Диференціальна психологія та психофізіологія 03.09.2016 15:02

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

 

 

ПРОГРАМА та

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

ДО НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ

«ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ТА ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ»

 

для слухачів спеціальності

7.040.101 «Психологія»

 

 

 

 

Укладач: канд. психол. наук,

доцент

Кравчук Світлана Леонтіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2011

 

         Програма навчального курсу «Диференціальна психологія та психофізіологія» (укладач: С.Л. Кравчук, канд. психол. наук, доцент) для слухачів спеціальності 7.040.101 «Психологія» рекомендовано на засіданні навчально-методичної комісії Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 

         Протокол №  3 від « 8» листопада 2011 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Вступні зауваження.

 

         Диференціальна психологія – самостійна спеціальна особлива галузь знань про людину.

         Предметом диференціальної психології є аналіз структури індивідуальності на основі вивчення індивідуальних, типологічних та групових відмінностей між людьми.

 

         В структурі диференціальної психології утворились три важливі підрозділи, що стосуються вивчення людських відмінностей: індивідуальних, типологічних та групових.

         Психологія індивідуальних, типологічних та групових відмінностей являє собою самостійну дисципліну зі своїми цілями, задачами, теоріями, фактами, загальними принципами диференціально-психологічного аналізу.

        

         Основна мета диференціальної психології полягає у науковому вивченні механізмів становлення і розвитку людської індивідуальності як цілісного феномену.

         Аналіз відмінностей між людьми стає більш ефективним в контексті вивчення основних тенденцій, закономірностей загальної та вікової психології, соціальної психології, психології особистості, психофізики, психогенетики, психофізіології.

 

         Диференціальна психологія займається розробкою наступних основних проблем: статево-вікові відмінності та відмінності в розвитку; групові відмінності, особистісні відмінності; диференціальна психофізіологія та психофізика; психогенетичні моделі детермінації людських відмінностей; вивчення здібностей; застосування математичних моделей та статистичних методів обробки даних з метою вивчення інтра- та інтеріндивідуальних відмінностей.

         Особлива увага в диференціальній психології приділяється обґрунтуванню використання психогенетичних, нейрофізіологічних та математико-статистичних методів.

 

Головною метою вивчення курсу є розвиток у студентів професійного мислення та засвоєння основних понять, принципів, положень теорії та практики наукових досліджень структури індивідуальності на основі вивчення індивідуальних, типологічних та групових відмінностей.

 

Вимоги до знань та умінь.

 

         Студенти повинні знати:

1. Предмет та основні поняття диференціальної психології.
2. Етапи розвитку диференціальної психології.
3. Поняття психологічної норми.
4. Напрямки диференціально-психологічних досліджень.
5. Методи диференціальної психології.
6. Джерела індивідуальних відмінностей та структуру індивідуальності в різних підходах.
7. Індивідні характеристики.
8. Психологію характеру, здібностей.
9. Типологічний підхід до вивчення особистості та характеру. Сучасні типології.
10. Теорії рис особистості.
11. Психологію статі.
12. Специфіку взаємодії психології праці та диференціальної психології.
13. Особливості індивідуального стилю діяльності.
14. Стильові особливості індивідуальності.

 

Студенти повинні вміти:

 

1. Використовувати категоріальний апарат диференціальної психології.
2.  Використовувати знання в практичній діяльності психолога.
3. Аналізувати та пояснювати основні джерела індивідуальних відмінностей.
4. Використовувати методи диференціальної психології.
5. Аналізувати та пояснювати механізми становлення і розвитку людської індивідуальності як цілісного феномену.
6. Аналізувати та пояснювати структуру індивідуальності на основі вивчення індивідуальних, типологічних та групових відмінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ

 

Система контролю знань та умови складання комплексного підсумкового модулю (іспиту). Навчальна дисципліна “Диференціальна психологія та психофізіологія” оцінюється за модульно-рейтинговою системою.

        

Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100 – бальною шкалою.

 

Форми поточного контролю:

 

Форма контролю	Максимальна кількість балів
	Сума балів за контрольну роботу (20 балів)	Сума балів за ЗМ (поточного контролю за семестр) (40 балів)	Комплексний підсумковий модуль (іспит – 40 балів)
	всього	всього	всього
Творчі та репродуктивні завдання з самостійної роботи		30
Модульна контрольна робота		10
Контрольна робота	20
Виконання завдань іспиту			40

 

 

         Модульний контроль: модульна контрольна робота за матеріалом семестру.

 

 

         За результатами роботи протягом семестру студент отримує підсумкову оцінку за 100-бальною системою, яка розраховується як накопичене оцінок за 1) контрольну роботу; 2) поточний контроль за семестр; 3) іспит за наступною формулою:

        

 

 

 

 

	Сума балів за контрольну роботу	Сума балів за ЗМ (поточний контроль за семестр)	Комплексний підсумковий модуль (іспит)	Разом (підсумкова оцінка)
Оцінка (бали)	20	40	40	100

 

         Розрахунок підсумкової оцінки за семестр (накопиченої):

 

ПО = Сума балів за контрольну роботу + сума балів за ЗМ (поточний контроль за семестр) + бали, отримані під час іспиту

 

         При цьому, кількість балів відповідає оцінці:

                   1-59 – “незадовільно”;

                   60-74 – “задовільно”;

                   75-89 – “добре”;

                   90-100 – “відмінно”.

 

         Шкала відповідності

 

За 100 – бальною шкалою	Оцінка за національною шкалою
90-100	5	Відмінно
75-89	4	Добре
60-74	3	Задовільно
1-59	2	Незадовільно

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

 

 

         Мета контрольної роботи полягає в закріпленні та перевірці знань, отриманих слухачами під час лекційних занять та в процесі самостійного вивчення учбового матеріалу.

         Слухач виконує одну контрольну роботу, яка містить розкриття двох теоретичних тем. Перш ніж почати виконувати завдання, необхідно ознайомитись з відповідними розділами програми курсу, підібрати рекомендовану програмою літературу, визначити план розкриття теми.

         Під час виконання контрольної роботи необхідно дотримуватись наступних вимог:

-         на титульній сторінці вказати назву навчального закладу, вид виконання роботи, прізвище та ім’я по-батькові слухача, номер групи, спеціальність;

-         на початку роботи вказати назву теми, план розкриття теми;

-         тема розкривається згідно плану достатньо глибоко;

-         в кінці розкриття кожної теми зробити висновки та навести список використаної літератури.

 

Контрольна робота пишеться розбірливо без помарок і скорочення слів.

Слухач виконує контрольну роботу за темами, що наведені в таблиці відповідно до літери, яка відповідає початковій літері його прізвища:

 

Початкова літера прізвища слухача	Назви тем
А	1. Основні поняття, цілі, задачі та структура диференціальної психології. 2. Формально-динамічна модель особистості. Концепції особистісних рис.
Б	1. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу. 2. Мова та свідомість. Параметри індивідуальної самосвідомості – способи інтерпретації подій.
В, Г	1. Основна проблема психогенетичних досліджень та близнюковий метод. 2. Загальна характеристика психомоторики людини. Психомоторний стиль.
Д, Е, Ж	1. Психогенетичний аналіз індивідуальних відмінностей. Специфіка сімейного методу та методу прийомних дітей. 2. Соціокультурна координата індивідуальності: специфіка кроскультурних досліджень.
З, І, Й	1. Емоційні та регулятивні процеси. 2. Поняття “культурний синдром”. Фундаментальні характеристики індивідуалістичних та колективістських культур.
К, Л	1. Особливості індивідуальних стилів реагування. Сутність психологічного захисту та подолання ситуації. 2. Соціокультурна координата індивідуальності: конвергентний та дивергентний підходи в кроскультурних дослідженнях.
М, Н	1. Диференціальна психофізіологія як новий розділ науки про індивідуально-типологічні відмінності. 2. Специфіка психопатологічних досліджень.
О, П	1. Сутність поняття “темперамент” в диференціальній психології. 2. Міра впливу генів на індивідуально-психологічні особливості людини. Генеалогічний метод (аналіз родословних).
Р,С	1. Концепції структури темпераменту. 2. Психопатологія. Основні критерії розрізнення норми та патології. Специфіка патологічної зміни особистості.
Т,У	1. Характер як стійка структура індивідуальних властивостей. Структура характеру. 2. Захист як реакція на стрес. Особливості зв’язку темпераменту із стратегіями уникнення, співробітництва, суперництва.
Ф, Х, Ц	1. Індивідуальний стиль діяльності. Природня основа стильових характеристик діяльності. 2. Соціокультурна координата індивідуальності.
Ч, Ш, Щ	1. Здібності та інтелект. Інтелект в структурі індивідуальних властивостей. Темперамент та інтелект. Особистість та інтелект. 2. Стиль людини. Стиль особистості. Стиль життя.
Ю, Я	1. Основні підходи до виміру інтелекту. 2. Співвідношення понять “темперамент”, “характер”, “стиль”.

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЗАНЯТЬ З КУРСУ “ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ТА ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ”

 

 

№ п/п	Назва тем	Кількість годин
		Лекції	Самост. робота
1.	Диференціальна психологія: основні поняття, цілі та задачі. Структура диференціальної психології. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.	2	6
2.	Психогенетичний аналіз індивідуальних відмінностей.	2	6
3	Емоційні та регулятивні процеси. Реакції на стрес: захист чи подолання?	2	6
4.	Темперамент як психобіологічна основа особистості. Диференціальна психофізіологія як новий розділ науки про індивідуально-типологічні відмінності. Концепції структури темпераменту. Перші прояви людської індивідуальності.	2	6
5	Особливості психомоторики людини. Специфіка індивідуальних відмінностей в мовленні, мисленні, свідомості.	2	6
6.	Співвідношення понять “темперамент”, “характер”, “стиль”. Стиль людини. Характер як стійка структура індивідуальних властивостей.	2	6
7.	Характер. Структура характеру. Акцентуації темпераменту та характеру.	2	6
8.	Соціокультурна координата індивідуальності. Специфіка кроскультурних досліджень.	2	6
9.	Здібності та інтелект. Інтелект в структурі індивідуальних властивостей. Темперамент та інтелект. Особистість та інтелект. Мова та свідомість. Параметри індивідуальної самосвідомості – способи інтерпретації подій.	2	6
10.	Формально-динамічна модель особистості. Стиль особистості. Стиль життя. Індивідуальний стиль діяльності. Природня основа стильових характеристик діяльності. Психопатологія.Специфіка психопатологічних досліджень.	2	6
11.	Концепції особистісних рис.	2	6
12.	Концепції особистісних рис.	2	6
	ВСЬОГО	24	72

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМАТИЧНО-ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА КУРСУ

 

Заняття № 1.

Лекція

         Тема: Диференціальна психологія: основні поняття, цілі та задачі.

Структура диференціальної психології.

Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.

 

Ключові конструкти.

         Варіативність – базова риса поведінки, що визначає багатоманіття її форм.

         Детермінізм – концепція, згідно якої фізичні, поведінкові та ментальні події не є випадковими, а, скоріше, обумовлені дією специфічних причинних (каузальних) факторів.

         З метою створення цілісної характеристики індивідуальності необхідне врахування всіх аспектів: від біологічних характеристик людини як організму до змістовного аналізу відмінностей у внутрішньому світі особистості. Тому вихідним для диференціальної психології є поняття “людина”.

         суб’єкт

         індивідуальність

         особистість                                      людина

         індивід

         організм

         Формальний підхід у вивченні індивідуальності (від лат. forma – структура чогось, а також formans - утворюючий) – сукупність методів аналізу структури стійких універсальних властивостей людини.

         Інтраіндивідуальні зв’язки – вияв специфіки взаємозв’язку індивідуальних психічних властивостей.

         Інтеріндивідуальні варіації властивостей – встановлення відмінностей між даним суб’єктом та іншими людьми.

         Об’єкт-суб’єктна взаємодія – інформація про відношення та способи взаємодії людини з предметним та комунікативним середовищем.

         Коефіцієнт кореляції – статистичний вимір міри відповідності (сили зв’язку) між двома змінними.

         Змінна – процес, умова чи подія, які змінюються чи варіюють.

 

         Контрольні питання:

1. Розкрийте основні поняття, цілі та задачі диференціальної психології.
2. В чому полягають особливості структури диференціальної психології?
3. Що виступає фундаментом науки про відмінності між людьми?
4. Охарактеризуйте систему базових принципів, що визначають сутність диференціальної психології.
5. В чому полягає специфіка формального підходу в диференціальній психології?
6. Розкрийте сутність принципу вимірюваності та статистичної оцінки вивчаємих явищ.

 

Питання до самостійної роботи:

1. Представте у вигляді схеми семантичну ієрархію базових понять диференціальної психології.
2. Охарактеризуйте статус диференціальної психології в системі знань про людину.

 

Література:

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.
2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977.
3. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2 т. – М.: Педагогика, 1982.
4. Гласс Дж., Стэнли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. – М., 1976.
5. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.
6. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. (Ред.) Психология: словарь. – М.: Изд-во полит. лит-ры, 1990.
7. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История психологии. – М.: РГГУ, 1994.
8. Штерн В. Дифференциальная психология и её методические основы. – М.: Наука, 1998.

 

 

Заняття № 2.

Лекція

         Тема: Психогенетичний аналіз індивідуальних відмінностей.

 

Ключові конструкти.

         Психогенетика – галузь знань про людину, предметом вивчення якої є спадкові та середовищні фактори варіативності психологічних та психофізіологічних функцій людини. Психогенетика об’єднує генетичні та психологічні методи визначення впливу генотипу на формування поведінкових рис та функціонування індивідуальних утворень (темперамента, інтелекта тощо).

         Спадковість – характеристика міри вираженості генетичної детермінації у відношенні певних властивостей.

         Генотип – сума всіх генів організму.

         Фенотип – сформовані протягом життя зовнішні прояви індивіда (особливості конституції, поведінки тощо), які формуються в результаті впливу генотипу та середовища.

         Хромосома – нить ДНК, що містить інформацію стосовно широти діапазона реакції ознаки, ймовірностях її розвитку та унікального самовияву. Кожна клітина організму містить 46 хромосом, об’єднаних в 23 пари.

 

         Контрольні питання:

1. В чому полягає основна проблема психогенетичних досліджень?
2. Назвіть основні методи сучасних психогенетичних досліджень.
3. Чим обумовлена мінливість людей?
4. Розведіть поняття “генотип” та “фенотип”.
5. В чому полягає сутність аномалій, викликаних статевими хромосомами?
6. Дайте характеристику близнюкового методу як одного з основних психогенетичних методів.
7. За яким планом будується близнюкове дослідження?
8. Назвіть основні різновиди близнюкового методу.
9. Дайте характеристику методів: контрольного близнюка, розлучених близнюків.
10. Що можна сказати про міру впливу генів на індивідуально-психологічні особливості людини?
11. Дайте характеристику методів: близнюкових родин; співставлення близнюків з неблизнюками; дослідження одиночних близнюків; близнюкової пари.
12. Охарактеризуйте генеалогічний метод (аналіз родословних).
13. Розкрийте специфіку сімейного методу (внутрішньородинних кореляцій) як психогенетичного методу.
14. В чому полягає сутність методу прийомних дітей? Що можна сказати про особливості впливу біологічних та прийомних батьків на дітей?

 

Питання до самостійної роботи:

1. В чому полягають труднощі при інтерпретації даних психогенетичних сімейних досліджень?
2. Охарактеризуйте основні види взаємодії генотипу і середовища. Наведіть приклади.

 

Література:

1. Дружинин В.Н. Структура и логика психологического исследования. – М.: Институт психологии РАН, 1993.
2. Котляр Б.И. Пластичность нервной системы. – М.: Наука, 1986.
3. Мухина В.С. Близнецы. – М.: Просвещение, 1969.
4. Проблемы генетической психофизиологии человека. – М.: Наука, 1990.
5. Равич-Щербо И.В. (Ред.) Психогенетика человека. – М., 1998.
6. Талызина Н.Ф., Кривцова С.В., Мухаматулина Е.А. Природа индивидуальных различий: опыт исследования близнецовым методом. – М.: МГУ, 1991.

 

 

Заняття № 3.

Лекція

Тема: Емоційні та регулятивні процеси.

Захист як реакція на стрес.

 

Ключові конструкти.

Стиль реагування – параметр індивідуальної поведінки, який характеризує способи взаємодії людини з різними складними ситуаціями. Ці способи взаємодії проявляються або в формі психологічного захисту від неприємних переживань, або у вигляді конструктивної активності особистості, спрямованої на розв’язання проблеми.

Хронічний стрес – стан збудження, що продовжується протягом тривалого часу, за якого неприємні наслідки від зіткнення із складною ситуацією суб’єктивно відчуваються більшими, ніж наявні індивідуальні ресурси для подолання проблеми.

Захисні механізми – несвідомо обумовлені процеси, спрямовані на зниження тривоги. Це заміщуюча форма розв’язання внутрішньоособистісних конфліктів.

Подолання – вміння справлятись з ситуацією, що оцінюється як загрожуюча.

Стратегія подолання в поведінці – заснована на усвідомлюваних зусиллях регуляція емоційного та інтелектуального напруження з метою більш оптимальної фізіологічної чи психологічної адаптації суб’єкта до зовнішніх обставин.

 

         Контрольні питання:

1. Охарактеризуйте емоціональні процеси: патерни емоціональної взаємодії; емоціональні переваги, реакції та стилі; емоціональних та неемоціональних суб’єктів.
2. Назвіть найважливіший параметр саморегуляції.
3. В чому полягають індивідуальні стилі реагування?
4. Розведіть поняття “психологічного захисту” та “подолання ситуації”.
5. Дайте характеристику захисних та долаючих стилів реагування.
6. Яка роль стилю реагування в результативності поведінки?
7. Назвіть основні механізми захисту.
8. Яким чином можна виміряти особливості психологічного захисту?

 

Питання до самостійної роботи:

1. З метою диференціальної психокорекції на основі яких принципів ви би розробили тренінг “подолання складних ситуацій”?
2. З якими ознаками темпераменту пов’язані стратегія уникнення, співробітництва, суперництва?
3. Назвіть позитивні та негативні моменти захисту.
4. На що може бути спрямована корекція захисної поведінки та тренування навичок “подолання”?

 

Література:

1. Бодров В.А. Психология стресса. – М.: Институт психологии РАН, 1995.
2. Дорфман Л.Я. Индивидуальный эмоциональный стиль // Вопроси психологии. – 1989. - №5. – С. 88-95.
3. Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1997. – 180 с.
4. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.
5. Либина Е.В., Либин А.В. Стили реагирования на стресс: психологическая защита или совладание со сложными обстоятельствами? // Либин А.В. (Ред.) Стиль человека: психологический анализ. – М.: Смысл, 1998.
6. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. (Ред.) Психология: словарь. – М.: Изд-во полит. лит-ры, 1990.
7. Словарь-справочник по психодиагностике / Сост. Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов. – С.-Пб.: Питер Ком, 1999. – 528 с.
8. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. – М.: Наука, 1989. – 456 с.
9. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений / Под ред. М.Г. Ярошевского. – М.: Просвещение, 1990. – 448 с.
10. Фресс П. Эмоции // Экспериментальная психология / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. – Вып. 5. – М.: Прогресс, 1975.

 

Заняття № 4.

Лекція

Тема: Темперамент як психобіологічна основа особистості.

Диференціальна психофізіологія як новий розділ науки про індивідуально-типологічні відмінності.

Концепції структури темпераменту.

Перші прояви людської індивідуальності.

 

Ключові конструкти.

         Темперамент – узагальнена індивідуально-стійка система інваріантних психобіологічних (формальних) властивостей індивідуальної поведінки людини.

         Психологічна характеристика типів темпераментів визначається наступними його властивостями:

                   сензитивність;

                   реактивність;

                   активність;

                   співвідношення реактивності та активності;

                   темп реакції;

                   пластичність-ригідність;

                   екстраверсія-інтроверсія;

                   емоційна збудливість.

         Інваріант – математичні залежності між змінними, які є стійкими та незалежними від змін, що відбуваються в самих змінних. Інваріант виражає причинно-наслідкові зв’язки між змінними, що пояснює процес утворення цілісних систем різної міри складності.

 

Контрольні питання:

1. В чому полягає сутність поняття “темперамент” в диференціальній психології?
2. Охарактеризуйте функціональну типологію ВНД, розроблену І.П. Павловим.
3. Назвіть основні задачі диференціальної психофізіології.
4. В чому полягає найважливіший внесок школи Теплова-Небиліцина у вивчення темпераменту?
5. Розкрийте сутність поняття “інваріант”.
6. Охарактеризуйте регулятивну теорію темпераменту Яна Стреляу.
7. Дайте характеристику спеціальній теорії індивідуальності В.М. Русалова.
8. Охарактеризуйте перші прояви людської індивідуальності.
9. Охарактеризуйте концепцію “темперамента особистості” Г. Айзенка.

 

Питання до самостійної роботи:

1. В чому полягає особливий статус темпераменту в структурі індивідуальності?
2. Назвіть основні етапи у формуванні темпераменту. В чому полягає їх специфіка?

 

Література:

1. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.
2. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. – Пермь, 1964.
3. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы. – М.: Педагогика, 1991.
4. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: ОГИЗ, 1946.
5. Русалов В.М. Предметный и коммуникативный аспекты темперамента человека // Психологический журнал. – 1989. – Т. 10. - № 1. – С. 10-21.
6. Теплов Б.М. Избранные труды: в 2 т. – М.: Педагогика, 1986.

 

 

Заняття № 5.

Лекція

Тема: Особливості психомоторики людини. Специфіка індивідуальних відмінностей в мовленні, мисленні, свідомості.

 

Ключові конструкти.

Психомоторний стиль – стійка система способів чи прийомів здійснення суб’єктом різних форм активності. Характеризує індивідуальність з точки зору її психомоторної експресивності, тобто тілесної, невербальної виразності.

Час реакції – час від подачі сигналу до кінцевої відповідної дії на нього: час сенсорно-перцептивного процесу + час оцінки та прийняття рішення + час рухливої відповіді.

Психографіка – система діагностики та аналізу психічних проявів, що реєструються за допомогою графічних технік.

 

         Контрольні питання:

1. В чому полягає сутність поняття психомоторика?
2. Дайте визначення поняттю психомоторний стиль.
3. Дайте загальну характеристику психомоторики людини.
4. Які етапи виділяються у психомоторній діяльності людини?
5. Охарактеризуйте типи динаміки максимального темпу рухів. Проаналізуйте типи можливих кривих.
6. Що є показником сили нервової системи?

 

Питання до самостійної роботи:

1. На яких фізіологічних механізмах засноване виявлення балансу і інертності-рухливості нервових процесів за психомоторними показниками?

 

Література:

1. Ильин Е.П. Методические указания к практикуму по психофизиологии. – Л., 1981.
2. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.

 

 

Заняття № 6.

Лекція

Тема: Співвідношення понять “темперамент”, “характер”,

“стиль”. Стиль людини.

Характер як стійка структура індивідуальних властивостей.

 

Ключові конструкти.

         Характер – стійка структура індивідуальних властивостей, що об’єднує генералізовані мотиваційні тенденції, Я-концепцію, тип самооцінки та визначається балансом позитивного та негативного життєвого досвіду.

         Я-концепція – центральне утворення характеру, що базується на двох складових: Я-як-об’єкт, пов’язане із змістом життєвого досвіду; Я-усвідомлююче, що позначає процес усвідомлення людиною свого досвіду.

         Життєвий досвід – система зафіксованих в структурі індивідуальності тенденцій, що виникли в результаті впливу як внутрішніх (природньо-обумовлених), так і зовнішніх (соціально-обумовлених) впливів. Життєвий досвід виступає важливим фактором самодетермінації у формуванні та розвитку людської індивідуальності.

         Стиль людини – інтегральна характеристика формально-динамічної сфери індивідуальності, що проявляється в наданні переваги суб’єктом певній формі взаємодії з фізичним (предметним) та соціальним (комунікативно-символічним) середовищем. Це стійка суб’єктно-специфічна система способів чи прийомів здійснення людиною різних типів активності.

        

Контрольні питання:

1. Дайте визначення поняттю “стиль людини”.
2. Як співвідносяться поняття “темперамент”, “характер” та “стиль”?
3. Розкрийте сутність поняття “Я-концепція”.
4. Розкрийте поняття “орієнтації” та “спрямованість” суб’єкта.
5. Назвіть базові орієнтації суб’єкта.
6. Охарактеризуйте структуру характеру.

 

Питання до самостійної роботи:

1. Що виступає в ролі важливого системоутворюючого компоненту характеру?
2. Проаналізуйте структуру процесу саморегуляції.

 

Література:

1. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Педагогика-пресс, 1995.
2. Левитов Н.Д. Психология характера. – М.: Просвещение, 1969.
3. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Киев, 1981.
4. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций. – М.: Смысл, 2004.
5. Либин А.В. (Ред.) Стиль человека: психологический анализ. – М.: Смысл, 1998.
6. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: ОГИЗ, 1946.

 

 

Заняття № 7.

Лекція

Тема: Характер. Структура характеру. Акцентуації

темпераменту тахарактеру.

 

Ключові конструкти.

         Акцентуація – посилення міри вираженості певної риси. Акцентуацію якоїсь риси слід розглядати не як патологію, а як визначене відхилення від середньої норми, яскраво виражену своєрідність психічного складу.

         К. Леонгард виділяє 10 головних типів акцентуацій:

                   демонстративний тип;

                   педантичний тип;

                   застрягаючий тип;

                   збудливий тип;

                   гіпертимічний тип;

                   дистимічний тип;

                   тривожно-боязливий тип;

                   циклотимічний тип;

                   афективно-екзальтований тип;

                   емотивний тип.

 

Контрольні питання:

1. Розкрийте сутність поняття “характер”.
2. Проаналізуйте особливості структури характеру. Назвіть основні складові.
3. Дайте визначення поняття “акцентуації” особистості.
4. Які акцентуації темпераменту та характеру ви знаєте?
5. Проаналізуйте 10 типів акцентуацій особистості.

 

Питання до самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте основні методи виміру акцентуацій особистості.
2. Проаналізуйте можливі сполуки (комбінації) акцентуацій рис характеру та темпераменту.

 

Література:

1. Кречмер Э. Строение тела и характер. – М.: Педагогика-Пресс, 1995.
2. Левитов Н.Д. Психология характера. – М.: Просвещение, 1969.
3. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Киев, 1981.
4. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций. – М.: Смысл, 2004.
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: ОГИЗ, 1946.

 

 

Заняття № 8.

Лекція

Тема: Соціокультурна координата індивідуальності.

Специфіка кроскультурних досліджень.

 

Ключові конструкти.

         Культурний синдром – певний набір цінностей, установок, вірувань, норм і моделей поведінки, якими одна культурна група відрізняється від іншої.

         Основні виміри культури:

                   індивідуалізм-колективізм;

                   відкритість-закритість;

                   простота-складність.

         Кроскультурні дослідження поділяються на наступні види:

                   конфірматорні; експлораторні;

                   демографічні; психологічні.

         З метою подолання “культуральної однобічності” використовуються два основні підходи:

                   конвергентний;

                   дивергентний.

 

Контрольні питання:

1. Що виступає предметом кроскультурних досліджень?
2. Розкрийте сутність поняття “культурний синдром”.
3. Назвіть основні критерії, за якими розрізнюються групи людей, що належать до різних культур.
4. Назвіть фундаментальні характеристики індивідуалістичних та колективістських культур.
5. На які типи можна поділити кроскультурні дослідження залежно від методичної спрямованості та предмету змісту?
6. В чому полягає головна проблема планування кроскультурного дослідження?
7. Охарактеризуйте конвергентний та дивергентний підходи в кроскультурних дослідженнях.

 

Питання до самостійної роботи:

1. Розкрийте сутність поняття “універсальна методика”.
2. Наведіть приклади універсальних методик.
3. Чи можна передбачити рівень успішності цілого суспільства?

 

Література:

1. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. – М., Воронеж: Институт практической психологии, 1996.
2. Вундт В. Психология народов и масс. – М., 1913.
3. Выготский Л.С. Психология развития как феномен культуры: Избранные психологические труды. – М., Воронеж: Институт практической психологии, 1996.
4. Коул М., Скрибнер С. Культура и мышление. – М.: Прогресс, 1977.
5. Психология и культура / Под ред. Д. Мацумото. – СПб.: Питер, 2003.

 

 

Заняття № 9.

Лекція

Тема: Здібності та інтелект. Інтелект в структурі індивідуальних властивостей. Темперамент та інтелект. Особистість та інтелект. Мова та свідомість. Параметри індивідуальної самосвідомості – способи інтерпретації подій.

 

Ключові конструкти.

Здібності – індивідуальні властивості, що визначають продуктивність функціонування всієї системи індивідуальності в конкретних ситуаціях.

         Задатки – морфологічні та функціональні особливості будови мозку, органів чуття, які виступають в якості природніх передумов розвитку здібностей.

         Функційна асиметрія мозку – віднесення пов’язаних з діяльністю мозку поведінкових функцій до двох симетрично розташованих половин церебрального кортекса (великих півкуль головного мозку).

 

Контрольні питання:

1. В чому полягає основна проблема досліджень здібностей та інтелекту в диференціальній психології?
2. Розведіть поняття “здібності” та “інтелект”.
3. Назвіть основні підходи до виміру інтелекту.
4. Що можна сказати про особливості зв’язку темпераменту та інтелекту?
5. В чому полягає сутність методу семантичного диференціалу?
6. Як темпераментальні особливості людини впливають на характер використання нею семантичних універсалій в процесі оцінки об’єктів?

 

Питання до самостійної роботи:

1. Який існує зв’язок інтелекту з індивідуальними параметрами?
2. Чи можна у визначенні поняття “інтелект” вийти за межі когнітивної сфери? Поясніть.
3. Розкрийте специфіку використання особистісних конструктів як “шляхів передбачення подій”.

 

Література:

1. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. – Киев, 1978.
2. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества. – Ростов, 1983.
3. Голубева Э.А. Способности и индивидуальность. – М.: Прометей, 1994.
4. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – М., 1995.
5. Лейтес Н.С. Об умственной одаренности. – М., 1960.
6. Леонтьев А.Н. О формировании способностей // Вопросы психологии. – 1960. - № 1. – С. 7-17.
7. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. – М.: МГУ, 1988.
8. Русалов В.М., Дудин С.М. Темперамент и интеллект: общие и специальные факторы развития // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16. - №5.

 

 

Заняття № 10.

Лекція

Тема: Формально-динамічна модель особистості. Стиль особистості. Стиль життя. Індивідуальний стиль діяльності. Природня основа стильових характеристик діяльності. Психопатологія. Специфіка психопатологічних досліджень.

 

Ключові конструкти.

Стиль особистості – характеристика системи операцій, до якої особистість схильна внаслідок своїх індивідуальних властивостей.

         Стиль життя – стійка характеристика ієрархії життєвих цілей та способів їх досягнення, яким індивід надає перевагу.

         Індивідуальний стиль діяльності – індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно звертається людина з метою найкращого врівноваження своєї типологічно обумовленої індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності.

 

Контрольні питання:

1. Дайте характеристику формально-динамічній моделі особистості.
2. Що виступає природньою основою стильових характеристик діяльності?
3. Назвіть основні критерії, за якими поведінку можна віднести до патологічної?
4. З яких компонентів складається патопсихологічне дослідження?
5. Який основний принцип побудови патопсихологічного експерименту?
6. Розкрийте поняття “функціональної проби”.
7. Що свідчить про патологічну зміну особистості?
8. Яким чином можна дослідити міру конкретності-узагальнення (абстрактності) мислення у здорової та хворої людини?

 

Питання до самостійної роботи:

1. Які існують основні форми порушень нервової діяльності?
2. Які два види статистичних вимірів важливі для вивчення природи порушень?
3. Які порушення найбільш часто зустрічаються у дітей, включаючи підлітків?

 

Література:

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991.
2. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. – Киев, 1986.
3. Ильин Е.П. Стиль деятельности: новые подходы и аспекты // Вопросы психологии. – 1988. – № 6. –С. 85-93.
4. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. – Казань: КГУ, 1969.
5. Леонгард К. Акцентуированные личности. Киев, 1981.
6. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.
7. Либин А.В. (Ред.) Стиль человека: психологический анализ. – М.: Смысл, 1998.
8. Мейли Р. Структура личности // Экспериментальная психология. – М.: Прогресс, 1975. – Вып. 5.

 

 

Заняття № 11-12.

Лекції

Тема: Концепції особистісних рис.

 

Ключові конструкти.

         Риси особистості – відносно постійні тенденції реагувати певним чином в різних ситуаціях та в різний час.

В результаті проведення багатоманітних процедур факторного аналізу всі риси особистості можна розбити на наступні категорії:

         поверхові риси;

         вихідні риси.

 

Контрольні питання:

1. Дайте визначення поняттю “особистісна риса” в диференціальній психології.
2. Наведіть приклади та проаналізуйте основні концепції особистісних рис.
3. В чому полягає формально-динамічна модель особистості?

 

Питання до самостійної роботи:

1. Які існують нейропсихологічні концепції в поясненні природи особистісних рис?
2. В чому полягає сутність проблеми постійності-мінливості особистісних властивостей в часі?

 

Література:

1. Айзенк Г.Ю. Количество измерений личности: 16, 5 или 3? – критерии таксономической парадигмы // Иностранная психология. – 1993. – Т. 1. - № 2. – С. 9-24.
2. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.
3. Асмолов А.Г. Психология личности. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990.
4. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968.
5. Леонгард К. Акцентуированные личности. - Киев, 1981.
6. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1977.
7. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПИТАННЯ НА ІСПИТ

1. Диференціальна психологія як особлива галузь знань про людину.
2. Основні поняття, задачі та структура диференціальної психології.
3. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.
4. Специфіка формального підходу в диференціальній психології.
5. Специфіка принципу вимірюваності та статистичної оцінки вивчаємих явищ.
6. Психогенетичний підхід. Основні проблеми психогенетики.
7. Аналіз міри впливу генів на індивідуально-психологічні особливості людини.
8. Психогенетичний аналіз індивідуальних відмінностей: близнюковий метод.
9. Психогенетичний аналіз індивідуальних відмінностей: генеалогічний метод.

10. Психогенетичний аналіз індивідуальних відмінностей: сімейний метод (метод внутрішньородинних кореляцій).

11. Психогенетичний аналіз індивідуальних відмінностей: метод прийомних дітей.

12. Генотип. Фенотип. Мінливість людей.

13. Специфіка аномалій, викликаних статевими хромосомами.

14. Види взаємодії генотипу та середовища.

15. Темперамент як психобіологічна основа особистості.

16. Специфіка вивчення типологічних відмінностей в диференціальній психології.

17. Функціональна типологія ВНД за І.П. Павловим.

18. Специфіка діагностики властивостей нервової системи.

19. Основні теорії темпераменту в диференціальній психології.

20. Співвідношення понятть “темперамент”, “характер”, “стиль” в диференціальній психології.

21. Концепція “темперамента особистості” Г. Айзенка.

22. Поняття “Я-концепції” в диференціальній психології.

1. 23.  Розведення понятть “орієнтації” та “спрямованість” суб’єкта.

24. Загальна характеристика базових орієнтацій суб’єкта.

25. Характер. Структура характеру суб’єкта.

26. Поняття “стиль” людини в диференціальній психології.

27. Акцентуації особистості, їх характеристика.

28. Розведення понятть “здібності” та “інтелект”.

29. Основні фактори здібностей.

30. Розведення понятть “задатки” та “здібності”.

31. Основні концепції інтелекту в диференціальній психології.

32. Специфіка функціональної асиметрії мозку.

33. Художній, мислительний та середній типи людей. Їх специфіка.

34. Аналіз формально-динамічної моделі особистості.

35. Загальна характеристика психомоторики людини.

36. Психомоторика та психомоторний стиль.

37. Особливості зв’язку психомоторного темпу з показниками властивостей нервової системи.

38. Специфіка вивчення групових відмінностей в диференціальній психології.

39. Соціокультурна координата індивідуальності. Специфіка кроскультурних досліджень.

40. Підхід Г. Тріандіса стосовно визначення культурних відмінностей. Поняття “культурний синдром”.

41. Фундаментальні характеристики індивідуалістичних та колективістських культур.

42. Соціокультурна координата індивідуальності. Конвергентний та дивергентний підходи в кроскультурних дослідженнях.

43. Основні критерії розрізнення норми та патології.

44. Патерни емоціональної взаємодії. Емоціональні переваги, реакції та стилі.

45. Поняття “особистісна риса”. Їх основні види.

46. Основні концепції особистісних рис.

47. Специфіка гендерних відмінностей.

48. Специфіка індивідуальних відмінностей в мові та свідомості.

49. Параметри індивідуальної самосвідомості як способи інтерпретації подій.

50. Сутність методу семантичного диференціалу.

51. Особливості індивідуальних стилів реагування. Сутність понять “психологічний захист” та “подолання ситуації”.

52. Характеристика основних механізмів психологічного захисту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991.
2. Айзенк Г.Ю. Количество измерений личности: 16, 5 или 3? – критерии таксономической парадигмы // Иностранная психология. – 1993. – Т. 1. - № 2. – С. 9-24.
3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.
4. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977.
5. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2 т. – М.: Педагогика, 1982.
6. Артемьева Е.Ю. Психология субъективной семантики. – М., 1980.
7. Асеев В.Г. Категория формы и содержания в психологии // Категории материалистической диалектики в психологии. – М.: Наука, 1988.
8. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М., 1984.
9. Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990.
10. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. – М., Воронеж, 1996.
11. Белоус В.В. Общевидовые нелинейные инварианты ортогональных свойств темперамента // Проблемы экспериментальной психологии личности. – Вып. 6. – Пермь, 1970. – С. 15-24.
12. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М.: Прогресс, 1986.
13. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968.
14. Волков А.М., Микадзе Ю.В., Солнцева Г.Н. Деятельность: структура и регуляция. – М., 1987.
15. Выготский Л.С. Психология развития как феномен культуры: Избранные психологические труды. – М., Воронеж, 1996.
16. Голубева Э.А. Способности и индивидуальность. – М.: Прометей, 1994.
17. Дорфман Л.Я. Индивидуальный эмоциональный стиль // Вопросы психологии. – 1989. - № 5. – С. 88-95.
18. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – М., 1995.
19. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология. – СПб.: Питер, 2002.
20. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М., 1997.
21. Жамкочьян М.С., Палей И.М. О связях интеллекта с индивидуальными особенностями тревожности и экстраверсии // Экспериментальная и прикладная психология. – Вып. 8. – Л., 1977.
22. Зимбардо Ф. Застенчивость. – М.: Прогресс, 1994.
23. Ильин Е.П. Стиль деятельности: новые подходы и аспекты // Вопросы психологии. – 1988. - № 6. – С. 85-93.
24. Интегральное исследование индивидуальности: теоретические и педагогические аспекты. – Пермь, 1988.
25. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. – Казань: КГУ, 1969.
26. Котляр Б.И. Пластичность нервной системы. – М.: Наука, 1986.
27. Красногорский Н.И. Высшая нервная деятельность ребёнка. – Л.: Медгиз, 1958.
28. Кречмер Э. Строение тела и характер. – М., 1995.
29. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Киев, 1981.
30. Леонтьев А.Н. О формировании способностей // Вопросы психологии. – 1960. - № 1. – С. 7-17.
31. Лефевр В. Формула Человека. – М., 1993.
32. 32.                       Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.
33. Либин А.В. Стиль человека: от изучения индивидуальных различий к анализу общепсихологических закономерностей // Мир индивидуальности. – Смоленск, 1995. – С. 74-82.
34. Либин А.В. (Ред.) Стиль человека: психологический анализ. – М.: Смысл, 1998.
35. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. – Пермь, 1964.
36. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М.: Педагогика, 1986.
37. Мир индивидуальности. – Смоленск: СПГУ, 1995.
38. Мухина В.С. Близнецы. – М.: Просвещение, 1969.
39. Небылицын В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. – М.: Наука, 1976.
40. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы.- М.: Педагогика, 1991.
41. Петренко В.Ф. Экспериментальная психосемантика: исследования индивидуального сознания // Вопросы психологии. – 1982. - № 5. – С. 23-25.
42. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. – М., 1988.
43. Психология и культура / Под ред. Д. Мацумото. – СПб.: Питер, 2003.
44. 44.                       Психология индивидуальных различий: Тексты. – М., 1980.
45. Психология и психофизиология индивидуальных различий в активности и саморегуляции человека. – Свердловск, 1989.
46. 46.                       Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: ОГИЗ, 1946.
47. Русалов В.М. Опросник структуры темперамента. – М.: Институт психологии РАН, 1990.
48. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М.: Прогресс, 1986.
49. Типологические особенности высшей нервной деятельности / Под ред. Б.М. Теплова. – М., 1956. – Т. 1.
50. 50.  Штерн В. Дифференциальная психология и её методические основы. – М.: Наука, 1998.

 

 

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

Інститут післядипломної освіти

 

 

 

 

 

 

Укладач: к. психол. н., доц. Корольов Д. К.

 

 

 

 

 

 

Диференціальна психофізіологія та психологія

 

 

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

 

для студентів спеціальності 7.03010201 “Психологія”

(перепідготовка спеціалістів)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ — 2012

 

 

Робоча навчальна програма з дисципліни «Диференціальна психофізіологія та психологія».

 

Укладач: кандидат психологічних наук, доцент Корольов Дмитро Костянтинович

 

 

 

 

 

 

 

Лектор: кандидат психологічних наук, доцент Корольов Дмитро Костянтинович

 

 

 

Викладач: кандидат психологічних наук, доцент Корольов Дмитро Костянтинович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Дисципліна “Диференціальна психофізіологія та психологія” є нормативною дисципліною для спеціальності 7.03010201 “Психологія”, що викладається в другому семестрі для студентів заочної форми навчання, що проходять перепідготовку, в обсязі 2 кредити (72 години), з них лекцій — 6 год., семінарських занять — 2 год., самостійна робота — 64 год., форма підсумкового контролю — іспит.

Мета і завдання навчальної дисципліни. В результаті вивчення дисципліни студенти мають засвоїти основні поняття, принципи та положення диференціальної психології, сформувати здатність розуміти чинники та закономірності прояву індивідуально-психологічних відмінностей, вміння застосовувати набуті знання у практичній професійній діяльності.

Завдання дисципліни:

1. Засвоїти головні категорії та поняття диференціальної психофізіології та психології.

2. Оволодіти знаннями щодо закономірностей прояву індивідуально-психологічних відмінностей.

3. Засвоїти головні теорії диференційної психофізіології та психології.

4. Навчитись здійснювати диференційно-психологічний аналіз поведінки індивіда.

Предмет навчальної дисципліни: психологічна індивідуальність людини.

Вимоги до знань та умінь.

Студент повинен знати:

1. Головні категорії та поняття диференціальної психофізіології та психології.

2. Історію розвитку диференціально-психологічних знань

3. Методи диференціальної психофізіології та психології.

4. Закономірності прояву індивідуально-психологічних відмінностей між людьми.

5. Теорії диференціальної психофізіології та психології.

6. Можливості застосування диференціально-психологічних знань на практиці.

Студент повинен вміти:

1. Здійснювати порівняльний аналіз диференціально-психологічних концепцій, теорій, дослідницьких підходів.

2. Здійснювати диференціально-психологічний аналіз поведінки індивіда.

3. Складати психологічну характеристику особи.

4. Аналізувати власну психологічну індивідуальність та її прояви.

Місце в структурно-логічній схемі спеціальності. Навчальна дисципліна "Диференціальна психофізіології та психологія" є нормативною дисципліною для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст", її засвоєння ґрунтується на знаннях із загальної психології, психофізіології, психології особистості, соціальної психології, є основою для вивчення педагогічної психології, психології праці, психології управління, індивідуального консультування, психотерапії.

 

Система контролю знань та умови складання комплексного підсумкового модулю (іспиту). Навчальна дисципліна "Диференціальна психофізіологія та психологія" оцінюється за модульно-рейтинговою системою. Вона складається з двох змістових модулів.

Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100-бальною шкалою.

 

Форми поточного контролю:

 

Форма контролю	Максимальна кількість балів
	Змістовий  модуль 1 (30 балів)		Змістовий  модуль 2 (30 балів)		Комплексний підсумковий модуль —іспит (40 балів)
	за одиницю	всього	за одиницю	всього	всього
Виконання завдань з самостійної роботи	5	5	5	5	—
Модульна контрольна робота	15	15	15	15	—
Виконання завдань іспиту	—	—	—	—	40

 

Модульний контроль: дві модульні контрольні роботи за матеріалом першого та другого модулю.

 

За результатами роботи протягом семестру студент отримує підсумкову оцінку за 100-бальною системою, яка розраховується як накопичене оцінок за кожен з двох модулів у семестрі та оцінки за іспит за формулою:

 

	Змістовий модуль 1 (ЗМ1)	Змістовий модуль 2 (ЗМ2)	Комплексний підсумковий модуль (іспит)	Разом (підсумкова оцінка)
Оцінка (бали)	30	30	40	100

 

Розрахунок підсумкової оцінки за семестр (накопиченої):

ПО = ЗМ₁ + ЗМ₂ + КПМ

 

 

 

 

При цьому, кількість балів відповідає оцінці:

 

1-59 – «незадовільно»;

60-74 – «задовільно»;

75 - 89 – «добре»;

90 - 100 – «відмінно».

 

Шкала відповідності

 

За 100-бальною шкалою	Оцінка за національною шкалою
90 – 100	5	відмінно
75 – 89	4	добре
60 – 74	3	задовільно
1 – 59	2	незадовільно

 

 

 

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№ теми	Назва теми	Кількість годин
		Лекції	Семінари	Самостійна робота
ЗМІСТОВИЙ Модуль 1 «Диференціальна психофізіологія»
1	Диференціальна психофізіологія та психологія як наука	1	—	5
2	Властивості нервової системи як параметри індивідуальних відмінностей	1	—	5
3	Конституційні теорії темпераменту	1	—	5
4	Сучасні теорії темпераменту	1	—	5
Модульна контрольна робота 1		—	—	10
ЗМІСТОВИЙ Модуль 2 «Диференціальна психологія»
5	Здібності як параметри індивідуально-психологічних відмінностей	0,5	—	4
6	Інтелектуальні індивідуальні відмінності	0,5	—	4
7	Креативність, обдарованість та талант як прояви індивідуальності	0,5	—	4
8	Дослідження індивідуальних особистісних відмінностей з позицій теорії рис	0,5	—	4
9	Типологічний підхід до дослідження особистості	—	1	4
10	Диференціальна психологія чоловіків та жінок	—	1	4
Модульна контрольна робота 2		—	—	10
Всього		6	2	64

 

Загальний обсяг: 72 год.

Лекції— 6 год.

Семінари — 2 год.

Самостійна робота— 64 год.

 

Змістовий модуль 1. Диференціальна психофізіологія

 

Тема 1. Диференціальна психофізіологія та психологія як наука (6 год.)

 

Лекція 1. Диференціальна психофізіологія та психологія як наука (1 год.)

Становлення диференціальної психофізіології та психології як науки. Предмет диференціальної психофізіології та психології. Завдання диференціальної психофізіології та психології. Методи диференціальної психофізіології та психології. Зв’язки диференціальної психофізіології та психології з іншими науковими дисциплінами.

 

Завдання для самостійної роботи (5 год.)

 

1. Підготуватись до дискусії на тему “Астрологія, хіромантія, фізіогноміка, френологія: психологічна мудрість чи шахрайство?”

2. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Зв’язок диференціальної психології з психодіагностикою”.

 

Рекомендована література:

1. Анастази А. Дифференциальная психология: Индивидуальные и групповые различия в поведении: Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. — 742 с.
2. Ильин Е. П. Дифференциальнаяпсихофизиология. — СПб.: Питер, 2001. — 454 с.
3. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
4. Нартова-Бочавер С. К.Дифференциальная психология. — М.: Флинта; Московский психолого-социальный ин-т, 2003. — 280 с.
5. Палій А. А.Диференціальна психологія. — К.: Академвидав, 2010. — 429 с.
6. Психология индивидуальных различий / Под ред Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М. : ЧеРо, 2002. — 776 с.
7. Романовська Л. І., Подкоритова Л. О.Диференційна психологія. — Л.: Новий Світ, — 2008. — 235 с.

 

 

Тема 2. Властивості нервової системи як параметри індивідуальних відмінностей (6 год.)

 

Лекція 1. Властивості нервової системи як параметри індивідуальних відмінностей (1 год.)

Теорія вищої нервової діяльності І. П. Павлова. Властивості нервової системи. Спільні для людини та тварин типи вищої нервової діяльності. Специфічно людські типи вищої нервової діяльності. Критика теорії типів вищої нервової діяльності Б. М. Тепловим та В. Д. Небиліциним. Дослідження властивостей нервової системи радянською школою диференціальної психофізіології. Дослідження темпераменту радянською школою диференціальної психофізіології.

 

Завдання для самостійної роботи (5 год.)

 

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Донаукові погляди на темперамент”.

2. Підготуватись до дискусії на тему “Чи є погані та добрі темпераменти?”.

 

Рекомендована література:

1. Ильин Е. П. Дифференциальнаяпсихофизиология. — СПб.: Питер, 2001. — 454 с.
2. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
3. Нартова-Бочавер С. К.Дифференциальная психология. — М.: Флинта; Московский психолого-социальный ин-т, 2003. — 280 с.
4. Небылицин В. Д. Проблемы психологии индивидуальности: Избр. психол. тр. — М.: Моск. психол.-соц. ин-т, 2000. — 682 с.
5. Психология индивидуальных различий / Под ред Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М. : ЧеРо, 2002. — 776 с.
6. Теплов Б. М.Психология и психофизиология индивидуальных различий: Избр. психол. тр. — М. : Издательство МПСИ, 2004. — 639 с.

 

 

Тема 3. Конституційні теорії темпераменту (6 год.)

 

Лекція 1. Конституційні теорії темпераменту (1 год.)

Конституційна теорія темпераменту Е. Кречмера. Типи конституції. Типи темпераменту. Конституційна концепція темпераменту У. Шелдона.

 

Завдання для самостійної роботи (5 год.)

 

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Психопатологічні прояви конституційних типів за Е. Кречмером”.

2. Підготуватись до дискусії на тему “Наукова обґрунтованість конституційних теорій темпераменту”.

 

Рекомендована література:

1. Ильин Е. П. Дифференциальнаяпсихофизиология. — СПб.: Питер, 2001. — 454 с.
2. Кречмер Э.Строение тела и характер. — М.: Педагогика- Пресс, 1995. — 608 с.
3. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
4. Нартова-Бочавер С. К.Дифференциальная психология. — М.: Флинта; Московский психолого-социальный ин-т, 2003. — 280 с.
5. Психология индивидуальных различий / Под ред Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М.: ЧеРо, 2002. — 776 с.

 

 

Тема 4. Сучасні теорії темпераменту (6 год.)

 

Лекція 1. Сучасні теорії темпераменту (1 год.)

         Теорія інтегральної індивідуальності (В. С. Мерліна, В. В. Білоус). Темперамент як компонент інтегральної індивідуальності. Поняття про психологічний інваріант. Феномен індивідуального стилю діяльності. Дослідження природних основ індивідуальності В. М. Русаловим. Регулятивна теорія темпераменту Я. Стреляу.

 

Завдання для самостійної роботи (5 год.)

 

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Дослідження темпераменту в школі В. С. Мерліна”.

2. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Діагностичні можливості опитувальників темпераменту”.

 

Рекомендована література:

1. Білоус В. В. Обусловленность психологического симптомокомплекса типом нервной системы // Вопросы психологии. — 1968. — № 6. — С. 77-86.
2. Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. — М.: Педагогика, 1986. — 253 с.
3. Русалов В. М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. — М.: Наука, 1979. — 352 с.
4. Русалов В.Н. Опросник структуры темперамента. — М.: Смысл, 1992. - 37 с.
5. Русалов В. М. О природе темперамента и его месте в структуре индивидуальных свойств человека // Вопросы психологии. — 1985. №1. —  С. 19-32.
6. Русалов В. М. Психология и психофизиология индивидуальных различий: некоторые итоги и ближайшие задачи системных исследований // Психологический журнал. — 1991. — Т. 12, № 5. — С. 3-16.
7. Стреляу Я. Методика диагностики темперамента. — М.: Смысл, 2005. — 102 с.

 

 

 

 

Контрольні запитання та завдання

 

1. Хто є автором терміну диференціальна психологія?

а) А. Біне

б) В. Штерн

в) Р. Кеттелл

г) Ф. Гальтон

д) Ч. Спірмен

 

2. Що є предметом диференціальної психології?

а) внутрішній світ особистості

б) індивідуально-психологічні відмінності

в) методи дослідження індивідуальних відмінностей

г) нейрофізіологічні основи психічної діяльності

д) структура особистості

 

3. З якими дослідженнями пов’язаний початок систематичного наукового вивчення індивідуальних психологічних відмінностей?

а) дослідженнями абсолютних порогів відчуття

б) дослідженнями головного психофізіологічного закону

в) дослідженнями гостроти зору

г) дослідженнями диференціальних порогів відчуття

д) дослідженнями часу реакції

 

4. Хто організував перше масове обстеження індивідуальних відмінностей між людьми?

а) А. Біне

б) В. Штерн

в) Р. Кеттелл

г) Ф. Гальтон

д) Ч. Спірмен

 

5. З якою галуззю психологічної науки найбільш тісно пов’язана диференціальна психологія?

а) вікова психологія

б) загальна психологія

в) педагогічна психологія

г) психодіагностика

д) психологія праці

 

6. Що у перекладі означає термін темперамент?

а) емоційність

б) неподільна єдність

в) основа особистості

г) природна основа

д) суміш частин

 

7. В якій науково-філософській школі вперше виникло поняття про темперамент?

а) школа Августіна

б) школа Вундта

в) школа Галена

г) школа Гіппократа

д) школа Канта

 

8. Хто вперше виділив чотири типи темпераменту?

а) Аристотель

б) В. Вундт

в) Гіппократ

г) Е. Кречмер

д) І. П. Павлов

 

9. До якого типу темпераменту належить енергійна, оптимістична, товариська людина, яка легко адаптується до нового?

а) меланхолік

б) сангвінік

в) флегматик

г) холерик

д) змішаний тип

 

10. До якого типу темпераменту належить чутлива, вразлива, тривожна, песимістична людина?

а) меланхолік

б) сангвінік

в) флегматик

г) холерик

д) змішаний тип

 

11. До якого типу темпераменту належить врівноважена, неемоційна, повільна та надійна людина?

а) меланхолік

б) сангвінік

в) флегматик

г) холерик

д) змішаний тип

 

12. До якого типу темпераменту належить нестримана, конфліктна, схильна захоплюватись та імпульсивна людина?

а) меланхолік

б) сангвінік

в) флегматик

г) холерик

д) змішаний тип

 

13. Хто є автором конституційної теорії темпераменту?

а) В. Штерн

б) Г. Айзенк

в) Е. Кречмер

г) І. Павлов

д) Я. Стреляу

 

14. З якими особливостями організму пов’язує темперамент конституційна теорія темпераменту?

а) з властивостями нервової системи

б) з гуморальною регуляцією

в) з рівнем активації головного мозку

г) з товщиною нервів

д) з щільністю крові

 

15. Як називається тип будови тіла, якому властива крихка будова тіла, пласка грудна клітина, витягнуте обличчя?

а) астенічний

б) атлетичний

в) диспластичний

г) іксотимічний

д) пікнічний

 

16. Як називається тип будови тіла, якому властиве міцне тіло з добре розвиненою мускулатурою, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, опуклі лицьові кістки?

а) астенічний

б) атлетичний

в) диспластичний

г) іксотимічний

д) пікнічний

 

17. Як називається тип будови тіла, якому властиві значні жирові відкладення, малий або середній зріст, розпливчасті форми тулубу, великій живіт, округла голова на широкій шиї?

а) астенічний

б) атлетичний

в) диспластичний

г) іксотимічний

д) пікнічний

 

18. Відповідно до концепції Е. Кречмера, який тип темпераменту в індивіда, якому характерна закритість, зміни емоцій від роздратованості до сухості, впертість, опір переконанню та зміні настановлень, складності у пристосуванні до оточення, схильність до абстракції?

а) іксотимічний

б) лептосоматичний

в) пікнічний

г) циклотимічний

д) шизотимічний

 

19. Відповідно до концепції Е. Кречмера, який тип темпераменту в індивіда, якому характерний легкий контакт з оточенням, товариськість, коливання емоцій між радістю та смутком?

а) іксотимічний

б) лептосоматичний

в) пікнічний

г) циклотимічний

д) шизотимічний

 

20. Відповідно до концепції Е. Кречмера, який тип темпераменту в індивіда, якому характерний спокій, нечутливість, стриманість жестів та міміки, невисока гнучкість мислення, труднощі у пристосуванні до змін?

а) іксотимічний

б) лептосоматичний

в) пікнічний

г) циклотимічний

д) шизотимічний

 

21. Який з типів темпераменту, за Е. Кречмером, схильний до захворювання на епілепсію?

а) епілептоїдний

б) іксотимічний

в) лептосоматичний

г) циклотимічний

д) шизотимічний

 

22. Який з типів темпераменту, за Е. Кречмером, схильний до захворювання на маніакально-депресивний психоз?

а) епілептоїдний

б) іксотимічний

в) лептосоматичний

г) циклотимічний

д) шизотимічний

 

23. Який компонент будови тіла, за У. Шелдоном, домінує в індивіда, що відрізняється переважанням кулеподібних форм, в’ялими руками та ногами, великою кількістю жиру на плечах та стегнах, але тонкими зап’ястями та щиколотками?

а) екзоморфія

б) ектоморфія

в) ендоморфія

г) інтраморфія

д) мезоморфія

 

24. Який компонент будови тіла, за У. Шелдоном, домінує в індивіда, що відрізняється добре розвиненою м’язовою системою, широкими плечима та грудною клітиною, кубічною головою?

а) екзоморфія

б) ектоморфія

в) ендоморфія

г) інтраморфія

д) мезоморфія

 

25. Який компонент будови тіла, за У. Шелдоном, домінує в індивіда, що відрізняється худим витягнутим обличчям, вузькою грудною клітиною та животом, тонкими, довгими руками та ногами, слабким розвитком внутрішніх органів?

а) екзоморфія

б) ектоморфія

в) ендоморфія

г) інтраморфія

д) мезоморфія

 

26. Який компонент темпераменту, за У. Шелдоном, домінує в індивіда, що відрізняється переважанням товариськості, привітності зі всіма, прагненням до людей у важкі хвилини, прагненням до похвали, легкістю вираження почуттів, любов’ю до комфорту, розслабленістю в осанці та рухах?

а) вісцеротонія

б) лептотонія

в) мезотонія

г) соматотонія

д) церебротонія

 

27. Який компонент темпераменту, за У. Шелдоном, домінує в індивіда, що відрізняється любов’ю до пригод, скритністю в почуттях та емоціях, тягою до дій у важкі хвилини, впевненістю в осанці та рухах, агресивністю та настирливістю при сп’янінні?

а) вісцеротонія

б) лептотонія

в) мезотонія

г) соматотонія

д) церебротонія

 

28. Який компонент темпераменту, за У. Шелдоном, домінує в індивіда, що відрізняється скутістю в осанці та рухах, нетовариськістю, соціальною загальмованістю, скритністю, тягою до самотності у важкі хвилини, стійкістю до дії алкоголю, орієнтацією на пізні періоди життя?

а) вісцеротонія

б) лептотонія

в) мезотонія

г) соматотонія

д) церебротонія

 

29. Скільки спільних для людини та тварин типів ВНД виділив І. П. Павлов?

а) 2

б) 4

в) 8

г) 12

д) 16

 

30. Яка нервова система, за І. П. Павловим, властива сангвініку?

а) сильна врівноважена інертна

б) сильна врівноважена рухлива

в) сильна неврівноважена

г) слабка

д) слабка неврівноважена інертна

 

31. Яка нервова система, за І. П. Павловим, властива холерику?

а) сильна врівноважена інертна

б) сильна врівноважена рухлива

в) сильна неврівноважена

г) слабка

д) слабка неврівноважена інертна

 

32. Яка нервова система, за І. П. Павловим, властива флегматику?

а) сильна врівноважена інертна

б) сильна врівноважена рухлива

в) сильна неврівноважена

г) слабка

д) слабка неврівноважена інертна

 

33. Яка нервова система, за І. П. Павловим, властива меланхоліку?

а) сильна врівноважена інертна

б) сильна врівноважена рухлива

в) сильна неврівноважена

г) слабка

д) слабка неврівноважена інертна

 

34. Які специфічні для людини типи ВНД виділив І. П. Павлов?

а) корковий та підкорковий

б) правопівкульний та лівопівкульний

в) сильний та слабкий

г) соціальний та технічний

д) художній та науковий

 

35. Яку перевагу слабкої нервової системи встановила радянська школа диференціальної психофізіології (Б. М. Теплов та В. Д. Небиліцин)?

а) врівноваженість

б) лабільність

в) надійність

г) рухливість

д) чутливість

 

36. Яку перевагу інертної нервової системи встановила радянська школа диференціальної психофізіології (Б. М. Теплов та В. Д. Небиліцин)?

а) врівноваженість

б) лабільність

в) надійність

г) рухливість

д) чутливість

 

37. Які властивості нервової системи виділялись радянською школою диференціальної психофізіології (Б. М. Теплов та В. Д. Небиліцин)?

а) динамічність, лабільність, баланс

б) рухливість, динамічність, лабільність, реактивність

в) сила, врівноваженість, рухливість

г) сила, динамічність, лабільність

д) сила, рухливість, динамічність, лабільність

 

38. Що визначають, за Б. М. Тепловим та В. Д. Небиліциним, загальні властивості нервової системи?

а) задатки

б) інтереси

в) потреби

г) темперамент

д) цінності

 

39. Що визначають, за Б. М. Тепловим та В. Д. Небиліциним, парціальні властивості нервової системи?

а) задатки

б) інтереси

в) потреби

г) темперамент

д) цінності

 

40. Які компоненти в структурі темпераменту виділив В. Д. Небиліцин?

а) активність та реактивність

б) екстраверсія-інтроверсія та нейротизм

в) ергічність, пластичність, темп, емоційність

г) загальна психічна активність, руховий компонент, емоційність

д) тривожність, екстраверсія, ригідність

 

41. З точки зору якої теорії індивідуальність — окремий випадок великої системи, що здатна до саморозвитку та самоорганізації. Її компоненти відносно незалежні один від одного і є відносно замкненими. Інтегральна характеристика індивідуальності містить властивості декількох ієрархічних рівнів?

а) В. Д. Небиліцина

б) В. М. Русалова

в) В. С. Мерліна

г) І. П. Павлова

д) Я. Стреляу

 

42. З позицій якої теорії дослідження індивідуальності полягає у вивченні взаємозв’язків між властивостями її одного рівня та властивостями різних рівнів?

а) В. Д. Небиліцина

б) В. М. Русалова

в) В. С. Мерліна

г) І. П. Павлова

д) Я. Стреляу

 

43. Яким чином вирішуються суперечності, що виникають між властивостями різних рівнів інтегральної індивідуальності?

а) через зміну властивостей, що заважають

б) через зміну середовища життєдіяльності

в) через зміну системи інтегральної індивідуальності

г) через перевиховання та психологічну корекцію

д) через формування індивідуального стилю діяльності

 

44. Як називається система індивідуально своєрідних прийомів, що забезпечують успішне виконання людиною певної діяльності?

а) індивідуальний профіль діяльності

б) індивідуальний стиль діяльності

в) моторна індивідуальність

г) своєрідні прийоми індивідуальності

д) структура діяльності індивідуальності

 

45. Як називаються у диференціальній психології математичні залежності між змінними, що є стійкими та незалежними від змін, що відбуваються у самих змінних?

а) інваріант

б) константа

в) прототип

г) рівняння

д) формула

 

46. Які компоненти в структурі темпераменту виділив В. М. Русалов?

а) активність та реактивність

б) екстраверсія-інтроверсія та нейротизм

в) ергічність, пластичність, темп, емоційність

г) загальна психічна активність, руховий компонент, емоційність

д) тривожність, екстраверсія, ригідність

 

47. Які компоненти в структурі темпераменту виділив Я. Стреляу?

а) активність та реактивність

б) екстраверсія-інтроверсія та нейротизм

в) ергічність, пластичність, темп, емоційність

г) загальна психічна активність, руховий компонент, емоційність

д) тривожність, екстраверсія, ригідність

 

 

ТИПОВІ ЗАВДАННЯ МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1

 

1. Проаналізувати головні положення донаукових теорій темпераменту.

2. Дати порівняльний аналіз теорій темпераменту Е. Кречмера та У. Шелдона.

3. Проаналізувати критичні зауваження щодо концепції типів ВНД з боку радянської школи диференціальної психофізіології.

4. Охарактеризувати головні досягнення радянської школи диференціальної психофізіології.

5. Проаналізувати концепцію інтегральної індивідуальності В. С. Мерліна.

 

 

Змістовий модуль 2. Диференціальна психологія

 

 

Тема 5. Здібності як параметри індивідуально-психологічних відмінностей (4,5 год.)

 

Лекція 1. Здібності як параметри індивідуально-психологічних відмінностей (0,5 год.)

         Поняття про здібності. Співвідношення здібностей та задатків. Види здібностей. Психологічна характеристика загальних здібностей.

 

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

 

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Проблема класифікації здібностей”.

2. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Фактори розвитку здібностей”

 

Рекомендована література:

1. Анастази А. Дифференциальная психология: Индивидуальные и групповые различия в поведении: Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. — 742 с.
2. Голубева Э. А. Способности. Личность. Индивидуальность. — Дубна: Феникс+, 2005 — 511 с.
3. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. — СПб.: Питер Ком, 1999. — 368 с.
4. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
5. Шадриков В. Д.Психология деятельности и способности человека. — М.: Логос, 1996. — 320 с.

 

 

Тема 6. Інтелектуальні індивідуальні відмінності (4,5 год.)

 

Лекція 1. Інтелектуальні індивідуальні відмінності (0,5 год.)

         Проблема інтелекту в диференціальній психології. Диференціально-психологічні моделі інтелекту (Ч. Спірмен, Л. Терстоун, Дж. Гілфорд, Р. Кеттелл, Г. Айзенк). Причини індивідуальних відмінностей в рівні розвитку інтелекту.

 

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

 

1. Підготуватись до дискусії на тему “Чи існують расові відмінності в рівні інтелекту?”.

2. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Порівняльний аналіз факторних моделей інтелекту”.

 

 

 

Рекомендована література:

1. Анастази А. Дифференциальная психология: Индивидуальные и групповые различия в поведении: Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. — 742 с.
2. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика. — СПб.: Питер, 2003. — 352 с.
3. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. — СПб.: Питер Ком, 1999. — 368 с.
4. Ильин Е. П. Дифференциальнаяпсихофизиология. — СПб.: Питер, 2001. — 454 с.
5. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.

 

 

Тема 7. Креативність, обдарованість та талант як прояви індивідуальності (4,5 год.)

 

Лекція 1. Креативність, обдарованість та талант як прояви індивідуальності (0,5 год.)

Диференціально-психологічні дослідження креативності. Проблеми виміру креативності. Когнітивні чинники обдарованості та таланту. Особистісні особливості обдарованих та талановитих людей.

 

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

 

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Взаємозв’язок інтелекту та креативності”.

2. Підготуватись до дискусії на тему “Чи можна цілеспрямовано сформувати талант?”.

 

 

 

Рекомендована література:

1. Анастази А. Дифференциальная психология: Индивидуальные и групповые различия в поведении: Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. — 742 с.
2. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. — СПб.: Питер Ком, 1999. — 368 с.
3. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
4. Нартова-Бочавер С. К.Дифференциальная психология. — М.: Флинта; Московский психолого-социальный ин-т, 2003. — 280 с.
5. Психология индивидуальных различий / Под. ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М. : ЧеРо, 2002. — 776 с.

 

 

Тема 8. Дослідження індивідуальних особистісних відмінностей з позицій теорії рис(4,5 год.)

 

Лекція 1. Теорія особистісних рис (0,5 год.)

         Розробка теорії особистісних рис Г. Олпортом. Характеристики особистісних рис. Види особистісних рис. Критика теорії особистісних рис. Факторна модель особистості Р. Кеттелла. Модель особистості Г. Айзенка. П’ятифакторна модель особистості.

 

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

 

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Способи опису особистості”.

2. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Джерела даних для побудови факторної моделі особистості”.

 

 

 

Рекомендована література:

1. Анастази А. Дифференциальная психология: Индивидуальные и групповые различия в поведении: Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. — 742 с.
2. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
3. Мельников В. М., Ямпольский Л. Т. Введение в экспериментальную психологию личности. — М.: Просвещение, 1985. — 319 с.
4. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности: Пер. с англ. — СПб.: Питер Пресс, 1997. — 608 с.
5. Шмелёв А. Г. Психодиагностика личностных черт. — СПб.: Речь, 2002. — 472 с.

 

 

Тема 9. Типологічний підхід до дослідження особистості (5 год.)

 

Семінар 1. Типологічний підхід до дослідження особистості (1 год.)

         План

1. Поняття про тип особистості.

2. Цілі типологізації в психології.

3. Види психологічних типологій.

4. Обмеження типологічного методу.

5. Психологічні типи за К.-Г. Юнгом.

6. Типи акцентуацій особистості за К. Леонгардом.

 

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

 

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Проблема проміжних типів в диференціальній психології”.

2. Підготуватись до дискусії на тему “Соціоніка: розвиток чи профанація теорії К.- Г. Юнга”.

 

 

Рекомендована література:

1. Леонгард К. Акцентуированные личности. — Ростов/н/Д.: Феникс, 2000. — 530 с.
2. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
3. Нартова-Бочавер С. К.Дифференциальная психология. — М.: Флинта; Московский психолого-социальный ин-т, 2003. — 280 с.
4. Психология индивидуальных различий / Под. ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М. : ЧеРо, 2002. — 776 с.
5. Юнг К.- Г.Психологические типы. — М.: Университетская книга: ООО "Фирма-издательство АСТ", 1998. — 716 с.

 

 

Тема 10. Диференціальна психологія чоловіків та жінок (5 год.)

 

Семінар 1. Диференціальна психологія чоловіків та жінок (1 год.)

1. Статеві відмінності у пізнавальних функціях та здібностях.

2. Статеві відмінності в емоційно-вольовій та особистісній сферах.

3. Статева та статево-рольова ідентичність.

4. Симптомокомплекс рис маскулінності та фемінінності.

5. Психологічні особливості чоловічої та жіночої сексуальності.

 

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

 

1. Підготуватись до дискусії на тему “Чи існує жіноча логіка?”.

2. Підготуватись до дискусії на тему “В якому напрямі і чому змінюється жіноча статева ідентичність в сучасному суспільстві?”.

 

Рекомендована література:

1. Анастази А. Дифференциальная психология: Индивидуальные и групповые различия в поведении: Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. — 742 с.
2. Бем С. Линзы гендера. Трансформация взглядов на проблему неравенства полов: Пер. с англ. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2004. — 336 с.
3. Бендас Т. В. Гендерная психология: Учебное пособие. — СПб.: Питер, 2006. — 431 с.
4. Берн Ш. Гендерная психология: Пер. с англ. — СПб.: Прайм-Еврознак; Издательский дом Нева, 2004. — 320 с.
5. Ильин Е. П. Дифференциальная психология мужчины и женщины. — СПб.: Питер, 2006. — 544 с.

 

 

Контрольні запитання та завдання

 

1. Хто з вчених виділив три такі ознаки здібностей: 1) здібності — це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; 2) лише ті особливості, що мають стосунок до успішного виконання діяльності або кількох діяльностей; 3) здібності не зводяться до знань, вмінь та навичок, що вже вироблені в людини, хоча й обумовлюють легкість та швидкість їх надбання?

а) Б. Теплов

б) В. Дружинін

в) В. Русалов

г) В. Шадріков

д) Д. Завалішина

 

2. Що з переліченого В. Дружинін відносить до загальних здібностей?

а) академічні здібності

б) організаторські здібності

в) перцептивні здібності

г) психомоторні здібності

д) регулятивні здібності

 

3. Що з переліченого В. Дружинін відносить до загальних когнітивних здібностей?

а) здібності до навчання

б) здібності до розуміння

в) організаторські здібності

г) увага

д) уява

 

4. Як у теорії Ч. Спірмена позначається фактор загальної розумової енергії?

а) A-фактор

б) G-фактор

в) L-фактор

г) M-фактор

д) S-фактор

 

5. За Ч. Спірменом, при вирішенні яких завдань найбільшою мірою проявляється фактор загальної розумової енергії?

а) завдань на понятійне мислення

б) мнемічних завдань

в) незвичних завдань

г) сенсомоторних завдань

д) творчих завдань

 

6. Що, за Г. Айзенком, знаходиться в основі фактора загальної розумової енергії?

а) лабільність ЦНС

б) мотивація

в) пам’ять

г) увага

д) швидкість обробки інформації ЦНС

 

7. Хто з вчених є автором першої багатофакторної моделі інтелекту?

а) Г. Айзенк

б) Д. Векслер

в) Дж. Гілфорд

г) Л. Терстоун

д) С. Барт

 

8. До якого виду моделей належить модель інтелекту Дж. Гілфорда?

а) апостеріорних

б) апріорних

в) емпіричних

г) ієрархічних

д) одномірних

 

9. Скільки вимірів інтелекту  передбачає модель Дж. Гілфорда?

а) 2

б) 3

в) 4

г) 5

д) 6

 

10. Скільки інтелектуальних факторів виділив Дж. Гілфорд?

а) 5

б) 16

в) 36

г) 50

д) 120

 

11. Як називається мислення, що спрямоване на пошук єдиного вірного рішення?

а) дивергентне

б) конвергентне

в) образне

г) семантичне

д) символічне

 

12. Як називається мислення, що пов’язане з породженням множини рішень на підставі неоднозначних даних?

а) дивергентне

б) конвергентне

в) образне

г) семантичне

д) символічне

 

13. Який автор виділив в структурі інтелекту два загальні фактори — зв’язаний та вільний інтелект?

а) А. Біне

б) В. Штерн

в) Д. Векслер

г) Р. Кеттелл

д) С. Барт

 

14. Як позначається інтелект, що характеризується сукупністю знань та інтелектуальних навичок, що придбані в процесі соціалізації та є мірою оволодіння культурою суспільства?

а) дивергентний інтелект

б) кристалізований інтелект

в) психометричний інтелект

г) текучий інтелект

д) факторний інтелект

 

15. Як позначається незалежний від культури інтелект?

а) дивергентний інтелект

б) кристалізований інтелект

в) психометричний інтелект

г) текучий інтелект

д) факторний інтелект

 

16. Яким чином інтелект дитини співвідноситься з кількістю дітей в родині?

а) перші діти мають вищий інтелект, ніж останні

б) останні діти мають вищий інтелект, ніж перші

в) середні діти мають найвищий інтелект

г) залежності між порядком народження та інтелектом немає

д) залежності між кількістю дітей в родині та їхнім інтелектом немає

 

17. Який з перелічених факторів найбільше впливає на розвиток інтелекту?

а) освіта

б) спілкування з однолітками

в) стать

г) фізичне здоров’я

д) харчування

 

18. Хто з перелічених вчених є ідеологом “психометричної революції” у дослідженні креативності?

а) Г. Айзенк

б) Д. Векслер

в) Е. Торренс

г) Р. Кеттелл

д) Ч. Спірмен

 

19. З якою особистісною рисою, за Г. Айзенком, пов’язана креативність?

а) добросовісність

б) екстраверсія

в) емоційність

г) психотизм

д) тривожність

 

20. Яким чином, за Е. Торренсом, співвідносяться інтелект та креативність?

а) інтелект та креативність незалежні

б) існує зворотній зв’язок між інтелектом та креативністю

в) наявний прямий зв’язок між інтелектом та креативністю

г) при високому інтелекті креативність незалежна від інтелекту

д) при низькій креативності інтелект не залежить від креативності

 

21. Що спільного між генієм та психічно хворим?

а) вони відмовляються від загальноприйнятих стандартів

б) вони впевнені в собі

в) вони інтроверти

г) вони мають важке дитинство

д) вони тривожні

 

22. Хто з вчених вперше теоретично обґрунтував дослідження особистості з позицій теорії рис?

а) А. Біне

б) В. Штерн

в) Г. Олпорт

г) К. – Г. Юнг

д) К. Леонгард

 

23. Хто з вчених стверджував, що характер — це оцінена особистість, а особистість — це неоцінений характер.

а) А. Біне

б) В. Штерн

в) Г. Олпорт

г) К. – Г. Юнг

д) К. Леонгард

 

24. Про який психологічний конструкт йдеться у визначенні: схильність поводити себе схожим чином у широкому діапазоні ситуацій?

а) акцентуація особистості

б) здібність

в) риса особистості

г) спрямованість особистості

д) тип особистості

 

25. Які типи диспозицій виділяв Г. Олпорт?

а) домінантні, провідні та ординарні

б) кардинальні та ординарні

в) кардинальні, центральні та вторинні

г) описові та провідні

д) описові, поверхові та фактори

 

26. Яка статистична техніка стала головним інструментом дослідження особистості Р. Кеттеллом?

а) аналіз середніх

б) дисперсійний аналіз

в) кластерний аналіз

г) кореляційний аналіз

д) факторний аналіз

 

27. Скільки приблизно вихідних рис утворюють структуру особистості за Р. Кеттеллом?

а) 3

б) 7

в) 10

г) 16

д) 23

 

28. Яка статистична техніка стала головним інструментом дослідження особистості Г. Айзенком?

а) аналіз середніх

б) дисперсійний аналіз

в) кластерний аналіз

г) кореляційний аналіз

д) факторний аналіз

 

29. Яка особиста риса входить до складу екстраверсії за Г. Айзенком?

а) багата уява

б) відкритість досвіду

в) егоцентризм

г) іпохондрія

д) прагнення до ризику

 

30. Яка особиста риса входить до складу нейротизму за Г. Айзенком?

а) багата уява

б) відкритість досвіду

в) егоцентризм

г) іпохондрія

д) прагнення до ризику

 

31. Яка особиста риса входить до складу психотизму за Г. Айзенком?

а) багата уява

б) відкритість досвіду

в) егоцентризм

г) іпохондрія

д) прагнення до ризику

 

32. Якою, за Г. Айзенком, є психофізіологічна основа екстраверсії?

а) домінування лівої півкулі головного мозку

б) рівень андрогенів

в) рівень коркової активації

г) сила нервової системи

д) сила реакції автономної нервової системи

 

33. Якою, за Г. Айзенком, є психофізіологічна основа нейротизму?

а) домінування лівої півкулі головного мозку

б) рівень андрогенів

в) рівень коркової активації

г) сила нервової системи

д) сила реакції автономної нервової системи

 

34. Якою, за Г. Айзенком, є психофізіологічна основа психотизму?

а) домінування лівої півкулі головного мозку

б) рівень андрогенів

в) рівень коркової активації

г) сила нервової системи

д) сила реакції автономної нервової системи

 

35. Який тип темпераменту скоріше за все проявляється у екстраверта з високим рівнем нейротизму?

а) змішаний

б) меланхолічний

в) сангвінічний

г) флегматичний

д) холеричний

 

36. Який тип темпераменту скоріше за все проявляється у екстраверта з низьким рівнем нейротизму?

а) змішаний

б) меланхолічний

в) сангвінічний

г) флегматичний

д) холеричний

 

37. Який тип темпераменту скоріше за все проявляється у інтроверта з високим рівнем нейротизму?

а) змішаний

б) меланхолічний

в) сангвінічний

г) флегматичний

д) холеричний

 

38. Який тип темпераменту скоріше за все проявляється у інтроверта з низьким рівнем нейротизму?

а) змішаний

б) меланхолічний

в) сангвінічний

г) флегматичний

д) холеричний

 

39. Як називається теоретичний підхід, який стверджує, що всі головні риси особистості закодовані у буденній мові?

а) дескриптивна концепція

б) конототивна модель

в) лінгвістична гіпотеза

г) мовленнєва теорія

д) паралінгвістичний підхід

 

40. Який з названих факторів входить до п’ятифакторної моделі особистості?

а) відкритість досвіду

б) домінантність

в) інтелект

г) креативність

д) психотизм

 

41. Який найбільш потужний фактор у п’ятифакторній моделі особистості?

а) добросовісність

б) домінантність

в) екстраверсія

г) психотизм

д) схильність до згоди

 

42. Оберіть вірне твердження щодо п’ятифакторної моделі особистості.

а) валідна лише в рамках західної культури

б) найбільш визнана емпірична модель особистості

в) проявляється різним чином у людей різних професій

г) проявляється різним чином у чоловіків та жінок

д) релевантна лише щодо молодого віку

 

43. У середньому скільки відсотків дисперсії поведінки індивіда пояснює виміряна риса особистості?

а) 10

б) 20

в) 30

г) 40

д) 50

 

44. У середньому за даними психологічних досліджень скільки відсотків дисперсії поведінки індивіда пояснює ситуація?

а) 10

б) 20

в) 30

г) 40

д) 50

 

45. У середньому за даними психологічних досліджень скільки відсотків дисперсії поведінки пояснює взаємодія виміряних рис особистості та ситуації?

а) 10

б) 20

в) 30

г) 40

д) 50

 

46. До якого виду належить психологічна типологія К. Г. Юнга

а) емпіричні типології

б) неієрархічні типології

в) одномірні типології

г) теоретичні типології

д) типології за інваріантом

 

47. До якого виду належить типологія акцентуйованих особистостей за К. Леонгардом?

а) одномірна типологія

б) теоретична типологія

в) типологія за інваріантом

г) типологія за окремою рисою

д) типологія за прототипом

 

48. Скільки психологічних типів виділив К.-Г. Юнг?

а) 2

б) 4

в) 8

г) 12

д) 16

 

49. Якою є одна з типологічних функцій за К. Г. Юнгом?

а) мислення

б) пам’ять

в) сприйняття

г) увага

д) уява

 

50. За К.-Г. Юнгом, до якого психологічного типу належить особа, яка перш за все оцінює життєвий досвід як приємний або неприємний, добрий або поганий тощо?

а) екстравертний

б) інтровертний

в) інтуїтивний

г) почуттєвий

д) сенсорний

 

51. За К.-Г. Юнгом, до якого психологічного типу належить особа, для якої характерно перш за все безпосереднє, неоцінне, реалістичне сприйняття зовнішнього світу?

а) екстравертний

б) інтровертний

в) інтуїтивний

г) почуттєвий

д) сенсорний

 

52. За К.-Г. Юнгом, до якого психологічного типу належить особа, яка спирається на неусвідомлене сприйняття поточного досвіду?

а) екстравертний

б) інтровертний

в) інтуїтивний

г) почуттєвий

д) сенсорний

 

53. Скільки типів акцентуацій особистості виділив К. Леонгард?

а) 8

б) 10

в) 12

г) 14

д) 16

 

54. Яка акцентуація проявляється в особи, що характеризується підвищеною здатністю до витіснення?

а) гіпертимна

б) демонстративна

в) дистимічна

г) емотивна

д) педантична

 

55. Яка акцентуація проявляється в особи, що характеризується зниженим фоном настрою, фіксацією тіньових сторін життя, песимізмом?

а) гіпертимна

б) демонстративна

в) дистимічна

г) емотивна

д) педантична

 

56. Яка акцентуація проявляється в особи, що характеризується ригідністю психічних процесів та нездатністю до витіснення травматичних переживань?

а) гіпертимна

б) демонстративна

в) дистимічна

г) емотивна

д) педантична

 

57. Яка акцентуація проявляється в особи, що характеризується особливою вразливістю, чутливістю, здатністю до співчуття?

а) гіпертимна

б) демонстративна

в) дистимічна

г) емотивна

д) педантична

 

58. Яка акцентуація проявляється в особи, що характеризується підвищеним фоном настрою у поєднанні з оптимізмом та високою активністю?

а) гіпертимна

б) демонстративна

в) дистимічна

г) емотивна

д) педантична

 

59. Які здібності більшою мірою розвинені у чоловіків?

а) вербальні

б) комунікативні

в) мнемічні

г) просторові

д) сенсорні

 

60. Які здібності більшою мірою розвинені у жінок?

а) вербальні

б) математичні

в) креативні

г) просторові

д) сенсорні

 

61. Яка емоція вважається бажанішою для жінок порівняно з чоловіками?

а) гнів

б) задоволення

в) радість

г) роздратування

д) співчуття

 

62. Яка емоція вважається більш прийнятною для чоловіків порівняно з жінками?

а) гнів

б) заздрощі

в) радість

г) роздратування

д) туга

 

63. Яка психічна властивість входить до симптомокомплексу маскулінності?

а) акуратність

б) добросовісність

в) інтелект

г) креативність

д) раціональність

 

64. Яка психічна властивість входить до симптомокомплексу фемінінності?

а) активність

б) залежність

в) креативність

г) правдивість

д) стриманість

 

65. Як називається теорія, що стверджує біологічну обумовленість психологічних відмінностей між чоловіками та жінками?

а) біологізм

б) біологічний есенціалізм

в) редукціонізм

г) соціальний конструктивізм

д) суб’єктивна біологія

 

 

 

ТИПОВІ ЗАВДАННЯ МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 2

 

1. Порівняйте наявні в науці класифікації здібностей.

2. Проаналізуйте багатофакторні моделі інтелекту.

3. Висвітліть головні проблеми дослідження креативності.

4. Проаналізуйте когнітивні чинники обдарованості.

5. Охарактеризуйте особистісні властивості обдарованих осіб.

 

 

 

Перелік питань до комплексного підсумкового модулю (іспиту)

 

1. Диференціальна психофізіологія та психологія як наука.
2. Історія диференціальної психофізіології та психології.
3. Предмет диференціальної психофізіології та психології.
4. Завдання диференціальної психофізіології та психології.
5. Методи диференціальної психофізіології та психології.
6. Міждисциплінарні зв'язки диференціальної психофізіології та психології.
7. Зв'язок диференціальної психофізіології та психології з психологією особистості та психодіагностикою.
8. Донаукові погляди на темперамент.
9. Констутиційні теорії темпераменту.
10. Констутиційна теорія темпераменту Е. Кречмера.
11. Констутиційна концепція темпераменту У. Шелдона.
12. Концепція типів ВНД школи І. П. Павлова.
13. Дослідження природних основ індивідуальності у школі диференціальної психофізіології Б. М. Теплова та В. Д. Небиліцина.
14. Критика концепції типів ВНД Б. М. Тепловим та В. Д. Небиліциним.
15. Дослідження властивостей нервової системи у школі Б. М. Теплова та В. Д. Небиліцина.
16. Дослідження темпераменту школою диференційної психофізіології Б. М. Теплова та В. Д. Небиліцина.
17. Теорія інтегральної індивідуальності (В. С. Мерлін, В. В. Білоус та ін.).
18. Феномен індивідуального стиля діяльності.
19. Дослідження природних основ індивідуальності В. М. Русаловим.
20. Регулятивна теорія темпераменту Я. Стреляу.
21. Проблема здібностей в диференціальній психології.
22. Співвідношення здібностей та задатків.
23. Види здібностей.
24. Психологічна характеристика загальних когнітивних здібностей.
25. Проблема інтелекту в диференціальній психології.
26. Диференціально-психологічні моделі інтелекту.
27. Модель інтелекту Ч. Спірмена.
28. Модель інтелекту Л. Терстоуна.
29. Модель інтелекту Дж. Гілфорда.
30. Модель інтелекту Р. Кеттелла.
31. Дослідження інтелекту Г. Айзенком.
32. Вплив соціокультурних факторів на розвиток інтелекту.
33. Креативність як предмет диференціально-психологічного дослідження.
34. Засоби та труднощі виміру креативності.
35. Феномен обдарованості та таланту.
36. Когнітивні особливості обдарованих та талановитих людей.
37. Особистісні чинники обдарованості та таланту.
38. Підхід до дослідження особистості з позицій теорії рис.
39. Розробка теорії особистісних рис Г. Олпортом.
40. Факторна модель особистості Р. Кеттелла.
41. Модель особистості Г. Айзенка.
42. П’ятифакторна модель особистості.
43. Типологічний підхід в психології.
44. Поняття про психологічний тип.
45. Концепція психологічних типів К. Г. Юнга.
46. Концепція типів акцентуацій особистості К. Леонгарда.
47. Психологічні відмінності між чоловіками та жінками.
48. Відмінності між чоловіками та жінками у здібностях.
49. Статеві відмінності в особистісних якостях.
50. Статева та статево-рольова ідентичність як диференціально-психологічні параметри.
51. Симтомокомплекс рис маскулінності та фемінінності.
52. Походження статевих психологічних відмінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

а) основна:

1. Анастази А. Дифференциальная психология: Индивидуальные и групповые различия в поведении: Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. — 742 с.
2. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. — СПб.: Питер Ком, 1999. — 368 с.
3. Ильин Е. П. Дифференциальнаяпсихофизиология. — СПб.: Питер, 2001. — 454 с.
4. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. — М.: Смысл; Издательский центр "Академия", 2004. — 527 с.
5. Палій А. А.Диференціальна психологія. — К.: Академвидав, 2010. — 429 с.
6. Психология индивидуальных различий / Под. ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М. : ЧеРо, 2002. — 776 с.
7. Романовська Л. І., Подкоритова Л. О.Диференційна психологія. — Л.: Новий Світ, — 2008. — 235 с.

 

б) додаткова:

1. Анохин А. П. Генетика, мозг и психика человека: тенденции и перспективы исследований. — М.: ВИНИТИ, 1988. — 66 с.
2. Ахвердова О. А., Волоскова Н. Н., Белых Т. В.Дифференциальная психология. Теоретические и прикладные аспекты исследования интегральной индивидуальности. — СПб.: Речь, 2004. — 168 с.
3. Бем С. Линзы гендера. Трансформация взглядов на проблему неравенства полов: Пер. с англ. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2004. — 336 с.
4. Бендас Т. В. Гендерная психология: Учебное пособие. — СПб.: Питер, 2006. — 431 с.
5. Берн Ш. Гендерная психология: Пер. с англ. — СПб.: Прайм-Еврознак; Издательский дом Нева, 2004. — 320 с.
6. Білоус В. В. Обусловленность психологического симптомокомплекса типом нервной системы // Вопросы психологии. — 1968. — № 6. — С. 77-86.
7. Булаева К. Б. Генетические основы психофизиологии человека. — М.: Наука, 1991. — 207 с.
8. Бурлачук Л. Ф. Морозов С. М. Словарь-справочник по психодиагостике. —СПб.: Питер Ком., 1999. — 528 с.
9. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика. — СПб.: Питер, 2003. — 352 с.
10. Выбойщик И. В. Дифференциальнаяпсихология. Ч. 1. — Челябинск: Изд-во ЮурГУ, 2007 — 61 с.
11. Голубева Э. А. Способности. Личность. Индивидуальность. — Дубна: Феникс+, 2005 — 511 с.
12. Государев Н. А. Дифференциальнаяпсихология в вопросах и ответах: — Москва: Ось-89, 2008. — 110 с.
13. Гуревич К. М. Дифференциальнаяпсихология и психодиагностика: избранные труды. — СПб.: Питер, 2008. — 335 с.
14. Егорова М. С. Психология индивидуальных различий. — М.: Планета детей, 1997. — 327 с.
15. Ильин Е. П. Дифференциальная психология мужчины и женщины. — СПб.: Питер, 2006. — 544 с.
16. Ильин Е. П.Дифференциальная психология профессиональной деятельности. — СПб.; М.; Нижний Новгород; Воронеж: Питер, 2008. — 428 с.
17. Кондрашихина О. А.Дифференциальная психология. — Севастополь: Стрижак-пресс, 2005. — 196 с.
18. Кречмер Э.Строение тела и характер. — М.: Педагогика- Пресс, 1995. — 608 с.
19. Левонтин Р. Человеческая индивидуальность: наследственность и среда. — М.: Прогресс, 1993. — 206 с.
20. Леонгард К. Акцентуированные личности. — Ростов/н/Д.: Феникс, 2000. — 530 с.
21. Машков В. Н. Основы дифференциальной психологии. — СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. — 132 с.
22. Мельников В. М., Ямпольский Л. Т. Введение в экспериментальную психологию личности. — М.: Просвещение, 1985. — 319 с.
23. Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. — М.: Педагогика, 1986. — 253 с.
24. Мироненко И. А.Дифференциальная психология. (Психология индивидуальных различий): Конспект лекций. — СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2000. — 64 с.
25. Нартова-Бочавер С. К.Дифференциальная психология. — М.: Флинта; Московский психолого-социальный ин-т, 2003. — 280 с.
26. Небылицин В. Д. Проблемы психологии индивидуальности: Избр. психол. тр. — М.: Моск. психол.-соц. ин-т, 2000. — 682 с.
27. Пасніченко А. Е.Диференціальна психологія у тестах: Практикум. — Чернівці : Рута, 2005. — 84 с.
28. Психологическая диагностика / Под ред. М. К. Акимовой, К.  М. Гуревича. — СПб.; М.; Нижний Новгород; Воронеж: Питер, 2008. — 650 с.
29. Равич-Щербо И. В., Марютина Т. М., Григоренко Е. Л. Психогенетика. — М.: Аспект Пресс, 1999. — 445 с.
30. Русалов В. М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. — М.: Наука, 1979. — 352 с.
31. Русалов В.Н. Опросник структуры темперамента. — М.: Смысл, 1992. — 37 с.
32. Русалов В. М. О природе темперамента и его месте в структуре индивидуальных свойств человека // Вопросы психологии. — 1985. №1. — С. 19-32.
33. Русалов В. М. Психология и психофизиология индивидуальных различий: некоторые итоги и ближайшие задачи системных исследований // Психологический журнал. — 1991. — Т. 12, № 5. — С. 3-16.
34. Рыбалко Е. Ф. Возрастная и дифференциальная психология. — Л.: Издательство Ленинградского ун-та, 1990. — 256 с.
35. Соколовская Л. Б. Дифференциальная психофизиология: — Красноярск: СибГТУ, 2007. — 171 с.
36. Стреляу Я. Методика диагностики темперамента. — М.: Смысл, 2005. — 102 с.
37. Теплов Б. М.Психология и психофизиология индивидуальных различий: Избр. психол. тр. — М. : Издательство МПСИ, 2004. — 639 с.
38. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности: Пер. с англ. — СПб.: Питер Пресс, 1997. — 608 с.
39. Чернов Д. Н. Дифференциальнаяпсихология : табл., схемы и оснв. Понятия. — Москва: Экономика и финансы, 2006. — 103 с.
40. Шадриков В. Д.Психология деятельности и способности человека. — М.: Логос, 1996. — 320 с.
41. Шмелёв А. Г. Психодиагностика личностных черт. — СПб.: Речь, 2002. — 472 с.
42. Штерн В. Дифференциальная психология и ее методические основы. — М.: Наука, 1998. — 335 с.
43. Юнг К.- Г.Психологические типы. — М.: Университетская книга: ООО "Фирма-издательство АСТ", 1998. — 716 с.