РЕГІОНИ В КОНКУРЕНТНОМУ РИНКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Тема 6. РЕГІОНИ В КОНКУРЕНТНОМУ РИНКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

 

6.1. Поняття конкурентоспроможності регіону

6.2. Напрями зміцнення конкурентних позицій регіональних систем

6.3. Обмеження та негативні фактори в формуванні конкурентоспроможності регіону

6.4. Найважливіші конкурентні позиції у взаємодії регіонів

 

6.1. Поняття конкурентоспроможності регіону

 

Оскільки  регіон  є  підсистемою  системи  більш  високого  рівня –  країни,  то конкурентоспроможність  і  ефективність  його  функціонування  в  значній  мірі  залежить  від якості  та  інтенсивності  впливу  на  нього  зі  сторони  самої  системи.  Тому,  основою  для формування конкурентних переваг є державна економічна  і соціальна політика, важелі якої встановлюють  базові  умови  для  господарювання.  Конкурентоспроможність  регіону  в  умовах  посилення  суперечностей  глобалізації  виступає  як готовність відповідати на виклики глобального середовища; здатність адаптуватися до зміни умов, до пошуку  і  захисту  локальних  конкурентних  переваг,  підтримання  або  покращення  позиції  регіону  в глобальній конкуренції.

Конкурентоспроможність регіонів розглядаємо як потенційні можливості вести конкуренцію, а конкурентну перевагу - як наявність певних вищих характеристик регіону в порівнянні з іншими. Конкурентоспроможність регіонів характеризується міжрегіональними відмінностями за рівнем інноваційного розвитку, надходженнями прямих іноземних інвестицій, розвитком малого та середнього підприємництва, розвитком інфраструктури, наявністю кваліфікованих кадрів, рівнем продуктивності праці та зайнятості. 

Конкурентне середовище у ринковому просторі формуютьусі регіони — суб'єкти господарства країни, інтереси яких перетинаються. Переваги в ринковому просторі має регіон з найбільш надійними конкурентними позиціями, що забезпечують сприятливі умови для ефективної підприємницької та комерційної діяльності. Це забезпечує регіону умови для найбільш ефективного розвитку продуктивних сил і територіальної організації господарства. Однак поки існують регіональні відмінності в потенційних можливостях розвитку виробництва та ступеня впливу природно-кліматичних і ресурсних чинників на економічну структуру регіональних систем, місце і значення кожного регіону в ринковому просторі визначатимуть спеціалізація і територіальний поділ праці.

Перехід до ринку виводить регіональні системи зі стану пасивних виконавців і наділяє їх функціями економічно самостійних суб'єктів ринкових відносин. До найважливіших з них належать такі:

-     узгодження і захист інтересів регіону всередині країни і за кордоном. Регіональна політика має визначити таку систему намірів і дій, яка реалізує не тільки інтереси держави щодо регіонів, а й інтереси самих регіонів. Це означає прийняття владними структурами практичних рішень, які забезпечували б створення умов для того, щоб кожний суб'єкт країни максимальною мірою використовував свій внутрішній потенціал і все менше претендував на постійну державну допомогу;

-     посилення конкурентних позицій регіону завдяки науково обгрунтованій підготовці території з метою залучення інвесторів та удосконалення економічної структури. У цьому разі йдеться про техніко-економічне обґрунтування та інфраструктурне забезпечення нових робочих місць;

-     створення умов, що сприяли б розвитку в регіоні малого і середнього бізнесу, а також стабілізації, розширенню виробничих можливостей державної та муніципальної власності;

-     створення системи регіональних пільг і гарантій для діяльності підприємницьких, комерційних структур та інвесторів;

-     нарощування зовнішньоекономічного потенціалу і розширення торгово-економічних зв'язків регіонів.

Виконання перелічених функцій регіональними системами є умовою формування соціально-економічного правового середовища, що гарантує соціальну, економічну й екологічну безпеку. При цьому зміцнюються конкурентні позиції регіонів.

 

6.2. Напрями зміцнення конкурентних позицій регіональних систем

 

Предметом конкурентної боротьби між регіональними суб'єктами можуть стати державні програми і проекти, що пов'язані з розміщенням і регіональним розвитком продуктивних сил, а також з вирішенням соціальних проблем. При постійному дефіциті ресурсів претендувати на участь у реалізації таких програм і проектів зможуть лише ті регіони, у яких найвищий рівень надійності конкурентних позицій.

Стабільний розвиток регіональної економіки в умовах ринку стає реальним за наявності надійних конкурентних позицій. Принцип економічної самостійності регіональних суб'єктів країни вносить істотні корективи в їхнє фінансово-економічне становище. Стабільність розвитку регіональної економіки безпосередньо залежить від наявності відповідного соціально-економічного, науково-технічного та кадрового потенціалу. Ці чинники визначають привабливість регіону для розміщення нових і реконструкції існуючих виробництв і тим самим для створення нових робочих місць. У свою чергу зростання чисельності працюючих визначає соціально-економічний добробут населення та поліпшення фінансово-бюджетного становища в регіоні.

Об'єктивна оцінка конкурентних позицій регіону сприяє залученню його до здійснення програм розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил.

Зміцнення конкурентних позицій регіонального рівня забезпечує:

-     зміцнення становища регіону в територіальному поділі праці та міжрегіональній інтеграції;

-     залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для здійснення програм розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил;

-     зміцнення зовнішньоекономічного потенціалу регіону і розширення завойованого ним сегмента світового ринку;

-     розвиток виробничої інфраструктури регіону як важливої умови раціоналізації схем руху товарів та прискорення обороту матеріально-речових ресурсів у процесі відтворення;

-     зміцнення фінансово-кредитної та бюджетної системи регіону;

-     формування і розвиток системи регіональних ринків та створення умов для надійного функціонування їх.

Зміцнення конкурентних позицій забезпечує стійкий розвиток регіональної системи і нейтралізацію негативних відхилень в економічному ринковому просторі країни. Важливо максимально реалізувати конкурентні можливості регіону з тим, щоб він міг використати свої переваги в спеціалізації та комплексному розвитку.

Конкурентні можливості кожної регіональної системи визначаються соціально-економічними, науково-технічними, екологічними чинниками, а також структурою господарства й економічним потенціалом. Це дає можливість кожному регіону брати участь у територіальному поділі праці з тими пропозиціями, які забезпечені найбільш якісними ресурсами та іншими умовами. Це, однак, не виключає можливості конкурентної боротьби між регіонами за вигідні проекти та нові робочі місця. Перемагає в ній той регіон, який пропонує найбільш раціональний і ефективний варіант розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил.

Методами  впливу  на  процес  підвищення  конкурентоспроможності  визначені  організаційні, правові та економічні.

Організаційні методи включають:

– узгодження  повноважень  та  відповідальності  між  рівнями  влади  з  питань  підвищення конкурентоспроможності  регіону,  де  важливими  завданнями  мають  бути  розвиток  регіональної зовнішньоекономічної  інфраструктури,  розробка  регіональних  проектів  з  іноземного  інвестування  з наданням інвесторам пільг на місцевому рівні;

– створення регіональних та міжрегіональних органів, діяльність яких спрямована на підвищення конкурентоспроможності (Ради конкурентоспроможності регіону, регіонального комітету з підвищення конкурентоспроможності, агентств регіонального розвитку);

– удосконалення  міжбюджетних  відносин,  де  реальними  заходами  мають  бути  збільшення частки  бюджетних  надходжень,  що  залишаються  на  місцевому  рівні,  запровадження  податку  на нерухомість, розширення місцевих зборів.

В основу правових методів впливу на конкурентні відносини покладені: законодавчо-нормативна база, стратегічне планування, прогнози та програми регіонального розвитку. На сучасному етапі в Україні існує певна законодавчо-нормативна база регіонального розвитку – Конституція  України,  закони (про  місцеве  самоврядування,  про  захист  економічної  конкуренції,  про обмеження  монополізму,  стимулювання  розвитку  регіонів),  стратегії  національного  та  регіонального розвитку. Головними її складовими можна визначити Закон «Про стимулювання розвитку регіонів» та Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року.

Економічними  методами  впливу  на  процеси  підвищення  конкурентоспроможності  регіонів  визначені оподаткування та грошово-кредитне регулювання.  За  допомогою  зміни  рівня  оподаткування  і  державних  витрат  можуть  регулюватися  такі найважливіші  індикатори економіки, як сукупний попит, економічне зростання,  інфляція та  ін. Органи влади через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази і системи податкових пільг та обмежень визначають,  з одного боку, величину доходів державного бюджету,  з  іншого – регулюють  ділову  активність  господарюючих  суб’єктів.  Важливим  елементом  податкової  політики  є  механізм розподілу податків між центральним і місцевими бюджетами.

 

6.3. Обмеження та негативні фактори в формуванні конкурентоспроможності регіону

 

Поряд з конкурентними можливостями у кожному регіоні є обмеження і негативні чинники. Вони здатні знизити результативність реалізації сприятливих конкурентних можливостей, а також ускладнюють використання соціально-економічного потенціалу в інтересах розвитку ринкових відносин у регіоні. До таких обмежень і негативних чинників можна віднести:

-     екстремальні умови виробництва і життєдіяльності населення; слабку екологічну вивченість і науково обґрунтовану підготовку території регіону;

-     низький рівень виробництва товарів і послуг та недостатній обсяг виробництва продуктів сільського господарства;

-     віддаленість від економічно розвинених регіонів країни, відсутність розвиненої транспортної системи;

-     низьку якість продукції та послуг, що різко знижують їхню конкурентоспроможність;

-     високе економічне напруження, що породжує серйозні обмеження в розміщенні та регіональному розвитку продуктивних сил;

-     недостатній розвиток виробничої та соціальної інфраструктури як стримуюча обставина для інвестування і створення нових робочих місць.

Перелічені обмеження і негативні чинники тією чи іншою мірою впливають на використання конкретних можливостей регіону, оскільки в чистому вигляді жодна конкурентна позиція не може бути реалізована в житті. Це породжує ситуації, що вимагають гнучких і еластичних методів управління розвитком регіональної системи для забезпечення її стійкості та надійності.

Для досягнення успіху потенційні конкурентні можливості мають бути реалізовані. Лише тоді суб'єкт регіональної економіки здобуває стійку позицію в конкурентній боротьбі. При цьому практика потребує постійного підтвердження конкурентних позицій, удосконалення їх відповідно до змін у кон'юнктурі ринку. Досягається це завдяки стимулюванню чинників, що забезпечують розвиток конкурентних позицій суб'єкта ринку, а саме:

-     матеріально-технічний і маркетинговий рівень діяльності підприємства; якісна характеристика кадрового складу;

-     науково-інформаційна база для супроводження виробничої та комерційної діяльності;

-     фінансова стабільність і кредитоспроможність підприємства; ефективність існуючих схем руху товарів;

-     якість вироблених товарів і послуг, витрати на їх виробництво і реалізацію;

-     надійна сировинна і паливно-енергетична база; стійкість кооперативних зв'язків;

-     відповідність технологічного і технічного рівня підприємства сучасним вимогам науково-технічного прогресу, вітчизняного і світового ринку; ступінь зносу виробничих фондів.

Сукупність конкурентних позицій підприємницьких і комерційних структур забезпечує безпосередній вихід у ринковий простір. Це посилює регіональні позиції в територіальному поділі праці та міжнародній інтеграції.

 

6.4. Найважливіші конкурентні позиції у взаємодії регіонів

 

Конкурентні позиції окремого регіону не завжди забезпечують найбільш сприятливі умови для реалізації власних економічних і соціальних інтересів. Це зумовлює необхідність вступати в партнерський союз з суміжними регіональними системами.

До найважливіших конкурентних позицій можна віднести:

1. Зручне географічне положення і високу транспортну освоєність території регіону, які набувають особливого значення в таких ситуаціях:

-     близькість розвинених у господарському відношенні регіонів, здатних формувати ринковий простір і товарні ресурси при мінімальних витратах виробництва та обігу;

-     наявність зручних транспортно-економічних зв'язків з зарубіжними країнами;

-     високий рівень розвитку взаємопов'язаної системи залізничного, автомобільного, водного та авіаційного транспорту.

2. Наявність високоекономічних природних ресурсів, що становлять міжрегіональний і міжнародний інтерес і можуть бути об'єктами активної інвестиційної діяльності. Важливе значення має рівень геологорозвідувальної та науково-проектної обгрунтованості й підготовки проектів, що пов'язані з формуванням господарських полігонів, спрямованих на промислове і сільськогосподарське використання природних ресурсів.

3. Наявність у регіоні розвиненого науково-технічного потенціалу і науково-інформаційного середовища. У результаті впливу науково-технічного прогресу на всі елементи продуктивних сил відбуваються зміни в структурі регіональної економіки:

-     послаблюється вплив ряду екстремальних чинників;

-     посилюється техніко-економічна доцільність комплексного використання природних ресурсів;

-     зростає значимість таких чинників, як захист природного середовища;

-     підвищується надійність господарських зв'язків тощо.

4. Інноваційний розвиток.  Конкурентоспроможність  регіонів  залежить  від  їх  можливостей  максимального використання  інновацій,  наявних  знань  і  вмінь,  а  також    створення  і  використання  інновацій  на  регіональному рівні. Розробка стратегії починається з аналізу і оцінки інноваційного потенціалу регіону.  Метою аналізу є визначення секторів економіки, спроможних до впровадження нових технологій і підвищення інноваційного  рівня  регіону,  так  званих  секторів  „високих шансів”.  Наступний  крок  –  визначення    стратегії  та пілотних проектів.  З метою сприяння створенню стратегії  інновацій  і розвитку конкурентоспроможності мають бути використані  всі можливі  носії  інформації,  особливо  регіональні. Необхідно  сформувати широке  інформаційне  поле  з  питань інноваційної діяльності та забезпечити простий доступ до необхідних знань, умінь і навичок представникам малого і середнього бізнесу.

5. Збалансована бюджетно-фінансова система як запорука економічної самостійності та кредитоспроможності регіону. Економічна самостійність є дійовою конкурентною позицією, коли стає можливо приймати рішення з важливих питань соціально-економічного розвитку без складної процедури узгодження з вищими органами управління — згідно з визначеним для цієї території пріоритетним напрямом розвитку. Соціально-економічна привабливість регіону зростає за наявності надійного джерела формування місцевого бюджету і чіткого економічно-правового механізму регулювання фінансових взаємовідносин між суб'єктами ринкових відносин.

6. Наявність в регіоні стабільної податкової системи, чітких правил ліцензування і надійних гарантій для підприємницької та інвестиційної діяльності.Кожний інвестор і підприємець повинен знати, в якому соціально-економічному середовищі йому доведеться вести діяльність та якою мірою важелі державного регулювання на місцях спрямовані на стимулювання і заохочення активної інвестиційної та виробничої діяльності. Привабливість регіону багато в чому залежить від існуючої пільгової системи податків, а також від наявності гарантій, що зводять до мінімуму негативні наслідки економічного ризику. Ця конкурентна позиція регіону має важливе значення для залучення як вітчизняного, так і зарубіжного капіталу в інтересах розвитку та територіальної організації продуктивних сил.

7. Наявність сучасної ринкової інфраструктури і кадрів, що володіють знаннями, достатніми для організації ефективності маркетингової, фінансово-кредитної та біржової діяльності. Ринкова інфраструктура має включати розгалужену мережу різних структур, що обслуговують потреби суб'єктів ринкової економіки, зокрема посередницькі, торгові й збутові організації, фінансово-кредитні організації, об'єкти матеріально-технічної бази, об'єкти, що забезпечують інформаційне забезпечення і правове обслуговування.Без надійної ринкової інфраструктури неможна ефективно вести справу. Успіх залежить від узгоджених виробничо-комерційних зв'язків та їхнього фінансово-кредитного і маркетингового супроводження. Щодо ефективності функціонування ринкової інфраструктури, то вона залежить від кваліфікації та компетентності кадрів.

8. Сприятлива екологічна ситуація, що робить регіон привабливим як для розміщення нових робочих місць, так і для проживання населення. Слід враховувати, що більша частина території України характеризується критичною екологічною ситуацією. Це потребує особливого підходу до відбору найбільш екологічно чистих технологічних систем, а також використання спеціальної техніки. Будь-яка економія на природоохоронних заходах призводить до втрат і знижує надійність конкурентних позицій регіону.

9. Наявність у регіоні надійного зовнішньоекономічного потенціалу, під яким розуміють можливість активної участі в світогосподарських зв'язках. Для цього потрібні три умови:

а) якість продукції, що відповідає вимогам НТП;

б) конкурентоспроможність товарів і ресурсів, що отримали визнання суб'єктів світового ринку;

в) наявність господарських умов для залучення іноземного капіталу і створення спільних підприємств та фірм.

10. Розвиненість економічної інфраструктури і намічені напрями її реформування. Ця стрижнева конкурентна позиція впливає на становище регіону в міжрегіональних і міжнародних торговельно-економічних відносинах.Економічна структура регіону визначає місткість внутрішнього ринку й основні напрями ввезення та вивезення товарів і послуг.

11. Державна регіональна політика щодо областей і Автономної Республіки Крим.

Через систему гарантій і стимулюючих чинників можна посилити позиції регіонів, підвищити їхнє значення для країни в цілому.На стійкість регіональної економіки впливають й інші дуже важливі конкурентні позиції. Поєднання їх в кожному регіоні різне, що пов'язано з характером реальної участі території в торговельно-економічних зв'язках. Це зумовлено тими ресурсами і виробництвами, які визначають його спеціалізацію та місце в територіальному поділі праці.

За таких умов кожний регіон вступає в партнерський союз лише з регіонами, що характеризуються найбільш надійними спільними позиціями. У цьому разі експертні оцінки виражатимуть сукупність найсильніших і найнадійніших конкурентних позицій, що мають загальнодержавне значення.Найважливішим критерієм для рангування територіальних пріоритетів є наявність в тому чи іншому регіоні конкретних переваг, що мають значення для економічного розвитку України в цілому і забезпечують нарощування її зовнішньоекономічного потенціалу.

До основних конкурентних переваг окремих регіонів можна віднести:

-     наявні запаси економічно вигідних окремих мінеральних і паливних ресурсів;

-     значні масштаби нагромадження основних виробничих фондів у промисловості;

-     використання передових технологій в окремих виробництвах і промисловості, що ґрунтуються на досягненнях фундаментальних та прикладних наук;

-     відповідні геополітичні умови для розвитку міжнародних торговельно-економічних зв'язків;

-     наявність висококваліфікованої робочої сили і навчальних закладів для її підготовки;

-     агроекономічні можливості для нарощування тут у перспективі виробництва продуктів сільського господарства і товарів народного споживання;

-     великий академічний науковий потенціал з розгалуженою мережею науково-дослідних організацій.

Основою міжрегіональної інтеграції адміністративно-територіальних утворень України може стати вирішення тільки тих проблем, які мають актуальне значення як на стадії виходу з кризового стану, так і в період стабілізації господарських і соціальних процесів.

 

Завдання для контролю знань студентів до теми 6

 

Запитання для самоперевірки

 

1. Поясніть різницю між поняттям «конкурентоспроможність регіону» та «конкурентна можливість».

2. Перечисліть та поясніть напрями зміцнення конкурентних позицій регіонального рівня.

3.Охарактеризуйте методи  впливу  на  процес  підвищення  конкурентоспроможності  регіону.

4. Охарактеризуйте основні  обмеження і негативні чинники у формуванні конкурентоспрожності регіону.

5. Перечисліть та поясніть найважливіші конкурентні позиції регіонів.

6. Перечисліть та поясніть основні конкурентні переваги окремих регіонів.

 

Тестові завдання

 

1. Методи  впливу  на  процес  підвищення  конкурентоспроможності  поділяються на:

  а) організаційні, правові та економічні;

  б) політичні та економічні;

  в)  зовнішні та внутрішні;

  г)  економічні та неекономічні.

2. Конкурентоспроможність регіонів та конкурентна перевага регіону, - це поняття:

а) тотожні;         б)  не тотожні;

в)  конкурентоспроможність регіонів базується на їх конкурентній перевазі;

г) конкурентна перевага реіону включає поняття конкурентоспроможності регіону.

3. Ринкова інфраструктура включає:

а) виробничі підприємства;

б) органи державної влади;

        в) посередницькі, торгові й збутові організації, фінансово-кредитні організації;

г) всі відповіді вірні.

4. До негативних факторів формування конкурентоспроможності регіону відносять :

  а) відсутність розвиненої транспортної системи;

  б) слабка екологічну вивченість і науково обґрунтовану підготовку території регіону;

  в)  низький рівень виробництва товарів і послуг;

  г)  всі відповіді вірні.

5. Значні масштаби нагромадження основних виробничих фондів у промисловості, - це:

  а) потенційна конкурентна перевага;

  б) конкурентна позиція регіону;

  в)  негативний фактор формування конкурентоспроможності регіону;

  г) конкурентна перевага регіону.

6.  До економічних  методів  впливу  на  процеси  підвищення  конкурентоспроможності  регіонів  відносять:

  а) страхування та банківське регулювання;

  б) оподаткування;

  в)  грошово-кредитне регулювання;

  г)  відповіді б) та в).