Державна мова – мова професійного спілкування

Державна мова – мова професійного спілкування 30.08.2016 03:13

Тема №1. (Державна мова – мова професійного спілкування)

 

План:

1.Предмет і завдання курсу.

2.Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

3.Мовні норми.

 

Рекомендована література:

1. Мацько Л.І. Культура української фахової мови: навч. посібник / Л.І.Мацько, Л.В.Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007 –  360 с.

2. Погиба Л.Г. Українська мова фахового спрямування. Підручник / Л.Г. Погиба, Т.О. Грибіниченко, Л.М. Голіченко. – К.: Кондор-Видавництво. – 350с.

1. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – К. : Алерта, 2012. – 696 с.

 

 

Завдання 1.  Прочитайте матеріал і визначте мету та основні завдання вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

 

Предмет і завдання курсу

Головне завдання вищої школи – готувати висококваліфікованих фахівців, які досконало володіють державною мовою в усній та писемній її формах. Курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» передбачає продовження формування національномовної особистості, комунікативних навичок майбутніх спеціалістів, студіювання особливостей фахової мови

Отже, предметом вивчення курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери.

Завдання курсу – сформувати:

- мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови;

- навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

- вміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері;

- стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку;

- навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів.

Вивчаючи курс, студенти різних спеціальностей набувають теоретичних знань про фахове спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності, засвоюють термінологію майбутньої спеціальності, відомості про призначення і структуру ділових документів, необхідних фахівцю певного профілю, формують стійкі комунікативні компетенції, потрібні у професійному спілкуванні, навички послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією.

Мета курсу – сформувати у майбутніх спеціалістів професійно зорієнтовані уміння і навички досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері.

 

Завдання 2. Ознайомтесь із навчальним матеріалом і розкрийте зміст поняття «національна мова» та «літературна мова». Якими ознаками відрізняється літературна мова від загальнонародної національної?

 

 

Поняття національної та літературної мови

 

Мова – це найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів. Вона є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти. Українська мова – єдина національна мова українського народу, якою послуговуються не лише в Україні, а й за її межами: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.

На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Головною ознакою літературної мови є унормованість, завдяки якій літературна мова однакова на всій території функціонування.

 

Літературна мова характеризується такими ознаками:

• унормованістю;
• уніфікованістю (стандартністю);
• наддіалекгністю;
• поліфункціональністю;
• стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм. Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.                                

Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами – діалектами (теріторіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.

Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу. Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Державна мова – це «закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики».

Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV - першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.

Літературна українська мова пройшла три періоди свого розвитку:

-  давньоукраїнський (ХІ – ХІІІ ст.);

-  староукраїнський (ХІV – середина ХVІІІ ст.);

-  сучасний, або новий (з кінця ХVІІІ ст. дотепер).

(За В.В. Німчуком  та С.В. Шевчук)

 

 

Мовні норми

 

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай,  чьому, Польщьа);

- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

-  голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

-  літера щ передає звуки  шч: вищий, що (а не висший, шо);

-  буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

-  літера  ґ передає звук ґ: обґрунтування,  ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування): одинáдцять, український.

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

-  вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу  тощо.

- вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

-  чоловічі прізвища на   -ко,  - ук   відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук),  Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

-  форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий  дорогий);  швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше  і т.д.);

-  визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок – чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників:  завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

4. Лексичні  (норми правильного слововживання), наприклад:

 

Правильно:                                            Неправильно:

зіставляти                                             співставляти

численний                                            багаточисельний

нечисленний                                        малочисельний

збігатися                                               співпадати

наступний, такий                                слідуючий

навчальний                                           учбовий

 

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), наприклад:

      Правильно:                                                   Неправильно:

згідно з наказом                                              згідно наказу

відповідно до інструкції                                 у відповідності з інструкцією

проректор з наукової роботи                         проректор по науковій роботі        

лекція з математики                                        лекція по математиці 

повідомити факсом                                         повідомити по факсу

робота за сумісництвом                                  робота по сумісництву

 

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), наприклад:

          Неправильно:                                                     Правильно:

залишилося лише                                      залишилося тільки

пам'ятний сувенір                                     сувенір, пам'ятний подарунок

моя автобіографія                                     автобіографія

захисний імунітет                                     імунітет

глухий тупик                                             глухий кут, тупик

 

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

 

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

 

Завдання 3. Дайте відповіді на тестові запитання (додатково опрацюйте матеріал пунктів 1.1.1, 1.1.2, 1.1.4 підручника  Шевчук СВ., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням. – К. : Алерта, 2011 – 696 с. Ел. адреса: http://applied-physics.pp.ua/archive/ukr/mova1.pdf ) .

 

1. Закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики – це…

 

2. Унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей – ...

 

3. Українська літературна мова – це …

а) спільна мова всієї нації;

б) вища форма загальнонародної мови, що відзначається єдиними нормами на всьому просторі її функціонування;

в) унормована, вища форма загальнонародної мови української нації.

 

4. Сукупність мовних засобів вираження думки, зумовлений змістом, метою і сферою висловлення – це:

а) функціональний стиль мови;

б) літературна мова;

в) унормованість.

 

5. Система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті – це:

а) орфоепічні норми;

б) акцентуаційні норми;

в) пунктуаційні норми.

 

6. Норми, що охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення і речення – це:

а) граматичні норми;

б) пунктуаційні норми;

в) орфоепічні норми.

 

7. Загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі  – …

а) орфографічні норми;

б) акцентуаційні норми;

в) літературна мова.

 

8. Норми, що регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошених слів, називаються:

а) акцентуаційними;

б) лексичними;

в) граматичними;

г) орфоепічними.

 

9. Загальноприйнята форма національної мови – це:

а) літературна мова;

б) мовна норма;

в) функціональний стиль мови.

 

10. Різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей – це:

а) унормованість;

б) діалект;

в) мовна норма.

 

11. Наявність у мові чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних норм, синтаксичних конструкцій – це:

          а) пунктуаційні норми;

б) унормованість;

в) граматичні норми.

 

12. Сукупність правил вимови голосних, приголосних та звукосполучень у потоці мовлення – це:

а) орфографічні норми;

б) орфоепічні норми;

в) пунктуаційні норми.

 

13. Дотримання правил наголошування слів – це:

          а) орфографічні норми;

б) орфоепічні норми;

в) акцентуаційні норми.

 

14. Наддіалектність полягає в тому, що…

15. Літературна мовна норма – це…

 

 

 

 

УВАГА!!!

 

          Кожна тема оцінюється в 100 балів. У результаті вираховується середнє арифметичне.