Житлове право України

1. 1.        Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання.

Житлове право України - це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.
Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі вирішення житлових питань, забезпечується комплексною галуззю права, котра охоплює норми цивільного, адміністративного, земельного, господарського, сімейного та інших спеціальних галузей права, об'єднання і кодифікація яких утворили нову галузь - житлове право.

Предметом правового регулювання житлового права України є правовідносини, що виникають у процесі: а) реалізації права на житло; б) надання людині й громадянинові жилих приміщень у користування; в) користування людиною жилим приміщенням; г) управління житловим фондом; д) експлуатації та охорони житлового фонду; е) капітального й поточного будівництва житла; є) виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що не придатні для проживання; ж) розгляду житлових спорів та ін.
Житлові правовідносини виникають, змінюються і припиняються відносно вже готового жилого будинку чи іншого приміщення, придатного для проживання людини. Вони неоднорідні, і більшість із них мають майновий характер, складаються у сфері розподілу й користування житлом.

Всі вищеназвані житлові правовідносини регулюються системою норм житлових нормативно-правових актів, що складають житлове законодавство України.

1. 2.        Житлове законодавство України: загальна характеристика, Житловий кодекс України.

Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; Закон України про приватизацію державного житлового фонду та інші закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Право громадян України на житло закріплено в Конституції України. Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом жилої площі під контролем громадськості.

Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої жилої площі та потреби в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом наймання державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім'ї житлом за свій рахунок за доступну для них плату.

Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин із метою:
забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
зміцнення законності в царині житлових відносин за ринкової економіки.
Житловий кодекс України прийнято ЗО червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р.,

Він складається з 7 розділів (193 статті):
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Управління житловим фондом.
Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями.
Розділ IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатації та ремонту.
Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.
Розділ VI. Вирішення житлових СПОРІВ.
Розділ VII. Заключні положення.
У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють:
право громадян України на житло; основні завдання житлового законодавства;
систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові правовідносини; житловий фонд України і його види, інші загальні питання.          

1. 3.        Житловий фонд України та його види.

Житловий фонд - складний інженерний комплекс, що криє в собі; а) жилі будинки і приміщення в інших будівлях; б) різноманітне теплоенергетичне обладнання; в) автоматичні засоби управління та експлуатації; г) розгалужену мережу комунікацій; д) протипожежне, ліфтове, сантехнічне та інше устаткування.

Згідно із ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду; державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний. Державний житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного житлового фонду, створюється ринок житла, забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.

Громадський житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів - сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.

Індивідуальний житловий фонд - сукупність житлових будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності. До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам та організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

1. 4.        Право громадян на житло і форми його реалізації.

Житло - одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отож, задоволення потреби людини в житлі - дуже важливе соціальне завдання.

Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним із найконкретніших показників добробуту всього народу. Суб'єктивне право на житло - це можливість людини і громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом та вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі. Право на житло тісно пов'язане з обов'язками інших фізичних та юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту й відтворення житлових прав людини і громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Реалізація людиною і громадянином права на житло здійснюється в таких формах:

1) активна діяльність суб'єкта, що потребує покращення житлових умов у процесі; а) надання жилих приміщень; б) користування жилим приміщенням; в) участі в управлінні житловим фондом; г) здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;

2) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб'єктів;

3) володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;

4) вимоги від компетентних державних органів, громадських організацій та посадових осіб застосовувати відповідні норми житлового права і виносити справедливі індивідуально-правові рішення та домагатися їх виконання.

5. Порядок надання житла громадянам, які потребують покращання житлових умов.

У Конституції України зазначено: "Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону" (ст. 47).

У розділі III (Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями) ЖК України викладено правові норми, що закріплюють і регулюють порядок надання житла в будинках державного і громадського житлового фонду, забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування різними видами жилих приміщень. Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житлового фонду передбачено у гл. 1 ЖК України. В ній закріплено: право громадян на житло і на його одержання; вік, із якого особа має таке суб'єктивне право; порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.

Згідно зі ст. 31 ЖК України кожен громадянин України, що потребує покращання житлових умов, має право одержати в користування жиле приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодавчими актами України. Жилі приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Законом установлюється вік, із якого громадянин України може здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.

Стаття 34 ЖК України до осіб, які потребують покращання житлових умов, відносить осіб, що:

1) забезпечені житлом нижче від установленого в даній місцевості рівня;

2) живуть у приміщеннях, які не відповідають установленим санітарним і технічним нормам;

3) хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, через що не можуть проживати в комунальних квартирах чи в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;

4) проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або за договором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;

5) упродовж довгого часу живуть за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам за правом приватної власності;

6) проживають у гуртожитках.

Громадяни, які потребують покращання житлових умов, беруться на облік для одержання житла в будинках державного і громадського житлового фонду.

Житлом забезпечуються згідно з загальною чергою, позачергово і першочергово. Право на заселення квартири дає тільки ордер.

Ордер на жиле приміщення - це письмове розпорядження на його заселення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації. Він є єдиною підставою для заселення в надане жиле приміщення, видається лише на вільне жиле приміщення, має чітко встановлену форму.

Ордер здається в житлово-експлуатаційну організацію і є підставою не лише для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронаймачем договору житлового найму.                                                                                                   

6. Договір житлового найму: поняття, значення та відповідальність за його невиконання.

Стаття 61 ЖК України передбачає укладення договору житлового найму приміщення. Право користуватися житлом реалізується на підставі договору житлового найму.

Договір укладається письмово на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім'я видано ордер).

Типовий договір найму приміщення передбачає правила користування житлом, утримання жилого будинку і прибудинкової території. Умови, що обмежують права наймача і членів його сім'ї врозріз із законом, вважаються недійсними. Законодавство передбачає такі права та обов'язки наймача і членів його сім'ї:

користуватися жилими й підсобними приміщеннями, санітарно-технічним та іншим обладнанням;

залишати за собою житло на визначений законодавством термін у разі тимчасового виїзду;

здавати частину житла у піднайом іншим особам;

обмінювати жиле приміщення на інше;

вимагати розподілу чи об'єднання житла, надання додаткового неізольованого житла (або ізольованого в межах передбаченої законом норми);

вселення інших осіб чи виселення їх на законних підставах.

Поряд із широкими правами від наймача вимагається і здійснення певних обов'язків:

бережливе ставлення до найманого житла;

додержання правил користування житлом;

економне використання води, електроенергії, газу, теплової енергії;

недопущення порушень житлових прав інших суб'єктів та інших необхідних правил поведінки, що передбачені Типовим договором найму жилого приміщення.

Житловим кодексом України передбачено, що особи несуть кримінальну, адміністративну чи іншу юридичну відповідальність згідно з законом, якщо вони винні:

а) у порушенні порядку прийняття на облік і зняття з обліку тих, що потребують житла, порядку надання житла;

б) у недотриманні встановленого терміну заселення жилих приміщень;

в) у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарних правил утримання місць загального користування, використання їх не за призначенням;

г) у порушенні правил експлуатації житла, безгосподарності в його утриманні;

д) у пошкодженні житла, устаткування та об'єктів благоустрою, а також у скоєнні інших правопорушень, передбачених чинним законодавством.

7. Приватизація державного житлового фонду.

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження, тобто безоплатна передача або продаж із державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, що їх вони займають, а також господарських споруд, що до них належать. Метою приватизації є формування ринкової системи житлового забезпечення громадян України, створення умов для реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання та способу задоволення своєї потреби в житлі.

Законодавство про приватизацію житла визначає право громадян України приватизувати займане ними житло один раз. Передбачається також, що кожен громадянин України в разі, коли частка житла, що приватизується, менша за встановлену норму, одержить компенсацію у вигляді житлових чеків. Названі чеки громадянин України може використати для приватизації як житла, так і частки майна державних підприємств чи земельного фонду.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" було прийнято Верховною Радою України 19 червня 1992 р. і введено в дію від дня опублікування.

Він містить преамбулу і 13 статей:                                

Стаття 1. Поняття приватизації.

Стаття 2. Об'єкти приватизації.

До об'єктів приватизації належать: а) квартири в багатоквартирних будинках, що використовуються громадянами на умовах найму; б) незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту й поточного звільнення.

Не підлягають приватизації; а) квартири-музеї; б) квартири в будинках закритих військових поселень; в) кімнати в гуртожитках; г) квартири, віднесені в установленому порядку до непридатних для мешкання; д) службові квартири чи кімнати; е) квартири, в яких мешкають два чи більше наймачів, за відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири.

Приватизація квартир у будинках, включених до плану реконструкції, здійснюється після її проведення власником чи володарем будинку. Наймачі, що проживали у квартирах до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир.

Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів з наданням їм відповідної компенсації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 3. Способи приватизації.

Приватизація здійснюється через:

безоплатну передачу громадянам квартир (будинків) із розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 м2 на сім'ю;

продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або знаходяться в черзі на поліпшення житлових умов.

Отже, житлове законодавство являє собою комплексну, самостійну галузь законодавства, що закріплює, охороняє та регулює правові відносини між фізичними і юридичними особами та іншими суб'єктами в питаннях виникнення, розвитку і припинення житлових правовідносин під час реалізації конституційного права людини і громадянина на житло