АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА 23.01.2016 03:28

 

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

 

 

Кафедра цивільного та господарського  права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

актуальні проблеми цивільного права

 

 

 

 

Навчально-методичний комплекс

 

 

Посібник

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2014

 

 

 

 

 

 

 

УДК 

ББК 

 

Обговорено і схвалено на засіданні кафедри

 цивільного та господарського права

 ВНЗ «Національна академія управління»

Протокол № 1 від 09.09. 2013 р.

 

 

Рецензенти:

Міхатуліна Олена Миколаївна, доцент, професор кафедри цивільно-правових наук Міжрегіональної Академії управляння персоналом

Головченко Валентин Васильович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

 

Укладач:

Прилуцький Роман Борисович – кандидат юридичних наук, доцент

 

 

Актуальні проблеми цивільного права : Навчально-методичний комплекс : Посібник / Р.Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2014. – 108  с.

 

 

Даний навчально–методичний комплекс – посібник, призначений для методичного забезпечення семінарських, практичних занять та самостійної роботи з курсу «Актуальні проблеми цивільного права» студентів магістратури вищих юридичних навчальних закладів, а також закладів, де ця дисципліна вивчається.

Посібник може бути корисним для використання його з метою самоосвіти і поглибленого вивчення цивільного права.

 

 

 

 

       УДК  

        ББК 

 

 

 

 

                                                      © Прилуцький Роман Борисович, 2014

                                                        © Оригінал-макет,

                                                     Національної академії управління», 2014

 

 

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА	4
ПОРЯДОК ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ	5
ПРОГРАМА КУРСУ	8
РОБОЧА ПРОГРАМА	16
ОПИС ДИСЦИПЛІНИ	18
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ	21
МЕТОДИ НАВЧАННЯ	24
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ	26
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ	38
САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА	52
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ РЕФЕРАТИВНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ	55
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ.	57
ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ.	58
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ.	63
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ до модулів і ПІДСУМКОВИХ КОНТРОЛІВ	65
ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ	93
МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ	96
ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ.	97

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПЕРЕДМОВА

 

Навчально–методичний комплекс-посібник «Актуальні проблеми цивільного права» є посібником, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами юридичних вузів і факультетів семінарів, практичних занять та самостійної роботи з курсу «Актуальні проблеми цивільного права».

Комплекс включає опис дисциплін, програму курсу «Актуальні проблеми цивільного права», побудовану за змістовними модулями, плани і завдання до семінарських, практичних занять та самостійної роботи студентів, методичні рекомендації з підготовки рефератів, реферативних повідомлень і написання контрольних робіт, їх тематику, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю, список рекомендованих джерел, Тимчасове положення з впровадження рейтингово-модульної системи оцінювання студентів з урахуванням вимог Болонської декларації. Структура навчально–методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу.

Особливість вивчення курсу «Актуальні проблеми цивільного права» пов’язана з особливістю підготовки студентів магістратури, яка полягає у вихованні у слухачів навичок наукової роботи. Тому у процесі опанування дисципліни перевага віддається не стільки засвоєнню відповідної сукупності знань (цей етап слухачі вже пройшли під час вивчення цивільного права у бакалавраті), скільки поглибленню теоретичної підготовки, засвоєнню існуючих наукових доктрин, спірних наукових поглядів, дискусій, проблем теорії, законодавчої й правозастосовної практики, вмінню аналізувати наукові й практичні проблеми та вирішувати їх.

У зв’язку з цим основна увага приділяється лекційним та семінарським заняттям, підготовці наукових робіт, реферативних оглядів наукових джерел, повідомлень тощо.  

Навчально–методичний комплекс розроблений з урахуванням останніх досягнень науки цивільного права, практики, у тому числі судової,  застосування Цивільного кодексу України, виявлених проблем кодифікації цивільного законодавства України, закордонного та міжнародного передового досвіду правового регулювання приватних відносин.      

Предметним орієнтиром при вивченні актуальних проблем господарського права є програма курсу.

У списку рекомендованих джерел міститься перелік основних чинних нормативно-правових актів і наукової літератури, що має стати вагомою підмогою при вивченні дисципліни. Додаткова література сприятиме більш глибокому вивченню дисципліни, написанню рефератів та виконанню контрольних робіт.

 

 

 

 

Ухвалено:

Вченою радою НАУ

від 30 серпня 2012 року,

протокол № _4__

 

 

2. Порядок оцінювання знань студентів

 

І. Загальні положення

 

1.1.       Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейських вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).

 

1.2.   Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання НАУ. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:

 

-           підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок;

-           систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін;

-           подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань;

-           розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу;

-           оптимізація навчального процесу.

 

ІІ. Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів.

 

         2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS ( A, B, C, D, E, FX, F).

         2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті.

На іспиті оцінюванню підлягають:

-       володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни;

-       здатність творчо мислити та синтезувати знання;

-       уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань.

2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів.

2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є:

- відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій;

         - робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять;

- виконання модульних контрольних робіт.

Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх.

Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій.

Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів).

При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем.

Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань.

2.5. Структура поточної успішності (50 балів).

а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів

б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів;

в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів;

г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів.

д) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів.

При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання.

2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність».

2.7.Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.

 

 

 

 

 

Шкала оцінювання екзаменаційних завдань

 

 

Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність.

У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту.

2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів.  Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано».

У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач.

2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.

 

ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS

 

Сума балів за всі види навчальної діяльності		Оцінка за національною шкалою
	Оцінка за шкалою ECTS	для екзамену, курсового проекту (роботи) практики	для заліку
90-100	A	5 (відмінно)	зараховано
82-89	B	4 (добре)	зараховано
74-81	C	4 (добре)	зараховано
64-73	D	3 (задовільно)	зараховано
60-63	E	3 (задовільно)	зараховано
35-59	FX	2 (незадовільно) з можливістю повторного складання	не зараховано з можливістю повторного складання
034	F	2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни	не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

 

Затверджено:

Перший проректор ВНЗ                                

«Національна

академія управління»

Матвійчук В.К.,

д.ю.н., професор

 

__________________

 

 

ВНЗ «Національна академія управління»

 

 

 

3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

 

 

ПРОГРАМА

нормативної навчальної дисципліни

підготовки магістрів

 

Галузь знань 0304 «Право»

Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»

Освітньо – кваліфікаційний рівень «магістр»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

Розроблено та внесено: на засідання кафедри цивільного та господарського права,

протокол № 1 від 09 вересня  2013 р.

 

Розробник програми:

Прилуцький Р.Б., канд. юрид. наук, доцент

 

 

 

Завідувач кафедри :                        Матвійчук В.К., докт. юрид.наук,  

                                                                                                  професор 

 

 

Затверджено та схвалено до друку вченою радою юридичного  факультету НАУ, протокол № 1 від 12 вересня  2013 р.

 

Декан юридичного факультету                        Нікітін Ю.В., к.ю.н., доцент

 

 

ВСТУП

Програма навчальної дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки «магістрів» напряму  6.030401 «Правознавство».

Предметом вивчення навчальної дисципліни є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із правовим регулюванням цивільних (приватних) відносин.

          Програма навчальної дисципліни складається з таких змістовних модулів:

10-й семестр

Змістовий модуль 1: Загальні положення цивільного права

Змістовий модуль 2: Право власності, майнові та немайнові права

Змістовий модуль 3: Зобов’язальне право.

Змістовий модуль 4: Спадкове право

 

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» є поглиблене розкриття та засвоєння теоретично-методологічних засад цивільного права, ознайомлення з основними теоретичними проблемами, з'ясування їх суті, причин та можливих шляхів їх вирішення, формування розуміння взаємозалежності між теоретичними проблемами галузі права і практичними проблемами створення, розвитку та модернізації цивільного законодавства, співвідношення його з господарським  законодавством.   

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» є:

1. формування у студентів системи науково-теоретичних знань з проблем цивільного права, визначення та розкриття основних проблем розуміння його понять, категорій та інститутів, співвідношення з господарським правом;

2. створення та розвиток навичок з урахуванням отриманих знань та усвідомленням теоретичних проблем визначати потреби створення, напрями розвитку та удосконалення цивільного законодавства, співвідношення його з господарським законодавством, шляхи вирішення проблем його застосування у юридичній практиці, засоби викладання у навчальному процесі.

3. формування у студентів теоретично-методологічних навичок наукової діяльності у сфері цивільно-правової науки.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати:

1. теоретичні засади цивільного права, концепції, напрями і основні проблеми його розвитку,

2. напрями, концепції та методологію удосконалення цивільного законодавства, тенденції та перспективи його розвитку у сучасних умовах, демократизації суспільства, обмежених ресурсів і глобальних змін клімату на планеті;

3. основні теоретичні засади науки цивільного права та їх зв’язок із суміжними науками;

4. основи наукової діяльності.

 

вміти:

1. правильно визначати проблеми цивільного права і законодавства, шляхи їх подолання;

2. тлумачити та розкривати основні поняття, інститути та категорії цивільного права, теоретичні проблеми, пов’язані з цим;

3. здійснювати наукові дослідження і забезпечувати навчальний процес.

 

Вивчення дисципліни повинне базуватись на знаннях, отриманих студентами під час опанування ними фундаментальних положень цивільного права та інших суміжних правових дисциплін і курсів.

 

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 108 годин – 3 кредити ЕСТS.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПРОГРАМА КУРСУ

2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

 

Змістовий модуль 1.

 

Тема 1. Актуальні проблеми визначення цивільного права як галузі права. Джерела цивільного права.

 

Проблеми визначення цивільного права як приватного права. Проблеми відмежування приватного права від публічного права, точки зору. Публічні елементи в цивільному праві.

Проблеми визначення цивільного права як самостійної галузі права, відмежування його від інших галузей права.

Критерії визначення самостійної галузі права. Предмет і метод правового регулювання при визначенні самостійної галузі права. Цивільні правовідносини. Неоднорідність предмету та методу цивільного права. Необхідність додаткових критеріїв визначення самостійної галузі права.

Теорія господарського права (господарсько-правова теорія) і цивільно-правова теорія (концепція єдиного цивільного права) регулювання господарських відносин.

Теорії підприємницького, комерційного та торгового права. Корпоративне право. 

Проблемні питання визначення структури цивільного права. Інститути, підгалузі цивільного права. Глобальний інститут, підінститути.

Джерела цивільного права: цивільне законодавство, договір, звичай. Можливість застосування прецедентного права.

Цивільне законодавство. Цивільний та Господарський кодекси України (далі відповідно – ЦК та ГК). Колізія норм. Проблеми розмежування використання норм ЦК і ГК. Значення ГК. Актуальність вирішення теоретико-правових проблем визначення цивільного права та господарського права для вирішення протиріч між ЦК та ГК і подальшого вдосконалення цивільного і господарського законодавства, кодифікації цих галузей права.

Проблеми тлумачення принципів цивільного права. Моральність принципів цивільного права. Проблема свободи підприємництва в умовах обмежених ресурсів планети та глобальних змін клімату.

      

Тема 2. Організаційно-правові форми юридичних осіб.

 

Розвиток поняття юридичної особи. Юридична особа у римському праві. Теорії юридичної особи: фікції (Савін’ї, Віндшейд), реального майна (Планіоль), інтересу (Ієринг), реальності юридичної особи (Гірке, Безелер), колективу (А. В. Венедиктов, С. М. Братусь, Г. К. Матвєєв), держави (Д. М. Генкин, С. І. Вільнянський, Б. Б. Черепахин).

Недоліки визначення юридичної особи у ЦК. Ознаки юридичної особи, розроблені теорією цивільного права.

Види юридичних  осіб. Юридичні особи публічного і приватного права.

Проблеми визначення організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус  юридичних  осіб приватного права. Юридична особа і суб’єкт господарювання. Порядок   створення   та   правовий   статус  юридичних осіб публічного права. Порядок створення юридичних осіб публічного права – суб’єктів господарювання, закріплений у ГК. Підприємницькі й непідприємницькі юридичні особи. Товариства та установи. Колізії норм ЦК і ГК стосовно юридичних осіб.

Корпоративні підприємства, корпорації. Проблеми правового регулювання створення та діяльності господарських товариств.

Акціонерне товариство: проблеми правового регулювання створення, діяльності, управління та захисту прав акціонерів. 

 

Змістовий модуль 2.

 

Тема 3. Особисті немайнові права.

 

Місце проблеми особистих немайнових прав у цивілістиці. Роль забезпечення прав людини. Історія розвитку особистих прав і свобод людини та їх правового захисту. Природне право.

Закріплення прав і свобод людини в Конституції Ук­раїни 1996 p. Розробка механізму цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин. Особисті немайнові права фізичної особи у ЦК.

Проблема взаємозв'язку цивіль­ного права та особистих немайнових відносин, галузевої належності особистих немайнових прав. Проблема регулювання особистих немайнових відносин.

Проблеми правового регулювання особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, і особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, у ЦК.

Проблеми забезпечення безпечного навколишнього середовища, здорового інформаційного поля, права на життя, здоров’я, надання медичної допомоги. Проблемні питання автаназії, штучної репродукції людини, клонування, заміни органів.

Захист особистих немайнових прав, відшкодування моральної шкоди.

 

Тема 4. Актуальні проблеми речових прав.

 

Поняття, загальна характеристика та ознаки речового права. Речове право – правовий інститут чи підгалузь права?

Проблема класифікації речових прав.

Право власностіта його місце серед майнових відносин у цивільному праві. Проблеми визначення поняття права власності, суб’єктивний та об’єктивний критерії визначення права власності.Розвитокінституту права власності в законодавстві України.

Проблема видів та форм права власності, визначених у ЦК і ГК. Проблема визначення права власності юридичної особи: приватна чи колективна.

Проблема визначення та здійснення права власності українського народу, державної власності.

Довірча власність. Право оперативного управління, господарського відання.

Проблеми встановлення права власності на об’єкт незавершеного будівництва.

Захист права власності, прогібіторний, негаторний, віндикативний позови. Проблема добросовісного набувача.

Особливості захисту права власності у контексті рішень Європейського суду з прав людини.

Питання розвитку права володіння та користування чужим майном. Емфітевзис, суперфіцій.

     

Змістовий модуль 3.

 

Тема 5. Актуальні проблеми зобов’язального права.

 

Зобов’язальне право – підгалузь цивільного права. Структура зобов’язального права. Правові інститути, субінститути, генеральний інститут.  Поняття та види зобов’язань. Розвиток поняття зобов’язання від відповідальності (Haftung) до боргу (Schuld), від особистого відшкодування до перенесення відшкодування на майно.

Проблема систематизації зобов’язань. Проблема виконання зобов’язання «в натурі» і заміни його грошовою компенсацією.

Правочини. Проблемні питання визначення недійсності правочинів. 

 

Тема 6. Цивільний договір.

 

Зобов’язання з договору. Багатоаспектність поняття «договір». Проблеми визначення договору. Теорії договору. Теорії господарського, комерційного, підприємницького договору.

Проблеми волевиявлення, свободи волевиявлення, співвідношення між волею і волевиявленням, «вольова теорія (reine Willenstheorie)», «теорія виявлення (Erklärungstheorie)», «теорія довіри (Vertrauensgstheorie)», «теорія обороту  (Verkehrstheorie)». Договір в англійському праві. Значення помилки особи. Межі свободи договору, обмеження свободи в укладанні договору монополістами, державними підприємствами, публічність. Свобода змісту договору, обмеження такої свободи: не може бути договору, зміст якого суперечить закону, суспільним інтересам, суспільному порядку тощо. Моральний аспект договірних зобов’язань, добро, совість (від bona fides), добросовісність, розумність і справедливість.

Визначення істотних умов договору, класифікація умов договору, проблемні питання визнання договору неукладеним, недійсним, нікчемним.

 

Тема 7. Цивільна відповідальність.

 

Цивільна відповідальність: поняття, межі, функції, принципи.

Поняття шкоди, повне відшкодування збитків, проблеми компенсації майнової та моральної шкоди.

Склад та елементи правопорушення. Відповідальність за шкоду, відповідальність без шкоди. Теорія справедливості. Причинний зв’язок.

Вчення про вину. Презумпція вини. Вина юридичної особи. Звільнення від відповідальності.

Наслідки невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання. Правова природа відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

Співвідношення цивільно- та господарсько-правової відповідальності.

 

Тема 8. Недоговірні зобов’язання.

 

Проблеми визначення недоговірного (позадоговірного) зобов’язання. Структура недоговірного зобов’язання, об’єкт, суб’єкт, зміст.

Зобов’язання з відшкодування шкоди (делікти). Склад правопорушення (делікту). Проблеми правопорушення, шкоди, причинного зв’язку, вини.

Відповідальність без вини, обмеження відповідальності, відповідальність за шкоду, завдану законними діями.

Особливості та проблеми відшкодування шкоди за окремі види деліктних порушень. Відповідальність за дії інших осіб. Джерело підвищеної безпеки. Особливості зобов’язань, що виникають з пошкодження здоров’я, спричинення смерті.    

Змістовий модуль 4.

 

Тема 9. Актуальні проблеми спадкового права.

 

Розвиток спадкового права. Місце спадкового права у системі цивільного права України (підгалузь, інститут).

Універсальність і сингулярність спадкування. Співвідношення особистого і суспільного.

Поняття спадщини, спадкової маси. Момент відкриття спадщини.

Спадкові відносини, особливості суб’єктного складу спадкових відносин. Відносини після відкриття спадщини і після прийняття спадщини.

Заповіт та його види, свобода заповіту і проблема обмеження волевиявлення заповідача.

Обов’язкова частка у спадщині. Легати. Сервітути.

Спадкування за законом. Прийняття спадщини.

Проблеми спадкового договору (правова природа, зв’язок зі спадковим правом).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Затверджено:

проректор ВНЗ  

«Національна

академія управління»

Матвійчук В.К.,

д.ю.н., професор

 

__________________

 

 

ВНЗ «Національна академія управління»

Кафедра цивільного та господарського права

 

 

 

 

4. РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

 

 

Галузь знань 0304 «Право»

Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»

Юридичний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

 

Робоча програма з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» для студентів за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство»

 

Розроблено та внесено: на засідання кафедри цивільного та господарського права,

протокол № 1  від 09 вересня 2013 р.

 

Розробник програми:

 

                                    Прилуцький Р.Б., канд. юрид. наук, доцент

 

 

Завідувач кафедри :                              Матвійчук В.К., д.ю.н., професор 

 

 

Затверджено та схвалено до друку вченою радою юридичного  факультету НАУ, протокол № 1 від 12 вересня 2013 р.

 

Декан юридичного факультету                       Нікітін Ю.В., к.ю.н., доцент

 

5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ

 

ДИСЦИПЛІНА: «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА»

 

Курс «Актуальні проблеми цивільного права» викладається студентам магістратури вищих навчальних закладів України юридичного профілю. Викладання курсу передбачає поглиблене опанування студентами основними теоретико-методологічними засадами цивільного права, розкриття, аналіз його теоретичних проблем та причин їх виникнення, формування розуміння студентами впливу теоретичних проблем на творення, розвиток та модернізацію господарського законодавства, навичок здійснення наукової роботи.

Концептуальним джерелом курсу є Конституція України, Цивільний та інші кодекси України, доктринальні положення цивільного права.

Дисципліна «Актуальні проблеми цивільного права» – система знань про теоретико-методологічні засади цивільного права та основні теоретичні проблеми його формування і розвитку. Основне місце у даній дисципліні займають питання визначення цивільного права як самостійної галузі приватного права, його джерел та принципів, основних недоліків цивільного законодавства та проблем їх подолання, співвідношення його з господарським законодавством, форми та методи наукової діяльності.

Збагачення студентів теоретичними знаннями передбачає засвоєння ними різних концепцій, поглядів, дискусійних положень з найбільш важливих питань, які є у правовій науці, і, зокрема, науці цивільного та суміжних галузей права, розвиток вміння критично обмірковувати проблемні питання з метою формування власної аргументованої думки, правового мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в матеріалі. У зв'язку з цим однією із найважливіших складових навчального процесу є поглиблене вивчення й реферативне конспектування студентами наукових статей, монографій  та інших теоретичних джерел з проблемних питань цивільного права, що увійшли до тематичного плану курсу.

Вивчення актуальних проблем цивільного права нерозривно пов'язане зі знанням положень інших загальних та спеціальних юридичних дисциплін, зокрема, «Господарське право», «Земельне право», «Аграрне право» та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Опис навчальної дисципліни

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо- кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
Кількість кредитів, відповідних ЕСТS - 3	Галузь знань 0304 «Право» Напрям підготовки 6.030401 «Правознавство» Юридичний факультет	вибіркова
Модулів -	Спеціальність (професійне спрямування)	Рік підготовки
Змістових модулів – 4		5-й
Індивідуальне науково-дослідне  завдання ______    (назва)		Семестр
Загальна кількість годин 108		10-й
		Лекції - 20
		Практичні -
Тижневих годин для денної форми навчання - 9 аудиторних – 3 самостійної роботи студента – 6	Освітньо - кваліфікаційний рівень: магістр/спеціаліст	Семінарські - 16
		Самостійна робота - 72
		Вид контролю
		іспит

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Мета та завдання навчальної дисципліни

 

Метою викладання навчальної дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» є поглиблене розкриття та засвоєння теоретично-методологічних засад цивільного права, ознайомлення з основними теоретичними проблемами, з'ясування їх суті, причин та можливих шляхів вирішення, формування розуміння взаємозалежності між теоретичними проблемами галузі права і практичними проблемами створення, розвитку та модернізації цивільного законодавства.   

Завданнямдисципліни є:

1. формування у студентів системи науково-теоретичних знань з проблем цивільного права, визначення та розкриття основних проблем розуміння його понять, категорій та інститутів;

2. створення та розвиток навичок з урахуванням отриманих знань та усвідомленням теоретичних проблем визначати потреби створення, напрями розвитку та удосконалення цивільного законодавства, співвідношення його з господарським, земельним, трудовим законодавством, шляхи вирішення проблем його застосування у юридичній практиці, засоби викладання у навчальному процесі.

3. формування у студентів теоретично-методологічних навичок наукової діяльності у сфері цивільно-правової науки.

Внаслідок вивчення курсу студенти повинні

знати:

1. теоретичні засади цивільного права, концепції, напрями і основні проблеми його розвитку,

2. напрями, концепції та методологію удосконалення цивільного законодавства, тенденції та перспективи його розвитку в умовах демократизації суспільства, інтеграції, обмежених ресурсів і глобальних змін клімату на планеті;

3. основні теоретичні засади науки цивільного права та їх зв’язок із суміжними науками, у першу чергу, господарським правом;

4. основні наукові дискусії, що стосуються теоретико-правових засад цивільного та господарського права;

5. основи наукової діяльності у галузі науки цивільного права.

уміти:

1. правильно визначати та оцінювати проблеми цивільного права і законодавства, орієнтуватися стосовно вибору шляхів їх подолання;

2. тлумачити та розкривати основні поняття, інститути та категорії цивільного права, теоретичні проблеми, пов’язані з цим;

3. вести наукові дискусії, готувати наукові статті, доповіді;

4. здійснювати наукові дослідження і забезпечувати навчальний процес.

 

 

 

 

 

 

6. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

6.1. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

 

Змістовий модуль 1. 

Загальні положення цивільного права.

 

Тема 1. Актуальні проблеми визначення цивільного права як галузі права. Джерела цивільного права.

Тема 2. Організаційно-правові форми юридичних осіб.

 

	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	Усьо- го	У тому числі						Усього			У тому числі
		л	с	п	інд	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 1. Актуальні проблеми визначення цивільного права як галузі права. Джерела цивільного права.	12	2	2	-	-	8		11		1	-	-	-	10
Тема 2.Організаційно-правові форми юридичних осіб.	14	4	2	-	-	8		10		-	-	-	-	10
Разом за змістовим модулем 1	26	6	4	-	-	16		21		1	-	-	-	20

 

Змістовий модуль 2.

Право власності, майнові та немайнові права.

 

Тема 3. Особисті немайнові права.

Тема 4. Актуальні проблеми речових прав.

 

	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	Усьо- го	У тому числі						Усього			У тому числі
		л	с	п	інд	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 3. Особисті немайнові права.	12	2	2	-	-	8		12		-	-	-	-	12
Тема 4. Актуальні проблеми речових прав	10	2	-	2	-	6		14		-	-	-	-	14
Разом за змістовим модулем 2	22	4	2	2	-	14		26		-	-	-	-	26

 

Змістовий модуль 3.

Зобов’язальне право.

 

Тема 5. Актуальні проблеми зобов’язального права.

Тема 6. Цивільний договір.

Тема 7. Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання    

              зобов’язання.

Тема 8. Недоговірні зобов’язання.

 

 

	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	Усьо- го	У тому числі						Усього			У тому числі
		л	с	п	інд	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 5. Актуальні проблеми зобов’язального права	12	2	-	2	-	8		12		1	1	-	-	10
Тема 6. Цивільний договір	12	2	-	2	-	8		11		-	1	-	-	10
Тема 7. Цивільна відповідальність	10	2	-	-	-	8		12		-	-	-	-	12
Тема 8. Недоговірні зобов’язання	14	2	-	2	-	10		16		1	1	-	-	14
Разом за змістовим модулем 3	48	8	6	6	-	34		51		2	3	-	-	46

 

Змістовий модуль 4.

Спадкове право.

 

Тема 9. Актуальні проблеми спадкового права.

 

	Кількість годин
	Денна форма						Заочна форма
	Усьо- го	У тому числі						Усього			У тому числі
		л	с	п	інд	с.р.				л	с	п	інд.	с.р.
Тема 9. Актуальні проблеми спадкового права	12	2	-	2	-	8		10		1	1	-	-	8
Разом за змістовим модулем 4	12	2	2	2	-	8		10		1	1	-	-	8
Усього годин	108	20	4	12	-	72		108		4	4	-	-	100

 

 

 

6.2. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ та практичних ЗАНЯТЬ

 

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Актуальні проблеми визначення цивільного права як галузі права. Джерела цивільного права	2 год.
2.	Організаційно-правові форми юридичних осіб	2 год.
3	Особисті немайнові права	2 год.
4.	Актуальні проблеми речових прав	2 год.
5.	Актуальні проблеми зобов’язального права	2 год.
6.	Цивільний договір	2 год.
7.	Недоговірні зобов’язання	2 год.
8.	Актуальні проблеми спадкового права	2 год.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ

         Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. Вони реалізуються через систему способів і прийомів та засобів навчальної діяльності.

         Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

         Засоби навчання – це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання,  технічні засоби тощо).

         При викладенні курсу «Актуальні проблеми господарського права» використовуються наступні методи навчання:

1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод.

         Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція.

         Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу).

         Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, суті підвідомчості спорів, доказування у судовому процесі), закону тощо. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань).

         Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних , об'єднаних загальною темою.

         Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці (наприклад, позовну заяву, рішення суду або засоби закріплення доказів тощо).

                   Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо).

         Практичні методи : вправи, практичне заняття, рольова гра.

         Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної клініки», під час рольових або ділових ігор тощо.

         Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із збірників завдань і практикумів.

         Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо).

         Структурний метод навчання за характером логіни пізнання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод.

         Аналітичний метод  передбачає мислене або практичне поділення цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак (наприклад, стадії судового процесу, елементи судового рішення тощо).

         Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого (наприклад, непрямих доказів до доказування юридичного факту).

         Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного (наприклад, загальні вимоги до змісту позовної заяви, зміст позовної заяви про повернення боргу і сплату неустойки).

         Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності : репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.

         Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді;  2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань);

         Метод проблемного викладу знань є перехідним  від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуацію і пропонує студентам її розв'язати).

         Частково-пошуковий метод  включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання.

         Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

Згідно з п. 3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна  академія управління” одним з видів навчальних занять є семінарське заняття.

Семінарське заняття з дисципліни «Господарське процесуальне право» проводиться відповідно до програми, тематичного плану згідно з розкладом навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного процесуального законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування зі студентами встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є можливість:

-           розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

-           поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета;

-           сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати   свої   думки,   слухати   один   одного,   продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:

1. Просемінар. Просемінари у ХVIII-ХІХ ст. існували під назвою
   попередніх семінарів для студентів першого семестру. У сучасних умовах в
   навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоч широко застосовуються в педагогічній практиці окремих викладачів. Головне їхнє завдання –  виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, навчити реферуванню літератури, складанню тез іншими словами). Просемінари - це своєрідні навчально-методичний комплекси, які проводяться на молодших курсах.
2. Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

-      фронтальне  семінарське заняття,  що  передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

-      семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського   заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

-        комбіноване - співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень.

Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види):

-      сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу - пов’язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено;

-      вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться   з найважливіших тем.

3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою - присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях, - це уміння проводити наукові дослідження з  тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.

За дидактичною метою семінари поділяються на заняття по:

• введенню в тему;
• плануванню вивчення теми;
• дослідженню фундаментальних освітніх об'єктів;
• представленню та захисту освітніх досягнень;
• поглибленню, узагальненню і систематизації знань;
• контрольні та залікові семінари;
• аналітичні семінари.

За методикою проведення розрізняють:

• вступні семінари (базується на досвіді та знаннях студенти збирають інформацію по новій темі та класифікують її);
• оглядові семінари (самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури);
• самоорганізуючі семінари студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках - готують реферати за власною ініціативою, доповідають та коментують їх;
• пошуковий семінар (передбачає дослідницьку діяльність студентів);
• семінар - "круглий стіл" (запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією,  відповіді на питання, колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є)).

1. Аналіз виробничих (управлінських) ситуацій.
2. Вирішення службових задач: наочно, за допомогою відеопосібників і на ЕОМ.
3. Робота з документами і діловими паперами.
4. Моделювання ситуацій та коментар вирішення проблем, що виникають.

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

• вступ викладача;
• відповіді на питання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім   зрозумілим;
• практична частина як планова;
• заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі:

- формування конкретних (окремих) навичок і умінь;

 

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.

Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять;
2. Опрацювати необхідну літературу (як рекомендовану для слухачів, так і додаткову);

3.      Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми;

1. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань;
2. Підготувати ілюстративні приклади для зв'язку предмета з практикою, з життям;
3. Підготувати наочні й допоміжні засоби;

7.      Особливо  спрогнозувати все те, що, як правило,  викликає певні
труднощі у студентів;

8.      Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

-  тематичні дискусії та диспути;

-  колективний пошук відповідей і ролей;

-        бесіда і вільний обмін думками;

-  інформація про конструктивні пропозиції слухачів (курсантів,  студентів);

-  ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:

• повторює   і   закріплює   знання   студентів;
• демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;
• готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;
• контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:

1. Наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності.
2. Методикою читання лекцій.

З . Педагогічною майстерністю викладача.

4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття   слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

• вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики;
• обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);
• заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності  студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.
3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.
5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні
   заняття.

Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так:

Заняття - вивчення нових знань:

1. Повідомлення теми і мети заняття.                             
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Активізація базових знань.           
4. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення головного, контроль рівня засвоєння.

Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:

1. Повідомлення теми і мети заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.
4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.
5. Систематизація вивчених знань.
6. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.
7. Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування самостійної діяльності:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.
3. Виконання роботи.
4. Аналіз одержаних результатів.
5. Виявлення труднощів у роботі.
6. Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.
7. Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.
3. Виявлення проблемної ситуації.
4. Висування і обґрунтування гіпотез.
5. Перевірка правильності гіпотез.
6. Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.
7. Аналіз причин допущених помилок.
8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування вмінь і навичок:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.
4. Ознайомлення з методикою застосування нових знань.
5. Первинне формування вмінь.
6. Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:

-           ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);

-           неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний  тренаж, імітаційні вправи).

Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

1. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.
2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
3. Перетворення виступу студентів на діалог “викладач – студент” на фоні інертності аудиторії.
4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

           

Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій з проведення практичних і лабораторних занять, згідно з п. 3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року ;за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії    та практики, навчання з життям.

Основними цілями практичних занять є:

-         формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків;

-         розвиток   у  студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

-         формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

-         підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

-         підготовка студентів до контрольних робіт;

-         набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

-         підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд – слухачами студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Практичні заняття можуть проходити у таких формах:

1 . Аудиторні практичні заняття;

1. Практичні заняття в спеціальних класах (кабінетах);
2. Практичні заняття на тренажерах;
3. Практичні заняття на полігонах;
4. Практичні заняття безпосередньо в судах.

 

Досягнення  високого  кінцевого  результату  на  практичних  заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття.  

Найбільш розповсюдженими методами є:

1. Вправи    (групові    і    індивідуальні),    в    ході    яких    аналізується    і відпрацьовуються :

-         різні практичні дії;

-         професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень;

-         службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних    умовах професійної діяльності;

-         службові документи.

-         формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей.

2    етап - розробка практичного заняття:

-         визначення методу (методів)

-         проведення; планування

-         об'єму задач для відпрацювання;

-         уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків.

3    етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги:

-         реальність і вірогідність матеріалів;

-         різноманітність матеріалів, їх новизна;        

-         дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність;

-         посильність засвоєння на високому рівні складності;

-         юридична правомірність.

4    етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття:

-         розробка завдань для студентів;

-         розробка методичних рекомендацій для викладача;

-         розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів.

5    етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з колегами по кафедрі і їх апробація.

6    етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження.

Тож, підготовка слухача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне:

-   у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим;

-   вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

-   вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерела отримання недостатньої інформації;

-   навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

- використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, перфокарти і т.п.). Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз і різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження більш економного та раціонального рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних   завдань   різної   складності   для   розв’язування   їх   студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

 

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи:

-   повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

-   пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач);

-      організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно);

-      розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал:  пояснення
домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання
на теоретичний матеріал.                 

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:

1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;

2. Низький рівень активності групи, відсутність   співробітництва і взаємодопомоги;

1. Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання;
2. Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань;
3. Відрив теорії від потреб практики;
4. Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями;
5. Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого;
6. Суттєве порушення запланованого хронометражу;
7. Занадто велика дистанція між викладачем і студентами викладача;

10.Недосягнення поставленої мети.

 

 

9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ «АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА»

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.

 

Тема 1. Актуальні проблеми визначення господарського права як галузі права.

Семінарське заняття - 2 години

1. Проблема визначення цивільного права як галузі приватного права.

2. Проблеми визначення предмету і методу цивільного права.

3. Проблеми відмежування цивільного права від інших галузей права. Корпоративне право.

4. Теорії господарського, комерційного, підприємницького, торгового права.

5. Проблема поняття та духовно-моральний аспект принципів цивільного права.

6. Джерела цивільного права. Цивільне законодавство.

Самостійна робота – 8 годин

 

Теми рефератів, доповідей.

1. Джерела цивільного права.

2. Поняття та тлумачення принципів цивільного права.

 

Перелік ключових термінів та понять.

Цивільне право, самостійна галузь права, приватне право, публічне право. Предмет цивільного права, проблема однорідності цивільних відносин. Диспозитивний та імперативний методи правового регулювання.

Теорія єдиного цивільного права, господарсько-правова теорія, комерційне право, підприємницьке право, торгове право.

 Принципи цивільного права. Джерела цивільного  права. Цивільне законодавство як джерело цивільного права. Договір та звичай як джерела цивільного права. Судовий прецедент.

 

Методичні вказівки.

При вивченні питання про поняття цивільного права необхідно враховувати, що у правовій науці України пануючою є теорія, відповідно до якої самостійна галузь права може бути визначена за двома критеріями: 1) предметом правового регулювання, який повинен складатись із однорідних правовідносин; 2) методом правового регулювання, який має бути «своїм», тобто належати тільки цій галузі права. Проблема полягає у тому, що за цими критеріями практично не можна визначити майже жодної галузі права. По-перше, жодна галузь права не має «чистого» предмету. Завжди можуть бути прикордонні зони, де розташовуються правовідносини, що можуть бути віднесені до декількох галузей права. По-друге, жодна галузь права не може обмежитись тільки одним методом правового регулювання. Взагалі, особливістю відносин між людьми є те, що в усіх сферах може бути застосовано усього два методи – метод заохочення або метод примусу, що в праві відповідає методам диспозитивному й імперативному.

Усе це безпосередньо стосується цивільного права. Предмет цивільного права, закріплений у ст. 1 ЦК, не є однорідним (особисті немайнові відносини, майнові відносини, господарські відносини). Вважається, що цивільні правовідносини регулюються диспозитивним методом правового регулювання. Проте до 50% цивільних відносин регулюється імперативним методом (положення речового права, права інтелектуальної власності, цивільної відповідальності, спадкового права, недоговірних зобов’язань).

Виходячи з цього, цивільне право за двома критеріями не може бути визнане самостійною галуззю права. Або необхідно використовувати додаткові критерії. Таким критерієм, на наш погляд, може бути критерій доцільності утворення галузі права з метою кращого дослідження, правового регулювання.

Відповідно виникає проблема визначення предмету цивільного права. Принаймні вимагає свого вирішення питання про доцільність віднесення до предмету цивільного права особистих немайнових відносин і виробничо-господарських відносин, які виключають однорідність предмету цивільного права.         

 Проблемним є питання про віднесення цивільного права до приватного права. По-перше, у правовій науці дуже проблемним є саме питання поділення права на приватне і публічне, не існує загально визнаного об’єктивного критерію такого поділення. По-друге, діючий ЦК, виходячи із положень ст.ст. 2, 9 та ін., може регулювати також і публічні відносини, якщо інше не передбачено законом.

У зв’язку з викладеним виникають проблеми з розмежуванням цивільного права з іншими галузями права (з господарським правом, сімейним правом, трудовим правом, земельним правом і т. д.).

Проблемним є питання про поняття та правову природу корпоративного права. Одні автори вважають його підгалуззю цивільного права, другі, самостійною галуззю права, підгалуззю господарського права, комплексною галуззю права. Немає одностайно визнаного поняття корпорації.    

Однією із найбільш дискусійним є питання про правову природу господарського права. Теорія господарського права виходить з того, що  господарське право є самостійною галуззю права. Противники теорії господарського права вважають, що майнові виробничі відносини, що входять до предмету господарського права, є складовою предмету цивільного права, а організаційно-господарські відносини відносяться до адміністративного права.

Невирішеність цього питання є визначальним фактором, який негативно впливає на кодифікацію галузей цивільного і господарського права, удосконалення ЦК і ГК.

Теорія підприємницького (комерційного) права має три основні точки зору: 1) підприємницьке (комерційне) право є самостійною галуззю права і включає у себе також некомерційну діяльність. У такому випадку воно по суті співпадає з господарським правом; 2) воно є підгалуззю цивільного права; 3) воно є комплексною галуззю права, комплексним утворенням.

Ми виходимо з того, що комерційне право і підприємницьке право можуть розглядатися як синоніми й частиною господарського права.

Торгове право у літературі розглядається як частина комерційного, підприємницького права, частина цивільного права.  

Загальні принципи цивільного права закріплені у ст. 3 ЦК. Достатньо багато дискусій викликає питання про тлумачення принципів справедливості, добросовісності, розумності. В інших статтях ЦК закріплено інші принципи, наприклад, моральності (ст. 13), частина принципів цивільного права розроблені цивільно-правовою наукою.  Слід звернути увагу на те, що принципи й відповідні їм правові положення нерідко протирічать духовним, космічним законам. Так принципи свободи договору, підприємницької діяльності призводять до того, що норми цивільного законодавства не враховують надані у Біблії закони заборони дачі грошей під проценти, обмеження предмету застави тощо. Ці принципи також напряму пов’язані з проблемам обмежених ресурсів, загрозо глобальних змін клімату на планеті.

З цими ж проблемами пов’язане й правове регулювання підприємницької діяльності. Необмеженість підприємницької діяльності несе загрозу знищення життя на Землі.

Джерела цивільного права. Цивільне законодавство

Вивчаючи питання про джерела цивільного права слід звернути увагу на існуючий стереотип, пов’язаний з тим, що майже в усій навчально-методичній літературі джерелом цивільного права визнається цивільне законодавство. Це не відповідає реальному стану цієї галузі права і законодавства. Згідно з положеннями ЦК джерелами цивільного права нині слід розглядати цивільне законодавство (ст. 4, 10), договір (ст. 6), звичай (ст. 7).

З визнанням Україною рішень Європейського суду з прав людини джерелом права для усіх судів України в нашій країні почало формуватись прецедентне право.

При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми [1, 3, 9, 19, 20, 29, 34–37, 40, 45, 48–50, 52–54, 57, 59–64, 66, 69, 77, 89, 91–93, 96, 98, 100, 102, 104, 107, 113, 114, 117, 119, 122, 125, 128, 132, 135, 138, 139].

 

Тема 2. Організаційно-правові форми юридичних осіб

     Практичне заняття - 2 години

1. Вчення та основні теорії про поняття та ознаки юридичної особи.

2. Види та організаційно-правові форми юридичних осіб. Суб’єкти господарювання.

3. Корпорація. Корпоративне підприємство.       

4. Актуальні питання створення та припинення діяльності юридичних осіб.

Самостійна робота – 8 годин

 

Теми рефератів, доповідей.

1. Вчення та основні теорії про поняття та ознаки юридичної особи.

2. Особливості створення акціонерного товариства за законодавством України.

3. Проблеми захисту прав акціонерів.

 

Перелік ключових термінів та понять.

Юридична особа, теорії юридичної особи (фікції, колективної власності, асоціації, цільового майна, персоніфікованої цілі, інтересу, органічну теорія,  соціальної реальності, стану, правопорядку, колективу, держави, директора, соціальної реальності, організації), види юридичних осіб, типи юридичних осіб, організаційно-правові форми юридичних осіб, товариство, установа, підприємницьке товариство, корпорація, корпоративне підприємство, установчий договір, статут, засновницький договір, державна реєстрація юридичної особи.       

 

Методичні вказівки

При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на проблему визначення правової природи юридичної особи і відповідно ознайомитись з існуючими теоріями  юридичної особи: фікції, колективної власності, асоціації, цільового майна, персоніфікованої цілі, інтересу, органічну теорія,  соціальної реальності, стану, правопорядку, колективу, держави, директора, соціальної реальності, організації та ін. Важливо зрозуміти, що з певними теоріями нині можна пов’язати й відповідні ознаки, що обираються законодавцем при визначенні тих чи інших організаційно-правових форм юридичних осіб.

ЦК визначає види  юридичних осіб – приватного права та публічного права (ст. 81), організаційно-правові форми юридичних осіб (ст. 83), види господарських товариств (ст. 113), види непідприємницьких товариств (ст. 85). У ЗУ «Про акціонерні товариства» передбачено типи акціонерних товариств – публічне, приватне, які не відповідають поняттю публічних і приватних юридичних осіб.

Крім того, інші закони можуть також передбачати певні організаційно-правові форми юридичних осіб – громадські організації, фермерське господарство, релігійні організації тощо. Достатньо важливим і не простим є питання про співвідношення юридичної особи із поняттям суб’єкта господарювання (ст. 55 ГК).

При вивченні третього питання необхідно зважати на те, що у ГК існує визначення корпорації як договірного об’єднання (ч. 3 ст. 120 ГК). Таке визначення не відповідає визначенню корпоративного підприємства (ч. 5 ст. 63 ГК) й корпоративних прав (ст. 167 ГК), а також розумінню корпорації у міжнародних відносинах, зокрема й США, що можна визнати як значний недолік, що може створювати трудності у зовнішньоекономічній діяльності й міжнародній інтеграції національної правової системи. Слід зауважити, що зовсім інше розуміння корпорації закріплене у законодавстві Російської Федерації.

Проблемні питання створення юридичних осіб можна прослідкувати на прикладі складної процедури створення акціонерних товариств, передбаченої ЗУ «Про акціонерні товариства».

При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми [2, 5, 13, 15, 23–28, 30, 40, 45, 54, 58, 60, 66–68, 76, 81, 92, 93, 96, 98, 100, 104, 112, 117, 120, 129, 140, 142, 146].

 

Змістовий модуль 2:

Право власності, майнові та немайнові права

 

Тема 3. Особисті немайнові права.

Семінарське заняття - 2 години

1. Проблема поняття, класифікації та галузевої належності особистих немайнових прав.

2. Закріплення прав і свобод людини в законодавстві Ук­раїни.

3. Проблеми реалізації особистих немайнових прав.

4. Проблеми захисту особистих немайнових прав. Практика Європейського суду з прав людини щодо захисту особистих немайнових прав.

Самостійна робота – 8 годин

 

Теми рефератів, доповідей.

1. Особисті немайнові права у міжнародних нормативних актах.

2. Проблеми забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

 

Перелік ключових термінів та понять.

Особисті немайнові права і свободи людини, немай­нові блага, зміст особистого немайнового права, суб'єктний склад особистих немайнових правовідносин, здійснення особистого немайнового права, право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист особистих немайнових прав.

                                                                                                                            

Методичні вказівки.

При вивченні даної теми необхідно враховувати, що нині не існує загально визнаного визначення особистих немайнових прав. У ст. 269 ЦК закріплені тільки окремі ознаки особистих немайнових прав, а ст. 270 ЦК містить перелік видів особистих немайнових прав, який не є вичерпним.

У літературі  нині оприлюднено також декілька наукових визначень особистих немайнових прав.

Достатньо проблемним є питання про класифікацію особистих немайнових прав. Так, серед науковців довгий час тривала дискусія стосовно можливості поділу усіх особистих немайнових прав на дві групи: особисті немайнові права, які пов'язані з майновими; інші особисті немайнові права, що не пов'язані з майновими. Потрібно звернути увагу, що у книзі 2 ЦК, яка називається «Особисті немайнові права фізичної особи», передбачені тільки особисті немайнові права, не пов'язані з майновими. Відносини, що виникають з інтелектуальної власності й є пов’язаними з майновими права, виділені в окрему 4 книгу. Вченими запропоновано декілька класифікацій, з якими студентам потрібно ознайомитись. Слід зауважити, що ЦК поділяє особисті немайнові права на дві групи: такі, що забезпечують фізичне існування людини й такі, що забезпечують соціальне буття людини.

Необхідно звернути увагу на існуючі в літературі точки зору на правову природу (галузеву належність): особисті немайнові права складають предмет цивільного права (при цьому виділяються декілька точок зору); особисті немайнові права є самостійною галуззю права; особисті немайнові права є комплексною галуззю права; особисті немайнові права складають предмет конституційного права тощо.

При вивченні другого питання необхідно ознайомитись з нормативними актами, де розміщені норми про особисті немайнові права. При цьому потрібно звернути увагу на точки зору щодо правомірності закріплення особистих немайнових прав в ЦК.

  Підготовка до викладення третього питання потрібно звернути увагу на проблему реального здійснення цілої низки особистих немайнових прав в межах приватних (цивільних) відносин. Це – такі права як право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо. Ці проблеми мають прямий вихід і на проблему цивільного захисту таких особистих немайнових прав без забезпечення такого захисту державою.  

При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми [10, 14, 16, 22, 33, 38–41, 45, 47, 54, 61, 74, 79, 82, 83–86, 92, 93, 96, 98, 100, 105, 106, 121, 130, 133, 134].

 

Тема 4. Актуальні проблеми речових прав.

Практиче заняття - 2 години

1.Поняття, ознаки речового права та його місце в системі цивільного права.

2. Поняття, види та форми права власності. Довірча власність.

3. Проблеми визначення та здійснення власності Українського народу і державної власності.    

4. Проблемні питання захисту права власності.

5. Проблемні питання речових прав на чуже майно.

Самостійна робота – 6 годин

 

Теми рефератів, доповідей.

1. Довірча власність: поняття та перспективи розвитку в Україні”;

2. Проблеми здійснення права власності Українського народу та державної власності. 

 

Перелік ключових термінів та понять.

Речове право, право власності, право господарського відання, право оперативного управління, зміст права власності, право володіння, право користування, право розпорядження, форми права власності, приватна власність, державна власність, комунальна власність, власність Українського народу, колективна власність, довірча власність, прогібіторний позов,  негаторний позов, вендикативний позов, право володіння, сервітут, емфітевзис, суперфіцій.

    

Методичні вказівки.

При підготовці першого питання студенти повинні звернути увагу на те, що у літературі нині існує дві точки зору на речове право: речове право – це інститут цивільного права; речове право – це підгалузь цивільного права, яке складається із правових речових інститутів.

Потрібно зважити на те, що основним речовим правом є право власності, яке може розумітись в об’єктивному в суб’єктивному значенні. Потрібно зрозуміти значення змісту права власності, який виражається у відомій триаді правомочностей: право володіння, право користування, право розпорядження.

Необхідно звернути увагу на проблему форм права власності. У Конституції України згадуються приватна, державна та комунальна власність. У ГК закріплюється поняття колективної власності. Необхідно ознайомитись з точками зору на означену проблему.

Необхідно також мати на увазі, що західна цивілістика розглядає право власності ширше. З цим пов’язана також і довірча власність, передбачена ч. 2 ст. 316 ЦК як особливий вид права власності.        

Потрібно звернути увагу на те, що ЦК не містить визначення права державної власності, права суверенної власності українського народу, а також механізму здійснення цього права. У результаті цього український народ фактично позбавлений можливості здійснювати своє суверенне право власності.

При вивченні четвертого питання необхідно звернути увагу на те, що ЦК передбачає можливість захисту права власності шляхом подання до суду спеціальних позовів. На практиці відомими є негаторний (про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном) і віндикаційний (про витребування майна із незаконного володіння) позови, позови про визнання права власності, визнання незаконним правового акта, що порушує право власності та ін. Менше звертається увага на можливість захисту права власності у майбутньому (ст. 386 ЦК). Такий позов у римському праві називався прогібіторним позовом.

Проблемним є витребування майна від добросовісного набувача. На практиці застосування положень ст. 388 ЦК нерідко позбавляє добросовісного набувача отримати назад втрачене ним у зв’язку з вилученням у нього добросовісно набутого майна, оскільки відсутній попередній відчужувач.    

Потрібно мати на увазі особливості захисту права власності у зв’язку з практикою Європейського суду з прав людини відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.(ратифікована ЗУ від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР). Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачено право мирно володіти своїм майном. За будь-яких обставин втручання у право власності необхідно враховувати, що воно є допустимим тільки у випадку, якщо таке втручання прямо передбачено законом, який повинен мати однозначне тлумачення. Ст. 1 Протоколу № 1 містить по суті 3 окремі норми: загальний характер – принцип мирного володіння майном; позбавлення майна, певні умови. Договірні держави мають право контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів (серія А, № 52, с. 24, п. 61)

ЄСПЛ допускає втручання, якщо буде доведено, що воно здійснене «в інтересах суспільства» або «на умовах, передбачених законом» (п. 78 рішення у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.11.1999 р.). Позбавлення права власності на майно, здійснене лише з метою надання особистої вигоди приватній стороні, не може бути таким, що відповідає «суспільним інтересам» (наприклад, з метою впровадження соціальної, економічної чи іншої політики, якщо це робиться з метою впровадження законної соціальної політики). Відчуження майна в суспільних інтересах  без виплати при цьому компенсації може бути виправданим лише за наявності надзвичайних обставин (рішення Суду у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 р.). 

При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми [19, 22, 32, 40, 45, 51, 54, 61, 73, 76, 80, 91–93, 96, 98, 100, 103, 111, 117, 135, 136].

 

Змістовий модуль 3: Зобов’язальне право

 

Тема 5. Актуальні проблеми зобов’язального права.

Практичне  заняття -  2 години

1. Зобов’язальне право в системі цивільного права.

2. Поняття зобов’язання. Розвиток поняття зобов’язання. Види зобов’язань.

3. Проблема систематизації зобов’язань.  

4. Правочини. Проблемні питання визначення недійсності правочинів. 

5. Господарські зобов’язання: проблема визначення.

Самостійна робота –  8 годин

 

Теми рефератів, доповідей.

1. Проблема співвідношення цивільного та господарського зобов’язання;

2. Проблеми систематизації цивільних зобов’язань.

 

Перелік ключових термінів та понять.

Зобов’язальне право, система цивільного права, підгалузь права, структура зобов’язального права,  правовий інститут, субінститут, генеральний інститут, договірні зобов’язання, недоговірні зобов’язання, зобов’язання, цивільне зобов’язання, відповідальність (Haftung), борг (Schuld), особисте відшкодування, відшкодування майном, систематизація зобов’язань, виконання зобов’язання, виконання зобов’язання «в натурі», новація, правочин, нікчемний правочин, недійсний правочин. 

 

Методичні вказівки.

При підготовці до даного заняття необхідно звернути увагу на те, що в навчально-методичній літературі майже не наводяться визначення зобов’язального права й найчастіше воно називається правовим інститутом цивільного права. Існують також визначення, що не тільки не розкривають місце зобов’язального права в системі цивільного права, але й суперечать одне одному, наприклад,: «Зобов’язальне право – підгалузь особливої частини цивільного права, що регулює зобов’язальні правовідносини» і «Договірне право – структурна частина (підгалузь) цивільного права як окремої галузі права, що складається із правових норм, які регулюють договірні відносини (зобов’язання)» (Енциклопедія цивільного права  України / Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України; відп. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2009. – С. 385, 274). Це пов’язано не тільки з особливостями й складною структурою зобов’язального права, але й з великою кількістю норм, що його складають. При цьому може виникати навіть уявлення про необхідність виділення зобов’язального права в окрему самостійну галузь права. Необхідно ознайомитись з існуючими точками зору на поняття, правову природу зобов’язального права, його місце у структурі права, про систему інститутів зобов’язального права, місце у ньому договірного й недоговірного права.

 При вивченні питання про визначення цивільного зобов’язання потрібно враховувати, що воно еволюціонувалось не з приватних відносин, а з таких понять як відповідальність (Haftung), борг (Schuld), особисте відшкодування (за рахунок життя заподіювача шкоди, його здоров’я, свободи) з поступовим перенесенням відшкодування на майно (Закони ХІІ таблиць, Руська правда тощо).

При розгляді питання про види зобов’язань слід враховувати, що значна частина окремих видів зобов’язання закріплена у ЦК. Проте, цей перелік не є вичерпним. У теорії й юридичній практиці можуть виникати й інші види зобов’язань. Існує проблема систематизації цивільних зобов’язань. Не зважаючи на те, що вченими-цивілістами розроблено декілька варіантів систематизації цивільних зобов’язань (М. М. Агарков М. В. Гордон, І. Б. Новицький, О. С.  Іоффе), єдиного критерію такої систематизації не знайдено.

Слід також приділити увагу питанню про співвідношення таких понять як «правочин» і «зобов’язання». Зобов’язання можуть виникати із правочинів і, власне, є правочинами, оскільки дво- чи багатосторонній правочин – це договір. З відси витікають й проблемні питання видів правочинів, визнання правочинів недійсними й, відповідно, перенесення цих проблем на зобов’язання.

Важливим й дискусійним питанням у науках цивільного права і господарського права є питання про господарські зобов’язання, визначення яких закріплено у ГК. Необхідно приділити увагу таким питанням як співвідношення цивільних і господарських зобов’язань, правової природи останніх, спільних ознак і ознак, що їх розділяють, визначення структури господарського зобов’язання.     

 При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми: [17, 19, 21, 22, 23, 40, 46, 54, 61, 91–93, 95, 96, 99, 100, 107, 123, 126, 132, 135].

 

Тема 6. Цивільний договір.

Практичне  заняття -  2 години

1. Проблема визначення договору у цивільному праві. Теорії договору.

2. Господарський договір. Підприємницький договір. Комерційний договір.

3. Проблема свободи договору.

4. Зміст та істотні умови договору. Чинність договору.

Самостійна робота –  8 годин

 

Теми рефератів, доповідей.

1. Господарський договір: поняття, ознаки та галузева належність.

2. Визнання договору недійсним та неукладеним.

                            

Перелік ключових термінів та понять.

Договір, цивільний договір, угода, контракт, домовленість, правочин, типовий договір, угодницька (правочинна) теорія договору, зобов’язальницька теорія договору, теорія обіцянки; актова теорія договору, господарський договір, підприємницький договір, комерційний договір, волевиявлення, вада волі, принципи європейського договірного права, свобода договору, зміст договору, істотні умови договору, чинність договору, визнання договору недійсним, визнання договору неукладеним, визнання договору неукладеним.

 

Методичні вказівки.

При розкритті першого питання необхідно звернути увагу на те, що нині в правовій науці не існує загально визнаного розуміння й визначення договору. Існує декілька теорій договору: угодницька (правочинна), зобов’язальницька, теорія обіцянки; актова. Значні особливості стосовно розуміння договору має англосаксонська система права. У ЦК використано угодницьку й зобов’язальну теорії договору. Необхідно ознайомитись з джерелами, що розкривають названі проблеми й теорії.

При розкритті другого питання на те, що в правовій науці нині немає загально визнаного поняття господарського договору, розуміння його юридичної природи (галузевої належності), характерних ознак. У літературі виділяються три підходи до розуміння господарського договору: негативний (Д. М. Генкіна), загальногалузевий О. С. Іоффе), господарсько-правовий (В. В. Лаптев), цивілістичний. Господарський договір розглядається: як звичайний цивільний договір; як правовий інститут господарського права, збірне поняттям, до якого відносяться різні договірні типи, що мають схожі принципи нормативної регламентації, і пра­вова форма господарських зв'язків; як видове поняття по відношенню до цивільного договору, який є родовим поняттям, тощо. У літературі виділяються три етапи розвитку господарського договору (М. Овчинніков). Четвертий етап розпочався після розпаду СРСР.

Слід зважати, що теорії підприємницького та комерційного договору з’явились відносно недавно. Існує декілька теорій і підходів до визначення поняття таких договорів, їх правової природи. У  правовій науці виділяються два підходи до визначення галузевої природи категорії підприємницького договору: 1) це –  вид цивільно-правового договору (Р. Б. Шишка, А. В. Луць та інші вчені), 2) це – вид господарсько-правового договору (О. М. Вінник, А. Я. Пилипенко, В. С. Щербина та інші). На розвиток конструкції підприємницький договір вплинуло поняття «підприємництво». Серед основних ознак цих договорів вказується мета укладання договору – отримання прибутку. В.С. Мілаш виділяє підприємницькі (комерційні) договори і виділяє їх п’ять видів, у тому числі некомерційний.

Проблема свободи договору повинна розглядатися з позиції обмеження свободи укладання договору, визначення його змісту тощо. Важливе значення при цьому має моральний аспект договору (добро, совість (від bona fides), добросовісність, розумність і справедливість).

Зміст договору складають його умови, серед яких центральне місце займають істотні умови, оскільки договір є укладеним з моменту досягнення згоди за усіма істотними умовами договору. Потрібно звернути увагу, що ЦК виділяє 4 види істотних умов договору (ст. 638). Разом з тим, ГК, розглядаючи істотні умови господарського договору подібним чином, встановлює, що у будь-якому випадку сторони повинні досягти домовленості щодо предмету, ціни та строку.     

Істотні умови мають визначальне значення для визнання чинності договору. Без наявності згоди щодо усіх істотних умов договір може вважатись неукладеним, недійсним. Загальні підстави визнання договору недійсним містяться у ст. 215, 203 ЦК. Необхідно ознайомитися з судовою практикою з даного питання (Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Роз'яснення Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).

При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми: [4, 6–8, 11, 13, 17, 18, 22, 23, 31, 40, 42–44, 46, 54, 55, 78, 81, 87, 91–93, 95, 96, 99, 100, 101, 107, 108, 116, 118, 124, 126, 135, 137, 141, 145, 147].

 

Тема 7. Недоговірні зобов’язання.

Практичне  заняття -  2 години

 

1. Поняття та елементи деліктних зобов’язань.

2. Особливості деліктної відповідальності та її функції.

3. Підстави деліктної відповідальності.

4. Зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди правомірними діями.

5. Проблеми окремих видів деліктних зобов’язань.

Самостійна робота –  10 годин

 

Теми рефератів, доповідей.

1. Проблеми відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здоров’я чи смертю потерпілого.

2. Відшкодування шкоди, завданої іншою особою.

 

Перелік ключових термінів та понять.

Недоговірні зобов’язання, деліктне зобов’язання, відшкодування шкоди, деліктна відповідальність, склад цивільного правопорушення, структурні елементи деліктного зобов'язання, деліктоздатна особа, боржник, заподіювач шкоди, суброгація (заміна) боржника, регресна вимога, кредитор, об’єкт деліктного зобов’язання, зміст деліктного зобов’язання, зобов'язання із заподіяння шкоди правомірними діями, зобов'язання із завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи, зобов'язання із завдання шкоди здоров 'ю або життю фізичної особи, майнова (матеріальна) шкода, моральна шкода, спеціальні делікти, джерело підвищеної небезпеки, шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

 

Методичні вказівки.

При вивченні першого питання необхідно враховувати, що зобов’язання з відшкодування шкоди (деліктні зобов’язання) є недоговірними зобов’язаннями, які прийнято іменувати інститутом цивільного права. Разом з тим, недоговірні зобов’язання мають складну структуру, в якій можна виділити окремі самостійні інститути. Тому правомірним стає питання про можливість визнання недоговірних зобов’язань самостійною підгалуззю цивільного права, інститутом якої є зобов’язання з відшкодування шкоди.

Зобов’язання з відшкодування шкоди виникають внаслідок правопорушення. Тому вони називаються деліктними (делікт від лат. delictum – правопорушення). В ЦК немає визначення деліктного зобов’язання. У літературі є декілька визначень деліктних зобов'язань (Д. В. Боброва, О. О. Отраднова, Т. С. Ківалова та ін.). Необхідно ознайомитися з ними. У ст. 1166 ЦК закріплено основні підстави деліктної відповідальності й ознаки деліктного зобов’язання – склад правопорушення (делікту): правопорушення, шкода, причинний зв’язок, вина. Разом з тим, потрібно зважати на те, що деліктна відповідальність може наставати без правопорушення, без вини.

Елементами структури деліктного зобов’язання є суб’єкти, об’єкт і зміст. Потрібно звернути увагу на особливості суб’єктного складу деліктного зобов’язання, який може включати кредитора, яким, як правило, виступає потерпіла особа, боржника ((деліквент)), яким може виступати заподіювач шкоди або інша особа, що несе відповідальність замість заподіювача шкоди. Боржником може бути лише деліктоздатна фізична особа. Деліктоздатність настає з досягненням фізичною особою 14 років (ч. 3 ст. 33 ЦК). ЦК встановлює можливість суброгації боржника (від лат. subrogаtio – заміна), наприклад, боржник – особа, яка завдала шкоди у стані крайньої необхідності, може бути замінена судом особою,  в інтересах якої ця особа діяла (ч. 2 ст. 1171 ЦК), боржник – особа, яка вчинила злочин, замінюється державою (ст. 1177 ЦК). Об’єкт деліктного зобов’язання складає те відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати потерпілому. Відшкодування підлягає майнова (матеріальна) й/або моральна шкода. Необхідно звернути увагу на проблеми відшкодування майнової й особливо моральної шкоди (визначення розміру шкоди, справедливої компенсації моральної шкоди, можливості відновлення здоров’я потерпілого тощо).    

     ЦК передбачає можливість виникнення зобов’язань, що виникають із заподіяння шкоди правомірними діями.

Необхідно також проаналізувати особливості та проблеми відшкодування шкоди за окремі види деліктних порушень: відповідальність за дії інших осіб;  за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної безпеки, у зобов’язаннях, що виникають з пошкодження здоров’я, спричинення смерті та ін.     

При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми: [12, 46, 94, 95, 97, 99, 101].

 

Змістовий модуль 4: Спадкове право.

 

Тема 8. Актуальні проблеми спадкового права

Практичне  заняття -  2 години

1. Поняття та  місце спадкового права у системі цивільного права.

2. Спадкове правовідношення. Особливості та структура спадкових відносин.

3.  Поняття, загальна характеристика та види спадкування.

4. Спадщина: поняття та загальна характеристика.

5. Актуальні проблеми спадкового договору.

Самостійна робота –  8 годин.

 

Теми рефератів, доповідей.

1.Проблема універсальності спадкування.

2. Спадковий договір.

                            

Перелік ключових термінів та понять.

Спадкове право, підгалузь права, спадкування, спадщина, спадкова маса, спадковий актив, спадковий пасив, відкриття спадщини, момент відкриття спадщини, комморієнти, місцем відкриття спадщини, спадкові відносини, спадкодавець, спадкоємець, спадкове правонаступництво, спадкова трансмісія, універсальне спадкування, сингулярне спадкування, обов’язкова частка у спадщині, заповідальний відказ (легат), легатарій, спадкування за законом, заповіт, прийняття спадщини, виконавець заповіту, свідоцтво про право на спадкування.  

 

Методичні вказівки.

При підготовці до цього заняття потрібно звернути увагу на те, що у законодавстві відсутнє визначення поняття спадкового права. У літературі спадкове право довгий час традиційно визнавалось як інститут цивільного права. Значне збільшення об’єму спадкового права у ЦК дало підстави для виникнення нової точки зору – визнання спадкового права підгалуззю цивільного права.   

ЦК визначає поняття спадкування. Вважається, що однією з основних ознак спадкування є його універсальність, відповідно до якої може спадкуватися тільки уся спадкова маса включаючи активи й пасиви, права й обов’язки. Неможна прийняти права й відмовитись від прийняття обов’язків. Проте, ЦК містить низку норм, які передбачають можливість спадкування тільки прав, тобто сингулярність спадкування (заповідальний відказ (легат від лат. – legatum), ст. 1237 ЦК,   обов’язкова частка у спадщині, ст. 1241 ЦК, сервітут, ст. 1246 ЦК та ін.).

Особливістю спадкових відносин є те, що вони виникають після смерті спадкодавця і відкриття спадщини. Суб’єктами спадкових відносин можуть бути виключно спадкоємці. Спадкодавець не є суб’єктом спадкових відносин. Це складає їх особливість й певну проблемність визначення волевиявлення спадкодавця.  У літературі висловлено декілька точок зору стосовно поняття й ознак спадкових відносин. Так, Савіньї вважав, що hereditas jasens є майно ще невідомої особи, яка коли-небудь стане відомою. Ієрінг схилявся до то­го, що поняття суб'єкта переходить у поняття об'єкта, тобто спадкова маса вод­ночас є об'єктом і суб'єктом, що припустимо завдяки фікції. Останнім часом у літературі поширюється думка про те, що спадкове право належить до так зва­них прав без суб'єкта. Необхідно ознайомитись з усіма точками зору.

У ЦК вказується на два види спадкування: за заповітом й за законом. Проте аналіз положень спадкового права дає можливість говорити й про інші види, наприклад, спадкування за правом на обов'язкову частку і змішаний.

Розглядаючи питання про спадковий договір слід приділити увагу проблемним питанням визначення його правової природи (підгалузевої належності), зв’язку зі спадковим правом. У літературі у зв’язку з цим оприлюднено декілька точок зору. Потрібно ознайомитись з ними.

При підготовці до семінару необхідно виконати завдання з  Методичних матеріалів для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.), а також з самостійної роботи студентів.

Література до теми: [19, 40, 46, 61, 65, 75, 90, 92–94, 99, 100, 115, 131].

 

10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

 

Самостійна робота студента передбачає:

• Підготовку до семінарських, практичних занять, контрольних робіт (опрацювання лекційного матеріалу, законодавчих та інших нормативних матеріалів, навчальної літератури, спеціальних джерел і інформації, джерел судової практики, періодики тощо);
• Виконання індивідуальних  завдань;
• Опанування матеріалу, що винесений цілком на самостійне опрацювання згідно з робочою програмою;
• Написання контрольних робіт;
• Підготовка до іспиту.
• Опрацювання тестів для самостійної роботи.

 

Методичні рекомендації з організації

самостійної роботи

Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчаль­ного процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу «Актуальні проблеми цивільного права», вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних положень науки цивільного права в практичній діяльності юристів. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літера­ту­рою і законодавчими матеріалами.

Самостійна робота студентів при вивченні навчального курсу займає  важливе місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, заліків, при написанні рефератів, контрольних робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповід­них положень Конституції України, цивільного і господарського законодавства, підруч­ників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, постанов пленумів Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів.

Результатом самостійної роботи студентів (СРС) повинні бути:

– конспекти з тем, питань, які винесені на самостійне вивчення з посиланням на зазначені у завданні джерела;

– інформація про опрацьовані джерела у письмовому конспективному або реферативному вигляді з зазначенням опрацьованих джерел, прочитаних сторінок і т.і.;

– підготовлені у письмовій формі реферати, доповіді на заплановані теми.

Для забезпечення системної самостійної роботи необхідно мати окремий зошит і папку для зберігання завдань, виконаних на окремих аркушах.

Перевірка результатів СРС здійснюється викладачами на практичних (семінарських) заняттях згідно із запланованими способами контролю, під час індивідуальних занять чи консультацій, а також, при необхідності, у процесі семестрового контролю (заліку).

Результати СРС враховуються у рейтинговому оцінюванні за бальною системою. Максимальна кількість балів за СРС складає 50 балів.

Конспект повинен бути невеликим за обсягом. Закінчивши конспектування студент вивчає рекомендовані нормативно-правові акти. Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються.

Глибоке засвоєння практичних аспектів теми потребує від студента вивчення рекомендованих постанов пленуму Верховного Суду України, пленуму Вищого господарського суду України, його рекомендацій, роз’яснень, інформативних листів тощо.

Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної літератури і наукових статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії кримінально-правові проблеми, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по-перше, отримує глибокі теоретичні знання, необхідні для юриста вищої кваліфікації, по-друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обґрунтовуючи її. Реферативне опрацювання наукової літератури є прекрасним способом поглиблення й закріплення знань.

Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі. Воно повинне бути аргументованим, з посиланням на ЦК, ГК, нормативно-правові акти, інші джерела, роз’яснення з судової практики.

Самостійна робота при підготовці до іспитів і заліків не потребує конспектування і вирішення задач, а являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам (питання організації самостійної роботи при написанні рефератів і контроль­них робіт викладається в окремих методичних рекомендаціях).

Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги у здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням. Така допомога надається у процесі читання лекцій, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій.

У лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати курс «Актуальні проблеми цивільного права», яку основну та додаткову літературу, нормативно-правові акти необхідно опрацювати.

При проведенні семінарських і практичних занять викладач звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних нормативних актів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з викладачем в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з викладачем, студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення з питань, які його цікавлять, отримати поради щодо планування самостійної роботи та роботи над правовою літературою, методики збирання матеріалу для виконання підготовки реферату, підготовки наукової доповіді чи повідомлення, підготовки процесуальних документів тощо. У цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до предмету, пробуджує інтерес до науки, часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів тощо.

Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття іспитів та заліків. Найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів.

Уся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання господарського процесуального законодавства, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті чи заліку, але й для вірного застосування отриманих знань у майбутній практичній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11. Методичні рекомендації

з підготовки реферативних повідомлень

 

Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах.

Мета:

–                    більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносяться на розгляд семінарського чи практич­ного заняття;

–                    прищеплення студентам навичок самостійної роботи з норматив­но-правовими актами й науково-методичними джерелами;

–                    контроль знань студентів.

Структура:

Реферативне повідомлення передбачає наступні частини: вступ, описова частина, висновки, джерела.

–                   У вступній частині розкривається актуальність теми та завдання, що ставляться у повідомленні.

В основній частині розкривається зміст та суть питання, аналізуються норма­тивно-правові акти, судова практика, точки зору та позиції вчених з досліджуваних питань чи проблем, показується практичне значення, висловлює­ть­ся та обґрунтовується думка студента, наводяться положенні теорії мате­ріал та судової практики.

Висновки передбачають стисле резюме з найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні.

Оформлення:

Реферативне повідомлення повинне бути виконане самостійно, розбірливим почерком. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. перелік рекомен­дованих джерел. При цьому бажано витримувати наступну послідовність:

–                   закони та інші нормативно-правові акти;

–                   навчальна, монографічна та інша література;

– судова практика.

Посилання на використані джерела роблять у квадратних дужках (номер джерела, сторінка, наприклад, []1, с. 45). Посилання на нормативно-правовий акт здійснюється один раз, при цьому вказується тільки номер джерела.

Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок рукописного тексту формату А – 4.

Методика:

Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену по даній темі планом проведення та рекомендо­вану викладачем.

Методологічною основою роботи повинні бути праці по філософії та соціології права, державні документи з питань правового регулювання економіки.

У зв’язку з тим, що в господарське процесуальне законодав­ство України внесено багато змін та доповнень, студентам, які готують реферативні повідомлення, необхідно обов’язково враховувати ці зміни.

Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’явля­ються до такого виду робіт, студенту який його виконує, необхідно намагатись викласти у ньому суть питання, те, без якого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відпо­відальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання теми реферату.

Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати наступний вигляд:

–                    спочатку окреслюється суспільно-політична характеристика питан­ня яке розглядається, його практичне значення;

–                    аналізується нормативно-правові акти, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, наукові джерела, висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі.

Положення реферату повинні бути добре обґрунтованими. Реферативне повідомлення здійснюється в середньому протягом 10 хвилин і супроводжується обговоренням.

Реферативне повідомлення обов’язково оцінюється викладачем.

Таку ж структуру повинен мати реферативний огляд наукових джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
з написання контрольних робіт

 

Тему контрольної роботи студент вибирає самостійно з переліку тем контрольних робіт, що пропонуються в цих методичних рекомендаціях, виходячи з останньої цифри номера залікової книжки, .

Контрольна робота повинна носити самостійний характер, бути змістовною і вичерпною.

     Контрольна робота складається із двох питань теоретичного завдання та задачі.

     Теоретичне завдання необхідно виконати у формі реферату (12-15 машинописних сторінок тексту) за структурою: «Вступ», де розкривається актуальність теми (ступінь дослідження, наявність нових нормативно-правових актів чи суттєвих змін у правовому регулюванні даних відносин, протиріччя у чинних нормативно-правових актах тощо), мета та завдання виконання роботи; «Основна частина», в якій викладається основний зміст теми (з розбивкою на декілька питань); «Висновки», де даються обґрунтовані пропозиції та рекомендації стосовно вдосконалення чинного законодавства, теоретичних положень щодо теми завдання; «Список використаної літератури», де вказуються нормативно-правові акти та література, на які студент посилається при написанні реферату. Список складається з наданням повної назви нормативно-правового акту, автора (авторів), підручника, монографії, статті тощо та джерела (див.: «Список використаної літератури» до даного НМК). Розкриваючи зміст роботи необхідно проаналізувати Конституцію України, ЦК, ГК, закони та підзаконні нормативні акти, що регулюють досліджуване питання, навчальну та наукову літературу, наявну судову практику з тим, щоб показати поняття, особливості правового регулювання відносин, понять, інститутів, що стосуються даної теми, наявні протиріччя, складнощі застосування правових норм чи неврегульованість певних питань, науково-теоретичні погляди, позиції і т.і.

     Третє завдання містить практичну задачу, зміст якої студент повинен переписати і вирішити, обґрунтувавши своє рішення посиланням на чинні нормативно-правові акти. У разі наявності необхідно дати також вичерпні відповіді на всі додаткові питання, які містяться у тексті задачі.   

     Титульний лист оформлюється відповідно до методичних вказівок щодо оформлення контрольних робіт. Студент повинен підписати роботу, зазначивши дату її виконання, і у зазначений строк подати на перевірку.

     Завдання для контрольних робіт складені у десяти варіантах. Варіант контрольної роботи вибирається за останньою цифрою номера залікової книжки.

 

 

 

 

 

 

 

 

13. ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Варіант І.

 

1. Проблема визначення цивільного права як галузі приватного права.

2. Вчення та основні теорії про поняття та ознаки юридичної особи.

3. Задача.

          Громадяни К. і П. направили документи державному реєстратору для державної реєстрації приватного підприємства. Державний реєстратор залишив заяву громадян без розгляду посилаючись на те, що ЦК не передбачено такої організаційно-правової форми як підприємство, крім того, до заяви було додано лише два екземпляри Положення про приватне підприємство, що, по-перше, недостатньо а, по-друге, такого установчого документа ЦК не передбачено. Громадяни оскаржили дії державного реєстратора до суду.

     Яке рішення повинен прийняти суд? Якими нормативно-правовими актами регулюються дані відносини? Які документи необхідно подати для державної реєстрації юридичної особи?

 

Варіант ІІ.

1. Проблеми визначення предмету і методу цивільного права.

2. Поняття, загальна характеристика, ознаки та галузева належність речового права.

3. Задача.

     Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – Товариство) звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2004 р., рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2004 р. у справі № 4/559 за позовом Приватного підприємця С. (далі – Підприємець) з позовом до Товариства про стягнення з нього 15470,29 грн., у тому числі 14 936,00 грн. збитків, 534,29 грн. пені.

     Розглянувши касаційну скаргу ВГСУ встановив, що між Підприємцем і Товариством дійсно був укладений договір поставки продукції № 0304 від 19.03.2004 р. (далі – Договір). Згідно з Договором Підприємець зобов’язувався сплатити Товариству аванс 50 % вартості обладнання, а інші 50 % вартості – після приймання обладнання на складі Товариства, але не пізніше 10 днів з моменту повідомлення Товариством про готовність обладнання до поставки (п. 1.2). Товариство зобов’язувалось у 30-денний строк з моменту надходження авансового платежу поставити Підприємцю обладнання на суму 17 342,00 грн., забезпечивши його наявність на складі протягом цього строку (п. 1.3). Підприємець виконав свої зобов’язання – 20.03.2004 р. перерахував Товариству авансом 8671 грн., а другу частину – 12.05.2004 р. У справі знаходились претензія підприємця до Товариства від 13.05.2004 р., у якій він підтверджував поставку йому обладнання і повідомляв про свою відмову від нього у зв’язку з неналежною якістю, а також відповідь Товариства на претензію.

      Підприємець звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства на підставі того, що Товариство не поставило Підприємцю  в установлений договором строк і виконання даного зобов’язання втратило для нього інтерес. Товариство у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляло, вказавши, що Підприємець відмовився від прийняття обладнання, безпідставно посилаючись на його неналежну якість. Крім того, ЦК не передбачено сплату неустойки та відшкодування збитків за договором поставки.

       Чи повинен суд задовольнити касаційну скаргу посилаючись на ЦКУ ? Які нормативно-правові акти, що стосуються договору поставки та даної справи,  повинні дослідити суди для її правильного вирішення? Знайдіть і випишіть норми, що регулюють описані відносини.

 

Варіант ІІІ.

1. Цивільно-правова та господарсько-правова теорії.

2. Недійсність правочину.

3. Задача.

     Державний реєстратор відмовив у державній реєстрації підприємства на підставі того, що назва підприємства не відповідає вимогам законодавства стосовно кількості знаків.

     Чи обґрунтована така відмова? Якими нормативно-правовими актами регулюється це питання та які вимоги щодо назви юридичної особи  ним встановлені?

 

Варіант ІV.

1. Проблема визначення принципів свободи договору; справедливості, добросовісності та розумності.

2. Проблема визначення поняття особистих немайнових прав фізичної особи та їх галузевої належності.

3. Задача.

     Громадянин С. отримав у спадщину земельний пай. Після оформлення свідоцтва на право спадщини він вирішив земельний пай продати громадянину Німеччини. Однак нотаріус відмовив в оформленні договору купівлі-продажу мотивуючи це тим, що у громадянина С. не має права власності на цей пай.

     Чи правомірна відмова нотаріуса? З якого моменту виникає право власності? Які умови виникнення права власності на земельний пай? Чи може бути укладений договір купівлі-продажу земельного паю між громадянином С. і громадянином Німеччини? Дайте відповіді з посиланнями на відповідні норми нормативно-правових актів.

    

Варіант V.

1. Джерела цивільного права.

2. Проблеми визначення договору у цивільному праві. Господарський договір.

3. Задача.

     Громадянин Г. купив у громадянина С. легковий автомобіль, оформивши  договір купівлі-продажу у товарній біржі. Через два роки виявилось, що автомобіль крадений і громадянин Г. отримав позов про повернення автомобіля його дійсному власнику. Громадянин Г. у відзиві на позов вказав, що він не знав про те, що автомобіль крадений, що під час державної реєстрації автомобіля співробітники ДАЇ ретельно перевіряли і не виявили ознак крадіжки, крім того, він витратив велику суму грошей на зберігання автомобіля на автостоянці, фарбування кузову та ремонт двигуна, що значно перевищує ринкову вартість самого автомобіля.

     Яке рішення повинен прийняти суд? Яке значення для вирішення питання судом мають обставини, викладені у відзиві на позов? Дайте обґрунтовану відповідь.

 

Варіант VІ.

1. Види та організаційно-правові форми юридичних осіб. Співвідношення юридичної особи й суб’єкта господарювання.

2. Поняття та підстави деліктної відповідальності.

3. Задача.

     Казенне підприємство „Експериментальний завод” отримало від міністерства, до сфери управління якого належало, 200 000 грн. на розробку нового приладу. Однак цих коштів вистачило лише на закупівлю необхідного устаткування та матеріалів, оплату праці за 3 місяці. За енергоресерси (електроенергія, газ) підприємство не змогло розрахуватися, що спричинило подачу енергокомпанією позовів про стягнення заборгованості з казенного підприємства у сумі 83 000 грн.

На яке майно казенного підприємства може бути звернене стягнення для покриття цього боргу? На якому правовому режимі (титулі) відповідна частина державного майна закріплюється за казенним підприємством? В чому полягає зміст цього титулу? Чи може бути казенне підприємство визнане банкрутом? Які обов’язки щодо казенного підприємства несе міністерство (відомство), до сфери управління якого воно належить?

 

Варіант VІІ.

 

1.Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

2. Теорії господарського, підприємницького та комерційного договорів.

3. Задача.

  Комунальне підприємство «Міськкомунгосп» (далі – Підприємство) уклало договір з Приватним підприємством (далі – ПП) на реконструкцію будівлі міського оперного театру. Договором передбачалось, що оплата виконаних ПП робіт буде здійснюватись відповідно до запропонованого ПП кошторису, а у разі несвоєчасної їх оплати останнє набуває право власності на цю будівлю. Прокуратурою міста було опротестовано чинність вказаного договору на підставі того, що Підприємством було порушено вимоги законодавства щодо порядку вибору контрагента для укладання такого договору та визначення ціни. Підприємство заперечувало обґрунтованість протесту посилаючись на те, що відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а зміст  договору  становлять  умови (пункти),  визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

     Чи обґрунтований протест прокуратури? Посилаючись на законодавство, зробіть експертний висновок можливості чи неможливості укладання такого договору.

 

Варіант VІІІ.

1. Актуальні питання здійснення переважних прав в акціонерному товаристві.       

2. Визнання договору неукладеним або недійсним.

3. Задача.

     17 липня 2007 р. громадянин П. (далі – Покупець) уклав договір завдатку з громадянином Б. (далі – Продавець) у забезпечення того, що 1 жовтня 2007 р. між ними буде укладено договір купівлі-продажу будинку. Для укладання та посвідчення договору була визначена нотаріальна контора. З метою забезпечення виконання договору Покупець видав Продавцю завдаток у сумі 10 000 грн. Договір завдатку був складений у письмовій формі, підписаний сторонами і завірений печаткою брокерської компанії з нерухомості.

     1 жовтня 2007 р. Покупець прибув до нотаріальної контори, щоб укласти договір, однак Продавець заявив, що для укладання договору необхідно отримати погодження селищної ради народних депутатів. Сторони усно домовились дату укладання договору купівлі-продажу перенести на 5 жовтня 2007 р., однак у цей день Покупець прибути на укладання договору не зміг, про що телефоном повідомив Продавця, попросивши перенести укладання договору на наступний день. Продавець погодився, але наступного дня укладати договір відмовився, посилаючись на те, що будинок продано іншому покупцю.             

     Покупець направив Продавцю листа, в якому вказав, що оскільки Продавець порушив договір завдатку і не забезпечив укладання договору купівлі-продажу 1 жовтня 2007 р., то він зобов’язаний повернути Покупцю завдаток у подвійному розмірі. Продавець заявив, що, навпаки, Покупець не з’явився 5 жовтня 2007 р. на укладання договору. Тому завдаток залишається у Продавця.

     Покупець звернувся з позовною завою до суду з вимогою стягнути з Продавця подвійну суму завдатку в сумі 20 000 грн. Місцевий суд у задоволенні позову Покупцю відмов, посилаючись на свідчення нотаріуса про те, що Продавець 1 жовтня 2007 р. був готовий укласти договір купівлі-продажу, але Покупець відмовився, а також не з’явився на укладення договору 5 жовтня 2007 р. Покупець звернувся із скаргою до апеляційного суду, в якій вимагав скасувати рішення місцевого суду і стягнути з Продавця подвійну суму завдатку.

     Яке рішення повинен постановити апеляційний суд? Яка природа та призначення завдатку?   

 

Варіант ІХ.

 

1. Проблеми визначення та здійснення власності Українського народу і державної власності.    

2. Проблеми спадкового договору.

3. Задача.

     За заповітом громадянка Коваленко О. усе своє майно, у тому числі власну квартиру та легковий автомобіль, заповіла своєму старшому синові – Коваленко Ф. При цьому вона зобов’язувала його надати молодшому синові – Коваленко Р. право довічного користування автомобілем чотири рази на місяць у вихідні дні та кімнатою площею 18 кв. м у квартирі.

     За декілька років вона склала новий заповіт, за яким квартиру заповіла своїй сестрі – Олені.

     Після цього Коваленко О. побудувала будинок, у якому разом з нею постійно проживала її онука Ольга. У цей час старший син Коваленко Ф. відкрив на ім’я своєї матери банківський рахунок, на який регулярно вносив грошові внески. Коваленко О., знаходячись у лікарні, склала ще один заповіт, засвідчений лікуючим лікарем, за яким всі гроші з банківського рахунку заповіла лікарні.

     Після смерті Коваленко О. виникли спори. Коваленко Р. вимагав права довічного користування кімнатою площею 18 кв. м у квартирі.  Сестра Олена йому в цьому відмовила, посилаючись на те, що в заповіті, складеному на її користь, такої умови немає. Коваленко Р. доводив, що другий заповіт лише частково змінив перший. Оскільки у другому заповіті немає скасування умови про легат, виконати його зобов’язаний спадкоємець, що одержав квартиру.

     Коваленко Ф. вимагав передачі йому всього іншого майна Коваленко О., у тому числі будинку і банківського вкладу, вважаючи, що гроші на банківському вкладі є його, оскільки вносились ним.

     Онука Ольга, що проживала в будинку, вважала, що вона має право одержати будинок у спадщину, тому що є спадкоємицею за законом – за представленням своєї померлої матері – дочки Коваленко О. і що умови заповіту на будинок не поширюються, оскільки будинок був побудований вже після його складання.

Спадкоємці вирішили звернутись за консультацією до юриста. Яку відповідь повинен дати юрист?

 

Варіант Х.

1.Проблеми свободи волевиявлення у цивільному договорі.

2.Поняття, особливості та структура спадкових відносин.

3. Задача.

     Після смерті громадянина Іванченка залишилося: житловий будинок, недобудовані хлів і гараж, присадибна ділянка, автомобіль, телевізор, меблі, земельний пай 2,5 га у селі, приватизована 3-кімнатана квартира з меблями в Києві, грошовий вклад у відділенні Ощадного банку України в сумі 6 500 грн., не повернутий банківський кредит у сумі 10 000 грн., який повинен був виплачуватися протягом 10 місяців по 1 000 грн. щомісячно. Йому також була не виплачена пенсія за 5 останніх місяців у сумі 10 000 грн. і вихідна допомога у зв’язку з виходом на пенсію як слідчому прокуратури у сумі 8500 грн.

     Після смерті Іванченко у живих залишились його дружина, що мешкала разом з ним у селі, дочка, що мешкала у його квартирі в Києві разом з чоловіком і постійно допомагала батькові матеріально а також особистою роботою у городі та по господарству в селі; син, який проживав у Росії і ніякої допомоги Іванченко не надавав. Дочка забезпечила похорони батька і встановила гранітний пам’ятник вартістю 3000,0 грн.

     Визначте, хто повинен бути закликаний до спадкування і яке майно вони мають право спадкувати.

 

 

 

 

 

 

 

14. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ЗА ЗМІСТОВИМИ МОДУЛЯМИ

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

 

Змістовий модуль 1: Загальні положення цивільного права

 

Тема 1. Актуальні проблеми визначення цивільного права як галузі права. Джерела цивільного права.

 

1. Опрацювати питання:

«Теорії підприємницького, комерційного, торгового права». 

         2. Написати реферат на тему

«Проблеми поняття та духовно-моральний аспект принципів цивільного права».

       Література: [53, 56].  

 

Тема 2. Організаційно-правові форми юридичних осіб.

 

1. Підготувати письмові доповіді:

1. «Вчення та основні теорії про поняття та ознаки юридичної особи»;

2. «Особливості створення акціонерного товариства за законодавством України»;

3. «Проблеми захисту прав акціонерів».

2. Опрацювати нормативно-правові акти:

Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р.

       Література: [2, 5, 15, 27, 30, 40, 45, 54, 60, 76, 96, 98, 100, 127, 142, 146].       

 

Змістовий модуль 2: Право власності, майнові та немайнові права

 

Тема 3: Особисті немайнові права.

 

1. Написати реферат на тему

«Особисті немайнові права у міжнародних нормативних актах».

         2. Підготувати доповідь на тему:

«Проблеми забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля».

3. Опрацювати нормативно-правові акти:

1) Основи законодавства про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р.

2) Закони України «Про заборону репродуктивного клонування людини» від 14 грудня 2004 р.;  «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р.. 

       Література: [10, 38–40, 45, 54, 74, 92, 93, 96, 98, 100].                      

 

Тема 4: Актуальні проблеми речових прав.

 

1. Написати реферат на тему за вибором:

1) «Довірча власність: поняття та перспективи розвитку в Україні»;

2) «Проблеми здійснення права власності Українського народу та державної власності». 

       Література: [32, 45, 80, 92, 93, 96, 98, 100].                                      

 

Змістовий модуль 3: Зобов’язальне право

 

Тема 5: Актуальні проблеми зобов’язального права.

 

1. Написати реферат на тему за вибором:

1) «Проблема співвідношення цивільного та господарського зобов’язання»;

2) «Проблеми систематизації цивільних зобов’язань».

       Література: [22, 23, 46, 56, 99, 100, 123].                                          

 

Тема 6: Цивільний договір.

 

1. Написати доповіді на тему за вибором:

1) «Господарський договір: поняття, ознаки та галузева належність»;

2) «Визнання договору недійсним та неукладеним».

       Література: [4, 6, 7, 11, 22, 23, 31, 40, 42–44, 46, 55, 78, 87, 91, 94–96, 99, 100, 141, 145, 147].                                                                                                            

 

Тема 7. Цивільна відповідальність.

 

1. Написати реферат на тему:

«Співвідношення санкцій за у сфері господарювання за Цивільним та Господарським кодексами України».

         2. Написати доповідь на тему:

«Вина юридичної особи».

       Література: [46, 70–72, 88, 94, 95, 96, 99, 100, 129, 143, 144].  

 

Тема 8. Недоговірні зобов’язання.

 

1. Написати реферат на тему за вибором:

1) «Проблеми відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здоров’я чи смертю потерпілого»;

2) «Відшкодування шкоди, завданої іншою особою».

       Література: [46, 94, 95, 97, 99, 101, 143, 144].  

 

Змістовий модуль 4: Спадкове право

 

Тема 9. Актуальні проблеми спадкового права

 

1. Написати доповіді на тему:

1) «Проблема сингулярності спадкування»;

2) «Спадковий договір».

Література: [40, 46, 65, 75, 90, 94, 97, 99, 101].

 

 

15. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ до модулів та

ПІДСУМКОВИХ КОНТРОЛІВ

 

Змістовий модуль 1.

 

Тест 1.

Знайдіть правильні відповіді:

1. Вважається, що цивільне право є:

а) основоположною самостійною галуззю приватного права;

б) основоположною самостійною галуззю публічного права;

в) комплексною галуззю права;

г) комплексним утворенням.

2. Предметом цивільного права є:

а) особисті немайнові та майнові  відносини;

б) особисті майнові  відносини  (цивільні  відносини),  засновані на юридичній рівності,  вільному  волевиявленні,  майновій   самостійності   їх учасників; 

в) майнові  відносини  (цивільні  відносини),  що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між  суб'єктами господарювання;

г) особисті немайнові та майнові  відносини  (цивільні  відносини), засновані на юридичній рівності,  вільному  волевиявленні, майновій самостійності  їх учасників.

3. Самостійною галуззю права сучасне цивільне право України може бути визнане за наступними критеріями:

а) однорідність відносин, що складають його предмет;

б) неоднорідність відносин, що складають його предмет;      

в) використання виключно одного диспозитивного методу правового регулювання;

г) використання двох методів правового регулювання: диспозитивного й імперативного;

д) за додатковим критерієм доцільності.  

4. До основних теорій виділення приватного права відносяться теорії:

а) зацікавленості;

б) волі (вольова теорія);

в) інтересу;

г) режиму;

д) формального підходу.

5. Теорією, яка викликає найбільше заперечень з боку представників науки цивільного права, є теорія:

а) комплексних галузей права;

б) єдиного адміністративного права;

в) економічного права;

г) комерційного права;

д) підприємницького права;

е) єдиного цивільного права;

є) господарського права.

6. Господарсько-правова теорія у сучасному розумінні виникла у/в:

а) Радянському Союзі;

б) Німеччині;

в) Франції;

г) Україні;

д) Нідерландах;

е) Стародавньому Римі.

7. Суть господарсько-правової теорії полягає:

а) у виділенні господарських відносин в окрему самостійну галузь права;

б) у виділенні підприємницьких відносин в окрему самостійну галузь права;

в) у прийнятті спеціалізованого кодексу;

г) у забезпеченні державного регулювання господарських відносин;

д) у збалансованому регулюванні господарських відносин, що виникають між суб’єктами, що здійснюють господарську діяльність, а також відносин, що виникають у процесі організації та управління господарською діяльністю.

8. Джерелами цивільного права є:

а) правові норми;

б) договір;

в) цивільні нормативно-правові акти;

г) цивільно-правова доктрина;

д) цивільно-правові відносини, засновані на юридичній рівності;

е) звичай.

9. Основним актом цивільного законодавства є:

а) Конституція України;

б) регламент Верховної Ради України;

в) Господарський кодекс України;

г) Цивільний кодекс України;

д) закон, що містить цивільно-правові норми;

е) Указ Президента України.

10. Закон набирає чинності:

а) через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, але не раніше дня його опублікування;

б) через десять днів з дня офіційного підписання Президентом України;

в) через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування в офіційному друкованому виданні;

г)  через десять днів з дня його прийняття не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради України.

11. У залежності від характеру нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України може набирати чинності:

а) з моменту його прийняття;

б)  через десять днів з дня його прийняття;

в) з моменту його прийняття, якщо більш пізній строк набрання ним чинності не передбачено в цьому акті;

г)  через десять днів з дня його реєстрації Міністерством юстиції України, якщо в ньому не встановлено пізнішого строку надання йому чинності;

д) не раніше дня його опублікування в офіційних друкованих виданнях.

12. Наказ міністерства України набирає чинності:

а) через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, але не раніше дня його опублікування;

б) з дня його прийняття;

в) через десять днів з дня його затвердження Кабінетом Міністрів України;

г) через десять днів з дня його реєстрації Міністерством юстиції України, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

13. Факторами, що вимагають особливих підходів до розвитку підприємництва є:

а) стремління підприємців до наживи;

б) забезпечення отримання прибутку;

в) обмеженість ресурсів на планеті;

г) необхідність забезпечення соціальних інтересів;

д) необхідність забезпечення інтеграції;

е) загроза глобальних змін клімату на планеті. 

14. До цивільних відносин не застосовується звичай, що суперечить:

а) актам цивільного законодавства або договору;

б) загальним засадам цивільного законодавства;

в) договору та загальним засадам цивільного законодавства;

г) договору або актам цивільного законодавства;

д) принципам цивільного права.    

15. Сторони мають право:

а) укласти тільки договір, який передбачений актами цивільного законодавства і відповідає принципам цивільного законодавства;

б) укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства,  але відповідає загальним засадам цивільного законодавства;

в) врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства,  свої відносини, які не врегульовані цими актами;

г) відступити в договорі від  положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд;

д) відступити в договорі від  положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо в цих актах прямо вказано про неможливість цього, а також, якщо обов'язковість для сторін  положень актів цивільного законодавства не випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

16. Відповідно до існуючих теорій підприємницьке право є:

а) частиною цивільного права;

б) частиною господарського права;

в) самостійною галуззю права;

г) комплексною галуззю права;

д) комплексним утворенням.

Тест 2.

     Знайдіть правильні відповіді:

1. Юридичні   особи,   залежно   від  порядку  їх  створення, поділяються на види:

а) юридичні особи приватного права та  публічного права;

б) господарські товариства;

в) державні комерційні об’єднання;

г) наукові установи;.

д) підприємницькі та не підприємницькі товариства.

2. Юридична особа може бути створена шляхом:

а) об’єднання осіб та (або) майна;

б) примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом;.

в) реорганізації;

г) утворення нової юридичної особи;

д) перетворення;

е) внесення змін до статуту.

3. Організаційно-правовими формами юридичних осіб є:

а) установа;

б) підприємство;

в) об’єднання підприємств;

г) товариство;

д) акціонерне товариство;

е) промислово-фінансова група;

є) холдингова компанія;

ж) громадська організація або громадська спілка.

4. Якщо вартість чистих активів акціонерного товариства стає  меншою  від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство має:

а) оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту;

б) оголосити про збільшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту;

в) самоліквідуватись;

г) прийняти рішення про додаткові внески його засновників до статутного капіталу.

5. Суб'єктами господарювання є:

а) господарські  організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України;

б) державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України;

в)  органи державного управління, наділені господарськими повноваженнями;

г) іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно  до закону як підприємці;

Д) релігійні організації.

6. Мінімальний статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю становить:

а) 100 мінімальних заробітних плат;

б) 1 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

в)  100 неоподаткований мінімум доходів громадян;

г) 1250 мінімальних заробітних плат;

д) 1 мінімальну заробітну плату;

е) законом не встановлено.

7. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не може перевищувати:

а) 10 осіб;

б) 20  осіб;

в) 50 осіб;

г) 100 осіб;

д) такої кількості не встановлено.

8. Акціонерне товариство може бути створено шляхом реєстрації:

а) ЗАТ;

б) ВАТ;

в)  ЗАТ або ВАТ;

г) приватного акціонерного товариства;

д) публічного акціонерного товариства;

е) довірчого акціонерного товариства.

9. Акції акціонерного товариства можуть бути:

а) іменними;

б) на пред’явника;

в)  у документарній формі;

г) у бездокументарній формі;

д) простими;

е) привілейованими.

10. Наглядова рада акціонерного товариства створюється обовязково, якщо товариство нараховує:

а) 2 і більше засновників;

б) 5 акціонерів;

в)  10 і більше акціонерів;

г) 100 і більше акціонерів;

д) 1000 акціонерів.

11. Кожний акціонер – власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про:

а) злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ товариства;

б) зміну його типу з публічного на приватне;

в) вчинення товариством значного правочину;

г) зміну розміру статутного капіталу;

д) внесення змін до статуту товариства, якими передбачається розміщення  нового класу привілейованих акцій.

12. Значний пакет акцій становить:

а)10 відсотків простих акцій;

б) 10 і більше відсотків простих акцій;

в) 15 і більше відсотків простих акцій;

г) 25 і більше відсотків простих акцій;

д) 50 і більше відсотків простих акцій.

13. До переважних прав акціонерів товариства належать:

а) право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства;

б) право на викуп у них акцій товариством;

в) право акціонерів – власників акцій придбавати розміщувані товариством такі ж акції;

г) право обов'язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонерів;

д) право участі у загальних зборах акціонерного товариства.

14. За українським законодавством корпорація це:

а) будь-яке корпоративне підприємство;

б) акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю;

в) акціонерне товариство;

г) будь-яке господарське товариство;

д) договірне об’єднання.  

15. До теорій юридичної особи відносяться:

а) теорія фікції;

б) теорія колективної власності;

в) теорія асоціації;

г) теорія основної цілі;

д) теорія інтересу;

е) органічна теорія;

є) теорія органічної реальності;

ж) теорія стану;

з) теорія правопорядку;

і) теорія організації.

Тест 3.

     Знайдіть правильні відповіді:

1. За своїми ознаками особисті немайнові права фізичної особи: 

а) належать кожній фізичній особі від природи;

б) не мають соціально-правового змісту;

в) не мають економічного змісту;

г) тісно пов'язані з фізичною особою;

д) належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

2. Зміст особистого немайнового  права  становить: 

а) можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя;

б) право фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати своє місце у суспільстві та громадському житті;

в) можливість фізичної особи вільно вибирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування і органів державної влади;

г) право фізичної особи на вільне здійснення підприємницької діяльності;

д) можливість фізичних та юридичних осіб вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого громадського життя.

3. Доктрина цивільного права особисті немайнові права поділяє на наступні правові ін­ститути:

а) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;

б) право на гармонійне довкілля та розвиток;

в) право на особисту недоторканність, свободу, на життя та охорону здоров'я;

г) право на забезпечення особистої визначеності;

д) право на недоторканність особистого життя.

4. За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується класифі­кувати на:

а) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистості;

б) особисті немайнові права, що забезпечують здоровий одяг та продукти харчування;

в) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної недоторканності особи;

г) особисті немайнові права, що забезпечують право на об’єднання у партії та участь у виборах;

д) особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність внутрішнього світу особистості та її інтересів.

5. У теорії цивільного права є декілька точок зору на предмет цивільно-право­вого регулювання відносин з приводу нематеріальних благ:

а) цивільне право не ре­гулює, а лише охороняє особисті немайнові права;

б) цивільне право лише ре­гулює особисті немайнові права;

в) цивільне право ре­гулює особисті немайнові права, пов'язані з майновими, а особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, лише охороняє;

г) цивільне право ре­гулює й охороняє особисті немайнові права;

д) цивільне право не ре­гулює й не охороняє особисті немайнові права

6. За існуючими точками зору особисті немайнові права за своєю природою відносяться до:

а) цивільного права;

б) кримінального права;

в) адміністративного права;

г) державного права;

д) конституційного права;

е) сімейного права;

є) права інтелектуальної власності.

7. За існуючими точками зору особисті немайнові права за своєю природою:

а) утворюють самостійну галузь гуманітарного права;

б) є підгалуззю конституційного права;

в) є комплексною галуззю права;

г) є частиною державного права;

д) є частиною цивільного права;

е) є частиною адміністративного права;

є) утворюють самостійний предмет правового регулювання, проте не можуть розраховувати на виділення в самостійну галузь.

8. Відповідно до Конституції України найвищою соціальною цінністю визнаються:

а) здоров’я людини;

б) честь і гідність;

в) недоторканність і безпека;

г) моральна чистота;

д) моральна і духовна чистота;

е) свобода віросповідання;

є) політичні права.

9. Фізична особа не може:

а) відмовитися від особистих немайнових прав;

б) бути обмежена в особистих немайнових правах;

в) бути позбавлена особистих немайнових прав;

г) порушувати особисті немайнові права.

10. Захист особистого немайнового права здійснюється:

а) президентом;

б) самозахистом;

в) міліцією;

г) комісією з трудових спорів;

д) судом;

е) юридичними особами.   

11. У фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено, може виникнути право на:

а) доповідь;

б) відповідь;

в) відшкодування моральної шкоди;

г) відшкодування психологічної шкоди;

д) відшкодування майнової шкоди;

е) спростування недостовірної інформації;

є) заборону розповсюдження відповідної інформації;

ж) вимогу вилучення тиражу газети, книги тощо, в яких порушено особисті немайнові права фізичної особи, з метою його знищення.

12. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відносяться права на:

а) свободу;

б) особисту недоторканність;

в) недоторканність житла;

г) повагу до гідності та честі;

д) повагу до людини, яка померла;

е) сім'ю;

є) інформацію;

ж) безпечне для життя і здоров'я природне середовище.

13. В Україні забороняється:

а) репродуктивне клонування людини та інших організмів;

б) репродуктивне клонування ембріонів людини;

в) непродуктивне клонування ембріонів людини;

г) репродуктивне клонування людини;

д) непродуктивне клонування людини;

е) репродуктивне клонування соматичних клітин людини.

14. Кожний пацієнт має право:

а) бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором;

б) бути прийнятим в будь-якому лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором;

в) бути прийнятим в будь-якому лікувально-профілактичному закладі за місцем постійного проживання;

г) бути прийнятим в будь-якому лікувально-профілактичному закладі за місцем постійного перебування;

д) бути прийнятим в будь-якому комунальному лікувально-профілактичному закладі за місцем постійного перебування.

15. Операція штучного переривання вагітності  (аборт)  може  бути проведена при вагітності строком не більше:

а) 8 тижнів;

б) 10 тижнів;

в) 12 тижнів;

г) 18 тижнів;

д) 22 тижнів.

16. Місце проживання – це:

а) квартира чи будинок, у якому особа проживає постійно;

б) вулиця у населеному пункті, на якій особа проживає постійно;

в) населений пункт, на території якого особа проживає строком понад три місяці на рік;

г) адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає постійно;

д) адміністративно-територіальна  одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

17. Право на вільне самостійне пересування по території України і на  вибір місця перебування має фізична особа, яка досягла:

а) 10 років;

б) 14 років;

в) 15 років;

г) 16 років;

д) 18 років.

Тест 4.

     Знайдіть правильні відповіді:

1. Речове право у науці цивільного права розглядається як:

а) частина цивільного права;

б) правовий інститут цивільного права;

в) комплексний інститут;

г) підгалузь цивільного права;

д) підгалузь господарського права.

 

2. Право власності з суб’єктивної точки зору це:

а) заволодіння;

б) панування;

в) володіння;

г) користування;

д) володіння, користування, розпорядження річчю.

3. Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

а) приватне підприємство;

б) сільськогосподарське підприємство;

в) підприємство, що діє на основі колективної власності;

г) унітарне підприємство;

д) змішаної форми власності;

е) корпоративне;

є) іноземне.

4. До похідних способів набуття права власності відносяться:

а) специфікація;

б) оренда;

в) спадкування;

г) заповідальний відказ;

д) легат.    

5. Для захисту права користування власністю застосовуються позови:

а) речовий;

б) індикативний;

в) негаторний;

г) прогібіторний;

д) зустрічний;

е) регресний;

є) про визнання права власності.

6. Сервітут може виникати за:

а) договором оренди;

б) законом;

в) спадкуванням;

г) правом довірчого управління;

д) договором;

е) рішенням суду;

є) рішенням райдержадміністрації.

7. Емфітевзис може виникати за:

а) договором;

б) законом;

в) спадкуванням;

г) рішенням райдержадміністрації;

д) договором оренди землі;

е) рішенням суду.

8. Право управління державною власністю покладено на:

а) Верховну Раду України;

б) Президента України;

в) Кабінет міністрів України;

г) Фонд державного майна України;

д) міністерства та відомства;

е) Комісію з цінних паперів та фондового ринку.

9. Об’єктами права власності Українського народу є:

а) земля;

б) небо;

в) атмосферне повітря;

г) природні ресурси;

д) державне управління у справах державної власності;

е) будівля Верховної Ради України.

10. Від імені Українського народу права власника здійснюють:

а) Верховна Рада України;

б) Президент України;

в) органи державної влади;

г) Фонд державного майна України;

д) органи місцевого самоврядування.

11. До державної власності відносяться:

а) цілісні майнові комплекси державних підприємств;

б) атмосферне повітря;

в) акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм  власності;

г) майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям;

д) нерухоме майно;

е) гроші та валютні цінності.

12. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо:

а) договір купівлі-продажу посвідчений нотаріально;

б) набувач не знав про обставини справи;

в) майно не може бути витребуване у нього;

г) майно зберегло свої якості.

Тест 5.

     Знайдіть правильні відповіді:

1. У теорії цивільного права зобов'язальне право розглядається як:

а) правовий інститут;

б) галузь;

в) підгалузь;

г) частина цивільного права;

д) особлива частина цивільного права.   

2. У теорії цивільного права договірне право розглядається як:

а) структурна частина (підгалузь) цивільного права; 

б) інститут цивільного права;

в) генеральний інститут договірного права;

г) субінститут договірного права;

д) тубінститут договірного права;

е) спецінститут цивільного права.

3. Зобов'язання це:

а) правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії;

б) правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на   користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати  роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку;

в) правочин, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь   другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу,  надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку;

г) правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор – виконання його обов'язку.

4. Підставами виникнення зобов’язань можуть бути:

а) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

б) завдання корпоративної шкоди;

в) рішення суду;

г) рішення органів державної влади;

д) інші юридичні факти.

5. До суб’єктного складу зобов’язання входять:

а) дебітор;

б) кредитор;

в) управнена сторона;

г) зобов’язана сторона.

6. Зобов'язання  має ґрунтуватися на засадах:

а) законності;

б) добросовісності, розумності та справедливості;

в) законності та особистих інтересів сторін;

г) поєднання особистих та суспільних інтересів.

д) верховенства права.

7. Виділяються наступні види зобов’язань:

а) договірні;

б) недоговірні;

в) односторонні;

г) часткові;

д) солідарні;

е) альтернативні;

є) факультативні;

ж) пасивні;

з) активні.

8. Правочини це:

а) правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату;

б) неправомірні добросовісні дії;

в) приватні правопорушення;

г) позадоговірні зобов’язання.

9. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

а) зміст правочину не може суперечити духовним засадам суспільства;

б) особа, яка вчиняє правочин, повинна бути здоровою;

в) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

г) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

д) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

е) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

є) зміст правочину не може суперечити законодавству;

ж) зміст правочину не може суперечити моральним засадам суспільства.

10. Для обставин вчинення правочину істотне значення має помилка щодо:

а) мотивів правочину; 

б) природи правочину;

в) прав та обов'язків сторін;

г) властивостей і якостей речі,  які значно знижують її цінність;

д) властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість її використання за цільовим призначенням;

е) відповідальності сторін. 

Тест 6.

     Знайдіть правильні відповіді:

1. Основними теоріями договору визнаються:

а) правочинна теорія;

б) управницька теорія;

в) теорія обіцянки;

г) контрактова теорія;

д) актова теорія.  

2. У країнах англосаксонської правової системи договір розглядається як:

а) угода;

б) обіцянка;

в) правочин;

г) зобов’язання;

д) акт.

3. У законодавстві більшості країн романо-германської правової системи договір визначається як:

а) угода;

б) добровільно взяте однією із сторін зобов'язання;

в) обіцянка;

г) правочин;

д) акт.

4. Свобода договору полягає у тому, що відповідно до ст. 6 ЦК сторони є вільними в:

а) укладенні договору;

б) виборі контрагента;

в) визначенні умов договору;

г) способах виконання договору;

д) дотриманні вимог розумності та справедливості.

5. Зміст цивільного договору становлять:

а) визначені в ньому права чи обов’язки сторін;

б) умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними;

в) умови, які є  обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства;

г) умови (пункти),  визначені законодавством і погоджені сторонами.

6. Договір, за яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених цим договором , – це:

а) цивільно-правовий договір;

б) господарський договір;

в) додатковий договір;

г) попередній договір;

д) майново-господарський договір;

е) договір приєднання;

є) публічний договір.

7. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо:

а) вона позбавляється прав, які звичайно мала; 

б) договір виключає відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання;

в) договір збільшує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання;

г) договір обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання;

д) договір виключає відповідальність сторони, яка приєдналася;

е) договір містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.

8. Договір є укладеним, якщо сторони:

а) домовились;

б) підписали договір;

в) підписали договір і скріпили його печатками;

г) досягли згоди;

д) в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору;

е) підписали договір і посвідчили його нотаріально.

9. Істотними умовами цивільного договору є:

а) форма договору;

б) умови, визнані такими за законом;

в) тара і упаковка

г) умови, необхідні для договорів даного  виду;

д) умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода;

е) суб’єктний склад;

є) предмет;

ж) номенклатура;

з) ціна;

і) строк виконання.

10. У сучасній правовій науці існують наступні підходи до розробки теорії господарського договору:

а) комплексний міжгалузевий;

б) публічно-правовий;

в) цивілістичний;

г) господарсько-правовий;

д) негативний.

11. Істотними умовами господарського договору є:

а) форма договору;

б) умови, визнані такими за законом;

в) тара і упаковка

г) умови, необхідні для договорів даного  виду;

д) умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода;

е) суб’єктний склад;

є) предмет;

ж) номенклатура;

з) ціна;

і) строк виконання.

12. До характерних ознак господарського договору відносяться:

а) особлива відповідальність сторін;

б) економічна і правова мета;

в) приватноправовий характер;

г) окремі правила щодо підстав укладання і змісту;

д) плановий характер;

е) особливий суб’єктний склад.

13. За галузевою природою категорію підприємницького договору вважають:

а) цивільно-правовим договором;

б) господарсько-правовим договором;

в) комплексним договором;

г) міжгалузевим договором.

14. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається:

а) неукладеним;

б) таким, що не відбувся;

в) недійсним;

г) нікчемним.

15. Верховний Суд України вважає, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення:

а) відсутня згода за всіма істотними умовами договору;

б) не отримано акцепт стороною, що направила оферту;

в) не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача;

г) не здійсненна його державна реєстрація, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Тест 7.

     Знайдіть правильні відповіді:

1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

а) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання;

б) визнання договору неукладеним;

в) визнання договору недійсним;

г) розірвання договору;

д) зміна умов зобов'язання;

е) сплата неустойки;

є) відшкодування збитків;

ж) відшкодування моральної шкоди.

2. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є:

а) неукладеним;

б) недійсним;

в) нікчемним;

г) не цивільно-правовим.

3. Особа є невинуватою у порушенні цивільного договору, якщо вона доведе, що:

а) істотно змінились умови виконання договору;

б) змінилась кон’юнктура ринку;

в) невиконання договору спричинене порушенням іншого договору іншими її контрагентами;

г) був факт настання форс-мажорних обставин;

д) вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

4. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора:: 

а) договір розривається;

б) договір припиняє свою дію;

в) договір відповідно змінюється;

г) боржник звільняється від відповідальності;

д) за рішенням суду зменшується розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

5. За ЦК підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання є:

а) недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника;

б)  відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання; 

в) відсутність у боржника необхідних коштів;

г) настання фінансово-економічної кризи;

д) порушення договору внаслідок випадку;

е) порушення договору внаслідок помилки порушника;

є) порушення договору внаслідок непереборної сили.

6. Неустойка у цивільному праві це:

а) грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

б) штраф, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання;

в) пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного  грошового зобов'язання за  кожен день прострочення виконання;

г) грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

7. Неустойка у цивільному праві може бути наступних видів:

а) штрафна;

б) залікова;

в) альтернативна;

г) додаткова;

д) незначна;

е) фінансова;

є) законна;

ж) договірна;

з) виключна.

8. Предметом неустойки може бути:

а) грошова сума;

б) рухоме майно;

в) нерухоме майно;

г) майнове право;

д) немайнове право.

9. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування  товару  у  покупця  третьою особою є:

а) недійсним;

б) нікчемним;

в) неукладеним;

г) закладеним.

10. За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення  недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в  розмірі:

а) 0,5  відсотка вартості товару:

б) 1 відсотка вартості товару;

в) 1,5 відсотка вартості товару;

г) 2 відсотків вартості товару.

11. Збитками є:

а) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням речі;

б) втрати, яких особа зазнала у зв'язку з приниженні честі та гідності;

в) втрати, яких особа зазнала у зв'язку з пошкодженням речі;

г) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

д) доходи (упущена вигода);

е) моральна шкода;

є) майбутні витрати.

12. Моральна шкода може полягати у:

а) втраті доходів;

б) реальних збитках;

в) фізичному болю;

г) фізичних стражданнях; 

д) душевних стражданнях;

е) приниженні честі та гідності фізичної особи;

є) приниженні ділової репутації фізичної або юридичної особи.

13. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

а) відповідальність наступає відповідно до умов договору;

б) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

в) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується залежно від того, чи є застереження про це в договорі;

г) сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

д) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або  обмеження  відповідальності виробника (продавця) продукції.

14. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: 

а) відшкодування збитків;

б) штрафні санкції;

в) оперативно-господарські санкції;

г) адміністративно-правові санкції;

д) санкції за порушення конкурентного законодавства

15. Відповідно до положень Господарського кодексу України неустойка виражається у:

а) грошовій сумі;

б) майні;

в) грошовій сумі або іншому майні;

г) майновому праві;

д) грошовій сумі, іншому майні або майновому праві.

Тест 8.

    Знайдіть правильні відповіді:

1. Деліктним зобов’язанням є:

а) зобов’язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди порушенням  однієї офіційної особи іншій офіційній особі, з якою порушник не перебуває у договірних відносинах, або незалежно від таких договірних відносин;

б) зобов’язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди протиправним порушенням однієї особи іншій особі, з якою порушник перебуває у договірних відносинах, або залежно від таких договірних відносин; 

в) зобов’язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди протиправним порушенням однієї особи іншій особі, з якою порушник не перебуває у договірних відносинах, або незалежно від таких договірних відносин;

г) зобов’язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди протиправним порушенням однієї особи іншій особі.

2. У деліктних зобов’язаннях умисел потерпілого:

а) не звільняє від відшкодування шкоди;

б) є підставою для зменшення розміру відшкодування;

в) звільняє від відшкодування шкоди;

г) не врахо­вується.

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили:

а) відшкодовується у випадках, встановлених законом;

б) відшкодовується за наявності вини заподіювача шкоди;

в) відшкодовується за умислу заподіювача шкоди;

г) не відшкодовується.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого  самоврядування,  фізичної  або юридичної особи,  яка її завдала:

а) якщо шкоди завдано відвертою несправедливістю;

б) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,     незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного  заходу тримання   під   вартою  або  підписки  про  невиїзд,  незаконного затримання,  незаконного накладення адміністративного стягнення  у вигляді арешту або виправних робіт;

в) якщо шкоди завдано каліцтвом,  іншим ушкодженням  здоров'я або   смертю  фізичної  особи;

г) в інших випадках, встановлених законом.

5. Суд:

а) може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою,  залежно  від  її матеріального становища;

б) не може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною  особою,  залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину;

в) може збільшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою,  залежно  від її матеріального становища;

г) може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою,  залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

6. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом  частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років, якщо:

а) завдано значної майнової та моральної шкоди;

б) у особи з’явились достатні кошти; 

в) шкоди завдано за прямим умислом заподіювача шкоди;

г) завдано шкоди життю або здоров’ю потерпілого,  якщо вона має достатні для цього кошти, а батьки (усиновлювачі) або опікун чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, є неплатоспроможними або померли.

7. Неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду:

а) самостійно;

б) на загальних підставах;

в) субсидіарно;

г) солідарно;

д) частково;

е) факультативно.

8. Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється:

а) після  досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття;

б) коли особа до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього  для  відшкодування шкоди;

в) коли особа зареєструє шлюб або буде записана батьком (матір’ю) дитини;

г) коли особа стане підприємцем.

9. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними  діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає в разі:

а)  якщо  кримінальну справу  закрито  на підставі закону про амністію;

б) якщо справу  закрито  на підставі закону, акта про помилування;

в) постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного  вироку суду, закриття кримінальної справи органом  попереднього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення;

г) за умови, що протягом шести місяців після проведення оперативно-розшукових заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке  рішення було скасовано.

10. У разі завдання незаконними діями органу дізнання, попереднього   (досудового) слідства, прокуратури або суду шкоди фізичній особі відшкодовуються (повертаються):

а) заробіток та інші грошові доходи, які вона втратила внаслідок незаконних дій;

б) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства,  учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно  до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави  судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

в) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

г) моральна шкода.

11. Розмір відшкодовування шкоди, завданої  фізичній особі незаконними  діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, визначається цими відповідними органами:

а) в місячний термін з дня звернення фізичної особи;

б) протягом 3-х місяців з дня звільнення особи;

в) протягом 6-ти місяців;

г) протягом 2-х тижнів з дати постановлення рішення суду про відшкодування шкоди.

12. Джерелом підвищеної небезпеки є:

а) діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням  хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів,  службових  собак  та  собак  бійцівських порід  тощо,  що  створює  підвищену  небезпеку для інших осіб;

б) діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та  обладнання,  використанням, зберіганням  хімічних, радіоактивних, вибухо- і  вогненебезпечних  та  інших  речовин, утриманням диких звірів,  службових  собак  та  собак  бійцівських порід;

в) діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, утриманням диких звірів,  службових  собак  та  собак  бійцівських порід  тощо,  що  створює  підвищену  небезпеку для особи,  яка цю діяльність здійснює, та інших осіб;

г) діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням  хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів,  службових  собак  та  собак  бійцівських порід  тощо,  що  створює  підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

13. Шкода,    завдана    джерелом    підвищеної     небезпеки, відшкодовується:

а) особою,  яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки;

б) особою, яка є власником джерела підвищеної небезпеки;

в) особою, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом,  іншим об’єктом;

г) особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом,   механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого  створює підвищену небезпеку.

14. Ядерні установки та джерела іонізуючого випромінювання можуть перебувати у:

а) виключно державній формі власності;

б) виключно державній і комунальній формах власності;

в) державній і приватній власності;

г) різних формах власності.

15. Виплати по добровільному страхуванню особи та майна від ризику радіаційного впливу  провадяться:

а) незалежно від виплат по державному соціальному страхуванню;

б) незалежно від виплат по державному соціальному забезпеченню;

в) в порядку відшкодування шкоди від радіаційного впливу;   

г) на загальних засадах, що випливають із відносин зі страхування.

 16. Держава-відправник є відповідальною за ядерний матеріал, який  підлягає гарантіям або такий, що повинен підлягати гарантіям і є  предметом  міжнародної  передачі його (імпорту) в Україну, до:

а) моменту передачі його перевізнику;

б) моменту перетинання кордону;

в) моменту передачі його отримувачу;

г) до моменту, коли така відповідальність знімається з держави-відправника відповідно до контракту, але не пізніше моменту прибуття  ядерного матеріалу до пункту призначення на території України.

17. Оператор звільняється від відповідальності за  ядерну  шкоду, якщо вона заподіяна:

а) не з вини оператора;

б) з вини потерпілого;

в) ядерним  інцидентом,  що  виник  безпосередньо як  наслідок  стихійного  лиха  виняткового  характеру,  збройного конфлікту, воєнних  дій,  громадянської  війни  або  повстання;

г) стихійного  лиха  виняткового  характеру.

18. Відповідальність оператора за ядерну шкоду може бути обмеженим сумою:

а) 2 000  неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян;

б) 5 000 неоподатковуваних мінімумів  доходів  громадян;

в) 10 000 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян;

г) еквівалентною 5 мільйонам Спеціальних  прав  запозичення.  

19. Фізична  або  юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому:

а) заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати  чи зменшення професійної   або загальної працездатності;

б) витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування; 

в) витрати на придбання автомобіля;

г)  витрати, викликані необхідністю стороннього  догляду;

д) витрати, викликані необхідністю придбання  ліків,  протезування;

е) витрати на придбання квартири.

20. У  разі  каліцтва  або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається   виходячи з розміру:

а) мінімального споживчого кошика на момент завдання шкоди;

б) облікової ставки Національного банку України;

в) рівня інфляції;

г) мінімальної пенсії по інвалідності;

д) мінімальної заробітної плати.

21. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням   здоров’я,  відшкодовується:

а)  без урахування  пенсії;

б) з урахуванням пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я;

в) з урахуванням пенсії,  яку  вона одержувала до цього;

г) без урахування  інших доходів;

д) з урахуванням надбавки до пенсії.

22. Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого   ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню,  визначається:

а) у відсотках від середнього  місячного заробітку  (доходу),  який  потерпілий мав би після каліцтва або іншого ушкодження  здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності;

б) у відсотках від середнього  місячного заробітку,  який  потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження  здоров’я, з урахуванням ступеня втрати  потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності;

в) у відсотках від середнього  місячного доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності;

г) у відсотках від середнього  місячного заробітку  (доходу),  який  потерпілий  мав до каліцтва або іншого ушкодження  здоров’я, з урахуванням ступеня втрати  потерпілим працездатності.

23. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого: 

а) за дванадцять календарних місяців роботи, що передували ушкодженню здоров’я    або втраті працездатності  внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я;

б) за останні три календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я    або    втраті працездатності  внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я;

в) за останні п’ять років роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності  внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я;

г) за останні дванадцять календарних місяців отримання виплат по безробіттю, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності  внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я;

д) виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати;

е) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували   ушкодженню здоров’я або втраті працездатності  внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.

24. До  втраченого  заробітку  (доходу)  включаються:

а) заробітна плата за трудовим договором за місцем основної роботи;

б)  заробітна плата за сумісництвом;

в) отримані премії;

г) тринадцята заробітна плата;

д) виплати у зв’язку з народженням дитини;

е) виплати за раціоналізаторську пропозицію.

є) компенсація за невикористану відпустку;

ж) вихідна допомога;    

з) допомога по вагітності.

25. У разі смерті потерпілого шкода відшкодовується:

а) дитині – до досягнення нею шістнадцяти років;

б) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам;

в) інвалідам – на строк їх інвалідності;

г) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, – до досягнення ними чотирнадцяти років;

д) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, – протягом п’яти років після його смерті;

е) дитині –  до  досягнення  нею  шістнадцяти  років  (учню, студенту  – до закінчення навчання,  але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

26. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому  перерахункові,  крім  таких  випадків:

а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;  

б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого;

в) народження дитини від дружини померлого;

г) призначення пенсії особам, що перебували на утриманні загиблого.

27. Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов’язаний  відшкодувати шкоду, завдану фізичній  або  юридичній особі  внаслідок:

а) конструктивних недоліків товарів, робіт (послуг;

б) технологічних та інших недоліків товарів, робіт (послуг;

в) рецептурних недоліків товарів, робіт (послуг);

г) інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

28.  Відшкодування шкоди залежить:

а) від вини продавця товару, виконавця робіт (послуг);

б) ) від вини виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг);

в) від наявності договору між постраждалим та продавцем товару;

г) від наявності договору між постраждалим та виготовлювачем товару;

д) від інтенсивності використовувань товару постраждалим.

29. Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкодуванню, за вибором  потерпілого:

а) продавцем товару;

б) виготовлювачем товару;

в) виконавцем послуг;

г) іншою особою, визначеною законом.

30. Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано:

а) протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги);

б) протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги);

в) не   встановлено  строку придатності товару, роботи (послуги);

г) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі  невиконання  цих дій.

Тест 9.

     Знайдіть правильні відповіді:

1. Спадкове право у науці цивільного права розглядається як:

а) інститут цивільного права;

б) підгалузь цивільного права;

в) частина цивільного права;

г) підгалузь особливої частини цивільного права;

д) тубінститут цивільного права.

2. У спадковому праві виділяються специфічні принципи:

а) універсальності спадкового правонаступництва;

б) обмеження свободи заповіту; 

в) охорони спадщини від будь-яких протиправ­них чи аморальних посягань;

г) забезпечення прав та інтересів спадкоємців;

д) врахування не тільки дійсної, а й припу­стимої волі спадкодавця;          

е) свободи ви­бору у спадкоємців, які закликаються до спадщини;

є) сингулярності спадкового правонаступництва.

3. До складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

а) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян;

б) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

в) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

г) право на сплату неустойки за неналежне виконання договору;

д) права та обов'язки особи як кредитора або боржника.

4. Місцем  відкриття  спадщини  може бути:

а) останнє  місце  відпочинку спадкодавця;

б) місцезнаходження нерухомого  майна спадкодаємця; 

в) місцезнаходження основної частини рухомого майна спадкодавця; 

г) місцезнаходження поховання спадкодавця

д) місцезнаходження  основної  частини нерухомого майна спадкодавця.

5. Право на спадкування виникає у день:

а) закликання спадкоємців до спадщини;

б) оголошення секретного заповіту;

в) встановлення спадщини;

г) відкриття спадщини;

д) поховання спадкодавця;

е) посвідчення заповіту.

6. У науці цивільного права пропонується розглядати наступні основні види спадкування:

а) спадкування за заповітом;

б) спадкування за правом на обов’язкову частку;

в) спадкування державою;

г) спадкування місцевою громадою;

д) спадкування за законом;

е) змішаний від спадкування.

7. Суб’єктами спадкових відносин є:

а) спадкоємці;

б) спадкодавець;

в) нотаріус;

г) орган місцевого самоврядування;

д) виконавець заповіту;

е) охоронець спадкового майна;

є) інші особи, у яких виникають права і/або обов’язки  у зв’язку із відкриттям спадщини;

ж) відказоодержувачі.

8. Комморієнтами є:

а) спадкодавець і спадкоємці, що є родичами;

б) спадкоємці, усунуті від спадкування;

в) особи, які спадкують за обов’язковою часткою у спадщині;

г) батько та син;

д) особи, які могли б спадкувати одна після одної, але померли протягом однієї календарної доби.

9. Не мають права на спадкування:

а) особи, які позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців;

б) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду;

в) батьки після дитини,  щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;

г) особи, які не любили одна одну;

д) особи, які перебували у цивільному шлюбі.

10. Після смерті члена кооперативу спадкуються:

а) вступні та членські внески, зроблені померлим;

б) частина майна кооперативу, що має належати померлому;

в) членство у кооперативі;

г) загальна частка померлого у кооперативі;

д) посада бухгалтера кооперативу;

е) право  власності членів кооперативу - фізичних осіб на пай.  

11. Відказоодержувачами  можуть  бути  особи:

а)  які входять до числа спадкоємців за законом; 

б) які не входять до числа спадкоємців за законом;

в) які входять до числа спадкоємців за заповітом.

г) будь-які.

12. Реалізація спадкових прав відповідно до закону і обставин може бути здійснена протягом:

а) 3 місяців;

б) 6 місяців;

в) 7 місяців;

г) 8 місяців;

д) 12 місяців.

13. Особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК, одержують право на спадкування за  законом у разі:

а) відсутності заповіту;

б) визнання їх недійсними;

в) неприйняття спадщини або відмови від її прийняття;

г)  визнання заповіту недійсним;

д) неохоплення заповітом усієї спадщини;

е) відсутності легату.

14. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування  у разі:

а) відсутності розпорядження у заповіті;

б) відсутності заповіту;

в) відсутності спадкоємців сусідніх черг;

г) відсутності спадкоємців попередньої черги;

д) усунення спадкоємців від права на спадкування;

е) неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини.

15. У першу чергу право на спадкування за законом мають:

а) діти спадкодавця;

б) усиновлені;

в) біологічні батьки усиновленого;

г) той з подружжя, який пережив спадкодавця;

д) батьки спадкодавця;

е) рідні брати та сестри спадкодавця.

16. У другу чергу право на спадкування за законом мають:

а) рідні брати та сестри спадкодавця;

б) рідні дядько та тітка спадкодавця;

в) баба та дід з  боку  батька;

г) рідні внук та внучка спадкодавця;

д) рідні племінник та племінниця спадкодавця;

е) баба та дід з  боку матері.

17. У  п’яту чергу право на спадкування за законом мають:

а) особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

б) утриманці спадкодавця, які проживали  з ним не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

в) утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї;

г) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно; 

д) двоюрідні брати та сестри спадкодавця. 

18. За правом представлення спадкують:

а) внуки, правнуки спадкодавця; 

б) прабаба, прадід спадкодавця;

в) баба, дід спадкодавця;

г) племінники спадкодавця;

д) двоюрідні брати та сестри спадкодавця;

е) тітка, дядько спадкодавця.

19. Спадкоємець за заповітом має право:

а) прийняти всю спадщину;

б) прийняти частину спадщини, а від другої частини спадщини відмовитись на користь будь-якого спадкоємця за законом;

в) прийняти частину спадщини, а від другої частини спадщини відмовитись;

г) відмовитись від спадщини у будь-який час;

д) прийняти всю спадщину, але із застереженням;

е) взагалі нічого не робити;

є) прийняти всю спадщину, визначену заповітом.

20. Спадкова трансмісія – це:

а) спадкування спадкоємцем легату;

б) спадкування спадкоємцем обов’язкової частки у спадщині;

в) спадкування спадкоємцем, на користь якого відмовився від спадщини інший спадкоємець;

г) спадкування родичем спадкодавця замість спадкоємця, який помер до відкриття спадщини;

д) спадкування спадщини спадкоємцем спадкоємця, який помер після відкриття спадщини;

21. Перерозподіл спадщини здійснюється:

а) після спливу строку для прийняття спадщини;

б) при виділенні за вимогою спадкоємця майна у натурі в межах його частки;

в) при виділенні за вимогою спадкоємця предметів звичайної домашньої обстановки  та  вжитку в межах його частки;  

г) після визнання спадщини відумерлою, якщо спадщину прийняли інші спадкоємці;

д) після закінчення охорони спадкового майна;

е) після  спливу строку для прийняття спадщини і розподілу її між спадкоємцями, якщо спадщину прийняли інші спадкоємці.

22. Кредитор спадкодавця має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину протягом:

а) строків для прийняття спадщини;

б) шести місяців з часу відкриття спадщини;

в) одного року від настання права вимоги;

г) шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини;

д) одного року від настання строку вимоги, якщо він не знав і не міг знати про відкриття спадщини.

23. Охорона спадкового  майна триває:

а) протягом шести місяців з часу відкриття спадщини;

б) протягом дев’яти місяців з часу відкриття спадщини;

в) протягом року з моменту укладання договору про охорону спадкового  майна;

г) до закінчення  строку повноважень виконавця заповіту;

д) закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

24. Виконавець заповіту може бути призначений або обраний:

а) нотаріусом;

б) консулом;

в) спадкоємцями;

г) капітаном судна;

д) головним лікарем лікарні, яким був посвідчений заповіт;

е) судом;

є) головою сільської ради.

25. Виконавець заповіту зобов’язаний:

а) охороняти спадкове майно;

б) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

в) вимагати від кредиторів спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань;

г) управляти спадщиною;

д) розподілити спадкове майно між спадкоємцями;

д) визначити обов’язкову частку у спадщині і забезпечити одержання її.

е) забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов’язані  заповітом.

26. Право контролювати дії виконавця заповіту мають:

а) нотаріус;

б) суддя;

в) спадкоємці;

г) батьки (усиновлювачі);

д) опікуни;

е) піклувальники;

є) орган опіки та піклування;

ж) орган місцевого самоврядування.

27. Повноваження  виконавця  заповіту тривають:

а) до закінчення строків для прийняття спадщини;

б) шість місяців;

в) до припинення їх нотаріусом;

г) до прийняття рішення про їх припинення спадкоємцями;

д) до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті.

28. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям:

а) після закінчення строків для прийняття спадщини;

б) після прийняття спадщини усіма спадкоємцями;

в) після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини;

г) після закінчення дев’яти місяців з часу відкриття спадщини;

д) після закінчення повноважень виконавця заповіту;

е) після народження дитини спадкодавця, зачатої за його життя.  

29. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину може здійснюватись нотаріусом:

а) за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину;

б) за рішенням суду;

в) після народження дитини спадкодавця, зачатої за його життя;

г) після з’явлення спадкоємця, який через поважні причини пропустив строк для прийняття спадщини;

д) за вимогою виконавця заповіту.

30. Спадковий договір є інститутом:

а) спадкового права;

б) майнового права;

в) речового права;

г) зобов’язального права;

д) немайнового права;

е) комплексним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ.

 

1. Проблеми визначення цивільного права як приватного права.
2. Проблеми визначення цивільного права як самостійної галузі права, відмежування його від інших галузей права.
3. Цивільно-правова і господарсько-правова теорії регулювання господарських відносин.
4. Теорії підприємницького, комерційного, торгового права.
5. Цивільні правовідносини. Неоднорідність предмету цивільного права.
6. Джерела цивільного права: поняття та загальна характеристика.
7. Прецедент як джерело цивільного права.
8. Договір та звичай як джерела цивільного права.
9. Цивільне законодавство як джерело цивільного права. Проблеми його  розвитку на сучасному етапі.
10. Проблеми розмежування Цивільного та Господарського кодексів України при регулюванні цивільних та господарських відносин.
11. Значення вирішення теоретико-правових проблем розмежування  цивільного права та господарського права для вирішення протиріч між ЦК та ГК і подальшого вдосконалення цивільного і господарського законодавства,     
12. Принципи цивільного права: загальна характеристика та оцінка на відповідність умовам обмежених ресурсів планети й глобальних змін клімату на планеті.
13. Про відповідність принципів цивільного права морально-духовним засадам життя людей на планеті.
14. Проблеми тлумачення та застосування принципів справедливості, добросовісності та розумності.
15. Про співвідношення принципів цивільного права з принципами господарювання.
16. Теорії юридичної особи.
    1. Недоліки визначення юридичної особи у Цивільному кодексі України. 
    2. Ознаки юридичної особи, розроблені теорією цивільного права.
    3. Види, типи  юридичних осіб за чинним законодавством України. 
    4. Проблеми визначення організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права.
    5. Юридична особа і суб’єкт господарювання: теоретичні аспекти співвідношення.
    6. Поняття та правова природа установчих документів юридичної особи.
    7. Особливості створення юридичних осіб приватного права.               
    8. Порядок створення та правовий статус  юридичних осіб публічного права.
    9. Проблеми правового регулювання функціонування господарських товариств.
    10. Корпоративне право: поняття та правова природа.
    11. Корпорація: поняття за законодавством України та проблема співвідношення з його поняттям в інших країнах.
    12. Проблеми розвитку законодавства про господарські товариства.
    13. Проблеми визначення господарського товариства.
    14. Проблемні питання правового регулювання створення та функціонування акціонерного товариства за новим законодавством.
    15. Актуальні проблеми здійснення корпоративних прав в акціонерному товаристві.
    16. Переважні права в акціонерному товаристві: поняття та проблеми реалізації.
    17. Акціонерні угоди: поняття та порядок укладання.
    18. Проблемні питання реалізації права акціонера на участь в загальних зборах.
    19. Проблема визначення місця особистих немайнових прав у цивілістиці.
    20. Точки зору на правову природу та галузеву належність особистих немайнових прав фізичної особи.
    21. Роль забезпечення прав людини. Історія розвитку особистих прав і свобод людини.
    22. Природне право та його співвідношення з позитивним правом.
    23. Розробка механізму цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин.
    24. Проблеми правового регулювання особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.
    25. Проблеми правового регулювання особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
    26. Проблема здійснення та цивільно-правового захисту права на життя.
    27. Проблема здійснення та цивільно-правового захисту права на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
    28. Проблема здійснення та цивільно-правового захисту права на охорону здоров’я.  
    29. Проблема здійснення та цивільно-правового захисту права на свободу та особисту недоторканність.
    30. Проблема здійснення та цивільно-правового захисту права на повагу до гідності та честі.
        1. Проблеми цивільно-правового захисту особистих немайнових прав.
        2. Поняття, загальна характеристика та ознаки речового права. Місце речового права в системі цивільного права.
        3. Проблеми визначення поняття права власності, суб’єктивний та об’єктивний критерії визначення права власності.
        4. Проблема видів та форм права власності.
        5. Проблема визначення та здійснення права власності Українського народу.
        6. Проблема визначення та здійснення права державної власності.         
           1. Проблема визначення та реалізації права довірчої власності.
           2. Актуальні питання виникнення та припинення права власності.
           3. Захист права власності за цивільним законодавством України.
           4. Особливості захисту права власності у контексті рішень Європейського суду з прав людини.
           5. Прогібіторний, віндикативний та негаторний позови.
           6. Проблемні питання захисту прав добросовісного набувача.
           7. Питання розвитку прав на чуже майно.     
           8. Емфітевзис та суперфіцій: поняття, підстави виникнення та правове регулювання.
           9. Зобов’язальне право в системі цивільного права України.
           10. Поняття та види зобов’язань. Проблема класифікації зобов’язань.
           11. Господарсько-правові зобов’язання: поняття та зв’язок з цивільними зобов’язаннями. 
           12. Множинність у зобов’язанні, заміна сторін у зобов’язанні.
           13. Проблема виконання зобов’язання «в натурі».  
           14. Проблеми визначення договору. Багатоаспектність поняття «договір».
           15. Теорії договору.
           16. Теорії господарського договору.
           17. Теорії підприємницького та комерційного, договору.
           18. Проблемні питання свободи договору та волевиявлення при його укладанні.
           19. Моральний аспект договірних зобов’язань, добро, совість (bona fides), добросовісність, розумність і справедливість.
           20. Істотні умови договору: поняття та значення. Особливості істотних умов господарського договору.
               1. Деліктні зобов’язання: поняття т правова природа.
               2. Структура деліктного зобов’язання.
               3. Суб’єктний склад деліктного зобов’язання.
               4. Склад делікту.
               5. Шкода: поняття та види.
               6. Проблеми компенсації майнової та моральної шкоди. 
               7. Вчення про вину. Вина юридичної особи.
               8. Відповідальність без вини, обмеження відповідальності,
               9. Проблеми відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом,  іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи.
               10. Поняття та проблеми відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду
               11. Проблеми відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину.
               12. Поняття та проблеми відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
                   1. Спадкове право: поняття та галузева належність.
                   2. Спадкування: поняття, загальна характеристика та види
                   3. Проблема універсальності та сингулярності спадкування.
                   4. Проблемні питання визначення спадкових відносин. Теорії спадкових відносин.      
                   5. Заповіт та його види. Свобода заповіту і проблема обмеження волевиявлення заповідача.     
                      1. Проблемні аспекти спадкового договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Структурними частинами навчально-методичного комплексу є:

1. Програма навчальної дисципліни.

2. Робоча програма, до якої входять:

2.1. Опорний конспект лекцій (окрема папка);

2.2. Методичні матеріали для семінарських і практичних занять з дисципліни «Актуальні проблеми цивільного права» (для магістрів, спеціалістів) / Р. Б. Прилуцький. – К. : Національна академія управління, 2011. – 42 с.;

2.3. Тестові завдання;

2.5. Білети до заліку (окрема папка);

2.6. Пакет контрольних завдань для комплексної перевірки знань (окрема папка);

2.7. Пакет контрольних завдань для заміру залишкових знань (окрема папка);

2.8. Фонд законодавчих та інструктивних матеріалів (окрема папка та електронний варіант);

2.9. Методичні вказівки та тематика науково-дослідних робіт студентів (НДРС) (окрема папка);

2.10. Методичні вказівки та контрольні роботи для студентів заочної форми навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. пЕРЕЛІК рекомендованих джерел

 

Рекомендована література

 

Основна

1. Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права / Ч. Азімов // Вісник Академії правових наук. – 1998. – №  3. – 56–58.
2. Амельченко В. Сутність юридичної особи в сучасних умовах / В. Амельченко  // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 27–29.
3. Бабич І. Г. Принцип справедливості – принцип права чи принцип законодавства? / І. Г. Бабич // Актуальні проблеми цивільного і господарського права: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, МАУП, 19 травня 2006 р. / За заг. ред. Р. Б. Прилуцького. – К. : МАУП, 2007. – 268 с. – С. 3–13²
4. Багач Е.  Оцінка істотності (необхідності та достатності) деяких умов цивільно-правового договору / Е. Багач  // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 26–28.
5. Бєлкін М. І. Актуальні питання судового захисту майнових прав акціонерів / М. І. Бєлкін // Вісник господарського судочинства. – 2009. – № 5. – С. 109–118.
6. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання : Навчальний посібник.  / О. А. Беляневич. – К. : Наукова думка, 2002. – 280 с.
7. Беляневич О. А. До питання про недійсність господарських договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 200–207.
8. Бервено С. М. Проблеми договірного права України: Монографія / С. М. Бервено. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.

9. Борисова В. До чинників, що характеризують цивільне право України як галузь приватного права // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 2. – С. 105–116.

10. Боровська І.  Цивільно-правові відносини, пов'язані з реалізацією права на безпечне для життя і здоров'я довкілля: право на безпечні продукти споживання / І. Боровська   // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 38–42.

11. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Кн. 1 : Общие положения. Изд. 2 – М. : Статут, 2002. – 848 с.

12. Бурзель Ю. Щодо встановлення верхньої межі відшкодування моральної (немайнової) шкоди / Ю. Бурзель // Право України. – 2003. – № 3. – С. 40–42.

13. Вінник О. Державно-приватне партнерство з використанням угод акціонерів / О. Вінник // Право України. – 2010. – № 8. – С. 47–56.

14. Головистикова А.Н. К вопросу о признании прав человека комплексной отраслью российского права / А.Н. Головистикова, Л.Ю. Грудцына // Государство и право. – 2009. – № 1. – С. 23–35. 

15. Гришанинов И. П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве / И. П. Гришанинов. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 331 с.  

16. Довгерт А. С. К истории современной кодификации личного неимущественного права в Украине [Текст] / А. С. Довгерт // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 88–102.

17. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін. : за ред. О.В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

18. Договірне право України. Особлива частина: навч. посіб. / Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін.: за ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с.

19. Енциклопедія цивільного права  України / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; відп. ред. Я. М. Шевченко. – К. : Ін Юре, 2009. – 952 с.

20. Жуков В. І. Чи потрібно Україні при вступі до ЄС мати два кодекси: цивільний і комерційний? // Проблеми кодифікації цивільного та господарського права: Збірник наукових статей за матеріалами Республіканської науково-практичної конференції, 18 березня 2005, Київ. / За загальною редакцією к. ю. н. Р. Б. Прилуцького. – К. : КиМУ, 2005. – С. 117–129.

21. Зобов’язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник. / За ред. проф. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер , 1998. – 912 с.

22. Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. – М. : Юрид. лит, 1975. – 873 с.

1. 23.  Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории  цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права» / О. С. Иоффе. – М. : Издательство «Статут», 2000. – 777 с. 

24. Кашанина Т. В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование внутрифирменной деятельности. Учебник для вузов / Т. В. Кашанина. – М. : Изд. группа ИНФРА-М – КОДЕКС, 1995. – 554 с.

25. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины / Е. Р. Кибенко. – Х. : Эспада, 2001. – 288 с.

26. Кравчук В. М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики / В. М. Кравчук. – К. : Істина, 2005. – 720 с.

27. Козлова Н. Правовая природа учредительных документов юридического лица / Н. Козлова  // Хозяйство и право. – 2004. – № 1. – С. 55–74.

28. Кочергина Е. Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов / Е. Кочергина // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 36–39.

29. Кузнецова О. А. Принципы гражданского права: вопросы теории и практики / О. А.  Кузнецова // Правоведение. – 2005. – № 2. – С. 24–34.

30. Кухар В. І. Обов’язковий викуп акціонерним товариством акцій на вимогу акціонера: проблеми теорії та практики / В. І. Кухар, В. В. Афанасьєв, С. В. Томчишен //  Вісник господарського судочинства. – 2010. – № 1. – С. 10–21.

31. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності / В. В. Луць. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.

32. Майданик Роман. Довірча власність у цивільному праві України (формування, порівняльний аналіз і поняття). // Українське комерційне право. – 2004. – № 5. – С. 37–56.

33. Малеина М. Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан: Пособие для слушателей народных университетов. – М. : Знание, 1991. – 128 с.

34. Мамутов В. К.  В чому біда і в чому вина цивілістів / В. К.   Мамутов // Закон і бізнес. – 1997. – № 35. – С. 6; № 36 – С. 6.

35. Мамутов В. К. Опыт раздельной кодификации и инкорпорации хозяйственного и гражданского права // Мамутов В. К. Экономика и право: Сб. науч. тр. – К. : Юринком Интер, 2003. – С. 489–494.

36. Мамутов В. К. Цивильный кодекс нуждается в некоторой корректировке / Валентин Карлович Мамутов // Экономико-правовые исследования в XXI веке: пробелы и экономически необоснованные нормы в законодательстве, регулирующем хозяйственную деятельность в Украине и пути их устранения: материалы Второй международной научно-практической интернет-конференции (г. Донецк, 2-5 июня 2009 г.) Ин-т экономико-правовых исследований НАН Украины. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.hozpravo.com.ua 

37. Мамутов В. Загальні проблеми науки господарського права на стику ХХ та ХХІ століть / В. Мамутов // Право України. – 2010. – № 8. – С. 4–12.

38. Матвійчук А. О. Особисті немайнові відносини з приводу сприятливого навколишнього середовища: структура суб’єктивного права / А. О. Матвійчук // Юридична наука. – 2013. – № 2. – С. 25–32.

39. Матвійчук А. О. Правовідносини з приводу особистого немайнового права  на сприятливе навколишнє середовище: суб’єктивний склад / А. О. Матвійчук // Юридична наука. – 2013. – № 3. – С. 59–65.

40. Мейер Д. И. Русское гражданское право (в 2 ч.). По исправленному и дополненному  8-му изд., 1902. Изд. 3-е, испр. / Д. И. Мейер. – М. : «Статут», 2003. – 831 с. (Классика российской цивилистики.)

41. Мережко А. А. Проблематика личных неимущественных прав с точки зрения международного частного права (на примере Украины и Польши) [Текст] / А. А. Мережко // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 246–252.

42. Мілаш В.С. Підприємницькі договори в господарській діяльності / В. С. Мілаш. – Полтава : АСМІ, 2005. – 450 с.

43. Мілаш В. С. Теорія господарського договору / В. С. Мілаш // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2008. – № 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yurpayintel.com.ua/2008/1/article05/

44. Мічурін Є. Практика розгляду судами справ про визнання договорів відчуження нерухомості недійсними / Є. Мічурін // Юридичний журнал. – 2004. – № 3. – С. 96–99; – № 10. – С. 98–101.

45. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – Т. 1. – 832 с.

46. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – Т. 2. – 1088 с.

47. Онищенко Н. Н. Гармонизация правовой системы Украины как фактор обеспечения прав, свобод и законных интересов граждан [Текст] / Н. Н. Онищенко // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 61–77.

48. Павленко Д. Добросовісність як доктринальна категорія цивільного права / Д. Павленко  // Право України. – 2008. – № 10. – С. 49–53.

49. Панченко М. Добросовісність, розумність і справедливість – правові засади цивільного права України / М. Панченко  // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 12. – С. 147–150.

50. Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як методологічна проблема вітчизняного правознавства / О. Підопригора // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 4. – С. 77–86.

51. Підопригора О. А. Речові права на чуже майно / О. А. Підопригора // Українське комерційне право. – 2004. – № 5. – С. 57–65.

52. Підопригора О. А. Римське право: Підручник / О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов– К. : Юрінком Інтер, 2003. – 512 с. – Бібліогр.: С. 477–481.

53. Покрещук Олександр. Місце Торгового кодексу в правовій системі України / Олександр Покрещук // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С. 3–6.

54. Покровский А. И. Основные проблемы гражданского права.  Изд. 4-е, испр. / А. И. Покровський. – М. : «Статут», 2003. – 351 с. (Классика российской цивилистики).

55. Потопальський С. С. Правові проблеми розмежування недійсних та неукладених договорів / С. С. Потопальський // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 4. – С. 192–196.

56. Предпринимательское право Украины: Учебник / Под общ. ред. Р. Б. Шишки. – Харьков : Эспада, 2001. – 480 с.

57. Прилуцький Р. Б. Проблеми кодифікації цивільного і господарського права / Р. Б. Прилуцький // Проблеми кодифікації цивільного та господарського права: Збірник наукових статей за матеріалами Республіканської науково-практичної конференції, 18 березня 2005, Київ. / За загальною редакцією к. ю. н. Р. Б. Прилуцького. – К. : КиМУ, 2005. – С. 342–366.

58. Прилуцький Р. Б. Щодо поняття та організаційно-правової форми біржі / Р. Б.  Прилуцький // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 2. – С. 148–155.

59. Прилуцький Р.  Б. Поняття джерел цивільного права України: потрібні нові підходи / Р. Б.  Прилуцький // Право України. – 2008. – № 12. – С. 66–71.

60. Прилуцький Роман Борисович. Сучасний стан цивільного та господарського законодавства становить загрозу для безпеки України / Р. Б. Прилуцький // Экономико-правовые исследования в XXI веке: пробелы и экономически необоснованные нормы в законодательстве, регулирующем хозяйственную деятельность в Украине и пути их устранения: материалы Второй международной научно-практичекой интернет-конференции (г. Донецк, 2-5 июня 2009 г.) Ин-т экономико-правовых исследований НАН Украины. – Донецк : изд-во «Вебер» (Донецкое отделение), 2009. – 242 с. – С. 62–67. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hozpravo.com.ua/conferences/arhiv/uchastnik.php?ELEMENT_ID =208&ID=227 

61. Прилуцький Р. Повертаючись до Енциклопедії цивільного права / Р. Прилуцький // Право України. – 2010. – № 5. – С. 254–256.

62. Прилуцький Р. Моделі правового регулювання сфери господарювання і фінансово-економічна криза в Україні / Р. Прилуцький // Право України. – 2010. – № 6. – С. 122–126.

63. Прилуцький Р. Б. Особливості правового регулювання відносин у сфері господарювання в умовах обмежених ресурсів планети та глобальних змін клімату (постановка проблеми) / Р. Б. Прилуцький // Актуальні проблеми цивільного та господарського права. – 2010. – № 3 (22). – С. 49–54.

64. Прилуцький Р. Б. Договір та звичай як джерела господарського і цивільного права України // Часопис Академії адвокатури України. Електронне наукове фахове видання. – 2012. – № 4 (17).  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2012-4/12prbcpu.pdf

65. Прилуцький Р.Б. Щодо поняття та правової природи спадкового договору / Р.Б. Прилуцький, Н.І. Буянівська // // Юридична наука. – 2012. – № 7. – С. 29–34.

1. 66.  Прилуцький Р.Б., Про поняття корпоративного права та його місце у системі права України // Часопис Академії адвокатури України. Електронне наукове фахове видання. – 2013. – № 2 (20).  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2012-4/12prbcpu.pdf

67. Прилуцький Р.Б. Про визначення поняття «корпорація» у правових системах України та США / Р.Б. Прилуцький, В.С. Шатило // Юридична наука. – 2013. – № 2. – С. 55–61.

68. Прилуцький Р.Б. Основні теорії юридичної особи та їх вплив на розвиток організаційних форм суб’єктів господарювання // Юридична наука. – 2013. – № 3. – С. 35–49.

69. Прилуцький Р.Б. Щодо проблеми визначення цивільного права як самостійної галузі приватного права // Юридична наука. – 2013. – № 9. – С. 14–27.

70. Примак В.Д. Ризик і питання безвинної відповідальності в цивільному праві / В. Д. Примак // Вісник господарського судочинства. – 2002.– № 4. – С. 200–206.

71. Примак В. Бінарний код цивільно-правової вини / В. Примак // Юридичний вісник України. – 2006. – № 12. – С. 8–9.

72. Примак В. Д. Вина і добросовісність у цивільному праві (теорія, законодавство, судова практика) / В. Д . Примак. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 432 с.

73. Присяжнюк Т., Мірошник О. Захист права власності у Європейському правовому про­сторі / Т. Присяжнюк, О. Мірошник // Право України. – 2001. – № 8. – С. 68–70

74. Пунда О. Система немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи у законодавстві України / О. Пунда  // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 14–17.

75. Рябоконь Євген Олександрович. Спадкове правовідношення в цивільному праві : автореф. дис. канд. юрид. наук : спец.  12.00.03 / Євген Олександрович Рябоконь. – К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002. – 13 с.

76. Сабодаш Р. Б. Проблеми реалізації переважного права на придбання акцій у контексті рішень Європейського суду з прав людини / Р. Б. Сабодаш // Вісник господарського судочинства. – 2010. – № 2. – С. 104–111.

77. Сивий Р.  До питання про сутність позитивного приватного (цивільного) права / Р.  Сивий // Право України. – 2006. – № 11. – С. 35–41.

78. Спасібо-Фатєєва І. В. Нікчемні правочини та їх наслідки / І. В. Спасібо-Фатєєва // Вісник господарського судочинства. – 2004. – №  2. – С. 178–184.

79. Синенко В. С. Личные неимущественные отношения как элемент предмета гражданско-правового регулирования [Текст] / В. С. Синенко // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 209–228.

80. Спасибо-Фатєєва І. Проблеми перетворення державної власності і здійснення корпоративних прав держави / І. Спасібо-Фатєєва // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 4. – С. 94–105.

81. Спасибо-Фатєєва І. Акціонерні угоди / І. Спасибо-Фатєєва // Право України. – 2009. – № 12. – С. 104–111.             

82. Спасибо-Фатеева И. В. Парные права или еще одна попытка разобраться с личными неимущественными правами, сопоставить их с имущественными правами и определить значимость категории «парные права» и их виды [Текст] / И. В. Спасибо-Фатеева // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 139–165.

83. Стефанчук Р. А. До питання забезпечення цивільно-правової охорони приватного життя фізичної особи: досвід України та Німеччини // Університетські наукові записки. – 2005. – № 4 (16). – С. 68–72.

84. Стефанчук Р. А. Методологические проблемы системы личных неимущественных прав физических лиц [Текст] / Р. А. Стефанчук // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 170–192.

85. Сулейменов М. К. Нематериальные блага в системе объектов гражданских прав [Текст] / М. К. Сулейменов // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 119–138.

86. Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций [Текст] / В. А. Тархов. – Чебоксары : Чув. кн. изд-во, 1997. – 331 с.

87. Теньков Сергій. Визначення істотних умов договору у судовій практиці: нові підходи / Сергій Теньков // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 150–154.

88. Теньков С. Проблемні питання судового розгляду спорів, що пов’язані із відшкодуванням збитків // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 2. – С.127–130.

89. Теоретические проблемы хозяйственного права. – М.: Наука, 1975. – 414 с.

90. Фурса Євген Іванович. Спадкові правовідносини у нотаріальній та судовій практиці : автореф. дис. канд. юрид. наук : спец.  12.00.03 / Євген Іванович Фурса. – К. : Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2004. – 22 с.

91. Хозяйственное право. Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин  и  др. / Под  ред. Мамутова  В. К. – К. : Юринком  Интер, 2002. –  912 с.

92. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова  – К. : Істина, 2003. – 776 с.

93. Цивільне право України : Академічний курс : Підручник: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Вид.,  2-ге, доп. і перероб. – К. : Видавничий дім „Ін Юре”, 2006. – Т. 1. Загальна частина. – 696 с.

94. Цивільне право України : Академічний курс : Підручник: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Вид.,  2-ге, доп. і перероб. – К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2006. – Т. 2. Особлива частина. – 520 с.

95. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання: Підручник / С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, В. І. Бобрик та ін.; За заг. ред. С. С. Бичкової. – К. : КНТ, 2006. – 498 с.

96. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. І., (кер. авт. кол.), Баранова І. М., Жилінкова І. В. та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасібо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – Т. 1. – 480 с.

97. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. І., (кер. авт. кол.), Баранова І. М., Жилінкова І. В. та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасібо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – Т. 2. – 552 с.

98. Цивільне право України : Загальна частина : Підручник: / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової., Р. А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 976 с.

99. Цивільне право України : Особлива частина : Підручник: / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової., Р. А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с.

1. Цивільний кодекс України. У 2 ч. : Наук.-практ. комент., Ч. 1. / Шевченко Я. М. – К.: ІнЮре, 2004. – 692 с.
2. Цивільний кодекс України. У 2 ч. : Наук.-практ. комент., Ч. 2. / Шевченко Я. М. – К.: ІнЮре, 2004. – 896 с.
3. Чукреев А. А. Добросовестность в системе принципов гражданского права // Журнал российского права. – 2002. – № 11. – С. 100–104.
4. Шевченко Ярослава. Право приватної власності в Україні: проблеми і перспективи / Ярослава Шевченко // Українське комерційне право. – 2004. – № 5. – С. 19–24.
5. Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права / по изданию 1914 г. / Г. Ф. Шершеневич. – М. :  Фирма «СПАРК», 2007. – 335 с.
6. Шимон С. И. Нравственно-правовые идеи и принципы института личных неимущественных прав физических лиц [Текст] / С. И. Шимон // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 193–208.
7. Шрамм Х.-Й. Общее личное право и возмещение нематериального вреда в немецком праве [Текст] / Х.-Й. Шрам // Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения : сб. статей и иных материалов / под ред. Р. А. Стефанчука. – К : Юринком Интер, 2010. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»). – С. 103–118.

Додаткова

1. Актуальные вопросы гражданского права [Текст] / Под ред. М. И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М. : Издательство «Статут», 1998. – 464 с.
2. Актуальные проблемы гражданского права. Второй  выпуск. [Текст] / Под ред. М. И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М. : Издательство «Статут», 2000. – 222 с.
3. Актуальные проблемы гражданского права : Сборник статей : Вып. 5 [Текст] / Под ред. Витрянского В. В.;  Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М. : Издательство «Статут», 2002. –  с.
4. Актуальные проблемы гражданского права : Сборник статей : Вып. 7 [Текст] / Под ред. Шилохвоста О. Ю.; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М. : Издательство «Статут»,  2003. – 304 с.
5. Барабанщикова Л. М.  Структура права собственности в российском гражданском праве [Текст] / Л. М.  Барабанщикова // Юридический мир. – 2003. – № 4. – С. 19–24.
6. Бараненков В. В. Понятие юридического лица в современном гражданском праве России [Текст] / В. В.  Бараненков // Государство и право. – 2003. – № 11. – С. 53–59.
7. Белых В. С. Теория хозяйственного права в условиях становления и развития рыночных отношений в России [Текст] / В. С. Белых // Государство и право. – 1995. – № 11. – С. 53–61.
8. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права [Текст]  / С. Н. Братусь. – М. : Госюриздат, 1963. – 197 с.
9. Гордон М. В. Наследование по закону и по завещанию [Текст] / М. В. Гордон. – М. : Юридическая литература, 1967. – 119 с.
10. Гайдулін О. О. Зміст контрактів: англійські юридичні поняття і досвід їх інтерпретації [Текст] / О. О. Гайдулін // Юридична наука. – 2013. – № 8. – С. 101–107.
11. Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики [Текст] / Кол. монографія; За ред. Я. М. Шевченко. – К. : Юридична думка, 2007. – 340 с. 
12. Іванов В. В. Общая теория договора [Текст] / В. В. Іванов – М. : Юристъ, 2006. – 238 с.
13. Исаев И. А. Становление хозяйственной мысли в СССР (20-е г. г.) [Текст] / И. А. Исаев. – М. : Юридическая литература, 1986. – 176 с.
14. Кашанина Т. В. Корпоративное право. Право хозяйственных товариществ и обществ [Текст] / Т. В. Кашанина. – М. : Норма, 1999. – 815 с.
15. Красавчикова Л. О. Понятие й система личных, не связанных с имущественными, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. докт. юрид. наук: 12.00.03 ; Уральск. гос. юрид. акад. – Екатеринбург, 1994. – 490 с.
16. Краснова С. А. Определение понятия «добросовестность» в российском гражданском праве [Текст] / С. А.  Краснова // Журнал российского права. – 2003. – № 3. – С. 62–67.
17. Новицкий И. Б., Лунц  Л. А. Общее учение об обязательстве [Текст] / И. Б. Новицкий, Л. А. Лунц. – М. : Юрид. лит., 1950. – 412 с.
18. Осакве К. Экономико-философская интерпретация договора в англо-американском общем праве: либеральная теория договоров [Текст] / К. Осакве // Журнал российского права. – 2004. – № 98. – С. 92.
19. Пархоменко Н. Джерела права: проблеми теорії та методології [Текст] / Н. Пархоменко. – К. : Юридична думка, 2008. – 336 с.  
20. Погрібний С. О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України [Текст] / С. О. Погрібний. – К. : Правова єдність, 2009. – 304 с.
21. Прилуцький Р. Б., Кириченко Г. В. Законодавство про господарські товариства: зміни внесено, чи на краще? [Текст] / Р. Б.  Прилуцький, Г. В. Кириченко  Часопис Академії адвокатури України (електронне наукове фахове видання). – 2009. – № 4 (5). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2009-4/content.html.
22. Прилуцький Роман Борисович. Правове регулювання відносин у сфері господарювання в умовах обмежених ресурсів планети та глобальних змін клімату: постановка проблеми / Роман Борисович Прилуцький // Пятая международная научно-практическая конференция «Экономико-правовые исследования в ХХI веке: возможности совершенствования правовых средств государственного регулирования хозяйственной деятельности в условиях членства Украины в ВТО», 1–7 июня 2010 г., г. Донецк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hozpravo.com.ua/conferences/uchastnik/index.php?ELEMENT_ID=420
23. Примак В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб: Монографія [Текст] / В. Д . Примак. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 432 с.
24. Рєзнікова В. В.  Проблема обмеження права фізичної особи на інформацію про стан здоров'я [Текст] / В. В.  Рєзнікова // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. – № 4. – С. 31–34.
25. Серебровский В. И. Очерки советского наследственного права [Текст] / В. И. Серебровский. – М. : Издательство Академии наук СССР, 1953. – 240 с.
26. Советское хозяйственное право. Учебник [Текст] / Под общей редакцией доктора юридических наук, профессора И. Г. Побирченко. – Киев: Головное издательство издательского объединения «Вища школа», 1985. – 335 с.
27. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія [Текст] / Відп. ред. Я. М. Шевченко. / Р. О. Стефанчук. – К.: КНТ, 2008. – 626 с.
28. Флейшиц Е. А.  Личные  неимущественные  права  в гражданском праве Союза  ССР и капиталистических стран [Текст] // Ученые записки ВИЮН. – М. : Юриздат НКЮ СССР, 1941. – Вып. 6.  – 101 с.
29. Щербина В. С. Господарське право : Підруч. – 2-е вид., перероб. і доп. [Текст] / В. С. Щербина. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.
30. Яворська О. С. Правове регулювання відносин власності за цивільним законодавством України: навч. посіб. [Текст] / О. С. Яворська. – К. : Атака, 2008. – 256 с.
31. Rosett A. Contract Low and its Application. – 5-th ed. – Westbury, New York: The Foundation Press, Inc., 1994. – 1071 p.

Практичні матеріали

1. Інформаційний лист  Вищого господарського суду України  від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання застосування Цивільного і Господарського кодексів України». [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.arbitr.gov.ua
2. Постанова Вищого господарського суду України від 01.07.2004 р. у справі № 18/10в «Розв’язання у судовій практиці колізій між нормами Цивільного кодексу України і спеціальним законодавством» // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 146–149
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.scourt.gov.ua
5. Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.arbitr.gov.ua
6. Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України  від  від 01.04.1994 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди». [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.arbiter.gov.ua
7. Роз’яснення президії Президії Вищого арбітражного суду України  від  29.02.1996 р. № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди». [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.arbitr.gov.ua
8. Роз'яснення Вищого Господарського суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.arbitr.gov.ua
9. Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами корпоративних спорів». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua
10. Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua

Електронний ресурс

1. База законодавства ЄС : EUR-Lex − http:// europa.eu.int/eur-lex/
2. Верховна Рада України (законодавство) : http://www. zakon1.rada.gov.ua
3. Верховний суд України : http://www.scourt.gov.ua
4. Вищий господарський суд України : http://www.arbitr.gov.ua
5. Вищий адміністративний суд України : http:// www.vasu.gov.ua
6. Європейський суд з прав людини − http:// www.echr.coe.int
7. Європейська соціальна хартія : http:// www.chartesociale.coe.int
8. Європейський Союз : http:// europa.eu.int/index-en.htm
9. Кабінет Міністрів України : http://www.kmu.gov.ua
10. Конституційний суд України : http:// www.ccu.gov.ua
11. Міністерство юстиції України (Інформаційний центр) : http://www.informjust.kiev.ua
12. Президент України : http:// www.president.gov.ua
13. Права людини : http:// www.humanrights.coe.int
14. Рада Європи : http:// www.coe.int
15. Український портал практики Європейського суду з прав людини : http:// www.eurocourt.org.ua
16. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини : http:// www.ombudsman.kiev.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчально-методичне видання

 

ВНЗ «Національна академія управління»

Кафедра цивільного та господарського права

 

 

 

 

актуальні проблеми цивільного

права

 

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

 

(для магістрів/спеціалістів)

 

 

 

Автор:

Прилуцький Роман Борисович
 кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного
та господарського права ВНЗ «Національна академія управління»

 

 

 

 

 

 

Відповідальний технічний редактор:

Цаплюк І.В.

 

 

 

Підп.до друку. Формат вид. 60х80¹/₁₆ 
Папір офсет. № 1. Офс. друк. Гарн. «ArialCyr»

Ум. друк. арк. 5,15. Обл.-вид. арк. .

Тираж 300 прим.

 

 

 

03151, Україна, м.Київ, вул. Вінницька, 10

Телефон  (044) 246-24-46; Тел/факс (044) 246-24-40

E-mail: nam@nam.kiev.ua

Інтернет: www.nam.kiev.ua