|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ТА ЗАКОНОДАВСТВО
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ТА ЗАКОНОДАВСТВОДата публикации: 02.02.2017 12:36
міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Кафедра економіко-правових дисциплін
лекція
з навчальної дисципліни «Господарське право» Тема № 1«господарськЕ правО та ЗАКОНОДАВСТВО»
(Навчальний час - 4 години)
Для студентів ННІ права та безпеки.
Дніпропетровськ – 2011 Лекцію підготував доцент кафедри економіко-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Саксонов В.Б.
Рецензенти: В.Ю. Малий – кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара.
О.А. Паршина –доктор економічних наук, доцент, завідуюча кафедри економіки промисловості ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет».
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри економіко-правових дисциплін 11 листопада 2011 р., протокол № 5.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
Вступ.
Висновки.
РЕКОМЕНДОВАНА Література
Правові акти:
Література.
Вступ
Поняття „Господарське право” може використовуватися у різних змістових значеннях: як галузь права – система норм права, що регулюють і охороняють відносини у сфері господарювання; як законодавство – сукупність нормативно-правових актів, котрі встановлюють юридичні основи господарської діяльності; як наука, об’єктом дослідження якої є правове забезпечення суспільних відносин у сфері організації та здійснення господарської діяльності; а також як навчальна дисципліна, що викладається у вищих навчальних закладах, предметом вивчення якої є система норм господарського права та законодавства, юридична практика й наукові надбання у цій сфері. Метою лекції є комплексна характеристика поняття „Господарське право”. Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних основних завдань: 1) виявити особливості господарського права як галузі вітчизняного права; 2) здійснити юридичне розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами правовідносин; 3) визначити специфіку системи господарського законодавства; 4) надати загальну характеристику господарсько-правовій науці та відповідній навчальній дисципліні.
Питання про господарське право як галузь права у вітчизняній юриспруденції до останнього часу залишається дискусійним. Із цього приводу сформувалися три основні позиції. Прихильники першої з них (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, Г.К. Матвеев, Я.М. Шевченко, A.C. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а своєрідним поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Друга позиція полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, B.K. Мамутов, І.Г. Побірченко та ін.). Згідно із третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, O.A. Пушкін, С.С. Алексєєв, Ю.С. Шемшученко), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання – господарської діяльності ( .. .. Шелухін). Як відомо, поділ системи права на галузі здійснюється за певними критеріями, якими виступають предмет і метод правового регулювання. При цьому предмет правового регулювання визначається як основний, визначальний і первинний критерій, а метод як додатковий, допоміжний і другорядний. Отже, передусім слід визначитися стосовно предмету правового регулювання господарського права. Предмет правового регулювання господарського права– господарські правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України – далі ГК України). З приводу даного визначення насамперед слід звернути увагу на те, що в його тексті використані декілька категорій господарського права, що мають важливе значення (при цьому, їх легальні визначення доповнюються доктринальними коментарями), а саме – господарські правовідносини, господарська діяльність, суб’єкти господарювання та учасники відносин у сфері господарювання. Так, учасниками відносин у сфері господарювання, згідно ст. 2 ГК України, є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Головне значення даної статті полягає в тому, що в ній уперше в господарському законодавстві чітко окреслене коло учасників відносин у сфері господарювання. Справа в тому, що всі згадані у цій статті «учасники» поодинці згадувалися у тих чи інших господарсько-правових актах і відігравали значну роль у різних правовідносинах. Однак лише кодифікація дала можливість узагальнити таку участь і зробити вичерпний перелік її представників, який допомагає більш чіткому визначенню понять «господарські відносини» і «господарські правовідносини». Таким чином і виникло узагальнююче поняття «учасник відносин у сфері господарювання». Узагальнення, про яке йшлося вище, не позбавляє юридичної специфіки кожний різновид учасників відносин у сфері господарювання. Наприклад, тільки питанням правового статусу суб'єкта господарювання (а це провідний учасник відносин у сфері господарювання) присвячено майже 80 статей (розд. II «Суб'єкти господарювання»). Важливо врахувати й той факт, що поняття «суб'єкт господарювання» отримало закріплення у Конституції України (ч. 4 ст. 13). Чимало статей ГК присвячено й визначенню правового статусу інших учасників відносин у сфері господарювання. Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 55 ГК України). Ознаками суб’єктів господарювання, відповідно до вказаної статті є: - наявність статусу учасника господарських відносин; - безпосереднє здійснення господарської діяльності; - наділення господарською компетенцією - сукупністю господарських прав та обов’язків; - майнова відокремленість; - самостійна відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. У науковій літературі до визначених у ч. 1 ст. 55 ГК. додають: - визначеність організаційно-правової форми, тобто сукупності майнових та організаційних відмінностей, засобів формування майнової бази, особливостей взаємодії власників, засновників, учасників; - легітимація суб’єкта господарювання, тобто державне підтвердження законності існування та діяльності його саме як суб’єкта господарювання. За логікою законодавця, суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усі інші учасники не мають такої ознаки, хоча їх дії так чи інакше конкретно пов'язані саме з такою діяльністю. Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 ГК). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією. Деяких пояснень потребує поняття «споживачі». Кодекс не дає визначення цього поняття. В іншому акті господарського законодавства, а саме – у ст.1 Закону України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р., споживача товарів визначено як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Проте ГК, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі саме юридичних осіб — організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими або негосподарюючими суб'єктами (ст. 175 ГК України). Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі — фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством. Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності. Насамперед саме слово «діяльність» означає систематичні дії членів суспільства, їхніх об'єднань, спрямовані на досягнення певного результату. Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Метою - задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар. Особливістю господарської діяльності є також її суб'єкти - не будь-які особи, а лише ті з них, які, відповідно до вимог Господарського кодексу, визнаються суб'єктами господарювання. Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приватних) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), а й в інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб в продукції, роботах, послугах). Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумовлює професійні засади здійснення господарської діяльності. Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визначення господарської діяльності – це така суспільно-корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність не господарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів. Господарські правовідносини – суспільні відносини, врегульовані нормами господарського права, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних і майнових елементів, приватних і публічних інтересів як рушіїв дій їх суб'єктів) породжує чисельність методів правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права. Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення та способи юридичного захисту прав і законних інтересів сторін. Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин, що забезпечують комплексне та більш-менш збалансоване врахування публічних та приватних інтересів у сфері господарювання. До них належать: метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського управління (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах - монополістах); метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік); метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішенню приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору); метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у тому числі акціонерних товариств (О.М. Вінник). Деякі автори (насамперед член-кореспондент Академії правових наук України ПЛ. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за допомогою одного комплексного методу, що інтегрує всі вищеназвані. Це - метод підпорядкування всіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних і публічних інтересів і створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання (В.К. Мамутов). Подібна точка зору є спірною. Водночас, необхідно враховувати, що метою регулювального впливу господарського права є утвердження та підтримання суспільного господарського порядку, необхідного для забезпечення ефективного функціонування господарського обігу та соціальної спрямованості суспільного виробництва. При цьому важливе значення має те, що суспільні відносини завжди існують у системному форматі. Отже, як ґрунтовно зауважує Д. В. Задихайло, предметом правового регулювання (зокрема предметом господарсько-правового регулювання), який значною мірою відтворює цю системність, мають бути адекватно охоплені всі ієрархічно структуровані елементи такої суспільної системи відповідно до їх ролі в її функціонуванні та виконанні свого призначення. Інакше буде важко забезпечити ту саму гармонійність соціальних інтересів, до якої так прагне правове регулювання. Саме питання про необхідність узгодження приватних та публічних інтересів — є магістральним сучасним питанням світового значення (а не наскрізним, що має значення тільки для сьогоднішнього стану українського права).
Висновки з 1 питання. Отже, господарське право є комплексною галуззю права, що являє собою систему норм, які походять як від держави (імперативні та диспозитивні норми), так і від самих учасників відносин у сфері господарювання (мікронорми — локальні норми), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини, що виникають між суб’єктами господарського права під час організації та здійснення господарської діяльності, необхідний [вплив] для забезпечення ефективного функціонування господарського обороту й соціальної спрямованості суспільного виробництва, з метою утвердження та підтримання суспільного господарського порядку (В.С. Мілаш). Таким чином, господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання (О.М. Вінник).
2. Юридичне розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами правовідносин
У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом і нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин юридично визначено у ст. 4 ГК України -«1. Не є предметом регулювання цього Кодексу: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання. 2. Особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом. 3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила Господарського кодексу». Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке встановлюється цією статтею, має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як цього кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Зазначена стаття дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у ст. 1 ГК, вказуючи на види відносин, до яких не застосовуються його положення. Необхідність такої вказівки обумовлена тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності у правовому регулюванні. Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним законодавством, насамперед, Цивільним кодексом України (далі — ЦК). Враховуючи, що господарські відносини, зазначені у ст. 3 останнього, мають характер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом його регулювання визначено майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулювання названих кодексів. Виходячи з того, що предметом регулювання ГК є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто господарські відносини), принциповими критеріями розмежування господарських та цивільних відносин є сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпорядкуванні їх різній судовій юрисдикції. Так справи, що виникають із господарських правовідносин, розглядаються в порядку господарського судочинства, а із цивільних — у порядку цивільного судочинства. Другу групу відносин, які не є предметом регулювання ГК, складають земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ресурсів, які згідно зі ст. 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського народу і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним законодавчим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., на основі якого у системі національного законодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства. Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р., іншими законами та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регулювання законодавства про надра, зокрема, Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р., Гірничого закону від 6 жовтня 1999 р. тощо. Лісові відносини регулює лісове законодавство — Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р., інші закони та акти законодавства, що видаються відповідно до вказаних законів. Водні відносини регулюються водним законодавством — Водним кодексом України від 9 червня 1972 р., іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих законів. Окремими актами законодавства регулюються відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Третя група відносин — трудові відносини, які також не є предметом регулювання ГК, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс законів про працю України, значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин в організаціях — суб'єктах господарювання у ГК містяться окремі положення, які стосуються визначення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечення належних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері. Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання ГК, складають фінансові відносини за участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формування та контролю виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодексу України, щорічних законів про Державний бюджет України тощо. До цієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства. У ст. 17 коментованого Кодексу, присвяченій питанням оподаткування, встановлюються лише загальні вимоги до використання державою податків як одного із засобів регулювання господарської діяльності (див. також ч. 2 ст. 12 ГК). При цьому дана стаття спрямована перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання. Нарешті, п 'яту групу відносин, які не є предметом регулювання ГК, складають адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здійсненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень щодо визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 тощо). Частина 2 ст. 4 ГК України, згідно з якою ГК визначаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, вказує на те, що цей Кодекс є спеціальним законом у сфері правового регулювання майнових відносин, учасником яких є суб'єкт господарювання і щодо регулювання яких загальним законом є ЦК. Крім того, вказане положення означає, що до господарських майнових відносин, які не врегульовані ГК, можуть застосовуватися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конституційних основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у його ст. 5. Тому не зовсім коректним є визначення у ст. 175 ГК майново-господарських зобов'язань як цивільно-правових зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відносин і сфера господарювання — це різні сфери, з різним складом учасників відносин; кожна з них регулюється окремою галуззю законодавства: одна — цивільним, інша — господарським законодавством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому, щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюванням інших видів відносин, у тому числі цивільних, і водночас визначити порядок застосування до господарських відносин, не врегульованих ГК, правил інших законів, що регулюють подібні відносини (В.К. Мамутов). У ч. 3 ст. 4 ГК України передбачено можливість застосування правил ГК до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. У даному разі ГК має значення загального закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з Кодексом торговельного мореплавства, який має значення спеціального закону, що регулює відносини, у тому числі господарські, у сфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосування правил ГК до відносин, що виникають із торговельного мореплавства, а не про регулювання ним цих відносин. Відповідним чином сформульовано і ст. 4 Кодексу торговельного мореплавства України.
Висновки з 2 питання. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як Господарського кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Це дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у ст. 1 ГК, вказуючи на види відносин, до яких не застосовуються його положення. Необхідність такої вказівки обумовлена тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності у правовому регулюванні. Водночас, практичне розрізнення господарських та інших відносин (зокрема – цивільних, адміністративних) також дістає вияв у підпорядкуванні їх різній судовій юрисдикції.
3. Господарське законодавство.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну "законодавство") вирішив: термін “законодавство” треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Згідно положень ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Отже, господарське законодавство також складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства. Система господарського законодавства - це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей. Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, у яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація); б) за предметом правового регулювання (горизонтальна систематизація): за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки). Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК - «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності». За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:
Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою. Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обороту, в тому числі міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування», оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності). Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання (тобто є узвичайненнями, що застосовуються лише за згодою суб'єктів господарювання).
Висновки з 3 питання. Отже, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Таким чином, господарське законодавство також складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.
4. Господарське право як наука та навчальна дисципліна.
Наука господарського права досліджує історію становлення та розвитку системи правового регулювання й охорони господарських відносин в Україні й за кордоном, виявляє основні тенденції та закономірності, прогалини і колізії у господарському законодавстві та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналізу, синтезу, історичний, евристичний, синергетичний, формально-юридичний та порівняльно-правовий, а також інші. Об’єктом дослідження господарського права як науки є правове забезпечення суспільних відносин у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності та використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності. Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства. Отже, предметом вивчення господарського праваяк навчальної дисципліни, що викладається у вищих навчальних закладах, є система норм господарського права та законодавства, юридична практика й наукові надбання у цій сфері. Обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих - у загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарників, суддів господарських судів - максимально широко). Основні риси навчальної та науково-творчої діяльності, необхідні для успішної роботи фахівця, а також характер навчально-пізнавальних проблем і завдань, що сприяють формуванню цих рисзабезпечить майбутнім правникам глибинне підґрунтя для збагачення загальної юридичної культури та уможливить розуміння ними сучасної правової системи України. Метоюнавчальної дисципліни „Господарське право” є оволодіння комплексними знаннями та формування стійких умінь і практичних навичок щодо використання та застосування норм права, які регулюють відносини у сфері господарювання задля впровадження відповідного належного суспільного господарського порядку в цій галузі. Складовими мети є: - освітня (навчальна) – сприяти становленню сучасного висококваліфікованого фахівця-юриста у галузі господарського права; - розвиваюча – формувати та розвивати правові знання студентів у сфері господарського права, навички самостійного аналізу проблем у галузі господарського права, уміння використовувати отримані знання та застосовувати відповідні навички при оцінці конкретної ситуації та вирішенні завдань у цій галузі; - виховна – формувати ціннісні орієнтири студентів відповідно до ідеалів гуманізму, демократії, соціальної справедливості, поваги до особистості; виховувати активну громадянську позицію; сприяти усвідомленню ролі та значення юридичної діяльності в розбудові та зміцненні української держави; формувати у майбутніх юристів правову свідомість та правову культуру, професійні та особисті якості; сприяти затвердженню принципу верховенства права у господарських відносинах, гармонічному поєднанню приватно-правових та публічно-правових норм у системі правового регулювання господарської діяльності. Господарське право має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами. Завданнявивчення навчальної дисципліни “Господарське право” передбачають досягнення такого кваліфікаційного рівня підготовки випускника, при якому він повинен знати: 1) на понятійному рівні: основні поняття та категорії господарського права й законодавства; 2) на фундаментальному рівні: основні наукові концепції, теорії тощо, які стосуються розуміння та змісту тих чи інших інститутів господарського права; 3) на практично-творчому рівні: основні методики тлумачення та застосування норм господарського права, а так само основи методології науково-дослідницької діяльності у сфері господарського права. Успішна навчальна та науково-творча діяльність має характеризуватися наступними рисами: використання усього арсеналу навчальної методології, а також методології наукового пізнання державно-правової дійсності. При визначенні методологічних засад пізнання вихідними виступили фундаментальні ідеї та досягнення провідних науковців, а також об’єктивні умови та потреби дослідження. З метою найбільш повного методологічного забезпечення пізнання слід спиратися на такі принципи: сцієнтизм, додатковість, однозначність тлумачення, багатофакторність, кореляція. Крім того, автори дійшли висновку про необхідність використання ряду наукових підходів: ціннісно-орієнтаційного, науково-пізнавального, системно-структурного, структурно-функціонального, багатоаспектного, комплексного. Методи пізнання поділяються на філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові. Серед філософських методів слід виділити діалектику та синергетику. Загальнонаукові методи репрезентують аналіз і синтез, індукція й дедукція та ін. Серед методів спеціальних наук виокремлюються статистичні, соціологічні, математичні, кібернетичні тощо. Власне, спеціальні правові методи, як одні з найважливіших, об’єдналися довкола формально-юридичного та порівняльно-правового. Застосування першого з них надає можливість визначити певні правові поняття, охарактеризувати їхні ознаки, провести наукову класифікацію та систематизацію, тлумачити окремі положення тощо. Використання другого дозволяє зіставити різні елементи права - певні принципи та норми, закріплені державою, а також правовідносини, порівняти їх зміст та сутність і т. д. Активне застосування такого методологічного комплексу навчально-наукового пізнання набуває неабиякого значення для усвідомлення співвідношення парадигми, принципів, інститутів та норм українського права і права зарубіжних країн; критичного ставлення до доктринальних й нормативних положень; творчого характеру засвоєння, а рівно і продукування нових знань з дисципліни. Формуванню таких рис сприятиме ознайомлення і дослідження актуальних та дискусійних питань господарського права, зокрема, проблем, пов’язаних із новелізацією вітчизняного законодавства, його інтеграції в загальнонаціональну правову систему, а також уніфікації у світлі європейської та всесвітньої інтеграції. Структуранавчальної дисципліни „Господарське право” складається із загальної та особливої частин. Загальна частина включає теми: „Господарське право та законодавство”, „Правове регулювання державного впливу на господарську діяльність”, „Юридичні засади обмеження монополізму й захисту від недобросовісної конкуренції”, „Загальна характеристика суб`єктів господарювання”, „Правовий статус окремих видів суб’єктів господарювання”, „Майнова основа господарювання”, „Господарські зобов’язання”, „Господарський договір”, „Відповідальність суб’єктів господарювання”, „Правове регулювання банкрутства”. До особливої частини входять теми: „Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності”, „Правове регулювання фінансової діяльності”, „Особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин”, „Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності”, „Захист прав суб’єктів господарювання”. У цілому, навчальна дисципліна „Господарське право” має міждисциплінарні зв’язки з такими навчальними дисциплінами як, „Цивільне право”, „Правові основи підприємницької діяльності”, „Господарський процес” тощо.
Висновки з 4 питання. Наука господарського права досліджує історію становлення та розвитку системи правового регулювання й охорони господарських відносин в Україні й за кордоном, виявляє основні тенденції та закономірності, прогалини і колізії у господарському законодавстві та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики. Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства.
висновки З ТЕМИ
Отже, господарське право є комплексною галуззю права, що являє собою систему норм, які походять як від держави (імперативні та диспозитивні норми), так і від самих учасників відносин у сфері господарювання (мікронорми — локальні норми), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини, що виникають між суб’єктами господарського права під час організації та здійснення господарської діяльності, необхідний для забезпечення ефективного функціонування господарського обороту й соціальної спрямованості суспільного виробництва, з метою утвердження та підтримання суспільного господарського порядку. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як Господарського кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Виходячи з того, що предметом регулювання ГК є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто господарські відносини), принциповими критеріями розмежування господарських та цивільних відносин є сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Враховуючи це, не є предметом регулювання ГК майнові та інші відносини, що складаються між негосподарюючими суб'єктами. Так само не є предметом його регулювання відносини, що складаються між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами — громадянами. Однак майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами (у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання) підпадають під дію ГК України (ст. 175). Господарське законодавство також складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства. Так, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими правовими актами – міжнародними договорами, звичаями, локальними актами. Наука господарського права досліджує історію становлення та розвитку системи правового регулювання й охорони господарських відносин в Україні й за кордоном, виявляє основні тенденції та закономірності, прогалини і колізії у господарському законодавстві та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи. Об’єктом дослідження господарського права як науки є правове забезпечення суспільних відносин у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства. Отже, предметом вивчення господарського права як навчальної дисципліни, що викладається у вищих навчальних закладах, є система норм господарського права та законодавства, юридична практика й наукові надбання у цій сфері.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ
Ключові слова та поняття:, господарське право, предмет правового регулювання господарського права, метод правового регулювання господарського права, господарська діяльність, підприємництво, самостійність, ініціативність, систематичність, ризиковість, господарські правовідносини, організаційно-господарські відносини, виробничо-господарські відносини, внутрішньо-господарські відносини, норми господарського права, господарське законодавство.
Питання до підсумкового контролю:
1.1. Предмет господарського права. 1.2. Методи правового регулювання господарських відносин.
Питання для самостійного вивчення:
|