
|
|
Планування ЗЕДДата публикации: 26.11.2016 14:32
Тема 2. Планування ЗЕД
- стратегічного (довгострокового) плану; - поточного (на поточний рік) плану; - оперативного плану. Планування розпочинається з розроблення стратегії. Суть розроблення й реалізації стратегії полягає в тому, щоб обрати правильний напрям розвитку серед різних альтернатив і спрямувати господарство обраним шляхом. Вибір стратегії дозволяє: встановити показники діяльності фірми на перспективу (довгострокову - до 10 років, середньострокову - до 5 років) і контролювати їх в оперативному режимі; бути готовим до раптових змін і криз; сприяти чіткій координації зусиль персоналу; аналізувати досягнення в конкурентній боротьбі. Стратегія розробляється вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління і виробництва. Стратегія повинна бути гнучкою, передбачати можливість її перегляду, модифікації, трансформації. У процесі розроблення стратегії необхідно здійснити: оцінку потенціалу фірми, її можливості й ресурсів для досягнення загальних цілей; аналіз внутрішніх факторів, що забезпечують зростання і закріплення позицій фірми (технологічних, комерційних, соціальних; аналіз зовнішніх факторів; оцінку альтернативних напрямів діяльності фірми і вибір оптимальних варіантів для досягнення поставлених цілей (рентабельність, щорічний прибуток, упровадження нової продукції, зниження витрат виробництва тощо). Залежно від пріоритетності цілей фірма визначає свої основні позиції на перспективу. Відомі різноманітні види стратегій, серед яких: продуктово-ринкова, конкурентна, стратегія нововведень, капіталовкладень та ін. Після вибору загальної стратегії бізнесу настає фаза її реалізації - розроблення планів та орієнтирів розвитку: тактики, політики, процедур і правил. 2. Стратегія — це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики. Для розробки стратегії кожне підприємстві) має усвідомити такі важливі елементи своєї діяльності: місію; конкурентні переваг и; особливості організації бізнесу; ринки збуту, де діє фірма; продукцію (послугу); ресурси; структуру; виробничу програму; організаційну культуру. Загальні стратегії: 1) стратегії зростання (різними темпами) за рахунок: - експансії (створення / захоплення ринку, розвиток ринку або/та виробничого потенціалу); - диверсифікації (спорідненої, неспорідненої, конгломератної); - вертикальної та горизонтальної інтеграції; - глобалізації діяльності; 2) стратегії підтримки / стабілізації за рахунок: - захисту частки ринку; - підтримки виробничого потенціалу підприємства; - модифікації продукції; 3) стратегії реструктуризації за рахунок: - скорочення витрат; - коротко- та довгострокової реструктуризації (в т.ч. за рахунок переорієнтації); - освоєння нових видів діяльності та ринків; 4) стратегії скорочення діяльності: - скорочення частки ринку; - організований відступ; - «збирання врожаю»; 5) ліквідація: - санація (розпродаж); - процедура банкрутства; - закриття
М. Портер визначає залежність між прибутковістю, ринковою часткою та стратегією компанії таким чином:
Рис.1. Загальна характеристика конкурентних стратегій М. Портера
Портер визначив що бізнес - одиниці (СІТІ) з великою ринковою часткою та чіткою стратегією, та невеликі спеціалізовані бізнес - одиниці (СГП) можуть досягти значного рівня рентабельності. Небезпечною є середня позиція, коли СГП не має можливостей та засобів досягти лідерства на ринку. Виходячи зі своєї моделі М. Портер пропонує три різновиди стратегій, які можуть забезпечити СГП конкурентний успіх на ринку. (таб 1.). Стратегія цінового лідерства - орієнтує компанію на всебічне зменшення витрат виробництва та обігу для досягнення найменшого рівня витрат у галузі. Застосовується найчастіше для товарів масового вжитку та першої необхідності в умовах: - мінімальної диференціації продукції; - високої чутливості більшості споживачів до ціни; - практичного не існування Стратегія диференціації - передбачає досягнення компанією певних конкурентних переваг у задоволенні певних потреб споживачів. Застосовуючи цю стратегію компанія може досягти конкурентних переваг у якості, сервісному обслуговуванні, іміджу. Товар компанії має відрізнятися від конкурентів і бути неповторним з погляду споживача. При цьому ціна й витрати мають другорядне значення і високий рівень. Необхідні умови реалізації цієї стратегії: значні дослідження, інтересний дизайн, використання матеріально - технічних ресурсів високої якості, інтенсивна робота зі споживачами, створення брендів. Бренд - це образ марки товару (послуги) у свідомості покупця, шо виділяє його в ряді конкуруючих товарів (послуг). Таким чином, бренд допомагає компанії виділити (диференціювати) свої товари і послуги на ринку серед багатьох подібних товарів і послуг. Далеко не кожна товарна марка може стати брендом: для цього вона повинна набути популярності на ринку і довіри у покупців цільового сегменту ринку. Бренд розвивається в часі - від марки як концепції, що складає з відомих елементів (фірмової назви, фірмового знака, стилю, слогана), до чітко сприйнятої покупцями сукупності функціональних й емоційних елементів, єдиних із самим товаром і способом його подання. Використання брендів дозволяє компаніям одночасно використовувати декілька стратегій (цінове лідерство, диференціація за якістю) для своїх товарів (послуг) на відокремлених сегментах ринку (наприклад, бренди Gala та Ariel у компанії Procter & Gamble обслуговують різні сегменти ринку). Сегментами ринку можуть бути: певна група споживачів; певний вид товару; певний географічний ринок. Стратегії цінового лідерства та диференціації можуть застосовуватись компаніями або для усього ринку (з можливим використанням брендів), або для окремого сегменту ринку - у цьому випадку компанії використовують стратегію фокусування (концентрації) на основі цінового лідерства або диференціації. Стратегія фокусування (концентрації) - передбачає спеціалізацію діяльності компанії на одному (не багатьох) сегментах ринку і завоювання на них цінового лідерства або диференціації. Необхідна умова застосування стратегії - компанія мусить обслуговувати обраний сегмент ринку ефективніше, ніж конкуренти, які протистоять на загальному ринку. Модель М. Портера може бути трансформована в матрицю ( рис.2).
Рис.2. Матриця М.Портера Таблиця 1. Порівняльна характеристика стратегій М. Портера
Товарно-ринкові стратегії Ансофа. Стратегії інтеграціїта диверсифікації. Товарно-ринкові стратегії визначають ринки товарів (послуг), на яких компанія збирається конкурувати. Товарно - ринкові стратегії відтворюються у матриці І. Ансоффа «товар - ринок». Матриця пропонує чотири стратегії дій залежно від комбінації двох факторів - товару і ринку (рис. 3).
Рис. 3 Матриця І. Ансоффа «товар-ринок »
Таблиця 2. Порівняльна характеристика маркетингових стратегій за матрицею І. Ансоффа
Диверсифікація застосовується в тому випадку, коли компанія знаходить привабливі можливості поза основним бізнесом і передбачає вихід компанії у нові сфери бізнесу. Умовами, що спонукають керівників приймати рішення відносно диверсифікації, є: - «звичні» для підприємства ринки насичені, попит скорочується (основні товари перейшли у стадію «загасання» в своєму «життєвому циклі»); - підприємство має фінансові ресурси, які можна вкласти в інший бізнес; - наявні можливості (розробки, виробничі потужності, сировина, кваліфіковані кадри) для створення синергічного ефекту між існуючими та новими напрямками діяльності; - антимонопольне регулювання не дає змоги й надалі розвивати виробництво в освоєній галузі; - диверсифікація дає змогу скоротити рівень сплати податків за рахунок освоєння напрямків діяльності, де існують пільги; - диверсифікація створює можливості виходу на міжнародні ринки; - диверсифікація дає змогу розвивати перспективні коопераційні зв’язки з прогресивними (насамперед — науково-дослідними) організаціями з метою формування довгострокових конкурентних переваг. Стратегія диверсифікації розрізняється: (1) стратегія спорідненої диверсифікації (стратегія інтеграції) - нова діяльність пов’язана з попередньою діяльністю компанії: • концентрична (вертикальна) інтеграція - виробництво нових товарів, які в технологічному або маркетинговому аспекті пов’язані з існуючими товарами - об’єднання зусиль постачальника, виробника і посередника для досягнення ефекту синергії; • горизонтальна інтеграція - виробництво нових товарів, які технологічно не пов’язані з існуючими, але призначені для існуючих споживачів компанії (туристичне агентство вступає у готельний бізнес, молокопереробне підприємство використовує існуючі потужності для розливу соків). (2) стратегія неспорідненої (конгломератної) диверсифікації означає освоєння нових видів продуктів і послуг, орієнтованої на нових для компанії споживачів. Ефект синергії виявляється тоді, коли кілька різновидів бізнесу у сукупності дають значно більший ефект, ніж поодинці (2+2=5) Стратегія спорідненої диверсифікації (стратегія інтеграції) полягає у використанні хоча б одного з наявних факторів виробництва: технології, постачальників, сировини або матеріалів, схожих методів і know-how з управління, маркетингу, використання персоналу; каналів розподілу та збуту, орієнтованих на тих самих існуючих споживачів, для розширення можливостей вдоволення їх потреб. Споріднена диверсифікація може бути більш або менш тісною залежно від масштабів використання наявною виробничого та торгово-збутового потенціалу. Стратегія неспорідненої (конгломератної) диверсифікації означає освоєння нових видів продуктів і послуг, орієнтованої на нових для компанії споживачів. Стратегію конгломератної диверсифікації обирають у таких випадках: - підприємство має досить великі можливості для інвестицій і є деяка кількість бідних, але з багатими перспективами фірм, які шукають партнерів; - підприємство створює нове виробництво за свій рахунок під перспективний сегмент ринку; - підприємство працює у сфері з особливими циклами, що обумовлені сезонним чи специфічним попитом, тобто зі значними спадами у виробництві; за цих умов воно може шукати напрямки діяльності з менш вираженими циклічними ознаками; підприємство, що має велику заборгованість, шукає вільну від боргів фірму, щоб збалансувати структуру капіталу та створити можливості для отримання додаткових кредитів; - підприємство купує та створює «з нуля» нові напрямки діяльності, щоб досягти мінімально необхідних показників, які визначаю ь цільові орієнтири розвитку. Конгломератна диверсифікація може використовуватися за наявності управління якісно високого рівня, що дає змогу: - мати достовірну інформацію про справи в кожному з диверсифікованих підрозділів; розуміти сутність і внесок кожного з напрямків у кінцеві результати діяльності підприємства загалом; - мати змогу впливати на плани та діяльність кожного з диверсифікованих підрозділів з метою забезпечення їхнього необхідного внеску в досягнення загальних цілей і стратегій підприємства.
Інституційні стратегії росту компанії. Стратегії входження на нові ринки. Інституційні стратегії визначають методи росту компанії. (1) Органічне зростання - зростання розміру доходів та масштабів діяльності компанії за допомогою власних або запозичених коштів. Включає розвиток за допомогою інновацій, розвиток існуючих та створення нових напрямків діяльності з використанням внутрішніх можливостей компанії. (2) Зростання шляхом злиття або поглинання інших компаній. (3) Зростання шляхом створення спільних підприємств, альянсів, використання франчайзингу. (4) Стратегії виходу із бізнесу. Злиття - об’єднання двох приблизно однакових за масштабом виробництва та корпоративною культурою компаній (1+1=1). Поглинання - купівля більш ніж 50% акцій інших компаній. Створення холдингів. Основні причина злиття та поглинання - досягнення ефекту синергії шляхом:
Спільне підприємство - довгострокове об’єднання капіталу декількох партнерів з метою досягнення певних цілей (виробництва товарів або надання послуг) (1+1=3). Альянс - угода між компаніями строком на 5-10 років, яка передбачає проведення спільних досліджень, спільне використання виробничих потужностей без злиття або поглинання. Франчайзинг - форма ділового співробітництва, при якій велика відома компанія - франчайзер надає малій компанії - франчайзі право на виробництво або продаж продукції під своєю торговою маркою. Формування та використання стратегій в залежності від положення компанії на ринку (стратегії лідерів, стратегії послідовників тощо). В залежності від положення компанії на ринку розрізняють наступні типи компаній:
Ф. Котлер займався проблемою визначення стратегії в залежності від положення компанії на ринку і цілей компанії.
Таблиця 3. Різновиди стратегій ринкового лідера
Челенджер може атакувати три види фірм:
Стратегії наступу челенджера поділяють на такі різновиди: фронтальний наступ; фланговий наступ; обхідний наступ.
- нижча, ніж у конкурента, ціна при порівняній якості товару: споживачі повинні реагувати на нижчу ціну більшим обсягом покупок (попит має бути еластичним) нижча, ніж у конкурента, ціна при нижчій якості товару (може застосовуватись на нерозвинених ринках, де основною конкуренцією є цінова) вища якість при вищій ціні (може застосовуватись на розвинених ринках престижних товарів) застосування широкого асортименту товарів краще сервісне обслуговування зниження виробничих витрат.
Маркетингова діяльність послідовника характеризується наступними ознаками:
Слідування за лідером може бути повним («крок у крок»), частковим (за деякими аспектами), вибірковим (з метою вдосконалення певних елементів діяльності ринкового лідера). Залежно від обсягів слідування стратегію послідовника поділяють натри різновиди:
Компіляція - повне повторення стратегії ринкового лідера. Іноді послідовник використовує товарний знак лідера, або робить його максимально наближеним до лідера, особливо в тих країнах, де немає законодавчого захисту елементів іміджу. Імітація - наслідування певних елементів стратегії ринкового лідера, але з внесеним певних відмінностей в упаковку, товарну марку, рекламу, цінову політику. Адаптація - використання стратегії ринкового лідера як основи для пристосування до певного ринку збуту. Часто є основою для переходу у ранг челенджера. [10, 11,13,19,20] Контрольні запитання
|