Мораль і право

Мораль і право.

Світова наукова думка з давніх часів приділяє неабияку увагу питанню співвідношення права та моралі.

Наслідуючи попередні доробки вчених, звертаючись до питання співвідношення права та моралі у наш час, слід опиратися на визначені наукою компоненти даного співвідношення: єдність, розбіжність та взаємодію.

Але насамперед необхідно дати визначення поняттям моралі та права. Мораль – система норм і принципів, що виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один із одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою) та спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла, підтримуються особистим переконанням, традиціями, вихованням, силою громадської думки. Важливо розуміти, що мораль, поширюючись на практично всі сфери життя суспільства, жодну з них не регулює самостійно. Її завжди супроводжує право або релігійні норми, традиції або звичаї.

Говорячи про право як соціальний регулятор, ми маємо на увазі саме об’єктивне розуміння. Тобто в об’єктивному розумінні визначає право як систему норм (правил поведінки) і принципів, установлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Сутність права, зміст його норми стануть для нас ще зрозумілішими, коли ми розглянемо відношення права до спорідненої області – моралі.

Осмислення права в його взаємозв’язку з мораллю – одна з найдавніших традицій історії суспільної думки. Згідно висновків такого вченого як Кант, мораль і право виступають як такі, що взаємно доповнюють один одного: моральність індивіда з самого початку має сенс правоздатності. Право ж – це визнання публічною владою моральної самодостатності людини й відмову від опіки над нею.

Саме право – це сукупність умов, за яких свавілля одного може бути поєднане зі свавіллям іншого з погляду закону волі. Якщо право – це сукупність умов, то чи не є такою умовою дотримання моральних засад? На мою думку, звичайно, що є. Отже, виходячи з даних висновків, чи не ґрунтується право як таке на моралі? Виходить, що:

1) існують об’єктивні, залежні від волі людей абсолютні першооснови, що відповідають критеріям блага та справедливості;

2) ці першооснови первинні стосовно норм права. Втілення норм права у життя, їх розвиток, вплив на суспільні відносини призводять до трансформації самої моралі;

3) це зумовлює відносне поєднання моралі та права і їх взаємодоповнення, втілення в саме право.

Особливе місце у формуванні духовного світу особи, її свідомості і культури, активної життєвої позиції належить праву і моралі, котрі являються найважливішими соціальними регуляторами. Так, Володимир Солов’єв визначав право як «мінімум моральності». У суспільстві право і мораль взаємопов’язані. Їх співвідношення проявляється у відчутті єдності, відмінності та взаємодіях. Як самостійні нормативні регулятори, право і мораль мають загальні риси:

1) виконують функцію соціального компромісу, сприяють збереженню стабільності і рівноваги в суспільстві;

2) мають нормативний характер;

3) являються універсальними критеріями оцінки поведінки суб’єктів у різних сферах суспільної діяльності;

4) відповідають певному типу культури, рівню розвитку суспільства.

Взаємодія права і моралі проявляється у тому, що право пронизано нормами моралі, ґрунтується на них. Без звернення до вивчення моральних понять неможливо дізнатися значення ряду термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких пов’язані юридичні наслідки. Єдність права і моралі у цивілізованому суспільстві зводиться до встановлення загальнолюдських цінностей.

Вони повинні сприяти їх встановленню і зміцненню. І хоч, реалізується ними це по-різному (мораль переконує, право ж змушує), тим не менш они переслідують загальну мету. Додержання норм права входить у зміст морального боргу громадян у суспільстві.

З розвитком моральної і правової свідомості підвищується авторитет норм права, удосконалюються як норми моралі, так і норми права.

Через право здійснюється охорона моральних норм і моральних підвалин. Ефективність правових норм, їх виконання у більшості обумовлюється тим, на скільки вони відповідають потребам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, загалом, не повинні суперечити правилам моралі.

Говорячи про право і мораль, не можна забувати про інший важливий соціальний регулятор – релігію. Її вплив на суспільство більше за право та мораль залежить від історичного моменту розвитку суспільства. Офіційне державне ставлення до релігії коливалося від її повного злиття зі владою, ототожнення законів церкви з законами держави, як у середньовічних європейських католицьких державах, до заборони та переслідувань, як у Радянському Союзі. Проте «і право, і мораль, і релігія за своїм статусом належать до видатних духовнокультурних досягнень людства», і не можна нехтувати жодним із цих явищ. Релігія більшою мірою намагається контролювати не лише поведінку особи, а й її думки та почуття. Релігійні норми, канони є найжорсткішими, залишають найменше варіантів вибору для особи. Якщо моральні норми існують в усній формі, а правові лише у письмовій, то релігійні канони залежно від релігії та періоду можуть існувати в різних формах. Цікавим прикладом взаємодії права і релігії є іслам, у якому існує поняття шаріату, тобто закону, який складається з Корану (вищого, основного закону), суни або сунета (дії та слова пророка) і фетви (рішень законознавців). І в наш час деякі мусульманські країни живуть за законами шаріату, вважаючи релігійні норми за правові. Проаналізувавши співвідношення права та моралі в різних аспектах, можна зробити висновок, що вони нерозривно пов’язані та перебувають у постійній взаємодії. Норми права мають відповідати існуючій у суспільстві моралі, а мораль – бути захищеною правом.