КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ

КОМПЛЕКС З КУРСУ

«ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»

 для студентів спеціальностей 7.03050801 «Фінанси і кредит», 7.03050901 «Облік та аудит»

Укладачі: доцент Шелудько Валентина Миколаївна, доцент Вірченко Володимир Віталійович  

КИЇВ – 2013

Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Фінансовий менеджмент» для студентів спеціальностей 7.03050801 «Фінанси і кредит», 7.03050901 «Облік та аудит»  Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Автори: к.т.н., доцент Шелудько Валентина Миколаївна, к.е.н., доцент Вірченко Володимир Віталійович.

Рецензенти: д.е.н., професор Васильченко З.М., к.е.н., доцент Вітренко А.О.

         Рекомендовано до друку навчально-методичною комісіє Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Протокол № 1 від «10»  вересня  2013 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

Курс «Фінансовий менеджмент» займає надзвичайно важливе місце у підготовці студентів спеціальності «Фінанси», «Облік та аудит». В рамках циклу фінансово-прикладних дисциплін він забезпечує засвоєння студентами базису фінансово-економічних знань, ознайомлення із підходами до управління фінансовими ресурсами підприємств, а також формує основу для класичної університетської професійної підготовки.

Вивчення зазначеної дисципліни дозволить сформувати цілісне уявлення про зміст та основні етапи управління фінансами суб’єктів господарювання. Фінансовий менеджмент виконує теоретико-пізнавальну, прогностичну та світоглядну функції, а також базується на методологічних принципах об’єктивності, системності, науковості та плюралізму наукового пізнання. Проблема забезпечення ефективного і оперативного управління фінансовими потоками в рамках господарської діяльності стала об’єктом наукового  дослідження ще на початку ХХ ст. і набула значної актуальності у другій половині ХХ ст. Глибоке осмислення основних принципів фінансового аналізу господарської діяльності підприємства, вивчення теоретичних і прикладних аспектів управління прибутком, забезпечить формування та підвищення рівня компетентності студентів, а також практичну спрямованість їх підготовки.

Фінансовий менеджмент є важливою складовою циклу дисциплін фахової підготовки студентів економічних спеціальностей, що тісно пов’язана з їх майбутньою професійною діяльністю. Зазначена дисципліна на основі методології та категоріального апарату фінансів підприємства дозволяє узагальнити досвід провідних фінансистів-практиків, визначити закономірності функціонування системи управління фінансовими та грошовими потоками підприємства. Таким чином, даний курс не лише забезпечує належну практичну підготовку майбутніх фінансистів, а й створює базис для вивчення інших спеціальних дисциплін.

Предметом дисципліни виступають зміст, особливості та принципи формування, розподілу та використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання, а також специфіка оцінки фінансового стану підприємства та планування його фінансової діяльності відповідно до поставлених цілей.

Мета навчальної дисципліни – формування у студентів комплексного розуміння процесу, принципів та механізму управління активами, капіталом, прибутком, інвестиціями   підприємств різних організаційно-правових форм на різних стадіях життєвого циклу, а також підвищення економічної культури тв. фахового рівня майбутніх фахівців у галузі фінансів.

Завданням навчальної дисципліни є забезпечення фундаментальної фахової підготовки, що передбачає засвоєння студентами теоретичних знань щодо завдань фінансового менеджменту та основних напрямків діяльності фінансового менеджера; ознайомлення з актуальними проблемами управління фінансами в Україні; формування знань щодо механізму управління фінансами на підприємстві та інформаційного забезпечення фінансового менеджменту; навичок самостійної роботи з фінансовою звітністю; вміння використовувати набуті знання на практиці у процесі вирішення проблем прикладного характеру; опанування методології та категоріального апарату фінансового аналізу, вивчення основних етапів фінансового планування, а також самостійне узагальнення фінансової інформації.    

Після прослуховування курсу студент повинен володіти категоріальним апаратом фінансового менеджменту, а також базовими теоретичними концепціями, що складають основу курсу; знати предмет, метод та завдання фінансового менеджменту; розуміти сутність і закономірності фінансово-господарської діяльності підприємства; знати особливості управління фінансовими ресурсами суб’єктів господарювання загалом, а також специфіку фінансового менеджменту підприємств різних галузей господарства; знати фактичний матеріал щодо прикладних методів управління оборотними активами та основним капіталом підприємств; розуміти актуальні проблеми фінансового менеджменту на сучасному етапі розвитку науки; знати історію еволюції наукових поглядів на зміст та принципи фінансового менеджменту. Студент має вміти використовувати набуті теоретичні знання з фінансового менеджменту у професійній діяльності розв’язуючи конкретні завдання; визначати загальні закономірності розвитку вітчизняної економічної системи у контексті впливу на фінансову діяльність підприємств; аналізувати основні показники діяльності підприємства у їх взаємозв’язку та взаємозалежності; розробляти фінансові оперативні та стратегічні фінансові плани; аналітично мислити, самостійно систематизувати та узагальнювати матеріал з фінансового менеджменту; вільно орієнтуватися в системі обліку та аналізувати фінансову звітність; об’єктивно висвітлювати основні теоретичні концепції і принципи управління капіталом підприємства.

Місце в структурно-логічній схемі спеціальності. Навчальна дисципліна «Фінансовий менеджмент» є складовою циклу професійної підготовки студентів економічних спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» та «спеціаліст», є основою для опанування спеціальних фінансово-економічних дисциплін, які присвячені вивченню інвестицій та капіталовкладень,  фінансового планування, антикризового управління, бюджетування, фінансового аналізу, контролінгу. Крім того, вивчення даної дисципліни логічно та структурно пов’язане з мікроекономікою, економічною теорією, економікою підприємства, фінансовою санацією та банкрутством, інвестиційним менеджментом.

Формами проведення занять єлекції, семінари, практичні заняття, тестування, рішення задач та проблемних завдань.

Лекція є елементом курсу, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Лекції спрямовані на пізнання студентами змісту основних категорій та закономірностей розвитку правових інститутів. Семінарські заняття формують у студентів навички самостійної роботи, оскільки передбачають організацію дискусії навколо попередньо визначених питань або тем курсу, до котрих студенти  готують тези виступів на підставі попередньо виконаних завдань. На них студенти повинні продемонструвати вміння аналізувати вітчизняне господарське та фінансове законодавство, фінансову звітність, формулювати висновки та узагальнення в галузі фінансового менеджменту. Семінарські заняття не повторюють, а доповнюють і поглиблюють теми лекційного курсу. Для підготовки до семінару студент и мають використовувати план семінару, рекомендовану література, вітчизняне законодавство.

Практичні заняття передбачають детальний розгляд студентами  окремих теоретичних положень навчальної  дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовлених викладачем тестах, проблемних завданнях та задачах. Оцінки, отримані студентами протягом семінарських та практичних занять враховуються при виставленні підсумкової оцінки. З метою кращого засвоєння учбового матеріалу цикл аудиторних навчальних занять доповнюється самостійною роботою студентів у визначеному обсязі, як в присутності викладача, так і поза межами аудиторії. Самостійна робота є основним засобом оволодіння частиною матеріалу курсу у час, вільний від занять. Зміст самостійної роботи визначається даним навчально-методичним комплексом поряд із завданнями та вказівками викладача. Самостійна робота забезпечується підручниками, навчальними посібниками, практикумами, монографічною та періодичною літературою із зазначеного курсу. Знання, засвоєні в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль.

Поточний контроль знань студентів відбувається за результатами оцінювання роботи студентів на семінарських і практичних заняттях, виконання ними модульних робіт, завдань для самостійного опрацювання. Підсумковий контроль проводиться у формі іспиту.

1. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

    Примітки: Л – лекції; С – семінари; СР – самостійна робота.

2. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Модуль І.Управління прибутком та

інвестиціями  підприємства

Тема 1. Предмет та завдання  фінансового

 менеджменту на підприємстві

Фінанси підприємств як грошові відносини, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів і доходів підприємства. Система управління фінансами підприємства, розроблена кваліфікованими фінансовими менеджерами, яка відображає сучасні погляди на управління корпоративними фінансами, використовує результати фінансового аналізу і включає складання та реалізацію стратегічних та операційних планів, є основною передумовою ефективної фінансово-господарської діяльності та економічного зростання підприємства 

Система управління фінансами підприємства включає прийняття фінансових рішень щодо управління фінансовими ресурсами підприємства а також фінансовими відносинами, які виникають у процесі руху фінансових ресурсів. У процесі формування фінансових ресурсів і здійснення фінансової діяльності менеджер приймає рішення щодо структури та обсягу власних коштів підприємства, використання для їх збільшення зовнішніх та внутрішніх джерел, залучення позикового капіталу та створення оптимальної структури капіталу.

Механізм управління фінансами на підприємстві включає аналіз фінансово-господарської діяльності, формування поточних та довгострокових фінансових планів, їх реалізацію, координацію діяльності відповідних структурних підрозділів з фінансовою службою підприємства, а також контроль за виконанням планів та внесення в разі необхідності змін до них.

Фінансовий аналіз є необхідною складовою фінансового менеджменту, оскільки фінансові рішення про залучення чи використання коштів приймаються лише на основі глибокого аналізу попередньої діяльності підприємства. Основна мета фінансового аналізу, як елементу фінансового менеджменту - дати об`єктивну оцінку фінансового стану, фінансових результатів, ефективності фінансової діяльності підприємства з тим, щоб прийняти ефективні управлінські рішення і правильно, з урахуванням усіх найважливіших чинників, спланувати подальшу фінансово-господарську діяльність підприємства.

Метою створення суб`єктів підприємницької діяльності є отримання прибутку, тому основна мета фінансового менеджменту тривалий час формулювалась, як максимізація прибутку підприємства. Водночас, про зростання підприємства та підвищення зацікавленості до нього інвесторів свідчать зростання ринкової вартості його акцій і відповідне зростання ринкової вартості самого підприємства. Отже, основною метою фінансового менеджменту доцільно вважати максимізацію ринкової вартості підприємства.

До основних функцій фінансового менеджера на підприємстві відносяться: планування фінансово-господарської діяльності підприємства; формування необхідної ресурсної бази; оцінка ефективності капіталовкладень та забезпечення їх фінансування на найбільш вигідній основі; управління грошовими фондами; забезпечення ведення кваліфікованого бухгалтерського обліку; управління податками; організація відносин з інвесторами.

Організаційна структура системи управління фінансами на підприємстві значною мірою залежить від розмірів підприємства, специфіки його господарської діяльності, форми організації підприємницької діяльності, а також стану ринку фінансових ресурсів у державі. Система управління фінансами на малих та великих підприємствах відрізняється не лише організаційною побудовою, а й переліком та складністю завдань, які необхідно вирішувати в процесі управління рухом фінансових ресурсів. Малі підприємства, які мають обмежений доступ до таких інструментів фінансового ринку як акції та облігації, нарощують обсяг фінансових ресурсів переважно за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства та за рахунок банківських позик.

Тема 2. Фінансовий аналіз в системі управління

фінансами підприємства

Фінансовий аналіз як необхідна складова фінансового менеджменту. Основна мета фінансового аналізу, як елементу фінансового менеджменту – дати об’єктивну оцінку фінансового стану, фінансових результатів, ефективності фінансової діяльності підприємства з тим, щоб прийняти ефективні управлінські рішення.

Якість фінансового аналізу, як і якість прийнятих управлінських рішень, у значній мірі залежать від якості та кількості вхідної фінансової інформації, а також від кваліфікації фінансових аналітиків та фінансових менеджерів, що займаються фінансовим аналізом та плануванням. В залежності від того, хто аналізує діяльність підприємства – його фінансові менеджери чи сторонні особи, розрізняють зовнішній та внутрішній фінансовий аналіз. Внутрішній аналіз, який здійснюють менеджери підприємства, базується як на фінансовій звітності, що оприлюднюється, так і на первинній бухгалтерській  документації, що дає можливість отримати досить точні оцінки фінансового стану підприємства. Такий аналіз носить комплексний характер, орієнтований на прийняття управлінських рішень, а результати його, як правило, носять конфіденційний характер.

Методика фінансового аналізу включає три блоки: аналіз фінансового стану; аналіз фінансових результатів та аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Основними джерелами інформації для визначення фінансового стану підприємства та його фінансових результатів є фінансова звітність підприємства, а саме: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів та звіт про власний капітал.

Баланс є основою для проведення аналізу фінансового стану підприємства, а звіт про фінансові результати дає змогу проаналізувати структуру доходів і витрат підприємства та визначити основний фінансовий результат його діяльності – прибуток. Кількісний аналіз ефективності передбачає оцінку ефективності використання майна підприємства – основних та оборотних засобів, визначення рівня рентабельності виробничої діяльності, оцінку ділової активності підприємства на ринку тощо.

До основних методів фінансового аналізу відносяться вертикальний, горизонтальний, трендовий, факторний, порівняльний аналіз, а також аналіз відносних показників. Горизонтальний або часовий аналіз полягає в порівнянні даних фінансової звітності та основних фінансових показників за останній звітний період із даними за попередні періоди. Такий аналіз дозволяє виявити тенденції змін окремих статей  фінансової звітності та фінансових показників у часі, а також зробити висновки щодо кількісних змін в активах, ресурсах, доходах і витратах підприємства протягом визначеного періоду часу. Для проведення горизонтального аналізу і виявлення позитивних чи негативних тенденцій у діяльності підприємства протягом кількох звітних періодів необхідно мати фінансову звітність за відповідні періоди, а також враховувати зміни в темпах інфляції у різні часові періоди шляхом перерахунку статей фінансової звітності у величини, які можна зіставляти.   

Вертикальний або структурний аналіз дає змогу визначити структуру активів та пасивів підприємства, доходів та витрат, а при поєднанні з горизонтальним аналізом - виявити позитивні чи негативні зміни в складі майна чи структурі ресурсів підприємства, а також структурі доходів та витрат за визначений період часу. При вертикальному аналізі статті фінансової звітності подаються у вигляді відносних величин.

Факторний аналіз полягає у виявленні впливу окремих факторів на результуючий показник за допомогою детермінованих чи стохастичних методів. У випадку, якщо існує аналітична залежність між деяким параметром та результуючим показником, аналізують у якій мірі зміна цього параметра впливає на величину показника.

Аналіз відносних показників є одним із найбільш поширених і ефективних методів фінансового аналізу.  Він полягає в розрахунку певних груп фінансових коефіцієнтів, які дають змогу зробити обґрунтовані висновки щодо фінансового стану підприємства та ефективності його фінансово-господарської діяльності.

Тема 3. Управління прибутком підприємства

Прибуток підприємства як перевищення доходів над витратами підприємства. Збитки як результат перевищення витрат підприємства над його доходами. Прибуток, якщо він капіталізується, а не розподіляється серед власників і не використовується на різні цілі, збільшує власні фінансові ресурси підприємства. Збитки негативно впливають на обсяг фінансових ресурсів та фінансову стійкість підприємства, зменшуючи власний капітал та частку власних коштів у загальному обсязі ресурсів підприємства.

Зважаючи на специфіку та значимість окремих видів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою вивчення механізму формування прибутку та управління окремими його складовими доцільно розглядати як складові доходів та витрат. Доходи: виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, інші доходи. Витрати: виробнича собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, фінансові витрати, інші витрати. Доходи підприємства від операційної діяльності поділяються на дві складові: виручка від реалізації продукції та виручка від реалізації робіт та послуг, що дає можливість проаналізувати склад операційної діяльності, а в сукупності із собівартістю реалізованої продукції – структуру операційного прибутку. Собівартість реалізованої продукції у даному випадку є виробничою собівартістю, оскільки до її складу не входять витрати на збут, адміністративні та інші витрати.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Балансовий прибуток є основним фінансовим результатом фінансово-господарської діяльності підприємства. Після сплати податку на прибуток, він використовується підприємством для розширення господарської діяльності та на інші цілі.

Операційні витрати є основною складовою витрат підприємства. До їх складу входять виробнича собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. До виробничої собівартості включаються:  прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація виробничих основних засобів тощо.

Собівартість продукції – грошовий вираз безпосередніх затрат підприємства, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Собівартість включає витрати на оплату праці, на відшкодування вартості основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, а також вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, витрат по реалізації продукції та обслуговуванню виробництва. Визначення собівартості дозволяє здійснювати контроль за мірою споживання ресурсів на підприємстві, оскільки вона відображає рівень продуктивності праці, ефективність використання основних засобів та оборотних коштів. Виходячи зі складу собівартості можна визначити джерела її зниження: зменшення витрат на сировину; підвищення продуктивності праці; скорочення витрат на управління.

Тема 4. Оцінка інвестицій

Процентна ставка як доход інвестора від вкладення коштів на визначені цілі і визначений період часу в майбутньому. Процентна ставка є ціною, яку сплачують інвестору за отримані в користування кошти. Для інвестора процентна ставка відображає дохідність його інвестицій, для позичальника – витрати, які треба понести по залученню коштів. Дохідність інвестицій вимірюється номінальною та реальною процентними ставками. Реальна процентна ставка відображає реальний дохід інвестора від вкладення коштів і відповідає середнім темпам зростання економіки.

Дохідність будь-яких інвестицій, що здійснюються на певному ринку, залежить від ризиковості самих інвестицій та загального стану ринку. На ефективно діючих фінансових ринках більш ризикові інвестиції забезпечують, як правило, вищу дохідність. На ринках, що знаходяться на стадії формування, ризикові інвестиції можуть забезпечувати низький рівень доходу. При цьому на будь-якому фінансовому ринку існують інвестиції, які забезпечують інвесторам мінімальний рівень доходу і вважаються безризиковими. Такими інвестиціями є вкладення в короткострокові державні цінні папери: казначейські векселі, облігації внутрішньої державної позики.

Складовими процентної ставки є премії за ризики, пов’язані з інвестуванням коштів. Премія за ризик ліквідності відображає ризик неотримання доходу від продажу фінансового активу і є платою за те, що даний актив не можна буде швидко і без втрат продати на ринку, тобто швидко і без втрат перетворити в готівку. Чим більш ліквідним є актив, тим меншою є премія за ризик ліквідності в загальній величині процентної ставки. Премія за ризик неплатежу відображає ризики несвоєчасної сплати доходу по фінансовому активу; сплати доходу не в повному обсязі або повної його несплати. Чим більшим є ризик несплати по фінансовому активу, тим більшою буде відповідна премія за ризик, а, отже, і загальна дохідність активу.

Премія за ризик, пов’язаний з терміном обігу фінансового активу, як правило, збільшується зі збільшенням терміну обігу, оскільки більший період часу пов’язаний з більшою невизначеністю, а, отже, і з більшим ризиком. Чим більший термін обігу фінансового активу, тим важче спрогнозувати майбутні процентні ставки та майбутню ситуацію на ринку позикового капіталу. Зі збільшенням терміну обігу зростає також невизначеність, пов’язана з ліквідністю фінансового активу та своєчасним отриманням доходу по ньому.

Поняття ризику характеризує невизначеність настання певних подій у майбутньому. А ступінь ризику відображає міру цієї невизначеності. Підприємницький (комерційний) ризик характеризує невизначеність в успішній реалізації стратегій та досягненні цілей суб’єкту підприємницької діяльності. Цей ризик включає в себе ризики, пов’язані з майновим станом підприємства, його виробничою та фінансовою діяльністю. Комерційний ризик характеризує загрозу настання таких подій, які будуть протидіяти успішній діяльності підприємства. До комерційних ризиків, що постійно супроводжують фінансово-господарську діяльність підприємства і якими можна ефективно управляти, відносяться фінансові ризики, які пов’язані з невизначеністю майбутніх фінансових результатів діяльності підприємства. Оскільки прибуток є основним фінансовим результатом будь-якої підприємницької діяльності, фінансовий ризик можна трактувати як невизначеність в отриманні майбутніх прибутків. Це не лише ризик отримати прибуток менше запланованого, чи отримати збитки. Це й ризик не використати сприятливу ситуацію на ринку, тобто ризик упущених можливостей.

При оцінці доцільності інвестицій чи безпосередньо в процесі інвестування коштів суб’єкти підприємницької діяльності постійно проводять оцінку дохідності інвестицій та визначають відповідність між ступенем ризику та рівнем доходу за інвестиціями. Усі розрахунки та оцінки щодо інвестованих коштів обов’язково проводяться з урахуванням часового фактора, оскільки, інвестиційний процес та отримання прибутку від вкладення коштів пропорційне не лише ступеню ризику, а й терміну інвестицій та обсягу інвестованих коштів. При оцінці інвестиційних проектів, як правило, аналізують не загальні, а чисті грошові потоки по проекту, які відображають чистий приток коштів на підприємство.

Тема 5. Управління фінансовими вкладеннями підприємства

Фінансові активи як важливий об’єкт інвестицій підприємства. Виробничо-господарська діяльність підприємства є основним джерелом отримання прибутку. Проте, у ході своєї діяльності підприємство здійснює інвестиції не лише у матеріальні, а й у фінансові активи, які не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі. До фінансових активів відносяться вкладення підприємства у статутні капітали інших підприємств, а також державні та корпоративні цінні папери, придбані підприємством на фінансовому ринку. Основними ж завданнями, які підприємство вирішує, інвестуючи кошти у фінансові активи, є: використання тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою отримання доходу; розширення впливу на ринок відповідної продукції; забезпечення ліквідності; компенсація витрат по фінансуванню оборотного капіталу; зменшення ризиків, що супроводжують господарську діяльність.

Під портфелем цінних паперів розуміють сукупність різних видів цінних паперів, придбану інвестором з метою отримання доходу, що відповідає певним вимогам щодо допустимих рівнів ризику та доходу. Основними параметрами портфелю є його величина та структура. Величина портфелю залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти в фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Власниками значних за обсягом портфелів цінних паперів виступають фінансові інститути. Підприємства формують портфель цінних паперів у випадку, коли є вільні фінансові ресурси, які немає потреби вкладати в розширення виробництва; інші альтернативні вкладення коштів менш привабливі і, крім того, існує розвинений фондовий ринок.

Структура портфеля визначається видами цінних паперів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають очікувана дохідність портфеля та його ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику та до очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори надають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику по цінних паперах, не зменшуючи їх очікуваної доходності.

При порівнянні ризиковості портфеля та цінних паперів, що входять до нього, можна помітити, що ризиковість окремих цінних паперів вище загального рівня ризику по портфелю, хоча їх дохідність при цьому може бути значно меншою загальної дохідності портфеля. Це означає, що при включенні до портфеля різних видів цінних паперів, зменшується рівень ризику і не зменшується очікувана дохідність портфелю. Збільшення кількості цінних паперів у портфелі не викликає систематичних змін у дохідності портфеля, зате викликає систематичне зменшення ризику портфеля. Процес збільшення кількості видів цінних паперів у портфелі, результатом якого є зменшення ризику портфеля, без зменшення його очікуваної дохідності називають диверсифікацією портфеля.

Сукупний ризик диверсифікованого портфеля менше ризику окремих цінних паперів, що входять до нього. Це свідчить про те, що ризик, властивий конкретному цінному паперу, є сумою двох складових: ризику, який може бути практично ліквідований шляхом включення до диверсифікованого портфеля цінних паперів і ризику, який не може бути зменшений шляхом диверсифікації, оскільки це ризик, властивий даному цінному паперу.

Оптимальним для інвестора портфелем буде найбільш прийнятний з множини усіх ефективних портфелів. Вибір з множини ефективних портфелів оптимального залежить від схильності інвестора до ризику. Чим вищий рівень ризику вважає для себе прийнятним інвестор, тим вищий рівень доходу забезпечить йому оптимальний портфель. Вибір оптимального портфеля здійснюється методами квадратичного програмування. Чим менша кореляція між активами портфеля, тим більшою може бути максимальна дохідність портфеля. Згідно теорії ринку капіталів очікуваний дохід по портфелю дорівнює безризиковій процентній ставці та премії за ризик, що дорівнює добутку ринкової ціни ризику і ст. відхилення.

Модуль ІІ.Управління капіталом та фінансове планування

Тема 6. Управління капіталом підприємства

Капітал підприємства по джерелах формування відображається в пасивах балансу. Активи підприємства відображають капітал в його речовій (матеріальній чи нематеріальній) формі. З одного боку активи підприємства використовуються у фінансово-господарській діяльності підприємства і у разі успішної діяльності сприяють нарощенню капіталу підприємства в результаті капіталізації прибутку. З іншого боку деякі категорії активів досить швидко втрачають свою споживчу вартість, викликаючи тим самим зменшення реальної величини капіталу підприємства.

Найменш схильними до втрати своєї вартості є найліквідніші активи підприємства – грошові кошти та їх еквіваленти. Найбільш ризиковими з точки зору втрати своєї вартості в результаті морального зносу є нематеріальні активи. Балансова вартість цих активів може значно перевищувати їх ринкову вартість, що в свою чергу буде призводити до прихованих втрат капіталу підприємства.

Під терміном «оцінка капіталу підприємства», як правило, розуміють оцінку власного капіталу, оскільки саме оцінка обсягу власних ресурсів цікавить у першу чергу, як менеджерів та власників підприємства, так і потенційних кредиторів та партнерів по бізнесу.

Власний капітал підприємства – кошти, які реально належать підприємству. Якщо мати на увазі капітал в його речовій формі, – це активи, які залишаються в розпорядженні підприємства після виконання зобов’язань перед усіма кредиторами. Оскільки будь-яке підприємство – це суб’єкт ринкових відносин, що виробляє та реалізує на ринку свою продукцію, при оцінці капіталу підприємства необхідно враховувати  напрацьовані підприємством технології та наукові розробки, торгову марку підприємства, яка викликає певні асоціації у споживачів продукції, конкурентну позицію даного підприємства на ринку. Іншими словами при оцінці капіталу підприємства, необхідно враховувати не лише вартість чистих активів, а й «гудвіл» підприємства. Визначення реальної вартості підприємства, обсягу його власних ресурсів є одним із найважливіших завдань для багатьох суб’єктів ринку. Оцінити власний капітал підприємства та його економічний потенціал необхідно інвесторам, які мають намір вкласти кошти в акції цього підприємства, банкам та іншим кредиторам, які вирішують питання про надання позик підприємству, суб’єктам ринку, які бажають стати постачальниками чи споживачами продукції даного підприємства.

Загальну суму коштів, яку підприємство сплачує за користування визначеним обсягом фінансових ресурсів називають вартістю капіталу. Як правило, вартість капіталу виражають у процентах до загального обсягу залучених ресурсів. З економічної точки зору вартість капіталу відображає суму, яку необхідно сплатити за залучення одиниці капіталу з даного джерела.

Вартість позикового капіталу підприємства у випадку, коли він формується за рахунок банківського кредиту, визначається процентною ставкою по наданому кредиту. Оскільки процентні виплати по банківських та інших позиках не включаються до бази оподаткування, а відносяться до валових витрат підприємства, реальна вартість банківського кредиту, яка використовується у фінансових розрахунках, є дещо меншою. При формуванні позикового капіталу за рахунок емісії облігацій витрати підприємства, пов’язані із залученням коштів визначаються очікуваною дохідністю облігацій.

Для оцінки власного (акціонерного) капіталу використовуються методи оцінки акцій, а саме: дивідендний, МОКА, а також метод, який визначає вартість акціонерного капіталу на основі вартості позики, емітованої підприємством. Досвідчені фінансові аналітики для оцінки капіталу використовують, як правило, сукупність вищевказаних методів і крім того, інтуїцію та власний досвід, оскільки при прийнятті управлінських рішень велику вагу мають не лише формалізовані алгоритми та методи, а й неформальні підходи, які враховують суб`єктивні фактори і є ефективними завдяки правильно передбаченим тенденціям ринку.

Тема 7.  Управління оборотними активами підприємства

Процес виробництва та реалізації продукції супроводжується рухом фінансових ресурсів, тому управлінням оборотними активами підприємства залишається одним із важливих завдань фінансового менеджменту. До найважливіших цілей управління оборотними активами відносять: визначення оптимального обсягу та структури оборотних активів; мінімізація витрат по фінансуванню та підтримці певного їх обсягу; управління чистим оборотним капіталом; забезпечення ліквідності та платоспроможності; формування оптимального обсягу товарно-матеріальних запасів; управління дебіторською заборгованістю; управління грошовими коштами.

У процесі управління оборотними активами при визначенні потреби в оборотному капіталі фінансовий менеджер, у першу чергу, аналізує структуру, оборотність, ліквідність оборотних активів, а також забезпеченість оборотним і чистим оборотним капіталом підприємства. Аналізуючи усереднені та максимальні значення даних показників по інших підприємствах галузі, а також враховуючи політику підприємства щодо фінансування оборотного капіталу, менеджер приймає відповідні управлінські рішення.

У процесі визначення необхідного обсягу оборотних активів підприємства можуть реалізувати різні стратегії інвестування, серед яких граничними є так звані «сильна» та «слабка» стратегії. Для «слабкої» стратегії характерним є високий рівень оборотного капіталу, яким підприємство підтримує визначений обсяг реалізації. Основними результатами реалізації такої стратегії є наявність у підприємства достатнього для стабільної виробничої діяльності обсягу оборотного капіталу й зниження рентабельності виробничого процесу внаслідок неефективного використання ресурсів. Як правило, до такої політики інвестування оборотних активів фінансові менеджери вдаються у випадках нестабільної роботи постачальників, зростання цін на сировину та матеріали, а також при можливих непередбачуваних змінах на ринках збуту продукції.

При «сильній» стратегії інвестування підприємство підтримує необхідний обсяг реалізації за рахунок мінімального обсягу оборотних активів. Реалізація такої стратегії пов’язана, з одного боку, зі зростанням прибутковості та ефективності використання оборотних засобів, з іншого - зі зростанням ризику можливих втрат унаслідок нестачі грошових коштів чи товарно-матеріальних запасів для забезпечення неперервного й стабільного виробничого процесу. Така політика може використовуватись і приносити значну вигоду лише в умовах стабільного ринку і при наявності на підприємстві кваліфікованих менеджерів з управління оборотним капіталом.

Основні завдання фінансового менеджера при управлінні товарно-матеріальними запасами полягають в аналізі обсягу та структури запасів, а також джерел їх формування і подальшому формуванні такого обсягу та структури запасів, які б забезпечили неперервність та стабільність виробничого процесу при мінімальних витратах на утримання запасів. Певною мірою вирішити основні завдання управління запасами дають можливість моделі Баумоля та Міллера-Орра, які з успіхом застосовуються також для оптимізації управління грошовими коштами підприємства.

Дебіторська заборгованість, як і товарно-матеріальні запаси, є активом, що не приносить прибутку. Однак, наявність певного обсягу дебіторської заборгованості є необхідним результатом господарської діяльності підприємства, а оптимізація її обсягу є одним із важливих завдань, які повинен вирішувати фінансовий менеджер у процесі управління оборотним капіталом.

Якщо підприємство функціонує в умовах перехідної економіки, значні і стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості, як правило, свідчать про низький рівень фінансової дисципліни у розрахунках між підприємствами. У країнах з розвиненою ринковою економікою, для яких характерним є високий рівень конкуренції на ринку товарів та послуг, дебіторська і кредиторська заборгованості свідчать про активне використання підприємствами механізму комерційного кредитування. Як правило, при цьому між обсягами дебіторської та кредиторської заборгованості існує чіткий і контрольований взаємозв’язок, а обсяг і структура заборгованості визначаються політикою підприємства. 

Тема 8. Управління  капіталовкладеннями підприємства

Рішення щодо інвестування коштів у виробничу діяльність відносяться до одних із найважливіших стратегічних рішень у діяльності будь-якого підприємства, оскільки вони носять довгостроковий характер і сягають значних обсягів. Капітальні вкладення супроводжуються тривалою імобілізацією значних сум грошових коштів, пов’язані з ризиком і можуть негативно впливати на фінансову стійкість підприємства, особливо, якщо їх обсяг є значним по відношенню до обсягу активів підприємства.

Капітальні вкладення повинні здійснюватись у визначений момент часу, коли цього вимагають ринкова кон’юнктура та конкурентна позиція підприємства, тому правильний прогноз потреб ринку є визначальними при плануванні капіталовкладень. Необхідно також точно спрогнозувати необхідний обсяг інвестицій, потреби в коштах по періодах, а також оцінити доступність коштів для фінансування у визначені моменти часу.

Капіталовкладення підприємства здійснюються з метою:

1. Оновлення матеріально-технічної бази. Обсяги діяльності при цьому залишаються незмінними. Однак, заміна застарілого обладнання на нове призводить до зростання ефективності виробничої діяльності підприємства: зниження витрат, збільшення виручки від реалізації тощо. 

2. Розширення виробництва. Обсяги діяльності при цьому збільшуються за рахунок придбання і введення в експлуатацію устаткування, подібного до існуючого.

3. Запровадження нового виробництва. Пов’язано зі значними ризиками, оскільки освоєння нових видів діяльності потребує точних прогнозів та обґрунтованих оцінок щодо майбутніх обсягів і структури виробництва, специфіки ринку.

4. Об`єднання чи поглинання компаній. У цьому випадку капіталовкладення можуть бути викликані необхідністю розширення чи запровадження нового виробництва.

5. Проведення наукових досліджень та розробок. Капіталовкладення у цьому випадку характеризуються великим обсягом інвестованих коштів і значними ризиками, які пов’язані з невизначеністю майбутніх результатів наукових досліджень. 

Процес оцінювання доцільності капіталовкладень полягає у формалізації параметрів інвестиційного процесу, визначенні основних його показників, плануванні усього інвестиційного циклу - від організації фінансування і придбання основних засобів до виробництва і реалізації продукції протягом визначеного фінансовим планом періоду, вибір критерію оцінювання і його застосування. Формалізований запис капітальних вкладень, до якого застосовують кількісні методи оцінювання, називають інвестиційним проектом.

Для того, щоб використати ті чи інші кількісні методики для оцінки інвестиційного проекту необхідно спочатку визначити його основні параметри та показники, до яких відносяться: термін реалізації проекту; інвестиційні витрати; грошові потоки по проекту; ставка дисконтування.

Ставка дисконтування є процентною ставкою, яка використовується для визначення чистої приведеної вартості  та інших інтегрованих показників ефективності проекту. Вона може прийматись рівною вартості капіталу, який використовується для фінансування відповідного проекту, якщо це відома величина, або ставці доходу за альтернативними інвестиціями, які мають такий же ступінь ризику. Оскільки для фінансування капіталовкладень протягом усього інвестиційного циклу можуть використовуватись різні джерела фінансування, в якості ставки дисконтування можуть бути використані середньозважена та гранична вартість капіталу.

Методи оцінки інвестиційних проектів поділяють на дві групи. Перша включає методи, які базуються на обчисленні деяких спрощених показників і не враховують часовий фактор, друга - методи, які враховують часовий фактор і базуються на дисконтуванні грошових потоків. До першої групи відносяться методи, які визначають ефективність капіталовкладень з огляду на період окупності інвестицій та облікову ставку прибутку. До другої – методи, які базуються на обчисленні чистої приведеної вартості, чистої термінальної вартості, внутрішньої ставки прибутку тощо.

Тема 9. Фінансове планування на підприємстві

Фінансово-господарська діяльність будь-якого підприємства спрямована на завоювання чи збереження в умовах ринку достойної конкурентної позиції і тому передбачає не лише аналіз та оцінку  досягнутих результатів, а й планування майбутньої діяльності, зокрема, складання коротко- та довгострокових фінансових планів. Успішна реалізація таких планів забезпечує досягнення відповідної конкурентної позиції на ринку та сприяє подальшому економічному зростанню підприємства. Фінансове планування є процесом розробки системи фінансових планів, який полягає у визначенні фінансових цілей, встановленні ступені відповідності цих цілей поточному фінансовому стану підприємства та формулюванні послідовності дій по досягненню поставлених цілей. У процесі планування розробляються узагальнюючі фінансові показники кількісного та якісного характеру і визначаються найбільш ефективні шляхи досягнення цих показників.

Процес фінансового планування обов’язково включає такі етапи як: аналіз поточного фінансового стану підприємства, прогнозування майбутніх значень планових показників, безпосереднє складання планів та розробку процедури внесення коректив в процес реалізації планів. Запровадження системи фінансового планування на підприємстві передбачає не лише складання та затвердження фінансових планів, а й контроль за їх виконанням та внесення необхідних змін у плани в процесі їх реалізації.

Прогнозування є досить складним етапом фінансового планування, який потребує від фінансового менеджера високого рівня фахової підготовки не лише в області фінансів, а й вищої математики та програмування. Прогнозування завжди пов’язано з невизначеністю і передбачає багатоваріантність, оскільки фінансові плани можуть складатися при різних припущеннях щодо очікуваних змін в діяльності підприємства та в кон’юнктурі ринку. Так як  достовірні прогнози не можуть бути отримані при невірних припущеннях, важливо виділити і врахувати при прогнозуванні діяльності підприємства найважливіші серед множини факторів, одні з яких підлягають оцінці і управлінню, інші носять зовнішній характер і їх не завжди можна точно оцінити.

Фінансовий план є документом, який розкриває спосіб досягнення фінансових цілей підприємства та узгоджує її доходи з витратами. Як правило, фінансовий план містить розділи, що торкаються особливостей інвестиційної, фінансової, дивідендної та облікової політик підприємства на плановий період.

Одним з найважливіших інструментів планування в середньо- та довгостроковому періоді є бізнес-план, який в концентрованій формі розкриває суть діяльності новоствореного підприємства або запропонованого нового напрямку діяльності існуючого підприємства і відображає ключові показники, що обґрунтовують доцільність того чи іншого варіанту капіталовкладень.

В залежності від цільового спрямування розрізняють стратегічне, поточне та оперативне фінансове планування. Оперативне та поточне фінансове планування вирішують тактичні завдання, що постають в коротко- та середньостроковій перспективі.

Стратегічне фінансове планування спрямоване у середньо- та довгострокову перспективу і орієнтоване на розв'язання ключових, визначальних для підприємства фінансових цілей, від досягнення яких залежить його існування в майбутньому. Часто цілі формулюються на якісному рівні або містять дуже загальні кількісні орієнтири. Основу стратегічного планування становлять прогнозування та моделювання, які базуються на методах лінійного, нелінійного програмування та економетричних моделях.

Поточні плани складаються на основі стратегічних і визначають фінансово-господарську діяльність підприємства більш детально, але на короткостроковому періоді. Вони дають можливість визначити на плановий період джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру доходів та витрат, визначити структуру активів та капіталу підприємства на кінець планового періоду, а також отримати інформацію про рух грошових коштів.

3. ТЕМАТИКА ТА ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Предмет та завдання фінансового  

менеджменту на підприємстві

1. Предмет та завдання фінансового менеджменту.
2. Методологія фінансового менеджменту.
3. Функції фінансового менеджменту.
4. Зв’язок фінансового менеджменту з іншими            економічними дисциплінами.
5. Організація фінансового менеджменту на підприємстві.

Тема 2. Фінансовий аналіз в системі управління

фінансами підприємства

1. Фінансовий аналіз та його роль в управління фінансово-господарською діяльністю підприємства.
2. Інформаційна база фінансового аналізу.
3. Аналіз ліквідності та платоспроможності.
4. Оцінка фінансової стійкості.
5. Оцінка ефективності та рентабельності.
6. Узагальнюючі оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства.

Тема 3.  Управління прибутком підприємства  

1. Фінансово-господарська діяльність підприємства та прибуток як основний її фінансовий результат.
2. Витрати підприємства.
3. Собівартість продукції та аналіз беззбитковості.
4. Оподаткування прибутку підприємств.
5. Управління прибутком.

Тема 4. Оцінка інвестицій

1. Ринкові процентні ставки та їх роль в оцінці інвестицій підприємства.
2. Фінансові ризики: сутність, види, вплив на господарську діяльність та оцінка.
3. Механізм оцінки інвестицій.
4. Оцінка фінансових активів.
5. Оцінка облігацій.
6. Оцінка акцій.

Тема 5.  Управління фінансовими вкладеннями

підприємства

1. Фінансові інвестиції підприємства: сутність, функції та роль у господарській діяльності.
2. Основні характеристики інвестиційного портфеля.
3. Диверсифікація портфеля.
4. Механізм та інструменти формування ефективного портфеля підприємства.
5. Модель оцінки капітальних активів.

Тема 6. Управління капіталом підприємства

1. Оцінка капіталу як складова системи фінансового менеджменту підприємства. 
2. Вартість капіталу: сутність та види.
3. Визначення вартості позикового капіталу.
4. Визначення вартості власного капіталу.
5. Середньозважена та гранична вартість капіталу.
6. Теорії структури капіталу.
7. Управління фінансовими ресурсами підприємства.
8. Дивідендна політика.

Тема 7. Управління оборотними активами

підприємства

1. Сутність та основні принципи управління оборотним капіталом підприємства.
2. Мета, завдання та особливості управління оборотними активами підприємства.
3. Особливості управління товарно-матеріальними запасами підприємства.
4. Управління дебіторською заборгованістю.
5. Управління грошовими коштами.

Тема 8. Управління капіталовкладеннями підприємства

1. Капітальні вкладення підприємства як важлива передумова посилення його господарського потенціалу.
2. Основні параметри та показники інвестиційного проекту.
3. Зміст та характеристика основних методів оцінки інвестиційних проектів.
4. Порівняльний аналіз проектів.
5. Вплив окремих факторів на процес прийняття рішень щодо інвестування коштів.

Тема 9. Фінансове планування на підприємстві

1. Зміст, мета та завдання фінансового планування.
2. Оперативне фінансове планування як основна складова фінансового менеджменту.
3. Поточне фінансове планування.
4. Стратегічне фінансове планування.
5. Бюджетування в системі фінансового планування.
6. Операційний бюджет підприємства.
7. Бізнес-планування на підприємстві.

4. ТЕМАТИКА ТА ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1.  Предмет та завдання фінансового 

менеджменту на підприємстві

1. Предмет та завдання фінансового менеджменту.
2. Функції фінансового менеджменту.
3. Зв’язок фінансового менеджменту з іншими            економічними дисциплінами.
4. Організація фінансового менеджменту на підприємстві.
5. Еволюція теорії фінансового менеджменту.
6. Особливості фінансового менеджменту в умовах наростання кризових тенденцій. 

Література [1; 4; 6; 7; 17; 18].

Тема 2.  Фінансовий аналіз в системі управління

фінансами підприємства

1. Фінансовий аналіз та його роль в управління фінансово-господарською діяльністю підприємства.
2. Інформаційна база фінансового аналізу в Україні.
3. Аналіз ліквідності та платоспроможності.
4. Оцінка ефективності та рентабельності.
5. Особливості аналізу санаційної спроможності підприємства, що перебуває у кризі.

Література [1; 2; 3; 4; 6; 7; 11].

Тема 3.  Управління прибутком підприємства

1. Фінансово-господарська діяльність підприємства та прибуток як основний її фінансовий результат.
2. Економічний зміст та класифікація витрат підприємства.
3. Оподаткування прибутку підприємств в Україні.
4. Механізм управління прибутком підприємства.

Література [1; 2; 4; 6; 7; 13; 14].

Тема 4.  Оцінка інвестицій

1. Сутність, передумови та цілі оцінки інвестицій.
2. Ринкові процентні ставки та їх роль в оцінці інвестицій підприємства.
3. Фінансові ризики та їх вплив на господарську діяльність.
4. Механізм оцінки інвестицій.
5. Особливості та методика оцінки фінансових активів.
6. Особливості та методика оцінки нематеріальних активів.

Література [1; 2; 3; 4; 6; 7; 17].

Тема 5.  Управління фінансовими вкладеннями підприємства

1. Фінансові інвестиції підприємства: сутність, функції та роль у господарській діяльності.
2. Види та об’єкти фінансових інвестицій підприємства.
3. Основні характеристики інвестиційного портфеля.
4. Механізм та інструменти формування ефективного портфеля підприємства.
5. Основні підходи до оцінки капітальних активів.

Література [1; 3; 4; 6; 7; 10; 11].

Тема 6.  Управління капіталом підприємства

1. Зміст, механізм та завдання оцінки капіталу. 
2. Вартість капіталу: сутність та види.
3. Особливості оцінки позикового та власного капіталу.
4. Теорії структури капіталу.
5. Управління фінансовими ресурсами підприємства.

Література [1; 2; 4; 6; 7; 10; 13].

Тема 7.  Управління оборотними активами

підприємства

1. Сутність та принципи управління оборотним капіталом.
2. Особливості управління товарно-матеріальними запасами підприємства.
3. Механізм управління дебіторською заборгованістю.
4. Управління грошовими коштами.
5. Управління короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Література [1; 4; 6; 8; 17; 18; 28].

Тема 8.  Управління капіталовкладеннями підприємства

1. Сутність та завдання капітальних вкладень підприємства.
2. Характеристика основних об’єктів капіталовкладень.
3. Зміст основних методів оцінки інвестиційних проектів.
4. Джерела фінансування капіталовкладень.
5. Порівняльний аналіз інвестиційних проектів.
6. Структура та динаміка капіталовкладень вітчизняних суб’єктів господарювання.

Література [1; 3; 4; 6; 7; 18;28].

Тема 9. Фінансове планування на підприємстві

1. Зміст, мета та завдання фінансового планування.
2. Завдання та механізм стратегічного планування.
3. Оперативне фінансове планування.
4. Поточне фінансове планування.
5. Бюджетування в системі фінансового планування.
6. Операційний бюджет підприємства.
7. Контролінг як складова планування.
8. Бізнес-планування на підприємстві.

Література [1; 6; 7; 8; 9; 11].

5. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ

РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Задачі для самостійного опрацювання

1. Статутний капітал акціонерного товариства (АТ), сформований лише за рахунок простих акцій, становить 1 млн. грн. Визначити мінімальний розмір наступної емісії акцій, якщо при цьому товариство планує випустити привілейовані акції на суму 0,3 млн. грн., а згодом здійснити емісію облігацій в розмірі 1 млн. грн.

2. Протягом року АТ отримало прибуток в розмірі 500 тис. грн. 25% прибутку сплачено акціонерам у вигляді дивідендів, 75% прибутку залишилось нерозподіленим. На скільки змінився протягом року акціонерний та власний капітал АТ?

3. Який вигляд буде мати баланс акціонерного товариства в результаті проведення першої емісії при зареєстрованому статутному капіталі в розмірі 1 млн. грн., якщо в оплату акцій надійшли основні засоби на суму  0,3 млн. грн., нематеріальні активи на суму 0,1 млн. грн., грошові кошти в розмірі 0,5 млн. грн.?

4. Визначити акціонерний, власний капітал та зобов’язання підприємства на початок та на кінець року, якщо протягом року були додатково емітовані акції на суму 1,5 млн. грн., облігації конвертовані в акції на суму 1 млн. грн., отриманий прибуток в розмірі 0,7 млн. грн. (залишився нерозподіленим). На початок року пасиви АТ становили: статутний капітал - 5 млн. грн., резервний капітал - 0,1 млн. грн., конвертовані облігації - 1 млн. грн., кредит банку - 0,9 млн. грн.

5. При створенні АТ був зареєстрований статутний капітал в розмірі 1 млн. грн. В ході емісії половина акцій була розміщена на ринку за ціною, що в 1,5 рази перевищує їх номінальну вартість. Половина акцій була розміщена серед засновників по номінальній вартості, причому в оплату акцій надійшло лише 70% коштів. Визначити складові власного капіталу АТ.

6. На початок року власний капітал АТ становив 800 тис. грн. (зареєстрований статутний капітал  - 1000 тис. грн., несплачений капітал – 200 тис. грн.) Протягом року товариство отримало прибуток в розмірі 200 тис. грн. 25% прибутку було сплачено акціонерам у вигляді дивідендів, 25% - направлено на формування резервного капіталу, 50% - залишилось нерозподіленим. Крім того, акціонери повністю погасили заборгованість по оплаті акцій. Визначити складові власного капіталу на кінець року.

7. Підприємство придбало обладнання на суму 50000 грн. Транспортні витрати по доставці обладнання - 300 грн. Витрати, пов’язані з монтажем та введенням в експлуатацію - 600 грн. Протягом року була проведена модернізація обладнання, витрати на яку склали 3000 грн., нарахований знос в розмірі 12000 грн., частина обладнання вартістю 10000 грн. наприкінці року передана у фінансовий лізинг. За цей же час ринкові ціни на подібне обладнання знизились  до 47000 грн., а з урахуванням ступеня зносу – до 34000 грн. Визначити первісну вартість обладнання, а також балансову та відновну вартість через рік після придбання.

8. До підприємства надійшов автомобіль, за який було сплачено 25,5 тис. грн. Ринкові ціни на такий автомобіль коливаються в межах 26 - 27 тис. грн. Збори засновників оцінюють даний автомобіль на суму 26,8 тис. грн. Якою буде первісна вартість автомобіля, якщо: автомобіль переданий в якості внеску до статутного капіталу, в безоплатне та безстрокове користування, придбаний за кошти підприємства?

9. Первісна вартість основних засобів 50 тис. грн. Строк корисного використання – 5 років. Визначити щорічні амортизаційні відрахування та балансову вартість основних засобів на кінець кожного року при застосуванні лінійного методу нарахування амортизації, якщо ліквідаційна вартість: а) 0;  б) 5 тис. грн.

10. Первісна вартість обладнання – 12 тис. грн. Строк корисного використання – 5 років. Визначити норму амортизації, щорічні амортизаційні відрахування, балансову вартість обладнання на кінець кожного року та ліквідаційну вартість при застосуванні методів зменшуваного залишку (МЗЗ) та подвійного зменшуваного залишку (МПЗЗ).   

11. Визначити необхідний рівень резерву сумнівних боргів по дебіторській заборгованості, якщо загальний обсяг дебіторської заборгованості – 200 тис. грн. 30% заборгованості має ризик неповернення 2%, 40% заборгованості – 5%, 20% заборгованості – 10%, 10% заборгованості є безнадійною. Визначити середній ризик неповернення по всьому обсягу заборгованості. Як зміниться рівень ризику, якщо 50% заборгованості, яка мала ризик неповернення 10%, стане безнадійною?

12. Щомісячна заробітна плата кожного з десяти працівників, які займаються виробництвом продукції, становить 800 грн. Заробітна плата кожного з трьох осіб управлінського апарату дорівнює 1500 грн. Відрахування підприємства на соціальні заходи й медичне страхування працівників становлять 37% від фонду оплати праці. Прибутковий податок з фізичних осіб становить 13% від суми нарахованої заробітної плати, внески на обов`язкове пенсійне страхування – 1%. Визначити: а) який дохід після сплати податків та внесків на обов`язкове пенсійне страхування отримає кожний працівник? б) на скільки (у гривнях) зросте виробнича собівартість продукції та операційні витрати підприємства, якщо заробітна плата кожного з працюючих зросте на 30%?

13. Витрати підприємства на проведення презентацій у звітному періоді склали 10 000 грн. Прибуток до оподаткування за попередній звітний період – 50 000 грн. Виграш від збільшення обсягів реалізації у результаті проведених презентацій становить 15000 грн. Чи доцільними були здійснені витрати на презентації в обсязі 10 000 грн.?

14. Підприємство у звітному періоді отримало такі доходи: виручка від реалізації продукції – 60 тис. грн.; виручка від реалізації основних засобів – 6 тис. грн.; виручка від реалізації запасів – 1,2 тис. грн.; дивіденди в розмірі 3 тис. грн. від вкладення коштів у акції іншого підприємства. 

Витрати підприємства за цей же період: оплата сировини та матеріалів, які повністю використані на виробництво реалізованої у звітному періоді продукції – 30 тис. грн.; заробітна плата та нарахування на неї робітників, що займаються виробництвом продукції – 10 тис. грн.; заробітна плата апарату управління з нарахуваннями – 3 тис. грн.; плата за оренду виробничих приміщень – 3 тис. грн.; витрати на збут – 2,4 тис. грн.; сплачені проценти за кредитом банку – 2 тис. грн.

Балансова вартість реалізованих основних засобів - 4 тис. грн., реалізованих запасів – 0,7 тис. грн. Нарахований за звітний період знос виробничих основних засобів - 2 тис. грн. Визначити податок на додану вартість, який підлягає сплаті, балансовий прибуток, прибуток, що підлягає оподаткуванню, податок на прибуток за звітний період, а також скласти звіт про фінансові результати.

15. Підприємство, що займається пошиттям одягу орендує приміщення. Орендна плата – 1800 грн. на місяць. У власності підприємства знаходиться 5 швейних машин. П’ять працівників підприємства (щомісячна заробітна плата кожного становить 900 грн.) займаються пошиттям жіночих суконь 25 днів на місяць. При цьому щодня кожен з працівників шиє дві сукні. Один працівник займається розкроєм тканини і отримує заробітну плату – 1500 грн. на місяць. На пошиття однієї сукні витрачається 2 метри тканини вартістю 31 грн. за метр, а також фурнітура на суму 10 грн. Сукні реалізують за ціною 168 грн., причому всі пошиті протягом місяця сукні реалізують у цьому ж місяці. Щомісячна плата за електроенергію, комунальні та інші послуги становить 1200 грн. Амортизаційні відрахування – 100 грн. на місяць.

Визначити:  податок на додану вартість, який підлягає сплаті; прибуток, отриманий підприємством за місяць; податок на прибуток; точку беззбитковості.

16. Облігація з фіксованим купоном 11%, що сплачується раз на рік, буде погашена 01.12.08 за номінальною вартістю 1000 грн.

Визначте ринкову вартість облігації після сплати по ній процентів 01.12.04, якщо доходність подібних облігацій, що в даний момент перебувають в обігу на ринку, становить 9%. Наступні купонні виплати по облігації будуть здійснені через рік.

Яку суму повинен сплатити інвестор власнику облігації при купівлі її 05.05.05, якщо останні купонні виплати відбулися 01.12.04, ринкова доходність подібних облігацій, що в даний момент перебувають в обігу на ринку, становить 12%? Яку доходність забезпечить облігація інвестору, якщо вона придбана 01.12.04 після сплати по ній процентів за ринковою ціною 980 грн.?

17. Протягом 4 місяців з 1 березня по 30 червня на початку кожного місяця на депозитний рахунок щомісячно вносились кошти в сумі 1000 грн. Процентна ставка протягом перших 50 днів становила 14% річних, протягом наступних 72 днів 16% річних.. Обчислити суму нарахованих за 4 місяці процентів, якщо банком нараховується по вкладу проста ставка процентів, та нарощену суму.   

18. Ринкова вартість портфеля на початок першого періоду становить 500 тис. грн., на кінець І періоду – 550 тис.грн., на кінець ІІ – 620 тис.грн., на кінець ІІІ – 600 тис.грн. Виплати по портфелю протягом кожного з періодів становлять 10% від ринкової вартості портфеля на початок періоду. Визначити дохідність портфеля в кожному з періодів, середню арифметичну та середню геометричну процентні ставки.

19.  Дохідність портфеля облігацій в кожному з 3 періодів відповідно становила 10%, 11%, 12%. Купонні виплати по портфелю за кожен з трьох періодів становили 9% від загальної номінальної вартості портфеля. Визначити ринкову вартість портфеля на кінець кожного періоду, якщо на початок І періоду ринкова вартість портфеля, що була на той час рівна його номінальній вартості, становила 100 тис. грн. Які можна зробити висновки щодо змін процентних ставок на ринку протягом трьох періодів?

20.  Мале підприємство займається продажем рекламної продукції – наборів, які складаються з блокнотів, папок та кулькових ручок. Набор купують у виробників за 10 грн. Потім на них наносять логотип та назву фірми-замовника і продають останнім за новою ціною. Річний обсяг реалізації становить 13000 наборів. Витрати на утримання запасів складають біля 20% від їх обсягу. Витрати на проведення переговорів та налагодження обладнання – 500 грн. Визначити оптимальний обсяг замовлення, якщо замовлення надходять і виконуються рівномірно протягом року. 

Питання для самостійного контролю

1. В чому полягає управління фінансами на підприємстві?
2. Які основні завдання вирішує фінансовий менеджер у процесі управління фінансовою, інвестиційною та операційною діяльністю?
3. Чому формування та реалізація дивідендної політики є однією з важливих функцій фінансового менеджера?
4. Які напрямки діяльності фінансового менеджера відносяться до стратегічних, а які до тактичних завдань управління фінансами?
5. Чим обумовлені і в чому полягають відмінності між завданнями, які вирішує фінансовий менеджер на великому й малому підприємствах?
6. До яких наслідків може призвести відсутність або низький рівень контролю у сфері фінансового менеджменту?
7. Що є інформаційним забезпеченням фінансового менеджменту?
8. Поясніть призначення окремих підрозділів в організаційній структурі фінансової служби підприємства.
9. Які підрозділи на вашу думку обов`язково повинна включати на сьогодні фінансова служба вітчизняного підприємства?
10. Якими є основні функції власного капіталу і в чому вони полягають?
11. Чим відрізняються залучені кошти підприємства від власних?
12. В чому полягає основна відмінність між поняттями капіталу та фінансових ресурсів підприємства?
13. Який фінансовий коефіцієнт відображає ризик структури капіталу?
14. Чим визначається структура капіталу підприємства?
15. Назвіть та розкрийте зміст основних складових власного капіталу.
16. В чому полягає відмінність між статутним та пайовим капіталом?
17. Як впливає розмір неоплаченого капіталу на загальний обсяг власних фінансових ресурсів підприємства?
18. Як впливає ціна розміщення акцій на величину власного та статутного капіталу?
19. В якому порядку задовольняються вимоги кредиторів та акціонерів підприємства при його ліквідації?
20. Який порядок формування статутного капіталу акціонерного товариства?
21. Розкрийте порядок проведення та реєстрації емісії акцій відкритим акціонерним товариством.
22. Які права надає варант його власнику?
23. Які фактори впливають на характер та структуру зобов’язань підприємства?
24. За якими зобов’язаннями підприємства не сплачують процент за користування коштами?
25. За якими ознаками і яким чином класифікують банківські кредити?
26. Які співвідношення можуть існувати між розміром кредиту та вартістю застави при різних видах застави?
27. Назвіть характерні риси корпоративних облігацій.
28. Яким чином поділяють облігації в залежності від рівня та характеру забезпечення?
29. Назвіть основні відмінності між оперативним та фінансовим лізингом.
30. Які послуги надають факторингові фірми підприємствам?
31. Дайте порівняльну характеристику оборотних та необоротних активів підприємства, що спільного є між ними?
32. Які активи підприємства відносяться до необоротних?
33. В яких випадках і з якою метою підприємство може здійснювати довгострокові фінансові вкладення?
34. Яким чином переноситься вартість оборотних та необоротних активів на вартість виробленої продукції?
35. Чи може свідчити про незадовільну ліквідність низький рівень власного оборотного капіталу?
36. Як поділяються активи підприємства за рівнем ліквідності?
37. Що визначають поняття первісної, залишкової та відновної вартості?
38. У яких випадках відновна вартість необоротних активів може бути вищою (нижчою) від первісної?
39. Як визначають первісну вартість основних засобів у випадку їх придбання, зарахування на баланс у якості внеску до статутного капіталу та передачі в безоплатне і безстрокове користування?
40. Яким чином впливають ремонт, реконструкція та модернізація основних засобів на їх балансову вартість?
41. У яких випадках передача у лізинг основних засобів впливає на їх балансову вартість?
42. Назвіть основні групи нематеріальних активів та поясніть їх призначення.
43. В чому полягає проблема визначення вартості нематеріального активу при внесенні його до статутного капіталу підприємства?
44. Як визначається первісна вартість нематеріального активу у випадках його придбання та створення на підприємстві?
45. Поясніть зміст поняття «гудвіл» та вкажіть фактори, які здійснюють позитивний чи негативний вплив на «гудвіл» підприємства.
46. Яким чином можна визначити балансову вартість нематеріального активу «гудвіл»?
47. Що характеризує міру зносу основних засобів?
48. В яких випадках необоротні активи не підлягають амортизації?
49. Як впливає вибір методу нарахування амортизації на балансовий прибуток та прибуток, що оподатковується?
50. В чому полягає відмінність між фізичним і корисним строком служби необоротного активу?
51. При використанні яких методів нарахування амортизації сума щорічних амортизаційних відрахувань залишається незмінною, а при яких – зменшується з часом?
52. Як впливає на результати фінансово-господарської діяльності підприємства застосування у податковому обліку визначеного законодавством методу нарахування амортизації?
53. Яку структуру мають оборотні активи підприємства?
54. Що відображають системна та змінна складові оборотного капіталу?
55. Чим може бути обумовлений високий рівень страхового запасу?
56. Які оборотні активи включають до категорії «запаси»?
57. Як визначається первісна вартість запасів, придбаних за плату?
58. Які методи оцінки запасів використовуються у фінансовому обліку?
59. Як впливають різні методи оцінки запасів на фінансові результати діяльності підприємства?
60. У яких випадках дебіторську заборгованість включають до необоротних активів підприємства?
61. По якому типу дебіторської заборгованості підприємство повинно формувати резерв сумнівних боргів?
62. Яким є механізм формування резерву сумнівних боргів по дебіторській заборгованості?
63. В чому полягає суть операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства?
64. Які основні доходи отримує підприємство в результаті ведення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності?
65. Які витрати несе підприємство у зв’язку з веденням операційної, фінансової та інвестиційної діяльності?
66. Які існують види фінансових доходів та витрат?
67. Назвіть основні групи доходів та витрат підприємства.
68. Охарактеризуйте інші операційні доходи та витрати.
69. Розкрийте механізм формування прибутку підприємства.
70. Чим відрізняються поняття «собівартість» та «виробнича собівартість» продукції?
71. В чому полягає відмінність між балансовим прибутком та прибутком, що оподатковується?
72. Розкрийте структуру витрат підприємства. Поясніть зміст основних груп витрат. Назвіть складові виробничої собівартості.
73. До яких груп витрат відносяться вартість реалізованих основних засобів та виробничих запасів?
74. З якою метою здійснюють аналіз беззбитковості?
75. В чому полягає і з якою метою здійснюється калькулювання витрат на виробництво продукції?
76. Які нелінійні залежності враховує нелінійний аналіз беззбитковості?
77. В чому полягають переваги та недоліки лінійного та нелінійного аналізу беззбитковості?
78. Які доходи належать до валових доходів підприємства?
79. Які надходження коштів виключають при визначенні скоригованого валового доходу?
80. В чому полягає відмінність між поняттями «витрати підприємства» та «валові витрати підприємства»?
81. Які дати вважають відповідно датами збільшення валових доходів та валових витрат?
82. Як впливають нерівномірності в надходженнях товарно-матеріальних запасів на валові витрати та прибуток, що підлягає оподаткуванню?
83. Які основні завдання повинні бути вирішені для забезпечення ефективного управління прибутком підприємства?
84. Назвіть основні форми фінансової звітності та розкрийте зміст та призначення кожної з них.
85. Які суб’єкти господарювання і в які терміни повинні згідно вітчизняного законодавства оприлюднювати свою звітність?
86. Назвіть основні розділи балансу та розкрийте їх зміст.
87. Які активи включають до групи «грошові кошти та їх еквіваленти»?
88. На які основні групи поділяють кредиторську та дебіторську заборгованості підприємства?
89. В якому випадку довгострокові зобов’язання підприємства включають до поточних зобов’язань?
90. Які статті балансу містять інформацію про фінансові відносини між підприємством та його засновниками?
91. Чи впливає на величину дебіторської заборгованості, що включається у підсумок балансу, обсяг резерву сумнівних боргів?
92. В чому відмінність між грошовим та чистим грошовим потоком?

6. ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ

Підготовка навчально-дослідного завдання

Навчально-дослідне завдання є формою самостійного наукового пошуку та узагальнення студентами навчального матеріалу курсу «Фінансовий менеджмент». У процесі виконання завдання і підготовки матеріалу студенти мають навчитися: здійснювати пошук джерел інформації з обраної тематики; опрацьовувати необхідну монографічну та періодичну наукову літературу; аналізувати та узагальнювати матеріал щодо обраної тематики дослідження; викладати й обґрунтовувати власну щодо обраної тематики та проаналізованих питань; здійснювати літературне і редакційно-технічне оформлення роботи; викладати положення дослідження під час захисту, демонструючи при цьому навички етичної і професійної культури майбутнього економіста.

Вибір теми навчально-дослідного завдання із зазначеного нижче переліку студент робить самостійно. У той же час, він має право запропонувати свій варіант теми. Після схвалення обраної теми викладачем, вона реєструється на кафедрі. Своєчасність вибору теми дає можливість вчасно спланувати і здійснити основні етапи науково-дослідної роботи, глибоко і всебічно розкрити основні положення матеріалу дослідження, а також визначити основні шляхи вирішення окресленого кола наукових проблем.

Роботу над обраною темою необхідно почати зі знайомства з рекомендованою науковою та навчальною літературою. Якісне виконання навчально-дослідного завдання можливе за умов поетапного здійснення наукової роботи. На першому етапі здійснюється пошук інформації з обраної проблематики дослідження, бібліографічний опис літератури. Пошук необхідних джерел здійснюється у бібліотеках та інших інформаційних ресурсах. Потрібно обов’язково звернути увагу на правильність оформлення списку використаних джерел, необхідно зазначати усі необхідні реквізити: автор, назва, місце видання, рік видання, видавництво, кількість сторінок тощо. Необхідно пам’ятати, що у описі списку праць важливий кожен знак, кожна кома, тире, двокрапка тощо.

Зразок оформлення списку використаних джерел:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гражевська Н.І. Економічні системи епохи глобальних змін [Текст]: [монографія] / Гражевська Н.І.  – К.: Знання, 2008. – 431 с. 

2. Цінні папери [Текст]: підручник / В.Д. Базилевич, В.М. Шелудько, Н.В. Ковтун [та ін.] ; за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2011. – 1095 с.

3. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку / [Кіндзерський Ю.В., Якубовський М.М., Галиця І.О. та ін.]; за ред. канд. екон. наук Ю.В. Кіндзерського; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2009. – 928 с.

4. Шостак Л.О. Відкрита економіка: перспективи позиціювання України у світовій господарській системі [текст] / Л.О. Шостак, О.О. Бадрак // Економіка України. – 2009. – № 7. – С.38-48.

5. Ананян М.А. Наноиндустрия – основной вектор развития [Електронний ресурс] / М.А. Ананян. – Режим доступу: http://spkurdyumov.narod.ru/ ananyan77.htm. – Назва з екрана.

6. Випуск товарів та послуг і валовий внутрішній продукт за 2008 рік [Електронний ресурс] // Держкомстат України: [сайт]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрана.

7. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України [Текст]: Зб. наук. праць: Вип. 36 / ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ». – Суми: УАБС НБУ, 2012. – 365 с.

Список використаних джерел оформлюється одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати згідно вимог держстандарту.

На другому етапі складається план роботи і розробляється вступ. Робота повинна складатися з титульного аркуша, змісту, вступу, 4-5 підрозділів,  висновків, списку використаних джерел, додатків.

У вступі обсягом до 2 сторінок розглядається актуальність поставленої проблеми; ступінь розробки проблеми вітчизняними та зарубіжними дослідниками; визначається мета і завдання дослідження, а також об’єкт та предмет дослідження, методологічна основа, теоретична та фактологічна основа дослідження, практичне або наукове значення результатів дослідження.

Мета відображає той науковий результат, який має бути отриманий на підставі проведеного дослідження. Завдання роботи формулюються, як правило, у відповідності до послідовності розв’язання проблеми, визначеної планом наукового дослідження. Формулювання змісту завдань може бути здійснене у наступному вигляді: «вивчити...», «виявити...», «дослідити...», «визначити...», «розробити...», «обґрунтувати...», «вдосконалити...».

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта й відповідає обраній темі роботи. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Предмет дослідження визначає тему роботи, яка визначається на титульному аркуші як її назва.

На третьому етапі готується текст роботи та додатки, якщо вони передбачені. Основну частину роботи складають підрозділи. Їх зміст має органічно випливати один з одного і утворювати єдине ціле. Такий підхід забезпечить закінченість і логічність дослідження. Особлива увага має звертатися на наукові джерела, які, зазвичай, знаходять відображення у наведених цитатах, статистичних даних, історичних фактах. Усі цитати мають бути достовірними і підкріпленими посиланнями на джерело. При використанні цитат і посилань необхідно додержуватися наступних вимог: текст цитати переписується абсолютно точно, із зберіганням існуючої пунктуації; незалежно від розміру цитати, що цитується, слова беруться у лапки; обов’язково дається посилання на джерело.

У висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, одержані в роботі. Висновки подаються у вигляді чітко сформульованих узагальнень наукової роботи. Крім того, вони у жодному разі не повинні включати інформації, яка відсутня у основному тексті роботи. У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних результатах дослідження.

На четвертому етапі проводиться літературне і редакційно-технічне оформлення роботи, її представлення викладачу для попереднього ознайомлення. Титульний аркуш має містити в собі вичерпні дані про роботу і її автора, назву навчальної дисципліни, назву навчального закладу, факультету та кафедри.

Обсяг роботи не повинен бути менше 20 і не повинен перевищувати 35 аркушів формату А4. Верхнє, нижнє та праве поле – 1,8 мм., а ліве – не менше 2,5 мм. Абзацний відступ – 1,2 мм. Шрифт Times New Roman, розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Текст роботи слід старанно відредагувати, усунути всі стилістичні та граматичні помилки, виключити суперечливі висловлення, зайві слова, повтори, перевірити всі цитати і посилання.

Захист роботи відбувається на останніх практичних заняттях. На виступ виділяється 5 хв. Студент виступає з короткою доповіддю, в якій викладає мету, завдання, основний зміст своєї роботи, а також висновки, до яких він прийшов, відповідні пропозиції та узагальнення, які він зробив. Викладач задає запитання, автор роботи має дати вичерпні відповіді, а також пояснити ті або інші положення своєї роботи. Оцінка за виконане навчально-дослідне завдання виставляється із врахуванням результатів захисту.

Важливою частиною навчально-дослідного завдання є виконання розрахункової частини, яка передбачає проведення аналізу фінансово-господарського стану реального підприємства на базі його фінансової звітності. Підприємство студент обирає самостійно. Джерелом звітності може бути Державна установа «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України», яке на власній інтернет-сторінці http://smida.gov.ua  розміщує річну звітність акціонерних товариств.

Розрахункова частина навчально-дослідного завдання передбачає виконання наступного завдання:

За даними фінансової звітності конкретного підприємства:

1. Оцініть фінансовий стан, фінансові результати та ефективність господарської діяльності підприємства.
2. Надайте рекомендації щодо подальшого функціонування підприємства.
3. Визначте середньозважену вартість капіталу підприємства, якщо середня вартість власного капіталу – 17%, позикового капіталу – 16%.
4. Дайте балансову та ринкову оцінку капіталу підприємства, використовуючи дані про ринкову вартість активів підприємства:

• необоротні активи (крім нематеріальних) можуть бути продані за ціною, що складає 70% їх балансової вартості;
• нематеріальні активи – 30% їх балансової вартості;
• товарно-матеріальні запаси та інші оборотні активи – 50% їх балансової вартості;
• 20% дебіторської заборгованості є безнадійною.

1. Проаналізуйте рентабельність власного капіталу підприємства на основі факторної моделі фірми «Du Pont».  

Проблематика дослідження

1. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства.
2. Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.
3. Інформаційні технології та їх значення у фінансовому менеджменті.
4. Механізм управління ризиками на підприємстві.
5. Особливості організації фінансового менеджменту підприємств електронної комерції.
6. Операції підприємства з цінними паперами.
7. Особливості управління злиттям і поглинанням підприємств.
8. Сутність та процедура розробки бізнес-плану.
9. Особливості організації фінансового менеджменту транснаціональних корпорацій
10. Вплив державного регулювання на фінансово-господарську діяльність підприємств.
11. Особливості організації фінансового менеджменту банківських інститутів.
12. Методика оцінки вартості капіталу підприємства.
13. Податкова політика підприємства.
14. Особливості управління довгостроковими фінансовими вкладеннями.
15. Особливості управління короткостроковими фінансовими вкладеннями.
16. Механізм антикризового управління діяльністю підприємства.
17. Сутність та завдання інвестиційного маркетингу.
18. Управління дебіторською заборгованістю підприємства.
19. Особливості оцінки гудвілу
20. Управління діловою репутацією підприємства.
21. Методики управління товарно-матеріальними запасами підприємства.
22. Управління основним капіталом підприємства.
23. Особливості управління нематеріальними активами підприємства.
24. Управління персоналом та його взаємозв’язок із фінансовим менеджментом на підприємстві.
25. Методи фінансової мотивація персоналу підприємства.
26. Розробка фінансової стратегії підприємства.
27. Основні форми фінансування діяльності підприємства.
28. Виникнення та еволюція теорії фінансового менеджменту.
29. Функції і механізм фінансового менеджменту.
30. Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту.
31. Стратегічний і оперативний фінансовий менеджмент.
32. Фінансова стратегія та основні етапи фінансового планування.
33. Організація внутрішнього фінансового контролю на підприємстві.
34. Стратегічний фінансовий аналіз і методи його здійснення.
35. Методика оцінки вартості грошей у часі.
36. Підходи до аналізу грошових потоків.
37. Сутність, класифікація активів підприємства та основні засади управління ними.
38. Управління грошовими потоками на підприємстві.
39. Сутність та функції управління капіталом.
40. Аналіз власного капіталу підприємства та шляхи підвищення ефективності йог використання.
41. Дивідендна політика та її місце в системі фінансового менеджменту.
42. Сутність, види та значення лізингу у фінансово-господарській діяльності підприємства.
43. Види інвестиційних проектів та механізм їх розробки.
44. Основні принципи управління фінансовими інвестиціями.
45. Фінансові ризики та механізм управління ними.
46. Процедура банкрутства підприємства.
47. Санація підприємства та принципи її організації.
48. Сутність, види та значення факторингу у фінансово-господарській діяльності підприємства.
49. Механізм формування, методи планування та управління прибутком підприємства.
50. Сутність, види та структура собівартості продукції.
51. Аналіз фінансової діяльності підприємства.
52. Управління розподілом прибутку на підприємстві.
53. Комплексне оперативне управління оборотними активами i короткостроковими зобов'язаннями.
54. Організація фінансування оборотних активів.
55. Еволюція економічних поглядів на шляхи формування ефективної структури капіталу підприємства.
56. Управління залученим капіталом підприємства.
57. Оперативне управління  інвестиційним портфелем суб’єкта господарювання.
58. Методи нейтралізації фінансових ризиків та їх ефективність.
59. Фінансове прогнозування та планування грошових потоків на підприємстві.
60. Оцінка санаційної спроможності підприємства.
61. Методика прогнозування банкрутства підприємства.
62. Управління фінансовою санацією підприємства.
63. Сутність, види та значення кризи у діяльності суб’єктів господарювання.
64. Методика аналізу ліквідності та фінансової стійкості підприємства.
65. Аналіз формування і використання прибутку.
66. Вексель та особливості його застосування в фінансово-господарській діяльності підприємств України.
67. Оптимальний інвестиційний портфель і методи його формування.
68. Особливості портфельного інвестування в умовах інтеграції фінансових ринків.
69. Проектне фінансування інвестиційних проектів.
70. Економічна оцінка та визначення оптимального рівня операційно-фінансового ризику на підприємстві.
71. Розробка стратегії підтримки фінансової безпеки підприємства.
72. Комплексна оцінка фінансової безпеки підприємства.
73. Організація бюджетування на підприємстві.
74. Аналіз ділової активності підприємства.

7. МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ

Методи прогнозування банкрутства

Методики прогнозування банкрутства мають на меті оцінку схильності підприємства до банкрутства і ймовірності виникнення його стійкої неплатоспроможності. Розвиток методів прогнозування  банкрутства розпочався у країнах з розвинутою ринковою економікою (США) відразу після закінчення ІІ Світової війни. Цьому сприяло зростання числа банкрутств у зв’язку з різким скороченням військових замовлень, високою конкуренцією та макроекономічною нестабільністю. Перші спроби розробки ефективних методів оцінки  схильності до банкрутства відносять до 60-х років ХХ ст. і пов’язані з розвитком економетрії та інформаційних технологій. Методи прогнозування банкрутства можуть бути поділені на дві групи: 1. Методи, що базуються на використанні регресійних моделей і фінансових коефіцієнтів; 2. Методи, що засновані на аналізі якісних ознак майбутньої неплатоспроможності. 

Перша група методів дозволяє з великою точністю оцінити ймовірність банкрутства підприємства протягом кількох наступних років, але при цьому вимагає достовірної інформації про реальний фінансово-господарський стан підприємства. Застосування подібних методів може бути ускладнене тим, що підприємства, які перебувають у кризовому стані, схильні приховувати свій реальний фінансово-господарський стан або надавати недостовірну інформацію. Крім того, економічні моделі потребують періодичного коригування відповідно до змін у ринковій кон’юнктурі та загальній економічній ситуації в країні. Побудова та удосконалення економічних моделей потребує знань в галузі економетрії, якими володіє далеко не кожен менеджер або економіст. 

Друга група методів дозволяє визначити: схильне підприємство до банкрутства чи ні, не потребуючи при цьому точної і достовірної інформації про його фінансово-господарський стан. Основою для оцінки при цьому виступає інформація з відкритих загальнодоступних джерел, яка у комплексі дозволяє виявити зовнішні ознаки майбутньої неплатоспроможності і прогнозувати виникнення кризових тенденцій у діяльності підприємства. Чітко визначеного горизонту прогнозування у таких методів зазвичай немає. Точність прогнозування також не завжди є високою. Зазвичай, зазначені методики використовують у комплексі з методами першої групи або у тих випадках, коли застосування інших інструментів прогнозування є неможливим. У той же час, застосування даних методик не вимагає від фінансового менеджера додаткових знань у галузі економетрії.

Методи другої групи за своїм змістом засновані на вивченні окремих якісних характеристик, властивих підприємствам, які у майбутньому перетворюються на об’єкт банкрутства. Якщо для підприємства  характерними рисами є наявність подібних ознак, можна зробити експертний висновок про несприятливі тенденції у його розвитку. Тому оцінки, що формуються на їх основі, зазвичай сильно відрізняються одна від одної. Жодна з подібних методик не може претендувати на використання у якості універсальної. Тому доцільним є аналіз динаміки індикаторів кризи   за багатьма методами одночасно, вибір яких повинен здійснюватися в залежності від галузевих особливостей діяльності підприємства, форми власності та масштабів підприємства.

Для застосування методів першої групи необхідною є статистична інформація щодо діяльності підприємства, які міститься у формах бухгалтерської звітності: балансі, звітах про фінансові результати та рух грошових коштів. На основі зазначеної інформації розраховуються коефіцієнти, які потім використовуються в наведених нижче методах. Кожен метод має свої переваги і недоліки. Тому лише основі їх комплексного застосування можна отримати достовірну оцінку схильності підприємства до банкрутства, яка стане основою для розробки відповідної  антикризової стратегії діяльності підприємства.

1. Двофакторна модель Z-рахунка Е. Альтмана розроблена у 1968 р.. Зазначена модель базується на двох показниках: коефіцієнті поточної ліквідності (Кпл), що розраховується як відношення поточних активів до короткострокових зобов’язань; коефіцієнті концентрації позикового капіталу (Ккпк), що розраховується як відношення позикового капіталу до валюти балансу.

Ζ = - 0,3877 – 1,0736*Кпл + 0,0579*Ккпк

Якщо Z більше або дорівнює нулю – ймовірність банкрутства підприємства у майбутньому є високою (більше або дорівнює 50%). Якщо Z має від’ємне значення – ймовірність банкрутства є незначною (становить менше 50%). Для підвищення точності прогнозування західні науковці пропонують оцінювати разом із Z-рахунком показники рентабельності активів, продукції, капіталу підприємства. Якщо показники рентабельності є високими, а значення Z є від’ємним то ймовірність банкрутства прямує до нуля.

2. П’ятифакторна модель Z-рахунка Е. Альтмана. Перший варіант даної моделі призначений для оцінки підприємств, акції яких котируються на фондовій біржі. Зазначена модель базується на 5 показниках: Х1 – відношення оборотних активів до валюти балансу; Х2 – відношення нерозподіленого прибутку до валюти балансу; Х3 – відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до валюти балансу; Х4 – відношення загальної ринкової вартості статутного капіталу підприємства  до суми усіх його зобов’язань; Х5 – відношення чистої виручки від реалізації до валюти балансу. Для побудови моделі Е. Альтман дослідив діяльність 66 підприємств, половина яких збанкрутувала протягом 1946-1965 рр., а інша половина – успішно продовжувала свою діяльність. Крім того, Е. Альтман проаналізував 22 показники, обравши з них 5 основних.

Z = l,2*Х1+1,4*Х2+3,3*ХЗ+0,6*Х4+0,999*Х5

Якщо Z < 1,81 – вірогідність банкрутства складає 80-100%; Якщо 2,77 ≥ Z ≥ 1,81 – вірогідність банкрутства складає 35-50%; Якщо 2,99 > Z > 2,77 – вірогідність банкрутства складає 15-20%; Якщо Z ≥ 2,99 – вірогідність банкрутства менша 10%. Точність прогнозу в рамках 1 року складає 95%, 2 років – 83%, 3 років – 50%.

У 1983 р. Е. Альтман розробив другий варіант п’ятифакторної моделі для підприємств, акції яких не обертаються на біржовому ринку.

Z = 0,717*Х1+0,847*Х2+3,107*ХЗ+0,42*Х4+0,995*Х5

В зазначеній моделі коефіцієнт Х4 розраховується як відношення  обсягу статутного капіталу підприємства до обсягу боргового капіталу (суми зобов’язань підприємства).

Якщо Z < 1,23 – вірогідність банкрутства є високою; Якщо 2,9 > Z ≥ 1,23 – підприємство знаходиться у зоні невизначеності; Якщо Z ≥ 2,9 – вірогідність банкрутства є низькою.

У 1977 p. E. Альтман розробив семифакторну модельZ-рахунку. Зазначена модель базується на наступних показниках: рентабельність активів; динаміка прибутку до оподаткування; коефіцієнт покриття відсотків по кредитам; кумулятивна прибутковість (відношення нерозподіленого прибутку до валюти балансу); коефіцієнт покриття; коефіцієнт автономії; розмір сукупних активів підприємства. Семифакторна модель дозволяє прогнозувати банкрутство протягом 1 року з точністю 96%, 2 років – з точністю 85%, 3 років – з точністю 75%, 4 або 5 років – з точністю 69%. Функціональна форма моделі так і не була оприлюднена, оскільки модель є комерційною таємницею і до цього часу використовується у діяльності консалтингової компанії Zeta Services.

3. Модель Дж. Блісса (у деяких джерелах вказується під назвою «модель Романа Ліса»), що була розроблена в 1972 р. у Великій Британії. Модель базується на 4 показниках: Х1 – відношення оборотного капіталу до валюти балансу; Х2 – відношення обсягу прибутку від операційної діяльності до валюти балансу підприємства; Х3 – відношення чистого прибутку до валюти балансу; Х4 – відношення власного капіталу до боргового капіталу підприємства.

Ζ= 0,063*X1+0,092*Х2+0,057*ХЗ+0,001*Х4

Якщо Z менше 0,037 – ймовірність банкрутства підприємства у майбутньому є високою. Якщо Z більше або дорівнює 0,037 – ймовірність банкрутства є незначною.

4. Метод R-рахунка Р.С. Сайфуліна та Г.Г. Кадикова. Модель базується на 5 показниках: К1 – відношення різниці власного капіталу і необоротних активів до оборотних активів підприємства; К2 – відношення оборотних активів до короткострокових (поточних) зобов’язань; К3 – відношення виручки від реалізації до обсягу активів підприємства;  К4 – відношення чистого прибутку до виручки від реалізації; К5 – відношення чистого прибутку до обсягу власного капіталу підприємства. 

R = 2*К1+0,1*К2+0,08*КЗ+0,45*К4+К5

Якщо R менше 1 – ймовірність банкрутства підприємства у майбутньому є високою. Якщо R більше або дорівнює 1 – ймовірність банкрутства є незначною.

5. Модель Г.В. Давидової та А.Ю. Бєлікова. Зазначена модель розроблена в 1999 р. представниками Іркутської державної економічної академії на основі дискримінантного аналізу показників діяльності 50 підприємств за 1994-1996 рр. Під час розробки моделі було проаналізовано 13 фінансових коефіцієнтів, з яких у підсумку було обрано 4: К1 – відношення різниці оборотних активів і короткострокових (поточних) зобов’язань до валюти балансу підприємства; К2 – відношення обсягу чистого прибутку до власного капіталу підприємства; К3 – відношення чистого доходу до валюти балансу підприємства; К4 – відношення чистого прибутку підприємства до сукупних витрат підприємства (у тому числі собівартість та амортизація).

R = 8,38*К1+К2+0,054*К3+0,63*К4

Ризик банкрутства підприємства визначається за даними таблиці:

Таблиця 2.

Якщо R менше 0 – ймовірність банкрутства підприємства максимальна (90%-100%). Якщо 0 ≤ R < 0,18 – ймовірність банкрутства підприємства є  високою (60%-80%). Якщо 0,18 ≤ R < 0,32 – ймовірність банкрутства підприємства є  середньою (35%-50%). Якщо 0,32 ≤ R ≤ 0,42 – ймовірність банкрутства підприємства є низькою (15%-20%). Якщо R ≥ 0,42 ймовірність банкрутства підприємства є  мінімальною (до 10%). За словами експертів прогнози, отримані з допомогою зазначеної методики, не корелюють із результатами, отриманими за допомогою інших методів. Це може свідчити про те, що дана модель має незначний горизонт прогнозування і може використовуватися для прогнозування банкрутства лише на тих підприємствах, де вже у повній мірі проявляють себе кризові тенденції. За словами авторів, зазначена модель дозволяє оцінити ризик банкрутства підприємства з точністю 81-93% та може бути використана для аналізу фінансово-господарського стану як промислових, так і торгівельних підприємств.

6. Модель Р. Тафлера та Г. Тішоу. Модель була розроблена у 1977 р. на основі аналізу показників діяльності 80 компаній у Великій Британії і з використанням розробок Е. Альтмана. Модель базується на 4 показниках: Х1 – відношення прибутку від операційної діяльності до короткострокових (поточних) зобов’язань підприємства; Х2 – відношення оборотних активів до обсягу зобов’язань (залученого капіталу) підприємства; Х3 – відношення короткострокових (поточних) зобов’язань підприємства до валюти балансу; Х4 – відношення чистого доходу до валюти балансу підприємства.

Z = 0,53*Х1+0,13*Х2+0,18*ХЗ+0,16*Х4

Якщо Z більше або дорівнює 0,3 – ймовірність банкрутства підприємства у майбутньому є незначною. Якщо Z менше або дорівнює 0,2 – ймовірність банкрутства є високою. Інші значення Z утворюють зону невизначеності. 

За словами фахівців зазначена модель враховує сучасні тенденції розвитку економічних відносин та рівень продуктивних сил. Водночас, горизонт прогнозування моделі Р. Тафлера и Г. Тішоу є меншим ніж у моделі Е. Альтмана, внаслідок чого модель не може використовуватися під час стратегічного планування діяльності підприємства.

7. Модель Дж. Фулмера. Модель була розроблена у 1984 р. на основі аналізу показників діяльності 60 компаній США з середньою балансовою вартістю активів 455 тис. дол. Під час розробки моделі Дж. Фулмером було проаналізовано 40 показників, з яких у підсумку він обрав 9. Завдяки цьому прогнози, отримані за допомогою даної моделі, є більш надійними у порівнянні з іншими моделями. Серед цих показників: V1 – відношення нерозподіленого прибутку до валюти балансу; V2 – відношення чистого доходу до валюти балансу підприємства; V3 – відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до власного капіталу підприємства;  V4 – відношення грошового потоку до обсягу зобов’язань підприємства; V5 – відношення довгострокових зобов’язань до валюти балансу; V6 – відношення короткострокових (поточних) зобов’язань до валюти балансу; V7 – log₁₀(матеріальні активи, тобто різниця валюти балансу і дебіторської  заборгованості та нематеріальних активів); V8 – відношення оборотних активів до зобов’язань підприємства; V9 – log₁₀(відношення прибутку до сплати податків і відсотків до обсягу сплачених відсотків).

H = 5,528*V1+0,212*V2+0,073*VЗ+1,27*V4-0,12*V5+2,335*V6 +0,575*V7+1,083*V8+0,894*V9-6,075

Слід зазначити, що під час розрахунку коефіцієнту V7 необхідно використовувати вартість матеріальних активів, розраховану у тис. дол. США по курсу центрального банку. Якщо Н менше або дорівняє нулю – ймовірність банкрутства є високою. Якщо Н більше нуля – ймовірність банкрутства підприємства у майбутньому є мінімальною. Модель дозволяє прогнозувати банкрутство протягом 1 року з точністю 98%, а протягом 2 років – з точністю 81%.    

8. Модель Г. Спрінгейта. Модель була розроблена у 1978 р. на основі аналізу показників діяльності 40 компаній і з використанням розробок Е. Альтмана. Під час розробки моделі Г. Спрінгейтом було проаналізовано 19 фінансових коефіцієнтів, з яких у підсумку він обрав 4: А – відношення оборотних активів до валюти балансу; В – відношення прибутку до сплати податків і відсотків до валюти балансу;  С – відношення прибутку до оподаткування до короткострокових (поточних) зобов’язань підприємства;       D – відношення чистого доходу до валюти балансу.   

Z = 1,03*А+3,07*В+0,66*С+0,4*D

Якщо Z менше або дорівняє 0,862 – ймовірність банкрутства є високою. Якщо Z більше 0,862 – ймовірність банкрутства підприємства у майбутньому є мінімальною. Модель дозволяє прогнозувати банкрутство протягом 1 року з точністю 93%.    

9. Універсальна дискримінантна модель. Модель була розроблена західними економістами на основі синтезу різних підходів до оцінки схильності підприємства до банкрутства. Модель базується на 6 показниках: Х1 – відношення грошового потоку до обсягу зобов’язань підприємства; Х2 – відношення валюти балансу до обсягу зобов’язань підприємства; Х3 – відношення нерозподіленого прибутку до валюти балансу; Х4 – відношення чистого прибутку до чистого доходу підприємства; Х5 – відношення обсягу виробничих запасів до чистого доходу підприємства; Х6 – відношення чистого доходу до валюти балансу підприємства.

Z = 1,5*Х1+0,08*Х2+10*ХЗ+5*Х4+0,3*Х5+0,1*Х6

Якщо Ζ > 2 – підприємство характеризується фінансовою стійкістю, а ймовірність його банкрутства є мінімальною. Якщо 2 ≤ Ζ > 1 – фінансова рівновага підприємства порушена, але за умови ефективного антикризового управління ймовірність його банкрутства залишається низькою. Якщо 1 ≤ Ζ > 0 – ймовірність банкрутства є високою, ліквідації можна уникнути лише через застосування процедури санації. Якщо Ζ ≤ 0 – ймовірність банкрутства і ліквідації підприємства наближається до 100%. 

10. Модель О.П. Зайцевої. Модель була розроблена у 90-х роках ХХ ст. в Російській Федерації на основі дискримінантного аналізу. Модель базується на 6 показниках: Х1 – відношення обсягу чистого збитку до власного капіталу підприємства; Х2 – відношення розміру кредиторської заборгованості до обсягу дебіторської заборгованості підприємства; Х3 – відношення короткострокових (поточних) зобов’язань до обсягу найбільш ліквідних активів (обернений до коефіцієнта абсолютної ліквідності показник);  Х4 – відношення обсягу чистого збитку до чистого доходу підприємства; Х5 – відношення обсягу зобов’язань підприємства до розміру власного капіталу підприємства; Х6 – відношення валюти балансу до обсягу чистого доходу підприємства. 

К = 0,25*Х1+0,1*Х2+0,2*ХЗ+0,25*Х4+0,1*Х5+0,1*Х6

Для оцінки ймовірності банкрутства підприємства розраховується нормативне значення К за наступною формулою:

Кn = 0,25*0+0,1*1+0,2*7+0,25*0+0,1*0,7+0,1*Х6₀

де: Х6₀ – значення показника за минулий звітний період (рік).

Якщо К < Кn – підприємство характеризується фінансовою стійкістю, а ймовірність його банкрутства є мінімальною. Якщо К ≥ Кn – фінансова рівновага підприємства порушена, а ймовірність банкрутства є високою.

11. Моделі А.В. Колишкіна. Зазначені моделі також розроблені наприкінці ХХ ст. в Російській Федерації на основі дискримінантного аналізу. Автор для дискримінантного аналізу обрав ті коефіцієнти, які найчастіше застосовувалися іншими науковцями під час розробки методів оцінки схильності підприємств до банкрутства. Моделі базуються на 6 показниках: Х1 – відношення різниці оборотних активів і короткострокових (поточних) зобов’язань до валюти балансу; Х2 – відношення чистого прибутку до обсягу власного капіталу підприємства; Х3 – відношення грошового потоку до обсягу зобов’язань підприємства;  Х4 – відношення оборотних активів до короткострокових (поточних) зобов’язань; Х5 – відношення чистого прибутку до валюти балансу підприємства; Х6 – відношення чистого прибутку підприємства до обсягу його чистого доходу.

Z0 = 0,47*Х1+0,14*Х2+0,39*Х3

Z1 = 0,61*Х4+0,39*Х5

Z2 = 0,49*Х4+0,12*Х2+0,19*Х6+0,19*Х3

За висновками експертів остання модель із трьох має найменшу похибку і дає найбільш репрезентативні результати.

Якщо 0,16≥Z0≥0,08; 1,54≥Z1≥1,07; 1,36≥Z2≥0,92 – підприємство характеризується фінансовою стійкістю, а ймовірність його банкрутства є мінімальною.

Якщо 0,08>Z0>-0,08; 1,07>Z1>0,49; 0,92>Z2>0,38 – підприємство опиняється у зоні невизначеності, достовірно оцінити його схильність до банкрутства неможливо.

Якщо -0,08≥Z0≥-0,2; 0,49≥Z1≥0,35; 0,38≥Z2≥0,25 – фінансова рівновага підприємства порушена, а ймовірність його банкрутства є надзвичайно високою.

 12. Модель  Ж. Депальяна (модель credit-men). Зазначена модель розроблена у останній чверті ХХ ст. у Франції на основі дискримінантного аналізу. Модель базуються на 5 показниках: R1 – відношення найбільш ліквідних активів до короткострокових (поточних) зобов’язань підприємства; R2 – відношення обсягу власного капіталу підприємства до обсягу його зобов’язань; R3 – відношення обсягу власного капталу до вартості необоротних активів підприємства; R4 – відношення виробничої собівартості реалізованої продукції до обсягу товарно-матеріальних запасів;  R5 – відношення чистого доходу до обсягу дебіторської заборгованості підприємства. Перед тим, як використати коефіцієнти у моделі їх фактичне значення прирівнюється до нормативного значення (по відповідній галузі):

R_i= R_if / R_in

де: R_if – фактичне значення і-го коефіцієнта;

      R_in – нормативне значення і-го коефіцієнта (для галузі).

N = 25*R1+25*R2+10*R3+20*R4+20*R5

Якщо N > 100 – підприємство характеризується фінансовою стійкістю, а ймовірність його банкрутства є мінімальною.

Якщо N = 100 – фінансово-господарський стан підприємства є нормальним для галузі, в якій воно здійснює діяльність, ймовірність банкрутства є низькою і не викликає занепокоєння.

Якщо N < 100  – фінансова рівновага підприємства порушена, а ймовірність його банкрутства є високою, майбутнє підприємства викликає занепокоєння.

13. Модель  Ж. Лего. Зазначена модель розроблена у 1987 р. в Канаді на основі дискримінантного аналізу показників діяльності 173 промислових підприємств з середньорічним чистим доходом від 1 до 20 млн. дол. Під час розробки моделі Ж. Лего було проаналізовано 30 показників, з яких у підсумку він обрав 3. Серед них: А – відношення статутного капіталу до валюти балансу підприємства; В – відношення суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування, надзвичайних витрат та фінансових витрат до валюти балансу підприємства; С – відношення чистого доходу підприємства за два минулих звітних періоди до валюти балансу за два минулих періоди.

Z = 4,5913*А+4,508*В+0,3936*С – 2,7616

Якщо Z ≤ -0,3 – підприємство є неплатоспроможним, а ймовірність його банкрутства є високою. Якщо Z>-0,3 – підприємство характеризується фінансовою стійкістю, а ймовірність його банкрутства є мінімальною. Зазначена модель дозволяє оцінити ризик банкрутства підприємства з точністю 83%. Одним із недоліків моделі є те, що вона може бути застосована лише для оцінки промислових підприємств.

14. Модель  Г.В. Савицької. Зазначена модель розроблена в 2000 р. у Білорусії на основі дискримінантного аналізу показників діяльності 200 сільськогосподарських підприємств за 1995-1998 рр. Під час розробки моделі Г.В. Савицькою було проаналізовано 26 фінансових коефіцієнтів, з яких у підсумку було обрано 5: Х1 – відношення різниці власного капіталу і необоротних активів до оборотних активів підприємства; Х2 – відношення обсягу оборотних активів до необоротних активів підприємства; Х3 – відношення чистого доходу до валюти балансу підприємства; Х4 – відношення чистого прибутку до валюти балансу підприємства у відсотках; Х5 – відношення власного капіталу до валюти балансу підприємства.  

Z = 0,111*Х1+13,239*Х2+1,676*Х3+0,515*Х4+3,8*Х5

Якщо Z>8 – ймовірність банкрутства наближається до нуля. Якщо 8 ≥ Z> 5 – ймовірність банкрутства підприємства є низькою. Якщо 5 ≥ Z> 3 – ймовірність банкрутства підприємства є середньою за розміром. Якщо 3 ≥ Z> 1 – ймовірність банкрутства підприємства є високою. Якщо  Z≤ 1 – ймовірність банкрутства підприємства наближається до 100%. Одним із недоліків моделі є те, що вона може бути застосована лише для оцінки сільськогосподарських підприємств, фінансово-господарська діяльність яких і бізнес-процеси характеризуються певною специфікою.

15. Чотирифакторна модель прогнозування банкрутства. Зазначена модель розроблена у останній чверті ХХ ст. британськими вченими на основі дискримінантного аналізу і базується на 4 коефіцієнтах: Х1 – відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до матеріальних активів. Є 2 підходи до розрахунку матеріальних активів: – як різниці валюти балансу і дебіторської  заборгованості та нематеріальних активів; – як різниці валюти балансу і нематеріальних активів та фінансових активів,  (дебіторської  заборгованості, грошових коштів, фінансових вкладень); Х2 – коефіцієнті поточної ліквідності (К_Л); Х3 – відношення чистого доходу до матеріальних активів; Х4 – відношення операційних активів до сукупних операційних витрат (у тому числі собівартість та амортизація). Операційні активи визначають як різницю валюти балансу і незавершеного будівництва, довгострокових фінансових вкладень та довгострокової дебіторської заборгованості.

Y = 19,892*Х1 +0,047*Х2 +0,7141*Х3 +0,4860*Х4

Якщо Y> 1,425 – підприємство відзначається фінансовою стійкістю і  ймовірність його банкрутства є низькою. Якщо Y≤ 1,425 – підприємство характеризується незадовільним фінансово-господарським станом і низькою платоспроможністю. Ймовірність банкрутства при цьому є високою. Зазначена модель дозволяє оцінити ризик банкрутства підприємства з точністю 95% протягом 1 року, з точністю 71% – протягом 3 років, з точністю 79% – протягом 5 років.

16. Модель оцінки платоспроможності Банку Франції. Зазначена модель розроблена у 1983 р. науково-дослідним підрозділом Управління звітності Банку Франції на основі дискримінантного аналізу показників діяльності малих та середніх підприємств за 1972-1979 рр. і базується на 8 коефіцієнтах: Х1 – відношення розміру сплачених підприємством відсотків (фінансових витрат) до обсягу прибутку від операційної діяльності до оподаткування і сплати відсотків (балансового прибутку); Х2 – відношення постійного капіталу (суми власного капіталу і довгострокових зобов’язань) до валюти балансу; Х3 – відношення суми нерозподіленого прибутку, резервного капіталу і амортизаційних відрахувань до обсягу залученого капіталу підприємства; Х4 – відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до обсягу чистого доходу; Х5 – відношення обсягу комерційної кредиторської заборгованості до витрат на придбання запасів (ТМЗ); Х6 – коефіцієнт приросту доданої вартості (прибутку від операційної діяльності); Х7 – відношення суми товарно-матеріальних запасів і комерційної дебіторської заборгованості (за вирахуванням отриманих авансів) до валового доходу підприємства; Х8 – відношення реальних інвестицій (балансової вартості основних засобів) до обсягу доданої вартості (прибутку від операційної діяльності).  

Z = -1,255*Х1 + 2,003*Х2 - 0,824*Х3 + 5,221*Х4 - 0,689*Х5

- 1,164*Х6 + 0,706*Х7 + 1,408*Х8 – 0,85544

Якщо Z>0,125 – ймовірність банкрутства наближається до нуля, підприємство є фінансово стійким, його фінансово-господарський стан є задовільним. Якщо 0,125 ≥ Z≥ -0,25 – ймовірність банкрутства підприємства становить 30-50%, підприємство опиняється у зоні невизначеності. Якщо Z< -0,25 – ймовірність банкрутства підприємства є високою, його фінансова рівновага порушена, фінансово-господарський стан незадовільний.

17. Модель Д. Чессера. Зазначена модель розроблена у 1974 р. в США на основі аналізу за період 1962-1971 рр. результатів діяльності 74 підприємств, які були клієнтами 4 комерційних банків і отримали в них кредит. Модель дозволяє оцінити платоспроможність і кредитоспроможність підприємства. Вона розроблена на основі дискримінантного аналізу і базуються на 6 показниках: Х1 – відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до валюти балансу; Х2 – відношення чистого доходу до суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень; Х3 – відношення валового прибутку до валюти балансу; Х4 – відношення обсягу зобов’язань підприємства до валюти балансу; Х5 – відношення необоротних активів до чистих активів. Чисті активи визначаються як різниця валюти балансу і зобов’язань підприємства разом із доходами майбутніх періодів; Х6 – відношення вартості оборотних активів до чистого доходу.  

Y = - 5,24*Х1 + 0,0053*Х2- 6,65007*Х3 + 4,4009*Х4

- 0,0791*Х5 - 0,122*Х6 – 2,0434

Z = 1 / (1+2,71828 ^–Y)

Якщо Z ≥ 0,5 – підприємство має проблеми з фінансовою стійкістю, є фактично або потенційно неплатоспроможним, його кредитоспроможність є низькою. Якщо Z< 0,5 – підприємство характеризується фінансовою стійкістю і високою кредитоспроможністю. Модель дозволяє оцінити фінансову стійкість і кредитоспроможність підприємства з точністю 75% протягом 1 року, з точністю 57% – протягом 2 років.

18. Модель О.А. Терещенка. Зазначена модель розроблена у 2003 р. в Україні на основі дискримінантного аналізу результатів діяльності вітчизняних підприємств. Модель базуються на 6 показниках: Х1 – коефіцієнт поточної ліквідності (К_Л); Х2 – коефіцієнт автономії (К_А); Х3 – коефіцієнт оборотності активів (О_АЗ); Х4 – відношення грошового потоку (суми чистого прибутку і амортизації) до чистого доходу підприємства; Х5 – відношення грошового потоку до валюти балансу підприємства; Х6 – відношення чистого доходу до обсягу залученого капіталу підприємства.

Z = 1,04*Х1 + 0,75*Х2+ 0,15*Х3 + 0,42*Х4

+ 1,8*Х5 - 0,063*Х6 – 2,16

Якщо Z<-0,55 – підприємство характеризується незадовільним фінансовим саном, низькою фінансовою стійкістю та платоспроможністю, ймовірність банкрутства є високою. Якщо -0,55 ≤ Z≤ 0,55 – підприємство характеризується порушенням фінансової стійкості, низькою рентабельністю, погіршенням фінансово-господарського стану, ймовірність банкрутства складає 35-50%. Якщо Z > 0,55 – підприємство є фінансово стійким, володіє відмінною структурою балансу, ймовірність банкрутства  при цьому є надзвичайно низькою (наближається до нуля).

19. Модель К. Беєрмана. Зазначена модель розроблена у 1976 р. в Німеччині на основі аналізу результатів діяльності 42 підприємств. Модель дозволяє оцінити схильність підприємства до втрати платоспроможності. Вона розроблена на основі дискримінантного аналізу і базуються на 10 показниках: Х1 – відношення обсягу зобов’язань підприємства до валюти балансу; Х2 – відношення чистого прибутку до валюти балансу; Х3 – відношення чистого прибутку до обсягу зобов’язань підприємства; Х4 – відношення чистого прибутку до чистого доходу підприємства; Х5 – відношення грошового потоку до обсягу зобов’язань підприємства; Х6 – відношення чистого доходу до валюти балансу; Х7 – відношення вартості товарно-матеріальних запасів підприємства до чистого доходу; Х8 – відношення накопиченого зносу до первісної вартості основних засобів; Х9 – відношення вартості введених у дію основних засобів до накопиченого зносу; Х10 – відношення обсягу зобов’язань підприємства по кредитам до залученого капіталу.

Z = 0,077*Х1 + 0,813*Х2+ 0,124*Х3 - 0,105*Х4- 0,063*Х5

+ 0,061*Х6+ 0,268*Х7+ 0,217*Х8 + 0,012*Х9 + 0,165*Х10

Якщо Z > 0,32 – підприємство характеризується незадовільним фінансовим саном, низькою фінансовою стійкістю та платоспроможністю, ймовірність банкрутства є високою. Якщо 0,236 ≤ Z≤ 0,32 – підприємство характеризується порушенням фінансової стійкості, низькою рентабельністю, погіршенням фінансово-господарського стану, ймовірність банкрутства складає 35-50%. Якщо Z < 0,236 – підприємство є фінансово стійким, володіє відмінною структурою балансу, ймовірність банкрутства  при цьому є наближається до нуля.

8. СИСТЕМА ПОТОЧНОГО І ПІДСУМКОВОГО

 КОНТРОЛЮ

Перелік питань для підготовки до іспиту

1. Фінансовий менеджмент на підприємстві: сутність, мета та завдання.
2. Діяльність фінансового менеджера на підприємстві: основні завдання та напрямки діяльності.
3. Фінансові ресурси підприємства: сутність, призначення, структура.
4. Власний капітал, сутність, призначення, механізм формування.
5. Механізм формування статутного капіталу акціонерного товариства.
6. Оцінка облігацій та особливості оцінки вартості позикового капіталу.
7. Фактори, що впливають на ринкову ціну акції. Методи оцінки акцій.
8. Модель оцінки капітальних активів.
9. Оцінка та вартість капіталу, визначення СЗВК та ГВК.
10. Визначення вартості акціонерного та позикового капіталу.
11. Теорії структури капіталу.
12. Управління фінансовими ресурсами підприємства.
13. Структура витрат на виробництво продукції, аналіз беззбитковості.
14. Формування та розподіл прибутку підприємства.
15. Фінансова звітність підприємства: зміст та призначення.
16. Фінансовий аналіз діяльності підприємства: мета, зміст, методи та прийоми аналізу.
17. Загальна характеристика фінансових коефіцієнтів, основні групи коефіцієнтів.
18. Аналіз фінансового стану підприємства.
19. Баланс підприємства: зміст, призначення, використання при проведенні фінансового аналізу.
20. Звіт про фінансові результати, його використання при проведенні фінансового аналізу.
21. Оцінка фінансових результатів підприємства, факторні моделі.
22. Фінансові вкладення підприємства та управління ними.
23. Управління оборотним капіталом підприємства.
24. Управління товарно-матеріальними запасами.
25. Управління дебіторською заборгованістю.
26. Комерційне кредитування підприємств та управління комерційними кредитами.
27. Управління грошовими коштами підприємства.
28. Моделі Баумоля та Міллера-Орра, їх застосування для управління запасами та грошовими коштами підприємства.
29. Дивідендна політика підприємства: сутність, завдання, фактори, що на неї впливають.
30. Дивідендна політика: сутність та теорії дивідендної політики.
31. Капітальні вкладення підприємства: сутність, призначення та методи оцінки.
32. Поняття інвестиційного проекту та визначення основних його параметрів.
33. Методи оцінки інвестиційних проектів.
34. Методи порівняння інвестиційних проектів.
35. Цілі фінансового планування, склад і зміст фінансових планів підприємства.
36. Поточне фінансове планування.
37. Оперативне фінансове планування: мета, основні фінансові документи.
38. Бюджетування в системі фінансового планування.
39. Бізнес-планування на підприємстві, структура бізнес-плану.
40. Фінансовий план бізнес-плану: призначення та структура.
41. Сутність та види фінансової кризи в діяльності підприємства.
42. Організація фінансової санації підприємства.
43. Оцінка санаційної спроможності підприємства.
44. Аналіз схильності підприємства до банкрутства.
45. Управління фінансовими ризиками, що супроводжують господарську діяльність підприємства.

Перелік категорій з курсу «Фінансовий менеджмент»

1. агрегована фінансова звітність
2. амортизація
3. баланс
4. балансова оцінка капіталу
5. банкрутство
6. бюджетування
7. вартість капіталу
8. вертикальний (структурний) фінансовий аналіз
9. вилучений капітал
10. виробнича собівартість
11. відновна вартість
12. власний оборотний капітал
13. власні фінансові ресурси підприємства
14. внутрішній фінансовий аналіз
15. внутрішня ставка прибутку
16. горизонтальний (часовий) фінансовий аналіз
17. готівковий бюджет (поточних надходжень та витрат)
18. гранична вартість капіталу
19. грошовий потік
20. додатковий капітал
21. дисконтований період окупності
22. зведена фінансова звітність
23. звіт про власний капітал
24. звіт про рух грошових коштів
25. звіт про фінансові результати
26. змінні витрати підприємства
27. знос
28. зобов’язання підприємства
29. зовнішній фінансовий аналіз
30. інвестиційна діяльність
31. капітал підприємства
32. капіталізований прибуток
33. касовий план
34. коефіцієнт фінансової стійкості
35. коефіцієнт фінансового левериджу
36. коефіцієнт поточної ліквідності
37. коефіцієнт рентабельності капіталу
38. коефіцієнт рентабельності активів
39. комерційний кредит
40. консолідована фінансова звітність
41. лізинг
42. ліквідність активу
43. ліквідність підприємства
44. необоротні активи підприємства
45. неоплачений капітал
46. неординарний грошовий потік
47. несистематичний ризик
48. номінальна процентна ставка
49. облігації підприємств
50. оборотний капітал
51. оборотні активи підприємства
52. оперативне фінансове планування
53. операційна діяльність
54. операційний бюджет
55. ординарний грошовий потік
56. основні засоби
57. період окупності
58. платоспроможність
59. постійні витрати підприємства
60. поточне фінансове планування
61. прихований капітал
62. реальна процентна ставка
63. резервний капітал
64. рентабельність
65. ринкова капіталізація
66. ринкова оцінка капіталу
67. санація
68. середньозважена вартість капіталу
69. систематичний ризик
70. стратегічне фінансове планування
71. точка беззбитковості
72. точка Фішера
73. фінансова діяльність
74. фінансова санація
75. фінансовий план
76. фінансовий цикл
77. фінансові витрати підприємства
78. чиста приведена вартість проекту
79. чистий грошовий потік
80. чистий оборотний капітал
81. чисті активи підприємства

6.      бізнес-план

13.  власний капітал                            

72.  собівартість  продукції

73.  статутний капітал АТ