|
|
ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІДата публикации: 31.12.2016 09:58
ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ»
до індивідуальних завдань належать: підготовка рефератів, есе, виконання розрахункових робіт, оформлення звітів, аналіз практичних ситуацій, підготовка реферативних матеріалів з фахових публікацій, підготовка презентацій по темам науки за вибором, звіти щодо власних досліджень, доповіді за звітами до конференцій, участь в олімпіадах тощо. Порядок виконання завдань: Обов’язкові завдання з основ охорони праці включають п’ять варіантів і оцінюються за шкалою 0, 6, 8,10 балів. Варіанти контрольних завдань відповідно до першої літери прізвища студентів дані в навчально-методичному посібнику для самостійного вивчення дисципліни “Основи охорони праці ”, Л.П. Керб, КНЕУ, Київ., 2001.
ІІ варіант – Є, Ж, З, І, К. Завдання 1 (с. 47); 5 (с. 48); 13 (с. 50); 4 (с. 67); 9 ( с. 68); 3 (с. 93); 2 (с. 124); 7 (с. 125); 4 (с. 138); 1 (с. 157).
Виконання вибіркових індивідуальних робіт (одне на вибір):
3.1. Критичний огляд наукових публікацій за заданою тематикою. 3.2. Підготовка аналітичної записки про стан охорони праці в організації за місцем роботи 3.3. Підготовка та виступ з доповіддю на студентській науковій конференції.
Вступ
ерехід суспільства до широкого використання ринкових відносин, поява різноманітних форм власності потребують розроблення нових методологічних підходів до побудови сучасної моделі управління умовами, охороною й безпекою праці на національному, реґіональному і виробничому рівнях, гнучкої та доступної для різних господарських структур і форм власності. В суспільстві з соціально орієнтованою економікою охорона праці має бути одним з найважливіших завдань соціально-економічної політики держави, кожного підприємства (організації). Охорона праці — проблема складна і багатогранна. Для її розв’язання потрібна активна участь фахівців різних профілів: технологів, проектувальників, екологів, санітарних лікарів, лінійних керівників та ін. Особлива роль у цій важливій справі належить економістам. Вони визначають економічні наслідки незадовільного стану охорони праці, травматизму на виробництві та професійних захворювань, розміри шкоди, заподіяної працівникам унаслідок тимчасової непрацездатності та каліцтва. Економісти також визначають вартість різних варіантів організаційно-технічних рішень щодо підвищення рівня безпеки праці. Цим зумовлена необхідність вивчення майбутніми бакалаврами з економіки основ охорони праці. Процес навчання складається з теоретичних і практичних занять з застосуванням комп’ютерних методів відповідно до законодавства України та інших чинних нормативних документів щодо охорони праці. Мета курсу — допомогти студентам оволодіти системою знань з охорони праці та виробити вміння і навички в сфері формування сучасної моделі управління умовами, охороною й безпекою праці на національному, реґіональному й виробничому рівнях. Головні завдання курсу:
Навчальні завдання до тем підготовили Керб Л. П. та Узунова А. П.; розділ 3 підготовлено Узуновою А. П.
1.1. РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ
1.2. ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ ЗА ТЕМАМИ Тема 1. Виробниче середовище і його вплив на людину. Фактори виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу. Комплексна оцінка чинників виробничого середовища та їхнього впливу на здоров’я і працездатність людини. Предмет, місце і значення курсу серед дисциплін фундаментальної підготовки бакалаврів з економіки. Взаємозв’язки курсу з суміжними дисциплінами. Завдання та структура курсу. Тема 2. Умови праці на виробництві, Умови праці як соціально-економічна категорія. Управління умовами праці. Класифікація чинників, які впливають на формування умов праці. Елементи умов праці. Оптимальні, шкідливі і небезпечні умови праці. Санітарні норми, їх види та класифікація. Гранично допустимі рівні виробничих факторів (ГДР). Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі. Допустимий рівень виробничих чинників. Застосування санітарних норм для аналізу та поліпшення умов праці. Визначення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією. Обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії залежно від рівня умов праці. Пільги та компенсації працівникам залежно від умов праці. Тема 3. Виробничі шкідливості, методи захисту Визначення і класифікація виробничих шкідливостей. Мікроклімат виробничих приміщень. Вплив мікроклімату на організм людини. Промисловий пил, шкідливі хімічні речовини та їх вплив на людину. Шум, вібрація, інфразвук, ультразвук, електромагнітні поля, випромінювання та їх вплив на здоров’я людини. Техніко-економічна оцінка впливу шкідливих чинників на ефективність праці робітників. Методи захисту людини від негативного впливу шкідливого виробництва. Тема 4. Аналіз і профілактика профзахворювань Виробничі травми та профзахворювання. Основні причини їх виникнення, показники для оцінки. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві. Моделювання виробничих ситуацій при розслідуванні причин нещасного випадку. Методи аналізу визначення матеріальних наслідків травматизму та профзахворювань. Основні технічні та організаційні засоби і заходи щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які причинили втрату працездатності». Тема 5. Основи техніки безпеки Поняття і завдання техніки безпеки. Технічний прогрес та безпека праці. Вплив санітарно-гігієнічних факторів виробництва на безпеку праці. Загальні умови безпеки виробничих процесів. Основні вимоги безпеки до виробничого устаткування. Система стандартів безпеки праці (ССБП ДСТУ). Аналіз стану безпеки праці на робочих місцях. Відповідність технологічного процесу, будівель, споруд і обладнання до проектів, нормативно-технічної документації, характеру і обсягу робіт, що виконуються, та оптимальних технологічних режимів. Оцінка технологічної оснащеності робочого місця (наявність технологічної оснастки, інструменту, контрольно-вимірювальних приладів, підйомно-транспортних засобів та вимоги до їх технічного стану). Відповідність технологічного процесу, обладнання, оснастки, інструментів до вимог стандартів безпеки та норм охорони праці. Пожежна безпека. Система захисту працівника на виробництві. Забезпеченість робітників спецодягом і спецвзуттям, засобами індивідуального та колективного захисту відповідно до стандартів безпеки праці і встановлених санітарних норм. Професійний добір працівників. Тема 6. Правове і нормативне Закон України «Про охорону праці», інші законодавчі акти, що регулюють охорону праці людини на виробництві. Міжгалузеві та галузеві нормативні акти з охорони праці. Стандартизація і нормативно-технічна документація з питань охорони праці. Особливості охорони праці жінок і молоді. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Тема 7. Державне управління Суть, завдання та функції управління охороною праці. Органи державного управління охороною праці та їх повноваження. Профспілковий, громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці. Регулювання питань охорони праці на державному та галузевому рівнях — шляхом укладання тарифних угод. Організація наукових досліджень та прогнозування умов праці. Фінансування охорони праці. Організація контролю за дотриманням законодавства про охорону праці. Тема 8. Організація охорони Суть й основні завдання охорони праці на виробництві. Організаційна структура управління охороною праці на виробництві. Служби охорони праці на підприємствах, їх права та обов’язки. Організація громадського контролю за станом охорони праці. Колективний договір підприємства та його значення для охорони праці. Аналіз і оцінка стану охорони праці. Планування та організація виконання заходів з охорони праці. Номенклатурні заходи щодо охорони праці. Комплексний план поліпшення умов охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів. Тема 9. Економічні аспекти охорони праці Економічне значення поліпшення умов та охорони праці в ринковій системі господарювання. Показники витрат і ефективності заходів щодо поліпшення умов та охорони праці на підприємстві. Методи оцінки соціальної та економічної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці. Економічне стимулювання поліпшення умов та охорони праці. 1.3. ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Основними формами самостійної роботи студента над вивченням дисципліни є: 1. Вивчення окремих тем 5, 6 та окремих питань тем 2, 3, 4, 7, 8, 9 за рекомендованими навчальними посібниками. 2. Конспектування статей, вміщених у журналах «Охорона праці», «Україна: аспекти праці», «Економіка України» та інших за рекомендацією викладача. 3. Написання рефератів під час самостійної позаурочної роботи. 4. Підготовка до практичних аудиторних робіт, виконання домашніх практичних робіт. 5. Підготовка до захисту практичних робіт. 6. Підготовка до контрольних робіт та до тестування. 1.4. СЕМІНАРСЬКІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ Метою семінарських і практичних занять є поточна перевірка рівня засвоєння студентами навчального матеріалу по окремих темах дисципліни, які виносяться на ці заняття. На семінарські й практичні заняття виносяться не всі, а найважливіші та найскладніші питання дисципліни. Решту питань студенти опрацьовують самостійно. При підготовці до семінарських і практичних занять потрібно передусім прочитати конспект лекцій з відповідних тем, вивчати понятійний апарат і осягнути логіку навчального матеріалу. Доцільно скористатися методичними порадами до відповідної теми і літературними джерелами, рекомендованими з кожної теми. Заняття 1. Виробниче середовище та його вплив на людину. 1. Фактори виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу. 2. Управління умовами праці. 3. Класифікація факторів, які впливають на формування умов праці. 4. Виробничі шкідливості та методи захисту людини від їх негативного впливу. 5. Санітарні норми та їх застосування для аналізу та поліпшення умов праці. 6. Атестація робочих місць за умовами праці. 7. Комплексна оцінка чинників виробничого середовища та обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії залежно від рівня умов праці. 8. Пільги та компенсації працівникам залежно від умов праці. 9. Розв’язання задач. Заняття 2. Аналіз і профілактика профзахворювань та виробничого травматизму. 1. Виробничі травми та профзахворювання. 2. Основні причини травм та їх характеристика. 3. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві. 4. Методи аналізу травматизму. 5. Визначення відшкодування наслідків травматизму та профзахворювань. 6. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». 7. Основні організаційні та технічні засоби і заходи щодо боротьби з травматизмом і профзахворюваннями. 8. Розв’язання задач. Заняття 3. Державне управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві. 1. Закон України «Про охорону праці». 2. Суть, завдання й функції управління охороною праці. 3. Органи державного управління охороною праці та їх повноваження. 4. Служби охорони праці на підприємствах, їх права та обов’язки. 5. Аналіз і оцінка показників стану охорони праці. 6. Принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві. 7. Контроль за станом охорони праці на підприємствах. 8. Планування та організація виконання заходів з охорони праці. 9. Колективний договір та його роль у системі нормативного регулювання відносин між власниками і працівниками. Заняття 4. Економічні аспекти охорони праці. 1. Економічне значення поліпшення умов та охорони праці в ринковій системі господарювання. 2. Показники витрат і ефективності заходів щодо поліпшення умов та охорони праці на підприємстві. 3. Методи оцінки соціальної та економічної ефективності заходів щодо вдосконалення умов та охорони праці. 4. Економічне стимулювання поліпшення умов та охорони праці. 5. Розв’язання задач. 1.5. Тематика рефератів з курсу 1. Науково-технічний прогрес і безпека праці. 2. Вдосконалення умов праці на підприємстві. 3. Соціально-економічна оцінка умов праці. 4. Управління охороною праці на підприємстві. 5. Економічні методи управління умовами та охороною праці. 6. Травматизм і захворювання на виробництві. 7. Страхування виробничих ризиків. 8. Планування поліпшення умов праці на основі колективного договору. 9. Контроль за охороною праці на підприємстві. 10. Сучасна економіка умов і охорони праці. 11. Удосконалення механізму витрат, пов’язаних з поліпшенням умов праці. 12. Економічне стимулювання підприємств, спрямоване на поліпшення умов праці. 13. Економічна відповідальність підприємств за порушення нормативних актів про охорону праці. 14. Світовий досвід управління умовами та охороною праці. 15. Фінансування заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. 16. Вплив ринкових відносин в економіці на стимулювання поліпшення умов і охорони праці (досвід західних країн). 17. Форми й методи регулювання відповідальності підприємств за порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці. 18. Методи оцінки стану умов праці. 19. Стимулювання природоохоронної діяльності підприємств. 20. Оцінка соціальної та соціально-економічної ефективності заходів з поліпшення умов і охорони праці. 21. Реформування системи охорони праці. 22. Розвиток соціального партнерства в галузі охорони праці. 23. Охорона праці та соціальний захист. 24. Атестація робочих місць за умовами праці. 25. Розвиток охорони праці в Україні. 26. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. 27. Колективний договір як правовий інструмент поліпшення умов і охорони праці. 28. Сучасні проблеми поліпшення умов праці. 29. Соціальна спрямованість перебудови управління умовами праці. 30. Травматизм на виробництві та його соціально-економічні наслідки. 31. Досвід зарубіжних країн у реалізації заходів з охорони праці. 32. Запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням і система відкомпенсовування шкоди від них у Федеративній Республіці Німеччині. 33. Науково-технічний прогрес і безпека праці. 34. Система захисту працівників на виробництві та її вдосконалення. 35. Психологічне та інженерне забезпечення охорони праці. 36. Організація охорони праці в Японії. 37. Порядок організації державного нагляду за охороною праці. 38. Науково-технічне та соціальне забезпечення охорони праці в Україні. 39. Соціально-економічне значення охорони праці. 40. Охорона праці та соціальний захист в Україні: стан, проблеми, перспективи. 41. Охорона праці як основний напрямок соціальної політики України. 42. Шкідливі виробничі фактори та засоби захисту від них. 43. Актуальні проблеми гігієни праці. 44. Система управління охороною праці на підприємстві. 45. Принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві. 46. Планування та стимулювання діяльності з охорони праці. 47. Формування ринкових відносин і завдання підприємств у галузі охорони праці. 48. Система соціального захисту від професійних ризиків. 49. Фінансування заходів з поліпшення умов охорони праці. 50. Застосування комп’ютерних методів, прикладного та інформаційного забезпечення охорони праці. 1.6. ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОТОЧНОГО 1. Розкрийте зміст поняття «охорона праці». 2. У чому полягає соціально-економічне значення охорони праці? 3. Назвіть основні законодавчі акти з охорони праці. 4. Які права на охорону праці має працівник під час роботи на підприємстві? 5. Які права має працівник на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці? 6. Як законодавство охороняє працю жінок і неповнолітніх? 7. Які державні та громадські органи здійснюють в Україні нагляд та громадський контроль за охороною праці? 8. Назвіть основні принципи державної політики в галузі охорони праці. 9. Розкажіть про умови укладання та виконання колективного договору. 10. Які види відповідальності існують за порушення законодавства про охорону праці? 11. Розкрийте зміст поняття «виробниче середовище». 12. Розкрийте зміст поняття «умови праці». 13. В чому полягає зміст гуманізації праці? 14. Назвіть завдання охорони праці. 15. Що собою являють фактори виробничого середовища, які впливають на працездатність людини в процесі виробництва? 16. Які чинники впливають на формування умов праці? 17. Назвіть елементи умов праці. 18. Дайте визначення санітарних норм та наведіть їх класифікацію. 19. Яка роль санітарних норм при аналізі умов праці? 20. Які економічні закони впливають на формування умов праці? 21. Назвіть завдання і мету управління умовами праці. 22. Як здійснюється оцінка умов праці на підприємстві? 23. За якими методиками оцінюються умови праці на підприємстві? 24. Розкрийте зміст атестації робочих місць за умовами праці. 25. Чим відрізняються «оптимальні умови і характер праці», «допустимі умови і характер праці», «шкідливі і небезпечні умови і характер праці»? 26. На підставі яких документів проводиться атестація робочих місць? 27. Які показники застосовуються для оцінки працездатності? 28. Розкрийте зміст понять «виробнича санітарія», «гігієна праці». 29. Розкрийте суть поняття «виробничі шкідливості». 30. Охарактеризуйте шкідливі виробничі фактори. 31. Який вплив мікроклімата на людину та які існують засоби зниження його негативного впливу? 32. Який вплив шуму та вібрації на людину та які існують засоби захисту проти їх дії? 33. Назвіть засоби захисту від випромінювання. 34. Назвіть заходи щодо зниження несприятливого впливу хімічних речовин. 35. Які небезпечні та шкідливі фактори постають під час роботи на комп’ютері? 36. Як здійснюється техніко-економічна оцінка впливу шкідливих виробничих чинників на ефективність праці? 37. Розкрийте суть понять «професійне захворювання» та «виробнича травма». 38. Охарактеризуйте стан профзахворюваності і травматизму в Україні. 39. Назвіть основні причини травматизму на виробництві. 40. Опишіть процедуру розслідування нещасних випадків на виробництві. 41. Назвіть методи дослідження травматизму та їх особливості. 42. Якими є соціально-економічні наслідки травматизму? 43. Як здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров’я? 44. Назвіть основні заходи щодо запобігання травматизму на виробництві. 45. Назвіть основні причини профзахворювань. 46. Розкажіть про технічні засоби безпеки для запобігання виробничому травматизму. 47. Суть Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». 48. Які основні принципи соціального страхування від нещасного випадку та професійного захворювання? 49. Назвіть основні причини погіршення стану безпеки та охорони праці в Україні. 50. Який вплив на умови і безпеку праці має науково-технічний прогрес? 51. Чому необхідно постійно підвищувати рівень безпеки праці? 52. Назвіть стандарти безпеки праці та охарактеризуйте їх. 53. Яка роль стандартів безпеки праці на підприємстві? 54. Розкрийте суть понять «безпека праці», «безпека умов праці», «безпека виробничого устаткування», «безпека виробничого процесу». 55. Охарактеризуйте засоби колективного захисту працюючих. 56. Назвіть засоби індивідуального захисту працівників. 57. У чому полягає професійний добір працівників? 58. Назвіть характерні причини виникнення пожеж на підприємствах (в установах). 59. Наведіть приклади організаційних і технічних протипожежних заходів. 60. Послідовність, принципи та засоби надання допомоги в разі нещасних випадків. 61. У чому суть методу мережевого планування — побудови мережевої моделі ситуації при розслідуванні нещасних випадків? 62. Як визначається середньомісячний заробіток для розрахування розміру компенсації за шкоду, заподіяну працівникові у вигляді ушкодження здоров’я? 63. Розкрийте зміст Закону України «Про охорону праці». 64. Назвіть документи, які є доказом вини власника підприємства (організації) за шкоду, заподіяну здоров’ю працівника під час виконання трудових обов’язків. 65. Охарактеризуйте систему професійного добору працівників на підприємстві. 66. Стандарти з безпеки праці підприємств та їх класифікація. 67. На яких роботах та кому видається безкоштовно спецодяг та інші засоби індивідуального захисту? 68. Назвіть розділи Кодексу законів про працю, що регламентують охорону праці. 69. Які нововведення характерні для Закону України «Про охорону праці»? 70. Назвіть та охарактеризуйте соціально-економічні заходи щодо охорони праці. 71. Назвіть та охарактеризуйте організаційно-технічні заходи щодо охорони праці. 72. Назвіть та охарактеризуйте санітарно-гігієнічні заходи щодо охорони праці. 73. Назвіть та охарактеризуйте лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці. 74. Які вимоги Законів України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди» передбачені щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці? 75. Які статті Конституції України визначають питання охорони праці? 76. Назвіть нормативи з охорони праці. 77. Назвіть завдання, функції та права Державного комітету України по нагляду за охороною праці. 78. Охарактеризуйте повноваження міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. 79. Роль громадських об’єднань у галузі охорони праці. 80. Охарактеризуйте систему фінансування охорони праці. 81. Як контролюється дотримання законодавства про охорону праці? 82. В чому суть соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань і що є джерелом фінансування соціального страхування? 83. Назвіть мету, функції та завдання управління охороною праці на підприємстві. 84. Принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві. 85. В чому полягає аналіз ефективності функціонування системи управління охороною праці на підприємствах? 86. Назвіть обов’язки власника підприємства в галузі охорони праці. 87. Які обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів про охорону праці? 88. Функції та права служби охорони праці підприємства (організації). 89. Визначення та права комісії з питань охорони праці. 90. Завдання комісії з питань охорони праці. 91. Суть, принципи та види контролю за охороною праці на підприємстві. 92. Оцінка стану охорони праці на підприємстві. 93. Планування організаційно-технічних заходів з охорони праці на підприємстві. 94. Колективний договір та його роль у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власником (уповноваженими ним органами) і працівниками з питань охорони праці. 95. Опишіть процедуру укладання колективного договору. 96. Як визначається розмір одноразової допомоги сім’ї потерпілого в разі його смерті? 97. Що являє собою єдина система показників обліку умов і безпеки праці? 98. У чому полягає організаційно-технічна, комплексна і цільова перевірка в ділянці охорони праці? 99. Назвіть основні принципи економічного стимулювання охорони праці. 100. Охарактеризуйте механізм витрат, пов’язаних з поліпшенням умов праці. 101. Визначте вплив заходів з поліпшення умов та охорони праці на соціальні та економічні результати виробництва. 102. Які є методи економічної оцінки соціальної та соціально-економічної ефективності поліпшення умов праці? 103. Розкрийте суть механізму встановлення доплат до заробітної плати за несприятливі умови праці. 104. Інформацію з яких питань рекомендується одержати, оцінюючи стан охорони праці на підприємстві (в організації)? 105. В яких документах можуть бути викладені умови праці: а) трудовий договір; б) колективний договір; в) правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації; г) договір, укладений в усній формі. 106. Хто несе відповідальність на підприємстві за правильне та своєчасне розслідування нещасних випадків: а) директор підприємства; б) інженер з техніки безпеки; в) голова профкому; г) голова комісії з охорони праці підприємства; д) уповноважений трудового колективу з питань охорони праці; е) відділ охорони праці. 107. Назвіть документи, які є доказом вини власника підприємства за шкоду, заподіяну здоров’ю працівників внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання: а) акт про нещасний випадок; б) акт про професійне захворювання; в) висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль та нагляд за охороною праці; г) медичний висновок; д) вирок або рішення суду; е) рішення органів соціального страхування; є) покази свідків. 108. Розкрийте суть Концепції вдосконалення управління охороною праці. ТИПОВІ ЗАДАЧІ З КУРСУ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ»Задача 1. Визначте категорію важкості і розмір доплат за несприятливі умови.
Задача 2. Визначте та проаналізуйте показники травматизму: коефіцієнт частоти, тяжкості травматизму, а також загальний коефіцієнт травматизму. Задача 3. Визначте розмір відшкодування потерпілим внаслідок втрати працездатності через нещасний випадок. Задача 4. Визначте економічну ефективність заходів щодо поліпшення умов праці. 1.7. ПОРЯДОК І ЗАСОБИ ПОТОЧНОГО Згідно з чинним «Положенням про організацію навчального процесу в Київському Державному Економічному університеті» (Київ, КДЕУ, 1994) семестровий контроль у формі заліку з навчальної дисципліни «Основи охорони праці» здійснюється з урахуванням результатів поточної успішності студентів та якості реферату. З цією метою програмний матеріал дисципліни поділяється на два модулі (блоки). Перший модуль охопляє 1—5 теми навчальної програми, другий 6—9 теми. Вивчення студентами програмного матеріалу кожного модуля звершується обов’язковим поточним контролем у формі письмової контрольної роботи. Контрольна робота складається з чотирьох завдань: три завдання з теорії та задача. Виконання кожного завдання оцінюється за трирівневою шкалою: 10, 5, 0 балів. Максимальна оцінка за контрольну роботу може дорівнювати 40 балам. Студент, який з поважних причин не з’явився на перший поточний контроль, допускається до виконання відповідного контрольного завдання під час другого поточного контролю, тобто виконує контрольні завдання за першим і другим модулем в один день з письмового дозволу декана факультету. Студент, який з поважних причин не з’явився на другий поточний контроль, може бути допущений до виконання відповідного контрольного завдання в індивідуальному порядку лише за наказом ректора. Робота з літературними джерелами контролюється за допомогою реферату (тематика рефератів дана в Навчально-методичному посібнику для самостійного вивчення дисципліни «Охорона праці»). Реферат оцінюється за критеріями: — логічності плану; — повноти і глибини розкриття теми; — наявності ілюстрацій (таблиці, рисунки тощо); — кількості використаних джерел; — відображення практичного досвіду роботи організацій; — оформлення. Шкала оцінок реферату — 0, 5, 10, 20 балів. Якщо студент за підсумками двох поточних контролів і реферату набрав 50 і більше балів, йому виставляється оцінка «зараховано». Відповідно оцінка «незараховано» виставляється, якщо студент набрав лише 50 балів. Приклад завдання для першого контролю: 1. Назвіть завдання й мету управління умовами праці. 2. Розкрийте суть поняття «виробничі шкідливості». 3. Які соціально-економічні наслідки травматизму? Задача. На робочому місці на робітника протягом зміни впливають такі елементи умов праці:
Визначити категорію важкості праці на робочому місці і розмір доплат за несприятливі умови. Приклад завдання для другого поточного контролю: 1. Назвіть основні законодавчі акти з охорони праці. 2. Оцінка стану охорони праці на підприємстві. 3. Стандарти з безпеки праці підприємств та їх класифікація. Задача. Розрахувати економічний ефект, одержаний внаслідок зниження плинності кадрів, пов’язаної з умовами праці. Вихідні дані: 1. Плинність кадрів, чол. — 15 2. Коефіцієнт плинності кадрів торік — 0,31 3. Коефіцієнт плинності кадрів, пов’язаний з умовами праці в поточному році — 0,07 4. Продуктивність праці у поточному році, тис. грн. — 70,8 Критерії оцінювання знань студентів під час поточного контролю:
Примітка: в разі використання літературних джерел, підказок студент вилучається з аудиторії та одержує нульову оцінку. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРАІ. Законодавчі та інші нормативні акти про охорону праці
ІІ. Міжгалузеві нормативні акти*ІІІ. Міждержавні стандарти системи безпеки праціІV. Державні стандарти України з безпеки праціV. Довідкова література
Тема 1. Виробниче середовище і його вплив на людину. 1.1. Методичні поради до вивчення теми Людина значну частину свого життя витрачає на працю, яка є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Праця як процес являє собою єдність трьох складників:
Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва і виробничим середовищем, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Слід знати, що виробниче середовище — це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність. В свою чергу роботи відрізняються величиною і структурою навантажень, умовами виробничого середовища, що викликає певне трудове напруження організму працівника. Відмінності в напруженості певних фізіологічних систем зумовлені різними факторами та їх комбінаціями. При цьому виділяють чинники важкості праці, фактори процесу і фактори умов праці. Фактори важкості праці обумовлюються: — особливостями трудового процесу; — умовами виробничого середовища. Чинники трудового процесу визначають навантаження на м’язову і нервову системи; співвідношення між динамічними і статичними навантаженнями; ритм і темп; кількість інформації, що надходить та перероблюється; монотонність; робочу позу і змінність роботи. Фактори умов праці включають певну сукупність санітарно-гігієнічних, психологічних та естетичних елементів виробничого середовища, які діють на працівника під час роботи. Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні чинники виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва*:
Всі ці чинники впливають на здоров’я і працездатність людини. Тому необхідна комплексна оцінка факторів виробничого середовища та характеру праці. Слід знати, що для оцінки працездатності застосовуються три групи показників, які характеризують: результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Це виробничі, фізіологічні і психологічні показники (Див. Крушельницька Я. В. «Фізіологія і психологія праці». — К., 2000. Розділ 5.3). Вивчення факторів виробничого середовища, організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов, у яких відбувається трудова діяльність людини, а також системи правових заходів з виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та охорони праці — є предметом курсу «Основи охорони праці». Розглядаючи «Основи охорони праці» як наукову дисципліну, слід визначити, що вона виникла і сформувалася на стику наук про працю і наук про людину. Наука про охорону праці тісно пов’язана з іншими науками, вона широко використовує найновіші досягнення науки і техніки, базується на теоретичних розробках з фізики, хімії, математики, електроніки, медицини, економіки та інших наук. Важливе місце в розробці питань охорони праці займають такі наукові дисципліни, як ергономіка, інженерна психологія і фізіологія праці, технічна естетика. Для визначення на науковій основі методів і шляхів поліпшення й оздоровлення умов праці на виробництві, забезпечення правильного ритму праці, режиму праці й відпочинку, необхідно враховувати вимоги психології і фізіології праці людини (вивчення працездатності людини, пов’язаної з втомою, нервовою напругою, монотонністю праці та ін.). Технічна естетика вивчає закономірності художнього проектування виробничих приміщень і обладнання. Охорона праці, працюючих в умовах інтенсивного переозброєння виробництва на базі комплексної автоматизації та механізації, може бути забезпечена лише за всебічного врахування можливостей людини в трудовому процесі. В правильному розв’язанні цих завдань істотну роль відіграє ергономіка. Ергономіка вивчає проблеми оптимального розподілу й узгодження функцій між людиною і машиною, обумовлює оптимальні вимоги до засобів і умов діяльності, розробляє методи їх урахування при створенні і експлуатації техніки. Раціональне поєднання можливостей людини і характеристик машини та відповідний розподіл функцій усередині системи істотно підвищують її ефективність і обумовлюють оптимальне використання людиною технічних засобів у відповідності з їх призначенням. Взаємодія людини і техніки в системі виробництва (система людина — машина — виробниче середовище) має розглядатися під час проектування й створення безпечних умов праці, вирішення завдань оптимізації. Це і є предметом ергономіки. В період широкого застосування нової техніки в усіх галузях народного господарства проблема оптимізації взаємовідносин людини з машиною і виробничим середовищем стала однією з головних. Слід наголосити, що умови праці як система елементів та факторів вивчаються, аналізуються, оцінюються в різних галузях науки. Це, передусім, такі наукові дисципліни, як техніка безпеки, технологія виробництва, виробнича санітарія, фізіологія праці, ергономіка, охорона праці, технічна естетика, культура виробництва, організація виробництва та праці, гігієна праці, економіка праці, соціоекологія, управління виробництвом, безпека життєдіяльності та ін. В конкретних дослідженнях охорона праці як наука базується на таких загальнонаукових підходах: комплексності, системності, особистісному гуманізмі, єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора. Комплексний підхід до охорони праці передбачає врахування організаційних, економічних, соціальних, психологічних, технічних, правових та інших аспектів управління в їх сукупності і взаємозв’язку. Системний підхід відображає взаємозв’язки між окремими аспектами охорони праці і виражається в розробці кінцевої мети, визначенні шляхів її досягнення, створенні відповідного механізму управління, який забезпечує комплексне планування, організацію та стимулювання роботи з охорони праці. Системний підхід до вивчення основ охорони праці передбачає застосування різних методів дослідження і, зокрема, фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних, соціологічних тощо. Методологічною основою курсу є аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій та визначення заходів з поліпшення умов праці. Головна мета курсу — надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме поліпшенню умов праці, піднесенню її продуктивності, запобіганню професійним захворюванням, виробничому травматизму тощо. Основним завданням охорони праці є гуманізація праці. Під гуманізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості. Завданнями охорони праці є також:
1.2. Термінологічний словникВиробниче середовище — це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність. Гуманізація праці — профілактика перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості. 1.3. Навчальні завдання Завдання 1. Прочитайте та законспектуйте рекомендації МОП щодо факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність людини в процесі виробництва. Завдання 2. Що б ви могли додати до такої інформації? Державна політика України щодо охорони праці має виходити з конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства. Завдання 3. Визначте взаємозв’язок дисципліни «Основи охорони праці» з іншими дисциплінами та охарактеризуйте його. Завдання 4. Підготуйте реферати. 1.4. Контрольні запитання
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 1Розділ V. п. 4 с. 3—7; п. 5 с. 5—20; п. 6; п. 7 с. 3—5; п. 9; п. 10; п. 15. Тема 2. Умови праці на виробництві, 2.1. Методичні поради до вивчення теми Розглядаючи умови праці, слід звернути увагу на те, що вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні. Вчені Науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) визначили умови праці як складне об’єктивне суспільне явище, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємопов’язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливають не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці та інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини. В навчальному посібнику «Экономика труда и социально-трудовые отношения»* умови праці визначаються як сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища і вплив на здоров’я і працездатність людини. ГОСТ 19605-74 «Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці». Праця, а відповідно умови й охорона праці є реаліями різних систем: з одного боку, «людина—машина (технологічний процес)», «людина—середовище», «людина—машина (технологічний процес)—середовище», а з іншого — «людина—колектив—суспільство», «людина—суспільство—природа». Для перших трьох систем умови праці розглядаються стосовно робочого місця, дільниці, цеху, виробництва, а останніх двох — у межах підприємства, галузі, реґіону. В рамках цих систем створення нормальних умов праці полягає в забезпеченні сприятливої обстановки на робочих місцях за рахунок скорочення або усунення важких фізичних робіт у небезпечних та аварійних умовах, зниження в межах розумного інтенсивності праці, монотонності, нервової напруги, що створюють небезпеку для здоров’я працівників. Щодо вищого рівня, умови праці нині пов’язують з такою системою, як «людина—суспільство—природа», тобто соціоекосистемою (включає і штучно створене людиною середовище, в якому відбувається трудова діяльність). Ця система розвивається не за природними чи суспільними, а за притаманними лише їй соціоекологічними законами. Саме в нинішній економічній ситуації з’являється необхідність у комплексному розв’язанні проблем поліпшення умов та охорони праці й навколишнього середовища з метою подолання дедалі частіших протиріч між людиною, результатами її праці та середовищем існування. Взаємозв’язок згаданих вище систем вказує на те, що розв’язання проблем умов та охорони праці повинно мати комплексний та системний підхід, який би враховувався під час виконання першочергових завдань на виробництві. При цьому поряд із такими факторами формування умов праці, як нормативно-правові, соціально-економічні, технічні, організаційні, потрібно враховувати техногенні та природно-екологічні чинники. Це пов’язано з посиленням в останні роки у виробництві техногенної небезпеки і зростанням екологічної напруженості в середовищі життєдіяльності людини. Слід зазначити, що умови праці на всіх рівнях виробництва потребують цілеспрямованого і системного управління, що зумовлює утворення відповідного механізму зворотного впливу, тобто впливу на розвиток організації праці, техніки та технології. Водночас, коли за основу розвитку матеріального виробництва обирається остання складова системи «умови праці—організація праці—техніка і технологія», то це призводить не лише до поглиблення існуючих протиріч в умовах праці, а й можливого виникнення нових. За даними Держнаглядохоронпраці України, кожний третій виробничий проект, кожна третя одиниця устаткування, кожне четверте підприємство, яке вводиться в експлуатацію, мають серйозні недоліки у сфері умов і охорони праці. Близько 760 тис. машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів експлуатуються, не відповідаючи вимогам безпеки та гігієни праці, а понад 22 тис. виробничих будівель і споруд є аварійними. Майже 22 тис. неповнолітніх і жінок працюють в умовах, що не відповідають вимогам охорони й безпеки праці1. За останні 30 років на виробництві травмовано близько 4 млн чол. У середньому постраждав кожен третій працівник виробничої сфери. Втрати робочого часу при цьому становили 95 млн людино-днів. Іншими словами, близько 15 тис. чол. щоденно не виходили на роботу. Нині на виробництві щоденно травмується 200 осіб, із них 30 залишаються інвалідами, 22 одержують професійні захворювання, а 5 гинуть2. Отже, стан людського фактора (здоров’я, ставлення до праці) залежить від якості виробництва, обладнання, технології, виробничих приміщень, умов праці. Проблеми «амортизації» людського фактора (передчасне й інтенсивне зношення) вимагають теоретичних розробок і практичних заходів щодо умов праці. Особливу увагу слід звернути на забезпечення сприятливих умов праці, виділяючи умови праці як об’єкт управління. Поліпшення умов праці вимагає організації цілеспрямованих дій, що забезпечують певні економічні й соціальні результати. У процесі праці людина виступає активною складовою виробництва. Своєю особистою діяльністю вона регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Тобто діяльність людини має регулюючий характер щодо функціонування елементів виробництва. Якщо людина є суб’єктом управління, а засоби і предмети праці виступають як об’єкти управління, то й формування умов праці значною мірою залежить від людини і є об’єктом управління. Управління умовами праці — це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини. Однією з головних вимог до управління умовами праці є підхід як до системи, що стосовно соціально-економічного управління означає прийняття рішень на основі комплексного вивчення взаємозв’язку всіх елементів об’єкта, що управляється. З урахуванням особливостей управління умовами праці цей підхід припускає багатоаспектність розв’язання проблем, складність, комплексність їх взаємозв’язків, ієрархічний характер управління, безліч критеріїв вибору рішень, обмеженість ресурсів і можливостей у розв’язанні всіх проблем, пов’язаних зі створенням сприятливих умов праці, варіантність використання ресурсів. Термін «система» охоплює широке коло понять. В управлінні під системою розуміють визначену сукупність чи комбінацію певної кількості взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів або частин, що утворюють комплексне єдине ціле. Як систему можна розглядати біологічні (всі живі організми), механічні (різні машини й технічні пристрої) й соціальні системи (окремі підприємства, трудові ресурси, умови праці тощо). Якщо розглядати об’єкт управління, а в нашому випадку це умови праці, можна встановити сукупність взаємодіючих підсистем і елементів, загальну модель яких показано на рис. 2.1. Усі наведені підсистеми тісно взаємопов’язані. Якщо впливати на одну з них, наприклад, на підсистему доцільної праці, то змінюється стан усіх підсистем, і навпаки. В процесі вивчення умов праці як об’єкта управління утворюється складна взаємодія, що охоплює сфери дослідження різних систем і наук.
Рис. 2.1. Формування економічних зв’язків умов праці У практичній діяльності фахівці підприємств мають справу зі складним об’єктом управління, де спільна праця людей, знаряддя, предмети праці, економіка й організація праці поєднуються в часі й просторі, утворюючи певний виробничий процес, у результаті якого випускають певну продукцію і відбуваються зміни в умовах праці. Вивчення особливостей управління в матеріальному виробництві дало змогу виявити систему взаємопов’язаних нормативно-правових, техніко-організаційних, соціально-економічних, природно-екологічних і техногенних чинників, що визначають умови праці. Вони залишаються постійними за будь-якого способу виробництва й форм власності, змінюються лише характер, форма та спрямованість їх впливу на формування умов праці. Тож, сутність умов праці виявляється лише при розкритті внутрішньої єдності й підпорядкуванні складових елементів, які беруть участь у процесі праці, в їх взаємодії й взаємозумовленості. Вона розкривається при послідовному переході від одиничного до загального, у вияві шляхом розгляду чинників і елементів, що формують умови індивідуальної, а потім суспільної праці. Необхідно знати, який вплив на умови праці справляють загальні та специфічні економічні закони. Планомірне використання законів уможливлює визначення певного кола завдань, яке потрібно виконати в прогнозно-плановому періоді, виявити чинні стимули, що спонукають до створення сприятливих і безпечних умов праці, розв’язати протиріччя, досягти окреслення цілей*. Закон відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язаний з умовами праці таким чином: рівень розвитку продуктивних сил визначається ступенем розвитку техніко-організаційних чинників, що формують умови праці, а рівень виробничих відносин — соціально-економічними чинниками. Можливості планового управління умовами праці завжди обмежені, оскільки вони зумовлюються розвитком продуктивних сил. Вони є рушієм технічного прогресу. Протиріччя продуктивних сил і виробничих відносин і його розв’язання шляхом приведення обох елементів у відповідність — джерело та рушій суспільного прогресу, який надає специфічну спрямованість процесу вдосконалення управління умовами праці за допомогою використання соціально-економічних чинників. Форма власності визначає характер управління умовами праці через розв’язання протиріч як усередині виробничих сил, так і продуктивних сил, і виробничих відносин. А відтак умови праці та формування ринкових відносин поліпшуються шляхом відновлення розвитку виробничих сил. Вияв дії закону економії часу і зростання продуктивності праці лише підсилює протиріччя в умовах праці. Дія закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язана і взаємообумовлена з дією закону зростання продуктивності праці, тому що завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує необхідні затрати праці на виготовлення предметів особистого і суспільного використання. Головними критеріями вдосконалення речових елементів продуктивних сил є технічні та економічні. При цьому технічні критерії, виявляючись в органічному поєднанні конструктивності й технологічності об’єкта, знаходять свою конкретно-історичну визначеність через економічні критерії. Особливість управління умовами праці полягає в тому, що до неї входять як базові виробничі (другорядні, проміжні), так і надбудовані (третинні, що виходять на поверхню) відносини. В цьому розумінні управління умовами праці є соціально-економічною категорією. Конкретні управлінські форми виконують подвійну функцію, що свідчить про наявність прямих і зворотних зв’язків системи економічних законів із механізмом управління умовами праці. Отже, метою управління є сукупність діалектично взаємопов’язаних і взаємозумовлених інтересів працівників і суспільства, спрямованих на задоволення потреби в праці та її ефективному використанні, збереження або підтримку здоров’я тих, хто працює. Загальними завданнями управління умовами праці є такі: забезпечення повної реалізації конституційного права та обов’язків громадян працювати, права на безпечні й здорові умови праці (ст. 43 Конституції України); підвищення ефективності на основі поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища згідно з національною програмою. Вказані цілі взаємопов’язані й цілковито відповідають вимогам, що стосуються їх формування як об’єкта управління. Вони відображають інтереси громадян, а також суспільства загалом і зумовлені дією об’єктивних економічних законів, а їх змістова основа відповідає меті виробництва. Особливу увагу слід звернути на класифікацію факторів, що впливають на формування умов праці.
Згідно з методикою науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) виділяють три групи чинників, що впливають на формування умов праці (див. рис. 2.2)*.
Рис. 2.2. Класифікація факторів формування умов праці, елементи умов праці
Перша група — соціально-економічні фактори, дія яких обумовлює характер умов праці. Серед них виділяються підгрупи: а) нормативно-правові; б) соціально-психологічні; в) економічні; г) суспільно-політичні. Друга група — техніко-організаційні фактори, що впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах. Серед них виділяються такі підгрупи: а) предмети та продукти праці; б) засоби праці; в) технологічні процеси; г) організаційні форми виробництва, праці та управління. Третя група — природні фактори, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці. Серед них виділяються такі підгрупи: а) географічні (кліматичні зони); б) біологічні; в) геологічні. Слід знати, що включає кожна група і підгрупа чинників. Розглядаючи умови праці, виділяють такі елементи умов праці, які безпосередньо визначать ці умови на робочих місцях: 1. Санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (промисловий шум, вібрація, промисловий пил, випромінювання, токсичні речовини тощо). 2. Психофізіологічні, що обумовлені процесом праці (фізичне навантаження, нервово-психічна напруга, робоча поза та ін.). 3. Естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструктивне рішення робочого місця, освітлення, функціональна музика тощо). 4. Соціально-психологічні, які характеризують взаємовідносини в трудовому колективі (соціальний клімат). 5. Технічні (рівень механізації праці). Відповідно до прийнятої класифікації (гігієнічна класифікація праці № 413786), умови і характер праці за ступенем шкідливості і небезпечності поділяють на оптимальні, допустимі, а також шкідливі та небезпечні. Слід знати, які умови і характер праці вважаються оптимальними, шкідливими та небезпечними (див. термінологічний словник ключових понять (категорій)). Регламентують умови праці санітарні норми. Виділяють таку класифікацію санітарних норм:
Вивчаючи умови праці, слід ознайомитися з нормативними документами з умов праці. Обладнання робочих місць та умови праці на цих місцях мають відповідати вимогам нормативних документів: — розміри та обладнання виробничих приміщень повинні відповідати вимогам СН 245-71 (Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий) і ОНТП-24-86 (Общесоюзные нормы технологического проектирования), а допоміжних — СниП 2.09.04-82 (Строительные нормы и правила), наприклад: для забезпечення нормальних умов праці санітарні норми встановлюють на одного працюючого: обсяг виробничого приміщення не менше 15 м3, площу — не менше 4,5 м2. На підприємствах передбачаються кабінети психофізіологічного розвантаження, приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення; — метеорологічні умови (температура, відносні вологість та рухомість повітря) в робочій зоні мають відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005-88; — концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимі концентрації, встановлені ГОСТ 12.1.005-88; — параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість, показники освітленості мають відповідати вимогам СНиП П-4-79; — рівні шуму та вібрації не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.003-83 і Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях — для шуму та ГОСТ 12.1.012-78 — для вібрації; — рівні звукового тиску ультразвуку не повинні перевищувати допустимих значень по ГОСТ 12.1.001-83, а інфразвуку — СН 22-74-80; — щільності потоку енергії інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань не мають перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.005-88 і Санітарними нормами мікроклімату виробничих приміщень — для інфрачервоних випромінювань; — рівні лазерних випромінювань не мають перевищувати гранично допустимі значення по СНиП 2392-81. Чинні санітарно-гігієнічні норми для робочих місць наведені у книжці «Справочник по охране труда на промышленных предприятиях» (К. Н. Ткачук, Д. Ф. Иванчук, Р. Н. Сабарко, А. Г. Степанов. — К.: Техніка, 1991. — 285 с.). Слід зазначити, що санітарні норми широко застосовуються при аналізі умов праці і запровадженні заходів з їх поліпшення. Аналізуючи умови праці, визначають індекс відповідності фактичних умов нормативним за формулою: , де Уф — фактичне значення елемента умов праці; Ун — нормативне значення елемента умов праці. Особливе значення набуває оцінка умов праці й визначення ступеня шкідливості та небезпечності умов праці. Студентам слід ознайомитися з методикою інтегральної бальної оцінки важкості праці. Згідно з цією методикою розроблено таблицю з критеріями бальної оцінки санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці. Кожному елементу присвоюється бал від 1 до 6 залежно від кількісного його значення, що відповідає кількості категорій важкості праці (Додаток 1). Так, один бал отримають ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі від санітарних норм і гранично допустимих рівнів (концентрацій), два бали — які відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям). Більш високі бали диференціюються в залежності від величини перевищення норми або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації). Наприклад, трьома балами оцінюється промисловий пил, рівень якого перевищує гранично допустимий і дорівнює 5 мг/м3, а шістьма балами — пил, рівень якого сягає понад 30 мг/м3. Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури. Загальна інтегральна оцінка важкості праці визначається за формулою: балів, де Хопр — визначальний елемент, який отримав найвищу оцінку, найбільше балів; ΣХі — середня арифметична сума всіх біологічно значимих елементів без врахування Хопр; n — загальна кількість факторів. Виходячи з інтегральної оцінки визначається категорія важкості.
Таблиця 2.1
Оцінка умов праці на основі визначення важкості праці дозволяє віднести реальні умови праці, що мають місце на виробництві, до сприятливих чи несприятливих, а також може бути застосована на підприємстві як основа розробки системи пільг та компенсацій за несприятливі умови. Слід також ознайомитися з типовою методикою оцінки умов праці, за якою фактичний стан умов праці визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими та шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими на основі гігієнічної класифікації факторів. Оцінка проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються в карті умов праці на робочих місцях (Додаток 2). Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища та важкості праці визначається в балах (від 1 до 3) за гігієнічною класифікацією праці (Додаток 3). Кількість балів по кожному фактору проставляється в карті умов праці. При цьому для оцінки впливу даного фактора на умови враховується час його дії протягом зміни. Хфак = Хст ´ Т, де Хст — ступінь шкідливості фактора, або важкості праці; Т — відношення часу дії даного фактора до тривалості зміни. Таблиця 2.2
У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. за № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці (див. додаток 4) і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці (див. додаток 5). Слід ознайомитися з цими документами. Атестація робочих місць за умовами праці — це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних чинників, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової Атестація робочих місць передбачає:
Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце (див. додаток 2), яка включає оцінку чинників виробничого середовища і трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та організаційного рівня. Ця Карта містить оцінку таких факторів виробничого і трудового процесу: — шкідливих хімічних речовин від 1 до 4 класу небезпеки включно; — пилу; — вібрації; — шуму; — інфразвуку; — ультразвуку; — неіонізуючого випромінювання різних діапазонів; — мікроклімату в приміщенні (температури повітря, швидкості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання); — температури зовнішнього повітря влітку та взимку; — атмосферного тиску; — біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних компонентів організму від 1 до 4 класу небезпеки включно); — важкості праці (динамічної роботи, статичного навантаження); — робочої пози; — напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності); — змінності. На підставі Карти умов праці та Показників факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу працівникові встановлюється та чи інша пільга за роботу в несприятливих умовах. Так, право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 мають працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації цих місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу: 1) не менше двох факторів 3 ступеня або 2) одного чинника 3 ступеня і трьох чинників 1 чи 2 ступеня або 3) чотирьох факторів 2 ступеня або 4) наявності в повітрі робочої зони хімічних речовин гостроспрямованої дії 1 чи 2 класу небезпеки. Право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 мають працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації робочих місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу: 1) одного фактора 3 ступеня або 2) трьох факторів 1 і 2 ступеня або 3) чотирьох чинників 1 ступеня. За результатами атестації складаються переліки:
Слід звернути увагу на те, що охорона здоров’я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці. Разом з тим, рівень розвитку техніки поки ще не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги та компенсації. Серед цих пільг — лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) для працівників, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, з метою зміцнення їхнього здоров’я і попередження професійних захворювань. Витрати, пов’язані з безплатною видачею ЛПХ працівникам, мають здійснюватися за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях — за рахунок асигнувань з бюджету. Працівникам, зайнятим на певних роботах з шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Основна мета видачі молока — підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища. Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, надається додаткова відпустка до основної (див. додаток 6) і встановлюється скорочений робочий день згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в(на) яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Доплати за несприятливі умови праці можуть здійснюватися і шляхом підвищення тарифних ставок та посадових окладів; надбавок до ставок і окладів; врахування дійсного стану умов праці при їх встановленні. Розглянемо, як здійснюється оплата за несприятливі умови праці. Традиційний підхід до побудови тарифної системи передбачає використання кількох рівнів тарифних ставок першого розряду, що було введено в тарифну систему 1986 року і в різних модифікаціях застосовується багатьма підприємствами. Зокрема, за умови праці передбачалися різні рівні тарифних ставок залежно від умов праці*. У більшості ж галузей відхилення умов праці компенсується встановленням доплат. З прийняттям Законів України «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці» встановлені раніше обмеження з боку держави щодо застосування доплат і надбавок втратили чинність. Так, Законом України «Про підприємства в Україні» (стаття 19), що набув чинності з 1 квітня 1991 р., передбачено, що підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Закон України «Про оплату праці» (стаття 15) конкретизує цю норму та передбачає, зокрема, що умови запровадження й розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (реґіональними) угодами. Компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних, включають доплати:
Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць і оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. На підприємствах установлюють розміри доплат: від 4% до 24% тарифної ставки (посадового окладу). Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, не нижче 20% від суми, встановленої в тарифній ставці (окладі) за кожну годину роботи в нічний час. Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги та компенсації, які не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатні обіди). Слід зазначити, що застосування на виробництві застарілих технологій та матеріалів, нестача технічних засобів захисту працюючих і відповідних коштів у підприємств для оптимізації умов праці спричиняють надання майже третині працівників промисловості, будівництва, транспорту, сільськогосподарського виробництва пільг та компенсацій за роботу в шкідливих і важких умовах праці. Щорічно витрати на ці потреби становлять в середньому понад 700 млн грн.* 2.2. Термінологічний словник ключових понять Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці. ГОСТ 605-74. Працездатність — здатність людини до активної діяльності, що характеризується можливістю виконання роботи і функціональним станом організму в процесі роботи («фізіологічною ціною» роботи). ГОСТ 12.4.061-88. Санітарні норми — це норми, положення і правила, які регламентують умови праці. Гранично допустимий рівень виробничого фактора (ГДР) — рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час всього трудового стажу не призводить до травм, захворювання чи відхилення в стані здоров’я в процесі роботи або в віддалені періоди життя теперішнього і наступного поколінь. Гранично допустима концентрація (ГДК) — концентрація, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 год. або іншої тривалості, але не більше 41 год. за тиждень, за час всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я. ГОСТ 12.1.005-88. Допустимий рівень виробничого фактора — рівень виробничого чинника, дія якого при роботі встановленої тривалості за час усього трудового стажу не призводить до травми чи захворювання, але може викликати нечасті швидкоплинні суб’єктивні неприємні відчуття, зміну функціонального стану організму, що не виходять за межі фізіологічної спромоги пристосовуватися. ГОСТ 12.4.113-82. Допустимі умови і характер праці — умови і характер праці, за яких рівень небезпечних і шкідливих виробничих факторів не перевищує встановлених гігієнічних нормативів на робочих місцях, а можливі функціональні зміни, що викликані трудовим процесом, відновлюються за час регламентованого відпочинку протягом робочого дня чи домашнього відпочинку до початку наступної зміни і не чинять несприятливого впливу в близькому та віддаленому періодах на стан здоров’я працівників і їхнього потомства. Оптимальні умови і характер праці — умови і характер праці, при яких виключений несприятливий вплив на здоров’я працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створюються передумови для збереження високого рівня працездатності (неперевищення рівнів, небезпечних для населення). Шкідливі та небезпечні умови і характер праці — умови і характер праці, за яких унаслідок порушення санітарних норм і правил можливий вплив небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища в значеннях, що перевищують гігієнічні нормативи, і психологічних факторів трудової діяльності, що викликають функціональні зміни в організмі, які можуть призвести до стійкого зниження працездатності чи порушення здоров’я працівників. Робоче місце — місце постійного чи тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності. Робоча зона — простір, обмежений на висоті до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників. ГОСТ 12.1.005-88. Атестація робочих місць за умовами праці — комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, соціально-економічних чинників, які впливають на здоров’я і працездатність працівника в процесі трудової діяльності. Карта праці — документ, у якому вміщуються кількісні і якісні характеристики чинників виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічна оцінка умов праці, рекомендації щодо їх поліпшення, запропоновані пільги та компенсації. Управління умовами праці — безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих та шкідливих факторів на організм людини. 2.3. Навчальні завдання Завдання 1. У різних джерелах знайдіть поняття «умови праці». Порівняйте їх, проаналізуйте й виділіть стрижневі поняття. Завдання 2. Прокоментуйте Ваше бачення проблеми поліпшення умов праці на підприємствах (організаціях) у сучасних ринкових умовах. Завдання 3. За даними таблиці 2.1: 1. Проаналізуйте: а) загальний стан умов праці в народному господарстві України; б) визначити питому вагу робітників, які працюють під впливом шкідливих виробничих чинників по галузях; 2. Дайте пропозиції: а) щодо впровадження заходів з поліпшення умов праці; б) щодо стимулювання підприємств за роботу з поліпшення умов праці.
Таблиця 2.3ЧИСЕЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ ПІД ВПЛИВОМ
Завдання 4. На робочому місці на робітника впливають такі елементи
Визначте категорію важкості робіт і розмір доплат за умови праці. Завдання 5. Визначте рівень санітарно-гігієнічних умов праці в механічному цеху та складальному цеху за даними замірів, представлених у таблиці:
Завдання 6. На робочому місці на робітника протягом усієї зміни впливають такі елементи умов праці.
Визначте категорію важкості робіт і доплати за умови праці. Завдання 7. Визначте, як змінилися умови праці (категорія важкості) після впровадження заходів щодо поліпшення умов праці.
Завдання 8. З’ясуйте, до якої категорії важкості віднести робоче місце, якщо на ньому діє 3 шкідливі фактори. Перший фактор діє 80% робочого часу, має оцінку 5 балів, другий фактор діє 25% робочого часу, має оцінку 6 балів, третій фактор діє 100% робочого часу й має оцінку 3 бали. Завдання 9. Визначте, які роботи належать до 1, 2, 3, 4, 5, 6 категорії важкості і які пільги та компенсації встановлюються для цих робіт. Завдання 10. Використовуючи Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, дайте відповіді на такі запитання: 1. Яка основна мета атестації? 2. Що передбачає атестація робочих місць? 3. Що є правовою основою для проведення атестації? 4. Хто здійснює проведення атестації? 5. Які наслідки атестації? Завдання 11. Розкажіть, у яких документах можуть бути викладені умови праці: а) трудовий договір; б) колективний договір; в) правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації; г) договір, укладений в усній формі. Завдання 12. Визначте коефіцієнт освітлення та продуктивність праці при доведенні фактичного освітлення до нормативного. Вихідні дані: Фактичне освітлення — 185 лк. Нормативне освітлення — 200 лк. На кожен процент зниження рівня освітленості брак збільшується на 0,5%, а продуктивність знижується на 0,3%. Завдання 13. 1. Дайте визначення пільг та компенсацій тим, хто працює у шкідливих і важких умовах. 2. Призначення пільг та компенсацій за працю в шкідливих і важких умовах. 3. Які встановлені соціальні пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці згідно з Законом України «Про охорону праці»? Завдання 14. Рівень шуму в цеху текстильного комбінату сягає 100 дБ, при нормі 75—85 дБ. Визначте коефіцієнт умов праці за показником «виробничий шум» і відносне зменшення продуктивності праці, якщо відомо, що на кожні 0,5 пункту значення коефіцієнта продуктивність праці змінюється на 0,8%. Завдання 15. 1. Поясніть, як здійснюється диференціація заробітної плати за умовами праці. 2. Обґрунтуйте визначення: умови праці є тарифоутворюючим чинником, основою диференціації зарплати. 3. Поясніть, як визначаються доплати за несприятливі умови. Завдання 16. Спостереження показали, що при виконанні певних видів робіт температура повітря у виробничих приміщеннях на кожен 1˚ понад норму викликає зменшення продуктивності праці на 0,5%. Розрахуйте можливе підвищення продуктивності праці при доведенні температури до нормативної (ГДР — 19—21˚), якщо коефіцієнт умов праці за цим показником дорівнює 0,7. Завдання 17. Назвіть джерела інформації про стан умов праці на підприємстві: а) Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах, форма № 1-ПВ (умови праці); б) картки умов праці на робочих місцях; в) санітарно-технічний паспорт цеху (дільниці, виробництва); г) Звіт з праці, форма № 1-ПВ. Завдання 18. Підготуйте реферати. 2.4. Контрольні запитання і завдання
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 2 Розділ І п. 20, п. 21; Розділи ІІ, ІІІ; Розділ V п. 4; п. 5, с. 20—38; п. 7, с. 4—7, с. 12—15; п. 8; п. 10; п. 14, с. 38—42; п. 17; п. 19. Тема 3. Виробничі шкідливості, методи захисту 3.1. Методичні поради до вивчення теми Умови праці на виробництві значною мірою визначаються наявністю виробничих шкідливостей. Під виробничими шкідливостями розуміють умови виробничого середовища, трудового та виробничого процесів, які за нераціональної організації праці впливають на стан здоров’я працівників та їхню працездатність. Слід знати класифікацію виробничих шкідливостей, яка залежить від характеру їх походження. Виробничі шкідливості поділяються на три групи: — шкідливості, які пов’язані з трудовим процесом. Вони обумовлені нераціональною організацією праці (надмірне напруження нервової системи, напруга органів зору, слуху, велика інтенсивність праці та ін.); — шкідливості, які також пов’язані з виробничим процесом, але створюються за рахунок технічних недоліків виробничого устаткування — промисловий пил, шум, вібрація, шкідливі хімічні речовини, випромінювання тощо. Майже всі вони нормуються шляхом встановлення стандартів, санітарних норм і кількісно оцінюються; — шкідливості, які пов’язані з зовнішніми обставинами праці і виробництва — з недоліками загальносанітарних умов на робочому місці (нераціональне опалення виробничих приміщень і т. ін.).
Рис. 3.1. Види шкідливих факторів Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що виробничі шкідливості несприятливо впливають на працівників, що знижує їх дієздатність і погіршує стан здоров’я. Необхідно зазначити, що наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути:
Тому, вивчаючи виробничі шкідливості, слід усвідомити, де вони мають місце на виробництві, їх вплив на людину під час роботи та заходи щодо зниження їх негативного випливу. Розглянемо виробничі шкідливості, що найчастіше зустрічаються на виробництві. На самопочуття, стан здоров’я людини впливає мікроклімат виробничих приміщень, який визначається дією на організм людини температури, вологості, рухомості повітря і теплового випромінювання. Високий температурний режим має місце в мартенівских цехах у металургії, термічних і ливарних цехах в машинобудуванні, у фарбувальних, сушильних цехах тощо. В ряді виробництв люди працюють при зниженій температурі (склади, суднобудівна промисловість, елеватори). Технологічні процеси, пов’язані з підвищеною вологістю, мають місце на підприємствах харчової промисловості (молоко- та м’ясокомбінати), заводи з обробки шкіри, гальванічні та травильні відділення у машинобудуванні тощо. Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються прилади: ртутні та спиртові термометри (для виміру температури), психрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри та кататермометри (для визначення швидкості руху повітря). Результати досліджень свідчать, що в виробничих умовах усі метеорологічні фактори впливають на людину водночас. Тому важливо виявити їх сумарний вплив на працівника. Одним із способів близької оцінки сумарного впливу метеорологічних факторів є спосіб обліку ефективних і еквівалентно-ефективних температур. Показник ефективної температури включає вплив температури та вологості повітря на людину на робочому місці. Визначення температури здійснюється таким чином. З допомогою лінійки з’єднують точки на шкалі номограми, відповідні показанням сухого і мокрого термометрів психрометра. В місці перетину отриманої лінії з лінією швидкості руху повітря буде точка ефективної температури нерухомого повітря й еквівалентно-ефективної температури рухомого повітря. Наприклад, вологий термометр психрометра показує 15 градусів і сухий — 25 градусів, що відповідає 21 градусу ефективної температури нерухомого повітря при швидкості руху повітря 1,5 м/сек. В цьому разі еквівалентно-ефективна температура дорівнює 19 градусам. Розрізняють оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови. Оптимальні й допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні наведені у ГОСТ 12.1.005-88 «ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» [3]. Розглядаючи механізми впливу метеорологічних факторів виробничого середовища (температури, вологи, швидкості руху повітря, чинності променевої енергії нагрітих деталей і агрегатів) на людину, маймо на увазі, що людський організм прагне підтримати відносну динамічну сталість своїх функцій при різноманітних метеорологічних умовах. Ця сталість забезпечує насамперед один з найважливіших фізіологічних механізмів — механізм терморегуляції. Вона здійснюється при певному співвідношенні теплоутворення (хімічна терморегуляція) і тепловіддачі (фізична терморегуляція). Відомо, що надлишкова вологість повітря негативно впливає на механізм терморегуляції організму. Особливо шкідливою є вологість повітря, що перевищує 70—75% при температурі 30 градусів і більше. За даними М. Є. Маршакова і В. Г. Давидова (1985), верхньою межею термальної рівноваги людини, яка перебуває в стані спокою, є температура повітря 30—31 градус при відносній вологості 85% або 40 градусів при відносній вологості 30%. Ці межі міняються при виконанні фізичної роботи. Згідно з результатами досліджень, людина є працездатною і добре себе почуває, якщо температура навколишнього повітря не виходить за межі 18—20˚С, відносна вологість — 40—60%, швидкість руху повітря — 0,1—0,2 м/с. При високій температурі та вологості може статися перегрів тіла, навіть тепловий удар. Він може бути викликаний також інфрачервоним випромінюванням. Теплові апарати, що використовуються на підприємствах, є джерелом інфрачервоного випромінювання. Воно негативно впливає на функціональний стан нервової системи, викликає зміни в серцево-судинній системі, негативно впливає на очі, викликає кон’юнктивіти, помутніння рогівки й може викликати професійне захворювання — катаракту.
Таблиця 3.1ОПТИМАЛЬНІ ТА ДОПУСТИМІ НОРМИ ТЕМПЕРАТУРИ, ВІДНОСНОЇ ВОЛОГОСТІ
Фізична робота в умовах підвищеної температури призводить до прискорення серцебиття, падає артеріальний тиск. При низькій температурі може статися переохолодження організму, що призведе до застудного захворювання. Студент повинен знати заходи щодо зниження негативного впливу мікроклімату. До цих заходів належать:
Захист від інфрачервоних випромінювань забезпечують: огороджувальні, герметизуючі, теплоізолюючі пристрої, знаки безпеки, дистанційне управління. Зниження інтенсивності теплового випромінювання досягається застосуванням: різних екранів (водяні завіси, скло, сітки), теплоізоляційних матеріалів (асбест, скловата), індивідуальних засобів; збільшення відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем. Чимало виробничих процесів пов’язано з дією промислового пилу на працівників. Пил буває органічним (рослинного чи тваринного походження — борошно, цукор, тютюн тощо) і неорганічний (металевий), мінеральний (гіпс, цемент тощо). Запиленість має місце на виробництвах з такими процесами, як обточка, поліровка тощо. Часом пил виникає під час горіння, транспортування і розважування порошкоподібних речовин. Концентрацію пороху в повітрі визначають безпосередньо в робочій зоні за допомогою фотопиломіру. Таблиця 3.2СТАН ЗАПИЛЕНОСТІ В ОКРЕМИХ ВИРОБНИЦТВАХ
Наявність пороху в повітрі робочих приміщень обумовлена характером та організацією технологічного процесу, ступенем герметичності устаткування, наявністю чи відсутністю вентиляційних установок та ефективністю їх роботи. Необхідно знати, як впливає пил на працівника. Порох шкідливо впливає здебільшого на верхні дихальні шляхи. При цьому дія пилу залежить від його природи, концентрації, дисперсності, а також розчиненості. Пил шкідливо впливає на легені робітників — під його впливом виникає тяжке професійне захворювання — силікоз (при невеликих концентраціях — через 6—10 років, а при великих дозах — через 2—3 роки). Потрібно знати заходи щодо боротьби з промисловим пилом, до яких належать:
Згідно з ГОСТ 12.1.007-76 «ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности», шкідливою речовиною є така речовина, яка при контакті з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення стану здоров’я від норми. Слід знати, що за фізіологічним впливом на організм людини всі шкідливі речовини поділяються на такі групи: подразнюючі, що вражають шляхи дихання, шкіру, слизові оболонки (аміак, хлор, кислоти); задушливі (сірководень, вуглекислий газ, оксид вуглецю, азот, метан, інертні гази тощо); наркотичні, що спричинюють наркотичний вплив (ацетон, бензин, летючі вуглеводи тощо); соматичні (миш’як, ртуть, свинець тощо).
Таблиця 3.3ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ КОНЦЕНТРАЦІЇ ДЕЯКИХ ШКІДЛИВИХ
За ступенем впливу на організм людини шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки: 1-й — надзвичайно шкідливі; 2-й — високошкідливі; 3-й — помірно шкідливі; 4-й — малошкідливі. Нарощення хімічного виробництва призводить до кількісного зростання промислових відходів, які становлять небезпеку для довкілля і людей. В Україні нараховується 877 хімічно небезпечних об’єктів. Тільки в 1998 р. шкідливі викиди в атмосферу трапилися на понад 13 тис. підприємств, із них 46% — це підприємства обробної промисловості, 25% — будівельні та транспортні. У середньому по Україні протягом року одним підприємством викинуто в атмосферу 302 тонни шкідливих речовин*. Слід звернути увагу на те, що найрозповсюдженішими і небезпечними речовинами, що використовуються в промисловості і побуті, є аміак та хлор. Аміак використовується у промислових і побутових холодильниках, на м’ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій продукції. При малих концентраціях діє на людину збуджуючи, при великих — може призвести до інвалідності. Необхідно зазначити, що найкращі методи захисту на виробництві — протигаз, респіратор РПГ-67КР, захисний костюм типу Л-1, гумові чоботи, рукавички. Хлор, широко розповсюджений промисловий продукт, використовується для знезараження питної води, вибілювання тканин, як сировина для багатьох хімічних підприємств. У зв’язку з його використанням трапляється чимало випадків отруєння. При концентрації хлору в повітрі понад 0,2 мг/м3 може настати миттєва смерть. При потраплянні хлору на шкіру виникають опіки. Запобігти враженню хлором можливо за допомогою індивідуальних засобів захисту (протигаз, кисневий ізолюючий прилад, спеціальний захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці). Необхідно зазначити, що шкідливі речовини можуть проникати до організму через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки. Проникнення цих речовин в організм людини у великих концентраціях нерідко призводить до гострих отруєнь. Слід знати заходи щодо зниження несприятливого впливу хімічних речовин:
На сьогоднішній день шум є одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації. Виробничий шум — це сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі та безпосередньо впливають на працездатність. Необхідно зазначити, що джерелами шуму є: транспорт, насоси, двигуни, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. Деякі технологічні процеси пов’язані з шумом (клепання, карбування, обрубка, вибивка лиття, робота на ткацьких верстатах, випробовування авіадвигунів тощо). Норми шуму наведені у табл. 3.4. Таблиця 3.4ДОПУСТИМІ РІВНІ ЗВУКОВОГО ТИСКУ, РІВНІ ЗВУКУ ТА ЕКВІВАЛЕНТНІ
За частотою звукові коливання поділяють на три діапазони: інфразвукові з частотою менше 20 Гц, звукові — від 20 до 20000 Гц та ультразвукові — більше 20000 Гц. Органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частоти від 20 до 20000 Гц та відчувають зміни гучності 61 дБ. Вухо людини сприймає шум до 130 дБ; при 150 дБ шум для людини нестерпний. Нормою виробничого шуму є рівень звуку до 85 дБ. Рівень шуму на робочих місцях потрібно контролювати не менше одного разу за рік. Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму згідно з ГОСТ 12.1.050-86 «ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах». Слід знати, як впливає шум на організм людини. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, у тому числі глухуватість і глухота. Проте тривала дія шуму впливає не лише на слух, вона робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес. Усе це може спричинити аварію на виробництві. У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, до 90 дБ — порушує слух, до Рекомендовані такі діапазони шуму для приміщень різних призначень: для сну та відпочинку 30—40 дБ, для розумової роботи — 45—55 дБ, для робітників цехів, гаражів, магазинів 56—70 дБ, в банках (службові приміщення касового вузла — 60 дБ, виробничі приміщення касового вузла — 75 дБ). Розглянемо заходи захисту від шуму. Зниження шуму досягається використанням таких заходів:
Слід знати, що захист від шуму регламентують такі документи: ГОСТ 12.1.003-83 «ССБТ. Шум. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.1.029-80 «ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Классификация», ГОСТ 12.1.036-81 «ССТБ. Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях». Ряд виробничих процесів пов’язаний з вібрацією. Вібрація — це тремтіння всього тіла чи окремих його частин внаслідок виконання певних робіт. Необхідно знати, що джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини. Розрізняють вібрацію загальну та місцеву. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, місцева — залучає до коливання тільки окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги). Слід знати, який вплив на людину чинить вібрація. Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м’язів, кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження. Систематичний вплив на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів. Гігієнічна оцінка вібрації, що впливає на людину, здійснюється згідно з ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования». Необхідно звернути увагу на заходи щодо боротьби з вібрацією. Вони поділяються на колективні та індивідуальні. Найрозповсюдженішими інженерними методами захисту від вібрації є віброгасіння. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюють на окремі фундаменти. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружними чи комбінованими віброізоляторами. Серед заходів індивідуального захисту виділяють: спеціальне віброзахисне взуття, рукавиці та рукавички з м’якими надолонниками. Слід знати, що вібробезпечні умови регламентують документи: ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования», ГОСТ 12.4.002-74 «ССБТ. Средства индивидуальной защиты рук от вибрации. Общие технические требования». Серед виробничих шкідливостей виділяють також випромінювання. Джерела випромінювань мають місце в різних галузях виробництва: промисловості, сільському господарстві, медицині, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик опромінення виникає також під час роботи на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, контролі якості зварних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо. Розглянемо дію випромінювання на людину під час праці та методи захисту від його негативного впливу. Слід знати, що випромінювання поділяється на: іонізуюче, ультрафіолетове, електромагнітне, лазерне. Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення електричних зарядів різних знаків. До іонізуючих випромінювань належать α-, β-, γ-випромінювання, потоки нейронів та інших ядерних часток. Іонізуюче випромінювання, проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, порушує функції центральної нервової системи, що в свою чергу, викликає порушення функції залоз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Внаслідок цих змін порушується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту. Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами:
У виробничих умовах має місце і ультрафіолетове випромінювання, джерелами якого є електродугове зварювання, газорозрядні лампи тощо. Дія ультрафіолетового випромінювання полягає в порушенні поділу та загибелі клітин. Великі дози цього випромінювання можуть призвести до уражень шкіри та органів зору. До засобів захисту від нього належать:
Слід також звернути увагу на електромагнітне випромінювання. Електромагнітні випромінювання — це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Головними їх джерелами є телевізійні передавачі та радіолокаційні станції, пристрої сотового та інших видів радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач, електротранспорт, установки радіозв’язку, комп’ютерна техніка. Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ю людини. Передусім від цього страждають нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль, зниження точності робочих рухів, млявість, перевтома, порушення сну. Електромагнітні поля утворюються також в атмосфері при атомних вибухах. Слід знати основні види захисту від електромагнітного випромінювання, до яких належать:
Лазерне випромінювання має місце в техніці, медицині, де використовуються лазери. Найістотніше лазерне випромінювання впливає на очі (ушкодження сітківки очей). Серед засобів захисту виділяють:
Особливу увагу слід звернути на правила роботи з комп’ютерами. Дослідження свідчать, що при роботі за комп’ютером мають місце небезпечні та шкідливі фактори, які поділяються на фізичні та психофізичні. До фізичних чинників належать: — підвищення значення напруги електричного поля; — підвищений рівень електромагнітного випромінювання; — підвищений рівень статичної електрики; — підвищений рівень іонізації повітря. До психофізичних факторів належать: — статичні та динамічні перенавантаження; — розумове перенапруження; — перенапруження зору при роботі за екранами пристроїв. Тому слід виконувати такі рекомендації щодо режиму роботи:
Велике значення має економічна оцінка впливу виробничих шкідливостей на ефективність праці. Для економічної оцінки впливу виробничих шкідливостей на ефективність праці необхідно проаналізувати ряд показників по цеху, дільниці, робочому місцю до проведення і після проведення заходів від їх негативного впливу. Такими показниками є: 1) випуск продукції за зміну; 2) середня тривалість виконання основної виробничої операції; 3) питома вага оперативного часу в змінному фонді робочого часу; 4) питома вага допоміжного часу в оперативному часі; 5) питома вага втрат робочого часу в змінному фонді робочого часу; 6) питома вага бракованої продукції в загальному випуску. На основі цих показників можливо розрахувати вплив виробничих шкідливостей на ефективність праці. Так, коефіцієнт впливу зниження шуму на ефективність праці за показниками, величини яких зростають після проведення заходів (випуск продукції, питома вага оперативного часу в змінному фонді робочого часу) визначається за формулою: , а по показникам, числові значення яких повинні зменшитися при зменшенні, наприклад, шуму (витрати часу на операцію, процент браку) за формулою: , де а1 — величина показника після проведення заходів, а0 — величина показника до проведення заходів. Загальний коефіцієнт впливу шуму на ефективність праці . Можливий ріст продуктивності праці за рахунок зниження шуму визначається за формулою: . 3.2. Термінологічний словник Гігієна праці — наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на створення найсприятливіших умов праці, забезпечення здоров’я та високого рівня працездатності людини. Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійним захворюванням та отруєнням. Мікроклімат виробничих приміщень — метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються поєднаннями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання. ГОСТ 12.1.005-88. Шкідлива речовина — речовина, що під час контакту з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення в стані здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі роботи, так і у віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь. ГОСТ 12.1.007-76. Шкідливий виробничий фактор — виробничий фактор, вплив якого на працівника за певних умов призводить до захворювання або зниження працездатності. Залежно від рівня й тривалості дії, шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним. ГОСТ 12.0.002-80*. Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого на працівника при певних умовах призводить до травми чи раптового погіршення здоров’я. ГОСТ 12.0.002-80.
3.3. Навчальні завдання Завдання 1. Назвіть виробничі шкідливості, які мають місце на підприємствах різних галузей народного господарства:
а) вугільна; б) машинобудівна; в) металургійна; г) харчова; д) легка.
Дайте загальні рекомендації щодо зниження негативного впливу виробничих шкідливостей, які мають місце на підприємствах тієї чи іншої галузі та обгрунтуйте їх. Завдання 2. 1. Назвіть технологічні процеси, пов’язані з дією несприятливого мікроклімату. 2. Охарактеризуйте вплив мікроклімату на працівника. 3. Які ви знаєте заходи для зниження негативного впливу мікроклімату? Завдання 3. 1. Назвіть технологічні процеси, пов’язані з дією промислового пилу. 2. Охарактеризуйте вплив промислового пилу на працівника. 3. Які ви знаєте заходи щодо боротьби з промисловим пилом? Завдання 4. 1. Назвіть шкідливі хімічні речовини та їх гранично допустимі концентрації. 2. Охарактеризуйте вплив шкідливих хімічних речовин на людину. 3. Назвіть заходи для зниження несприятливого впливу хімічних речовин. Завдання 5. 1. Назвіть технологічні процеси, пов’язані з дією шуму на людину. 2. Охарактеризуйте вплив шуму на організм людини. 3. Назвіть заходи захисту працівників від шуму. Завдання 6. 1. Визначте джерела вібрації. 2. Охарактеризуйте вплив вібрації на людину. 3. Назвіть заходи боротьби з вібрацією. Завдання 7. 1. Назвіть джерела випромінювання та їх види. 2. Охарактеризуйте вплив випромінювання на людину. 3. Назвіть засоби захисту від випромінювання. Завдання 8. Використовуючи нормативні документи з охорони праці, визначте перелік важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами, на яких забороняється застосування праці жінок по галузях індустрії: — металообробна; — текстильна і легка промисловість; — чорна металургія. Завдання 9. Використовуючи нормативні документи з охорони праці, визначте перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. Завдання 10. Використовуючи нормативні документи з охорони праці, визначте перелік робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх по галузях індустрії: машинобудування і металообробна; промисловість будівельних матеріалів; текстильна промисловість. Завдання 11. За даними таблиці визначте коефіцієнт умов праці в цехах А і Б, порівняйте їх і дайте пропозиції щодо впровадження заходів з поліпшення умов праці.
Таблиця 3.5
Завдання 12. Розрахувати коефіцієнт умов праці, враховуючи, що робітники можуть перебувати під впливом декількох шкідливих факторів.
Таблиця 3.6
Дільниця 1. Два робітники з семи працюють в умовах підвищеного шуму та вібрації, а один з них має змінний графік роботи; три з семи працюють при нервовому напруженні, один з них в умовах запиленості; два з семи працюють за змінним графіком, а один з цих двох працює в умовах нервового напруження та вібрації. Дільниця 2. Чотири з дев’яти працюють під впливом підвищеного струму, а один з чотирьох при t˚С < ГДР; два з дев’яти працюють в умовах нервового напруження та при t˚С < ГДР; три з дев’яти працюють за змінним графіком, а двоє з них мають фізичне навантаження > ГДР. Дільниця 3. Четверо з шести працюють в умовах підвищеної запиленості та двоє з чотирьох ще при t˚С < ГДР; один з шести працює при освітленості < ГДР; один з шести працює за змінним графіком. Дільниця 4. Четверо працівників з дев’яти працюють в умовах підвищеного шуму та підвищеного струму; троє з дев’яти перебувають при освітленості < ГДР, а на одного з них діє t˚С < ГДР; один з дев’яти працює за змінним графіком; один з дев’яти працює при t˚С < ГДР. Дільниця 5. Троє з п’яти працівників працюють в умовах підвищеної запиленості, а двоє з них ще працюють за змінним графіком; на двох з п’яти діє фактор освітленості < ГДР, а один з них працює за змінним графіком. Дільниця 6. Четверо з одинадцяти працюють при підвищеному рівні шуму, вібрації та значному фізичному навантаженні; троє з одинадцяти мають фізичне навантаження > ГДР та один з них працює при підвищеному рівні шуму; троє інших з одинадцяти працюють при t˚С < ГДР, а один з них працює за змінним графіком; один з одинадцяти працює при запиленості > ГДК та значному фізичному навантаженні. Дільниця 7. На чотирьох з шести діє фактор підвищеної вібрації та на трьох з них діє фактор змінної роботи, а один працює при значному фізичному навантаженні; на двох з шести діє фактор підвищеного шуму, фактор змінності та працюють вони при значному фізичному навантаженні. Завдання 13. Підготувати реферати. 3.4. Контрольні запитання
Література до теми 3Розділи ІІ, ІІІ, ІV, V (п. 3, с. 116—170); п. 4, с. 125—135; п. 5, с. 118—166; п. 6, с. 101—177; п. 7, с. 15—29; п. 10; п. 18, с. 235—348). Тема 4. Аналіз і профілактика профзахворювань 4.1. Методичні поради до вивчення теми Необхідно знати, що цілковито безпечних та нешкідливих умов праці немає. Реальним виробничим умовам притаманна, як правило, наявність певних шкідливостей та небезпеки, наслідком яких є профзахворювання та травматизм. Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він завдає не лише багато горя і страждань конкретним людям, їхнім рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо ці особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу. За даними Міжнародної Організації Праці (МОП), щороку в світі фіксується близько 125 млн нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, у тому числі 10 млн з тяжкими і 220 тис. зі смертельними наслідками. На сьогоднішній день зареєстровано близько 60—150 млн випадків захворювань, пов’язаних з працею, 60 млн працівників піддаються впливу канцерогенних речовин, 500 млн працівників непрацездатні з причин невідповідності умов і стану безпеки праці санітарним вимогам. За даними журналу «Охорона праці», статистика травматизму в Україні характеризується даними табл. 4.1. Таблиця 4.1СТАТИСТИКА ТРАВМАТИЗМУ В УКРАЇНІ
Як свідчать статистичні дані, на підприємствах, в установах, організаціях України всіх форм власності щоденно травмується в середньому понад 200 працівників, з них близько 30 стають інвалідами і 5—6 осіб одержують травми зі смертельними наслідками. Випадки загибелі людей, зайнятих у суспільному виробництві, в Україні трапляються частіше, ніж у Великобританії в 6 разів, і частіше ніж у Японії — в 5. Загальна сума відшкодування шкоди працівникам, які постраждали від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, сягає 350—400 млн грн. на рік, що за складних економічних умов сьогодення призводить до накопичення заборгованості з цих виплат і зростання соціальної напруженості в окремих реґіонах. Протягом багатьох років високим залишається виробничий травматизм на підприємствах Мінвуглепрому як за абсолютними ознаками, так і на 1 млн видобутого вугілля. Якщо в 1976 р. на кожний видобутий мільйон тонн вугілля було травмовано 105 шахтарів, з них 2 смертельно, то в 1996 р. потерпіло 458 чоловік, у тому числі 5 загинули, тобто рівень травматизму зріс: зі смертельними наслідками — в 2,5 раза, а загальний — у 4,3 раза. При цьому видобуток вугілля скоротився з 218 до 70 млн т або в 3 рази. У центральному районі Донбасу, де розробляються крутоспадні пласти, цей показник ще вищий: на видобутий мільйон тонн вугілля там гине 13—14 шахтарів, або в 2,7 раза більше, ніж у середньому по галузі. Нині 315 тис. шахтарів працюють під дією двох або більше шкідливих виробничих чинників. На 1 січня 2000 року в галузі зареєстровано 56,6 тис. професійно хворих. Непослідовність реформ, нестача інвестицій зумовили глибоку кризу вугільної промисловості. В галузі створилася вкрай негативна ситуація у сфері охорони праці, зростає аварійність, знижується вуглевидобуток, різко погіршуються умови праці. За прогнозними даними Донецького наукового центру гігієни праці та профілактики травматизму, якщо збережеться такий рівень умов праці, захворюваність шахтарів пневмоконіозом та хронічним пиловим бронхітом зросте до 2005 р., в 10—15 разів, а компенсаційні виплати шахтарям внаслідок втрати здоров’я збільшаться у 25 разів. Таким самим є становище й на підприємствах гірничо-металургійного комплексу: за останні роки рівень виробництва тут скоротився в 2,3 раза, а рівень травматизму зі смертельними наслідками зріс у цій же пропорції. В агропромисловому комплексі щорічно гине 700—800 осіб, або 40% усіх смертельно травмованих у народному господарстві. Серед загиблих близько 250 чоловік — механізатори. Тривалий період роботи в шкідливих умовах сприяє виникненню професійних захворювань. Професійне захворювання вважається виявленим з того моменту, коли працівник, який захворів, змушений був уперше пройти курс лікування або втратив здатність працювати. Крім професійних виділяють групу так званих виробничо-обумовлених захворювань. До них відносять хвороби, що в принципі не відрізняються від звичайних хвороб, однак несприятливі умови праці стимулюють виникнення деяких із них або загострюють їхній плин. Наприклад, в осіб, що виконують фізичну роботу в поганих умовах, частіше виникають такі захворювання, як радикуліт, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунку і т. ін. Якщо ж робота вимагає великого нервово-психічного навантаження, то частіше виникають неврози і хвороби серцево-судинної системи. Необхідно зазначити, що до гострих професійних захворювань належать захворювання, викликані впливом: хімічних чинників — гострий бронхіт, трахеїт, анемія тощо; іонізуючих випромінювань — гостра променева хвороба, гострі променеві ураження; фізичними — перенавантаженнями та перенапруженням органів і систем — радикуліт, міофасцит тощо. Розглянемо динаміку професійної захворюваності на Україні. Рівень захворюваності в Україні за 1989—1994 роки неухильно зростав. У 1994 р. випередив рівень 1989 р. в 7 разів і сягнув 6,7 на 10000 працюючих. У наступні роки мало місце зниження рівня професійних захворювань (4,2 на 10000 працюючих у 1995 р.; 2,9 — у 1996 р.; 1,8 — у 1997 р.; 1,78 — у 1998 р.)*. Стабілізація профзахворюваності за останні роки пояснюється не поліпшенням умов праці, а різким зниженням чисельності тих, хто працює, неповною зайнятістю робітників протягом робочого дня, погіршенням медичних оглядів, розладом системи пріоритетного медичного обслуговування працівників, відсутністю профпатологів у містах і районах. А головне, що з’явилася нова для нашого суспільства проблема — масове приховування працівниками своїх захворювань від страху втратити роботу, та активне звертання у профіологічні заклади при звільненні або бажанні зупинити свою діяльність на певному етапі, але вже будучи соціально обумовленими інвалідами, що потребують значних матеріальних компенсацій. Таке явище, коли рівень виробництва знижується, а кількість профзахворювань залишається великою, пояснюється насамперед різким погіршенням умов праці та ігноруванням профілактичних заходів. Джерела такого стану речей закладені державною політикою в галузі охорони праці ще в Радянському Союзі, тому що свого часу замість оздоровлення умов праці держава пішла шляхом пільг та компенсацій тим, які працюють у шкідливих умовах. Прагнення зробити розбудову підприємств дешевою призвело до економії коштів саме на охорону праці, а поступове підпорядкування медичної служби адміністрації підприємств призвело до приховування професійних захворювань та травматизму. Тому таке стрімке зростання рівня професійної захворюваності не може пояснюватися лише погіршенням умов праці. За цим явищем стоїть можливість «регресійного позову» по професійному захворюванню, що з’явилася після появи нового законодавства про пільги. Фактом стали масові звернення пенсіонерів за встановленням зв’язку нинішніх порушень стану здоров’я із шкідливими умовами праці в минулому. Високі показники неповністю відображають справжній рівень професійної захворюваності у порівнянні з розвинутими країнами. Наприклад, у США щорічно реєструється від 125 до 350 тисяч профзахворювань, а в Канаді — від 77 до 112 тисяч. Якщо раніше основними чинниками, що перешкоджали виявленню профзахворювань, були соціально-політичні, то зараз стали економічні. Дослідження свідчать, що основне місце в структурі професійної захворюваності в Україні (70%) належить пиловим захворюванням легень, зокрема, пневмоконіозу, та хронічним бронхітам (основна частина з них припадає на підприємства вугільної промисловості); вібраційно-шумовій патології — вібраційній хворобі та невритам (до 10%), захворюванням опорно-рухового апарата (до 15%): значно менше поширена хімічна етіологія (3—5%). Слід зазначити, що на долю жінок у всій профпатології, що виявляється в Україні, припадає 5—6% (700—750 випадків щорічно). В останні роки ВООЗ розглядає як пріоритетну проблему не лише чисто професійні захворювання, а й так звані виробничо-обумовлені або парапрофесійні захворювання, такі як гіпертонія, ішемічна хвороба серця, хвороби опорно-рухового апарата. Факторами ризику їх розвитку є шкідливі професійні чинники, фізичні чи невро-психічні перевантаження. Розглянемо травматизм на виробництві, його причини та наслідки. На підприємствах під час експлуатації обладнання та виконання технологічних процесів робітники можуть перебувати в небезпечних зонах. Слід звернути увагу на те, що виробничі фактори (рухомі машини та механізми, рухомі частини виробничого обладнання та ін.) можуть сприяти заподіянню травм. Небезпечним виробничим чинником називають такий виробничий фактор, діяння якого на працівника за певних умов призводить до травми чи різкого погіршення здоров’я. Під виробничою травмою розуміють порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій тканин чи органів людини внаслідок механічного, теплового, хімічного чи іншого впливу факторів виробничого середовища на організм людини в зв’язку з виконанням професійної праці, будь-якого виробничого завдання та громадського доручення. Слід знати, що відповідно до впливу чинників виробничого середовища травми поділяють на механічні (забиті місця, переломи, рани та ін.), теплові (опіки, обмороження, теплові удари), хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха), електричні, комбіновані й ін. (наприклад, викликані яким-небудь випромінюванням). Відповідно до «Схеми розподілу виробничих травм за ступенем їх серйозності ушкоджень» і «Схеми розподілу гострих профотруєнь за ступенем їх серйозності», травми підрозділяються на легкі, тяжкі і смертельні. Крім того, травми можуть бути груповими (якщо травмовано двох і більше працівників). Сукупність виробничих травм називають виробничим травматизмом. Подію, яка викликала травму, називають нещасним (нещасливим) випадком.
Рис. 4.1. Класифікація нещасних випадків Нещасні випадки класифікуються за видами.
Рис. 4.2. Видова класифікація нещасних випадків Слід ознайомитися з порядком розслідування й обліку нещасних випадків, професійних отруєнь і професійних захворювань на виробництві. Згідно з Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах та організаціях* розлідуванню підлягають травми, в тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та інші, що призвели до втрати працівником працездатності на один день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше як на один день, а також випадки смерті на підприємстві. За результатами розслідування складається акт за формою Н-І (див. додаток) і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час: ― перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням керівництва в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні; ― приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни; ― проїзду на роботу на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його; ― використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника; ― провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий; ― ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством; ― надання підприємствам шефської допомоги; ― перебування на транспортному засобі або на його стоянці, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасливого випадку пов’язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища; ― прямування працівника до (між) об’єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням власника. Про кожен нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосередньому керівнику робіт чи іншій посадовій особі та вжити заходів до надання необхідної допомоги. Керівник (посадова особа) у свою чергу зобов’язаний: терміново організувати медичну допомогу потерпілому, в разі необхідності доставити його до лікувально-прфілактичного закладу. Повідомити про те, що сталося, вищому керівництву. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства — повідомити власникові цього підприємства, в разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, — місцевим органам пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) — санепідстанції; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася. Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого від нещасного випадку без направлення підприємства повинен протягом доби повідомити керівництву підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) — також санепідстанції. Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції. На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом керівництва покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва. Комісія з розслідування нещасливого випадку зобов’язана протягом трьох діб: ― обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; ― розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці; ― установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; ― скласти акт за формою Н-1 у п’яти примірниках і передати його на затвердження власникові. До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків події, медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров’я потерпілого в результаті нещасного випадку. Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються: потерпілому чи особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування. Необхідно знати причини нещасного випадку. Виділяють такі причини нещасного випадку. Технічні: 01 — конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва; 02 — конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів; 03 — неякісна розробка чи відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо; 04 — неякісне виконання будівельних робіт; 05 — недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу; 06 — незадовільний технічний стан: 06.1 — виробничих об’єктів, будинків, споруд, території; 06.2 — засобів виробництва; 06.3 — транспортних засобів; 07 — незадовільний стан виробничого середовища. Організаційні: 08 — незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці; 09 — недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, в тому числі: 09.1 — відсутність або неякісне проведення інструктажу; 09.2 — допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці; 10 — неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність; 11 — відсутність у посадових інструкціях функціональних обов’язків з питань охорони праці; 12 — порушення режиму праці та відпочинку; 13 — відсутність або неякісне проведення медичного обстеження; 14 — невжиття засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними; 15 — використання робіт з відключеними, несправними засобами колективного захисту, систем сигналізації, вентиляції, освітлення тощо; 16 — залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією); 17 — порушення технологічного процесу; 18 — порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо; 19 — порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів; 20 — порушення правил дорожнього руху; 21 — незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності); 22 — незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності); 23 — порушення трудової і виробничої дисципліни, в тому числі: 23.1 — невиконання посадових обов’язків; 23.2 — невиконання вимог інструкцій з охорони праці. Психофізіологічні: 24 — алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння; 25 — низька нервово-психічна стійкість; 26 — погані фізичні дані або стан здоров’я; 27 — незадовільний «психологічний» клімат у колективі; 28 — травмування внаслідок протиправних дій інших осіб; 29 — інші.
Рис. 4.3. Основні причини виробничого травматизму Слід визначити, що врахування індивідуально-особистісних характеристик має велике значення у створенні безпечних умов праці. Звичайно людина, яка прийшла на роботу в хворобливому стані, більше наражається на небезпеку, ніж здорова. З робітниками, що регулярно вживають алкогольні напої, нещасні випадки трапляються в 0,35 раза частіше, а ушкодження внаслідок травм у них тяжчі, ніж в осіб, котрі не вживають алкоголю. Аналіз фактів травматизму підтверджує вирішальну роль людини у створенні передумов формування травмонебезпечних ситуацій: значна кількість їх відбувається через суб’єктивні причини, пов’язані з особистістю людини, її поведінкою. Психофізіологічні проблеми безпеки можна поділити на дві групи:
В. І. Барабаш та В. С. Шкрабак у книжці «Психологія безпеки праці» називають більше десятка психологічних причин свідомого порушення правил безпеки праці. До них належать: — гонитва за миттєвим результатом, для чого обираються легші, але небезпечні дії; — звичка працювати з порушеннями (коли до певного часу все минається), яка формує в свідомості людини впевненість і спокій, спричинюючи адаптацію до небезпеки, що зрештою призводить до нещасного випадку; — самоствердження в очах колег, прагнення виділитися шляхом демонстрації рішучості, сміливості в умовах підвищеної небезпеки тощо. Докери-механізатори запевняють: 90% травм залежить від потерпілого. Якщо сам не пам’ятатимеш про техніку безпеки, станеться лихо. Дослідження свідчать, що технічні причини становлять приблизно 50% від усіх нещасних випадків, організаційні — близько 25%, психофізіологічні — приблизно 10—12%. Слід також зауважити, що людина може робити помилкові дії через стомленість, викликану великими фізичними (статичними і динамічними) перевантаженнями, розумовим перевантаженням, перевантаженням аналізаторів (зорового, слухового), монотонністю праці, стресовими ситуаціями, хворобливим станом. До травми може призвести невідповідність анатомофізіологічних і психічних особливостей організму людини характерові виконуваної роботи. У сучасних складних технічних системах, у конструкціях машин, приладів і систем керування ще недостатньо враховуються фізіологічні, психофізіологічні, психологічні й антропометричні особливості та можливості людини. Дослідження засвідчують, що вельми часто при розслідуванні нещасного випадку робляться грубі помилки, що не сприяє розробці дієвих заходів щодо боротьби з травматизмом. Допомогу у з’ясуванні причини нещасливого випадку може надати один з методів системного аналізу — метод сіткового планування і керування. Для визначення причини нещасного випадку як події, що вже відбулася, сіткова модель будується в зворотному порядку: від моменту травмування до подій, що йому передували. Методично виявлення причин розпадається на дві стадії: побудова сіткової моделі ситуації й аналіз цієї моделі. Аналіз моделі проводиться в двох напрямках: визначення причини існування чи появи небезпечної зони і виявлення причин, що викликали перебування людини в цій небезпечній зоні. Один з авторів цього методу В. А. Ачин установив чотири основні форми причинних зв’язків:
Зазначені форми причинних зв’язків у різних комбінаціях можуть служити складовими елементами складних сіткових моделей. Досвід показав доцільність застосування цього методу для виявлення дійсної причини або причини нещасливого випадку. Особливу увагу слід звернути на аналіз травматизму і професійної захворюваності. При проведенні аналізу ставляться такі завдання: — виявлення причин нещасного випадку; — визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів; — виявлення факторів, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі; — виявлення загальних тенденцій, які характерні щодо травматизму на даному робочому місці, цеху, підрозділі. Мета аналізу травматизму — це розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму. Розглянемо методи аналізу травматизму. Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є: статистичний і монографічний. Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи. Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Кz), коефіцієнта тяжкості (Кв), коефіцієнта виробничих витрат (Квв). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму. Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою: , де N — кількість врахованих нещасливих випадків на виробництві у звітному періоді з утратою працездатності на 1 і більше днів, ч — середньосписочна кількість працівників за звітний період часу. Коефіцієнт частоти травматизму визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників. Коефіцієнт тяжкості травматизму визначається за формулою: , де D — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках, N — загальна кількість нещасних випадків. Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою: . Для глибшого аналізу травматизму використовуються також і такі показники: непрацездатності, матеріальних наслідків, витрат на попередження нещасних випадків. Показник непрацездатності визначається за формулою: , де D — число людино-днів непрацездатності у постраждалих. Показник матеріальних наслідків , де М — матеріальні наслідки нещасних випадків за звітний період часу, грн. Показник витрат на попередження нещасних випадків за звітний період, грн.: , де З — витрати на попередження нещасливих випадків за звітний період. При статистичному методі аналізу загальної захворюваності на виробництві використовуються такі відносні показники: показник частоти випадків І ч.в. або днів непрацездатності І ч.д., що визначаються на 100 працівників: , , де Б — кількість випадків захворювань, Д — кількість днів захворювань за звітний період, ч — середньоспискова кількість працівників у звітному періоді. Показник середньої тривалості одного випадку захворювання (показник тяжкості захворюваності): , де Д — кількість днів тимчасової непрацездатності. Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:
Це дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації робіт, стані умов праці або устаткування. При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на план розташування устаткування в цеху, дільниці відповідно до того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в цьому чи іншому підрозділі чи робочому місці. Завдяки цьому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві, що сприяє вживанню відповідних профілактичних заходів. При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічний стан об’єкта, характер та організація трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовка працівників, стан обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводиться глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій дільниці, устаткуванню, технологічному процесу. Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це дозволяє виявити не тільки причини нещасних випадків, а й, що особливо важливо, сприяє виявленню потенційних небезпек і шкідливостей, які можуть впливати на людей. Цей метод можна застосовувати і для розробки заходів з охорони праці для виробництва, яке лише запроектовано. Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці. Матеріальні витрати визначаються за формулою: Мтр = Птр + Етр + Стр, де Птр — витрати виробництва внаслідок нещасних випадків, Етр — економічні витрати, Стр — соціальні витрати. Ергономічний метод грунтується на комплексному вивченні системи «людина — машина (техніка) — виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності мають відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності може привести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й те, що здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ. Під впливом гравітаційних сил, викликаних зміною взаємоположення небесних тіл, земного магнетизму чи іонізації атмосфери відбуваються певні зрушення в організмі людини, що позначаються на її стані та поведінці. Слід знати, що в результаті незадовільної роботи з безпеки праці, наявності фактів травмування працівників, через недостатню увагу до розв’язання проблем охорони праці підприємства зазнають відчутних економічних санкцій. Це штрафи, що накладаються на підприємство органами державного нагляду за охороною праці, штрафи за кожен нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання. Крім того, до пов’язаних з цим витрат належать:
Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я. Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров’я. Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому медико-соціальною експертною комісією відсотку втрат професійної працездатності потерпілого. Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється Законом України «Про охорону праці». У разі смерті потерпілого одноразова допомога його сім’ї повинна бути надана в розмірі, не меншому п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не меншому, однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця. З метою досягнення якомога повнішої класифікації коштів, призначених для усунення наслідків нещасних випадків на підприємстві, рекомендовано передовсім мати уявлення щодо характеру витрат, які тягне за собою той чи інший нещасливий випадок. Виявляється доцільним розрізняти адресні, чи окремі страхувальні кошти та загальні страхувальні кошти. Кошти, надання яких викликане окремим нещасним випадком, поділяються на три типи виплат — кошти, що безпосередньо йдуть на реабілітацію окремого потерпілого (чи потерпілих), кредитні кошти, що йдуть на покриття витрат, пов’язаних з певним нещасним випадком, і кошти на придбання необхідних матеріалів для усунення наслідків аварії. Крім того, є ще витрати, не пов’язані з конкретною аварією чи нещасним випадком, що реально стався. Це кошти, які формуються в разі можливого нещасного випадку. Основною частиною цих коштів є страхувальні надходження від профспілок і працедавців. Грошові надходження по інших статтях не йдуть з ними в жодне порівняння, наприклад, кошти внутрішньовиробничої готовності на випадок аварії чи нещасного випадку, кошти особистого страхування, лікарняної каси підприємства і кошти служби підприємства з питань статистики й аналізу нещасних випадків. Головними завданнями фонду соціального страхування мають бути:
Підприємства роблять внески до Фонду соціального страхування. Виплати за рахунок коштів соціального страхування включають: — оплату тимчасової непрацездатності; — оплату санаторно-курортного обслуговування потерпілих. Слід знати, що класифікація підприємств за класами страхових внесків проводиться з урахуванням характеру травмонебезпечності підприємства, можливості нещасного випадку, умов праці та стану техніки безпеки. Працівники одного підприємства можуть бути поділені на групи залежно від умов праці та стану техніки безпеки в структурних підрозділах підприємства. Віднесення підприємства до класу тарифу страхових внесків на соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань проводиться на підставі висновку громадського нагляду за охороною праці за участі інших зацікавлених сторін. Вивчаючи питання соціального страхування, слід ознайомитися з досвідом розвинутих країн щодо соціального страхування і запобігання нещасним випадкам. У багатьох країнах широко проводиться економічний аналіз у царині охорони праці. Особлива увага приділяється підрахуванню соціально-економічних витрат, пов’язаних з виробничим травматизмом, видатків на забезпечення безпечних умов праці та матеріальних витрат. Постійно вдосконалюються системи відшкодовування шкоди потерпілим у зв’язку з нещасними випадками на виробництві. Як правило, шкоду відшкодовують державні та приватні компанії, спеціальні фонди, проте потерпілі на виробництві мають право звернутися з позовом до їх представників про додаткове відшкодування шкоди. Правила відшкодування шкоди та компенсаційних виплат регламентуються законодавством про працю, соціальне страхування, а також постановами щодо безпеки та гігієни праці. В ряді промислово розвинених країн у рамках законодавчих документів про відповідальність виробників за якість їхньої продукції діє система виплат компенсацій та пенсій з інвалідності внаслідок користування дефектною продукцією. Розробляються спеціальні методи підраховування соціально-економічних наслідків виробничого травматизму, які дають можливість визначати величину витрат, пов’язаних з нещасними випадками, статистичний зв’язок між травмо-небезпечними факторами, проаналізувати причини найчастіше повторюваних нещасних випадків. Структура витрат на заходи з охорони праці, компенсації, пов’язані з наслідками нещасливих випадків, залежить не лише від прийнятих у країні системи соціального страхування, особливостей законодавства про охорону праці та здоров’я працюючих, а також і від методу підрахування матеріальної шкоди. Починаючи з 1972 року у США публікуються річні огляди капіталовкладень у заходи з охорони праці. Частка цих витрат до загального обсягу інвестицій у виробництво коливається в межах 1,3—1,5%. Фірми та компанії США вкладають у заходи щодо запобігання нещасним випадкам і на науково-технічні розробки відповідно 12—15 і 40% коштів, які втрачаються внаслідок виробничого травматизму. Урядові організації та відомства щорічно затверджують бюджет видатків на охорону праці, аналізують соціально-економічні наслідки виробничого травматизму та захворюваності. Витрати підприємств США на ці потреби становлять 2,6% усіх капітало- У Західній Європі Комісія ЄС фінансує заходи з охорони праці в окремих галузях промисловості. Так, у 1992 році на розробки з питань промислової гігієни у гірничо-видобувній промисловості, боротьбу з пилом, на вентиляцію, профілактику пневмоконіозів виділено близько 2 млн екю і 1,7 млн екю — на заходи, що проводяться в рамках ЄС з проблеми «Технічні засоби боротьби з шкідливостями на робочому місці й у навколишньому середовищі в сталеварній промисловості». Завдяки фінансовій державній підтримці та чіткій реалізації намічених програм з охорони праці у розвинутих країнах за останні 20—25 років кількість нещасних випадків та профзахворювань значно скоротилася. Практичне значення в профілактиці травматизму, встановленні причин нещасних випадків та професійних захворювань має знання персоналом (адміністрацією, організаторами та виконавцями робіт) факторів чи складових, з яких формується система безпечного виконання робіт. Ці чинники можна поділити на три групи:
Студент повинен знати заходи та засоби запобігання травматизму та захворюванням на виробництві. Розглянемо їх. Система забезпечення охорони та безпеки праці на виробництві поділяється на систему запобіжних заходів та систему засобів запобігання захворюванням на виробництві. Згідно з законом «Про охорону праці» власник розробляє (за участю профспілок) і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення рівня охорони праці, профілактики виробничого травматизму, профзахворювань та аварій. Комплексні заходи є основою для складання розділу «охорона праці» у колективному договорі, в якому обумовлена сума коштів з фонду охорони праці підприємства та їх використання. Заходи з охорони праці поділяють на: а) організаційні; б) технічні; в) санітарно-гігієнічні; г) медико-профілактичні. Необхідно знати, що включають ці заходи. До організаційних заходів належать:
До технічних заходів належать:
Санітарно-виробничі заходи: ¨ придбання або виготовлення пристроїв, що захищають працівників від електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму; ¨ влаштування нових і реконструкція діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування; ¨ реконструкція та переобладнання душових, гардеробних тощо. До медико-профілактичних заходів належать: « придбання молока, засобів миття та знешкодження; « організація лікувально-профілактичного харчування. Неабияке значення для забезпечення безпеки праці і запобігання виробничому травматизму мають основні технічні засоби безпеки: огороджувальні та запобіжні пристрої, блокування, профілактичні випробування. Щоб знати про порядок їх застосування та основні вимоги до них, слід ознайомитися з розділом 2 «Основ безпеки в галузі» — підручника «Основи охорони праці» авторами якого є Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е., Тесленко М. Я. 4.2. Термінологічний словник Небезпечна зона — це простір, у якому можливий вплив на працівника небезпечного або шкідливого виробничого фактора. Травма — це тілесне пошкодження, тобто порушення цілісності тканин та органів тіла в результаті зовнішнього впливу, що супроводжується розладом функцій окремих органів чи всього організму. Виробнича травма — це травма, отримана працівником на виробництві та викликана невиконанням вимог безпеки праці. Виробничий травматизм — сукупність виробничих травм. Нещасний випадок — пригода, що викликала травму. Нещасний випадок на виробництві — випадок, що стався внаслідок дії на працівника небезпечного чи шкідливого виробничого фактора під час виконання працівником трудових обов’язків чи завдання керівника робіт. Нещасливий випадок на виробництві трактується як сукупність двох неодмінних складових: факту виконання працівником трудових обов’язків і наявності небезпечного виробничого фактора, від дії якого працівник власне й постраждав (ДСТУ 2293-93 п. 25)*. Трудове каліцтво — втрата здоров’я працівника внаслідок травми (чи нещасного випадку), яка сталася під час виконання трудових обов’язків (ДСТУ 2293-93 п. 30). Професійними захворюваннями вважаються захворювання, які виникли виключно в результаті здійснення професійної діяльності з використанням шкідливих речовин або при певних видах робіт. Засіб захисту — засіб, застосування якого виключає або знижує дію на одного або кількох працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих факторів.
4.3. Навчальні завдання Завдання 1. Визначте коефіцієнт частоти і тяжкості травматизму, а також загальний коефіцієнт травматизму. Вихідні дані:
Завдання 2. Визначте коефіцієнт частоти, тяжкості травматизму, а також загальний коефіцієнт травматизму. Вихідні дані:
Завдання 3. Визначте та проаналізуйте показники: частоти та тяжкості травматизму, непрацездатності та летальності. Вихідні дані:
Завдання 4. Розрахувати економічний ефект від скорочення суми виплат з фонду соціального страхування за період непрацездатності від зниження травматизму і захворюваності. Вихідні дані:
Завдання 5. Розрахувати економічний ефект від скорочення суми виплат з фонду соціального страхування за період зниження непрацездатності від зниження травматизму і захворюваності. Вихідні дані:
Завдання 6. Визначте коефіцієнт частоти, тяжкості травматизму, загальний коефіцієнт травматизму та динаміку виробничого травматизму. Вихідні дані:
Завдання 7. Визначте рівень безпеки праці. Вихідні дані: у ливарному цеху кількість днів, втрачених внаслідок травматизму — 45, мікротравм — 4, чисельність працівників цеху — 210 чол., кількість робочих днів у місяці — 25. Завдання 8. Визначте рівень безпеки праці. Вихідні дані: Кількість днів, втрачених внаслідок травматизму — 51 Кількість мікротравм — 6 Чисельність працівників — 310 Кількість робочих днів за місяць —20 Завдання 9. Визначте коефіцієнт працездатності праців- Вихідні дані:
Завдання 10. Визначте коефіцієнт працездатності працівників. Вихідні дані:
Завдання 11. За даними таблиць 1, 2 проаналізуйте загальний стан травматизму в розрізі міністерств і відомств, стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками за 1999 р. по регіонах та напрямках нагляду.
Таблиця 1СТАН ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ ТА СУМИ ШТРАФІВ ЗА ПОРУШЕННЯ
Продовження табл. 1
Закінчення табл. 1
Таблиця 2ОПЕРАТИВНІ ДАНІ ПРО СТАН ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ
Закінчення табл. 2
* Охорона праці. — 2000. — № 2.
Завдання 12. За даними таблиці 3 в програмі EXCEL зробити графіки травматизму по країнах та прокоментувати їх. Таблиця 3ТРАВМАТИЗМ НА ВИРОБНИЦТВІ*
Завдання 13. Розглянути ситуацію: «Розслідування нещасного випадку на виробництві». Питання: 1. З чого починається розслідування? 2. Дії очевидців нещасного випадку. 3. Дії керівника структурного підрозділу де стався нещасливий випадок. 4. Дії комісії з розслідування. 5. Навести умовне пояснення очевидців, пояснення керівника, протоколи з розслідування. 6. Скласти АКТ Н-1 та адресувати куди потрібно. 7. Визначити наслідки нещасного випадку (матеріальні втрати, матеріальну допомогу тощо). 8. Надіслати повідомлення. Завдання 14. Назвіть джерела інформації про стан травматизму та професійної захворюваності: а) звіт про травматизм на виробництві та його матеріальні наслідки, форма № 7-ТНВ; б) журнал реєстрації нещасних випадків; в) звіт про причини тимчасової непрацездатності, форма № 16-ВН; г) акт про нещасні випадки, форма Н-1; ґ) акт про розслідування хронічного професійного захворювання; д) звіт з праці, форма № 1-ПВ. Завдання 15. Назвіть джерела інформації про витрати на відшкодування потерпілим внаслідок нещасних випадків: а) звіт про травматизм на виробництві та його матеріальні наслідки, форма № 7-ТНВ (розділ 2); б) звіт про нарахування страхових внесків, форма № 4-ПФ; в) розрахункова відомість про кошти фонду соціального страхування, форма № 4-ФСС; г) повідомлення про наслідки нещасливого випадку. Завдання 16. Використовуючи закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», дайте відповіді на такі запитання: 1. Завдання страхування. 2. Хто підлягає страхуванню? 3. Страхові виплати, з яких складаються грошові суми? 4. Кому сплачуються страхові суми в разі смерті потерпілого? 5. Строки проведення страхових виплат. 6. Фінансування страхування від нещасного випадку, страхові тарифи, розміри та порядок здійснення страхових внесків до Фонду соціального страхування. Завдання 17. Розглянути ситуацію. Працівник підприємства А був направлений тимчасово на роботу на підприємство Б, де з ним стався нещасний випадок. Хто повинен розслідувати та враховувати цей нещасний випадок? а) підприємство А; б) підприємство Б; в) спільно підприємства А і Б; г) розслідує підприємство А, враховує підприємство Б; ґ) розслідує підприємство Б, враховує підприємство А. Завдання 18. Спираючись на положення «Про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях» визначте: Хто відповідає на підприємстві за правильне та своєчасне розслідування нещасних випадків? а) директор підприємства; б) інженер з техніки безпеки; в) голова профкому; г) голова комісії з охорони праці підприємства; ґ) уповноважений трудового колективу з питань охорони праці; д) відділ охорони праці. Завдання 19. Хто складає і підписує акт за формою Н-1 про розслідування та облік нещасних випадків? а) комісія з розслідування нещасного випадку; б) керівник (спеціаліст) служби охорони праці; в) керівник структурного підрозділу; г) директор підприємства; ґ) представник профспілки чи уповноважений трудового колективу з охорони праці; д) лікар. Завдання 20. Назвіть документи, які є доказом вини власника підприємства за шкоду, заподіяну здоров’ю працівника внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання: а) акт про нещасний випадок; б) акт про професійне захворювання; в) висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль та нагляд за охороною праці; г) медичний висновок; ґ) вирок або рішення суду; д) рішення органів соціального страхування; е) покази свідків. Завдання 21. Актом за формою Н-1 оформляються лише виробничі нещасні випадки, які спричинили втрату працездатності не менше: а) 1 години; б) 2 годин; в) 4 годин; г) 6 годин; ґ) 1 дня; д) 3 днів. Завдання 22. Підрахувати втрати підприємства від усіх випадків травматизму.
Завдання 23. Яку суму витратив власник на одноразову допомогу? На підприємстві у звітному році сталося 2 нещасні випадки. В першому випадку потерпілий втратив 25% працездатності. У другому — настала смерть. У потерпілого залишилася мати віком 80 років, неповнолітня дитина, а за місяць повинна народитись ще дитина. В обох потерпілих середньомісячна заробітна плата була 200 грн. Завдання 24. Визначити узагальнений показник втрат підприємства від травматизму та захворюваності за 1996—2000 роки. Вихідні дані:
Завдання 25. Визначити суму компенсацій, яку підприємству належить виплатити потерпілому внаслідок травм, а також його можливий заробіток без втрати компенсації. Нещасний випадок стався з вини підприємства.
Завдання 26. Визначити розмір відшкодування потерпілим внаслідок втрати працездатності. Вихідні дані:
Середня заробітна плата тих, які працюють у цеху № 1 — 200 грн., в цеху № 2 — 180 грн., в цеху № 3 — 170 грн., в цеху № 4 — 190 грн. Завдання 27. Підготувати реферати. 4.4. Контрольні запитання
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 4Розділ І п. 7, п. 14, п. 15; Розділ V [п. 3, с. 76—88; п. 5, с. 38—53; п. 6, с. 74—88; п. 7, с. 56—65; п. 4, с. 36—48; п. 13, с. 149—157; п. 14, с. 28—37]. Тема 5. Основи техніки безпеки 5.1. Методичні поради до вивчення теми Розглядаючи тему, слід знати сутність поняття техніки безпеки, яке визначається як система організаційних і технічних засобів, що запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів. Як уже зазначалося, в небезпечних зонах діють або періодично виникають фактори, небезпечні для життя та здоров’я людини. При цьому стан умов праці, за якого виключена дія на людей небезпечних і шкідливих виробничих чинників, називається безпекою праці. У сучасних умовах нестабільності виробництва, спрацьованості основних фондів поряд із забезпеченням безпечного стану устаткування та виробничого середовища особлива увага з боку керівництва підприємства та його підрозділів повинна приділятися підвищенню надійності людського фактора. Слід не лише підносити якість навчання та інструктажу персоналу з питань охорони праці, а й проводити повсякденну виховну роботу щодо формування у працівників усвідомлення необхідності безпеки в усіх їхніх діях. Людина повинна навчитися постійно оцінювати кожний свій крок, кожну дію з погляду безпеки для себе та інших. Опитування робітників показало, що, на їхню думку, причинами травматизму є: недоліки в організації праці та стан обладнання, недодержання правил безпеки, поганий настрій працівника, втома, конфлікти в колективі і з начальниками, нешанобливе ставлення керівників до підлеглих, незадовільний психологічний клімат. Важливе значення мають також особисті властивості самої людини як працівника — активність, акуратність, витривалість, рухливість, спритність, імпульсивність, свідомість, самокритичність, систематичність, самостійність, уважність, пам’ять, добрий зір, слух, фізичне та психічне здоров’я (або їх відсутність). На роботі людина може перебувати в збудженому чи пригніченому стані, а для ефективної і безпечної праці вона має бути в оптимальному робочому стані. Тому кожен працівник повинен уміти перед початком роботи ввести себе в такий оптимальний робочий психологічний стан (ОРПС) і зберігати його до кінця робочого дня, а керівник — сприяти цьому. ОРПС для кожного працівника складається з трьох компонентів:
Працівник повинен мати високу ділову кваліфікацію і перед початком роботи подумки уявляти всі деталі і послідовність наступної роботи та заходи безпеки, яких потрібно вживати при цьому, а також уміти створювати собі оптимальний емоційний позитивний настрій на роботі. Оскільки сучасний науково-технічний прогрес вносить принципові зміни в усі сфери матеріального виробництва, необхідно визначити його вплив на умови і безпеку праці. Так, атомна енергія, автоматизація й електроніка, хімізація, кібернетика, комп’ютеризація докорінно змінюють засоби і предмети праці, технологію, методи управління, змінюють і умови праці. Процес поступової заміни природних функцій людини засобами техніки досяг особливої важливості в період сучасної науково-технічної революції. Запровадження дистанційного управління внесло новий елемент у взаємовідносини людини і техніки, який полягає у можливості винесення управління виробництвом за межі технологічного процесу і заміні безпосереднього нагляду за виробничим процесом контролем за станом сигнальних систем на пульті управління. А при застосуванні ЕВМ взагалі відпадає необхідність у спостереженні за сигнальними пристроями, оскільки ЕВМ сама аналізує сигнали надходження і дає вказівки виконавчим органам. Такий поділ оператора і реального стану технологічного процесу, заміна його системою кодів призвела до того, що оператор, на думку психологів, діє в реальному і в той же час у віртуальному світі — світі знаків, кодів, моделей, символів. Він позбавлений можливості реально сприймати керовані об’єкти, оскільки вони віддалені від нього або небезпечні для безпосереднього нагляду. Оператор несе реальну відповідальність, у нього виникають достатньо реальні емоційні хвилювання, але джерелом цих хвилювань є не реальний світ, що впливає безпосередньо на нього, а певна інформаційна модель цього світу. Науково-технічний прогрес відбувається шляхом створення і впровадження принципово нових засобів праці, матеріалів і технічних процесів, що переважають за своїми техніко-економічними показниками попередньо створені, а також заміною в широких масштабах ручної праці машинами. В більшості галузей промисловості науково-технічний прогрес викликає поліпшення умов праці, ліквідацію на багатьох підприємствах важкої ручної праці, запровадження нових ефективних засобів захисту на підприємстві. Інтенсивно розвивається інженерна психологія, що вивчає зв’язки конструкцій пультів управління важливими народногосподарськими об’єктами (атомними, гідро- Разом з тим, недостатнє використання можливостей науково-технічного прогресу, відсутність раціонального управління ним призводить у ряді випадків до погіршення умов праці. Застосування досягнень науки і техніки в промисловості, виробництві, за рахунок механізації, електрофікації та автоматизації виробничих процесів, застосування програмних пристроїв, рахунково-вирішуючих і електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем управління (АСУ) змінюють умови і характер праці людини. Все це незворотньо тягне за собою комплекс проблем у взаємовідносинах людини й техніки. Тому існує ряд проблем при використанні результатів науково-технічного прогресу. Насамперед потрібні висококваліфіковані працівники з необхідними знаннями. Сучасне виробництво потребує все більше кваліфікованої робочої сили. Навчання робітника стає все більше складним, довготривалим і дорогим. Крім того, кількість одночасно керованих об’єктів викликає збільшення обсягу інформації, значно ускладнює аналіз і оцінку виробничого стану, приводить до підвищення нервово-психічних навантажень. Твердження про те, що механізація і автоматизація трудових процесів полегшує фізичну працю, нині потребує певної конкретизації. Безумовно, якщо оцінювати важкість праці лише за величиною енерговитрат, то праця людини, яка обслуговує сучасні машини, складні технічні комплекси, конвеєрні лінії, різні види транспорту, може вважатися легкою. Але високомеханізована праця здійснюється в умовах обмеженої рухомості, пов’язаної з тривалою м’язовою напругою, а це викликає чималу втому. Праця людини в умовах надзвичайного нервового напруження і тривалого статистичного навантаження з обмеженою рухомістю призводить до виникнення неврозу, нервово-психічних і серцево-судинних захворювань. У період переходу від часткової механізації до комплексної широкого поширення набула конвеєрно-поточна організація праці, пов’язана з монотонністю, що призводить до втомленості, зниження уваги, що сприяє росту травматизму і захворюваності. Науково-технічному прогресу притаманне також поширення видів і числа небезпечних і шкідливих виробничих факторів, зокрема широке застосування в різних сферах діяльності токсичних речовин, величезна кількість яких (до 500 і більше) щорічно синтезується. Більшість з цих речовин має велику біологічну активність. Широке використання досягнень хімії привело до того, що значно збільшився контингент працівників, які використовують у процесі праці різні хімічні речовини. Прикладом може слугувати застосування пестицидів і міндобрив у сільському господарстві. З іншого боку, небезпечність отруєнь значно зменшилась і на перший план вийшли проблеми, пов’язані з довготривалим впливом невеликих концентрацій шкідливих речовин, їх комбінованим впливом і можливими наслідками у віддаленіші строки, а також впливом на імунітет організму та його працездатність. Підвищення технологічного рівня виробництва нерозривно пов’язано з широким використанням радіоелектроніки, радіозв’язку, телебачення, оптичної квантової електроніки та оптичних квантових генераторів. Усі ці пристрої, так як і установки, що генерують електромагнітні поля, є джерелами електромагнітного випромінювання, які зараз позначають єдиним терміном — неонізуюче випромінювання. Коло осіб, що підлягає впливу такого випромінювання, весь час розширюється. Збільшення потужності і швидкості роботи обладнання, заміна традиційних технологічних процесів новими (електрохімічними, електрофізичними, ультразвуковими) призводить до зростання впливу на працівників таких шкідливих факторів, як шум, вібрація, ультразвук. Крім того поява таких великих сучасних об’єктів, як атомні електростанції, транснаціональні нафтопроводи, морські бурові установки, хімічні комбінати, поряд зі значними економічними витратами може призвести до масштабних негативних наслідків у разі виходу їх з ладу. Людство не може відмовитися від досягнень цивілізації, але воно має запобігати катастрофам або зменшувати їх наслідки шляхом ефективного використання сучасних методів і засобів, одним з яких є неруйнівний контроль і технічна діагностика. Протягом останнього десятиліття було досягнуто високого ступеня розвитку науки та техніки і чим складніші і науковоємніші виробництва ми створюємо, тим більше вони є небезпечними в разі їх неконтрольованості (особливо це стосується наукоємких виробництв із залученням енергії атома). Тому неабиякої ваги набуває підвищення рівня безпеки праці. Слід знати, чому необхідно постійно підвищувати рівень безпеки праці. Три причини спонукають керівника підприємства займатися питаннями безпеки праці і вимагати цього від внутрішньовиробничих керівників різного рівня компетентності: а) природний людський обов’язок по відношенню до своїх працівників; б) мотиви економічного характеру; в) вимоги відповідних правових норм. При цьому ці три причини органічно взаємопов’язані. Заходи з запобігання нещасним випадкам на виробництві мають насамперед уберегти працівника від травми, хвороб, інвалідності (а то й від смерті) і тих негативних наслідків, що з усього цього випливають. Крім того, нещасні випадки завдають чималих матеріальних збитків, негативно позначаються і на добробуті окремої людини, і зменшують ефективність економіки країни. Від нещасного випадку потерпають люди і виробничий капітал не тільки безпосередньо на місці аварії. Аварії та нещасні випадки тягнуть за собою безліч витрат, пов’язаних із відновленням ділянки виробництва, що вийшла з ладу. Ці кошти пішли б на щось інше, якби не трапилося біди. Тому метою сучасної кадрової і соціальної політики є узгодження техніко-економічних вимог конкретного робочого місця з індивідуальними потребами кожного працівника. Ця самоочевидна вимога йде на користь як підприємцю, так і найманому працівнику. Підприємствам, які усвідомили значення зусиль дотримання правил техніки безпеки, спрямованих на гарантування безпеки праці, крім усього іншого, ці зусилля обертаються доволі відчутною економічною вигодою. Немало підприємств підрахувало, що витрати на утримання штатних спеціалістів з безпеки праці, на придбання засобів захисту праці та ін. є справою самоокупною і навіть фінансово вигідною, бо все це веде до помітного зменшення аварій, нещасних випадків, захворювань, викликаних нездоровими умовами праці. Слід зауважити, що на підприємствах, де ведеться посилена робота зі створення умов безпечної праці й дотримання правил техніки безпеки, серйозних аварій і нещасливих випадків трапляється небагато (мають місце переважно легкі травми) і обходяться вони підприємству дешевше. Таким чином, досвід багатьох підприємств підтверджує слушність думки про економічність добре налаштованої системи безпеки праці. Загальні вимоги і норми безпеки за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів встановлюють стандарти безпеки праці, які забезпечують нормативну базу управління умовами праці. Стандарти безпеки праці поділяються на міждержавні (ГОСТ), державні (ДСТУ), галузеві (ОСТ), стандарти підприємств (СТПССБП). Державні стандарти охорони праці — це норми і правила, що поширюються на всі галузі господарства, незалежно від форми власності та виду діяльності: будівельні, санітарні норми й правила; правила розміщення електроустановок споживачів; правила дорожнього руху; положення «Про розслідування та облік нещасних випадків» тощо. Міжгалузеві норми і правила — це такі, що регламентують охорону праці в кількох галузях або в окремих видах виробництв. Галузеві норми і правила розробляються на основі загальнодержавних, міжгалузевих законодавчих актів, норм та правил з урахуванням специфіки виробництва для певної галузі господарства та установи даної галузі. Слід знати, що загальнодержавні, міжгалузеві та галузеві нормативні акти, стандарти, технічні умови охорони праці переглядаються у зв’язку з впровадженням досягнень науки і техніки, але не рідше ніж раз на 10 років. Розглядаючи стандарти підприємств, слід відзначити, що вони розробляються за такими групами, як:
Необхідно знати роль стандартів підприємств для забезпечення безпеки праці: — стандарти підприємства з безпеки праці є законом підприємства, що підвищує відповідальність керівників та відповідних служб за охорону праці; — вони дозволяють упорядкувати і систематизувати вимоги безпеки до устаткування, технологічних процесів; — зосередити увагу не лише на виявленні причин травматизму і профзахворюваності, а й створити умови для зниження травматизму і профзахворюваності. Впровадження стандартів на підприємствах, в установах та організаціях полягає у конкретній реалізації їх вимог у забезпеченні безпеки праці. Стандарти впроваджують згідно з комплексними заходами з досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії, розробленими на основі обстеження устаткування, технологічних процесів, фактичного санітарно-технічного та протипожежного стану робочих місць. Розглядаючи техніку безпеки, виділяють такі поняття, як безпека праці, безпека умов праці, безпека виробничого процесу, безпека виробничого устаткування. Для ознайомлення з цими поняттями потрібно ознайомитися з підручником Васильчук М. В., Вінокурова Л. Е., Тесленко М. Я. «Основи охорони праці». Розділ 2 «Основи безпеки праці в галузі», розділ 4 «Техніка безпеки» навчального посібника «Безопасность жизнедеятельности» под ред. проф. Э. А. Арустамова; розділ 3 «Основи техніки безпеки» підручника В. Н. Жидецького, В. С. Джигирей, О. В. Мельникова «Основи охорони праці». Вимогам, що їх робота висуває до робітника, мають відповідати робоче місце і знаряддя праці. Працівник повинен мати засоби і можливості формування свого трудового середовища. Слід мати на увазі, що безпека праці досягається забезпеченням безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, а також будівель та споруд. Вирішення питань охорони праці здійснюється на стадіях проектування, виготовлення та експлуатації різних об’єктів виробничого призначення. Будівлі, споруди підприємств повинні відповідати будівельним нормам і правилам, санітарним нормам проектування промислових підприємств СН 245-71, а також галузевим нормативним документам. Щодо безпеки виробничого обладнання, то його слід охарактеризувати як властивість виробничого обладнання зберігати відповідність вимогам безпеки праці при виконанні заданих функцій в умовах, установлених нормативно-технічною документацією. Конструкції машин і виробничого обладнання повинні проектуватися так, щоб вони не були джерелом несприятливого впливу на людину. Це означає, що конструкції обладнання мають відповідати вимогам підтримки на робочому місці санітарно-гігієнічних вимог праці на рівні нормативів, які встановлені законодавством про охорону праці. В проектуванні конструкцій машин і виробничого обладнання повинно враховуватися також забезпечення його обслуговування в сприятливих для працівника позах, із застосуванням зусиль, траєкторії, швидкості і кількості рухів суглобів у фізіологічно допустимих позах. Вимоги виробничої ергономіки випливають з особливостей нормального функціонування органів чуття людини, наприклад: фізіологічної обумовленості кута зору, рівня інтенсивності сигналу, обсягу інформації, що її працівник має сприймати й переробляти. Це значить, що конструкція обладнання повинна відповідати анатомо-фізіологічним і психологічним особливостям будови і функціонування органів людини. Вимоги безпеки виробничого обладнання викладені у міждержавних стандартах, наприклад: ГОСТ 12.2.003-91. «ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности»; ГОСТ 12.2.049-80 «ССБТ. Оборудование производственное. Общие эргономические требования»; ГОСТ 12.2.062-82 «ССБТ. Оборудование производственное. Ограждения защитные». Рівень безпеки виробничого обладнання забезпечується технічними та організаційними заходами, проведенням атестації робочих місць, контролем за станом і експлуатацією обладнання, проведенням згідно з графіком планово-запобіжних ремонтів. Особливе значення має забезпечення пожежної безпеки. Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки, є Закон України «Про пожежну безпеку», прийнятий 17 грудня 1993 р. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків. Пожежна безпека виробничих об’єктів забезпечується: правильним вибором ступеня вогнестійкості об’єкта та межі вогнестійкості окремих елементів та конструкцій; огородженням та бункеруванням вибухонебезпечних ділянок або розміщенням їх у захищених кабінах; використанням систем активного стримування вибуху; використанням легкоскидуваних конструкцій у будинках та спорудах; застосуванням систем протидимного захисту; забезпеченням безпечної евакуації людей; застосуванням засобів пожежної сигналізації, оповіщення та пожежогасіння; організацію пожежної охорони об’єкта, газорятувальної та гірничорятувальної служб. Велике значення при забезпеченні заходів пожежобезпеки має оцінка пожежної безпеки виробництв. Для раціонального проектування будинків та споруд необхідно передусім встановити категорію пожежної безпеки виробництва. Виробничі споруди поділяються на шість категорій: А, Б, В, Г, Д, Е. Категорія А (вибухопожежонебезпечні виробництва) включає виробництва, які мають горючі гази з нижньою контраціонною межею спалахування в повітрі 10% і менше, рідина з температурою спалаху до 28˚С (якщо з вказаних газів та рідини може утворюватися вибухонебезпечна суміш в обсязі, який перевищує 5% обсягу повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухнути та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. До категорії Б (вибухонебезпечні виробництва) належать виробництва, що мають горючі гази з нижньою контраціонною межею спалаху в повітрі більше 10%; рідини з температурою спалаху від 28 до 61˚С; рідини, нагріті в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючий пил або волокна з нижньою межею спалаху 65 г/м3 і менше, якщо вказані гази, рідини та пил можуть утворювати спалахонебезпечні суміші в об’ємі, який перевищує 5% об’єму повітря в приміщенні. Категорія В (пожежонебезпечні виробництва) — виробництва, які мають рідини з температурою спалаху, вищою 61˚С; горючий пил або волокна з нижньою межею спалаху більше 65 г/м3; тверді горючі речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, повітрям або один з одним лише горіти. Категорія Г — це виробництва, які мають негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному чи розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променевого тепла, іскор та полум’я; тверді речовини, рідина та гази, що згоряють або утримуються як паливо. До категорії Д належать виробництва з непожежонебезпечними технологічними процесами, де є негорючі речовини і матеріали в холодному стані. До категорії Е (вибухонебезпечні виробництва) належать виробництва, де є горючі гази і вибухонебезпечний пил у такій кількості, при якій з них можуть утворитися вибухонебезпечні суміші в обсязі, що перевищує 5% об’єму повітря в приміщенні, в якому за умов технологічного процесу можливий лише вибух (без подальшого горіння); речовини, які здатні вибухати (без подальшого горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. Категорії виробництв за пожежною небезпекою більшою мірою визначають вимоги до конструктивних і планувальних рішень будівель та споруд, а також інших питань забезпечення пожежо- та вибухобезпечності. Умови розвитку пожежі в будівлях та спорудах багато в чому визначаються ступенем їх вогнестійкості. Ступенем вогнестійкості називається здатність будівлі (споруди) в цілому опиратися руйнуванню під час пожежі. Будівлі та споруди за ступенем вогнестійкості поділяються на п’ять ступенів (І, ІІ, ІІІ, ІV, V). Ступінь вогнестійкості будівлі залежить від спалаху та вогнестійкості основних будівельних конструкцій і від межі поширення вогню по цих конструкціях. При будівельному проектуванні промислових підприємств з погляду пожежної безпеки генеральні плани мають: забезпечувати необхідні безпечні відстані від межі підприємства до сусіднього підприємства, населеного пункту, полоси магістральних залізничних доріг і водних шляхів; передбачати правильне зонування будівель і споруд з урахуванням їх призначення та інших ознак; відповідати встановленим протипожежним розривам між будівлями і спорудами. Під час пожежі чималу небезпеку становлять продукти горіння (дим), які містять отруйні, а часом і вибухонебезпечні речовини. Для їх виведення створюються димові люки, що забезпечують спрямоване видалення диму, незадимленість суміжних приміщень, полегшують виявлення осередку пожежі. Згідно з чинним законодавством власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов’язані:
Необхідно зазначити, що з метою запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби захисту, які за характером їх призначення поділяються на дві категорії: — засоби колективного захисту; — засоби індивідуального захисту. Слід ознайомитися з цими засобами. Класифікація засобів колективного захисту наведена у ГОСТ 12.4.125-83 «ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация». На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби. Керівник підприємства (власник) зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці. До засобів індивідуального захисту належать: костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, засоби дерматологічні захисні, засоби захисту комплексні. Видача спецодягу та інших засобів індивідуального захисту здійснюється відповідно до типових галузевих норм безплатної видачі робочим та службовцям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту. Контроль за застосуванням типових норм безплатної видачі цих засобів покладено на Департамент державного погляду за додержанням законодавства про працю. Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту обліковуються на підприємствах як засоби в обігу незалежно від їх вартості і терміну служби (Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250 (ЗП. 1993, № 9, с. 186)). Неабияке значення має професійний добір працівників. Здійснення професійного добору працівників передбачене ст. 19 Закону «Про охорону праці» і спрямоване на реалізацію одного з найважливіших принципів державної політики в галузі охорони праці — пріоритету життя та здоров’я людей відносно результатів виробничої діяльності. На виконання цього закону наказом Міністерства охорони здоров’я та Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. № 263/121 затверджено Перелік робіт, де необхідний професійний добір. У ньому зазначені види робіт та психофізіологічні показники для професійного добору. Перелік є керівним документом для підготовки спеціалістів з відповідних професій. Отже, тепер є певна законодавча і правова база для проведення професійного добору працівників на підприємствах різних форм власності. Профдобір є однією з найважливіших складових комплексу профілактичних заходів зі збереження здоров’я працюючих, який включає також контроль за проектуванням нових технологій та виробничого устаткування, застосування раціональних режимів праці та відпочинку і засобів індивідуального захисту, ефективне медичне обслуговування, передбачає зниження можливих економічних втрат у зв’язку з травматизмом та профзахворюваністю. Значення цих заходів тепер зростає у зв’язку з запровадженням соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань. Тому для широкого впровадження профдобору на підприємствах необхідні наукове обґрунтування та детальна розробка механізму реалізації його у вигляді системи заходів. В основі психофізіологічного професійного добору — забезпечення адекватності вимог, які висувають фактори умов праці, психофізіологічним можливостям людини. Тому він має здійснюватися з попередніми (під час приймання на роботу) та періодичними (в процесі трудової діяльності) медичними оглядами. Визначаючи професійну придатність, потрібно враховувати наявність відповідних потенційних професійно значущих властивостей, таких як:
Виходячи з характеру вимог (особливості трудового процесу, чинники небезпеки, нервові та фізичні навантаження, шкідливі фактори виробничого середовища), які постають перед людиною в умовах виробництва, професійний добір може ставити за мету піднесення успішності професійної діяльності та освоєння професії, а також профілактику нещасних випадків і професійних захворювань. Створення системи професійного добору для широкого впровадження на промислових підприємствах (див. рис. 5.1) має передбачати виконання ряду найважливіших завдань в межах країни та в межах окремого підприємства.
Рис. 5.1. Система професійного добору працівників
Одне з найважливіших завдань щодо здійснення профдобору — необхідність централізованого вирішення питань оснащення апаратурою, в тому числі ряду приладів промислового виробництва для психофізіологічних досліджень. Організація кабінетів профдобору на підприємствах дасть можливість ефективніше використовувати як відомі, так і нові підходи до профілактики профзахворювань і може бути одним з елементів реформування системи медико-санітарного обслуговування працівників на промислових підприємствах. Так, рівень специфічної адаптації до впливу тих чи інших шкідливих факторів, який визначається під час періодичного професійного огляду з застосуванням цих засобів, можна використати як об’єктивний критерій допустимих строків роботи у шкідливих умовах, якщо врахувати, що рівень виснаження адаптаційно-компенсоторних механізмів відтворює передпатологічний стан. Це дасть можливість обґрунтовано переводити робітників з метою запобігання профзахворюванням на робочі місця, не пов’язані з впливом шкідливих чинників, при збереженні заробітної плати за допомогою заходів соціального страхування відповідно до положення ст. 11 Конвенції № 148 МОП (1997 р.). Крім того, використання інформації про функціональну надійність організму за індивідуального аналізу травматизму дасть можливість встановити справжню причину підвищення травматизму працівників. Ця причина може бути зумовлена погіршенням стану професійно важливих функцій у зв’язку з тривалим впливом небезпечних і шкідливих факторів виробництва, а не лише з недостатнім додержанням правил техніки безпеки. Одержані дані підтверджують, що в працівників зі стажем 5—9 років та понад 15 років найбільшою мірою виявляється залежність показників виробничого травматизму від стану функціональної надійності організму. Це зумовлює необхідність правильного вибору профілактичних заходів для підвищення їх ефективності. Відомості про рівень специфічної адаптації організму можуть бути використані також як об’єктивний критерій тривалості трудового контракту роботи в шкідливих умовах (при запровадженні контрактної системи приймання на роботу), що буде дійовим фактором не лише поліпшення умов праці на робочих місцях та використання засобів індивідуального захисту, а й стимулом до ведення працівниками здорового способу життя. Крім того, показники стану індивідуальної чутливості та рівня специфічної адаптації можуть бути використані під час розслідування профзахворювань на підприємстві, особливо в разі виявлення їх на ранній стадії розвитку або при роботі в умовах допустимих рівнів шкідливих факторів. Це дасть можливість мати об’єктивні дані про підвищену індивідуальну схильність до розвитку профзахворювань, а не лише передбачати її наявність. Таким чином, наведені дані про наукове обґрунтування та значну ефективність професійного добору працівників під час приймання на роботу та періодичного професійного огляду в процесі роботи з застосуванням розроблених способів, а також багатоплановість можливого використання результатів тестування в діагностиці, аналізі та розслідуванні випадків профзахворювань і травмування, розробці та здійсненні першочергових профілактичних заходів свідчать про необхідність прискорення розробки та широкого впровадження системи професійного добору працівників. 5.2. Термінологічний словник Безпека — відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю ушкодження. Безпека праці — стан умов праці, за якого відсутній виробничий травматизм. Безпека умов праці — стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів виключено або дія шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих рівнів. Безпека виробничого процесу — здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його тривання в умовах, встановлених нормативно-технічною документацією. Безпека виробничого устаткування — здатність устаткування зберігати безпечний стан під час виконання заданих функцій у певних умовах протягом встановленого часу. Небезпечна зона — простір, у якому можлива дія на працюючих небезпечного і (або) шкідливого виробничого чинників. Техніка безпеки — система організаційних заходів та технічних засобів, які запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів ГОСТ 12.0.002-80. Засіб захисту — засіб, застосування якого виключає або знижує дію на одного або кількох працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників. Стандарт безпеки праці — загальні вимоги і норми безпеки по видах небезпечних та шкідливих виробничих факторів.
5.3. Навчальні завдання Завдання 1. 1. Охарактеризуйте вплив науково-технічного прогресу на безпеку праці. 2. У чому полягає позитивний вплив науково-технічного прогресу на безпеку праці? 3. Яким ви бачите негативний вплив науково-технічного прогресу на умови і безпеку праці? Завдання 2. 1. Чому на підприємствах необхідно постійно підвищувати рівень безпеки праці? 2. Назвіть мотиви економічного характеру, які вимагають підвищення рівня безпеки праці. 3. Яка мета кадрової та соціальної політики підприємства з погляду забезпечення безпечних умов праці? Завдання 3. 1. Назвіть види стандартів безпеки праці. 2. За якими групами розробляють стандарти безпеки праці підприємств? 3. Яка роль стандартів безпеки праці? Завдання 4. 1. Як класифікуються засоби захисту? 2. Охарактеризуйте колективні засоби захисту. 3. Які існують індивідуальні засоби захисту та який порядок їх видачі та застосування? Завдання 5. 1. Яка стаття закону України «Про охорону праці» передбачає професійний добір працівників? 2. Розкрийте суть системи професійного добору працівників? 3. У чому економічна ефективність профдобору? Завдання 6. З метою машинної обробки стандарти безпеки праці повинні кодуватися. Дайте пояснення, що означають ці коди: ДНАОП 0.00-3.05-97; НАОП 1.8.10-1.21-97; ГОСТ 12.01.005-88. Завдання 7. Визначте, які основні психологічні причини свідомого порушення правил безпеки праці: а) економія сил; б) економія часу; в) адаптація до небезпеки або недооцінка небезпеки; г) самовираження серед колег (ризикові дії); д) самоствердження — свідоме ігнорування безпечних методів праці; е) переоцінка свого досвіду; є) стресові стани, емоційне навантаження; ж) схильність до ризику. Обґрунтуйте свою відповідь. Завдання 8. Підготувати реферати. 5.4. Контрольні запитання 1. Дайте визначення поняттям «безпека праці», «безпека умов праці», «безпека виробничого процесу», «безпека виробничого устаткування». 2. Якими документами визначаються вимоги безпеки до виробничого обладнання? 3. Які причини спонукають підприємця займатися питаннями безпеки праці? 4. Наведіть приклади засобів колективного захисту і розкажіть про їх призначення. 5. Наведіть приклади засобів індивідуального захисту і розкажіть про їх призначення. 6. Яким є вплив науково-технічного прогресу на безпеку праці? 7. Суть професійного добору працівників. 8. Стандарти безпеки праці та їх роль. 9. Як позначаються стандарти системи безпеки праці? 10. Що встановлюють стандарти підприємств (організацій) з безпеки праці? 11. Назвіть засоби забезпечення безпеки праці. 12. Дайте визначення «стандарти безпеки праці» та охарактеризуйте їх. 13. Як забезпечується пожежна безпека? 14. Яка мета застосування спецодягу і якими є вимоги до нього? 15. На яких роботах та коли видається безкоштовно спецодяг та інші засоби індивідуального захисту? 16. Хто відповідає за своєчасне забезпечення працівників засобами індивідуального захисту? ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 5 Розділ І п. 6; Розділ ІІ п. 18, п. 19; Розділ ІІІ, Розділ ІV, Розділ V п. 3, с. 88—116; п. 4, с. 191—205; п. 6, с. 121—205. Тема 6. Правове і нормативне 6.1. Методичні вказівки до вивчення теми Розглядаючи правове і нормативне регулювання охорони праці, слід знати, що загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю та Закон України «Про охорону праці». Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах. Кодекс законів про працю (КЗпП) України* визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Розглядаючи Кодекс законів про працю, слід визначити, що правове регулювання охорони праці не обмежується тільки главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю». Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 25) визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працівникам на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності. Законом України «Про колективні договори і угоди» (ст. 7) передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці. 14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про охорону праці»1, дія якого розповсюджується на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Слід ознайомитися з цим законом. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Законові «Про охорону праці» притаманні численні нововведення, такі як:
В законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці в Україні в попередні роки. Особливу увагу при вивченні закону «Про охорону праці» слід звернути на такі статті: Права громадян на охорону праці при укладенні трудового договору (ст. 1); Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 1); Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 2); Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 2); Видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів (ст. 3); Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я (ст. 4); Відшкодування моральної шкоди (ст. 5); Перегляд розміру відшкодування шкоди (ст. 5); Охорона праці жінок (ст. 6); Охорона праці неповнолітніх (ст. 6); Охорона праці інвалідів (ст. 7). Розглядаючи закон України «Про охорону праці», слід наголосити, що він визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці. Слід знати, що передбачають ці заходи. Соціально-економічними заходами щодо охорони праці передбачаються економічні методи управління охороною праці:
Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці, покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні рішення з охорони праці для всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також виключали чи зменшували до допустимих нормативних значень вплив на працівників шкідливих виробничих факторів. Організаційними заходами охорони праці є: правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці (ст. 20), правильне планування робочих місць, правильна організація праці, дотримання встановленого ходу технологічного процесу, задовільний стан засобів колективного та індивідуального захисту. Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічного досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління, спеціальних засобів). Санітарно-гігієнічні заходи з охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих чинників на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення фактичних значень конкретних параметрів виробничих чинників на робочих місцях, а також визначення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів. Лікувально-профілактичні заходи з охорони праці передбачають відповідні попередній та періодичні медичні огляди працівників, переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці, відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Слід також ознайомитися з законами України «Про охорону здоров’я населення» та «Про охорону навколишнього середовища». Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Список законодавчих та нормативних актів дано у рекомендованій літературі (див. розділ І Законодавчі та інші нормативні акти про охорону праці, розділ ІІ Міжгалузеві нормативні акти). Пояснення законодавчих актів з охорони праці дано в збірнику «Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». Слід знати, що крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішенням уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Повний перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в «Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці», який діє з 1995 року. Він включає 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 державних стандартів України (ДСТУ). Перелік стандартів з охорони праці дано в рекомендованій літературі (розділ ІІІ Міждержавні стандарти системи безпеки праці, розділ ІV Державні стандарти України з безпеки праці). Міжнародний досвід свідчить, що законодавство про охорону праці регулярно переглядається, розвивається й удосконалюється під впливом чинників політичного, економічного, соціального і технічного характеру, що постійно змінюються. Триває створення всеохоплюючої правової основи для роботи з охорони праці і в Україні. Створено мережу базових нормативних організацій, затверджені Правила безпеки у вугільних шахтах; Правила охорони праці на автомобільному транспорті; Правила охорони праці в цукровому виробництві; Правила захисту від статичної електрики. Розроблено проект Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Цим законопроектом вимоги промислової безпеки встановлюються для всіх стадій функціонування небезпечного промислового об’єкта, починаючи з його проектування і закінчуючи виведенням з експлуатації. З досвіду інших держав, у законопроекті передбачається декларування безпеки для підприємств, що мають небезпечні промислові об’єкти. Мета декларації — примусити працедавця оцінити наявні небезпеки та ризик їх проявів, скласти сценарій можливого розвитку аварійних подій і їх наслідків, зіставити наявні засоби захисту з необхідними й визначити план своїх дій щодо зниження небезпеки об’єктів. Перелік промислових об’єктів, що підлягають декларуванню, щорічно визначатиметься спільним наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю. До нього ввійдуть насамперед хімічні підприємства, нафтобази, аміачно-холодильні установки, водоканали зі складами хлору і шлаконакопичувачі. Щоб надати нормативно-правовому забезпеченню охорони праці планомірного характеру Національний науково-дослідний інститут охорони праці розпочав розробку концепції вдосконалення законодавства про охорону праці. На її основі передбачається розробка Особливе значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці. Міжнародне співробітництво полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці; у виконанні міжнародних договорів і угод з охорони праці; у проведенні та участі в наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах з охорони праці. Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку. Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, належить конвенціям Міжнародної Організації Праці (МОП). Законотворча діяльність МОП полягає в розробці та реалізації конвенцій і рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються. Конкретні напрямки діяльності МОП з охорони праці — це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, забезпечення роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівності щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у різних країнах тощо. Слід визнати, що значна частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці. Це, зокрема, такі конвенції, як № 115 — про захист працівників від іонізуючої радіації, № 120 — про гігієну праці в торгівлі та установах, № 32 — про захист працівників від нещасних випадків на завантаженні чи розвантаженні суден, № 119 — про забезпечення машин захисними пристроями та ін. Розглядаючи правові аспекти охорони праці, особливу увагу слід звернути на охорону праці жінок і неповнолітніх. За даними статистики, на важких ручних роботах у промисловості кількість жінок становить 20%, а в будівництві — понад 25% працівників. У цехах із важкими та шкідливими (і навіть з особливо важкими і шкідливими) умовами праці жінок понад 30%. І незважаючи на те, що існує Перелік, де заборонені для жінок ті види праці, що шкідливі для їхнього здоров’я і здоров’я майбутніх дітей, кількість жінок, що працюють у важких і шкідливих умовах, знижується вкрай повільно. Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці (понад 500 видів робіт у різноманітних галузях виробництва), на яких забороняється застосовувати працю жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 р. № 256. При розробці цього переліку, взято за основу раніше чинний «Список производств, профессий и работ с тяжелыми и вредными условиями труда, на которых запрещается применение труда женщин». Важкими умовами праці можна пояснити збільшення в жінок кількості захворювань, що призводять до безплідності, несприятливого перебігу вагітності. Зростає дитяча і материнська смертність. Санітарні правила і норми визначають обов’язкові гігієнічні вимоги до виробничих процесів, устаткування, робочих місць, трудового процесу, виробничого середовища і санітарно-побутового забезпечення працівниць з метою охорони їхнього здоров’я і поширюються на підприємства, установи й організації всіх форм власності, незалежно від сфери діяльності і відомчої підпорядкованості, у яких застосовується праця жінок. Метою документа є запобігання негативним наслідкам застосування праці жінок на виробництві, створення безпечних умов праці з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей жіночого організму, збереження здоров’я працівниць. Для практично здорових жінок на всіх підприємствах повинні надаватися робочі місця з припустимими умовами праці, що характеризуються такими чинниками середовища і трудового процесу, що не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму зникають під час регламентованого відпочинку і не повинні мати несприятливого впливу в найближчому і віддаленому періоді на стан здоров’я працівниць. Присутність на робочому місці хімічних речовин 1 і 2 класів небезпеки, патогенних мікроорганізмів, а також речовин, що їм притаманні алергічна, канцерогенна, мутагенна дії, є протипоказаними для праці жінок дітородного віку. Відповідно до ст. 174 КЗПП не можна допускати жінок до таких видів роботи, навіть якщо жінка наполягає на виконанні цих робіт:
Існують також норми гранично допустимих навантажень для жінок при підйомі і переміщенні важких речей вручну, що встановлені наказом № 241 МОЗ України «Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками» від 10.12.1993 р. (таблиця 6.1). Охорона праці жінок передбачає і надання їм трудових пільг.
Таблиця 6.1ГРАНИЧНІ НОРМИ ПІДІЙМАННЯ І ПЕРЕМІЩЕННЯ
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Характер робіт |
Гранично допустима |
|
Підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) |
10 |
|
Підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни |
7 |
|
Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні з підлоги |
|
Примітка: 1. У вагу вантажу, що переміщується, включається вага тари і упаковки.
2. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладені зусилля не повинні перевищувати 10 кг.
3. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвейєра, стола, верстата тощо згідно з ГОСТами 12.2.032-78 та 12.2.033-78.
Забороняється залучати жінок до робіт, які пов’язані з постійним, протягом робочої зміни, переміщенням вантажів масою понад 7 кг. Дозволяється виконання робіт з піднімання, переміщення вантажів масою, яка перевищує 7 кг, але не більше 10 кг, при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину). Причому в обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні — 350 кг, а з підлоги — 175 кг.
Забороняється використовувати жіночу працю в нічний час і надурочно. Щоправда сучасне законодавство вже дозволяє залучати жінок до роботи в нічний час, але тимчасово й лише в тих галузях, де це необхідно.
Особливе становище у вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років — законодавство категорично забороняє залучати їх на нічну і понаднормову працю, роботу без вихідних днів, а також відправляти у відрядження.
Законодавство з охорони праці особливу увагу звертає і на застосування за необхідності праці неповнолітніх.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 46. Цей перелік поширюється як на підземні роботи, так і на інші роботи із шкідливими та небезпечними умовами праці.
Для неповнолітніх віком від 16 до 18 років установлено такі норми перенесення і пересування важких речей на кожного окремого працівника: для неповнолітніх чоловічої статі — 16,4 кг, жіночої — 10,25 кг.
Деталізація цих норм дана в збірнику «Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці» с. 96—102.
Слід знати, що за порушення законодавства про охорону праці законом України «Про охорону праці» визначена відповідальність.
Виділяють різні види відповідальності: адміністративна, цивільна, дисциплінарна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.
Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їхніх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.
Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою стягнення штрафу з винних осіб у таких розмірах:
- з працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- з посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також з громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Державні інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб органів департаменту щодо усунень порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів, тягне згідно ст. 188 КУпАП накладання штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 10 до 14.
Законом «Про охорону праці» та Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 р. № 754, встановлено відповідальність підприємств, установ, організацій у вигляді штрафу за:
— порушення вимог актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими для виконання;
— невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища*.
Ці штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами Держнаглядохоронпраці (Управління організації наглядової діяльності) в таких розмірах:
- головою Держнаглядохоронпраці — до 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;
- начальниками територіальних управлінь — до 1%;
- начальниками інспекцій — до 0,5%.
Максимальний розмір штрафу, що стягується з підприємства, не може перевищувати 2% місячного фонду зарплати (п. 5 Положення).
Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та кожен випадок професійного захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:
— нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — в розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;
— нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності, та за професійне захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної захворюваності;
— смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого (п. 6 Положення).
Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у десятикратному розмірі (ст. 31 Закону «Про охорону праці»).
Розглядаючи кримінальну відповідальність, слід зауважити, що кримінальний Кодекс України передбачає покарання за злочини в галузі охорони праці, передбачені ст. 135 «Порушення вимог законодавства про охорону праці» і ст. 218—220 («Порушення правил безпеки гірничих робіт», «Порушення правил при проведенні будівельних робіт», «Порушення правил при проведенні будівельних робіт»).
Згідно зі ст. 135 порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров’я громадян, — карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до п’ятнадцяти мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми — карається позбавленням волі на термін до чотирьох років.
Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски захисні, окуляри, спеціальний одяг), неналежній перевірці знання працівниками техніки безпеки і т. ін. Поняття «створювало небезпеку» передбачає наявність реальної можливості загибелі або травмування людей, їх захворювання внаслідок порушення вимог законодавства про працю. Наприклад, Іршавським судом Закарпатської області Р. був засуджений за ч. 1 ст. 135 до виправних робіт строком на 1 рік за те, що він як головний інженер меблевого комбінату не вжив заходів до встановлення вентиляторів у лакувальному цеху. А тим часом, покриття меблів у цеху супроводжувалося виділенням їдких речовин, приміщення не провітрювалося, внаслідок чого чотирьом робітникам цеху загрожувала небезпека втрати зору.
Суб’єктом злочину може бути посадова особа, громадянин — власник підприємства або уповноважені ним особи, на яких законом або на підставі наказу, посадової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов’язок забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону праці.
6.2. Термінологічний словник
Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і праце-
здатності людини в процесі праці.
Нормативи з охорони праці — це: норми площі та об’єму виробничого приміщення на одного працівника; нормативи умов праці на робочих місцях; нормативи з безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання, пристроїв; норми комплектування робочих місць і екіпірування працівників засобами індивідуального захисту.
Штраф — покарання (оплата) за порушення однією зі сторін договірних зобов’язань. Має за мету зміцнення договірної дисципліни.
6.3. Навчальні завдання
Завдання 1.
1. Назвіть законодавчі акти, що регулюють охорону праці в Україні.
2. Розкрийте суть Закону України «Про охорону праці».
3. Охарактеризуйте нововведення, які визначені Законом України «Про охорону праці».
Завдання 2.
1. Як здійснюється охорона праці жінок згідно з Законом України «Про охорону праці»?
2. Назвіть перелік важких робіт та робіт із шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.
3. Які граничні норми підіймання і переміщення речей жінками залежно від характеру робіт?
Завдання 3.
1. Як згідно з Законом України «Про охорону праці» здійснюється охорона праці неповнолітніх?
2. Назвіть перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.
3. Які граничні норми переміщення і пересування важких речей встановлені для неповнолітніх?
Завдання 4.
1. Назвіть види відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці та охарактеризуйте їх.
2. Які розміри штрафів за порушення нормативних актів про охорону праці?
3. Охарактеризуйте порядок накладання та оплати штрафів за порушення нормативних актів про охорону праці?
Завдання 5.
1. Що являють собою державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці?
2. Яким є порядок прийняття та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці?
3. Сфера поширення державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці.
Завдання 6. Назвіть розміри штрафу:
а) за кожний нещасний випадок і професійне захворювання;
б) за нещасний випадок (професійне захворювання) зі смертельним наслідком;
в) у разі приховування нещасного випадку;
г) у разі несплати штрафу.
Завдання 7. За допомогою програм Internet знайдіть закони, що стосуються охорони праці та контролю за станом охорони праці на державному рівні і рівні підприємства в інших країнах. Розкрийте їх зміст. Визначте, чим вони відрізняються від Закону України «Про охорону праці».
Завдання 8.
1. Яка стаття Закону України «Про охорону праці» створює законодавчу базу для соціальних гарантій працюючих?
2. Що включає ринок страхових послуг на підприємстві?
3. За рахунок чого здійснюється фінансування соціальних гарантій працюючих?
Завдання 9. Підготувати реферати.
6.4. Контрольні запитання
1. Дайте визначення змісту поняття «охорона праці».
2. Які загальні закони України визначають основні положення з охорони праці?
3. Назвіть спеціальні законодавчі акти з охорони праці.
4. Якими є економічні методи управління охороною праці?
5. Назвіть та охарактеризуйте організаційно-технічні заходи та засоби з охорони праці.
6. Назвіть та охарактеризуйте організаційні заходи охорони праці.
7. Назвіть та охарактеризуйте технологічні заходи та засоби охорони праці.
8. Назвіть та охарактеризуйте санітарно-гігієнічні заходи охорони праці.
9. Назвіть лікувально-профілактичні заходи охорони праці.
10. Які глави Кодексу Законів про працю (КЗпП) України містять правове регулювання охорони праці?
11. Які вимоги до охорони праці жінок передбачені законодавством України?
12. Які вимоги до охорони праці неповнолітніх передбачені законодавством України?
13. Як законодавство охороняє працю жінок і неповнолітніх?
14. Назвіть права громадян на охорону праці:
а) при укладенні трудового договору;
б) під час роботи на підприємстві.
15. Якими є види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці?
16. Які вимоги законів України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди» передбачені щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці?
17. Які ви бачите в Законі «Про охорону праці» сильні й слабкі норми?
18. Які статті Конституції України визначають питання охорони праці?
19. Назвіть нормативи з охорони праці.
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 6
Розділ І п. 1, п. 2, п. 3, п. 4, п. 5, п. 6, п. 7, п. 8, п. 9, п. 25; Розділ V п. 4, с. 10—31; п. 6, с. 17—39; п. 12, п. 14, с. 25—35.
Законодавство України (Liga Practik v. 7.1).
Тема 7. Державне управління охороною праці в Україні
7.1. Методичні вказівки до вивчення теми
Розглядаючи державне управління охороною праці в Україні, слід визначити, що закон «Про охорону праці» вперше чітко визначив політику держави в сфері захисту інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у трудовому процесі, законодавчо закріпив право працівника на безпечну працю.
Згідно з цим законом, роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться лише до створення правових норм та адміністративного нагляду. Держава розробляє й реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною життя та здоров’я людей на виробництві, організує контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади в цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.
Враховуючи, що стан охорони праці позначається практично на всіх показниках якості життя суспільства (тривалості життя людей, стану їх здоров’я, збереження національного багатства), в Україні 1990 року була розроблена Концепція вдосконалення управління охороною праці.
При розробці концепції спиралися на такі принципи:
- принцип обов’язкового забезпечення безпеки людини, пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємств;
- принцип плати за ризик. У багатьох країнах економічні пільги та санкції є важелями державної політики в галузі охорони праці. За розрахунками німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують в 10 разів дорожче ніж вартість заходів з запобігання їм. Невипадково в багатьох розвинених країнах інвестування в заходи з охорони праці вважаються вигідним бізнесом;
- принцип добровільності й прийнятності ризику, тобто ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;
- принцип правового регулювання ризику, тобто наявності державних законів, що встановлюють систему заборон і норм попередження нещасних випадків і профзахворювань, а також обов’язкову відповідальність за порушення цих законів;
- принцип доступності і відкритості інформації з питань охорони праці.
Слід знати принципи, на яких базується державна політика в галузі охорони праці.
Державна політика в галузі охорони праці базується на таких принципах:
- § пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів діяльності підприємств;
- § повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
- § комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та врахування напрямків економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки;
- § соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
- § встановлення єдиних нормативів з охорони праці, незалежно від форм власності підприємств і видів їх діяльності;
- § використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
- § здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- § забезпечення координації діяльності державних органів, організацій та об’єднань громадян, які розв’язують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці;
- § міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.
Ці принципи розглядаються в розділі «Основні принципи державної політики в галузі охорони праці» в роботі Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці» с. 21—28.
Вперше було розроблено і затверджено урядом Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1994—1995 роки. Головною метою програми було створення державної системи управління охороною праці, яка б сприяла розв’язанню завдань правового, організаційного, матеріально-технічного і наукового забезпечення робіт у галузі безпеки й умов праці.
Необхідно зазначити, що Закон «Про охорону праці» передбачає чітку систему державного управління охороною праці — від уряду, при якому створено і функціонує Національна Рада по забезпеченню безпечної життєдіяльності населення, до підприємства.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, місцеві Ради.
Слід знати повноваження органів, які здійснюють державне управління охороною праці.
Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, визначає функції міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та порядок створення й використання державного, галузевих та реґіональних фондів охорони праці, затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища.
Кабінет Міністрів України затвердив:
- другу Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996—2000 роки, до якої увійшли Рекомендації учасників І Української конференції з охорони праці;
- Державну програму навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000 роки;
- Програму вивільнення жінок з виробництв, пов’язаних з важкою роботою та шкідливими умовами, а також обмеження використання їхньої праці в нічний час на 1996—1998 роки.
Для реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.
Постановою Кабінету Міністрів від 27 січня 1993 р. колишній Держгіртехнагляд перетворено в Державний комітет по нагляду за охороною праці. Зараз це Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю в системі Міністерства праці та соціальної політики України, який включає управління політики охорони праці, управління організації наглядової діяльності, управління з методології перевірок правових питань праці.
Необхідно ознайомитися з основними завданнями, функціями та правами Департаменту.
Департамент реалізує державну політику в галузі охорони праці, здійснює державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці і при користуванні надрами.
Департамент у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також вищезгаданим положенням. У межах своїх повноважень Комітет організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх виконанням.
Департамент узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.
Слід звернути увагу на те, що основними завданнями Департаменту є:
- комплексне управління охороною праці на державному рівні;
- здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, а також за проведенням робіт з геологічного вивчення надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини;
- проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об’єктів і засобів виробництва;
- координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці і підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці;
- розвиток у встановленому порядку міжнародних зв’язків з питань нагляду та охорони праці.
Державний департамент по нагляду за охороною праці відповідно до покладених на нього завдань:
1) розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади і профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
2) здійснює управління Державним фондом охорони праці;
3) координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
4) організує і здійснює державний нагляд за:
— додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів щодо охорони праці;
— відповідністю вимогам нормативних актів про охорону праці діючих технологій, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів і приладів, а також придбаних за кордоном;
— безпекою і технічним станом будов, споруд, обладнання, інших засобів виробництва;
— своєчасним забезпеченням працівників спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту і утриманням їх відповідно до чинних нормативних актів;
— виготовленням, монтажем, ремонтом, реконструкцією, налагодженням і експлуатацією машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва згідно з вимогами нормативних актів про охорону праці;
— відповідністю вимогам правил і норм з охорони праці об’єктів виробничого, соціально-культурного та побутового призначення, а також тих, що будуються і реконструюються;
— виготовленням, транспортуванням, зберіганням, використанням та обліком вибухових матеріалів і виробів на їх основі;
— повнотою вивчення родовищ корисних копалин і умов їх розробки, умов будівництва та експлуатації підземних споруд, захоронення шкідливих речовин, відходів виробництва, а також правильністю і своєчасністю передачі родовищ корисних копалин для промислового освоєння;
— додержанням вимог щодо охорони надр при веденні робіт з їх вивчення, встановленні кондицій на мінеральну сировину, розробці родовищ твердих, рідких і газоподібних корисних копалин і використанні надр для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин;
— забезпеченням раціонального використання мінеральних ресурсів при їх переробці, найбільш повним і комплексним вилученням наявних корисних компонентів;
— проведенням комплексу маркшейдерських і геологічних робіт;
— роботою служб внутрівідомчого контролю за станом охорони праці, служб охорони праці та інших структурних підрозділів підприємств щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці;
— готовністю воєнізованих та інших професійних аварійно-рятувальних формувань, аварійно-диспетчерських служб до локалізації й ліквідації аварій.
5) реєструє об’єкти газового комплексу, котельні установки і посудини, що працюють під тиском, трубопроводи для пари і гарячої води, підйомні споруди, склади вибухових матеріалів та інші об’єкти, що потребують реєстрації відповідно до чинних нормативних актів;
6) проводить:
— експертизу проектів будівництва (реконструкції, технічного оснащення) підприємств і виробничих об’єктів, розробок нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих на відповідність їх нормативним актам про охорону праці. Бере участь у прийнятті в експлуатацію виробничих об’єктів;
— вибіркову перевірку наявності і виконання проектів ведення робіт з геологічного вивчення надр, розробки родовищ корисних копалин і будівництва підземних споруд, заходів щодо запобігання та усунення шкідливого впливу гірничих робіт на будинки та споруди, а також установленого порядку обліку, стану і руху запасів корисних копалин, перероблюваної сировини та їх втрат;
— технічний огляд і випробування об’єктів котлонагляду, газового комплексу, підйомних споруд та інших об’єктів на їх відповідність встановленим вимогам, контролює своєчасність проведення такого огляду і випробувань підприємствами, установами та організаціями;
7) видає:
— дозволи на введення нових і реконструйованих об’єктів виробничого та соціально-культурного призначення, а також на початок роботи створених підприємств, виготовлення і передачу у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, на впровадження нових технологій; виготовлення, випробування, монтаж, ремонт, реконструкцію, налагодження та експлуатацію парових і водонагрівальних котлів і посудин, що працюють під тиском, трубопроводів для пари й гарячої води, підйомних споруд, устаткування і технологічних об’єктів газового комплексу;
— гірничі відводи на всі види користування надрами (крім видобування корисних копалин місцевого значення);
— свідоцтва на право придбання промислових вибухових матеріалів підприємствами й організаціями, дозволи на проведення підривних робіт і виготовлення найпростіших вибухових речовин на місцях робіт;
8) розробляє із залученням міністерств і відомств та затверджує нові, переглядає, скасовує, припиняє чинність державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці, а також інші нормативні акти відповідно до своїх повноважень;
9) погоджує:
— стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби виробництва і технологічні процеси, що містять вимоги з охорони праці, а також правила та інструкції щодо робіт з вивчення, використання й охорони надр, переробки мінеральної сировини;
— норми відбору і втрат корисних копалин на підприємствах, що видобувають тверді, газоподібні корисні копалини і гідромінеральні ресурси;
— питання забудови родовищ корисних копалин і списання їх запасів з балансу підприємств (крім корисних копалин місцевого значення);
— заходи щодо захисту здоров’я та життя працівників і населення в разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин або перевищення допустимих обсягів їх зберігання;
10) організує разом з Держстандартом проведення сертифікації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів і робіт, стандарти на які містять вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров’я людей;
11) приймає нормативні акти про навчання з питань охорони праці;
12) здійснює облік та аналіз аварій і нещасних випадків на виробництві, розробляє на цій основі пропозиції про профілактику аварійності й виробничого травматизму;
13) забезпечує проведення дослідницької роботи з питань охорони праці й підвищення ефективності державного нагляду, координує і погоджує тематичні плани науково-дослідних робіт; здійснює контроль за реалізацією науково-технічних програм з питань, що входять до його компетенції;
14) веде інформаційно-роз’яснювальну роботу через пресу, телебачення, радіо та інші засоби масової інформації щодо вимог Закону України «Про охорону праці», про стан аварійності й травматизму в суспільному виробництві;
15) видає технічну, інформаційно-довідкову (в тому числі інформаційний бюлетень) та іншу літературу з безпеки праці, охорони надр, наглядової діяльності;
16) розглядає пропозиції і запити громадян з питань, що входять до компетенції Департаменту;
17) бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони праці та використання надр, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
18) розробляє пропозиції про матеріальне і соціально-побутове забезпечення працівників Департаменту, підприємств, установ і організацій, що входять до сфери управління, та вносить їх на розгляд відповідних органів;
19) здійснює управління майном, що є у загальнодержавній власності підприємств, установ та організацій, що входять до сфери управління Департаменту:
— приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджує їхні статути (положення), контролює їх дотримання та приймає рішення у зв’язку з порушенням статутів (положень);
— укладає і розвиває контракти з керівниками підприємств, установ та організацій;
— здійснює контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами, установами й організаціями державного майна;
— дає згоду орендодавцю на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, а також нежилих приміщень, погоджує істотні умови договору оренди вказаних об’єктів;
— дає згоду Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;
— готує разом з відповідними місцевими Радами висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською Автономною республікою Крим і комунальною власністю;
— здійснює інші функції управління майном, передбачені чинним законодавством.
Необхідно зазначити, що співробітники Департаменту мають право:
1) безперешкодно в будь-який час проводити перевірку* підконтрольних підприємств щодо дотримання законодавства про охорону праці та надр, отримувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;
2) залучати за погодженням з відповідними міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами (об’єднаннями підприємств) їх спеціалістів для проведення перевірок підконтрольних підприємств та об’єктів;
3) надсилати (надавати) керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузях охорони праці та користування надрами;
4) зупиняти експлуатацію підприємств, об’єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, робочих місць та обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці та використання надр, що створюють загрозу життю чи здоров’ю працівників;
5) притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, надр і ведення підривних робіт;
6) накладати штрафи на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та господарювання в разі порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
7) надсилати (подавати) власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб посаді, яку обіймають, для вжиття заходів і передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення згаданих осіб до кримінальної відповідальності;
8) брати участь у перевірці знань з охорони праці в посадових осіб до початку виконання ними своїх обов’язків і періодично один раз на три роки;
9) перевіряти додержання встановленого порядку допуску працівників до роботи, їх інструктажу, навчання безпечних методів праці, перевірки знань з питань охорони праці. Усувати від виконання небезпечних і спеціальних робіт осіб, які не мають на це права;
10) заслуховувати посадових осіб міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій з питань охорони праці та використання надр;
11) припиняти випуск або вилучати дозволи на виготовлення машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, технологічні процеси і ведення підривних робіт у разі невідповідності їх вимогам нормативних актів про охорону праці;
12) проводити в установленому порядку технічне розслідування обставин і причин аварій, випадків виробничого травматизму, розкрадання, розкидання і втрат промислових вибухових матеріалів, приймати за результатами розслідування обов’язкові для виконання рішення з питань, віднесених до компетенції Держнаглядохоронпраці;
13) призначати в межах вимог чинних нормативних актів про охорону праці проведення міністерствами, підприємствами, установами й організаціями контрольних випробувань устаткування та матеріалів, контрольних аналізів виробничого середовища, технічного огляду устаткування, незалежної експертизи проектно-конструкторської документації;
14) одержувати безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевих державних організацій, підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на Держнаглядохоронпраці завдань;
15) створювати в складі територіальних органів госпрозрахункові підрозділи для проведення діагностики устаткування, експертизи проектів, ліцензування і сертифікації виробів, робіт і послуг, навчання та атестації спеціалістів.
Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, органами Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого і реґіонального самоврядування, а також відповідними органами інших держав.
Для виконання своїх функцій Держнаглядохоронпраці створює територіальні управління та інспекції. Державний нагляд за охороною праці здійснюють державні інспектори та посадові особи Департаменту і вказаних територіальних органів.
У системі Держнаглядохоронпраці працює система експертно-технічних центрів. В експертних центрах створено 61 випробувальну лабораторію.
Слід знати повноваження міністерств щодо охорони праці.
Міністерство праці та соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативам з охорони праці, а також бере участь у розробці нормативних актів з охорони праці.
Щодо повноважень інших міністерств та центральних органів державної виконавчої влади, то вони:
— проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
— розробляють і реалізують комплексні заходи з поліпшення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;
— здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
— фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці;
— організують навчання і перевірку знань з охорони праці працівниками галузі;
— здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці.
Місцеві державні адміністрації виконують такі функції:
- забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
- здійснюють контроль за додержанням нормативних актів з охорони праці;
- створюють за необхідності фонди охорони праці.
Розглядаючи державне управління охороною праці, слід звернути увагу на профспілковий і громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці.
Виходячи з того, що держава починає займатися як управлінням, так і наглядом за охороною праці, профспілки повинні зосередитися на контролі за додержанням відповідними державними структурами, господарськими керівниками, власниками вимог законодавства про охорону праці, а надто тих, що стосуються відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві, надання пільг і компенсацій, передбачених законом. Тобто, головним завданням профспілок у галузі охорони праці є захист прав і законних інтересів працівників від можливого свавілля власника чи державних структур.
Практично всю політику в галузі охорони праці і навколишнього середовища профспілки мають проводити, як правило, через колективні договори і тарифні угоди, що укладаються на всіх рівнях з державними або громадськими структурами.
На державному рівні профспілки беруть активну участь у роботі з удосконалення законодавства з охорони праці, створення в Україні власної нормативної бази, розробці Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснення контролю за рішеннями уряду та інших державних органів з цих питань. Згідно з типовим положенням про представників профспілок з питань охорони праці, затвердженим постановою президії ФП України від 22.04.94 р., представники профспілок беруть участь в:
- опрацюванні Національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також угод з питань поліпшення умов і безпеки праці;
- формуванні регіональних програм з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;
- опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;
- розслідуванні нещасних випадків та профзахворювань;
- організації страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором);
- опрацюванні власником комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;
- підготовці разом з власником подання про визначення і затвердження трудовим колективом порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві.
Профспілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов’язань колективних договорів (угод), додержання власником вимог трудового законодавства щодо режиму робочого часу і часу відпочинку працівників, забезпечення їх належними санітарно-побутовими приміщеннями, засобами індивідуального та колективного захисту.
Вони мають право давати висновки про обставини і причини нещасливих випадків на виробництві, визначати відповідальних за це службових осіб і надсилати ці висновки до відповідних інстанцій.
Для забезпечення системного і комплексного підходу до організації нормотворчої діяльності, вдосконалення нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в Україні створено мережу базових (головних) організацій з цієї важливої проблеми. Такі організації визначено в більшості галузей народного господарства згідно з рішенням міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об’єднань підприємств, створених за галузевими принципами.
Це провідні науково-дослідні, проектно-конструкторські й інші організації, що спеціалізуються на питаннях безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Для наукового і науково-технічного розв’язання проблем охорони праці Україна має значний потенціал — понад 600 наукових установ і організацій, навчальних закладів, науково-виробничих об’єднань і окремих підприємств. Їх діяльність охоплює майже всі нині визначені напрямки охорони праці, що потребують розвитку й удосконалення.
На Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП) покладено виконання функції головної організації в Україні, що координує роботу в даному напрямку, надає методичну допомогу фахівцям, організує підвищення їх кваліфікації, а також безпосередньо опрацьовує проекти міжгалузевих і окремих галузевих нормативних актів про охорону праці (ДНАОП).
Великого значення набуває аналіз системи фінансування охорони праці.
Фінансування науково-технічних робіт у галузі охорони праці до 1998 року здійснювалося за рахунок Державного бюджету і Державного фонду охорони праці. Фінансування з Держбюджету протягом 1994—1996 років становило близько 3% (щороку) від передбачуваних потреб Держнаглядохоронпраці для реалізації Національної програми. Решту передбачалося фінансувати за рахунок Державного фонду охорони праці.
З 1998 р. у зв’язку з запропонованим припиненням обов’язкових відрахувань суб’єктами господарювання до Державного фонду охорони праці фінансування за рахунок його коштів майже припинилося.
Обсяги держбюджетного фінансування охорони праці невпинно зменшуються і становлять на 1999 р. 0,036% від обсягів видатків Державного бюджету, що в 58 разів менше від обсягів фінансування галузі «Охорона здоров’я»* та майже в 3 рази менше від обсягів фінансування галузі «Охорона навколишнього природного середовища». В тому числі наукові дослідження в галузі «Охорона праці» фінансувалися 1999 року в обсязі 0,0022% від обсягу видатків Державного бюджету. Між іншим, є пряма залежність між станом у галузях «Охорона здоров’я», «Охорона праці» та «Охорона навколишнього природного середовища»: чим більше коштів вкладається в дві останні галузі, тим менше коштів потрібно буде вкладати в галузь «Охорона здоров’я».
Одним з джерел фінансування впровадження науково-технічних розробок з охорони праці міг би стати Державний інноваційний фонд, на який покладено завдання здійснювати фінансову, інноваційну і матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску конкурентоспроможної продукції.
Для відкриття фінансування з Державного інноваційного фонду потрібно подати до його відділення інноваційну пропозицію, визначити коло питань, з яких потрібно формувати інноваційні пропозиції. Одержувати фінансування з Державного інноваційного фонду доцільно централізовано через Держнаглядохоронпраці, що дозволить здійснювати державний контроль за роботами, які виконувалися б за рахунок Державного інноваційного фонду.
Проте це джерело фінансування наразі незадіяне.
Важливе значення набуває фінансування заходів з охорони праці за рахунок кредитів.
Фінансування за рахунок кредитів державних та комерційних банків, подібно до практики, поширеної в інших країнах, повинно сприяти науково-технічному прогресові й розвитку виробництва в Україні. Наприклад, збільшення випуску нових видів продукції в Південній Кореї за 17 років у 36,6 раза досягнуто значною мірою у зв’язку зі зростанням витрат на науку в 220 разів. Це сталося, зокрема, завдяки могутній банківській підтримці. Кредити в Південній Кореї насамперед направлялися на науково-технічний прогрес, у той же час як в Україні 90% кредитів спрямовано в торгівлю.
Розглядаючи державне управління охороною праці, слід ознайомитися з організацією контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.
Розрізняють державний, відомчий та громадський контроль за охороною праці.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону праці» державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:
- Департамент державного нагляду за додержанням законодавства про працю;
- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
- органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;
- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України, які здійснюють нагляд за дотриманням умов санітарного законодавства.
Відомчий контроль за охороною праці здійснюють місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів у межах відповідної території, які:
— забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
— формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;
— здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.
Внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці в галузі здійснюють міністерства та відомства.
Так, контроль за дотриманням законодавства про працю здійснює державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України.
Громадський контроль за виконанням законодавства про охорону праці здійснюють:
- трудові колективи через вибраних ними уповноважених;
- профспілки в особі своїх вибраних органів і представників.
Уповноважені діють відповідно до положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється на підприємстві на підставі типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці.
Профспілки здійснюють контроль за дотриманням власником законодавчих та інших нормативних документів про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, відповідного виробничого побуту для працівників і забезпечення їх засобами колективного та індивідуального захисту.
Профспілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, хід виконання відповідних програм поліпшення гігієни і безпеки праці, зобов’язань колективного договору (угоди), вносити власникові чи державному органу управління охороною праці пропозиції з питань охорони праці та одержувати від них аргументовані відповіді.
Рис. 7.1. Державний нагляд та громадський контроль
за станом охорони праці
Особливого значення в ринкових умовах набуває створення ефективної системи управління охороною праці — організаційно-нормативної та фінансово-економічної основи для реалізації державної політики в цій галузі.
Відомо, що в радянській системі управління охороною праці пріоритет віддавався не організуючим, а контролюючим функціям на всіх рівнях управління. При цьому держава і працедавець виступали в одній особі.
Перехід суспільства до широкого використання ринкових відносин, поява різноманітних форм власності потребують розробки нових методологічних підходів до побудови сучасної моделі управління охороною праці на національному, реґіональному і виробничому рівнях, гнучкішої і прийнятної для різних господарських структур і форм власності.
Є потреба в подальшому розвитку законодавства про охорону праці, розробці на його основі нових законодавчих актів, які б регламентували різні аспекти цієї багатогранної роботи.
Гостро стоїть питання вдосконалення усталеної системи надання пільг та компенсацій за несприятливі умови праці, яка в нинішньому вигляді не спонукає ні працедавців, ні самих працівників вживати заходів щодо поліпшення згаданих умов.
Потрібно всіляко активізувати науку про охорону праці. Чекають свого вивчення і розв’язання проблеми компенсації та мінімізації техногенних і професійних ризиків, створення ринкового механізму соціального захисту найманих працівників у вигляді збалансованої системи державних і ринкових регуляторів.
Невідкладним є завдання створення вітчизняної промисловості засобів індивідуального та колективного захисту працюючих, наукового її забезпечення.
Неабиякого значення набуває соціальне страхування, яке є важливим чинником соціального захисту населення.
Прийнято Закон «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»*.
Соціальне страхування являє собою систему прав і гарантій, спрямованих на матеріальну підтримку громадян, насамперед працюючих, і членів їх сімей у разі втрат ними з незалежних від них обставин (захворювання, нещасний випадок на виробництві) заробітку (доходу), а також здійснення заходів, пов’язаних з охороною здоров’я застрахованих осіб.
Кошти на вказані цілі формуються шляхом сплати страхових внесків.
Слід звернути увагу на характерні риси обов’язкового страхування*.
Джерелом фінансування обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань є внески власників (підприємств), обчислені від витрат на оплату праці та включені у собівартість продукції (необхідні витрати по відтворенню робочої сили).
7.2. Термінологічний словник
Державний контроль — контроль державних органів за дотриманням законів, нормативних актів, за господарською діяльністю підприємств, установ та організацій згідно з чинним законодавством.
Оперативна перевірка — це перевірка стану робіт з охорони праці, додержання вимог щодо охорони надр, відповідності споруд, устаткування і обладнання, технологій вимогам нормативних актів про охорону праці.
Цільова перевірка — це перевірка конкретних питань з охорони праці для поглибленого їх вивчення, що проводиться одним державним інспектором чи групою державних інспекторів протягом робочого дня (зміни) або кількох днів (не більше п’яти) за планом чи вказівкою начальника інспекції (теруправління). Такі перевірки можуть проводитися державними інспекторами самостійно або під керівництвом начальника інспекції, посадової особи теруправління чи Комітету.
Комплексна перевірка — це всебічна і детальна перевірка (ревізія) стану безпеки та умов праці на підприємстві (на великих підприємствах — на окремих виробництвах, цехах, об’єктах тощо). Головна її мета — оцінка ефективності системи управління охороною праці, технічного стану об’єктів підприємства, стану безпеки та умов праці, виконання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, а також здійснення опрацьованих комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях.
7.3. Навчальні завдання
Завдання 1.
1. Назвіть принципи державної політики в галузі охорони праці.
2. Які органи здійснюють державне управління охороною праці?
3. Розкрийте суть механізму вдосконалення системи охорони праці.
Завдання 2.
1. Назвіть завдання Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю.
2. Охарактеризуйте функції Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю.
3. Які права мають органи Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю.
Завдання 3.
1. Як здійснюється фінансування заходів з охорони праці?
2. Охарактеризуйте повноваження міністерств і центральних органів державної виконавчої влади щодо охорони праці.
3. Розкрийте суть Концепції вдосконалення управління охороною праці.
Завдання 4.
1. Охарактеризуйте стан охорони праці в Україні.
2. Проаналізуйте систему фінансування науково-технічних робіт у галузі охорони праці.
3. Вкажіть джерела фінансування впровадження науково-технічних розробок з охорони праці.
Завдання 5.
1. Розкрийте зміст організації контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.
2. Хто здійснює відомчий контроль за охороною праці?
3. У чому полягає громадський контроль за виконанням законодавства про охорону праці?
Завдання 6. Чи знайомі ви з досвідом організації охорони праці якоїсь іншої країни? Якщо так, то що б ви могли рекомендувати з цього досвіду використати в Україні?
Завдання 7. Підготувати реферати.
7.4. Контрольні запитання
1. Назвіть основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
2. Які органи здійснюють державне управління охороною праці?
3. Якими є завдання, функції та права Департаменту державного нагляду за додержанням законодавства про працю?
4. Які функції профспілок у галузі охорони праці?
5. Які органи здійснюють контроль за дотриманням законодавства з охорони праці?
6. Які основні чинники впливають на ситуацію в ділянці охорони праці, що склалася в Україні?
7. Чому виникла необхідність створення Національної ради з питань безпеки життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України?
8. За рахунок чого здійснюється фінансування заходів з охорони праці?
9. Що означає термін пріоритет життя та здоров’я по відношенню до результатів виробничої діяльності?
10. В чому суть повної відповідальності власника за створення та підтримання безпечних та нешкідливих умов праці?
11. В чому полягає соціальний захист працівника?
12. Які ви знаєте джерела фінансування заходів з охорони праці?
13. В чому суть соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань і що є джерелом фінансування соціального страхування?
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 7
Розділ І п. 1, п. 2, п. 3, п. 4, п. 7, п. 9, п. 10; Розділ V п. 3, с. 74—76; п. 6, с. 40—42; п. 10, п. 13.
Тема 8. Організація охорони праці на виробництві
8.1. Методичні поради до вивчення теми
Створення цілком безпечних та здорових умов праці є одним з найважливіших завдань, що стоять перед державою. Виконання цього завдання нерозривно пов’язано з удосконаленням методів управління охороною праці на виробництві.
В умовах ринку в роботі підприємств з охорони праці великого значення набувають такі фактори:
- економічна зацікавленість власника (керівника) в одержанні максимального прибутку, зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, відшкодування шкоди потерпілим;
- необхідність постійного підвищення якості і конкурентоздатності продукції, що можливо лише за сприятливих і безпечних умов праці;
- моральна і юридична відповідальність власника за нещасні випадки і відшкодування збитків потерпілим та їхнім сім’ям;
- моральна відповідальність власника перед трудовим колективом за створення гуманних умов праці;
- необхідність зміцнювати позиції підприємства на ринку серед вітчизняних і зарубіжних конкурентів;
- необхідність підносити продуктивність праці й віддачу кожної затраченої людино-години, збільшувати відсоток прибутку по відношенню до вкладених інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних і фінансових ресурсів;
- забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці.
Названі фактори чинять певний моральний і матеріальний тиск на власника підприємства, що змушує його постійно і систематично займатися питанням охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, самі по собі не дадуть ефекту, якщо власник не буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто науково-обґрунтованою системою управління охороною праці (СУОП) на підприємстві.
Управління охороною праці на підприємстві є складовою частиною, підсистемою загальної системи управління підприємства, бо лише за високого рівня охорони праці може бути забезпечене ефективне виконання завдань, що стоять перед підприємством, і досягнення високих економічних результатів.
Управління являє собою сукупність дій, спрямованих на підтримання та поліпшення функціонування об’єкта відповідно до існуючої програми чи мети функціонування.
В процесі управління орган управління отримує певну інформацію про стан об’єкта управління та стан навколишнього середовища, в якому він перебуває. На основі цієї інформації виробляється рішення, за яким здійснюється вплив на об’єкт управління.
Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини під час трудової діяльності. Мета управління може бути досягнута шляхом виконання певних функцій управління. Функція управління — це комплекс взаємопов’язаних видів діяльності, що здійснюються суб’єктом управління при цілеспрямованому впливі на об’єкт управління. Управління охороною праці забезпечує виконання таких функцій:
1. Організація і координація робіт з охорони праці;
2. Аналіз і оцінка стану умов праці;
3. Планування робіт з охорони праці;
4. Стимулювання забезпечення високого рівня охорони праці;
5. Контроль стану охорони праці.
Потрібно зазначити, що управління охороною праці має включати виконання таких основних завдань:
- навчання працівників безпеці праці та пропаганда питань охорони праці;
- забезпечення безпеки виробничого обладнання;
- забезпечення безпеки виробничих процесів;
- забезпечення безпеки будівель та споруд;
- нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;
- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;
- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;
- організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;
- санітарно-побутове обслуговування працівників;
- професійний відбір працівників за певними спеціальностями.
При виконанні зазначених завдань власник (уповноважений ним орган) має керуватися такими статтями як 153, 160, 161, 163—168 Кодексу Законів про працю України, Законом України «Про охорону праці», а також нормативними актами з перелічених питань, розробленими, затвердженими відповідними органами та зареєстрованими в установленому порядку в Державному Реєстрі міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, ствердженому наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 6 лютого 1995 року № 12.
Кафедрою охорони праці державного університету «Львівська політехніка» розроблено наукове обґрунтування побудови СУОП на підприємствах для сучасних умов господарювання. Розробка її проводилася на базі системного підходу шляхом послідовного визначення цілей, завдань, органів і критеріїв ефективності управління охороною праці, функцій, складу системи та організаційної структури управління, розробки та вибору механізмів, методів, технічних засобів і технології управління. Це забезпечує перехід від проведення розрізнених ситуаційних заходів з охорони праці до єдиної цілісної СУОП.
З методологічних позицій системного підходу визначається перелік і склад спеціальних функцій (завдань) управління охороною праці в їх безпосередньому зв’язку з функціональними підсистемами управління підприємством зі встановленням локальних цілей роботи, органів і критеріїв ефективності управління за кожною спеціальною функцією.
Особливу увагу слід звернути на принципи організації та функціонування системи управління охороною праці на підприємстві.
Система управління охороною праці (СУОП) конкретного підприємства повинна розроблятися з урахуванням особливостей його виробничої діяльності і вписуватися в існуючу структуру та схему управління підприємством в цілому, де органи (суб’єкти) управління діяльністю підприємства одночасно є й органами (суб’єктами) управління охороною праці. Зокрема, суб’єктами управління є відповідні служби, відділи, посадові особи; об’єктами управління — діяльність функціональних служб і структурних підрозділів щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах і на підприємстві в цілому.
СУОП може бути побудована за ієрархічною трирівневою схемою, при цьому управління здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого циклу (трудової діяльності працівників): на стадії підготовки — в ході виробництва — після його завершення в умовах нормального функціонування та непланових нестандартних (надзвичайних) ситуацій.
В основу СУОП підприємства повинна бути закладена економіко-цільова спрямованість функціонування та комплексний підхід до розв’язання проблем охорони праці. Це виражається в чіткому формулюванні цільових завдань як бажаного результату діяльності та в розробці економічного механізму як способу, що забезпечує досягнення поставленої мети.
Управління охороною праці включає виконання ряду основних завдань і певних функцій. Основне цільове завдання роботи підприємства в галузі охорони праці може бути сформульоване як необхідність створення передумов для формування на виробничій території професійно безпечного та екологічно чистого простору.
Комплексний підхід до розв’язання проблем у галузі охорони праці реалізується на основі принципів:
- спрямованості системи управління на реалізацію цільових завдань;
- безумовного пріоритету професійної та екологічної безпеки щодо інших категорій господарської діяльності, підкріпленої фінансовими та матеріальними ресурсами;
- партисипативності управління, тобто масової участі всіх працівників підприємства в заходах із забезпечення професійної та екологічної безпеки, а також реалізації заходів працеохоронного характеру та управлінських впливів на всіх рівнях і стадіях виробничих і трудових процесів;
- принципу ненульового ризику, тобто усвідомлення необхідності підготовки виробництва й організації дій на випадок нестандартної (надзвичайної) ситуації;
- соціальної та економіко-цільової оцінки наслідків припустимих дій та рішень, які приймаються на основі прогнозування ризику й усунення джерел потенційної небезпеки;
- достовірності, повноти й оперативності зовнішньої та внутрішньої інформації, доведення її до кінцевої ланки всього управлінського ланцюга по вертикалі та горизонталі;
- експрес-реагування на інформацію, яка надходить: оперативна оцінка й аналіз ситуації, вироблення, прийняття та виконання управлінських рішень, спрямованих на усунення професійної та екологічної небезпеки, причин її виникнення;
- безперервності функціонування системи навчання, яка забезпечує достатню професійну компетентність менеджерів і працівників у галузі охорони праці та інженерної екології;
- безперервності контролю (нагляду) за дотриманням нормативних вимог на виробничих ділянках та робочих місцях;
- економічної мотивації й обопільної відповідальності всіх працівників (адміністрації, посадових осіб і робітників) — учасників трудових процесів на підприємстві — за створення й дотримання нормативних умов, забезпечення професійної та екологічної безпеки.
Контроль за рівнем охорони праці та станом об’єктів управління здійснюється на основі принципу «безперервності» за допомогою «методу відхилень», згідно з яким управлінські рішення приймаються за наявності і залежно від ступеня відхилень контрольованих критеріїв і показників від нормативних (допустимих) значень.
З цією метою проводиться збір інформації про фактичні значення рівнів виробничих факторів і показників (критеріїв) безпеки праці; порівняння їх з установленими нормами та вимогами; оцінка величин і аналіз причин відхилень фактичних значень виробничих чинників і показників від тих, що необхідні; прийняття, реалізація оперативних рішень, спрямованих на ліквідацію відхилень фактичних значень від тих, що необхідні, й досягнення поставленої мети.
Серед основних найважливіших функцій СУОП на підприємстві потрібно виділити такі:
- § організація та координація роботи в галузі охорони праці;
- § планування роботи та прогнозування виробничого ризику (ступеня небезпеки);
- § кадрове та професійне забезпечення;
- § проектно-конструкторське забезпечення;
- § технологічне забезпечення;
- § технічне забезпечення;
- § енергетичне забезпечення;
- § забезпечення безпечної експлуатації гідротехнічних та інженерних споруд;
- § матеріально-технічне забезпечення;
- § метрологічне забезпечення;
- § нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, лікувально-профілактичне та соціальне забезпечення;
- § правове забезпечення;
- § інформаційне, нормативно-методичне та довідкове забезпечення;
- § економіко-цільове регулювання та мотивація безпечної роботи;
- § контроль за станом охорони праці;
- § облік, аналіз й оцінка показників стану охорони праці та функціонування СУОП.
Реалізацію всіх цих функцій повинні здійснювати відповідні служби і підрозділи.
Аналіз ефективності функціонування СУОП на підприємствах проводиться за такою методикою:
- наявність цільових програм щодо запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням, усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
- цілеспрямованість щорічних комплексних заходів та інших планів роботи щодо зменшення рівня виробничого травматизму і профзахворювань, підвищення рівня охорони праці. Виконання планів, заходів, приписів, пропозицій з охорони праці;
- наявність посадових інструкцій з охорони праці та врахування в них усіх завдань і функцій управління охороною праці;
- створення мотивації роботи з охорони праці на підприємстві;
- контроль, облік і аналіз роботи з охорони праці;
- виконання завдань з охорони праці. За результатами перевірки визначається середній коефіцієнт виконання завдань і функцій управління охороною праці на підприємстві та надаються пропозиції щодо поліпшення функціонування СУОП.
З метою систематизації роботи з охорони праці бажаним є розроблення технологічної схеми управління цією діяльністю на підприємствах. Користуючись схемою як алгоритмом, керівник підприємства (підрозділу, служби охорони праці) послідовно перевіряє виконання завдань і функцій управління охороною праці. Це дає можливість системно та комплексно вирішувати всі питання охорони праці, підвищувати її ефективність, зменшувати виробничий ризик.
Управлінська технологія — це комплекс методів, засобів і процедур, які забезпечують прийняття і реалізацію раціональних управлінських рішень. На підставі посадових інструкцій з охорони праці для виконання типових завдань (контроль, інструктаж, навчання тощо) повинні бути розроблені і детально відпрацьовані стандартні процедури, алгоритми, формати, комп’ютерні програми, інструкції з прийняття і реалізації управлінських рішень у подібних стандартних ситуаціях.
Організація роботи в царині охорони праці полягає у виборі і формуванні такої структури управління охороною праці на підприємстві, яка б якнайкраще відповідала меті створення безпечних та сприятливих умов праці.
Об’єктом управління охороною праці є діяльність функціональних служб та структурних підрозділів підприємства, спрямована на забезпечення безпечних та здорових умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах та підприємстві в цілому.
Організація та координація робіт у галузі охорони праці має передбачати формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків та порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також прийнятті і реалізації управлінських рішень.
Управління охороною праці на підприємстві здійснює керівник підприємства, а в структурних підрозділах управління здійснюють відповідні керівники підрозділів.
Слід знати обов’язки та права посадових осіб щодо питань охорони праці.
Зобов’язання, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій щодо питань охорони праці мають розглядатися в посадових інструкціях, форма яких розроблена Держнаглядохоронпраці та узгоджена з Державним комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації та Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.
Слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону праці», власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:
- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують функціонування системи охорони праці;
- розробляє за участі профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні досягнення з охорони праці;
- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
- організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці;
- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підпри-
ємства; - здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил та вимог щодо охорони праці;
- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з фахівцями галузі охорони праці.
В разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов’язаний вжити заходів, що забезпечать безпеку працівників.
У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків, власник зобов’язаний вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити при необхідності професійні аварійно-рятувальні формування.
У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їхні обов’язки, а також комплексні заходи з досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.
Власник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників:
— зайнятих на важких роботах;
— роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, або роботах, де є потреба у професійному доборі;
— щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно з законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з Департаментом державного нагляду за додержанням законодавства про працю.
Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою організовує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці.
За час проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.
Власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.
Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок.
За підсумками розслідування нещасливого випадку чи професійного захворювання, власник складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.
У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи з розгляду трудових спорів за необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.
Власник зобов’язаний надавати інформацію та звітність про стан охорони праці, інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.
Слід знати також обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів про охорону праці.
В свою чергу працівник зобов’язаний:
- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
- додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;
- співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів з усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку своєму безпосередньому керівникові чи іншій посадовій особі.
Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, мають проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці.
Перелік таких робіт затверджується Департаментом державного нагляду за додержанням законодавства про працю.
Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Департаментом до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці з участю представників органу державного нагляду та проф-
спілок.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється.
У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні пройти повторне навчання.
На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж з питань охорони праці.
Розглянемо служби охорони праці на підприємствах, організаціях, їх права та обов’язки. Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці, служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці. Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.
На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) при чисельності працівників від 51 до 500 осіб включно (невиробнича сфера від 101 до 500) службу охорону праці має представляти один спеціаліст. На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали чи сильно діючі отруйні речовини, в такій службі має бути два спеціалісти.
Розрахунок чисельності працівників служб охорони праці на підприємствах з числом працівників понад 500 осіб здійснюється за формулою:
,
де М1 — чисельний склад служби охорони праці на підприємстві;
Рср — середньосписочна чисельність працівників підпри-
ємства;
Ф — ефективний річний фонд робочого часу спеціалістів з охорони праці, що дорівнює 1820 годинам і враховує втрати робочого часу на можливі хвороби, відпустку тощо;
Кв — коефіцієнт, що враховує шкідливість та небезпечність виробництва.
,
де Рв — чисельність тих, які працюють з шкідливими речовинами незалежно від рівня їх концентрації;
Ра — чисельність людей, які працюють на роботах підвищеної небезпеки (що підлягають щорічній атестації з охорони праці).
Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці*, служба охорони праці виконує такі завдання:
а) забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
б) забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
в) професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;
г) вибору оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;
д) професійного добору виконавців для визначених видів робіт.
До основних функцій служби охорони праці належать опрацювання ефективної цілісної системи управління охороною праці, сприяння вдосконаленню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проведення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці та ін.
Служба організує:
- забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;
- паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці;
- облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;
- підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;
- розробку перспективних та початкових планів роботи підприємства зі створення безпечних та нешкідливих умов праці;
- роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів тощо;
- допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;
- підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці.
Служба бере участь у:
- § розслідуванні нещасливих випадків та аварій;
- § формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів;
- § роботі комісії з питань охорони праці підприємства;
- § роботі комісії з введення в дію закінчених будівництвом, реконструкцією чи технічним переозброєнням об’єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування;
- § розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства;
- § роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці.
Відповідно до п. 2.4.12 Типового положення про службу охорони праці, яке затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці, вона контролює:
¨ дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці;
¨ виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці;
¨ відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного, колективного та індивідуального захисту працівників; наявність технологічної документації на робочих місцях;
¨ своєчасне проведення навчання та інструктажів працівників, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт;
¨ забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, засобами миття, санітарно-побутовими приміщеннями; організацію питного режиму; надання працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими та шкідливими умовами праці;
¨ використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з чинним законодавством;
¨ проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, які беруть участь у важких роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність у професійному доборі; проходження щорічних обов’язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року;
¨ виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів з усунення нещасних випадків і аварій, які визначені в актах розслідувань.
Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю чи здоров’ю працівників; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.
Відповідно до ст. 26 закону, на підприємстві з кількістю працівників 50 і більше осіб рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці*. Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та власника і створюється з метою залучення представників власника та трудового колективу (безпосередніх виконавців робіт, представників профспілок) до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері.
Рішення про доцільність створення Комісії, її кількісний та персональний склад, термін повноважень ухвалюється трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за поданням власника, органу самоврядування трудового колективу та профспілкового комітету (комітетів).
Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від власника та від трудового колективу.
До складу Комісії від власника включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства, від трудового колективу рекомендуються працівники основних професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки (профспілок).
Основними завданнями комісії є:
— захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;
— підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в царині охорони праці на підприємстві;
— узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;
— вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.
Комісія має право:
- звертатися до власника чи уповноваженого ним органу, органу самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету (комітетів) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці;
- створювати робочі групи з числа членів Комісії для вироблення узгоджених рішень з конкретних питань охорони праці з залученням до їх складу на договірній основі за погодженням сторін відповідних фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці;
- одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету (комітетів) інформацію, необхідну для виконання функцій і завдань, передбачених Типовим положенням;
- встановлювати ступінь вини потерпілого в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету, при вирішенні питання про розміри одноразової допомоги, коли нещасливий випадок стався внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці і факт наявності його вини встановлено комісією з розслідування нещасних випадків;
- здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням працівників засобами колективного та індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою та за станом використання санітарно-побутових приміщень тощо;
- знайомитися з будь-яким матеріалом з питань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;
- вільного доступу на всі дільниці виробництва та обговорення з працівниками питань охорони праці;
- делегувати своїх представників для участі: у розв’язанні разом з представниками державного нагляду за охороною праці конфліктів, пов’язаних з відмовою працівника виконувати доручену роботу з мотивів небезпечної для його здоров’я чи життя виробничої ситуації на підприємстві, де відсутня профспілкова організація; в обговоренні питань охорони праці власником або уповноваженим ним органом, профспілковим комітетом чи органом самоврядування трудового колективу (за погодженням з цим органом).
Комісія здійснює свою діяльність згідно з планами, що розробляються на квартал, півріччя чи рік і затверджуються нею.
З метою залучення широких кіл працівників до здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці на виробництві, створення дієвих систем управління охороною праці відповідно до Закону України «Про охорону праці» на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності створюється інститут уповноважених трудового колективу з питань охорони праці.
Функції і права уповноважених трудового колективу з питань охорони праці визначені «Типовим положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці».
Однією з основних складових системи управління охороною праці є контроль за охороною праці, і від того, наскільки він чітко виконується, залежить стан охорони праці на підприємстві.
Змістом функції контролю є перевірка стану умов праці, виявлення відхилень від вимог законодавства про працю, від стандартів безпеки праці і норм охорони праці, рішень директивних органів, а також перевірка виконання службами і підрозділами своїх обов’язків у сфері охорони праці.
За станом охорони праці на промисловому підприємстві здійснюється нагляд і контроль трьох видів: державний, відомчий, громадський.
Державний нагляд за виконанням законів про працю всіма міністерствами, відомствами, підприємствами і т. д. та їхніми службовими особами покладений на Генерального Прокурора.
Професійні Спілки здійснюють громадський контроль за дотриманням умов законодавства про працю, стандартів, правил і норм з охорони праці.
Відомчий контроль здійснюється шляхом систематичної перевірки міністерствами і відомствами дотримання умов, стандартів, норм і правил охорони праці і трудового законодавства на підлеглих їм підприємствах.
Громадський контроль за станом охорони праці на підприємствах здійснюють профспілкові комітети, при яких створюються комісії з охорони праці.
Контроль буває двох видів:
— технічний, якщо його об’єктами є предмети праці (продукція, технічна документація), засоби праці (обладнання, інструменти), трудові процеси;
— соціальний, якщо його об’єктом є діяльність людини.
Слід знати суть та принципи контролю за охороною праці.
Система контролю повинна формуватися на основі певних уніфікованих принципів та концептуальних підходів.
До числа таких основоположних принципів можна віднести такі:
1. Контроль повинен бути безперервним у часі, тобто мати систематичний характер, проводитися в кожному часовому інтервалі (день, тиждень, місяць, рік), на всіх стадіях організації та здійснення виробничої діяльності, ієрархічних рівнях управління та виконання. При цьому чим нижчим є ранг керівника, тим частіше слід проводити контроль. В окремих випадках необхідним є постійне і безпосереднє спостереження за ходом виконання робіт. Особливі випадки, які потребують з погляду забезпечення безпеки такого контролю, зазначені у відповідних правилах та інструкціях.
2. Контроль має бути повним, всебічним, об’єктивним, охоплювати всі сторони діяльності підприємства в галузі охорони праці, відображати реальний стан цієї діяльності в контрольованих підрозділах, на дільницях і робочих місцях; повинен забезпечувати одержання на кожному обліковому часовому інтервалі даних, необхідних для оцінки стану охорони праці, бути максимальною мірою об’єктивним, незалежним від суб’єктивних оцінок.
Таблиця 8.1
МАТРИЦЯ БЕЗПЕРЕРВНОГО КОНТРОЛЮ В СУОП
|
Рівень |
Характер |
Вид |
Періодичність |
Зміст |
Виконавці |
|
Рівень |
Комплексна перевірка |
Періо- |
Щоквартально |
Перевірка інженерного, |
Спеціалізовані комісії |
|
Рівень |
Організа- |
Опера- |
Щомісячно |
Перевірка організаційно-технічного забезпечення |
Комісії підрозділів |
|
Рівень |
Перевірка |
Поточний |
Щомісячно |
Перевірка умов |
Організатори (керівники) виробництв, виконавці |
|
3. Контроль має бути таким, що випереджає (чи запобіжним), тобто мати профілактичний характер. Система контролю має бути спрямована на запобігання порушенням, а не лише на їх констатацію. Це необхідно для того, щоб запобігти нещасному випадку, аварії, профзахворюванню. Виявляючи фактори ризику як передумови травм і аварій, ми тим самим знижуємо чи унеможливлюємо реалізацію потенційної небезпеки.
Прикладами запобіжного контролю є:
— діагностика технічного стану технологічного устаткування та механізмів, інвентарю, оснастки;
— перевірка наявності та стану засобів індивідуального захисту;
— первинний та періодичний медичний контроль працівників тощо.
4. Система контролю повинна бути ув’язана з економічним механізмом регулювання та мотивації безпечної роботи. За результатами контролю та оцінки стану охорони праці має здійснюватися заохочення (за роботу без травм та аварій), а також покарання (за низький рівень охорони праці) посадових осіб, окремих порушників, виробничих колективів і підрозділів.
5. Контроль має бути ефективним. Цей принцип полягає в тому, що наглядові функції здійснюються не заради самого контролю, а для усунення виявлених недоліків з метою приведення умов праці на робочих місцях та дільницях до нормативних вимог, для зниження потенційного ризику, підвищення безпеки трудових та виробничих процесів. Однак при цьому потрібно враховувати, що ефективним може бути тільки такий контроль, який забезпечить необхідну та своєчасну оцінку стану та перспектив розвитку ситуації за мінімальних затрат часу та зусиль. Тому успішність контролю визначається не лише вжитими заходами, а й оперативністю (швидкодією) системи.
- Принцип мінімуму причин — істотний вплив на кінцевий результат виробничого процесу справляє лише невелика кількість чинників.
- Принцип точки контролю — найефективнішим є контроль, що здійснюється в точці докладання зусилля.
Щодо охорони праці, ці принципи можна інтерпретувати таким чином:
— винуватцем більшості нещасних випадків, помилок та порушень регламентованих правил є лише невелика частина працівників;
— небагато операцій чи колективів регулярно створюють серйозні труднощі.
На цих двох моментах і має бути зосереджена увага керівників підрозділів та дільниць.
Наведені положення лежать в основі стандарту СТП 195-145-91.
Розглядаючи види контролю за охороною праці, слід визначити, що контроль буває поточним, оперативним або періодичним.
Поточний контроль проводиться щозмінно до початку і в процесі роботи. Полягає в перевірці готовності виконавців до трудової діяльності, відповідності та додержання умов праці та вимог безпеки на робочих місцях і дільницях під час виконання трудових і виробничих процесів. Він здійснюється керівниками дільниць, організаторами робіт, виконавцями.
Оперативний контроль проводиться протягом другого тижня кожного місяця. Він полягає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам.
Періодичний контроль проводиться щоквартально протягом четвертого тижня, полягає в перевірці управлінського, організаційного, технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам. Він здійснюється в кожному підрозділі спеціалізованими комісіями на чолі з головними спеціалістами і за участі керівника підрозділу, інших спеціалістів.
Залежно від характеру та обсягу контролю передбачаються такі види перевірок:
1) перевірка нормативних умов — це контроль умов праці на робочих місцях і дільницях, технологічних та виробничих місцях та процесів на відповідність нормативним вимогам, а саме: додержання правил та норм безпосередніми виконавцями, забезпеченість інвентарем, стану робочих місць і дільниць тощо. Він здійснюється на виконавчому рівні;
2) організаційно-технічна перевірка передбачає контроль за організаційно-технічним забезпеченням безпеки праці в підрозділах і реалізується на рівні організаторів та виконавців робіт;
3) комплексна перевірка — контроль підрозділів за всіма аспектами діяльності в галузі охорони праці; управлінського, організаційного, технічного забезпечення безпеки праці; організації виконуваної профілактичної роботи, створення і додержання нормативних умов; аналіз статистики травматизму тощо. Реалізується на управлінському рівні;
4) цільова перевірка — контроль, який передбачає поглиблену перевірку певного виду діяльності підрозділу(-ів) з охорони праці (додержання правил експлуатації вантажопідйомних машин, будівель і споруд, електричного чи іншого устаткування, забезпечення спецодягом тощо) на відповідність нормативним вимогам.
На підприємствах і в організаціях широке розповсюдження отримав триступеневий контроль за охороною праці.
На першому ступені контроль здійснюється майстром, механіком, уповноваженим інспектором з охорони праці, які щодня на початку зміни перевіряють готовність машин до роботи.
Щотижня начальник цеху разом з представником комісії з охорони праці здійснюють другий ступінь контролю за охороною праці на своїх ділянках.
На третьому ступені контролю головний інженер, інженер з охорони праці, головний механік раз на місяць перевіряють стан засобів безпеки.
Всі недоліки фіксуються в спеціальному журналі.
Економічний аналіз стану охорони праці на підприємстві здійснюється з метою виявлення причин і факторів незадовільного стану безпеки виробництва, які найбільше впливають на результати діяльності підприємства та на визначення заходів з поліпшення умов та охорони праці.
Чимале значення має оцінка стану охорони праці.
Оцінка рівня охорони праці в підрозділах здійснюється відділом охорони праці та спеціалізованими комісіями за результатами періодичного контролю за відповідний період на підставі статистики травматизму, аналізу усунення порушень, виявлених у ході попереднього контролю, зазначених у приписах інженерів охорони праці, органів нагляду та ін.
Поряд з показниками, що характеризують частоту (Кч) та тяжкість (Кт) травматизму, можуть застосовуватися й інші показники (критерії) оцінки, наприклад, сумарні витрати підприємства (підрозділу), пов’язані з нещасними випадками (профзахворюваннями, аваріями), часовий коефіцієнт частоти нещасливих випадків, який подає кількість цих подій на кожні 10 млн год., відпрацьованих всіма працівниками підприємства (підрозділу).
На основі кількісних та інших показників роботи підприємства в галузі безпеки праці може здійснюватися й якісна оцінка стану охорони праці (задовільний стан; незадовільний стан; вкрай незадовільний стан). З цією метою мають бути встановлені чіткі, об’єктивні межі цього розподілу.
Стан охорони праці вважається незадовільним за наявності в підрозділі в оцінюваному періоді хоча б одного з таких факторів: одного й більше травматичних випадків чи аварійних ситуацій, порушень, що виявляються повторно по закінченні терміну усунення; порушень, пов’язаних з явною чи потенційною небезпекою для здоров’я і життя людей, значними негативними технічними чи екологічними наслідками (так званих критичних порушень), виявлених у момент проведення періодичного (квартального) контролю.
У разі відсутності в підрозділі зазначених факторів стан охорони праці оцінюється задовільно.
Оцінка стану охорони праці за результатами роботи за рік здійснюється за тими ж категоріями, виходячи з переважаючої оцінки за результатами періодичного контролю. Якщо робота з охорони праці була оцінена більше ніж в одному кварталі незадовільно, за результатами року вона не може бути оцінена позитивно, тобто задовільно. У разі, коли хоча б в одному з кварталів робота підрозділу оцінювалася як украй незадовільна, за результатами року вона повинна бути визнана також незадовільною.
Оцінка охорони праці на підприємстві в цілому здійснюється на підставі відповідних оцінок у підрозділах.
Незадовільно оцінюється рівень охорони праці, якщо її стан більше ніж у половини підрозділів було оцінено незадовільно, якщо коефіцієнт частоти травматизму в обліковуваному календарному періоді перевищує його значення за аналогічний період порівнюваного (минулого) року. Стан охорони праці оцінюється як вкрай незадовільний у тому разі, коли хоча б в одному з підрозділів і хоча б в одному з періодів він оцінювався як вкрай незадовільний.
В усіх інших випадках, крім зазначених, рівень охорони праці оцінюється задовільно (позитивно).
Переваги поданої системи полягають ось у чому:
- система безперервного контролю з трьох ієрархічних рівнів, на яких здійснюється наглядова діяльність, ув’язується з традиційною триступеневою системою;
- на відміну від попередньої триступеневої пропонована система є неформалізованою, вона простіша, а значить, більше наближена до практики, більш життєва;
- система відповідає всім принципам контролю і за неформального підходу може бути ефективним засобом профілактики травматизму та механізмом управління охороною праці на підприємстві.
З урахуванням цих переваг запропонована система безперервного контролю може бути моделлю для розробки її на галузевому рівні.
Важливою функцією управління охороною праці є планування організаційно-технічних заходів з охорони праці, яка має вирішальне значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці.
Слід визначити, що планування роботи з охорони праці на підприємствах в більшості випадків ведеться не цілеспрямовано і тому вся робота не дає вагомого зниження виробничого травматизму. На більшості підприємств не проводиться передпланова робота і, зокрема, прогнозування цієї діяльності. Тому необхідно застосувати методи інженерного прогнозування небезпечних і шкідливих виробничих факторів шляхом аналізу проектно-конструкторських і технологічних розробок та виробничих процесів, визначення головної і локальних стратегій роботи з охорони праці на підставі вивчення причин виробничого травматизму і профзахворювань, вивчення умов праці за результатами паспортизації та атестації робочих місць, збору пропозицій від працівників, уповноважених з охорони праці і профспілок, аналізу експертних оцінок.
Планування робіт з охорони праці може бути перспективне, поточне (річне) та оперативне (квартальне, щомісячне, декадне).
При плануванні робіт з охорони праці використовуються:
- плани економічного і соціального розвитку підприємств;
- плани організаційно-технологічних заходів, спрямованих на поліпшення умов праці;
- матеріали атестації робочих місць;
- матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві;
- пропозиції комісії з охорони праці.
Важливе значення в системі планування має розробка розділу «охорона праці» колективного договору підприємства.
Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власниками (уповноваженими ними органами) і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.
Це ствердження випливає з вимог законів України «Про охорону праці» та «Про колективні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків, а також реалізація трудящими своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці забезпечується насамперед за допомогою колективного договору (угоди).
Висока оцінка значення колективного договору (угоди) у вирішенні нагальних проблем охорони праці справедлива лише за умов, коли відповідні двосторонні зобов’язання опрацьовані якісно, з урахуванням усіх положень чинного законодавства. Тому особливу увагу слід звернути на формування на належному рівні розділу «Охорона праці» колективного договору (угоди).
Укладенню колективного договору (угоди), як відомо, повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються сторонами за три місяці до закінчення терміну дії попередньої угоди. Цьому підготовчому періоду необхідно приділити особливу увагу, забезпечивши збір і вивчення пропозицій працівників, аналіз результатів атестації робочих місць, стану виробничого травматизму, професійної і виробничо обумовленої захворюваності, розробку найактуальніших заходів з поліпшення умов праці.
Зобов’язання, що їх пропонується включити до колективного договору (угоди) за підсумками переговорів, повинні бути всебічно обґрунтованими і реальними, адже після схвалення та підписання документа вони стають обов’язковою для виконання локальною нормою, що діє в межах підприємства (галузі).
Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зобов’язань з охорони праці, слід також наголосити на тому, що ці зобов’язання не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України. Гарантії, пільги та компенсації, що передбачені для трудящих чинним законодавством, мають вважатися мінімальними, обов’язковими для виконання за будь-яких умов. Разом з тим, за наявності на підприємстві (в об’єднанні підприємств) певних економічних можливостей нормативні пільги та компенсації можуть перевищуватися і застосовуватися у значніших розмірах на підставі додаткових зобов’язань згідно з колективним договором (угодою).
Наприклад, відповідно до статей 6, 9, 11, 12 Закону України «Про охорону праці» може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені відомим Списком); додаткового комплекту спецодягу понад встановлені Норми; обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових кабін тощо) в тих виробництвах, де нормами це не передбачено; встановлення залежно від конкретних умов праці додаткових оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення чи скороченої тривалості робочого часу тощо.
З метою раціональнішого викладення колективного договору, зменшення його обсягів рекомендується не повторювати в ньому переліки професій і посад працівників, яким відповідно до загальнодержавних нормативів надається право на скорочений робочий день, додаткову відпустку у зв’язку з важкими і шкідливими умовами праці, видається спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту тощо. Достатньо в текстовій частині колдоговору обумовити зобов’язання адміністрації щодо додержання цих нормативів у загальному плані, одночасно подбавши про те, щоб працівники мали можливість ознайомитися з нормативними пільгами і компенсаціями та з результатами атестації робочих місць (на підставі якої вони призначаються) під час укладання трудового договору, організації навчання (інструктажу) з питань охорони праці, або завдяки оснащенню відповідними матеріалами та офіційними документами кабінетів, кутків, стендів охорони праці у виробничих підрозділах тощо.
Проте обов’язковими слід вважати додатки до колективної угоди з тих питань, які визначені трудовим колективом самостійно і є доповненням до вимог чинного законодавства.
Колективний договір (угода) повинен обов’язково містити заходи захисту прав і соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців і членів сімей загиблих. Ідеться про відшкодування завданої їм шкоди, оплату одноразової допомоги, компенсацію витрат на придбання ліків, на проходження додаткового платного лікування; про надання потерпілим легшої роботи відповідно до медичного висновку із збереженням середнього заробітку, організацію навчання, перекваліфікації та працевлаштування інвалідів праці, надання цим інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань (якби навіть вони вже не працювали на підприємстві за станом здоров’я) тощо.
Підприємствами накопичено певний досвід вирішення цих соціальних питань за допомогою колективних договорів (угод), який безумовно повинен використовуватися в подальшій роботі. Разом з тим, нововведення до чинного законодавства, започатковані Законом України «Про охорону праці», потребують правильного тлумачення і єдиних підходів до організації виконання.
Насамперед це стосується одноразової допомоги постраждалим.
Як вимагає стаття 2 Закону, саме колективним договором (угодою, трудовим договором) повинен встановлюватися розмір зазначеної допомоги. За рішенням трудового колективу вона призначається будь-якому з потерпілих на виробництві, включаючи й осіб, які одержали, наприклад, легкі травми, що тягнуть за собою тимчасову непрацездатність. Законом забезпечується особливий захист інтересів тих працівників, які були важко травмовані і стали інвалідами, а також інтересів утриманців та членів сімей загиблих. Для них встановлено мінімальний розмір одноразової допомоги, що становить:
- у разі смерті потерпілого — не менше п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на дитину, яка народилася після його смерті;
- у разі стійкої втрати працездатності — не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.
Отже, відповідні зобов’язання колективного договору (угоди, трудового договору) можуть бути й більших розмірів. Проте вказана мінімальна одноразова допомога повинна сплачуватися всім потерпілим на підприємстві (в установі, організації), незалежно від форм власності, його економічних можливостей і фінансового становища, якби навіть ішлося про збільшення на відповідну суму заборгованості підприємства державі чи іншим кредиторам, про виділення додаткових коштів державного бюджету (для бюджетних організацій) тощо.
Законом передбачено можливість зменшення розміру одноразової допомоги лише у випадках, коли виробнича травма сталася внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, тобто з повної або часткової його вини. Щоб не допустити безпідставних звинувачень потерпілого у нещасному випадку та порушення його прав на одноразову допомогу, слід додержуватися передбачених законодавством вимог про те, що:
— за умов явної помилки чи вини потерпілого розмір одноразової допомоги не може бути зменшено більше як на половину тієї суми, яка належить працівникові при відсутності порушень ним вимог охорони праці;
— наявність чи відсутність порушень з боку потерпілого, що призвели до нещасного випадку, тобто наявність або відсутність його вини у цьому випадку, встановлюється комісією з розслідування; однак порядок зменшення розміру одноразової допомоги (встановлення ступеня вини потерпілого) має визначатися трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, установи, організації.
Трудовий колектив може ухвалювати окреме рішення з цього приводу, але доцільніше визначити порядок зменшення розміру одноразової допомоги безпосередньо в колективному договорі. З цією метою може бути рекомендовано включення до колективного договору своєрідної шкали розмірів даної допомоги в залежності від певних чинників, а саме: важкості ушкодження здоров’я, складу сім’ї (наявності утриманців), ступеня вини потерпілого тощо (табл. 8.2).
Таблиця 8.2
ШКАЛА РОЗМІРІВ ОДНОРАЗОВОЇ ДОПОМОГИ*
|
Категорія потерпілих |
Розмір одноразової допомоги |
|
|
на сім’ю |
додатково |
|
|
1 |
2 |
3 |
|
1. З тимчасовою непрацездатністю: — до 10 календарних днів включно — від 10 календарних днів до 1 місяця включно — від 1 місяця до 2 місяців включно — від 2 місяців до 4 місяців |
|
|
|
2. Із стійкою втратою працездатності (без встановлення інвалідності) |
Середньомісячний заробіток за кожен процент втрати професійної працездатності |
10% від суми у графі 2 |
|
3. Із стійкою втратою працездатності та визнанням потерпілого інвалідом |
1,1 середньомісячного заробітку за кожен процент втрати професійної працездатності |
10% від суми у графі 2 |
|
4. Із смертельним наслідком |
П’ятирічний |
Річний заробіток (на кожного утриманця потерпілого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті) |
Зазначимо, що наведені у табл. 8.1 розміри одноразової допомоги можуть використовуватися лише як приклад і не є обов’язковими. Адже лише трудовому колективу надано право виходячи з економічних можливостей встановлювати конкретні розміри одноразової допомоги (не нижче передбачених Законом), визначати порядок її зменшення (в межах до 50 процентів, використовуючи аналіз причин виробничого травматизму за довгостроковий період, результати обстежень стану охорони праці і трудової дисципліни у виробничих підрозділах).
Якщо ушкодження здоров’я настало не лише з вини адміністрації підприємства, а й внаслідок порушення потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, зазначена у табл. 8.2 сума підлягає зменшенню в таких розмірах (табл. 8.3).
Таблиця 8.3
РОЗМІР ЗМЕНШЕННЯ ОДНОРАЗОВОЇ ДОПОМОГИ
|
Порушення з боку потерпілого, |
Розмір |
|
Виконання роботи у нетверезому стані, якщо цей стан було визначено причиною нещасного випадку і якщо сп’яніння потерпілого не було обумовлено застосовуваними у виробництві технічними спиртами, ароматичними, наркотичними та іншими речовинами |
50% |
|
Неодноразове свідоме порушення вимог нормативних актів про охорону праці, за яке раніше накладалося дисциплінарне стягнення, вилучався талон попереджень або документально засвідчувалось офіційне попередження |
50% |
|
Первинне свідоме порушення вимог безпеки при обслуговуванні об’єктів і виконанні робіт підвищеної небезпеки |
40% |
|
Первинне свідоме порушення правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням, виконання технологічних процесів і робіт, що не є об’єктами підвищеної небезпеки |
30% |
|
Невикористання наданих засобів індивідуального захисту, передбачених правилами безпеки, якщо це порушення було: первинним повторним |
|
Примітка: порушення потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, з якими він не був обізнаний внаслідок несвоєчасного або неякісного проведення навчання та інструктажу, незабезпечення необхідними нормативними документами, не є підставою для зменшення йому розміру одноразової допомоги або відшкодування шкоди.
Трудовий колектив за необхідності визначає механізм застосування положень колективного договору про одноразову допомогу в кожному конкретному випадку ушкодження здоров’я працівника. Він має право, наприклад, доручити комісії з питань охорони праці підприємства (де вона створена відповідно до статті 26 Закону) або групі фахівців чи відповідній комісії профспілкового комітету підготовку свого висновку про розмір одноразової допомоги потерпілому від конкретного нещасного випадку (профзахворювання), якщо адміністрація не в змозі безпосередньо застосувати положення колективного договору.
Однак слід зауважити, що компетенцією такої комісії (групи фахівців) не є розгляд спорів, які виникли між адміністрацією і потерпілим з приводу призначення одноразової допомоги та її розмірів. Такі конфлікти повинні розв’язуватися в загальному порядку розгляду трудових спорів, тобто через КТС і народний суд.
У колективному договорі (угоді) повинні міститися зобов’язання власника про відшкодування потерпілому моральної шкоди, які відповідали б вимогам законодавства. Відсутність практики застосування цієї нової норми створює певні труднощі щодо реалізації зазначених вимог на місцях. Однак це не повинно призводити до порушення прав працівника на одержання певної компенсації за моральну шкоду у випадках, коли під впливом небезпечних або шкідливих виробничих факторів порушилися його нормальні життєві зв’язки, він не в змозі повністю реалізувати свої звички і бажання, погіршилися його відносини з оточуючими людьми та потрібні додаткові зусилля працівника для організації подальшого свого життя.
Певний механізм відшкодування моральної шкоди визначено «Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 № 472. Головним засобом розв’язання цього питання слід вважати домовленість сторін (за участю профспілкової організації). Якщо ж згоди між працівником і власником досягти не вдалося, спір про відшкодування моральної шкоди розглядається народним судом.
Відповідно до статті 22 закону одним з найважливіших підрозділів колективного договору повинні бути комплексні інженерно-технічні заходи з досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, піднесення існуючого рівня охорони праці.
Ці заходи бажано формувати у вигляді спеціального додатку до колективного договору, а загальну суму коштів, що асигнуються з фонду охорони праці підприємства на їх виконання, обумовлювати також у текстовій частині договору.
Особливе місце і значимість цих заходів серед зобов’язань колдоговору обумовлюються тим, що завдяки їм в умовах діючого виробництва досягається відчутний прогрес у забезпеченні охорони праці, робочі місця доводяться до нормативних вимог, умови праці наближаються до комфортних. Невипадково стаття 21 закону вимагає використовувати кошти фонду охорони праці лише на зазначені цілі та звільняє ці кошти від оподаткування.
Тож при формуванні заходів з охорони праці колективного договору дуже важливо пильнувати, щоб цільові кошти надсилалися за призначенням і не використовувалися, наприклад, на ремонти покрівель, підлог, устаткування та інші роботи з підтримання основних фондів (включаючи інженерно-технічні засоби безпеки) у належному технічному стані. Всі вони повинні фінансуватися з інших фондів (джерел).
Недоцільно змішувати і дублювати заходи колективної угоди з планом економічного і соціального розвитку підприємства, планами організаційно-технічних, технологічних та інших заходів, які спрямовані на підвищення ефективності, пошук резервів виробництва та є програмою дій адміністрації у зазначеному напрямку.
Під час виконання виробничих завдань впроваджується нова техніка, прогресивніша технологія, засоби механізації та автоматизації, здійснюються інші заходи, що одночасно з підвищенням ефективності виробництва та продуктивності праці поліпшують умови та безпеку на виробництві (інакше й бути не може). Проте переписувати ці заходи до колективного договору як цільові з охорони праці (з фінансуванням за рахунок спеціального фонду) буде неправильно. Взаємозв’язок таких заходів з колективним договором може бути лише в тому, що власник покладає на себе обов’язок досягти кінцевого результату завдяки цим заходам, наприклад: зниження до нормативних вимог рівня запиленості, загазованості повітря робочої зони, усунення шкідливих виробничих чинників у конкретному виробництві, вивільнення працівників від важких робіт, нічних змін тощо.
У відповідності до спільних рекомендацій державних органів і профспілок виділяються заходи, що можуть вважатися цільовими і виконуватися за рахунок фонду охорони праці:
- розробка, виготовлення та встановлення нових, ефективніших інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо);
- реконструкція системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць діючого виробництва;
- розробка, виготовлення і монтаж нових, реконструкція наявних вентиляційних систем та пристроїв, установок для кондиціонування повітря в приміщеннях діючого виробництва, а також у кабінах управління металургійним устаткуванням, мостовими кранами ливарних цехів тощо;
- здійснення конструктивних рішень та заходів, що забезпечують на діючому устаткуванні виключення або зниження до регламентованих рівнів шуму, вібрації, шкідливих випромінювань та інших факторів;
- впровадження устаткування та пристроїв, які забезпечують застосування безпечної напруги до 12 В — у приміщеннях особливо небезпечних та до 42 В — у приміщеннях з підвищеною небезпекою враження електричним струмом;
- введення в електроустаткування пристроїв для контролю стану ізоляції та засобів сигналізації або відключення електричного живлення у випадках пошкодження цієї ізоляції;
- застосування сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до правил і стандартів безпеки праці;
- обладнання спеціальних механізмів та пристроїв, що забезпечують зручне та безпечне виконання робіт на висоті, наприклад, з ремонту, скління вікон та ліхтарів, очищення скла, обслуговування освітлювальної арматури тощо;
- заходи з усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами та матеріалами, виводу людей з небезпечних зон (наприклад, шляхом запровадження засобів механізації, дистанційного управління, надійнішої герметизації устаткування тощо);
- реконструкція у діючих виробництвах систем опалення з метою доведення температурного режиму до встановлених нормативів;
- впровадження більш безпечних і нешкідливих засобів транспортування різних вантажів, сировини та матеріалів на заміну ручним трудомістким операціям (наприклад, пневмотранспорту для сипучих, пилових матеріалів, трубопровідних систем для перепомповування кислот, лугів до місць їх застосування тощо);
- виготовлення спеціальних майданчиків, сходів та інших засобів для безпечного виконання робіт з ручного зачалювання контейнерів та інших пакетових вантажів, відкривання люків залізничних напіввагонів, обслуговування запорної арматури, розташованої на висоті тощо;
- заходи з розширення, реконструкції санітарно-побутових приміщень з метою доведення забезпеченості ними працюючих до чинних норм, додаткове обладнання цих приміщень сучасним інвентарем і пристроями тощо.
Розглядаючи всі ці заходи, слід чітко уявити кінцеву мету конкретної роботи і погоджуватися з включенням до колективного договору та фінансуванням її з фонду охорони праці лише тоді, коли робота дозволяє в умовах діючого виробництва досягти більш високого рівня охорони праці відносно теперішнього (досягнутого раніше).
Зобов’язання колективного договору (угоди) певною мірою повинні відповідати принципам економічного стимулювання та матеріальної відповідальності за стан охорони праці.
Це означає, з одного боку, що підприємство повинно бути готовим відшкодувати всі збитки від незабезпечення нормативних умов праці, від аварій та нещасних випадків (профзахворювань).
Конкретні ж посадові особи та працівники, з вини яких це сталося, повинні знати, що за колективним договором (угодою) та відповідно до чинного законодавства вони зобов’язані відшкодувати підприємству певну частину завданих збитків.
З іншого боку, економічний механізм управління охороною праці має передбачати систему заохочень для тих працівників, які сумлінно виконують законодавчі та інші нормативні акти з цих питань, не допускають порушень вимог особистої та колективної безпеки, беруть активну участь та виявляють ініціативу в здійсненні заходів з підвищення рівня охорони праці на підприємстві. Оплата праці, премії (в тому числі встановлення спеціального виду преміювання), винагороди за виконану конкретну роботу, винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці, моральні заохочення — все повинно використовуватися для того, щоб належним чином оцінити особистий внесок працівника. І саме колективна угода, як свідчить стаття 29 Закону «Про охорону праці», має встановлювати будь-які види заохочень за сумлінне ставлення до виконання завдань охорони праці.
Зобов’язання колективного договору (угоди) є двосторонніми, тому цей документ має містити не лише вимоги власника (адміністрації підприємства), а й зобов’язання працівників щодо безумовного виконання кожним норм, правил, стандартів та інструкцій з охорони праці, додержання встановлених вимог поводження з машинами, механізмами, інструментом та пристроями, обов’язкового користування засобами колективного та індивідуального захисту тощо. Кожен працівник підприємства зобов’язаний виконувати положення колективної угоди з тих питань охорони праці, які його стосуються.
Законом «Про охорону праці» передбачено, що за допомогою колективної угоди необхідно вирішувати й низку інших важливих питань соціального характеру, а саме:
¨ встановлювати розмір вихідної допомоги (але не менше тримісячного заробітку) працівникові, який змушений розірвати трудовий договір з причин невиконання власником вимог законодавства та зобов’язань колективної угоди з охорони праці;
¨ визначати умови здійснення грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока чи рівноцінних йому продуктів, якщо робота працівників має роз’їзний характер;
¨ встановлювати строк вивільнення від основної роботи уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці (зі збереженням середнього заробітку) для можливості виконання ним своїх громадських обов’язків та проходження навчання з охорони праці.
Виходячи з Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства, колективна угода може також визначати з тією ж метою термін вивільнення від основної роботи членів згаданої комісії.
Залежно від характеру виробництва, складу трудового колективу, специфіки галузі в колективному договорі (угоді), визначаються зобов’язання щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці інвалідів, неповнолітніх, пенсіонерів, осіб, які тимчасово залучаються до виконання громадських робіт за угодами з центрами зайнятості населення тощо.
Враховуючи, що найголовнішою проблемою суспільства є поліпшення становища жінок, необхідно приділяти особливу увагу зобов’язанням щодо поліпшення умов їхньої праці, санітарно-побутового та медичного обслуговування, вивільнення від важких, шкідливих робіт та нічних змін.
Важливо, щоб усі ці заходи мали економічну основу та інженерно-технічне забезпечення, щоб скорочення праці жінок на важких, шкідливих, нічних роботах проводилося не примусово, адміністративними методами, а з урахуванням інтересів трудівниць, шляхом матеріального стимулювання, впровадження додаткових пільг за рахунок підприємства (скажімо, надання жінці легшої роботи зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою; призначення жінці передпенсійного віку щомісячної грошової допомоги в розмірі, не меншому від державної пенсії на період, що залишився до пенсії тощо).
До трудових договорів забороняється включати умови, що погіршують порівняно з чинним законодавством, колективною угодою становище працівників.
Додатком до колективного договору є план «Комплексних інженерно-технічних заходів з досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій». Загальну суму коштів з фонду охорони праці підприємства, що асигнується на їх виконання, обумовлюють у тексті угоди. Ці кошти є цільовими і можуть використовуватися на цільові заходи та засоби.
У відповідності з Законом «Про охорону праці» наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 31 березня 1994 р. № 27 затверджено єдину систему показників обліку умов і безпеки праці — Форму № 1-ПВ (умови праці) (див. додаток).
Форма № 1-ПВ включає розділи:
1. Стан умов праці:
— чисельність усіх працівників облікового складу, з них зайнятих в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам;
— чисельність працівників, які працюють у нічну зміну;
— працюють на роботах, заборонених чинними нормативними актами про охорону праці.
2. Пільги та компенсації за роботу у шкідливих умовах:
— чисельність працівників, яким за роботу в шкідливих умовах встановлено: додаткові відпустки; безкоштовне лікувально-профілактичне харчування; підвищені тарифні ставки; доплати за умови та інтенсивність праці;
— чисельність працівників, які мають право на пенсію на пільгових умовах.
8.2. Термінологічний словник
Управління — це сукупність дій, що спрямовуються на підтримання чи поліпшення функціонування об’єкта у відповідності з наявною програмою, що створюється для досягнення певних цілей.
Функція управління — це комплекс взаємопов’язаних видів діяльності, що здійснюються суб’єктом управління під час цілеспрямованого впливу на об’єкт управління.
Суб’єкт управління охороною праці — діяльність функціональних служб та структурних підрозділів підприємства із забезпечення безпечних та здорових умов на робочих місцях, цехах, підприємстві в цілому.
Колективний договір — це письмова двостороння угода, сторонами якої є, з одного боку, трудовий колектив, з іншого — адміністрація підприємства, установи, організації в особі керівника. Це правовий інструмент, за допомогою якого трудовий колектив забезпечує собі поліпшення умов та охорони праці. Це є гарант виконання чинного законодавства України з дотримання норм умов праці.
Управління охороною праці — це підготовка, прийняття та реалізація рішень із здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки і збереження здоров’я людини в процесі праці.
СУОП — це механізм реалізації вимог законодавства і нормативної документації про охорону праці на підприємстві, а положення про СУОП — це документ, що узагальнює цю діяльність.
Контроль за охороною праці — це створення системи постійно діючих взаємопов’язаних заходів, спрямованих на перевірку відповідності процесу функціонування об’єкта управлінським рішенням, що були прийняті, наказам, законам, положенням, нормам, стандартам, правилам; виявлення результатів впливу суб’єкта (управлінських структур) на об’єкт управління (окремих працівників та колективи) і відхилень від управлінських рішень; виконання приписів посадових осіб і держнаглядових органів щодо усунення виявлених порушень вимог нормативних актів тощо.
Перевірка нормативних умов — це контроль умов праці на робочих місцях і дільницях, технологічних та виробничих процесів на відповідність нормативним вимогам, а саме: додержання правил і норм безпосередніми виконавцями, забезпеченість інвентарем, стану робочих місць і дільниць тощо. Цей контроль здійснюється на виконавчому рівні.
Організаційно-технічна перевірка — контроль за організаційно-технічним забезпеченням безпеки праці в підрозділах, який реалізується на рівні організаторів та виконавців робіт.
Комплексна перевірка — контроль підрозділів за всіма аспектами діяльності в галузі охорони праці: управлінським, організаційним, технічним забезпеченням безпеки праці; за організацією виконуваної профілактичної роботи, створенням і додержанням нормативних умов; аналіз статистики травматизму тощо. Реалізується на управлінському рівні.
Цільова перевірка — контроль, який передбачає поглиблену перевірку певного виду діяльності підрозділу(ів) з охорони праці (додержання правил експлуатації вантажопідйомних машин, будівель і споруд, електричного чи іншого устаткування, забезпечення спецодягом тощ) на відповідність нормативним вимогам.
8.3. Навчальні завдання
Завдання 1.
1. Визначте суб’єкти та об’єкти управління охороною праці на підприємстві.
2. В чому суть комплексного підходу до вирішення завдань і проблем у галузі охорони праці на підприємстві?
3. Охарактеризуйте функції системи управління охороною праці (СУОП) на підприємстві.
Завдання 2. За якими параметрами визначається ефективність функціонування системи управління охороною праці на підприємстві:
а) наявністю цільових програм щодо запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням;
б) цілеспрямованістю щорічних комплексних заходів та планів щодо зменшення рівня виробничого травматизму і профзахворювань;
в) наявністю посадових інструкцій з охорони праці;
г) контролем, обліком і аналізом роботи з охорони праці;
ґ) створенням системи мотивації роботи з охорони праці;
д) виконанням завдань з охорони праці.
Завдання 3.
1. Охарактеризуйте систему управління охороною праці на підприємстві та обов’язки власника підприємства.
2. Якими є права власника підприємства із забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на підприємстві?
3. Назвіть обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів про охорону праці.
Завдання 4.
1. Назвіть завдання служби охорони праці підприємства.
2. Охарактеризуйте функції служби охорони праці підприємства.
3. Які права має служба охорони праці підприємства?
Завдання 5. Розрахувати чисельність служби охорони праці на підприємствах.
Вихідні дані:
|
|
Загальна |
З них |
|
|
працюють |
працюють на роботах |
||
|
Підприємство А |
60 |
5 |
|
|
Підприємство Б* |
70 |
10 |
|
|
Підприємство В |
700 |
200 |
150 |
|
Підприємство Г |
1850 |
720 |
480 |
Ефективний річний фонд робочого часу спеціалістів з охорони праці — 1820 год.
Завдання 6. Розрахувати чисельність служби охорони праці на підприємствах А, В, С, D.
Вихідні дані:
|
Підприємства |
Чисельність |
З них |
|
|
працюють |
працюють з підвищеною |
||
|
А |
1700 |
48 |
60 |
|
В |
2350 |
123 |
97 |
|
С |
541 |
27 |
34 |
|
D |
730 |
18 |
43 |
Ефективний річний фонд робочого часу спеціалістів з охорони праці 1820 год.
Завдання 7. Вивчіть типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства. Дайте відповіді на такі запитання:
1. Як формується комісія з питань охорони праці та хто входить до складу комісії?
2. Які основні завдання комісії з питань охорони праці?
3. Назвіть права комісії з питань охорони праці.
Завдання 8. Вивчіть типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Дайте відповіді на такі запитання:
1. Як визначаються уповноважені трудового колективу з питань охорони праці і яка має бути їх чисельність?
2. Які функціональні обов’язки уповноважених з питань охорони праці зі створення безпечних і нешкідливих умов праці?
3. Назвіть права уповноважених трудових колективів з питань охорони праці.
Завдання 9.
1. Розкрийте суть і принципи контролю за охороною праці.
2. Назвіть види контролю за охороною праці.
3. У чому полягає триступеневий контроль за охороною праці?
Завдання 10.
1. Що являє собою оцінка стану охорони праці на підприємстві?
2. Яким чином здійснюється планування організаційно-технічних заходів з охорони праці?
3. Охарактеризуйте роль колективного договору в системі нормативного регулювання питань охорони праці.
Завдання 11. Використовуючи спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу «Охорона праці» у колективному договорі, дайте відповіді на такі запитання:
1. Яке значення колективного договору у вирішенні проблеми охорони праці?
2. Які вживаються заходи захисту прав і соціальних інтересів осіб, що потерпіли на виробництві від нещасних випадків?
3. Які рекомендації щодо розміру одноразової допомоги визначені колективним договором залежно від певних факторів: важкості ушкодження здоров’я, складу сім’ї (наявності утриманців), ступеня вини потерпілого тощо?
Завдання 12. Кожному студентові видається набір матеріалів, який включає форми звіту № 1-ПВ (умови праці) по трьох підприємствах.
І. Слід проаналізувати:
1. Стан умов праці на кожному підприємстві:
а) чисельність усіх працівників облікового складу, з них зайнятих в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам;
б) чисельність працівників, які працюють у нічну зміну;
в) чисельність працівників, які працюють на роботах, заборонених чинними нормативними актами про охорону праці.
2. Чисельність працівників, яким за роботу в шкідливих умовах встановлені пільги та компенсації.
ІІ. Порівняйте умови праці на підприємствах.
ІІІ. Дайте пропозиції щодо стимулювання підприємств за роботу з поліпшення умов праці.
Завдання 13. Підготувати реферати.
8.4. Контрольні запитання
1. Якими є обов’язки власника підприємства в галузі охорони праці?
2. Якими є обов’язки працівника в галузі охорони праці?
3. Якими є функції і права служби охорони праці?
4. Яке призначення комісій з охорони праці?
5. В чому суть контролю за охороною праці і якими є його принципи?
6. Назвіть види контролю за охороною праці.
7. Назвіть показники та критерії оцінки стану охорони праці на підприємстві.
8. Як здійснюється планування робіт з охорони праці?
9. В чому суть системи управління охороною праці?
10. На яких принципах формується комплексний підхід до виконання завдань охорони праці?
11. Назвіть функції системи управління охороною праці.
12. Розкрийте суть колективного договору в системі нормативного регулювання питань охорони праці.
13. Які показники включає єдина система обліку умов і безпеки праці?
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 8
Розділ І п. 2; п. 3; п. 4; п. 5; п. 7; п. 11; п. 12; п. 13; п. 14; п. 15; п. 16; п. 17; п. 23; п. 24;
Розділ V п. 3, с. 74—80; п. 6, с. 42—59; п. 7, с. 65—78; п. 13, с. 138—142; п. 17.
Тема 9. Економічні аспекти охорони праці
9.1. Методичні поради до вивчення теми
Розглядаючи охорону праці в умовах ринкової економіки, особливу увагу слід звернути на економічні аспекти охорони праці.
Здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці чинить стимулюючий вплив як на економічні, так і соціальні результати виробництва.
До економічних результатів впливу умов праці на людину, які мають позитивне значення, слід віднести підвищення продуктивності праці, раціональне використання основних виробничих фондів.
Сприятливі умови забезпечують підвищення продуктивності праці як за рахунок інтенсивних змін (скорочення витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції), так і екстенсивного (підвищення ефективності використання робочого часу завдяки зниженню цілоденних втрат за тимчасовою непрацездатністю та виробничим травматизмом).
Зростання продуктивності праці супроводжується також, як правило, досягненням високої якості виробничої продукції або послуг, а скорочення витрат робочого часу сприяє зниженню собівартості продукції.
За даними досліджень, комплекс заходів з поліпшення умов праці може забезпечити приріст продуктивності праці на 15—20%1. Так, нормалізація освітлення робочих місць збільшує продуктивність праці на 6—13% та скорочує брак на 25%. Раціональна організація робочого місця підвищує продуктивність праці на 21%, раціональне фарбування робочих приміщень — на 25%2.
Збільшення ефективного фонду робочого часу може бути досягнуто за рахунок скорочення тимчасової непрацездатності працівників внаслідок хвороб та виробничого травматизму.
Витрати робочого часу внаслідок тимчасової непрацездатності на різних підприємствах різноманітні і становлять приблизно 2,5% річного фонду робочого часу на підприємствах зі сприятливими умовами праці і 5—10% на підприємствах з небезпечними і шкідливими умовами праці.
Поліпшення умов і впровадження заходів із забезпечення безпеки праці скорочують плинність кадрів. За мотивами «важкі і несприятливі умови» звільняються в промисловості до 20% усіх вивільнених, а в будівництві — понад 25%.
Слід зазначити, що позитивні економічні результати тісно пов’язані як з особистими факторами (дієздатність, працездатність), так і з соціальними результатами.
Зростання продуктивності праці пов’язано зі скороченням цілоденних витрат робочого часу, обумовлених тимчасовою непрацездатністю, підвищенням ефективності використання робочого часу і продовженням періоду активної трудової діяльності.
Несприятливі умови призводять до зворотних результатів: різних форм та ступенів втомлюваності працівників, функціонального напруження організму.
До негативних економічних результатів належать недоодержання додаткового продукту, затримка з введенням нових фондів, непродуктивне споживання робочої сили, зниження продуктивності праці.
Крім того, слід звернути увагу на соціальні результати впливу умов праці на працівників.
До позитивних соціальних результатів можна віднести: ступінь сприятливого впливу процесу праці на здоров’я людини та розвиток її особистості; стан здоров’я, ставлення до праці; соціальну активність; максимальне задоволення однією з найвагоміших потреб людини — потреби в сприятливих умовах праці і безпосередньо пов’язаної з цим потреби в змістовній, творчій, високопродуктивній праці; зміцнення здоров’я.
Негативний соціальний результат включає зниження творчої активності, зацікавленості в праці, зниження трудової дисципліни, зростання плинності кадрів внаслідок несприятливих умов праці.
Розглядаючи механізм витрат підприємств на заходи щодо поліпшення умов та охорону праці, слід знати, що виділяють п’ять груп витрат (табл. 9.1):
- витрати, пов’язані з відшкодуванням потерпілим внаслідок травм і професійних захворювань;
- витрати на попередження і компенсацію несприятливого впливу умов праці (пільги і компенсації тим, хто працює в важких і шкідливих умовах);
- витрати на профілактику травматизму і професійних захворювань;
- витрати на ліквідацію наслідків аварій та нещасних випадків;
- штрафи та інші відшкодування.
Складові витрат подані в табл. 9.1.
Розглядаючи витрати з охорони праці, слід зазначити, що вони також поділяються на:
— доцільні витрати, спрямовані на збереження здоров’я працівників, раціональне витрачання життєвих сил на відновлення працездатності;
— частково доцільні витрати, які включають видатки за пільгами і компенсаціями за несприятливі умови;
— недоцільні витрати, які обумовлюють підвищення собівартості продукції, зниження її обсягу тощо.
Таблиця 9.1
ОСНОВНІ ВИТРАТИ НА ПОЛІПШЕННЯ УМОВ
ТА ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ*
|
№ |
Назва витрат |
Складові витрат |
|
І |
Відшкодування |
Тимчасова непрацездатність; одноразова допомога (включаючи членів сімей і утриманців загиблих); моральна шкода; відшкодування витрат лікувальним закладам; санаторно-курортне обслуговування; протезування, придбання транспортних засобів, витрати на соціальну допомогу інвалідам; доплати до попереднього заробітку в разі переведення на легшу роботу; пенсії інвалідам і утриманцям загиблих |
|
ІІ |
Пільги |
Додаткові відпустки; скорочений робочий день; лікувально-профілактичне харчування; одержання молока чи інших рівноцінних продуктів; підвищені тарифні ставки; доплати за умови та інтенсивність праці; пенсії на пільгових умовах |
|
ІІІ |
Витрати |
Витрати на заходи з охорони праці за рахунок джерел фінансування, регламентовані нормативними актами держави; витрати на заходи з охорони праці за колективними договорами; витрати на заходи з охорони праці з фонду охорони праці підприємства |
|
IV |
Витрати |
Вартість зіпсованого устаткування, інструментів, зруйнованих будівель, споруд; витрати на врятування потерпілих; розслідування нещасних випадків; виплати заробітної плати і доплати за час простою; вартість ремонту частково зіпсованого обладнання, машин і механізмів, будівель і споруд; вартість підготовки чи перепідготовки працівників замість вибулих внаслідок загибелі чи інвалідності |
|
V |
Штрафи |
Штрафи, виплачені за наявність нещасних випадків та приховування від обліку потерпілих; штрафи на підприємства, установи і організації за недотримання нормативних вимог щодо безпеки праці; штрафи на працівника за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів з охорони праці; компенсації за час вимушеного простою через небезпечність виконання робіт та через припинення робіт органами державного нагляду за охороною праці; штрафи, пеня, виплати за недотримання договірних зобов’язань з іншими підприємствами; компенсаційні виплати за ураження населення, житлового фонду, приватного майна та забруднення довкілля |
Доцільні витрати забезпечують поліпшення умов праці, частково доцільні і недоцільні витрати приводять до збитків підприємства, до зниження ефективності виробництва.
Дослідження свідчать, що основні витрати на підприємствах припадають не на створення безпечної техніки, запобігання виробничому травматизму і захворюваності, не на нормалізацію умов праці, а на пільги та компенсації, пов’язані з небезпечними і шкідливими умовами праці. Співвідношення між витратами на поліпшення умов і охорони праці до видатків на доплати, пенсії, пільгові відпустки становить 1 : 10.
В умовах недосконалості ринкових механізмів усі ці витрати відносять на собівартість продукції, і в результаті за недбале ставлення до охорони праці на підприємствах розплачуються не їх керівники, а суспільство. Чинна система пільг і компенсацій не спонукає керівників поліпшувати умови праці, тому що ці витрати розкладаються на всіх споживачів і не впливають на економічні результати роботи підприємства.
З іншого боку, штрафні санкції, а також виплати, що повинні здійснюватися підприємством у разі незадовільної роботи з охорони праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань, нині досить значні, а тому змушують будь-якого власника (уповноважений ним орган) серйозно замислитися, що краще: зазнавати величезних збитків (які часом можуть призвести навіть до цілковитого банкрутства), не займаючись охороною праці, чи своєчасно вкласти кошти у профілактичні заходи, зберігаючи при цьому життя і здоров’я людей та не конфліктуючи з Законом.
Справжній власник, який вміє рахувати гроші, безумовно, обере другий варіант. Адже перелік штрафних санкцій та інших економічних втрат підприємства передбачає: штрафи, що накладаються на підприємство органами державного нагляду за охороною праці; штрафи за кожен нещасливий випадок на виробництві або професійне захворювання; відшкодування шкоди, одноразову допомогу та всі інші виплати особам, які потерпіли на виробництві, або членам сімей та утриманцям загиблих; виплати тим підприємствам, установам, організаціям, яким завдано шкоди (наприклад, внаслідок випуску небезпечної техніки, неякісного проектування виробничого об’єкта, нового устаткування, несвоєчасного виконання обов’язків, передбачених угодою з партнером тощо); компенсацію лікарням, іншим медичним та оздоровчим закладам витрат на лікування та реабілітацію потерпілих працівників, на надання їм санаторно-курортних послуг тощо; компенсацію витрат органів соціального забезпечення на виплату пенсій відповідним інвалідам праці; витрати на виконання рятувальних робіт під час аварій та нещасних випадків, на проведення розслідування та експертизи їх причин, на ритуальні послуги під час поховання загиблих, на складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, який одержав професійне захворювання тощо.
Значними також є витрати на пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці (включаючи надання додаткової відпустки, видачу лікувально-профілактичного харчування, молока чи рівноцінних йому харчових продуктів, оплату регламентованих перерв санаторно-оздоровчого призначення, що надаються під час виконання вібронебезпечних та інших робіт тощо). Отже, ці витрати також повинні враховуватися власником у загальній сумі економічних втрат, що мають місце на даному підприємстві через недостатню увагу до розв’язання проблем охорони праці.
Поліпшення умов праці потребує капітальних вкладень і поточних витрат.
Слід знати, що до капітальних вкладень належать одноразові та постійні витрати, спрямовані на:
— створення чи оновлення основних фондів працеохоронного призначення;
— удосконалення техніки й технології з метою поліпшення умов і охорони праці.
Поточні (експлуатаційні) витрати — це витрати на утримання й обслуговування обладнання, що має працеохоронне призначення. Вони забезпечують його функціонування в необхідному режимі.
Витрати на здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці розраховуються за формулою:
В = С0 + К0,
де С0 — поточні (експлуатаційні) витрати на здійснення заходів, грн.;
К0 — капітальні витрати на поліпшення умов і охорони праці, грн.
Чималого значення набуває визначення ефективності витрат підприємства на охорону праці.
Показник ефективності витрат підприємства на заходи з охорони праці розраховується за формулою:
,
де Ер — річна економія від поліпшення умов і охорони праці на підприємстві (прибуток або зменшення збитків);
В — загальні витрати (вкладення) підприємства на охорону праці.
Загальні витрати підприємства на охорону праці як до запровадження комплексу заходів щодо поліпшення умов праці, так і після цього розраховуються за формулою:
,
де В1 — витрати на заходи з охорони праці за рахунок усіх джерел фінансування, регламентованих нормативними актами держави;
В2 — витрати на заходи з охорони праці за колективними договорами;
В3 — витрати з фонду охорони праці підприємства.
Особливу увагу слід звернути на показники ефективності заходів з поліпшення умов та охорони праці на підприємстві.
Для оцінки результатів заходів з поліпшення умов та охорони праці згідно з методиками, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС* та ННДІОП** України, запропоновані чотири групи показників:
- зміна стану умов і охорони праці;
- соціальні;
- соціально-економічні;
- економічні.
Зміна стану умов і охорони праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, естетичних, психофізіологічних показників.
Підвищення рівня безпеки праці характеризується збільшенням кількості машин і механізмів, виробничих будівель, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів.
Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму та вібрації, поліпшенням освітленості.
Поліпшення психофізіологічних показників характеризується зменшенням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі й монотонності праці.
Поліпшення естетичних показників характеризується раціональним компонуванням робочих місць і машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.
Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після запровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям (ГДК), гранично допустимим рівням (ГДР) або заданим.
Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.
Соціальні результати заходів з поліпшення умов і охорони праці визначаються за такими показниками:
- збільшення кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами) та скорочення кількості працюючих у незадовільних умовах праці;
- зниження рівня виробничого травматизму;
- зменшення кількості випадків професійної захворюваності, пов’язаної з незадовільними умовами праці;
- зменшення кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;
- зменшення плинності кадрів через незадовільні умови праці.
Для оцінки соціальних результатів можуть також використовуватись інші показники (ступені задоволення працею та її престижності тощо).
Показники соціальної та соціально-економічної ефективності розраховуються як відношення величини соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення.
Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.
Вивчаючи економічні аспекти охорони праці, слід ознайомитися з методами оцінки соціальної й економічної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці*.
Для оцінки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці використовуються такі показники:
1. Скорочення кількості робочих місць (∆К), що не відповідають вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництв, розраховується за формулою:
,
де К1, К2 — кількість робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм до і після проведення заходів;
К3 — загальна кількість робочих місць.
2. Скорочення чисельності працівників (∆Ч), які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм, визначається за формулою:
,
де Ч1, Ч2 — чисельність працівників, які працюють в умовах, що не відповідають санітарним нормам до і після здійснення заходу, чол.;
К3 — річна середньооблікова чисельність працівників, чол.
3. Збільшення кількості машин, механізмів (∆М) та виробничих приміщень (∆Б), приведених до вимог норм охорони праці, визначається за формулами:
, ,
де М1, М2 — кількість машин, механізмів, що не відповідають нормативним вимогам до і після проведення заходу, шт.;
М — загальна кількість машин і механізмів, шт.;
Б1, Б2 — кількість виробничих приміщень, які не відповідають нормативним вимогам до і після здійснення заходу, шт.;
Б — загальна кількість виробничих приміщень, шт.
4. Зменшення коефіцієнта частоти травматизму (∆Кч) визначається за формулою:
,
де N1, N2 — кількість випадків травматизму відповідно до і після проведення заходу;
Ч3 — річна середньооблікова чисельність працівників, чол.
5. Зменшення коефіцієнта тяжкості травматизму (∆Кт) розраховується за формулою:
,
де Д1, Д2 — кількість днів непрацездатності через травматизм відповідно до і після здійснення заходу.
6. Зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови:
,
де З1, З2 — кількість випадків професійних захворювань відповідно до і після проведення заходу.
7. Зменшення коефіцієнта тяжкості захворювання:
,
де Дз1, Дз2 — кількість днів тимчасової непрацездатності через хвороби відповідно до проведення заходу і після проведення;
Nз1, Nз2 — кількість випадків захворювання відповідно до і після заходу.
8. Зменшення кількості випадків виходу на інвалідність внаслідок травматизму чи професійної захворюваності:
,
де Чі1, Чі2 — чисельність працівників, що стали інвалідами до і після заходу, чол.
9. Скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці:
,
де Чп1, Чп2 — кількість працівників, що звільнилися за власним бажанням через незадовільні умови праці відповідно до і після здійснення заходу, чол.
Річна економія підприємства від поліпшення безпеки праці (табл. 9.2) складається з:
- економії від зменшення професійної захворюваності;
- економії від зменшення випадків травматизму;
- економії від зниження плинності кадрів;
- економії від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.
Таблиця 9.2
СТРУКТУРА РІЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ПІДПРИЄМСТВА
ВІД ПОЛІПШЕННЯ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ*
|
Найменування |
Складові річної економії |
|
Економія |
заробітної плати; |
|
Економія |
заробітної плати; |
|
Економія |
за рахунок зменшення собівартості продукції; |
|
Економія |
заробітної плати; |
Розрахунок економії від зменшення рівня захворюваності чи травматизму здійснюється в такій послідовності*:
1. Скорочення витрат робочого часу за рахунок зменшення рівня захворюваності (аналогічно для травматизму) за певний час ∆Д визначається за формулою:
,
де Д1, Д2 — кількість днів непрацездатності через хвороби чи травми на 100 працюючих відповідно до і після проведення заходів;
Ч3 — річна середньооблікова чисельність працівників, чол.
2. Зростання продуктивності праці:
,
де Зв — вартість виробленої продукції за зміну на одного працівника промислово-виробничого персоналу;
Рп — вартість річної товарної продукції підприємства.
3. Річна економія зарплати за рахунок зростання продуктивності праці при зменшенні рівня захворюваності і травматизму:
,
де Чср — середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу;
Зр — середньорічна заробітна плата одного працівника з відрахуваннями на соцстрахування.
4. Річна економія на собівартості продукції за рахунок зменшення умовно-постійних витрат:
,
де У — умовно-постійні витрати у виробничій собівартості річного обсягу товарної продукції.
5. Економія за рахунок зменшення коштів на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності:
,
де Пд — середньоденна сума допомоги по тимчасовій непрацездатності.
6. Річна економія за рахунок зменшення рівня захворюваності:
Ерз = Ез + Ес + Есс .
Стимулювання заходів з охорони праці здійснюється згідно з розділом IV «Стимулювання охорони праці» Закону України «Про охорону праці».
Так, ст. 29 «Економічне стимулювання охорони праці» визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці.
Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).
Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.
Економічне стимулювання націлене на посилення діяльності та зацікавленості підприємств у поліпшенні умов праці на робочих місцях, а також підвищення економічної відповідальності власників (адміністрації) підприємств за шкоду, заподіяну несприятливими умовами праці.
Досвід розвинених країн у галузі охорони праці свідчить, що поліпшенню умов праці сприяють такі заходи:
1. Податкові пільги на засоби, спрямовані на оздоровлення умов праці.
2. Диференціювання страхових внесків залежно від частоти і важкості травматизму і професійних захворювань.
3. Вживання санкцій за бездіяльність власників щодо поліпшення умов охорони праці.
9.2. Термінологічний словник
Витрати виробництва* — сукупність витрат живої праці та праці, уречевленої в засобах виробництва, на всіх стадіях створення продукції. Розрізняють: 1) поточні витрати, що здійснюються неперервно і в процесі виробництва постійно відновлюються; 2) одноразові витрати у формі вкладення коштів у виробничі фонди до початку виробництва.
Ефект — різниця результату і витрат, приведених до спільної одиниці виміру.
Економічний ефект — корисний результат економічної діяльності, який обчислюється як різниця між одержаними результатами проведення працеохоронних заходів і сумарними витратами на їх здійснення.
Економічна ефективність** — результативність економічної діяльності, реалізації економічних програм та заходів, що характеризується відношенням економічного ефекту (результату) до витрат ресурсів, які зумовили отримання цього результату.
Соціальний ефект (результат) — суспільно значимі наслідки поліпшення умов праці (зменшення кількості травм, професійних захворювань, зменшення чисельності працівників, зайнятих на важких, небезпечних і шкідливих роботах; збільшення періоду працездатності, продовження періоду трудової активності, підвищення творчої активності).
Економічне стимулювання — система організаційно-економічних заходів, спрямованих на розвиток господарської діяльності та підвищення її ефективності через забезпечення матеріальної зацікавленості працівників та колективів підприємств у результатах діяльності.
9.3. Навчальні завдання
Завдання 1. Законспектуйте та вивчіть методи оцінки соціальної та економічної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці за різними методиками.
Завдання 2. Спираючись на положення Закону України «Про охорону праці», дайте відповіді на такі запитання:
1. Хто визначає види заохочень працівникам підприємств за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів з підвищення безпеки та поліпшення умов праці?
2. Який існує порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи з охорони праці?
3. У чому суть економічного стимулювання поліпшення умов і охорони праці?
Завдання 3. Спираючись на положення Методики визначення соціально-економічної ефективності заходів з поліпшення умов і охорони праці, дайте відповіді на такі запитання:
1. Якими є джерела фінансування заходів щодо поліпшення умов праці?
2. Які витрати на поліпшення умов праці належать до капітальних та поточних?
3. Як визначаються загальні витрати підприємства на охорону праці та ефективність витрат підприємства на комплекс заходів з охорони праці?
Завдання 4.
1. Яка мета оцінки ефективності заходів з охорони праці і на чому вона базується?
2. На яких рівнях здійснюється оцінка умов і охорони праці:
а) макроекономічний;
б) мезоекономічний (галузь, міністерство, корпорація, велика фірма);
в) мікроекономічний (об’єднання, підприємство, фірма, цех, робоча дільниця, робоче місце тощо).
3. За якими показниками соціальної ефективності оцінюється ефективність заходів з поліпшення умов і охорони праці?
Завдання 5. Визначте, до якої групи витрат з охорони праці належать:
а) розслідування нещасних випадків;
б) вартість підготовки та перепідготовки працівників замість вибулих внаслідок загибелі чи інвалідності;
в) штрафи на підприємства, установи й організації за недотримання нормативних вимог щодо безпеки праці;
г) доплати за умови праці;
д) санаторно-курортне обслуговування.
Завдання 6. Визначте, з якою метою розраховується економічна ефективність:
1) вибору оптимального варіанта поліпшення умов і безпеки праці;
2) встановлення впливу заходів з поліпшення умов праці на основні показники діяльності підприємства;
3) обґрунтування зростання продуктивності праці в результаті поліпшенні її умов;
4) обґрунтування матеріального і морального заохочення за розробку і здійснення заходів з охорони праці.
Завдання 7. Проведення заходів з підвищення безпеки та поліпшення умов праці на підприємстві сприяли зниженню рівня захворюваності.
Використовуючи вихідні дані, розрахуйте економічну ефективність (економію чисельності, зростання продуктивності праці, річний економічний ефект).
Вихідні дані:
1) втрати робочого часу внаслідок захворюваності, %:
до проведення заходів — 5,8;
після проведення заходів — 4,9;
2) середньооблікова чисельність робітників, чол. — 1524;
3) обсяг виробництва, тис. грн.:
до проведення заходів — 12190,0;
після проведення заходів — 12300,0;
4) річний виробіток одного робітника у базовому періоді,
грн. — 8000,0;
5) умовно-постійні витрати у собівартості продукції, тис. грн. — 9536,0;
6) вартість технологічного устаткування, тис. грн. — 6000,0;
7) одноразові витрати на проведення заходів, тис. грн. — 108,0.
Завдання 8. Розрахувати економічний ефект за рахунок скорочення чисельності працівників у шкідливих умовах праці при відміні додаткової відпустки.
Вихідні дані:
1) середня заробітна плата, грн. — 250;
2) скорочення чисельності працівників, зайнятих у шкідливих умовах, чол. — 12;
3) додаткова відпустка за роботу в шкідливих умовах праці, днів — 12;
4) тривалість відпустки в умовах праці, приведених до вимог санітарно-гігієнічних норм — 18.
Завдання 9. Розрахувати економічний ефект, одержаний у результаті скорочення плинності кадрів.
Вихідні дані:
1) коефіцієнт втрат підприємства в залежності від річної виробки працівника — 0,037;
2) коефіцієнт плинності кадрів, пов’язаної з умовами праці в поточному році — 0,07;
3) продуктивність праці в поточному році, тис. грн. — 70,8;
4) плинність кадрів, чол. — 15;
5) коефіцієнт плинності кадрів у минулому році — 0,31; у поточному році — 0,26.
Завдання 10. Визначте, суму витрат на пільги та компенсації працівникам у важких і шкідливих умовах праці, їх питому вагу в загальних витратах на охорону праці.
Вихідні дані:
|
Найменування витрат |
Підприємства |
|
|
А |
Б |
|
|
Загальна сума витрат з охорони праці, грн. |
33420 |
32120 |
|
Витрати через скорочення робочого дня, грн. |
1200 |
1100 |
|
Витрати на лікувально-профілактичне харчування, грн. |
1300 |
1000 |
|
Витрати на молоко чи інші рівноцінні продукти, грн. |
1500 |
750 |
|
Підвищені тарифні ставки, грн. |
2000 |
1700 |
|
Пенсії на пільгових умовах, грн. |
3000 |
2000 |
Завдання 11. Назвіть джерела інформації про капітальні вкладення на поліпшення умов і охорони праці:
а) баланс підприємства, форма бухгалтерської звітності БЗ № 1;
б) звіт про фінансові результати та їх використання, форма БЗ № 2;
в) декларація про прибуток підприємства;
г) кошторисно-фінансові розрахунки капітальних вкладень в охорону праці на підприємстві;
ґ) звіт про витрати на виробництво продукції, роботи, послуги, форма № 5-С;
д) розділ «Охорона праці» в колективному договорі.
Завдання 12. Назвіть джерела інформації про поточні (експлуатаційні) витрати на охорону праці:
а) звіт про травматизм на виробництві та його матеріальні наслідки, форма № 7-ТНВ;
б) звіт про витрати на виробництво продукції, роботи, послуги, форма № 5-С;
в) акти комісії, яка приймає виконання робіт з реалізації заходів з охорони праці.
Завдання 13. Розрахувати річну економію від зменшення рівня захворюваності.
Вихідні дані:
1) кількість днів непрацездатності через хвороби на 100 працівників до проведення заходів з поліпшення умов праці (Д1) — 2653;
2) кількість днів непрацездатності після проведення заходів (Д2) — 2131;
3) річна середньооблікова чисельність працівників, чол. (Ч3) — 347;
4) вартість виробленої товарної продукції за зміну на одного працівника промислово-виробничого персоналу, грн. (Зв) — 74;
5) вартість річної товарної продукції підприємства, грн. (Рп) — 122 235 000;
6) середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, чол. (Чср) — 284;
7) середньорічна заробітна плата одного працівника разом з відрахуваннями на соцстрахування, грн. — 2500;
8) середньоденна сума допомоги по тимчасовій непрацездатності, грн. (Зр) — 15.
Завдання 14. Визначити соціальну ефективність заходів з охорони праці.
1. Скорочення кількості робочих місць ∆К, що не відповідають вимогам нормативних актів щодо безпеки виробництва.
Вихідні дані: кількість робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм до проведення заходів — 12, після проведення заходів — 9; загальна кількість робочих місць — 78.
2. Скорочення чисельності працівників, які працюють в умовах, які не відповідають вимогам санітарних норм.
Вихідні дані: чисельність працівників, які працюють в умовах, що не відповідають вимогам санітарних норм до проведення заходів — 18 чол., після проведення заходів — 13 чол.; річна середньооблікова чисельність працівників — 126 чол.
3. Зменшення коефіцієнта частоти травматизму.
Вихідні дані: кількість випадків травматизму до проведення заходів — 7, після проведення заходів — 3.
Зменшення коефіцієнта тяжкості.
Вихідні дані: кількість днів непрацездатності через травматизм до проведення заходів — 43, після проведення —31.
4. Скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці.
Вихідні дані: кількість працівників, що звільнилися до проведення заходів — 5 чол., кількість працівників, що звільнились після проведення заходів — 3 чол.; річна середньооблікова чисельність працівників — 126 чол.
Завдання 15. Розрахувати економію коштів фонду соціального страхування в результаті скорочення захворюваності після заходів, спрямованих на поліпшення умов праці.
Вихідні дані:
1) річні витрати за лікарняними листками (базові) — 24 450 грн.;
2) підсумкові витрати робочого часу по захворюванню (базові) — 32 384 грн.;
3) витрати робочого часу за тимчасової непрацездатності з розрахунку на одного працівника: базові — 14,3 днів; планові — 13,2 днів;
4) індекс зростання середньоденної заробітної плати за планом — 1,03;
5) планова чисельність працівників — 1975 чол.;
6) питома вага виробничо обумовленої захворюваності працівників у загальному її обсязі — 0,25%.
Завдання 16. Підготувати реферати.
9.4. Контрольні запитання
1. В чому полягає економічне значення поліпшення умов та охорони праці в ринковій системі господарювання?
2. Як визначається показник ефективності витрат на проведення заходів з поліпшення умов праці?
3. Назвіть показники ефективності заходів з поліпшення умов та охорони праці на підприємстві.
4. Охарактеризуйте механізм витрат, пов’язаних з поліпшенням умов праці.
5. Визначте вплив заходів з поліпшення умов та охорони праці на соціальні та економічні результати виробництва.
6. Які є методи економічної оцінки соціальної і соціально-економічної ефективності поліпшення умов праці?
7. Назвіть основні принципи економічного стимулювання.
8. За якими показниками здійснюється оцінка соціальної ефективності заходів з удосконалення умов та поліпшення охорони праці?
9. Назвіть складові структури річної економії підприємства від підвищення безпеки праці.
10. Які вам відомі джерела фінансування заходів з поліпшення умов праці?
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 9
Розділ V п. 5, с. 86—112; п. 11; п. 12; п. 13.
Додаток 1
КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЕЛЕМЕНТІВ УМОВ ПРАЦІ*
|
Елементи умов праці, один. вим. |
Оцінка елементів умов праці, в бал. |
|
||||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
|
|||||||
А. Санітарно-гігієнічні елементи |
|
|||||||||||||
|
1. Температура повітря на робочому місці, ˚С |
20—22 |
17—19 |
16—15 |
14—7 |
— |
— |
|
|||||||
|
2. Токсичні речовини, (ГДР) |
— |
ГДК |
до 2,5 |
2,6—4 |
4,1—6 |
> 6 |
|
|||||||
|
3. Промисловий пил, (ГДК) |
— |
ГДК |
до 5 |
6—10 |
11—30 |
> 30 |
|
|||||||
|
4. Вібрація (ГДР) |
нижче ГДР |
ГДР |
до +3 |
/+4/—/+6/ |
/+7/—/+9/ |
> 9 |
|
|||||||
|
5. Шум |
нижче ГДР |
ГДР |
до +5 |
/+6/—/+10/ |
10 |
більше 10 плюс вібрація |
|
|||||||
Б. Психофізіологічні елементи |
|
|||||||||||||
|
1. Фізичне навантаження, кг м/хв. |
до 100 |
115—220 |
225—435 |
330—435 |
440—540 |
> 540 |
|
|||||||
|
2. Статичне навантаження, кгс на одну руку |
до 110 |
115—220 |
225—325 |
330—435 |
440—540 |
> 540 |
|
|||||||
|
|
3. Робоче місце, робоча поза, переміщення в просторі |
робоче місце стаціонарне, робоча поза вільна, вага переміщуваних вантажів, деталей до 5 кг |
робоче місце стаціонарне, робоча поза вільна, вага переміщуваних вантажів, деталей 5 кг |
робоче місце стаціонарне, поза вільна — сидячи або стоячи до 25% робочого часу в нахиленому положенні до 30˚ |
робоче місце стаціонарне, поза вимушена, в нахиленому положенні до 50% робочого часу |
робоче місце стаціонарне, поза вимушена, в нахиленому положенні понад 50% робочого часу |
робоче місце стаціонарне, перебування у вимушеному нахиленому положенні до 60˚ |
|||||||
|
Закінчення додатка 1
|
Елементи умов праці, один. вим. |
Оцінка елементів умов праці, в бал. |
|
|||||||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
|||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
|
||||||||||
|
|
4. Змінність |
робота в одну зміну |
робота в дві зміни (без нічної) |
робота в три зміни |
робота з нерегульованою змінністю (у тому числі робота і в нічну зміну) |
|
|
||||||||||
|
|
5. Освітлення |
при освітленні на рівні санітарних норм |
при освітленні нижче рівня санітарних норм |
||||||||||||||
|
|
розміру об’єкта розряд зорових робіт |
1 |
1—1,03 |
0,3 < 0,15 |
> 0,5 |
< 0,5 |
|
||||||||||
|
|
6. Режим праці та відпочинку |
обґрунтований з використанням функціональної музики та виробничої гімнастики |
обґрунтований без функціональної музики та виробничої гімнастики |
відсутність обґрунтованого режиму праці та відпочинку |
|
|
|
||||||||||
|
|
7. Нервово-емоційна напруга |
прості дії за індивідуальним планом, сприятливий психологічний клімат |
прості дії за заданим планом, сприятливий психологічний клімат |
складні дії |
складні дії за |
відповідальність за безпеку інших людей, особистий ризик при прийнятті |
|
||||||||||
|
Додаток 2
КАРТА УМОВ ПРАЦІ
|
Підприємство (організація, установа) ___________ ____________________________________________ Виробництво ________________________________ Цех (дільниця відділ) _________________________ |
Номер робочого місця ________________________ Професія (посада) ____________________________ ____________________________________________ ____________________________________________ (код по ЄТКД, КД, повне найменування) Номери аналогічних робочих місць _____________ |
ОЦІНКА ФАКТОРІВ ВИРОБНИЧОГО І ТРУДОВОГО ПРОЦЕСУ
|
№ |
Фактори виробничого середовища |
Дата |
Нормативне |
Фактичне |
ІІІ клас: |
Тривалість дії |
Примітка |
||||
|
І |
ІІ |
ІІІ |
|||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
||
|
1. |
Шкідливі хімічні речовини 1 клас небезпеки ____________________________ 2 клас небезпеки ____________________________ 3—4 класи небезпеки ________________________ |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
2. |
Пил переважно фіброгенної дії |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
3. |
Вібрація (загальна і локальна) |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
4. |
Шум |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
5. |
Інфразвук |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
6. |
Ультразвук |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Продовження додатку 2
|
№ |
Фактори виробничого середовища |
Дата |
Нормативне |
Фактичне |
ІІІ клас: |
Тривалість дії |
Примітка |
||||
|
І |
ІІ |
ІІІ |
|||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
||
|
7. |
Неонізуючі випромінювання: — радіочастотний діапазон — діапазон промислової частоти — оптичний діапазон (лазерне випромінювання) |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
8. |
Мікроклімат у приміщенні: — температура повітря, ˚С — швидкість руху повітря, м/сек — відносна вологість повітря, % — інфрачервоне випромінювання, Вт/м кв. |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
9. |
Температура зовнішнього повітря (під час роботи на відкритому повітрі), ˚С влітку взимку |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
10. |
Атмосферний тиск |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
11. |
Біологічні фактори: • мікроорганізми 1 клас небезпеки ____________________________ 2 клас небезпеки ____________________________ 3—4 класи небезпеки ________________________ • білкові препарати: 1 клас небезпеки ____________________________ 2 клас небезпеки ____________________________ |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Продовження додатку 2
|
№ |
Фактори виробничого середовища |
Дата |
Нормативне |
Фактичне |
ІІІ клас: |
Тривалість дії |
Примітка |
||||
|
І |
ІІ |
ІІІ |
|||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
||
|
|
3—4 класи небезпеки ________________________ • природні компоненти організму (амінокислоти, вітаміни тощо): 1 клас небезпеки ____________________________ 2 клас небезпеки ____________________________ 3—4 класи небезпеки ________________________ |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
12. |
Важкість праці: • динамічна робота — потужність зовнішньої роботи, Вт, при роботі за участю м’язів нижніх кінцівок і тулуба — те саме при роботі за переважною участю м’язів плечового поясу — маса піднімання і переміщення вантажу, кг — дрібні стереотипні рухи кистей і пальців рук (кількість за зміну) • статичне навантаження: — величина навантаження за зміну, (Кг х с) при утриманні вантажу: однією рукою двома руками за участю м’язів тулуба і ніг |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
13. |
Робоча поза Нахили тулуба, переміщення в просторі (переходи, зумовлені технологічним процесом) |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Продовження додатку 2
|
№ |
Фактори виробничого середовища |
Дата |
Нормативне |
Фактичне |
ІІІ клас: |
Тривалість дії |
Примітка |
||
|
І |
ІІ |
ІІІ |
|||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
14. |
Напруженість праці: • увага: — тривалість зосередження (% до тривалості зміни) — частота сигналів у середньому за годину • напруженість аналізаторних функцій: — зору (категорія зорових робіт за СНиП 11-4-79) — слуху (при виробничій потребі сприйняття мови або диференціювання сигналів) • емоційна та інтелектуальна напруженість • одноманітність: — кількість елементів у багаторазово повторюваних операціях — тривалість виконання повторюваних операцій, в сек — час стеження за ходом виробничого процесу без активних дій (% до тривалості зміни) |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
15. |
Змінність |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Кількість факторів |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
І. Гігієнічна оцінка умов праці
|
|
||
|
|
||
|
|
Закінчення додатку 2
ІІ. Оцінка технічного та організаційного рівня
|
|
|
|
|
|
ІІІ. Атестація робочого місця
|
|
|
|
|
|
ІV. Рекомендації щодо поліпшення умов праці, їх економічне обґрунтування
|
|
|
|
|
|
V. Пільги та компенсації
|
|
Діючі |
Запропоновані |
Витрати (крб.) |
|
Пенсійне забезпечення |
|
|
|
|
Доплати |
|
|
|
|
Додаткові відпустки |
|
|
|
|
Інші |
|
|
|
|
Голова атестаційної комісії __________________________
Додаток 3
КРИТЕРІЇ ДЛЯ ОЦІНКИ УМОВ ПРАЦІ
(Витяг з класифікації умов і характеру праці за ступенями шкідливості і небезпечності, важкості і напруженості*)
|
№ |
Фактори виробничого середовища і трудового процесу |
ІІІ клас — шкідливі і небезпечні умови і характер праці |
||
|
1 ступінь |
2 ступінь |
3 ступінь |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
1. |
Шкідливі хімічні речовини |
Перевищення ГДК |
||
|
1 клас небезпеки |
до 2 разів |
2,1—4 разів |
> 4 разів |
|
|
2. |
Пил переважно фіброгенної дії |
Перевищення ГДК |
||
|
до 2 разів |
2,1—5 разів |
> 5 разів |
||
|
3. |
Вібрація (загальна і локальна) |
Перевищення ГДР |
||
|
до 3 Дб |
3,1—6 Дб |
> 6 Дб |
||
|
4. |
Шум |
Перевищення ГДР |
||
|
до 10 Дба |
10—15 Дба |
> 15 Дба |
||
|
5. |
Інфразвук |
вище ГДР |
— |
— |
|
6. |
Ультразвук |
вище ГДР |
— |
— |
|
7. |
Неонізуючі випромінювання: |
|
|
|
|
Продовження додатку 3
|
№ |
Фактори виробничого середовища і трудового процесу |
ІІІ клас — шкідливі і небезпечні умови і характер праці |
||||
|
1 ступінь |
2 ступінь |
3 ступінь |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
||
|
8. |
Мікроклімат у приміщенні: |
|
|
|
||
|
— температура повітря, ˚С |
вище гранично допустимих значень |
|||||
|
до 4˚ |
4,1—8˚ |
вище 8˚ |
||||
|
— швидкість руху повітря, м/сек |
вище рівня допустимих величин у холодний і теплий |
|||||
|
до 3 разів |
більше 5 разів |
— |
||||
|
— відносна вологість повітря, % |
перевищення рівнів допустимих санітарними |
|||||
|
до 25% |
більше 25% |
— |
||||
|
— інфрачервоне випромінювання, Вт/ м2 |
141—350 |
351—2800 |
вище 2800 |
|||
|
9. |
Температура зовнішнього повітря (при роботі на відкритому повітрі), ˚С |
|
|
|
||
10. |
Атмосферний тиск |
|
|
|
||
Продовження додатку 3
|
№ |
Фактори виробничого середовища і трудового процесу |
ІІІ клас — шкідливі і небезпечні умови і характер праці |
||||
|
1 ступінь |
2 ступінь |
3 ступінь |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
||
|
11. |
Біологічні фактори |
|
||||
|
• мікроорганізми: |
Перевищення ГДК |
|||||
|
1 клас небезпеки |
до 2 разів |
2,1—4 |
> 4 |
|||
|
• білкові препарати: |
Перевищення ГДК |
|||||
|
1 клас небезпеки |
до 2 разів |
3,1—5 |
> 5 |
|||
|
• природні компоненти організму (амінокислоти, вітаміни тощо): |
Перевищення ГДК |
|||||
|
1 клас небезпеки |
до 5 разів |
5,1—10 |
> 10 |
|||
12. |
Важкість праці |
|
|
|
||
|
• динамічна робота: |
|
|
|
|||
|
— потужність зовнішньої роботи (Вт) при роботі за участю м’язів нижніх кінцівок і тулуба |
чол. 90 |
— |
— |
|||
|
— те саме при роботі за переважною участю м’язів плечового поясу |
чол. 45 |
— |
— |
|||
|
— маса піднімання і переміщення вантажу, кг |
чол. 31—35 |
35 |
— |
|||
|
— дрібні стереотипні рухи кистей і пальців рук (кількість за зміну) |
40 001—60 000 |
60 000—80 000 |
> 80 000 |
|||
Продовження додатку 3
|
№ |
Фактори виробничого середовища і трудового процесу |
ІІІ клас — шкідливі і небезпечні умови і характер праці |
|
|||||||||||||||
|
1 ступінь |
2 ступінь |
3 ступінь |
|
|||||||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
|||||||||||||
|
|
|
• статичне навантаження: |
|
|
|
|||||||||||||
|
|
величина навантаження за зміну, (кг с) при утриманні вантажу: |
|
|
|
||||||||||||||
|
|
13. |
Робоча поза |
перебування |
перебування |
— |
|
||||||||||||
|
|
|
перебування |
перебування |
— |
|
|||||||||||||
|
|
Нахили тулуба |
вимушені нахили |
вимушені нахили |
— |
|
|||||||||||||
|
|
14. |
Переміщення в просторі (переходи, обумовлені технологічним процесом) |
10,1—17 км |
понад 17 км |
|
|
||||||||||||
|
|
Увага: |
|
|
|
|
|||||||||||||
|
|
— тривалість зосередження (% до тривалості зміни) |
вище 75 |
— |
— |
|
|||||||||||||
Закінчення додатку 3
|
№ |
Фактори виробничого середовища і трудового процесу |
ІІІ клас — шкідливі і небезпечні умови і характер праці |
|
|||||||
|
1 ступінь |
2 ступінь |
3 ступінь |
|
|||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
|||||
|
|
|
Напруженість аналізаторних функцій: |
|
|
|
|||||
|
|
— зору (категорія зорових робіт за СНиП 11-4-79) |
високоточна |
особливо точна — з застосуванням оптичних приладів |
— |
||||||
|
|
— слуху (при виробничій потребі сприйняття мови або диференціювання сигналів) |
розбірливість слів і сигналів менше 70% |
— |
— |
||||||
|
|
Емоційна та інтелектуальна напруженість |
вирішення |
особливий ризик, |
— |
|
|||||
|
Одноманітність: |
|
|
|
|
||||||
|
15. |
Змінність |
нерегулярна |
|
|
|
|||||
|
* Використана «Гигиеническая классификация труда» № 4137-86. |
|
|||||||||
|
Додаток 4
ЗАТВЕРДЖЕНО
Постановою Кабінету Міністрів України
Від 1 серпня 1992 р. № 442
Порядок
проведення атестації робочих місць
за умовами праці
1. Атестація робочих місць за умовами праці (надалі — атестація) проводиться на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
2. Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
3. Атестація проводиться згідно з цим Порядком та Методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджуваними Мінпраці і МОЗ.
4. Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Позачергова атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Державної експертизи умов праці з участю установ санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.
5. До проведення атестації можуть залучатися проектні та науково-дослідні організації, технічні інспекції праці профспілок, інспекції Держгіртехнагляду.
6. Атестація робочих місць передбачає:
- установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
- санітарно-гігієнічне дослідження виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;
- комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
- установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
- обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
- визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах;
- складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;
- аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
7. Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу проводиться санітарними лабораторіями підприємств і організацій, атестованими органами Держстандарту і МОЗ, за списками, що узгоджуються з органами Державної експертизи умов праці, а також на договірній основі лабораторіями територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.
8. Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з МОЗ.
9. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років.
Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
10. Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розроблення заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників.
Клопотання підприємств та організацій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 після попереднього їх розгляду органами Державної експертизи умов праці вносяться до Мінпраці, яке готує та подає пропозиції до Кабінету Міністрів України.
Додаток 5
Методичні рекомендації для проведення атестації
робочих місць за умовами праці
Методичні рекомендації розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442. Вони визначають організацію роботи по проведенню атестації робочих місць, оцінку умов праці та реалізацію прав трудящих на пільги і компенсації залежно від шкідливих та небезпечних виробничих факторів.
Результати атестації за умовами праці (надалі — атестація) є основою для вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», інших пільг та компенсацій, а також розроблення і реалізації організаційних, технічних, економічних та соціальних заходів колективного договору щодо поліпшення умов трудової діяльності.
Атестація проводиться на підприємствах, в організаціях, установах (надалі — підприємства) незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основні терміни та визначення, що вживаються в методичних рекомендаціях, наведено в додатку 1.
1. Загальні положення
1.1. Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
1.2. Правовою основою для проведення атестації є чинні законодавчі й нормативні акти з питань охорони і гігієни праці, списки виробництв, робіт, професій і посад, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення та інші пільги і компенсації залежно від умов праці.
1.3. Атестації підлягають робочі місця, на яких технологічний процес, обладнання, використовувані сировина і матеріали можуть бути потенційними джерелами шкідливих і небезпечних факторів. Для виробництв, робіт, професій та посад, для яких у списках № 1 і № 2 передбачено показники умов праці, атестацію проводять тільки за цими показниками.
1.4. Атестація робочих місць передбачає:
- виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення;
- дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;
- комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил;
- обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці;
- підтвердження (встановлення) права власників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці;
- перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення;
- розв’язання спорів, які можуть виникнути між юридичними особами і громадянами (працівниками) стосовно умов праці, пільг і компенсацій;
- розроблення комплексу заходів з оптимізації рівня гігієни і безпеки, характеру праці і оздоровлення трудящих;
- вивчення відповідності умов праці рівневі розвитку техніки і технології, вдосконалення порядку та умов установлення і призначення пільг і компенсацій.
1.5. Періодичність атестації встановлюється підприємством у колективному договорі, але не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника (власника) підприємства, організації.
1.6. Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу проводять санітарні лабораторії підприємств і організацій, науково-дослідних і спеціалізованих організацій, атестованих органами Держстандарту і Міністерства охорони здоров’я за списками, узгодженими з органами Державної експертизи умов праці, а також на договірній основі лабораторії територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.
2. Організація роботи з атестації
2.1. Для організації і проведення атестації керівник підприємства видає наказ, у якому:
- визначає основу і завдання атестації;
- затверджує склад, голову і секретаря постійно діючої атестаційної комісії, визначає її повноваження, у разі потреби — склад цехових (структурних) атестаційних комісій;
- установлює терміни і графіки проведення підготовчих робіт у структурних підрозділах підприємства;
- визначає взаємодію із зацікавленими державними органами і громадськими організаціями (експертизою умов праці, санітарно-епідеміологічною службою);
- визначає проектні, науково-дослідні установи для науково-технічної оцінки умов праці та участі в розробленні заходів з усунення шкідливих виробничих факторів.
2.2. До складу атестаційної комісії рекомендується вводити головних спеціалістів, працівників відділу кадрів, праці і заробітної плати, охорони праці, органів охорони здоров’я підприємства, представників громадських організацій.
2.3. Атестаційна комісія:
- здійснює організаційне, методичне керівництво і контроль за проведенням роботи на всіх етапах;
- формує всю потрібну правову і нормативно-довідкову базу і організує її вивчення;
- визначає і залучає у встановленому порядку потрібні організації до виконання спеціальних робіт;
- організовує виготовлення планів розташування обладнання по кожному підрозділу з урахуванням його експлікації, визначає межу робочих місць (робочих зон) та надає їм відповідний номер;
- складає перелік робочих місць, що підлягають атестації;
- порівнює застосовуваний технологічний процес, склад обладнання по кожному підрозділу, використовувані сировину і матеріали із передбаченими в проектах;
- визначає обсяг досліджень шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища та організує ці дослідження;
- прогнозує та виявляє утворення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях;
- встановлює на основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника (ЄТКД) відповідність найменування професій і посад, зайнятих на цих робочих місцях, характеру фактично виконуваних робіт. У разі відхилень назва професії (посади) приводиться у відповідність до ЄТДК по фактично виконуваній роботі;
- складає «Карту умов праці» (надалі — Карта) на кожне враховане робоче місце або групу аналогічних місць (додаток 2);
- проводить атестацію і складає перелік робочих місць, виробництв, професій та посад з несприятливими умовами праці;
- уточнює діючі і вносить пропозиції на встановлення пільг і компенсацій залежно від умов праці, визначає витрати на дані цілі;
- розробляє заходи до поліпшення умов праці та оздоровлення працівників;
- виконує свої функції до призначення нового складу комісії при позачерговій атестації.
3. Вивчення факторів виробничого середовища
і трудового процесу
3.1. У ході вивчення треба визначити:
- характерні для конкретного робочого місця виробничі фактори, які підлягають лабораторним дослідженням (гр. 2 Карти);
- нормативне значення (ГДК, ГДР) параметрів, факторів виробничого середовища і трудового процесу, використовуючи систему стандартів безпеки праці, санітарні норми і правила, інші регламенти (гр. 4 Карти);
- фактичне значення факторів виробничого середовища і трудового процесу шляхом лабораторних досліджень або розрахунків (гр. 5 Карти).
3.2. Лабораторні та інструментальні дослідження проводяться відповідно до положень ГОСТ 1.25-76 «ГСС Метрологическое обеспечение. Основные положения», ГОСТ 12.0.005-84 «ССБТ Метрологическое обеспечение в области безопасности труда. Основные положения», стандартів Державної системи забезпечення єдності вимірів (ГСИ), системи стандартів безпеки праці (ССБТ), методичних вказівок, затверджених Міністерством охорони здоров’я.
3.3. Прилади і обладнання для вимірів повинні відповідати метрологічним вимогам і підлягати перевірці у встановлені строки.
3.4. Лабораторно-інструментальні дослідження фізичних, хімічних, біологічних, визначення психофізіологічних факторів проводяться в процесі роботи у характерних (типових) виробничих умовах, при справних і ефективно діючих засобах колективного і індивідуального захисту.
3.5. Результати замірів (визначень) показників шкідливих і небезпечних виробничих факторів оформлюють протоколами за формами, передбаченими у ГОСТ або затвердженими Міністерством охорони здоров’я України, і заносяться в Карту (гр. 5).
3.6. Визначається тривалість (процент від тривалості зміни) дії виробничого фактора (гр. 9 Карти).
4. Гігієнічна оцінка умов праці
4.1. Оцінка результатів лабораторних досліджень, інструментальних вимірів проводиться шляхом порівняння фактично визначеного значення з нормативним (регламентованим). При цьому шум і вібрація оцінюються за еквівалентним рівнем.
4.2. Ступінь шкідливості і небезпечності кожного фактора виробничого середовища і трудового процесу (гр. 6, 7, 8 Карти) тільки ІІІ класу визначається за критеріями, встановленими гігієнічною класифікацією праці № 4137-86 (додаток 3).
4.3. При наявності в повітрі робочої зони двох або більше шкідливих речовин різнонаправленої дії кожну з них враховувати самостійним фактором, що підлягає кількісній оцінці.
При наявності в повітрі робочої зони двох і більше речовин однонаправленої дії відношення фактичних концентрацій кожної з них до встановлених для них ГДК підсумовуються. Якщо сума відношень перевищує одиницю, то ступінь шкідливості даної групи речовин визначається, виходячи з величини цього перевищення з урахуванням класу небезпечності найтоксичнішої речовини групи, а вся група оцінюється як одна речовина.
Концентрація шкідливих речовин однонаправленої дії визначається за ГОСТ 12.1.005-88.
4.4. Оцінка умов праці при наявності двох і більше шкідливих і небезпечних виробничих факторів здійснюється на найвищим класом і ступенем.
5. Оцінка технічного
та організаційного рівня робочого місця
5.1. Оцінка технічного рівня робочого місця проводиться шляхом аналізу:
- відповідності технологічного процесу, будівель і споруд — проектам, обладнання — нормативно-технічній документації, а також характеру та обсягу виконаних робіт, оптимальності технологічних режимів;
- технологічної оснащеності робочого місця (наявності технологічного оснащення та інструменту, контрольно-вимірювальних приладів і їхнього технічного стану, забезпеченості робочого місця підіймально-транспортними засобами);
- відповідності технологічного процесу, обладнання, оснащення інструменту і засобів контролю вимогам стандартів безпеки та нормам охорони праці;
- впливу технологічного процесу, що відбувається на інших робочих місцях.
5.2. При оцінці організаційного рівня робочого місця аналізується:
- раціональність планування (відповідність площі робочого місця нормам технологічного проектування та раціонального розміщення обладнання й оснащення), а також відповідність його стандартам безпеки, санітарним нормам та правилам;
- забезпеченість працівників спецодягом і спецвзуттям, засобами індивідуального і колективного захисту та відповідність їх стандартам безпеки праці і встановленим нормам;
- організація роботи захисних споруд, пристроїв, контрольних приладів.
6. Атестація робочих місць
6.1. Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу на працівників всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, передбачених гігієнічною класифікацією праці (розділ І Карти), сукупних факторів технічного і організаційного рівня умов праці (розділ ІІ Карти), ступеня ризику пошкодження здоров’я.
6.2. На основі комплексної оцінки робочі місця відносять до одного з видів умов праці:
— з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці;
— зі шкідливими і важкими умовами праці;
— зі шкідливими умовами праці;
— та заносять до розділу ІІІ Карти.
6.3. Право на пенсію на пільгових умовах визначається за показниками, наведеними в додатку 4, інші пільги і компенсації, залежно від умов праці — за діючими нині законодавчими актами.
6.4. За оцінку умов праці керівників та спеціалістів береться оцінка умов праці керованих ними працівників, якщо вони зайняті виконанням робіт в умовах, передбачених у списках № 1 і № 2 для їхніх підлеглих протягом повного робочого дня.
Під повним робочим днем слід розуміти виконання робіт, передбачених списками, протягом не менше 80 процентів робочого часу, що має підтверджуватись відповідними документами.
6.5. За результатами атестації визначаються невідкладні заходи на поліпшення умов і безпеки праці, для розроблення і впровадження яких не треба залучати сторонні організації і фахівців (розділ IV Карти).
6.6. З результатами атестації ознайомлюють працівників, зайнятих на робочому місці, що атестується. Карту підписують голова і члени комісії.
6.7. За результатами атестації складається перелік:
— робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;
— робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства згідно з ст. 26 Закону України «Про підприємства», і ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
— робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи з їх поліпшення.
6.8. Перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, зокрема на пільгове пенсійне забезпечення, передбачене законодавством, підписує голова комісії за погодженням з профспілковим комітетом. Він затверджується наказом по підприємству, організації та зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії і посади яких внесено до пе-
реліку.
6.9. Матеріали атестації робочих місць є документами суворої звітності і зберігаються на підприємстві протягом часу, обумовленого пунктом 6.8.
Додаток 6
ПОКАЗНИКИ ТА КРИТЕРІЇ УМОВ ПРАЦІ,
за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки
працівникам, зайнятим на роботах,
пов’язаних з негативним впливом на здоров’я
шкідливих виробничих факторів
|
Шкідливі виробничі фактори |
Додаткова відпустка |
||
|
ІІІ клас умов та характеру праці |
|||
|
1-й |
2-й |
3-й |
|
|
Шкідливі хімічні речовини: |
|
|
|
|
Пил переважно фіброгенної дії |
2 |
4 |
8 |
|
Вібрація (загальна та локальна) |
2 |
4 |
8 |
|
Шум |
2 |
4 |
8 |
|
Інфразвук |
1 |
— |
— |
|
Ультразвук |
1 |
— |
— |
|
Шкідливі хімічні речовини: |
|
|
|
|
Мікроклімат у приміщенні: |
|
|
|
|
Атмосферний тиск: |
|
|
|
|
Біологічні фактори: |
|
|
|
|
Напруженість праці |
1 |
2 |
— |
|
Важкість праці |
1 |
2 |
— |
|
Максимальна тривалість додаткової відпустки* |
11 |
25 |
35 |
Додаток 7
ПОКАЗНИКИ
факторів виробничого середовища,
важкості і напруженості трудового процесу
для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення
1. Право на пенсію по старості на пільгових умовах підтверджується при наявності на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів ІІІ класу умов і характеру праці:
За списком № 1
1. Не менше двох факторів 3 ступеня відхилення від норм
або
2. Одного фактора 3 ступеня і трьох факторів 1 чи 2 ступеня відхилення від норм
або
3. Чотирьох факторів 2 ступеня відхилення від норм
або
4. Наявність у повітрі робочої зони хімічних речовин гостронаправленої дії 1 чи 2 класу небезпеки.
За списком № 2
1. Одного фактора 3 ступеня відхилення від норм
або
2. Трьох факторів 1, 2 ступеня відхилення від норм
або
3. Чотирьох факторів 1 ступеня відхилення від норм.
2. Орієнтовані показники можуть бути використані при встановленні дострокових пенсій за рахунок коштів підприємств.
Примітка. Ці показники розроблені на підставі «Гігієнічної класифікації праці» апробованих на підприємствах різних галузей народного господарства.
Додаток 8
Форма Н-1
ЗАТВЕРДЖУЮ
___________________________
(підпис власника або уповн. ним особи)
___________________________
(посада, прізвище, ім’я та по батькові)
«____» _____________ 200__ р.
(печатка підприємства)
АКТ № ______
про нещасний випадок
(прізвище, ім’я та по батькові)
|
1. Дата і час нещасного випадку (число, місяць, рік)
(година, хвилина) |
||||
|
2. Підприємство (установа, організація), працівником якого є потерпілий (найменування) |
||||
|
2.1. Адреса підприємства, працівником якого є потерпілий: Автономна Республіка Крим, область, район населений пункт |
||||
|
2.2. Форма власності |
||||
|
2.3. Міністерство, орган, до сфери управління якого належить підприємство |
||||
|
2.4. Найменування та адреса підприємства, де стався нещасний випадок |
||||
|
2.5. Цех, дільниця |
||||
|
|
Місце нещасного випадку |
|||
|
3. Відомості про потерпілого: |
||||
|
3.1. Стать: чоловіча, жіноча |
||||
|
3.2. Число, місяць, рік народження |
||||
|
3.3. Професія (посада) |
||||
|
3.4. Стаж роботи загальний |
||||
|
3.5. Стаж роботи за професією (посадою), під час якої стався нещасний випадок |
||||
|
4. Проведення навчання потерпілого та інструктаж з охорони праці: |
||||
|
4.1. Навчання за професією чи видом роботи, під час виконання якої стався нещасний випадок (число, місяць, рік) |
||||
|
|
Проведення інструктажів: |
|||
|
4.2. Вступного (число, місяць, рік) |
||||
|
4.3. Первинного (число, місяць, рік) |
||||
|
4.4. Повторного (число, місяць, рік) |
||||
|
4.5. Цільового (число, місяць, рік) |
||||
|
4.6. Перевірка знань за професією чи видом роботи, під час виконання якої стався нещасний випадок (для робіт підвищеної небезпеки) (число, місяць, рік) |
||||
|
5. Проходження медоглядів: |
||||
|
5.1. Попередній |
||||
|
5.2. Періодичний |
||||
|
6. Обставини, за яких стався нещасний випадок
|
||||
|
6.1. Вид події |
||||
|
6.2. Шкідливий фактор та його значення |
||||
|
7. Причини нещасного випадку
|
||||
|
8. Устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до нещасного випадку
(найменування, тип, марка, рік випуску, підприємство-виготовлювач) |
||||
|
9. Медичний висновок про діагноз ушкодження здоров’я потерпілого |
||||
|
9.1. Перебування потерпілого в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння (так, ні) |
||||
|
10. Особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці:
(прізвище, ім’я та по батькові, професія, посада,
|
||||
|
11. Свідки нещасного випадку (прізвище, ім’я та по батькові, |
||||
|
12. Заходи з усунення причин нещасного випадку: |
||||
|
№ |
Найменування |
Термін виконання |
Виконавець |
Відмітка |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Голова комісії
(посада) (підпис) (прізвище, ініціали)
Члени комісії
(посада) (підпис) (прізвище, ініціали)
«____»_________________ 200__ р.
Додаток 9
Форма № 1-ПВ (умови праці)
Поштова-річна
Подається 31 січня підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності:
1) обласному (районному, міському) органу державної статистики за їх вказівкою;
2) своїй вищій за підпорядкуванням організації (при її відсутності — обласній, районній, міській держадміністрації);
3) територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці (за їх вказівкою).
Кому подається ________________________________________________
назва та адреса одержувача
Міністерство (відомство), комітет ________________________________
Асоціація, корпорація, концерн _________________________________
Підприємство, установа, організація _____________________________
Адреса _______________________________________________________
Форма власності _______________________________________________
ЗВІТ ПРО СТАН УМОВ ПРАЦІ, ПІЛЬГИ
ТА КОМПЕНСАЦІЇ ЗА РОБОТУ В ШКІДЛИВИХ УМОВАХ
за _____________ рік
1. Стан умов праці
|
|
№ |
Весь |
У тому числі |
Із гр. 1 — |
|
А |
Б |
1 |
2 |
3 |
|
Чисельність усіх працівників облікового складу (без сумісників та жінок, які знаходяться у відпустці з вагітності та пологів і догляду за дітьми) на 31 грудня поточного року, усього (чоловік) |
01 |
|
|
|
|
З них: |
|
|
|
|
|
— зайнятих в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам |
02 |
|
|
|
|
— із даних рядка 02 працюють під впливом: підвищеного рівня шуму, інфразвуку, ультразвуку підвищеного рівня вібрації запиленості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустимі концентрації загазованості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустимі концентрації |
|
|
|
|
|
— перевищення встановлених нормативів: важкості праці напруженості праці із даних рядка 02 працюють неповнолітні |
|
|
|
|
|
Чисельність працівників, які працюють у нічну зміну в трьох-чотирьох змінному режимі |
10 |
|
|
|
|
Працюють на роботах, заборонених чинними нормативними актами про охорону праці1, усього з них вивільнено у звітному році |
|
|
|
|
Закінчення додатку 9
2. Пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах
|
|
№ |
Весь персонал |
У тому числі |
Витрати підприємств |
|
А |
Б |
1 |
2 |
3 |
|
Чисельність працівників, яким за роботу в шкідливих умовах встановлено: додаткові відпустки згідно з переліком2 додаткові відпустки, дозволені самим підприємством скорочений робочий день безкоштовне лікувально-профілактичне харчування безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів підвищені тарифні ставки доплати за умови та інтенсивність праці |
|
|
|
|
|
Чисельність працівників, які мають право на державну пенсію на пільгових умовах: за списком № 1 за списком № 2 відповідно до Закону про пенсійне забезпечення: статті 13 «в-з» статті 14 за вислугу років призначену самим підприємством |
|
|
|
|
|
Облікова чисельність працівників, яким встановлено хоча б один із видів пільг та компенсацій, перерахованих у рядках 13—25 з них робітники |
|
|
|
|
|
Чисельність працівників, яким виплачена компенсація за час вимушеного простою через: небезпечність виконання припинення робіт органами державного нагляду за охороною праці |
|
|
|
|
ЗМІСТ
Вступ ...................................... 3
1. Програма дисципліни «Основи охорони праці» ... 5
2. Блок навчально-методичного забезпечення курсу
«Основи охорони праці» ...................... 25
3. Застосування комп’ютерних методів ......... 216
Додаток 1 ................................. 224
Додаток 2 ................................. 226
Додаток 3 ................................. 231
Додаток 4 ................................. 236
Додаток 5 ................................. 238
Додаток 6 ................................. 244
Додаток 7 ................................. 245
Додаток 8 ................................. 246
Додаток 9 ................................. 249
* Витяг з Державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Затв. наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 6.02.95 р. № 12).
* Рекомендации о защите трудящихся от профессионального риска, вызываемого загрязнением воздуха, шумом и вибрацией на рабочих местах. МБТ. — Женева, 1991.
* Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Т. Меликьяна, Р. П. Колосовой. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996.
1 Ткачук С. Об основных направлениях деятельности по улучшению состояния безопасности, гигиены труда и производственной среды в Украине / Охрана труда. — 1995. — № 11. — С. 5—17.
2 Белоблоцкий И. Жгучая проблема человечества // Охрана труда. — 1997. — № 12. — С. 5—8.
* Мищенко І. Забезпечення сприятливих і безпечних умов як об’єкт управління. Україна: аспекти праці. — 1998. — № 5.
* Порядок урахування умов праці в тарифних ставках застосовується лише в окремих галузях, наприклад, у вугільній.
* Журнал «Охорона праці». — 2000. — № 5. — С. 6.
* Інформаційний бюлетень Державного комітету статистики України. — 1999. — № 3.
* ССБТ — Державний стандарт. Система безпеки праці колишнього СРСР, який тимчасово використовується в Україні.
* Цифри закруглені.
* Проблеми медицини праці / За ред. Ю. І. Кундієва. — К., 1998.
*Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємствах, в установах і організаціях. — К., 1998.
* Державний стандарт України «Охорона праці. Термін та визначення. ДСТУ 2293-93». Документ набув чинності в 1995 р.
* Охорона праці. — 2000. — № 2. — С. 29.
* На утриманні потерпілого жінка та неповнолітня дитина.
* Затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1991 р. і введено в дію з 1 червня 1992 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення.
1 Закон України «Про охорону праці» / Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах). — Т. 1. — К., 1995. — С. 3—29.
* До зазначених актів належать закони України, декрети, постанови та розпорядження уряду, правила, норми, стандарти, положення, інструкції та інші державні міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці.
* Інспекторські перевірки, залежно від їх конкретних завдань, мети і тривалості підрозділяються на три види: оперативні, цільові і комплексні.
* Інформаційний бюлетень з охорони праці. — 1999. — № 4. — С. 21.
* Закон буде введено в дію у 2001 р.
* Див. Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці». — С. 40.
* Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах). — Т. 1. — К., 1995. — С. 48—53.
* Законодавство України про охорону праці. — Т. І. — К., 1995. — С. 68—71.
* Спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу «Охорона праці» у колективному договорі. Профспілки України. — 1995. — № 1—2.
* На підприємстві використовуються вибухові матеріали.
1 Денисенко Г. Ф. Охрана труда. — С. 87.
2 Там само.
* Методика визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. — К., 1999. — С. 30—31.
* Методические рекомендации по комплексной оценке социально-экономической эффективности мероприятий по улучшению условий и охраны труда. — М. ВЦНИИОТ ВЦСПС, 1985.
** Методика визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. — К., 1999.
* Методика визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. — К., 1999.
* Методика визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. — К., 1999. — С. 32—33.
* Загородній А. Г., Вознюк Г. Л. Фінансовий словник. — Львів, «Центр Європи», 1997. — С. 92.
** Загородній А. Г., Вознюк Г. Л. Фінансовий словник. — С. 152.
* Фактична тривалість щорічної додаткової відпустки визначається як сума календарних днів, що надаються за роботу у шкідливих умовах праці за окремими шкідливими виробничими факторами, залежно від їх гігієнічної значущості, але не повинна перевищувати максимальну тривалість, яка не встановлена для кожного ступеня шкідливості.
* Нові показники, що ввійшли до форми.
1 Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.
2 Список виробництв, цехів, професій та посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткові відпустки та скорочений робочий день.
Завдання для студентів (кейси)
Ситуація 1.
Монтер Укрзалізниці, працюючи на виїзді, під час виконання робіт по заміні батоги, отримав травму (перелом зі зміщенням великогомілкової кістки). Внаслідок травми працівник 10 місяців був на лікарняному (інший варіант - залишився інвалідом).
Ситуація 2.
Під час обідньої перерви працівниця підприємства, яке орендує третій та четвертий поверхи споруди, спустилася на подвір’я та прямувала в їдальню, яка знаходиться на території підприємства-орендодавця. Під час пересування підсковзнулася та отримала струс головного мозку.
Ситуація 3.
На шахті під час вибуху метану було травмовано 10 гірників, з них 2 – смертельно.
Ситуація 4.
Працівник, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час виконання трудових обов’язків, впав та отримав струс головного мозку.
Ситуація 5.
На листоношу, яка рухалася по узбіччю дороги на велосипеді під час доставки пошти, був скоєний наїзд стороннього автомобіля. Вона вчасно зреагувала, але отримала забиття ноги.
Ситуація 5.
Під час демонтажу щогли зв’язку, на даху будівлі ПП «ВКФ «Дельта», яка несподівано обрушилась, було травмовано два працівники, один з яких від отриманих травм помер на місці події, іншого з політравмою доставлено до ЦРЛ.
(працівник був без спецодягу, спецвзуття з нековзною підошвою та без каски, не було дотримано технологію демонтажу щогли, визначеної проектом).
Завдання для студентів.
- 1. Визначити, пов’язаний чи не пов’язаний нещасний випадок з виробництвом. (Класифікувати нещасний випадок).
- 2. Визначити дії роботодавця після того, як він отримав інформацію про нещасний випадок. (Обов’язково вказати терміни виконання).
- 3. Навести склад комісії з розслідування нещасного випадку.
- вказати хто створює комісію з розслідування нещасного випадку;
- описати обов’язки комісії з розслідування та терміни виконання.
- 4. Назвати (або заповнити) необхідні акти проведення розслідування нещасного випадку.
- скільки необхідно копій актів та кому вони надаються (терміни зберігання).
- які ще документи додаються до матеріалів розслідування.
- 5. Де фіксуються нещасні випадки; професійні захворювання.
- 6. Хто здійснює відшкодування. Пояснити, які виплати, в якому розмірі отримає постраждалий. (які документи, необхідні для отримання виплат).
Інший варіант завдання. (Заповнити алгоритм дій).
Дії при настанні нещасного випадку, який підлягає розслідуванню комісією підприємства
|
№ |
Відповідальні |
Терміни |
Дії відповідальних |
Примітка |
|
Потерпілий або свідок |
|
|
|
|
Керівник робіт або інша уповноважена особа підприємства |
|
|
|
|
Лікувально-профілактичний заклад |
|
|
|
|
Роботодавець |
|
|
|
|
Комісія з розслідування |
|
|
|
|
Роботодавець |
|
|
|
Дії при розслідуванні причин виникнення професійного захворювання
|
№ |
Відповідальні |
Терміни |
Дії відповідальних |
Примітка |
|
Лікувально-профілактичний заклад |
|
|
|
|
Лікар-профпатолог |
|
|
|
|
Спеціалізовані профпатологічні лікувально-профілактичні заклади |
|
|
|
|
Головний державний санітарний лікар області або міста |
|
|
|
|
Комісія з розслідування |
|
|
|
|
Головний державний санітарний лікар |
|
|
|
|
Роботодавець |
|
|
|
|
Підприємство, робочий орган виконавчої дирекції Фонду, заклад державної санітарно-епідеміологічної служби |
|
|
|
|
Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби |
|
|
|
Довідкова література
- 1. Матеріали міні лекції
- 2. Закон України «Про загальнообов’язковедержавне соціальне страхування». (розділ V).
- «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» Постанова Кабінету міністрів України від 30 листопада 2011 р. N 1232 (31 сторінка + додатки, разом 90 сторінок)
- Керб Л.П. Основи охорони праці. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. К., КНЕУ, 2006, с.50-79