ФІНАНСОВА САНАЦІЯ І БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ Кафедра менеджменту, економіки та підприємництва 09.02.2015 11:03

 

 

Потрібно відзначити, що в літературних джерелах єдина загальноприйнята точка зору відносно співвідношення понять «ліквідність» і «платоспроможність» є відсутньою. Найпоширенішими є наступні варіанти співвідношення:

1)     в поняття платоспроможності вкладається поняття поточна ліквідність [12, с. 52];

2)     значення термінів ототожнюються;

3)     показники ліквідності характеризують платоспроможність підприємства у дещо ширшому розумінні [16, с. 301].

Загальновідомо, що під ліквідністю підприємства розуміється його здатність розраховуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів [16, с. 308]. Платоспроможність – здатність підприємства сплачувати кошти за своїми зобов’язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або у готівці [16, с. 302]. Іншими словами, це відповідність суто грошових активів підприємства потребам щоденних платежів.

Для оцінювання платоспроможності підприємств авторами зазвичай використовуються відносні показники, що відрізняються набором ліквідних активів, які розглядають як покриття поточних пасивів.

Призначення розрахунку показників ділової активності полягає у формуванні висновків відносно рівня достатності активів підприємства щодо поточних / запланованих обсягів виробництва. Достатнім в літературі для досягнення поставленої мети вважається обчислення наступних показників: середнього періоду покриття дебіторської заборгованості, коефіцієнта оборотності товарно-матеріальних запасів, коефіцієнта оборотності необоротних активів, коефіцієнта оборотності активів. Як правило, розрахунок показників оборотності здійснюється з метою здійснення аналізу динаміки використання активів всередині підприємства, а не для порівняння з іншими підприємствами.

Задачею аналізу фінансової стійкості підприємства є об’єктивна оцінка величини та структури його активів і пасивів з метою визначення незалежності підприємства. Обчислення коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства з метою формування висновків відносно рівня оптимальності структури капіталу та спроможності підприємства виконувати зобов’язання є важливим головним чином для інвесторів. Зазвичай обчислюються такі коефіцієнти фінансової стійкості: коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт концентрації власного капіталу, коефіцієнт маневреності власного капіталу тощо.

Показники ділової активності дають змогу оцінити, наскільки ефективно підприємство використовує кошти. До цієї групи належать показники оборотності (розраховуються на основі середніх значень), які мають велике значення для оцінки фінансового стану, оскільки швидкість обороту коштів безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства.

Нарешті, у процесі аналізу фінансового стану підприємства розраховується також група показників прибутковості, досліджується процес формування і використання прибутку.

Як підсумок, потрібно відзначити поверхнєвість висвітлення моніторингу як економічної функції управління економічними об’єктами у вітчизняній та російській літературі. Загальновизнаним є визначення поняття «моніторинг» як безупинного спостереження за економічними об’єктами з метою виявлення їх відповідності очікуваному результату, аналізу їх діяльності як складової частини управління. Несуттєві варіації у визначенні моніторингу можуть мати місце в залежності від об’єкта моніторингу.

Під фінансовим станом підприємства автори звичайно розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Оцінка фінансового стану підприємства передбачає вивчення кожного показника, отриманого в результаті фінансового аналізу, з погляду відповідності фактичного його рівня нормальному для даного підприємства, ідентифікацію факторів, що вплинули на величину показника, визначення необхідної величини показника на перспективу та засобів її досягнення.

 

2. Теоретико-методологічні засади оцінки ймовірності банкрутства

Оцінка кризисних факторів фінансового розвитку та прогнозування можливого банкрутства підприємства здійснюється задовго до прояву його явних ознак. Така оцінка та прогнозування являються предметом діагностики банкрутства, яка представляє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризисного розвитку підприємства, які представляють загрозу його банкрутству в майбутньому.

 В залежності від цілей та методів здійснення діагностіка банкрутства підприємства поділяється на дві основні системи: експрес-діагностика та фундаментальна діагностика банкрутства.

 Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартним алгоритмом аналізу. Виходячи з основної мети експрес-діагностики банкрутства, а саме раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка масштабів кризового стану, можна зробити висновок, що система експрес-діагностики банкрутства представляє собою попередній аналіз фінансового стану підприємства.

 Експрес-діагностика банкрутства здійснюється за наступними етапами:

 1. Визначення об"єктів спостереження "кризового поля", що представляє загрозу банкрутства підприємства. Досвід показує, що в сучасних економічних умовах майже всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть представляти загрозу його банкрутства. Тому система спостереження "кризового поля" повинна будуватися з врахуванням цієї загрози шляхом виділення найбільш істотних об"єктів за цим критемієм. З цієї позиції система спостереження "кризового поля" може бути представлена наступними основними об"єктами:

-         чистий грошовий поток підприємства,

-         ринкова вартість підприємства ,

-         структура капіталу підприємства,

-         склад фінансових зобов"язань підприємства за термінами погашення,

-         склад активів підприємства,

-         склад поточних витрат підприємства,

-         рівень концентрації фінансових операцій в зонах підвищеного ризику.

2. Система таких індикаторів формується по кожному об"єкту спостереження "кризового поля". В процесі формування всі показники-індикатори поділяються на об"ємні (виражені абсолютною сумою) та структурні (виражені відносними показниками). Найважливіші з цих індикаторів оцінки загрози банкрутства наведені в Додатку А.

Наведена система індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства може бути розширена з врахуванням особливостей його фінансової діяльності та цілей діагностіки.

 3. Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, який здійснюється за стандартними методами. Основу такого аналізу складає порівняння фактичних показників-індикаторів з плановими (нормативними) та виявлення розмірів відхилень в динаміці. Зростання розміру негативних відхилень в динаміці характеризує наростання кризових явищ фінансової діяльності підприємства, що представляють загрозу його банкротства.

 В процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства використовують наступні стандартні його методи:

-         горизонтальний (трендовий) фінансовий аналіз

-         вертикальний (структурний) фінансовий аналіз

-         порівняльний фінансовий аналіз

-         аналіз фінансових коефіцієнтів

-         аналіз фінансових ризиків

-         інтегральний фінансовий аналіз, заснований на "Моделі Дюпона".

4.Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства. Така оцінка проводиться на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці маштабів кризового фінансового стану підприємства три принципійні характеристики:

-         легка фінансова криза

-         глибоку фінансова криза

-         фінансова катастрофа.

 При необхідності кожна з цих характеристик може отримати більш поглиблену диференціацію.

Попередній аналіз фінансового стану підприємства в вигляді системи експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та дозволяє прийняти оперативні заходи щодо їхньої нейтралізації. Попереджувальний ефект такого аналізу найбільш відчутний на стадії легкої фінансової кризи підприємства. За інших масштабах кризового фінансового стану підприємства вона обов’язково повинна доповнюватися системою фундаментальної діагностики банкрутства підприємства.

Фундаментальна діагностика банкрутства підприємств характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства являються:

-       поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих в процесі експрес-діагностики банкрутства

-       підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства

-       прогнозування розвитку окремих факторів, що спричиняють загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків

-       оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється за наступними основними етапами:

1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

2. Проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства.

3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів.

4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу.

5. Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства.

1. Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства. Факторний аналіз та прогнозування складають основу фундаментальної діагностики банкрутства, тому систематизації окремих факторів повинна бути приділена особлива увага.

 В процесі вивчення та оцінки ці фактори поділяються на дві основні групи: не залежні від діяльності підприємства (зовнішні або екзогенні) та залежні від діяльності підприємства (внутрішні або ендогенні).

 Внутрішні фактори кризового фінансового розвитку в свою чергу поділяються при аналізі на три підгрупи:

а) соціально-економічні фактори загального розвитку країни. В складі цих факторів розглядаються лише ті, які здійснюють негативний вплив на господарську діяльність даного підприємства, тобто формують загрозу його банкрутству.

б) Ринкові фактори. При розгляданні цих факторів досліджуються негативні для даного підприємства тенденції розвитку товарних і фінансових ринків.

в) Інші зовнішні фактори. Їхній склад підприємство визначає самостійно з урахуванням специфіки своєї діяльності.

 Внутрішні фактори кризового фінансового розвитку також поділяються при аналізі на три підгрупи в залежності від особливостей формування грошових потоків підприємства:

а) фактори, пов"язані з операційною діяльністю;

б) фактори, пов"язані з інвестиційною діяльністю;

в) фактори, пов"язані з фінансовою діяльністю.

2. Проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства. Основу такого аналізу складає виявлення ступеню негативного впливу окремих факторів на різні аспекти фінансового розвитку підприємства. В процесі здійснення такого фундаментального аналізу використовуються наступні основні методи:

-         Повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів. При здійсненні цього аналізу суттєво розширюється круг об"єктів "кризового поля", а також система показників-індикаторів можливої загрози банкрутства;

-         Кореляційний аналіз. Цей метод використовується для визначення ступеню впливу окремих факторів на характер кризового фінансового розвитку підприємства. Кількісно ступень цього впливу може бути вимирений за допомогою одно- або багатофакторних моделей кореляції. За результатами такої оцінки проводиться упорядкування окремих факторів за ступенем їхнього негативного впливу на фінансовий розвиток підприємства;

-         СВОТ-аналіз (SWOT-analysis). Назва цього методу представляє аббревіатуру початкових літер, які характеризують об"єкти цього аналізу:

S - Strength (сильні сторони підприємства)

W - Weakness (слабкі сторони підприємства)

O - Opportunity (можливості розвитку підприємства)

T - Treat (загрози розвитку підприємства)

Основним змістом СВОТ-аналізу являється дослідження характеру сильних та слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутрішніх факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

-         Аналітична "Модель Альтмана". Вона представляє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що допомогають виявити кризовий фінансовий стан підприємства. Звертаючи увагу на той факт, що дана модель є найбільш розповсюдженим критерієм визначення можливого банкрутства підприємства в розвинутих країнах, приділимо їй особливу увагу.

3. Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативним впливом окремих факторів. Такий прогноз здійснюється на основі розробки спеціальних багатофакторних регресійних моделей, використання в цих цілях аналітичного апарату СВОТ-аналізу та інших методів. В процесі прогнозування враховуються фактори, що мають найбільший негативний вплив на фінансовий розвиток та представляють найбільшу загрозу банкрутства підприємства в майбутньому періоді.

4. Прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу.В процесі такого прогнозування визначається наскільки швидко та в какому обсязі підприємство здатно:

-         забезпечити зростання чистого грошового потоку;

-         знизити загальну суму фінансових зобов"язань;

-         реструктуризувати свої фінансові зобов"язання шляхом переводу їх з короткострокової форми в довгострокову;

-         знизити рівень поточних витрат і коефіцієнт операційного леверіджу;

-         знизити рівень фінансових ризиків в своїй діяльності;

-         позитивно змінити інші фінансові показники незважаючи на негативний вплив окремих факторів.

 Узагальнюючу оцінку здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства в короткостроковому перспективному періоді дозволяє отримати прогнозуємий в динаміці коефіцієнт можливої нейтралізації поточної загрози банкрутства, який розраховується за слідуючою формулою:

 

де КНзб - коефіцієнт можливої нейтралізації загрози банкрутства в короткостроковому перспективному періоді;

    ЧГП - очікуєма сума чистого грошового потоку;

    ФЗ - середня сума фінансових зобов"язань.

Остаточне визначення маштабів кризового фінансового стану підприємства. Ідентифікація маштабів кризового фінансового стану повинна включати аналітичні та прогнозні результати фундаментальної діагностики банкрутства та визначати можливі напрямки відновлення фінансової рівноваги підприємства.

Проаналізувавши вищезгадані методи діагностики банкрутства підприємства, приходимо до висновку, що саме фундаментальна діагностика банкрутства дозволяє отримати найбільш чітку картину кризового фінансового стану підприємства, зпрогнозувати розвиток окремих факторів, що представляють загрозу банкрутства, та їх негативні наслідки, а також конкретизувати форми і методи майбутнього фінансового оздоровлення за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу, якщо таке можливо. За умови, якщо таке оздоровлення представляється неможливим, а маштаб кризового стану підприємства визнан як фінансова катастрофа, то підприємство визнається банкрутом.

Перший секвестр. Скорочення планових (бюджетних) витрат у компанії і її відособлених підрозділах на першому етапі вживання антикризових заходів не повинні носити тотального характеру. Безліч поточних витрат, як і раніше, залишаються життєво важливими, а їхнє скорочення в будь-якій ситуації може мати необоротні наслідки. Тому на першому етапі найбільше доцільно скорочувати (або заморожувати) витрати, пов'язані з розвитком довгострокових напрямків: науково-дослідні розробки, капітальне будівництво, перспективний маркетинг і інші подібні вкладення, окупність яких перевищує один рік. Щодо кадрової політики під час невдач у компанії слід зазначити, що до обґрунтування причин кризового стану не повинні проводитися масові звільнення або ротація кадрів. У цей період доцільно призупинити тільки прийом на роботу нових фахівців.

Фінансова криза в компанії означає не просто наявність якихось локальних недоглядів або недоліків у роботі менеджерів - він виступає, як правило, результатом системної помилки в планах розвитку бізнесу, ринковій стратегії або інших первісних представленнях глобального характеру.

Корегування планів. Стратегія, що мала своїм результатом фінансовий збиток, безумовно, повинна бути змінена. Для цього, у першу чергу, повинні бути відкореговані первісні плани розвитку. Відмінність вторинного корекгування від складання бізнес-плану “з чистого листа” полягає в тому, що, наприклад, скорочення яких-небудь напрямків або видів діяльності викликає вивільнення раніше накопичених ресурсів. Розширення прибуткових напрямків і господарських операцій, навпроти, завжди пов'язано з необхідністю залучення додаткового капіталу. При виникненні даних двох різнонаправлених процесів найбільше важливо здійснити їх взаємну гармонізацію. При цьому ресурси повинні не скорочуватися, а перетворюватися або трансформуватися в залежності від інвестиційних пріоритетів. Дане твердження стосується як кадрової політики, так і матеріально-технічного забезпечення виробничого процесу.

Метод “шокової терапії”. При наявності дефіциту бюджету в компанії або в структурному підрозділі перша “ідея”, що, як правило, виникає в керівника - це зменшити витрати (узагалі ж, необхідно не урізати витрати, а збільшувати доходи, але друге завжди дається сутужніше, ніж перше). Більшість фінансових планів великих компаній представляють собою так звані “гнучкі бюджети”, що передбачають залежність рівня витрат від рівня доходів у процентному відношенні. З цього випливає, що скорочення витрат найчастіше відбувається в однаковій пропорції по всіх статтях. У випадку системної фінансової кризи такий підхід до керування витратами представляється помилковим, тому що різні витрати зовсім неоднаково впливають на розмір доходу підприємства. В умовах кризового стану найбільше важливо скоротити одні витрати і збільшити інші, які дозволяють одержати “швидкий” прибуток. Швидкість такого прибутку буде прямо пропорційна розміру ризику, з ним пов'язаного, тому дуже важливо зробити правильну ставку. Найчастіше, і не завжди необґрунтовано, така ставка робиться на маркетингові витрати (агресивна реклама, нетрадиційні методи продажів, перехід на інші ринки збуту тощо). Відомі випадки, коли успіх компаніям в умовах загальної кризи приносило не скорочення, а збільшення витрат з оплати праці.

“Ва-банк”. Додаткові витрати в обраних пріоритетних напрямках іноді не можуть бути профінансовані в повному обсязі тільки за рахунок внутрішньої економії на інших витратах. У зв'язку з цим виникає необхідність залучення коштів. Найбільш ризикованим, але в той же час, можливо, і єдиним правильним рішенням у даній ситуації є залучення позикових коштів. Можливість залучення кредитних ресурсів повинна бути використана в кризовій ситуації повною мірою. У цьому випадку, підприємство піддає себе значному фінансовому ризикові, але і ставка - вихід із кризи - також велика. Недоліком даного “екстремального” методу є наявність об'єктивних труднощів у залученні кредиту, тому що фінансова криза підприємства найчастіше означає його фактичне банкрутство. Тому залучити кредит під прийнятні відсотки досить проблематично.

Відомі два основних підходи до діагностики кризового стану. Перший базується на фінансових даних і включає оперування деякими коефіцієнтами, які набувають все більшої популярності: 2-коефіцієнтом Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера, (Великобританія) тощо, а також вміння аналізувати баланс.

Перший підхід, безперечно ефективний при про­гнозуванні кризи, має три істотних недоліки:

-         підприємства, які зазнають труднощів, всіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретні дані можуть роками залишатися недоступними;

-         якщо дані і повідомляються, вони можуть виявитися сфальсифікованими;

-         спів­відношення, виведені за даними діяльності підприємства, можуть свідчити про неплатоспроможність, в той час як інші - давати підстави для висновку про стабіль­ність або навіть деяке поліпшення. У таких умовах важ­ко судити про реальний стан справ [11, с. 163].

Другий підхід базується на порівнянні ознак підприємств, що вже неплатоспроможні з такими ж ознаками сумнівних підприємств.

Спробою компенсувати ці недо­ліки є метод балової оцінки (А-рахунок Аргенті).

Вищенаведені два підходи дають кількісне уявлен­ня про схильність підприємства до виникнення кризи.

Перш ніж перейти безпосередньо до опису методик, що реалізують ці підходи, необхідно чітко уяснити, що саме необхідно передбачати.

Підприємство може пе­реживати економічну кризу (ситуація, коли матеріаль­ні ресурси компанії використовуються неефективно) і кризу управління (неефективне використання людсь­ких ресурсів, що часто означає також низьку компе­тентність керівництва і, отже, неадекватність управлі­нських рішень вимогам навколишнього середовища). Відповідно, різні методики прогнозу передбачають різні види криз. Саме тому оцін­ки, що отримуються за їх допомогою, нерідко так силь­но розрізнюються. Всі ці методики більш точно було б назвати криза - прогнозними (допрогнозними).

Доцільним є відстеження динаміки зміни результуючих показників за декількома з них. Вибір конкретних методик, очевидно, повинен дикту­ватися особливостями галузі, в якій працює підприє­мство, його формою власності і масштабом виробниц­тва. Схема класифікації методів та методик прогнозу банкрутства представлена в табл. 3 [11, с. 139].

Таблиця 3

Методики оцінки схильності до виникнення кризи

на підприємстві

Засновані на використанні фінансових коефіцієнтів	Засновані на порівнянні порівняльних оцінок
Двохфакторна модель оцінки ймовірності	Методика В. В. Ковальова
Оцінка ймоваірності на основі Z-рахунку Альтмана	Метод Аргенті (Т-рахунки)
Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану	Метод Скоуна
Оцінка фінансовго стану за показником У. Бівера	Методика компанії ERNST& WHITNEY
Метод рейтингової оцінки фінансового стану
R-модель прогнозу ризику
Прогнозна модель Таффлера
Модель Фулмера
Модель Спрингейта
Узагальнена модель, розроблена на основі дискримінантної функції
RAS-коефіцієнт

 

Для того щоб вирішити, який метод дає найбільш адекватні оцінки стану підприємства, необхідно розуміти за яких умов той чи інший метод можна використовувати. Проаналізуємо зміст наве­дених вище методів та моделей.

 

3. Методи діагностики банкрутства підприємства

Методи прогнозування банкрутства, засновані на використанні фінансових коефіцієнтів. У світовій практиці найпоширенішими мо­делями оцінки фінансового стану підприємства та схильності його до банкрутства є наступні економетричні моделі, які будуються на основі фінансових коефіцієнтів.

Розглянемо основні переваги і недоліки цих моделей [11, с. 143].

1. Двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства підприємства.

Однією з найпростіших моделей прогнозування імовірності банк­рутства вважається двохфакторна модель. Вона базується на двох клю­чових показниках: показнику поточної ліквідності і показнику частки позикових коштів, від яких залежить імовірність банкрутства підприєм­ства. Ці показники помножують на вагові значення коефіцієнтів, знай­дені емпіричним шляхом, і результати потім складаються з деякою по­стійною величиною, також отриманою тим же дослідно-стати­стичним способом. Якщо результат Z виявляється від'ємним, імовірність банкрутства невелика. Додатне значення Z вказує на висо­ку імовірність банкрутства.

В американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення коефіцієнтів: для показника поточної ліквідності (покриття) (Кп) : -1,0736; для показника питомої ваги позикових коштів в пасивах підприє­мства (Кз): +0,0579; постійна величина: -0,3877. Звідси формула розрахунку Z приймає наступний вигляд:

Z = - 0,3877 - 1,0736 Кп + 0,0579 Кз                         (1.1)

Для отримання більш точного прогнозу американська практика реко­мендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності реалізова­ної продукції, оскільки даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства Z і рівень рентабельності продажу продукції. Якщо перший показник знаходиться в безпечних межах і рівень рентабельності продукції досить високий, то імовірність банкрутства дуже незначна.

Потрібно мати на увазі, що дана модель розроблена для США, а в нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продук­тивності праці, інший податковий тягар. Внаслідок цього неможливо механічно використовувати приведені вище значення коефіцієнтів в українських умовах. Однак саму модель з числовими значеннями, відпо­відними реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняні облік і звітність забезпечували досить представницьку інфор­мацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двохфакторна модель не забезпечує всебічної оцінки фінансового стану підприємства, а тому можливі дуже значні відхилен­ня прогнозу від реальності.

2. Оцінка імовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахун­ку Альтмана.

Цей метод запропонований в 1968 р. відомим західним економістом Альтманом. Індекс кредитоспроможності, побудова­ний за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналі­зу, дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів.

Індекс Альтмана являє собою функцію від деяких по­казників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності має вигляд:

Z =1,2 К1+1,4 К2+3,3 КЗ+0,6 К4+ К5,                                   (1.2)

де К1 - оборотний капітал/сума активів; К2 - нерозподілений прибуток/сума активів; КЗ - операційний прибуток/сума активів; К4 - ринкова вартість акцій/сума заборгованості; К5 - виручка/сума активів.

Результати чисельних розрахунків по моделі Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14, +22]. При цьому підприємства, для яких 2>2,99 потрапляють в число фінан­совий стійких, підприємства, для яких 2<1,81, є безумовно-неспромож­ними, а інтервал [1,81-2,99] складає зону невизначеності.

Z-коефіцієнт має загальний серйозний недолік - по суті його можна використати лише для відносно великих кампаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких компаній можна дістати об'єктивну рин­кову оцінку власного капіталу.

У 1983 р. Альтман отримав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

Z= 0,717 К1 + 0,847 К2 + 3,107 КЗ + 0,42 К4 + 0,995 К5,

(де К4 - це балансова, а не ринкова вартість акцій). «Приграничне» значення для цієї формули - 1,23.

В українській практиці робилися численні спроби використання Z-рахунку Альтмана для оцінки платоспроможності і діагностики банк­рутства, використовувалась комп'ютерна модель прогнозування діагно­стики банкрутства. Однак відмінності у зовнішніх чинниках, що впли­вають на функціонування підприємства (міра розвитку фондового рин­ку, головним чином, слабкий розвиток вторинного ринку цінних паперів, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), а отже, на економічні показники, що використовуються в мо­делі Альтмана, спотворюють імовірнісні оцінки.

Досвід використання вказаних моделей в ряді країн США, Канаді, Бра­зилії, Японії показав, що спрогнозувати імовірність банкрутства за допомо­гою п'ятифакторної моделі за 1 рік можна з точністю до 90 %, за 2 - до 70 %, за 3 - до 50 %.

3. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану.

У 1972 р. Роман Ліс отримав наступну формулу для Великобританії:

Z= 0,063 XI + 0,092 Х2 + 0,057 ХЗ + 0,001 Х4,                                (1.3)

де XI- оборотний капітал / сума активів; Х2 - операційний прибуток / сума активів; ХЗ - нерозподілений прибуток / сума активів; Х4 — власний капітал / позиковий капітал.

Граничне значення для цієї моделі дорівнює 0,037.

4. Оцінка фінансового стану підприємства за показниками У. Бівера.

Відомий фінансовий аналітик Уїльям Бівер запропонував свою сис­тему показників для оцінки фінансового стану підприємства. З метою діагностики банкрутства він рекомендував дослідити тренди показників. Система показників Бівера і їх значення для діагностики банкрутства представлені в 4 [22, с. 279].

Таблиця 4

Розрахунок показників У. Бівера

 

В табл. 1.3 колонка 3 - для сталих компаній; колонка 4 - за 5 років до банкрутства; колонка 5 - за 1 рік до банкрутства.

Дана методика також не відображає всі сторони діяльності компанії і не є універсальною методикою для прогнозу імовірності банкрутства. 

5.           Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства (рейтингове число).

Р. С. Сайфулін і Г. Г. Кадиков запропонували використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

R = 2Ко + 0,1Кпл + 0,08Кі + 0,45Км + Кпр,  (1.4)

де Ко - коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Ко > 0,1); Кпл - коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл > 2); Кі - інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених в діяльність підприємства (Кі > 2,5); Км - коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням при­бутку від реалізації до величини виручки від реалізації (Км > (п + 1)/г, де г - облікова ставка НБУ); Кпр - рентабельність власного капіталу - відношення балансового прибутку до власного капіталу (Кпр > 0,2).

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані. Якщо значення R менше за 1, то це характеризується як незадовільний стан. Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифі­кації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини попа­дання підприємства «в зону неплатоспроможності». Крім того, нор­мативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, також не враховує галузевих особливостей підприємств.

6.           R-модель прогнозу ризику банкрутства.

Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована чотирьохфакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель Е), яка має наступний вигляд:

R=8,38 К1+К2+0,054 КЗ+0,63 К4,                             (1.5)

де КІ - оборотний капітал/актив; К2 - чистий прибуток/власний капітал; КЗ - виручка від реалізації/активи; К4 - чистий прибуток/інтегральні витрати.

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі К. визначається таким чином (табл. 5).

Таблиця 5

Загальна оцінка імовірності банкрутства підприємства

Значення В (коефіцієнту імовірності банкрутства)	Імовірність банкрутства, %
Менше 0	Максимальна (90-100)
0-0,18	Висока (60-80)
0,18-0,32	Середня (35-50)
0,32-0,42	Низька (15-20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)

До очевидних переваг даної моделі можна віднести те, що механізм її розробки та всі основні етапи розрахунків досить прості і можуть бути детально пояснені і обґрунтовані. Але необхідно зауважити, що при про­веденні оцінки схильності підприємства до банкрутства та розрахунку коефіцієнтів імовірності банкрутства потрібно враховувати галузеві специфіки підприємств. Тому при проведенні більш точної оцінки схиль­ності підприємства до банкрутства потрібно розробити та користувати­ся галузевими коефіцієнтами імовірності банкрутства.

7. Прогнозна модель Таффлера.

Британський вчений Таффлер запропонував в 1977 р. чотирьохфакторну прогнозну модель, при розробці якої використав на­ступний підхід.

При використанні комп'ютерної техніки на першій стадії обчислю­ються 80 відносин за даними платоспроможних компаній і компаній, що збанкрутіли. Потім, використовуючи статистичний метод, відомий як багатомірний дискримінантний аналіз, можна побудувати модель платоспроможності, визначаючи приватні співвідношення, які найкращим чином виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення дея­ких ключових вимірювань діяльності корпорації, таких як прибут­ковість, відповідність зворотного капіталу, фінансовий ризик і ліквідність. Об'єднуючи ці показники і зводячи їх відповідним чином до одного, модель платоспроможності надає точну картину фінансо­вого стану корпорації. Типова модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах, приймає форму:

Z = 0,53 XI + 0,13 Х2 + 0,18 ХЗ + 0,16 Х4,               (1.6)

де XI - операційний прибуток / короткострокові зобов'язання; Х2 - оборотні активи / сума зобов'язань; ХЗ - короткострокові зобов'язання / сума активів; Х4 - виручка / сума активів.

Якщо величина Z-рахунку більше 0,3; це свідчить, що у фірми непо­гані довгострокові перспективи, а якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж ймовірно.

8. Модель Фулмера.

Середній розмір сукупних активів фірм у вибірці Фулмера - 455 тис. доларів. Початкова версія моделі включала 40 коефіцієнтів. Модель про­гнозує точно у 98% випадків на рік уперед схильність до банкрутства, у 81% випадків - на два роки наперед.

Загальний вигляд моделі:

Н = 5,528 VI + 0,212 V2 + 0,073 VЗ + 1,270 V4 - 0,120 V5 +2,335 V6 + 0,575 V7 +1,083 V8 + 0,894 V9 - 6,075,              (1.7)

де V1 - нерозподілений прибуток минулих років/сукупні активи; V2 - об'єм реалізації/сукупні активи; V3 прибуток до сплати податків/сукупні активи; V4 - грошовий потік/сума зобов'язань; V5 – борг/сукупні активи; V6 – пасиви/сукупні активи; V7 - матеіральні активи; V8 – оборотний капітал/сукупні зобов’язання; V9 – прибуток до сплати процентів/сплачений процент.

За результатами моделі можна отримати наступний прогноз: втрата платоспроможності неминуче при Н < 0; при Н > 0 компанія функціонує нормально, з подальшою градацією.

9.           Модель Спрингейта

Дана модель має наступний вигляд:

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66 3 + 0,4 Д,                          (1.8)

де А - робочий капітал / загальна вартість активів; В - оподаткований прибуток і проценти / загальна вартість активів; З - оподаткований прибуток / короткострокова заборгованість; Д - об'єм продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією модел­лю становить 92%, однак згодом цей показник меншає. Якщо 2 < 0,862, то підприємство вважається потенційним банкрутом.

10.         Узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної функції.

Згідно з деякими методиками прогнозування банкрутства побудо­вана універсальна дискримінантна функція:

Z = 1,5 X1 + 0,08 Х2 + 10 ХЗ + 5 Х4 + 0,3 Х5 + 0,1 Х6,                  (1.9)

де X1 – саsh/flow / зобов'язання; Х2 - валюта балансу; ХЗ - прибуток / валюта балансу; Х4 - прибуток / виручка від реалізації; Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації; Х6 - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валю­та балансу).

Отримані значення Z-показника можна інтерпретувати так: Z > 2 - підприємство вважається фінансово стійким, і йому не за­грожує банкрутство;

1 < Z < 2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства
порушена, але при умові переходу до антикризового управління банк­
рутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не

здійснить санаційних дій;

Z < 0 - підприємство напівбанкрут.

У вітчизняній практиці вказана модель використовується мало, ос­кільки не враховує галузевих особливостей розвитку підприємств і форм організації, які належать їхньому бізнесу. Тому дані такого прогнозуван­ня є вельми суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків.

11. Модель РАS-коефіцієнта.

Для посилення прогнозуючої ролі моделей можна трансформувати Z-коефіцієнт в РАS-коефіцієнт, що дозволяє відстежувати діяльність компанії у часі. Вивчаючи РАS-коефіцієнт як вище, так і нижче критичного рівня, легко визначити моменти занепаду і відродження підприємства.

РАS-коефіцієнт - це відносний рівень діяльності компанії, виведе­ний на основі її Z-коефіцієнта за певний рік і виражений в процентах від 1 до 100. Наприклад, РАS-коефіцієнт, рівний 50, вказує на те, що діяльність компанії оцінюється задовільно, тоді як РАS-коефіцієнт, рівний 10, свідчить про те, що лише 10% компаній знаходяться в гіршо­му положенні (незадовільнаситуація). Отже, розрахувавши Z-коефіцієнт для компанії, можна потім трансформувати абсолютну міру фінансово­го стану у відносну міру фінансової діяльності. Іншими словами, якщо Z-коефіцієнт може свідчити про те, що компанія знаходиться в ризико­ваному стані, то РАS-коефіцієнт відображає історичну тенденцію та по­точну діяльність на перспективу.

Сильною стороною такого підходу є його здатність поєднувати клю­чові характеристики звіту про прибутки і збитки балансу в єдине представницьке співвідношення. Так, компанія, що одержує великі прибут­ки, але слабка з точки зору балансу, може бути зіставлена з менш при­бутковою, баланс якої урівноважений. Таким чином, розрахувавши РАS-коефіцієнт, можна швидко оцінити фінансовий ризик, пов'язаний з да­ною компанією. Тобто, підхід ґрунтується на принципі, що ціле більш цінне, ніж сума його складових.

Додатковою особливістю цього підходу є використання «рейтингу ризику» для подальшого виявлення прихованого ризику. Цей рейтинг статистично визначається тільки, якщо компанія має від'ємний Z-коефіцієнт, і обчислюється на основі тренда Z-коефіцієнта, величини від'ємного Z-коефіцієнта і числа років, протягом яких компанія знахо­дилася в ризикованому фінансовому стані. Використовуючи п'ятибалову шкалу, в якій 1 вказує на «ризик, але незначну імовірність негайної біди», а 5 означає «абсолютну неможливість збереження колишнього стану», менеджер оперує готовими засобами для оцінки загального ба­лансу ризиків, пов'язаних з кредитами клієнта.

Безумовно, більшість приведених моделей розроблена для відмінних від існуючих в Україні економічних умов. Відмінності в темпах інфляції і фазах циклу, особливо в фондо-, енерго-, трудомісткості виробництв, інший податковий клімат вимагають відповідного коректування моделей.

Разом з тим саме використання інтегрального підходу при оцінці і прогнозуванні фінансового стану підприємств значно підвищить якість аналізу і об'єктивність його висновків, а вживання відповідних моделей дозволить досить оперативно виявляти потенційних банкрутів, завчас­но доводити інформацію про них до зацікавлених осіб. Це в значній мірі пом'якшить наслідки неспроможності для господарських партнерів да­них підприємств, їх кредиторів, населення та інших осіб.

 

4.Оцінка наявності ознак кризи розвитку підприємства за використанням державної методики

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, що затверджені Наказом Міністерства економіки України від 17.01.01 №10, розроблені з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених відповідними статтями Кримінального кодексу України,- приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств.

Відповідність розрахованих, згідно з Методичними рекомендаціями, економічних показників фінансового стану підприємств різним рівням неплатоспроможності визначається державним органом з питань банкрутства, арбітражним керуючим, підприємством, власником його майна (органом, уповноваженим управляти майном підприємства інвестором, кредитором за власною ініціативою, а також у визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» випадках, при проведенні експертизи фінансового становища підприємства.

Джерелами інформації для проведення розрахунків економічних показників і виявлення ознак неплатоспроможності чи банкрутства є вибіркові показники з документів фінансової звітності підприємства, які відображаються у табличній формі.

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів не достатньо для погашення поточного боргу, що відповідає закононодавчому визначенню, як неспроможність суб’кта пвдприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторам після настання встановленого строку їх сплати, в тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою:

Пп = А040 + А045 +А220 +А230 + А240 - П620

де А040, А045, А220, А230, А240 - відповідні рядки активу балансу;

П620 - підсумок IV розділу пасиву балансу.

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей шансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початку і в кінці звітного кварталу мають місце ознаки поточної не­платоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання вдо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень- 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається, як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов'язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою:

Кп = А260:П620

де А620 - підсумок IІ розділу активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, і визначається, як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівнянних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Коефіцієнт забезпечення власними коштами визначаєть за формулою:

Кз = (П380-А080):А260

де П380 - підсумок розділу І пасиву балансу;

А080, А260 - підсумки 1 і II розділів активу балансу відповідно.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної пла­тоспроможності і перевищення нормативного значення кое­фіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зрос­тання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банк­рутства), що у даному випадку відсутнє.

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття більше 1, а саме –1,9 і підприємство отримало прибуток.

Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто, фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспро­можності напередодні виконання угод, укладених з корисли­вих мотивів, або здійснення інших дій, які відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікуються умисними, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта під­приємницької діяльності.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінан­сове та майнове становище, яке фактично характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, у таких ви­падках можуть мати місце ознаки щодо приховування банк­рутства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджуваль­них заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, про­водиться систематичний експрес-аналіз фінансового стану підпригметв (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіці­єнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань, за формулою:

Кб = (Ф220 - Ф260): (П480 + П620)

де Кб - коефіцієнт Бівера;

Ф220 і Ф260 - чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми №2 «Звіт про фінансові результати» відповідно;

П480 і П620 - довгострокові і поточні зобов'язання (під­сумки розділів III і IV), наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 «Баланс».

 

СТРУКТУРА РОБОТИ

1. Титульна сторінка
2. Зміст
3. Загальна характеристика підприємства (обов’язкова наявність балансу підприємства та звіту про фінансові результати)

Характеристика підприємства: повна назва підприємства, місце знаходження підприємства, форма власності, галузь (вид діяльності), кількість робітників та службовців, статут.

Фінансові документи підприємства: баланс, звіт про прибутки та збитки, план руху грошових потоків – в динаміці за 3 роки.

 

Таблиця 2.1

Динаміка структури балансу підприємства

Показник	Код рядка	За попередній період		За звітний період		Абсолютне відхилення
		тис. грн.	%	тис. грн.	%
АКТИВ
…	…	…	…	…	…	…
Баланс			100		100
ПАСИВ
…	…	…	…	…	…	…
Баланс			100		100

 

Таблиця 2.2

Динаміка звіту про фінансові результати

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період

ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період

ІІІ. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період

 

Таблиця 2.3

Звіт про рух грошових коштів

Стаття	Код рядка	За звітний період		За попередній період
		Надходження	Видаток	Надходження	Видаток
1	2	3	4	5	6
І. Рух коштів у результаті операційної діяльності
ІІ. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності
ІІІ. Рух коштів у результаті фінансової діяльності
Сальдо грошових коштів

 

4. Розрахунок основних показників фінансового стану, за вказівками п.1

Аналіз  фінансового стану підприємства:розрахунок показників згідно табл.2.

Таблиця 3.1

Показники оцінки майнового стану

№зп	Показник	За попередній період	За звітний період	Відхилення
1.	Сума наявних коштів
2.	Питома вага активної частини основних засобів
3.	Коефіцієнт зносу
4.	Коефіцієнт придатності
5.	Коефіцієнт оновлення

 

Таблиця 3.2

Показники оцінки ліквідності і платоспроможності

№зп	Показник	За попередній період	За звітний період	Відхилення
1.	Величина власних оборотних коштів
2.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності
3.	Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності
4.	Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття)
5.	Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів
6.	Частка власних оборотних коштів у покритті запасів

 

Таблиця 3.3

Показники, що характеризують структуру капіталу та фінансову незалежність

№зп	Показник	За попередній період	За звітний період	Відхилення
1.	Коефіцієнт концентрації власного капіталу
2.	Коефіцієнт концентрації позикового капіталу
3.	Коефіцієнт фінансової стабільності
4.	Коефіцієнт заборгованості
5.	Коефіцієнт маневреності власного капіталу

 

Таблиця 3.4

Показники ділової активності підприємства

№зп	Показник	За попередній період	За звітний період	Відхилення
1.	Коефіцієнт оборотності активів
2.	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості
3.	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості
4.	Коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів
5.	Коефіцієнт оборотності основних засобів
6.	Коефіцієнт оборотності засобів
7.	Коефіцієнт оборотності власного капіталу
8.	Тривалість обороту в днях

 

Таблиця 3.5

Показники прибутковості підприємства

№зп	Показник	За попередній період	За звітний період	Відхилення
1.	Коефіцієнт рентабельності активів
2.	Коефіцієнти рентабельності реалізації
3.	Коефіцієнт рентабельності основної діяльності
4.	Коефіцієнт рентабельності власного капіталу
5.	Період окупності власного капіталу

 

5. Висновки, де має бути обґрунтований сучасний фінансовий стан підприємства.
6. Оцінка ймовірності банкрутства підприємства за п.2-4 узагальнена в табл. 6.1

Таблиця 6.1

Узагальнена оцінка ймовірності банкрутства підприємства

№зп	Методика	Показник	Висновок
	Двохфакторна модель оцінки імовірності банкрутства підприємства
	Оцінка імовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахун­ку Альтмана
	Модель Романа Ліса
	Оцінка фінансового стану підприємства за показниками У. Бівера
	Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства (рейтингове число).
	R-модель прогнозу ризику банкрутства
	Прогнозна модель Таффлера
	Модель Фулмера
	Модель Спрингейта
	Узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної функції
	Модель РАS-коефіцієнта
	Оцінка наявності ознак кризи розвитку підприємства за використанням державної методики

 

 

7. Висновки та рекомендації щодо поліпшення стану підприємства
8. Список використаної літератури

 

Загальні вимоги ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ

Контрольну роботу оформлюють на аркушах формату А4. Пояснювальну записку друкують через 1,5 інтервала. Шрифт – Times New Roman, 14 пт. Розміри берегів: верхній і нижній – не менш як 20 мм, лівий – не менш як 25 мм, правий – не менш як 10 мм.

Заголовки структурних елементів (“ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, “РОЗДІЛ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ”) друкують великими літерами симетрично до тексту. Крапки в кінці заголовка не ставлять.

Заголовки не повинні мати скорочень та абревіатур. Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки.

Заголовки підрозділів, пунктів починають з абзацного відступу і друкують малими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки в кінці.

Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту і має дорівнювати 1 см. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовках не допускається.

Відстань між заголовком структурних елементів і подальшим текстом має бути не менш як два рядки. Відстань між заголовком підрозділів, пунктів і подальшим текстом не передбачається. Відстань між підрозділами, пунктами – один рядок.

Не рекомендується розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

 

 

 

Зразок титульної сторінки

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

Кафедра подовженої професійної підготовки

 

 

 

 

контрольна робота

з дисципліни

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ І БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

 

 

слухача спеціальності

7.050104 «фінанси»

ПІБ­­­­­­­­­­­­______________________

група_____________________

 

 

Перевірив к.е.н.,

доц. кафедри менеджменту,

економіки та підприємництва ІПН

І.Є. Максютенко

 

оцінка______________________

дата «___»_______- 20___р.

 

Київ-20__

Список використаних джерел

 

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Голос України. — 1999. — 30 липня .
2. Господарський Кодекс України
3. Закон України «Про господарські товариства» // Там само. — 1991. — 19 вересня.
4. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Там само. — 1991. — 18 вересня.
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств»// Зібрання постанов Уряду України. — 1994. — №5.
6. Агентство з питань запобігання банкрутства підприємств. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організації // Українська інвестиційна газета. — 1998. — №3.
7. Baur W. Sanierungen — Wege aus Unternehmenskriese. — Wiesbaden: Betriebswirtschaftlicher Verlag Gabler, 1978.
8. Böckenförde B. Unternehmenssanierung. — Stuttgart: Schaffer Verlag für Wirtschaft und Steuern GmbH, 1991.
9. Drukarczyk J. Finanzierung. — 6. Aufl. — Stuttgart, 1993.        
10. Finanzmanagement: Theorie und Politik der Unternehmensfinanzierung /
    J. Suchting. — Wiesbaden: Gabler, 1991. — S.566.
11. Franke G., Hax H. Finanzwirtschaft des Unternehmens und Kapitalmarkt. — Springer-Verlag Berlin Heidelberg, 1998. — S. 486.
12. Hess H., Fechner D. Sanierungshandbuch. — 3. Aufl. — Neuwied, 1997.
13. Krystek U. Gefahren bei der Rettung von Unternehmen: woran Sanierungen scheitern können. in:zfo 5/1991.
14. Neumann H. Finanzwirtschaftliche Massnahmen zur Sanierung von Kapitalgesellschaften // Betrieb und Wirtschaft. — 1993. — №14. — S.477—483.
15. Sprink J. Der Staat als Sanierer von Grossunternehmen. — Stuttgart: Schulz-Kirchner Verlag, 1986.
16. Woehe, Bilstein. Grundzuege der Unternehmensfinanzierung. — München, 1998.
17. Zdrowomyslow N., Spies B-G., Gellink M. Sanierung in Kriesenzeiten // Der Betriebswirt. — 1994. — №2. — S.25—32.
18. Ziegenbein K. Controlling. — 4. Aufl. — Lüdwiegshafen: Kiel, 1992.
19. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. — М.: Финансы и статистика, 1995.
20. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К., 1999. — Т. 1, 2.
21. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
22. Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
23. Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1996.
24. Контроллинг в бизнесе. Методологические и практические основы построения контроллинга в организациях/ А. М. Карминский и др. — М.: Финансы и статистика, 1998.
25. Контроллинг как инструмент управления предприятием / Под ред. Н.Г. Данилочкиной. — М.: Аудит, 1998.
26. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К., 1995.
27. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред.проф. А.М. Мороза та доц. М.Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 1999.
28. Покропивний С. Ф., Соболь С. М., Швиданенко Г. О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.
29. Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993.
30. Тітов М. І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти. — Харків: Консум, 1997. — 192 с.
31. Україна на роздоріжжі: уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А. Зіденберга і Л. Хоффманна. — К.: Фенікс, 1998.
32. Уткин Э. А. Антикризисное управление. — М.: ЭКМОС, 1997.
33. Фінанси підприємств: Підручник/ За ред. професора А.М. Поддєрьогіна. — 2-ге вид. — К.: КНЕУ, 1999.
34. Фольмут Х. Й. Инструменты контроллинга от А до Я: Пер. с нем./ Под ред. М.Л.Лукашевича и Е.Н. Тихоненковой. — М.: Финансы и статистика, 1998.
35. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: Пер. с нем. — М.: Финансы и статистика, 1997.
36. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. — М.: Финансы и статистика, 1997.
37. Шершньов З. Є., Оборська С. В. Стратегічне управління: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.