|
|
ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИДата публикации: 19.11.2016 12:53
Тема 4. ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ
4.1. Класифікація міжгалузевих комплексів в регіональних економічних дослідженнях 4.2. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та інфраструктури 4.3. Промисловий комплекс України та його структурні складові 4.4. Особливості розміщення й розвитку агропромислового комплексу України
4.1. Класифікація міжгалузевих комплексів в регіональних економічних дослідженнях
Економічна теорія виділяє три сфери народного господарства: основне виробництво, яке займається виробництвом матеріальних благ; виробнича інфраструктура (займається виробництвом матеріальних послуг для основного виробництва); соціальна інфраструктура (займається виробництвом нематеріальних благ та послуг для населення). Дві перші сфери групуються у матеріальне виробництво, а третя сфера становить нематеріальне виробництво. Міжгалузевий комплекс (МК) — система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. З точки зору віднесення МК до певної сфери суспільного виробництва виділяють: 1) МК сфери матеріального виробництва – виробничі комплекси; 2) МК сфери нематеріального виробництва – невиробничі комплекси; 3) МК сфери і матеріального і нематеріального виробництва – змішані комплекси. Зазначений принцип класифікації перш за все передбачає урахування різниці у структурі виробничих та невиробничих комплексів. За характером зв’язків зі всіма галузями народного господарства (міжгалузевими зв’язками) можна виділити МК з універсальними зв’язками (наприклад, паливно-енергетичний комплекс характеризується однотипними зв’язками, які виникають зі всіма галузями народного господарства); та МК з особливими (не універсальними) зв’язками (наприклад, продовольчий комплекс характеризується різноманітними зв’язками з іншими галузями). За роллю в народному господарстві та участю в територіальному поділі праці МК поділяються на три групи: 1) комплекси міжрайонного значення, розвиток яких має істотний вплив на формування структури виробництва, спеціалізації господарства і виробничо-територіальних зв'язків усіх районів країни; 2) комплекси районного значення, які створюються з метою комплексно-пропорційного розвитку господарства економічного району і вдосконалення його територіальної організації; 3) комплекси локального характеру виробництва – промислові вузли, що розглядаються як “опорний каркас” промислових регіонів (локальні міські та локальні кущові утворення). За типами первинної сировини, яка піддається обробці у процесі виготовлення кінцевої продукції МК вирізняють комплекси мінеральної орієнтації, аграрної орієнтації, лісової орієнтації, паливно-енергетичної орієнтації, моресировинної орієнтації та комбіновані. така класифікація може бути використана при оцінці ресурсного фактору розміщення МК. Виділення МК базується в основному на економічних факторах, в результаті дії яких взаємопов'язуються різні галузі. До них відносяться перш за все виробничі зв'язки, що виникають при поставках сировини, напівфабрикатів, готової продукції, а також при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств. На основі виробничих зв'язків у межах кожного макроекономічного району функціонують МК, що характеризуються широкою спеціалізацією, мають великий набір взаємопов'язаних ланок виробництв (МК широкої спеціалізації). Крім цих провідних комплексів широкої спеціалізації виділяють і вузькоспеціалізовані (будівельний, лісопромисловий, рибопромисловий та ін.). Спираючись на виробничу і територіальну ознаки, всі МК можна згрупувати у такі основні типи за основню спеціалізацією: промислові, агропромислові, лісовиробничі, акваторіальні. Кожен тип підрозділяється на підтипи. Так, промислові МК охоплюють гірничодобувну промисловість, рудно-металургійну, паливно-енергетичну, машинобудівну, хімічну, будівельну, легку і т. д.; агропромислові – галузі рослинництва і тваринництва разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарську сировину та реалізують її споживачам. Лісовиробничі комплекси функціонують на основі виробничо-економічної і технологічної єдності лісових галузей і відповідних підприємств механічної обробки та хімічної переробки деревини. Акваторіальні комплекси охоплюють заготовку і переробку рибних ресурсів, видобуток і переробку морських солей, водоростей, а також цикл виробництв на базі видобування та послідовної переробки нафтогазової сировини. Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на народногосподарські і територіальні. Народногосподарські МК складаються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всього народного господарства країни. Головне їх завдання полягає у розв'язанні важливих загальнодержавних проблем. Територіальні МК – це підсистеми інтегральних територіально-господарських комплексів і, в багатьох випадках, відповідних їм народногосподарських комплексів. Так, будівельний комплекс Чернігівського регіону є одночасно елементом галузево-компонентної структури цього економічного району і підсистемою будівельний комплекс комплексу України. Типи МК залежно від набору виконуваних ними функцій: 1. Монопродуктові, що орієнтуються на випуск одного основного кінцевого виробу. 2. Субпродуктові, у яких випуск головної продукції супроводжується виробництвом супутньої. 3. Поліпродуктові, які, враховуючи потребу комплексного освоєння території та її природних ресурсів, зустрічаються найчастіше. Вони виробляють декілька самостійних різновидів продукції.
4.2. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та інфраструктури
Виробничий комплекс - сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементамивиробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством. Виробничий комплекс характеризується структурою виробництва — співвідношенням між його галузями, яке виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Структура виробництва визначається як натуральними, так вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, валова додана вартість, чисельність зайнятих, вартість основного капіталу). Вона характеризується галузевими, територіальними, відтворювальними пропорціями, а також пропорціями міжрегіонального товарообміну. Основою для виділення виробничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій суспільного виробництва. При цьому галузь господарства являє собою цілісну сукупність організацій та підприємств, об’єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці. Територіальна структура виробництва відображає виробничі пропорції у певних галузях виробництва між різними територіями країни. Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва товарів і послуг, включаючи в себе види виробничої діяльності, які створюють матеріальні товарні блага (промисловість та сільське господарство), а також виробничу інфраструктуру (наука і наукове обслуговування, будівництво із супутніми галузями, матеріально-технічне постачання, складське господарство, заготівлі, транспорт і зв’язок по обслуговуванню матеріального виробництва). За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на: промисловість; аграрно-промисловий комплекс; виробничу інфраструктуру. Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість — найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й предметів споживання. Промисловість є основною трудопоглинаючою галуззю товарного виробництва. Ії розвитку загалом зобов’язаний розвиток інших галузей господарства. За характером виробництва і предметів праці промисловість, у свою чергу, поділяється на видобувні й обробні галузі. Видобувна промисловість об’єднує галузі, зайняті видобуванням сировини з компонентів природних ресурсів. Обробна промисловість, як сукупність галузей промисловості, підприємства котрих обробляють і переробляють сировину й матеріали, включає в себе більшість виробництв, які створюють товари, готові для споживання. Видобувна промисловість іноді називається сировинною. Структура промисловості України може бути представлена в генералізованому вигляді чотирма великими міжгалузевими комплексами — паливно-енергетичним, металургійним, машинобудівним та хімічним. Важливою особливістю територіальної структури виробничого комплексу є формування його територіальної організації. Основними її елементами виступають: Промисловий (агропромисловий) район — інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров’я та ін.) Промисловий (агропромисловий) вузол — зосередження на обмеженій території (рангу територіально-господарського підрайону, міської агломерації) виробничо-технологічного територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується й на даний час. В Україні розвиваються понад 70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько-Макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузли. Агропромисловий кущ — специфічна локальна форма організації аграрно-промислового виробництва, яка характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами (наприклад, Ніжинський агропромисловий кущ м’ясомолочної та овочеконсервної спеціалізації). Промисловий (агропромисловий) центр — місто або селище міського типу, де зосереджено декілька промислових підприємств і які складають спеціалізовану містоутворюючу галузь. Промисловий (агропромисловий) пункт — поселення разом з промисловим підприємством, яке виникло при ньому (наприклад, селище міського типу, населення якого працює на електростанції, хутір з лісопильним підприємством). В структурі виробничого комплексу особливу роль відіграють виробничо-інфраструктурні галузі, які забезпечують базові галузі виробництва виробничими послугами. Термін “інфраструктура” прийшов у 70-і роки і означав об’єкти і галузі, що забезпечують процес матеріального виробництва. У суспільному виробництві виробнича інфраструктура забезпечує економічно ефективний, швидкий та якісний прискорений процес обігу та споживання. Перш за все у виробничій інфраструктурі необхідно підкреслити постійно зростаючу роль науково-інформаційної галузі виробництва, яка розглядається як специфічна складова інвестиційно-будівельної інфраструктури. Основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші центри економічної ділової активності, стали території з передовою наукою та освітою (Київський, Львівський та Одеський регіони, Східний економічний район, Придніпров’я, Донбас тощо). У виробничу інфраструктуру входить також будівельний комплекс — сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-конструкторських та пошукових організацій, які забезпечують будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі, як будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей. Провідним є у виробничій інфраструктурі місце вантажного транспорту— однієї з найбільш важливих галузей національної економіки. Виділяють наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (морський, річковий, озерний) та повітряний його види. Усі види транспорту об’єднуються в єдину транспортну систему країни, яка являє собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту, служб перевезень та форм її територіальної організації, які об’єднують види транспорту і всі ланки транспортного процесу у їх взаємодії і забезпечують успішне функціонування народногосподарського комплексу країни вцілому. Функціонування транспортної системи забезпечує транспортна інфраструктура, яка включає в себе шляхи сполучення, рухомий склад, вантажно-розвантажувальні господарства, а також засоби управління і зв’язку, технічне обладнання для обслуговування транспортної сфери. Зв’язок є специфічною галуззю інфраструктури. Послуги зв’язку забезпечують передавання і прийняття інформаційних повідомлень поштовим, телеграфним, радіотелетрансляційним, телефонним, через комп’ютерну мережу та іншими способами. Зв’язок обслуговує всі галузі матеріального виробництва, соціальну та інституціональну інфраструктуру, служить для задоволення побутових і культурних потреб населення. Сучасний багатогалузевий зв’язок є одним з найбільш науко- і капіталомістких складників народного господарства. Він, з одного боку, відбиває стан економіки країни, а з іншої сторони, для того щоб не стримувати її розвиток, цей складник має його випереджати. Важливим є й місце інженерної інфраструктури. Вона відіграє провідну роль у функціонуванні промисловості та життєдіяльності населення країни. Подальший розвиток і вдосконалення інженерної інфраструктури значною мірою впливатиме на підвищення добробуту населення, а також якості життя. До інженерної інфраструктури відносяться інженерні мережі та споруди: електропостачання, водопостачання, водовідведення, меліоративні системи, котельні, ТЕЦ, тепломережі, системи газопостачання, постачання повітря, слабкострумові мережі. Основною проблемою удосконалення організації інженерної інфраструктури в економічному регіоні є подолання відомчої приналежності, розпорошеності, дублювання в споруд' женні аналогічних за функціями об’єктивів на локальному рівні. З усіх видів інженерної інфраструктури найбільше значення має енергетична, яка включає системи електро-, тепло- і газопостачання. Провідною галуззю інфраструктури є фінансово-ринкова. В останній час її виділяють разом з виробничою інфраструктурою в єдину інфраструктуру ринкової економіки (інфраструктуру підприємницької діяльності). Під нею розуміють складну організаційно-економічну систему підприємств, організацій, установ різних організаційно-правових форм, що функціонують у соціально-економічному середовищі на основі ринкових відносин і створюють умови для нормальної діяльності суб’єктів господарювання. Важливу роль у створенні необхідних умов для розвитку економіки відіграє ринкова інфраструктура. Всі елементи цієї підсистеми пов’язані як між собою, так і з усіма суб’єктами національної економіки та зовнішньо-економічним простором. Узагальнюючи різноманітні точки зору з приводу складових елементів ринкової інфраструктури можна виділити наступні підходи до класифікації ринкової інфраструктури: 1. За функціональною ознакою виділяють торгово-посередницьку (біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі, комерційні центри тощо), фінансово-кредитну інфраструктуру (комерційні банки і небанківські фінансово-кредитні установи), економіко-інформаційну інфраструктуру (інформаційно-маркетингові центри, засоби збору, обробки і передачі комерційної інформації), економіко-правову інфраструктуру (арбітражні суди, консультаційно-правові фірми, адвокатські і нотаріальні контори), зовнішньоекономічну інфраструктуру (спеціалізовані зовнішньоторгівельні організації, торгово-промислові палати, митниця). 2. За галузевою ознакою виділяють торгівельну, постачальницько-збутову, заготівельну, фінансову, кредитну, страхову, інформаційно-обчислювальну, інфраструктуру операцій з нерухомістю, а також інфраструктуру загальної комерційної діяльності. 3. За просторовою ознакою ринкова інфраструктура поділяється на міжнародну (міжнародні банки, страхові компанії, торгові представництва іноземних фірм, філії іноземних банків, міжнародні ярмарки тощо), національну (Асоціація українських банків, Ліга страхових організацій України, Українська торгово'промислова палата, великі комерційні банки і біржі, інвестиційно-фінансові компанії загальнонаціонального значення), міжрегіональну (великі міжрегіональні комерційні банки, міжрегіональні асоціації оптової торгівлі, міжрегіональні збутово-посередницькі фірми), регіональну (регіональні інвестиційні фонди і компанії, торгові будинки, лізингові, факторингові компанії), міську і районну (рекламні агентства, оптові фірми, агенції з продажу нерухомості, аудиторські фірми).
4.3. Промисловий комплекс України та його структурні складові
Промислове виробництво - одна з найголовніших ланок національної економіки, яка забезпечує життєві інтереси країни, її економічну безпеку, соціальний та культурний рівень життя народу. У промисловому виробництві України створюється близько 50 % ВВП. У галузях промисловості зайнято близько 27 % працездатного населення. Таблиця 6.1. Обсяги реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2006-2010 роки
Структура промисловості України в генералізованому вигляді представлена чотирма великими міжгалузевими комплексами — паливно-енергетичним, металургійним, машинобудівним та хімічним. Коротко розглянемо кожний із них. Паливно-енергетичний комплекс України — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції. В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60 %, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25 %. Разом з тим, у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Україна належить до держав, що недостатньо забезпечені власними енергоресурсами, окремими видами — лише на 20—30 відсотків і тільки вугіллям — на 100 відсотків. Водночас вона має найбільш енергомістку економіку. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно 6,5 т, тоді як у розвинених країнах тільки 4,2—5,5 т. Гірничо-металургійний комплекс України — це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини. До гірничо-металургійного комплексу належить також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій з металу, електродів, металургійного устаткування, порошкова металургія тощо. Металургія є галуззю спеціалізації нашої країни в територіальному поділі праці країн СНД, Європи та на світовій арені. Чорній металургії належить одне із провідних місць у сучасній економіці України. За даними першої половини 2000-х років, на її частку припадало більше чверті вартості продукції основних галузей промисловості країни. Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинене комбінування виробництва, на її відходах працюють виробництво будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо. Металургія є потужним фактором формування територіальних промислових комплексів. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, хімія, виробництво вогнетривких матеріалів, формуються крупні транспортні вузли. Розвитком і розміщенням металургія орієнтується на схід України, де сформувалися унікальні природні умови для розвитку цього комплексу. Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік є “Азовсталь”, “Запоріжсталь” та “Криворіжсталь”. Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції на основі зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, скорочення трудових витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Машинобудівний комплекс України — міжгалузевий господарський комплекс України, що об'єднує систему науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій, підприємств (об'єднань), продукція яких (машини, устаткування, прилади, апарати, механізми, послуги) має загальноекономічне призначення, виробничу та експлуатаційну спільність. Рівень розвитку машинобудування є одним із основних показників економічного і, перш за все, промислового розвитку країни. Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств відіграють такі чинники: - сировинний фактор є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів машинобудування тісно пов’язано з використанням металу. В цілому він визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема, виробництва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування. - споживчий чинник справляє вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об’ємні, часто з великою вагою машини. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості, суднобудування. - трудоресурсний фактор та чинник наукоємності обумовлюються складністю та працеємністю виробництва машин, що вимагає розміщення машинобудівних заводів поблизу або безпосередньо у великих містах та в центрах зосередження науково-дослідних і конструкторських баз. На основі технологічних процесів, матеріаломісткості та місця і ролі у виробничому комплексі галузі машинобудування поділяються на: важке; загальне; середнє; виробництво точних механізмів; виробництво приладів та інструментів; виробництво металевих виробів та заготовок; ремонт машин і устаткування. У перспективімашинобудування повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання. Потрібна модернізація машинобудівних заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій і значне підвищення за рахунок цього якості машин, їх конкурентоздатності. Необхідно налагодити виробництво високоефективних машин та їх систем для всіх галузей і сфер народного господарства, приладів і апаратів, швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, виробництва систем зв’язку, засобів управління, автоматизації тощо. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому. Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливають такі чинники: - екологічний чинник. Хімічна промисловість є одним з основних джерел техногенної небезпеки й забруднювачів навколишнього середовища. - невисока трудомісткість, її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість. - споживчий чинник визначає в основному розміщення підприємств основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), та виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово'технічні вироби тощо). У міжнародному поділі праці наша країна займає одне з провідних місць у галузі хімічних виробництв, володіючи потужною сировинною базою для хімічної промисловості. В надрах України є запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо, хоча рівень і якість освоєння родовищ часто залишає бажати кращого. У перспективі розвиток хімічної індустрії в Україні має здійснюватися переважно за рахунок технічного переоснащення та реконструкції Діючих підприємств з впровадженням ресурсозберігаючих мало- і безвідходних технологій, схем замкненого водообігу. У промислових вузлах і центрах з високим рівнем концентрації хімічних виробництв поряд з проведенням природоохоронних заходів актуальною проблемою є перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв з метою оздоровлення навколишнього середовища. Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість України є специфічним промисловим підкомплексом, який являє собою сукупність галузей і виробництв, підприємства котрих здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну і хімічну обробку і переробку.
4.4. Особливості розміщення і розвитку АПК України
В національній економіці України особливе місце займає сфера агропромислового виробництва. Гармонійно сформовані чи не найсприятливішими в світі природно-економічними передумовами господарювання в далекому історичному минулому, сільськогосподарський та переробний сектори суспільного виробництва були й залишаються провідними для нашої країни не тільки для забезпечення життєво важливих потреб населення в харчових продуктах та товарах легкої промисловості, але й через високу конкурентоспроможність національної продукції агропромислового сектора на ринках СНД й світу. Із 240 країн світу в 1990 р. Ук раїна займа ла в розрахунку на душу населення перше місце у світі по виробництву бурякового цукру, виробляючи його по 150 кг; четверте місце у світі по виробництву яєць, виробляючи їх по 17,5 кг (Голландія — 43,4, Угорщина — 25,1, Білорусь — 20,3 кг); четверте місце у світі по виробництву молока, виробляючи по 472 кг (Данія — 921 кг, Голландія — 751 кг, Фінляндія — 540 кг); шосте місце у світі по виробництву зерна, виробляючи по 1 т. (Данія — 1,9 т, Канада — 1,7 т, США, Угорщина і Франція по 1,2 т); сьоме місце у світі по виробництву м’яса, виробляючи його по 84 кг (Данія — 301 кг, Голландія — 180 кг, Бельгія — 164 кг, Угорщина — 156, Білорусь і США — по 115 кг, Канада — 106). Таким чином, Україна входила у першу десятку країн світу по виробництву основних продуктів харчування на душу населення. За роки інтенсивного розвитку промисловості на засадах індустріальної моделі в економічних формаціях з високими рівнями усуспільнення виробництва в аграрному секторі в Україні було сформовано потужну територіальну соціально-економічну систему — багатогалузевий аграрно-промисловий комплекс (АПК). В останньому у тісному зв’язку розвивалися виробництво засобів виробництва для АПК, сільське господарство, харчова та переробна промисловість, а також інфраструктурна сфера аграрно'промислового виробництва. Аграрно-промисловий комплекс став одним з найбільш потужних і багатогалузевих формувань в структурі національної економіки. Це складний комплекс виробництва, що об’єднує різні галузі народного господарства. АПК в значній мірі визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а переробну промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється саме в АПК, через що він є життєво важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток. АПК має достатньо складну й розгалужену функціональну й галузеву структуру. До його складу входять 4 основні сфери: 1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка. 2. Галузі, які виробляють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін. 3. Галузі, які забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка). 4. Виробнича інфраструктура АПК — спеціалізовані транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівля, зберігання сільськогосподарської продукції, науково-інформаційне забезпечення аграрно'промислового виробництва. До складу АПК входять два основні виробничі підкомплекси — продовольчий та непродовольчий. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси. Основними територіальними формами організації АПК є локальні і регіональні АПК. Локальні АПК формуються на відносно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств з переробки малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчу ступінь інтеграції. В межах економічних районів різного рівня розміщення і взаємодія локальних АПК обумовлюють формування відповідного регіональних АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, економічного району, автономної республіки, області, територіально-господарського чи адміністративного району. В межах природно-господарських зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної агрокліматичної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. На території України сформувалися три основні великі сільськогосподарські зони (крупні регіональні АПК) з певною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також локальні специфічні АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму з явно вираженою вертикальною зональністю виробництва. Виділяються також приміські АПК зі спеціалізацією, сформованою потребами забезпечення населення великих міст плодами, овочами, молокопродуктами, м’ясом худоби та птиці тощо. Для досягнення високого економічного та соціального ефекту необхідними складовими реформування економіки АПК мають стати реструктуризація господарства в напрямі інтенсифікації розвитку малого та середнього підприємництва, особливо в харчовій галузі, легкій промисловості, соціально–культурній та соціально–побутовій сферах інфраструктури села, що надасть і помітний соціальний ефект, сприятиме більш повній зайнятості населення регіону, стимулюватиме його економічну активність. Особливу роль в економічному механізмі комплексного розвитку економіки аграрно-промислових економічних районів має відігравати гнучка фінансово-бюджетна політика, основою якої є диференційований підхід із забезпеченням, з одного боку, цілеспрямованої підтримки депресивних територій, а з іншого боку — створенням можливостей для прискореного саморозвитку регіонів з позитивними ознаками динамічного зростання суспільного виробництва.
Завдання для контролю знань студентів до теми 4
Запитання для самоперевірки
1. Назвіть види міжгалузевих комплексів залежно від різних класифікаційних ознак. 2. Що являє собою виробничий комплекс? Назвіть його види. 3. Які галузі відносяться до виробничо-інфраструктурних? 4. Наведіть класифікацію ринкової інфраструктури. Яку роль вона відіграє для виробничого комплексу? 5. Дайте коротку характеристику основним галузям промисловості України. 6. Яка роль агропромислового комплексу і його структура?
Тестові завдання
1.Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на: а) районного та державного значення; б) промислові та аграрні; в) моно продуктові та поліпродуктові ; г) народногосподарські і територіальні. 2. Який вид міжгалузевих комплексів передбачає спеціалізацію на одному продукті: а) моно продуктові; б) субпродуктові; в) поліпродуктові; г) немає правильної відповіді. 3. Специфічна локальна форма організації аграрно-промислового виробництва, яка характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами, – це: а) агропромисловий комплекс; б) агропромисловий кущ; в) агропромисловий район; г) агропромисловий центр. 4. За просторовою ознакою ринкова інфраструктура поділяється на: а) торгівельно-посередненьку, страхову, банкову; б) ринкову, неринкову; в) міжнародну, національну; г) всі відповіді вірні. 5. До структури паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) входять: а) видобуток і виробництво палива і енергії; б) паливна промисловість і електроенергетика; в) теплоенергетика, гідроенергетика, атомна енергія; г) немає правильної відповіді. 6. Які фактори впливають на розміщення підприємств важкого машинобудування, що випускають трудомістку і фондоємну продукцію? а) сировинний та трудовий; б) сировинний та споживчий; в) трудовий та споживчий; г) немає правильної відповіді. 7. Основний чинник розміщення хімічної промисловості: а) споживчий; б) сировинний; в) водоємний; г) немає правильної відповіді. 8. Основними факторами, що визначають розташування підприємств кольорової металургії, можна назвати: а) сировинний та водний; б) сировинний та енергетичний; в) сировинний та споживчий; г) немає правильної відповіді. 9. До складу АПК входять такі основні сфери: а) виробнича інфраструктура АПК ; б) галузі, які забезпечують переробку сільськогосподарської продукції; в) сільськогосподарське виробництва та галузі, які виробляють матеріально-технічні засоби для галузей АПК; г) всі відповіді вірні. 10. Основними територіальними формами організації АПК є: а) локальні і регіональні АПК; б) вертикальної та горизонтальної зональності; в) степова, лісостепова та лісова зони; г) немає правильної відповіді. Задача 1. Визначити варіант з найменшими приведеними витратами, якщо проводиться тендер з чотирьох варіантів розміщення виробництва. Нормативний показник ефективності капіталовкладень для даного виду виробництва складає 0,14.
Задача 2. Визначити економічно ефективний радіус перевезення молока з першого району в напрямку другого, якщо приведені затрати на виготовлення 100 л молока у першому районі складають 113 грн., у другому – 121 грн., відстань між фермами – 603 км, приведені затрати на транспорт для перевезення 100 л молока на відстать 1 км в напрямку від першого району до другого – 0,05 грн., і в зворотньому напрямку – 0,03 грн.
Завдання 3. Проаналізуйте територіальну організацію галузі промисловості (на прикладі будь-якої галузі). Заповніть таблицю, використовуючи учбову літературу.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||