
|
|
Главная \ Методичні вказівки \ Фінанси підприємства
Фінанси підприємства« Назад
Фінанси підприємства 05.10.2016 03:16
ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ 1.1. Предмет фінансової науки. 1.2. Сутність фінансів. 1.3. Необхідність та характерні ознаки фінансів. 1.4. Функції фінансів. 1.5. Фінансові ресурси: суть, структура та види. Література:
1.1. Предмет фінансової науки
Предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають на різних рівнях економічної системи між різними суб’єктами (державою, юридичними та фізичними особами), що пов’язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Понятійний апарат фінансової науки охоплює фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Фінансові категорії мають історичний характер. З появою держави з’явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи складніших категорій – державні доходи і державні витрати, які у свою чергу, утворюють категорію державного бюджету. З’явилися нові фінансові категорії, такі як фінанси підприємств, фінансовий ринок, страхування, фінанси домогосподарств, що обумовило еволюцію фінансової системи. У фінансовій науці розрізняють три характерні риси фінансових відносин: 1) це розподільчі відносини, які виникають у відтворювальному циклі на стадії розподілу, безпосередньо пов’язані із розподілом і перерозподілом ВВП та впливають на інші стадії відтворювального циклу (виробництво, обмін, споживання); 2) це грошові відносини, носіями яких є гроші. Фінансова наука – система знань про фінансові явища і процеси, з виявленими достовірними передумовами виникнення, механізмами та принципами функціонування, доказовими, обґрунтованими положеннями та висновками про їх вплив на людину, господарство, суспільство, цивілізацію, оцінкою здобутків, вигод та втрат. Наука фінансів входить до складу соціально-економічних наук, роль її зводиться не лише до категорій фінансового забезпечення, фінансового регулювання, а й до розв’язання соціальних проблем суспільства й населення.
1.2. Сутність фінансів
Фінанси – складна, багатогранна економічна категорія, що має різноманітні ознаки та форми прояву. В сучасній економічній та фінансовій літературі фінанси розглядають за їх суттю, як явище, за змістом та формами. 1)За своєю суттю, фінанси є “об’єктивною економічною категорією, що відображає сукупність економічних відносин з приводу розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП), а в окремих випадках і національного багатства країни з метою формування фінансових ресурсів та створення фондів грошових ресурсів і їх використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства” [63, с.19]. 2) Фінанси як явище відображають грошові потоки суб’єктів розподільчих відносин, які характеризуються обсягами, спрямованістю та часом. 3) За змістом фінанси відображають кінцеву мету розподільних і перерозподільних процесів – формування і використання фондів грошових ресурсів. Матеріальним змістом фінансів є фонди грошових ресурсів, які можуть бути централізованими та децентралізованими. Тому фінанси трактуються як “економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення” [65, с.13]. 4) Формами реалізації фінансових відносин є доходи, надходження, нагромадження, відрахування, витрати, тобто елементи, які відображають формування і використання фондів грошових ресурсів. Фінанси беруть участь не лише у відносинах розподілу і перерозподілу, але і у відносинах обміну, так як відтворювальний процес передбачає як розподіл, так і обмін вартості. Призначення фондів фінансових ресурсів – у задоволенні потреб господарської діяльності, наданні різноманітних послуг населенню з боку держави та забезпеченні виконання державою її функцій [27, с.7]. Кінцевою метою існування фінансів є високий рівень добробуту як держави, так і її громадян. Специфічні ознаки фінансів: Þ вони мають грошову форму виявлення і пов’язані з реальним рухом грошових коштів, що характерно для двох стадій відтворювального процесу: розподілу і обміну; Þ розподільчий характер фінансових відносин; Þ фондоутворюючий характер - утворення різних за призначенням фондів грошових ресурсів, що передбачає формування доходів та здійснення видатків; Þ формування і використання фінансових ресурсів відображає рух вартості ВВП. За рівнем їх виникнення та функціонування фінанси можна умовно поділити на:
Отже, фінанси, як об’єктивна економічна категорія, відображають економічні (грошові) відносини, що виникають у процесі відтворення, розподілу (перерозподілу) та використання ВВП і національного доходу та пов’язані з формуванням і використанням грошових доходів, централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів. Фінанси пронизують усю економіку, їх характерні ознаки притаманні всім сферам і ланкам фінансової системи.
1.3. Необхідність та характерні ознаки фінансів Об'єктивними передумовами виникнення фінансів є: (рис. 1.1): Рис. 1.1. Передумови виникнення фінансів.
Оскільки виникнення фінансів пов’язано з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її функцій, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб’єктів господарювання і держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність. Фінанси розглядаються: - у вузькому трактуванні як специфічна економічна діяльність на мікрорівні, що відображається у отриманні доходів та здійсненні видатків окремих суб’єктів фінансових відносин. Е. Нікбахт та А. Гропеллі М. дають таке визначення фінансів: “застосування різноманітних економічних прийомів і методів для максимізації достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу” [50, с.5].; - у широкому трактуванні як економічні (грошові) відносини, що складаються у суспільстві в процесі створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД). Вони пов’язані з формуванням фінансових ресурсів суб’єктів господарювання і держави та їх використанням на розширене відтворення та задоволення інших суспільних потреб. Фінансам характерний двоїстий характер прояву: - по-перше, фінанси – це система економічних відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом ВВП і НД, формуванням і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів; - по-друге, матеріальним носієм фінансових відносин є фонди грошових ресурсів, що формуються і використовуються державою для виконання своїх функцій та забезпечення розширеного відтворення. Характерною ознакою фондів грошових ресурсів є: 1) цільовий характер (кожний фонд створюється з певною метою, має чітко визначені напрями використання, а в багатьох випадках - джерела формування); 2) динамічність (кошти, що акумулюються у фондах, знаходяться у постійному русі, тобто фонди поповнюються новими надходженнями, кошти витрачаються за цільовим призначенням); 3) кожний фонд має свою правову базу у вигляді законів, указів, постанов, інших нормативних документів. Таким чином, фінанси – це сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів. Використання фінансів (грошових ресурсів) становить особливу сферу економічної діяльності держави та суб’єктів господарювання.
1.4. Функції фінансів
Традиційно фінанси виконують дві функції: Þ розподільчу; Þ контрольну. І. РОЗПОДІЛЬЧА - основна для фінансів і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу шляхом утворення фондів грошових ресурсів і використання їх за цільовим призначенням. Основними об’єктами фінансового розподілу є ВВП, НД, національне багатство, зовнішні надходження (рис 1.2). Механізм дії розподільчої функції фінансів включає первинний розподіл, перерозподіл і вторинний розподіл: Первинний розподіл - розподіл вартості ВВП та формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у його створенні. До первинних доходів відносять: - зарплату фізичних осіб; - прибуток юридичних осіб; - надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, непрямі податки. У процесі фінансового розподілу і перерозподілу беруть участь держава, юридичні і фізичні особи, міжнародні організації, інші держави (рис. 1.3).
Рис. 1.2. Об’єкти розподільчих відносин.
Рис. 1.3. Суб’єкти розподільчих відносин. Перерозподіл - полягає у створенні і використанні централізованих фондів грошових ресурсів. За рівнем централізації виділяють такі фонди фінансових ресурсів: - загальнодержавні (державний бюджет та цільові державні фонди); - регіональні (місцеві бюджети); - відомчі (фонди, створювані міністерствами та відомствами); - корпоративні (фонди грошових ресурсів підприємств, об’єднань). Необхідність перерозподілу пов’язується із утриманням невиробничої сфери, забезпеченням держави фінансовими ресурсами для виконання нею своїх функцій – здійснення економічної політики, соціального захисту населення, державного управління, підтримки обороноздатності країни, міжнародної діяльності тощо.Вторинний розподіл - завершальний етап перерозподілу в частині формування доходів фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері. У результаті вторинного розподілу формуються доходи в галузях невиробничої сфери: освіти, науки, охорони здоров’я, правоохоронної системи, оборони та ін. ІІ. КОНТРОЛЬНА функція – породжена розподільчою природою фінансів. Призначення фінансового контролю – у раціональному, цільовому та ефективному використанні фінансових ресурсів. Фінансовий контроль здійснюють відповідні фінансові органи (інституції), зокрема державні, до яких в Україні належать Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова адміністрація, а також недержавні: внутрішньовідомчий та внутрішньогосподарський контроль. Об’єктомфінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій. Предметом контролю є фінансові операції, пов’язані зі створення та використання фондів фінансових ресурсів.
1.5. Фінансові ресурси: суть, структура та види
Фінансові ресурси є джерелом розвитку підприємств, держави і добробуту населення та характеризують фінансовий стан економіки. Фінансові ресурси виступають матеріальною основою фінансових відносин і відображають доходи і грошові нагромадження, які формуються у держави, юридичних осіб і домогосподарств у процесі розподілу і перерозподілу ВВП. Основним призначення фінансових ресурсів є фінансове забезпечення відтворювального процесу на макро- і мікроекономічному рівні. Основним джерелом формування фінансових ресурсів є ВВП. Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому проходить їх формування і використання, поділяють на:
У складі державних централізованих фінансових ресурсів зосереджуються податкові й неподаткові надходження до бюджету, надходження від продажу державного майна та ін. Методами, за допомогою яких держава може мобілізувати фінансові ресурси, є справляння податків, відрахування частини прибутку державних підприємств, обов'язкові відрахування до державних цільових фондів, продаж державою цінних паперів і свого майна, одержання кредитів, емісія грошей. У складі децентралізованих фінансових ресурсів суб’єктів господарювання зосереджуються створені ними грошові фонди і та частина грошових коштів, яка використовується у нефондовій формі. Залежно від джерел і приналежності вони поділяються на власні, позичені і залучені. Власні грошові ресурси перебувають у повному розпорядженні підприємства і використовуються на статутні потреби. Позичений капітал підприємства виступає у формі довгострокових і короткострокових позичок банків та інших кредитних установ; залучений капітал – у формі комерційного кредиту та іншої кредиторської заборгованості. В Україні складається Баланс фінансових ресурсів та витрат національної економіки – комплексний документ-прогноз, у якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки. Метою його розробки є визначення розміру фінансових ресурсів, що створюються в економіці і можуть бути використані для здійснення заходів економічного й соціального розвитку на плановий період. Баланс розробляється Міністерством економіки разом з Міністерством фінансів на основі прогнозу обсягу ВВП та НД; складається з двох розділів: - доходи - фінансові ресурси, сконцентровані у державному бюджеті, у господарських структурах, в централізованих та децентралізованих цільових фондах, фінансових установах, частка доходів юридичних та фізичних осіб, залучені від іноземних кредиторів, - витрати - на розвиток економіки, капіталовкладення, соціальні гарантії, культурні заходи, розвиток науки, пенсії, оборона, управління, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування боргу, інші. Складовою частиною фінансових ресурсів є фінансові резерви. Фінансові резерви – це особлива група фондів грошових ресурсів держави чи підприємств, які покликані забезпечити стійкість фінансової системи, надійність фінансового забезпечення економічного розвитку у разі настання непередбачуваних обставин. Фінансові резерви поділяють на:
В Україні застосовуються такі способи формування фінансових резервів: - бюджетний – створення в складі кожного бюджету бюджетних резервів; видами яких є резервний фонд Кабінету Міністрів України, оборотна касова готівка; - галузевий – створення галузевих резервів за рахунок відрахувань від прибутку галузевих підприємств; - госпрозрахунковий – формування фінансових резервів підприємствами, організаціями, установами; - страховий – утворення фондів страхових організацій.
Питання для самоконтролю
ТЕМА 2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА 2.1. Економічна суть і типи фінансової системи 2.2. Характеристика сфер і ланок фінансової системи
Література:
2.1. Економічна суть і типи фінансової системи
Фінансова система – сукупність взаємопов’язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП, а також система фінансових органів та інститутів. Основними принципами побудови фінансової системи є: Þ єдність усіх ланок. Зумовлюється єдиною економічною і політичною системою країни та єдиною фінансовою політикою, втілюваною через фінансову систему; Þ функціональне призначення ланок. Кожна з ланок вирішує свої завдання своїми специфічними методами через відповідні управління. За територіальною ознакою розрізняють такі типи фінансових систем, як національна, регіональна, світова (рис. 2.1). Фінансова система відрізняється в залежності від виду економічної системи країни і може бути ринковою; у державах з перехідною економікою фінансові системи характеризуються нерозвиненістю окремих її ланок; у державах тоталітарного типу фінансова система є дещо спрощеною та примітивною. За внутрішньою будовою фінансова система – це сукупність відносно відокремлених, але взаємопов’язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП, які мають певні особливості у формуванні і використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення. За організаційною структурою фінансова система – це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками та фондами грошових коштів. Внутрішня структура фінансової системи лежить в основі виділення органів управління фінансовою системою.
Рис. 2.1. Типи фінансових систем.
Структуризацію елементів фінансової системи здійснюють за формами власності, суб’єктами фінансових відносин та за рівнями економічної системи (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Сфери фінансових відносин.
2.2. Характеристика сфер і ланок фінансової системи
Основними складовими ланками фінансової системи України є державні фінанси, фінанси суб’єктів господарювання, міжнародні фінанси, фінансовий ринок, фінанси домогосподарств (рис. 2.3.). Кожна із цих ланок фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення. Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання грошових доходів і фінансових ресурсів держави та щодо управління і розпорядження державною власністю. Основними ланками державних фінансів є: Þ бюджетна система. Її структура визначається Конституцією України та Бюджетним Кодексом і залежить від форм державного устрою. Державний бюджет є головним централізованим фондом грошових ресурсів держави і головним інструментом перерозподілу національного доходу. Місцеві бюджети є фінансовою базою місцевих органів влади та управління і забезпечують регіональні потреби; Þ державні цільові фондипризначені для фінансування певних потреб і видатків держави, які мають особливе значення для економічного і соціального розвитку держави. Специфіка цільових фондів полягає у їх цільовому призначенні та чітко визначених джерелах формування. Державні цільові фонди є бюджетні, які включаються до складу відповідного бюджету, та позабюджетні, які не включаються до бюджету і є самостійними фондами; Þ державний кредит - це сукупність економічних відносин, при яких держава виступає позичальником, а кредиторами – юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інститути.
Базовою основою фінансової системи виступають фінанси суб’єктів господарювання, що відображають економічні відносини, пов’язані з рухом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на мікроекономічному рівні. Характерні їм ознаки окреслені на рис. 2. 4.
Рис. 2.4. Характеристика фінансів суб’єктів господарювання.
Фінансова діяльність суб’єктів господарювання може бути організована за трьома основними методами: - комерційний розрахунок; - неприбуткова діяльність; - кошторисне фінансування. Відповідно до методів організації фінансової діяльності виділяють такі ланки фінансів суб'єктів господарювання: фінанси комерційних підприємств, фінанси некомерційних підприємств і організацій, фінанси неприбуткових установ і організацій, фінанси фізичних осіб-підприємців. Фінанси комерційних підприємств базуються на комерційному розрахунку (відшкодування всіх витрат власними доходами, отриманні прибутку, необхідного для самоокупності та самофінансування). Такі підприємства працюють переважно у сфері матеріального виробництва. Вони є основними платниками податків до бюджету та внесків до державних цільових фондів. Комерційний розрахунок спонукає підприємств до пошуку достатніх фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Головна мета функціонування неприбуткових установ – забезпечення певних потреб суспільства (утримання органів державної влади України і місцевого самоврядування, закладів освіти, науки, охорони здоров’я, культури, інших соціальних і господарських потреб). Юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку знаходяться на кошторисному фінансуванні (на основі планового документа – кошторису). Крім бюджетного фінансування такі установи мають право надавати платні послуги та формувати власні фінансові ресурси. До некомерційних установ відносяться добровільні громадські формування (політичні партії, громадські організації, благодійні фонди), які об’єднують громадян на основі спільних уподобань та інтересів. Головним джерелом фінансування їх є благодійні пожертви та членські внески. Джерелами фінансових ресурсів фізичних осіб-підприємців є власні кошти, а при їх недостатності – позичені і залучені кошти. Фінансовий ринок – це механізм перерозподілу фінансових активів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Мета фінансового ринку – забезпечити грошовими коштами всю систему ринків. Фінансовий ринок складається з таких сегментів (ринків):
У соціально зорієнтованій економіці однією із важливих сфер фінансової системи є фінанси домогосподарств, що відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. Будучи платниками податків та утримань до цільових державних фондів, отримувачем суспільних благ, а також державних допомог, населення стає повноправним учасником фінансових відносин. Джерелами формування доходів населення є заробітна плата, пенсія, доходи від підприємницької діяльності, доходи від власності, від операцій з цінними паперами, відсотки. Витрати домогосподарств складають: харчування, одяг, оплату комунальних послуг, освіту, соціально-культурні потреби. Страхування складає відокремлену ланку фінансової системи і розглядається як один із способів відшкодування за рахунок резервів збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими обставинами; відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів за рахунок страхових внесків; займає проміжне місце між фінансами суб’єктів господарювання та державними фінансами. Здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, які є суб’єктами підприємництва. Міжнародні фінанси – це сукупність економічних відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу у системі світового господарства. За матеріально-речовим втіленням – це сукупність фондів фінансових ресурсів, що утворюються в результаті перерозподільчих відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення суспільних потреб, які мають міжнародне значення. Зміст міжнародних фінансів приведена на рис. 2. 5.
Рис. 2.5. Структура міжнародних фінансів
Питання для самоконтролю
ТЕМА 3. ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ 3.1. Історичний характер фінансів. 3.2. Фінанси як економічна категорія . 3.3. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями.
Література:
3.1. Історичний характер фінансів
Походження терміну “фінанси” пов’язують з латинськими словами “finantiа”, “finanсia”, що в перекладі означає примусовий грошовий платіж на користь держави. Похідним від цих слів є слово “finis” (кінець); його вживали для позначення строку сплати, а потім і для свідчення погашення боргу по завершенні угоди. Ця сплата пов’язувалась із передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля чи іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту. Вперше термін “фінанси” було застосовано у ХІІІ ст. в Італії, де цим поняттям позначали платежі та внески, що здійснювалися на користь держави. Існує і інша точка зору, згідно якої авторство терміну “фінанси” належить французькому ученому Ж.Бодену, який у 1577р. видав праці "Фінансові нерви держави" і “Шість книг про республіку”. Зародкові форми фінансів виникли у період розпаду рабовласницького ладу, розвитку товарно-грошових відносин і заміни натуральних зборів, повинностей на користь князя, імператора податками, які стали сплачуватись у грошовій формі. Фінанси у своєму розвитку пройшли певну еволюцію, вони виникли одночасно із появою держави і найпершою формою фінансових відносин були податки. Податки, як особлива форма вилучення частини новоствореної вартості, використовувалися на виконання низки функцій держави. У результаті сплати податків наповнювалася скарбниця держави - первинна форма централізованих фондів грошових ресурсів, які витрачалися початково на потреби правителя, а згодом і для потреб суспільства. Розвиток податків, як найстарішої форми прояву фінансів, характеризується; - збільшенням кількості податків та багаторазовістю їх стягнення; - запровадженням різних об’єктів оподаткування на різних територіях; - застосуванням диференційованих ставок податків; - наявністю доменів як альтернативного джерела державних доходів. Доменіальний устрій – система, за якої формування доходів держави здійснювалося за рахунок доходів від власності короля (держави): експлуатації земель, лісів, надр, ведення торгівлі, риболовлі. Для утримання державної верхівки і помісної влади збиралася данина у натуральному і в грошовому вимірі (подушний, подимний, майновий податок, мито; домени - дохід від державної власності та добровільні тимчасові збори – субсидії від населення). Скарбниці правителів, крім податків, з часом наповнювались додатковими надходженнями: доходами з монопольних видів діяльності та за рахунок державних регалій. Державні регалії – це монопольні доходи з особливих привілеїв та прав держави: судової, митної, лісової, монетної, мисливської, річкової, морської, винної, тютюнової. У подальшому деякі регалії трансформувались в акцизне оподаткування. З розвитком держави вдосконалювалися і фінансові відносини, що знаходило своє відображення у формуванні державних скарбниць, а згодом і бюджетів, цільових фондів держави, виникненні державного кредиту та державних цінних паперів. Найвищого розвитку фінанси досягли у ХХ ст. коли функції держави розширилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Економічне життя держави та її суб’єктів постійно вимагає формування фондів грошових ресурсів для задоволення різноманітних потреб як господарської діяльності, надання соціальних послуг населенню, так і для забезпечення виконання державою її функцій. Найвищого розвитку фінанси досягли у ХХ ст. коли функції держави розширилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Економічне життя держави та її суб’єктів постійно вимагає формування фондів грошових ресурсів для задоволення різноманітних потреб як господарської діяльності, надання соціальних послуг населенню, так і для забезпечення виконання державою її функцій.
3.2. Фінанси як економічна категорія
Процес суспільного відтворення передбачає стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання. Прояв фінансових відносин починається зі стадії розподілу. Основним об’єктом фінансового розподілу є валовий внутрішній продукт, який можна розкласти на фонд фінансування простого відтворення, фонд споживання та фонд нагромадження. ВВП = C+V+m, де, ВВП – валовий внутрішній продукт, С – фонд фінансування простого відтворення (амортизація та витрати на просте відтворення), V – фонд споживання (заробітна плата), m – фонд нагромадження (прибуток та непрямі податки). (V+m) - створений національний дохід (рис. 3.1).
Рис. 3.1. Схема фінансового розподільчого процесу
На першій стадії розподілу суспільного продукту виділяється вартість використаних засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань, придбання нових матеріалів, палива, електроенергії. Відшкодування цих витрат є необхідною умовою простого відтворення (С). На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на фонд споживання та нагромадження. Фонд споживання (V) складається із суспільних фондів споживання та фондів особистого споживання. Фонд нагромадження (m) – частина національного доходу, яку скеровують на розширене відтворення, розвиток матеріально-технічної бази виробничої і невиробничої сфери, приріст матеріальних запасів і створення резервів. Вкладення коштів у розширене відтворення може здійснюватись за рахунок чистого прибутку підприємств, коштів бюджету, кредитів банків, цільових внесків суб'єктів господарювання, іноземних інвестицій. Частина фінансових ресурсів нагромаджуються у резервних та страхових фондах з метою фінансування непередбачених витрат.
3.3. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями
У розподілі ВВП крім фінансів беруть участь і інші економічні категорії, ціна, заробітна плата, кредит, грошовий обіг. Фінанси і ціна: - ціновий розподіл завжди пов’язаний із обміном, а фінансовий відбувається за межами купівлі-продажу товарів; - ціновий розподіл передує фінансовому; - фінансовий розподіл є більш гнучким, оскільки ціновий визначає лише пропорції майбутнього розподілу. Таким чином, ціни є основою фінансового розподілу власності, а фінанси, базуючись на пропорціях розподілу, що склались під впливом цін, виступають інструментом, що реалізує ці пропорції. Фінанси і зарплата: - за допомогою зарплати розподіляється фонд споживання V, а за допомогою фінансів весь ВВП (С+V+M); - розподільчі відносини, що здійснюються через зарплату, матеріалізуються у грошових коштах, що надходять у власність окремих громадян для задоволення їх потреб; - на відміну від фінансів функціонування зарплати може розглядатись як процес двостороннього руху власності. Зарплата має компенсаційний характер і залежить від кількості і якості затраченої праці - кожний працівник, повинен отримувати від суспільства таку частку власності, яка відповідає його трудовому вкладу. Взаємозв'язок фінансів і зарплати полягає у тому, що, з одного боку, за допомогою фінансів відбувається формування фонду оплати праці, з іншого - зарплата, нарахування якої не співпадає з виплатою, виступає джерелом формування фінансових ресурсів суб’єктів господарювання у вигляді стійких пасивів. Фінанси і кредит: - кредитні ресурси виражають “розірваний у часі” рух вартості від кредитора до позичальника і назад, а фінансові відносини - односторонній процес; - кредитний перерозподіл пов’язаний із переміщенням грошових коштів між суб’єктами розподільчого процесу, а фінансовий здійснюється як між суб’єктами господарювання, так і у рамках кожного з них; - кредитні ресурси формуються у процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних коштів підприємств, держави, громадян, а фінансові - із доходів, нагромаджень, що утворились на стадії власного розподілу; - кредит надається позичальнику на визначений термін на умовах поверненості, а фінансові ресурси - безоплатно, без регламентування умов їх повернення. - кредит має тісніший зв’язок з грошовим обігом, з його допомогою задовольняється потреба в платіжних засобах, здійснюється регулювання грошової маси. Таким чином, взаємозв'язок фінансів і кредиту виражається у їх комплексному використанні. Так, при недостатності власних фінансових ресурсів підприємство залучає кредити. З іншого боку, вільні фінансові ресурси підприємства зберігаються на рахунках в банках, що дозволяє використовувати їх у якості кредитних ресурсів. Фінанси і гроші. Гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансовий стан як юридичних і фізичних осіб, так і держави. Без нормального стану грошового обігу неможливо досягнути стабілізації економічного та фінансового стану держави. Хоча фінанси мають грошову форму виміру, проте відрізняються від грошей як за своїм змістом, так і за функціями. Гроші, як загальний еквівалент обміну, виконують функції міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових грошей. Фінанси виконують розподільчу та контрольну функції. Реальний рух грошей є обов’язковою умовою виникнення та існування фінансів, проте не всі грошові відносини можна вважати фінансовими. Грошові кошти стають фінансовими ресурсами лише за умови акумуляції їх у відповідних фондах, що мають певний порядок їх формування та використання. Водночас грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші від фінансових, оскільки, крім фінансових, включають ще й відносини обміну (грошовий обіг) та кредитні відносини.
Питання для самоконтролю
ТЕМА 4. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ 4.1. Суть, мета і завдання фінансової науки. 4.2. Історичний аспект становлення і розвитку світової фінансової науки в XV-XIXст. 4.3. Особливості розвитку фінансової науки в Україні. 4.4. Світова фінансова наука ХХ ст. 4.5. Сучасна світова наукова фінансова думка. Література:
4.1. Суть, мета і завдання фінансової науки.
Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов’язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з’явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Фінансова наука розглядається як вчення про сутність і роль фінансів у суспільстві, закономірності їх виникнення та розвитку на різних історичних етапах розвитку суспільства. Розділи фінансової науки можна розглядати за стадіями розвитку людства: вчення про фінанси рабовласницького суспільства, феодального, капіталістичного суспільства, сучасних суспільно-економічних формацій. Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінансові явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях: - на рівні національної економіки (на макрорівні); - на регіональному рівні (рівні адміністративно-територіальних утворень); - на рівні суб’єктів господарювання та фізичних осіб (на мікрорівні); - на рівні світового господарства (на макрорівні). Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об’єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача наукових досліджень до практичного використання. Фінансова наука в історичних реаліях постає у трьох виявах:
Структура фінансової науки:
Суб’єктамифінансової науки є вчені, науковці, а також установи, організації, вузи, які забезпечують здійснення фінансової наукової діяльності, тобто особи, які безпосередньо проводять наукові дослідження. Об’єктами фінансової науки є всі фінансові процеси і явища, що відбуваються у суспільстві, зокрема: - фонди грошових ресурсів, - капітал і фінансові ресурси суспільства, держави, суб’єктів господарювання, територіальних громад, - грошові доходи і нагромадження, - податки, обов’язкові збори, неподаткові надходження в бюджет, - бюджетні видатки, витрати суб’єктів господарювання, - фінансові плани, фінансові показники. Фінансова наука виконує як загальнонаукові, так і конкретно-наукові функції (рис. 4.1.).
Рис. 4.1. Загальні та спеціальні функції фінансової науки
Зміст фінансової науки складають такі блоки фінансових знань: 1) фундаментальні теоретичні та історичні основи фінансів, 2) методологія фінансів, 3) системи фінансових наукових знань галузевого і проблемного характеру, 4) системи фінансових наукових фінансових знань прикладного характеру.
Рис. 4.2. Складові системи наукових фінансових знань
4.2. Історичний аспект становлення і розвитку світової фінансової науки в XV-XIX ст.
Наука ''фінанси'' виникла у середині ХV століття, коли досягли певного розвитку товарно-грошові відносини й стало можливим створення фондів грошових ресурсів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. До ХV ст. фінансової науки як окремої галузі знань не існувало, хоча фінансові аспекти розглядалися у філософських працях вчених античного світу — Арістотеля, Платона, Ксенофонта, Цицерона. Розвиток фінансової науки можна звести до наступних етапів: - XVIст. - початок фінансової науки (Ж.Боден, “Шість книг про республіку” “Фінансові нерви держави” (1577 р.) і введення терміну фінанси та фінансової науки; - XVIIст. - обґрунтування непрямого оподаткування (англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс); трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання (В.Петті “Трактат про податки і збори); - XVII—XVIII ст. - дослідження системи управління фінансами, взаємозв’язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків (німецькі фінансисти школи камералістики: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд); викладення основних положень фінансової науки (Ф. Юсті “Система фінансового господарства”); - кінець XVIII ст.- пожвавлення розвитку фінансової науки (ідеї Монтеск’є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта); теоретичні постулати вчених-фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави; схему взаємозв’язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, створення та використання суспільного продукту; - класична політекономія: А. Сміт у “Дослідженні про багатство народів” до джерел багатства нації відніс три джерела — землю, працю й капітал; обґрунтував поділ державних витрат на загальнодержавні та місцеві; - Д. Рікардо у “Початку політичної економії і оподаткування” створив нову теорію податків, згідно з якою всі податки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки в результаті перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток; - XIX ст. - розвиток правових основ державного управління, у тому числі й фінансове право. Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів; - кінець XIX ст. - розгляд загальних основ фінансової науки, виділення розділів фінансової науки: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами (німецький учений К. Г. Рау “Основні начала фінансової науки”); розгляд фінансів як засобу поліпшення життя народу; необхідності скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку (швейцарський фінансист Ж. Сісмонді, австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман). Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.
4.3. Особливості розвитку фінансової науки в Україні
Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорщини та СРСР, цим і зумовлено значний вплив на економічну думку національних ідей та прагнення побудови фінансово незалежної суверенної Української держави. Можна виділити наступні етапи в еволюції фінансової думки в Україні: 1. Фінансова думка в Київській Русі, джерелами якої були літописи, грамоти, договори (збірник законів “Правда Руська” Ярослава Мудрого ). 2. Фінансова думка доби ренесансно-реформаційних рухів (“Литовські статути”, статистичні записи XV-XVI ст.). 3. Фінансові погляди доби Гетьманщини. Джерелами фінансової думки цього часу стали універсали, урядові накази і листи (козацькі “Переяславські статті”, “Конституція” П. Орлика та статути “Гетьманського Самодержавства”). 4. Становлення та розвиток класичного напрямку економічної думки (“Домоводство” В.Каразіна, конспекти лекцій під назвою “Економічна система” М.Балудянського, праця “Нарис теорії потреб” І.Вернадського та дослідження М.Зібера). 5. Київська школа політекономії, сформована в останній третині XIX ст. До неї відносять М.Бунге, Д.Піхно, А.Антоновича, Р.Орженцького, О.Білімовича. 6. Розвиток української економіко-статистичної науки кінця ХІХ ст. (Д.Журавський, В.Навроцький, О.Русов, Ф.Щербина, М.Птуха). 7. Фінансові погляди І.Франка. У його доробку біля 40 економічних праць, де широко відображено проблеми бюджету, фінансів і кредиту, фіскальної політики держави. 8. Наукові новаторства кінця XIX – початку XX ст. С.Подолинського, М.Яснопольського, М.Туган-Барановського, П.Чомпи, Є.Слуцького (М.І.Туган-Барановський і його Теорія виробничих циклів та ролі грошей; М.П.Яснопольський і наукова школа просторової фінансової економетрії; Є.Слуцький і теорія стану рівноваги бюджету індивіда). 9. Економіко-кооперативна думка М.Левитського, С.Бородаєвського, Б.Мартоса, Ю.Павликовського та О.Луцького. Кооперативний рух в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. спричинив дослідження організації землеробських та ремісничих артілей, споживчих кредитних кооперативних об’єднань, створення артільних кас і т.п. 10. Фінансова думка України у ХХ ст., яка характеризується впливом різних суспільно-економічних режимів та розвитком на еміграції (М.Добриловський “Основи фінансової науки”; М.І.Мітіліно “Основи фінансової науки”; Є.Головінський “Фінанси УРСР”, В.Тимошенка та його теорія аграрних циклів, В.Голубничий з його теорією порівняльних економічних систем). 11. Фінансова думка суверенної України характеризується появою нових академічних досліджень, адаптованих до потреб економіки. Їх поява постала із необхідності виходу із економічної та фінансової кризи, зумовленої переходом від командно-адміністративної планової економічної системи господарювання до незалежної фінансової системи Української держави. Наповнення фінансової науки незалежної України здійснено згідно із завданнями розбудови національної економіки на соціально-ринкових засадах, а саме, забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи, проведення роздержавлення, створення сучасного ринкового господарства та його інфраструктури, формування незалежної та ефективно функціонуючої фінансової системи.
4.4. Світова фінансова наука ХХ ст.
ХХ століття - це період розквіту фінансових наукових шкіл, доктрин. Ідеї А.Вагнера про принципи соціального ринкового господарства та держави добробуту у фінансовій науці відображаються такими положеннями: - значні масштаби перерозподілу ВВП через бюджетну систему; - значна частка зовнішньої торгівлі; - соціальне значення видатків бюджету, переважне прибуткове оподаткування фізичних осіб; - бюджетне субсидіювання окремих галузей, сільського господарства. В.Парето розвинув ідеї суспільного добробуту через умову ефективності (стан рівноваги): зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Тому, видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам. Оптимум В.Парето – умовою зростання суспільного добродуту є покращення добробуту одних людей без одночасного погіршення стану інших. Світова фінансова наука ХХ ст. розвивалася за двома напрямами: - класичний (В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Міль), що об’єднують наукові школи камералістів, меркантилістів, фізіократів, марксистів, китайських соціалістів, австрійців, історичної школи; - неокласичний (Л.Вальрас, Ф.Візер, І.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, В.Парето, П.Самуельсон, М.Фрідмен), що об’єднують фінансові школи Східної Європи і СНД, кейнсіанство, італійську та шведську школи. Найбільш поширеними були такі теорії державних фінансів: - соціально-етична теорія оподаткування, закон підвищення державних видатків (закон Вагнера); - концепція розподілу державних доходів і видатків з позицій суб’єктивістської теорії вартості (М. Пантелеоні); - теорія фінансової системи як продукту історичних умов (Л.Штейн); - теорія ціноутворення суспільних благ з позицій маржиналізму (У.Мадзола); - теорія справедливого оподаткування (К.Віксель); - теоретизація державних фінансів як механізму рівноваги між приватними і суспільними благами через політичний процес (Д.Монтемартіні); - теорія суспільних потреб з позицій суб’єктивної вигоди (Е.Бароне); - соціологічна інтерпретація державних фінансів з позицій теорії фіскальної експлуатації (Р.Гольдштейн); - теорія максимізації вигоди через баланс індивідуальних практичних корисностей приватних і суспільних потреб (Ф.Візер); - теорія державних фінансів в інтерпретації соціальної солідарності (Г.Рітгль); - теорія оподаткування з позицій суб’єктивної вартості (Б.Сакс); - теорія практичної корисності для обґрунтування параметрів державного бюджету, теорія фіскального обміну (Е.Ліндаль); - інтерпретація податків як страхової премії та форми колективного заощадження (П.Леруа-Больє); - “чиста” формалізована теорія оподаткування на основі маржиналізму (Д.Еджворт); - теорія прогресивного оподаткування з позицій граничної корисності доходу (А.Кохен-Стюард).
4.5. Сучасна світова наукова фінансова думка
Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт. Сучасні фінансові теорії сконцентровані у таких школах: - теорія суспільного добробуту, коли будь-які зміни у фінансовій сфері мають зміст лише тоді, коли добробут окремих соціальних груп покращується без погіршення в інших; - теорії суспільного вибору в умовах демократичного середовища; - теорії фіскального обміну “податки-блага”: - вчені Швеції Е.Ліндаль і К. Віксель - теоретики шведської моделі фінансової системи (фінанси справляють величезний вплив на економічні й соціальні процеси в державі); - американський вчений Дж. Б"юкенен досліджував питання співвідношення демократії і фінансів. У наукових працях “Державні фінанси в демократичному процесі” (1967 р.) і “Попит та пропозиція суспільних благ” (1972 р.) автор досліджував поведінку як окремих громадян, так і політичних груп і партій при прийнятті рішень щодо кількісних і якісних параметрів державних доходів та видатків; питання, які податки за можливості вільного вибору можуть сплачувати платники. М.Фрідмен у монографії “Податкові обмеження і зростання держави” (1978р.) виклав суть податків і їх зв’язок з економічним розвитком держави. На сьогодні наукові школи мають розв’язувати фінансові проблеми поляризації інтересів бідних і багатих держав, боротьба з бідністю, стихійних лих, старіння населення, зростання населення у бідних країнах, екологічні проблеми, глобальне потепління.
Питання для самоконтролю
ТЕМА 5. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І ФІНАНСОВЕ ПРАВО 5.1. Фінансова політика, її суть, види та завдання 5.2. Фінансовий механізм та його складові елементи 5.3. Поняття та система фінансового права 5.4. Органи управління фінансами в Україні. Література: 1. Конституція України. – К. : Юрид. література, 1996. –50 с. 2. Бюджетний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572 3. Податковий кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17. 4. Україна. Закон. Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні:від 11.08.2013, №2939-12, - [Електронний ресурс]. - Джерело доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2939-12
5.1. Фінансова політика, її суть, види та завдання
Фінансова політика – діяльність держави та суб’єктів господарювання щодо мобілізації, раціонального розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставлених цілей. Залежно від характеру заходів і часу, на які вони розраховані, розрізняють фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія– довготривалий курс фінансової політики, що відображає основні джерела формування і напрями використання фінансових ресурсів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань і відповідно їх фінансового забезпечення є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції та спаду виробництва. Фінансова тактика – поточна політика, спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи і засоби досягнення поставленої мети. Прикладом фінансової тактики є вдосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, введення єдиної тарифної сітки в оплаті праці тощо. Залежно від рівня економічної системи вирізняють фінансову політику держави, суб’єктів господарювання, міжнародних організацій і фінансових інститутів (рис. 5.1):
Рис. 5.1. Рівні фінансової політики
Фінансова політика держави відображає систему заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання з метою цілеспрямованого соціального і економічного розвитку країни. У ній конкретизуються головні напрями розвитку національної економіки, соціально-правового забезпечення громадян, фінансової безпеки держави, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрями використання, розробляється механізм регулювання та стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами. Завдання фінансової політики держави – забезпечити реалізацію державних програм відповідними фінансовими ресурсами. Фінансова політика держави своє практичне втілення знаходить у:
Характер фінансової політики:
Складові фінансової політики держави:
Фінансова політика суб’єктів господарювання – це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їх функціонування і досягнення визначеної мети, дотримуючись вимог чинного законодавства. Основні завдання фінансової діяльності підприємства:
Складовими фінансової політики суб’єктів господарювання є політика формування капіталу, емісійна політика, інвестиційна політика, політика формування активів, управління ризиками, дивідендна. Фінансова політика домогосподарств – система форми і методів, які використовують домогосподарства для отриманням і використанням грошових доходів з метою задоволення особистих потреб його членів. Така діяльність полягає у формуванні доходів домогосподарства від заробітної плати, продажу майна або передачі його в оренду, підприємницької діяльності, поточних трансфертів та здійсненні витрат по забезпеченню його життєдіяльності. Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов’язана з налагодженням фінансових відносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інститутами через участь держави у формуванні фондів міжнародних організацій та отримання від них коштів на позиковій основі для фінансування конкретних проектів і програм.
5.2. Фінансовий механізм та його складові елементи
Фінансова політика держави реалізується через фінансовий механізм. Фінансовий механізм - сукупність форм і методів, за допомогою яких відбувається формування та використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб’єктів господарювання та населення. Його розглядають:
До структури фінансового механізму включають фінансові методи, фінансові важелі та інструменти, нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення (рис. 5.1):
Рис. 5.1. Елементи фінансового механізму
Основні фінансові методи:
Фінансові важелі та інструменти – прийоми дії фінансових методів, конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП.
Штраф – ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил; накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеня накладається при невчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення, встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу. Нормативно-правове забезпечення регулює взаємодію елементів фінансового механізму. До його складу входять: Конституція України, Закони ВРУ, Укази Президента, Декрети і Постанови КМУ, інструкції, накази, положення міністерств, міжнародні договори тощо. Інформаційне забезпечення – вичерпна, достовірна, своєчасна та зрозуміла інформація, необхідна для прийняття фінансових рішень. Організаційне забезпечення – створені відповідні фінансові органи та інституції зі своїми функціями та повноваженнями, що здійснюють фінансову політику та координацію дій усіх суб’єктів.
5.3. Поняття і система фінансового права
- Фінансове право – це самостійна галузь публічного права, що містить сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів грошових ресурсів держави та органів місцевого самоврядування у процесі реалізації їх завдань та виконання функцій. Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності державних та місцевих її утворень. Ознаками фінансового права є: - організаційний характер (дані відносини існують у сфері публічної фінансової діяльності); - владний характер (у них беруть участь уповноважені органи, наділені владними повноваженнями); - грошовий характер (об’єктом цих відносин є грошові кошти або зобов’язання). Суб’єктами фінансового права є юридичні та фізичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності (держава, адміністративно-територіальні формування, юридичні особи, громадяни). Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування. Головне джерело фінансового права – Конституція України, Бюджетний Кодекс, законодавство про державний бюджет, проекти Податкового кодексу, фінансове законодавство. Фінансове право призначене для регулювання фінансових відносин шляхом закріплення прав та обов’язків державних органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.
5.4. Органи управління фінансами в Україні
Управління фінансами є складовою частиною управління економікою. Процес управління фінансами включає дві складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менеджмент). Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами. Стратегічне управління фінансами в Україні відповідно до Конституції України покладено на вищі органи державної влади і управління: Верховну Раду України; Кабінет Міністрів України; Президента України. Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апарат, який включає фінансові органи та фінансові інститути, які можна згрупувати в чотири блоки: 1. Органи управління у сфері бюджету держави: Міністерство фінансів України, Державне казначейство і Державна фінансова інспекція України, а також Державна податкова служба.2. Контрольно-регулюючі органи: Рахункова палата, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Аудиторська палата і аудиторські фірми.3. Фінансові інститути фінансового ринку: НБУ і комерційні банки, Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фінансові посередники, страхові компанії. 4. Органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, Фонди соціального страхування.. Управління фінансами суб’єктівгосподарювання здійснюють відповідні фінансові служби у складі управлінських структур підприємств та організацій. У світовій науці і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансами суб’єктів господарювання.
Питання для самоконтролю
ТЕМА 6. ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА 6.1. Суть і функції податків. Елементи системи оподаткування. 6.2. Податкова система і податкова політика України. 6.3. Види податків та механізм їх справляння. 6.4. Органи державної податкової служби та їх функції.
Література: 1. Податковий кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17. 2. Бюджетний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572
6.1. Суть і функції податків. Елементи системи оподаткування.
Податки – складна фінансова категорія, яка здійснює вплив на економічні явища та процеси в суспільстві. Характеристику податків необхідно давати у таких аспектах: - за економічною суттю податки характеризуютьфінансові відносини між державою і платниками податків з примусового відчуження частини новоствореної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів; - за формою прояву податки відображають реальну суму грошових коштів, які мобілізуються державою. Формами їх прояву є податок, плата, відрахування, збір; - з організаційно-правової сторониподатки виступають, як обов’язкові платежі, що сплачуються юридичними та фізичними особами до бюджету чи державних цільових фондів в порядку та в терміни, передбачені чинним законодавством. Податкам властиві певні риси: обов’язковість платежу, розподіл доходу при сплаті податку, індивідуальна безоплатність та регулярність справляння (рис. 6.1). Рис. 6.1. Характерні особливості податку
Таким чином, податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і перерозподілу частини вартості ВВП й акумулюються в централізованих грошових фондах для фіннсового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Суть податків, як фінансової категорії, проявляється в їх функціях: Функції податків
Рис. 6.2. Функції податку
1. Фіскальна функція забезпечує формування доходної частини бюджету. З огляду на цю функцію, податки повинні відповідати таким вимогам: Þстабільності (визначаються гарантії того, що передбачені законом податкові надходження будуть отримані у повному обсязі); Þ постійності (податки повинні рівномірно надходити протягом бюджетного року у чітко встановлені терміни); Þ рівномірності розподілу податків у територіальному розрізі (всі ланки бюджетної системи повинні забезпечуватись достатніми доходами). 2. Регулююча функція – полягає у впливі податків на різні сторони діяльності платника. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процеси виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Використання податків як фінансового регулятора повинно враховувати наступні фактори: Þфіскальної достатності - показує, як податки впливають на величину доходів бюджету; Þекономічної ефективності - показує, як податки впливають на економічний розвиток підприємств; Þ
Þвизначення об’єкта оподаткування Þвизначення джерел сплати податку Þвстановлення ставок податків Þвстановлення терміну сплати податку Þнадання податкових пільг Þвстановлення штрафних санкцій за порушення податкового законодавства У складі регулюючої функції податків розглядається і стимулююча функція, через неї держава впливає на процес відтворення, стимулюючи його активність, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримуючи рівень зайнятості. 3. Контрольна функція розкривається у тому, що податки є сигналізатором якісних і кількісних пропорцій, які складаються в соціально-економічному житті суспільства в результаті розподілу і перерозподілу ВВП. Це створює можливості для використання податків як засобів контролю. Зміст категорії податку розкривається у його елементах (рис. 6.3): Рис. 6.3. Елементи системи оподаткування
Серед елементів називають також порядок сплати, податковий звіт, податковий період, звітний період. Види податкових ставок і методи їх встановлення наведені відповідно на рис. 6.4. і рис. 6.5.
Рис. 6.4. Види податкових ставок
Рис. 6.5. Методи встановлення податкових ставок
Податки можна класифікувати за такими основними ознаками: 1. В залежності від бюджетного устрою держави податки поділяють на: - податки, що сплачуються до державного бюджету; - податки, що сплачуються до місцевих бюджетів; - змішані податки; - податки і збори, що формують державні цільові фонди 2. В залежності від способу стягнення: - прямі податки - стягуються з доходу (прибутку); - непрямі - включаються у ціну товару і перекладаються на споживача. 3. Залежно від рівня державних структур, які їх встановлюють: - загальнодержавні податки - встановлюються вищими органами державної влади; - місцеві податки - встановлюються місцевими органами самоврядування. 4. За економічним змістом об’єкта оподаткування: - податки на доходи - стягують з доходів юридичних та фізичних осіб. Об’єктом оподаткування виступають прибуток суб’єктів господарювання та сукупний оподатковуваний дохід фізичної особи; - податки на споживання - існують у формі непрямих податків і справляються у процесі споживання товарів, робіт, послуг; - майнові податки - справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що знаходиться в приватній, колективній чи державній власності (податок з власників транспортних засобів, податок на нерухомість); - ресурсні платежі - стягуються при використанні природних ресурсів (водних, лісових тощо). 5. За повнотою прав їх використання: - закріплені податки, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету; - регулюючі податки, які надходять до різних бюджетів. Крім цього, поділ податків можна проводити за: - суб’єктами сплати (податки з фізичних, юридичних осіб та змішані); - за періодичністю сплати (регулярні та разові податки); - за методами встановлення ставок (пропорційні, прогресивні, регресивні, тверді, відсоткові); - за джерелом сплати (податки, що сплачуються з доходу, прибутку, заробітної плати; ті, що відносяться на валові витрати); - за способом справляння (кадастрові податки; ті, що справляються за декларацією; утримуються з джерела виплати).
6.3. Податкова система і податкова політика України
Податкова система – сукупність встановлених у країні податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, механізмів і способів їх розрахунку й сплати, а також суб’єктів податкової служби, які забезпечують їх адміністрування і надходження до відповідних фондів. Податкова система ґрунтується на певних наукових засадах (рис. 6.6) Рис. 6.6. Наукові основи побудови податкової системи
Принципи побудови і призначення системи оподаткування є визначені у Законі України “Про систему оподаткування” (рис. 6.7.).
Рис. 6.7. Принципи побудови податкової системи України
Податкова політика – це діяльність держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення суми податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, податкових пільг для окремих галузей, територій, груп населення може сприяти зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Важливою є така податкова політика, яка дає змогу оптимально поєднувати інтереси держави і платників.
6.3. Види податків та механізм їх справляння
Становлення податкової системи України відбулося із прийняттям Закону України “Про систему оподаткування” у 1991 році. Основними прямими податками в Україні є податок на доходи фізичний осіб і податок на прибуток підприємств. Чинний в даний час податок з доходів громадян введено у 2004 році, він змінив схему прогресивного прибуткового оподаткування на пропорційну. Цей податок є загальнодержавним, сплачується до місцевого бюджету і є одним із важливих джерел його формування. Платниками податку є фізичні особи, які отримують доходи в Україні. Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід, який зменшується на суму внесків до державних фондів соціального страхування та суму податкової соціальної пільги за умови права її застосування. Податкова соціальна пільга застосовується як механізм зменшення оподатковуваного доходу для осіб, які мають низькі доходи або відносяться до соціально незахищених верств населення (багатодітних осіб, інвалідів, самотніх батьків, вдів, вдівців, постраждалих від Чорнобильської катастрофи). Загальна ставка податку 15%; до особливих доходів (відсотків, дивідендів) застосовується ставка 5%, підвищена ставка 30% - до доходів у вигляді виграшу чи призу. Механізм справляння податку наведено на рис. 6.8.
Рис. 6.8. Структурно-логічна схема податку на доходи фізичних осіб
Суб’єкти господарювання (підприємства) незалежно від форми власності та організаційно-правової форми з отриманого прибутку сплачують податок на прибуток. Об’єктом оподаткування виступає прибуток, обчислений як різниця між сумою скоригованих валових доходів і валовими витратами та сумою амортизаційних відрахувань. Ставка податку – 25%. Пільги застосовуються до неприбуткових організацій та установ, громадських організацій інвалідів та інших. Механізм справляння податку на прибуток з юридичних осіб наведено на рис. 6.9.
Рис. 6.9. Структурно-логічна схема податку на прибуток підприємств В складі непрямих податків провідне місце посідає податок на додану вартість (ПДВ) – універсальний акциз. Порядок його справляння наведено на рис. 6.10. Будучи непрямим податком, він включається в ціну товару, а отже сплачується покупцем, а перераховують його до бюджету юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які реалізують продукцію (товари, роботи, послуги) на території України або імпортують товари для їх споживання на території України. Об’єктом оподаткування є операції з реалізації продукції в Україні, експортування продукції (товарів, робіт, послуг) та її імпортування. Характерною ознакою сплати юридичними та фізичними особами ПДВ є визначення різниці між податковим зобов’язанням (сумою податку, одержаною в звітному періоді) та податковим кредитом (сумою податку, сплаченою в складі ціни придбання матеріальних ресурсів та основних фондів в межах господарської діяльності). Ставка податку 20% та 0%. Нульова ставка є пільговою та застосовується до товарів, виробництво та реалізацію яких держава стимулює (експорт, сільськогосподарське виробництво). Рис. 6.10. Структурно-логічна схема ПДВ Різновидом непрямих податків на високорентабельні й монопольні товари є акцизний збір. Призначення цього податку – обмеження кількісних параметрів споживання окремих товарів: алкогольних напоїв, тютюнових виробів, автомобілів, нафтопродуктів, ювелірних виробів. Платниками акцизного збору є виробники та імпортери підакцизних товарів. Об’єктом оподаткування виступає оборот з реалізації підакцизних товарів та митна вартість товарів, які імпортуються на територію України. Ставки акцизного збору – тверді та відсоткові, диференційовані за товарними групами та за походженням товару. Структурно-логічна схема акцизного збору наведена на рис. 6. 11. Рис. 6.11. Структурно-логічна схема акцизного збору Ще одним непрямим податком є мито, що сплачується за товари, які переміщуються через митний кордон України. За допомогою встановлення мита, держава не лише переслідує свої фіскальні цілі, а має змогу формувати раціональну структуру експорту та імпорту. Ставки мита диференційовані за групами товарів. Об’єктом оподаткування є митна вартість. Основним джерелом надходжень до місцевих бюджетів є місцеві податки і збори. Вони встановлюються органами місцевого самоуправління у межах переліку і граничних розмірів ставок, затверджених Верховною Радою України 6.4. Органи державної податкової служби та їх функції Податкова політика – це діяльність держави, її органів у процесі правового регламентування, нарахування, сплати та зарахування податків і податкових платежів, а також контролю за своєчасністю та повнотою їх надходження до бюджету. Суб’єктами податкової політики є: - Верховна Рада України; - органи виконавчої влади - Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство; - органи податкової служби; - платники податків. Контролюючими органами у сфері податків є: податкові органи, митні органи, установи Пенсійного фонду, установи Фондів соціального страхування. Державна податкова служба – сукупність державних органів, які здійснюють адміністрування податків і податкових платежів, а також організовують і контролюють їх надходження до бюджету та до державних цільових фондів. У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями - податкова міліція. Податкова міліція здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, а також виконує оперативно-пошукову, кримінально-процесуальну та охоронну діяльність. Питання для самоконтролю
ТЕМА 7. БЮДЖЕТ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА 7.1. Соціально-економічна суть, необхідність та призначення бюджету 7.2. Бюджетна система і бюджетний устрій. 7.3. Економічна суть і склад доходів бюджету 7.4. Видатки бюджету, їх суть, склад, класифікація 7.5. Бюджетний процес
Література:
7.1. Соціально-економічна суть, необхідність та призначення бюджету
Бюджет держави є центральною ланкою фінансової системи будь-якої країни, складовою державних фінансів. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Необхідність функціонування бюджету держави зумовлена: 1) функціонуванням держави; 2) потребою фінансування соціальних програм; 3) потребами розширеного відтворення національної економіки на інноваційній основі. За сутністю економічної категорії, бюджет – це частина розподільчих відносин, пов’язаних з формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових ресурсів держави. Особливості розподільчої функції бюджету проявляються у тому, що:
Контрольна функція бюджету дає змогу регулювати і перевіряти своєчасність і повноту надходження коштів та їх ефективне використання, дає можливість знайти недоліки в управління фінансами. Отже, бюджет держави – це сукупність грошових відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом ВВП (частково і національного багатства), з метою формування і використання централізованого фонду грошових ресурсів, призначеного для виконання державою своїх функцій. За матеріальним змістом бюджет – це основний централізований фонд грошових ресурсів держави. Він формується на загальнодержавному чи місцевому рівнях для забезпечення функцій відповідних органів державної і місцевої. За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом держави. У бюджеті відображаються джерела та обсяги надходжень, напрями розподілу та використання коштів централізованого грошового фонду держави. Як будь-який інший фінансовий план, бюджет є науково обґрунтованим, збалансованим, системним та узгодженим; його показники взаємопов’язані між собою. За правовим характером бюджет держави є юридичним актом. У державному бюджеті відображається розпис доходів і видатків держави, а у місцевих бюджетах – відповідно доходи і видатки органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет, як правовий акт, має силу закону, щорічно затверджується Верховною Радою України, а місцеві бюджети – відповідними органами місцевого самоврядування і є основними нормативними документами місцевого значення. Бюджетна політика охоплює сукупність державних заходів з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного та соціального розвитку. Залежно від періоду та характеру завдань, бюджетна політика поділяється на:
Реалізації бюджетної політики забезпечується за допомогою бюджетного механізму. До структури бюджетного механізму входять різні організаційні форми, форми бюджетного забезпечення, методи й інструменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули та санкції (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Складові елементи бюджетного механізму 7.2. Бюджетна система і бюджетний устрій Згідно Бюджетного кодексу, бюджетна система України – це сукупність усіх бюджетів (державного та місцевих), побудована з урахуваннями економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права. В унітарних державах бюджетна система складається із двох ланок: центрального і місцевих бюджетів; у федеративних країнах три-рівнева бюджетна система (центральний, федеративні і місцеві бюджети). Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Бюджетний устрій – організація і принципи побудови бюджетної системи. Він відображає структуру та зв’язок між окремими ланками бюджетної системи, її поділ на окремі види бюджетів. Бюджетний устрій визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України. В основу бюджетного устрою покладено: ð визначення видів бюджетів; ð установлення принципів побудови бюджетної системи; ð розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи; ð організацію взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом та її адміністративним поділом, згідно з якими Україна – унітарна країна, поділена на 25 адміністративно-територіальних одиниць (24 області та Автономна республіка Крим). Бюджетна система України складається з двох ланок: Державного бюджету та місцевих бюджетів (рис. 7.2.) Рис. 7.2. Структура бюджетної системи України Всі бюджети у сукупності становлять зведений бюджет України. Зведений бюджет – сукупність показників усіх бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави (державного та всіх місцевих). Розмежування доходів та видатків між бюджетами різних рівнів є важливим елементом бюджетного устрою (рис. 17.4).
Рис. 17.4. Методи розмежування доходів та видатків за ланками бюджетної системи 7.4. Економічна суть і склад доходів бюджету Доходи бюджету – це: ð об’єктивне економічне явище, пов’язане із сукупністю економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу ВВП з метою формування основного централізованого фонду грошових ресурсів держави, ð кошти, що мобілізуються державою для виконання своїх функцій та забезпечення своєї діяльності. Залежно від порядку формування системи державних доходів їх поділяють на централізовані та децентралізовані. Доходи та видатки бюджетів поділяють на певні групи згідно із бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація — єдине систематизоване групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками з чіткою системою розміщення окремим підрозділам бюджету певних найменувань і порядкових номерів, що забезпечує загальнодержавне і міжнародне зіставлення бюджетних даних. Бюджетна класифікація містить такі розділи:
Основою бюджетної класифікації доходів є їх джерела, а видатків – цільове використання коштів. Відповідно до Бюджетного кодексу України доцільно розрізняти такі кошти бюджетів:
Доходи бюджету класифікують за різними ознаками (рис. 7.5). Податкові надходження передбачені податковим законодавством України: загальнодержавні та місцеві податки, збори та обов’язкові платежі. Неподаткові надходження – доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів і фінансових санкцій; інші. Доходи від операцій з капіталом – від продажу основного капіталу, реалізації державних запасів, продажу нематеріальних активів та землі. Офіційні трансферти формуються за рахунок зовнішніх і внутрішніх надходжень, одержані від інших органів державної влади, місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній та безповоротний основі.
Рис. 7.5. Класифікація доходів бюджету 7.5. Видатки бюджету, їх суть, склад, класифікація Відповідно до Бюджетного кодексу видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум. Виконання видаткової частини бюджету покладається на розпорядників бюджетних коштів. Розпорядниками бюджетних коштів є керівники бюджетних установ, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків бюджету. Розпорядники поділяють на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня (другого, третього ступенів). Головними розпорядниками є керівники міністерств, відомств, центральних установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконавчих комітетів місцевих рад. Розпорядниками другого ступеня є керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику і одночасно мають у своєму підпорядкування керівників нижчого рівня. Розпорядниками третього ступеня є керівники низових ланок, які не мають у підпорядкуванні інших суб’єктів. Класифікують видатки бюджетів за різними ознаками (рис. 7.6).
Рис. 7.6. Класифікація видатків бюджету - Практичне спрямування видатків здійснюється за допомогою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування – сукупність грошових відносин, пов’язаних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави, яка реалізується шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Принципи, форми й методи бюджетного фінансування окреслені на рис. 7.7. Форми бюджетного фінансування – способи надання бюджетних коштів на заходи, передбачені бюджетом відповідно до наукових принципів. Виділяють три форми бюджетного фінансування: - кошторисне фінансування - виділення бюджетних коштів відповідно до затверджених бюджетів та бюджетних розписів суб’єктам господарювання на цілі, передбачені їхніми фінансовими планами – кошторисами, - бюджетне інвестування – виділення бюджетних коштів на інвестиційну та інноваційну діяльність, - державні трансферти – державне субсидіювання та державні допомоги населенню. Рис. 7. 7. Принципи, форми і методи бюджетного фінансування 7.4. Бюджетний процес Бюджетний процес відображає діяльність, пов’язану зі складанням, розглядом, затвердженням та виконанням бюджетів, контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів. Стадіями бюджетного процесу є: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, за необхідності внесення змін до нього; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. Бюджетним періодом є 1 рік. В Україні він співпадає з календарним роком. Процедура бюджетного планування регламентується бюджетним Кодексом і включає низку стадій і етапів (рис. 7.8)
Рис. 7.8. Стадії бюджетного процесу в Україні У разі неприйняття державного бюджету до початку бюджетного року, Кабінет Міністрів України здійснює бюджетні витрати з такими обмеженнями: - витрати здійснюються лише на цілі, передбачені попереднім бюджетом та проектом бюджету на наступний рік, - щомісячні видатки Державного бюджету не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків бюджету попереднього року, - капітальні видатки здійснювати заборонено. Питання для самоконтролю
ТЕМА 8. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ 8.1. Поняття бюджетного дефіциту. 8.2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту. 8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту. 8.4. Шляхи скорочення бюджетного дефіциту. Література:
8.1. Поняття бюджетного дефіциту
У процесі збалансування бюджету визначаються показники стану бюджету, якими є: - рівновага доходів і бюджету (баланс бюджету) свідчить про збалансованість бюджету, достатність дохідних джерел, - бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками) створюється для погашення основної суми боргу, - бюджетний дефіцит (перевищення видатків над доходами) є негативним явищем, проте за його наявності обов’язково передбачені джерела його покриття. Фінансова теорія визначає три класичні концептуальні підходи до збалансування державного бюджету: 1) збалансування на щорічній основі (витрати мають вирівнюватися з доходами у межах кожного року); 2) збалансування на циклічній основі (у межах економічного циклу, тобто у фазі спаду знижує податки і збільшує державні закупівлі, створюючи дефіцит бюджету; у фазі піднесення навпаки, створюючи бюджетні надлишки, які спрямовуються на покриття боргів, що з’явились у період спаду); 3) збалансування як на щорічній, так на циклічній основі – поєднання попередніх двох, передбачає можливість існування дефіциту, якщо це необхідна умова стабілізації економіки. Перевищення доходів над видатками (бюджетний профіцит)відображає стабільну фінансову ситуацію в державі. Бюджетний профіцит може проявлятися у різних формах, а саме: 1) у вигляді бюджетних резервів. Бюджетні резерви в Україні створюються згідно Бюджетного кодексу у вигляді Резервного фонду та Оборотної касової готівки. Резервний фонд призначений для фінансування непередбачених обставин, які неможливо врахувати при затвердженні бюджету – стихійні, екологічні лиха, тощо. Розмір його не може перевищувати 1% видатків загального фонду бюджету. Оборотна касова готівка призначена для фінансування тимчасових касових розривів при виконанні бюджету (незбігання у часі фінансування видатків та надходжень до бюджету), встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується відповідно у законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет; 2) у формі “бюджетного надлишку”, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів по відношенню до видатків. Бюджетний надлишок підлягає вилученню до бюджету вищого рівня; 3) як результат політики збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. Такий стан бюджету є наслідком антициклічної політики держави, яка в окремі роки зумовлює формування бюджетних профіцитів, а в інші - дефіцити. Бюджетний дефіцит– складне економічне явище та фінансовий результат за бюджетними операціями у розмірі перевищення видатків бюджету над його звичайними доходами. Класифікація бюджетного дефіциту відображена на рис. 8.1.
Рис. 8.1. Класифікація бюджетного дефіциту Основними причинами бюджетного дефіциту є: - зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва; - збільшення державних видатків; - зменшення бюджетних надходжень; - падіння доходів суб’єктів господарювання в умовах кризового стану; - циклічні спади в економіці; - зменшення податків з метою стимулювання ділової активності. 8.2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту Дефіцит бюджету – явище неоднозначне, проте у будь-якому випадку його існування має певні наслідки. Наслідки бюджетного дефіциту можуть бути позитивні, негативні або наслідків взагалі не буде. Позитивний вплив бюджетного дефіциту досліджували ще у час Великої французької революції. Представники кейнсіанської школи відстоюють тезу, що поміркований бюджетний дефіцит - це благо, оскільки дефіцит активізує суспільство, стимулюючи законотворчу діяльність, змушуючи економити кошти, попереджувати і викривати зловживання у системі бюджетного фінансування. Проте, дефіцитне фінансування потребує постійного контролю і обґрунтованості видатків, незабезпечених доходами. Негативні наслідки дефіциту відстоювали теоретики неокласичного напряму. Хронічні дефіцити неминуче призведуть до підвищення податкового тиску, що у свою чергу знизить ділову активність та доходи суб’єктів господарювання. Негативні наслідки дефіциту появляються у марнотратстві уряду, макрофінансовій нестабільності, підвищенні ризиків економічної діяльності держави, посиленні інфляційних процесів, кризі державних фінансів, грошової системи. Дефіцит бюджету є виправданим у тому випаду, коли темпи приросту ВВП випереджають приріст обсягів бюджетів, бюджетного дефіциту і видатків на обслуговування боргу. Якщо за рахунок дефіцитного дефіциту зміцнюється фундамент економіки, він характеризується позитивними явищами. Наявність стійкого бюджетного дефіциту у світовій практиці свідчить про існування певного причинно-наслідкового механізму, кінцевим результатом якого може стати фінансова криза (рис. 8.2). Причинно-наслідковий механізм бюджетного дефіциту:
Рис. 8 .2. Причинно-наслідковий механізм бюджетного дефіциту 8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем у фінансовій науці. Насамперед дефіцит зовсім не означає незбалансованість бюджету, адже це перевищення видатків над постійними доходами бюджету. Для держави це завжди небажане і часто негативне явище. Тому у бюджетній політиці надзвичайно важливими є питання визначення джерел покриття незабезпечених доходами видатків бюджету. Основні ознаки класифікації джерел фінансування бюджетного дефіциту відображені на рис. 8.3.
Рис. 8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є: 1) продаж державних активів на покриття державних видатків, застосовується рідко; 2) боргове фінансування - державні запозичення у формі внутрішніх та зовнішніх позик; 3) грошово-кредитна емісія (монетизація) спричинює загрозу інфляції погіршує стан грошового обігу. Внаслідок монетизації дефіциту держава може отримати сеньйораж – дохід від друкування та карбування грошей, виникає, коли темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. 4) зважена податкова політика. Потрібна зважена податкова політика, яка зумовлює зростання податкових надходжень до бюджету. Цього можна досягнути шляхом зниження податкового тиску через зниження ставок податків одночасно із розширенням бази оподаткування. 8.4. Шляхи скорочення бюджетного дефіциту В Україні питання, що стосуються розміру бюджетного дефіциту та джерел його фінансування регламентуються Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет на поточний рік. Серед правил, які визначають бюджетну дисципліну органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування визначені наступні: - недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету; - недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету АР Крим та міських бюджетів); - ухвалення дефіциту державного бюджету лише із визначенням обґрунтованих джерел його фінансування; - можливість дефіцитності бюджету АР Крим лише по бюджету розвитку; - заборона використання емісійних коштів НБУ як джерела фінансування дефіциту; - здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу; - заборона використання державних запозичень для покриття поточних видатків держави; - тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду бюджету у разі недоотримання надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (крім захищених статей), якщо за результатами квартальних звітів недоотримання бюджетом доходів перевищує 15% від передбачених бюджетним розписом сум. Тактичним методом боротьби з дефіцитом в Україні є застосування механізму секвестру видатків бюджету. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні видатків за всіма статтями протягом часу, що залишився до закінчення бюджетного року (наприклад: 5%, 10%, 15%). Не підлягають секвестру захищені статті за переліком Верховної Ради України. Секвестр видатків бюджету застосовується у випадку недоотримання Скорочення бюджетних дефіцитів у більшості країн досягається шляхом застосування спеціальних фіскальних правил:
- “золоте правило державних фінансів” передбачає обов'язкову збалансованість бюджетних доходів і видатків (наприклад: Німеччина, Японія, місцеві бюджети США); - циклічний бюджетний баланс передбачає збалансування доходів і видатків у межах економічного циклу (наприклад: Голландія, Швейцарія); - встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (наприклад: країни ЄС).
- заборона внутрішніх державних запозичень (застосовується в Індонезії); - заборона державних запозичень у центрального банку (наприклад: країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина); - обмеження запозичень шляхом встановлення їх граничних розмірів у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (наприклад: Бразилія, Єгипет, Марокко).
- встановлення лімітів щодо акумулювання валового чистого державного боргу у відсотках до ВВП (наприклад: країни ЄС); - формування спеціальних резервних фондів для запобігання кризи у несприятливі періоди. Правове регламентування бюджетного дефіциту країн ЄС включає: - дотримання Маастрихтських вимог, тобто державний борг не має перевищувати 60% ВВП, а бюджетний дефіцит – 3% ВВП (Маастрихтський договір про Європейський Союз, лютий 1992р.) та застосування фінансових санкцій за їх порушення; - проведення постійного моніторингу стану бюджетного дефіциту країн ЄС з боку Єврокомісії.
Питання для самоконтролю
ТЕМА 9. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ 9.1. Економічна природа та роль державного кредиту. Форми державного кредиту. 9.2. Державний борг, його суть і соціально-економічні наслідки. 9.3. Державний борг України та механізм його обслуговування. Література:
9.1. Економічна природа та роль державного кредиту. Форми державного кредиту
Державний кредит розглядають: - як економічну категорію, тобто сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами та нерезидентами з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора та гаранта); - за матеріально-речовим втіленням – державний кредит відображає рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу ВВП; - формами прояву державного кредиту є державні позики, забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод, а також державні гарантії; - за юридично-правовим статусом державний кредит трактують як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів (тимчасово-вільних) державою на засадах добровільності, повернення, платності і строковості. Державний кредит зумовлений такими причинами: - необхідністю виконання державою своїх функцій; - постійно зростаючими потребами держави у фінансових ресурсах; - наявністю бюджетного дефіциту. Метою запозичення коштів державою є: - покриття бюджетного дефіциту; - регулювання грошового обігу; - залучення коштів на інвестиційні програми. Суб’єктами державного кредиту з боку держави є: Кабінет Міністрів України, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування, Міністерство фінансів в особі Державного казначейства, Національний Банк України. Державний кредит виконує три функції: розподільчу, контрольну і регулюючу. За допомогою розподільчої функції забезпечується формування ресурсів єдиного централізованого фонду держави – бюджету, хоча інколи і цільових державних фондів. Контрольна функція державного кредиту поєднується із контрольною функцією фінансів, забезпечує контроль у процесі залучення і розміщення позикових ресурсів, контроль за напрямами і цільовим використанням позик, строками повернення і своєчасністю сплати відсотків, здійснює моніторинг і забезпечує платоспроможність та ліквідність держави. Регулююча функція проявляється у використанні державного кредиту як інструмента регулювання економіки шляхом використання податкової політики, бюджетного фінансування, грошово-кредитної політики, звуження чи розширення сукупних попиту та пропозиції, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави. Основні форми державного кредиту відображені на рис. 9.1.
Рис. 9.1. Форми державного кредиту
Основною формою державного кредиту є державні позики, які відображають економічні відносини між державою (як позичальником) та іншими суб’єктами (кредиторами). Оформлення внутрішніх державних позик здійснюється державними цінними паперами (облігаціями та казначейськими зобов’язаннями) або угодами (безоблігаційні позики). Випуск цінних паперів здійснюється для мобілізації коштів на внутрішньому фінансовому ринку (облігації внутрішньої державної позики – ОВДП, казначейські зобов'язання), а також на міжнародних ринках позикового капіталу (єврооблігації, фідуціарні позики та облігації зовнішньої державної позики - ОЗДП). Облігації та казначейські зобов’язання - боргові цінні папери, що символізують боргове зобов’язання держави, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету, і гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку (вони є строкові) і дають право на отримання додаткового доходу у вигляді відсотків, виграшів, тощо. Різниця між ними відображена на рис. 9.3.
Рис. 9.3. Відмінні риси облігацій та казначейських зобов’язань Залучення позик має ґрунтуватись на таких принципах: Þ мінімізація вартості позик, що відображається відповідною відсотковою політикою; Þ стабільність та ліквідність державних цінних паперів. Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування державних доходів або коли доцільно обмежити рівень оподаткування в державі. Джерелами погашення державних позик є: - доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти; - додаткові надходження від податків; - економія коштів від зменшення видатків; - емісія грошей. Іншою формою державного кредиту є мобілізація частини вкладів населення через систему Ощадбанку, причому без відома дійсних власників (населення). Залучені таким чином кошти спрямовуються в доходи бюджету. Державні грошово-речові лотереї виступають формою добровільного залучення коштів населення до бюджету через продаж лотерейних білетів, коли частина мобілізованих коштів розігрується у вигляді грошових або речових виграшів. Кошти, що надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, перевищують виплати за ними і використовуються для фінансування видатків відповідних бюджетів. Використання коштів державного позичкового фонду характеризується тим, що державні кредитні установи передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду без купівлі державних цінних паперів. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси. 9.2. Державний борг, його суть та соціально-економічні наслідки Державний борг відображає суму заборгованості держави перед її кредиторами. Він включає суму прямих договірних зобов’язань, а також відсотків за ними перед економічними суб’єктами (резидентами) і зарубіжними кредиторами, включаючи видані державою гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам. Види державного боргу відображені на рис. 9.4. Рис. 9.4. Класифікація державного боргу У фінансовій звітності борг класифікують на : - державний прямий (внутрішній і зовнішній) сукупність прямих зобов’язань уряду перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами, - державний гарантований (внутрішній і зовнішній) - боргові зобов’язання державних органів і держпідприємств, приватних фірм, виконання яких гарантовано державою. Загальна сума внутрішнього боргу поділяється на дві частини:
У Бюджетному кодексі класифікація боргу здійснена за типом кредитора (хто є власником боргових зобов’язань) та за типом боргового зобов’язання (засоби, що використовуються). В Україні фактично є два типи державного боргу: - офіційно визнаний борг оформлений кредитними угодами чи державними цінними паперами і передбачає погашення і відсотків і основної суми боргу, - заборгованість, що в складі державного не враховується, - невиконані державою фінансові зобов’язання перед суб’єктами господарювання.
9.3. Державний борг України та механізм його обслуговування
Управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення та погашення, а також забезпеченні платоспроможності держави, тобто її можливості погашення боргів. В Україні управління державним боргом здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України та Державне казначейство. Залученням та розміщенням державних позик займаються Міністерство фінансів та Національний банк. Погашення та обслуговування державного боргу здійснює Державне казначейство. Політику управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію (система дій і заходів щодо врегулювання боргових проблем держави та забезпечення її платоспроможності) і боргову тактику (визначає межі і умови державного запозичення, співвідношення між формами його формами, між кредиторами та порядок і механізм його погашення). Процес управління державним боргом відображений на рис. 9.5. Рис. 9.5. Процес управління державним боргом
Управління державним боргом здійснюється згідно ЗУ “Про державний бюджет” на відповідний рік, де встановлюється граничний розмір боргу, державні гарантії щодо його повернення. Державний борг України має дві складові: внутрішній і зовнішній борг. Граничний обсяг зовнішнього і внутрішнього державного боргу визначаються Бюджетним кодексом і не повинен перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. Видатки з управління державним боргом складаються з виплати виграшів, річних процентів, видатків на виготовлення, переказ і реалізацію ЦП. Джерелами погашення внутрішнього боргу є: - бюджетні кошти; - кошти від приватизації державного майна; - нові запозичення.
Питання для самоконтролю
ТЕМА 10. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ. БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ 10.1. Теоретичні концепції і суть місцевих фінансів. 10.2. Функції та принципи організації місцевих фінансів. 10.3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування та напрями їх використання. 10.4. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання. Література:
10.1. Теоретичні концепції і суть місцевих фінансів
В основі визначення місцевих фінансів лежить чіткий розподіл повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням; розподіл цих повноважень визначається теоріями місцевого самоврядування: 1) Теорія природних прав общини (право общини на формування власних доходів та можливості розпоряджатися ними; держава може впливати на ці права законодавчо). 2) Державна теорія місцевого самоврядування (органи місцевого самоврядування є органами державного управління, що є у підпорядкуванні державної влади). 3) Теорія муніципального дуалізму відображає власну компетенцію місцевих органів влади у сфері громадсько-господарських відносин; місцеві ж органи є складовою державної влади і є представниками її на місцях. Місцеві фінанси визнано явищем об’єктивним, зумовленим необхідністю виконання місцевим самоврядуванням певних функцій, а для цього виникає потреба у наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні [28]. Під місцевими фінансами необхідно розуміти систему економічних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань (рис. 10.1) [39; 41].
Рис. 10.1. Компетенції місцевого самоврядування 10.2. Функції та принципи організації місцевих фінансів Зміст місцевих фінансів виявляється у функціях, які вони виконують. Функціями місцевих фінансів є: 1) розподільча функція виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання місцевим самоврядуванням покладених функцій, 2) контрольна функція реалізується в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді й затвердженні, виконанні та складанні звіту про виконання, 3) стимулююча функція полягає у створенні сприятливих умов для зацікавлення місцевих органів влади у збільшенні додаткових надходжень, заохочення перевиконання запланованих показників. Принципами організації місцевих фінансів є: - обов’язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням; - чіткий поділ доходних джерел, а також видатків між державним та місцевим бюджетами; - визначення власних доходів місцевих бюджетів; - самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів; - державну фінансову підтримку несамодостатніх територіальних громад, проведення їх фінансового вирівнювання; - стимулювання збільшення доходів кожного з бюджетів; - раціональне та економне використання матеріальних та фінансових ресурсів; - здійснення постійного контролю за використанням коштів; - гласність і відкритість; - залучення громадськості до прийняття рішень у сфері місцевих фінансів. 10.3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування та напрями їх використання Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування формуються за рахунок місцевих бюджетів, позабюджетних цільових фондів місцевого самоврядування, комунального кредиту, фондів фінансових ресурсів комунальних підприємств та інших. Місцеві бюджети – це централізовані фонди фінансових ресурсів, які мобілізуються і використовуються на відповідній території. До складу місцевих бюджетів України відносяться: бюджет Автономної республіки Крим, бюджети міст Києва і Севастополя, обласні, районні, міські, районів у містах, сільські та селищні. Дохідна частина місцевих бюджетів формується за рахунок: ð власних доходів – надходжень, що формуються за рахунок дій і рішень, прийнятих місцевими органами влади (місцеві податки і збори, платежі введені місцевою владою, доходи від комунального майна і комунальної власності, штрафи і санкції); ð закріплених доходів – загальнодержавних податків і зборів та інших надходжень, переданих місцевим органам на стабільній і довгостроковій основі (податок з доходів фізичних осіб, плата за землю, державне мито, плата за ліцензії); ð регульованих доходів – доходів, що передаються центральною владою місцевим бюджетам, порядок і розміри яких щорічно визначаються Законом про Державний бюджет; ð міжбюджетних трансфертів - коштів, які безоплатно і безповоротно надаються з одного бюджету іншому. Формами міжбюджетних трансфертів є дотації вирівнювання та субвенції. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок податкових надходжень, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом та надходжень із бюджетів вищого рівня (міжбюджетних трансфертів) Важливими елементами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Місцеві податки і збори – основа бюджетних доходів. Місцеві податки – податок з реклами і комунальний податок та збори за використання місцевої символіки, ринковий, за паркування, курортний, проведення кінозйомок, проведення аукціону. Видатки місцевих бюджетів пов’язані із виконанням місцевою владою своїх функцій. Розмір видатків залежить від бюджетної політики, яка проводиться державою, від децентралізації управління соціальною сферою. Вони виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади. У складі кожного місцевого бюджету створюються бюджетні резерви: Резервний фонд – не більше 1 % видатків загального фонду бюджету та Оборотна касова готівка – не більше 2 % планових видатків загального фонду бюджету. У складі спеціального фонду місцевого бюджету можуть формуватися цільові фонди місцевого самоврядування (у тому числі валютні фонди). Вони включають фонд охорони навколишнього середовища, фонд фінансування дорожніх робіт та інші. Джерелами формування цільових фондів є: залучені кошти від населення на добровільній основі для цільових регіональних програм (будівництво шкіл, лікарень); доходи від місцевих позик, місцевих грошово-речових лотерей та інші. Комунальний кредит є самостійним інститутом місцевих фінансів. Він відображає економічні відносини, які виникають між органами місцевого самоврядування та фізичними і юридичними особами, у яких місцевий орган влади виступає у ролі позичальника (рідше кредитора). Йому характерні ознаки повернення, платності, строковості та цільового використання. Кошти, мобілізовані за рахунок комунального кредиту спрямовуються на фінансування важливих місцевих програм та проектів. Формами комунального кредиту є місцеві позики, комунальний банківський кредит, місцеві грошово-речові лотереї. 10.4. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання Проблеми розмежування повноважень і відповідальності між рівнями влади – центральної та місцевої, вирішуються в умовах бюджетного федералізму. Бюджетний федералізм – охоплює широке поле політичних, економічних та фінансових питань. Призначення бюджетного федералізму – у забезпеченні витрачання обмежених бюджетних ресурсів на тому рівні державної влади, де вони дають максимальний ефект за умови адекватних пропорцій розподілу зібраних податків. Метою бюджетного федералізму є не лише надання фінансової допомоги слабшим територіям, але і забезпечення самодостатності територіальних формувань, стимулювання громад до нарощування власних доходів. Принципами бюджетного федералізму є: - відповідність доходів місцевих бюджетів тим функціям, що покладаються на місцеву владу, - самостійність органів місцевої влади у прийнятті рішень щодо якості і переліку місцевих послуг, - самостійність у сфері оподаткування і розміщення ресурсів, в управлінні комунальним майном, у залученні альтернативних джерел доходів. Фінансове вирівнювання – це приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків у розрізі окремих територій. У вузькому розумінні це діяльність у межах бюджетної системи, пов’язана із перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні, фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, з допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки держави та її територій. В бюджетній практиці України використовують два методи бюджетного вирівнювання: метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та метод міжбюджетних трансфертів. За першого методу для фінансового вирівнювання доходів і видатків місцевого бюджету визначаються нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів; мобілізовані на цій основі кошти надходять до місцевого бюджету. Міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно надаються з одного бюджету іншому. Формами міжбюджетних трансфертів в Україні є дотації вирівнювання та субвенції. - Дотація вирівнювання (субсидія) – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету, на покриття його дефіциту. - Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному органом, що її надав. Питання для самоконтролю 1. Дайте визначення місцевих фінансів. 2. Охарактеризуйте структуру місцевих фінансів в Україні. 3. Назвіть функції місцевих бюджетів.
ТЕМА 11. СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ 11.1. Необхідність, суть і класифікація соціальних позабюджетних фондів. 11.2. Джерела формування і призначення соціальних позабюджетних фондів держави. 11.3. Недержавні фонди соціального забезпечення.
Література: 1. Україна. Закон. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування : від 11.10.2013 № 1058 – ІV // - [Електронний ресурс]: - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1058-15
11.1. Необхідність, суть і класифікація соціальних позабюджетних фондів
В Україні існують наступні види державного соціального страхування: - пенсійне страхування; - страхування від тимчасової втрати працездатності; - медичне страхування; - страхування на випадок безробіття; - страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання. Держава передбачає надання соціального захисту населення за рахунок позабюджетних грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків, надання бюджетних ресурсів та інших джерел згідно з чинним законодавством України. Позабюджетні державні цільові фонди – це кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету, перебувають у розпорядженні центральних і місцевих органів влади і є складовою фінансових ресурсів загальнодержавного та місцевого рівня. Характерною ознакою позабюджетних фондів є їх самостійність. Позабюджетні державні цільові фонди розглядають як: ð державні цільові фонди, які є формою перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для суспільних потреб; ð фонди фінансових ресурсів цільового призначення для задоволення економічних та соціальних потреб держави, підприємств та населення; ð загальнодержавні фонди цільового призначення. Необхідність функціонування державних позабюджетних фондів обумовлюється такими причинами: Þ бюджет, через не закріпленість більшої частини доходів, зумовлює дефіцитне фінансування окремих статей видатків. Цільові фонди забезпечують цільове спрямування та використання коштів; Þ швидкі зміни в економічному житті зумовлюють необхідність прийняття оперативних рішень у сфері перерозподілу фінансових ресурсів. Таку оперативність забезпечити через бюджет досить важко, оскільки останній приймається у формі Закону і підлягає парламентському контролю. Цільові фонди формуються виконавчими органами і є більш прийнятними для виконання вказаних завдань; Þ наявність дефіциту бюджету. За умови активного сальдо кошти того чи іншого цільового фонду можуть використовуватися на фінансування бюджетного дефіциту; Þ багатогранність форм власності й господарювання, яка викликає використання в суспільстві не лише бюджетного механізму розподілу національного доходу, а й інших його форм.
Рис. 11.1. Призначення соціальних позабюджетних фондів Позабюджетні фонди класифікуються за різними ознаками (рис. 11.2): Рис. 11.2. Класифікація позабюджетних фондів 11.2. Джерела формування і призначення соціальних позабюджетних фондів держави Можна назвати наступні джерела мобілізації коштів позабюджетних фондів: - ресурси суб’єктів господарювання; - внески громадян; - цільові асигнування з бюджету; - кошти спонсорів; - благодійні внески; - кредитні ресурси; - доходи від розміщення тимчасово вільних коштів. Основою доходів соціальних позабюджетних фондів є страхові внески юридичних і фізичних осіб та субсидії держави. Страхові внески встановлені у відсотках до суми фактичних витрат на оплату праці. При цьому встановлюється максимальна сума доходу, з якого справляються страхові внески. Розмір такого максимального доходу визначається щорічно у законодавстві. Напрями використання коштів залежать від призначення фондів, конкретних економічних умов і змісту розроблених програм, що реалізуються. Пенсійний фонд призначений для страхування на випадок постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії. В Україні запроваджена три-рівнева система пенсійного забезпечення: 1) солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на “солідарності поколінь”, тобто забезпеченні заробленого громадянином рівня життєвих благ шляхом перерозподілу коштів у часі і просторі. Така система гарантує мінімальний прожитковий рівень у майбутньому; 2) накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на накопиченні внесків на індивідуальних пенсійних рахунках громадян, і їх споживанні при досягненні пенсійного віку; 3) система недержавного пенсійного забезпечення – можливість додаткового добровільного страхування у недержавних пенсійних фондах. На теперішній час в Україні ефективно функціонує лише солідарна система. Пенсійний фонд України не входить до Державного бюджету України і є абсолютно незалежним у формуванні своїх доходів та здійсненні видатків. Механізм формування та використання коштів Пенсійного Фонду наведено на рис. 11.3. Основне джерело формування доходів Пенсійного фонду є страхові внески страхувальників та застрахованих осіб. Страхувальниками є роботодавці - суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, у тому числі і фізичні особи, які використовують найману працю. Законодавчо визначається розмір внесків до Пенсійного фонду. Для окремих категорій платників (зокрема державних службовців, науковців) встановлений особливий порядок обчислення внесків (прогресивна шкала ставок). Крім цього встановлено порядок сплати обов'язкових зборів до Пенсійного фонду з окремих видів господарських операцій: купівлі безготівкової валюти, реалізації ювелірних виробів із золота, платини, дорогоцінного каміння; відчуженні легкового автомобіля; купівлі-продажу нерухомості; наданні послуг стільникового зв’язку тощо. За рахунок коштів Пенсійного фонду здійснюються виплати пенсій. Пенсія – це гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадян у старості, а також у випадку втрати годувальника або працездатності. Рис. 11.3. Джерела доходів і напрями використання Пенсійного фонду України Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, призначений для страхування на випадок тимчасової непрацездатності. Формою страхового відшкодування виступають допомоги на період втрати працездатності та на відшкодування частини витрат на відновлення працездатності. Джерела формування та напрями використання коштів фонду наведено на рис. 11.4. Рис 11.4. Джерела доходів та напрями використання Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності За рахунок коштів фонду здійснюються соціальні виплати. Розмір соціальних виплат з тимчасової непрацездатності застрахованим особам залежить від страхового стажу. Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття призначений для страхування на випадок втрати місця роботи. Формою страхового відшкодування виступають допомоги по безробіттю, на перекваліфікацію, на працевлаштування. Порядок формування та використання фонду відображено на рис 11.5. Рис 11.5. Джерела доходів і напрями використання Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття Виплата допомоги по безробіттю залежить від страхового стажу безробітного та тривалості безробіття: до 2 р. – 50%; 2-6р. – 55%; 6-10р. – 60%; від 10р.-70% зарплати; та перші 90 календарні дні – 100%; наступні 90 дні – 80%; у подальшому – 70% призначеної допомоги. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві створюється з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих від нещасних випадків, відшкодування завданої їм матеріальної та моральної шкоди. Порядок формування та використання фонду відображено на рис 11.6. Джерелами утворення фонду є внески підприємств – роботодавців, добровільні внески та інші надходження, отримання яких не суперечить чинному законодавству. Рис 11.6. Джерела формування і напрями використання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві 11.3. Недержавні фонди соціального забезпечення Поряд з державними фондами цільового призначення у сфері соціального забезпечення функціонують недержавні комерційні та громадські цільові фонди. Прикладом недержавних цільових фондів є недержавні пенсійні фонди та благодійні фонди. Створення недержавних пенсійних фондів регламентується Законами “Про недержавне пенсійне страхування”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Недержавні пенсійні фонди створюються як:
Вони можуть надавати послуги додаткового пенсійного страхування, відкриття іменних пенсійних рахунків та розміщення пенсійних внесків на депозитних рахунках, здійснення пенсійних виплат. Доходами фонду може бути: - частина інвестиційного прибутку від інвестування пенсійних залишків; - комісійні збори, що встановлюються у відсотках від суми першого пенсійного внеску вкладника, якщо це передбачено умовами договору; - доходи від фінансових інвестицій; - надходження з інших джерел. Благодійні фонди є важливим чинником підтримки життєвого рівня населення, народжуваності, виховання дітей і творчої молоді, медичного обслуговування, допомоги малозабезпеченим. Благодійні фонди – це особлива форма організації фінансових відносин, яка характеризується виключно добровільними надходженнями коштів та використанням їх на благодійні цілі. Залежно від статусу благодійні фонди поділяються на всеукраїнські та місцеві. Кошти благодійного фонду формуються за рахунок: - добровільних внесків, дарунків, спонсорської допомоги юридичних осіб та населення; - прибутку, одержаного від виробничо-господарської діяльності організацій та підприємств, створених за участю фондів; - надходжень від іноземних грантів та цільових допомог; - доходів від заходів, що проводяться на користь фонду (лотерей, розпродажів, платних послуг, видавничої справи); - кредитів та інших позик; - інших доходів, не заборонених законодавством України. Напрями видатків фонду визначаються правлінням фонду чи засновниками за цілями створення фонду, визначеними статутними документами, проте, на безоплатній та безповоротній основі. Питання для самоконтролю
ТЕМА 12. ФІНАНСИ СУБ”ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ 12.1. Поняття і класифікація суб’єктів господарювання 12.2. Основи організації фінансової діяльності комерційних підприємств і організацій. 12.3. Організація фінансової діяльності некомерційних і неприбуткових установ 12.4. Фінансова діяльність фізичних осіб - підприємців
Література:
12.1. Поняття суб’єкта господарювання, класифікація суб’єктів господарювання
Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім визначених випадків. До них відносяться: - господарські організації - юридичні особи; - філії, представництва, відокремлені підрозділи господарських організацій; - фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Державна реєстрація суб’єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місце проживанням даного суб’єкта. Юридична особа повинна відповідати таким ознакам: - організаційна єдність; - наявність відокремленого майна; - виступ у цивільному обороті від свого імені; - самостійна майнова відповідальність за своїми зобов’язаннями. Види суб'єктів господарювання за основними ознаками класифікації відображені на рис. 12.1. Підприємство - самостійний статутний об’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність з метою отримання прибутку (доходу), а також для ведення некомерційної господарської діяльності. Воно має самостійний баланс, розрахункові рахунки, печатку, а промислове підприємство – товарний знак. Підприємство діє на підставі статуту, що затверджується власником, у ньому зазначається: власник, найменування підприємства, види діяльності, порядок утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності. Господарський кодекс України визначає 5 видів підприємств:
Рис. 12.1. Види суб’єктів господарювання за основними ознаками класифікації
Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, інші цінності, що відображаються в активі балансу. Джерелами формування майна є: - грошові та матеріальні внески засновників; - доходи, одержані від операційної діяльності; - доходи від цінних паперів (володіння корпоративними правами); - кредити банків, інших кредиторів; - капітальні вкладення і дотації з бюджетів; - безоплатні та благодійні внески, пожертви підприємств і громадян. Господарські товариства – корпоративні підприємства, установи, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян України та зарубіжних держав шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До них належать: 1) Акціонерне товариство – товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язання всім своїм майном. Засновниками визнаються як фізичні, так і юридичні особи, які є власниками його акцій. 2) Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ)– товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Учасники несуть обмежену відповідальність в межах своїх вкладів. 3) Товариство з додатковою відповідальністю– товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники його відповідають за його борги своїми вкладами до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному вкладу учасника. 4) Повне товариство– товариство, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. 5) Командитне - товариство, в якому поряд з одним чи кількома учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язання товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників, відповідальність яких обмежується тільки вкладом у майно товариства (вкладники). Кооператив - юридична особа, створена фізичними особами на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. Об'єднання підприємств утворюються у вигляді промислових, промислово-фінансових груп – господарських об’єднань. В Україні існують такі види об’єднань: асоціація, корпорація, консорціум, концерн. Залежно від завдань і мети створення суб'єкти господарювання поділяють на комерційні та неприбуткові. Комерційні підприємства (організацій, установ) здійснюють господарську діяльність методом комерційного (господарського) розрахунку, внаслідок чого вони отримують грошові доходи і прибуток, які розподіляються між господарюючими суб’єктами і державою та забезпечується формування фінансових ресурсів держави через бюджет і позабюджетні фонди і створюються фонди фінансових ресурсів суб’єктів господарювання для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Неприбуткові установи і організації, які не отримують доходів, або доходи яких не можуть відшкодувати їх витрати (бюджетні установи і організації, навчальні заклади і заклади охорони здоров’я, дитячі установи тощо), знаходяться або цілком на бюджетному (кошторисному) фінансуванні, або на змішаній формі фінансування, при якій частина витрат покривається за рахунок надання платних послуг, доходів від оренди приміщень, отримання фінансових доходів і фінансової допомоги.
12.2. Основи організації фінансової діяльності комерційних підприємств і організацій
Фінанси суб'єктів комерційної діяльності – це відносно самостійна і особлива сфера фінансової системи, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних їй функцій. Фінансам комерційних підприємствпритаманний первинний розподіл створеного продукту на фонди нагромадження і споживання, відновлення матеріальних елементів процесу виробництва. Фінанси суб’єктів господарювання виконують такі функції: - формування фінансових ресурсів; - розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної діяльності (операційної) та інвестиційної, виконання зобов’язань перед бюджетами, цільовими фондами, фінансовими установами, контрагентами; - контроль формуванням і використанням фінансових ресурсів. При функціонування фінансів підприємницьких структур встановлюються відповідні економічні відносини і взаємозв’язки при створенні і використанні фондів фінансових ресурсів як у межах даного підприємства, так і з зовнішніми суб’єктами (рис. 12.2.)
Рис. 12.2. Форми і методи фінансової діяльності підприємств Фінанси комерційних підприємств (організацій, установ) – це сукупність економічних відносин, що складаються на грошовій основі в процесі відтворення валового внутрішнього продукту і пов’язані з кругооборотом виробничих фондів, формуванням і використанням грошових доходів і фондів грошових ресурсів підприємств для їх економічного і соціального розвитку. Для здійснення господарської діяльності, забезпечення економічного і соціального розвитку підприємства повинні мати відповідні грошові ресурси. Залежно від джерел і приналежності вони поділяються на власні, позичені і залучені. Для забезпечення фінансової стійкості підприємству необхідно авансувати у господарську діяльність власного капіталу в розмірі не менше ніж 50% загальної потреби у грошових ресурсах (рис. 12.3.). При недостатності власного капіталу підприємство може користуватися позиченим капіталом (у формі довгострокових і короткострокових позичок банків та інших кредитних установ) і залученим капіталом (у формі комерційного кредиту та іншої кредиторської заборгованості). Власні, позичені і залучені грошові ресурси, авансовані у господарську діяльність, складають сукупний капітал підприємства, його пасиви. Принципи організації фінансів комерційних підприємств відображені на рис. 12.4. Рис. 12.4. Принципи організації фінансів комерційних підприємств та їх короткий зміст Основні принципи комерційного розрахунку проглядаються на рис. 12.5. Рис. 12.5. Основні принципи комерційного (господарського) розрахунку Принципи комерційного розрахунку: Створення фінансових резервів здійснюється у випадку виникнення непередбачених обставин, що зумовлюють додаткову потребу в коштах, для швидкого реагування і уникнення фінансових утруднень (списання непокритих збитків від стихійного лиха, надання фінансової допомоги при тимчасових фінансових ускладненнях в структурних підрозділах, списання збитків від господарської діяльності тощо). Джерелом утворення резервного капіталу є прибуток, що підлягає розподілу.. Фінансова діяльність підприємства здійснюється за такою схемою (рис 12.6): Рис. 12.6. Механізм фінансової діяльності підприємства Фінансові ресурси підприємства – це матеріальна основа фінансів, сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства, а також для покриття витрат на матеріальне заохочення працівників і задоволення їх соціально-культурних та інших потреб. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливість підприємства у проведенні витрат з метою одержання прибутку. Класифікація фінансових ресурсів підприємства (рис. 12.7.):
Рис. 12.7. Класифікація фінансових ресурсів підприємства За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати на виробництво і реалізацію товарів, робіт, послуг, а також інші витрати, пов’язані з діяльністю підприємства. Витрати - виражені в грошовій формі витрати матеріальних трудових, фінансових ресурсів на здійснення господарської діяльності (рис. 12. 8.)
Рис. 12.8. Класифікація витрат підприємства В процесі господарської діяльності комерційні підприємства отримують грошові надходження від реалізації продукції, товарів, робіт, і послуг (доходи від основної діяльності), а також грошові надходження від інвестиційної і фінансової діяльності та інші доходи. Частина з них призначена на сплату до бюджету непрямих податків і зборів, що увійшли в ціну продукції (товарів, робіт, послуг). Решта грошових надходжень призначена на відшкодування витрат, сплату податку на прибуток, формування чистого прибутку підприємства (рис. 12.9). Чистий прибуток підлягає розподілу. Переважно чистий прибуток, використовується на: виплату дивідендів власникам капіталу; економічний розвиток (фінансування капітальних вкладень і інновацій, поповнення власних оборотних коштів, поповнення резервного капіталу); соціальні потреби (підготовка і перепідготовка кадрів, матеріальне заохочення, розвиток і утримання соціальної інфраструктури тощо). 12.3. Організація фінансової діяльності неприбуткових та некомерційних установ і організацій - Неприбуткова господарська діяльність – це самостійна систематична діяльність, спрямована на забезпечення певних суспільних, соціальних та інших результатів без мети отримання прибутку. Неприбуткова діяльність установ і організацій зумовлена забезпеченням ними певних суспільних потреб (утримання органів державної влади України і місцевого самоврядування, закладів освіти, науки, охорони здоров’я, культури, інших соціальних і господарських потреб). Фінанси неприбуткових установ і організацій – це сукупність економічних відносин, що складається на грошовій основі в процесі виконання статутних завдань і пов’язані з формуванням і використанням грошових надходжень, необхідних для здійснення основної діяльності. Принципи неприбуткової діяльності: - з боку замовників, які визначають характер і напрями діяльності; - з боку держави, що регламентує рівень витрат. Фінансова діяльність бюджетних установ здійснюється в порядку кошторисного фінансування, яке передбачає розробку і затвердження в установленому порядку кошторису видатків і їх покриття відповідно за рахунок державного і місцевого бюджетів. Кошторис доходів і видатків підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків; він визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік згідно бюджетним призначенням. Розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники та уповноважені особи бюджетних установ та організацій. Принципи кошторисного фінансування: Кошторисні бюджетні установи відносяться до неприбуткових, доходи яких не підлягають оподаткуванню податком на прибуток. Джерелами фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я, освіти, науки, культури і спорту можуть бути: - бюджетні кошти; - кошти від надання платних послуг; - благодійні внески; - інші джерела доходів, не заборонені законодавством. Некомерційна господарська діяльність – це самостійна систематична господарська діяльність, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційну діяльність здійснюють благодійні та інших некомерційні організації, спрямовану на виконання їх статутних цілей та завдань. Джерелами формування майна і коштів для благодійної діяльності можуть бути: - внески засновників та інших благодійників; - благодійні пожертвування, що мають цільовий характер; - надходження від благодійних кампаній (лотерей, аукціонів, масових заходів тощо); - доходи від депозитів і цінних паперів; - інші джерела, не заборонені законодавством. Принципи організації фінансової діяльності громадських об'єднань: - правомочність володіння, користування та розпорядження майном, - господарсько-правова відповідальність, - фінансове забезпечення (членські внески, пожертви, доходи від господарської діяльності), - некомерційна діяльність – не має на меті отримання прибутку. - самостійність, самоокупність, фінансова відповідальність. Доходи громадських організацій формуються за рахунок вступних та членських внесків, надходжень від проведення платних заходів, добровільних та спонсорських пожертв юридичних та фізичних осіб. Видатки громадських об’єднань пов’язані з необхідністю фінансування витрат згідно із статутною діяльністю та її розвитку, витрат на оплату праці штатного управлінського персоналу, адміністративно-господарських витрат, проведення культурно-масових заходів. Громадські організації є неприбутковими, отже не сплачують податку на прибуток. Особливість фінансів благодійних фондів – у джерелах формування фінансових ресурсів переважають добровільні пожертви та спонсорські внески. 12.4. Фінансова діяльність фізичних осіб - підприємців Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, повинні подати у виконавчий комітет міської, районної у місті ради або в районну державну адміністрацію (за місцезнаходженням або місцем проживанням) реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина-платника податків та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію, і пройти державну реєстрацію як громадянина-підприємця. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна, а джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування. Джерелами грошових коштів громадян-підприємців є власні кошти, а при їх недостатності – позичені і залучені кошти. При здійсненні господарської діяльності громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, що належить йому на праві приватної власності, включаючи і тим, що не використовується в господарській діяльності. Основними видами підприємницької діяльності громадян є торгівля, виробництво, видавнича справа, надання послуг тощо. Підприємницьку діяльність громадяни ведуть на принципах комерційного розрахунку. Фінансова діяльність пов’язана з бюджетуванням доходів і витрат з таким розрахунком, щоб в результаті господарської діяльності отримати прибуток, достатній для самоокупності (як мінімум) і самофінансування. Оподаткування може здійснюватись трьома альтернативними шляхами: - традиційне – оподаткування сукупного чистого доходу податком на доходи фізичних осіб; - сплата фіксованого податку із придбанням торгового патенту (20-100 грн. в місяць); - сплата єдиного податку (20-200 грн. в місяць). Головні переваги такої діяльності – простота утворення та реєстрації, пряме оподаткування шляхом декларування річного доходу. Основні недоліки: повна відповідальність за свої борги і неможливість участі на фінансовому ринку, а звідси - обмеженість фінансування. Контрольні питання
ТЕМА 13. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ 13.1. Домогосподарство як суб’єкт фінансових відносин. 13.2. Суть і функції фінансів домогосподарств. 13.3. Доходи і видатки домогосподарства. 13.4. Заощадження домогосподарств, їх класифікація.
Література:
13.1. Домогосподарство як суб’єкт фінансових відносин
Домогосподарство – це унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства, об’єднання людей, пов’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Домогосподарство – сукупність фізичних одиниць - резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування. Характеристика домогосподарств відображена на рис. 13.1.
Рис. 13.1. Характеристики домогосподарств Домогосподарство перебуває у постійному зв’язку із іншими суб’єктами фінансової системи: державою, підприємствами, інститутами фінансового ринку, страхуванням. Частка домогосподарств у кінцевому споживанні ВВП – 55%, це підтверджує значимість цієї сфери в економічній системі країни. 13.2. Суть і функції фінансів домогосподарств Основним призначенням фінансів домогосподарств є забезпечення життєвих потреб домогосподарства, працюючих і непрацюючих (неповнолітніх і непрацездатних) його членів. Фінанси домогосподарств – це сукупність економічних відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів та заощаджень з метою відтворення домогосподарства і задоволення особистих потреб його членів. Фінанси домогосподарств виконують такі функції: - розподільчу – дохід домогосподарства розподіляється серед членів сім’ї (в т.ч. неповнолітніх, пенсіонерів, непрацюючих); - регулюючу – узгодження економічних інтересів членів домогосподарства і збалансування розвитку його як економічної одиниці; - контрольну – необхідність постійного контролю за величиною та цільовим використанням доходу на кожного члена сім’ї; - інвестиційну – домогосподарство є постачальником фінансових ресурсів для економіки за рахунок заощаджень населення. Фінансовими ресурсами домогосподарства є власні і залучені грошові ресурси, що перебувають у його розпорядженні та призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат (виробничих і споживчих) і формування заощаджень. Вони включають грошові доходи, вартість продукції з особистого підсобного господарства, пільги та субсидії, інші надходження. Виділяють кілька моделей фінансової поведінки домогосподарства: 1) зменшення споживання. Така модель поведінки характерна самотнім громадянам, пенсіонерам, які не мають інших джерел існування, крім пенсій; 2) перехід до самозабезпечення (виробляти непродовольчі товари у домашніх умовах, вирощувати продукти харчування). Така модель застосовується сільськими жителями та жителями міст, які мають присадибні ділянки; 3) пошук додаткової роботи (мати кілька незалежних джерел заробітку). Така модель поведінки характерна юристам, експертам, викладачам, бухгалтерам; 4) заснування власного бізнесу. Така модель реалізується через здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи (фізичної особи – підприємця) або із реєстрацією юридичної особи (ПП, ТзОВ); 5) незареєстрована діяльність (отримання доходів із незареєстрованих джерел). Це характерно наданню послуг у сфері будівництва, ремонтних робіт, дрібної торгівлі, роботи за кордоном. У межах домогосподарства його члени можуть вести спільну підприємницьку діяльність (сімейний бізнес). 13.3. Доходи і видатки домогосподарства Бюджет домогосподарства – баланс доходів і витрат домогосподарства на визначений період часу (місяць, рік). Це форма формування і використання грошових доходів для забезпечення особистих потреб домогосподарства. Доходи і видатки бюджету домогосподарства відображені на рис. 13.2.
Рис. 13.2. Доходи і видатки бюджету домогосподарства У складі бюджету домогосподарства можуть мати місце відокремлені грошові доходи (індивідуальні чи спільні) для покриття витрат окремих членів сім’ї або на певні цілі (навчання, лікування, відпочинок тощо). У складі бюджету домогосподарства доходи та витрати поділяються на постійні та змінні; на їх формування мають вплив внутрішніх та зовнішніх факторів. Доходи домогосподарств формуються із первинних доходів (від виробничої діяльності та власності) та вторинних (поточні трансферти з бюджетної системи) (рис. 13.3). Сукупні ресурси домогосподарства складаються із сукупних (загальних) доходів, заощаджень, а також узятих домогосподарством кредитів та повернутих йому боргів. Витрати домогосподарства відображаютьсукупність платежів, які здійснюються домогосподарством з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають витрати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти. Основним видом витрат більшості домогосподарств в Україні є витрати на придбання товарів і послуг. У структурі витрат на товари і послуги витрати на харчування в Україні складають біля 2/3 усіх витрат, тоді як у розвинених країнах світу даний показник становить біля 30%[63, с. 356]. Складовою фінансів домогосподарства є особисті фінанси. Особисті (персональні) фінанси – сукупність економічних відносин з приводу розподілу і перерозподілу грошових доходів громадянина з метою збереження чи підвищення свого соціального статусу, а також вирішення основних завдань свого майбутнього розвитку. На кожному з етапів життєвого циклу індивід має різні можливості щодо отримання доходів. У нього формуються певні потреби у процесі реалізації відповідних цим етапам завдань. 13.4. Заощадження домогосподарств, їх класифікація Якщо доходи домогосподарства перевищують його видатки, то з’являється можливість заощаджувати, а отже - здійснювати інвестування, поповнювати страхові фонди та займатись підприємницькою діяльністю. Заощадження – частина грошових доходів населення, яка призначена для фінансування витрат у майбутньому. Виділяють такі види заощаджень:
Фактори, що впливають на ощадну активність населення України: - очікування населення щодо динаміки цін та кількості товарів на ринку зменшить заощадження на користь поточного споживання; - очікування щодо змін у поточному доході та покращенні фінансового становища в майбутньому – зменшує заощадження; - відсоткові ставки – прямо пропорційний зв’язок із заощадженнями; - податкові ставки (збільшення податків – зменшення заощаджень); - розвиток системи державного соціального забезпечення (знижує частку відкладеного на майбутнє); - розвиток страхування внесків збільшує привабливість та розміру заощаджень; - розвиток ринку капіталів (збільшує заощадження якщо ринок пропонує прибуткові інструменти їх нарощення); - демографічні чинники (вік, стать, освіта, соціальний стан мають різний вплив). Домогосподарства використовують заощадження як інвестиційний фонд для отримання додаткових доходів. Здійснення інвестицій передбачає їх вкладання у засоби виробництва для ведення індивідуальної підприємницької діяльності; у цінні папери з метою отримання дивідендів та інших доходів; у банківські депозити (в національній та іноземній валюті) та ощадні сертифікати. Вибір між вкладеннями у різні форми інвестування здійснюється на основі критерію найвищої дохідності за допустимого рівня фінансових ризиків, характерних будь-якому інвестуванню. Питання для самоконтролю 1. Що таке фінанси домогосподарства? 2. Яка роль фінансів домогосподарств у фінансовій системі держави? 3. Наведіть функції фінансів домогосподарства. 4. Охарактеризуйте первинні та вторинні доходи населення. 5. Назвіть мотиви заощаджень домогосподарств. 6. Які фактори впливають на ощадну активність населення України? 7. Основні моделі стратегій поведінки населення. ТЕМА 14. СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИЙ РИНОК 14.1. Необхідність, суть та значення страхування. 14.2. Класифікація страхування. 14.3. Поняття і структура страхового ринку. 14.4. Державне регулювання у сфері страхування. Література:
1. Україна. Закон. Про страхування: від 11.08.2013 № 85/96-вр. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 18
14.1. Необхідність, суть та значення страхування
Необхідність страхування зумовлена прагненням людства захистити себе, своє майно, результати своєї праці від різного роду непередбачених обставин, які призводили до майнових збитків, загибелі людей або пошкодження їх здоров’я. Причини виникнення ризиків (небезпек, загроз):
Отже, за умов ризикового характеру суспільного виробництва у цілому, окремого господарства, життєдіяльності людини існує потреба: Þ попередження; Þ подолання; Þ зменшення; Þ відшкодування наслідків ризиків. Страховий захист – сукупність економічних відносин, пов’язаних із попередженням, подоланням або зменшенням негативного впливу несприятливих подій (ризиків) і відшкодування їх наслідків з метою забезпечення безперервного суспільного виробництва, фінансової стабільності в державі, сталого економічного розвитку і загального добробуту. Специфічні ознаки категорії страхового захисту: Þ випадковий характер настання надзвичайних подій; Þ нерівномірність і незвичний характер нанесення збитку; Þ необхідність попередження наслідків страхових подій; Þ відшкодування нанесених збитків (шкоди). Матеріальним втіленням системи страхового захисту виступає страховий фонд суспільства (рис. 14.1). Рис. 14.1. Страхові фонди суспільства 1).Централізовані резервні страхові фонді формуються за рахунок загальнодержавних ресурсів у вигляді Державного матеріального резерву, резервного фонду Державного бюджету та оборотної касової готівки, резервних фондів місцевих бюджетів, оборотної касової готівки та вільні залишки бюджетних коштів місцевих бюджетів. 2). Фонди самострахування суб’єктів господарювання створюються децентралізованим методом за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку у розмірі, передбаченому у статутних документах суб’єктів підприємництва. В Україні згідно чинного законодавства підприємства формують резервний фонд у розмірі не менше 25% статутного капіталу. 3). Фонди, створені страховиками, організовуються у страхових компаніях у вигляді страхових резервів у грошовій формі за рахунок внесків страхувальників. Джерелом прибутку страховика є доходи від страхової діяльності, від інвестування тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку. Разом з тим, мобілізовані страховиками фінансові ресурси є вагомим джерелом інвестицій в економіку. Відповідно Закону України “Про страхування”, страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Як економічна категорія, страхування – це сукупність перерозподільних відносин , які виникають між двома суб’єктами (страховиком та страхувальником) з приводу формування страхових фондів за рахунок сплати страхувальниками страхових внесків з метою захисту майнових інтересів у разі настання страхових випадків та поповнення цих фондів у процесі ефективного розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку. Основними об’єктами страхування виступають життя, здоров’я, працездатність, майно, відповідальність, підприємницький ризик. Суб’єктами страхування є страховики, страхувальники, застраховані особи. Страховиками є спеціалізовані організації, які за певну плату беруть на себе зобов’язання відшкодувати завдані страхувальникам чи застрахованим особам збитки згідно із договором страхування. Страхувальником є особа, яка уклала із страховиком страховий договір. Застрахована особа бере участь у особистому страхуванні, об’єктом якого є життя, здоров’я та працездатність. Страхування як економічна категорія виконує функції, які відображені рис. 14.2. Рис. 14.2. Функції страхування В основу страхування покладено певні принципи, відображенні на рис. 14.3).
Рис. 14.3. Принципи страхування 14.2. Класифікація страхування Класифікація страхування - наукова система розподілу страхування на галузі, підгалузі, види, класи та форми і зумовлена багатогранністю страхових відносин, великою кількістю об’єктів страхування та суб’єктів страхових відносин. Класифікація страхування здійснюється за такими ознаками (рис. 14.4): Рис. 14.4. Класифікація страхування Для конкретизації страхових інтересів окремих учасників страхування проводиться виділення окремих підгалузей і видів страхування (рис. 14.5). Рис. 14.5. Об’єкти страхування Класифікація за формами проведення передбачає поділ страхування на обов’язкове і добровільне. 14.4. Поняття страхового ринку, його структура Страховий ринок – це особливе соціально-економічне середовище, сфера економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга), формується попит і пропозиція на них, а також інфраструктура і конкуренція. Об’єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена: ð наявністю суспільної потреби на страхові послуги; ð наявністю страховиків, здатних надати ці послуги Суб’єктів страхового ринку поділяють на основних (страховиків, страхувальників та страхових посередників) і неосновних (застрахованих осіб, об’єднання страховиків, перестраховиків, товариств взаємного страхування, органів державного нагляду за страховою діяльністю). Страховими посередниками виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми). (рис. 14.6). Рис. 14.6. Суб’єкти страхового ринку
Страховий ринок передбачає:
Þ самостійність суб’єктів ринкових відносин;
Þ рівноправне партнерство суб’єктів ринкових відносин;Þ розвинену систему горизонтальних та вертикальних зв’язків.
Розрізняють організаційно-правову; інституціональну; галузеву; територіальну структуру страхового ринку (рис. 14.7). Рис. 14.3. Структура страхового ринку
14.5. Державне регулювання у сфері страхування
Необхідність державного регулювання страхової справи диктується двома факторами:
Þ необхідністю захисту страхувальника; Þ економічною політикою щодо страхової діяльності. Державне регулювання страхової діяльності повинно: Þ сприяти діяльності на страховому ринку компаній, що мають міцну фінансову і правову основу; Þ не допускати на ринок фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхувальникам, так і страховій справі у цілому; Þ забезпечувати формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг. Спеціальним уповноваженим державним органом у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, функціями якої є: - нормативно-правове регулювання у сфері страхування (розробка нормативних документів, встановлення правил формування, обліку і розміщення резервів); - нагляд за учасниками страхового ринку (реєстрація страховиків, ліцензування страхової діяльності, контрольно-наглядова функція); - організаційне та методичне забезпечення діяльності у сфері страхування (проведення навчання, підготовка кадрів, міжнародне співробітництво).
Питання для самоконтролю
ТЕМА 15. ФІНАНСОВИЙ РИНОК 15.1. Фінансовий ринок у системі економічних відносин 15.2. Структура фінансового ринку 15.3. Інструменти фінансового ринку 15.4. Фінансові посередники Література:
1. Україна. Закон. Про цінні папери та фондовий ринок: від 01.01.2014 № 3480-15. - [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3480-15
15.1. Фінансовий ринок у системі економічних відносин
Фінансовий ринок – особлива форма організації руху грошових ресурсів в економіці; сукупність економічних відносин, які виникають між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні товари – фінансові послуги, пов’язані з купівлею-продажем фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки. З організаційного погляду, він включає сукупність фінансових інституцій, які спрямовують потоки грошових коштів від їх власників до позичальників і навпаки (тобто банківських установ, валютних та фондових бірж, інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній). Об’єктивна передумова функціонування фінансового ринку – неспівпадіння потреби в фінансових ресурсах у того чи іншого суб’єкта ринку з їх наявністю. Призначення фінансового ринку полягає в акумулювання тимчасово вільних коштів та їх ефективному розміщенні. За економічною суттю фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з перерозподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. Державне регулювання у сфері фінансового ринку полягає у здійсненні комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за діяльністю, а також запобігання зловживанням і порушенням на ринку. Органами, що здійснюють державний нагляд у сфері фінансового ринку є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Функції фінансового ринку відображені на рис. 15.1.
Рис. 15.1 Функції фінансового ринку 15.2. Структура фінансового ринку Фінансовий ринок об’єднує систему ринків з різними сегментами (складовими частинами), кожен з яких має певні зобов’язання, обслуговує різних клієнтів, діє в різних регіонах та сферах економіки. Сегментація фінансового ринку – процес цілеспрямованого поділу його видів на індивідуальні сегменти залежно від характеру фінансових інструментів, що обертаються на ньому. Процес переливання фінансових ресурсів з одного фінансового ринку чи сегмента на інші називається сек’юритизацією (наприклад, переміщення операцій з ринку позикових капіталів на ринок цінних паперів). Рис. 15.2. Структура фінансового ринку Класифікація фінансових ринків відображена на рис. 15.3.
Рис. 15.3. Класифікація фінансового ринку На фінансовому ринку діють різні суб’єкти: фізичні особи - домогосподарства, юридичні особи, нерезиденти, держави та фінансові посередники. Механізм функціонування фінансового ринку розглянемо на рис. 15.4. Принципи функціонування фінансового ринку наведено рис. 15.5. Рис. 15.4. Механізм функціонування фінансового ринку Рис. 15.5. Принципи функціонування фінансового ринку 5.3. Інструменти фінансового ринку Фінансові інструменти – це фінансові активи, які обертаються на фінансовому ринку, є законними вимогами їх власників на отримання певного доходу у майбутньому і за допомогою яких реалізуються операції на фінансовому ринку. Класифікація фінансових інструментів на рис. 15.6.
Рис. 15.6. Класифікація фінансових інструментів Акумуляція тимчасово вільних фінансових ресурсів та їх інвестування здійснюється як правило за допомогою цінних паперів. Цінні папери – документи, що свідчать про майнові права власника при їх пред’явленні. Основні види цінних паперів наведені на рис. 15.7. Рис. 15.7. Класифікація цінних паперів Акція – цінний папір, що засвідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства; дає право на участь в управлінні товариством; право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів; право на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Основні види акцій охарактеризовано на рис. 15.8. Рис. 15.8. Види акцій та їх характеристика Облігація – це борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений термін з виплатою фіксованого відсотка. Облігації мають визначений термін обігу і не дають прав на участь в управлінні товариством. Облігації можуть випускатися:
Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну суми депозиту і відсотків на нього. Види ощадних сертифікатів:
Казначейське зобов’язання – різновид боргових цінних паперів, що розміщується на добровільних засадах серед населення; засвідчує внесення його власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу. Вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання встановленого терміну визначену суму грошей векселедержателю; поділяється на два види: Þ простий – просте зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити власнику векселя у вказаний строк визначену суму; Þ переказний (тратта) – письмовий наказ векселедержателя (трасанта) адресований платнику (трасату) сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Похідними (деривативами) називаються такі цінні папери, які за бажанням їх власників у певний період можуть бути погашені чи обміняні на інші цінні папери або дають право на купівлю (продаж) певних фінансових активів (не дають права власності, на отримання доходу). Види похідних цінних паперів: - опціон – це стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) фінансові активи чи товари на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладання такого договору; - ф'ючерс– засвідчує зобов’язання продати (придбати) визначені кількість фінансового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією його ціни на момент укладення договору. 15.4. Фінансові посередники Фінансовий ринок формується із різноманітних каналів, якими грошові кошти переміщуються від кредиторів до позичальників. Канали фінансового ринку поділяються на: канали прямого і непрямого інвестування. Канали прямого фінансування – канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників. Канали непрямого фінансування -канали, якими грошові кошти рухаються від власників до позичальників через фінансових посередників. Фінансовими посередниками є потужні фінансові структури (фінансові установи), які допомагають юридичним та фізичним особам, що мають заощадження вкласти їх та отримати додатковий дохід. Фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, установи недержавних пенсійних фондів, інвестиційні фонди, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансові установи поділяються на депозитні та недепозитні. Професійними учасниками фінансового ринку є брокери (діють від імені своїх клієнтів, дохід формується у вигляді комісійних) та дилери (купують через брокерів цінні папери з метою їх подальшого перепродажу, дохід – різниця в цінах купівлі і продажу). Особливим посередником на фінансовому ринку є фондова біржа. Фондова біржа – це ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Функціями фондової біржі є: Þ посередницька – створення достатніх і всебічних умов для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам, фінансовим посередникам, Þ індикативна – оцінка вартості і привабливості цінних паперів. Проводиться через систему котирування; Þ регулятивна – організація торгівлі цінними паперами. Види операцій на фондовій біржі:
Існують три види фондових бірж: замкнута біржа, у торгах на якій можуть брати участь лише члени біржі; біржа з вільним доступом відвідувачів, угоди на якій здійснюють тільки посередники, та біржа, що складається з широкого кола осіб і діє під контролем державних органів. Питання для самоконтролю
ТЕМА 16. ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ 16.1. Суть фінансового менеджменту. 16.2. Мета, завдання і принципи фінансового менеджменту. 16.3. Фінансова стратегія і фінансова тактика. 16.4. Механізм фінансового менеджменту.
Література:
16.1. Суть фінансового менеджменту
Фінансовий менеджмент являє собою систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємством і організацією обороту його грошових ресурсів. Зміст фінансового менеджменту полягає у виробленні та реалізації шляхів управління рухом фінансових ресурсів у процесі фінансових відносин. На прийняття управлінських рішень у сфері фінансової діяльності підприємств впливають фактори зовнішнього середовища:
та фактори внутрішнього середовища:
Процес розробки і реалізації фінансових рішень включає ряд послідовних операцій (рис. 16.1):
Рис. 16.1. Процес розробки і реалізації фінансових рішень - Фінансові рішення є результатом творчої діяльності керівника підприємства та фінансового менеджера. Суть фінансового менеджменту розкривається у його функціях. Ці функції поділяються на дві основні групи, що визначається комплексним змістом фінансового менеджменту (рис. 16.2).
Рис. 16.2. Функції фінансового менеджменту 16.2. Мета, завдання і принципи фінансового менеджменту Метою фінансового менеджментуможе бути ціль, яку ставить собі підприємство на поточному етапі розвитку, зокрема: - максимізація ринкової вартості підприємства; - зростання обсягу виробництва і реалізації продукції; - забезпечення рентабельності підприємства; - мінімізація фінансових ризиків; - досягнення фінансової рівноваги; - виживання в умовах конкуренції; - лідерство на ринку. У загальному вигляді стратегічною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і майбутньому періодах. В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення основних завдань, відображених на рис. 16.3. Рис. 16.3. Основні завдання фінансового менеджменту Рис. 16.4. Принципи фінансового менеджменту 16.3. Механізм фінансового менеджменту Механізм фінансового менеджменту являє собою систему основних елементів, що регулюють процес розробки і реалізації управлінських рішень в галузі фінансової діяльності Складовими елементами механізму фінансового менеджменту є рівні, системи забезпечення, методи, важелі та інструменти рис. 16.5.
Рис. 16.5. Складові елементи механізму фінансового менеджменту За рівнями можна виділити: - фінансовий менеджмент державних фінансів (бюджетний, податковий, управління державним боргом); - фінансовий менеджмент суб’єктів господарювання (комерційних, некомерційних підприємств, фінансових установ, благодійних фондів); - управління страховим ринком; - управління фінансовим ринком. Як кожній з наукових дисциплін, фінансовому менеджменту притаманні певні методологічні основи, що забезпечують функціонування фінансового менеджменту. До системи забезпечення фінансового менеджменту відносять (рис. 16.6): Рис. 16.6. Системи забезпечення фінансового менеджменту Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту визначає організаційну структуру побудови фінансової служби на підприємстві, права та обов’язки фінансових менеджерів, вимоги до їх рівня кваліфікації. Організація фінансового менеджменту на підприємстві залежить від: організаційно-правової форми підприємства; масштабів діяльності. Організаційно-правові форми впливають на: Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) являє собою процес неперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформаційних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних оперативних управлінських рішень з усіх аспектів фінансової діяльності підприємства. Система фінансового аналізу являє собою процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його рентабельності і забезпечення ефективного розвитку. Для вирішення конкретних завдань фінансового менеджменту застосовуються ряд специфічних систем і методів аналізу, що дозволяють отримати кількісну оцінку результатів фінансової діяльності у розрізі окремих її видів, як і у статиці, так і у динаміці. Фінансове планування - це процес розробки фінансового плану (прогнозу). Мета фінансового планування – економічно обґрунтувати потребу підприємства в капіталі для забезпечення виконання прогнозованих обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості впродовж планового періоду. Внутрішній фінансовий контроль- це процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень у сфері фінансової діяльності з метою реалізації фінансової стратегії і запобігання кризовим ситуаціям, які можуть призвести до банкрутства. Внутрішній фінансовий контроль здійснюється на підприємстві у формах попереднього, поточного та ретроспективного контролю. Питання для самоконтролю
ТЕМА 17. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ 17.1. Суть і функції міжнародних фінансів. 17.2. Валютний курс та методи його формування 17.3. Міжнародний фінансовий ринок 17.4. Фінанси міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій
Література:
17.1. Суть і функції міжнародних фінансів.
Як економічна категорія, міжнародні фінанси – сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у процесі перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу у сфері світового господарства через дію: ð ринкового механізму (міжнародний фінансовий ринок в усіх його видах); ð неринкового механізму (фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій, транснаціональних корпорацій, інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності). Суб’єктами міжнародних фінансових відносин є держави, міжнародні організації, міжнародні фінансові інституції, юридичні особи, серед яких особливе місце займають транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, фінансово-кредитні інститути, біржі та фізичні особи. За зовнішньою формою прояву, міжнародні фінанси – це розгалужена система валютно-фінансових потоків, що виникають між суб’єктами міжнародних фінансів. Валюта – це грошові кошти, формування і використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономічною діяльністю. За матеріально-речовим втіленням, міжнародні фінанси – фонди фінансових ресурсів, які утворюються в результаті перерозподільних відносин та використовуються для забезпечення безперервного відтворення на світовому рівні і задоволення суспільних потреб, що мають міжнародного значення. З інституційного погляду, міжнародні фінанси – сукупність банків, валютних і фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних фінансових організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків. Міжнародні фінанси виконують такі функції: - перерозподільчу (через механізм міжнародних фінансів відбувається перерозподіл фондів фінансових ресурсів та капіталів між різними суб’єктами); - контрольну (міжнародні фінанси виступають об’єктом контролю, що забезпечує збереження фінансових ресурсів та законність формування їх та використання); - регулюючо-координуючу (передбачає координацію з боку світової спільноти щодо регулювання міжнародних фінансових відносин – фінансових потоків). Отже, міжнародні фінанси становлять сукупність відносин з приводу формування та використання фондів грошових ресурсів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності держав, фірм, міжнародних фінансових інституцій, юридичних та фізичних осіб.
17.2. Валютний курс та методи його формування
У сфері міжнародних економічних відносин необхідним є визначення валютного курсу. Валютний курс – це ціна валюти однієї країни в грошових одиницях іншої країни. Визначення курсу валют називають котируванням. Види валютних курсів відображені на рис. 17.1.
Рис. 17.1. Класифікація валютних курсів Існують наступні системи формування валютних курсів: - “вільне плавання”, коли валютний курс формується під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку; - кероване плавання, коли на величину валютного курсу крім попиту і пропозиції впливають центральні банки; - фіксовані курси передбачають централізоване встановлення співвідношення валют; - система цільових зон – режим функціонування курсів валют країн-учасниць Європейської валютної системи; - гібридна система – сучасна світова валютна система, у якій існують країни, де здійснюється вільне плавання валютного курсу, і є країни з частково фіксованими курсами. Національний банк України є головним органом валютного регулювання і валютного контролю в країні, що забезпечує розробку та реалізацію валютної політики держави, визначає умови і правила діяльності на валютному ринку, організовує торгівлю валютними цінностями, регулює імпорт та експорт капіталу, здійснює контроль за реалізацією валютних операцій. 17.3. Міжнародний фінансовий ринок З інституційного погляду, міжнародний фінансовий ринок складається з сукупності фінансово-кредитних інституцій, які виконують посередницькі функції у процесі перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, продавцями і покупцями у сфері світових фінансів. Головне призначення міжнародного фінансового ринку – перерозподіл між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для забезпечення сталості світового економічного розвитку і одержання від цих операцій доходу. Функціональне призначення міжнародного фінансового ринку – забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидкого залучення достатнього обсягу фінансових ресурсів на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Елементами міжнародного фінансового ринку є (рис. 17.2): Рис. 17.2. Структура міжнародного фінансового ринку Міжнародний валютний ринок - система економічних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів та розміщення тимчасово вільних валютних коштів. З інституційного боку, валютний ринок – сукупність установ та організацій, що забезпечують функціонування валютних механізмів – банків, валютних бірж, фінансових інститутів. На валютному ринку держава здійснює валютну політику у вигляді дисконтної політики; валютної інтервенції; девальвації та ревальвації; валютні обмеження, конвертації валют; диверсифікації валютних резервів. Міжнародний ринок боргових зобов’язань (ринок кредитних ресурсів) – сфера обігу боргових зобов’язань, що гарантують кредитору право стягувати борг із боржника. Він включає міжнародний ринок банківських кредитів та ринок боргових цінних паперів. Міжнародний ринок банківських кредитів – сукупність ринкових відносин, де відбувається рух позичкового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит і пропозиція кредитних ресурсів та позичкового капіталу. На міжнародному ринку боргових зобов'язань обертаються іноземні облігації (цінні папери, емітовані нерезидентами для обігу на національному ринку і в національній валюті) та єврооблігації (боргові цінні папери на пред’явника, випускаються позичальником як правило, в іноземній валюті, для отримання довгострокової позики на євроринку, розміщується транснаціональним синдикатом). Короткостроковими борговими цінними паперами євроринку є євроноти – 1-6 місячні векселі або депозитні сертифікати – до 1 р., що випускаються першокласними позичальниками з банківською гарантією розміщення. Міжнародний ринок цінних паперів об’єднує міжнародний ринок титулів (прав) власності та ринок боргових цінних паперів. Міжнародний ринок титулів – сфера купівлі-продажу цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в капіталі підприємства. Такими цінними паперами є євроакції та депозитарні розписки. Євроакції – акції, які емітуються міжнародними фінансово-кредитними інститутами і розміщуються одночасно на різних ринках, котируються у будь-якому фінансовому центрі, продаж їх здійснюється міжнародними синдикатами за євровалюту. Міжнародний ринок похідних інструментів (деривативів) охоплює обіг фінансових інструментів, що використовуються для передачі або нейтралізації ризиків. Фінансові деривативи - інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив’язана до ціни інших активів (товарів, акцій, курсу валюти, відсоткової ставки). Торгівля деривативами проходить на біржах або поза ними. Похідними фінансовими інструментами є: - ф’ючерсний контракт – зобов’язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою ціною на момент заключення контракту на строковій біржі; - форвардний контракт – угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти, фінансового інструмента з поставкою та розрахунком у майбутньому; - опціон – різновид строкової угоди, що дає його власнику право купити або продати товар, валюту, фінансовий інструмент протягом визначеного строку за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми –маржі, премії; - - операції "своп" - купівля-продаж певних фін активів чи зобов'язань, зокрема валют, фондових інструментів, цінних паперів чи процентних ставок по боргових цінних паперах. 17.4. Фінанси міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій Міжнародна організація – створене на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, що має систему діючих органів, володіє міжнародною правосуб’єктністю і засноване відповідно до міжнародного права. Міжнародні організації взаємодіють з урядами країни з приводу формування спільних бюджетів чи цільових фондів. Країни отримують від міжнародних організацій кошти у вигляді прямого фінансування або в непрямій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми. Такими міжнародними організаціями є Організація Об'єднаних Націй, Європейський Союз, Рада Європи. Фінансові ресурси міжнародних організацій утворюються за рахунок внесків окремих країн і використовуються згідно із бюджетом цих організацій, який складається у формі балансу доходів і видатків. Фінансові ресурси міжнародних організацій використовуються на виконання затверджених програм цих організацій та на їх утримання. Міжнародна фінансова інституція – стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, що у своїй діяльності виходить за межі окремої країни і має постійну структуру органів наднаціонального регулювання; має відносини з урядами та окремими суб’єктами господарювання. Фінансові відносини міжнародних інституцій полягають у: 1) формуванні їх статутного капіталу за рахунок внесків країн-учасниць; 2) кредитних взаємовідносинах з урядами та підприємствами. До їх складу входять: - глобальні інституції (Міжнародний валютний фонд, Група Світового банку, Банк міжнародних розрахунків, СОТ (Світова організація торгівлі)); - регіональні інституції (ЄБРР, Азіатський банк розвитку). Призначення таких організацій - сприяння розвитку зовнішньої торгівлі, розвитку міжнародного та регіонального валютно-кредитного співробітництва, підтримці рівноваги платіжних балансів країн, регулюванні курсів валют, наданні кредитів та гарантування приватних позик за кордоном. Більшість міжнародних фінансових інституцій були створені після ІІ Світової війни з метою об’єднання зусиль для післявоєнної відбудови економіки багатьох країн. Питання для самоконтролю
ТЕМА 18. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ 18.1. Економічна безпека держави як складова національної безпеки. 18.2. Фінансова безпека, її суть і місце в економічній безпеці держави. 18.3. Механізм забезпечення фінансової безпеки. 18.4. Фінансово-економічна криза та її вплив на фінансову безпеку.
Література:
18.1. Економічна безпека держави як складова національної безпеки.
Економічна безпека є складовою національної безпеки країни. Національна безпека розглядається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам і запобігання їм. Сферами національної безпеки є: зовнішньополітична, внутрішньополітична, економічна, соціальна, гуманітарна, екологічна, інформаційна. Суть економічної безпеки розглянуто на рис. 18.1[63, с. 472].
Рис. 18.1. Суть економічної безпеки Рівні економічної безпеки відображені нарис. 18.2. Рис. 18.2. Рівні економічної безпеки Об’єкти економічної безпеки:
Основним суб’єктом є держава, що здійснює функції у цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. В основі забезпечення економічної безпеки лежать національні економічні інтереси (життєво важливі матеріальні, інтелектуальні цінності, визначальні потреби в суспільстві, реалізація яких гарантує економічний суверенітет держави, її незалежність у розробці та реалізації економічної політики, стійкість національної економіки, її відтворення). Загрозами економічній безпеці є наявні та потенційні можливі явища та чинники, які створюють небезпеку для реалізації національних інтересів у економічній сфері. Індикаторами економічної безпекиє реальні статистичні показники економічного розвитку країни, що характеризують явища в економіці. Невід’ємною складовою економічної безпеки є встановлення граничних значень індикаторів, порушення яких викликає загрози. 18.2. Фінансова безпека, її суть і місце в економічній безпеці держави Фінансова безпека – захищеність фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стабільності і стійкості фінансової системи країни від впливу дестабілізуючих внутрішніх і зовнішніх факторів, що складають загрозу фінансовій безпеці. Її визначають такі фактори: рівень фінансової незалежності держави, характер державної фінансово-кредитної політики, політичний клімат в державі, рівень законодавчого забезпечення функціонування фінансової системи. Розрізняють такі критерії визначення фінансової безпеки: ресурсно-функціональний; статичний і нормативно-правовий (рис. 18.3).
Рис. 18.3. Критерії визначення фінансової безпеки Складовими фінансової безпеки є: бюджетна, податкова, валютна, грошово-кредитна, боргова, інвестиційна безпека, фінансова безпека банківської системи, страхового, фондового ринку (рис. 18.4); Рис. 18.4. Складові фінансової безпеки У сучасних умовах глобалізації важливим є досягнення міжнародної фінансової безпеки – тобто таких міжнародних умов співіснування та домовленостей та інституційних структур, за яких забезпечується свобода вибору та реалізація стратегії соціального, економічного і фінансового розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску але у взаємовигідній співпраці між державами. 18.3. Механізм забезпечення фінансової безпеки Механізм забезпечення фінансової безпеки держави – це сукупність організаційних та інституційно-правових заходів впливу, спрямованих на своєчасне виявлення, попередження, нейтралізації та ліквідації загроз фінансовій безпеці держави. Він реалізовується завдяки відповідній фінансовій політиці (стратегії і тактиці), визначенню об’єктів і суб’єктів (необхідних інститутів), визначенню загроз, способів та методів забезпечення безпеки. Механізм забезпечення фінансової безпеки включає такі елементи: 1) об’єктивний і всебічний моніторинг з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам об’єктів фінансової безпеки; 2) розрахунок граничних значень фінансових і соціально-економічних показників - індикаторів, перевищення яких провокує виникнення загроз; 3) діяльність держави щодо виявлення та попередження загроз фінансовій безпеці. Принципи забезпечення фінансової безпеки поділяють на загальні (пріоритет прав і свобод людини, верховенство права, пріоритет мирного розв’язання проблеми, відповідність заходів національним інтересам, розмежування повноважень між різними органами влади, використання механізмів міжнародної колективної безпеки) та специфічні (забезпечення державного суверенітету, подолання фінансових суперечностей, демократизація прийняття фінансових рішень, захист прав власності, свобода економічного вибору, забезпечення макрофінансової стабільності, динамічне зростання економіки, фінансова незалежність, забезпечення ефективного розподілу фінансових ресурсів та державний контроль за їх використанням). Об’єктами фінансової безпеки є фінансова система держави за її складовими елементами, а саме: держава, її окремі території та регіони, суб’єкти господарювання (підприємства, установи, організації та домогосподарства і окремі громадяни). Суб’єктами фінансової безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та органи центральної та місцевої влади, Національний Банк України, суди, Прокуратура, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Державна митна та податкова служби, окремі громадяни та їх об’єднання. Основними загрозами фінансовій безпеці є внутрішні загрози (неефективне державне регулювання, низька правова культура; низька інвестиційна активність; недостатність золотовалютних резервів; неефективність податкової системи, низька бюджетна дисципліна; висока боргова залежність держави; тінізація економіки, корупція, стагнація ринку, штучність курсу) та зовнішні загрози(невизначеність курсу; обмеженість доступу до зарубіжних ринків; безконтрольність зовнішньої заборгованості). Для забезпечення фінансової безпеки необхідне формування наступних систем: 1) кадрової, яка передбачає формування відповідних інститутів та організаційно-управлінських структур із відповідним кадровим потенціалом; 2) технічної, яка створює технічну базу для швидкого відстеження виникнення загроз і реагування заходами щодо мінімізації їх наслідків; 3) матеріальної, яка забезпечує процес підтримки фінансової безпеки необхідними матеріальними ресурсами; 4) інформаційної, яка забезпечує необхідною інформацією; 5) фінансової, яка забезпечує увесь процес необхідними фінансовими ресурсами. 18.3. Фінансово-економічна криза та її вплив на фінансову безпеку Фінансова криза – глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними та політичними чинниками [31, с. 625]. Економічними чинниками, що зумовлюють фінансову кризу, є стан і рівень матеріального виробництва у країні. Політичними чинниками є надмірні воєнні видатки, нераціональні і неефективні видатки бюджету, нестабільність влади. Фінансову кризу можуть зумовлювати і процеси на зовнішньому ринку. Фінансова криза проявляється у незбалансованості державного і місцевих бюджетів, зростанні боргів як центральних, так і місцевих органів управління, порушенні раціональної структури витрат державного бюджету, нестабільності і падінні курсу національної грошової одиниці, у взаємних неплатежах суб’єктів господарювання. Фінансова криза супроводжується зростанням обсягів державних позик та емісії, збільшенням дефіцитності бюджетів і бюджетної заборгованості, припиненням операцій на ринку кредитних ресурсів тощо. Фінансово-економічна криза в Україні у середині 90-х років ХХ ст. була зумовлена роками тоталітаризму в СРСР, непристосованістю фінансової системи до ринкових умов, падінням виробництва, інфляцією. Основними причинами фінансової кризи були: 1) успадкована від СРСР високо затратна, монополізована економіка, застарілі морально і фізично зношені основні засоби, нераціональна структура економіки, неправомірним присвоєнням РФР (Росією) заощаджень вкладників (фізичних осіб) України, лібералізація цін 1991-1992 рр., відсутність необхідної законодавчої бази і чіткої програми ринкової трансформації, криза платежів; 2) ліберальна монетарна політика НБУ (збільшення дефіциту бюджету і додаткова емісія грошових знаків), монетарні заходи НБУ, які не приносили результатів, оскільки в Україні ще не існувало адекватного ринкового середовища; 3) переважання державної власності; 4) відсутність ринкової інфраструктури; 5) політична нестабільність. Наслідком фінансової кризи став спад виробництва, що спричинював зменшення платежів в бюджет, кризу державних фінансів і звідси – стагфляцію. Фінансово-економічна криза України 1992-1996 рр. була подолана кваліфікованими заходами грошово-кредитного регулювання, введенням національної грошової одиниці гривні. Водночас світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. завдає значних збитків світовій фінансовій системі. Не залишилася осторонь цих проблем і Україна. Основними напрямами подолання фінансової кризи можуть бути: - запровадження жорсткого режиму економії бюджетних коштів (на управління, оборону, нераціональну систему пільг з бюджету, фінансування збиткових підприємств, надання бюджетних дотацій); - визначення пріоритетності фінансування соціальних видатків; - зменшення обсягів зовнішніх фінансових запозичень для покриття дефіциту бюджету; - вдосконалення інструментів залучення до інвестування особистих заощаджень домогосподарств; - забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу і посилення відповідальності суб’єктів економіки за сплату податкових платежів; - оптимізації рівня податкових платежів до бюджету. Питання для самоконтролю
ТЕМА 19. ФІНАНСИ КРАЇН З РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ 19.1. Характеристика фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою. 19.2. Фінансова система США. 19.3. Фінансова система Японії. 19.4. Фінансові системи Великобританії, Німеччини, Франції. 19.5. Фінанси Скандинавських держав.
Література:
19.1. Характеристика фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою
На сьогодні до розвинених країн світу відносять країни, які мають високі показники економічного розвитку, обсягу ВВП на душу населення, з контрольованим рівнем інфляції та безробіття. До них відносять США, Японію, Великобританію, “старих членів” Європейського Союзу: Німеччину, Францію, Італію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Ірландію, Данію, Скандинавські країни та інші. Завдання економік розвинених країн у сучасних умовах глобалізації: 1) забезпечення стабільного економічного зростання; 2) створення економічних умов, які гарантують зайнятість і скорочення безробіття; 3) утримання низьких темпів інфляції; 4) підтримка високої конкурентоздатності продукції; 5) розвиток транснаціональних проектів; 6) усунення регіональних диспропорцій економічного розвитку; 7) збереження високих стандартів життя та соціальних гарантій населення; 8) забезпечення задоволення інтересів громадянина на основі науково-технічних можливостей суспільства. Серед розвинених країн світу можна виділити три типи моделей за рівнем централізації ВВП: 1) американська (через централізовані фонди фінансових ресурсів перерозподіляється 30-35%ВВП); 2) європейська (перерозподіляється 40-50%ВВП); 3) скандинавська (перерозподіляється 50-65%ВВП). У більшості країн світу особливості організації фінансових систем підпорядковані принципам соціально-орієнтованого ринкового господарства (так званої держави загального добробуту А.Вагнера). У країнах, які обрали для свого розвитку приклад “держави загального добробуту”, основні соціально значимі потреби такі, як освіта, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, фінансуються за рахунок державних коштів. Можна виділити три моделі держави добробуту або соціальної держави: 1) ліберальна (англосаксонська) застосовується у США, Великобританії, ряді латиноамериканських країн. Вона передбачає державне фінансування видатків з соціального захисту лише найбільш уразливих верств населення. Інші громадяни повинні забезпечувати себе соціальними благами самостійно; 2) соціально-демократична (скандинавська) модель найбільш поширена у Швеції, де базове забезпечення надається усім громадянам за рахунок бюджетів усіх рівнів; 3) консервативна (європейська) базується на системі соціального страхування з пайовим відрахуванням внесків роботодавців та найманих працівників. У більшості розвинених країнах світу фінансова система держави переважно включає такі ланки:
19.2. Фінансова система США
Сполучені Штати Америки (США) – федеративна республіка, у складі якої 50 штатів, федеральний округ Колумбія та низка островів. Фінансова система США складається із: 1) фінансів федерацій, що включають федеральний бюджет, бюджет округу Колумбія, спеціальні фонди федерального рівня, фінанси державних підприємств; 2) фінансів 50 штатів, кожен з яких має власний бюджет, спеціальні фонди та фінанси підприємств, які є у власності штату; 3) місцевих фінансів, до яких входять місцеві бюджети (графств та інших місцевих адміністративних одиниць, серед яких округи, муніципалітети, міста), фінанси комунального господарства, різноманітні централізовані фонди. Таким чином, у складі бюджетної системи США існує три бюджетні рівні – федеральний, бюджети штатів, місцеві бюджети. У рамках бюджетної системи існують дотації та бюджетні відрахування для регулювання дохідної частини бюджетів нижчих ланок. Фінансовій системі США характерна висока автономність, тобто самостійність кожної ланки у здійсненні бюджетної та податкової політики. Рівень перерозподілу ВВП через державні фінанси складає біля 30%. Бюджетний рік США складає 1 жовтня – 30 вересня. Стадіями бюджетного процесу є: 1) розробка президентського проекту бюджету; 2) робота Конгресу над бюджетом; 3) виконання бюджету. Федеральний (державний) бюджет США складається з двох частин: власне урядового бюджету (з нього фінансуються національні економічні та соціальні програми) та довірчих траст-фондів (соціальні і пенсійні фонди, що мають цільовий характер і забезпечують функціонування інфраструктури – автодороги, аеродроми, електростанції). Федеральний бюджет є дефіцитним, загальний розмір державного боргу США становить 65%ВВП. Основним джерелом наповнення бюджетів різних рівнів є податкові надходження, причому вони поділяються на федеральні (на доходи фізичних осіб, відрахування до соціальних фондів, податок на прибуток корпорацій, акцизи, податки на подарунки і спадок, мито), рівня штатів та місцеві. Державний сектор у США найменший за часткою з усіх розвинених країни, присутній у науці, освіті, охороні здоров’я, енергетиці, транспорті, пошті, послуг. Місцеві бюджети США менші за федеральний, але рівень місцевого оподаткування значний; наповнюються податками: прибутковим з населення (прогресивна шкала), на прибуток корпорацій, податку з продажів, на майно, видобуті корисні копалини, зі спадщини, деякі акцизи. Місцеві бюджети мають чіткі обмеження щодо свого дефіциту. Формами державних та муніципальних запозичень є емісія облігацій штатів і муніципальних облігацій, які без обмежень обертаються на ринку. Однією з форм фінансових зв’язків між центральним урядом та місцевими органами влади є міжбюджетне вирівнювання, що представлено системою бюджетних грантів: цільових умовних та безумовних фінансових допомог. Цільова фінансова допомога надається у вигляді блоків-грантів та категоріальних грантів. Блоки-гранти – це федеральні субсидії, надані штатам та місцевим органам влади для використання у передбачених сферах (охорона здоров’я, зайнятість, житлове будівництво). Категоріальні грантинадаються на фінансування конкретних проектів.
19.3. Фінансова система Японії
Японія – високорозвинена країна, технологічного прогресу та інновацій. Склад фінансової системи: 1) бюджет центрального уряду; 2) місцеві бюджети; 3) спеціальні фонди; 4) фінанси підприємств і корпорацій державного сектору. Бюджетна система – дворівнева, включає державний і місцевий рівень. Дохідна частина бюджету формується за рахунок податкових та неподаткових (значних) надходжень. Ставки податків переважно прогресивні, основними податками є прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на дивіденди, непрямий податок на споживання, відрахування на соціальні заходи, муніципальні податки. У Японії відбувся перехід до японської моделі суспільного добробуту, основними рисами якої є: 1) мінімальні суспільні асигнування на вирішенні соціальних проблем; 2) свобода індивідуумів та гарантія мінімального доходу кожному; 3) принцип “справедливого розподілу” суспільних благ. Особливість Японії – це наявність крім бюджетного фінансування державних потреб, паралельної державної системи фінансування економічних проектів із залученням позабюджетних коштів так званого Інвестиційного бюджету. Розвинена система соціальних фондів забезпечує пенсійне страхування та різного роду допомоги. Це Фонди фінансових корпорацій та Фонди спеціальних банків. Місцеві бюджети формують свої доходи за рахунок власних податкових надходжень, відрахувань від загальнодержавних податків, дотацій держави на здійснення загальнонаціональних заходів і неподаткові надходження –позики. З метою перерозподілу фінансових ресурсів у межах різних територій створена спеціальна установа - Фонд фінансового вирівнювання у складі бюджету центрального уряду за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків. Державний сектор економіки Японії незначний, головним чином представлений підприємствами інфраструктури, до них відносяться казенні підприємства. Муніципальними підприємствами є міський транспорт, школи, лікарні, будівництва і експлуатації муніципального житла.
19.4. Фінансові системи Великобританії, Німеччини, Франції
Великобританія – об’єднане королівство, до складу якого входять Англія, Шотландія, Уельс, провінція Північна Ірландія, самоврядних територій о.Мен, Нормандські острови. Рівень перерозподілу ВВП через систему державних фінансів складає біля 40%. Фінансова система Великобританії складається з: 1) державного бюджету; 2) місцевих бюджетів,;4 ;спеціальних позабюджетних фондів, 3) фінансів державних підприємств та корпорацій. Державний бюджет складається з двох частин: - звичайного бюджету (або Консолідованого фонду, з якого фінансуються видатки поточного характеру та витрати постійного обслуговування; - Національного фонду позик (фінансування видатків інвестиційного характеру щодо отримання позик та надання кредитів). Податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Бюджетний рік включає період з 1 квітня по 31 березня. Проект бюджету складається казначейством (Міністерство фінансів). Бюджетний дефіцит покривається за допомогою державних запозичень, правила яких є досить жорсткими. Позабюджетні фонди переважно мають характер соціальних. Серед позабюджетних фондів найбільшу роль відіграє Фонд національного страхування, з якого фінансуються програми соціального характеру: виплата пенсій, допомог по безробіттю, оплата допомоги з тимчасової непрацездатності. Джерелами формування доходів фонду є внески роботодавців та найманих працівників, асигнування з бюджету, доходи від інвестиційної діяльності фонду. З місцевих бюджетів фінансуються житлове і шляхове господарство, освіта, місцева влада, судова система, охорона навколишнього середовища, поліція. Головним джерелом їх є муніципальний податок (залежно від вартості майна та кількості дорослих членів сім’ї). Особливості фінансової системи Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) зумовлені її політичним та соціально-економічним розвитком (І і ІІ Світових воєн, повоєнною відбудовою та виплатою репатріації, “німецьким дивом” Л.Ерхарда, об’єднанням Східної та Західної Німеччини, принципами “соціального ринкового господарства”). ФРН є федеративною республікою, тому складовими фінансової системи ФРН : 1) фінанси федерації (федеральний бюджет, спеціальні фонди, фінанси державних підприємств); 2) фінанси земель у складі відповідного бюджету, спеціальних фондів, фінансів підприємств. Всі землі мають права автономій, свою конституцію, парламент, обирають прем’єр-міністра; 3) місцеві фінанси (бюджети округів, громад-общин, фінанси комунальних підприємств). Бюджетний рік збігається із календарним. Податкова система Німеччини складається із 40 податків: власних (закріплені за конкретним бюджетом) та загальних (розподіляються за нормами за різними бюджетами – прибутковий податок, податок з корпорацій, з обороту). Федеральними податками є доходи від фінансових монополій, митні збори, з транспорту, на майно, на користь ЄС. Земельними податками є на майно, спадщину, за придбання земельної ділянки, на автомобілі, на пиво, проведення лотерей, з гральних будинків. Додаткові надходження дають внески на медичне та пенсійне страхування, страхування по безробіттю. Громади отримують у бюджети промисловий, поземельний податок, місцеві податки. Бюджети є переважно хронічно дефіцитні. Для бюджетного вирівнювання формується Федеральний фонд фінансового вирівнювання, що формується з частини відрахувань від ПДВ. Вертикальне вирівнювання передбачає через спеціальну квоту покриття розподіл податкових надходжень між федераціями, землями і громадами. Горизонтальне вирівнювання передбачає розподіл фінансової допомоги між окремими землями, всередині земель, між громадами. Фонд німецької єдності – спеціальна установа для вирівнювання фінансового потенціалу східних земель, створений у 1990р. Кошти фонду формуються за рахунок внесків із федерального бюджету і бюджетів земель; до загальнодержавного податку на прибуток та корпоративного податку було введено надбавку солідарності до цього Фонду. Франція – високо розвинена країна, одна із країн “великої шістки”. Це унітарна держава, очолювана Президентом. До складу фінансової системи входять:
Бюджетна система багатоланкова з високим ступенем централізації, включає центральний бюджет, приєднані бюджети та спеціальні рахунки Казначейства. Приєднані бюджети містять доходи і видатки, пов’язані з поточною діяльністю, інвестиційні витрати та спеціальні ресурси, призначені на їх покриття (військовий, бюджети пошти, телеграфу, телефону, національної друкарні, монетного двору). Спеціальні рахунки Казначейства – різні фонди соціально-культурного характеру і торгові рахунки. Державний бюджет складається із: - фінансових ресурсів, операції за якими є остаточними (поточні та капітальні видатки безповоротного характеру в межах одного року); - операції кредитного характеру на поворотній основі. За рахунок бюджету здійснюється соціальне забезпечення та пенсійне страхування, охорона здоров’я, цим зумовлений високий рівень оподаткування. Основними податками є внески на соціальні потреби, ПДВ, прибутковий податок. Оподаткування прибутку підприємств має диференціацію ставок, потужними для бюджету є податки на власність (майно, майнові права, цінні папери). Місцеві бюджети є фінансовим інструментом адміністративних одиниць – регіонів, департаментів, комун. Бюджети складаються з двох розділів: бюджету поточної діяльності (функціонального) та бюджету нового будівництва (інвестування). Джерелами доходів є внутрішні та зовнішні (дотації, кредити). Місцевими податками є земельний на забудовані та незабудовані ділянки, податок на житло, професійний податок з підприємницької діяльності. Для вирівнювання доходів місцевих бюджетів застосовується глобальна (єдина) дотація функціонування; Фонд якого формується за рахунок відрахувань від ПДВ. Дотації територіям обчислюються в розмірі на одного жителя, залежно від розміру території та видатків на одного жителя і мають різні форми. Спеціальні фонди представлені численними спеціальними рахунками Казначейства, приєднаними бюджетами, фондами фінансово-кредитних установ і соціальним бюджетом; і поділяються на фонди доходів і витрат, які включаються до бюджету, позабюджетні фонди. До їх числа відносяться Пенсійний фонд, фонди страхування по хворобі, інвалідності, материнства, допомоги сім’ям, допомоги по безробіттю.
19.5. Фінанси Скандинавських країн
До Скандинавських держав відносяться 5 країн: Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія – група малих країн; тут економічна система діє згідно ідей “держави загального добробуту”. Їм характерний значний перерозподіл ВВП через державні фінанси – 55-65%ВВП. За часткою державних витрат вони займають перші три місця з усіх країн. Рівень оподаткування у Скандинавських країнах – найвищий у світі. За рахунок значного оподаткування сфера надання соціальних послуг населенню є безкоштовною. Істотна частина державних витрат являє собою трансфертні платежі, тобто переливання фінансових ресурсів із державного бюджету від податків безпосередньо різним групам населення у вигляді допомог та субсидій. “Шведська модель” економічної системи передбачає низьку інфляцію, повну зайнятість та вирівнювання доходів різних соціальних груп населення. Бюджетна система Швеції три-ланкова: центральний бюджет та два рівні місцевих бюджеті ленів-губерній та комун. Місцеві бюджеті відповідальні за сферу охорону здоров’я та певні види освіти. В країні досить низький рівень оподаткування податком на прибуток корпорацій та високий рівень оподаткування доходів громадян. У Швеції розроблена велика програма пільг і стимулів для залучення нових інвестицій, що дає можливість знижувати податкові ставки і формувати фінансові резерви. Система фінансового вирівнювання бюджетів отримала назву “система Робін Гуда”, що визначає середньокомунну податкоспроможність та податкопроможність окремої комуни. Розміри субсидій та внесків визначаються за різницею цих двох показників. Пенсійна система має 3 рівні – розподільчий, накопичувальний та добровільний, причому як державні так і приватні фонди. Державний сектор охоплює сферу послуг – освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Норвегія – країна багата природними ресурсами., високотехнологічними галузями, експортоорієнтовані нафтовою та газовою промисловістю. Особливістю державний фінансів є їх бездефіцитність та відсутність зовнішнього боргу. Основними податками є: податок на прибуток корпорацій; для нафтових компаній додатково стягується спеціальний нафтовий податок; податок на доходи населення – за прогресивною шкалою; ПДВ з диференціацією ставок. Основними джерелами надходжень бюджету становлять внески на соціальне страхування, податки на доходи та майно, ПДВ та акцизи. Фінляндія – одна з найбільш розвинених європейських країни, член Євросоюзу. Основними податками є корпоративний податок; податок на доходи з фізичних осіб за прогресивними ставками; ПДВ. Комунальними податками є: податок на доходи, податок на нерухомість, церковний податок. Для деяких нерентабельних галузей існує система субсидіювання (ними є сільське господарство, експортоорієнтовані галузі). Кошти бюджетів спрямовуються для фінансового забезпечення сфери послуг (освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення). Державні компанії діють в різних галузях – від гірничодобувної до банківської справи. Навіть після проведення приватизації держава залишає за собою пакет акцій. Данія – високорозвинена промислова країна, рівень життя її населення - один із найвищих у світі. Основними елементами фінансової системи Данії є бюджетна система, державні цільові фонди, фінанси підприємств і корпорацій державного сектору, фінансовий ринок. Фінансова система Данії має соціально-орієнтований характер. Бюджетна система включає два рівні: загальнодержавний бюджет та місцеві бюджети. Основу бюджетів усіх рівнів складають податкові надходження. Податкова система Данії багаторівнева та децентралізована; вона характеризується значним рівнем оподаткування. Більша частина податків справляється на місцевому рівні та формує місцеві бюджети. Серед основних податків слід назвати прибутковий податок з громадян, податки на товари й послуги, включаючи ПДВ, акцизи, податки на автомобілі, податок на прибуток корпорацій. За рахунок державного бюджету фінансуються соціальні та страхові виплати, освіта та наукові дослідження, стимулюється підприємницька діяльність, охорона здоров'я, оборона, культура та церква, житлові субсидії та утримання органів правосуддя та поліція. До компетенції місцевих органів влади належать планування забудови територій та соціальний захист населення. Ісландія – сільськогосподарська країна. Склад бюджетної системи зумовлений державним адміністративно-територіальним поділом. Основними джерелами державних доходів є податки, митні платежі та інші доходи. Держава отримує значні доходи від комерційних підприємств, якими вона управляє, наприклад пошти, телефонного та телеграфного зв'язку, судноплавства та монопольних підприємств із продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Державні видатки, крім фінансування притаманних державі функцій, спрямовуються на підтримку письменників та артистів, субсидіювання сільського господарства і деяких промислових галузей. Основними відмінними рисами фінансових систем Скандинавських країн є: 1) високий ступінь інтеграції в систему міжнародних фінансових відносин; 2) висока частка перерозподілу ВВП через бюджетну систему; 3) наявність потужних фінансово-промислових груп, а також розвинений кооперативний рух; 4) повне фінансування державою системи освіти, яке зумовлює високі освітні стандарти середньої й вищої школи, програми тренінгу й перепідготовки персоналу; 5) соціальна спрямованість фінансової політики уряду. Держава в скандинавських країнах забезпечує зайнятість населення та веде політику обмеження безробіття.
Питання для самоконтролю 1. Охарактеризуйте фінансову систему США. 3. Яка структура бюджетної системи США? 4. Яка специфіка міжбюджетних відносин у США? 6. Опишіть систему доходів та видатків Великобританії. 8. Податкова політика у Німеччині. 10. Пряме та непряме оподаткування у Франції. 11. Яка специфіка організації бюджетної системи Скандинавських країн? 12. Охарактеризуйте поняття “шведська модель” економіки.
ТЕМА 20. ФІНАНСИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 20.1. Особливості організації фінансів Європейського Союзу. 20.2. Бюджет Європейського Союзу, бюджетна стратегія та бюджетний процес. 20.3. Гармонізація податкової політики країн ЄС. 20.4. Валютна інтеграція, спільна валютна політика.
Література:
20.1. Особливості організації фінансів Європейського Союзу
Утворення Європейського Союзу (офіційна назва Європейський політичний, економічний та валютний союз) було зумовлено інтеграційними процесами у Європі. Процес економічної та фінансової інтеграції починався із формування зони вільної торгівлі між країнами, потім спільного ринку, а на сьогоднішній день ЄС передбачає політичний, економічний та валютний союз, який виконує певні функції та має своє призначення. До 2004р. нараховувалося 25 країн-членів ЄС. У 2007р. до ЄС приєдналися Болгарія та Румунія. Угода про створення Європейського Союзу була підписана в м. Маастрихт (Нідерланди) у 1992 році. Основні положення Маастрихтського договору: - досягнення належного рівня цінової стабільності (цін та інфляції); - позбавлення надмірного бюджетного дефіциту (не більше 3%ВВП); - забезпечення довгострокової фінансової стабільності; - уніфікація довгострокових відсоткових ставок за кредит. У вузькому розумінні, фінанси ЄС асоціюються з централізацією фінансових ресурсів для виконання специфічних функцій. У широкому розумінні, фінанси ЄС – сукупність економічних відносин між країнами-членами ЄС, опосередкованих рухом грошових потоків і формуванням та використанням централізованих грошових фондів на рівні інтеграційного об’єднання, а також функціонуванням розгалуженої структури керівних органів. Особливостями функціонування фінансової системи ЄС є наявність самостійного бюджету.
20.2. Бюджет Європейського Союзу, бюджетна стратегія та бюджетний процес
Призначення бюджету ЄС – не лише перерозподіл фінансових ресурсів між країнами-учасниками, а і реалізація єдиної соціальної та регіональної політики, узгодженої податкової політики, спільної валютної політики. Бюджет Євросоюзу розглядають якцентралізований фонд грошових ресурсів країн-учасниць, а також як фінансовий план формування та використання фінансових ресурсів ЄС. Основними завданнями бюджету ЄС є: 1) забезпечення високих темпів економічного зростання; 2) вирівнювання рівнів соціального та культурного розвитку різних регіонів; 3) підтримка валютної стабільності; 4) стимулювання розробки і впровадження новітніх технологій. Склад доходів та видатків бюджету ЄС відображено на рис. 20.1.
Рис. 20.1. Структура доходів та видатків бюджету ЄС Принципи бюджету ЄС :
Принципи формування доходів бюджету:
20.4 Гармонізація податкової політики країн ЄС У результаті економічної інтеграції в ЄС виникла необхідність уніфікації податкових систем та гармонізації податкових механізмів. Податкова уніфікація – введення обов’язкових однакових юридичних норм та правил у сфері оподаткування і формування на цій основі єдиної податкової системи. Податкова гармонізація базується на таких принципах: - забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, тобто недопущення податкової дискримінації для будь-кого з учасників; - усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах ЄС; - усунення подвійного оподаткування для підприємств, які здійснюють діяльність на території кількох держав; - неможливість ухилення від оподаткування; - гарантування податкових надходжень до доходів бюджетів країн-учасниць. Механізми податкової уніфікації та гармонізації: - приведення у відповідність податкового законодавства; - підпорядкування національних податкових систем спільним завданням євроінтеграції. Уніфікацію податкових систем здійснено по джерелах доходів бюджету ЄС: 1) сільськогосподарські податки (податки з імпорту та експорту с/г продукції з країнами не членами ЄС; податок на цукор з держав-виробників цукру; податок на ізоглюкозу); 2) мита, стягнуті в ЄС (виконують протекціоністську функцію, існують у формі антидемпінгових та компенсаційних мит з товарів, що перетинають зовнішні кордони ЄС); 3) частина відрахувань від ПДВ; 4) прибутковий податок з фізичних осіб, що працюють в апараті ЄС (прогресивна шкала 5-45%). 20.4. Валютна інтеграція, спільна валютна політика Валютна інтеграція – складова частина економічної інтеграції, яка полягає у створенні регіональних валютних зон (наприклад Єврозони), у межах яких забезпечується відносно стійке співвідношення курсів національних валют або поступова заміна її спільною валютою, а також спільне регулювання валютних відносин та єдина валютна політика щодо інших країн. Складовими валютної інтеграції є: - підтримка валютного курсу спільної валюти у межах узгодженого паритету; - використання як паритету найсильнішої національної валюти або міжнародної розрахункової одиниці; - створення спільного фонду для надання кредитів країнам-учасникам для підтримки курсу національної валюти; - створення міждержавного органу для грошово-кредитного та валютного регулювання. З 1 січня 1999 року була введена єдина валюта ЄС євро, яку прийняли усі країни крім Великобританії, Данії та Швеції. До 30 червня 2002 р. розрахунки в євро здійснювалися лише в безготівковій формі, а з 1 липня 2002р. банкноти та монети євро замінили національні валюти країн-членів ЄС. Для проведення єдиної економічної, фінансової, бюджетної, податкової, валютної політики створені спеціальні органи управління - інституції ЄС. Усі інституції ЄС можна умовно поділити на основні та допоміжні. До основних відносяться Європейська Рада, Європейський Парламент, Рада Євросоюзу, Європейська Комісія та Суд ЄС. Допоміжні органи доповнюють функції та повноваження основних організацій та включають Економічний та соціальний комітет, Комітет регіонів, Європейський інвестиційний банк, різні консультативні та регулятивні комітети. Керівні органи ЄС
Центральна спілка споживчих товариств України Львівська комерційна академія
ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ Завдання для практичних занять і самостійної роботи
Львів Видавництво Львівської комерційної академії 2009 Укладачі: к.е.н., проф. Біла О.Г.,
ст. викл. Галик Л.М., ст. викл. Дрівко М.М., ст. викл. Мединська Т.В., к.е.н., ст. викл. Юсипович О.І.
Рецензенти: к.е.н., доц. Мицак О.В., к.е.н., доц. Пінішко В.С.
Відповідальна за випуск: к.е.н., проф. Біла О.Г.
Розроблено і схвалено на засіданні кафедри фінансів і кредиту. Протокол № 9 від 16 грудня 2008 р.
© Біла О.Г., Галик Л.М., Дрівко М.М., Мединська Т.В., Юсипович О.І. 2009 В С Т У П
Збірник завдань з курсу “Фінанси підприємств” розроблений з метою поглибленого вивчення теоретичного курсу і набуття практичних навичок з питань формування та використання капіталу підприємства, здійснення грошових розрахунків, оцінки фінансового стану, отримання банківських кредитів, фінансового планування. Завдання розроблені згідно з програмою курсу “Фінанси підприємств”, призначені для аудиторних занять і самостійної роботи студентів усіх спеціальностей. Вони становлять тематичний комплекс взаємопов’язаних завдань, розроблених на практичних матеріалах підприємств з врахуванням вимог чинного законодавства. Зміст більшості завдань включає низку питань і вказівок, що сприятиме поглибленому вивченню і засвоєнню програмного матеріалу у поєднанні з такими суміжними дисциплінами, як: “Бухгалтерський облік”, “Ціни і ціноутворення”, “Податкова система”, “Банківська справа”, “Фінансовий аналіз”, “Економічний аналіз”, “Статистика”. В процесі вирішення завдань студент має можливість відчути взаємозв’язок між профілюючими дисциплінами, освоювати їх комплексно, що дуже важливо для формування фахівця вищого рівня кваліфікації. Завдання враховують сучасний рівень організації фінансів на підприємствах, актуальність проблеми в сфері управління капіталом, кожне завдання має практичне застосування в процесі управління капіталом. Завдання складені у трьох варіантах, кожен з яких враховує дещо відмінну ситуацію. Тому студенту для поглибленого вивчення курсу необхідно розв’язати один варіант завдань і проаналізувати ситуацію двох інших. В процесі розв’язку завдань студент має можливість користуватися необхідними методичними рекомендаціями, поглиблено вивчити фінансову звітність, аналізувати її, всебічно оцінювати фінансовий стан підприємства, вчитися приймати рішення щодо підвищення ефективності використання капіталу, зміцнення фінансового стану підприємства. У збірнику завдань дотримується тематична послідовність, яка відповідає лекційному курсу. Тому завдання можуть бути використані як для практичних занять, так для поточного і підсумкового контролю рівня знань студентів вивченого матеріалу та самоконтролю в процесі самостійної роботи студентів над курсом. Багатоваріантність завдань дає можливість використовувати їх на іспитах. ТЕМА 1. ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Завдання 1. Визначити склад і структуру грошових ресурсів (капіталу) підприємства на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Дати оцінку структурних змін капіталу. Рішення оформити у вигляді нижченаведеної таблиці.
Вказати: 1) яке цільове призначення капіталу; 2) яка структура капіталу є оптимальною; 3) за якими ознаками класифікується капітал підприємства.
Завдання 2. Згрупувати капітал (грошові ресурси) підприємства за приналежністю і джерелами формування та визначити його структуру на основі даних балансу (дод. 2 відповідно до варіанта). Рішення оформити у вигляді таблиці, зразок якої наведений в завданні 1. Дати оцінку структурних змін капіталу (грошових ресурсів). Вказати: 1) нормативні акти, що регулюють формування капіталу підприємства; 2) чинники впливу на структуру капіталу; 3) шляхи оптимізації структури капіталу.
Завдання 3. Визначити склад і структуру власного капіталу підприємства на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Рішення оформити у вигляді таблиці, зразок якої наведений в завданні 1. Дати оцінку структурних змін в джерелах формування власного капіталу. Вказати: 1) чим обумовлена необхідність формування власного капіталу; 2) джерела збільшення власного капіталу; 3) які особливості складу і структури власного капіталу підприємств різних форм власності.
Завдання 4. Визначити показники ефективності використання власного і сукупного капіталу підприємства на основі даних фінансової звітності (дод. 2 відповідно до варіанта). Вказати: 1) джерела формування капіталу; 2) чинники впливу на ефективність використання капіталу; 3) шляхи підвищення ефективності використання капіталу.
Завдання 5. Визначити структуру розміщення власного капіталу на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Рішення оформити у вигляді таблиці, зразок якої наведений в завданні 1. Дати оцінку самодостатності та ефективності розміщення власного капіталу. Вказати: 1) роль і місце власного капіталу у фінансуванні господарської діяльності підприємства; 2) особливості формування власного капіталу на підприємствах різних форм власності; 3) яка частка власного капіталу в складі грошових ресурсів є оптимальною і забезпечує фінансову стійкість підприємства.
Завдання 6. Провести порівняльний аналіз і оцінку ефективності використання власного капіталу на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) роль і призначення власного капіталу; 2) шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу; 3) необхідність і джерела збільшення власного капіталу. ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ
Завдання 7. Обгрунтувати, які форми розрахунків або способи платежу доцільно використовувати при розрахунках, виходячи з наступних даних:
Вказати: 1) хто вибирає форму і спосіб розрахунків; 2) якими нормативними актами регулюється організація безготівкових розрахунків; 3) в яких випадках банк депонує кошти клієнтів при організації безготівкових розрахунків.
Завдання 8. Визначити черговість здійснення платежів з поточного рахунку підприємства на основі таких даних:
а) платіжне доручення від 15 травня за енергоносії – 25 тис.грн.; б) платіжна вимога на примусове стягнення коштів на підставі рішення суду про відшкодування збитків, завданих каліцтвом, – 40 тис.грн.; в) платіжне доручення на перерахування коштів до Пенсійного фонду – 35 тис.грн.; г) платіжна вимога на стягнення аліментів згідно з рішенням суду – 5 тис.грн.; д) чек на виплату заробітної плати – 90 тис.грн.; е) платіжне доручення на перерахування податку на додану вартість – 78 тис.грн.; є) строкове зобов’язання за кредитом зі строком погашення 15 травня – 260 тис.грн.; ж) платіжне доручення за попередню оплату продукції – 240 тис.грн.; з) меморіальний ордер банку на оплату за розрахунково-касове обслуговування – 13 тис.грн. Вказати: 1) як вчинить банк з клієнтами при недостатності коштів на поточному рахунку для оплати поданих ними документів; 2) на підставі якого нормативного документу банки здійснюють безготівкові розрахунки; 3) які платіжні інструменти використовуються при здійсненні безготівкових розрахунків.
Завдання 9. Визначити, які платіжні доручення і в якій черговості будуть прийняті банком до виконання на основі таких даних:
- № 20 від 31 березня на перерахування коштів в сумі 155 тис.грн. фермерському господарству за отриману сільськогосподарську продукцію; - № 24 від 6 квітня на 158 тис.грн. для попередньої оплати рахунку цукрового заводу за цукор; - № 29 від 10 квітня на перерахування колективному сільськогосподарському підприємству авансу в рахунок майбутніх поставок продукції на суму 240 тис.грн.; - № 30 від 10 квітня на перерахування податку з фізичних осіб до бюджету на 18 тис.грн.; - № 31 від 10 квітня для переказу через підприємство зв’язку заробітної плати працівникам, що перебувають у відрядженні в іншому населеному пункті на суму 26 тис.грн.; - № 32 від 10 квітня на перерахування машинобудівному заводу авансу в рахунок майбутніх поставок обладнання на 350 тис.грн.
Вказати: 1) коли застосовуються розрахунки платіжними дорученнями; 2) протягом якого часу з дати заповнення платіжне доручення приймається банком до виконання; 3) позитивні і негативні сторони розрахунків платіжними дорученнями.
Завдання 10. Визначити дії швейної фабрики і банку платника щодо платіжної вимоги-доручення, отриманої від шовкового комбінату на основі наступних даних. Швейна фабрика і шовковий комбінат розрахунки між собою здійснюють платіжними вимогами-дорученнями з відтермінуванням платежу строком до 15 днів від дня надходження платіжної вимоги-доручення. 12 квітня фабрика отримала від шовкового комбінату платіжну вимогу-доручення на 320 тис. грн. за продукцію, відвантажену 10 квітня. Проте з’ясувалося, що за угодою між фабрикою і комбінатом передбачалося відвантаження продукції на 290 тис.грн. Фабрика акцептувала отриману платіжну вимогу-доручення 25 квітня. На поточному рахунку фабрики 25 квітня було 280 тис.грн. Вказати: 1) строк подання до банку платником платіжної вимоги-доручення; 2) позитивні і негативні сторони розрахунків платіжними вимогами-дорученнями; 3) як вирішуються претензії між постачальником і покупцем, що випливають із розрахунків платіжними вимогами-дорученнями.
Завдання 11. Визначити, в яких випадках будуть застосовуватися розрахунки розрахунковими чеками виходячи з наступних даних. До комерційного банку звернулися юридичні і фізичні особи (їх перелік подається далі) з проханням видати їм чекову книжку для здійснення розрахунків: 1) швейної фабрики з шовковим комбінатом; 2) податкового органу для повернення платникам податків надмірно сплачених ними сум податків; 3) малого підприємства “Каштан” для розрахунків із базою будівельних підприємств; 4) заготівельної організації для розрахунків з населенням за отриману від нього сільськогосподарську продукцію; 5) підприємця Петріва В.В. для розрахунків з цегельним заводом; 6) вкладника банку Захарко Н.О. для розрахунків з магазином за придбаний автомобіль. Вказати: 1) коли використовуються розрахункові чеки; 2) схему документообороту розрахунків чеками; 3) позитивні і негативні сторони розрахунків чеками.
Завдання 12. Визначити строки закриття акредитивів у банку-емітенті на основі таких даних. Меблева фабрика 6 квітня звернулася до комерційного банку з проханням відкрити два акредитиви для розрахунків з постачальниками сировини в порядку разових поставок: 1) для розрахунків з Волинським ліспромгоспом на 90 тис.грн.; строк закриття акредитива у виконавчому банку – 16 квітня; термін проходження документів спецзв’язком між банками – 4 дні; акредитив безвідкличний, покритий з депонуванням власних коштів на окремому рахунку в банку – емітенті; 2) для розрахунків з Львівською лісобазою на 445 тис. грн.; акредитив непокритий, безвідкличний; строк закриття акредитива у виконуючому банку – 14 квітня; нормативний термін проходження документів між банками – 3 дні. Вказати: 1) види акредитивів; 2) схему документообороту при розрахунках за акредитивами; 3) позитивні і негативні сторони розрахунків акредитивами.
Завдання 13. Визначити суму одноденного планового платежу, уточнити розрахунки між хлібозаводом і торговельним підприємством за першу та другу половину вересня, обчислити розмір найближчого планового платежу після кожного уточнення за половину вересня на основі нижчевказаних даних. Хлібозавод і торговельне підприємство уклали угоду про розрахунки у порядку планових платежів. Платежі перераховують щодня, виходячи з обсягу поставок хлібобулочних виробів, передбачених укладеною угодою. У вересні передбачено поставки на 280 тис.грн., а у жовтні – 310 тис.грн. Уточнення розрахунків відбувається двічі на місяць – станом на 1 і 16 числа. За вересень поставки хлібобулочних виробів хлібозаводом були наступними:
Планові платежі перераховувалися своєчасно і повністю. Вказати: 1) коли вигідно здійснювати розрахунки плановими платежами; 2) які платіжні інструменти застосовуються при розрахунках плановими платежами; 3) позитивні сторони розрахунків плановими платежами.
Завдання 14. Провести розрахунки під час здійснення заліку взаємної заборгованості між підприємствами А, Б, С на основі таких даних на дату проведення заліку: 1) підприємство А заборгувало підприємству С 340 тис. грн.; 2) підприємство Б заборгувало підприємству А 370 тис. грн.; 3) підприємство С заборгувало підприємству Б 400 тис. грн. Визначити суми платежу і платників та вказати, за допомогою яких платіжних документів можуть здійснюватися платежі. Вказати: а) коли застосовуються розрахунки під час заліку взаємної заборгованості; б) яким документом регулюються взаємовідносини між учасниками розрахунків під час заліку взаємної заборгованості.
ТЕМА 3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ
Завдання 15. Визначити величину виторгу і чистого доходу від реалізації продукції підприємством у третьому кварталі на основі таких даних:
Вказати: 1) за якими цінами промислові підприємства реалізують свою продукцію; 2) яке призначення виторгу підприємства; 3) чинники впливу на величину виторгу.
Завдання 16. Розрахувати планову суму виторгу від реалізації продукції промисловим підприємством на основі таких даних:
(в тис.грн.)
Вказати: 1) з яких елементів складається гуртова (відпускна) ціна на промислову продукцію; 2) джерела формування доходів від операційної діяльності; 3) чинники впливу на величину прибутку від звичайної діяльності.
Завдання 17. Визначити грошові доходи від іншої операційної діяльності за квартал на основі таких даних: 1) здано приміщення в операційну оренду. Орендна плата за місяць становить 1500 грн.; 2) продано в І кварталі оборотних активів, які підприємством не використовувалися, на суму 15000 грн. Вказати: а) на які цілі використовуються інші операційні доходи; б) чим зумовлена інша операційна діяльність підприємства.
Завдання 18. Визначити ймовірні грошові надходження від інвестиційної і фінансової діяльності на основі таких даних: 1) інвестиції в дочірнє підприємство складають 50 тис. грн. за умови отримання доходу в розмірі 5 % річних на суму вкладеного капіталу; 2) короткострокові фінансові вкладення коштів на депозитний рахунок в банку, проведені 25 січня, складають 20 тис. грн. строком на 9 місяців. Відсоткова ставка складає 11 відсотків річних. 10 червня банк за згодою вкладника зміни в відсоткову ставку з 11 відсотків річних. Вказати: а) в якій звітності відображаються грошові доходи від інвестиційної і фінансової діяльності; б) коли і за яких умов підприємство здійснює інвестиції в асоційовані або дочірні підприємства.
Завдання 19. Визначити величину грошових надходжень і чистий дохід від реалізації підакцизних товарів за такими даними: 1) собівартість продукції – 120 тис. грн.; 2) норма прибутку – 15% (до собівартості продукції); 3) акцизний збір – 18 тис. грн. Вказати: а) яке призначення чистого доходу підприємства; б) чинники впливу на величину чистого доходу підприємства.
ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ
Завдання 20. Визначити величину і рівень операційного та чистого прибутку підприємства на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) як розрахувати суму валового прибутку і яке його призначення; 2) склад операційних витрат, що не включаються в собівартість реалізованої продукції; 3) напрями використання чистого прибутку.
Завдання 21. Розрахувати загальну величину торговельної надбавки на товари, що надійшли в роздрібне торговельне підприємство за місяць, на основі таких даних:
Вказати: 1) з яких джерел доцільно отримувати товари і чому; 2) за якими цінами надходять товари з гуртової бази; 3) яке призначення торговельної надбавки.
Завдання 22. Визначити суму і рівень валового і операційного прибутку підприємства за рік на основі таких даних:
(в тис.грн)
Вказати: 1) яке призначення валового прибутку; 2) на які цілі використовується операційний прибуток; 3) резерви збільшення операційного прибутку.
Завдання 23. Розрахувати суму і рівень валового прибутку об’єднання підприємств ресторанного господарства за квартал на основі таких даних:
Вказати: 1) джерела формування валового прибутку на підприємствах ресторанного господарства; 2) яке призначення валового прибутку; 3) шляхи збільшення валового прибутку.
Завдання 24. Визначити суму і рівень валового, операційного і чистого прибутку гуртової бази на основі таких даних:
Вказати: 1) яке призначення валового прибутку; 2) фактори впливу на величину операційного прибутку; 3) склад операційних витрат.
Завдання 25. Визначити суму і рівень операційного і чистого прибутку торговельного підприємства за звітний рік на основі таких даних: (в тис.грн)
Вказати: 1) в якій звітності відображаються фінансові результати; 2) які витрати відносяться до надзвичайних; 3) фактори впливу на чистий прибуток.
Завдання 26. Розрахувати рівень націнки на продукцію власного виробництва об’єднання підприємств ресторанного господарства на поточний рік на основі таких даних:
Вказати: 1) джерела формування валового прибутку на підприємстві ресторанного господарства; 2) яке призначення націнки на продукцію власного виробництва; 3) склад витрат підприємства ресторанного господарства і джерела їх фінансування.
Завдання 27. Визначити величину і рівень операційних витрат на основі фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) склад інших операційних витрат; 2) джерела фінансування операційних витрат; 3) які чинники впливають на величину і рівень операційних витрат.
Завдання 28. Визначити величину і рівень валового, операційного і чистого прибутку на основі фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) джерела формування валового прибутку і його призначення; 2) які чинники впливають на операційний прибуток; 3) призначення чистого прибутку.
Завдання 29. Визначити величину прибутку на 100 грн. операційних витрат підприємства на основі фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) склад операційних витрат; 2) джерела фінансування операційних витрат; 3) як оцінити ефективність операційних витрат.
Завдання 30. На основі фінансової звітності (дод. 2 відповідно до варіанта) розрахувати показники рентабельності господарської діяльності, власного капіталу, необоротних активів, оборотних активів, операційних витрат. Вказати: 1) види прибутку; 2) яке призначення валового і операційного прибутку; 3) шляхи підвищення рентабельності господарської діяльності.
Завдання 31. На основі фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта) провести факторний аналіз валового прибутку. Рішення оформити у вигляді нижченаведеної таблиці.
Вказати: 1) чинники впливу на валовий прибуток; 2) джерела формування валового прибутку на торговельних підприємствах; 3) складові собівартості реалізованих товарів.
Завдання 32. На основі фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта) провести факторний аналіз чистого прибутку. Рішення завдання оформити у вигляді нижченаведеної таблиці.
Вказати: 1) як розрахувати прибуток від звичайної діяльності; 2) склад інших доходів і витрат; 3) як розподіляється чистий прибуток.
Завдання 33. Скласти розрахунок розподілу прибутку підприємства на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта), враховуючи економічну доцільність розвитку матеріально-технічної бази підприємства. Вказати: 1) якими нормативними документами користуються при розподілі прибутку; 2) який прибуток підлягає розподілу; 3) особливості розподілу прибутку в споживчій кооперації.
ТЕМА 5. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
Завдання 34. Визначити величину податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету промисловим підприємством, на основі таких даних:
Вказати: 1) об’єкти оподаткування на промислових підприємствах; 2) ставку податку на додану вартість; 3) строки сплати податку на додану вартість.
Завдання 35. Визначити суму податку на додану вартість з продажу товарів, яку повинен сплатити магазин до бюджету, на основі таких даних:
Вказати: 1) яку суму ПДВ сплатить покупець; 2) яку суму ПДВ сплатить до бюджету магазин; 3) яке місце ПДВ у формуванні бюджету держави. Завдання 36. Визначити суму акцизного збору, що підлягає сплаті в бюджет виробничим підприємством, на основі таких даних: (тис. грн.)
Застосувати ставки акцизного збору згідно з діючим законодавством.
Вказати: 1) хто є платниками акцизного збору; 2) об’єкти оподаткування акцизним збором; 3) строки сплати акцизного збору за тютюновими виробами.
Завдання 37. Визначити суму акцизного збору, що підлягає сплаті в бюджет виробничим підприємством, на основі таких даних:
(тис. грн.)
Застосувати ставки акцизного збору згідно з діючими законодавством.
Вказати: 1) хто є платником акцизного збору; 2) об’єкти оподаткування акцизним збором; 3) строки сплати акцизного збору за тютюновими виробами.
Завдання 38. Визначити суму акцизного збору та ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет підприємством з імпортованого пального, на основі таких даних:
При визначенні сум у національній валют застосувати курс НБУ на 1-ий день звітного кварталу.
Вказати: 1) які є групи підакцизних товарів; 2) пільги з акцизного збору; 3) строки сплати акцизного збору.
Завдання 39. Визначити суму податку з доходів фізичних осіб, яку необхідно утримати з працівників підприємства за звітний місяць, на основі нарахованої зарплати: (грн.)
Вказати: 1) хто є платниками податку з доходів фізичних осіб; 2) об’єкти оподаткування податком з доходів фізичних осіб; 3) строки сплати податку з доходів фізичних осіб.
Завдання 40. Визначити суму податку з доходів фізичних осіб, яку необхідно утримати з працівників підприємства, на основі таких даних: (грн.)
* Найманий робітник – працює за сумісництвом. ** Громадянин, який є Героєм України. *** Громадянин, який є вдівцем.
Вказати: 1) пільги по податку з доходів фізичних осіб; 2) ставки податку з доходів фізичних осіб; 3) що таке «податковий кредит» по податку з доходів фізичних осіб. Завдання 41. Визначити величину оподатковуваного прибутку і суму податку, що підлягає сплаті до бюджету торговельним підприємством за звітний період, на основі таких даних:
Вказати: 1) об’єкти оподаткування податком на прибуток підприємства; 2) нормативні документи, якими необхідно користуватися при розрахунку податку на прибуток; 3) ставки і строки сплати податку на прибуток. Завдання 42. Визначити суму податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету підприємством за кожний квартал і в цілому за рік, на основі таких даних:(в тис.грн.)
Вказати: 1) хто є платником податку на прибуток; 2) яка відповідальність підприємства за несвоєчасне подання податковій інспекції декларації з податку на прибуток; 3) штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на прибуток.
Завдання 43. Визначити суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет виробничим підприємством за ІІ квартал, на основі таких даних: (тис. грн.)
Застосувати ставки нарахувань на заробітну плату згідно з чинним законодавством. Вказати: 1) як визначається оподаткований прибуток; 2) яким чином визначається скоригований валовий дохід; 3) хто звільняється від сплати податку на прибуток.
ТЕМА 6. ОБОРОТНІ КОШТИ
Завдання 44. Визначити склад і структуру оборотних засобів підприємства на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Дати оцінку структурним змінам. Вказати: 1) роль і місце оборотних засобів у складі виробничих фондів; 2) за якими ознаками класифікуються оборотні засоби; 3) чинники впливу на склад і структуру оборотних засобів.
Завдання 45. На основі даних балансу підприємства (дод. 1 відповідно до варіанта) визначити: 1) частку оборотних засобів у загальному підсумку (в активах) балансу; 2) частку планових (нормованих) оборотних засобів в оборотних активах; 3) частку запасів в оборотних активах. Вказати: 1) фактори впливу на структуру активів балансу; 2) схему кругообороту оборотних засобів; 3) джерела формування оборотних засобів.
Завдання 46. Визначити склад і структуру оборотних коштів підприємства на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Дати оцінку структурним змінам. Вказати: 1) яке призначення оборотних коштів; 2) джерела формування оборотних коштів; 3) яка структура оборотних коштів є оптимальною.
Завдання 47. Визначити показники та дати оцінку забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) якими способами можна розрахувати наявність власних коштів в обороті; 2) як впливає забезпеченість власними оборотними коштами на фінансовий стан підприємства; 3) шляхи збільшення величини і частки власних оборотних коштів.
Завдання 48. Дати оцінку забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) як впливає структура розміщення власного капіталу на фінансовий стан підприємства; 2) чинники впливу на величину оборотних активів; 3) за рахунок яких джерел формуються планові оборотні засоби.
Завдання 49. Визначити загальну потребу торговельного підприємства в оборотних коштах для формування планових оборотних засобів на ІІІ квартал на основі таких даних:
Вказати: 1) складові елементи планових оборотних засобів; 2) як розраховується коефіцієнт завантаження товарообороту оборотними засобами; 3) як впливає прискорення оборотності оборотних засобів на потребу в оборотних коштах.
Завдання 50. Розрахувати норматив оборотних коштів методом коефіцієнтів для роздрібного торговельного підприємства на ІІІ квартал на основі таких даних:
Вказати: 1) якими методичними рекомендаціями керуються підприємства споживчої кооперації при розрахунку нормативу оборотних коштів методом коефіцієнтів; 2) як розрахувати середні запаси планових оборотних засобів; 3) які чинники впливають на коефіцієнт завантаження обороту.
Завдання 51. Визначити норматив власних оборотних коштів для торговельного підприємства на ІІІ квартал на основі таких даних:
Вказати: 1) як визначити наявність власних оборотних коштів за даними балансу; 2) які чинники впливають на величину коефіцієнта завантаженості товарообороту оборотними засобами; 3) джерела приросту власних оборотних коштів.
Завдання 52. Визначити загальну потребу підприємства в оборотних коштах на квартал методом техніко-економічних розрахунків на основі таких даних:
Вказати: 1) яка мета нормування оборотних коштів; 2) якими нормативними документами користуються при нормуванні оборотних коштів; 3) як визначити норму запасів сировини і матеріалів методом техніко-економічних розрахунків.
Завдання 53. Розрахувати норматив оборотних коштів на сировину А на основі таких даних:
Вказати: 1) як визначається середня норма запасів сировини; 2) як визначається поточний складський запас сировини; 3) з якою метою встановлюється страховий запас.
Завдання 54. Розрахувати середньозважену норму запасів сировини і матеріалів на плановий період (квартал) на основі таких даних:
Розрахунок оформити у вигляді нижченаведеної таблиці.
При розрахунку середньої норми слід врахувати, що поточний складський запас (гр. 3 табл.) встановлюється в розмірі 50 % середнього інтервалу поставки сировини і матеріалів. Вказати: 1) склад планових оборотних засобів промислового підприємства; 2) які методи нормування оборотних засобів доцільно застосовувати на промисловому підприємстві; 3) джерела формування планових оборотних засобів на промисловому підприємстві.
Завдання 55. Розрахувати норматив оборотних коштів на муку для хлібопекарні на ІІ квартал планового року на основі таких даних:
Вказати: 1) як розраховується середній інтервал поставок сировини і матеріалів; 2) як визначається норма запасів сировини в днях; 3) як розрахувати норматив оборотних коштів для хлібопекарні.
Завдання 56. Розрахувати середній інтервал поставок муки хлібозаводу на основі таких даних:
Вказати: 1) для чого визначають середній інтервал поставок сировини; 2) складові елементи норми оборотних коштів; 3) за рахунок яких джерел формуються оборотні кошти.
Завдання 57. Розрахувати середню норму оборотних коштів для запасів сировини і матеріалів на основі таких даних:
Вказати: 1) які чинники впливають на величину норми оборотних коштів; 2) як розрахувати сукупний норматив оборотних коштів для підприємства; 3) джерела приросту власних оборотних коштів на підприємствах різних форм власності.
Завдання 58. Розрахувати норматив оборотних коштів на незавершене виробництво на основі таких даних:
Вказати: 1) чинники впливу на величину нормативу оборотних коштів у незавершеному виробництві; 2) за якою формулою визначається коефіцієнт наростання витрат; 3) які витрати включаються у виробничу собівартість продукції.
Завдання 59. Розрахувати норматив оборотних коштів для готової продукції на основі таких даних:
Вказати: 1) в яких одиницях виміру може встановлюватися норма оборотних коштів; 2) які складові включає сукупний норматив оборотних коштів промислового підприємства; 3) методи розрахунку нормативу оборотних коштів.
Завдання 60. Розрахувати норматив оборотних коштів для хлібокомбінату на плановий рік на основі таких даних:
Вказати: 1) який метод розрахунку нормативу оборотних коштів доцільно застосовувати в умовах економічної нестабільності; 2) яка структура джерел формування планових оборотних засобів в умовах економічної нестабільності; 3) інформаційне забезпечення для нормування оборотних коштів.
Завдання 61. Розрахувати норматив оборотних коштів на плановий рік для автотранспортного підприємства на основі таких даних:
Вказати: 1) як визначається норма запасів бензину і дизельного палива; 2) джерела формування оборотних засобів автотранспортного підприємства; 3) склад планових оборотних засобів автотранспортного підприємства.
Завдання 62. Розрахувати норматив оборотних коштів для промислового підприємства на І квартал на основі таких даних:
Вказати: 1) методи розрахунку нормативу оборотних коштів; 2) якими нормативними документами користуються при нормуванні оборотних коштів; 3) в якій формі фінансової звітності відображені оборотні засоби і оборотні кошти.
Завдання 63. Обґрунтувати норматив власних оборотних коштів на плановий період на основі таких даних:
Вказати: 1) склад планових оборотних засобів; 2) оптимальну частку власних оборотних коштів у формуванні планових оборотних засобів; 3) як здійснюється балансове ув’язування потреби в оборотних коштах з джерелами їх формування.
Завдання 64. Розрахувати показники ефективності використання оборотних коштів торговельного підприємства за рік на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) в чому полягає економічна доцільність прискорення оборотності оборотних засобів; 2) шляхи прискорення оборотності оборотних засобів в торгівлі; 3) як розрахувати середньорічний залишок оборотних засобів.
Завдання 65. Розрахувати показники ефективності використання оборотних коштів підприємства у звітному році на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) які чинники впливають на швидкість кругообороту оборотних засобів; 2) який взаємозв’язок між оборотними коштами і оборотними активами; 3) чинники впливу на залишки оборотних активів.
Завдання 66. Розрахувати показники оборотності оборотних засобів та величину вивільнених (залучених) з обороту коштів у звітному році підприємств ресторанного господарства на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) в чому полягає ефект від абсолютного вивільнення оборотних коштів; 2) в чому полягає ефект від відносного вивільнення оборотних коштів; 3) шляхи абсолютного і відносного збільшення власних оборотних коштів.
Завдання 67. Розрахувати показники оборотності оборотних засобів і коефіцієнт завантаження обороту торговельного підприємства за 1 квартал на основі таких даних: (в тис.грн.)
Зробити висновки щодо структури розміщення оборотних коштів у І кварталі та ефективності їх використання. Примітка: оборотність планових оборотних засобів в І кварталі минулого року складала 48 днів, а прогнозована на І квартал звітного року – 54 дні.
Завдання 68. Дати порівняльну оцінку ефективності використання оборотних коштів торговельного підприємства у звітному році на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) показники ефективності використання оборотних коштів; 2) які фактори впливають на швидкість кругообороту оборотних засобів підприємств торгівлі; 3) шляхи прискорення кругообороту оборотних засобів на підприємствах гуртової і роздрібної торгівлі.
Завдання 69. Розрахувати показники ефективності використання оборотних коштів на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) джерела формування оборотних коштів; 2) чинники впливу на ефективність використання оборотних коштів; 3) шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів.
Завдання 70. Розрахувати показники ефективності використання власних оборотних коштів на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) як визначається наявність робочого капіталу; 2) роль і місце власних оборотних коштів в джерелах формування оборотних засобів; 3) шляхи оптимізації частки власних коштів в обороті.
ТЕМА 7. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
Завдання 71. Визначити потребу підприємства в короткостроковому кредиті на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) якими нормативними документами користуються підприємства споживчої кооперації при розрахунку нормативу власних оборотних коштів; 2) яку частку власних оборотних коштів у формуванні планових оборотних засобів доцільно мати підприємству для забезпечення платоспроможності та ліквідності боргових зобов’язань; 3) як визначається величина відносно стійкої кредиторської заборгованості.
Завдання 72. Визначити можливість підприємства отримати кредит за овердрафтом на квітень та прогнозовану суму відсотків за повне використання ліміту користування на квітень на основі таких даних:
Відсотки за користування овердрафтом нараховуються і сплачуються щомісячно.
Вказати: 1) за яких умов банк надає клієнту кредит у формі овердрафту; 2) як нараховуються і сплачуються відсотки по кредиту за оведрафтом; 3) види банківських кредитів за характером їх забезпечення.
Завдання 73. Визначити економічну ефективність від залучення банківського кредиту на закупівлю товару строком на 90 днів на основі таких даних:
Вказати: 1) до складу яких витрат відносяться відсотки за кредит; 2) порядок отримання кредиту; 3) об’єкти короткострокового банківського кредиту.
Завдання 74.Обґрунтувати економічну доцільність (недоцільність) отримання банківського кредиту для закупівлі товарів на основі таких даних:
Вказати: 1) порядок сплати відсотків за кредит; 2) мету і порядок перевірки забезпеченості банківського кредиту; 3) коли банк має право порушити справу про банкрутство позичальника.
Завдання 75. Визначити показники ефективності використання банківського кредиту на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) як впливає банківський кредит на швидкість товаропросування; 2) порядок одержання і погашення кредиту; 3) як впливає банківський кредит на фінансовий результат від операційної діяльності підприємства.
Завдання 76. Визначити показники ефективності використання банківського кредиту на основі даних фінансової звітності підприємства (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) яка мета розрахунку показників ефективності використання кредиту; 2) які чинники впливають на ефективність використання кредиту; 3) шляхи підвищення ефективності банківського кредиту.
Завдання 77. Провести бальну оцінку ліквідності (КЛ) підприємства – важливої групи економічних показників для оцінки його кредитоспроможності на основі даних фінансової звітності (дод. 1) за умови наступних значень КЛ:
1) КМЛ (миттєвої ліквідності):
2) КПЛ (поточної ліквідності):
3) КЗЛ (загальної ліквідності):
Вказати: 1) які активи є високоліквідними; 2) за яких умов підприємство буде ліквідним; 3) чинники впливу на коефіцієнти ліквідності.
Завдання 78. Провести бальну оцінку фінансової стійкості підприємства – важливої групи економічних показників оцінки кредитоспроможності на основі даних фінансової звітності (дод. 1) за умови наступних значень коефіцієнтів:
1) Коефіцієнт маневрування
2) Коефіцієнт незалежності
Завдання 79. Провести бальну оцінку динаміки (зміни) рентабельності активів, продажу і фінансової діяльності підприємства в цілому на основі фінансової звітності (дод. 1) і наступних значень зміни показників:
1) динаміка (+,-) рентабельності активів, %
2) динаміка (+,-) рентабельності продажу, %
3) діяльність звітного періоду
Вказати: 1) чинники впливу на зміну (динаміку) рентабельності активів і продажу; 2) чи є взаємозв’язок між показниками рентабельності активів і продажу; 3) які можливі наслідки зміни (+,-) величини активів для підприємства.
Завдання 80.Провести бальну оцінку зміни (динаміки) чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), собівартості і чистого прибутку підприємства на основі фінансової звітності (дод. 1) з урахуванням наступних значень зміни показників:
1) динаміка (+,-) чистого доходу, %
2) динаміка (+,-) собівартості, %
3) динаміка (+,-) чистого прибутку, %
Вказати: 1) чинники впливу на зміну обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 2) як запобігти зменшенню чистого прибутку; 3) чому банк при оцінці діяльності позичальника враховує показники динаміки чистого доходу і собівартості реалізації продукції товарів, робіт, послуг).
Завдання 81. На основі вирішення завдань 77-80 визначити рейтинг підприємства (клас А, Б, В, Г чи Д), виходячи із можливої мінімальної та максимальної кількості балів, розрахованих на основі вказаних у завданнях значень показників. Відповідно до визначеного рейтингу розрахувати вартість кредиту, отриманого від банку в сумі 150 тис. грн. строком на 60 днів, за умови наступної диференціації відсоткової ставки за кредит: для підприємств: класу А – 18 % річних; класу Б – 20 % річних; класу В – 22 % річних; класу Г – 25 % річних. Вказати: 1) нормативні документи, за якими визначає банк клас позичальника; 2) які чинники впливають на рейтинг підприємства; 3) за яких умов банк надає кредит підприємствам, віднесеним до класів “Б” і “Г”.
Завдання 82. Визначити вартість кредиту для підприємств класів А, Б, В, Г на основі даних таблиці.
Розрахувати, на яку величину збільшаться фінансові витрати підприємства, якщо при черговому аналізі фінансового стану банк понизить рейтинг підприємства на один клас. Відсоткова ставка для підприємств класу “Г” банком встановлюється в розмірі 23 % річних. Вказати: 1) причини і наслідки некредитоспроможності підприємства; 2) шляхи підвищення рейтингу підприємства за оцінкою банку; 3) коли банківський кредит для підприємства є неокупним.
ТЕМА 8. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ
Завдання 83. Розрахувати середньорічну вартість основних фондів підприємства на основі таких даних бухгалтерського обліку за звітний рік: (в тис.грн.)
Вказати: 1) в яких цілях використовується показник середньорічної вартості основних фондів; 2) як розрахувати середньорічну величину вибуття основних фондів; 3) як розрахувати середньорічну величину введення в дію основних фондів.
Завдання 84. Розрахувати показники, що характеризують стан основних фондів підприємства, на основі даних завдання 83. Вказати: 1) економічне значення показників зносу, вибуття і оновлення основних фондів; 2) як визначається залишкова вартість основних фондів; 3) на основі яких матеріалів розраховуються показники стану основних фондів.
Завдання 85. Розрахувати середньорічну вартість основних фондів підприємства на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта) і таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) склад основних фондів згідно з П (С) БО 7 “Основні фонди”; 2) види вартісної оцінки основних фондів; 3) за якою оцінкою обчислюється середньорічна вартість основних фондів.
Завдання 86. Визначити коефіцієнти зносу, придатності, вибуття і оновлення основних фондів підприємства на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта) і завдання 85. Дати оцінку стану основних фондів підприємства. Вказати, за рахунок яких джерел може здійснюватися оновлення основних фондів.
Завдання 87. Розрахувати коефіцієнти зносу, придатності, вибуття і оновлення основних фондів підприємства на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) на основі яких матеріалів можна розрахувати коефіцієнти зносу, вибуття і оновлення основних фондів; 2) економічне значення показників зносу, вибуття і оновлення основних фондів; 3) які проблеми з питань оновлення основних фондів характерні для перехідного періоду до ринку у виробничій сфері.
Завдання 88. Розрахувати показники економічної ефективності використання основних фондів торговельного підприємства на основі таких даних:
Вказати: 1) показники оцінки ефективності використання основних фондів і методику їх обчислення; 2) які фактори впливають на ефективність використання основних фондів; 3) способи відтворення основних фондів.
Завдання 89. Розрахувати показники економічної ефективності використання основних фондів підприємства на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта) та середньорічної вартості основних фондів за варіантами:
Вказати: 1) як розрахувати середньорічну вартість основних фондів; 2) шляхи підвищення ефективності використання основних фондів; 3) джерела формування існуючих основних фондів та їх відтворення.
Завдання 90. Розрахувати показники ефективності використання основних фондів промислового підприємства на основі таких даних:
Вказати основні фактори, які вплинули на зміну показників ефективності використання основних фондів.
Завдання 91. Розрахувати показники економічної ефективності використання необоротних активів підприємства на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) роль і місце необоротних активів в складі виробничих фондів; 2) склад необоротних активів; 3) джерела формування необоротних активів.
Завдання 92. Розрахувати суму амортизаційних відрахувань за лютий місяць податковим методом на основі таких даних:
Вказати: 1) якими нормативними документами користуються при проведенні амортизаційних відрахувань; 2) склад основних фондів в розрізі груп; 3) як визначається залишкова вартість основних фондів, що амортизуються.
Завдання 93. Розрахувати місячну суму амортизаційних відрахувань виробничим методом на основі таких даних:
Вказати: 1) як розраховується виробнича ставка амортизації; 2) сутність податкового методу нарахування амортизації; 3) що являє собою прискорена амортизація.
Завдання 94. Розрахувати місячну суму амортизаційних відрахувань прямолінійним методом на основі таких даних:
Вказати: 1) сутність прямолінійного методу нарахування амортизації; 2) як розрахувати суму амортизаційних відрахувань методом зменшення залишкової вартості; 3) строк нарахування амортизації основних фондів.
Завдання 95. Розрахувати суму щорічних амортизаційних відрахувань методом прискореного зменшення залишкової вартості основних засобів і кумулятивним методом на основі таких даних:
Вказати: 1) якому методу нарахування амортизації слід надавати перевагу і за яких умов; 2) існуючі методи нарахування амортизаційних відрахувань; 3) які методи нарахування амортизаційних відрахувань найбільш поширені на підприємствах.
Завдання 96. Визначити відновну, технологічну і галузеву структуру капітальних вкладень споживспілки на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) сутність і класифікацію капітальних вкладень; 2) джерела фінансування капітальних вкладень; 3) способи ведення капітальних робіт.
Завдання 97. Визначити показники ефективності капітальних вкладень за звітний рік на основі таких даних:
(в тис.грн.)
Вказати: 1) склад капітальних вкладень; 2) джерела фінансування капітальних вкладень; 3) шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень.
ТЕМА 9. ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Завдання 98. Методом коефіцієнтів дати оцінку забезпеченості підприємства власним капіталом на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) як впливає забезпеченість власним капіталом на фінансову стійкість підприємства; 2) яку частку власного капіталу доцільно вкладати в оборотні активи; 3) шляхи збільшення власного капіталу.
Завдання 99. Розрахувати коефіцієнти розміщення власного капіталу підприємства на основі даних балансу (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) значення коефіцієнта маневрування для забезпечення фінансової стабільності; 2) як впливає забезпеченість власними оборотними коштами на платоспроможність підприємства; 3) показники, що характеризують фінансову стійкість підприємства.
Завдання 100. Здійснити аналіз ефективності використання власного капіталу на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Зробити аналітичні висновки і підготувати пропозиції щодо підвищення ефективності використання власного капіталу. Вказати: 1) як забезпечується фінансова незалежність підприємства; 2) які показники характеризують раціональність розміщення власного капіталу; 3) яка роль власного капіталу у формуванні робочого капіталу.
Завдання 101. Визначити показники ефективності використання власного капіталу підприємства на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) як впливає структура розміщення власного капіталу на ефективність його використання; 2) джерела формування власного капіталу; 3) шляхи підвищення ефективності використання власного капіталу.
Завдання 102. Дати оцінку фінансової стійкості підприємства на основі вирішення завдань 87-89 і фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) основні критерії оцінки фінансової стійкості підприємства; 2) чинники впливу на фінансову стійкість підприємства; 3) шляхи підвищення фінансової стійкості підприємства.
Завдання 103. Підготувати порівняльну оцінку рентабельності господарських активів (основних фондів, інших необоротних активів, оборотних засобів і активів усього) на основі таких даних: (в тис.грн.)
Вказати: 1) як впливають прибуток і рентабельність на фінансову стійкість підприємства; 2) як визначити чистий прибуток підприємства; 3) порядок розподілу і використання чистого прибутку.
Завдання 104. Розрахувати коефіцієнти абсолютної, поточної і загальної ліквідності боргових зобов’язань підприємства на основі даних балансу (дод.1. відповідно до варіанта). Вказати: 1) як впливає зміна показників ліквідності на фінансовий стан підприємства; 2) яке значення ліквідності балансу; 3) які активи є абсолютно ліквідними.
Завдання 105. Дати оцінку платоспроможності підприємства на основі вирішення завдань 88, 93 і фінансової звітності (дод.1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) ознаки платоспроможності; 2) як впливає платоспроможність на фінансовий стан підприємства; 3) шляхи запобігання неплатоспроможності підприємства.
Завдання 106. Здійснити аналіз і дати оцінку раціональності розміщення власного капіталу та прирівняних до нього коштів підприємства на основі даних балансу (дод.1 відповідно до варіанта). Рішення оформити у нижченаведеній таблиці.
Вказати: 1) які показники характеризують ефективність використання власного капіталу; 2) яка раціональна (доцільна) структура розміщення власного капіталу і прирівняних до нього коштів; 3) як збільшити частку власних оборотних коштів.
Завдання 107. Дати оцінку забезпеченості підприємства власними оборотними коштами і ефективності їх використання на основі балансу (дод.1 відповідно до варіанта). Рішення оформити у нижченаведеній таблиці.
Вказати: 1) джерела формування планових оборотних засобів; 2) як визначити потребу у власних оборотних коштах; 3) як впливає іммобілізація власних оборотних коштів на фінансовий стан підприємства.
Завдання 108. Дати оцінку ділової активності підприємства на основі даних фінансової звітності підприємства (дод.1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) показники ділової активності підприємства; 2) які чинники впливають на підвищення фондовіддачі і рентабельності капіталу; 3) шляхи підвищення ділової активності підприємства.
Завдання 109. Здійснити аналіз і дати оцінку стану дебіторської заборгованості на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) які причини виникнення дебіторської заборгованості; 2) яка дебіторська заборгованість вважається неліквідною; 3) як впливає дебіторська заборгованість на фінансовий стан підприємства.
Завдання 110. Здійснити аналіз і дати оцінку кредиторської заборгованості підприємства на основі даних фінансової звітності (дод. 1 відповідно до варіанта). Вказати: 1) до якого капіталу відноситься кредиторська заборгованість; 2) яка кредиторська заборгованість є сталою; 3) як впливає кредиторська заборгованість на фінансовий стан підприємства.
ТЕМА 10. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
Завдання 111. Скласти розрахунок плану чистого доходу і валового прибутку промислового підприємства на основі таких даних:
*Підприємство працює на сировині власного виробництва, не є платником акцизного збору, не користується пільгами з оподаткування. Вказати: 1) для яких цілей призначено чистий дохід; 2) які чинники впливають на величину і рівень валового прибутку; 3) соціально-економічну роль доходу від реалізації продукції та прибутку.
Завдання 112. Визначити величину і рівень прогнозованого валового прибутку промислового підприємства на поточний рік на основі таких даних:
Вказати: 1) призначення валового прибутку; 2) джерела формування валового прибутку на підприємствах промисловості, торгівлі, ресторанного господарства; 3) інформаційне забезпечення, необхідне для розрахунку плану прибутку.
Завдання 113. Визначити величину і рівень плану операційного прибутку підприємства на основі вирішення завдання 101 і таких даних:
Вказати: 1) призначення операційного прибутку; 2) склад інших операційних доходів; 3) резерви і шляхи збільшення прибутку.
Завдання 114. Скласти план операційних доходів і витрат для підприємства на поточний рік на основі матеріалів аналізу фінансових результатів підприємства за звітний рік (дод. 1 відповідно до варіанта) і таких даних:
Послідовність вирішення завдання: - визначити структуру доходів, витрат і прибутку за звітний рік (в % до доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг); - скласти план операційних доходів і витрат, використовуючи структуру фінансових результатів звітного року і вищенаведені дані.
Вказати: 1) які підприємства в ринкових умовах прогнозують збільшення обсягів діяльності; 2) чи завжди збільшення обсягів діяльності сприяє зростанню величини прибутку від операційної діяльності; 3) яка кінцева мета підприємницької діяльності.
Завдання 115. Визначити величину товарообороту, при якому торговельне підприємство, не змінюючи інших показників, досягне беззбитковості, на основі таких даних:
Для визначення критичної величини товарообороту слід використовувати формулу: , де Q – критична величина товарообороту, при якій підприємство буде беззбитковим; F – сума умовно-постійних операційних витрат; d – рівень валового прибутку у відсотках до товарообороту; b – рівень змінних операційних витрат у відсотках до товарообороту.
Додаток 1
БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА на 1 січня_20 р.
Продовження додатку 1
Продовження додатку 1
Продовження додатку 1
Керівник ………………………………………………
Головний бухгалтер …………………………..…
Продовження додатку 1 ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ за 20_____р. Підприємство______________________ТзОВ_______________________ Територія _________________________Львівська обл.________________ Орган державного управління_____________________________________ Галузь (вид діяльності)___________________Гуртова торгівля__________ Одиниці виміру: тис.грн.
І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ
Продовження додатку 1
Продовження додатку 1 II. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ
Керівник ………………………………………………
Головний бухгалтер …………………………..…
Додаток 2
БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА на 1 січня_20 р.
Продовження додатку 2
Продовження додатку 2
Продовження додатку 2
Керівник ………………………………………………
Головний бухгалтер …………………………..…
Продовження додатку 2 ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ за 20_____р. Підприємство______________________ВАТ “Хлібзавод”_______________ Територія _______________________Хмельницька обл.________________ Орган державного управління_____________________________________ Галузь (вид діяльності)________Хлібопекарська промисловість Одиниці виміру: тис.грн.
І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ
Продовження додатку 2
Продовження додатку 2 II. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ
III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ
Керівник ………………………………………………
Головний бухгалтер …………………………..… Додаток 3 БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА на 1 січня_20 р. (в тис. грн.)
Продовження додатку 3
Продовження додатку 3
Продовження додатку 3
Керівник ………………………………………………
Головний бухгалтер …………………………..…
Продовження додатку 3 ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ за 20_____р. Підприємство__________________________________________________ Територія _____________________________________________________ Орган державного управління_____________________________________ Галузь (вид діяльності)___________________________________________ Одиниці виміру: тис.грн.
І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ
Продовження додатку 3
Продовження додатку 3 II. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ
Керівник ………………………………………………
Головний бухгалтер …………………………..…
Питання для самоконтролю 1. Які причини інтеграційних процесів у країнах Європи? 3. Назвіть джерела формування бюджету ЄС. 4. Які напрями витрачання бюджету ЄС? 5. Який дефіцит бюджету ЄС допускається? 6. У чому суть гармонізації податкового законодавства у ЄС? 7. Які вимоги у сфері фінансів визначає ЄС?
КомментарииКомментариев пока нет Пожалуйста, авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||