|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ Забезпечення виконання зобов’язань
Забезпечення виконання зобов’язаньДата публикации: 26.10.2016 05:43
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра цивільно-правових дисциплін
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Цивільне право»
Тема № 21. Забезпечення виконання зобов’язань
(2 години)
Для факультету заочного навчання цивільних осіб ННІ ПОЗН
Дніпропетровськ – 2015
Лекцію підготував доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Свистун Л.Я.
Рецензенти:
Соколенко О. Л.– доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та кримінального права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара;
Тропіна О. М. –кандидат юридичних наук,доцент, директор ТОВ «Щит-право».
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 03 червня 2015 р., протокол № 23
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
РЕКОМЕНДОВАНА Література:
Мета лекції: Знати: поняття, зміст та види способів забезпечення виконання зобов’язань; специфіку застосуваня способів забезпечення виконання зобов’язань. Уміти: орієнтуватися в чинному цивільному законодавстві щодо способів забезпечення виконання зобов’язань; аналізувати юридичні факти, які є підставами встановлення способів забезпечення виконання зобов’язань; правильно застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій. ВступРоль і значеня теми зумовлена тим, що розвиток економіки України певною мірою залежить від виконання договірних зобов'язань. Як правило, зобов'язання виконуються сторонами належним чином, тобто у встановлений строк і згідно з вимогами закону або умовами договору. Тому суб'єкти зацікавлені у застосуванні різних засобів, спрямованих на забезпечення належного виконання зобов'язань. У зв'язку з цим у цивільному праві розроблено складну систему видів забезпечення виконання зобов'язань. Сучасний цивільний обіг засвідчує велику потребу у використанні цих забезпечувальних інструментів на практиці. Їх функціональне призначення в сучасних умовах важко переоцінити. Тож, визначивши актуальність, необхідність та мету лекції, слід перейти до розгляду першого питання, яким є :
I. ПИТАННЯ Забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені законом або договором спеціальні заходи, спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення невигідних наслідків у разі невиконання чи неналежного виконання останнього. Згідно з ЦК до них належать: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання та завдаток. Використання залежить від сутності забезпечуваного зобов'язання: для зобов'язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов'язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а у одержанні певного результату. Учасники зобов'язання можуть передбачити декілька видів забезпечення одночасно. Забезпечення може надаватися: а) боржником за основним зобов'язанням (неустойка, завдаток); б) третьою особою (порука, гарантія); в) а також чи то боржником, чи то третьою особою (застава). Способи забезпечення виконання зобов'язань класифікуються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на особисті та речові забезпечення. У разі встановлення особистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) попереднє виділення майна з метою забезпечення не відбувається. Кредитор покладається лише на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя, гаранта) та свою оцінку їх платоспроможності. Речове забезпечення (застава) зменшує ризик кредитора, бо у цьому випадку він «вірить» не особі, а конкретному, заздалегідь визначеному (виділеному) майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів. Характерні риси:
ВИСНОВКИ З першого ПИТАННЯ: Забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені законом або договором спеціальні заходи, спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення невигідних наслідків у разі невиконання чи неналежного виконання останнього. Згідно з ЦК до них належать: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання та завдаток. Використання залежить від сутності забезпечуваного зобов'язання:
II. ПИТАННЯ Неустойка - це визначена законом чи договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме чи нерухоме майно. Різновиди неустойки: штраф і пеня. Штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, це тривала неустойка, сума якої збільшується з кожним днем прострочення. Характерні риси неустойки: 1). стягується лише зафакт винного порушення зобов'язання, незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання; 2). невигідні наслідки порушення зобов'язання (розмір відповідальності у вигляді неустойки) сторони знають заздалегідь - вже на момент укладення основного зобов'язання, оскільки чи то самі визначають його договором, чи то він визначений безпосередньо актом цивільного законодавства. У відповідності з підставами встановлення розрізняють договірну та законну неустойки. Договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін. Тому її розмір, співвідношення із збитками, порядок обчислення залежать цілком від сутності відносин за основним зобов'язанням і волі його учасників. Законна неустойка визначається актом цивільного законодавства і застосовується незалежно від того, передбачений чи ні обов'язок її сплати домовленістю сторін. Скасувати її сторони не можуть, але можуть збільшити розмір порівняно з тим, що встановлений актом цивільного законодавства. Зменшити її розмір можуть лише у разі, якщо інше не передбачено актом цивільного законодавства. Щодо збитків неустойка диференціюється на штрафну, залікову, виключну та альтернативну. Неустойка, що стягується понад збитки, називається штрафною (кумулятивною). Вказана неустойка мас значення загального правила (ст. 624 ЦК) і застосовується у всіх випадках, якщо договором не передбачені інші види неустойки. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою. Остання у цьому разі матиме заліковий характер. Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання тільки сплатою неустойки і виключає вимоги про відшкодування збитків. Закон дозволяє сторонам за договором встановлювати можливість стягнення кредитором або неустойки, або збитків. Така неустойка одержала назву альтернативної. Суд може зменшити розмір неустойки але не виключити повністю її стягнення. Вона може бути зменшена , якщо вона є надмірно високою, перевищує розмір завданих збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. (ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, котрі беруть участь у зобов’язанні, тощо). Неустойка може бути зменшена тільки до розміру заподіяних кредиторові збитків, причому відшкодування останніх повинно поставити потерпілу сторону не у те становище, у якому вона перебувала до укладення договору, а у становище, якого вона набула б, якби договір було виконано належним чином.. Сплата (передача) неустойки і відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання зобов'язання у натурі, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 622 ЦК). ВИСНОВКИ З другого ПИТАННЯ: Неустойка - це визначена законом чи договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме чи нерухоме майно. Різновиди неустойки: штраф і пеня. Штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, це тривала неустойка, сума якої збільшується з кожним днем прострочення. У відповідності з підставами встановлення розрізняють договірну та законну неустойки. Щодо збитків неустойка диференціюється на штрафну, залікову, виключну та альтернативну.
III. ПИТАННЯ
Сутність поруки як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов'язку перед кредитором. Отже, поручитель не зобов'язаний виконувати обов'язок боржника за основним зобов'язанням (реальне виконання останнього іншою особою часто бувас взагалі неможливим). Його роль цілком доцільно обмежена законодавцем обов'язком нести відповідальність за боржника. Однак поручитель має право виконати забезпечене ним зобов'язання з метою запобігти сплаті кредитору додаткових сум, що можуть бути викликані простроченням виконання (проценти, збитки). Порука оформлюється договором між поручителем і кредитором за основним зобов'язанням або як тристоронній договір між поручителем, боржником та кредитором. Суб'єктами договору поруки можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Виплати винагороди за надану послугу поручитель має право вимагати тільки тоді, коли про це є спеціальна угода між ним і боржником. Договір поруки є консенсуальним, письмової форми. Недодержання останньої робить договір нікчемним. За бажанням сторін він може бути нотаріально посвідчений. За загальним правилом боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Отже, кредитор може заявляти свої вимоги як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя. Але договором поруки може бути встановлена субсидиарна відповідальність поручителя перед кредитором (ч. 1 ст. 554 ЦК). У цьому випадку до пред'явлення вимоги поручителю кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо останній відмовився задовольнити вимогу кредитора або той не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. У договорі поруки можуть брати участь з боку поручителя декілька осіб. За загальним правилом, особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно. Особи, котрі надали поруку за різними договорами поруки, не несуть солідарної відповідальності перед кредитором, якщо інше на встановлено договором. Обсяг відповідальності поручителя визначається договором. Якщо відповідна умова у ньому відсутня, поручитель має відповідати перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків (ч. 2 ст. 554 ЦК). Порука припиняється у разі: припинення забезпеченого порукою зобов'язання; зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; відмови кредитора прийняти належне виконання, запропоноване боржником чи поручителем; спливу строку, на який надана порука. Строк поруки визначається договором. Якщо строк дії договору поруки не встановлений у договорі, законодавство передбачає два правила залежно від того: визначеним чи невизначеним є строк дії основного зобов'язання. Якщо строк дії останнього зобов'язання визначений, порука припиняється, коли кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Строки не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Тільки у їх межах кредитор може вимагати від поручителя виконання його обов'язку, нести відповідальність за боржника.
ВИСНОВКИ З третього ПИТАННЯ: Сутність поруки як способу забезпечення виконання зобов'язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов'язку перед кредитором. Порука оформлюється договором між поручителем і кредитором за основним зобов'язанням або як тристоронній договір між поручителем, боржником та кредитором. Суб'єктами договору поруки можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. У договорі поруки можуть брати участь з боку поручителя декілька осіб. Обсяг відповідальності поручителя визначається договором. Порука припиняється у разі: припинення забезпеченого порукою зобов'язання; зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; відмови кредитора прийняти належне виконання, запропоноване боржником чи поручителем; спливу строку, на який надана порука. Строк поруки визначається договором. Якщо строк дії договору поруки не встановлений у договорі, законодавство передбачає два правила залежно від того: визначеним чи невизначеним є строк дії основного зобов'язання.
IV. ПИТАННЯ За гарантією банк, інша кредитна установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарантами можуть бути лише банки, інші кредитні установи або страхові організації. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше. Обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром - сума, на яку видано гарантію. Право бенефідіара щодо гаранта на отримання відповідної грошової суми реалізується шляхом заявления письмової вимоги (наприклад, претензії), до якої додаються документи, вказані у гарантії. Заявити вимогу до гаранта можливо лише у межах строку, на який видано гарантію. Останній є преклюзивним і відновленню не підлягає. У вимозі до гаранта кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Якщо у гарантії не зафіксовано, що вона може бути відкликана гарантом, гарантія визнається безвідкличною. На відміну від інших способів забезпечення виконання зобов'язання, які мають похідний (акцесорний) характер, гарантія є незалежною від основного зобов'язання. Припинення такого зобов'язання або визнання його недійсним не тягне за собою припинення гарантії, навіть тоді, коли у ній міститься посилання на основне зобов'язання. Відмовитися від задоволення вимог кредитора гарант може тільки тоді, коли останні не відповідають умовам гарантії або сплинув строк її дії. Незалежність гарантії від основного зобов'язання підкреслюється і правилом, встановленим ч. З ст. 565 ЦК. Гарант, який після пред'явлення до нього вимоги кредитором дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, повинен негайно сповістити про це кредитора та боржника. Однак при отриманні, незважаючи на таке повідомлення, повторної вимоги бенефіціара гарант зобов'язаний його задовольнити. До отримання повторної вимоги та збігу розумного часу на її розгляд гарант не вважається таким, що вдався до прострочення за своїм зобов'язанням перед бенефіціаром. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняються у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.
ВИСНОВКИ З четвертого ПИТАННЯ: За гарантією банк, інша кредитна установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарантами можуть бути лише банки, інші кредитні установи або страхові організації. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше. Обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром - сума, на яку видано гарантію. Гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Якщо у гарантії не зафіксовано, що вона може бути відкликана гарантом, гарантія визнається безвідкличною.
V. ПИТАННЯ Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Обмежень стосовно суб'єктного складу договору про встановлення завдатку ЦК не містить. Завдаток виконує три функції: платіжну, бо передається в рахунок належних за договором платежів. Вона виконується завдатком лише у разі належного виконання сторонами договірних зобов'язань. У випадку невиконання зобов'язань завдаток якзасіб цивільно-правової відповідальності починає відігравати штрафну та компенсаційну роль; посвідчувальну, оскільки сплата завдатку є доказом факту укладення основного договору. Але не завжди: якщо договір у відповідності з вимогами актів цивільного законодавства підлягає державній реєстрації, передача завдатку не може розглядатися як безперечний факт підтвердження укладення договору, бо такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК), а, отже саме державна реєстрація договору - єдине підтвердження факту його укладення; забезпечувальну, бо є способом стимулювання сторін до виконання зобов'язання та відшкодування їх інтересів у разі невиконання: коли за невиконання зобов'язання відповідальною є сторона, яка передала завдаток, він залишається у другої сторони; якщо ж за невиконання зобов'язання відповідальна сторона, яка отримала завдаток, вона зобов'язана повернути останній та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості. Завдатком можуть забезпечуватися лише договірні грошові зобов 'язання (ст. 570 ЦК). Договір про завдаток завжди вчиняється у письмовій формі і вважається укладеним лише після виконання обов'язку з передачі предмета завдатку контрагентові (є реальним). Згідно зі ст. 570 ЦК, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (аванс - повний або частковий платіж за договором). Аванс, як і завдаток, виконує посвідчувальну та платіжну функції, але не є способом забезпечення виконання зобов'язання. Якщо сторона, що одержала аванс, не виконала своїх зобов'язань, інша сторона має право вимагати лише повернення авансу, а не сплати його подвійної суми. і, навпаки, якщо відповідальною за невиконання зобов'язання буде сторона, що передала аванс, вона має право вимагати його повернення. Завдаток за своїми наслідками може бути прирівняний до авансу (тобто підлягає поверненню) лише при наявності наступних обставин: 1) у випадку припинення зобов'язання до початку його виконання; 2) внаслідок неможливості його виконання (наприклад, у разі випадкового знищення майна, що підлягало передачі за договором). Завдаток щодо збитків має заліковий характер, тобто збитки підлягають відшкодуванню з урахуванням суми (вартості) завдатку. Однак у договорі сторони можуть домовитися, що у разі невиконання зобов'язання їх відповідальність буде обмежена пише сумою завдатку. Втрата завдатку особою, яка його видала, або сплата подвійної суми завдатку особою, котра його отримала, не припиняють зобов'язання, забезпеченого завдатком та відповідно не звільняють вказаних осіб від необхідності його виконання.
ВИСНОВКИ З п'ятогоПИТАННЯ: Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Обмежень стосовно суб'єктного складу договору про встановлення завдатку ЦК не містить. Завдаток виконує три функції: платіжну, посвідчувальну, забезпечувальну. Договір про завдаток завжди вчиняється у письмовій формі і вважається укладеним лише після виконання обов'язку з передачі предмета завдатку контрагентові (є реальним). Згідно зі ст. 570 ЦК, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (аванс - повний або частковий платіж за договором).
VI. ПИТАННЯ Застава - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Застава може виникати на підставі закону, договору та судового рішення (ст. 574 ЦК). До «законної» застави застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, коли інше не встановлене законом. Заставою можуть забезпечуватися і вимоги, які виникнуть у майбутньому (ст. 573 ЦК): 1) забезпечення умовних (з відкладальною умовою) правочинів, у яких права та обов'язки сторін виникають або припиняються залежно від настання певної обставини, стосовно котрої невідомо, настане вона чи ні; 2) забезпечення зобов'язань, які можуть виникнути між заставодержателем і заставодавцем, за умови визначення їх суті, розміру і строку виконання. Згідно з ч. 2 ст. 589 ЦК застава забезпечує вимогу кредитора-заставодержателя у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Предметом застави може бути будь-яке майно (речі, гроші, цінні папери, майнові права), за винятком тих обмежень, що встановлюються законом. Не може бути заставлене: 1) майно, вилучене з цивільного обороту; 2) національні культурні та історичні цінності, яні є об'єктами державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини; 3) інше майно, застава якого прямо заборонена законом. Крім того, не можуть бути заставлені вимоги, що мають особистий характер (вимоги про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної житт). Сторонами договору застави є заставодержатель - кредитор за основним зобов'язанням та заставодавець - особа, яка надає майно у заставу. Кредитор-заставо-держатель набуває заставне право на заставлене майно. Отже, річ, яка е власністю однієї особи, стає обтяженою на користь іншої. Тому кредитора-заставодержатсля інакше називають обтяжувач, а право застави, яке йому належить, забезпечувальним обтяженням. Укладати договір застави можуть фізичні особи, юридичні особи, держава, інші суб'єкти публічного права. Згідно з ч. 2 ст. 583 ЦК надати майно у заставу може: 1) власник речі або особа, якій належить майнове право; 2) особа, якій власник речі або особа, котрій належить майнове право, передали річ чи майнове право і право заставити майно (зокрема, до категорії невласників, які можуть заставити майно, належать державні та комунальні підприємства, що володіють, користуються і розпоряджаються майном на праві повного господарського відання). Договір застави укладається у письмовій формі під острахом нікчемності (ст. 547 ЦК). Якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Таке посвідчення здійснюється за місцем знаходження нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем їх реєстрації. У інших випадках договір застави може бути нотаріально посвідчений, якщо на цьому наполягає будь-яка із сторін. Недодержання цих вимог тягне за собою нікчемність договору (ст. 14 Закону «Про заставу»; ст. 220 ЦК). Види застави. ЦК визначає лише іпотеку та заклад. Закон «Про заставу»: 1) заклад; 2) застава товарів у обороті та переробці; 3) застава майнових прав; 4) застава цінних паперів. Ці види можуть бути об'єднані під одним терміном «застава рухомого майна». Заклад. У відповідності з ч. 2 ст. 575 ЦК заклад - це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третьої особи. Закладу притаманні дві ознаки: 1) предметом закладу можуть виступати тільки рухомі речі; 2) заклад передбачає передачу речі у володіння кредитора-заставодержателя (або третьої особи). Заставодержатель як володілець чужої речі зобов'язаний: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. Якщо виникає загроза загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати заміни предмета закладу, а у разі відмови заставодавця виконати цю вимогу - достроково звернути стягнення на предмет застави. Застава товарів у обороті та переробці. Така застава не передбачає передачі предмета застави у володіння заставодержателя. Предметом договору застави товарів у обороті та переробці є родові речі (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо). В такому договорі застави зазначаються знаходження товарів у володінні заставодавция чи їх розташування у певному цеху, на складі, у іншому приміщенні або іншим способом. Суттєва відмінність такої застави полягає у тому, що заставодавець може безперешкодно реалізовувати заставлені товари. Продані товари перестають бути предметом застави, а ті, які набуваються заставодавцем (товари того ж роду та якості або інші товари, види яких передбачені договором), навпаки, стають, заставним забезпеченням з моменту виникнення на них права власності. Причому заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами тієї ж або більшої вартості. Зменшення вартості заставлених товарів дозволяється тільки у випадках, якщо це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості. Застава цінних паперів. Застава векселя або іншого цінного папера, що передається шляхом вчинення передаточного надпису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержа-телю індосованого цінного папера. Застава цінного папера, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за договором між за-ставодержателем та особою, на ім'я якої виданий цінний папір. За згодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання у депозит нотаріуса або банку. Купонні листки на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від права, визначеного у цінному папері, будуть предметом застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов'язання, у разі, коли інше не передбачено договором. Звернення стягнення на заставлене рухоме майно. За загальним правилом заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли забезпечене зобов'язання не буде виконано у встановлений строк. Однак законом та договором можуть бути передбачені підстави для дострокового звернення стягнення на предмет застави: у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця; у разі порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на рухоме майно здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, а також у позасудовому порядку згідно із Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Застава нерухомого майна (іпотека). Іпотека виділяється, по-перше, тим, що її предметом виступає нерухоме майно, а, по-друге, що це майно залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. Іпотека найчастіше забезпечує повернення боргу за кредитним договором та за договором позики. Регулюється Законами України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р. та «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На іпотеку поширюються загальні правила застави. Підлягає державній реєстрації, але недотримання цієї умови не робить іпотечний договір недійсним. Укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Закон вводять поняття заставної, якою є борговий цінний папір, що засвідчує безумовне право його власника на отриманим від боржника виконання за основним зобов 'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі, у разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Вона оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Вона може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту (передаточного напису). Відповідно до вимог ст. 21 Закону заставна складається у письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної. Підписують заставну іпотекодавець та іпотекодержатель. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. ВИСНОВКИ З шостого ПИТАННЯ: Застава - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Види застави. ЦК визначає лише іпотеку та заклад. Закон «Про заставу»: 1) заклад; 2) застава товарів у обороті та переробці; 3) застава майнових прав; 4) застава цінних паперів. Ці види можуть бути об'єднані під одним терміном «застава рухомого майна». Звернення стягнення на рухоме майно здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, а також у позасудовому порядку згідно із Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про шдоволення вимог іпотекодержателя.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ: Забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені законом або договором спеціальні заходи, спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення невигідних наслідків у разі невиконання чи неналежного виконання останнього. Згідно з ЦК до них належать: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання та завдаток. Використання залежить від сутності забезпечуваного зобов'язання: для зобов'язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов'язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а у одержанні певного результату. Учасники зобов'язання можуть передбачити декілька видів забезпечення одночасно. Забезпечення може надаватися: а) боржником за основним зобов'язанням (неустойка, завдаток); б) третьою особою (порука, гарантія); в) а також чи то боржником, чи то третьою особою (застава). Способи забезпечення виконання зобов'язань класифікуються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на особисті та речові забезпечення. У разі встановлення особистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) попереднє виділення майна з метою забезпечення не відбувається. Кредитор покладається лише на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя, гаранта) та свою оцінку їх платоспроможності. Речове забезпечення (застава) зменшує ризик кредитора, бо у цьому випадку він «вірить» не особі, а конкретному, заздалегідь визначеному (виділеному) майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів. Характерні риси:
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ 1. Назвіть поняття, функції, види неустойки. 2. Характерні риси штрафу та пені. 3. Визначте поняття, порядок оформлення, строки, підстави припинення поруки. 4. Який порядок оформлення гарантії? 5. Назвіть поняття, функції, форму завдатку. 6. Зазначте відмінність завдатку від авансу. 7. Назвіть поняття, сторони, форму, зміст договору застави. 8. Визначте види застави: заклад; застава товарів у обороті та переробці; застава майнових прав, застава цінних паперів; іпотека.
|