|
|
Главная \ Методичні вказівки \ ФІНАНСОВИЙ РИНОК
ФІНАНСОВИЙ РИНОК« Назад
ФІНАНСОВИЙ РИНОК 03.01.2015 01:45
Міністерство освіти і науки України Національна металургійна академія України
РОБОЧА ПРОГРАМА, MЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ТА КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ з дисципліни «ФІНАНСОВИЙ РИНОК» для студентів спеціальності 6.050104
Дніпропетровськ НМетАУ 2007
Міністерство освіти і науки України Національна металургійна академія України
РОБОЧА ПРОГРАМА, MЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ТА КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ з дисципліни «ФІНАНСОВИЙ РИНОК» для студентів спеціальності 6.050104
Затверджено на засіданні Вченої Ради академії Протокол № від
Дніпропетровськ НМетАУ 2007
УДК 336.7(477) Робоча програма, методичні вказівки та контрольне завдання з дисципліни “Фінансовий ринок” для студентів спеціальності 6.050104/ Укл.: Н.П.Козенкова -Дніпропетровськ: НМетАУ, 2007. – 40 с.
В роботі наведено програму курсу, методичні вказівки до вивчення окремих тем, контрольне завдання за варіантами. Призначено для студентів спеціальності 6.050104 – фінанси.
Друкується в авторській редакції.
Відповідальний за випуск К.Ф.Ковальчук, д-р екон.наук, проф.
Рецензент Л.М.Богачова, канд.екон.наук, доц. (НМетАУ)
Підписано до друку_______Формат__________Папір_________ Друк_________Обл.вид.л.________Умов.друк.л._________ Тираж_______екз. Замовлення №____________
© Національна металургійна академія України 49635, Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 4 Редакціно-видавничий відділ ВСТУП
Фінансова система держави забезпечує нормальне існування, функціонування і розвиток її економіки. Основою цієї системи є фінансовий ринок, що виступає у якості механізму за допомогою якого відбувається перерозподіл капіталів і спрямування коштів у сфери найбільш ефективного їх використання. Переміщення і перерозподіл коштів на фінансовому ринку найчастіше відбувається за допомогою спеціальних інститутів - фінансових посередників (банків, інвестиційних фондів, страхових компаній та ін.) та фінансової інфраструктури (біржі, торгівельно-інформаційні системи, депозитарії та реєстратори). Рівень розвитку фінансового ринку обумовлюється рівнем накопичення, господарськими традиціями, розмірами суспільного багатства та благополуччя нації тощо. Розвинені фінансові ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні режими оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс фінансово-економічних інтересів у суспільстві. Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення ресурсів виконується як за допомогою бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду; так і за допомогою фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позики чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію. Дисципліна «Фінансовий ринок» є нормативною для підготовки спеціалістів за фахом «Фінанси». Дисципліна має теоретично-прикладний характер: у теоретичному плані вона покликана поглибити знання стосовно організації функціонування фінансового ринку як підсистеми фінансових відносин та управління ним; у прикладному - сформувати навички проведення операцій на фінансовому ринку. Предметом дисципліни є відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу фінансових ресурсів. В результаті вивчення дисципліни студент повинен знати сутність та значення фінансового ринку в сфері економічних відносин, взаємозв’язок між джерелами формування фінансових ресурсів та їх використанням, функціонування фінансових інструментів, суті фінансового посередництва, особливості обміну різних видів фінансових інструментів, видів, форм і методів регулювання фінансового ринку.
1. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
Відповідно до навчального плану дисципліну «Фінансовий ринок» вивчають студенти спеціальності "Фінанси" усіх форм навчання. Загальний обсяг дисципліни - 108 академічних годин, із яких аудиторні заняття для заочної форми навчання складають 16 годин, в тому числі - 8 годин лекцій та 8 годин практичних занять, самостійна робота - 92 годин. Робоча навчальна програма з дисципліни "Фінансовий ринок" із вказівкою тем, які викладаються на аудиторних заняттях, наведена у розділі 3. Запорукою успішного оволодіння дисципліною є самостійна робота студентів. Самостійну роботу потрібно вести систематично, за визначеним планом, що складений самим студентом. Вивчати теми рекомендується в такій послідовності: 1) ознайомлення зі змістом теми за програмою; 2) уважне читання конспекту лекцій і відповідних глав навчальної літератури; 3) конспектування матеріалу, який вивчається; 4) виконання контрольного завдання. Контрольне завдання повинно бути виконано і оформлено відповідно до установлених правил. Методичні вказівки до вибору варіанту контрольного завдання та його виконання наведені у розділі 5. Після отримання перевіреного контрольного завдання від викладача потрібно врахувати всі вказані ним зауваження і внести необхідні виправлення.
2. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нижче наводяться нормативні матеріали і навчальні посібники, необхідні і достатні для вивчення дисципліни.
Нормативні документи 1. Конституція України // Закони України: В 12 т.- Т.10. 2. Закон України “Про власність” від 7.02.1991 р. за №697-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.1. 3. Закон України “Про Підприємництво” від 7.02.1991 р. за №698-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.1. 4. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. за №1576-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.2. 5. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.1991 р. за №872-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.1. 6. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. за №887-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.1. 7. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991 р. за №1201-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.2. 8. Закон України “Про приватизаційні цінні папери” від 6.03.1992 р. за №2174-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.3. 9. Закон України “Про заставу” від 2.10.1992 р. за №2654-ХП // Закони України: В 12 т.- Т.1. 10. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996 р. за №448/96-ВР // Закони України: В 12 т.- Т.11. 11. Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1998 р. за №710/ВР // Урядовий кур’єр.-1997. – 12 грудня. 12. Закон України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. за №2664-III ( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 485-IV від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.104 N 3201-IV від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13, ст.110 )// www.nau.kiev.ua/ nau10 / ukr/show.php?uid=1087.807.0 13. Концепція розвитку і функціонування фондового ринку в Україні/ Постанова ВРУ від 22.09.1995 №342/95-ВР // Відомості ВРУ.- 1995. - №33. Про застосування векселів в господарському обороті: Постанова ВРУ від 17.06.1992 №2470-ХП // Відомості ВРУ.- 1992. - №35. 14. Концепція функціонування та розвитку ринку капіталів в Україні.- К.: УФБ, 1993. 15. Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України // Урядовий кур’єр.- 1995.- 23 вересня. 16. Положення "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компаніїї". Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. // Урядовий кур’єр.- 1994.- 21 лютого. 17. Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку//Фінанси України.- 1996.- №5. 18. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компаніїї. Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. // Урядовий кур’єр.- 1994.- 21 лютого. 19. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.99., №679-XIV // Голос України.-1999 (22.06.99).-№ 112. 20. Про біржові торги банківськими металами: Постанова Національного банку від 23.03.99., № 133 // Комп`ютерно-правова система ”Ліга Закон”.7: www.liga.kiev.ua.
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА 21. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. - К.: КОО т-ва "Знання", 1998. - 371с. 22. Банківські операції. Підручник// А.М. Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.: За ред д-ра економічних наук, професора А.М.Мороза. –: КНЕУ, 2000. – 384 с. 23. Банківська енциклопедія / Савлук М.І, Поддєрьогін А.М., Пересада А.А., Олекієнко Н.Д., Лазапенко І.Н./ Під.ред. Мороза А.М..- К.: ЕЛЬТОН.-1993-330с. 24. Грідчіна М.В., Захожай В.Б., Осіпчук Л.Л., Ходаківська В.П. та ін. Фінанси: теоретичні основи. – Київ.: МАУП, 2002.- 280с. 25. Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций / Межрегиональная академия управления персоналом. - К., 1999. -112с. 26. Костирко Л.А., Пащенко Т. В. Рынок финансовых услуг: Учебное пособие. / Восточноукраинский гос. ун-т. — Луганск: Изд-во ВУГУ, 1999.-178с. 27. Маслова С.О., Опалов О.А., Фінансовий ринок. – Київ.: “Каравела”, Львів.: “Новий світ- 2000”. – 2002.- 304с. 28. Мітюков І.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Недбаєва С.М. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник.- Київ: Укрбланковидав, 2001, Т. 1-6. 29. Ходаківська В.П., Данілов О.Д.. Ринок фінансових послуг.- Ірпінь.: АДПСУ.- 2001.- 512 с. 30. Шелудько В.Н. Фінансовий ринок. - К.: КНЕУ, 2001.- 315с.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА 31. Анна Эрлих. Технический анализ товарных и финансовых рынков. - М.: ИНФРА-М, 1996.-173с. 32. Мендрул О.Г., Шевчук І.А. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник / Київ. нац. екон. ун-т. - К.: КНЕУ, 1998. - 150с. 33. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок.- М.: Финансы и статистика, 1995.-С.67-73. 34. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків: Підручник/ Пер. з англ. [С.Панчишина та ін.]; Наук. редакція пер. С.Панчишина. - К.: Основи, 1998. - 963 с. 35. Оскольський В.В. Фондовий ринок України. - К.: Либідь, 1994.-С.35-44. 36. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник / Під ред. проф. В.М.Федосова. – К.: Либідь, 1993. – С.71-93. 37. Уткин Э.А. Новые финансовые инструменты рынка.-М.: Дебет-Кредит, 1997. 38. Фокин А.В., Фокин А.А. Международный финансовый рынок в Internet. -К.: ЧП "Компания "Актуальна освіта", 2000. - 82с.
З. РОБОЧА ПРОГРАМА І МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ТЕМ ДИСЦИПЛІНИ
Розподіл навчальних годин із дисципліни "Фінансовий ринок" для студентів заочної форми навчання між темами і видами занять наведено в таблиці 3.1. Нижче наведено робочу програму дисципліни та методичні вказівки до вивчення окремих тем дисципліни. Указана кількість годин включає час як на аудиторну, так і на самостійну роботу.
Таблиця 3.1. Зміст дисципліни «Фінансовий ринок»
3.1. Тема 1. Фінансовий ринок: сутність, функції та роль в економіці
3.1.1. Основні питання навчальної програми
Поняття фінансового ринку. Роль і місце фінансового ринку в системі ринкових відносин. Структура фінансового ринку, його складові: грошовий ринок (валютний, кредитний) і ринок капіталів; особливості ринків, що входять до складу фінансового ринку, їх взаємозв’язок. Функції фінансового ринку.
3.1.2. Методичні вказівки
При розгляді першої теми потрібно представляти, що фінансовий ринок являє собою специфічну сферу економічних відносин. Їх особливість полягає в тому, що відносини, які розглядаються, формуються на певному економічному просторі, зі сформованою правовою, технічною, економічною, податковою інфраструктурою, яка постійно змінюється. Основними учасниками (суб'єктами) фінансового ринку є: емітенти – юридичні особи, що випускають цінні папери з метою залучення фінансових фондів; інвестори – фізичні та юридичні особи, що купують цінні папери емітентів з метою отримання доходу або інших цілей; фінансові посередники між емітентами та інвесторами; держава в особі спеціальних органів нагляду та контролю. Потрібно зрозуміти послідовність розвитку основних фінансових категорій фінансового ринку: - фінансові фонди, що обертаються на ринку досить різноманітні за своїм змістом, призначенням і використанням. Звідси — три відокремлені сфери фінансового ринку: фондовий ринок, грошовий ринок і ринок банківських позик; - джерелом фінансових фондів є заощадження, тобто грошові кошти, які постійно вивільняються в процесах виробництва та обігу — дуже важливе методологічне положення; - заощадження акумулюють чисельні і різноманітні кредитні, фінансові, страхові та інші фінансові інститути з метою перетворення їх на позиковий капітал для наступного інвестування у фінансові активи або надання послуг; - фінансові фонди, що обертаються на фондовому ринку та грошовому ринку, втілені у фінансові інструменти – цінні папери, які є засобами спілкування між учасниками ринку; - із сутності та функцій кожної із сфер фінансового ринку випливає специфічність цінних паперів, які на них обертаються. На фондовому ринку відбувається випуск та обіг довгострокових цінних паперів, на грошовому – короткострокових боргових зобов’язань, на ринку банківських позик обертається частина позикового капіталу, яка на визначений строк надається у вигляді грошової суми. Сучасний розвиток фінансового ринку спричинив посилення процесу сек'юритизації фінансових відносин. Обіг цінних паперів полегшує не тільки відносини між емітентом та інвестором, але й сприяє організації контролю і нагляду за фінансовим ринком. Фондовий і грошовий ринки можна узагальнено назвати ринком цінних паперів. Ринок банківських послуг не сек'юритизований. Фонди, які на ньому обертаються, втілені в індивідуальні контракти – договори про позики між кредитним інститутом та фізичною (юридичною) особою, яка отримує позику на певних умовах. З економічної точки зору, банківська позика – це надання на визначений термін грошового капіталу під встановлений процент. Розширення фінансових ринків викликало до життя похідні цінні папери, розвиток фінансового інжинірингу , появу опціонних та ф'ючерсних бірж. Процеси, що відбуваються на світовому фінансовому ринку, так само, як і розвиток сучасних телекомунікацій, зокрема мережі INTERNET, впливають на національні фінансові ринки: збільшується міжнародний рух грошових потоків, відбувається інтернаціоналізація та глобалізація фінансових ринків. Література /3, 7, 11, 16, 18, 22, 28/.
3.2. Тема 2. Регулювання фінансового ринку
3.2.1. Основні питання навчальної програми
Необхідність державного регулювання фінансового ринку. Основні завдання регулювання фінансового ринку: створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства,одержання учасниками ринку достатнього обсягу інформації про емітентів цінних паперів, захист прав учасників фінансового ринку, контроль за прозорістю та відкритістю ринку. Форми регулювання фінансового ринку.
3.2.2. Методичні вказівки
В Україні поступово формуються правові норми фінансового ринку. Слід розуміти основні положення того, що економічні відносини, які складаються на фінансовому ринку, повинні регулюватися законодавчо. Закони, що регулюють ринок і встановлюють над ним контроль, створюються поступово, по мірі розвитку ринкових відносин в цілому і фінансових відносин зокрема. В країнах з ринковою економікою норми фінансового ринку створювалися протягом десятиріч. Знайомство з розвитком законодавства в країнах з ринковою економікою, по-перше, дозволяє надати критичну оцінку законодавству України з питань фінансового ринку; по-друге, допомогає розуміти, яким чином і в якому напрямку необхідно вдосконалювати вітчизняне законодавство з урахуванням специфіки комерційного, економічного і соціального розвитку України. Далі студент повинен зрозуміти правові основи регулювання фінансового ринку в Україні. В Україні відповідно до ст. 8 Конституції діє принцип верховенства права. Всі закони та нормативно-правові акти, що стосуються регулювання та нагляду за фінансовим ринком, повинні відповідати певним розділам і статтям Конституції. Відповідно до ст. 92 виключно законами України встановлюються основи створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, порядок створення і погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів. Необхідно також знати основні положення законів України, Постанов Верховної Ради та Указів Президента України, що безпосередньо відносяться до фінансового ринку (Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”; Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”; Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електроного обігу цінних паперів”; Постанова ВР України “Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України”; Указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” тощо). Окрім законів, кодифікованих Верховною Радою, обов'язковими до виконання є нормативно-правові акти виконавчої влади. Згідно з ст.117 Конституції України в межах своєї компетенції вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України – видає нормативно-правові акти. Міністерства, відомства, комітети, НБУ, ДКЦПФР та інші органи також щорічно видають накази, рішення, пояснення, постанови, інструкції з метою регулювання корпоративної діяльності, реєстрації цінних паперів, організації депозитарної діяльності, регулювання діяльності спільного інвестування та інше. Фінансові відносини між учасниками ринку повинні бути оформлені юридичними документами — угодами чи договорами, кожен з яких має відповідні обов'язкові реквізити. Суперечки, що виникають при невиконанні зобов'язань за угодою однією із сторін, вирішуються в арбітражному суді. Далі слід детальніше розібратися в правовому регулюванні та нагляді за трьома сферами фінансового ринку: фондовим ринком, грошовим ринком, ринком банківських позик. Чинне законодавство містить основні положення, які захищають права інвестора та накладають на емітента обов'язки щодо розкриття певної інформації. Введена обов'язкова реєстрація випуску цінних паперів у ДКЦПФР, інформації про їх випуск, оприлюднення публічної регулярної інформації про наслідки господарської діяльності емітента. Встановлені правила та стандарти стосовно проведення операцій на фондовому ринку. Щодо грошового ринку та ринку банківських позик, то слід відзначити такі положення: по-перше, специфічність грошового ринку як сфери фінансового ринку в чинних законах не відображена; по-друге, грошовий ринок і ринок банківських позичок потребують норм, що забезпечують насамперед підвищення ліквідності інструментів; по-третє, захист прав інвесторів, емітентів та професійних учасників фінансового ринку, а також підтримка ліквідності на грошовому ринку застосовується до кожного інструменту відповідно до норм права; по-четверте, ринок банківських позик традиційно високорегульований. За діяльністю грошового ринку здійснюється банківський нагляд, спрямований на захист прав вкладників та акціонерів банку, підтримку ліквідності банківської системи. Література /1, 7, 10, 11, 12, 13, 22, 24/.
3.3. Тема 3. Фінансові посередники
3.3.1. Основні питання навчальної програми
Інституціональні посередники на фінансовому ринку: банківські установи і небанківські фінансові інститути (інвестиційні фонди і компанії, трасти, страхові компанії, пенсійні фонди). Діяльність комерційних банків як універсальних посередників. Інвестиційні фонди і компанії, специфіка їх діяльності, особливості організації. Відкриті та закриті інвестиційні фонди. Взаємні фонди грошового ринку як конкуренти банків, їх привабливість з точкіизору дрібних інвесторів. Трастові операції на фінансовому ринку; особливості діяльності трастів. Пенсійні фонди як акумулятори інвестиційного капіталу; особливості розміщення та управління капіталом пенсійних фондів. Роль страхових компаній в накопичені і русі інвестиційного капіталу; вимоги щодо напрямів використання коштів страхових компаній в операціях на фінансовому ринку.
3.3.2. Методичні вказівки
Розвиток фінансового ринку неможливий без наявності розвинутої інфраструктури . Під інфраструктурою слід розуміти систему інститутів, які функціонують на фінансовому ринку. Склад інфраструктури: професійні учасники – торговці цінними паперами; організатори торгівлі – фондові біржі та позабіржові фондові торговельні системи; посередники в торгівельних угодах – брокери та дилери; посередницькі фінансові інститути – комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, ощадні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, фонди грошового ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди; реєстратори цінних паперів; депозитарії, клірингові депозитарії; розрахунково-клірингові банки; саморегульовані організації ринку цінних паперів; інформаційно-аналітичні інститути. В Україні поступово створюється інфраструктура ринку: функціонують шість фондових бірж, Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС), створено широку мережу посередницьких інститутів, реєстраторів і зберігачів цінних паперів, функціонє депозитарій НБУ для державних цінних паперів, Національний депозитарій, Міжрегіональна фондова спілка (МФС) для корпоративних цінних паперів. Студент повинен розуміти в чому полягає діяльність професійних учасників торгівлі, знати і розуміти ці види діяльності. З цією метою слід ознайомитися із Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (ст.4 “Професійна діяльність на ринку цінних паперів”). Ця діяльність досить різноманітна, починаючи з організації торгівлі, тобто здійснення цивільно-правових відносин з цінних паперів, до діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Потрібно з'ясувати значення посередництва на фінансовому ринку. По-перше, посередники об'єднує ризики, приймають на себе багато з них, насамперед ризик неповернення виданих позик та виплати процентів у строк (дефолт). По-друге, забезпечення деномінації заощаджень. Дрібні позики у посередника нагромаджуються поступово і згодом на їх основі укладаються угоди з цінними паперами на крупніші суми. По-третє, з другого положення випливає так званий “ефект масштабу” угоди: чим на більшу суму укладено угоду, тим нижчими виявляються адміністративні, консультаційні, юридичні та інші подібні витрати. Посередник має кращий доступ і можливості придбати інформацію з широкого кола питань, які стосуються обігу цінних паперів. Посередництвом між емітентами та інвесторами займається досить значна кількість фінансових інститутів, багато з яких мають власні функціональні обов'язки. Так комерційні банки обслуговують свою клієнтуру, залучають грошові кошти на рахунки, надають позики на різноманітні строки. Але, окрім цього, вони на замовлення клієнтів купують і продають цінні папери, виплачують по них дивіденди та проценти. Або, наприклад, пенсійні фонди за своїм призначенням мають накопичувати кошти членів фонду для наступних виплат пенсій (за укладеним договором між адміністрацією фонду та членами). Отримані таким чином кошти вкладаються в цінні папери, і фонд отримує певні доходи. За своєю суттю операції фонду з цінними паперами являють собою спільне інвестування членів фонду. Крім посередників, велику роль на фінансовому ринку відіграють організатори торгівлі – фондові біржі, а з ростом масштабів операцій – позабіржові фондові торговельні системи. Потрібно знати, що ринок цінних паперів поділяється на організований та неорганізований. Організований ринок цінних паперів – це функціонуючі на ньому фондові біржі та позабіржові торговельні системи. Неорганізований ринок – укладання угод з цінних паперів поза біржею, В Україні тільки 5 % обігу цінних паперів припадає на організований ринок. При вивченні теми слід особливу увагу звернути на проблеми, що пов'язані з створенням Національної депозитарної системи. В Україні сьогодні на передньому плані два завдання – створити систему обліку руху цінних паперів та забезпечити ліквідність фондового ринку. Ці проблеми практично поєднані зі створенням централізованої депозитарної системи та бездокументарної системи обігу цінних паперів. Структура Національної депозитарної системи складається з двох рівнів: нижнього – зберігачів, які ведуть рахунки власників іменних цінних паперів та реєстратори власників іменних цінних паперів, верхнього – Національний депозитарій України та депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки з цінних паперів. Необхідно знати основні положення, що пов’язані із діяльністю Національного депозитарію - особливості передачі та реалізації права власності на цінні папери в Національній депозитарній системі; види депозитарної діяльності: зберігання та обслуговування обігу цінних паперів на рахунках в цінних паперах, облік операцій клієнта, що стосуються цінних паперів; ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; особливості електронного обігу цінних паперів. Слід пам'ятати, що для здійснення кожного виду депозитарної діяльності потрібна ліцензія ДКЦПФР. Необхідно також з'ясувати такі категорії, як зберігачі цінних паперів, реєстратори цінних паперів, кліринговий депозитарій і розрахунковий банк. Література /10, 11, 18, 22, 24/.
3.4. Тема 4. Ризик та ціна капіталу
3.4.1. Основні питання навчальної програми
Ціна (курс) цінного паперу. Ціна капіталу. Ризики, на які має вплив інфляція. “Ефект Фішера”. Премія за ризик. Премія за ліквідність. Премія за строковість. Теорії часової структури процентних ставок. Розвиток теорій ризику. Модель арбітражного ціноутворення.
3.4.2. Методичні вказівки
Насамперед потрібно з'ясувати зміст двох категорій: вартість (курс) цінного паперу, що виражається в грошових одиницях, та ціна капіталу, що виражається в процентах. Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи, для емітента – фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у відсотках , від отриманого капіталу. Ціна капіталу визначається попитом і пропозицією, які залежать на фінансовому ринку від багатьох факторів. Особливе значення мають ризики. Дохід, на який розраховує інвестор, визначається не тільки кон'юнктурою ринку, але й надійністю фінансових активів, в які він вклав грошові кошти. Формується структура процентних ставок, що встановлюється строками цінного паперу, його ліквідністю, можливістю компанії у визначений час сплачувати за боргом та іншими факторами.На рівень процентних ставок (ціну капіталу) має вплив інфляція. Американський економіст І. Фішер увів поняття “номінальна ставка”, що складається з двох частин: очікуваної процентної ставки за безризиковим цінним папером та очікуваної премії за можливе знецінення грошової одиниці (тобто за інфляцію). Остання розглядається як компенсація для страхування ризику при втраті частини грошових коштів через знецінення грошової одиниці. На формування ціни впливають також інші ризики. За кожним із них визначається премія, яка додається до номінальної ставки - премія за ризик невиконання боржником своїх зобов'язань, премія за ліквідність, премія за строковість. В країнах з ринковою економікою складаються рейтинги на акції та облігації, за якими вони класифікуються на: цінні папери найвищої якості, дуже хорошої та хорошої якості, середньої та нижче середньої якості, низької якості та спекулятивні цінні папери. Чим нижче клас цінного паперу, тим вищою буде премія за ризик. Ліквідний цінний папір можна швидко реалізувати без втрат або з мінімальними втратами. Низьколіквідний цінний папір несе ризик великих втрат при його продажу. Це призводить до підвищення відсоткової ставки на такий цінний папір. Вкладеня в цінні папери на довгий строк звичайно обтяжене більшим ризиком, через що додається премія за ризик строковості. Але кон'юнктура ринків може бути такою, що більший ризик виявиться притаманним короткостроковим цінним паперам. Оскільки щодо різних класів цінних паперів виникають різного роду та розміру ризики, то і ціни на них значно відрізняються. В економічній літературі відомі теорії часової структури відсоткових ставок, що пояснюють форму так званої кривої доходів залежно від строків погашення. Теорія неупередженого (безстороннього) очікування пояснює нахил кривої “ринковим консенсусом” щодо майбутніх відсоткових ставок та деякою впевненістю інвесторів у зміні ставок. Теорія переваги ліквідності передбачає, що у інвесторів немає впевненості в русі відсоткових ставок. Через це кожен з них приймає власне рішення, віддаючи перевагу вкладенням у ліквідні цінні папери, тому премія за ліквідність буде рівною для всіх. Теорія ринкової сегментації передбачає, що відсоткова ставка за цінними паперами окремих строків визначається попитом і пропозицією. Тому кожен з учасників віддає перевагу операціям в якійсь одній зоні строковості (сегменті ринку). Фактори, що визначають попит і пропозицію на коротко- і довгострокові цінні папери встановлюються самими учасниками різних сегментів. При вивченні даної теми студенти мають ознайомитися з розвитком теорій ризику. Теорія американського економіста Г. Марковіца відокремлює з усіх цінних паперів папер без ризику – казначейський вексель строком на 30 днів. Він також розробляє модель ефективного, або раціонального портфелю, сутність якої полягає в тому, що здійснюється такий підбір цінних паперів за строками, фірмами, регіонами, галузями, який забезпечить отримання очікуваного прибутку при мінімальному ризику. Американський вчений-економіст У. Шарп запропонував поділити ризик на систематичний та несистематичний. Систематичний ризик інвестор не може перебороти шляхом диверсифікації портфелю. Системні зміни в господарстві (падіння цін на експортні товари, зниження капітальних вкладень та ін.) можуть спричинити різке зниження відсоткових ставок. На думку В. Шарпа, систематичний ризик потрібно вивчати і бути готовому до змін, щоб встигнути пристосуватися до них. Щодо несистематичного ризику, то він долається шляхом диверсифікації, тобто побудови ефективного портфелю цінних паперів. У. Шарп створив дуже популярну і прагматично прийнятну модель оцінки капітальних активів (МОКА). Вивчаючи дану тему, потрібно ознайомитися і зрозуміти значення побудови лінії характеристики, лінії ринку цінних паперів та лінії ринку капіталів. Усі три лінії використовуються для розрахунку очікуваного доходу по цінному паперу (або портфелю цінних паперів). Інвестор використовує найрізноманітніші прийоми для вивчення своєї поведінки на ринку цінних паперів. Потрібно усвідомити, що всі ці розрахунки визначають теоретичну ціну, а фактична складається на фінансовому ринку під впливом попиту і пропозиції . Чим вище професіоналізм фінансового аналітика, тим точнішим буде розрахунок очікуваного доходу і тим більше наближеною виявиться теоретична ставка дохідності до поточної. Модель арбітражного ціноутворення – визначення доходу по цінному паперу як функції безризикової відсоткової ставки та інших факторів, найважливішим з яких є зміни рівня інфляції та ВВП за умови, що немає можливості використовувати арбітраж. Процентний арбітраж – одночасні операції на декількох ринках або з декількома фінансовими інструментами для отримання доходу на різниці відсоткових ставок. Студент повинен бути обізнаним з теорією ефективності фінансового ринку американського економіста Ю. Фами. Її сутність полягає в тому, що ефективним можна вважати лише інформований ринок. Він відокремлює три рівні інформованості і відповідно три рівні ефективності: слабка форма ефективності, напівсильна і сильна. Література / 7, 11, 14, 24, 30 /.
3.5. Тема 5. Ринок капіталів
3.5.1. Основні питання навчальної програми
Поняття ринку капіталів. Специфічність ринку капіталів. Основна функція ринку капіталів. Основні фінансові інструменти ринку капіталів – акції, сертифікати акцій, паї, дольові цінні папери, що закріплюють права учасників на частину майна. Облігації як боргові цінні папери, що підтверджують відносини позики.
3.5.2. Методичні вказівки
Вивчаючи тему студент повинен розуміти , що ринок капіталів ( фондовий ринок) є однією із сфер фінансового ринку. Особливість ринку капіталів полягає в тому, що на ньому обертаються довгострокові цінні папери. Основна функція ринку капіталів – забезпечити процес накопичення капіталу та залучення інвестицій в економіку. Саме цим і пояснюється рух довгострокових фінансових інвестицій . В Україні працює фондовий ринок. Він має ряд особливостей : зв'язок з процесом приватизації державної власності та з акціонуванням підприємств; основна частина операцій з цінними паперами зосереджена на первинному ринку; мають місце низькі темпи розвитку вторинного ринку та переважність розвитку неорганізованого ринку, на який припадає до 95 відсотків всього обігу цінних паперів. Потрібно знати основні фінансові інструменти фондового ринку – акції, сертифікати акцій, паї, дольові цінні папери, що закріплюють права учасників на частину майна. Облігації – боргові цінні папери, які підтверджують відносини позики. Цінні папери фондового ринку класифікуються на пред'явницькі, іменні та ордерні. Потрібно знати визначення акцій, що наведені в Законі України “Про цінні папери та фондову біржу”, їх реквізити, а також основні положення щодо акцій, які випускаються, наведені в Законі України “Про господарські товариства”. Варто з’ясувати тенденції в появі нових видів акцій. Так, наприклад, прості акції, що випускаються акціонерним товариством, в класичному варіанті наділені правом голосу. В наш час у західних країнах з'явилися прості акції без права голосу, з обмеженими правами голосу, або навпаки, випускаються привілейовані акції з правом голосу за окремими рішеннями. Ринок акцій у західних країнах переважно біржовий. При цьому слід відзначити, що на фондовій біржі реалізуються, зазвичай, крупні пакети акцій найвпливовіших в економічному значенні компаній. Акції емітуються на первинному ринку, а їх обіг відбувається на вторинному. Способи первинного розміщення акцій визначаються законами та традиціями країни. Існує два основних методи їз розміщення: публічне та приватне. У західних країнах переважає публічне розміщення (або відкрита підписка), суть якого полягає в тому, що акції пропонуються для продажу “широкій публіці”, тобто чисельним і різноманітним інвесторам. Приватне розміщення передбачає одного основного інвестора, що купує відразу весь випуск. Основний інвестор (андерайтер) створює розподільчу мережу, через яку він продає весь випуск або його основну частину. Андерайтерами звичайно є інвестиційні банки або крупні комерційні банки . Приватне розміщення має ряд переваг. По-перше, емісії корпорацій при приватній підписці не реєструються комісією з цінних паперів, це знижує витрати. По-друге, корпорації не розкривають таким чином свої довгострокові фінансові плани. Зазвичай в цьому зацікавлені корпорації військово-промислового комплексу та галузей високих технологій. По-третє, інвестиційний банк гарантує розміщення випуску. При публічному розміщенні акцій потрібна обов'язкова реєстрація емісії в комісії по цінним паперам. Емітент повинен подати в комісію реєстраційну заяву та емісійний проспект з широкою економічною та фінансовою інформацією. Витрати на оформлення документів вимагають додаткових коштів. Отримання дозволу на випуск дає право розміщувати цінні папери на фондовій біржіі, або звернутися до інвестиційного інституту. Потрібно знати категорію «ціни акції» та вміти її обчислювати. Потрібно також розуміти значення вторинного ринку акцій, який надає можливість організувати вільну купівлю-продаж усіх раніше випущених акцій. Вторинний ринок фактично гарантує первинне розміщення, оскільки, купуючи акцію, її власник впевнений, що у разі необхідності її продажу він може це зробити на вторинному ринку. Традиційно в багатьох країнах фондова біржа та позабіржові фондові торговельні системи складають вторинний ринок цінних паперів. Потрібно усвідомити сутність облігаційного ринку як ринку боргових інструментів. Їх емітентами є корпорації, держава, місцеві органи влади. Слід бути обізнаним з питань класифікації облігацій. Облігації – основні цінні папери, що емітуються корпораціями. В нових випусках корпоративних цінних паперів 85 % припадає на облігації і 15 % — на акції. Це положення пояснюється тим, що корпорації дуже обережно збільшують сплачений капітал, віддаючи перевагу зростанню боргів (тобто збільшенню пасивів) на деякий строк. Для порівняння: в Україні це співвідношення становить 1:99 відповідно. Ціна облігації (її курс) – теперішня вартість її грошових потоків та вартість капіталу. Література /4, 7, 11, 14, 24, 27/.
3.6. Тема 6. Ринок похідних фінансових інструментів
3.6.1. Основні питання навчальної програми
Поняття похідних фінансових інструментів (деривативів). Види похідних фінансових інстурментів: опціони “права”, варанти, опціони “пут” і “колл”, ф'ючерси. Опціони “права”, їх особливості, права і привілеї. Вартість “права”. Варанти (ордери): загальні властивості, переваги і недоліки. Особливості варантів: курс виконання, вартість, премія. Опціони “пут” і “колл”: визначення й особливості.. Ринки опціонів. Стандартні опціони. Опціонна премія. Угоди з опціонами “пут” и “колл”. Визначення вартості опціонів “пут” і “колл”. Види опціонів: галузеві, процентні, валютні, на фондові індекси. Ф’ючерсний ринок. Ф’ючерсні контракти. Фючерси з іноземною валютою, відсотковими ставками і звичайними акціями. Характеристика контрактів.
3.6.2. Методичні вказівки
Особливість похідного ціного паперу полягає в тому, що він випускається на основі вже емітованих класичних цінних паперів — акцій та облігацій. Поява та розвиток похідних цінних паперів пояснюється декількома причинами: можливістю страхування (хеджування) спот-угод шляхом укладання строкових угод на цінні папери; потребами фінансового ринку в створенні нових фінансових інструментів; потребами спекулянтів цінними паперами. Необхідно знати основні види похідних цінних паперів: форварди, ф'ючерси, опціони, свопи, варранти. Крім того, на фінансовому ринку існують похідні фінансові інструменти «другого покоління», основою яких є обіг похідних цінних паперів першого порядку: опціони на ф'ючерси, ф'юсерси на фондові індекси та ін. Вивчаючи тему похідних, строкових за своєю суттю, цінних паперів, потрібно знати основні положення щодо них. Продавець похідного цінного паперу при укладанні угоди відкриває коротку позицію. Це означає, що він продає певну кількість цінних паперів. Покупець відкриває відповідно довгу позицію. Це означає, що він має намір купити певну кількість цінних паперів. У короткій позиції перебуває торговець цінними паперами, який їх позичає, маючи надію виграти на зниженні поточної ціни в майбутньому , тобто на поверненні боргу за нижчою ціною. В довгій позиції учасник угоди сподівається на підвищення поточної ціни в майбутньому та отримання прибутку у розмірі курсової різниці. Базисні активи похідних цінних паперів – товари, валюта, цінні папери, які покладені в основу угоди. Потрібно звернути увагу на головні особливості кожного з видів похідних цінних паперів. Форвард – строкова угода, обов'язкова для виконання між продавцем і покупцем щодо майбутньої поставки базісного активу (товару або валюти) за визначеною фіксованою ціною у визначений строк. Особливість форвардного контракту - він укладається поза біржою, через що гарантії його виконання немає. Ф'ючерс – строкова угода, що на відміну від форварда укладається тільки на біржі. Базовими активами для фінансових ф'ючерсів є боргові цінні папери. Ф'ючерси реєструються розрахунковою палатою біржі. При розрахунках по ф'ючерсному контракту і покупець і продавець діють через контрагента – біржу, яка встановлює правила торгів. Біржа є гарантом виконання ф'ючерсу, через що в розрахунковій палаті для покупця і продавця відкривається маржовий рахунок, на який перераховується початкова маржа. В кінці ділового дня визначається варіаційна (змінна) маржа: для одних учасників це — сума виграшу, для інших — програшу. Варрант – свідоцтво, що видається разом з цінним папером, яке дає право на додаткові пільги його власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів. Опціон – строкова угода між продавцем і покупцем на право покупця купити або продати фінансовий актив за фіксованою ціною. Потрібно зрозуміти специфічність угоди, яка полягає в тому, що вона не є обов'язковою до виконання. Право вибору здійснити або відмовитися від угоди належить тільки покупцеві опціону. З цього випливає, що ризик між покупцем і продавцем поділений нерівномірно. Потрібно знати класифікацію опціонів: американський та європейський, опціон на купівлю фінансового активу –«колл», опціон на продаж фінансового активу –«пут». Ціна опціону, яку виплачує покупець продавцю, називається премією. Слід розуміти, що вона визначається рядом факторів: біржовим курсом цінних паперів, базисною ціною, строком опціону, очікуваною ставкою ринкового доходу. Нижня межа премії відповідає “внутрішній вартості опціону” як різниця між поточною ціною акції та ціною виконання контракту у разі його реалізації. Верхня межа визначається часовою (зовнішньою) вартістю як різниця між фактичною премією та внутрішньою вартістю. Часова вартість залежить від ризику. Розвиток похідних цінних паперів стимулює розвиток фінансового інжинірингу, внаслідок чого створюються нові фінансові інструменти шляхом їх комбінацій. Своп – контракт між двома учасниками на право обміну певною сумою валюти, цінних паперів, процентних платежів на умовах, зафіксованих у договорі. Інтернаціоналізація фінансових ринків призвела до появи нових фінансових інструментів – американських депозитарних розписок (АДР, або ADR) та глобальних депозитарних розписок (ГДР, або GDR). Вони підтверджують право власності на іноземні акції, що випускаються в інших країнах. Емітуються банками – депозитаріями акцій. АДР вперше були випущені в 1927 р., у наш час випускаються в США та є ефективним засобом отримання інвесторами доступу до фондових ринків США. ГДР випускаються в країнах Західної Європи для залучення інвестицій в акції іноземних компаній.
Література / 7, 11, 14, 21 /.
3.7. Тема 7. Грошовий ринок та ринок банківських позичок
3.7.1. Основні питання навчальної програми
Основи організації кредитного ринку. Структура кредитного ринку. Регулювання кредитного ринку. Основні форми кредитних відносин: система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, комерційне кредитування. Класифікація кредитів залежно від категорії позичальника, строку, механізму погашення кредиту, його забеспечення. Поміщення капіталу в банківських установах. Безстрокові і термінові вклади (депозити). Ощадні вклади. Операції з інструментами грошового ринку. Операції з комерційними векселями. Операції з державними інструментами грошового ринку (казначейськими векселями). Факторинг. Стандартний факторинг. Види факторингових угод. Критерії економічної оцінки факторингових послуг.
3.7.2. Методичні вказівки
Грошовий ринок і ринок банківських позик є сферами фінансового ринку, що пов’язані між собою. Існують певні особливості грошового ринку як ринку короткострокових цінних паперів, високоліквідних фінансових активів і ринку банківських позичок в наданні коротко- або середньострокових банківських позик для фінансування оборотного капіталу. Ці особливості визначають головні функції даних сфер фінансового ринку: забезпечення купівлі грошей як засобу платежу, руху короткострокових фондів, а також касового виконання державного бюджету. Слід звернути увагу на те, що всі фінансові інструменти, які обертаються на грошовому ринку, є борговими цінними паперами — векселі, казначейські векселі та інші цінні папери держави строком погашення до одного року, комерційні папери, сертифікати депозитів, що вільно обертаються на фінансовому ринку. Вексель – безумовне зобов'язання векселедавця виплатити зазначену у векселі суму у визначений строк або за пред'явленням. Потрібно знати відмінність простого векселя від переказного (тратта), вміти навести приклади векселів, що обертаються в Україні. Вексель — дисконтний цінний папір, тобто він продається з дисконтом, а погашається за номіналом. Вексель – це засіб переводу грошових коштів; комерційного кредиту; початкова форма розвитку паперових грошей. Казначейський вексель – короткостроковий дисконтний цінний папір держави, що випускається, як правило, для покриття касового дефіциту бюджету. Центральні банки проводять операції з казначейськими векселями (на відкритих торгах) з метою регулювання грошового обігу. Комерційні папери – за своєю суттю це прості векселі, що випускаються крупними трансконтинентальними корпораціями та банками строком до 270 днів. Даний фінансовий інструмент широко використовується, створено вторинний ринок, для емітента – це зручний засіб залучити грошові кошти та уникнути контролю з боку Комісії з цінних паперів ( тобто строк у США нижче за рівень встановлений Комісією з цінних паперів). Сертифікати депозитів – зобов'язання кормерційних банків, що випускаються на основі депозитів. Таке управління пасивами банку дозволяє розширити його емісійну діяльність. Випускаються на строк від 3—5 місяців до 1 року, можуть погашатися за пред'явленням. РЕПО – продаж цінних паперів з обов'язковим зворотним викупом. Використовується в короткостроковому кредитуванні строком на один день. В Україні операції РЕПО проводить НБУ з метою підтримки ліквідності кредитної системи. Федеральні фонди – фінансовий інструмент, що використовується в США. Грунтуються на тому, що комерційні банки мають тримати за встановленими нормами резервні кошти у вигляді готівки в сейфах. До кінця ділового дня в одних банків можливе перевищення норми, а в інших – нестача. Через що надлишкові фонди позичаються під певний відсоток на строк один день. Види короткострокових і середньострокових позик вивчаються студентами при вивченні дисципліни “Банківська справа”. Тому слід лише слід поновити ці знання та зрозуміти, що ринок банківських позик позв'язаний з ринком цінним паперів, зокрема з грошовим ринком. Комерційні банки видають позики під заставу векселів, акцій, ОВДП; ломбардний кредит під заставу цінних паперів; проводять операції з векселями, зокрема обліковують їх, тощо. Література / 5, 9, 19, 22, 23, 24/.
3.8. Тема 8. Валютний ринок
3.8.1. Основні питання навчальної програми
Поняття валюти, курс валюти, котирування іноземної валюти. Класифікації валютних ринків за різноманітними чинниками. Взаємовідносини між учасниками валютного сегменту фінансового ринку. Конверсійні операції на валютному ринку. Ринок операцій СПОТ. Операції на форвардному ринку. Валютні фьючерси. Валютні опціони. Операції СВОП. Валютний арбітраж.
3.8.2. Методичні вказівки
Потрібно пам’ятати, що міжнародний поділ праці та відсутність єдиної для всіх країн валюти платежу, наявність постійної небезпеки валютних втрат у наслідок коливань валютних курсів викликає необхідність здійснення валютних операцій, тобто операцій купівлі-продажу іноземної валюти. Суттєву роль при цьому відіграє валютний ринок. Як невід’ємна частина міжнародних розрахунків валютні операції надають можливість суб’єктам міжнародних розрахунків купити саме ту іноземну валюту, яка потрібна їм у даний момент, по-перше, для здійснення платежів, по-друге, для того, щоб зберегти від знецінення свої валютні резерви, якщо курс валют, з яких складаються ці резерви, починає падати або існує загроза цього. Валютні операції є також засобом одержання прибутків, особливо для банків та брокерських контор. Основою валютних операцій є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій на валютному ринку. Потрібно уяснити, що учасники валютного ринку стикаються у своїй фінансовій діяльності з ризиком і невизначеністю. Тому існує необхідність в таких фінансових інструментах , що допомогли б знизити ступінь ризику і невизначеності. Валютний ринок використовує методи хеджування. Хеджування припускає забезпечення стабільності майбутніх обмінних курсів і процентних ставок або гарантованої компенсації втрат від їх несприятливих змін за рахунок одержуваних прибутків. Ризик потенційних збитків від зміни обмінних курсів можна поділити на операційний, трансляційний та економічний валютний ризик. Потрібно визначити їх сутність та особливості. Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку щодо обміну обумовлених сум валюти однієї країни на валюту іншої країни за певним курсом обміну. Конверсійні операції поділяються на дві групи: операції типу спот, або поточні валютні операції, та форвардні валютні операції. Різниця між цими групами операцій полягає в даті валютування. Операції спот – найпоширеніші та становлять до 90 відсотків обсягу валютних угод. У міжнародній практиці прийнято, що поточні валютні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Міжнародний ринок поточних валютних операцій називається спот-ринком.
Головний курс спотових угод – це курс телеграфного переводу. В основі угод спот лежать кореспондентські відносини між банками. Умови розрахунків спот досить зручні для контрагентів угоди: протягом поточного і наступного дня зручно обробити необхідну документацію, оформити платіжні та інші телекси для виконання умов угоди. Крос-операції застосовуються при поєднанні валютного обміну з купівлею-продажем цінних паперів. Поточним конверсійним операціям відповідає обмінний курс спот. Він є поточним валютним курсом і приводиться на сторінках газет, згадується у розмовах, висвічується на екранах інформаційних агентств. Валютний арбітраж є операцією з купiвлi-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку вiд рiзницi валютних курсів. Арбітраж може працювати на основі котирування двох видів – прямого і непрямого. Валютний арбiтраж буває часовим i просторовим, простим i складним.Простий валютний арбiтраж – це арбiтраж, який здiйснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж – це арбiтраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках. Маклер ніби піднімається східцями, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюти на завершальній стадії не обов’язкове. У сучасній Україні отримав розповсюдження просторовий арбітраж. До цієї операції стихійним шляхом приходять починаючі дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. У нормальних умовах валютний арбітраж належить за своїми макроекономічними наслідками до позитивних явищ, бо сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. Часовий валютний арбітраж – це операція, яка здійснюється з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі. Часовий арбітраж – отримання прибутку за рахунок відкриття спекулятивних позицій за одним курсом з наступним закриттям в продовж певного часу (від декількох хвилин до декількох місяців) за курсом, який змінився. Цей найбільш розповсюджений сьогодні вид валютного арбітражу передбачає розрахунок дилера на позитивну зміну курсу і характеризується прийняттям ризику збитків при відкритті валютних позицій. Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку при зміні валютного курсу. Література / 5, 10, 11, 19, 22, 24/.
3.9. Тема 9. Фондова біржа та фондові операції
3.9.1. Основні питання навчальної програми
Фондова біржа: призначення, види операцій. Форми організації біржової торгівлі. Норми і правила організації бірж. Лістинг і котирування цінних паперів. Методи котирування цінних паперів. Класифікація обліку і руху акцій. Види і суть доручень клієнтів, що виконуються на біржах.
3.9.2. Методичні вказівки
Фондова біржа, згідно із Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Правовий статус фондової біржі може мати три форми: публічноправові, акціонерні товариства та змішані. В Україні фондові біржі - акціонерні товариства закритого типу. Фондові біржі в обов'язковому порядку проходять державну реєстрацію. Поява і розвиток фондових бірж пов'язані з такими основними причинами: розвиток вексельного обігу, виникнення вексельних ярмарок, на яких покупці обмінювалися векселями; розвиток державного кредиту та необхідність створення вторинного ринку для державних облігацій; поява та розвиток акціонерних компаній, що випускають цінні папери. Необхідно знати основи організації роботи фондових бірж, керівні органи біржі, її комітети, значення котирувальної комісії, що складає вимоги лістингу та допускає акції до котирування на фондовій біржі. Лістинг (включення цінного паперу до списку) є обов'язковою процедурою для торгівлі на фондовій біржі. В лістинг включаються тільки ті цінні папери, що відповідають вимогам біржі. Потрібно відзначити, що вимоги лістингу досить високі, тому на біржу потрапляють цінні папери тільки вищого гатунку. Торгівлею на біржі займаються брокери та дилери, які є посередниками між біржою і клієнтами. Спеціалісти біржі реєструють усі укладені угоди між брокерами. Біржові операції — угоди купівлі-продажу цінних паперів, що пройшли процедуру лістингу, та укладаються між учасниками торгівлі у встановленому приміщенні у встановлений час. Біржовий процес містить такі стадії: оформлення та реєстрація заяв (наказів) на купівлю-продаж цінних паперів; введення заявок (наказів) до біржової торгівлі; укладання угод між клієнтами та брокерами; виконання угод; реєстрація торговельних угод на біржі; розрахунки (або кліринг) між клієнтами. Студент повинен знати види наказів, які може дати клієнт брокеру на купівлю або продаж цінних паперів, та їх головні характеристики - розмір наказу (на повний лот або неповний лот), лімітна та ринкова ціна, стоп-наказ. Слід зрозуміти категорію “купівля на маржі” – тобто з використанням позичених коштів. Інвестор вкладає в цінні папери запозичені кошти. На відміну від маржових угод, укладаються також “короткі” угоди – поставка шляхом запозичення цінних паперів. Студент повинен знати причини появи та розвитку позабіржових фондових торгівельних систем. Література /7, 10, 11, 13, 15, 24/.
3.10. Тема 10. Міжнародний фінансовий ринок
3.10.1. Основні питання навчальної програми
Основи функціонування міжнародного фінансового ринку. Фінансові інструменти міжнародного ринку: кредитні ресурси, еврооблігації, евроакції, свопи, опціони, форварди, фючерси та ін. Фінансова інформація на міжнародному ринку: результати котирування акцій на міжнародних фондових біржах, результати торгів державними зобовязаннями, результати торгів корпоративними облігаціями, інформація про торги фючерсними контрактами, інформація про міжнародні інвестиційні компанії.
3.10.2. Методичні вказівки Потрібно пам’ятати, що у широкому розумінні фінансові ресурси світу це сукупність фінансових ресурсів всіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу, а у вузькому розумінні це ті фінансові ресурси, які використовуються у міжнародних економічних відносинах, тобто у відношеннях між резидентами та нерезидентами. Потрібно розуміти сутність основних факторів, що впливають на рух фінансових потоків - стан економіки; взаємну лібералізацію торгівлі країн – учасниць ГАТТ/ ВТО; структурну перебудову економіки; масштабний перенос за кордон низькотехнологічних виробництв; міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок; зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків; випередження вивозу капіталу над торгівлею товарами та послугами. Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, вони тісно взаємодіють між собою, та мають ряд специфічних відмінностей. До відмінностей між світовими фінансовими ринками та національними можна равести: величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами); відсутність географічних кордонів; цілодобове проведення операцій; використання валют ведучих країн; диверсифікацію сегментів ринку; специфічні процентні ставки; стандартизацію та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп`ютернойї мережі. Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах, до них відносіться : Н`ю-Йорк і Чикаго - в Америці; Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург – в Європі; Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн - в Азії. Потрібно розглянути основні канали руху світових фінансових потоків, валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі- продажу товарів, і послуг; зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал; операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами; валютні операції; перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації та інші. Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку: Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін. Необхідно розглянути різноманітні економічні та організаційні відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу: валютних операцій; зовнішньої торгівлі; надання послуг; здійснення інвестицій; інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Міжнародні банківські угоди визначають переважно організаційні основи здійснення розрахунків. Це, передусім, встановлення між банками кореспондентських відносин. Вони передбачають відкриття банками один одному кореспондентських рахунків для зберігання своїх валютних коштів, виконання на засадах взаємності розрахункових операцій за дорученням і за рахунок власних коштів кожного. Між банками укладаються й інші міжнародні угоди з питань організації розрахунків (про використання дорожних чеків, єврочеків, кредитних карток, про систему СВІФТ тощо). Міжнародний кредит – це надання валютно-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування у сфері міжнародних економічних відносин. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів, а також за рахунок використання ресурсів державних, регіональних і міжнародних організацій. Міжнародний ринок позичкових капіталів – це система відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Він є сукупністю кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позички і кредити іноземним позичальникам. Міжнародний ринок позичкових капіталів виділився з національних ринків позичкового капіталу, однак в останні роки межа між ними стирається внаслідок лібералізації національних ринків позикового капіталу. . У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках у середині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях. Також необхідно розглянути склад та особливості фінансової інформації на міжнародному ринку: результати котирування акцій на міжнародних фондових біржах, результати торгів державними зобовязаннями, результати торгів корпоративними облігаціями, інформація про торги фючерсними контрактами, інформація про міжнародні інвестиційні компанії тощо. Література / 12, 24, 27, 38 /.
4. ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ
Перелік практичних занять за темами дисципліни наведено у таблиці 4.1.
Таблиця 4.1. Перелік практичних занять
5. Контроль навчального процесу
5.1. Контроль поточної роботи здійснюється шляхом захисту контрольних завдань з індивідуальної тематики. 5.2. Підсумковий контроль здійснюється шляхом екзамену. 5.3. Критерії оцінювання знань студентів на екзамені є такими: - оцінка “відмінно” передбачає відповідь на рівні самостійного мислення, знання курсу, вміння скласти план до запитань та логічно розкрити питання, вміння застосувати основні положення теорії до аналізу явищ дійсності, глибокі знання нормативних документів, знання додаткової літератури; -оцінка “добре” передбачає знання програмного матеріалу, логічну відповідь за самостійно складеним планом, вміння аналізувати економічні явища на підставі знань теорії, знання основних нормативних документів.Відповідь може містити деякі недоліки; -оцінка “задовільно” ставиться за знання основних положень дисциплінни, можливо недостатньо правильні формуліровки та деякі порушення послідовності розкриття матеріалу, труднощі застосування знань теорії до аналізу економічних явищ та процесів; -оцінка “незадовільно” ставиться в тому випадку, якщо студент не знає більшої частини програмного матеріалу, робить значні помилки, не знає основного змісту нормативних документів, не може застосовувати теоретичні положення до аналізу явищ дійсності.
6. КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ (100 варіантів)
Контрольне завдання є обов'язковою формою перевірки стану вив-чення теоретичних питань з дисципліни, зокрема вивчення та опрацювання спеціалізованої літератури, законодавчих та нормативних документів. Виконання контрольного завдання є завершальним етапом вивчення дисципліни «Фінансовий ринок» і ставить за мету: поглиблення і розширення теоретичних і практичних знань з дисципліни та уміння застосовувати їх при вирішенні конкретних практичних завдань; формування системного мислення на основі глибокого розуміння явищ, процесів, відносин у фінансовій сфері; виявлення ступеня підготовки студента до самостійної практичної діяльності та рівня опанування майбутніми фахівцями інструментарію вирішення економічних та фінансових проблем, який допоможе стати їм активними економічними суб`єктами. Виконання контрольного завдання передбачається у формі написання та захисту ессе за однією із запропонованих тем. Вибір теми ессе студентом проводиться відповідно до його порядкового номеру у списку академічної групи. Структура контрольного завдання є такою: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень (при потребі); вступ; основна частина; висновки; список використаних джерел; додатки (при потребі). У вступі розкривають сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість; підстави і вихідні дані для розробки теми. Основна частина контрольного завдання складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обгрунтуванням застосованих методів досліджень. У розділах основної частини подають огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень; аналіз і узагальнення результатів досліджень. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Завершується робота висновком. Викладають найбільш важливі результати, одержані в контрольній роботі, які повинні містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (задачі), її значення для науки і практики. У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обгрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання. Список використаних джерел слід розмішувати в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку. При потребі до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи: таблиці допоміжних цифрових даних; ілюстрації допоміжного характеру тощо. Обсяг контрольного завдання має складати не менш 25-30 стандартних аркушів (формат А4). Контрольне завдання подається на перевірку викладачеві у встановлені терміни. Виконання контрольного завдання є обов'язковим для кожного студента.
Теми ЕССЕ
ТЕМАТИКА ПРАКТИЧНИХ ТА ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ
1.Які основні функції фінансових ринків? 2.Які основні суб’єкти фінансового ринку? 3.За якою ознакою фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів? 4.Чім відрізняються прямі учасникі фінансового ринку від посередників? 5.Як в Україні здійснюється державне регулювання фінансового ринку? 6.Основні завдання і функції Комісії з цінних паперів і фондових бірж. 7. У чому полягає суть поняття “прозорость” фінансового ринку? 8.Які основні напрями та форми державного регулювання фінансового ринку? 9.Які санкції застосовуються до порушників законодавства про цінні папери на фондовому ринку України? 10.Що розуміють під акцією? 11. Де обертаються акції? 12.Що дає інвестору володіння звичайною акцією, а що - володіння привілейованою акцією? 13. Що таке облігація? Чому вона вважається довгостроковим фінансовим інструментом? Відмінності між облігацією й акцією. 14.Який механізм випуску та обігу облігацій внутрішньої державної позики України? 15.Що розуміють під похідною фінансового інструменту? 16.Які види похідних фінансових інструментів застосовують в практиці інвестування? 17. Що таке опціон? Як він утворюється, як і для чого використовується? 18. Що таке опціони “пут” і “колл”? Як вони використовуються і діють? Які недоліки і переваги цих опціонів? 19. Що таке хеджування на фінансовому ринку? Як і для чого хеджування використовується? 20. Що таке фінансовий фючерс і для чого він використовується? 21. Які економічні функції виконують фінансові посередники, здійснюючи трансформацію активів? 22.У чому полягає суть брокерської діяльності? 23.У чому полягає суть ділерської діяльності? 24.У чому полягає діяльність, спрямована на спільне інвестування коштів? 25. Як визначається ринкова вартість акцій інвестиційних компаній? 26. Чим відрізняються трасти від інших інститутів спільного інвестування? 27. Які інститути утворюють інфраструктуру фондового ринку? 28.У чому полягає діяльність по веденню реєстра власників іменних цінних паперів? 29. Зміст депозитарної діяльності. 30. Хто є учасниками Національної депозитарної системи? 31.У чому полягає розрахунково-клірингова діяльність по цінних паперах? 32.Які риси є характерними для біржової торгівлі? 33.У чому полягає процедура лістингу і з якою метою вона проводиться? 34.Яким є порядок укладання угод на біржі? 35.У чому полягає котирування цінних паперів? 36.Яке призначення фондових індексів? 37.У чому полягає діяльність Першої фондової торгівельної системи? 38.Хто є основними учасниками ринку кредитних послуг? 39.Які функції виконує банківська система на кредитному ринку? 40.За якими ознаками класифікують кредити? 41.Які базові принципи ціноутворення на ринку кредитів? 42.Які основні складові управління кредитним ризиком у комерційних банках? 43.Які процентні ставки і чому використовують як базові? 44.Які основні види операцій з валютою здійснюють учасники ринку? 45.За якими ознаками класифікують валютні ринки? 46. Які субєкти фінансового ринку виступають основними учасниками валютного ринку? 47.Які функції виконують комерційні та центральні банки країн на національних та міжнародному валютних ринках? 48.Які функції виконує Національний банк у сфері валютного регулювання? 49.Хто є учасником торгів на УМВБ ( Української міжбанківської валютної біржі) ? 50. Яким є механізм укладання угод з валютою на міжбанківському валютному ринку України? КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |