|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Доходи населення і рівень життя в системі управління трудовим потенціалом
Доходи населення і рівень життя в системі управління трудовим потенціалом« Назад
Доходи населення і рівень життя в системі управління трудовим потенціалом 03.10.2016 08:43
Тема 11. Доходи населення і рівень життя в системі управління трудовим потенціалом 11.1. Структура доходів населення і джерела їх формування 11.2. Державне регулювання доходів і вартість життя 11.3. Доходи і платоспроможність населення 11.4. Вплив рівня життя на трудовий потенціал суспільства
11.1.Структура доходів населення і джерела їх формування
Розмір доходів населення, їх розподіл здійснюють безпосередній вплив на формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Високорозвинуті країни з високими доходами населення і поміркованою їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце в системі управління трудовим потенціалом суспільства. Саме тому необхідно розглянути їх джерела, структуру, види тощо. Доходи населення – це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, направлених на підтримку фізичного, морального, економічного і інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Вони формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства і індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел. Існуючі види доходів подано на рисунку 11.1.
Рис. 11.1 Види доходів населення В залежності від форми отримання розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).Грошові доходи поділяються на загальні й чисті. Загальні доходи містять усі надходження і розраховуються до сплати податків і обов’язкових платежів. Чисті доходи населення – результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів. Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі. Виділяють номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи – це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи – це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення наступним чином: Др = Дн / Іц, (11.1.)де Др. – доходи реальні. Дн. – доходи номінальні. Іц. – індекс споживчих цін. Номінальні й реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп населення, такі як заробітна плата, пенсія або стипендія, дають загальне уявлення про рівень життя. Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані. Трудовий дохід – це дохід, який отримає працівник у результат своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості. Види трудових доходів наступні: трудові доходи від основної роботи за наймом, трудові доходи від вторинної зайнятості. Нетрудові доходи являють собою надходження спадщини, виграшів, дивіденди від цінних паперів, а також від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованими. Вони пов’язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. Це: - види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом; - неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформляються як особи, що ведуть економічну діяльність; - нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність. Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи: ¨ до участі в праці ¨ від участі в трудовій, підприємницькій, громадській діяльності ¨ тимчасово непрацюючими ¨ після завершення трудової діяльності. Добробут населення характеризується сукупними доходами. Сукупний дохід є основним показником матеріального забезпечення населення і включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, в сукупний дохід входить вартість безоплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств: послуги охорони здоров’я, освіти , дотації на житло, транспорт, харчування тощо, на рис. 11.2.
Рис. 11.2 Структура сукупних доходів населення Відповідно до наведеної схеми оплата праці – це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів, стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Соціальні трансферти, або трансфертні платежі – це цілеспрямована операція перерозподільчого характеру, що полягає в переданні ресурсів у грошовій і натуральних формах державними і не комерційними організаціями (професіональними, релігійними, благодійними тощо) населенню. Соціальні трансферти можуть бути надані в натуральній і в грошовій формах. До натуральних трансфертів відносяться товари і послуги, які надаються конкретним особам чи домогосподарствам за рахунок коштів державного, регіонального і місцевих бюджетів або недержавних (суспільних) соціальних фондів на безоплатній основі. До соціальних трансфертів в грошовій формі належать: - пенсії; - соціальні допомоги; - стипендії; - страхові компенсації; - відшкодування витрат інвалідам; - відшкодування збитків репресованим громадянам. Доходи від власності включають: - доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла; - завчасна компенсація за вкладами громадян в банках і кредитних закладах; - проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Держбанку України і Зовнішеконбанку; - виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Держбанком і кредитними організаціями. Дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання. Домашнє господарство, від якого також надходять доходи – один із суб’єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед, трудовими і грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей. Воно складається з двох або більше людей, становить групу людей, які живуть і забезпечують свої потреби разом. Отже, найчастіше домашні господарства за кількістю членів збігається з сім’єю, а в деяких випадках може складатися з декількох сімей і використовувати найману працю. Бюджет сім’ї складаються з двох частин - дохідної і витратної. На доходи і витрати сімей впливають фактори, обумовлені типом сім’ї, який , у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового характеру, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо. У структурі джерел сукупного доходу сімей за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження , збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання. Використання сукупного доходу, який враховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами: - споживчі витрати, - податки, збори, платежі, - інші витрати , - накопичення. У процесі реалізації доходів частина їх використовується на споживання матеріальних благ, частина – на споживання послуг, до яких входять освітні і культурні послуги, охорона здоров’я і все те, що формує та дає розвиток трудовому потенціалу. На структуру споживання впливає не тільки величина грошових доходів, а й зміни структури населення, підвищення його освітнього і культурного рівня, тобто підвищення якості трудового потенціалу.
11.2Державне регулювання доходів і вартість життя
Державне регулювання доходів являє собою складову соціальної політики держави. Воно являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили і її розвитку, послабленню соціальної напруженості. Державне регулювання доходів полягає в перерозподілі їх через державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для нормального відтворення робочої сили, усунення диспропорцій, пов’язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, що закріплені в Конституції та в інших законодавчих актах. Такими принципами є: - соціальна справедливість, - соціальне партнерство і солідарність усіх верств населення, - індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище, - право на працю і достойна винагорода, - індексації доходів, - диференціація заробітної плати, - право на професіональні об’єднання, - економічна доцільність. Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на методах, які представлені на схемі (рис.11.3). Дані методи взаємозалежні і доповнюють один одного.
Рис. 11.3. Методи державного регулювання доходів Розподіл доходів серед населення має прямий вплив на використання ресурсів праці. По-перше, у випадку великої розбіжності у диференціації та загальної суми їх у найбідніших прошарків населення менше прожиткового мінімуму зростає вторинна, нерегламентована и нелегальна зайнятість через необхідність мати хоча б мінімальні засоби для існування. Причому, чим більший такий прошарок громадян, тим більше за обсягом і питомою вагою перелічені негативні явища на ринку праці. По-друге, ринок праці з великою диференціацією доходів громадян більш вразливий стосовно дискримінації з боку підприємців, ущімлення прав працюючих, невиконання колективних угод через жах втрати роботи в разі незгоди і скарг. По-третє, збільшується чисельність зайнятих пенсіонерів і підлітків. Водночас така диференціація певною мірою може пожвавити мобільність робочої сили особливо серед молоді. Що може зробити держава для того, щоб диференціація доходів не була занадто високою? По-перше, це введення прогресивної шкали оподаткування. Більш високодоходні групи сплачують значну частину свого доходу до бюджету держави, а бідні прошарки населення сплачують податки по низьких пільгових ставках. Цей захід призводить до скорочення розриву в доходах. По-друге, за рахунок надходжень до бюджету з доходів високодохідної групи населення держава зможе сплачувати збільшені трансферти незаможним прошаркам, котрі скоротять диференціацію ще більше [10, с.203]. По-третє, це посилення боротьби з тіньовими доходами. Перехід їх у легальні, знов таки, збільшить надходження до бюджету з усіма позитивними наслідками для прошарку громадян з низькими доходами. Ефективно організований ринок праці та продуктивна зайнятість населення головним чином забезпечує нормальну і справедливу диференціацію працюючих і усього населення за доходами. Ефективність функціонування ринку праці визначається: - розвитком конкуренції між найманими працівниками за кращі робочі місця і між роботодавцями за більш кваліфіковану робочу силу; - відповідністю ціни робочої сили її відтворювальній функції (мінімальна заробітна плата не може бути меншою за прожитковий мінімум); - постійним намаганням зменшити розрив між пропозицією на робочу силу та її попитом; - постійним балансом між товарною та грошовою масами. Вартість життя – це виражена в грошовій формі кількість матеріальних благ і послуг які фактично споживаються населенням. Вартість життя можна визначити як сукупність витрат, які несе людина, сім’я або група населення для придбання товарів і послуг які необхідні для підтримки життєдіяльності і відновлення працездатності. Для розрахунку вартості життя використовують наступні методи: Статистичний метод. Основою даного методу є фактичні бюджетні обстеження. За базу розрахунків приймають фактичний рівень споживання і витрат малозабезпечених верств населення, без використання науково-обумовлених норм і нормативів споживання. Нормативно-статистичний метод передбачає використання, в певній мірі, науково обґрунтованих норм. За основу розрахунків приймають вартість фізіологічних норм продуктів харчування. Нормативний метод. При використанні даного методу: - визначають науково обґрунтовані нормативи споживання, які забезпечують нормальне відтворення робочої сили працівників і життєдіяльності непрацездатних; - по різним районам країни науково обґрунтовуються необхідні територіальні відмінності в вартості життя населення; - кількісно визначаються всі необхідні потреби в матеріальних благах і послугах. Нормативний метод дозволяє отримати найбільш вірне уявлення про споживчий кошик, який необхідний для розрахунку прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Для установлення вартісного показника прожиткового мінімуму вводиться поняття бюджету прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі. У світовій практиці застосовуються два основні підходи до побудови бюджету прожиткового мінімуму: нормативний, основою якого є концепція споживання на науково обґрунтованому мінімально необхідному рівні, і статистичний, який ґрунтується на аналізі закономірностей споживання. Методика розрахунку бюджету прожиткового мінімуму наступна: - визначається споживчий продукт споживання в середньому на одного члена сім’ї з урахуванням статевої структури населення; - розраховується загальний обсяг мінімально необхідних витрат на придбання продуктів харчування на одного члена сім’ї; - визначається вартісна оцінка бюджету прожиткового мінімуму в регіоні. Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку є інструментами соціальної політики. Вони повинні використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення, для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінювання матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства. Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються мінімальний асортимент і вартісна величина споживчого кошика на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Вартісна оцінка споживчих кошиків формується за відповідними цінами і тарифами. Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Споживчий кошик визначається не рідше одного разу на 5 років. Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об’єднані в такі групи: - хлібопродукти, - картопля, - овочі, - фрукти і ягоди, - м’ясопродукти, - молокопродукти, - рибопродукти, - яйця, - цукор, кондитерські вироби, - рослинне масло, маргарин. Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України. Витрати на оплату житлово – комунальних послуг визначається на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг на одну людину. Визначенні частки витрат прожиткового мінімуму, які використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг, виплату податків та інших обов’язкових платежів ґрунтуються на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, які виникли в базовому періоді. Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян. Мінімальний споживчий бюджет – це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 році для 13 статево-вікових груп. Цей показник відображає верхню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров'я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології. Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або сім’ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6-ти років, підлітків, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначити мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей.
11.3. Доходи і платоспроможність населення
Платоспроможний попит – це запропонована на ринку потреба населення в товарах і послугах. В кількісному відношенні попит відображається сумою грошових коштів, які можуть бути використані населенням на купівлю товарів і оплату послуг. Таким чином попит виступає як потреба в матеріальних благах і послугах, обмежена платіжними можливостями. Фактори, які впливають на формування платоспроможного попиту можна класифікувати за трьома основними групами: економічні, соціальні, демографічні (рис. 11.4). Основним фактором є грошові доходи населення. Її величина залежить від ступеня розвитку суспільного виробництва і таких показників, як динаміка ВВП, об’єму промислової продукції і продуктивность праці. На величину і структуру платоспроможності впливають і такі фактори, як розмір податків, рівень заощаджень населення, величина індексу споживчих цін, а також розмір неплатежів. Вплив перерахованих факторів рівнозначний впливу зміни грошових доходів в їх реальних розрахунках. Крім економічних факторів, процес формування попиту залежить від факторів соціального характеру, таких як соціальна структура суспільства, а також політика держави в області становлення величини соціальних нормативів: величини прожиткового мінімуму, мінімальна заробітна плата і пенсії, а також розмір допомоги. Формування платоспроможного попиту залежить також і від становища демографічної ситуації: чисельності населення, середнього віку і складу сім'ї, статево-вікового складу населення, міграції. Крім того платоспроможний попит формують природнокліматичні умови життя, споживчі переваги. Регулювання платоспроможного попиту населення здійснюється в масштабах країни і передбачає застосування всього комплексу економічних важелів впливу на попит, включаючи систему народногосподарських і галузевих пропорцій, грошових доходів населення, зміни співвідношення різних цін на товари народного споживання і тарифів на послуги.
Рис. 11.4 Класифікація факторів, які впливають на формування платоспроможного попиту населення Ситуація в межах платоспроможного попиту характеризується взаємовідносинами двох складових: доходів населення і споживчого ринку. Збалансоване формування платоспроможного попиту повинно проходити таким чином, щоб виникало необхідне співвідношення: - між виробництвом товарів споживання і платоспроможним попитом (між попитом і пропозицією); - між платоспроможним попитом і купівельною спроможністю населення (між попитом і доходами). Незадоволений попит може бути визначений як співвідношення між об’ємом грошових доходів і заощадженнями населення, які вони готові і бажають запропонувати до реалізації, і сумою цін товарів і тарифів на платні послуги, які функціонують на ринку в даний період часу:
СРД = РПП / ЧД (11.2.),
де- СРД – ступінь реалізації доходів. РПП – реалізований платіжний щомісячний попит. ЧД – чисті доходи населення які становлять собою номінальні доходи населення в даному році, скориговані на індекс цін з відрахуванням податків, з врахуванням неплатежів і заощаджень. РПП можна виразити через об’єм роздрібного товарообігу і платних послуг в даному періоді. Критеріями оптимальної зміни ступеня реалізації грошових доходів населення можуть виступати: - в умовах збалансування пропозиції і попиту поступове зростання показника ступені реалізації грошових доходів за рахунок росту пропозиції на товари і платні послуги, а також доходів населення з тим, щоб співвідношення, наведеної формули, завжди було більше 1; - в умовах відхилення даного співвідношення в сторону переваги росту доходів по відношенню до пропозиції товарів і послуг необхідно, щоб показник ступеня реалізації грошових доходів діставався до 1; - в умовах коли пропозиція товарів випереджає доходи населення, то необхідно створити умови для зростання доходів, щоб співвідношення формули діставалося до 1. Отже, важливою задачею соціально-економічного розвитку виступає забезпечення таких розмірів доходів, які дозволяють не тільки створити стимули росту номінальних і реальних доходів але і довести їх до сфери споживання.
11.4. Вплив рівня життя на трудовий потенціал суспільства
Розвиток трудового потенціалу суспільства залежить від рівня життя, сутність якого розглядалася в попередньому розділі. Чим він вищий, тим більше можливостей у суспільства і кожної особи забезпечити більш високий рівень здоров’я, освіти, професіоналізму, культури, тим більше можливостей задовольнити зростаючі потреби суспільства. Потреба – це необхідність в життєвих засобах, яка набуває специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистих якостей індивіда. У зв’язку з цим і різний набір потреб людини на які впливають певні фактори. (рис.11.5).
Рис. 11.5 Фактори, що впливають на потреби і рівень життя населення Підвищення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини. Якість життя характеризується, насамперед, рівнем споживанням товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умова і охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини. Джерелом підвищення рівня і якості життя населення є зростання НД, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат. Розмір і динаміка залежить від продуктивності праці, обсягу інвестицій, зайнятості, структур економіки, рівня розвитку соціальної сфери тощо. НД ділиться на фонд нагромадження і фонд споживання. Фонд нагромадження – це частина НД , що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів , а також створення державних резервів і запасів. Фонд споживання використовується для задоволення невиробничих потреб, а також на утримання організації невиробничої сфери. Джерелами є необхідний продукт і частина додаткового продукту. До складу фонду споживання входять: - особисте споживання населенням матеріальних благ і послуг, - матеріальні витрати в організаціях невиробничої сфери, які обслуговують населення, - матеріальні витрати в організаціях, які надають допомогу суспільству в цілому: управління, наука, оборона, служба безпеки. Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя (ІВЖ), який розраховується за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором:
ІВЖ = Цп*Gп / Цб*Gб (11.3)
де Цб, Цп – ціна покупки відповідно базисного і поточного періодів, грн. Gб, Gп – обсяг покупок базисного і поточного періодів, грн. Нестача фонду споживання або недоліки в його розподілі призводять до бідності певної частини населення. Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Вона характеризується рядом показників. Межа бідності - це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. Межа бідності визначається як частка прожиткового мінімуму на одну особу у розрахунку на місяць. За її допомогою визначаються сім'ї, які відносяться до категорії бідних. Рівень бідності - це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності. Глибина бідності - це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності. Опікуваний державою дохід - це рівень доходу, що до 10 відсотків перевищує межу бідності, і обумовлює імовірність сім'ї потрапити до категорії бідних. Крайня форма бідності - це бідність по відношенню до стандартів цивілізації, яка асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання). В світовій практиці крайній формі бідності відповідає такий показник, як межа бідності. Організацією Об'єднаних Націй разом з Організацією економічного співробітництва та розвитку і Всесвітнім банком бідність визначається, коли доходи або споживання населення становлять менше одного долара на день. У Російській Федерації за межу бідності прийнято прожитковий мінімум. В Україні прожитковий мінімум застосовується також для визначення права на призначення соціальної допомоги, а значить, і для визначення межі бідності. До бідних належать ті верстви населення, хто не з власної волі позбавлений благ, які більша частина населення вважає необхідними, а саме:
У світовій практиці для характеристики бідності та забезпечення можливості чіткого визначення бідних верств населення використовуються такі критерії: нормативні (абсолютні):
структурні:
відносні:
ресурсні:
Нормативні критерії ґрунтуються на відповідності фактичної вартості споживчого кошика сімей встановленому стандарту - прожитковому мінімуму. Структурні критерії оцінки бідності визначаються виходячи з питомої ваги витрат на харчування або найнеобхідніших витрат у сукупних витратах (доходах). При їх застосуванні, коли в загальній структурі витрат домогосподарства харчування становить більше 60 відсотків, сім'я змушена не розраховуватися зі значною частиною обов'язкових платежів, зокрема за житло. Відносні критерії визначаються за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат), яка дає змогу відокремити групу населення, що живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства. Для цього найчастіше використовуються відсоткові пороги медіанного рівня доходів або витрат, а саме - 50, 60 або 75 відсотків, а також вартість реального мінімуму споживання, розрахованого за фактичною вартістю - харчування найбіднішого населення країни. Ресурсні критерії оцінки бідності мають виключно практичне значення, оскільки виходять з бюджетних можливостей держави щодо надання допомоги. Як свідчать дані Міністерства праці та соціальної політики, в Україні межа бідності склала 56,6 відсотків прожиткового мінімуму. За визначеними оцінками до категорії бідних в Україні належало 27,8 відсотка населення(13,7 млн.), крайнє бідних - 14,7 відсотка (7,12 млн.). Основну частину бідних верств населення України становлять домогосподарства з дітьми до 18 років - 75,0 відсотка. Серед бідного населення України сім'ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 відсотка, а сім'ї, в яких усі дорослі працюють, - 18,5 відсотка. Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 відсотка бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери. Близько 78 відсотків усіх бідних становлять сім'ї, в яких хтось з дорослих працює. Надзвичайно сильно збільшує ризик бідності безробіття, особливо в малих містах. Якщо в сім'ї, де немає безробітних, рівень бідності становить 22,6 відсотка, то при трьох і більше безробітних він підвищується до 41,5 відсотка, при цьому грошові доходи в розрахунку на умовного дорослого. Регіональні особливості рівня та глибини бідності мають обов'язково враховуватися при розробці стратегії подолання бідності та її реалізації у контексті регіональної соціальної політики (табл. 11.1.).
Таблиця 11.1. Прогнозні показники бідності в Україні на 2000 - 2010 роки1
Основними причинами виникнення і поширення бідності в Україні є безробіття, низький рівень оплати праці і пенсійного забезпечення, заборгованість по заробітній платі і соціальних виплатах, які мають суто економічне підґрунтя. В реалізації Стратегії подолання бідності слід мати на увазі, що подолання бідності не можна досягти виключно шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, зорієнтовані як на бідних, так і на відносно забезпечені верстви населення. В зв’язку з цим зупинимось на основних стратегічних напрямах подолання бідності, які проілюстровані на рис 11.6.
Рис 11.6. Напрямки подолання бідності в Україні 1. Розвиток зайнятості та ринку праці передбачає:
2. Підвищення доходів від трудової діяльності має здійснюватися шляхом: ü реалізації заходів, спрямованих на зростання реальної заробітної плати; встановлення економічно та соціальне обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати; ü забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію його грошових доходів; ü посилення захисту прав працівників у сфері оплати праці, зокрема шляхом розвитку соціального партнерства та договірного регулювання трудових відносин; ü забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової та міжгалузевої диференціації заробітної плати всіх категорій працюючих; ü підвищення рівня неоподаткованого мінімуму доходів громадян до розміру мінімальної заробітної плати. 3.Розвиток соціального страхування - як запобіжного захисту від втрат доходу, а саме: ü страхування на випадок безробіття ü державне пенсійне страхування; ü добровільне недержавне пенсійне забезпечення; ü страхування від нещасних випадків і професійних захворювань; ü страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; ü загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування. 4. Соціальна підтримка найбільш вразливих верств населення передбачає цілий ряд заходів щодо захисту та надання соціальних послуг найменш захищеним верствам населення держави: впровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг, соціальна підтримка осіб, які втратили працездатність та інвалідів, соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона базується на Законах України: "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та цілого ряду соціальних програм зокрема Програмах житлових субсидій. Об'єктом надання державної соціальної допомоги виступатиме малозабезпечена сім'я, або окрема одинока особа. Стратегія подолання бідності на державному рівні охоплює три етапи. На першому етапі (2001-2002 роки) здійснювався комплекс заходів щодо стабілізації рівня життя, усунути найгостріші прояви бідності шляхом:
На другому етапі (2003 - 2004 роки) були створені об'єктивні передумови для реального зростання грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості. Передбачалося:
На третьому етапі (2005-2010 роки), при сталому економічному розвитку та посиленню орієнтації економіки на більш ефективне задоволення потреб людини мають бути створені передумови для стійкого соціального розвитку, формування суспільства, відкритого для широкої соціальної інтеграції, яка дозволятиме людям в значній мірі реалізувати свій потенціал та запобігати бідності. На цьому етапі будуть активно діяти всі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування. Очікуються реальні результати проведених соціальних реформ, які дадуть можливість справедливо розподілити результати економічного розвитку шляхом:
Відбудеться суттєве покращення матеріального становища більшості населення. Все це дасть можливість підвищувати рівень освіти, медичного обслуговування населення в т.ч. і бідних його верств, що позитивно позначиться на трудовому потенціалі. Це, в свою чергу, поширить можливості подальшого нарощування темпів економічного зростання.
Висновки по темі «Доходи населення та їх вплив на трудовий потенціал» Доходи населення і рівень життя посідають провідне місце в системі управління трудовим потенціалом суспільства і виступають як ключові завдання в соціальній політиці держави. Вони виступають як сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного і інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Доходи формуються за рахунок оплати праці, виплати соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства і індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел. В залежності від форми отримання розрізняють грошові і натуральні доходи. Грошові доходи поділяються на загальні й чисті. Загальні містять усі надходження і розраховуються до сплати податків і обов’язкових платежів. Чисті доходи населення – є результат перерозподільчих процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів. Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі. В структурі доходів населення виділяють номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи – це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи – це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Одним із завдань соціальної політики суспільства є державне регулювання доходів та запобігання їх надмірної диференціації шляхом впливу на заінтересованість найманих працівників і підприємців у поліпшенні результатів праці з метою розвитку економіки в цілому. Останнє у свою чергу, сприяє підвищенню доходів населення , рівня його життя та покращення якості трудового потенціалу. Державне регулювання доходіві споживання ґрунтується на певних методах, - а саме, на економічних законодавчих, адміністративних і погоджувальних. Формування та розвиток трудового потенціалу суспільства залежить від рівня життя. Чим він вищий, тим більше можливостей у суспільства забезпечити підвищення рівнів здоров’я, освіти і культурного розвитку. Розвиток трудового потенціалу, в свою чергу, поширює можливість подальшого нарощування темпів економічного зростання і подолання бідності. В Україні розроблена Стратегія подолання бідності на державному рівні і охоплює три етапи(1-й2001-2002 роки,2-й- 2003 - 2004 роки, 3-й 2005 - 2010 роки ).
Запитання для самоконтролю
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |