|
|
Загальна психологіяДата публикации: 08.11.2016 04:28
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут післядипломної освіти
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з курсу „Загальна психологія” для підготовки студентів за спеціальністю 7.040101. „Психологія”
Укладачі: Терлецька Л.Г., канд.психол.наук, доцент Юрчинська Г.К., канд.психол.наук, доцент
Київ - 2011
Навчально-методичний комплекс з курсу „Загальна психологія” (укладачі: Л.Г.Терлецька, кандидат психологічних наук, доцент, Г.К.Юрчинська, кандидат психологічних наук, доцент) для підготовки студентів за спеціальністю 7.040101. „Психологія” рекомендовано на засіданні навчально-методичної комісії Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Протокол № 4 від 13 грудня 2011р.
ЗМІСТЗагальні положення _______________________________________ с.4-7 Навчально-тематичний план ________________________________ с.8 Тематично-змістова частина курсу __________________________ с.9-12 Плани семінарських занять _______________________________ с.13-21 Вказівки до самостійної роботи студентів___________________ с. 21-26 Тестові завдання для модульних робіт ______________________с.26-42 Додаткова література____________________________________ с.43-46
Загальні положення
Мета і завдання дисципліни, її місце у навчальному процесі
Дисципліна “Загальна психологія” є нормативною дисципліною для напрямку підготовки 7.040101 “психологія”. Викладається в обсязі 792 годин, з них аудиторних – 90 годин (лекцій - 54 години, семінарських - 36 годин), самостійна робота 702 години та форми підсумкового контролю – залік, іспит. Мета і завдання навчальної дисципліни:
Предмет навчальної дисципліни:
Вимоги до знань та вмінь У результаті вивчення курсу студент повинен знати:
Місце в структурно-логічній схемі освітньо-професійної програми підготовки фахівця за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем. Нормативна навчальна дисципліна “Загальна психологія” є складовою циклу професійної підготовки фахівців, її засвоєння є підґрунтям для вивчення дисциплін “Психологія особистості”, “Психодіагностика”. Система контролю знань та умови складання комплексного підсумкового модулю (іспиту). Навчальна дисципліна "Загальна психологія" оцінюється за модульно-рейтинговою системою. Вона складається з трьох змістових модулів. Сума двох модулів зараховується в залік. Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100 - бальною шкалою. Модульний контроль: три модульні контрольні роботи за матеріалом кожного модулю. За результатами роботи протягом вивчення курсу студент отримує підсумкову оцінку за 100-бальною системою, яка розраховується як накопичення оцінок за кожен з трьох модулів та оцінки за іспит за наступною формулою.
Розрахунок підсумкової оцінки (накопиченої): ПО= ЗМ1 + ЗМ2 + ЗМ3 + КПМ.
Форми поточного контролю:
При цьому, кількість балів відповідає оцінці: 1-59 – «незадовільно»; 60-74 – «задовільно»; 75 - 89 – «добре»; 90 - 100 – «відмінно».
Шкала відповідності сум балів та оцінки:
Враховуючи те, що максимальна кількість балів по трьом змістовним модулям дорівнює 100, то мінімум балів за яких студент допускається до іспиту – 50.
НАВЧАЛЬНО -ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
Загальний обсяг годин – 792 години, у тому числі аудиторних – 90 годин (лекції – 54, семінари – 36), самостійна робота студентів – 702 години.
ТЕМАТИЧНО - ЗМІСТОВА ЧАСТИНА КУРСУ Модуль 1. Психологія як наука Тема 1. Предмет, завдання та розвиток психології Історичні етапи становлення та розвиток психології. Донауковий період з ідеєю психології як науки про душу. Епоха Відродження XV-XVII ст. або психологія як наука про свідомість. XVIIІ ст. – психологія як наука про поведінку. XIX-XX ст. – психологія як наука про психіку. Предмет психології як науки про закономірності виникнення діяльності психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими компонентами діяльності і спілкування людей, а також поведінки тварин. Проблеми психології: психофізіологічна, психосоціальна, психопрактична, психологічна. Завдання та принципи сучасної психології. Три групи завдань: науково-дослідні(вивчення об’єкта науки на різних етапах); діагностичні (розпізнання психічного явища, визначення потенціальних можливостей психічної діяльності); корекційні(спрямування на виправлення дефектів психічної діяльності, розвитку). Основні принципи психологічної науки (за О.М.Ткаченком): принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки й реальності (діяльності), принцип розвитку, принцип системно-структурний. Системно-діяльнісний аналіз психіки. Зв’язок психології з іншими науками. Психологія і філософські науки.Психологія та природничі науки. Психологія та технічні науки. Психологія та медичні науки. Психологія та суспільні науки. Класифікація основних проблем і наук (за Б.Г.Ананьєвим). Міждисциплінарні зв’язки у вивченні проблем “природа – людина” та “людство – природа” (за Б.Г.Ананьєвим). “Трикутник наук” (за Б.М. Кедровим). Галузі психології. Спеціальні галузі психології. Напрямки сучасної психології Методи психологічних досліджень. Вимоги до методів: об’єктивність, генетичний підхід, системність, особистий та особистісний підхід, індивідуалізація, єдність теорії і практики. Класифікація методів: емпіричні методи (спостереження, тестування, аналіз продуктів діяльності, анкетування, бесіда та інтерв’ю, біографічний метод; експеримент лабораторний, природний, психолого-педагогічний експеримент); методи обробки даних (кількісні та якісні); інтерпретаційні методи (генетичний, структурний, системний метод); методи активного впливу на особистість: психологічна корекція; психологічна консультація; психологічний тренінг; психологічна терапія та реабілітація.
Тема 2. Психіка як предмет психології Виникнення та розвиток психіки (філогенез, онтогенез). Періодизація еволюції психіки живих організмів (за О.М.Леонтьєвим): стадія сенсорної психіки, стадія перцептивної психіки, стадія інтелекту. Основні підходи до розуміння психіки.Еволюція психіки (за К.К. Платоновим). Основні відмінності між людиною та вищою твариною. Мозок і психіка. Форми прояву та функції психіки. Структура психіки: психічні процеси; психічні стани, властивості особистості. Свідомість. Самосвідомість. Свідоме і несвідоме. Функції та властивості свідомості. Форми свідомості (за К.К.Платоновим). Етапи розвитку свідомості.Модуль 2. Психічні процеси
Тема 3. Відчуття Поняття про відчуття. Класифікація відчуттів. Види відчуттів. Будова аналізатора. Загальні властивості відчуттів: якість; інтенсивність; тривалість; чутливість; адаптація. Пороги чутливості: відносні і абсолютні. Верхній і нижній пороги чутливості. Поріг розрізнення. Психофізіологічний закон відчуттів Вебера-Фехнера. Функції і властивості відчуттів. Індивідуальні відмінності відчуттів. Вікові особливості функціонування відчуттів.
Тема 4. Сприймання Поняття про сприймання. Спільне та відмінне у відчуттях і сприйманні. Властивості і види сприймання. Індивідуально-типологічні особливості сприймання. Ілюзія сприймання.Типи сприймання: аналітичний, синтетичний, аналітоко-синтетичний; об’єктивний і суб’єктивний. Розвиток спостережливості.
Тема 5. Увага Загальні уявлення про увагу. Теорії уваги у вітчизняній і закордонній психології. Види уваги. Класифікація видів уваги (за У.Джемсом, М.Ланге, М.Ф.Добриніним). Властивості уваги (спрямованість, інтенсивність, обсяг, концентрація, розподіл, переключення, інертність, акомодація, стійкість, коливання, відволікання, розсіяність). Філогенез уваги. Фізіологічні механізми уваги. Розвиток і формування уваги. Деякі вікові особливості розвитку уваги. Досвід експериментального формування уваги.
Тема 6. Пам’ять Загальні уявлення про пам’ять. Моделі пам’яті. Іконічна пам’ять. Короткочасна і довготривала пам’ять. Концепції пам’яті в закордонній і вітчизняній психології. Види пам’яті. Класифікація видів пам’яті. Процеси пам’яті. Фактори, що сприяють успішному запам’ятовуванню. Причини забування. Індивідуальні відмінності пам’яті. Якості пам’яті. Причини, що впливають на продуктивність пам’яті. Розвиток пам’яті. Вікові особливості динаміки розвитку пам’яті.
Тема 7. Мислення Теоретична і практична актуальність досліджень мислення. Історичний розвиток мислення людини. Порівняльний аналіз основних теорій мислення в історії психології. Основні підходи до дослідження мислення у вітчизняній психології. Мислення та мовлення. Проблема понять. Методи дослідження абстракції. Дослідження наукових та буденних понять. Поняття “проблемної ситуації” та “задачі”. Операціональний склад процесу мислення. Мотивація мислительної діяльності. Емоції та мислення. Стадії розвитку мислення в онтогенезі. Види зрілого мислення залежно від професійної діяльності особистості. Індивідуальні особливості мислення.
Тема 8. Мовлення Поняття “мова” і “мовлення”. Функції та види мовлення. Мовні засоби формування знань. Мовлення і розуміння, щаблі розуміння. Значення, зміст та функції слова. Мова і орієнтовна діяльність. Вікові періоди мовленнєвого розвитку людини. Соціальний контекст мовлення. Грамотність і її основні компоненти.
Тема 9. Уява Уява як особлива форма людської психіки. Уява і творчість. Види уяви (пасивна і активна, відтворююча і творча). Форми побудови образів уяви: гіперболізація; схематизація; типізація; комбінування; аглютинація. Класифікація уяви. Індивідуально-типологічні особливості уяви
Тема 10. Емоції і почуття Структура емоційної сфери особистості. Спільне і відмінне в емоціях і почуттях. Види емоцій. Класифікація груп почуттів: моральні; інтелектуальні; естетичні, праксичні. Види почуттів (за Додоновим): альтруїстичні; комунікативні; глоричні; практичні; романтичні; гностичні; естетичні; гедонічні; акизитивні; мобілізаційні. Рефлекторна природа зв’язку емоцій і почуттів. Властивості емоційних явищ: глибина; якість; тривалість; активність; динаміка перебігу; полярність; інтенсивність; амбівалентність. Основні форми переживань емоцій (почуттів): афект; настрій; пристрасті. Психічні стани: фрустрація, стрес, агресія, депресія. Тема 11. Воля Сучасні підходи до визначення поняття: мотиваційний, регуляційний, підхід вільного вибору. Специфічні характеристики волі. Функції волі. Локус контролю. Мимовільні та довільні дії. Вольові акти. Вольові якості особистості. Етапи складної вольової дії.
Модуль 3. Психологічні властивості особистості
Тема 12. Особистість, структура особистості Поняття “людина”, “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”. Основні підходи до поняття “структура особистості” у вітчизняній і закордонній психології. Розвиток і формування особистості. Чотири підходи до визначення особистості: соціально-психологічний; індивідуально-психологічний; діяльнісний; генетичний. Спрямованість особистості.
Тема 13. Темперамент Історичний огляд формування поняття темпераменту. Типи темпераменту. Основні властивості темпераменту: активність, реактивність, сенситивність, темп реакцій, пластичність, емоційність, екстраверсія-інтроверсія. Типологія темпераменту (за Г.Айзенком).
Тема 14. Характер Зв’язок темпераменту і характеру. Властивості характеру: повнота, цілісність, визначеність, сила. Провідні риси характеру: моральні; вольові; емоційні; інтелектуальні. Акцентуації характеру. Симптомокомплекси (Теплов): ставлення до інших людей: принциповість, тактовність, грубість, правдивість; відношення до себе: самозакоханість, егоцентризм, самокритика; відношення до праці: відповідальність, ентузіазм, ініціативність; відношення до речей: акуратність, щедрість, скупість, бережливість.
Тема 15. Особистість і спілкування Функції спілкування (за Ломовим): інформаційно-комунікативна; регуляційно-комунікативна; афективно-комунікативна. Функції спілкування: регуляція спільної діяльності; пізнання; формування свідомості людини; самовизначення індивіда. Сторони спілкування: (за Андреєвою): комунікативна, інтерактивна (взаємодія), перцептивна (сприйняття людини людиною). Засоби спілкування. Види спілкування. Бар’єри і потреби в спілкуванні.
Плани семінарських занять Семінар 1. Предмет, завдання та розвиток психології
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 1. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1988. – 320 с. 2. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т.: Пер. с франц. / Под ред. Г.Г.Аракелова. – 2-е изд., стереотипное. – М.: Мир, 1999. – Т. 1. – 496с.; Т. 2. – 376с. 3. Максименко С.Д. Общая психология. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. – 528с. 4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – 2-ге вид., доп. – К.: Вища шк., 2001. – 488с. 5. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – М.: Валдос, 1995. – Кн. 1. – 576 с.; Кн. 2. – 496с.; Кн. 3. – 510 с. 6. Петровский А.В. История советской психологии. Формирование основ психологической науки. – М.: Просвещение, 1967. – 367с. 7. Психологія / Под ред. Г.С.Костюка. – 3-є вид., доп. – К.: Радянська шк., 1968. – 572с. 8. Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – 560с. 9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т. 1. – 320с.; Т. 2. – 328с. 10. Роменець В.А. Історія психології. – К.: Вища шк. Головне вид-во, 1978. – 439с. 11. Роменець В.А. Історія психології ХІХ – початку ХХ століття. – К.: Вища шк., 1995. – 614с. 12. Хрестоматия по истории психологии. Период открытого кризиса. Начало 10-х – середина 30-х гг. ХХ в. / Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 301с.
Семінар 2. Психіка як предмет психології 1. Основні форми та функції психіки.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
Семінар 3. Відчуття
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 1.Веккер И. А. Психические процессы: В 3 т. – Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1976. 2.Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. – М.: Педагогика, 1982. – Т.1. – 485 с.; Т.2. – 504 с.; 1984. – Т.4. – 432 с. 3.Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – М.: Пед. общ-во России, 1999. – 276 с. 4.Леонтьев А. Н. Избр. психол. произведения: В 2 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 1. – 392 с.; Т. 2. – 320 с. 5.Лурия А. Р. Ощущение и восприятие. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1975. 6.Максименко С.Д. Общая психология. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. – 528 с. 7.М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – 2-ге вид., доп. – К.: Вища шк., 2001. – 488с. 8.Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – М.: Валдос, 1995. – Кн. 1. – 576 с.; Кн. 2. – 496с.; Кн. 3. – 510 с. 9.Познавательные процессы: ощущения, восприятие / Под ред. А. В. Запорожца, Б. Ф. Ломова, В. П. Зинченко. – М.: Педагогика, 1982.
Семінар 4. Сприймання
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
Семінар 5. Увага
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 1. Асмолов А.Г. Деятельность и установка.- М., 1979.- С.56-114. 2. Веккер Л.М. Психические процессы.- Т.3.- Л., 1974. 3. Вулдридж Д. Механизмы мозга. – М., 1965.- С.102-105. 4. Гальперин П.Я., Кабыльницкая С.Л. Экспериментальное формирование внимания. М., 1974.- С.17-25. 5. Гоноболин Ф.Н. Внимание и его воспитание.- М., 1972.- С.44-75. 6. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии.- М., 1973.- С.254-273. 7. Милнер П. Физиологическая психология.- М., 1973.- С.346-367. 8. Нейронные механизмы ориентировочного рефлекса / Под ред. Е.Н.Соколова, О.С.Виноградовой.- М., 1980.- С.346-360. 9. Прибрам К. Языки мозга. М., 1975.- С.335-366. 10. Развитие психофизиологических функций взрослых людей / Под ред. Б.Г.Ананьева, Е.И.Степановой.-М., 1972.- С.130-149. 11. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.- М., 1946.-С.448-456. 12. Ухтомский А.А.Доминанта.- М., Л., 1966.- С. 5-12. 13. Хрестоматия по вниманию.- М., 1975.-С.103-132, 134-135, 220-228, 229-232, 243-252, 260-270, 271-280. 14. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. –Вып.3.- М., 1970.- С. 114-142.
Семінар 6. Пам’ять.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 1. Бартлетт Ф. Психика человека в труде и игре.-М.- 1959. 2. Веккер Л.М. Психические процессы.- Т.3.- Л.- 1981.- С.199-262. 3. Возрастные и индивидуальные различия памяти / Под ред. А.А.Смирнова.- М.- 1967.- С.101- 112. 4. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т.- Т.2.- М.- 1982.- С.381-395. 5. Голубева Э.А. Индивидуальные особенности памяти человека.- М.- 1980.- С.3-4, 17-20.Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание.- М.- 1960. 6. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека.- М.- 1974. 7. Лурия А.Р. Нейропсихология памяти. М.- 1974. 8. Ляудис В.Я. Память в процессе развития.- М.- 1976. 9. Развитие психофизиологических функций взрослых людей / Под ред. Б.Г.Ананьева, Е.И.Степановой.- М.- 1972.- С. 150-188. 10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.- М.- 1989.- Т.1.- С.300-344. 11. Смирнов А.А. Проблема психологии памяти.- М.- 1966. 12. Хофман Г. Активная память.- М.- 1984. 13. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти.- М.- 1979. 14. Экспериментальная психология / под ред. П.Фресса, Ж.Пиаже.- Вып. 4.- М.- 1973.
Семінар 7. Мислення
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 1. Брунер Дж. Процесс обучения. – Гл. Интуитивное мышление.- М., 1963. 2. Брушлинский А.В. Культурно-историческая теория мышления // Исследования мышления в советской психологии.- М., 1966.- С.134-174. 3. Вертгеймер М. Продуктивное мышление. – М., 1987. 4. Выготский Л.С. Избранные психологические произведения.- М., 1982.- т.2. 5. Гальперин П.Я. Психология мышления и теория поэтапного формирования умственных действий // Исследования мышления в советской психологии.- М., 1966. 6. Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении.- М., 1972. 7. Т.В.Кудрявцев. Психология технического мышления.- М., 1975. 8. Лурия А.Р. Речь и мышление.- М., 1975. 9. Психология мышления / Ред. А.М.Матюшкина.- М., 1965. – С.21-245, 397-500. 10. Рубинштейн С.Л. О мышлении и путях его исследования.- М., 1960 11. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.- гл. Психологические теории мышления.- М., 1946. 12. Сеченов И.М. Элементы мысли // Избр. Произв.- М., 1960.- гл. 2,5,6. 13.Тихомиров О.К.. Психология мышления.- М., 1984.- С.7-10. 14. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. / Ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, В.В.Петухова.- М., 1981.- С.11-60, 87-152.
Семінар 8. Мовлення
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
Семінар 9. Уява
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
Семінар 10. Емоції і почуття
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
Семінар 11. Воля
Список літератури:
Семінар 12. Особистість, структура особистості
Список літератури:
Семінар 13. Темперамент
Список літератури:
Семінар 14. Характер
Список літератури:
Семінар 15. Особистість і спілкування
Список літератури:
ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
Самостійною роботою передбачається: 1. Систематичне відвідування всіх видів лекційних занять, ведення конспектів. 2. Систематичне вивчення пропонованої літератури. 3. Систематичну підготовку до семінарських занять. 4. Виконання пропоновоної окремої самостійної работи та її оформлєння згідно з відповідними вимогами. Оцінюючи самостійні роботи (реферати, курсові), викладач зважає на те, наскільки ретельно виконано роботу, творчо здійснено інтерпретацію психічного явища, наскільки повно й адекватно зроблено висновок та наскільки в обгрунтуванні рекомендацій використано теоретичний матеріал навчального курсу.
Теми для рефератів:
ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ
Тестові завдання для модульних робіт: 1. Психологія як самостійна наука сформувалась: а) в 40-х рр. ХІХ ст.; б) в 80-х рр. ХІХ ст.; в) в 90-х рр. ХІХ ст.; г) на початку ХХ ст. 2. Визнання психології як самостійної науки було пов’язано: а) зі створенням спеціальних науково-дослідних закладів; б) з розвитком методу інтроспекції; в) з розвитком методу спостереження; г) з виходом трактату Аристотеля «Про душу». 3. Психологія як наука про свідомість виникла: а) у XV ст.; б) у XVI ст.; в) у XVII ст.; г) у XVIII ст. 4. Психологія як наука про поведінку виникла: а) у ХVII в.; б) у XVIII в.; в) у XIX в.; г) у XX в. 5. Визначення психології як науки про душу було дано: а) більше трьох тисяч років тому; б) більше двох тисяч років тому; в) у XVI ст.; г) у XVII ст. 6. Самою радикальною спробою поставити психологію на природно-наукову основу є: а) психоаналіз; б) гештальтпсихологія; в) біхевіоризм; г) гуманістична психологія. 7. Наявністю душі пояснювались всі незрозумілі явища в житті людини з точки зору: а) психології душі; б) психології свідомості; в) поведінкової психології; г) психології як відображувальної діяльності мозку. 8. До числа найбільш древніх понять психології належить поняття: а) мотиву; б) особистості; в) темпераменту; г) здібностей. 9. Методологія: а) являє собою результат процесу пізнання; б) визначає способи досягнення і побудови знання; в) є предметною підтримкою навчальної діяльності; г) є процесом, у ході якого виникають нові форми поведінки і діяльності. 10. Критерієм наукової теорії в психології не є: а) відносно завершена логічна структура; б) принципи і підстави побудови психологічних теорій; в) положення, докази, що з'єднують теоретичні конструкти з наявними фактами, іншими теоріями; г) матеріальна цілеспрямована діяльність людей по перетворенню природних і соціальних об'єктів. 11. Для наукового психологічного і стихійно-емпіричного досліджень загальним(ми) є: а) засоби пізнання; б) характер цілепокладання; в) вимоги до точності поняттєво-термінологічного апарату; г) постановка цілей та завдань дослідження. 12. Психічний процес залежить від створюючих його факторів відповідно до принципу: а) індетермінізму; б) розвитку; в) детермінізму; г) системності. 13. Принцип, що вимагає розглядати психічні явища в постійному русі, зміні називається принципом: а) детермінізму; б) розвитку; в) переходу кількісних змін у якісні; г) об'єктивності. 14. Діяльнісний підхід у психології не містить у собі вимоги принципу: а) єдності психіки і діяльності; б) діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин; в) єдності побудови внутрішньої і зовнішньої діяльності; г) відтворення в онтогенезі психіки основних етапів культурно-історичного розвитку людини. 15. Психічний процес залежить від створюючих його факторів відповідно до принципу: а) керування; б) розвитку; в) детермінізму; г) системності. 16. Обумовленість психічних явищ дією виробляючих їх факторів складає зміст принципу: а) детермінізму; б) системності; в) розвитку; г) керування. 17. В якості пояснювального в біхевіоризмі в наявній формі використовувався принцип: а) детермінізму; б) розвитку; в) активності; г) системності. 18. Психоаналіз у його розвинутій формі був спрямований на вивчення особистості і формувався відповідно до принципу: а) системності; б) розвитку; в) керування; г) індетермінізму. 19. Б.Г. Ананьєв відносить лонгитюдний метод дослідження: а) до організаційних методів; б) до емпіричних методів; в) до способів обробки даних; г) до інтерпретаційних методів. 20. Поняття «самоспостереження» є синонімом терміна: а) інтроверсія; б) інтроєкція; в) інтроспекція; г) інтроскопія. 21. Коротке, стандартизоване психологічне випробування, у результаті якого робиться спроба оцінити той чи інший психічний процес або особистість в цілому, — це: а) спостереження; б) експеримент; в) тестування; г) самоспостереження. 22. Одержання суб'єктом даних про власні психічні процеси і стани на момент їх протікання або слідом за ним - це: а) спостереження; б) експеримент; в) тестування; г) самоспостереження. 23. Активне втручання дослідника в діяльність досліджуваного з метою створення умов для встановлення психологічного факту називається: а) контент-аналізом; б) аналізом продуктів діяльності; в) бесідою; г) експериментом. 24. Основним для сучасних психогенетичних досліджень не є метод: а) близнюковий; б) прийомних дітей; в) сімейний; г) інтроспекції. 25. У залежності від ситуації можна виділити спостереження: а) польове; б) суцільне; в) систематичне, г) дискретне. 26. Вперше експериментальна психологічна лабораторія була відкрита: а) У. Джемсом; б) Г. Ебінгаузом; в) У. Вундтом; г) X. Вольфом. 27. Перша у світі експериментальна лабораторія почала свою роботу: а) у 1850 р.; б) у 1868 р.; в) у 1879 р.; г) у 1885 р. 28. Можливість дослідника викликати якийсь психічний процес чи властивість є головною перевагою: а) спостереження; б) експерименту; в) контент-анализу; г) аналізу продуктів діяльності. 29. За допомогою експериментального методу перевіряються гіпотези про наявність: а) явища; б) зв'язку між явищами; в) причинно-наслідкового зв'язку між явищами; г) кореляції між явищами. 30. Встановлювати найбільш загальні математико-статистичні закономірності дозволяє: а) контент-аналіз; б) аналіз продуктів діяльності; в) бесіда; г) експеримент. 31. Асоціативний експеримент для вивчення неусвідомлюваних афективних утворень розробив і запропонував: а) П. Жане; б) З.Фрейд; в) Й. Брейер; г) К. Юнг. 32. Автором природного експерименту є: а) Р. Готтсданкер; б) О.Ф. Лазурський; в) Л. Кемпбелл: г) У.Вундт. 33. Міра відповідності експериментальної процедури об'єктивній реальності характеризує валіднісгь: а) внутрішню; б) зовнішню; в) операціональну; г) конструктну. 34. При лабораторному експерименті найбільшою мірою порушується валідність: а) внутрішня; б) зовнішня; в) операціональна; г) конструктна. 35. Найбільший вплив експериментатора на результати в дослідженнях: а) психофізіологічних; б) «глобальних» індивідуальних процесів (інтелекту, мотивації, ухвалення рішення і т.ін.); в) психології особистості і соціальної психології; г) психогенетичних. 36. На дані особистісних опитувальників не повинно впливати: а) використання досліджуваними невірних еталонів; б) відсутність у досліджуваних навичок інтроспекції; в) невідповідність інтелектуальних можливостей респондентів вимогам опитувальної процедури; г) особистісний вплив дослідника. 37. За О.М. Леонтьєвим, критерієм появи зародків психіки в живих організмах є: а) здатність до пошукової поведінки; б) наявність чутливості; в) здатність до гнучкого пристосування до середовища; г) уміння програвати дії у внутрішньому плані. 38. З переходом організму з гомогенного середовища в матеріально оформлене середовище дискретних предметів пов'язане виникнення: а) подразливості; б) чутливості; в) чуттєвості; г) почуттів. 39. Біологічна форма відображення – це: а) поведінка; б) інстинкт; в) подразливість; г) активність. 40. Здатність вибірково і специфічним чином відповідати на життєво значущі впливи середовища відповідно до потреб обміну речовин та збереження цілісності організму називається: а) реакцією; б) подразливістю; в) відображенням; г) чутливістю. 41. Якість, що позначає природу психіки, її суттєві властивості і відносини, — це: а) об'єктивність; б) суб'єктивність; в) первинність; г) змістовність. 42. Поняття вищих психічних функцій впровадив у науковий оборот: а) Л.С. Виготський; б) О.М. Леонтьєв; в) О. Р. Лурія; г) П.Я. Гальперін. 43. Особливу увагу проблемам мозкової локалізації вищих психічних функцій та їхніх порушень приділяв: а) Л.С. Виготський; б) О.М. Леонтьєв; в) О.Р. Лурія; г) П.Я. Гальперін. 44. Загальні та суттєві ознаки, зв'язки і відносини предметів та явищ відображає: а) відчуття; б) сприйняття; в) пам'ять; г) мислення. 45. Реакція — це дія, що виникає у відповідь на вплив: а) стимула; б) аналізу; в) мотива; г) процесу. 46. Уявлення про те, що психічні процеси по суті є фізіологічними, стверджує: а) теорія психофізіологічного паралелізму; б) теорія механічної тотожності; в) теорія єдності; г) концепція френології. 47. Те, що психічні і фізіологічні процеси виникають одночасно, але є якісно різними, стверджує: а) теорія психофізіологічного паралелізму; б) теорія механічної тотожності; в) теорія єдності; г) концепція френології. 48. З розумовою діяльністю, мовленням, пам'яттю та усвідомленням положення тіла у просторі особливо тісно пов'язані такі зони кори головного мозку, як: а) сенсорні; б) моторні; в) асоціативні; г) гностичні. 49. Сукупність нервових утворень, що беруть участь у здійсненні рефлексу, - це: а) рефлекторна дуга; б) рефлекторне кільце; в) безумовний рефлекс; г) умовний рефлекс. 50. Між рівнем розвитку нервової системи живої істоти і складністю його взаємодії з зовнішнім світом існує: а) пряма залежність; б) зворотна залежність; в) логарифмічна залежність; г) ступенева залежність. 51. Поведінка – це особлива форма діяльності, згідно: а) О.М. Леонтьєву; б) С.Л. Рубінштейну; в) В.М. М’ясищеву; г) О.В. Запорожцю. 52. За С.Л. Рубінштейном, одиницею аналізу поведінки є: а) дія; б) операція; в) вчинок; г) уміння. 53. Вироблення будь-якої нової реакції починається з випадкових спроб і продовжується до тих пір, доки одна з них не приведе до успіху відповідно до принципу: а) активності; б) діадичної взаємодії; в) спроб та помилок; г) рефлекторної дуги. 54. Уявлення про поведінку як сукупність емоційних та вербальних реакцій лежить в основі концепції психіки: а) біхевіористичної; б) психоаналітичної; в) культурно-історичної; г) когнітивіської. 55. Положення про взаємообумовленість процесів екстеріоризації і інтеріоризації містить в собі концепція психіки; а) біхевіоральна; б) психоаналітична; в) діяльнісна; г) когнітивіська. 56. Першим, хто визнав, що розвиток людини продовжується і в дорослому стані, був: а) К. Юнг; б) Ж. Піаже; в) 3. Фрейд; г) К. Роджерс. 57. Властивість, що позначає здатність відображувати відображуване — міркувати над власними відчуттями, переживаннями, думками, називається: а) рефлексією; б) інтуїцією; в) увагою; г) мисленням. 58. З наступних понять: «індивід», «особистість», «суб'єкт діяльності», «індивідуальність» — найменш широким по змісту є поняття: а) індивіда; б) особистості; в) суб'єкта діяльності; г) індивідуальності. 59. З наступних понять: «індивід», «особистість», «суб'єкт діяльності»; «індивідуальність» — найбільше широким по змісту є поняття: а) індивіда; б) особистості; в) суб'єкта діяльності; г) індивідуальності. 60. Поняття «індивід», «особистість», «суб'єкт діяльності», «індивідуальність» за обсягом змісту знаходяться у відношенні: а) включення; б) супідрядності; в) роду-виду; г) рядоположенності. 61. Онтогенетичний розвиток людини можна охарактеризувати наступною послідовністю понять: а) індивід, особистість, суб'єкт діяльності, індивідуальність; б) індивід, суб'єкт діяльності, особистість, індивідуальність; в) індивід, суб'єкт діяльності, індивідуальність, особистість; г) суб'єкт діяльності, індивід, особистість, індивідуальність. 62. Людина як типовий носій видів людської активності — це: а) індивід; б) особистість; в) суб'єкт діяльності; г) індивідуальність. 63. Людина як індивід – це людина, в обумовленості поведінки якої не розкриваються передумови: а) генетичні; б) метаболичні, в) нейродинамічні; г) соціальні. 64. Людина як особистість — це людина, що розкривається в обумовленості: а) її спілкуванням з іншими людьми; б) структурою її ціннісних орієнтацій; в) інтерналізованими нею етнічними і культурними стереотипами; г) усі відповіді вірні. 65. Вищий етап онтогенетичного розвитку людини в суспільстві – це: а) індивід; б) особистість; в) суб'єкт діяльності; г) індивідуальність. 66. Властивості людини, обумовлені генетичними факторами,—це: а) вихованість; б) авторитет; в) задатки; г) байдужість. 67. Особистісні якості, визначені, головним чином, соціальними факторами,—це: а) інстинкти; б) механічна пам'ять; в) ціннісні орієнтації; г) музичний слух. 68. Біологічні процеси дозрівання особистості ставить в основу такий підхід до розвитку особистості: а) психогенетичний; б) соціогенетичний; в) біогенетичний; г) двухфакторний. 69. Особистість формується суспільством, біологічні особливості людини не роблять на цей процес істотного впливу відповідно підходу до розвитку: а) психогенетичному; б) соціогенетичному; в) біогенетичному; г) двухфакторному. 70. Найбільш загальною формально-динамічною характеристикою індивідуальної поведінки людини є: а) темперамент; б) характер; в) здатність; г) спрямованість. 71. Система стійких переваг і мотивів особистості, що орієнтують динаміку її розвитку, яка задає головні тенденції її поведінки,—це: а) темперамент; б) характер; в) здатність; г) спрямованість. 72. Ступінь труднощів тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких представляється людині привабливим і можливим, характеризує: а) рівень домагань; б) локус контролю; в) самооцінка; г) самовідношення. 73. Схильність особистості бачити джерела керування своїм життям або переважно в зовнішньому середовищі, або в самомій собі називається: а) інтроспекцією; б) локусом контролю; в) інверсією; г) паттерном. 74. Орієнтацією на навколишній світ характеризується тип особистості: а) інтропунітивний; б) інтровертований; в) екстравертований; г) екстрапунітивний. 75. Імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, соціальна адаптованість властиві людям типу: а) інтровертованого; б) екстравертованого; в) інтропунітивного; г) шизоїдного. 76. Виразність екстраверсії/інтроверсії не пов'язана: а) зі швидкістю вироблення умовних рефлексів і їхньою міцністю; б) з балансом процесів порушення/гальмування в ЦНС; в) з рівнем активації кори головного мозку з боку ретикулярної формації; г) зі швидкістю безумовних рефлексів. 77. Важливою диференцюючою характерологічною ознакою в ситуаціях фрустрованості є параметр: а) екстраверсія/інтроверсія; б) екстрапунітивність/інтропунітивність; в) імпульсивність; г) невротизм. 78.Характеристика особистості, що визначає інтенсивність, частоту, тривалість і розмаїтість виконаних дій, називається: а) емоційністю; б) активністю; в) саморегуляцією; г) самостійністю. 79. Відповідальність за виникнення фруструючої ситуації приписується іншим людям при типі реагування: а) інтропунітивному; б) екстрапунітивному; в) інтровертованому; г) екстравертованому. 80. Відповідальність за виникнення фруструючої ситуації приймає людина на себе при типі реагування: а) інтропунітивному; б) екстрапунітивному; в) інтровертованому; г) екстравертованому. 81.Вибір людиною того чи іншого режиму діяльності, стилю поведінки в конкретних умовах залежить: а) тільки від особистісного змісту діяльності і соціального контексту; б) тільки від рівня навченості; в) тільки від соціального контексту і рівня навченості; г) від особистісного змісту діяльності, соціального контексту і рівня навченості. 82. Соціальна зрілість людини не виявляється: а) у структурі її домагань; б) у спектрі соціальних ролей, що виконуються нею; в) у рівні сформованості в неї механізмів самовладання; г) у спектрі пережитих емоцій. 83. Одним із основоположників психофізики є: а) В. Вундт; б) З. Стівенс; в) Г. Фехнер; г) Дж. Дьюі. 84. Анатомо-фізіологічний апарат, призначений для прийому впливів певних подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища і переробки їх у відчуття, представлений: а) провідниковим відділом; б) рецептором; в) аналізатором; г) рефлексом. 85. Мінімальна величина подразника, що викликає ледь помітне відчуття,—це поріг відчуттів: а) нижній абсолютний; б) диференціальний; в) тимчасовий; г) верхній абсолютний. 86. Підставою виділення зорових, слухових, нюхових і інших різновидів відчуттів є: а) час виникнення в ході еволюції; б) модальність подразника; в) місце розташування рецепторів; т) наявність чи відсутність безпосередніх контактів з подразником. 87. Відчуття, що виникають при впливі зовнішніх стимулів на рецептори, розташовані на поверхні тіла, називаються: а) екстерорецептивними; б) інтерорецептивними; в) пропріорецептивными; г) інтерактивними. 88. Рецептори, що спеціалізуються на відображенні впливів із внутрішнього середовища організму, називаються: а) екстерорецепторами; б) інтерорецепторами; в) пропріорецепторами; г) внутрішніми. 89. До екстерорецептивних відносяться відчуття: а) зорові; б) органічні; в) вібраційні; г) температурні. 90. Сприймання часто прийнято називати: а) дотиком; б) апперцепцією; в) перцепцією; г) спостережливістю. 91. Стосовно образів відчуття і сприймання, образи уявлень: а) первинні; б) вторинні; в) третинні; г) байдужі. 92. Процес сприймання являє собою швидку зміну менш конкретного, більш загального сприйманняя предмета, явища більш приватним, конкретним, диференційованим відповідно до закону: а) психофізіологічних узагальнень; б) асоціативного зрушення; в) перцепції; г) апперцепції. 93. Вид сприйманя, що складається на основі тактильного і рухового відчуттів,—це: а) апперцепція; б) ілюзія; в) спостережливість; г) дотик. 94. Помилкові сприймання реальних речей або явищ називаються: а) агнозією; б) галюцинацією; в) ілюзією; г) маренням. 95. Розуміння й інтерпретація іншої людини шляхом ототожнення себе з ним називається: а) емпатією; б) ідентифікацією; в) соціально-психологічною рефлексією; г) стереотипизацією. 96. Першою в історії європейської культури роботою по психології пам'яті був(ла): а) трактат Аристотеля; б) класична праця Галена «Про частини людського тіла»; в) трактат Сократа; г) трактат Платона. 97. Напрямок у психології, який в якості первинних факторів пам’яті висуває деякі цілісні психологічні структури, які не зводяться до суми складових її частин, відомо як: а) діяльнісна теорія пам'яті; б) асоціативна теорія пам'яті; в) гештальттеорія; г) психоаналітична теорія пам'яті. 98. Пам'ять про свою пам'ять називається: а) оперативною пам'яттю; б) метапам’яттю; в) автобіографічною пам'яттю; г) короткочасною пам'яттю. 99. Підставою поділу пам'яті на рухову, емоційну, образну і вербальну є: а) ведучий аналізатор; б) предмет відображення; в) активність суб'єкта; г) вид діяльності. 100. Генетично первинної вважається пам'ять: а) рухова; б) образна; в) емоційна; г) вербальна. 101. Вищим видом пам'яті вважається пам'ять: а) рухова; б) образна; в) емоційна; г) вербальна. 102. Сенсорна пам'ять: а) тривала; б) лежить в основі окремих образів; в) багаторівнева; г) діє на рівні рецепторів. 103. Кількість відтворених чи впізнаних елементів ряду в абсолютних числах або в відсотках до загального обсягу пред'явленого стимульного матеріалу називається коефіцієнтом: а) запам'ятовування; б) точності запам'ятовування; в) помилок; г) забування. 104. Кількість повторень, яка потрібна для першого безпомилкового відтворення всіх елементів ряду в будь-якому порядку, служить показником: а) мобілізаційної готовності; б) обсягу пам'яті; в) запам'ятовування; г) забування. 105. Міцність запам'ятовування не залежить: а) від ступеня участі відповідного матеріалу в подальшій діяльності суб'єкта; б) від значимості відповідного матеріалу для досягнення майбутніх цілей; в) від емоційного стану суб'єкта; г) від обсягу пам'яті. 106. Явище мимовільного поліпшення показників запам'ятовування через деякий час після закінчення завчання називається: а) ремінісценцією; б) інтерференцією; в) інтерорізацією; г) екстеріоризацією. 107. Зосередженість свідомості на якому-небудь предметі, явищі чи переживанні забезпечує: а) рефлексія; б) сприймання; в) увага; г) пам'ять. 108. Поняття «домінанта» у науковий оборот було введено: а) У. Найссером; б) В.М. Бехтєрєвим; в) А.А. Ухтомским; г) П.Я. Гальперіним. 109. Зосередження уваги на об'єкті в силу якихось його особливостей називається увагою: а) мимовільною; б) довільною; в) післядовільною; г) зоровою. 110. Числом об'єктів та їхніх елементів, одночасно сприйманих з однаковим ступенем ясності і виразності, оцінюється такий показник уваги, як: а) концентрація; б) переключення; в) розподіл; г) обсяг. 111. Швидкість переключення уваги залежить від: а) стимульного матеріалу; б) характеру діяльності суб'єкта з ним; в) рівня мотивації особистості; г) гендерних особливостей суб'єкта. 112. Перша теорія, що описує процес мислення, була запропонована в рамках: а) асоціативної психології; б) біхевіоризму; в) гештальтпсихології; г) когнітивної психології. 113. Автором культурно-історичної теорії мислення визнаний: а) Ж. Піаже; б) О.М. Леонтьєв; в) П. Жане; г) Л.С. Виготський. 114. Підставою класифікації мислення на наочно-діюче, наочно-образне і словесно-логічне є: а) ведучий аналізатор; б) предмет відображення; в) форма існування матерії; г) активність суб'єкта. 115. Синонімом терміна «репродуктивне» є термін: а) емпіричне; б) творче; в) відтворююче; г) дивергентне. 116. Центральною особливістю допонятійного мислення є: а) егоїзм; б) егоцентризм; в) егоідентичність; г) его-стан. 117. Мисленєве об'єднання предметів і явищ за їх загальними і істотними ознаками відомо як: а) аналіз; б) синтез; в) узагальнення; г) класифікація. 118. Думка про предмет, у якій що-небудь стверджується чи заперечується,— це: а) поняття; б) судження; в) умовивід; г) силогізм. 119. Механізмом емпатії як необхідної умови творчої уяви виступає: а) зараження; б) ідентифікація; в) інтроекція; г) проекція. 120. Мрія — це така характеристика уяви, як: а) вид; б) форма; в) спосіб; г) механізм. 121. Збільшення чи зменшення предмета, зміна кількості частин предмета чи їх зміщення відомо як: а) гіперболізація; б) схематизація; в) типізація; г) аглютинація. 122. Емоції – це таке відображення у формі переживань приємного і неприємного процесів і результатів практичної діяльності, як: а) безпосереднє; б) опосередковане; в) свідоме; г) раціональне. 123. Емоції не можна охарактеризувати як психічні реакції, які… відношення суб'єкта до життєвих обставин: а) виражають; б) відбивають; в) являють собою; г) визначають. 124. У тому, що стійкі переживання направляють нашу поведінку, підтримують її, змушують переборювати перешкоди, що зустрічаються на шляху, виражається функція почуттів: а) експресивна (виразна); б) сигнальна; в) регуляторна; г) інтерферіруюча. 125. Емоції пов'язані з певними фізіологічними реакціями відповідно до теорії емоцій: а) інформаційної; б) периферичної; в) кібернетичної; г) когнітивної. 126. Підставою поділу емоцій на стенічні і астенічні являється (ються): а) мобілізація ресурсів організму; б) потреби; в) сила і тривалість проявів; г) знак. 127. Критерієм поділу емоцій на нижчі і вищі є: а) мобілізація ресурсів організму; б) потреба; в) сила і тривалість проявів; г) знак. 128. Переживання задоволення потреби в чому-небудь називається: а) інтересом; б) радістю; в) подивом; г) здивуванням. 129. Показником афекту є: а) незначна зміна свідомості; б) порушення контролю волі за своїми діями; в) збереження самоволодіння; г) збереження контролю волі за своїми діями. 130. Самий тривалий емоційний стан, який забарвлює всю поведінку людини, називається: а) власною емоцією; б) афектом; в) настроєм; г) почуттям. 131. Схильність до підвищеної емоційної збудливості— це: а) гіпертонія; б) гіпертомія; в) гіпоманія; г) гіпермнезія. 132. Надмірне емоційне порушення визначаєте як: а) гіпероспія; б) гіпертомія; в) гіперкінез; г) гіпергія. 133. Почуття, пов'язані з пізнавальною діяльністю, називаються почуттями: а) моральними; б) інтелектуальними; в) естетичними; г) практичними. 134. Сильний емоційний стан вибухового характеру, що впливає на всю особистість, що характеризується бурхливим протіканням, зміною свідомості і порушенням вольового контролю, — це: а) афект; б) пристрасть; в) фрустрація; г) стрес. 135. Стан зростаючої емоційної напруги, що виникає в конфліктних ситуаціях, перешкоди, зв'язаних із сильною мотивацією - погрозою для благополуччя особистості, —це: а) афект; б) фрустрація; в) настрій; г) стрес. 136. Стійкою схильністю людини сприймати погрозу своєму «Я» у різних ситуаціях характеризується такий його емоційний стан, як: а) настрій; б) стрес; в) тривога; г) гнів. 137. Воля – регулювання людиною своєї поведінки, пов'язане із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Це регулювання: а) свідоме; б) неусвідомлене; в) інтуїтивне; г) мимовільне. 138. Теорія волі, що базується на визнанні можливості індивіда діяти чи вибирати спосіб дії незалежно від зовнішніх факторів, що впливають на нього, називається: а) ірраціоналізмом; б) індетермінізмом; в) детермінізмом; г) раціоналізмом. 139. Критерієм (ями) прояву волі не є: а) вольова дія; б) вольові якості людини; в) вибір мотивів і цілей; г) показник інтелектуального розвитку. 140. Здатність людини до тривалої і неослабної напруги енергії, неухильний рух до наміченої мети виявляються як: а) наполегливість; б) свідомість; в) оптимізм; г) працьовитість. 141. Можливість людини визначати свої вчинки, орієнтуючись не на тиск оточуючих, не на випадкові впливи, а виходячи зі своїх переконань, знань, характеризує її: а) наполегливість; б) самостійність; в) принциповість; г) самовпевненість. 142. Представник гуморальної теорії: а) Павлов; б) Кречмер; в) Гален; г) Платонов. 143. Представник конституціональної теорії: а) Павлов; б) Кречмер; в) Гален; г) Платонов. 144. Хто відкрив три властивості процесів збудження та гальмування (сила, врівноваженість, рухливість): а) Теплов; б) Нєбиліцин; в) Шелдон; г) Павлов. 145. Кому властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність: а) холерику; б) сангвініку; в) флегматику; г) меланхоліку. 146. Властивість, яка свідчить про динаміку енергійної напруженості життя індивіда: а) активність; б) сенситивність; в) пластичність; г) реактивність. 147. Особливість людини, що проявляється у виникненні психічної реакції на внутрішній та зовнішній подразник найменшої сили це - : а) активність; б) сенситивність; в) пластичність; г) реактивність. 148. Індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками: а) обдарованість; б) задатки; в) здібності; г) талант. 149. Всебічний розвиток основних структурних компонентів характеру – розумових, моральних, емоційно-вольових: а) повнота; б) цілісність; в) визначеність; г) сила. 150. Риси, які виражають ставлення до інших людей: а) принциповість, тактовність, грубість, правдивість; б) самозакоханість, егоцентризм, самокритика; в) відповідальність, ентузіазм, ініціативність; г)акуратність, щедрість, скупість, бережливість. 151. Риси, які виражають відношення до праці: а) принциповість, тактовність, грубість, правдивість; б) самозакоханість, егоцентризм, самокритика; в) відповідальність, ентузіазм, ініціативність; г) акуратність, щедрість, скупість, бережливість.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА: СПИСОК ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ТЕМИ “УВАГА”:
СПИСОК ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ТЕМИ “ПАМ’ЯТЬ”
СПИСОК ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ТЕМИ “МИСЛЕННЯ”:
45. А.Шилков. Гносеологические основы мыслительного процесса.- М., 1992
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||