Фізичне виховання

Фізичне виховання 24.07.2015 10:28

Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування       Кафедра фізичного виховання                                                 088-24     Конспект лекцій з дисципліни „Фізичне виховання” для студентів ІІ курсу денної форми навчання                                                                                                                 Рекомендовано методичною                                                                                     комісією кафедри                                                                                     фізичного виховання   протокол № 6 від 21.03.2007 р.               Рівне 2007

Конспект лекцій з дисципліни „Фізичне виховання” для студентів ІІ курсу денної форми навчання /О.В. Сотник, Рівне: НУВГП, 2007, - 48 с.           Упорядник: О.В. Сотник, ст. викладач             Відповідальний за випуск – Б.Д. Зубрицький, ст. викладач, завідувач кафедри фізичного виховання                                             ©Сотник О.В., 2007 ©НУВГП, 2007

ПЕРЕДМОВА

Фізичне виховання та масовий спорт у сфері вищої освіти ставить за мету забезпечити виховання в осіб, що навчаються у вищих навчальних закладах потреби самостійно оволодіти знаннями, уміннями й навичками управління фізичним розвитком людини, засобами фізичного виховання та навчання застосовувати набуті цінності в життєдіяльності майбутніх фахівців.

Завданнями фізичного виховання у вищих навчальних закладах є:

-         формування у студентської молоді основ теоретичних знань, практичних і методичних здібностей (умінь та навичок) з фізичного і спортивного виховання, фізичної реабілітації, масового спорту як компонентів їх повноцінної, гармонійної та безпечної життєдіяльності;

-         набрання студентською молоддю досвіду застосування здобутих цінностей впродовж життя в особистій, навчальній, професійній діяльності в побуті і сім’ї;

-         забезпечення в студентської молоді належного рівня розвитку показників їх функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності;

-         сприяння розвитку професійних, світоглядних та громадянських якостей студентів

-         підготовка та участь студентів у різноманітних спортивних заходах.

У відповідності з вимогами державного стандарту затверджена навчальна програма для вищих навчальних закладів України ІІІ-ІV рівнів акредитації з фізичного виховання. Теоретичний розділ цієї програми передбачає засвоєння системи науково-практичних і спеціальних знань, необхідних для розуміння природних і соціальних процесів функціонування фізичної культури, уміння їх творчо використовувати в особистому і професійному розвитку, самовдосконаленні, організації здорового способу життя.

Конспект лекцій включає 5 обов’язкових тем, що передбачені навчальною програмою для першого року навчання.

Завдання цього конспекту полягає в тому, щоб дати студентам знання про оздоровче і прикладне значення занять фізичною культурою і спортом,  основи професійно-прикладної фізичної підготовки, фізичної культури і спорту в системі формування особистості, основи атлетизму, основи забезпечення працездатності та її відновлення засобами фізичної культури і спорту.

До теоретичного курсу включені матеріали, які відображують нормативні документи щодо організації фізичного виховання, досвід видатних вчених в галузі фізичної культури і спорту та викладання фізичного виховання, у вищих навчальних закладах.

 

 

 

 

 

 

 

Тема 1. Оздоровче і прикладне значення занять фізичною культурою і спортом

План

1. Роль занять фізичними вправами для збереження здоров’я людини.
2. Вплив фізичних вправ на організм.
3. Оздоровче значення  занять фізичними вправами.
4. Оздоровчий вплив  занять спортом на організм людини.
5. Прикладне значення занять фізичною культурою і спортом.

Література

1. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебник для ин-тов физ. культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991.
2. Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. – К.: «Здоровья»,1989.
3. Шевченко А.А., Перевощиков Ю.А. Основы физического воспитания. – К.: Вища школа, 1984.
4. Физическая культура студента // Под ред. В.И. Ильинича. – М.: Гардарики, 2003.
5. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта. - М.: Академа, 2001.
6. Храмов В.В. Теория и методика оздоровительной физической культуры: Тексты лекций. – Гродно: ГрГУ, 2000.

 

1. Роль занять фізичними вправами для збереження здоров’я людини.

Роль занять фізичними вправами для збереження здоров’я людини важко переоцінити. В наш час стає очевидним, що адаптаційні можливості організму людини не витримують тиску несприятливих факторів зовнішнього середовища. Причинами виникнення двох третіх захворювань відбувається через недотримання вимог ведення здорового способу життя. Ряд захворювань пов’язаний з ігноруванням фізичної культури – нестачею руху, надлишком їжі, з вживанням алкоголю, палінням, стресами та іншими факторами неправильного способу життя. В механізмі формування (патогенезі) цих захворювань особливе значення має недостатність факторів, що входять в арсенал засобів фізичної культури: оптимальної рухової активності, загартовуючих факторів, раціонального харчування, а також ряду умов, що сприяють впливу цих факторів на організм. Ось чому фізичну культуру і спорт потрібно рахувати специфічним засобом боротьби з численними захворюваннями цивілізації.

Раціонально організована рухова активність несе в собі величезний потенціал оздоровчих впливів. Збільшення кількості і якості здоров’я під впливом фізичного навантаження відбувається природним шляхом за рахунок стимуляції життєво важливих функцій і систем організму, що забезпечують його життєву стійкість. Але для цього фізичне тренування повинно відповідати принципу оздоровчої направленості.

Оздоровча фізична культура концентрує в собі спеціальні знання з організації і методики занять фізичними вправами, що направлені на зміцнення здоров’я людини. Збільшення значимості оздоровчої фізичної культури в останній час пов’язано з негативними наслідками техногенних катастроф та погіршенням екологічної обстановки.

Розрізняють два типи впливів занять фізичними вправами і спортом на організм: лікувально-профілактичний і оздоровчий вплив. Лікувально-профілактичний тип впливає на організм в стані хвороби або її загрози – при наявності факторів ризику, оздоровчий – на організм, що перебуває в нормальному стані.

Серед лікувально-профілактичних впливів, що забезпечуються різними формами занять, можна виділити засоби первинної профілактики (попередження можливого захворювання), власне лікувальні впливи (застосовуються, як правило, в комплексному лікуванні хвороби, що вже розвинулася) і заходів вторинної профілактики (застосовують після лікування хворого з метою запобігти рецидиву захворювання). Оздоровчі впливи об’єднують багато різноманітних тренувальних систем, здійснюються в процесі занять фізичним вихованням в школах, вузах.

2. Вплив фізичних вправ на організм.

Рухова активність, фізичні навантаження визивають ряд ефектів, що ведуть до тренування, до удосконалення адаптаційно-регуляторних механізмів (В.В. Фролькіс, 1988):

1. Економізуючий ефект (зменшення кисневої вартості роботи, більш економна діяльність серця та ін.);
2. Антигіпоксичний ефект (підвищення кровопостачання тканин, великий діапазон легеневої вентиляції, збільшення числа мітохондрій та ін.);
3. Антистресовий ефект (підвищення стійкості гіпоталамофізарної системи та ін.);
4. Генорегуляторний ефект (активація синтезу багатьох білків, гіпертрофія клітини та ін.);
5. Психоенергетизуючий ефект (зростання розумової працездатності, переважання позитивних емоцій та ін.).

Весь цей комплекс ефектів підвищує надійність, стійкість організму і сприяє збільшенню тривалості життя, попередженню прискореного старіння.

Наукова організація процесу фізичного виховання потребує необхідних знань про основні закономірності розвитку і діяльності організму людини, про його зв’язки з зовнішнім середовищем, потенційні і адаптаційні можливості в різних вікових періодах і етапах та ін. Знання про зміни, що відбуваються в організмі під впливом занять фізичними вправами, дозволяють більш ефективно і свідомо використовувати засоби і методи спортивного тренування.

Заняття фізичними вправами сприяє удосконаленню центральної нервової системи (ЦНС).

В процесі регулярних занять фізичними вправами зростає рухливість нервових процесів в корі головного мозку, стають більш врівноваженими процеси гальмування та збудження. В результаті цього людина зазнає відчуття задоволення, що позитивно впливає на нервову систему, а це в свою чергу сприяє покращенню діяльності всіх органів і систем організму людини.

По мірі формування і закріплення відповідних умовно-рефлекторних зв’язків і зміцнення рухових навичок в процесі тренування виникають і вдосконалюються численні зв’язки між аналізатором і різноманітними вегетативними функціями організму. Використання в спортивному тренуванні вправ з різноманітним ритмом, часовими і просторовими параметрами сприяє підвищенню функціональної рухливості нервових процесів і удосконаленню функції ЦНС.

Нервове напруження, що виникає у спортсменів під час змагань, сприяє підвищенню працездатності організму, при цьому посилюється діяльність нервово-м’язового апарату і внутрішніх органів, завдяки чому спортсмен може здійснити велике зусилля, а також витримати максимальне напруження, яке було би йому не під силу в умовах звичайного стану.

Велике значення фізичні вправи мають для правильного розвитку опорно-рухового апарату. При регулярних заняттях фізичною культурою і спортом скелет стає більш міцним, збільшується довжина і товщина костей за рахунок потовщення коркового шару, що є важливим фактором при значних фізичних напруженнях, які вимагають високої міцності кісток і надійності суглобно-зв’язкового апарату.

В результаті регулярних занять фізичними вправами швидко збільшується м’язова маса людини, яка у дорослих спортсменів складає 40-45% маси тіла. При цьому збільшується сила і об’єм м’язів, підвищується вміст в них білків, завдяки чому зростає швидкість скорочення м’язів; значно підвищується їх еластичність; розширюється мережа капілярів і покращується кровопостачання. Збільшення сили м’язів під час фізичної роботи відбувається за рахунок потовщення м’язових волокон, а довжина їх при цьому залишається незмінною. Тренований м’яз може працювати  при навантаженні значно інтенсивніше і довше, чим м’яз у нетренованої людини.

Органи кругообігу (серце і кровоносні судини) забезпечують безперервний рух крові, розносячи її по всьому тілу. Маса серця і його об’єм залежать від розмірів тіла, віку, способу життя та інших індивідуальних характеристик людини. Спортивне тренування призводить до збільшення об’єму порожнин серця і збільшення (гіпертрофії) маси серцевого м’язу.

В стані відносного спокою ЧСС у здорових людей складає в середньому 60-80 уд/хв. у жінок на 5-10 ударів більше ніж у чоловіків.

При інтенсивній роботі ЧСС значно збільшується і високотренованих спортсменів може досягати 240-260 уд/хв. У тренованої людини в стані спокою складає 40-50 уд/хв.

При м’язовій роботі підвищується потреба організму в кисні і поживних речовинах, для задоволення яких необхідне посилення кровообігу. Розширення судин в працюючому органі і посилення кругообігу в ньому називається робочою гіперемією. Під час фізичного навантаження імпульси від працюючих м’язів і від хеморецепторів судин, що сигналізують про підвищення кислотності крові, рефлекторно посилюють діяльність серця і збільшують просвіт судин. В результаті цього відбувається перерозподіл крові в судинному руслі, причому більша її частина спрямовується до працюючих органів, а кровопостачання непрацюючих органів зменшується.

При виконанні фізичних вправ, коли в роботу включаються майже всі м’язи, перерозподіл крові відбувається в основному між судинами м’язів і внутрішніх органів. Але одного перерозподілу крові недостатньо для того, щоб забезпечити кровопостачання обширних областей тіла. Кількість крові в судинному руслі може бути збільшено завдяки надходженню її з кров’яного депо (селезінка, печінка, легені, вени).

Таким чином, при фізичній роботі органи кровопостачання значно посилюють свою діяльність, пристосовуючись до нових умов існування.

Сукупність процесів, що забезпечують постачання в організм кисню, використання його в окисних процесах і видалення з організму вуглекислого газу відбувається за допомогою дихання.

Про функціональні можливості дихання можна судити по величині життєвої ємкості легень (ЖЄЛ), яка залежить від статі, віку, зросту, маси тіла, стану дихального центру та ін. У висококваліфікованих спортсменів (гребців, плавців, лижників та ін.) вона досягає 8-9 л, у нетренованих людей ЖЄЛ в середньому складає 2,5-4,0 л у жінок і 3,5-5,0 л у чоловіків.

Легенева вентиляція представляє собою процес аерації легень, що забезпечує поновлення альвеолярного повітря і підтримання в ньому кисню і вуглекислого газу на рівні, необхідному для нормального газообміну. Посилення легеневої вентиляції при фізичній роботі пов’язано зі збільшенням вентиляції дихальних рухів і частоти дихання. При цьому недостатність кисню в крові призводить до збільшення частоти дихання, а надлишок вуглекислого газу викликає його поглиблення.

Частота дихання у практично здорової дорослої людини в стані відносного спокою складає 15-20, а у тренованого - 12-14 подихів за 1 хв. При фізичному навантаженні частота дихання може зростати до 50. На частоту та глибину дихання впливає емоційний стан, розумове і фізичне навантаження, зміна хімічного складу крові, рівень інтенсивності обмінних процесів та ін.

Фізичне навантаження супроводжується значними змінами активності дихальної системи. В результаті збільшення затрат енергії посилюється утилізація кисню, що призводить до наростання вмісту вуглекислого газу в крові і тканинах. Зміна хімічного складу внутрішнього середовища організму обумовлюють підвищення функціональної активності органів дихання.

Таким чином, при фізичній роботі діяльність дихальної системи значно посилюється, пристосовуючись до нових умовам існування і забезпечуючи потреби організму в кисні.

3. Оздоровче значення занять фізичної культурою і спортом

Оздоровчі ефекти фізичної культури і спорту є свого роду інструментами тих важливих перетворень, які зміцнюють здоров’я людини і підвищують її життєздатність.

Всі засоби і форми фізичної культури, при правильній організації занять, мають оздоровчий вплив. Оздоровчий ефект кожного заняття фізичними вправами у поєднанні з загартовуючими процедурами повинен бути індивідуальним, в залежності від особливостей організму людини, що сприймає цей ефект.

Оздоровчі ефекти фізичної культури і спорту є спеціалізованими. Це означає, що вони проявляються не в одному якомусь загальностимулючому впливі, а в цілому ряді різноманітних специфічних змін функцій організму, що наступають при певних умовах.

Заняття фізичними вправами розглядають як своєрідний захисний бар’єр від багатьох хвороб, що у відповідності з сучасними уявленнями потрібно розглядати як прояв важливого оздоровчого ефекту – заповнення дефіциту життєво важливих впливів рухової активності. Потрібно мати на увазі, що недостатність м’язової діяльності призводить не тільки до ослаблення та атрофації м’язів, які позбавляються властивої їм ролі генераторів енергії. Основне значення змін, що при цьому відбуваються, полягає в різкому ослабленні впливів м’язової діяльності на центральну нервову систему та внутрішні органи.

В умовах гіпокінезії формується своєрідне замкнене коло: рухова недостатність викликає ослаблення процесів обміну речовин і енергії, а це в свою чергу стає передумовою зниження функціональних можливостей організму і прискореного розвитку старіння.

Наступною ланкою змін, що відбуваються, стає погіршення здібності сприймати фізичні навантаження, переносити їх вплив. А це знову таки зменшує можливості виконання фізичних навантажень і призводить до рухової недостатності.

Дослідження свідчать, що навіть одноразове виконання фізичних вправ суттєво покращує функціональний стан і самопочуття людини, що зазнає впливу рухової недостатності. При цьому полегшується діяльність серця, яке переходить на більш економічний ритм роботи, ритм роботи серця і артеріальний тиск знижуються, що вказує на полегшення роботи серцево-судинної системи, зняття додаткового напруження в діяльності органів кровообігу, які викликані гіпокінезією.

Невеликі за інтенсивністю і об’ємом навантаження запобігають розвитку патологічних змін у серці, а також в інших внутрішніх органах – печінці, нирках, легенях.

Ефект фізичної тренованості, що є центральним серед різноманітних оздоровчих ефектів фізичної культури і спорту, виходить далеко за рамки здоров’я, без нього не були б можливі становлення і еволюція самої людини в минулому, без нього не обходиться фізичний і духовний розвиток дитини.

Ефект фізичної тренованості допомагає молоді освоювати професійні уміння і навички, цей ефект визначає високу працездатність людини в різних видах праці.

4. Оздоровчий вплив занять спортом на організм людини

Спорт є потужним оздоровчим засобом, значення якого, на жаль, недооцінюється різними верстами населення. Спорт має особливі, властиві тільки йому оздоровчі впливи. Крім того, спортивні заняття володіють такими властивостями, які можуть при певних умовах нашкодити організму людини. Це свого роду «фактори ризику». Не знаючи оздоровчих впливів спорту, можна пройти повз можливості зміцнення здоров’я. Разом з тим, не знаючи особливостей взаємозв’язку спорту і здоров’я, можна нанести шкоду своєму організму.

Дві важливі особливості визначають оздоровчий потенціал спорту: значне, що не має аналогів у всій системі фізкультурних занять, збільшення рухової активності (до граничних, а іноді надграничних можливостей людського організму) і виражена емоційна насиченість спортивної діяльності. Ці особливості забезпечують організм величезною кількістю специфічної інформації, яка стимулює всю життєдіяльність. В умовах занять спортом різко посилюється робота центральної нервової системи, органів почуттів і м’язів, кровопостачання і дихання, збільшується інтенсивність обміну речовин, діяльності ендокринних залоз. Це збільшення відбувається не в прямій відповідності з зростаючим фізичним навантаженням, а набагато більше. Так, незначне (на 1-2%) підвищення інтенсивності м’язової діяльності на етапі «звичайний результат – особистий рекорд» супроводжується значним (до 20-25% і вище) збільшенням напруженості функцій організму.

Зростаюча інтенсивність життєдіяльності формує такі пристосувальні перебудови в організмі, які не можуть бути досягнуті при звичайному, дозованому використанні засобів фізичної культури. Найбільш важливим в цьому відношенні є розширення «норми реакцій» організму, перетворення регуляції всіх органів і систем.

В умовах граничних за інтенсивністю і об’єму фізичних навантажень, властивих спорту, розвиваються потужні пристосувальні зміни в організмі. Зростаючі масштаби і глибина цих пристосувань пов’язані не тільки з граничними фізичними навантаженнями – невід’ємною особливістю спорту, але й зі значним емоційним напруженням, яке зазнає людина в ході спортивної боротьби. Спільний, взаємопідсилюючий вплив різних факторів спортивної діяльності призводить до прогресивної перебудови функцій і структур організму.

Основний результат впливу спорту на організм – формування величезних резервних можливостей. У звичайних умовах ці можливості не виявляються, але включаються в діяльність і проявляють себе в ситуаціях, коли виникає необхідність вкрай інтенсивних навантажень.

Перебудова функцій і структур організму, що відбувається під впливом спортивних тренувань і змагань, викликає стійке підвищення якості життєдіяльності. Але цим не обмежується вплив спортивного тренування. Прогресивні перебудови в організмі неспадкоємного характеру (в біології вони відомі під назвою фенотипічних модифікацій) можуть зберігатися на протязі кількох наступних поколінь. Саме такими змінами є перетворення організму, що формуються під впливом спорту.

Особливу роль в ефекті прогресивного розвитку, що властивий спорту, відіграє змагальна діяльність. Змагання не просто виявляють сприятливі зміни, що розвиваються в організмі під впливом фізичного тренування, вони формують прогресивні зміни функцій і структур, розширення діапазону реактивності організму людини. Спортивна боротьба, відбувається вона з самим собою у спортсмена, або у двобої атлетів, що змагаються між собою за перемогу, як раз і є концентрат боротьби з ентропією, подолання її в своєму організмі, підвищення рівня біологічної організації людини.

Впливи, що супроводжуються емоційним стресом, суттєво позначаються на темпі і напрямку спадкових змін. Немає сумнівів, що напруженні фізичні навантаження в спорті з граничною емоційною насиченістю змагальної діяльності, можуть формувати як спадкові, що передаються в певній степені, оздоровчі впливи тренування. Ці довготривалі ефекти, разом з різко вираженим підвищенням рівня життєдіяльності, визначають виключний оздоровчий ефект спортивних занять. Найбільш яскраво такий ефект проявляється в профілактичному впливі спортивних занять. Як ніякий інший вид занять фізичними вправами, спорт запобігає самим масовим захворюванням людства.

5. Прикладне значення фізичної культури і спорту.

В основний період трудової діяльності людини, зростає роль безпосереднього прикладного використання засобів фізичної культури у виробничій сфері, а також для оптимізації працездатності в неробочий час. Впровадження фізичної культури в наукову організацію праці і в побут працівників має серйозне соціально-економічне значення, оскільки в результаті суттєво зменшуються втрати робочого часу по хворобі, зростає продуктивність праці, забезпечується творче довголіття працівників. Створюючи умови для розвитку професійно-прикладних форм фізичної культури, суспільство переслідує не тільки економічні, але й перш за все оздоровчі цілі. В процесі професійно-прикладного використання фізичної культури вирішуються як завдання підвищення працездатності, так і завдання зміцнення здоров’я, профілактики професійних захворювань, попередження травматизму, покращення загального фізичного і емоційного стану людини.

Конкретна направленість і форми використання працівниками фізичної культури залежать в значній мірі від характеру їх трудової діяльності, індивідуальних схильностей, вікових і статевих особливостей, рівня попередньої підготовленості і стану здоров’я, а в певній степені і від матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для організації занять. Разом з широким комплексом задач, що переслідуються масовим фізкультурним рухом, все це обумовлює розмаїтість напрямків, засобів, методів і форм організації занять, що особливо важливо для дійсно повного задоволення індивідуальних запитів працівників в області фізичної культури.

Професійно-прикладний напрямок – це використання засобів фізичної культури в режимі робочого дня і спеціальні форми професійно-прикладної фізичної підготовки.

Термін «прикладна» підкреслює  утилітарну профільованість частини фізичної культури і спорту до професійної праці.

Значення направленого використання засобів фізичної культури безпосередньо у виробничій сфері і в зв’язку з трудовою діяльністю обумовлено головним чином наступним:

1. Багато сучасних видів праці характеризується гіподинамією (обмеженою руховою активністю) або відносно односторонніми вимогами до функціональних можливостей організму. Засоби фізичної культури і спорту дозволяють попередити небажані відхилення у фізичному розвитку, що можуть виникнути в силу даних особливостей праці.
2. В сучасному виробництві виключені поки ще не всі умови, які створюють можливості для професійних захворювань і травм. Засоби фізичної культури і спорту дозволяють суттєво зменшити їх вірогідність.
3. Любий трудовий процес має фазу впрацьовування, а при достатньо високій тривалості і напруженості – фазу зниження працездатності. Виробнича гімнастика та інші засоби фізичної культури і спорту прискорюють впрацьовування, зменшують або виключають зменшення робочої працездатності.
4. Ряд видів праці потребує спеціальної фізичної підготовленості, яка може бути забезпечена лише специфічними засобами і методами фізичного виховання і спорту.

Очевидно, немає такого виду трудової діяльності, успішність якої б не залежала від загальної фізичної підготовленості і міцного здоров’я, що набувається в результаті раціонального використання засобів фізичної культури. Все це характеризує тісні зв’язки фізичної культури і спорту з працею і вказує на основні напрямки, по яким реалізуються ці зв’язки.

Найбільш широке прикладне значення має загальна фізична підготовка, оскільки вона створює передумови успішного виконання самих різноманітних трудових функцій. Загальна фізична підготовка може мати, в залежності від характеру професії, ті або інші особливості (наприклад, включати спеціальні вправи для профілактики або виправлення професійного односторонності в розвитку  рухового апарату, порушенні постави та ін.). Прикладно-трудовий аспект може бути виражений і в заняттях спортом. В тих випадках, коли обрана професія пред’являє специфічні вимоги до навичок людини, організується професійно-прикладна фізична підготовка зі всіма властивими їй особливостями.

 

Запитання для самоконтролю

1.           Який вплив занять фізичною культурою і спортом для збереження здоров’я людини.?

1. У чому полягає оздоровче значення занять фізичною культурою і спортом?
2. Які особливості визначають оздоровчий потенціал спорту?
3. Перерахуйте результати впливу спорту на організм людини.
4. Як впливають заняття фізичною культурою і спортом на центральну нервову систему?
5. Як впливають заняття фізичною культурою і спортом на систему кровообігу?
6. Як впливають заняття фізичною культурою і спортом на дихальну систему?
7. Перерахуйте ефекти, які викликані руховою активністю, фізичними навантаженнями.
8. Яке значення має впровадження фізичної культури і спорту у виробничу сферу?
9. Чим обумовлено використання засобів фізичної культури і спорту в сфері праці?

 

Тема 2.  Основи професійно-прикладної фізичної підготовки

 

План

1. Мета і задачі ППФП.
2. Місце ППФП в системі фізичного виховання студентів.
3. Фактори, що визначають зміст ППФП.
4. Методика підбору засобів ППФП студентів.
5. Організація і форми ППФП у вищому навчальному закладі.

Література

1. Закон України про фізичну культуру і спорт.
2. Теория и методика физического воспитания. // Под ред. Матвеева Л.П., Новикова А.Д. – М.: Физкультура и спорт, 1976.
3. Физическая культура студента // Под ред. В.И. Ильинича. – М.: Гардарики, 2003. – 448с.
4. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта. - М.: Академа, 2001.

 

Поняття “якість спеціаліста” включає не тільки знання, уміння в професійній сфері, але й психофізичну придатність, яка залежить від рівня фізичної підготовленості. Якщо студент до вступу у ВНЗ не мав необхідної фізичної підготовленості і йому недостатньо обов’язкових навчальних занять, він повинен підвищити її за допомогою різноманітних позанавчальних форм занять фізичною культурою, в тому числі і додатковою самостійною підготовкою. Через слабку фізичну підготовленість можуть виникнути несприятливі ситуації в період навчальних і виробничих практик, наприклад на факультетах, що готують студентів до роботи в польових, експедиційних, підземних та інших складних умовах. Крім того, фізично і психічно погано підготовлених випускників вузів не можна використовувати на роботі зі спеціальності на різних ділянках виробництва. Це також проявляється і в недостатній професійній “віддачі” або змушеній невиправданій зміні професії, що призводить до певних економічних і моральних витрат в підготовці спеціалістів. В економічній літературі з цього приводу відмічено, що якщо навіть людина володіє знаннями і професійним досвідом, але не має необхідних фізичних здібностей, щоб працювати, то її не можна відносити до трудових ресурсів. Ось чому кожна молода людина повинна своєчасно і активно готуватися до обраної професії, цілеспрямовано розвивати ті фізичні і психічні якості, які визначають психофізичну надійність і успіх в його майбутній професійній діяльності.

Проблема завчасної професійно направленої психофізичної підготовки є найбільш актуальною саме в вищих навчальних закладах.

1. 1.     Мета і завдання ППФП

Професійно-прикладна фізична підготовка – це спеціально направлене і вибіркове використання засобів фізичної культури і спорту для підготовки людини до певної професійної діяльності.

Основне призначення ППФП – розвиток і підтримання на оптимальному рівні тих психічних і фізичних якостей людини, до яких пред'являють підвищенні вимоги конкретна професійна діяльність, а також вироблення функціональної стійкості організму до умов цієї діяльності і формування прикладних рухових умінь та навичок, що необхідні в зв’язку з особливими умовами праці.

Сучасна праця потребує значного напруження розумових, психічних і фізичних сил, підвищеної координації рухів працівників в любій виробничій сфері. Але кожна професія диктує свій рівень психофізичних якостей, перелік професійно-прикладних умінь та навичок. Ці відмінності і відображуються в меті і задачах ППФП як самостійного розділу навчальної дисципліни “Фізичне виховання”.

Мета ППФП – психофізична готовність до успішної професійної діяльності. Щоб досягнути цієї мети, необхідно створити у майбутніх спеціалістів психофізичні передумови і готовність до:

• прискорення професійного навчання;
• досягнення високої продуктивності праці в обраній професії;
• попередження професійних захворювань і травматизму, забезпечення професійного довголіття;
• використання засобів фізичної культури і спорту для активного відпочинку і відновлення загальної і професійної працездатності в робочий і вільний час;
• виконання службових і суспільних функцій по впровадженню фізичної культури і спорту в професіональному колективі.

Конкретні завдання ППФП студентів визначаються особливостями їх майбутньої професійної діяльності і полягають в тому, щоб:

• формувати необхідні прикладні знання;
• оволодівати прикладними уміннями і навичками;
• виховувати прикладні психофізичні якості;
• виховувати прикладні спеціальні якості.

Прикладні знання мають безпосередній зв’язок з майбутньою професійною діяльністю, їх можна отримати в процесі фізичного виховання, на лекціях з навчальної дисципліни “Фізична культура”, під час коротких методичних бесід і установок на методично-практичних і навчально-тренувальних заняттях, шляхом самостійного вивчення літератури. Специфічні прикладні знання про необхідну психофізичну підготовленість можна отримати також під час проходження навчального матеріалу і з інших дисциплінам (“Техніка безпеки” та ін.). Знання про закономірності підвищення спортивної працездатності мають єдину психофізіологічну основу зі знаннями про досягнення і підтримання високої професійної працездатності людини у сфері праці.

Прикладні уміння і навички забезпечують безпеку в побуті і при виконанні певних професійних видів роботи, сприяють швидкому і економічному пересуванню при вирішенні виробничих задач (плавання, ходьба на лижах, гребля, керування автотранспортом, їзда верхи та ін).

Прикладні психофізичні якості – це широкий перелік необхідних для кожної професіональної групи прикладних фізичних і психічних якостей, які потрібно формувати на заняттях різними видами спорту.

Прикладні фізичні якості – швидкість, сила, витривалість, гнучкість і спритність необхідні в багатьох видах професійної діяльності, де спеціалістам для якісного виконання роботи є потреба в загальній витривалості, або швидкості, або силі окремих груп м’язів, або спритність. Завчасне акцентоване формування цих прикладних якостей в процесі фізичного виховання до відповідного професійно рівня і є однією з задач ППФП.

Прикладні психічні якості і особливості особистості, необхідні майбутньому спеціалісту, можуть формуватися як на навчально-тренувальних заняттях, так і самостійно. Неможливо зробити людину сміливою, мужньою, колективістом за допомогою одних розмов. Її обов’язково потрібно ставити в умови, коли потрібно проявити ці якості. Саме в спортивних тренуваннях, під час регулярних самостійних занять фізичними вправами створюються умови, в яких проявляються такі вольові якості, як сміливість, рішучість, наполегливість, витримка, самовладання, самодисципліна.

Підбором вправ, вибором видів спорту, спортивних ігор можна акцентовано впливати на людину, сприяючи формуванню конкретних психічних якостей і властивостей особистості, що визначають успішність професійної діяльності.

Прикладні спеціальні якості – це здатність організму протистояти специфічним впливам зовнішнього середовища: холоду і тепла, заколисування на кораблі, в автомобілі, в повітрі, недостатнього парціального тиску кисню в горах та ін. Такі здібності можна розвинути шляхом загартовування, дозованої теплового тренування, спеціальними правами, що впливають на вестибулярний апарат, зміцненню м’язів черевного пресу, вправами на витривалість, під час яких виникає рухова гіпоксія та ін.

Формувати спеціальні якості можна в процесі ППФП не тільки за допомогою спеціально підібраних вправ, але й під час регулярних занять відповідними до кожного випадку (прикладними) видами спорту. Потрібно мати на увазі і особливості так званої неспецифічної адаптації людини. Встановлено, що добре фізично розвинена і тренована людина швидше акліматизовується до нової місцевості, легше переносить дію низької і високої температури, більш стійка до інфекцій та ін.

2. Місце ППФП в системі фізичного виховання студентів

Студенти, що навчаються в вузах, проходять курс фізичного виховання впродовж навчання, і це значною мірою вирішує проблему їх підготовки до подальшої трудової діяльності. Але використання засобів фізичної культури і спорту для підготовки студентів до праці вимагає визначення їх профілювання з врахуванням особливостей обраної професії. Професійно-прикладна фізична підготовка є складовою частиною процесу фізичного виховання студентів, проводиться з метою конкретної підготовки до певної трудової діяльності. Вона повинна формувати у студента прикладні знання, уміння та навички, що забезпечать йому успішну діяльність в конкретній професії. Професійно-прикладна фізична підготовка повинна виробити у спеціаліста прикладні знання, фізичні, психічні та спеціальні якості необхідні майбутньому спеціалісту.

Професійно-прикладна фізична підготовка повинна забезпечувати скорочення строків оволодіння професійними знаннями та навичками, впевненість в своїх силах, збільшувати продуктивність праці. Вона є важливим фактором підвищення соціально економічної ефективності народного господарства.

Якщо нормативи та вимоги програми з фізичного виховання характеризують готовність студента до праці, то професійно-прикладна фізична підготовка забезпечує психофізичну готовність до трудової діяльності в обраній професії.

Вирішуючи конкретні завдання професійно-прикладної фізичної підготовки майбутніх спеціалістів необхідно пам’ятати, що така підготовка відбувається в тісному взаємозв’язку з загальною фізичною підготовкою, яка є основою практичного розділу навчальної дисципліни “Фізичне виховання” у вузі. Але вона не може повністю вирішити завдання спеціальної підготовки до певної професії. В зв’язку з цим виникає необхідність профілювання процесу фізичного виховання під час підготовки молоді до праці, поєднання загальної фізичної підготовки зі спеціалізованою – професійно-прикладною фізичною підготовкою.

Професійно-прикладна фізична підготовка повинна базуватися на загальній фізичній підготовленості студентів. Загальна фізична підготовка є передумовою успішної професійної діяльності, яка проявляється через такі фактори: фізична працездатність, стан здоров’я, рівень фізичного розвитку, рівень аеробної і анаеробної потужності функціональних систем організму, сили і м’язової витривалості та ін. Співвідношення загальної фізичної і професійно-прикладної підготовки може змінюватися в залежності від професії.

3. Фактори, що визначають зміст ППФП

Рухову діяльність людини, його трудову активність визначають такі компоненти, як м’язова сила, витривалість, швидкість, координація рухів, здібність до концентрованої і стійкої уваги, реакція вибору та інші психічні якості. Всі ці складові так само, як і професійні властивості особистості, в певних умовах підлягають тренуванню. Психофізіологічне поняття “трудова діяльність” за психофізичними компонентами аналогічно поняттю “спорт”. Також подібні принципові вимоги і умови їх удосконалення.

Конкретний зміст ППФП базується на психофізіологічну тотожність трудового процесу і фізичної культури і спорту, завдяки якій на заняттях фізичною культурою і спортом можна моделювати окремі елементи трудових процесів.

Основні фактори, що визначають конкретний зміст ППФП:

• форми (види) праці спеціалістів даного профілю;
• умови і характер праці;
• режим праці і відпочинку;
• особливості динаміки працездатності спеціалістів в процесі праці і специфіка їх професійного стомлення і захворюваності.

Форми (види) праці. Основні форми праці – фізична і розумова. Поділ праці на „фізичну” і „розумову” носить умовний характер. Але такий поділ необхідний, бо за його допомогою легше вивчати динаміку працездатності спеціалістів впродовж робочого дня, а також підібрати засоби фізичної культури і спорту з метою підготовки студентів до майбутньої роботи по професії.

Умови праці (тривалість робочого часу, комфортність виробничої сфери) впливають на підбір засобів фізичної культури і спорту для досягнення високої працездатності і трудової активності людини, а відповідно, визначають конкретний зміст ППФП спеціалістів в певній професії.

Характер праці також визначає зміст ППФП. Для того, щоб правильно підібрати і застосувати засоби фізичної культури і спорту, важливо знати, з яким фізичним і емоційним навантаженням працює спеціаліст, наскільки велика зона його переміщення та ін. Потрібно враховувати, що характер праці спеціалістів одного й того ж профілю може бути різним навіть під час роботи в одних і тих самих умовах, якщо вони виконують неоднакові види професійних робіт і службових функцій. В таких випадках у спеціалістів зовсім різні психофізичні навантаження, тому потрібні різні прикладні уміння і навички, рекомендації щодо застосування засобів фізичної культури і спорту в режимі праці і відпочинку.

Режим праці і відпочинку впливає на вибір засобів фізичної культури і спорту для підтримання і підвищення необхідного рівня життєдіяльності і працездатності. Раціональним режимом праці і відпочинку на кожному виробництві є такий режим, який оптимально поєднує ефективність праці, індивідуальну продуктивність, працездатність і здоров’я працівників.

Розроблюючи відповідні розділи ППФП, необхідно знати і враховувати організаційну структуру та особливості виробничого процесу, а також проводити спільний аналіз робочого і вільного часу, оскільки між основною працею і діяльністю людини у вільний час є об’єктивний зв’язок.

Динаміка працездатності спеціалістів в процесі праці – інтегральний фактор, що визначає конкретний зміст ППФП студентів. Щоб змоделювати окремі моменти процесу праці шляхом підбору фізичних вправ, необхідно знати особливості динаміки працездатності спеціалістів під час виконання різних видів професійних робіт. Для цього потрібно побудувати криву працездатності на основі фіксованих змін техніко-економічних і психофізіологічних показників: через певні проміжки часу заміряють ті або інші показники виконавця: величину вироблення, час, що затрачений на операцію, і т.п., а також психофізіологічні показники пульсу, кров’яного тиску, м’язової сили, тремору, частоту дихання, показники уваги, швидкості, зорово-слухомоторні і психічні реакції та ін. Крива працездатності визначається для одної робочої зміни, робочого тижня (місяця), річного періоду роботи. Вона може служити початком до розробки рекомендацій з направленого застосування засобів фізичної культури і спорту як в процесі ППФП, так і в режимі праці і відпочинку.

Додаткові фактори. До них відносяться індивідуальні особливості майбутніх спеціалістів, а також географічно-кліматичні умови регіону, де належить працювати і жити випускнику.

Розбіжності у фізичній і спеціальній підготовленості людей відіграють роль в професійному навчанні і перепідготовці. Успішність навчання і підготовки до професійної діяльності залежить від його фізіологічної і психологічної придатності до даного виду праці, тобто здібностей. Здібності – стійкі властивості особистості, які  в процесі виховання підлягають змінам. Тому удосконалювати їх необхідно шляхом цілеспрямованого тренування з врахуванням індивідуальних особливостей, відповідно, зусиллям студентів і часу відведеного для засвоєння окремих розділів ППФП до обраної спеціальності.

Важливо знати і про деякі вікові зміни реакції організму людини на психофізіологічні навантаження в процесі праці. Найбільш продуктивний вік від 20 до 40 років. В цей період у людей менша стомлюваність в процесі праці і швидке відновлення після значного стомлення.

Вивчення факторів, які впливають на життєдіяльність спеціаліста у сфері праці, психофізичних процесів, що супроводжують різні види професійної діяльності, дозволяє виявити той об’єм і перелік прикладних знань, умінь і навичок, фізичних і спеціальних якостей, які забезпечують надійність і успішність професійної діяльності.

4. Методика підбору засобів ППФП студентів

ППФП будується на основі і в єдності з загальною фізичною підготовкою. Зміст ЗФВ в вищих навчальних закладах визначений програмою з фізичного виховання.

Найбільш інформативними і значимими для побудови конкретних методик і технологій фізкультурної оптимізації професійної діяльності є наступні показники (В.П. Полянський, 1999):

- типові трудові дії, операції;

- типові помилки;

- основні і допоміжні робочі рухи, робоча поза;

- рухова активність, фізичне навантаження і її направленість;

- характер психічної і психофізичного навантаження;

- кліматичні, метеорологічні і санітарно-гігієнічні виробничі умови;

- професіональні шкідливості і захворювання;

- ключові професійно значимі психофізіологічні функції;

- ключові професіонально значимі фізичні якості, рухові уміння і навички;

- ключові професіонально значимі психічні якості і здібності, ділові та інші особистісні властивості.

Підбір засобів ППФП відбувається з урахуванням особливостей навчального процесу на кожному факультеті і специфіки майбутньої професійної діяльності студентів.

Принципова особливість ППФП полягає в її направленості на досягнення в процесі навчання і виховання безпосередньо прикладних результатів для обраної професійної діяльності. Така направленість знаходить конкретне вираження в спеціальному змісті і методиці ППФП.

Засоби ППФП можна об’єднати в наступні групи:

• прикладні фізичні вправи і окремі елементи різних видів спорту;
• прикладні види спорту (їх цілісне застосування);
• оздоровчі сили природи і їх оздоровчі фактори;
• допоміжні засоби, що забезпечують якість навчального процесу з розділу ППФП.

Підбираючи прикладні фізичні вправи важливо, щоб їх психофізіологічний вплив відповідав формуючим фізичним і спеціальним якостям.

При акцентованому вихованні фізичних якостей у змісті навчальних занять зазвичай збільшується об’єм спеціальних вправ, що розвивають одну або декілька якостей і встановлюються відповідні контрольні нормативи. Такий підбір вправ і елементів з окремих видів спорту частіше всього виробляється дослідним шляхом за принципом відповідності їх особливостям професійних якостей і умінь.

В більшості вітчизняних досліджень щодо визначення змісту ППФП відмічається ведуча роль загальної витривалості в забезпеченні високої професійної працездатності. При підборі окремих прикладних вправ необхідно приділити особливу увагу вправам на витривалість.

Важливим є прикладний досвід занять окремими видами спорту. Кожний вид спорту сприяє удосконаленню певних фізичних і психічних якостей. Професійно-прикладними видами спорту є ті, в яких в ході якості, уміння і навички, що набуваються в ході спортивного удосконалення, співпадають з професійними.

Заняття спорт удосконалюють професійно-прикладну підготовку студентів, при підвищених фізичних і психічних навантаженнях. Але заняття прикладними видами спорту не єдиний метод для вирішення всього комплексу питань ППФП студентів через недостатню вибірковість і неповний обсяг задач цієї підготовки майбутнього спеціаліста до конкретної професії.

Оздоровчі сили природи і гігієнічні фактори - обов’язкові засоби ППФП студентів, особливо для виховання спеціальних прикладних якостей, що забезпечують продуктивну роботу в різних географічних і кліматичних умовах. За допомогою спеціально організованих занять можна досягти підвищеної стійкості організму до холоду, спеки, сонячної радіації, різким коливанням температури повітря. Це навчання прийомам загартовування організму і виконання гігієнічних заходів, а також заходів з прискорення відновлюючи процесів в організмі (спеціальні водні процедури, різноманітні лазні та ін.).

Допоміжними засобами ППФП, що забезпечують її ефективність є: різноманітні тренажери, спеціальні технічні пристрої, за допомогою яких можна моделювати окремі умови і характер майбутньої професійної діяльності. Потрібно розрізняти тренажери, що використовуються на заняттях з навчальної дисципліни “Фізичне виховання” і професійні тренажери. Принципове призначення перших в тому, що за їх допомогою закладаються функціональні основи, збільшується діапазон рухових умінь, для швидкого освоєння професійних умінь і навичок. Під час занять на тренажерах відпрацьовується професійні дії і уміння в полегшених або ускладнених умовах.

1. Організація і форми ППФП у вищому навчальному закладі

Організація ППФП студентів вищих навчальних закладів передбачає використання спеціалізованої підготовки в навчальний і вільний час. Організація ППФП на навчальних заняттях визначається робочою програмою з навчальної дисципліни “Фізичне виховання”, яка складається кафедрою фізичного виховання на основі типової навчальної програми для вищих навчальних закладів. В робочій програмі відображаються особливості майбутньої професії студентів і враховуються матеріально-технічні можливості конкретного вузу.

Для розширеної психофізичної підготовки з професійної спрямованістю в основному начальному відділенні можуть бути організовані спеціалізовані навчальні групи з ППФП, а в спортивному – навчальні групи з прикладних видів спорту. Студенти, що займаються в спеціальному навчальному відділенні, освоюють ті елементи професійно-прикладної фізичної підготовки, які доступні їм за станом здоров’я.

В ряді вузів, де випускники працюють в експедиційних умовах, широко поширені навчальні заняття з ППФП в період навчальних практик зі здачею поточних заліків з окремих розділів ППФП. Найбільша увага тут приділяється розділам ППФП, що присвячені техніці безпеки студентів на навчальних і виробничих практиках.

ППФП студентів на навчальних заняттях проводиться у формі теоретичних і практичних занять.

Мета теоретичних занять – дати майбутнім спеціалістам прикладні знання, які б забезпечили свідоме і методично правильне використання засобів фізичної культури і спорту для підготовки до професійних видів праці. Навчальний матеріал повинен бути розрахований не тільки на підготовку студентів в особистому плані, але і на підготовку як майбутнього керівника виробничого або творчого колективу. Для цього використовуються і методично-практичні, а також навчально-тренувальні заняття. Питання ППФП, пов’язані з технікою безпеки, доцільно пояснювати під час практичних занять.

ППФП в позанавчальний час необхідна студентам, що мають недостатню загальну і спеціальну психофізичну підготовленість. Форми ППФП у вільний час:

• секційні заняття у вузі з прикладних видів спорту під керівництвом тренера-викладача;
• самодіяльні заняття з прикладних видів спорту в різних спортивних групах поза вузом (туристичних клубах і т.п.);
• самостійні заняття студентів (самостійне виконання студентами завдань викладача кафедри фізичного виховання).

Одна з форм ППФП – масові оздоровчі фізкультурні і спортивні заходи (внутрішні змагання між навчальними групами, курсами, факультетами).

У вищих навчальних закладах планування ППФП має проводитися з урахуванням вирішення її задач не до закінчення навчання, а до початку виробничої практики студентів. До цього часу потрібно забезпечити необхідну професійно-прикладну фізичну підготовленість; руховий режим студентів по енерговитратам та іншим показникам має відповідати виробничому. Недотримання даної вимоги призведе до значного стомлення і зниження працездатності у студентів, що несприятливо відобразиться на оволодінні професією. Крім того, проходження курсу ППФП підвищує безпеку праці, пов’язаного з різними екстремальними умовами.

Запитання для самоконтролю

1. Вплив необхідності змін і розподілу праці на зміст психофізичної підготовки майбутнього спеціаліста.
2. Дайте визначення поняття “ППФП”, її меті і завданням.
3. Яке місце займає ППФП в системі фізичного виховання студентів?
4. Дайте характеристику основним факторам, що визначають зміст ППФП студентів.
5. Які є додаткові фактори, що визначають зміст ППФП студентів?
6. Як відбувається підбір засобів ППФП студентів?
7. Що передбачає організація ППФП у ВНЗ і які її форми?

 

Тема 3.  Фізична культура і спорт в системі формування особистості

План

1. Заняття фізичною культурою і спортом як засіб морального та трудового виховання студентів.
2. Вплив занять фізичною культурою і спортом на розумову працездатність.
3. Виховання вольових рис характеру під час занять фізичною культурою і спортом.
4. Заняття фізичною культурою і спортом як засіб дії на емоційну сферу студентів.
5. Заняття фізичною культурою і спортом як засіб естетичного виховання студентів.
6. Умови формування позитивних рис особистості на заняттях фізичною культурою і спортом у студентів.

Література

1. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М.: МГУ, 1984.
2. Белорусова В.В. Воспитание в спорте. – М.: ФиС, 1977.
3. Блудов Ю.М., Плахтиенко В.А. Личность в спорте: Очерки исслед. психологии спортсмена. – М.: Сов. Россия, 1987.
4. Бодалев А.А. Личность и общение. – М.: ФиС, 1983.
5. Ильин Е.П. Психология воли. – С-Пб.: Питер, 2000.
6. Некрасов В.П. Спорт и характер. – М.: Физкультура и спорт, 1986.
7. Психология физического воспитания и спорта / Под ред. Джамгарова Т.Т., Пуни А.Ц. – М.: ФиС, 1979..
8. Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. – М.: ФиС, 1980.
9. Шайхудинов Р.З. Личность и волевая готовность в спорте. – М.: ФиС, 1987.

 

Серед соціально-культурних проблем, що стоять перед нашим суспільством, виділяється проблема формування всебічно розвиненої особистості.

Умовами формування всебічно гармонійно розвиненої особистості є не лише засвоєння вже набутих знань та просте їх споживання, а формування потреби у творчій самореалізації, розвитку інтересів, здібностей, що дасть можливість студентам у майбутньому опанувати різні сфери людської діяльності, не обмежуючись однією вузькою спеціалізацією.

Під всебічним розвитком молоді науковці-педагоги мають на увазі розвиток фізичних і духовних сил, творчих здібностей та обдарувань, здатності і вміння поєднувати фізичну і розумову працю; засвоєння системи наукових і технічних знань, що дає можливість зорієнтуватися в різних галузях виробництва і культури; формування високої громадської свідомості і моральних якостей, раціональних людських потреб, естетичних поглядів і смаків. Основним є такий розвиток студентів, в основу якого покладено закон гармонійного духовного та фізичного їх розвитку і вдосконалення. Суттєва перевага будь-якої із сторін у процесі виховання призводить до однобічності розвитку та деградації особистості.

В основі характеристики особистості  студента, як суб’єкта соціальних відносин і свідомої діяльності, лежать три провідні ознаки:

а) гармонійний розвиток (досягнення адекватного індивідуального розумового, фізичного, трудового, морального і естетичного розвитку студентів);

б) соціальна активність (ставлення студента до себе, до природи, суспільства);

в) готовність до високоефективної професійної діяльності і захисту Батьківщини (обсяг і рівень знань, умінь, бажань і можливостей студентів у досягненні суспільно - значимих  цілей).

Однак, на сьогодні, проблема формування гармонійно розвиненої особистості студента залишається не вирішеною. Говорячи про готовність молоді до майбутньої соціально вагомої діяльності, мають на увазі, по-перше, їх професійну готовність, як фахівців і, по-друге, психофункціональну і фізичну готовність відповідно до вимог високопродуктивної праці, рівня здоров’я й адаптації до умов сучасного виробництва.

Фізичне виховання і спорт є видом суспільної діяльності, що здійснюється в умовах постійної взаємодії з партнерами і суперниками, під керівництвом педагогів і тренерів. Тому, крім психофізіологічних закономірностей, у фізичному вихованні і спорті проявляються і соціально-психологічні закономірності, що відображають суспільні відносини, які повинні враховуватися і використовуватися при формуванні особистості людини.

Низький рівень фізичної активності студентів призводить до негативних соціальних наслідків. Значна частина молоді надає перевагу пасивним видам дозвілля, стає схильною до вживання штучних стимуляторів: тютюну, алкоголю, психотропних речовин, як замінників природної фізичної та соціальної активності.

Забезпечення біологічної готовності студентів до майбутньої діяльності займає провідне місце, оскільки багато в чому визначає можливості молодих людей до самовираження своїх творчих, інтелектуальних та інших потенціалів. Між рівнем розвитку біологічної і соціальної активності юнаків та дівчат існує складна залежність. Вона обумовлена тим, що всі системи організму людини інтенсивно розвиваються з моменту народження і до 18—20 років, після чого ця активність сповільнюється, стабілізується і поступово починає знижуватися.

Людина, як особистість, починає формуватися з дитинства, а закінчує – в юнацькі роки (від 15 до 23 років). Юність – напружений період формування моральної свідомості, вироблення ціннісних орієнтацій та ідеалів, стійкого світосприймання, громадянських якостей особистості. В 23 роки людина – вже сформована особистість, яка має вже певну самооцінку, конкретні риси характеру, що можуть в незначній мірі змінюватися, корегуватися під впливом соціальних відносин.

Фізична культура і спорт є невід’ємною складовою частиною суспільного виховання, що має тісний зв’язок з розумовим, трудовим, мораль­ним і естетичним вихованням, вони зумовлені потребами суспіль­ного розвитку. Під час занять з фізичного виховання розвиваються фізичні якості, уміння координувати рухи, раціонально витрачати свої сили, а також навички особистої і загальної гігієни, культури поведінки. Заняття фізичною культурою породжує у багатьох юнаків та дівчат бажання спробувати свої сили на вищому – спортивному рівні. Саме тому, фі­зична культура і спорт формує у студентів певну специфічну систему знань, умінь та навичок, є дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості студента, психологічної і практичної під­готовки його до життя та суспільно корисної продуктивної праці.

1. 1.  Заняття фізичною культурою і спортом як засіб морального та трудового виховання студентів.

Моральне виховання  представляє собою цілеспрямоване формування певних переконань, розвиток відповідних почуттів і набуття навичок та звичок поведінки людини в суспільстві. В загальній системі виховання моральне виховання має ведуче значення.

Раціонально організоване фізичне виховання сприяє формуванню позитивних рис у студентів. В процесі складної і напруженої тренувально-змагальної діяльності перевіряються і формуються моральні якості молоді, міцніє і загартовується воля, набувається досвід моральної поведінки. На моральній основі відбувається виховання спортивної працьовитості, здібності до подолання труднощів, сили волі та інших якостей особистості.

До засобів фізичного виховання і спорту відносять: зміст і організацію навчально-тренувальних занять, спортивний режим, змагання (дотримання правил), діяльність тренера-викладача та ін.

Систематичні заняття фізичними вправами формують організованість, наполегливість, здібність долати труднощі, працьовитість. Крім того, виконання студентами різноманітних доручень щодо самообслуговування, ремонту спортивного інвентарю, обладнання, облаштування самих простих спортивних майданчиків та ін. сприяє формуванню елементарних трудових навичок.

Результати трудового виховання з формування певних якостей особистості позитивно відображаються і на їх ефективності процесу фізичного виховання.

Перед трудовим вихованням в процесі фізичного виховання ставляться наступні задачі:

- виховання працьовитості;

- формування свідомого відношення до праці;

- оволодіння елементарними трудовими уміннями і навичками.

2. Вплив занять фізичною культурою і спортом на розумову працездатність.

Об’єктивна сторона впливу занять фізичною культурою і спортом на інтелект полягає в тому, що розумова і фізична діяльність людини виступає в єдності і взаємозв’язку.

Багато явищ, що відбуваються в навколишньому середовищі і в нашому організмі, можуть бути пізнані тільки в результаті рухової діяльності. Це стосується перш за все уявлень про кінематичні, динамічні і ритмічні характеристики рухів, тобто уявлень про час, простір, тривалість рухів, темп, швидкість, ритм, а також про поверхню та вагу тіл і про можливості власного тіла.

В теорії фізичного виховання дане положення з найбільшою повнотою і науковою переконливістю розкрив П.Ф. Лесгафт, в якому зазначено: «Між розумовим і фізичним розвитком людини існую тісний зв’язок. Розумове зростання і розвиток потребують відповідного розвитку фізичного». Ґрунтуючись на ідеї єдності фізичного і психічного в людині, і, розглядаючи рухову діяльність як фактор розвитку особистості, він наполягав на необхідності користуватися такими фізичними вправами і так організовувати заняття, щоб досягти найкращих результатів у вихованні, в «освіті» особистості.

В результаті здійснення оздоровчих завдань фізичного виховання підвищується загальна життєдіяльність організму, що веде до підвищення продуктивності в розумовій діяльності.

Заняття фізичною культурою і спортом впливають на розвиток таких сторін інтелекту людини як: увага (оволодіння складнокоординаційними фізичними вправами вимагає її концентрації в рухах, які виконуються, у виникненні рухових відчуттів і ситуацій, що супроводжують ці рухи); спостережливість (внаслідок удосконаленню діяльності аналізаторів); винахідливість і швидкість прийняття рішень (пред’являються високі вимоги до здатності швидко і адекватно рухливо орієнтуватися в ситуації, що змінюється) і мислення (необхідність вести пошуки причин вдалих і невдалих рухів, осмислювати їх мету, структуру та результат і т. д.). Різноманітні нові знання в області фізичної культури і спорту, служать їх духовному збагаченню і сприяють розвитку розумових здібностей, дозволяють більш ефективно використовувати засоби фізичного виховання і спорту в спортивній діяльності, житті.

Встановлений також зв’язок між руховою та інтелектуальною обдарованістю. Студенти з активним руховим режимом мають, як правило, більш високу і стійку академічну успішність.

Заняття фізичною культурою і спортом сприяють покращенню розумової працездатності. Це положення вже давно знайшло підтвердження багатьма дослідженнями. Наприклад, В. М. Ковригін і А. П. Гемба, вивчивши успішність 1600 студентів, встановили, що у спортсменів відмінних і хороших оцінок на 11,9% більше, ніж у не спортсменів, а задовільних і незадовільних менше відповідно на 7,5 і 4,4%.

Покращення розумової працездатності під впливом занять фізичними вправами відбувається в результаті позитивного впливу чергування характеру діяльності, зміни розумової і фізичної роботи, а також застосування короткочасних фізичних навантажень, які, будучи навіть незвичайними, роблять позитивний вплив на протікання психічних процесів (обмеження рухової діяльності, навпаки, веде до зниження розумової працездатності). Крім того, позитивно впливає на покращення успішності студентів, які займаються спортом, чітке дотримання режиму дня. Заняття спортом стимулюють оволодіння знаннями з питань техніки і методики тренування у обраному виді спорту, спортивної педагогіки, фізіології спорту, особистої гігієни та ін.

Участь спортсменів у змаганнях в інших містах і країнах, як і будь-які подорожі, також можуть сприяти вирішенню освітніх завдань.

Однак можливий і негативний вплив занять фізичною культурою і спортом на розумову працездатність. Існує чимало фактів низької академічної успішності студентів, які займаються спортом. Це часто пов’язано з одностороннім захопленням спортом (не на користь іншим видам діяльності, зокрема навчанню) або із втомою, яка виникає внаслідок тренувальних занять з надмірними навантаженнями. Негативно впливає на розумову працездатність спортсмена і монотонність навчально-тренувальних зборів, які позбавлені звичної для даного спортсмена фізичної або розумової праці.

3. Виховання вольових рис характеру під час занять фізичною культурою і спортом.

Існує прямий зв’язок між ступенем вольового зусилля і нервово-м’язовим напруженням. Чим більша сила, швидкість, витривалість та інші якісні прояви рухової діяльності, тим, відповідно, більшим повинне бути вольове напруження. Таким чином, об’єктивна сторона позитивного впливу занять фізичною культурою і спортом на розвиток вольових рис характеру полягає в тому, що вони пов’язані з необхідністю прояву вольових зусиль. Воля, як і м’яз, розвивається тільки в процесі і в результаті діяльності, подолання об’єктивних і суб’єктивних труднощів.

Труднощі в спорті сприяють розвитку вольових рис характеру, полягають у необхідності оволодіння складною технікою спортивних вправ, проявом вольових зусиль, подоланням втоми, больових відчуттів, зберіганням самоконтролю, регулюванням емоційного стану, збереженням працездатності у несприятливих умовах зовнішнього середовища і дотриманням встановленого режиму дня. Всі ці труднощі в повній мірі проявляються під час спортивних змагань, і є одним з основних засобів розвитку вольових якостей спортсмена.

В процесі навчально-тренувальних занять найрадикальнішим засобом формування вольових рис характеру є навантаження. Вправу слід розглядати як метод, що направлений на удосконалення техніки і тактики обраного виду спорту, забезпечення фізичної підготовленості, так  і метод, що спрямований на розвиток волі.

Вольові якості, так само як і інші психічні і рухові прояви людини, характеризуються специфічністю і генералізованістю. Специфічність вольових якостей залежить від виду діяльності. Для досягнення перемоги, наприклад в боксі, метанні молота, спортивних іграх, необхідний всебічний розвиток рухових якостей, так як різні види спорту вимагають від спортсмена різної форми розвитку і прояву волі. Спортсмени, що спеціалізуються з бігу на довгі і середні дистанції, в плаванні, ходьбі на лижах, велосипедному спорті тощо, під час тренувальних занять і змагань стомлюються не тільки не менше, а навіть більше, ніж нетреновані люди, що виконують ті ж вправи з доступною для себе інтенсивністю. Перш, ніж досягти високих результатів, спортсмени багато місяців змушують себе терпіти втому, не боятися її, боротися з нею. В інших видах спорту воля піддається розвитку в іншому напрямку. Важкоатлети, метальники, стрибуни, спринтери розвивають здатність концентрувати волю і увагу на виконанні короткочасних, але максимальних по зусиллях напружень. Боксери, борці, волейболісти і представники інших видів спорту типу одноборств і спортивних ігор тренують свою волю для подолання втоми і для збереження спокою, здатності до миттєвої оцінки ситуації, що склалася і до адекватних дій.

Генералізація волі полягає в тому, що її розвиток на заняттях спортом, в майбутньому має прояв в навчанні, праці і т.п.

Заняття спортом можуть виявитися нейтральними відносно формування вольових рис характеру. Це відбувається в тих випадках, коли вони носять виключно розважальний характер і не вирішують завдань, які вимагають великих і систематичних фізичних або розумових зусиль.

На заняттях фізичною культурою і спортом, як і у всіх інших випадках життя, вольові якості виступають у вигляді взаємно протилежних позитивних і негативних проявів: сміливості і боязливості, стійкості та слабкості волі, впевненості і сумніву, рішучості і невпевненості, витримки і квапливості і т.п. Враховуючи індивідуальні особливості студентів, необхідно створювати умови, в яких виявляються і закріплюються сильні сторони характеру. В іншому випадку фізична культура і спорт стануть засобом виявлення і закріплення слабких сторін волі і, таким чином, можуть стати факторами, що негативно впливають на формування вольових рис характеру.

4. Заняття фізичною культурою і спортом як засіб дії на емоційну сферу студентів.

Заняття фізичною культурою і спортом сприяють формуванню у студентів позитивних емоцій. Причини такого явища полягають у м’язовому напруженні, що знаходиться в певних межах інтенсивності, у здорових людей пов’язане з виникненням приємних відчуттів. В цьому легко переконатися, пригадавши про те задоволення, яке відчуває кожний з нас при перших напруженнях м’язів після нічного сну. І.П. Павлов влучно назвав задоволення, яке він отримував від занять фізичною працею і вправами, “м’язовою насолодою”. Він говорив, що не може порівняти задоволення, яке одержує від фізичної праці із задоволенням від праці розумової.

Досягнення поставлених цілей, навіть усвідомлення наближення до них – головний фактор, що дає людині задоволення від своєї діяльності. На заняттях фізичною культурою і спортом цей ефект досягається внаслідок усвідомлення прогресу в оволодінні технікою спортивних вправ, в розвитку рухових і психічних якостей, отримання спортивних розрядів і звань, перемоги на змаганнях і ін.

На заняттях фізичною культурою і спортом людина ніби пізнає себе з нових, раніше невідомих їй сторін, утверджує себе в своїй свідомості. Спорт дає можливість людині стати об’єктом уваги людей, що її оточують. Популярність спортсменів, що досягли високих результатів, перемог на великих міжнародних змаганнях, не поступається популярності вчених, акторів, музикантів і ін.

В спорті людина вільна у виборі і у зміні предмету занять. У багатьох випадках вона вільна також у виборі форм рухів і дій для вирішення рухових завдань, які виникають. Чим вища кваліфікація спортсмена, тим в більшій мірі в процесі спортивної діяльності в нього виникає відчуття свободи рухів. Усвідомлення свободи вибору, свободи дій викликає позитивні емоції. В тій чи іншій мірі спорт дозволяє вийти з кола звичних дій та інтересів. Досягається це високими напруженнями, драматичними ситуаціями, які властиві заняттям спортом і спортивним змаганням. Зміна характеру діяльності, його ритму, поява нових подразників, їх неповсякденність викликає позитивні емоції.

Активна рухова діяльність регулює збуджуючі і гальмівні процеси центральної нервової системи. Тренувальні заняття, участь у спортивних іграх і спортивних змаганнях, що пред’являють досить високі вимоги до організму, можуть знизити, а деколи і зовсім нейтралізувати негативні емоційні переживання, що виникли раніше.

Однак заняття спортом – фактор, що викликає не тільки позитивні емоції. Вони можуть стати також джерелом гострих негативних переживань. На заняттях спортом студент може бачити нерезультативність своїх зусиль. Він далеко не завжди здатний відразу виконати те, що вимагається, досягти запланованої форми рухів, досягти бажаного спортивного результату. Дивлячись на своїх більш успішних товаришів, спортсмен може зробити висновок про свою невідповідність вимогам, що пред’являються. Найбільш негативно впливають на емоційну сферу студента невдалі виступи на спортивних змаганнях. Чим вища кваліфікація спортсмена, чим більша відповідальність, яку він несе перед командою, колективом, тим гостріше переживає він свої невдачі. Такий спортсмен відчуває себе людиною, яка не виправдала надій багатьох людей, колективу, представником якого він є на змаганнях. Негативні емоції виникають також внаслідок травми, неможливості виступити на змаганнях, до яких велася тривала і напружена підготовка. У видах спорту, в яких результати оцінюються на підставі візуального враження (наприклад у гімнастиці) або шляхом штучного встановлення показників результатів спортивної боротьби (в спортивних іграх, боротьбі і ін.), на свідомість спортсмена може інколи негативно вплинути не цілком об’єктивне суддівство.

5. Заняття фізичною культурою і спортом як засіб естетичного виховання  студентів.

Значення занять фізичною культурою і спортом при вирішенні завдань естетичного виховання має дві сторони. Перша полягає в формуванні у студентів краси рухів, поведінки і статури, у оволодінні своєю руховою сферою, збагаченні рухових уявлень, розвитку рухових здібностей. Зміст поняття “фізична культура” може розкриватися як окультурення рухів, підвищення їх економності, раціональності, доцільності, тобто оволодіння тими сторонами рухів, які характеризують їх досконалість, красу. Таким чином, заняття фізичною культурою і спортом є факторами формування естетики рухів.

Відомо, що психічні процеси, і, перш за все, емоційні переживання, відображаються в рухах, і навпаки, успішність рухової діяльності, зокрема занять фізичною культурою і спортом, залежить від володіння людиною своїми емоціями, від здатності стримуватися від недоречних, невиправданих рухів та дій. Спортсмен, що не вміє стримувати почуття з приводу своїх невдач, рішень суддів, негативного відношення глядачів, проявляє ознаки невихованості, створює про себе негативне враження. Пред’являючи такого роду вимоги, заняття фізичною культурою і спортом тим самим впливають на формування естетики поведінки студентів-спортсменів.

Одним із найважливіших призначень занять фізичною культурою і спортом є корекція форм тіла. Збільшення м’язової маси, регулювання жировідкладення, корекція постави, оздоровлення шкіри, все це сприяє досягненню естетичного ефекту в зовнішності людини, і в першу чергу статури.

Інша сторона значення занять фізичною культурою і спортом при вирішенні завдань естетичного виховання полягає у формуванні в спортсменів і у глядачів спортивних змагань естетично виправданих уявлень про красу в рухах людини, в її поведінці і у фізичному розвитку.

Людину, малоосвічену в руховому відношенні, в спортивних змаганнях приваблює головним чином їх зовнішня сторона: забиті голи, драматичні і комічні ситуації, сенсаційність встановлюваних рекордів. Певний ступінь спортивної культури дає можливість сприймати як красиве в рухах спортсмена: їх раціональність, відповідність конкретній ситуації і завданням, що вирішуються, відображення в них розуму та енергії. Таким чином, заняття фізичною культурою і спортом дають можливість виховувати естетично виправдані уявлення про красу рухів людини.

В силу самої сутності фізичної культури і спорту прояв в них боязливості, слабкої сили волі, грубощів, недисциплінованості сприймаються як непривабливе, негативне в поведінці і, навпаки, сміливість, рішучість, мужність – як ідеал, що потрібує наслідування. Таким чином заняття фізичною культурою і спортом сприяють формуванню естетично виправданих уявлень про правильну поведінку людини.

Людина, що займається спортом, і глядач, який спостерігає за спортивними поєдинками, вчаться оцінювати красиве в людському тілі як сильне, пропорційно розвинуте, те, що відображає здоров’я.

Отже, в результаті занять фізичною культурою і спортом формується естетично виправдане уявлення про зовнішність людини, її тілесний розвиток. Зв’язок фізичного і естетичного виховання оснований на єдності їх мети – формуванні людини, а фізична досконалість складає частину естетичного ідеалу.

6. Умови формування позитивних рис особистості на заняттях фізичною культурою і спортом.

Встановлено, що заняття фізичними вправами, спортом, якщо вони педагогічно правильно організовані, дають можливість суттєво і цілеспрямовано впливати на формування гармонійно розвиненої особистості. В таких заняттях, як правило, широко використовується метод вправ, тобто багаторазове повторення рухів та дій, метод ускладнених умов, в результаті яких формуються моральні звички. Якщо студент свідомо, з розумінням їх корисності, буде повторювати ці дії, то такі умови поступово життєво загартують його, привчать до самостійності, вміння долати труднощі.

У процесі занять відбувається не лише виховання нових якостей особистості, але і перевиховання вже існуючих, з негативною направленістю. Велика роль тут належить колективу. Адже, колективна оцінка вчинку – найбільш ефективний спосіб впливу на особистість молодої людини. Однак, перш, ніж використати цей педагогічний прийом, тренер, викладач з фізичного виховання повинні створити дружній, ініціативний, дисциплінований колектив.

Результати, які досягаються у формуванні особистості на заняттях фізичною культурою і спортом, залежать від дотримання ряду умов. Однією із них є поєднання занять спортом з іншими видами діяльності, направленими на виховання людини, які здійснюються в сім’ї, навчальному закладі, на роботі, засобами мистецтва, друку, радіо, телебачення і т.д. У випадку відриву занять спортом від навчання, роботи вони можуть дати і негативний виховний ефект.

Іншою важливою умовою є постійне керівництво певними морально-етичними основами поведінки. Тут можуть бути виділені три близькі, але несхожі сторони: а) морально-етичні положення, характерні для людей, що живуть в певних соціально-економічних умовах; б) мотиви, що підштовхують до занять спортом; в) етичні основи поведінки спортсмена.

Значення мотивів для формування особистості в процесі і в результаті занять спортом полягає в тому, що установка людини, мета її діяльності, як це вона собі уявляє, багато в чому визначають виховний ефект занять спортом. Людина може займатися спортом, прагнучи зміцнити своє здоров’я, покращити фізичний розвиток і фізичну підготовленість, підвищити працездатність, оволодіти певними руховими діями. Стимулом може бути прагнення до самовдосконалення, потреба порівнювати свої рухові можливості із можливостями інших людей. Студента може залучити до занять спортом прагнення досягти спортивного розряду і звання, і сама романтика спортивної боротьби. Його може привабити краса рухів, мужність і чарівність спортсмена, можливість проявити свої здібності і ін. Завдання викладача фізичного виховання полягає в тому, щоб встановити причини інтересу до занять спортом і вплинути на формування педагогічно виправданих мотивів.

Морально-етичні норми поведінки встановлюються не тільки для певної суспільної формації в цілому, але і для людей, поєднаних навчальними, професійними та іншими інтересами. Спортсмен – це людина, яка прагне розвинути свої фізичні і психічні здібності за допомогою систематичних занять спортом і раціоналізації способу життя. Він знає, що спортивна поведінка — синонім коректного, поважного відношення до людей, до своїх спортивних суперників. Спортсмен з легкістю переносить будь-які труднощі і спокійно відноситься до своїх успіхів, якими б великими вони не були. Він повний рішучості ні за яких обставин не втрачати самоконтролю і відчуття міри в своїй поведінці, проявляти волю і завзятість у досягненні завдань, що стоять перед ним. Все це означає, що студент, який хоче носити звання спортсмена, повинен не тільки оволодіти спортивною технікою і тактикою, спеціальними знаннями, забезпечити необхідний рівень фізичної підготовленості, досягти певних спортивних результатів, але і намагатися сформувати у себе, позитивні риси характеру, поводити під час занять, змагань, в навчальному колективі відповідно до вимог етичних основ спорту.

Крім названих умов досягнення позитивних результатів у формуванні особистості студентів, які займаються фізичною культурою і спортом слід вказати на вирішальне значення особистості викладача, спрямованості його дій, а також суспільного середовища, в якому спортсмен живе, вчиться, працює, займається спортом, інтелектуальної атмосфери, яка панує в ньому.

Виховна робота є найважливішою функцією педагога. На заняттях фізичною культурою і спортом вона набуває особливого значення. Це обумовлено в першу чергу тим, що для юнаків та дівчат відомі спортсмени часто є прикладом для наслідування. Молодь копіює і засвоює не тільки їх спортивну техніку, але й поведінку та манери, а інколи навіть і їх світогляд та погляди. Кожна невихована людина – явище небажане для суспільства, неприємне для оточуючих її людей. Але невихований спортсмен, крім того, стає ще й небезпечним, тому що виявляє собою негативний приклад для наслідування. За межами України спортсмен виступає як представник нашої держави. Під час змагань про нього судять не тільки як про спортсмена, який вирішує певні рухові завдання, але і як про українського громадянина. Він повинен завжди контролювати свою поведінку в процесі спортивної боротьби і поза нею, демонструвати якості, характерні для людини демократичного суспільства. Не можна забувати і про те, що за інших рівних умов успіх в тренувальних заняттях і в спортивних змаганнях багато в чому залежить від розвитку інтелекту спортсмена, вольових рис його характеру та емоційності.

Найважливішим завданням занять фізичною культурою і спортом є формування особистості, що досягається шляхом проникнення виховних заходів у всі форми діяльності викладача і шляхом самовиховання студента. Основною умовою досягнення позитивних результатів у формуванні особистості на заняттях фізичною культурою і спортом є комплексний підхід, який зобов’язує дотримувати єдність впливу на спортсменів засобів і методів фізичного, трудового і етичного виховання. Однією з основних умов успіху на заняттях, і особливо у спортивних змаганнях є стан інтелектуальної, вольової та емоційної сфери спортсмена.

Запитання для самоконтролю

1.           Фізична культура і спорт – невід’ємна складова процесу формування гармонійно розвиненої особистості.

2.           Яким чином заняття фізичною культурою і спортом сприяють моральному і трудовому вихованню студентів?

3.           Який вплив фізичної культури і спорту на розумову працездатність студентів?

4.           Як відбувається виховання вольових рис характеру під час занять фізичною культурою і спортом?

5.           Розкрийте вплив занять фізичною культурою і спортом на емоційну сферу студентів.

6.           Заняття фізичною культурою і спортом як засіб естетичного виховання студентів.

7.           Перерахуйте умови формування позитивних рис особистості на заняттях фізичною культурою і спортом.

 

Тема 4. Основи атлетизму

План

1. Атлетизм, види атлетизму.
2. Методика організації і проведення занять з атлетичної підготовки.
3. Розвиток силових якостей.

Література

1. Барков В.А., Харченко В.Н. Атлетизм для всех. – Минск: Полымя, 1993.
2. Олешко В.Г. Силові види спорту. – К.: Олимпийская література, 1999.
3. Ефимов А.А., Олешко В.Г. Основы теории атлетизма. – К.: КГИФК, 1992.
4. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – К.: Олимпийская литература, 1997.
5. Плехов В.Н. Афродита (культуризм для женщин). – К.: О-во «Знание» Украины, 1992.
6. Худолій О.М. Основи викладання гімнастики: Навчальний посібник. – Харків: Видавництво «ОВС», 2004.

 

1. Атлетизм, види атлетизму.

Атлетизм (атлетична гімнастика, атлетика) – оздоровчий напрямок, заснований на використанні комплексів силових вправ із різними обтяженнями (штанга, гирі, амортизатори, тренажери тощо), сприяє зміцненню здоров’я, усунення недоліків фізичного розвитку, підвищенню працездатності, зменшенню жирового прошарку та побудові гарно розвинутих м’язів.

Тренування, направлені на розвиток сили, підвищують щільність кісткової тканини, а збільшення сили знижує ризик травмування при падіннях. Заняття силової направленості – один з кращих засобів для зниження маси тіла, так як при інтенсивному навантаженні використовується більше калорій, ніж при заняттях більшістю видів рухової активності. Крім того, заняття силової направленості більш ефективно підвищують температуру тіла, а також інтенсивність обмінних процесів, внаслідок чого навіть після завершення занять організм продовжує використовувати енергію з більшою інтенсивністю протягом більш тривалого періоду часу. Збільшення м’язової маси при втраті жирової маси підвищує інтенсивність обмінних процесів у спокої, що полегшує підтримання нормальної маси тіла, тому що м’яз – активна тканина, яка спалює енергію навіть у стані спокою.

Вправи силової направленості – найбільш ефективний засіб забезпечення позитивних змін нашої статури і самооцінки. Сильні м’язи – більш міцні м’язи: вони менше підпорядковані розтягненням та розривам, а також іншим травмам, які можуть завадити веденню активного способу життя. Ці вправи сприяють також приросту сили, запобігаючи слабкості окремих м’язів і м’язових груп, підвищують витривалість м’язів.

Атлетизм можна розділити на два види:

1. Спортивний атлетизм, що складається з таких самостійних видів спорту, як культуризм (бодібілдінг), армспорт (армрестлінг), силове триборство (пауерліфтинг), гирьовий спорт, важка атлетика.
2. Атлетична гімнастика, що підрозділяється на гантельну, тренажерну, стрінг пудлінг (еспандерну).

Культуризм (бодібілдинг) – специфічний вид спорту, що передбачає формування ідеальної атлетичної фігури. Метою змагальної діяльності у культуризмі є демонстрація добре розвиненої мускулатури під час виконання довільної композиції і обов’язкових статичних поз на етапах відбору, півфіналу і фіналу. Музикальний супровід разом з вільними вправами, що демонструються спортсменами і спортсменками в ході змагань, формуює у глядачів інтерес до краси людського тіла.

Важка атлетика. Змагальна діяльність у важкій атлетиці передбачає виконання двох важкоатлетичних вправ (ривок, поштовх) зі штангою у 6 спробах (по 3 у кожній вправі).

Пауерліфтинг (силове триборство) – переводиться як «пауер» – потужність, «ліфтинг» – підйом. Змагальна діяльність в силовому триборстві характеризується виконанням трьох вправ (присідання, жим лежачи, тяги) зі штангою у 9 спробах (по 3 у кожній вправі, що виконуються у трьох раундах).

Армспорт – дослівно боротьба на руках. В наш час спортсмени змагаються за спеціальним столом – армстолом. В стартовій позиції спортсмени захоплюють руки один одного таким чином, щоб суддя міг бачити фаланги великих пальців. Вільна рука кожного армспортсмена намагається захоплює штир стола. Захват розташовується над серединою стола, руки у вертикальному положенні, лікоть знаходиться на підлокітнику. Перемога присуджується спортсмену при любому зіткненні пальців, кисті і передпліччя з валиком, або під час перетинанні ними умовної горизонталі між верхніми краями виликів. Армспортсмену, отримавшому два попередження зараховується поразка.

Гирьовий спорт. Змагальна діяльність у гирьовому спорті зумовлена виконанням двох вправ (ривок, поштовх) із гирями протягом 10 хвилин.

Атлетична гімнастика – система різносторонніх силових вправ, що виконуються зі штангою, гирями, гантелями, еспандером, гумовим джгутом, на універсальних станках, тренажерах, блочних пристроях, з власною вагою, без снарядів, направлених на розвиток сили, формування пропорційної фігури і зміцнення здоров’я. При раціональних методах тренування, заняття атлетичною гімнастикою сприяють гармонійному злиттю сили, витривалості, спритності, що в остаточному підсумку відбивається на зовнішньому вигляді людини. Заняття атлетичною гімнастикою виховують міцних, сильних, завзятих, упевнених у своїх силах людей.

У порівнянні з іншими видами спортивної діяльності атлетична гімнастика істотно заощаджує час, дозволяє ізольовано впливати на слабко розвинені групи м’язів, точно дозувати навантаження. Перші результати занять очевидніші вже через кілька місяців. Загальнодоступність атлетичної гімнастики пояснюється простотою техніки виконання вправ. Займатися можна в групах і самостійно, вдома, у дворі, на лісовій галявині тощо.

Завдяки можливості точно дозувати величину навантаження, атлетична гімнастика є доступним і ефективним тренувальним засобом для представників різних видів спорту, широкого кола людей різного віку, статі, стану здоров’я.

Різновид атлетичної гімнастики для жінок – шейпінг («шейп» в перекладі з англійського – «форма») дозволяє проводити заняття з корекції жіночої фігури.

Шейпінг – система занять, спрямована на корекцію і підтримку гарної фігури. Суть його складається в сполученні аеробіки з атлетичною гімнастикою, що особливо залучає дівчат, жінок. Шейпінг узяв все краще з того та іншого: з аеробіки – музику, динамічні навантаження, що дозволяють зміцнювати серцево-судинну систему, забирати зайві жирові «запаси»; з атлетизму – можливість впливати на локальні групи м’язів. А головне полягає в тому, що шейпінг націлений на суворо індивідуальні навантаження, тому що тільки в цьому випадку вони дають найбільший ефект.

Стосовно вимог шейпінгу показники м’язової маси порівнюються з модельними (еталонами краси людського тіла), після чого розробляється індивідуальна програма тренувальних занять, котра ґрунтується на рекомендаціях щодо дозування фізичних навантажень та використанням спеціальних дієт. Сучасні фахівці під шейпінгом розуміють поєднання в одному заняття аеробіки та атлетизму. Заняття шейпінгом проводяться з музичним супроводом.

2. Методика організації і проведення занять з атлетичної підготовки.

Атлетична підготовка — це сукупність занять і тренувальних завдань, що виконуються для зміцнення здоров'я, збільшення сили й маси м'язових груп. Система внутрішніх (готовність спортсмена для досягнення певного результату) і зовнішніх (засоби, методи й умови підготовки спортсмена) факторів дозволяє успішно, вирішувати основні завдання тренувального процесу. Для цієї мети широко використовуються різноманітні засоби тренування й відновлення після спортивних навантажень, спеціалізоване харчування, організація загального режиму відповідно до умов трудової й спортивної діяльності студентів.

Підготовка спортсмена складається з тренувань, змагань, додаткових факторів, що підсилюють їх ефект або прискорюють відновні процеси після навантажень.

Атлетична підготовка успішно здійснюється на снарядах, які встановлюють на спортмайданчиках, у квартирах, спортивних залах. З їхньою допомогою можна вести контроль за основними параметрами життєдіяльності організму - по кількості кроків, темпу, ритму, величині зусилля, що розвивається, і т.д.

Основним джерелом підвищення силових здібностей є збільшення м'язової сили. Від маси м'язової тканини залежать показники, що визначають прояв витривалості: максимальне споживання кисню, максимальний кисневий борг, загальну енергетичну потужність. Отже, раціонально виконана силова робота безпосередньо впливає на збільшення сили і м'язової маси та визначає приріст енергетичних можливостей, необхідних для прояву швидкісної й спеціальної витривалості як спортсменів, так і представників ряду професій.

Атлетизм можна використовувати в спортивних і оздоровчих цілях, застосовуючи різні методичні підходи до організації й проведення тренувального процесу.

Ефективність атлетичної підготовки залежить від обладнання місць занять і екіпірування, часу проведення тренувань, їхньої попередньої підготовки, особливості побудови навчально-тренувального процесу, контингенту й т.д.

Основні методичні й організаційні вимоги до навчально-тренувального процесу:

1. Підготовка місць занять і екіпірування. Обладнуючи тренажерні комплекси в спеціальних приміщеннях необхідно вибирати снаряди, які більшою мірою допоможуть вирішити оздоровчі завдання. Ці тренажери й тренувальні пристрої можна придбати в магазинах або виготовити власними силами. Зал повинен бути теплим, добре провітрюваним, захищеним від протягів. Одяг - зручним, що не стискає рухів, легко вбираючий вологу. На ногах - спортивні тапочки, але можна займатися босоніж. Бажано використовувати напульсники - еластичні манжети, що надягаються на зап'ястя, що охороняють зв’язки, від розтягнення.

2. Час проведення занять. На підставі проведених досліджень виявлені особливості коливань м'язового тонусу протягом дня в штангістів. Два основних періоди підвищення м'язової активності відповідають інтервалам часу від 11 до 15 і від 18 до 21 години.

Вивчення добового ритму електричної активності й сили м'язів також виявило неоднаковий характер динаміки після дії рівнозначного фізичного навантаження на організм, що виконувалося в різний період дня. Період з 14 до 18 години характеризується зниженням м'язової активності. Наведені результати варто враховувати при плануванні проведення занять з атлетизму.

3. Кількість тренувальних днів у тиждень - від двох до чотирьох, причому одне із занять краще проводити у вихідний день, коли нікуди поспішати і можна спокійно й ефективно позайматися.

Етап попередньої підготовки. Перед початком регулярних занять з обтяженнями необхідно пройти двох-, тритижневу попередню підготовку, по 3—4 рази в тиждень виконуючи вправи з найпростішими пристроями: гімнастичним ціпком, еспандером, набивним м'ячем, гантелями й т.п. Правильний підбір, кількість, дозування вправ повинні забезпечувати їхній всебічний вплив, створюючи необхідну рухову основу, зміцнюючи м'язовий апарат, підготовлюючи дихальну й серцево-судинну системи до більш істотних навантажень.

Організація занять атлетизмом повинна відповідати ряду методичних вимог. Студентів варто розділити на підгрупи по 2—3 чоловік за силовими можливостями і застосовувати приблизно рівні обтяження. При необхідності вони забезпечують надійну взаємну страховку. Під час занять потрібно виключити сторонні розмови, обмежити вплив зовнішніх подразників: шуму, безладного ходіння й т.п. Дисципліна й концентрація уваги — важливий фактор якісної організації й проведення занять і попередження травм.

Підготовча частина. До занять із обтяженнями на тренажерах і штангою варто приступати, зробивши перед кожним тренуванням розминку, застосовуючи різні циклічні вправи й відомі комплекси вправ із загальної фізичної підготовки. Темп рухів середній, тривалість розминки 5-10 хвилин, до легкого потовиділення і відчуття тепла у всьому тілі.

У розминку можна включати вправи, які підготовлюють функціональну систему організму, м'язовий і зв'язковий апарат до об'ємного навантаження, створюють позитивну психологічну настроєність на тренувальний процес.

Перелік вправ, що рекомендуються для включення в розминку:

1. У висі на поперечині, реверс стегнами вправо - вліво.

2. Стоячи на місці, повороти тулуба в сторони.

3. Стоячи у шведської стінки, почергові махи ногами.

4. Стрибки на місці по черзі на кожній нозі.

5. Сидячи на полу, нахили вперед до колін.

6. Сидячи на підлозі, тримаючи руки під колінними згинами, максимальне піднімання ніг нагору.

1. Лежачи на спині, руки за головою. Зігнути ноги, притиснувши коліна до грудей, потім підняти нагору й плавно опустити у вихідне положення.
   1. Лежачи на підлозі, занести ноги за голову.
   2. В.п. – ноги на ширині плечей, руки на пояс. Плавні нахили вправо - вліво. При нахилі вправо над головою ліва рука, уліво - права.

Основна частина. В основній частині заняття необхідно настроїтися на правильне виконання вправ, уявити механізм їхнього впливу на організм, досягти стану максимальної зосередженості на моторних діях.

У тренуванні необхідно застосовувати снаряди, що впливають на різні групи м'язів. Рекомендується починати заняття з енергоємних і ефективних вправ, що впливають на найбільш великі м'язові групи: м'язи грудей, спини. Потім послідовно приступають до виконання вправ, що розвивають м'язи рук, дельтовидні, найширші, інші м'язові групи. В кінці для відновлення добре використовувати підтягування, виси, махові рухи й вправи на гнучкість.

Кожна вправа рекомендується виконувати в трьох підходах. Дихати потрібно без затримок. При присіданнях, підйомі ніг нагору й нахилах уперед робиться видих через рот, при опусканні штанги (гантелей) на груди при жимі лежачи – вдих через ніс.

Навантаження важливо вміти дозувати залежно від віку, статі, стану здоров'я, фізичної підготовленості, виду трудової діяльності, індивідуальних особливостей організму й ряду факторів зовнішнього середовища (температури й вологості повітря).

Різні типи тілобудови по-різному реагують на навантаження. Студенти з різними типами статури - ектоморфи (з коротким тулубом, довгими руками й ногами, вузькою грудною клітиною й невеликим запасом жиру), мезоморфи (з великою грудною клітиною, подовженим торсом, значною силою) і ендоморфи (з м'якою мускулатурою, короткою шиєю, широкими стегнами й більшим запасом жиру) повинні підходити до тренуванням сугубо індивідуально, щоб досягти необхідного ефекту й не порушити стан здоров'я.

Особливості тренування ектоморфного типу. Його основне завдання полягає в тому, щоб набрати вагу, переважно у вигляді якісної м’язової маси. М’язова маса набирається дуже повільно, що зобов’язує вживати достатню кількість їжі, щоб забезпечити її ріст. В зв’язку з цим, для студентів з ектоморфним типом тілобудови рекомендується наступне:

1. Притримуватися основних вправ, включаючи достатню кількість силових рухів з програми побудови максимальної м’язової маси.
2. Повністю виконувати основну тренувальну програму, але періоди відпочинку мають бути тривалими для того, щоб дати можливість організму упоратися з рівнем навантажень.
3. Уважно слідкувати за харчуванням, вживати більше калорій, ніж звичайно, а у випадку необхідності рекомендується вживати висококалорійні і протеїнові напої в доповненню до їжі.
4. Зведіть заняття на свіжому повітрі – біг, плавання та інші види спорту до мінімуму з метою збереження калорій, необхідних для м’язової маси.

Особливості тренування мезоморфного типу. Для цього типу створення м’язової маси є легкою справою, але йому потрібно включити в свою програму досить різноманітний набір вправ для того, щоб м’язи розвивалися пропорційно, набули доброї форми, а не просто були товстими і об’ємними. Для студентів з мезоморфним типом тілобудови рекомендується наступне:

1. Сполучення силових вправ і різних вправ для створення форми. Чим різноманітніша програма, тим краще якість, пропорції і симетрія тілобудови.
2. Тривалі вправи і короткий перепочинок. Мезоморфна тілобудова дуже легко піддається тренуванню, тому у тривалому тренуванні немає необхідності.
3. Збалансоване харчування з великою кількістю протеїнів і рівнем калорійності.

Особливості тренування ендоморфного типу. Немає проблем з розвитком м’язової маси, але потрібно позбавитися від жирових відкладень, уважно відноситися до харчування і не допускати збільшення ваги. Для студентів з ектоморфним типом тілобудови рекомендується наступне:

1. Інтенсивні тренування і дуже короткі паузи для відпочинку, щоб позбавитися зайвого жиру.
2. Додаткові аеробні вправи – велосипед, біг та інші види діяльності, що інтенсивно поглинають калорії.
3. Низькокалорійне харчування, що містить необхідний поживний баланс.

В залежності від частини м'язової маси тіла, яка задіяна в тренуванні, розрізняють: глобальну м'язову роботу (більше 2/3), регіональну (від 1/3 до 2/3) і локальну (менше 1/3).

Знаючи, які м'язи переважно забезпечують рухову діяльність, можна з розмаїття фізичних вправ відібрати ті, які сприяють розвитку конкретних м'язів. При цьому потрібно чітко представляти, що мається на увазі під базовими й ізолюючими видами вправ. До першого відносяться рухи з обтяженнями, що впливають на великі м'язові групи (жим лежачи, присідання зі штангою на плечах, тяга) однієї або декількох частин тіла, до других - вправи, що впливають переважно на одну м'язову групу (жим у нахилі й ін.). Розповсюдженою ізолюючою вправою на м'язи стегна є випрямлення ніг на верстаті, при якому здійснюється ізольований вплив на чотирьохголовий м’яз стегна. Присідаючи зі штангою, пророблюють чотирьохголовий м’яз стегна разом із сідницями, біцепсом стегна, м'язами низу й верху спини. Таким чином, базові вправи сприяють збільшенню м'язової маси й росту сили, а ізолюючі - формуванню і проробленню деталей м'яза, що властиво в основному атлетам високого рівня підготовленості.

В одній серії, яка складається з декількох підходів, повинні бути включені вправи, що забезпечують вплив на близько розташовані один від одного м'язові групи, наприклад, можна включати вправи для згиначів і розгиначів рук. Інша серія - для грудних і дельтоподібних м'язів, третя - для м'язів спини й ніг, четверта - для прямої й косих м'язів живота.

У тренувальний комплекс рекомендується включати до 12 вправ: 4 - для м'язів плечового пояса, 3 - грудей, 3 - спини й 2 - живота. Розвиваючи м'язи ніг, в окремі заняття впродовж тижня вводять спеціалізовані комплекси з 5-6 повтореннями по 15-18 разів. Новачки в перші 1-2 місяці повинні виключити ці вправи, замінивши їх бігцем у вільні від тренувань дні. Оскільки розвиток м'язів ніг - процес індивідуальний, кожний атлет йде своїм специфічним шляхом.

Зразковий варіант послідовності виконання вправ: жим штанги лежачи або присідання зі штангою на плечах; підтягування з різних вихідних положень на поперечині і віджимання на брусах; пророблення найширших і довгих м'язів спини за рахунок усіляких нахилів і тяги м'язів черевного преса. Зазвичай комплекс складають так, щоб проробити всі м'язи зверху-донизу: плечі, спину, ноги, живіт, або на одному тренуванні звертають увагу на верхню частину тулуба, на іншому - на нижню.

Вправи для м'язів живота варто виконувати в середині або кінці заняття, тому що вони вимагають великої фізичної й функціональної напруги.

Варто уникати вправ, що мають прямий вплив на хребет. Потрібно прагнути до створення у студентів "м'язового корсета", що захищає й підтримує тулуб. Не можна орієнтувати їх на максимальний розвиток силових можливостей.

В атлетичному тренуванні юнаків і дівчат вправи повинні відповідати тренувальним цілям, а при заняттях спортом - спеціалізації спортсмена. Навантаження не повинні бути одноманітними, тривалими і граничними, здатними призвести до травм. Так, однобічне силове тренування може перешкодити розвитку еластичності м'язів. Необґрунтоване застосування спеціальних змагальних вправ іноді викликає деформацію хребта й кісток.

Займаючись атлетичною гімнастикою, студенти повинні дотримувати загальних принципів оптимальної організації тренування для дорослих. Головну увагу потрібно приділяти зміцненню м'язів спини й живота, включаючи в тренування вправи для розвитку гнучкості. Займаючись зі штангою, важливо уникати глибоких присідань і стежити, щоб спина була прямою. Перш ніж приступити до регулярних занять атлетичною гімнастикою, порадьтеся з лікарем.

Техніка безпеки. При виконанні силових вправ необхідно дотримуватися наступних рекомендацій:

1.  Обережно підбирайте вагу обтяження в кожній новій вправі, попередньо вивчивши й освоївши техніку його виконання з легким снарядом.

2. Уникайте частих навантажень на хребет протягом одного заняття, користуйтеся спеціальним важкоатлетичним поясом, наприкінці тренування розвантажуйте хребет у висі на рукоході, поперечині.

3. При роботі з максимальною вагою для хвату грифа необхідно надягати на зап'ястя ремінні або брезентові тяги.

3. Розвиток силових якостей

Тренувальна та змагальна діяльність осіб, які займаються силовими видами спорту, характеризується постійною роботою над розвитком різних форм силових можливостей та формування м’язової маси.

Під силою мають на увазі властивість людини долати зовнішній опір чи протидіяти йому за рахунок м’язових зусиль.

Сила може бути зовнішньою або внутрішньою. Перша виникає внаслідок відповідних дій спортсмена на опір вазі (снаряд, партнер тощо), друга – у результаті скорочення м’язів тіла і виявляється у діях нервово-м’язової системи.

Силу як фізичну якість фахівці розглядають у чотирьох формах:

-         абсолютна сила – найбільша сила, яку проявляє спортсмен під час максимального м’язового скорочення;

-         швидкісна сила – властивість спортсмена долали опір із високою швидкістю м’язового скорочення;

-         вибухова сила – властивість м’язів спортсмена проявляти максимальні зусилля в найкоротший час;

-         силова витривалість – властивість організму спортсмена протидіяти втомі під час застосування відносно тривалих і великих силових навантажень.

У сучасній практиці спортивної діяльності існує два самостійних шляхи розвитку максимальної сили. Перший – за рахунок збільшення товщини м’язових волокон. У його основі лежить така організація тренувального процесу, за якої відбувається інтенсивний процес розщеплення білків працюючих м’язів під час виконання вправ з обтяженнями. Другий шлях – за рахунок удосконалення нейрорегуляторних механізмів (удосконалення імпульсації, внутрішньо- і міжм’язової координації) та підвищення ємності, потужності та рухомості алактатного механізму енергозабезпечення м'язового скорочення.

Внутрішньом’язова координація – уміння спорт­смена управляти руховими одиницями синхронно, а міжм’язова координація – взаємодія м'язів або м'язових груп, що беруть участь у рухових діях.

Збільшення м'язової маси— це головна мета тренувальних занять у силових видах спорту. За рахунок цілеспрямованого силового тренування збільшується поперечник м'язів і кількість скорочувальних елементів (міофібрил). М’язова маса – об’єм м’язової тканини тіла спортсмена чи окремої його частини.

Цей процес сприяє спочатку збільшенню волокон, що скорочуються, а після досягнення відповідного рівня — збільшенню їх товщини і тим самим збільшенню поперечника м'язів (гіпертрофія). Отже, збільшення поперечника м'язів здійснюється за рахунок потовщення волокон, а не збільшення їх кількості. Відомо, що кількість волокон в окремому м'язі обумовлена генетично і її не можна змінити за допомогою силового тренування.

Збільшуючи поперечник м'язів, спортсмен одночасно збільшує м'язову силу. Видатні спортсмени доводять частку м'язів у загальній масі тіла до 50-55 %, а у видатних культуристів вона становить 60-70 % (у нормі – близько 40 %).

Між зростанням м'язової маси і підвищенням сили не існує прямої залежності: зростання маси в 2 рази призводить до підвищення максимальної сили в 3-4 рази. Це відношення змінюється в залежності від внутрішньом'язової та міжм'язової координації, побудови м'язових волокон, віку та стажу спортсменів (Хартманн, Тюннеманн, 1988).

Сила м'язів спортсменів залежить від чинників, що можуть змінюватися у процесі силових тренувань. Основними серед них є:

• рівень внутрішньом’язової та міжм’язової координації;
• частота нервових імпульсів;
• механічні умови дії м'язів на кістки;
• рівень розтягування м'язів та сухожилків;
• енергетичні запаси м'язів і печінки;
• щільність капілярів м'язів;
• рівень емоційного (вольового) напруження спортсмена;
• година доби тощо.

Розвиток швидкісної та вибухової сили

Другою за значенням якістю у підготовці спортсменів силових видів спорту є рівень розвитку швидкісної сили.Вона насамперед виявляється в латентному часі простих і складних рухових реакцій на визначений подразник, швидкості виконання окремого руху або частотою рухових дій за визначений проміжок часу.

У спортсменів, які займаються важкою атлетикою і гирьовим спортом, швидкісна сила виявляється під час виконання окремих частин змагальних і спеціально-підготовчих вправ (тяга, підрив, присід, виштовхування ваги тощо).

Найбільшого ефекту в розвитку швидкісної сили досягають у віці від 8 до 16 років. Основним засобом розвитку швидкісної сили є швидкісні вправи, котрі виконуються у максимальному темпі. Повторна швидкісна робота, виконувана зі скороченими інтервалами відпочинку, є потужним чинником, що сприяє розвитку гліколітичних можливостей організму спортсмена або швидкісної витривалості.

Усі швидкісні вправи поділяють на спеціальні, допоміжні та загальнопідготовчі. Ефективним засобом комплексного розвитку швидкісної та вибухової сили є виконання таких спеціальних вправ: ривок (штанги, гирі) з різних вихідних положень, однією чи двома руками; піднімання ваги на груди; тяга ривкова чи поштовхова; різні варіанти поштовху від грудей; стрибки у глибину, довжину, висоту з місця, на гімнастичного коня; виштовхування ваги тощо.

Вибухова сила визначається двома чинниками, що взаємодіють разом — швидкісним і силовим. Важка атлетика — це один із видів спорту, в якому спортсменам потрібно поєднувати прояв максимальних м'язових зусиль (у поштовху вага штанги сягає 250-260 кг) у найкоротший час (у момент підриву у ривку, підніманні штанги на груди та від грудей).

Вважається, що тренування спортсменів із вагою 80-95 % максимальної сприяє розвитку швидкісно-силових якостей, з вагою 50-79 % — швидкісних, а з вагою понад 95 % — силових.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття „ Атлетизм ”.
2. Які є види атлетизму?
3. Назвіть основні методичні й організаційні вимоги до навчально-тренувального процесу.
4. В чому полягаює особливость тренування студентів з різним типом тілобудови?
5. Назвіть основні положення з техніки безпеки, яких необхідно дотримуватися на заняттях з обтяженнями.
6. У чому полягає розвиток силових якостей людини?
7. Охарактеризуйте особливості розвитку швидкісної та вибухової сили.

 

Тема 5. Основи системи забезпечення працездатності та її відновлення засобами фізичної культури і спорту

План

1. Об’єктивні і суб’єктивні фактори навчання і реакція на них організму студентів.
2. Працездатність і вплив на неї різних факторів.
3. Забезпечення працездатності та її відновлення засобами фізичної культури і спорту.

Література

1. Закон України про фізичну культуру і спорт.
   1. Основы физического воспитания. Шевченко А.А., Перевощиков Ю.А. – К.: Вища школа, 1984.
   2. Теория и методика физического воспитания. // Под ред. Матвеева Л.П., Новикова А.Д. – М.: Физкультура и спорт, 1976.
   3. Физическая культура студента // Под ред. В.И. Ильинича. – М.: Гардарики, 2003. – 448с.
   4. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта. - М.: Академа, 2001.

 

Під професіональним здоров’ям розуміють інтегральну характеристику функціонального стану організму людини за фізичними і психічними показниками з метою оцінки його працездатності до певної професійної діяльності з зазначеною ефективністю і тривалістю впродовж заданого періоду життя, а також стійкість організму до несприятливих факторів, що супроводжують цю діяльність. Звідси виходить, що одним з головних критеріїв здоров’я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров’я, і навпаки, низькі її показники розглядаються як фактор ризику для здоров’я.

Навчання у вищому навчальному закладі пов’язане з великим об’ємом навчальної роботи і високою розумовою напруженістю. Причому інтенсивність навчального процесу у ВНЗ, особливо в технічних, має неухильну тенденцію до зростання в зв’язку зі збільшенням потоку наукової інформації і необхідності її засвоєння студентами в стислі строки.

Встановлено, що динаміка розумової працездатності, збереження високої розумової активності у студентів впродовж всього періоду навчання у ВНЗ залежать від об’єму фізичних навантажень в режимі дня та навчального тижня. Відповідно, спостерігається тісний зв’язок між фізичною і розумовою працездатністю. Підвищення фізичної працездатності при систематичних заняттях з фізичного виховання супроводжується покращенням стану ЦНС, що позитивно відображається і на розумовій працездатності студентів. Для її підтримання і підвищення найбільш ефективним є руховий режим в об’ємі 6-8 годин в неділю впродовж всіх років навчання у ВНЗ (Б.К. Замаренов, 1972).

1. Об’єктивні і суб’єктивні фактори навчання і реакція на них організму студентів

Об’єктивні і суб’єктивні фактори навчання відображуються на психологічному стані студентів. До об’єктивних факторів відносять середовище життєдіяльності і навчальної праці студентів, вік, стать, стан здоров’я, загальне навчальне навантаження, відпочинок, в тому числі і активний. До суб’єктивних факторів потрібно віднести: знання, професійні здібності, мотивацію навчання, працездатність, нервово-психічну стійкість, темп навчальної діяльності, стомлюваність, психофізичні можливості, особистісні якості, здатність адаптуватися до соціальних умовам навчання у вищому навчальному закладі.

Навчальний час студентів в середньому складає 52-58 годин в тиждень (включаючи самопідготовку), тобто щоденне навчальне навантаження дорівнює 8-9 годин, відповідно, їх робочий день один з самих тривалих. Значна частина студентів (біля 57%), не вміючи планувати свій бюджет часу, займаються самопідготовкою і по вихідним дням. У віці 17-25 років відбувається становлення цілісного інтелекту і його окремих функцій, в якому визначальну роль відіграє освіта і навчання. Фактор навчання, постійної розумової роботи визначає високий тонус інтелекту студентів, дозволяє їм ефективно виконувати напружену навчальну діяльність.

Але при цьому відновлювальні процеси у багатьох студентів проходять неповноцінно по причині недостатнього сну, нерегулярного харчування, малого перебування на свіжому повітрі, обмеженого використання засобів фізичної культури і спорту та інших причин.

Сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, що негативно впливають на організм студентів, при певних умовах сприяє появі серцево-судинних, нервових, психічних захворювань. До факторів ризику потрібно віднести:

1. Соціальні зміни, життєві труднощі, посилення значення суб’єктивного фактору в оцінці тих чи інших життєвих ситуацій, нерозуміння близькими людьми, нетерпіння, постійне відчуття нестачі часу.
2. Перенапруження, що пов’язане з завантаженістю роботою, хронічне психоемоційне перенапруження, тривале емоційне напруження, що обумовлене відповідальністю за виконану роботу, різке обмеження фізичного компоненту життєдіяльності, хронічна роздратованість, невпевненість в собі, хронічна тривожність і внутрішнє напруження, хронічне безсоння.
3. Нервова та розумова перевтома, хронічна втома, хронічний депресивний синдром (негативний емоційний фон, пасивна поведінка), хронічне порушення режиму праці і відпочинку, нерегулярне і незбалансоване харчування, систематичне вживання алкоголю, паління.
4. Артеріальна гіпертензія (стійке підвищення кров’яного тиску) при діастолічному тиску понад 100 мм рт. ст.), підвищення вмісту цукру в крові, зменшення статевих гормонів, початкові порушення мозкового кровопостачання.
5. Сумарний вплив на організм декількох факторів ризику вище, коли вони витупають одночасно і приймають хронічний характер. Саме завдяки хронічному характеру психоемоційне перенапруження і нервова перевтома є ведучими факторами ризику, так як виникають в результаті впливу різних факторів ризику.

2. Працездатність і вплив на неї різних факторів.

Працездатність – це здібність людини виконувати конкретну діяльність в рамках заданих часових лімітів і параметрів ефективності. З однієї сторони, вона відображує можливості біологічної природи людини, служить показником її дієздатності, з іншої – виражає його соціальну сутність, є показником успішності оволодіння вимогами якої-небудь конкретної діяльності.

Основу працездатності складають спеціальні знання, уміння, навички, певні психічні, фізіологічні особливості. Для успіху в діяльності велике значення мають і такі властивості особистості, як кмітливість, сумлінність та ін., сукупність спеціальних якостей, необхідних для конкретної діяльності. Працездатність залежить і від рівня мотивації, поставленої мети, адекватних можливостей особистості.

В різні моменти працездатність визначається впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх факторів не тільки окремо, але й в їх сполученні. Ці фактори можна поділити на три основні групи: 1-а – фізіологічного характеру – фізичний розвиток, стан здоров’я, серцево-судинної системи, дихальної та ін.; 2-а – фізичного характеру – матеріально-технічне забезпечення, ступінь і характер освітлення приміщення, температура повітря, рівень шуму та ін.; 3-я – психічного характеру – самопочуття, настрій, мотивація та ін.

В певній мірі працездатність в навчальній діяльності залежить від властивостей особистості, особливостей нервової системи, темпераменту. Особам, що володіють доброю працездатністю, властива рухливість процесів гальмування, перевага процесу внутрішнього збудження. Поряд з цим успішність навчання може бути обумовлена такою типологічною характеристикою, як «посидючість», якою в більшій мірі володіють особи з перевагою внутрішнього і зовнішнього гальмування. Акуратність і стриманість пов’язані з інертністю процесів збудження і гальмування. Роботу, що вимагає великої концентрації уваги, більш успішно виконують студенти, які мають слабку нервову систему з перевагою зовнішнього гальмування або урівноваженістю, а також інертністю нервових процесів. При виконанні навчальної роботи монотонного характеру у осіб з сильною нервовою системою швидше спостерігається зниження працездатності, чим у студентів зі слабкою нервовою системою.

Вплив на працездатність періодичності ритмічних процесів в організмі. Висока працездатність забезпечується тільки в тому випадку, якщо життєвий ритм правильно узгоджується з властивими організму природними біологічними ритмами його психофізіологічних функцій. Чим точніше співпадає початок навчально-трудової діяльності з підйомом життєво важливих функцій організму, тим продуктивніше буде навчання.

Розрізняють студентів з стійкою стереотипністю зміни працездатності. Студенти, що віднесені до «ранкового» типу, так звані жайворонки. Вони встають рано, з ранку бадьорі, життєрадісні, піднесений настрій зберігається в ранкові та денні години. Найбільш працездатні з 9 до 14 годин. Ввечері їх працездатність помітно знижується. Це – тип найбільш адаптованих до існуючого режиму навчання студентів, оскільки їх біологічний ритм співпадає з соціальним ритмом денного ВНЗ. Студенти «вечірнього» типу – «сови» - найбільш працездатні з 18 до 24 годин. Вони пізно лягають спати, часто не висипаються, нерідко спізнюються на заняття; в першій половині дня загальмовані, тому знаходяться в найменш сприятливих умовах, навчаючись на денному відділенні ВНЗ. Є ще й третя група студентів – аритмики, вони займають проміжне положення між «жайворонками» і «совами», але все ж вони ближче до «жайворонків».

Загальні закономірності зміни працездатності студентів в процесі навчання. Для навчальної праці студентів незалежно від її часових параметрів (навчальний день, неділя, семестр) зміни розумової працездатності характеризуються послідовною зміною періодів впрацьовування, стійкої і високої працездатності і періоду її зниження. Це має важливе значення для планування заходів щодо оптимізації навчально-трудової діяльності і відпочинку студентів, а саме, застосуванням засобів фізичної культури і спорту.

Під впливом навчальної діяльності працездатність студентів зазнає змін, які спостерігаються впродовж дня, тижня, кожного семестру і навчального року в цілому. Тривалість і направленість змін визначаються функціональним станом організму до початку роботи, особливостями самої роботи, її організацією та іншими чинниками.

Навчальний день студента не починається з високою продуктивністю праці. Не одразу вдається зосередиться, активно включитися в роботу, працездатність не досягає оптимального рівня. Це перший період – впрацьовування – характеризується поступовим підвищенням працездатності і деякими їх коливаннями. Психофізіологічний зміст цього періоду зводиться до утворення робочої домінанти, для чого велике значення має відповідна установка. Другий період – оптимальної (стійкої) працездатності – має тривалість – 1,5-3 години. Стан студентів характеризується такими змінами функцій організму, які адекватні навчальній роботі, що виконується студентами. Третій період – повної компенсації – відрізняється тим, що з’являються перші ознаки стомлення, які компенсуються вольовими зусиллями і тривалою мотивацією. В четвертому періоді наступає нестійка компенсація, зростає стомлення, спостерігається коливання вольового зусилля. Продуктивність навчальної діяльності знижується. При цьому функціональні зміни проявляються в тих органах, системах, психічних функціях, які в структурі конкретної навчальної діяльності студента мають вирішальне значення. В п’ятому періоді починається прогресивне зниження працездатності, яке перед закінченням роботи може змінитися короткочасним її підвищенням за рахунок мобілізації резервів організму. Подальше продовження роботи зумовлює різке зниження її продуктивності в результаті зниження працездатності і вгасання робочої домінанти (шостий період). В практичній оцінці динаміки працездатності третій і четвертий періоди характеризують як періоди зниження працездатності.

Між тим навчальний день студентів не обмежується лише аудиторними заняттями, а включає самопідготовку. Наявність підйому працездатності при самопідготовці пояснюється не тільки добовою ритмікою, але й психологічною установкою на виконання навчальної роботи. Для рівня фізичної працездатності студентів зміни на протязі навчального дня в цілому близькі до тих, які типові для розумової працездатності.

Динаміка розумової працездатності в недільному навчальному циклі характеризується послідовною зміною періоду впрацьовування на початку тижня (понеділок), що пов’язано з входженням у звичний режим навчальної роботи після відпочинку у вихідний день. В середині тижня (вівторок-четвер) спостерігається період стійкої, високої працездатності. До кінця тижня (п’ятниця, субота) відмічається процес її зниження. В деяких випадках в кінці тижня спостерігається підйом працездатності, що пояснюється явищем «кінцевого пориву».

Зміни динаміки працездатності в навчальному тижні можуть бути обумовлені збільшенням кількості навчальних занять, розкладом, написанням контрольних робіт, укладанням залікових вимог, особливо на початку тижня.

На початку навчального року процес повноцінної реалізації навчальних можливостей студентів затягується до 3-3,5 неділь (період впрацьовування), що супроводжується постійним підвищенням рівня працездатності. Потім наступає період стійкої працездатності тривалістю 2,5 місяці. З початком залікової сесії, коли на фоні навчальних занять, що продовжуються студенти готуються і здають заліки, щоденне навантаження зростає в середньому до 11-13 годин у поєднанні з емоційними переживаннями – працездатність починає знижуватися. В період екзаменів зниження працездатності посилюється. В період зимових канікул працездатність відновлюється до вихідного рівня, а якщо відпочинок супроводжується активним використанням засобів фізичної культури і спорту, спостерігається явище зверхвідновлення працездатності.

Початок другого півріччя також супроводжується періодом впрацьовування, але тривалість його не перевищує 1,5 неділі. Подальші зміни працездатності до середини квітня характеризуються високим рівнем стійкості. В квітні спостерігається зниження працездатності, обумовлене кумулятивним ефектом багатьох негативних факторів життєдіяльності студентів, накопичених за навчальний рік. В залікову сесію і в період екзаменів зниження працездатності виражено менше, ніж в першому півріччі. Процес відновлення в перші 12 днів канікулярного періоду відрізняється більш повільним розвитком, внаслідок значної глибини стомлення.

Типи змін розумової працездатності студентів. Дослідження показують, що працездатність у студентів має різні рівні і типи змін, що впливають на якість і об’єм виконуваної роботи. В більшості випадків студенти, які мають стійкий і всебічний інтерес до навчання, володіють високим рівнем працездатності, особи з нестійким, епізодичним інтересом мають переважно понижений рівень працездатності.

За типом змін працездатності в навчанні виділяють посилюючий, нерівний, послаблюючий, рівний типи, пов’язуючи їх з типологічними особливостями. Так, до першого типу відносяться переважно особи з сильним типом нервової системи, що можуть тривалий час займатися розумовою працею. До другого і третього типів відносять осіб з переважно слабкою нервовою системою.

Посилюючий тип працездатності характеризується поступово зростаючими кількісними і якісними показниками працездатності – від початку і до кінця завдання. Рівному типу також властиві високі якісні і кількісні показники виконання роботи при незначному їх коливанні в окремі проміжки часу. Нерівний тип володіє різкими коливаннями інтенсивності роботи і її якості з тенденцією до зниження об’єму до моменту завершення завдання. Для послаблюючого типу характерно постійне зниження інтенсивності роботи при супутньому зростанні помилок по мірі виконання роботи.

Стан і працездатність студентів в екзаменаційний період. Екзамени для студентів – це критичний момент у навчальній діяльності, коли підводяться підсумки навчальної роботи за семестр. Вирішується питання про відповідність студента рівню ВНЗ, отриманні стипендії, про самоствердження особистості та ін. Екзаменаційна ситуація – це завжди деяка невизначеність результату, що дозволяє оцінювати її як сильний емоційний фактор. Постійно повторювані екзаменаційні ситуації супроводжуються емоційними переживаннями, що створює домінантний стан емоційної напруженості. Екзамени – певний стимул до збільшення об’єму, тривалості і інтенсивності навчальної праці студентів, мобілізації всіх сил організму. Все це відбувається в умовах зміни життєдіяльності: різко скорочується фізична активність, до 30 хвилин в день вдається студентам побути на свіжому повітрі, частково порушується режим сну, харчування. Комплексний вплив цих факторів на студентів призводить до виникненню негативних емоцій, невпевненості в своїх силах, надмірному хвилюванню, страху.

Напруження на екзаменах у студентів зі слабкої успішністю вище, ніж у тих, хто мав добру успішність. У нетренованих, невстигаючих студентів по мірі зростання напруженого стану вегетативні зрушення посилюються. Разом з тим, при рівній успішності студенти, що володіють більш високим рівнем тренованості, демонструють більш економічні функціональні зрушення, які швидше повертались в норму. Таким чином, рівень фізичної підготовленості в більшій ступені визначає стійкість організму до емоційно напруженої навчальної діяльності.

У першокурсників спостерігається найбільш високий градієнт розумової працездатності. На наступних курсах навчання його величина зменшується, що свідчить про кращу адаптацію студентів до умов екзаменаційного періоду. У весняну сесію градієнт працездатності зростає по відношенню з зимовою сесією. Це є наслідком кумулятивного впливу об’єктивних і суб’єктивних факторів навчання, що проявляють свій негативний вплив в найбільшій мірі до кінця навчального року.

Під впливом напруженої розумової діяльності, в умовах суттєвої перебудови життєдіяльності, відсутності застосування фізичних вправ як засобу емоційного розвантаження, рекреації, активного відновлення, спостерігається послідовне зниження показників розумової і фізичної працездатності впродовж всього періоду екзаменаційної сесії.

3. Забезпечення працездатності та її відновлення засобами фізичної культури і спорту.

З метою підтримання професійного здоров’я, професійного довголіття, розроблений комплекс заходів зі збереження, відновлення і підвищення працездатності. Ці заходи базуються на двох основних принципах:

1. Запобігання або усунення негативних зрушень в організмі, що розвиваються в процесі навчально-трудової діяльності.

2. Розширення функціональних резервів організму або підвищення можливості їх мобілізації.

В такий комплекс входять заходи, проведення яких реально в тих або інших конкретних умовах. Вони включають: режим праці і відпочинку, оздоровчу фізичну культуру, раціональне харчування; виключення або зведення до мінімуму шкідливих звичок (нікотин, алкоголь, психоактивні речовини), загартовування,  ультрафіолетове опромінення, додаткову вітамінізацію.

Узагальнені характеристики успішного використання засобів фізичного виховання в навчальному процесі, що забезпечують стан високої працездатності студентів в навчально-трудовій діяльності, наступні: тривале збереження працездатності під час навчання; прискорене впрацьовування; здібність до швидкого відновлення; емоційна і вольова стійкість до негативних факторів; середня вираженість емоційного фону, зниження фізіологічної вартості навчальної праці на одиницю роботи; успішне виконання навчальних вимог і належна успішність, висока організованість і дисципліна під час навчання, в побуті, відпочинку; раціональне використання бюджету вільного часу для особистого і професійного розвитку.

Основним засобом для підтримання і підвищення рівня працездатності є ведення здорового способу життя.

Розглянемо основні вимоги здорового способу життя:

1. Регулярне трьохразове харчування.

2. Регулярна рухова активність середньої інтенсивності.

3. Підтримання оптимальної маси тіла.

4. Невживання алкоголю, тютюну.

Для досягнення мети, а саме, підтримання та збільшення рівня працездатності, необхідно в комплексі дотримуватися вимог здорового способу життя.

Визначення конкретних цілей сприяє підтриманню рівня мотивації, особливо у випадках, коли ми вважаємо, що надто втомилися, щоб займатися фізичними вправами, або що у нас немає часу. Психолог М. Чинкшентмихалі відмічає, що, не маючи чітко визначеної мети людині важко судити про свої успіхи, і, відповідно, продовжувати займатися тою чи іншою справою. Крім того, досягнення поставленої мети є потужним мотиваційним фактором, який стимулює активний спосіб життя.

Структура організації навчального процесу у ВНЗ впливає на організм студента, змінюючи його функціональний стан і впливаючи на працездатність. Це враховується при проведенні навчальних занять з фізичного виховання, які також впливають на зміну працездатності студентів.

Для успішного виховання основних фізичних якостей студентів необхідно брати до уваги закономірну періодичність працездатності під час навчального року. Згідно цього в першу половину кожного семестру на навчальних і самостійних заняттях доцільно застосовувати фізичні вправи з переважно (до 70-75%) направленістю на розвиток швидкісно-силових якостей і швидкісної витривалості з інтенсивністю по ЧСС 120-180 уд/хв.; в другій половині кожного семестру з переважною (до 70-75%) направленістю на розвиток сили, загальної і силової витривалості з інтенсивністю ЧСС 120-150 уд/хв. Перша частина в семестрі співпадає з більш високим функціональним станом організму, друга – з його відносним зниженням. Заняття, побудовані на основі такого планування засобів фізичної підготовки, стимулююче впливають на розумову працездатність студентів, покращують їх самопочуття, забезпечують прогресивне підвищення рівня фізичної підготовленості в навчальному році.

Під час планування і організації навчальних і самостійних занять з фізичного виховання в режимі навчального дня в період впрацьовування (ранкові години – нульова або перша пара) краще використовувати фізичні навантаження з ЧСС 110-130 уд/хв. і моторною щільністю до 65-80% або з ЧСС 130-160 уд/хв. Такий режим занять скорочує період впрацьовування в навчальній праці, стимулює період високої працездатності. Проведення занять в такому режимі в період високої працездатності (друга пара) сприяє збереженню до кінця навчально-трудового дня, включаючи період самопідготовки. Заняття з ЧСС понад 160 уд/хв., рекомендується використовувати лише на останніх годинах навчального розкладу. Для недостатньо тренованих студентів використання такого режиму призводить до суттєвого зниження розумової працездатності, і продовжувати продуктивну самопідготовку вони зможуть лише після 4-5 годин відпочинку. З цієї причини застосування такого режиму занять в дні напруженої навчальної діяльності (екзамен, залік, контрольна робота) небажано.

При двох заняттях в тиждень сполучення фізичних навантажень з розумовою працездатністю має наступні особливості. Найбільш високий рівень розумової працездатності спостерігається при сполученні двох занять при ЧСС 130-160 уд/хв. з інтервалами 1-3 дні. Позитивний, але вдвічі менший ефект досягається при чергуванні заняття з ЧСС 130-160 уд/хв. і 110-130 уд/хв. використання двох занять в тиждень з ЧСС більше 160 уд/хв. веде до значного зниження розумової працездатності в недільному циклі, особливо недостатньо тренованих. Сполучення занять с таким режимом на початку неділі і занять з ЧСС 110-130, 130-160 уд/хв. у другій половині тижня стимулююче впливає на працездатність студентів лише в кінці тижня.

Для осіб з ослабленим здоров’ям, а також для студентів з високим рівнем тренованості в ці режими занять мають бути внесені корективи. В цілому, чим вище рівень фізичної підготовленості, тим виший рівень стійкості розумової працездатності до рухових навантажень. Потрібно враховувати і процес адаптації до фізичних навантажень певної інтенсивності і тривалості, в ході яких розумова працездатність буде поступово носити більш стійкий характер.

В практиці фізичного виховання певної частини студентів постійно виникає проблема: як поєднувати успішне виконання обов’язків з навчання і підвищення спортивної майстерності. Друга задача вимагає 5-6 навчально-тренувальних занять в неділю, а інколи і двох в день. Встановлено, що проведення двох занять на день різко обмежує можливості студентів-спортсменів в навчальній діяльності, особливо якщо обидва заняття були значними по об’єму. В той же час, проведення до початку навчання короткочасного інтенсивного тренування у поєднанні з вечірніми об’ємними заняттями дозволило їм успішніше навчатися. При п’яти заняттях в тиждень доцільно варіювати об’єм фізичних навантажень виходячи з наступного їх співвідношення в процентах: понеділок – 100, вівторок – 70-75, середа – 130-140, четвер – відпочинок, п’ятниця – 130-140, субота – 100-110. Для підвищення спортивного потенціалу студенти можуть, з одного боку, враховувати тижневу періодику працездатності, з іншого – забезпечує найкращу адаптацію організму до тренувальних навантажень.

Особливість змісту праці студентів обумовлює і певну специфіку їх працездатності, яка відрізняється затяжним характером впрацьовування, незначним періодом високої працездатності, стійким характером зрушень і тривалими слідовими явищами після виконання роботи. Дані свідчать, що найбільш низька продуктивність праці у студентів спостерігається в перші 2 години навчання (особливо в першу годину). До третьої години роботи у студентів значно посилюється діяльність органів кровопостачання, нервової, дихальної та інших систем. В процесі самостійних і практичних занять напруження і стомлення важливих систем організму наступають раніше і виражені в більшій степені, ніж у період лекцій. Для розумової діяльності характерна інерційність, тому функціональні зміни, які відбуваються в організмі студентів тримаються досить довго.

Профілактиці розумового стомлення сприяє мобілізація тих сторін психічної активності і рухової діяльності, які не пов’язані з тими, що призвели до стомлення. Необхідно активно відпочивати, переключатися на інші види діяльності, використовувати арсенал засобів відновлення.

Відновлення – це процес, що відбувається в організмі після закінчення роботи і полягає в поступовому переході фізіологічних і біохімічних функцій до вихідного положення. Час, впродовж якого відбувається відновлення фізіологічного статусу після виконання певної роботи, називають відновним періодом. Необхідно пам’ятати, що в організмі під час роботи, перед та після неї, на всіх рівнях його життєдіяльності безперервно відбуваються взаємопов’язані процеси витрат і відновлення функціональних, структурних і регуляторних резервів. Раціональне поєднання навантаження і відпочинку необхідно для того, щоб зберегти і розвинути активність відновних процесів. Додатковими факторами відновлення можуть бути фактори гігієни, харчування, біологічно активні речовини. Головний критерій позитивної динаміки відновних процесів – готовність до повторної діяльності, а найбільш об’єктивним показником відновлення працездатності служить максимальний об’єм повторної роботи.

Напружена розумова діяльність студентів в кінці семестру і в період екзаменаційної сесії у сполученні з емоційними переживаннями викликає несприятливі зрушення в організмі, що призводить до зниження їх працездатності, не дивлячись на профілактичні і відновлюючи заходи, що проводилися.

Для усунення наслідків стомлення організму, після тривалої розумової роботи передбачений тривалий відпочинок у вигляді вихідних днів, канікул.

Оскільки повного відновлення працездатності перед черговим робочим тижнем, семестром, роком можна досягнути лише при використанні активного відпочинку, рекомендуються наступну заходи: активний руховий режим в об’ємі 4-6 годин в день в оптимальному для організму навантажувальному режимі; загартовування природними факторами; раціональне харчування з посиленою вітамінізацією; здоровий режим дня; зміна обстановки, спілкування з природою.

Ефективні форми реалізації даних заходів:

-         туристичні походи, прогулянки, подорожі;

-         охота, риболовля, збір грибів, ягід та ін.;

-         купання у водоймищах;

-         відпочинок в оздоровчо-спортивних і туристичних таборах;

-         навчально-тренувальні і самостійні заняття різними видами спорту на відкритому повітрі.

Велика увага приділяється фізичній культурі і спорту в період студентських канікул в оздоровчо-спортивних таборах. Вся робота по організації, проведенню оздоровчо-фізкультурних і спортивно-масових заходів в таборах спрямована на покращення фізичного виховання студентської молоді, створення умов для відпочинку і зміцнення здоров’я, а також на підтримання і підвищення рівня спортивної майстерності студентів-спортсменів.

Заняття фізичною культурою і спортом під час студентських канікул направлені на вирішення наступних задач:

-   зміцнення здоров’я засобами фізичної культури і спорту з урахуванням природних умов, підвищення рівня різносторонньої фізичної підготовки і загальної працездатності організму;

-   удосконалення організаційних форм і методів оздоровчо-фізкультурної, спортивно-масової і виховної роботи серед відпочиваючих;

-   ознайомлення відпочиваючих з санітарно-гігієнічним правилами використання природних засобів загартовування;

-   вироблення необхідних навичок дотримання раціональних режимів відпочинку;

-   оздоровлення студентів з послабленим здоров’ям;

-   залучення до регулярних занять фізичною культурою і спортом;

-   удосконалення рівня спортивної майстерності студентів-спортсменів;

-   підготовки з числа студентів інструкторів і суддів по спорту;

-   вироблення навичок самоуправління і організації активного відпочинку.

Для вирішення поставлених завдань застосовуються численні засоби фізичного виховання (фізичні і ідеомоторні вправи), природні фактори (сонячна радіація, повітря, вода), фактори особистої і загальної гігієни, засоби відновлення (режим харчування, відпочинку, тренувальних впливів та ін.), фізичні вправи як специфічні засоби фізичного виховання є основними руховими діями в режимі відпочинку і відіграють ведучу роль в оздоровленні студентської молоді.

Серед різних форм відпочинку в канікулярний період мають популярність у вузах студентські оздоровчо-спортивні табори (зимові і літні).

Комплексне застосування природних і гігієнічних факторів у сполученні з оптимальною фізичною активністю сприяє прискореному відновленню функціонального стану центральної нервової системи і працездатності студентів після екзаменаційного періоду. Так, в процесі 10-денного зимового канікулярного відпочинку в таборі всі функції уваги, тремор динамічний і статичний, час складної і сенсомоторної реакції, час утримання статичного зусилля у студентів, в порівнянні з тими, хто залишився у місті, виявилися кращими на 9-19% і свідчать про повне відновлення, а в деяких випадках і у перевищенні показників, що були зафіксовані до початку заліково-екзаменаційної сесії. 20-денний відпочинок в таборі, організований через тиждень після завершення літньої сесії, дозволяє відновити всі показники розумової і фізичної працездатності.

Таким чином, для забезпечення належного рівня працездатності студентів в процесі навчання потрібно враховувати вплив об’єктивних і суб’єктивних факторів навчання на їх організм, загальні закономірності та типи змін розумової працездатності в процесі навчання і особливо, в екзаменаційний період, властивості особистості, особливості нервової системи, темперамент. Для підтримання і підвищення рівня працездатності необхідно дотримуватися комплексу заходів, що запобігає і усуває негативні зрушення в організмі студентів, які розвиваються в процесі навчальноої діяльності та сприяють розширенню функціональних резервів організму або підвищенню можливості їх мобілізації. Основними засобами є ведення здорового способу життя та заняття фізичної культурою і спортом.

Відновлення працездатності можливе тільки у разі застосування активного відпочинку направленого на зміцнення здоров’я засобами фізичної культури і спорту, підвищення рівня різносторонньої фізичної підготовки.

 

Запитання для самоконтролю

1. Чому фізична працездатність є одним з головних критеріїв здоров’я людини.
2. Дайте характеристику об’єктивним факторам навчання, що впливають на організм студентів.
3. Дайте характеристику суб’єктивним факторам навчання, що впливають на організм студентів.
4. Дайте визначення поняття „працездатність”.
5. Як впливає періодичність ритмічних процесів на працездатність студентів?
6. Охарактеризуйте загальні закономірності працездатності студентів в процесі навчання.
7. Яким чином навчальна діяльність впливає на працездатність студентів?
8. Як відбувається забезпечення працездатності засобами фізичної культури і спортом?
9. Яка роль засобів фізичної культури і спорту у відновленні працездатності студентів?

 

 

 

 

Зміст

Передмова..........................................................................................................................3

1. Оздоровче і прикладне значення занять фізичною культурою

і спортом.......................................................................................................................4

1. Основи професійно-прикладної фізичної підготовки.........................................11
2. Фізична культура і спорт в системі формування особистості............................19
3. Основи атлетизму……………………………………………………....................28
4. Основи системи забезпечення працездатності та її відновлення засобами фізичної культури і спорту....................................................................................37