Філософія 13.12.2014 01:54

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ФІЛОСОФСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

Затверджено

Вченою Радою філософського факультету

Протокол № 143/7

від „27” грудня 2011 року

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОГРАМИ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН

ДЛЯ ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ ЗА НАПРЯМОМ „ФІЛОСОФІЯ”

ДЛЯ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНИХ РІВНІВ

„МАГІСТР”, „СПЕЦІАЛІСТ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЬВІВ-2011

 

 

ПЕРЕЛІК ПРОГРАМ З ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН

ЗА НАПРЯМОМ „ФІЛОСОФІЯ”

 

 

Назва дисципліни	Сторінка
1. Програма з дисципліни „Історія античної філософії”	3
2. Програма з дисципліни „Історія середньовічної філософії”	15
3. Програма з дисципліни „Історія філософії Нового часу”	54
4. Програма з дисципліни „Історія філософії ХІХ-ХХ ст.”	60
5. Програма з дисципліни „Історія української філософії”	87
6. Програма з дисципліни „Логіка”	93
7. Програма з дисципліни „Онтологія”	108
8. Програма з дисципліни „Метафізика”	114
9. Програма з дисципліни „Діалектика”	123
10.Програма з дисципліни „Гносеологія, епістемологія і праксеологія”	125
11. Програма з дисципліни „Філософія свободи”	135
12. Програма з дисципліни „Філософія і методологія науки”	140
13. Програма з дисципліни „Соціологія”	143
14. Програма з дисципліни „Феноменологія, герменевтика”	155
15. Програма з дисципліни „Семіотика”	160
16. Програма з дисципліни „Філософія історії”	169
17. Програма з дисципліни „Соціальна філософія”	174

 

 

1. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

„ІСТОРІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ”

 

Курс античної філософії відкриває першу сторінку Всесвітньої історії філософської думки. Його засвоєння прокладає студенту дорогу до глибокого ознайомлення з головними філософськими школами, напрямками, славетними філософами, котрі своєю діяльністю започаткували і намагалися вирішити важливі проблеми, які стосувалися пізнання світу, буття людини, смислу її існування, а також цілої низки морально-етичних проблем. Історія філософії є історією інтелектуального розвитку людства, а тому гортаючи її сторінки, ви пройдете школу духовного збагачення, засвоєння інтелектуальної культури минулого, що слугує фундаментом для сучасного і майбутнього.

 

Тема 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ ЯК НАУКИ

Специфіка історико-філософського знання і його науковий статус. Історія філософії як процес пізнання та вирішення науково-філософських проблем. Головні методологічні засади і принципи історико-філософського дослідження. Історіографії історії філософії. Філософський текст як об’єкт наукової рефлексії. Історико-філософський факт і способи його тлумачення. Роль і місце інтерпретації в історико-філософському дослідженні. Основні історичні концепції історії філософії як специфічної форми наукового знання. Історія філософії і філософія. Значення історико-філософського знання для розвитку філософії і наукового пізнання. Філософія у системі духовної культури людства.

 

Тема 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ У КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ, ІНДІЇ ТА КИТАЮ

Філософія Стародавнього Китаю. Народження філософської думки і її культурно-історичні передумови. Старокитайська релігія і міфологія – дофілософські форми суспільної свідомості і їх роль у виникненні філософії. Класичні китайські книги освіченості і моралі. Головні філософські школи: 1) Конфуціанство. 2) Монізм. 3) Школа закону (“фа-цзя”). 4) Даосизм. 5) Школа імен (“мін-цзя”). 6) Школа “інь-янь” (натурфілософи). Філософія Конфуція. Небо і духи. Погляди на суспільство. Етичне вчення. Ідеал людини. Управління. “Виправлення імен.” Вчення про знання. Історичне значення конфуціанства. Школа моністів. Вчення про небо і його волю. Заперечення долі: Любов. Народ. Управління. Проблема війни і миру. Взаємовідношення традиції і закону. Проблема знання. Філософія Лао-Цзи. Вчення про Дао і його світ. Діалектика Дао. Вчення про буття і небуття. Знання. Етичний ідеал в даосизмі. Управління. Соціальний ідеал. Заперечення воєн. Історичне значення даосизму. Школа закону (“фа-цзя”). Проблема традиції і новаторство. Управління. Правитель.

Староіндійська філософія. Історико-культурні передумови становлення та виникнення індійської філософії. Ведична література. Релігія брахманізму та її вплив на виникнення філософії. Письмові пам’ятки. Система веданти. Вчення про Брахму і світ. Людська душа. Вчення про смисл життя. Містично-ідеалістичний елемент Веданти. Філософія Санкхья. Засади буття. Пізнання. Система Вайшешики. Вчення про атоми. Вчення про людину. Буддизм. “Чотири святі правди” про терпіння та визволення. Метафізичні проблеми. Буття. Людина. Нірвана. Етичні проблеми. Історична доля буддизму. Матеріалістична система чарвака – локаята. Критика Вед і релігії. Смертність душі. Вчення про першопочатки. Проблема свідомості. Етичне вчення . Пізнання. Система Йога. ЇЇ філософія.

Філософія країн близького Сходу: Вавілон і Ассірія. Шумерська міфологія. Релігія семітів. Аркадо-вавілонська міфологія. Початки наук. “Бесіда пана і раба.”

Єгипетська філософія. Джерела. Староєгипетська міфологія. Початки наук. Проблема людини. Вчення про Бога. Космогонія.

 

Тема 3. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В АНТИЧНОМУ СВІТІ

Культурно-історичний простір розвитку античної цивілізації. Формування полісу і його значення в античній історії. Економічні та політичні обставини. Антична демократія. Релігійне життя. Грецька міфологія як духовний феномен.

Гомер і його космогонія та теогонія. Соціоантропоморфізм. Проблема долі.

Гесіод. Проблеми космогонії та теогонії у поемах Гесіода “Теогонія”, “Праці і дні”. Від хаосу до космосу. Етичний елемент у поемах Гесіода. Проблема першопочатку. Значення епічної поезії як передфілософії.

Орфізм і його міфічна концепція творення світу. Орфічний міф про Діоніса-Загрея і його творення Зевсом людини із попелу. Філософські рефлексії орфіків і їх значення для подальшого розвитку філософії.

Лірична поезія. Відкриття людської індивідуальності і духовного світу. Значення грецької лірики для формування філософського мислення.

“Сім мудреців.”Феномен мудрості і її змістові рамки. Гноми мудреців. Етико-філософські рефлексії. Образ мудреця.

Східний елемент і його значення для формування старогрецької філософії.

Періодизація філософії у Стародавній Греції. Європейська духовна культура і антична філософська традиція.

Філософія як витвір еллінського генія. Історична доля філософської спадщини.

 

Частина перша.

Тема 4. ІОНІЙСЬКА (МІЛЕТСЬКА) ФІЛОСОФІЯ ПРИРОДИ (НАТУРФІЛОСОФІЯ).

Перший філософський напрямок і його представники. Фалес із Мілету. Особа Фалеса (640-546рр. до Р.Х.). Що є філософування? Початкові філософські рефлексії. Проблема першопочатку: “Усе з води.” Гілозоїзм. Поняття “фісіса” як об’єкта філософських розмислів. Зміст основних гномів (афоризмів) Фалеса. Історична оцінка діяльності Фалеса.

Анаксімандр (610-546рр. до Р.Х.). Життя і діяльність. Апейрон – першопочаток всього. Його характеристика. Твір “Про природу”. Виникнення світу. Космогонія і космологія. Походження життя. Наукові здогадки Анаксімандра. Створення першої географічної карти і небесного глобуса. Оцінка Арістотеля. Світовий закон справедливості. Значення філософської спадщини.

Анаксімен (585-528/5рр. до Р.Х.). Повітря – першопочаток існуючого. Механізм творення тіл. Принцип згущення і розрідження. Космогонія. Метеорологічні погляди. Єдність мікро – і – макрокосмосу. Гегелівська оцінка Мілетської філософії. Натурфілософська традиція і подальший розвиток античної філософії.

 

Тема 5. ГЕРАКЛІТ ІЗ ЕФЕСУ (520-466рр. до Р.Х.).

Життя і діяльність. “Темний” філософ. Метафоричний стиль філософської мови. Першопочаток: “Усе із вогню.” Ріка – образ дійсності. Принцип: “Усе тече – усе змінюється.” Діалектика. “Принцип боротьби” (“війна батько усього”). Гармонія протилежностей. Вчення про Логос (розум) світу і його функції. Світ як космос. Людина – мікрокосмос. Логос душі. Етичні рефлексії. Гносеологічні ідеї. Пізнання як процес. Оцінка Арістотеля і Гегеля. Історичне значення філософії Геракліта.

 

Тема 6. ІТАЛІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ. ПІФАГОР І ПІФАГОРЕЙСЬКИЙ СОЮЗ.

Піфагор (570-496рр. до Р.Х.). Особа мислителя. Джерела піфагореїзму. Орфізм. Піфагорейський союз і піфагорейський спосіб життя. Дефініція філософії. Число як першопочаток і основа буття. Число і звук (акустика). Теорія музики. Містика чисел. Вчення про протилежності. Ідея міри та гармонії. Джерело гармонії. Космос і його побудова. Космологічні здогадки Піфагора. Вчення про душу. Метемпсихоз (переселення душі). Теорія пізнання. Етика. Політичні ідеї. Піфагорейська традиція і подальший розвиток античної філософії. Послідовники Піфагора: Філолай із Кротона, Алкмеон Кротонський, Гіппас із Метапонту, Архит Тарентський і подальший розвиток ними науково-філософських ідей Піфагора. Піфагор і Платон. Історичне значення піфагореїзму для розвитку світової філософії і науки.

 

Тема 7. ЕЛЕЙСЬКА ФІЛОСОФСЬКА ШКОЛА

Духовні витоки елеатизму. Зміна духовних орієнтирів філософської рефлексії. Представники елеатизму.

Ксенофан із Колофону (570-480рр. до Р.Х.). Особа Ксенофана і його діяльність. Філософська поема “Про природу”. Проблема походження релігії. Критика антропоморфізму. Теологічний монізм Ксенофона. Ідея єдиного бога. Онтологічні пошуки. Гносеологічні рефлексії. Неабсолютний характер людського знання. Відносність істини. Перша спроба абсолютизації раціонального способу пізнання. Ксенофан і подальший розвиток елеатизму.

Парменід із Елеї (540 480рр. до Р.Х.). Життя і творчість. Філософська поема “Про природу”. Онтологічні рефлексії: відкриття буття. Буття і небуття. Головні характеристики буття. Тільки буття є. Принцип тотожності буття і мислення: “мислити і бути є одне й те ж.” Розходження з іонійцями і Гераклітом. Теорія пізнання Парменіда. Два шляхи пізнання: “шлях істини” і “шлях людських уявлень” (картина світу “докса”). Абсолютизація розумового ступеню пізнання і дискредитація чуттєвого пізнання. Становлення засад раціоналізму і метафізики. Друга частина поеми: співвідношення істинного і неістинного світів. Оцінка філософії Парменіда Гегелем і Хайдеггером. Філософія Парменіда у контексті розвитку світової філософії.

Зенон з Елеї (490-430рр. до Р.Х.). Суть вчення Зенона. Народження діалектики. Апорії Зенона і їх функціональне навантаження. Суть апорій: “Дихотомія”, “Ахілл швидконогий”, “Стріла” і “Стадій”. Заперечення істинності чуттєвого пізнання. Формування логічної проблематики у філософії Зенона. Неможливість відтворення суперечливої сутності буття у логічно несуперечливій формі. Аргументи Арістотеля проти Зенона. Апорії Зенона і сучасні проблеми логіки і математики. Філософія елеатів як новий щабель розвитку філософського теоретичного мислення.

 

Тема 8. МОЛОДШІ ФІЛОСОФИ ПРИРОДИ (V ст.)

Емпедокл із Агрігента (496-430рр. до Р.Х.). Особа. Поеми “Про природу” і “Очищення.” Теорії матерії. Вчення про чотири “корені” світу. Світові сили: “Любов” і “Ворожнеча.” Фази космічного циклу. Космогонічні ідеї. Інтуїтивні здогадки про рух світла. Теорія пізнання: принцип “подібне пізнається через подібне.” Реабілітація чуттєвого рівня пізнання. Теорія чуттєвого сприйняття. Проблема зародження життя і органічна доцільність у природі. Наукові здогадки Емпедокла. Бог і моральне добро. Історичне місце Емпедокла.

Анаксагор із Клазомени (500-428рр. до Р.Х.). Творчий шлях. Теорія матерії. Вчення про гомеомерії. Дефініція гомеомерій. Принцип: “все в усьому”. Проблема якісної визначеності буття. Вчення про світовий Розум (Нус) як активний, діяльний принцип оформлення буття. Закиди Платона і Арістотеля. Космогонічні ідеї. Походження життя. Психологія. Теорія пізнання. Принцип “протилежне пізнається через протилежне.” Звинувачення в атеїзмі. Історичне значення філософії Анаксагора.

 

Тема 9. АНТИЧНИЙ АТОМІЗМ

Джерела і зміст античного атомізму. Витоки: фігура Левкіппа.

Демокріт (460-371рр. до Р.Х.). Життя та творча спадщина філософа. Попередники. Атомістична теорія матерії. Вчення про атоми і порожнечу. Головні властивості атомів. Рух – спосіб існування атомів. Закиди Арістотеля. Атомістична теорія світобудови. Атомістична космологія. Макрокосм і мікрокосм. Вчення про причиновість. Фаталізм. Випадковість. Гносеологія Демокріта. Вчення про два види пізнання – “світле (істинне)” і “темне.” Взаємодія розуму і відчуттів у процесі пізнання. Вчення про “первинні” і “вторинні” якості. Проблема істини. Вчення про “образи” (“ейдола”). Світ людини. Походження і розвиток людей. Душа. Життєві орієнтири. Етико-соціальні ідеї Демокріта. Мораль і право. Суспільство і держава. Лінгвістичні рефлексії. Філософія Демокріта у контексті світової філософії та її вплив на розвиток науки наступних віків.

 

Тема 10. СОФІСТИКА

Історичні передумови формування софістичної філософії. Софістика як явище культури і філософський напрямок. Філософія на шляху від космосу (природи) до людини та суспільства. Відкриття риторики як практичного і доказового красномовства. Гегелівське визначення софістики. Хто вони софісти? Софісти як просвітники античності. Освіта і навчання як визначальний фактор формування і розвитку людини. Індивід і суспільство та держава. Можливість людини впливати на суспільні інститути. Головні Представники софістики. Два покоління софістів:

Старші софісти.

Протагор із Абдери (480-410рр. до Р.Х.). Особа Протагора, життя та творчість. Сенсуалізм. Релятивізм. Конвенціоналізм. Принцип: “людина є міра усіх речей…” Людина як суб’єкт суспільної діяльності, культури, пізнання і, знання. Гносеологія Протагора. Навчання ерістики. Два типи законів. Релігійні проблеми у філософії Протагора.

Горгій із Леонтини (483-375рр. до Р.Х.). Ідейні витоки вчення Горгія. Вплив елеатів. Проблема буття. Буття і мислення. Мислення і мова. Момент агностицизму і скептицизму. Негативна діалектика Горгія. Етика і право. Роль риторики. Сила слова.

Гіппій із Еліди (приб. 400р. до Р.Х.). Характер вченості Гіппія. Поділ законів на природні і встановлені людиною. Суспільно-політичні рефлексії.

Продік із Кіоса. Спосіб життя. Відношення до релігії. Ораторська діяльність. Оцінка діяльності Продіка у діалогах Платона. Розміркування про мову філософії.

Антіфонт (приб. 480р.) Активність у політичному житті. Життєва драма. Розрізнення двох видів законів. Відношення до держави і суспільства. Анархізм. Космологізм. Заперечення інституту рабства. Віра в силу слова. Лікувальні бесіди. Розміркування про людину.

Молодші софісти.

Алкідам (IV). Ораторська діяльність. Розміркування про рівність людей і заперечення рабства. Твір “Похвала смерті.”

Фрасімах (ІІ половина Vст. до Р.Х.). Оцінка діяльності мислителя у творі Платона “Держава.” Один із “тридцяти тиранів.” Етичний релятивізм. Захист права сильнішого. Принцип: “справедливим я називаю те, що корисне сильнішому.” Оправдання сили. Осуд алкоголізму і пияцтва.

Каллікл (приб. 400р. до Р.Х.).Обгрунтування ідеї права сильного. Хто вони “сильні”? Ідей нігілізму і анархізму.

Крітій (460-403рр. до Р.Х.). Оцінка вчення Платоном. Погляди на релігію. Походження богів. Роль виховання. Боротьба із пияцтвом.

Історична заслуга філософії софістів і їх вклад в розвиток теорії права, етики, державознавства. Повернення філософії обличчям до людини. Розвиток педагогічних ідей. Роль і місце софістичної освіти. Софістика і завершення періоду старогрецької філософії – досократики. Оцінка софістики Платоном і Арістотелем.

 

Тема 11. ФІЛОСОФІЯ СОКРАТА (469-399рр. до Р.Х.)

Епоха. Духовні та ідейні попередники. Особа мислителя. Історичний і літературний Сократ. Сократ як явище античного духу. Відношення до софістики. Сократичний поворот у філософії: на шляху від космосу до людини. Відкриття людини. Стиль філософування (бесіда). Філософське життя у спілкуванні. Що є предметом філософії? Пошук істини. Метод маєвтики і його складові. Відкриття індукції. Принцип: “пізнай самого себе.” Сократичне “незнання.” Філософія понять. Формування моральної філософії. Нова шкала цінностей. Що є чеснота? Етичний інтелектуалізм. Моральні закони. Найвище добро. “Даймоніон” Сократа. Філософ і суспільство. Релігійні погляди. Смерть Сократа. Істина вище від життя. Зустріч двох – геніїв Сократ і Платон. Історична доля вчення Сократа.

 

Тема 12. СОКРАТИЧНІ ШКОЛИ

Сократівська філософська традиція і подальший розвиток філософії. Головні сократичні школи: кініки, кіренаїки, мегарики.

Філософія кініків. Історичні та духовні передумови становлення та розвитку кінійської філософії.

Антісфен (444-366 до Р.Х.) – засновник школи. Навчання у Сократа. Походження назви школи. Творча спадщина. Спосіб життя та поведінки. Філософія як життєва мудрість. Теорія пізнання. Матеріалістичний сенсуалізм. Елементи релятивізму і агностицизму. Проблема загального і окремого. Етика Антісфена. Етичний ідеал. Виклик панівним етичним уявленням і законам полісу. “Антикультурна” традиція і заперечення прогресу.

Діоген із Сінопа (412-323рр. до Р.Х.). Портрет філософа. Кінічний спосіб життя. Радикальна вимога спрощення життя. Розрив з культурною традицією. Етика і антиетика Діогена. Прагнення до простоти. Проповідь аскетизму. Перші ідеї космополітизму. Гегель: “кінізм швидше спосіб життя, аніж філософське вчення.” Історичне місце кінізму у світовій філософії.

Філософія кіренаїків.

Арістіп із Кірени (430-365рр. до Р.Х.) – засновник школи. Суб’єктивний сенсуалізм “життя згідно з природою.” Проповідь гедонізму. Втеча від страждань. Смисл життя. Критерій добра і зла. Інші представники школи: Теодор – Атеїст, Гегезій, Аннікер. Проповідь відречення від світу. Розрив з традиціями. Проблема самогубства. Історична доля вчення кіренаїків.

Мегарійська філософія.

Евклід Мегарський (450-360рр. до Р.Х.) – засновник мегарської школи. Суть філософського вчення. Витоки ідей мегарійської філософії. Проблема загального (Одного). Суть діалектики (еристики).

Евбулід Мелетський (IV ст.). Автор перших софізмів. Логічні парадокси і їх суть. Діалектичний зміст парадоксів.

Стільпон із Мегари. Проблема всезагального. Проблема співвідношення мислення і мови. Обргунтування етики.

Діодор Кронос (IV ст.). Проблема співвідношення можливості і дійсності.

 

Частина друга. КЛАСИЧНА ГРЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ

Тема 13. ФІЛОСОФІЯ ПЛАТОНА

Платон (427-347рр. до Р.Х.). Особа Платона. Творча спадщина. Попередники. Зустріч із Сократом. Філософський діалог. Академія Платона. Філософське вчення Платона. Формування засад Ідеалізму. Обгрунтування метафізики. Другу навігація. Онтологія. Вчення про ідеї. Природа ідей. Світ ідей і його структурна побудова. Смисл терміну “ідея”. Світ ідей і світ речей. Ідеї – взірці речей. Речі – тіні ідей. Алегорія печери. Гносеологія. Процес пізнання ідей. Пізнання як пригадування (анамнезіс). Поняття “Ерос” і його роль у процесі пізнання. Платонічна любов як алогічний шлях до абсолюту. Аналіз знання. Види знання. Діалектика як метод. Фізичне вчення Платона. Доцільність світу. Поняття Деміурга і його функції. Матерія (хора). Душа світу. Вчення про людину. Поняття душі. Види душі. Душа і тіло. Метемпсихоз і есхатологія. Етичне вчення Платона. Поняття чесноти. Види чеснот. Вчення про добро. Розуміння смислу життя. Вчення про любов. Вчення про державу (політика). Походження держави. Форми держави. Ідеальна держава. Головні прикмети ідеальної держави і її побудова. Суспільні стани у державі. Казармовий комунізм. Проблеми виховання. Соціальний смисл утопії Платона. Естетичне вчення Платона. Поняття прекрасного. Розуміння функцій мистецтва. Мистецтво як наслідування (мімезіс). Естетичний ідеал Платона. Вчення про Бога і доказ його існування. Історичне значення філософії Платона. Платон у віках.

 

Тема 14. ФІЛОСОФІЯ АРІСТОТЕЛЯ

Життя і діяльність Арістотеля (384-322рр. до Р.Х.). Творчий доробок. Попередники. Наукова орієнтація. Арістотель і Платон. Лікей – філософська школа Арістотеля. Філософський дискурс Платона. Предмет філософії як науки. “Перша філософія” (теоретична) і її предмет. Метафізична теорія буття. Що є річ? Критика Арістотелем платонівської теорії ідей. Вчення про можливість і дійсність. Головні причини (принципи) буття: матеріальна, формальна, діюча і цільова. Концепції матерії. “Перша” і “друга” матерія. Субстанція, акт, потенція. Поняття форми. Відношення форми до матерії. Діалектика форми і матерії. Діюча причина та її функції. Цільова причина і її функції. Причина і мета. Етелехія. Телеологізм. “Друга філософія”, її предмет. Космологічне вчення Арістотеля. Фізика. Вчення про вічність світу. Проблема руху. Простір і час. Матеріальні першопочатки (елементи). Структура світу. Вчення про першодвигун (Першу причину). Психологічне вчення Арістотеля. Вчення про душу. Функції душі. Біологічні ідеї. Теорія пізнання. Метод і його суть. Чуттєвий і раціональний ступені пізнання і їх специфіка. Поняття діючого розуму (нус поіетікос). Пасивний розум (нус патетікос). Основні риси наукового знання. Гносеологічний принцип Арістотеля: “Немає нічого у розумі, чого б раніше не було і відчуттях” і його значення. Перший класифікатор наук. Діалектика Арістотеля. Практична філософія Арістотеля. Етика. Вчення про найвище добро. Головні чесноти. Знання і моральна поведінка людини. Проблема найвищого добра. Смисл буття людини. Справедливість. Етичний ідеал. Вчення Арістотеля про суспільство і державу. Проблема виникнення держави і суспільства. Визначення людини як політичної істоти. Держава. Матерія держави. Форми державного правління. Структура суспільства. Суспільні чесноти. Економічні здогадки. Проблема рабства. Проблема публічного виховання, освіти. Приватне і публічне життя. Естетичне вчення Арістотеля. Визначення суті мистецтва. Види мистецтва. Оцінка літературних жанрів. Поетика. Соціальна функція мистецтва. Логіка Арістотеля. Визначення логіки як науки про мислення. Форми мислення: поняття і умовивід. Поняття і його природа. Дефініція. Категорії (субстанція, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, посідання, дія, пасивний стан). Судження і його види. Поняття умовиводу. Силогізм і індукція. Теорія доказу. Сутність наукового знання. Вчення про індукцію. Історична доля логіки Арістотеля. Теологічні Погляди Арістотеля. Доказ існування Бога. Бог і світ. Історичне значення філософії Арістотеля і її вплив на філософію наступних віків. Безсмертя ідей.

Перипатетівська школа. Продовження традиції Арістотелізму. Представники Школи: Теофраст, Евдем, Арістоксен, Дікеарх, Стратон, Андронік з Родосу, Темістій і Олександер з Афродизії. Подальший розвиток філософії і природних наук. Коментаторська діяльність перипатетиків.

 

Частина третя. ЕЛЛІНІСТИЧНО-РИМСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Тема 15. ЕПІКУР І ЕПІКУРЕЇЗМ

Загальна характеристика епохи і її духовних здобутків. Філософія Епікура (341-270рр. до Р. Х.). Життя і творчість Епікура. “Сад” Епікура і його ідеали. Завдання філософії. Каноніка. Теорія пізнання. Сенсуалізм. Проблема критерію істини і впевненості. Індуктивна логіка. Фізичне вчення Епікура. Матеріалістичний атомізм. Гіпотеза спонтанного самовідхилення атомів. Космологічні ідеї. Етичне вчення Епікура. Гедонізм. Культура розуму і чесноти як засоби щастя. Чотири головні чесноти: мудрість, хоробрість, поміркованість і справедливість. Етичні правила Епікура. Принцип: “проживи непомітно”. Вчення про людину. Проблема щастя. Проблема страху і смерті у житті людини і шляхи звільнення від них. Суспільно-політичні погляди. Зацікавлений егоїзм як спосіб поведінки громадянина. Ідеал епікурейського мудреця. Історична доля епікуреїзму.

Епікуреїзм у Римі. Творчість Лукреція Кара. Поетико-філософський твір “Про природу речей.” Атомістичний матеріалізм. Етичне вчення Лукреція Кара. Відношення до релігії. Розміркування про смертність душі. Вплив Лукреція Кара на розвиток філософської думки у Римі.

 

Тема 16. СТОЇЦИЗМ

Витоки і історія виникнення філософії стоїцизму. Філософські попередники. Засновники і творці філософії стоїцизму: Зенон з Кітіону, Хрісіпп, Арістон і Геріл з Карфагену. Предмет філософії як науки. Логічне вчення. Визначення предмету логіки. Проблеми гносеології. Генезис пізнання. Концептуалізм. Вчення про мову. Критерій істини. Фізичне вчення. Походження космосу. Гілозоїстичний матеріалізм. Динамізм. Пневма – Логос світу. Фаталістичний детермінізм. Пантеїзм. Теорія вічного кругообігу. Вчення про людську душу. Етичне вчення стоїків. Проблема вищого добра. Свобода. Етичний принцип: “Жити згідно з природою”. Проблема щастя і чесноти. Головні ознаки чеснот. Проблема добра і зла. Моральні цінності. Апатія. Ідеал стоїчного мудреця. Суспільні погляди. Людина і суспільство. Космополітизм як суспільний ідеал. Суспільний принцип: “усі люди – громадяни всесвітнього царства розуму”.

Римський стоїцизм.

Посідоній (135-51рр. до Р.Х.). Заняття науками. Питання філософської антропології. Космологічні ідеї. Світ як вогненна пневма. Вчення про “сім’яні логоси”. Філософія історії. Розміркування про прогрес.

Панецій (185-110рр. до Р.Х.). вплив попередньої філософії. Мандрівник. Зацікавлення природничими науками. Визнання самостійності особистості. Етика. Розрізнення теоретичних і практичних чеснот. Релігійні рефлексії. Алегоризм.

Луцій Анней Сенека (3-65рр. до Р.Х.). Політична кар’єра. Епоха. Вчитель імператора Нерона. Творчо-філософська спадщина. Відношення до попередників. Виокремлення моральної проблематики. Моральні листи до Луцілія. Ідеал мудреця. Пантеїзм. Вчення про душу. Уявлення про Бога. Відношення до міфології. Антропологічна проблематика. Рівність людей. Проблема рабства. Історичне значення Сенеки для розвитку філософії наступних віків.

Епіктет (50-138рр. до Р.Х.). Вільновідпущений раб. У чому щастя людини? Що нам належиться? Байдужість до світу. Доля і можливість бути собою. Внутрішня свобода людини.

Марк Аврелій (121-180рр. від Р.Х.). Філософ на троні. Мужність бути собою. Наодинці зі собою. Ідеал людини. Рівність людей. Розум і громадянскість.

Ціцерон (106-43рр. до Р. Х.). Державний діяч і оратор. Еклектизм у філософії. Роль філософії. Етичний ідеал. Проблема життя і смерті у “Тускуменських бесідах”. Трактат “Про природу богів”.

 

Тема 17. СКЕПТИЦИЗМ

Передумови виникнення античного скептицизму. Піррон (365-275рр. Р.Х.) – засновник скептицизму. Витоки назви школи. Зміна філософських орієнтирів. Проблема філософської рефлексії: як жити у цьому світі? Що є щастя? Проблема апатії (apateia). Спосіб відношення до речей. Принцип утримування (epoche).

Аркесілай (315-240рр. до Р.Х.) представник другої лінії скептицизму – Другої Академії. Полеміка зі стоїками. Нові орієнтири і установки філософування. Утримування від суджень. Проблема “благородності” (enlogon) і моральний вчинок.

Карнеад із Кирени (214-129рр. до Р.Х.) – представник Третьої Академії. Критика стоїцизму. Дискредитація чуттєвого пізнання. Заклик утримуватися від суджень. Ступінь вірогідності суджень. Відношення до релігії. Розуміння суспільства і моралі.

Тімон (320-230рр. до Р.Х.). Учень і послідовник Піррона. Творча спадщина. Відношення до медицини. Людина і спосіб її життя та поведінки. Атараксія. Логічні рефлексії. Гносеологічні ідеї.

Енесідем. Пірронові промови. Попередники. Тропи як засіб обгрунтування засад скептицизму. Зміст тропів. Зв’язок із вченням Геракліта.

Агріппа. Розширено вчення про тропи. Нові тропи. Поглиблення ідей скептицизму.

Секст Емпірик (ІІ ст. до Р.Х.). Творча спадщина (“Проти вчених” і “Три книги пірронових положень”). Спроба систематизації скептицизму. Критика наукового знання. Спроба відмежування скептицизму від інших вчень і попередньої філософії. Історична оцінка античного скептицизму.

 

Частина четверта.

Тема 18. ПЛАТОНІЗМ І НЕОПЛАТОНІЗМ

Александрійська філософія. Передумови формування нової філософії. Александрія – духовний осередок культури і філософії. Релігійна проблематика як домінанта духовного життя епохи. Теософія. Головні філософські напрямки: грецько-єврейська релігійна філософія, неоплатонізм, неопіфагореїзм.

1. Грецько-єврейська релігійна філософія. Від філософського еклектизму до релігійно-філософського синкретизму. Філон з Олександрії – творець грецько-єврейської філософії. Життя і творчий доробок Філона. Головні засади філософії Філона. Алегоризм. Завдання філософії. Філонівська теорія Бога. Фізика. Вчення про матерію. Творчий принцип – Софія. Вчення про Логос як взірець і прототип світу. Концепція людини. Психологія. Вчення про ідеї, сили і духи. Логіка. Етика Філона. Чесноти. Пристрасті. Вплив філонізму на пізніший розвиток релігійної та філософської думки.

2. Філософія неоплатонізму. Духовні витоки неоплатонізму. Плотін – творець системи неоплатонізму. Твір “Еннеади”. Філософія Плотіна. Теорія буття. Вчення про Єдине, Розум і Душу. Матерія і світ. Проблема виникнення світу. Феноменолістична теорія світу. Вчення про людину. Душа людини. Теорія пізнання Плотіна. Містична інтуіція, аскеза, очищення. Етичне вчення Плотіна. Роди чеснот. Естетичне вчення Плотіна. Вплив неоплатонізму. Неоплатонізм і християнство.

Порфірій і його логічне вчення. Дерево Порфірія. Практична містика. Спасіння душі. Ієрархія чеснот. Заповіт середньовіччю.

Прокл. Останній античний філософ. Коментаторська діяльність. Метод практичності. Процес еманації.

Ямвліх. Міфологізація філософії. Специфіка вчення. Трактування Єдиного. Космологія. Від теогонії до теургії. Процес сакралізації.

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Авраамова М.А. Учение Аристотеля о сущности. М., 1970.

Адо Пьер. Что такое античная философия. – М., 1999, С.16-67.

Античные философы (свидетельства, фрагменты и тексты). Сост. Аветисьян А.А. Киев, 1972. С.5-51.

Антология кинизма. М., 1984. С. 97-310

Антология мировой философии: В 4-х томах. М., 1969. Т.1. Ч.1. С.269-347, 536-576.

Арзакян Ц.Г. К вопросу становления истории философии как науки // Вопросы философии. 1962. №6.

Аристотель. Метафизика // Аристотель. Соч. в 4-х томах. – Т. 1., М., 1976.

Аристотель. Физика. // Аристотель. Соч. в 4-х томах.. – Т.3., М., 1981, С. 59-377.

Аристотель. Никомахова этика. // Аристотель. Соч. в 4-х тт. – Т.4., С. 53-295.

Аристотель. Большая этика. // Аристотель. Соч. в 4-х тт. – Т.4., С. 53-295.

Аристотель. О душе. // Аристотель. Соч. в 4-х тт. – Т.1., С. 369-445.

Аристотель. Политика. // Аристотель. Соч. в 4-х томах. – Т.4., М., 1983, с.375-643.

Асмус В.Ф. Античная философия. М., 1976.

Асмус В.Ф. Демокрит. М., 1960.

Асмус В.Ф. Некоторые вопросы диалектики историко-философского процесса и его познание // Вопросы философии, 1961, №1.

Асмус В.Ф. Платон. М., 1969.

Асмус В.Ф. Платон: эйдология, эстетика, учение об искустве. Историко-философские этюды. М., 1985.

Ахманов А.С. Логическое учение Аристотеля. М., 1960.

Баллер Э.А. Преемственность в развитии культуры. М., 1969.

Басов Р.А. История греческой философии. От Фалеса до Аристотеля. М., 2002.

Богомолов А.С. . Античная философия. М., 1985.

Боннар А. Греческая цивилизация. Т.1. М., 1958; Т.2, 1959.

Брамбо Р. Философы Древней Греции. М. 2002. С.200-248.

Валлон Анри. История рабства в античном мире. М., 1941.

Васильева Т.В. Афинская школа философии. М., 1985.

Васильева Т.В. Коментарии к курку история античной философии. – М., 2002, С.1-41.

Вернег Йегер. Пайдейа. М. 1997.

Визгин В.П. Генезис и структура квалитативизма Аристотеля. М., 1984.

Виндельбанд В.В. Платон. М., 1923. СПб, 1904.

Волков Г. У колыбели науки. – М., 1971.

Воронина Л.А. Основные эстетические категории Аристотеля. М., 1975.

Вундт В. Греческое мировозрение. Пг. 1916.

Вундт В. Миф и религия. СПб., 1913.

Гайденко П.П. Эволюция понятия науки. М., 1980.

Гегель Г.-В.-Ф. Лекции по истори философии. Т.Х. Ч.2.М., 1932.

Гегель Г.-В.-Ф. Сочинения. Лекции по истории философии. Т. ІХ. Ч.1.- М.,1932. С.211-229.

Гиляров Г.А. Греческие софисты. М., 1888.

Горський В.С. Соціальне середовище та історико-філософський процес. - К.,1969.

Гутеров В.А. Античная социальная утопия. Л., 1989.

Джохадзе Д.В. Диалектика Аристотеля. М., 1971.

Джохадзе Д.В. Основные этапы развития античной философии. М., 1977. С.57-69.

Дилон Дж. Средние платоники. С.-П., 2002.

Дильтей В. Типы мировозрений и обнаружение их в метафизических системах. Новые идеи в философии. Сбор.1, СПб., 1912.

Доброхотов А.Л. Категория бытия в классичекой западно-европейской философии. М., 1986.

Доброхотов А.Л. Учение досократикоа о бытии. М., 1980.

Доватур А.И. Политика и политии Аристотеля. М.-Л., 1965.

Донских О.А., Кочергин А.Н. Античная философия. М., 1993. С.3-124.

Драч Г.В. Проблема человека в раннегреческой философии. Ростов-на-Дону, 1981.

Дынник М.А. Диалектика Гераклита Эфесского. М., 1929.

Жебелев. Сократ. Берлин, 1923.

Жмудь Л.Я.Пифагор и его школа. Л., 1990.

Жожа Атанасе. Логические исследования. М., 1964.

Захара І.С. Лекції з історії філософії. Львів: Вид.ЛБА, 1997.

Зубов В.П. Аристотель. М, 1963.

Кессиди Ф.Х От мифа к логосу. М., 1972.

Кессиди Ф.Х. Платон и его эпоха. М., 1979.

Кессиди Ф.Х. Сократ. М., 1976.

Кессиди Ф.Х. Сократ. Санкт-Петербург., 2001.

Кессиди Ф.Х. Философские и эстетические взгляды Гераклита Эфесского. М., 1963.

Комарова В.Я. Учение Зенона Элейского. Л., 1981.

Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993.

Кондзьолка В.В. Платон: філософія Добра. Львів, 1997.

Кондзьолка В.В. Філософія і її історія. - Львів, 1996. С.3-89.

Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974.

Коплстон Ф. История философии, Т.1, М., 2003.

Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. М., 1967.

Лосев А.Ф. Античная философия истории. М., 1977.

Лосев А.Ф. Античный космос и современная наука. М., 1927.

Лосев А.Ф. История античной эстетики (Аристотель и поздняя классика). М., 1975.

Лосев А.Ф. История античной эстетики (ранняя класика). М., 1963.

Лосев А.Ф. История античной эстетики (Софисты, Сократ, Платон). М., 1970.

Лосев Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. М., 1974.

Лосев А.Ф. Критика платонизма у Аристотеля. М., 1929.

Лосев А.Ф. Софисты. Сократ. Платон. М.,1969.

Лосев А.Ф., Тахо-Годи. Платон и Аристотель. М., 1993.

Лосев А.Ф., Тохо-Годи. Аристотель. Жизнь и смысл. М., 1982.

Лурье С.Я. Демокрит. Тексты. Перевод. Исследования. М.-Л., 1976.

Лурье С.Я. История античной общественной мысли. – М.-Л., 1929.

Лурье С.Я. Очерки по истории античной науки. М.-Л., 1947.

Лурье С.Я. Теория бесконечно малых у древних атомистов. М.-Л., 1935.

Маковельский А.О. История логики. М., 1967. С. 89-170.

Малинин В.А. Теория истории философии // Наука и ее проблемы. - М., 1976.

Мандес М.И. Элеаты. Философские разыскания в области истории греческой философии. Одесса, 1911.

Методологические проблемы истории философии и общественной мысли. М., 1977.

Михайлова Э.Н., Чанышев А.Н. Ионийская философия. М., 1966.

Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. Историко-философские очерки и портреты - М., 1991.

Мюллер М. Шесть систем индийской философии. М., 1901.

Нахотов И.М. Философия киников. М., 1982.

Нерсесянц В.С. Политическое учение древней Греции. М., 1979.

Нерсеянц В.С. Сократ. М., 1984.

Новицкий В.В. Платон. М., 1923.

Ортега-и-Гассет. Что такое философия. - М., 1990.

Пельман Р. История античного коммунизма. Спб., 1910.

Платон и его эпоха / Под ред. кессиди.Ф.Х. М., 1979. С. 144-172.

Платон. Гиппий Большой. Соч.: В 3-х т. М., 1968. Т.1. С.149-187.

Платон. Государство. Соч. В 3-х т. М., 1971. Т.3.Ч.1.С.89-453.

Платон. Діалоги. Київ: “Основи”, 1995.

Платон. Теэтет. Соч. В 3-х т. М., 1970; Т.2. С.233-317.

Платон. Тимей. Соч. В.3-х т. М., 1971. Т.3.Ч.1.С 455-551.

Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. К., 1994. Т.1. С.20-226.

Пролеев С.В. История античной философии, М. 2001.

Радциг С.И. Античная мифология. М.-Л., 1939.

Реале Дж. Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Ч.1. Античность. СПб., 1994.

Ричард Осборн. Восточная философия. – Ростов-на-Дону, 1997.

Родзинский Д. Сознание античного мудреца. М., 2003, С. 199-229.

Рожанский И.Д. Анаксагор. М., 1972.

Рожанский И.Д. Развитие естествознания в эпоху античности. М., 1979. С. 396-460.

Семушкин А.В. Эмпедокл. М., 1985.

Степанянц М.Т. Восток-Запад: диалог философов // Вопросы философии. 1989. №12.

Таннери П. Первые шаги древнегреческой науки. СПб, 1902.

Тимошенко В.Е. Материализм Демокрита. М.,1859.

Тихолаз А.Г. Геракліт. Київ, 1995.

Толстых В.И. Сократ и мы // Вопросы философии. 1976. №12.

Трубецкой С.Н. Метафизика в Древней Греции. М., 1910.

Фрагменты ранних стоиков. Т.1. Зенон и его ученики. М. 1998.

Хрестоматия по эллинистической римской философии. Свердловск. 1987.

Цехмиство И.З. Апории Зенона глазами ХХ века // Вопросы философии. 1966. №3.

Чанышев А.Н. Аристотель. М., 1981. С. 7-56.

Чанышев А.Н. Италийская философия. М., 1975.

Чанышев А.Н. Пифагор и пифагореизм // Философские наки. 1975. №4.

Чанышев А.Н. Философия Древнего мира. М. 1993.

Чанышев А.Н. Эгейская предфилософия. М., 1970.

Чернышев Б. Софисты. М., 1929.

Чижевський Дм. Лекції з історії античної філософії. - Прага, 1927.

Шинкарук В.И. Предмет та завдання історії філософії як науки. - К., 1957.

Шичалин Ю.А. История античного платонизма. М. 2000.

Эпикур. Письма. Главные мысли. Лукреций. О природе вещей. Т11. М.Л., 1946.

Юркевич Д. Розум по учению Платона и опытъ по учению Канта. Выдб. З Моск. Унив. Известий, 1865-66.

Якубанис И. Эмпедокл: философ, врач и чародей. К., 1906.

Alfieri K.E. Atomos idea. L’origine del concetto dell atomo nei pensiero greco. Calatina, 1979.

Allan D. The philosophi of Aristotle. Oxford, 1952.

Aristotle on Dialectic. “The Topies”. Oxford, 1968.

Bailey C. The Greek Atomists and Epikurus. Oxford, 1928.

Bargrave-Weaver D. The Cosmogony of Anaxagoros. “Phronesis”. 1959, v.4.

Barth H. Von Anfangen der griechischen Philosophie. Basel, 1944/

Brecht F. Heraklit. Heidelberg, 1936.

Brun I. Stoicisme. Paris. 1958.

Brun J. Socrate. Paris, 1963.

Brunschvieg L. La role du pythagoreisme dans I’evolution des idees. Paris, 1967.

Burnet I. Early Greek Philosophy. London, 1930.

Busse A. Sokrates. Berlin, 1914.

Calogero j. Studi Sull’Elatismo. Roma, 1932.

Capelle W. Die Vorsokratiker. Berlin, 1961.

Cherniss H. Aristotles criticism of Presocratic Philosophy. Baltimore,1935.

Chroust A.A. Sokrates, Man and Myth. London, 1957.

Ciurnelli d. La filosofia di Anassagora. Padova, 1947.

Cornford F. Plato’s Cosmology: Timaeus. London, 1937.

Cornford F.M. From religio to philosophy. New-York. 1957.

De Vogel C.I. Greek philosophi. Leiden, 1963-1964. Vol. 1-3.

Dupreel E. Les Sophistes. Nruchatel, 1948.

Dyraff A. Demokrits studien. Leipzig. 1899.

Ehrlich W. Philosophie der Geschichte der Philosophie. - Tubingen, 1965/

Fischer J. The Case of Socrates. Prahe, 1969.

Freeman K. Pre-socratic Philosophers. Oxford, 1959.

Frrington B. The Taith of Epicurus. I., 1967.

Gigon O. Sokrates, sein Bild in Dichtung und Geschichte. Berne. 1947.

Grant A. The ethics of Aristotle. London, 1971.

Gresson A. Sokrate, sa vie, son oeuvre, avec un expose de sa philosophie. Paris, 1956.

Grossman R.H.C. Plato today. London, 1959.

Grube G.M. Plato’s Thought. London, 1935.

Gueroult M. Philosophie de I “histoire de la philosophie”. Paris, 1970.

Gurst G. Grosse Materialisten. Leipzig. 1965.

Heidegger M. Was ist das – die Philosophie? Pfullingen, 1956.

Herzler I.O. The History of Utopian Thought, 1922.

Jaspers K. Die grossen Philosophen. Bd.1. munchen, 1957.

Kafka G. Die Vorsokratiker. Munchen, 1921. S.3-57.

Kirk G.S. Heraclitus. The Cosmik Fragments. Cambridge, 1954.

Le Blond I.M. Logique et Methode czez Aristote. Paris, 1938.

Legowicz I. Historia filizofii starozytnrj Grecii i Rzymia. W., 1973. S.59-77.

Leppi S. Protagora e la filosofia del suo tempo. Florence, 1961.

Lewy-Cleve F. Die Philosophie des Anaksagoros. Wien, 1917.

Loenen D. Protagoros and the Greek Community. Amsterdam, 1940.

Lowenheim L. Wissenschft Demokrit und ihr Einfluss auf die moderne Naturwissenschaft. Berlin, 1914.

Maier H. Die Syllogistik des Aristoteles. T., 1896.

Maier H. Sokrates, sein Werk und Seine geschichtiche Stellung. Tubingen, 1913.

Mates B. Stoic Logic. Berley, 1953.

Mumford I. The Story of Utopias. London, 1923.

Newman W. I. The Pelitics of Aristotle. V.2. Oxford. 1887.

Oates W.I. The Stoic and Epicurean Philosophers. N.Y., 1940.

Philip I.A. Pythagoros and Early Pytagoreanism. Toronto, 1969.

Polet A. Le communism dans la pensee grecque. Le Caire, 1947.

Raven J.E. Pytagoreans and Eleatics. Cambridge, 1948.

Reinhaedt K. Parmenides und die Geschichte der griechischen Philosophie. Bonn, 1916.

Ritter C. Sokrates. Tubingrn, 1931.

Robin L. Aristote. Paris, 1944.

Rolland R. Empedokles von Agrigent und das Zeitalter des Hassen. Leipzig, 1948.

Ross W. Aristotle’s Phisics. Oxford, 1936.

Ross, Sir W.D. Aristotle, London, 1943.

Sambursky S. The Physical word of the Greek. London, 1956/

Sassi M.M. Le teorie della percezione in Democrito. Fizenze, 1978.

Schrodinger E. Die Natur und die Griechen. Hamburg. 1956.

Shorey P. Platonism Ancient and Modern. Berkley. 1938.

Siegel C. Plato und Sokrates. Leipzig, 1920.

Sombursky S. The Physical World of the Late Antiquity. L., 1962.

Stenlek I. Zahi und Gestalt bei Plato und Aristoteles. Leipzig, 1938.

Stenzel I. Metaphysik des Altertums. Munchen, 1931.

Stenzel I. Plato’s Method of Dialectic. Oxford, 1940.

Tajlor A.E/ Plato: The Man and His Work, New-York. 1960/

Tatarkiewicz W. Historia estetyki. T.1. W., 1971.

Taylor A. . Aristotle. N.Y., 1955.

Taylor A.E. Sokrates. London, 1932.

Toran L. Parmenides A. Text with Translation. Commentary and Critical Essay. Princeton, 1965.

Tovar A. Sokrate, sa vie et son temps. Paris, 1954.

Vernant j.-P. Myth and Sosiety in Ancient Greece. London, 1980.

Vernent L.-P. Les origines de la pensee Grecque. Paris, 1962.

Wisdom I.O. Philosophy and its place in our culture. New York, 1975.

Woodhead W. Plsto: socratic dialogues. Edinburgh, 1953.

Zafiropoulo J. L’Ecol Eleate: Parmenide-Zenon-Melisses. P.1950.

Zatizopoulo J. Empedocle d’Agrigent. Paris, 1953.

 

 

2. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

„ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ”

 

ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

            Зародження, виникнення та основні риси феодального суспільства: суспільно-економічне, політичне та духовне життя. Християнство й античність. Релігійний характер середньовічної філософії, її духовні та філософські джерела. Філософія Філона Олександрійського (30-ті рр. до н.е. – 50-ті рр. н.е.), спроба поєднання грецької філософії з іудейською релігією. Неоплатонізм: римський – Аммоній Саккас (145-242), Плотін (205-270), Порфірий (232-304); афінський – Прокл (412-485), його роль у формуванні ранньохристиянської філософії. Заперечення та прийняття античної філософії в історії християнської філософії.

 

                        А. РАННІЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ ХРИСТИЯНСТВА

І. Земна місія Ісуса Христа

            Пророки про появу Спасителя (Машіаг). Біблія – основне духовне джерело християнства і християнської філософії. Монотеїзм і теоцентризм. Нагірна Проповідь Ісуса Христа  та головні її ідеї. Основоположні  засади християнства: “Люби ближнього свого як себе самого” (ближнім є не тільки іудей, а кожний виходець з іншого племені і народу), “Не роби нікому того, чого б ти не хотів, щоб тобі робили”, “Смиренність та спокута”, “Терпіння та каяття”, “Усі брати і сестри во Христі” (незалежно від етнічного походження), “Всяка влада від Бога”, “Кесарові – кесарове, Богові – Боже”.   Принципи рівності свободи та братерства. Ісус про царство Боже і його суть. Ісус про земне та небесне існування людини. Ісус Христос і Старий Заповіт. Ісус про виконання Заповідей Божих. Ісус Христос – засновник нової релігії, християнства.

ІІ. Апостольський період християнства

            Апостоли – місіонери християнства. Сходження Духа Святого на апостолів, проповідь і утвердження Божих істин. Діяльність апостола Павла, його шлях до християнства. Богонатхненні послання ап. Павла та їхнє значення у розвитку та утвердженні основоположних засад християнства. Ап. Павло про земну (людську) і Божу мудрість: проблема глупоти і мудрості. Віра і любов до Бога – шлях до Божої мудрості. Постановка питання про раціональне та ірраціональне, про розум та віру. Основоположність євангельських та апостольських ідей для догматики та філософського вчення християнства. Визначна роль апологетів у духовній діяльності християнських громад, в організації та утвердженні християнської церкви. Виконання апостолами настанови Ісуса Христа: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!” (Мар., 16; 15). Жертовна діяльність апостолів.

ІІІ. Єпископський період християнства

            Єпископи – спадкоємці апостолів та продовжувачі їхньої діяльності. Своєрідність єпископської діяльності та її відмінність від апостольської. Сходження Святого Духа і дар непомильності – визначальна основа діяльності кожного апостола і всіх разом взятих, у єпископський період Святий Дух і непомильність – основоположні засади діяльності всієї християнської церкви й усього зібрання єпископів, а не окремого єпископа. Завершеність викладу істин Божих у Євангеліях, Посланнях апостолів: місія єпископів – це поширення, проповідь і пояснення завершеного Святого Письма. Тривалість єпископського періоду християнства і християнської церкви.

IV. Парахристиянські філософські вчення

1. 1.      Ґностицизм

Розвиток християнства у ІІ – ІІІ ст. н.е. і ґностицизм. Ґностицизм – поєднання ідей Сходу і Заходу, реліґійних елементів перських, вавилонських, єгипетських, скіфських, єврейських учень, а також філософських учень стоїка Посидонія, Платона, неопіфагорійців. Учення Ісуса Христа і приєднання до нього ґностиків. Дуалістичне пояснення світу (джерело – перський зороастризм), абсолютизація дуалізму духу і матерії. Універсальність, космічність боротьби зла і добра, тьми і світла. Матерія – носій тьми, зла; дух – світла, добра. Ґностики про космічні сили, еони та їхні системи. Добро, зло й еони. Ґностики про бога-творця і бога-спасителя.

Проблема гріха. Гріховність – не вина людини, індивідуальна душа – поле битви добра і зла. Спасіння від зла і Христос. Христос – один з еонів, спаситель від злого світу, створеного занепалим еоном. Спасіння – звільнення від матерії, входження у світ чистого духу: Христос – чистий дух.

Проблема знання і віри, алегоричне тлумачення Святого Письма. Містика ґностиків. Раціональне та ірраціональне. Ірраціональне пізнання Бога.

а) Валентин. Діяльність Валентина в християнській громаді в Римі в ІІ ст. Вчення Валентина про “єдине” (“одиниця”):  позачасова і позапросторова, непостала  і незнищима сутність, “отець”, “глибина”, “несказанне”, “досконалий еон”. Відповідник “єдиному” “жіноче” начало – “мовчання”  або “думка”. “Єдине” (“отець”, чоловіче начало) і “мовчання” (жіноче начало) – “розум” та “істина”. “Отець”, “мовчання”, “розум” та “істина” – чотири “коріння усіх речей”. Подальші дії : “розум” та “істина” – “логос” і “життя”, “людина” і “церква”, “Христос” і “Святий дух” та ін. Неоплатонівський принцип еманації –  основа буття тридцяти еонів.

            Питання про людський рід. Поділ людей на категорії: тілесних, душевних і духовних. Характеристика цих категорій.

            б) Василід. Місце діяльності Василида – Олександрія в ІІ ст. Учення Василіда про невимовного і безіменного Бога як основу всього сущого. Неоплатонівська еманація як принцип творення вищих сил і “першого неба”: Бог – розум – логос – думка – мудрість і сила – справедливість і мир. Принцип еманації і творення таких небес: другого, третього аж до 365 “неба”. Суть імені “Абраксас”. Місце “365 –го неба”.

            Перекази Іренея  та Іполита про Василіда.

            Критичне сприйняття ґностицизму.

1. 2.      Маніхейство

Ґностицизм і маніхейство. Мані ( лат. – Маніхеус) (216-бл.270) – засновник маніхейства. Маніхейство і вчення Зороастра, Будди та Христа. Абсолютизація зороастрійського дуалізму двох основоположних, вічних і протилежних принципів: добра і зла, світла і темноти (матерії) та їхні взаємовідносини. Виклад дуалізму у системі “трьох часів” як розгорання боротьби між началами “добра” і “зла” і перемоги “добра”, “світла” над “злом”, “темнотою”. Загибель зла у всесвітній пожежі.

Проблема людини в маніхействі. Людина – творіння темноти (матерії) і ув’язнення душі, світла. Елементи божественності в людині. Дуалістична природа душі: світло і темнота, боротьба світла і темноти, неминуча перемога світла. Ісус Христос, син доброго отця, безтілесний рятівник людей за допомогою знання (“ґносіса”).

Маніхейство про боротьбу людини із злом за своє спасіння. Аскетизм – засіб самозахисту і боротьби із злом. Чужість маніхейства християнству. Заперечення маніхейцями Старого Заповіту. Несумісність маніхейства з положеннями християнства. Заперечення маніхейства християнською церквою.

 

Б.  ПАТРИСТИКА

І.  Апологетика

            Загальні проблеми апологетики, її роль і значення в захисті та поширенні християнства. Боротьба проти язичництва та язичницької філософії.

            Основна проблема – Бог і душа. Єдиність Бога через монотеїзм, ставлення Бога до світу, пізнання Бога. Питання про безсмертність та вічність душі, про божественну природу душі, про тілесність душі. Питання про належність тіла до природи людини на рівні з душею.

            Апологети про метафізику як філософську концепцію християнства.

            Юстин Мартир (106-166) – мученик з Палестини. Критичне сприйняття стоїцизму, перипатетики, піфагорійства. Захоплення Платоном. Юстин  - платонік. Захист християнства від кініків, ґностиків і стоїків. Пошуки налагодження зв’язку між грецькою філософією (Платон) і християнським світоглядом.

            Юстин про створення світу: “Словом Божим весь світ створений з речовини”. Вплив Платона на погляди Юстина щодо створення світу: потойбічний світ вічних ідей як зразок,  вічна матерія, творення Деміюргом речей.

            Спасіння душі як вища мета людини. Покора. Тілесне воскресіння. Питання долі. Заперечення предестинації як передвизначення (призначення) до добра або до зла. Вільний вибір – основа відповідальності і заслуженої винагороди або покарання. Допускання алегоричного тлумачення Святого Письма як можливість зближення християнського та філософського світоглядів.

            Татіян (приблизно 125-175) – родом з Ассирії. Вороже ставлення до античної культури. Твір “Промова проти еллінів”. Непримиренність християнства і античної філософії. Саркастичне заперечення грецьких філософів, античної науки і культури.

            Найвищий авторитет – “варварська філософія”, тобто християнське вчення, “варварські книги”, тобто Святе Письмо.

            Татіян про творення світу і матерії Богом “з нічого”. Посилання на Євангеліє ап. Івана: Слово – початок світу. Свобода волі й гріхопадіння.

            Трактування Бога в дусі євангельської та апологетичної теології. Погляди на душу.

            Інші апологети: Афінагор, Фелікс Міндоцій, Теофіл Антіохійський, Іреней Антіохійський, Іпполіт.

            Квінт Септимій Флоренс Тертуліан (160-230) з Карфагена. Юрист, філософ. Прийняття християнства (приблизно 195 року), апологет. Приєднання до монтаністів. Твори: “Апологія”, “Про ідолопоклонство”, “Про воскресіння тіла”, “Проти Маркійона”, “Проти Гермогена або проти вічності матерії” та ін.

            Учення Тертуліана про співвідношення філософії та релігії, розуму та віри. Протиставлення моралі чуттєвості, Одкровення – людському розумові, релігії – філософії, християнства – язичництву.

            Теза Тертуліана: “Credo quia absurdum est” (“Вірю тому, що абсурдне”). Віра і знання. Проблема абсурду, знання, істини. Мудрість людини – дар Божий.

            Учення  про Бога, його природу і сутність.

            Теза Тертуліана: “Creatio ex nihilo” (“Творення із нічого”).  Заперечення вічності матерії. Критика Платона і неоплатоніків,  Гермогена (за визнання вічності матерії). Визнання вічності матерії – приниження та заперечення Бога.

            “Теологічний матеріалізм” Тертуліана. Тілесність душі. Тілесність Бога: Бог – дух, дух – тіло sui generis. “Матеріалістична” психологія, сенсуалістична ґносеологія.

            Неприйняття церквою окремих положень та ідей Тертуліана.

ІІ. Утвердження патристики

1. 1.      Олександрійська богословська школа

Олександрія – великий культурний і науковий центр. Економічний, політичний і духовний розвиток Олександрії. Процвітання елліністичної культури, зокрема   філософії.

Пантем – перший наставник Олександрійської школи. Стоїстичні позиції Пантема до прийняття ним християнства. Прихильність до античної філософії, впровадження її ідей в програму навчання в школі.

Тіт Флавій Климент (бл. 150-215)  – наставник Олександрійської школи (190), великий прихильник еллінізму та неоплатонізму. Викладання філософії в школі.

Твори: “Напучування греків”, “Педаґоґ”, “Кольорові килими”. Вивчення Біблії – шлях до християнства.

Теорія поєднання віри і знання: узгодженість істини християнства із вченнями язичницької філософії. Климент про алегоричне тлумачення Святого Письма та узгодження його з істинами філософії. Підпорядкування філософії Одкровенню: філософія як пропедевтика до християнства. Ґносіс – не знання філософії , а -  стан душі, вищий ступінь віри, блаженство за життя (радісний і мирний настрій душі), а по смерті – вічний спокій в Богові. Климент – істинний ґностик (заперечення попереднього ґностицизму).

Положення Климента про вищість Бога від Лоґоса і думки як продовження та розвиток позиції Філона Олександрійського. Теза Климента: “Лоґос – син Божий – є премудрість, істина, ідея, думка Божа. Через Лоґос Бог сотворив світ і управляє ним”.

Захист філософії від упереджень християн: “філософія – справа Божого промислу”. Климент про позитивний вплив філософії. Філософія – творіння Христа ще до його земної появи. Філософія – попередниця християнства.

Оріґен (бл. 185-254) – християнин, учень Климента, а також неоплатоніка Саккаса. Наставник Олександрійської богословської школи (217 р.). Твори: “Про засади”, “Проти Цельса”.

Оріґен – організатор навчального процесу і всієї діяльності школи. Впровадження у план навчання лоґіки (діалектики), фізики, астрономії, ґеометрії, посилення викладання філософії.

Питання Лоґосу у вченні Оріґена. Проблема Бога - людини. Бог – абстрактний, далекий і найвищий понад усе суще. Бог – один, незмінний, нескінченний, нематеріальний. Христос – Лоґос-Син – перший щабель у переході від Бога до світу: Бог – Христос-Лоґос-Син – світ. Христос-Лоґос-Син – безпосередній творець світу. Виникнення світу з Бога: “Creatio ex nihilo”. Споконвічність створення світу і вічність Бога як вічного діяння. Наш світ не перший і не останній, творення – це вічна діяльність Бога. Ґрадуалізм Оріґена. Неоплатонізм Оріґена, принцип еманації. Погляди Оріґена на Бога і Сина: Син  нижче положений від Бога-Отця, Син не рівносущий Богові-Отцю.

Вплив Оріґена на християнський світ. Засудження церквою вчення Оріґена. Оголошення Оріґена єретиком.

Афанасій Великий – наставник Олександрійської богословської школи (319). Ліквідація філософського спрямування школи. Переміщення боротьби на вселенські та помісні собори.

2. Легалізація християнства в Римській імперії

Становище християнства і християнської церкви в кінці ІІІ -  на початку ІV ст. у Римській імперії. Неефективність язичництва і культу імператора. Християнство і нові духовні цінності. Переваги християнства над язичництвом. “Едикт про віротерпимість” (324) імператора Констянтина, зрівняння у правах християн і язичників.

Загострення питання про поєднання божественної і людської природи в сутності Христа. Проблема христології: адаптаційний, модальний і докетичний погляди на природу Христа. Головний доґмат – єдиносущність Отця і Сина. Посилення боротьби між Арієм (аріанство) і Афанасієм (афанасіанство).

Арій (256-336) пресвітер в Олександрії, послідовник Оріґена.

Теза Арія: Бог-Син – творіння Бога-Отця; існування Сина не споконвічне, а часове: існування не до земної появи (вічність), а і земним народженням (часовість); Бог-Отець – вищий від Бога-Сина; Бог-Син  - підпорядкований Богові-Отцеві.

Теза Арія: сутність Бога-Отця інша, ніж сутність Бога-Сина; Бог-Отець і Бог-Син не рівні, не єдині за своєю сутністю, не рівносутні, не єдиносутні; Син – образ Отця; Бог-Син лише подоба Бога-Отця; Бог-Син лише подібносутній з Богом-Отцем.

Теза Арія: не сутність Бога-Отця, а вищий ступінь моральної якості(досконалості) властива Богові-Сину (Христові).

Теза Арія: Дух Святий не вічний, а створений, створений не Богом-Отцем, а Богом-Сином (Христом).

Теологічна схема Арія і неоплатонізм. Неоплатоністська тріадичність і принцип еманації.

Афанасій (245-373) єпископ, наставник Олександрійської богословської школи.

Теза Афанасія: споконвічність існування Бога-Отця і Бога-Сина. Не створеність Сина, а його вічність нарівні з Отцем.

Теза Афанасія: сутність Бога-Сина  тотожна сутності Бога-Отця; Бог-Син не подібносутній, а єдиносутній з Богом-Отцем.

Теза Афанасія: Дух Святий – єдиносутна іпостась з Богом-Отцем.

Боротьба між Арієм і Афанасієм, аріанцями і афанасіанцями. Питання єдності християнства і християнської церкви. Потреба вироблення єдиної догматики християнської церкви.

Нікейський собор 325 р. і утвердження єдності християнства та християнської церкви. Боротьба Арія та Афанасія. Перемога Афанасія. Перемогла теза: Бог-Отець і Бог-Син -  єдиносутні. Прийняття Нікейського Символу Віри, або Нікейське кредо.

Продовження боротьби між аріанами та афанаціанцями. Опозиція язичницького світу проти християнства. Протиставлення християнству грецької філософії. Полеміка ритора Гімерія (315-386) з християнами, роль ритора Лібанія (315-393) в актуалізації античної релігії, зусилля ритора та філософа Фемістія (331-363) у протиставленні грецької філософії християнському світогляду.

Заборона імператора Юліана (331-363) християнства і спроба відновлення язичництва. Твір Юліана “До царя Сонця” – гімн на честь Сонця, а його твір “Проти християн” – критика християнства та спроба оновлення  язичницької релігії. Антихристиянський виступ Юліана – остання спроба повернення монополії античної культури і язичництва.

Скасування усіх антихристиянських постанов Юліана за імператора Йовіана. Розвиток християнства за імператора Феодосія: імператорський едикт про прийняття християнства всім населенням імперії.

Вселенський Константинопольський собор 381 р. – важлива подія в житті християнсткої церкви. Підтвердження і доповнення Нікейського Символу Віри, увіковічнення єдиносутності Бога-Отця і Бога-Сина, сформулювання Святої Трійці у нікейському розумінні як сутнісної єдності Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Підтвердження  усіх інших тез Символу Віри. Завершення формування християнського монотеїзму. Елліністична теорія платонівського типу – філософська основа христологічного процесу, зокрема осягнень Константинопольського собору 381 р.

Проблема в христології – божественної і людської сутності в Христі: Христос – і Бог, і людина.

3. Кападокійські отці церкви

            Установлення офіційної догматики і прийняття Символу Віри – теоретичне підґрунтя систематизації християнства. Потреба тлумачення, пояснення і захисту християнської науки. Кападокійські отці церкви – головні систематики.

            Григорій Нісський (325-394) – єпископ Нісський з Кесарії в Кападокії. Ритор, філософ, богослов, послідовник Климента й Оріґена, Платона і неоплатоніків. Роль Григорія Нісського у формулюванні християнської доґматики у платонівських поняттях.

            Учення Григорія Нісського про Бога і Слово: Слово – Боже Слово. Вічний Бог, вічне Слово. Слово – життя, “світ є справою слова”. Вплив неоплатонізму, вчення про Бога і Лоґос.

            Співвідношення віри і розуму, Святого Письма і науки. Григорій (слідом за Оріґеном) про узгодженість віри і вільного знання. Доказовість істин віри. Позиція раціоналізму: дія розуму в рамках доґм.

            Григорій Нісський про містичне пізнання: душа – “образ і подоба Божа”; в душі можливе споглядання безпосередньо Бога і вічних Божих істин.

            Визнання вчення Платона про потойбічний світ вічних загальних ідей (універсалій) і використання його для інтерпретації доґм, зокрема доґми про Святу Трійцю. Ориґінальність і своєрідність пояснення Святої Трійці через Бога як загальне поняття і конкретні особи (іпостасі) як Його сутнісне вираження.

            Концепція створення людини, її основа у вченні Платона. Первісне існування як виду (ідеї) в розумі Бога; конкретні люди – множинне втілення виду.

            Сприйняття платонівської психології; заперечення вчення Арістотеля про душу.

            Неоплатонівська есхатологія у вченні Григорія Нісського. Принцип еманації і спасіння душ як їхнього повернення до Бога. Есхатологія Григорія Нісського і апокатастаза Оріґена та інших олександрійських філософів.

            Космологічні проблеми та імматеріалізм. Своєрідність поглядів Григорія Нісського на творення світу: нематеріальний Бог творить нематеріальний світ, світ – тільки ідеальний.

            Полеміка з аріанами з приводу Святої Трійці.

            Григорій Назіанський Богослов (330-390), Константинопольський патріарх. Намагання погодити аріанство з анафасіанством. Незадоволення отців церкви і імператора, усунення Григорія з патріаршого престолу.

            Діяльність Григорія Назіанського на батьківщині: писання філософсько-релігійних, художньо-прозових та поетичних творів. Його прововіді “П’ять слів про богослів’я” протиаріанські, на захист нікейських установлень.  Творча спадщина: листи (243), поеми та вірші (507), автобіоґрафічні поеми “Про моє життя”, “Про мою долю”, “Про страждання моєї душі”.

Василій Великий Кессарійський (330-379), брат Григорія Нісського, єпископ Кессарійський (з 370). Твір “Дев’ять бесід про шестиденник” – про шість днів Божого творіння.

Підтримка чернецтва, заперечення збагачення і обмирщення церкви, бренність земного життя. Перешкоди на шляху пізнання істини. Християнське відречення від світу, від земних розкошів та принад – шлях до пізнання істини. Діяльність Ісуса Христа і його учнів – зразок для наслідування. Проповідь аскетизму як ідеалу справжнього християнина.

Історична роль та заслуги Каппадокійських отців церкви у створенні доґматики християнської церкви, в утвердженні християнства.

Іван Златоуст (347-407), ритор і філософ, Константинопольський патріарх (з 398-404).

Основна ідея вчення Івана Златоуста – встановлення монополії християнської церкви в усіх сферах приватного та суспільного життя. Моральна монополія християнської церкви – головний засіб оздоровлення суспільства та імперії.

Проповідь християнських обов’язків у відносинах між людьми і Богом, паном і рабом, багатим і бідним, жінкою і чоловіком, батьками і дітьми. Аскетизм – вища міра життя, а піст – “їжа душі”.

Реформаторські зусилля Івана Златоуста. Незадоволення знаті, імператора Аркадія та імператриці Євдокії. Усунення Івана Златоуста з патріаршого престолу.

ІІІ. Систематизація філософських основ патристики

            Стан економічного, суспільно-політичного і духовного життя в Римській імперії в кінці ІV – на початку V століття. Розпад Римської імперії на Західну Римську та Східну Римську імперії, їхні історичні особливості.

1. 1.      Патристика в Західній Римській імперії в період її занепаду

Аврелій Авґустин (354-430) – єпископ, ритор і філософ, основоположник і засновник християнського філософського вчення – авґустинізму. Життєвий і творчий шлях Авґустина. Основні твори: “Проти академіків”, “Сповідь”, “Про Трійцю”, “Про державу Божу”, “Про земну державу” та ін. Неоплатонізм – джерело філософського вчення Авґустина.

Теоцентризм Авґустина. Бог – незалежне буття, все інше – залежне; Бог – не створений, все інше – створене. Бог – абсолютний творець усього сущого. Свобода волі Бога. Творіння світу за свободою волі, а не за необхідністю: Бог вільний у своїх діях. Неперервне творіння: “Слово Боже” – думки Бога, споконвічне Його мовлення.

Авґустин про час як минуле, теперішнє і майбутнє. Реальність теперішнього часу. Поєднання у Богові теперішнього з минулим та майбутнім часом. Вічність і час: протилежність вічності Бога і реальної часової мінливості матеріального та людського світу. Бог – вічність, матеріальний світ – часовий.

Учення про душу. Сутність людини не в тілесності, а в душі. Існування душі не в просторі, а в часі, точніше, у вічності, подарованій Богом. Притаманність душі розуму, пам’яті і свободи волі. Заперечення передіснування і переселення душ. Першість душі перед тілом, душа – сутність людини. Безсмертя душі та її близькість Богові.

Авґустин про волю як основоположний чинник духовного життя. Вищість активної волі над пасивним розумом. Сутність людського духу у свободі волі. Підпорядкованість розуму волі.

Авґустин про свободу волі та ірраціоналізм. Відхід від інтелектуалізму та раціоналізму до ірраціоналізму й волюнтаризму. Ірраціоналізм і віра. Акт віри – вищий акт волі. Переростання волюнтаризму в ірраціоналізм і фідеїзм.

Питання добра і зла. Оцінка добра і зла. Джерело добра – Бог, зла – людина з її свободою волі. Абсолютність добра, відносність зла.  Зло як брак добра, незавершеність добра, недостача добра, відсутність добра, відвернення від вищих цілей, гординя, пожадливість тощо.

Авґустин про співвідносини Бога і людини. Про предестинацію, гріх, спасіння. Дискусія між Авґустином і Пелаґієм. Католицька церква про позицію Авґустина і Пелаґія: спасіння людини через благодать Бога (предестинацію) і християнську церкву.

Авґустин про щастя. Щастя як мета і сенс людського життя. Пізнання Бога і власної душі – необхідна умова осягнення щастя.

Ґносеологія Авґустина. Бог – об’єкт пізнання. Бог – причина пізнання, осяяння людського духу в пошуках істини. Бог – абсолютна істина, найвище благо і причина всякого блага. Критика Авґустином скептиків і обстоювання можливості пізнання. Подолання скептицизму запереченням ідеї про осягнення істини за допомогою чуттєвого пізнання: позиція скептиків заснована на сумніві щодо позитивної ролі чуттєвості.

Підтримування чуттєвого пізнання – пожива для скептицизму, заперечення ролі чуттєвості і на цій основі – скептицизму. Пояснення сумніву (скепсису) як мислення про сумнів, як свідомість сумніву, а отже, як про істину.

Мислення – функція душі, видобування з душі змісту, незалежного від навколишнього світу. Вплив теорії пізнання Платона. Авґустин про акт безпосередньої інтуїції, контемпляції, осяяння, екстазу, містики. Суть теорії пізнання Августина – апріорність, пізнання своєї душі, містика. Вічні і незмінні ідеї – істинні, їх творець – Бог. Пізнання Божественних ідей.

Соціально-політична доктрина Августина. Ідея нерівності як вічний і незмінний принцип суспільного життя. Ієрархічна структура суспільного організму як відображення небесної ієрархії. Августин про єдність людської і Божественної історії, її зміст – буття двох царств: Божого і земного. Особливе місце церкви в історії людства як представника царства Божого на землі. Теократичне розуміння суспільства. Августин – перший філософ історії.

Августин – засновник нової християнської філософії. Вплив Августина на  подальший розвиток філософії.

Падіння Риму в 410 р. Напад гунів. Утворення варварських королівств-держав на території імперії. Фактичний розпад Західної Римської імперії. Християнська церква, її роль у духовному розвитку. Занепад духовної культури. Визначальна роль августинізму в розвитку західної філософії. Незначний філософський розвиток.

Амбросій Феодосій Макробій  (кінець ІV – початок V ст.). Громадсько-державний діяч. Неоплатонік. Твори: “Сатурналії”, “Коментарі на “Сон Сціпіона” (автор твору “Сон Сціпіона”  – Ціцерон). Ідеалізація вчення Плотіна. Виклад еманаційного принципу: благо (єдине) – розум (нус) – душа – світ. Рушійна сила світу – душа. Захист поглядів Платона.

Марціан Капелла (V ст.) – сучасник Макробія. Головний твір – “Про шлюб Філології і Меркурія”. Капелла про роль “вільних наук”, педагогічні та навчальні установи, використання античної педагогічної спадщини. Трактування  понять та категорій. Десять категорій Арістотеля і п”ять категорій Порфірія, про силогізми. Вплив Капелли на розвиток освіти на Заході.

Кассіодор  (бл. 490 – 538) – державний діяч та історик. Твір – “Історія готів”. Перекладач античних рукописів, автор енциклопедії про справи Божі і людські.

Боецій ( бл. 480 – 524) – латинський теолог і філософ. Перекладач творів Арістотеля з логіки, Платона, стоїків, неоплатоніків на латинську мову. Твори: “Коментарі до Порфірія”, “Вступ до категорій Арістотеля”, “Про музику”, “Про Святу Трійцю”, “Про католицьку віру”. Найголовніший твір  – “Про втіху філософії”.

Роздуми Боеція про роль філософії у житті людини. Суть істинного щастя. Філософія і людська душа. Проблема зла і добра. Бог і створення світу. Бог – творець добра, творець зла – людина. Божий промисел, доля людини і свобода волі людини.

Життєвий шлях Боеція.

1. 2.      Патристика у Східній Римській імперії – Візантії

Діяльність імператора Юстиніана, гоніння на язичницьку філософію. Закриття шкіл. Афіни і Олександрія – центри філософської думки. Розвиток неоплатонізму.

Єресі у східній церкві.

Несторій (V ст.) – константинопольський патріарх. Проблема співвідношення Бога-Отця і Бога-Сина: Бог-син єдиносутній з Богом-Отцем; від народження Ісус людина; Ісус – месія (Христос) через сходження Духа Святого. Марія не богородиця, а людинородиця. Звинувачення несторіанства в єресі, заборона несторіанства у 431 р.

Євтихій – константинопольський архімандрит, засновник монофізитства (monos – один; єдиний, fisis – природа). Природа Христа єдина, одна – божественна, його людська природа – видимість. Засудження монофізитства (451).

Монофелітство (monos – один, felema – воля) – визнання двох природ Ісуса – божественної і людської, але єдиної волі. Засудження монофелітства (681).

Іконоборство – відкидання ікон, усієї речової атрибутики та символіки християнської церкви. Оголошення іконошанування єрессю (754), засудження чернецтва, закриття монастирів. Засудження іконоборства (783 р., повторно – 842 р.).

Утвердження грецької християнської теології та її істотний вплив на християнську філософію. Джерело візантійської філософії в духовному спадку попередніх філософів, отців церкви.

Йоан Філопон (кін. V – поч. VІ ст.) – неоплатонік, перший візантійський філософ. Твір – “Проти Прокла з питання про вічність світу”. Боротьба Філопона проти Прокла і неоплатоніків під час гонінь імператора Юстиніана. Спроба Філопона критикувати Платона. Христологічна позиція Філопона – монофізитство.

Діонісій Ареопагіт (Псевдо-Діонісій). Твори: “Ареопагітики”, “Про імена Божі”, “Про небесну ієрархію”, “Про церковну ієрархію”, “Про містичну теологію”, а також десять послань-листів до різних осіб. Проблема авторства творів “Ареопагітики” – синтез християнства і неоплатонізму.

Метод пізнання Бога: позитивна теологія – катафатична, основана  на аналогії і об’явах, на сходженні від загального до конкретного, та негативна теологія – апофатична, основана на неоплатонізмі і на неприпустимості приписування абсолютно непізнаванному й таємничому Богові незчисленних людських властивостей. Можливе єдине твердження: “Бог є”. Бог як початок, середина і кінець усього сущого.

Діонісій Ареопагіт про благо – як важливий принцип теології. Бог, благо, дух, душа. Всеосяжність блага – живу і неживу природу, Космос. Благо як краса, прекрасне, любов. Благо і добро, благо як заперечення зла. Благо дійсно суще.

Бог і його імена: великість і малість, тотожність і відмінність (інакшість), подібність і несхожість, рух і спокій. Непізнаваність сутності Бога. Об’яви Бога і окресленість іменами божими.

Діонісій про розум і мудрість Бога як абсолюту, самодостатню трансцендентність. Неприйнятність антропоморфної постановки питання про пізнання Богом світу і про самопізнання Бога: Бог – Абсолют і Творець світу.

Діонісій про пізнання Бога за його об’явами. Роль чуттєвості і розуму в пізнанні Бога. Пізнання Бога через контемляцію, містичне осяяння. Спроба узгодження раціонального та ірраціонального, знання і віри.

Місце і роль неоплатонізму у вченні Діонісія Ареопагіта.

Вплив “Ареопагітик” на розвиток середньовічної філософії на Сході і Заході.

Максим Сповідник (Maximus Confessor, 580 – 662) – послідовник Ареопагіта, інтерпретатор “Ареопагітик”.

Поступовий занепад Візантії, наступ арабів, складність умов духовно-релігійного життя і розвитку філософії.

Небезпека для “Ареопагітик” з боку імператорів-монофелітів. Монофізитство Максима Сповідника. Боротьба Максима Сповідника проти монофелітів. Знищення Максима Сповідника.

Основа філософських поглядів Максима Сповідника – логіка Арістотеля та ідеї “Ареопагітик”. Філософія історії Сповідника, виділення двох періодів: підготовка очоловічення Бога (до народження Христа) і підготовка обожнення людини (поєднання людини з Богом-Творцем).

Прокопій Кессарійський (кін. V – поч. VІ ст.) – видатний візантійський історик, державний діяч, дипломат. Тісний зв’язок світогляду Прокопія Кессарійського із вченням Ісуса Христа.

Державнополітичні погляди Прокопія. Прокопій – противник соціальних переворотів, захисник законної монархічної влади. Ідеальна держава: сильна влада, дотримання законів і покірність владі. Зразок ідеальної держави – далеке героїчне минуле Риму.

Філософсько-етичні погляди Прокопія, вплив античної філософії, античного скептицизму і еклектизму. Ідея непізнаванності світу і природи речей.

Погляди на змінність і нетривкість усього земного. Випадковість і тимчасовість щастя. Розуміння долі. Поєднання його з вірою в божественний промисел. Залежність усього сущого від волі Бога. Доля під дією промислу божого: визначальний чинник людського існування. Прокопій про предестинацію: поєднання античної ідеї долі, фатуму з християнською вірою в божественне призначення.

Заперечення релігійного фанатизму, поміркованість і раціоналізація віри.

Йоан Дамаскін (приблизно 675 – 750) – теолог і поет. Сирійське походження – Йоан Мансур з Дамаску. Життєвий шлях Йоана Дамаскіна. Шанувальник ікон. Недостатність фрагментарних платонівських спекуляцій, звернення до арістотелівської логічної систематизації церковного віровчення. Твір “Джерело знання” – компендіум філософського і теологічного знання.

Учення про Бога: Бог сама в собі сутність, непізнаванна і недоступна для обмеженого в просторі і часі людського знання. Бог – єдиний, вищий від усього сущого і самого буття.

Доказування існування Бога: логічне зіставлення феноменів створеного і нествореного. Створене – минуще і підвладне змінам, нестворене – вічне. Незмінність Бога. Дамаскін про суще, субстанцію, екциденції. Творець створеного – Бог.

Дамаскін про великий світ і малий світ – людину. Створення людини – тіла і душі. Душа – сутність людини, душа і розумова діяльність людини.

Дамаскін про природу, завдання і мету філософії. Визначення філософії: шість визначень філософії як цілісне схоплення філософії – Божої мудрості. Структура філософського знання: умоглядна і практична філософія. Умоглядна – богослов’я, фісіологія і математика. Практична – етика, домоведення, політика.

Вплив Йоана Дамаскіна на розвиток філософії Сходу і Заходу.

 

В.  ФІЛОСОФІЯ В АРАБСЬКОМУ СВІТІ

            Арабський халіфат. Розвиток виробництва, торгівлі і мореплавства. Виникнення ісламу. Розвиток науки і культури. Багдад – великий науковий центр в арабському халіфаті у ІХ ст. Великий науковий центр у Х ст. в Кордові. Предмет уваги арабських учених, досвідне знання та природничо-наукові дослідження. Розвиток географії, математики, астрономії, фізики, медицини, хімії, винаходи та ін. Успіхи в гуманітарних науках, у філології, історичній науці тощо.

            Розвиток філософії. Місце грецької науки і філософії в культурі арабського світу. Вивчення філософії Платона й Арістотеля. Переклади арабською мовою творів Платона й Арістотеля. Вплив неоплатонізму. Арістотелівсько-платонівські і неоплатонівські вчення в арабській філософії. Містичний напрям.

І. Іслам і ранні філософські вчення

            “Калам” – перша форма арабської філософії. Завдання обґрунтування релігійних догматів Корану. Калам – релігійна філософія.

            Мутакалими – прихильники каламу. Заперечення античної філософії. Обстоювання релігійних догм Корану.

            Концепція світу мутакалимів. Заперечення вчення Арістотеля про форму і матерію, визнання складовими елементами світу атомів, нічим між собою не зв’язаних. Брак природного зв’язку атомів компенсує Божий зв’язок. Характеристика атомів: природна однорідність, випадкові властивості акциденції та їхня минущість. Мутакалими про пасивність речей світу, джерело руху – Бог. Брак постійних зв’язків між речами.

            Основний постулат мутакалимів – абсолютна свобода волі Бога.

            Мутазиліти – напрям відступників ІХ ст. від ортодоксальних мутакалимів. Відступники, розкольники на ґрунті вільного обговорення релігійних догматів ісламу.

            Мутазилітське заперечення ортодоксальної концепції призначення (передвизначення, предестинація). Необмежена свобода волі людини, людина сама творець своїх вчинків, вона ж сама за них відповідальна. Свобода волі людини, необхідна справедливість Бога.

            Заперечення антропоморфізму Бога; перенесення численних атрибутів людської уяви на Бога. Бог – Абсолют, сутність Бога непізнаванна. “Бог є”.

            Заперечення вчення Арістотеля: Бог як нерухомий першодвигун, вічність світу і непорушність його законів та ін.

            Діяльність мутазилітів у трактуванні традиційних вірувань. Заперечення чудес святих. Непохитний захист своєї догматики аж до застосування сили.

            Аль-Ашарі (873-935) – захисник ортодоксальної віри з використанням елементів раціоналізму.

            Крайня теологічна позиція ашаритів, заперечення науки і філософії. Заперечення вічності світу та його законів. Бог – творець світу, світ у божій свободі волі. Неперервне творіння Богом речей: ніщо є і не природна поява, все – продукт постійного творіння Бога. Заперечення природного зв’язку між причиною і наслідком, природних законів, усе – безпосереднє і неперервне творіння Бога. Не причина і наслідок, а звичка.

            Прийняття вчення ашаритів як панівної філософської догми ісламу.

            Містики-суфіти – (суф – ряса з верблюжої вовни). Монахи-жебраки. Основні принципи: аскетизм, споглядальне самозаглиблення, відмова від активного життя, заперечення знання.

ІІ. Арабські філософські школи

1. 1.      Багдадська філософська школа

Багдад – важливий центр арабської науки, філософії і культури       Х-ХІ ст. Звернення до грецької філософії – Платона, Арістотеля, неоплатоніків. Розвиток арабської філософії.

Аль-Кінді (ХІ ст.) – адепти філософії Арістотеля. Життєвий шлях філософа. Наукові праці Аль-Кінді з геометрії, астрономії, оптики, метеорології, медицини, психології, музики.

Погляди Аль-Кінді на наукове пізнання. Три ступені наукового пізнання: логіка й математика, природничі науки, метафізика. Обґрунтування метафізики (першої філософії). Пізнання істини – мета науки, математики, природознавства. Істина – це процес, осягнення істини в історії діяльності учених, цілих поколінь.

Аль-Кінді про два ступені пізнання (ґносеології): чуттєвий і раціональний. Вплив учення Арістотеля.

Про відмінності між наукою і філософією.

Використання вчення Арістотеля про форму і матерію, про чисту форму – форму всіх форм (в арабській і європейській філософії – Бог), перший рушій (Бог), ентелехію, телеологію для філософського осмислення Бога як творця всього сущого.

Про предмет філософії.

Розгляд категорій Арістотеля. Аль-Кінді про п’ять категорій замість арістотелівських десяти.

Про чотири види розуму: “активний розум” (вічно діючий), “пасивний”, “набутий”, “демонстративний”.

Науково-природничі погляди Аль-Кінді. Вплив геоцентричної системи Арістотеля Птолемея. Прийняття поділу світу на “підлунний” і “надлунний”, аналіз цих сфер. Питання вічності і часу, Бог і створений світ.

Аль-Кінді про залежність людського життя від дій небесних тіл (сонце та інші планети).

Деяке скептичне ставлення до Корану; захоплення Аль-Кінді “негативною теологією”. Засудження вчення Аль-Кінді.

Аль-Фарабі (870-950) – головний арістотелік. Життєвий шлях. Дослідження з логіки, класифікації наук, теорії музики, етики і політики. Коментарі до “Метафізики” і логічних творів Арістотеля.

Намагання Аль-Фарабі примирити арістотелізм з неоплатонізмом: сприйняття від Арістотеля логіки, від неоплатонізму – онтології.

Проблема знання і його предмета. Місце уявлень, розуму і логіки в знанні. Світ як предмет знання з його будовою, властивостями, відношеннями тощо.

Питання про “можливо суще” і “необхідно суще”. “Необхідно суще” – Абсолют, Бог, Вічність. Характеристика “необхідно сущого”. “Необхідно суще” – Творець усього сущого. Ступені творіння і принципи еманації.

Про виникнення чотирьох елементів – землі, води, вогню, повітря, про відмінність небесної субстанції і субстанції матеріальних тіл, про відмінність структур небесної субстанції і матеріальної субстанції.

Про рух: небесний і минущий (земний, матеріальний). Вічний рух і часовий рух. Зв’язок простору з рухом. Простір – “поверхня тіла, що охоплює, і поверхня тіла, що охоплюється”. “Порожнечі не існує”. Зв’язок руху, простору і часу. Види руху, Підлунний світ.

Про небесну сферу та її характерні особливості. Джерело руху небесної сфери – душа. Небесні тіла і їх спільний предмет любові – Бог. Надлунний світ.

Про особливе місце людини в світі. Душа людини та сила її дії на тілесні органи. Розум – особлива сила душі. Розум “практичний” і “умоглядний”; ступені умоглядного розуму. Функція розуму: сприймання умоглядного, а не матеріального.

Субстанція душі незалежна від матерії, її перше вмістилище – серце . Душа стає перед Богом зі своїми діяннями – добрими чи злими.

Історичні заслуги Аль-Фарабі.

Авіценна (Абу-Алі Ібн-Сіна, 980-1037) – філософ, політик, лікар, поет. Твори: “Канон медицини”, “Книга видужування” – загалом понад 100 праць. Намагання звільнити філософію від неоплатонізму, зблизити її до вчення Арістотеля. Арабський арістотелізм – плід Авіценни.

Онтологічні погляди. Теоцентризм філософського вчення Авіценни. Бог – творець світу: світ – творіння Божого розуму, Божої думки, а не Божої волі (погляд християнських отців). Створення світу з вічної матерії, а не “ex nihilo”. Світ вічний, згідно з твердженням Арістотеля.

Бог – вічний рушій, форма всіх форм, вічне творче начало. Бог – творець світу. Авіценна про діяльність Бога як мислення Бога про самого себе. Принцип еманації.

Авіценна про вічність і часовість. Бог – вічний. Бог – творець світу. Світ – вічний як задум вищого Бога. Авіценна про відношення “можливо сущого” і “необхідно сущого”, світу (речей) і Бога. Бог і загальне (види, роди), підпорядкованість одиничних речей загальним законам. Боже провидіння і долі видів.

Учення Авіценни про душу: рослинна, тваринна і людська душа. Авіценна про виникнення рослин і тварин, про місце і роль душі – вегетативної (рослини), вегетативної і сенсетивної (тварини). Людська душа – розумна, з підпорядкуванням вегетативної і сенсетивної. Поділ розумної душі на практичну силу і умоглядну силу, їх характеристика.

Теорія пізнання Авіценни і ґносеологія Арістотеля. Діяльність розумної душі, розуму, мисленний процес, пізнавальна функція умоглядного розуму. Безсмертність розуму. Умоглядний розум пасивний і активний, індивідуальний і космічний (загальний), їхні особливості та функції в пізнанні.

Об’єкт пізнання – всезагальне, абстраговані форми. Місце чуттєвого пізнання і його значення для розумового пізнання.

Авіценна про потенціальне й актуальне, та їхня роль у пізнавальній дії умоглядного розуму.

Авіценна про універсалії та їхню структуру.

Раціоналізм у філософії Авіценни, місце в ній ідей Арістотеля.

Ставлення представників ісламу до вчення Авіценни.

Аль-Газалі (1059-1111) – представник скептичного містицизму, послідовник суфітського містицизму й аскетизму, супротивник арістотелізму та раціоналізму.

Аль-Газалі – визначний мислитель і ворог філософії. Протиставлення віри та релігії науці та філософії. Твори: “Заперечення філософів”, “Відродження релігійних наук”.

Перша позиція Аль-Газалі – заперечення шести частин філософії: математики, логіки, фізики, метафізики, політики, етики. Аналіз Аль-Газалі цих частин філософії, доказування їх небезпеки для віри і релігії.

Друга позиція  Аль-Газалі – містика як позитивний шлях до пізнання істини. Аль-Газалі про чуттєво-конкретне сприйняття, абстрактне мислення як дію розуму; надрозумне – це сфера містики. Намагання обґрунтувати містичний ступінь осягнення істини гносеологічними та психологічними обмеженнями людини.

Аль-Газалі про розум, пророцтво, сон, віру. Істинне пізнання – містичне злиття з Богом.

1. Кордовська філософська школа

Кордова – визначний центр наукового і філософського життя в арабському халіфаті у ХІІ ст. Розвиток економіки, зокрема торгівлі, - визначальна основа розвитку арабсько-іспанської культури, філософії.

      Ібн Баджа (Авемпаце, помер 1138) – представник арістотелізму. Твір – “Порадник пустинника” (або “Спосіб життя пустинника”), коментарі до природничих творів Арістотеля, зокрема “Фізики” і “Метеорології”. Збереглися лише фрагменти творів.

      Розкриття поступового піднесення душі шляхом звільнення від чуттєвих тваринних елементів до вищого ступеня пізнання умоосяжного світу. Інтелектуальне удосконалення.

      Нарис утопічної ідеальної держави: ідеальна досконалість у всіх сферах життя. Торжество принципу любові, недопустимість суперечок і розбратів, панування морального і інтелектуального самоудосконалення.

      Ібн Туфейль (Абубацер, 1100-1185) – лікар, математик, філософ, поет. Філософський роман “Про Хайля, сина Якзана” (“Про Живого, сина Бадьорого”), психологічний твір, своєрідна робінзонада. Розкриття ступенів самоудосконалення природної людини аж до осягнення Божественної істини.

      Ібн Рошд (Аверроес, 1126-1196) – теолог, юрист, лікар, математик, філософ. Твори: “Спростування спростування”, “Міркування, що виносить рішення щодо зв’язку між філософією і релігією”. Арістотелізм Аверроеса. Очищення арабської філософії від елементів неоплатонізму.

      Аверроес про Бога. Бог – “думка, яка сама себе мислить”. Бог – вічний, вічна і матерія. Критика Аверроесом поглядів Аль-Газалі на світ і матерію.

      Про співвідношення часу і вічності.

      Про співвідношення Бога і створеного світу.

      Про можливість світу і вічність.

      Про вічність матерії.

      Аверроес про рух і час. Рух вічний і неперервний. Субстрат руху – вічна матерія:  нескінченність руху, мінливість руху самого в собі. Зв’язок часу з рухом. Належність вічності Богові, часу – рухомим предметам. Вічність руху і вічність часу. Труднощі вирішення питання вічності й часу з позицій протиставлення вічності та часу.

      Аверроес про розвиток органічного світу. Дві концепції походження органічного світу – розвиток (еволюція) і творення.

      Учення про душу. Заперечення безсмертя індивідуальної душі, загробних нагород та воскресіння. Про особливості людської душі, єдність душі і тіла.

      Вчення про розум. Пасивний і активний розум. Зв’язок пасивного розуму з індивідуальними уявленнями. Всезагальність і вічність активного розуму.

      Аверроес про співвідношення науки і релігії, філософії і релігії, про двоїстість істини. Алегоричне трактування окремих тверджень Святого Письма.

      Історичне значення філософського вчення Аверроеса, роль аверроїзму в розвитку філософії в Європі в період середніх віків.

1. 3.      Єврейська філософія в арабському халіфаті

Єврейська філософія і арабська культура. Роль єврейства в духовному житті Кордови. Зв’язок єврейської філософії з теологією. Єврейська філософія і арістотелізм. Рабінізм і караїмський напрям у єврейській філософії.

Кабала – містична течія у єврейській філософії. Старий Заповіт, елементи іудейсько-олександрійської філософії, перські релігійні уявлення, неоплатонізм, ідея еманації – теоретичні основи кабали. Символічно-містичні тлумачення букв, чисел і окремих слів Святого Письма.

Основні твори кабали: “Ієціра” (“Творення”) і “Зоґар” (“Сіяння”).

Учення про Бога як першосвітло, принцип еманації і творення світу. Вчення про три світи: внутрішнє небо, небесні сфери, нижчий світ. Кабала – еманаційна система з включенням ідей Платона і неоплатонізму.

Соломон бен-Ієгуда ібн-Гебіроль (Авіцеброна, 1020-1070) – поет, філософ. Твір – “Джерело знання”.

Поєднання в концепції Авіцеброна принципу творіння світу Богом із нічого з принципом еманації. Матерія і форма – основи речей. Визначення матерією єдності речей, формою – їх відмінності.

Авіцеброна про Божественну волю як творче начало сущого, про волю і рух.

Вчення Авіцеброна про універсальну субстанцію і її специфікацію – “всезагальну тілесну субстанцію” і “всезагальну духовну субстанцію” та їх місце у світі.

Авіцеброна про пізнання форми і матерії, речей світу. Визнання трьох душ: рослинної, тваринної, людської. Джерела знання. Пізнання Бога – найвище благо.

Питання будови людини і будови всесвіту. Порівняння світу з деревом.

Ієгуда Галеві з Толедо (нар. 1080). Послідовник Аль-Газалі. Твір-діалог “Аль-Хазарі”.

Діалог між єврейськими, християнськими та мусульманськими теологами. Мета дискусії – доведення неспроможності філософів та неправомірності поєднання віри і знання.  Перемога єврейського теолога, його сила в талмуді і кабалі.

Ієгуда Галеві про вищість віри над знанням, розумом. Поняття Божественного Лоґосу. Вище пізнання і Божественний Лоґос. Філософське пізнання і його завершення в містиці.

Невдалі спроби Галеві зупинити інтерес до філософії.

Авраам бен-Давид із Теледо (помер 1180). Знавець творів Арістотеля, платонізму та східного арістотелізму. Критик учення Авіцеброна. Твір – “Велична віра”.  Шанувальник творів аль-Фарабі та Авіценни.

Обґрунтування релігійної віри вченням Арістотеля, доведення поєднання філософії з Святим Письмом. Ідея про свободу волі людини.

Мойсей бен-Маймун  (Маймонід, 1135-1204) – філософ, теолог, учений, лікар. Твір – “Путівник заблудників”. Спроба поєднання філософії Арістотеля з положеннями іудаїзму. Заперечення поглядів Аль-Газалі і Галеві. Наука і віра – єдині в результатах. Усування суперечностей між Святим Письмом і філософією (наукою) в алегоричному тлумаченні окремих положень Святого Письма. Раціоналізування теології на основі вчення Арістотеля. Заперечення вчення Арістотеля про вічність і несотворенність світу, перевага Біблії.

Про філософське тлумачення речей та їхніх основ: про матерію та форму, можливість та дійсність.

Про поняття Бога. Роль філософії у створенні поняття і знання про Бога. Роль фізики як підстави для філософії (метафізики). Виключення юрби із трактування питань релігії.

Про раціональну недоказовість доґми про воскресіння із мертвих. Смертність рослинної і тваринної душ. Безсмертя розумної душі.

Погляд на добро і зло. Добро ради добра.

Роль філософії в інтелектуальному та моральному самоудосконаленні людини.

Популярність творів та вчення Маймоніда в Західній Європі.

Леві бен-Герсон  (Герсонід, 1288-1344) – арістотелік, за фахом – астроном. Твір – “Битви Господні”.

Захист ідеї вічності світу і матерії, заперечення “творення із нічого”, проповідь учення Арістотеля.

Роль арабської філософії та науки у розвитку схоластики в Західній Європі.

 

Г.  СХОЛАСТИКА

Патристика і схоластика. Розвиток  схоластики в період від VІІІ – ХІV ст. Розвиток феодальних відносин і зміцнення політичних і духовних позицій християнської церкви. Розвиток системи освіти, виникнення навчальних закладів різних рівнів, ріст наукового знання. Роль античних, арабських і єврейських філософських учень у розвитку схоластики. Релігія і філософія.

І. Схоластика у Візантії

1. 1.      Перші прояви візантійської схоластики

Фотій (820-891) – константинопольський патріарх. Твір “Тисячокнижжя” – збірник стародавніх нарисів і коментарі до них. Захист основ християнства.

Лев Математик (805-870) – митрополит у Фессалоніках, поміркований іконоборець, ректор Константинопольського університету, професор філософії і математики. Наукові зацікавлення: логіка, математика, прикладна механіка, астрономія. Його учні: Кирило і Мефодій.

Наростання суперечностей між Східною і Західною церквами. Відмінності в обрядах, мовах богослужіння, в системі церковного управління. Самостійність і незалежність римських пап, залежність патріархів від римського імператора.

Розкол християнської церкви у 1054 році на православну (Східну) і католицьку (Західну). Деякий застій філософської думки у Візантії.

Михайло Пселл (1018-1096) – філософ, учений, державний та політичний діяч. Твори з питань філософії, теології, філології, математики, астрономії, медицини, граматики, права та інших наук.

Пселл про античну філософію і християнські доґми. Прийняття вчення Платона і неоплатоніків. Пселл – засновник пізньовізантійського платонізму (лінія до Італа і Пліфона).

Пселл про “вищу” і “нижчу” філософію і математику між ними.

Вчення про дві природи: небесну і земну, про дві причини: кінцеву і найближчу, Бога і природу.

Принцип еманації і матерія як останній ступінь в ієрархії буття. Дотримання позицій неоплатоніка Прокла в трактуванні матерії.

Місце вчення Пселла в історії логіки, його погляди на історію.

Йоан Італ (друга половина ХІ ст.) . Життєвий шлях філософа. Конфлікт з ортодоксальною церквою. Провина Італа: заперечення втілення Бога-Лоґоса, прийняття платонівського вчення про ідеї, визнання вічності ідей і матерії. Анафема і ув’язнення Італа в монастирі.

Вплив на погляди Італа вчень Платона і Арістотеля, обстоювання ідеї вічності матерії. Вчення про форму і матерію, їхнє значення у визначенні речей, сущого і не сущого.

Питання людського воскресіння. Італ про вчення Арістотеля про форму і матерію.

Вплив Йоана Італа на розвиток філософії на Сході.

1. 2.      Номіналізм і реалізм у візантійській філософії

Сотирих – єпископ в Антиохії. Порівняння боротьби номіналістів і реалістів з боротьбою Арістотеля з Платоном. Позиція Сотириха – арістотелівська, заснована на критиці ідей Платона.

Микола Манефонський – засновник реалізму, філософські основи його вчення – концепція Платона про потойбічний світ ідей.

Никифор Велемід (1197-бл. 1272). Твори: “Трактат з логіки і фізики”, “Трактат про чесноти”. Заперечення реалізму, загальні поняття – універсалії – плід мислення, пізнання речей. Носій універсалій – мова: слово, ім’я, номіна.

Вчення про державу , про монарха-філософа, про виховання державне і сімейне.

1. 3.      Містицизм. Ісихазм

Містицизм у формі ісихазму. Зародження і розвиток ісихазму (ІV – VІІ ст.). Характерні вимоги ісихазму: мовчання, очищення серця сльозами, самозосередження, повторення однієї і тієї ж фрази, похила сидяча поза, ресумування дихання і руху крові, аскетизм.

Григорій Синаїд – керівник громади ісихастів на Афоні, родоначальник візантійського ісихазму.

Григорій Палама (1296-1359) – учень Синаїда. Ісихазм – панівний світогляд у Візантії. Ісихазм у формі паламізму і визнання його у 1351 році офіційним ученням візантійської церкви.

Микола Ксавима (бл. 1320 – 1371) – поміркований ісихаст. Твір – “Про життя у Христі”. Головний зміст людського життя – в богопізнанні.

Варлаам  Калабрійський (1290 – 1357) – ісихаст. Твори: “Етика стоїків”, “Логіка” та ін. Високе пошанування Піфагора, Платона та Арістотеля. Розходження Варлаама з панівним містицизмом паламістів. Культурно-наукова діяльність Варлаама.

4. Георг Гемістос Пліфон (Плетон)

            Георг Гемістос Пліфон (Плетон) (бл. 1355-1452) – філософ-неоплатонік. Твори: “Промови про реформи”, “Закони”, “Про відмінність платонівської і арістотелівської філософії”. Прагнення відновлення античної культури і філології, антична міфологія з її політеїзмом. Засудження цих поглядів церквою. Плетон – учасник Ферраро-флорентійського собору (1438-1439).  Основна тенденція філософії Плетона – подолання розриву божественного і природного начал, відмова від креаціонізму. Утвердження принципу детермінізму. Заперечення свободи волі Творця: вічність і Бог, їхнє підпорядкування необхідності. Принцип еманації. “Еллінська теологія” Плетона. Використання міфологічних богів для викладу еллінської теології.

            Три елементи еллінської теології: вічний Бог, матерія – вічна та нескінченна та її наближення до вічності й нескінченності Бога; надчуттєвий світ. Бог, матеріальний світ, божественність світу в його гармонійності і красі, божественність людини в реалізації в собі і в природі гармонії і краси.

            Плетон – останній візантійський філософ.

ІІ. Схоластика в Західній Європі

            Захід – центр філософської думки. Зміцнення позицій церкви. Зміцнення релігійної філософії. Наявність містики. Філософія – служанка теології. Школи і напрями в середньовічній філософії. Розвиток науки і шкільництва: монастирські, єпископські, кафедральні і капітульні школи. Поява колегіумів та університетів. Роль і місце античної філософії, Платона та Арістотеля. Вплив арабської філософії і науки на розвиток духовного життя в Західній Європі. Схоластика як шкільна мудрість. Періоди у розвитку схоластики.

1. 1.      Рання схоластика (ІХ-ХІІ ст.)

Йоан Скот Еріугена (Ерігена, 810-877). Життєвий шлях. Твори: “Про призначення”, “Про поділ природи” та ін. Еріугена – “перший отець схоластики”, “Карл Великий схоластичної філософі”.

Концепція Бога. Бог – початок, середина і кінець. Розвиток від Бога до світу, і повернення усього сущого до єдиного Бога. Неоплатонівський принцип еманації, творіння Боже.

Еріугена про два шляхи пізнання Бога: позитивна і негативна теологія. Еріугена про пізнання не сутності Бога, а його об’яв. Заперечення приписування Богові людських уявлень про Бога.

Еріугена про чотирояку природу відкриття Бога:

• Природа не сотворена, але творяча;
• Природа створена, але творяча;
• Природа створена, але не творяча.
• Природа не створена і не творяча.

Чотирояка природа відкриття Бога – теоретична основа гносеології Еріугени. Неоплатонізм у концепції творення і пантеїзм Еріугени.

Еріугена про призначення (предестинація).

Захист раціоналізму і раціоналізація теології.

Оголошення вчення Еріугени єретичним.

Рабан Мавр (776-856) – архієпископ у Майнці. Захист реальності як речей, так і слова (позначення). Логіка на службі церкви.

Герберт (помер 1003) – папа під іменем Сільвестра ІІ. Твір –  “Про раціональне і про користування розумом”. Логічні дослідження та їхнє значення для теології.

Петро Даміані в Італії (1007-1072) і Отло в Німеччині (помер 1070) – захисники Біблії. Заперечення законів природи, визнання у всьому волі Божої.

Беренгарт Турський (999-1088) – філософ, медик. Предмет зацікавлення – тайна вечеря і предестинація. Заперечення Божественного свавілля. Заперечення раціоналістичної плутанини предестинації. Неможливість зміни субстанції хліба і вина без відповідної зміни її акциденції. У пошуках істини більша довіра розумові, ніж авторитетам.

Церковний осуд цих положень Беренгара.

Лафранк (1005-1089) – єпископ кантуанський, філософ, противник деструктивної логіки Беренгара. Знавець логіки.

а) Універсалії: реалізм і номіналізм

            Зародження реалізму і номіналізму. Вчення Платона і Арістотеля. Крайній реалізм. Поміркований реалізм. Крайній номіналізм. Поміркований номіналізм. Боротьба номіналістів і реалістів.

            Росцелін (1050-1120) – чільний представник номіналізму. Виступ Росцеліна проти реалізму. Заперечення платонівського реалізму. Обстоювання крайньої форми номіналізму: універсальне – тільки слово, звук, звукова оболонка. Розвиток “теорії голосів”.

            Речі – єдина реальність: колір – реальність речей, мудрість – реальність мудрої душі. Властивість не родова, а субстанціальна.

            Визнання реальності одиничних речей, заперечення реальності універсалій (виду, роду) – теоретична основа тритеїстичної доктрини і заперечення Святої Трійці: реальність одиничних речей – основа визнання реальності трьох Божих осіб і заперечення єдиного Бога. Критика цієї позиції Росцеліна Ансельмом Кентерберійським. Визнання церквою вчення Росцеліна про Трійцю єретичним.

            Ансельм Кентерберійський (1033-1109) – єпископ, настоятель Кентерберійського собору, реаліст, борець проти номіналізму.

            Ансельм про співвідношення віри і розуму: за допомогою віри дійти до розуму, а не за допомогою розуму – до віри. Пізнання істини за допомогою і віри і розуму. “Вірю, щоб розуміти”. Свобода і самостійність розуму в межах догматів. “Віра шукає розум”.

            Ансельм про раціональність Бога і світу. Відповідність природи Бога логічним законам. Докази існування Бога.  Онтологічний доказ існування Бога. Бог – абсолютне буття, “мислимий зміст”. Створення світу із нічого. Ансельм про предвічне існування ідей і речей в розумі Бога до створення світу.  Все створене – відображення Божого слова.

            Ансельм про реальність понять. Реалізм. Вплив учення Платона на трактування універсалій. Існування ідей як реальних сутностей. Істина – реальна сутність.

            Застосування доктрини реалізму в теорії спокути гріха. Всі люди – один і той же вид, вид – загальна ідея, “людина взагалі”, універсалія. Кожна ж людина – індивідуальний різновид людини взагалі, однієї і тієї ж сутності.

            Гріхопадіння – гріх усього людства як виду. Спокута Христом первородного гріха – спокута первородного гріха усього людства як виду.

            Застосування реалізму для пояснення Святої Трійці. Один Бог як єдність персоніфікованих окремих іпостасей: єдине через численне, численне через єдине.

            Історичне значення вчення Ансельма Кентерберійського.

            Гауніло (помер 1083) – критик Ансельма Кентерберійського. Заперечення онтологічного доказу існування Бога. Полеміка між Гауніло і Ансельмом. Дискусійний характер доказів існування Бога.

            Гільом із Шампо (1070-1121) – представник реалізму, учитель риторики, філософії і теології в Парижі. Критик номіналізму.

            Єдина реальність – загальні поняття (універсалії), види і роди. Нереальність – індивідуальні речі як конкретні відбитки видів. Припущення реального існування “людства” як загального, універсального без існування людей. Вплив неоплатонівського реалізму.

            П’єр Абеляр (1079-1142) – визначний мислитель, представник компромісу між реалізмом і номіналізмом. Життєвий шлях Абеляра. Твори: “Про Божественну єдність та триєдиність”, “Діалектика”, “Теологія”, “Пізнай самого себе”, “Історія нещасть”, “Коментарі до Порфірія” та ін.

            Учення Абеляра про віру і розум. Поміркованість позиції Абеляра в питаннях співвідношення віри і розуму. Розуміння віри за допомогою доказів розуму: неможливість віри в незрозумілому. Ідея самостійності філософії і її відокремлення від теології – принцип відношення філософії і теології. Раціональне розуміння теології: можливість розуму без віри, неможливість віри без розуму. Основа віри в розумовому знанні. Протилежність принципу Абеляра : “Пізнаю те, у що вірю” принципові Ансельма : “Вірю, а тому знаю”.

            Абеляр про розвиток діалектики (логіки) і теорії пізнання в дусі вчення Арістотеля. Питання про роль діалектики у пошуках істини. Мета пізнання – істина. Діалектика – мистецтво розрізнення істини і хиби. Роль діалектики в розумінні віри, Святого Письма.

            Абеляр про виведення логіки від Ісуса Христа – Лоґоса. Перемога Ісусом Христом супротивників не тільки вірою і чудом, але й силою слова, логіки.

            Успіх у дослідженні істини – в дотриманні вимог логіки: об’єкт логіки – слово, слово – вираження думки, думка – вираження предмета. Вторинність слова, залежність значення слова від знання предмета.

            Трактування Святої Трійці як три властивості Бога. Дискусія між Абеляром і Альбертиком з приводу трактування Святої Трійці.

            Погляди Абеляра на універсалії, пом’якшення крайнього номіналізму Росцеліна: загальні поняття – це не тільки звуки, бо звук також одиничний як кожна річ. Природа загального не в словах, як у звуках (голосах, vox), а в значенні. Загальне не сам знак, звук, а значення знаку, слова, висловлювання (sermo, сермонізм).

            Заперечення іманентності загального конкретним речам, самостійності родів і видів як таких, уродженості загальних понять, універсалій як реалій. Пізнання чуттєвих, конкретних речей і розумове абстрагування – шлях до узагальнення, абстрактних понять, універсалій. Концепція співвідношення загального і одиничного – сермонізм Абеляра (концептуалізм Абеляра). Критика поглядів Гільома.

            Аделярд із Боти (помер 1110) – номіналіст. Вихідна теза Аделярда: “Визнання реального існування тільки одиничного”. Шлях до універсалій: заперечення в розумі індивідуальних властивостей – поняття про вид, заперечення видових відмінностей – поняття про рід. Ідеї і іманентні речам і поза речами.

б) Школа в Шартре

            Засновник школи Фульберт (990). Школа – важливий центр філософської думки, культури і науки. Програма навчання: трівіюм і квадрівіюм. Обстоювання позицій отців церкви. Вивчення поглядів античних атомістів: Демокріта, Епікура, Лукреція. Керівники школи: Бернар із Шартре (помер 1130), Жільбер Порретанський (1076-1154), Теодорік із Шартре (помер між 1150-1155), Гільом з Конша (помер 1154).

            Джерела: Платон – у філософії, Арістотель – у логіці. Двоякість трактування універсалій.

            Розвиток гуманітарних наук, спекулятивної теології. Поєднання філософії природи з логікою, заперечення спекулятивної філософії, ґрунтування філософії на даних про зовнішній світ.

в) Початки середньовічної містики

            Розвиток містицизму поряд з схоластикою. Два різновиди містики: ексклюзивний містицизм і поміркований містицизм (доповнення схоластики).

Цістеріанська школа

            Бернард Клервоський (1091-1153) – представник цістеріанської школи, захисник церкви та релігії, рішучий противник єретичних учень. Твори: “Про ступені людяності і гордості”, “Про любов Божу”, “Про ласку і свобідну волю” та ін.

            Бернард про містицизм як теорію пізнання, істини та спілкування з Богом. Заперечення розуму як шляху до Божої істини. Бернард про ступені пізнання Бога. Протистояння містицизму Бернарда як раціоналізму, так і пантеїзму. Вороже ставлення Бернарда до світської науки.

Школа св. Віктора

            Гуго Сен-Вікторський (1096-1144) – ініціатор поєднання містики і схоластики. Гуго – поміркований містик. Твори: “Поучення”, “Про обряд християнської віри”.

            Гуго – прихильник раціональної науки. Поділ світських наук на теоретичні, практичні, механістичні, логічні. Верховенство теології.

            Гуго про містичне знання. Три способи споглядання буття: предмет і зовнішні речі, чуттєве і образне пізнання, роздумування – поняттєве діяння, контемпляція – найвища всеосяжна інтуїція. Контемпляція – шлях пізнання Бога через рід ступенів. Перевага чуття над розумом: підпорядкування розуму містичному екстазу.

            Гуго про відношення віри і знання (розуму). Аналіз віри, необхідність  віри. Віра і розум – два шляхи пізнання Бога . Бог – головний об’єкт пізнання. Пізнання природи як втілення мудрості Бога. Через пізнання природи – до пізнання Бога.

            Ришар Сен-Вікторський (помер 1173) – видатний логік, містик, теоретик контемпляції. Твори: “Про Трійцю”, “Про підготовку душі до контемпляції”, “Про ласку контемпляції”.

            Шлях пізнання Бога: чуття, розсудливість, розум і чисте споглядання душею Бога. Засіб пізнання Бога не інстинкт, а любов; не розум, а Євангеліє. Любов до Бога - найвища любов людини.  Любов до Бога – в містичному екстазі.

1. 2.      Розквіт схоластики

Розвиток міст, економічне піднесення в Західній Європі в ХІІІ ст., зміцнення позицій римо-католицької церкви. Наука і культура, університети – центри розвитку філософії. Роль орденів домініканів і францисканів у релігійному та філософському житті середніх віків. Вплив арабської філософії на розвиток схоластики: арабський арістотелізм і аверроїзм. Учення Арістотеля – нова віха в розвитку середньовічної філософії в Європі.

а) Пантеїстичний арістотелізм ХІІІ ст.

            Давид із  Дінанта  (Дінантський, кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.) –  логік (діалектик), знавець творів Арістотеля.

            Пантеїзм Давида. Бог – “розум усіх душ і матерія усіх тіл”. Бог – перша матерія, матерія рівночасно і розум і “вічна субстанція”.

            Давид про буття. Справжнє буття – родове, спільне для речей, матерія. Форма – різнорідність речей. Розбіжність Давида і Арістотеля в питанні співвідношення форми і матерії.

            Погляди Давида на субстанції –  духовну та матеріальну. Зв’язок тіла і душі.

Давид про матерію і тіло, дух і душу. Матерія - субстанція речей, а не їх сукупність. Бог – субстанція усіх тіл та усіх душ. Форма – доступність Бога відчуттю.

б) Латинський аверроїзм

            Сіґер Брабантський (бл. 1240-1284) – засновник латинського аверроїзму. Життя і діяльність Сіґера. Твори: “Про вічність”, “Про необхідність і взаємну залежність причин”, “Питання про розумність душі”.

            Загальна проблема: співвідношення віри і розуму, теології і філософії, фідеїзму і раціоналізму в ХІІІ ст. Раціоналізм Брабантського і вимога незалежності філософії від теології.

            Сіґер про вічність світу, його повну самостійність.  Детермінізм – загальний принцип природи. Матеріальні, формальні і активні причини. Заперечення цільових причин.

            Трактування Бога як рушія світу, а не його творця. Дія Бога – не безпосередня причина світу, а опосередкована через закони природи. Заперечення провидіння.

            Проблема людини, її розуму і душі. Твердження про душу як форму тіла: поєднання діяльності одиничної душі з чуттєвістю (тілесністю). Притаманність інтелектуальної діяльності всьому людському роду та індивідуальній душі як вищий рівень. Минущість індивідуальної душі і тіла із смертю людини. Індивідуальне безсмертя у безсмертності людського роду.

            Питання пізнання. “Двоїстість істини”. Вплив Арістотеля та Аверроеса. Заперечення як скептицизму, так і ірраціоналізму. Співвідношення чуттєвого і раціонального компонентів пізнання в дусі Арістотеля. Пізнання природи – сфера чуттєвого і раціонального пізнання; пізнання Бога – сфера віри. Брабантський про пасивний розум як носія чуттєвих сприйнять і активний розум – як носія понять. Аналіз самопізнання інтелекту.

            Проблема універсалій. Концептуалізм Брабантського.

            Етика Сіґера Брабантського: засади розуму, принципи добра та щастя. Брабантський про відплату: відплата в добрі, покарання у злі. Заперечення потойбічної посмертної відплати: винагорода і покарання за життя.

            Історичне значення Сіґера Брабантського, роль латинського аверроїзму в розвитку філософії.

            Засудження церквою вчення Брабантського. Приборкання радикального арістотелізму. Пробудження августинізму,  його пристосування до арістотелізму та арабської філософії.

в) Філософсько-теологічний арістотелізм

            Вимога очищення теології філософією Арістотеля. Питання шляхів його реалізації. Консервативне збереження основних положень Августина в теології і залучення елементів арістотелізму. Орієнтація прогресистів на вчення Арістотеля.

            Продовження традицій августинізму у Парижі та Оксфорді                 ( ХІІІ ст.). Роль францисканів в утвердженні августинізму.

            Вільгельм з Овернії (помер у 1249) –  августиніст, знавець творів Арістотеля, супротивник Арістотеля, єпископ Парижа.

            Вільгельм Овернський  - критик арабських послідовників Арістотеля з питань: матерія – вічна; створення – не акт волі Божої, а необхідний процес; Бог – не безпосередній творець нижчих духів і матеріальних речей; байдужість провидіння до одиничних речей.

            Вільгельм – послідовний захисник августинізму.

Теорія пізнання Вільгельма. Чуттєвий рівень – за Арістотелем, розумово-душевний – за Августином (ілюмінація, самопізнання душі, творення понять не абстрагуванням, а окремою силою розуму).

Олександр із Гельса (1170-1245) – францисканин, продовжувач августинізму з включенням елементів арістотелізму. Докази існування Бога як августинським, так і арістотелівським способами.

Позиції в ґносеолоґії: пізнання перших сутностей через Божественне осяяння (Авґустин); пізнання фізичного світу через досвід, докази й абстракції (Арістотель).

Запозичення від Арістотеля:

• понять пасивного і античного розуму. Активний розум – світло, дане Богом (Августин);
• учення про форму і матерію.

Впровадження Олександром поняття “духовної матерії”.

Джовані Фіданца (Бонавентура, 1221-1274) – традиціоналіст, знавець творів Арістотеля.

Теорія пізнання Бонавентури – своєрідне поєднання арістотелізму з авґустинізмом, теорії абстракції з теорією “освічення душі”, раціоналізму з містицизмом.

Пізнання світу через емпіричний досвід і абстрактне мислення до істини. Питання упевненості у знанні: пошуки відповіді у вченні Августина про вродженість здатності розуму – “природну здатність судження”, тобто “незмінні і вічні правила істини” як критерії окремих істин. “Незмінні і вічні правила істини, закладені в Богові”. Пізнання через Бога: знання речей не через самі речі, а через їхні вічні ідеальні зразки в розумі Бога. Доповнення емпіричного надприродним світлом – ілюмінізмом.

Пізнання Бога через містицизм, містичний екстаз як особливу ласку Бога. Бонавентура про шість ступенів піднесення на шляху до пізнання Бога. Поєднання поглядів Авґустина і Арістотеля  - поєднання емпіризму і апріоризму, містицизму і раціоналізму. Містицизм Бонавентури.

Вчення Бонавентури про Бога і світ. Світ – відблиск ідей Бога: пізнання світу через Бога, а не Бога через світ. Розуміння створеного через розуміння Творця. Знання розуму Бога – основа знання створеного світу. “Позитивна теологія” Бонавентури. 

Бонавентура про теологію як практичне знання. Атрибути Бога: “Лад і Закон”.

Модифікація метафізики світла і трактування світла як сили і форми всього сущого. Поєднання теорії “зародкових доказів” з арістотелівською теорією про форми: утотожнення зародків з формами. “Зародки” – думки Божі, як і світло – сила Божа. 

Посилення впливу арістотелізму у філософії. Слабкість августинізму у протистоянні арістотелізмові. Потреба пристосування філософії Арістотеля до католицького вчення.

Альберт Великий (Альберт фон Больштедт Магнус, 1193-1280) – філософ, учений, просвітитель, прихильник учення Арістотеля, знавець праць Августина, Діонісія Ареопагіта, Авіценни.

Альберт Великий про вплив і значення античної культури для обґрунтування і зміцнення християнства. Наголошення на філософському авторитеті Арістотеля.

Альберт про неоплатонівські доктрини, августинізм, учення чисельності форм, ілюмінація – як умови пізнання.

Вчення про віру і розум. Відокремлення таємниць релігії (наприклад, Свята Трійця) від істин розуму, відмінність принципів теології від принципів природознавства, надання більшої самостійності філософії.

Альберт Великий про космологічне доведення існування Бога.

Космологічне трактування універсалій.

Наукові зацікавлення Альберта Великого в галузі зоології, хімії, математики, астрономії.

Тома Аквінський (1225,1226 чи 1227) – 1274), домініканин, учень Альберта Великого, творець томізму, автор численних фундаментальних філософських та теологічних праць.

Проблема науки і віри.

• Завдання науки – пояснення законів світу, визнання можливості  осягнення об’єктивного знання. Спрямування пізнання на об’єкт, а не на об’єктивні форми мислення. Принцип Арістотеля: “немає нічого в розумі, чого б спочатку не було у відчуттях”. Пізнання природи – пізнання мудрості Божої. Об’єктивність  та істинність наукового пізнання.
• Віра – вищий ступінь осягнення знання, ніж наука. Богослов’я – вищий ступінь пізнання, філософія – нижчий. Неспроможність проникнення природного мислення у теологічне пізнання. Трансцендентність найістотніших тайн християнства та їхня неосяжність людським розумом та філософським пізнанням.  Триєдиність (Свята Трійця), воскресіння, Боголюдина, Боже Одкровення, блага вість, непорочність зачаття – поза- і надлюдські, надприродні істини, доступні лише вірі.

Відсутність суперечності між наукою і вірою. Вищість християнських істин над розумом – не суперечність: істина від Бога – одна. Спрямування сили розуму і віри (Святе Письмо) на одну і ту ж істину – Божу істину – різними шляхами.

Філософія – служанка теології. Завдання філософії – тлумачення релігійних істин у катеґоріях розуму і заперечення як неістинних арґументів проти неї.

Вчення про буття, використання вчення Арістотеля для християнської теології. Світ – упорядкована система ієрархічно субординованих ступенів: нежива природа, жива природа (рослини і тварини), світ людей, надприродна і духовна сфера, найвища досконалість, перша абсолютна причина, сенс і суть усього сущого – Бог.

Вчення про есенцію і екзистенцію (сутність та існування). Всяке суще – одиничне; Божественний Абсолют – єдність сутності (есенція) і існування (екзистенція). Нетотожність сутності та існування  створених (одиничних) речей, тотожність сутності та існування Бога. Сутність та існування окремої речі – різні: сутність речі – родова і неіндивідуальна, виражена в загальному визначенні, а існування – індивідуальне і невиведене із одиничної суті речі, а зумовлене, створене і залежне від інших чинників. Бог – абсолютний і незумовлений: тотожність сутності та існування Бога. Необхідність існування Бога в його сутності. Бог – просте буття, суще само в собі. Створена річ – складне буття. Поєднання метафізики Арістотеля із вченням Платона як теоретична основа вчення про есенцію та екзистенцію. Вчення про есенцію і екзистенцію – філософське обґрунтування творчого акту і творення світу Богом.

Учення Арістотеля про форму і матерію і застосування його у філософській концепції Томи Аквінського. Позиція Арістотетеля: річ – синтез невизначеної, пасивної матерії й активної, визначальної форми. Форма завжди в єдності з матерією, окрім: чистої форми, форми всіх форм (ентелехія, перший рушій), не зв’язаної з матерією. Різниця між матеріальним і духовним: тілесне (речі) – єдність форми і матерії, духовне – лише форма. Позиція Аквінського: матеріальні речі – синтез невизначеної пасивної матерії і активної форми. Відокремленість форми від матерії подібно до того як душі, ангели, ентелехія у вигляді субсистентних, ідеальних явищ. Залежність появи речей як сущого, реального від проникнення чистих, ідеальних активних форм у пасивній матерії. Всезагальність самостійності форм та їхня відокремленість від матерії, активна і визначальна дія щодо матерії.

Вчення Аквіната про універсалії. Поміркований реалізм Томи Аквінського. Універсалії і форми. Аквінат про три роди універсалій (форм): універсалії в речах (in rebus) як сутнісна форма (forma substantiales), універсалії, створені у людському розумі при абстрагуванні від одиничних речей (post res), універсалії до речей (ante res) як ідеальні праобрази індивідуальних речей і явищ в розумі Бога. Відмінність цієї тези від Арістотеля. Онтологізація Аквінатом універсалій в дусі об’єктивного ідеалізму (ідей Платона, Августина).

Вчення Томи Аквінського про потенцію і акт. Катеґорії потенції (можливості) і акту – ширші, ніж у поняттях матерії і форми. Потенція і акт – складові елементи одиничних речей як самостійного буття. Аквінат про можливість (потенцію) як можливе буття, про акт -  як про дійсне буття. Запозичення понять потенційного і актуального буття із вчення Арістотеля, його теологічне трактування. Матерія – потенція, а не вічна (Арістотель), а створена Богом із нічого (“creatio ex nihilo”). Потенційність матерії – дар Бога: матерія створена Богом як потенція і її перехід у дійсність – Божий акт. Форма – подоба Бога в одиничних речах, її дія – “заміна” дії Бога щодо конкретних речей, переходу можливості (потенції) в дійсність (акт). Аквінат про арістотелівську “форму всіх форм” (чисту форму) як про Бога, першого рушія, ентелехію, чистий акт. Аквінат про Бога як трансцендентну сутність, чисте джерело актуалізації потенції у створеній матерії. Бог – абсолютний акт, кінцеве джерело неперервної творчості, дії.

Тома Аквінський про розумові докази існування Бога. Близькість доказів існування Бога Аквіната до поглядів Арістотеля і  Августина. Космологічний характер доказів існування Бога. Тома про докази існування Бога як компетенцію “природної теології”.

Аквінат про заперечення теорій доказів існування Бога.

• “Очевидна істина” як доказ очевидності існування Бога: знання про Бога “природним чином вкладене в усіх” (Йоан Дамаскін), раціональні докази – зайві. Аквінат про очевидність існування Бога як недостатній доказ, заснований на незнанні самого Бога, і про необхідність раціонального доказування результатів його творення більш очевидних, ніж сам Бог.
• Онтологічний доказ існування Бога Ансельма Кентерберійського: із усвідомлення самого поняття Бог випливає буття Бога. Тома Аквінський про неясність поняття Бога у свідомості: єдиний доказ буття Бога – раціональний.
• Віра проти розуму в доказуванні буття Бога: віра вища від розуму, буття Бога – істина Одкровення. Аквінат про віру в Бога і раціональний доказ його існування.
• Розумовий доказ існування Бога у пізнанні його сутності: неможливість пізнання сутності Бога в силу слабкості розуму. Для розуму Бог – непізнаванний, трансцендентний.
• Раціональний доказ буття Бога на основі його творення. Нерозмірність творення і величі Бога, скінченність творіння і нескінченність Бога – творіння, позбавлене досконалості буття Бога.

Тома Аквінський про два способи доказування буття Бога: через причину (propter quid) і через наслідок (quia); перший – апріорний: від причини до наслідку, другий – апостеріорний –  від наслідку до причини. Аквінат про прийнятність другого способу доказування буття Бога. П’ять доказів існування Бога.

Аквінат про розуміння сутності Бога: позиція Томи середня між уявленнями персоніфікованими Бога і неоплатонівським трактуванням Бога як “Єдиного” – трансцендентного і непізнаваного. Аквінат про Бога як самодосконале буття, як абсолютне існування в собі і для себе.

Тома Аквінський про пізнання Бога з трьох позицій: опосередкованість пізнання Божественним впливом у природі; пізнання на основі подібності Творця і створеного (поняття нагадують Божі творіння); розуміння усього створеного як частини нескінченного, досконалого єства (Бога). Недосконалість людського пізнання і його здатність свідчення про досконалість Бога. Аквінат про Одкровення як пізнання Бога в його абсолютності.

            Тома Аквінський про душу. Вчення про чуття, поняття, душевні здібності, їхній взаємозв’язок, їх пізнання. Учення про пасивну матерію і активну душу. Аквінат про душу як форму, як формуючий загальний принцип у всіх відношеннях. Безтілесність душі, душа – чиста форма, незалежна від матерії, духовна, безсмертна і незнищувальна субстанція.

            Теорія окремих душевних сил (властивостей). Аквінат про вегетативну душу рослин – обмін речовин і розмноження; сенсетивну душу тварин – чуттєві сприйняття, стремління, вільний рух; інтелектуальну (розумову) душу людини – розум. Підпорядкування функцій рослинної та тваринної душі – душі розумній. Розумна душа як єдність розуму і підпорядкованих йому вегетації та сенсетивності – форма людського єства. Аквінат про перевагу розуму над волею.

            Теорія пізнання Томи Аквінського. Раціоналістичний характер томістського вчення про душу і пізнання. Аквінат про джерело пізнання: пізнання суті речей на основі зовнішньої реальності. Непричетність до Божественних ідей (Августин). Досвід, чуттєве сприйняття і розумове осмислення (Арістотель). Матеріал пізнання – у відчуттях, обробка їх – в інтелекті: “Немає нічого в розумі, чого б спочатку не було у відчуттях” (Арістотель). Схоплення індивідуальної, окремої речі в чуттєвому досвіді, розкриття сутності в інтелекті. Аквінат про образне сприйняття реальності на рівні чуттєвого досвіду, збіг образу з дійсністю – запорука правильності пізнання. Пізнання суті – в абстракціях.

            Протиставлення ідей домініканина Аквіната ідеям францисканців у питаннях психології та ґносеології: ідея францисканців – активність людського пізнання, ідея Аквіната – пасивний, рецептивний характер пізнання (Арістотель).

            Етичне вчення Томи Аквінського. Вчення про душу і пізнання – основа етики. Свобода волі – передумова моральної поведінки людини. Доповнення чеснот античних мислителів – мудрість, відвага, поміркованість і справедливість –  християнськими чеснотами –  віра, надія і любов. Томістський принцип учення про чесноти: розум – вищий від волі, воля підпорядкована розуму, розум – суть людського єства. Заперечення розуму рівнозначне запереченню людини. Аквінат про сенс життя – щастя як пізнання і споглядання Бога. Кінцева мета життя людини – пізнання, споглядання і любов до Бога. Аквінат про роль розуму в осягненні щастя.

            Вчення Томи Аквінського про суспільство. Теократична теорія держави. Соціальні, політичні і духовні проблеми суспільного розвитку. Заперечення соціальної рівності, визнання вічності соціальної нерівності як Божого установлення. Обов’язок держави – опіка загальним благом. Краща форма держави – монархія. Принцип: “душа – в тілі, монарх – в державі, Бог – у світі”. Влада монарха – відображення влади Бога у світі. Завдання монарха – забезпечення доброчесного життя громадян, миру і добробуту. Вища роль церкви  в суспільному та державному житті. Вища мета – осягнення небесного блаженства. Влада церкви – вища, ніж світська, державна. Підпорядкування світської (державної) влади церковній ієрархії. Теократична теорія держави – вчення про підпорядкованість світської влади всеосяжній владі церкви.

            Боротьба за провідну роль томізму в католицькій церкві. Виступ францисканських августиністів: неприйняття вчення Томи Аквінського. Заперечення томізму. Доля томізму: утвердження томізму як офіційної філософії католицької церкви.

г) Оксфордська школа

            Економічний і політичний розвиток в Англії в ХІІІ-ХІV ст. Суперечності з Римом. Пожвавлення розвитку науки. Оксфордський університет і його діяльність, розвиток природознавства і філософії.

            Роберт Ґроссетест (1168 – 1253) – францисканець, представник натурфілософії, теоретик і експериментатор.

            Теорія світла Ґроссетеста і вплив арабського неоплатонізму. Елемент деїзму: першооснова – Бог, створення світлової точки, її миттєве розширення, виникнення першої матерії і першої форми, виникнення “першого тіла”. Світло – перша форма матерії, закони поширення світла -  закони поступового творення матеріального світу. Математика – засіб пізнання світу. Творення фундаменту експериментального природознавства і філософії природи.

            Роджер Бекон (1210-1294) – учень Ґроссетеста, супротивник томізму, прихильник новизни в науці та філософії, попередник англійського науково-природничого емпіризму.

            Три основні заперечення проти схоластики (Альберта фон Больштедта і Аквіната):

• Арістотель, Авіценна і Аверроес – великі філософи, недосяжні для схоластів унаслідок незнання арабської та грецької мов.
• математика – основа усіх наук – недостатньо відома схоластам.
• схоластичний метод – посилання на авторитети (Біблія, Отці церкви, Арістотель). Дедукція – засіб виведення висновків.

Бекон про досвід, експеримент і спостереження як справжнє джерело знання про світ. Емпіризм Бекона і його близькість до теорії пізнання Августина. Досвід – джерело пізнання чуттєвих і надчуттєвих, природних і надприродних речей. Досвід зовнішній і внутрішній. Внутрішній досвід – інтуїтивний, спроектований на надприродне. Божественне осяяння. Осягнення істини про Бога не розумом, а досвідом (внутрішнім, містичним). Роджер Бекон – представник філософії старої школи августинізму.

Йоанн Дунс Скот (1270-1308) – філософ, супротивник Томи Аквінського. Представник філософії августинізму. Життєвий шлях Дунс Скота. Твори: коментарі до “Книг сентенсії” П.Ломбардського, названі “Opus Oxoniense”, “Коментарі до Арістотеля”.

Критика філософії Альберта Великого і Томи Аквінського. Дунс Скот про невідповідність між поглядами Арістотеля (розуміння світу і природи) і положеннями християнської віри. Заперечення гармонії між теологією і арістотелівською філософією.

Погляди Дунс Скота на буття світу. Вчення про онтологічний індивідуалізм. Єдина реальність – індивідуальні речі. Родова форма – не єдина, індивідуальна форма та індивідуальні речі.

Дунс Скот про поняттєвий реалізм Аквіната. Виділення індивідуального значення реалізму. Індивідуальне –  досконала та істинна мета природи. Номіналізм.

Заперечення волюнтаризму Авґустина. Питання волі і розуму: підпорядкування волі розуму, визначальна функція розуму щодо волі. Активність мислення.

Первинність Божественної волі: створення світу за волею Бога.

Залежність доброти людини від волі Бога.

Критика Дунс Скотом тверджень  Аквіната за їхніми доказами, а не за змістом. Роздуми про способи рефлексії про світ, вивчення поглядів інших мислителів.

Дунс Скот про зміст філософського методу.

Перехід дискусії томізму і авґустинізму в дискусію томізму і скотизму.

1. 3.      Пізня схоластика

Застій філософських систем у схоластиці ХІV-ХV ст. Розквіт міст, ріст бюргерства в суспільстві. Боротьба між світськими володарями і церковними ієрархами за політичну владу. Послаблення світської влади папства. Посилення єретичних учень. Виступ проти церковного монархізму.

Розвиток природничих і гуманітарних наук. Роль університетів у розвитку науки, культури, філософії. Нові тенденції у філософії. Послаблення впливу томізму. Народження нового мислення у схоластиці. Продовження боротьби між томізмом і августинізмом.

а) Філософські школи типу “via antiqua” в ХІV-ХV ст.

            Томізм. Центри томізму: Париж, Неаполь, Авіньйон. Два напрями томізму: ортодоксальний (заперечення будь-якої модернізації) і ренесансний (можливе поєднання томізму з гуманістичними течіями).

            Скотизм. Францисканці – спадкоємці вчення Дунс Скота. Томас Бредуорден (бл. 1290-1349) – теолог, філософ, математик. Основний твір –  “Про справу Божу проти Пелагія”.  Ідея Бредуордена про абсолютну владу Бога, про абсолютну залежність усього сущого від всесильності Бога, про брак свободи волі усього сущого. Обстоювання суворого детермінізму. Ідея утотожнення мислимого буття всіх речей з Божественною сутністю; натяк на пантеїзм.

            Поширення вчення Дунс Скота і його вплив на розвиток філософії.

            Аверроїзм. Відродження аверроїзму на початку ХІV ст. (після заборони 1227 року).

Жан Боден (помер 1340) і Марсилій із Падуї (помер 1340), їхня співпраця, боротьба проти папи Івана ХХІІ. Латинський аверроїзм у Парижі, у Болонії, Венеції, Падуї.

            Авґустинізм. Захисники: оксфордські францисканці. Активність авґустиністів на початку ХІV ст., їхній опір томізму.

б) Філософські школи типу “via moderna” у ХІV-ХV ст.

            Номіналізм в ХІV-ХV ст. Боротьба проти метафізики Аквіната і Скота. Зближення філософії з емпіричним знанням. Католицизм і його роль у новому, ренесансному піднесенні наук.

            Паризький напрям “via moderna”. Представники: домінікани і францисканці.

Петро з Оріолі (помер 1322) – номіналіст, феноменаліст, емпірик, логічний концептуаліст.

            Оксфордський напрям “via moderna” ХІV-ХV ст.

            Вільям Оккам (1290-1350) – послідовний представник номіналізму, супротивник реалізму. Томізм і оккамізм. Послідовники томізму – домінікани, оккамізму – францисканці.

Нові позиції Оккама – проти старих традицій схоластики. Філософія схоластів: систематична, догматична, раціоналістична, реалістична.

Філософія Оккама: антисистематична, антидогматична, антираціоналістична, антиреалістична.

Оккам про основи схоластики – поняттєвий реалізм, загальні принципи віри, виведення наукових ідей і стверджень авторитетів із загальних понять, а не з безпосереднього спостереження одиничних речей. Позиція Оккама: все одиничне – реальне, воно ж – основа для виведення загального.

            Заперечення субстанції як такої, визнання реальності конкретних індивідуальних речей; кожна річ – субстанція. Заперечення існування самих по собі кількості і якості як самостійних реальностей: визнання реальності конкретних речей. Відношення, зв’язки, властивості, якості не реальності самі по собі, а притаманності реальних і одиничних речей.

            Оккам про логіку як науку про знаки. Універсалії – не реальні поняття, а знаки (signa, termini), копії одиничних речей. Загальні ідеї, універсалії не сутнісні Богові, не частина його єства (реалісти), а його знання про одиничні речі.

            Основа пізнання – подібність предметів і знаків. Оккам про розумове (абстрактне) знання і інтуїтивне знання. Оккам про види знання. Реальність розуму і конкретних речей. Оккам про універсалії, терміни, знаки, значення.

            Теорія універсалій: теорія понять (conceptus); теорія назв (voces); теорія знаків (signa) та значень (significatio); теорія позначення або заміщення (suppositio) предметів знаками.

            Економія мислення – методологічне правило Оккама: “бритва Оккама”.

            Скептицизм Оккама щодо знання про Бога і світ. Неможливість природного доказу існування Бога ( проти Аквіната). Одиничний досвід – знання про речі, а не про існування Бога. Неможливість природного знання про Бога. Теологія як наука – неможлива. Віра – основа сприйняття Бога. Окремішність теології і філософії, віри і науки, самостійність їхнього розвитку. Принцип двох істин.

            Оккам про непоясненність теології розумом. Догмат Святої Трійці і його недосяжність для розуміння людським розумом. Розум про ймовірність існування Бога.

            Ідеї Оккама в галузі космології і фізики. Критика Оккамом поглядів Арістотеля.

            Вплив Оккама на подальший розвиток філософії в Європі.

            Оккамісти.

            Оккамісти в галузі філософії та теології. Принцип критицизму. Петро з Оліві (1350-1420) – єпископ, кардинал, діяч. Жан з Мірекура –  номіналіст, оккаміст, обстоював атомізм, абсолютний детермінізм. Микола з Отрекура – французький схоласт, номіналіст. Проблема істинності знання. Віра – основа істинності знання. Микола з Отрекура про принцип суперечності як основу істинності (певності) знання. Заперечення принципу причиновості, послідовність “причина – наслідок” – справа звички. Погляди на субстанцію, існування речей, властивості речей, сприйняття речей. Відхід від поняття сили (органи) душі, прийняття поняття – психічні акти. Скептицизм стосовно традиційного і розумового знання. Крайній критицизм Миколи з Отрекура.

            Оккамісти в галузі природознавства.  Жан Бурідан (бл. 1300-1358). Розвиток теорії імпету (поштовху, імпульсу); пояснення прискорення під час падіння тіл; значення цієї теорії для розуміння руху планет і творення основ наукової механіки неба. Фізична однорідність земних і небесних тіл. Заперечення вчення Арістотеля про рух неба. Походження імпету від Бога.  Микола із Орезму. Відкриття Миколи в аналітичній геометрії, теорія падіння тіл, теорія денного руху Землі. Випередження Декарта, Галілео Галілея, Коперника.

            Роль оккамістів у розвитку філософії і науки, природознавства. Наближення до епохи Відродження.

в) Містицизм ХІV ст.

            Поширення містицизму, види містицизму: аскетичний і спекулятивний. Німецька містика.

            Йоганн Екгарт (1260-1327) – проповідник, неоплатонік. Учення Екгарта – негативна теологія. Вчення про Бога – центральна проблема. Уявлення про Бога, основана на неоплатонізмі (Плотін, Псевдо Діонісій). Бог – Добро, Єдине, Абсолют. Бог – світло невимовне, недосяжне, незбагненне. Бог  і Божество. Божество – повністю трансцендентне, ненароджене, недіяльне. Особи Трійці – народжені природою Божества (еманація) як єдність Бога. Вияв Божества можливий через особи Трійці і відношення “суб’єкт – об’єкт”. Бог-Отець – суб’єкт, Лоґос (Слово) – Син Божий – об’єкт, Дух Святий – союз любові Отця і Сина. Трійця – єдність Бога, перша еманація Божества. Бог – активний, діяльний. Наступні етапи еманації як вияв дій Бога.

            Містичне розуміння єдності Бога і душі. Душа – образ і подоба Бога, всі речі – роди душі. Триєдиність душі: три нижчі сили душі – емпіричне пізнання, збудженість, бажання; три вищі сили – розум, пам’ять, воля; три найвищі сили – віра, надія, любов. Над ними -  “вищий розум”, “світло духу”.

            Ідея самовідданості Богові. Звільнення від гріхів – шлях єднання душі і Бога. Умова народження Бога в людській душі: душевний спокій і рівновага, відречення від земних справ і від самого себе, відмова від своєї волі і віддання себе волі Божій. Спасіння в містичному пізнанні Бога. Можливість містичного пізнання Бога в земному житті.

            Містично-пантеїстичне вчення Екгарта.

Ґ. Філософія епохи Відродження

            Епоха Ренесансу. Поняття Ренесансу. Ренесанс і феодальне суспільство. Розквіт міст, розвиток виробництва і торгівлі. Формування соціальної верстви – бюргерства.

            Носії ідеології Ренесансу – міські вищі верстви, умільці, міщани, монастирські і церковні інтелектуали. Антифеодальна і антиплебейська спрямованість ідеології Ренесансу. Вимога реформ державного апарату і церкви.

            Питання теоцентризму і антропоцентризму. Вихід на перший план ідей гуманізму. Нове трактування Платона й Арістотеля, неоплатоніків і епікурійців. Вільне осмислення творів античності.

            Гуманізм Ренесансу і внутрішня, земна “божественність” людини, відмова від зовнішньої “інституційної” істини Божої. Проголошення життєвої активності людини, утвердження віри людини в свої сили, в себе.

            Реформація і Ренесанс, їхні спільність і відмінність.

І. Гуманізм

            Духовний і суспільний розвиток у Західній Європі. Гуманістичний характер культури ХІV-ХV ст., розвиток природознавства. Гуманізм і самосвідомість людини, усвідомлення людиною самої себе, своєї ролі у світі, своєї сутності та призначення, сенсу і мети свого існування.

            Гуманізм – ідейний рух епохи Ренесансу, вивчення античних мов, літератури, мистецтва, культури, філософії.

1. 1.      Гуманізм в Італії

Данте Аліг’єрі (1265-1321) – останній поет середніх віків і перший поет Нового часу. Твори: “Комедія”, “Пир”, “Монархія”.

Новий виклад співвідношення Божественного і людського, їхня взаємна єдність. Божественна і природна детермінація людини. Два шляхи до блаженства: філософське повчання (людський розум) і духовне повчання (від Святого Духа).

Данте про гуманізм і антиаскетизм, віру в сили людини, відповідальність людини за свої вчинки. Завдання людини – реалізація можливостей розуму, їх втілення в практичній діяльності.

Вплив латинського аверроїзму і неоплатонівських ідей (“Ареопагітики”) на погляди Данте. Гуманізм Данте і теорія “двоїстої істини”.

Данте про невтручання церкви в земні політичні справи. Земні справи – предмет людської діяльності, людського розуму. Питання вічного трансцендентного – справа церкви.

Марсилій із Падуї (1288-1348) – італійський гуманіст. Марсилій про передумови людського щастя, мир і владу монарха. Головна роль народу в суспільно-політичному житті, народ – законодавець, джерело всякої влади, наближення до ідеї суспільної угоди. Заперечення Божественної природи церкви і держави: церква і держава – різні форми людської влади і суспільної організації. Марсилій про вчення Арістотеля як єдине джерело раціонального пізнання; про Біблію як ілюстрацію.

Франческо Петрарка (1304-1374) – “перший гуманіст”, “батько гуманізму”. Пропагандист античної культури. Твір: “Про власне незнання і незнання інших”. Заперечення “вічності” в схоластичному розумінні, культу авторитету, критика аверроїзму, арістотеліків, їх схоластичний спосіб ведення дискусій. Визнання Арістотеля. Ідея незалежності “свого мислення” від схоластичної ученості.

Петрарка про прийняття християнства в несхоластичній інтерпретації. Антропоцентризм. Активна реалізація людини. Етичні проблеми людини. Петрарка про земний характер своєї творчості.

Джованні Бокаччо (1313-1375 рр.) – автор “Декамерону”. Висміювання лицемірства частини духівництва, вихваляння розуму. Бокаччо про земне життя, практичний утилітаризм, людину.

Послідовники Петрарки: Колуччіо Салутаті, Леонардо Бруні, Паджіо Браччіоліні, Мануель Хризолорас. Лоренцо Валла (1407-1457) – один із засновників методу порівняльного аналізу. Антропоцентризм Валли. Природність людини. Індивідуалістична етика. Земне життя людини, її самозбереження. Наближення до епікуреїзму.

1. 2.      Гуманізм у заальпійських європейських країнах

Вплив італійського гуманізму на розвиток духовного життя Англії, Франції, Нідерландів, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Угорщини. Роль логіки, методології, філософії держави і права. Італійський гуманізм – літературний і метафізичний, “північний” (заальпійський) – філософський і природничо-суспільний. Уявлення про свободу людини, свободу совісті і віри, про критику і терпимість. Сутичка гуманістів з філософією католицизму.

Дезидерій Еразм  Роттердамський (1469-1536) – голландський учений, письменник, філолог, філософ, богослов. Твір: “Похвала глупоті” . Викриття фальшивої моралі, заклик до повернення істинної моралі. Заперечення аскетизму і догматизму, псевдоученості. Проповідь нормального земного життя. Критика паразитизму частини духовенства і оздоровлення церкви. Християнство і висока моральність. Ідеал просвіченого правителя.

П’єр де ла Раме (Петр Рамус, 1515-1572) – французький гуманіст, реформатор науки, математик, логік, критик схоластизованого арістотелізму.

Вихідний принцип Раме – заперечення авторитетів. Раме про штучність і ненауковість учення Арістотеля, критика його методологічних і логічних основ. Раме про створення нової, наукової метолодгії, про методологічну роль математики. Основа нового методу – принцип природничої мудрості. Звільнення науки і філософії від учення Арістотеля.

Мішель де Монтень (1533-1592) – рішучий супротивник схоластики, викривач фальші і лицемірства. Критичне сприймання життя і культури своєї епохи.

Монтень про самостійність мислення. Скептицизм Монтеня. Заперечення песимізму. Проповідь любові до життя.

Натуралістичний характер етичного вчення Монтеня. Заперечення схоластичної моделі “доброчесного життя”. Утвердження гуманістичного ідеалу поміркованої доброчесності, мужності, непримиренності до страху, злоби і принижень. Гармонія природи і доброчесності. Земна основа етики Монтеня. Заперечення аскетизму. Ідея незалежності та самостійності людини, її мислення і творчості.

Трактування Бога: Бог – головний принцип усього сущого, Бог – непізнаванний, далекий від людських справ. Рівність усіх релігій.

Натуралістичний характер гуманізму Монтеня. Людина – частина природи. Природа – наставник людини в її житті. Філософія – духовне джерело доброчесного, справедливого життя.

Вплив ідей Монтеня на дальший розвиток філософії в Європі.

ІІ. Ренесансна філософія

1. 1.      Платонізм Ренесансу

Гуманізм в Італії і філософія Платона. Виступ проти схоластизованого Арістотеля. Роль Платона в ренесансній філософії. Трактування Платона як синтезу всієї філософії минулого, як символу прогресу. Флорентійська платонівська академія і Платон.

Ґеорґіос Гемістос Плетон (Пліфон) – визначний проповідник ідей Платона у Флоренції. Прийняття і поширення філософії в Італії. Роль Плетона в заснуванні Флорентійської академії (Козіно Медічі) у 1459 р. Процвітання платонізму у Флорентійській академії. Роль академії  у розвитку платонізму в Італії.

Марсіліо Фічино (1422-1495) – видатний платонік. Твір – “Платонівське богослов’я”. Керівник гуртка у Флорентійській академії.

Розвиток ідей ренесансного платонізму. Філософія – не служанка, а сестра релігії. Філософія – “учена релігія”, удосконалена теологією. Залежність досконалості теології від її філософського рівня.

Пантеїзм Фічино і його містична спрямованість.  Бог і світ: всеосяжність і всемісткість світу в Богові. Бог – постійна динамічність, активність. Постійні прояви Бога в динамічних силах.

Ідея універсальної релігії. Усі релігії і релігійні вчення – прояви загальної релігії. Вродженість ідеї Бога – онтологічна основа універсальної релігії. Походження всього сущого від єдиного, досконалого буття – Бога. Бог – основа одного світу, однієї релігії.

Фічино про історичну ґенезу релігії: від найдавніших форм – аж до християнства. Християнство – продовження і удосконалення античності. Християнство – найвище законодавство в етиці.

Фічино про світову ієрархію. Душа – основа єдності усіх ланок світової ієрархії, їхній рушій.

Вчення Фічино про людину. Перше (і вище) місце людини в гармонійній ієрархії світу. Самоудосконалення людини і її піднесення до найвищого єства – Бога. Прагнення до свободи – один з найважливіших елементів діяльності людини.   Філософські знання – духовна основа діяльності законодавців і правителів. Ідеал правителя-філософа.

Джовані Піко делла Мірандола (1463-1495) – найвидатніший діяч гуртка Фічино. Твір – “Висновки філософії, кабалістики і теології”.

Еклектичний характер платонізму Мірандоли. Знайомство з падуанським аверроїзмом, паризьким і оксфордським номіналізмом, східною філософією, містикою і кабалістикою.

Пантеїстичне розуміння світу. Ієрархічна будова світу: ангельська, небесна і елементарна сфера. Заперечення тези “творення світу із нічого”. Основа світу – вище нетілесне начало, “хаос”. Творчість Бога – упорядкування хаосу. Суперечність світу: світ – поза Богом і Божественність появи світу. Постійна присутність Бога в природі. Бог – завершення світу. Краса світу – в гармонії.

Полеміка з “пророчою астрологією”. Мірандола про вивчення природи, про причини руху небесних тіл. Погляди Мірандоли на “природну магію”, на її роль у практичному вивченні природних сил та створенні “дивних речей”. Погляди Мірандоли на людину. Заперечення фатуму: доля людини – наслідок її природної вільної діяльності. Заперечення зв’язку долі людини з сукупністю зірок. Людина – особливий мікрокосм (“про гідність людини”). Людина – творець свого щастя. Звеличення людини. Виняткове і невід’ємне право людини – свобода. Свобода волі і вільний вибір – природна основа буття людин. Антропологічна суть гуманізму Мірандоли. Антропоцентризм  поглядів Мірандоли.

1. 2.      Арістотелізм  Ренесансу

            Визнання філософії Арістотеля та її пристосування до потреб церкви. Критика схоластизованого Арістотеля в епоху Ренесансу як головного вчителя схоластики.

            Зростання інтересу до античного Арістотеля. Критика томізму. Дві полемічні школи арістотелізму в епоху Ренесансу: олександристи (Болонія) і аверроїсти (Падуя).

            Аверроїстський арістотелізм у Болонському університеті в кінці ХV ст. Близькість аверроїстського арістотелізму до філососфії античного Арістотеля. Критика арістотелівського томізму, очищення вчення Арістотеля від схоластичних нашарувань. Захист учення Арістотеля. Впровадження ідей арістотелівської філософії у розвиток ренесансного світобачення. Дискусії з олександристами навколо ідей безсмертності і смертності душі. Вчення аверроїстів про Нус, його безсмертність і нематеріальність. Участь Нус у мисленні. Ренесансний арістотелізм і томізм – філософські світогляди, падіння “схоластичного” Арістотеля і утвердження античного. Примирення і компроміс між аверроїстами і олександристами. Твердість і рішучість олександристів, їхні успіхи і досягнення.

            П’єтро Помпонацці (1462-1525) – прихильник олександристів; обстоювання вчення Арістотеля. Нова філософія у середньовічній формі. Твори: “Про безсмертя душі”, “Про причини явищ природи”, “Про долю, свободу волі, призначення і Боже передбачення”.

            Помпонацці про незалежність філософії від теології. Істина – результат раціонального пізнання. Місія релігії – виховання народу.

            Помпонацці про раціональне пояснення явищ природи, про пізнання всезагальних природних закономірностей, принципу причинності, вічного закону руху. Поняття детермінізму і вічності круговороту руху (рух по колу).

Пізнання як єдність чуттєвості  і раціонального мислення. Залежність ідей (узагальнень) від чуттєвих сприйнять: “немає нічого у нашому розумі, чого б спочатку не було у відчуттях”. Різниця між людиною і твариною: абстрактне мислення в людини, чуттєвість та інстинктивність у тварини.

Помпонацці про матеріальність душі і її смертність. Безсмертя душі – результат віри, а не раціональних доказів. Безсмертя людини – у створенні загальних ідей, в осягненні щастя і блаженства на основі раціонального мислення як мети роду людського. Безсмертя людини – родове поняття.

Етика Помпонацці – антропологічна, світська. Моральність людського життя в земних умовах.

Ідея загальної необхідності як фатум, доля. Випадковість як прояв загальної необхідності. Відношення “причина – наслідок” – основа поведінки людини. Свобода волі і свобода вибору людини не абсолютна: її здійснення пов’язане з об’єктивним середовищем і власною природою. Поняття Божественного призначення і особиста відповідальність індивідуума: Бог – абсолютна причина всього сущого (і людини). Роздуми Помпонацці про можливу відповідальність Бога за гріхи і зло у світі, за всі дії людини.

Теодицея Бога. Бог позбавлений свободи волі. Внутрішня упорядкованість і детермінованість діяльності Бога. Діяльність Бога – природна необхідність. Природна необхідність дії Бога і звільнення його від відповідальності за зло. Добро і зло – необхідність. Боротьба добра і зла – необхідна гармонія світу. Постійне подолання зла і постійне утвердження добра. Ототожнення Бога з фатумом, природною необхідністю – наближення до пантеїзму.

Симоне Порціо (1496-1554) – представник ренесансного арістотелізму. Твори: “Про начала природних речей”, “Роздуми про людський розум”.

Про єдність субстанції, єдність та одночасність актуальності та потенціальності матерії. Форма і матерія, їхня єдність. Єдність форми і матерії, потенції і акту в людському розумі. Розум як творіння природи.

Андреал Цезальпіно (1519-1603) – природодослідник, лікар, систематизатор рослин. Твір – “Перепатетичні питання”. Про акт і потенцію матерії. Заперечення розуміння матерії як “несущої” і принципу творення з нічого. Матерія – первинна, субстанція всіх речей.

            Прихильники і продовжувачі вчення Помпонацці: Жакоб Забарелла з Падуї (1532-1589), Лучіліо Ваміні (1585-1619) та ін. Гуманістичне спрямування філософії падуанських мислителів.

            Протидія ренесансним арістотелікам з боку церкви, схоластів і богословів. Засудження арістотеліків.

 

ІІІ. Натурфілософія Ренесансу

            Досягнення гуманізму, ренесансного платонізму, ренесансного арістотелізму як філософська основа вивчення природи і її законів, пізнання людиною самої себе.

1. 1.      Нове природознавство

Розвиток природознавства. Переоцінка старих традицій. Нові відкриття. Заперечення схоластичних філософських і методологічних основ науки. Досвід, дослідження природи, логіка, експериментальний метод дослідження. Математика і математизація науки.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) – художник, учений, винахідник, мислитель.

Основоположна засада дослідження – досвід, розум, математика як метод. Об’єкт пізнання – природа. Шлях пізнання – чуттєві сприйняття, розум і досвід. Розробка наукового методу. Досвід, розум (логіка) і математика – основа побудови наукової системи. Проблема істини і істинної науки.

Завдання науки – побудова цілісної картини світу. Леонардо про причинно-наслідкові зв’язки, необхідність і закони природи.

Леонардо про Бога. Особливий статус законів і необхідності у поєднанні з Богом. Бог – ґарант законів і необхідності природних рухів. Бог  як перший рушій.

Місце людини в картині світу. Про душу і тіло, їхній зв’язок. “Подвійність” людини: людина як “земний бог” і людина як нікчемність.

Винахідницькі досягнення Леонардо да Вінчі. Значний спадок у галузі астрономії, математики, геології, анатомії, лінгвістики.

Микола Коперник (1473-1543) – астроном, математик.

Роль ідей Арістарха Самоського, Філолая, Геракліда Понтійського, піфагорійців, філософії флорентійського неоплатонізму у становленні та розвитку світобачення Коперника.

Суть геліоцентризму Коперника. Основні засади геліоцентризму Коперника. Проблема геліоцентризму і Всесвіт. Проблема руху і причини руху. Філософські висновки із вчення Коперника. Досягнення і обмеженість учення Коперника, його значення для дальшого розвитку науки.

Йоганн Кеплер (1571-1630) – астроном, математик. Теорія Кеплера про закони руху планет та її значення для сучасності. Докази нерівномірності руху небесних тіл. Рух планет по еліпсах. Кеплер і Ньютон.

Дослідження Кеплера у галузі оптики і поширення звуку (“гармоніка”). Математичні основи досліджень Кеплера. Значення вчення Кеплера для розвитку філософії.

Ґалілео Ґалілей (1564-1642) – визначний учений. Твори: “Діалоги про дві найважливіші системи світу, птолемеївську і коперниківську”, “Розмови та математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки, які відносяться до механіки і місцевого руху”.

Створення нового природознавства, механіки земних мас. Методологічний принцип наукового пізнання: відчуття – розум – досвід. Експериментальні дослідження Ґалілео Ґалілея: спостереження Місяця, Сонця, Юпітера, Венери, Молочного Шляху. Нові дані про геліоцентризм. Реакція церкви.

Відкриття Ґалілея і їх значення для розвитку науки і філософії. Вчення про рух і заперечення арістотелівської фізики. Відкриття закону інерції, закону рівномірно прискореного руху, принципу відносності та інше.

Ґалілей про роль математики в науковому пізнанні. Кількісний метод: вимірність природних процесів, встановлення їхніх законів (часових і просторових відношень). Пізнання гармонії світу шляхом відкриття і вивчення універсальної динамічності світу математичними та геометричними способами. Аналіз і синтез, індукція і дедукція в науковому пізнанні.

Матерія – реальне буття. Заперечення поглядів на матерію як “можливість буття”. Вічність і нескінченність світу і матерії. Погляди Ґалілея на атоми як незмінні частинки матерії. Властивості матерії – вимірні і кількісні. Рух матерії – універсальний механічний рух.

Заперечення авторитетів: єдина основа науки – досвід, розум. Істина – в книзі мудрості, в природі, у Всесвіті. Заперечення схоластичних поглядів на світ. Істина – це результат нескінченного процесу пізнання: органічне поєднання спостережень, досвіду, експерименту з математичним аналізом як методом наукового пізнання. Дослідження природи – це пізнання величини, форми, кількісних вимірів і руху матеріальних тіл. Ґалілей про якості матеріальних тіл.

Новаторство Ґалілея. Історична доля ученого.

1. 2.      Філософія природи

Останній період розвитку середньовічної філософії – ренесансна філософія природи. Італійська філософія природи. Досягнення науки і розвиток філософії.

Микола Кузанський (1401-1464) – кардинал, філософ, учений. Твори: “Про передумови”, “Про прихованого Бога” та ін. Вплив на світогляд Кузанського ідей пантеїстичної містики Екгарта, пантеїзму шартрських платоніків, Давида із Дінанта, вчення Платона і Прокла.

Теоцентризм у трактуванні співвідношення Бога і світу. Апофатичне богослов’я і катафатичне богослов’я.  Перевага апофатичного богослов’я: Бог – нескінченний, абсолютний максимум, поєднання усіх протилежностей до нескінченності. Містичний пантеїзм Кузанського: мінімум і максимум. Утотожнення максимуму (найбільшого) і мінімуму (найменшого) в нескінченному Богові. Нескінченне розгортання Бога  у всесвіті до індивідуального існування: індивідуалізація Бога, нескінченне розширення згорнутого Божественного максимуму в космосі. Розгортання людського мінімуму: наповнення людського єства Божественністю, абсолютне злиття Божественного і людського в Христі. Бог – максимум, речі світу і людина – мінімуми, їхня збіжність: “все у всьому”, “Бог у всіх речах, як і всі вони в Ньому”. Кузанський про Всесвіт як про чуттєво-мінливого Бога.

Об’єкт пізнання – пантеїстичний Бог: Бог і чуттєвий світ в єдності. “Розгорнутий” Бог як світ речей, предмет розуму, “згорнутий” Бог – об’єкт віри.

Концепція “de docta ignorantia” (“про вчене незнання”): пізнання речей (“розгорнутого” Бога) за допомогою чуттів, розсудку, розуму, інтуїції. Продукт “ученого незнання” – збіг протилежностей у нескінченній єдності “максимуму” (Бога), злиття нескінченного і скінченного, максимуму і мінімуму, суб’єкта і об’єкта.

Номіналізм Кузанського, заперечення існування універсалій поза речами, визнання буття одиничного й індивідуального. Пізнання від одиничного до загального. “De docta ignorantia” – нескінченний процес пізнання тайн світу: постійне долання незнання знанням.

Кузанський про роль математики в пізнанні світу. Математичні знаки – символи невидимого світу, “зразки речей”. Вплив піфагореїзму. “Збіг протилежностей” і математика.

Зв’язок космології Кузанського з онтологією. Земля – рухома, рух Землі навколо своєї осі. Рух будь-якої частини неба. Брак центру світу: центр всюди і ніде. Нескінченність Всесвіту. Заперечення принципової різниці між земним світом і небесними емпіреями. Шлях до геліоцентризму.

Роль Миколи Кузанського в розвитку філософії і науки.

Парацельс (Теофраст Бомбаст із Гогенгейма, 1493-1541) – лікар, учений, “чудотворець”.

Новаторство Парацельса в галузі науки та медицини. Парацельс про активну духовну життєву силу –  архей як ключ до природи. Ідея взаємозв’язку всіх речей. Медицина – головна універсальна наука. Теологія і філософія, астрологія і алхімія – джерело і опора медицини.

Заперечення закостенілих традицій і середньовічних авторитетів, традиційного мислення. Роль досвіду в розвитку науки і медицини. Створення нової дисципліни – медичної хімії, або ятрохімії.

Заслуги Парацельса в науці і медицині середніх віків.

Бернардіно Телезіо (1509-1583) – представник італійської філософії. Твір – “Про суть речей, згідно з їхніми власними принципами”.

Протиставлення творчості Телезіо офіційній схоластиці. Емпіричне і експериментальне дослідження природи. Вільнодумство Телезіо. Діяльність Телезіо в Козентійській академії.

Вихідна позиція натурфілософії Телезіо – вчення про матерію. Матерія – вічна і незмінна, однорідна і без’якісна. Заперечення вчення Арістотеля про чотири елементи речей у земному світі. Незмінність величини світу і маси тілесної речовини. Заперечення вчення атомістів про абсолютну порожнечу: простір – заповнений матерією. Тотожність простору у всіх його частинах. Зближення предметів – наслідок дій окремих сил. Заперечення вчення Арістотеля про загальну тенденцію заповнення порожнечі, про страх перед порожнечею.

Вічність, нерухомість, пасивність матерії. Джерело руху і змін – боротьба двох принципів: тепла і холоду. Боротьба тепла і холоду за матерію. Особливості руху. Заперечення арістотелівського і схоластичного вчення про перший рушій. Протиставлення схоластиці діалектичних поглядів.

Космологічні погляди Телезіо. Конструювання природи з матерії і двох активних начал (сил). Боротьба Сонця (тепла) і Землі (холоду), підмісячного і надмісячного світів. Критика поглядів Арістотеля на фізичний світ. Бог – творець світу без подальшого втручання у його розвиток. Звільнення філософії від теології.

Вчення Телезіо про людину. Тілесність людини. “Дух” (spiritus) – принцип існування людини. “Дух” – тонка, тепла, рухома, чуттєва речовина, ”духовна матерія”. Залежність дії “духовної матерії” від насиченості її тепловим началом. Вмирання духу разом з тілом.

Визнання нетлінної і безсмертної душі (окрім “духовної матері”). Бог – творець душі. Бог і душа – об’єкт віри, а не знання.

Теорія пізнання Телезіо. Вилучення Бога із сфери пізнання. Бог – об’єкт віри, природа – об’єкт філософського і наукового дослідження. Чуттєві сприйняття – вихідна основа пізнання.  Функція “духовної матерії” в пізнанні.  Роль світла у сприйнятті “духовною матерією” речей. Пам’ять “духовної матерії”: зберігання і відтворення сприйнятого. Дані пам’яті “духовної матерії” – основа діяльності інтелекту. Пізнання – рух від відчуттів до понять, від окремого – до загального.

Етичні погляди Телезіо. Природне прагнення людини до самозбереження – основа етичних поглядів Телезіо. Індивідуалістична етика Телезіо. Людське спілкування, співжиття і солідарність – чинники захисту індивіда від небезпеки, самозахисту. Гуманність – вище доброчинство.

Значення вчення Телезіо для розвитку філософії і науки.

Джордано Бруно (1548-1600) – гуманіст, пантеїст, філософ. Життєвий шлях. Твори: “Сто шістдесят статей проти математиків і філософів”, “Про причину, принцип і єдине”, “Про нескінченність, Всесвіт і світи” та інші.

Розвиток Джордано Бруно ідей італійського гуманізму в дусі Флорентійської академії. Вільнодумство Джордано в дусі аверроїзму і неоплатонізму. Вплив на погляди Бруно ідей Миколи Коперника, Миколи Кузанського, Бернардіно Телезіо.

Пантеїзм Бруно. Вічність, нескінченність, динамічна єдність світу. Праоснова всього сущого – Єдине, нерозгорнута матерія. “Світова душа” – основа єдності світу. “Світова душа”  –  загальний розум, внутрішня дія матерії. Заперечення схоластичних поглядів на матерію як “чисту” можливість і арістотелівського розуміння матерії як пасивної потенції. Матерія – активний творчий принцип. Панпсихічний характер філософії природи Бруно.

Матерія – Єдине і в бутті, і в реальності речей, природи, Всесвіту. Збіг в Єдиному одного і численного, мінімуму і максимуму як протилежностей. Суперечливість єдності: стійкого – нестійкого, рухомого – нерухомого, скінченного – нескінченного, одиничного – численного в Єдиному.

Космологічні погляди Бруно. Світ – Єдине, Єдине – множина (численність) самостійних одиниць. Космос – структура з дискретних частин-атомів у їх неперервній нескінченності. Вчення про мінімуми і максимуми – основа атомізму Бруно: фізичний мінімум – атом, математичний мінімум – точка, філософський (метафізичний) мінімум – монада, максимум – Космос. Пантеїстичне ототожнення руху і матерії, природи і “світової душі” (Бога). Теза про нескінченність космосу. Всесвіт – рівночасно порожня і наповнена нескінченність. Космос – всебуття, вічний і нестворений Бог. Геліоцентризм і наукові висновки Бруно. Незчисленність світів, нескінченність їх виникнення і зникнення. Можливість життя в інших світах.

Теорія пізнання Бруно. Основоположна ідея теорії пізнання: людська душа –  прояв єдиної всесвітньої (космічної) душі, невіддільної від матерії. Роль руки і праці у розвитку розуму. Передумова пізнання – сумнів, скепсис. Ступені пізнання: чуттєве сприйняття, відчуття (sensus), розсудок (ratio), розум (intellectus), дух (animus). Нескінченність пізнання, нескінченність предмета пізнання. Осягнення наукової істини – у можливостях філософії, а не теології. Пізнання – розкриття таємниць природи.

Етичне вчення Бруно. Єдине – це добро. Істинний критерій моральності – діяльність, земні цілі людей. Заперечення аскетизму, пасивного гедонізму.

 

ІV. Протестантський рух

1. 1.      Реформація

Реформаційний рух у ХV-ХVІ ст. Реформація як міжнародний рух. Протестантські церкви. Ренесанс і Реформація – два шляхи подолання схоластики, їхні відмінності та особливості. Англійський реформатор Вікліф і його послідовники.

Боротьба за оновлення церкви, проти абсолютної папської влади. Соціальна і гуманістична спрямованість реформаційного руху. Вплив ренесансних ідей на Реформацію, зв’язок Ренесансу і Реформації.

Ян Гус (1371-1415) – чеський реформатор. Перші виступи Реформації – в Чехії. Соціальні, національні та релігійні мотиви реформаційного руху в Чехії. Виступ проти абсолютної влади Папи. Ян Гус про несуперечність Святого Письма і розуму. Захист права особи на свободу.

Мартин Гуска і Петр Хельчицький – продовжувачі справи Яна Гуса.

Мартін Лютер (1483-1546) – засновник німецького протестантизму. Виступ проти католицької церкви як єдиного посередника між Богом і людиною: справа спасіння в руках кожної людини. Вина і гріх – наслідок дії людини. Відповідальність людини перед Богом (молитва і спокута). Безпосередня віра у Святе Письмо, в Слово Боже – шлях до спасіння. Вчення Лютера – євангельське.

Учення про предестинацію. Призначення Богом людей до спасіння: неминучість віри кожної людини в Бога. Залежність спасіння людини від її чистоти віри як “Божого дару”, а не від церковних таємниць, обрядів і пожертвувань на користь церкви. Одкровення, Слово Боже – антипод раціоналізму. Раціоналізм – “діва чортова”. Негативне ставлення Лютера до філософії: Слово і розум, теологія і філософія – відмінні, недопустимість їхнього змішування. Заперечення філософії Арістотеля.

Світ – це доля гріха і страждань. Спасіння в Богові. Держава – гріховне знаряддя земного світу. Світська несправедливість – незнищувальна. Терпіння і підкорення їй – єдиний шлях до спасіння. Підпорядкування християн владі.

Пилип Меланхтон (1497-1560) – сподвижник Лютера. Меланхтон про повернення до старих, схоластичних традицій, визнання вчення Арістотеля як опори протестантизму. Філософія – служанка теології. Зникнення первісного бунтарського піднесення лютеранства, його містичної сили. Пожвавлення схоластичних традицій.

Поширення лютеранства (ХVІ ст.) в Австрії, Скандинавських країнах, Прибалтиці, Польщі, Угорщині, Франції. Виникнення нових напрямів Реформації: цвінґліанства і кальвінізму в Швейцарії.

Ульріх Цвінґлі (1484-1531) – реформатор церкви. Вимоги: скасування статусу священиків як окремого стану, передача церковного майна державі, ліквідація церковних обрядів.

Жан Кальвін (1509-1564) – реформатор. Земне життя – шлях до спасіння. Кальвін про поміркованість життя. Вчення Кальвіна про предестинацію: визначення Богом спасіння і неспасіння людей. Кальвін і середньовічна містика.

Томас Мюнцер (1490-1525) – реформатор, захисник містичного пантеїзму. Відхід від лютеранства  як обмеженого вчення. Ідеї Божої влади на землі як фундамент соціальної рівності. Утопічний християнський соціалізм Мюнцера.

Пантеїзм Мюнцера: Бог – всюдисущий у своїх творіннях, всеосяжність у Божому єстві всього сущого (створеного). Бог – не даність, а процес (Божа воля у всьому). Христос – не історична особа, а втілення і виявлення у вірі (Христос як віра, Христос у вірі). Роль Христа як спасителя у вірі, а не в церкві. Внутрішньопережита воля Бога – основа влади бога на землі і підпорядкування особистих інтересів – інтересам спільності (утопічний соціалізм).

Якоб Беме (1575-1624) – містик. Відхід від відомих філософських учень.

Теоцентризм Беме. Німецький містичний пантеїзм – основа теоцентризму Беме. Бог – найвища єдність, сутність, початок і кінець усіх речей. Творіння світу – саморозкриття Бога. Беме про саморозкриття Бога в його перетворенні в природу. Трійця – вияв саморозкриття Бога. “Триєдиність” – розвиток від позитивних через негативне до примирення в Єдиному. Заперечення самопізнання Бога. Безпосереднє існування Бога – в речах, у людині і природі – центральні ідея філософсько-теологічного вчення Беме. Суть пантеїзму Беме: Бог  не тільки в природі, а й над нею та поза нею, природа замкнута в Богові.

Суперечливість природи та речей: сіяння сонця на фоні темноти, добро і зло – взаємозалежні, зло – передумова свободи. Суперечності – принцип руху і розвитку в природі. Принцип – “мука матерії” (Qual). Суперечності, боротьба суперечностей – джерело розвитку, переходу від Бога до природи. Суперечливість людини. Людина – “мікрокосм” і “малий бог”: суперечливість світового і Божественного в людині. Людина – єдність добра і зла, Божественного і природного, духовного і тілесного.

Містицизм Беме і його вплив на майбутній розвиток духовного життя. Звинувачення Беме в єресі.

1. Контрреформація

Контрреформація і боротьба проти протестантизму. Орден єзуїтів (1534) і його боротьба проти протестантів. Пожвавлення схоластичної філософії, томізму. Роль домініканів і єзуїтів в розвитку контрреформації.

Франціск Суарес (1548-1617) – іспанський консервативний філософ томістського напряму, єзуїт.

Спроба Суареса відновити середньовічну схоластику. Вимога визнання більшої самостійності філософії проти теології. Перегляд філософської системи Аквіната відповідно до вимог часу.

Суарес про буття: вічність Божественного буття, скінченність матеріального буття. Джерело скінченного буття – вічне буття. Логічний постулат про існування першопричини і цілі всього сущого – Бога.

Завдання філософії – розкриття суті протиставлення скінченного і нескінченного, доказування істинного буття як вічного Божественного, розумності скінченного буття як плоду вічного буття – Бога.

Онтологічне вчення Суареса. Конкретне, індивідуальне буття як плід Божественного розуму. Акт і потенція – два аспекти однієї і тієї ж речі, а не дві реальності. Матерія – актуальне буття. Рівноцінності матерії і форми. Сутність (essentia) та існування (existentia) – основа індивідуалізації речей.

Суарес про пізнання. Об’єкт пізнання – конкретні речі. Роль розуму, логічного мислення у пізнанні. Універсалії – наслідок пізнання (узагальнення) одиничних речей.

Повернення від суаризму до томізму.

 

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Абеляр Пьер. История моих бедствий. М., 1959.

Абу Хамид аль-Газали. Воскрешение наук о Боге. М., 1980.

Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. М., 1977.

Аврелій Августин. Сповідь.

Аль-Фараби. Философские трактаты. Алма-Ата, 1972.

Антология мировой философии. К., 1991. Т.1. Ч.1.

Антология мировой философии. М., 1969.

Антология мировой философии. М., 1970.

Баткин Л.М. Итальянские гуманисты: стиль жизни и стиль мышления. М., 1978.

Біблія. Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. М., 1988.

Болтаев М.Н. Абу али Ибн-Сина – великий мыслитель, ученый энциклопедист средневекового Востока. Ташкент, 1980.

Бруно Дж. Диалоги. М., 1949.

Бруно Дж. О героическом Энтузиазме. М., 1953.

Быховский Б.Э. Сигер Брабантский. М., 1979.

Виппер Р.Ю. Рим и раннее христианство. М., 1954.

Втуп до філософії. К.: Вища шк., 1999.

Гарен Э. Проблемы итальянского Возрождения. М., 1986.

Герман Лей. Очерк истории средневекового материализма. М., 1962.

Горфункель А.Х. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрождения. М., 1977.

Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. М., 1980.

Гребенников Е.А. Николай Коперник. М., 1982.

Григорян С.Н. Из истории философии Средней Азии и Ирана VІІ-ХІІ вв. М., 1960.

Григорян С.Н. Средневековая философия народов Ближнего и Среднего Востока. М., 1965.

Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М., 1972.

Гусєв В.А. Історія західноєвропейської філософії ХУ-ХУІІ ст. К., 1992.

Данте. Божественная комедия. М., 1967.

Ибн-Сина. Избранные философские произведения. М., 1980.

Ибн-Туфейль. Повесть о Хайе ибн Янзане. М., 1978.

Из истории культуры средних веков и Возрождения. М., 1976.

Из произведений Фомы Аквинского. Приложение. – Боргош Юзеф. Фома Аквинский. М., 1975.

Из философского наследия народов Ближнего и Среднего Востока. М., 1961.

Избранные произведения мыслителей стран Ближнего и Среднего Востока ІХ-ХІУ вв. М., 1961.

История философии в кратком изложении. М., 1991.

Коперник Н. О вращении небесных сфер. М., 1964.

Коплстон Фредерік Чарльз. Історія середньовічної філософії. М., 1997.

Кузанский Николай. Сочинения: В 2 т. М., 1980.

Кузнецов В.Г. Идеи и образы Возрождения. М., 1979.

Культура эпохи Возрождения// Сб. научн. Трудов. М., 1986.

Курантов А.П. Стяжкин Н.И. Уильям Оккам. М., 1978.

Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М., 1978.

Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии, 1979.

Медведев И.П. Византийский гуманизм. Л., 1976.

Мессорі Вітторіо. Гіпотези про Ісуса. Львів, “Свічадо”, 1998.

Монтень Мишель. Опыты: В 3 кн. М., 1979-1980.

Рассел Бертран. Історія західної філософії. К., 1995.

Ревякина Н.В. Проблемы человека в итальянском гуманизме второй половины ХІУ – первой половины ХУ в. М., 1977.

Роттердамский Эразм. Философские произведения. М., 1986.

Роттердамський Еразм. Похвала Глупоти. Домашні бесіди. К., 1993.

Рутенбург В.И. Титаны Возрождения. Л., 1976.

Сагадеев А.В. Ибн-Рушд. М., 1966.

Соколов В.В. Европейская философия ХV-ХV вв. М., 1984.

Соколов В.В. Очерки философии эпохи Возрождения. М., 1962.

Соколов В.В. Средневековая философия. М., 1979.

Соловьев. История средневековой философии. М., 1979.

Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения.

Тажуризина З.А. Философия Николая Кузанского. М., 1972.

Татаркевич Владислав. Історія філософії. Львів: Свічадо, 1997. Т.1.

Татаркевич Владислав. Історія філософії. Львів: Свічадо, 1999. Т.2.

Творения К.С.Ф. Тертулиана. Ч.1. Апологетические сочинения. К., 1910.

Хайруллаев М. Фараби. Эпоха и учение. Ташкент, 1975.

Чалоян В.К. Восток – Запад. М., 1968.

Чанышев А.И. Курс лекций по древней и средневековой философии. М., 1991.

Черстон Г.К. Вечный человек. М., 1991.

Шевкина Г.В. Сигер Брабантский и парижские аверроисты ХІІІ в. М., 1972.

Штекл Альберт. История средневековой философии. С.-Пб, 1996.

Historia filozofii њredniowiecznej. Warszawa, 1979.

Legwich Yan. Historia filozofii staroїytnej. Warszawa, 1986.

 

Контрольні питання з історії філософії середніх віків

 

1. Августин про знання і віру, раціональне і ірраціональне.
2. Єврейська філософія і неоплатонізм.
3. Тома Аквінський про знання (науку) і віру.
4. Боецій про божественний промисел і свободу волі людини.
5. Сігер Брабантський і вчення Аристотеля.
6. Філософська школа типу “via moderna”
7. Августин про божественне творіння світу, час і вічність.
8. Соломон-бен-Гебіроль і неоплатонізм.
9. Вчення про буття Томи Аквінського.
10. Боецій і його філософське вчення. “Утішання філософські”.
11. Спільне і відмінне у патристиці і схоластиці.
12. Філософська школа типу “via arbiguel”.
13. Філон Олександрійський і християнство.
14. Ібн-Туфейль і його твір “Про Хайя, сина Якзака”.
15. Вільгельм із Шампо і реалізм.
16. Вчення Августина про волю.
17. “Каббала” і її місце у середньовічній єврейській філософії.
18. Тома Аквінський і його філософське вчення.
19. Татіан і апологія християнства.
20. Філософське вчення Авіценни.
21. Філософське вчення Гугона.
22. В. Оккам про космологію і фізику.
23. Дж. Бруно, його творчість, філософські погляди.
24. “Сповідь” Августина.
25. Августин про волю і розум.
26. Єврейська філософія і арістотелізм.
27. Вчення про світ Томи Аквінського.
28. Філософія стоїків і християнство.
29. Аль-Ашарі та ортодоксальна віра. Ашаріти.
30. Концепція творення Еріюгени.
31. Арабський арістотелізм і його значення для розвитку філософії.
32. Концепція призначення Еріюгени.
33. Бернардіно Телезіо – його філософія природи.
34. Псевдо-Діонісій та його “Ареопагітики”.
35. Вільям Оккам і його філософське вчення. Оккамізм.
36. Реформація та її роль у духовному житті.
37. Іконоробство і павлікіани.
38. Сорбона і Оксфорд – важливі осередки філософської думки в Середні віки.
39. Еразм Роттердамський – гуманіст-мислитель.
40. Аріанство і афасіанство. Нікейський собор 325 р.
41. Аверрос про релігію, науку та істину.
42. “Латинський арістотелізм.
43. Маніхейство і християнство.
44. Аль-Кінді та його роль у розвитку арабської науки і  філософії.
45. Ансельм Кентерберійський та його філософське вчення.
46. Юстин і апологія християнства.
47. Аль-Фарабі, його науково-природничі та філософсько-релігійні погляди.
48. Початки середньовічної містики. Бернард – представник ексклюзивної містики.
49. Антична філософія і християнство.
50. Філософське вчення Франциска Суареса.
51. Фрнческо Патріці – представник філософії природи.
52. Християнство і антична філософія.
53. Авіценна про універсалії.
54. Гугон про істину.
55. Теоцентризм Августина.
56. Анан-бен-Давид – представник караїмського руху у єврейській філософії в арабському халіфаті.
57. Філософське вчення Р.Бекона.
58. В.Оккам і окамісти.
59. Платонізм в епоху ренесансу та його представники.
60. Й.Екгарт та містицизм у ХІУ ст.
61. Містика Й. Екгарта.
62. Проблема універсалій у філософському вченні В.Оккама.
63. Ренесанс і його роль у розвитку культури, науки, філософії.
64. Августин – “Сповідь”.
65. Патристика та її особливості як філософського мислення.
66. Скотизм як філософський напрям.
67. Філософське вчення Августина.
68. Вчення Аверроса про інтелект людського роду.
69. Бонавентура та його філософське вчення.
70. Ісихазм і антиісихазм, їх представники.
71. “Ареопагітики” – джерело візантійської філософії.
72. Тома Аквінський і філософське вчення Аристотеля.
73. Філософія ренесансу та її місце середньовічній філософії.
74. Томізм і оккамізм.
75. М.Кузанський і його філософське вчення.
76. Каппадокійські отці церкви /ІУ ст./ /Григорій Назіянський, Григорій Нісський, Василій Великий/ і їх місце у патристиці.
77. Вчення Аверроса про Бога, світ, матерію, рух, простір, час.
78. Філософія томізму.
79. Аріанство як філософсько-релігійний напрям.
80. Аверроізм і арістотелізм.
81. Розквіт схоластики.
82. Олександрійська богословська школа та її представники.
83. Філософське вчення Ібн-Баджа.
84. Росцелін та його філософське вчення.
85. Платон і християнська філософія.
86. Культура, наука та філософія в арабському халіфаті.
87. Еріюгена та його філософське вчення.
88. Августин про добро і зло.
89. Мойсей-бен-Маймун і його філософське вчення.
90. Вчення про Бога Томи Аквінського.
91. Оккамізм – заперечення класичної схоластики.
92. Піко делла Мірандолла – видатний представник платонізму.
93. Пертуліан про Бога та його творчу сутність.
94. Християнська філософія на Заході і Сході Римської імперії у У-УІ ст. та її коментаторський характер.
95. Особливості схоластичної філософії.
96. Філософське вчення Дунс Скота.
97. Філософсько-релігійне вчення Іпполіта та його ставлення до гностицизму.
98. Західна арабська філософія /Кордова/ та її представники.
99. Концепція призначення Еріюгени.
100. Вчення Августина про сутність людини.
101. Арабський аверроїзм і європейська філософія.
102. Вчення про душу Томи Аквінського.
103. Вчення Августина про душу.
104. Стадія – представник рабінізму, критик караїмської теології.
105. Філософське вчення Альберта Великого.
106. Проблема інтуїтивізму у філософії В.Оккама.
107. Містичне вчення Якоба Беме.
108. Арістотелізм в епоху ренесансу.
109. Гностицизм і християнство.
110. Східна арабська філософія /Багдад/ та її представники.
111. Концепція пізнання Еріюгени.
112. Джерела середньовічної філософії /схоластики/.
113. Августин і християнство.
114. Природознавство і натурфілософія в епоху Ренесансу.
115. Монофізитство і монофелітство.
116. Неоплатонізм і арістотелізм у християнській філософії.
117. Пізня схоластика та її характерні риси.
118. Августин про божественну благодать і божественну предестинацію.
119. Західна арабська філософія і розвиток європейського арістотелізму.
120. Теорія пізнання Томи Аквінського.
121. Неоплатонізм і його роль формуванні християнської філософії.
122. Мутакалими і мутазиліти.
123. Концепція Бога у вченні Еріюгени.
124. Оріген і його філософська концепція.
125. Філософське вчення Аеверроеса і його значення для розвитку філософії.
126. П.Абеляр і номіналізм.
127. Пізня схоластика і розвиток науки у ХІУ-ХУ ст.
128. Скептицизм у філософії В.Оккама.
129. П”єтро Помпонацці та його вчення.
130. Юліан і його антихристиянство.
131. Патристика і схоластика.
132. Дунс Скот і “нова школа францисканців”.
133. Вчення Йоанна Златоуста.
134. Арабський Арістотелізм.
135. Боротьба августинізму і томізму у ХІІІ ст.
136. Філософська концепція Тертуліана.
137. Аль-Газалі, релігійна апологетика.
138. Проблема універсалій в античній та середньовічній філософії.
139. Тома Аквінський про докази існування Бога.
140. Мареліо Фічіно – представник платонізму /ХУ ст./
141. Формування християнської філософії.
142. Афанасій і його християнська апологетика.
143. Аверрос про науку, релігію і філософію.
144. Гетеродоксальний арістотелізм Давида із Дінанта.

 

 

 

 

 

3. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

„ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ”

 

 

ЧАСТИНА ПЕРША

Тема 1. Соціально-історичні та теоретичні чинники

формування філософії Нового часу

Особливості соціально-економічного розвитку в країнах Європи в ХУІІ-ХУІІІ ст. Технічний прогрес та розвиток природознавства. Виникнення нових форм організації науково-дослідної роботи. Методологічна роль механіки та математики у філософії Нового часу. Специфіка співвідношення філософії та релігії. Формування класичного типу раціональності та його основні риси.

 

Тема 2. Філософія Ф.Бекона

Практичні завдання філософії та науки. Теорія і практика. “Велике відновлення наук”. Класифікація наук. Предмет філософії. Вчення про ідоли (примари) людського розуму. Догматизм і скептицизм. Три шляхи пізнання. Критика Беконом схоластичної логіки та його емпіричний метод. Теорія індукції. Вилучна індукція. Механізм індукції. Допоміжні прийоми індукції. Вчення про “природи” і “форми”. Концепція руху. Вчення про форми як предмет метафізики. Зворотній рух від “форм” до “природ”. Обґрунтування емпіризму. Погляди на суспільне життя. Історична роль філософії Бекона.

 

Тема 3. Філософський раціоналізм Р. Декарта

Предмет філософії. Картезіанська концепція науки. Раціоналістичний метод. Правила методу. Проблема методологічного сумніву та інтуїції. Метафізичне обґрунтування методу. Вчення про духовну субстанцію та теорія пізнання. Проблема Бога. Вродженні ідеї та проблема хибності. Дуалізм Декарта. Вчення про тілесну субстанцію, природничонаукові погляди Декарта. Космологічна гіпотеза та ідея розвитку. Вчення про організм людини і тварини. Психофізіологічна проблема. Вчення про пристрасті. Етика і естетика. Картезіанство у ХУІІ ст.. Оказіоналізм А. Гейнлікса та Н. Мальбранша. Картезіанство у наступній історії філософії.

 

Тема 4. Філософія Т. Гоббса

Предмет філософії. Концепція знання та мови у гносеології Т. Гоббса. Номіналістично-емпіричний характер гносеології. Індукція і дедукція, аналіз і синтез. “Віднімання” і “додавання”. Співвідношення часткових методів. Тіла та їх акциденції. Механістична онтологія. Вчення про природу та людину. Антропологія. Людина як суб’єкт моралі. Проблема свободи людини. Вчення про суспільство та державу. Природний та суспільний стани людей. Влада правителя і “природні закони”. Проблема культури. Вчення про релігію. Значення філософії Гоббса в історії філософії.

 

Тема 5. Атомістична філософія П. Гассенді

Антисхоластична та сенсуалістична гносеологія. Атомістична фізика. Евдемоністична етика. Значення філософії Гассенді у становленні атомістичної наукової програми в філософії та науці Нового часу.

 

Тема 6. Методологічний раціоналізм і релігійна філософія Б. Паскаля

Природничо-наукові погляди Б. Паскаля. Раціоналістична методологія наукового пізнання. Безсилля розуму перед нескінченністю. Актуальна та потенційна нескінченність. Нікчемність та велич людини. Суперечності існування людини. Релігія як розв’язання усіх суперечностей існування людини. Роль Паскаля в розвитку філософії.

 

Тема 7. Пантеїзм Б. Спінози

Джерела утворення філософської системи її загальна характеристика. Вічність та інші властивості субстанції. Проблема пантеїзму, атеїзму, матеріалізму. Бог – субстанція – природа. Атрибути субстанції. Модуси: безконечні і конечні. Людина як складний модус. Натура натуранс і натура натурата. Система онтології і діалектика. Випадковість і необхідність. Принципи пізнання. Проблема знання. Чуттєве пізнання. Абстрактне знання. Проблема достовірності знання. Проблема інтуїції та особливості раціоналізму. “Демонстративне пізнання” і проблема істини. Антитеологізм і механістичний детермінізм. Натуралістична антропологія, проблема волі, вчення про афекти. Проблема співвідношення свободи та необхідності. Обґрунтування моралі. Соціальні погляди.

 

Тема 8. Філософське значення природничо-наукових теорій Ньютона.

Проблема співвідношення науки та філософії в “Початках” Ньютона. Методологічне значення механіки Ньютона. Формування континуальної програми розвитку науки та основних засад експериментального природознавства. Ставлення до філософії і релігії. Історичне значення ньютоніанства.

 

Тема 9. Філософія Дж. Локка

Предмет філософії. Досвідне походження знання, критика теорії вродженості ідей, понять та норм моралі. Проблема досвіду. Ідеї як безпосередній матеріал знання. Первинні та вторинні якості. Види ідей і проблема суб’єкта. Складні ідеї, ідея субстанції. Проблема загального, вираження загального в мові. Види знання, спроба емпіричного пояснення достовірності знання, види істинності. Чуттєве, демонстративне та інтуїтивне пізнання. Етика Локка. Соціально-філософські та суспільно-політичні погляди Локка. Ідеї Локка в наступній філософській думці.

 

Тема 10 Плюралістична метафізика Г.Лейбніца

Філософський розвиток Лейбніца, його розуміння предмету філософії. Відношення метафізики до конкретнонаукового знання. Принципи раціоналістичної методології. Метафізика як вчення про Бога і субстанцію. Основні властивості субстанції. Проблема життя, механіцизм і телеологія. Дух самопізнавальний та пізнавальний. Деїстичне вчення про наперед встановлену гармонію. Особливості детермінізму Лейбніца. Діалектичні ідеї. Проблема свободи та теодицея

 

Тема 11 Філософія Джорджа Берклі

Критика сенсуалістичної гносеології Локка. Вчення про первинні та вторинні якості, взаємодія відчуттів. Вчення про ідеї як джерело знань. Репрезентативна теорія абстракцій. Проблема матеріальної субстанції, існування речей і душ. Єдність і неперервність існування речей. Критерії істинності знання. Проблема причинності. Причинність як символізація. Берклі і механіка Ньютона. Етичне вчення.

 

Тема 12 Скептицизм Д Юма

Психологізм теорії пізнання Юма. Структура досвіду. Чуттєвість і рефлексія. Вчення про асоціації ідей. Концепція узагальнення. Проблема субстанції. Вирішення Юмом проблеми причинності та її складові частини. Обґрунтування причинності вірою. Антропологічні погляди Юма. Дескриптивна етика. Естетика Д.Юма.

 

Тема 13 Філософія французького Просвітництва

Поняття Просвітництва, його загальна характеристика. “Розум” просвітників. Просвітництво, історія, традиція. Просвітництво у Франції ХУ111 ст., його антифеодальна спрямованість. Просвітництво і буржуазія. Енциклопедія, виникнення, структура і співробітники. Деїзм Вольтера, його етична теорія. Деїзм і атеїзм. Боротьба Вольтера за віротерпимість. Критика Вольтером “кращого із можливих світів” Лейбніца. Соціально-політичні погляди Руссо. Руссо і енциклопедисти. Педагогічні погляди Руссо. Французький матеріалізм ХУ111 ст., його основні представники: Ламетрі, Дідро, Д’Аламбер, Гельвецій, Гольбах, Кондільяк. Розвиток природознавства у ХУ111 ст., та його вплив на ідеї французького матеріалізму. Вчення французьких матеріалістів про природу, матерію та рух. Розуміння людини та її свідомості, його механістична обмеженість. Теорія пізнання французьких просвітників. Етичні, естетичні та соціологічні теорії французьких матеріалістів.

 

Тема 14 Філософія німецького Просвітництва

Соціокультурні умови Просвітництва в Німеччині. Фрідріх ІІі політична ситуація. Основні напрями німецької філософії у період раннього Просвітництва: пієтизм, спінозизм. Місце Х. Вольфа у просвітницькому русі в Німеччині. Основні принципи метафізики Вольфа. Психологія і теорія пізнання, вчення про Бога і телеологія. О. Баумгартен о обґрунтування естетики. Філософські та естетичні погляди Лессінга. “Ідеї до філософії історії людства” І.Г.Гердера. Просвітницькі ідеї в творчості Гете і Шиллера.

 

Тема 15 Англійське просвітництво

Соціокультурна специфіка англійського Просвітництва. Філософська концепція Дж. Толланда. “Листи до Серени”. Філософський детермінізм А.Коллінза. Гносеологія Д.Гартлі. Вчення про матерію і свідомість Дж.Прістлі. Просвітницькі ідеї в естетиці: Шефтсбері, Хатчесон, Мандевіль. Шотландська школа. Філософія “здорового глузду” Т.Ріда.

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ДО ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ

Антология мировой философии: В 4-х т.  М., 1970. Т. 2.

Асмус В.Ф. Декарт.  М., 1974.

Асмус В.Ф. Диалектика необходимости и свободы в этике Спинозы.// Избр. филос. тр. М., 1971. Т. 2.

Асмус В.Ф. Жан Жак Руссо // Историко-философские этюды. М., 1984.

Бекон Френсис. Великое восстановление наук. Соч. Т.1 С.63-68.

Бекон Френсис. Новый органон. Соч. Т.2.

Бекон Френсис. О началах и истоках. Соч. Т.2. С.297-347.

Беркли Джордж. Опыт новой теории зрения. // Беркли Джордж. Сочинения. М., 1978 С. 49-137.

Беркли Джордж. Трактат о принципах человеческого знания. Беркли Джордж. Сочинения. М., 1978. С.149-249.

Быховский Б.Э. Джордж Беркли. М., 1970.

Вейцман Е.М. Социологическая доктрина Томаса Гоббса // Избр. произв.: В 2т. – М., 1965. — Т.2. С.5-45.

Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання. К., 1994.

Гоббс Т. Лефиафан // Избр. произв.: В 2т. – М., 1965. — Т.2.

Грязнов А.Ф. Философия Шотландской школы. М., 1979.

Декарт Р. Метафизические размышления // Избр. произв. М., 1950.

Декарт Р. Первоначала философии // Соч.: В 2-х т.  М., 1989. Т. 1. С. 302 – 336, 349 –371.

Декарт Р. Правила для руководства ума // Соч.: В 2-х т. М., 1989. Т. 1. С. 78-91.

Декарт Р. Рассуждения о методе // Соч.: В 2-х т. М., 1989. Т. 1. С. 250-296.

Декарт Р. Рассуждения о первой философии // Соч.: В 2-х т. М., 1994. Т. 2. С. 4-72

Декарт Р. Страсти души // Соч.: В 2-х т. М., 1989. Т. 1. Часть 1.

Дидро Д. Последовательное опровержение книги Гельвеция “О человеке”. // Дидро Д. Соч.: В 2т. М., 1991, Т.2. С. 415-416.

Дидро Д. Размышления по поводу книги Гельвеция “Об уме”. // Дидро Д. Соч.: В 2т. М., 1991, Т.2. С. 44-51.

Жучков В.А. Немецкая философия эпохи раннего Просвещения (конец ХУ11 первая четверть ХУ111 в.). М., 1989.

Заиченко Г.А. Джон Локк. — М.1973.

Кант И. ответ на вопрос: что такое просвещение. // Кант И. Сочинения: В 4т. М., 1993. Т.1.

Кляус Е.М., Погребысский И.Б., Франкфурт У.И. Паскаль. М., 1971.

Коломиец Т.А. Концепция человека вр французском материализме ХУ111 в. К., 1978.

Коников И. А. Материализм Спинозы.  М., 1971.

Кузнецов В.М. Французский материализм ХУ111 в. М., 1981.

Кузнецов В.Н, Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западно-европейская философия 18 века. М., 1986. Розд.2.

Лейбниц Г. Монадология. Т.1, 413-430.

Лейбниц Г. Начала природы и благодати, основанные на разуме. Т.1, С.404-412.

Лейбниц Г. Новые опыты о человеческом разумении. Т2, С.47-270, 365-525.

Лейбниц Г. Опыты теодицеи. Т.4, С.467-494.

Лейбниц Г. Ответ на размышлении г.-на Бейля о системе предустановленной гармонии. Т1, С326-345.

Лейбниц Г. Письмо к Якобу Томазиоо возможности примирить Аристотеля с новой философией. Т.1, С.85-103.

Лейбниц Г. Размышления об “Опыте о человеческом разумении“ г-на Локка. // Соч. в 4 т.— М.1983 — Т.2. С.546-578.

Локк Д. Два трактата о правлении // Соч. В 3 т. — М.1988. Т3. С.140-384.

Локк Д. Опыт о человеческом разумении // Соч.: В 3 т. – М.1985. Т.1 — Кн..1-3., Т.2 — Кн..4.

Ляткер Я.А. Декарт. М., 1975.

Майоров Г.Г. Теоретическая философия Готфрида Лейбница. М., 1973.

Матвиевская Г.П. Рене Декарт. М., 1976.

Мееровский Б.В. Гоббс. — М., 1975.

Михаленко Ю.П. Бэкон и его учение. М., 1975. С.99-250.

Нарский И.Е. Западноевропейская философия ХУІІ века. М., 1974.

Нарский И.С. Давид Юм. М., 1973.

Нарский И.С. Джон Локк и его теоретическая система. // Соч.: В 3 т. – М.1985. Т.1. С3-78.

Нарский И.С. Западноевропейская философия ХУІІІ века. М., 1973.

Нарский И.С. Западноевропейская философия ХУІІ века. М., 1974.

Нарский И.С. Философия Давида Юма. М., 1967.

Огородник И.В. Философские взгляды Ламетри. К., 1979.

Паскаль Б. Думки про релігію. Львів 1995.

Паскаль Б. Мысли. // Де Лерошфуко Ф. Максимы. Паскаль Б. Мысли. Де Лабрюйер Ж. Характеры. М., 1974.

Паскаль Б. Письма к провинциалу. М. 1998.

Паскаль Блез. Мысли. М., 1995. Фрагменты. 6, 7. 23, 24, 33, 34, 44, 110, 131, 136, 157, 165, 172, 183, 199, 200, 201, 377, 418, 423, 424, 434, 448, 756, 978.

Погребысский И.Б. Г.В.Лейбниц. М., 1972.

Полемика Г.Лейбница и С.Кларка по вопросам философии и естествознания. Л., 1960.

Райл Гилберт. Понятие сознания. М., 2000. С. 21-34.

Реале Джованни, Антисери Дарио. Западноевропейская философия от истоков до наших дней: В 4 т. СПб., 1995. Т.3.

Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки. — К., 1997.

Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. Київ, 1998.

Соколов В.В. Бытие, познание, человек и общество в философской доктрине Томаса Гоббса // Избр. произв.: В 2т. – М., 1965 Т.1, — С.3 - 66.

Соколов В.В. Европейская философия ХУ -ХУІІ веков. М., 1984.

Соколов В.В. Спиноза. М., 1973.

Спиноза Б. Этика. // Избр. Произв.: В 2-х т. М., 1957. Т.2. С. 361 – 619

Стрельцова Г.Я. Блез Паскаль. М., 1979.

Субботин А.Л. Френсис Бэкон. М., 1974.

Фейербах Л. Изложение, развитие и критика философии Лейбница // Людвиг Фейербах. История философии. М., 1967. Т.2.

Фишер К. История новой философии: Готфрид Вильгельм Лейбниц. Его жизнь, сочинения и учение. М., 2005.

Хатчесон, Юм, Смит. Эстетика. М., 1973.

Хесле В. Гении философии Нового времени. – М., 1992

Шестов Л. Гефсіманська ніч (філософія Паскаля) // Філософська і соціологічна думка. 1991. №1,2.

Юм Д. Исследование о человеческом познании // Соч.: В 2т. М., 1966, Т.2. Розд.. 1, 12.

Юм Д. Трактат о человеческой природе // Соч.: В 2т. М., 1966, Т.1. С. 89-116, 403-405, 602-625.

Юм. Д. Естественная история религии // Соч.: В 2т. М., 1966, Т.2. 372-386.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Місце філософії Нового часу в поступі європейської філософії.
2. Обґрунтування Беконом експериментального ставлення до дійсності.
3. Ф.Бекон про практичні завдання філософії та науки.
4. Вчення Ф.Бекона про ідоли людського розуму.
5. Три шляхи пізнання за Ф.Беконом.
6. Критика Беконом схоластичної логіки та його емпіричний метод.
7. Теорія індукції Ф.Бекона.
8. Вчення Бекона про ”природи” та ”форми”.
9. Специфіка раціоналістичного методу, основні правила методу Р.Декарта.
10. Проблема методологічного сумніву в філософії Декарта.
11. Проблема інтуїції в філософії Декарта.
12. Метафізичне обґрунтування методу Декартом.
13. Вчення про духовну субстанцію та теорія пізнання Декарта.
14. Вродженні ідеї та проблема хибності.
15. Вчення про тілесну субстанцію Декарта.
16. Дуалізм Р.Декарта.
17. Природничонаукові погляди Декарта
18. Оказіоналізм А.Гейнлікса та Н.Мальбранша.
19. Концепція знання та мови у гносеології Т.Гоббса.
20. Концепція мови в філософії Т.Гоббса.
21. Тіла та їх акціденції в філософії Гоббса. Механістична онтологія.
22. Вчення Гоббса про суспільство та державу.
23. Антисхоластична та сенсуалістична гносеологія П.Гасенді.
24. Атомістична фізика Гасенді.
25. Раціоналістична методологія наукового пізнання в філософії Б.Паскаля.
26. Нікчемність та велич людини за Паскалем.
27. Суперечності існування людини та можливість їх вирішення в філософії Б.Паскаля.
28. Властивості субстанції в філософії Б.Спінози.
29. Проблема пантеїзму, матеріалізму та атеїзму в філософії Спінози.
30. Проблема випадковості та необхідності в філософії Спінози.
31. Особливості раціоналістичного методу Спінози.
32. Принципи пізнання та проблема достовірності знання в філософії Спінози.
33. Проблема істини в філософії Спінози.
34. Антитеологізм та механістичний детермінизм, проблема свободи та необхідності в філософії Спінози.
35. Обгрунтування моралі та проблема щастя в філософії Спінози.
36. Проблема співвідношення науки та філософії в методології Ньютона.
37. Принципи раціоналістичної методології Ляйбниця.
38. Теорія пізнання та раціоналістична методологія в філософії Ляйбниця.
39. Основні властивості субстанції в філософії Ляйбниця.
40. Вчення Ляйбниця про напередвстановлену гармонію.
41. Проблема свободи та теодицея в філософії Ляйбниця.
42. Обґрунтування досвідного походження знання в філософії Дж.Локка.
43. Проблема досвіду в філософії Локка.
44. Ідея як безпосередній матеріал знання. Проблема первинних та вторинних якостей.
45. Види ідей в філософії Дж.Локка.
46. Проблема пояснення достовірності знання, види пізнання в філософії Дж.Локка.
47. Соціально-філософські та суспільно-політичні погляди Дж.Локка.
48. Вчення про ідеї як джерело знань в філософії Д.Берклі.
49. Вчення про первинні та вторинні якості в філософії Берклі.
50. Репрезентативна теорія абстракцій Берклі.
51. Проблема існування речей і матеріальної субстанції в філософії Берклі.
52. Критерії істиності знання в філософії Берклі.
53. Структура досвіду, чуттєвість та рефлексія в філософії Юма.
54. Вчення про асоціаціі, та проблема субстанції в філософії Юма.
55. Проблема причинності та необхідність її обґрунтування в філософії Юма.
56. Проблема скептицизму в філософії Юма.
57. Поняття Просвітництва, його загальна характеристика.
58. Основні проблеми філософії французького просвітництва.
59. Розуміння людини та її свідомості у французькому матеріалізмі.
60. Вчення французьких матеріалістів про природу, матерію та рух.

 

4. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

„ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ХІХ-ХХ СТ.”

Програма навчальної дисципліни

«Історія філософії 19-20 ст.»

 

ТЕМА 1. Предмет історії філософії 19-20 ст. Становлення посткласичної філософської парадигми та філософія романтизму

 

Тема 1.1.  Предмет, завдання і структура курсу.

Призначення і предмет курсу. Філософські концепції західної духовної культури, які визначили розвиток філософської думки новітнього часу. Необхідність опрацювання репрезентативних текстів. Структура курсу і її обгрунтування. Послідовність викладу: романтизм, "філософія життя", екзистенціалізм, релігійна філософія (неотомізм, популяризація католицької доктрини, діалектична теологія, російська релігійна філософія), феноменологія, позитивістська філософська традиція (позитивізм, емпіріокритицизм, неопозитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм),  прагматизм, філософська герменевтика, критична теорія Франкфуртської школи, структуралізм і постструктуралізм, постмодернізм. Культурно-історичні умови формування філософських ідей у ХІХ–ХХ ст. Становлення сучасної філософії [1, с. 22-50]. Внутрішня розірваність світовідчування людини Нового часу. Значущість людської активності. Тенденція індивідуалізму: актуалізація проблем людського існування.

 

Література:

1        Бохенский Ю.М. Современная европейская философия. Пер. с нем. – М., 2000.

2        Гарин И. Воскрешение духа. – Москва, 1992.

3        Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей. Т.1. Під кер. Б.Кассен. Пер. з франц. – К., 2009.

4        Зотов А.Ф. Современная западная философия – М., 2001.

5        Коплстон Ф. История философии. ХХ век. Пер. с англ. – М., 2002.

6        Мельвиль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ века. – Москва, 1983.

7        Никоненко С.В. Современная западная философия – СПб., 2007.

8        Рассел Б. Історія західної філософії. Пер. з англ. – Київ, 1995.

9        Реале Д. Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.4. Пер. с итал. – Санкт–Петербург, 1997.

10    Скирбекк Г. Гилье Н. История философии. Пер. с англ. – М., 2000.

11    Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. Від Декарта до Вітгенштайна. Пер. з англ. – К., 1998.

12    Современная западная философия. Словарь. – Москва, 1991, 2000.

13    Читанка з історії філософії у 6 кн. Кн.6. Зарубіжна філософія ХХ століття – Київ, 1993.

14    Philosophie der Gegenwart. In Einzeldarstellungen. - Stuttgart, 1991.

15    Hьgli A. Luebcke P. Philosophie im 20. Jahrhundert. – Hamburg, 1998.

 

 

        Тема 1.2. Становлення і розвиток посткласичної філософії. Філософія романтизму

Виникнення і розвиток некласичної філософської парадигми. Подолання спекулятивної раціональності. Песимізм некласичної епохи (А. Шопенгауер, С. К’єркегор). Романтизм як джерело формування некласичної філософської парадигми. Поняття романтизму. Екскурс в етимологічну сферу. Розповсюдженість романтизму: географічний і "жанровий" аспекти. Єдність літературної і філософської романтики. Протилежність романтизму до Просвітництва. Єнський гурток німецьких романтиків [2, с.13-26]. Діяльність гайдельберзького гуртка. Корені народності в культурі. Характерні ознаки філософського романтизму. Вчення про творчу діяльність абсолютного суб’єкта. Ірраціональність в осягненні людини. "Нічна сторона" буття. Культ творця і геніальної особи. Критика міщанської цивілізації (Гофман, Новаліс, Брентано). Філософське обгрунтування романтизму: Фрідріх Шлегель і Шеллінг. Романтична рефлексія над поняттям іронії. Натурфілософія романтизму, ідеал нової культури. Розлад між ідеалом та дійсністю. Цілісність переживання дійсності через інтуїцію. Ідея синтезу мистецтва, науки, філософії і релігії. Синтетичність  задуму. Перетворення життя мистецтвом. Вплив романтизму на формування некласичної філософської парадигми (екзистенційної філософії, філософії життя, філософської герменевтики, психоаналізу).

 

 

Література:

1        Амельченко Н. Образ романтизму в творчості К’єркегора // Українська К’єркегоріана. – Львів, 1998. С. 131–136.

2        Белобратов А.В. Ранний романтизм и иенский кружок романтиков // Белобратов А.В. Березина А.Г. Полубояринова Л.Н. История западноевропейской литературы ХІХ века - М., 2003.

3        Ванслов В.В. Эстетика романтизма. – М, 1966.

4        Долгов К. М. От Киркегора до Камю. – М., 1990.

5        Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей. Т.1. Під кер. Б.Кассен. Пер. з франц. – К., 2009.

6        Мислителі німецького романтизму. Пер. з нім. – Івано-Франківськ, 2003.

7        Реале Д. Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.4. – Санкт-Петербург, 1997.

8        Реизов Б.Г. Между классицизмом и романтизмом. – Ленинград, 1962.

9        Современная западная философия. Словарь. – М., 1991.

10    Чижевский Д. Романтика // Чижевский Д. Історія української літератури.– Тернопіль, 1994. С.355–364.

11    Шерех Ю. Інший романтик, інший романтизм // Шерех Ю. Третя сторожа. – К, 1993.

12    Шульц Г. Новалис, сам свидетельствующий о себе и о своей жизни. Пер. с нем. – Челябинск, 1998.

13    Boas G. French philosophies of the romantic period. New York, 1964.

14    Bach R. Tragik und Grosse der deutschen Romantik. Munchen, 1930.

15    Haering Th. Novalis als Philosoph. Stuttgart, 1954.

 

ТЕМА 2. “Філософія життя”

Тема 2.1.. Артур Шопенгауер як предтеча “філософії життя”

Життя і творчість. Праці Артура Шопенгауера. Джерела філософії. Світ як уявлення: теорія пізнання. Закон достатньої підстави. Чотири основні види закону достатньої підстави. Метафізика Артура Шопенгауера: світ як воля: проникнення за феноменальність світу; пізнання "речі в собі"; здійснення філософського ідеалу. Недосяжність "речей у собі" для "об’єктивного" пізнання; воля як основа метафізики Артура Шопенгауера; вихід за межі індивіда; універсалізація волі; воля і пізнання. Песимізм як основа світовідчуття Артура Шопенгауера. Світ об’єктивний як "долина страждань і плачу". Пошуки виходу з трагедійності існування. Хибність ідеї прогресу. Антиісторизм. Суспільно-політичний консерватизм. Етика А.Шопенгауера. Атеїстична релігійність.Проблема звільнення від волі до життя. Резигнація і аскетизм. Ідея співчуття. Долання межі між "Я" і "не-Я". Етичний парадокс. Трактування свободи волі як свавілля волі.

 

 

Література:

 

1        Андреев И.А, Шопенгауэр как философ и моралист – М., 1991.

2        Быховский Б.Э. Шопенгауэр. – Москва, 1975.

3        Гардинер П. Шопенгауэр. Философ германского эллинизма. Пер. с англ. – М., 2003.

4        Меринг Ф. Литературно-критические статьи. Пер. с нем. – Москва–Ленинград, 1964.

5        Ніцше Ф. Шопенгауер як вихователь // Ніцше Ф. Повне зібрання творів: Критично-наукове видання у 15 томах. Т.1. Народження трагедії; Невчасні міркування. Пер. з нім., Львів, 2004. С.281-356.

6        Рассел Б. Історія західної філософії. Пер. з англ. – Київ, 1995.

7        Фишер К. Артур Шопенгауэр.– Москва, 1996.

8        Хазанов Б. Черное солнце философии Шопенгауэра // Вопросы философии. 2002. №3.

9        Чанышев А.Н. Человек и мир философии Артура Шопенгауэра. – Москва, 1990.

10    Шопенгауер А. О четверояком корне закона достаточного основания. Мир как воля и представление. Т.2. – Москва, 1993. Критика кантовской философии.

11    Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Т.2, – Москва, 1993.

12    Шопенгауэр А. Избарнные произведения.– Москва, 1992.

13    Malter R. Arthur Schopenhauer. Transzendentalphilosophie und Metaphysik des Willens, 1991.

14    Von der Aktualitaеt Schopenhauers. Frankfurt am Main, 1972.

 

 

Тема 2.2. “Філософія життя” у ХІХ столітті. Мислення Фрідріха Ніцше

 

Головні ідеї напрямку. Недостатність раціональності для вироблення цілісного світогляду. Врахування повноти життя. Невіддільність духу від природи. Ірраціоналізм і антисциєнтизм. Міфологічність і релятивність. Неминучість критики та переоцінки цінностей.

Представники "філософії життя": Ф.Ніцше, В.Дільтай, Г.Зіммель, О. Шпенглер, А.Бергсон, Л.Клагес, Е. Юнгер. Ознаки життя: цілісність, динамічність, творчість, індивідуальність. Індивідуальний закон особи – доля (Зіммель). Філософія культури. Витворення об’єктвного змісту життя в історичних подіях (Дільтай), у культурі (Зіммель). Два рівні життя – вітальний і трансвітальний. Філософія історії Освальда Шпенглера. Історичний віталізм. Циклічна теорія світової історії. Концепція культури. Вісім культур світової історії. Три етапи становлення культур. Ознаки цивілізації. Ідеологізація "філософії життя". Критика сучасної цивілізації (Е. Юнгер, Л.Клагес). Міфологізм. Вплив "філософії життя" на формування ідеології неомарксизму. Ідеї "філософії життя" в критичній теорії (Франкфуртська школа).

Філософія Фрідріха Ніцше.Життєвий і творчий шлях Ф.Ніцше. Трагедійність настрою як єднаючий мотив творчості Ф. Ніцше. Діонісійне і аполонічне начала. Творчість як зміст життя у Фрідріха Ніцше: концепція цінності. Культура як смислотворчість; ціннісно-етичний релятивізм; вартісний нігілізм: самоцінність творчості; протест проти суцільної регламентованості буття. перманентність процесу переоцінки цінностей; пов’язаність справжнього змісту життя людини з творчістю, пройнятість креативним пафосом; соціальний дуалізм; протиставлення "панів" та "рабів", особи" та "натовпу"; сильні  творчі індивіди; концепція становлення; індивідуальний розвиток особи; розвиток особи як справжня мета творчості. Мученик пізнання:максимальна інтенсифікація життя людини як передумова справжнього пізнання. прагнення відкриття останніх таємниць життя; філософія релігії; тлумачення церкви; смерть Бога; стрибок у новий смисл; позитивна релігійність; міф вічного повторення; ніцшівська цінність надлюдини.

 

 

Література:

 

1        Аббаньяно Н. “Смерть Бога” и новая мораль // Аббаньяно Н. Мудрость философии. Пер. с итал. – СПб., 1998.

2        Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше. Пер. с франц. – Москва, 1991.

3        Гомес Т. Фридрих Ницше. Пер. с исп. – М., 2006.

4        Гранье Ж. Ницше. Пер. с франц. – М., 2005.

5        Игнатов А. Черт и сверхчеловек. Предчувствие тоталитаризма Достоевским и Ницше // Вопросы философии. 1993. № 4.

6        Камю А. Ницше и нигилизм // Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство. Пер. с франц. – М., 1990.

7        Кантор В.К. Достоевский, Ницше и кризи христианства в Европе конца ХІХ – нач. ХХ в. // Вопросы философии. 2002. № 9.

8        Кутлунин А.Г. Немецкая философия жизни. Критические очерки.– Иркутск, 1986.

9        Макаренко Г. Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше – К., 2004.

10    Манн Т. Философия Ницше в свете нашего опыта. Собр. соч., пер. с нем. – Т.10. М., 1961.

11    Ницше Ф. Сочинения в 2-х т. Пер. с нем. – Москва, 1990.

12    Ницше Ф. Антихристианин. Сумерки богов. Пер. с нем.– Москва, 1990.

13    Ніцше Ф. Так сказав Заратустра. Жадоба влади / Пер. з нім.– Київ, 1994.

14    Ніцше Ф. Повне зібрання творів: Критично-наукове видання у 15 томах. Т.1. Народження трагедії; Невчасні міркування. Пер. з нім., Львів, 2004.

15    Ніцше Ф. По той бік добра і зла. Генеалогія моралі / Пер. з нім. – Львів, 2002.

16    Одуев С.Ф. Тропами Заратустры. – Москва, 1997.

17    Румянцева Т.Г. Фридрих Ницше – Минск, 2008.

18    Шестов Л. Достоевский и Ницше (философия трагедии) – М., 2007.

19    Ясперс К. Ницше и христианство. Пер. с нем. – М., 1994.

15. Jaspers K. Nietzsche.- Berlin, 1950.

16. Bollnow O.F. Die Lebensphilosophie. - Berlin-Goettingen. 1958.

 

Тема 2.3. “Філософія життя” в кінці ХІХ та ХХ століттях: Анрі Бергсон і Освальд Шпенглер

Філософська спадщина А. Бергсона; джерела і стиль філософування. Суперечність між "інтелектуальним" і "інтуїтивним" методами пізнання. Критика інтелектуалізму. Інтуїція як глибинна форма пізнання. Психологічна метафізика А. Бергсона. Динамізм "життя". Індетермінізм. Тлумачення часу. Вчення про тривалість (duree). Протиставлення тривалості та об’єктивного, фізикалістського часу. "Життєвий порив" (elan vital). Замкнена і відкрита душа. Замкнене і відкрите суспільство. Вплив філософії Анрі Бергсона.

Морфологія культури Освальда Шпенглера. Ніцшеанські впливи. Розгляд культури як унікального організму. Протиставлення органічності і механічності, культури і цивілізації. Фаустівський дух західної культури. Вплив Шпенглера на історіософію ХХ століття. А.Тойнбі. Раціовіталізм Ортеги-і-Гассета.

 

Література:

1        Аверинцев С.С. Морфология культуры Освальда Шпенглера // Новые идеи в философии. – М., 1991.

2        Бергсон А. Два источника морали и религии. Пер. с франц. – М., 1992.

3        Бергсон А. Собрание сочинений. В 4 т. Пер. с франц. – М., 1992-95.

4        Блауберг И.И. Анри Бергсон // Путь в философию. Антология – М., 2001. С.219-223.

5        Блауберг И.И. Бергсон и философия длительности // Бергсон А. Собр. соч. Т.1 – М., 1992.

6        Воронов А.И. Интуитивная философия Бергсона. – М., 1962.

7        Жильсон Э. Случай Бергсона // Жильсон Э. Философ и теология. Пер. с франц. – М., 1995. С. 89-108.

8        Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори. Пер. з ісп. – К., 1994.

9        Ортега-и-Гассет Х. Человек в  XV веке // Человек. 1992. №3.

10    Чанышев А.Н. Философия Анри Бергсона. – М. 1960.

11    Шпенглер О. Закат Европы. Пер. с нем. Т.1 – М., 1993.

12    Шпенглер О. Закат Европы. Пер. с нем. Т.2 – М., 1997.

13    Тойнбі А. Дослідження історії. Пер. з англ. – К., 1995.

 

 

ТЕМА 3. Екзистенційне філософування 19-20 ст.

Тема 3.1. Екзистенційна філософія. Основні характеристики напряму

Проблема ідентифікації екзистенційної філософії. Симптоматичність екзистенціалізму для духовної ситуації двадцятого століття. Генеза екзистенціалізму. Предтечі (Б. Паскаль, С. К’єркегор, М.де Унамуно, Ф.М. Достоєвський). Міжконфесійність феномену екзистенціалізму. Основні засади екзистенційної філософії: суб’єктивізм, постулювання унікальності індивіда, трагічність людського існування, значущість "межових ситуацій" для прозрівання людської екзистенції, феноменологічність, динамізм особи, суперечність між індивідом і суспільством. Релігійний і "атеїстичний" варіанти філософії існування. Релігійні екзистенціалісти (С. К’єркегор, Г. Марсель, К. Ясперс, Н. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер), "атеїстичні" екзистенціалісти (А. Камю, Ж.-П.Сартр, С.де Бовуар).

 

Література:

1        Больнов О.Ф. Философия экзистенциализма. Пер.с нем. – СПб., 1999.

2        Гайденко П.П. Экзистенциализм и проблема культуры.– Москва, 1963.

3        Дахній А.Й. Людина ХХ століття крізь призму філософії Сьорена К’єркегора // Українська К’єркегоріана. – Львів, 1998.

4        Коссак Е.Экзистенциализм в философии и литературе. Пер. с польс. – М., 1980.

5        Кузьмина Т.А. Экзистенциальный опыт и философия // Вопросы философии. 2007. № 12.

6        Мэй Р. Открытие бытия . Очерки экзистенциальной психологии. Пер. с англ. – М., 2004.

7        Райда К.Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи – К., 2009.

8        Реале Д. Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Пер. с итал. Т.4. – Санкт–Петербург, 1997.

9        Современная западная философия. Словарь. – Москва, 1991, 2000.

10    Соловьев Э.Ю. Экзистенциализм (историко-критический очерк) // Соловьев Э.Ю. Прошлое толкует нас – М., 1991.

11    Типсина А.Н. Немецкий экзистенциализм и религия. – Ленинград, 1990.

12    Финкелстайн С. Экзиcтенциализм и проблема отчуждения в американской литературе – М., 1967.

 

Тема 3.2. Передекзистенціалізм Сьорена К’єркеґора. Філософська спадщина Сьорена К’єркегора як єдність життя і творчості. Основні риси біографії і їхній зв’язок із філософією. Система псевдонімів як ключовий методологічний момент в осягенні філософії К’єркегора. Неможливість прямого "повідомлення" екзистенційних істин. Значення Сократової маєвтики. Еволюція особи на шляху до Бога: від естетизму до релігійності: естетична стадія існування – початковий етап розвитку індивіда; критика етиком естетичної стадії існування; судовий радник Вільгельм проти естетика "А" ("Або-або"); примарність насолод естетичного рівня екзистенції; морально-етичні установки судового радника Вільгельма; Агамемнон і Авраам як парадигматичні постаті етичної і релігійної стадії існування; релігійна стадія екзистенції;недосяжність інеприпустимість раціоналістичного осягнення релігії. Інтерпретація старозаповітної книги Йова. Ірраціоналістичні мотиви. Авраам і Йов: одиничний перед Богом. Віра силою абсурду, безсилля раціоналізму. Поняття відчаю. Боротьба проти «недільного» християнства. К’єркегор як предтеча екзмстенційної філософії ХХ століття.

 

Література:

1        Гардинер П. Кьеркегор. Очень краткое введение. Пер. с англ. – Москва, 2008.

2        Исаев С. А.Теология смерти. Очерки протестантского модернизма – М., 1991.

3        Исаев С.А. Исаева Н. Серен Кьеркегор: Лестница в небо – виртуальный проект // Кьеркегор С. Заключительное ненаучное послесловие к “Философским крохам”. Пер. с датс. – Санкт-Петербург, 2005.

4        Коли О. Кьеркегор. Пер. с франц. – М., 2009.

5        Кьеркегор С. Страх и трепет. Пер. с датск. – Москва, 1993.

6        К’єркеґор С. Повторення (уривок). Пер. з нім. // Transfiguratio Преображення. Альманах християнської думки – Львів, 2003.

7        Кьеркегор С. Заключительное ненаучное послесловие к “Философским крохам”. Пер. с датс. – Санкт-Петербург, 2005.

8        Левит К. От Гегеля к Ницше. Революционный перелом в мышлении ХІХ века. Маркс и Кьеркегор. Пер. с нем. – СПб., 2002.

9        Лепп І.Християнська філософія екзистенції. Пер. з франц. – Київ, 2004.

10    Маланчук Г. Сьорен К’єркеґор та його значення як мислителя // Сьорен К’єркеґор і його роль в інтелектуальному житті Європи. Доповіді міжнародного семінару. Переклади. Матеріали – Львів, 1998.

11    Тревога и тревожность. Хрестоматия / Сост. и общая редакция В.М.Астапова – М., 2008.

12    Туренко О.С. Страх: спроба філософського усвідомлення феномена. Монографія – К., 2006.

13    Шестов Л. Киргегард и экзистенциальная философия (Глас вопиющего в пустыне) – М., 1992.

 

 Тема 3.3. Мартіна Гайдеґґер: фундаментальна онтологія і філософія техніки

Шлях життя і шлях думки. Амбівалентне ставлення до М. Гайдеггера.  Місце Гайдеггера у філософському процесі двадцятого століття. Вплив на Гадамера, Фуко, Дерріда та інших філософів. Джерела філософії. Інтерес до досократиків. Важливість феноменології Е. Гуссерля. Екзистенціальне тлумачення феноменології. "Гайдеггер І" і "Гайдеггер ІІ". Проблема духовної еволюції. Тяжіння до систематичності в перший період і схильність до міфологічності "пізнього" Гайдеггера. Фундаментальна онтологія: "Буття і час" у контексті гайдеггерівського філософування; подвійність лейтмотиву гайдеггерівського мислення: поняття про сенс буття і питання про істину (алетейя). Істина як відкритість, розтаємниченість; виведення з потаємності в непотаємність; фундаментальний аналіз ось-буття; ось-буття як буття-у-світі; Мартін Гайдеггер і проблема техніки. Феномен техніки на тлі проблем нігілізму у значенні всесвітньо-історичного процесу; пов’язування явища нігілізму з проблемою техніки. Поняття по-ставу (Ge-stell). Питання співвідношення людини і техніки у філософії Мартіна Гайдеггера.

 

1        Аббаньяно Н. Существование человека в мире (Хайдеггер) // Аббаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Пер. с итал. – СПб., 1998.

2        Адорно Т.В. Отношение к онтологии // Адорно Т.В. Негативная диалектика / Пер. с нем. – М., 2003.

3        Анц В. Диалог Хайдеггера с традицией // Философия Мартина Хайдеггера и современность – М., 1991.

4        Бибихин В. В. Предисловие к публикации: М. Хайдеггер «Основные понятия метафизики» // Вопросы философии. 1989. №9.

5        Бимель В. М.Хайдеггер, сам свидетельствующий о себе и о своей жизни. Урал LTD, 1998.

6        Гадамер Х.-Г. Пути Хайдеггера: исследования позднего творчества. Пер. с нем. – Минск, 2007.

7        Гайденко П.П. Учение Канта и его экзистенциалистская интерпретация // Философия Канта и современность. Под общ. ред. Т.И.Ойзермана – М., 1974.

8        Гайденко П.П. Мартин Хайдеггер: изначальная временность как бытийное основание экзистенции // Вопросы философии, 2006,  № 3.

9        Гарин И.И. Вечность – К., 2007.

10    Дахній А. Людське існування в горизонті смерті: рефлексія екзистенційного мислення // Вісник Львівського університету. Філософські науки. Вип. 9 – Львів, 2006.

11    Декомб В. Метафизика эпохи // Декомб В. Современная французская философия: [Сборник] / Пер. с франц. – М., 2000.

12    Кобець Р.В. Відкритість як предмет філософського дослідження // Ідея культури: виклики сучасної цивілізації / Бистрицький Є.К. Пролеєв С.В. Кобець Р.В. – К., 2003.

13    Левинас Э. Открывая существование с Гуссерлем и Хайдеггером // Левинас Э. Избранное: Трудная свобода. Пер. с франц. – М., 2004.

14    Мартін Гайдеґґер очима сучасників – К., 2002.

15    Матвейчев О. “Новое мышление” позднего Хайдеггера // Хайдеггер М. Что зовется мышлением? Пер. с нем. – М., 2006.

16    Мотрошилова Н. В. Драма жизни, идей и грехопадения Мартина Хайдеггера // Философия Мартина Хайдеггера и современность. -- М., 1991.

17     Рено А. Трактовка современности. Хайдеггер // Рено А. Эра индивида. К истории субъективности. Пер. с франц. – СПб., 2002.  

18    Черняков А.Г. Онтология времени: Бытие и время в философии Аристотеля, Гуссерля, Хайдеггера – СПб., 2001.

19    Figal G. Heidegger zur Einfьhrung. – Hamburg, 1996.

20    Rentsch T. (Hg.) Martin Heidegger. Sein und Zeit (Klassiker Auslegen 25) – Berlin, 2001.

21    Thomд D. (Hg.) Heidegger-Handbuch. Leben – Werk – Wirkung – Stuttgart-Weimar, 2003.

22    Tietz U. Heidegger – Leipzig, 2005.

23    Vetter H. (Hg.) Siebzig Jahre “Sein und Zeit“. Wiener Tagungen zur Phдnomenologie 1997 – Frankfurt am Main, 1999.

 

 

 Тема 3.4. Екзистенційна філософія Карла Ясперса.

Філософія Карла Ясперса у контексті духовної ситуації двадцятого століття. Витоки ясперівського мисилення. Інтелектуальна чесність І. Канта і культурна широта Й.-В. Гете як важливі передумови інтелектуальної діяльності Карла Ясперса. Значення Макса Вебера. Онтологія: потрібне членування буття: предметне буття, екзистенція, трансценденція. Концепція "осьового часу". Період 800–200 рр. до н.е. Єдність духовної культури людства: зороастризм в Ірані, конфуціанство і даосизм у Китаї, буддизм і джайнізм в Індії, філософи в Греції, ізріїльські пророки в Палестині. Класифікація історії філософії. Критерії до якості філософських творів: дискурсивність, універсальність, послідовність, слідування заданим правилам. Ясперсова ідея університету. Схоластичний, вчительський і сократичний типи виховання і навчання. Сократичний тип як найпріоритетніший у рамках університету.

 

1        Аверинцев С.С. Глубокие корни общности // Лики культуры. Альманах – М., 1995.

2        Аверинцев С.С.Карл Ясперс // Философский энциклопедический словарь – М., 1989.

3        Водолагин А.В. Философия и психопатология: творчество К.Ясперса // Вопросы философии. 2006. № 4.

4        Гайденко П.П. Философия культуры Карла Ясперса // Вопросы литературы, 1972. № 9.

5        Гайденко П.П. Учение Канта и его экзистенциалистская интерпретация // Философия Канта и современность. Под общ. ред. Т.И.Ойзермана – М., 1974.

6        Гайденко П.П. Человек и история в экзистенциальной философии К.Ясперса // Ясперс К. Смысл и назначение истории. Пер. с нем. – Москва, 1991.

7        Губман Б.Л. Смысл истории. Очерки современных западных концепций – М., 1991.

8        Долгов К.М. Карл Ясперс. Философия экзистенции // Долгов К.М. От Киркегора до Камю – М., 1990.

9        Єсипенко Д. Соціофілософський досвід К.Ясперса // Філософська думка. 2000. № 1.

10    Култаєва М. Ідеально-типові конструкти філософського мислення // Філософська думка. 2005. № 2.

11    Крічлі С. Вступ до континентальної філософії. Пер. з англ. – К., 2008.

12    Мамардашвили М.К. К проблеме метода истории философии (критика исходных принципов историко-философской концепции К.Ясперса) // Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию – М., 1992.

13    Мень А. К проблематике «осевого времени» // Мень А. Трудный путь к диалогу – М., 2001.

14    Перов Ю.В. Проект философской истории философии Карла Ясперса // Ясперс К. Всемирная история философии. Введение. Пер. с нем. – СПб., 2000.

15    Руткевич А.М. Понимающая психология К.Ясперса // http: www.kiev.philosophy. ru/iphras/library/i_ph_1.html

16    Сидоренко И.Н. Карл Ясперс – Минск, 2008.

17    Типсина А.Н. Философия религии Карла Ясперса. Критический анализ – Ленинград, 1982.

18    Типсина А.Н. Немецкий экзистенциализм и религия – Ленинград, 1990.

19    Шичалин Ю.А. «Осевые века» европейской истории // Вопросы философии. 1995. №6.

20    Ясперс К. Психологія світоглядів. Пер. з нім. – К., 2009.

21    Ясперс К. Ідея університету // Ідея університету. Антологія – Львів, 2002.

22    Ясперс К. Введение в философию. Пер. с нем. – Минск, 2000.

23    Ясперс К. Всемирная история философии. Введение. Пер. с нем. – СПб., 2000.

24    Ясперс К. Смысл и назначение истории. Пер. с нем. – Москва, 1991.

25    Ясперс К. Ницше и христианство. Пер. с нем. – Москва, 1994.

26    Schьssler W. Jaspers zur Einfьhrung – Hamburg, 1995.

 

Тема 3.5. Атеїстичний екзистенціалізм Жан-Поля Сартра і Альбера Камю.

Специфічність атеїстичного варіанту екзистенціалізму. Сартрова суб’єктивістська метафізика як вияв бунтарства проти буржуазних норм. Рецепція онтологічних ідей Гуссерля і Гайдеґґера. Концепція свободи і ніщо у Ж.-П.Сартра. Ситуація закиненості. Свобода як важкий тягар. Свобода і відповідальність. Універсальний характер вибору, незмога від нього ухилитись. Приреченість до свободи, редукція свободи волі до індивідуального свавілля. Антитеза буття-в-собі та буття-для-себе. Невдача спроби бути Богом. Буття-для-іншого. Принципова конфліктність міжлюдських взаємин. Атеїзм Сартра.

Філософська есеїстика А. Камю. Міф про Сізіфа. Неподоланна трагічність людського існування. Питання про сенс людського буття як основне питання філософії. Розуміння абсурду. Співвідношення раціонального та ірраціонального. Колективістська мораль “Чуми”. Обов’язок боротися проти зла. Гуманістичні мотиви. Сприйняття релігії. Бунтівна людина. Солідарність у бунті. Розмежування бунту (revolte) та революції (revolution).

 

Література

1        Аббаньяно Н. Человек – несостоявшийся творец собственной судьбы (Сартр) // Аббаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Пер. с итал. – СПб., 1998.

2        Великовский С. Грани несчастного сознания – М., 1973.

3        Декомб В. Ничто в «Бытии и Ничто» // Декомб В. Современная французская философия. Пер. с франц. – М., 2000.

4        Долгов К.М. О встрече с Жан-Полем Сартром и Симоной де Бовуар // Вопросы философии. 2007. №2.

5        Камю А. Міф про Сізіфа // Камю А. Вибрані твори: у 3-х т. – Харків, 1997. - Т.3.

6        Камю А. Бунтующий человек. Пер. с франц.– Москва, 1990.

7        Киссель М.А. Философская эволюция Ж.-П.Сартра. – Ленинград, 1976.

8        Коссак Е.Экзистенциализм в философии и литературе. Пер. с польс. – М., 1980.

9        Куцепал С.В. Парадокси нової онтології: на межі Буття і Ніщо (Жан-Поль Сартр) // Куцепал С.В. Французька філософія другої половини ХХ століття. Дискурс із префіксом “пост-” – Київ, 2004.

10    Лютий Т.В, Нігілізм: анатомія Ніщо – К., 2002.

11    Лях В. Екзистенційна свобода: вибір і відповідальність (філософська концепція Ж.-П.Сартра) // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 5-6.

12    Ніколаєнко О.Ф. Проблема відчуження в онтологічній концепції Ж.-П.Сартра // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. 2003. № 9.

13    Райда К.Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи – К., 2009.

14    Рудинеско Е.Жан-Поль Сартр: психоаналіз на тінистих берегах Дунаю // Рудинеско Е. Філософи в обіймах бурі.- К., 2007.

15    Сартр Ж.-П. Нудота. Мур.Слова. Пер. з франц. – Київ, 1993.

16    Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов. – Москва, 1989.

 

ТЕМА 4. Релігійні напрями західного мислення другої половини ХІХ-ХХ ст.

 

Тема 4.1. Філософія неотомізму

Загальні риси неотомізму. Неотомізм і духовна ситуація двадцятого століття. Опозиція до ірраціоналістичних тенденцій у філософії. Тяжіння до універсалізму і цілісності. Здатність інтегровувати різнорідні елементи інших традицій. Відкритість філософії до надприродного як передмова інтегрування у "filosofia perennis". Спрямованість на засвоєння елементів філософських напрямків ХХ століття (екзистенціалізму, неопозитивізму, герменевтики і т.д.) Від томізму до неотомізму. Першопочаткова інтенція Томи Аквінського. Головні особливості неотомістської філософії. Співвідношення теології, філософії і науки. Знання і мудрість.  З’єднання старого ортодоксальної позиції в релігійних питаннях із підкресленою повагою до прав розсудку. Несуперечлива єдність даних віри і розуму. Ототожнення буття і Бога. Розрізнення Одкровення і "природного світла" розсудку. Вчення про аналогію буття. Перевага космологічних доказів буття Бога. Людина як єдність душі і тіла.

Філософія Жака Марітена. Концепція інтегрального гуманізму Жака Марітена. "Буття-без-Ніщо". Шостий доказ існування Бога. Через екзистенціальний досвід людського мислення до висновку про безсмертя нашої думки. Мудрість благодаті, мудрість богословська і мудрість метафізична. Критика філософії Нового часу. Уявлення про неї як про занепад і виродження філософської думки, як про свавілля у сферах думки і відчуття. Гуманізм антропоцентричний і гуманізм теоцентричний. Жак Марітен і неотомістська теологія  мистецтва. Педагогіка Марітена.

“Методичний реалізм” Етьєна Жільсона. Відродження впливу вчення Томи Аквінського. Гармонізація розуму і віри. Божественне буття як чистий акт існування, його першоініціативи щодо творення розмаїття природного  і соціального світу. Розмежування "порядку сутності" і "порядку існування". Філософські заблудження як наслідок абсолютизації відносних уявлень про світ і людину. Звинувачення кантівського критицизму за підміну примату буття приматом пізнання. Критика сциєнтистського поклоніння науці. Значення релігійно-моральних цінностей.

Неотомізм після ІІ Ватиканського Собору. Другий Ватиканський собор і курс на "aggiornamento" (осучаснення). Механізм опосередкування в процесі пізнання. Асиміляція методологічного інструментарію й категоріального апарату кантіанства, феноменології і екзистенціальної герменевтики – характерна риса неотомізму другої половини ХХ століття (Корет, Ранер, де Фріз). Творча активність людини. Діалог церкви і суспільства.

 

Література:

 

1        Аббаньяно Н. Бытие Бога (Жильсон) // Аббаньяно Н. Мудрость философии. Пер. с итал. – СПб., 1998.

2        Аббаньяно Н. Автономия разума и права веры (Маритэн) // Аббаньяно Н. Мудрость философии. Пер. с итал. – СПб., 1998.

3        Аверинцев С.С. Жак Маритен, неотомизм, католическая теология искусства // Вопросы литературы. 1968. №10.

4        Аверинцев С.С. Между средневековой философией и современной реальностью // Жильсон Э. Избранное. Том 1. Томизм. Введение в философию св. Фомы Аквиского – М.; СПб., 1999.

5        Бохеньский Ю. Духовная ситуация времени // Вопросы философии. 1993. №5.

6        Быховский Б.Э. Неотомизм – современная философия католицизма // Сборник: Наука и религия. – М., 1957.

7        Гараджа В.И. Неотомизм – разум –наука. – Москва, 1969.

8        Губман Б.Л. Метаморфозы неотомистской историософии // Губман Б.Л. Смысл истории. Очерки современных западных концепций – М., 1991.

9        Губман Б.Л. Жак Маритен // Путь в философию. Антология – М., 2001.

10    Долгов К.М. Диалектика и схоластика – М., 1983.

11    Долгов К.М. Жак Маритен, Этьен Жильсон. Антиномии эстетики неотомизма. Долгов К.М. От Киркегора до Камю. – Москва, 1990.

12    Жильсон Э. Философ и теология. Пер. с франц. – М., 1995.

13    Жильсон Э. Избранное. Том 1. Томизм. Введение в философию св. Фомы Аквинского. Пер. с франц. – М.; СПб., 1999.

14    Жильсон Э. Избранное: Христианская философия. Пер. с франц. и англ. – М., 2004.

15    Жильсон Э. Разум и откровение в средние века. Пер. с франц. // Богословие в культуре средневековья. – Киев, 1992.

16    Левчук Л. Т. Естетика неотомізму // Левчук Л. Т. західноєвропейська естетика ХХ ст. – Київ, 1997.

17    Марітен Ж. Нариси з філософії історії // Transfiguratio Преображення. Альманах християнської думки – Львів, 2003.

18    Маритен Ж. Философ в мире. Пер. с франц. – Москва, 1994.

19    Маритен Ж. Знание и мудрость. Пер. с франц.  – М., 1999.

20    Миллер Р. Личность и общество. К критике неотомистского понимания личности. – Москва, 1965.

21    Минкявичюс Я.В. Современный католицизм и его философия. – Вильнюс, 1965.

22    Сахарова Т.А. От философии существования к структурализму – Москва, 1974.

23    Hanke J.W. Maritain’s Ontology of the Work of Art – Den Haag, 1973.

 

 

Тема 4.2. Популяризація католицької доктрини та теярдизм

Католицька філософія  у двадцятому столітті (неотомізм і "неакадемічні" напрямки). Врахування нових реалій соціокультурного і духовного життя. Криза релігійності і церква. Недосконалість світу і недосконалість церкви. Подолання церквою вад людської суб’єктивності. Поняття про церкву. Романо Гвардіні. Прагнення до соборності  з іншими, "вростання" в просте і ціле. Релігійне життя як зв’язок живої душі з живим Богом. Вчення про Трійцю. Сходження Святого Духу від Бога-Отця і Бога-Сина. Церква як містичне тіло Христове. Філософська есеїстика Г.К.Честертона: апологія християнства. Навернення до католицизму. Унікальність і непорівнянність церкви. Іван Павло ІІ (Кароль Войтила) і Бенедикт ХVІ (Йозеф Рацінгер). Церква в часи перемін і викликів. Реагування на явища секуляризації.

Вчення П’єра Теяра де Шардена. Впливи А.Бергсона. Опозиційність щодо томістської традиції. Зосередженість на ідеї еволюційності (значення занять палеонтологією). Синтез наукових даних та релігійного досвіду. Людина як підсумок еволюції космічного цілого. Панпсихізм. Поняття «тангенціальної» та «радіальної» енергії. «Радіальна» енергія як природня форма божественної благодаті. «Закон складності свідомості». «Точка Омега» як регулятор і фінальна мета процесу еволюції. Ототожнення космогенезу і христогенезу. Стадії «переджиття», «життя», «думки» і «наджиття». Творення людиною ноосфери. Ознаменування «наджиттям» стану єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. Взаємне розчинення «граду земного» та «граду Божого». Прямування до стану «великої Монади». Ідея єднання науки та містики.

 

Література:

 

1        Тейяр де Шарден П. Феномен християнства // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. Пер. с англ. и франц. – М., 1990. С.98-105.

2        Тейяр де Шарден П. Божественная среда. Пер. с франц. – М., 1992.

3        Тейяр де Шарден П. Феномен человека. Сб. очерков и эссе. Пер. с франц. – М., 2002.

4        Бернанос Ж Сохранять достоинство. Пер. с франц. – Москва, 1988.

5        Гвардини Р. Конец нового времени // Феномен человека. Антология.–  Москва, 1993. Також  див.: Вопросы философии. 1990. №4.

6        Гвардини Р. О церкви. Пер. с нем. – Москва, 1995.

7        Іван Павло ІІ. Переступити поріг надії. – Київ-Львів, 1995.

8        Енцикліка Fides et ratio Святішого Отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької церкви про співвідношення віри і розуму – Київ-Львів, 2000.

9        Жицінський Ю. Бог постмодерністів. Великі питання філософії в сучасній критиці модерну. Пер. з польс. – Львів, 2004.

10    Мень А. Пьер Тейяр де Шарден: христианин и ученый // Тейяр де Шарден П. Божественная среда. Пер. с франц. – М., 1992. С.V-XXIV.

11    Петровський І.М. Моральнісна теологія Г.К.Честертона // Філософська і соціологічна думка, 1990. №1.

12    Рацінгер Й. Цінності в часи перемін. Долання майбутніх викликів. Пер. з нім. – Львів, 2006.

13    Церква і соціальна комунікація – Львів, 2004.

14    Честертон Г.К. Вечный человек. Пер. с англ. – Москва, 1991.

15    Kleiber H. Glaube und religioese Erfahrung bei Romano Guardini. Freiburg. 1985.

16    Teilhard De Chardin P. The Phenomenon of Man. With an Introduction by Sir Julian Huxley – New York, 1959.

 

 

Тема 4.3. Діалектична теологія

Зародження діалектичної теології. "Відсвіжування" богословських принципів Сьорена К’єркегора. Тлумачення Карлом Бартом послання ап. Павла до римлян. "Rцmerbrief" як маніфест діалектичної теології. Критика ліберального протестантизму за психологізацію релігії. Поняття "кризи". Вертикальне вторгнення Бога в людську історію. "Historie" і "Geschichte". божественне і людське, віра і релігія, розпад новочасних гуманістичних установок. Абсолютна трансцедентність Бога. Еволюція поглядів К. Барта і еволюція поглядів чільних представників діалектичної теології (Е. Брунера, Р. Бультмана, П. Тілліха, Ф. Гогартена). Діалектична теологія і релігійний екзистенціалізм, їхнє співвідношення.

 

Література:

1        Барт К. Послание к Римлянам. Пер. с нем. – М., 2005.

2        Барт К. Христианин в обществе. Познаваемость Бога. Барменская декларация // Путь. – М., 1992. №2.

3        Барт К. Очерк догматики. Пер. с нем. – СПб., 2000.

4        Бультманн Р. Иисус // Путь. – М., 1992. №2.

5        Брайєн Д. Вступ до філософії релігії.– К., 1996.

6        Гараджа В.И. Протестантская концепция человека // Буржуазная философская антропология ХХ в.– М., 1986.

7        Громадка Й.Л. Перелом в протестантской теологии. Пер. с чешск. – М., 1993.

8        Лезов С. Христианство и политическая позиция: Карл Барт // Путь. – М., 1992. №1.

9        Исаев С.А. Теология смерти. Очерки протестантского модернизма.– М., 1991.

10    Beintker M. Die Dialektik in der dialektischen Theologie Karl Barths. 1987.

11    von Balthasar H.U. Karl Barth. 1976.

12    Stegemann W. Der Denkweg R. Bultmanns. Darstellug der Entwicklug und Grundlangen seiner Theologie. 1978.

 

 

ТЕМА 5. Російська релігійна філософія 19-20 ст.

 

Тема 5.1. Російське релігійне мислення ХІХ століття. В.С.Соловйов і Ф.М.Достоєвський

 

Загальні риси російського релігійного мислення. На шляху до самоусвідомлення. Характерні риси російської філософії. Відкриття цільної істини цільній людині. Прагнення до всеохоплюючого синтезу. Значущість етичної проблематики. Основні напрямки російської філософії ХІХ ст.  Явище протистояння слов’янофільства і західництва як провідна тама російської мислительної традиції. Значущість філософії історії. Проблема російської ментальності. Філософія слов’янофілів. Олексій Хомяков. Критика німецького класичного ідеалізму. Небезпека матеріалізму. Принцип соборності. Поняття церкви. Особливий шлях Росії.  Західницька орієнтація. Петро Чаадаєв. Філософія історії. Шлях Росії, його унікальність і небезпеки. Симпатії до католицизму. "Філософічні листи".

 

 Філософія всеєдності В.С.Соловйова.Своєрідність постаті В. Соловйова. Започаткування оригінальної російської філософії. Запозичення від слов’янофільства ідеї "цільного" знання. Метафізика всеєдності В. Соловйова: вчення про Абсолют, поняття Боголюдства. Абсолютне як остання основа будь-якого буття. Розрізнення в понятті Абсолютних двох полюсів. Бажання Абсолютом свого іншого. Концепція Боголюдства. Виправдання добра: особливості концепції "Боголюдства": вчення про людство як "єдине ціле"; космологічні погляди Соловйова, еволюція поняття Софія: своєрідність, антропологія, андрогінізм; гносеологія Владіміра Соловйова. три основні ідеї пізнання: досвід, розум, "містична сфера"; етика В. Соловйова: виправдання добра. Глибока віра у торжество добра. Софіологічний детермінізм. Неминучість возз’єднання космосу з Абсолютом; естетичні погляди. Теургійна установка. Реальне поліпшення дійсності через естетично прекрасне. Краса як реальність, а не як видимість.

 

Філософські ідеї у романах Ф.М.Достоєвського.“Післясибірські” романи як антропологічні трактати. Динаміка людського існування. Антиномічні пристрасті людської природи: ідеал Мадонни та ідеал Содомський. Розкриття підпільної психології. Раціоналізація і її зворотній бік. Піднесення ідеї над людиною. Суперечка про Бога і безсмертя душі. Свобода волі індивіда і загальне людське щастя крізь призму поеми про великого Інквізитора. Криза християнства і криза людини. Достоєвський і Ніцше. Проблема самогубства. Образ Кірілова. Ідеал позитивної людини. Образи князя Мишкіна, отця Зосіми і Альоші крізь призму христології. Вплив ідей Достоєвського на формування російської релігійної філософії і французького екзистенціалізму.

 

Література:

1          Акулинин В.Н. Философия всеединства. От В.С. Соловьева к П.А.Флоренскому. – Новосибирск, 1990.

2          Бахтин М.М. Проблемы творчества Достоевского. 5-е изд., доп. – К.,  1994.

3          Бердяев Н.А. Миросозерцание Достоевского // Достоевский Ф.М. Post scriptum. Сборник / Федор Достоевский – М., 2007.

4          Галактионов А.А. Никандров П.Ф. Русская философия ІХ-ХІХ вв.– Ленинград, 1989.

5          Зеньковский В.В. История русской философии.– Ленинград, 1990.

6          Иванов В. И. Религиозное дело Владимира Соловьева // Иванов В..И. Родное и вселенское – М., 1994.

7          Кантор В.К. Достоевский, Ницше и кризис христианства в Европе конца ХІХ- нач.ХХ в. // Вопросы философии. 2002. №9.

8          Кантор В.К. Западничество как проблема "русского пути"// Вопросы философии. 1993. №4.

9          Карякин Ю.Ф. Достоевский и канун ХХІ века – М., 1989.

10      Кудрявцев Ю.Г. Три круга Достоевского. – 2-е изд., доп. - М., 1991.

11      Лосев А.Ф. Владимир Соловьев и его время. – Москва, 1990.

12      Лосский Н.О. История русской философии. – Москва, 1990.

13      Мочульский К. Гоголь. Соловьев. Достоевский / Сост. и послесл. В.М.Толмачева – М., 1995.

14      О Достоевском. Творчество Достоевского в русской мысли 1881-1931 годов. Сборник статей. – М., 1990.

15      Селезнев Ю.И. Достоевский – М., 1985.

16      Сканлан Д. Достоевский как мыслитель – Пер. с англ.  –  М., 2006.

17      Хомяков А.С. Церковь одна // Литературная учеба. 1991. №3.

18      Чаадаев П.Я. Полное собрание сочинений и избранные письма. – Москва, 1991.

19      Шафаревич И.Р. Две дороги – к одному обрыву // Новый мир. 1989. №7. Див. також: Позиция. Литературная полемика.– Москва, 1990.

20      Шестов Л. Достоевский и Ницше (философия трагедии) – М., 2007.

21      Барабанов В. Русская философия и кризис идентичности // Вопросы философии. 1991. №8.

22      О Достоевском. творчество Достоевского в русской мысли 1881-1931 годов.– М., 1990.

23      Померанц Г. Открытость бездне. Встречи с Достоевским – М., 1990.

24      Соловьев В.С. Сочинения в 2-х томах.– Москва, 1990.

25      Соловьев В.С. Философия искусства и литературная критика. – Москва, 1991.

 

Тема 5.2. Російська релігійна філософія ХХ століття. М.О.Бердяєв і Л.Шестов

 

Релігійний неоромантизм М.О. Бердяєва.Філософія Бердяєва у європейському контексті. Найбільш "європейський" з-поміж російських філософів. Специфіка бердяєвського філософування. Літературна плідність. Стихія публіцистичності і суггестивність. "Профетичний" елемент. Трактування свободи: 1) первинна ірраціональна свобода (довільність); 2) раціональна свобода (виникнення морального обов’язку; 3) свобода, пронизана любов’ю до Бога. Вкоріненість ірраціональної свободи у "Ніщо". Концепція особи. Реалізація особи як сходження від підсвідомого через свідоме до надсвідомого. Антропологічне і теогонічне значення творчої діяльності людини. Філософсько-історичні погляди. Заперечення матеріалістичного тлумачення історичного процесу. Духовна ситуація ХХ століття. Проблема співвідношення людини і техніки.

 

 Ірраціоналізм Льва Шестова.Лев Шестов і російська філософська традиція. Теоцентричність на відміну від антропоцентричності. Джерела творчості. Значення Старого Заповіту. Впливи :Тертулліан, Паскаль, Ніцше, Достоєвський. Близька спорідненість із К’єркегором. Постулювання неподоланної суперечності між вірою і розумом. Критика раціоналізму. Неминучість перетворення автономії розуму в його тиранію. Релігійний світ Л.Шестова.

Література:

 

1. Асмус В.Ф. Экзистенциальная философия: ее замыслы и результаты (Лев Шестов как ее адепт и критик) // Человек и его бытие как проблема современной философии – М., 1978. С.222-251.
2. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества – М., 1989.
3. Бердяев Н.А. О назначении человека. – Москва, 1993.
4. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. – Москва, 1995.
5. Зеньковский В.В. История русской философии.– Ленинград, 1990.
6. Лосский Н.О. История русской философии – М., 1991.
7. Морева Л.М. Лев Шестов – Ленинград, 1991.
8. Николай Бердяев: pro et contra. Антология. – Санкт-Петербург, 1994.
9. 9.      Райда К.Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи – К., 2009.
10. Русская философия. Введение. Лосев. Радлов. Шпет.– Свердловск, 1991.
11. Русская идея. Сборник. – Москва, 1992.
12. Русская религиозно-философская мысль ХХ века  / Под ред. Н.П.Полторацкого – Питтсбург, 1975.
13. Фон Вригт Г.Х. Философия техники Н.Бердяева // Вопросы философии. 1995. №5.
14. Фон Вригт Г.Х. Три мыслителя – Пер. с шведск., СПб., 2000.
15. Франк С.Л. Сущность и мотиві русской философии // Философские науки. 1990. № 5.
16. Шестов Л. Сочинения в двух томах. – Москва, 1992.
17. Clement O. Berdaev. Un philosophe russe en France. - Paris. 1991

 

ТЕМА 6. Феноменологічно-герменевтична традиція в новітній західній філософії

 

Тема 6.1. Феноменологія

Розуміння феноменології в історії філософії (Кант, Гегель, Ф.Брентано, Штумпф, Н.Гартманн, Гуссерль). Конституювання феноменології Едмундом Гуссерлем. Феноменологія як чільний метод філософії. Філософія як строга наука. Поворот до не-психологічного збагенної суб’єктивності; критика натуралізму та історицизму. Еволюція філософських поглядів Гуссерля: 1) Гуссерль періоду "Логічних досліджень"; 2) програмна стадія "філософія я строга наука"; 3) систематизація феноменології в "ідеях до чистої феноменології і феноменологічної філософії; 4) постановка проблеми інтерсуб’єктивності ("Картезіанські медитації"); 5) "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія". Феноменологічна естетика. Повне відділення будь-якого явища від його природног оточення. Відсікання літературного твору від історичної дійсності, літературних традицій, ідейно-тематичного оточення. Феноменологічні погляди М.Мерло-Понті. Проблема тілесності. Феноменологія сприйняття. Видиме і невидиме.

 

Література:

1        Бабушкин В.У. Феноменологическая философия науки. – Москва, 1985.

2        Вальденфельс Б. Вступ до феноменології. Пер. з нім. – К., 2002.

3        Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого. Пер. з нім. – К., 2004.

4        Гайденко П.П. Проблема интенциональности у Гуссерля и экзистенциалистская категория трансценденции // Современный экзистенциализм. Критические очерки. – Москва.1966.

5        Гусерль Е. Досвід і судження. Пер. з нім. – К., 2002, 2009.

6        Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философии // Вопросы философии. 1986. №3.

7        Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология // Вопросы философии. 1982. № 7.

8        Гуссерль Э. Логические исследования. Пролегомены к чистой логике. – Киев, 1995.

9        Какабадзе З.М. Проблемы "экзистенциального кризиса и трансцендентальная феноменология Э. Гуссерля. – Тбилиси, 1966.

10    Кебуладзе В. Феноменологія – К., 2005.

11    Кошарний С. Феноменологічна концепція філософії Е.Гусерля: критичний аналіз – К., 2005.

12    Крічлі С. Вступ до континентальної філософії. Пер. з англ. – К., 2008.

13    Мамардашвили М.К. Феноменология – сопутствующий момент всякой философии // Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. – Москва, 1992.

14    Мельвиль Ю.К. К самым вещам // Мельвиль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ века. – Москва, 1983.

15    Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття. Пер. з франц. – К., 2001.

16    Мотрошилова Н.В. Принципы и противоречия феноменологической философии. – Москва. 1968.

17    Свасьян К.А. Феноменологическое познание: пропедевтика и критика. – Ереван, 1987.

18    Феноменологія і гуманітарні науки – К., 1999.

19    Феноменологія і практична філософія – К., 2003.

20    Феноменологія і філософський метод – К., 2000.

21    Шпет Г.Г. Явление и смысл. – Москва, 1914.

22    Spiegelberg H. The phenomenological movement. A historical introduction. The Hague.1960.

23    Farber M. The foundation of phenomenology. Cambridge. 1968.

24    Waldenfels B. Phaenomenologie in Frankreich. 1987.

25    Sepp H.R. (Hg.) Edmund Husserl und die phaenomenologische Bewegung. Freiburg. 1988.

26    Lyotard J.-F. La phenomenologie. Paris. 1969.

 

Тема 6.2. Філософська герменевтика

Поняття герменевтики в історії європейської духовної культури. Давньогрецькі витоки поняття. Герменевтика як загальна теорія інтерпретації. Теологічний, юридичний, філологічний типи герменевтики. Філософська герменевтика. Герменевтичні ідеї Ф.Шляйермахера. Закладання основ герменевтики як загальної теорії інтерпретації. "Герменевтичне коло".Вільгельм Дільтай: розвиток герменевтики як методологічної основи гуманітарного знання. Германевтика як вчення про мистецтво витлумачення літературних пам’ятників, розуміння писемно зафіксованих проявів життя. Психологізація процедури розуміння. Загальні положення філософської герменевтики. Необхідність розуміння тексту, виходячи з нього самого; нерелевантність соціально-економічних "причин" і культурно-історичних  "впливів". Герменевтика Г.-Г. Гадамера: "Істина і метод": показ обумовленості рефлективно-теоретичного освоєння світу допрекативними формами знайомства з ним; передсудження; полеміка із філософією Просвітництва; "історичність" як фундаментальна характеристика людського буття і мислення; опозиція до позитивістсько-сциєнтистського напрямку сучасної філософії.

 

Література:

 

1. Богачов А. Філософська герменевтика – К., 2006.
2. Габитова Р.М. "Универсальная" герменевтика Фридриха Шлейермахера // Герменевтика: история и современность. – М., 1985.
3. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. Пер. з нім. – К., 2001.
4. Гайденко П.П. Хайдеггер и философская герменевтика. Новые течения философии в ФРГ. – Москва. 1986.
5. Дільтей В. Філософія молодого Гегеля. Пер. з нім. – К., 2008.
6. Дильтей В. Описательная психология.Пер. с нем. – Москва, 1924.
7. Дильтей В. Введение в науки о духе // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. – М., 1987.
8. Дильтей В. Наброски к критике исторического разума // Вопросы философии. 1988. №4.
9. Ильенков Э.В. Гегель и герменевтика // Вопросы философии. 1974. №8.
10. Кошарний С. Біля джерел філософської герменевтики – К., 1992.
11. Кузнецов В.Г. Герменевтика и гуманитарное познание. – Москва, 1991.
12. Михайлов А.А. Современная философская герменевтика. – Минск, 1984.
13. Никоненко С.В. Современная западная философия – СПб., 2007.
14. Фалев Е.В. Герменевтика Хайдеггера – СПб., 2008.

 

ТЕМА 7. Філософські школи позитивістської традиції.

 

Тема 7.1. Філософія “першого” позитивізму

Зародження позитивізму. Негативне відштовхування від умоглядності спекулятивного ідеалізму. Критерії позитивної науковості. Етапи розвитку філософії позитивізму: "перший позитивізм" (О.Конт, Дж.Ст.Мілл, Г.Спенсер); "другий позитивізм", або емпіріокритицизм (Е.Мах, Р.Авенаріус); "третій позитивізм" або неопозитивізм (Л.Вітгенштайн, Б.Рассел). Постпозитивізм як етап у розвитку філософії науки. Значення внеску К. Поппера і Т. Куна.

 

 "Перший позитивізм». Конституювання позитивістської філософії Огюстом Контом.Характерні риси позитивістської філософії: феноменалізм, неіснування для пізнаючої людини субстанції; неіснування загального, відносність, релятивність ціннісних суджень, проголошення єдності наукових методів. Позитивне як дійсне, корисне, безсумнівне, точно визначене. Бачення ідеалу знання в природничих і точних науках. Критика метафізичних побудов. Огюст Конт про "псевдопитання". Синтетичність позитивного знання. Зведення філософії до загальних висновків із природничих і суспільних наук. Конт як родоначальник соціології. Відкидання ідеалізму і матеріалізму. Теологічний, метафізичний і науковий стани людського духу. Позитивний метод і розв’язання суперечностей пізнання. Позитивізм Джона Стюарта Мілла. Походження знання із досвіду. Індуктивістське трактування логіки. Досвідне походження моральних принципів. Розвиток Гербертом Спенсером агностичного вчення про непізнаваність об’єктивної реальності. Філософія як максимально узагальнене знання законів явищ. Концепція трансформованого реалізму. Теорія еволюції. Етика: утилітаризм і гедонізм.

Література:

1        Арон Р. Огюст Конт // Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки – К.: Юніверс, 2004.

2        Батыгин Г.С. Огюст Конт: взгляд из России // Вопросы философии. 2002. № 8.

3        Виндельбанд В. Природа и история // Виндельбанд В. История философии – Киев: Ника-Центр, 1997.

4        Грязнов Б.С. Учение о науке и ее развитии в философии О.Конта // Позитивизм и наука – М., 1975.

5        Грязнов Б.С. Огюст Конт // Философский энциклопедический словарь – М., 1989.

6        Історія філософії.Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред. В.І.Ярошовця – К., 2002.

7        Зотов А.Ф. Современная западная философия – М., 2001.

8        Кедров Б.М. Классификация наук. Т.1. – М., 1961.

9        Кон И.С. Позитивизм в социологии – Ленинград, 1964.

10    Конт О. Курс положительной философии. Пер. с франц. – СПб., 1900.

11    Конт О. Дух позитивной философии [определение «позитивного»] // Хрестоматия по истории философии (западная философия): Учеб. пособие для вузов: В 3 ч. – М., 2001.Ч.2.

12    Конт О. Курс положительной философии // Мир философии. Книга для чтения. В 2-х ч.Ч.1. Исходные философ. проблемы, понятия и принципы – М., 1991.

13    Лупаций В. Позитивістський синтез Огюста Конта  // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 9-10.

14    Нарский И.С. Очерки по истории позитивизма – М., 1960.

15    Реале Д. Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.4. От романтизма до наших дней – СПб., 1997.

16    Рьод В.Шлях філософії: ХІХ-ХХ століття. Пер. з нім. – К., 2010.

17    Соловьев В. Конт // Философский словарь Владимира Соловьева – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.

18    Танчер В. Ручка А. Конт і поява соціологічної науки // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 9-10.

19     Татаркевич В. Історія філософії. Т.3. Філософія ХІХ століття і новітня – Львів, 1999.

20    Arnaud P. Sociologie de Comte – Paris, 1969.

21    Birnbacher D. John Stuart Mill // Klassiker der Philosophie. Bd.2. Hrsg. von O.Hцffe – Mьnchen, 1995.

22    Muglioni I. Auguste Comte – Berlin, 1995.

23    Negt O. Konstituierung der Soziologie als Ordnungswissenschaft – 1974.

 

Тема 7.2. Від "другого" позитивізму до “третього”

 Розвиток природознавства в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Криза класичної фізики (розщеплення атому, електронна теорія, заміна механічної картини світу електромагнітною картиною; теорія електромагнітного поля). Ідеї анігіляції матерії. Розвиток емпіризму. Махізм. Ернст Мах про досвід, відчуття і елементи світу; співвідношення фізичного та психічного; "комбінації елементів світу". Мах про природу досвіду, про об’єктивне і суб’єктивне, про "зняття" проблеми матерії і свідомості. Ствердження застарілості причиновості і висування уявлення про функціональну залежність. Простір і час як упорядкування системи рядів відчуттів. Заперечення абсолютного простору і часу. Поняття як символ "комплексу відчуттів". Сенсуалістичний монізм. Пристосування індивідуальної свідомості. Принцип "економії мислення". Точне описування феноменів. Ідеал чисто описової науки. Емпіріокритицизм Ріхарда Авенаріуса. Концепція "принципової координації центрального члена і протичлена", суб’єкта і об’єкта, "я" і "не-я". Заперечення поділу філософії на матеріалізм і ідеалізм. Нерозривна єдність ("принципова координація") суб’єкта  ("центрального члена") і об’єкта ("протичлена") – "третя лінія" у філософії. Суб’єкт і об’єкт як елементи свідомості. Абсолютизація гносеологізму і психологізму. "Економія сили" як принцип теоретичного мислення: очищення науки і філософії від позадосвідних понять. Досвід як внутрішній зміст свідомості, потік відчуттів, психічних переживань. Негативне відштовхування від розуміння досвіду як відображення об’єктивного світу. Вплив на розвиток махізму і емпіріокритицизму філософських учень Берклі, Юма, Канта, Фіхте. Конвенціоналізм Анрі Пуанкаре. Пуанкаре як науковець. Основи теоретичного природознавства. Трактування наукового закону як умовно прийнятого положення, конвенції. Неосяжність незалежної від свідомості об’єктивної реальності. Конвенційність і релятивність наукового знання. Зручність і доцільність використання наукової теорії для практичної мети – критерії її цінності. Конвенціалізм як суттєва характеристика позитивізму на всіх етапах його розвитку.

 

Неопозитивізм і його форми. Позитивізм ХІХ ст.. Махізм і конвенціоналізм як важливі ідейно-теоретичні джерела неопозитивізму. Новітній розвиток науки і неопозитивізм. Роль знаково-символічних засобів наукового мислення. Математизація і формалізація знання. Неопозитивізм як логіко-лінгвістична форма позитивізму (положення Бертрана Рассела про логіку як сутність філософії; вбачання сутності філософії в логічному аналізі мови; логіко-синтаксичний аналіз мови як об’єкт філософії Рудольфа Карнапа). "Віденський гурток" і формування логічного позитивізму.  Дослідження засад і методу наук. Висловлювання про спостережувані феномени як єдино науково осмислені. Логічний аналіз мови науки. Емпіричні дані, чуттєві дані, чистий досвід – зафіксовані в мові вихідні дані логічного аналізу мови науки. "Атомарні факти" як поєднання об’єктів і "атомарні речення" як поєднання термінів. Прояснення і уточнення загальних речень шляхом зведення їх до "атомарних речень". Логіко-математичний метод трансформації загальних речень в елементарні. Необхідність фіксування "атомарного факту" і поява "протокольного речення". Здійснення верифікації. Висування М.Шліком верифікації як принципу пізнання.Зводжуваність будь-якого науково осмисленого твердження до сукупності протокольних речень. Трудність осягнення істинного знання із допомогою верифікації. Невирішеність проблеми істини. Неопозитивістське трактування наукової теорії як "логічної конструкції" на основі чуттєвих даних. Логічний позитивізм Рудольфа Карнапа Розробка неопозитивістської моделі наукового знання. Логічний ситаксис мови – вивчення правил побудови формальних систем безвідносно до сенсу знаків.Логічне дослідження як аналіз мови науки, "логічного синтаксису мови науки". Логіка як синтаксис. Карнап про правила побудови і перетворення мови, вміння їхнього застосування. Незалежність правил логіки від значення слів. "Принцип терпимості" у виборі правил побудови і перетворення мови. Формальна несуперечність, логічна взаємопогодженість речень у мовній системі як критерій істинності системи. Теорія фізикалізму (Р. Карнап, О.Нойрат, Г. Райхенбах, Ф.Франк). Спроба створення єдиної всезагальної мови науки для всіх наук. Всезагальність мови фізики. Фізикалізм як теорія "єдиності науки". Можливість перекладення положення будь-якої науки мовою фізики. Фізикалізм на шляху подолання труднощів верифікації.

 

Література:

1        Вітгенштайн Л. Tractatus logico-рhilosophicus. Філософські дослідження. Пер. з нім. – К., 1995.

2        Витгенштейн Л. Лекции по этике // Историко-философский ежегодник – М., 1989.

3        Витгенштейн Л. О достоверности // Вопросы философии. 1991, №2.

4        Витгенштейн Л. Лекции и беседы об эстетике, психологии и религии. Пер. с англ. – М., 1999.

5        Вригт фон Г.Х. Витгенштейн и двадцатый век // Вопросы философии. 2001. № 7.

6        Грязнов А.Ф. Людвиг Витгенштейн // Современная западная философия. Словарь – М.:, 1991.

7        Грязнов А.Ф. Эволюция философских взглядов Людвига Витгенштейна – М., 1985.

8        Декомб В. Логічний атомізм // Декомб В. Інституції сенсу / Пер. з франц. – К., 2007.

9        Джонсон Е. Людвіг Вітгенштайн // Енциклопедія постмодернізму. За ред. Ч.Е.Вінквіста та В.Е.Тейлора – К., 2003.

10    История мировой философии: учеб. пособие / А.И.Алешин, К.В.Бандуровский, В.Д.Губин и др. – М.: Астрель, 2007.

11    Зотов А.Ф. Неопозитивизм // Зотов А.Ф. Современная западная философия – М., 2001.

12    Козлова М.С. Необычное дело философа. Подход Л.Витгенштейна // Путь в философию. Антология - М., 2001.

13    Колесников А.С.Философия Бертрана Рассела – Ленинград, 1991.

14    Коплстон Ф. История философии. ХХ век – М., 2002.

15    Крафт В. Венский кружок. Возникновение неопозитивизма. Пер. с нем. – Москва: Идея-пресс, 2003.

16    Назарова О.А. «От второго позитивизма к третьему…» // Крафт В. Венский кружок. Возникновение неопозитивизма. Пер. с нем. – Москва: Идея-пресс, 2003.

17    Л.Витгенштейн: человек и мыслитель. Пер. с англ. – М., 1993.

18    Руднев В.П. О недостоверности (Против Витгенштейна) // Руднев В.П. Метафизика футбола. Исследования по философии текста и патографии – М., 2001.

19    Сокулер З.А. Проблема обоснования знания. (Гносеологическая концепция Л.Витгенштейна и К.Поппера) – М., 1988.

20    Татаркевич В. Історія філософії. Т.3. Філософія ХІХ століття і новітня. Пер. з польс. – Львів, 1999.

21    Birnbacher D. John Stuart Mill // Klassiker der Philosophie. Bd.2. Hrsg. von O.Hцffe – Mьnchen, 1995.

22    European positivism in the nineteenth century – New-York, 1963.

23    Postanalitic philosophy. New York. 1985.

24    Schlipp P.A. The Philosophy of R.Carnap. London. 1963.

 

Тема 7.3. Постпозитивізм. Карл Поппер, Томас Кун

Філософія Карла Раймунда Поппера. Постпозитивістська концепція росту наукового знання. Субстанція росту знання – третій світ, світ ідей, незалежний від людини і фізичного світу. Автономний характер процесу розвитку  науки.

Постпозитивістське розуміння суперечностей у розвитку наукового знання.  Виникнення теорій внаслідок інтуїтивного стрибка думки вченого і їх зникнення внаслідок емпіричного спростування. Розвиток знання як процес  постійної зміни теоретичних гіпотез в результаті еміпричних спростувань. Парадигма і принцип фальсифікації у постпозитивістській  філософії. Негативний доказ теорії. Заперечення індуктивної і визнання дедуктивної логіки. Використання правила дедуктивної логіки. Використання правила  дедуктивної логіки –"модус толленм" в розвитку знання. Протиставлення індуктивістському знанню як доведеному (підтвердженому) гіпотетичного знання. Фальсифікаційність як критерій науковості. Проблема демаркації науки; метафізика неопозитивістського вирішення проблеми демаркації за допомогою верифікації; К.Поппер – фальсифікаційності. Теорія методу як частина теорії демаркації. Структура методу, його роль у розвитку знання. Метод і фальсифікаційність. Філософія лінгвістичного аналізу (лінгвістична філософія, філософія звичайної мови) – один з напрямків неопозитивізму в Англії. Представники: Дж. Райл, Дж. Остін, П.Строусон, С.Хемпшир. Боротьба матеріалізму та ідеалізму, псевдопроблеми у філософії як наслідку некритичного вживання позбавлених сенсу мовних виразів (речень). Завдання лінгвістичного аналізу – шляхом філологічної (лінгвістичної) критики мови виявлення уявного характеру філософських проблем і джерел їхнього виникнення в мовній практиці, очищення мови від філософських двозначностей. Критика логічного позитивізму за зверненння до логіко-математичних моделей і нехтування "мовною реальністю". Концепція мов як гри – основа філософії лінгвістичного аналізу. Принцип концепцій мови як гри: значення терміну "значення", концепція, конкретна теорія пізнання (абсолютизація т.зв. контрастування понять з метою їх чіткішого проясненнята елімінації неясних, загальних, нечітких понять). Підміна філософської проблематики лінгвістичною. Зведення філософії до лінгвістичного аналізу, заперечення філософії взагалі. Заперечення пізнавального значення логіко-математичних методів дослідження. Важливість дослідження філософської, лінгвістиної проблематики. Спільні риси постпозитивістів: відхід від орієнтації на символічну логіку; звертання до історії науки; розуміння розвитку наукового знання як головна проблема філософії; пом’якшення дихотомії "емпіричне – теоретичне"; відхід від ідеології демаркаціонізму; відмова від кумулятивізму в розумінні розвитку знання. Концепт зміни наукових парадигм Томаса Куна.

 

Література:

1        Аббаньяно Н. Метод науки (Поппер) // Аббаньяно Н. Мудрость философии. Пер. с итал. – СПб., 1998.

2        Анисов А.М. Типы существования // Вопросы философии. 2001. № 7.

3        Баженов Л.Б. Размышления при чтении Поппера // Вопросы философии. 2002. № 4.

4        Грязнов Б.С. Логика, рациональность, творчество – М., 1982.

5        Качоха В. К.Поппер: альтернатива обществу будущего (дополнение к концепции “открытого общества”) // Вопросы философии. 2002. № 6.

6        “Критический рационализм”. Философия и политика – М., 1981.

7        Лакатос И. Исследовательская программа Поппера против исследовательской программы Куна // Лакатос И. Методология исследовательских программ – М., 2003.

8        Лекторский В.А. Рациональность, критицизм и принципы либерализма (взаимосвязь социальной философии и эпистемологии Поппера) // Вопросы философии. 1995. №10.

9        Норман Г.Э. Карл Поппер о ключевых проблемах науки ХХ века // Вопросы философии. 2003. № 5.

10    Овчинников Н.Ф. Знание – болевой нерв философской мысли (к истории концепций знания от Платона до Поппера) // Вопросы философии. 2001. №1.

11    Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. у 2-х т. Пер. з англ. – К., 1994.

12    Поппер К. Какой мне видится философия // Путь в философию. Антология – М., 2001.

13    Поппер К. Логика социальных наук // Вопросы философии. 1992. № 10.

14    Поппер К. Что такое диалектика // Вопросы философии, 1995. №1.

15    Поппер К. Логика научного исследования: Пер. с англ. / Под общ. ред. В.Н.Садовского – М., 2004.

16    Рузавин Г.И. Эволюционная эпистемология и логика социальных наук. К.Поппер и его критики // Вопросы философии. 2001. № 4.

17    Садовский В.Н. Карл Поппер, гегелевская диалектика и формальная логика // Вопросы философии, 1995. №1.

18    Уемов А.И. Поппер. Объективное знание. Эволюционный подход // Вопросы философии. 2003. № 8.

19    Фуллер С. К.Поппер и воссоединение левого рационализма // Вопросы философии. 2004. № 7.

20    Хабарова Т.М. Концепция Карла Поппера как переломный пункт в развитии позитивизма // Современная идеалистическая гносеология – М., 1968.

21    Юдин А. Карл Поппер и его книга «Открытое общество и его враги»: от Сократа к Марксу – философская традиция открытого общества // Sentetiae Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії XIII (2/2005) – Вінниця, 2005.

22    Юлина Н.С. Философия Карла Поппера: мир предрасположенностей и активность самости // Вопросы философии. 1995. №10.

23    Edmonds D.J. Eidinow J.A. Wie Ludwig Wittgenstein Karl Popper mit dem Feuerhaken drohte. Eine Ermittlung – Stuttgart-Mьnchen, 2001.

24    Geier M. Karl Popper – Hamburg, 1994.

 

ТЕМА 8. Філософія американського прагматизму

 

Тема 8.1. Прагматизм Ч.С.Пірса та В.Джеймса

Загальна характеристика прагматизму. Прагматизм як філософська течія. Прагматизм і особливості англо-саксонської ментальності. Близькість емпіристської установки прагматизму до основоположень махізму.

Зародження прагматизму. Група "Метафізичний клуб". Розвиток В.Джеймсом ідей Ч.С. Пірса у сенсі популяризації (допомога яскравості стилю). Новий тип філософського мислення: своєрідне розуміння людської дії. Дія як основна форма життєдіяльності людини.Відмова розглядати пізнавальну діяльність стосовно зовнішньої реальності. Перенесення уваги на внутрішні, переважно психологічні процеси. Розуміння філософії як загального методу розв"язання проблем у динамічному світі. Абсолютизація успіху. Успіх як критерій істинності ідей.

Чарлз Сандерс Пірс: трактування процесу пізнання як переходу від сумніву до віри (колективної чи соціальної)."Як зробити наші ідеї ясними". Істина як загальнозначуще вірування. Необхідність розглядати функціонування поняття з точки зору майбутнього. "Прагматична максима" Пірса. Ідея речі як ідея її чуттєвих наслідків. Призначення мислення - забезпечення переходу від сумніву до стійкої віри. Пірс як основоположник семіотики. Вчення про принципову погрішність знання. Розвиток В. Джеймсом основоположних ідей Пірса. Прагматизм і прагматицизм. Вибудування стрункого прагматичного вчення. Дух популяризації. Прагматизм як метод і особлива теорія істини. В.Джеймс: виправдання ідеалізму з точки зору майбутнього. "Воля до віри". Можливість здійснення вибору на емоційній основі. Істина як успішність чи дієздатність ідеї, як її корисність для досягнення цілі. Трактування Джеймсом "потоку свідомості".Досвід як "речовина" світу; досвід чуттєвий, емоційний, релігійний. Досвід і "потік свідомості". "Плюралістичний Всесвіт", його пластичність, незамкненість, незакономірність, панування у ньому випадку.

 

Література:

1        Богомолов А.С. Буржуазная философия США ХХ века. – Москва. 1974.

2        Грязнов А.Ф. У истоков прагматизма // Вопросы философии. 1996. №12.

3        Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. Пер. с англ. – Москва. 1992.

4        Джемс У. Что такое прагматизм // Вестник Моск. ун-та. Философия. 1993. №3.

5        Джеймс В. Прагматизм. Пер. з англ. – К., 2000.

6        Зотов А.Ф. Мельвиль Ю.К. Западная философия ХХ века. Учебное пособие. – М., 1998.

7        Зотов А.Ф. Современная западная философия – М., 2001.

8        Мельвиль Ю.К. Как сделать наши идеи ясными // Мельвилль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ в.– Москва. 1983.

9        Никоненко С.В. Современная западная философия – СПб., 2007.

10    Пирс Ч.С. Как сделать наши идеи ясными // Вопросы философии. 1996. №12.

11    Рьод В.Шлях філософії: ХІХ-ХХ століття. Пер. з нім. – К., 2010.

12    Современная буржуазная философия. – Москва, 1978.

13    Хилл Т.И. Современные теории познания. – Москва, 1965.

 

 Тема 8.2. Розвиток прагматизму у ХХ столітті: інструменталізм Джона Дьюї і неопрагматизм Річарда Рорті.

Джон Дьюї як систематизатор прагматизму. Виникнення філософії із стресів і напруг суспільного життя. Головна ціль філософії – вдосконалення соціального досвіду. Широке розуміння поняття досвіду. Підривання "фундаменталізму", негація стійких основ, постулювання відсутності "перших начал". Умовний характер будь-яких узагальнень. Релятивність протиставлення матеріалізму і ідеалізму. Взаємодія організму та середовища і утворення ситуації. Прагматистське витлумачення наукового методу. Значення експерименту. Метод проб і помилок. Небезпека, прагнення керуватися заздалегідь встановленими кінцевими цілями чи ідеалами. Інструментальна логіка Дьюї. П"ять етапів "дослідження", які складають "метод розумності" (відчуття затруднення; визначення його змісту і меж; утворення гіпотези про можливе розв"язання проблем; критичне виведення наслідків; спостереження, які призводять до прийняття чи відхилення гіпотези).

 

Література:

1           Зотов А.Ф. Прагматизм – американский синтез европейских философских идей // Современная западная философия – М., 2001.

2           Львов В. Прагматизм // Литературное обозрение. 1991. № 3.

3           Никоненко С.В. Современная западная философия – СПб., 2007.

4           Рорти Р. Философия и будущее // Вопросы философии. 1994. № 6.

5           Рорти Р. Прагматизм, релятивизм и иррационализм // Хрестоматия по истории философии (западная философия). Учеб. пособие для вузов – М., 2001. С.478-496.

6           Рорти Р. Философия и зеркало природы. Пер. с англ. – Новосибирск, 1997.

7           Рьод В.Шлях філософії: ХІХ-ХХ століття. Пер. з нім. – К., 2010.

8           Hook S. Pragmatism and the tragic sense of life. New York. 1975.

9           Rorty R. Consequences of pragmatism. Brighton. 1982.

10       The Philosophy of J.Dewey. Ed. by J. Mc Dermott. Chicago. 1981.

 

ТЕМА 9. Розвиток марксистських ідей у ХХ столітті. Франкфуртська школа

 

Тема 9.1. Реформізм і виникнення критичної теорії Франкфуртської школи

 

"Реформізм" Едуарда Бернштайна. Несправдженість багатьох прогнозів марксизму. Необхідність ревізії. Проти революції і "диктатури пролетаріату". Демократія у новому світлі. Австромарксизм. Постановка проблеми науковості марксизму. Доцільність відділення науки від етики в марксизмі. Акцентування соціально-психологічного компоненту марксистської теорії. Марксизм у Радянському Союзі. Критика В. Лєніним  ідей Плєханова. Держава, революція, диктатура пролетаріату і комуністична мораль. "Ціль виправдовує засоби". Лєнін проти емпіріокритицизму. Діалектичний матеріалізм як альтернатива. Тотальність і діалектика у філософії Дьйордя Лукача. Філософська історіографія. "Принцип надії" Ернста Блоха. Між марксизмом і теологією. Критика "спекулятивності" й анахронічності мислення Блоха з боку Ю. Габермаса.

Розвиток Франкфуртської школи. Макс Горкгаймер і Теодор Адорно та Франкфуртський інститут соціальних досліджень. Програма критичної теорії. Діалектика просвітництва. Негативна діалектика Адорно. Песимістичні обертони “Діалектики Просвітництва”. Критика явища культуріндустрії. Протиставлення Максом Горкгаймером інструментального (стратегічного) та комунікативного типів раціональності. Філософія як викривання інструментального розуму. Герберт Маркузе. Революція як справжня екзистенція. Психоаналіз звільнення. Ерос і цивілізація. Одновимірна людина. Концепція Маркузе як різновид "постіндустріального" романтизму. Еріх Фромм і пошуки шляхів до оздоровлення суспільства. Деформація любові в умовах ринкового капіталістичного суспільства. Антитеза “мати” і “бути”. Втеча від свободи: психологічне підгрунтя тоталітаризму.

 

Література:

1        Адлер М. Маркс как мыслитель. – Ленинград-Москва, 1924.

2        Адорно Т. Актуальность философии. Пер. с нем. // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.

3        Баталов Э.Я. Философия бунта. – М., 1973.

4        Бессонов Б.Н. Нарский И.С. Дьердь Лукач как философ и социальный мыслитель // Вопросы философии. 1985. №3.

5        Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. Пер. с нем. – М., 1991.

6        Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек. Пер. с англ. – М., 1994.

7        Новейшие течения и проблемы философии в ФРГ. – М., 1978.

8        Плеханов Г.В. О мнимом кризисе марксизма // Плеханов Г.В. Избраные философские произведения. Т.2. – М., 1956.

9        Соловьева Г.Г Современный Сократ // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.

10    Фромм Э. Бегство от свободы. Человек для себя. Пер. с англ. – М., 2004.

11    Хоркхаймер М. Адорно Т. Диалектика Просвещения. Философские фрагменты. Пер. с нем. – М.- СПб., 1997.

12    Штейгервальд Р. Третий путь Г. Маркузе. Пер. с нем. – М., 1971.

 

Тема 9.2. Друга генерація Франкфуртської школи. Соціальна теорія Юргена Габермаса

 Філософський дебют: з Гайдеґґером проти Гайдеґґера. Націонал-соціалізм і німецька традиція. Структурні перетворення у сфері публічності. Критична соціальна наука і герменевтика. Установка на міждисциплінарність. Комунікативна компетенція. Правила мовленнєвої дії. "Теорія комунікативної дії". Апелювання до ідей історичної соціології. Розуміння раціональності. Модерн як незавершений проект. Критична теорія в нових умовах. Інтерпретація секуляристських тенденцій. Стратегія залучення (інклюзії) Іншого. Сприйняття Іншого в його інакшості. Пошуки порозуміння і консенсусу. Концепт правової держави і демократія. Постнаціональна констеляція: життя в умовах плюралістичного мультикультурного суспільства.

 

Література:

1        Габермас Ю. Залучення іншого. Пер. з нім. – Львів, 2006.

2        Габермас Ю. Філософський дискурс модерну. Пер. з нім. – К., 2001.

3        Давыдов Ю.Н. Критика социально-философских  воззрений Франкфуртской школы. – М., 1978.

4        Дахній А. Юрген Габермас: становлення соціального філософа // Габермас Ю. Залучення іншого. Пер. з нім. – Львів, 2006.

5        Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія – К., 1999.

6        Cитниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії – К., 1996.

7        Социальная философия Франкфуртской школы. – М., 1978.

8        Фарман И.П. “Для чего нужна философия?» // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.

9        Хабермас Ю. Понятие индивидуальности // Вопросы философии. 1989. №2.

10    Хабермас Ю. Философия как местоблюститель и интерпретатор // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.

 

ТЕМА 10. Структуралізм, постструктуралізм, постмодернізм

 

Тема 10.1. Філософія структуралізму та постструктуралізму

 

Виникнення структуралізму. Від описового-емпіричного до абстрактно-теоретичного рівня дослідження. Моделювання, елементи формалізації і матемазації. Фердінанд де Соссюр, Клод Леві-Строс, Ролан Барт як основні репрезентанти структуралізму. Поняття структури як сукупності правил. Виявлення єдиних структурних закономірностей сукупності об’єктів. Методологічний примат відношень над елементами в системі. Основні процедури структурного методу: виділення первинної сукупності об’єктів; розчленування об’єктів на елементарні сегменти; розкриття відношень перетворення між сегментом і побудова абстрактної структури; виведення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на практиці. Тісний взаємозв’язок структуралізму і семіотики. Дослідження глибинних структур знакових систем. Вивчення структур безсвідомого як запорука наукової об’єктивності. Постструктуралізм Мішеля Фуко.

 

Література:

 

1        Автономова Н.С. Философские проблемы структурного анализа в гуманитарных науках. – М., 1977.

2        Автономова Н.С. От "археологии знания" к "генеалогии власти" // Вопросы философии. 1978. №2.

3        Адо П. От Сократа до Фуко. Долгая традиция // Адо П. Философия как способ жить. Пер.с франц. – М.-СПб., 2004.

4        Грецкий М.Н. Французский структурализм. – М., 1971.

5        Грецкий М.Н. Структурализм: основные проблемы и уровни их решения // Философские науки. 1974. №4.

6        Делез Ж. Мишель Фуко. Пер. с франц. – М., 1998.

7        Митина С.М. Генетический структурализм. Критический очерк. – М., 1981

8        Сахарова Т.А. От философии существования к структурализму. – М., 1974.

9        Фуко М. Археологія знання. Пер. з франц. – К., 2003.

10    Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. Пер. с франц.– М., 1977.

11    Фуко М. Наглядати і карати. Народження в’язниці. Пер. з франц. – К., 1998.

12    Griffiths A.Ph. Contemprory French philosophy. Cambridge. 1987.

13    Schiwy G. Der franzцsische Strukturalismus. Hamburg. 1985.

14    Maravia S. Lo strutturalismo francese. Firenze. 1975.

15    Corradi E. La filosophia della "morte dell’uomo". Saggio sul persiero di M. Foucault. Milano. 1977.

 

Тема 10.2. Постмодерністська ситуація і постмодерністська філософія

Виникнення поняття "постмодернізм". Ситуація постмодерну. Постмодернізм у контексті кінця ХХ століття. Атмосфера гри. Сумнів у місії. Конституювання Ж.Ф. Ліотаром філософської концепції постмодернізму. Основні риси постмодерністського мислення: утвердження плюралізму, множинності мовних ігор і форм життя; антитоталітарна тенденція,  акцентування на диференціацію; критика науковості; децентрація суб’єкта – пріритетність несуб’єктивного дискурсу. Метод метанаративів (Ж.Ф. Ліотар). Метод "археології знання" (М.Фуко). Використання структуралізмом психоаналітичних ідей (Ж. Лакан). Концепція деконструктивізму (Ж. Дерріда). Об’єднання за принципом негативного відштовхування від модерністської парадигми.

 

Література:

 

1. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. Пер. з франц. – Львів, 2004.
2. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція. Пер. з франц. – К., 2004.
3. Дерида Ж. Письмо та відмінність. Пер. з франц. – К., 2004.
4. Джеймісон Ф. Постмодернізм, або логіка культури пізнього капіталізму. Пер. з англ. – К., 2008.
5. Енциклопедія постмодернізму. За ред. Ч.З. Вінквіста та В.Е.Тейлора. Пер. з англ. – К., 2003.
6. Козловски П.  Культура постмодерна. Пер. с нем. – М., 1997.
7. Кононович Л. Смертельний дарунок Ж.Бодріяра // Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. Пер. з франц. – Львів, 2004.
8. Ліотар Ж. Ситуація постмодерну // Філософська і соціологічна думка. 1995. №5-6.
9. Соболь О.М. Постмодерн: філософські та культурні виміри // Філсофські і соціологічна думка. 1992. №8.
10. Сєдакова О. Постмодернізм: засвоєння відчуження // Дух і літера. 1997. №1-2.
11. Силичев О.А. Деррида: деконструкция или философия в стиле постмодерн // Философские науки. 1992. №3.
12. Слотердайк П. Критика цинічного розуму. Пер. з нім. – К., 2002.
13. Постмодернизм и культура. Материалы "Круглого стола" // Вопросы философии. 1993. №3.
14. Вельш В. Постмодерн. Генеалогия и значение одного спорного понятия. // Путь.– М., 1992. №1.
15. Kampits P. Abschied vom Prinzipiellen - Apologie des Zufaelligen // Glьckliches Babel. Beitraege zur Postmoderne-Diskussion. Wien. 1991.
16. McGowan: Postmodernism and its Critics. 1991.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

 

1. Культурно-історичні умови формування філософських ідей  у ХІХ-ХХ століттях.
2. Виникнення і розвиток некласичної філософської парадигми.
3. Романтизм як джерело формування некласичної філософської парадигми.
4. Протилежність просвітницької і романтичної ліній у філософії.
5. Німецький романтизм. Єнська школа.
6. Історіософія Новаліса.
7. Поняття іронії у творчості Фрідріха Шлегеля.
8. Релігійно-філософський складник романтизму: творчість Фрідріха Шляйєрмахера.
9. Гайдельберзький гурток романтиків.
10. Романтизм проти ідеалів філістерства: Клеменс Брентано.
11. Естетичні погляди романтиків.
12. Романтична філософія культури.
13. Характерні ознаки філософського романтизму.
14. Трансформація Артуром Шопенгауером ідей Канта: світ як воля і світ як уявлення.
15. Етика песимізму Артура Шопенгауера.
16. Метафізика волі Артура Шопенгауера.
17. Артур Шопенгауер і буддизм.
18. Фрідріх Ніцше як центральна постать “філософії життя”.
19. Мислення Фрідріха Ніцше і “переоцінка всіх цінностей”.
20. Фрідріх Ніцше і концепція смерті Бога.
21. Ніцше як критик західної метафізики.
22. Концепція надлюдини Фрідріха Ніцше.
23. Ніцшеанське протиставлення аполонічного і діонісійського начал у культурі і житті.
24. Загальний аналіз “філософії життя”.
25. Ключові представники і головні ідеї “філософії життя”.
26. Концепція творчої еволюції Анрі Бергсона.
27. Вплив філософії Бергсона на західне мислення ХХ століття.
28. Інтуїтивістська гносеологія Анрі Бергсона.
29. Морфологія культури Освальда Шпенглера в контексті “філософії життя”
30. Розвиток Шпеглером ідей Ніцше..
31. Екзистенційна філософія у світлі духовної ситуації ХХ століття.
32. Основні засади екзистенційної філософії.
33. Релігійний і атеїстичний варіанти філософії існування
34. Система псевдонімів як ключовий методологічний момент в осягненні філософії К’єркегора.
35. Передекзистенціалізм Сьорена К’єркегора.
36. Еволюція людської екзистенції у філософії К’єркегора: від естетизму до релігійності.
37. Естетична стадія людського існування у філософській концепції К’єркегора.
38. К’єркегор про релігійну стадію людського існування: Авраам і Йов як парадигматичні постаті.
39. Антиномія віри і розуму у філософії К’єркегора.
40. Феномен передекзистенціалізму: К’єркегор і Достоєвський.
41. Подвійність лейтмотиву гайдеггерівського мислення: питання про сенс буття і питання про істину (алетейя).
42. “Буття і час” у контексті філософування Мартіна Гайдеггера.
43. Проблема духовної еволюції Мартіна Гайдеггера.
44. Фундаментальна онтологія і аналітика ось-буття (Dasein) у гайдеггерівській філософській спадщині
45. Онтологія Карла Ясперса: предметне буття, екзистенція, трансценденденція.
46. Проблема комунікації у філософії Ясперса.
47. Ясперсівська концепція “осьового” часу.
48. Історико-філософська класифікація Карла Ясперса.
49. Атеїстичний екзистенціалізм. Основні ідеї і представники.
50. Філософська концепція Жана Поля Сартра.
51. Екзистенціалістський період творчості Сартра.
52. Жан-Поль Сартр і концепція критики діалектичного розуму.
53. Взаємодія літератури та філософії у Сартровій творчості.
54.  Проблема абсурду у філософії Альбера Камю.
55. Альбер Камю і проблема самогубства.
56. Спроба конституювання “позитивного екзистенціалізму” Нікколо Аббаньяно.
57. Основні засади неотомістської філософії.
58. Неотомізм і Другий Ватіканський собор.
59. Співвідношення теології, філософії і науки у неотомізмі.
60. Концепція інтегрального гуманізму Жака Марітена.
61. Соціально-філософські погляди Жака Марітена.
62. Жак Марітен і філософія Нового часу.
63. Трагедія людини і трагедія культури у філософській концепції Жака Марітена.
64. Філософські погляди Етьєна Жільсона.
65. Етьєн Жільсон як історик середньовічної філософії.
66. Неотомізм Карла Ранера.
67. Філософія позитивізму. Загальна характеристика.
68. “Перший позитивізм”. Огюст Конт.
69. Конт про псевдопоняття і псевдопроблеми.
70. Огюст Конт і подолання релігійного та метафізичного етапів у розвитку філософії.
71. Періодизація позитивістської філософії.
72. Джон Стюарт Мілль і заперечення метафізики.
73. Індукція та дедукція у філософії Мілля.
74. Свобода як умова морального самовдосконалення та розвитку суспільства у філософії Мілля..
75. Філософія емпіріокритицизму (Ернст Мах, Ріхард Авенаріус).
76. Основні принципи філософії Маха.
77. Філософія неопозитивізму і аналіз мови науки.
78. Філософські погляди Людвіга Вітгенштайна.
79. “Лінгвістичний поворот” у філософії і значення Вітгенштайна.
80. Теорія мовних ігор Людвіга Вітгенштайна.
81. Людвіг Вітгенштайн і проблема мовного скептицизму.
82. Бертран Рассел як засновник філософії логічного аналізу.
83. Аналітичний метод у філософії Рассела.
84. Расселівська доктрина логічного атомізму.
85. “Філософія організму” Алфреда Норта Вайтгеда: синтез платонівсько-арістотелівської традиції та класичного англійського емпіризму.
86. Засадничі принципи “філософії організму” Вайтгеда.
87. Неопозитивізм і принцип верифікації.
88. Особливості розвитку постпозитивізму.
89. Емпіричний фальсифікаціонізм Карла Поппера.
90. Наукове і ненаукове пізнання в інтерпретації Поппера.
91. Фаллібілізм у філософії науки Поппера.
92. Карл Поппер про відкриті і закриті суспільства: історико-філософський аспект.
93. Значення попперівської концепції відкритого суспільства.
94. Історіографічна концепція науки і теорія парадигм Томаса Куна.
95. Критика Куном демаркаційної теорії.
96. Концепція наукової раціональності Стівена Тулміна.
97. “Еволюційна епістемологія” Тулміна.
98. Постпозититвістські ідеї Імре Лакатоса: “жорстке ядро” та “захисний пояс” у структурі науково-дослідницьких програм.
99. Фройдизм. Проблема безсвідомого.
100. Психоаналітична концепція Зігмунда Фройда.
101. Фройдизм і неофройдизм.
102. Концепція колективного безсвідомого у творчості Карла Густава Юнга.
103. Соціальні й антропологічні погляди Еріха Фромма.
104. Соціальна філософія Франкфуртської школи.
105. Макс Горкгаймер і критика інструменталістського мислення.
106. Теодор Адорно як чільний репрезентант філософії Франкфуртської школи.
107. Розвиток ідей Франкфуртської школи Юргеном Габермасом.
108. Теорія дискурсу Апеля і Габермаса.
109. Філософські основи прагматизму. Принцип практичних наслідків.
110. Чарлз Сандерс Пірс і заснування прагматизму.
111. Прагматизм і прагматицизм.
112. Прагматистські погляди Вільяма Джеймса.
113. Філософська еволюція Вільяма Джеймса.
114. Вільям Джеймс і концепція “волі до віри”.
115. Інструменталізм Джона Дьюї: організм у взаємодії із середовищем.
116. Неопрагматистські ідеї Річарда Рорті.
117. Позиція Рорті щодо місії філософії у нинішньому світі: зміна соціокультурних умов і зміна філософії.
118. Філософське герменевтика. Загальний огляд.
119. Герменевтика та її історія.
120. Проблема “герменевтичного кола” (від Шляйєрмахера до Гадамера).
121. Розвиток герменевтичних ідей Гансом-Георгом Гайдеггером.
122. Герменевтика Поля Рікера.
123. Філософія постмодернізму.
124. Арендт Х. «Джерела тоталітаризму»
125. Бергсон А. “Про два джерела моралі і релігії»
126. Бохеньський Ю. “Духовна ситуація часу”
127. Вайтгед А. Н. “Процес і реальність”
128. Вітгенштайн Л. “Логіко-філософський трактат”
129. Габермас Ю. «Залучення іншого»
130. Гадамер Г.-Г. “Істина і метод”
131. Гайдеггер М. “Буття і час”
132. Гайдеггер М. “Питання про техніку”
133. Гвардіні Н. “Кінець Нового часу”
134. К’єркегор С. Страх і тремтіння”
135. Конт О. “Курс позитивної філософії”
136. Ліотар Ж. Ф. “Ситуація постмодерну”
137. Марітен Ж. “Інтегральний гуманізм”
138. Ніцше Ф. “Так казав Заратустра”
139. Новаліс «Християнство, або Європа»
140. Ортега-і-Гасет Х. “Бунт мас”
141. Поппер К. Р. “Відкрите суспільство і його вороги”
142. Рассел Б. “Людське пізнання. Його сфера і межі”
143. Рорті Р. “Прагматизм, релятивізм і ірраціоналізм”
144. Сартр Ж. П.  “Екзистенціалізм – це гуманізм”
145. Тейяр де Шарден П. “Феномен людини”
146. Тулмін С. “Людське розуміння”
147. Фейєрабенд П. “Проти методу”
148. Фромм Е. «Втеча від свободи»
149. Фуко М. «Археологія знання»
150. Шляєрмахер Ф.Д. «Промови про релігію»
151. Шопенгауер А. “Світ як воля і уявлення”
152. Ясперс К. “Про витоки і мету історії”

 

5. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

„ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ”

 

 

Тема І. Теоретичні проблеми історії філософії в Україні

Нація та її культура. Філософська культура нації. Всесвітня філософія і філософії національні. Етнопсихологія та її роль у становленні національної філософії. Україна на перехресті філософських культур. Проблеми періодизації української філософії. Філософія і держава. Державна філософія. Філософія і її мова. Філософія і релігія. Перспективи розвитку філософії в Україні.

 

Тема II. Міфологічний світогляд у Давній Україні

Світогляд і духовна культура українців доби Київської і Галицької Русі. Міфологія - як джерело становлення філософської культури. Відчуття та розуміння космосу, проблема начал. Роздуми про людину. Моральні та естетичні норми. Уявлення про правові відносини. Первісні релігійні уявлення. Народна культура.

 

Тема III. Філософська думка в Україні періоду Київської Русі X–XIII ст.

Роль християнства у становленні філософії, джерела формування філософської думки, їх основна характеристика. Онтологічна проблематика. Проблеми пізнання світу. Принципи та категорії: Бог, Всесвіт, мудрість, знання. Історіософія. Вчення про людину. Мораль. Естетика.

 

Тема IV. Філософська думка в Україні XIII–XV ст.

Філософські ідеї східної патристики. Неоплатонізм, ареопагітики, ісіхазм. Передвідродження в Україні. Гурток Київських книжників. Єретичні рухи та їх ідеологія. Богомильство. Антитринітарний рух. Соцініани.

 

Тема V. Гуманізм. Відродження. Реформація в Україні

Роль письменників гуманістів в поширенні ренесансних ідей в Україні. Юрій Дрогобич. Павло Русин. Себастян Кленович. Станіслав Оріховський. Острозький культурно-освітній центр. Суспільно-політичний зміст полемічної літератури. Іван Вишенський та спорідненість його вчення з ідеями Реформації. Філософська думка у братських школах.

 

Тема VI. Філософська думка в Києво-Могилянській академії

Західна філософська парадигма та викладання філософії в католицьких навчальних закладах. Схоластика XVII ст. Перехідний характер філософії від схоластики до філософії Нового часу. Петро Могила як реформатор філософської науки в Україні. Інокентій Гізель, Іоаасаф Крюковський, Стефан Яворський. Феофан Прокопович, Георгій Кониський. Проблеми логіки і гносеології, онтологія і натурфілософія, етика і політика. Раціоналізація православ'я.

 

Тема VII. Філософія Григорія Сковороди.

Філософські проблеми вивчення спадщини. Античність і середньовіччя. Сковорода і філософія Нового часу. Сковорода і просвітництво. Філософія бароко у творчості Сковороди. Життєвий шлях і творчість. Платонізм та стоїцизм як джерела філософської спадщини Сковороди. Проблеми пізнання, самопізнання і богопізнання у творчості сковороди. Проблеми свободи, людини, етичні погляди. Споріднена праця. Сковорода як релігійний та світський мислитель.

 

Тема VIII. Філософське підґрунтя українського романтизму

Сутність романтизму, умови його розвитку в Україні. Західноєвропейські витоки українського романтизму. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменства. Український романтизм в Західній Україні. М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я. Головацький. Філософсько-літературна діяльність Руської трійці. Східний варіант українського романтизму. М.Гоголь, М.Костомаров, П.Куліш, Т. Шевченко. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

 

Тема IX. Філософія Памфіла Юркевича

Академічна філософія в Україні. Тип філософування. Розвиток філософських традицій Києво-Могилянської академії. Вчення про ідею. Трактування філософії І. Канта. Критика антропологічного матеріалізму. Феномен Юркевича і українська духовність.

 

Тема X. Філософські погляди Михайла Драгоманова та Івана Франка

Ідея національного поступу у творчості M. Драгоманова. Драгоманов і громадівці. Ставлення до релігії. Федералізм. Розуміння історико-культурних епох у творчості Івана Франка. Позитивізм соціальної філософії Франка. Франко і Маркс. Соціалістичні ідеї Франка. Державотворчі ідей.

 

Тема XI. Соціальна філософія в Україні початку XX ст.

Генезис національного радикалізму та його філософське обґрунтування. Дмитро Донцов, Микола Міхновський. Національна еліта та її роль в державотворчому процесі. Поняття націй в історіософії В'ячеслава Липинського. Основні течії української соціально-політичної думки: Консерватизм. Націоналізм. Націонал-комунізм.

 

Тема XII. Філософські погляди Д.І. Чижевського

Загальна характеристика творчості та життєвого шляху. Розробка питань онтології та гносеології. Філософія культури. Історія філософії.

 

Тема XIII. Релігійна філософія в Україні (І пол. XX ст.).

Релігійна філософія П. Ліницького. соціальна філософія Андрея Шептицького. Гавриїл Костельник як філософ. Філософські твори Йосифа Сліпого.

 

Тема XIV. Філософська думка в Україні. Друга половина XX ст.

Філософія в академічних установах та навчальних закладах України. Київ, Харків, Львів. Розробка проблем онтології, гносеології та аксіології. Розробка історії філософії, вивчення історії філософії в Україні.

 

 

РЕКМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Багалій Дм. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. - К., 1992.

Брагінець A.C. Філософські та суспільно-політичні погляди Івана Франка. - Львів, 1956.

Гізель І. Твір усієї філософії // Стратий Я.М. Проблемы натурфилософии в философской мысли Украины XVII в. - К., 1981.

Горский B.C. Философские идеи в культуре Киевской Руси. - К., 1993.

Горський B.C. Історія української філософії, курс лекцій. - К., 1996.

Горський B.C. Нариси з історії філософської культури Київської Русі. - К., 1993.

Горський B.C. Філософія в українській культурі. - К., 2001.

Грабович Г. Гоголь і міф України // Сучасність, 1994. - № 9-10.

Гринів О. Йосип Сліпий - письменник, теолог, філософ. - Львів, 1994.

Дарина Т. Вибрані твори в V томах. - Том V: Філософія, історія. - К., 2003.

Дмитро Чижевський фундатор історико-філософського українознавства. Збірник статей. - Львів, 1996.

Донцов Д. Націоналізм. - Лондон, 1996.

Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці. - У 2-х томах. - К., 1970. - Т.2.

Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. - К., 1984.

Європейське Відродження та українська література XIV - XVIII ст. - К., 1993.

Забужко О.С. Філософія української ідеї і європейський контекст: франківський період. - К., 1992.

Замалеев А.Ф., Зоц В. А. Мыслители Киевской Руси. - К., 1987.

Захара І.С. Академічна філософія України. - Л., 2000.

Іваньо І.В. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди. - К., 1983.

Ізборник 1076. - М., 1965.

Історія української філософії. Хрестоматія / Упорядник М. Кашуба. - Л., 2004.

Історія філософії на Україні. - У 3-х томах. - К., 1987.

Історія філософії України. - К., 1994.

Кашуба M.B. Георгий Конисский. - M., 1979.

Київська Русь: культура, традиції. - К., 1982.

Козак С. Між історією і месіанізмом / Книга буття українського народу // ЗНТШ. – Т. 224. - Львів, 1992;

Кониський Г. Філософські твори у 2-х т. - К., 1990.

Костельник Г. Вибрані твори. - К., 1984.

Костомаров М. Книга буття українського народу. - К., 1993.

Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. - К., 1994.

Лаппо-Данилевский A.C. История русской общественной мысли и культуры. XVII - XVIII вв. - М., 1990.

Липинський В. Листи до братів хліборобів про ідею і організацію українського монархізму. Писані 1919-1920 р. - Відень, 1926.

Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою. - Мюнхен, 1973.

Литвинов В.Д. Ідеї раннього просвітництва у філософській думці України. - К., 1984.

Лихачев Д.С. Человек в литературе Древней Руси. - M., 1970.

Лісовий В. Драгоманов і Донцов // Філос. і соціолог. Думка, 1991. - №9.

Лук М.І. Феномен Юркевича і українська духовність // Проблеми філософії. - 1992. - Вип. 94.

Маланюк Є. Нариси історії нашої культури. - К., 1992.

Мировоззрение древних славян. - К., 1985.

Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992.

Мірчук І. Історія української культури. - Мюнхен-Львів, 1994.

Міхновський М. Самостійна Україна // Державність. 1992. - №2/5 (квітень-червень).

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. - К., 1993.

Ничик В.М. Из истории отечественной философии. - К., 1987; Захара І.С. Стефан Яворський. - Львів, 1999.

Ничик В.М. Феофан Прокопович. - М., 1977.

Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я. М. Гуманістичні та реформаційні ідеї на Україні. - К., 1990.

Памятники этической мысли на Украине XVII - первая пол. XVIII в. - К., 1987.

Паславський І.В. 3 історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI – першій третині XVII ст.

Пашук А.І. Іван Вишенський. Мислитель і борець. - Львів, 1990.

Пашук А.І. Проблеми суспільного розвитку в ідеології революційного демократизму України. - Львів, 1982.

Піч Р. Найголовніші елементи філософії П.Д. Юркевича // Філософська і соціологічна думка. - 1992. - № 9.

Полянська-Василенко Н. Історія України. - У 2-х томах. - К., 1993.

Потебня A.A. Слово і міф. - К., 1989.

Потульницький В. А. Історія зарубіжної української політології. - К., 1992.

Проблема людини в українській філософії XVI - XVIII ст. - Львів, 1998.

Прокопович Ф. Філософські твори в 3-х томах. - К., 1979.

Прохоров Г.М. Исихазм и общественная мысль в Восточной Европе в XIV в. // ТОДРЛ. - Ленинград, 1968. - Т. 23.

Прохоров Г.М. Памятники переводной и русской литературы XIV–XV веков. - Ленинград, 1987.

Релігійно-філософська думка в Києво-Могилянській академії: Європейський контекст. - К., 2002.

Розвиток філософії в Українській РСР. - К., 1968.

Руська трійця в історії суспільно-політичного руху і культури України. - К., 1992.

Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - M., 1988.

Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму та реформації. - К., 1991.

Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993.

Сковорода Г.С. повне зібрання творів у 2-х т. - К., 1972.

Слово про Закон і Благодать митрополита Іларіона // Філос. і соціологічна думка. - 1988. - ч. 4;.

Софронова Л.А. Три мира Григория Сковороды. - M., 2002.

Творчість Шевченка у філософській культурі України. - К., 1993.

Ушкалов Л.В., Марченко О.М. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993.

Філософія Відродження на Україні. - к., 1990.

Філософська думка в братських школах на Україні. Кінець XVI початок XVIII ст. - К., 1988.

Філософська думка. 1968-1996 pp. – Генеза, 1994 - 1996.

Франко І.Я. Зібр. творів: у 50 т. - К., 1986. - Т.45.

Чернышевский Н.Г. Антропологический принцип в философии // Поли. собр. соч.: в 15 т. - М., 1950. - Т.7.

Чижевський Д. Гегель в Росії. - Париж, 1938.

Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956.

Чижевський Д. Історія філософії. - К., 1993.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - Мюнхен, 1930.

Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковороди. - Варшава, 1934; Філософія Григорія Сковороди. - К., 1972.

Чижевський Дм. Історія української літератури. - Тернопіль, 1994.

Чижевський Дм. Нариси з історії філософії на Україні. - Мюнхен, 1983.

Шашкевич, Вагилевич, Головацький. Вибрані твори. - К., 1982.

Шептицький А. Вибрані твори. - Львів, 1994.

Шлемкевич М. Галичанство. - Л., 1997.

Юркевич П.Д. Вибрані твори. - К., 1994.

Юркевич П.Д. Философские произведения. - M., 1990.

Яворський С. Філософські твори у 3-х т. - Т. І. - К., 1992.

Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. - Мюнхен, 1993.

Ярмусь С. Памфіл Юркевич та його філософська спадщина. - Вінніпег. – 1979.

 

 

Контрольні питання з курсу «Історія української філософії»

 

1. Предмет української філософії.
2. Об’єкт української філософії.
3. Філософська культура нації.
4. Роль етнопсихології у становленні філософії.
5. Проблема періодизації української філософії.
6. Міфологія як джерело становлення філософської культури.
7. Місце міфу в історико-філософських періодах.
8. Відчуття та розуміння космосу в Давній Україні.
9.  Проблема первоначал в українській філософії.
10. Антропоцентризм у філософській думці Давньої України.
11. Морально-естетичні канони в Давній Україні.
12. Правові відносини в Київській Русі.
13. Первісні релігійні уявлення.
14. Роль християнства у становленні української філософії.
15. Джерела формування філософської думки.
16. Основна характеристика першоджерел філософської думки Х-ХІІІ ст.
17. Онтологічна проблематика в українській філософії Х-ХІІІ ст.
18. Гносеологічна проблематика української філософії Х-ХІІІ ст.
19. Ціннісні орієнтації української філософії Х-ХІІІ ст.
20. Філософські ідеї східної патристики в Україні.
21. Неоплатонізм в Україні.
22. Ареопагітики в українській філософській думці.
23. Ісіхазм в Україні.
24. Єретичні рухи: богомильство, антитринітарний рух. Соцініани.
25. Гуманізм доби Відродження. Реформація в Україні (філософський аспект).
26. Письменники гуманісти як носії ренесансних ідей в Україні.
27. Острозький культурно-освітній центр та його філософія.
28. Суспільно-політичний зміст полемічної літератури.
29. Іван Вишенський та спорідненість його вчення з ідеями реформації.
30. Філософська думка в братських школах.
31. Філософське підґрунтя національно-визвольної боротьби українського народу ХУІІ ст.
32. Петро Могила як реформатор філософської науки.
33. Західноєвропейська богословська філософія та Києво-Могилянська академія.
34. Сутність другої схоластики та її рецепція в Україні.
35. Логіка як предмет навчання в Києво-Могилянській академії.
36. Натурфілософія як предмет навчання в Києво-Могилянській академії.
37. Психологія як предмет навчання в Києво-Могилянській академії.
38. Раціоналізація православ’я в Україні.
39. Метафізика в Києво-Могилянській академії.
40. Сковорода як філософ.
41. Філософські джерела творчості Г.Сковороди.
42. Вчення про дві науки  і три світи у Г.Сковороди.
43. Проблема пізнання у Г.Сковороди.
44. Споріднена праця у Г.Сковороди.
45. Антропологія Г.Сковороди.
46. Г.Сковорода і релігія.
47. Сутність романтизму та його філософське підґрунтя в Україні.
48. Філософсько-літературна діяльність діячів Руської трійці.
49. Філософський романтизм Кирило-Мефодіївського братства.
50. Релігійне Просвітництво в Україні.
51. Творчість Т.Г.Шевченка у філософській культурі України.
52. Академічний стиль філософування в Україні. Памфіл Юркевич.
53. Памфіл Юркевич  та його вчення про ідею.
54. Памфіл Юркевич та практикування філософії Канта.
55. Критика Юркевичем антропологічного матеріалізму.
56. Національний поступ у філософії Драгоманова.
57. Драгоманов і громадівці (філософський аспект).
58. Іван Франко про історико-філософські епохи.
59. Позитивізм у соціальній філософії І.Франка.
60. «Секрети поетичної творчості» І.Франка.
61. Нація і держава у творчості І.Франка.
62. Проблеми суспільного поступу в І.Франка.
63. Ґенеза національного радикалізму та його філософське обґрунтування.
64. Консерватизм, націоналізм, націонал-комунізм та спроби їх філософського обґрунтування.
65. Філософські погляди Д.Чижевського.
66. Д.Чижевський як історик української філософії.
67. Релігійна філософія в Україні.
68. Соціальна філософія Андрея Шептицького.
69. Філософська думка в Україні радянського періоду.
70. розвиток філософії в Україні після здобуття нею незалежності.

 

Першоджерела, що вносяться у екзаменаційні білети:

1. Іларіон. Слово про закон і благодать.
2. Данило Заточеник. Слово.
3. Праці періоду Відродження. На вибір.
4. Вишенський Іван. Послання Домнікії.
5. Костомаров М.І. Книга життя українського народу.
6. Шашкевич М. Праці на вибір.
7. Юркевич П. Серце та його значення в духовному житті людини.
8. Сковорода Г. Буквар світу.
9. Сковорода Г. Наркіс.
10. Сковорода Г. Ікона Алківіатська.
11. Сковорода Г. Потоп зміїнин.
12. Франко І. Що таке поступ?
13. Франко І. Поза межами можливого.
14. Донцов Д. Дух нашої давнини.
15. Донцов Д. Націоналізм.
16. Вернадський В.І. Про науковий світогляд.
17. Чижевський Д.І. Нариси історії філософії на Україні.
18. Горський В.С. Філософія в українській культурі.

 

 

6. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

„ЛОГІКА”

 

 

Частина I.

ВСТУП ДО ЛОГІКИ

Тема 1. Предмет і метод науки логіки

Основні значення терміна "логіка".

Визначення предмета науки логіки: поняття логічної форми та логічного закону. Основні поняття і категорії формальної логіки.

Особливості формальної логіки як науки. Поняття про основний метод науки логіки.

Місце науки логіки в системі філософських наук. Значення культури логічного мислення в пізнавальному процесі та в життєдіяльності людини.

 

Тема 2. Історичний розвиток науки логіки та виникнення різних типів логік

Характеристика основних історичних етапів розвитку науки логіки.

Традиційна (загальна, арістотелівська) логіка: основні ідеї, їх особливості, історичний розвиток. Поняття методу формалізації в широкому значенні слова. Історична обмеженість засобів традиційної логіки.

Символічна (математична) логіка: причини виникнення, основні ідеї, їх особливості. Поняття методу формалізації у вузькому значенні слова. Логіка предикатів та логіка висловлювань класичної логіки.

Некласична логіка: причини виникнення, основні ідеї, їхні особливості. Загальна характеристика різних типів некласичних логік.

Основні напрями сучасних логічних досліджень.

 

Тема 3. Мислення і мова

Мислення. Структура мислення. Функції мислення. Типи і види мислення. Закони мислення.

Мова як знакова система. "Знак" та види знаків. Особливості мовних знаків. Структура мови. Види мов.

Смислове та предметне значення мовних виразів. Синтаксис, семантика, прагматика. Основні семантичні категорії - "висловлювання", "ім’я", "термін", "смисл", "значення", "референція".

Взаємозв’язок мислення і мови. Логічний аналіз мови ("логіка мови"). Основні логічні категорії - "логічна постійна", "логічна змінна", "логічна форма", "логічні оператори", "логічна або пропозиційна функція", "логічна операція" та їх символічне позначення.

 

Тема 4. Поняття про логічні системи та принципи їхньої побудови

Поняття "логічна система", "логічна теорія", "формально-логічна теорія".

Структура логічної системи: логічний синтаксис, логічна семантика, логічна прагматика.

Види логічних систем. Основні поняття і принципи їхньої побудови.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ЧАСТИНИ І.

Аристотель. Категории. Об истолковании. Первая аналитика. Вторая аналитика. Топика. О софистических опровержениях // Соч.: В 4 т. - Т. 2. М.: Мысль, 1978.

Бирюков Б.В., Тростников В.Н. Жар холодных чисел и пафос бесстрастной логики. - М.: Знание, 1977.

Білецький А.О. Про мову і мовознавство. - К.: АртЕк, 1996.

Брюшинкин В.Н. Логика. Мышление. Информация. - Л., 1988.

Вригт фон Г.Х. Логика и философия в ХХ веке // Вопросы философии. – 1992. - № 8.

Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике. - М.: Просвещение, 1991.

Дуцяк І.З. Логіка. – Львів: Просвіта, 1996.

Жоль К.К. Логика в лицах и символах. - М.: Педагогика-Пресс, 1993.

Жоль К.К. Мысль. Слово. Метафора. - К., 1984.

Карамишева Н.В., Бовтач С.В. Збірник логічних завдань. - Львів: Каменяр, 1997.

Карамишева Н.В., Бовтач С.В. Навчальний посібник з логіки. - Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1996.

Логический словарь "ДЕФОРТ". - М.: Мысль, 1994.

Налимов В.В. Вероятностная модель языка (о соотношении естественных и искусственных языков). - М., 1979.

Павилёнис П.И. Проблема смысла. - М., 1983.

Петров В.В. Философские аспекты референции // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XIII - Логика и лингвистика. - М.: Радуга, 1982. - С.406-414.

Потебня А.А. Мысль и язык. - К.: СИНТО, 1993.

Семиотика. - М.: Радуга, 1988.

Сорина Г.В., В.С.Меськов. Логика в системе культуры // Вопросы философии. – 1996. - № 2.

Тарский А. Истина и доказательство // Вопросы философии. – 1972. - № 8.

Тарський А. Обґрунтування наукової семантики // Філософська і соціологічна думка. – 1996. - № 1-2.

Уемов А.И. Логические ошибки. Как они мешают правильно мыслить. - М., 1958.

Язык и моделирование социального взаимодействия. - М.: Прогресс, 1987.

 

Частина II

ТРАДИЦІЙНА (АРІСТОТЕЛІВСЬКА) ЛОГІКА

Тема 1. Поняття

Загальна характеристика поняття як форми мислення. Поняття, слово, термін. Логічна структура поняття. Види понять за змістом і обсягом.

Логічні операції над змістом поняття: визначення (дефініція) поняття.

Логічна характеристика обсягу поняття: логічний клас (множина), підклас (підмножина), елемент класу (елемент множини). Види класів. Відношення між поняттями за обсягом. Логічні операції над обсягами понять: поділ поняття (поділ класу на підкласи), класифікація. Операції над класами (об’єднання класів, переріз класів, доповнення класів).

Логічні операції над змістом та обсягом поняття: обмеження і узагальнення поняття.

 

Тема 2. Висловлювання

Загальна характеристика висловлювання. Речення. Судження. Висловлювання.

Просте висловлювання. Структура простого висловлювання. Види простого висловлювання. Атрибутивні висловлювання: структура, види за кількістю та якістю. Розподіленість термінів. Відношення між висловлюваннями типу А, Е, I, О за "логічним квадратом".

Складні висловлювання. Види складних висловлювань: кон’юнктивні, диз’юнктивні, імплікативні, еквівалентні, заперечні. Встановлення відношень між складними висловлюваннями за методом таблиць істинності.

 

Тема 3. Закони логіки

Загальна характеристика логічного закону. Поняття "логічний закон" у традиційній (арістотелівській) логіці.

Основні формально-логічні закони: закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави (визначення, формальні вирази, особливості вимог, логічні помилки при порушенні названих законів).

 

Тема 4. Умовиводи

Загальна характеристика умовиводу. Структура умовиводу. Принцип логічного слідування в умовиводах. Поняття необхідного та імовірнісного умовиводу. Загальні правила умовиводу.

Дедуктивний умовивід.

Умовиводи логіки висловлювань: правила виводів логіки висловлювань, види умовиводів логіки висловлювань.

Умовиводи логіки предикатів. Безпосередні умовиводи. Опосередковані умовиводи. Простий категоричний силогізм.

Скорочені та складні умовиводи: ентимема, полісилогізм, епіхейрема.

Імовірнісні умовиводи. Поняття ймовірності.

Індукція як різновид імовірнісного умовиводу. Види індукції. Методи наукової індукції. Логічні помилки в індуктивних умовиводах.

Аналогія як різновид імовірнісного умовиводу. Види аналогії. Логічні помилки в умовиводах за аналогією.

Умови підвищення ступеня достовірності висновків у імовірнісних умовиводах.

 

Тема 5. Доведення та спростування

Загальна характеристика доведення та спростування. Структура доведення та спростування. Вимоги логіки до аргументів. Види доведень. Способи спростувань. Правила доведення та спростування; логічні помилки, що виникають при їх порушенні.

 

Тема 6. Парадокси

Суперечливий характер пізнавального процесу: апорії та антиномії. Парадокси науки та парадокси логіки. Види парадоксів. Проблема вирішення парадоксів.

 

Тема 7. Логічні основи ведення суперечок

Загальна характеристика суперечок. Структура суперечки. Види суперечок. Логічна характеристика суперечки. Застосування законів логіки в суперечках. Коректні та некоректні прийоми в суперечках. Паралогізми та софізми в суперечках.

Позалогічні (психологічні) засоби впливу на аудиторію в суперечках.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ЧАСТИНИ ІІ.

Аристотель. Категории. Об истолковании. Первая аналитика. Вторая аналитика. Топика. О софистических опровержениях // Соч.: В 4 т. - Т. 2. М.: Мысль, 1978.

Арно А., Николь П. Логика, или Искусство мыслить. - М.: Наука, 1991.

Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1989.

Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике. - М.: Просвещение, 1991.

Дуцяк І.З. Логіка. – Львів: Просвіта, 1996.

Жоль К.К. Логика в лицах и символах. - М.: Педагогика-Пресс, 1993.

Івін О.А. Логіка. - К., 1996.

Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. - М.: Просвещение, 1986.

Индуктивная логика и формирование научного знания. - М.: Наука, 1987.

Кайберг Г. Вероятность и индуктивная логика. - М., 1978.

Карамишева Н.В., Бовтач С.В. Збірник логічних завдань. - Львів: Каменяр, 1997.

Карамишева Н.В., Бовтач С.В. Навчальний посібник з логіки. - Львів: Вид-во Львівськ.ун-ту, 1996.

Кэрролл Л. Логическая игра. - М.: Наука, 1991.

Логический словарь "ДЕФОРТ". - М.: Мысль, 1994.

Мельников В.Н. Логические задачи. - Киев-Одесса, 1989.

Минто В. Дедуктивная и индуктивная логика. - С.Пб.: Комета, 1995.

Нуждин Г. Доказательство. // Вопросы философии. – 1998. - № 9.

Павлова Л.Г. Спор. Дискуссия. Полемика. - М.: Просвещение, 1991.

Поварнин С. Спор. О теории и практике спора. // Вопросы философии. – 1990. - № 3. - С. 57-133.

Серебрянников О.Ф. Дедуктивное умозаключение. - Л., 1969.

Смаллиан Р. Как же называется эта книга? - М.: Мир, 1981.

Тарский А. Истина и доказательство. // Вопросы философии. – 1972. - № 8.

Уемов А.И. Аналогия в практике научного исследования. - М.: Наука, 1970.

 

Частина III

КЛАСИЧНА СИМВОЛІЧНА ЛОГІКА

III.I. ПРОПОЗИЦІЙНА ЛОГІКА.

Тема 1. Загальна характеристика пропозиційної логіки

Мова пропозиційної логіки: логічні зв’язки, пропозиційні змінні, технічні знаки.

Вираз (формула). Поняття правильної побудованої формули.

Сила логічних зв’язок. Дужки у формулах. Головний знак формули.

 

СЕМАНТИКА ПРОПОЗИЦІЙНОЇ ЛОГІКИ

Тема 2. Метод аналітичних таблиць

Логічні зв’язки та їх логічне (табличне) визначення. Виконувані, невиконувані та загальнозначущі формули.

Поняття про аналітичну таблицю. Правила побудови (розширення) аналітичних таблиць.

Виконуваність, невиконуваність та загальнозначущість формули стосовно семантики аналітичних таблиць.

 

Тема 3. Елементи теорії моделей

Поняття про модель та інтерпретацію формули. Загальнозначущість, виконуваність та невиконуваність формули в моделі.

Відношення логічного слідування та його властивості.

Види моделей:

а) булева алгебра; загальнозначущість, виконуваність та невиконуваність формули щодо семантики булевих алгебр;

б) істинність множини та моделі множини (множина Я.Хінтікки). Загальнозначущість, виконуваність та невиконуваність формули щодо семантики модельних множин.

 

СИНТАКСИС ПРОПОЗИЦІЙНОЇ ЛОГІКИ

Тема 4. Аксіоматизація пропозиційної логіки

Загальна характеристика синтаксису формального пропозиційного числення: алфавіт, формула, теорема, аксіома, схема аксіом, доказ, формальний вивід, вивід із множини формул.

Аксіоматичне числення пропозиційної логіки (з аксіомами): аксіоми, правила виведення.

Аксіоматичне числення пропозиційної логіки (із схемами аксіом): схеми аксіом, правила виведення.

Теорема Ербрана (теорема дедукції).

Теорема про заміну.

 

Тема 5. Металогічні властивості пропозиційного числення

Несуперечливість пропозиційного числення (формування метатеореми і принципи її доведення).

Повнота пропозиційного числення (формулювання метатеореми і принципи її доведення).

Незалежність системи аксіом пропозиційного числення.

 

Тема 6. Натуральна побудова пропозиційного числення

Система натурального виведення пропозиційної логіки: алфавіт, правила утворення, правила введення і вилучення логічних зв’язок.

Доведення в системі натурального виведення:

а) прямий доказ;

б) непрямий доказ.

Порівняльна характеристика аксіоматичного числення і системи натурального виведення: їх подібність, відмінності та взаємозв’язок.

 

Тема 7. Числення секвенцій. Системи генценівського типу

Принципи побудови секвенційного числення пропозиційної логіки:

а) поняття про секвенції;

б) алфавіт, аксіома, правила утворення, правила введення логічних зв’язок зліва та справа у численні секвенцій;

в) структурні правила: теорема Генцена про усунення правила перерізу.

Доведення в системах генценівського типу. Дерево секвенцій, корінь дерева, вершина дерева.

Порівняльна характеристика аксіоматичного числення, натурального числення та числення секвенцій пропозиційної логіки: їх подібність, відмінності та взаємозв’язок.

 

Тема 8. Методологічні проблеми пропозиційної логіки

Характеристика проблеми розв’язуваності.

Розв’язувальні процедури для пропозиційної логіки:

а) семантичні методи вирішення проблеми розв’язуваності: таблиці істинності, аналітичні таблиці;

б) синтаксичні методи вирішення проблеми розв’язуваності: нормальні форми пропозиційної логіки. КНФ, ДНФ.

 

III.II. ЛОГІКА ПРЕДИКАТІВ

Тема 9. Загальна характеристика логіки предикатів

Логіка предикатів як розширення пропозиційної логіки.

Мова логіки предикатів:

а) логічні константи: логічні зв’язки, квантори;

б) предметні (індивідні) змінні, предметні (індивідні) константи, предикатні змінні;

в) пропозиційні змінні;

г) технічні знаки.

Поняття про предикат. Властивості як одномісні предикати. Відношення як багатомісні предикати.

Поняття про терми.

Правильно побудована формула логіки предикатів. Елементарні (атомарні) та неелементарні формули.

Область дії квантора. Вільні і зв’язані входження змінної у формулі.

Операції підстановки для термінів. Поняття правильної підстановки.

 

Тема 10. Семантика логіки предикатів

1. Об’єктна семантика логіки предикатів. Основні поняття.
2. Підстановча семантика логіки предикатів. Основні поняття:

а) семантика аналітичних таблиць;

б) семантика модельних множин.

 

Тема 11. Синтаксис логіки предикатів

Аксіоматична побудова логіки предикатів: алфавіт, правила утворення, аксіоми, правила виведення. Теорема дедукції.

Натуральна побудова логіки предикатів: алфавіт, правила утворення, правила введення і вилучення логічних зв’язок, правила введення та вилучення кванторів.

Секвенційна побудова логіки предикатів: алфавіт, правила утворення, аксіома, правила введення логічних зв’язок зліва і справа, правила введення кванторів зліва і справа, структурні правила.

 

Тема 12. Металогічні властивості логіки предикатів

Несуперечливість числення предикатів (формулювання метатеореми і принципи її доведення).

Повнота числення предикатів (формулювання метатеореми і принципи її доведення).

Незалежність системи аксіом числення предикатів.

 

Тема 13. Методологічні проблеми логіки предикатів

Проблема розв’язуваності логіки предикатів. Розв"язуваність одномісного числення предикатів. Класи зведеності.

Поняття про числення предикатів вищих порядків.

Прикладні мови логіки предикатів.

Проблема визначеності. Явні та неявні визначення. Теорема Бета.

Теорема Крейга.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ЧАСТИНИ ІІІ

Бессонов А.В. Предметная область в логической семантике. - Новосибирск: Наука, 1985.

Бет Э.В. Метод семантических таблиц // Математическая теория логического вывода. - М.: Наука, 1967.

Бирюков Б.В., Тростников В.Н. Жар холодных чисел и пафос бесстрастной логики. - М.: Знание, 1977.

Войшвилло Е.К. Символическая логика: классическая и релевантная. - М.: Высшая шк., 1989.

Генцен Г. Исследования логических выводов // Математическая теория логического вывода. - М.: Наука, 1967.

Гильберт Д., Бернайс П. Основания математики: Логические исчисления и формализация арифметики. - М.: Наука, 1982.

Гильберт Д., Бернайс П. Основания математики: Теория доказательств. - М.: Наука, 1982.

Дуцяк І.З. Логіка. – Львів: Просвіта, 1996.

Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки. - К.: Вища шк., 1992.

Клини С. Математическая логика. - М.: Мир, 1973.

Математический энциклопедический словарь. - М.: СЭ, 1988.

Мельников В.Н. Логические задачи. - Киев-Одесса, 1989.

Мендельсон Э. Введение в математическую логику. - М.: Наука, 1984.

Никольская И.Л. Математическая логика. - М., 1981.

Новиков П.С. Элементы математической логики. - М.: Наука, 1973.

Переверзев В.Н. Логистика: Справочная книга по логике. - М.: Мысль, 1995.

Слупецкий Е., Борковский Л. Элементы математической логики и теория множеств. - М.: Прогресс, 1965.

Смирнов В.А. Формальный вывод и логические исчисления. - М.: Наука, 1972.

Столл Р. Множества. Логика. Аксиоматические теории. - М.: Просвещение, 1968.

Философский энциклопедический словарь. - М.: СЭ, 1987.

Формальная логика. - Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1977.

Хинтикка Я. Модальность и квантификация // Семантика модальных и интенсиональных логик. - М.: Прогресс, 1981.

Чёрч А. Введение в математическую логику. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. - Т. I.

 

Частина IV

НЕКЛАСИЧНА ЛОГІКА

Тема 1. Вступ до некласичної логіки

Гносеологічна основа та особливості ідей некласичної логіки.

Основні напрями сучасних логічних досліджень. Види некласичних логік та принципи їх побудови.

Екстенсіональні та інтенсіональні логічні системи.

Єдність класичної і некласичної логік.

 

Тема 2. Багатозначна логіка

Предмет багатозначної логіки. Основні принципи її побудови.

Гносеологічна основа багатозначної логіки. Двозначна та багатозначна логіки, їх співвідношення.

Тризначні логічні системи, принципи їх побудови.

n>3-значні логічні системи, принципи їх побудови (матричне та аксіоматичне).

Філософські питання багатозначної логіки. Проблема універсальності логічних законів.

 

Тема 3. Модальна логіка

Предмет модальної логіки. Види модальностей. Загальні принципи побудови модальних систем. Семантика модальної логіки. Синтаксис модальних числень.

Модальність і багатозначність. Тризначна модальна логіка Я.Лукасевича.

Модальність і слідування. Теорія строгої імплікації К.Льюїса. Модальні системи S1-S5. Теорія сильної імплікації В.Аккермана.

Модальна логіка і теорія виведення. Релевантна логіка.

Алетична логіка: семантика і синтаксис.

Деонтична логіка: семантика і синтаксис.

Епістемічна логіка: семантика і синтаксис.

Часова логіка: семантика і синтаксис.

 

Тема 4. Параконсистентна (паранесуперечлива) логіка

Передумови виникнення параконсистентної логіки. Логічні ідеї Н.А.Васильєва. Основні принципи побудови параконсистентних логік. Логічні системи Ньютона да Кости.

 

Тема 5. Логіка запитань і відповідей

Логічна структура запитання. Види запитань і відповідей. Правила формулювання запитань та характеристика помилок, що виникають у випадку їхнього порушення. Коректно та некоректно сформульовані запитання.

 

Тема 6. Практична логіка

Логіка дії. Предмет дослідження логіки дії. Дескриптивна (описова) і формальна моделі дії ("числення дій".). Нормативний характер дій.

Логіка вибору та прийняття рішення.

Логіка переваги (оцінок).

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ЧАСТИНИ IV

Белнап Н., Стил Т. Логика вопросов и ответов. М.: Прогресс, 1981.

Блинов А.Л., Петров В.В. Элементы логики действий. - М.: Наука, 1991.

Васильев Н.А. Воображаемая логика. Избранные труды. - М.: Наука, 1989.

Войшвилло Е.К. Символическая логика: классическая и релевантная. - М., 1989.

Войшвилло Е.К. Содержательный анализ модальностей S4 и S5 // Философские науки. – 1983. - № 3.

Войшвилло Е.К. Философско-методологические аспекты релевантной логики. - М., 1988.

Герасимова И.А. Логический анализ рассуждений на основании личностных знаний // Синтаксические и семантические исследования неэкстенсиональных логик. - М.: Наука, 1989.

Донченко В. Модальная логика // Философская энциклопедия. - М.: СЭ, 1964. - Т.3.

Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки. - К.: Вища шк., 1992.

Зиновьев А.А. Философские проблемы многозначной логики. - М., 1960.

Ивин А.А. Логика норм. - М., 1973.

Ивлев Ю.В. Содержательная семантика модальной логики. - М., 1985.

Ивлев Ю.В. Новые семантики модальной логики // Современная логика и методология науки. - М., Изд-во Моск.ун-та, 1987.

Ишмуратов А.Т. Логические теории временных контекстов. - К., 1981.

Ишмуратов А.Т. Логический анализ практических рассуждений. - К.: Наук. думка, 1987.

Ишмуратов А.Т., Карпенко А.С., Попов В.М. О паранепротиворечивой логике // Синтаксические и семантические исследования неэкстенсиональных логик. - М.: Наука, 1989.

Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки. - К.: Абрис, 1996.

Ішмуратов А.Т. Логічний аналіз соціальних рішень // Філософська і соціологічна думка. – 1995. - № 5-6.

Карамишева Н.В. Логічний аналіз дій (Логіка дії) // Карамишева Н.В. Логіка: Підручник для студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів. - Львів: Стрім, 1998.

Карамишева Н.В. Проблемні ситуації у правовій діяльності та логіка їх вирішення // Карамишева Н.В. Логіка: Підручник для студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів. - Львів: Стрім, 1998.

Карнап Р. Значение и необходимость: Исследование по семантике и модальной логике. - М., 1959.

Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975.

Костюк В.Н. Элементы модальной логики. - К., 1978.

Логическая семантика и модальная логика. - М., 1967.

Логический словарь "ДЕФОРТ". - М.: Мысль, 1994.

Лукасевич Я. Аристотелевская силлогистика с точки зрения современной формальной логики. - М., 1959.

Неклассическая логика. - М., 1970.

Ньютон да Коста, Диего Маркони. Развитие параконсистентной логики в 80-х годах ХХ века // Философские науки. – 1989. - № 9.

Павлов А.Т., Ишмуратов А.Т., Омельянчик В.И. Модальная логика: Учебное пособие. - К., 1982.

Переверзев В.Н. Логистика: Справочная книга по логике. - М., 1995.

Попов В.М. Секвенциональные формулировки паранепротиворечивых логических систем // Синтаксические и семантические исследования неэкстенсиональных логик. - М.: Наука, 1989.

Попович М.В. Философские вопросы семантики. - К., 1975.

Семантика модальных и интенсиональных логик. - М., 1981.

Сидоренко Е.А. Логистика и теодицея (Идеи немонотонной и паранепротиворечивой логики у П.Флоренского) // Вопросы философии. – 1997. - № 5.

Сидоренко Е.А. Логическое следование и условные высказывания. - М.: Наука, 1983.

Сидоренко Е.А. Релевантность и импликация // Модальные и интенсиональные логики. - М., 1984.

Сидоренко Е.А. Семантическое построение  пропозициональной релевантной логики // Синтаксические и семантические исследования неэкстенсиональных логик. - М.: Наука, 1989.

Слинин Я.А. Современная модальная логика. - Л., 1976.

Смирнова Е.Д. Основы логической семантики. - М., 1990.

Фейс Р. Модальная логика. - М., 1974.

Хинтикка Я. Виды модальности // Семантика модальных и интенсиональных логик. - М., 1981.

Хинтикка Я. Логико-эпистемологические исследования. - М.: Прогресс, 1980.

Хинтикка Я. Ситуации, возможные миры и установки // Знаковые системы в социальных и когнитивных процессах. – Новосибирск: Наука, 1990.

Целищев В.В. Понятие объекта в модальной логике. - Новосибирск, 1978.

Целищев В.В. Философские проблемы семантики возможных миров. – Новосибирск, 1977.

Штегмюллер В. Рациональная теория решений // Философия. Логика. Язык. - М.: Прогресс, 1987.

 

Частина V

ФОРМАЛЬНА ЛОГІКА ЯК ПРИКЛАДНА НАУКА

Тема 1. Теоретична і прикладна логіка

Методологічна функція формальної логіки.

Поняття методу і методології. Особливості логічного методу. Логічні методи пізнання (дослідження). Логічний метод формалізації.

 

Тема 2. Логіка і наука

Предмет "логіки науки". Логічний аналіз мови науки.

Логічні принципи побудови наукових теорій. Види наукових теорій. Логічні вимоги до наукових теорій.

Проблема істини в сучасній науці. Принципи верифікації та фальсифікації науково-теоретичного знання.

Проблема інтерпретацій класичної та некласичних логік у сфері природничих і гуманітарних наук.

 

Тема 3. Логіка і філософія

Особливості формальної логіки як науки. Статус формальної логіки як філософської науки: різноманітні погляди на це питання в історії філософії та логіці.

Взаємозв’язок філософії і логіки. Типи і характер зв’язків між філософією і логікою. Вплив філософії на логіку та вплив логіки на філософію.

Філософські основи логіки. Онтологічне та гносеологічне обґрунтування науки логіки. Три основних підходи до вияснення основ логіки в історії філософії і логіки (психологізм, конвенціоналізм, логіцизм).

Філософські проблеми логіки: проблема обґрунтування науки логіки та її підстав, начал логічного мислення, його форм і законів та ін. Парадокс самообґрунтування логіки як науки.

Логічний підхід до філософії. Логічний аналіз філософських проблем і філософського знання. Застосування формальної логіки до філософії. Особлива семантика філософських висловлювань і можливості розробки формалізованого апарату філософської теорії.

Проблема інтерпретації сучасних некласичних логік у сфері філософських наук.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ЧАСТИНИ V

Вригт фон Г.Х. Логика и философия в ХХ веке // Вопросы философии. – 1992. - № 8.

Вригт фон Г.Х. Логико-философские исследования. - М.: Прогресс, 1986.

Горский Д.П. Обобщение и познание. - М.: Мысль, 1985.

Исследования по логике научного познания. - М., 1990.

Карпович В.Н. Проблема, гипотеза, закон. - Новосибирск, 1980.

Кедровский О.И. Методы построения теоретических систем знания. - К., 1982.

Конверский А.Е. Определение П.В.Копниным природы и задач логики научного исследования // Вопросы философии. – 1997. - № 10.

Конверский А.Е. Проблема обоснования в логике и методологии науки. - К.: Вища шк., 1985.

Кузина Е.Б. Некоторые логические аспекты связи формирования и обоснования теоретического знания // Современная логика и методология науки. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1987.

Логика и философские категории. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1982.

Логические методы и формы научного познания. - К.: Вища шк., 1984.

Лосев А.Ф. К вопросу о применении теории отражения в логике // Вопросы философии. – 1998. - № 8.

Лосев А.Ф. Основной принцип мышления и вытекающие из него логические законы мышления // Вопросы философии. – 1998. - № 8.

Лукашевич В.К. Научный метод. Структура. Обоснование. Развитие. - Минск, 1991.

Марков Б.В. Проблема обоснования и проверяемости теоретического знания. - Л., 1984.

Петров В.В. Семантика научных терминов. - Новосибирск, 1982.

Печенкин А.А. Обоснование научной теории (классика и современность). - М., 1991.

Поппер К. Логика и рост научного знания. - М., 1983.

Природа научного познания (логико-методологический аспект). - Минск, 1979.

Ракитов А.И. Курс лекций по логике науки. - М., 1971.

Рассел Б. Введение в математическую философию. - М.: Гнозис, 1996.

Рузавин Г.И. Научная теория (логико-методологический анализ). - М., 1978.

Титов В. Соціальна детермінація логічного знання // Філософська і соціологічна думка. – 1993. - № 1.

Сидоренко Е.А. Логистика и теодицея // Вопросы философии. – 1997. - № 5.

Смирнов В.А. Логические методы анализа научного познания. - М., 1987.

Смирнов В.А., Таванец П.В. О взаимоотношении символической логики и философии // Философия в современном мире. Философия и логика. - М., 1974.

Смирнова Е.Д. К вопросу о природе логического знания // Современная логика и методология науки. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1987.

Смирнова Е.Д. Логика и философия. - М., 1998.

Смирнова Е.Д. Логическая семантика и философские основания логики. - М., 1986.

Сорина Г.В., Меськов В.С. Логика в системе культуры // Вопросы философии. – 1996. - № 2.

Степин В.С. Становление научной теории. - Минск, 1976.

Финн В.К. Неологицизм - философия обоснованного знания // Вопросы философии. – 1996. - № 8.

Хинтикка Я. Логико-эпистемологические исследования. - М.: Прогресс, 1980.

Хинтикка Я. Проблема истины в современной философии // Вопросы философии. – 1996. - № 9.

Целищев В.В., Петров В.В. Философские проблемы логики (семантические аспекты). - М.: Высшая шк., 1984.

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПІДСУМКОВИХ ПИТАНЬ

з курсу «традиційна арістотелівська логіка»

1. Визначення логіки як науки: об’єкт та предмет вивчення логіки як науки.
2. Характеристика мислення як об’єкту дослідження логіки. Види мислення. Структура мислення.
3. Характеристика логічної форми мислення. Основні форми мислення.
4. Характеристика логічного закону. Основні закони формальної логіки.
5. Критерії оцінки міркувань. Поняття „істинна думка”, „хибна думка”, „правильно побудована думка”, „алогічна думка” та їх співвідношення.
6. Взаємозв’язок мислення і мови, його особливості.
7. Основні принципи логічного аналізу мови як засобу виразу думок.
8. Сутність основного методу логіки як науки – методу формалізації.
9. Місце логіки в теоретичній пізнавальній діяльності людини.
10. Поняття як форма мислення: визначення, логічна структура, мовні форми виразу.
11. Види понять за змістом і за об’ємом.
12. Характеристика відношення сумісності між поняттями. Види сумісних понять та їх зображення за допомогою кіл Ейлера.
13. Характеристика відношення несумісності між поняттями. Види несумісних понять та їх зображення за допомогою кіл Ейлера.
14. Узагальнення понять як логічна операція.
15. Обмеження понять як логічна операція.
16. Сутність визначення (дефініції) понять як логічної операції. Логічна структура визначення.
17. Логічні різновиди та способи визначень понять.
18. Логічні вимоги (правила) щодо визначення змісту понять.
19. Сутність поділу (класифікації) понять як логічної операції.
20. Логічні різновиди поділу понять.
21. Логічні вимоги (правила) щодо поділу (класифікації) обсягу понять.
22. Висловлювання як форма мислення: визначення, логічна структура, мовні форми виразу.
23. Види висловлювань. Прості і складні висловлювання.
24. Види простих висловлювань та їхня характеристика.
25. Види складних висловлювань та їхня характеристика.
26. Умови істинності складних висловлювань.
27. Логічні відношення між висловлюваннями, критерії їх встановлення. Поняття про „логічний квадрат”.
28. Загальна характеристика основних формально-логічних законів.
29. Закон тотожності. Характеристика логічних вимог (норм) даного закону та ознаки логічних помилок, що виникають при їхньому порушенні.
30. Закон суперечності. Характеристика логічної вимоги (норми) даного закону та ознаки логічних помилок, що виникають при її порушенні.
31. Закон виключеного третього. Характеристика логічної вимоги (норми) даного закону та ознаки логічних помилок, що виникають при її порушенні.
32. Закон достатньої підстави. Характеристика логічних вимог (норм) даного закону та ознаки логічних помилок, що виникають при їхньому порушенні.
33. Умовивід як форма мислення. Логічна структура умовиводу.
34. Поняття про необхідні (демонстративні) та імовірнісні (недемонстративні) умовиводи.
35. Дедуктивний умовивід, його різновиди.
36. Безпосередні дедуктивні умовиводи, правила їхньої побудови.
37. Простий категоричний силогізм: логічна структура, різновиди за фігурами та модусами, правила побудови.
38. Умовні силогізми: логічна структура, різновиди та модуси, правила побудови.
39. Розділові силогізми: логічна структура, різновиди та модуси, правила побудови.
40. Умовно-розділові силогізми (дилеми): різновиди, правила побудови.
41. Скорочені та складні силогізми.
42. Індуктивний умовивід, його різновиди та правила побудови.
43. Логічні вимоги (правила) щодо побудови висновків за індукцією та умови підвищення степені вірогідності висновку за індукцією.
44. Умовивід за аналогією, його різновиди та правила побудови. Умови підвищення степені вірогідності висновку за аналогією.
45. Місце методу аналогії (моделювання) в пізнавальній діяльності людини.
46. Доведення як логічна операція: визначення, логічна структура. Види доведень.
47. Правила доведення та характеристика найтиповіших помилок, що виникають при їхньому порушенні.
48. Спростування як логічна операція: визначення, логічна структура. Види та способи спростувань.
49. Правила спростування та характеристика найтиповіших помилок, що виникають при їхньому порушенні.
50. Характеристика суперечки як методу вирішення спірних питань. Логічна структура суперечки.
51. Характеристика дискусії та полеміки як різновидів суперечки.
52. Різновиди суперечок за метою їх проведення, професійними сферами діяльності, організаційними формами проведення.
53. Логічні правила ведення суперечок та характеристика найбільш типових логічних помилок, що виникають у суперечках.
54. Характеристика софістичних прийомів, що використовуються у суперечках.
55. Некоректні позалогічні (психологічні) засоби впливу на аудиторію в суперечках.
56. Предмет дослідження евристики.
57. Запитання як засіб пізнавальної діяльності. Логічна структура запитання. Види запитань та логічні правила їх формулювання.
58. Поняття логічного методу. Види логічних методів.
59. Теорія як системна форма організації наукового знання. Види теорій та засоби їх побудови.
60. Поняття парадоксу в науковому пізнанні. Види парадоксів та проблема вирішення логічних парадоксів.

 

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ

з курсу “Символічна логіка”

1. Визначення логіки як науки.

2. Об’єкт, предмет і завдання діалектичної логіки.

3. Об’єкт, предмет і завдання формальної логіки.

4. Особливості синтаксичного і семантичного рівнів дослідження предмета формальної логіки.

5. Структура і основні поняття традиційної формальної логіки.

6. Структура і основні поняття символічної формальної логіки.

7. Гносеологічні підстави виникнення символічної логіки. Обмеженість традиційної формальної логіки.

8. Поняття про формалізацію в логіці. Визначення формально-логічної теорії (ФЛТ).

9. Особливості методу формалізації в традиційній формальній логіці.

10. Особливості методу формалізації в символічній формальній логіці.

11. Принципи побудови формально-логічних теорій в символічній логіці: поняття про об’єктну мову і метамову.

12. Вимоги до побудови метамови в символічній формальній логіці.

13. Принципи побудови формально-логічних теорій в символічній логіці: поняття про синтаксис і семантику метамови.

14. Основні завдання, які вирішуються на рівні семантики ФЛТ.

15. Поняття про множинність ФЛТ: основні логічні підстави для класифікації ФЛТ.

16. Логіка висловлювань (ЛВ) як розділ символічної формальної логіки: визначення, основні поняття і принципи побудови.

17. Синтаксичні особливості морфологічних систем логіки висловлювань: алфавіт, правила утворення.

18. Визначення формули в морфологічних системах ЛВ. Поняття про головний знак формули, силу логічних сполучників, розміщення дужок у формулах.

19. Поняття про рівнозначні (рівносильні) формули ЛВ. Характеристика основних законів алгебри Буля.

20. Поняття про нормальні та двоїсті форми виразів ЛВ.

21. Визначення КНФ та ДНФ. Методологічні завдання, які виконуються за допомогою цих нормальних форм.

22. Визначення ДКНФ та ДДНФ. Методологічні завдання, які виконуються за допомогою цих нормальних форм.

23. Поняття про СКНФ та СДНФ.

24. Семантичні особливості морфологічних систем ЛВ: структурні елементи, принципи побудови.

25. Основні поняття і принципи побудови функціональних семантик для морфологічних систем ЛВ: правила інтерпретації, визначення семантичних властивостей формул.

26. Основні поняття і принципи побудови аналітико-табличних семантик для морфологічних систем ЛВ: правила інтерпретації, визначення семантичних властивостей формул.

27. Аналітичні правила та їх застосування в морфологічних системах ЛВ.

28. Проблема розв’язання в символічній логіці: сутність, основні синтаксичні та семантичні методи її вирішення в морфологічних системах ЛВ.

29. Логічні числення як форма побудови ФЛТ в логіці висловлювань: визначення, принципи побудови.

30. Порівняльний аналіз морфологічних систем та аксіоматичних числень в ЛВ (АЧЛВ).

31. Синтаксичні особливості побудови АЧЛВ: основні структурні елементи та дефініції.

32. Поняття про доведення в АЧЛВ. Теорема дедукції.

33. Семантичні особливості побудови АЧЛВ.

34. Проблема несуперечності в символічній логіці та її вирішення для АЧЛВ.

35. Проблема повноти в символічній логіці та її вирішення для АЧЛВ.

36. Проблема незалежності в символічній логіці та її вирішення для АЧЛВ.

37. Проблема розв’язання в АЧЛВ.

38. Натуральне числення ЛВ (НЧЛВ): визначення та основні поняття.

39. Синтаксичні особливості побудови НЧЛВ: основні структурні елементи та характеристика правил виведення.

40. Поняття про доведення в НЧЛВ. Прямі і непрямі доведення в НЧЛВ.

41. Проблема розв’язання в НЧЛВ.

42. Логіка предикатів (ЛП) як розділ символічної формальної логіки: визначення, основні поняття і принципи побудови.

43. Порівняльна характеристика ЛВ і ЛП, принципи їх взаємозв’язку.

44. Мова логіки предикатів: поняття про нелогічні та логічні терміни, що входять до складу простого висловлювання.

45. Алфавіт мови логіки предикатів.

46. Визначення формули в логіці предикатів.

47. Поняття логічного закону в логіці предикатів.

48. Аналіз міркувань засобами логіки предикатів.

 

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ

з курсу “Некласична логіка”

1. Об’єкт та предмет вивчення логіки.
2. Теоретичне і практичне значення логіки як науки.
3. Поняття “логічна система”. Види логічних систем та принципи їх побудови.
4. Логічні вимоги до сучасних формально-логічних систем (формальних теорій).
5. Метод формалізації: сутність, різновиди.
6. Характеристика історичних етапів розвитку логіки як науки.
7. Загальна традиційна (арістотелівська) логіка: основні поняття та принципи побудови.
8. Класична символічна логіка: структура, основні поняття та принципи побудови.
9. Некласична символічна логіка: напрями, структура, основні поняття та принципи побудови.
10. Класична і некласична логіки: їх особливості та співвідношення.
11. Поняття “логічний закон”. Особливості розуміння логічного закону в різних типах логік.
12. Проблема істини в різних типах логік.
13. Поняття “інтерпретація” та спосіб формулювання правил інтерпретації в сучасних логічних теоріях.
14. Двозначна та багатозначні логіки: їх співвідношення.
15. Предмет дослідження багатозначної логіки. Основні принципи і способи побудови багатозначних логік.
16. Тризначна та чотиризначна логіка Я.Лукасевича: основні поняття і принципи побудови.
17. Принципи побудови 3-значних логічних систем Гейтінга, Д.Бочвара, Г.Рейхенбаха.
18. Предмет дослідження модальної логіки. Основні принципи і способи побудови модальних логік.
19. Види модальностей. Онтологічні і логічні модальності. Модальності de dicto i de re.
20. Алетична логіка: структура, основні поняття, принципи побудови.
21. Епістемічна логіка: синтаксис і семантика. Парадокс епістемічної логіки.
22. Деонтична логіка: синтаксис і семантика. “Логічний квадрат” для висловлювань з деонтичними модальностями. Аксіоми деонтичної логіки.
23. Часова логіка: основні поняття та принципи побудови мінімального часового числення К_t.
24. Паранесуперечлива логіка: принципи побудови та сфери застосування.
25. Модальна логіка і теорія виведення: причини виникнення та способи вирішення парадоксів імплікації.
26. Основні поняття та принципи побудови теорій строгої імплікації К.Льюіса та сильної імплікації В.Аккермана.
27. Основні поняття та принципи побудови теорії логічного слідування Є.О.Сидоренка та релевантної логіки Є.К.Войшвілло.
28. Логіка соціальних комунікацій: синтаксис і семантика.
29. Практичні логіки: предмет дослідження. Види практичних логік.
30. Логіка дії. Дескриптивна (описова) та формальна моделі дій. Основні поняття логіки дій. Нормативний характер дій. Парадокс в діях людей.
31. Логіка життєвих ситуацій.
32. Логіка вибору і прийняття рішень. Критерії вибору альтернатив в ситуації вибору.
33. Логіка (оцінок ) переваги: синтаксис і семантика.
34. Логіка і філософія: проблема їх взаємозв’язку.
35. Логіка дискурсу.
36. Проблема смислу та розуміння мовних виразів у дискурсі.
37. Формальна логіка як прикладна наука. Теоретична і прикладна логіки. Напрями прикладних логічних досліджень.
38. Поняття методу і методології. Логічні методи дослідження (пізнання).
39. Характеристика аналізу і синтезу як логічних методів пізнання.
40. Характеристика абстрагування та ідеалізації як логічних методів пізнання.
41. Характеристика дедукції та індукції як логічних методів пізнання.
42. Характеристика аналогії та моделювання як логічних методів пізнання.
43. Характеристика екстраполяції як логічного методу пізнання.
44. Характеристика методу побудови гіпотез та його місце у науковому пізнанні.
45. Поняття “знання”. Типи і види знання. Критерії науковості знання.
46. Парадокси та їх класифікація. Характеристика парадоксів, що існують в різних типах логік. Проблема вирішення парадоксів логіки.
47. Поняття “логічна помилка”. Види логічних помилок та причини їх виникнення. Характеристика логіко-граматичних засобів побудови софістичних міркувань (за Арістотелем).
48. Логіка запитань і відповідей. Види запитань і відповідей, правила їхнього формулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ОНТОЛОГІЯ»

 

Тема 1.

Філософія, її структура, методи та роль у суспільстві, світогляд, його структура та історичні типи

Проблема визначення філософії. Поняття об’єкту та предмету, структури та системи. Філософія як система. Філософія та філософування. Проблема дискурсу у філософії та науці. Концептуальність та пропозиційність: філософія і наука. Філософія і світогляд. Різноманітність відношення людини до світу. Поняття світогляду. Загальне уявлення про світогляд, його форми і основні риси. Категоріальна структура світогляду. Світогляд як форма самоусвідомлення людини. Світовідчуття, світосприйняття, світоуява, світобачення, світорозуміння та світогляд.

Історичні типи світогляду: міф, релігія, науковий світогляд, філософський світогляд. Особливості та функції міфу та релігії. Ідея бога, взаємозв’язок і розвиток міфології, релігії  та філософії. Мистецтво і наука, їх світоглядний зміст. Специфіка філософського  усвідомлення світу. Загальнолюдське, національне та особистісне у світогляді. Основні теми філософських студій: світ і людина, сутність і зміст людського існування. Філософія як дослідження засобами раціонального мислення. Філософія як концептотворення.

Проблема методу у філософії. Адекватність предмету і методу філософії. Метод як спосіб філософського мислення і основа побудови філософсько-світоглядних концепцій. Основні історичні форми філософської рефлексії щодо методу.

Структура і функції філософії. Система філософського знання (онтологія, феноменологія, гносеологія, логіка, діалектика, праксеологія, аксіологія), принципи його структурування та внутрішня єдність. Основні функції філософії: світоглядна, пізнавальна, методологічна, соціально-практична. Соціальна спрямованість філософського знання. Філософія і культура. Взаємозв’язок філософії, науки, політики ідеології, права, моралі, мистецтва, релігії. Місце і роль філософії у сучасному житті.

 

Тема 2.

 Метафізика як “перша” філософія та формування онтології: історико-філософський погляд

Картина світу в архаїчному світогляді як зародок онтологічних уявлень. Опозиція “хаос – порядок” як їх конституюючий принцип.

Поняття “дао” та “де” у філософії Лао-Цзи. Ніщо як “позитивний” концепт.

Становлення поняття буття у елеатів. Парменід про суще як таке. Пошуки точок збігу мислення і буття: “число” Піфагора, “логос” Геракліта, “атоми” Демокріта. Постановка питання в античній філософії про новий вимір універсуму, який не зводиться до конкретно існуючих речей. Вчення Платона про ідеї як синтез онтологічних проблем античності.

Поєднання онтологічних і теологічних проблем в середньовічній філософії. Схоластична онтологія про рівні буття (субстанційний і акцидентальний, актуальний і потенціальний) та її категоріальний апарат.

Особливості онтології в раціоналізмі та емпіризмі філософії Нового часу. Кант та його “Критика чистого розуму”. Принцип тотожності мислення та буття (Шеллінг, Гегель).

Походження і першопочатковий зміст терміна “метафізика”. Розвиток докантівської метафізики: досократики, Сократ, Платон, Арістотель. Метафізика як теологія: Ф. Аквінський. Пантеїзм Дж. Бруно та онтологія М. Кузанського. Раціоналізм та метафізика Нового часу: Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Спіноза.

       Проблеми метафізики в класичній німецькій філософії. І. Кант про метафізику як природну і необхідну схильність людини. Основні риси побудови його програми нової метафізики: метафізика як ядро будь-якої філософії.

       Гегель і проблема метафізики. Неоднозначність терміна “метафізика” в філософії 19 ст.: наголос не на предмет, а на метод. Логіка як метафізика. Ключ до метафізики – не філософія природи, а онтологія.

       Проблема метафізики в сучасній філософії: Ж.-П. Сартр, М. Гайдегер.

 

Тема 3.

Онтологія: буття, суще, єдність. Людина та світ: категорії матерії та духу. Час, простір та рух як виміри та абстрактні форми мислення.

Світ як система буття людини. Виникнення і внутрішня логіка проблеми буття. Філософська теорія буття (онтологія) в її історичній генезі.  Роздуми про світ, його існування, життя і смерть та їх значення в людському житті. Проблема вічності  світу, його кінечності і нескінченності. Типи філософських онтологій,  онтологізм та суб’єктивізм.

Буття - абстрактна визначеність сущого, що збігається з гранично загальним відношенням людини до світу. Категорія буття, її смисл і специфіка та місце в структурі філософського знання. Буття як реальність і абстракція. Буття світу як основа і пердумова його єдності. Буття і дійсність. Буття як універсум.

Відкритість буття і його суперечливий характер. Проблема множинності світів. Основні форми буття. Буття речей, процесів, станів, природи. Буття і сутність. Буття людини та його специфіка. Буття як людська дійсність. Буття як мислення, буття  та ідеальне. Поняття духовного буття.

Людина та її природний світ. Світ як сукупна реальність і єдність природи та людини. Місце людини у природному світі. Історія природи та історія людини.  Сутність світу і сутність людини. Їх кореляція. Природа як процес. Поняття природи. Природний вимір світу. Проблема життя. Основні форми відношення людини до природи як об’єкту філософії. Природа як предмет філософської рефлексії. Необхідне і випадкове в природі.  Мислення та природа. Людина як підсумок природно-історичного процесу і продукт власної діяльності. Теоретичне, практичне та духовно-практичне відношення людини до природи.. Становлення людини як суб’єкта у відношенні до природи і власної життєдіяльності. Поняття суб’єктивності.  Природа як універсальний предмет людської діяльності. Єдність природи та мислення в сфері людської діяльності. Історичне місце натурфілософії (“філософія природи”) в осягненні та “олюдненні” природи.

Матерія як вираз граничних основ буття світу і людини. Матерія як субстанція. Дуалізм, монізм, плюралізм. Уявлення про субстанцію та їх залежність від розвитку науки. Основні форми існування матерії. Проблема єдності світу. Матеріальна та духовна єдність світу. Матерія філософська категорія. Філософсько-світоглядна і наукова картина світу. Відсутність визначеної межі переходу матерії до духу. Антропний принцип: вплив свідомості на хід експерименту. Єдність енергії та інформації: поняття лептонного поля.

Простір, час, рух, матерія та їх співвідношення. Простір і час як абстрактні форми безпосереднього, сталого (рядоположеного) і процесійного (становлюючого) буття світу. Єдність простору, часу, руху. Матерія як стала тотожність, відношення простору і часу. Єдність руху і матерії. Форми руху матерії та їх взаємозв’язок Природній, культурно-історичний і соціально-практичний зміст простору і часу. Минуле, сучасне, майбутнє - модальності матеріального буття. Їх взаємозв’язок і взаємозумовленість. Субстанційна та релятивістська концепції простору і часу. Поняття руху в контексті категорій абсолютного і відносного, універсального (всезагального) і одиничного. Рух і спокій. Співвідношення руху, зміни, розвитку як філософська проблема.

Поняття порядку та хаосу, основні проблеми синергетики.

 

Тема 4. Феноменологія (проблема духу у філософії).

Визначення та експлікація поняття “феноменологія”. Розрізнення інтерпретацій феномену у німецькій класичній філософії та у феноменології ХХ ст. Феноменологія як онтологія: М. Гайдегер.

Проблема походження та сутності духовного. Філософська теорія духу (логіка) в її історичній генезі. Феноменологія духу. Мислення як предмет філософії. Основні філософські напрямки та концепції щодо природи мислення. Аспекти вивчення феномену свідомомсті: природничонауковий, психологічний, соціологічний, культурно-історичний, філософсько-світоглядний. Духовне, душа, дух, свідомість, мислення.

Мислення як онтологічний феномен та категорія. Розрізнення “мислення” та “думання”, проблема визначення та самовизначення мислення. Мислення як відображення та самовідображення. Форми та закони мислення. Логіка та онтологія. Проблема атрибутивності та абстрактності мислення.

Мислення як соціальне явище. Походження свідомості як філософська проблема. Головні концепції походження свідомості. Суспільно-історична діяльність та становлення людської свідомості. Практичні аспекти виникнення свідомості. Свідомість як теоретичне відображення суспільних відносин. Мова та мовлення. Свідомість як ідеальна діяльність. Ідеальне та реальне. Знакові системи, семіотичні процеси та їх взаємозв’язок із свідомістю. Свідомість і мозок. Моделювання мислення як наукова і філософська проблема.

Структура свідомості та її феномени: знання, “внутрішній світ”, чуття, знання, воля, мислення, пам’ять, інтуїція. Душа, свідомість, самосвідомість, розум. Свідоме, несвідоме, безсвідоме, підсвідоме і надсвідоме. Раціональне та ірраціональне. Поняття соціального підсвідомого та “архетипу”.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. М.Еліаде Міфи, сновидіння і містерії, у Мефістофель і андроген. – Київ, 2001.
2. М.Элиаде, Аспекты мифа. – М., 1995,
3. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу, - К., 2003.
4. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. - М., 1990,
5. Мамардашвили М.К. Введение в философию. - М., 199,
6. Лосев А.Ф., Мифология философия культура - М., 1988.
7. Ортега-і-Гассет. Что такое философия? -  М. 1991,
8. Делез Ж, Гватарі Ф. Что такое философия? - М., 1998.
9. Гоголь М.В. Вий. Соч. В 6 т. Т. 2.  - М., 1976.
10. Пятигорский А. М. Несколько слов об изучении религии // Избр. труды. - М., 1996.
11. Пятигорский А. М. Три беседы о метатеории сознания // Избр. труды. - М., 1996.
12. Пятигорский А. М. Заметки о метафизической ситуации // Избр. труды. - М., 1996.
13. Пятигорский А. М. Заметки об одной из возможных позиций философа // Избр. труды.  -М., 1996.
14. Пятигорский А. М. Позиция наблюдающего современное мышление. История и утопия // Избр. труды. - М., 1996.
15. Лотман Ю. М. Культура и взрыв // Семиосфера.  - С-Пб., 2004.
16. К. Г. Юнг Душа и шесть архетипов - М., 1998.
17. Платон, Держава, - К., 2000,
18. Платон, Бенкет, - Л., 2005.
19. В.Татаркевич, Історія філософії, - Л., 1997, Т.1
20. Аристотель, Метафизика, Книга 7, - М., 1976, Т.1
21. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М., 1979.
22. Кессиди Ф. От мифа к логосу. - М., 1972.
23. Кондзьолка В., Нариси історії античної філософії, - Л., 1993.
24. Філософія Стародавнього Світу. Читанка з історії філософії. - К, 1992
25. Б.Спиноза Етика - М., 2000.
26. Г.В. Лейбниц. Монадология. Соч. В 4-х т. - М., 1982, Т.1.
27. Б.Рассел, Історія західної філософії.
28. Ф.Бекон. Новый Органон. Соч. в 2-х т. - М., 1973. Т.1.
29. Д.Г’юм, Трактат про людську природу, - К., 2004.
30. Рене Декарт Метафізичні розмисли - К., 2002.
31. Д.Бруно. О причине, начале и едином. - Минск., 1999.
32. Вольтер. Метафизический трактат. Филос. Сочинения. - М., 1988.
33. Кант, Основы метафизики моральності, (видрук)
34. Кант, Критика чистого розуму. - К., 2000.
35. Р.Скратон. Коротка Історія Новітньої Філософії. - К., 1998,
36. Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3-х т., - М., 1974-77.
37. В. Шеллинг Сисема трансцендентального идеализма Соч. в 2 т. Т. 2. - М., 1986
38. Хесле В. Гении философии Нового времени. - М., 1992.
39. Ж.-П. Сртр Буття і ніщо - К,. 1999.
40. М. Гайдегер Бытие и время - М., 2002.
41. Пригожин И., Стенгерс И. Квант. Хаос. Время. К решению парадокса времени. М., УРСС, 2003.
42. Пригожин И., Николис Г. Познание сложного. М., УРСС, 2003.
43. Крымский С.Б., Кузнецов В.И. Мировоззренческие категории в современном естествознании. - К., 1983.
44. Фрейн Майкл. Копенгаген. Львів, 2004.
45. Кайку Мічіо Візії: як наука змінить ХХІ сторіччя. Львів, Літопис, 2004.
46. Кутирєв В.О. Людина і світ: три парадигми взаємодії. “Філософська і соціологічна думка”. 1991., № 7.
47. На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение. / Сост. П.В.Алексеев. -  М., 1990.
48. Печчеи А. Человеческие качества. -  М., 1980.
49. Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. -  М., 1987.
50. Бичко І.В. Просторово-часові характеристики творчої свідомості. “Філософська думка”. 1978. № 1.
51. Виноградарский В.Г. Социальная организация пространства. - М., 1988.
52. Конечное и бесконечное. - К., 1982.
53. Прерывное и непрерывное. - К., 1983.
54. Пространство и время. - К., 1984.
55. Чудинов Э.М. Теория относительности и философия. - М., 1974.
56. На переломе. Философские дискуссии 20-х годов. Философия и мировоззрение. / Сост. П.В.Алексеев. - М., 1990.
57. Пятигорский А. М. Три беседы о метатеории сознания // Избр. труды. - М., 1996.
58. Пятигорский А. М. Заметки об одной из возможных позиций философа // Избр. труды. - М., 1996.
59. Пятигорский А. М. Позиция наблюдающего современное мышление. История и утопия // Избр. труды. - М., 1996.
60. Лотман Ю. М. Культура и взрыв // Семиосфера. - С-Пб., 2004.
61. Дельоз Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? - С-Пб., 1998.
62. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа. // Соч.: в 14-и т. – М., 1959. – Т.4.
63. Тарасенко М.Ф. Природа, технологія, культура. - К., 1993.
64. Войшвилло Е. Логика. “Философская энциклопедия”. В 5-ти томах. Т. 3. - М., 1964.
65. Горский А.П. Обобщение и познание. - М., 1985.
66. Диалектика процесса познания. В 8-ми книгах. Кн. 3. - М., 1985.
67. Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. - М., 1973.
68. Огурцов А. Феноменология. “Философская энциклопедия”. В 5-ти томах. Т.5. - М., 1970.
69. Костандов Э.А. Психофизиология сознания и бессознательного. Киев-Харьков-Минск, 2004.
70. Бибихин В.В. Узнай себя. Санкт-Петербург, «Наука», 1998.
71. 3. Быблер В.С. Мышление как творчество. (Введение в логику мысленного диалога). - М., 1975.
72. Дубровский Д.И. Проблема идеального. - М., 1983.
73. Кликс Ф. Пробуждающееся мышление (У истоков человеческого интеллекта). - М., 1963.
74. Цехмистро И.З. Поиски квантовой концепции физических оснований сознания.  Харьков, 1981.
75. Фрейд Зигмунд. Толкование сновидений. Киев, 1991.
76. Юнг К. Г. Практика психотерапии - М., 1996.
77. Юнг К.Г. Misterium Conjunctionis  - М., 1999.
78. Юнг К.Г. Ответ Иову - М., 1998.
79. Гайдегер Мартин. Бытие и время - М., 2002.
80. Гуссерль Эдмунд. Картезианские размышления - М., 1995

 

Контрольні питання:

1. Проблема визначення філософії. Концептотворення та пропозиційність.
2. Визначення діалектики.
3. Запит та його горизонт.
4. Проблема Духа у філософії.
5. Першопричина як метафізичне поняття.
6. Єдине як атрибут буття.
7. Смисл буття. Буття як концепт.
8. Буття в концепції Платона та Арістотеля.
9. Телеологічність дії.
10. Атрибутивні ознаки міфологічного світогляду.
11. Істина як адекватність, відповідність та очевидність.
12. Трансцендентний та трансцендентальний виміри філософії.
13. Як можливий філософський запит про буття.
14. Проблема свідомості як наперед покладеної.
15. Проблема тотожності буття та розуміння.
16. Бог у релігії та філософії.
17. Інтенціональність свідомості.
18. Буття сутності та рефлексія.
19. Рівні буття. Буття та свідомість.
20. Буття та Ніщо.
21. Проблема мови і мовлення.
22. Поняття “Дао” та “Де” у філософії Лао Цзи.
23. “Метафізика“ Арістотеля як першофілософія.
24. Проблема універсалій в середньовічній філософії.
25. “Про причину, початок та єдине” Дж. Бруно. Філософія та магія.
26. “Метафізичні розмисли” Р. Декарта.
27. “Теодицея” та “Монадологія” Г. Ляйбніца.
28. Проблема апріорності знання. “Критика чистого розуму” та “Критика практичного розуму” І. Канта.
29. Ніщо як філософська проблема.
30. Буття як заперечення небуття.
31. Буття та час. М. Хайдеггер.
32. Знак, знаковість, значеннєвість. Проблема пошуку смислу та осмислення пошуку.
33. Фінальність та смисл буття.
34. Смисл як такий.
35. Проблема змісту, форми, матерії та руху.
36. Час, простір та рух як виміри буття.
37. Свідомість та дійсність. Проблема об’єкту та суб’єкту.
38. Буття духу як свобода.
39. Питання про буття як запит про бога.
40. Негативна теологія. Бог як абсолютне буття.
41. “Феноменологія духу” Гегеля.
42. Людина і бог. Критика релігії. Віра і наука.
43. Буття та Суще. Самокажучість та феномен.
44. Феноменологічна редукція та епохе.
45. Свідоме та підсвідоме. Поняття архетипу.
46. Поняття світогляду та його категоріальна структура.
47. Проблема визначення предмету та об’єкту філософії.
48. Концептуальність та пропозиційність: філософія та наука.
49. Міфологія як історично первісний тип світогляду.
50. Специфіка релігійного світогляду.
51. Філософія і світогляд.
52. Структура філософського знання.
53. Специфіка філософії за природою елементів її знання.
54. Поняття системи та структури. Філософія та логіка побудови знань.
55. Релігійний тип світогляду та його специфіка.
56. Метафізика та її місце у філософії та її історії.
57. Адекватність предмету і методу філософії.
58. Галузі філософського знання та принципи його структурування.
59. Функції філософського знання.
60. Онтологічний статус поняття буття як філософська проблема.
61. Буття та суще.
62. Логічний зміст категорії буття.
63. Діалектика буття, ніщо (небуття), становлення.
64. Діяльнісний зміст категоріального відношення буття, ніщо, становлення.
65. Філософське поняття природи.
66. Основні форми відношення людини до природи як об’єкту філософії.
67. Природа як предмет філософської рефлексії.
68. Проблема конечності і безкінечності світу. Вічність.
69. Відношення “людина-природа”, “мислення-природа” в системі “філософії природи”.
70. Поняття природи як процесу (еманація, еволюція, розвиток).
71. Історичне місце натурфілософії (“філософії природи”) в пізнанні природи.
72. Матерія як онтологічна реальність.
73. Матерія як категорія.
74. Енергія та інформація: взаємозв’язок та проблема визначення.
75. Простір і час як філософські категорії.
76. Рух як процесійна єдність простору часу.
77. Відносність часу та простору.
78. Поняття порядку та хаосу у синергетиці.
79. Мислення як відображення та самовідображення.
80. Форми та закони мислення. Типи логік та їх застосування у філософії.

 

 

 

8. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«МЕТАФІЗИКА»

 

Тема 1.
Як можлива метафізика: історичний екскурс

Запити людини. Філософський (метафізичний) зміст запитів. Запити як діалог. Неможливість емпіричних наук давати відповідь на запити. Філософія як єдність науково-теоретичного знання та духовно-практичної компоненти свідомості. Унікальність історичного буття філософії в ціннісно-особистісного прояву духу. Вічність філософських проблем. Індивідуальний характер філософських істин. Іманентно-метафізична тональність філософії. Основні запити: основа, ціль і смисл дійсності; перші підвалини і засади та мета буття.

Відмінність основи і основаного, буття і становлення у Платона. Предметний і термінологічний зміст поняття “метафізика” у Арістотеля (Андронік Родоський). Проблема сутнього – проблем метафізики. Категорія сутнього – категорія метафізики і категорія мови. Проблема субстанції у Арістотеля. Метафізика як наука про божественну праоснову всього сутнього (Гайдеггер: метафізика Арістотеля є онто-тео-логічна конструкція).

Тома Аквінський про три аспекти метафізики: філософська теологія, наука про сутнє, наука про перші причини речей і перша філософія. Онтотеологія. Номіналізм Оккама (концептуалізм) про універсалії. Універсалії як зовнішні означення речей.

Метафізика в новий час: розум і розсудок, раціоналізм і емпіризм. Критика І.Кантом догматизму старої метафізики. Проблема обгрунтування Кантом метафізики, природознавства та математики. Всезагальність і необхідність як умови науки. Обмеженість емпіризму. Постулювання апріорного знання. Синтез чуттєвого і раціонального. Поняття трансцендентного. Ідеї чистого розуму: душа, свобода, Бог – предмет метафізики. Обмеженість розсудку. Неможливість метафізики як науки, подібної до природознавства. Неможливість мислити “предмети” розуму як матеріальні. Антиномія розуму. Надчуттєве, (трансцендентне) – справа не розсудку і не чистого розуму, а розуму практичного. Транцендентні ідеї: надчуттєве в нас, поза нами (вище нас), після нас – свобода, Бог, безсмертя душі. Метафізика – проблема практичного розуму.

Гегелівська оцінка метафізики. Ототожнення метафізичного методу з метафізикою. Метафізика: розсудок і розум. Спроба мислити трансцендентні (ноуменальні) сутності логічно. Переосмислення предмета логіки та включення в неї антиномічності мислення. Формальна логіка і розсудок. Об’єктивне мислення, розум і діалектична логіка. Інтегрування метафізики в діалектичну логіку. Оцінка Гайдеггером попередньої метафізики як забуття буття.

Позитивістська критика метафізики. Обмеження пізнання позитивним досвідом. Теологічний, метафізичний і позитивний періоди розвитку пізнання (Конт). Позитивні науки. Обмеження функцій розуму. Аналітична філософія та її різновиди. Редукція філософії до чуттєвих вражень. Заперечення існування метафізичних проблем, утвердження їх як псевдопроблем або зведення їх до логіко-гносеологічних проблем. Загальні моменти заперечення метафізики: лінгвістичний поворот – аналіз мови; семантичний – акцент на проблемі значення; методологічний – абсолютизація методу аналізу, відкидання філософської рефлексії; спроба перетворення метафізики в позитивну науку; нейтралізм. Орієнтація на формальну та математичну логіку і математичну дедукцію. Верифікація. Спроба ліквідації метафізики призводить до ліквідації теоретичного знання. Демаркаційна лінія між метафізикою і наукою. Очищення науки від ірраціональності, міфологічності та ідеологічних постулатів. Неминучість метафізичних заблуджень (Вітгенштейн). Метод фальсифікації (Поппер). Неможливість піддати фальсифікації метафізику. Необхідність включення метафізичних допущень в структуру наукових теорій (Поппер). Неможливість знання від метафізики. Критичний раціоналізм про метафізику. Метафізика як координуючий фактор наукового дослідження, залежність значимості наукової теорії від метафізичної установки (Агассі). Метафізика як критерій наукової значимості проблеми. Парадигма як метафізичний феном (Кун). Евристична роль метафізики для методології науки та побудови наукової картини світу. Наука в контексті культури. Метафізика як опосередковуюча ланка між наукою і культурою, як транслятор світогляду і культури певної епохи в наукове знання. Неоднозначність постпозитивістських поглядів щодо метафізики.

Сучасні критики метафізики. Постметафізичні часи. Потреби в духовній орієнтації людини, суспільства. Утвердження метафізики через перегляд і критику своїх методологічних основ. Збереження в метафізиці основних класичних змістовних елементів. Значення метафізики для сучасності: в екзистенційно-антропологічному аспекті. Роль метафізики для оцінки і розуміння позитивної науки. Метафізика як умова для знаходження наукою своїх предметних і методичних меж і можливостей. Метафізика і ідеологія. Світогляд і метафізика. Теологія і метафізика. Філософія як метафізика. Неминучість збереження у філософії метафізичних передумов і запитів. Метафізика як не остання відповідь на граничні питання: метафізика як теорія, що не дає закінчені відповіді, а викликає запити.

 

Тема 2.
Предмет метафізики

Обгрунтування метафізики як науки через метод. Обгрунтування методу будь-якої науки через її предмет. Метафізика як проникнення через емпіріофізичну сферу до її останніх і граничних основ. Неможливість для метафізики використовувати фактичні (емпіричні) результати для обгрунтування свого методу. Тематичне обгрунтування метафізики. Метафізичне (не антидіалектичне) мислення як методичне обгрунтування самого себе. Оправдання метафізикою свого методу подальшої дії. Неможливість для метафізики інших методів. Наука і предмет її дослідження. Неможливість будь-якої науки, крім метафізики, досліджувати саму себе. Метафізика як перша філософія. Розповсюдження метафізики на все, що взагалі є, в тому числі і на саму себе. Можливості метафізики і її методу як метафізичні проблеми. Співпадання методу метафізики з її предметним самообгрунтуванням. Предмет метафізики як предмет рефлексії. Апорія предмету метафізики і її методу: предмет метафізики не може бути визначений, поки він не проявиться через метафізичне мислення. Рефлексія над умовами можливості питання про буття – основний метод метафізики.

Трансцендентальна рефлексія. Спроби обгрунтування апріорності знання: від Платона до Канта. Пізнання як духовний акт присвоєння суб’єктом об’єкта, об’єкт як предмет свідомості. Потенції свідомості як умова акту присвоєння; виконання акту присвоєння є акт мислення, тобто акт духовного буття апріорі. Конечний суб’єкт (Кант) і вселюдське пізнання як суб’єкт. Загальний суб’єкт – умова метафізичного обгрунтування знання про буття. Роль трансцендентального мислення в обгрунтуванні метафізики. Аргументи проти звинувачень про суб’єктивізацію і релятивізацію пізнання.  Проблема трансцендентального досвіду як внутрішнього досвіду особистісного виконання духовного акту запиту і мислення. Питання про начала. Мова запиту. Мова як середовище мислення. Розмова і діалог. Слово і смисл, мова і мислення. Мова як тіло мислення, мислення – духовна душа мови. Утворення понять. Функції мови.

Елементи методу. Проблема риторсії. Апріорні та апостеріорні синтетичні та аналітичні судження.

 

Тема 3.
Запити про буття

Запити про начало. Начало як питання без будь-якої передумови. Питання про начало як рефлексія, як перетворення запиту в зміст питання, як повернення інтенції запиту на самий запит. Відмінність між логіко-мовною структурою запиту і реальним актом (виконанням) запиту. Перетворення питання про начало в питання про питання. Перетворення питання  з “Чи можу я робити запит?” в “Як я можу робити запит?”.

Умови запиту. Одночасність незнання і знання про запити. Знання про незнання як умова запиту. Передзнання і незнання, їх суперечність. Вирішення суперечності. Онтична умова запиту. Логічна умова запиту. Трансцендентальна умова запиту. Передзнання запиту, нетематичне передзнання, емпіричне (конститутивне і модифікативне) передзнання. Емпіричне передзнання як одиничне знання. Емпіричне знання як умова запиту, як певне одиничне питання. Чисте передбачення (апріорне). Передзнання як передбачення, як не тільки статична даність, а і динамічна подія, скерована на осягнення проблеми запиту. Сфери (горизонти) запиту: емпіризм, неопозитивізм, Кант, історичний досвід, Гайдеггер. Горизонт (межа) сфери можливого запиту. Межа як утвердження: а) неможливості запиту поза вказаною межею; б) існування “дещо” поза межею. Зникнення межі при запитові.

Поняття “горизонту буття” (Гусерль, Гайдеггер). Емпіричний та апріорний горизонти буття. Горизонт мислення. Запити про буття і запитане. Необмеженість горизонтів запитаного і відомого. Поняття сутнього. Сутнє і буття.

Безумовна і обумовлена значимість запитів. Релятивізм значимості. Горизонт значимості. Необмежений горизонт  буття. “Сутнє” як всезагальне поняття. “Сутнє” як трансцендентальне поняття. Однозначне, багатозначне і аналогічне поняття “сутнього”. Аналогічне поняття буття (сутнього). Аналогія буття як умова метафізики.

 

Тема 4.
Буття і сутнє

Тотожність і відмінність буття. Суб’єкт і об’єкт, їх відмінність і суперечливість. Знання і буття. Смисл буття і смисл знання. Безпосереднє і опосередковане знання про буття. Тотожність у відмінності і відмінність у тотожності буття. Конечне сутнє. Буття і сутність. Існування і сутність. Контингенція сутнього. Вчення Арістотеля про акт і потенцію. Тома Аквінський про буття. “Забуття” буття (Гайдеггер). Буття сутнього. Буття як основа сутнього як такого. Існування як внутрішня основа сутнього як дійсності. Принцип змісту буття. Обмеженість змісту буття. Буття як буття всього сутнього. Буття як принцип всіх реальних змістів буття всього реального сутнього. Можливе сутнє. Буття як принцип всіх лише можливих змістів буття, які можуть відбутися у всіх лише можливих сутніх.

Принцип необмеженої дійсності буття. Єдність дійсного і можливого існування і змісту буття. Чистий зміст буття. Буття як дійсність чистого змісту і чистої досконалості буття. Конечне суще як обмежене часткове здійснення буття. Відносне заперечення як обмежене конечної сутності. Відносно-заперечне виділення із абсолюту як формальна основа кінченого як такого. Сутність як певне обмеження. Сутність сутності. Тотожність і відмінність буття і сутності. Субстанція і акциденція. Субстанція як конкретне сутнє. Субстанція як субстрат. Акциденція як властивість субстанції. Субстанційна цілісність як смисловий образ сутнього. Акцидентне відображення конечної субстанції. Дія як основна акциденція. Заперечення субстанції емпіризмом (Локк, Юм).

 

Тема 5.

Буття і дія

Конечне сутнє як онтологічно конституйоване буттям і сутністю. Дія як несубстанційно “в собі” сутнє, а акциденційно “в чомусь іншому” здійснене визначення. Дія як опосередкування рефлексії над своєю дією. Буття як принцип дії. Буття як тотожність, сутність як відмінність. Буття як динамічна тотожність. Чиста позитивність буття. Актуальна конечність і віртуальна нескінченність буття. Дія як відношення діяння. Дія і протидія. Універсальний зв’язок дії всього сутнього. Активна причинна дія і пасивне випробування сутнього в іншому сутньому. Внутрішні і зовнішні дії. Відмінність між часовою послідовністю і причинним зв’язком в чуттєвому сприйнятті. Локк і Юм (емпіризм) про причинність. Кант про причинність.

Здатність сутнього до дії як можливість і виконання дії як дійсність. Єдність буття і сутності сутнього як причина здатності до дії. Виконання дії -- основа буття і конечного сутнього.

Духовна дія. Дух як при-собі-буття. Знання про себе і знання про іншого як знання про буття. Рефлексія рефлективності і духовний (свідомий) акт. Історія проблеми духовного акту. Людина є в своїй свободі “ради самої себе” (Арістотель);  “Я існую, отже, мислю” (Декарт); “Людина – ціль сама по собі” (Кант); дух є “при-собі-буття” і “для-себе-буття” і в цьому його свобода (Гегель). “При-собі-буття духу” і виконання акту запиту, знання, воління. Інтенціональність свідомості і рефлексу. Свідомість і виконання буття. Актуальна тотожність буття і знання як основне знання про буття. Нескінченний вимір духовного акту. Віртуальна нескінченність і актуальна конечність духовного акту.

Духовне буття, духовна субстанція і душа. Душа як віртуально нескінченний вимір буття. Матерія як сутнє “не-для-себе”, а “для-іншого” (не духовного). Покладання духовної субстанції. Дія конечної духовної істоти. Подвійність протилежності суб’єкта і об’єкта і їх взаємодія. Подвійність знання і воління.

Запит і знання. Знання як перший спосіб духовного самовиконання. Духовне устремління як воління і другий спосіб духовного самовиконання. Духовна дія і виконання тотожності об’єкта і суб’єкта.

Закони буття. Закон тотожності як тотожності сутнього. Знання про тотожність і умова можливості осмислення запиту і знання. Знання про тотожність як трансцендентальне знання і як синтетичне судження апріорі. Закон причинності як основа становлення і зміни. Історія проблеми: рух, перехід потенції в акт, принцип достатнього обгрунтування. Онтичні, логічні, трансцендентальні умови причинності. Контингентні умови. Принцип причинності як результат “синтетичного судження апріорі”. Іманентність необхідності не-необхідності в контингентному сутньому. Відмінність першої і другої причини. Контингентне сутнє як друга причина.

Закон фінальності. Телеологічні картини світу античності, середньовіччя, Нового часу. Фінальність і природничо-наукове (матеріалістично-механістичне) мислення. Заради чого, яка мета і який смисл – основні поняття фінальності. Природні потяги і усвідомлені прагнення. Ціль як умова людської дії, людського воління. Принцип фінальності “як синтетичне судження апріорі”. Цілеспрямованість і цілевпевненість. Значення фінальності для картини світу та для розуміння природи. Фінальність як внутрішнє визначення причинності. Телеологія як передбачення існування Розуму.

Буття як заперечення небуття, як необхідна тотожність. Поняття чистої динамічної тотожності буття.

 

Тема 6.

Єдине, істинне і благо

Поняття трансцендентного і трансцендентального. Історія проблеми. Буття як єдність. Єдність “Я” в множині своїх актів. “Внутрішня єдність” як тотожність сутнього із самим собою. “Зовнішня єдність” як відмінність сутнього з усім іншим. Сутнісна єдність як цілісність сутнього. Сутнісна єдність як “тотожність цілого із самим собою” завдяки буттю сутнього. Індивідуальна єдність або одиничне та його унікальність.

Індивідуалізація і персоналізація. Питання все-єдності – основне питання історії мислення. Строгий монізм: Парменід, Плотін, Бруно, Гегель і ін. Єдність і множинність буття: єдність в множині передбачає єдність до множини. Єдність як трансцендентне поняття. Пізнання як запит і знання.

Буття як істина. Істина як благо. Логічна та адекватна істина. Консенсус і когеренція. Оптична істина як потенція логічної істини. Проблемно-історичне поле про онтичну істину.  Онтологічна і нескінченна істина. Абсолютна єдність буття і знання як онтологічна істина.

Від знання до воління. Основний акт воління як утвердження іншого ради нього самого; любов. Інша людина як безумовна і унікальна цінність.

Теорія і практика: історичний екскурс про примат знання чи воління, інтелектуалізм чи волюнтаризм. Природа блага. Можливе і виконане благо. Благо і істина. Зміст буття і позитивне визначення буття сутнього.

Проблема цінностей. Раціональне (Спіноза, Гегель) та ірраціональне розуміння цінностей. Дуальність буття і цінностей (раціоналізм буття і сенсуалізм цінностей). Сутнє як благо і устремління до цінності. Онтологічне благо як єдність буття і знання. Обумовлений (конечний) і абсолютний способи буття онтологічного блага. Нескінченне благо. Тотожність абсолютного буття з абсолютним волінням і любов’ю. Аналогія блага. Оптимізм, песимізм, нігілізм, дуалізм щодо проблеми зла. Фізичне і моральне зло. Свобода і зло. Єдність трансценденталій. Єдність істини і блага. Проблема краси.

 

Тема 7.

Буття і світ

Світ людини. Поняття світу. Космологічне і антропологічне поняття світу. Картина світу як синтез емпіричних конкретно-наукових знань. Світогляд як синтез пізнання і оцінки “світу людини” і “людини в своєму світі”. Світ як переддана нам і оточуюча нас просторово-часова дійсність.

Проблема реальності світу: ідеалізм, матеріалізм, дуалізм. Ступені буття. Порядок, форми, рівні, повнота, зміст буття. Проблема матерії, матеріальні речі і матеріальність. Сутність матеріального сутнього і перша матерія.

Проблема індивідуалізації. Тілесне життя і внутрішня дія. Вегетативне життя.  Чуттєва форма життя. Людське існування і людина як мікрокосм. Людина і при-собі-буття духу. Історико-філософський аспект цієї проблеми.

Проблема свободи. Свобода волі (вибору) як основна свобода. Свобода волі як звільнення в особисту свободу. Свобода і реалізація людиною в своїй  історії своєї духовної сутності. Відкритість людини буттю і свобода. Опосередкована безпосередність як основна свобода. Свобода і можливість мислення та мовлення (висловлювання). Свобода – умова пізнання і істини. Самостійність рішень і свобода.

Духовність (виконання духу) як умова свободи волі. Єдність запиту, знання та воління  свобода вибору. Буття духу як свобода. Дух в іншому. Зв’язок духу і тіла: дуалізм і монізм. Світ досвіду як духовно насичений світ. Душа як формальний принцип тіла.

Поняття особи та особистісної цінності. Духовна сутність особи. Людина серед людей і міжособові відносини. Проблема міжлюдського пізнавання і розуміння. Діалог і відкритість до розуміння, до вміння слухати і чути. Людина, спільнота і суспільство. Історія і розкриття духовної сутності людини.

 

Тема 8.

Абсолютне буття

Буття Бога. Питання про буття як запит про Бога. Антична філософія про божественну основу буття. Апологетика і схоластика про філософське пізнання Бога. Новий час і пізнання Бога. Абсолют в класичній німецькій філософії. Практичний і теоретичний атеїзм. Питання про докази буття Бога. Неможливість науково (емпірично, математично) доказати буття (небуття) Бога.

Доказ не як емпірико-математичне, а як раціональне опосередковане розуміння. Необхідність Бога. Гіпотетична необхідність. Перехід можливості в дійсність. Причина світу. Конечність, часовий критерій і когерентність сутнього. Контингентна, перша і абсолютна причини. Конечний дух і його ціль. Можливість і дійсність абсолютного буття.

Сутність Бога. Аналогічне пізнання Бога і аналогічні судження про нього. Негативна теологія. Трансцендентні аналогії з приводу абсолютного буття. Бог як “саме буття”. Позачасовість, позапросторовість, одиничність, простота (безструктурність) і незмінність буття. Нескінченний дух і особистісний Бог. Бог як абсолютне буття і як нескінченний дух.  Філософське і релігійне розуміння Бога. Церковне вчення про неможливість раціонального осягнення Бога. Філософські спроби пізнання Бога.

Людина і Бог. Сутнісне відношення конечних речей до Бога. Філософія і релігія. Критика релігії як заблудження (атеїзм, позитивізм, матеріалізм). Раціоналізм та ірраціоналізм і релігія. Віра і наука.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-ох т. М., 1975. Т. 1.
2. Виндельбанд В. История древней философии. К., 1995.
3. Возняк В.С. Метафизика рассудка и разума. К., 1994.
4. Гегель Г.-В. Ф. Наука логики. – Т. 1. – М., 1970.
5. Гусерль Е. Криза європейського людства і філософія // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. К., 1996.
6. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. М., 1986.
7. Кант И. Критика чистого разума. Соч. В 6-и т. М., 1964. Т. 3.
8. Кант И. Критика практического разума. Соч. В 6-и т. М., 1965. Т. 1. Ч. 1.
9. Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку//  Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. К., 1996.
10. Кузнецов В.Г., Кузнецов И.Д. и др. Философия. Учение о бытии, познании и ценностях человеческого существования. М., 1999.
11. Ляхович П. Лекції з метафізикию. Львів, Вид-во ЛБА. 1995.
12. Рорті Р. Філософія і дзеркало природи // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. К., 1996.
13. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. К., 1998.
14. Философия. Учебник. Отв. ред. Кохановский  В.П. Ростов на Дону. 1997.
15. Философия. Учебник. Под ред. Губина В.Д. и др. М., 1996.
16. Хайдеггер М. Бытие и время. М., 1997.
17. Хайдеггер М. Введение в метафизику. СПб., 1997.
18. Хайдеггер М. Оснонвые понятия метафизики // Вопросы философии. 1993. № 9.
19. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х т. М., 1975. Т. 1.
20. Библер В.С. Что есть философия? (Очередное возвращение к исходному вопросу) // Вопросы философии. 1995. № 1.
21. Возняк В.С. Метафизика рассудка и разума. К., 1994.
22. Кант И. Критика чистого разума. Соч. В 6-и т. М., 1964. Т. 3.
23. Корет Э. Основы метафизики. К., 1998.
24. Лобковиц Н. От субстанции к рефлексии. Пути западноевропейской метафизики // Вопросы философии. 1995. № 1.
25. Лосев А.Ф. Античный космос и современная наука // Бытие. Имя. Космос. М., 1993. С. 106-131.
26. Ляхович П. Лекції з метафізики. Львів, Вид-во ЛБВ. 1995.
27. Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. Разд. 4. М., 1991.
28. Современная западная философия. Словарь. М., 1991. Статьи: Бытие. Метафизика.
29. Трубецкой С.Н. Метафизика в Древней Греции. М., 1990.
30. Статьи: Бытие. Метафизика. Суще // Философская энциклопедия. В 5 т.– Т. –М., 1964-1970.
31. Хайдеггер М. Введение в метафизику. СПб., 1997.
32. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. 1993. № 9.
33. Черняков А.Г. Стрекало вопроса // Хайдеггер М. Введение в метафизику. СПб., 1997.
34. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х т. М., 1975. Т. 1.
35. Корет Э. Основы метафизики. К., 1998.
36. Ляхович П. Лекції з метафізики. Львів, Вид-во ЛБА. 1995.
37. Матяш Т.П. Сознанеи как целостность и рефлекия. Ростов на Дону. 1998.
38. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? М.,1991.
39. Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.
40. Франк С.Л. Духовные основы общества. М., 1992.
41. Франк С.Л. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии. М., 1990.
42. Хайдеггер М. Время и бытие. М., 1993.
43. Хайдеггер М. Тезис Канта о бытии // Философия Канта и современность. Ч. 2. 1993.
44. Хайдеггер М. Введение в метафизику. СПб., 1997.
45. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. 1993.  № 9.
46. Аристотель. Метафизика. Соч. в 4-х т. М., 1975. Т. 1.
47. Виндельбанд В. История древней философии. К., 1995.
48. Гегель. Лекции по истории философии. СПб., 1994.
49. Корет Э. Основы метафизики. К., 1998.
50. Лобковиц Н. От субстанции к рефлексии. Пути западноевропейской метафизики // Вопросы философии. – 1995. -- № 1.
51. Ляхович П. Лекції з метафізики. – Львів, Вид-во ЛБА. – 1995.
52. Спиноза Б. Этика. – СПб., 1993.
53. Фейербах Л. История философии Нового времени от Бэкона Веруламского до Бенедикта Спинозы. – Соб. произвед. В 3-х т. – М., 1974. – Т. 3.
54. Философская энциклопедия. В 5-и т. – М., 1964-1970. – Статьи: Бытие. Сущее. Субстанция.
55. Хайдеггер М. Введение в метафизику. – СПб., 1997.
56. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. – 1993. – № 9.
57. Аристотель. Метафизика. – Соч. в 4-х т. – М., 1975. – Т. 1.
58. Виндельбанд В. История древней философии. – К., 1995.
59. Возняк В.С. Метафизика рассудка и разума. – К., 1994.
60. Гегель Г.-В. Ф. Феноменология духа. – Соч. в 14-и т. – М., 1959. – Т. 4.
61. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической ападноевропейской философии. – М., 1986.
62. Кант И. Критика практического разума. – Соч. в 6-и т. – М., 1965. – Т. 1. – Ч.1.
63. Кант И. Основы метафизика нравственности. – Соч. в 6-и т. – М., 1965. – Т. 1. – Ч. 1.
64. Корет Э. Основы метафизики. – К., 1998.
65. Лейбниц Г.В. Монадология. – Соч. в 4-х т. – М., 1982. – Т. 1.
66. Лобковиц Н. От субстанции к рефлексии. Пути западноевропейской метафизики // Вопросы философии. – 1995. -- № 1.
67. Ляхович П. Лекції з метафізики. – Львів, Вид-во ЛБА. – 1995.
68. Платон. Тимей. – Соч. в 4-х т. – М., 1994. – Т. 3.
69. Спиноза Б. Этика. – Изб. произв. в 2-х т. – М., 1985. –Т. 1.
70. Трубецкой С.Н. Основания идеализма. – Соч. – М., 1994.
71. Франменты ранних греческих философов. – М., 1989.
72. Хайдеггер М. Введение в метафизику. – СПб,. 1997.
73. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. – 1993. – № 9.
74. Хайдеггер М. Разговор на проселочной  дороге. – М., 1991.
75. Аристотель. Метафизика. – Соч. в 4-х т. – М., 1975. – Т. 1.
76. Бруно Дж. О причине, начале и едином. Диалоги. – М., 1949.
77. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. – М., 1997.
78. Гегель Г.-В. Ф. Наука логики. – Т. 1 . – М., 1979.
79. Горак Г.І.Філософія. Курс лекцій. – К., 1998.
80. Кант И. Критика практического разума. – Соч. в 6-и т. – М., 1965. – Т. 1.
81. Кант И. Основы  метафизики нравственности. – Соч. в 6-и т. – М., 1965. – Т.1. – Ч. 1.
82. Корет Э. Основы метафизики. – К., 1998.
83. Краткая философская энциклопедия. – М., 1994.
84. Ляхович П. Лекції з метафізики. – Львів, Вид-во ЛБА. – 1995.
85. Ортега-и-Гассет Х. Воостание масс // Вопросі философии. – 1989. -- № 3-4.
86. Платон. Тимей. -- Соч. в 4-х т. – М., 1994. – Т. 3.
87. Философия. Основные идеи и принципы. Ред. Ракитов А.И. – М., 1990.
88. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
89. Хайдеггер М. Введение в метафизику. – СПб., 1997.
90. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики \\ Вопросы философии. – 1989. – № 9.
91. Хайдеггер М. Феноменология и трансцендентальная философия ценностей.
92. Аристотель. Метафизика. – Соч. в 4-х т. – М., 1975. – Т. 1.
93. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. – М., 1997.
94. Гегель Г.-В. Ф. Философия духа // Гегель Г.-В. Ф. Энциклопедия философских наук. – В 3-х т. – М., 1997. – Т. 3.
95. Гегель Г.-В. Ф. Феноменология духа. – М., 1992.
96. Границы науки: о возможностях альтернативных моделей познания. – М., 1991.
97. Жильсон Э. Философ и теология. – М., 1995.
98. Кант И. Критика практического разума. – Соч. в 6-и т. – М., 1965. – Т. 1.
99. Корет Э. Основы метафизики. – К., 1998.

1. Ляхович П. Лекції з метафізики. – Львів, Вид-во ЛБА. – 1995.
2. Маритен Ж. Философ в мире. – М., 1994.
3. Хайдеггер М. Введение в метафизику. –М., 1997.
4. Шелер М. Положение человека в космосе. – Изб. произв. – М., 1994.
5. Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. – М., 1991.
6. Августин. Сповідь. – К., 1996.
7. Аквинский Ф. Сумма теологии // Антология мировой философии. – М., 1969-1972. – Т. 1. – Ч. 2.
8. Арьев Ф. Человек перед лицом смерти. – М., 1992.
9. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. – М., 1997.
10. Жильсон Э. Философ и теология. – М., 1995.
11. Корет Э. Основы метафизики. – К., 1998.
12. Ляхович П. Лекції з метафізики. – Львів, Вид-во ЛБА. – 1995.
13. Маритен Ж. Философ в мире. – М., 1994.
14. Муди Р. Жизнь после смерти. – Л., 1991.
15. Тейяр де Шарден.  Феномен человека. – М., 1987.
16. Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. – М., 1991. 

 

Контрольні питання:

1. Визначення метафізики.
2. Запит та його горизонт.
3. Проблема Духа у філософії.
4. Першопричина як метафізичне поняття.
5. Єдине як атрибут буття.
6. Смисл буття.
7. Телеологічність дії.
8. Істина як адекватність, відповідність та очевидність.
9. Трансцендентний та трансцендентальний виміри філософії.
10. Як можливий філософський запит про буття.
11. Проблема свідомості як наперед покладеної.
12. Проблема тотожності буття та розуміння.
13. Бог у релігії та філософії.
14. Інтенціональність свідомості.
15. Буття сутності та рефлексія.
16. Проблема мови і мовлення.
17. Поняття факту та події. Л. Вітгенштайн та проблематика “Логіко-філософського трактату”.
18. Метафізика як сама в собі методологія пізнання.
19. “Метафізика“ Арістотеля як першофілософія.
20. Проблема універсалій в середньовічній філософії.
21. “Про причину, початок та єдине” Дж. Бруно. Філософія та “магія”.
22. “Метафізичні розмисли” Р. Декарта.
23. “Теодицея” та “Монадологія” Г. Ляйбніца.
24. Проблема апріорності знання. “Критика чистого розуму” та “Критика практичного розуму” І. Канта.
25. Ніщо як філософська проблема.
26. Буття як заперечення небуття.
27. Буття та час. М. Хайдеггер.
28. Знак, знаковість, значеннєвість. Проблема пошуку смислу та осмислення пошуку.
29. Фінальність та смисл буття.
30. Смисл як такий.
31. Поняття блага. Раціональне та ірраціональне розуміння цінностей.
32. Проблема змісту, форми, матерії та руху.
33. Свобода, воля та можливість. Відкритість людини буттю і свободі.
34. Буття духу як свобода.
35. Питання про буття як запит про бога.
36. Негативна теологія.
37. Бог як абсолютне буття.
38. “Феноменологія духу” Гегеля.
39. Людина і бог. Критика релігії. Віра і наука.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ДІАЛЕКТИКА»

 

Тема 1.

Поняття діалектики та її предмет.

Місце діалектики в структурі філософського знання. Діалектика та типи філософського світогляду. Історична генеза діалектики та її форми: стихійна діалектика  стародавніх і діалектика як “мистецтво сперечатися” – засіб досягнення істини; схоластична діалектика; діалектика як порожня словесна суперечка (для Декарта, Бекона і інших філософів Нового часу). Антиномічна діалектика Канта.

 

Тема 2.

Діалектика як позитивний метод пізнання.

Діалектика як позитивний метод пізнання (суб’єктивний у Фіхте, об’єктивний у Шеллінга і Геґеля). Діалектика як система суб’єкт – суб’єктних відношень і як діалог ( у вченні Фейєрбаха); матеріалістична діалектика марксизму. Трагічна діалектика А.Ліберта. діалектика екзистенціалізму; “неґативна діалектика” франкфуртської школи; діалектика “інтеґрального раціоналізму” Г.Башляра. Інваріанти змісту різних типів діалектики у сучасних філософських доктринах. Сучасні концепції діалектики.

 

Тема 3.

Проблема всезагального у діалектиці.

Поняття всезагального. Діалектика як суб’єктивне. Діалектика як об’єктивне. Емпірична і теоретична  діалектика. Історія діалектики та її теорія. Логічний апарат діалектики. Категорії, рефлективні визначення, поняття та принципи діалектики. Поняття закону. Форми діалектичного процесу: перехід, рефлексія, розвиток. Буття, сутність, дійсність як сфери реалізації форм діалектичного процесу.

Діалектика та її альтернативи: еклектика, софістика, метафізика, релятивізм, доґматизм. Діалектика і формальна логіка. Розсудок, розум, діалектика.

 

Тема 4.

Перехід як форма діалектики в бутті.

Поняття переходу, взаємопереходу, становлення. Категорії якості, кількості, міри. Основні етапи їх формування. Поняття безмірного. Якісна і кількісна визначеність буття. Міра як єдність якості і кількості. Взаємоперехід кількості і якості та його умови. Якісна і кількісна нескінченність. Поняття неперервності, перервності та стрибка. Взаємоперехід кількості в якість як принцип пізнання і діяльності. Чуттєве споглядання, розсудок і розум в контексті категоріальних визначень буття.

 

Тема 5.

Рефлексія як сутність.

Сутність як рефлексія. Поняття відображення. Природа універсальних рефлективних визначень сфери сутності. Внутрішня і зовнішня рефлексія. Види рефлексії. Визначеня рефлексії: тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, основа. розум в контексті рефлексії.

 

Тема 6.

Способи розв’язання логічних суперечностей.

Формальна і діалектична суперечність. Реальна і логічна (пізнавальна) основа та спосіб розв’язання суперечностей. Боротьба протилежностей як філософська проблема. Поняття антагонізму. Чуттєве споглядання, розсудок і розум в контексті рефлексії.

 

Тема 7.

Розвиток як форма діалектики в дійсності. (частина перша)

            Поняття дійсності як єдності буття і сутності. Поняття зміни, руху. Рух і розвиток. Еволюція і еманація як моменти розвитку. Поняття метаморфози. Поняття як “стихія” розвитку. Логічна структура принципу розвитку.

 

Тема 8.

Розвиток як форма діалектики в дійсності. (частина друга)

Заперечення та самозаперечення в діалектиці. Формальне та діалектичне заперечення. Принцип “зняття”. Розвиток як перехід в протилежність. Тотожність і відмінність ступенів розвитку. Зовнішні форми вияву розвитку: лінійна, кругова, тріадична, спіралевидна. Розсудок і розум в контексті поняття розвитку.

 

Тема 9.

Діалектика як метод

Діалектика як теорія і метод. Структура діалектичного методу. Поняття системи філософського знання. Діалектичні принципи побудови системи філософського знання. Збіг початку і принципу системи. Сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного – метод побудови філософії як теоретичної системи знання. Історичне і логічне. Співвідношення онтології і діалектики.

 

Тема 10.

Діалектика і методи наукового пізнання.

Теорія пізнання, логіка і діалектика. Діалектичний метод як єдність теоретичного і практичного, пізнавального і перетворювального. Діалектика і методи наукового пізнання. Проблема  застосування діалектики в науковій діяльності і практиці: передумови, умови, форми і межі.

Людина як суб’єкт і об’єкт діалектики. Гуманістичний потенціал діалектики. Діалектика і творчість. Діалектика і культура. Реформа філософіі – рух до діалектики.

 

Тема 11.

Альтернативи діалектики: історія та сучасність.

Діалектика та її альтернативи: еклектика, софістика, метафізика, релятивізм, доґматизм. Діалектика і формальна логіка. Розсудок, розум, діалектика. Діалектика і культура. Діалектика як діалог. Діалектика і творчість.

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Категории диалектики, их развитие и функции. – К., 1980. – 130 с.
2. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002. – С.  158-162, 272-274, 497, 498.
3. Діалектика без апології. – К., 1998
4. Ильенков Э.В. Диалектическая логика: Очерки истории и теории. Изд. доп. – М., 1984. – С. 188-206, 304-319.
5. Ахлибинский Б.В., Храпенко Н.И. Теория качества в науке и практике: Методологический анализ. – Л., 1989. – 200 с.
6. Босенко В.А. Диалектика как теория развития. – К., 1966. – С. 133-151.
7. Босенко В.А. Общая теория развития. – К., 2001. – С. 160-182.
8. Булатов М.А. Деятельность и структура философского знания. – К., 1976. – С. 79-88.
9. Bertell Ollman «Dance of the Dialectic: Steps in Marx’s Method»
10. Абрамов М. А. Догмы и поиск (сто лет дискуссий о диалектике в английской философии).- М., 1994.-210 с.
11. Адорно Т. В. Негативная диалектика. Пер. с нем. — М.: Научный мир, 2003.-372 с.
12. Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М., 1991. — 383 с.
13. Берти Э. Древнегреческая диалектика как выражение свободы мысли слова // Историко-философский ежегодник 1990. — М., 1991. — С. 321—344.
14. Богомолов А. С. Диалектический логос. Становление античной диалектики. — М., 1982. — 263 с.
15. Бурова И. Н. Парадоксы теории множеств и диалектика. М., 1976.- 176 с.
16. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: В 3-х т. – М., 1972. – Т. 3. – С. 288-310.
17. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – М., 1974. – Т. 1. – Наука логики. – С. 421-424.
18. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – М., 1975. – Т. 2. – Философия природы. – С. 33-43.
19. Гулыга А., Ильенков Э. Конкретное // Философская энциклопедия: В 5-ти т. – М., 1964. – Т. 3. – С. 44-45.
20. Ильенков Э.В. Диалектическая логика: Очерки истории и теории. 2-е изд., доп. – М., 1984. – С. 216-317.
21. Ильенков Э.В. Философия и культура. – М., 1991. – С. 18-202, 275-368.
22. История античной диалектики. М.,  1972.
23. История диалектики ХУІ-ХУІІІ вв. М., 1974.
24. Категории диалектики, их развитие и функции. – К., 1980. – 120 с.
25. Категория количества в науке. – К., 1994. – 230 с.
26. Конечное и бесконечное. – К., 1982. – 247 с.
27. Кумпф Ф., Оруджев З. Диалектическая логика: Основные принципы и проблемы. – М., 1979. – С. 99-149.
28. Кушаков Ю.В. Применение диалектики как проблема (К критике гегелевской методологии) // Материалистическая диалектика – методологическая основа развития науки. – К., 1983. – С. 29-58.
29. Лежебоков П.А. Диалектическое противоречие как закон познания. – М., 1981. – 175 с.
30. Лосев А. Мера // Философская энциклопедия: В 5-ти т. – М., 1964. – Т.3. – С. 389-394.
31. Материалистическая диалектика: В 5-ти т. – М., 1981. – Т.1. – Объективная диалектика. – С. 266-296.
32. Н. С. Имянитов / Количество, качество и противоположности: вчера, сегодня, завтра // Философия и общество. — 2009. — № 1. — С. 44-64.
33. Н. С. Имянитов / Повторения при развитии // Философия и общество. — 2009. — № 3. — С. 78-101.
34. Огурцов А. Рефлексия // Философская энциклопедия: В. 5-и т. – М., 1967. – Т. 4. – С. 499-502.
35. Прерывное и непрерывное. – К., 1983. – 311 с.
36. Рузавин Г.И. Диалектика и современное научное мышление // Философские науки. – 1991. - №6.
37. Сковорода Г.С. Пізнай в собі людину. – Львів, 1995. – С.349-352.
38. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.
39. Яновская С. Количество // Философская энциклопедия: В 5-ти т. – М., 1962. – Т.2. – С. 552-562.
40. Современные зарубежные концепции диалектики. – М., 1987. – С.11-81.
41. Філософія. Курс лекцій. – К., 1993. – С.  22, 24-27.

 

 

 

 

 

 

10. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ГНОСЕОЛОГІЯ, ЕПІСТЕМОЛОГІЯ І ПРАКСЕОЛОГІЯ»

 

Тема 1

Предмет та основна проблематика теорії пізнання

            Гносеологія як філософська дисципліна. Діяльність та пізнання як основні форми відношення людини до світу. Співвідношення понять знання та пізнання. Інформація та знання. Проблема походження знання.

Дискусія “онтологізму” та “гносеологізму”: обмеженність цих позицій. Взаємозв’язок онтології та гносеології : взаємне обґрунтування та взаємна проблематизація. Онтологічні передумови гносеології: існування об’єкта, суб’єкта пізнання та пізнавального відношення.

             Гносеологія та епістемологія. Специфіка епістемологічного пізнання. Відмінність теорії пізнання та логіки і методології науки.

Поняття су’єкта, об’єкта пізнання та суб’єкт-об’єктних пізнавальних відносин. Гносеологічний та онтологічний аспекти протиставлення  су’єкта та об’єкта пізнання. Декартова модель пізнання як суб’ект-об’єктного відношення: фіксація їх розриву. (Об’єкт має зовнішній щодо суб’єкту характер, акт пізнання не впливає на об’єкт). Класичний ідеал пізнання: суб’єкт як знаряддя та містилище для об’єктивного знання. Ідеал об’єктивного знання як основа для панування над об’єктом та його використання. Розрізнення суб’єкта як емпіричного індивіда та як частини розумного цілого для обгрунтування надіндивідуального характеру знання. Поняття трансцендентального суб’єкту. Наївний реалізм (суб’єкт відрізяється і незалежний від об’єкта). Феноменологізм (суб’єкт, що пізнає схоплює не лише об’єкт, але й власні уявлення).

Онтологічне подолання гносеологічної протилежності суб’єкта та об’єкта. Тотожність мислення та буття як умова можливості пізнання. Пізнання ак справжня приналежність істиному буттю (Платон, релігійно-містичні вчення). Пізнання як розкриття власної сутності (Гегель). Ідея діалектичної єдності суб’єкта та об’єкта  (Гегель, марксизм)    .                  

 Критика суб’єкт-об’єктного відношення в філософії діалогу. Феміністична критика науки як суб’єкт-об’єктного відношення та деконструкція її функції знарядя домінування та підкорення. Фундаментальне пізнавальне відношення суб’ект-об’єкт та проблема інтерсуб’єктивності.

Поняття суб’єкту пізнання та свідомості: подібність та відмінність. Гносеологічний суб’єкт як індивідувльна та надіндивідуальна свідомість. Характеристика свідомості: темпоральність, інтенціональність, ідеальний характер. Свідомість та самосвідомість. Проблема самосвідомості в европейській філософії. Свідомість як “світло”. Ідея “гносеологічної робінзонади” як ствердження автономії індивідуального суб’єкта, наділенного Богом здатністю до достовірного пізнання істини. Авторитети та традиції як носії помилок. Трансцендентальний суб’ект та індивідуальна свідомість. Поппероовська критика розуміння знання як індивідуального психічного стану. Основна ідея Поппера “епістемологія без суб’екта пізнання”.

Основна проблематика гносеології та епістемології. Проблема походження та обгрунтування знань. Проблема пізнаваності світу  та меж знання.   Проблема істинності знання та його обґрунтування.   

Основні гносеологічні програми та стратегії. Наївний реалізм (Берклі), тотожність мислення та буття (Парменід, Гегель), феноменологізм. Гносеологічний оптимізм та гносеологічний песимізм. Агностицизм. Скептицизм. Догматизм. Релятивізм. Основні аргументи скептицизму. Співвідношення понять агностицизму, скептицизму, релятивізму. Чи є скептицизм ірраціональним. Знання як виправдане вірування

Гносеологія та тип культури: Схід та Захід.

 

 

 

Тема 2

Природа знання, його джерела та межі

Що означає знати. Свідомість та пізнання. Пізнання як вихід за межі безпосередньої свідомості. Пізнання як вища форма свідомості. Знання як результат та мета пізнання. Загальна значущість як ознака знання.  Безумовність знання: проблема епістемологічного фундаменталізму.

Знання як ментальний стан. Знання як система суджень.

Знання та досвід. Поняття досвіду. Структура досвіду, його види, відношення понять  досвіду та знання. Структура досвіду та структура процессу пізнання.

Знання та гадка. Психофізична проблема.

Системний характер знання, його структура. Типи, види, рівні та форми знання. Теоретичне, духовно-практичне та практичне знання. Різноманітність видів знання. Ігрове, особисте,трансцендентне та інш. види знання.

Чуттеве та раціональне знання. Поняття раціональності. Історичні види раціональності. Розсудок та розум як пізнавальні здібності. Знання апріорне та апостеріорне. Дискусія щодо вродженних ідей (Декарт). Едність чуттевого та раціонального в філогенезе та онтогенезе пізнання. Едність чуттевого та раціонального в чуттевому досвіді. Чуттевий досвід як результат передбачень та інтерпретацій. Початком пізнання не може бути “чисте споглядання”, бо чуттевий досвід проникнутий інтерпретаціями. Ієрархія інтерпретацій. Активність суб’єкта чуттевого досвіду. Відкритість чуттевого досвіда для перегляду та переінтерпретації. Апріорні компоненти чутевого досвіду (еволюційна епістемологія: Лоренц, Поппер).

            Інтуіція як джерело знання та вид пізнавальної діяльності. Інтуіція як подолання протилежності суб’єкта та об’екта (містика, філософія життя). Інтуіція як результат високої компетентності дослідника. Види інтуіції.: інтелектуальна, містична, чуттева, наукова. Проблема інтерсуб’єктивної перевірки та трансляції  інтуітивного знання.

 

Тема 3

Гносеологічні проблеми в добу античності та середньовіччя.

Метафізична теорія пізнання

Специфіка постановки гносеологічних проблем в добу античності. Проблема співвідношення загального та одиничного та гносеологічна проблематика. Об’єктивістський характер теорії знання. Епістема і докса. Апорії Зенона та їх значення для окреслення проблематики теорії пізнання. Сенсуалізм Протагора, Демокріта, Епікура, Лукреція Карра. Раціоналізм Сократа, Платона, Аристотеля. Раціональне та ірраціональне в пізнанні: теорія анамнезу. Аристотелівська теорія досвіду. Теоретико-пізнавальні особливості античної софістики та скептицизму. Релятивізм та діалектика.

Метафізична цінність знання в середньовічній культурі. Проблема співвідношення знання та віри в середньовічній філософії. Концепція чистої віри (Тертулліан), двоїстої істини (Авввероес, Т. Аквінський), гармонії віри та розуму (Климент Олександрійський, Августин).  Середньовічна  діалектика та містика (Абеляр та Бернард Клервосський). Гносеологія кафетатична та апофетична ( Максим Сповідник, ісіхазм).

Теорія загального: лінія Платона та Аристотеля (номіналізм, реалізм). Номіналізм та розвиток протонаукового пізнання.

Проблема співвідношення знання та віри в сучасній гносеології. Енцикліка папи Іоана Павла П “Знаня та віра”. Знання, віра, сумнів.

 

ТЕМА 4

Проблеми пізнання в добу Нового Часу. Раціоналізм

(теоретико-пізнавальний психологізм)

Передумови формування гносеології Нового часу в добу Відродження та Реформації. Гносеологический оптимизм та автономність розуму. Історичні засади “наукового світогляду” та передумови виникнення філософського суб’єктивізму.

            Теорія «вченого незнання» Н. Кузанського: чотири ступени пізнання: чуттеве сприйняття, розсудок, розум, інтуїція. Математичний раціоналізм та містика, діалектика в философии Кузанского. Телезіо про досвід та відчуття як джерело пізнання природи. Сумнів як передумова пізнання в гносеології Дж.Бруно. Скептицизм Монтеня. “Філософувати-означає сумніватися”

Розвиток емпіричного методології та математизація знання в діяльності природодослідників (Галілей, Копернік, Мікельанджело)

Психологізм у теорії пізнання. Співвідношення понять суб’єктивізму, натуралізму, психологізму  на тлі співвідношення метафізики та теорії пізнання Нового часу. Поняття методу пізнання. Змішання обґрунтування та походження знання. Ідея достовірного першоелементу знання. Епістемологічний фундаменталізм психологізму. Психологізм та принцип онто-гносеологічної відповідності.

Проблеми, з якими стиається раціоналізм при поясненні пізнання: необхідність пояснення передуставленої гармонії, неспроможність пояснити роль досвіда у пізнані, недостатність істин разума для побудови науки, непояснена роль «неясних, нечітких» ідей в розвитку науки.

Радикальний раціоналізм Р.Декарта. Картезіанський дуалізм і джерело достовірності знань. Дедукція як метод пізнання та обґрунтування. Дискусія про спосіб існування вродженних ідей. Суперечності психологістського раціоналізму.

Монадологія та теорія пізнання Ляйбніца. “У розумі не має нічого, чого не було б у відчуттях, окрім самого розуму”.

Панлогізм та субстанціоналізм Спінози. «Немає вроджених ідей, є лише вродженні здібності» Чотири способи набуття знань. Вчення про інтуїцію. Проблема істини. “Істина є мірилом самої себе і брехні”

Кардіоцентризм Паскаля. Поняття серця в пізнанні. Поняття людини як мислячої очеретини.

 

Тема 5

Проблеми пізнання в добу Нового Часу. Емпіризм

Ф. Бекон як  теоретик та фундатор наукового типу мислення. Ф. Бекон про основні причини помилок у пізнанні: вчення про ідоли. “Новий Органон” як нова логіка пізнання дійсності. Сенсуалізм та емпіризм в теорії пізнання Бекона. Вчення про емпіричний метод. Місце індукції в пізнанні.. “Істина – дочка часу, а не авторитету”.

Сенсуалізм Лока та заперечення вроджених ідей. Табула раса. Три джерела пізнання. Локове поняття досвіду (зовнішній та внутрішній). Індукція як метод пізнання та обґрунтування. Поняття ідеї в емпіризмі (прості та складні).

Гобс про місце сенсуалізму та раціоналізму в пізнанні.  Сенсуалізм та акциденції. Мовний характер пізнання. Від відчуттів до пізнання завдяки міткам, знакам, іменам, силогізмам.  “Істина –дочка розуму”.

Номіналізм Берклі: спосіб існування ідей. Дискусія щодо соліпсизму.

Г’ юм про два вида понять: чуттеві та рефлексійні. Досвідне походження знань. Основні принципи організації чуттевих вражень розумом. Засвоєння ідей через інтуіцію та демонстрацію. Г’м про причиність явищ. Post hoc, ergo propter hoc. Скептицизм Г’юма щодо поняття причини та природної закономірності.

 Проблеми, з якими стикаеться  психологістський емпіризм: суб’єктивність перцептивного досвіду, проблема первиних та вториних якостей, пошуки “чистого” перцептивного досвіду вільного від інтерпретацій, проблема “інших свідомостей”, труднощі при поясненні наукових законів, принципів математики.

 

Тема 6

Теоретико-пізнавальний трансценденталізм (Кант, Гегель)

Прагнення Канта створити наукову теорію пізнання. “Коперніканський переворот”, здійснений Кантом в теорії пізнання. Трансценденталізм: розрізнення походження знань та їх обґрунтування. Кантівська критика розуму як обґрунтування розуму, як подолання протилежності між раціоналізмом та емпіризмом. Апріорне знання. Необхідність та всезагальність як критерії апріорності. Поняття синтетичних суджень апріорі. Простір та час - апріорні форми споглядання, умова існування математики. Інтерсуб’єктивний досвід  як умова існування чистого природознавства (природа як об’єкт можливого досвіду). Відмінність суджень сприйняття та суджень досвіду. Апріорні категорії розсудку. Зв’язок розсудку та чуттевості в пізнанні. Активна роль розсудку, його вплив на організцію чутевого досвіду. Феномен та ноумен. Річ в собі та річ для нас. Розсудок та розум. Антиномії  Канта та межа пізнання. Агностицизм Канта

Незмінність апріорних форм чуттевості та розсудку у Канта та подолання цього припущення в неокантіанстві. Історично  визначені культурні форми як апріорі пізнання.

Гегелевське подолання антиномізму Канта. Едність діалектики, логіки та теорії пізнання як основний принцип філософії Гегеля. Поняття досвіду у Гегеля і спекулятивний принцип онто-гносеологічної відповідності. Циклічна епістемологія Гегеля.

Сенсуалізм, та натуралізм Л.Фойербаха. Відчуття як критерій істини. “Я мислю завдяки відчуттям”, пізнаю “лише те, що існує поза моєї голови”. 

 

Тема 7

Проблеми пізнання в модерній філософії

Криза раціоцентризму. Наука як теоретичний чинник кризи філософії у Х1Х-поч. ХХ століття. Спроби вирішити гносеологічні проблеми методами конкретних наук: досягнення та невдачі.

 Еволюционізм, біологізм Ніцше та Шпенглера, Фройда, марксизм, інтуітивізм, прагматизм – способи подолання розбіжності між емпіричною реконструкцією походження знань і їх обґрунтуванням.

Критика есенціалізму раціоналізму Гайдеггером, Гуссерлем та Сартром.

Усунення суб’єкту пізнання з теорії пізнання. Засади логічного позитивізму.

 

Тема 8

Проблеми пізнання в постмодерній філософії

 «Стан постмодерну» (Ліотар) та основні засади постмодерної епістемології. Деконструкція логоцентризму класичної гносеології. Критика есенціалізму. Плюралізм та еклектизм як основні принципи постмодерного аналізу знання. Відмова від метанаративів. Постмодерна раціональність: основні риси.

Поняття дискурсу. Дискурс та владні політики. Знання та влада. М.Фуко: від «археології знання» до «волі до істини».

Феміністична критика епістемології. Засади нової феміністичної епістемології.

 

Тема 9

Проблема істини в теорії пізнання

Істина як онтологічна категорія. Істина як істине буття. Екзістенційна істина. Етичний вимір істини. Істина і правда.

Гносеологічний вимір істини. Істина як цінність та норматив пізнання. Ціннісна природа істини.

Основні концепції істини та проблема критеріїв наближення людини до істини.  Кореспондентська теорія істини. Проблема критерію істини: поняття відповідності та відображення. Істина: відображення чи конструювання? Позиція радикального конструктивізму: за та проти. Когерентна теорія істини. Проблема експериментального підтвердження логічної узгодженості тверджень. Несуперечливість як критерій істини та значення протиріч в пізнанні. Попперовське розуміння правдоподібності: сильні та слабкі сторони. Основна ідея “семантичного” взначення істини за Тарським. Прагматистська теорія істини. Чи завжди істина корисна? Чи можуть бути порисні помилки? Проблема критерію корисності (врахування безпосередніх та віддалених наслідків наших дій)

Поділ істини по змісту (об’єктивна істина), по об’єму (абсолютна та відносна істина). Гегель щодо процесуальності істини. Системність та повнота істини. Діалектика істини та помилки. Марксизм про діалектику абсолютної та відносної істини. Практика як критерій істини: за та проти. Види практик як критерію істини: матеріально-виробнича, соціальна, практика наукового пізнання (спостереження та експеримент. Невизначенність практики як критерія істини. Проблема прогресу в пізнанні.

Дискусії щодо істини в сучасній філософії. Гайдегеровська теорія істини. Процесуальність істини та проблема суспільного прогресу. Критика сучасних науково-технічних цивілізацій та гайдеггеровське розуміння істини: істина втрачає статус норматива пізнання, набуваючи статус характеристики буття.

Герменевтика та проблема істини (Гадамер та Рикьор). Веріфікація та фальсифікація.

Концепція плюральної істини в постмодерній філософії.

 

Тема 10

Проблеми розвитку пізнання

Еволюційна Епістемологія. Звернення до моделі біологічної еволюції. Пізнання як процес розвитку та процес пристосування. Розвиток пізнання шляхом “проб та помилок”. Що забезпечує функцію “природного добору”?. Дискретні моделі розвитку пізнання. Поняття епістемологічної перешкоди та еепістемологічного розриву. Історичний вимір пізнання

Пізнання в соціокультурному контексті. Поняття внутрішньої та зовнішньої соціальності.Соціум як суб’ект пізнання.. Наукові спільноти та наукові інститути як суб’екти пізнання: їх вплив на процес пізнання. Вплив соціальних структур та пізнавальних традицій на умови пізнання  та на об’єкт і суб’єкт пізнання . Попперовська концепція “епістемології без суб’єкта”: пошук надіндивідуального, вільного від соціальної детермінації суб’екта пізнання. Попперовська критика уявлень про знання як про “ментальний стан”. “За” та “проти” цієї концепції.     

Моделі розвитку пізнання і спрямування цього розвитку.Кореляція між розвитком пізнання, проблемою істини та проблемой пізнання як відображення або конструювання. Розвиток знання як кумуляція нових істин. Метафізичний характер кумулятивістської моделі. Проблема наукових революцій

 

Тема 11

Мова та пізнання

Проблема сутності мови.  Конвенційна чи природна сутність мовних знаків.

Вербальне та невербальне мислення. Взаємозв’язок мови та мислення. Дві моделі мови: холістська (Гумбольдт, де Соссюр, Вітгенштайн, Куайн) та атомарна (Лок, Расел). Взаємозв’язок мислення та мови у цих концепціях. Про характеристики та джерело вроджених ідей. Н. Хомский про вроджений характер мовних правил. Критика Вітгенштайном сенсуалістичного розуміння мови та ідеї приватної мови. Гносеологічні висновки цієї дискусії.

Мова як передумова категорізації світу, оформлення та зберігання інформації. Дискусія щодо ролі мови в пізнанні: як засоба збереження та передачи інформації чи активного агента пізнання. Спосіб існування загального: понятійна форма знання. Знання як зафіксована інформація. Мова як матеріальний носій знань. Мова природна та штучна. Знання як функція комунікації. Мовне та позамовне знання (повсякденне, індивідуальне знання і т.д.)

Проблема значення мовних виразів. Багатоманітність  відносин між  мовними виразами та позамовною реальністю. Семантичні парадокси та їх значення для гносеології.

Поняття мовної гри. Значення як вживання. Багатоманітність відношень між мовними      виразами та позамовною дійсністю. Зв’язок мови з контекстом діяльності.

Куайн щодо невизначенності радикального перекладу. Гіпотеза лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа та її значення для гносеології. Гіпотеза Хомського щодо вродженності мовних правил та її значення для розуміння  суб’екта пізнання.

Мова як інструмент пізнання. Ідея аналізу пізнавальних поблем як мовних (аналітична філософія). Ідея меж мови (Вітгенштайн): чи будь-який зміст може бути виражений в мові. Критика тези щодо достовірності внутрішнього досвіду (Вітгенштайн) Критика персональної мови (Вітгенштайн): не мова спираеться на зміст індивідуальної свідомості, але свідомість набуває означенності завдяки мові.

Мова як форма соціального зв’язку: з суспільством, з Іншим. Гендерні аспекти мови.

 

Тема 12

Еволюція позитивістської епістемології

Поняття «позитивної» філософії (Конт)  Історичні корені позитивізму. Позитивізм та раціоналістична традиція. Відмова від цінностей та науковий підхід  дофілософії.Еволюціонізм Г.Спенсера.

            Концепція «чистого досвіду» Маха. «Принципова координція» Авенаріусу. Принцип економії мислення в емпіріокритицизмі.

            Логічний позитивізм Віденського гуртка. Логічний атомізм.Веріфікація.

            Лінгвістична філософія: основні засади та принципи.

 

Тема 13

Наукове знання: специфіка та структура

Наукове пізнання як специфічний вид людської діяльності. Наукове знання та його специфіка (орієнтація на отримання нового знання, наявність визнанних процедур отримання та перевірки нових знань, системна організація). Будене, наукове, поза наукове, ненаукове знання. Наука як система знань, що історично змінюються.

Структура, форми та методи наукового знання.

Емпіричне знання: специфіка та форми. Методи емпіричного пізнання: спостереженя та експеримент. Питання про незалежну мову спостереження. Теоретичне навантаження мови спостерігача: неадекватність сенсуалізму для аналізу емпіричного рівня пізнання.

 Теоретичне знання: специфіка та форми. Проблема, ідея, гіпотеза, теорія. Структура та функції (систематизація, поясненны, передбачення, практичне застосування) наукової теорії. Структура наукового пояснення. (дедуктивно-номологічна модель; пояснення на основі теоретичних сутностей, що не можна спостерігати).  Проблема теоретичних об’єктів, що не можна спостерігати. Дискусія щодо їх статуса. Реалізм, інструменталізм, редукціонізм. Неможливість редукції теоретичних об’єктів до об’єктів спостереження. Види наукових теорій.

Емпіричні, теоретичні та філософські методи у структурі наукового пізнання.

Співвідношення філософського наукового та соціального пізнання та їх взаємодія.

 

Тема 14.

Еволюційна епістемологія

Проблема демаркації в філософії К.Попера. Критичний раціоналізм К.Поппера: філософські та логічні передумови фальсифікаціонізму. Фальсифікованість теорії та процес фальсифікації. Концепція об”єктивного знання. Модель розвитку науки за Поппером.

Теорія наукових революцій Куна. Поняття наукової парадигми. Поняття наукової спільноти.

Концепція науково-дослідних програм Лакатоша.

Епістемологічний анархізм П.Фейєрабенда. Принцип проліферації. Проблема неможливості співставлення теорій.

 

Тема 15.

Філософські засади, ідеали та норми наукового пізнання та їх роль у розвитку науки

Філософські засади, ідеали, норми наукового пізнання. Основні форми пізнавальних ідеалів та норм: ідеали опису та пояснення, ідеали обґрунтування та доведення, ідеали побудови знань. Рівні норм та ідеалів пізнання: загальний (для будь-якого наукового дослідження), особливий (історично визначений), спеціальний (для певної галузі науки). Соціальна детермінація ідеалів та норм наукового пізнання. Функції ідеалів та норм в емпіричному та теоретичному пізнанні.

Рациональність та наукове пізнання. Історичні форми раціональності. Зміна історичних форм наукового пізнання як зміна історичних форм раціональності. Класична-некласична-постнекласична форми раціональності і відповідні їм історичні форми розвитку науки.

Поняття картини світу. Поняття наукової картини світу. Розвиток пізнання та зміна картин світу.

 

Тема 16.

Проблема обґрунтування наукового знання

Способи обґрунтування знання (критерії науковості). Проблема індуктивного обгрунтування знання. Індуктивний метод Бекона та його відмінність від методів сучасних наук. Методи наукової індукції Міла. “Індуктивний принцип” та питання його обгрунтування. Критика індукції як метода обгрунтування та метода відкриття Поппером. “Контріндукція”  Фойерабенда: рекомендація висувати та захищати гіпотези, що суперечать даним досвіду та визнаним теоріям.

Гіпотеко-дедуктивна побудова наукової теорії та питання щодо експериментального підтвердження гіпотез. Відмінність експериментального підтвердження гіпотез від індуктивного виводу. Основні проблеми, при яких досвід не може виступати засобом верифікації: а/ Неможливість перевірити досвідом загальні твердження (Поппер); б/ теоретичне навантаження мови дослідження; в/ залежність фальсифікації від наявності конкуруючих гіпотез та теорій (Фойєрабенд)

Конвенционалізм про достовірне безперечне знання. Конвенціоналізм Пуанкаре. Поппер про твердження, що не можуть бути фальсифіковані внаслідок захисту конвенцією та догматичною настановою. Вітгенштайн: достовірні твердження, ствердженні як “правила гри”, які не підлягають сумніву, бо є основою перевірок інших тверджень. Поняття парадигми Куна.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Голдстейн М., Голдстейн И. Как мы познаем. М., 1984 С. 37-194// /http://kosilova.textdriven.com/narod/studia3/gnoseology/51_goldsteins.htm
2. Лекторский В.А. Теория познания ( гносеология, эпистемология)// Вопросы философии 1999, № 8
3. Порус В.Н. Эпистемология: некоторые тенденции // Вопр. философии. 1997, №2
4. Автономова Н.С.Рассудок, разум, рациональность М. 1988с. 11-64
5. Лосский Н.О. Чувственная, интеллектуальная и мистическая интуиция. М., 1995
6. Касавин И.Т. Миграция. Креативность. Текст. Проблемы неклассической теории 7.        
7. Соколов В.В.Средневековая философия М.,1979. С.134-144, 162-165, 177-181, 54-358, 407-414
8. Асмус В.Ф. Античная философия  М., 1976. С.48-56
9. Декарт Р. Правила для руководства ума. Соч. В 2-х тт. Т.1.С. 78-91, 326 // http://www.krotov.info/lib_sec/05_d/dek/dekart_1_077.htm
10. Лейбниц Г.В. Новые опыты о человеческом разумении.// http://www.krotov.info/lib_sec/12_l/ley/leybniz_2_047.htm
11. Спиноза Б.  Краткий трактат о  Боге, человеке и его счастье.// ihtik.lib.ru/_
12. Беркли Дж. Три разговора между Гиласом и Филонусом М. 2005 //http://www.i-u.ru/biblio/archive/berkli_tri/00.aspx
13. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении.  // Собр. Соч. В 3-х тт.М., 1985. Т.1 С.96-153// http://www.rus-lib.ru/book/37/63/291-304.html
14. Юм Д. Исследование о человеческом разумении//Собр. Соч. В 2-х тт.Т.2. М.,1996. С.21-68 http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z0000269/st002.shtml
15. Гегель В.Ф. Кто мыслит абстрактно? //http://www.countries.ru/library/texts/kto.htm
16. Кант И. Критика чистого разума. Предисловие ко второму изданию. М., 1998. – С. 30 – 36  (або:  Кант И. Соч. в 6 тт. Т.3. М., 1964.  С. 84 – 88). //http://kosilova.textdriven.com/narod/studia3/gnoseology/12_intro.htm
17. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике… §§ 5 –30,§40 – 44, 57. //http://kosilova.textdriven.com/narod/studia3/gnoseology/12_prol.htm
18. Фейербах Л.
19. Бергсон А. Творческая єволюция // http://www.koob.ru/bergson/tvorcheskaya_evolucia
20. Лосский Н.О. Чувственная, интеллектуальная и мистическая интуиция// http://www.koob.ru/losskiy/chuvstvennaya_intuiciya
21. Джеймс У. Прагматизм. К..// http://www.philosophy.ru/library/james/pragma.html
22. Лиотар  Ж.-Ф. Ситуация постмодерна// http://lib.ru/CULTURE/LIOTAR/liotar.txt
23. Постмодерн:переоцінка цінностей. Винниця, 2001. С. 17-42, 259-270, 288-303
24. Фуко М Воля к истине: по ту сторону воли, Власти и сексуальности http://lib.ru/CULTURE/FUKO/istoria.txt
25. Гадамер Х-Г.Істина та метод. К., 1990. С. 38-43, 409-432
26. Джеймс В,Прагматизм К.1995.  С. 25-44, 98-117
27. Хайдеггер М. О сущности истины // Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. М., 1991. С. 8 – 27.
28. Идеалы и нормы научного исследования. Минск,1992
29. Кун Т. Структура научных революцій. М 1990
30. Поппер К Логика и рост научного знания.
31. Лакофф Дж. Женщины, огонь и опасные вещи: Что категории языка говорят нам о мышлении.  М., 2004. С. 28 – 86. //http://my.samara.ru/builder/files/soc/c_26852/2611.html
32. Остин Дж. Значение слова // Аналитическая философия. М., 1993. С.105 – 121. //http://kant.narod.ru/austin.htm
33. Уорф Б. Язык, мысль и реальность // Новое в лингвистике. Вып.1. М., 1960. С.135 – 198
34. Мах Э. Познание и заблуждение. Очерк психологи исследования. Ч.1 Гл. 1-14. М.,
35. Рассел Б. Философия логического атомизма//http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Rass-fil-log.html
36. Шлик М.  Поворот в философии// Аналитическая философия. Избранные тексты. М.,1993. С.28-49 //http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Shlik.html
37. Степин В.С., Горохов В.Г., Розов М.А. Философия науки и техники.  М., 2006  гл. 8. Эмпирический и теоретический Уровни научного исследования
38. //http// www.gumer.info/bibliotek_Buks/Science/Step/index.php
39. Поппер К. Логика и рост научного знания.  М.,1983. Гл.5. С.124 – 148. http://kosilova.textdriven.com/narod/studia3/gnoseology/51popper.htm
40. Степин В.С. Теоретическое знание.  М., 2001//    http://ru.philosophy.kiev.ua.pers/stepin/index.htm
41. Лакатос И. История науки и её рациональные реконструкции.// Структура и развитие науки. М., 2001 http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lacatos.html
42. Поппер К. Эволюционная эпистемология //  Эволюционная эпистемология и логика социальных наук: Карл Поппер и его критики. М.2000. С.57 – 74.
43. С. Кун Т. Структура научных революций. М., 2001.
44. Фейерабенд П. Избр. труды по методологии науки. М., 1986. С.375 – 409.
45. Кун Т. Структура научных революций. М., 1976; Гл.10
46. Тулмин С. Концептуальные революции в науке// http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Tulmin.htm
47. Фейерабенд П. Ответ на критику // Структура и развитие науки. М., 1978. С.419 – 455.
48. Поппер К. Логика и рост научного знания.  М.,1983. С. 254  - 280   
49. Сокулер З.А.  Проблемы обоснования знаний. – М., 1988.
50. Фейерабенд П. Избр. труды по методологии науки.  М.,1986.  С.160 – 178;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ФІЛОСОФІЯ СВОБОДИ»

 

Тема 1.

Свобода як предмет філософської рефлексії.

Основні напрямки вияснення змісту свободи та її інтерпретації. Проблема свободи і необхідності. Свобода, примус і насильство. Свобода на життя і влада.Свобода у первісному суспільстві: дихотомія "своє" – "чуже".

Свобода і природа; свобода і суспільство; свобода і "самість"; боротьба за свободу. Свобода і воля.

Право на свободу і право на життя – у чому відмінності?

Свобода і вільна людина у Давній Греції: політична практика Перикла і філософія і Аристотеля. Свобода вибору і необхідність у філософії Платона, Демокріта, Аристотеля, Епікура й Цицерона.

Аристотель про громадянина і політичний режим. Демократія і «політія». Етичний контекст вільної людини в Аристотеля: свобода як чеснота і вмілість.

 

Тема 2.

Свобода волі у християнстві й філософії Середньовіччя

Християнський контекст і принципи розуміння світу і людини. Гріховність людини. Свобода як шлях покаяння через віру любов. Любов як шлях індивідуального звільнення. Свобода як рівність усіх людей перед Богом.

Ствердження Творення як джерело природного права і свободи. Влада земна і влада духовна. Державна влада як плід гріха і свобода благої волі як дарунок звільнення людини від несправедливості.

Свобода і сваволя. Особливості візантійського і римського витлумачення державної влади й індивідуальної свободи вибору людини.

            Поділ влади на церковну і світську як духовно-правова передумова громадянського поступу. Рух реформації і протестантизму. Мартін Лютер про дух свободи.

 

Тема 3.

Свобода і самоздійснення людини

Концепція свободи М. Адлера. Рівні свободи як рівні самоздійснення. Суспільні виміри свободи. Соціалізація і персоналізація.

Свобода і власність. Відчуження і відвласнення.

Свобода і право. Природне право і природний закон. Інституалізовані форми свободи.

Проблема свободи вибору: її емпіричні обмеження й екзистенційні та персоналістичні перспективи.

Соціальна, політична і громадянська свободи. Свобода жінки як проблема Західного і Східного світів.

Дихотомія культурного вкорінення й асиміляції.

 

Тема 4.

Свобода, право і законодавство

Свобода як цінність. Еволюційний підхід до свободи: значення спонтанності у житті суспільства та його розвитку. Свобода, розум і традиція.

Космос і таксис у концепції свободи Ф. Гаєка. Право і законодавство.

Нігілізм як прояв розуміння свободи. Втеча від свободи. Свобода як звільнення, як бунт і сваволя.

Свобода як інтелектуальний дискурс: сміх, критика, іронія. Наративні форми свободи. Концепція наративної відповідальності П. Рікера.

Правова свобода та її поняття. Право як система розумного порядку свободи.

Свобода в аспекті трьох дискурсивно-етичних практик. Дискурсивні джерела диктатури і демократії. Політичний устрій вільного народу.

 

Тема 5.

Свобода і громадянсько-правовий поступ

Свобода і політичні режими у ХХ столітті: авторитарний, тоталітарний і демократичний режими.

Вертикальні і горизонтальні мережі суспільних взаємозв’язків. Свобода й ієрархія. Добровільна дія і суспільна синергії. Свобода і соціальний капітал.

Свобода в контексті глобалізації. Сучасні загрози для свободи людини та їх концептуальні пастки.

Ліберальне і комунітаристське тлумачення свободи: особливості сучасної дискусії.

Громадянський поступ і Україна. Проблема малоросійства.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Аристотель. Політика. -  К.: Основи, 2000.
2. Аристотель. Никомахова этика // Сочинения в четырех томах. Том 4. М.: Мысль,1984. Аристотель. Политика // Там само. С.316-380,403-409,411-412,444-449,453-457,491-497.
3. Цицерон Марк Тулій. Про державу. Про закони. Про природу богів. – К.: Основи, 1998. –
4. Карась А.Ф. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – Київ – Львів, 2003.
5. Античная демократия в свидетельствах современников. – М.:Ладомир, 1996. Разделы: Аристотель. Афинская полития. С. 27 – 63. Права афинского гражданина.С.198-207; 319-331.
6. Макінтайр Е. Після чесноти: дослідження з теорії моралі / Пер. з англ.– Л.:Дух і літера, 2002.
7. Маринович Л., Кошеленко Г. Уроки античной демократии. Раздел: Что такое демократия. Из истории демократии // Античная демократия в свидетельствах современников. – М.:Ладомир, 1996.
8. Арендт Х. Що таке свобода? // Арендт Х. Між минулим і майбутнім. – Київ: Дух і Літера, 2002.
9. Констан Б. Про свободу древніх у її порівнянні зі свободою сучасних людей // Лібералізм. Антологія.- К.: Смолоскип, 2002.- С. 411-424.
10. Мілл Дж. Стюарт. Про свободу. Роздуми про представницьке врядування. Поневолення жінок. – К.: Основи, 2001.– С. 11-66.
11. Фітцжеральд Д. "Ідея свободи" Адлера // Соціальні, економічні та релігійні виміри свободи: Збірник текстів. - С. 5-13.
12. Грінфельд Л. Типи націоналізму//Націоналізм. Антологія. – К.:Смолоскип, 2000.– С.688–704.
13. Скенлон Т. Теорія свободи слова // Лібералізм. Антологія.- К.: Смолоскип, 2002.- С. 1010-1026.
14. Кимліка В. Цінність культурного членства // Лібералізм. Антологія.- К.: Смолоскип, 2002
15. Рідель М. Свобода і відповідальність // Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. - К.: Либідь, 1996. – С. 68-84.
16. Луцишин А. Комунікативна філософія як пропозиція світоглядних парадигмальних змін // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія: Філософія, 2009. Вип.12. – С. 60-66.
17. Гаєк Ф. Конституція свободи. – Львів: Літопис, 2002. – С. 77-91 (відповідальність і свобода).
18. Гаєк Ф. Право, законодавство і свобода. – К.: Аквілон-Прес, 2000. – С. 16-22, 29-33, 58-61.
19. Тейлор Ч. Етика автентичності. – К.: Дух і літера, 2002. – С. 5-47; 89-100.
20. Марітен Ж. Завоювання свободи // Соціальні, економічні та релігійні виміри свободи: Зб. текстів.–Львів,2002.– С. 14-28.
21. Маланюк Є. Малоросійство / Книга спостережень. Том другий.- Торонто: Гомін України, 1966. – С. 229-247.
22. Вейль С. Укорінення. Лист до клірика.- К.: "Д. Л.", 1998. – С. 36-105.
23. Макінтайр Е. Чи є патріотизм чеснотою? // Сучасна політична філософія. Антологія / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – С. 486 – 524.
24. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого наці­єтворення. – К.: Критика, 2000. ­– С. 220 – 234.
25. Тейлор Ч. Непорозуміння: дебати між лібералами і комунітаристами // Сучасна політична філософія. Антологія. – С. 524 – 544.
26. Хвильовий М. Україна чи Малоросія? // Хвильовий М. Твори у двох томах. Том 2. – К.: Дніпро, 1991. С. 576 – 622.

 

Контрольні питання:

1. Визначте основні принципи витлумачення поняття свободи у філософії Аристотеля.
2. У чому полягає відмінність між свободою в античності і свободою в модерний час (за Б. Констаном).
3. Концепція свободи М. Адлера. Рівні свободи як рівні самоздійснення. Визначте відмінність між поняттями «самоздійснення», «самореалізація», «самоутвердження», «самовизначення».
4. Аристотель про свободу вибору і вільну людину у полісі. Який існує зв'язок між свободою і дією і чим він обумовлюється?
5. Свобода – необхідність – примус – насильство: визначення взаємозв’язку у приватному і політичному аспектах.
6. Поняття обставинної свободи – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
7. Що говорить Жак Марітен про свободу вибору? Чи визначають свободу вибору несвідомі мотиви (за Марітеном)?
8. Назвіть основні політичні режими за Аристотелем і дайте коротку характеристику у зв’язку з проблемою свободи.

9.Яким чином Т.Грін інтерпретує свободу як особливий стан самовизначення особи: які чинники самовизначення він називає?

1. Якими суперечностями характеризує М. Рідель свободу у пізній схоластиці та у добу Реформації? У чому суть комунікативного підходу до свободи людини?
2. Що таке чесноти і який зв'язок вони мають зі статусом громадянина полісу. Які чесноти Аристотель вважає притаманними для вільних людей? Чи притаманні чесноти для раба?
3. Поняття свободи самовизначення – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
4. Якими суперечностями характеризує М. Рідель свободу у філософії Нового часу і за сучасних умов? У чому суть комунікативного підходу до розуміння свободи?
5. Свобода і вибір за Аристотелем. Запропонуйте характеристику вільного вибору за Аристотелем. Вкажіть, чи є вільний вибір людини свідомим? Яке значення у вільному виборі належить процедурі рішення?
6. Нація як необхідна умова запровадження конституційного контролю влади за Дж. Мілем.
7. У чому суть захисту від тиранії панівних думок і настроїв за Дж.Мілем?
8. Особливості диференціації індивідуальної та публічної свобод.
9. Суть політичної свободи і свободи колективної за М. Адлером.
10. Що таке вільна воля для Марітена? У чому, на його думку, помилковість поглядів «метафізиків класичної доби» та «сучасних емпіриків»? З чого «розпочинається» вільна воля?
11. Чи є свобода у її негативному визначенні, за М. Ріделем, властивістю, яка належить людині (від народження)? Обґрунтуйте думку.
12. Поняття обставинної свободи – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
13. За що Б. Констан критично оцінює погляди Руссо, спонукані його «палкою любов’ю до свободи»? – за поняття: а) колективного суверенітету”; б) “колективної влади”; в) “соціальної влади”; г) “соціального договору”; д) “індивідуальної свободи”.
14. Поняття свободи самовизначення – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
15. Зважаючи на історично змінні умови життя і перебіг подій, чи має свобода якусь певну константу? У чому її знаходить Рідель?
16. За Аристотелем, вільно народжені, на відміну від рабів, мають свободу внаслідок вибору і боротьби, чи завдяки природі? Обґрунтуйте свою думку посиланнями на міркування Аристотеля.
17. Поняття набутої свободи – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
18. У чому полягає зв'язок між реальною і політичною свободою і правами людини? Чому Рідель вважає, що «по­силання на свободу мають підставу лише тоді, коли вона має підстави у праві»?
19. Які аргументи Ви можете висловити з приводу принципу “свободи волі”? Чи має індивід спроможність визначати свою волю?
20. Поняття свободи самовизначення – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
21. Як Ви розумієте слова Марітена про те, що «наш розум, зустрічаючись з «добром», яке не є Добром, і судячи про нього саме так, актуалізує радикальний індетермінізм, що ним володіє наша схильність до щастя …» ? Яким чином це позначається на волі людини? Обгрунтуйте свою думку.
22. Про які відмінності між громадським (публічним) і особистим (приватним) життям говорить Б. Констан, характеризуючи свободу людини античного полісу ?
23. Поняття набутої свободи – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
24. Яким чином пов’язані між собою воля й інтелект (розум) (за Марітеном)? Що над чим має контроль і чому?
25. У якому зв’язку, за Б. Констаном, перебуває свобода людини з політичною свободою і про яка її нова форма є вкрай важливого для Нового часу ?
26. Поняття свободи самовизначення – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
27. Чи правильно вважати, що «людина є приреченою на свободу» (як це вважав Ж. П. Сартр) з погляду комунікативної філософії? Обґрунтуйте свою думку.
28. У чому особливості «сучасної свободи», у порівнянні зі свободою людини античного полісу, за визначенням Б. Констана ?
29. У чому полягає відмінність між обов’язком і відповідальністю? Що є основою того, що свобода стосується топіки відповідальності?
30. 1.У чому, на думку Б. Констана, полягає «небезпека для сучасної свободи» і яку роль тут відіграє «частка політичної влади» ?
31. У чому полягає зміст інтерсуб’єктивності як трансцендентальної передумови свободи за М. Ріделем?
32. Б. Констан називає низку причин, з яких у Новий час «індивідуальне існування менш поглинається існуванням політичним» - назвіть такі причини.
33. Свобода у філософії Просвітництва: І. Кант.
34. Нація як необхідна умова запровадження конституційного контролю влади за Дж. Міллем.
35. У чому суть захисту від тиранії панівних думок і настроїв за Дж. Міллем?
36. Підстави та особливості диференціації свободи на індивідуальну та публічну.
37. Про які два типи етики говорить М. Рідель, посилаючись на М. Вебера? Поясніть у чому полягає відмінність між ними і яке вони мають відношення до свободи людини.
38. Охарактеризуйте суть і перечисліть функції в яких полягала свобода греків і в яких формах влади вона здійснювалася?
39. У чому, за М. Ріделем, полягає відмінність між теоретичним і практичними аспектами свободи у сучасності?
40. У чому суть «комунікативної свободи» і на які підстави для її здійснення вказує М. Рідель? Чи є сучасна українська дійсність достатньою підставою для здійснення комунікативного рівня свободи?
41. Назвіть два типи людських прагнень за Марітеном і поясніть їхній зв'язок із свободою людини.
42. Охарактеризуйте поняття «набутої свободи». Яким чином вона пов’язана з життям людини і суспільства?
43. Якими суперечностями характеризує М. Рідель свободу у філософських школах пізньої античності і за сучасних умов? Що таке комунікативна свобода?
44. Наведіть міркування Аристотеля про свободу у природі і у мистецтві: поясніть його думку.
45. У чому суть «комунікативної свободи» і на які підстави для її здійснення вказує М. Рідель?
46. У чому полягає відмінність між хибним та істинним завоюванням свободи за Марітеном? Чи народжується людина вільною?
47. У якому співвідношенні перебуває поняття свободи відносно понять необхідності і випадковості в концепції Аристотеля?
48. Поняття набутої свободи – запропонуйте повне визначення з власним поясненням.
49. Концепція свободи Ж. Марітена.У чому полягає суть обожнення людини і яким чином його характеризує Ж. Марітен?
50. Концепція свободи М. Адлера. Рівні свободи як рівні самоздійснення. Визначте відмінність між поняттями «самоздійснення», «самореалізація», «самоутвердження», «самовизначення».
51. Чому М. Рідель вважає, що розуміти і тлумачити свободу як «природну властивість» - не правильно? У чому полягають підстави саме такого тлумачення свободи? У світлі попереднього поясніть як Ви розумієте відому сентенцію про те, що «свобода – це пізнана необхідність»?
52. Які чинники (цінності) обумовлюють буття людини як особи і розгортають її «духовне надіснування» і яким чином Ж. Марітен це повязує зі свободою вибору?
53. Охарактеризуйте релігійний контекст розуміння свободи і, зокрема, християнський.
54. У якому зв’язку, за Б. Констаном, перебуває свобода особиста і свобода політична в Античності і в Новий час?
55. Чому М. Рідель вважає, що розуміти і тлумачити свободу як «природну властивість» - не правильно? У чому полягають підстави саме такого тлумачення свободи? У світлі попереднього поясніть як Ви розумієте відому сентенцію про те, що «свобода – це пізнана необхідність»?
56. У чому полягає ліберальне і комунітаристське тлумачення свободи? Визначте предметне поле дискусії між ними і вкажіть відомих представників.
57. Яким чином, на ваш погляд, проблема "малоросійства" пов’язана з проблемою "культурного укорінення"? Назвіть відому вам працю, у якій дається визначення останнього.

 

 

 

 

 

12. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ФІЛОСОФІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКИ»

 

Тема 1.

Феномен науки і предмет філософії науки.

            Проблема виникнення науки та особливості науково-пізнавальної діяльності.

            Основні етапи розвитку науки. Наука і філософія. Наука і мистецтво.

            Класичний ідеал раціональності. Зразки початків наукового методу (Г. Галілей,

Ф. Бекон, Р. Декарт).

            Глобальні наукові революції як зміна засад науки. Некласичний та постнекласичний типи наукової раціональності.

    

Тема 2.

Позитивістська концепція співвідношення філософії і науки.

            Концепція наукового пізнання. Індуктивний метод і поняття позитивних наук (О. Конт, Г. Спенсер, Дж. Мілль)

            Другий позитивізм – емпірична теорія досвіду  (Е. Мах, Р. Авенаріус).

            Методологічна концепція прагматизму (Ч. Пірс, В. Джеймс) та конвенціоналізму (А. Пуанкаре).

 

Тема 3.

Неопозитивізм — третій позитивізм.

            Методологія неопозитивізму. Логічний атомізм. Принцип верифікації.

 Філософський зміст в основоположеннях математики. Д. Гільберт та теорема Гьоделя про неповноту формальних систем.

Факт як логічний атом. Логічна та фізична картина світу. Парадокс Рассельє.

 «Логіко-філософський трактат» Л. Вітгенштайна: уявлення про метод, завдання філософії та розуміння фактів, речень, фізичних констант.

 «Філософські засади фізики» Р. Карнапа як обґрунтування концепції фізикалізму.

 

Тема 4.

Постпозитивізм: критичний раціоналізм К. Поппера.

            Від верифікаціонізму до фальсифікаціонізму Поппера-Лакатоша. Критика логічного позитивізму.

Методологічні вимоги до наукових теорій.

Ріст наукового знання і проблема об’єктивної істини. К. Поппер про три світи.

Зв’язок епістемології та соціальної філософії.

 

Тема 5.

Т. Кун «Структура наукових революцій»: концепція історичної динаміки науки.

            Проблема динаміки знання в філософії науки. Співвідношення філософії та історії науки.

Поняття парадигми та її структура.

Наукова революція як зміна парадигм. Нормальний і революційний періоди в розвитку науки.

Поняття наукового співтовариства та його роль в розвитку науки.

 

Тема 6.

Проблема традицій в розвитку науки.

            Еволюційна епістемологія С. Тулміна.

            «Анархістська епістемологія» П. Феєрабенда.

 Тематичний аналіз науки у Д. Холтона.

 

Тема 7.

Структура наукових досліджень.

            Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання, їх особливості і структура.

            Філософські основи науки.

Наукова картина світу.

Ідеали та норми науки; стилі наукового мислення.

 

Тема 8.

Методологія наукового дослідження.

Форми наукового дослідження: науковий факт, проблема, гіпотеза, теорія. Метод.

Методи наукового дослідження на емпіричному та теоретичному рівні наукового пошуку.

Загальнонаукові методи і підходи пізнання.

Логічні та евристичні методи і підходи пізнання.

 

Тема 9.

Особливості соціогуманітарного пізнання.

Науки природничі та науки гуманітарні, науки про природу та науки про дух (В.Дільтей, В. Віндельбанд, Г. Ріккерт).

Методологія соціальних наук М. Вебера.

Філософська герменевтика Г. Гадамера.

Специфіка гуманітарного пізнання: розуміння і опис, розуміння та інтерпретація, розуміння та пояснення.

Структуралістське розуміння методології соціогуманітарних наук.

М. Фуко: «гра істини» та «влада-знання».

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Добронравова І. С., Сидоренко Л. І., Петрущенков С. П., Шашкова Л. О. Філософія науки. — Київ, 2002.
2. www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/index.html (Розділи  «Генеза науки», «Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності»)
3. Степин В. С. Философия науки. Общие проблемы. — Гл. 3, С. 191-206.
4. Мамардашвили М. Идея преемственности и философская традицыя. /Из книги «Как я понимаю философию». —  М.: «Прогресс», 1990. — С. 91-90.
5. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005.
6. Гл. 3. Общая методология науки. Ф. Бэкон — С. 156-157.
7. Гл. 3. Общая методология науки. Р. Декарт — С. 160-164.
8. Гл. 4. Методология исследования в естевственных науках. Г Галилей — С. 278-281.
9. Философия ХХ века. Под ред. Добрынина В. И. — М.: Знание, 1997 — С. 61-72.
10. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005.
11. О. Конт — С. 85-89.
12. Ч. Пирс — С. 164-167.
13. Е. Мах — С. 296-299.
14. А. Пуанкаре — С. 299-302.
15. Чуйко В. Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки. — Київ.: Центр практичної філософії, 2000. — С. 125-130.
16. Вітгеншайн Л. Логіко-філософський трактат. Tractatus Logico-Philosophicus, Філософські дослідження. — К.: Основи, 1995.
17. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005.
18. Л. Витгенштейн — С. 466-470.
19. Д. Гильберт — С. 305-310.
20. Р. Карнап — С. 470-474.
21. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка
22. /Из книги под ред. Грязнова А. Ф. «Аналитическая философия: становление и развитие». — М., 1998. — С. 69-90.
23. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К.: Основи, 1998. — С. 35-56.              
24. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К.: Основи, 1998. — С. 35-56.
25. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К.: Основи, 1994. Т.2.
26. Поппер К. Логика и рост научного знания. М.: Прогресс, 1983. — С. 46-63, 73-123, 316-378, 380-391.
27. Поппер К. Логика социальных наук // Эволюционная епистемология и логика социальных наук: Карл Поппер и его критики. — М.: Эдиториал, 2000. — С. 298-313.
28. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005.
29. К. Поппер — С. 182-187.
30. Кун Т. Структура наукових революцій. — Port-Royal, 2001.
31. Чуйко В. Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки. — Київ.: Центр практичної філософії, 2000. — С. 180-236.
32. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005.
33. Т. Кун — С. 212-216.
34. 4. Поппер К. Злиденність історицизму. — К.: Абрис, 1994.
35. Тулмин С. Структура развития науки / Из Бостонских исследований по философии науки. М., 1978. — С. 170-190.
36. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. — М., 1986. — С. 126-151, 153-164, 166-182, 186-198, 216, 219-236, 466- 523.
37. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005.
38. С. Тулмин — С. 204-208.
39. П. Фейерабенд — С. 219-222.
40. Чуйко В. Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки. — Київ.: Центр практичної філософії, 2000. — С. 180-236.
41. Добронравова І. С., Сидоренко Л. І., Петрущенков С. П., Шашкова Л. О. Філософія науки. — Київ, 2002. — www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/index.html
42. Чуйко В. Л. Особливості предмета досліджень філософії науки // Практична філософія. №1, — Київ, 2001. — С. 174-183.
43. Степин В. С. Теоретическое знание. — М., Прогресс-Тридиция, 2000. 
44. Философия науки /Под. ред. С. А. Лебедева. — М.: Академический проект; Триста, 2004. — С. 135-144.
45. Чуйко В. Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки. — Київ.: Центр практичної філософії, 2000. — Розділ ІІ, гл. 1,2., Розділ ІІІ, гл. 1.
46. Философия науки /Под. ред. С. А. Лебедева. — М.: Академический проект; Триста, 2004. — Гл. 2-3.
47. Введение в философию и методологію науки / Е. В. Ушаков. — М.:Издательство «Экзамен», 2005. — С. 187-247.
48. Гадамер Г.-Г. Різноманітність мов і розуміння світу // Герменевтика і поетика / Вибрані твори.  — К.: Юніверс, 2001. — С. 164-175.
49. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005.
50. В. Виндельбанд  — С. 96-99.,Г. Ріккерт  — С. 167-171.,В. Дильтей  — С. 366-370.
51. М. Вебер  — С. 370-374.,Г.-Г. Гадамер  — С. 403-407,
52. К. Леві-Строс  — С. 417-421,М. Фуко  — С. 442-445.
53. Дільтей В. Виникнення герменевтики // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. Посібник. — К.: Ваклер, 1996. — С. 33-51.

 

13. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«СОЦІОЛОГІЯ»

 

Тема 1.

Соціологія як наука.

Соціологія як поняття. Предмет і об'єкт соціології. Місце соціології в системі суспільних наук. Структура соціологічного знання. Категорії соціології. Співвідношення понять “соціальне” і “сус­пільне”. Поняття “соціальні зв’язки”, “соціальні спільності”, “соціа­льні явища”, “соціальні процеси”, “соціальні відносини”.

Мікро- та макросоціологія. Соціологія як наука про соціальні спільноти. Типи спільнот. Соціальні інститути. Cтруктура соціологічного знання: загальні соціологічні теорії, спеціальні і галузеві теорії, емпіричні соціологічні дослідження. Спеціальні соціологічні теорії: соціологія сім'ї, соціологія молоді, соціологія міста та села, етносоціологія, соціологія культури, політики, праці, освіти, конфлікту, девіантної поведінки, дозвілля. Функції соціології в сучасному суспільстві.

 

Тема 2.

Соціологія О.Конта та Г.Спенсера.

Соціологія в системі наук. Предмет соціології і його структура. Методи соціології (спостереження, експеримент, порівняльний і історичний). Теорія соціальної статики. Основні суспільні інститути (родина, держава, релігія). Теорія соціальної динаміки. Основа соціальної динаміки – історія людського духу. Три стадії соціального прогресу (теологічна, метафізична, позитивна). Теорія позитивної політики. 

Основні проблеми соціології Г.Спенсера.  Принципи соціологічної теорії Г.Спенсера. Органіцизм та функціоналізм. Предмет і методологія соціологічного пізнання. Соціальні інститути (домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові). Механізми соціальної еволюції (інтеграція і диференціація, поділ праці). Єдність соціального прогресу.

Тема 3

Натуралістичні школи в соціології

Соціал-дарвінізм. Основні фактори соціального життя – природний відбір і боротьба за існування. Індивідуальна і групова боротьба.  Расово-антропологічна школа. Антропосоціологія. Становлення соціобіологічної проблематики. Географічний напрям у соціологічній думці XIX ст. Роль фізичного середовища, вплив ландшафту на розвиток суспільства. Геополітика. Соціальна екологія.

 

Тема 4.

Соціологізм Е.Дюркгайма.

Концепція соціологізму — натуралізм і соціальний реалізм.. Особливий предмет соціології. Соціальні факти та їх структура. Правила соціологічного методу. Типи суспільної солідарністі: механічна та органічна. Соціальна солідарність та аномія. Поняття норми та патології. Соціологія релігії. Релігія і магія. Священне і світське. Самогубство як соціальне явище.

 

Тема 5.

Соціологія М.Вебера.

Розуміюча соціологія як наука про дійсність. Центральна проблема – загальзначимість наук про культуру. Принцип віднесення до цінності та свобода від оцінки. Ідеальний тип як теоретична конструктивна схема. Соціальна дія та проблема раціональності. Типи соціальної дії: цілераціональна, цінніснораціональна, афективна та традиційна. Раціоналізація соціальної дії – тенденція історичного процесу. Соціологія політики і влади. Теорія влади і типологія легітимного панування. Типи панування (легальне, традиційне, харизматичне). Соціолгія релігії. Соціологія міста.

 

Тема6.

Німецька формальна соціологія.

Формальна соціологія Г. Зіммеля. Основні питання формальної соціології. Визначення суспільства. Концепція соціологічного знання: загальна, формальна, філософська. Соціологія про чисті форми социаций. Соціації та їх різновиди. Соціологія культури. Філософія грошей як соціологія.

Соціологія Ф. Тьонніса та його вчення про спільноти (Gemeinschaft ) і суспільство (Gesellschaft). Типологія соціальних зв'язків і суспільств. Типи відносин – типи суспільств Напрямок соціальної еволюції.

Тема 7.

Структурно-функціональна соціологія.

Структурно-функціональна соціологія Т. Парсонса. Теорія соціальної дії. Система координат теорії діїє. Соціальнасистема та її складники. Особа, соціальна структура та культура. Культурні аспекти систем  дії. Цінності, мотиви та системи дії. Еталонні змінні. Умови функціонування соціальних систем. Проблематика соціальних змін. Р. Мертон про соціальну структуру та аномію. Особливості функціо-нального підходу Р.Мертона. Теорії середнього рівня. Постулати функціонального аналізу за Р.Мертоном. Функція, дисфункція, латентна функція. Аномія і типи суспільства з різним рівнем культурної інтеграції. Типи девіантної поведінки за Р.Мертоном. Неофункціоналізм Дж. Александер

 

Тема 8.

Конфліктна парадигма в західній соціології.

Фактори формування конфліктологічної пи в західній соціології. Теорія соціального конфлікту Р.Дарендорфа. Імперативно координовані асоціації як середовища конфлікту. Динаміка та розвиток конфлікту. Насильство та інтенсивність – змінні соціального конфлікту. Маніфестованість, соціальна мобільність, соціальний плюралізм як чинники зменшення інтенсивності конфлікту. Нерівномірність розподілу влади як причина соціальних конфліктів. «Функції соціального конфлікну» Л. Козера. Емоції, цінності учасників конфлікту, рівень реалізму їхнього мислення, міра жорсткості соціальної структури - чинники загострення і тривалості соціальних конфліктів. Макро та мікро соціологічний підхід в неоконфліктих теоріях.

 

Тема 9.

Теорія соціального обміну.

Теорія соціального обміну: Д. Хоманс. Утилітаризм та біхевіоризм. П’ять аксіом теорії обміну. Дослідження малих груп в контексті теорії обміну. Макро і мікросоціологія в процесі дослідження соціальної диференціації. Символічний капітал і теорії соціального капіталу. Розвиток теорії соціального обміну в концепції П.Блау. Гроші, соціальне схвалення, повага та поступки як основні винагородисучасного суспільства.

 

Тема 10.

Символічний інтераціонізм

Символічна взаємодія як основа комунікативної взаємодії. Мова, жести як засоби соціальної комунікації. Г.Дж.Мід про рефлексуючого індивіда. Внутрішній діалог «I»  та «me». Драматургічний підхід в концепції. І.Гофмана. Соціальна роль та її виконання. Форми самопрезентації. Мова тіла, жестів, зовнішнього вигляду як основа соціальної комунікації. Людина  « на сцені» і «за лаштунками». Frame analysis – аналіз в «рамках».

 

Тема 11.

Феноменологічна соціологія.

Феноменологічна соціологія як соціологія повсякденності. Конструювання життєвого світу людини як повсякденна практика. Категоризування і надання смислів соціальної реальності як процес формування соціальних феноменів. Теорія життєвого світу «lebenswelt» А.Щюца. Соціальна дія в контексті біографічної ситуації. Мотиви «тому-що» і мотиви «для-того-щоб». Дослідник та конструкції першого і другого (конструкції конструкцій)  рівня.

П.Бергер та Т.Лукман про утворення соціальних структур з індивідуального начала: суб’єкт, «ми-група», «вони-група».  Габітуалізація соціальної дії.

 

Тема 12.

Етнометодологія.

Етнометодологія Г.Гарфінкеля. Нові підходи в дослідженні повсякденності в концепції Г.Гарфінкеля: конверсійний аналіз або аналіз повсякденних розмов. Індексність розмови «indexical expressions» та інтерпретація як розкодування смислів. Використання  провокаційних стратегій для дослідження непроговорених аспектів взаємодії. Дослідження звичайного невідрефлексованого соціального порядку.

 

Тема 13.

Соціологія постмодерну.

Постмодерн як етап розвитку людства і як теоретична доктрина. Криза в науці і становлення нової парадигми. Недовіра до метанаративів. Децентрація Ж.Дерріди. Заперечення можливості раціонального пояснення феноменів соціальної реальності. Релятивізм в соціології. Крах ідеї еволюції і соціального прогресу. «Мутопія» як сучасний стан суспільства. Постмодерністське розуміння людини: «смерть суб’єкта» - «децентрований суб’єкт».

 

Тема 14.

Становлення укр.соціолог.думки  (кінець XIX ст.- початок XX ст.).

Витоки вітчизняної етносоціології та соціологічної літератури. Характерні риси української соціології кінця XIX ст.- поч. XX cт.

 

Тема 15.

Соціологічні пошуки М.Драгоманова та І.Франка.

Політична соціологія М. Драгоманова. Розробка соціологічного методу. Соціальна еволюція. Проблема влади. Федералізм як принцип політичної соціології М. Драгоманова.

Соціологія І. Франка. Еволюціонізм та відношення до соціал-дарвінізму. Роль держави та влади в житті суспільства. І. Франко і прикладні статистичні дослідження.

Соціологія М. Ковалевського.

 

Тема 16.

Історична соціологія М.Грушевського.

"Генетична соціологія" М. Грушевського. Формування історико-соціологічного світогляду. Завдання "генетичної соціології" М.Грушевського. Розвиток поглядів на початок суспільного життя. "Українські переживання" та політична соціологія М. Грушевського.

 

Тема 17.

Українська соціологічна думка в ХХ ст.

Соціологія політики В. Липинського. Теорія еліти.Політична антропологія В. Липинського.

Соціологічні дослідження українських вчених в еміграції. "Празький період". української соціології. Загальна соціологія М. Шаповала. Націологія О.- І. Бочковського. Соціологія нації В. Старосольського.           

Основні напрями та проблеми розвитку новітньої української соціології.

 

Тема18.

Системне дослідження суспільства.

Суспільство як цілісна динамічна система. Аспекти і рівні системного дослідження суспільства: макро-, мезо- та макрорівні. Теорії походження суспільства та їх евристичні можливості. Характерні ознаки доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільства. Інформаційне суспільство. Суспільство інноваційного типу. Основні методологічні підходи до вивчення суспільства.Теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії.Соціальна структура і соціальні процеси суспільства. Елементи соціальної структури. Історичні типи та види соціальної стратифікації сучасного суспільства. Критерії та показники соціальної стратифікації. Специфіка соціальної мобільності в українському суспільстві. Національна та соціально-поселенська структура сучасного українського суспільства. Особливості модернізації та трансформації українського суспільства.

 

Тема 19.

Соціологія конфлікту

Конфлікт як соціальне явище. Предмет, об'єкт, завдання та методи соціології конфлікту.: Соціологія конфлікту К.Маркса, конфліктологія Ч.Р.Міллса, конфлікта модель суспільства Р.Дарендорфа.

Характеристика социальних конфліктів: етапи протиікання, причини, гострота, тривалість і наслідки конфлікту. Класифікація і структура конфлікту. Соціальніконфлікти на виробництві. Соціально-політичні і економічні конфлікти.

Міжнаціональні конфлікти: соціологічний вимір. Дослідження соціальних конфліктів в Україні.

 

Тема 20.

Соціологія особи.

Поняття особи. Статус, соціальні ролі особи. Людина в  концепціях символічного інтеракціонізму та феноменологічної соціології.  Соціальний біхевіоризм та проблема особиі. Інвайронментальна соціологія особи.             Соціальна типологія особи. Соціалізація та соціальна активність  особи. Проблема ресоціалізації особи в сучасних умовах.

 

Тема 21.

Соціологія сім’ї

Предмет, об'єкт, завдання та основні методи соціології сім'ї. Дослідження проблем сім'ї в західній соціологічній традиції.

Основні підходи до вивчення сім'ї: конфліктологічний, структурно-функціональний, інтеракціоністський та інші.

Форми та  різновиди шлюбу: розширена, нуклеарна сім'я, полігамія (поліандрія та полігінія), сучасні форми шлюбу.

Тенденції розвитку сучасної сім'ї: проблеми деінституалізації. Сучасна сім'я в Україні: стан, тенденції розвитку та перспективи.

 

Тема22.

Гендерна соціологія

Гендер як проблема соціології. Гендерна соціологія: проблема гендерної ідентичності, гендерних ідеалів чи культурних стереотипів, розподіл праці, прав і обов'язків, пов'язаних зі статтю.

Гендерні соціологічні дослідження в Україні.

Сексуальна поведінка: соціологічний аналіз. Майбутнє гендерних і сексологічних досліджень.

 

Тема 23.

Соціологія девіантної поведінки.

Предмет, об'єкт та методи соціології девіантної поведінки. Девіація як предмет дослідження: основні теорії.

Проблема девіантної поведінки: психологічне та соціологічне пояснення. Теорії аномії Е.Дюркгейма та Р.Мертона. Культурологічні теорії девіації. Теорія стигматизації.

Типи  девіації. Девіація як процес розвитку. Девіація і соціальні норми. Соціальний контроль. Формальні і неформальні організації соціального контролю. 

Девіантна поведінка в майбутньому.

 

Тема24.

Етносоціологія.

Предмет, об'єкт, завдання та методи соціології нації. Зародження і розвиток соціології нації в україніській та західній соціологічній думці. Основні підходи до проблеми нації у концепціях позитивізму, марксизму та суб'єктивізму.

Розробка проблеми нації в роботах українських соціологів: М.Шаповала, В. Старосольського, О.-І.Бочковського.

Проблема формування і становлення націй. Націоналізм і проблема громадянського суспільства.

Національне відродження та його місце в соціології нації. Етнонаціональний розвиток сучасної України. Проблема майбутнього націй.

 

Тема25.

Соціологія політики.

Предмет, об'єкт, завдання та методи соціології політики. Базові категорії та моделі соціології політики. Структура та функції політики.

Основні підходи до соціології політики в західній соціологічній традиції. Влада як соціальне явище. Політичне панування та його легитимність. Роль громадської думк и в політиці. Формування громадської думки.

Влада громадська думка. Політична культура та політична соціалізація. Форми політичної поведінки.

Соціальні конфлікти та способи їхнього вирішення. Вибори до органів влади. Технологія проведення передвиборної компанії.

 

Тема26.

Соціологія релігії.

Предмет, об'єкт, завдання методи та функції соціології релігії. Соціологія релігії: західна модель. Соціологія релігії М. Вебера, Г. Зіммеля, Е.Дюркгейма.

Сучасні концепції соціології релігії: конфліктна теорія, феноменологічний та структурно-функціональний підходи. Релігія як соціальний інститут. Типи релігійних організацій.

Релігійна свідомість та релігійна поведінка. Релігійність соціальних, демографічних, регіональних та етнічних груп. Релігійна діяльність: культова і позакультова. Функції релігії в суспільстві: минуле, теперішній час та майбутне.

Соціологія релігії в Україні: сучасний етап становлення.

 

 

Тема27.

Соціологія культури.

Предмет, об'єкт, функції та методи соціології культури. Проблема співвідношення соціології культури з соціологією науки та освіти.

Культура в соціологічній традиції. Соціологія як наука про культуру. Соціокультурна динаміка.

Розуміння культури в межах структурно-функціонального підходу. Аналіз повсякденності в межах соціології культури. Міф і ритуал в культурі: практика виявлення елементів ритуалу в різних сферах соціальних взаємодій.

Культура і соціальна структура.

Міський та сільський типи культури, роль сільської культури в історичному розвиткові українського суспільства.

Соціологія мистецтва. Соціологія книги, художнього читання.

Соціологія ЗМІ, кіно, театру, музики.

 

Тема28.

Організація соціологічного дослідження.

Поняття про соціологічне дослідження, його різновиди. Основні етапи й процедури соціологічного дослідження Підготовка до проведення соціологічного дослідження.

Методологічний розділ програми. Виявлення проблемної ситуації. Формулювання проблеми соціологічного дослідження.

Методична частина програми.  Формування вибірки. Правила розрахункуі обгрунтування вибірки. Генеральна і вибіркова сукупність. Репрезентативність вибірки. Різновиди виборок. Розрахунок об'єму вибірки. Основні  методи соціологічного дослідження: аналіз документів та контент-аналіз, дискурс-аналіз, спостереження, експеримент, опитування.

Якісний аналіз: особливості й порядок проведення. Кількісний аналіз: одиниці аналізу й одиниці рахунку. Спостереження у соціології, його загальна характеристика і місце серед інших методів збору первинної соціологічної інфор­мації. Види спостереження, їх переваги і недоліки. Опитування як метод збору соціологічної інформації, його місце серед інших методів. Різновиди опитування, їх переваги, недоліки, цільове призначення. Основні правила побудови питальника. Види й функції питань.

Специфіка інтерв’ю, його організація. Вимоги до інтерв’юєрів. Регістрація результатів інтерв’ю.

Експертна оцінка як різновид опитування. Основні напрями використання експертної оцінки. Вимоги до експертів. Способи під­бору експертів. Види експертних оцінок, етапи їх здійснення.

Науковий аналіз результатів дослідження, формулювання висновків та рекомендацій.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Александер Дж. Нові теоретичні напрями в соціології // Філос. і соціол. думка. 1992, № 2-4.

Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. Київ, 2001. С. 17-68

Андрос Є. І. Національна самоідентифікація етнічних українців як вирішальний чинник консолідації українського суспільства // Філософські обрії. 2009. № 21.С. 109-122

Антология гендерной теории. СПб. пер./Сост. Е. Гапова, А. Ушанова – Минск: Пропитен, 2002. – 384 с.

Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. М., 1996.

Арбєніна В.Л. Навчально-методичний посібник з курсу "Етносоціологія". Харків, 2002.

Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки К., 2004, С. 81-151.

Ашин Г.К., Кравченко С.А., Лозанский Э.Д. Социология политики. М., 2001

Барматова С. Поле політики: до проблеми теоретичної ідентифікації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — N 4. — С. 165-174.

Батьки і діти: соціальне самопочуття дітей в українських сім’ях /Ред. Т.М.Тележенко /Укр .ін-тут соціальних досліджень. К.- Логос, 2000.

Бауман З. Мыслить социологически. М.: Аспект Пресс, 1996. С.7-25.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности.. М., 1995. С. 9-80

Богданова Л.П., Щукина А.С. Гражданский брак в современной демографической ситуации. //Социс, 2003,  №7.

Бойков В.Э. Генезис идей политической социологии // Социс. – 2008. - № 7 (291). – С. 95-101.

Бочковський О.-І. Вступ до націології. К., 1998.

Братусь Б.С. Аномалии личности. М., 1988.

Бурдье П. Общественное мнение не существует/Социология политики. М.. 1993. С159-177

Бурий І.О. Основні джерела формування нації: соціально-філософський аналіз // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2007. - № 12-13. С. 125-129.

Бурлачук В.Ф., Молчанов М.О., Степаненко В.П. Біля витоків соціологічної думки в Україні. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1995. – 114 с.

Василенко А. Б.А. Кистяковский // Cоциол. исследования. 1994, № 5.

Вебер М. Социология религии // Избранное. Образ общества. М., 1994.

Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий // Избранное. Образ общества. М., 1994.

Вебер. Макс  Протестантська етика і дух капіталізму. - К.: Основи, 1994. Постановка проблеми. - С.38-79. Професійна етика аскетичного протестантизму. - С. 115-182.

Вебер. Макс  Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. -К.: Основи, 1998.Про деякі категорії соціології розуміння. - С. 104-156."Об"єктивність" соціально-наукового пізнання. - С. 192-263.Сенс "свободи оцінок" у соціальних науках. - С.264-309.

Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах. К., Держ. ін-т Проблем сім’ї та молоді. 2002,

Володько В.В. Рольова теорія в сучасній соціологічній перспективі // Український соціум. – 2008. - № 2(25). – С. 19-34.

Гараджа В.И. Социология религии. М., 1996.

Ґеллнер Е. Нації та націоналізм. Київ, 2003.

Гилинский Я.И.,Афанасьев В.С.Социология девиантного поведения. СПб,1993.

Гіденс Е. Що таке соціологія // Соціологія. К.,1999. С.16-34.

Глазунов С.В. Гендерна культурна дифузія у сучасному українському суспільстві // Вісник Дніпропетровського університету. – 2008. - № 18. – С. 175-179.

Глазунов С.В. Соціологія сім’ї. – Д. РВВ ДДУ, 2000.

Гобсбаум Е. Нова жінка С. 74-94.

Головатий М.Ф. Соціологія політики: Навч. посібник. - К., 2003.

Голод С.И. Семья и брак: историко-социологический анализ. – С. Пб.: ТОО ТК «Петрополис», 1998.

Городяненко В. "Соціологія політики", "політична соціологія" або "соціологія політичної сфери"? // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — N 1. — С. 167-185.

Гофман А.Б. Традиционное или рациональное? Интерпретация традиции в творчестве М. Вебера // Социс. – 2008. - № 4. – С. 120-129.

Гофман И. Первичные системы фреймов / Пер.с англ. О.А. Оберемко, Е.Г. Авджян // Социологический журнал. – 2001. - № 1.

Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни. М., 2000. Глава 5.

Гофман И. Формула внешнего выражения роли / Пер. с англ. А.Д. Ковалева // Социологический журнал. – 2001. - № 3.

Грабовець О., Яковенко Ю. Релігія як соціальна технологія консолідації соціуму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — N 3. — С. 111-122.

Гринів О. Родина як первісна клітина суспільства // Церква і соціальні проблеми.  Львів, 1993. С.227-236.

Грошева И.А. Социальный контроль в практиках профилактики девиации // Социс. – 2008. - № 2. – С. 97-102.

Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. К., 1991.

Гумплович, Людвиг. Тексти // Социологическая мьісль XIX века: Тексти. - Харьков, 1995. С. 133-145.

Давыдова И.В. Формирование этнометодологии: влияние Т. Парсонса и А. Шютца на теоретическую позицию Г. Гарфинкеля // Социологический журнал. – 2002. - № 1.

де Лоб'є Социальная доктрина Католической Церкви.-Брюссель.1989.

Демина Н.В. Концепция этоса науки: Мертон и другие в поисках социальной геометри норм // Социологический журнал. – 2005. - № 4.

Демків О.Б. Соціологія права і деваіантної поведінки. Львів, 2007.

Дж.Г.Мід Дух, самість і суспільство. К., 2000. Суспільство. С.216-297

Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки // Філософська і соціологічна думка. 1992, № 5, С. 113-127.

Дюркгейм Э. Метод социологии // Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. М.: Канон, 1995.

Дюркгейм Э. Социология религии и теория познания// Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии. — М.: 1996, С. 111-145.

Дюркгейм, Е.. Самогубство. - К.: Основи, 1998. Суспільна основа суіциду. - С.370-409.

Ерасов Б.С. Социальная культурология. – М.: Высшая школа, 2000.

Ерекешева Л.Б. К анализу социологии религии Э. Дюркгейма // Социс. – 2008. -  12. – С. 117-126.

Євтух В. Етносоціологія: об'єктно-предметне поле і перспективи досліджень // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2007. — N 2. — С. 5-16.

Євтух В.Б. Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій. - К., 2004.

Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко К.Ю. та ін. Етносоціологія: терміни та поняття. Навчальний посібник. - К., 2003.

Зарубежная социология ХХ ст. Хрестоматия. Тексты / Под ред. В.Г. Городяненко. – Днепропетровск: ДНУ, 2001.

Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку 20 ст.), - К.: Либідь, 1993.

Зиммель Г. Социология религии // Избранное. М., 1996. Т. 1.

Зінкевич Т.С. Ідеї В’ячеслава Липинського в контексті дискурсу про громадянську релігію // Вісник Черкаського університету. Серія Філософія. Випуск 130. 2008 р. – С. 130-140

Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие.- Учебное пособие. М.: Логос, 2000.

История социологии в Западной Европе и США. М., 1993.

История теоретической социологии. В 4-х т. М., 2002.

История теоретической социологии: В 5 т. М., 1997. Т. 2.

Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму, Київ, 1999.

Ковальський Г.Є. Соціально-філософські аспекти націократичної теорії // Наука. Релігія. Суспільство. – 2009. - № 1. – С. 152-157.

Ковальчук Т. Вияв гідності крізь призму чоловічого та жіночого начала// Філософські обрії. – 2008. -  № 19. - С. 38-45.

Кола Д. Политическая социология / Пер. с франц. М.,2001.

Коллінз Р. Теорія конфлікту в сучасній макроісторичній соціології //Філос. і соціол. думка. 1993, № 6.

Компедіум соціальної доктрини церкви. К.: 2008

Кондратик Л.Й. Історія соціології України в іменах. Луцьк, 1996.

Конт, Огюст. Тексты // Социологическая мысль XIX века: Тексты. - Харьков, 1995. - С.28-47.

Коэн А.К.Отклоняющееся поведение и контроль за ним // Американская социология М., 1972.

Кравченко Е.И. Теория социального действия: от Макса Вебера к феноменологом // Социологический журнал. – 2001. - № 3.

Кучеренко В., Танчер В. Пам'яті метра: ідеї Р.Мертона в соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — N 3. — С. 46-56.

Лавріненко Н. Про нові методологічні підходи до дослідження інституту гендеру // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2006. — N 2. — С. 103-115.

Лангевская А.А. Гендерные аспекты субъективности, идентичности и идентификации. //Вісник Черкаського університету.Серія Філософія. Випуск 130. 2008 р.  С. 80-88.

Лантух А.П. Маргінальна людина в системі координат українського суспільства  // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного українського суспільства. – Харків, 2002.

Леш С. Соціологія постмодернізму / Пер. з англ. Ю. Олійника. – Львів, 2003.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. К.. 1990.

Мадел Э. Власть и деньги: общая теория бюрократии. М., 1992

Майструк Н. Дослідження соціальних конфліктів у німецькій соціології: класичні та сучасні орієнтири // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2004. — N 1. — С. 152-162.

Масловский М.В. Неовеберианская историческая социология // Социс. – 2008. № . – С. 119-126.

Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998, № 4, 5..

Мацковский М.С. Социология семьи: Проблемы теории, методологии и методики. М., 1989.

Мелихов А.Э. Дюркгейм. Неуслышанный пророк // Новое время. – 1999. - № 35. – С. 82-87.

Михайлова Л.И. Социология культуры. Учебное пособие. М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999.

Мілет Кейт Сексуальна політика К., 1998

Монсон П. Современная западная социология: теории, традиции, перспективы. М., 1992.

Націоналізм. Антологія.Львів, 2000.

Ортнер Шеррі Б. Чи співідноситься жіноче з чоловічим як природа з культурою?С.135-148

Очерки по истории теоретической социологии XIX - начала XX века. М., 1994.

Парсонс Т. К общей теории действия. Теоретические основания социальных наук // О структуре социального действия. М., 2002. С.415-562.

Патрушев А. Расколдованный мир М. Вебера. М., 1992.

Піча В.М., Черниш Н.Й., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. Львів, 1996.

Победа Н.А. Социология культуры.- Одесса, 1997.

Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. К., 1996.

Політична культура населення України. К., 1993.

Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс. К., 1996.  

Прибиткова І. Демографічна ситуація в Україні у дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 року. / Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002, №3.

Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т.М. Титаренко. К., 1998.

Ребет Л. Теорія нації. Львів, 1997.

Ритцер Д. Современные социологические теории. М., 2002.

Рупова Р.М. Антиглобалисткий оптимизм А. Шюца и К. Гирца // Социс. – 2008. - № 4. – С. 138-144.

Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. К., 1995.          

Ручка А.О., Танчер В.В., Сорока Ю.Г. Соціологія культури в новому тисячолітті. Навчально-методичний посібник. – ХДУ, 2002.

Рущенко І.П. Соціологія злочинностія. - Харків, 2001.

Семашко О.М., Піча В.М., Погорілий О.І. Соціологія культури. Навчальний посібник. К.: Львів, 2000.

Смелзер Н. Введение в социологию //Социология / Пер. с англ. М., 1994. С.14-39.

Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1994.

Сміт Е. Націоналізм. Теорія, ідеологія, історія. Київ, 2004.

Сміт Е. Національна ідентичність. К., 1994.

Современная американская социология / Под ред. В.И. Добренькова.М., 1994.

Соціальна доктрина Церкви.- Львів.1998.

Соціологічна думка України: Навч. посібник /М.В. Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О. Молчанов та ін.- К., 1996.

Соціологічна думка України: Навч. посібник /М.В. Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О. Молчанов та ін.- К., 1996.

Соціологія. Навч. посіб. (За ред. С.О. Макеєва). –  К.: Тв. „Знання”, 2003.

Соціологія. Підручник (За ред. В.Г. Городяненка). – К.: Академія, 2003. .

Спенсер, Герберт. Тексты // Социологическая мысль XIX века: Тексты. - Харьков, 1995. -С.51-68.

Старосольський В. Теорія нації К., 1999.

Степаненко В., Рибщун О. Українська соціологія: суспільно-історичні та ідеологічні контексти розвитку // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.  2009. № 2. С. 43-47.

Стоун Д. Парадокс політики. - К.,2001.

Струтинская О.И. Девиация как социальный феномен // Вісник Дніпропетровського університету. – 2008. - № 17. – С. 337-342.

Суковата В. Гендерний аналіз реклами //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002, №2.

Танчер В. Соціологія інтимності: секс, еротика і кохання у постмодерній конструкції. /Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001, №4.

Танчер В. Українська соціологія сьогодні – нелегкий шлях до теорії // Філософська і соціологічна думка 1993, № 11-12.

Танчер В., Мусієнко Д. Постмодерністське розуміння культури в контексті глобалізації // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного українського суспільства. – Харків, 2002.

Тарасенко В. Дивовижна "ненаука" соціологія // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2004. — N 2. — С. 5-23.

Тарасенко В. Проблема начала і самообгрунтування соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2005. — N 3. — С. 5-23.

Узланер Д.А. Секуляризация как социологическое понятие (По исследованиям западных социологов) // Социс. – 2008. - № 8. – С. 62-67.

Указ Президента України „Про розвиток соціологічної науки в Україні” // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001.- №2.

Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін. - К., 2004.

Федорченко П. Дві версії соціології Т. Парсонса: Р.Мюнх і Дж. Александер // Філос. і соціол. думка.1993, № 7-8. С. 22-52, № 9-10, с. 48-71.

Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К., 1996.

Филатова О.Г. Социология культуры. Конспект лекций.- СПб, 2000.

Фрейд 3. Неудовлетворенность культурой // З.Фрейд Психоанализ. Религия. Культура. М., 1992. С.66-134.

Хамітов Н. Філософія статі: прояснення предмета // Філософська думка. – 2000. - № 6. – С. 45-55.

Цимбалістий Б. Родина і душа народу// Українська душа. К., 1992. С.66-97  

Шаповал М. Загальна соціологія. К., 1996.

Шаповал М.Ю. Соціологія українського відродження. К.. 1994.

Шульц В. Л. Методология социального познания А. Шютца. // Вопросы философии. – 2008. – № 1.

Юренко О. Микита Шаповал про сутність нації як соціального феномена // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — N 1. — С. 64-73.

 

Контрольні питання:

1. Предмет і об'єкт соціології.
2. Місце соціології в системі суспільних наук.
3. Структура соціологічного знання.
4. Функції соціології в умовах сучасної Україні.
5.  Створення соціології як самостійної науки.
6.  Соціологія О.Конта
7. Органіцизм та функціоналізм в соціології Г.Спенсера
8. Соціал-дарвінізм як позитивістський напрям в соціології.
9. Расово-антропологічна школа. Становлення соціобіологічної проблематики.
10. Географічний напрям у соціологічній думці XIX ст.
11. Концепція соціологізму.
12. Правила соціологічного методу.
13. Типи суспільної солідарністі: механічна та органічна.
14. Людина як homo duplex. Індивід і суспільство.
15. Дюркгайм про норму і патологію.
16. Самогубство як соціальне явище.
17. Розуміюча соціологія як наука про дійсність.
18. Соціальна дія та проблема раціональності.
19. Типи соціальної дії: цілераціональна, цінніснораціональна, афективна та традиційна.
20. Типи панування (легальне, традиційне, харизматичне).
21. Ідеальний тип як теоретична і конструктивна схема.
22. Соціологія релігії. М.Вебера
23. Теорія соціальної дії Т.Парсонса.
24. Соціальна система в концепції Т.Парсонса.
25. Р. Мертон про соціальну структуру та аномію.
26. Теорія соціального конфлікту Р.Дарендорфа, Л. Козера, Р.Коллінза.
27. Символічний інтераціонізм. Д.Г.Мід.
28. Феноменологічна соціологія: А. Щюц.
29. П.Бергер та Т. Лукман про соціальне конструювання реальності.
30. Етнометодологія Г.Гарфінкеля.
31. Постмодерн і соціологія культури.
32. Місце і роль соціології у розвитку людства  XXI cт.
33. Витоки вітчизняної етносоціології та соціологічної літератури.
34. Політична соціологія М. Драгоманова.
35. Соціологія І. Франка.
36. "Генетична соціологія" М. Грушевського.
37. Політична антропологія В. Липинського.
38. Соціологічні дослідження українських вчених в еміграції.
39. "Празький період" української соціології.
40. Загальна соціологія М. Шаповала.
41. Націологія О.-І. Бочковського.
42. Соціологія нації В. Старосольського.
43. Українська соціологія в радянський період: криза та занепад.
44. Проблеми розвитку соціології в сучасній Україні.
45. Предмет, об'єкт, завдання та основні методи соціології сім'ї.
46. Основні підходи до вивчення сім'ї в західній соціологічній традиції: конфліктологічний, структурно-функціональ-ний, інтеракціоністський та інші.
47. Форми та  різновиди шлюбу.
48. Тенденції розвитку сучасної сім'ї: проблеми деінституалізації. причини насильства в сім’ї і розлучень в Україні
49. Сучасна сім'я в Україні: стан, тенденції розвитку та перспективи.
50. Предмет, об'єкт та методи соціології девіантної поведінки.
51. Проблема девіантної поведінки: психологічне та соціологічне пояснення.
52. Теорії аномії Е.Дюркгайма та Р.Мертона.
53. Культурологічні теорії девіації. Теорія стигматизації.
54. Типи  девіаці в сучасному суспільстві.
55. Девіантна поведінка в майбутньому.
56. Гендерна соціологія: предмет, об'єкт та методи.
57. Проблема гендерної ідентичності,
58. Трансформація гендерних ідеалів та культурних стереотипів.
59. Майбутнє гендерної стратифікації в Україні.
60. Предмет, об'єкт, завдання та методи соціології етносоціології.
61. Зародження і розвиток етносоціології в західній та україніській соціологічній думці.
62. Основні підходи до проблеми нації у концепціях позитивізму, марксизму та суб'єктивізму.
63. Етнонаціональний розвиток сучасної України.
64. Проблема майбутнього націй.
65. Предмет, об'єкт, завдання та методи соціології політики.
66. Основні підходи до соціології політики в західній соціологічній традиції.
67. Дослідження політичної влади в соціології політики.
68. Роль громадської думки в політиці.
69. Політична культура та політична соціалізація.
70. Форми політичної поведінки.
71. Предмет, об'єкт, завдання методи та функції соціології релігії.
72. Західна модель соціології релігії: структурно-функціональна, конфліктна теорія, та феноменологічний підхід.
73. Релігія як соціальний інститут. Типи релігійних організацій.
74. Релігійна свідомість та релігійна поведінка.
75. Функції релігії в суспільстві: минуле, теперішній час та майбутне.
76. Соціологія релігії в Україні: сучасний етап становлення.
77. Предмет, об'єкт, функції та методи соціології культури.
78. Культура в західній соціологічній традиції.
79. Розуміння культури в межах структурно-функціонального підходу.
80. Аналіз повсякденності в межах соціології культури.
81. Соціологія книги, художнього читання.
82. Соціологія мистецтва, кіно, театру, музики.
83. Міський та сільський типи культури, роль сільської культури в історичному розвиткові українського суспільства.
84. Підготовка до проведення соціологічного дослідження.
85. Програма соціологічного дослідження: проблемна ситуація.
86. Формулювання проблеми соціологічного дослідження.
87. Предмет і об'єкт соціологічного дослідження.
88. Мета і завдання соціологічного дослідження.
89. Здійснення логічної інтерпретації найважливіших понять

соціологічного дослідження.

90. Формулювання наукових гіпотез соціологічного дослідження.
91. Формування вибірки соціологічного дослідження.
92. Методи соціологічного дослідження: аналіз документів, контент-

аналіз, спостереження, експеріменти та опитування.

93. Анкета та її структура.
94. Формування завдань для комп'ютерної обробки соціологічної інформації.
95. Науковий аналіз результатів соціологічного дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

14. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ФЕНОМЕНОЛОГІЯ та ГЕРМЕНЕВТИКА»

 

Тема 1.

Теоретичні витоки феноменології та зародження феноменологічних ідей

            Предмет феноменології. Зародження феноменології та її розвиток у працях учнів і послідовників Е. Гусерля. Місце феноменології у сучасній філософії. Зв’язок феноменології та інших гуманітарних дисциплін.

Періодизація творчості Гусерля. Вплив ідей інтенційної психології Ф. Брентано на творчість Е. Гусерля. Критика психологізму в І томі “Логічних досліджень”. Формування першого варіанту феноменології як дескриптивної науки в ІІ томі “Логічних досліджень”.

Критика натуралізму та історицизму як форм релятивізму у праці “Філософія як строга наука”. Програма розбудови феноменологічної філософії.

 

Тема 2.

Головні поняття трансцендентальної  феноменології

             Поняття феномену у феноменології. Відмінність феноменологічного розуміння феномену від класичної концепції феномену. Співвідношення понять “феномен”, “факт”, “сутність”. 

            Поняття природної настанови. Головні елементи світу природної настанови. Виключення природної настанови.

Поняття феноменологічної редукції, передумови її виникнення. Зв’язок понять “редукція”, “еpoche”, “залучення в дужки”. Структура редукційної діяльності: “залучення в дужки” природного об’єктивного світу; “залучення в дужки” індивідуальних предметностей; виключення чистого Ego; виключення трансценденції Бога.  Ейдетична та трансцендентальна редукції.

            Інтенційність як фундаментальна характеристика свідомості. Поняття інтенційності у Середньовіччі та психології Брентано. Поняття “ноема”, “ноеза”, “смисл”, “ноематичне ядро”. 

 

Тема 3.

Феноменологічна концепція внутрішньої свідомості часу

            Особливості феноменологічної концепції часу у праці “Феноменологія внутрішньої свідомості часу”. Темпоральна структура сприйняття: ретенція і протенція. Ретенція та репродукція. Рівні конституювання часу. Квазі-темпоральний  характер потоку свідомості. Поняття “горизонту”.

 

 

Тема 4.

Концепція інтерсуб’єктивності у трансцендентальній феноменології

Проблема подолання соліпсизму у праці “Картезіанські медитації” та наближення до інтерсуб’єктивної проблематики.

Поняття трансцендентальної інтерсуб’єктивності  як спільної основи досвіду різних суб’єктів. Поняття аппрезентації та парування. Рівні інтермонадної єдності. Тлумачення інтерсуб’єктивності у Ж.-П. Сартра та А. Шюца. Феноменологічна концепція інтерсуб’єктивності у вченні Е. Левінаса.

 

Тема 5.

Поняття “життєсвіту” як культурно-історичної передумови пізнавального відношення людини до світу

Місце праці “Криза європейських наук та трансцендентальна феноменологія” у творчості Е. Гусерля. Аналіз причин кризи європейської науки. Критика  наївного об’єктивізму (фізикалізму) науки.      “Життєсвіт” (Lebenswelt) як конкретно-історична основа інтерсуб’єктивного досвіду людини та нетематизований горизонт сприйняття. Переорієнтація програми феноменологічних досліджень в бік історизму. Перша історична “зустріч” феноменології Е. Гусерля та герменевтики В. Дильтая.

 

Тема 6.

Розвиток феноменологічних ідей у філософії  ХХ століття – (4 год.)

              Вплив феноменології на розвиток філософських концепцій ХХ століття. Екзистенціальна феноменологія Ж.-П. Сартра. Аксіологія М. Шелера. Феноменологічна концепція тілесності М. Мерло-Понті. Феноменологічна соціологія А. Шюца. Етика Іншого Е. Левінаса. Вплив феноменології на розвиток філософської герменевтики: В. Дильтай, М. Гайдеґер.

            Застосування феноменологічної методології у різних регіонах наук: психіатрія, психоаналіз, педагогіка, право та суспільні науки, природничі науки, лінгвістична науки, естетика, теорія літератури та мистецтва, релігієзнавство та теологія.

           

Тема 7.

Предмет герменевтики

            Значення терміну “герменевтика”. Герменевтика як мистецтво тлумачення та як напрям філософії. Актуальність герменевтики. Плюралізм герменевтичних концепцій у філософії ХХ століття (герменевтична феноменологія М. Гайдеґера, філософська герменевтика Г.-Ґ. Ґадамера, критична герменевтика Ю. Габермаса, трансцендентальна герменевтика К.-О. Апеля, герменевтична феноменологія П. Рікера, прагматична герменевтика Р. Рорті, генеалогічна герменевтика Девіда Хоя, рецептивна естетика Р. Інгардена, герменевтика фізики та космофізики).

            Співвідношення герменевтики й інших сфер пізнання - філософії, філології, історії, логіки, риторики, семіотики.

            Розуміння як предмет герменевтики. Розуміння,  витлумачення,  пояснення,  інтерпретація.  Проблема герменевтичного кола.

            Текст як об’єкт герменевтичного аналізу. Значення  і смисл.

 

Тема 8.

Становлення герменевтики від античності до епохи Нового часу

            Особливості античної герменевтики: аісторизм, орієнтація на усне слово, зв'язок з риторикою. Роль текстів Гомера для античної культури.  Трактат Аристотеля “Про витлумачення”.

            Каббала як перша замкнута герменевтична система:  біблійна  картина світу як основа тлумачення текстів;

            Вплив середньовічної картини світу на місце та роль герменевтики. Перше формулювання герменевтичного кола у Аврелія Августина: співвідношення віри ти знання. Буквальне та алегоричне тлумачення Святого Письма: Антиохійська та Олександрійська школа.   

            Герменевтика доби Відродження. Філологічна герменевтика ренесансних гуманістів. Протестантський підхід до тлумачення Святого Письма. Флацій Ілірійський та його “Ключ до Святого письма, або Про мову Святих книг”.  

 

Тема 9.

Універсальна герменевтика Ф. Шляермахера

            Методологічна свідомість Нового часу та її вплив на герменевтику. Пошук загальних правил та методів інтерпретації.

             Особливості романтичного світогляду та їх вплив на універсальну герменевтику Ф. Шляермахера. Розуміння  як  предмет  універсальної  герменевтики. Граматична й психологічна складові тлумачення. Дивінаційний та порівняльний методи розуміння.  Принцип  герменевтичного  кола: розуміння цілого з частин, частин з цілого.  Принцип “розуміти краще за автора” та його місце в герменевтиці Ф. Шляермахера.

 

Тема 10.

Герменевтика як методологія гуманітарних наук у філософії В. Дильтая

            Методологічна спрямованість філософії В. Дильтая. Завдання критики історичного розуму. Співпадіння суб’єкта та предмету історичних досліджень. Психологічний та герменевтичний періоди в творчості В Дильтая. Описова психологія як підґрунтя теорії гуманітарного знання. Критика пояснюючої психології. Життя як відправна точка філософії Дильтая. Об’єктивації життя. Теза “життя може зрозуміти тільки життя”.

            Перехід до герменевтичного обґрунтування наук про дух. Предмет герменевтики. Розуміння і тлумачення. Гіпостазування ідеалу об’єктивності. “Зустріч” феноменології Е. Гусерля та герменевтики В Дильтая.

                                                          

Тема 11.

Герменевтична онтологія М. Гайдеґера

            “Питання про буття” як провідний мотив творчості М. Гайдеґера. Два періоди в творчості Гайдеґера. Характеристика праці “Буття і час”. Необхідність деструкції історії онтології. Герменевтика як методична база “фундаментальної онтології”. Поняття екзистенціалу. Головні екзистенціали Dasein. Онтологічний статус розуміння. Герменевтичне коло між буттям та тут-буттям як модель розуміння. Перед-структура розуміння. Проективний характер смислоконституювання. 

            Філософія мови М. Гайдеґера. Герменевтика як “несення звістки” і “звістка”. Герменевтична функція мови. Критика репрезентативної теорії мови.  Мова як “оселя буття”. Поезія як відкриття звістки буття.

 

Тема 12.

Філософська герменевтика Г.- Ґ. Ґадамера

            Герменевтика як “універсальний аспект філософії” (Г.- Ґ. Ґадамер).  Філософська  герменевтика    як універсальне філософське підґрунтя пізнання. Співвідношення істини і методу в пізнанні. Поняття істини в герменевтиці Ґадамера. Досвід мистецтва, історії, мови як можливості неметодичного освоєння дійсності. Критика понять естетичної, історичної та мовної свідомості.

             Поняття дієво-історичної свідомості. Передсуди як передумова розуміння. Діалогічна природа  розуміння. Аналіз структури герменевтичного досвіду. Злиття горизонтів як умова розуміння.

            Мова як горизонт герменевтичної онтології. Мова філософії та поезії, її відмінність від мови науки. Мовна детермінація дієво-історичної свідомості. Мовна природа розуміння.  Гра як модель розуміння.

 

Тема 13.

Герменевтичні концепції П. Рікера, Р. Рорті. Поняття “герменевтики фізики та космофізики”

Феноменологічна герменевтика П. Рікера як поєднання герменевтичної та структуралістської методології. Поєднання онтологічного  і методологічного виміру герменевтики. Критика декартової концепції суб’єкта  та можливостей самопізнання. Герменевтичне витлумачення як спосіб самоідентифікації.   

            Критика Р. Рорті репрезентативної моделі пізнання.  Герменевтика та повчання.  Систематична філософія та повчальна філософія. Іронія як форма ставлення до дійсності.

            Поняття “герменевтики фізики”. Антропний принцип. Планківська космофізика як герменевтика Всесвіту.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. – М. : Дом интеллектуальной книги, 1999. – Т. І – 336 с.
2. Гуссерль Эдмунд. Избранные работы / Сост. В.А. Куренной. М. : Издаетльский дом “Территория будущего”, 2005. – 464 с.
3. Гуссерль Э. Логические исследования. Часть І. Пролегомены к чистой логике. – К. : Вентури, 1995. – 256 с.
4. Гуссерль Э. Картезианские размышления. – СПб : Наука ; Ювента, 1998. –  320 с.
5. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. – СПб : Владимир Даль , 2004. – 399 с.
6. Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени. Собр. соч. – Т. 1. – М. : Гнозис, 1994. – 162 с.
7. Гуссерль Э. Феноменология. Статья в Британской энциклопедии. [пер, предисл, примеч. В.И. Молчанова] – Логос, 1991. – № 1. – С. 12 – 21.
8. Богачов А. Філософська герменевтика. – К. : Курс, 2006. –   С. 90 –106.
9. Вандельфелс Бернхард Вступ до феноменології. – К. : Альтерпрес, 2002. – 176 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
10. Ингарден Р. Введение в феноменологию Эдмунда Гуссерля: Лекции 1967 г. в Осло. (пер. с норвежок. Денежкин А., Куренной В.) – М . : Дом интеллект. книги, 1999. – 224 с.
11. Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Мн. : ЕГУ, 2001. – 304 с.
12. Кебуладзе В. Феноменологія. Навчальний посібник. – ППС : 2002, 2005.  – 118 с.
13. Кошарний С. О. Біля джерел філософської герменевтики (В. Дільтей та Е. Гуссерль). – К. : Наука, 1992. – 124 с.
14. Кошарний С. О. Феноменологічна концепція філософії Е. Гуссерля: критичний аналіз. – К. : Український Центр духовної культури, 2005. – 372 с.
15. Молчанов В. И.  Время и сознание. Критика феноменологической философии: Моногр. – М. : Высш. шк., 1998.  – 144 с.  
16. Моріс Мерло-Понті  Видиме й невидиме з робочими нотатками / [пер. з фр. Є. Марківа; упоряд. К. Лефор]. – Київ: Вид. Дім. “Вид. дім “КМ Академія”, 2003 – 265 с.
17. Очерки феноменологической философии : Учеб. пособие / Под. ред. Я. А. Слинина, Б. В. Маркова. – СПБ. : Изд-во С. -Петербургского университета, 1997. – 224 с.
18. Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссерля. – Томск : Водолей, 1999. – 96 с.
19. Причепій Е. М. Феноменологічна теорія свідомості Е. Гуссерля. – Київ : Наукова думка, 1971. – 103 с.
20. Сартр Ж.–П. Буття і ніщо: Нарис феноменологічної онтології / [пер. з фр. В. Лях, П. Таращук]. – К. : Основи, 2001. – 854 с.
21. Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени / ; [пер. с нем., послеслов. Е. В. Борисов]. – Томск : Водолей, 1998. – 384 с.
22. Федорика Д. Інтенціональність і самосвідомість / Федорика Д. ; [пер. з англ. Т. Добко] // Досвід людської особи: нариси з філософської антропології. – Львів : Свічадо, 2000. – C. 67–122. – (Антологія персоналістсичної думки).
23. Феноменологія і філософський метод. Щорічник Українського феноменологічного товариства 1999 р. – К. : Тандем, 2000. – 228 с.
24. Феноменологія: рецепція в Східній Європі :  Щорічник 2000 / Українське феноменологічне товариство при Українському філософському фонді : [відп. ред. А. Л. Богачов]. – К. : Тандем, 2001. – 242 с.
25. Шпигельберт Г. Феноменологическое движение. Историческое введение. – М. : Логос, 2002. – 680 с.
26. Dostal Robert J. Time and Phenomenology in Husserl and Heidegger / Dostal R. J. // The Cambridge Companion to Heidegger. – Ed. C. Guignon. : Cambridge University Press, 1993. – P. 141–170.
27. Ricoeur P. Phenomenology and Hermeneutics / Ricoeur P. ; [еd. and trans. John B. Thompson] // Hermeneutics and the Human Sciences. – Cambridge, 1988. – P. 101–128.
28. Sokolovski R. Introduction to Phenomenology / Cambridge de University press, 2000. –  238 S. 
29. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів : Літопис, 1996. – 634 с. 
30. Богачов А. Передісторія філософської герменевтики. – Наукові записки НаУКМА. – К. : Стилос, 2000. – Т. 18. – С. 17–21.
31. Богачов А. Філософська герменевтика. – К. : Курс, 2006. –  405 с.
32. Быстрицкий Е. К. Научное познание и проблема понимания. – К. : Наукова думка, 1986. – 136 с.
33. Возняк Т. С. Тексти і переклади. – Харків : Фоліо, 1998. – 667 с.
34. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика : Вибрані твори. – К. : Юніверс, 2001. – 288 с.
35. Ґадамер Г.-Ґ.  Істина і метод: основи філософської герменевтики  ; [пер. з нім. О. Мокровольський]. – К. : Юніверс, 2000. –  Т. І. – 464 с.
36. Ґадамер Г.-Ґ.  Істина і метод. Герменевтика ІІ : Основи філософської герменевтики ; [пер. з нім. М. Кушнір]. – К. : Юніверс, 2000. – Т. ІІ – 478 с.
37. Ґадамер Г.-Ґ.  Поезія і філософія / Ґадамер Г.-Ґ. ; [пер. з нім. С. Голендер] // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.  – Львів : Літопис, 1996. –  С. 208–215.
38. Ґадамер Г.-Ґ.  Про вклад поезії у пошук істини / Ґадамер Г.-Ґ. ; [пер. з нім. Т. Возняк] // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів : Літопис, 1996. –  С. 216–222.
39. Гайдеґґер М. Дорогою до мови ;  [пер. з нім. В. Кам’янець]. – Львів : Літопис, 2007. –  232 с.
40. Герменевтика: история и современность : (критические очерки). – М. : Мысль, 1985 – 303 с.
41. Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному : Новая онтология ХХ века. – М.: Республика, 1997. – 496 с.
42. Дільтей В. Виникнення герменевтики. Додатки з рукописів // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки : [хрестоматія]. –  К. : Ваклер, 1996. – С. 33–60.
43. Дильтей В. Наброски к критике исторического разума / [пер. с нем. А. П. Огурцова] // Вопросы философии. – 1988. –  № 4. – С. 135–153.
44. Земляной С. Н. Герменевтика и проблема понимания // Проблемы и противоречия буржуазной философии 60-70 - х годов. – М. : Наука,  1983. – С. 230 – 266.
45. Енциклопедія постмодернізму ; [пер. з англ. В. Шовкун, за ред.Ч. Вінквіст, В. Тейлор / наук. ред. О. Шевченко]. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”. – 2003. – 503 с. 
46. Инишев И. Н. Чтение и дискурс: трансформации герменевтики. – Вильнюс : ЕГУ, 2007. – 168 с.
47. К Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Мн.: ЕГУ, 2001. – 304 с.
48. Квіт С. М. Основи герменевтики: Навч. посіб. – К.: Вид. дім “КМ Академія”,  2003.
49. Кошарний С. О. Біля джерел філософської герменевтики (В. Дільтей та Е. Гуссерль). – К. : Наука, 1992. – 124 с.
50. Кошарний С. Поль Рікер та герменевтична метаморфоза феноменології / Кошарний С. // Філософська і соціологічна думка, 1995. –  № 7 – 8. – С. 156–179.
51. Ляпушкина Е. И. Введение в герменевтику: Учеб. пособие. – СПб.: Изд-во С. – Петерб. ун-та, 2002. – 96 с.
52. Марков Б. В. М. Хайдеггер и Х.-Г. Гадамер: герменевтический проект  // История современной зарубежной философии: компаративистский подход : [cб. науч. трудов / отв. ред. М. Я. Корнеев]. – СПб. : Лань, 1997. – С. 197–206.
53. Мартін Гайдеґґер очима сучасників ; [пер. з нім. М. Д. Култаєва]. – К. : Стилос, 2002. – 128 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
54. Микешина Л. А. Философия познания. Полемические главы. – М.: Прогресс – Традиция, 2002. – 624 с.
55. Михайлов А. А. Современная философская герменевтика. Критический анализ. – Минск : Изд-во Университетское, 1984. – 191 с.
56. Понимание как логико-гносеологическая проблема : сборник научных трудов / [ Быстриций Е. К., Попович М. В., Тульчинский Г. В., Филатов В. П.].  – К. : Наукова думка, 1982. – 272 с.
57. Проблемы гуманитарного познания / [Р. В. Семенов, Г. А. Антипов, М. А. Розов, Н. И. Кузнецов]. –  Новосибирск : Наука, 1986. – 336 с.
58. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / [пер. с фр. И. Сергеевой].  –   М. : Медиум, 1995. – 416 с.
59. Рорти Р. Философия и зеркало природы ; [перевод с англ. / науч. ред.   В. В. Целишев]. – Новосибирск : Изд-во Новосиб. ун-та, 1997. – 320 с.
60. Ставцев С. Н. Введение в философию Хайдеггера. – СПб. : Лань. – 2000. – 192 с.
61. Ставцев С. Н. Герменевтическая тема в хайдеггеровских текстах // Метафизические исследования : Язык ; Альманах Лаборатории Метафизических исследований при философском факультете Санкт-Петербургского унив-та. – СПб. : Алетейя, 1999. – Выпуск 11. – С. 86–96.
62. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури : [монографія] / [Лук’янець В.С., Кравченко О. М., Озадовська Л. В.]. – К., 2000. – 304 с.
63. Феноменологія і філософський метод. Щорічник Українського феноменологічного товариства 1999 р. – К. : Тандем, 2000. – 228 с.
64. Философия Мартина Хайдеггера и современность : [Анц В., Мотрошилова Н. В., Рорти Р.,  Херрман Фр.-В. фон и др.].   – М. : Наука, 1991. – 253 с.
65. Хайдеггер М. Время и бытие : статьи и выступления ; [пер. с нем., составл., вступ. статья, комент. В. В. Бибихин]. – М. : Республика, 1993. – 447 с. – (Серия “Мыслители ХХ век”).
66. Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени / ; [пер. с нем., послеслов. Е. В. Борисов]. – Томск : Водолей, 1998. – 384 с.
67. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге : избранные статьи позднего периода творчества / [пер. с нем. под ред. А. Л. Доброхотова]. – М. : Высшая школа, 1991. – 192 с. – (Библиотека философа).
68. Хайдеггер и восточная философия: поиски взаимодополнительности культур / [Е. А. Торчинов, М. Я. Корнеев и др.]. – СПБ. : Издательство СПб философского общества, 2001. – 324 с.
69. Шпигельберг Г. Феноменологическое движение. Историческое введение /    [пер. с англ. под ред. М. Лебедев, О. Никифоров]. –  М. : Логос, 2002. – 680 с.
70. Carl Page Philosophical hermeneutics and its meaning for philosophy / Carl Page // Philosophy Today. –  Summer, 1991. – Volume 35 : 2 – P. 127–136.
71. Couzens Hoy David Heidegger and the hermeneutic turn / Couzens Hoy David // The Cambridge Companion to Heidegger. – Ed. C. Guignon : Cambridge University Press, 1993. – P. 170–195.
72. Dostal Robert J. Philosophical Discourse and Ethics of  Hermeneutics / Dostal Robert J. // Festivals of Interpretation. – Ed. Kathleen Wright. Albany : State University of New York, 1990. – P. 63–88.
73. Szulakiewicz Marec Filozofia w Heidelbergu. Problem transcendentalizmu w heidelberskiej tradycji filozoficznej / Szulakiewicz Marec. – Rzeszуw, 1995. – 228 c.

15. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«СЕМІОТИКА»

 

Тема 1.

Філософія на роздоріжжі ХІХ - хх століТЬ

1. Філософія і метафізика: визначення обсягу понять та підстави розмежування.

2.Проблема антиметафізики і неметафізичної філософії: обґрунтування новітніх підходів до пізнання світу.

3.Проблема метафізики, діалектики і науки: а) завдання позитивізму О. Конта; б) марксизм про метафізику і діалектику; в) покликання Ф. Ніцше.

4. Проблема світоглядного визначення філософії.

 

Тема 2.

ПОШУКИ "НОВОГО КЛЮЧА" РОЗУМІННЯ ЛЮДИНИ І СВІТУ

1. Проблема об'єктивності й об'єктивної реальності: між онтологічним монізмом і дуалізмом.

2. "Суб'єктивність" і "структура" як передумови наукового дискурсу в екзистенціалізмі Ж. П. Сартра і структуралізмі К. Леві-Строса: спроба подолання епістемологічного маніхейства "матеріалізму – ідеалізму".

3. Форма і значення у феноменології мови: критика теорії Едмунда Гусерля Жаком Дерідою.

3. Постмодернізм як новий "режим означення" чи реставрація гностицизму?

Символічне перетворення світу: від "реальності" до "дійсності", або чи можливе подолання герметизму?

 

Тема 3.

ВІД РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ДО РЕФЕРЕНЦІЇ І СИГНІФІКАЦІЇ

(аналітичнА філософіЯ і «лінгвістичний поворот»)

1. Філософські джерела аналітичної філософії.

2. Ґотлоб Фреґе, Бертран Расел, Людвиг Вітґенштайн і логічний позитивізм про завдання прояснення «логіки нашої мови» і про можливості ясного висловлювання думки.

3. Феноменологія Е. Гусерля як спроба повернення до безпосередньої репрезентації.

4. Мова як знакове і структурне опосередкування між людиною і буттям.

 

Тема 4

ВІД СЕМІОЛОГІЇ ДО СЕМІОТИКИ

1.Структуралізм і постструктуралізм як некласичний варіант наукового дискурсу у гуманітаристиці.

2. Від загальної лінгвістики Ф. де Сосюра до структурної антропології Клода Леві-Строса.

3. Поняття структури і системи: до питання про онтологічний структуралізм та критика його Умберто Еко;

4. Семіотичний внесок Ч. Пірса. Розрізнення між семіологією і семіотикою. Історичні віхи на шляху до сучасної семіотики. Семіотика і наука.

 

Тема  5

CЕМІОТИЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ

І. Сигніфікація: перетворення речей на знаки і об’єкти

ІІ. Код і структура: від відмінності до значення

   а) код і значення. Поняття релевантності;

   б) структурний код і процесуальний код;

ІІІ. Від слідів до знаків.

    а) Структура знака і два роди об’єктів за Ч. С. Пірсом.

    б) Семіотична компетенція: основні риси семіотичної компетенції людини та її  відмінність від семіотичної компетенції тварини.

 

Тема 6-7

ФІЗИЧНА РЕАЛЬНІСТЬ І ЛЮДСЬКА ДІЙСНІСТЬ ЯК ДВА ВИДИ БУТТЯ 

1. "Umwelt" (видосвіт) як "концепт-трансформер" подолання епістемологічної дихотомії між природою та культурою.

2. "Життєсвіт" як сукупність "видосвітів". Сприйняття як перетворення відчуттів в об’єкти досвіду.

3. Відношення як стан взаємозв’язку між фізичними речами довкілля і когнітивною конструкцією організму.

4. Відмінності між фізичними речами й об’єктами за посередництвом знака.

5. Мова і свідомість. Мова як комунікативна і моделююча система. Відмінність між мовою і мовленням.           

6. Повідомлення як інформаційний феномен і його відношення до вербальної мови. Розрізнення між лінгвістичним повідомленням і мовою.

7. Людина як "семіотична тварина". "Об’єктивна реальність" чи фізична реальність і "об’єктна дійсність"?

 

Тема 8.

ЗАГАЛЬНОСЕМІОТИЧНІ ПОНЯТТЯ І КОНЦЕПТИ

1. Логіка знаків і символів. Назви як знаки і як символи. Символи і дискурс.

2. Сигнал і смисл. Природа лінгвістичного знака. Незмінність та мінливість знака.

3. Мовні вартості. Поняття синтагми і синтагматичні відношення.

4. Знакові системи і комунікативні моделі. Інформація і код. Лексичні і візуальні коди. Поняття лінгвістичного коду. 

5. Метафора і проблема подвійного значення. Інтерпретант та інтерпретанта як ментальна подія і проблема референтності.

6. Поняття семіозу та його рівні.

 

Тема 9.

ПРАГМАТИЧНИЙ ВИМІР СЕМІОТИКИ

1.Узвичаєння знаків в антропосеміозі. Поняття тексту. Культура як семіотичний текст. Коди у культурі. Критика як дослідження текстуальності.

2.Наука як модальність антропосеміозу. Семіоз як модель дискурсу.

Семіотична контекстуальність сприйняття і розуміння світу. Слова і терміни. 3."Семіологічний надлишок" лінгвістичних систем і проблема "семіотичного зволікання". Проблема симулякрів і симуляції в розумінні, повідомленні й активності. Від дійсності до гіперреальності.

4.Тіло як "звалище знаків". Семіотичний потенціал позасемантичного повідомлення.

5.Українська дійсність як семіотично-дискурсивне тіло. Про що промовляє підпорядковане сприйняття поневоленого розуму? Суржик як семіотичне явище.

 

Тема 10.

СЛОВА І РЕЧІ:  ЛОГІЧНІ І ЛІНГВІСТИЧНІ ВИТОКИ СУЧАСНОЇ СЕМІОТИКИ 

Характерні риси лінгвістичного повороту у філософії.

Г. Фреге про розмежування сенсу і значення та символічну логіку.

Ф. де Сосюр про місце мови серед явищ людського життя. Семіологія.

Ф. де Сосюр про «свідчення мови в антропології» та про «мовний тип і ментальність соціальної групи».

Семіотичний (семантичний) трикутник. Знак і значення. Природа значення. Знак як сиґніфікат, сиґніфікант і референт. Денотація і конотація. Знак як динамічна мовленнєва сутність.

2.Внесок Л. Вітгенштайна у формування нової філософської парадигми. Стан речей, факт, подія, предмет, знак і символ – у концепції Л. Вітгенштайна.

Творчі завдання «Віденського гуртка». 

 

Тема 11.

СТРУКТУРАЛІЗМ І СЕМІОТИКА

Поняття структури. Структура як онтологічна реальність у К. Леві-Строса.

Структурний аналіз у лінгвістиці та в антропології. Структура як константа й історія як процес.

Семіологія і семіотика: спроба  постмодерного погляду на світ.

Семіотика як вчення про знаки і знакові системи.

 

Тема 12.

 ІСТОРІЯ СЕМІОТИКИ

Поняття знака в античності (Платон, Арістотель) та середньовіччі (патристика, схоластика, номіналізм, реалізм); Іберійське середовище і Дж. Поїнсот.

Проблема знака у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Лок,   А. Арно, П. Ніколь, Е. Б. де Кондильяк).

Формування семіотики як науки про знаки та знакові системи (Ф. де Сосюр, Ч. С. Пірс, Л. Єльмслєв, Р. Барт, У. Еко, Дж. Ділі).

 

Тема 13.

 ПРОСТІР СИГНАЛІВ І ПРОСТІР СЕНСУ

1. Поняття знакової системи та основні види знаків. Сигнал, знак, подія, символ. Семіотична концепція походження людини.
2. Природа символічного. Символи і мітологічне мислення.
3. Мовні вартості. Поняття парадигми і синтагми; синтагматичні відношення. Синтагматичні та асоціативні відношення у мові і мовленні.
4. Структура значення і народження сенсу в семіотиці.
5. Енкратичні й акратичні джерела значень (за Р. Бартом).
6. Інформація і код. Модифікація кодів. Іконічні знаки і візуальні коди.

 

Тема 14.

СЕМІОЗ ЯК ПРЕДМЕТ СЕМІОТИКИ

Поняття семіозу та його рівні: фізіо-, фіто-, зоо- й антропосеміоз.

Чинники семіотичного процесу як п’ятичленне відношення: знак, інтерпретатор, інтерпретанта, значення, контекст – (знак, суб’єкт, інтерпретанта, референція, об’єкт, значення (сигніфікація), мова=досвід (контекст).

Поняття об’єкта і суб’єкта як явищ семіотичного сприйняття і досвіду.

 

Тема 15.

 ПРИРОДА ВІРТУАЛЬНОСТИ І ТРИХОТОМІЯ ДОСВІДУ

Визначення природи віртуальности та її роль у процесі зоо- й антропосеміозу. Віртуальність як "чиста" мережа відношень між знаками.

Інтерпретант як чинник опосередкування між фізичним та об’єктним буттям і як чинник ментальности.

Ідеї як знаки. Корекція поняття і змісту досвіду з погляду семіотики. Досвід як формальна об’єктна структура; трихотомія досвіду.

"Umwelt" – як "актуальний світ досвіду"

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Гайдегер М. Що таке метафізика? (Також: "Вступ" і "Післямова") // Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления, - М.:Республика, 1993. – С. 16-41.

Бергсон А. Вступ до метафізики // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис,1996.- С. 55-65.

Гусєв В. І. Вступ до метафізики: Навч. посібник,- К.: Либідь, 2004, - С. 15-48.

Скратон Роджер. Коротка історія новітньої філософії. Від Декарта до Вітгенштайна. – К.: Основи, 1998.- С. 297-313 (Розділ: Вітгенштайн).

Шлик М. Поворот в философии //Аналитическая философия. Избранные тексты.- М.: Издательство Московского университета, 1993. – С. 28-33.

Карась А. Трансформація філософії під впливом сучасних викликів // Вісник ЛНУ. Серія: Філософські науки, 2008.  - № 11. - С. 38–46.

Лангер Сьюзен. Философия в новом ключе: Исследование символики разума, ритуала и искусства / Пер. с англ. - М.: Республика, 2000. – С. 9-28.

Деррида Жак. О грамматологии. – М.: Издательство "Ad Marginem", 2000. – С. 237-263 (Розділ: Насильство букви: від Леві-Строса до Русо).

Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – С. 457-478.

Леш Скот. Соціологія постмодернізму / Пер. з англ. – Львів: Кальварія, 2003.- С. 197-229.

Скратон Роджер. Коротка історія новітньої філософії. Від Декарта до Вітгенштайна. – С. 279-297 (Розділ: феноменологія та екзистенціалізм).

Витгенштейн Л. Мысли о философии // Путь в философию. Антология. – Москва, 2001. – С. 15-33.

Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка // Там само. – С. 42-66.

Апель К.-О. Развитие «аналитической философии языка» и проблема наук о духе // Апель Карл-Отто. Трансформация философии. – Москва: Логос, 2001. – С. 103 – 143.

Карась А. Реальність і філософія у семіотичному аспекті // Записки наукового Товариства імені Шевченка. Праці історично-філософічної секції. – Том 256. – Львів, 2008. – С. 469-484.

Леві-Строс Клод. Структурна антропологія.- Л.: Основи, 1997. – С. 34-68.

Леві-Строс К. Міт і значення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис,1996.- С. 343-357.

Ділі Дж. Основи семіотики. – Львів: Арсенал, 2000.

Карась А. Єдність культури і природи з погляду семіотики // Ділі Дж. Основи семіотики. – С. 7 – 15.

Карась А. Реальність і філософія у семіотичному аспекті // Записки наукового Товариства імені Шевченка. Праці історично-філософічної секції. – Том 256. – Львів, 2008. – С. 469-484.

Карась А. Семіотична перспектива інтерпретації реальності як дійсності // Філософська думка. - № 5, 2008. –

Розин В. Семиотические исследования.– М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2001. – С. 5-35 (Семиотический подход и наука).

Масенко Л. Мова і політика.- К.: Соняшник, 1999.- С. 33-49 (Мова і свідомість).

Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии / Пер. с англ. – М.: Прогресс, Универс, 1993. – С. 209-216 (Коммуникация); 223-248 (Язык).

Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (Від О. Потебні до гіпотези мовного релятивізму).–Львів:Літопис, 2002. – С.97-179.

Лангер Сьюзен. Философия в новом ключе: Исследование символики разума, ритуала и искусства / Пер. с англ. - М.: Республика, 2000. – С. 51-73.

Эко Умберто. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. – ТОО ТК "Петрополис", 1998. – С. 33-74; 119-161.

Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии / Пер. с англ. – М.: Прогресс, Универс, 1993. – С. 204-209 (Символизм);

Соссюр Фердінан. Курс загальної лінгвістики / Переклад з французької. –К.: Основи, 1998.

Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию.

Еко У. Роль читача, Дослідження з семіотики текстів / Пер. з англ.. – Львів: Літопис, 2004. – С. 281-361.

Бодріяр Жан. Символічний обмін і смерть / Пер. з фр. – Львів: Кальварія, 2004. – С. 85-129 (Порядок симулякрів); 167-200 (Тіло, або звалище знаків).

Бодріяр Жан. Симулякри і симуляція / Пер. з фр. – К.:Основи, 2004. – С. 5-65.

Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір.- К.: КМ Академія, 2004. – С. 104-115 (Суржик); 143-157 (Мовна поведінка в ситуації білінгвізму).

Співак Ч. Гаятрі. Чи може підпорядковане промовляти? // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред.. М. Зубрицької. – Львів: Літопис,1996.- С. 540-544.

Мукгерджі П. Арун. Чий постколоніалізм і чий постмодернізм? // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред.. М. Зубрицької. – Львів: Літопис,1996.- С. 562-565.

Морис Чарлз Вільям. Значення й означування // Семиотика: Антология/Сост. Ю.С. Степанов. Изд. 2-е. – Москва: Академический проект, 2001. – С. 129-143.

Мечковская Н. Б. Семиотика. Язык. Природа. Культура. Курс лекций. – Москва: Академия, 2007. – С. 129-135.

Павлюк Л. Знак, символ, міф у масовій комунікації. – Львів: 2006. – С. 8-24.

Історія європейської ментальності / Переклад з нім. – Львів: Літопис, 2004, - С. 411-449.

Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philisophicus. Філософські дослідження. – Л: Основи, 1995. – С. 24-86.

Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии / Пер. с англ. – М.: Прогресс, Универс, 1993. – С. 185-195 (Языки, раса и культура).

Леві-Строс Клод. Структурна антропологія.- Л.: Основи, 1997. – С. 34-68.

Леві-Строс К. Міт і значення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис,1996.- С. 343-357.

Розин В. Семиотические исследования.– М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2001. – С. 44-58.

Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. – М.: Прогресс, Универс, 1994. – С. 246-253 (Воображение знака).

Морис Чарлз Вільям. Значення й означування // Семиотика: Антология/Сост. Ю.С. Степанов. Изд. 2-е. – Москва: Академический проект, 2001. – С. 129-143.

Мечковская Н. Б. Семиотика. Язык. Природа. Культура. Курс лекций. – Москва: Академия, 2007.

Витгенштейн Л. Мысли о философии // Путь в философию. Антология. – Москва, 2001. – С. 15-33.

Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка // Там само. – С. 42-66.

Апель К.-О. Развитие «аналитической философии языка» и проблема наук о духе // Апель Карл-Отто. Трансформация философии. – Москва: Логос, 2001. – С. 103 – 143.

 

Контрольні питання:

1. Що таке фонологія і чому її виникнення змінило стан у вивченні лінгвістики і соціології?
2. Чому, на думку К. Леві-Строса, фонологія відіграла оновлювальну роль щодо соціальних наук? Що таке фонема?
3. Що таке системи спорідненостей за Леві-Стросом? Чи терміни спорідненості мають лише соціологічний характер чи також мовний? Поясніть це на прикладах.
4. Що таке мовна діяльність? Назвіть і витлумачте різні форми мовної діяльності.
5. Філософія і метафізика: визначення обсягу понять та підстави розмежування.
6. Ф. де Сосюр про роль мови у сприйнятті і розуміння світу.
7. Л. Вітгенштайн про завдання прояснення "логіки нашої мови" і про можливості ясного висловлювання думки.
8. Запропонуйте визначення метафізики у відмінності до визначення філософії.
9. Мова як знакове і структурне опосередкування між людиною і буттям: від загальної лінгвістики до структурної антропології Клода Леві-Строса.
10. Внесок Л. Вітгенштайна у формування нової філософської парадигми.
11. Семіотичний внесок Ч. Пірса. Розрізнення між семіологією і семіотикою.
12. Фердінан де Сосюр про місце мови серед явищ людського життя. Семіологія.
13. Запропонуйте визначення метафізики у відмінності до визначення філософії.
14. Свідчення мови в антропології. Мовний тип і ментальність соціальної групи.
15. У чому полягає суть історичної критики метафізики і які критичні концепції ви можете назвати?
16. Окресліть внесок Л. Вітгенштайна у формування нової філософської парадигми.
17. Визначення основних рис та особливостей "повороту у філософії" на початку ХХ ст.
18. Назвіть чотири риси картезіанської (класичної) філософської парадигми за Ч. Пірсом.
19. Що таке метафізика? Які філософські напрями ХХ століття вважають філософію наукою і не визнають себе метафізичними? Запропонуйте коротку характеристику кожному з них.
20. Що таке семіологія і в чому полягає її предмет?
21. Позитивізм О. Конта як неметафізичний напрямок: предмет та завдання.
22. Охарактеризуйте картезіанську парадигму у філософії.
23. Що означає визначення філософії через світогляд відносно метафізики і неметафізики? З’ясуйте позицію М. Гайдеґера.
24. Свідчення мови в антропології. Мовний тип і ментальність соціальної групи.
25. Лінгвістичний поворот у філософії. Мова як структурне і знакове опосередкування між людиною і буттям.
26. У чому полягає суть структурного аналізу у лінгвістиці?
27. Що таке мовна діяльність? Назвіть і витлумачте різні форми мовної діяльності.
28. Поняття структури. Структура як онтологічна реальність у К. Леві-Строса. У чому К. Леві-Строс завбачав «поступку натуралізмові»?
29. Що таке логіцизм: поясніть його витоки та мету, вкажіть на засновника. Вкажіть на чотири значення дієслова «Є».
30. Запропонуйте визначення пошукових завдань структуралізму. Чим вони відрізняються від завдань позитивізму?
31. У чому полягає суть структурного аналізу у лінгвістиці? Розкрийте зміст поняття «структура» у творчості Ф. де Сосюра і К. Леві-Строса.
32. Що таке мовна діяльність? Назвіть і витлумачте різні форми мовної діяльності.
33. У чому полягає дух картезіанства за Ч. Пірсом? Які недоліки картезіанства він називає?
34. У чому полягає суть переходу від традиційної або класичної філософії – до новітньої, некласичної?
35. Кому належить запитання «чи існує якесь знання, не обумовлене попереднім пізнанням і знанням?». Запропонуйте свою відповідь на це питання.
36. Які нові можливості для філософського розуміння світу пропонує семіотичний підхід? Запропонуйте власне розуміння його виникнення.
37. Ф. де Сосюр про роль мови у сприйнятті і розумінні світу.
38. Як ви розумієте пошукове завдання виникнення філософії структуралізму, визначене К. Леві-Стросом?
39. Л. Вітгенштайн про завдання прояснення "логіки нашої мови" і про можливості ясного висловлювання думки.
40. Мова як знакове і структурне опосередкування між людиною і буттям: від загальної лінгвістики до структурної антропології Клода Леві-Строса.
41. З’ясуйте ставлення структуралізму до історичного підходу у визначенні соціальних відносин. Структура як константа й історія як процес.
42. У чому полягає відмінність між поняттями «самосвідомості» і «самості» у тлумаченні Ч.С. Пірса?
43. У чому суть альтернативності семіотики відносно класичного епістемологічного підходу у філософії?
44. Окресліть основні риси філософії Ч.С. Пірса.
45. Охарактеризуйте уявлення про ЗНАК в історії філософії: Античність – Середньовіччя – Новий час – сучасність.
46. Окресліть відмінності між поняттями «довкілля» і «середовище». Що таке «Umwelt»?
47. У чому полягає відмінність між «фізичною річчю» та «об’єктом»? Як називаються відношення між об’єктами?
48. Охарактеризуйте поняття «репрезентація», «референція», «сигніфікація» і поясніть яким чином вони ідентифікують процес історичного розвитку філософії.
49. Охарактеризуйте базові функції (первинну і вторинну) семіотичної компетенції.
50. Поясніть поняття інтенції (настанови) відносно феноменології та семіотики.
51. Що таке НАРАТИВ і яка його роль у семіотичній компетенції?
52. Що служить передумовою виникнення (нового) знака? Поясніть свою думку.
53. Що таке КОД і на основі чого він може виникати?
54. Що таке «семіотична компетенція»?
55. Поясніть поняття «бінарна опозиція» і вкажіть яким чином воно може характеризувати наше мислення.
56. У чому полягають відмінності між СТРУКТУРНИМ КОДОМ і ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДОМ?
57. У яких відношеннях перебувають між собою КОД  і СТРУКТУРА?
58. Що таке ЗНАК? Запропонуйте найпростішу характеристику.
59. Охарактеризуйте три основні функції знака.
60. Що є передумовою розпізнавання знаків?
61. З яких трьох елементів, за Ч. Пірсом, складається знак? Подайте їхню характеристику.
62. Які роди ОБ’ЄКТІВ розрізнив Ч. Пірс?
63. Запропонуйте вичерпну характеристику ІНТЕРПТЕТАНТИ.
64. У чому полягає відмінність між семіотичними компетенціями людини і тварини?
65. Запропонуйте характеристику семіотичної компетенції людини
66. У чому суть тріадичної природи знака, за Ч. Пірсом?
67. Поняття знакової системи та основні види знаків
68. Що таке семіотика – запропонуйте визначення її предмету і охарактеризуйте її функції та підрозділи предмету.
69. Назвіть ключові поняття семіотики як філософського напрямку і запропонуйте визначення п’яти основних понять (на вибір)
70. Що таке знак? У чому полягає його природа? Запропонуйте класифікацію знаків за Ч.С. Пірсом.
71. Поняття семіотичної компетенції, основні функції семіотичної компетенції
72. Вкажіть на основні елементи будови (структури) знака і розкрийте зміст поняття «сигніфікація». Визначте складові семантичного трикутника.
73. У чому полягає найвагоміший внесок Ф. де Сосюра у розвиток ідеї знака?
74. Охарактеризуйте кожен з трьох типів знаків за Ч. Пірсом. Що таке «семантичний трикутник»?
75. У чому полягає природа символу як типу знаку. Що є достатньою підставою перетворення знака у символ?
76. Що таке синтагма і синтагматичний порядок ? Що означає поняття «мовна вартість» (за Ф. де Сосюром).Синтагматичні відношення у мові, мовленні і семіотиці?
77. Знак і значення. Назвіть компоненти значення і поясніть, що таке референт, денотат, конотація, означник? Вкажіть чинники творення конотацій.
78. Значення і сенс. Що є джерелом сенсу?
79. Знак, значення і код. Назвіть і охарактеризуйте основні форми кодів.
80. Енкратичні та акратичні джерела значень, за Р. Бартом.
81. Семіотика як вчення про знак, текс і генерування значень. Визначення класичного семантичного трикутника.
82. Поняття семіозу та його рівні: фіто-, фізіо-, зоо- й антропосеміоз. Поняття сприйняття.
83. Чинники семіотичного процесу: знак як універсальний посередник: три види знаків; знак як концепт і звукообраз, або означуване і означник;
84. Річ – об’єкт; об’єктивність – суб’єктивність;
85. Інтерпретанта, інтерпретант, інтерпретація
86. Мова і мовлення з погляду семіотики: основні функції
87. Розуміння досвіду у контексті семіозу. Досвід як формальна об’єктна структура. Трихотомія досвіду.
88. Віртуальність і поняття «видосвіт» (umwelt).
89. Прагматичний вимір семіотики. Розрізнення реальності і дійсності.
90. Проблема симуляції розуміння і поняття «симулякр». «Суржик», як семіотичне явище.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 17.  ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ»

 

Тема 1.

Історія як предмет філософського осмислення.

Поняття історії. Теорія історичного процесу.   Природа історичного пізнання: теорія і логіка. Суб'єкт історичного пізнання.   Методи дослідницької діяльності у процесі створення    історичних знань. Філософія історії в системі соціальної філософії. Соціальна філософія і філософія історії. Соціологічний напрям філософії історії. Проблеми філософії історії в соціологічній концепції М.Вебера та Г.Зіммеля. Філософська культурологія та філософія історії. Проблема співвідношення понять "історіографія", "історіософія","методологія історії", "філософія історії". Основні школи філософії історії та методології в історичній європейській та українській традиції ХІХ-ХХ ст.

 

Тема 2.

Міф та філософія історії.

Минуле і сьогоденне в архаїчному світогляді. Космос та історія в традиційному суспільстві. Антична філософія історії. Теократична історія і міф. Міфологічний тип світогляду як спосіб осягнення історії. Міфологічний антропо- і соціоморфізм. Синкретизм міфологічного бачення історії. Проблеми сучасного розуміння міфологічного осягнення історії. Історична міфологія XX ст. Міфи і архетипи історії. Постмодерністсьий варіант історичної міфології.

 

Тема 3.

Християнська філософія історії.

Релігійне розуміння історії: єдність стихійної і свідомої складової. Історичні релігії та історія. Історія в світлі християнського вірування. Світосприйняття як рівень релігйного історичного світогляду. Телеологічність релігійного сприйняття історії. Основні напрямки християнської філософії історії в ХХст. Неотомістська історіософія. Неопротестантизм про “драму історії”.

 

Тема 4.

Класичні концепції філософії історії XІX ст.

Становлення філософії історії як самостійної філософської дисципліни. Філософія історії в добу Просвітництва. Філософія історії Г.Гегеля. Матеріалістичне розуміння історії.    Філософія історії і філософський ірраціоналізм: історіософія школи "філософія життя"

 

Тема 5.

Неогегельянська та неокантіанська філософія історії.

Неокантіанська філософія історії.Неогегельнська філософія тотожності історичного буття і мислення. Філософія історії Б. Кроче: історичний процес та історичне знання. Філософія історії Р.Дж. Коллінгвуда.

 

Тема 6.

Філософія історії  О. Шпенглера

Нелінійне тлумачення історичного процесу в морфології історії

О.Шпенглера. Культура як предмет морфології. Душа культури. Історичні культури. Габітус культури. Етапи існування і ритм культури. Ідея історії як символічного світу. О.Шпенглер про слав'янську культуру та її майбутнє.

 

Тема 7.

Філософія історії А. Тойнбі.

Некласична цивілізаційна концепція історії А.Тойнбі. Філосоія історії А.  Тойнбі  в руслі  філософсько-культурологічної традиції М.Данілевського, та ін. Бачення історії у А.Тойнбі та "історицизм"в концепції К.Поппера.

 

Тема8.

Західна філософія історії в ХХ ст.

Історія в екзистенціальній філософії.  Франкфуртська школа філософії історії. Постмодерністьске бачення історії.

Нові тенденції в розвитку філософії історії в другій половині XX ст. “Школа Анналів”. Антропологічна історія. Структурна антропологія та історія. Наративна філософія історія.

 

Тема9.

Українська історіософія : історія держави та історія народу.

Становлення  традиції  української   історіософії.   Концепція всесвітньої історії М.Грушевського.   Історіософія В.Липинського. Проблеми сучасної української філософії історії.

 

Тема 10.

Сенс історії та її мета.

Проблеми створення єдиної концептуальної картини   всесвітньої історії.

Суб'єкти історії, носії історичного смислу.  Поступальний, кумулятивний розвиток історії.

Смисл та перспективи історії.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

Бердяев Н.А. Смысл истории. М., 1990. Христианство и история. С.84-100.

Блок  М. Апология истории или Ремесло историка. М., 1973.

Бойченко І.В. Філософія історії. К., 2000. Міфологічний світогляд — перший тип осягнення історії. С. 17-38

Бродель Ф. Материальная цивилизация. Экономика и капитализм. XV-XVIII вв. В 3-х томах. М., 1986-90. Т. 1-3.

Васильєва Т.С. Сущность и смысл истории. Пермь, 1996.С. С. 15-31.

Винар Л. Силуети епох. Дрогобич. 1992. С. 87-97.

Винниченко В. Відродження нації. К., 1990.

Гегель Г. Лекции по философии истории. Германський мир СПб. 1993. С.366-459,

Гердер И. Идеи к философии истории человечества. М., 1977. С.122-138.

Гидденс Э. Постмодерн //Философия истории.  М., 1995.С. 340-346

Гобозов И .А. Введение в философию истории М., 1999.

Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1991-1997. Т. 1-8.

Грушевський М. На порозі нової України. К., 1991.

Грушевський М. Соціально-виховуюче значення вивчення історії // Хто такі українці і чого вони хочуть. К., 1991

Губман Б.Л. Смысл истории: очерки современных западных концепций М., 1991.

Гуревич А.Я. Исторический синтез и школа «Анналов». М., 1993.

Дашкевич Я. Дорогами української Кліо// Пам'ять століть. 1996. № 3.

Делез Ж Логика смысла. М., 1995.

Делез Ж. Различие и повторение. СПб. 1998.

Димитрова Л.М. Філософія історії. К., 1997.

Донцов Д. Націоналізм. Торонто. 1966.

Дорошенко Н.М. Становление й развитие методологии истории. Калинин,1987.

Досон К. Христианский взгляд на историю//Философия истории. М., 1995.С. 248-261.

Зашкільняк Л.О. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С.9-36

Зиммель Г. Проблеми философии истории // Зиммель Г. Избранное. Том 1. Философия культури М.,1996.

Ивин А.А. Философия истории М., 2000.

Іщенко Ю. Пошук моделі нац. ідентичності/Порівняльний аналіз історіософського дискурсу  М.Данілевського  і Д.Донцова //Політологічні читання 1994. № 2.

Калинников Л.А. Проблемы философии истории в системе Канта. Л., 1978.

Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Кант И. Соч.: В 6-ти т. М., 1966. Т.6. С.5-23.

Каримский А.М. Философия истории М., 1988.

Кимелев Ю.А. Философия истории. Системно-исторический очерк// Философия истории. Антология. М., 1995.

Колінгвуд Р.Д. Ідея історії. К., 1996.С. 54-66, 278-307.

Кроче Б. Антологія сочинений по философии СПб., 1999 Теория истории С. 175-245.

Кузнецов В.Н. Французское неогегльянство М., 1982.

Кузнецов Т.К., Миллер Т.А. Античная эпическая историография: Геродот, Тит Ливий. М., 1984.

Лосев А.Ф. Античная философия истории. М., 1977.С. 3-39.

Марцинюк І. Історія  людства — історія народів чи цивілізації// Вісн.ПАН України. 1996. № 1/2.

Марцинюк І. Концепція всесвітньої історії М.Грушевського і сучасна українська історіографія//.Вісн.НАН України.1995. № 11-12.

Могильницкий Б.Г., Николаева Н.Ю., Гульбин Г.К. Американская "психоистория": критический очерк. Томск, 1985.

Могильницький Б.Г. Введение в методологию истории. М., 1989.

Немировский А.Й. Рождение Клио: у истоков исторической мысли. Воронеж, 1986.

О.Шпенглер.Закат   Европи: Очерки   морфологии   мировой истории.Т.1. Образ и действительность. Мн.1998.С.147-177.

Олдак П. Колокола тревоги. Проблемі бесконтрольности й судьба цивилизации. М., 1990.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. К., 1996.

Пріцак О. Історіософія та історіографія М. Грушевського. Київ-Кембрідж. 1991. С.5-43.

Рассел Б. Человечество в опасности // Вопросы философии. 1992. № 8-10.

Риккерт Г. Философия истории. СПб 1999

Тавризян Г.М. О.Шпенглер, Й.Хейзинга: две концепции кризиса культури. М., 1988.

Тиллих П. История й Царство Божие//Философия истории. М., 1995.С. 232-247.

Тойнби  А. Христианское понимание истории.//Философия истории. М.,1995. С. 220-231.

Тойнби А.Дж. Постижение истории. М., 1991.

Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. К., 1995.Т.1. С. 14-58.

Февр Л. Бои за историю. М.. 1991.

Философия истории. Учебное пособие/ Под ред. А.С.Панарина. М., 1999

Философия истории: диалог культур. М., 1989

Франко І. Що таке поступ? // Зібр. творів: У 50 т. К., 1986. Т.45.

Хабермас Ю. О субьекте истории. Краткие замечания по поводу ложньїх альтернатив.// Философия истории. Антология.М., 1995. С.283-289.

Чесноков Г.Д. Философия истории А.Дж.Тойнби: сильные и слабые стороны его концепции // Соц. теория й современность. М., 1993. Вьш.7.

Шарифжанов И.И. Судьбы либеральной философии истории: Актон и современная англо-американская историография. Казань, 1989.

Шафф А. Куда ведет дорога// Философия истории. М., 1995. С. 311-339.

Шпенглер О. Закат Европи М. Т.2. / /Самосознание европейской культури XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культури в современном обществе. М., 1991.

Элиаде М. Аспекты мифа. М., 1994.

Элиаде М. Космос и история //Избранние работы. М., 1987 С.139-144.

Яковенко Н. Вступ до історії. К., 2007. С. 17-41.

Ясперс К. Истории истории и ее цель. М., 1994. С.

Ясперс К. Ницше и христианство М., 1994.

Ясперс К. Про сенс історії // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія/ Упорядники В.В.Лях, В.С.Пазенок. К.,1996. С.183-213.

Ящук Т.І. Філософія історії К., 2004. С.7-53

 

Контрольні питання:

1. Поняття історії.
2. Теорія історичного процесу.  
3. Природа історичного пізнання: теорія і логіка.
4. Суб'єкт історичного пізнання.  
5. Методи дослідницької діяльності у процесі створення    історичних знань.
6. Філософія історії в системі соціальної філософії.
7. Соціальна філософія і філософія історії.
8. Соціологічний напрям філософії історії.
9. Проблеми філософії історії в соціологічній концепції М.Вебера та Г.Зіммеля.
10. Філософська культурологія та філософія історії.
11. Проблема співвідношення понять "історіографія", "історіософія","методологія історії", "філософія історії".
12. Основні школи філософії історії та методології в історичній європейській та українській традиції ХІХ-ХХ ст.
13. Минуле і сьогоденне в архаїчному світогляді.
14. Космос та історія в традиційному суспільстві.
15. Антична філософія історії.
16. Теократична історія і міф.
17. Міфологічний тип світогляду як спосіб осягнення історії.
18. Міфологічний антропо- і соціоморфізм.
19. Синкретизм міфологічного бачення історії.
20. Проблеми сучасного розуміння міфологічного осягнення історії.
21. Історична міфологія XX ст.
22. Міфи і архетипи історії.
23. Постмодерністсьий варіант історичної міфології.
24. Релігійне розуміння історії: єдність стихійної і свідомої складової.
25. Історичні релігії та історія.
26. Історія в світлі християнського вірування.
27. Світосприйняття як рівень релігйного історичного світогляду.
28. Телеологічність релігійного сприйняття історії.
29. Основні напрямки християнської філософії історії в ХХст.
30. Неотомістська історіософія.
31. Неопротестантизм про “драму історії”.
32. Становлення філософії історії як самостійної філософської дисципліни.
33. Філософія історії в добу Просвітництва.
34. Філософія історії Г.Гегеля.
35. Матеріалістичне розуміння історії.   
36. Філософія історії і філософський ірраціоналізм: історіософія школи "філософія життя"
37. Неокантіанська філософія історії.
38. Неогегельнська філософія тотожності історичного буття і мислення.
39. Філософія історії Б. Кроче: історичний процес та історичне знання.
40. Філософія історії Р.Дж. Коллінгвуда. 
41. Нелінійне тлумачення історичного процесу в морфології історії О.Шпенглера.
42. Культура як предмет морфології.
43. Ідея історії як символічного світу.
44. О.Шпенглер про слав'янську культуру та її майбутнє.
45. Некласична цивілізаційна концепція історії А.Тойнбі.
46. Філософія історії А.  Тойнбі  в руслі  філософсько-культурологічної традиції М.Данілевського, та ін.
47. Історизм та "історицизм"в концепції К.Поппера.
48. Історія в екзистенціальній філософії. 
49. Франкфуртська школа філософії історії.
50. Постмодерністьске бачення історії.
51. Філософія історії “Школи Анналів”
52. Антропологічна історія.
53. Структурна антропологія та історія.
54. Наративна філософія історія.
55. Становлення  традиції  української   історіософії.  
56. Концепція всесвітньої історії М.Грушевського.  
57. Історіософія В.Липинського.
58. Проблеми сучасної української філософії історії.
59. Проблеми створення єдиної концептуальної картини   всесвітньої історії.
60. Суб'єкти історії, носії історичного смислу.    
61. Поступальний, кумулятивний розвиток історії.
62. Смисл та перспективи історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17. ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ

«СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ»

 

Тема 1.

Соціальна філософія як соціогуманітарна дисципліна.

Традиційне філософування та соціально-філософська пробле­матика. Гуманістична спрямованність соціальної філософії. Поняття предмету соціальної філософії Соціальна філософія як систематизація соціальних проблем в історії філософії.. Соціаль­на філософія і наука. Соціальна філософія в системі гуманітарних наук. Співвідношення соціальної філософії та соціальної пси­хології, соціології, історії, релігієзнавства, політології, право­знавства, антропології, культурології та ін. Методологічні засади, принципи і категорії соціальної філософії.

Функції соціальної філософії та зростання її значення у процесах державотворення в Україні. 

             

Тема 2.

Історична ґенеза соціальної філософії

Соціально-філософські погляди мислителів Стародавнього Сходу. Природа суспільства і людини, проблема держави у мислителів Стародавньої Греції та Риму. Обґрунтування космосу, людини та суспільства в епоху середньовіччя. Соціально-філософські погляди мислителів доби Відродження та Нового часу. Просвітительство та теорії суспільного договору. Соціально-філософські погляди І.Канта і Г. Геґеля. Соціальна філософія марксизму та її критики. Соціальні пошуки школи "філософії життя". Проблеми соціальної філософії в неокантіанстві та неогеґельянстві.

 

Тема 3.

Становлення української соціальної філософії

Соціально-філософська традиція в Україні. Київська релігійно-філософська школа (П. Юркевич). Кирило - Мефодіївське товариство: форму­вання філософії української національної ідеї. П.Сорокін. Політична філософія М.Драгоманова. Соціальна філософія І.Франка. Політична філософія Д. Донцова та В. Липинського.

 

Тема 4.

Розвиток соціальної філософії у XX ст.

Основні напрямки соціальної філософії XX ст.: соціально-філософська концепція К. Поппера; мадридська школа  (X.Ортега-і-Гассет); франкфуртська школа (М. Горкхаймер, Т. Адорно, Ю. Габермас); релігійні концепції суспільства ( Ж. Марітен, Е. Жільсон, П. Тейяр де Шарден);екзистенціалізм  ( М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, А. Камю); феноменологія ( Е. Гуссерль, А. Шюц, П. Бергер, Т. Лукман); технократичні концепції суспільства (Д. Белл, 3. Бжезинський, Дж. Гелбрейт); психоаналітичний напрям: 3. Фройд та його послідовники як соціальні мислителі; постмодерн і сучасна західна соціальна філософія.

 

Тема 5.

Соціальна філософія К.Поппера.

            Становлення К.Поппера як мислителя. К.Поппер і неопозитивізм. Концепція відкритого суспільства: А.Бергсон, К.Поппер, Дж.Сорос. «Відкрите суспільство та його вороги»:  від Платона до Маркса. Критика закритого суспільства Г.Гегеля. «Злиденність історицизму»: історизм та історицизм.

 

Тема 6.

Соціальна філософія Х.Ортеги-і-Гасета.

            Становлення соціальної філософії Мадридської школи. Європа в концепціях іспанських мислителів: від М.Унамуно до Х.Ортеги-і-Гассета. Трагічне в концепції М.Унамуно.

            Соціальная філософія Х.Ортегі-і-Гассета від екзистенціалізму до філософської антропології. Опис соціальної реальності в роботі «Людина та люди». Держава і суспільство. «Спортивне походження держави». Бунт мас та еліти. Доктрина генерацій і еволюція соціально-політичних поглядів Х.Отреги-і-Гассета.

           

Тема 7.

Соціальна філософія Франкфуртської школи

            Особливості становлення та розвитку Франкфуртської школи. М.Горкгаймер та Т. Адорно «Діалектика Освіти»: історична криза ХХ ст. як породження репресивного розуму. Відчуження та його подолання. 

            Г.Маркузе «Розум і революція». «Одновимірна людина»: критика консюмеристського суспільства. Революція 1968 року і Г.Маркузе. Спадщина «нових лівих».

            Розвиток ідей Франкфуртської критичної філософії в концепції Ю.Габермаса. «Теорія  комунікативної дії».

 

Тема 8.

Католицька соціальна філософія ХХ ст.

            П.Тейяр де Шарден: проблема взаємодії науки та релігії. «Феномен людини» доктрина оптимістичного еволюціонізму.

            Ж.Марітен: «томізм» як офіційна доктрина католицької церкви. «Інтегральний гуманізм» Ж.Марітена як соціальний проект майбутнього. Криза гуманістичної культури Європи.

           

Тема 9.

Постмодернізм та соціальна філософія.

            «Структурна антропологія» К.Леві-Строса: дослідження соціокультурних явищ. Три види гуманізму. Структуралізм та пост структуралізм.

            Етапи творчої еволюції М.Фуко: 60-ті роки «археологія знання», 70-ті – «генеалогія влади»,  дослідження дискурсивних форм регламентації поведінки людини. 80-ті – «естетика існування». «Наглядати і карати»  становлення дисциплінарного суспільства.

            Постмодерн філософія завершеного проекту Модерна. Юбермас дискусія з постмодерністами. 

 

Тема 10.

Природа і суспільство.

Філософсько-світоглядний зміст проблеми ставлення суспільної людини до природи, її специфіка і значення для сучасної науки і практики. Природа як неодмінна передумова існування людини і суспільства.

,   Головні гіпотези виникнення, побудови та існування Всесвіту. Проблема походження життя на Землі. Географічне середовище та його роль в житті суспільства. Географічний детермінізм. Вчення В. Вернадського про ноосферу. Історичні форми єдності суспільства і природи. Основні принципи гуманістичного природокорис­тування. Екологічна проблема та її глобальний характер.

Народонаселення як передумова і суб'єкт історичного процесу. Демографічна проблема як глобальна проблема. Синергетика як новий діалог людини з природою.

Поняття суспільства в соціальній філософії. Системний погляд на суспільство. Суспільство і соціум. Аспекти і рівні системного дослідження суспільства. Особливість природних і соціальних систем.

 

Тема 11.

Проблема людини соціальній філософії.

Місце проблеми людини в системі філософського знання. Філософська антропологія як напрям філософії XX ст. і метод пізнання реальності. Антропологічні пошуки М. Шелера та М. Бубера. Антропоцентризм, космоцентризм, геоцентризм та соціоцентризм.

Основні доктрини антропогенезу: теологічна версія, діяльно-трудова .теорія, біо-психологічна (3. Фройд), символічна (Е. Кассірер).

Антропологічний вимір міфу. Міф як соціальний, культурний та антропологічний феномен. Соціальна міфологія XX ст. Природа і сутність людини. Психофізичне та соціальне в людині. Основні закономірності історичного розвитку особистості. Співвідношення понять "особа", "особистість", індивід", та "індивідуальність".

Буття людини як специфічний спосіб її існування. Проблема життя і смерті. Типологія ставлення до смерті в європейській традиції. Андрогінність людини. Гендерна філософія. Розум, воля та емоції як компоненти суб'єктивності людини. Віра як феномен. Філософська віра.

Персоналістська тенденція в українській філософській традиції.

 

Тема 12.

Вартості духовного життя сучасного суспільства

            Поняття духовного життя суспільства. Співвідношення понять:"духовне життя", "духовне виробництво", "суспільна свідомість". Структура суспільної свідомості. Буденна та теоретична свідомість. Суспільна психологія та ідеологія. Індивідуальна та суспільна свідомість. Самосвідомість людини. Форми суспільної свідомості. Специфіка міфологічного усвідомлення дійсності. Моральне, релігійне, художнє та філософське освоєння світу. Політична та правова свідомість. Національна свідомість. Поняття духовної культури суспільства.

Проблеми вартостей в античній та християнській філософії. Філософія як вчення про вартості. Аксіологія: етапи становлення. Неокантіанська теорія вартостей. Проблема вартостей в працях М.Вебера. Інструменталістська інтерпретація вартостей. Неореа­лізм Н.Гартмана. Природа вартостей у марксистській філософії.

Вартості як форми існування соціальних смислів. Проблема співвідношення потреб, інтересів і цінностей.

Свобода як онтологічний феномен і соціальна вартість. Вартості в суб'єктивному світі людини: ціннісна структура свободи..

 

Тема 13.

Філософські проблеми розвитку науки і техніки.

Соціально-філософський зміст понять "наука і техніка". Наука як об'єкт філософського аналізу. Наука як система знань, ціннос­тей, вид діяльності. Наука і філософія: діалектика взаємодії. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства.

Походження і природа техніки. Техніка як соціальний феномен. Історична генеза взаємодії, науки і техніки. Технологічний, соціальний та особистісний вимір розвитку науки і техніки. Потреби й інтереси як мотивація розвитку науки і техніки.

. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства. Історична ґенеза взаємодії науки і техніки.

Інформативна та технологічна революція: сучасний етап. Со­ціальні наслідки інформативно-технологічної революції.

Тема 14. Філософія політики

Політика як вираз соціальної взаємодії. Політичне панування. Структура і функція політики: організації, відносини, політична свідомість. Політика і влада. Соціальні джерела владик Політичне життя. Політичне життя і економіка. Політична культура:

проблеми і суперечності її становлення та розвитку. Політика і мораль. Політична система.

Держава, форма правління та політичний режим. Демократія як соціальний феномен. Демократія і тоталітаризм.

Філософські проблеми становлення громадянського суспільст­ва в Україні. Національне державотворення і громадянське сус­пільство: поступ і суперечності.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Адлер А. Понять природу человека. СПб., 1997.
2. Андрущенко В. П. Історія соціальної філософії: західноєвропейський контекст. – К.: Тандем, 2000.
3. Андрущенко В., Губерський Л., Михальченко М. Культура, ідеологія, особистість : методолого-світоглядний аналіз. – К.: Знання України, 2002.
4. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. Друге видання. К., 1995.
5. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. Львів, 1996.
6. Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание// Полис. 1995. № 3.
7. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. К.: 2003.
8. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992.
9. Берлін І. Чотири есе про свободу (Дві концепції свободи). К., 1994.
10. Борулин В.С. Социальная философия. М., 1993. ч. І-ІІ.
11. Бубер М. Два образа веры. М., 1995. С.233-341
12. Вебер М. Наука как произведение й профессия // Избр. произведения. М., 1990.
13. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избр.произв/М., 1990.
14. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1994.
15. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий // Избранное. Образ общества. М., 1994.
16. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. М., 1988.
17. Габермас Ю. Залучення Іншого. Львів, 2006.
18. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. К., 1994.
19. Гартман Н. Эстетика. М., 1958.
20. Геллнер 3. Условия свободи: гражданское общество и его исторические соперники // Знание - сила. 1996. № 2, 4-7.
21. Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. К., 1994.
22. Головко Б.А. Філософська антропологія. К., 1997.
23. Горак Г.І. Філософія: курс лекцій. К., 1998. С. 123-208.
24. Горський В.С. Історія української філософії. К.,1996.
25. Грушевський М.С. На порозі нової України. К.,1991.
26. Гуревич П.С. Философская антропология. М., 1998.
27. Гуссерль Е. Криза європейського людства і філософія // Сучасна зарубіжна філософія-. Течії і напрямки. К., 1996.
28. Дерріда Ж. Позиції. К., 1994.
29. Джеван М.А. Людський вимір науки та наукові "виміри" людини. К.,1992.
30. Джеймс Дж.В. Личность//Психология личности. Тексты. М., 1982. С.61-70
31. Довгич В.А. Українська ідея в політичній теорії М.Драгоманова. К., 1991.
32. Донцов Д. Націоналізм. Торонто. Львів, 1966
33. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу// Драгоманов М. Вибране. К., 1991.
34. Еллюль Ж. Техніка, або виклик століття//Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник К., 1996. С.25-58.
35. Жильсон Є. Философ и теология. М., 1995.
36. Жмир В.Ф. На шляху до себе (Історія становлення української національної свідомості) // Філос. і соціол. думка. 1991. №2. №4.
37. Зиммель Г. Философия труда // Избранное. Т.2. Созерцание жизни. М.,1996.
38. Зыбайлов Л.К., Шопинецкий В.А. Постмодернизм. М., 1993.
39. КамюА. Бунтівна людина //Твори:. У 2-хт. К., 1997.
40. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирногражданском плане // Собр. соч. в 6.Т. М., 1966. Т.6
41. Кант И. Рецензия на книгу И.Г. Гердера"Идеи к философии истории человечества" // Собр. соч.: В 6 т.,М.,1966. Т. 6.
42. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теорія і некласичних інтерпретаціях. Львів, 2003.
43. Кассирер 3. Опыт о человеке: введение в философию человеческой культуры // Проблема сознания в современной западной философии. М., 1988.
44. Кемеров В.Е. Введение в социальную философию: Учебник для вузов. Изд. 4-е, испр. — М: Академический Проект, 2001. — 314 с.
45. Князев В.Н. Человек й технология: социально-философский анализ.К.,1990.
46. Козловський П. Постмодерна культура. // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія. К., 1996. С.214-245.
47. Крапивенский С.Э. Социальная философия. Волгоград, 1996.
48. Кудрявцев В.А. Экзистенциалистическая социология. М., 1988.
49. Кузнецов Н.С. Человек: потребности й ценности. Свердловск, 1992.
50. Кульчицький О. Введення у проблематику сутності філософії // Сутність філософії. Париж, Мюнхен, 1981.С.1-87.
51. Кун Т. Структура научных революций. М., 1977.
52. Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г., Потапов А.В. Синергетика - новые направлення. М., 1989.
53. Леш С. Соціологія постмодерну. Львів, 2003.
54. Лісовий В.С. Драгоманов і Донцов // Філос. і соціол. думка. 1991. №9.
55. Лук’янець В.С. Соболь О..М.Філософія постмодерна К., 1998.
56. Манхейм К. Человек й общество в век преобразования М., 1991.      
57. Маритен Ж. Интегральный гуманизм// Маритен Ж. Философ в мире. М., 1994
58. Маритен Ж. Философ в мире. М., 1994.
59. Маркузе Г. Одновмірна людина //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник К., 1996. С.87-135.
60. Маркузе Г. Одномерный человек М., 1994.
61. Мельник В.П. Філософія.Наука.Техніка. Львів, 2009
62. Мемефорд Л. Міф про машину. Техніка і розвиток людини //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник К., 1996. С.58-87.
63. Методологические й социально-философские проблеми научно-технического прогресса / Отв. ред М.И. Конкин. М., 1989.
64. Момоджян К.Х. Введение в социальную философию. М., 1997.
65. Моріак Ф. У що я вірю. К., 1993.
66. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. К., 1995.
67. Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. М., 1990.
68. Новая технократическая волна на Западе. М., 1986.
69. Ортега-і-ГассетХ. Безхребетна Іспанія // 0ртега-і-ГассетХ. Вибрані твори. К., 1994. С. 140-196.
70. Ортега-і-ГассетХ. Бунт мас // 0ртега-і-ГассетХ. Вибрані твори. К., 1994. С. 15-139.
71. Ортега-і-ГассетХ. Вибрані твори. К., 1994.
72. Ортега-і-ГассетХ. Дегуманізація мистецтва // 0ртега-і-ГассетХ. Вибрані твори. К., 1994. С.238-273.
73. Печчеи А. Человеческие качества. М., 1980.
74. Поппер К. Гегель і новий трибалізм//Відкрите суспільство та його вороги К., 1994. С.34-90.
75. Поппер К. Злиденність "історицизму. К., 1996.
76. Проблема людини в українській філософії XVI- XVIII ст. / Відп. ред. М.В. Кашуба. Львів, 1998.
77. Рикер П. Человек как предмет философии // Вопр. философии. 1989. №2.
78. Сорокин П.О. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992.
79. Соціологічна думка України / М.В. Захарченко, В.Ф. Бурлачук, М.О. Молчанов та ін. К., 1996.
80. Степин В.С. Философская антропология. М., 1982.
81. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. К., 1996.
82. Тейяр де Шарден П. Божественная среда. М., 1992.
83. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. М., 1987.
84. Тоффлер А. Футуршок. СПб., 1997.
85. Уинч П. Идея социальной науки. М., 1996.С.3-104.
86. Философия любви. / Сост. А.А. Ивин. М., 1990
87. Философия техники в ФРГ. М., 1989.
88. Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.
89. Франко І. Я. Мислі о еволюції в історії людськості // Зібр. творів: У 50т. К., 1986.Т.45.
90. Франко І. Я. Що таке поступ?//Зібр. творів: У 50т. К., 1986.Т. -   45.
91. Фрейд Э. Психоанализ. Религия. Культура. М., 1992.
92. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994.
93. Фромм Э. Бегство от свободы. М., 1990.
94. Фромм Э. Иметь или быть. М., 1986.
95. Фуко М. Репресивна гіпоетза/ Історія сексуальності.  Харків,1997. Т.1. С.77-112
96. Фуко М. Слова и вещи. М., 1994.
97. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Проблема человека в западной философии.М., 1988.
98. Хайек Ф. Дорога к рабству//Вопр. философии. 1990. №10-12.
99. Хоркхаймер М., Адорно Т. Диалектика Просвещения. СПб. 1997. С.,
100. Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти й бессмертии / Сост. П.С. Гуревич. М., 1991. 4.1. 1995. Ч. 2.
101. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. К., 1992.
102. Шелер М. Сутність моральної особистості // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. К., 1996.
103. Шеллер М. Положение человека в космос//Шеллер М. Избранное М., 1994 С. 129-192
104. Шюц А. Смысловое строение социального мира//Избранное: Мир светящийся смыслом. М., 2004. С.735-956.
105. Элиаде М. Космос й история. М., 1987.
106. Юнг К. Архетип й символ. М., 1991.
107. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991.

 

Контрольні питання:

1. Поняття предмету соціальної філософії
2. Соціаль­на філософія і наука.
3. Соціальна філософія в системі гуманітарних наук: співвідношення соціальної філософії та соціальної пси­хології, соціології, історії, релігієзнавства, політології, право­знавства, антропології, культурології та ін.
4. Методологічні засади, принципи і категорії соціальної філософії.
5. Функції соціальної філософії та зростання її значення у процесах державотворення в Україні. 
6. Просвітительство та теорії суспільного договору.
7. Соціально-філософські погляди І.Канта і Г. Геґеля.
8. Соціальні пошуки школи "філософії життя".
9. Проблеми соціальної філософії в неокантіанстві та неогеґельянстві.
10. Витоки української соціально-філософської думки в Україні.
11. Київська релігійно-філософська школа (П. Юркевич).
12. Політична філософія М.Драгоманова.
13. Соціально-філософські пошуки І.Франка.
14. Політична філософія Д. Донцова та В. Липинського.
15. Основні напрями та проблеми розвитку новітньої української соціальної філософії.
16. Екзистенціальні пошуки соціальтного.
17. Раціоналістичні проекти суспільного розвитку.
18. Релігійні концепції суспільства
19. Феноменологічне конструювання реальності.
20. Технократизм як соціальна теорія.
21. Психоаналіз і соціальна філософія.
22. Становлення К.Поппера як мислителя.
23. Концепція відкритого суспільства: А.Бергсон, К.Поппер, Дж.Сорос.
24. «Відкрите суспільство та його вороги»:  від Платона до Маркса.
25. «Злиденність історицизму»: історизм та історицизм.
26. Становлення соціальної філософії Мадридської школи.
27. Соціальная філософія Х.Ортегі-і-Гассета від екзистенціалізму до філософської антропології.
28. «Людина та люди»: опис соціальної реальності. 
29. «Бунт мас» та еліти.
30. Доктрина генерацій і еволюція соціально-політичних поглядів Х.Отреги-і-Гассета.
31. Становлення та розвитку Франкфуртської школи.
32. «Діалектика Просвіти»: історична криза ХХ ст. як породження репресивного розуму.
33. «Одновимірна людина»: критика конс’юмеристського суспільства. 
34. Розвиток ідей Франкфуртської критичної філософії в концепції Ю.Габермаса.
35. П.Тейяр де Шарден: проблема взаємодії науки та релігії.
36. «Феномен людини» доктрина оптимістичного еволюціонізму.
37. «Томізм» як офіційна доктрина католицької церкви.
38. «Інтегральний гуманізм» Ж.Марітена як соціальний проект майбутнього.
39. Структуралізм та постструктуралізм.
40. Етапи творчої еволюції М.Фуко.
41. «Наглядати і карати»:  становлення дисциплінарного суспільства.
42. Постмодерн філософія завершеного проекту Модерна.
43. Ю.Габермас: дискусія з постмодерністами. 
44. Філософсько-світоглядний зміст проблеми ставлення суспільної людини до природи.
45. Проблема походження життя на Землі.
46. Екологічна проблема та її глобальний характер.
47. Демографічна ситуація в світі: шляхи подолання кризи.
48. Синергетика як новий діалог людини з природою.
49. Поняття суспільства в соціальній філософії.
50. Системний погляд на суспільство: аспекти та рівні.
51. Особливість природних і соціальних систем.
52. Місце проблеми людини в системі філософського знання.
53. Філософська антропологія як напрям філософії XX ст. і метод пізнання реальності.
54. Антропологічні пошуки М. Шелера та М. Бубера.
55. Основні доктрини антропогенезу.
56. Міф як соціальний, культурний та антропологічний феномен.
57. Соціальна міфологія XX ст.
58. Природа і сутність людини.
59. Психофізичне та соціальне в людині.
60. Проблема життя і смерті в соціально-філософській традиції.
61. Віра як феномен. Філософська віра.
62. Персоналістська тенденція в українській філософській традиції.
63. Поняття духовного життя суспільства.
64. Повсякденність та теоретична свідомість.
65. Моральне, релігійне, художнє та філософське освоєння світу.
66. Політична та правова свідомість.
67. Свобода як онтологічний феномен і соціальна вартість.
68. Соціально-філософський зміст понять "наука і техніка".
69. Техніка як соціальний феномен.
70. Історична генеза взаємодії, науки і техніки.
71. Технологічний, соціальний та особистісний вимір розвитку науки і техніки.
72. Інформативна та технологічна революція та її со­ціальні наслідки.
73. Політика як предмет філософської рефлексії.
74. Структура і функція політики: організації, відносини, політична свідомість.
75. Соціальні джерела влади.
76. Політична культура: проблеми і суперечності її становлення та розвитку.
77. Демократія як соціальний феномен. Демократія і тоталітаризм.
78. Філософські проблеми становлення громадянського суспільст­ва в Україні.
79. Національне державотворення і громадянське сус­пільство: поступ і суперечності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВЗІРЕЦЬ ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ

ДЛЯ ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ В МАГІСТРАТУРУ ЗА НАПРЯМОМ „ФІЛОСОФІЯ”

 

Вказівки: Із запропонованої кількості відповідей до тестового завдання виберіть одну правильну відповідь і в дужках (    ) запишіть її номер. Вашу відповідь також запишіть у відповідну клітину талону відповідей. Виправлення відповідей у завданні та в талоні не допускається.

 

1. (      )

Хто був засновником елейської школи?

1) Ксенофан

2) Парменід

3) Зенон

4) Фалес

 

2. (      )

Яка з ідей в ієрархії ідей Платона займає найвище місце?

1) ідея справедливості

2) ідея краси

3) ідея істини

4) ідея блага

 

3. (      )

Яку основну роль відігравали апологети:

1) обґрунтування та захист християнської релігії

2) критику єресей

3) формування основоположних засад схоластики

4) критику язичництва

 

4. (      )

Кому належить дана ідея: „Книга природи закрита для нас, але, щоб ми могли її читати, потрібна математика.”?

1) Ансельму Кантерберійському

2) Джордано Бруно

3) Галілео Галілею

4) Кузанському

 

5. (      )

Хто з отців-філософів обстоює ідею про те, що основоположним виявом духовного життя є не розум, а воля, що воля вища за розум?

1) Оріген

2) Августин

3) Аквінат

4) Татіан

 

6. (      )

Спіноза вважає, що атрибут є:

1) нескінченним в своєму роді

2) абсолютно нескінченним

3) що розум убачає в безконечній субстанції

 

7. (      )

Яка з наведених якостей за Локком є первинною?

1) смак

2) фігура

3) тепло

4) звук

 

8. (      )

На що скерований, за І.Кантом, теоретичний розум?

1) безпосередньо на практичну дію

2) прямо на досвід

3) прямо на предмет

4) завжди на розсудок

 

9. (      )

Одним із ключових представників теїстичного екзистенціалізму був:

1) Мартін Гайдеґґер

2) Жан-Поль Сартр

3) Альбер Камю

4) Габріель Марсель

 

10. (      )

Яка з наведених течій західної філософії новітнього часу була антиметафізичною?

1) неокантіанство

2) позитивізм

3) неогегельянство

4) неотомізм

 

11. (      )

Після ІІ Ватиканського Собору неотомізм почав зазнавати дедалі більшого впливу:

1) прагматизму, неопозитивізму, критичного раціоналізму

2) феноменології, екзистенціалізму, персоналізму

3) неофройдизму, структуралізму, неоструктуралізму

4) герменевтики, неопрагматизму, пост позитивізму

 

12. (      )

Що дає підставу розглядати погляди професорів Києво-Могилянської академії як виплід культури українського бароко?

1) релігійна філософія

2) традиції і новаторство у складанні лекційних курсів

3) орієнтація на філософів-раціоналістів ХУІІ ст.

4) українська література ХУІІ ст.

 

13. (      )

Назвіть одне з джерел філософської думки доби Київської Русі:

1) «Книга русів»

2) «Слово про закон і благодать»

3) «Серце та його значення у духовному житті людини»

4) «Ідея»

 

14. (      )

В якому із варіантів правильно вказано істинність кон’юнктивного висловлювання за таблицею істинності для кон’юнкції?

1) коли хибні А і В

2) Коли істинні А і В

3) Коли А – істинне, а В – хибне

 

15. (      )

В якому із варіантів правильно визначено, що таке аналогія?

1) різновид умовиводу, в якому рух думки здійснюється від загального до одиничного

2) встановлення схожості предметів у певному відношенні

3) різновид умовиводу, в якому висновок робиться на підставі встановлення схожості предметів у певному відношенні.

 

16. (      )

Дайте визначення категорії буття з позицій гегелівської філософії:

1) безпосереднє невизначене

2) безпосереднє визначене

3) визначення безпосереднього

4) визначення опосередкованого

 

17. (      )

Чи є «буття» категорією в трансцендентальній філософії Канта?

1) так

2) ні

3) частково

4)не можливо відповісти

 

18. (      )

Чи тотожне буття сущому?

1) так

2) ні

3) інколи буває тотожнім

4) залежно якою мовою мислити

 

 

19. (      )

Яке визначення предмету діалектики відповідає істині?

1) діалектика – наука про рух.

2) діалектика – філософська наука про мислення, його форми і закони.

3) діалектика – наука про людину.

4) діалектика – наука про зовнішній світ.

 

20. (      )

В чому суть співвідношення діалектики, логіки та теорії пізнання?

1) діалектика, логіка та теорія пізнання є різні за предметом галузі філософського знання.

2) в контексті поняття методу діалектика, логіка та теорія пізнання співпадають, хоча за предметом це різні галузі філософії.

3) діалектика, логіка та теорія пізнання співвідносяться як загальне, особливе і одиничне.

4) діалектика, логіка та теорія пізнання мають спільний поняттєвий і категоріальний апарат.

 

21. (      )

Апріорні синтетичні судження–це:

1) судження, в яких знання, що встановлюється, є новим для суб’єкта

2) судження, які надають обгрунтованість знанням

3) судження, які надають загальнозначущість знанням

4) судження, які мають системний характер

 

22. (      )

Який принцип постмодерної філософії виражає поняття «різома»?

1) не лінійності системи

2) відкритості системи

3) організованості системи

4) врівноваженості системи

 

23. (      )

Яку з даних категорій свободи НЕ визначає М.Адлер:

1) колективна свобода;

2) політична свобода

3) індивідуальна свобода;

4) набута свобода самовдосконалення.

 

24. (      )

Твердження, що теорія є науковою за умови відсутності фактів які її спростовують, це  концепція:

1) реалізму

2) верифікації

3) ірраціоналізму

4) фальсифікації

 

25. (      )

Прімордіалізм – це:

1) напрям, який постулює визначальним механізмом соціальної поведінки рефлекторну реакцію людського організму (фізичну чи вербальну) на подразники (стимули) зовнішнього середовища за принципом “стимул – реакція”

2) напрям у етносоціології, представники якого дотримуються думки про давність, одвічність існування нації з архаїчних часів

3) тип солідарності, що панує у розвинених суспільствах, в яких послаблюється колективна свідомість

4) система або комплекс нахилів до певного сприйняття умов діяльності та до певної поведінки в цих умовах

 

26. (      )

Вкажіть, яке твердження є правильним:  

1) «ейдетична редукція» є синонімом поняття «епохе»; 

2) «епохе» та «взяття в дужки» є притаманні тільки для ейдетичної редукції;

3) «ейдетична редукція» означає взяття в дужки питання про існування зовнішнього світу;

4) «ейдетична редукція» слідує за феноменологічною редукцією.

 

27. (      )

Сигніфікація – це:

1) процедура копіювання речей;

2) відображення реальності у свідомості;

3) відношення між суб’єктом і об’єктом;

4) встановлення взаємозалежності між двома компонентами знака.

 

28. (      )

Визначіть, яка цивілізація  відсутня в концепції А.Тойнбі?

1) індуїстська                                   

2) елінська

3) мінойська                         

4) критська

 

29. (      )

Вкажіть, хто є автором цього тексту: «Особливість видів нагляду полягає в тому, що вони намагаються визначити по відношенню до людської різноманітності таку тактику влади, яка відповідає трьом критеріям: по-перше, досягнути здійснення влади найнижчою ціною.., по-друге, максимально посилити й розширити наслідки цієї громадської влади без будь-яких інтервалів, по-третє, пов’язати “економічне” зростання влади з роботою апаратів (освітнього, військового, індустріального чи медичного), за допомогою яких вона здійснюється».

1) Ж.Деріда

2) Ф.Ліотар

3) М.Фуко

4) Ж.Бодріяр

 

30. (      )

Вкажіть, хто є автором наступного визначення: «техніка – це вид розкриття потаємного»

1) К.Ясперс

2) Ю.Габермас

3) М.Гайдеггер

4) Х.Ортега-і-Гасет

 

Максимальна кількість отриманих балів – 60 б.

Правильні відповіді на кожне запитання оцінюється в 2 бали.

Кількість тестових завдань в одному варіанті – 30 б.