Багато пива не буває!

Багато пива не буває! 14.03.2014 19:00

Предмет ситуаційної вправи: формування навичок аналізу корпоративного середовища, обґрунтування доцільності та вибору виду і форми інтеграції суб’єктів господарювання.

Підприємства, на матеріалах яких підготовлено кейс: вітчизняні виробники пива.

Мета застосування ситуаційної вправи: закріплення теоретичних знань, набутих студентами у процесі вивчення дисципліни «Управління корпораціями (АТ)», розвиток навичок аналітичної обробки даних джерел первинної інформації, розвиток вмінь самостійного формулювання висновків, обґрунтування та розробки пропозицій, обстоювання власної точки зору з проблем, що досліджуються.

Дисципліни, засвоєння яких може супроводжуватись ситуаційною вправою: «Макроекономіка», «Економіка підприємства», «Стратегічне управ-
ління».

Мінімальна кількість годин, необхідних для розгляду кейсу (за умови позааудиторного ознайомлення з матеріалами ситуаційної вправи — 2 год.

Ринок пива України є одним з найбільш динамічних (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Динаміка виробництва пива в Україні (млн дал)[1]

Деякі з фахівців стверджують, що вітчизняний ринок пива близький до насичення, оцінюючи його потенційну місткість у 250 млн дал. Однак навіть якщо порівнювати українців з росіянами, резерви зростання в нашій країні ще є: у 2004 р. пересічний українець випив 36 л пива, росіянин — 58 л, а чех — 161 л (рис. 2). Це свідчить про те, що український пивний ринок досі перебуває в стадії формування і наразі далекий від насичення. На тлі стійкого зниження споживання горілки можна впевнено говорити про його хороші перспективи.

 

Рис. 2. Споживання пива на 1 особу у 2004 р.[2]

За даними Держкомстату України виробництвом пива на сьогоднішній день займаються 52 великих і середніх підприємства різних форм власності. На сьогоднішній день ринок пива України поділили між собою чотири «акули» пивного бізнесу: Sun Inter-
brew, «Оболонь», ВВН і «Сармат». На них припадає майже 84 % усіх продажів (рис. 3). Поступово скорочується частка дрібних пивзаводів (їх в країні близько 100). У 2003 р. близько 60 підприємств, що не входять до «великої четвірки», виготовили на 14,8 млн дал пива — на 2 млн дал менше ніж у 2002 році. Ці підприємства, орієнтовані виключно на місцеві ринки, вимушені скорочувати виробництво або закриватися.

 

Рис. 3. Частки компаній на українському ринку пива у 2002 р.^[3]

Експорт-імпорт

Експорт пива з України практично означає експорт ЗАТ «Обо­лонь». За підсумками 2002—2003 рр. частка «Оболоні» у загальноукраїнському експорті (13,5 млн дал у 2003 р.) залишається у межах 80 %. На сьогодні частка експорту перевищує чверть виробництва «Оболоні». ЗАТ «Оболонь» експортує пиво до 17 країн світу, зокрема у Німеччину, Росію, Білорусь, Естонію, Молдову, Велику Британію, Канаду, Сполучені Штати, Чехію, Ізраїль, Корею, Австралію тощо. Друге місце за обсягом експорту впевнено посідає Sun Interbrew з часткою вивозу продукції 13 %.

Представники найбільших пивних компаній країни стверджують, що не займаються просуванням свого товару за кордон і не витрачають кошти на «розкручування» своїх напоїв. Однією з причин цього є те, що пивовари не так вже й багато заробляють на експорті: у 2001 р. пиво за рубіж продавали в середньому за $ 0,29 за 1 л, що в розрахунку на півлітрову пляшку пива становить 14,5 цента (приблизно 78 копійок)[4]. Для всіх пивоварів пріоритетним напрямом залишається зміцнення позицій на внутрішньому ринку.

У зовнішній торгівлі пивом з Україною перше місце займає Росія. Вона є найбільшим споживачем українського пива (рис. 4). Водночас ця країна є й найбільшим постачальником імпортного (4,3 млн дал у 2003 р. за загального імпорту 4,69 млн дал). Основне імпортне пиво на ринку України — «Балтика» (близько 75 % імпорту або 2,7 млн дал у фізичному обсязі).

 

Рис. 4. Структура експорту-імпорту пива в Україні[5]

Українське експортне пиво позиціонується в середньому і низь­кому цінових сегментах. Імпортується ж переважно пиво преміум-класу (від 5 грн за пляшку) — вітчизняні пивовари до останнього часу на цей сегмент практично не працювали.

Незначна частка імпорту обумовлена не лише споживчими перевагами вітчизняних любителів пива, а й вибором іноземних компаній способу присутності на ринку. Виробництво «своїх» ім­портних марок (Beck’s, Stella Artois, Tuborg) дозволяє зменшити ціну на продукт, а також отримати цінову перевагу перед аналогічною продукцією інших іноземних виробників.

Схеми збуту

Великі виробники активно розвивають власні регіональні мережі. Метою фірмової торгівлі є передусім скорочення збутового ланцюжка — з нього вилучається звичайний оптовик, тобто ди-
стриб’ютор безпосередньо постачає пиво у роздрібну мережу. Крім того, виробники розвивають і власну роздрібну торгівлю, відкриваючи пивбари і підписуючи «ексклюзивні» договори з магазинами (рис. 5).

 

Рис. 5. Структура реалізації пива в Україні, %^[6]

З метою пом’якшення сезонних коливань підприємствам дово­диться розширювати асортимент у несприятливий період. Останні роки сезонне падіння попиту незначне, що пояснюється активним розвитком пивбарів і нарощуванням випуску пива для домашнього споживання — в ПЕТ-пляшках (табл. 1).

Таблиця 1

Структура продажу пива в Україні
за видами пакування у 2002—2003 рр., %

Сировинні ринки

Основні складові пива — вода, ячмінний солод, хміль. Одна з найбільш гострих проблем вітчизняних пивоварів — дефіцит сировини.

Хміль

Хміль вирощують в дев’яти регіонах України, головним чином в Житомирській, Рівненській і Волинській областях. Щорічна потреба в цьому продукті складає не менше ніж 3,6 тис. т.
З огляду на зростаюче виробництво, збільшується і попит на хміль. Внутрішнє ж виробництво ледь дотягує до 1 тис. т, а в 2002 р. взагалі було зібрано лише близько 500 т. Якість українського хмелю влаштовує хіба що невеликі регіональні пивзаводи. Крім того, вітчизняні аграрії лише на 30 % забезпечують потреби пивоварів. До того ж для переробки хмелю в гранули або екстрак­ти в Україні фактично немає обладнання. ВАТ «Укрхміль» побудувало в Житомирі поки єдиний в країні гранулятор.

Дефіцит вітчизняного хмелю компенсується великими обсягами поставок з-за кордону (переважно з Чехії та Німеччини). При цьому навіть з урахуванням мита імпортний хміль часто виявляється дешевшим за вітчизняний.

Ячмінь

Ячменю в країні вирощують достатньо, але якість його не відповідає вимогам галузі. За підсумками 2003—2004 рр. Україна посідає 6-е місце у світі з виробництва ячменю. Не зважаючи на це, пивовари змушені імпортувати зерно або готовий солод (з Німеч-
чини та Словаччини) чи солодові екстракти (з Фінляндії). Причина банальна — недотримання технологій вирощування призво­дить до того, що переважну частку врожаю складає не продовольче, а фуражне зерно.

Із солодом ситуація дещо краща. Потреба галузі в цьому продукті переробки ячменю складає (за обсягів виробництва пива 200 млн. дал) до 350 тис. тонн. В Україні виробництвом солоду займаються: Пиво-безалкогольний комбінат «Дніпро», Славутський солодовий завод, ЗАТ «Оболонь», «Уманський пивзавод», «Пивзавод на Подолі», пивзавод «Гамбринус», ЗАТ «Полтавпиво», ВАТ «Хмельпиво». Однак близько 15—20 % вітчизняного солоду — низькоякісна сировина, яку можна використовувати лише для тем­них сортів пива, а для елітних світлих сортів солод доводиться завозити з-за кордону.

Однак незабаром компанія Malteurope уведе в експлуатацію нову солодовню в Харкові, яка буде спроможна забезпечити солодом усі провідні пивзаводи.

Державне регулювання

У 2005 р. пивовари перерахували до бюджету країни 1,5 млрд грн. Однак депутати надалі пропонують законопроекти на обмеження реклами, реалізації і споживання пива.

21 січня 2005 р. був прийнятий за основу проект Закону «Про основні принципи державної політики запобігання алкоголізму в Україні» (№ 3731), який поширює на пиво існуючі обмеження стосовно реалізації і споживання міцних алкогольних напоїв.

2 листопада зареєстрований проект Закону «Про внесення змін і доповнень в деякі законодавчі акти України щодо згубності спо­живання алкогольних напоїв, пива і тютюнових виробів» (№ 8398). Ним, зокрема, до місць, заборонених для споживання пива, зараховуються навіть туалети. Заборона на продаж пива особам, що не досягли 21 року (зараз віковий ценз — 18 років). Пропонується заборонити рекламу пива (окрім проведення спеціальних виставкових заходів). Крім того, пропонується відвести 15 % площі упаковки або етикетки пива для попереджувального напису: «Надмірне споживання пива шкідливо для вашого здоров’я». Виробники і розповсюджувачі пива будуть зобов’язані витрачати на виробництво і розповсюдження соціальної реклами, що стосується шкоди зловживання пивом, не менше 5 % виручки від продажу пива в межах України.

Нестабільна акцизна політика держави не сприяє покращенню перспектив розвитку галузі. Частка акцизного збору в загальній сумі податків пивоварних компаній сягає 50 %. За їх даними, акцизний збір — це найбільш ємкий в грошовому виразі податок, який майже вдвічі перевищує платежі з ПДВ.

Закон України «Про Державний бюджет на 2005 рік» передбачає збільшення акцизного збору на пиво на 17,4 % — з 0,23 до 0,27 грн за 1 л, а законопроект про Держбюджет на 2006 р. — ще на 11,1 % (до 0,3 грн за 1 л). Більш того, розглядається можливість збільшення ставки акцизного збору на пиво з 0,27 грн до 0,34 грн за 1 л, тобто на 25,9 %, що негативно відіб’ється на рентабельності виробників[7] (рис. 6).

 

Рис. 6. Рентабельність виробництва пива в Україні, %[8]

Темпи зростання акцизу значно перевищують темпи зростання інфляції, що, на думку експертів, погіршить динаміку розвитку виробництва пива в подальшому.

 

1. Обґрунтувати перспективні напрямки розвитку підприємств пивовар­ної галузі України.

2. Проаналізувати можливості та доцільність різних форм та типів інте-
грації.

3. Визначити доцільність створення збутових та постачальницьких мережевих структур різного типу.

4. Запропонувати та обґрунтувати шляхи пом’якшення сезонного ха­рактеру виробництва та збуту продукції підприємств.