|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Методические указания и информация \ Зобов’язальне право і зобов’язання
Зобов’язальне право і зобов’язанняДата публикации: 26.10.2016 05:42
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра цивільно-правових дисциплін
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Цивільне право»
Тема № 19. Зобов’язальне право і зобов’язання
(2 години)
Для факультету заочного навчання цивільних осіб ННІ ПОЗН
Дніпропетровськ 2015
Лекцію підготувала: Свистун Л. Я., доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент
Рецензенти:
Соколенко О. Л.– доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та кримінального права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара; Тропіна О. М. –кандидат юридичних наук,доцент, директор ТОВ «Щит-право».
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 03 червня 2015 року, протокол № 23.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
РЕКОМЕНДОВАНА Література:
Мета лекції: Знати: поняття, особливості та види зобов’язань; підстави виникнення зобов’язань; суб’єкти зобов’язань. Уміти: орієнтуватися в чинному цивільному законодавстві щодо особливостей та видів зобов’язань; аналізувати юридичні факти, які є підставами виникнення зобов’язань; правильно застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій. Вступ Роль і значеня теми зумовлена тим, що розвиток економіки України певною мірою залежить від виконання договірних зобов'язань. Як правило, зобов'язання виконуються сторонами належним чином, тобто у встановлений строк і згідно з вимогами закону або умовами договору. Тому суб'єкти зацікавлені у застосуванні різних засобів, спрямованих на забезпечення належного виконання зобов'язань. У зв'язку з цим у цивільному праві розроблено складну систему видів зобов'язань. Сучасний цивільний обіг засвідчує велику потребу у використанні цих забезпечувальних інструментів на практиці. Їх функціональне призначення в сучасних умовах важко переоцінити. Тож, визначивши актуальність, необхідність та мету лекції, слід перейти до розгляду першого питання, яким є :
1. Зобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивільного права, норми якої регулюють переважно відносини майнового обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну форму товару, він однієї особи до іншої. Згідно зі ст. 509 ЦКзобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Отже, зобов'язання - це різновид цивільних правовідносин. Елементами зобов'язання є його суб'єкти, об'єкт та зміст. Суб'єктами зобов'язання є управомочена сторона (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Ними можуть буди як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й юридичні особи публічного права. Юридичним об'єктом зобов'язання є певна поведінка зобов'язаного суб'єкта, а його матеріальним об'єктом виступає певне матеріальне благо, заради якого між суб'єктами виникають юридичні зв'язки. Особливість юридичного об'єкта зобов'язання полягає у покладенні на боржника обов'язку щодо здійснення ним відповідних активних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від дії) не може бути самостійним юридичний об'єктом зобов'язання. Зміст зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управомоченій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом. Особливості: 1. Зобов’язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. 2. Оскільки зобов’язання опосередковують процес руху майна, яке маже бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб’єктом, а відтак – мають відносний характер. 3. У зобов’язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Навіть якщо на учасника зобов’язання покладається виконання пасивної функції, вона зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб’єкта. 4. Зобов'язання відрізняються за сутністю відповідного суб'єктивного права: якщо сутністю суб'єктивного права у абсолютних правовідносинах є право на власні дії, то у зобов’язаннях - право вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, тобто на дії іншої особи (боржника). 5. Зобов’язання охоплюють, перш за все, ринкові відносини, які виникають як при здійсненні підприємницької діяльності, так і при задоволенні фізичними особами власних потреб. Цим відносинам притаманна така ознака як багатоманітність. 6. Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК зобов'язання, як цивільне правовідношення, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, що є загальними засадами цивільного законодавства. 7. Грошове зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці держави - гривні, хоча сторони зобов'язання при цьому можуть визначати грошовий еквівалент такого зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). Виконання ж зобов'язання має відбуватися за загальним правилом у гривнях (ст. 533 ЦК). 8. Не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов (ст. 525 ЦК). Ця заборона стосується як боржника, так і кредитора, якщо інше не встановлене договором або законом. Види зобов'язань. Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяються на договірні і недоговірні. Договірне зобов'язання – це правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру. Недоговірне зобов'язання - правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі або правомірних односторонніх дій особи (правочинів чи юридичних вчинків), або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи, навіть, всупереч їх волі. Їх зміст та наслідки визначаються імперативними приписами актів цивільного законодавства, що не можуть змінюватися сторонами зобов'язання. Залежно від характеру поведінки боржника - зобов'язання з позитивним або негативним змістом. За зобов'язанням з позитивним змістом боржник зобов'язаний вчинити певну дію на користь кредитора. За зобов'язанням з негативним змістом боржник зобов'язаний утримуватися від здійснення певної дії. Як уже зазначалося, такі зобов'язання як самостійні є нетиповими. Зазвичай, зобов'язання з негативним змістом супроводжує зобов'язання з позитивним змістом. Залежно від концентрації прав і обов'язків суб’єктів - односторонні і двосторонні (взаємні). У односторонніх одна сторона має тільки права, а друга - лише обов'язки, тоді як у взаємних кожна сторона має як права, так і обов'язки. Залежно від цільового призначення - головні та додаткові (акцесорні). Додатковим (акцесорним) є зобов'язання, призначене для забезпечення виконання головного зобов'язання. Вони мають допоміжний характер, а їх юридична доля залежить від долі головного зобов'язання.. До них належать зобов'язання з неустойки, поруки, застави, притримання та завдатку. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність акцесорного, якщо інше не встановлено ЦК (ч. 2 ст. 548 ЦК), а недійсність акцесорного (правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання) не спричиняє недійсність основного зобов'яаання (ч. 3 ст. 548 ЦК). З урахуванням предмета виконання – однооб’єктні, альтернативні, факультативні та грошові. Окремий вид складають зобов’язання особистого характеру, тобто зобов'язання, пов'язані з їх суб'єктами. Наприклад, зобов'язання письменника, науковця тощо створити за договором відповідний об'єкт права інтелектуальної власності на замовлення іншої сторони (ст. 1112 ЦК). Але запропонована класифікація не забезпечує необхідної правової спільності, тому використовується багатоступенева класифікація. Так, усі зобов'язання можуть бути поділені на два типи - договірні і недоговірні. Кожен з цих типів зобов'язань складають відповідні групи. Групи зобов'язань, у свою чергу, поділяються на відповідні види, а останні - на підвиди зобов'язань. Отже, договірні зобов'язання можуть бути поділені на наступні групи: зобов'язання про передачу майна у власність; зобов'язання про передачу майна у користування; зобов'язання про виконання робіт; зобов'язання про надання послуг; зобов'язання щодо розпорядження правами інтелектуальної власності; зобов'язання, що виникають з багатосторонніх правочинів. У свою чергу, зазначені групи договірних зобов'язань можуть поділятися на відповідні види та підвиди. Так, зокрема, зобов'язання про передачу майна у користування поділяються на: зобов'язання з найму (оренди) майна та зобов'язання з позички; а зобов'язання з найму (оренди), у свою чергу, поділяються на підвиди: прокат майна, найм (оренда) земельної ділянки, найм будівлі або іншої капітальної споруди тощо. Другий тип зобов'язань - недоговірні – поділяютьсяна наступні групи: регулятивні та охоронні. Регулятивними є зобов'язання, які мають своєю метою врегулювання відносин майнового обігу в їх непорушеному стані, виникають на підставі договорів, тобто є договірними зобов'язаннями. Однак деякі і недоговірні зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (односторонніх правочинів або юридичних вчинків), теж слід віднести до регулятивних: зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та рятування здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. ВИСНОВКИ З першого ПИТАННЯ: Зобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивільного права, норми якої регулюють переважно відносини майнового обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну форму товару, він однієї особи до іншої. Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяються на договірні і недоговірні. Залежно від характеру поведінки боржника - зобов'язання з позитивним або негативним змістом. Залежно від концентрації прав і обов'язків суб’єктів - односторонні і двосторонні (взаємні). Залежно від цільового призначення - головні та додаткові (акцесорні). З урахуванням предмета виконання – однооб’єктні, альтернативні, факультативні та грошові. Зобов'язання можуть бути поділені на два типи - договірні і недоговірні. II. ПИТАННЯ Підстави виникнення зобов’язань - це певні юридичні факти або їх сукупність (юридічний склад), з настанням яких правові норми пов'язують виникнення зобов’язального правовідношення між кредитором і боржником. Оскільки зобов'язання є різновидом цивільного правовідношения, вони, згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК, виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК для виникнення цивільних прав і обов'язків. Це такі підстави: 1. Договори (двосторонній або багатосторонній правочин), як передбачені нормами цивільного законодавства (понайменовані договори), так і договори, що хоча і не передбачені зазначеними актами, але ж відповідають загальним засадам цивільного законодавства (непонайменовані договори). 2. Односторонні правочини: публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу або за результатами конкурсу, оскільки у разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, зобов'язана виплатити її (ст. 1184 ЦК), а переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого зобов'язання (ст. 1156 ЦК). 3. Акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, що діють як суб'єкти не приватного, а публічного права, за своєю юридичною природою є адміністративними (владними) актами., - лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Водночас зазначені адміністративні акти можуть бути підставою для укладення договорів. При цьому вони впливають як на зміст договору, так і на зміст зобов'язання, що ним породжується (ст. 648 ЦК). 4. Неправомірні дії особи (правопорушника). Йдеться про заподіяння шкоди іншій особі та про набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої без достатньої правової підстави. Сутність таких охоронних зобов'язань полягає, відповідно, в обов'язку правопорушника відшкодувати завдану майнову (матеріальну) та моральну шкоду або повернути потерпілому набуте чи збережене майно, тобто спрямовані на досягнення правомірного результату. 5. Інші юридичні факти. По-перше, йдеться про правомірні дії, що не є правочинами, а належать до юридичних вчинків, які не спрямовані на створення правових наслідків, хоча останні настають внаслідок приписів норм права (дія особи із створення, зокрема, літературних, художніх творів). По-друге, мова йде про юридичні факти - події, що виникають та існують незалежно від волі людей і які можуть бути підставою виникнення зобов'язання у випадках, передбачених актами цивільного законодавства або договором (стихійне лихо, настання якого за умовами договору страхування є страховім випадком. У разі настання вказаного випадку, обумовленого договором страхування, страховик згідно зі ст. 988 ЦК зобов'язаний здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором). Цивільні зобов'язання можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту є, зокрема, рішення суду про зміну договору в зв'язку з істотною зміною обставин (ч. 4 ст. 652 ЦК). ВИСНОВКИ З другого ПИТАННЯ: Підстави виникнення зобов’язань - це певні юридичні факти або їх сукупність (юридічний склад), з настанням яких правові норми пов'язують виникнення зобов’язального правовідношення між кредитором і боржником. Це такі підстави: 1. Договори 2. Односторонні правочини: 3. Акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, 4. Неправомірні дії особи (правопорушника). 5. Інші юридичні факти
III. ПИТАННЯ Суб'єктами (сторонами) зобов'язань є кредитор і боржник (ч. 1 ст. 510 ЦК). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. 3 ст. 510 ЦК). Зазвичай, у зобов'язанні є один кредитор і один боржник, але є такі зобов'язання, у яких може бути декілька кредиторів та (або) боржників. У таких випадках йдеться про зобов'язання з множинністю суб'єктного складу. Множинність може бути трьох видів, а саме: активна; пасивна та змішана. Оскільки кредитор у зобов’язанні є активною стороною, яка має право вимагати його виконання, активна множинність має місце при наявності у зобов'язанні декількох кредиторів. Через пасивну роль, що належить боржникові у зобов'язанні, множинність на його боці йменуєгься пасивною. У разі наявності у зобов'язанні декількох кредиторів і боржників йдеться про змішану множинність у суб'єктному складі зобов'язання. У зобов'язаннях, крім сторін, можуть бути й інші особи, які не є його суб'єктами (сторонами) і називаються третіми особами. Відповідно до ст. 511 ЦК зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. За загальним правилом зобов’язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Але законодавство передбачає можливість заміни осіб при збереженні предмета і змісту зобов’язання. При цьому відповідний суб’єкт вибуває, а його права та обов’язки переходять до особи, що його замінює. Ст. 512 ЦК встановлює підстави заміни кредитора у зобов’язанні: 1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) – цесія, що відбувається за двостороннім правочином (договором), який укладається між первісним кредитором (цедентом) та новим кредитором (цесіонарієм). Даний договір може бути: як відплатним, так і безоплатним; як реальним, так і косенсуальним; як абстрактним, так і каузальним.. Ст. 513 ЦК закріплює правило щодо форми такого правочину: він має вчинятися у такій саме формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, включаючи державну реєстрацію, якщо інше не встановлено законом. 2.Правонаступництво. Відбувається у разі реорганізації юридичної особи (ст. 106 ЦК) із зазначенням у передавальному акті або розподільчому балансі всіх зобов'язань щодо її кредиторів і боржників. Така ж заміна кредитор має місце і при спадкуванні, оскільки до складу спадщини входять усі права та обов'язки, шо належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218ЦК). 3. Виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). 4.Виконання обов’язку боржника третьою особою і у інших випадках, передбачених законом. Кредитор не може бути замінений у зобов'язанні, якщо це передбачено законом або договором (ч. 3 ст. 512 ЦК), а також у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 515 ЦК). ЦК у ст. 514 закріплює правило, згідно з яким до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, за загальним правилом, до нового кредитора переходять права, які складають зміст правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання (застава, порука тощо), які існували на момент переходу прав. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові усі документи, які засвідчують права, що йому передаються, та Інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Виконання цього обов'язку первісним кредитором має суттєве значення, оскільки боржник має право не виконувати свого обов'язку за зобов'язанням новому кредиторові до надання йому доказів переходу прав до нього (ст.517 ЦК). Первісний кредитор згідно зі ст. 519 ЦКвідповідає перед новим кредитором лише за недійсність переданої йому вимоги. Якщо вимога, передана первісному кредиторові, є дійсною, але боржник не виконує свого обов'язку за зобов'язанням новому кредиторові, первісний боржник не несе за це відповідальності, крім випадків, коли він поручився за боржника перед новим кредитором. Порядок заміни кредитора встановлено у ст. 516 ЦК. Здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак боржника необхідно повідомити про заміну кредитора і зробити це має новий кредитор, який відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК несе ризик настання несприятливих для нього наслідків: виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. У разі письмового повідомлення боржника про заміну кредитора він має право висувати проти вимоги нового кредитора заперечення, які мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення; у випадку, коли він не був повідомлений про це, боржник має право висувати зазначені заперечення, які він мав проти первісного кредитора, на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором; а якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (ст. 518 ЦК). При заміні боржника відбувається переведення боргу на нового боржника за згодою нового боржника та кредитора (ст. 520 ЦК), тобто підставою для заміни боржника (переведення боргу) є багатосторонній правочин, сторонами якого є кредитор, новий та первісний боржники. Новий боржник має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522). Ст. 523 ЦК закріплює правові наслідки заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою: якщо вона була встановлена іншою особою, то порука і застава (після заміни боржника) припиняються, якщо тільки поручитель або заставодавець не погодився забезпечити виконання зобов'язання новим боржником. У разі, коли застава встановлена самим боржником, вона зберігається і після його заміни у зобов'язанні, якщо інше не передбачено договором чи законом.
ВИСНОВКИ З третього ПИТАННЯ: Суб'єктами (сторонами) зобов'язань є кредитор і боржник. У зобов'язаннях, крім сторін, можуть бути й інші особи, які не є його суб'єктами (сторонами) і називаються третіми особами. Підстави заміни кредитора у зобов’язанні: 1. Передання ним своїх прав іншій особі за правочином; 2.Правонаступництво. 3. Виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). 4.Виконання обов’язку боржника третьою особою і у інших випадках, передбачених законом.
висновки З ТЕМИ: Отже, сьогодні ми з вами розглянули тему з курсу «Цивільне право». Впродовж 2 годин ми приділили увагу поняттю, змісту та видам зобов’язань; специфіці застосуваня зобов’язань. Навчилися орієнтуватися в чинному цивільному законодавстві щодо зобов’язань; аналізувати юридичні факти, які є підставами виникнення зобов’язань. Детально були розглянуті всі види зобов’язань та підстави виникнення зобов’язань. Окрему увагу впродовж лекції приділяли порівняльно-правовим аспектам та розмежуванням зобов’язань між собою та підстав виникнення зобов’язань. Маю надію, що цю тему ви засвоїте добре, оскільки вона є підставою вашого наступного засвоєння матеріалу з предмету «Цивільне право». Дякую за увагу. У кого які є питання. Будь-ласка, слухаю.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ 1. Назвіть поняття, функції, види зобов’язань. 2. Характерні риси зобов’язань. 3. Визначте виникнення зобов’язань.
|