Розділ 1. САМОСТІЙНА РОБОТА.. 3

Тема 1. Фінанси. Фінансова діяльність підприємства. 3

Тема 2. Грошові розрахунки підприємства. 7

Форми грошових розрахунків, що застосовуються на підприємстві, технологія їх проведення. 7

Організація готівкових грошових розрахунків. 15

Організація розрахунків з покупцями та постачальниками. 17

Методи управління заборгованістю.. 20

Тема 3. Прогнозування, планування фінансових результатів на підприємстві 25

Види прибутку на підприємстві 26

Методи планування та прогнозування прибутку. 29

Напрями використання прибутку на підприємстві 35

Основні показники прибутковості та рентабельності 39

Фактори впливу на прибутковість і рентабельність підприємства. 43

Тема 4. Управління основним капіталом підприємства. 45

Склад, структура та стан основних фондів підприємства. Показники ефективності їх використання. 45

Методи нарахування амортизації 49

Податковий метод прискореної амортизації. 51

Прямолінійний метод амортизації основних засобів. 51

Виробничий метод. 52

Метод зменшення залишкової вартості. 53

Метод прискореного зменшення залишкової вартості. 53

Кумулятивний метод. 53

Капітальні вкладення, джерела та порядок їх фінансування. 54

Фінансові інвестиції підприємства. 59

Портфель фінансових інвестицій підприємства. 61

Класифікація інвестиційних портфелей: 62

Управління портфелем фінансових інвестицій. 63

Тема 5. Управління оборотним капіталом підприємства. 64

Нормування оборотних коштів. 66

Визначення потреби в оборотних коштах. 71

Показники  ефективного використання оборотних коштів. 72

Джерела формування оборотних коштів. 75

Власні джерела. 76

Використання банківських кредитів. 77

Залучення коштів інших суб'єктів господарювання. 78

Тема 6. Оцінка фінансового стану підприємства та перспективи його зміцнення  78

Інформаційна база аналізу фінансового стану підприємства. 78

Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства. 80

Аналіз майнового стану підприємства. 82

Аналіз ліквідності та платоспроможності 85

Аналіз фінансової стійкості 88

Аналіз показників ділової активності підприємства та ефективності його роботи  91

Тема 7. Фінансове планування діяльності підприємства. 93

Види фінансового планування. 93

Порядок складання і зміст фінансового плану. 95

Тема 8. Розвиток діяльності підприємства. 96

Санаційні концепції і поняття санаційного плану неплатоспроможних підприємств. 96

Основні санаційні заходи подолання кризи. 100

Характеристика стратегії і тактики підприємства. 102

Корпоративна та функціональна стратегія підприємства. 103

РОЗДІЛ 2. Індивідуальна робота.. 106

Тема 3. Прогнозування, планування фінансових результатів на підприємстві 106

Тема  4. Управління основним капіталом підприємства. 125

Тема 5. Управління оборотним капіталом підприємства. 131

Тема 6. Оцінка фінансового стану підприємства та перспективи зміцнення. 140

Тема 7. Фінансове планування діяльності підприємства. 155

Розділ 1. САМОСТІЙНА РОБОТА

Змістовий модуль І. Основні характеристики фінансової діяльності підприємства

Тема 1. Фінанси. Фінансова діяльність підприємства

 

Базою проходження переддипломної практики є Державне підприємство “Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова” в м.Дніпропетровську, розташоване за адресою вул. Криворізька, 1.

Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. А.М.Макарова" на цей час є єдиним підприємством в Україні, яке займає монопольне становище на загальнодержавне ринку з виготовлення ракетно-космічної техніки та надання пускових послуг та здійснює стратегічно і економічно важливу задачу щодо використання космосу в інтересах оборони і безпеки держави.

Форма власності державна. Підпорядковано Національному космічному агентству України. Власних приміщень і площ 1 569 798 кв.м. Площа земельної ділянки 11 993,7 га. Підприємство багатопрофільне виробляє продукцію виробничо-технічного призначення, кількість працюючих 15 тис.чоловік.

Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод (ВО ПМЗ) починаючи з 60их років стає виробником ряду унікальних космічних носіїв, а також цілої гами космічних супутників. Створено 67 типів космічних апаратів, 12 космічних комплексів та чотири космічних ракетних комплекси, які забезпечують астрофізичні дослідження, глобальний радіо і телевізійний зв'язок, екологічний моніторинг.

З 1953 року на ДП "ВО ПМЗ" організовано випуск продукції цивільного призначення. Створена власна модель трактора ЮМЗ6АКЛ.

У 1991-1992 роках в рамках конверсії виробництва та з метою вирішення транспортної проблеми на Україні об'єднання розпочало освоєння та виготовлення тролейбусів.

З 1995 року розпочато виробництво вітроенергетичних установок розробки ДКБ "Південне" та СП "Уінденерго" (ВЕУ56100), а також трамваїв по конструкторсько-технічній документації СП "ТатраЮг".

У 1997 році розпочав роботу міжнародний проект "Морський старт" за участю США, РФ, України, Норвегії з запуску ракетоносіїв з плавучої платформи. Підписано контракт з компанією "Морський старт" на постачання ракетоносіїв "Зеніт". За період участі ДП "ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова" у міжнародному проекті "Морський старт" запущено близько двох десятків супутників.

З 1999 р. проводиться освоєння виробництва шасі до літаків АН140, АН148 та нових моделей тракторів потужністю 80 к.с. ЮМЗ8071, ЮМЗ8280 та їх модифікацій. У 2000 році розпочато виготовлення випробувально-промислової партії тракторів типу "Дніпро".

З 2000г. підприємство перейменовано у державне підприємство "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова".

У 2003 році розпочата підготовка виробництва та освоєння нових видів продукції:

-         вітроенергетичних установок ВЕУ потужністю 600 квт Т60048;

-         сіялок СЗПЦ з шириною захвата 6м., що агрегатуються з тракторами ЮМЗ80/82 потужністю 80 л.с.;

-         односекційного тролейбуса рівня європейського стандарту марки Е186 з пониженим рівнем підлоги;

-         космічних апаратів ("Мікросупутник", "Січ 1М");

-         контейнерів для радіаційних та хімічних відходів;

-         шасі до літака Ан148.

Починаючи з 2005 року підприємство разом з підприємствами РФ модернізує стратегічні ракетоносії по темі "Дніпро" для запуску цивільних космічних апаратів. Розпочата реконструкція та створення потужностей підприємства для виготовлення ракетоносія "Циклон4" та наземне відпрацювання його вузлів і агрегатів. Ракетоносій "Циклон4" створюється для участі у спільному українсько-бразильському проекті запуску супутників з космодрому "Алькантар", що зараз створюється на території республіки Бразилія.

У 2008 році підписані необхідні контракти за участю підприємства у проекті "Наземний старт". Згідно проекту "Наземний старт" підприємство постачає ракетоносії "Зеніт" для запуску супутників з космодрому "Байконур".

Як галузеутворююче, державне підприємство “Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова” перебуває під тягарем комплексу потребуючих нагального вирішення проблем:

-         гострий кадровий дефіцит;

-         висока собівартість і енергоємність виробництва;

-         застаріла система управління: громіздка, неефективна, с дублюванням одних і відсутністю інших управлінських функцій;

-         відсутність механізмів ринкової самоорганізації підприємства і його окремих підрозділів;

-         низька інвестиційна привабливість;

-         відсутність механізму інноваційного розвитку;

-         відсутність повноцінної інформаційної інфраструктури;

-         наростаюча збитковість діяльності цивільних виробництв, яка загрожує основному виробництву ракетно-космічної техніки.

«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»  має у своєму складі різні підрозділи, які можна поділити на три групи:

-   виробничі відділи, що займаються проблемами, пов’язаними з випуском

  продукції;

 -   функціональні відділи: відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання,

            транспорту, страхування, юридичний та економічний відділи, відділ  

            планування;

 -  адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів,

    відділ відносин зі службовцями й урядом.

Як правило, організаційна структура підприємства та принципи його управління визначаються низкою чинників: масштаби та технологія виробництва, виробничий профіль, сфера та галузь функціонування, рівень та напрямки закордонної діяльності.

У «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»  діє функціональна структура управління, особливість якої полягає в тому, що керівник підприємства передає частину повноважень керівникам підрозділів, а ті в свою чергу – своїм підлеглим. У цьому випадку виконавці одержують завдання безпосередньо не від директора, а від керівників функціональних підрозділів, що дає можливість розосередити адміністративно-управлінську роботу і доручати її більш кваліфікованому та обізнаному в питанні персоналу. Разом з тим, використання подібної структури зумовлює потребу складних погоджень між управлінськими органами при виконанні робіт, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції та функціонуванням підприємства в цілому.

Розрізняють дві основні  форми управління  промисловими  підприємствами  та  фірмами: централізовану  та  децентралізовану. У «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»  управління  здійснюється за централізованою формою, що  передбачає керівництво господарською діяльністю підприємства з єдиного центру, жорстку  регламентацію та координацію діяльності та повну відсутність господарської, фінансової, комерційної самостійності підрозділів. Керує  підприємством  Генеральний  конструктор-Генеральний директор. Він має 2 перших заступників  і 7  заступників нижчих рангів, які відповідають за наукову роботу, конструкторські розробки, випробування та експлуатацію, зовнішньоекономічну діяльність, роботу персоналу. У їхньому підпорядкуванні перебуває  декілька  конструкторських  бюро (КБ) та  комплексів (КС), кожний  з  яких відповідає за певні технічні та технологічні питання.

Для  більшої   наглядності структура  «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» представлена в Додатку А.

В Додатку Б наведено посадові інструкції начальника та службовців фінансового відділу підприемства, в яких міститься інформація про посадове підпорядкування, кваліфікаційні вимоги до начальника та службовців. Зазначаються документи, які регламентують діяльність, посадові обов`язки, відповідальність та права  начальника і службовців.

Тема 2. Грошові розрахунки підприємства

Змістовий модуль 2. Грошові розрахунки, прогнозування, планування фінансових результатів та пошук резервів поліпшення прибутковості підприємства

Форми грошових розрахунків, що застосовуються на підприємстві, технологія їх проведення.

 

У процесі виробничої діяльності підприємство купує сировину, матеріали, паливо, товари тощо, та реалізує готову продукцію. Ці процеси супроводжуються грошовими розрахунками.

Такі розрахунки становлять собою відносини, що виникають між підприємствами і організаціями в процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту на підставі здійснення статутної діяльності. Розрахунки базуються на переміщенні товарів відповідно до укладених договорів. Господарські договори укладають безпосередньо підприємства, а розрахунки за продукцію, що відпускається за цими договорами, здійснюються, як правило, через банк. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках, кошти населення, фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом.

Маса грошей, яка знаходиться в обороті, має дві форми:

Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення: виплати заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Обороти готівкових і безготівкових коштів взаємно доповнюють і зумовлюють один одного.

Переважна кількість міжгосподарських розрахунків здійснюється безготівковим шляхом. Використовують два методи безготівкових платежів — це запис на рахунках і залік взаємних боргів, які в результаті завершуються записами на рахунках.

У здійсненні безготівкових розрахунків активну участь бере банківський кредит.

Система безготівкових розрахунків включає:

-         розрахунки за товарними операціями — пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг;

-         розрахунки за нетоварними операціями — пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій; ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції;

-         організацію розрахунків:

-         форми відповідних документів;

-         взаємовідносини платників з банками.

Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк.

Форми безготівкових розрахунків:

платіжними дорученнями;

-         платіжними вимогами-дорученнями;

-         чеками;

-         акредитивами;

-         векселями;

-         інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

          «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» використовує перелічені форми безготівкових розрахунків окрім векселів.

Розглянемо більш детально технологію проведення безготівкових розрахунків.

1. Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникнення кредиторської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку, то розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням не можливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою:

-         постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

-         постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;

-         покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;

-         банк покупця списує з його рахунка кошти;

-         банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів;

-         банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

-         банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

-         банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Переваги:

-         відносно простий і швидкий документообіг;

-         прискорення руху коштів;

- можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.

2. Платіжні вимоги-доручення складається з двох частин: 1. вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг та  доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника.

 Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні; коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товару;

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою:

-         постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

-         разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

-         покупець передає вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

-         банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;

-         банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів із його розрахункового рахунка;

-         банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

-         банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

-         банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Переваги:

-         ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;

-         зміцнює договірні відносини в господарстві;

-         прискорює оформлення розрахункових документів;

  -   платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки

             розрахункових і товаротранспортних документів постачальника.

3. Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек заповнює платник. Чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Чек може бути оплачений тільки тою особою, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явником, якщо чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність.

Розрахунок чеком здійснюється за такою схемою:

-         постачальник передає товар покупцеві;

-         покупець передає чек постачальнику;

-         постачальник передає чек у свій банк;

-         банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

-         банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

-         банк платника повідомляє платника про списання коштів;

-         банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

-         банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

-         банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Переваги:

- відносна швидкість розрахунків і надходження коштів па рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.

Недоліки:

-         недостатня гарантія платежу;

-         неможливість розрахунків чеками на велику суму;

  -    складність оформлення чека.

4. Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються па рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

-   покритий — акредитив для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку — "Розрахунки за акредитивами";

-   непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банка-емітента.

Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не є виконуючим банком, не несе зобов'язань щодо сплати за акредитивом.

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місця подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива.

Схема здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми :

-         покупець, доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

-         банк покупця відкриває акредитив;

-         банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

-         банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;

-         банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

-         відвантаження товару;

-         покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива;

-         банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

-         банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

-         банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Переваги:

-         ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

-         для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки: покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

5. Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем (цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя).

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

6. Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

         Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.
Принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Підприємства та установи обов'язково зберігають грошові кошти на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі).

2. Підприємства мають право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів за згодою банку.

3. Підприємства самостійно (без участі банку) вибирають форми розрахунків (установи банків можуть лише пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків).

4. Кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Враховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб'єкт підприємницької діяльності визначає один із рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

5. Поточні рахунки підприємствам — суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

6. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

7. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

8. Розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів — суму отриманої готівки повинен провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. (Використання готівки, пов'язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків.)

Організація готівкових грошових розрахунків

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів:

-         податкових накладних;

-         прибуткових і видаткових касових ордерів;

-         касового або товарного чека;

-         квитанції;

-         договору купівлі-продажу;

-         актів про закупівлю товарів, надання послуг або інших документів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року. Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

До підприємств можуть застосовуватися штрафні санкції згідно з чинним законодавством України:

-         за перевищення встановлених лімітів каси;

-         не-оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

-         перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за її видачу під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;

-         витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

-         використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

проведення готівкових розрахунків без платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівки. [1]

Організація розрахунків з покупцями та постачальниками

Важливо підкреслити, що для здійснення процесу постачання необхідні фінансові ресурси (гроші), які підприємство отримує лише після збуту продукції покупцям. Крім цього необхідно забезпечити безперебійність усіх процесів – постачання, виробництва і збуту. Якщо готова продукція не буде швидко реалізована, то підприємство не зможе закупити необхідні фактори виробництва, що ускладнить кругообіг капіталу.

Взаємовідносини з постачальниками оформлюються договором. В договорі вказуються умови постачання, вимоги до продукції, яка поставляється, терміни і розміри поставок, терміни оплати, штрафні санкції за невиконання умов договору тощо.

Первинні документи при розрахунках з постачальниками ті самі, що і при обліку надходження запасів — накладні, рахунки-фактури, платіжні вимоги-доручення, платіжні доручення та ін.

Аналітичний облік ведеться в розрізі кожного постачальника.

Реєстри синтетичного обліку:

-         повна форма журнал-ордер 6;

-         скорочена відомість 3.3, журнал-ордер 3;

-         спрощена; відомість 3-м, розділ І (або В-7).

Синтетичний облік ведеться на рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", пасивному. За кредитом відображають збільшення заборгованості перед постачальниками, за дебетом — її погашення.
У разі попередньої оплати дебетується субрахунок 371 "Розрахунки за виданими авансами", активний. Така методологія обліку дає змогу уникнути виникнення дебетового сальдо на рахунку 63. Розрахунки з вітчизняними постачальниками відображуються на субрахунку 631.

Якщо цінності від постачальника надійшли без товарно-супроводжувальних документів, має місце невідфактурована поставка. Ці запаси оприбутковуються, але спочатку треба перевірити, чи не є вони попередньо оплаченими.

Якщо поставка не відповідає умовам договору, отримувач може відмовитися від цих цінностей. У такому разі їх обліковують на позабалансовому рахунку 02 "АКТИВИ на відповідальному зберіганні" і зберігають до отримання вказівок від постачальника, куди відвантажити цінності.

Якщо при отриманні запасів від постачальника виявлено нестачу, складають акт про нестачу (або комерційний акт, якщо нестача на залізниці) і суму нестачі відносять на субрахунок 374 "Розрахунки за претензіями":

Д-т 374 К-т 631.

При отриманні запасів від постачальника не на склад, а відразу у виробництво, на документах постачальника роблять напис "Транзит" і відображують в бухгалтерському обліку записом:

Д-т23,15 К-т 631.

При розрахунках з підрядниками заборгованість за виконані роботи або етапи робіт відображають за дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції" або 23 "Виробництво":

Д-т 15, 23 К-т 631[31] .

У підприємства заключені довгострокові контракти на постачання обладнання та виконання послуг для проведення науково-дослідницьких та експериментальних робіт. Головними постачальниками «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» є суб’єкти господарювання країн далекого та ближнього зарубіжжя та деякі підприємства України. що наведені в таблиці 2.1:

 

                                                                                                Таблиця 2.1

Основні постачальники  «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

Постачальник	Країна	Товар
London British Distribution Product	Англія	Вимірювальні прибори
ТОВ “Крахт ЛТД”	Німеччина	Вимірювальні прибори
Роде & Шварц Гмбх і Ко, КГ	Німеччина	Аналізатори спектра
ТОВ “Оріон-Хіт”	Росія	Літієві батареї
КБ “Арматура”	Росія	Агрегати термостатування
ТОВ та ІІ “ОмніКомп’ютерс”	Україна	ПЕОМ
ТОВ “Спайк”	Україна	Комплектуючі
Хартрон-Аркос	Україна	КПА
ДФ ЗАТ “Київ стар”	Україна	Послуги зв’язку
ДПР Завод “РаПіД”	Україна	Датчики

 

Наукові розробки підприємства використовуються в різних сферах та галузях народного господарства, що зумовлює продаж продукції  «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» широкому сектору споживачів. Основними покупцями є підприємства ракетно-космічної галузі, машинобудування, сільського господарства, енергетики, комунальні підприємства, а саме: НКАУ (Україна), ВО ПМЗ (Україна), Мінпромполітика (Україна), “Космотрас” (Росія), “Рособщемаш” (Росія), Sea Launch (США), NARSS (Єгипет).

 

Методи управління заборгованістю

 

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. В процесі управління вирішуються такі завдання:

 -   визначення обсягу інвестицій у дебіторську заборгованість за комерційним і  

     споживчим кредитом;

-   формування принципів та умов кредитної політики щодо покупців продукції;

-   визначення кола потенційних дебіторів;

-   забезпечення інкасації дебіторської заборгованості;

- прискорення платежів за допомогою сучасних форм рефінансування

  дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю складається із умов, правил та процедур, виконання яких забезпечує досягнення запланованого результату.

Основною умовою ефективної реалізації політики управління дебіторами виступає дотримання граничних обсягів дебіторської заборгованості та термінів її погашення. Єдиним способом забезпечення дотримання умов договорів виступає попередній аналіз кожного дебітора. Важливу роль в управлінні дебіторською заборгованістю відіграють планування, організація та контроль роботи з дебіторами.

Для управління дебіторською заборгованістю необхідним є розробка заходів щодо скорочення або стягнення простроченої або сумнівної дебіторської заборгованості.[27].

Управління дебіторською заборгованістю на «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» формування кредитного рейтингу клієнтів, класифікації дебіторської заборгованості по видах, ведення реєстру старіння заборгованості, оцінки реальної вартості і обертання дебіторської заборгованості, включення дебіторської заборгованості в систему операційних бюджетів, реструктуризація дебіторської заборгованості.

При управлінні дебіторською заборгованістю можуть використовуватись різні методи:

1. юридичні – претензійна робота, подача позову до суду;
2. економічні – фінансові санкції (штраф, пеня, неустойка), передача в заставу майна і майнових прав, призупинення постачань продукції, створення клірингових центрів, факторинг, форфейтинг, механізм застави;
3. психологічні – нагадування по телефону, факсу, пошті, використання ЗМІ чи поширення інформації серед суміжних постачальників, що загрожує боржнику втратою іміджу;
4. фізичні – арешт майна боржника, вироблений органами державної виконавчої служби.

У Видавництві найчастіше використовують економічні (виключно у формі штрафів) та психологічні методи роботи з боржниками. Проте, були й випадки застосування юридичного методу.

Процес клірингу складається з операційної та фінансової частин. Під час операційної частини клірингова палата організовує обробку даних, отриманих за результатами торгів. У межах фінансової частини виконуються функції накопичення коштів у спеціальні фонди, що забезпечують гарантії виконання зобов’язань за укладеними угодами.

Продаж заборгованості (факторинг), може здійснюватися спеціалізованими факторинговими, форфейтинговими компаніями та банківськими установами. Найбільш розповсюдженим є факторинг, який полягає в купівлі факторинговою компанією або банком грошових вимог постачальника до покупців та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80 – 90% вартості, зазначеної в договорі поставки, незалежно від терміну надходження виручки від покупців.

Форфейтинг є однією з форм кредитування зовнішньої торгівлі. Форейтор бере на себе усі ризики, пов’язані з фінансовими операціями. Продавцем під час операцій форфейтингу, як правило, виступає експортер, що виконав свої зобов’язання за контрактом і який прагне отримати кошти за поставлену продукцію.

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання, за якого заставотримач здобуває право у випадку невиконання боржником зобов’язання одержати компенсацію за рахунок закладеного майна[21].

Застосування вище перерахованих методів залежить від строку заборгованості. До простроченої та сумнівної дебіторської заборгованості, згідно з запропонованим алгоритмом, рекомендується застосовувати всі вказані методи впливу на боржників.

Крім того, на підприємстві повинна вестися активна дебіторська політика шляхом ефективного вирішення наступних задач:

• аналіз дебіторської заборгованості і визначення на його основі загальних принципів надання відтермінування платежу (своєрідного товарного кредиту);
• розробка правил встановлення термінів товарного кредиту;
• визначення гарантій, під які надається товарний кредит;
• розробка методів оцінки надійності покупця;
• встановлення правил визначення суми товарного кредиту, що надається одному покупцеві;
• розробка способів «збору» дебіторської заборгованості;
• побудова ефективної системи контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

При управління дебіторською заборгованістю найбільше значення набуває здійснення контролю, потрібно слідкувати за тим, щоб не виникала прострочена дебіторська заборгованість, а у разі виникнення, необхідно здійснити точний методичний підхід для стягнення дебіторської заборгованості і чітко його дотримуватись.

Процедура стягнення дебіторської заборгованості має включати такі дії:

1) телефонний дзвінок в бухгалтерію покупця з метою нагадати про суму заборгованості та період її прострочення, та взнати можливий строк оплати рахунка;

2) направлення боржнику акта звіряння разом з листом, який містить прохання погасити наявну заборгованість;

3) направлення  вимоги про сплату боргу протягом певного строку;

4) направлення листа, підписаного юристом підприємства про наміри звернутися до суду з метою стягнення боргу;

5) звернення до суду (при значних сумах заборгованості).

Для зменшення розміру дебіторської заборгованості необхідно:

-   визначати ступінь ризику не уплати рахунків покупцями;

-    збільшувати коло покупців з метою мінімізації втрат від несплати одним або декількома покупцями;

-    контролювати співвідношення  дебіторської  заборгованості і кредиторської заборгованості;

-    вести оперативний контроль за надходженням готівки;

-    своєчасно визначати сумнівну заборгованість;

-    вести претензійну роботу співпрацюючи з юридичною службою;

- своєчасно надавати платіжні документи;

-  припиняти дію договорів з покупцями, що порушують платіжну    

  дисципліну[21].

 

Управління кредиторською заборгованістю.

Підприємство фінансує свою діяльність за рахунок власних засобів і позикових. Джерела фінансових коштів знаходять своє віддзеркалення в пассивах балансу. За цими джерелами знаходяться категорії осіб — власники і кредитори.

Позикові засоби підприємства — це те, що належить кредиторам. Одна частина таких коштів являє собою чисто грошові позики (кредити банків, облігаційні позики і ін.). Інша частина є сумою виниклих, але покищо не погашених зобов'язань перед різними кредиторами. Якщо підприємство не може виконати своїх зобов'язань перед кредиторами, то влада від власників переходить до кредиторів. З цієї миті підприємством управляють кредитори.

З погляду специфіки боргів, всіх кредиторів підприємства можна розбити на наступні групи:

-         позичальники (банки, утримувачі облігацій та ін.);

-         постачальники і підрядчики;

-         бюджет і позабюджетні фонди;

-         працівники підприємства (заборгованість по оплаті праці);

-         споживачі і клієнти (авансуючі постачання готовій продукції);

-         інші кредитори[8].

Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості, що є об’єктами управління на підприємстві, є заборгованість:

1. з оплати праці.

2. з відрахувань у позабюджетні фонди соціального страхування, медичного страхування, пенсійний.

3. з перерахувань податків у бюджети різних рівнів.

4. з перерахувань внесків на страхування майна підприємства.

5. з перерахувань внесків на особисте страхування персоналу.

6. за розрахунками із дочірніми підприємствами.

7. Інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування і виплати засобів, що входять у її склад.

Етапи управління внутрішньою кредиторською заборгованістю на підприємстві:

1. Аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.

2. Визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді.

3. Установлення періодичності виплат за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

4. Прогнозування середньої суми нарахованих платежів за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

5. Прогнозування середньої суми і розміру приросту внутрішньої кредиторської заборгованості по підприємству в цілому.

6. Оцінка ефекту від приросту внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді.

7. Забезпечення контролю за своєчасністю нарахування і виплати засобів у розрізі окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості [29].

Тема 3. Прогнозування, планування фінансових результатів на підприємстві

 

Склад фінансових результатів відображається у формі фінансової звітності підприємства «Звіт про фінансові результати». Загальні вимоги до розкриття статей Звіту про фінансові результати, а також зміст і форма звіту визначаються П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”. У Додатках наведено «Звіт про фінансові результати» ПрАТ «Видавництво»Зоря»» та Декларації по податку на прибуток видавництва і ПДВ.

Метою складання звіту є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період. Для малих підприємств може передбачатися спрощена форма звіту про фінансові результати.

Доход у звіті про фінансові результати відображається в момент надходження активу або погашення зобов’язання, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім внесків учасників).

Витрати відображаються у звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім вилучення або розподілу власниками).

Якщо актив забезпечує економічні вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати відображаються у звіті про фінансові результати на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Доходи і витрати, які відповідають критеріям, викладеним вище, наводять у звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду[9].  

Інформація, отримана зі звіту про фінансові результати в подальшому може бути використана для формування політики управління прибутками підприємства.

Види прибутку на підприємстві

Прибуток являється основним показником ефективності роботи підприємства, джерелом його діяльності. Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснення розширеного відтворення і задоволення зростаючих соціальних і матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконуються також зобов'язання підприємства перед бюджетом, банками та іншими контрагентами.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Доходи (прибутки) поділяються за видами діяльності, функціями; частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.

Розрізняють такі види прибутку:

1. Маржинальний прибуток (Пм) - це різниця між чистим доходом підприємства та змінними витратами, пов'язаними з виробництвом реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Він є джерелом покриття всіх постійних витрат підприємства:

П_м=ЧД-Сзм

де ЧД - чистий дохід підприємства, грн.;

С_зм - сума змінних витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом реалізованої продукції, грн.

2. Валовий прибуток (П_в), що обчислюється як різниця між чистим доходом підприємства та виробничою собівартістю реалізованої ним продукції, яка, крім змінних витрат, включає ще й накладні виробничі витрати (амортизацію виробничого обладнання, опалення приміщення виробничого цеху тощо):

П_в=ЧД-Сп.в

де Сп.в - виробнича собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства (П_о._д) являє собою різницю між валовим прибутком та постійними витратами підприємства, пов'язаними з його операційною діяльністю у звітному періоді.

Він визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, втрат на збут та інших операційних витрат:

П_о._д = П _в + Д _ін.о – В _адм, ^- В _зб ^– В _ін.о ,

де Д _ін.о - інший операційний дохід, грн.; В_адм- адміністративні витрати, грн.; В _зб - витрати на збут, грн.; В _ін.о - інші операційні витрати, грн.

4. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (Пзв.оп) - визначається як алгебраїчна сума загального прибутку від операційної діяльності  та доходів і втрат від іншої діяльності:

П зв.оп ⁼ По.д ⁺ Ду.к ⁺ Дін.ф ⁺ Дін - Ву.к.- Він.ф - В ін,

де Ду.к- доходи підприємства від участі в капіталі, грн.;

Дін.ф - інші фінансові доходи, грн.;

Дін - інші доходи підприємства, грн.;

Ву.к- втрати від участі в капіталі, грн.;

Він.ф - інші фінансові втрати, грн.;

В ін - інші витрати підприємства, грн.

5. Прибуток від звичайної діяльності підприємства (Пзв.д) визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Величину податку на прибуток визначають, виходячи з суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування та діючої ставки податку на прибуток:

Пзв.д = Пзв.оп - Пзв.оп x %

де % податку - ставка податку на прибуток ( у вигляді десяткового дробу).

6. Чистий прибуток підприємства (Пч) визначається як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності:

Пч = Пзв.д + Д н.д - В н.д - (Д н.д - В н.д) x %податку,

де Д н.д - доходи від надзвичайної діяльності підприємства, грн.;

В н.д - витрати, пов'язані з надзвичайною діяльністю підприємства

7. Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях:

Пв = Прп + Прф + Ппз,

де Пв — валовий прибуток;

Прп — прибуток від реалізації продукції;

Прф — прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна підприємства;

Ппз — прибуток від позареалізаційних операцій.

Балансовий прибуток включає три основних елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Джерелами формування прибутків підприємств є операційна, фінансова, інвестиційна та інші види діяльності. Найбільшу питому вагу в структурі прибутків підприємства займає прибуток від операційної діяльності, а саме прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг).

В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Бухгалтерський прибуток - різниця між загальним доходом і явними витратами. Він враховує тільки явні(грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства.

Економічний прибуток - різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.

Нормальний прибуток - це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність [13].

Методи планування та прогнозування прибутку

Прогнозування, планування отримання прибутку підприємства-
ми необхідне для складання перспективних і поточних фінансових планів.

Існують такі методи планування операційного прибутку: метод екстраполяції, прямий, за показниками витрат на 1 грн продукції, економічний (аналітичний) метод. У процесі планування також визначаються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток. Видавництво «Зоря» використовує в своїй діяльності метод екстраполяції з використанням результатів діяльності минулого року для планування прибутку.

Метод екстраполяції є найбільш простим методом планування формування операційного прибутку підприємства. Він заснований на результатах трендового аналізу динаміки маржинального, валового та чистого операційного прибутку за ряд попередніх періодів і полягає у виявленні «лінії тренда», яка дає змогу спрогнозувати обсяги даних показників.

Разом з тим, цей метод планування операційного прибутку є найменш точним, тому що він не враховує зміну факторів, що впливають на нього. Даний метод може бути використаний лише на попередній стадії планування і тільки на відносно короткий прогнозний період (місяць, квартал)[2].

Метод прямого розрахункузастосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Сутність його в тому, що прибуток обчислюється як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах за винятком ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю.

Розрахунок планового прибутку (Пп) ведеться за наступною формулою:

Пп = ВДп - Вп - ПДВп - ППп;

де ВДп — планова сума валового доходу;

Вп — планова сума валових витрат;

ПДВп — планова сума податків, які сплачуються з доходу.

ППп — планова сума податків, які сплачуються з прибутку.

Аналітичний метод (розрахунково-аналітичний метод) базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їхню величину.

Величина можливого прибутку визначається за формулою:

Пможл=(Рртп*Тп)/100+∆П∆Ф

де Рртп — рівень рентабельності товарообороту звітного n-го періоду, %

Тп — плановий товарооборот;

∆П∆Ф — прогнозні зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину.

Цей метод застосовується при великому асортименті продукції, які реалізується підприємством, а також як доповнення до прямого методу, тому що він дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток.

Обчислення прибутку аналітичним методом включає три послідовних етапи:

1) визначення рентабельності товарообороту за звітний рік;

2) обчислення обсягу товарообороту на плановий період потім визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності;

3) облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зниження собівартості продукції, підвищення її якості й сортності, зміна асортиментів, цін і т. д.

Після виконання розрахунків по всіх трьох етапах визначається прибуток від реалізації товарної продукції.

Крім прибутку від реалізації товарної продукції в складі прибутку враховується прибуток від реалізації іншої продукції й послуг нетоварного характеру, прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна, а також плановані позареалізаційні доходи й видатки.

Прямий метод. Прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються, за такою формулою:

 

де Пр — прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн; n — кількість видів продукції; Пі — прибуток від реалізації і-го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості.

Прямий метод планування прибутку використовують на підприємствах масового й великосерійного виробництва, де є планові калькуляції собівартості виробів.

Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції застосовують на підприємствах серійного й одиничного типу виробництва. Це менш точний метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Економічний (аналітичний) метод використовують на підприємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва й реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асорти­менту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюють окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівняною (новою) продукцією.

Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюють у такій послідовності:

-         визначають базовий рівень рентабельності стосовно собівар­тості реалізованої продукції звітного року;

-         розраховують прибуток від реалізації планового обсягу порівняної продукції (за її собівартістю) за базового рівня рентабельності;

-         визначають збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження собівартості на 2 % в результаті впровадження організаційно-технічних заходів.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції обчислюють методом прямого розрахунку або з використанням показника середньої рентабельності продукції на підприємстві.

Такими методами можна визначити плановий операційний прибуток.

Потім обчислюють плановий прибуток від звичайної діяльності, при цьому враховують доходи й витрати від інвестиційної та фінансової діяльності.

Прибуток від звичайної діяльності, який отримає підприємство у плановому періоді, підлягає розподілу.

У розподілі прибутку можна виокремити два етапи:

1) розподіл прибутку; на цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об’єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг;

2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку; на цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення; кошти цих фондів використовують для фінансування відповідних витрат.

Важливе значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення фондів нагромадження та споживання.

Використання чистого прибутку (напрям і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством. Їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів.

Фінансовий результат, прибуток (збиток), залежить від умов прибутковості, головними з яких є:

•  ринкові ціни на продукцію й послуги підприємства, які складаються залежно від попиту й пропозицій;
•  обсяг виробництва й реалізації продукції;
•  витрати на виробництво продукції.

Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» (СVP) є досить універсальним методом фінансового планування. Він дає можливість:

1) визначати обсяги виробництва й реалізації продукції з погляду їхньої беззбитковості;

2) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

3) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подаль­ше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

Суть методу — у знаходженні точки беззбитковості, яка означає мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, що можна показати формулою

Опр × Ц = Спост + V × Опр ,

де Опр — обсяг продажу, шт.; Ц — оптова ціна продажу, грн;
Спост — величина постійних (фіксованих) витрат, грн; V — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.

Тоді,  Окр = Спост / (Ц – V) ,

де Окр — точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.

Отже, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1) оптову ціну продажу товару;

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов’язана з обсягом виробництва й реалізації та їхніми змінами. Це витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки тощо;

3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв’язку зі зміною обсягу виробництва й реалізації продукції (витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого персо­налу, електроенергію, транспортування тощо)[10].

Нормативний метод. Умовою застосування методу є наявність на підприємстві відповідної нормативної бази. Зазвичай використовуються такі нормативи:

• норма прибутку на власний капітал (його мінімальним аналогом може виступати середня норма депозитного відсотка на грошовому ринку).
• норма прибутку на операційні активи. Ця норма може бути виражена як валовим, так і чистим операційним прибутком.
• норма прибутку на одиницю реалізованої продукції (аналогом може виступати середньогалузева норма прибутку на одиницю реалізованої продукції в останньому передплановому періоді).

Недоліком методу є те, що він не пов'язаний з іншими показниками операційної діяльності (виробничою програмою, операційними витратами, податковими платежами).

Метод цільового формування прибутку дозволяє забезпечити тісний взаємозв'язок його планових показників зі стратегічними цілями управління прибутком в плановому періоді.

Основою цього методу розрахунку є попереднє визначення потреби у власних фінансових ресурсах, що формуються за рахунок чистого операційного прибутку підприємства. Розрахунок ведеться по кожному елементу цієї потреби та охоплює як капіталізовану їхню частину, так і частину, що споживається. Сумарна потреба в засобах, що формуються за рахунок чистого операційного прибутку, являє собою цільову його суму.

На основі цільової суми чистого операційного прибутку визначаються цільові суми відповідно валового та маржинального операційного прибутку.

Метод прогнозування грошового потоку

Його основу становить розроблений на підприємстві поточний план надходжень та витрат коштів по операційній діяльності підприємства. Використання цього методу дозволяє скоординувати планований операційний прибуток з чистим грошовим потоком по операційній діяльності, а також конкретизувати його формування по окремих періодах (поточний план надходження й витрат коштів складається зазвичай щомісячно).

Метод факторного моделювання прибутку вимагає здійснення великих аналітичних і прогнозних розрахунків. Спочатку визначається система основних факторів, що мають прямий логічний взаємозв'язок з формуванням показника чистого операційного прибутку підприємства.

Далі аналізується ступінь впливу окремих факторів на формування чистого операційного прибутку даного підприємства та виконується їхнє ранжування по цьому показнику.

На наступному етапі відбираються фактори, що мають найбільший вплив на суму планового обсягу чистого операційного прибутку, і з урахуванням ступеня їхнього впливу будується багатофакторна модель регресії та прогнозується зміна факторів, включених у модель регресії, у плановому періоді. Прогнозована зміна кожного фактора відображається відповідними кількісними показниками.

Шляхом підстановки прогнозованих значень факторів у модель регресії одержують прогнозований показник чистого операційного прибутку[2].

Напрями використання прибутку на підприємстві

Основним напрямом використання прибутку, одержаного Видавництвом «Зоря» є розвиток виробництва, оновлення основних фондів та технологій виробництва. Загальні механізми розподілу прибутку і порядок виплати дивідендів фіксується в статуті товариства.

При розподілі прибутку насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства.

Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т.п.

Перший етап розподілу прибутку підприємства – розподіл загального прибутку між державою і підприємством, який здійснюється в формі сплати податку з прибутку (або в альтернативній формі сплати єдиного податку).

Другий етап розподілу прибутку підприємства – розподіл чистого прибутку. Розподіл і використання чистого прибутку залежить лише від рішення підприємства.

У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток. Балансовим прибутком називають різницю між загальною сумою виручки підприємства (фірми) і загальними витратами виробництва (собівартістю) за певний період (місяць, квартал, рік). З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов'язкові платежі до бюджету.

Частину прибутку, що залишається після здійснення зазначених платежів, називають чистим прибутком. Його спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду.

Основні напрямки використання чистого прибутку:

• · на виплату дивідендів акціонерам;
• · на виробничий, комерційний і соціальний розвиток підприємства;
• · іншим чином, за рішенням підприємства (соціальні виплати, благодійні внески).

Тезаврований прибуток – це прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та виплати дивідендів і спрямовується на збільшення власного капіталу.

Тезаврація прибутку відображається в пасивах балансу за такими позиціями:

• збільшення нерозподіленого прибутку;
• збільшення резервного капіталу;
• збільшення статутного капіталу за рахунок прибутку (при виплаті дивіденів акціями).

Частина чистого прибутку підприємця спрямовується у фонд накопичення і споживання.

Кошти фонду споживання використовуються за двома напрямами:

1) на матеріальне заохочення працівників (відсоткові виплати, оплата додаткових відпусток працівників, тих, хто виходить на пенсію, матеріальну допомогу, соціально-побутові пільги, що мають індивідуальний характер, індексацію грошових доходів працівників);

2) відрахування на соціальний розвиток (фінансування житлового будівництва, будівництва та утримання об'єктів соціально-культурної сфери, витрати на спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи, тощо).

Фонд нагромадження створюється з метою фінансування витрат на розвиток виробництва, технічне переоснащення і реконструкцію, нове виробниче будівництво і розширення об'єктів, виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, здійснення інших витрат на розвиток матеріальної бази підприємства.

Кошти фонду нагромадження використовуються на фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і технологічних робіт, здійснення витрат капітального характеру з технічного переоснащення, модернізації, заміни устаткування, будівництва нових об'єктів та розширення їх, для сплати відсотків за довготерміновими позиками банків та для погашення довготермінових кредитів, фінансування витрат на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, придбання акцій та інших цінних паперів інших підприємств і організацій.

Частка чистого прибутку, що спрямовується у фонд нагромадження підприємства, залежить від конкретних завдань його діяльності у певному періоді. Мінімальний рівень відрахувань до фонду нагромадження становить, як правило, не менше ніж 30% чистого прибутку.

Об’єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміється направлення прибутку в бюджет і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється у виді податків і інших обов’язкових платежів.

Визначення ж напрямків витрат прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції самого підприємства.

Згідно з законодавством, державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції.

Законодавство обмежує розмір резервного фонду підприємства, регулює порядок формування резерву по сумнівних боргах. Порядок розподілу і використання прибутку підприємства фіксується в його статуті і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних і фінансових служб і затверджується керівним органом підприємства.

Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, є чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби.

До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Для визначення ставки дивідендів необхідно розрахувати потенційний розмір прибутку, що може бути виплачена акціонерам без збитку для діяльності АТ.

Якщо прибуток, планований як результат господарської діяльності суспільства за рік, позначимо як П_З (загальний прибуток); прибуток, що буде спрямована у виді податків у бюджет, — П_П; прибуток, що направляється на розвиток суспільства, — П_Р; прибуток, що відчисляється в резервний фонд, — П_РФ; тоді прибуток, що нараховується на виплату дивідендів, П_Д, буде дорівнює:

П_Д = П_З — П_Н — П_РФ — П_Р..

­­Основні показники прибутковості та рентабельності

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

При аналізі виробництва, показники рентабельності прийнято об'єднувати в такі групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Передусім, дослідники, серед яких Поддєрьогін А.М., Тарасюк Г.М., виділяють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Основними прийомами та методами при оцінці прибутковості та рентабельності підприємства є розрахунок показників рентабельності, оцінка ділової активності підприємства.

Рентабельність активів (ROA) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

 

 

де ПЗ – загальний прибуток підприємства за рік (весь прибуток, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу);

ПЧ  – чистий прибуток підприємства за рік;

СА – середньорічна вартість активів.

Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і залученого.

Рентабельність власного капіталу (Р_ВК) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

 

де КВ – власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу ( РОЕ) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

 

де К_СТ – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вище потенційні дивіденди.

Рентабельність продукції  характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулами:

 

Де  – загальна рентабельність продукції, %;

ПЗ – загальний прибуток підприємства за рік, тис. грн.;

ВС – виробнича собівартість продукції, тис. грн.;

ВА – адміністративні витрати, тис. грн.;

ВЗ – витрати на збут продукції, тис. грн.

 

де – чиста рентабельність продукції, %;

Пч – чистий прибуток підприємства за рік, тис. грн.

Рентабельність конкретного виду продукції розраховується за формулою:

,

де Рі – рентабельність конкретного виду продукції, %;

  Ві – виручка від реалізації і-го виду продукції, тис. грн.;

  ВСі – виробнича собівартість конкретного виду продукції, тис. грн.;

  ВАі – розподілені адміністративні витрати на даний вид продукції, тис. грн.;

  ВЗі – розподілені витрати на збут даного виду продукції, тис. грн.

Рентабельність продажу продукції або обороту визначається за формулами:

 

 

де  – загальна рентабельність від реалізації продукції, %;

    – чиста рентабельність від реалізації продукції, %;

    ПЗ – загальний прибуток підприємства від реалізації продукції, тис. грн.;

    РП – обсяг реалізованої продукції , тис. грн.;

Пч – чистий прибуток підприємства від реалізації продукції, тис. грн.

При зниженні прибутковості підприємства зменшується ціна акцій, співвідношення прибутку на акцію та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рентабельності) підприємства є дуже важливими.

Основні показники рентабельності:

-         Рентабельність продукції;

-         Рентабельність продаж;

-         Рентабельність активів;

-         Рентабельність текучих активів;

  -   Рентабельність власного акціонерного капіталу.

1. Рентабельність продукції:

 

Рпр - рентабельність продукції;

Пр - прибуток від реалізації продукту;

С – повна собівартість реалізації продукції.

Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі реалізації продукції на одиницю витрат в основній діяльності підприємства.

2. Рентабельність продаж:

 

RОS- рентабельність продаж;

В- виручка від реалізації без податків, включених до ціну продукції.

Рентабельність продаж характеризує доходність основної діяльності підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над взаємозв'язком між цінами, кількості реалізує мого товару, витрат виробництва і реалізації продукції.

Рентабельність поточних активів:

 

Рта- рентабельність поточних активів;

Ат.ср- середня величина поточних активів підприємства.

Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що вкладена у поточні активи.

На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів.

Фактори впливу на прибутковість і рентабельність підприємства

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство має намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною.

Зростання розмірів одержання прибутку пов’язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку.

Маса одержання прибутку залежить від товарообігу, кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, здійснення ефективних рекламних заходів.

Прибуток є ітоговим показником, результатом фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання, тому відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції; обчислення й калькулювання собівартості продукції; визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визна­чення балансового прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

-         результати фінансово-господарської діяльності;

-         сфера діяльності;

-         галузь господарства;

-         установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від таких факторів, як:

-         обсяг реалізованої продукції;

-         собівартість одиниці продукції;

-         рівень середньореалізаційних цін.

 На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції впливають також на собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати, витрати на зберігання продукції, інші витрати.

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності[13].

Рівень рентабельності виробничої діяльності (окупність витрат), обчислений у цілому по підприємству, залежить від трьох основних факторів першого порядку: зміни структури реалізованої продукції, її собівартості і середніх цін реалізації.

Тема 4. Управління основним капіталом підприємства

Змістовий модуль 3. Управління капіталом підприємства та оцінка його фінансового стану і перспективи поліпшення

Склад, структура та стан основних фондів підприємства. Показники ефективності їх використання.

 

Основні фонди підприємств — це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Основні фонди підприємства поділяються на виробничі (функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства) і невиробничі (фонди невиробничої сфери підприємства)[3].

Основними засобами Видавництва «Зоря» є будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, багаторічні насадження, бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи. Загальна їхня вартість на кінець 2010р. становила 43849 тис.грн. Протягом останніх трьох років Видавництво не має інвестиційного портфеля.

Завдання аналізу стану та ефективності використання основ­них виробничих фондів можна визначити так:

а) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами, тобто встановлення відповідності величини, складу та технічного рівня фондів виробничій програмі підприємства;

б) визначення рівня використання основних фондів і факторів, які впливають на нього;

в) установлення належної комплектності наявного парку обладнання;

г) з'ясування ефективності використання обладнання в часі та за потужністю;

д) розрахунок впливу використання основних фондів на обсяг продукції;

е) виявлення резервів підвищення ефективності використання основних фондів.

Джерелами інформації для аналізу основних фондів підприємства є: паспорт підприємства, план економічного та соціального розвитку, план технічного розвитку, «Баланс підприємства», «Звіт про власний капітал», форма 1-П «Звіт підприємства з продукції», форма 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)». «Звіт про рух грошових коштів» «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» та «Примітки до річної фінансової звітності» наведено в Додатках В, Г.

Крім названих джерел інформації, для аналізу можуть використовуватись дані проведених на підприємстві інвентаризацій, інвентарні картки обліку основних засобів тощо.

Податковий кодекс України встановлює 16 груп для обліку основних засобів та 6 груп для обліку нематеріальних активів. Облік вартості для цілей амортизації ведеться за кожним об’єктом основних фондів, а не за групою. Кодекс передбачає 5 методів для амортизації основних засобів.

Відповідно до пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 Розділу І Податкового кодексу під амортизацією розуміють систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

У порівнянні з переліком витрат, які підлягають амортизації згідно з п. 8.1.2 Закону № 334, у п. 144. 1 Податкового кодексу зазначений перелік уточнено та доповнено (в законі було 4 групи ОФ) такими видами витрат, як:

-          витрати на придбання довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

-          капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту;

-         тсума переоцінки вартості основних засобів;

-         вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Серед принципово нових видів витрат, які не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період, відповідно до п. 144.2 Податкового кодексу чітко передбачено витрати платника податку на ліквідацію основних засобів.

 Класифікаційний перелік груп основних засобів та інших необоротних активів у Податковому кодексі майже повністю дублює відповідні положення П (С)БУ № 7. Однак до цього переліку не віднесені, зокрема, незавершені капітальні інвестиції.

 Групи ОФ та норми амортизації до впровадження ПКУ:

-         група 1 (будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири та ін.), вартість капітального поліпшення землі) - 8 % на рік;

-         група 2 (автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них) — 40 %;

-         група 3 (будь-які інші основні фонди, які не включені до груп 1,2,4) -24%;

-         група 4 (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних предметів) - 60 %.  До групи 4 зараховують відповідні засоби праці, придбані (виготовлені) підприємством після 1 січня 2003 р. [24].

Підпунктом 145.1.5 Податкового кодексу встановлено, що амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного;

2) зменшення залишкової вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості (застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби));

4) кумулятивного;

5) виробничого. 

Податковим кодексом передбачено особливості щодо можливості застосування того чи іншого методу амортизації для окремих груп основних засобів та інших необоротних активів. А відповідно до пп. 145.1.7 Податкового кодексу на основні засоби груп 1 та 13 амортизація взагалі не нараховується.

Податковим кодексом передбачено пооб'єктне ведення обліку вартості, яка амортизується. Згідно з пп. 145.1.2 п. Податкового кодексу нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом, але не менше, ніж визначено в пункті 145.1, і призупиняється на період його виводу з експлуатації на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації.

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.

Амортизаційні відрахування розрахункового кварталу за кожним об'єктом основних засобів визначаються як сума амортизаційних відрахувань за три місяці розрахункового кварталу, обчислених із застосуванням обраного платником податку методу нарахування амортизації відповідно до кожної групи основних засобів.

Перелік підготовчих заходів, небхідних для перебудови податкового обліку амортизації:

-          для визначення переліку об'єктів основних засобів з дати набрання чинності розділом III Кодексу слід застосовувати дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року;

-          вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів необхідно визначати як первісну (переоцінену) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III Податкового кодексу. При цьому до переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 1 січня 2010 року;

-          якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III Податкового кодексу, то тимчасову податкову різницю, яка виникає в результаті такого порівняння, слід амортизувати як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років;

-         строк корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III Податкового кодексу платнику податку необхідно визначати самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію;

-          первісна вартість основних засобів не збільшується на вартість придбання або поліпшення після дати набрання чинності розділом III Податкового кодексу в частині витрат, віднесених на збільшення балансової вартості об'єктів до такої дати[23, стаття 145].

Методи нарахування амортизації

Питання амортизації розкриваються в третьому розділі Податкового Кодексу починаючи з 144 статті. Підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів, згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби” , затвердженим Наказом Міністерства фінансів від 27 квітня 2000 року № 92, застосовуючи такі методи: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий. Три останні є методами прискореної амортизації. Крім того, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації передбачені податковим законодавством[ 17].

Відповідно до ПКУ (стаття 145.1.5.), амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод, виробничий метод.

На 2010р. Видавництвом встановленi наступнi методи нарахування амортизацiї: 1) нематерiальнi активи - прямолiнiйний метод; 2) основнi засоби - прямолiнiйний метод; 3) малоцiннi необоротнi активи та бiблотечнi фонди - у розмiрi 100% їх вартостi у першому мiсяцi їх використання.

Амортизація об'єктів груп 9, 12, 14, 15 нараховується з використанням виробничого та прямолінійного методу нарахування амортизації.

 Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 % його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу)  внаслідок невідповідності  критеріям  визнання  активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості[23, 145.1.5]. 

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.

Для амортизації нематеріальних активів  застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної  вартості з  урахуванням протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення[24, п8.3.9].

 Розглянемо податковий метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до п.8.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (чинний до 01.01.2013р.) суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних  фондів на  початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):  група 1 - 2 %; група 2 - 10 %; група 3 - 6 %; група 4 - 15 %. [24,8.6.1.]

Податковий метод прискореної амортизації.

Прискореною вважається амортизація основного фонду, що здійснюється за подвійними нормами, встановленими у підпункті 8.6.1 пункту 8.6 цієї статті (крім основного фонду групи 4). У разі застосування прискореної амортизації податковий облік основного фонду ведеться окремо у підгрупі  відповідної групи основних  фондів у розрізі норм такої прискореної амортизації. Амортизація нараховується від первісної вартості об’єктів основних засобів[24, 8.1.1].

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

Прямолінійний метод амортизації основних засобів.

За цим методом витратами поточного періоду впродовж усього строку корисного використання активу визначається завжди однакова частина вартості об’єкта основних засобів, що амортизується.

Сума амортизації визначається діленням вартості основних засобів, що амортизується, на очікуваний строк корисного використання об'єкта основних засобів.

Суму нарахованої амортизації також можна розраховувати як добуток вартості основних засобів, і норми амортизації. Річна норма амортизації за цим методом є величиною зворотною очікуваному строку використання об’єкта у відсотках.

Ця сума амортизації з року в рік, впродовж строку корисного використання об’єкта, включатиметься у витрати підприємства і відображатиметься у Звіті про фінансові результати. На цю суму рівномірно збільшуватиметься накопичена амортизація (знос) і відповідно зменшуватиметься залишкова вартість об’єкта основних засобів, які відображаються у Балансі підприємства.

Цей метод використовується для тих об’єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби і для яких основним чинником, який обмежує строк служби, є їх фізичне старіння.

Виробничий метод.

Цей метод базується на тому, що місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Він застосовується до активної частини основних засобів, які експлуатуються нерівномірно. Грунтується на тому, що величина амортизації є результатом експлуатації об’єкта і залежить від обсягу виробленої на ньому продукції.

Нарахування за виробничим методом можна вважати обґрунтованим, коли фактично отриманий дохід від використання основного засобу дійсно пов’язаний з обсягом виробництва за його допомогою у кожному обліковому періоді.

При використанні цього методу амортизація виробничого обладнання розглядається як змінні витрати, оскільки їх сума змінюється прямопропорційно до кількості одиниць виготовленої продукції. Цей метод доцільно використовувати, наприклад, для амортизації вантажних автомобілів та основних засобів і нематеріальних активів, які можуть самостійно виконувати конкретний визначений обсяг робіт

Метод зменшення залишкової вартості.

Згідно з цим методом річна сума амортизації визначається як добуток річної норми амортизації (НАр) на залишкову вартість об’єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).

,

де Т – кількість років корисного використання об’єкта основних засобів.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом подвоюється і застосовується до залишкової вартості об’єкта. У зарубіжній практиці його ще називають методом подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить. Її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік

Кумулятивний метод.

Для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання[23].

Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (уповільнена амортизація). Недоліком методу є те, що не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду часто не узгоджується з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами[17].

Капітальні вкладення, джерела та порядок їх фінансування

Капітальні вкладення являють собою витрати на утворення нових, розширення, реконструкцію, модернізацію і технічне переоснащення діючих виробництв. За допомогою капітальних вкладень може здійснюватись як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

На кінець 2010р. Видавництво провело капітальне будівництво на 41 302 тис.грн.,  придбало основних засобів на 49 701 тис.грн. ,придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів 1 999 тис.грн.,  нематеріальних активів 996 тис. грн.Разом за 2010 рік капітальні інвестиції склали- 93 998 тис.грн.

У господарській практиці розрізняють технологічну і відтворювальну структуру капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких затрат: будівельні роботи, монтаж устаткування; придбання устаткування, яке вимагає монтажу, придбання інструменту, інвентаря; проектні роботи; інші затрати.

Першочергове значення для підвищення ефективності виробництва має покращення технологічної структури капітальних вкладень, розподіл їх між основними складовими частинами.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає в себе такі напрями: нове будівництво; розширення, реконструкція і технічне переоснащення діючих підприємств. Основні зусилля «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» направлені на оновлення та переоснащення[16].

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Необхідно дотримуватись оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства. Підприемству слід більш ефективно використовувати кредитні кошти та залучати інвестиції в розвиток ліяльності.

Джерелами фінансування капітальних вкладень для  «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»потенційно можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Видавництво використовує позичені кошти, власні та кошти державного бюджету, коли  є можливість їх виділення.

Власні фінансові ресурси включають амортизаційні відрахування; прибуток у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності. Внески засновників підприємства останнім часом не здійснюються, як і формування резервного капіталу на підприємстві, що викликано великими витратами на виготовлення продукції та необхідністю погашати банківські кредити.

Грошова частина внесків власників підприємства, коли така з`являється, передусім спрямовується на придбання основних засобів тобто використовуються як джерела фінансування створюваних основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення є основним власним джерелом фінансування простого відтворення основних фондів підприємств. Вона залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів. Розмір амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних фондів підприємств визначається множенням встановлених норм амортизації на балансову вартість відповідних груп основних фондів, що використовуються у виробничому процесі.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Прибуток спрямовується на розширення основних фондів На жаль, протягом останніх трьох років Видавництво не має в своєму розпорядженні чистого прибутку.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) - (К1 - К2),

де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт – підрядний чи господарський.

За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями. Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва[11].

При здійсненні капітальних вкладень господарським способом у підприємств утворюються додаткові власні джерела фінансування таких вкладень. До них належать планові нагромадження, економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві.

Планові нагромадження в будівництві, що здійснюється господарським способом, визначаються виходячи зі встановленого (розрахованого) розміру надходжень і вартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом.

Економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом, визначається в розмірі встановленого відсотка від суми собівартості будівельно-монтажних робіт.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів у будівництві визначається порівнянням суми нормативу оборотних активів у будівництві з джерелами його забезпечення, а також кредиторської заборгованості за розрахунками в капітальному будівництві на початок і кінець планового року.

Перевищення наявності джерел забезпечення нормативу оборотних активів у капітальному будівництві над встановленим нормативом (потребою), а також розміру кредиторської заборгованості на кінець планового року над її сумою на початок року становитиме додаткове джерело (мобілізацію) фінансування капітальних вкладень, що здійснюються господарським способом.

До інших власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємств належать кошти, одержувані від продажу непотрібних машин, устаткування, цінних паперів тощо.

До складу позикових коштів може входити довгостроковий кредит. Розмір позик і терміни, на які вони видаються, залежать від вартості заходів, що кредитуються, тривалості їх здійснення, часу окупності витрат, фінансового стану і кредитоспроможності інвестора, а також від виду та рівня наданого забезпечення кредиту, що видається.

Станом на 2010р. «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» має довгостроковий кредит від Міністерства фінансів та Державної іннованоційної кредитно-фінансової установи, а з приводу короткострокового кредитування співпрацює з Приват банком.

Джерелами фінансових ресурсів для капітальних вкладень є також фонди розвитку та інновацій.

Передбачені обсяги джерел фінансування капітальних вкладень мають бути забезпечені відповідною сумою коштів, що акумулюються здебільшого в установах банків.

Кошти бюджетів і позабюджетних фондів, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, а також довгостроковий кредит концентруються в банках на відповідних окремих рахунках.

Власні кошти підприємств, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, концентруються і зберігаються на їх основних поточних рахунках для оперативного маневрування власними коштами.

Власні кошти інвесторів, виділені на капітальні вкладення, концентруються на окремих рахунках при змішаному фінансуванні, коли поряд з бюджетними асигнуваннями використовуються власні кошти.

Кошти, що акумулюються на відповідних рахунках у банках, інвестори використовують на фінансування передбачених обсягів капітальних вкладень. Порядок їх фінансування залежить від того, включені вони у план державних централізованих капітальних вкладень або здійснюються за рахунок власних коштів інвесторів, а також від виду витрат (на будівельно-монтажні, проектні, пусконалагоджувальні й інші роботи; машини й устаткування) і способу будівництва (підрядний чи господарський). Згадані чинники зумовлюють джерела фінансування, розрахунки, з яких воно здійснюється, порядок розрахунків і характер банківського контролю. У цьому зв'язку необхідно окремо розглядати фінансування державних централізованих капітальних вкладень при підрядному і господарському способах будівництва, а також за рахунок власних коштів підприємств і організацій.

Фінансування державних централізованих капітальних вкладень передбачає оформлення відкриття їх фінансування в установах банку, а також оплату виконуваних будівельно-монтажних робіт і устаткування, що купується[19].

Фінансові інвестиції підприємства

 

Під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (процентів, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Фінансові інвестиції:

-   Інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства

-   Інвестиції у спільну діяльність без створення юридичної особи

-   Придбання корпоративних прав інших підприємств

-   Придбання боргових фінансових інструментів

Фінансові вкладення можуть бути довго- і короткострокові. Розрізняють також вкладення у корпоративні права інших підприємств і вкладення в боргові фінансові інструменти тощо.

«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» протягом трьох років має довгостроаокові фінансові інвестиції, в частки і паї у статутному капіталі інших підприємств станом на 2010 рік.

До основних цілей здійснення фінансових інвестицій підприємств належать:

-         одержання прибутку;

-         поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом;

-         створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

-         поліпшення фінансово-господарських зв’язків з постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

-         диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

-         збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Доходи, отримані підприємством від здійснення фінансових інвестицій, відображаються у звіті про фінансові результати за позиціями:

-         дохід від участі в капіталі — дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, спільні або дочірні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі;

-         інші фінансові доходи — дивіденди, проценти, сума збільшення балансової вартості інвестицій та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій;

-         інші доходи — дохід від реалізації фінансових інвестицій.

Витрати та збитки від фінансових інвестицій у звіті про фінансові результати відображаються за статтями:

-         втрати від участі в капіталі — збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні та/або спільні підприємства (зменшення балансової вартості інвестицій);

-         інші витрати — собівартість реалізації фінансових інвестицій; втрати від уцінки інвестицій, сума зменшення балансової вартості інвестицій; втрати від зменшення корисності (вартості) вкладень відображаються з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Для успішної реалізації підприємствами інвестиційних проектів доцільно впроваджувати так званий інвестиційний контролінг, який включає планування інвестицій, узгодження та затвердження інвести­ційних проектів, супроводження проектів і поточне рапортування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.

Основні форми фінансового інвестування, що здійснюються підприємством, - вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств, в доходні види грошових інструментів(короткострокове інвестування капіталу з метою генерування інвестиційного прибутку), в доходні види фондових інструментів (вкладення капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку з метою  генерування інвестиційного прибутку)[18 ].

Портфель фінансових інвестицій підприємства

 

Інвестиційний портфель - цілеспрямовано сформована сукупність фінансових інструментів, що призначені для здійснення фінансового інвестування у відповідності до розробленої інвестиційної політики.

Часто поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» або «портфель цінних паперів».

«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» протягом 2007-2010рр. не формувало інвестиційний портфель через нестачу коштів, які направлялись на забезпечення операційної діяльності підприємства. Тому, розглянемо теоретичний підхід до формування інвестиційного портфеля підприємства.

Головна мета формування інвестиційного портфеля - забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів.

Цілі формування інвестиційного портфеля:

-         забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу;

-         високі темпи приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

-         мінімізація рівня інвестиційних ризиків, пов’язаних з фінансовим інвестуванням;

-         забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

-         ефект «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Класифікація інвестиційних портфелей:

1. 1.     за цілями формування інвестиційного доходу: портфель доходу, портфель зростання;
2. 2.     за рівнем ризиків: агресивний, помірний, консервативний;
3. 3.     за рівнем ліквідності: високоліквідний, середньо ліквідний, низько ліквідний,
4. 4.     за стабільністю структури: з фіксованою структурою, з гнучкою структурою,
5. 5.     за числом стратегічних цілей: моноцільовий, поліцільовий,
6. 6.     за первинністю формування: стартовий, реструктурований портфель;
7. 7.     за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів інвестування: портфель акцій, портфель облігацій, портфель векселів, портфель міжнародних інвестицій, портфель депозитних вкладів, портфель інших видів спеціалізації.
8. 8.     за першими двома ознаками – цілям формування інвестицій та рівню ризиків, що приймаються:

• агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);
• агресивний портфель зростання (портфель прискореного зростання);
• помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);
• помірний портфель зростання (портфель нормального зростання);
• консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);
• консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).

Управління портфелем фінансових інвестицій

Визначення цілей фінансового інвестування й типу інвестиційного портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних фінансових інструментів.

Процес формування інвестиційного портфеля здійснюється за наступними основними етапами :

1. Вибір портфельної стратегії і типу інвестиційного портфеля;
2. Оцінка фінансових інструментів фінансування за показниками доходності, ризику і взаємної коваріації;
3. Вибір фінансових інструментів у портфель з урахуванням їх впливу на рівень доходності і ризику портфеля;
4. Оптимізація портфеля, спрямована на зниження його ризику;

Оцінка основних параметрів сформованого інвестиційного портфеля [2].

Управління інвестиційними грошовими потоками пов’язано також з постійною оперативною реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій.

Під оперативним управлінням реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій розуміють обґрунтування і реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його доходності, ризику і ліквідності шляхом ротації окремих його інструментів.

У процесі оперативного управління реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій основну увагу має бути приділено виявленню динаміці факторів, які впливають на зниження рівня доходності, ризику і ліквідності фінансових інструментів, які входять до складу портфеля підприємства.

Теорія оперативного управління портфелем фінансових інструментів інвестування виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління – пасивний та активний.

Пасивний підхід ґрунтується на принципі «слідування у фарватері ринку»: реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має чітко відображати тенденції кон’юнктури фондового ринку. Послідовники цього підходу вважають, що ефективність портфеля на 90% забезпечується структурою видів фінансових інструментів і лише на 10% – конкретними їх різновидами у рамках окремих видів. В найбільшій мірі пасивний підхід формування консервативного типу портфеля.

Активний підхід ґрунтується на принципі «випередження ринку»: реструктуризація портфеля фінансових інвестицій має базуватися на прогнозних розрахунках ринкової кон’юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Активний метод передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон’юнктури фондового ринку, заснованого переважно на фундаментальному його аналізі. В найбільшій мірі активний підхід відображає агресивне формування портфеля.

 При пасивному підході до оперативного управління портфелем основна увага приділяється забезпеченню глибокої його диверсифікації у рамках окремих видів фінансових інструментів. Одним із методів, характерних для цього підходу до управління, є також імунізація портфеля, спрямована на зменшення відсоткового ризику по борговим цінним паперам.

При активному підході до оперативного управління портфелем основна увага приділяється пошуку і придбанню недооцінених фінансових інструментів інвестування. Цей підхід використовує так званий «Метод Грехема» – інвестиційну теорію, яка стверджує, що найбільш ефективною стратегією управління є формування портфеля за рахунок таких фондових інструментів, ринкові ціни на які нижчі за їх реальну внутрішню вартість[2].

Тема 5. Управління оборотним капіталом підприємства

 

Оборотні кошти - це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного обігу. У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії:  грошову,  виробничу, товарну.

Грошова - підготовча, де гроші перетворюються у виробничі запаси.

Виробнича - безпосередній процес виробництва, результатом є випуск готової продукції.

Товарна - оборотні кошти виступають у вигляді готової продукції. Грошова форма, якої набувають оборотні кошти на третій стадії свого кругообігу, стає і початковою стадією обороту коштів.

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою

Г-ВЗ...НВ...ГП-Г;

де Г — кошти, які авансуються підприємством;

ВЗ — виробничі запаси;

НВ — незавершене виробництво, що являє собою виробничу стадію;

ГП — готова продукція;

Г' — кошти, отримані в результаті реалізації продукції, які включають авансовані витрати та прибуток підприємства.

Співвідношення між зазначеними групами оборотних коштів у загальній їх вартості характеризує структуру оборотних коштів. Структура є тим прогресивнішою, чим більша частина оборотних коштів зайнята у сфері виробництва. Необхідною умовою безперервності процесу відтворення є перебування цих коштів у сфері обігу.

Розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй забезпечують безперервність виробництва та реалізації продукції. Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі і в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).

Оборотні кошти перебувають одночасно на всіх стадіях кругообігу, що забезпечує його неперервність та безперебійну роботу підприємства[4].

Станом на 2010р. Підприемство має виробничі запаси в обсязі 480 935 тис.грн., незавершене виробництво 884597 тис.грн., 35322 тис. грн. – готова продукція, товари 7155 тис.грн. проти 6562 тис.грн. на початок року. Велика частка оборотних активів припадає на дебіторську заборгованість: 77876 тис.грн. по чистій реалізаційній вартості товарів, 79481 тис.грн. по первісній вартості, 1605 тис.грн. – резерв сумнівних боргів. Та значно більша сума дебіторської заборгованості за рахунками: з бюджетом – 56077 тис.грн. та 550160 тис.грн. за виданими авансами. При цьому, показники дебіторської заборгованості збільшились порівняно з початком року на 41729 тис.грн.-  з бюджетом; за виданими авансами на суму 423188 тис.грн.

Нормування оборотних коштів

Нормування оборотних коштів - визначення економічно обгрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається. Воно полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу (у відсотках від обсягу виконаних робіт, у гривнях тощо).

Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нормативи — щорічно.

Норматив оборотних коштів залежить від обсягу виробництва та реалізації продукції, витрат на виробництво та реалізацію продукції; вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебування їх у сфері виробництва та у сфері обігу, умов матеріально-технічного забезпечення.

Нормуванню у Видавництві підлягають оборотні активи, серед яких найбільшу вагу має фарба та папір. Документація по нормуванню цих активів наведена в додатку.

Існують три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний (дослідно-статистичний), коефіцієнтний та метод прямого рахунку.

Аналітичний метод (дослідно-статистичний) передбачає здійснення аналізу наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним їх коригуванням та вилученням з них надлишків.

Коефіцієнтний метод полягає в уточненні діючих нормативів (через коефіцієнти) відповідно до змін у виробництві в наступному періоді.

Метод прямого рахунку зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва. У практиці господарювання цей метод є основним.

Основним методом розрахунку потреби в обігових коштах у Видавництві є метод прямого розрахунку по кожному елементу обігових коштів. Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Потреба в оборотних коштах визначається через їх нормування [4].

Величина оборотних коштів, вкладених в запаси готової продукції на складі, залежить від середньодобового випуску продукції та тривалості зберігання продукції на складі :

 

де В - середньодобовий випуск продукції по виробничій собівартості; Т хр - середня тривалість зберігання готової продукції на складі.

Тривалість зберігання продукції на складі, в свою чергу, розраховується як сума часу на формування партії продукції для відвантаження та оформлення документів на цю партію:

 

де Т _ФП - час, необхідний для формування партії для відвантаження готової продукції споживачеві, дн.; Т од - час, необхідний для оформлення документів для відправки вантажу споживачеві, дн. [28]

Обсяг незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску продукції, обчисленого за фактичною виробничою собівартістю, тривалості технологічного циклу та коефіцієнта наростання витрат. Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується за формулою

 

де Н_НВ- норматив незавершеного виробництва; С_В - виробнича собівартість продукції, випущеної за період; t_Ц - тривалість виробничого циклу, днів; D_П - дні відповідного періоду;

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів.

Розраховується виходячи із залишків коштів на початок періоду і суми витрат, які слід буде зробити в плановому році, за вирахуванням суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується за формулою

 

де Н _ВМП - норматив витрат майбутніх тріодів, грн.; В _П - залишок витрат на початок планового періоду, грн.; В _ПЛ - витрати, які будуть здійснені у плановому період, грн.; В _{ПОГАШ.ПЛ} - витрати, які будуть погашені за рахунок собівартості у плановому період.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається добутком середньоденного випуску продукції (за виробничою собівартістю) на норму запасу готової продукції на складі в днях.

 

де Н_ГП - норматив залишків готової продукції, грн.; П_Д - середньоденний випуск продукції, грн.; З_ДН - норма запасу готової продукції на складі, днів

Сукупний норматив власних оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період дорівнює сумі нормативів, розрахованих для окремих їх елементів:

 

де Н_ВЗ = МД * ЗДН - норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах; Мд — середньодобове споживання матеріалів, грн; Н_СК - сукупний норматив власних оборотних коптів, грн.; З_ДН – норматив запасу в днях[30].

При нормуванні матеріалів оборотні кошти поділяють на дві групи:

1. Основні матеріали та матеріали, які мають у вартості продукції питому вагу 70-80 %. Норматив розраховують методом прямого рахунку, по кожному виду матеріалів з урахуванням норми запасу та одноденних витрат матеріалів

 

2. Для другої групи норматив оборотних коштів розраховують аналітичним способом на підставі фактичних даних за звітний період

,

де З зв – середній залишок матеріалів у звітному періоді;

     В – одноденні витрати.

Норматив залишків готової продукції визначається як добуток кількості (вартості) одноденного випуску готової продукції на норму її запасу на складі у днях. Норма запасу складається із кількості днів необхідних для підготовки продукції до реалізації та її продажу.

Норма запасу в днях Н_Д включає такі елементи: транспортний запас (Т); підготовчий запас – (П); технологічний запас – (Г); поточний (складський) запас – (С); страховий запас – (Р).

Н_Д=Т+П+Г+С+Р;

Підготовчий запас – це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу. Норма технологічного запасу визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Норма оборотних коштів у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас. У норму оборотних коштів, як правило, включається середній поточний запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками. Інтервал поставок визначається на підставі договорів із постачальниками або виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період.

Тривалості інтервалу між двома суміжними постачаннями:

 

де І - тривалість в днях інтервалу між поставками.

Середній інтервал між поставками можна розрахувати за формулою

 

де П - число поставок за період.

 Резервний (страховий запас) формується на випадок можливих перебоїв у постачанні (інших непередбачених обставин). Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу. Величина резервного запасу визначається:

а)на основі середнього відхилення фактичного інтервалу поставки від планового (передбаченого договором);

б)на основі підрахунку днів, необхідних для оформлення замовлення та доставку матеріалів від постачальника до споживача.

 

де 3_СТ — страховий (резервний) запас;

Тст — дні резервного запасу (період зриву поставок).

Сукупний виробничий запас дорівнює сумі всіх видів запасів.

Сукупний норматив залишків виробничих запасів для підприємства визначається підсумовуванням нормативів за кожним їх найменуванням [4].

Визначення потреби в оборотних коштах

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів з урахуванням факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів:

- умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями;

- організація процесу виробництва;

- умови реалізації продукції.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.
2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво.
3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні (одноденні витрати, грн. × норма запасу, днів).
4.  Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

Визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція [11].

Точний розрахунок потреби підприємства в оборотних коштах слід вести з розрахунку часу перебування оборотних коштів у сфері виробництва та сфері обігу.

Час перебування оборотних коштів у сфері виробництва охоплює період, протягом якого оборотні кошти перебувають у стані запасів і у вигляді незавершеного виробництва.

Час перебування оборотних коштів у сфері обігу охоплює період перебування їх у формі залишків нереалізованої продукції, у вигляді відвантаженої, але ще не оплаченої продукції, дебіторської заборгованості, у вигляді грошових коштів, що знаходяться в касі підприємства, на рахунках у банках. Чим вище швидкість обороту (сумарний час перебування в сфері виробництва та обігу), тим менше потреба в оборотних коштах.

Підприємство зацікавлене в скороченні розмірів свого оборотного капіталу. Але це скорочення повинне мати розумні межі, тому що оборотні кошти повинні забезпечувати нормальний режим його роботи [28].

Показники  ефективного використання оборотних коштів

 

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту. Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг.

Ефективне використання оборотних коштів характеризується такими показниками:

–швидкість обертання;

–коефіцієнт оборотності: ;

–коефіцієнт оборотності показує, скільки оборотів здійснили оборотні кошти за певний період;

– середній залишок оборотних коштів - за формулою середньої хронологічної  ,

де х1…n-1 - величина оборотних коштів на початок кожного місяця розрахункового періоду, грн.; х_n - величина оборотних коштів на початок першого місяця наступного періоду, грн.; n - загальна кількість місяців;

–       коефіцієнт завантаження оборотних коштів, який показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю (гривню) реалізованої продукції за певний період;

–       тривалість одного обороту (швидкість обороту) оборотних коштів:

,

Д — дні періоду.

Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може бути використаний показник рентабельності оборотних коштів, котрий являє собою відношення прибутку від реалізації продукції до середніх залишків оборотних коштів:

 

де R_ОК — рентабельність оборотних коштів, %; ПР — прибуток від реалізації продукції, грн;

Показники оборотності оборотних коштів можуть розраховуватись по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, та за окремими їх елементами.

Швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

 

де О — термін обертання оборотних коштів (днів);

С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);

Р — обсяг реалізованої продукції (грн).

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання (Ко), який визначається за формулою

 

де Р — обсяг реалізованої продукції (грн);

С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн).

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження визначається за формулою

 

де К_З — коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).

Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності (Ке) визначається за формулою:

 

де П — прибуток від реалізації товарної продукції (грн).

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

Зміну оборотності оборотних коштів виявляють через порівняння фактичних показників з плановими або показниками за попередній період. Порівнюючи показники оборотності оборотних коштів, виявляють прискорення її чи сповільнення.

Унаслідок прискорення оборотності оборотних коштів з обороту частина їх вивільняється, а при сповільненні в оборот залучаються додаткові кошти. Вивільнення оборотних коштів завдяки прискоренню їх оборотності може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відображає пряме зменшення залишків оборотних коштів порівняно з їх нормативом при збереженні або підвищенні обсягів реалізації продукції за розрахунковий період. Відносне вивільнення оборотних коштів з обороту відображає стабільність або зростання оборотних коштів при зростанні обсягів реалізації продукції.

Прискорення оборотності оборотних коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів [4].

Брак власних оборотних коштів може виникати з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно, через стихійне лихо та з інших причин.

Надлишок власних оборотних коштів може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету, безоплатного надходження товарно-матеріальних цінностей від інших організацій, неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом[1].

Джерела формування оборотних коштів

Джерелами фінансування оборотних активів є власний капітал (у формі власних оборотних коштів або чистого робочого капіталу), короткострокові кредити банку, комерційний кредит (кредиторська заборгованість), стійкі пасиви та довгостроковий позиковий капітал.

Існує три принципових підходи до фінансування оборотних активів:

–       консервативний — коли вся постійна частина оборотних активів і половина змінної фінансується за рахунок власного капіталу (ВК) і довгострокового позикового капіталу (ДПК), а друга половина змінної — за рахунок короткострокового позикового капіталу (КПК);

–       помірний — коли постійна частина фінансується за рахунок ВК і ДПК, а змінна — за рахунок КПК;

–       агресивний — коли половина постійної частини фінансується за рахунок ВК і ДПК, а все інше — за рахунок КПК.

Під постійною частиною оборотних активів тут розуміється їх норматив при мінімальному обсязі діяльності, а під змінною — перевищення цього нормативу у зв'язку з циклічністю або сезонністю діяльност і [16].

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на власні та позичені.

Власні оборотні кошти— це кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів.

Склад оборотних коштів підприємства: оборотні кошти, оборотні фонди (у сфері виробництва), фонди обігу (у сфері обігу), виробничі запаси нормовані, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів, залишки готової продукції, відвантажена продукція, кошти на розрахунковому рахунку, дебіторська заборгованість, інші оборотні кошти, інші ненормовані.

Позичені оборотні кошти — кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Мінімізація витрат на підприємстві вимагає оптимізації структури джерел формування оборотних коштів, тобто розумне поєднання власних та позичених коштів.

Власні джерела

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новостворенрго підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви - мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Використання банківських кредитів

Формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат, у такому разі підприємство звертається до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Видавництво ж не користується векселями в своїй діяльності.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів.

Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання. Вона є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі [11].

Тема 6. Оцінка фінансового стану підприємства та перспективи його зміцнення

Інформаційна база аналізу фінансового стану підприємства

Основною інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:  балансу (форма № 1),  звіту про фінансові результати (форма № 2), звіту про рух грошових коштів (форма № 3),  звіту про власний капітал (форма № 4),  статистичної звітності та оперативні дані.

Крім фінансової звітності використовується планово-нормативна, конструкторсько-технологічна інформація, позаоблікова інформація (маркетингові дослідження, закони, інструкції, експертна інформація та ін.) тощо.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю і підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства[11].

Джерелом інформації для аналізу фінансового стану є система бухгалтерського обліку та робочі документи підприємства.

За підсумками роботи на підприємстві можуть складатись різні форми звітності, які можна згрупувати за певними ознаками.

За економічном змістом:

–       бухгалтерська – показники виробничо-фінансової діяльності;

–       статистична – система кількісних та якісних показників, призначена для статистичного вивчення господарської діяльності;

–       оперативно-технічна – для внутрішнього поточного контролю та управління підприємством на момент здійснення господарських операцій або після їх завершення;

–       податкова – звітність до органів ПС або фондів.

За місцем використання:  зовнішня та внутрішня, яка не підлягає оприлюдненню;

За порядком регулювання та роллю в управлінні: державна; внутрішньогосподарська (управлінська).

За обсягом показників: коротка звітність – зі скороченим числом показників за місяць або квартал, повна звітність – за всіма затвердженими показниками.

За ступенем узагальнення даних: первинна  - звітність окремих підприємств, зведена – зведення первинної звітності, консолідована – відображає фінансовий стан і результати діяльності єдиної економічної одиниці.

З періодом, який охоплює звітність: проміжна, річна[12].

Інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану повинне включати не лише дані фінансової звітності, а й всю внутрішню бухгалтерську документацію. Також можуть залучатись нормативна, планова інформація, дані інвестиційних та фінансових програм і проектів, зведених і окремих кошторисів, калькуляцій, дані за центрами відповідальності в межах управлінського обліку [22].

Методи проведення аналізу фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз;

2) вертикальний (структурний) аналіз;

3) трендовий аналіз;

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів);

5) порівняльний аналіз ;

6) факторний аналіз.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства[11].

Для оцінки фінансового стану підприємства найважливішими вважаються показники:

–      платоспроможності і ліквідності - характеризують фінансові можливості підприємства щодо погашення заборгованості, покриття підприємством позичкових коштів;

–      прибутковості — дають можливість порівняти отриманий прибуток з вкладеним капіталом, тобто міру ефективності авансованого у виробництво і реалізацію капіталу;

–      ділової активності — характеризує кругообіг засобів підприємства;

–      фінансової стійкості — характеризує співвідношення власних і залучених коштів.

Фінансовий стан підприємства може бути стійким, нестійким, кризовим.

Першочергові завдання аналізу фінансового стану:

–      виявлення забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами і перевірка їх цільового використання;

–      оцінка ступеня виконання планових фінансових заходів, програм, плану фінансових показників;

–      визначення платоспроможності підприємства і ліквідності балансу;

–      оцінка дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

–      оцінка ефективності використання капіталу;

–      оцінка оборотності капіталу;

–      оцінка ділової активності підприємства;

–      своєчасне виявлення і усунення недоліків у фінансовій діяльності, пошук резервів і можливостей економного, раціонального використання фінансових ресурсів та розробка конкретних заходів щодо втілення їх у виробничий процес[5].

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу :

1.  Неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок і сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняльні, побудови системи показників, побудови системи аналітичних таблиць.

2.  До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності: методи ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, виокремлення ізольованого впливу факторів, відсоткових чисел, диференційний, логарифмічний, інтегральний, простих і складних відсотків, дисконтування.

3. Традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

4.  Моделі, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними і засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного.

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат та у з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів [11].

Аналіз майнового стану підприємства

Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, примітки до фінансової звітності, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію, ф.11-ОФ. Форми 1 та 5  «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» наведені в Додатках Г,Д.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.

Майновий стан підприємства характеризується використанням засобів (активів) і джерелами їх формування (пасивів). Джерелом інформації для оцінки майнового стану є баланс підприємства. В процесі аналізу активу й пасиву балансу визначаються показники структури, динаміки балансу, структурної динаміки балансу, а саме:

–      абсолютні величини по статтям активу і пасиву балансу на початок і кінець періоду та зміни абсолютних величин;

–      питома вага окремих статей у валюті балансу на початок і кінець періоду та зміни у питомій вазі;

–      зміни статей балансу на кінець періоду у порівнянні із відповідними значеннями на початок періоду (абсолютні прирости і темпи росту).

Аналіз статей активу й пасиву балансу дозволяє відповісти на питання, за рахунок яких джерел мав місце приріст нових засобів і напрямки їх вкладення, позитивні і негативні тенденції таких змін.

Для оцінки майнового стану розглядаються також показники, що характеризують виробничий потенціал підприємства, такі як коефіцієнт зносу, коефіцієнти оновлення і вибуття основних засобів[5].

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі майна підприємства: загальна оцінка структури майна, аналіз виробничого потенціалу основних засобів, аналіз складу і динаміки оборотних коштів, аналіз джерел майна і наявності власних оборотних коштів, основних коефіцієнтів, що характеризують майновий стан підприємства.

Зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що призводить до його неплатоспроможності. При аналізі балансу виявляють статті, які свідчать про недоліки та незадовільну роботу підприємства і його фінансовий стан.

Активи підприємства та їх структура вивчаються як з точки зору їх участі у виробництві, так і з точки зору оцінки їх ліквідності. З'ясовується участь у виробничому циклі основних фондів, нематеріальних активів, запасів і затрат, грошових коштів. Уточнюються найбільш ліквідні активи підприємства: грошові кошти на рахунках, а також короткострокові цінні папери та найменш ліквідні активи - основні фонди, що знаходяться на балансі підприємства та інші позаоборотні активи.

Для того, щоб зробити однозначні висновки про причини зміни структури активів підприємства проводиться детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу.

Аналізується рух основних фондів та амортизаційних відрахувань за попередній та поточний роки (форма 11-ОФ, дані аналітичного бухгалтерського обліку за звітний період). Звертається увага на основні фонди підприємства, які придбані, реалізовані, ліквідовані або здані в оренду протягом поточного року.

Швидкість обороту оборотних засобів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство.  Абсолютне чи відносне зростання оборотних засобів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту, що викликає збільшення їх маси. При значному збільшенні запасів і затрат необхідно проаналізувати, чи не відбувається це збільшення за рахунок необґрунтованого відволікання активів з виробничого обороту.

Для аналізу майна підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти:

–     коефіцієнт зносу основних засобів;

–     коефіцієнт відновлення основних засобів;

–     коефіцієнт вибуття основних засобів;

–     активна частина основних засобів.

Активна частина основних засобів визначає частку виробничих основних засобів основного виду діяльності в основних засобах. Визначення питомої ваги активної частини ОЗ проводиться за формулою:

.

Для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзк). Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів.

Розраховується також сума господарських коштів, які є в розпорядженні підприємства = валюта балансу.

Коефіцієнт зносу ОЗ розраховується за формулою

.

Коефіцієнт оновленя ОЗ знаходиться з розрахунку

.

Коефіцієнт вибуття ОЗ розраховується в результаті ділення балансової вартості (БВ) ОЗ, які вибули в період, що аналізується, на БВ ОЗ на початок періоду, що аналізується.

Аналіз ліквідності та платоспроможності

Ліквідність підприємства може бути визначена як спроможність підприємства швидко сплатити свої поточні зобов’язання.
За ступенем ліквідності активи підприємства групують таким чином:

До першої групи (А1) належать високоліквідні засоби, що включають грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному рахунку, інших рахунках у банку, а також поточні фінансові інвестиції. Що стосується поточних фінансових інвестицій, необхідно оцінити можливість перетворення їх у грошові кошти в будь-який момент без значних втрат.

До другої групи (А2) засобів за ступенем ліквідності відносять розрахунки з дебіторами. Суму дебіторської заборгованості треба зменшити на суму безнадійної заборгованості.

До третьої групи –– групи низьколіквідних засобів (А3) –– належать запаси. При цьому в межах цієї групи можлива також градація засобів за ступенем ліквідності. Більш ліквідними є товари, менш ліквідними –– виробничі запаси. Разом із тим треба мати на увазі, що у складі запасів можуть бути важкореалізуємі або зовсім неліквідні оборотні активи.

До четвертої групи (А4) відносяться неліквідні засоби –– основні засоби, нематеріальні активи тощо[5].

Пасиви ж групують за терміновістю сплати: П1 – поточні зобов`язання за розрахунками; П2 – короткострокові кредити бінків і позики; П3 - довгострокові зобов`язання; П4 – постійні пасиви.

При цьому, баланс є ліквідним, якщо А1≥ П1, А2≥ П2, А3≥ П3, А4≤ П4.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності[11].

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покриття, коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта абсолютної ліквідності та чистого оборотного капіталу.

Коефіцієнт покриття (Кп) розраховується як відношення оборот-них активів до поточних зобов’язань підприємства та показує достат-ність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов’язань.

Збільшення цього показника свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства. Кп=1;при Кп < 1 підприємство має неліквідний баланс. Якщо Кп = 1-0,5, підприємство своєчасно ліквідує борги

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл) розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов’язань підприємства. Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов’язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Нормативне значення цього коефіцієнту в міжнародній практиці  - від 0,7 до 0,8 або К_шл ≥1 (збільшення).

Коефіцієнти абсолютної ліквідності (Кал) обчислюється як відно-шення грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно. Збільшення, має бути Кал = 0,2-0,35.

Чистий оборотний капітал (Чок) розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов’язаннями. Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов’язання та розширювати подальшу діяльність.

Чок = ф1 (р.260 – р.620).

Нормативне значення 0 (збільшення)[5].

Також розраховується співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, тобто здатність розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року. Рекомендоване значення Кд/к = 1,0.

Для більш повної оцінки ліквідності балансу підприємства можна розраховувати коефіцієнти:

 ліквідності запасів – в якій мірі матеріальні цінності покривають поточні зобов`язання підприємства – оптимальним є значення;

 загальної – в якій мірі поточні активи покривають поточні зобов`язання – оптимальним є значеня 2,0 – 2,5;

 ліквідності коштів у розрахунках – в якій мірі очікувані надходження від дебіторів будуть використані для погашення поточних зобов`язань ;

 коефіцієнт мобільності активів – яку частку в активах займають оборотні кошти – оптимальне значення ≥0,5;

 коефіцієнт співвідношення активів – рівень співвідношення між оборотними та необоротними активами підприємства – оптимальне значення >1.

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря.

Загальним показником платоспроможності є співвідношення активів та пасивів балансу:

, збільшення К свідчить про зміцнення платоспроможності та зрушення в бік покращення структури активів та пасивів.

Для оцінки платоспроможності розраховують показники ліквідності, наведені вище, та показники відношення довгострокової заборгованості до акціонерного капіталу, відношення надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення суми прибутку і постійних витрат до постійних витрат, відношення активів до заборгованості, відношення чистого прибутку до суми активів тощо[12].

Аналіз фінансової стійкості

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта автономії, коефіцієнта фінансування, коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами та коефіцієнта маневреності власного капіталу.

Коефіцієнт автономії (Кавт) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Нормативне значення коефіцієнта автономії 0,5. Збільшення цього коефіцієнту вказує на підвищення фінансової стійкості підприємства і зменшення залежності від позикових засобів.

Коефіцієнт фінансування (Кф) розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Нормативне значення коефіцієнту фінансування –– 1,0. Значення цього показника менше 1 вказує на підвищення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (Кзв) розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами. Нормативне значення 0,1 (збільшення).

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Км) показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка –– капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу. Нормативне значення коефіцієнта маневреності власного капіталу дорівнює нулю[5].

Окрім цього, може використовуватись ще ряд показників:

-  коефіцієнти концентрації позикового капіталу, оптимальне значення (ОЗ) 

    ≥0,5;

- фінансової залежності, ОЗ≤0,2;

- заборгованості – частина діяльності п/п, що фінансується з позикового

   капіталу, ОЗ < 1,0;

–      забезпеченості запасів – частка запасів, яка фінансується за рахнок  

     власного капіталу, ОЗ > 0,8;

–      забезпеченості товарів, ОЗ>0,5;

–      коефіцієнт маневреності – частка ВК вкладена у найбільш ліквідні активи,

    ОЗ ≥ 0,5;

–      інвестування – яка частка ОЗ фінансується за рахунок ВК;

–      маневреності ВОК – частка запасів у ВОК;

–      покриття запасів  - скільки припадає джерел фінансування на 1 грн запасів;

–      фінансового левериджу – залежність п від довгострокових зобов`язань,

    ОЗ ≤ 0,25;

–      нагромадження амортизації – ступінь зносу ОЗ;

–      придатності основних засобів - ступінь зносу ОЗ;

–      покриття відсотка – потенційна можливість погасити позику.

Для оцінки фінансової стійкості також використовують методику узагальнюючих показників, виділяючи чотири типи фінансової стійкості (абсолютна, нормальна, критичний стан, кризовий стан):

– Наявність власного оборотного капіталу (ВОК) для формування запасів

   (Н1);

– Наявність ВОК, довгострокових кредитів та позик для формування

    запасів(Н2);

– Наявність ВОК, довгострокових та короткострокових кредитів та позик для

    формування запасів(Н3);

– Запаси (Н4);

– Надлишок/нестача ВОК для формування запасів (Е1);

– Надлишок/нестача ВОК, довгострокових кредитів та позик для формування

   запасів(Е2);

– Надлишок/нестача ВОК, довгострокових та короткострокових кредитів та

    позик для формування запасів(Е3);

– Запас стійкості фінансового стану (ЗС);

– Надлишок/нестача джерел фінансування на 1 грн запасів(Д1).

Далі на основі цих показників розраховується значення зля визначення типу фінансового стану:

1. 1.     Абсолютний – Н1:Р4>1; Е1 >0; Е1:Н4>0.
2. 2.     Нормальний – H2:H4=1; Е2>0; Е1:Н4>0.
3. 3.     Критичний – H3:H4=1; Е3>0; Е1:Н4>0.
4. 4.     Кризовий – H3:H4<1; Е3 >0; Е1:Н4<0. [12]

 

Аналіз показників ділової активності підприємства та ефективності його роботи

 

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників: коефіцієнта оборотності активів, коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості, коефі-цієнта оборотності кредиторської заборгованості, тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей, коефіцієнта оборотності матеріальних запасів, коефіцієнта оборотності основних засобів (фондовіддачі) та коефіцієнта оборотності власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності активів (Коа) обчислюється як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (Кодз) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини дебіторської заборгованості і показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (Кокз) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборго-ваності і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству.

Строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської або кредиторської заборгованості і показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів (Комз) розрахо-вується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості матеріальних запасів і характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) (f) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу (Ковк) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Збільшення коефіцієнтів оборотності та зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства.

Ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання дозволяє визначити аналіз рентабельності підприємства.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта рентабельності активів, коефіцієнта рентабельності власного капіталу, коефіцієнта рентабельності діяльності та коефіцієнта рентабельності продукції.

Коефіцієнт рентабельності активів (Ра) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Коефіцієнт рентабельності активів є одним із найважливіших показників. Порівняння коефіцієнту рентабельності активів з банків-ським відсотком дає відповідь на питання про доцільність підприєм-ницької діяльності, що здійснює підприємство.

Але цей показник не характеризує ступінь доходності окремих видів діяльності підприємства. І тому розраховується ряд показників, що характеризують співвідношення прибутку і окремих складових капіталу підприємства, і серед них коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (Рвк) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньо-річної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Коефіцієнт рентабельності діяльності (Рд) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства.

Коефіцієнт рентабельності продукції (Рп) розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) до витрат на її виробництво та збут і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності[5]

.

Тема 7. Фінансове планування діяльності підприємства

Види фінансового планування

 

 Фінансове планування — це один з елементів діяльності, пов’язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування.

Фінансовий план — це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

За тривалістю дії розрізняють: перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік), поточні (на 1 рік), оперативні (на квартал, місяць).

У Видавництві використовуються такі види планування, як складання фінансового плану, складання бізнес-плану та складання балансу. Дані документи наведені в додатках.

Методи фінансового планування обираються залежно від етапу планування: 1й етап - економічний аналіз, 2й етап - метод коефіцієнтів, нормативний, економіко-математичні методи; 3й етап - балансовий.

Баланс доходів і видатків - це поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах.

Структура балансу доходів і видатків включає такі розділи, як доходи і надходження коштів; видатки і відрахування; взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами; взаємовідносини з кредитною системою.

Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається за певний період

При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.

Інформаційним забезпеченням для складання платіжного календаря є: планові матеріали стосовно випуску й реалізації продукції, робіт, послуг; кошториси витрат на виробництво й договори на поставку матеріальних ресурсів з постачальниками; узгоджені строки виплати заробітної плати, премій тощо робітникам і службовцям підприємства; строки внесення платежів до державного бюджету й до позабюджетних державних фондів; дані щодо валових доходів і валових витрат, податкового зобов'язання з ПДВ і податкового кредиту; кредитні договори з банками в частині строків одержання та сплати кредитів і процентів за користування ними; дані бухгалтерського обліку про стан дебіторської та кредиторської заборгованості; виписки з банківських рахунків; оперативні функціональних підрозділів про надходження та потребу коштів на підприємстві.

Платіжний календар Видавництва «Зоря» за 2009р. наведено в Додатках.

Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, строк окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участю держави. Крім того, кредитні установи при наданні довгострокових позик вимагають представлення підприємствами бізнес-планів для обгрунтування повернення кредитів.

Бізнес-план має давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку; містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схему його функціонування; розкривати принципи та методи керівництва підприємством; обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання; показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам[11].

Структура бізнес-плану: в перших розділах дається загальний опис проекту і вказується його мета і необхідність; характеристика результату, який досягається після завершення проекту і дає прибуток; дослідження і прогнозування ринкової ситуації, реклама, покупці і конкуренти; характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення робочою силою.

Заключні фінансові розділи бізнес-плану містять розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обгрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Бізнес-план Видавництва «Зоря» наведено в додатках.

Також до видів фінансового планування відноситься  складання кошторисів доходів і видатків установами невиробничої сфери і бюджетними організаціями, та складання бюджетів - на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову[32].

Порядок складання і зміст фінансового плану

 

Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Складові ФП:

–   прогноз обсягів реалізації;

–   баланс грошових надходжень та витрат;

–   таблицю доходів та витрат;

–   прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

–   розрахунок точки беззбитковості.

Етапи складання фінансового плану:

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.
2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.
3. Розробка проекту фінансового плану.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів.

Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів.

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.

Фінансовий план «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» на 2011р. у формі, наведено в Додатку Е[11].

 

Тема 8. Розвиток діяльності підприємства

Санаційні концепції і поняття санаційного плану неплатоспроможних підприємств.

Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.

Згідно із запропонованою методикою, план фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.

У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.

У розділі 1 відображається вихідна ситуація на підприємстві (оцінка зовнішніх умов, аналіз фінансово-господарського стану, аналіз причин фінансової кризи та слабких місць, наявний потенціал).

Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:

–   аналіз виробничо-господарської діяльності;

–   аналіз фінансового стану.

У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства, рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо.

Аналіз причин фінансової кризи проводиться для їхньої локалізації та усунення.

Наявний потенціал - вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:

–                     фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

–                     наявність кваліфікованого персоналу;

–                     наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та

          матеріалів;

–                     наявність ринків збуту продукції;

–                     виробничий потенціал;

–                     ефективна організаційна структура;

–                     висока якість менеджменту.

На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У розділі 2 плану змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.

Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну Crash-програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг.

Розділ 3 - основна частина плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Складовими частинами цього розділу є:

1. План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції.
2. План виробництва та капіталовкладень (у формі бюджету): містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням, можливості оренди чи лізингу. Характеризується виробничий процес, оцінюються потреби в інвестиціях.
3. Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для поліпшення організації менеджменту.
4. Фінансовий план включає:

а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;

б) баланс грошових надходжень та витрат;

в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);

г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;

д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У фінансовому плані відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту. На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації.

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.

Основними критеріями оцінки ефективності санації є ліквідність та платоспроможність, прибутковість, додаткова вартість, створена в результаті санації, конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою:

Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку / Розмір вкладень на проведення санаціїї,

Результати санації можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).

Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді[11].

Основні санаційні заходи подолання кризи

 

У каталозі санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:

–                        рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг,

  звернення до арбітражного суду);

–                        мобілізація прихованих резервів через продаж окремих активів;

–                       зменшення та збільшення статутного капіталу;

–                        реструктуризація кредиторської заборгованості;

–                        заморожування інвестиційних вкладень;

–                        зворотний лізинг;

–                        розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.

У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

       - через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів,  які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та  реалізації продукції;

         -  у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу;

б) використання зворотного лізингу;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання, коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів;

є) використання давальницької сировини, тобто - спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. За переробку давальницької сировини підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти;

і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо/

У межах заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом до арбітражного суду.

Зменшення витрат

Даний блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим.

У рамках фінансової санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.

Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно здійснювати на засаді нуль-базис-бюджетування (ZBB). Головною метою є визначення оптимального рівня валових витрат підприємства та пріоритетних напрямків використання обмежених фінансових ресурсів. Базою для ZBB є так звана точка-нуль, тобто планові показники розраховуються на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їхнього складу та структури. У рамках ZBB аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії.

Економії по витратах на персонал можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами для скорочення робочого часу є:

–                       запровадження неповного робочого тижня;

–                       достроковий вихід на пенсію;

–                       неоплачувані відпустки;

звільнення персоналу.[11]

Характеристика стратегії і тактики підприємства

Стратегія і тактика підприємництва - прийняття широких довгострокових заходів у сфері підприємництва — стратегія; і частина стратегії, що її обслуговує, методи, засоби, форми, способи досягнення цілей підприємництва — тактика.

Цілі — конкретні результати стану бізнесу (підприємництва), які можуть бути досягнуті за найсприятливіших умов, критерій для оцінки можливих успіхів у реалізації тієї чи іншої стратегії.

Стратегія і тактика виробничого підприємництва складаються з елементів:

1) підприємницька ідея;

2) місія фірми;

3) стратегічна мета фірми;

4) профіль та статус фірми;

5) діловий цикл;

6) результат досягнення мети.

Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей. У даному випадку колись суто військовий термін «стратегія» вживається не як своєрідний синонім «управління», а як економічний термін, що характеризує логічну побудову програми перспективних заходів, спираючись на які підприємницька структура очікує успішного досягнення поставлених цілей. При цьому стратегія завжди є багато-об'єктною. Зокрема, об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал, максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспроможність, технологія та інші елементи ринкової системи господарювання.

Процес стратегічного планування забезпечує успіх підприємницької діяльності, завдяки тому, що:

–                  привчає підприємця до чесного й активного ведення справ;

–                  допомагає підприємцю чітко усвідомити, у чому саме полягає бізнес та хто його вірогідні конкуренти і споживачі;

–                  значно підвищує шанси підприємця не лише вижити, а й ефективно діяти у конкретному середовищі.

Загальна процедура формування підприємницької стратегії охоплює кілька взаємозв'язаних етапів, кожний з яких має свій сенс і спрямованість[14].

 

Корпоративна та функціональна стратегія підприємства

 

Корпоративна або загальна стратегія підприєм­ства визначає загальний напрямок його діяльності, формується його вищим керівництвом і передбачає три основні завдання:

а) сформувати (вибрати) власне головний напрямок діяльності підприємства і його стратегічних одиниць бізнесу (СОБ);

б) визначити (встановити) конкретну роль кожної СОБ і кожного його підрозділу у реалізації корпоративної стратегії;

в) визначити розміри і способи розподілу ресурсів (інвестицій) між СОБ та іншими підрозділами.

Корпоративна (загальна) стратегія тісно пов'язана з конкурентною (бізнесовою, діловою), яку власне визначає, а остання забезпечує реалізацію першої.

В однобізнесових підприємствах ці два види стратегії об'єднуються - корпоративна є одночасно і конкурентною (чи навпаки).

Корпоративна стратегія набирає одного з наступних типів базових стратегій:

1. Стратегія зростання (розвитку) обирається базовою корпоративною стратегією в тому разі, коли підприємство чи його стратегічна одиниця бізнесу намагаються використати можливості зовнішнього середовища і власні сильні сторони для збільшення підприємства, тобто нарощування обсягів продаж, переважно шляхом проникнення на нові ринки і їх захоплення та підвищення показників ефективності виробництва.

Способи здійснення стратегії зростання: поглинання конкуруючих фірм через придбання контрольного пакету акцій,  злиття, створення спільного підприємства, об'єднання частини капіталів підприємств з метою реалізації спіль­ного взаємовигідного проекту.

2. Стратегія стабілізації (обмеженого зростання) застосовується великими підприємствами, які уже домінують на даному ринку, тобто в умовах стабільності обсягів продаж і отримуваних прибутків і проводиться з метою підтримки існуючого стану впродовж якомога довшого періоду.

Дану стратегію в якості базової корпоративної застосовують підприємства, що знаходяться в галузях зі стабільною технологією, випускають товари, що перебувають на стадії зрілості.

3. Стратегія виживання (скорочення) використовується в умовах економічної кризи, нестабільності, високої інфляції або коли товари перебувають в стадії насичення і спаду.

Способами реалізації стратегії виживання (скорочення) є застосування наступних стратегій нижчого порядку:

–                     стратегія розвороту - коли підприємство  працює неефективно, але ще не досягло критичної точки, відмова від виробництва нерентабельних товарів, скороченні надлишкової робочої сили;

–                     стратегія відокремлення - коли від найменш ефективної частини бізнесу відмовляються - продають;

–                     стратегія ліквідації - коли підприємство чи СОБ досягли критичної точки - банкрутства - вони ліквідуються, а активи продаються.

4. Комбінована стратегія - стратегія побудована на комбінаціях перерахованих стратегій.

В процесі формування корпоративної стратегії, в рамках її трьох базових типів, викристалізовуються різні варіанти стратегічного розвитку підприємства чи СОБ. Ці варіанти називають стратегічними альтернативами, з яких і вибирається майбутня стратегія.

Стратегічні альтернативи - це можливі варіанти розвитку підприємства чи СОБ в рамках кожної із трьох базових корпоративних стратегій: зростання, стабілізації, скорочення[15].

Корпоративна та конкурентні стратегії мають спиратися на функціональні стратегії: виробничу, фінансову, стратегію маркетингу, НДДКР, екологічну, соціальну.

Функціональна стратегія належить до плану управління поточною і основною діяльністю підрозділу (НДДКР, маркетингу, виробництва тощо). ункціональні стратегії - це забезпечуючі стратегії, що визначають стратегічну орієнтацію функціональних напрямків - підсистем управління підприємством (маркетингу, виробництва, фінансів, науково-дослідного сектору, управління персоналом, екологічної і соціальної сфер) і забезпечують досягнення їх цілей, а також керованість процесом виконання корпоративної та конкурентної стратегій, приймаючи при цьому відчутну участь у розробці і коригуванні останніх.

Тобто, функціональні стратегії мають узгоджуватись і працювати на корпоративну та конкурентну стратегії.

 Підприємство повинно мати стільки функціональних стратегій, скільки у нього основних напрямків діяльності. Основна відповідальність за формування функціональної стратегії лежить на керівниках підрозділів.

Кожна функціональна стратегія (досить часто їх називають субстратегіями) має містити:

–                     цілі, умови й основні напрямки діяльності певного підрозділу;

–                     порядок, послідовність розв'язання завдань, заходи, необхідні для досягнення поставлених цілей.

Функціональна стратегія - тип забезпечуючої стратегії у стратегічному наборі, що визначає стратегічну орієнтацію певної функціональної підсистеми управління підприємством, яка забезпечує їй досягнення цілей, а також (за наявності взаємопов'язаних обґрунтованих функціональних стратегій) керованість процесами виконання загальних стратегій та місії фірми.

Розробка функціональної стратегії передбачає пошук правильної поведінки в межах заданої функції.

При розробці функціональної стратегії необхідно зробити наступне:

1) визначити роль і конкретний зміст даної функції;

2) заручитись впевненістю в тому, що відповідному менеджеру зрозуміла корпоративна місія;

3) уточнити, як виконання даної функції сприяє розвитку бізнесу;

4) чітко провести розмежування між функціями;

5) якщо це можливо, провести одночасну ревізію всіх функцій;

6) направити енергію виконавців всіх функцій в єдиному напрямку корпоративної місії, щоб уникнути загрози вузько функціонального підходу;

7) стабілізувати тенденції, пов'язані з професійною компетенцію, професійною етикою і підприємством, таким чином, щоб не допустити виникнення конфліктів[15].

РОЗДІЛ 2. Індивідуальна робота

Тема 3. Прогнозування, планування фінансових результатів на підприємстві

3.1.  Склад фінансових результатів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

 Оскільки базою для дослідження є фінансово-господарська діяльність«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова», необхідно розглянути та проаналізувати склад фінансових результатів даного підприємства.

Для цього, з використанням фінансової звітності за останні три роки (2008-2010рр.), зокрема форми «Звіт про фінансові результати», дослідимо динаміку складових фінансових результатів заводу за 2008-2010рр. та темпи їхнього росту. Дані розрахунків представлені в таблиці 3.1.1..

Відповідно до результатів розрахунків та даних звітності, за останні три роки завод не мав чистого прибутку, що обумовлено дією як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Чисті збитки становлять на 2010р. 1125 тис.грн., що на 1717 тис (на 39,58%)більше ніж у 2009р.; у сумі виручки від реалізації чистий збиток стаовить 21,01%, 17,09%, та 6,80% відповідно у 2008,2009 та 2010 роках. Станом на 2010р. збитки зменшились на 39,58% порівняно з 2009р. та мають темп росту -60,42%, що є позитивною тенденцією, оскільки свідчить про поступове покращення стану підприємства.

Якщо говорити про процес формування фінансового результату на підприємстві, то чиста виручка від реалізації майже повністю йде на покриття собівартості продукції, проте спостерігається тенденція до збільшення валового прибутку, що залишається після її покриття.

Фінансовий результат від операційної діяльності у 2010р. складає -813 тис.грн., що на 1882 тис.грн більше, ніж у 2009 (-2695 тис.грн.). Темп зменшення збитків з операційної діяльності складає 69,83%, коли темп росту заборгованості ще в 2008р. складав 101,05%.

 Завод не має надзвичайних доходів чи витрат, не має доходу від участі в капіталі, не отримує прибутку від впливу інфляції або переоцінки активів та не є платником акцизного збору.

Податковий тягар складається з ПДВ, який з 2008 по 2010рр. збільшився на 317 тис. грн. і складає 2075 тис. з темпом росту 2,88% у 2010 р.; та податку на прибуток від звичайної діяльності, який у 2008р. склав -157тис.грн, а в 2010р. -58тис.грн., що складає близько 1% та 0,35% у складі виручки від реалізації продукції і є податковим кредитом підприємства.

Операційні витрати мають тенденцію до збільшення протягом 2008-2009рр. зі спадом у 2010р., як видно з таблиці 3.1.2.. Значно збільшились протягом аналізованого періоду матеріальні затрати – на 4715 тис.грн. з 2008 по 2010рр., збільшившись в 2010р. в 0,513 разів.

Інші елементи операційних витрат зменшуються, чим зумовлюють загальний ефект – зменшення операційних витрат з 2009 на 2010рр. на 700 тис.грн, склавши 95,7% витрат попереднього року.

Починаючи з 2008р. спостерігався стрибок у сумі амортизації, пов`язаний зі швидким зношенням обладнання, а  з 2009р. сума амортизації зменшується на 6 тис.грн.

Скорочуються відрахування на соціальні заходи порівняно з 2009роком на 769 тис.грн.(52% від попереднього року).

Найбільший вплив на формування фінансового результату підприємства здійснює операційна діяльність підприємства, собівартість продукції та адміністративні витрати.  Окрім чистого прибутку на підприємстві утворюється балансовий прибуток.

Таблиця 3.1.1.

Аналіз складу фінансових результатів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2008-2010рр.

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ  ПрАТ "Видавництво "Зоря"" за 2008-2010 рр.					Питома вага статей у доходах від реалізації, %			Відхилення				темп росту, %
								абсолютне, тис.грн		відносне, %
Стаття	джерело	2008	2009	2010	2008	2009	2010	2009 від 2008	2010 від 2009	2009	2010	2009- 2008	2010 - 2009
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	10	14091	16631	16540	100,00	100,00	100,00	2540,00	-91,00	118,03	99,45	18,03	-0,55
Податок на додану вартість	15	1758	2017	2075	12,48	12,13	12,55	259,00	58,00	114,73	102,88	14,73	2,88
Інші вирахування з доходу	30	-274	-36	-20	-1,94	-0,22	-0,12	238,00	16,00	13,14	55,56	-86,86	-44,44
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	35	12059	14578	14445	85,58	87,66	87,33	2519,00	-133,00	120,89	99,09	20,89	-0,91
Собівартість реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	40	-11233	-14113	-12836	-79,72	-84,86	-77,61	-2880,00	1277,00	125,64	90,95	25,64	-9,05
Валовий прибуток:					0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
- прибуток	050	826	465	1609	5,86	2,80	9,73	-361,00	1144,00	56,30	346,02	-43,70	246,02
- збиток	055	0	0	0	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
Інші операційні доходи	060	1449	2208	1373	10,28	13,28	8,30	759,00	-835,00	152,38	62,18	52,38	-37,82
Адміністративні витрати	070	-3140	-3224	-2184	-22,28	-19,39	-13,20	-84,00	1040,00	102,68	67,74	2,68	-32,26
Витрати на збут	080	-527	-250	-585	-3,74	-1,50	-3,54	277,00	-335,00	47,44	234,00	-52,56	134,00
Інші операційні витрати	090	-1275	-1894	-1026	-9,05	-11,39	-6,20	-619,00	868,00	148,55	54,17	48,55	-45,83
Фінансові результати від операційної діяльності:
- прибуток	100	0	0	0	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
- збиток	105	-2667	-2695	-813	-18,93	-16,20	-4,92	-28,00	1882,00	101,05	30,17	1,05	-69,83
Інші фінансові доходи	120	0	1	1	0,00	0,01	0,01	1,00	0,00		100,00		0,00
Інші доходи	130	24	684	2	0,17	4,11	0,01	660,00	-682,00	2850,00	0,29	2750,00	-99,71
Фінансові витрати	140	-114	-147	-214	-0,81	-0,88	-1,29	-33,00	-67,00	128,95	145,58	28,95	45,58
Інші витрати	160	-47	-685	-43	-0,33	-4,12	-0,26	-638,00	642,00	1457,45	6,28	1357,45	-93,72
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:
- прибуток	170	0	0	0	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
- збиток	175	-2804	-2842	-1067	-19,90	-17,09	-6,45	-38,00	1775,00	101,36	37,54	1,36	-62,46
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180	-157	0	-58	-1,11	0,00	-0,35	157,00	-58,00	0,00		-100,00
Фінансові результати від звичайної діяльності:
- збиток	195	-2961	-2842	-1125	-21,01	-17,09	-6,80	119,00	1717,00	95,98	39,58	-4,02	-60,42
Чистий:
- прибуток	220	0	0	0	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
- збиток	225	-2961	-2842	-1125	-21,01	-17,09	-6,80	119,00	1717,00	95,98	39,58	-4,02	-60,42

Таблиця 3.1.2.

Зміна операційних витрат «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2008-2010рр.

II. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ					Питома вага статей у доходах від реалізації, %			Абсолютне відхилення, тис.грн		Відносне відхилення, %		темп росту, %
Найменування показника	Код рядка	2008	2009	2010	1	2	3	4	5	6	7	8	9
Матеріальні затрати	230	4403	6032	9118	31,25	36,27	55,13	1629,00	3086,00	137,00	151,16	37,00	51,16
Витрати на оплату праці	240	4321	4172	1890	30,66	25,09	11,43	-149,00	-2282,00	96,55	45,30	-3,45	-54,70
Відрахування на соціальні заходи	250	135	1603	834	0,96	9,64	5,04	1468,00	-769,00	1187,41	52,03	1087,41	-47,97
Амортизація	260	1516	1697	1691	10,76	10,20	10,22	181,00	-6,00	111,94	99,65	11,94	-0,35
Інші операційни витрати	270	2746	2968	2239	19,49	17,85	13,54	222,00	-729,00	108,08	75,44	8,08	-24,56
Разом	280	14621	16472	15772	103,76	99,04	95,36	1851,00	-700,00	112,66	95,75	12,66	-4,25

Таблиця 3.1.3.

Аналіз структури доходів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2008-2010рр., тис. грн

Показники	За 2008		За 2010			Відхилення		Темп зростання, %
	базовий рік		звітний рік
	сума	питома вага,%	за планом	фактично		від плану	від минулого року
				сума	питома вага, %
Дохід (виручка) від реалізації продукції	14091	90,68	16074	16631	92,37	557,00	2540	18,03
Операційні доходи	1449	9,32	1460	1373	7,63	-87,00	-76	-5,24
Дохід від участі в капіталі	0	0	0	0	0,00	0,00	0	-
Інші фінансові доходи	0	0	2	1	0,01	-1,00	1	-
Усього доходів	15540	100	17536	18005	100,00	469,00	2465	15,86

 

Згідно з розрахунками, наведеними у таблиці, можна сказати, що за період 2008-2010рр. доходи у складі фінансових результатів збільшились на 15,86%, дохід від реалізації продукції зріс на 18,03%, а операційні доходи зменшились на 5,24% порівняно 2008 роком. Питома вага доходу від реалізації у доходах збільшилась до 92,4% з одночасним зменшенням питомої ваги інших елементів доходів у фінансових результатах «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова». Якщо порівнювати фактичні показники з плановими, то спостерігається перевиконання плану по обсягу виручки внаслідок зміни цін та обсягів виробництва, а по інших доходах йде недовиконання планових показників з певних внутрішніх та зовнішніх причин.

Необхідно шукати резерви для збільшення доходів заводу, щоб мати змогу покривати витрати, наведені в таблиці 3.1.4.

Згідно з наведеними в таблиці 3.1.4. розрахунками, за період 2008-2010рр. загальна сума витрат та відрахувань «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» була менше від запланованої, проте більша частина витрат перевищує показники 2008 року. Зокрема, перевищеними є витрати по податку на прибуток (зросли на 18%), собівартість – зросла на 14,27%, витрати на збут зросли на 11%, фінансові витрати – на 87,7%. Інші елементи витрат зменшились порівняно з 2008р.: відрахування доходу – на92,7%, адміністративні витрати зменшились на 30,45%, інші операційні витрати  - на 19,53%, податок на прибуток зменшився на 63,1%, інші витрати – на 8,5%. Це є позитивною тенденцією, оскільки створює додатковий резерв коштів для покриття термінових витрат і збитків заводу. Проте, в підсумку зберігається зростання сукупних витрат на 2,8% та збільшення витрат. Хоча, плановий показник і не був перевищений.

Таблиця 3.1.4.

Аналіз структури витрат «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2008-2010рр., тис. грн

Показники	За 2008 рік		За 2010р.			Відхилення		Темп зростання, %
				фактично
	сума, тис.грн.	питома вага,%	за планом, тис.грн.	сума,  тис.грн.	питома вага,%	від плану	від минулого року
Податок на додану вартість	1758	9,49	2070	2075	10,90	5	317	18,03
Інші відрахування з доходу	274	1,48	13	20	0,11	7	-254	-92,70
Собівартість реалізованої продукції	11233	60,64	13500	12836	67,41	-664	1603	14,27
Адміністративні витрати	3140	16,95	3300	2184	11,47	-1116	-956	-30,45
Витрати на збут	527	2,84	235	585	3,07	350	58	11,01
Інші операційні витрати	1275	6,88	11279	1026	5,39	-10253	-249	-19,53
Фінансові витрати	114	0,62	204	214	1,12	10	100	87,72
Інші втрати	47	0,25	500	43	0,23	-457	-4	-8,51
Податок на прибуток від звичайної діяльності	157	0,85	140	58	0,30	-82	-99	-63,06
Усього витрат і відрахувань	18525	100	31241	19041	100	-12200	516	2,79

 

3.2.  Розрахунок динаміки та структури балансового прибутку

Балансовий прибуток включає в себе результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій. Балансовий прибуток характеризує фінансовий результат усіх видів господарської діяльності підприємства.

Динаміку та структуру балансового прибутку за 2008-2010рр. представлено в таблиці 3.2.1. та 3.2.2.

Таблиця 3.2.1.

Структура та динаміка балансового прибутку «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2008-2009рр.

елементи балансового прибутку	2008	2009	2010	за минулий 2008 рік		за звітний 2009 рік		відхилення 2008/2009		темп зростання,%
				сума, тис.грн.	структура, %	сума	структура,%	тис.грн	%	2008/2009
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	14091	16631	16540	14091	90,54	16631	85,18	2540	-5,35	18,03
Інші операційні доходи	1449	2208	1373	1449	9,31	2208	11,31	759	2,00	52,38
Інші фінансові доходи	0	1	1	0	0,00	1	0,01	1	0,01	0
Інші доходи	24	684	2	24	0,15	684	3,50	660	3,35	2750
сума	15564	19524	17916	15564	100	19524	100	3960		25,44

 

З проведених розрахунків видно, що за 2008-2009рр. балансовий прибуток підприємства зріс на 3960 тис.грн  з темпом зростання 25,44%. Зростання прибутку відбулось за рахунок збільшення усіх елементів балансового прибутку порівняно з 2008 роком: виручка від реалізації продукції зросла на 2540тис.грн, склавши у структурі балансового прибутку 85,18%,що на 5,4% менше ніж торік. Інший операційний дохід збільшився на 759 тис.грн. і склав 11,3% балансового прибутку. Темп зростання становить 52,4%. Інші фінансові доходи зросли на 1 тис.грн. і є найменш значущими в балансовому прибутку, оскільки даний вид діяльності погано розвинений на підприємстві.

Інші доходи склали 3,5%  балансового прибутку, що на 3,35% більше ніж у 2008році. Темп росту цього елементу склав 2750%.

Отже, на зростання балансового прибутку в 2009 році найбільше вплинуло збільшення виручки від реалізації продукції та доходу від операційної діяльності.

Стосовно 2010року, проаналізуємо дані таблиці 3.2.2.

     Таблиця 3.2.2.

Структура та динаміка балансового прибутку «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2009-2010рр.

елементи балансового прибутку	2008	2009	2010	за минулий 2009 рік		за звітний 2010 рік		відхилення 2009/2010		темп зростання,%
				сума, тис.грн.	структура, %	сума	структура,%	тис.грн	%	2009/2010
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	14091	16631	16540	16631,00	84,72	16540,00	92,32	-91,00	7,60	-0,55
Інші операційні доходи	1449	2208	1373	2208	7,03	1373	7,66	-835,00	0,63	-37,82
Інші фінансові доходи	0	1	1	1	0,01	1	0,01	0,00	0,00	0,00
Інші доходи	24	684	2	684	0,01	2	0,01	-682,00	0,00	-99,71
сума	15564	19524	17916	19524	100	17916	100	-1608,0		-8,24

З розрахунків можна зробити висновок, що після 2009 року становище заводу погіршилось, про що свідчить скорочення балансового прибутку на 1608 тис.грн або 8,24%. Також відбулось скорочення всіх елементів балансового прибутку – виручки від реалізації на 91тис.грн (-0,55%), інші операційні доходи скоротились на 37,82% або на 835тис.грн, фінансові доходи залишились на рівні 2009 року (1 тис.грн), інші доходи скоротились на 682 тис.грн (на 99,71%).

Найбільш вагомим елементом балансового прибутку залишається виручка від реалізації продукції і складає тепер у структурі балансового прибутку 92,32%, частка виручки збільшилась на 7,6% порівняно з 2009р. Тому, її скорочення сильно зменшує сукупний балансовий прибуток підприємства.

Наступним за вагою в структурі є інший операційний дохід, який складає 7,66% балансового прибутку, збільшившись на 0,63% порівняно з 2009 роком. Інші елементи мають незначний вплив на зміну БП, складаючи лише 0,01% балансового прибутку.

Загалом, з 2008 по 2010р. балансовий прибуток заводу збільшився на 2352 тис.грн. через великі втрати у 2009 році, тим самим вплинувши на загальний фінансовий результат Видавництва за останні роки.

3.3. Показники прибутковості та рентабельності

Проаналізуємо показники прибутковості і рентабельності заводу для того, щоб визначити, наскільки ефективною була його діяльність протягом останніх років та чи ефективно використовувались можливості отримати прибуток.

Розрахуємо необхідні для цього показники рентабельності та прибутковості. Розрахунки наведені в таблиці 3.3.1.

Таблиця 3.3.1.

Розрахунок показників для оцінки ефективності господарської діяльності «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2008-2010рр.

Показник	Формула для розрахунку	Джерела інформації (форми фінансової звітності — дод. 1)	Напрямок позитивних змін	2008	2009	2010	Відхилення(+, -)
							2009 від 2008	2010 від 2009
Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності	Прибуток від звичайної діяльності	Ф. № 2, р. 190	Збільшення	-0,096	-0,106	-0,038	-0,010	0,068
		Ф. № 1,р. 280
	Активи
Рентабельність капіталу  (активів) за чистим прибут­ком	Чистий прибуток	Ф. № 2, р. 220	Збільшення	-0,096	-0,106	-0,038	-0,010	0,068
	Активи	Ф. №1,р. 280
Рентабельність власного   капіталу	Чистий прибуток	Ф. № 2, р. 220	Збільшення	-0,111	-0,120	-0,054	-0,009	0,066
	Власний капітал	Ф. №1,р. 380
Рентабельність виробничих фондів	Чистий прибуток	Ф. № 2, р. 220	Збільшення	-0,118	-0,126	-0,052	-0,008	0,074
	Виробничі фонди	Ф. № 1,р. 030 + + р. 100 + р. 120
Рентабельність реалізованої  про­дукції за прибутком від реалізації	Прибуток від реалізації	Ф. № 2, р. 050 - р. 070 - р. 080	Збільшення	0,373	0,270	0,303	-0,102	0,033
	Виручка	Ф. № 2, р. 035
Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності	Прибуток від операційної діяльності	Ф. № 2, р. 100	Збільшення	-0,221	-0,185	-0,056	0,036	0,129
	Виручка	Ф. № 2,р. 035
Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком (чиста рентабельність)	Чистий прибуток	Ф. № 2, р. 220	Збільшення	-0,246	-0,195	-0,078	0,051	0,117
	Виручка	Ф. № 2,р. 035
Коефіцієнт реінвестування	Реінвестований	Ф.1, збільшення по (р.340+ р.350)	Збільшення в межах, що не суперечить бажанню акціонерів отримувати підвищені дивіденди	-0,550	0,469	3,711	1,019	3,242
	прибуток
	Чистий прибуток	Ф.№ 2, р.220
Коефіцієнт стійкості економічного зростання	Реінвестований	Ф.1, збільшення по (р.340+ р.350)	Зменшення свідчить про ефективність використання позик. У зарубіжній практиці по 38,8% - нормальне значення, понад 88,6% - тривожне	0,061	-0,056	-0,200	-0,117	-0,144
	прибуток
	Власний капітал	Ф.№3, р.010
Співвідношення сплачених відсотків і прибутку	Витрати на оплату відсотків	Ф. № 3, р. 060	Збільшення	0,004	0,006	0,010	0,002	0,004
	Прибуток від звичайної діяльності	Ф. №1,р. 380 + + р. 430 + р. 630
Період окупності капіталу	Активи	Ф. № 1, р. 280	Зменшення	-10,413	-9,421	-26,232	0,992	-16,811
	Чистий прибуток	Ф. №2,р. 220
Період окупності власного капіталу	Власний капітал	Ф. № 1, р. 380	Зменшення	-9,001	-8,335	-18,527	0,666	-10,192
	Чистий прибуток	Ф. №2р. 220

Аналізуючи розраховані показники, що наведені в таблиці, можна сказати, що на одиницю коштів, інвестованих в активи підприємства припадає -3,8% прибутку(відповідно до форми 2, чистого збитку). Цей показник збільшується порівняно з минулими роками, що є позитивною тенденцією змін.

На одиницю власного капіталу припадає у 2010р. -5,4% чистого прибутку, що на 6,6% більше, ніж у 2009р. тенденція збільшення відповідає позитивній зміні.

На одиницю вартості виробничих фондів припадає -5,2% чистого прибутку. У 2008-2009рр. показник зменшився на 0,9%, а з 2009р. - збільшився на 7,4%, що свідчить про покращення стану.

На одиницю виручки заводу припадає у 2009р. 27% прибутку від реалізації, у 2010 році – вже30,3%. Тобто, тенденція зростання прибутковості є позитивною і зростає з 2009 по 2010рр на 3,3%, коли до 2009р. зміна становила -10,2%.

На одиницю виручки припадає -7,8% у 2010р., -19,5 у 2009р. та -24,6% у 2008р. і, хоча показники є негативними, спостерігається тенденція  до збільшення, що засвідчує покращення рентабельності підприємства. Зокрема, за 2008-2009рр. показник зріс на 5,1%, а за 2009-2010 – на 11,7%.

У 2010р. на збільшення власного капіталу спрямовано 371,1% чистого прибутку, що на 342,2% більше від попереднього року. Наявна тенденція до збільшення.

 Підприємству не вистачає коштів на сплату відсотків за позиками та кредитами, як свідчить розрахований показник стійкості економічного зростання, проте, його зменшення з кожним роком свідчить про ефективність використання позик – у 2010р. він становить -20%, що на 14,4% менше, ніж торік.

Прибутковість власного капіталу складає 0,4% у 2008, 0,6% - у 2009р. та 1% у 2010р., що говорить про те, що одиниця власного капіталу приносить підприємству 1% виручки.

Що ж стосовно оборотності коштів, то згідно з показником окупності капіталу,підприємство наразі не може покрити кошти, інвестовані в активи, оскільки не має чистого прибутку. Проте, до 2009 року спостерігалась позитивна тенденція до скорочення періоду окупності активів.

Також власний капітал не може бути повністю компенсований чистим прибутком. Показник окупності власного капіталу становить -18,53 та-8,34 відповідно у 2010 та 2009 роках. Дана тенденція є незадовільною для підприємства.

Таким чином, можна сказати, що  «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» знаходиться в тяжкому стані, але надія на покращення ситуації є, що підтверджують розраховані показники – підприємство буде повільно, але виходити з кризи.

Для оптимізації цього процесу необхідно прийняти до уваги результати факторного аналізу прибутку та збитків та оптимізувати структуру капіталу підприємства, налагодити грошові потоки на підприємстві та покращити систему фінансового планування.

3.4. Визначення впливу факторів на формування прибутку «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

 Для більш точного визначення факторів впливу на фінансовий результат необхідно провести факторний аналіз прибутку підприємства.

Визначимо вплив факторів на формування прибутку видавництва. Дані розрахунків наведені в таблиці 3.4.

В загальному вигляді на формування чистого прибутку на підприємстві впливають зміна цін, обсяг реалізованої продукції, обсяг виготовленої продукції, собівартість, витрати на збут, адміністративні витрати, фінансові доходи та витрати, податок на прибуток тощо.

Сформуємо зведену таблицю для факторного аналізу прибутку (таблиця 3.4.1.), з використанням якої можна буде оцінити динамку факторів за три роки та їх співвідношення.

Вплив факторів на прибуток можна представити у вигляді формули ЧП=В-С-АВ-ВЗ-ОВ+ФД-ФВ-ПП.

Тепер проаналізуємо вплив кожного з цих факторів на чистий прибуток підприємства.

Таблиця 3.4.1.

Факторний аналіз прибутку «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

Показники	джерело	2008р.	2009р.	2010р.	Відхилення, тис.грн.
					На 2009	На 2010
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (В)	35	12059	14578	14445	2519	-133
Собівартість реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (С)	40	-11233	-14113	-12836	-2880	1277
Адміністративні витрати (АВ)	070	-3140	-3224	-2184	-84	1040
Витрати на збут (ВЗ)	080	-527	-250	-585	277	-335
Інші операційні витрати (ОВ)	090	-1275	-1894	-1026	-619	868
Інші фінансові доходи (ФД)	120	0	1	1	1	0
Фінансові витрати (ФВ)	140	-114	-147	-214	-33	-67
Податок на прибуток від звичайної діяльності (ПП)	180	-157,4	0	-58	157	-58
Чистий прибуток/збиток (ЧП)	225	-2961	-2842	-1125	119	1717

 

Почнемо факторний аналіз з виручки. На виручку від реалізації впливають ціна продукції, питома вага виду продукції в загальному обсязі та кількість продукції, що реалізується. Таку залежність можна описати формулою В=Ц*ПВ*К, де Ц – ціна продукції, ПВ – питома вага або структура продукції, К – кількість продукції, що реалізується.

Значущим фактором, вплив якого слід проаналізувати, є ціна продукції. З даних Держкомстату ми знаємо, що ціни зростали у 2008р. на 122,3%, у 2009 – на 112,3%, у 2010р. – на 109,1%. Відповідно, що індекс цін по цих роках становить 1,22 (2008), 1,12 (2009), 1,09 (2010).  З розрахунків, наведених у таблиці 3.4.1. видно, що за 2009-2010рр. виручка зменшилась на 133 тис.грн.(ΔВ) Визначимо вплив на цю зміну цін:

ΔВц=В1-В1:Іц=14445-14445:1,09=1192,7 тис.грн.

Тобто, зростання цін сприяло збільшенню виручки від реалізації на 1192,7 тис.грн.

Тепер розраховуємо, як впливає збільшення обсягу випуску на зміну виручки(ΔВц_ов): 14445:1,09-14578=13252-14578=-1325,7тис.грн.

Аналогічно розраховуємо вплив факторів на зміну собівартості продукції:

ΔС_общ=С1-С0=12836-14113=-1277 тис.грн. Станом на 2010р. собівартість виробництва зменшилась. Припустимо, що зміна собівартості відбулась під впливом зміни цін., тоді:

ΔСц=С1-С1:Іц= 1059,9 тис.грн.

Собівартість за рахунок зміни обсягу випуску зміниться на:

ΔС_ОВ =С1:Іц-С0= -2336,9 тис.грн.

Відповідно, за рахунок зміни випуску продукції собівартість зменшилась на 2336,9 тис.грн., а за рахунок зміни цін – зросла на 1059,9 тис.грн.

Як ми бачимо з розрахунків, зміна цін вплинула на чистий прибуток через два показники: виручку та собівартість. Збільшення виручки сприяє зростанню чистого прибутку, а збільшення собівартості – зменшенню ЧП.

Таким чином, вплив зміни цін на формування чистого прибутку можна визначити наступним чином:

ΔЧПц=ΔВц-ΔСц=1192,7-1059,9=132,85 тис.грн.

З розрахунку видно, що за рахунок збільшення цін чистий прибуток збільшився на 132,85 тис.грн.

Далі розрахуємо вплив зміни розмірів адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат:

ΔПв=-((АВ₁+ВЗ₁+ОВ₁)-(АВ₀+ВЗ₀+ОВ₀))=-((2184+585+1026)-(3224+250+1894))= -(5368-3795) =1573 тис.грн.

Це означає, що зменшення витрат призвело до зростання прибутку на 1573 тис.грн.

Вплив зміни величини фінансових доходів на зміну чистого прибутку виражається формулою:

ΔПфд=ФД1-ФД0=1-1=0 тис.грн.

Вплив зміни величини фінансових витрат (ФВ):

ΔПфв=-(ФВ1-ФВ0)= -( 214-147)=-67 тис.грн.

Чистий прибуток зменшився на 67тис. за рахунок фінансових витрат, понесених підприємством.

Вплив податку на прибуток підприємства. Базою для порівняння візьмемо 2008рік.

ΔПпп_{к 2008}=-(ПП1-ПП0)= -(58-157,4)=99,4тис.грн.

ΔПпп_{к 2009}=-(ПП1-ПП0)=-(58-0)=-58тис.грн.

Тобто, при разі порівняння у 2008 році – зміна суми суми витрат з податку на прибуток призводить до збільшення чистого прибутку на 99,4тис.грн, а при базі в 2009р. – до зменшення прибутку на 58тис.грн.

Узагальнимо вплив факторів на формування чистого прибутку підприємства у таблиці 3.4.3.

Таблиця 3.4.3.

 Зведена таблиця впливу факторів на чистий прибуток «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2009-2010рр.

Тобто, під впливом зміни перелічених факторів чистий прибуток заводу за 2009-2010рр. зменшився на 1947,8 тис.грн. Найбільшим був вплив зміни обсягу виготовленої продукції та невиробничих витрат.

3.5. Схема розподілу чистого прибутку «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

Прибуток на підприємстві вже сформовано, фактори впливу визначено, нерентабельність але прибутковість також встановлена. Тепер треба розподілити чистий прибуток. Проте, завод не має чистого прибутку за останні три роки з 2008 по 2010рр.

Загалом, у розподілі прибутку можна виділити два етапи: перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство..

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет.

«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» діє на основі Статуту, тому чистий прибуток розподіляється згідно зі статутом підприємства. За рахунок чистого прибутку створюються фонди накопичення, споживання, резервний фонд, частина прибутку спрямовується на поповнення власного оборотного капіталу, йде в реноваційний фонд та на інші цілі.

Якби прибуток був, то він розподілявся б приблизно так, як зображено на рисунку 3.5.

 

Рисунок 3.5. Розподіл чистого прибутку

На рисунку відображено схему розподілу чистого прибутку «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» виключно в теоретичному плані тому що заводне має прибутку, розподіл не проводиться, фонди не формуються.

Підводячи підсумок, слід сказати, що протягом 2008-2010рр. стан заводу хоч і покращився по окремих статтях, та все одно воно є нерентабельним, з відсутнім чистим прибутком та без додаткових джерел фінансування своєї діяльності. Платоспроможність знаходиться під великим питанням. Звісно, за 2009-2010 роки спостерігаються позитивні тенденції у підвищення прибутку, скорочення витрат, починають нормалізуватись показники рентабельності, проте, для відновлення стабільної діяльності підприємству необхідно переглянути свої доходи, витрати, потенційні джерела мобілізації коштів та можливі зміни в структурі капіталу.

 Тема  4. Управління основним капіталом підприємства

 

4.1. Аналіз стану оборотних фондів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

У таблиці 1 наведені дані, що характеризують наявність та рух основних засобів підприємства. Дані таблиці показують, що аналізоване підприємство станом на кінець 2010 року має основні засоби вартістю 43849 тис. грн.. та за 5 років вона збільшилась на 1475 тис. грн.

Переважна частка основних засобів підприємства припадає на машини та обладнання, будівлі, споруди та передавальні пристрої. Загалом їх вартість становить близько 95 % сумарної вартості основних засобів. Проте, якщо  питома вага будівель та споруд поступово зростає протягом періоду який аналізується, то стосовно частки виробничих машин спостерігається тенденція до її скорочення у загальній вартості основних засобів підприємства. За даних обставин така тенденція може стати безпосередньою передумовою скорочення виробничих потужностей, не дивлячись на незначне поповнення активної частини основних засобів у 2008 році.

Розглянемо показники, які характеризують стан та рух основних засобів:

-          індекс постійного активу;

-          коефіцієнт зносу основних засобів;

-          коефіцієнт оновлення основних засобів;

-          коефіцієнт вибуття основних засобів;

1. Індекс постійного активу (І_па) показує частку основних засобів і необоротних активів у джерелах власних засобів:

 · 100.      

2. Коефіцієнт зносу основних засобів (К₃) показує, на який відсоток профінансовані за рахунок зносу заміна і відновлення основних засобів (збільшення даного коефіцієнта характеризує погіршення стану матеріально-технічної бази підприємства):

     

К _зносу  - розраховується на початок і кінець звітного періоду.

Доповненням цього показника до 100% (чи одиниці) є коефіцієнт придатності основних засобів (К_прид):

К_прид = 1 - К_з  .                                         

3. Коефіцієнт оновлення основних засобів (К_оновл). Визначає частку від наяв­них на кінець звітного періоду основних засобів, яка складає нові основні засоби і розраховується за формулою:

 

4. Коефіцієнт вибуття основних засобів (K_виб). Показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство розпочало діяльність у звітному періоді вибула з різних причин:

  

Розрахунок коефіцієнтів приведений у таблиці 4.2.

        

Таблиця 4.1.

Структура основних фондів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

Показники	2006 рік	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2010 рік	Відхилення (+,-) 2010 року від:				2010 рік у % до:
						2006 року	2007 року	2008 року	2009 року	2006року	2007 року	2008 року	2009 року
Основні засоби усього, тис. грн	42374	42997,8	43474,1	44222	43849	1475,000	851,200	374,900	-373,000	103,481	101,980	100,862	99,157
у т.ч.:
Будівлі, споруди та передавальні пристрої - вартість, тис. грн.	20073,2	20145,2	20215,2	20626	20612	538,800	466,800	396,800	-14,000	102,684	102,317	101,963	99,932
- питома вага, %	47,372	46,852	46,499	46,642	47,007	-0,365	0,155	0,507	0,365	99,230	100,331	101,091	100,782
Машини та обладнання - вартість, тис. грн	20701	21183,6	21409,9	21333	21054	353,000	-129,600	-355,900	-279,000	101,705	99,388	98,338	98,692
- питома вага, %	48,853	49,267	49,247	48,241	48,015	-0,838	-1,252	-1,233	-0,226	98,284	97,459	97,497	99,532
Транспортні засоби - вартість тис. грн	782	834,8	1014,4	1420	1397	615,000	562,200	382,600	-23,000	178,645	167,345	137,717	98,380
- питома вага, %	1,845	1,941	2,333	3,211	3,186	1,340	1,244	0,853	-0,025	172,635	164,097	136,539	99,217
Багаторічні насадження - вартість тис. грн	451,6	454,3	467,4	470	423	-28,600	-31,300	-44,400	-47,000	93,667	93,110	90,501	90,000
- питома вага, %	1,066	1,057	1,075	1,063	0,965	-0,101	-0,092	-0,110	-0,098	90,516	91,303	89,727	90,766
Бібліотечні фонди - вартість тис. грн	21,3	21,3	21,3	21	21	-0,300	-0,300	-0,300	0,000	98,592	98,592	98,592	100,000
- питома вага, %	0,050	0,050	0,049	0,047	0,048	-0,002	-0,002	-0,001	0,000	95,275	96,678	97,749	100,851
Малоцінні необоротні матеріальні активи	13	12,4	10,8	9	8	-5,000	-4,400	-2,800	-1,000	61,538	64,516	74,074	88,889
- питома вага, %	0,031	0,029	0,025	0,020	0,018	-0,012	-0,011	-0,007	-0,002	59,468	63,264	73,441	89,645
Інструменти, прилади, інвентар (меблі) - вартість. тис. грн	331,9	346,2	335,1	343	334	2,100	-12,200	-1,100	-9,000	100,633	96,476	99,672	97,376
- питома вага, %	0,783	0,805	0,771	0,776	0,762	-0,022	-0,043	-0,009	-0,014	97,248	94,603	98,820	98,204

Таблиця 4.2.

Розрахунок показників технічного стану та руху основних засобів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»  за 2010р.

 

Дані таблиці 4.2. засвідчують зниження придатності основних засобів підприємства, що є прямим наслідком їх зношеності. Особливо це стосується активної частини основних засобів (виробничих машин та обладнання), знос яких відбувається більш високими темпами.

Також на підприємстві зменшується частка основних засобів і необоротних активів у джерелах власних засобів.

4.2.Визначення амортизаційих відрахувань

Амортизація основних засобів – це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

На підприємстві при нарахуванні амортизації основних засобів використовується  – прямолінійний метод

За цим методом річна сума амортизації визначається діленням вартості , яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта ОЗ. За 2010 рік амортизація становить 1743 тис. грн., що на 15 тис. грн. менше в порівнянні з попереднім роком.

Метод амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом, і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому об’єкт ОЗ став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється , починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта ОЗ, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання та консервацію.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно.  Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.

Синтетичний облік амортизації ОЗ ведеться на пасивному субрахунку № 131” Знос основних засобів”.

Синтетичний облік інших необоротних активів ведеться на субрахунку № 132 ” Знос інших необоротних матеріальних активів”.

4.3. Розрахунок показників оцінки основних фондів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2010 рік

Для оцінки основних фондів використаємо коефіцієнт зносу, вибуття, придатності, оновлення. Розрахунки цих показників та формули наведені в таблиці 4.3.

Отримані результати, наведені в таблиці 4.3., свідчать про те, що  у 2010році стан основних фондів заводує незадовільним, оскільки знижується придатність основних засобів,що є наслідком їх зношеності. Підвищуються темпи зносу основних фондів підприємства.

Таблиця 4.3.

Показники оцінки технічного стану основних фондів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2010р.

Показники оцінки основних фондів	Формула	На початок року	На кінець року	Відхилення	Темп росту , %	норма
коефіцієнт зносу	ф1 р.032*100/ф1 р.031	52,284	55,741	3,457	6,613	зменшення
коефіцієнт вибутя	ф5р.260гр8*100/ф1р.031гр3	0,010	0,010	Х	Х	<Коновлення
коефіцієнт придатності	1-К зносу	47,716	44,259	-3,457	-7,246	збільшення
коефіцієнт оновлення	ф5р.260 гр5*100/ф1р.031гр4	0,153	0,153	Х	Х

 

Протягом 2010 року знос основних засобів в цілому по підприємству становив 52 – 55 % від їх первісної вартості. Це свідчить про загрозу скорочення виробничих потужностей підприємства, якщо не буде своєчасно проведене оновлення його основних засобів.

Зменшення коефіцієнта придатності з 47% до 44% свідчить про зменшення частки основних засобів, придатних для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Тема 5. Управління оборотним капіталом підприємства

 

5.1. Аналіз стану та структури оборотного капіталу «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

Оборо́тний капіта́л (current capital — частина виробничого капіталу, яка переносить свою вартість на знову створений продукт повністю і повертається до виробника в грошовій формі після кожного кругообігу капіталу.

Оборотний капітал (оборотні засоби) – ті засоби, які компанія використовує для здійснення своєї діяльності.

Оборотний капітал підприємства являє собою актив і зафіксований в балансі у розділі майна, а не джерел його утворення.

Відстежуючи за даними фінансової звітності обсяги майна видавництва Зоря, можна помітити певне його поступове скорочення, що доволі чітко можна помітити, зобразивши графічно на рисунку 5.1.

 

Рисунок 5.1. Динаміка обсягів активів протягом 2005-2010 років, тис грн.

 

 

 

         Така динаміка в більшості зумовлена зміною структури активів.

Динаміка обсягів обор та не обор активів, тис грн
	2005	2006	2007	2008	2009	2010
1. Необоротні активи	25833	24480	23645,9	22749,1	22019	20655
2. Оборотні активи	6621,7	7039	7166,2	4020,3	7490	6281

 

  Якщо теоретично розглядати таку ситуацію, що витрати майбутніх періодів, які є невідємною частиною активів видавництва і на протязі аналізованого періоду коливались від 0 до 21,3 тис грн., дорівніють нулю, то, виходячи з побудованих залежностей обсягів оборотних і необоротних активів, що являють собою основні частини майна, можна помітити візуально причини спаду.

  Придивляючись до динаміки необоротних активів не важко помітити чітку тенденцію до спаду, яка в більшості зумовлена вже існуючим значним зносом основних засобів заводуі подальшим зменшенням його залишкової вартості та зростанням накопиченої амортизації нематеріальних активів, відповідно – зменшенням їх залишкової вартості. Це спостерігається протягом усього досліджуваного періоду.

  Можна стверджувати, що необоротні активи заводу мають дуже значний знос та поновлення не спостерігається.

 

Рисунок 5.2. Динаміка активів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2004-2010 рр.

 

  Що ж до оборотних активів, протягом 2005-2007 років спостерігається їх збільшення на фоні скорочення необоротних, що неодмінно позначилося на структурі активів. Проте різьке їх зменшення у 2008 році та приведення до норми у 2009 при графічному відображенні утворює певну «яму». Вона буда спричинев більшості значним скороченням виробничих запасів, готової продукції, поточної дебіторської заборгованості тощо.

  У 2009 за рахунок збільшення товарів на складі, дебіторської заборгованості, готівкових коштів та ін., обсяг оборотних активів становив майже у двічі більше за показник попереднього року. Проте у 2010 році спостерігається незначне, але його скорочення. Дана тенденція чітко простежується на рисунку 5.3.

 

Рисунок 5.3. Динаміка оборотного капіталу «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за 2005-2010рр.

Якщо порівнювати співвідношення необоротних активів з оборотними, то можемо побачити, що у 2010 році на одну гривню оборотних активів припадає понад три гривні необоротних. Це свідчить про значну перевагу саме необоротного капіталу в структурі балансу. Протягом останніх років спостерігалося коливання цього показника в межах від 2,9 грн до 5,66. Це свідчить про значну залежність підприємства від цого устаткування, обладнання та ін необоротних активів.

Для порівняння, на одну гривню необоротного капіталу припадає у 2010 році 0,3 грн оборотного капіталу.

Таблиця 5.1.

Співвідношення оборотних та необоротних активів в структурі активів балансу

Співвідношення	2005	2006	2007	2008	2009	2010
на одиницю необоротних припадає оборотних	0,2563	0,2875	0,3031	0,1767	0,3402	0,3041
на одиницю оборотних припадає необоротних	3,9013	3,4778	3,2996	5,6586	2,9398	3,2885

 

  Якщо порівнювати в структурі оборотні та необоротні активи, то випливає, що їх співвідношення на протязі більшості аналізованого часу становить 1 до 3.

Таблиця 5.2.

Структура активів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

	2005		2006		2007		2008		2009		2010
	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%
Необоротні активи	25833	79,6	24480	77,7	23646	76,7	22749	85,0	22019	74,6	20655	76,7
Оборотні активи	6621,7	20,4	7039	22,3	7166,2	23,3	4020,3	15,0	7490	25,4	6281	23,3

 

  В разі розгляду в цілому оборотного капіталу, співвідношення не є істотно інакшим. Оборотний капітал на 2010 рік становив 23,3% від загального обсягу майназаводу. І хоча у 2005 році його питома вага дорівнювала 20,5%, зарано казати про тенденцію до його збільшення. Скоріш за все її можна охарактеризувати як мінлива, що зумовлено постійним її коливанням. Так, у 2008 році вона були мінімальною спостережуваною на протязі усього аналізованого періоду і становила 15%., що зумовлено значним скороченням на підприємстві, а у 2009, навпаки, досягла максимального значення серед порівнюваних даних – 25,4%.

Таблиця 5.3.

Структура активів з урахуванням витрат майбутніх періодів

	2005		2006		2007		2008		2009		2010
	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%
Необоротний капітал	25833	79,6	24480	77,7	23645,9	76,7	22749,1	85,0	22019	74,6	20655	76,7
Оборотний капітал	6639,3	20,5	7059,1	22,4	7187,5	23,3	4025,6	15,0	7492	25,4	6281	23,3

 

В структурі оборотних активів станом на 2010 рік переважають виробничі запаси та дебіторська заборгованість. За окремими статтями важко відслідкувати чіткі тенденції до скорочення або зростання.

Таблиця 5.4.

Структура оборотних активів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» за розділами

Баланс, активи (тис. грн)
			2005		2006		2007		2008		2009		2010
Оборотні активи			6621,7	100%	7039	100%	7166	100%	4020,3	100%	7490	100%	6281	100%
	запаси
		виробничі запаси	1985,7	30,0%	2019,5	28,7%	2540	35,4%	884,8	22,0%	439	5,9%	1973	31,4%
		незавершене вир-во	73,9	1,1%	66,5	0,9%	-		40,3	1,0%	105	1,4%	38	0,6%
		готова продукція	2727,6	41,2%	2889	41,0%	2069	28,9%	1349,5	33,6%	1010	13,5%	956	15,2%
		товари	40,2	0,6%	67,8	1,0%	283,9	4,0%	62,7	1,6%	2073	27,7%	32	0,5%
	деб. заборг. За товари, роботи, послуги
		чиста реалізаційна вартість	1015	15,3%	1589,3	22,6%	1760	24,6%	1358	33,8%	2837	37,9%	2005	31,9%
		первісна вартість	1179,9	17,8%	1916,1	27,2%	2071	28,9%	1708,8	42,5%	3730	49,8%	2893	46,1%
		резерв сумнівних боргів	-164,9	-2,5%	-326,8	-4,6%	-310,9	-4,3%	-350,8	-8,7%	-893	-11,9%	-888	-14,1%
	деб. заборг. за разрахунками
		з бюджетом	0,5	0,0%	0,1	0,0%	0,8	0,0%	11,8	0,3%	8	0,1%	11	0,2%
		за виданими авансами	119,6	1,8%	78,5	1,1%	187,5	2,6%	118,6	3,0%	258	3,4%	992	15,8%
		із внутрішніх розрахунків	8,5	0,1%	6,6	0,1%	1,9	0,0%	-		-		-
	інша поточна деб. заборг.		117,4	1,8%	156,1	2,2%	183,7	2,6%	38,3	1,0%	26	0,3%	72	1,1%
	грошові кошти та їх еквіваленти
		в нац. валюті	454,8	6,9%	98	1,4%	72,8	1,0%	90,1	2,2%	305	4,1%	18	0,3%
		в ін. валюті	-		-		11,5	0,2%	-		-		2	0,0%
	інші оборотні активи		78,5	1,2%	67,6	1,0%	55,8	0,8%	66,2	1,6%	429	5,7%	-

5.2. Нормативи по елементах оборотних активів

 Процес визначення економічно обгрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів.

Процес визначення економічно обгрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів.

У своїй діяльності використовується метод прямого рахунку, який зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва. У практиці господарювання цей метод є основним.

5.3. Визначення потреби в оборотних коштах

 Визначення  потреби у оборотних коштах здійснюється по елементам операційних витрат згідно фактичних даних минулого року та фінансового плану на поточний рік, розрахованого на основі встановлених на підприємстві нормативів..

5.4. Джерела формування оборотних коштів

 Протягом аналізованого періоду спостерігається, що підприємство зоря в своїй діяльності в більшості використовує власті джерела фінансування, в меншій мірі – залучені кошти. Основним джерелом формування оборотних коштів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» є статутний капітал, який становить 24909 тис грн.

Тобто, на даний момент потреба в оборотних коштах повністю може бути забезпечена за рахунок власних джерел.

5.5. Показники ефективності використання оборотних коштів

 У розрізі визначення ефективності діяльності всього підприємства доцільно аналізувати ефективність використання оборотних коштів. 

Таблиця 5.5.

Показники ефективності використання оборотних коштів

	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Виручка від реалізації, тис грн (без пдв)	16568,4	20292,5	20919,5	12059,0	14578,0	14445,0
Середня одноденна виручка, тис грн	45,4	55,6	57,3	33,0	39,9	39,6
Залишок оборотних коштів, тис грн	6639,3	7059,1	7187,5	4025,6	7492	6281
Оборотність оборотних коштів, днів	146,3	127,0	125,4	121,8	187,6	158,7
коеф.оборотності оборотних коштів	2,5	2,9	2,9	3,0	1,9	2,3
Сума коштів, яка вивільнена/залучена в оборот внаслідок прискорення/сповільнення оборотності оборотних коштів	-	-1072,52	-89,7129	-117,619	2625,49	-1142,65

 

Середня одноденна виручка. У 2010 році на один день припадало у середньому 39,6 тис грн. на день. Це найнижчий показник після 2008 року, коли середньоденна виручка становила 33,0 тис грн. Найефективнішим за даним показником можно ввежати роботу у 2007 році, коли на один день припадало приблизно 55,6 тис грн.

Оборотність оборотних коштів. Свідчить про те, що станом на 2010 рік швидкість обертання становила майже 159 днів, що є одним з найдовших періодів обертання на протязі досліджуваного періоду. Найдовший період обертання був властивий для 2009 року, коли він сягнув рекордних 188 днів. Протягом 2005-2008 видавництву вдавалось скоротити триваність одного повного обороту коштів поступово від 146 днів до 122, проте зміна ситуації на підприємстві та у країні негативно позначилась на виробництві.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує, що під впливом оборотності оборотних коштів, у 2010 році оборотні кошти здійснили за рік 2,3 обороти, що є кращим, ніж у 2009 році, коли цей показник становив за рік лише 1,9 оборотів. Це далеко від рівня 2006-2008 років, коли за рік оборотні кошти робили майже 3 обороти.

Сума коштів, яка була вивільнена з обороту, порівняно з 2009 роком, у 2010 році становила 1142,65 тис грн за рахунок прискорення оборотності оборотних коштів з 187,6 днів у 2009 до 158,7 днів у 2010. На протязі спостережуваного періоду лише у 2009 році спостерігалося залучення в оборот внаслідок сповільнення оборотності оборотних коштів в розмірі 2625,49тис грн.

 Таблиця 5.6.

Показники рентабельності оборотних коштів «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»

	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Собівартість	12401,2	16037,5	16619,2	11232,6	14113	12836
Рентабельність оборотних коштів	250%	287%	291%	300%	195%	230%
Рентабельність за собівартістю	134%	127%	126%	107%	103%	113%
Коефіцієнт завантаження	0,4	0,35	0,34	0,33	0,51	0,43

 

Рентабельність оборотних коштів, що враховує показники щодо прибутку видавництва, отриманого від реалізації продукції та обсягу оборотних коштів, свідчить про те, що у 2010 воня сягала рівня 230%. Але якщо цей самий показник розглядати з врахуванням собівартості, то він буде лише 113%.

Коефіцієнт завантаження, що є оберненим до коефіцієнта оборотності, свідчить,що на одиницю коштів від реалізованої продукції припадає у 2010 році 0,43 грн оборотних. Це, звичайно, краще від показника 2009 року, але ще далеко від рівня 2006-2008 років. А ми знаємо, що чим менше оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності неможливо розрахувати по тій причині, що видавництво працює збитково.

 

Тема 6. Оцінка фінансового стану підприємства та перспективи зміцнення

6.1.         Аналіз структури балансу підприємства.

Аналіз структури балансу «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки наведений нижче в таблиці 6.1.1.

Таблиця  6.1.1.

Аналіз структури балансу «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 р.

Актив
Види майна	Джерело інформації	2008		2009		2010		Абсол. відх. (2008-2009)		Темп росту, %	Абсол. відх. (2009-2010)		Темп росту, %
		тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %		тис. грн.	Питома вага, %
І. Необоротні активи	080	22749	84,96%	22019	74,61%	20655	76,68%	-730,1	-10,35%	-3,21%	-1364	2,07%	-6,19%
ІІ. Оборотні активи	260	4020	15,01%	7490	25,38%	6281	23,32%	3470	10,37%	86,32%	-1209	-2,06%	-16,14%
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	5	0,02%	2	0,01%		0,00%	-3	-0,02%	-60,00%	-2	-0,01%	-100,00%
БАЛАНС	280	26775	100,00%	29511	100,00%	26936	100,00%	2736,3	-	10,22%	-2575	-	-8,73%
Пасив
Види джерел фінансування	Джерело інформації	2008		2009		2010		Абсол. відх. (2008-2009)		Темп росту, %	Абсол. відх. (2009-2010)		Темп росту, %
		тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %	тис. грн.	Питома вага, %		тис. грн.	Питома вага, %
I. Власний капітал	380	23688	88,47%	20843	70,63%	19716	73,20%	-2845,4	-17,85%	-12,01%	-1127	2,57%	-5,41%
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів	430	119	0,44%	158	0,54%	105	0,39%	39	0,09%	32,77%	-53	-0,15%	-33,54%
ІІІ. Довгострокові зобов’язання	480	250	0,93%	163	0,55%	163	0,61%	-87	-0,38%	0,00%	0	0,05%	0,00%
IV. Поточні зобов’язання	620	2717	10,15%	8347	28,28%	6952	25,81%	5630	18,14%	0,01%	-1395	-2,48%	-16,71%
V. Доходи майбутніх періодів	630	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
БАЛАНС	640	26775	100,00%	29511	100,00%	26936	100,00%	2736,3	-	10,22%	-2575	-	-8,73%

 

Аналізуючи актив балансу«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова», тобто стан та динаміку майна підприємства в період з 2008 по 2010 роки, можемо зазначити, що більша його частина на протязі трьох років представлена необоротними активами, які в 2008 році в структурі становили 84,96% (22749 тис. грн). На протязі звітного року вони зменшились на -730,1 тис. трн. та на 2009 рік склали 22019 тис. грн., що у процентному співвідношенні становить 74, 61%. А вже в 2010 році питома вага необоротних активів збільшилась до 76,68% (20655 тис. грн.). Тобто, загальна їх динаміка направлена на зменшення протягом аналізованого періоду.

Необоротні активи в 2008 році становили 15,02% (4020,3 тис. грн.) в загальній структурі активу. Станом на 2009 рік показник збільшився як в грошовому виразі до 7490 тис. грн., так і в структурі зріс до 25,38%. А ось в 2010 році необоротні активи зменшились до 6281 тис. грн.(23,32%).

Витрати майбутніх періодів займають зовсім незначну вагу у вартості майна підприємства та мають значну динаміку до зменшення протягом аналізованого періоду. Так в 2008 році витрати майбутніх періодів становили 5, 3 тис. грн.. (0,02%), протягом року вони зменшились на -3,3 тис. грн. та станом на 20090 рік склали 2 тис. грн. (0,01%). В 2010 році витрати майбутніх періодів відсутні.

Загалом до розрахунків наведених в таблиці можемо зазначити, що загальна вартість майна підприємства станом на 2008 рік склала 26775 тис. грн., протягом наступного року вартість збільшилась на 2736,3 тис. грн. на в 2009 році склала 29511 тис. грн., що в свою чергу свідчить про розширення діяльності підприємства. Протягом наступного періоду вартість майна підприємства зменшилась на -2575 тис. грн.., та на кінець звітного 2010 року становила 26936 тис. грн., що в свою чергу свідчить про звуження діяльності підприємства.

Виходячи з вищезазначеного можемо зробити висновок про те, що майно підприємства за аналізований період не достатньо добре структуроване. На це вказує перевищення частки необоротних активів над оборотними як на початок звітного періоду, так і на кінець.

Що стосується джерел фінансування підприємства, то вони в більшості своїй представлені власним капіталом, який на протязі 2008-2010 років має найбільшу питому вагу. Так, в 2008 році він становив 23688 тис. грн.(88,47%), протягом року власний капітал зменшився на -2845,4 тис грн.. та на 2009 рік становив вже 20843 тис. грн. (70,63%), в 2010 році він склав 19716 тис. грн.. (73,20%). Власний капітал окрім того має тенденцію до зменшення.

Наступними найбільшими в структурі джерел фінансування є поточні зобов’язання які на 2008 рік становили 10,15%, що в грошовому вираженні становило 2716,9 тис. грн.. Протягом року поточні зобов’язання збільшились на 5630,1 тис. грн. на 2009 рік склали 8347 тис. грн., що в процентному відношенні склало 28,28%. До 2010 року поточні зобов’язання зменшились на -1395 тис. грн. та становили 6952 тис. грн. (25,83%).

Наступними в структурі є довгострокові зобов’язання підприємства та забезпечення наступних витрат та платежів.

Загальна сума джерел фінансування підприємства станом на 2008 рік становила 26775 тис. грн.. У 209 році вона збільшилась на 2736,3 тис. грн.. та становила 29511 тис. грн., а в 2010 році загальна сума джерел фінансування зменшилась до 26936 тис. грн..

Тож, з вищезазначеного можемо зробити висновки про те, що структура джерел фінансування підприємства є не досконалою. На це вказує значне перевищення поточних зобов’язань над довгостроковими.

 

6.2. Аналіз майнового стану підприємства.

Аналіз майнового стану«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки наведений нижче в таблиці 6.2.1.:

З вище наведених розрахунків можемо констатувати наступні висновки щодо майнового стану підприємства:

1. Частка обігових коштів у виробничій сфері у період з 2008 по 2010 роки значно змінилася. Так у 2008 році вона становила 0,23, у 2009 – 0,07, у 2010 склала 0,75. Тож ми бачимо, що в період з 2008 по 2009 частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах зменшилась на -0,16, а в період з 2009 по 2010 збільшилась на 0,68. Остаточна динаміка зміни показника є позитивною.

 

Таблиця  6.2.1

Аналіз майнового «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки

 

2. Показник частки основних засобів в активах має значну динаміку до збільшення в період з 2008 ро 2010 роки. Так, у 2008 році він становив 0,50. Протягом наступного періоду збільшився на 0,02 та в 2009 році склав 0,52. Тоді як в 2010 виріс на 0,03 та становив 0,56. Тобто, за весь аналізований пкріод присутня тенденція росту частки коштів інвестованих в основні засоби у валюті балансу.

3. Що стосується коефіцієнту зносу основних засобів, то він в період з 2008 по 2009 роки має стрімку тенденцію до зростання. В 2008 році показник мав значення 0,01, у 2009 – 0,02. А в 2010 році показник склав менше 0,01. Тобто в останній рік присутня динаміка до зменшення рівня фізичного і морального зносу  основних фондів.

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів в 2008 році має показник 0,1, у 2009 – 0,2 і в 2010 менше від 0,1. Тобто з 2008 по 2009 рік рівень фізичного і морального оновлення основних фондів збільшувався, а в  2009 – 2010 роках він значно знизився.

5. Частка оборотних виробничих фондів в активах на підприємстві з 2008 по 2009 роки збільшилась на 0,16, а з 2009 по 2010 зменшилась на -0,24. Відповідно в 2008 році частка обігових коштів у виробничій сфері становила 0,18, в 2009 – 0,34 і в 2010 році зменшилась до 0,1. За останні роки показник зменшився і це є поганою зміною.

6. Коефіцієнт мобільності активів в період з 2008 по 2009 роки на підприємстві зменшився на -0,09, а з 2009 по 2010 не змінився зовсім.  Відповідно в 2008 році він становив 0,81, в 2009 та 2010 – 0,72. В свою чергу це вказує на те, що зменшилась кількість обігових коштів, що припадає на одиницю не обігових, а також не те, що на підприємстві зменшується потенційна можливість перетворення активів у ліквідні кошти.

 

6.3. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства.

Аналіз ліквідності та платоспроможності«ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки наведений нижче в таблиці 6.3.1.:

  З вище наведених розрахунків можемо констатувати наступні висновки щодо стану ліквідності та платоспроможності підприємства:

1. Відповідно до динаміки коефіцієнта загальної (поточної) ліквідності, який має динаміку до зменшення з 2008 по 2010 роки можемо констатувати, що на підприємстві відчувається недостача обігових коштів для погашення боргів протягом року. Відповідно коефіцієнт загальної ліквідності в 2008 році = 1,48, в 2009 = 0,9 і в 2010 = 0,9.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності на підприємстві має динаміку до зростання з 2008 по 2009  роки та падіння в 2010 році. Відповідно з 2008 року він виріс з 1,21 на 0,12 та в 2009 становив 1,33. З 2009 року показник зменшився на -0,47 та становив 0,86. Це в свою чергу вказує на зменшення одиниць найбільш ліквідних активів, що припадають на одиницю термінових боргів. Крім негативно динаміки до зменшення за останній рік показник також не досягає нормативного значення.

Таблиця  6.3.1

Аналіз ліквідності та платоспроможності «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки

Показники	Формула		Джерело інформації	2008	2009	2010	Відхилення (2008-2009)	Відхилення (2009-2010)	Нормативне значення
Показники ліквідності та платоспроможності підприємства
1. Коефіцієнт загальної ліквідності		Поточні активи/Поточні пасиви	Ф. 1 260/620	1,48	0,90	0,90	-0,58	0,01	Збільшення, має бути  > 1
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності		Поточні активи-запаси/Поточні пасиви	Ф. 1 р. 620-(100+110+120+130+140)/Ф. 1 р.620	1,21	1,33	0,86	0,12	-0,47	Збільшення, норматив >=1
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності		Грошові кошти та їх еквіваленти/Поточні зобов’язання	Ф. 1 (р. 220-240)/Ф. 1 р.620	0,03	0,04	0,01	0,01	-0,03	Збільшення, має бути 02 - 0,25
4. Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості		Дебіторська заборг./Кредиторська заборг.	Ф.1 (р.160+170+180+190+200+210)/Ф. 1 (р.520+530+540)	1,08	0,46	0,56	-0,62	0,10	Збільшення

 

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності на підприємстві за останні три роки має досить критичні значення (нижче норми) та динаміку до спадання за останній рік. В 2008 році даний показник мав значення 0,03, в 2009 – 0,04 і в 2010 знизився до 0,01 тоді як нормативне значення його має становити 0,2-0,25. Тож це вказує на те, що підприємство не готове негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

4. Показник співвідношення короткострокової кредиторської та дебіторської заборгованості на підприємстві в 2008 році становив 1,08. Протягом року він зменшився на -0,62 та на 2009 рік склав 0,46. А до 2010 року він збільшився на 0,10 та становив 0,56. Відповідно це вказує на те, що підприємство має повну можливість розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року.

 

6.4.              Аналіз фінансової стійкості підприємства.

Аналіз фінансової стійкості «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова»з 2008 по 2010 роки наведений нижче в таблиці 6.4.1.:

Таблиця  6.4.1

Аналіз фінансової стійкості «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки

 

  З вище наведених розрахунків можемо констатувати наступні висновки щодо стану фінансової стійкості підприємства:

1. Аналізуючи коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами можемо зазначити , що в період з 2008 по 2009 років він має динаміку до зменшення, а в 2010 дещо зріс. Так в 2008 році показник склав 0,23, в 2009 – -0,16, і в 2010 році становив -,015. З 2009 року значення коефіцієнта є набагато нижчим від нормативу, а це вказує на відсутність можливості у підприємства можливості перетворення активів у ліквідні кошти.

2. Коефіцієнт маневреності робочого капіталу в 2008 році становив 13,43, в 2009 році зменшився до -4,24, а в 2010 зменшився до -4,47. Тобто загалом показник має тенденцію до зменшення і відповідно це вказує на зменшення частки запасів, тобто  матеріальних виробничих активів у власних обігових коштах і крім того це обмежує свободу власними коштами підприємства.

3. Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів в 2008 році становив 19,92, в 2009 – 11,86 і в 2010 році складав 13,5. Відповідно можемо зазначити, що коефіцієнт має загальну динаміку до зростання з 2009 року і відповідно це вказує на те, що кількість запасів, що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування.

4. Коефіцієнт фінансової автономії в 2008 році становив 0,88, у 2009 складав 0,71 і в 2010 становив 0,73. Тобто динаміка показника є досить неоднозначною: з 2008 по 2009 роки він зменшився, але з 2009 по 2010 зріс і крім того значення коефіцієнта на протязі трьох років, не дивлячись на його зменшення є  більшим за нормативне значення. Тобто підприємство має повну можливість виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів і вказує на його незалежність від позикових джерел.

5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу з 2008 по 2010 роки має динаміку до зменшення та значення нижче нормативу. У 2008 він становив 0,04, у 2009 він зменшився до -0,06 і в 2010 році збільшився до -0,05. Дана динаміка вказує до різкого зменшення частки власних обігових коштів у власному капіталі.

6. Коефіцієнт фінансової стабільності на підприємстві в 2008 році становив 7,98, в 2007  – 2,45 і в 2010 склав 2,77. Тож, значення коефіцієнта за даний період має негативну тенденцію до зменшення та знаходиться нижче нормативу, а це відповідно вказує на те, що забезпеченість заборгованості власними коштами на підприємстві є недостатньою.

7. Показник фінансового лівериджу на підприємстві має динаміку до зростання в період з 2008 по 2010 роки. За цей період його значення становили відповідно 0,13, 0,24 та 0,37, що відповідно вказує на залежність підприємства від довгострокових зобов’язань і вказує на підвищення фінансового ризику. Та не дивлячись на те, що коефіцієнт має негативну динаміку ще він в 2010 році вийшов за межі нормативу.

8. Коефіцієнт фінансової стійкості на підприємстві в 2008 році склав 0,89, в 2009 – 0,71 і в 2010 – 0,74. Дивлячись на ці значення можемо зазначити, що частка стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі значно зменшилась та за останні два роки значення показника вже є нижчим за нормативне.

 

6.5.         Аналіз показників ділової активності та ефективності роботи підприємства.

Аналіз показників ділової активності та ефективності «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки наведений нижче в таблиці 6.5.1.:

  З вище наведених розрахунків можемо констатувати наступні висновки щодо стану ліквідності та платоспроможності підприємства:

1. Показник ресурсовіддачі на підприємстві на протязі 2008 – 2010 років має досить нерівномірну динаміку. Так, в 2008 році показник становив 0,39, в 2009 збільшився до 0,52, а в 2010 зменшився до 0,51. Тож, це вказує та те, що в період з 2008 по 2009 роки сума отриманої чистої виручки від реалізації продукції, що припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи збільшилась, а в період з 2009 по 2010 роки дещо зменшилась. Останні зміни показники є негативними для підприємства.

Таблиця  6.5.1

Аналіз показників ділової активності та ефективності «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» з 2008 по 2010 роки

Показники	Формула	Джерело інформації	2007	2008	2009	Відхилення (2007-2008)	Відхилення (2008-2009)	Нормативне значення
Показники ділової активності та ефективності роботи підприємства
1. Ресурсовіддача	Виручка від реалізації продукції/Середньорічна вартість майна підприємства	Ф.2 р.035/ Ф.1 1/2(гр.3 280+гр. 4 280)	0,39	0,52	0,51	0,13	-0,01	Збільшення
2. Фондовіддача	Обсяг реалізованої продукції/Середньоріна вартість основних засобів	Ф.2 р.035/ Ф.1 1/2(гр.3 080+гр. 4 080)	0,48	0,65	0,68	0,17	0,03	Збільшення
3. Коефіцієнт оборотності обігових коштів	Виручка від реалізації продукції/Середньорічна вартість оборотних коштів	Ф.2 р.035/ Ф.1 1/2(гр.3 260+270+гр. 4 260+270)	2,00	2,53	2,10	0,53	-0,43	Збільшення
4. Період одного обороту обігових коштів(днів)	360/Коефіцієнт оборотності обігових коштів	-	179,70	248,88	171,63	69,18	-77,25	Зменшення
5. Коефіцієнт оборотності запасів	Собівартість реалізованої продукції/Середньорічна вартість запасів	Ф.2 р.040/ Ф.1 1/2(гр.3 сум. З 100-140+гр. 4 100-140)	3,11	4,73	3,87	1,63	-0,86	Збільшення
6. Період одного обороту запасів(днів)	360/Коефіцієнт оборотності запасів	-	115,86	76,07	92,92	-39,79	16,85	Зменшення
7. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Виручка від реалізації продукції/Середньорічна вартість чистої дебіт. Заборг.	Ф.2 р.035/ Ф.1 1/2(гр.3 160+гр. 160)	7,21	6,95	5,97	-0,26	-0,98	Збільшення
8. Період погашення дебіторської заборгованості(днів)	360/Коефіцієент оборотності дебіторської заборгованості	-	49,96	51,81	60,34	1,85	8,53	Зменшення
9. Коефіцієнт оборотності готової продукції	Виручка від реалізації продукції/Середньорічна вартість готової продукції	Ф.2 р.035/ Ф.1 1/2(гр.3 130+гр. 130)	6,57	12,35	14,69	5,78	2,34	Збільшення

 

2. Показник фондовіддачі в 2008 році на підприємстві становив 0,48, в 2009 він збільшився до 0,65, а в 2010 зменшився до 0,68. Це говорить про те, що в період з 2008 по 2010 рік кількість виручки, що припадає на одиницю основних виробничих фондів на підприємстві збільшилась. Дана динаміка є позитивною.

3. Коефіцієнт оборотності обігових коштів в 2008 році становив 2,00, в 2009 він виріс до 2,53, а в 2010 знизився до 2,10.  Відповідно це вказує не те, що в період з 2008 по 2009 рік кількість оборотів обігових коштів значно збільшилась і кількість виручки, що припадає на одиницю обігових коштів. А в період з 2009 по 2010 рік зменшилась. Дана динаміка для підприємства є негативною.

4. Період одного обороту обігових коштів в 2008 році на підприємстві становив 180 днів, в 2009 році – 249 днів, в 2010 році – 172 дні. Відповідно це вказує на те, що середній період від витрачання коштів виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію значно зріс в період з 2008 по 2009 рік, і значно зменшився в період з 2009 по 2010 роки. Остання динаміка для підприємства є позитивною.

5. Коефіцієнт оборотності запасів на підприємства має дещо неоднозначну динаміку. В 2008 році він становив 3,11, в 2009 виріс до 4,73, а в 2010 знизився до 3,87. Тобто в період з 2008 по 2009 році кількість оборотів коштів, інвестованих у запаси збільшилась, а у період з 2009 по 2010 значно зменшилась.

6. Період одного обороту запасів на підприємстві в 2008 році становив 116 днів, в 2009 році – 76 днів, а в 2010 році – 93 дні. Тобто, в період з 2008 по 2009 роки період протягом якого запаси трансформуються в кошти в кошти зменшився і це добре. Та в період з 2009 по 2010 рік цей період зріс на 17 днів і це є негативною тенденцією для підприємства.

7. Коефіцієнт оборотності  дебіторської заборгованості на підприємстві має стрімку динаміку до зменшення. Так в 2008 році він становив 7,21, в 2009 зменшився до 6,95 і в 2010 році склав вже 5,97. Тобто протягом останніх трьох звітних років кількість разів у які виручка перевищує середню дебіторську заборгованість на підприємстві значно зменшилась.

8. Період погашення дебіторської заборгованості на підприємстві має динаміку до зростання. В 2008 році цей показник становив 50 днів, в 2009 році скал 52 дні, в 2010 році збільшився до 60 днів. Тож, період погашення дебіторської заборгованості на підприємстві значно зріс.

9. Коефіцієнт оборотності готової продукції на підприємстві в 2008 році становив 6,57, в 2009 році виріс до 12,36 і в 2010 зріс до 14,69. Тож, можемо зазначити, що в період з 2008 по 2010 роки кількість разів у які виручка перевищує середні запаси готової продукції мали динаміку до з збільшення.

 

6.6. Розробка шляхів оптимізації фінансового стану підприємства.

Виходячи з вищезазначених розрахунківфінансового стану підприємства шляхом аналізу структури балансу можемо зазначити, що в першу чергу підприємству необхідно оптимізувати структуру майна, адже воно не достатньо добре структуроване: на це вказує перевищення частки необоротних активів над оборотними як на початок звітного періоду, так і на кінець. Крім того структура джерел фінансування підприємства також є не досконалою. На це вказує значне перевищення поточних зобов’язань над довгостроковими, що в свою чергу погіршує стан платоспроможності «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова».

Аналіз майнового стану підприємства виявив необхідність зменшення присутньої динаміка до збільшення рівня фізичного і морального зносу  основних фондів, а також необхідність збільшення рівень фізичного і морального оновлення основних фондів. Крім того виявлена необхідність збільшення кількість обігових коштів, що припадає на одиницю не обігових.

Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства виявив необхідність зменшення недостачі обігових коштів для погашення боргів протягом року.

Аналіз фінансової стійкості підприємства виявив той факт, що на підприємстві відсутня можливість перетворення активів у ліквідні кошти і відповідно в зв’язку з цим підприємство має знайти додаткові джерела ліквідних активів. Крім того підприємству необхідно збільшити частку запасів, тобто  матеріальних виробничих активів у власних обігових коштах та збільшення частки власних обігових коштів у власному капіталі. Також підприємству потрібно знайти шляхи вивільнення від залежності від довгострокових зобов’язань та збільшити частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі.

Аналіз показників ділової активності та ефективності роботи підприємства показав, що підприємству необхідно негайно збільшувати сума отриманої чистої виручки від реалізації продукції, що припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи, адже показник фондовіддачі є надзвичайно малим. Також необхідно збільшувати кількість оборотів обігових коштів, зменшувати середній період від витрачання коштів виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію, зменшувати період оборотності запасів, зменшувати період погашення дебіторської заборгованості.

 

6.7. Визначення рівня ймовірності банкрутства підприємства.

Для визначення рівня ймовірності банкрутства підприємства використаємо такі системи показників раннього попередження та реагування як модель Альтмана та Спрінгейта.

Модель Е.Альтмана – 5-факторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану підприємства.

Z = 1,2A + 1,4B + 3,3C + 0,6Д + 1,0Е,                                          

де Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

А – робочий капітал (ф. 1 к. 260+270) / загальна вартість активів (ф. 1 к.280);

В – чистий прибуток (ф. 2 к.220) / загальна вартість активів (ф. 1 к.280);

С – чистий доход (ф. 2 к.035) / загальна вартість активів (ф. 1 к.280);

Д – ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) ф. 1 к.380 / сума заборгованості (ф. 1 к.480+к.620);

Е – обсяг продажу (ф. 2 к.010) / загальна вартість активів (ф. 1 к.280).

 

Таблиця  6.7.1.

Значення показник Z моделі Альтмана

Значення показника Z	Імовірність банкрутства
До 1,8	Дуже висока
1,81 – 2,70	Висока
2,71 – 2,99	Можлива
3,00 і більше	Дуже низька

 

Відповідно до фінансових показників підприємства отримаємо наступні розрахункові данні (таблиця № 6.7.2.):

Розрахуємо значення Z по підприємству для кожного року:

Z₂₀₀₈ =1,2*0,15+1,4*0,00+3,3*0,45+0,6*7,98+1*0,53 = 6,98

Z₂₀₀₉ =1,2*0,25+1,4*0,00+3,3*0,49+0,6*2,45+1*0,56 = 3,97

Z₂₀₁₀ =1,2*0,23+1,4*0,00+3,3*0,54+0,6*2,77+1*0,18 = 3,98

Таблиця  6.7.2.

Розрахункові данні по підприємству

 

       Відповідно до отриманих даних можемо зазначити, що в 2008, 2009 та 2010  роках ймовірність банкрутства для підприємства була дуже низькою, але в порівнянні з 2008 роком показники за 2009 та 2010 роки значно зменшилися.  

Модель Спіренгейта. Точно визначити прогнозування банкрутства можна за допомогою слідуючої моделі:

Z = 1,03А + 3,07В + 0,66С + 0,4Д

       де А – робочий капітал (ф. 1 к.260+270) / загальна вартість активів (ф.1 к.280);

       В – прибуток до сплати податків та відсотків (ф.2 к.170) / загальна вартість активів (ф.1 к.280);

       С – прибуток до сплати податків (ф.2 к.170) / короткострокова заборгованість (ф.1 к.620);

       Д – обсяг продажу (ф.2 к.035) / загальна вартість активів (ф.1 к.280).

       Якщо Z<0,862, то підприємство є потенціальним банкрутом.

Відповідно до фінансових показників підприємства отримаємо наступні розрахункові данні(таблиця № 6.7.3.):

Розрахуємо значення Z по підприємству для кожного року:

Z₂₀₀₈ =1,03*0,15 + 3,07*0,00 + 0,66*0,00 + 0,4*0,45 = 0,34

Z₂₀₀₉ =1,03*0,25 + 3,07*0,00  + 0,66*0,00  + 0,4*0,49 = 0,46

Z₂₀₁₀ =1,03*0,23 + 3,07*0,00  + 0,66*0,00  + 0,4*0,54 = 0,45

Таблиця  6.7.3.

Розрахункові данні по підприємству

 

Відповідно до отриманих розрахунків за 2008 – 2010 роки за моделлю Спрінгейта підприємство є потенційним банкротом.

 

Тема 7. Фінансове планування діяльності підприємства

 

7.1. Аналіз фінансового стану підприємства

Приклад фінансового плану підприємства «ДП ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» представлено у додатку А.

Аналізуючи фінансовий план, можна стверджувати, що підприємство розробляє його з метою перспективи розвитку виробництва, його технічного переозброєння власними силами та за допомогою інвестицій.

У першому розділі фінансового плану чітко вказується: мета та завдання бізнес-плану; економічне обґрунтування та ефективність проекту; склад управління; план дій.

Другим розділом фінансового плану є стисла історична довідка діяльності підприємства, у якій вказується: спеціалізація виробничої потужності підприємств;  характеристика обсягів виробництва підприємства; загальні висновки щодо поточного стану підприємства; опис земельної ділянки та виробничих площ.

Третій розділ плану це характеристика продукції (послуг) підприємства та ринків збуту, він містить в собі: опис основних видів продукції (послуг) підприємства та пропозиції щодо раціоналізації структури її випуску; характеристику ринків, що є дуже важливим оскільки описується історичний та сучасний поділ ринку збуту та перспективи його зміни, а також реалізація продукції (послуг) підприємства за ринками збуту та пропозиції щодо оптимізації системі продажу.

Четвертий розділ має назву характеристика конкурентного середовища та містить такі важливі підпункти: характеристика конкурентів; особливості продукції підприємства та пропозиції щодо підвищення її конкурентоспроможності.

П’ятий розділ – це план маркетингової діяльності, містить такі необхідні для планування підрозділи як: перелік і характеристика наявних на підприємстві маркетингових служб; характеристика існуючих каналів збуту продукції (послуг) підприємства та пропозиції щодо вдосконалення збуту; характеристика замовлень на продукцію підприємства та пропозиції.

Шостий розділ має назву план виробничої діяльності підприємства. Він складається з таких питань: опис виробничого процесу та пропозиції щодо його вдосконалення; характеристика існуючих машин і обладнання та пропозиції щодо їх оновлення.

Наступним сьомим розділом іде організаційний план, який включає: опис існуючої організаційної структури та пропозиції щодо її зміни; характеристика якісного і кількісного складу працюючих на підприємстві та пропозиції щодо зміни чисельності працюючих; розподіл заробітної плати і премій та пропозиції щодо зміни системи оплати праці.

У восьмому розділі свого бізнес-плану охорона навколишнього середовища підприємство розглядає існуючі природоохоронні проблеми на підприємстві та пропозиції щодо їх вирішення.

Десятий розділ має назву фінансовий план та програма інвестицій. Він є головним для подальшої фінансової діяльності та розвитку підприємства та розглядає такі важливі питання як: пропозиції, розмір та обґрунтування інвестиційних вкладень у підприємство, розглядає програму інвестиційних вкладень; прогнозні фінансові показники підприємства.

Заключним етапом планування є висновки. Підприємство визначає свої можливості та недоліки у своїй діяльності, своє положення серед конкурентів, свої позитивні та негативні сторони, достатність коштів, можливість отримання кредитів, фінансову спроможність та ін. виходячи з цього визначає свою подальшу програму дій для розвитку у майбутньому