Методи менеджменту та управлінські рішення у ЗЕД

Тема 6. Методи менеджменту та управлінські рішення у ЗЕД

1. Сутність видів та методів менеджменту у ЗЕД.

1. Механізми трансформування методів менеджменту ЗЕД в управлінські рішення.
2. Види управлінських рішень у ЗЕД та рівні їх прийняття.

4.Інформаційне забезпечення прийняття управлінських рішень у ЗЕД.

1. Ризики при прийнятті рішень у ЗЕД.
2.  Методи реагування на ризики у ЗЕД.

 

Методи менеджменту - це сукупність способів і прийомів впливу на колективи працівників і окремих виконавців з метою досягнення цілей організації.

Методи менеджменту ЗЕД

1.  Економічні методи базуються на дії економічних законів і містять: внутрішньофірмовий розрахунок; техніко-економічні плани; систему податків; економічні стимули; заробітну плату, премію; фінанси: банківські кредити; бюджет; систему ціноутворення тощо.
2.  Адміністративні: організаційні методи і моделі; розпорядчі дії; дисциплінарні дії.
3.  Соціально-психологічні: соціальні плани; методи керівництва і лідерства; моральні стимули; методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в колективі (менеджмент персоналу, управління групами)

Методи, як правило, зв’язані між собою, їх поділ на групи є умовним. Застосування планів в організації дає змогу забезпечити вплив на відповідні групи працівників. Для планування залучають відповідні моделі (лінійні графіки, циклограми, сіткове моделювання операційних процесів), які одночасно мають економічні, технічні, технологічні характеристики, є носіями відповідної інформації, яка допомагає керівнику провести нараду, прийняти рішення тощо.

Нарада - метод управління, при якому відбувається обмін інформацією, досвідом роботи, використовуються колективні знання. Серед нарад виділяють: проблемні (пошук оптимального вирішення проблеми); інструктивні (передача інструкцій, наказів, розпоряджень); оперативні (диспетчерські) для отримання інформації про поточний стан системи управління.

Економічні стимули базуються на використанні тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій, пільг тощо.

Фінанси впливають на працівників як спосіб максимального достатку за умови виконання програм.

Серед адміністративних методів довготривалої дії, які використовують для організаційної регламентації, є :

-        закони, декрети, положення, статут організації, посадові інструкції;

-        методи нормування (норми управління, норми витрат сировини, терміни виконання окремих операцій тощо);

-        інструкції, правила, вимоги до виконання окремих видів робіт, експлуатації техніки тощо;

-       методи інформування за допомогою протоколів, службових розпоряджень, телеграм, заяв.

Розпорядчі дії (накази, розпорядження) є способом короткотермінового впливу через усунення недоліків, відхилень чи виконання окремих завдань.

Дисциплінарні дії використовують згідно з конкретними ситуаціями (догани, зауваження, звільнення з роботи тощо).

Вплив соціальних планів здійснюється шляхом створення комфортних умов праці, забезпечення відпочинку, медичного обслуговування тощо.

Важливе місце серед методів управління займають соціально-психологічні, які спонукають до активізації людських ресурсів для досягнення успіху організації. Значення людського чинника розглядають в кількох аспектах:

-        кількісний аспект: прямі й непрямі витрати, які охоплюють заробітну плату, кошти на перепідготовку кадрів, облаштування робочого місця тощо;

-        якісний аспект: пошук людьми постійної роботи, професійний ріст, оцінка можливостей службового зростання;

стратегічний аспект: турбота керівництва про постійне заохочення працівників, усвідомлення значення людського чинника як елемента конкурентоспроможності.

Менеджмент персоналу - це адекватний цілям організації вплив на робочу силу. Предметом менеджменту персоналу є вивчення стосунків працівників у процесі виробництва з точки зору найбільш повного й ефективного використання їх потенціалу в умовах функціонування виробничих систем.

Основна мета менеджменту персоналу - поєднання ефективного використання їх потенціалу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня.

Служби управління персоналом створюються, як травило, на базі традиційних - відділу кадрів, відділу організації праці й заробітної плати, відділу охорони праці й техніки безпеки тощо. Кадрова політика визначає завдання, пов’язані з ринком праці, державними органами, участю персоналу в управлінні, систему винагород, вирішення соціальних питань, удосконалення професійної підготовки.

Керівництво несе відповідальність не тільки за підвищення трудової активності персоналу, а й за його професійне зростання (кар’єру). Планування кар’єри дозволяє забезпечити:

-        постійний приплив кваліфікованих спеціалістів;

-        впевненість працівника у власних силах;

-        створення резерву на підвищення по посаді в межах фірми;

-        уважне ставлення керівництва фірми до своїх працівників.

В основу планування кар’єри покладені методики:

-        установлення цінностей;

-        виявлення рівня задоволення роботою;

-        персонального розвитку.

Окреме місце в менеджменті займає управління формальними і неформальними групами.

Група - це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною і одночасно перебувають під впливом інших осіб; дотримуються певних норм і прагнуть задовольняти свої потреби досягненням групової мети.

Традиційно виділяють два класи груп:

•  Формальні групи, які створюються за наказом керівництва цля виконання конкретних виробничих або управлінських функцій.
•  Неформальні групи, створення яких не передбачається, вони виникають спонтанно.

На діяльність групи впливають такі чинники:

-        мотивація членів групи (стосунки в групі, соціально-психологічний клімат):

-        структура влади в групі (питання влади та авторитету членів групи та підгруп);

- труднощі в комунікаціях тощо.

Ефективне управління групами в організації має вирішальне значення для попередження конфліктів.

Інформація - основа процесу управління. Без неї неможливо сформувати мету, оцінити ситуацію, визначити проблему, підготувати й прийняти рішення. Технологія управління є технологією переробки інформації

Інформацію класифікують за різними ознаками:

-       формою передачі: цифрова, буквена, кодована, візуальна;

-       джерелом отримання: зовнішня, внутрішня, вхідна, вихідна;

-       рівнем обробки: первинна, вторинна;

-       часом використання: прогнозна, нормативна, оперативна;

-       роллю у процесі управління: планова, звітна, контрольна;

-       змістом: статистична, бухгалтерська, кадрова тощо.

На основі сучасної електронно-обчислювальної та організаційної техніки здійснюються: передача інформації стан і діяльність окремих підрозділів фірми на вищий рівень управління; обмін інформацією між усіма підрозділами фірми. Передача інформації - важливий фактор нормального функціонування фірми. У великих промислових фірмах створені й ефективно діють інформаційні системи, головними завдання ми яких є:

-       визначення основних напрямків розвитку технології обробки; інформації та зберігання первинних даних;

-       координація діяльності щодо збирання та обробки інформації;

-       розробка програмних засобів;

-       визначення потреби в технічних засобах тощо.

Сучасні системи оперативного управління використовують міні-ЕОМ для:

-       розроблення оперативних планів виробництва і контролю за їх виконанням:

-       ведення обліку й звітності;

-       аналіз показників діяльності;

-       розрахунок заробітної плати;

-       контроль рухів запасів матеріалів та ін.

До сучасних технічних засобів інформаційних систем належать:

-        інформаційні бази даних;

-        копіювальні пристрої;

-        телекомунікаційна техніка;

-        комп’ютери;

-        диктофонна пошта;

-        фотонабірна техніка;

-        електронна пошта та ін.

Комунікаційний процес - це процес обміну інформацією між двома і декількома працівниками з метою розв’язання певної проблеми.

Елементами процесу комунікацій є:

-        відправник (той, хто генерує ідеї, завдання, рішення);

-        повідомлення (інформація, яка може бути закодована);

-        канал (засіб передачі інформації);

-        отримувач (споживач інформації).

Схеми організації інформаційних комунікацій дуже різноманітні умовні назви їх: „Зірка”, „Шпора”, „Коло”, „Тент”, „Дом” та ін.

На шляху комунікацій можуть виникати перепони, серед яких:

-       неповне сприйняття споживачем інформації;

-       семантичні перепони (нерозуміння слів, символів);

-       поганий зв’язок;

-       інформаційні перевантаження в системі комунікацій.

Удосконалення системи і ліквідація перепон в організаціях комунікацій здійснюється за допомогою:

-       застосування сучасних інформаційних технологій, персональних комп’ютерів, електронної пошти, відео, телебачення тощо;

-       раціоналізації структури комунікаційного процесу;

-       удосконалення документообігу та ін.

Результатом конкретної управлінської діяльності менеджменту є управлінське рішення. Вироблення і прийняття рішень - творчий процес менеджера будь-якого рівня Управлінське рішення - вибір, який повинен зробити керівник, щоб забезпечити рух організації до поставлених цілей.

Управлінські рішення класифікують за:

-       новизною (запрограмовані, незапрограмовані);

-       підходом до прийняття (інтуїтивні, що грунтуються на досвіді, раціональні);

-       типом рішення (структуроване, погано структуроване);

-       прогнозними властивостями (з відомим або ймовірним результатом) та ін.

Алгоритм прийняття управлінського рішення складається з таких етапів

1.  Підготовка рішення:

-       виявлення і аналіз проблемної ситуації: - формування цілей; - оцінка часу і обмежень;

-       виявлення та розгляд альтернатив; - попередній розгляд можливих рішень.

1.  Прийняття рішення:

-       оцінка альтернатив;

-       вибір і прийняття рішення.

1.  Реалізація рішення:

-       визначення порядку, терміну і методів виконання рішення;

-       визначення виконавців, доведення до них рішення для виконання;

-       забезпечення виконавців ресурсами й повноваженнями;

-       організація контролю виконання рішення.

1.  Аналіз ефективності рішення:

-       облік, контроль і аналіз показників виконання рішення;

-       визначення ефективності рішення.

Для прийняття ефективних рішень обробляється значний обсяг різноманітної інформації за допомогою відповідних методів і електронно-обчислювальної техніки.

Серед методів прийняття рішень слід виділити:

-      методи, побудовані на науково-практичному підході методи, що ґрунтуються на практичному досвіді;

-       методи, побудовані на інтуїції.

На сучасному рівні розвитку науки управління при прийнятті рішень широко використовують досягнення економіко-математичного моделювання.

Модель - спрощене й раціональне відображення об’єкта дослідження. Моделі можуть бути фізичними, аналоговими, математичними. Серед способів моделювання у прийнятті рішень використовують такі:

1.  Теорія ігор (моделює вплив рішення на конкурентів, партнерів, споживачів).
2.  Управління запасами (логістика).
3.  Імітаційне моделювання (прогноз розвитку ситуації).
4.  Лінійне програмування (оптимальний розподіл ресурсів).
5.  Економічний аналіз (методи оцінки витрат, структури собівартості продукції, доходів тощо).
6.  Дерево рішень (схематичне відображення послідовних альтернативних варіантів рішень).
7.  Експертний метод (залучення фахівців).
8.  Мозкова атака та ін.

При прийнятті управлінських рішень важливо враховувати фактор ризику. Ризик залежить від рівня визначеності, з якою прогнозують результат.

Рішення може прийматись в умовах:

-       повної інформації, коли керівник точно знає результат кожного альтернативного варіанта вибору дій;

-       неповної інформації (рішення приймається в умовах ризику, тому що існує імовірність зазнати витрат);

-       повної невизначеності, коли неможливо оцінити імовірність потенційних результатів.

В умовах невизначеності корисно спробувати отримати додаткову інформацію, діяти відповідно до досвіду, інтуїції, зробити припущення про ймовірність подій або використати економіко-математичний апарат.

[10,11,13,14,15,19,20]

Контрольні питання

1.  Сутність управлінських рішень у ЗЕД.
2.  Алгоритм прийняття управлінських рішень у ЗЕД.
3.  Методи прийняття рішень у ЗЕД
4.  Сутність інформації у процесі управління.
5.  Класифікація інформації.
6.  Сутність комунікаційного процесу.
7.  Схеми організації інформаційних комунікацій.