ЕКОНОМІКА ПРАЦІ Й СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

1. Сутність категорії “праця” та її соціально-економічна характеристики. Роль праці у розвитку людини і суспільства.

2. Зміст, характер і види праці.

1.1. Сутність категорії “праця” та її соціально-економічні характеристики. Роль праці у розвитку людини і суспільства.

Праця представляє собою основну життєдіяльність суспільства і є складним і багатоскладним процесом. У загальному розумінні, праця – це діяльність людини, спрямована на досягнення певного результату.

  За традиційним підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов’язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці, та засоби праці. Вона розглядає працю у більш широко і комплексно. Процес праці включає щонайменше п’ять елементів: предмет праці, засіб праці, технологія діяльності, організації праці, сама праця, (жива праця).У процесі праці люди взаємодіють також з навколишнім середовищем. Сучасна економічна наука відійшла від вузького, суто виробничого погляду на працю, штучного її поділу на так звану «продуктивну» та «непродуктивну». У широкому розумінні праця – це свідома цілеспрямована створююча діяльність; прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволені своїх матеріальних та духових потреб; це процес перетворення ресурсів природи в цінності і блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних),так і внутрішніх спонукань; це вияв людської особливості: [4].

  Таким чином, визначення праці включає в себе, окрім традиційних видів людської діяльності, також творчі, інноваційні види, зокрема підприємництво. Праця є матеріальним процесом взаємодії людини з природою та спільним процесом взаємодії людей у виробничій діяльності. Також праця є процесом споживання людського капіталу як сукупності фізичних і розумових здібностей людини, що виступає особистісним чинником виробництва.

Сутність праці полягає в тому, що праця – це процес усвідомленої трудової діяльності людини, яка спрямована на досягнення певного результату і за своїм змістом є матеріальним процесом взаємодії людини і природи, а за характером – процесом суспільної взаємодії між людьми.

Роль та значення праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці не тільки створюються матеріальні та духовні цінності, призначенні задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, що здобувають нові навички, розкривають високі здібності, поповнюють, збагачують знання. Творчий характер праці проявляється через появу нових ідей, прогресивних технологій, більш досконалих і високопродуктивних засобів праці, нових видів продукції, матеріалів, енергії, які в свою чергу, створюють нові потреби. Нові потреби не тільки появляються у процесі праці, але й вимагають їх подальшого задоволення (рис 1.1.).

Таким чином, сутність праці визначається через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства як основна сфера життєдіяльності і розвитку людини, необхідна умова життя суспільства і складна форма взаємовідносин людей у процесі виробничої діяльності.

Рис. 1.1. Роль праці в розвитку людини та суспільства

Соціально-економічний характер праці є сукупність відносин між учасниками трудового процесу, відображає форму суспільної організації праці і формується під впливом особливостей змісту праці за ознаками рівня кваліфікації, умов праці, функціональної ролі, частки фізичної, новаційної, духовної праці.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці. Класифікація видів праці за різними ознаками приведені в таб.1.1. показані на рис.1.1. Найчастіше виділяють чотири групи ознак, які відрізняють той чи інший вид трудової діяльності: Зміст і характер праці; предмет і продукт праці; засоби і способи праці; умови праці [4,6].

1.2. Зміст, характер і види праці

Тривалий час до класифікації видів праці підходили посилаючись на марксистську  теорію про подвійний характер праці, тобто праця є одночасно абстрактною та конкретною.

Абстрактна праця – це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до конкретної форми, в який вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці.

Конкретна праця – це корисна праця, яка витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікацій працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв’язок у конкретному процесі праці. Результатом різновидів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Видатний російський вчений в галузі економіки та соціології праці Б.М.Генкін розглядає трудовий процес як поєднання трьох компонент: регламентованої (a - праці), новаційної (b - праці) і духовної (g - праці) [14].

Регламентована (a - праця) – це діяльність, за якої працівник має діяти у  чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об’єктивної можливості змінити цю технологію.

Типовим прикладом  діяльності, в якої переважає a - праця, є виконання виробничої операції робітникам на конвеєрі регламентованим ритмом. Це може бути і діяльність чиновника з чіткого й однозначного виконання інструкцій, отже a - праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.

Таб. 1.1 Класифікація видів праці.

Новаційна, творча (b - праця) – це діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сфери. Результатом b - праці є нові ідеї та образи. Творчою є переважна праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом творчості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності продукт є суто індивідуальним і відображає особистість автора.

Для аналізу праці в галузях матеріального виробництва достатнє виділення двох складових – a- праці та b - праці. У сферах нематеріальної діяльності людини (мистецтві, літературі, філософії та ін.) дедалі більшого значення набуває духовна складова її діяльності.

Духовна (g - праця) – це діяльність метою якої є вплив на моральні основи людського існування, така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості (зосередження сил зла). Позитивна духовна (g - праця) створює естетичні й правові умови для зростання продуктивності і покращення відносин між людьми. Негативна (g - праця) веде до деградації людини, природи й суспільства.

Отже, добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Для досягнення цієї мети усі розвинені країни використовують такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, розвиток персоналу, підвищення якості життя та ін.), заохочення інтелектуальної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, культивування високої моральності та ін. [14]. Зрушення у змісті праці стосуються всіх її елементів. Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього процесу виробництва, перехід від переважно фізичної до розумової праці, перехід від переважно фізичної до розумової праці. Зростання складності праці вимагає від працівників підвищення професійної і загальноосвітньої підготовки, розвитку спектра особистих та ділових якостей. Відбувається соціалізація трудових відносин, розвиваються нові форми зайнятості, змінюється характер праці.

Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності та життя людей, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і визначає перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва.

Гуманізація праці означає зміну змісту та умов праці, котра пов’язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. Мета гуманізації праці – сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.