|
|
Цивільно-правові договориДата публикации: 26.10.2016 05:43
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра цивільно-правових дисциплін
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Цивільне право»
Тема № 22. Цивільно-правові договори
(2 години)
Для факультету заочного навчання цивільних осіб ННІ ПОЗН
Дніпропетровськ – 2015
Лекцію підготував доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Свистун Л.Я.
Рецензенти:
Соколенко О. Л.– доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та кримінального права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара;
Тропіна О. М. –кандидат юридичних наук,доцент, директор ТОВ «Щит-право».
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 03 червня 2015 р., протокол № 23
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Мета лекції: Знати: поняття та види цивільно-правових договорів, їх функції. Розглянути можливі види договірних умов. Детальніше ознайомитися із порядком укладення цивільно-правового договору: стадією оферти та акцепту Уміти: орієнтуватися в чинному цивільному законодавстві щодо цивільно-правових договорів; аналізувати юридичні факти, які є підставами зміни та припинення цивільно-правових договорів; правильно застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій.
ВСТУП Роль і значеня теми зумовлена тим, що розвиток економіки України певною мірою залежить від цивільно-правових договорів. Як правило, зобов'язання виконуються сторонами належним чином, тобто у встановлений строк і згідно з вимогами закону або умовами договору. Тому суб'єкти зацікавлені у правильному складанні, виконанні та реалізації договорів. У зв'язку з цим у цивільному праві розроблено складну систему цивільно-правових договорів. Сучасний цивільний обіг засвідчує велику потребу у використанні договорів на практиці. Їх функціональне призначення в сучасних умовах важко переоцінити. Тож, визначивши актуальність, необхідність та мету лекції, слід перейти до розгляду першого питання, яким є :
І. ПИТАННЯ
Договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК), тобто дво- чи багатостороннім правочином. Ознаки договорів. 1) У ньому виявляється воля не однієї сторони, а двох чи декількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному. 2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Функції договору - вид впливу юридичного факту на суспільні відносини. Ініціативна функція полягає у тому, що договір є ініціативним актом, у котрому сторони реалізують не тільки їх рівність, правосуб'єктність, а й диспозитивність. Програмно-коорднаційна функція знаходить втілення у тому, що за допомогою договору встановлюється певна програма поведінки сторін. Через інформаційну функцію досягається формальна визначеність змісту договору, що зближує його з нормами права. Сутність двох останніх функційполягає, відповідно, у закладенні сторонами через договір конкретних забезпечувальних та стимулюючих засобів впливу, а також у можливості застосування засобів, що забезпечують примусове виконання договору і застосування видів захисту та відповідальності. Свобода договору визнається однією з фундаментальних засад правового регулювання договірних відносини у сфері приватного права ( статті 3, 6, 627 ЦК). Вона полягає у тому, що сторони мають право вільно, на свій розсуд та з урахуванням своїх інтересів вирішувати наступні питання. 1) Вільні у вирішенні питання укладення договору. 2) Вільні у виборі контрагента. 3) Вільні у виборі виду договору (мають право укладати не тільки договори, передбачені ЦК та іншими актами цивільного законодавства (понайменовані договори), а й ті, які не передбачені ними, за умови відповідності їх загальним засадам цивільного законодавства, а також мають право укладати змішані договори, тобто ті, у яхих містяться елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК). 4) Вільні у визначенні умов договору. 5) Вільні у виборі форми договору, яжщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК). 6) Обрання одного з видів забезпечення виконання договірного зобов’язання (ч. 2 ст. 546ЦК). 7) Встановлення форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань (чч. 2-3 ст. 551 ЦК, чч, 2-3 ст. 624 ЦК). 8) Зміна або розірвання укладеного договору за згодою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК). Визначення межі договірної свободи полягає у визначенні співвідношення актів цивільного законодавства і договору. ЦК України у ст. 6 надає сторонам у договорі право відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Таким є загальне правило. Винятки з нього (неможливість сторін у договорі відступати від положень актів цивільного законодавства) мають місце лише тоді, коли на неможливість такого відступу прямо вказується у зазначених актах, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ: Договірє домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК), тобто дво- чи багатостороннім правочином. Ознаками договорів, по-перше, є те, що у ньому виявляється воля не однієї сторони, а двох чи декількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному і, по-друге, договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Функціями цивільно-правового договору є: ініціативна, програмно-координаційна та інформаційна.
ІІ. ПИТАННЯ
На договір поширюється загальна класифікація правочинів на реальні і консенсуальні, відплатні та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові. Така класифікація може розглядатися як загальна класифікація договорів. Спеціальна класифікація договорів здійснюється з використанням наступних класифікаційних критеріїв. Залежно від концентрації прав та обов'язків у сторін договору поділяються на односторонні та двосторонні Якщо кожна із сторін має як права, так і обов'язки, договір є двостороннім. Якщо ж одна сторона має тільки право, а друга - лише обов'язок, договір є одностороннім. Залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнення цілей договори поділяються на основні і попередні. Основний договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги тощо (основного договору). Попередній договір - це договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (в певний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК). Істотною умовою попереднього договору є умова щодо строку (терміну) укладення основного договору, умови про предмет основного договору. Невизначеність сторін щодо цих умов свідчить про відсутність їх волевиявлення на надання певним домовленостям між ними сили попереднього договору (ч. 4 ст. 635 ЦК). Відсутність у попередньому договорі інших істотних умові основного договору не є підставою вважати, що він не має сили попереднього договору, за умови, що у ньому встановлено порядок їх погодження при укладенні основного договору або, якщо цей порядок передбачений актами цивільного законодавства, які є обо в'язковими для сторін договору. Попередній договір має укладатися у письмовій формі, а якщо основний договір потребує нотаріального посвідчення, то й попередній повинен бути укладений у такій формі. Порушення зазначених вимог тягне загальні наслідки, передбачені статтями 218, 220 ЦК. Оскільки попередній договір породжус зобов'язання між сторонами щодо укладення ними протягом певного строку (в певний термін) основного договору, воно с обов'язковим для сторін і підлягає виконанню. Ось чому сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладання основного договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства, які є обов'язковими для сторін. У разі, якщо це передбачено попереднім договором, сторона має право вимагати, крім відшкодування збитків, завданих простроченням, спонукання у судовому порядку другої стороне до укладення основного договору (ч. 2 ст. 649 ЦК). Залежно від підстав укладення договори поділяються на вільні та обов'язкові. Вільними є такі, укладення котрих залежить виключно від розсуду сторін. Якщо укладення договору є обов'язковим для сторін (сторони), йдеться про обов'язковий договір (договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органів місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору. Особливостями такого договору є те, що: по-перше, його зміст має відповідати змісту зазначеного акта; по-друге, особливості його укладення встановлюються актами цивільного законодавства (ст. 648 ЦК); по-третє, розбіжності, які виникають між сторонами при укладенні цього договору, в силу прямого законодавчого припису вирішуються судом (ч. 1 ст. 649 ЦК). Серед обов'язкових договорів особливе місце належить публічним договорам. Згідно зі ст. 633 ЦК публічним є договір, у якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Ознаки публічного договору. 1) стороною договору обов'язково виступає суб'єкт підприємницької діяльності. 2) зазначений суб'єкт здійснює такі види підприємницької діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно. 3) вказані види діяльності повинні здійснюватися суб'єктом підприємництва щодо кожного, хто звернеться до нього. 4) умови такого договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. 5) підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, якщо інше не встановлено законом. 6) підприємець, за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необгрунтованої відмови - він має відшкодувати збитки, завдані нею споживачеві. Необгрунтованою слід вважати відмову у випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості. 7)при укладенні та виконанні публічного договору сторони повинні виконувати обов'язкові для них правила, встановлені актами цивільного законодавства (типові умови окремих видів публічних договорів). Умови публічного договору, які не відповідають цим правилам, або порушують правило щодо однаковості його умов для усіх споживачів, є нікчемними (ч. 6 ст. 633 ЦК). Залежно від способу укладення договори поділяються на взаємоузгоджені договори та договори приєднання. При укладенні взаємоузгодженого договору його умови встановлюються (розробляються) усіма його сторонами. Договором приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК) є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, котрий може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору. Використання стороною-розробником формулярів або інших стандартних форм, з одного боку,є зручним і доцільним у випадках здійснення нию тачного кола однакових (стандартних) дій, пов'язаних з наданням контрагентам послуг, зокрема, у сфері банківського обслуговування, перевезення пасажирів, побутового підряду, прокату в значних обсягах. Закон передбачає гарантії захисту прав сторони, що приєдналася до договору, шляхом надання їй права вимагати зміни або розірвання договору приєднання у випадках, якщо: сторона цим договором позбавлена прав, які звичайно мала; даний договір виключає або обмежує відповідальність сторони, що розробила формуляр або іншу стандартну форму; цей договір містить інші умови, які явно обтяжливі для сторони, що приєдналася до нього. При цьому сторона, яка приєдналася до договору, зобов'язана довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б вказаних умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору (ч. 2 ст. 634 ЦК). Сторона, яка розробила і використала формуляр або іншу стандартну форму, може відмовити у задоволенні вимог щодо зміниабо розірвання договору, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору (ч. 3 ст. 634 ЦК). Залежно від того, хто може вимагати виконання договору, останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи. Більшістьдоговорів є такими, що укладаються на користь сторін, і право вимагати їх виконання належить лише сторонам договору. Договором на користь третьої особи є той, у якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, котра встановлена або не встановлена у договорі (ч. 1 ст. 636 ЦК) (договір страхування, укладений страхувальником зі страховиком на користь третьої особи (вигодонабувача), за яким страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату вигодонабувачеві у разі досягнення ним певного віку або настання іншого страхового випадку (ст. 985 ЦК). За загальним правилом, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору, виконання договору може вимагати як особа, що його уклала, так і третя особа, на користь якої його укладено. Коли третя особа вимагає його виконання,боржник може висувати проти такої вимоги будь-які заперечення, що випливають з договору, які він міг би висунути, якби ця вимога була пред'явлена не третьою особою, а кредитором, котрий уклав даний договір. Виникнення у третьої особи права вимагати виконання договору є тією ознакою, що відрізняє договір на користь третьої особи від договору про виконання третій особі, за яким третя особа отримує виконання, але не має права вимагати його виконання, якщоборжник ухиляється від виконання. Наприклад, при укладенні особою договору купівлі-продажу з торговельною організацією подарунку, що має бути врученим третій особі, у останньої не виникає права вимоги щодо виконання договору, яке належить лише кредиторові, що уклав цей договір. Ч. 3 та ч. 4 ст. 636 закріплює два правила, суть яких полягає у наступному: 1)якщо третя особа виразила намір скористатися своїм правом, то з цього моменту сторони договору не можуть розірвати або змінити його без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором чи законом; 2) при відмові третьої особи від права, наданого їй за договором, сторона, яка уклала договір, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. (При укладенні договору банківського вкладу на користь третьої особи остання набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими вимогами. До цього моменту особа, що уклала договір, вправі сама користуватися усіма правами вкладника, у тому числі й правом на розірвання або зміну договору. Акщо ж особа, на користь якої зроблено вклад, відмовиться від нього, особа, котра уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або переведення його на своє ім'я (ст. 1063 ЦК).
ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ: Виділяють загальну та спеціальну класифікацію цивільно-правових договорів . За загальною класифікацією договори поділяються на реальні і консенсуальні, відплатні та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові. Щодо спеціальної класифікації договорів, то: залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнення цілей договори поділяються на основні і попередні; залежно від підстав укладення - на вільні та обов'язкові; залежно від способу укладення - на взаємоузгоджені договори та договори приєднання; залежно від того, хто може вимагати виконання договору - ті, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.
ІІІ. ПИТАННЯ
Зміст договору становлять умови, на яких він укладений. Згідно із ст. 628 ЦК умови, що становлять зміст договору, поділяються на два види, а саме: умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними; умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Перший вид умов договору можна йменувати ініціативними, а другий - обов'язковими. Ініціативними є ті, які сторони визначають вільно. Обов'язковими є ті, які стосовно окремих видів договору закріплені у актах цивільного законодавства, положення котрих є обов'язковими для сторін з урахуванням вимог ст. 6 ЦК про співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Існують дві базові моделі правового регулювання договірних відносин - внутрішнє регулювання (саморегулювання) та зовнішнє (імперативне, державне) регулювання. Суть першої моделі полягає у тому, що сторони скористалися наданою їм можливістю саморегулювання і обмежили коло умов договору лише ініціативними умовами. Це може мати місце, коли акти цивільного законодавства щодо виду укладеного сторонами договору взагалі не передбачають кола обов'язкових умов, а також і тоді, коли такі умови, хоча і передбачені, але не містять прямого застереження про неможливість сторонам відступати від даних вимог. Суть другої моделі полягає у тому, що сторони відмовилися від наданої їм можливості саморегулювання і погодилися із зовнішнім (імперативним державним) регулюванням договірних відносин. Безумовно, другою моделлю охоплюється ситуація, коли акти цивільного законодавства щодо типу (виду) договору, який уклали сторони, не тільки передбачають коло обов'язкових умов, а й містять застереження про неможливість відступу від їх вимог. Ст. 638 ЦК як істотну умову будь-якого договору закріплює умову про його предмет та інші умови, які становлять його зміст згідно зі ст. 628 ЦК - визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (з урахуванням правил про співвідношення актів цивільного законодавства і договору, закріплених у ст. б ЦК, або поєднання обох видів умов). Новий ЦК не закріплює як істотні умови договору умови щодо ціни та строків, хоча встановлює у ст. ст. 631 та 632 моделі даних умов, якими можуть скористатися сторони. Ч. 4 ст. 632 ЦК містить правило, згідно з яким, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. На зміст договору впливають акти органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 648 ЦК), типові умови договорів певного виду, оприлюднені у встановленому порядку (ст. 630 ЦК). Наприклад, державні замовлення можуть впливати на зміст договору тільки у випадку обов'язковості їх для сторін (сторони). Згідно зі ст. 2 Закону України «Про поставку продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. такі державні замовлення є обов'язковими лише для юридичних осіб, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів усіх форм власності, які є монополістами на відповідному ринку продукції, за умови, що виконання державного замовлення не спричиняє збитків їх виконавцям. Виконання державного замовлення є обов'язковим і для суб'єктів приватного права, що погодилися за власним розсудом бути його виконавцем. При цьому зміст договору (державного контракту), укладеного на підставі зазначеного акта, має йомувідповідати. Типові умови договорів певного виду, оприлюднені у встановленому порядку, теж можуть впливати на зміст відповідних умов конкретного договору. Такі умови здебільшого стосуються зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:
Згідно із ст. 628 ЦК умови, що становлять зміст договору, поділяються на два види, а саме: умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними; умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. . Ст. 638 ЦК як істотну умову будь-якого договору закріплює умову про його предмет та інші умови, які становлять його зміст згідно зі ст. 628 ЦК - визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. На зміст договору впливають акти органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 648 ЦК), типові умови договорів певного виду, оприлюднені у встановленому порядку (ст. 630 ЦК).
IV. ПИТАННЯ
Укладання договору – це досягнення між сторонами у належній формі згоди щодо всіх істотних умов. Стадії: пропозиція укласти договір - оферта, прийняття зробленої пропозиції другою стороною - акцепт. Оферентом і акцептантом йменується сторона, котра зробила пропозицію укласти договір або прийняла її (відповідно). Оферта має відповідати наступним умовам. По-перше, пропозиція має містити істотні умови договору. По-друге, вона повинна виражати намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором і запропонованими умовами у разі її прийняття іншою особою. По-третє, вона має бути спрямованою до конкретної особи (декількох осіб). Винятком із загального правила є публічна оферта. За юридичною природою оферта є одностороннім правочином, який з моменту отримання його іншою стороною породжує певні юридичні обов'язки для оферента. Так, останній не може відкликати одержану адресатом оферту протягом строку, встановленого для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона зроблена. Але оферта може бути відкликана до моменту або, навіть, у момент одержання її адресатом. Відповідь на пропозицію укласти договір визнається акцептом, якщо з неї випливає, що є повна і безумовна згода акцептанта із запропонованими у оферті умовами (ч. 1 ст. 642 ЦК). Відповідь про згоду укласти договір на інших умовах, є згідно зі ст. 646 ЦК відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. При цьому первинний оферент займає місце акцептанта. Правовий наслідок акцепту - укладення договору пов'язується не з його здійсненням, а саме із своєчасним отриманням оферентом такої відповіді. Ось чому особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це оферента до моменту або у момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3 ст. 642 ЦК). Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про її прийняття протягом цього строку (ст. 643 ЦК). Якщо ж не було вказано строку, своєчасність її отримання визначається залежно від форми оферти. При усній формі оферти договір вважається укладеним, якщо особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявить про її прийняття. При письмовій формі оферти договір є укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо даний строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (враховується, зокрема, відстань між сторогнами, спосіб спілкування між ними тощо). Оферент зобов'язаний перед стороною, якій він зробив пропозицію укласти договір, лише протягом строку, необхідного їй для відповіді, одержання останньої із запізненням звільняє оферента від відповідних обов'язків (ч. 1 ст. 645 ЦК). При цьому договір вважається неукладеним. Таким є загальне правило. Але якщо відповідь відправлена акцептантом своєчасно, але через винні дії установ зв'язку чи з інших причин оферент отримав її із запізненням, у ЦК щодо такої ситуації закріплено наступні правила: 1) якщо оферент негайно повідомить особу, якій було направлено пропозицію, про одержання її відповіді із запізненням, він звільняється від зобов'язань і договір вважається неукладеним. При невиконанні цього правила договір вважається укладеним і оферент зобов'язаний виконати його або відшкодувати збитки другій стороні. 2) відповідь, одержана із запізненням, є згідно з ч. 2 ст. 645 ЦК новою пропозицією; при цьому сторони міняються місцями. 3) за згодою оферента, договір може вважатися укладеним, навіть якщо відповідь було відправлено та (або) одержано із запізненням (ч. 3 ст. 645 ЦК). На договори поширюються загальні правила щодо форми правочинів, закріплені у статтях 205-209 ЦК. Згідно із ст. 639 ЦК: 1) сторони мають можливість обрання будь-якої форми (усної, письмової, конклюдентної дії, мовчання), за умови, що вимоги стосовно форми договору не встановлені законом. 2) сторонам надається право відступати Місце та момент укладення договору. Згідно зі ст. 647 ЦК, місце укладення договору пов'язується з місцем проживання фізичної особи (місцезнаходженням юридичної особи - оферента, тобто особи, яка була ініціатором укладення договору. Винятки з цього правила можуть бути встановлені сторонами у договорі. Момент укладення договору пов'язується з тим, яким (консенсуальним чи реальним) є договір, що укладається. Моментом укладення консенсуального договору визнається момент одержання оферентом^іідповіді від сторони, якій направлена пропозиція, про її прийняття (ч. 1 ст. 640 ЦК). Реальний договір є укладеним у момент передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК). Якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, моментом його укладення є момент вказаного посвідчення або такої реєстрації. У разі, якщо нотаріально посвідчений договір потребує ще й державної реєстрації, моментом укладення є момент останньої (ч. 3 ст.640 ЦК). Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органа державної влади, органу влади АРК, місцевого самоврядування, є обов'язковим для обох чи однієї сторони (ч. 2 ст. 648). Укладання договорів на біржах, аукціонах, конкурсах мають свої особливості, встановлені в актих цивільного законодавства (ст. 650). Особливості укладення договорів на біржах передбачені Законом України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. Згідно зі ст. 15 цього Закону біржовою операцією визнається договір, який відповідає наступним вимогам. 1) він має бути купівлею-продажем, поставкою або обміном товарів, допущених до обігу на товарній біржі. 2) його учасниками можуть бути члени біржі або брокери. Членами біржі є її засновники, а також особи, прийняті до її складу. Брокери - це фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, представниками котрих щодо здійснення біржових операцій вони є. Головними їх обов'язками є підшукування контрактів та подання здійснюваних ними договорів для реєстрації на біржі. 3) біржовий договір має бути поданим для реєстрації та зареєстрованим на біржі не пізніше дня, що є наступним за днем здійснення його на біржі. Вони не підлягають нотаріальному посвідченню. Укладення договорів на аукціонах та конкурсах передбачено у Законі України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992р. Продаж на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов найвищу ціну. 1) Інформація про об'єкти, що підлягають продажу на аукціоні або за конкурсом, повинна бути опублікована не пізніше як за тридцять календарних днів до дати їх проведення у інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органом приватизації. 2) Покупці мають бути зареєстровані як учасники аукціону чи конкурсу, повинні сплатити реєстраційний внесок, встановлений органом приватизації, та внести грошові кошти у розмірі десяти відсотків початкової ціни продажу. 3) Продаж об'єктів на аукціоні або за конкурсом здійснюється за наявності не менше як двох покупців. Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою. Торги проводить безпосередньо ведучий (ліцитатор), який до їх початку характеризує об'єкт та умови його продажу. З моменту оголошення ведучим початкової ціни починаються торги. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ведучий одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. Під час аукціону ведеться протокол, який підписується ведучим та покупцем. Він протягом трьох днів надсилається відповідному органу приватизації для затвердження. Умови і термін проведення конкурсу визначає конкурсна комісія, що створюється відповідним органом приватизації. Для участі в конкурсі покупець подає до комісії план приватизації. Конкурс відбувається у два етапи. На першому оголошується попередній переможець конкурсу за результатами його пропозицій. Якщо протягом п'яти робочих днів від інших учасників конкурсу не надійдуть додаткові пропозиції, попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших нових пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка після розгляду додаткових пропозицій визначає остаточного переможця. За результатами засідання конкурсної комісії складається протокол, який у триденний строк з дня проведенняконкурсу надсилається до органу приватизації для затвердження результату конкурсу. Договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем укладається не пізніше як у п'ятиденний строк з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону чи конкурсу. Укладений договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації.
ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ
Укладання договору – це досягнення між сторонами у належній формі згоди щодо всіх істотних умов. Стадії: пропозиція укласти договір - оферта, прийняття зробленої пропозиції другою стороною - акцепт. Оферентом і акцептантом йменується сторона, котра зробила пропозицію укласти договір або прийняла її (відповідно). Місце укладення договору. Згідно зі ст. 647 ЦК, місце укладення договору пов'язується з місцем проживання фізичної особи (місцезнаходженням юридичної особи - оферента, тобто особи, яка була ініціатором укладення договору. Момент укладення договору пов'язується з тим, яким (консенсуальним чи реальним) є договір, що укладається. Моментом укладення консенсуального договору визнається момент одержання оферентом відповіді від сторони, якій направлена пропозиція, про її прийняття. Реальний договір є укладеним у момент передання відповідного майна або вчинення певної дії.
V. ПИТАННЯ Зміна договору - це зміна умов, на яких він укладений. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК, підставою для зміни або розірвання договору є згода сторін. Це пов'язано з тим, що договір з моменту його вчинення є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Слід мати на увазі, що згоди сторін на зміну або розірвання договору може бути недостатньо, якщо він був укладений на користь третьої особи, яка виразила намір скористатися правом, наданим їй за таким договором. Для зміни або розірвання вказаного договору потрібна ще й згода третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 636 ЦК). Розірвання або зміна договору з інших підстав може мати місце, якщо це встановлено договором чи законом. ЦК безпосередньо передбачає можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін (ч. 2 ст. 651 ЦК) та у разі односторонньої відмови від договору (ч. З ст. 651 ЦК). Зміна або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін може мати місце у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договоромабо законом. Істотним є таке порушення договору його стороною, при якому друга сторона, внаслідок завданої їй цим порушенням шкоди, значною мірою позбавляється тогo, на що вона розраховувала при укладенні договору. Одностороння відмова від договору може мати місце тільки у випадках, коли право на таку відмову встановлено договором чи законом.Слід мати на увазі те, що повна або часткова відмова від договору здійснюється за рішенням сторони без її звернення до суду ітягне за собою, відповідно, його розірвання чи зміну. Спеціальні правила передбачені у ст. 652 ЦК щодо зміни або розірвання договору в зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні. Слід підкреслити, що істотна зміна зазначених обставин тільки тоді є підставою для зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Якщо зміна або розірвання договору відбувається за згодою сторін, він вважається зміненим або розірваним з моменту досягнення домовленості про це, коли інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч. 3 ст. 653 ЦК); якщо у судовому порядку - з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК); у разі односторонньої відмови від нього - з моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору. ЦК передбачає майнові наслідки зміни чи розірвання договору залежно від того, на якій підставі це відбулося. Якщо договір був змінений або розірваний у зв'язку з істотним його порушенням однією із сторін, друга - може вимагати відшкодування збитків, завданих такою зміною чи розірванням (ч. 5 ст. 653 ЦК). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин, суд на вимогу будь-якої із сторін визначає наслідки, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
ВИСНОВКИ З П’ЯТОГО ПИТАННЯ
Зміна договору - це зміна умов, на яких він укладений. Підставою для зміни або розірвання договору є згода сторін. Зміна або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін може мати місце у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Одностороння відмова від договору може мати місце тільки у випадках, коли право на таку відмову встановлено договором чи законом. Спеціальні правила передбачені у ст. 652 ЦК щодо зміни або розірвання договору в зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при його укладенні.
висновки З ТЕМИ:
Отже, сьогодні ми з вами розглянули ще одну тему з курсу „Цивільне право”. Впродовж 2 годин ми приділили увагупоняттю, змісту та видам цивільно-правових договорів;розглянули функції цивільно-правовивих договорів. Зміст свободи договору. Зміст договору. Істотні умови договору. Поняття та стадії укладення договорів. Місце та момент укладення договору. Особливості укладення деяких видів договорів (на аукціонах, біржах, тощо). Зміна та розірвання договорів. Навчилися орієнтуватисяв чинному цивільному законодавстві щодо цивільно-правових договорів; аналізувати юридичні факти, які є підставами зміни та припинення цивільно-правових договорів; правильно застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій. Детально були розглянуті види цивільно-правових договорів. Окрему увагу впродовж лекції приділяли порівняльно-правовим аспектам та розмежуванню окремих видів цивільно-правових договорів між собою. Маю надію, що цю тему ви засвоїте добре, оскільки вона є підставою вашого наступного засвоєння матеріалу з предмету «Цивільне право». Дякую за увагу. У кого які є питання. Будь-ласка, слухаю.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ
1. Назвіть поняття, ознаки та функції цивільно-правового договору. 2. За якими критеріями класифікують цивільно-правові договори? 3. Які істотні умови договору визначені в ЦК? 4. Назвіть поняття та умови оферти. 5. Що таке акцепт? 6. Які існують особливості укладення договорів на біржах? 7.Який порядок укладення договорів на аукціонах і конкурсах? 8. Що відповідно до ЦК є підставою зміни або розірвання договору?
|