Написание контрольных, курсовых, дипломных работ, выполнение задач, тестов, бизнес-планов

Не нашли подходящий заказ?

Заказать в 1 клик: /contactus

Главная \ Методичні вказівки \ Адміністративне судочинство в Україні

Адміністративне судочинство в Україні

Адміністративне судочинство в Україні 29.07.2015 07:02

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ПРОГРАМА
навчальної дисципліни «Адміністративне судочинство в Україні»
для слухачів за спеціальністю: 7.060101 «Правознавство»

Укладач: Бевзенко В.М.
доктор юридичних наук, професор

КИЇВ – 2014

Програма навчальної дисципліни «Адміністративне судочинство в Україні»

Для слухачів спеціальності 7.060.101 «Правознавство»

Укладач: д.ю.н., професор Бевзенко Володимир Михайлович

Рекомендовано на засіданні навчально-методичної комісії Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Протокол від _____ ______ 2013 року №_____.

Форми навчання: лекції – 8 годин;
семінари – 2 години,
самостійна робота – 62 години.

Форми контролю: поточна – тестування
підсумкова – іспит.

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

№ Теми
Назва теми Кількість годин
лекції семінарські Самостійна робота

Змістовний модуль І «Вступ до адміністративного процесу України»

1. Історія адміністративного процесу України
4 2 2
2. Сутність й основні положення адміністративного процесу
2 2 2
3. Принципи адміністративного процесу
2 2 2
4. Стадії й провадження адміністративного процесу
4 2 4
Всього за модуль
12 8 10
Модульний контроль

Змістовний модуль ІІ «Учасники адміністративного процесу»

5. Учасники адміністративного процесу
4 2 2
6. Сторони в адміністративному процесі
2 2 2
7. Треті особи в адміністративному процесі
2 2 2
8. Представництво в адміністративному процесі. Інші учасники адміністративного процесу
4 2 2
Всього за модуль
12 8 8
Модульний контроль

Змістовний модуль ІІІ «Організація адміністративного процесу»

9. Судові витрати в адміністративному процесі
2 2 2
10. Строки в адміністративному процесі
2 2 2
11. Заходи процесуального примусу в адміністративному процесі
2 2 2
12. Адміністративна юрисдикція та підсудність адміністративних справ
4 2 4
Всього за модуль
10 8 10
Модульний контроль

Змістовний модуль ІV «Зміст адміністративного процесу»

13. Позов в адміністративному процесі
4 2 2
14. Судовий розгляд адміністративної справи
4 2 2
15. Судові рішення в адміністративному процесі
2 2 2
16. Оскарження і перегляд рішень адміністративних судів України
7 4 3
Всього за модуль
17 10 9
Модульний контроль

Всього з дисципліни
51 34 37

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І «ВСТУП ДО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ»

ТЕМА № 1 «ІСТОРІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ»

Лекція: 4 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 8 годин

На відміну від країн Центральної та Західної Європи, де адміністра¬тив-не судочинство формувалося та розвивалося тривалий час, існують сталі традиції адміністративної юстиції, процес запровадження в сучасній Україні системи спеціалізованих судів, уповноважених розглядати та вирішувати публічно-правові спори, не можна визнати повною мірою завершеним. Єдине вчення про національне адміністративне судочинство й адміні¬стра¬тивне процесуальне право остаточно не вироблене; законодавство, яке регулює здійснення такого судочинства, не отримало належної практичної перевірки; у зв’язку з недосконалістю адміністративно-процесуальних норм ускладненим виявилося застосування адміністративними судами деяких положень Кодексу адміністративного судочинства України, що природно обумовило значну кількість процесуальних помилок, які допускаються суддями під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів .
Розглядаючи українське адміністративне судочинство, незважаючи на його відносно нещодавнє законодавче закріплення, із упевненістю можна стверджувати, що воно не є принципово новим явищем у вітчизняній правовій науці й законодавстві. Хоча українське адміністративне судочинство й набуло нинішнього завершеного вигляду та змісту лише із 2005 року, з моменту підписання та набуття чинності КАС України, проте певним чином було запроваджено та почало здійснюватися значно раніше. Зокрема у 1962 році І.М. Пахомов писав, що “у справі забезпечення соціалістичної законності в державному управлінні важливу роль відіграє радянський суд. ... Судові органи в точно визначених законом випадках розглядають адміністративно-правові питання, вирішують суперечки в адміністративно-правових відносинах. Суд перевіряє законність діяльності виконавчих і розпорядчих органів державної влади шляхом розгляду позовів і скарг громадян на неправомірні акти державного управління, які порушують права й інтереси трудящих і соціалістичної держави ...”.
За весь час існування України навіть у складі інших державних утворень вітчизняні державні, політичні діячі, науковці-правники чимало зусиль докладали для утворення як національних державних органів в цілому, так і адміністративних судів зокрема. Тому процес становлення й розвитку національного адміністративного судочинства умовно можна поділити на чотири основні періоди:
1) адміністративне судочинство на Українських землях доби Російської та Австро-Угорської імперій;
2) адміністративне судочинство часів формування Української державності (1917-1920 роки – період Центральної Ради, Гетьманату та Української Народної Республіки);
3) адміністративне судочинство України часів її перебування у складі СРСР (1920-1990 роки);
4) новітнє адміністративне судочинство України.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 1

1. Виникнення адміністративної юстиції та її взаємозв’язок із камералістикою (камеральними науками), поліцейським правом, адміністративним правом, адміністративним процесом.
2. Основні історичні періоди існування адміністративного процесу України.
3. Адміністративний процес, адміністративна юстиція доби Російської імперії.
4. Адміністративний процес, адміністративна юстиція часів визвольних змагань (1917−1922 р.р.).
5. Адміністративний процес, адміністративна юстицію України за часів її перебування у складі СРСР (1920−1990 р.р.).
6. Адміністративний процес, адміністративна юстицію незалежної України.

Нормативно−правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 35-36. − Ст. 446; Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 37. − Ст. 446.
3. Про судоустрій і статус суддів України : Закон України від 7 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. − № 41, № 41-42; № 43; № 44-45. − Ст. 529.
4. Про судоустрій України : Закон України від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28 – Ст. 180.
5. Про судоустрій Української РСР : Закон УРСР від 5 червня 1981 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981.– Додаток до № 24. – Ст. 357.
6. Бернард Шлоер Адміністративна юстиція в Україні : проект закону про суди в адміністративних справах 1932 року / Бернард Шлоер, Роман Корнута. − Івано-−Франківськ : Фоліант, 2011. − 55 с.
7. Административный кодекс У.С.С.Р. : Проэкт разработанный НКВД УССР и внесенный на рассмотрение Совнаркома в августе 1924 года. − Харьков : Издание народного комиссариата внутренних дел УССР., 1924. − 84 с.
8. Права за якими судиться малоросійський народ. 1743 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького ; Інститут української археології та джерелознавства ім. М.С. Грушевського / Ю.С. Шемшученко (відп. ред. та авт. передм.), К.А. Вислобоков (упоряд.). − К., 1997. − 547 с.
9. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. − 1710 р. – К., 1994 р. // Електронний ресурс. − Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/1710cnst.htm.

Спеціальна література

1. Адміністративне право України. Акаде¬міч¬ний курс : Підруч. : У двох томах : Том 1. Загальна частина / Ред. колегія : В.Б. Авер’янов (голова). − К. : Видавництво “Юридична думка”, 2004. − 584 с.
2. Комзюк А.Т. Адміністративний процес України : Навч. посіб. / Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. − Київ : Прецедент, 2007. – 531 с.
3. Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 5: Поліцейське та адміністративне право / Упорядники: Ю.І. Римаренко, В.Б. Авер’янов, І.Б. Усенко; відп. редактори Ю.І. Римаренко, В.Б. Авер’янов. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2003. – 600 с.
4. Российское полицейское (административное) право: Конец ХІХ – начало ХХ века: Хрестоматия / Сост. И вступит. ст. Ю.Н. Старилов. – Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 1999. – 624 с.
5. Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.
6. Банчук О.А. Публічне і приватне право : історія українскьих вчень та сучасність / Банчук О.А. − К. : Конус-Ю, 2008. − 184 с.
7. Николаева Л.А., Соловьева А.К. Административная юстиция и административное судопроизводство: зарубежный опыт и российские традиции: Сборник. – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004. – 332 с.
8. Коломоєць Т. О., Гулєвська Г. Ю., Сінєльник Р. В., Сквирський І. О. Адміністративна юстиція. Адміністративне судочинство: Навч. посіб. / Державний вищий навчальний заклад “Запорізький національний ун-т” Міністерства освіти і науки України / Т.О. Коломоєць (ред.), Г.Ю. Гулєвська (ред.). − К.: Істина, 2007. − 152 с.
9. Стефанюк В. Проблеми вдосконалення адміністративного права та перспективи розвитку адміністративної юстиції в Україні // Право України. – 2003. – № 1. – С. 4−7.
10. Административно-процессуальное право Германии = Verwaltungsrechtsschutz in Deutschland : Закон об административном производстве, Закон об административно-судебном процессе, Законодательство об исполнении административных решений : пер. с нем. / Вильфрид Бергман (введ., сост.). − М. : Волтерс Клувер, 2007. − XXXIX, 242 с. − (Серия “Германские и европейские законы”; Кн. 4).

ТЕМА № 2 «СУТНІСТЬ Й ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ»

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 годин

Із сутністю сучасного адміністративного судочинства безпосередньо пов’язане поняття адміністративного процесу, яке вперше офіційно було закріплено у КАС України (п. 5 ст. 3). Співвідношення адміністративного судочинства та адміністративного процесу проявляється у тому, що здійснення цього виду судочинства обумовлює виникнення, розвиток і припинення сукупності неоднорідних процесуальних правовідносин, які у свою чергу й утворюють поняття адміністративного процесу.
Разом із тим, досліджуючи особливості взаємозв’язку адміністра¬тив-ного судочинства й адміністративного процесу, для принципово правиль¬но¬го сприйняття цих процесуально-правових інститутів варто мати на увазі доволі неоднозначне наукове тлумачення адміністративного процесу, яке подекуди не завжди відповідає змісту адміністративного судочинства й суперечить положенням чинного національного адміністративного проце¬суального законодавства.
Основоположним для дослідження сутності, ролі та місця адміні¬стра-тив¬ного процесу та адміністративного процесуального права серед інших галузей як матеріального, так і процесуального вітчизняного права є загальне вчення про юридичний процес. Визнано, що процесуальні галузі права “успадковують” усі ознаки юридичного процесу, а відтак методо¬ло-гічне підґрунтя для однозначного й правильного визначення юридичної при-роди сучасного адміністративного процесу й адміністративного проце-суального права мають становити наукові надбання у сфері загальної процесуально-правової науки.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 2

1. Сучасна концепція адміністративного процесу.
2. Правове регулювання адміністративного процесу в Україні.
3. Загальна характеристика Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Сутність й зміст адміністративного процесу.
5. Основні поняття та категорії адміністративного процесу.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

1. Авер’янов В. Українське адміністративне право на етапі реформування : питання нової доктрини / В. Авер’янов // Українське право. – 2005. – № 1 (18)’2005. – С. 185-200.
2. Авер’янов В., Лук’янець Д., Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України : необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад / В. Авер’янов, Д. Лук’янець, Ю. Педько // Право України. − 2006. − № 3. − С. 7-12.
3. Адміністративна юстиція України : проблеми теорії і практики. − [Настільна книга судді] / [Пасенюк О.М., Панченко О.Н., Авер’янов В.Б. та ін.] ; За загальною редакцією О.М. Пасенюка. − К. : Істина, 2007. − 608 c.
4. Кодекс адміністративного судочинства України : наук.-практ. комент. / [Армаш Н.О., Бандурка О.М., Басов А.В. та ін.] ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Т. Комзюка. − К. : Прецедент ; Істина, 2009. − 823 с.
5. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Банчук О.А., Коліушко І.Б., Корнута Р.І.] ; за заг. ред. Р.О. Куйбіди (видання друге, доповнене). − К. : Юстініан, 2009. − 976 с.
6. Коліушко І. Адміністративні суди : для захисту прав людини чи інтересів держави? / І. Коліушко, Р. Куйбіда // Право України. − 2007. − № 3. − С. 3-8.

ТЕМА № 3 «ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ»

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 годин

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 3

1. Поняття, класифікація, значення та правове регулювання принципів адміністративного процесу.
2. Конституційні принципи адміністративного процесу.
3. Галузеві принципи адміністративного процесу.
4. Міжгалузеві принципи адміністративного процесу.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

Лекція: 4 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 4 години
Всього: 10 годин

Адміністративний процес як різновид юридичного процесу, складається з проваджень та стадій, зміст, особливості та порядок здійснення яких обумовлюється публічно-правовими відносинами, що утворюють предмет діяльності адміністративних судів.
Розгляд та вирішення публічно-правових спорів у адміністративних судах здійснюється за правилами таких проваджень:
1) провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень;
2) провадження у справах, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму;
3) провадження у справах за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Названі провадження адміністративного процесу виділені нами у три основні групи з урахуванням таких критеріїв як: 1) суб’єкти спірних правовідносин; 2) зміст спірних правовідносин; 3) об’єкт спірних правовідносин.
Провадження адміністративного процесу послідовно здійснюються через сукупність стадій, які залежно від волевиявлення сторін адміністративної справи та процесуальних дій, що виконуються у межах кожної із них, поділяються на два основних види: обов’язкові (конститутивні) та необов’язкові (факультативні) стадії.
Необхідність класифікації стадій адміністративного процесу за ступенем їх обов’язковості та місця у структурі такого процесу пояснюється потребою детально розібратись в особливостях цих стадій, намаганням розкрити їх найбільш загальні закономірності, цільове призначення і специфіку здійснення. Така класифікація сприяє з’ясуванню природи процесуальних стадій і вимог, які висуваються законом до дій учасників процесу на окремому просторово-часовому відрізку. Практичне значення класифікації полягає у тому, що вона покликана забезпечити прийняття законних і обґрунтованих рішень з урахуванням загальних і спеціальних вимог, які мають бути враховані під час розгляду адміністративної справи з метою досягнення кінцевого правового результату. Тому, виходячи із викладеного, усі існуючі стадії адміністративного процесу і зводяться традиційно, як вже зазначалось, до двох основних груп: обов’язкові (конститутивні) та необов’язкові (факультативні) стадії .
Обов’язкові (конститутивні) стадії адміністративного процесу є неодмінними частинами такого процесу, без них його виникнення, існування та розвиток взагалі неможливий. Розпочавшись, адміністративний процес, незалежно від волевиявлення його учасників, проходить через усі існуючі обов’язкові стадії.
Сутність цієї групи стадій адміністративного процесу полягає у тому, що вони здійснюються по кожній адміністративній справі, яка закінчується остаточним юридичним вирішенням і тому мають розглядатись як обов’язкові, за винятком випадків, коли справа припиняється в попередній стадії .
Необов’язкові (факультативні) стадії адміністративного процесу, на відміну від обов’язкових, виникають виключно за волевиявленням учасників такого процесу й за відсутності такого волевиявлення взагалі можуть і не виникнути.
Такі стадії здійснюються лише у випадках необхідності, обумовленої обставинами конкретної адміністративної справи. Не можуть вважатися обов’язковими ті стадії, які повністю залежать від волі, ініціативи учасників процесу і як наслідок можуть як стати, так і не стати предметом розгляду вищої інстанції .
Зауважимо, що назви стадій адміністративного процесу, види та сутність яких будуть розглянуті нижче, обумовлені рядом факторів, а саме:
1) змістом самої стадії та процесуальними діями, які в її межах здійснюються;
2) нормативно-правовим закріпленням відповідної стадії. Назва, зміст та порядок здійснення стадій адміністративного процесу, його учасники та інші процесуальні особливості стадій такого процесу в основному закріплені у КАС України;
3) процесуальною метою здійснення відповідної стадії адміністративного процесу.
Отже, стадіями адміністративного процесу є:
1) порушення адміністративної справи в адміністративному суді (звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі);
2) підготовка адміністративної справи до судового розгляду (підготовче провадження);
3) судовий розгляд адміністративної справи.
Наведені три стадії адміністративного процесу є обов’язковими (конститутивними), оскільки після звернення фізичної або юридичної особи до адміністративного суду адміністративна справа неминуче проходить усі ці стадії. Їх виникнення після подання адміністративного позову, з якого власне і розпочинається адміністративний процес, вже не залежить від волі заявника чи інших учасників такого процесу.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 4

1. Стадії адміністративного процесу: поняття, види характеристика.
2. Обов’язкові стадії адміністративного процесу: зміст й призначення.
3. Факультативні (необов’язкові) стадії адміністративного процесу: зміст й призначення.
4. Провадження адміністративного процесу: поняття, види характеристика.
5. Провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
6. Провадження у справах між суб’єктами владних повноважень.
7. Провадження у справах за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
8. Провадження у справах, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

1. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
2. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової / Ківалов С.В., Харитонова О.І., Пасенюк О.М., Аракелян М.Р. та ін. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2005. – 552 с.
3. Теория юридического процесса / Под общей ред. проф. В.М. Горшенева. – Харьков: Издательство при Харьковском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1985. – 192 с.
4. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б.Авер’янов (голова). – К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – 584 с.
5. Бандурка О.М., Тищенко О.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.
6. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. 2-ге видання, змінене і доповнене. – Київ: “Центр навчальної літератури”, 2004. – 368 с.
7. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу. – К.: Атіка, 2005. – 351 с.
8. Бородін І. Адміністративно-процесуальні норми – основа адміністративно-юрисдикційного процесу // Право України. – 2006. – № 3. – С. 86-90.
9. Авер’янов В., Лук’янець Д., Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад // Право України. – 2006. – № 3. – С. 7-12.
10. Лагода О. Адміністративна процедура, її значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності // Право України. – 2006. – № 4. – С. 16-18.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ «УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ»

ТЕМА № 5 «Учасники адміністративного процесу»

Лекція: 4 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 8 годин

Основним призначенням діяльності адміністративних судів відповідно до ст. 124 Конституції України є здійснення правосуддя щодо публічно-правових спорів, які виникають у державі.
Розглядаючи сутність судової влади та її суб’єкта – адміністративних судів, зупинимось на характеристиці їх ознак:
1. Судова влада в державі здійснюється із урахуванням конституційно закріпленого поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади (ст. 6 Конституції України). Однак, слід наголосити, що поділяється не сама влада, а структурно-функціональний механізм її здійснення. Це означає, що державний апарат як цілісна сукупність органів, що здійснюють державну владу формується за функціональною та суб’єктною (інституційною) ознакою. У першому випадку поділ влади означає виділення основних функціональних видів діяльності держави: 1) законотворення; 2) виконання законів; 3) правосуддя. У другому – означає розмежування у структурному устрої держави різних видів державних органів: 1) законодавчих; 2) виконавчих; 3) судових з притаманними їм державно-владними повноваженнями .
2. Судова влада є абсолютно незалежною гілкою влади, що гарантується низкою законодавчо закріплених гарантій. Так, згідно із ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Крім того, неприпустимим є допущення щодо судових органів протиправних діянь чи бездіяльності. У противному разі дотримання конституційних та інших правових норм, які гарантують незалежність судової гілки влади, її нормальне функціонування, забезпечується примусовою силою держави.
Так, якщо конституційні положення, які закріплюють незалежність адміністративних судів порушуються, щодо суддів вчиняються інші протиправні дії чи допускається бездіяльність, котрі негативно впливають на здійснення адміністративного судочинства, то до винної особи застосовуватимуться заходи юридичної відповідальності (зокрема, адміністративної чи кримінальної).
Одну із провідних ролей у адміністративному процесі, безперечно, відіграють такі його учасники як сторони. Поняття сторін у теорії юридичного процесу є узагальнюючим і одночасно включає в себе поняття “позивач” і “відповідач”. Такий самий зміст поняття “сторони”, тобто його поділ на позивача і відповідача, отримав відповідне закріплення у ст. 50 КАС України.
Провідна роль цих учасників адміністративного процесу обумовлюється тим, що саме завдяки їм та їхній поведінці, волевиявленню виникає і розвивається вказаний процес. Однак, важливо наголосити, що позивачем і відповідачем є не будь-які особи, а лише ті, між якими виник правовий спір (конфлікт). Також сторони адміністративного процесу є особами, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав, свобод та інтересів.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 5

1. Поняття й класифікація учасників адміністративного процесу.
2. Адміністративна процесуальна правосуб’єктність учасників адміністративного процесу.
3. Особи, які беруть участь у адміністративній справі.
4. Сторони в адміністративному процесі.
5. Треті особи: види та особливості участі.
6. Сутність процесуального представництва.
7. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
8. Інші учасники адміністративного процесу: класифікація повноваження й завдання.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 годин

З огляду на ту обставину, що сторони адміністративного процесу лише передбачають (допускають) свою правоту у спорі, що виник, факт достовірності їх вимог і заперечень ще слід довести у судовому порядку, то, відповідно у кожної із сторін є власний суб’єктивний інтерес, який обумовлений їх процесуальним статусом.
Тобто, є суб’єктивний інтерес позивача та суб’єктивний інтерес відповідача, який полягає у отриманні ними позитивного для кожного із них рішення адміністративного суду.
У свою чергу інтерес позивача та відповідача може бути двох видів:
1) матеріально-правовий інтерес. Для позивача він означає задоволення його вимог, претензій, викладених у адміністративному позові. Матеріально-правовий інтерес відповідача зводиться до спростування судом вимог, претензій позивача, викладених ним у адміністративному позові.
2) процесуально-правовий інтерес. Такий інтерес позивача полягає у отриманні ним судового рішення на його користь; отриманні судового рішення про задоволення позову. Процесуально-правовий інтерес відповідача означає постановлення такого рішення адміністративного суду, яким би було відмолено у задоволенні вимог позивача.
Тому цілком справедливо, що, по-перше, сторони приймають участь у адміністративному процесі від свого імені, по-друге, з метою захисту власних специфічних, суб’єктивних публічно-правових прав . Так, наприклад, представник здійснюючи процесуальні дії у межах розгляду конкретної адміністративної справи, разом із тим прагне реалізувати інтерес саме тієї особи, яку він представляє, а не свій власний інтерес. Навіть представляючи інтереси іншої особи, процесуальний представник, діє від її імені, у межах повноважень, визначених цією особою.
Проаналізовані види інтересів у адміністративному процесі доводять абсолютну відмінність (протилежність) інтересів позивача і відповідача.
Виходячи із процесуально-правового інтересу, який намагаються задовольнити сторони адміністративної справи, можна сказати, що судове рішення, постановлене за результатами розгляду та вирішення публічно-правового спору, як правило, стосується виключно позивача і відповідача. Саме у судовому рішенні судом дається оцінка фактичним обставинам справи, розмежовуються права та обов’язки учасники спірних публічно-правових відносин. Прийнявши рішення по адміністративній справі суд, таким чином, вирішує спір по суті, остаточно підбиваючи підсумок щодо спірного правовідношення.
Крім того, набуття процесуально-правового статусу позивача і відповідача відповідними учасниками правовідносин відбувається лише у разі, якщо вони наділені правосуб’єктністю.
Традиційно правосуб’єктність учасників правовідносин, у тому числі і сторін, складається із двох елементів: 1) правоздатності та 2) дієздатності.
Правоздатність сторін адміністративного процесу означає їх здатність мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (ч. 1 ст. 48 КАС України).
Адміністративна процесуальна дієздатність сторін адміністративного процесу – здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові, належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (ч. 2 ст. 48 КАС України).
Наявність у сторін правосуб’єктності є необхідною умовою виникнення та розвитку адміністративного процесу за їх участю. Особа неправоздатна, особа обмежена у дієздатності чи взагалі визнана недієздатною не може виступати повноцінним учасником адміністративного процесу, її дії не викликають ніяких правових наслідків.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 6

1. Поняття, ознаки та правове регулювання участі сторін в адміністративному процесі.
2. Позивач: поняття, ознаки.
3. Відповідач: поняття, ознаки.
4. Повноваження сторін.
5. Сутність та види співучасті в адміністративному процесі. Повноваження співучасників.
6. Процедура заміни в адміністративному процесі неналежної сторони.
7. Поняття та сутність процесуального правонаступництва.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 годин

Поряд із такими основними суб’єктами адміністративного процесу як сторони, у адміністративну справу можуть вступати, так звані, треті особи. Треті особи, так само як і сторони, належать до групи осіб, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав, свобод та інтересів.
Відрізняє третіх осіб від решти учасників адміністративної справи і одночасно поєднує із сторонами, наявність у цих осіб специфічної правової зацікавленості у результатах вирішення публічно-правового спору. Власне саме специфічний інтерес і характеризує осіб, як третіх, відмежовує їх від сторін та інших учасників адміністративного процесу.
Розкрити сутність третіх осіб можливо розкривши їх типові риси та співвідношення із сторонами адміністративного процесу.
1. Так само як і сторони, треті особи особисто зацікавлені у розгляді та вирішенні адміністративної справи на власну користь.
2. Однак, зацікавленість третіх осіб у розгляді та вирішенні адміністративної справи є абсолютно протилежною інтересам сторін. Претензії третіх осіб повністю або частково виключають вимоги позивача чи заперечення відповідача.
Так, у ч. 1 ст. 53 КАС України закріплено, що: а) задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача; б) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред’явивши адміністративний позов до сторін.
Саме відмінність матеріальних та процесуальних інтересів не дозволяє ототожнити третіх осіб ані з позивачем, ані з відповідачем. Оскільки особи не відстоюють ні позицію позивача, ні відповідача, тому вони й отримали назву “третіх”, вони займають власну, “третю” позицію у адміністративному процесі.
3. Треті особи, на відміну від сторін, процес не порушують, а навпаки – вступають у вже розпочату адміністративну справу. У адміністративну справу треті особи можуть вступити у будь-який час, однак обов’язково лише до закінчення судового розгляду, пред’явивши адміністративний позов до сторін (ч. 1 ст. 53 КАС України). Однак, вважаємо, що потребує уточнення законодавче положення (ч. 1 ст. 53 КАС України) про те, що саме слід вважати закінченням судового розгляду адміністративної справи: це лише розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції чи це розгляд такої справи і в суді апеляційної та касаційної інстанцій.
4. Треті особи вступають у вже розпочатий адміністративний процес оскільки рішення по справі певним чином може торкатись їх прав або обов’язків.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 7

1. Поняття, ознаки та види третіх осіб.
2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
3. Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
4. Повноваження третіх осіб та процедура їх вступу (залучення) в адміністративний процес.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

Лекція: 4 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 8 годин

Надзвичайно часто не лише в адміністративному процесі, але і в деяких інших видах юридичного процесу, застосовується інститут процесуального представництва.
Практичне значення процесуального представництва полягає, по-перше, у наданні сторонам, третім особам, які приймають участь у розгляді та вирішенні адміністративної справи, кваліфікованої юридичної допомоги. По-друге, процесуальний представник, як особа наділена спеціальними знаннями у галузі права, здатна професійно захистити у конкретній адміністративній справі суб’єктивні інтереси зацікавлених у результатах справи осіб.
Отже, в умовах побудови правової держави в Україні суттєвою гарантією щодо забезпечення суб’єктивних прав громадян і організацій є судове представництво.
Основоположні засади інституту процесуального представництва закріплені у ст. 59 Конституції України, яка гарантує, що: 1) кожен має право на правову допомогу; 2) у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно; 3) кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Кодексом адміністративного судочинства України представників сторін та третіх осіб віднесено до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 47 КАС України).

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 8

1. Поняття, ознаки та види процесуального представництва.
2. Повноваження процесуальних представників та їх документальне оформлення.
3. Договірне представництво: сутність та особливості.
4. Законне представництво: види та особливості.
5. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
6. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу: їх класифікація та загальна характеристика.
7. Внутрішні суб’’’єкти (працівники апарату адміністративного суду), які забезпечують здійснення адміністративного судочинства.
8. Зовнішні суб’’’єкти (сторонні для адміністративного суду особи), які сприяють здійсненню адміністративного судочинства.

Нормативно−правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 35-36. − Ст. 446; Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 37. − Ст. 446.
3. Про судоустрій і статус суддів України : Закон України від 7 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. − № 41, № 41-42; № 43; № 44-45. − Ст. 529.
4. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI // Офіційний вісник України/ − 2012/ − № 62/ − Cт. 2509.
5. Про безоплатну правову допомогу : Закон України від 2 червня 2011 року № 3460-VI // Відомості Верховної Ради України. − 2011. − № 51. − Ст. 2136.
6. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 7 жовтня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. − 2011. − № 9. − Ст. 58.
7. Про прокуратуру : Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
8. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

Спеціальна література

ТЕМА № 9 «СУДОВІ ВИТРАТИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ»

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 години

Повноцінне здійснення уповноваженими судами адміністративного судочинства та можливість вступу в адміністративний процес зацікавлених осіб, крім усіх інших процесуально-−правових умов, передбачають також обов’’язковість сплати судових витрат.
Як передбачено ч. 1 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із:
− судового збору, розмір і порядок якого, повернення і звільнення від сплати встановлюються особливим законом − Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року (ч. 2 ст. 87 КАС України);
Судовий збір − збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Платники судового збору − громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (зокрема, іноземні) та фізичні особи − підприємці, які звертаються до суду (ст. 2 Закону України «Про судовий збір»).
Судовий збір справляється (ст. 3 Закону України «Про судовий збір»):
• за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;
• за подання до суду 1) апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, 2) заяви про перегляд судового рішення у зв’’язку з нововиявленими обставинами, 3) заяви про скасування рішення третейського суду, 4) заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та 5) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;
• за видачу судами документів.
Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі винятково через установи банків чи відділення зв’’язку (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»);
− витрат, пов’’язаних з розглядом справи. До таких витрат належать (ч. 3 ст. 87 КАС України):
• витрати на правову допомогу;
• витрати сторін та їхніх представників, що пов’’язані із прибуттям до суду;
• витрати, пов’’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
• витрати, пов’’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Так, за звернення до адміністративного суду чинним законодавством України передбачена сплата судового збору, розмір та час сплати якого залежить від змісту стадії адміністративного процесу.
Однією із умов відкриття провадження в адміністративній справі є одночасне подання із позовною заявою (скаргою) до адміністративного суду, документу про сплату судового збору − квитанції (ч. 3 ст. 106 КАС України).

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 9

1. Поняття, види та правове регулювання судових витрат.
2. судовий збір: сутність, процедура сплати. Суб’єкти та об’єкти сплати судового збору.
3. Поняття та склад витрат, пов’’язаних з розглядом справи.
4. Процесуальне оформлення та особливості розподілу судових витрат.

Нормативно−правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 35-36. − Ст. 446; Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 37. − Ст. 446.
3. Про судоустрій і статус суддів України : Закон України від 7 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. − № 41, № 41-42; № 43; № 44-45. − Ст. 529.
4. Про судовий збір : Законом України від 8 липня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. − 2012. − № 14. − Ст. 87.
5. Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах : Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI // Відомості Верховної Ради України. − 2012. − № 29.− Ст. 1189.
6. Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави : Постанова Кабінет Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 // Офіційний вісник України. – 2006 – № 18. – Ст. 1336.
7. Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів : Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710.

Спеціальна література

1. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової / Ківалов С.В., Харитонова О.І., Пасенюк О.М., Аракелян М.Р. та ін. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2005. – 552 с.
2. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу. – К.: Атіка, 2005. – 351 с.
3. Перепелюк В.Г. Адміністративне судочинство : проблеми практики / В.Г. Перепелюк. − К. : Конус-Ю. – 272 с.
4. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права : Навч. посібник / [В.Б. Авер’янов, Н.В. Александрова, О.А. Банчук та ін.] / За заг. редакцією Куйбіди Р.О., Шишкіна В.І. – К. : Старий світ, 2006. – 576 с.

ТЕМА № 10 «СТРОКИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ»

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 годин

Надзвичайно вважливу роль у адміністративному процесі відіграють процесуальні строки, які перешкоджають безпідставному затягуванню розгляду та вирішенню адміністративної справи, здійсненню адміністративного правосуддя, швидкому поновленню порушених прав, свобод т інтересів.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або мала була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наприклад, якщо особа має намір оскаржити рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій, то позовні заяви щодо таких рішень, дій чи бездіяльності може бути подано до адміністративного суду у п’ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності (ч. 6 ст. 172 КАС України).
Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Наприклад, відповідно до п. 7.2. Наказу Міністерства внутрішніх справ України “Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України” від 10 жовтня 2004 року скарга на дії чи рішення органу внутрішніх справ або посадової особи подається в порядку підлеглості вищому органу внутрішніх справ або посадовій особі відповідно до чинного законодавства, а в разі незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням – безпосередньо до адміністративного суду.
Як визначено ст. 101 КАС України процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Мусимо відзначити, що запропоноване законодавцем поняття не досить чітко розкриває сутність категорії “процесуальний строк”, оскільки сформульовано через використання цього ж поняття.
Цією ж статтею, однак у ч. 2, закріплено, що процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Також процесуальні строки можуть визначатися вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 10

1. Поняття, види та правове регулювання процесуальних строків.
2. Загальний строк подання адміністративного позову.
3. Спеціальні строки подання адміністративного позову.
4. Строки розгляду й вирішення адміністративних справ.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

1. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової / Ківалов С.В., Харитонова О.І., Пасенюк О.М., Аракелян М.Р. та ін. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2005. – 552 с.
2. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу. – К.: Атіка, 2005. – 351 с.
3. Лист Верховного Суду України “Щодо перевищення розумних строків розгляду справ” від 25 січня 2006 року № 1-5/45 // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 3.
4. Кодекс адміністративного судочинства України : наук.-практ. комент. / [Армаш Н.О., Бандурка О.М., Басов А.В. та ін.] ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Т. Комзюка. − К. : Прецедент ; Істина, 2009. − 823 с.
5. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Банчук О.А., Коліушко І.Б., Корнута Р.І.] ; за заг. ред. Р.О. Куйбіди (видання друге, доповнене). − К. : Юстініан, 2009. − 976 с.

ТЕМА № 11 «ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ»

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 годин

Належне здійснення правосуддя у адміністративних справах судовими органами забезпечується застосуванням у судовому засіданні заходів державного примусу, який характеризується тим, що цей метод здійснення державної влади є допоміжним, застосовується на основі переконання і лише після переконання. Це означає, по-перше, що примус завжди базується на використанні різноманітних заходів виховання, роз’яснення і стимулювання. По-друге, він використовується лише тоді, коли виявляються неефективними відповідні засоби переконання. По-третє, переконання і примус використовується, як правило, комплексно .
Оскільки державний примус виступає у двох формах – як судовий та адміністративний (позасудовий) примус , більш ретельно розглянемо першу форму такого примусу, оскільки саме за його допомогою забезпечується дотримання учасниками адміністративної справи встановлених у суді правил поведінки, забезпечується нормальне здійснення адміністративного судочинства (ст. 268 КАС України).
У адміністративному процесі судовий примус отримав назву процесуального, оскільки застосовується виключно під час розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору по суті.
Процесуальний примус у адміністративному процесі застосовується з потрійною метою:
1) охорона та попередження процесуальних правовідносин, які виникають під час розгляду та вирішення публічно-правового спору;
2) припинення порушення встановленого правил поведінки у залі судового засідання;
3) забезпечення встановленого порядку розгляду та вирішення публічно-правового спору та постановлення законного, обґрунтованого та повного рішення по справі.
Чинним процесуальним законодавством закріплено порядок застосування заходів процесуального примусу (ч. 1 ст. 268 КАС України).
Так, відповідно до мети процесуального примусу, до осіб, які порушують встановлені у суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства, адміністративним судом можуть бути застосовані заходи процесуального примусу. Такі заходи застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали (ч. 2 ст. 268 КАС України).
До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов’язків, встановлених КАС України (ч.ч. 2, 3 ст. 269 КАС України).
Виходячи із положень ч. 2 ст. 268 КАС України підставами застосування заходів процесуального примусу слід вважати:
1) порушення учасниками адміністративної справи встановлених у суді правил;
2) протиправне перешкоджання здійсненню адміністративного судочинства.
За наявності принаймні однієї із підстав, враховуючи тяжкість проступку, до особи правопорушника адміністративним судом може бути застосований один із таких заходів процесуального примусу (ч. 1 ст. 269 КАС України):
1) попередження;
2) видалення із залу судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
4) привід.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 11

1. Поняття, ознаки та призначення заходів процесуального примусу.
2. Підстави та процедура застосування попередження.
3. Підстави та процедура видалення із залу судового засідання.
4. Підстави та процедура тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.
5. Підстави та процедура здійснення приводу.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

Лекція: 4 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 4 години
Всього: 10 годин

У ст. 17 Глави 1 “Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ” Розділу II “Організація адміністративного судочинства” КАС України закріплено зміст компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.
Основні ж положення компетенції адміністративних судів закріплені ст. 124 Конституції України, у якій визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до позиції деяких науковців-правників поняття компетенції слід розглядати за допомогою трьох найважливіших ознак.
Це зокрема: 1) наявність спеціальних предметів відання; 2) визначення владних повноважень і меж їх застосування; 3) обов’язки органу.
Інші дослідники до поняття “компетенція” органу державної влади включають: а) коло питань, з яких він володіє певними знаннями, і б) коло повноважень (прав та обов’язків відати чим-небудь); у сучасному українському адміністративному праві компетенція (від лат. competentis “належний, здатний”) визначена як певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативними актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності.
У російському адміністративному праві компетенція розуміється як інститут публічного права, який становить комплексну нормативно оформлену характеристику повноважень державного чи громадського органу, організації, посадової особи, іншого службовця у певній сфері державного чи громадського управління; це також сукупність обов’язків і прав державного органу або посадової особи, які визначають межі його повноважень і правомочностей у процесі здійснення своїх функцій.
Таким чином, компетенцію адміністративних судів слід розглядати як 1) визначене процесуальним законом коло питань, що підлягають вирішенню, та закріплений обсяг 2) відповідних повноважень. Інакше кажучи у ст. 17 КАС України визначено адміністративні справи, підвідомчі адміністративним судам. Як зазначає В.І. Тертишников, компетенція судів визначається колом питань, які вони вправі та зобов’язані вирішувати. Частиною судової компетенції є судова підвідомчість.
Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, ст. 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення).
Необхідно звернути увагу, що пріоритет визначення підвідомчості справ адміністративної юрисдикції належить Вищому адміністративному суду України, який відповідно до положень ч. 3 ст. 125 Конституції України є вищим судовим органом для спеціалізованих адміністративних судів.
Отже, підвідомчість адміністративних справ – правова категорія, яка відмежовує публічно-правові спори, що мають розглядатись і вирішуватись адміністративними судами від спорів, які віднесені до компетенції інших судових органів.
Саме у такому розмежуванні і полягає практичне значення інституту підвідомчості адміністративних справ у адміністративному процесі. За допомогою категорії “підвідомчість” забезпечується нормальна діяльність та належне правосуддя не лише адміністративних судів, але й організується стабільне функціонування національної судової системи у цілому. Підвідомчість визначає, які судові органи мають розглядати та вирішувати ті чи інші правові спори чи конфлікти.
Також практичне значення підвідомчості безпосередньо пов’язане із процесуально-правовими наслідками недотримання правил про підвідомчість справ адміністративному суду. Тобто якщо справа не підвідомча адміністративному суду, суддя на стадії подання позову та порушення адміністративної справи може відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі (ч. 1 ст. 109 КАС України). У випадку, коли непідвідомчість справи адміністративному суду виявляється на стадії судового розгляду, адміністративний суд закриває провадження у справі (ч. 1 ст. 157 КАС України).

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 12

1. Поняття, сутність та критерії юрисдикції адміністративних судів.
2. Сутність підсудності адміністративних справ.
3. Предметна підсудність адміністративних справ.
4. Альтернативна підсудність адміністративних справ.
5. Виняткова підсудність адміністративних справ.
6. Територіальна підсудність адміністративних справ.
7. Виняткова підсудність адміністративних справ.
8. Інстанційна підсудність адміністративних справ.
9. Підсудність кількох пов’язаних між собою вимог.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

ТЕМА № 13 «ПОЗОВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ»

Лекція: 4 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 12 годин

Адміністративний позов, як правова категорія, що належить до основних інститутів процесуально-правової науки може розглядатися у декількох, але принципово не суперечливих аспектах.
Перш за все, адміністративний позов – це конституційна гарантія судового захисту прав і свобод людини і громадянина судом (ст. 55 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України).
Отже, адміністративний позов втілює у собі право зацікавленої особи на порушення адміністративної справи в суді і судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.
Тому, позаяк подання адміністративного позову обумовлює розв’язання публічно-правового спору по суті, такий позов необхідно визнати процесуально-правовим засобом захисту законних прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб.
По-друге, адміністративний позов представляє собою різновид звернення фізичної або юридичної особи до державного органу (зокрема, до адміністративного суду). Безпосередньо поняття “звернення” знайшло своє правове закріплення і тлумачення у Законі України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону звернення громадян слід розуміти як викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Дійсно адміністративний позов – це письмове звернення до адміністративного суду, яким ініціюється розгляд і вирішення адміністративно-правового спору, змістом якого є реальне або уявне порушення прав і законних інтересів невладних суб’єктів публічно-правових відносин з боку органів або їх посадових осіб, які наділені владно-управлінськими повноваженнями.
Цілком природно, що поняття адміністративного позову у КАС України відтворено саме як звернення. Отже, адміністративний позов – це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України).
По-третє, оскільки після прийняття судом адміністративного позову до розгляду, порушується адміністративна справа, можна стверджувати, що його (позов) слід вважати процесуальним засобом порушення адміністративної справи у суді.
По-четверте, адміністративний позов є документальним вираженням претензій позивача звернених через адміністративний суд до відповідача, оформлених і поданих відповідно до правил КАС України. Тобто, адміністративний позов – це урегульована нормами адміністративного процесуального права форма вимог позивача, які пред’являються у порядку передбаченому процесуальним законом.
Розкривши таким чином юридичну природу адміністративного позову, доходимо висновку про його практичну значущість для адміністративного процесу, яка полягає у тому, що саме завдяки йому стає можливим здійснення фізичними та юридичними особами конституційного права на судовий захист від протиправних дій (бездіяльності) та рішень суб’єктів владних повноважень.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 13

1. Сутність, ознаки, види позову.
2. Позов, адміністративний позов, позовна заява: особливості співвідношення.
3. Форма та зміст адміністративного позову. Вимоги, які пред’являються до позовної заяви.
4. Наслідки недотримання форми, змісту позовної заяви.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

Лекція: 4 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 8 годин

Після підготовки справи до судового розгляду суд переходить до розгляду та вирішення адміністративної справи по суті. Розгляд і вирішення справ адміністративної юрисдикції адміністративними судами представляє собою окрему процесуальну стадію, тобто відносно відокремлену, чітко визначену у часі сукупність процесуальних дій, об’єднаних конкретною процесуальною метою.
Стадія розгляду і вирішення справ адміністративної юрисдикції відповідно до КАС України (Глава 3 “Судовий розгляд справи” Розділ ІІІ “Провадження в суді першої інстанції”) отримала назву судового розгляду справи.
Розглянемо типові ознаки, які характеризують судовий розгляд адміністративної справи:
– складається із сукупності об’єднаних спільною процесуальною метою процесуальних дій;
– зміст стадії та порядок здійснення процесуальних дій визначено КАС України;
– судовим розглядом справи, як правило, справа адміністративної юрисдикції завершується;
– судовий розгляд справи – обов’язкова, центральна стадія адміністративного процесу, під час якої суд розглядає та вирішує справи по суті, постановляє ухвали чи постанови;
– на даній стадії остаточно розв’язується спір між його учасниками, визначаються взаємні права і обов’язки сторін;
– розгляд адміністративної справи у судовому засіданні обмежений процесуальними строками;
– перелік учасників судового розгляду справи адміністративної юрисдикції чітко визначений законодавством;
– стадія судового розгляду справи адміністративної юрисдикції складається з таких частин: 1) підготовча частина (ст.ст. 124-134 КАС України); 2) розгляд справи по суті (ст.ст. 135-151 КАС України); 3) судові дебати (ст. 152 КАС України); 4) ухвалення й проголошення судового рішення у справі (ст.ст. 153, 154, 160, 167 КАС України);
– судовий розгляд справи адміністративної юрисдикції – інститут адміністративного процесуального права, інакше кажучи – система норм права, які регулюють суспільні відносини між суддею (судом) і іншими учасниками процесуальної діяльності при розгляді та вирішенні по суті справи адміністративної юрисдикції;
– судовий розгляд справи має місце під час провадження в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження, провадження за винятковими та нововиявленими обставинами. Тобто, якщо рішення суду першої інстанції у справі переглядається у порядку апеляційного, касаційного провадження, у порядку провадження за винятковими обставинами або провадження за нововиявленими обставинами, то у межах цих проваджень також має місце стадія судового розгляду адміністративної справи;
– значення стадії розгляду адміністративної справи визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій у цій частині розвитку адміністративного судочинства. Шляхом розгляду адміністративних справ здійснюються функції правосуддя та виконуються завдання адміністративного судочинства – захист прав, свобод і законних інтересів фізичних, юридичних осіб;
– судовий розгляд адміністративної справи відбувається у формі судового засідання, яке є зовнішньою формою судового розгляду.
Виходячи із наведених ознак судового розгляду адміністративної справи, можна навести декілька визначень цієї стадії.
По-перше, судовий розгляд адміністративної справи – це стадія адміністративного процесу, метою якої є всебічне дослідження обставин справи та вирішення її по суті судом першої інстанції.
По-друге, судовий розгляд адміністративної справи – основна стадія адміністративного процесу, де найбільш повно проявляються принципи адміністративного судочинства. Правосуддя в адміністративних справах здійснюється шляхом їх розгляду і вирішення у судовому засіданні. На даній стадії процесу суд досліджує та оцінює докази, встановлює фактичні обставини справи, визначає права та обов’язки сторін, постановляє судове рішення відповідно до обставин справи і закону.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 14

1. Призначення та загальна характеристика судового розгляду.
2. Частини судового розгляду адміністративної справи.
3. Вступна частина судового розгляду адміністративної справи.
4. Судовий розгляд.
5. Судові дебати.
6. Вихід до нарадчої кімнати й ухвалення судового рішення.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

1. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
2. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової / Ківалов С.В., Харитонова О.І., Пасенюк О.М., Аракелян М.Р. та ін. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2005. – 552 с.
3. Кодекс адміністративного судочинства України : наук.-практ. комент. / [Армаш Н.О., Бандурка О.М., Басов А.В. та ін.] ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Т. Комзюка. − К. : Прецедент ; Істина, 2009. − 823 с.
4. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Банчук О.А., Коліушко І.Б., Корнута Р.І.] ; за заг. ред. Р.О. Куйбіди (видання друге, доповнене). − К. : Юстініан, 2009. − 976 с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б.Авер’янов (голова). – К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – 584 с.
6. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма “Консум”, 2003. – 464 с.
7. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р.О., Шишкіна В.І. – К.: Старий світ, 2006. – 576 с.
8. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. − Вид. 2-е, випр., доп. − К.: Реферат, 2007. − 848 с.
9. Кононенко О. Щодо судового розгляду адміністративних справ // Право України. – 1999. – № 2. – С. 41.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” від 12 квітня 1996 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – № 1.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 року № 9 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2000. – № 4.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від 30 травня 1997 року № 7 // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 2.

ТЕМА № 15 «СУДОВІ РІШЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ»

Лекція: 2 години
Семінарське заняття: 2 годин
Самостійна робота: 2 години
Всього: 6 годин

Відповідно до Конституції України суди, зокрема й адміністративні, є органами державної влади, які у межах наданих повноважень розглядають та вирішують справи публічно-правового характеру. Свої владні висновки адміністративні суди викладає у процесуальних документах – рішеннях.
Чисельність і змістовність процесуальних питань, які доводиться вирішувати суду під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, обумовлює прийняття цим органом правосуддя різноманітних й відмінних за своєю сутністю та формою процесуальних документів. Разом із тим серед інших прийнято виділяти такі основні процесуальні документи, як постанова та ухвала. Питання, пов’язані з розумінням, структурою та вимогами, яким мають відповідати постанови й ухвали адміністративних судів, інші процесуальні документи, безпосередньо закріплені КАС України (ст.ст. 158-170 Глави 5 Розділу ІІІ).
Так, у ст. 3 КАС України дається визначення постанови й ухвали адміністративного суду:
1. Постанова – письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, в якому вирішуються вимоги адміністративного позову.
2. Ухвала – письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.
Отже, залежно від процесуальних питань, які розв’язуються рішенням адміністративного суду ці рішення набувають форми та змісту або постанови, або ухвали.
Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали (ст. 158 КАС України).
Перш ніж розглянути детально види процесуальних документів адміністративних судів, зупинимось на аналізі юридичної природи цих документів.
У першу чергу рішення адміністративного суду представляють собою імперативний наказ, в якому втілено волю держави щодо даного правовідношення. Імперативна природа таких рішень визначена Конституцією України (ст. 129) та у ст. 14 КАС України “Обов’язковість судових рішень”. Відповідно до цих норм судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді:
– ухвалюється іменем України;
– постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України;
– невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Також ухвали і постанови адміністративного суду безпосередньо є процесуальним документом, позаяк у ньому виражається застосування норм адміністративного процесуального права, міститься інформація про процедуру захисту або відновлення прав, свобод, оспорюваних інтересів фізичних та юридичних осіб. Судове рішення як процесуальний акт-документ фіксує висновок суду як акту судової влади, у якому закріплюється завершення процесу застосування судом норм матеріального і процесуального права при розгляді та вирішенні правових спорів.
Рішення судів є процесуальною формою вираження діяльності щодо застосування права.
Постанови і ухвали адміністративного суду – акт правосуддя, в якому міститься остаточний висновок про взаємні права та обов’язки учасників спірного правовідношення.
Постанови і ухвали адміністративного суду – акт застосування норм матеріального права, тобто оформлене відповідним чином юридично-владне рішення уповноваженого органу, посадової особи щодо встановлення (зміни, скасування) суб’єктивних прав і обов’язків персоніфікованих суб’єктів адміністративно-правових відносин для вирішення конкретних питань у сфері державного управління і місцевого самоврядування.
Так, через розгляд справи у адміністративному суді та постановлення відповідного рішення можуть бути поновлені права фізичної особи, якій незаконно було відмовлено у реєстрації її як суб’єкта господарювання.
Крім того слід відзначити, що рішення суду є юридичним фактом, з яким пов’язується виникнення, зміна або припинення правовідносин. Наприклад, на підставі рішення суду: 1) незаконно звільнена особа має бути поновлена на посаді державного службовця; 2) адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт заміняється на штраф; 3) скасовується реєстрація кандидата на пост Президента України.
Постанови і ухвали адміністративних судів характеризуються такими основними особливостями:
– виникають як наслідок публічних спорів. Рішенням адміністративного суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і суспільних інтересів;
– у рішенні від імені України дається оцінка спірної вимоги чи правовідносинам та діям зацікавлених осіб;
– постановляються виключно судовими органами на основі норм адміністративного процесуального права та ряду інших відповідних галузей права;
– їх юридична сила, як правило, поширюється виключно на учасників спору;
– є засобом реалізації норм матеріального права;
– структура і порядок постановлення чітко визначені в законодавстві;
– мають державно-владний характер, є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами, яким вони адресовані;
– наділені законною силою, тобто є стабільними та такими, обов’язковість виконання яких забезпечена законом;
– є виключними, тобто їх неможливо повторно порушити і розглянути справу, яка вже була предметом адміністративної справи і в якій постановлено відповідне рішення;
– мета судових рішень полягає: а) у процесуальному оформленні і фіксуванні волі суду, спрямованій на вирішення спору між сторонами; б) у охороні прав, свобод, інтересів учасників державно-суспільних відносин, безпосередньому захисті підтверджених у суді дійсних матеріальних правовідносин між сторонами і тим самим у захисті норм права, на основі яких виникли правовідносини; в) у здійсненні виховної функції правосуддя; г) у забезпеченні примусового дотримання зобов’язаними особами припису, який міститься у рішенні;
– мають преюдиціальний характер: факти, встановлені під час розгляду адміністративної справи і закріплені постановою або ухвалою адміністративного суду, повторно в іншій справі (цивільній, кримінальній, адміністративній справі) не встановлюються. Преюдиціальність (від. лат. praejudicium) – правило, згідно з яким суд, що виніс рішення, після того як це рішення набуло чинності (законної сили), не має права знову встановлювати факти або правовідносини, стосовно яких воно було винесено.

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 10

1. Судові рішення в адміністративному процесі.
2. Постанова: поняття структура, види.
3. Ухвала: поняття, структура, види.
4. Вимоги, яким має відповідати рішення суду в адміністративній справі.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

1. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової / Ківалов С.В., Харитонова О.І., Пасенюк О.М., Аракелян М.Р. та ін. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2005. – 552 с.
2. Кодекс адміністративного судочинства України : наук.-практ. комент. / [Армаш Н.О., Бандурка О.М., Басов А.В. та ін.] ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Т. Комзюка. − К. : Прецедент ; Істина, 2009. − 823 с.
3. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Банчук О.А., Коліушко І.Б., Корнута Р.І.] ; за заг. ред. Р.О. Куйбіди (видання друге, доповнене). − К. : Юстініан, 2009. − 976 с.
4. Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права В.М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.
5. Громадянські права. Рішення Верховного Суду США. ХХ століття: Пер. з англ.. / Під ред. Морін Гаррісон та Стіва Гілберта. – К.: Оптима, 2005. – 304 с.
6. Олійник О.Б. Судова документація: Навч. посібник. –- К.: Алерта. – 2007. – 282 с.
7. Теорія та практика судової діяльності: Науково-практичний посібник. − К.: Атіка, 2007. − 624 с.
8. Фазікош Г. Щодо розширення логічного змісту поняття законності судового рішення // Право України. – 2001. – № 12 – С. 42-46.

ТЕМА № 16 «ОСКАРЖЕННЯ І ПЕРЕГЛЯД РІШЕНЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ УКРАЇНИ»

Лекція: 7 години
Семінарське заняття: 10 годин
Самостійна робота: 9 години
Всього: 26 годин

ПИТАННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 16

1. Види оскарження й перегляду судових рішень.
2. Зміст та призначення апеляційного провадження.
3. Зміст та призначення касаційного провадження.
4. Перегляд судових рішень Верховним Судом України.
5. Провадження за нововиявленими обставинами.

Нормативно−правові акти

Спеціальна література

1. Кодекс адміністративного судочинства України : наук.-практ. комент. / [Армаш Н.О., Бандурка О.М., Басов А.В. та ін.] ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. А.Т. Комзюка. − К. : Прецедент ; Істина, 2009. − 823 с.
2. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Банчук О.А., Коліушко І.Б., Корнута Р.І.] ; за заг. ред. Р.О. Куйбіди (видання друге, доповнене). − К. : Юстініан, 2009. − 976 с.
3. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма “Консум”, 2003. – 464 с.
4. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р.О., Шишкіна В.І. – К.: Старий світ, 2006. – 576 с.

Приблизний перелік питань, що виносяться на іспит з адміністративного процесу
1. Генезис адміністративного процесу України. Камеральні науки. Поліцейське право. Адміністративне право. Адміністративна юстиція.
2. Історичні періоди становлення й розвитку адміністративного процесу.
3. Адміністративний процес України доби Російської імперії.
4. Адміністративний процес доби визвольних змагань України 1917−1920 р.р. ХХ століття
5. Адміністративний процес України доби СРСР.
6. Адміністративний процес часів незалежної України.
7. Сутність адміністративного процесу. Концепція адміністративного процесу у сучасній українській адміністративно−правовій та адміністративно−процесуальній науці й законодавстві.
8. Взаємозв’язок адміністративного процесу, адміністративного судочинства й адміністративної юстиції.
9. Моделі адміністративної юстиції.
10. Концепція адміністративного процесу.
11. Конституція України 1996 року − призначення й загальна характеристика в контексті адміністративного процесу.
12. Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року − призначення й загальна характеристика.
13. Основні поняття, категорії, використовувані в адміністративному процесі.
14. Завдання адміністративного процесу та його правове регулювання.
15. Поняття адміністративного процесу.
16. Стадії адміністративного процесу. Види та зміст стадій адміністративного процесу.
17. Обов’язкові й факультативні стадії адміністративного процесу: поняття. Зміст, загальна характеристика.
18. Звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі: поняття, зміст, підстави.
19. Підготовка адміністративної справи до судового розгляду: поняття, зміст, призначення.
20. Попереднє судове засідання: поняття, зміст, призначення.
21. Судовий розгляд адміністративної справи.
22. Апеляційне оскарження рішень адміністративних судів першої інстанції (апеляційне провадження).
23. Касаційне оскарження рішень адміністративних судів першої та апеляційної інстанції (касаційне провадження).
24. Перегляд судових рішень Верховним Судом України.
25. Провадження за нововиявленими обставинами.
26. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
27. Процесуальні аспекти виконавчого провадження (виконання судових рішень в адміністративних справах).
28. Провадження адміністративного процесу: поняття, види, загальна характеристика.
29. Відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі.
30. Співвідношення адміністративного процесу й адміністративного процесуального права.
31. Система адміністративного процесу.
32. Поняття та класифікація принципів адміністративного процесу.
33. Конституційні принципи в адміністративному процесі.
34. Галузеві принципи адміністративного процесу.
35. Міжгалузеві принципи адміністративного процесу.
36. Верховенство права.
37. Законність.
38. Рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
39. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.
40. Гласність і відкритість адміністративного процесу.
41. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду.
42. Обов’язковість судових рішень.
43. Мова адміністративного судочинства.
44. Закон України 2011 року «Про безоплатну правову допомогу» − призначення й загальна характеристика в контексті адміністративного процесу.
45. Учасники адміністративного суду: загальна характеристика та класифікація.
46. Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі.
47. Закон України 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» − призначення й загальна характеристика в контексті адміністративного процесу.
48. Поняття адміністративного суду, його склад.
49. Відвід (самовідвід) судді.
50. Поняття та ознаки сторін в адміністративному процесі.
51. Повноваження сторін.
52. Позивач в адміністративному процесі.
53. Відповідач в адміністративному процесі.
54. Поняття неналежної сторони та процедура її заміни.
55. Процесуальне правонаступництво: поняття та процедура здійснення.
56. Поняття, ознаки, види третіх осіб в адміністративному процесі.
57. Повноваження третіх осіб.
58. Поняття та види процесуального представництва.
59. Закон України 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» − призначення й загальна характеристика в контексті адміністративного процесу.
60. Повноваження процесуального представника та їх документальне оформлення.
61. Участь у адміністративному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
62. Особливості адміністративної процесуальної правосуб’єктності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
63. Прокурор в адміністративному процесі.
64. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в адміністративному процесі.
65. Інші учасники адміністративного процесу.
66. Закон України 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» − призначення й загальна характеристика в контексті адміністративного процесу.
67. Поняття та види судових витрат в адміністративному процесі.
68. Закон України 2011 року «Про судовий збір» − призначення й загальна характеристика в контексті адміністративного процесу.
69. Національне законодавство, яке закріплює спеціальні строки звернення до адміністративного суду.
70. Юридична природа процесуальних строків та їх види в адміністративному процесі.
71. Поняття та критерії адміністративної юрисдикції адміністративних судів.
72. Поняття та види підсудності адміністративних справ.
73. Предметна підсудність адміністративних справ.
74. Альтернативна підсудність адміністративних справ.
75. Виняткова підсудність адміністративних справ.
76. Територіальна підсудність адміністративних справ.
77. Виняткова підсудність адміністративних справ.
78. Інстанційна підсудність адміністративних справ.
79. Підсудність кількох пов’язаних між собою вимог.
80. Процесуальний порядок та підстави передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого.
81. Позов, позовна заява, адміністративний позов: поняття, особливості, співвідношення.
82. Види позовів в адміністративному процесі.
83. Право на позов.
84. Сутність та зміст доказування у адміністративному процесі.
85. Характеристика і види доказів.
86. Предмет доказування у адміністративному процесі.
87. Засоби доказування у адміністративному процесі: види та особливості.
88. Забезпечення доказів у адміністративному процесі.
89. Форма та зміст адміністративного позову.
90. Порядок відкриття провадження в адміністративній справі.
91. Забезпечення адміністративного позову.
92. Поняття і ознаки стадії підготовки справи до судового розгляду та її роль у адміністративному процесі.
93. Процесуальний зміст стадії підготовки справи до судового розгляду.
94. Попереднє судове засідання. Завершення підготовчого провадження.
95. Судові виклики і повідомлення.
96. Поняття стадії судового розгляду адміністративної справи та її особливості.
97. Частини (етапи) судового розгляду адміністративної справи.
98. Підготовка до судового розгляду адміністративної справи.
99. Судовий розгляд адміністративної справи.
100. Судові дебати і вихід до нарадчої кімнати.
101. Процесуальні перешкоди судового розгляду адміністративної справи.
102. Відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді.
103. Залишення позовної заяви без розгляду.
104. Зупинення провадження у справі.
105. Закриття провадження у справі.
106. Судові рішення в адміністративному процесі.
107. Постанова: поняття структура, види.
108. Ухвала: поняття, структура, види.
109. Вимоги, яким має відповідати рішення суду в адміністративній справі.
110. Законність і обґрунтованість судового рішення.
111. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма.
112. Окремі ухвали адміністративного суду.
113. Додаткове судове рішення адміністративного суду.
114. Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні.
115. Роз’яснення судового рішення.
116. Провадження у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
117. Провадження у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
118. Провадження у спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема, делегованих повноважень.
119. Провадження у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
120. Провадження у спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
121. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів владних повноважень.
122. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
123. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
124. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій.
125. Особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців.
126. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум.
127. Особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб’єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу.
128. Особливості провадження у справах, пов’язаних із виборами Президента України.
129. Особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності.
130. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.
131. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
132. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
133. Поняття, сутність та підстави скороченого провадження.
134. Особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби та митних органів.
135. Особливості провадження у справах за зверненням Служби безпеки України щодо накладення арешту на активи, що пов’язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
136. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу видворення іноземців та осіб без громадянства.
137. Види та загальна характеристика перегляду судових рішень.
138. Апеляційне провадження: підстави та процедура відкриття, особливості.
139. Касаційне провадження: підстави та процедура відкриття, особливості.
140. Перегляд судових рішень Верховним Судом України.
141. Провадження за нововиявленими обставинами.
142. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.
143. Заходи процесуального примусу.
144. Відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі.

Адміністративне судочинство в Україні

Комментарии