АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО 28.07.2015 08:17

 

2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№ п/п	Найменування модулів	Розподіл годин за видами занять
		Всього	Лекції	Сам. робота
Заліковий модуль 1
1.	Модуль 1 Сутність державного управління, його співвідношення з виконавчою владою.	4	1	3
2.	Модуль 2 Поняття, предмет, метод, система та джерела адміністративного права і його місце в системі права України.	4	1	3
3	Модуль 3 Адміністративно­правові норми.	4	1	3
4	Модуль 4 Адміністративно­правові відносини.	4	1	3
Всього		16	4	12
Заліковий модуль 2
5.	Модуль 1 Суб’єкти адміністративного права	6	2	4
Всього		6	2	4
Заліковий модуль 3
6.	Модуль 1 Поняття, функції, форми та методи державного управління	3	1	2
7.	Модуль 2 Адміністративна відповідальність	5	2	3
Всього		8	3	5
Заліковий модуль 4
8.	Модуль 1 Адміністративно-процесуальне право.	5	2	3
Всього		5	2	3
Заліковий модуль 5
9.	Модуль 1 Законність і дисципліна в державному управлінні.	4	1	3
Всього		4	1	3
Заліковий модуль 6
10.	Модуль 1 Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки.	5	2	3
Всього		5	2	3
Заліковий модуль 7
11.	Модуль 1 Управління соціально-культурною сферою.	5	2	3
Всього		5	2	3
Заліковий модуль 8
12.	Модуль 1 Управління адміністративно-політичною сферою.	5	2	3
Всього		5	2	3
Разом		54	18	36

 

3. ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 1

 

Модуль 1

 

Сутність державного управління, його співвідношення

з виконавчою владою.

 

Поняття управління. Соціальне управління та його види. Поняття та основні риси державного управління. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влада.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Вивчаючи питання цього модуля, потрібно засвоїти загальне поняття управління, управлінську систему та її компоненти. Особливу увагу варто звернути на характеристику суб’єкта та об’єкта управління, управлінського впливу та зворотних зв’язків. Розглядаючи соціальне управління як різновид управління слід вивчити особливості державного управління як самостійного виду діяльності (законодавча, прокурорський нагляд, відправлення правосуддя), співвідношення державного і громадського управління.

Особливе місце в системі державного управління належить його принципам, а тому студентам необхідно знати їх класифікаційну характеристику, звернувши особливу увагу на конституційні (демократизм, народність, рівноправність національностей, законність та ін.) та організаційні (колегіальність, єдиноначальність, оперативна самостійність та ін.).

Вивчаючи співвідношення державного управління і державної виконавчої влади студентам необхідно звернути увагу на зміст поняття „влада”, розглянути управління як зовнішній прояв влади. Розглядаючи виконавчу владу як гілку державної влади, студентам слід зважити на значущість функцій виконавчої влади, як реалізуються органами державної влади та їх посадовими особами. При цьому варто наголосити, що окремі функції виконавчої влади реалізуються органами державного управління, які не є органами виконавчої влади, або ж недержавними органами управління, що є носіями повноважень виконавчої влади.

 

Питання:

1. Соціальне управління та його види.
2. Управлінська система та її компоненти.
3. Характеристика суб’єкта і об’єкта управління.
4. Ієрархічність державного управління.
5. Поняття виконавчої влади.
6. Органи виконавчої влади.
7. Органи державного управління, які не є органами виконавчої влади.

Рекомендована література: [1, 44, 53-53, 58, 83, 102, 114-118, 120, 125, 131, 135, 137-139, 151, 168, 173, 175, 180, 183].

 

Модуль 2

 

Поняття, предмет, метод, система та джерела адміністративного права

і його місце в системі права України

 

Поняття адміністративного права. Предмет адміністративного права. Метод адміністративно­правового регулювання. Місце адміністративного права в системі права України. Система і джерела адміністративного права. Адміністративне право і наука адміністративного права.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 2

 

Беручись до вивчення теми, слід мати на увазі, що адміністративне право, як і конституційне, фінансове, митне та ін., опосередковує функціонування публічної влади в державі, що передбачає імперативний (владний) вплив держави в особі уповноважених нею органів та посадових осіб на відповідну сферу суспільних відносин. Для кращого розуміння поняття та змісту адміністративного права студенту слід акцентувати увагу на головні функції, що притаманні цій галузі права (управлінська, правореалізаційна і правозахисна), оскільки через них проглядається необхідна умова і засіб реалізації Конституції України в найважливішій сфері функціонування публічної влади – сфері виконання законів та інших правових актів держави.

Розглядаючи адміністративне право в історичному аспекті, студенту слід зважити на те, що воно має глибоке коріння, себто давні джерела. Свої витоки адміністративне право бере з найдавніших пам’яток національного законодавства, якими є “Руська правда”, “Литовський Статут”, “Наказ о градском благополучии”, Кодекс “Права, за якими судиться малоросійський народ” та ін., однак наявні посібники з даної дисципліни не дають повного уявлення про них. Проте варто самостійно опрацювати ці роботи для формування системних знань не лише з адміністративного права, але й інших базових та спеціальних юридичних дисциплін.

При вивченні предмета адміністративного права слід мати на увазі, що в Україні започатковано адміністративну реформу, основним змістом якої є переосмислення державно-управлінських відносин. Тому слід з увагою поставитись як до вивчення основних положень концепції адміністративної реформи в Україні, так і проекту концепції реформи адміністративного права України.

Метод правового регулювання є другою з ознак відгалуження однієї галузі права від іншої, а тому метод адміністративного права з притаманним йому імперативним (владним) приписом засвідчує приналежність даної галузі права до публічного права. Вивчаючи це питання, необхідно використати набуті знання з теорії держави і права, з урахуванням особливостей методу адміністративного права.

Джерела адміністративного права як зовнішня форма вираження його норм представлені відомими їх різновидами (правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір і нормативно-правовий акт), однак через специфіку предмета регулювання найважливіша роль відводиться нормативно-правовому акту. З огляду на неймовірно велику кількість законів та підзаконних нормативних актів варто усвідомити основні критерії та зміст їх класифікації. Поряд з цим важливо акцентувати увагу на сутності та механізмі процесу систематизації як засобу удосконалення адміністративного законодавства.

Перехід до ринкової економіки, курс на яку проголошено в Україні, поставив проблему перегляду всієї системи науки адміністративного права, починаючи від її предмета та методу й закінчуючи окремими інститутами, категоріями й поняттями. Фахівці-практики добре розуміють, що розробка та впровадження адміністративних актів, формування сучасної системи державно-управлінських відносин потребують якісного наукового підґрунтя. А отже, при опрацюванні матеріалу навчального модуля саме ці наріжні положення не повинні залишитися поза увагою студентів.

Питання:

1. Соціальне призначення адміністративного права.
2. Місце адміністративного права в галузевій класифікації правової системи.
3. Функції адміністративного права.
4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
5. Джерела адміністративного права. Нормативні акти, їх класифікація (види) та характеристика.
6. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права.

Рекомендована література: [1-2, 4, 114-117, 120, 124-127, 129-131, 135, 137, 145, 173, 175].

 

Модуль 3

 

Адміністративно-правові норми.

 

Поняття та особливості адміністративно-правових норм. Структура адміністративно-правових норм. Види адміністративно-правових норм. Реалізація адміністративно-правових норм.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 3

 

Вивчення даної теми слід розпочати із з’ясування адміністративно-правової норми як внутрішньої будови права, що визначає правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері державного управління. При цьому норми права встановлюються державою і є обов’язковими для виконання. Доцільним також буде визначити співвідношення понять: норми моралі, економічні норми, технічні норми, європейські стандарти тощо.

Використовуючи багаж знань з теорії держави та права щодо поняття та змісту правових норм, необхідно звернути увагу на характерні особливості адміністративно-правових норм, що пояснюються специфікою предмета їх регулювання. Дивлячись на адміністративно-правові норми через призму адміністративної реформи, слід бути оптимістично налаштованим, оскільки за умови її успішного проведення адміністративно-правові норми виступатимуть фундаментальною основою в утвердженні та гарантуванні конституційного постулату – у взаємовідносинах людини з державою в особі державних органів центральною постаттю виступає людина.

Слід мати на увазі, що питання про структуру норм права є одним із дискусійних в юридичній науці, при цьому найпоширенішою є ідея про трьохелементну побудову правової норми. Ця позиція випливає з того, що норма права, по-перше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов’язків суб’єктів; по-друге, вона повинна визначати умови, за яких суб’єкти можуть реалізувати ці права та обов’язки, і, по-третє, мусить закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. Виходячи з цього, внутрішня будова норми права складається з гіпотези, диспозиції і санкції.

При вивченні класифікації адміністративно-правових норм слід звернути увагу на різноманітність та значну кількість критеріїв поділу їх на види. Класифікація норм права переслідує декілька цілей, у тому числі виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця цих норм у механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв’язку.

Приступаючи до вивчення питання реалізації адміністративно-правових норм, студенту слід мати на увазі брак такої інформації серед методичного забезпечення з курсу “Адміністративне право” (підручники, навчальні посібники тощо) за окремими винятками, тому варто самостійно опрацювати посібники та підручники з теорії держави і права вітчизняних та здебільшого російських авторів у частині характеристики норм права.

Питання:

1. Визначте поняття, види та структуру адміністративно-правових норм.
2. Особливості адміністративно-правових норм.
   1. Види реалізації адміністративно-правових норм.

Рекомендована література: [1-2, 112-117, 119-122, 124-125, 127, 129-132,135].

 

Модуль 4

 

Адміністративно-правові відносини

 

Поняття адміністративно-правових відносин. Особливості адміністративно-правових відносин. Види адміністративно-правових відносин. Склад адміністративно-правових відносин.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 4

 

При вивченні змісту даної теми доречно знати, що теорія правових відносин розробляється наукою тривалий час, а погляди вчених щодо цієї категорії свідчать про їх складний характер, оскільки правовідносини – реальний вплив правових норм на суспільні відносини. Це підтверджує висновок, що вивчення адміністративних правовідносин можливе лише на базі знань теорії держави і права, частиною якої виступає вчення про правовідносини.

Повертаючись до набутих студентами знань з теорії держави і права, варто затямити, що правовідносини завжди являють собою єдність форми і змісту, тому у процесі правового регулювання норма права може надати існуючим суспільним відносинам, які не вимагали раніше правового оформлення, правової форми.

Розглядаючи адміністративне право як галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом адміністративних відносин, які регулюються нормами адміністративного права й становлять предмет цієї галузі. З огляду на це варто зупинитися на певних особливостях адміністративних правовідносин, оскільки останні пояснюють специфіку всієї державно-управлінської діяльності.

Слід також усвідомити, що важливим місцем при вивченні адміні­стративно-правових відносин є класифікаційна характеристика останніх. Її основу становлять елементи структури адміністративних правовідносин, а також їх творча роль як засіб регулювання суспільних відносин. Не повинно пройти повз увагу студентів і питання щодо вивчення умов виникнення, зміни та припинення адміністративних правовідносин. Головний акцент при цьому повинен робитись на юридичні факти і правосуб’єктність сторін. Виходячи з вищезазначеного при самостійному опрацюванні матеріалу модуля саме на цих наріжних категоріях слід сконцентрувати увагу студентів.

 

Питання:

1. Дайте поняття адміністративно-правовим відносинам.
2. Назвіть види і особливості адміністративно-правовим відносинам.
3.  Структура адміністративно-правових відносин.

Рекомендована література: [1, 4, 42, 44, 114-117, 119-122, 124-136].

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 2

 

Модуль 1

Суб’єкти адміністративного права.

 

Поняття, система та класифікаційна характеристика суб’єктів адміністративного права. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Об’єднання громадян. Органи виконавчої влади. Президент України. Органи місцевого самоврядування. Державні службовці. Підприємства, установи й організації.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Вивчення змісту даної теми слід розпочати з усвідомлення того, що суб’єктом адміністративного права може бути лише особа, яка має права та обов’язки у сфері державного управління. Беручи до уваги широкий спектр суспільних відносин, що регулюються адміністративними нормами, коло суб’єктів адміністративного права характеризується їх кількісним та якісним складом.

Вчені-адміністративісти поділяють суб’єктів на індивідуальні та колективні, однак інколи їх називають юридичними та фізичними особами. На нашу думку, більш вдалою є перша класифікація, що дає змогу краще пізнати змістовність та сутність адміністративного права. Коло індивідуальних суб’єктів представлене громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, зокрема біженцями. Саме остання категорія в сучасній Україні все частіше звертає на себе увагу як  влади, так і електорату. Перелік колективних суб’єктів адміністративного права на сьогодні також розширений, в основному, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями різних форм власності, громадськими організаціями та ін.

Використовуючи набуті знання з фундаментальних дисциплін при вивченні змісту адміністративно-правового статусу суб’єктів адміністративного права, студенту важливо пам’ятати, що головною складовою статусу є адміністративна правосуб’єктність, яка включає адміністративну право- і дієздатність. Доречно зазначити, що адміністративна дієздатність буває повною, частковою і обмеженою, а за умови судового рішення особа може бути визнана і недієздатною.

Розглядаючи адміністративно-правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства, студенту слід враховувати обсяг їхніх прав і обов’язків за вітчизняним та міжнародним законодавством. Варто звернути увагу на правовий статус біженців, що визначається Положенням про статус біженця.

Вивчаючи питання колективних суб’єктів адміністративного права, студенту перш за все  слід сконцентрувати свої зусилля на вивченні статусу органів виконавчої влади, адже саме вони представляють державу в адміністративних правовідносинах і визначають при цьому їх владний характер. Важливість правового статусу органів місцевого самоврядування можна пояснити виконанням ними делегованих державою повноважень органів виконавчої влади.

Слід звернути увагу на те, що правовий статус підприємств, установ й організацій визначається тим, що через їх діяльність держава реалізує свої завдання та функції. Дещо інакше держава будує свої відносини з релігійними організаціями, головним чином через невтручання у їх діяльність, сприяння розвитку релігійної моралі та свідомості. При вивченні даної теми, а також і в щоденному житті студентам слід усвідомити принципи діяльності державних органів, закладені в ст.3 Конституції України.

 

Питання:

1. Визначте поняття суб’єктів адміністративного права і їх систему.
2. Адміністративна дієздатність громадян.
3. Адміністративна дієздатність та деліктоздатність громадян.
4. Основні права та обов’язки громадян, їх види.
5. Правове регулювання перебування в Україні іноземців, біженців та осіб  без громадянства.

Рекомендована література: [1, 52-53, 58, 102, 114-132, 135, 138, 150-151, 159, 169, 172, 177, 179, 182-183].

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 3

Модуль 1

Поняття, функції, форми та методи державного управління.

 

Поняття та принципи державного управління. Види функцій державного управління. Поняття та види форм державного управління. Адміністративний договір. Правові акти державного управління та їх класифікація. Поняття та види методів державного управління. Адміністративний примус.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Опанування змісту даного модуля варто розпочати з усвідомлення того, що управління – це конкретно визначений та цілеспрямований вплив управлінського органу на об’єкт складної системи або ж на систему. При цьому слід наголосити, що природа та причинність цього впливу є об’єктивною реальністю і необхідною умовою розвитку суспільства та окремих його сфер.

Зважаючи на комплексність питання, що розглядається, та склад­ність його опанування, доцільно самостійно опрацювати підручники з управління, зокрема у тій частині, що стосується соціального управління.

Підручники з адміністративного права та державного управління містять різні підходи до суті (змісту) державного управління, однак загальними є підходи до характеристики його ознак та особливостей, які і засвідчують зміст цієї категорії.

Не менш важливим є питання принципів державного управління, тих засад, основоположних ідей, архітектурних підвалин, на яких будується та розвивається даний вид суспільно корисної діяльності. Беручи до уваги відсутність серед науковців єдиного класифікаційного підходу до принципів державного управління, варто ознайомитися з класифікаційною характеристикою та її критеріями, що мають місце в різних джерелах, що стосуються даної теми, зокрема перелічених в цьому модулі.

Аналогічна ситуація склалася і щодо питання класифікації та критеріїв видової характеристики функцій і форм державного управління. Однак це не проблема для студента, а можливість реалізації творчого підходу до вивчення даної категорії через опанування різних підходів та думок авторів з цього питання.

Використовуючи набуті знання при вивченні поняття та змісту методу адміністративного права, студентам слід сприймати методи державного управління як способи і прийоми безпосереднього і цілеспрямованого владного впливу на керований об’єкт. Варто звернути увагу на різноманітність методів державного управління, що свідчить про необхідність вивчення їх загальних рис та видової класифікаційної характеристики.

Слідування студентів таким рекомендаціям забезпечить гарантію опанування знань про державне управління та створить переконливі можливості для розширення світогляду та формування правосвідомості майбутніх правознавців.

Питання:

1. Дайте визначення і зміст форми державного управління,

2. Види державного управління.

3. Визначте взаємозв’язок форм управління з завданнями та функціями управління.

4.Дайте визначення поняття та змісту не правових форм державного управління, їх види.

5. Поняття та види методів державного управління.

Рекомендована література: [1, 114-118, 120, 124-131, 133-135, 138-139, 141-142, 146, 151, 168].

 

Модуль 2

 

Адміністративна відповідальність

 

Поняття адміністративного правопорушення. Поняття складу адміністративного правопорушення, його види та структурна будова. Поняття адміністративної відповідальності. Поняття та види адміністративних стягнень.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 2

 

Опановуючи зміст даної теми, слід мати на увазі, що в юридичній літературі все частіше зустрічається термін “адміністративно-деліктне право” як прототип адміністративної відповідальності. Це свідчить про динамічний розвиток даної категорії і визнання адміністративно-деліктного права підгалуззю адміністративного. Використання студентами набутих знань з теорії держави і права як ніколи буде доречним та необхідним при з’ясуванні поняття адміністративного правопорушення, його складу та підстав адміністративної відповідальності. Саме з’ясування базових понять та категорій адміністративного права дасть змогу студентам опанувати зміст дефініції адміністративного стягнення. Причому мета, поставлена шукачем знань, буде досягнута за умови самостійного вивчення даних питань, в процесі якого він зуміє оцінити силу принципів права та безперспективність нехтування ними з боку органів державного управління та їх посадових осіб, зокрема при визначенні виду та розміру адміністративних стягнень.

Студентам слід самостійно відпрацювати питання, пов’язані  з притягненням до адміністративної відповідальності, визначити обставини, що виключають адміністративну відповідальність та умови,  при яких настає можливість звільнення  від адміністративної відповідальності. Необхідно вивчити порядок і умови  накладення стягнення  за два і більше вчинених проступків, а також строки накладення стягнення. Необхідно знати, що недотримання певних умов накладення стягнення призводить до визнання його недійсним, як таке, що накладене з порушенням законності.

Питання:

1. Поняття та підстави адміністративної відповідальності.
2. Відповідальність спеціальних суб’єктів.
3. Відповідальність особливих суб’єктів.
4. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
5. Обставини, що надають можливість звільнення від адміністративної відповідальності.
6. Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Рекомендована література: [1-4, 13, 60, 113-122, 124-125, 127, 129-131, 135-136, 140, 143, 148, 150, 152, 155-160, 172, 174, 182, 184-185].

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 4

 

Модуль 1

 

Адміністративно-процесуальне право.

 

Поняття та особливості адміністративного процесу. Принципи адміністративного процесу. Суб’єкти адміністративного процесу. Структура адміністративного процесу. Стадії адміністративного процесу. Провадження у справах про адміністративні правопорушення.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Під час вивчення цієї теми зверніть увагу на те, що норми адміністративного матеріального права реалізуються шляхом запровадження адміністративно-процесуальних норм, якими встановлюється відповідний порядок і послідовність здійснення керівних дій. Це дуже важливо для дотримання законності в управлінні, тому що норми адміністративного права охоплюють регулювання надзвичайно широкого кола суспільних відносин, які стосуються великої кількості суб’єктів права.

Слід зазначити, що на цей час не існує кодифікованого нормативного акту, яким були б урегульовані питання адміністративних проваджень ( крім проводження в справах про адміністративні правопорушення).

Кожен вид адміністративних проваджень регламентується значною кількістю нормативних актів, в тому числі і підзаконними актами, що породжує порушення законності, вседозволеність державних чиновників різного рангу, які встановлюють правила, вигідні для них, котрі вони самі вигадали. Немає на цей час і відповідного кодифікованого акту, який регулював би порядок оскарження неправомірних дій чиновників в органах адміністративної юстиції ( судах).

Проте, в апараті Верховної Ради України вже зареєстровано проект Адміністративного процесуального кодексу України. Тому  студентам слід стежити за розвитком обговорення зазначеного проекту і прийняттям кодексу, звичайно, і використовувати в навчальному процесі.

Питання:

1. Поняття, принципи та зміст адміністративного процесу.
2. Види адміністративних проводжень в діяльності органів державного управління, їх характеристика.
3. Специфіка адміністративно-процесуальних норм і адміністративно-процесуальних відносин.
4. Адміністративна юрисдикція та адміністративна юстиція.

5.Відокремлення адміністративного процесу від інших видів юридичної процесуальної діяльності.

Рекомендована література: [1-2, 114-117, 119-120, 124-125, 127, 129-132, 135, 140, 143, 148, 150, 155, 160, 166-167, 174, 185].

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 5

Модуль 1

 

Законність і дисципліна в державному управлінні

 

Поняття законності і дисципліни в державному управлінні та система способів їх забезпечення. Контроль і нагляд у державному управлінні, їх види. Поняття і види адміністративно-правових режимів. Поняття та характеристика надзвичайних режимів.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Вивчаючи зміст даної теми, студентам слід усвідомити, що законність — один з основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави. При цьому варто зауважити, що для цього слід вирішити два взаємопов’язаних у масштабах держави і суспільства завдання: по-перше, створити належні умови для неухильної реалізації всіх правових приписів і, по-друге, забезпечити ефективний нагляд та контроль за належною їх реалізацією.

На особливу увагу заслуговує вивчення питання щодо дисципліни, адже вона є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Більше того, від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в соціально-економічному житті країни. Залежно від того, що регулює і якими нормами стверджується порядок поведінки людей, вивчають відповідні різновиди дисципліни. Однак переконливим є те, що основна вимога будь-якого виду дисципліни — це найсуворіше виконання законів та нормативно-правових актів.

Не менш важливим питанням даної теми є вивчення змісту державного контролю як невід’ємного елементу управлінської діяльності, фактора підвищення її ефективності і подальшого вдосконалення. Незаперечною є думка, що важливість та значення контролю особливо зростає за нинішніх умов послаблення виконавчої дисципліни, зниження ефективності управлінських рішень, недотримання вимог законодавства.

З іншого боку, студентам слід розуміти, що контроль не може бути панацеєю для вирішення всіх проблем, але всебічний контроль за всіх умов є демократичним виявом управління. Проте недооцінка, применшення ролі контролю можуть призвести до неконтрольованості ситуації, зменшення керованості і навіть хаосу. На фоні державного контролю студенти повинні з’ясувати для себе зміст та значення і форми прояву громадського контролю з позиції споживачів і суб’єктів управління.

Значна частина модуля присвячена розгляду питання щодо адміністративно-правових режимів. Виходячи з цього, студентам необхідно детально ознайомитися зі змістом галузевих законів, що наведені в переліку нормативно-правових актів. Слід усвідомити, що адміністративно-правові режими досить різноманітні і мають розширену класифікацію.

Не повинно пройти повз увагу студентів і питання щодо вивчення умов і порядку введення відповідних режимів, термінів їх дії, діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування за цих умов. А тому лише ґрунтовне опрацювання матеріалу даної теми стане умовою формування у студентів міцних теоретичних знань у сфері державно-управлінської діяльності.

Питання:

1. Поясніть співвідношення понять законність і дисципліна.

2. Характеристика спеціальних засобів забезпечення режиму законності.

3. Повноваження тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України?

4. Види адміністративного нагляду.

5. Форми громадського контролю.

6. Основні різновиди надзвичайних режимів.

7. Зміст режиму державної таємниці.

Рекомендована література: [1-4, 8, 13, 17-18, 21, 23-24, 32, 36, 41, 60, 75, 77, 79, 100-101, 104, 110, 112-117, 120, 124-125, 127, 129-131, 135-136, 138-140, 174, 176, 182, 184-185].

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 6

Модуль 1

 

Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки.

 

Поняття та сутність державного управління економікою. Завдання та функції державного управління економікою. Методи державного управління економікою. Система суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері економіки. Управління промисловістю. Управління агропромисловим комплексом. Управління транспортом і дорожнім господарством. Управління використанням і охороною природних ресурсів.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Практика державного регулювання національної економіки розвинутих країн за останні десятиріччя засвідчує, що найліпших результатів можна досягти за ринкових умов у поєднанні з ефективною регуляторною функцією держави. Більше того, роль держави особливо важлива у гарантуванні соціального захисту найбідніших верств населення. Виходячи з цього, варто наголосити, що державне регулювання економіки як елемент взаємовідносин уряду з економічними агентами може виявлятися як послабленням, так і посиленням державного впливу, більшою мірою на мікрорівні (суб’єкти господарювання).

Повертаючись до набутих студентами знань з основ економічної теорії, стає зрозумілою необхідність поєднання регулювання і дерегулювання підприємницької ініціативи, що сприяє зменшенню тиску держави на підприємство, формуванню психології власника. Справжнє уявлення про зміст державного регулювання стає можливим за умови розуміння його методів, що використовуються державою в особі уповноважених нею органів.

Опановуючи зміст цього модуля, студенти мають особливу увагу звернути на ряд прийнятих змін у законодавстві, зокрема, прийняття Цивільного та Господарського кодексів України, втрату чинності Законів України “Про підприємництво” і “Про підприємства в Україні” та ін.

Специфіка функціонування різних сфер економіки вимагає спеціального підходу до методів впливу держави, однак адміністративний серед них є найбільш вагомим як через обсяг, так і значущість. Отже, характеристика його змісту, об’єктів регулювання та правового статусу уповноважених органів складатиме основний акцент уваги теми, що розглядається.

Питання:

1. Характеристики управління економікою України в сучасний період.

2. Демонополізація економіки.

3. Державний і недержавний сектор економіки.

4. Інвестування.

5. Система органів державного управління економікою та їх структура і правове положення.

6. Повноваження в сфері управління економікою:

· Президента;

· Кабінету Міністрів;

· центральних органів виконавчої влади;

· місцевих органів виконавчої влади;

· органів місцевого самоврядування.

7. Управління в сфері економіки:

· промисловістю;

· капітальним будівництвом;

· агропромисловим комплексом;

· транспортом і шляховим господарством;

· зв’язком;

· торгівлею;

· житловим господарством;

· побутовим обслуговуванням;

· використанням і охороною природних ресурсів.

Рекомендована література: [1, 4, 7, 10, 19, 23, 39, 42, 66, 73, 77, 85-86, 93-94, 96-97, 100, 109-110, 114-117, 120-125, 127-131, 133-135, 139, 162-163, 168, 170].

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 7

Модуль 1

 

Управління соціально-культурною сферою

 

Управління освітою. Управління наукою. Управління охороною здоров’я. Управління культурою та мистецтвом. Управління фізичною культурою, спортом, туризмом. Управління у справах сім’ї та молоді. Управління у сфері соціального захисту населення.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Приступаючи до вивчення змісту цього модуля, студентам варто пам’ятати, що право громадян на освіту закріплено нормами Конституції України (ст. 53), а також широким колом законодавчих та нормативно-правових актів, на яких автор робить акцент. При цьому ж наголошується, що організаційними засадами реалізації цього права є система органів держави та місцевого самоврядування, які забезпечують управління освітою, а також система закладів освіти, котрі здійснюють загальноосвітню та професійну підготовку.

Не менш важливим є вивчення правових засад управління охороною здоров’я, головні з яких визначені нормами Конституції України, Основами законодавства України про охорону здоров’я та іншими правовими актами. Важливо з’ясувати, що систему органів державного управління охороною здоров’я складають: Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров’я України, місцеві державні адміністрації та інші органи. Автор посібника приділяє належну увагу санітарно-епідеміологічному нагляду та визначенню його завдання.

Належної уваги студентів потребує і вивчення організаційно-правових засад управління культурою, мистецтвом, фізичною культурою, спортом та туризмом, оскільки необхідно опанувати зміст управління цією сферою, що полягає в організації створення, поширенні і популяризації творів літератури та мистецтва, задоволенні потреб суспільства в правдивій оперативній інформації, пропагуванні здорового способу життя та активного відпочинку. Ознайомлення студентів з повноваженнями державних органів у цій сфері дає можливість осягнути завдання та функції держави та її ставлення до своїх громадян.

Розглядаючи управлінську діяльність держави у сфері соціального захисту, важливо знати, що фінансування зазначеної галузі відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття “благополуччя й задоволення” або “розчарування” тими процесами, що відбуваються у країні. В той же час, в умовах існування бюджетного дефіциту, соціально-культурна сфера є найбільш вразливою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за “залишковим принципом”, тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами. Отже, студенти мають розумітися в цих процесах та визначати своє місце в управлінських відносинах.

Питання:

1. Поняття соціально-культурної сфери, її структура та значення для розвитку суспільства.

2. Система органів управління:

· культурою;

· освітою;

· наукою;

· охороною здоров’я;

· сприянням молоді;

· фізичною культурою і спортом.

3. Повноваження у сфері соціально-культурного управління:

· Президента;

· Кабінету Міністрів;

· центральних органів виконавчої влади;

· місцевих органів виконавчої влади;

· органів місцевого самоврядування.

4. Особливості управління недержавним сектором соціально-культурної сфери.

Рекомендована література: [1, 5-6, 11, 15, 22, 33-35, 37-38, 40, 42, 54-56, 62, 64-65, 76, 78, 80-82, 84, 87, 103, 114-117, 120, 124-127, 129-131, 135, 141, 153-154, 161, 169, 171, 178].

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ № 8

Модуль 1

 

Управління адміністративно-політичною сферою

 

Управління національною безпекою. Управління обороною. Управління внутрішніми справами. Управління юстицією. Управління закордонними справами.

 

Методичні вказівки до вивчення модуля 1

 

Вивчення змісту цієї теми слід розпочати із з’ясування поняття “адміністративно-політична діяльність в Україні” як сукупності функцій, що здійснюються органами державної влади з метою забезпечення прав і свобод громадян; законності; безпеки особистості, суспільства і держави; державного суверенітету і територіальної цілісності. При цьому студент повинен сприйняти як аксіому визнання на конституційному рівні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю в Україні, а забезпечення прав і свобод людини та їхніх гарантій змістом і спрямованістю діяльності держави, що вимагає від державних органів вживати всіх можливих заходів для виконання цих положень Конституції України.

Для вирішення зазначених завдань держава передбачає створення відповідних органів, які виконують владні функції на засадах цент­ралізованого управління єдиноначальності,що значною мірою відрізняється від управління іншими сферами, де переваги надаються регулюванню відносин, тому студентам вкрай необхідно ознайомитися з функціями та владними повноваженнями великого кола цих органів, що дасть змогу сприймати їх як такі, котрі надають послуги у сфері управління.

Питання:

1. Органи управління адміністративно-політичною сферою, їх правове положення.

2. Поняття і структура адміністративно-політичної сфери.

3. Повноваження в управлінні адміністративно-політичною сферою:

· Президента;

· Кабінету Міністрів;

· центральних органів виконавчої влади;

· місцевих органів виконавчої влади;

· органів місцевого самоврядування.

4. Управління:

· обороною;

· державною безпекою;

· юстицією;

· внутрішніми справами;

· іноземними справами;

· охороною державного кордону;

· виконанням покарань.

Рекомендована література: [1-4, 8, 13, 16-18, 21, 24, 31, 36, 41, 43, 45, 57, 59-60, 63, 75, 79, 83, 98, 100, 104-105, 107, 111, 114-117, 120, 124-127, 129-131, 135-136, 139, 142, 174, 176, 184-185].

 

4. МЕТОДИЧНІ Вказівки до виконання контрольних робіт

 

4.1. Місце контрольної роботи у навчальному процесі, основні вимоги до її виконання

 

Виконання контрольної роботи – важливий вид самостійної роботи студента над курсом. Вона спрямована на те, щоб сприяти поглибленому вивченню дисципліни, зокрема:

• навчити студентів логічно-послідовному викладенню того чи іншого питання теми;
• з’ясуванню змісту юридичних понять (категорій) і законів, механізму їх використання;
• виробити у студентів уміння формулювати окремі положення та аргументувати свої висновки;
• мати уяву про те, яким чином ті чи інші закони (нормативні акти) можуть бути використані у юридичній практиці.

Крім того слід мати на увазі, що контрольна робота – це один із засобів проміжного контролю викладачем за ходом самостійного вивчення студентами учбового матеріалу.

В процесі підготовки контрольної роботи студенти повинні керуватися методичними вказівками, які даються викладачами в лекціях та містяться в даних рекомендаціях. Доцільно також ознайомитися зі змістом відповідної теми (проблеми) у підручниках (посібниках), перелік яких наводиться у списку літератури, що поміщений у навчально-методичних матеріалах.

Розпочинаючи виконання контрольної роботи, студенти повинні дотримуватись певних вимог, а саме:

• зосередити свої зусилля на розкритті змісту теми, а для цього чітко з’ясувати зміст відповідних юридичних понять, нормативних актів; особливу увагу приділити з’ясуванню механізму використання останніх;
• викласти зміст роботи послідовно, логічно, на основі добре продуманого плану;
• написати роботу грамотно, ретельно відредагувати, належним чином її оформити і передати до Інституту згідно з терміном, визначеним навчальним планом;
• обсяг контрольної роботи – 20–25 стор.

 

4.2. Етапи виконання контрольної роботи

 

4.2.1. Вибір теми та складання плану. Вибрати тему контрольної роботи слід відразу ж після прослуханих лекцій, або навіть під час слухання лекцій на підставі “Тематики контрольних робіт”, яка затверджена кафедрою.

Студент має право вибрати ту тему, номер якої відповідає останній цифрі номера його залікової книжки. Наприклад, якщо номер залікової книжки закінчується на цифру “3”, то студент може вибрати тему за номером 3, 13, 23, 33, 43, 53, 63, 73, 83, 93, а якщо на “0”, то 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90.

У разі порушення цієї вимоги контрольна робота не рецензується, повертається студенту для того, щоб він виконав роботу повторно на відповідну тему, а її автор не допускається до іспиту.

Вибір теми, а також виконання контрольної роботи ні в якому разі не слід відкладати на передсесійний, тим більш на сесійний період, бо це поставить студента у дуже складне становище і навіть може призвести до зриву графіка складання іспитової сесії.

Визначившись щодо теми, студент повинен ознайомитися з відповідним розділом (главою) підручника (посібника), а також конспекту прослуханої лекції з відповідної теми, що дозволить йому з’ясувати зміст та перелік питань, які мають бути розглянуті у роботі, і приступити до складання її плану.

Складання плану – дуже відповідальний етап, бо від його якості значною мірою залежить якість контрольної роботи в цілому.

План повинен охоплювати всі питання теми (проблеми), проте не бути надто громіздким. Оптимальний варіант плану: вступ, 2–4 найбільш важливих питань теми і висновок. У вступі (1–2 стор.) студент відзначає актуальність теми, її місце у курсі. Крім того, тут доцільно навести нормативні акти (Закони України, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України та ін.), які регулюють питання, що відносяться до теми контрольної роботи (аналіз відповідних нормативних актів має бути зроблено під час розгляду того, чи іншого питання теми).

У висновку (1,5–2 стор.) студент підводить підсумки розглянути питань і у разі необхідності підкреслює значення тих чи інших положень теми для практичної діяльності.

У разі, якщо те, чи інше питання або всі питання плану мають ще відповідні, більш детальніші питання, які його конкретизують, то це – складний (розгорнутий) план. У такому плані всі питання теми або окремі з них деталізуються і позначаються (після розділу плану) літерами ("а", "б", "в" і т.д.).

Вважаємо за необхідне ще раз нагадати студентам, що план – це основа, фундамент контрольної роботи і до його складання треба поставитися дуже відповідально. У випадку потреби можна одержати індивідуальну консультацію з цього приводу у викладача кафедри, який викладає зазначений курс.

2. Підбір та вивчення літератури, систематизація зібраного матеріалу. Підбір, глибоке вивчення і конспектування студентом відібраної літератури – важливий етап, що дозволяє підготувати роботу на відповідному теоретичному рівні, повно та глибоко розкрити зміст вибраної теми.

Підбір літератури слід починати з підручників, навчальних посібників, монографій, а потім переходити до періодичних видань (статей, які опубліковані у журналах, газетах, бюлетенях). Провідними тут, безумовно, є журнали "Право України", “Підприємництво, господарство і право”, серед газет – "Закон і бізнес", а також збірники наукових праць вузів, зокрема Інституту держави і права ім. В.М. Корецького. Обов’язково слід звернути увагу на нормативні акти, які регулярно публікуються у "Відомостях Верховної Ради", "Голосі України", "Урядовому кур’єрі" та інших офіційних виданнях, оскільки ту чи іншу тему контрольної роботи неможливо розкрити без використання відповідної нормативної основи.

Всю відібрану літературу доцільно записувати на окремих аркушах паперу або ще краще на картках, бо це дозволить спочатку її систематизувати за окремими питаннями плану, а потім (під час складання загального списку використаної літератури) розташувати її в алфавітному порядку. Запис відібраної літератури проводиться таким чином: прізвище та ініціали автора, назва роботи, том (якщо робота видана у кількох томах), місце і рік видання, а у необхідних випадках вказуються і сторінки. Запис робиться на мові видання. Наприклад: Берлач А.І. Податкове право України: Навч. посібник. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 335 с.

Статті, що опубліковані у журналах, записуються дещо інакше: вказується прізвище та ініціали автора, назва статті, назва видання, рік видання і номер (наприклад: Берлач А.І. Фінансово-контрольні правовідносини, їх зміст та особливості // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. – № 4. – С. 179–185.).

Статті, опубліковані в газетах, записуються таким чином: прізвище та ініціали автора, назва газети, дата видання (наприклад: Берлач А.І. З історії податків в Запорізькій Січі // Університет “Україна” – 20 жовтня 2004 р. – № 9–10. с. 22–23).

Якщо використовуються правові норми або статистичний (фактичний) матеріал, то треба обов’язково посилатись на їх джерела (наприклад: Закон України “Про вищу освіту” від 17 травня 2002 р. // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 20. – Ст. 134.).

Вивчення літератури доцільно починати з підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, а також нормативних актів, які мають відношення до теми контрольної роботи.

У свою чергу, вивчення відібраної літератури повинно супроводжуватися складанням робочих записів, які відбивають результат осмислення та засвоєння прочитаного матеріалу. За формою ці записи можуть бути різні, але найбільш поширеними є конспект і цитата (витяг).

Конспект – це стислий, логічно послідовний переказ вивченого, у якому відбиті головні питання того чи іншого джерела, що мають відношення до певних питань теми контрольної роботи.

Цитата (витяг) – дослівний запис якоїсь частини прочитаного тексту. Якщо в цитаті пропускається слово або речення, то на місці пропуску ставляться три крапки. Підкреслене не автором, а студентом треба застерегти таким записом після підкреслених слід (підкреслено мною – ініціали).

Цитата завжди береться в лапки. Кожна цитата повинна мати посилання на її джерело. Якщо цитата подається своїми словами близько до тексту, то лапки не ставляться. У цьому разі перед назвою джерела, звідки вона виписана, ставиться позначка “Див.”, тобто “Дивися”. Всі посилання на джерела нумеруються і подаються у нижній частині аркуша (під рисою) або в кінці роботи, де наводиться список використаної літератури.

Під час вивчення літератури по темі роботи у разі потреби слід звернути увагу на підбір фактів, статистичних даних, бо їх аналіз, вміле використання – свідчення органічного зв’язку теорії і практики. Значно збагачує роботу використання місцевих матеріалів, що свідчать про розвиток економіки міста, району, області.

Робочі записи, а також статистичні і фактичні дані, приклади доцільно також систематизувати за розділами плану контрольної роботи.

Це дозволить визначити повноту збору матеріалів як з окремих питань плану, так і за темою в цілому. Якщо не провести систематизацію зібраного матеріалу заздалегіть, то прорахунки будуть виявлені автором вже у процесі написання роботи, а це неминуче негативно вплине на якість роботи.

Не виключено, що систематизація матеріалу спонукає автора внести корективи до плану роботи. Це – закономірне явище, яке свідчить про накопичення знань з тієї чи іншої теми навчального курсу, про їх поглиблення.

3. Написання роботи. Зібраний і систематизований матеріал необхідно творчо осмислити, а далі, чітко, ясно викласти своїми словами у відповідності зі складеним планом.

Ту чи іншу думку слід не декларувати, а аргументувати науково обґрунтованою системою доказів. Якщо студент стикається з декількома точками зору вчених відносно застосування якогось нормативного акту, то він може зупинитися на тій, яка на його думку, найбільш аргументована і послідовна. При цьому бажано мотивувати свою позицію, свій вибір.

Враховуючи, що основу кожної науки складає система категорій і законів, то значну увагу під час написання контрольної роботи необхідно приділяти саме цьому, проте не забувати й про зв’язок теорії та практики.

Робота повинна бути бездоганною не тільки з точки зору її змісту, але й за формою викладу матеріалу, його стилю, грамотності. Остання вимога далеко не другорядна, бо граматичні помилки можуть призвести до перекручення сутності висловлених думок або навіть до нісенітниць.

У разі виникнення труднощів у процесі написання контрольної роботи студент може звернутися на кафедру за допомогою, з проханням проконсультувати його.

Мова написання контрольної роботи ‑ державна.

4. Оформлення і відправлення роботи. Відредагована робота має бути переписана (надрукована, набрана на комп’ютері) начисто.

Кожна сторінка повинна мати поля (з правого боку від тексту) для зауважень викладача та свій порядковий номер, а текст роботи має бути поділений на відповідні розділи згідно з її планом.

У кінці роботи обов’язково подається список використаної літератури, зазначається дата виконання роботи та особистий підпис.

Титульний лист контрольної роботи оформляється таким чином:

• назва вищого навчального закладу;
• назва інституту;
• контрольна робота з курсу (вказується правильна назва курсу);
• назва теми контрольної роботи;
• номер залікової книжки;
• прізвище та ініціали студента, курс, група.

Студенти повинні суворо дотримуватися термінів виконання контрольної роботи, які зазначені навчальним планом кафедри. У разі порушення цих термінів студенти можуть бути не допущені до сесії.

У разі відправлення контрольної роботи поштою, аби запобігти її втраті відправлення доцільно оформити як цінну бандероль, а квитанцію зберегти до кінця сесії.

 

4.3. Підготовка до співбесіди за темою контрольної роботи

Контрольна робота, що надійшла в Інститут передається для рецензування викладачеві.

У разі позитивної оцінки контрольної роботи викладач, який проводить рецензування, робить позначку на титульному листі, що автор допускається до співбесіди. Позитивно оцінена робота залишається у методиста інституту, а студенту належить її отримати перед співбесідою. Якщо контрольна робота одержує негативну рецензію, то її автор не допускається до співбесіди. Викладач робить відповідну позначку на титульному листі, а також пише рецензію, у якій зазначає недоліки роботи і що студенту слід зробити, щоб усунути ці недоліки. Така, недопущена робота, повертається студенту і він повинен у відповідності з вказівками рецензента або доробити її, або написати нову роботу. Нова робота надсилається на рецензування обов’язково разом з попередньою. Якщо студент після ознайомлення із зауваженнями рецензента прийде до висновку, що він не може їх виконати, то це надає йому право підготувати роботу на іншу тему, але тільки того ж варіанту (наприклад, замість теми 6 взяти тему 16). У цьому разі він також надсилає разом з новою роботою попередню, яка була не допущена до захисту (співбесіди).

Захист контрольної роботи проводиться викладачем у період сесії згідно з розкладом, шляхом співбесіди з визначенням результату: "зараховано" або "незараховано". Напередодні співбесіди студенти одержують свої контрольні роботи від методиста Інституту.

Під час підготовки до співбесіди студентам слід акцентувати увагу на:

• визначенні юридичних категорій, законів, які розглядались у тексті роботи,
• взаємозв’язку теоретичних знань та юридичної практики;
• недоліках роботи, які зазначені у рецензії викладача, а також в його рекомендаціях.

Не слід вважати, що допущення студента до співбесіди вже гарантує йому позитивний результат. Якщо під час співбесіди викладач прийде до висновку, що студент погано засвоїв основні положення теми роботи або не виконав його вказівок, зазначених у рецензії, то контрольна робота не зараховується. У цьому випадку студента не буде допущено до іспиту і він зобов’язаний доопрацювати контрольну роботу і знову пройти співбесіду.

Контрольні роботи студентів, які склали іспит, залишаються в Інституті.

 

4.4 Тематика контрольних робіт

 

1. Державне управління та його співвідношення з виконавчою владою.
2. Місце адміністративного права в правовій системі України.
3. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.
4. Адміністративно-правові норми, їх структура та види.
5. Адміністративно-правові відносини у сфері підприємницької діяльності, їх роль і значення.
6. Джерела адміністративного права.
7. Соціальна та юридичні ознаки суб’єктів адміністративного права.
8. Система і види суб’єктів адміністративного права.
9. Роль і значення громадських об'єднань і політичних партій в правовій державі.
10. Громадські об’єднання, їх правове регулювання.
11. Форми державного управління, їх види, характеристика та основні напрямки вдосконалення.
12. Адміністративна реформа і реформа адміністративного права, їх співвідношення та реалізація на сучасному етапі.
13. Методи державного управління, їх види і характеристика.
14. Адміністративний примус та його види.
15. Структура адміністративних правовідносин в управлінської сфері.
16. Акти державного управління, їх види, характеристика та вимоги до них.
17. Форми реалізації норм адміністративного права.
18. Особливості реалізації норм адміністративного права.
19. Законодавство України про адміністративну відповідність.
20. Поняття адміністративної відповідальності та її ознаки.
21. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері господарської діяльності.
22. Адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
23. Адміністративна відповідальність у сфері торгівлі та надання послуг.
24. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
25. Порушення порядку заняття підприємницькою або господарською діяльністю.
26. Порушення законодавства про захист прав споживачів.
27. Порушення законодавства у сфері розповсюдження примірників аудіовізуальних творів чи фонограм.
28. Порушення законодавства про бюджетну систему України.
29. Порушення законодавства у сфері сплати внесків на пенсійне страхування.
30. Порушення законодавства у сфері соціального страхування.
31. Характеристика правопорушень, що посягають на власність.
32. Правопорушення у сфері використання природних ресурсів, їх характеристика.
33. Характеристика правопорушень у сфері використання земельних ресурсів.
34. Порушення законодавства у сфері банківської діяльності.
35. Загальна характеристика правопорушень галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації.
36. Сутність, поняття та ознаки адміністративного процесу.
37. Адміністративні провадження та їх види.
38. Провадження за зверненням громадян.
39. Форми і способи забезпечення законності в державному управлінні
40. Контроль та його види в державному управлінні.
41. Організаційно правові засади підприємницької діяльності.
42. Державна служба зайнятості.
43. Особливості ліквідації підприємства шляхом визнання його банкрутом.
44. Органи та організація фінансового контролю в Україні.
45. Співвідношення адміністративно-правової та господарсько-правової відповідальності, їх загальні риси.
46. Правові засади захисту економічної конкуренції.
47. Правові засади аудиторської діяльності.
48. Система органів виконавчої влади, їх правове регулювання.
49. Міністерство як центральний орган виконавчої влади, його правовий статус.
50. Державний комітет як центральний орган виконавчої влади, його правовий статус.
51. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, їх характеристика.
52. Вдосконалення структури органів виконавчої влади на сучасному етапі.
53. Юридична відповідальність за ухилення від сплати податків.
54. Правове становище Міністерства фінансів України.
55. Управління в сфері агропромислового комплексу.
56. Управління промисловістю.
57. Нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю та правил охорони праці.
58. Правове регулювання в будівництві та житлово-комунальному господарстві.
59. Правове регулювання створення підприємств в Україні.
60. Засоби масової інформації як суб’єкти інформаційної діяльності в Україні.
61. Управління в сфері соціального захисту населення.
62. Система органів соціального захисту, їх повноваження та адміністративно-правовий статус.
63. Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади, його завдання та компетенція.
64. Соціальне забезпечення та соціальний захист: правові засади та проблеми співвідношення.
65. Адміністративні правопорушення, які посягають на економічний порядок.
66. Правове регулювання митних органів в Україні.
67. Ліцензування транспортних послуг в Україні.
68. Ліцензування та кредитування освітянських послуг в Україні.
69. Правові основи проходження державної служби.
70. Управління в галузі освіти: організаційно-правові аспекти.
71. Правові засади діяльності державної митної служби.
72. Державне управління у сфері охорони здоров’я.
73. Особливості державного управління в галузі культури та мистецтва.
74. Управління в галузі оборони та безпеки держави.
75. Управління внутрішніми справами.
76. Правове забезпечення пенсійної реформи в Україні: проблеми та її перспективи.
77. Державне управління економікою: форми, методи, правові засади.
78. Організаційно-правові аспекти забезпечення авторських прав.
79. Юридична відповідальність підприємств за порушення податкового законодавства.
80. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.
81. Правове регулювання оподаткування фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності.
82. Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади у світлі конституційної реформи.
83. Поняття, ознаки та завдання міжгалузевого управління.
84. Державне управління статистикою та обліком.
85. Правове регулювання діяльності комунальних підприємств.
86. Завдання, функції та правове регулювання діяльності органів соціального захисту.
87. Державне управління в сфері забезпечення санітарії, гігієни та медичного благополуччя населення.
88. Особливості державного управління в галузі містобудування.
89. Правові основи регулювання замовлення для державних потреб
90. Державне управління архівними справами.

 

5. приблизний перелік ПИТАНЬ до ІСПИТУ.

 

1. Місце адміністративного права в галузевій класифікації правової системи України.
2. Особливості та мета впливу адміністративно-правових норм на суспільні відносини.
3. Предмет адміністративного права.
4. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.
5. Система адміністративного права.
6. Роль і значення адміністративного права в державному будівництві.
7. Адміністративне право як юридична наука та навчальна дисципліна.
8. Перспектива розвитку за концепцією реформи адміністративного права.
9. Сутність управління і його роль в суспільстві.
10. Управління як соціальне явище.
11. Державне управління – різновид соціального управління.
12. Завдання державного управління на сучасному етапі розвитку суспільства.
13. Принципи державного управління.
14. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади.
15. Адміністративно-правові норми, їх структура та класифікація.
16. Джерела адміністративного права. Нормативні акти, їх види та класифікація.
17. Адміністративно-правові відносини. Поняття та їх структура.
18. Механізм державного управління, його складові частини.
19. Розвиток адміністративних правовідносин в умовах адміністративної реформи і реформи адміністративного права.
20. Суб’єкт адміністративного права, його соціальні та юридичні ознаки.
21. Адміністративно-правовий статус Президента України.
22. Органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права.
23. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти адміністративного права.
24. Державні службовці як суб’єкти адміністративного права.
25. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права.
26. Громадяни як суб’єкти адміністративного права.
27. Методи державного управління.
28. Адміністративний примус та його види.
29. Форми державного управління.
30. Правові акти державного управління. Їх види та класифікація.
31. Поняття та структура сфери економіки, управління економікою.
32. Управління промисловістю.
33. Управління будівництвом.
34. Управління агропромисловим комплексом.
35. Управління транспортом та шляховим господарством.
36. Управління зв’язком.
37. Управління торгівлею.
38. Управління використанням і охороною природних ресурсів.
39. Поняття і структура соціально-культурної сфери.
40. Управління освітою.
41. Управління наукою.
42. Управління культурою.
43. Управління охороною здоров’я.
44. Управління справами молоді, фізичною культурою та спортом.
45. Управління соціальним захистом громадян.
46. Поняття, структура та особливості управління адміністративно-політичної сфери.
47. Управління обороною.
48. Управління державною безпекою.
49. Управління юстицією.
50. Управління внутрішніми справами.
51. Управління іноземними справами.
52. Управління в справі охорони державного кордону.
53. Поняття і місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі та його особливості.
54. Управління в сфері стандартизації та метрології.
55. Управління у сфері оподаткування.
56. Адміністративно-правове регулювання в сфері підприємницької діяльності.
57. Поняття законності і дисципліни в державному управлінні, їх принципи.
58. Контроль і нагляд у державному управлінні.
59. Звернення громадян.
60. Поняття та ознаки адміністративного правопорушення, його склад.
61. Види адміністративних правопорушень.
62. Адміністративна відповідальність, поняття, зміст та підстави.
63. Принципи адміністративної відповідальності.
64. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність та можливість звільнення від відповідальності.
65. Адміністративне стягнення, поняття та його мета.
66. Види адміністративних стягнень.
67. Строки обчислення та накладання адміністративних стягнень.
68. Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення, їх характеристики та особливості.
69. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність, їх характеристика.
70. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури.
71. Адміністративні правопорушення в сільському господарстві. Порушення  ветеринарно-санітарних правил, їх особливості.
72. Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної та теплової енергії.
73. Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку.
74. Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою.
75. Адміністративні правопорушення в сфері торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності.
76. Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації.
77. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку.
78. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.
79. Адміністративна відповідальність за інші правопорушення, які передбачені іншими актами, крім КУпАП.
80. Порядок відшкодування заподіяної шкоди у разі вчинення адміністративного правопорушення.
81. Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення.
82. Поняття, зміст та загальні риси адміністративного процесу, його особливості.
83. Адміністративні провадження, поняття, стадії та види.
84. Провадження в справах про адміністративні правопорушення, поняття та місце в адміністративному процесі.
85. Принципи, завдання та стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення.
86. Докази та їх оцінка. Передача матеріалів прокурору, органу попереднього слідства або дізнання.
87. Складення протоколу про адміністративні правопорушення та його зміст.
88. Адміністративне затримання.
89. Розгляд справи про адміністративне правопорушення.
90. Виконання постанов про накладання адміністративних стягнень.

 

6. список літератури

ОСНОВНІ НОРМАТИВНІ ДЖЕРЕЛА

1. 1.  Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. // ВВР. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України: В 3-х кн. – К., Юрінком Інтер. – 1998. – Кн. 1.
3. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
4. Митний кодекс України // ВВР. – 2002, № 38-39. – Ст.288.
5. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 21. – Ст. 294.
6. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 грудня 1992 р. // ВВР. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
7. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 р. // ВВР. – 2001. – № 22. – Ст.105.
8. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. // ВВР. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
9. Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” вiд 12 грудня 1991р. // ВВР. – 1992. – № 15. – Ст.188.
10. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. // ВВР. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.
11. Закон України “Про бібліотеки і бібліотечну справу” від 27 січня 1995 р. // ВВР. – 1995. – № 7. – Ст. 45.
12. Закон України “Про біженців” вiд 21 червня 2001 р. // ВВР. – 2001, № 47. – Ст. 250.
13. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. // ВВР. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
14. Закон України “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. // ВВР. – 1997. – № 32. – Ст. 206.
15. Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 р. // ВВР. – 2002. – №20. – Ст. 134.
16. Закон України “Про Вищу раду юстиції” вiд 15 січня 1998 р. // ВВР. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
17. Закон України “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” вiд 7 березня 2002р. // ВВР. – 2002. – № 32. – Ст.225.
18. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 29. – Ст.397.
19. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. // ВВР. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
20. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. // ВВР. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
21. Закон України “Про державний кордон України” вiд 4 листопада 1991 р. // ВВР. – 1992. – № 2. – Ст. 5.
22. Закон України “Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 44. – Ст. 1876.
23. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р. // ВВР. – 1993, № 13. – Ст.110.
24. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4 березня 1998 року // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 481.
25. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 р. //ВВР. – 1991, № 6. – Ст. 37.
26. Закон України “Про Державну прикордонну службу України” вiд 3 квітня 2003 р. // ВВР. – 2003. – № 27. – Ст.208.
27. Закон України “Про державну службу” вiд 16 грудня 1993 р. // ВВР. – 1993, № 52. – Ст.490.
28. Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16 листопада 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 50. – Ст. 2146.
29. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 р. // ВВР. – 2000. – № 35. – Ст. 290.
30. Закон України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. // ВВР. – 1994, № 16. – Ст.93.
31. Закон України “Про дипломатичну службу” вiд 20 вересня 2001 р. // ВВР. – 2002. – № 5. – Ст.29.
32. Закон України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 31. – Ст.338.
33. Закон України “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 р. // ВВР. – 2001. – №49. – Ст. 259.
34. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. // ВВР. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
35. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” вiд 24 лютого 1994 р. // ВВР. – 1994, № 27. – Ст.218.
36. Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” вiд 25 березня 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 27. –Ст.385.
37. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 р. // ВВР. – 2003. – №№ 49–51. – Ст. 376.
38. Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 р. // ВВР. – 1999. – №28. – Ст. 230.
39. Закон України “Про залізничний транспорт” вiд 4 липня 1996 р. // ВВР. – 1996. – № 40. – Ст. 183.
40. Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 17. – Ст. 690.
41. Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 28. – Ст. 1155.
42. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. // ВВР. – 1991, № 30. – Ст. 379.
43. Закон України “Про Збройні Сили України” вiд 6 грудня 1991р. // 1992. – № 9. – Ст.108.
44. Закон України “Про звернення громадян” вiд 2 жовтня 1996 р. // ВВР. – 1996, № 47. – Ст.256.
45. Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000р. // ВВР. 2000, № 42. – Ст.348.
46. Закон України “Про імміграцію” вiд 7 червня 2001 р. // ВВР. – 2001, № 41. – Ст. 197.
47. Закон України “Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 р. // ВВР. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
48. Закон України “Про кінематографію” від 13 січня 1998 р. // ВВР. – 1998. – № 22. – Ст. 114.
49. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // ВВР. – 1996, № 49. – Ст. 272.
50. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 27. – Ст. 1109.
51. Закон України “Про міліцію” вiд 20 грудня 1990р. // ВВР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
52. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 25. – Ст. 20.
53. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” вiд 9 квітня 1999 р. // ВВР. – 1999, № 20–21. – Ст.190.
54. Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р. // ВВР. – 1993. – №33. – Ст. 345.
55. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 1 грудня 1998 р. // ВВР. – 1999. – №2–3. – Ст. 20.
56. Закон України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” від 24 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. – № 15. – Ст. 86.
57. Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
58. Закон України “Про об’єднання громадян” вiд 16 червня 1992 р. // ВВР. – 1992, № 34. – Ст.504.
59. Закон України “Про оборону України” вiд 6 грудня 1991р. // ВВР. – 1992. – № 9. – Ст.106.
60. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
61. Закон України “Про органи реєстрації актів громадянського стану” від 24 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994.– № 14. – Ст.78.
62. Закон України “Про освіту” від 23 травня 1991 р. // ВВР. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
63. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. // ВВР. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
64. Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 4. – Ст. 18.
65. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р. // ВВР. – 2000. – № 39. – Ст. 333.
66. Закон України “Про патентування деяких видів господарської діяльності” від 23 березня 1996 р. // Офіційний вісник України. – 1996. – № 20. – Ст. 82.
67. Закон України “Про пожежну безпеку” вiд 17 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994, № 5. – Ст.21.
68. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст.728.
69. Закон України “Про правовий режим воєнного стану” вiд 6 квітня 2000 р. // ВВР. 2000, № 28. – Ст. 224.
70. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р. // ВВР. 2000, № 23. – Ст.176.
71. Закон України “Про правовий статус іноземців” вiд 4 лютого 1994 р. // ВВР. – 1994, № 23. – Ст.161.
72. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” вiд 24 червня 2004р. // ВВР. – 2004. – № 39. – Ст. 488.
73. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
74. Закон України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців” від 10 січня 2002 р. // ВВР. – 2002, № 17. – Ст. 118.
75. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // ВВР. – 1991, № 53. – Ст.793.
76. Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998 р. // ВВР. – 1998. – №32. – Ст. 215; 1999. – №26.– Ст. 218.
77. Закон України “Про Рахункову палату” вiд 11 липня 1996 р. // ВВР. – 1996, № 43. – Ст.212.
78. Закон України “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” від 18 липня 1997 р. // ВВР. – 1997. – № 45. – Ст. 284.
79. Закон України “Про Службу безпеки України” вiд 25 березня 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 27. – Ст.382.
80. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 16. – Ст. 167.
81. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 45. – Ст. 425.
82. Закон України “Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист” від 24 березня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 15. – Ст. 564.
83. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.
84. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
85. Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. // ВВР. – 1994. – № 51. – Ст. 446.
86. Закон України “Про трубопровідний транспорт” вiд 15 травня 1996 р. // ВВР. – 1996. – № 29. – Ст. 139.
87. Закон України “Про туризм” від 15 вересня 1995 р. // ВВР. – 1995. – № 31. – Ст. 241.
88. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” вiд 23 грудня 1997 р. // ВВР. – 1998, № 20. – Ст.99.
89. Закон України “Про фізичну культуру і спорт ” від 24 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. – № 14. – Ст. 80.
90. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 37. – Ст. 379.
91. Указ Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 30. – Ст. 1119.
92. Указ Президента “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності” від 20 травня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 20. – Ст. 878.
93. Указ Президента “Про положенням про Міністерство аграрної політики України” від 7 червня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. – № 23. – Ст. 933.
94. Указ Президента “Про положенням про Міністерство економіки України” від 23 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 43. – Ст. 1826.
95. Указ Президента “Про положенням про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України” від 27 грудня 2005 року // Офіційний вісник України. – 2005. – № 52. – Ст. 3257.
96. Указ Президента “Про положенням про Міністерство палива та енергетики України” від 14 квітня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. – № 16. – Ст. 308.
97. Указ Президента “Про положенням про Міністерство промислової політики України” від 21 вересня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 39. – Ст. 1753.
98. Указ Президента України “Про Воєнну доктрину України” від 15 червня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Ч. 1. – Ст. 2005.
99. Указ Президента України “Про Державну комісію з питань реформування Збройних Сил України, інших військових формувань та оборонно-промислового комплексу” від 2 грудня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 49. – Ст. 3053.
100. Указ Президента України “Про Державну митну службу України” від 29 листопада 1996 p. (В редакції Указу № 216/98 від 23. 03.98) // Урядовий кур’єр від 5 грудня 1996 р. ‑ № 228.
101. Указ Президента України “Про Державну судову адміністрацію України” від 29 серпня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 36. – Ст. 1674.
102. Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
103. Указ Президента України “Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні” від 3 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 2. – Ст. 51.
104. Указ Президента України“Про Службу зовнішньої розвідки України” вiд 14 жовтня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 41. – Ст. 2707.
105. Указ Президента України “Про утворення місцевої міліції” вiд 22 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 112.
106. Указ Президента України “Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 22 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 113.
107. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2434.
108. Постанова Кабінету України “Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки” від 28 липня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 31. – Ст. 1628.
109. Постанова Кабінету України “Про затвердження Положенням про Міністерство транспорту та зв’язку України” від 6 червня 2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 23. – Ст. 1716.
110. Постанова Кабінету України “Про Державну інспекцію з контролю за цінами” від 13 вересня 2000 р. //Офіційний вісник України. – 2000. – № 50. – Ст. 2162.
111. Постанова Кабінету України “Про затвердження Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ” від 14 квітня 1997 р. //Офіційний вісник України. – 2000. – № 50. – Ст. 2162.
112. Постанова Кабінету України “Про затвердження Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 29 грудня 1995 р. // ЗП України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

 

МОНОГРАФІЇ, ПІДРУЧНИКИ, НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ

 

1. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-е вид., виправл. і доп. – Xарків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2001. – 112 с.
2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004 . – 584 с.
3. Адміністративне право України: Навч. посібник / Шкарупа В.К., Коломієць Т.О., Гулєвська Г.Ю. та ін. – К.: Істина, 2007. – 216 с.
4. Адміністративне право України: Підручник / За заг. Ред. С.В. Ківалова. Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.
5. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Паращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
6. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т вн. справ, 1998. – 480 с.
7. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. – Рос. мовою. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
8. Берлач А.І. Адміністративне право України: Навч. посіб. для дист. навч. – К.: Університет “Україна”, 2005. – 472 с.
9. Берлач А.І. Податкове право України: Навч. посіб. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 335 с.
10. Берлач А.І. Фінансове право України: Навч. посіб. – К.: Університет “Україна”, 2008. – 312 с.
11. Берлач А.І., Філіпенко Т.В. Основи економічної безпеки України: Навчальний посібник. – Донецьк: Донецький юридичний інститут, 2007. ‑ 420 с.
12. Бренбан Г. Французьке адміністративне право. – М., 1988. – С. 21.
13. Васильев А. С. Административное право Украины. (общая часть): Учебное пособие. – Х.: “Одисей”, 2003. – 288 с.
14. Виконавча влада і адміністративне право /За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
15. Грянка Г.В., Матвійчук В.К., Нікітін Ю.В. Адміністративне право України: Практикум. – К.: “Азимут-Україна”, 2004. – 144 с.
16. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
17. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. – 212 с.
18. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Вид. друге, перероб. і доп. – Одеса: Юридична література, 2002. – 312 с.
19. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
20. Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник / За ред. О.В. Кузьменко. – Атака, 2007. – 416 с.
21. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АН вищої школи України І.Р. Михасюка. – Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. – 592 с.
22. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За загальною ред. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. – 304 с.
23. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2007. – 624 с.
24. Ярмакі Х.П. Адміністративно-наглядова діяльність міліції в Україні: Монографія. – Одеса: Юрид. література, 2006. – 336 с.

 

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Авер’янов В Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії // Право України. – 2003. – № 5. – С. 117.
2. Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. – 2003. – № 9. – С. 24.
3. Артеменко О. Місце і роль державної податкової служби у системі управління // Право України. – 2003. – № 2. – С. 117.
4. Безносенко І. Притягнення до адміністративної відповідальності порушників законодавства на водному транспорті // Юридичний журнал. – 2004. – № 8. – С. 60.
5. Берлач А.І., Німко О.Ф. Правові та організаційні засади управління у сфері державного молодіжного житлового кредитування // Право України. – 2006. – № 1.– С.69–71.
6. Берлач А.І., Сіліна А. С. Управління у сфері запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в Україні: правові та організаційні засади // Право України. – 2006. – № 8. – С. 16–20.
7. Берлач А.І., Стороженко О.М. Теоретичні проблеми кваліфікації адміністративного делікту // Право України. – 2007. – № 10. – С. 5–8.
8. Васильченко С. Удосконалення законодавства про державну службу як чинник попередження службових злочинів // Юридичний журнал. – 2004. – № 1. – С. 24.
9. Вовк Ю. Проблема кодифікації адміністративного законодавства України: історичний досвід // Право України. – 2003. – № 12. – С. 120.
10. Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус, функції // Право України. – 2004. – № 3. – С. 14.
11. Голосніченко І. Значення адміністративного права в умовах демократичних перетворень суспільства // Право України. – 1998. – № 11.
12. Голосніченко І. Прогалини у правовому регулюванні порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення // Право України. – 2003. – № 7. – С. 73.
13. Горбач О. Адміністративна відповідальність батьків за протиправні дії неповнолітніх // Право України. – 2003. – № 5. – С. 101.
14. Гуржій Т. Встановлення ознак суб’єкта адміністративного делікту в процесі адміністративно-правової кваліфікації // Право України. – 2003. – № 5. – С. 75.
15. Дробуш І. Розмежування функцій органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади // Право України. – 2001. – № 10.
16. Дутчак А. Про адміністративну відповідальність сторін колективного договору // Юридичний журнал. – 2004. – № 4. – С. 30.
17. Зайчук О. Правові засади діяльності Пенсійного фонду України // Право України. – 2004. – № 8. – С. 49.
18. Зайчук О. Правові основи функціонування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань // Право України. – 2004. – № 9. – С. 48.
19. Картузова І., Осадчий А. До проблеми позову в адміністративному процесі // Право України. – 2003. – № 7. – С. 80.
20. Кінаш Я. Альтернативи заходів адміністративного впливу на неповнолітніх // Право України. – 2003. – № 4. – С. 90.
21. Коломоєць Т. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу // Право України. – 2003. – № 2. – С. 105.
22. Коломоєць Т. Публічне право України як підстава адміністративного примусу // Право України. – 2004. – № 3. – С. 99.
23. Колпаков В. Адміністративна деліктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності // Право України. – 2004. – № 1. – С. 81.
24. Комзюк А. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини // Право України. – 2004. – № 4. – С. 46.
25. Копієвська О. Правове регулювання відносин у сфері культури // Право України. – 2004. – № 8. – С. 82.
26. Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають в сфері державного регулювання господарської діяльності // Право України. – 2004. – № 6. – С. 31.
27. Кравцова Т. Правові форми державного регулювання у сфері підприємницької діяльності // Право України. – 2003. – № 12. – С. 45.
28. Кравченко В. Проблемні питання застосування Положення про проходження військової служби // Право України. – 2003. – № 10. – С. 140.
29. Кравченко Л., Плетньова О. Проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб у сфері валютного законодавства // Юридичний журнал. – 2004. – № 8. – С. 69.
30. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Право України. – 2003. – № 2. – С. 22.
31. Кузьменко О. Генеза адміністративно-процесуального права // Право України. – 2004. – № 6. – С. 21.
32. Курінний Є. Державне управління: оновлений погляд на визначення категорії // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – С. 82.
33. Лапка О. Соціальний захист деяких категорій державних службовців: визначення його поняття // Право України. – 2001. – № 3. – С. 47.
34. Ластовецький А. Необхідність, межі та критерії доцільності державного регулювання підприємницького сектору економіки // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 8. – С. 72–76.
35. Мерзляков А. Пенсійна реформа чи пенсійна проформа? // Юридичний журнал. – 2004. – №4 – С. 110.
36. 172.  Миронюк Р.Адміністративно-правовий порядок видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 10.
37. Пахомов І. Адміністративна реформа: предмет реформування // Право України. – 2004. – № 3. – С. 22.
38. Полешко А. Перспективи запровадження в Україні адміністративної юстиції (з міжнародної конференції) // Право України. – 2003. – № 1. – С. 11.
39. Полешко А. Стан і перспективи реформування адміністративного права (з ІІІ Національної науково-теоретичної конференції) // Право України. – 2003. – № 7. – С. 124.
40. Потебенько М. Предмет, завдання та повноваження прокуратури в сучасних умовах // Вісник прокуратури. – 2001. – № 5 (11). – С.3–6.
41. Процевський В. Виникнення трудових правовідносин з державними службовцями // Право України. – 2001. – № 11. – С. 75.
42. Селіванов А.О. Наука і закон /Перший досвід системного аналізу законодавства у сфері науки і науково-технічної діяльності. Київ: Логос, 2003. – 264 с.
43. Ставнійчук М. Вдосконалення законодавства про вибори Президента України // Право України. – 2003. – № 12. – С. 111.
44. Стефаник В. Адміністративний договір – вимога сьогодення // Право України. – 2003. – № 11. – С. 11.
45. Стефаник В. Правові акти управління // Право України. – 2003. – № 7. – С. 3.
46. Стражак А. Адміністративно-правові відносини у галузі правосуддя: особливості та види // Право України. – 2004. – № 1. – С. 37.
47. Шатіло В. Місце Президента України в системі органів державної влади // Право України. – 2003. – № 5. – С. 24.
48. Янюк К. Підвідомчість справ адміністративним судам: проблемні питання // Право України. – 2003. – № 2. – С. 88.
49. Янюк Н. Щодо адміністративного судочинства: адміністративний позов чи адміністративна скарга // Право України. – 2003. – № 8. – С. 52.