (Cr_Н), складені з кредитів, наданих органам загального державного управління, підприємствам, організаціям і населенню комерційними банками (Cr_КБ) та кредитів національного банку Мінфіну (С_{r МФ}):

 

Обсяг кредитів, наданих банками, значною мірою характеризує стан інвестиційної активності.

Відсоткова ставка (І_r) – це ставка, за якою комерційні банки надають кредити суб’єктам господарювання. За своєю економічною сутністю відсоткова ставка являє собою ціну позичкового капіталу, необхідного для придбання реального капіталу. Відомо, що зі зростанням відсоткової ставки зменшується ліквідність грошей і дохід власників грошей від їх зберігання. Відповідно збільшується попит на фінансові активи. І навпаки.

Для національної економіки високі відсоткові ставки мають такі наслідки: зменшується попит на кредитні ресурси, уповільнюються процеси мультиплікації грошей у банківській системі, темпи зростання грошової маси відстають від темпів зростання грошової бази. До основних чинників, які гальмують зниження відсоткових ставок, фахівці відносять високі кредитні ризики та слабкий механізм страхування від них. Слід зауважити, що за умови зниження відсоткових ставок стимулюється ділова активність, але зростають темпи інфляції.

Ставка рефінансування (R_Ф) або облікова ставка – це ставка, за якою національний банк надає кредити комерційним банкам (рефінансує їх). Тобто це вираження ціни кредитних ресурсів, які національний банк розміщує серед комерційних банків у відсотках. В Україні ставка рефінансування на 1–1,5% вища за темпи інфляції (Р_і):

 

Ставка рефінансування суттєво впливає на доступність кредитних ресурсів для суб’єктів господарювання. Так, висока ставка рефінансування зменшує можливість для комерційних банків брати кредити в національному банку, і, відповідно, скорочуються можливості самих комерційних банків надавати кредити суб’єктам ринку. І навпаки.

Облікова ставка особливо важлива для комерційних банків, які кредитують стратегічно важливі галузі національної економіки – сільське господарство, вугільну промисловість тощо. На облікову ставку впливають внутрішні та зовнішні чинники. До основних внутрішніх чинників належать такі: високий рівень дефіциту державного бюджету, який покривають за рахунок зовнішніх і внутрішніх позик; зростання ставок за облігації внутрішньої державної позики; кількість грошей в обігу; курс національної валюти. Зовнішніми чинниками вважають «коливання попиту нерезидентів на державні боргові зобов’язання, надходження або відплив із ринку іноземного спекулятивного капіталу».

Існує також поняття «ломбардна ставка» (R_Л) – це ставка, за якою національний банк надає кредити комерційним банкам під забезпечення високоліквідних активів (державних цінних паперів). Ломбардна ставка, як правило, на 2–5% вища за ставку рефінансування:

 

Кредитні ресурси комерційних банків (CrR_КБ) складені з власних коштів банків (В_ЛК), коштів, залучених банками шляхом продажу своїх боргових зобов’язань (БЗ), депозитів банків (D), залишків на рахунках юридичних осіб (З_Ю), обсягів кредитів національним банком (Cr_НБ), обсягів грошово-кредитної емісії (МСЕ) за винятком обов’язкових резервів комерційних банків (RR):

 

Щоб визначити реальні кредитні ресурси комерційних банків (CrR_КБ(р)), обсяг кредитних ресурсів, визначений за формулою, необхідно зменшити на величину прострочених кредитів (CR_пр) та скорегувати цю різницю з огляду на рівень інфляції (дефлятор ВВП):

 

Спроможність комерційних банків надавати кредити залежить від величини та структури їх загальних резервів (ТR). Вони складені з обов’язкових (RR) та надлишкових (ЕR) резервів банків. Кошти, які зберігають як резервні, не приносять відсотків, тому банки тримають у резервах тільки частку депозитів. Важливим складником банківських резервів є обов’язкові резерви, які зберігаються як депозити в національному банку. Величину обов’язкових резервів національний банк нормує у відсотках до депозитних грошей (D). Тобто норма обов’язкового резерву (rr) дорівнює

 

Звідси

RR = rr · D.

У різних країнах норма обов’язкового резерву коливається від 3 до 15%.

Коефіцієнт готівки та норму обов’язкового резерву використовують для обчислення мультиплікаторів – депозитного та грошового.

Депозитний мультиплікатор (m_D) визначають за формулами

		(1.1)
		(1.2)

де rr – норма обов’язкового резерву.

За формулою (1.1), як правило, розраховують можливу зміну пропозиції грошей залежно від зміни депозитних грошей:

(1.3)

тобто формула (1.1) характеризує економічний зміст депозитного мультиплікатора, а для встановлення його арифметичного значення застосовують формулу (1.2). З неї легко обчислити мультиплікатор, оскільки норму обов’язкового резерву встановлює національний банк, тому ця величина завжди відома.

З формули (1.2) видно, що збільшення норми обов’язкового резерву призводить до зменшення як депозитного, так і грошового мультиплікаторів. Відповідно зменшиться пропозиція грошей, що вплине на відсоткову ставку (І_r). При цьому зв’язок між зміною пропозиції грошей (після зміни норми обов’язкового резерву) та відсотковою ставкою може бути різний залежно від того, існує в економіці ефект доходу чи очікується інфляція. За умови першої ситуації зменшення пропозиції грошей супроводжуватиметься зменшенням попиту на облігації, отже, і зниженням їх ціни. Як відомо, між ціною облігацій та відсотковою ставкою існує обернена залежність, тому відсоткова ставка зростатиме. Ланцюг зв’язків, що виникає при цьому, можна описати так:

rr ↑→ m_D ↓→ m_m ↓→ M^s ↓→ I_r ↑.

Якщо ж в економіці існують інфляційні очікування, то зменшення пропозиції грошей призведе до протилежного результату:

rr ↑→ m_D ↓→m_m ↓→ M^s ↓→ I_r ↓.

Наведені залежності підтверджують важливість норми обов’язкового резерву як головного інструмента монетарної політики.

 

Методика аналізу валютного ринку

 

Об’єкти аналізу валютного ринку є:

- валютні цінності – іноземна валюта;

- цінні папери – фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, акредитиви;

- дорогоцінні метали (за винятком ювелірних виробів) – золото, срібло, платина;

- природне коштовне каміння.

Функціональне призначення валютного ринку – забезпечити свободу дій власника валюти. У процесі здійснення валютних операцій суб’єкти ринку намагаються одержати певний дохід.

Валютні операції пов’язані:

- з переходом прав власності на валютні цінності;

- використанням валюти як засобу платежу в процесі зовнішньоекономічної діяльності;

- ввезенням, вивезенням, пересилкою валютних цінностей;

- здійсненням міжнародних грошових переказів.

У процесі аналізу виділяють такі аспекти/види валютного ринку:

- функціональний; інституційний; організаційно-технічний;

- за сферою поширення; за валютними обмеженнями; за видами валютних курсів; за ступенем організованості.

Функціональний валютний ринок забезпечує своєчасні міжнародні розрахунки, страхування від валютних ризиків, валютну інтервенцію.

Інституційний валютний ринок представлений банками, інвестиційними компаніями, біржами, брокерськими конторами, які здійснюють валютні операції.

Організаційно-технічний валютний ринок являє собою телеграфні, телефонні, телексні, електронні системи, які поєднують між собою банки різних країн.

За сферою поширення розрізняють такі типи валютних ринків: внутрішній, регіональний, міжнародний. Внутрішній валютний ринок функціонує в межах однієї країни. До регіональних валютних ринків належать:

- американський (центри – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес);

- європейський (центри – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Цюріх);

- азіатський (центри – Токіо, Гонконг, Сінгапур, Мельбурн).

Міжнародний валютний ринок охоплює валютні ринки всіх країн, пов’язує між собою регіональні валютні ринки і працює цілодобово.

За валютними обмеженнями виділяють вільний та обмежений ринки. Валютні обмеження – це система державних заходів щодо встановлення порядку здійснення операцій з валютою.

За видами валютних курсів розрізняють валютний ринок із плаваючими, фіксованими курсами валют і змішаним курсом.

За ступенем організованості виділяють біржовий і позабіржовий валютні ринки. На біржовому валютному ринку діє валютна біржа, це організований ринок. Позабіржовий валютний ринок організують дилери, які можуть бути або не бути членами валютної біржі та укладають угоди по телефону, телефаксу, у комп’ютерних мережах.

Операції на валютному ринку аналізують за такими напрямами:

- переказ валюти;

- рух капіталу;

- спекулятивні операції;

- здатність капіталу приносити високий дохід.

Методи визначення валютного курсу

В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют – це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют називають паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП – загальним.

Існує кілька методик обчислення РРР.

1. На основі зіставлення рівня цін на стандартний набір товарів і послуг (споживчий кошик):

 

де Р_d – індекс цін національної економіки порівняно з базисним періодом; Ρ_f. – індекс цін іноземної економіки порівняно з базисним періодом.

Цей показник називають абсолютним паритетом. Слід зазначити, що його обчислення досить складне, тому що використання різних цін і різних наборів товарів за країнами дає різні результати. Отже, необхідне обґрунтування споживчого кошика.

2. На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань.

3. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країнах. До ефективних виробничих витрат відносять: заробітну плату (W), ренту (R), відсоткову ставку (Ir), продуктивність праці (LP). Для визначення РРР таким способом використовують формулу

 

де W_d – заробітна плата національної економіки; W_f – заробітна плата іноземної економіки; LP_f – продуктивність праці іноземної економіки; LP_d – продуктивність праці національної економіки.

Такий паритет називають відносним. Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але насправді впродовж поточного періоду валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету і збігається з ним лише за умови функціонування золотого стандарту.

Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку. Оскільки головними суб’єктами валютного ринку виступають світові транснаціональні банки, то валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій. На валютний курс впливають також такі чинники: темпи зростання ВВП; продуктивність праці; діяльність фірм, організацій, фізичних осіб, зайнятих у різних зовнішньоекономічних сферах; діяльність комерційних банків, які здійснюють валютне забезпечення зовнішніх зв’язків; діяльність національного банку та казначейства; стан платіжного балансу країни; рівень відсоткових ставок; динаміка цін на національному ринку та інфляційні очікування; економічна і політична стабільність; валютні інтервенції.

Аналізують також крос-курси – котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом буде курс японської єни до євро, встановлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют відносно третьої валюти.

Для аналізу динаміки валютних курсів враховують рівень інфляції, що потребує визначення номінального та реального валютного курсу.

Номінальний валютний курс – це відносна ціна національної валюти під час обміну на іноземну і навпаки.

Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох аналізованих країнах. Цей курс у формі прямого котирування розраховують за формулою

 

де е_p, е_н – реальний та номінальний валютні курси; Р_d – внутрішній рівень цін (дефлятор національної економіки); P_f – індекс цін (дефлятор) іноземної економіки.

Індекси цін співвідносять за один базовий рік. Реальний валютний курс відображає сукупний вплив цінових чинників на конкурентоспроможність, оскільки він враховує зниження чи зростання відносної конкурентоспроможності експортерів, пов’язане з інфляцією.

Поширений метод впливу на валютні курси – зміна відсоткових ставок національного банку з метою впливу на рух іноземних короткострокових капіталів. Підвищення відсоткових ставок у періоди погіршення стану платіжного балансу сприяє припливу капіталів з країн, де відсоткова ставка нижча. Це підвищує курс національної валюти і покращує стан платіжного балансу і навпаки. Але підвищення відсоткової ставки не завжди ефективне, тому що веде до подорожчання кредиту в самій країні.

Оскільки показником дохідності капіталу є відсоткова ставка, а країни мають різні темпи інфляції, то в розрахунках використовують реальну відсоткову ставку з урахуванням «ефекту Фішера»:

 

де Ir_н, Ir_р – номінальні та реальні відсоткові ставки; π – темп інфляції.

Звідси:

 

 

Якщо реальна відсоткова ставка зростає, можна одержати більший дохід від вкладених в економіку цієї країни капіталів, отже, вартість її валюти зростає. Тому в короткостроковому періоді зміни реальних відсоткових ставок сприяють мобільності вільних капіталів і впливають на валютний курс (рис. 4.).

Валютний курс суттєво залежить від стану платіжного балансу. Якщо експорт перевищує імпорт (активний платіжний баланс), то курс національної валюти підвищується. Якщо ж імпорт перевищує експорт (пасивний платіжний баланс), то виникає перевищення валютних витрат над валютними надходженнями, унаслідок чого курс національної валюти знижується.

Валютний курс впливає на зміну співвідношення експорту та імпорту. Так, якщо курс національної валюти зростає (↑), це означає, що зростає ціна національних грошей і попит на них збільшується (↑). Відповідно попит на іноземну валюту зменшиться (↓), що призведе до скорочення експорту і збільшення імпорту:

e ↑→ X ↓→ ІМ ↑→ NХ ↓,

де e – валютний курс; X – експорт; ІМ – імпорт; NХ – чистий експорт.

 

 

Рис. 4. Залежність між відсотковою ставкою (Ir_р) та валютним курсом (е)

де F – функція залежності.

 

Крім того, у разі зростання курсу національної валюти експорт товарів і послуг із даної країни стає дорожчим, його конкурентоспроможність на світовому ринку знижується. Цей чинник також призводить до зменшення експорту і зростання імпорту. Отже, за таких умов зменшується чистий експорт. І навпаки, зниження курсу національної валюти стимулює експорт і гальмує імпорт, чистий експорт зростає (рис. 5).

e ↓→ X ↑→ ІМ ↓→ NХ ↑.

 

 

Рис. 5. Крива чистого експорту залежно від валютного курсу

де е₁, е₂ – курс національної валюти t періоду; NX₁, NX₂ – обсяг чистого експорту t періоду; t = 1, 2; F – функція залежності між національною валютою та обсягом експорту

Таким чином, можна зробити висновок про обернену залежність між валютним курсом і чистим експортом.

Відомо, що чистий експорт є компонент ВВП. Якщо зниження валютного курсу на внутрішньому ринку стимулює зростання чистого експорту, це означає, що така тенденція курсу національної валюти за незмінних інших умов сприяє зростанню ВВП, тобто економічному зростанню і навпаки. Однак чистий експорт, отже, і ВВП, змінюється по-різному в умовах плаваючого і фіксованого валютного курсу. Розглянемо ситуацію з плаваючим валютним курсом.

Обернена залежність між експортом і валютним курсом пояснює неефективність протекціоністських заходів за умови зростання курсу національної валюти. У такому разі протекціоністське скорочення імпорту не компенсуватиметься зростанням експорту. Рівень чистого експорту може навіть знизитись, якщо темпи зменшення експорту перевищать темпи скорочення імпорту. Як наслідок, протекціонізм не приведе до зростання національного доходу за умови зростаючого валютного курсу.

 

2. Методичні рекомендації

до підготовки та захисту   курсової роботи

 

          2.1. Загальна характеристика курсової роботи і процедури її підготовки

 

Виконання курсової роботи – важлива складова частина навчального процесу. Підготовка, написання та захист курсової роботи є завершальний етап вивчення дисципліни «Гроші та кредит».

Мета виконання курсової роботи:

- закріпити й поглибити теоретичні знання й практичні навички, набуті в процесі вивчення курсу;

- сформувати навички практичного застосування набутих знань для виконання окремих практичних завдань з аналізу макроекономічних процесів;

- закріпити й поглибити вміння інтерпретувати одержані результати та формувати аналітичні висновки щодо внутрішньої та зовнішньої економічної політики держави та її результатів.

У процесі виконання курсової роботи студент повинен:

- самостійно виконати огляд необхідної літератури та інтернет-джерел, у тому числі законодавчих актів, що регулюють економічні аспекти діяльності держави;

- узагальнити зібраний теоретичний і практичний матеріал;

- продемонструвати навички формування власного погляду на вирішення проблем, виявлених у процесі макроекономічного аналізу, та поставлених у курсовій роботі питань;

- показати вміння використовувати знання, набуті в процесі вивчення курсу «Гроші та кредит», робити висновки щодо ринкових процесів та економічного стану країни в цілому;

- проводити економічний аналіз ефективності роботи суб’єктів на грошовому, кредитному та фондовому ринках, а також здійснювати порівняльний аналіз основних економічних показників діяльності суб’єктів фінансових ринків.

Тему курсової роботи студент обирає самостійно. Тема дослідження повинна охоплювати значну сферу і мати перспективне значення. Корисність таких завдань і їх економічний ефект іноді можна визначити тільки орієнтовно. Розкриття теми передбачає розгляд низки проблем. Проблема – це дослідницьке завдання, що охоплює певну сферу дослідження в курсовій роботі. Вона містить численні дослідницькі питання. Результати виконання цих завдань мають теоретичне, але, головним чином, і практичне значення.

Вибору теми повинне передувати ретельне ознайомлення з вітчизняними і закордонними джерелами з даної та суміжних проблем.

Постановка (вибір) проблем або тем – складне, відповідальне завдання, яке виконують у два етапи: на першому формують проблему, на другому в загальних рисах визначають очікуваний результат.

Обґрунтовуючи проблеми, їх колективно обговорюють на заняттях, консультаціях із керівником, засіданнях кафедри і приймають остаточне рішення.

Істотну допомогу у виборі теми роботи дає ознайомлення з аналітичними оглядами і статтями в спеціальній періодиці, а також бесіди і консультації з фахівцями-практиками, з науковим керівником, у процесі яких можна виявити важливі питання, ще мало вивчені в теорії та на практиці. Вибравши тему, студент повинен усвідомити, у чому полягають мета, конкретні завдання й аспект її розробки. Для цього треба визначити сутність запропонованої ідеї, актуальність теми, її теоретичну новизну і практичну цінність. Це значно полегшить оцінку й прийняття остаточного рішення щодо вибору саме даної теми.

 

          2.2. Тематика курсових робіт

 

Курсову роботу з дисципліни «Гроші та кредит» виконують на другому курсі навчання. Для її успішного написання необхідні знання як з указаної дисципліни, так і зі спеціальних і професійно орієнтованих дисциплін: «Економічна теорія», «Економіка підприємства», «Макроекономіка».

 

Перелік тем курсових робіт відповідно

до поділу дисципліни на змістовні модулі

 

Модуль 1. Роль і функції грошей в економіці

Теми блоку

1. Виникнення грошей у процесі розвитку форм власності. Історичний процес еволюції грошей.
2. Особливості прояву функцій грошей у період ринкових перетворень в економіці України.

 

Аналітичний розділ курсової роботи з цих тем повинен містити розгляд таких основних показників:

1)       грошова маса: обсяг і структура;

2)       грошові агрегати;

3)       грошова база;

4)       ВВП.

 

Модуль 2. Функціонування грошової системи

Теми блоку

1. Грошова маса та її вимірювання. Грошова база.
2. Методи державного регулювання грошового обігу.
3. Принципи організації безготівкового та готівкового грошового обігу. Форми безготівкових розрахунків.
4. Грошові потоки, їх основні види.
5. Суть і механізм формування пропозиції грошей.
6. Механізм поповнення маси грошей в обігу: первинна та вторинна емісія грошей.

 

В аналітичному розділі робіт із цих тем необхідно розглянути такі показники:

1)  грошова база;

2)  грошова маса: обсяг і структура; грошові агрегати;

3)  обсяги випуску та погашення облігацій внутрішньої державної позики;

4)  динаміка облікової ставки;

5)  норми резервування та їх аналіз у порівнянні з попередніми роками та нормами в країнах із ринковою економікою.

 

Модуль 3. Теорія грошей

Теми блоку

1. Сучасні монетаристські теорії грошей. Внесок М. Фрідмена в розробку монетарної політики.
2. Класична кількісна теорія грошей.
3. Теорія грошей класичної школи політекономії. Науковий внесок К. Маркса в розвиток теорії грошових відносин.
4. Внесок Д. Кейнса в розвиток теорії грошей.
5. Роль теорії грошей в удосконаленні грошово-кредитної політики України в період переходу до ринкових відносин.

 

Розробка цих тем передбачає розгляд в аналітичному розділі таких показників:

1)  грошова база;

2)  грошова маса: обсяг і структура, грошові агрегати;

3)  ВВП.

 

Модуль 4. Інфляційні процеси і шляхи їх подолання

Теми блоку

1. Інфляція, її суть, причини та закономірності розвитку.
2. Вплив інфляції на перебіг макроекономічних процесів.
3. Соціально-економічні наслідки інфляції.
4. Інфляційні процеси в країнах із ринковою економікою.
5. Грошові реформи як шлях стабілізації грошей.
6. Грошова реформа та особливості її проведення в Україні.

 

Показники, які необхідно розглянути в аналітичному розділі курсової роботи з названих тем:

1)  індекси інфляції: індекс споживчих цін, індекс промислового виробництва, прожитковий рівень;

2)  ВВП;

3)  грошова маса: обсяг і структура, грошові агрегати;

4)  демографічні показники;

5)  динаміка валютного курсу.

 

Модуль 5. Фінансові посередники грошового ринку

Теми блоку

1. Банківська система. Основи її організації та функції.
2. Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення.
3. Національний банк України, його завдання та функції.
4. Комерційні банки: суть, функції, види та організаційна структура.
5. Центральні банки: форми організації, функції та правове регулювання діяльності.
6. Становлення та розвиток банківської системи України.
7. Кредитно-фінансові установи небанківського типу в Україні, їх види і функції.

 

Аналітичний розділ роботи з указаних тем слід присвятити розгляду таких показників:

1)  ВВП;

2)  кількість і структура посередників грошового ринку;

3)  динаміка операцій;

4)  динаміка відсоткових ставок.

 

Модуль 6. Кредит у ринковій економіці

Теми блоку

1. Необхідність, суть і роль кредиту в процесі відтворення.
2. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика.
3. Позичковий процент, його суть і призначення, фактори, що впливають на його норму.

 

Ключові показники, які необхідно дослідити в аналітичному розділі курсової роботи з тем цього блоку, аналогічні рекомендованим для модуля 5.

 

Модуль 7. Грошовий ринок

Теми блоку

1. Грошовий ринок й основи його функціонування.
2. Структура та учасники ринку цінних паперів.
3. Розвиток фінансових ринків в Україні.

 

В аналітичному розділі робіт із цих тем слід розглянути такі показники:

1)    ВВП;

2)    кількість і структура посередників грошового ринку;

3)    динаміка біржових індексів;

4)    динаміка обсягів і структури операцій на грошових ринках;

5)    динаміка відсоткових ставок.

 

Модуль 8. Валютний ринок і валютні системи

Теми блоку

1. Валютний ринок як складова частина грошового ринку.
2. Міжнародні фінансові інститути  у функціонуванні валютної системи.
3. Платіжний баланс у механізмі валютного регулювання.
4. Міжнародний ринок позичкових капіталів.
5. Валютний ринок: суть і основи функціонування.
6. Сучасна світова валютна система та діяльність МВФ у її функціонуванні.
7. Діяльність Міжнародного валютного фонду та її вплив на економіку України.

 

Аналітичний розділ курсової роботи з цих тем повинен містити розгляд таких показників:

1)    ВВП;

2)    стан і структура платіжного балансу;

3)    динаміка валютних і торгових операцій;

4)    динаміка обмінного курсу;

5)    розмір зовнішнього боргу.

 

2.3. Структура, зміст і обсяг курсової роботи

 

Структура курсової роботи повинна мати такі складники:

1)          титульний аркуш (дод. А);

2)          зміст;

3)          вступ (1-2 сторінки);

4)          РОЗДІЛ 1 огляд і критичний аналіз літератури (2-4 сторінки);

5)          теоретичне дослідження основних проблем (10-15сторінок);

6)          опис роботи, або аналітичне дослідження (20-25 сторінок);

7)          розробка рекомендацій (8-10 сторінок);

8)          висновки за розділами;

9)          загальний висновок (1-2 сторінки);

10)     Перелік використаних джерел;

11)     додатки (за необхідності).

 

Представлений порядок викладу має обов’язковий характер, зміна місця того або іншого розділу недопустима, кожний розділ роботи повинен починатися з нової сторінки. Аналітичне дослідження та розробка рекомендацій мають бути виконані із застосуванням економіко-математичних методів та інструментарію.

 

Зміст курсової роботи

Зміст (1-1,5 сторінки) включає найменування всіх розділів (глав) і підрозділів курсової роботи з номерами сторінок, на яких відповідний розділ (підрозділ) починається. Вступ, висновки до розділів і загальний висновок, список літератури й додатки також включають у зміст. Під словом «Зміст», надрукованим по центру сторінки, перераховують заголовки розділів. Перед заголовком розділу проставляють його номер (крім вступу, загального висновку, висновків до розділів, списку літератури й додатків). Заголовок і номер розділу розміщають із нового рядка, наприклад:

 

Зміст

 

ВСТУП…………………………………………………………………….….  2

РОЗДІЛ 1. <назва >…………….……………………………………………   5

      1.1. <назва підрозділу>………………………………………….……       5

      1.2. <назва підрозділу>………………………………………………      10

      і т. п………………………………………………………………………..

      Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ  2. <назва>…………...……………………………………...………  25

      2.1. <назва підрозділу>………………………………………...……..      25

      2.2. <назва підрозділу>………………………………………………     .32

      і т. п ………………………………………………………………………..

      Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ  3. <назва>…………………………………………………...………  60

      3.1. <назва підрозділу>………………………………………...……..   60

      3.2. <назва підрозділу>……………………………………………….   65

      і т. п ………………………………………………………………………..

ВИСНОВКИ…....………………………………………………………… ….70

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………...…………………………72

ДОДАТКИ……………………………………………………….………  …..73

 

Обсяг курсової роботи студента

Загальний обсягкурсової роботи студента має становити 45-55 сторінок машинописного тексту формату А4.

У вступі (1–2 сторінки) слід подати наукове обґрунтування актуальності та значення обраної теми, сформувати мету, завдання й об’єкт дослідження, навести перелік застосованих методів дослідження.

Перший розділ (10-15 сторінок) має бути складений з 3 підрозділів. У ньому слід розкрити рівень теоретичного опрацювання обраної теми, проаналізувати погляди (у тому числі власні) на ті чи інші її аспекти, виявити невирішені проблеми, які потребують розв’язання в теоретичному, методичному та прикладному плані.

Важливе місце в даному розділі повинен посідати опис методик аналізу визначених проблем, які будуть застосовані в наступних частинах роботи. Автор має продемонструвати свою обізнаність із методами аналізу і на основі їх критичного розгляду обґрунтувати вибір найпридатнішого для обраного напряму дослідження.

Розділ слід завершувати висновками - оцінкою одержаних результатів.

Удругому розділі(20-25 сторінок) студент повинен виконати ґрунтовний аналіз фактичного стану досліджуваної проблеми виключно на матеріалах конкретної організації.

У цьому розділі можна виділити 3 відносно самостійних підрозділів, присвячених аналізу і оцінці конкретних сфер діяльності об’єкта дослідження. Описувати історію виникнення і розвитку організації недоцільно.

Розділ повинен бути максимально насичений фактичною інформацією, (організованою в таблиці, графіки, діаграми, схеми), що відображають відповідні результати діяльності організації або макроекономічні показники за останні 3-5 років.

Слід чітко розмежувати джерела використаної для аналізу інформації: зазначити, що було взято з наукової літератури або з документів організації, а які дані здобуті шляхом власних спостережень, експериментів, розрахунків, соціологічних опитувань тощо.

Цей розділ також необхідно завершувати висновками, у яких має бути подана оцінка одержаних результатів.

Третій розділ (8–10 сторінок) має містити обґрунтовані пропозиції студента, спрямовані на досягнення мети, поставленої у вступі. Цю частину роботи варто поділити на 2-3 підрозділи. Характер і зміст запропонованих заходів повинні базуватися на аналізі, проведеному в другому розділі.

За результати розрахунків і зроблені на цій основі висновки відповідальність несе студент – автор курсової роботи.

Однією з ознак високої якості курсової роботи студента є застосування економіко-математичних методів як під час аналізу, так і для обґрунтування запропонованих заходів.

Розділ «Висновки»- завершальна частина курсової роботи. Він повинен містити стислий виклад актуальності теми, зроблених у процесі аналізу оцінок та узагальнень, пропозицій автора. Ознайомлення з текстом висновків повинно дати читачеві уявлення про ступінь досягнення автором курсової роботи поставленої мети і виконання завдань. Обсяг висновків – 1–2 сторінки.

У додаткивиносять таблиці допоміжного характеру, блок-схеми, форми таблиць та анкет соціологічного опитування тощо.

Список використаної літератури має містити складений за чинними привалами перелік літературних джерел, на які автор спирався у процесі виконання курсової роботи.

 

2.4. Рекомендації щодо проведення дослідження і виконання курсової роботи

 

Загальна схема дослідження

 

Весь хід дослідження можна представити у вигляді такої логічної схеми:

1. Обґрунтування актуальності обраної теми.

2. Постановка мети і конкретних завдань дослідження.

3. Визначення об’єкта і предмета дослідження.

4. Вибір методу (методики) проведення дослідження.

5. Проведення дослідження та опис цього процесу.

6. Обговорення результатів дослідження.

7. Формулювання висновків і оцінка одержаних результатів.

 

Організація контролю за виконанням курсової роботи

 

Протягом усього періоду написання курсової роботи студент повинен співпрацювати зі своїм науковим керівником. При цьому всі студенти зобов’язані виконувати стандартний план-графік підготовки курсової роботи (табл. 5).

Таблиця 5

План-графік виконання студентом курсової роботи

	Етапи написання роботи	Тиждень семестру
1	Вибір теми курсової роботи	4-й тиждень
2	Складання й узгодження з науковим керівником плану курсової роботи	5-й тиждень
3	Добір теоретичного матеріалу, його аналіз і узагальнення, написання й подання науковому керівникові огляду літератури (першого розділу)	8-й тиждень
4	Проведення власного дослідження, подання науковому керівникові опису й результатів цього дослідження	13-й тиждень
5	Доопрацювання курсової роботи відповідно до зауважень керівника, написання вступу й висновків, оформлення списку літератури, додатків тощо, тобто подання закінченої курсової роботи науковому керівникові	15-й тиждень
6	Остаточне оформлення курсової роботи й одержання відзиву наукового керівника щодо допуску до захисту	16-й тиждень
7	Захист курсової роботи	17-й тиждень

 

Науковий керівник курсової роботи:

- здійснює безпосереднє керівництво й контроль над процесом дослідження;

- стежить за виконанням студентом календарного плану-графіка написання курсової роботи;

- проводить передбачені розкладом консультації;

- перевіряє якість виконання роботи;

- приймає захист роботи та готує відзив.

 

2.5. Порядок захисту курсової роботи

 

Процедура захисту курсової роботи

 

Захист починається з доповіді (короткого повідомлення) студента за темою курсової роботи. Після доповіді студент повинен відповісти на запитання наукового керівника. Результати захисту визначають оцінками «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно».

                                                                               

Критерії оцінювання курсових робіт

 

Оцінювання курсової роботи здійснюється за рейтинговою шкалою (загальна рейтингова оцінка) та формується шляхом поєднання семестрової рейтингової оцінки та рейтингової оцінки захисту курсової роботи.

Максимальна семестрова рейтингова оцінка складає 60 балів, яка формується за відповідною схемою (табл. 6) і поєднує оцінювання оформлення курсової роботи (максимально 10 балів), оцінювання своєчасності подання окремих елементів роботи керівнику (максимально 15 балів), оцінювання теоретичних та аналітичних аспектів курсової роботи (максимально по 10 балів), оцінювання практичних аспектів роботи (максимально 15 балів).

Попереднє оцінювання курсової роботи здійснюється керівником курсової роботи до захисту

Окремо оцінюється захист курсової роботи, на підставі якого формується рейтингова оцінки її захисту. Максимальна рейтингова оцінка захисту курсової роботи становить 40 балів, яка формується за відповідною схемою (табл. 7).

Загальна рейтингова оцінка курсової роботи є сумою семестрової рейтингової оцінки (максимально можливо - 60 балів) та рейтингової оцінки захисту (максимально можливо -40 балів).

Переведення загальної рейтингової оцінки, вираженої у балах за багатобальною шкалою, в оцінку за національною шкалою та шкалою ЄСПК здійснюється на загальних засадах у відповідності до нижче наведеної таблиці (табл. 8).

 

 

 

Таблиця 6

Критерії семестрового оцінювання курсової роботи

 

Складові семестрової оцінки	Кількість балів	Критерії оцінювання
Оформлення роботи	максимально 10 балів	Оцінюється ступінь відповідності оформлення курсової роботи встановленим вимогам (обсяг роботи, структура роботи, оформлення елементів роботи, рисунків, таблиць, посилань, списку використаних джерел)
Своєчасність подання елементів курсової роботи	максимально 15 балів	Оцінюється відповідність строків подання керівнику елементів роботи (кожний розділ окремо - максимально по 5 балів) та роботи в цілому
Теоретичні та аналітичні аспекти курсової роботи	максимально по 10 балів	Оцінюються масштаби представлення в роботі сучасних досліджень даної проблематики, критичність аналізу публікацій та підходів, представлених в різних інформаційних джерелах, наявність фактичного матеріалу, в тому числі первинного, зібраного самостійно, масштаби та доцільність його використання в курсовій роботі, відповідність проведеного аналізу об'єкта дослідження обраній темі
Практичні аспекти курсової роботи	максимально 15 балів	Оцінюється наявність та ступінь обґрунтованості рекомендацій та пропозицій, викладених в роботі, що відображають власний погляд

 

До захисту не буде допущена курсова робота:

- подана науковому керівникові на перевірку з порушенням строків, установлених регламентом;

- виконана несамостійно;

- структура якої не відповідає вимогам;

- у якій відсутні висновки та пропозиції;

- недбало оформлена.

 

 

 

Таблиця 7

Критерії оцінювання захисту курсової роботи

 

Кількість балів	Критерії оцінювання
38-40	Захист курсової роботи свідчить, що автор глибоко інформований щодо ступеня теоретичної розробки проблеми, яка досліджується, вміло орієнтується у відповідних альтернативних теоретичних підходах, має свою особисту позицію і вміє аргументовано та послідовно її викласти. Студент володіє науковим економічним мисленням, вміло застосовує методи економічного пізнання, сучасні теоретичні концепції. Доповідь чітка, а міркування та пропозиції студента мають теоретичне або практичне значення.
30-37	Захист курсової роботи свідчить, що автор глибоко інформований щодо ступеня теоретичної розробки проблеми, яка досліджується, вміло орієнтується у відповідних альтернативних теоретичних підходах, але має власну позицію та не вміє аргументовано та послідовно її викласти. Студент володіє науковим економічним мисленням, вміло застосовує методи економічного пізнання, сучасні теоретичні концепції. Доповідь чітка, а міркування та пропозиції студента іноді помилкові.
20-29	Захист курсової роботи свідчить, що автор частково інформований щодо ступеня теоретичної розробки проблеми, яка досліджується, не має власної позицію і не вміє аргументовано та послідовно її викласти. Студент володіє науковим економічним мисленням і сучасними теоретичні концепції. Доповідь чітка, а міркування та пропозиції студента не можуть бути використання.
10-19	Захист курсової роботи свідчить, що автор частково інформований щодо ступеня теоретичної розробки проблеми, яка досліджується, не має власної позицію і не вміє аргументовано та послідовно її викласти. Студент володіє науковим економічним мисленням і сучасними теоретичні концепції. Доповідь не чітка, а міркування та пропозиції студента сумнівні та помилкові.
1-9	Захист курсової роботи свідчить, що автор лише поверхнево інформований щодо ступеня теоретичної розробки проблеми, не має власної позицію і не вміє аргументовано та послідовно її викласти. Студент не розуміє сутності використаних методів економічного пізнання. Доповідь не чітка, а будь-які пропозиції відсутні.
0	Захист курсової роботи свідчить, що автор не володіє проблемою теми дослідження.

 

 

 

 

 

 

Таблиця 8

Формування загальної рейтингової оцінки

Оцінка в балах	Оцінка за шкалою ЄСПК	Оцінка за національною шкалою
90-100	A	Відмінно
82-89	В	Добре
75-81	C	Добре
64-74	D	Задовільно
60-63	E	Задовільно
1-59	FX	Незадовільно

 

Список рекомендованої літератури

 

Алєксєєв І.В. Гроші та кредит / І.В. Алєксєєв, М.К. Колісник Навчальний посібник. – К.:Знання, 2009.- 253 с.

Вовчак О. Д. Банківська справа : навч. посіб / О. Д. Вовчак, Н. М. Рущишин.– Львів: Новий Світ, 2008. –-294с.

Вовчак О.Д. Кредит і банківська справа / О.Д. Вовчак, Н.М. Рущишин., Т.Я. Андрейків. –К.: „Знання”, 2008. – 564 с.

Гальчинський А.С. Теорія грошей / А.С. Гальчинський. – К.: Основи, 1998. – 280 с.

Гроші та кредит [Текст]: підручник / М.І. Савлук [та ін.]; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.

Гроші, банки та кредит : у схемах і коментарях [Текст]: навч. посіб. за ред. Б.Л. Луціва. – 2-ге вид. – Т.: Карт-бланш, 2000. – 225 с.

Економічний аналіз [Текст] / М.А. Болюх [та ін.]. – Вид. 2-ге, переробл. і доповн. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с.

Івасів Б. С. Гроші та кредит: підручник / Б. С. Івасів. – 2-ге вид., змін і доп. –Т.: Карт-бланш, 2005. – 528 с.

Івасів Б.С. Гроші та кредит [Текст] / Б.С. Івасів. – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.

Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: навч. посібн. / В. В. Коваленко – К.: Знання України, 2006. – 332 с.

Копєлєв І. Ю. Грошовий обіг, банки та кредит : навч. посіб. / І. Ю. Копєлєв, С. В. Кондратюк, О. В. Кондратюк – Львів : Край, 2006. – 168 с.

Лемківський А.В. Гроші та кредит [Текст]: навч. посіб. / А.В. Лемківський. [Текст]: К.: Дакор, 2005. – 528 с.

Михайлівська І.М. Гроші та кредит [Текст] / І.М. Михайлівська, К.Л. Ларіонова. – Л.: Новий Світ, 2007. – 432 с.

Овчарова Д.А. Макроэкономика [Текст]: учеб. пособие / Д.А. Овчарова. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 108 с.

Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки [Текст]: навч. метод. посіб. для самост. вивч. / Г.О. Пухтаєвич. – К.: КНЕУ, 2003. –148 с.

Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки [Текст]: навч. посіб. / Г.О. Пухтаєвич. – К.: КНЕУ, 2005. –254 с.

Додаток А

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара

 

Економічний факультет

 

 

Кафедра  банківської справи

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з   дисципліни «Гроші і кредит»

 

(на тему:_____________________________________________________

 

____________________________________________________________

 

 

Студента (ки )  _ курсу , групи ЕФ-14

напряму підготовки

6.030508  Фінанст і кредит

__________________________________

 

_________________________________

(прізвище та ініціали)

 

Керівник ___________________________

 

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)  

 

 

Кількість балів____________ 

 

Національна шкала ________

 

Оцінка  ECTS _____________

 

                                                                     Члени комісії :         ___________     проф.   Шевцова О.Й

                                                                                                                                             (підпис)                        

                                                                                                    

___________    доц    Аксьонова Л.О.

                                                                                                                                              (підпис)                       

                                                                                                                              

_________    ст. викл Шкут О.С.

 

                                                                                                                                              (підпис)                        

 

                                                                

м. Дніпропетровськ, 2016  р.

 

Додаток Б

ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

1.  Загальні вимоги

 

Курсову роботу набирають за допомогою комп’ютера (через 1,5 інтервали) на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297мм), розміщуючи на сторінці 30 рядків (повний рядок повинен містити близько 65 знаків).

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. При комп’ютерному наборі тексту слід використовувати шрифт текстового редактора Word  Times New Roman 14 pt.

Окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна вписувати в текст курсової роботи чорним чорнилом, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Текст курсової роботи повинен бути надрукований із додержанням полів таких розмірів: ліве – 35 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20мм.

Абзацний відступ має становити 5 знаків (приблизно 1,25 см).

Обсяг основного тексту курсової роботи повинен становити не менше 60 сторінок друкованого тексту.

До загального обсягу курсової роботи не входять список використаних джерел та додатки. Але всі сторінки зазначених структурних частин курсової роботи підлягають нумерації на загальних засадах.

Роздруковані на ПЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними). Їх уключають до загальної нумерації сторінок курсової роботи і розміщують , як правило, в додатках.

Текст основної частини курсової роботи поділяють на розділи та підрозділи.

Заголовки структурних частин курсової роботи “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, то їх розділяють крапкою.

Кожну структурну частину курсової роботи треба починати з нової сторінки, при цьому на попередньому аркуші повинно бути не менше 4-5 рядків тексту.

Після назви розділу залишається один вільний рядок. Потім з абзацу викладається основний текст. Вільний рядок залишається після закінчення одного підрозділу та перед початком наступного.

Вступ, основні розділи, висновки, перелік використаних джерел, додатки слід починати з нової сторінки.

Після заголовка підрозділу на сторінці повинно бути не менше 3-4 рядків тексту. Якщо ці умови не виконуються, заголовок переноситься на наступну сторінку.

Оформлення курсової роботи повинно бути охайним, без помилок і помітних виправлень.

 

 

 

2. Нумерація

 

Нумерацію сторінок розділів, підрозділів, ілюстрацій, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті обраним для тексту шрифтом на відстані 10 мм від верхнього та правого країв аркуша без крапки в кінці.

Не нумерують, але враховують при нумерації сторінки: титульний аркуш, завдання та зміст.

Номер розділу друкують після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка ставлять заголовок розділу.

 

Наприклад:

 

РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ ТА ЙОГО РОЛЬ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. Після номера підрозділу повинна стояти крапка. Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

 

Наприклад:

 

1.1. Сутність банківського кредиту

 

 

 

 

 

 

3. Ілюстрації

 

Ілюстрації (схеми, діаграми, графіки) необхідно подавати в курсовій роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в курсовій роботі подано одну ілюстрацію, її нумерують за загальними правилами.

Відстань між останнім рядком попереднього тексту й ілюстрацією повинна дорівнювати одному рядку. Така ж сама відстань має бути між підписом під ілюстрацією і наступним текстом.

 

 

1            2           3            4            5

 

Показники

 

Тис. грн.

 

 

 

1 – процентні доходи

2 – комісійні доходи

3 – доходи від торговельних операцій

4 – дивідендні доходи

5 – інші доходи

 

Рис.1. Динаміка доходів банку “А” за статтями в 2011-2012 роках

 

Пояснення під рисунком та підпис виконуються з додержанням текстової інтервальності.

                                                      

 

4. Таблиці

 

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку курсової роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її заголовки, в другому випадку – боковик.

 

 

Наприклад:

Таблиця 1

Аналіз структури доходів банку “А” в 2011-2012 роках

 

 

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі - лапками. Ставити лапки замість цифр, знаків, математичних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Між останнім рядком попереднього тексту й словом «Таблиця» та між таблицею і наступним текстом відстань повинна дорівнювати одному рядку.

Між словом «Таблиця» і назвою таблиці відстані не повинно бути, а  між назвою таблиці і таблицею відстань повинна дорівнювати одному рядку.

Якщо в курсовій роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово “Таблиця” і її номер вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над другою та наступними частинами пишуть слова “Продовження таблиці” та вказують номер, наприклад: “Продовження таблиці 2.2”. Над останньою частиною таблиці пишуть слова “Закінчення таблиці” та вказують номер, наприклад: “Закінчення таблиці 2.2”.

 

 

5. Формули

 

Формули розміщують на окремих рядках. Вище і нижче кожної формули потрібно залишати по одному вільному рядку.

Формули в курсовій роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

 

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Наприклад:

                               ,                      (2.5)

 

де D – показник дюрації – середньозваженого строку погашення цінного папера;

CF – потоки процентного доходу і виплати номінальної вартості цінного папера за n періодів до погашення цінного папера;

k – періоди, за які повинні здійснюватися виплати.

 

Переносити формули на наступний рядок допускається тільки на знаках операцій, що виконуються, причому знак операції на початку наступного рядка повторюють.

 

Наприклад:

 

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (теоретичне значення ³ 0,2) =

=

                                  Гроші + Короткострокові вкладення                     (2.6)

                 

                                  2 – й, 3 – й розділи пасиву балансу                                                   

 

 

6. Посилання та цитування

 

При написанні курсової роботи необхідно давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, з яких наводяться дані в курсовій роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них є наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в курсовій роботі.

Посилання в тексті курсової роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, “…у праці [1]…” або “…у роботі [35]…”

Посилання на ілюстрації курсової роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, “…(рис.1.2)…”.

Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад, “…у формулі (2.1)…”.

На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: “…в табл. 1.2… “, або "... (табл. 1.2) …".

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: “… (див. табл. 1.3) …”.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, в середині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело.

 

7. Перерахування

 

При необхідності в середині тексту можуть наводитися перерахування. Перед перерахуванням ставиться двокрапка. Перед кожною позицією перерахування треба ставити малу літеру українського алфавіту з дужкою, або не нумеруючи – дефіс (перший рівень деталізації). Для подальшої деталізації перерахування треба використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

Перерахування першого рівня деталізації пишуть малими буквами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місцерозташування перерахувань першого рівня.

Наприклад:

До способів забезпечення кредитних зобов’язань належать:

а) традиційні способи:   …………………………………………………………

1)    неустойка (штраф, пеня);    ……………………………………….

2)    поручительство (гарантія);   ………………………………………

3) застава;   ……………………………………………………………

4)    страхування кредитного ризику;   ……………………………….

б) нетрадиційні способи:   ……………………………………………………..

 

         Для застосування в курсовій роботі обирається єдиний спосіб оформлення перерахування.

 

 

9. Додатки

 

Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Кожний додаток має починатися з нової сторінки.

Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток …” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, “Додаток А”, “Додаток Б” і т.д. Один додаток позначається як “Додаток А”.

Якщо додаток розміщений на декількох сторінках, то слово “Додаток” та його позначення вказують один раз. На другій чи наступній сторінках пишуть слова “Продовження додатка ....” та вказують позначення, наприклад: “Продовження додатка А”.

На останній сторінці додатка пишуть слова: “Закінчення додатка ...” та вказують позначення, наприклад: “Закінчення додатка А”.

Текст кожного додатка за необхідністю може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1.) – перша формула додатка А.

Якщо в роботі як додатки використовуються документи, які оформлюються згідно з вимогами до документації даного виду, їх копії повинні бути представлені на аркушах стандартного формату з одного боку. На першій сторінці такого документа повинні бути зазначені ті ж реквізити, що і на звичайному додатку. У разі відсутності вільного місця перед таким документом вставляється чистий аркуш паперу, на якому посередині пишуть позначку і назву додатка.

ДОДАТОК  В

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку використаних джерел

                                                                                                    Закінчення таблиці

 

В якості додаткових інформаційних джерел рекомендується використання інформації з наступних офіційних сайтів у мережі Internet:

http: // www.bank.gov.ua

http: // www.nau.kiev.ua

http: // www.rada.kiev.ua

http: // www.aub.com.ua

http: // www.dfp.gov.ua

http: // www.ukrstat.gov.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	3
1. Методичні основи економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	4
1.1. Мета й завдання, основні категорії, методи та засоби економічного аналізу на макро- і мезорівні економіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	4
Особливості застосування прийому порівняння в економічних дослідженнях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	5
Використання графічних засобів в економічному аналізі . . . . . . . . . .	9
Застосування групування в аналітичних дослідженнях . . . . . . . . . . . . .	12
1.2. Основні структурні співвідношення національної економіки в економічному аналізі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	14
Основні види і показники структури економіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	14
Секторна структура ВВП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
1.3. Методика аналізу та показники стану грошового, кредитного і валютного ринків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
Показники стану грошового ринку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
Показники стану кредитного ринку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	25
Методика аналізу валютного ринку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
2. Методичні рекомендації до підготовки та захисту курсової роботи . . . . . .	34
2.1. Загальна характеристика курсової роботи і процедури її підготовки . . .	34
2.2. Тематика курсових робіт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	35
Перелік тем курсових робіт відповідно до поділу дисципліни на змістовні модулі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	35
2.3. Структура, зміст і обсяг курсової роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	38
2.4. Рекомендації щодо проведення дослідження і виконання курсової роботи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
Загальна схема дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
Організація контролю за виконанням курсової роботи . . . . . . . . . . . . .	41
2.5. Порядок захисту курсової роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	42
Процедура захисту курсової роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	42
Критерії оцінювання курсових робіт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	42
Список рекомендованої літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	45
Додаток А. Форма титульного аркуша курсової роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . .	46
Додаток Б. правила оформлення курсової роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . .	47
Додаток В Оформлення Списку використаних джерел	55