|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Аудит
Аудит« Назад
Аудит 03.08.2015 08:17
Міністерство освіти і науки України Донецький національний університет економіки і торгівли імені Михайла Туган-Барановського
Кафедра контролю і аналізу господарської діяльності
Конспект лекцій з дисципліни «Аудит» для студентів напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит», 6.030508 „Фінанси і кредит” денної і заочної форм навчання
Лектор: к.е.н., професор Сухарева Л.О.
Донецьк-2014 Перелік тем дисципліни «Облік і аудит»
Змістовий модуль 1. Теоретичні основи аудиту...................................... 3 Тема 1. Сутність і предмет аудиту.................................................................3 Тема 2. Регулювання аудиторської діяльності.............................................13 Змістовий модуль 2. Методичні основи аудиту.......................................18 Тема 3. Аудиторський ризик та оцінювання системи внутрішнього контролю..........................................................................................................18 Тема 4. Планування аудиту............................................................................23 Тема 5. Аудиторські докази та робочі документи аудитора.......................28 Тема 6. Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінювання....33 Тема 7. Аудит фінансової звітності...............................................................39
Змістовий модуль 3. Узагальнення, реалізація та контроль якості результатів аудиту.........................................................................................44
Тема 8. Аудиторський висновок та інші підсумкові документи................44 Тема 9. Підсумковий контроль......................................................................47 Тема 10. Реалізація матеріалів аудиту..........................................................51
Література......................................................................................................55
Змістовий модуль 1. Теоретичні основи аудиту Тема 1. Сутність і предмет аудиту
Питання для розгляду
1. Сутність аудиту, історичні аспекти його становлення і розвитку Законодавчою вітчизною прийнято рахувати Велику Британію, де вперше були прийняті закони, які ввели обов’язковість аудиторської перевірки і встановили вимоги до якості його проведення. Закон про обов’язковий аудит в Великій Британії було прийнято у 1862р., пізніше закони були прийняті й в інших країнах в Франції в 1867р., в США - після Великої депресії у 1937р. У більшості країн Європи аудиторська діяльність отримала розвиток тільки у ХХв. Розвиток аудиту в Україні започатковано після розпаду Радянського Союзу та створення незалежної держави. Правові основи незалежної аудиторської діяльності були закріплені з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» № 3125-ХІІ від 22.04.1993р. в редакції № 140-V від 14.09.2006р. Міжнародний досвід і його адаптація в умовах становлення аудиту в Україні підтверджують, що його виникнення було обумовлено низкою економічних факторів, а саме: - відокремленням власника від безпосереднього управління власністю; - необхідністю незалежного та кваліфікованого підтвердження інформації, яка представляється власнику суб’єктами управління; - потребою в такій кваліфікованій допомозі у кожного члена суспільства у статусі інвестора (акціонера), а також інших категорій користувачів інформації (ділових партнерів, банків, персоналу підприємства); - зацікавленістю держави в інформації про дійсний фінансовий стан підприємства недержавного сектора економіки, не збільшуючи при цьому власного контролюючого апарату за рахунок бюджету. Таким чином, аудиторська діяльність повинна забезпечити захист інтересів власників, сприяти формуванню довіри між учасниками ринкових відносин, враховуючи, що їх інтереси часто не співпадають. Згідно ст.3 Закону «Про аудиторську діяльність» «аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів». З терміном «аудит» тісно пов'язаний термін «аудиторська діяльність». Відповідно до ст. 3 «аудиторська діяльність - це підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг». Очевидним є те, що «аудиторська діяльність» трактується більш широко ніж саме поняття «аудит».
2. Концепції та підходи до проведення аудиту
В теорії аудиту необхідність його розвитку розглядалась з різних точок зору. У Великій Британії і США найбільш визнаними є три підходи: теорія потенційного або існуючого інвестора, теорія агентів, теорія мотивації. Сутність першої теорії полягає у тому, що будь-який інвестор навіть при наявності необхідного рівня знань у сфері фінансового обліку та аналізу не може бути упевненим у достовірності показників фінансовій звітності, бо він не знайомий з системою бухгалтерського обліку, на підставі даних якої складається фінансова звітність. Підтверджуючи публічну фінансову звітність, аудитор виступає гарантом взаємовідносин між компанією та інвесторами. Теорія агентів (або управляючих) пояснює необхідність аудиту, спираючись на історичні факти незалежної перевірки звітів управляючих по замовленню землевласників. Розглядаючи управляючих, як агентів власника, ця теорія вказує на потенційний конфлікт їх інтересів, в якому роль третейського судді виконує аудитор. Отримуючи аудиторський висновок, який підтверджує результати діяльності представлені в фінансовій звітності, управляючий підсилює довіру до неї власників та поліпшує своє власне становище. Теорія мотивації не суперечить вищеназваним підходам й враховує в більшій ступені психологічні моменти. Існую точка зору, що менеджери більш відповідно віднесуться до складання звітності, якщо будуть знати про обов’язковість її перевірки незалежними аудиторами. Це знижує ризик виникнення помилок і сприяє забезпеченню інтересів користувачів цієї звітності. Загальною рисою перелічених підходів є ті положення, що для нормального функціонування ринкових відносин необхідна об’єктивна інформація. Однак тільки об’єктивності недостатньо для прийняття обґрунтованих рішень, тоді як кожний користувач інформації (кредитор, менеджер, покупець, акціонер і т.п.) переслідує свої інтереси, у зв’язку з цим бухгалтерська інформація повинна бути релевантною. Роль аудитора полягає у тому, що він оцінює інформацію, яку призначено для користувачів з позиції об’єктивності і релевантності.
3. Ціль та завдання аудиту. Характеристика завдань з надання впевненості
Існують різні підходи до класифікації аудиту, що пояснюється використанням різних ознак і методів класифікації. Відповідно тому, як види фінансово-господарського контролю визначаються метою і суб’єктами, які досягають цієї мети, види аудиту також залежать від тих осіб, які виконують функції з аудирування. Звідси можна виокремити таки види, як внутрішній і зовнішній. Суб’єктами зовнішнього аудиту є незалежні аудитори, які мають сертифікат, працюють або індивідуально, або у складі аудиторської фірми, внесені до реєстру. Внутрішній аудит здійснюється внутрішніми аудиторами, які є працівниками самого підприємства. Порівняльну характеристику видів аудиту наведено у таблиці 1.1. Таблиця 1.1 Порівняльна характеристика зовнішнього і внутрішнього аудиту
4. Об'єкт і предмет аудиту При визначенні об'єкту (об'єктів) і предмету аудиторської діяльності (аудиту) необхідно чітко усвідомити, що аудит не є наукою. Він має свій об'єкт і предмет як практична діяльність. Предмет дослідження (а аудит носить ознаки дослідницької діяльності) формується в процесі пізнавальної діяльності, відображаючи окремі сторони об'єкту дослідження. Характер предмету визначається не тільки специфікою об'єкту дослідження, але і залежить від спрямованості завдань діяльності. Якщо виходити з того, що дані бухгалтерського обліку є основним документальним джерелом для формування будь-якої звітності, у тому числі і фінансової, а остання відображає не факти, а сукупність інформації про факти господарського життя (ФГЖ), то саме узагальнені дані, тобто сама інформація, надана бухгалтерським обліком, є об'єктом аудиту. Точніше показники фінансової звітності є об'єктом виконання завдання з аудиту фінансової звітності. В процесі аудиту підтверджується ступінь дотримання вимог до складання фінансової звітності, формується і виражається думка аудитора щодо відповідності інформації, відбитої у фінансовій звітності, її концептуальній основі. Це і є основною метою діяльності аудитора.
5. Класифікація і характеристика основних класифікаційних груп аудиту. Місце і роль внутрішнього аудиту в системі внутрішнього контролю підприємства (корпорації).
Існують різні підходи до класифікації аудиту, що пояснюється використанням різних ознак і методів класифікації. Відповідно тому, як види фінансово-господарського контролю визначаються метою і суб’єктами, які досягають цієї мети, види аудиту також залежать від тих осіб, які виконують функції з аудирування. Звідси можна виокремити таки види, як внутрішній і зовнішній. Суб’єктами зовнішнього аудиту є незалежні аудитори, які мають сертифікат, працюють або індивідуально, або у складі аудиторської фірми, внесені до реєстру. Внутрішній аудит здійснюється внутрішніми аудиторами, які є працівниками самого підприємства. Порівняльну характеристику видів аудиту наведено у таблиці Порівняльна характеристика зовнішнього і внутрішнього аудиту
6. Суб’єкти аудиторської діяльності, порядок сертифікації та внесення до реєстру АПУ. Суб’єктами аудиту (від лат. Subectum – лежить в основі) виступають носії прав і обов’язків - аудиторської фірми, приватно-практикуючі аудитори, які здійснюють аудиторську практику в Україні згідно з чинним законодавством. Враховуючи матеріал першої теми де ми з вами виокремили зовнішній і внутрішній аудит, в якості суб’єктів аудиторської діяльності назвемо також внутрішніх аудиторів (рис. Суб’єкті аудиторської діяльності). Приватно-практичний аудитор – це фізична особа, яка зареєстрована як приватний підприємець, має чинний сертифікат аудитора, включена до Реєстру Аудиторської палати України або інших суб’єктів аудиту в Україні і одноособово здійснює аудиторську діяльність у відповідності з чинним законодавством. Юридичними особами аудиторської діяльності є аудиторські фірми, створення на основі будь-яких форм власності (за винятком відкритих акціонерних товариств). Законом України “Про аудиторську діяльність” передбачені особливі умови створення аудиторських фірм: загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статусному фонді не може перевищувати 30%; в аудиторській фірмі повинен працювати хоча б один сертифікований аудитор; керівником фірми може бути тільки сертифікований аудитор. Сертифікація - визначення кваліфікаційної придатності кандидата на здійснення аудиторської діяльності через перевірку відповідності його освіти та досвіду роботи вимогам Закону України “Про аудиторську діяльність” і складання ним кваліфікаційного іспиту. Сертифікат – офіційний документ, який засвідчує право громадянина України на здійснення аудиту підприємств і господарських товариств (серія «А»), банків (серія «Б») на території України. Згідно ст.10 Закону України «Про аудиторську діяльність» право на отримання сертифікату мають громадяни України, які мають вищу економічну або юридичну освіту (не нижче освітнього рівня спеціаліста і магістра), певні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посаді бухгалтера, ревізора, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Наявність необхідного обсягу знань встановлюється шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту.
7. Професійна етика і правова основа відповідальності аудитора.
Визначною рисою професії незалежного аудитора є визнання ним відповідальності перед українським суспільством, яке в аудиторській діяльності представлене клієнтами, кредиторами, представниками виконавчої та державної влади, роботодавцями, інвесторами, підприємцями та іншими суб’єктами держави, які покладаються на об’єктивність і чесність професійних аудиторів. Забезпечення високого фахового рівня послуг для досягнення максимальної ефективності праці спрямованої на задоволення потреб українського суспільства потребує від аудитора дотримання основних принципів аудиту. Серед інших основне місце посідають принципи професійної етики аудиторів. Професійна етика аудитора – це, перш за все, специфічний моральний Кодекс цієї професії, сукупність правил, характер взаємовідносин, обумовлених професійною діяльністю. Аудиторська етика закріплює і відображає в практичному плані високий ступінь регламентації багатьох сторін моральної діяльності аудиторів. Значна частина етичних положень знаходить правове закріплення в законах, стандартах і Кодексі професійної етики аудитора. Виокремлюють міжнародний, національний та внутрішній Кодекси професійної етики аудиторів. Міжнародний кодекс професійної етики прийнятий Міжнародною федерацією бухгалтерів. Національний кодекс затверджується у країнах зазвичай із врахуванням рекомендацій Кодексу етики МФБ із максимальним збереженням його концептуальних вимог. Внутрішній кодекс розробляють та затверджують професійні об'єднання аудиторів (наприклад, аудиторські палати), аудиторські фірми. Кодекс професійної етики може складатися або з загальних тез, які визначають зразок ідеальної поведінки, або з окремих специфічних правил, які вказують на те, чи поведінка є неприйнятною. Фундаментальні принципи професійної етики: Чесність Об'єктивність Професійна компетентність та належна ретельність Конфіденційність Професійна поведінка. Чесність – принцип аудиту, який полягає в обов’язковій відданості аудитора професійному обов’язку, а також у слідуванні загальним нормам моралі. Чесність передбачає справедливе ведення справ та правдивість. Об’єктивність – принцип аудиту, який полягає в обов’язковості застосування аудитором неупередженого і самостійного, не обумовленого будь-яким впливом підходу до розгляду яких-небудь професійних питань і формування суджень та висновків. Вимога щодо цього принципу є особливо важливою при забезпеченні цінності висновку аудитора для користувача, який потребує впевненості в тому, що у аудитора відсутній інтерес створення неприйнятного ризику упередженості стосовно предмета перевірки. Професійна компетентність – принцип аудиту, який полягає в тому, що аудитор повинен володіти необхідним обсягом знань і навичок, які дозволять йому забезпечити кваліфіковане та якісне надання професійних послуг. Належна ретельність – принцип аудиту, який полягає в обов’язковості надання аудитором професійних послуг з відповідною старанністю, уважністю, оперативністю та належним використанням своїх здібностей. Принцип належної ретельності припускає відповідне ставлення аудитора до своєї роботи, але не повинен трактуватись як гарантія безпомилковості в аудиторській діяльності.
Тема 2. Регулювання аудиторської діяльності
Питання для розгляду
Аудитор повинен бути незалежним у своїй професійній діяльності. Саме для забезпечення незалежності аудиту, а також для забезпечення інших його принципів (компетентності, конфіденційності та ін.) необхідно регулювання аудиторської діяльності як з боку державних органів (державне регулювання), так і з боку громадських аудиторських організацій (саморегулювання). У світовій практиці виділяють дві концепції регулювання аудиторської діяльності. У більшості країн Єврозони (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія Австрія), де основними користувачами звітності вважаються державні організації, банки, більш поширене державне регулювання аудиторської діяльності Аудиторська діяльність в Україні є саморегулюючою, держава лише встановлює перелік вимог до проведення аудиту, а методику його проведення визначають Аудиторська палата України, Спілка аудиторів України та їх територіальні відділення шляхом затвердження стандартів, норм, положень, інструкцій, роз 'яснень. Серед існуючих систем нормативного регулювання аудиторської діяльності найдоцільнішою, на наш погляд, видається багаторівнева система, що включає чотири основні рівні. Документами першого рівня визначається місце, роль і завдання аудиторської діяльності у фінансово-економічній системі. На сьогодні перший рівень представлений Законом України «Про аудиторську діяльність». Другий рівень системи нормативного регулювання аудиторської діяльності представлений різними законодавчими й підзаконними актами, в яких визначаються загальні питання регулювання аудиторської діяльності, обов'язкові для виконання всіма суб'єктами аудиту. До третього рівня системи нормативного регулювання аудиторської діяльності належать зовнішні стандарти аудиту, що встановлюють норми, обов'язкові також для всіх суб'єктів ринку аудиторських послуг. Четвертий рівень включає внутрішньофірмові стандарти аудиторських фірм, що розуміються як документи, що деталізують і визначають єдині вимоги до проведення і оформлення аудиту. Вони є в аудиторських фірмах і затверджуються ними з метою забезпечення ефективності роботи аудиторів та її адекватності вимогам міжнародних стандартів аудиту.
Правова основа функціонування суб'єктів аудиторської діяльності повинна трактуватися як можливість (в межах чинного законодавства) реалізації права формувати незалежну думку про вірність (достовірність) і об'єктивність інформації, що відображена у фінансовій звітності. Аудиторська діяльність в Україні регулюється Господарським кодексом, Законом України “Про аудиторську діяльність”, іншими нормативно-правовими актами та стандартами аудиту. (ст.2 ЗУ “Про аудиторську діяльність). Ряд норм Цивільного та Господарського кодексів України спрямовані на регулювання аудиторської діяльності в Україні. Так, у параграфі 4 “Аудит” глави 35 “Особливості правового регулювання фінансової діяльності” Господарського кодексу України дано визначення понять “аудиторська діяльність”, зазначено, хто може бути аудитором, визначено коло повноважень Аудиторської палати України тощо. Закон України “Про аудиторську діяльність” є одним з основних законодавчих актів, який визначає місце аудиту в системі фінансового контролю та фінансово-господарської діяльності як рівноправного елементу, і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації. Крім того, порядок проведення аудиту, вимоги до суб’єктів аудиторської діяльності додатково визначаються в багатьох інших законодавчих актах
Суб'єктами аудиту (від латин. Subectum – покладено в основу) виступають носії прав і обов'язків - аудиторські фірми, приватнопрактикуючі аудитори, які здійснюють аудиторську практику в Україні згідно чинного законодавства. Аудиторська діяльність – це один з видів підприємницької діяльності, суб'єктами якої можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Фізичними особами, які займаються аудиторською діяльністю, можуть бути громадяни України, що мають кваліфікаційний сертифікат на право здійснення аудиторської діяльності на території України. Згідно Закону України “Про аудиторську діяльність” аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в союз. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен, при наявності діючого сертифікату аудитора, зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності у виконавчому комітеті міської, районної ради державної адміністрації за місцем проживання даного суб'єкта і в Аудиторській палаті України як суб'єкт аудиторської діяльності. Юридичними особами аудиторської діяльності є аудиторські фірми, створені на основі будь-яких форм власності (за винятком відкритих акціонерних товариств). Законом України “Про аудиторську діяльність” передбачені особливі умови створення аудиторських фірм:
Сертифікація — визначення кваліфікаційної придатності кандидата на здійснення аудиторської діяльності через перевірку відповідності його освіти та досвіду роботи вимогам Закону України “Про аудиторську діяльність” і складання ним кваліфікаційного іспиту. Згідно ст.10 Закону України «Про аудиторську діяльність» право на отримання сертифікату мають громадяни України, які мають вищу економічну або юридичну освіту (не нижче освітнього рівня спеціаліста і магістра), певні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посаді бухгалтера, ревізора, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Наявність необхідного обсягу знань встановлюється шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту.
Стандартизація в аудиторській діяльності визначається необхідністю забезпечення її якості. Окрім цього, вона допомагає аудиторам у вирішенні конкретних ситуацій. Поняття «стандартизація» можна потрактувати двояко. З одного боку, стандартизація є процесом формування єдиних принципів (правил), які регулюють ті або інші сторони людської діяльності. З іншого боку, під стандартизацією можна розуміти розробку нормативних документів, що закріплюють ці єдині принципи регулювання діяльності. Близький до поняття «стандартизація» (і за звучанням, і за значенням) термін «стандарт» теж можна розглядати двояко. З одного боку, стандарти – це і є сформульовані принципи і правила, що регулюють діяльність. З іншого боку, стандартами можна називати нормативні документи, які закріплюють ці принципи й правила. Таким чином, між поняттями стандарт і стандартизація можна встановити смислову відповідність: стандартизація – це процес формування стандартів. Стандарти аудиту – це нормативні документи, що регулюють єдині базові вимоги, які ставляться до здійснення й оформлення аудиту та супутніх послуг, а також до оцінки якості аудиту, яких повинні дотримуватися всі аудитори у своїй професійній діяльності. Аудитор, що допускає в своїй практиці відступи від стандартів, повинен бути готовий пояснити причину цього. Основна мета упровадження стандартів полягає в поширенні прогресивних технологій, прийомів і методів роботи, вироблених кращими представниками даної професії на всю професію в цілому. Стандарти служать не тільки інструментом регулювання аудиту, але також і інструментом підвищення якості роботи, і саму стандартизацію можна розглядати як вельми ефективну форму впровадження прогресивних технологій.
Внутрішньофірмові стандарти є деталізацією національних і міжнародних стандартів, вони доводять вимоги загальноприйнятих стандартів до рівня конкретних методик і вказівок співробітникам аудиторської фірми. У той же час стандарти не повинні повністю регламентувати зміст діяльності аудиторів, вони не повинні повністю деталізуватися, оскільки це може перетворити аудит на механічний процес, не підкріплений професійними думками. Під внутрішньофірмовими стандартами аудиторської діяльності слід розуміти документи, що деталізують і встановлюють єдині вимоги до здійснення та оформлення аудиту, прийняті і затверджені аудиторською фірмою з метою забезпечення ефективності практичної роботи. Внутрішньофірмові стандарти не повинні суперечити національним стандартам (якщо аудит проводиться відповідно до національних стандартів) і міжнародним стандартам (якщо аудит проводиться за міжнародними стандартами). Значення внутрішньофірмових стандартів полягає у тому, що вони: - сприяють дотриманню чинного законодавства, МСА і Кодексу професійної етики аудитора; - удосконалюють організацію та процес надання аудиторських послуг; - сприяють зменшенню трудомісткості аудиторських робіт; - забезпечують високу якість аудиторських перевірок; - створюють імідж аудиторській фірмі.
Змістовий модуль 2. Методичні основи аудиту Тема 3. Аудиторський ризик та оцінювання системи внутрішнього контролю
Питання для розгляду 1. Поняття аудиторського ризику 2. Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвих викривлень 3. Оцінка ефективності функціонування системи внутрішнього контролю
1. Поняття аудиторського ризику Аудиторський ризик є підприємницьким ризиком аудиторської фірми, тому його величина відображає стан фірми на ринку аудиторських послуг і ступінь конкурентності ринку. Попередньо встановлена величина аудиторського ризику відображає схильність аудитора до ризику, його уявлення про економічне середовище, в якому він діє. Про актуальність оцінки аудиторського ризику свідчить той факт, що цьому питанню приділяється увага принаймні в шести діючих на сьогодні міжнародних стандартах аудиту. Аудиторський ризик – це ймовірність прийняття неправильного рішення аудитором, тобто ризик того, що аудитор може виявитися не в змозі висловити адекватну думку про фінансову звітність. Аудиторський ризик – це ймовірність висловити неадекватну думку у випадках, коли в документах бухгалтерської звітності існують суттєві перекручення, тобто за неправильно підготовленою звітністю буде зроблено аудиторський висновок без застережень Оцінка аудиторського ризику менеджментом аудиторської організації є найважливішим завданням, оскільки ступінь ризику безпосередньо пов'язаний з якістю аудиторської перевірки. Використовуючи розрахунок аудиторського ризику на практиці, аудиторські фірми звільняють себе від зайвих трудових і фінансових витрат, скорочують терміни проведення аудиторської перевірки. Визначення ризику дозволяє аудиторським фірмам обрати оптимальний варіант поєднання аудиторських процедур. Ризик аудиту має такі три складові: - властивий ризик; - ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю; - ризик невиявлення помилок та перекручень. З математичного боку загальний аудиторський ризик дорівнює добутку трьох його складових і виражається формулою: ЗАР = ВР * РК * РН де ЗАР – загальний аудиторський ризик; ВР – властивий ризик (або невід'ємний ризик, бізнес-ризик); РН – ризик не виявлення перекучень та помилок.
2. Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвих викривлень
Оцінювати ризики аудиторської діяльності можна принаймні у двох аспектах: часовому та методичному. Розглядаючи ризик в часовому аспекті виділяють такі види оцінок ризику: - для оцінки професійних ризиків аудитора – попередню, поточну й остаточну оцінку; - для оцінки ризиків бізнесу аудитора – планову, поточну та звітну оцінку. Математично оцінити аудиторський ризик на практиці нереально, оскільки повторні перевірки проводяться у вітчизняному аудиті вкрай рідко, а ймовірність потрійної перевірки одного і того ж клієнта за один і той же звітний період практично дорівнює нулю. Тому на практиці аудиторам слід застосовувати інше трактування ймовірності: не як відношення числа дослідів з результатом певного виду до загальної їх кількості, а як міру суб'єктивної впевненості дослідника в певному результаті досвіду. Виходячи з вимог МСА серед форм оцінки аудиторського ризику слід виділяти словесну та числову. Словесна форма оцінки аудиторського ризику передбачає його ранжирування на рівні: три – високий, середній, низький, або п'ять – найнижчий, низький, середній, високий, найвищий. Числова оцінка передбачає вираження аудиторського ризику в коефіцієнтах, відсотках, абсолютних величинах. Множина значень числової оцінки знаходиться в межах від 0 до 1, або від 0 до 100%. На практиці аудитор не може бути впевнений у повній достовірності звітності, тому аудиторський ризик завжди знаходиться між 0 і 1 (0 та 100%). Між бажаним аудиторським ризиком і планованою інформаційною базою для проведення аудиту існує зворотна залежність: чим менше аудиторський ризик, тим більшу кількість інформації необхідно залучити для тестування. У МСА сказано, що аудитор повинен розглядати ризик суттєвого викривлення як на загальному рівні фінансової звітності, так і на рівні залишку чи оборотів рахунку, оскільки аналіз й оцінювання ризику на рівні окремого рахунку допоможе йому визначити характер, час та обсяг аудиторських процедур.
3. Оцінка ефективності функціонування системи внутрішнього контролю Інтерес до можливості використання результатів роботи фахівців внутрішнього контролю (зокрема, внутрішнього аудиту) корпоративних бізнес-структур не може й не повинний ігнорувати важливість збереження незалежними аудиторами професійного скептицизму, нова концепція якого зобов'язує «не довіряти, поки не переконаєшся, що помилок немає». А це приводить до висновку про необхідність проведення оцінки СВК як на стадії планування робіт, так і її уточнення в ході безпосереднього виконання аудиту по погодженим об'єктам. Проведення детальної оцінки СВК є основою визначення найважливішого елементу загального аудиторського ризику - ризику контролю, що у свою чергу вимагає серйозного методичного забезпечення і наступної внутрішньофірмової стандартизації. Послідовність робіт у цьому напрямку визначена такими процедурами, як: - детальний аналіз середовища контролю й системи бухгалтерського обліку; - ідентифікація контрольних процедур, що знижують можливі ризики; - перевірка ефективності роботи СВК. Певна простота в практичному використанні тестування (на основі підрахунку кількості позитивних і негативних відповідей на питання теста-анкети) не усуває й певного суб'єктивізму, а відсутність орієнтиру на значущість (вагомість) впливу окремих груп параметрів на ступінь ефективності функціонування СВК тільки його підсилює. Крім того, навряд чи можна погодитися з тим, що систему бухгалтерського обліку варто розглядати як елемент системи внутрішнього контролю, хоча так цей елемент розглядається у багатьох перекладних виданнях з аудиту. Сутність ВК полягає у сприйнятті його як процесу реалізації волі власників щодо ресурсів підприємства на всіх організаційних рівнях господарювання за допомогою регламентованої діяльності суб'єктів контролю з метою забезпечення функціонування підприємства в заданому режимі (без відхилень, з мінімальним ризиком). А розгляд внутрішнього контролю з погляду системного підходу доводить, що він проявляється одночасно в чотирьох аспектах: структурному (як система суб'єктів контролю); функціональному (як функція управління, що забезпечує наявність зворотного зв'язку з об'єктами управління); соціо-психологічному (як процес спрямованої взаємодії суб'єктів контролю й посадових осіб - об'єктів контролю); інформаційному (як система організованих інформаційних одиниць (носіїв інформації) і основа прийняття рішень щодо усунення виявлених недоліків діяльності, тобто основа проведення коригувальних заходів). Процедура тестування припускає використання спеціально розроблених анкет, змодельованих таким чином, щоб включати розділи відповідно до вироблених напрямків тестування, а самі розділи орієнтувати на деталізацію відповідних груп параметрів.
Тема 4. Планування аудиту
Питання для розгляду 1. Основні етапи (стадії) процесу аудиту 2. Документи, які встановлюють взаємовідносини між клієнтами та аудиторами 3. Планування аудиторської діяльності 4. Поняття суттєвості та несуттєвості помилок
1. Основні етапи (стадії) процесу аудиту Процес аудиту й надання супутніх йому послуг повинні здійснюватися впорядковано, у певній послідовності. Аудит можна представити як технологічний процес, у якому необхідні процедури здійснюються у встановленому порядку. Сам процес повинний бути організаційно, інформаційно, методично й технічно забезпеченим. Процес аудиту можна розділити на кілька основних етапів, а саме:
Підготовчий етап складається з аудиторських процедур, пов'язаних з розробкою загального підходу до проведення аудиту, оцінкою ступеня ризику, встановленням планового рівня суттєвості, плануванням; закріпленням досягнутих домовленостей між аудиторською фірмою й замовником шляхом підписання необхідних документів. Дослідницький етап (дослідницький). Це основний етап аудиту, що проводиться по завершенні звітного періоду й підготовки всіх необхідних форм річної фінансової звітності. Його сутність полягає в отриманні аудиторських доказів.Залежно від рівня довіри до системи бухгалтерського обліку й внутрішнього контролю підприємства-клієнта аудитор відповідно із планом аудиту визначає процедури дослідження інформації окремих статей балансу й показників інших форм звітності. На заключному етапі аудиту узагальнюються результати попередньо здійснених аудиторських процедур і складається аудиторський висновок. Іншими словами готується підсумкова аудиторська документація. На завершальній фазі заключного етапу обговорюється додаткова документація, що передається засновнику (клієнту); передається аудиторський висновок.
2. Документи, які встановлюють взаємовідносини між клієнтами та аудиторами Як звісно, аудит та надання супутніх послуг здійснюється на основі принципу добровільності і взаємної домовленості між клієнтом і аудиторською фірмою (аудитором). Після попередньої усної узгодженості між ним клієнт надсилає на адресу аудитора листа з пропозицією про проведення аудиту, в якому зазначає мету проведення аудиту і завдання, які необхідно вирішити в процесі аудиту та його масштаб Розглянувши пропозиції щодо проведення аудиту, аудиторська фірма (аудитор) надсилає лист-відповідь, у якому дає згоду на проведення аудиту або відмовляється від запропонованої роботи. Надсиланню листа-відповіді може передувати етап обстеження об'єкта аудиту з метою визначення обсягів роботи у разі, якщо аудитор вважатиме за необхідне проведення такого обстеження. Лист-зобов'язання аудиторської фірми визначається особливостями того або іншого виду аудиту (обов'язкового або ініціативного). Воно відправляється клієнтові до моменту складання договору й виступає офіційним документом-відповіддю, що встановлює взаємини між клієнтом і аудитором. Згідно ст. 17 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) і замовником. Договір на проведення аудиту або надання аудиторських послуг є офіційним документом, що юридично регламентує взаємини аудитора (аудиторської фірми) із замовником і містить перелік прав і обов'язків учасників. Відповідно до договору на надання аудиторських послуг аудитор-виконавець зобов'язується надати послуги або провести аудиторську перевірку, а замовник - оплатити ці послуги. Цей документ підтверджує й фіксує офіційну юридичну згоду інтересів учасників договору. Договір може укладатися на тривалий строк. Предметом такого договору виступають одночасно проведення аудиту й супутніх аудиту послуг, які не заборонені законодавством. Предметом договору про надання послуг (у цьому випадку договір на проведення й надання інших консультаційних послуг) має нематеріальний характер, тобто результат має товарну форму, але не існує окремо від виконавця (у цьому випадку - від аудитора), а саме послуга споживається замовником одночасно з її наданням виконавцем. Крім основної мети діяльності аудитора - проведення аудиту - аудитор може надавати супутні послуги. Таким чином, договір на проведення аудиту й надання інших консультаційних послуг вважається різновидом договору про надання послуг.
3. Планування аудиторської діяльності Згідно МСА 300 «Планування аудиту фінансової звітності» метою аудитора є планування аудиту так, щоб його можна було виконати ефективно. У плануванні беруть участь партнер та ключовий персонал групи відповідно завдання, що дозволяє отримати користь від їх досвіду і знань, підвищити ефективність і якість процесу планування. Планування є не окремою процедурою (фазою) процесу аудиту, а швидше безперервною і інтерактивною дією, яка часто починається після виконання попереднього вивчення бізнесу клієнта і продовжується до завершення виконання завдання з аудиту. Метою планування робіт є концентрація уваги аудиторської фірми (аудитора) на основних об'єктах аудиту й питаннях, що мають відношення до консалтингу, компіляції бухгалтерського обліку, його відновленні Перед прийняттям завдання аудитор повинний вивчити галузь, структуру власності, управлінський персонал і діяльність суб'єкта господарювання (клієнта), що підлягає аудиту. Процес одержання знань про бізнес клієнта регламентується МСА 315 «Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвих викривлень через розуміння суб'єкта господарювання і його середовища». У процесі аудиту ці знання поновлюються й постійно поповнюються. Контакт із аудитором, що проводив аудит раніше, повинний бути дозволений новому аудиторові. Інформація, отримана від попереднього аудитора, є інформацією з основного джерела. Отриману інформацію про бізнес клієнта використовують для його оцінки. Аудитор повинний довести результати цієї оцінки до своїх асистентів (помічників). Після завершення всього комплексу підготовчих робіт, одержання достатнього обсягу попередньої інформації про діяльність клієнта й здійснення необхідних процедур по визначенню ризику аудиторської діяльності й границі суттєвості помилок – аудитор може становити загальну стратегію виконання завдання з аудиту, на основі якої формується меморандум планування. Загальна стратегія аудиту встановлює обсяг, час і напрям аудиту, що допомагає в розробці детальнішого плану аудиту. Далі аудитор повинен розробити план аудиту для зменшення аудиторських ризиків до прийнятно низького рівня. План аудиту є більш деталізованим, ніж загальна стратегія аудиту, оскільки він включає характер, час та обсяг аудиторських процедур, які повинні виконуватися членами групи за завданням для отримання достатніх і відповідних аудиторських доказів з метою зменшення аудиторської ризиків до прийнятно низького рівня. 4. Поняття суттєвості та несуттєвості помилок Згідно МСА 320 викривлення, включаючи пропуски, вважаються суттєвими, якщо обґрунтовано очікується, що вони, окремо або в сукупності, можуть вплинути на економічні рішення користувачів, прийнятих на основі фінансової звітності. Суттєвість залежить від розміру суми статті або значущості помилки, припущеної при певних обставинах у зв'язку із пропуском або неправильним відображенням. Розрізняють три основних рівні суттєвості помилок. Аудитор повинний брати до уваги дві сторони суттєвості в аудиті: кількісну та якісну. Рівень суттєвості встановлюється на стадії планування й залежить від особливостей клієнта: − галузь функціонування; − розмір підприємства; − сума прибутку до оподатковування; − вартість оборотних коштів; − сума валюти балансу; − кредиторська заборгованість; − сума капіталу; − наявність умовних зобов'язань; − незвичайні статті у звітності та ін. Значення рівня суттєвості повинне бути в обов'язковому порядку відображено у меморандуму планування. Між суттєвістю й аудиторським ризиком існує зворотній взаємозв'язок, тобто, чим вище рівень суттєвості, тим нижче аудиторський ризик, і навпаки. Аудитор повинний враховувати зворотний взаємозв'язок між суттєвістю й аудиторським ризиком при визначенні характеру, розрахунку часу й обсягу аудиторських процедур. Наприклад, якщо після планування конкретних аудиторських процедур аудитор визначає, що прийнятний рівень суттєвості нижче, аудиторський ризик збільшується. Орієнтовні критерії суттєвості помилок у фінансовій звітності, %
Застосування розрахункових баз і критеріїв суттєвості аудиторськими фірмами залежить від прийнятої внутрифірмової політики їхньої діяльності, орієнтованої на особливості контингенту клієнтів, що обслуговуються.
Тема 5. Аудиторські докази та робочі документи аудитора
Питання для розгляду 1 Аудиторські докази: поняття, критерії їх кількості і якості 2. Процедури отримання аудиторських доказів 3. Використання тверджень при отриманні аудиторських доказів 4 Робочі документи аудитора; класифікація і порядок формування та процедури зберігання
1. Аудиторські докази: поняття, критерії їх кількості і якості Відповідно до МСА 500 Аудиторські докази – це інформація, яка використовується аудитором для обґрунтування думки про достовірність фінансової звітності під час виконання завдань [6]. До складу аудиторських доказів, які отримує аудитор із облікових даних відносяться: облікові записи (від первинних документів до облікових регістрів); показники фінансової звітності. Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дозволила йому зробити обґрунтовані висновки щодо завдань з аудиту [157]. Основними чинниками, які формують ці вимоги є: - необхідність чіткої обґрунтованості висновків; - дотримання економічності аудиту. Ці чинники мають протилежний вплив. Так, чим більше аудиторських доказів буде зібрано, тим є більш обґрунтованими висновки аудитора. Але слід врахувати, що аудитори працюють в умовах обмеженого часу та у рамках існуючого договору на проведення аудиту. Виходячи з цього, витрати на організацію роботи аудиторів не повинні перевищувати економічний ефект від результатів їх роботи Достовірність аудиторських доказів означає, що інформація є правдивою, правильною, відповідає дійсності і цій інформації можна довіряти, спиратися на неї при формулюванні аудиторського висновку. Вважається, що дані, які використовує аудитор, умовно можна розділити на більш достовірні і менш достовірні. Це визначається способами і джерелами отримання аудиторських доказів. Достатність– одна з ключових вимог, що висувається до аудиторських доказів. Це кількісна міра аудиторських доказів. Ступінь переконливості доказів можна оцінити тільки після загальної оцінки достовірності, достатності і своєчасності.
2. Процедури отримання аудиторських доказів Отже, за характером проведення загальна сукупність аудиторських процедур, які проводяться на різних етапах процесу аудиту, поділяється на три великих групи: процедури оцінки ризиків, тести контролю та процедури по суті. Аудиторські докази щодо тверджень керівництва у фінансових звітах отримуються безпосередньо в процесі проведення тестів контролю та процедур по суті. Тести контролю призначені для перевірки операційної ефективності процедур контролю в запобіганні або виявленні та виправленні суттєвих викривлень на рівні тверджень. Тести контролю, які дають відповідь на перше запитання, отримали назву тести впровадження процедур контролю, або як їх ще називають у теорії аудиту - наскрізні тести. Процедури по суті застосовуються для виявлення суттєвих викривлень на рівні тверджень і складаються з: - перевірки докладної інформації про класи операцій, залишки на рахунках та розкриття інформації; - аналітичних процедур по суті. Вибір підходу до формування співвідношення між тестами контролю та процедурами по суті під час проведення аудиту фінансової звітності підприємства викладено в положеннях МСА 330 «Дії аудитора у відповідь на оцінені ризики». Різні підходи до організації процесу отримання аудиторських доказів теорія аудиту визначає як системний аудит та підтверджувальний аудит. Оцінка ризиків суттєвих викривлень проводиться, як відомо, перед плануванням аудиторської перевірки і служить основою для розробки плану аудиту. Системний аудит, який базується на високому рівні довіри до системи внутрішнього контролю підприємства, передбачає застосування переважно тестів ефективності системи внутрішнього контролю (тестів узгодженості). Для того щоб провести процедури, які відрізняються за своїм характером (процедури оцінки ризиків, або тести контролю чи процедури по суті) аудитор виконує послідовність дій. Сукупність та послідовність певних дій (типів аудиторських процедур) і визначає конкретний характер процедури. Відповідно до МСА 500 «Аудиторські докази», дії аудитора при проведенні тестів оцінки ризиків, тестів контролю та процедур перевірки по суті здійснюються за допомогою наступних аудиторських процедур: - перевірка записів або документів, - перевірка матеріальних активів, - спостереження, - опитування, - підтвердження, - перерахування, - повторне виконання, - аналітичні процедури.
3. Використання тверджень при отриманні аудиторських доказів Процедури підтвердження при отриманні аудиторських доказів підрозділяються на: - використання тверджень управлінського персоналу (МСА 500); - процедури зовнішнього підтвердження (МСА 505); - процедури первинних підтверджень залишків на початок періоду Аудитор повинен використовувати твердження під час оцінки ризиків, розглядаючи різні типи потенційно можливих викривлень, які можуть відбутися, і таким чином планувати аудиторські процедури у відповідь на оцінені ризики. Відповідно до МСА 505 зовнішнє підтвердження є процесом отримання і оцінки аудиторських доказів на основі надання інформації або пояснень певних обставин безпосередньо третьою стороною у відповідь на запит аудитора щодо конкретної статті, що впливає на думку або розкриття у фінансовій звітності. Досить часто зовнішнє підтвердження застосовують до залишків по рахункам і їх елементах, але вони не повинні обмежуватися лише цими статтями. Надійність аудиторських доказів, отриманих в результаті надання підтверджень, залежить від компетентності третіх сторін, їх незалежності, повноважень за поданням відповіді, знання того аспекту, який необхідно підтвердити, а також об'єктивності. Тому аудитор повинен переконається в тому, що запит направлений відповідній особі. При здійсненні процедур отримання підтверджень, аудитор повинен контролювати процес відбору тих осіб, яким прямують запити, а також процес підготовки і розсилки запитів про підтвердження і відповідями на ці запити. Аудитор повинен оцінити, наскільки результати процесу зовнішнього підтвердження спільно з результатами інших проведених аудиторських процедур забезпечують достатні і належні аудиторські докази відносно об’єкту дослідження. При проведенні такої оцінки аудитор повинен керуватися положеннями МСА 330 “Дії аудитора у відповідь на оцінені ризики”, МСА 530 “Аудиторська вибірка та інші процедури тестування”. Деякі аудиторські докази відносно підтвердження оборотних активів і зобов'язань поточного періоду можуть бути отриманий в ході виконання аудиторських процедур Наприклад, оплата впродовж звітного періоду дебіторської (кредиторської) заборгованості, що існувала на початок звітного періоду, надасть деякі аудиторські докази щодо існування, прав і обов'язків, повноти і вартісної оцінки на початок періоду.
4. Робочі документи аудитора; класифікація і порядок формування та процедури зберігання Під терміном «документація» згідно МСА 230 «Аудиторська документація» розуміються матеріали (робочі документи), що складаються аудиторами і для аудитора або отримувані і такі, що зберігаються аудитором у зв'язку з проведенням аудиту. Робочі документи можуть бути представлені у вигляді даних, зафіксованих на папері, фотоплівці, в електронному вигляді або в іншій формі зберігання інформації. У робочі документи вноситься інформація, що, на думку аудитора, є важливою і яка повинна підтвердити висновки й пропозиції в Аудиторському висновку. Робоча документація може бути оформлена у вигляді стандартних форм і таблиць на папері, або зафіксована на електронних носіях інформації. Суть робочих документів, їхній зміст, форма, порядок схоронності викладений у МСА - 230 «Аудиторська документація». При вивченні цього питання потрібно акцентувати увагу на тім, що обсяг, види, склад і зміст робочих документів визначаються аудитором самостійно в кожному конкретному випадку. Однак, можна сформулювати ряд вимог і рекомендацій щодо повноти (обсягу) інформації в робочих документах аудитора і їхнього оформлення. До таких вимог ставляться: − чіткість, зрозумілість, акуратність документів; − повнота, детальність інформації; − фіксація попередньої й наступної інформації щодо аудиту, що здійснюється; − обов'язкова фіксація джерела одержання інформації; − обов'язкова адресність інформації, підтвержденість фактами; − обов'язкове використання професійної термінології; − дотримання вимог щодо відображення обов'язкових реквізитів. Основним призначенням робочих документів вважають: розробку Меморандуму планування та плану аудиту, підтвердження виконання плану аудиту, систематизацію інформації, що збирається в процесі аудиту; організацію оперативного управління процесом аудиту; створення основи для визначення ефективності виконання роботи кожним аудитором; оцінку адекватності застосовуваних методів аудиту чинному законодавству.
Тема 6. Методи аудиту фінансової звітності та критерії її оцінювання Питання для розгляду 1. Метод аудиту: поняття та характеристика його складових 2. Методика аудиту та основні її структурні елементи 3. Вибірковий метод в аудиті 4. Аналітичні процедури в аудиті
1. Метод аудиту: поняття та характеристика його складових Методичний прийом, як складова методу аудиту є неподільною на складові дією аудиторів, тобто є закінченим елементом процесу аудиторського дослідження. Методи (способи) – це сукупність методичних прийомів та інших заходів контрольного характеру, які спрямовані на отримання достатніх та доречних аудиторських процедур. [66]. Аудиторські процедури здійснює аудитор з метою одержання аудиторських доказів, які допоможуть йому обґрунтувати неупереджену думку щодо достовірності інформації фінансової звітності. Аудиторські процедури – це взаємопов’язана послідовність визначення дій аудитора, направлення на організацію процесу аудиту і послуг йому супутніх та безпосереднього отримання відповідних та достатніх доказів для обґрунтування професійного судження. Метод аудиту проявляє себе сукупністю методів (способів): - загальнонаукових: індукція, дедукція, абстракція, аналіз, синтез, моделювання, аналогія, спостереження; - інших наукових знань (теорії ймовірності, бухгалтерський облік, економічного аналізу); - власні методи аудиту: метод аудиторської вибірки, метод суттєвості, метод узагальнення. Процес аудиту значно складний і це обумовлює використання комплексу методів, які запозичені із різних наукових знань таких як: теорія контролю, теорія бухгалтерського обліку, теорія економічного і фінансового аналізу, статистики, соціології. Не заперечуючи твердження, що об’єктом аудиту є інформація фінансової звітності, слід пам’ятати що ця інформація формується поступово від факту господарського життя (первинна інформація) до інформації фінансової звітності. Саме цієї логіки і підпорядкована послідовність вивчення інформації в процесі аудиту і надання послуг йому супутніх. Особливо ця методологія аудиту проявляється при підтверджуючому аудиті. В цьому просліджується комбінування суцільного та вибіркового підходів до вивчення інформації від фінансової звітності до інформації, яку народжує факт господарського життя під впливом дій відповідних посадових осіб, осіб, які приймають рішення, в тому числі і управлінські. Основними способами вивчення (оцінки) документів є: формальна перевірка документів, нормативна перевірка, арифметична, хронологічна перевірка, взаємний контроль, зустрічна перевірка, контрольне порівняння, логічний аналіз і ін..
2. Методика аудиту та основні її структурні елементи Методологія аудиту у прикладному сенсі (як специфічного виду діяльності) – це система (комплекс, взаємозалежна сукупність) принципів і підходів дослідження, на які опирається аудитор з метою отримання аудиторських доказів в процесі здійснення аудиторських процедур. Принципи аудиту (від латин. Principium – початок, основа) – це основні положення, на основі яких здійснюється аудит. Принципи аудиту визначені МСА 200 «Загальні цілі незалежного аудитора та проведення аудиту відповідно до Міжнародних стандартів аудиту». Як звісно, аудиторські процедури є втіленням застосування відповідних методів (способів) та методичних прийомів, певна послідовність реалізації яких формує методику аудиту фінансової звітності, тобто методики виконання завдань з надання впевненості. Методика аудиту – це послідовна реалізація комплексу методів (способів) та методичних прийомів в аудиторських процедурах з метою отримання доказів як основи формулювання неупередженої думки про достовірність та об’єктивність відображення інформації у фінансовій звітності. Методичні підходи до розробки методик аудиту формуються в залежності від ступеня розвитку аудиту як явища, як специфічного інституту ринкової економіки. Якщо прийняти до уваги зарубіжну аудиторську практику в історичному аспекті, то можна дійти до висновку, що аудиторські процедури пройшли три стадії еволюції і відповідно кожної із яких формувалися методологічні концепції аудиту: підтверджуючого, системно-орієнтованого та ризик-орієнтованого аудиту. Кожна із концепцій розвитку аудиту дійсно відображає зміну правил (стандартів) аудиту, підходів до розробки методик. Сутність підтверджуючого підходу до аудиту полягає у перевірці бухгалтерської документації, яка підтверджує господарські операції як джерело формування інформації у фінансовій звітності. З позиції даної концепції методика аудиту проявляє себе як процес співставлення з метою отримання підтверджень відповідності облікової інформації економічній діяльності підприємства-клієнта. За умови недоцільності проведення аудиту суцільним підходом виникає об’єктивна передумова визначення основних зон ризику за допомогою вибіркового методу (підходу), зосереджуючись на таких об’єктах як: - системі управління підприємства-клієнта і діагностиці її якості, системі управління бізнес-процесами; - підсистемах обліку і внутрішнього контролю: оцінки стану і ефективності функціонування; - системі управління ризиками, тощо. Таким чином, формується концепція аудиту – системно-орієнтована і ризик-орієнтована. В межах цієї концепції методичний підхід до розробки методик аудиту можна тлумачити як «контролінговий підхід». Доповнює його «консалтинговий підхід», коли велику значущість набуває застосування непрямих методів дослідження. В основу побудови методик аудиту можуть бути покладені такі принципи: - цілеспрямованість - орієнтація методики на підготовку інформації для ухвалення управлінських рішень конкретними користувачами; - системність - уявлення в методиці об'єктів аудиту як системи; - комплексність -можливість реалізації методик за всіма об'єктами аудиту і на всіх рівнях управління; - уніфікація - формування типових елементів опису методики, що використовуються при здійсненні аудиту; - стандартизація - встановлення комплексу норм, вимог до методик; - мінімізація проектних рішень - виключення дублювання елементів опису методики на основі їх типізації для різних об'єктів аудиту, на різних рівнях дублювання.
3. Вибірковий метод в аудиті Значущість застосування вибіркового підходу в методиці аудиту фінансової звітності підтверджується наявністю окремого МСА 530 «Аудиторська вибірка», метою розробки якого є регламентація дій аудитора за умови прийняття ним рішення використати аудиторську вибірку в процесі отримання аудиторських доказів. Цей стандарт доповнює МСА 500 «Аудиторські докази», який стосується відповідальності аудитора за розробку та виконання аудиторських процедур з метою отримання достатніх та відповідних (доречних та достовірних) аудиторських доказів. У МСА 530 «Аудиторська вибірка» - вибірка як метод визначено наступним чином: «Аудиторська вибірка – використання аудиторських процедур до менш 100 відсотків лементів у межах генеральної сукупності, яка стосується аудиту так, що всі елементи вибірки мають шанс буди відібраними з метою надання аудитору обґрунтування, на основі якого формулюються висновки за всією генеральною сукупністю». Реалізація вибіркового методу є складним процесом, який доцільно розподілити на окремі етапи в межах кожного із яких здійснюються відповідні процедури. Аналіз змісту процедур реалізації вибіркового методу показує, що головним завданням аудитора є обґрунтування вибіркової сукупності (8). Ступінь ґрунтовності залежить від вибору найбільш оптимального способу відбору одиниць з генеральної сукупності інформації про рахунки або класу операцій. Теорія і практика застосування вибіркового методу в аудиторському процесі сформувала декілька методичних підходів до визначення вибіркової сукупності: систематичний (ймовірнісний) та несистематичний (неймовірний). Вибір одного із методичних підходів і статистичного або нестатистичного дає аудитору можливість вибору одного з видів відбору одиниць (елементів) вибірки із існуючих груп вибіркової сукупності. При застосуванні ймовірного (статистичного) підходу до формування вибіркової сукупності найбільш ефективним вважається простий випадковий і механічний відбір елементів (одиниць спостереження). Але їх застосування вимагає умов, коли сукупність документів чи операцій є однорідною, можна ідентифікувати кожну одиницю сукупності, а рівень довіри до системи внутрішнього контролю є достатньо високим. При застосуванні не ймовірнісного (нестатистичного) підходу при формуванні вибіркової сукупності найбільш розповсюдженим є експертний (або оціночний) метод відбору, який дозволяє вивчити інформацію достатньо детально. Такий метод передбачає встановлення критеріїв, за якими здійснюється відбір елементів сукупності. При репрезентативній вибірці її результат може бути перенесений на всю сукупність. Як звісно перенесення (екстраполювання) помилки, виявленої у вибірці, називається екстраполяція.
4. Аналітичні процедури в аудиті
Відповідно МСА 520 «Аналітичні процедури» - поняття «аналітичні процедури» визначається як – оцінка фінансової інформації шляхом вивчення правдоподібних взаємозв’язків між фінансовими і не фінансовими даними. Аналітичні процедури включають також вивчення ідентифікованих відхилень і взаємозв’язків,що ідуть всупереч іншій відповідній інформації або значно відхиляються від прогнозних сум. Аналітичні процедури – це процедури, які складаються з аналізу важливих коефіцієнтів та тенденцій і подальшого вивчення результатів відхилень та взаємозв’язків. Обсяг і складність аналітичних процедур залежить від мети, етапу аудиторського процесу, виду діяльності підприємства-клієнта, достовірності та адекватності їх інформаційного забезпечення, професійного судження аудитора. В основу обґрунтування діяльності використання аналітичних процедур на дослідницькому етапі як процедур по суті слід покласти певні фактори, а саме (МСА 520 «Аналітичні процедури», підрозділ ІІІ): - прийнятність використання аналітичних процедур по суті до конкретних тверджень з урахуванням оцінки ризику суттєвого викривлення; - достовірність даних, яка залежить від джерела інформації, порівнянності інформації, контролю за підготовкою інформації; - точність прогнозу результатів аналітичних процедур по суті, ступінь можливого інформації, наявність як фінансової, так і не фінансової інформації; - прийнятність величини відхилення облікових сум від прогнозних даних. При визначенні такої величини необхідно врахувати можливість того, що поєднання викривлень залишків на конкретному рахунку, конкретного класу операцій або розкриття інформації можуть скласти неприйнятну величину.
Тема 7. Аудит фінансової звітності Питання для розгляду 1. Вимоги до подання інформації у фінансових звітах. Якісні характеристики інформації та критерії її оцінювання 2. Мета, завдання і послідовність аудиту інформації фінансової звітності 3. Методика аудиту фінансової звітності
1. Вимоги до подання інформації у фінансових звітах. Якісні характеристики інформації та критерії її оцінювання Метою складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємств. Це інформація є важливим джерелом для прийняття управлінських рішень. Виходячи з того,що фінансова звітність є основним джерелом інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, вона повинна відповідати певним якісним характеристикам. Фінансові звіти мають правдиво відображувати фінансове становище, фінансові результати діяльності та потоки грошових коштів підприємства. Правдиве подання вимагає правильного відображення результатів операцій, інших подій та обставин,зобов’язань, доходу та витрат, наведеними в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку,Концептуальній основі МСФЗ. Застосування Міжнародний стандартів фінансової звітності з додатковим розкриттям, коли це необхідно передбачає досягнення правдивого подання фінансових звітів. Правдиве подання інформації є обов’язком управлінський персоналу підприємства, який несе за це відповідальність. Надаючи фінансову звітність,управлінський персонал прямо чи опосередковано формує твердження щодо різних елементів фінансових звітів і розкриття, пов’язаної з ними інформації. Розуміння тверджень як передумов формування правдивої,тобто якісної інформації є основою визначення аудиторських процедур при зборі аудиторських доказів. Оптимальність аудиторських процедурі їх склад у повній мірі залежить визначення пріоритетності однієї передумови(критерію) над іншим. Наприклад, критерій повноти є більш значущим для інформації про стан кредиторської заборгованості,а критерій існування є більш важливим в порівнянні з іншими для дебіторської заборгованості,тощо. Основними передумовами правдивого (якісного)подання інформації фінансових звітах є: - вибір і застосування відповідної облікової політики; - забезпечення основних якісних характеристик інформації; - додаткове розкриття інформації, коли дотримання Положень (Стандартів) по або МСФЗ недостатньо формує інформацію для розуміння користувачами впливу певних господарських операцій (інших подій та обставин) на фінансове становище і результати діяльності підприємства.
2. Мета, завдання і послідовність аудиту інформації фінансової звітності
Загальною метою аудиту к вище є підвищення довіри визначених користувачів до інформації фінансової звітності. Її досягають через висловлення неупередженої та незалежної думки щодо відповідності фінансової звітності у всіх суттєвих аспектах до застосованої концептуальної основи її складання і подання. Аудит, проведений відповідно до МСА та відповідних етичних вимог, надає аудитору можливість формувати таку думку. Але слід розрізняти поняття «загальна мета аудиту як явища» і «загальні цілі аудитора як суб’єкта дій по досягненню цієї загальної мети». Загальні цілі аудитора тлумачиться як такі: − отримати достатню впевненість у тому, що фінансова звітність у цілому не містить суттєвого викривлення внаслідок шахрайства чи помилки. Ця впевненість надає аудитору можливість висловити думку про відповідність складної фінансової звітності у всіх суттєвих аспектах до застосованої концептуальної основи; − надати аудиторський висновок і розкрити додаткову інформацію, як цього вимагають МСА, відповідно до отриманих результатів виконання певних завдань з надання відповідного ступеня впевненості. Якщо виходити з того, що загальна мета аудиту фінансової звітності досягається за допомогою реалізації певних процедур, визначених для кожного сегменту аудиту, тобто рівній дезагрегації інформації фінансової звітності, то послідовність дій аудитора можливо систематизувати як: − послідовність дій аудитора для досягнення загальної мети аудиту; − послідовність дій аудитора для отримання достатньої впевненості, тобто послідовність кроків по збору достатніх і прийнятих (доречних і достовірних) аудиторських доказів щодо сальдо рахунків бухгалтерського обліку щодо циклів, класів господарських операцій та подій протягом періоду, який досліджується аудитором; щодо ступеня розкриття інформації фінансової звітності; − послідовність дій аудитора по завершенню процесу аудиту і наданню аудиторського висновку. Послідовність кроків по збору достатніх і прийнятих (доречних і достовірних) аудиторських доказів, насамперед, залежить від змісту інформації кожної форми фінансової звітності і змісту загального процесу накопичення облікової інформації від первинних документів до складання фінансової звітності. 3. Методика аудиту фінансової звітності Виходячи із того,що основним об’єктом аудиту є якість інформації фінансової звітності, методика аудиту фінансової звітності можу бути визначена як: послідовна реалізація комплексу методів (способів) та методичних прийомів в аудиторських процедурах з метою отримання доказів як основи формулювання неупередженої думки про достовірність та об’єктивність відображення інформації у фінансовій звітності. Як звісно,складання фінансової звітності є завершуючим етапом облікового процесу. Фінансова звітність представляє систему взаємопов’язаних агрегованих показників. Під агрегованістю показників бухгалтерського балансу розуміється об’єктивна необхідність об’єднання сальдо деяких рахунків бухгалтерського обліку в одну статтю. Аналіз співставлення даних, які розкривають зміст кожної із форм фінансової звітності є важливішими аудиторськими процедурами. Спрямовуючи свої дії для досягнення основної мети, аудитор повинен зануритися у зміст фінансової звітності, повторюючи про цьому шлях інформаційної діяльності бухгалтера на кожному рівні обробки облікової інформації, отримати достатні та відповідні аудиторські докази (МСА 500 «Аудиторські докази») з метою формулювання неупередженої думки про достовірність та об’єктивність відображення інформації у фінансовій звітності. З метою здійснення аудиторського процесу загальну інформацію кожної із форм фінансової звітності підрозділити (декомпозувати, дезагрегувати) на окремі елементи (розділи, групи статей); елементи на статті. Така декомпозиція (дезаграгація) інформації фінансової звітності аудитором здійснюється в декілька етапів. Сутність першого етапу полягає у декомпозиції інформації на елементи та статті. Для оцінки якості інформації статей фінансової звітності визначається ступінь важливості певних критеріїв якості інформації. На другому етапі дезагрегації інформації фінансової звітності аудитор повинен визначити структуру кожної статті, встановити ступені взаємозв’язку з регістрами обліку, тобто відповідними рахунками бухгалтерського обліку. Отримувати докази стосовно всіх передбачуваних критеріїв (табл. 7.2) можливо тільки при проведенні аудиторських процедур стосовно сальдо і оборотів за рахунками бухгалтерського обліку. Результати тестування сальдо рахунків бухгалтерського обліку може бути встановлення відповідності твердженню (критерію) існування. Підтвердити же законність, реальність, точність, правильність оцінки можливо тільки реалізуючи аудиторські процедури стосовно оборотів за рахунками. На третьому етапі дезагрегації інформації фінансової звітності слід провести реконструкцію фактів господарського життя, проаналізувавши економічний і правовий зміст факту господарського життя і тим самим підтвердити дотримання методології бухгалтерського обліку. Цей аналіз є своєрідним тестуванням кожної господарської операції , відібраної із генеральної сукупності на предмет відповідності твердженням (критеріям) існування, права і зобов’язань, виникнення, повноти, вартісної оцінки, точності. В результаті цих дій аудитор отримує докази стосовно сальдо і оборотів за рахунками, на яких відображені господарські операції. Дезагрегація інформації фінансової звітності на окремі сегменти полегшує її дослідження і позитивно впливає на розподіл конкретних робіт між членами аудиторської групи.
Змістовий модуль 3. Узагальнення, реалізація та контроль якості результатів аудиту
Тема 8. Аудиторський висновок та інші підсумкові документи Питання для розгляду 1. Повідомлення інформації з питань аудиту керівництву економічного суб’єкта 2. Аудиторський звіт: структура та зміст 3. Модифікація думки незалежного аудитора
1. Повідомлення інформації з питань аудиту керівництву економічного суб’єкта Перед тим як представити аудиторський висновок, аудиторська фірма повинна представити письмову інформацію, що виявлена під час проведення перевірки і має значення для управління, керівництву економічного суб'єкта. Письмова інформація представляється найвищому керівництву згідно МСА 260 "Повідомлення інформації з питань аудиту тим, кого наділено найвищими повноваженнями". Інформація з питань аудиту, що має значення для управління, - це інформація, що виявлена в процесі аудиту фінансових звітів і яка, на думку аудитора, є важливої і стосується вищого управлінського персоналу, при здійсненні ним контролю фінансових звітів. Аудитор повинен встановити осіб, що належать до найвищого управлінського персоналу і яким варто повідомляти інформацію з питаннь аудиту, що має значення для управління. В контексті МСА 260 "Повідомлення інформації з питань аудиту тим, кого наділено найвищими повноваженнями" виокремлено дві групи осіб: -Ті, кого наділено найвищими повноваженнями (найвищий управлінський персонал); -Управлінський персонал. Інформація з питань аудиту, що має значення для управління, включає: - загальний підхід до аудиторської перевірки, її обсяг, у тому числі які-небудь очікувані обмеження обсягу аудиторської перевірки; - відповідальність аудитора стосовно аудиту фінансової звітності; - вибір і зміни методів бухгалтерського обліку, що мають (чи можуть мати) суттєвий вплив на фінансові звіти клієнта; - можливий вплив на фінансові звіти яких-небудь суттєвих ризиків, які слід розкривати у фінансових звітах; - аудиторські коректування, зафіксовані чи незафіксовані клієнтом, що можуть вплинути на фінансові звіти клієнта.
2. Аудиторський звіт: структура та зміст По завершенню аудиту згідно МСА 700 “Формулювання думки та надання звіту щодо фінансової інформації” аудитор повинен сформулювати думку щодо фінансової звітності виходячи з оцінки висновків на основі отриманих аудиторських доказів та надати аудиторський звіт. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про аудиторську діяльність", під аудиторським висновком слід розуміти "документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні". Немодифікована думка – думка аудитора про те, що фінансова звітність складена в усіх суттєвих аспектах відповідно до концептуальної основі фінансової звітності та чинного законодавства. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб’єктів господарювання, інші джерел Якщо фінансова звітність складена відповідно до концептуальної основи достовірного подання, аудитор висловлює немодифіковану думку. У разі висловлення немодифікованної думки щодо фінансової звітності використовуються наступні формулювання: А) фінансова звітність відображає достовірно, в усіх суттєвих аспектах..... відповідно до....; Б) фінансова звітність надає достовірну та справедливу інформацію про ...... відповідно до ..... Ці терміни є еквівалентними. Використання однієї з цих фраз в конкретній країні визначається законодавчими або нормативними актами щодо аудиту фінансових звітів в цій країні, або практикою, що склалася в ній. Аудиторський звіт, по суті, є документом, завдяки якому аудитор, що володіє значним обсягом інформації, передає її користувачам в стислому вигляді.
3. Модифікація думки незалежного аудитора МСА 700 «Формулювання думки та надання звіту щодо фінансової інформації» розглядає обставини, коли аудитор може надати безумовно-позитивний звіт. Модифікована думка – умовно-позитивна, негативна або відмова вид висловлення думки. Якщо аудитор модифікує думку щодо фінансової звітності, він повинен додатково до окремих елементів, передбачених вимогами МСА 700, включити до аудиторського звіту параграф із описанням питання, що призвело до модифікації. Цей параграф наводиться безпосередньо перед параграфом аудиторського звіту, в якому висловлена думка. Залежно від обставин цей параграф може мати наступну назву: - Підстава для висловлення умовно-позитивної думки; - Підстава для висловлення негативної думки; - Підстава для відмови від висловлення думки. У параграфі про підставу для модифікації відображається інформація про: - суттєві викривлення фінансової звітності та кількісне визначення фінансового впливу викривлення (кількісне визначення цього впливу на податок на прибуток, чистий дохід, або власний капітал); - спосіб розкриття фінансових викривлень.
Тема 9. Підсумковий контроль Питання для розгляду 1. Підходи до оцінки якості аудиту за кордоном 2. Контроль якості аудиту в Україні 3. Процедури контролю якості аудиту
1. Підходи до оцінки якості аудиту за кордоном Реальне призначення й професійний обов'язок зовнішніх аудиторів в умовах ринкових відносин полягає у формуванні й вираженні незалежної думки про стан об'єкта аудиторської оцінки. У міжнародній практиці незалежність аудиторських фірм багато в чому визначає високу вартість аудиторських робіт, гарантуючи за допомогою застосування механізму страхування конфіденційність і якість роботи аудиторів. Разом з тим, слід зазначити, що принцип незалежності аудиторів не реалізується сам по собі, без використання додаткових процедур контролю. Як правило, збереження незалежності, а також високий професіоналізм фахівців в області аудиторської діяльності забезпечується контролем якості аудиторських робіт. Координацію діяльності професійних організацій в області бухгалтерського обліку й аудита на міжнародному рівні здійснює неурядове професійне об'єднання аудиторів і бухгалтерів – Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ) – International Federation of Accountants (IFAC). Місія Міжнародної федерації бухгалтерів, викладена в її Конституції, укладається в «всесвітньому розвитку й посиленні позицій бухгалтерської професії, що керується гармонізованими стандартами з метою надання послуг високої якості в інтересах суспільства». Питання організації контролю якості аудита регламентуються Положенням про зобов'язання організацій – членів МФБ 1 «Забезпечення якості». Згідно із цим Положенням професійні об'єднання МФБ із метою належного контролю якості діяльності своїх членів повинні розробити й прийняти: стандарти й рекомендації з контролю якості. Згідно з вимогами міжнародного стандарту по контролю якості № 1 аудиторські фірми відповідають за впровадження політики й процедур контролю якості аудита; посібник із проведення зовнішньої перевірки якості аудита. Зовнішній контроль якості роботи аудиторських фірм здійснюється відповідно до офіційно затвердженого професійним аудиторським об'єднанням посібника із проведення перевірки якості аудита.
2. Контроль якості аудиту в Україні
Зовнішній контроль якості аудиторської діяльності Якість роботи аудиторських фірм може розглядатися як функціональна й технічна. Функціональну якість треба розглядати як процес надання послуги. Наприклад, клієнт укладає договір на комплексне обслуговування й вчасно одержує професійну й необхідну консультацію, або аудитор-консультант запобігає необґрунтованим штрафним санкціям з боку податкових органів. Технічну якість треба розглядати як відповідний до стандартів стан усієї документації, якої оформляється робота аудиторських фірм (внутріфірмові регламенти, організаційні й робочі документи аудитора, аудиторські висновки, якість яких може бути оцінена на основі аналізу роботи конкретних аудиторів-виконавців). Технічна й функціональна якість взаємозалежна й у цілому становлять якість роботи аудиторської фірми. Функціональну якість можна оцінити через призму технічної, тому що якість аудиторських робіт слід розглядати через дедуктивний аналіз роботи аудиторів, і технічних елементів, що забезпечують необхідний якісний рівень виконання конкретного аудиторського завдання. Внутрішній контроль якості аудиторської діяльності З метою встановлення єдиних для України вимог до організації діяльності аудиторських фірм і приватних аудиторів, систем контролю якості аудиторських послуг і надання рекомендацій щодо ефективного впровадження таких систем у практиці аудиторської діяльності рішенням АПУ від 27.09.2007 г. № 182/4 затверджене Положення з національної практики контролю якості аудиторських послуг «Організація аудиторськими фірмами та аудиторами системи контролю якості аудиторських послуг» (зі змінами згідно рішення Аудиторської палати України 30.06.2011 № 232/9) (наведено у додатку Н). Відповідно до якого, аудиторські фірми й аудитори зобов'язані розробити й впровадити в практику таку систему контролю якості, яка б забезпечувала обґрунтовану впевненість у тому, що сама фірма і її персонал діють згідно з Міжнародними стандартами аудита, надання впевненості й етики, Кодексом етики професійних бухгалтерів і законодавчими і нормативними вимогами, які регулюють аудиторську діяльність, а також у тому, що висновки, які надаються фірмою, відповідають умовам завдань. Система контролю якості Фірми має включати політику та процедури контролю якості.
3. Процедури контролю якості аудиту
Рівень довіри з боку користувачів до професійної думки аудитора залежить від задоволення їх інтересів. Потреба клієнта в конкретному виді аудиторської послуги і її корисності визначає той рівень якості аудита, який у достатньому ступені відповідає індивідуальним особливостям користувача професійної думки аудитора. якісна професійна думка аудитора – це незалежна й об'єктивна думка, яка надає впевненість його користувачам у прийнятті економічних рішень і їх виконанні. Думка аудитора про вірогідність фінансової звітності носить суб'єктивний характер. Однак професійне судження й рекомендації аудитора повинні бути обґрунтовані нормами законодавства й бути досить аргументовані, засновані на виявлених в ході перевірки фактах. Більше того, право аудитора на об'єктивну думку реалізується за допомогою застосування в роботі аудитора принципу незалежності. Відповідно ступінь довіри до професійної думки аудитора з боку зацікавленого користувача залежить від ступеня задоволеності його потреб саме з погляду законодавчих вимог, професійних стандартів і етики, а не з погляду виконання будь-яких капризів і побажань клієнта. Загальні цілі контролю якості, які повинні бути встановлені аудиторською фірмою, звичайно включають: - професійні вимоги; - уміння й компетентність; - доручення; - делегування повноважень; - консультування; - прийняття й збереження клієнтів; - моніторинг.
Тема 10. Реалізація матеріалів аудиту
Питання для розгляду 1. Події після дати балансу 2. Рішення користувачів звітності за результатами аудиту 3. Відповідальність суб'єктів аудиторської діяльності
1. Події після дати балансу
Події після дати балансустосуються відображення у фінансових звітах сприятливих і несприятливих подій, що відбуваються між датою фінансових звітів (за Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 10 "Події після дати балансу") - датою балансу та датою затвердження фінансових звітів до публікації. Такі події можуть бути двох типів: - ті, що надають додаткові докази щодо умов, які існували на дату фінансових звітів; - ті, що вказують на умови, які виникли після дати фінансових звітів. Аудитор повинен розглянути вплив подальших подій на фінансові звіти та аудиторський висновок. МСА 560 "Подальші події"надані рекомендації про обов'язки аудитора щодо подальших подій. За цим МСА термін "подальші події"використовується як для визначення подій, що відбуваються між датою фінансових звітів та датою аудиторського висновку, так і для визначення фактів, виявлених після дати аудиторського висновку. Аудиторові необхідно проаналізувати і оцінити подальші події за наступними напрямами: - від дати фінансової звітності до дати аудиторського висновку; - від дати аудиторського висновку до дати опублікування фінансових звітів; - після опублікування фінансових звітів. Подальші події можуть надати інформацію про ситуації на дату фінансових звітів, що можуть потребувати коригувань, або про ситуації, що виникли після дати складання фінансової звітності, які можуть потребувати розкриття.
2. Рішення користувачів звітності за результатами аудиту
Користувач результатів аудиту - це юридична чи фізична особа, зацікавлена в достовірності інформації, що підлягала аудиту. Адже саме користувач буде в подальшому приймати відповідні рішення, грунтуючись на матеріалах аудиту, вважаючи звітну інформацію за достовірну. Так, підприємства найбільше цікавить оцінка ефективності господарських опер ацій; власників і акціонерів - прибутковість вкладених ними капіталів і рівень ризику їх можливої втрати; кредиторів - можливість своєчасного погашення заборгованості; інвесторів - наскільки ефективно працюють вкладені ними господарські засоби; державні органи - як суб'єкти підприємницької діяльності виконують свої зобов'язання перед державою. Отже, в кожного користувача різні економічні інтереси, тому всі вони зацікавлені мати найбільш достовірну інформацію про реальний стан суб'єкта господарювання. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про аудиторську діяльність», користувачі інформації мають право виступати замовниками на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, установлювати обсяги та напрями аудиту в межах повноважень, визначених законодавством, установчими документами або відповідними договорами. Максимальні повноваження при визначенні обсягу аудиту має власник, а представники державних контролюючих органів і контрагенти - лише в межах, наданих їм законодавством або визначених угодами.
3. Відповідальність суб'єктів аудиторської діяльності Відповідальність повинна бути одним з основних принципів аудиту. Нормативні акти, які регулюють аудит підприємств, прямо не передбачають відповідальність аудиторських фірм. Відповідальність аудитора в позитивному значенні визначається Законом України “Про аудиторську діяльність” і Кодексом етики професійних бухгалтерів, Міжнародними стандартами аудиту, які зобов'язують аудиторів виконувати перевірки і надавати інші послуги з дотриманням встановлених вимог і стандартів аудиту. Згідно статті 21 Закону України “Про аудиторську діяльність” аудитор за неналежне виконання своїх обов'язків несе майнову і іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Ретроспективна юридична відповідальність – це специфічні правовідносини між державою і правопорушником, які характеризуються засудженням протиправного діяння суб'єкта правопорушення, накладенням на правопорушника обов'язку випробувати несприятливі наслідки особистого майнового і організаційного характеру за здійснене правопорушення. Кримінальна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, суть якої полягає в застосуванні судом від імені держави до особи, яка скоїла злочин, державного примушення у формі покарання. Кримінальна відповідальність наступає у разі навмисного приховування істини з корисливою метою. Під дисциплінарною провиною розуміється протиправне навмисне невиконання або неналежне виконання своїх трудових (службових) обов'язків. До цивільної відповідальності аудиторські фірми (аудитори) притягуються за рішенням господарського суду. Такі судові справи стосуються недостовірності звітності, яку аудитор не виявив, внаслідок чого клієнт зазнав збитків у вигляді сплати штрафів, пені і тому подібне. Професійна відповідальність аудитора визначається у: - попередженні; - зупиненні дії сертифікату на строк до одного року; анулюванні сертифікату
Література Базова
Допоміжна
Інформаційні ресурси
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||