ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ 03.12.2014 15:21

 

 

4.2. Джерела  фінансування видатків бюджетних установ

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом централізованих грошових фондів та їх використанням за призначенням. Напрямки бюджетних видатків, їх структура обумовлені такими чинниками:

■       функціями держави, їх природою;

■       функціями органів місцевого самоврядування;

■       рівнем соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і країни в цілому;

■       адміністративно-територіальним устроєм держави;

■       державним устроєм;

■       формами надання бюджетних коштів.

Поєднання наведених вище факторів створює відповідну систему видатків Державного та місцевих бюджетів. Перехід до розбудови бюджетної системи за умови розвитку ринкових відносин у суспільстві вимагає внесення змін до напрямків руху коштів бюджетної системи.

За  рахунок Державного бюджету фінансуються видатки на:

■       розвиток виробництва (відповідно до державних програм розвитку окремих галузей господарства);

■       утримання державного апарату;

■       утримання армії, органів державної безпеки та правопорядку;

■       забезпечення невиробничої сфери (освіта, наука, охорона здоров'я, соціальне забезпечення);

■       здійснення державних програм підвищення життєвого рівня населення та соціального захисту.

Крім основних напрямів використання бюджетних ресурсів існує потреба у використанні коштів Державного бюджету:

■       пов'язана з фінансуванням та кредитуванням місцевих органів влади, тобто офіційні міжбюджетні трансферти;

■       пов'язана із формуванням резервів - резервний фонд Кабінету Міністрів України (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету);

■  для забезпечення можливості покриття тимчасових розривів касових надходжень при виконанні Державного бюджету, тобто оборотна касова готівка (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету).

Видатки місцевих бюджетів можлна згрупувати за такими цілями:

■     фінансування закладів та установ  культури, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту;

■     утримання органів влади та місцевого самоврядування;

■     фінансування підприємств житлово-комунального господарства та заходів з благоустрою поселень.

У місцевих бюджетах також створюються резервні фонди й фонди оборотної касової готівки (в розмірі 1% обсягу видатків загального фонду місцевого бюджету).

Залежно від впливу на процес розширеного відтворення видатки можуть бути поточними й капітальними. Вони бувають відплатними (тобто здійсненними в обмін на товар чи послугу) та невідплатними (односторонніми).

Поточні видатки пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним особам на їх утримання та покриття поточних потреб. Ці видатки включають витрати на державне споживання (утримання економічної та соціальної інфраструктури, державних підприємств, закупівлю товарів та послуг цивільного та військового характеру, поточні витрати бюджетних установ), поточні субсидії нижчестоящим органом влади, державним підприємствам, виплати відсотків за державними й місцевими позиками.

Капітальні видатки являють собою грошові витрати, пов'язані з вкладеннями в основний капітал виробничого й невиробничого призначення та приріст запасів. Вони включають капіталовкладення за рахунок бюджету в різноманітні галузі виробництва, інвестиційні субвенції, довгострокові бюджетні кредити державним та приватним підприємствам, місцевим органам влади.

Видатки бюджету можлна охарактеризувати за якісною і кількісною ознаками. Якісна ознака видатків відбиває їх суспільне призначення, а кількісна - загальний обсяг видатків. За наявності широкого спектра якісних ознак відповідних суспільних потреб їх кількісна характеристика може бути недостатньою для повного задоволення відповідних потреб держави. Таке становище призводить до недофінансування видатків, які затверджуються на відповідний бюджетний період, виникнення дефіциту бюджету, зростання державного боргу.

Механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету, що полягає в їх кількісній  відповідності - при максимальній мобілізації доходної бази бюджету є можливість профінансувати своєчасно і в повній мірі загальний обсяг бюджетних видатків.

 

4.3. Визначення обсягів фінансування (витрат)

Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи й організації. При цьому за основу беруть показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по школах — кількість учнів, по вузах — кількість студентів. по лікарнях — кількість ліжок. У прогнозі економічного і соціального розвитку мережа та контингенти затверджуються на кінець планового року, а по середніх та вищих навчальних закладах передбачаються показники прийому та випуску учнів і студентів.

При визначенні обсягу витрат за кошторисами використовують середньорічні показники. Їх розраховують самі установи, виходячи з даних на початок планового року і середньорічного приросту (зниження). Показники на початок планового року визначають за даними на останню звітну дату з урахуванням їхніх змін у період, що залишився до кінця року. Середньорічний приріст (зниження) розраховують за формулою

Rс = K  + KпМ1 – KкМ2  ,

               12

де К_nК_k - мережа чи контингент бюджетного закладу на початок і кінець року, чол;

М₁ М₂ — кількість місяців функціонування цих контингентів.

Для навчальних закладів і установ, у яких господарський рік не збігається з бюджетним, розрахунок середньорічного контингенту здійснюється так:

Rс = KпМ1 – KкМ2  ,

          12

Наприклад, якщо кількість учнів у сільській школі на 1 січня планового року становить 800, а на 1 вересня 840, то середньорічний контингент учнів дорівнює:

                                                         800х8 + 840х4  = 813 чол.

                                                                  12

Крім планових, установи й організації розраховують ряд показників, не передбачених планом. Це кількість педагогічних ставок, ліжко-днів, дитино-днів тощо.

         Практика засвідчує, що кошторисний порядок планування і фінансування установ та організацій потребує вдосконалення. Це зумовлено насамперед тим, що розширилися джерела фінансування і частка бюджету в ньому знижується.

         Всі установи соціальної сфери на всіх рівнях управління мають складати фінансовий баланс за формою балансу доходів і витрат. Основою для його складання мають бути показники економічного та соціального розвитку установ і системи в цілому. У методичному плані за основу має бути взято підхід, за яким усі види діяльності установ і міністерств слід розглядати при плануванні в тісному зв'язку з метою повного обліку всіх джерел фінансування та збалансованого забезпечення фінансовими ресурсами всіх видів діяльності.

Це сприятиме підвищенню ефективності та якості їхньої роботи, концентрації зусиль на вирішенні ключових проблем розвитку, підвищенні науково-практичного рівня їхньої діяльності. У зв'язку з цим доцільно у складі показників розвитку організацій та установ соціальної сфери розробляти фінансовий план, що складається з п'яти розділів:

1.      Джерела формування та надходження коштів.

2.      Приріст активів установи, організації.

3.      Повернення залучених коштів.

4.      Витрати за категоріями видатків.

5.      Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до

бюджету та державних цільових фондів.

Форма  фінансового плану наведені в табл. 1.

 

Таблиця 1. - Фінансовий план  бюджетної установи

Показники	Код рядка		Плановий рік, усього		У тому числі за кварталами
					І	II		III		IV
1	2		3		4	5		6		7
І. Джерела формування та надходження коштів
Доходи від господарської діяльності
Доходи від надання послуг
Надходження коштів за виконані науково-дослідні роботи
Надходження коштів в порядку благодійної, спонсорської допомоги
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити банків
Суми авансів, одержаних за виконання робіт, послуг
Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу
Цільове фінансування і цільові надходження, усього
У тому числі:
Асигнування з бюджету (розшифрувати)
Інші трансферти з бюджету (розшифрувати)
Кошти спеціальних цільових фондів (розшифрувати)
Інші джерела (розшифрувати)
II. Приріст активів установи, організації
Капітальні інвестиції, усього
У тому числі:
Капітальне будівництво
Придбання основних засобів
Придбання інших необоротних активів
Придбання нематеріальних активів
Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів
Приріст оборотних активів організації, установи
Інші витрати (розшифрувати)
III. Повернення залучених коштів
Всього
У тому числі:
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити банків
Повернення позик, кредитів та інших коштів, отриманих на поворотній основі з бюджету
Відшкодування витрат бюджету, пов'язаних з виконанням  гарантійних зобов'язань
IV. Витрати за категоріями видатків
Оплата праці працівників бюджетних установ
Нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання, матеріалів і послуг
Видатки на відрядження
Оплата послуг з утримання бюджетних установ
Витрати на оплату комунальних послуг та енергоносіїв
Дослідження і розробки, державні програми
V. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів
Сплата поточних податків та обов'язкових платежів до бюджету
Внески до державних цільових фондів
Інші обов'язкові платежі (розшифрувати)

 

Фінансові плани соціальної сфери мають стати важливою ланкою фінансового планування в державі, сприяти повному задоволенню потреб соціального розвитку у фінансових ресурсах.

 

Запитання і завдання для самостійної роботи:

1. Які особливості організації фінансової діяльності соціально-культурних закладів?

2. Дайте характеристику кошторису  бюджетної установи.

3. Як визначаються обсяги фінансування бюджетних установ?

Сформулюйте визначення основних понять: бюджетні призначення; бюджетні асигнування; бюджетні зобов'язання; планування обсягів фінансування; кошторис бюджетних установ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 5. Планування витрат на утримання

бюджетних установ

 

5.1. Кошторис бюджетної установи

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові:

■       загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

■       спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з цим кошторисом.

План асигнувань із загального фонду бюджету - це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

Бюджетні асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

У бюджетному плануванні розрізняють такі види кошторисів:

■     індивідуальні кошториси доходів та видатків бюджетної установи;

■     загальні кошториси доходів та видатків;

■     зведені кошториси доходів та видатків.

Установа для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

Зведені кошториси і зведені плани асигнувань - це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну,  місцевим фінансовим органа.

Загальні кошториси складаються за однотипними малими установами (наприклад, за клубами, фельдшерсько-акушерськими пунктами, дитячими садками, школами) з невеликим обсягом фінансування або за однотипними великими установами, обслуговування яких здійснюється централізовано. Установам можуть виділятись бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, що встановлені затвердженими кошторисами і планами асигнувань.

 

5.2. Порядок складання проектів кошторисів

бюджетними установами

Відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік є підставою для складання проектів кошторисів І доводяться до головних розпорядників Мінфіном України, місцевими фінансовими органами.

Для забезпечення правильного і своєчасного складання проектів кошторисів головні розпорядники:

■       встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

■       розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватись відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

■       забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники з метою складання проектів зведених кошторисів розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо:

■     законності й правильності розрахунків;

■     доцільності запланованих видатків;

■     правильності їх розподілу за економічною класифікацією;

■     повноти надходження доходів;

■     додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів та ін.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, іншим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів.

Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік. У дохідній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги надходжень, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не плануються.

Під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня, головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників; її контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм і накреслених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватись строгий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатись тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатись лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.

Після затвердження Державного та місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів приводять у відповідність з показниками цих бюджетів.

 

5.3. Порядок розгляду і затвердження кошторисів

Стаття 51 Бюджетного кодексу України визначає затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів як одну із стадій виконання бюджетів за видатками. Порядок розгляду та затвердження кошторисів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.

З метою коригування проектів кошторисів відповідні фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування у тижневий термін після затвердження відповідного бюджету.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування - це документ, який містить затверджені або встановлені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів. Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань і подають ці документи головним розпорядникам для уточнення показників проектів зведених кошторисів і складання проектів зведених планів асигнувань.

Розпорядники свої витрати приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, має бути приведена у відповідність з визначеним фондом оплати праці, а інші витрати - у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій. Форма штатного розпису установи встановлюється окремо для кожної галузі.

Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів і планів асигнувань зобов'язані:

■       забезпечити строге виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік;

■       додержуватись режиму економії, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не обумовлених потребою;

■       забезпечити в проектах кошторисів і планів асигнувань додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків протягом року;

■       не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Уточнені проекти зведених кошторисів та проекти зведених планів асигнувань у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подаються розпорядниками фінансовим органам для складання і затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

Мінфін надсилає для реєстрації, обліку та виконання затверджений  річний розпис асигнувань Державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду Державного бюджету Державному казначейству, яке протягом трьох робочих днів від дня затвердження доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань усіма розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.

         Кошториси, плани асигнувань повинні бути затверджені протягом ЗО календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи.

Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджують їхні керівники за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи установ, які не мають вищої установи (центральні районні, центральні міські лікарні тощо), затверджують райдержадміністрації або виконавчі органи відповідних місцевих рад.

Процедуру затвердження документів, що застосовується у процесі виконання бюджету, схематично зображено на рис. 3.

Кошториси і плани асигнувань, передбачені на проведення централізованих заходів, затверджують окремо на кожний захід керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій і виконавчих органів місцевих рад, які запланували ці заходи.

 

Рис. 3.- Порядок затвердження документів, що застосовуються у процесі виконання бюджету: 1 – надання річного розпису призначень державного бюджету та розпису асигнувань загального фонду; 2 – надання витягів з річного розпису призначень і розпису асигнувань; 3 – подання розподілу показників зведених кошторисів і розподілу показників зведених планів асигнувань у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня за територіями; 4 – формування річного розпису призначень державного бюджету та щомісячного розпису асигнувань загального фонду за територіями в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня; 5 – надання витягів з річного розпису призначень і щомісячного розпису асигнувань; 6 – подання затверджених кошторисом доходів і видатків і планів асигнувань.

Для проведення кожного конкретного заходу не пізніше як за місяць складають окремий кошторис на підставі календарних планів.

Кошториси і плани асигнувань підписують керівник установи (централізованої бухгалтерії) і керівник її фінансового підрозділу або головний (старший) бухгалтер.

Водночас з кошторисом затверджують план асигнувань і штатний розпис установи, в тому числі структурних підрозділів, які утримуються за рахунок власних надходжень. Ці документи подають і затверджують у двох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається в установі, керівник якої їх затвердив.

Кошторис затверджують за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсягові, який дорівнює сумі цих фондів.

Кошторис, плани асигнувань і штатні розписи установ затверджує керівник установи, уповноваженої затверджувати такі документи, підпис якого скріплюється гербовою печаткою, із зазначенням дати.

Головні розпорядники у тижневий термін після затвердження штатних розписів подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів за формами, встановленими Мінфіном.

Установи, які відповідно до законодавства самостійно затверджують кошториси, плани асигнувань і штатні розписи, у тритижневий термін після ухвалення державного бюджету на відповідний рік подають Мінфіну затверджені кошториси, розрахунки до них, календарні плани, плани асигнувань і штатні розписи.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків на суму, що перевищує встановлені бюджетні призначення, розглядається як бюджетне правопорушення і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

Мінфін, голови КРУ, місцеві фінансові органи щороку в межах своєї компетенції після ухвалення відповідних бюджетів перевіряють правильність складання та затвердження кошторисів і планів асигнувань.

На підставі матеріалів перевірок правильності складання кошторисів проводиться скорочення завищених асигнувань. Вивільнені асигнування спрямовують на проведення інших пріоритетних заходів, що плануються розпорядником, шляхом внесення змін у встановленому порядку до його кошторису за рішенням Мінфіну, місцевого фінансового органу на підставі обґрунтованого подання головного розпорядника.

 

5.4. Основні вимоги до виконання кошторису

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, що визначені у кошторисах та затверджені річним розписом асигнувань Державного бюджету, органи Державного казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня в розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Розпорядники мають право проводити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані про розподіл показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягу, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом.

Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису асигнувань і щомісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів, засвідчені підписами керівника установи і головного бухгалтера.

У разі, коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджений в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому зведені тимчасові кошториси не складаються.

Під час складання річного розпису асигнувань бюджету, щомісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету, кошторисів і планів асигнувань установ на наступний рік ураховують видатки, проведені згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами.

Установи мають право брати зобов'язання щодо видатків загального фонду бюджету відповідно до кошторису і плану асигнувань, виходячи з потреби в забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів.

Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі:

• Ø потреби в перерозподілі асигнувань розпорядника;
• Ø прийняття нормативного акта про передачу повноважень і бюджетних асигнувань одного розпорядника іншому;
• Ø прийняття рішення про розподіл нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;
• Ø необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду у порівнянні з надходженнями, врахованими у бюджеті на відповідний рік;
• Ø прийняття рішення про скорочення видатків загального фонду бюджету в цілому на рік;
• Ø внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет).

Обсяг бюджетних зобов'язань, узятих упродовж року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів і недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році.

Якщо впродовж року відбувається скорочення асигнувань, то мають бути вжиті заходів з ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань.

Бюджетна установа не має права здійснювати позичання в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним і фізичним особам.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року.

Звіти про виконання кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів подаються у порядку та  за формами, встановленими Державним казначейством.

 

5.5. Фінансові норми і нормативи

Важливою складовою частиною складання кошторисів є нормування витрат. За економічним змістом нормування є методом планового впливу на склад і структуру витрат бюджетної установи. Воно має забезпечити однаковий рівень задоволення однотипних потреб установ.

 При складанні кошторису бюджетної установи чи організації застосовується саме нормативний метод бюджетного планування. Загальна сума видатків бюджетної установи визначається як добуток розрахункових одиниць і норми видатків. Розрахункові одиниці, що застосовуються при нормативному бюджетному плануванні, визначають, виходячи з даних про мережу та контингент бюджетних установ відповідного профілю, які затверджуються міністерствами, держадміністраціями на кінець планового року. Наприклад, один вихованець дошкільної установи, один учень, один клас, одне лікарняне ліжко тощо. Норма видатків - величина витрат на одну розрахункову одиницю, що затверджується відповідними установами.

Класифікація норм наведена на рис. 4 (додаток 3).

У практиці бюджетного планування використовують матеріальні, фінансові й бюджетні норми. Матеріальні норми ґрунтуються на кількості матеріальних цінностей, які витрачаються на одиницю виміру, наприклад, кількість палива для опалення 1 м³ приміщення, електроенергії на 1 м³ площі, набір продуктів харчування на день на одного хворого чи дитину в дитячому садку тощо.

Матеріальна норма, переведена за діючими цінами у вартісну, є фінансовою нормою, наприклад, вартість харчування одного хворого на день.

Якщо бюджет є єдиним джерелом фінансування, то фінансова норма є одночасно і бюджетною. За наявності, крім бюджету, інших джерел фінансування фінансову норму поділяють на дві частини — бюджетну і позабюджетну.

За методами побудови фінансові норми поділяють на індивідуальні, комбіновані й укрупнені. Індивідуальні норми встановлюють на окремі види витрат: опалення, освітлення, водопостачання, їх використовують при складанні індивідуальних кошторисів бюджетних установ. Комбінована норма об'єднує різні види витрат: канцелярських, навчальних тощо. Укрупнені норми відображають вартість утримання однієї установи: бібліотеки, клубу, здоровпункту. Комбіновані та укрупнені норми застосовують при зведеному плануванні.

За способом застосування норми поділяють на обов'язкові та розрахункові. До обов'язкових належать норми забезпечення інвентарем, норми харчування, ставки заробітної плати тощо. Розрахункові норми визначає сама установа, виходячи зі звітних даних за минулі періоди.

 

Запитання для самостійної роботи:

1. Які складові має кошторис бюджетної установи?

2. Дайте визначення плану асигнувань бюджетної установи.

3. Охарактеризуйте порядок складання та розгляду проектів кошторису бюджетних установ.

4. Які види фінансових норм Ви знаєте?

 

Тема 6. Планування спеціального фонду кошторису

бюджетних установ

 

6.1. Перелік власних надходжень бюджетних установ

Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи:

 ■ перша - плата за послуги, що надаються бюджетними установами.

Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами та нормативно-правовими актами.

Такі надходження мають постійний характер і обов'язково плануються в бюджеті.

Перша група розподіляється на такі підгрупи:

а) плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ;

б) надходження бюджетних установ від господарської або виробничої діяльності – кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень; квартирна плата та плата за гуртожиток; від працевикористання спецконтингенту; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, майно, комунально-побутові та інші надані йому послуги тощо. У разі створення для провадження господарської діяльності госпрозрахункових підрозділів, які мають статус юридичної особи, їх доходи та видатки не є власними надходженнями бюджетної установи і не включаються до спеціального фонду бюджету;

в) плата за оренду майна бюджетних установ, що їм належить, якщо інше не передбачено законом;

г) надходження бюджетних установ від реалізації майна -кошти, які отримують бюджетні установи від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, у тому числі списаних, за здані як брухт і відходи чорні, кольорові, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння у розмірах, що згідно із законодавством залишаються у розпорядженні установи.

Надходження перших двох підгруп формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватись бюджетними установами за плату, затверджуваними Кабміном України для відповідної галузі. Такі переліки складаються відповідно до груп власних надходжень із зазначенням конкретних напрямів використання коштів, які отримують бюджетні установи за надання цих послуг;

■ друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

Цю групу утворюють кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти й дарунки. Такі кошти не мають постійного характеру і плануються тільки у випадках, що попередньо визначені рішеннями КМУ, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо. Друга група поділяється на такі підгрупи:

а) благодійні внески, гранти й дарунки - всі види добровільної безповоротної та безоплатної допомоги як передача будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти й дарунки, в тому числі внески від спонсорів та меценатів. Гранти надаються на безповоротній основі й спрямовуються на реалізацію цілей, визначених програмою їх надання, проектом міжнародної технічної допомоги тощо;

б) кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ, а також інвестиції, які згідно із законодавством надходять до бюджетних установ, у тому числі на спорудження житлових будинків. Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами:

• перша група:

підгрупа 1 - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг;

підгрупа 2 - на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ;

підгрупа 3 - на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ;

підгрупа 4 - на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ;

• друга група:

підгрупа 1 - за спеціально визначеними напрямами в разі надходження таких коштів.

 

6.2. Планування спеціального фонду й основні вимоги

щодо його використання

Формування доходної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюють на підставі розрахунків доходів, які складають за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не планують.

За основу цих розрахунків беруть такі показники:

¾обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства;

¾прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі цих показників визначають суму доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначають доходи планового періоду, обов'язково враховують рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

Під час формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами йпідгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї категорії доходів бюджету. Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться винятково в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

Видатки бюджетних установ за рахунок власних надходжень (спеціальний фонд бюджету) планують у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним і загальним фондами кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, не забезпечених (або частково забезпечених) видатками загального фонду. Розпорядник бюджетних коштів коригує обсяги взятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань зі спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання встановлено, виходячи з необхідності забезпечення належного складання державного та місцевих бюджетів, їх виконання, і спрямовано на визначення єдиних підходів до утворення та використання власних надходжень бюджетних установ з урахуванням ст. 29, 69 Бюджетного кодексу України в частині зарахування до доходів Державного бюджету плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету, до доходів місцевих бюджетів власних надходжень бюджетних установ, які утримуються за рахунок відповідних бюджетів, та ст. 13 цього Кодексу в частині включення до спеціального фонду бюджету призначень на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень (див. табл. 2).

Таблиця 2 - Джерела формування та напрямки використання власних надходжень бюджетних установ

 

Джерела формування

Напрямки використання

плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань   надходження від господарської або виробничої діяльності   плата за оренду майна бюджетних установ     надходження від реалізації майна         благодійні внески, гранти та дарунки   кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ

на покриття витрат, пов’язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг   на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки   на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ   на ремонт, модернізацію чи придбання нових матеріальних цінностей, господарські потреби бюджетних установ         за спеціально визначеними напрямами у разі надходження таких коштів

 

Запитання для самостійної роботи:

1. Які види надходжень існують у бюджетних установах?

2. На які групи поділяються власні надходження бюджетних установ?

3. За рахунок яких коштів формується доходна частина спеціального фонду?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 7. Планування діяльності установ освіти

 

7.1. Склад видатків на освіту

Освіта — це суспільне явище, що впливає на всі сфери економічного життя суспільства і є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона являє собою специфічну галузь сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить зростаючі вимоги перед сферою освіти, вимагає постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Адже зростання освітнього рівня робітників виступає суттєвою передумовою кращої їх адаптації до праці в умовах прискореного розвитку науки, техніки та сучасних технологій. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також  економічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинуті країни зберігають провідне становище у світовій економіці. При цьому досвід багатьох країн засвідчує той факт, що в більшості з них у структурі вкладень в освіту переважає державна частка. Основною причиною цього є те, що освіта — це той фактор, котрий громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. Гарантований рівний чи у крайньому разі мінімальний доступ до освіти слугує цілям забезпечення рівних прав та соціальних свобод населенню тієї чи іншої країни.

Іншою важливою причиною державної підтримки освіти е суспільно-корисна цінність витрат на освіту. Вигоду від наявності громадян з високим рівнем освіти отримує не тільки окремо взята людина, але й суспільство в цілому. Інакше кажучи, суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни,  саме тому держава в більшості випадків не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, тому що ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти, як правило, мають довгостроковий характер, а отже, й від них залежить довгострокова перспектива економічного й соціального розвитку країни в цілому.

На розвиток системи освіти в Україні спрямовуються значні матеріальні й фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети. Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно зв'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях від  17.06.2004 р., де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

—      доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

—      рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

—      гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

—      органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями;

—      незалежність освіти віл політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

1. Дошкільна освіта:

—      дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

—      загальноосвітні школи (в тому числі школа—дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

—вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

—      загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати санаторного типу;

—      загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

—      дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім'ї);

—      спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвиткові;

—      загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

—      допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта:

—      позашкільні заклади освіти, заходи з позашкільної роботи з дітьми.

5. Професійно-технічна освіта:

—      професійно-технічні заклади освіти;

—      професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

6. Вища освіта:

—      вищі заклади освіти І і II рівнів акредитації;

—      вищі заклади освіти III і IV рівнів акредитації.

7. Післядипломна освіта:

—      заклади післядипломної освіти III — IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

—      інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

8. Інші заклади й заходи в галузі освіти:

—      придбання підручників:

—      методична робота, інші заходи з освіти;

—      служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним

ремонтом;

—      централізовані бухгалтерії;

—      групи з централізованого господарського обслуговування:

—      інші заклади освіти.

У сучасних умовах особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на пій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.

При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування.

 

7.2. Видатки на загальноосвітні школи

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом школи. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними кодами кошторису школи є кількість учнів і класів. Їх відображають у кошторисі на дві дати: на 1 січня і 1 вересня планового року. Кількість учнів і класів на 1 січня беруть за фактичним станом на останню звітну дату. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначають відповідно до плану прийому і випуску учнів, а кількість дітей, які підуть до школи в наступному навчальному році, — за даними спеціального обліку, який веде школа.

Кількість учнів на 1 вересня планового року розраховують по І — IV і V — XП класах відповідно до кількості учнів, яких планується прийняти, та наповнення класів, а по інших класах — на основі плану переходу учнів з класу до класу. Наповнюваність класів загальноосвітньої школи не повинна перевищувати 30 учнів відповідно до Закону України „Про загальну  середню освіту” від 23 червня 1999 р.

Після складання кошторису розраховують кількість педагогічних ставок по школі за трьома показниками: кількості класів, кількості годин навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень.

Передбачається така кількість обов'язкових навчальних годин на тиждень: для І — IV класів — 21-24; для V — IX — 27 -36; для X — XП — 38.

Загальну кількість годин для кожного класу беруть при складанні директором школи тарифікаційного списку за станом на 1 вересня кожного року. За даними про кількість класів і навчальних годин на тиждень для кожного класу, а також за нормою навчального навантаження учителя визначають кількість педагогічних ставок для груп класів: 1 — IV, V — IX, X — XП і на один клас. Норма навчального навантаження учителя на тиждень становить для І — ХП — 18 годин.

Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.

До коду 1111 "Оплата праці працівників бюджетних установ" включають заробітну плату учителів, оплату за перевірку зошитів, заробітну плату навчально-виховного і адміністративно-обслуговуючого персоналу, додаткові види оплати та інші види заробітної плати. Заробітна плата становить приблизно 70 відсотків загальних витрат на утримання школи. Рівень заробітної плати учителів залежить від освіти, категорії та тарифного розряду (див. табл. 3).

З 1 вересня 2005 р. розпочався перший етап впровадження Єдиної тарифної сітки, на основі якої оплачуватимуть працю працівників бюджетної сфери відповідно до додатку 1 до постанови КМУ від 22 серпня 2005 р. № 790.(див. додаток 7). На це в державному бюджеті передбачено 1,4 млрд.грн. Усього таких етапів буде три – два наступні буде запроваджено за окремими рішеннями Кабінету Міністрів.

Єдиною тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів (ЄТС) передбачено 25 розрядів з діапазоном крайніх розрядів 1:3,35. На основі тарифної ставки (окладу) працівника першого розряду і відповідних тарифних коефіцієнтів розраховуються розміри посадових окладів інших категорій працівників. Кабінет Міністрів установив розмір тарифної ставки працівника першого розряду на рівні  прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб – 332 грн. на місяць.

Для кожного тарифного розряду є тарифний коефіцієнт підвищення. Так, для 18-го тарифного розряду тарифний коефіцієнт становить 2,37. Ставку заробітної плати учителя обчислюють множенням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб – 332 грн. на коефіцієнт – 2,37. Аналогічно визначають заробітну плату інших працівників.

Конкретну величину заробітної плати педагогічного працівника розраховують виходячи зі ставки заробітної плати і фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат і надбавок.

Навчальне навантаження між вчителями, викладачами та іншими педагогічними працівниками розподіляє керівник установи залежно від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності відповідних педагогічних кадрів та інших конкретних умов, що склалися в школі. Обсяг навчальної та іншої педагогічної роботи для вчителя за основним місцем роботи граничними розмірами не обмежується.

Ставку заробітної плати кожного учителя визначають за тарифікаційним списком. На його основі розраховують середню ставку заробітної плати для груп класів. Для цього місячний фонд заробітної плати учителів для кожної групи класів, зазначеної в тарифікаційному списку, ділять на відповідну кількість педагогічних ставок.

Фонд заробітної плати адміністративно-господарського і навчально-допоміжного персоналу розраховують, виходячи з типових штатів, що затверджуються в установленому порядку, та посадових окладів.

 

 

Таблиця 3 - Тарифні розряди вчителів

Посада	Посадовий оклад з 1 липня 2005 р.	Тарифний розряд	Відповідний коефіцієнт	Розмір посадового окладу після 1 вересня 2005 р.
Вчителі всіх спеціальностей, викладачі, вихователі, логопеди, методисти, педагоги-організатори, концертмейстери, соціальні педагоги, психологи з вищою освітою
Учитель  вищої категорії	471	12	1,61	535
Учитель 1 категорії	434	11	1,5	498
Учитель 2 категорії	407	10	1,4	465
Учитель без категорії	394	9	1,31	435

 

За кодом 1111 "Оплата праці працівників бюджетних установ" обчислюють також додаткові види оплати і надбавки: за перевірку зошитів, класне керівництво, завідування кабінетами, навчально-дослідними ділянками, виконання обов'язків майстра навчальних майстерень, за бібліотечну роботу, ведення діловодства і бухгалтерського обліку, вчений ступінь, звання "Заслужений учитель", "Учитель-методист" тощо.

Код 1120 " Нарахування на заробітну плату" включає відрахування бюджетних установ, нараховані на оплату праці:

—      збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, розмір і порядок сплати якого визначено  Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.03. зі змінами та доповненнями;

—   збір на обов'язкове соціальне страхування, включаючи збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, який здійснюється у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" від 02.03.00 зі змінами та доповненнями.

До коду 1130 "Придбання предметів і матеріалів" відносять закупівлю матеріалів, канцелярського обладнання, предметів для поточних господарських потреб та потреб, безпосередньо пов'язаних з діяльністю школи, обладнання з терміном служби до 1 року, довідкової офіційної періодичної літератури. Сюди також входять витрати на придбання товарів та послуг, що надаються вчителям безплатно або за зниженими цінами.

Видатки на канцелярське приладдя, придбання класних журналів, бланків свідоцтв, медалей, грамот, придбання або передплата періодичних, довідкових, інформаційних видань (крім придбання книг для бібліотечних фондів) розраховуються прямим розрахунком з розшифровкою витрат на конкретний клас або виходячи з фактичних витрат на одного учня, що склалися у школі за минулий звітний період.

Видатки на придбання матеріалів та інвентарю для господарських цілей: щіток, мастики, миючих засобів тощо, як правило, зберігаються на рівні, який фактично склався за минулі роки.

До складу навчальних витрат відносяться витрати на придбання сировини і матеріалів, що використовуються в навчальному процесі, придбання і тиражування методичних матеріалів, витрати на реактиви, хімікати, спеціальний посуд, витрати на виготовлення карт, схем, макетів, що мають тимчасовий характер, наприклад, для організації виставок. Ці види витрат розраховують за нормами на один клас, затвердженими у встановленому порядку.

Витрати на продукти харчування передбачаються тільки по школах, які мають групи подовженого дня. Ці витрати визначають за встановленими нормами залежно від кількості учнів, які отримують харчування за рахунок бюджетних коштів, та кількості днів харчування, які розраховуються на основі даних за минулі роки.

Витрати на придбання книг, періодичних видань для бібліотечних фондів розраховують виходячи із затверджених норм на один клас.

Витрати на придбання м'якого інвентарю, спецодягу розраховуються відповідно до діючих норм, враховуючи при цьому наявність інвентарю згідно з переліком Міністерства освіти і науки, а також можливість його придбання за рахунок позабюджетних коштів.

Код 1140 "Видатки на відрядження" включає видатки на оплату проїзду, добових, квартирних під час службових відряджень, відряджень на курси і в навчальні заклади на сесії, семінари, наради, конференції. Їхній розмір визначають виходячи з фактичних даних, що складалися в минулі роки, з урахуванням необхідності жорсткої економії бюджетних коштів.

До категорії видатків 1160 "Оплата комунальних послуг та енергоносіїв" належать платежі з оплати школами комунальних послуг та енергоносіїв, включаючи оплату теплопостачання, водопостачання, водовідведення, електроенергії, природного газу, оплати інших видів енергії (вугілля, дров, мазуту та ін.), а також оплати інших комунальних послуг (наприклад, ліфт, сміттєпровід і т. п.). Розмір цих видатків обчислюється прямим розрахунком, виходячи із зовнішньої кубатури приміщень шкіл, площі будівель, встановлених норм витрат, діючих цін та тарифів, порядку розрахунку за електроенергію, газ, воду, паливо. Вартість інших комунальних послуг визначають виходячи з середніх витрат, які склалися за минулі роки на одного учня.

До капітальних видатків на утримання шкіл відноситься придбання транспортних засобів, приладів, верстатів, а також столів, стільців, інших канцелярських меблів, спеціальних меблів для бібліотек, комп'ютерної та розмножувальної техніки. обладнання для їдалень, буфетів та ін. Розмір цих витрат визначає вища організація за кошторисом школи в межах асигнувань, передбачених бюджетом для цієї мети. При цьому враховують наявність інвентарю згідно з переліком Міністерства освіти і науки та можливість придбання його за рахунок спеціального фонду.

Важливим етапом планування витрат на загальноосвітні школи є зведене планування в масштабах району, міста тощо. Фонд заробітної плати учителів при зведеному плануванні розраховують виходячи з середньорічної кількості класів, педагогічних ставок на один клас і середньої ставки заробітної штати. обчисленої за зведеними даними тарифікаційних списків. Витрати на заробітну плату адміністративно-обслуговуючого і навчально-допоміжного персоналу визначають на основі кількості зазначених груп персоналу і середнього розміру ставки заробітної плати. З одержаної суми вираховують економію, яка виникла у зв'язку з тим, що працівники під час хвороби одержують допомогу з тимчасової непрацездатності за рахунок бюджету соціального страхування.

При зведеному плануванні розмір господарських і канцелярських витрат визначають, виходячи із середньої суми витрат на клас і середньорічної кількості класів, а навчальні витрати — з установлених норм на один клас окремо за групами класів.

7.3. Видатки на дитячі дошкільні установи

Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти і створює належні умови для її здобуття.

Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Держава надає всебічну допомогу сім'ї в розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня та обсягу дошкільної освіти; піклується про збереження та зміцнення здоров'я, психологічний і фізичний розвиток дітей; сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.

Дошкільна освіта — цілісний процес, спрямований на:

—      забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

—      формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Дошкільний вік — базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини. Систему дошкільної освіти становлять:

—      дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;

—      наукові й методичні установи;

—      органи управління освітою;

—      освіта та виховання в сім'ї.

Принципами дошкільної освіти є:

—      доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;

—      рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини;

—      єдність розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей;

—      єдність виховних впливів сім'ї та дошкільного навчального закладу;

—      наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою;

—      світський характер дошкільної освіти;

—      особистісно орієнтований підхід до розвитку особистості дитини;

—      демократизація та гуманізація педагогічного процесу;

—      відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.

Завданнями дошкільної освіти є:

—      збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;

—      виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

—      формування особистості дитини,  розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.

Дошкільний навчальний заклад — це заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Дошкільний навчальний заклад:

—      задовольняє потреби громадян відповідної території у здобутті дошкільної освіти;

—      забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам базового компонента дошкільної освіти;

—      створює безпечні й нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог і забезпечує їх дотримання;

—      формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;

—      сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психологічному й фізичному розвитку дітей;

—      здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію із сім'єю;

—      є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних і фізіологічних знань про дітей дошкільного віку;

—      додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу;

—      здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу.

Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, проводить свою діяльність за наявності ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку.

Режим роботи дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюються його засновником (власником) відповідно до законодавства України за погодженням з відповідними органами управління освітою та відповідними органами управління охорони здоров'я.

За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі й святкові дні.

Дошкільний навчальний заклад, що здійснює інноваційну діяльність, може мати статус експериментального. Такий статус надається йому згідно з Положенням про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затвердженим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Статус експериментального не змінює підпорядкування, тип і форму власності дошкільного навчального закладу.

У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності не допускаються створення і діяльність організаційних структур і політичних партій та релігійних організацій.

Відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади:

—      дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечується догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

—      дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

—      дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх роз виток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

—      дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсую чого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації.

Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;

—      будинок дитини — дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей із вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;

—      дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках і утримуються за рахунок держави;

—      дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають у родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

—      дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечуються дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;

—      дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;

—      дитячий будинок сімейного тилу — дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від двох до вісімнадцяти років.

Перелік дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти й науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу "дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад" або до складу об'єднання з іншими навчальними закладами.

Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації ранньої корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах), загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах) можуть створюватися дошкільні групи.

Для забезпечення реалізації прав дитини на родинні зв'язки при загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть створюватися дошкільні відділення.

Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади із сезонним перебуванням дітей.

Групи в дошкільному навчальному закладі комплектуються за віковими, сімейними, родинними ознаками.

Наповнюваність груп у дошкільних навчальних закладах становить:

—      для дітей віком до одного року — до 10 осіб;

—      для дітей віком від одного до трьох років — до 15 осіб;

—      для дітей віком від трьох до шести (семи) років — до 20 осіб;

—      різновікові — 15 осіб;

—      з короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей — до 10 осіб;

—      в оздоровчий період — до 15 осіб.

Засновник (власник) може встановлювати меншу наповнюваність груп дітьми у дошкільному навчальному закладі.

У дошкільних навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (власником) залежно від демографічної ситуації.

Для дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу незалежно від підпорядкування і форми власності кількість дітей у групах визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.

Права та обов'язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти визначаються Законом України "Про освіту". Законом України " Про дошкільну освіту" та іншими нормативно-правовими актами.

Педагогічний працівник дошкільного навчального закладу — особа з високими моральними якостями, яка має відповідну вищу педагогічну освіту, забезпечує результативність та якість роботи, а також фізичний і психічний стан якої дає змогу виконувати професійні обов'язки.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника у сфері дошкільної освіти — час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності відповідно становить:

—      вихователя групи загального типу —30 годин;

—      вихователя групи компенсуючого типу — 25 годин;

—      соціального педагога — 40 годин;

—      практичного психолога — 40 годин;

—      практичного психолога дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу — 20 годин;

—      музичного керівника — 24 години;

—      інструктора з фізкультури — 30 годин;

—      вчителя-дефектолога, вчителя-логопеда — 20 годин;

—       вихователя-методиста — 36 годин на тиждень, що відповідає тарифній ставці.

Розміри тарифних ставок інших педагогічних працівників дошкільного навчального закладу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці педагогічних працівників, спеціалістів, обслуговуючого персоналу та інших працівників дошкільних навчальних закладів здійснюється згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки встановлюється тільки за його письмовою згодою в порядку, передбаченому законодавством України.

Педагогічні працівники мають оплачувану відпустку тривалістю  42 дні.  Помічники вихователів дошкільних навчальних закладів мають право на 28 календарних днів, інші  категорії працівників дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) мають право на відпустку  24 календарних дні.

Держава забезпечує соціальний захист, підтримку дітей дошкільного віку, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації, а також дітей із малозабезпечених і багатодітних сімей.

Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, гарантовано право на збереження родинних стосунків, утримання у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах за рахунок держави, а також на захист їх особистих, майнових і житлових прав згідно із законодавством України.

Дітям першого та другого року життя за рахунок держави гарантується забезпечення спеціальними продуктами дитячого харчування, включаючи донорське, вітамінізоване молоко, молочні суміші та дієтичні продукти, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування і реабілітації, гарантовано право на відвідування державних і комунальних дошкільних навчальних закладів із гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави. Направлення дітей до дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу здійснює відповідна психолого-медико-педагогічна консультація, діяльність якої регламентується Положенням про психолого-медико-педагогічну консультацію, затвердженим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Діти, які потребують корекції зору, слуху, опорно-рухового апарата, забезпечуються засобами пересування, протезування. орієнтації і сприйняття інформації, а також іншими засобами індивідуальної корекції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Організація безоплатного медичного обслуговування в системі дошкільної освіти забезпечується місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і здійснюється закладами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров'я відповідно до законодавства України.

У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності діти забезпечуються постійним медичним обслуговуванням на безоплатній основі, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цього навчального закладу або відповідних закладів охорони здоров'я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Органи охорони здоров'я, заклади охорони здоров'я разом з органами управління освітою здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства у дошкільних навчальних закладах, щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд дітей, моніторинг і корекцію стану їх здоров'я, несуть відповідальність за додержання санітарно-гігієнічних норм, проведення лікувально-профілактичних заходів у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типу і форм власності.

Натуральний набір продуктів для харчування дітей дошкільного віку визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я спільно із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.

Організація та відповідальність за харчування дітей у державних і комунальних дошкільних навчальних закладах покладаються на обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади, органи місцевого самоврядування, а також на керівників дошкільних навчальних закладів.

Фінансово-господарська діяльність дошкільних навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України " Про освіту", законів про бюджет, власність, місцеве самоврядування та інших нормативно-правових актів.

Утримання та розвиток матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів у межах Тилового переліку обов'язкового обладнання дошкільних навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.

Матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними й санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов'язкового обладнання дошкільних навчальних закладів, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури.

Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:

—      засновника (власника);

—      відповідних бюджетів (для державних і комунальних Дошкільних навчальних закладів);

—      батьків або осіб, які їх замінюють;

—      добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;

—      інші кошти, не заборонені законодавством України.

Штатні розписи державних і комунальних дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типу встановлюються відповідним органом управління освітою на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.

Штатні розписи приватних дошкільних навчальних закладів встановлюються власником (засновником) на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.

7.4. Видатки на підготовку кадрів

У сучасних умовах господарювання рівень кваліфікації спеціалістів є одним з найважливіших факторів, що впливають на економічний і соціальний розвиток країни. Становлення в Україні ринкових відносин, тісніша інтеграція країни із світовою економічною системою пов'язані з необхідністю змін у професіональній структурі зайнятого населення, насамперед спеціалістів вищої та середньої кваліфікації.

Серед чинників, які впливають на рівень витрат на підготовку кадрів, можна виділити: стан економічного розвитку країни, кількість спеціалістів, які потрібно підготувати у вищих і середніх навчальних закладах, тобто потребу галузей економіки у спеціалістах.

В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

—      університет — багатопрофільний виший навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими  програмами  всіх рівнів, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ;

—      академія — вищий навчальний заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами усіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, провадить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

—      інститут — вищий заклад освіти або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва. Проводить наукову й науково-виробничу діяльність.

Вищеназвані заклади належать до вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації.

До вищих навчальних закладів освіти відносяться також заклади освіти І і II рівнів акредитації. Це:

—      коледж — виший заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програма ми бакалавра або молодшого спеціаліста з одного, кількох споріднених напрямів підготовки або спеціальностей;

—      технікум — виший заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

Слід відмітити, що за роки незалежності практично не відбулося зменшення кількісних показників розвитку вищих навчальних закладів освіти. Так, у порівнянні з 2000/2001 навчальним роком чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення збільшилася на 43,7 відсотка у 2005 році. А у порівнянні з 2003/2004 навчальним роком — на 42,9 відсотка. Однак необхідно відзначити, що чисельність студентів вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації на 10 тис. населення дещо зменшилася, при цьому спостерігається значне збільшення чисельності студентів у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації.

Динаміка чисельності студентів у розрахунку на 10 тис. населення м. Харкова подана в табл. 4.

Кількість вищих навчальних закладів також зростає, насамперед за рахунок відкриття навчальних закладів недержавної форми власності. Мережа вищих навчальних закладів освіти у м. Харкові за формою власності наведена у табл. 5.

 

Таблиця 4 - Чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення м. Харкова

Навчальний рік	Вищі навчальні заклади державної та недержавної форми власності за рівнями акредитації
	І- ІІ	ІІІ - ІУ
1990/91	284	740
1998/99	226	822
2000/01	169	1136
2001/02	176	1253
2002/03	179	1350
2003/04	180	1477
2004/05	190	1576

 

 

Таблиця 5 - Мережа вищих навчальних закладів освіти за формою власності

Навчальний рік	Вищі навчальні заклади за формами власності
	Державна	Недержавна
1990/91	57	-
1998/99	63	9
2000/01	53	11
2001/02	53	11
2002/03	55	13
2003/04	54	13
2004/05	54	13

 

Джерелами фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державного та місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних і юридичних осіб. Основним джерелом фінансування є кошти державного та місцевих бюджетів. Так, із загальної чисельності студентів вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації 503695 чоловік на початок 2004/2005 навчального року за рахунок коштів державного бюджету навчалося 258426 чоловік (51,3 відсотка), місцевих бюджетів - 58947 чоловік (11,7 відсотка), галузевих міністерств, відомств - 7574 чоловіки (1,6 відсотка), коштів фізичних і юридичних осіб - 178748 чоловік (35,4 відсотка).

Із загальної кількості студентів вищих навчальних закладів ПІ—IV рівнів акредитації в кількості 1285356 чоловік на початок 2004/2005 року за рахунок коштів державного бюджету навчалося 725198 чоловік (56,4 відсотка), місцевих бюджетів -5084 чоловіки (0,4 відсотка), галузевих міністерств, відомств — 2102 чоловіки (0,2 відсотка), фізичних та юридичних осіб — 552972 чоловіки (43,0 відсотка).

З кожним роком сума коштів, отриманих від здійснення діяльності спецфонду, збільшується. Якщо в 2000 році позабюджетні кошти вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки становили 186879 тис. грн., то в 2004 році сума цих надходжень склала 708902,5 тис. грн.

Якщо проаналізувати структуру поповнення бюджетів вищих навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України, то можна зробити висновок про те, що частка позабюджетних коштів спец фонду впевнено зростає. Так, у 1999 р. величина позабюджетних коштів у загальній сумі надходжень становила 55,89 відсотка, в 2000 р. — 57,8 відсотка, в 2001 р. — 58,01 відсотка, а в 2005 р.— 61,03 відсотка. Надходження у 2005 р. порівняно з 1999 року збільшилися в 3,23 разів, а бюджетні — тільки в 1,3 раза. Це вказує на посилення значущості позабюджетної діяльності в системі вищої школи.

Основою впровадження механізму застосування платних послуг у вищих навчальних закладах є Закон України ''Про освіту", де визначено, що додатковими джерелами фінансового забезпечення освіти можуть виступати кошти від надання платних послуг. Перелік платних послуг в системі вищої освіти досить широкий і залежить від конкретних можливостей відповідного навчального закладу, попиту населення та потреб економіки. В цілому платні послуги можна об'єднати в такі групи.

Перша — платні послуги, що забезпечують отримання певного освітнього рівня (початкового, середнього, вищого) та спеціальностей на різних формах навчання (стаціонарна, вечірня, заочна, екстернатна). Насамперед це плата за підготовку кадрів у державних закладах вищої освіти на основі укладених господарських договорів з підприємствами та окремими громадянами, плата за навчання в недержавних вищих навчальних закладах, які отримують на підготовку кадрів спеціальну ліцензію Міністерства освіти. Друга — освітні платні послуги з поглибленого вивчення окремих предметів, оволодіння загальними чи практичними навичками, які в більшості випадків надаються через гуртки, факультативи тощо. Це послуги, пов'язані з розвитком особистості студента, підвищенням його культурного рівня, організацією оздоровлення, відпочинку, спортивних та культурних заходів тощо. Плата за ці послуги дозволяє розширити соціальну сферу діяльності навчальних закладів, поліпшити їхню якість, забезпечити різноманітність. Третя група платних послуг пов'язана з господарською діяльністю навчальних закладів. У більшості випадків це плата за здавання в оренду приміщення, обладнання, надання транспортних послуг, видачу окремих документів, їх копій, дублікатів.

Платні послуги дозволяють збільшити обсяг вкладень у сферу вищої освіти. При цьому слід наголосити, що основною метою надання платних послуг повинно бути не одержання прибутку, а подальший розвиток національної освіти.

Виший навчальний заклад самостійно використовує бюджетні та кошти спеціального фонду  відповідно до кошторису.

Для планування видатків на утримання вищого навчального закладу III—IV рівнів акредитації розраховують контингент студентів, аспірантів за формами навчання. Ці показники обчислюють як середньорічні. Виходячи з розрахованих середньорічних контингентів визначають чисельність професорсько-викладацького складу за нормами студентів та аспірантів різних форм навчання на одного викладача.

Фонд заробітної плати по вищих навчальних закладах планується за групами персоналу: професорсько-викладацького складу, навчально-допоміжного, адміністративно-допоміжного, адміністративно-господарського та іншого персоналу. Фонд заробітної плати професорсько-викладацького складу розраховують виходячи з кількості посад і середньої ставки заробітної плати. Ставки заробітної плати залежать від посад, вченого звання (професор, доцент), вченого ступеня (доктор, кандидат наук) і стажу педагогічної роботи. Фонд заробітної плати інших груп персоналу визначають згідно з типовими штатами і затвердженими посадовими окладами.

Значну частку у витратах вищих навчальних закладів становлять стипендії. Стипендії — це грошове забезпечення, що регулярно надається особам, які навчаються на денних відділеннях за рахунок бюджетних коштів, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі. Стипендія призначається студентам, які мають середній бал успішності 4 і вище, за особливі успіхи у навчанні та науково-технічній творчості можуть встановлюватися персональні стипендії в межах стипендіального фонду.

Стипендії студентам виплачуються в межах доведених лімітів стипендіального фонду. В межах доведених лімітів навчальні заклади вирішують питання призначення стипендій, забезпечуючи їх виплату насамперед студентам з числа дітей-сиріт, дітей, що залишилися без опіки батьків, та з малозабезпечених сімей.

За іншими кодами кошторису вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації видатки планують так само, як і по інших бюджетних установах.

Основними виробничими показниками вищих навчальних закладів освіти І та 11 рівнів акредитації є число студентів і груп різних форм навчання. Ці показники розраховують як середньорічні.

Найбільшими є видатки на заробітну плату, що включають заробітну плату педагогічного, навчально-допоміжного, адміністративно-господарського та іншого персоналу. Основою для планування фонду заробітної плати викладачів є кількість груп навчального закладу, кількість оплачуваних годин на одну групу та середня вартість педагогічної навчальної години.

Кількість груп визначають виходячи з кількості учнів і норми наповнення груп, яка для денної форми навчання становить 20—30, а заочних відділень — 15—20 чоловік. Кількість оплачуваних навчальних годин на одну групу розраховують за навчальним планом. Вартість однієї години обчислюється виходячи з норми викладацької роботи 900 годин на рік і ставки заробітної плати. Остання залежить від освіти та кваліфікації, її розмір визначають за тарифікаційним списком.

Крім того, до фонду заробітної плати включають доплату за перевірку письмових робіт, керівництво предметними комісіями, завідування лабораторіями та кабінетами. Інші види видатків плануються так само, як і в навчальних закладах III—IV рівнів акредитації.

Професійно-технічний навчальний заклад — це заклад освіти, що забезпечує реалізацію прав громадян на професійно-технічну освіту, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їхніх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

Фінансування професійно-технічних навчальних закладів у межах обсягів державного замовлення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Так, за рахунок коштів державного бюджету у 2005 році у 960 професійно-технічних навчальних закладах навчаються 445,8 тис. учнів.

Професійно-технічні навчальні заклади недержавної форми власності утримуються за рахунок коштів відповідних замовників.

Чисельність навчальних груп у професійно-технічних навчальних закладах для теоретичного навчання становить 25—30 учнів, для виробничого навчання — 12—15 учнів.

Кількість годин викладацької роботи на групу приймається виходячи із встановлених навчальним планом годин обов'язкових занять. У професійно-технічних закладах, де навчання здійснюється за декількома спеціальностями, розрахунок кількості годин занять складається окремо за кожною спеціальністю Фонд заробітної плати визначається виходячи із середнього числа педагогічних годин на групу, середньорічної кількості груп і розміру оплати за педагогічну навчальну годину.

У кошторисі передбачаються витрати на харчування, обмундирування учнів, а також на виплату стипендій. Витрати на харчування розраховуються за кількістю учнів. які отримують його, денною нормою витрат на харчування та кількістю днів харчування на рік. Витрати на обмундирування визначають за встановленими нормами на одного учня.

За іншими кодами кошторису видатки розраховують так само, як і по інших бюджетних установах.

 

Запитання і завдання для самостійної роботи:

1. У чому полягає економічне і соціальне значення видатків на освіту?

2. Дайте характеристику складу видатків на освіту.

3. Як визначити обсяг витрат на фінансування загальноосвітньої школи?

1. Який склад витрат на дитячі дошкільні установи?
2. Сформулюйте визначення основних понять: освіта в економіці держави; фінансування загальноосвітньої школи; платні послуги.

 

 

 

 

 

 

Тема 8. Фінансування закладів охорони здоров'я

 

8.1. Джерела фінансування закладів охорони здоров'я

Піклування про здоров'я людей — одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком і удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 року було прийнято Основи законодавства України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава, відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини У цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил. високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

У державній системі охорони здоров'я в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється у обмежених розмірах, що значно ускладнює їхнє функціонування. За багатьма напрямами лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається нерегульоване та неконтрольоване зростання цін на медичні послуги. Поширюється неофіційний ринок надання медичної допомоги.

У результаті загострюються проблеми медичного обслуговування населення. Вони можуть перетворитися на джерело гострого соціального напруження і потребують великої уваги з боку держави. Медичне обслуговування населення має розвиватися, орієнтуючись на страхові принципи надання медичної допомоги Сьогодні фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Обсяги бюджетного фінансування визначаються за науково обґрунтованими нормативами в розрахунку на одного жителя. За рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною зі станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.

Усі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров'я може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішуються згідно з законодавством.

У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування охорони здоров'я. Перша — державна, за якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія. Друга модель є змішаною бюджетно-страховою, яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціальне незахищеним верствам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для Фінляндії, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70 відсотків усіх витрат на охорону здоров'я, США — до 50 відсотків.

Обидві системи і насамперед змішана націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров'я, і ефективністю діяльності медичних закладів.

З фінансової точки зору державна модель вимагає менших витрат коштів. Але в нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.

Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу пацієнтам надають сімейні лікарі. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка — лікарні, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються із страхових фондів.

Обидві системи мають свої переваги і недоліки, однак суспільство виявляє більший інтерес до змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з другого — створює певну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров'я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. Перехід від однієї системи до іншої — дуже складний і тривалий процес, однак це питання в Україні набуло особливої актуальності. У нас удвоє більше лікарів і втроє — ліжок (у відносному обчисленні), ніж у США, але рівень медичного обслуговування в цій країні з Україною порівняти важко. Відсутня в Україні також науково обґрунтована програма розвитку охорони здоров'я в умовах ринку. Якщо за такої організації навіть і вдасться залучити більше грошей на медичну допомогу, вони пропадуть марно.

У більшості країн заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, потрібну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.

 

8.2. Основні показники діяльності стаціонарних

та поліклінічних закладів

Згідно з чинною бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров'я.

Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу. Сюди ж включаються видатки на будівництво лікарень, придбання обладнання, медикаментів і предметів загального призначення.

Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їх послуги обмежуються  лікуванням певних видів захворювання та обслуговуванням певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені витрати  швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Поліклініки і амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають в себе організацію роботи, управління, здійснення, забезпечення медичних амбулаторних послуг, що надаються медичними поліклініками.

Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, обладнанням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.

Санітарко-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарко-епідеміологічної служби. Сюди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоров'я.

Витрати на медичне обладнання, інструменти, протези, іншу продукцію, що використовується в медичній практиці, включають поставки або фінансування поставок медикаментів, протезів, медичного обладнання, інструментів та іншої медичної техніки.

Прикладні дослідження та експериментальні розробки в галузі охорони здоров'я охоплюють організацію, розвиток, забезпечення діяльності і управління нею в галузі прикладних досліджень і експериментальних розробок, пов'язаних з характером, запобіганням, діагностикою, лікуванням та розповсюдженням різних захворювань.

Для визначення витрат на утримання установ охорони здоров'я застосовують такі сітьові показники: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.

Кількість лікарняних ліжок — головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показник планують виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, враховують віковий склад населення, розподіл за статтями, видами зайнятості тощо.

Наприклад, у місті обласного підпорядкування налічується 110000 жителів. Кількість хворих, направлених впродовж року на госпіталізацію, — 8800 чоловік. Процент госпіталізації становить 8800 : 110000 х 100 = 8%. У міській лікарні одне ліжко функціонує протягом року 320 днів. Середня тривалість перебування хворого в лікарні 16 днів, оборот ліжка — 20, потреба в лікарняних ліжках — 440.

Відповідно до кількості ліжок визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Так, кількість лікарів для стаціонарних лікарень визначають за нормативами, наведеними в таблиці 6.

 

Таблиця 6 - Нормативи лікарів для стаціонарних лікарень

Назва відділення	Назва посади лікаря-ординатора	Кількість ліжок
		одну посаду	0,5 посади
Терапевтичне	Терапевт	20-25	10-13
Хірургічне,  травматологічне, ортопедичне	Хірург	20-25	10-13
Урологічне	Уролог	15-20	10
Акушерське, пологове	Акушер-гінеколог	15	8
Шкірне-венерологічне	Дерматолог, венеролог	30	15

 

Крім зазначених посад, у лікарнях залежно від кількості ліжок передбачаються додатково посади чергового лікаря, рентгенолога, фізіотерапевта, зубного лікаря тощо. Посаду завідувача відділення вводять за наявності у відділенні ліжок.

При визначенні чисельності середнього і молодшого медичного персоналу виходять з кількості ліжок за нормою та кількістю посад на один цілодобовий пост (табл. 7).

 

Таблиця 7. - Нормативи чисельності середнього і молодшого медичного персоналу за нормою та кількістю посад на один цілодобовий пост

Назва відділення	Кількість ліжок на один черговий пост при системі обслуговування хворих
	Одноступінчастій	Двоступінчастій
Терапевтичне, інфекційне для дорослих, неврологічне та ін.	25	20
Інфекційне для дітей та ін.	13	10

 

Кількість посад медичного персоналу на один черговий пост визначають виходячи з загальної кількості робочих годин на рік та річної норми робочого часу. Загальна кількість робочих годин становить 365 днів х 24 год. = 8760, робочих днів на рік (за винятком недільних, святкових та відпускних днів) 365 — 52 — 7 — 24 = 282. Розрахунок кількості посад на один пост наведено в таблиці 8.

Аналогічно розраховують кількість посад при меншій тривалості відпустки. Штат адміністративно-господарського персоналу визначають залежно від категорії лікарні за типовими штатними розписами.

 

Таблиця  8 - Норматив кількості посад на один пост

Показник	Робочий день, год.
	7	6,5	6
Кількість годин роботи за рік	7*282 = 1974	6,5*282 = 1833	6*282 = 1692
З урахуванням скороченого робочого дня у передсвяткові дні	1974 – 57 = 1917	1833 – 28,5 = 1804,5	1692
Кількість посад на один пост з округленням	8760/1917 = 4,57 (4,5)	8760/1804,5 = 4,85 (5)	8760/1692=5,18 (5)

 

Чисельність персоналу кожної групи розраховують на початок, кінець року, а також середньорічну. Середньорічну кількість обчислюють так само, як і за фондом лікарняних ліжок.

Кількість лікарських посад — показник, що використовується для визначення витрат з амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення. Згідно з діючими нормами на 10 тис. міського населення передбачено 11,8 посади лікаря, а для районних поліклінік сільських районів — 17,2.

Для дитячих поліклінік установлена норма: 1 лікар-педіатр на 1000 дітей до 14 років, а також 0,3 посади лікаря інших спеціальностей на 1000 дітей.

Кількість середнього і молодшого медичного персоналу встановлюють у поліклініках за нормами на одну лікарську посаду. Так, на одну посаду лікаря передбачається одна посада середнього медичного персоналу та дві посади на одну посаду хірурга. Кількість молодшого медичного персоналу обчислюють з розрахунку одна посада на кожну посаду лікаря-хірурга та одна посада на дві посади лікарів інших спеціальностей.

Лікарська посада є також розрахунковою одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги, лікарських здоровпунктів тощо.

Кількість лікарських відвідувань — показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік,

Наприклад, в поліклініці 10 посад дільничних терапевтів. Кількість годин роботи одного лікаря на день — 6 год. ЗО хв.. норма прийому в поліклініці за 3 години роботи — 15 чоловік на день (5 чол. на год.). Надання допомоги вдома за 3,5 год. — 7 чол. (2 чол. на год.). Усього 22 чол. на день (15+7). Кількість хворих, яких приймають за день усі лікарі, 22 х 10 = 220, кількість робочих днів на рік — 282. Отже, загальна кількість лікарських відвідувань за рік становить 220 х 282 = 62040.

Кількість ліжко-днів — показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розраховують множенням середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка на рік. При цьому слід ураховувати. що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Крім того, треба мати на увазі можливість збільшення кількості днів їхнього використання за рахунок кращого розподілу ліжок за відділеннями, скорочення простоїв ліжок, що виникають через капітальні ремонти приміщень, карантини, дезінфекцію та з інших причин.

 

8.3. Планування фонду оплати праці медичних працівників

Видатки установ охорони здоров'я згідно з економічною класифікацією включають поточні видатки, а саме: оплату праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання установи охорони здоров'я, оплату комунальних послуг і енергоносіїв та інші; а також капітальні видатки: придбання капіталу, в тому числі придбання обладнання І предметів довгострокового користування, капітальне будівництво, капітальний ремонт та інші.

Найбільшу частину у видатках установ охорони здоров'я становлять видатки на оплату праці. З 1 вересня 2005 року розпочався перший етап впровадження Єдиної тарифної сітки, на основі якої оплачуватимуть працю працівників бюджетної сфери відповідно до додатку 1 до постанови КМУ від 22 серпня 2005 р. № 790.(див. додаток 7). На основі тарифної ставки (окладу) робітника першого розряду і відповідних тарифних коефіцієнтів розраховуються розміри посадових окладів інших категорій працівників. Кабінет Міністрів установив розмір тарифної ставки працівника першого розряду на рівні  прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб – 332 грн. на місяць. Для кожного тарифного розряду є тарифний коефіцієнт підвищення.

Зазначені в Україні посадові оклади (тарифні ставки) є державними гарантіями мінімальних рівнів оплати праці для конкретних професійно-кваліфікаційних груп працівників, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я та установами соціального захисту населення всіх форм власності, при додержанні встановленої законодавством про працю тривалості робочого часу та виконанні працівником посадових обов'язків (норм праці).

Посадові оклади (тарифні ставки) встановлюються з урахуванням кваліфікаційних вимог працівників і тарифних розрядів робітників відповідної кваліфікації на підставі штатного розпису і відображаються у тарифікаційному списку.

Оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу або в залежності від виробітку і відрядних розцінок з урахуванням доплат, підвищень та надбавок, передбачених діючим законодавством. Заробітна плата працівника граничними розмірами не обмежується.

Розміри доплат за роботу в нічний час, суміщення посад (професій) та інших виплат визначаються адміністрацією закладів, установ за погодженням з профспілковими комітетами за рахунок і в межах фонду заробітної плати та відображаються в розрахункових відомостях на виплату заробітної плати. Визначення розміру заробітної плати проводиться у всіх випадках окремо за основну посаду, суміщення та за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Схемні посадові оклади лікарів наведено в таблиці 9.

Схемні посадові оклади лікарів-хірургів усіх спеціалізацій, лікарів-анестезіологів та лікарів-ендоскопістів підвищуються за здійснення оперативних втручань у залежності від обсягу, складності й характеру їх праці при роботі в амбулаторно-поліклінічному закладі (відділенні) — до 15 відсотків схемного посадового окладу, денному стаціонарі хірургічного профілю — до 25 відсотків, стаціонарі — до 40 відсотків.

Лікарям усіх спеціальностей, які отримали диплом з відзнакою після закінчення медичних інститутів (університетів, академій), схемний посадовий оклад підвищується протягом 5 років на 5 відсотків.

Лікарям — керівникам структурних підрозділів (відділень, кабінетів, лабораторій, відділів тощо) схемні посадові оклади встановлюються із урахуванням кваліфікаційної категорії з підвищенням їхнього розміру на 10 — 25 відсотків у залежності від обсягу робіт, кількості лікарських посад, згідно із штатним розписом з урахуванням посад завідувачів у розмірах:

—      на 10 відсотків — при кількості лікарських посад до З одиниць (включно);

—      на 20 відсотків — при кількості лікарських посад понад З до 6 одиниць (включно);

—      на 25 відсотків — при кількості лікарських посад понад 6 одиниць.

Визначення схемних посадових окладів середнього медичного персоналу наведено в таблиці 10.

 

Таблиця 9- Тарифні розряди лікарів згідно новій Єдиній тарифній системі

Посада	Посадовий оклад з 1 липня 2005 р.	Тарифний розряд	Відповідний коефіцієнт	Розмір посадового окладу після 1 вересня 2005 р.
Головний лікар	638	18	2,37	787
Лікар-хірург 2 категорії	484	12	1,61	535
Лікар без категорії	420	10	1,4	465

 

 

 

Таблиця 10 - Визначення схемних посадових окладів середнього медичного персоналу

Посада	Посадовий оклад з 1 липня 2005 р.	Тарифний розряд	Відповідний коефіцієнт	Розмір посадового окладу після 1 вересня
Медична сестра вищої категорії	394	9	1,31	435
Молодша медична сестра палатна	321	4	1,09	362

 

Старшим: медичним сестрам, фельдшерам, акушеркам, зубним технікам та іншим фахівцям схемні посадові оклади встановлюються з урахуванням відповідної кваліфікаційної категорії з підвищенням на 10 відсотків.

Схемні посадові оклади працівників, які обіймають посади незалежно від їх найменування у закладах охорони здоров'я та установах соціального захисту населення і мають науковий ступінь доктора наук, підвищуються на 25 відсотків, а науковий ступінь кандидата наук — на 15 відсотків.

Схемні посадові оклади підвищуються також:

—      працівникам закладів та підрозділів для лікування лепрозних та психічних хворих, хворих на алкоголізм, наркоманію та  закладів і підрозділів з особливо небезпечними для здоров'я та особливо важкими умовами праці — на 25 і 15 відсотків;

—      працівникам, які працюють з вірусом імунодефіциту людини, — на 60 відсотків;

—      працівникам, зайнятим оглядом та наданням медичної допомоги тим, хто постраждав у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, — на 25 відсотків.

Передбачається ще цілий ряд інших підвищень схемних посадових окладів згідно з Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та соціального захисту населення.

Крім того, передбачаються різні види доплат:

—      доплати за роботу в нічний час — в розмірі 35 відсотків годинної тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Нічним уважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

—      доплати за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт — до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника;

— доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника — до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника та інші.

Основним документом, згідно з яким установлюються посадові оклади медичних працівників, є тарифікаційний список, який складають одночасно з кошторисом.

Заробітну плату адміністративно-господарського персоналу розраховують згідно із затвердженими посадовими окладами.

Працівники установ охорони здоров'я можуть преміюватися за досягнення кращих результатів у роботі за встановленими показниками. На вказані цілі керівник установи охорони здоров'я має право використовувати визначений для установи за кошторисом фонд заробітної плати.

 

8.4. Планування інших видатків установ охорони здоров’я

Категорія витрат на придбання предметів і матеріалів включає закупівлю матеріалів, канцелярського обладнання, предметів для поточних господарських потреб та потреб, безпосередньо пов'язаних з профілем діяльності установи охорони здоров'я, продуктів харчування, медикаментів та перев'язувальних матеріалів, довідкової, офіційної та періодичної літератури.

Витрати на матеріали і предмети для поточних господарських потреб, канцелярське, письмове приладдя, виготовлення і придбання бухгалтерських і статистичних книг, бланків, відомостей, видатки на придбання матеріалів та інвентарю для господарських цілей (щіток, миючих засобів тощо), видатки на прання, на проведення гігієнічних та санітарних заходів розраховують відповідно до обсягів робіт, виконуваних установою, умов і режиму її роботи.

Видатки на медикаменти та перев'язувальні засоби включають придбання медикаментів, медиковідновлювальних засобів, бактеріологічних препаратів, ендопротезів, діагностичних тестів та перев'язувальних матеріалів, придбання вітамінів, вакцини, сироватки, дезінфекційних засобів, дрібного медичного інвентарю (термометри, ланцети, пінцети, голки тощо), оплату послуг донорів, їх розраховують на один ліжко-день у стаціонарних лікарнях, на одне лікарське відвідування у поліклініці та на одну установу в фельдшерських здоровпунктах за встановленими нормами. За цією категорією видатків передбачаються кошти на безплатне надання медикаментів окремим категоріям хворих, що перебувають на амбулаторному лікуванні, а також тим, хто одержує медикаменти на пільгових умовах.

Видатки на харчування визначають за встановленими нормами, їх розраховують виходячи з раціону харчування, що визначає добову норму набору продуктів у роздрібних цінах на ці продукти. Витрати обчислюють виходячи з середньорічної кількості ліжок як за окремими їх профілями, кількістю днів функціонування ліжка на рік, так і за грошовою нормою на харчування хворого на день.

Харчування матерів, що перебувають у лікарні з немовлятами, здійснюється за нормами для пологових будинків. Дні харчування матерів не включають у загальну кількість ліжко-днів, протягом якої хворі перебувають у лікарні, а враховують окремо.

Видатки на придбання обладнання та інвентарю включають витрати на придбання предметів, які відносяться до малоцінних та швидкозношуваних, без урахування того, що вони купуються для існуючих чи новоорганізованих закладів, предмети з терміном служби менше року або однорідні малоцінні предмети, реактиви, хімікалії, спеціальний посуд.

Перелік інвентарю, обладнання для лікарень, поліклінік та інших установ охорони здоров'я визначають у межах табеля обладнання, що затверджується Міністерством охорони здоров'я. Розмір витрат на придбання обладнання для медичних установ передбачається в кошторисах з урахуванням наявності придатного до використання інвентарю і обладнання на початок року.

Витрати на придбання м'якого інвентарю та обмундирування включають кошти на придбання постільної білизни та білизни, спецівки, захисного одягу, захисного та спеціального взуття, штор, занавісок та ін. Табель оснащення закладів охорони здоров'я затверджується Міністерством охорони здоров'я. Розмір цих витрат розраховують з урахуванням наявності м'якого інвентарю на початок року.

Оплата послуг з утримання установ охорони здоров'я включає оплату транспортних послуг та утримання транспорту, в тому числі капітального і поточного ремонту транспортних засобів, Наймання транспорту для доставки матеріалів та інших предметів. Видатки з наймання транспорту для будівельних робіт і капітального ремонту будівель відносяться до капітального будівництва та капітального ремонту. До цієї ж категорії витрат відноситься оплата поточного ремонту обладнання та інвентарю, включаючи ремонт м'якого інвентарю і обмундирування, видатки, пов'язані з технічним обслуговуванням комп'ютерної, розмножувальної та медичної техніки, а також оплата поточного ремонту будівель, споруд, приміщень, придбання будівельних матеріалів для поточного чи косметичного ремонту приміщень або оплати послуг сторонніх організацій з ведення цих робіт. Сюди ж відноситься оплата послуг зв'язку, оплата інших поточних видатків, включаючи видатки на позавідомчу та протипожежну охорону, утримання в чистоті будівель, дворів, дезінфекцію, технічне обслуговування обладнання тощо.

Витрати з оплати вказаних вище послуг розраховують відповідно до обсягу робіт, виконуваних установою, умов і режиму роботи прямим розрахунком на основі норм витрат, діючих тарифів, порядку розрахунків за окремі види послуг. В окремих випадках, коли прямий розрахунок неможливий, вартість послуг визначається виходячи із фактичних витрат, що склалися в установі за минулий період.

До категорії витрат з оплати комунальних послуг та енергоносіїв належать платежі з оплати установами охорони здоров'я комунальних послуг та енергоносіїв: оплата теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, природного газу, оплата інших видів енергії (вугілля, дров, мазуту та ін.), оплата інших комунальних послуг (ліфт, сміттєпровід та ін.). Ці витрати розраховують прямим розрахунком на основі обсягу та площі будівель, норм витрат, чинних тарифів, порядку розрахунку за комунальні послуги та енергоносії. В окремих випадках вартість таких витрат визначається на основі фактичних витрат за минулий період.

Капітальні видатки установ охорони здоров'я включають видатки на придбання обладнання і предметів довгострокового користування, в тому числі придбання спецавтомобілів, приладів, машин, іншого виробничого обладнання, а також  невиробничого обладнання і предметів довгострокового користування: меблів, комп'ютерної та розмножувальної техніки, протипожежного приладдя, обладнання для їдалень тощо. Ця категорія видатків передбачає також видатки на капітальне будівництво та капітальний ремонт.

Спрямування коштів на придбання обладнання, капітальний ремонт та інші капітальні видатки в умовах обмеженості бюджетних ресурсів здійснюється за умови повного забезпечення фінансування поточних невідкладних витрат установи в цілому.

 

Запитання і завдання для самостійної роботи:

1. У чому полягає економічне і соціальне значення видатків на охорону здоров’я?

2. Дайте характеристику складу видатків на охорону здоров’я.

1. Як визначити обсяг витрат на фінансування лікарні?
2. Сформулюйте визначення основних понять: охорона здоров’я в економіці держави; фінансування лікарні; платні послуги; нормативи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 9. Фінансове забезпечення соціальних гарантій

 

9.1. Види й форми соціальних гарантій

Розвиток соціального забезпечення, види й форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами — рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Водночас світовий досвід підтверджує, що соціальні гарантії повинні здійснюватися за такими напрямками.

Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, який здійснює трудову діяльність, прийнятний рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрямок — це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення зазначених потреб за рахунок бюджету за мінімально достатніми обсягами у формі безплатних послуг.

Третій напрямок має на меті зближення рівнів життя різних груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров'я; вік; втрата роботи;  кризові явища  в економіці. У цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомоги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів щодо громадян.

Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам — це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

Перехід до ринкової економіки завжди потребував зміни підходів до соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. Правду кажучи, з'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.

За умов розмаїття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання у господарську діяльність певних ланок економіки необхідні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Вони гарантують кожному певний рівень благ і послуг як за рахунок внесків самого громадянина, так і через перерозподіл ресурсів між населенням на потреби його матеріального забезпечення.

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює умови для самозабезпечення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними доходу, повертає їм (поза зв'язком із вилученого частиною) блага й послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування та забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за станом фізичного здоров'я не спроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам із дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний проміжок часу, становить фонд споживання. Його обсяг завжди обмежений розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також іншими обов'язковими вирахуваннями, які покликана здійснювати держава. Мається на увазі оборона, наукові дослідження, відшкодування збитків від стихійного лиха тощо.

Розмір коштів, які спрямовуються на соціальні гарантії населенню, повинен мати науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке нове збільшення ресурсів, які спрямовуються на ці потреби, слід порівнювати з реальними можливостями кожного конкретного часу. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовуються на соціальний захист населення, потребуватиме додаткового вилучення податків із фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання. За нинішніх умов піднесення матеріального добробуту народу може відбуватися лише за рахунок оплати праці. Подальше збільшення фондів соціального захисту в загальному обсязі фонду споживання може порушити пропорції у його структурі, призвести до негативних наслідків у функціонуванні фінансового механізму.

 

9.2. Джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій

Питання фінансового забезпечення соціальних гарантій завжди були актуальними. Їхня актуальність посилюється в країнах із перехідною економікою, де відсутня досконала система як самих соціальних гарантій, так і джерел їхнього фінансування. Світова фінансова наука й практика своїм надбанням мають такі джерела фінансування соціальних гарантій: бюджетні асигнування; фінансові ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; кошти благодійних організацій; страхування.

Насамперед треба чітко розмежувати, що є соціальною гарантією щодо громадян своєї держави і що є соціальною послугою з боку держави. Звісно, соціальна гарантія повинна мати законодавче закріплення і передбачені законами джерела фінансування. Держава за рахунок бюджету повинна забезпечувати мінімально гарантований рівень надання послуг у галузі освіти, .медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і насамперед громадян, які з тих чи інших причин мають низький рівень матеріального забезпечення.

Водночас громадяни держави повинні мати право за рахунок власних коштів і кредиту підвищувати рівень свого соціального обслуговування або одержувати соціальні послуги якіснішого змісту. Тому при розгляді фінансового забезпечення соціальної сфери повинен бути виділений фінансовий норматив забезпечення соціальних гарантій на відповідну розрахункову одиницю — одного жителя, одного учня, студента, пенсіонера тощо. Цей норматив і є гарантованим державою засобом надання безоплатних благ і послуг, що власне є соціальною гарантією. Кошти в межах нормативу можуть бути асигновані як з державного, так і з місцевих бюджетів або за рахунок різних позабюджетних фондів.

Все, що надається понад вказаний норматив, може бути платним. Важливою умовою здійснення такого підходу є наукове обґрунтування фінансових нормативів соціальних гарантій, їхня диференціація залежно від економічного розвитку територій, структури населення, природних та інших умов.

Фінансовий норматив витрат держави на соціальні гарантії повинен стати підґрунтям для розрахунку фактичних витрат на соціальні потреби з усіх джерел для досягнення державою високого рівня індексу людського розвитку. Цей інтегральний показник прийнятий ООН у 1990 році. Він містить дані про довголіття громадян у кожній державі, рівень освіти, соціального обслуговування і добробуту населення. Тобто він слугує орієнтиром для досягнення певного рівня зростання матеріальних, духовних, культурних потреб населення, наукового потенціалу держави.

Дуже важливою проблемою є створення надійного механізму фінансування соціальних потреб за рахунок позабюджетних коштів. Тут насамперед заслуговує на увагу використання коштів підприємницьких структур. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні й духовні потреби його працівників. Працюють відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, підготовку кадрів. Є підстави стверджувати, що надалі обсяги фінансових ресурсів підприємств, що спрямовуються на соціальні потреби, зростатимуть і тим самим частково зніметься навантаження на місцеві й державний бюджети.

Витрата коштів підприємств на соціальні потреби має свої певні вади. До них належать зокрема нерівність у наданні соціальних послуг громадянам, що проживають на певній території, розпорошеність коштів, неефективне використання закладів соціальної інфраструктури тощо. Аби цього уникнути, органи місцевого самоврядування повинні повніше використовувати свої можливості шляхом організації спільного фінансування об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів підприємств і місцевих бюджетів. Така форма фінансування була б доцільною і в тому разі, коли підприємницькі структури не в змозі самостійно забезпечити фінансування власної соціальної інфраструктури.

Як підтверджує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, нині з’являється нове джерело фінансування соціального розвитку — спонсорство та меценатство. Їх можна трактувати як некомерційну діяльність організацій і деяких осіб, спрямовану па задоволення потреб суспільства в соціальних гарантіях. Теоретично меценатство та спонсорство можна визначити як форму інвестування у соціальну сферу. Більшістю країн ця сфера діяльності регулюється законодавством. В Україні в 1997 році набув чинності Закон "Про благодійність і благодійницьку діяльність". Держава всіляко заохочує цю діяльність шляхом надання пільг з оподаткування тощо.

В Україні на сьогодні зареєстровано 612 благодійних організацій, їхні кошти використовуються на різні соціальні потреби — програми державного значення, надання стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій спрямовані, в основному, на фінансування об'єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення.

Іншим джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування — пенсійне, медичне, а також у разі безробіття та від нещасного випадку на виробництві. Страхування розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створенні страховій фондів. Соціальне страхування незалежно від сфери його застосування має ґрунтуватися на таких загальних принципах:

—      обов’язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;

—      забезпечення особам, зайнятим підприємницькою і творчою діяльністю, фермерам, членам кооперативів прана вибору щодо участі в обов'язковому й добровільному чи лише у добровільному страхуванні;

—      добровільність страхування для осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню з метою одержання додаткового чи підвищеного рівня матеріального забезпечення.

—  обов'язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що є головною умовою одержання права на соціальні виплати, їхню диференціацію за окремими видами соціального страхування;

—рівноправність усіх застрахованих осіб щодо зобов'язань з фінансування витрат і одержуваних в результаті цього прав і гарантій;

—особливий порядок фінансування страхових фондів, що забезпечує автоматичне відтворення коштів на виплати за соціальним страхуванням. З цією метою громадяни та підприємства сплачують страхові  внески, розміри яких встановлюються у процентах до заробітної плати;

—державні гарантії щодо виплат за соціальним страхуванням;

—управління діяльністю фондів соціального страхування через систему соціального партнерства за адміністративним і фінансовим контролем держави.

Система обов'язкового соціального страхування засновується на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним, від здорових хворим, від працюючих безробітним тощо. При цьому працівники відраховують частку свого заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних під зобов'язання держави, яка гарантує їм, що з настанням непрацездатного віку та у разі інвалідності наступні покоління громадян здійснюватимуть відрахування на утримання їх або їхніх сімей.

Відрахування коштів, що використовуються на допомогу сім'ям із дітьми, також зумовлюються інтересами громадян, оскільки спрямовуються на підтримку тих, хто у майбутньому повинен здійснити їхнє забезпечення.

Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян і членів їхніх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання та в інших випадках.

Фонд медичного страхування створюється за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонене законодавством України.

За рахунок коштів фонду фінансуються: медична допомога; лікування в медичних закладах; допомога у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою; допомога з догляду за хворою дитиною; допомога з вагітності та при пологах; допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; санаторно-курортне лікування і відпочинок; медична допомога і лікування незастрахованих осіб у випадках, передбачених законодавством.

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві створюється за рахунок страхових внесків підприємств, розмір яких диференціюється залежно від ступеня ризику для здоров'я.

Кошти фонду спрямовуються на такі цілі:

—виплату пенсії з інвалідності у зв'язку з нещасним випадком, професійним захворюванням на виробництві;

—виплату допомоги в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, професій ним захворюванням, відшкодування збитків, завданих працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, по в'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, а також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві;

—      заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму,  професійних захворювань.

Пенсійне страхування має здійснюватися через створення недержавних пенсійних фондів.

Заслуговує на особливу увагу надання платних послуг у соціальній сфері. В умовах ринку платні послуги набирають все більших масштабів. З позицій фінансової теорії це явище об'єктивне і зумовлене як потребою справедливішого перерозподілу благ і послуг залежно від трудових зусиль кожного громадянина, так і створення конкурентного середовища щодо надання послуг і досягнення на цій-основі зростання їхньої якості. Крім того, урізноманітнення джерел фінансового забезпечення соціальних благ і послуг посилює рівень стабільності, повноти й реальності соціальної системи в цілому.

На сьогодні очевидним є те, що надання платних послуг державними організаціями й установами соціальної сфери, створення недержавного сектора у цій сфері повинно мата законодавче закріплення і контролюватися державними органами. Справа в тому, що соціальна сфера — явище досить багатогранне, платне надання благ і послуг повинно проводитися з урахуванням особливостей функціонування кожного напрямку соціальної сфери.

Так, наприклад, освіта включає за своїм соціальним призначенням дуже різноманітні форми послуг. Це дошкільне виховання, проведення заходів позашкільної роботи з дітьми, утримання цих закладів, надання загальної середньої, професійної, середньої спеціальної та вищої освіти. Кожний із цих напрямків потребує власного підходу до вирішення їнь фінансового забезпечення.

Державні заклади позашкільної роботи з дітьми, до яких належать палаци дитячої творчості, станції юних техніків, туристів, повинні одержувати дотації з місцевих бюджетів, а не перебувати на повному їх фінансуванні. Аналогічне фінансування повинно бути передбачене і для дошкільних закладів освіти.

Фінансове забезпечення діяльності загальноосвітніх шкіл ' здійснюватися за рахунок бюджетних коштів. Надання докових послуг повинно бути платним. Що стосується професійно-технічної освіти, то її фінансування слід здійснювати на основі пайової участі держави й підприємницьких структур, для яких ведеться підготовка кадрів.

Досить складною є ситуація щодо фінансування вищої освіти сьогодні держава фінансує із бюджету не підготовку кадрів вищої кваліфікації, а державні вищі навчальні заклади, які мають право надавати окремі платні послуги і до 20 відсотків спеціалістів готувати за їхній кошт. Такий підхід не має достатнього обґрунтування і веде до нераціонального використання бюджетних коштів.

Основного умовою поліпшення фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів і підвищення ефективності використання бюджетних коштів є науково обґрунтоване визначення потреби в спеціалістах вищої кваліфікації для державного сектора економіки. Держава повинна щорічно формувати замовлення на підготовку спеціалістів у вищих навчальних закладах і розміщувати це замовлення на конкурсній основі.

Потребу в спеціалістах із вищою освітою для економіки держави загалом визначає ринок. Держава із бюджету за фінансовими нормативами фінансує лише державне замовлення. Підготовка фахівців понад державне замовлення повинна платною. Такий підхід зменшить навантаження на бюджетну систему, дасть змогу уникнути структурних перекосів. Підготовці спеціалістів вищої кваліфікації. Водночас на всіх рівнях освітньої системи повинні  функціонувати приватні школи, ліцеї, гімназії, коледжі, інститути та інші освітні заклади як гарантія конкурентного середовища й підвищення якості освіти.

Потребує удосконалення фінансове забезпечення системи охорони здоров'я. На сьогодні в Україні це складний комплекс лікувальних, лікувально-профілактичних та санаторно-профілактичних закладів, до яких належать лікарні й територіальні медичні об'єднання, поліклініки й амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, станції швидкої і невідкладної допомоги, станції переливання крові, санаторії для хворих на туберкульоз та для дітей і підлітків, будинки дитини, санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції, центри здоров'я та, заклади санітарної освіти Тобто це розширена мережа державних закладів, що перебувають на бюджетному фінансуванні. Попередній досвід фінансування охорони здоров'я дає врешті-решт підставу дійти двох висновків. По-перше, держава не в змозі виділяти кошти в таких розмірах, які б забезпечували надання медичних послуг за постійно зростаючими якісними та кількісними показниками. По-друге, наявність лише одного джерела фінансового забезпечення охорони здоров'я уповні усуває конкурентні мотиви щодо діяльності цих установ.

Світовий досвід підтверджує, що успішне надання медичних послуг населенню можливе при наявності декількох джерел фінансування.

Найпоширенішими є на сьогодні три джерела — бюджет, кошти громадян і медичне страхування. Про вади бюджетного фінансування охорони здоров'я йшлося вище, проте платна медицина теж їх має. Вона недоступна для громадян із низькими доходами.

Саме тому жодна країна у світі не використовує як платну, так і безоплатну медичну допомогу в чистому вигляді. Платні медичні послуги є скоріше елементом, що характеризує повноту ринку лікувальних послуг. Платна медицина створює конкуренцію, так необхідну в ринковому середовищі. Отже, маючи досить високий рівень ефективності завдяки прямій формі оплати послуг, вона позитивно впливає на ефективність роботи всієї системи охорони здоров'я. З цих позицій створення й розвиток в Україні приватних лікарень і клінік слід розглядати як позитивне та необхідне явище, Водночас платні заклади, як і бюджетні, не можуть дати повноти забезпечення медичними послугами.

Тому набув поширення метод фінансування медичних послуг за допомогою страхових фондів, тобто шляхом запровадження медичного страхування. Ця форма вдало доповнює усі інші джерела фінансування і має перспективу в умовах України. Згідно з Конституцією України кожний громадянин має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне, страхування.

За рахунок бюджетних коштів кожний громадянин має право на безплатну медичну допомогу, водночас держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Надання послуг у сфері культури, тобто фінансування витрат з утримання бібліотек, музеїв, палаців і будинків культури, клубів, народних театрів і мистецьких колективів повинно здійснюватися На основі пайової участі господарських структур, місцевих бюджетів і власних доходів.

Джерелом фінансування соціальних послуг для населення можуть бути різні форми кредиту. Це насамперед споживчий кредит для придбання товарів довгострокового користування, на здобуття освіти, придбання житла. Заслуговують на увагу також житлові заощадження. Умови надання житлових позичок мають бути опрацьовані так, щоб вигода була двобічною. Крім того, треба Упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій. Купуючи ті чи інші цінні папери, інвестори вкладають кошти у будівництво житла і при цьому одержують дохід залежно від зростання вартості житла.

Розвиток системи фінансового забезпечення соціальних гарантій, як і соціального обслуговування населення, в цілому має здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Фінансове забезпечення повинно включати такі джерела: бюджетне фінансування; фінансові ресурси підприємств; спонсорство, меценатство, благодійництво, страхування, кредитування, плату за послуги.

На сьогодні система фінансового забезпечення соціального розвитку в Україні перебуває на стадії свого становлення, тому актуальними є питання активного використання кожного із вказаних джерел, їх оптимізації, що зменшить навантаження на бюджет і сприятиме нормальному забезпеченню діяльності об'єктів соціальної сфери. Це дасть змогу зберегти і підвищити життєвий рівень населення, ступінь його освіченості, а в цілому — підвищити науковий потенціал держави.

 

9.3. Становлення й розвиток системи соціальних гарантій в Україні

В умовах незалежної держави створення національної системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де записано, що громадяни України мають право:

—на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

—на підприємницьку діяльність, яка не заборонена за коном;

—на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового, встановленого законодавством;

—на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного та доступного усім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

—на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вишу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.

Зростання в останні роки виплат на соціальні потреби у валовому внутрішньому продукті України стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального забезпечення населення. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку й утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвість мотивів і стимулів до праці, створювали умови для їх найповнішого виявлення .

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їхніх основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Головною метою соціальної політики в Україні на даному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи на найменш захищені його верстви. Вона повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

—встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

—здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

—захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до змін індексу цін.

Під безпосередньою опікою держави перебувають найуразливіші з фінансової точки зору верстви населення — діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім'ї, безробітні. Відповідно до цього повинні функціонувати конкретні форми соціальних гарантій.

Одним із важливих напрямів є допомога сім'ям з дітьми. Правову основу тут визначає Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", в якому держава гарантує рівень матеріальної підтримки сім'ям із дітьми через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо. Право на державну допомогу мають сім'ї громадян України, іноземних громадян та осіб без  громадянства, які проживають в Україні. Допомога може надаватися також за міждержавними угодами.        

В Україні призначаються такі види державної допомоги:

—при вагітності та пологах;        

—одноразова допомога при народженні дитини;

—з догляду за дитиною;                     

—грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;

—з догляду за дитиною-інвалідом;        .        

—з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною;

—на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років);

—на дітей одиноким матерям;             

—на дітей військовослужбовців строкової служби;

—на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

—тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів} або коли стягнення аліментів неможливе.

На сьогодні допомогу одержують понад 6 млн. сімей.

Однією з форм соціальних гарантій населенню з боку держави є виплата пенсій. Нині пенсії в Україні одержують 16,5 млн. громадян, із них 2,4 млн. інвалідів, 180 тис. дітей-інвалідів та 670 тис. громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, 570 тис. одиноких престарілих громадян і 81 тис. підопічних у будинках-інтернатах.

Для громадян із мінімальними доходами встановлюється цільова грошова допомога. її одержують у формі щомісячних грошових виплат непрацездатні громадяни, де середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї упродовж трьох попередніх місяців не досягав грошового розміру який встановлює уряд. Допомога надається у вигляді цільових виплат окремо на прожиття, оплату житла, комунальних  послуг, електроенергії, придбання й доставку палива.

Законодавством України передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

Як форма соціальних гарантій в Україні використовується дотація на деякі види товарів і послуги з метою підтримки їхньої ціни на відповідному рівні. Слід зазначити, що підтримка фіксованих цін — це недосконала форма соціальних гарантій, яка зумовлює нерівність у споживанні.

Дотації призначаються у тому разі, якщо собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна продажу. Вона має покривати збитки й забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. За деякими товарами й послугами дотація покриває лише збитки.

На сьогодні дотації з державного бюджету виділяються для підтримання фіксованих і регуляційних цін на газ, тверде паливо, медикаменти, будівельні матеріали для індивідуального житлового будівництва, житлово-будівельних кооперативів та молодіжних житлових комплексів.

Із бюджету виділяються дотації житлово-комунальному господарству, в тому числі на воду, водовідведення, паливопостачання. Дотації надаються на послуги міського автомобільного транспорту, метрополітенів, залізниць, авіаліній, міського водного транспорту. Крім того, з бюджету здійснюється фінансування капітального ремонту житла, благоустрій міст і селищ міського типу, ремонт і утримання шляхів, реставрація пам'яток .архітектури, заходи, пов'язані з поверненням кримськотатарського, німецького та інших депортованих народів, фінансування будівництва житла для військовослужбовців тощо.

Розмір дотацій розраховують на одиницю продукції або як різницю між ціною і собівартістю продукції та послуг-Фінансування дотацій проводиться із загальнодержавного і місцевих бюджетів.

В Україні передбачені соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розмір виплат і допомоги передбачені Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: на фінансування капітальних вкладень, видатків на виплату компенсацій і надання пільг, видатків на соціальне страхування, видатків, пов’язаних із наданням пільг щодо пенсійного забезпечення та допомоги, інших видатків на проведення робіт із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Для захисту громадян від безробіття на державному й місцевому рівнях створюється Фонд сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємств, громадян і надходжень з державного та місцевих бюджетів, а також добровільних надходжень від підприємств і громадян.

Кошти фонду використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом прав громадян на працю.

В Україні значна увага приділяється соціальному захисту певних верств населення. Так, упродовж останніх років прийнято Закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", де передбачено надання великої кількості пільг і привілеїв, а також додаткового матеріального забезпечення. Для створення належних умов для життя й роботи громадян, які мають великі заслуги перед державою, урядом передбачено ряд пільг і прав на додаткове матеріальне забезпечення для Героїв Радянського Союзу і повних кавалерів ордена Слави.

 

Завдання й запитання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення соціальним гарантіям.
2. Яке призначення соціальних гарантій?
3. Назвіть види соціальних гарантій.
4. Які джерела фінансування соціальних гарантій?
5. Охарактеризуйте розвиток соціальних гарантій в Україні.
6. Запишіть у словник визначення таких термінів: суспільний добробут, соціальні гарантії, спонсорство, меценатство, пенсії, допомога матеріальна.

 

 

 

 

 

Тема 10. Видатки на утримання органів місцевого

самоврядування

 

10.1. Видатки на управління

До видатків на управління належать три напрями фінансування:

-    державне управління;

-     міжнародна діяльність;

-    правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.

Державне управління включає:

-    функціонування законодавчої влади;

-    функціонування виконавчої влади;

-    утримання Президента України та його апарата;

-    утримання фінансових та фіскальних органів;

-    загальне планування і статистичні служби;

-    інші видатки на загальнодержавне управління.

Міжнародна діяльність включає:

-    міжнародне співробітництво;

-    реалізацію міжнародних угод;

-    міжнародні прибутки, наукові та інформаційні зв’язки.

Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави включає:

-    органи внутрішніх справ;

-    суди;

-    прокуратуру;

-    прикордонні війська;

-    митні органи;

-    службу безпеки України;

-    професійно-пожежну охорону;

-    головне управління урядового зв’язку;

-    інші правоохоронні органи.

Фінансування органів управління здійснюється за кошторисом. В основі фінансування лежить штатний розпис. Чисельність персоналу та ставки зарплати встановлюються керівними структурами. Особливе місце займають видатки на утримання та експлуатацію автотранспорту,  поштові й телеграфні витрати.

 

10.2. Про умови оплати праці працівників місцевих рад та

їх виконавчих органів

Згідно Постанови КМУ „ Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” від 13 грудня 1999 р. N 2288 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ №1540 1540-2004-п ) від 17.11.2004; N 1541 ( 1541-2004-п ) від 17.11.2004; N 1544 ( 1544-2004-п ) від 17.11.2004  з метою вдосконалення оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів існує наступна система посадових окладів:

Схеми посадових окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців Адміністрації Президента України, керівних працівників Кабінету Міністрів України, керівних працівників, спеціалістів і службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України, апарату Верховної Ради України, Рахункової палати України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, Верховної Ради, Ради міністрів, міністерств обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах рад, сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів, а також розміри надбавок за ранги державних службовців, дипломатичні ранги та спеціальні звання має наступний вигляд. (додаток А).

По-перше, надає право керівникам органів і головам рад, у межах фонду оплати праці:

1) установлювати:

а) керівникам підрозділів, спеціалістам і службовцям посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів;

б) заступникам керівників, заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені цією постановою, посадові оклади на 3-7 відсотків нижче посадового окладу відповідного керівника;

в) посадові оклади окремим працівникам, посади яких не передбачені цією постановою, на рівні посадових окладів відповідних категорій спеціалістів та службовців;

г) керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам і службовцям надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця, дипломатичний ранг, за класний чин, кваліфікаційний клас та спеціальні звання. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни ці надбавки скасовуються або зменшуються;

г) спеціалістам і службовцям (крім заступників керівників органів виконавчої влади, рад та їх виконавчих органів, прокуратури, судів та інших органів, керівників структурних підрозділів та їх заступників) доплати:

за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників цих же категорій персоналу (у разі хвороби, відпустки без збереження заробітної плати тощо) — до 50 відсотків посадового окладу за основною роботою з використанням на цю мету до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника;

за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників-жінок, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю і пологами, а також осіб, які перебувають у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, — до 30 відсотків посадового окладу за основною роботою, з використанням на цю мету економії заробітної плати на посадах, що займають відсутні із зазначених причин працівники;

д) прокурорсько-слідчим працівникам доплати за сумісництво на вакантних посадах за місцем постійної роботи понад установлений робочий час у межах не більше чотирьох годин у робочий день чи повного робочого дня у вихідний з оплатою за фактично виконану роботу, але не більш як 50 відсотків посадового окладу;

2) здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці; (Підпункт 2 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 2338 від 21.12.99)

3) надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

По-друге, надає право Главі Адміністрації Президента України, Керівнику Державного управління справами, Керівнику апарату Верховної Ради України, Міністру Кабінету Міністрів України, керівникам міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Генеральному прокурору України установлювати керівним працівникам і спеціалістам апаратів (секретаріату) зазначених органів та урядових органів державного управління у складі цих органів надбавку за особливі умови проходження державної служби і напруженість в роботі у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця, класний чин та вислугу років (крім працівників органів, яким такі надбавки встановлені).

(Постанову доповнено пунктом 2-1 згідно з Постановою КМ N 1155 від 24.07.2003, в редакції Постанови КМ N 1711 від 01.11.2003, із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1849 від 20.11.2003)

По-третє, надає право Міністру юстиції установлювати надбавку у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та вислугу років керівним працівникам і спеціалістам центрального апарату, що займаються законопроектною роботою, але не більш як:

50 особам — у 2004 році;

125 особам — у 2005 році;

200 особам у 2006 і наступних роках.

(Постанову доповнено пунктом 2-2 згідно з Постановою КМ N 263 від 04.03.2004)

По-четверте, дає можливість виплачувати працівникам місцевих рад та їх виконавчих  органів:

а) надбавку за знання та використання в роботі іноземної мови: однієї європейської — 10, однієї східної, угро-фінської або африканської — 15, двох і більше мов — 25 відсотків посадового окладу;

б) доплату за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності — у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу;

в) надбавку за почесне звання “заслужений" — у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Доплати за науковий ступінь та надбавка за почесне звання виплачуються працівникам, якщо їх діяльність збігається за профілем з науковим ступенем або почесним званням.

По-пяте, регламентується, що посадові оклади керівних працівників, спеціалістів територіальних органів урядового органу державного управління встановлюються на рівні посадових окладів відповідних категорій працівників місцевих органів центральних органів виконавчої влади.

 

Запитання для самостійної роботи:

1. Що входить у склад видатків на управління?

2. Чим відрізняється система оплати працівників бюджетних установ та працівників органів місцевого самоврядування?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                    Додаток 1

до постанови Кабінету Міністрів України

від 13 грудня 1999 р. N 2288

(у редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 12 грудня 2002 р. N 1880 ( 1880-2002-п )

 

СХЕМА

посадових окладів керівних працівників і спеціалістів Адміністрації Президента України

та Державного управління справами

 

Глава адміністрації Президента України, Керівник                                                            410

Державного управління справами

 

Перший заступник Глави адміністрації Президента

України, Перший заступник Керівника Державного

управління справами                                                                                                                    400

 

Перший помічник Президента України                                                                                   400

 

Заступник Глави Адміністрації Президента

України, заступник Керівника Державного

управління справами                                                                                                                    390

 

Постійний представник Президента України у

Верховній Раді України                                                                                                               380

 

Постійний представник Президента України у

Конституційному Суді України                                                                                                 380

 

Постійний представник Президента України у

Кабінеті Міністрів України                                                                                                         380

 

Постійний представник Президента України на

Чорнобильській АЕС                                                                                                                     380

 

Радник Президента України - директор

Національного інституту стратегічних досліджень                                                                            350

 

Прес-секретар Президента України                                                                                         380

 

Радник Президента України                                                                                                       350

 

Уповноважений Президента України                                                                                      340

 

Заступник Уповноваженого Президента України                                                               330

 

Помічник Президента України                                                                                                   310

 

Науковий консультант Президента України                                                                         310

 

Радник Адміністрації Президента України                                                                            300-310

 

Консультант, референт Президента України                                                                        270

 

Керівник Секретаріату Адміністрації Президента

України, керівник Секретаріату Державного

управління справами                                                                                                                    350

 

Заступник Керівника Секретаріату Адміністрації

Президента України, заступник керівника

Секретаріату Державного управління справами                                                                 340

Керівник Служби Глави Адміністрації Президента

України                                                                                                                                                             330

 

Радник Керівника Державного управління справами                                                         300

 

Радник Глави Адміністрації Президента України,

помічник Глави Адміністрації Президента України,

першого заступника Глави Адміністрації

Президента України                                                                                                                      260-280

 

Керівник Секретаріату Національної Ради з

узгодження діяльності загальнодержавних і

регіональних органів та місцевого самоврядування                                                           350

 

Керівник (начальник) Головного управління                                                                        350

 

Перший заступник, заступник керівника

(начальника) Головного управління                                                                                        340-345

 

Керівник (начальник) управління,

керівник Служби Президента України

з питань прийому громадян                                                                                                        340

 

Перший заступник, заступник керівника

(начальника) управління, заступник

керівника Служби Президента України

з питань прийому громадян                                                                                                        330-335

 

Завідувач самостійного відділу                                                                                                 330

 

Заступник завідувача самостійного відділу                                                                          320

 

Завідувач відділу у складі управління                                                                                     310-320

 

Заступник завідувача відділу у складі управління                                                                              310

 

Завідувач сектору                                                                                                                          300

 

Головний консультант-інспектор                                                                                                             280-290

 

Головний консультант, головний спеціаліст                                                                         260

 

Старший консультант                                                                                                                  195-230

 

Консультант                                                                                                                                    175-185

 

Спеціаліст I категорії                                                                                                                    170

 

Спеціаліст II категорії                                                                                                                  145

 

Спеціаліст                                                                                                                                        125

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

 

 

 

 

 

Державне управління	Освіта та охорона здоров’я	Промисловість	Охорона навколишнього середовища та ядерна безпека
Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави	Охорона здоров'я	Енергетика	Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійних лих
	Соціальний захист та соціальна допомога	Будівництво
Державне судочинство	Житлово-комунальне господарство	Сільське господарство, лісове господарство, рибальство, транспорт, дорожнє господарство зв'язок, телекомунікації, інформатика господарство
	Культура та мистецтво
	Засоби масової інформації
	Фізична культура та спорт

 

 

Рис. 1 - Групування видатків бюджету за функціональною класифікацією

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО:

Наказ Міністерства фінансів України

28.01.2002 № 57

(у редакції наказу Міністерства фінансів України

29.12.2002 № 1099 (z0038-03)

 

Затверджений у сумі ______________________

_____________________________________ грн.

(сума літерами і цифрами)

_________________________________________

(посада)

_________________________________________

(підпис)                          (ініціали та прізвище)

___________________________

                              (число, місяць, рік)              М.П.

 

КОШТОРИС

на _____________ рік

________________________________________________________________

(код і назва бюджетної установи)

________________________________________________________________

(найменування міста, району, області)

Вид бюджету ____________________________________________________,

код і назва відомчої класифікації видатків головного розпорядника коштів ________________________________________________________________,

код і назва програмної класифікації видатків державного бюджету

________________________________________________________________

(код і назва тимчасової класифікації видатків місцевих бюджетів

 

Показники	Код	Всього на рік		РАЗОМ
		загальний фонд	спеціальний фонд
НАДХОДЖЕННЯ – всього	Х		Х
Надходження коштів із загального фонду бюджету	Х
Надходження коштів зі спеціального фонду бюджету, в т.ч.:	Х
– плата за послуги, що надаються бюджетними установами	250100		Х
(розписати за підгрупами)
– інші джерела власних надходжень бюджетних установ	250200
(розписати за підгрупами)
– інші надходження
(розписати за видами)
ВИДАТКИ – всього	Х
Поточні видатки	1000
Оплата праці працівників бюджетних установ	1110
Заробітна плата	1111
Грошове утримання військовослужбовців	1112
Виплати з тимчасової непрацездатності	1113
Нарахування на заробітну плату	1120
Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки	1130
Предмети, матеріали, обладнання та інвентар	1131
Медикаменти та перев’язувальні матеріали	1132
Продукти харчування	1133
М’який інвентар та обмундирування	1134
Оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів	1135
Оренда та експлуатаційні послуги	1136
Поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель; технічне обслуговування обладнання	1137
Послуги зв’язку	1138
Оплата інших послуг та інші видатки	1139
Видатки на відрядження	1140
Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт і заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення	1150
Оплата комунальних послуг та енергоносіїв	1160
Оплата теплопостачання	1161
Оплата водопостачання та водовідведення	1162
Оплата електроенергії	1163
Оплата природного газу	1164
Оплата інших комунальних послуг	1165
Оплата інших енергоносіїв	1166
Дослідження та розробки, державні програми	1170
Виплата процентів (доходу) за зобов’язаннями	1200
Субсидії та поточні трансферти	1300
Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)	1310
Поточні трансферти органам державного управління інших рівнів	1320
Поточні трансферти населенню	1340
Виплата пенсій і допомоги	1341
Стипендії	1342
Інші поточні трансферти населенню	1343
Поточні трансферти за кордон	1350
Капітальні видатки	2000
Придбання основного капіталу	2100
Придбання обладнання та предметів довгострокового користування	2110
Капітальне будівництво (придбання)	2120
Будівництво (придбання) житла	2121
Будівництво (придбання) адміністративних об’єктів	2122
Інше будівництво (придбання)	2123
Капітальний ремонт, реконструкція та реставрація	2130
Капітальний ремонт та реконструкція житлового фонду	2131
Капітальний ремонт та реконструкція адміністративних об’єктів	2132
Капітальний ремонт та реконструкція інших об’єктів	2133
Реставрація пам’яток культури, історії та архітектури	2134
Створення державних запасів і резервів	2200
Придбання землі і нематеріальних активів	2300
Капітальні трансферти	2400
Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)	2410
Капітальні трансферти органам державного управління інших рівнів	2420
Капітальні трансферти населенню	2430
Капітальні трансферти за кордон	2440
Нерозподілені видатки	3000
Кредитування з вирахуванням погашення*	4000

* У разі наявності цього коду видатки здійснюються згідно з додатком.

 

Керівник	__________________ (підпис)	(ініціали та прізвище)
Головний бухгалтер (начальник планово-фінансового відділу)	__________________ (підпис)	(ініціали та прізвище)

 

_____________________________

(число, місяць, рік)

М.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 7

Р О З ’ Я С Н Е Н Н Я

щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету

 

            Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

            Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Видатки поділяються на поточні та капітальні.  Вони бувають відплатними, тобто здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними (односторонніми). Категорія видатків не включає платежів в рахунок погашення державного боргу, які класифікуються як фінансування.

            Видатки на проведення тендерів по закупівлі  товарів та послуг   повинні обліковуватися за тим кодом, за яким має бути проведений основний платіж.  Плата за надання тендерної документації учасниками відображається у бухгалтерському обліку як відновлення касових видатків.

Поточні видатки

Видатки на товари і послуги (код 1100)

            Оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110)

            Ця категорія включає оплату праці всіх працівників бюджетних установ (організацій) та/або залучених за трудовими угодами згідно з встановленими посадовими окладами, ставками або розцінками. Величина оплати праці відображається без нарахувань на фонд оплати праці, які обліковуються за кодом 1120. До цієї категорії також входить встановлена чинним законодавством  одноразова грошова допомога в зв’язку з виходом на пенсію.

Ця категорія включає в себе :

- код 1111 - заробітну плату за встановленими окладами, ставками або розцінками всіх штатних працівників; оплату праці по трудових угодах; надбавку за вислугу років;  доплату за ранг, надбавки та доплати обов’язкового характеру (оплати нічних змін, позаурочних годин, за наукову ступінь, за використання в роботі знання іноземних мов тощо); надбавки, що носять стимулюючий характер; премії (всі види преміальних виплат); щомісячну довічну плату науковцям;  матеріальну допомогу, в тому числі на випадок нещасного випадку,  хвороби,  оздоровлення та в інших випадках за рішенням адміністрації установи відповідно до чинного законодавства.

- код 1112 - грошове утримання військовослужбовців, в т.ч. основні та додаткові види грошового утримання військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

- код 1113 - виплати по тимчасовій непрацездатності – включає оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, непов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації (у зв’язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.01р. № 439 відповідно до статті 2 Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”).         

 

 

 Нарахування на заробітну плату (код 1120)

            Ця категорія включає в себе нарахування бюджетних установ (організацій), на  фонд оплати праці бюджетних установ в т.ч.:

 - збір  на обов’язкове державне пенсійне страхування, розмір і порядок сплати якого визначено Законом України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.97  № 400.

- збір на обов’язкове соціальне страхування, включаючи збір на обов’язкове медичне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття та збори на інші види страхування, передбачені законодавством.

 

Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки  (код 1130)

            До цієї категорії відноситься придбання всіх предметів і матеріалів, оплата послуг, за виключенням капітальних активів. 

            Ця категорія включає закупівлю матеріалів, канцелярського обладнання, предметів для поточних господарських потреб та потреб, безпосередньо пов’язаних з профілем діяльності установи чи організації, обладнання вартістю до 500 гривень за одиницю (комплект), а також продуктів харчування, медикаментів та перев’язувальних матеріалів, довідкових, офіційних та періодичних видань.

Сюди також включаються витрати  на товари, що надаються працівникам безкоштовно або за зниженими цінами, включаючи державні закупівлі продовольства та обмундирування для Збройних Сил. Сюди ж відносяться видатки на придбання товарів та послуг, що надаються безкоштовно або за зниженими цінами  як у звичайному порядку, так і при особливих обставинах, наприклад, після  стихійного лиха. Видатки, пов’язані з оплатою тари, доставкою зазначених матеріалів тощо, враховуються за кодом придбання цього матеріалу, у разі коли це обумовлено угодою про поставку.

До цієї категорії відносяться:

- код 1131 – предмети, матеріали, обладнання та інвентар включаючи канцелярське, креслярське, письмове приладдя і матеріали; виготовлення і придбання бухгалтерських, статистичних бланків, відомостей, а також класних журналів, бланків дипломів, свідоцтв, медалей, нагрудних значків, грамот, посвідчень,  іншої документації для навчальних закладів, бюджетних установ та організацій.  

Придбання або передплата періодичних, довідкових, інформаційних видань. Сюди ж відноситься придбання підручників (крім бібліотечних фондів).

До цієї ж категорії відносяться видатки на придбання матеріалів та інвентарю для господарських цілей: щіток, мастики, миючих засобів, електричних лампочок тощо; видатки на  прання  і санітарно-гігієнічне обслуговування контингентів, що обслуговуються медичними, соціально-реабілітаційними закладами, військовослужбовців строкової служби та інші.

Сюди ж відносяться аптечки і їх поповнення, якщо в цій установі немає медичного кабінету чи пункту; видатки на придбання медикаментів, медичних матеріалів, медичного інвентарю, що використовуються медичними навчальними закладами у навчальному процесі.

Сюди ж включаються предмети вартістю до 500 гривен або однорідні  малоцінні предмети (наприклад: калькулятори, іграшки для дитячих установ, фізкультурний інвентар, дрібні деталі для ремонту виробничого і невиробничого обладнання тощо), а також матеріали і предмети для науково-дослідних робіт, навчальних цілей: реактиви, хімікалії, спеціальний посуд, дрібне обладнання, тканини, насіння, для дослідних робіт та випробовувань; хімікати та біопрепарати для оброблення лісових насаджень та рибопосадкового матеріалу тощо.

Сюди ж відносяться видатки на виготовлення карт, схем, макетів, що носять тимчасовий характер, наприклад, для організацій виставок; інші матеріали і предмети, в т.ч. тварини  для станцій переливання крові та науково-дослідних установ та  корми для них.

- код 1132 - медикаменти та перев’язувальні матеріали - медикаменти, аптечки і їх поповнення у випадку наявності медичного кабінету чи пункту, медиковідновлювальні засоби, бактеріологічні препарати, ендопротези, діагностичні тести  та перев’язувальні матеріали для лікувально-профілактичних і лікувально-ветеринарних закладів, а також для будинків-інтернатів, санаторіїв, профілакторіїв тощо. Сюди ж відносяться вітаміни, вакцини, сироватки, дезинфікаційні засоби, плівка для рентгенівських знімків, матеріали для  проведення аналізів, оплата донорів, кров для переливання, дрібний медичний інвентар (термометри, ланцети, пінцети, голки, шприци, супінатори та інше дрібне медичне обладнання), слухові апарати тощо. Сюди ж відносяться також витрати на придбання безкоштовних ліків, видатки на лікування військовослужбовців строкової служби системи відповідних силових міністерств та відомств (лікування інших військовослужбовців тільки за окремим розпорядженням відповідних силових міністерств та відомств).

- код 1133  - продукти харчування, а саме: видатки на продукти харчування (включаючи  оплату продукції, одержану від підсобних господарств) у лікувально-профілактичних закладах, будинках-інтернатах, загальноосвітніх навчальних закладах, дитячих будинках, дитячих дошкільних установах, профтехучилищах, вищих закладах освіти та інших установах та організаціях згідно з чинним законодавством, а також видатки на безкоштовне дитяче харчування дітей до 2-х  років із малозабезпечених сімей. Сюди також відносяться видатки на спецхарчування осіб, що працюють в шкідливих умовах, продовольчі пайки тощо. За цим же кодом  обліковуються компенсаційні виплати за всі види харчування, передбачені законодавством.

-  код 1134 - м’який інвентар та обмундирування. Це постільна білизна та білизна, спецодяг, всі види обмундирування, спортивна форма (в тому числі спортивне взуття), захисний  одяг, захисне та спеціальне взуття, штори та занавіски. Сюди також відноситься компенсація за речове забезпечення відповідно до затверджених нормативів. До цього ж коду відноситься одяг та м’який інвентар (або компенсація за нього) дітям-сиротам, які залишилися без опіки батьків.

- код 1135 - оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів (в тому числі видатки на утримання транспорту, видатки по доставці працівників на роботу власним та орендованим транспортом, придбання пально-мастильних матеріалів, в тому числі для сільськогосподарської техніки, поточний ремонт автомобілів та транспортних засобів, планово-технічне обслуговування; придбання запчастин до транспортних засобів, які за своєю вартістю за одиницю (комплект) не відносяться доосновних засобів); а також видатки на страхування автомобіля, проїзд по платних дорогах (тунелях), інші збори, які передбачені нормативними та законодавчими актами, плата збору за забруднення навколишнього середовища в залежності від використаного пального, оформлення прав водія, страхування та медичний огляд водіїв; технічний огляд транспортного засобу, податок з власників транспортних засобів, оренда транспортних засобів тощо.

До цього коду відноситься також збір на обов’язкове пенсійне страхування, що стягується у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.98р. №1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" у випадку придбання автомобілів.

Видатки по найму транспорту для будівельних робіт і капітального ремонту будівель відносяться до капітального будівництва  та капітального ремонту.

- код 1136 - оренда (плата за використання приміщень (гаражів, складів тощо), оренда обладнання тощо) та експлуатаційні послуги (утримання в чистоті будівель, дворів, вивіз сміття, обслуговування ескалаторів, ліфтів, сміттєпроводів, антен, плата за радіоточки  тощо), якщо вони є складовою частиною угоди оренди. При оплаті цих послуг за окремими угодами, вони класифікуються як оплата комунальних послуг.

- код 1137 - поточний ремонт обладнання, меблів, техніки, інвентарю (в тому числі спортивного) та будівель, споруд, приміщень, що орендуються або знаходяться на балансі, сільськогосподарської техніки,  а також видатки, пов’язані з технічним обслуговуванням обладнання, комп’ютерної, розмножувальної, медичної та іншої техніки. До цієї категорії відносяться видатки, пов’язані з придбанням матеріалів для поточного ремонту приміщень, обладнання механізмів та/або оплата послуг сторонніх організацій по веденню цих робіт, якщо це передбачено кошторисом.

- код 1138 - послуги зв’язку, а саме: абонентна плата за телефон та міжміські та міжнародні розмови, факсимільний зв’язок, електронну пошту,  оплата поштових відправлень, включаючи телеграми, листи, бандеролі  тощо. Сюди ж відносяться видатки на обслуговування та утримання внутрішньої телефонної станції. До цього ж коду відносяться видатки, пов’язані з наданням послуг зв’язку,  мобільний зв’язок, Інтернет тощо.

- код 1139 - оплата інших послуг та інші видатки, що включають оплату робіт та професійних послуг сторонніх фахівців, підприємств та організацій згідно із укладеними договорами та угодами: з бухгалтерського аудиту, юридичних, інформаційно-лічильних, консультативних послуг, оплата послуг з обробки інформації; видатки на страхування: особисте, страхування власних та орендованих приміщень відповідно до діючих законодавчих та нормативних актів, медичного страхування; видатки на охорону, в т.ч. позавідомчу та протипожежну охорону; заходи по охороні праці та техніки безпеки; видатки на палітурні та поліграфічні роботи (рекламні буклети, візитівки, запрошення, посвідчення, що надаються населенню, інформаційні бюлетені, видання книг, довідників тощо); плата за отримання ліцензій та за акредитацію у встановлених законами України випадках.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.11.93 р. № 88 визначено, що до представницьких видатків відносяться видатки, пов’язані з проведенням офіційного прийому представників інших установ, їх транспортним забезпеченням, культурною програмою, придбанням подарунків, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не знаходиться в штаті установи. Ці видатки здійснюються відповідно до угод, укладених з організацією - надавачем послуг.

За цим же кодом передбачаються витрати на проїзд та проживання свідків та потерпілих під час судового розгляду, а також послуги експертів під час слідства та інші послуги експертів при проведенні експертиз.

Сюди ж відноситься придбання послуг лікувальних, оздоровчих, медичних закладів, передбачених законодавством, побутових установ, закладів харчування тощо.

До цього коду відноситься також збір на обов’язкове пенсійне страхування, що стягується у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.98р. №1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" у випадку купівлі валюти для відряджень або утримання бюджетних установ і т.п.

Крім того, сюди відносяться обов’язкові платежі в бюджет, які відповідно до законодавства, здійснюють бюджетні організації за рахунок бюджетних коштів (крім податку з власників транспортних засобів та прибуткового податку з трансфертних платежів населенню), передбачених на їх утримання та оплата внесків громадським організаціям, якщо це обумовлене законодавством України.

Сюди ж відносяться штрафи у Пенсійний фонд за рішеннями суду (за фіктивно надані довідки тощо). Також до цього коду відносяться інші штрафні санкції, що сплачуються за рішеннями суду.

За цим же кодом передбачаються видатки за ліцензування (реєстраційна плата), видатки на сплату держмита, тощо.

 

            Видатки на відрядження (код 1140)

            До цієї категорії відносяться видатки на оплату проїзду, добових, квартирних під час службових відряджень; оплату підйомних, проїзду,  добових при переміщенні працівників; сесійних виїздів народних суддів; відряджень на курси і в навчальні заклади, на сесії, семінари, наради і конференції, тобто всі видатки на відрядження, що сплачуються за рахунок бюджетних коштів у випадках, передбачених законодавством України.

            За цим кодом обліковуються видатки на придбання службових проїзних квитків та оплату проїзду за маршрутними листами.

            Сюди ж відносяться надбавки до заробітної плати, що виплачуються у передбачених  рішеннями Уряду випадках окремим категоріям працівників замість компенсації видатків на відрядження (добових, квартирних).

            До цього ж коду відносяться видатки на відрядження працівників бюджетних установ (організацій) на сесії, наради, з’їзди наукового характеру, а також різного роду поїздки з науковою метою, відрядження викладачів, проїзд на виробничу практику студентів, учнів.

 

Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення (код 1150)

            Ця категорія включає придбання товарів військового призначення, військової техніки, військове будівництво (крім житла для військовослужбовців, гуртожитків, будівництва об’єктів соціально-культурного та побутового призначення;  придбання довгострокового обладнання для дитячих установ, соціально-культурних закладів тощо, що не відносяться до заходів спеціального призначення). Сюди ж відносяться видатки спеціального призначення та видатки на послуги, пов’язані зі спеціальним призначенням:

-          інженерне обладнання - придбання в межах штатів і належних норм, утримання і ремонт інженерного обладнання;

-          озброєння - придбання згідно з установленими нормами озброєння, боєприпасів, військово-хімічного майна, оптичних та навчальних стрілецьких приладів, утримання і зберігання всіх видів озброєння тощо;

-          автобронетанкова техніка - придбання в межах штатів і установлених норм автомобілів різного призначення, автобусів, мотоциклів, моторолерів, тракторів, тягачів, танків, бронетранспортерів, бойових машин піхоти, інших видів бойових, спеціальних машин тощо, придбання і виготовлення спецкузовів, утримання авторемонтних баз тощо;

-          авіаційна техніка - придбання літаків, гелікоптерів, їх силових установок, обладнання, видатки на утримання, експлуатацію і ремонт авіаційної техніки, монтаж, утримання і поточний ремонт паркового та іншого обладнання, видатки на маскування авіаційної техніки;

-          кораблі і морська техніка - придбання (будування, виготовлення), утримання та ремонт кораблів, катерів, суден, плавпричалів, плавказарм, корабельних артщитів та інших плавзасобів, озброєння, морської техніки, військово-технічного майна;

-          мостіння, асфальтування, бетонування смуг, доріг, розвантажувальних майданчиків, обладнання заїздів до та від основних доріг тощо;

-          засоби зв’язку та спеціальна техніка - придбання, утримання та ремонт засобів та майна зв’язку, спеціальної електронно-обчислювальної техніки та іншого обладнання і апаратури, які використовуються для потреб зв’язку, будівництво, реконструкція і капітальний ремонт ліній зв’язку і технічних споруд об’єктів зв’язку, плата стороннім організаціям за ремонт і перевірку вимірювальних приладів і засобів зв’язку, установка телевізійних антен тощо;

-          службові тварини - видатки на придбання та утримання собак, коней, та інших службових тварин, передбачених штатами, придбання і утримання інвентарю для заготівлі і зберігання кормів, утримання і ремонт обозу та обозного майна тощо;

-          видатки на бойову підготовку - видатки на тактичну, стрілецьку і спеціальну підготовку військовослужбовців, обладнання, утримання і ремонт навчальних об’єктів, ремонт і утримання ґрунтових доріг і низьководних мостів на території навчальних центрів полігонів, обладнання і утримання навчальних класів, проведення військових тактичних і тактично-спеціальних навчань тощо;

-          капітальне будівництво, капітальний ремонт будов і споруд військових частин, установ, підприємств і організацій (крім житла для військовослужбовців, гуртожитків, будівництва об’єктів соціально-культурного та побутового призначення;  придбання довгострокового обладнання для дитячих установ, соціально-культурних закладів тощо, що не відносяться до заходів спеціального призначення);

-      придбання, утримання та ремонт транспортних засобів, оплата транспортних послуг, в тому числі придбання паливно-мастильних матеріалів, капітальний і поточний ремонт автомобілів та транспортних засобів, планово-технічне обслуговування, придбання запчастин), а також видатки на страхування автомобіля, проїзд по платних дорогах (тунелях), інші збори, які передбачені нормативними та законодавчими актами, оформлення прав водія, страхування водія, технічний огляд транспортного засобу, податок з власників транспортних засобів, тощо.

 

            Оплата комунальних послуг та енергоносіїв (1160)

            Сюди відносяться платежі з оплати бюджетними установами (організаціями) комунальних послуг та енергоносіїв, включаючи оплату енергоносіїв для виробничих потреб.

-          код 1161 - оплата теплопостачання;

-          код 1162 - оплата водопостачання і водовідведення;

-          код 1163 - оплата електроенергії;

-          код 1164 - оплата природного газу - включаючи оплату послуг з його транспортування;

-          - код 1165 - оплата інших комунальних послуг (утримання в чистоті будівель, дворів, вивіз сміття, дезинфекція приміщень,обслуговування ескалаторів, ліфтів, сміттєпроводів, антен, плата за радіоточки  тощо).

-          код 1166 - оплата інших енергоносіїв - (дров, мазуту, торфу, вугілля, тощо).

 

            Дослідження і розробки , державні  програми (1170)

До цієї категорії відносяться видатки, передбачені на реалізацію програм, що передбачають оплату різноманітних послуг, наданих сторонніми  установами та організаціями, в ціну яких входять витрати установи-надавача послуг (в т.ч.  заробітна плата), але не вимагається розмежування цих витрат. Витрати на геологорозвідувальні та топографо-геодезичні роботи, а також витрати, пов’язані з виконанням робіт по типовому і експериментальному проектуванню та послуг науково-дослідних організацій, інших установ, як державних, так і госпрозрахункових, по реалізації державних багатоцільових та інших програм, що здійснюються відповідно  до укладених угод. Сюди ж включається оплата послуг підприємств, організацій по виконанню багатоцільових програм (проектів).

До цієї категорії відносяться витрати по виконанню національних (державних) багатоцільових програм, що носять комплексний характер, оплата яких здійснюється на підставі укладених угод з виконавцями проектів програм (наприклад: Національна космічна програма, організація Антарктичної експедиції тощо).

До цього ж коду відноситься збір на обов’язкове пенсійне страхування, що стягується у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. №1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" у випадку закупівлі валютних коштів з метою обслуговування державного боргу та виконання функцій держави з міжнародної діяльності.

Сюди ж відносяться витрати, пов’язані з прийомом офіційних іноземних делегацій в Україні, а також з реалізацією програм міжнародного співробітництва за кордоном, проведенням виставок, фестивалів, днів культури, техніки тощо, якщо це передбачено  видатками на міжнародну діяльність.

До цього коду відноситься оплата послуг з типового проектування. Це витрати, пов’язані з виконанням робіт з типового і експериментального проектування, по складанню загальнодержавних норм, технічних умов і технічних інструкцій по дослідженнях, проектуванню і будівництву, а також розробці схем генеральних планів промислових вузлів, схем захисту територій від небезпечних геологічних процесів, проектів забудов міст і сіл та інших проектних робіт, що проводяться за рахунок бюджетних коштів.

Сюди ж включається  оплата науково-дослідних послуг. Це оплата послуг бюджетним, госпрозрахунковим, будь-яким іншим установам та організаціям за надані науково-дослідні послуги (на підставі заключних угод).

До цього ж коду відноситься оплата виконання інших державних програм. До цієї категорії відносяться видатки на виконання робіт відповідно до укладених угод з підприємствами (організаціями), наприклад: молодіжні програми і заходи державних органів в справах сім¢ї і жінок; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань; підготовка і участь національних збірних команд України  в Олімпійських та Параолімпійських іграх, програми та заходи в галузі культури та мистецтва; витрати, пов’язані з виготовленням дипломних та курсових робіт (фільмів) студентами кінофакультетів; проведення учнівських олімпіад, конкурсів  тощо.

До цього коду включається оплата робіт по докорінному поліпшенню земель; проведення земельної реформи; хімічна паспортизація земель; заходи по боротьбі з шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин; протиепізоотичні заходи.

Сюди ж входять послуги з дослідження і прикладні розробки в галузі сільського господарства; охорони і раціонального використання водних ресурсів, земель, мінеральних ресурсів.

До цього коду відносяться  проведення окремих заходів, пов’язаних з проведенням виборів та референдумів.

До цього ж коду відносяться видатки, пов’язані з оплатою згідно з чинним законодавством  підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів за договорами.

 

            Виплата процентів  (доходу) за зобов’язаннями (1200)

            Під процентами розуміють платежі за користування грошовими позиками. Ці платежі відрізняються від виплати (погашення) основної суми боргу, яка класифікується як фінансування, а також від комісійних зборів, що виплачуються за сприяння в розміщенні боргових зобов’язань.

            Не дивлячись на те, що сума процентів може накопичуватись постійно, її величина повинна показуватись на момент платежу. У випадку дисконтних цінних паперів, коли сума проценту вираховується раніше, процент обчислюється як різниця між ціною емісії і ціною погашення цінного паперу, а реєстрація провадиться на момент фактичного погашення боргу  банківським установам; в т.ч. виплата процентів за позичками Національного банку України; виплата процентів комерційним банкам; за іншими внутрішніми позичками; виплати процентів за зовнішнім державним боргом.    

 

Субсидії і поточні трансферти (1300).

            До цієї категорії відносяться всі невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню і передбачаються на поточні цілі. Таким чином, виключаються капітальні трансферти, що надаються з метою фінансування видатків на придбання капітальних активів або збільшення фінансового капіталу отримувача.

 

             Під субсидіями розуміють всі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов’язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Трансфертні платежі - є невідплатними і безповоротними і не являють собою придбання товарів чи послуг, надання кредиту або виплату непогашеного боргу. Трансферти населенню можуть надаватись як у готівковій формі, так і шляхом оплати рахунків.

-                     код 1310 – субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям) - це поточні платежі юридичним особам, які включають субсидії державним підприємствам, субсидії установам та організаціям, субсидії  підприємствам і організаціям сільського господарства, субсидії на покриття збитків підприємств, державна підтримка підприємств, приріст обігових коштів, інші субсидії. За зазначеним кодом здійснюються тільки поточні видатки одержувачів бюджетних коштів, а капітальні видатки – за кодом 2410.           

-                      код 1320 - поточні трансферти органам державного управління інших рівнів - це кошти, що передаються іншим бюджетам (включаючи дотації  бюджетам інших рівнів); інші поточні трансферти органам державного управління.

-                     код 1340 - поточні трансферти населенню

Трансферти населенню - це  поточні платежі фізичним особам, які передбачені для збільшення їх доходу. Подібні платежі можуть бути окремою добавкою до бюджету певної сім’ї чи особи або компенсування певних видів витрат, наприклад, на харчування, комунальні послуги, оплата проїзду тощо. До цієї категорії також  включаються допомоги  інвалідам, багатодітним сім’ям, стипендії, пенсії, путівки на оздоровлення. Прибутковий податок та всі платежі відповідно до діючого законодавства з цих сум передбачаються за цим же кодом.

-                     код 1341 -  виплата пенсій і допомоги (в тому числі всі компенсаційні виплати, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи"; регресні виплати; відшкодування бюджетними організаціями пільгових пенсій при достроковому виході на пенсію тощо);

-                     код 1342 - стипендії (крім стипендій, які призначаються Президентом, Кабінетом Міністрів України); доплати до стипендії; матеріальна допомога студентам, учням, аспірантам, докторантам;

-                     код 1343 - інші поточні трансферти населенню, включаючи оплату безоплатно наданих квартир і комунальних послуг(в тому числі проживання депутатів у готелях); додаткові виплати населенню на покриття витрат на придбання твердого палива та скрапленого газу; по оплаті житлово-комунальних послуг (якщо зазначені видатки передбачені діючим законодавством); одноразову грошову допомогу громадянам, що постраждали від стихійного лиха; виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю; відшкодування моральних збитків; премії, гранти та стипендії, які призначаються Президентом, Кабінетом Міністрів України, іменні премії міністерств та державних академій наук; інші виплати громадянам відповідно до законодавства України та рішень місцевих органів самоврядування; матеріальна допомога студентам і учням з числа дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування; винагорода в грошовій або натуральній формі за участь на рятувальних роботах або в інших надзвичайних ситуаціях; повернення заощаджень громадян тощо.

-                     код 1350 - поточні трансферти за кордон.        

Трансферти за кордон включають в себе невідплатні, безповоротні  платежі іншим країнам, міжнародним організаціям, наднаціональним органам, некомерційним  зарубіжним закладам; членські внески до міжнародних організацій.

Капітальні видатки  (2000)

            Під капітальними видатками розуміють платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів, або невідплатні платежі, що передаються отримувачам з метою придбання ними подібних активів, компенсації втрат, пов’язаних  з руйнуванням чи ушкодженням основних фондів.

Придбання основного капіталу (2100) передбачає витрати на нові або існуючі товари тривалого користування, які купують або створюються власними силами. До основних засобів належать необоротні активи, що мають матеріальну форму і вартість яких становить більше 500 гривень за одиницю (комплект). Сюди відносяться такі види товарів тривалого користування як нерухомі основні фонди, в тому числі житлові споруди, меблі, обладнання, прилади, а також рухомі основні фонди, такі як  транспортні засоби,  устаткування, обчислювальна техніка, пральні машини, холодильники тощо. Ця категорія охоплює також платежі, направлені на модернізацію, продовження термінів служби основного капіталу, підвищення його продуктивності, покращення віддачі основних фондів.

- код 2110 - придбання обладнання і предметів довгострокового користування

Сюди включається придбання виробничого обладнання і предметів довгосторокового користування в межах виділених обсягів капітальних вкладень по багатоцільових програмах (проектах). За цим кодом обліковуються також видатки на придбання племінної худоби, інших тварин, зокрема, службових собак (крім тих, що обліковуються за кодом 1150)

в тому числі:

- придбання виробничого обладнання і предметів довгострокового користування для підприємств (установ) і для реалізації багатоцільових проектів (програм), а також видатки по монтажу та техналадці, якщо це обумовлено угодою. До цієї категорії відноситься придбання бюджетними установами і організаціями виробничого обладнання;запасних частин до транспортних засобів, які за своєю вартістю за одиницю (комплект) відносяться доосновних засобів; транспортних засобів, спецавтомобілів, приладів, машин, вузлів, механізмів, двигунів, верстатів, бурового устаткування, геодезичних інструментів, науково-дослідних приладів, спеціальних креслярських столів, обладнання для санаторіїв, лікувальних закладів та іншого виробничого обладнання довгострокового користування. Сюди також включається придбання виробничого обладнання і предметів довгострокового користування в межах виділених обсягів капітальних вкладень по багатоцільових програмах (проектах);

-  придбання невиробничого обладнання і предметів довгострокового користування для  підприємств (установ) і для реалізації багатоцільових проектів (програм). До цієї категорії відносяться  видатки бюджетних установ на придбання канцелярських меблів, меблів для дитячих та навчальних закладів, меблів для медичних та лікувально-профілактичних закладів, а також спеціальних меблів для закладів культури, комп’ютерної та розмножувальної техніки, спортивного обладнання, протипожежного приладдя, обладнання для їдалень, буфетів, тощо, включаючи автомобілі, що використовуються на невиробничі цілі. Сюди ж відносяться витрати на поповнення музейних фондів, книг та періодичної літератури для бібліотечних фондів. До цієї категорії відносяться видатки на придбання та випуск підручників для бібліотечних фондів навчальних закладів. Сюди також включається придбання предметів довгострокового користування в межах виділених обсягів капітальних вкладень по багатоцільових програмах (проектах).

До цього ж коду відносяться видатки на придбання зброї та боєприпасів для установ та організацій, які відповідно до діючого законодавства мають право на її придбання, але  не мають видатків по коду 1150.

До цієї ж категорії входять платежі в Пенсійний фонд при купівлі валюти на придбання обладнання.

-          код 2120 - капітальне будівництво (придбання)

-          код 2121 - будівництво (придбання) житла, в т.ч. для військовослужбовців, а також державний житловий фонд, гуртожитки тощо;

-          код  2122 -  будівництво (придбання) адміністративних об’єктів (об’єкти, які є власністю органів державної влади);

-          код  2123 -  інше будівництво ( придбання), що не включене в позиції 2121 - 2122.

            Слід зазначити, що, враховуючи сучасні умови, капітальні видатки на придбання будівель (виробничого і невиробничого призначення) бюджетними організаціями та установами обліковується за тими ж кодами, що й капітальне будівництво таких об’єктів.

            Також за цим кодом обліковуються видатки на реконструкцію об’єктів, які здійснюються за кодами функціональної класифікації, що входять до розділу 150000 "Будівництво".

            За кодами 2121-2123 враховуються будівельні матеріали, які купують за рахунок коштів, що передбачаються на капітальне будівництво і використовуються в процесі будівельних робіт.

Коди 2121-2123 включають в себе також обладнання до встановлення, а саме: готові до встановлення будівельні конструкції і деталі. До них відносяться металеві, залізобетонні і дерев’яні конструкції, збірні елементи, обладнання для опалювальної, вентиляційної, санітарно-технічної системи, обладнання та меблі, що потребують монтажу і передбачаються до встановлення (тобто те, що існує тільки вмонтованим, вбудованим, а також комплекти запасних частин такого обладнання), машини та механізми, необхідні для ведення будівельних робіт, обладнання та прилади, якщо це обумовлено кошторисом на будівництво.

-          код 2130- капітальний ремонт, реконструкція та реставрація,

в тому числі:

-          код 2131 - капітальний ремонт та реконструкція житлового фонду;

-          код 2132 - капітальний ремонт та реконструкція адміністративних об’єктів;

-          код 2133 - капітальний ремонт та реконструкція інших об’єктів (в тому числі капітальний ремонт автомобілів та обладнання і придбання запчастин до них, якщо вони входять у вартість капітального ремонту);

-          код 2134 - реставрація  пам’яток культури, історії,  архітектури.

За кодами 2131-2134 враховуються будівельні матеріали, які купують за рахунок коштів, що передбачаються на капітальний ремонт, реконструкцію та реставрацію і використовуються в процесі ремонтних робіт.

Необхідно мати на увазі, що по кодах 2110 - 2130 здійснюються лише витрати бюджетних установ та організацій. Видатки з бюджету на придбання основного капіталу для госпрозрахункових або інших підприємств (організацій) відносяться до категорії "Капітальні трансферти".

 

Створення державних запасів і резервів (2200)

            Сюди включаються витрати на закупки товарів для створення стратегічних та надзвичайних запасів, запасів зерна та інших товарів, що мають особливо важливе значення для країни, зокрема, державні фонди дорогоцінних металів та каміння, а також державний матеріальний резерв. Не включаються звичайні запаси або оборотні матеріальні кошти, а також резервні фонди.

 

Придбання землі і нематеріальних активів (2300)

            Ця категорія охоплює видатки по придбанню землі, лісів, внутрішніх вод, родовищ корисних копалин, але не будівельних об’єктів і споруд, розміщених на них. Коли вартість землі неможливо відділити від вартості споруди, сплачена сума повинна  відображатись повністю на придбання того компоненту, який є переважаючим. Також сюди включаються оплата права на використання надр. Сюди ж відноситься придбання нематеріальних активів. Поняття "нематеріальні активи" включає в себе:

• права користування природними ресурсами (право користування надрами, геологічною та іншою інформацією, тощо);
• права користування майном (земельною ділянкою, будівлею), права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);
• права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, промислові зразки, сорт рослини, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
• авторські та суміжні права (літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);
• придбання програм для обчислювальної техніки, бази даних;
• інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо);
• гудвіл.

До цієї ж категорії відноситься сплата роялті, тобто періодичні відрахування, які за ліцензійною угодою сплачує ліцензіат за право користування предметом ліцензійної угоди – винаходом, патентом, виданням книги, прокатом кінофільму, постановкою п’єси, виконанням авторської музики.

 

Капітальні трансферти (2400)

            Капітальні трансферти - це невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Вони передбачені  на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу отримувачів. В цю категорію включаються також трансфертні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років, або таких, які виникли в результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються невідплатні, безповоротні платежі, які носять одноразовий і нерегулярний характер як для донора, так і для їх отримувача (бенефіціара). Кошти, що виділяються з Державного бюджету як капітальні трансферти,  мають цільове призначення.

            Платежі органів державного управління, що являють собою інвестиції в акціонерний капітал підприємств, або підлягають  поверненню в майбутньому, відносяться не до даної категорії, а до кредитування.

-  код 2410 – капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям);

-  код 2420 - капітальні трансферти органам державного управління інших рівнів;

-  код 2430 -  капітальні трансферти населенню;

-  код 2440 - капітальні трансферти за кордон включають невідплатні, безповоротні платежі органів державного управління, призначені для здійснення капітальних витрат, що передаються іншим країнам, міжнародним організаціям, наднаціональним органам, некомерційним установам та іншим економічним одиницям, що не є резидентами даної економіки.

-  код 2450 - капітальні трансферти до бюджету розвитку – це кошти, які перераховуються із загального фонду до спеціального фонду в межах одного бюджету за відповідним рішенням (згідно із  статтею 71 Бюджетного кодексу України).

 

Нерозподілені видатки (3000)

            До цієї категорії відносяться видатки з резервних  фондів  Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад.

 

            Кредитування з вирахуванням погашення (4000)

            До цієї категорії відносяться платежі бюджетів усіх рівнів, в результаті яких у них з’являються фінансові вимоги до інших економічних одиниць, які передбачають обов’язкове повернення коштів.

            Метою таких платежів є проведення економічної політики, а не управління ліквідністю або отримання прибутків.

            За наявності бюджетних призначень видатки за цим кодом повинні здійснюватися тільки при наданні додатку до кошторису - розшифровки.

Виходячи з цього, сюди відноситься  надання кредитів та їх повернення за наступною деталізацією :

 

Код 4100 - надання внутрішніх кредитів з вирахуванням погашення передбачає кредитування (мінус погашення) органів управління інших рівнів, державних підприємств, фінансових установ. Окремо виділено надання кредитів та повернення кредитів.

Надання внутрішніх кредитів (код 4110) подається в наступній розшифровці:

-          код 4111 - надання кредитів органам управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди;

-          код 4112 - надання кредитів  підприємствам, установам, організаціям;

-          код 4113 - надання інших внутрішніх кредитів, в т.ч. кредити для населення.

 

           Повернення внутрішніх кредитів (код 4120) включає в себе кредити:

- код 4121 - повернення кредитів органами державного управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди;

-  код 4122 – повернення кредитів підприємствами ,установами, організаціями;

- код 4123 - повернення інших внутрішніх кредитів.

 

Код 4200 надання зовнішніх кредитів з вирахуванням погашення включає в себе кредитування і платежі в рахунок його погашення, які надаються зарубіжним країнам, міжнародним організаціям, підприємствам, приватним особам та іншим економічним одиницям за наступною деталізацією :

- код 4210 - надання зовнішніх кредитів;

- код 4220 - повернення зовнішніх кредитів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Словник основних термінів для дисципліни

„Фінансове планування діяльності бюджетних установ”

 

1) бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

2) бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

3) бюджетна  класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;

4) бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій;

5) бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права;

6) бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України (254к/96-ВР), а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими;

7) бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету;

8) бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;

9) бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;

10) бюджетний запит - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів,  необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період;

11) бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України;

12) бюджетний розпис - документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних  коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації;

13) видатки бюджету - кошти,  що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум;

14) витрати бюджету - видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу;

15) головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень;

16) державний борг (борг місцевого самоврядування) - загальна сума заборгованості держави (місцевого  самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору;

17) дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами;

18) дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;

19) доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти);

20) закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду;

21) запозичення - операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, чи місцевого самоврядування перед кредиторами;

22) кредитування за вирахуванням погашення - операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, та операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету;

23) кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – податки і збори (обов'язкові платежі), що закріплені цим Кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;

24) коефіцієнт вирівнювання - коефіцієнт, що застосовується при розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, з метою зміцнення доходної бази бюджетів місцевого самоврядування;

25) міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

26) місцеві бюджети - обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування;

27) місцевий фінансовий орган - установа, що відповідно до законодавства України організує та здійснює функції по складанню, виконанню місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету;

28) надходження до бюджету - доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов'язань органами державної влади, органами місцевого самоврядування;

29) фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів;

30) органи стягнення - податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету  податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень;

31) платіж - погашення зобов'язання, що виникло в поточному або попередніх бюджетних періодах;

32) повноваження на майбутні бюджетні зобов'язання - повноваження на взяття бюджетного зобов'язання здійснювати платежі в бюджетному періоді, що настає після закінчення поточного бюджетного періоду;

33) проект бюджету - проект плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, який є невід'ємною частиною проекту закону про державний бюджет або проекту рішення відповідної ради про місцевий бюджет;

34) профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його видатками;

35) рішення про місцевий бюджет - нормативно-правовий акт відповідної ради, виданий в установленому законодавством України порядку, що містить затверджені повноваження відповідно місцевій державній адміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду;

36) розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх  керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету;

37) субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

38) фінансування бюджету - надходження та витрати у зв'язку із зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Алієва В. Аналіз казначейської системи виконання державного бюджету: переваги і недоліки // Економіст. -2000. -№ 12. - С. 51-54.
2. Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорізька Січ як український феномен. - К.: Заповіт, 1995.
3. Аудит адміністративної діяльності: Теорія та практика/Пер. з англ.: В. Шульга. - К.: Основи, 2000.
4. Барановський О.І. Фінансова безпека держави // Фінанси України. -1996. -№ 11. -С. 19-34.
5. Безкид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті Державного бюджету України //Фінанси України. - 1998. -№ 1.-С. 16-18.
6. Булгакова С.О. Казначейство зарубіжних країн: Навчальний посібник.-К.: КНТЕУ, 2001.-82 с.
7. Булгакова С.О., Колодій О.Т. Історія казначейської справи: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2002. - 137 с.
8. Бюджетний кодекс України. Закон від 21 червня 2001 року №2542-111.
9. Бюджетний кодекс України; закон, засади, коментар / За редакцією ХВ. Турчинова, Ц.Г. Огня. - К.: Парламентське видавництво, 2002.
10. Василик О.Д. Держанні фінанси України: Навчальний посібник.- К: Вища школа, 2000. - 383 с.
11. Василик О.Д. Проблеми розвитку фінансової системи України, науково-практична конференція «Адміністративна реформа в Україні». -К: «КМ Асаdemia». - 1998.
12. Василик О.Д. Теорія фінансів: підручник. – К.: НІОС,2003. – 416 с.
13. Германчук П.К., Петрашко П.Г., Ворона О.І. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах , державне замовлення та державні закупівлі . – К: АВТ, 2004.
14. Гиндин И.Ф. Государственный банк и зкономическая политика царского правительства. - М.: Госфиниздат, 1960.
15. ГрековД.Б. Киевская Русь. - М., Учпедиздат, 1949.
16. Дорощ Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // Фінанси України,- 1998. -№ 1.
17. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І.  Бюджет і  фінансова політика  України. - К.: Наукова думка, 1999.-301 с.
18. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави. - К.; КНТЕУ, 2001. - 309 с.
19. ЗаблоцькиЙ Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України. - Львів: ЛБКНБУ, 1997.
20. Иванова Н.Г., Маковник Т.Д. Казначейская система исполнения бюджетов. - СПб: Питер, 2001. - 208 с.
21. Казначейська система виконання бюджету / Булгакова С.О., Бакано­ва Н.В., Єрмошенко Л.В., Сушко Н.І., Чечуліна О.О., Шаповал Т. А., Шульга Н.П.:Підручник. - К.: КНТЕУ, 2000. - 249 с.
22. Ковальчук Т. Макроекономічні і фінансові проблеми суверенної України //Банківська справа. - 1997. - № 4. - С. 15-33.
23. Ковальчук Т. Україна на шляху до ринкової економіки// Банківська справа.- 1996. -№ 1.-С. 3-14.
24. Коломиє В. Нові аспект» в управлінні коштами Державного бюдже­ту України // Вісник НБУ. - 1999. -№ 5. -С. 41—43.
25. Комячин Д.Л. Федеральное казначейство: из прошлого в будущее //Финансы. - 1995. - № 10. - С. 20-22.
26. Конституція України. Прийнята 28.06.1996 р. - К.: Преса Украї­ни, 1997.
27. Лукінов 1.1. Економічні трансформації (наприкінці XX століття). -К.:АТ «Книга». -1997.
28. Маляревский Ю.Д., Симченко Л.Н., Ольховская В.В. Бюджетный учет и отчетность.-Харьков: Инжэк,2003. – 212 с.
29.   Новицкий В.Е., Бурлакова Л.В. Финансово-кредитная система в странах рыночной зкономики. - К.: УкрИНТЕИ, І992.
30. Огданський М. Створення єдиної платіжної системи на основі однобанківської моделі // Казна. - 2000. -№ II. - С. 6-7.
31. Огданский Н. Плюсы и минусы новой системы. О концепции и технологии формирования и обработки отчетных финансовых документов // Каз­на. - 2001 .-№ 2. - С. 3-6.
32. Осипчук Л.Л. Основи казначейської справи. – К.:МАУП, 2003. – 152 с.
33. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. - К.: НІОС, 1998.- 176 с.
34. ПарижакН.В. Формування ефективності бюджетної системи Украї­ни //Фінанси України. - 1998. -№ 1.-С. 19.
35. Пика В.І., Колотій В.М., Обушко Н.М., Яременко С.О., Шатковський О.П., Бондар І.Ю., Мюллер Є.Б. Правові та практичні аспекти державних закупівель: Методичний посібник. - К., 2003.
36. План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та Поря­док застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ: затверджено наказом Головного управління Державного казначейства України від 10 грудня 1999 року № 114.

34. План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів: затверджено наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119.

1. Положення про єдиний казначейський рахунок: затверджено наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122.
2. Положення про єдиний казначейський рахунок: затверджено наказом Головного управління Державного казначейства України від 21 березня 997 року №28.
3. Порядок виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи: затверджено наказом Державного казначейства України від 10 серпня 2001 року № 140.
4. Порядок виконання державного бюджету за доходами: затверджено наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 року № 131.
5. Порядок відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства: затверджено наказом Державного казначейства України від 2 грудня 2002 року № 221.
6. Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів: затверджено наказом Державного казначейства України від 4 листопада 2002 року.
7. Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за  та перерахуванням міжбюджетних трансфертів: затверджено наказом Державного казначейства України від  І січня 2002 року № 17.
8. Порядок обліку зобов'язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства: затверджено наказом Державного казначейства країни від 19 жовтня 2000 року № 103.

43. Порядок примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства: затверджено наказом Державного казначейства України від 5 жовтня 2001 року № 175.

44. Порядок розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій та коїш і в, що передаються до бюджетів вищого рівня)
і нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів: затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2000 року № 1932.

1. Порядок управління єдиним казначейським рахунком: затверджено наказом Державного казначейства України від 11 лютого 2002 року № 23.
2. Премчанд А. Управление государственными расходами. - Вашингтон:МВФ, 1994.-280 с.
3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 200048. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон країни від 16 липня 1999 року № 996-Х1У.
4. Про бюджетну класифікацію га її запровадження: наказ Міністер­ства фінансів України від 27 грудня 2002 року № 604.
5. Про Державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квітня 1995 року № 335/95.
6. Про джерела фінансування органів державної влади: Закон України від 30 червня 1999 року № 783-ХІУ.
7. Про закупівлю товарів, робіт І послуг за державні кошти: закон України.
8. Про затвердження Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання: Постанова Ка­бінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659.
9. Про затвердження Положення про Державне казначейство України: Постанова Кабінету Міністрів від 31 липня 1995 року № 590.
10. Про затвердження Порядку подання фінансової звітності: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419.
11. Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.
12. Про затвердження Типової структури управління Державного каз­начейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі: наказ Державного казначейства України від 30 січня 2002 року № 93-к.
13. Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи: Указ Президента України (2000).
14. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573.
15. Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопору­шенням у бюджетній сфері: Указ Президента України (2001).
16. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.
17. Про невідкладні заходи щодо вдосконалення механізмів казначейсь­кого обслуговування: Указ Президента України від 5 грудня 2002 року № 1133.
18. Про платіжні системи і переказ грошей в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року №2346-111.
19. Про порядок підготовки та реалізації проектів економічного і со­ціального розвитку України: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовт­ня 2001 року № 1317.
20. Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казна­чейства: спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15 вересня 1999 року № 1721.
21. Про структуру бюджетної класифікації України: Постанова Верхов­ної Ради України від 12 липня 1996 року № 327/96-ВР.
22. Про тимчасовий порядок касового виконання державного бюджету у другому півріччі 1993 року: Інструкція Національного банку України та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 17010/1838, 09-407.

68. Про   удосконалення   управління   бюджетними   коштами: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 1999 року № 522.

1. П'ятаченко Г.О. Проблеми бюджетного дефіциту у фінансовій по­літиці держави. - К.: НДФІ, 2001.
2. П'ятаченко Г.О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини бюджету // Фінанси України. - 2001. -№ 5. - С. 75-81.
3. Сабанти Б.М. История финансов России. - Л.: ЛФСИ, 1985.
4. Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки держави // Фінанси України. - 1998. - № 11.
5. Чечетов М.В., Чечетова Н.Ф., Бережна А.Ю. Бюджетний менеджмент.Ч.1. – Харків: Інжек, 2004. – 547 с.
6. Чечуліна О.О. Перспективи удосконалення структури // Казна. - 2000. - №11.-С.8-9.
7.  Чечуліна О.О. Становлення і завдання Державного казначейства України // Бухгалтерський облік і аудит. - 1997. - № 4. - С. 15-17.
8.  Чечуліна О.О. Становлення та розвиток казначейства України // Еко­номіка і підприємництво: стан та перспективи: 36. наук, праць. - К.: КДТЕУ,1999.-С. 51-56.
9.  Шевчук В.О. Модифікація фінансового та банківського контролю як передумова регулювання перехідної економіки в умовах державно-право­вої реформи в Україні. - К.: Збірник «Наукові праці НДФІ». - 1998. - № 6.
10.  Шевчук В.О. Розвиток системи суб'єктів фінансового контролю //Фінанси України. - 1998. - № 8.
11.  Юрій СІ., Бескид Й.Н. Бюджетна система України.-К.: НЮС,2000 -400 с.
12.  Юрій СІ., Стоян В.І., Мац М.Й. Казначейська система: Підручник - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 590 с.
13.  www.rada.gov.ua
14.  www.law.kabmin
15. www.kazna.gov.ua